У рефераті розглянуто значення праць К. Е. Ціолковського для розвитку космонавтики
Ми називаємо Ціолковського батьком космонавтики. Космічні польоти та дирижаблебудування були основними проблемами, яким він присвятив усе свою життя. Та говорити про Ціолковського лише як про батька космонавтики – це збіднити його внесок у сучасну науку й техніку.
Візьмемо атомістику – наріжний камінь багатьох наук. Повторюючи (можливо, і не знаючи цього) геніальну думку про невичерпність атома, Ціолковський відзначає в 1925 році: Щільний і неподільний атом Лукреція і Лавуазьє виявився міфом. Напевно, елемент атома – електрон – виявиться таким самим міфом”. У 1929 році він ще категоричніший: Свідомість та історія наук нам кажуть, що наш атом так само складний, як планета чи Сонце”. І уточнює 1931 року: “Атом є цілий Всесвіт, і він так само складний, як космос”.
Ще не народилася астроботаніка, ще десятиліття треба чекати дослідів з синтезу складних органічних молекул в умовах міжзоряного середовища, а Ціолковський переконано обстоюєідею різноманітності форм життя у Всесвіті. Всесвітньовідомий італієць професор Петруччі був ще чорнооким хлопчиною, коли Ціолковський висунув ідею поза утробного розвитку зародка в штучній матці. З тріском розламувались на очах у публіки на іподромі легкі.
Схожі на етажерки літачки, а Ціолковський писав у 1911 році: “Аероплан буде найбезпечнішим засобом пересування” (До речі, він перший запропонував колеса, що “висуваються знизу корпуса”, на півтора десятка років випередивши створення першого колісного шасі в літаку братів Райт).
Наче здогадуючись про майбутнє відкриття лазера, він ставив інженерне завдання нинішнього дня: космічний зв’язок за допомогою “паралельного пучка електромагнітних променів з невеликою довжиною хвилі, електричних або навіть світлових…” Не було жодної обчислювально-лічильної машини. Та й потреби життя не змушували ще хапатися за рятівну силу числових абстракцій, а Ціолковський передбачав: “… математика проникне в усі галузі знань”.
Такі приклади можна було б наводити ще і ще, дивуючись широті кругозору та інтересів цієї незвичайної людини. Коли ж говорити про різноманітні галузі знань, пов’язані із дослідженням космічного простору, то подив не може не перерости в захоплення.
Ціолковського хвилює невагомість, цілі сторінки присвячує він описові світу без тяжіння. Не так давно я говорив із Борисом Єгоровим – космічним лікарем “Восхода”. Він заклопотаний сьогодні тим самим: невагомість ще може піднести неприємні сюрпризи…
Тільки у 1919 році після довгих блукань по редакціях побачила світ фантастична повість Ціолковського “Поза землею”. Прочитайте її, за радянського часу вона перевидавалась багато разів, а потім перечитайте газетні звіти про політ Павла Бєляєва, про прогулянку в космосі Олексія Леонова. Чи велика різниця? Хіба що замість теперішнього фала у Ціолковського був звичайний ланцюжок…
“… Тільки з часу застосування реактивних приладів почнеться наша велика ера в астрономії – епоха пильнішого вивчення неба”, – читаю в Ціолковського в “Дослідженні снігових просторів реактивними приладами”.
Ціолковський пропонує установлювати в гарячому потоці газів спеціальні графічні керма – через багато років Вернер фон Браун робить такі керма на своїх “Фау-2” – надшвидкісній зброї гітлерівського рейху.
Ціолковський радив мандрувати в космосі “або в особливому одязі, в якому є апарати для дихання. Або в самих помешканнях, відірваних від загальної їхньої маси”, – читай – у ракетних капсулах, – перед вами скафандри Єлисєєва і Хрунова, перед вами місячний модуль американського корабля “Аполлон”.
Ну, а якщо не торкатися цих технічних деталей, то ідеї штучного супутника землі, багатоступеневої ракети, ракетного двигуна, що працює на рідині, і двигуна, в якому використовується ядерний розпад, – все це ідеї, теж висунуті Ціолковським.
Як же так сталося, що глухий з дитинства, по суті самоук, книжник, у світличці маленького будиночка, далеко від університетів та інститутів, надзвичайно скромний шкільний учитель раптом дав людству такий урок геніального наукового передбачення?
Надзвичайна повага до своєї праці. Усвідомлення потрібності, важливості і значення своєї роботи. Відмов і негативних відгуків, які Ціолковський мав на свої статті, вистачило б на десятьох. Їх було ю цілком досить, щоб ті десятеро закинули всі свої проекти. А Ціолковський не закинув: “… Ми, навчені історією, мусимо бути мужні і не припиняти своєї діяльності через невдачі, – писав він. – Треба шукати їхні причини і усувати їх”. Це не декларація, так він і жив.
При зовнішній забарності, майже хворобливій сором’язливості, він був стійкий і незвичайно мужній. Юнаком, розкритикувавши визнаний всіма “вічний двигун” він став на шлях війни з лжеавторитетами. У своїй переконаності він не боявся видаватися смішним – чудова риса, що у дорослих людей трапляється дуже рідко. Обивателі давилися зі сміху, дивлячись на вчителя, який обдував у вітряну погоду на даху свої моделі чи дивився на зорі у підзорну трубу. Він терпів усі ці глузування, гидкий поговір вузьколобих не міг забруднити, затуманити його переконання.
У нього абсолютно розкуте мислення. Він не боявся мріяти, і масштаби його уявних побудов не лякали його. Він не пригинався у своїх мріях, не боявся, що вони вдаряться об низьку стелю його калузької світлички. Людина будь-що мусить перебороти земне тяжіння і мати в запасі простір хоча б сонячної системи”. Я підкреслив слово, у якому ясно вчувається – на менше він не згоден!
Незаперечно відомо: Ейнштейн знав про роботи Ціолковського. Цікавився ними. Та й не лише Ейнштейн. Серед піонерів космонавтики знаходили ми ім’я німця Германа Оберта. Ціолковський листувався з Обертом та його помічником, російським інженером Шершевським, посилав їм книги, висловлював свої думки про їхні плани. Листи Шершевського в Калугу схожі на звіти.”… Я шкодую, що не раніше 1925 року почув про вас, – писав Оберт у 1929 році, – тоді, знаючи ваші чудові роботи (1903 р.), я напевно в моїх теперішніх успіхах пішов би куди далі і обійшовся б без моєї марної праці”, – це цілковите визнання першості російського вченого.
Годдард не знав про Ціолковського (а Ціолковський – про Годдарда) теж дуже довго і випустив свої перші праці з реактивної техніки на початку двадцятих років. Про це чиказький журнал “Office appliances” писав у 1928 році: “… Методи професора Годдарда дуже схожі на ті, що Ціолковський запропонував на 20 років раніше”.
Оглядаючи наше зоряне минуле, розумієш, як багато в нього тяжкої праці і яка заслужена його всесвітня слава. В Калузі повісив космічний вік свій календар. В цьому багато невідомих до певного часу червоних днів.
І не раз здивовано і вдячно вклониться людство маленькому будиночкові біля Оки, коли давно стихлий скрип пера в калузькій світлиці відгукнеться луною нових громів Байконуру.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
