У рефераті подано відомості про розвиток бастіонної фортифікації на території Львівщини у XVІ – XVIII ст
Пам’ятки оборонного будівництва займають надзвичайно важливе місце в історико-архітектурній спадщині України. Впродовж багатьох століть вони часто визначали долю не лише окремих населених пунктів, а то й цілої держави.
Замки і фортеці першими відбивали ворожі напади і останніми підкорялись завойовникам, першими реагували на всі суспільно-політичні зміни в державі та найнепомітніші новації в науці і мистецтві. Вони є переконливим доказом неперервності історії і її постійної еволюції.
Період найактивнішого розвитку бастіонної оборонної архітектури припадає на другу половину XVI – XVIIІ ст. Саме з цього часу на Львівщині залишилось найбільше пам’яток фортифікаційного мистецтва, до яких належать насамперед замкові комплекси у Львові (Високий та Низький замки), магнатські оборонні резиденції у Підгірцях, Золочеві, Жовкві, Бродах, Поморянах, фортифікації Жовкви та Бродів, як зразків реалізації теоретичних проектів так званих “ідеальних міст-фортець”.
Важливими чинниками виникнення і формування новітніх фортифікацій на терені Речі Посполитої, а відповідно – сучасної Львівської області, був характер зовнішньої загрози її територій. Сприяла поширенню новітніх віянь в оборонному будівництві і внутрішньополітична ситуація польсько-литовської держави, а насамперед поява такої сили як козацтво. Адже артилерія, яку застосовували козаки, включала найновіші західні і турецькі зразки, виготовлені з урахуванням досягнень найкращих європейських і турецьких військових інженерів [3].
Водночас утворення Речі Посполитої як держави двох народів спричинило до пригальмування поширених в ХVІ ст. процесів централізації. Слабкість центральної влади спричиняла до того, що вона була не спроможна організовано здійснювати уфортифікування держави з метою її захисту від зовнішніх нападів. Річ Посполита перетворилась на різнобарвний конгломерат малих держав, родових і родинних, чітко окреслених кордонами, маєтків. [7, С. 225]. Тому тут не виникло загальнодержавної системи оборонних споруд класичного зразка. Вона довільно поєднувала окремі системи оборонних споруд.
В справі захисту держави ініціатива все більше переходить до рук польської магнатерії, яка мала насамперед фінансову змогу зводити оборонні комплекси. Власне, у ХVІІ ст. в Речі Посполитій виникає таке поняття як магнатська система фортець [5, С. 108].
Підставовим критерієм розташування магнатських замків було їхнє прив’язування до конкретних маєтків того чи іншого магната, які могли бути розкиданими по території всієї держави.
Перехід до бастіонної системи оборонного будівництва дав можливість змінити концепцію внутрішньої забудови замкових споруд, дозволив експериментувати з композицією житлових приміщень, які тепер виконували не лише оборонну, а й репрезентативну функцію. Ренесансові елементи почали проникати в оборонне будівництво ще у попередньому столітті (Низький замок у Львові). Тепер же за участі інженерів та будівничих європейського походження, яких запрошували на службу польські магнати, замки перетворюються на ренесансові заміські палаци [2, С. 96].
З цього часу надовго встановлюється мода на зручні та представницькі інтер’єри (Підгірці). Стіни починають оздоблювати шпалерами, позолоченим оббиттям та гобеленами. Склепіння тепер прикрашають декором, а підлоги – кольоровим паркетом. Всюди домінує срібло, золото та коштовна інкрустація, що мала досконалу мистецьку вартість [6, С. 28]. Поряд із оборонними комплексами з’являються сади, укладені за найкращими європейськими зразками (Підгірці, Жовква), а подекуди – звіринці (Жовква).
У XVII ст. на цих теренах поширюються найновіші тенденції європейського містобудування. Поряд із перебудовою міст середньовічних закладаються нові, що наслідують теоретичні проекти так званих “ідеальних міст” [4, С. 7]. Найпоширенішою в Європі в епоху Відродження стала концепція радіального міста з чітко окресленим центром [1, С. 25]. На території сучасної Львівщини ці віяння отримали реалізацію насамперед на прикладі міст Броди і Жовква.
Занепад же бастіонної системи оборонного будівництва наприкінці XVIII ст. частково був спричинений суспільно-політичними обставинами, які склались в краї після першого поділу Речі Посполитої, частково – оборонною непридатністю існуючих замкових комплексів та зміною орієнтирів у військовій інженерії.
Тобто, на прикладі Львівщини можна чітко прослідкувати те, що розвиток оборонної архітектури не відбувався відокремлено від суспільного життя, а радше – паралельно до нього. Найменші зміни у свідомості людей та їхньому розумінні світу миттєво знаходили своє вираження у оборонній архітектурі.
Якщо еволюція вогнепальної зброї та розширення методики ведення війни спричинялись по появи теоретичних проектів більш досконалих фортифікацій, то обставини політичного чи економічного життя краю були каталізатором для втілення цих проектів у дійсність.
Література
- Груза И. Теория города. – М., 1972. – 247 с.
- Исследования по истории архитектуры и градостроительства/ Под. ред. А. Бунина, Н. Брунова. – М., 1964. – 284 с.
- Історія української культури: У 5 т. – Т. 2. – Київ, 2001. – http://www. litopys. org. ua/istkult2/ikult205. htm.
- Топилко С. Архітектурно-планувальна структура містечок Галичини, закладених у другій половині XVI – XVII ст.: Автореферат дис. канд. архітектури: 18.02. 03/ НУ “Львівська політехніка”. – Львів, 2003. – 18 с.
- Dubaś B. Fortece Rzeczypospolitej. Studium z dziejów budowy fortyfikacji stałych w państwie polsko-litewskim w XVII wieku. – Toruń, 1998. – 436 s.
- Jurasz T. Zamki i ich tajemnice. – Warszawa, 1972. – 259 s.
- Kajzer L. Zamki i społeczeństwo. Przemiany architektury i budownictwa obronnego w Polsce w X – XVIII wieku. – Łódź, 1993. – 267 s.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
