Міністерство освіти і науки України
Академія муніципального управління
Кафедра теорії держави і права та конституційного права
Курсова роботи із дисципліни «Юридична деонтологія» на тему:
«Адвокатська діяльність в Україні»
Підготувала:
Студентка групи Ю-11
Карпенко І. В.
Перевірила:
Доцент Клименко О. В.
Київ -2011
Зміст
Вступ………………………………………………………………………………………1
1.Організація сучасної адвокатури
1.1.Принципи, гарантії та організаційні форми діяльності
адвокатури………………5
1.2.Фахові і соціальні права адвоката, його обов’язки…………………………………7
1.3.Дисциплінарна відповідальність адвоката…………………………………………8
2.Адвокат у кримінальному процесі
2.1.Адвокат – захисник підозрюваного, обвинувачуваного,
підсудного…………….9
3.Представництво адвоката в цивільномупроцесі
3.1.Адвокат як правозахисник і представник у цивільному
процесі…………………12
3.2.Процесуально-правові положення адвоката при веденні цивільних справ
у суді першої інстанції………………………………………………………………………….13
3.3.Діяльність адвоката як процес представника в стадіях касаційного і
наглядового виробництва і перегляду судових рішень у зв’язку з
нововиявленими обставинами………………………………………………………………………………14
Висновок…………………………………………………………………………………15
Список використаних джерел…………………………………………………………..16
Вступ
Актуальність теми дослідження. В умовах сьогодення особливої
актуальності набуває питання захист прав і свобод людини, її життя,
здоров’я, честі, гідності, недоторканності та безпеки. Необхідно
узагальнити і перевірити можливості використання в Україні кращих
результатів, які були отримані теорією і перевірені практикою в процесі
визначення змісту і методів діяльності такого правозахисного інституту
як адвокатура України.
Об’єктом дослідження є загальні закономірності становлення і
функціонування адвокатури України.
Предметом дослідження є поняття «адвокатська діяльність» становлення її
конструкції та порядок функціонування.
Метою дослідження є вдосконалення теоретичних, практичних і
конституційно-правових основ захисту прав і законних інтересів
населення.
Завданням дослідження є спроба визначення і обґрунтування відповідних
науково-теоретичних і практичних пропозиції і рекомендацій щодо
реалізації конституційної норми, яка закріплює правовий статус людини.
Методологія дослідження. В основу методології дослідження
покладений комплексний підхід до аналізу місця, ролі і функціонування
адвокатури України. Для дослідження використовувався діалектичний метод
і сучасні наукові підходи – функціональний, розкриття багатоаспектності
і багатоваріантності предметів дослідження, традиційні для юриспруденції
методи – логічний,
історико-порівняльний, соціологічний та інші.
Нормативну базу дослідження складають: Конституція України,
політико-правові документи, законодавчі акти України.
При підготовці курсової було використано:результати теоретичних
досліджень представників вітчизняної і зарубіжної наукової думки, роботи
вчених, які працюють у галузі теорії та історії держави і права,
конституційного права, історії України, політології, філософії та інших
наук.
Важливе місце в дослідженні посідають положення, які розробили в своїх
працях видатні мислителі, науковці, правознавці: С. Лагунова,
Д.Бочарников,В. Кузєєв, О. Святоцький, В. Медведчук, М. Бартошек, О.
Святоцький, М. Миккенко, А. Слюсаренко, М. Томенко, В. Романець, В.
Горський, Д. Ватман, В. Молдован, М. Настюк, О. Наровленський, О.
Зайчук, С. Гончаренко, Т. Варфоломєєва, Ф. Вейт, Д. Дрейзіна, Є.
Міняфаєва, Ю. Галушко , О. Гетманцев , И. Ильинская, Л. Лесницкая, В.
Камінський, А. Клейман, Л. Ковтун, П. Крупко, С. Логінова, І. Павлуш, С.
Сафулько, Я. Зейкан, И. Сухарев, П. Хотенець та ін.
У роботі знайшли відображення такі основні положення, які
виносяться на захист:
– Організація сучасної адвокатури: принципи, гарантії та організаційні
форми діяльності адвокатури, фахові і соціальні права адвоката, його
обов’язки, дисциплінарна відповідальність адвоката;
– Адвокат у кримінальному процесі: адвокат – захисник підозрюваного,
обвинувачуваного, підсудного;
-Представництво адвоката в цивільному процесі: адвокат як правозахисник
і представник у цивільному процесі, процесуально-правові положення
адвоката при веденні цивільних справ у суді першої інстанції; діяльність
адвоката як процес представника в стадіях касаційного і наглядового
виробництва і перегляду судових рішень у зв’язку з нововиявленими
обставинами.
Структура і обсяг. Структура роботи, обумовлена завданнями і логікою
дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів: 1 розділ
включає три підрозділи, 2 розділ – один підрозділ і 3 розділ – три
підрозділи, висновку та списку використаної літератури (30 найменувань).
Обсяг курсової – 16сторінок.
“Це був самотній борець. В ньому на перше місце
більшою частиною виступала думка,
що праведне слово саме пробє собі шлях”.
Альберт Швейцер
1.Організація сучасної адвокатури
1.1.Принципи, гарантії та організаційні форми діяльності адвокатури
Світовий досвід адвокатської практики був узагальнений у
підсумковомудокументі VIII Конгресу 00Н із запобігання злочинам, який
відбувся у серпні 1990 року. В “Основних положеннях про роль адвокатів”
на основі принципових засад Статуту 00Н, Загальної декларації прав
людини, Міжнародних пактів про громадянські, політичні, економічні,
соціальні і культурні права, ряд інших загальновизнаних документів
детально висвітлено всі сторони діяльності адвокатів, їх права,
обов’язки, а також зобов’язання урядів, судових та адміністративних
органів щодо забезпечення ефективної роботи адвокатів з консультування
та надання допомоги всім, хто її потребує в судах, трибуналах та
адміністративних органах[1].
Законодавчі акти України враховують міжнародний досвід. Так у статті 129
Конституції України до основних засад судочинства віднесені ряд
положень, які сприяють діяльності адвокатури і перш за все це пункт,
згідно з яким звинувачуваному забезпечується право на захист.
Міжнародний пакт про громадянські та політичні права у статті 14
проголошує право кожної людини в разі її звинувачення у вчиненні
протиправної дії захищати себе особисто або через посередництво обраного
нею захисника. Це ж положення закріплене і в статті 59 Конституції
України. Варто вказати, що адвокатура представлена і у Вищій раді
юстиції трьома представниками, рекомендованими з’їздом адвокатів
України.
Безпосередня діяльність адвокатури в Україні регламентується Законом
України “Про адвокатуру” від 9 грудня 1992 року, перша стаття якого дає
визначення адвокатури як добровільного професійного громадського
об’єднання, покликаного згідно з Конституцією України сприяти захисту
прав, свобод й представляти законні інтереси громадян України та інших
країн, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну
допомогу[23].
Діяльність адвокатури регулюється Конституцією України, зазначеним та
іншими законами України, статутами об’єднань адвокатів і здійснюється на
принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і
конфіденційності.
Відповідно до Закону України “про Адвокатуру України” адвокатура є
добровільним фаховим суспільним об’єднанням, покликаним сприяти захисту
прав, свобод та захищати законні інтереси громадян України, іноземців,
осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм різноманітну юридичну
допомогу.
Адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства
закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційність[25].
Закон про адвокатуру окремо закріплює норми, котрі стосуються гарантій
адвокатської діяльності. Їй встановлено, що професійні права, честь і
гідність адвоката охороняються законом; забороняється будь-яке втручання
в адвокатську діяльність, вимога від адвоката відомостей, котрі
складають адвокатську таємницю. По цих питаннях вони не можуть
допитуватися як свідки[26].
Не припускається офіційне негативне реагування з боку органів дізнання,
слідства, суду на правову позицію адвоката в справі.
Кримінальна справа проти адвоката може бути відкрита тільки Генеральним
прокурором, його заступниками й обласними прокурорами.
Адвокатом може бути:
1. громадянин України, котрий має вищу юридичну освіту,
2. стаж роботи юриста або помічника адвоката не менше двох років,
3. який здав кваліфікаційні іспити, одержав посвідчення на право
займатися адвокатською діяльністю,
4. прийняв Присягу адвоката України.
Для визначення рівня професійних знань осіб, котрі мають намір займатися
адвокатською діяльністю, створюються кваліфікаційно-дисциплінарні
комісії адвокатури (на обласному рівні). Ці комісії діють у складі двох
палат – атестаційної і дисциплінарної[24].
Атестаційна палата складається з 11 членів. У неї входять чотири
адвокати, чотири судді і по одному представнику від Ради Міністрів
Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської
міських Рад народних депутатів і відповідних органів юстиції, а також
відділення Спілки адвокатів України.
При Раді Міністрів створюється Вища кваліфікаційна комісія адвокатури. У
її склад входять по одному представнику від кожної
кваліфікаційно-дисциплінарної комісії, Верховного Суду, Мінюсту, Спілки
адвокатів.
При видачі кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури свідоцтва
про право на заняття адвокатською діяльністю особа, якій вручено це
свідоцтво, приймає Присягу адвоката України такого змісту :
Я, ______________________, беручи на себе обов’язки адвоката, урочисто
клянусь: у своїй професійній діяльності суворо додержувати законодавства
України, міжнародних актів про права і свободи людини, правил
адвокатської етики, з високою громадянською відповідальністю виконувати
покладені на мене обов’язки, бути завжди справедливим і принциповим,
чесним і уважним до людей, суворо зберігати адвокатську таємницю, всюди
і завжди берегти чистоту звання адвоката, бути вірним Присязі.
Адвокат ______________ (прізвище та ініціали) ” “______ року
Тільки після цього він буде вважатися справжнім адвокатом.
Особа, котра одержала посвідчення на право займатися адвокатською
діяльністю, має право практикувати індивідуально, відкривати свої
адвокатські бюро або об’єднуватися з іншими адвокатами в колегії, фірми,
контори й інші адвокатські об’єднання, котрі діють у відповідності із
Законом про адвокатуру і зі своїми статутами[30].
Діяльність адвокатських об’єднань грунтується на принципах:
добровільності, самоврядування, колегіальності і гласності. Вони
реєструються в Мінюсті, після чого повідомляють місцевим органам влади
про свою реєстрацію, а адвокати – про одержання посвідчення.
Адвокати України виконують за Законом такі функції:
1. дають консультації і роз’яснення по юридичним питанням,
2. усні і письмові довідки щодо законодавства;
3. складають заяви, скарги й інші документи правового характеру;
4. свідчать копії документів у справах, котрі вони ведуть;
5. здійснюють представництво в суді, інших державних органах;
6. надають юридичну допомогу підприємствам, об’єднанням, організаціям;
7. здійснюють правове забезпечення підприємницької і
зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб;
8. виконують свої обов’язки, передбачені кримінально-процесуальним
законодавством, під час дізнання і попереднього слідства[18].
1.2 Фахові і соціальні права адвоката, його обов’язки
До фахових прав адвоката Закон відносить:
1. представництво, захист прав і законних інтересів громадян і юридичних
осіб по їхньому дорученню у всіх органах, об’єднаннях, організаціях;
2. збір відомостей про факти, котрі можуть бути використані як докази в
цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про
адміністративні правопорушення.
Закон надає право адвокату мати помічника[22].
У відповідності із Законом адвокати користуються правом на відпустку і
на усі види допомоги по державному страхуванню. Щодо розміру внесків у
нього, то вони сплачуються адвокатом як особою, котра займається
діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи і винятково
на його праці.
Оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином
(юридичною особою) і адвокатським об’єднанням або адвокатом. У випадку
участі останнього в кримінальній справі по призначенню і при звільненні
громадянина від оплати юридичної допомоги через його малозабезпеченість,
оплата праці адвоката здійснюється за рахунок держави.
Якщо договір розривається достроково, оплата праці проводиться за
фактично виконану роботу. При неналежному виконанні доручення, внесена
плата повертається громадянину або юридичній особі цілком або частково,
а при виникненні суперечки – за рішенням суду.
Якщо підозрюваний, обвинувачуваний, підсудний визнає свою провину у
вчиненні злочину, адвокат, при наявності підстав для цього, повинен
відстоювати перед судом, слідчим, прокурором його невинність. При цьому
він зобов’язаний узгодити свою позицію з підзахисним, оскільки колізія
між позиціями адвоката і підзахисного недопустима. Адвокат не може
визнати доведену провину свого підзахисного, якщо останній її заперечує.
Адвокат зобов’язаний зберігати адвокатську таємницю, предметом і змістом
якої є обставини, які змусили громадянина або юридичну особу звернутися
до адвоката, а також зміст консультацій, порад, роз’яснень і інших
відомостей, отриманих адвокатом під час здійснення професійних.
обов’язків[27].
1.3.Дисциплінарна відповідальність адвоката
Дисциплінарне виробництво проти адвокатів здійснюється дисциплінарною
палатою, яка створюється в кваліфікаційно-дисциплінарних комісіях у
складі 9 членів: п’ятьох адвокатів, двох суддів, по одному представнику
від керівництва юстиції, Ради міністрів Автономної Республіки Крим,
обласної, Київської і Севастопольської місцевих держаних адміністрацій,
відділення Спілки адвокатів України.
Дисциплінарна палата:
1. розглядає скарги громадян, а також окремі постанови судів, постанови,
подання слідчих органів, заяви адвокатських об’єднань, підприємств,
організацій на дії адвокатів;
2. вирішує питання про притягнення адвоката до дисциплінарної
відповідальності і розглядає збуджені по цих питаннях справи.
До адвоката можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення:
-попередження;
-призупинення на термін до одного року дії посвідчення на право
займатися адвокатською діяльністю, а також його анулювання.
До адвоката можуть бути використані дисциплінарні стягнення не пізніше
одного місяця з дня виявлення проступку. Вони не можуть бути накладені
пізніше шести місяців з дня його вчинення.
Через шість місяців із дня накладення стягнення дисциплінарна палата
може зняти його достроково при бездоганній поведінці адвоката та
добросовісному відношенні до виконання обов’язків[15].
2.Адвокат у кримінальному процесі
2.1.Адвокат – захисник підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного
Підозрюваний – це особа, котру затримали по підозрі у вчиненні злочину
або до якого застосовані запобіжні заходи до винесення постанови про
притягнення її як обвинувачуваного.
Обвинувачуваний – це особа, щодо якої є достатньо доказів, котрі
вказують на вчинення злочину, і на цій підставі слідчим винесена
постанова про притягнення його як обвинувачуваного[2].
Після передачі в суд обвинувального називають підсудним, а після
винесення вироку – засудженим або виправданим.
Право зазначених осіб на захист включає, як право захищатися від підозри
або обвинувачення, так і право на захист своїх особистих і майнових
відношень. Функція захисту виникає одночасно з функцією обвинувачення і
здійснюється паралельно з нею на всіх етапах проходження кримінальної
справи, поки існує обвинувачення[4].
Функцію обвинувачення в кримінальному процесі здійснюють слідчі органи,
прокурор, суспільний обвинувач, а також потерпілий громадянин – позивач
і його представники. Це – сторона обвинувачення.
Функцію захисту від підозри й обвинувачення виконує підозрюваний,
обвинувачуваний, підсудний і засуджений, їхній захисник, суспільний
захисник, а також громадянин відповідач і його представник. Це – сторона
захисту.
Порушення права на захист завжди означає вагоме порушення вимог
кримінально-процесуального кодексу і є однієї з найбільш поширених
підстав для скасування вироків або інших рішень у справі[7].
Забезпечення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист
полягає в тому, що закон: наділяє їх як учасників процесу такою
сукупністю процесуальних прав, використання котрих дозволяє їм особисто
захищатися від підозри або обвинувачення у вчиненні злочину, відстоювати
свої законні інтереси; надає зазначеним особам право скористатися
юридичною допомогою захисника (адвоката); покладає на особу, яка
проводить дізнання, слідчого, прокурора, суддю і суд обов’язок до
першого допиту особи роз’яснити йому його право мати захисника. Скласти
про це протокол, надати можливість захищатися встановленими законом
засобами від пред’явленого обвинувачення, забезпечити охорону його
особистих і майнових прав.
Закон визнає участь захисника при проведенні дізнання, попереднього
слідства й у розгляді кримінальних справ у суді першої інстанції
обов’язковим, крім випадків добровільної відмови особи від захисника,
причому є випадки, коли добровільна відмова від захисника не можлива. Це
відбувається в справах:
1. осіб, котрі підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у
віці до 18 років;
2. осіб, котрі через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі)
не можуть самі реалізувати своє право на захист;
3. осіб, котрі не володіють мовою, на якій ведеться судочинство;
4. коли санкція статті, поякій кваліфікується злочин, передбачає страту;
5. при проведенні справи про застосування примусових мір медичного
характеру.
–
d
th
H
Ue
–
$
b
d
l
|
?
?
e
u
ue
th
*h†??’ca
F
H
P
?
I
O
U
Ue
a
Ue
hv
$ hv
Закон передбачає участь захисника в справі за згодою і по призначенню.
По загальним правилам захисник допускається до участі у справі з моменту
пред’явлення обвинувачення і може, таким чином, брати участь у справі в
стадії попереднього розслідування і у всіх судових стадіях кримінального
процесу, включаючи стадію виконання вироку[11].
У трьох випадках захисник допускається до участі в справі і пред’явлення
обвинувачення:
1. у випадку затримки особи, підозрюваної у вчиненні злочину, або
застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту до
пред’явлення обвинувачення – із моменту оголошення їй протоколу про
затримання або постанову про застосування цього запобіжного заходу, але
не пізніше 24 годин із моменту затримки;
2. у справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені особами в стані
неврівноваженості, а також про злочини осіб, які занедужали психічним
розладом після вчинення злочину, – із моменту одержання доказів про
психічний розлад;
3. у справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені неповнолітніми, –
із моменту ознайомлення неповнолітнього і його батьків або осіб, які їх
замінюють, із постановою про закриття справи і з матеріалами справи. У
випадку розміщення неповнолітнього в приймач-розподільник – не пізніше
24 годин із моменту розміщення[17].
Закон містить перелік обставин, які виключають участь у справі особи як
захисника. Адвокат не має права прийняти доручення про надання юридичної
допомоги у випадках, коли він у даній справі надає або раніше надавав
юридичну допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, яка
звернулася з проханням про ведення справи, або брала участь як слідчий,
особа яка проводила дізнання, прокурор, суспільний обвинувач, суддя,
секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник
потерпілого, цивільний позивач (відповідач), свідок, перекладач,
понятий, а також коли в розслідуванні або в розгляді справи бере участь
посадова особа, з якою адвокат знаходиться в родинних відношеннях. При
здійсненні своїх професійних обов’язків адвокат зобов’язаний неухильно
додержуватись вимог чинного законодавства, використовувати всі
передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та
юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду
особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитись від прийнятого
на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Адвокат не
має права прийняти доручення про подання юридичної допомоги у випадках,
коли він у даній справі подає або раніше подавав юридичну допомогу
особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, що звернулася з
проханням про ведення справи, або брав участь як слідчий, особа, що
провадила дізнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар
судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого,
цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок, перекладач, понятий, а
також коли в розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова
особа, з якою адвокат перебуває в родинних стосунках.
Повноваження адвоката на участь у процесі повинно бути підтверджено
відповідним свідченням, а також ордером про наявність угоди або
доручення на участь у справі.
Одним із найбільш діючих засобів, які дозволяють адвокату виконувати
свої професійні обов’язки в кримінальному процесі, є заява клопотань. З
їхньою допомогою він доводить до відома слідчого, прокурора і суду свою
думку про доведеність обвинувачення, обгрунтованості кваліфікації,
доцільності прийняття конкретних процесуальних рішень, сприяє зборові,
перевірці й оцінці доказів. Клопотання адвоката – це письмове або усне
його звертання до осіб, які уповноважені здійснювати
кримінально-процесуальну діяльність по доведенню і прийняттю рішення в
справі, про вчинення цими особами дій, які входять у їхню компетенцію,
спрямовану на захист прав і законних інтересів підозрюваного,
обвинуваченого, підсудного. У клопотаннях адвоката можуть ставитися
питання про витребування і прилучення до справи документів і предметів,
про виклик нових свідків, проведення допитів, очних ставок та інших
слідчих і судових дій, про скасування або заміну запобіжного заходу, про
закриття справи і т.д.[19]
Адвокат вправі заявити відвід посадовим особам, що приймають участь у
розслідуванні і розгляді справи. Адвокат може оскаржити будь-які дії і
рішення слідчих органів, прокурора, судді і суду, котрий, на його думку
заподіюють шкоду законним інтересам його клієнта.
З моменту допуску до участі в справі в стадії попереднього розслідування
адвокат вправі: бути присутнім при допиті підозрюваного, пред’явленні
обвинувачення, задавати питання учасникам справи. Після завершення
попереднього слідства адвокат має право разом з обвинувачуваним або
самому ознайомитися з усіма матеріалами справи.
При ознайомленні з матеріалами справи адвокат має право: робити виписки,
мати побачення з обвинувачуваним, роз’яснювати йому зміст обвинувачення,
обговорювати з ним питання про заяву клопотань, подавати докази,заявляти
відводи, оскаржуватидії і рішення слідчого і прокурора[20].
3. Представництво адвоката в цивільному процесі
3.1. Адвокат як правозахисник і представник у цивільному процесі
У відповідності з ст. 6 Закону “Про адвокатуру” і глави 12 ЦПК при
здійсненні професійної діяльності адвокат має право: представляти і
захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням у
всіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції
яких входить вирішення відповідних питань; збирати відомості про факти,
які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських,
кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення,
зокрема: запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств,
установ, організацій, об’єднань, а від громадян – за їх згодою;
ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з
необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за
винятком тих, таємниця яких охороняється законом; отримувати письмові
висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань;
застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного
законодавства; доповідати клопотання і скарги на прийомі у посадових
осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані
відповіді на ці клопотання і скарги; бути присутнім при розгляді своїх
клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснення
щодо суті клопотань і скарг; виконувати інші дії, передбачені
законодавством[3].
Участь адвоката в цивільному процесі складається в здійсненні ним
представництва і в захисті суб’єктивних майнових і особистих немайнових
прав, що охороняються законом інтересів громадян і юридичних осіб та в
сприянні суду у всебічному, повному й об’єктивному розгляді справи, прав
і обов’язків сторін. У процесуальному представництві адвоката
об’єднуються два види правовідносин – між адвокатом і особою, інтереси
якої він захищає, між адвокатом і судом у цивільному процесі.
Правовідносини між адвокатом і довірителем мають матеріально-правовий та
процесуально-правовий характер. Матеріально-правовий грунтується на
договорі доручення. Процесуально-правовий зв’язок виникає із приводу
оформлення і визначення обсягу повноважень представника в цивільному
процесі[5].
3.2.Процесуально-правові положення адвоката при веденні цивільних справ
у суді першої інстанції
На підставі наданих повноважень адвокати допомагають зацікавленим особам
звернутися в суд за захистом їхніх прав. Для цього використовуються
цивільно-процесуальні засоби – позовна заява, у справах, котрі виникають
з адміністративно-правових відносин – скарга і заява, а при окремому
виробництві – заява.
Позовна заява складається адвокатом у письмовій формі й у відповідності
з визначеним ст. 137 ЦПК утриманням. Суддя, до якого надійшла заява,
вирішує питання про його прийняття. Відмова в прийнятті оформляється
мотивованою постановою. З прийняттям позовної заяви виникають
цивільно-процесуальні правовідносини, у яких бере участь адвокат, котрий
одержує права й обов’язки процесуального представника[6].
При оформлених повноваженнях по веденню справи в суді адвокат
відповідача може використовувати загальні процесуальні засоби захисту,
передбачені ст. 99, 103 і іншими статтями ЦПК, а також спеціальні засоби
– заперечення позову і зустрічний позов[9].
3.3Діяльність адвоката як процес представника в стадіях касаційного і
наглядового виробництва і перегляду судових рішень у зв’язку з
нововиявленими обставинами
Касаційні оскарження і перевірка судових рішень і постанов, які не
набрали сили, є важливою процесуальною гарантією захисту прав осіб, що
приймають участь у справі. Право касаційного оскарження процесуальні
представники реалізують шляхом подачі касаційної скарги в письмовому
виді за формою, передбаченої законом[10].
Цивільно-процесуальним засобом реалізації права на оскарження виступає
заява співучасників і третіх осіб про приєднання до касаційної скарги.
Заява про це подається в письмовому виді, вільного змісту і державним
митом не оподатковується. Але заява представника про приєднання
співучасника або третьої особи до касаційної скарги рахується такою,
коли по правових основах і правових наслідках сходиться з касаційною
скаргою. Приєднання до касаційної скарги реалізується подачею заяви в
суд першої або касаційної інстанції[13].
Перевірка в порядку нагляду судових рішень і постанов, котрі набрали
законної сили, є процесуальною гарантією, яка забезпечує захист прав
сторін і інших осіб, котрі брали участь у справі, а також державних
інтересів. Вони, а також їхні представники, вправі звернутися зі скаргою
до уповноважених осіб суду і прокуратури про опротестування судових
рішень у порядку нагляду.
Процесуальним забезпеченням захисту прав і законних інтересів осіб,
котрі беруть участь у справі, є також перевірка законності й
обгрунтованості рішень і постанов суду, які набрали сили у зв’язку з
нововиявленими обставинами.
З цією метою особи, які беруть участь у справі, і їхні уповноважені
представники мають право збудити справу по перегляду рішення або
постанови в зв’язку з нововиявленими обставинами, вступити в процес у
справі, брати участь у судовому засіданні, здійснювати іншу процесуальну
діяльність[14].
Висновок:
Таким чином, сучасний етап становлення і зміцнення України як правової,
демократичної, незалежної держави вимагає позитивних
соціально-економічних, політичних, та правових змін. Разом з тим такі
зміни неможливі без докорінного покращення діяльності всіх державних
структур, у тому числі правоохоронних та правозахисних органів.
Розбудова правової держави є неможливою без створення гарантій для
захисту прав людини, без забезпечення механізму функціонування такого
специфічного демократичного інституту, яким є адвокатура.
Безперечно, забезпечити надійний захист прав та свобод людини і
громадянина може лише судова система, яка діятиме винятково на засадах
визначених Конституцією: законності; рівності всіх учасників судового
процесу перед законом і судом; гласності судового процесу; змагальності
сторін; додержання презумпції невинуватості в умовах незалежності і
недоторканості суддів. Проте безпосередня участь адвокатури у таких
судових засіданнях дозволяє всебічно представити та захистити права та
законні інтереси сторін. Конституція України гарантує кожному право
захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань
шляхом оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної
влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У зв’язку з переходом до ринкової економіки, зростанням чисельності
приватних підприємств зростає незахищеність юридичних осіб.
Спостерігається багато численне порушення різного виду договорів,
укладання угод, законодавства. Саме тому дуже важливим є інститут
адвокатури, який зобов’язаний здійснювати свою діяльності у
відповідності із чинним законодавством.
Протягом 20-ти років існування незалежної України постійно йшов процес
вдосконалення функціонування судової системи та судової влади. Цей
процес ще не закінчений. На даний момент в Україні назріває судова
реформа, а оскільки судова практика є не розривною із адвокатською, тому
що адвокатура призвана захищати інтереси громадян в суді, адвокатура
також буде розвиватися далі. Саме тому цьому слід приділяти особливо
велику увагу. Бо цей елемент є складовою часткою повноцінної правової
держави. Нажаль, зараз багато людей залишаються без належного, а може і
без правового захисту взагалі через недостатню соціальну забезпеченість.
На завершення було б доречно привести слова бельгійського
адвоката рубежу ХІХ-ХХ століть Пікара, які підтверджують значення ролі
адвоката у відправленні правосуддя: «Адвокат в силу умов своєї
діяльності, є служителем і творцем права. Ця єдина характерна
особливість незмінно притаманна діяльності адвоката за всіх часів.
Передаючись з покоління до покоління, з країни в країну, вона укріплює
віру в силу правового початку та усвідомлення суспільної місії
адвокатури».
Список використаної літератури:
1. Варфоломєєва Т. Сучасне і майбутнє української адвокатури // Закон і
бізнес. – 1996. – 20 берез. – С. 15, (173ст.).
2. Вейт Ф. Профессия – адвокат: [Франция] // Бизнес и страхование. –
1998. – № 3. – С. 39-41, (423ст.).
3. Дрейзіна Д., Міняфаєва Є. Підтвердження повноважень адвоката у
цивільному судочинстві // Юридична України. – 2008. – № 6. – С. 92-95
(156ст.).
4. Галушко Ю. Важливий інститут захисту прав громадян: [Адвокатура] //
Право України. – 1996. – № 5. – С. 46-48(95ст.).
5. Гетманцев О. В. Особливості цивільно-процесуальних відносин з участю
представника// Наук. вісн. Черн. ун-ту, 2002. – Вип. 147. Правознавство.
Зб. наук. праць. – с. 53-56(78ст.).
6. Ильинская И. М., Лесницкая Л. Ф. Судебное представительство в
гражданском процессе. – М., 1964. – С. 21(56ст.).
7. Камінський В. Кого захищають адвокати: [Функції і права адвокатури]
// Юрид. вісн. України. – 1998. – 5-11 лют. – С. 4(15ст.).
8. Клейман А. Ф. Гражданський процесс. – М.: Юридическая литература,
1977. – С.96(345ст.).
9. Ковтун Л. Представництво в цивільному процесі: окремі проблеми //
Право України. – 2004. – № 1. – С. 39-43(231ст.).
10. Крупко П. Суб’єкти добровільного представництва за цивільним правом.
// Право України. – 2002. – № 5. – С. 105 – 110, (358 ст.).
11. Крупко П. Наслідки неналежного здійснення добровільного
представництва. // Право України. – 2002. – № 10. – С. 108 -111(245ст.).
12. Логінова С. Адвокатська таємниця через призму судово-правової
реформи. // Право України. – 2002. – № 2. – С. 94-97(623ст.).
13. Павлуш І. Особливості участі адвоката у цивільному процесі. // Право
України. – 1999. – № 9. – С.62-65(125ст.).
14. Сафулько С.Ф.,Зейкан Я.П. Щодо повноважень адвоката в Цивільному
процесі // Вісник Верховного Суду України.- 2009. – № 11. –
С.45-48(231ст.).
15. Сухарев И. О Правилах профессиональной этики адвоката // Юрист. –
1997. – № 10. – С. 12-13(37ст.).
16. Хотенець П. В. Пpавовий статус адвоката в Укpаїні: Автоpеф. дис. на
здоб. наук. ступ. канд. юpид. наук. 12.00.10 /Hац. юpид. акад. Укpаїни
ім. Яpослава Мудpого. – Х., 2002. С.10- 13 (19 ст.).
17.Васильев В.Л. Юридическая психология.- 3-е изд.- СПб. Издательство
«Питер», 2000, – С. 345- 358 (624 ст.).
18.Еникеев М.И. Основы общей и юридической психологии :Учебник для
вузов.- М.: Юристъ, 1996.- С. 278 – 296 (631 ст.).
19. “Право України” – 2001 р. № 3 стаття – С.Лагунової – С. 235-240
(270ст.).
20. Д.Бочарников. Права людини у державну та ранньодержавну добу історії
України – С. 456 -467 (597 ст.).
21. Кузєєв В. Гарантіх прав, і свобод та обов’язків людини і громадянина
в Україні – С. 238 – 245 (300ст.).
22. О.Д.Святоцький, В.В. Медведчук. Адвокатура: історія і сучасність –
С. 127 – 131 (200ст.).
23. Бартошек М. Римське право: поняття, термины, определения – С. 145
-175 (259ст.).
24. Святоцький О.Д., Миккенко М.М., Адвокатура України. Навчальний
посібник для студентів юридичних вищих навчальних закладів і факультетів
– С. 378 – 380 (450ст.).
25. А.Т. слюсаренко, М.В.Томенко. Історія Української конституції – С.
27- 39 (80ст.).
26. Романець В.А. Історія епохи Просвітнецтва – С. 278 – 289 (357ст.).
27. Горський В.С. Історія Української філософії – С. 387 – 400 (560ст.).
28. Ватман Д.П. Адвокатська етика – С. 23 – 27 (50ст.).
29. Молдован В.В. Правоохороні органи. Опорні конспекти. Київ. “Юмана”
1998 р. – С. 34 – 45 (100ст.).
30. Настюк М. Правознавство, Львів “Світ” 1994 – С. 157 – 168 (250ст.).
Також було використано:
-Конституцію України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної ради України 28
червня 1996 року. Офіційне видання. – Київ: Українська Правнича
Фундація, 1996. – 64 с.
-Цивільно – процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року //
Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40-41, 42. – ст. 492. Із
змінами, внесеними згідно із Законом N 2453-VI від 07.07.2010р.
-Закон України „Про адвокатуру” від 19 грудня 1992 року // Відомості
Верховної Ради України, 1992, № 9, ст. 62. Із змінами, внесеними згідно
із Законом N 614-VI від 01.10.2008р.
-Закон України „Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 року //
Відомості Верховної Ради України, 1992, № 34, ст. 504. Із змінами,
внесеними згідно із Законом N 2388-VI від 01.07.2010р.
-Указ Президента України «Про Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну
комісію адвокатури та Положення про Вищу кваліфікаційну комісію
адвокатури» від 05 травня 1993 року. Із змінами, внесеними згідно із
Указом Президента N 943/2010 від 11.10.2010р.
-Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 р. №2 „Про
застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді
справ у суді першої інстанції”.
-Правила адвокатської етики 01 жовтня 1999 року. Схвалено Вищою
кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1
жовтня 1999 року.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
