Кримінальне право України. Плани семінарів (книга)

Крим_нальне право України. Плани семінарів

Звільнення від кримінального покарання та його відбування.

I. Питання для з’ясування.

Поняття і види звільнення від покарання та його відбування.

Звільнення від призначеного судом покарання у зв’язку з усуненням
законом караності діяння.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням. Обов’язки, які
накладає суд на особу, звільнену з випробуванням. Застосування
додаткових покарань у разі звільнення від відбування основного покарання
з випробуванням. Правові наслідки звільнення від відбування покарання з
випробуванням.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і
жінок, які мають дітей віком до семи років.

Звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків
давності виконання обвинувального вироку.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким.

Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають
дітей віком до трьох років.

Звільнення від покарання за хворобою.

Звільнення від покарання на підставі Закону України про амністію або
акта про помилування.

ІІ. Тести.

1. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України:
“Звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування,
заміна більш м’яким, а також пом’якшення призначеного покарання,
……………….. , може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених
цим Кодексом”:

крім випадків, передбачених Конституцією України;

на угляд суду;

крім звільнення від покарання або пом’якшення покарання на підставі
закону України про амністію чи акта про помилування;

крім звільнення від покарання або пом’якшення покарання;

крім звільнення від покарання на підставі закону України про амністію чи
акта про помилування;

крім пом’якшення покарання на підставі закону України про амністію чи
акта про помилування;

крім довічного позбавлення волі;

якщо інший порядок такого звільнення не передбачений судом.

2. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України: “На
підставі закону України про амністію або акта про помилування …………………….,
а також засудженому може бути замінено покарання або невідбуту його
частину більш м’яким покаранням”:

засуджений може бути повністю або частково звільнений від основного і
додаткового покарання;

засуджений може бути повністю звільнений від основного і додаткового
покарання;

засуджений може бути частково звільнений від основного і додаткового
покарання;

засуджений може бути повністю або частково звільнений від основного
покарання;

засуджений може бути повністю звільнений від основного і частково від
додаткового покарання;

засуджений підлягає звільненню від покарання;

засуджений звільняється від покарання;

засуджений звільняється від основного і додаткового покарання.

3. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України:
“Особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути
…………… звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням
бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час
розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною”:

за рішенням відповідного контрольно – наглядового органу;

за вироком суду;

на підставі закону Верховної Ради України;

на угляд суду;

за поданням Уповноваженого Верховної Ради України;

за висновком спеціальної комісії;

на думку керівництва виправно-трудової установи;

на думку прокурора.

4. Згідно чинного КК України, особа, засуджена за діяння, караність
якого законом усунена, підлягає:

негайному звільненню від призначеного судом покарання;

негайному звільненню від призначеного судом покарання після відбуття не
менше 1/4 покарання;

негайному звільненню від призначеного судом покарання після відбуття не
менше 1/3 покарання;

негайному звільненню від призначеного судом покарання після відбуття не
менше половини покарання;

негайному звільненню від призначеного судом покарання у разі доведення
свого виправлення та перевиховання.

5. Згідно чинного КК України, призначена засудженому міра покарання, що
перевищує санкцію нового закону:

зберігається до повного відбуття покарання;

знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового
закону;

знижується на 1/3;

знижується на 1/4;

зберігається до відбуття половини покарання, після чого невідбута
частина знижується на 1/3.

6. Вкажіть яке словосполучення (слово) пропущене в наведеному
законодавчому формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі
України: “У разі, коли звільнена від відбування покарання з
випробуванням жінка ………………, зникла з місця проживання, ухиляється від
виховання дитини, догляду за нею, не виконує покладених на неї судом
обов’язків або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою
адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях
виправлення, суд за поданням контролюючого органу направляє засуджену
для відбування покарання згідно з вироком суду”:

відмовилася від дитини, передала її в дитячий будинок;

відмовилася від дитини;

передала дитину в дитячий будинок;

систематично знущається над дитиною;

зловживає алкоголем, веде аморальний спосіб життя.

7. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України:
“Особа, засуджена ……………., підлягає негайному звільненню від призначеного
судом покарання”:

за злочин, що має ознаки малозначності;

за злочин невеликої тяжкості;

до прийняття Кримінального кодексу України 2001 року;

за діяння, караність якого законом усунена;

без достатніх підстав.

8. Згідно чинного КК України, особа, яка вчинила злочин невеликої або
середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання,
якщо буде визнано, що:

вона повністю виправилась та перевиховалась;

вона в подальшому є придатною до суспільно – корисної праці;

з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю
особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно
небезпечною;

ця особа повністю виправилась та перевиховалась і не зможе в подальшому
вчиняти злочини;

цю особу не можна вважати суспільно небезпечною.

9. Згідно чинного КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді
виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження
волі, а також позбавлення волі на строк не більше п’яти років,
враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи,
дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування
покарання, він може:

прийняти рішення про звільнення від відбування покарання;

прийняти рішення про заміну виду покарання;

прийняти рішення про звільнення від відбування додаткового покарання;

прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з
випробуванням;

прийняти рішення про звільнення від відбування частини основного та
додаткового покарання;

прийняти рішення про умовне звільнення від покарання;

прийняти рішення про відстрочку виконання основного покарання;

прийняти рішення про недоцільність подальшого відбування покарання;

прийняти рішення про звільнення від покарання або заміну його більш
м’яким покаранням;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

10. При призначенні якого покарання суд, згідно чинного КК України,
враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, у
разі, якщо дійде висновку про можливість виправлення засудженого без
відбування покарання, може прийняти рішення про звільнення від
відбування покарання з випробуванням:

виправних робіт;

тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

довічного позбавлення волі;

штрафу;

позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

11. При призначенні якого покарання суд, згідно чинного КК України,
враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, у
разі, якщо дійде висновку про можливість виправлення засудженого без
відбування покарання, може прийняти рішення про звільнення від
відбування покарання з випробуванням:

арешту;

конфіскації майна;

обмеження волі;

громадських робіт;

позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або
кваліфікаційного класу.

12. При призначенні якого покарання суд, згідно чинного КК України,
враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, у
разі, якщо дійде висновку про можливість виправлення засудженого без
відбування покарання, може прийняти рішення про звільнення від
відбування покарання з випробуванням:

позбавлення волі на певний строк;

арешту;

довічного позбавлення волі;

громадських робіт;

жодна з відповідей не є правильною.

13. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України:
“Особа, яка …………… захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає
відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від
подальшого його відбування”:

до або після постановлення вироку;

після вчинення злочину;

після постановлення вироку;

підчас вчинення злочину;

в процесі вчинення злочину;

підчас або після вчинення злочину;

після вчинення злочину або постановлення вироку;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

14. Вкажіть у якій відповіді правильно і найбільш повно вказані
покарання, при призначенні яких суд, згідно чинного КК України, може
прийняти рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з
випробуванням:

виправні роботи та обмеження волі;

виправні роботи та службові обмеження для військовослужбовців;

обмеження волі та службові обмеження для військовослужбовців;

виправні роботи та позбавлення волі на строк до трьох років;

службові обмеження для військовослужбовців, виправні роботи, позбавлення
волі на певний строк;

виправні роботи, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше
п’яти років;

виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, обмеження
волі, позбавлення волі на строк не більше п’яти років;

службові обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення
волі на строк не більше п’яти років;

при призначенні будь-якого покарання;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

15. При призначенні якого покарання суд, згідно чинного КК України,
враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, у
разі, якщо дійде висновку про можливість виправлення засудженого без
відбування покарання, може прийняти рішення про звільнення від
відбування покарання з випробуванням:

позбавлення волі;

позбавлення волі на строк не більше п’яти років;

позбавлення волі на строк не менше п’яти років;

позбавлення волі на строк не менше десяти років;

позбавлення волі на строк не більше десяти років.

16. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України:
“Після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті суд
залежно від поведінки засудженої може ………….”:

звільнити її від покарання;

звільнити її від покарання або замінити його більш м’яким покаранням чи
направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком;

звільнити її від основного покарання або замінити покарання більш
м’яким;

направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком;

звільнити її від покарання або замінити його більш м’яким покаранням.

17. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України:
“Якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового
обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення
волі на строк не більше п’яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу
винного та інші обставини справи, ……………….,він може прийняти рішення про
звільнення від відбування покарання з випробуванням”:

дійде висновку про можливість виправлення та перевиховання засудженого
без відбування покарання;

а також враховуючи попередню поведінку засудженого;

а також враховуючи матеріальне становище сім’ї засудженого;

а також враховуючи соціальне становище засудженого;

дійде обгрунтованого висновку про можливість і доцільність виправлення
засудженого без відбування покарання;

дійде висновку про недоцільність відбування покарання засуджених;

дійде висновку про виправлення засудженого;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

18. Вкажіть яке словосполучення (слово) пропущене в наведеному
законодавчому формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі
України: “ Особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості,
може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що
з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю
особу …………… не можна вважати суспільно небезпечною”:

в подальшому;

відтепер;

на час розгляду справи в суді;

з моменту постановлення вироку;

за висновком спеціальної комісії;

не думку керівника виправно-трудової установи;

на думку прокурора;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

19. Згідно чинного КК України, у разі звільнення від відбування
покарання з випробуванням суд ухвалює звільнити засудженого від
відбування призначеного покарання, якщо він:

не вчинить будь-якого правопорушення;

протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину;

виконає покладені на нього обов’язки;

пообіцяє кардинально змінити свою антисуспільну поведінку;

протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і
виконає покладені на нього обов’язки.

20. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням іспитовий
строк встановлюється судом тривалістю:

до одного року;

від одного до двох років;

від одного до трьох років;

від двох до п’яти років;

від одного до п’яти років;

від двох до трьох років;

від двох до чотирьох років;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

21. Згідно чинного КК України, у разі звільнення від відбування
покарання з випробуванням іспитовий строк встановлюється:

указом Президента України;

постановою Кабінету Міністрів України;

органами кримінально-виконавчої системи;

головою відповідної обласної державної адміністрації;

судом за погодженням з місцевими контрольно – наглядовими органами;

судом за погодженням з прокурором;

судом за погодженням з Державним департаментом з питань виконання
покарань;

лише апеляційним судом;

лише місцевим судом;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

22. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України: “До
осіб, що відбувають покарання у виді виправних робіт, …………….., обмеження
волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або
позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від
відбування покарання”:

штрафу;

громадських робіт;

конфіскації майна

довічного позбавлення волі;

службових обмежень для військовослужбовців.

23. Згідно чинного КК України, у разі звільнення від відбування
покарання з випробуванням суд може покласти на засудженого обов’язки
(обов’язок):

публічно попросити пробачення у потерпілого;

не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу
кримінально-виконавчої системи;

не виїжджати за межі України на постійне або тимчасове проживання;

не виїжджати за межі України без дозволу суду;

попросити вибачення у потерпілого у письмовому вигляді.

24. Згідно чинного КК України, у разі звільнення від відбування
покарання з випробуванням суд може покласти на засудженого обов’язки
(обов’язок):

повідомляти судові органи про зміну місця проживання, роботи або
навчання;

повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця
проживання, роботи, навчання, а також про зміни у соціальному та
сімейному стані;

повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця
проживання, роботи або навчання;

повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміни у
соціальному та сімейному стані;

повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміни у сімейному
стані.

25. Згідно чинного КК України, у разі звільнення від відбування
покарання з випробуванням суд може покласти на засудженого обов’язки
(обов’язок):

раз на рік з’являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої
системи або до суду;

періодично з’являтися для реєстрації до суду;

раз на рік з’являтися для реєстрації до суду;

час від часу письмово повідомляти органи кримінально-виконавчої системи
про місце постійного проживання;

періодично з’являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої
системи.

26. Згідно чинного КК України, у разі звільнення від відбування
покарання з випробуванням суд може покласти на засудженого обов’язки
(обов’язок):

пред’явити медичну довідку про проходження курсу лікування від
алкоголізму, наркоманії або захворювання;

пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що
становить небезпеку для здоров’я інших осіб;

своєю поведінкою довести, що вилікувався від алкоголізму, наркоманії або
захворювання, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб;

пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або іншого
захворювання;

пред’явити медичну довідку про проходження курсу лікування від
алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для
здоров’я інших осіб.

27. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України:
“Якщо засуджена, яка була звільнена від відбування покарання,
відмовляється від дитини, передала її у дитячий будинок, …………….. або
ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, або систематично вчинює
правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать
про небажання стати на шлях виправлення, суд може за поданням
контролюючого органу направити засуджену для відбування покарання,
призначеного за вироком”:

змінила місце проживання;

вибула з громадянства;

зникла з місця проживання;

втратила громадянство;

втратила довіру.

28. Згідно чинного КК України, контроль за поведінкою засуджених,
звільнених від відбування покарання з випробуванням, крім
військовослужбовців, здійснюється:

судами за місцем проживання засудженого;

органами юстиції за місцем проживання засудженого;

органами виконання покарань за місцем проживання засудженого;

місцевими органами влади за місцем проживання засудженого;

органами внутрішніх справ за місцем проживання засудженого.

29. Згідно чинного КК України, контроль за поведінкою засуджених
військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з
випробуванням, здійснюється:

командирами військових частин;

міністерством оборони України;

органами внутрішніх справ;

органами виконання покарань за місцем проживання засудженого;

спеціальною комендатурою;

військовою прокуратурою;

військовою прокуратурою спільно з органами внутрішніх справ;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

30. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням, згідно
чинного КК України, можуть бути призначені додаткові покарання у виді:

конфіскації майна;

обмеження волі;

позбавлення волі на строк до 3 років;

штрафу;

вилучення знаряддя злочину.

31. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням, згідно
чинного КК України, можуть бути призначені додаткові покарання у виді:

позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або
кваліфікаційного класу;

службового обмеження для військовослужбовців;

арешту;

громадських робіт.

32. Вкажіть у якій відповіді правильно і найбільш повно вказані
покарання, при призначенні яких суд, згідно чинного КК України, може
прийняти рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з
випробуванням:

позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або
кваліфікаційного класу, штраф;

позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю,
позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або
кваліфікаційного класу;

позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю,
позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або
кваліфікаційного класу, конфіскація майна;

штраф, конфіскація майна, позбавлення військового, спеціального звання,
рангу, чину або кваліфікаційного класу;

штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною
діяльністю, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину
або кваліфікаційного класу;

штраф, конфіскація майна, позбавлення права обіймати певні посади або
займатися певною діяльністю;

штраф, конфіскація майна;

штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною
діяльністю;

штраф, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або
кваліфікаційного класу;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

33. Вкажіть, яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься у чинному КК України: “Після закінчення
іспитового строку засуджений, який виконав покладені на нього обов’язки
та не вчинив нового злочину, ……………”:

звільняється судом від призначеного йому покарання;

звільняється судом від призначеного йому основного покарання;

звільняється судом від призначеного йому додаткового покарання;

звільняється від судимості за вчинений раніше злочин невеликої тяжкості;

звільняється від судимості за вчинений раніше злочин невеликої або
середньої тяжкості;

звільняється судом лише від покарання у виді позбавлення волі на певний
строк;

звільняється судом лише від покарання у виді обмеження волі;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

34. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України:
“Після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладені
на нього обов’язки та не вчинив нового злочину, ………….від призначеного
йому покарання”:

може бути звільнений судом;

звільняється органами попереднього дізнання та слідства;

звільняється судом за клопотанням Уповноваженого Верховної Ради України
з прав людини;

звільняється судом;

звільняється судом за клопотанням органів попереднього дізнання та
слідства.

35. Згідно чинного КК України, якщо засуджений не виконує покладені на
нього обов’язки або систематично вчинює правопорушення, що потягли за
собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на
шлях виправлення:

суд оголошує догану засудженому;

суд попереджує засудженого про його недопустиму поведінку;

суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання;

суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання і
накладає на нього додаткове покарання;

суд направляє засудженого для відбування призначеного основного
покарання і звільняє засудженого від додаткового покарання;

суд покладає на нього штраф у розмірі від 30 до 50 неоподаткованих
мінімумів доходів громадян;

суд призначає йому покарання у виді арешту строком 15 діб;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

36. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України:
“Якщо засуджена, яка була звільнена від відбування покарання,
відмовляється від дитини, передала її у дитячий будинок, зникла з місця
проживання або ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, або
систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні
стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення, суд може
за поданням контролюючого органу…………… ”:

направити засуджену для відбування покарання;

направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком;

відмовити засудженій від звільнення її від подальшого відбування
покарання;

накласти на неї додаткове покарання у виді штрафу у розмірі до 30
неоподаткованих мінімумів доходів громадян;

оголосити їй догану або накласти на неї арешт строком на 15 діб;

накласти на неї арешт строком на 15 діб;

накласти на неї інше основне покарання, крім довічного позбавлення волі;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

37. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України: “У
разі, коли звільнена від відбування покарання з випробуванням жінка
відмовилася від дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місця
проживання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, не виконує
покладених на неї судом обов’язків або …………….., суд за поданням
контролюючого органу направляє засуджену для відбування покарання згідно
з вироком суду ”:

систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні
стягнення;

систематично вчинює правопорушення, що свідчать про її небажання стати
на шлях виправлення;

вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і
свідчать про її небажання стати на шлях виправлення;

систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні
стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

38. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України: “У
разі призначення покарання у виді ………… або позбавлення волі вагітним
жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених
до позбавлення волі на строк більше п’яти років за тяжкі і особливо
тяжкі злочини, суд може звільнити таких засуджених від відбування як
основного, так і додаткового покарання з встановленням іспитового строку
у межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від
роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною
семирічного віку”:

арешту;

громадських робіт;

штрафу;

виправних робіт;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

39. Вкажіть яке словосполучення (слово) пропущене в наведеному
законодавчому формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі
України: “У разі, коли звільнена від відбування покарання з
випробуванням жінка відмовилася від дитини, передала її в дитячий
будинок, …………, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, не
виконує покладених на неї судом обов’язків або систематично вчинює
правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать
про її небажання стати на шлях виправлення, суд за поданням
контролюючого органу направляє засуджену для відбування покарання згідно
з вироком суду”:

переселилась у іншу місцевість;

зникла з місця проживання;

втратила право приватної власності на житло;

набула право приватної власності на житло у іншому регіоні;

не бажає повідомляти про місце свого постійного проживання.

40. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України:
“Засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі жінок, які стали
вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім
засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за умисні
тяжкі та особливо тяжкі злочини, суд може звільнити від відбування
покарання в межах строку, на який згідно з законом жінку може бути
звільнено від роботи ………………..”:

до досягнення дитиною трирічного віку;

до досягнення дитиною віку чотирьох років;

до досягнення дитиною віку п’яти років;

до досягнення дитиною віку шести років;

до досягнення дитиною віку семи років;

у зв’язку з вагітністю та пологами та до досягнення дитиною п’яти років;

у зв’язку з вагітністю та пологами та до досягнення дитиною чотирьох
років;

у зв’язку з вагітністю та пологами та до досягнення дитиною семи років;

у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного
віку;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

41. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України: “У
разі призначення покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі
вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім
засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за тяжкі і
особливо тяжкі злочини, суд може звільнити таких засуджених від
відбування як основного, так і додаткового покарання з встановленням
іспитового строку …………”:

на строк до 5 років;

на строк до 10 років;

у межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від
роботи у зв’язку з пологами і до досягнення дитиною п’ятирічного віку;

у межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від
роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною
семирічного віку;

у межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від
роботи у зв’язку з вагітністю і пологами і до досягнення дитиною
трирічного віку.

42. Згідно чинного КК України, контроль за поведінкою засуджених
вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, звільнених
від відбування покарання з випробуванням, здійснюється:

органами внутрішніх справ за місцем;

судом за місцем проживання;

органами місцевої влади за місцем проживання;

проживання органами кримінально-виконавчої системи спільно з органами
внутрішніх справ за місцем проживання засудженої;

органами Служби безпеки України за місцем проживання;

адміністрацією виправно-трудової установи;

прокуратурою району за місцем проживання;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

43. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України:
“Після закінчення іспитового строку суд, залежно від поведінки
засудженої, ………….”:

звільняє її від відбування основного покарання;

звільняє її від покарання;

направляє її для відбування покарання, призначеного вироком;

звільняє її від покарання або направляє для відбування покарання,
призначеного вироком;

звільняє її від відбування додаткового покарання.

44. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України:
“Особа, ……………., може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо
буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного
ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна
вважати суспільно небезпечною”:

яка вчинила злочин невеликої тяжкості;

яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості;

яка вчинила злочин середньої тяжкості;

яка вчинила тяжкий або особливо тяжкий злочин;

яка вчинила будь – який злочин, передбачений чинним КК України.

45. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України: “У
разі призначення покарання у виді обмеження волі або…………., суд може
звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і
додаткового покарання з встановленням іспитового строку у межах строку,
на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку
з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку”:

позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до
семи років;

позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до
десяти років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти
років за тяжкі і особливо тяжкі злочини;

позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до
семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти
років за тяжкі і особливо тяжкі злочини;

позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до
семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти
років;

позбавлення волі вагітним жінкам, крім засуджених до позбавлення волі на
строк більше п’яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини.

46. Вкажіть яке словосполучення (слово) пропущене в наведеному
законодавчому формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі
України: “У разі, коли звільнена від відбування покарання з
випробуванням жінка відмовилася від дитини, передала її в дитячий
будинок, зникла з місця проживання, ………….. або систематично вчинює
правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать
про її небажання стати на шлях виправлення, суд за поданням
контролюючого органу направляє засуджену для відбування покарання згідно
з вироком суду”:

ухиляється від виховання дитини;

ухиляється від догляду за дитиною;

ухиляється від виховання дитини, догляду за нею;

ухиляється від виховання дитини, догляду за нею та спілкування з нею;

не бажає виховувати дитину, ухиляється від догляду за нею.

47. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України:
“Засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі жінок, які стали
вагітними або народили дітей під час відбування покарання, ………….., суд
може звільнити від відбування покарання в межах строку, на який згідно з
законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю,
пологами і до досягнення дитиною трирічного віку”:

крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за тяжкі
та особливо тяжкі злочини;

крім засуджених до позбавлення волі на строк більше десяти років за
умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини;

крім засуджених до позбавлення волі на строк більше восьми років за
умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини;

крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за
умисні тяжкі або особливо тяжкі злочини;

крім засуджених до довічного позбавлення волі;

крім засуджених повторно за умисні корисливі злочини;

крім засуджених за умисні злочини проти особи;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

48. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України:
“Особам, які відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі,
невідбута частина покарання може бути замінена судом більш м’яким
покаранням. У цих випадках більш м’яке покарання призначається в межах
строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду
покарання, …………….”:

і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання;

і не повинне перевищувати 10 років;

і не повинне перевищувати відбутого строку покарання, призначеного
вироком;

і у межах строку покарання, призначеного вироком;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

49. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України:
“Особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково і від
відбування …………….”:

будь-якого покарання;

основного покарання;

основного і додаткового покарання;

основного або додаткового покарання;

частини основного покарання;

частини основного і додаткового покарання;

частини додаткового покарання;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

50. Згідно чинного КК України, особа звільняється від відбування
покарання у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження
волі, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було
виконано протягом:

шести місяців;

одного року;

одного року і шести місяців;

двох років;

двох років і шести місяців;

п’яти років;

суми років;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

51. Згідно чинного КК України, особа звільняється від відбування
покарання у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або
позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості, якщо з дня набрання
чинності обвинувальним вироком його не було виконано протягом:

одного року;

двох років;

трьох років;

чотирьох років;

п’яти років;

шести років;

десяти років;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

52. Згідно чинного КК України, особа звільняється від відбування
покарання у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за
злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на
строк не більше п’яти років за тяжкий злочин, якщо з дня набрання
чинності обвинувальним вироком його не було виконано протягом:

одного року;

двох років;

трьох років;

чотирьох років;

не менше чотирьох років;

восьми років;

шести років;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

53. Особа звільняється від відбування покарання у разі засудження до
покарання у виді позбавлення волі на строк понад п’ять років за тяжкий
злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше
десяти років за особливо тяжкий злочин, якщо з дня набрання чинності
обвинувальним вироком його не було виконано протягом:

одного року;

двох років;

трьох років;

чотирьох років;

п’яти років;

шести років;

семи років;

десяти років;

п’ятнадцяти років;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

54. Згідно чинного КК України, особа звільняється від відбування
покарання у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на
строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин, якщо з дня набрання
чинності обвинувальним вироком його не було виконано протягом:

трьох років;

чотирьох років;

п’яти років;

шести років;

восьми років;

десяти років;

двадцяти років;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

55. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України:
“Строки давності щодо додаткових покарань визначаються …………..”:

судом;

основним покаранням, призначеним за вироком суду;

додатковим покаранням;

додатковим покаранням, призначеним за вироком суду;

основним або додатковим покаранням, призначеним за вироком суду;

судом у кожному окремому випадку;

законом про амністію;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

56. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України:
“Перебіг давності зупиняється, …………….. ”:

якщо засуджений схиляє інших до вчинення правопорушень чи злочинів;

у разі хвороби засудженого;

у разі переїзду сім’ї засудженого на постійне проживання до іншої
місцевості;

якщо засуджений захворів або ухиляється від відбування покарання;

якщо засуджений вчинить злочин середньої тяжкості;

якщо засуджений вчинить тяжкий злочин;

якщо засуджений вчинить особливо тяжкий злочин;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

57. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України:
“Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених
у частинах першій та третій цієї статті, засуджений …………….”:

вчинить будь-який новий злочин;

вчинить новий умисний середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий
злочин;

вчинить новий середньої тяжкості злочин;

вчинить новий тяжкий злочин;

вчинить новий особливо тяжкий злочин;

вчинить новий умисний злочин;

вчинить новий умисний середньої тяжкості або тяжкий злочин;

вчинить умисний особливо тяжкий або тяжкий злочин.

58. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України:
“Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення
волі заміняється …………. ”:

позбавленням волі на строк не більше 15 років;

виправними роботами;

штрафом;

громадськими роботами;

арештом;

позбавленням волі на строк не менше десяти років;

позбавленням волі на строк не менше 15 років;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

59. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України: “До
осіб, що відбувають покарання у виді …..……….., службових обмежень для
військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному
батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, може бути
застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання”:

виправних робіт;

громадських робіт;

довічного позбавлення волі;

конфіскації майна;

обмеження волі;

позбавлення волі на певний строк;

службових обмежень для військовослужбовців;

штрафу.

60. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України:
“Після досягнення дитиною ……….. або в разі її смерті суд залежно від
поведінки засудженої може звільнити її від покарання або замінити його
більш м’яким покаранням чи направити засуджену для відбування покарання,
призначеного за вироком”:

однорічного віку;

дворічного віку;

чотирирічного віку;

п’ятирічного віку;

шестирічного віку;

семирічного віку;

восьмирічного віку;

дев’ятирічного віку;

десятирічного віку;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

61. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України:
“Якщо засуджена, яка була звільнена від відбування покарання, ……………..,
передала її у дитячий будинок, зникла з місця проживання або ухиляється
від виховання дитини, догляду за нею, або систематично вчинює
правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать
про небажання стати на шлях виправлення, суд може за поданням
контролюючого органу направити засуджену для відбування покарання,
призначеного за вироком”:

виїжджає на постійне місце проживання до іншої держави;

відмовляється від дитини;

не надає дитині матеріальної підтримки;

систематично знущається над дитиною;

не визнає дитину своєю.

62. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України: “До
осіб, що відбувають покарання у виді виправних робіт, службових обмежень
для військовослужбовців, обмеження волі, ………………. або позбавлення волі,
може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування
покарання”:

громадських робіт;

тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

конфіскації майна

довічного позбавлення волі;

штрафу.

63. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України:
“Особам, що відбувають покарання у виді ……………, невідбута частина
покарання може бути замінена судом більш м’яким покаранням”:

арешту або обмеження волі;

позбавлення волі;

арешту;

обмеження або позбавлення волі;

виправних робіт;

обмеження волі або виправних робіт;

обмеження волі або арешту;

арешту або позбавлення волі;

виправних робіт або арешту;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

64. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України:
“Особу може бути умовно-достроково звільнено …………… і від відбування
додаткового покарання”:

повністю;

повністю або частково;

частково;

за поданням прокурора;

на угляд суду.

65. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України: “У
разі, коли звільнена від відбування покарання з випробуванням жінка
відмовилася від дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місця
проживання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, не виконує
покладених на неї судом обов’язків або систематично вчинює
правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать
про її небажання стати на шлях виправлення, суд за поданням
контролюючого органу ……………”:

направляє засуджену для відбування покарання;

направляє засуджену для відбування основного покарання;

направляє засуджену для відбування покарання згідно з вироком суду;

направляє засуджену для відбування додаткового покарання;

направляє засуджену для відбування покарання згідно з рішенням
контрольно – наглядових органів.

66. Згідно чинного КК України, амністія оголошується:

законом України;

указом Президента України;

постановою Кабінету Міністрів України;

вироком суду;

рішенням Конституційного Суду України;

всенародним референдумом;

законом України або указом Президента України;

законом України або постановою Кабінету Міністрів України;

законом України, указом Президента, постановою Кабінету Міністрів
України;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

67. Згідно чинного КК України, умовно-дострокове звільнення від
відбування покарання, призначеного судом за злочин невеликої або
середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин, може бути
застосоване після фактичного відбуття засудженим:

не менше 1/4 строку покарання;

не менше 1/3 строку покарання;

не менше половини строку покарання;

не менше 2/3 строку покарання;

не менше 3/4 строку покарання;

не менше 1/4, але не більше 1/3 строку покарання;

не менше 1/3, але не більше 2/3 строку покарання;

не менше 1/2, але не більше 3/4 строку покарання;

не менше 4/5 строку покарання;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

68. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, призначеного
судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а
також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення
волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила
умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі, може бути
застосоване після фактичного відбуття засудженим:

не менше 1/4 строку покарання;

не менше 1/3 строку покарання;

не менше половини строку покарання;

не менше 2/3 строку покарання;

не менше 3/4 строку покарання;

не менше 1/4, але не більше 1/3 строку покарання;

не менше 1/3, але не більше 2/3 строку покарання;

не менше 1/2, але не більше 3/4 строку покарання;

не менше 4/5 строку покарання;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

69. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, призначеного
судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного
особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний
злочин протягом невідбутої частини покарання, може бути застосоване
після фактичного відбуття засудженим:

не менше 1/4 строку покарання;

не менше 1/3 строку покарання;

не менше половини строку покарання;

не менше 2/3 строку покарання;

не менше 3/4 строку покарання;

не менше 1/4, але не більше 1/3 строку покарання;

не менше 1/3, але не більше 2/3 строку покарання;

не менше 1/2, але не більше 3/4 строку покарання;

не менше 4/5 строку покарання;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

70. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України: “До
осіб, що відбувають покарання у виді виправних робіт, службових обмежень
для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному
батальйоні військовослужбовців або ……………., може бути застосоване
умовно-дострокове звільнення від відбування покарання”:

громадських робіт;

конфіскації майна;

позбавлення волі;

довічного позбавлення волі;

штрафу.

71. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України:
“Особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі,
невідбута частина покарання ………………..”:

має бути замінена судом більш м’яким покаранням;

у крайніх випадках може бути замінена судом більш м’яким покаранням;

може бути замінена судом більш м’яким покаранням;

у деяких випадках може бути замінена судом більш м’яким покаранням;

може бути замінена судом більш тяжким чи більш м’яким покаранням;

може бути замінена судом лише штрафом;

може бути замінена судом виправними роботами;

може бути замінена судом арештом;

може бути замінена судом арештом або штрафом;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

72. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України: “У
разі, коли звільнена від відбування покарання з випробуванням жінка
відмовилася від дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місця
проживання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, не виконує
покладених на неї судом обов’язків або систематично вчинює
правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать
про її небажання стати на шлях виправлення, ……………. направляє засуджену
для відбування покарання згідно з вироком суду”:

суд;

суд за поданням контролюючого органу;

контролюючий орган;

обласна державна адміністрація;

обласне управління внутрішніх справ.

73. Згідно чинного КК України, у разі заміни невідбутої частини
основного покарання більш м’яким засудженого може бути звільнено також і
від додаткового покарання у виді:

конфіскації майна;

позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або
кваліфікаційного класу.

лише штрафу;

позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю;

штрафу або позбавлення права займати певні посади чи займатися певною
діяльністю.

74. Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким, згідно чинного КК
України, може бути застосована, якщо:

засуджений довів своє виправлення та перевиховання;

засуджений став на шлях виправлення;

засуджений довів своє виправлення;

засуджений став на шлях виправлення і довів це;

засуджений цілковито змінив свою антисуспільну поведінку.

75. Згідно чинного КК України, заміна невідбутої частини покарання,
призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також
за необережний тяжкий злочин більш м’яким можлива після фактичного
відбуття засудженим:

1/3 строку покарання;

2/3 строку покарання;

3/4 строку покарання;

4/5 строку покарання;

не менше 1/2, але не більше 3/4 строку покарання;

не менше 1/3, але не більше 2/3 строку покарання;

не менше 1/4 строку покарання;

не менше 1/4, але не більше 1/3 строку покарання;

не менше 2/3 строку покарання;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

76. Згідно чинного КК України, заміна невідбутої частини покарання,
призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо
тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у
виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття
судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до
позбавлення волі, більш м’яким можлива після фактичного відбуття
засудженим:

1/3 строку покарання;

2/3 строку покарання;

3/4 строку покарання;

4/5 строку покарання;

не менше 1/2, але не більше 3/4 строку покарання;

не менше 1/3, але не більше 2/3 строку покарання;

не менше 1/4 строку покарання;

не менше 1/4, але не більше 1/3 строку покарання;

не менше 3/4 строку покарання;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

77. Заміна невідбутої частини покарання, призначеного судом за умисний
особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка
раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин
протягом невідбутої частини покарання, більш м’яким можлива після
фактичного відбуття засудженим:

1/3 строку покарання;

2/3 строку покарання;

3/4 строку покарання;

4/5 строку покарання;

не менше 1/2, але не більше 3/4 строку покарання;

не менше 1/3, але не більше 2/3 строку покарання;

не менше 1/4 строку покарання;

не менше 1/4, але не більше 1/3 строку покарання;

не менше 2/3 строку покарання;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

78. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України:
“Засуджених до …………….. жінок, які стали вагітними або народили дітей під
час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк
більше п’яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, суд може
звільнити від відбування покарання в межах строку, на який згідно з
законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю,
пологами і до досягнення дитиною трирічного віку”:

обмеження волі або до позбавлення волі;

обмеження волі;

позбавлення волі на певний строк;

виправних робіт;

громадських робіт;

довічного позбавлення волі;

конфіскації майна;

громадських робіт або до виправних робіт.

79. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України:
“Якщо засуджена, яка була звільнена від відбування покарання,
відмовляється від дитини, передала її у дитячий будинок, зникла з місця
проживання або…………………., або систематично вчинює правопорушення, що
потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання
стати на шлях виправлення, суд може за поданням контролюючого органу
направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком”:

ухиляється від виховання дитини, догляду за нею;

ухиляється від виховання дитини;

ухиляється від догляду за дитиною;

ухиляється від харчування дитини;

ухиляється від матеріального утримання дитини.

80. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України:
“………… або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою
адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях
виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного
покарання”:

якщо засуджений веде антисуспільний спосіб життя;

якщо засуджений не бажає змінювати свою поведінку;

якщо засуджений систематично не виконує покладені на нього обов’язки;

якщо засуджений не виконує покладені на нього обов’язки;

якщо засуджений систематично не виконує покладені на нього громадянські
обов’язки.

81. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України: “У
разі призначення покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі
вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім
засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за тяжкі і
особливо тяжкі злочини, …………… з встановленням іспитового строку у межах
строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у
зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного
віку”:

суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і
додаткового покарання, крім покарання у виді позбавлення волі на строк
більше 10 років та довічного позбавлення волі;

суд може звільнити таких засуджених від відбування основного покарання;

суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і
додаткового покарання, крім покарання у виді позбавлення волі на строк
більше 15 років;

суд може звільнити таких засуджених від додаткового покарання;

суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і
додаткового покарання.

82. Згідно чинного КК України, вільнення від відбування покарання
вагітних жінок або жінок, які мають дітей віком до трьох років
застосовується до таких засуджених, які:

є інвалідом дитинства;

є передовиком виробництва;

має когось з членів сім’ї на утриманні;

має гарантії від родичів або інших осіб, що вони забезпечать належні
умови для утримання і виховання дитини;

має можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання
дитини;

має сім’ю або родичів;

має сім’ю або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання;

має стабільне матеріальне становище;

нагороджена державними нагородами;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

83. Контроль за поведінкою звільнених від відбування покарання вагітних
жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, згідно чинного КК
України, здійснюється:

адміністрацією виправно-трудової установи;

депутатською комісією з питань законності і правопорядку місцевої Ради;

органами внутрішніх справ за місцем проживання;

органом місцевого самоврядування за місцем проживання;

органами місцевої влади за місцем проживання;

органами Служби безпеки України за місцем проживання;

органом внутрішніх справ за місцем проживання;

прокуратурою району за місцем проживання;

судом за місцем проживання;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

84. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд,
згідно чинного КК України, може покласти на засудженого обов’язки
(обов’язок):

попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого;

особисто відпрацювати завдану шкоду;

знайти замість себе особу, яка до кінця відбуде невідбуту частину
покарання;

попросити пробачення у потерпілого;

пропорційно відшкодувати не відбуту частину покарання грошима.

85. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України:
“Після досягнення дитиною трирічного віку або ……………. суд залежно від
поведінки засудженої може звільнити її від покарання або замінити його
більш м’яким покаранням чи направити засуджену для відбування покарання,
призначеного за вироком”:

в разі виїзду її за межі України на постійне місце проживання;

в разі її смерті;

в разі виявлення у неї невиліковного захворювання;

в разі виявлення у неї хронічного захворювання;

в разі усиновлення її іншою особою.

86. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України:
“Якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового
обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення
волі на строк не більше п’яти років, ………….., дійде висновку про
можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може
прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з
випробуванням”:

враховуючи тяжкість злочину;

враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи;

враховуючи особу винного;

враховуючи тяжкість злочину та особу винного;

враховуючи обставини справи;

враховуючи клопотання трудового колективу;

враховуючи думку прокурора;

враховуючи думку потерпілого.

87. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України: “До
осіб, що відбувають покарання у виді виправних робіт, службових обмежень
для військовослужбовців, ……………….., тримання в дисциплінарному батальйоні
військовослужбовців або позбавлення волі, може бути застосоване
умовно-дострокове звільнення від відбування покарання”:

обмеження волі;

громадських робіт;

конфіскації майна

довічного позбавлення волі;

штрафу.

88. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України:
“Якщо засуджена, яка була звільнена від відбування покарання,
відмовляється від дитини, …………., зникла з місця проживання або
ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, або систематично вчинює
правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать
про небажання стати на шлях виправлення, суд може за поданням
контролюючого органу направити засуджену для відбування покарання,
призначеного за вироком”:

не визнає дитину своєю;

не надає дитині матеріальної підтримки;

передала її у дитячий будинок;

виїжджає на тимчасове місце проживання до іншої держави;

втратила роботу.

89. Вкажіть відповіді в яких вказані обов’язки, що їх, згідно чинного КК
України, може покласти суд на засудженого у разі звільнення від
відбування покарання з випробуванням:

не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу
кримінально-виконавчої системи;

періодично з’являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої
системи.

повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміни у сімейному
стані;

повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця
проживання, роботи або навчання;

попросити вибачення у потерпілого у письмовому вигляді.

попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого;

пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що
становить небезпеку для здоров’я інших осіб;

пройти курс лікування лише від алкоголізму або наркоманії;

раз на рік з’являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої
системи;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

90. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України:
“Якщо засуджений не виконує покладені на нього обов’язки …………. і
свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє
засудженого для відбування призначеного покарання”:

або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою
дисциплінарні стягнення;

або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою
адміністративні стягнення;

або систематично вчинює правопорушення;

або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою
адміністративні або дисциплінарні стягнення;

або вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні
стягнення.

91. Згідно чинного КК України, звільняється від покарання особа, яка під
час його відбування захворіла на:

психічну хворобу;

психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії
(бездіяльність) або керувати ними;

важку хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії
(бездіяльність) або керувати ними;

психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії
(бездіяльність);

психічну хворобу, що позбавляє її можливості керувати своїми діями.

92. При призначенні якого покарання (яких покарань), згідно чинного КК
України, суд, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші
обставини справи, у разі, якщо дійде висновку про можливість виправлення
засудженого без відбування покарання, може прийняти рішення про
звільнення від відбування покарання з випробуванням:

арешту;

виправних робіт;

громадських робіт;

довічного позбавлення волі;

конфіскації майна;

обмеження волі;

позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або
кваліфікаційного класу;

позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

службового обмеження для військовослужбовців;

тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців.

93. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України:
“Особа, яка після вчинення злочину або постановлення вироку захворіла на
іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, …………….. ”:

має бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування;

може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування;

може бути звільнена від покарання;

може бути звільнена від подальшого відбування покарання;

має бути звільнена від покарання;

звільняється від покарання;

звільняється від покарання або його подальшого відбування;

жодна з відповідей не є правильною.

94. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України: “При
вирішенні питання звільнення від покарання за хворобою суд
враховує……………”:

тяжкість вчиненого злочину;

характер захворювання;

особу засудженого;

тяжкість вчиненого злочину, особу засудженого та інші обставини справи;

тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та
інші обставини справи;

не лише особу засудженого, а й характер захворювання;

характер захворювання і тяжкість вчиненого злочину;

жодна з відповідей не є правильною.

95. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України:
“Військовослужбовці, засуджені до службового обмеження, арешту або
тримання в дисциплінарному батальйоні ……………… звільняються від
покарання”:

в разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров’я;

в разі визнання їх непридатними до військової служби;

в разі виявлення у них вродженого невиліковного захворювання;

в разі виявлення у них вродженого захворювання;

в разі виявлення у них венеричного або інфекційного захворювання.

96. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України:
“Звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування,
заміна більш м’яким, а також пом’якшення призначеного покарання, крім
звільнення від покарання або пом’якшення покарання на підставі закону
України про амністію чи акта про помилування, може застосовуватися
…………….. у випадках, передбачених цим Кодексом”:

правоохоронними органами України;

лише апеляційними судами України;

тільки судом;

Генеральною прокуратурою України;

Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини;

Державним департаментом України з питань виконання покарань;

тільки Верховним Судом України;

Міністерством юстиції України.

97. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України: “На
підставі закону України про амністію або акта про помилування засуджений
може бути повністю або частково звільнений від основного і додаткового
покарання, а також ………… ”:

засудженому може бути замінено невідбуту частину покарання іншим
покаранням;

засудженому може бути відшкодована матеріальна шкода за відбуту частину
покарання;

засудженому може бути замінено невідбуту частину покарання більш м’яким
покаранням;

засудженому може бути замінено покарання більш м’яким покаранням;

засудженому може бути замінено покарання або невідбуту його частину
більш м’яким покаранням.

98. Згідно чинного КК України, умовно-дострокове звільнення від
відбування покарання може бути застосоване, якщо:

засуджений сумлінною поведінкою довів своє виправлення;

засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє
виправлення;

засуджений ставленням до праці довів своє виправлення;

засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє
виправлення і перевиховання;

засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє
перевиховання.

99. Амністія оголошується законом України стосовно:

певної категорії осіб;

окремих осіб;

осіб, що вчинили певну групу злочинів;

осіб, що вчинили злочини невеликої тяжкості;

осіб, які відбули не менше 3/4 строку покарання;

осіб, що не вчинили тяжких злочинів;

осіб, що не вчинили особливо тяжких злочинів;

осіб, що не вчинили умисних злочинів;

осіб, що не вчинили тяжких або особливо тяжких злочинів;

це питання в кожному окремому випадку вирішується Верховною Радою
України.

100. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України:
“Законом про амністію особи, які вчинили злочин, можуть бути ………………”:

повністю або частково звільнені від покарання;

повністю або частково звільнені від кримінальної відповідальності;

частково звільнені від кримінальної відповідальності чи від покарання;

повністю звільнені від кримінальної відповідальності чи від покарання;

повністю або частково звільнені від кримінальної відповідальності чи від
покарання;

звільнена від покарання;

звільнена від кримінальної відповідальності;

звільнена від кримінальної відповідальності і покарання;

частково звільнені від покарання;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

101. Помилування, згідно чинного законодавства України, здійснюється:

Президентом України;

Верховною Радою України;

Кабінетом Міністрів України;

Верховним Судом України;

Конституційним Судом України;

Президентом України і Верховною Радою України;

Президентом України і Кабінетом Міністрів України;

Верховною Радою України за погодженням з Уповноваженим Верховної Ради
України з прав людини.

102. Помилування, згідно чинного законодавства України, здійснюється
стосовно:

індивідуально визначеної особи;

певної категорії осіб;

осіб, що відбули не менше 2/3 строку покарання;

осіб, що відбули не менше 3/4 строку покарання;

засуджених за злочини, вчинені з необережності;

жінок, які мають дітей віком до 7 років;

передовиків виробництва;

депутатів місцевих рад;

працівників органів внутрішніх справ;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

103. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України:
“Актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому
призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на …………..
”:

позбавлення волі на строк не менше десяти років;

позбавлення волі на строк не менше двадцяти років;

позбавлення волі на строк не менше п’ятнадцяти років;

позбавлення волі на строк не більше двадцяти п’яти років;

позбавлення волі на строк не менше двадцяти п’яти років;

позбавлення волі на строк від 10 до 15 років;

позбавлення волі на строк від 15 до 20 років;

позбавлення волі на строк від 20 до 25 років.

104. Вкажіть у якій відповіді правильно і найбільш повно вказані
покарання, при призначенні яких суд, згідно чинного КК України, може
прийняти рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з
випробуванням:

виправні роботи та обмеження волі;

виправні роботи та службові обмеження для військовослужбовців;

обмеження волі та службові обмеження для військовослужбовців;

виправні роботи та позбавлення волі на строк до трьох років;

службові обмеження для військовослужбовців, виправні роботи, позбавлення
волі на певний строк;

виправні роботи, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше
п’яти років;

при призначенні будь-якого покарання;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

105. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України:
“Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених
у частинах першій та третій цієї статті, засуджений …………….”:

вчинить будь-який новий злочин;

вчинить новий умисний середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий
злочин;

вчинить новий середньої тяжкості злочин;

вчинить новий тяжкий злочин;

вчинить новий особливо тяжкий злочин;

вчинить новий умисний злочин;

вчинить новий умисний середньої тяжкості або тяжкий злочин;

жодна з наведених відповідей не є правильною.

106. Вкажіть яке словосполучення пропущене в наведеному законодавчому
формулюванні, що міститься в чинному Кримінальному кодексі України:
“Особам, що відбувають покарання у виді ……………, невідбута частина
покарання може бути замінена судом більш м’яким покаранням”:

обмеження волі;

позбавлення волі;

арешту;

обмеження або позбавлення волі;

виправних робіт;

обмеження волі або виправних робіт;

обмеження волі або арешту;

арешту або позбавлення волі;

виправних робіт або арешту;

арешту, обмеження волі, виправних робіт.

107. Згідно чинного КК України, умовно-дострокове звільнення від
відбування покарання, призначеного судом за злочин невеликої або
середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин, може бути
застосоване після фактичного відбуття засудженим:

не менше 1/4 строку покарання;

не менше 1/3 строку покарання;

не менше половини строку покарання;

не менше 2/3 строку покарання;

не менше 3/4 строку покарання;

не менше 1/4, але не більше 1/3 строку покарання;

не менше 1/3, але не більше 2/3 строку покарання;

не менше 1/2, але не більше 3/4 строку покарання.

ІІІ. Задачі.

1. Полюшенка засуджено за діяння, передбачене ч. 3 ст. 207 КК України до
покарання у виді позбавлення волі на строк шість років. Після відбуття
1/3 строку покарання, Полюшенко звернувся до Генерального прокурора
України з заявою, у якій просив замінити йому вид покарання більш
м’яким, аргументуючи це сумлінною поведінкою, чесним ставленням до
праці, добрими відносинами з засудженими. Генеральний прокурор України
на підставі цієї заяви видав наказ про заміну Полюшенку покарання у виді
позбавлення волі штрафом і скерував цей припис начальнику ВТУ, в якій
знаходився Полюшенко. Останнього негайно було звільнено з місць
позбавлення волі.

Який порядок і умови заміни невідбутої частини покарання більш м’яким
покаранням згідно чинного КК України? Чи є законним наказ Генерального
прокурора України про заміну Полюшенку невідбутої частини покарання
більш м’яким?

2. Зеновенка 15 серпня 2001 року було засуджено за діяння, передбачене
ч. 1 ст. 206 КК України 1960 року до покарання у виді позбавлення волі
на строк 1 рік. 15 вересня 2001 року Зеновенко дізнався про те, що
діяння, за яке його було засуджено, відповідно до КК України 2001 року
декриміналізоване. Цього ж дня Зеновенко звернувся до начальника ВТУ з
заявою про його негайне звільнення. На це начальник ВТУ відповів, що на
вчинення такого роду дій йому жодних вказівок не надходило, тому він
нічого зробити не може. За скаргою адвоката Зеновенка було звільнено з
ВТУ лише 10 лютого 2002 року.

Чи відповідає таке вирішення заяви Зеновенка чинному КК України?

3. 10 грудня 1999 року Фариняк вчинив злочин, передбачений ч. 3 ст. 101
КК України 1960 року (ч. 2 ст. 121 КК України 2001 року). З моменту
вчинення злочину і до 15 жовтня 2002 року Фариняк знаходився у розшуку.
Після затримання з’ясувалось, що у зазначений період Фариняк одружився і
влаштувався на роботу вантажником. За місцем проживання та за місцем
праці він характеризується виключно позитивно. Посилаючись на ці
обставини, Фариняк просив звільнити його від покарання на підставі ч. 4
ст. 74 КК України як особу, що не може вважатися суспільно небезпечною.

Яке рішення має прийняти суд в цій справі?

4. Никодименка засуджено за діяння, передбачене ч. 2 ст. 213 КК України
до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки. При призначенні
покарання захисник Никодименка просив врахувати те, що вчинений
підсудним злочин не є тяжким, а також те, що він є добрим сім’янином,
позитивно характеризується за місцем праці та просив прийняти рішення
про звільнення його від відбування покарання з випробуванням. Однак, суд
йому відмовив у цьому, мотивуючи тим, що призначене покарання є верхньою
межею, передбаченою санкцією ч. 2 ст. 213 КК України, тому такого роду
звільнення не є доцільним.

Який порядок і умови звільнення від відбування покарання з
випробуванням передбачені чинним КК України? Чи відповідає рішення суду
чинному КК України?

5. Коноваленка було засуджено за діяння, передбачене ч. 3 ст. 228 КК
України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. При
призначенні покарання Коноваленко, посилаючись на те, що він протягом
трьох строків є депутатом сільської ради, має 6 дітей, позитивно
характеризується за місцем праці, просив прийняти рішення про звільнення
його від відбування покарання з випробуванням.

Який порядок і умови звільнення від відбування покарання з
випробуванням передбачені чинним КК України? Яке рішення має прийняти
суд?

6. Максимейка 15 вересня 2001 року звільнено від відбування покарання у
виді виправних робіт на строк 1 рік з випробуванням. Іспитовий строк
йому було призначено у 1,5 роки. 16 травня 2003 року Максимейко вчинив
злочин, передбачений ч. 2 ст. 244 КК України, за що на нього 28 травня
того ж року було притягнуто до кримінальної відповідальності. Суд
призначив йому покарання у виді штрафу у розмірі 100 неоподаткованих
мінімумів доходів громадян.

Чи підлягає Максимейко звільненню від відбування покарання відповідно
до ст. 75 КК України?

7. Хомечка засуджено за діяння, передбачене ч. 1 ст. 307 КК України до
покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. Відповідно до ст. 75
КК України до Хомечка було застосовано звільнення від відбування
покарання з випробуванням. Іспитовий строк було встановлено 4 роки. У
заяві до суду Хомечко просив знизити іспитовий строк до 3 років,
оскільки така гранична межа передбачена законодавством. Суд йому
відмовив, посилаючись на те, що діяння, передбачене ст. 307 КК України є
тяжким і має особливе суспільне значення, відтак суд має право на
власний розсуд вирішувати такого роду питання.

Чи є законним рішення суду?

8. 21 березня 2003 року Цегельського було звільнено від відбування
покарання у виді виправних робіт строком на 6 місяців з випробуванням.
Відповідно до ст. 76 КК України, суд поклав на Цегельського обов’язок не
виїжджати за межі України без дозволу органу кримінально-виконавчої
системи. 1 квітня 2003 року йому надійшла телеграма про те, що його
рідний брат, який постійно проживав у Росії, загинув у автомобільній
катастрофі. Цегельский негайно виїхав до Росії. Після повернення до
України 25 квітня 2003 року його було викликано до суду і повідомлено,
що, оскільки він без дозволу органу кримінально – виконавчої системи
виїхав за межі України, ст. 75 КК України на нього в подальшому не
поширюється і він направляється для відбуття покарання, передбаченого у
вироку.

Які обов’язки може покласти суд на особу, звільнену від відбування
покарання з випробуванням? Чи є законними рішення суду?

9. Антипенка 17 січня 2003 року було засуджено до покарання у виді
обмеження волі на строк 4 роки з іспитовим строком 2 роки. 15 травня
2003 року Антипенко одружився і переїхав на постійне місце проживання до
дружини, будинок якої знаходиться на сусідній вулиці. 27 травня про це
дізнався дільничний міліціонер і повідомив суд. 30 травня суд прийняв
рішення про припинення застосування до Антипенка ст. 75 КК України,
оскільки ним було не виконано покладеного на нього обов’язку повідомляти
органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання.

Які обов’язки може покласти суд на особу, звільнену від відбування
покарання з випробуванням? Чи законним є рішення суду?

10. Борисенка було звільнено від відбування покарання з випробуванням.
У якості додаткового покарання йому було призначено конфіскацію половини
майна.

Чи законним є рішення суду?

11. Войноровича 1 квітня 2002 року було звільнено від відбування
покарання з випробуванням і призначено іспитовий строк у 2 роки. 1
серпня і 20 вересня 2002 року Войнорович вчинив дисциплінарні проступки.
У зв’язку з цим, суд на підставі ч. 2 ст. 78 КК України визнав за
неможливе подальше застосування до Войноровича ст. 75 КК України і
направив його для відбуття призначеного покарання.

За яких умов, передбачених чинним КК України, суд направляє засудженого
для відбування призначеного покарання? Чи є законним рішення суду?

12. Горбань було засуджено за діяння, передбачене ч. 2 ст. 171 КК
України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки. Однак,
враховуючи, що Горбань є матір’ю трьох неповнолітніх дітей, суд
застосував до неї ст. 79 КК України, встановивши строк закінчення
іспитового строку день, коли найстарша дитина досягне повнолітнього
віку.

Яка тривалість іспитового строку передбачена чинним КК України при
звільненні від відбуття покарання з випробуванням вагітних жінок і
жінок, які мають дітей віком до семи років? Чи є законним рішення суду?

13. Сидоренко було засуджено за діяння, передбачене ч. 1 ст. 115 КК
України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років. При
призначенні покарання Сидоренко просила застосувати до неї ст. 79 КК
України, оскільки вона є матір’ю чотирьох дітей віком 2, 4, 6 та 8 років
відповідно.

Які умови звільнення передбачені чинним КК України при звільненні від
відбуття покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають
дітей віком до семи років? Яке рішення має прийняти суд?

14. До Лончини було застосовано ст. 79 КК України і звільнено від
відбування покарання з випробуванням. Суд поклав на Лончину обов’язки
повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця
проживання і роботи та періодично з’являтися для реєстрації до цих
органів. Протягом іспитового строку вона переїхала на постійне місце
проживання до іншої області, не повідомивши про це органи
кримінально-виконавчої системи. Після цього суд скасував своє рішення
про її звільнення від криіманльної відповідальності і направив засуджену
для відбування покарання згідно з вироком суду.

Які обов’язки, передбачені чинним КК України, може покласти суд на
вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років при їх
звільненні від кримінальної відповідальності з випробуванням? Чи
законним є рішення суду?

15. Жовнірович було звільнено від відбування покарання з випробуванням
відповідно до ст. 79 КК України. Через 1 рік і 2 місяці суд прийняв
рішення про направлення її для відбування покарання згідно з вироком,
оскільки Жовнірович систематично била своїх дітей та не давала їм грошей
на розваги.

За яких умов, передбачених чинним КК України, звільненні від відбуття
покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком
до семи років, можуть бути направлені для відбування покарання згідно з
вироком суду? Чи є законним рішення суду?

16. Іваненка 18 травня 1998 року було засуджено за діяння, передбачене
ч. 1 ст. 123-1 КК України 1960 року (ч. 1 ст. 147 КК України 2001 року)
до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. Однак, до 20
травня 2003 року покарання не було виконано. 21 травня 2003 року судом
було прийнято рішення про направлення Іваненка для відбування покарання
згідно з вироком суду. Іваненко у скарзі зазначив, що, відповідно до п.
3 ч. 1 ст. 80 КК України 2001 року строки давності вже спливли. Однак,
суд не задовольнив скарги, пояснивши, що хоч його було засуджено до
трьох років позбавлення волі, однак ч. 1 ст. 147 КК України передбачає
покарання до 8 років позбавлення волі, тож, відповідно до п. 4 ч. 1 ст.
80 КК України строк давності становить не 5, а 10 років.

Які строки давності виконання обвинувального вироку передбачені чинним
КК України? Чи є законним рішення суду?

17. Симоненка 7 листопада 1999 року було засуджено за діяння,
передбачене ч. 1 ст. 123-2 КК України 1960 року (ч. 1 ст. 151 КК України
2001 року) до покарання у виді позбавлення волі на 2 роки. Однак, підчас
перевезення до ВТУ Симоненку вдалося втекти. До 1 січня 2003 року він
переховувався на горищі власного будинку, де його й було виявлено
працівниками міліції. У суді Симоненко просив звільнити його від
покарання у зв’язку зі збігом строків давності.

За яких умов, передбачених чинним КК України, перебіг строку давності
притягнення до кримінальної відповідальності переривається? Яке рішення
має прийняти суд?

18. Леонідов 1 січня 1990 року вчинив діяння, передбачене ст. 93 КК
України 1960 р. (ч. 2 ст. 115 КК України 2001 року), за що його було
засуджено до покарання у виді смертної кари. 29 грудня 1999 року смертну
кару йому було замінено довічним позбавленням волі. Однак, до 1 травня
2003 року вирок так і не було виконано, оскільки Леонідов переховувався
від органів правосуддя.

Які умови зупинення перебігу давності виконання обвинувального вироку
передбачені чинним КК України? Яке рішення має прийняти суд?

19. Олексюка було засуджено за діяння, передбачене ч. 1 ст. 286 КК
України, за що йому було призначено покарання у виді арешту строком 4
місяці. Після відбуття 2 місяців арешту Олексюк звернувся до суду з
проханням умовно – достроково звільнив його від відбування покарання на
підставі ст. 81 КК України.

Які умови умовно-дострокового звільненні від відбування покарання
передбачені чинним КК України? Яке рішення має прийняти суд?

20. Роганя було засуджено за діяння, передбачене ч. 2 ст. 225 КК
України до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки з
позбавленням права обіймати посади в сфері торгівлі на строк 3 роки.
Після відбуття 1,5 роки обмеження волі Роганя було умовно – достроково
звільнено від відбування основного покарання, однак залишено в силі
додаткове покарання.

Чи може суд, згідно чинного КК України, звільнити особу повністю або
часткового від відбування додаткового покарання? Чи є законним рішення
суду?

21. Косолапова було засуджено за діяння, передбачене ст. 257 КК України
до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років. Після відбуття 8
років позбавлення волі Косолапов звернувся з проханням про заміну йому
невідбутої частини покарання штрафом.

Які умови, передбачені чинним КК України, заміни невідбутої частини
покарання більш м’яким? Яке рішення має прийняти суд?

22. До Тарасенка було застосовано положення ст. 82 КК України і
замінено позбавлення волі виправними роботами. Під час відбування
покарання Тарасенко вчинив адміністративне правопорушення, передбачене
ч. 2 ст. 123 КпАП України. Суд постановив направити його для відбуття
покарання, згідно з вироком, оскільки було порушено приписи, передбачені
ст. 82 КК України.

Чи законним є рішення суду?

23. Кукліну було засуджено за діяння, передбачене ч. 1 ст. 199 КК
України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. Кукліна
звернулась до суду з заявою, у якій просила звільнити її від відбування
покарання на підставі ст. 83 КК України, оскільки вона стала вагітною в
період проведення попереднього слідства.

Яке рішення має прийняти суд?

24. Єрмолаєву було засуджено за діяння, передбачене ст. 304 КК України
до покарання у виді обмеження волі на строк 5 років. У заяві до суду
Єрмолаєва просила застосувати до неї ст. 83 КК України, оскільки вона
має дитину віком 3,5 років.

Які умови звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок,
які мають дітей віком до трьох років передбачені ст. 83 чинного КК
України? Яке рішення має прийняти суд?

25. Вишневську було засуджено за вчинення діяння, передбаченого ст. 291
КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Вишневська просила суд застосувати до неї ст. 83 КК України, оскільки
вона має двох дітей віком 7 років і, хоча й є сиротою та ніде не працює,
але у найближчому майбутньому влаштується на роботу.

Які умови звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок,
які мають дітей віком до трьох років передбачені ст. 83 чинного КК
України? Яке рішення має прийняти суд?

26. До Данилович було застосовано ст. 83 КК України, оскільки вона була
матір’ю дитини дворічного віку. Однак, невдовзі дитина Данилович
померла.

Яке рішення має прийняти суд?

27. Журила було засуджено за діяння, передбачене ч. 2 ст. 222 КК
України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Під час
відбування покарання вона захворіла на нейроциркулярну дистонію. У
зв’язку з цим вона просила суд застосувати до неї положення ст. 84 КК
України.

Яким нормативним актом визначений перелік хвороб, які можуть бути
умовою звільнення засуджених від покарання за хворобою? За якої умови до
особи, звільненої від покарання за хворобою, можуть бути застосовані
примусові заходи медичного характеру? Яке рішення має прийняти суд?

28. Рудакова було засуджено за діяння, передбачене ч. 1 ст. 421 КК
України до покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні на
строк 2 роки. Під час відбування покарання Рудакову внаслідок
прогресуючої хвороби було ампутовано кисть правої руки. У зв’язку з цим
Рудаков звернувся до суду з проханням про звільнення його від покарання
за хворобою.

Які умови звільнення від покарання за хворобою передбачені чинним
законодавством України? Яке рішення має прийняти суд?

29. Шульцман у період 1941 – 43 рр. служив у одному із спеціальних
підрозділів німецької поліції, що діяв на території України. З 1945 р.
він переховувався від правосуддя в одній з іноземних держав. 1947 р.
Шульцмана заочно було засуджено до покарання у виді позбавлення волі на
строк 15 років. 2002 р. Шульцмана було видано Україні на її вимогу. У
заяві до суду Шульцман просив не притягувати його до кримінальної
відповідальності на підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР від 17
вересня 1955 р. “Про амністію радянських громадян, які співробітничали з
окупантами в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 р.р.”.

Яке рішення має прийняти суд?

30. Іванов у період Другої Світової Війни співробітничав з органами СС і
приймав участь у масових розстрілах радянських громадян в українських
селах. У період 1944 – 2000 рр. він постійно проживав у одній з
зарубіжних держав. 2000 р. він добровільно з’явився до посольства
України з повинною. У своїй заяві він зізнавався у вчинених злочинах,
однак просив не притягувати його до кримінальної відповідальності на
підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР від 17 вересня 1955 р. “Про
амністію радянських громадян, які співробітничали з окупантами в період
Великої Вітчизняної війни 1941-1945 р.р.”.

Чи підлягає прохання Іванова задоволенню?

31. Пирогов, засуджений 12 липня 1991 р. за ст. 94 КК України 1960 року
(ч. 1 ст. 115 КК України 2001 року) до покарання у виді позбавлення волі
на строк 12 років, звернувся 1 серпня 1991 року до суду з проханням
застосувати до нього Указ Президії Верховної Ради Української РСР N
1360-XII від 11 липня 1991 року “Про амністію з нагоди річниці прийняття
Декларації про державний суверенітет України”, оскільки станом на 11
липня 1991 р. він досяг 60-річного віку.

Чи підлягає його прохання задоволенню?

32. Васильціва 13 січня 1992 року було засуджено за ст. 72 КК України
1960 р. (ст. 335 КК України 2001 р.) до покарання у виді позбавлення
волі на строк 2 роки. 15 березня 1992 року Васильців звернувся із
проханням про звстосування до нього Постанови Президії Верховної Ради
України N 2192-XII від 11 березня 1992 року “Про звільнення від
покарання осіб, засуджених за ухилення від чергового призову на дійсну
військову службу за релігійними переконаннями”. Своє прохання він
обгрунтував тим, що перебуваючи у місцях позбавлення волі, він прийняв
буддизм, у зв’язку з чим йому заборонено брати до рук зброю.

Чи підлягає прохання Васильціва задоволенню?

33. Герасим’юка 1 квітня 1991 р. засуджено за ч. 3 ст 86-2 КК України
1960 р. (ч. 4 ст. 189 КК України 2001 р.) до покарання у виді
позбавлення волі на строк 10 років. 1 листопада 1992 року він звернувся
до суду з проханням звільнити його від подальшого відбуття покарання на
підставі Указу Президента України N 395/92 від 17 серпня 1992 року “Про
амністію з нагоди річниці проголошення незалежності України”, оскільки
він уже досяг 60-річного віку.

Чи підлягає Герасим’юк звільненню?

34. Пальченка 1 червня 2001 р. засуджено за ч. 1 ст. 176-2 КК України
1960 р. (ч. 1 ст. 377 КК України 2001 р.) до покарання у виді
позбавлення волі на строк 2 роки. 1 серпня 2001 року він звернувся з
проханням про застосування до нього Закону України N 2593-III від 5
липня 2001 року “Про амністію”, оскільки він є ветераном Великої
Вітчизняної Війни.

Яке рішення має прийняти суд?

35. Гайворонського було засуджено за вчинення злочину, передбаченого п.
6, 9 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді довічного позбавлення
волі. У листі до Президента України Гайворонський просив замінити йому
довічне позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на строк
15 років.

Який порядок і умови помилування засуджених передбачений чинним
законодавством? Чи підлягає прохання Гайворонського задоволенню?

36. Козлова 15 травня 2000 року було засуджено за вчинення злочину,
передбаченого п. л ч. 2 ст. 104 КК КК Республіки Таджикистан 1999 року
(умисне вбивство з хуліганських мотивів) до 20 років позбавлення волі.
Після постановлення вироку Козлов звернувся до суду з заявою про
застосування до нього Положення про порядок здійснення помилування,
оскільки він є громадянином України, постійно проживає у м. Києві та має
на території України постійне місце роботи.

Чи підлягає заява Козлова задоволенню?

IV. Література.

Нормативні акти та практика їх застосування.

Конституція України // Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст.
141.

Кримінальне законодавство України. Порівняльний аналіз статей
Кримінального кодексу України 1960 р. та Кримінального кодексу України
2001 р. За заг. ред. В.В. Сташиса. К. Ін Юре. 2001.

Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. К. Юрінком Інтер. 2002.

Навроцький В.О. Наступність кримінального законодавства України
(порівняльний аналіз КК України 1960р. та 2001р.). К. Атіка. 2001.

Науково-практичний коментар до кримінального кодексу України. За
загальною редакцією М.О. Потебенька та В.Г. Гончаренка. В 2-х частинах.
К. Форум. 2001.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. К. А.С.К.
2002р.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня
2001 року. За заг. ред. М.І. Мельника та М.І. Харонюка. К. Каннон. 2001.

Фесенко Є.В., Фесенко Я.Є. Кримінальні кодекси України 2001 та 1960
років: порівняльні таблиці. К. Істина. 2001.

Загальна декларація прав людини. Прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10
грудня 1948 рокую // Международные акты о правах человека. Сборник
документов. – М., 1999. – С. 39 – 44.

Устав Международного военного трибунала для суда и наказания главных
военных преступников европейских стран оси. Принят 08.08.1945 г. //
Сборник действующих договоров, соглашений и конвенций, заключенных СССР
с иностранными государствами. Вып. XI.- М., 1955. С. 165 – 172.
Действующее международное право. Т. 3.- М.: Московский независимый
институт международного права, 1997. С. 763 – 770.

Конвенція про незастосування строку давності до воєнних злочинів і
злочинів проти людства від 26 листопада 1968 року // “Україна в
міжнародно-правових відносинах” Юрінком, Київ, 1996 р. С. 126 – 130.

Резолюція 47/33 Генеральної Асамблеї ООН від 18 грудня 1992 року
“Декларація про захист усіх осіб від насильницького зникнення” // “Права
людини і професійні стандарти для працівників міліції та
пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій”,
Українсько-американське бюро захисту прав людини, Амстердам-Київ, 1996
р. С. 466.

Додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу
правопорушників. Страсбург, 15 жовтня 1975 року // Збірка договорів Ради
Європи Парламентське видавництво, Київ – 2000

Конвенція про передачу засуджених осіб. Страсбург, 21 березня 1983 року
// Збірка договорів Ради Європи Парламентське видавництво, Київ – 2000

Закон України “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з
місць позбавлення волі” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, N 52,
ст.455. Із змінами, внесеними згідно із Законами N 64/95-ВР від
15.02.95, ВВР, 1995, N 10, ст.64; N 2537-III від 21.06.2001, ВВР, 2001,
N 40, ст.193

Закон України “Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз” //
Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 49, ст.258

Перелік захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про
звільнення засуджених від дальшого відбування покарання. Затверджено
наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та
Міністерства охорони здоров’я України 18.01.2000 N 3/6 // Офіційний
Вісник України, 2000, № 12, ст. 152.

Положення про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України.
Затверджено Указом Президента України від 5 квітня 1994 року N 139/94 //
www.rada.kiev.ua.

Положення про порядок і умови виконання в Українській РСР кримінальних
покарань, не зв’язаних із заходами виправно-трудового впливу на
засуджених. Затверджено Указом Президії Верховної Ради Української РСР
від 22 червня 1984 року N 7193-X // Відомості Верховної Ради УРСР, 1984,
№ 27, ст. 511.

Тимчасова інструкція про порядок виконання кримінального покарання у
вигляді позбавлення права займати певні посади або займатися певною
діяльністю. Затверджено наказом Державного департаменту України з питань
виконання покарань та МВС України 17.07.99 N 91/565 // Офіційний Вісник
України, 1999, № 47, ст. 195.

Інструкція про організацію виконання покарання у виді обмеження волі в
установах кримінально-виконавчої системи. Затверджено наказом Державного
департаменту України з питань виконання покарань 04.09.2001 р. N 165 //
Офіційний Вісник України, 2001, № 39, ст. 116.

Інструкція про порядок інформування органами й установами виконання
покарань стосовно взятих під варту і засуджених іноземців. Затверджено
наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань
27.05.2002 року N 135 // Офіційний Вісник України, 2002, № 27, ст. 280.

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 2 від 26.04.2002 “Про
умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну
невідбутої частини покарання більш м’яким” // Вісник Верховного Суду
УЦкраїни, 2002, № 3.

Указ Президії Верховної Ради СРСР від 17 вересня 1955 р. “Про амністію
радянських громадян, які співробітничали з окупантами в період Великої
Вітчизняної війни 1941-1945 р.р.” // Ведомости Верховного Совета СССР,
1955, № 17, ст. 345.

Указ Президії Верховної Ради Української РСР N 1360-XII від 11 липня
1991 року “Про амністію з нагоди річниці прийняття Декларації про
державний суверенітет України” // Закони України, Том 1.

Постанова Президії Верховної Ради Української РСР N 1361-XII від 11
липня 1991 року “Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради
Української РСР “Про амністію з нагоди річниці прийняття Декларації про
державний суверенітет України” // Відомості Верховної Ради, 1991, № 30,
ст. 394

Постанова Президії Верховної Ради України N 1672-XII від 21 жовтня 1991
року “Про поширення акту амністії на осіб, засуджених військовими
трибуналами” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 51, ст. 750

Постанова Президії Верховної Ради України N 2016-XII від 20 грудня 1991
року “Про застосування на території України Закону СРСР “Про амністію
військовослужбовців, які ухилились від військової служби” // Відомості
Верховної Ради (ВВР), 1992, N 15, ст. 196

Постанова Президії Верховної Ради України N 2192-XII від 11 березня 1992
року “Про звільнення від покарання осіб, засуджених за ухилення від
чергового призову на дійсну військову службу за релігійними
переконаннями” // Відомості Верховної Ради (ВВР) 1992, N 23, ст.341

Указ Президента України N 395/92 від 17 серпня 1992 року “Про амністію з
нагоди річниці проголошення незалежності України” // Збірник указів
Президента України, 1992, № 3.

Указ Президента України N 78/94 від 10 березня 1994 року “Про амністію
учасників війни в Афганістані та воєнних конфліктів в інших зарубіжних
країнах” // www.rada.kiev.ua

Указ Президента України N 446/94 від 18 серпня 1994 року “Про амністію з
нагоди третьої річниці незалежності України” // Урядовий кур’єр, 1994,
20 серпня.

Указ Президента України N 321/95 від 19 квітня 1995 року “Про амністію з
нагоди 50-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні” //
www.rada.kiev.ua

Указ Президента України N 136/96 від 20 лютого 1996 року “Про звільнення
з місць позбавлення волі деяких категорій засуджених жінок і
неповнолітніх” // Урядовий кур’єр, 1996, 24 лютого.

Указ Президента України N 258/96 від 16 квітня 1996 року “Про амністію у
зв’язку з десятою річницею Чорнобильської катастрофи” // Урядовий
кур’єр, 1996, 18 квітня.

Указ Президента України N 479/96 від 27 червня 1996 року “Про амністію з
нагоди п’ятої річниці незалежності України” // Урядовий кур’єр, 1996, 16
липня.

Закон України N 392/96-ВР від 1 жовтня 1996 року “Про застосування
амністії в Україні” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 48,
ст.263. Із змінами, внесеними згідно із Законами N 620/96-ВР від
19.12.96, ВВР, 1997, N 9, ст.69; N 1745-III ( 1745-14 ) від 18.05.2000,
ВВР, 2000, N 35, ст.281

Закон України N 533/96-ВР від 21 листопада 1996 року “Про амністію осіб,
які брали участь у масових акціях протесту проти несвоєчасних виплат
заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат” //
Відомості Верховної Ради (ВВР), 1997, N 4, ст. 22

Закон України N 401/97-ВР від 26 червня 1997 року “Про амністію з нагоди
першої річниці Конституції України” // Відомості Верховної Ради (ВВР),
1997, N 31, ст.202

Закон України N 1005-XIV від 16 липня 1999 року ”Про амністію” //
Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, N 34, ст.300

Закон України N 1713-III від 11 травня 2000 року “Про амністію” //
Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, N 24, ст.191

Закон України N 2593-III від 5 липня 2001 року “Про амністію” //
Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 33, ст. 182

Положення про порядок здійснення помилування. Введено в дію указом
Президента України “Про Положення про порядок здійснення помилування”.
Із змінами, внесеними згідно з Указом Президента N 994/2001 від
20.10.2001 // Офіційний Вісник України, 2001, № 43, ст. 1992.

2. Спеціальна література.

Зельдов С.И. Освобождение от наказания и от его отбывания. М., 1989.

Кригер Г.А. Условное осуждение и роль общественности в его применении.
М., 1963.

Ломако В.Л. Применение условного осуждения. X., 1976.

Марогулова И.Л. Амнистия и помилование в российском законодательстве. М.
ЗАО “Бизнес-школа “Интел-Синтез”. 1998.

Михлин А.С. Проблемы досрочного освобождения от отбывания наказания. М.,
1982.

Скибицкий В.В. Освобождение от уголовной ответственности и отбывания
наказания. К., 1987.

Скибицький В.В. Умовне засудження за законодавством України. К., 1971.

Тарханов И.И. Замена наказания по советскому уголовному праву. Казань,
1982.

Ткачевский Ю.М. Давность в советском уголовном праве. М., 1978.

Ткачевский Ю.М. Замена наказания в процессе исполнения. М., 1982.

Ткачевский Ю.М. Освобождение от отбывания наказания. М., 1970.

V. Матеріали для підготовки до практичних занять

Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 року // Международные
акты о правах человека. Сборник документов. – М., 1999. – С. 39 – 44).

(витяг)

Стаття 10. Кожна людина для визначення своїх прав та обов’язків та для
встановлення обгрунтованості пред’явленого їй обвинувачення, має право,
на основі повної рівності, на те, щоб її справу було розглянуто відкрито
з дотриманням усіх вимог справедливості незалежним та неупередженим
судом.

Стаття. 11. Кожна людина, яка обвинувачена у вчиненні злочину, має право
вважатися невинуватою доти, доки її винність не буде встановлено
законним порядком шляхом відкритого судового розгляду, при якій їй
будуть забезпечені всі умови для захисту.

Генеральна Асамблея ООН 10 грудня 1948 року прийняла і проголосила
Загальну декларацію прав людини. (Док.ООН/РЕS/217 А)

Устав Международного военного трибунала для суда и наказания главных
военных преступников европейских стран оси. Принят 08.08.1945 г. //
Сборник действующих договоров, соглашений и конвенций, заключенных СССР
с иностранными государствами. Вып. XI.- М., 1955. С. 165 – 172.
Действующее международное право. Т. 3.- М.: Московский независимый
институт международного права, 1997. С. 763 – 770.

(витяг)

Статья 6

Следующие действия или любые из них являются преступлениями, подлежащими
юрисдикции Трибунала и влекущими за собой индивидуальную
ответственность:

a) преступления против мира, а именно: планирование, подготовка,
развязывание или ведение агрессивной войны или войны в нарушение
международных договоров, соглашений или заверений, или участие в общем
плане или заговоре, направленных к осуществлению любого из
вышеизложенных действий;

b) военные преступления, а именно: нарушения законов или обычаев
войны. К этим нарушениям относятся убийства, истязания или увод в
рабство или для других целей гражданского населения оккупированной
территории; убийства или истязания военнопленных или лиц, находящихся в
море; убийства заложников; ограбление общественной или частной
собственности; бессмысленное разрушение городов или деревень; разорение,
не оправданное военной необходимостью, и другие преступления;

c) преступления против человечности, а именно: убийства,
истребление, порабощение, ссылка и другие жестокости, совершенные в
отношении гражданского населения до или во время войны, или
преследования по политическим, расовым или религиозным мотивам в целях
осуществления или в связи с любым преступлением, подлежащим юрисдикции
Трибунала, независимо от того, являлись ли эти действия нарушением
внутреннего права страны, где они были совершены, или нет.

Руководители, организаторы, подстрекатели и пособники, участвовавшие в
составлении или в осуществлении общего плана или заговора, направленного
к совершению любых из вышеупомянутых преступлений, несут ответственность
за все действия, совершенные любыми лицами в целях осуществления такого
плана.

Конвенція про незастосування строку давності до воєнних злочинів і
злочинів проти людства від 26 листопада 1968 року // Україна в
міжнародно-правових відносинах. Київ: Юрінком, 1996.

(витяг)

Государства – участники настоящей Конвенции,

ссылаясь на резолюции Генеральной Ассамблеи Организации
Объединенных Наций 3 (І) от 13 февраля 1946 года и 170 (ІІ) от 31
октября 1947 года о выдаче и наказании военных преступников, на
резолюцию 95 (І) от 11 декабря 1946 года, подтверждающую принципы
международного права, признанные Уставом Нюрнбергского международного
военного трибунала и приговором этого Трибунала, и на резолюции 2184
(ХХІ) от 12 декабря 1966 года и 2202 (ХХІ) от 16 декабря 1966 года, в
которых ясно осуждаются как преступления против человечества нарушение
экономических и политических прав коренного населения, с одной стороны,
и политика апартеида, с другой,

ссылаясь на резолюции 1074D (ХХХІХ) от 28 июля 1965 года и 1158
(ХLІ) от 5 августа 1966 года Экономического и Социального Совета
Организации Объединенных Наций о наказании военных преступлений и лиц,
совершивших преступления против человечества,

отмечая, что ни в одной торжественной декларации, акте или
конвенции, касающихся судебного преследования или наказания за военные
преступления и преступления против человечества, не содержится положения
о сроке давности,

считая, что в соответствии с международным правом военные
преступления и преступления против человечества относятся к самым тяжким
преступлениям,

исходя из убеждения, что эффективное наказание за военные
преступления и преступления против человечества является важным фактором
в деле предупреждения таких преступлений, защиты прав человека и
основных свобод, укрепления доверия, поощрения сотрудничества между
народами и обеспечения международного мира и безопасности,

отмечая, что применение к военным преступлениям и преступлениям
против человечества внутренних правовых норм, касающихся срока давности
в отношении обычных преступлений, является вопросом, вызывающим
серьезную озабоченность мирового общественного мнения, так как оно
препятствует судебному преследованию и наказанию лиц, ответственных за
такие преступления,

признавая необходимость и своевременность утверждения в
международном праве, посредством настоящей Конвенции, принципа о том,
что не существует срока давности в отношении военных преступлений и
преступлений против человечества, а также обеспечения повсеместного
применения этого принципа,

согласились о нижеследующем:

Статья І

Никакие сроки давности не применяются к следующим преступлениям,
независимо от времени их совершения:

а) военные преступления, как они определяются в Уставе
Нюрнбергского международного военного трибунала от 8 августа 1945 года
и подтверждаются резолюциями 3 (І) от 13 февраля 1946 года и 95 (І) от
11 декабря 1946 года Генеральной Ассамблеи Организации Объединенных
Наций, а также, в частности, “серьезные нарушения”, перечисленные в
Женевских конвенциях о защите жертв войны от 12 августа 1949 года (
995_151 ) ( 995_152 ) ( 995_153 ) ( 995_154 );

b) преступления против человечества, независимо от того, были ли
они совершены во время войны или в мирное время, как они определяются в
Уставе Нюрнбергского международного военного трибунала от 8 августа 1945
года и подтверждаются в резолюциях 3 (І) от 13 февраля 1946 года и 95
(І) от 11 декабря 1946 года Генеральной Ассамблеи Организации
Объединенных Наций, изгнание в результате вооруженного нападения или
оккупации и бесчеловечные действия, являющиеся следствием политики
апартеида, а также преступление геноцида, определяемое в Конвенции 1948
года о предупреждении преступления геноцида и наказании за него
(995_155), даже если эти действия не представляют собой нарушения
внутреннего законодательства той страны, в которой они были совершены.

Статья ІІ

В случае совершения какого-либо из преступлений, упомянутых в
статье І, положения настоящей Конвенции применяются к представителям
государственных властей и частным лицам, которые выступают в качестве
исполнителей этих преступлений или соучастников таких преступлений, или
непосредственно подстрекают других лиц к совершению таких преступлений,
или участвуют в заговоре для их совершения, независимо от степени их
завершенности, равно как и к представителям государственных властей,
допускающим их совершение.

Статья ІV

Государства-участники настоящей Конвенции обязуются принять в
соответствии с их конституционной процедурой любые законодательные или
иные меры, необходимые для обеспечения того, чтобы срок давности,
установленный законом или иным путем, не применялся к судебному
преследованию и наказанию за преступления, указанные в статьях І и ІІ
настоящей Конвенции, и чтобы там, где такой срок применяется к этим
преступлениям, он был отменен.

Статья VІІІ

1. Настоящая Конвенция вступает в силу на девяностый день после
депонирования у генерального секретаря Организации Объединенных Наций
десятой ратификационной грамоты или документа о присоединении.

2. Для каждого государства, которое ратифицирует настоящую
Конвенцию или присоединится к ней после депонирования десятой
ратификационной грамоты или документа о присоединении, настоящая
Конвенция вступает в силу на десятый день после депонирования им его
ратификационной грамоты или документа о присоединении.

Статья ІХ

1. После истечения десятилетнего периода со дня вступления в силу
настоящей Конвенции просьба о пересмотре настоящей Конвенции может быть
выдвинута в любое время любым государством-участником путем письменного
уведомления, направленного на имя генерального секретаря Организации
Объединенных Наций.

2. Генеральная Ассамблея Организации Объединенных Наций принимает
решение о том, какие меры, если таковые необходимы, следует провести в
связи с такой просьбой.

Статья ХІ

Настоящая Конвенция, английский, испанский, китайский, русский и
французский тексты которой являются равно аутентичными, датирована 26
ноября 1968 года.

В удостоверение чего нижеподписавшиеся, надлежащим образом для
этого уполномоченные, подписали настоящую Конвенцию.

Конвенція ратифікована Президією Верховної Ради Української РСР 25
березня 1969 року з такою заявою:

“Українська Радянська соціалістична республіка заявляє, що
положення статей V і VІІ Конвенції про незастосування строку давності до
воєнних злочинів і злочинів проти людства, які перешкоджають деяким
державам підписати Конвенцію або приєднатися до неї, суперечать принципу
суверенної рівності держав”.

Резолюція 47/33 Генеральної Асамблеї ООН від 18 грудня 1992 року

“Декларація про захист усіх осіб від насильницького зникнення” //
“Права людини і професійні стандарти для працівників міліції та
пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій”,
Українсько-американське бюро захисту прав людини, Амстердам-Київ, 1996
р.

(витяг)

Стаття 4

1. Різні акти насильницького зникнення є злочином за
кримінальним правом, яке передбачає відповідні міри покарання з
урахуванням його надзвичайно тяжкого характеру.

2. Національне законодавство може передбачати пом’якшення
обставин стосовно осіб, які, взявши участь в акті насильницького
зникнення, сприяють поверненню жертв живими чи добровільно дають
відомості, які сприяють з’ясуванню обставин насильницького
зникнення.

Стаття 11

Будь-яка особа, позбавлена волі, повинна звільнятися таким
чином, щоб можна було переконатися в тому, що вона була дійсно
звільнена в умовах, які гарантують її фізичну недоторканність і
здатність у повній мірі здійснювати свої права.

Стаття 18

1. На осіб, які вчинили або за припущенням здійснили вчинки,
згадані в пункті 1 статті 4, не поширюються якісь особливі закони про
амністію, а також інші аналогічні міри, які могли б звільнити їх від
будь-якого кримінального переслідування чи покарання.

2. При здійсненні права на помилування повинен братися до уваги
особливо тяжкий характер актів насильницького зникнення.

Додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопорушників
// Збірка договорів Ради Європи. К.: Парламентське видавництво, 2000.

(витяг)

( Протокол ратифіковано із заявами і застереженнями

Законом N 43/98-ВР від 16.01.98 )

Стаття 2

Стаття 9 Конвенції доповнюється нижченаведеним текстом, при цьому
первісна стаття 9 Конвенції стає пунктом 1, а нижчезазначені положення
– пунктами 2, 3 і 4:

“2. Видача особи, щодо якої було постановлене остаточне
судове рішення в третій державі, яка є Договірною Стороною
Конвенції, за одне правопорушення (або декілька правопорушень), у
зв’язку з яким був зроблений запит про видачу, не здійснюється:

b) якщо термін ув’язнення або інший захід, який був їй
призначений:

i) був відбутий повністю;

ii) повністю, або у невиконаній його частині, не відбувався через
помилування чи амністію;

c) якщо суд визнав правопорушника винним, але без призначення міри
покарання.

Вчинено у Страсбурзі п’ятнадцятого дня жовтня місяця 1975 року
англійською і французькою мовами, причому обидва тексти є однаково
автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради
Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвідчені копії
цього Протоколу кожній державі, яка підписала цей Протокол і яка
приєдналася до нього.

Страсбург, 15 жовтня 1975 року

Конвенція про передачу засуджених осіб // Збірка договорів Ради Європи.
К.: Парламентське видавництво, 2000.

(витяг)

Стаття 12. Помилування, амністія, пом’якшення вироку

Кожна Сторона може прийняти рішення про помилування, амністію або
пом’якшення вироку у відповідності до своєї конституції або інших
законів.

Стаття 13. Перегляд судового рішення

Право вирішувати щодо будь-якого клопотання про перегляд
судового рішення має тільки держава винесення вироку.

Стаття 14. Припинення виконання вироку

Держава виконання вироку припиняє виконання вироку, як тільки
держава винесення вироку інформує її про будь-яке рішення або
будь-який захід, внаслідок якого вирок перестає бути обов’язковим для
виконання.

Вчинено в Страсбурзі двадцять першого дня березня місяця 1983 року
англійською і французькою мовами, причому обидва тексти є однаково
автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради
Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвідчені копії
цієї Конвенції кожній державі – члену Ради Європи, державам, які
не є членами Ради, але які брали участь у розробці Конвенції, і
будь-якій державі, якій запропоновано приєднатися до Конвенції.

Страсбург, 21 березня 1983 року

Конституція України // Відомості Верховної Ради, 1996, N 30, ст.141

(витяг)

Стаття 3. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність,
недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною
цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і
спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за
свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини
є головним обов’язком держави.

Стаття 62. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не
може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде
доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком
суду.

Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні
злочину.

Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних
незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо
доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У разі скасування вироку суду як неправосудного держава
відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним
засудженням.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються:

1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і
свобод; основні обов’язки громадянина;

22) засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є
злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та
відповідальність за них.

Стаття 106. Президент України:

27) здійснює помилування;

Кримінально-процесуальний Кодекс України // К.: Атіка, 2002.

(витяг)

Стаття 6. Обставини, що виключають провадження в кримінальній справі

Кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа
підлягає закриттю:

4) внаслідок акту амністії, якщо він усуває застосування
покарання за вчинене діяння, а також в зв’язку з помилуванням
окремих осіб;

Якщо обставини, зазначені в пунктах 1, 2 і 4 цієї статті,
виявляються в стадії судового розгляду, суд доводить розгляд
справи до кінця і у випадках, передбачених пунктами 1 і 2 цієї
статті, постановляє виправдувальний вирок, а у випадках,
передбачених пунктом 4, — обвинувальний вирок із звільненням
засудженого від покарання.

Закриття справи на підставах, зазначених у пункті 4 цієї
статті, не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує. В
цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку.

Стаття 7. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності і від
покарання внаслідок зміни обстановки

Суд вправі звільнити підсудного від кримінальної
відповідальності, коли буде визнано, що на час розгляду справи в суді
внаслідок зміни обстановки вчинене особою діяння втратило суспільну
небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.

…

При закритті кримінальної справи з цих підстав мають
додержуватися вимоги, зазначені в частинах 2 і 3 статті 7-1 цього
Кодексу.

Суд своїм вироком може звільнити від покарання особу, яка
вчинила злочин, невеликої або середньої тяжкості, коли визнає, що з
урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці
цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно
небезпечною.

Стаття 405. Відстрочка виконання вироку

Виконання вироку про засудження особи до позбавлення волі,
вислання чи заслання або до виправних робіт може бути відстрочене:

1) при тяжкій хворобі засудженого, яка перешкоджає відбуттю
покарання, – до його видужання;

2) при вагітності засудженої на момент виконання вироку – на строк
не більше одного року;

3) при наявності у засудженої малолітніх дітей – до
досягнення дитиною трирічного віку;

4) коли негайне відбуття покарання може потягти за собою
винятково тяжкі наслідки для засудженого або його сім’ї в силу
особливих обставин (пожежа, стихійне лихо, тяжка хвороба або
смерть єдиного працездатного члена сім’ї) – на строк, встановлений
судом, але не більше одного року з дня набрання вироком законної сили.

Відстрочка виконання вироку не допускається щодо особливо
небезпечних рецидивістів, а також щодо осіб, засуджених за
особливо небезпечні державні злочини, незалежно від строку
покарання, і щодо осіб, засуджених за інші тяжкі злочини до
позбавлення волі на строк не нижче п’яти років.

Сплата штрафу може бути відстрочена або розстрочена не більше як на
один рік у тому разі, коли засуджений не може сплатити його негайно.

Стаття 405-1. Порядок виконання закону, який звільняє від покарання або
пом’якшує покарання

Звільнення від покарання і пом’якшення покарання у випадках,
передбачених частинами 2 і 3 статті 54 Кримінального кодексу
України, провадиться судом за заявою засудженого або за поданням
прокурора чи органу, що відає виконанням покарання.

Ухвала суду про звільнення від покарання або пом’якшення
покарання грунтується тільки на обставинах справи, встановлених судом
при постановленні вироку, та їх юридичній оцінці, яку дано цим судом.

Стаття 406. Зарахування в строк покарання часу перебування
засудженого в лікувальній установі

Коли особу, яка позбавлена волі за вироком суду, під час
відбуття покарання поміщено до лікарні в зв’язку з душевною або іншою
хворобою, то час перебування засудженого в лікувальній установі
зараховується в строк позбавлення волі.

Стаття 407. Порядок застосування умовно-дострокового звільнення від
покарання і заміни покарання більш м’яким

Умовно-дострокове звільнення від покарання і заміна
невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням відповідно до
статей 52 і 53 Кримінального кодексу України застосовуються суддею
районного (міського) суду за місцем відбуття покарання засудженим
за спільним поданням органу, що відає виконанням покарання, і
спостережної комісії або комісії в справах неповнолітніх при
виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів, а щодо осіб,
умовно засуджених до позбавлення волі з обов’язковим залученням до
праці, і умовно звільнених з місць позбавлення волі з обов’язковим
залученням до праці, – також і за спільним поданням адміністрації і
громадських організацій за місцем роботи засудженого.

Умовно-дострокове звільнення від покарання і заміна невідбутої
частини покарання більш м’яким покаранням щодо осіб, які відбувають
покарання в дисциплінарному батальойоні, застосовуються суддею
військового суду гарнізону за місцезнаходженням засудженого за поданням
командування дисциплінарного батальйону.

Зазначені подання розглядаються судом в десятиденний строк з
моменту надходження їх до суду без витребування судової справи з
участю прокурора, представника органу, що відає виконанням
покарання, і, як правило, засудженого.

При розгляді судом спільного подання органу, що відає
виконанням покарання, і спостережної комісії або комісії в
справах неповнолітніх суд повідомляє відповідну комісію про час і місце
розгляду цього подання.

Якщо суд відмовить в умовно-достроковому звільненні
засудженого від покарання або заміні невідбутої частини покарання більш
м’яким покаранням, розгляд повторного подання в цьому питанні
щодо осіб, засуджених за тяжкі злочини, до позбавлення волі на
строк не нижче п’яти років, може мати місце не раніше як через рік з
дня винесення постанови про відмову, а щодо засуджених за інші злочини
та неповнолітніх засуджених – не раніше як через шість місяців.

Постанова суду про умовно-дострокове звільнення від покарання або
заміну невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням
оскарженню не підлягає, але може бути опротестована прокурором.

В разі опротестування зазначеної постанови виконання її
зупиняється.

Стаття 407-1. Порядок умовного звільнення з місць позбавлення волі з
обов’язковим залученням засудженого до праці

Умовне звільнення з місць позбавлення волі з обов’язковим
залученням засудженого до праці відповідно до частин 1, 2 і 3
статті 52-2 Кримінального кодексу України застосовується суддею
районного (міського) суду за місцем відбування покарання
засудженим за спільним поданням органу, що відає виконанням
покарання, і спостережної комісії при виконавчому комітеті
місцевої Ради народних депутатів при наявності зобов’язання
засудженого зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці довести
своє виправлення.

Якщо суд відмовить в умовному звільненні з місць позбавлення волі
з обов’язковим залученням засудженого до праці, розгляд повторного
подання в цьому питанні провадиться за умов, передбачених у
частині 5 статті 407 цього Кодексу.

Розгляд подання про умовне звільнення з місць позбавлення волі
з обов’язковим залученням до праці осіб, які були умовно засуджені
до позбавлення волі з обов’язковим залученням до праці або умовно
звільнені з місць позбавлення волі з обов’язковим залученням до
праці і направлені для відбування позбавлення волі, призначеного
вироком, у випадках, передбачених законом, може мати місце не раніш
як через один рік з дня винесення постанови про направлення в місця
позбавлення волі.

Стаття 408. Звільнення від відбуття покарання засудженого, який
захворів на тяжку хворобу

Коли особа, засуджена до позбавлення волі або направлення у
виховно-трудовий профілакторій, під час відбуття покарання
захворіла на хронічну душевну або іншу тяжку хворобу, яка
перешкоджає відбуттю покарання, суддя районного (міського) суду за
поданням адміністрації виправно-трудової установи чи
виховно-трудового профілакторію на підставі висновку лікарської
комісії вправі винести постанову про звільнення цієї особи від
дальшого відбуття покарання.

При звільненні від дальшого відбуття покарання засудженого, який
захворів на хронічну душевну хворобу, суддя вправі застосувати
примусові заходи медичного характеру чи передати його на піклування
органів охорони здоров’я.

Якщо на душевну чи іншу тяжку хворобу захворів засуджений до
виправних робіт або штрафу, суддя у всіх випадках виносить
постанову про звільнення його від дальшого відбуття покарання.

Стаття 408-1. Звільнення від відбування покарання осіб, умовно
засуджених до позбавлення волі або умовно звільнених з місць позбавлення
волі, в зв’язку з їх інвалідністю

Звільнення від дальшого відбування покарання осіб, умовно
засуджених до позбавлення волі з обов’язковим залученням до праці або
умовно звільнених з місць позбавлення волі з обов’язковим
залученням до праці, які дістали інвалідність першої чи другої
групи, або направлення таких осіб для відбування позбавлення волі з
підстав, передбачених у статті 109-1 Виправно-трудового кодексу
України, здійснюється суддею районного (міського) суду за місцем їх
роботи за поданням органу, що відає виконанням покарання, на
підставі висновку лікарсько-трудової експертної комісії.

Стаття 408-2. Порядок скасування умовного засудження і відстрочки
виконання вироку, а також звільнення від покарання засудженого, щодо
якого виконання вироку відстрочено

Скасування умовного засудження і направлення засудженого для
відбування покарання, призначеного вироком, відповідно до частин 5 і 6
статті 45 Кримінального кодексу України провадиться суддею

районного (міського) суду за місцем проживання засудженого за
поданням органу внутрішніх справ, а щодо неповнолітнього – за
спільним поданням органу внутрішніх справ і комісії в справах
неповнолітніх при виконавчому комітеті місцевої Ради народних
депутатів, або за клопотанням громадської організації чи
трудового колективу, яким засудженого передано на перевиховання і
виправлення, або трудового колективу, на який судом покладено
обов’язок по нагляду за засудженим і проведенню з ним виховної роботи.

Скасування відстрочки виконання вироку до позбавлення волі і
направлення засудженого для відбування позбавлення волі,
призначеного вироком, відповідно до частини 5 статті 46-1
Кримінального кодексу України провадиться суддею районного
(міського) суду за місцем проживання засудженого за
поданням органу внутрішніх справ, комісії в справах неповнолітніх при
виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів або трудового
колективу, на який покладено обов’язок по нагляду за засудженим і
проведенню з ним виховної роботи.

Звільнення від покарання засудженого, щодо якого виконання
вироку відстрочено, відповідно до частини 6 статті 46-1
Кримінального кодексу України провадиться суддею районного
(міського) суду за місцем проживання засудженого за поданням органу
внутрішніх справ, а щодо неповнолітнього – за спільним поданням
органу внутрішніх справ і комісії в справах неповнолітніх при
виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

При розгляді передбачених у цій статті питань у судовому
засіданні беруть участь представники органів, які здійснюють
контроль за поведінкою засуджених, а також представники
відповідних громадських організацій і трудових колективів або
особа, на яку покладено обов’язок по нагляду за засудженим і
проведенню з ним виховної роботи.

Постанова судді в цих питаннях оскарженню не підлягає, але може
бути опротестована в порядку нагляду.

Стаття 408-3. Порядок застосування і скасування відстрочки
відбування покарання вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком
до трьох років

Відстрочка відбування покарання вагітним жінкам і жінкам, які мають
дітей віком до трьох років, відповідно до статті 46-2
Кримінального кодексу України застосовується суддею районного
(міського) суду за місцем відбування покарання засудженої за
поданням органу, що відає виконанням покарання, погодженим з
прокурором.

Скасування відстрочки відбування покарання вагітним жінкам і
жінкам, які мають дітей віком до трьох років, у випадках,
передбачених частинами четвертою і п’ятою статті 46-2
Кримінального кодексу України, здійснюється суддею районного
(міського) суду за місцем проживання засудженої за поданням органу
внутрішніх справ.

Зазначені подання надсилаються до суду з матеріалами, які
підтверджують підстави застосування або скасування відстрочки
відбування покарання, і розглядаються суддею в десятиденний строк з
моменту надходження їх до суду з участю прокурора, представника органу,
що відає виконанням покарання або здійснює контроль за поведінкою
засудженої, і, як правило, самої засудженої.

Постанова судді з питань, передбачених цією статтею,
оскарженню не підлягає, але може бути опротестована в порядку
нагляду.

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення
волі // Відомості Верховної Ради, 1994, N 52, ст.455.

(витяг)

Стаття 3. Особи, щодо яких встановлюється адміністративний нагляд

Адміністративний нагляд встановлюється щодо повнолітніх осіб:

а) визнаних судами особливо небезпечними рецидивістами;

б) засуджених до позбавлення волі за тяжкі злочини або
засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні
злочини, якщо під час відбування покарання їх поведінка свідчила, що
вони вперто не бажають стати на шлях виправлення і залишаються
небезпечними для суспільства;

в) засуджених до позбавлення волі за тяжкі злочини або
засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні
злочини, якщо вони після відбування покарання або
умовно-дострокового звільнення від відбування покарання,
незважаючи на попередження органів внутрішніх справ, систематично
порушують громадський порядок і права інших громадян, вчиняють інші
правопорушення;

г) засуджених до позбавлення волі за один із злочинів,
пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних
речовин і прекурсорів. ( Статтю 3 доповнено пунктом “г” згідно із
Законом N 64/95-ВР від 15.02.95 )

Стаття 5. Порядок встановлення адміністративного нагляду

Адміністративний нагляд встановлюється:

…щодо осіб, зазначених у пункті “в” статті 3 цього Закону, – в
судовому засіданні одноособово суддею районного (міського) суду за
місцем проживання особи, звільненої з місць позбавлення волі, за
поданням начальника органу внутрішніх справ.

Президент України Л.КУЧМА

м. Київ, 1 грудня 1994 року

N 264/94-ВР

Закон України “Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз” //
Відомості Верховної Ради, 2001, N 49, ст.258

(витяг)

Стаття 17. Протитуберкульозна допомога хворим на туберкульоз в
установах кримінально-виконавчої системи

Хворі на туберкульоз, виявлені в слідчих ізоляторах, отримують
лікувально-профілактичну допомогу в медичних частинах слідчих
ізоляторів. Хворі на туберкульоз, виявлені у виправно-трудових
установах, забезпечуються лікувально-профілактичною допомогою у
спеціалізованих протитуберкульозних закладах кримінально-виконавчої
системи. Порядок виявлення, лікування таких хворих та здійснення
профілактичних заходів встановлюється центральним органом виконавчої
влади з питань виконання покарань за погодженням з центральним органом
виконавчої влади в галузі охорони здоров’я.

У разі звільнення хворого на активну форму туберкульозу установа
кримінально-виконавчої системи повідомляє про це орган охорони здоров’я
за обраним звільненим місцем проживання. Після прибуття до обраного
місця проживання зазначені особи зобов’язані з’явитися до відповідного
протитуберкульозного закладу для продовження лікування та медичного
(диспансерного) нагляду.

Президент України Л.КУЧМА

м. Київ, 5 липня 2001 року

N 2586-III

ДЕРЖАВНИЙ ДЕПАРТАМЕНТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

N 3/6 від 18.01.2000 Зареєстровано в Міністерстві

м.Київ юстиції України

9 березня 2000 р.

за N 155/4376

Затверджено

Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань та
Міністерства охорони здоров’я України 18.01.2000 N 3/6

Перелік захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про
звільнення засуджених від дальшого відбування покарання

1. Туберкульоз

1.1. Прогресуючий двосторонній фіброзно-кавернозний туберкульоз
легенів або хронічна тотальна емпієма плеври з бронхіальним
свищем та явищами легенево-серцевої недостатності II – III ступенів.
Характеризується наявністю основної фіброзної каверни чи тотальної
емпієми плеври з бронхіальним свищем і додатково сформованих
фіброзних каверн у тій самій легені, де локалізується основний
процес, або в протилежній. При цьому відзначаються осередки
бронхогенної дисемінації в обох легенях, більш чи менш виражений
фіброз (цироз), плевральні накладання, вторинна емфізема,
бронхоектази, пневмосклероз та інші прояви хронічного легеневого
процесу, поява нових осередків бронхогенної дисемінації й утворення
свіжих каверн на фоні адекватної антибактеріальної терапії.
Такий процес являє собою кінцевий етап різних форм туберкульозу легень
при його несприятливому перебігу і ускладнюється легенево-серцевою
недостатністю II – III ступенів, періодичними кровохарканнями або
легеневими кровотечами з постійним виділенням з мокротиння
мікобактерій туберкульозу.

1.2. Прогресуючий інфільтративний туберкульоз легенів (казеозна
пневмонія) з проявами легенево-серцевої недостатності III ступеня.

Характеризується наявністю субтотального ураження однієї легені із
швидким розвитком велетенських та численних каверн, тяжким станом
хворого, вираженими симптомами інтоксикації і легенево-серцевої
недостатності III ступеня. На фоні адекватної антибактеріальної
терапії. При цьому мають місце осередки бронхогенної дисемінації в обох
легенях, легеневі кровотечі (кровохаркання) з постійним виділенням з
мокротинням мікобактерій туберкульозу.

Для обгрунтування даного діагнозу обов’язково потрібно проводити
рентгенографічні дослідження легенів, а також клініко-лабораторне
обстеження.

1.3. Прогресуючий деструктивний туберкульоз хребта, великих
кісток та суглобів, ускладнений амілоїдозом внутрішніх органів,
двосторонній кавернозний туберкульоз нирок, ускладнений специфічним
процесом сечовивідних шляхів і розвитком хронічної ниркової
недостатності в термінальній стадії, що супроводжується цілковитою і
стійкою втратою працездатності.

…

Діагностика прогресуючого туберкульозу сечової системи грунтується на
даних клінічного аналізу сечі (характерні – піурія, протеїнурія,
ізостенурія, циліндрурія), обов’язкової оглядової рентгенографії області
нирок та сечового міхура, екскреторної урографії, цистоскопії з
проведенням індігокармінової проби і ретроградної пієлографії.

2. Інфекція вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ/СНІД)

2.1. ВІЛ-інфекція. Стадія вторинних захворювань, III Б:

Прогресуюча втрата маси тіла більше 10 %, незрозуміла (нічим не
пояснювана) діарея або пропасниця більше 1 місяця, лейкоплакія, повторні
або стійкі бактеріальні, грибкові, вірусні, протозойні ураження
внутрішніх органів (без дисемінації) або глибокі ураження шкіри та
слизових оболонок, повторний або дисемінований оперізувальний лишай,
локалізована саркома Капоші.

2.2. СНІД. Стадія вторинних захворювань, III В:

Генералізовані бактеріальні, вірусні, грибкові, протозойні,
паразитарні захворювання, пневмоцистна пневмонія, кандидоз стравоходу,
нетиповий мікобактеріоз, туберкульоз, кахексія, дисемінована саркома
Капоші, інфекційні ураження центральної нервової системи.

2.3. СНІД. Термінальна стадія, IV.

3. Лепра

3.1. Лепроматозна погранична форма.

3.2. Туберкулоїдна та недиференційована форми при наявності
поширених проявів на шкірі, наявності мікобактерій у зскрібка з носа.

4. Новоутворення

4.1. Усі злоякісні новоутворення IV стадії за міжнародною
класифікацією TNM. Клінічний діагноз підтверджується гістологічним
дослідженням.

4.2. Злоякісні новоутворення лімфатичної та кровотворної
тканини. Мієлопроліферативні пухлини:

4.2.1. Гострий лейкоз (усі форми).

4.2.2. Хронічний мієлолейкоз з наростаючою кахексією, анемією,
спленомегалією, геморагічним синдромом.

4.2.3. Хронічний еритромієлоз, термінальна стадія.

4.2.4. Еритремія, ускладнена крововиливами або тромбами судин
головного мозку.

4.2.5. Хронічний лімфолейкоз, ускладнений анемією, тромбоцитопенією
та безперервно рецидивними інфекціями.

4.2.6. Хронічний моноцитарний лейкоз, термінальна стадія з анемією
та геморагічним синдромом.

4.2.7. Численна мієлома з остеодеструктивними процесами
(патологічні переломи хребта і кісток нижніх кінцівок).

4.2.8. Лімфогранулематоз, IV стадія (з морфологічним
підтвердженням), з дифузним ураженням одного або більше
екстралімфатичних органів, з ураженням лімфатичних вузлів.

5. Хвороби ендокринної системи

5.1. Цукровий діабет, інсулінозалежний тип (доза інсуліну більше як
60 од. на добу), важкий перебіг з нахилом до кетоацидозу і наявністю
вираженої макроангіопатії, ретинопатії, полінейропатії.

5.2. Синдром Іценка-Кушинга та хвороба Іценка-Кушинга з різко
вираженими ускладненнями: патологічні переломи трубчастих кісток або
хребта, атрофія м’язів; кардіоміопатія з недостатністю кровообігу III
ступеня; порушення мозкового кровообігу з глибокими стійкими руховими
порушеннями двох або більше кінцівок.

5.3. Гіпофізарна недостатність (хвороба Сімондса) у стадії
кахексії.

6. Психічні розлади

6.1. Шизофренічні психози безперервні (проста, гебефренічна,
кататонічна, параноїдна форми) та нападоподібно-прогредієнтні форми з
несприятливим перебігом.

6.2. Маніакально-депресивний психоз циркулярного типу з
маніакальними та депресивними фазами, що часто змінюються, із змішаним
психотичним станом, безперервним перебігом захворювання.

6.3. Психотичні порушення внаслідок органічного ураження головного
мозку:

6.3.1. Усі форми синильної деменції (простий тип; з
галюцинаторно-маячними розладами; ранній пресинильний варіант синильної
деменції; деменція як результат осередкової атрофії головного мозку при
хворобі Альцгеймера та хворобі Піка).

6.3.2. Атеросклеротичне слабоумство (без психозу; з депресією, з
галюцинаторно-маячними розладами; з явищами гострої сплутаності).

6.3.3. Корсаковський психоз (алкогольний, внаслідок сифілісу мозку
чи травми).

6.3.4. Органічне слабоумство (внаслідок енцефаліту,
менінгоенцефаліту, сифілісу мозку, травми головного мозку).

6.4. Затяжні реактивні психози з прогредієнтним перебігом із
залученням соматичної ланки, що набувають характеру хронічного
психічного захворювання.

6.5. Хронічні психози різної етіології:

6.5.1. Симптоматичний психоз, зумовлений системною інфекцією з
прогредієнтним або рецидивним перебігом.

6.5.2. Затяжний або рецидивний інтоксикаційний психоз з
наростаючими незворотними змінами психіки.

6.5.3. Інші пролонговані психози внаслідок соматичних захворювань
із стійкою психотичною симптоматикою.

6.6. Розлади особистості (психопатії): патологічний розвиток
особистості з паранояльним або параноїдним маревоутвореннями на
відповідній конституційній основі (паранояльна психопатія) на грунті
інших типологічних варіантів психопатій.

7. Хвороби нервової системи та органів чуття

7.1. Судинні захворювання головного та спинного мозку: емболії;
геморагічні; геморагічні; ішемічні або змішані гострі порушення
мозкового кровообігу; хронічна судинна енцефалопатія III стадії;
первинні (нетравматичні) субарахноїдальні крововиливи при встановленому
діагнозі з вираженими стійкими явищами осередкового враження мозку
(геміплегії, параплегії, глибокі геміпарези, парапарези; порушення
орієнтації у просторі і часі, акінетикоригідний синдром).

7.2. Інфекційні, демієлінізуючі захворювання центральної нервової
системи, що супроводжуються органічним ураженням головного та спинного
мозку з глибокими стійкими порушеннями функцій (тяжкі паралічі; глибокі
парези з розповсюдженими розладами чутливості, розладами функцій тазових
органів, трофічними порушеннями; виражений акінетикоригідний синдром) і
прогресуючим перебігом процесу:

7.2.1. Менінгіти вторинні гнійні.

7.2.2. Абсцеси головного мозку.

7.2.3. Спинальні епідуральні абсцеси та гранульоми нетуберкульозної
етіології.

7.2.4. Нейросифіліс.

7.2.5. Ураження нервової системи при туберкульозі.

7.2.6. Розсіяний склероз.

7.2.7. Лейкоенцефаліт Шільдера.

7.3. Травматичні захворювання центральної нервової системи з
вираженими стійкими явищами осередкового враження мозку (геміплегії,
параплегії; глибокі геміпарези, парапарези).

7.4. Захворювання із швидко прогресуючим протіканням, вираженими
стійкими розладами рухових, чутливих та вегетативно-трофічних функцій і
неефективністю лікування:

7.4.1. Пухлини головного мозку.

7.4.2. Краніоспинальні пухлини.

7.4.3. Пухлини спинного мозку.

7.4.4. Сирингобульбія.

7.4.5. Гепатоцеребральна дистрофія (гепатолентикулярна дегенерація,
хвороба Вільсона-Коновалова).

7.4.6. Цереброспинальні атаксії.

7.4.7. Бічний аміотрофічний склероз.

7.4.8. Міастенія.

7.4.9. Міотонія.

7.4.10. Паркінсонова хвороба.

7.4.11. Поліневрити хронічні.

7.5. Епілепсія:

7.5.1. Епілептичний психоз із затяжним перебігом, що набуває
хронічного характеру та неефективністю лікування.

7.5.2. З генералізацією та ускладненням пароксизмальних розладів з
вираженими і наростаючими змінами психіки.

7.5.3. Епілептичне слабоумство.

7.6. Повна сліпота, а також стан, коли на грунті стійких
патологічних змін гострота зору ока, що краще бачить, не перевищує 0,03
і вона не може бути коригована або коли поле зору обох очей концентрично
звужене до 10 град.

8. Хвороби органів кровообігу

8.1. Хвороби серця з недостатністю кровообігу III стадії.

8.1.1. Констриктивний перикардит, що не підлягає хірургічному
лікуванню.

8.1.2. Набутті або природжені вади серця.

8.1.3. Бактеріальний ендокардит, затяжний перебіг.

8.1.4. Кардіоміопатія (застійна, гіпертрофічна, обструктивна).

8.1.5. Ендоміокардіальний фіброз.

8.1.6. Міокардитичний кардіосклероз.

8.1.7. Ішемічна хвороба серця.

8.1.8. Порушення ритму серця.

8.2. Гіпертонічна хвороба III стадії:

8.2.1. З повторним гострим трансмуральним або великим вогнищевим
інфарктом міокарда зі стійким порушенням ритму і прогресуючою
недостатністю кровообігу.

8.2.2. З недостатністю кровообігу III стадії.

8.2.3. З хронічною нирковою недостатністю в термінальній стадії.

8.3. Хвороби артерій з ураженням магістральних судин не менш як
двох кінцівок у гангренозно-некротичній стадії:

8.3.1. Облітеруючий ендартеріїт.

8.3.2. Облітеруючий атеросклероз.

9. Хвороби органів дихання

Хронічні неспецифічні захворювання легенів з дифузним
пневмосклерозом, емфіземою легенів, хронічним легеневим серцем у стадії
декомпенсації, дихальною недостатністю III ступеня або з амілоїдозом
внутрішніх органів і хронічною нирковою недостатністю в термінальній
стадії:

9.1. Хронічний обструктивний бронхіт.

9.2. Бронхіальна астма.

9.3. Бронхоектатична хвороба.

9.4. Абсцес легені.

9.5. Емпієма плеври.

9.6. Пневмоконіози різної етіології.

9.7. Ідіопатичний фіброзний альвеоліт.

9.8. Саркоїдоз.

9.9. Емфізема первинна.

10. Хвороби органів травлення

10.1. Захворювання кишечника та інших органів травлення з вираженим
синдромом порушення усмоктування в стадії кахексії.

10.2. Цирози печінки різної етіології в стадії декомпенсації з
гіперспленізмом, портальною гіпертензією, печінково-клітинною
недостатністю.

11. Хвороби нирок з хронічною нирковою недостатністю в
термінальній стадії

11.1. Хронічний гломерулонефрит.

11.2. Хронічний пієлонефрит.

11.3. Гідронефроз.

11.4. Кістозна хвороба нирок.

12. Хвороби кістково-м’язової системи та сполучної тканини

З невпинно прогресуючим генералізованим процесом при наявності
хронічної ниркової недостатності в термінальній стадії чи недостатності
кровообігу III стадії, або стійким вогнищевим ураженням центральної
нервової системи (геміплегії, параплегії; геміпарези, парапарези), або
генералізованого ураження поперечної мускулатури з дисфагією,
дизартрією:

12.1. Ревматоїдний артрит.

12.2. Геморагічний васкуліт.

12.3. Анкілозивний спондилоартрит (хвороба Бехтерєва).

12.4. Системний червоний вовчак.

12.5. Дерматоміозит.

12.6. Вузликовий періартеріїт.

12.7. Системна склеродермія.

13. Хвороби обміну

Подагра з подагричною нефропатією і хронічною нирковою
недостатністю в термінальній стадії.

14. Анатомічні дефекти внаслідок захворювання чи травми в
період останнього строку відбування покарання

Висока ампутація верхніх або нижніх кінцівок, а також поєднання
високих ампутацій однієї верхньої і однієї нижньої кінцівок.

15. Променева хвороба

15.1. Гостра променева хвороба:

15.1.1. Гостра променева хвороба в період розпалу будь-якому
ступені тяжкості (I – IV).

15.1.2. Місцеві променеві ураження шкіри в період розпалу при
тяжкості I – IV ступенів.

15.1.3. Наслідки гострої променевої хвороби.

15.1.3.1. Астенічний синдром з підвищеним виснаженням та
функціональною недостатністю регуляторних систем, перш за все – нервової
і судинної.

15.1.3.2. Ознаки органічного ураження нервової та судинної систем з
порушенням мозкового периферійного кровообігу.

15.1.3.3. Нестабільність показників периферійної крові – виражений
цитопенічний синдром з ознаками гіпоплазії кісткового мозку (кількість
лейкоцитів менше як 3,0 х 10 в ступ. 9, кількість тромбоцитів менше як
1,5 х 10 в ступ. 12 в/л).

15.1.3.4. Глибокі трофічні, дегенеративні та склеротичні місцеві
зміни, різні радіаційні виразки, больовий синдром.

15.1.3.5. Контрактури та ампутаційні дефекти.

15.1.3.6. Променева катаракта III стадії з гостротою зору на
“кращому” оці 0,1 – 0,5.

15.2. Хронічна променева хвороба періоду формування II – IV
ступенів тяжкості і подальший період (стадія прогресування).

15.3. Пізні променеві ефекти (злоякісні новоутворення кровотворної
та кісткової тканини, легенів, печінки).

Примітка. У разі виникнення таких захворювань, як СНІД, променева
хвороба, лепра та інші, що потребують спеціальних і складних засобів
обстеження, діагнози установлюються комісією з обов’язковим залученням
фахівців відповідного профілю установ органів охорони здоров’я.

Начальник управління медичного та

санітарно-епідеміологічного обслуговування

спецконтингенту Державного департаменту

України з питань виконання покарань О.Гунченко

ПОЛОЖЕННЯ

про порядок і умови виконання в Українській РСР кримінальних покарань,
не зв’язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених
(Затверджено Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 22
червня 1984 року N 7193-X) // Відомості Верховної Ради УРСР, 1984, №27,
ст.511

(витяг)

ГЛАВА II

ПОРЯДОК І УМОВИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИГЛЯДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ПРАВА ЗАЙМАТИ
ПЕВНІ ПОСАДИ АБО ЗАЙМАТИСЯ ПЕВНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

Стаття 5. Звернення до виконання вироку про позбавлення права займати
певні посади або займатися певною діяльністю

При призначенні позбавлення права займати певні посади або
займатися певною діяльністю як основного покарання або як додаткового до
покарання, не зв’язаного з позбавленням волі, а також щодо особи,
засудженої умовно чи з відстрочкою виконання вироку, якщо в цьому разі
виконання додаткового покарання не відстрочено, копія вироку, що набрав
законної сили, надсилається судом адміністрації підприємства, установи,
організації за місцем роботи засудженого для виконання, а також органові
внутрішніх справ за місцем проживання засудженого для здійснення
контролю за виконанням зазначеної міри покарання відповідно до статті 8
цього Положення.

При призначенні позбавлення права займати певні посади або
займатися певною діяльністю як додаткового покарання до позбавлення волі
адміністрація виправно-трудової установи після відбуття основного
покарання або в разі умовно-дострокового звільнення засудженого чи
заміни покарання більш м’яким надсилає копію вироку органові внутрішніх
справ за місцем проживання засудженого.

Якщо позбавлення права займати певні посади або займатися певною
діяльністю призначено як додаткове покарання особі, умовно засудженій до
позбавлення волі з обов’язковим залученням до праці або умовно
звільненій з місць позбавлення волі з обов’язковим залученням до праці,
орган, що відає виконанням вироку, після скінчення строку обов’язкового
залучення до праці надсилає копію вироку органові внутрішніх справ за
місцем проживання засудженого, коли зазначене покарання не виконане.

Стаття 9. Обчислення строків виконання покарання у вигляді позбавлення
права займати певні посади або займатися певною діяльністю

…Строк додаткового покарання у вигляді позбавлення права займати певні
посади або займатися певною діяльністю щодо особи, засудженої до
позбавлення волі, до якої застосовано умовно-дострокове звільнення або
заміну покарання більш м’яким, обчислюється з моменту звільнення з місць
позбавлення волі.

Секретар Президії

Верховної Ради Української РСР М.ХОМЕНКО

Тимчасова інструкція про порядок виконання кримінального покарання у
вигляді позбавлення права займати певні посади або займатися певною
діяльністю // Офіційний вісник України, 1999, № 47, ст. 195.

4. Строки позбавлення права займати певні посади або займатися певною
діяльністю обчислюються таким чином:

4.1. Якщо це покарання призначене як основний захід впливу, то його
строки обчислюються з дня набрання вироком законної сили.

4.2. Якщо ж це покарання призначене як додаткове, то його строки
обчислюються так:

1) якщо основним є покарання у вигляді позбавлення волі умовно, з
іспитовим строком або з відстрочкою виконання вироку, то строк
позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю
обчислюється зі дня набрання законної сили відповідним вироком
(постановою, ухвалою) суду.

2) якщо основним є покарання у вигляді позбавлення волі, то строк
позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю
обчислюється з дня, коли такого засудженого було звільнено від
відбування основного покарання.

Встановлена судом заборона займати певні посади або займатися
певною діяльністю поширюється на таку особу і в період її перебування в
установі виконання покарань.

5. У випадку, передбаченому п.4.2.2 Інструкції, адміністрація
установи виконання покарання направляє, не менше ніж за 20 днів до
звільнення такого засудженого, до органу виконання покарань за місцем
його проживання копію вироку стосовно нього.

Якщо дана особа звільняється від відбування покарання у вигляді
позбавлення волі умовно-достроково, у зв’язку із заміною невідбутого нею
строку позбавлення волі більш м’яким покаранням, за амністією або згідно
з актом помилування, то разом із вироком до органу виконання покарань
направляється і копія відповідної постанови (ухвали) суду або
розпорядження про виконання Указу Президента України про помилування.
Зазначені документи направляються до органу виконання покарань у день
звільнення даного засудженого з установи виконання покарань.

20. Виконання покарання у вигляді заборони займати певні посади або
займатися певною діяльністю припиняється та засуджений знімається з
обліку у зв’язку із(зі):

відбуттям ним строку покарання або при відміні вироку з припиненням
провадження по справі;

заміною вироку більш м’яким покаранням;

амністією чи помилуванням;

засудженням до позбавлення волі;

смертю засудженого;

зміною ним постійного місця проживання;

іншими підставами, передбаченими законодавством.

Начальник відділу організації виконання

покарань, що не пов’язані з позбавленням

волі Шкадюк В.Д.

Інструкція про організацію виконання покаранняу виді обмеження волі в
установах кримінально-виконавчої системи // Офіційний Вісник України,
2001, №39, ст.116.

(витяг)

16.2. Засуджені, які стали на шлях виправлення або сумлінною поведінкою
і ставленням до праці довели своє виправлення, можуть бути у
встановленому законом порядку представлені до заміни невідбутої
частини покарання більш м’яким або до умовно-дострокового
звільнення від відбування покарання.

Начальник управління охорони,

нагляду та безпеки

полковник внутрішньої служби М.П.Ільтяй

ІНСТРУКЦІЯ

про порядок інформування органами й установами виконання покарань
стосовно взятих під варту і засуджених іноземців // Офіційний Вісник
України, 2002, №27, ст.280.

(витяг)

4.4. У разі звільнення іноземця після відбуття строку покарання або
вибуття його з інших причин (у тому числі при направленні на лікування
до іншої установи) керівництво ВТУ протягом доби надсилає до
Департаменту електронною поштою або поштою повідомлення за формою,
передбаченою додатком 7 до цієї Інструкції.

У разі звільнення засудженого іноземця за амністією, у зв’язку з
помилуванням, у зв’язку з винесенням судом ухвали або постанови про
звільнення від відбування покарання через хворобу, умовно-дострокове
звільнення та на інших підставах, установлених законом, або в разі
смерті цього іноземця керівництво ВТУ негайно надсилає до Департаменту
електронною поштою повідомлення за формою, передбаченою додатком 7 до
цієї Інструкції.

Після отримання такої інформації відділ спеціального обліку
Департаменту протягом доби, а в разі смерті засудженого іноземця негайно
надсилає до ДКС МЗС України повідомлення за формою, передбаченою
додатком 7 до цієї Інструкції.

Начальник відділу спеціального обліку

Державного департаменту України

з питань виконання покарань О.Г.Двойнос

Постанова Пленуму Верховного суду України № 15 від 28 грудня 1996 року
“Про практику направлення військовослужбовців, які вчинили злочини, в
дисциплінарний батальйон” // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду
України в кримінальних справах. Львів: Юридичний факультет Львівського
державного університету імені Івана Франка, 1998.

(витяг)

8. Відповідно до ст.52 КК України до осіб, які відбувають покарання
в дисциплінарному батальйоні, може бути застосовано умовно-дострокове
звільнення від покарання й заміна покарання більш м’яким лише у тому
разі, коли вони зразковою поведінкою та чесним ставленням до праці
довели своє виправлення. Дані про це повинні бути досліджені в судовому
засіданні.

Суд також може достроково звільнити засудженого від відбування
покарання в дисциплінарному батальйоні за наявності підстав,
передбачених ст.408 КПК України.

Голова Верховного Суду України В.Ф.Бойко

Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про умовно-дострокове
звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини
покарання більш м’яким” // Вісник Верховного Суду України”, 2002, № 3.

(витяг)

З метою правильного застосування судами законодавства про
умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну
невідбутої частини покарання більш м’яким Пленум Верховного Суду
України П О С Т А Н О В Л Я Є:

1. Звернути увагу судів на те, що умовно-дострокове
звільнення осіб від відбування покарання і заміна невідбутої
частини покарання більш м’яким мають надзвичайно важливе значення для
виправлення засуджених та запобігання вчиненню нових злочинів, тобто
для досягнення мети, передбаченої ст. 50 Кримінального кодексу
України (далі – КК).

2. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і
заміна невідбутої частини покарання більш м’яким можливі лише після
повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого. При цьому
головною умовою прийняття такого рішення є доведеність:

а) при умовно-достроковому звільненні від відбування
покарання – того, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до
праці довів своє виправлення (ч. 2 ст. 81 КК;

б) при заміні невідбутої частини покарання більш м’яким – того,
що засуджений став на шлях виправлення (ч. 3 ст. 82 КК;

в) при умовно-достроковому звільненні від відбування
покарання особи, яка була засуджена до позбавлення волі за злочин,
вчинений у віці до 18 років, – того, що вона сумлінною поведінкою,
ставленням до праці та навчання довела своє виправлення (ч. 2 ст. 107
КК.

3. Відповідно до ч. 1 ст. 81 КК умовно-дострокове звільнення від
відбування покарання може застосовуватись до осіб, які відбувають
покарання у виді виправних робіт, обмеження або позбавлення волі на
певний строк, а також до військовослужбовців, які засуджені до
службових обмежень чи тримання в дисциплінарному батальйоні.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання особи, яка
вчинила злочин до досягнення повноліття, згідно з ч. 1 ст. 107 КК
застосовується лише при відбуванні покарання у виді позбавлення волі.
Від інших видів покарань (як основних, так і додаткових) такі особи
звільненню не підлягають.

4. Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким на
підставі ч. 1 ст. 82 КК може застосовуватися до осіб, які відбувають
покарання у виді обмеження або позбавлення волі на певний строк. При
цьому більш м’яке покарання призначається в межах строків,
установлених у Загальній частині КК для даного виду покарання, і не
повинне перевищувати невідбутий строк покарання, призначеного вироком.

До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш
м’яким не застосовується (ч. 4 ст. 107 КК.

5. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання та
заміна невідбутої частини покарання більш м’яким можуть бути
застосовані тільки після фактичного відбуття тієї частини строку
покарання, яка зазначена у ч. 3 ст. 81, ч. 4 ст. 82 та ч. 3 ст. 107
КК.

6. Особи, яким покарання було замінено більш м’яким, можуть бути
умовно-достроково звільнені і від цього більш м’якого покарання
за правилами, передбаченими ст. 81 КК.

7. Згідно з ч. 1 ст. 81 КК особу може бути умовно-достроково
звільнено (повністю або частково) від відбування і додаткового
покарання. При цьому слід мати на увазі, що таким додатковим
покаранням, від якого можна звільнити достроково (тобто до закінчення
строку), є лише позбавлення права обіймати певні посади або
займатися певною діяльністю.

У разі заміни невідбутої частини основного покарання більш
м’яким відповідно до ч. 2 ст. 82 КК засудженого також може бути
звільнено і від додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати
певні посади чи займатися певною діяльністю. Таке звільнення від
додаткового покарання є безумовним.

8. При умовно-достроковому звільненні від відбування
основного покарання засудженого, щодо якого було застосовано
додаткове покарання, суд може вирішити питання про його повне або
часткове звільнення від відбування і додаткового покарання не
тільки тоді, коли про це порушено питання у поданні органу, який відає
виконанням покарання, а й за своєю ініціативою.

9. Якщо при умовно-достроковому звільненні засудженого від
відбування основного покарання суд відмовив у такому звільненні від
додаткового покарання, повторний розгляд цього питання можливий
лише після закінчення строків, передбачених ч. 5 ст. 407
Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК).

10. Коли питання про умовно-дострокове звільнення від
відбування додаткового покарання виникло після повного відбуття
засудженим основного покарання, суд за поданням зазначених у ч. 1 ст.
407 КПК органів може повністю або частково звільнити його від
додаткового покарання після фактичного відбуття встановленої законом
частини останнього та за наявності інших зазначених у законі умов.

11. При вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення від
відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш
м’яким щодо засудженого, покарання якому було пом’якшено згідно з
актом амністії, помилування або за рішенням суду, фактично відбута
частина покарання повинна обчислюватись виходячи з покарання,
встановленого актом амністії, помилування або рішенням суду.

12. Якщо покарання визначено за сукупністю злочинів або
вироків, суд, застосовуючи умовно-дострокове звільнення від його
відбування, повинен виходити із загального строку покарання,
призначеного за сукупністю, і враховувати при цьому положення ч. 3 ст.
81 КК.

За таким же правилом вирішується питання про заміну більш
м’яким невідбутої частини покарання, призначеного за сукупністю
злочинів або вироків.

13. Матеріали про умовно-дострокове звільнення, які подають
органи, що відають виконанням покарання, мають відповідати
вимогам, передбаченим ст. 110 Виправно-трудового кодексу України. Коли
ці вимоги не виконано (характеристика не відображає процесу
виправлення засудженого або стосується не всього періоду відбування
ним покарання, немає даних про попередні судимості та відшкодування
матеріальних збитків, не подано витяг із рішення спостережної комісії
або служби у справах неповнолітніх тощо) і за повнити ці прогалини в
судовому засіданні неможливо, суддя на стадії підготовки справи до
розгляду повертає матеріали для відповідного оформлення, а коли
недоліки виявлено в судовому засіданні, – ухвалює відповідну
постанову, в якій зазначає підстави для повернення матеріалів.

Відсутність у матеріалах даних про можливість
працевлаштування засудженого після умовно-дострокового звільнення від
відбування покарання не може бути підставою для відмови у
задоволенні подання.

14. Щодо осіб, які вчинили злочин у віці до 18 років, суду
необхідно з’ясовувати, де вони проживатимуть, працюватимуть або
навчатимуться, якщо до них буде застосоване умовно-дострокове
звільнення від відбування покарання.

15. Згідно зі ст. 407 КПК умовно-дострокове звільнення від
відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м’яким
застосовуються суддею районного (міського) суду за місцем
відбування засудженим покарання за спільним поданням органу, що
відає виконанням покарання, спостережної комісії або служби у справах
неповнолітніх. Суд має повідомляти ці органи про час і місце судового
розгляду.

16. При застосуванні умовно-дострокового звільнення від
відбування покарання осіб, що вчинили злочини до 1 вересня 2001 р.,
тобто до набрання чинності новим КК, слід керуватися п. 11
Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу. Виходячи зі змісту
зазначеного пункту умовно-дострокове звільнення від відбування
покарання названих осіб здійснюється з урахуванням особливостей кожної
кримінальної справи за правилами, встановленими статтями 81
та 107 КК 2001 р., якщо вони є більш м’якими, ніж ті, що були
передбачені статтями 52, 52-1, 53 КК 1960 р., і, навпаки, за
правилами, передбаченими статтями 52, 52-1, 53 КК 1960 р., якщо вони є
більш м’якими, ніж ті, що встановлені статтями 81 та 107 КК 2001 р.

17. Оскільки судовий розгляд питання про умовно-дострокове
звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини
покарання більш м’яким справляє великий виховний і запобіжний вплив
як на самого засудженого, так і на інших осіб, суди під час судового
засідання у справах цієї категорії повинні приділяти особливу увагу
поясненням засудженого, представників органу, який відає виконанням
покарання, спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх по
суті внесеного подання. Зокрема, слід ретельно з’ясовувати
ставлення засудженого до вчиненого злочину, праці та навчання,
додержання ним вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях
засуджених виправно-трудової установи, а також його наміри щодо
прилучення до суспільно корисної праці та потребу в наданні
допомоги при обранні місця проживання і працевлаштування.
Пояснення зазначених осіб і думка прокурора мають бути відображені в
протоколі судового засідання.

18. Звернути увагу судів на те, що в постанові про
умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну
невідбутої частини покарання більш м’яким необхідно обов’язково
викладати суть подання органу, який відає виконанням покарання, і
спостережної комісії чи служби у справах неповнолітніх, мотиви
прийнятого рішення й дані, що були підставою для задоволення
клопотання або відмови в цьому.

Після оголошення такої постанови головуючий у судовому
засіданні має попередити особу, щодо якої ухвалено рішення, про
наслідки вчинення нею нового злочину, передбачені ч. 4 ст. 81, ч. 6 ст.
82 або ч. 5 ст. 107 КК.

19. Судам треба мати на увазі, що згідно з частинами 6 та 7 ст.
407 КПК протягом семи діб із дня оголошення постанови з питання
застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання чи
заміни невідбутої частини покарання більш м’яким прокурор і
засуджений вправі подати на неї апеляції. У разі подання апеляції
прокурором виконання зазначеної постанови зупиняється.

23. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Пленуму Верховного
Суду України від 26 грудня 1975 р. N 10 “Про практику застосування
судами України законодавства про умовно-дострокове звільнення від
покарання і заміну покарання більш м’яким”.

Указ Президії Верховної Ради СРСР “Про амністію радянських громадян, які
співробітничали з окупантами в період Великої Вітчизняної війни
1941-1945 р.р.” // Ведомости Верховного Совета СССР, 1955, № 17, ст.
345.

Враховуючи це, а також припинення стану війни між Радянським
Союзом і Німеччиною і керуючись принципом гуманності, Президія
Верховної Ради СРСР вважає можливим застосувати амністію щодо тих
радянських громадян, які в період Великої Вітчизняної війни 1941- 1945
р.р. через малодушність або несвідомість виявилися втягнутими в
співробітництво з окупантами.

В цілях надання цим громадянам можливості повернутися до
чесного трудового життя і стати корисними членами соціалістичного
суспільства Президія Верховної Ради СРСР п о с т а н о в л я є:

1. Звільнити з місць ув’язнення і від інших мір покарання осіб,
засуджених на строк до 10 років позбавлення волі включно за вчинені в
період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 р.р. підсобництво
ворогові та інші злочини, передбачені статтями 58-1, 58-3, 58-4,
58-6, 58-10, 58-12 Кримінального Кодексу РРФСР і відповідними
статтями Кримінальних кодексів інших союзних республік.

2. Скоротити наполовину визначене судом покарання засудженим на
строк понад 10 років за злочини, перелічені в статті першій цього
Указу.

3. Звільнити з місць ув’язнення незалежно від строку
покарання осіб, засуджених за службу в німецькій армії, поліції і
спеціальних німецьких формуваннях.

Звільнити від дальшого відбування покарання осіб, направлених за
такі злочини на заслання і висилку.

4. Не застосовувати амністії до карателів, засуджених за
вбивства і катування радянських громадян.

5. Припинити провадженням всі слідчі справи і справи, не
розглянуті судами про злочини, вчинені в період Великої
Вітчизняної війни 1941-1945 р.р., передбачені статтями 58-1, 58-3, 58-4,
58-6, 58-10, 58-12 Кримінального Кодексу РРФСР і
відповідними статтями Кримінальних кодексів інших союзних
республік, за винятком справ про осіб, вказаних у статті четвертій цього
Указу.

6. Зняти судимість і пораження в правах з громадян,
звільнених від покарання на підставі цього Указу.

Зняти судимість і пораження в правах з осіб, які раніше були
суджені і відбули покарання за злочини, перелічені в статті
першій цього Указу.

7. Звільнити від відповідальності радянських громадян,
перебуваючих за кордоном, які в період Великої Вітчизняної війни
1941-1945 р.р. здалися в полон ворогові або служили в німецькій
армії, поліції і спеціальних німецьких формуваннях.

Звільнити від відповідальності й тих нині перебуваючих за
кордоном радянських громадян, які займали під час війни керівні
посади в створених окупантами органах поліції, жандармерії і
пропаганди, в тому числі й втягнутих в антирадянські організації у
післявоєнний період, якщо вони спокутували свою провину наступною
патріотичною діяльністю на користь Батьківщини або з’явилися з
повинною.

У відповідності з діючим законодавством розглядати як
пом’якшуючу провину обставину з’явлення з повинною перебуваючих за
кордоном радянських громадян, які вчинили в період Великої
Вітчизняної війни 1941-1945 р.р. тяжкі злочини проти Радянської
держави. Встановити, що в цих випадках покарання, визначене судом, не
повинно перевищувати п’яти років заслання.

8. Доручити Раді Міністрів СРСР вжити заходів до полегшення
в’їзду в СРСР радянським громадянам, перебуваючим за кордоном, а також
членам їх сімей, незалежно від громадянства, і їх
працевлаштування в Радянському Союзі.

Голова Президії Верховної Ради СРСР К.ВОРОШИЛОВ

Секретар Президії Верховної Ради СРСР М.ПЄГОВ

Москва, Кремль. 17 вересня 1955 р.

Указ Президії Верховної Ради Української РСР “Про амністію з нагоди
річниці прийняття Декларації про державний суверенітет України” //
Закони України, Том 1.

( Дію Указу поширено на осіб, засуджених військовими трибуналами на
території України згідно з Постановою Президії ВР N 1672-XII від
21.10.91 )

Президія Верховної Ради Української РСР п о с т а н о в л я є:

1. Звільнити від покарання у вигляді позбавлення волі
засуджених за злочини, що не є тяжкими:

а) неповнолітніх;

б) жінок, які мають дітей віком до 16 років або дітей-інвалідів;

в) вагітних жінок;

г) чоловіків віком понад 60 років і жінок – понад 55 років;

д) інвалідів I і II груп;

е) осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на
Чорнобильській АЕС;

є) осіб, які брали участь у виконанні інтернаціонального обов’язку
в Республіці Афганістан.

2. Звільнити від покарання у вигляді позбавлення волі
неповнолітніх, які відбули не менше одного року призначеного
строку покарання.

3. Звільнити від покарання у вигляді позбавлення волі, крім осіб,
які підпадають під дію статті 1 цього Указу, також чоловіків
віком понад 60 років і жінок – понад 55 років, інвалідів I і II
груп, жінок, які мають дітей віком до 16 років або дітей-інвалідів,
вагітних жінок, осіб, які брали участь у ліквідації наслідків
аварії на Чорнобильській АЕС, осіб, які брали участь у
виконанні інтернаціонального обов’язку в Республіці Афганістан,
якщо на день набрання чинності Указом вони відбули половину
призначеного строку покарання.

4. Звільнити з місць позбавлення волі умовно з обов’язковим
залученням до праці, крім осіб, які підпадають під дію статей 1 і 3
цього Указу, засуджених до позбавлення волі на строк до трьох років
включно.

5. Звільнити від покарання у вигляді умовного засудження до
позбавлення волі з обов’язковим залученням до праці та умовно
звільнених з місць позбавлення волі з обов’язковим залученням до
праці, а також засуджених до виправних робіт без позбавлення волі або
до штрафу жінок, які мають дітей віком до 16 років або
дітей-інвалідів, вагітних жінок, чоловіків віком понад 60 років і жінок
– понад 55 років, осіб, які брали участь у ліквідації наслідків
аварії на Чорнобильській АЕС, осіб, які брали участь у виконанні
інтернаціонального обов’язку в Республіці Афганістан.

6. Скоротити особам, зазначеним у статтях 1, 2 і 3 цього
Указу, які не підлягають звільненню від покарання, невідбуту
частину покарання наполовину.

7. Звільнити засуджених, які підпадають під дію статей 1, 2, 3 і 5
цього Указу, від додаткових мір покарання, за винятком додаткового
покарання у вигляді позбавлення права займати певні посади або
займатися певною діяльністю та конфіскації майна.

8. Закрити слідчі справи і справи, не розглянуті судами, про
злочини, вчинені до набрання чинності цим Указом особами, які
підлягають звільненню від покарання відповідно до статті 1 Указу.

9. Не підлягають умовному звільненню на підставі статті 4 цього
Указу засуджені:

а) визнані у встановленому порядку інвалідами III групи,
неповнолітні;

б) які відбувають покарання в колоніях-поселеннях всіх видів;

в) іноземні громадяни та особи без громадянства;

г) невідбута частина строку покарання у яких становить менше

трьох місяців.

10. Амністія не поширюється на осіб:

а) засуджених за особливо небезпечні державні злочини (статті 56 –
65), бандитизм (стаття 69), дії, що дезорганізують роботу
виправнотрудових установ (стаття 69-1), контрабанду (стаття 70),
масові безпорядки (стаття 71), порушення правил безпеки руху та
експлуатації транспорту (частина 1 статті 77), пошкодження шляхів
сполучення і транспортних засобів (стаття 78), виготовлення або збут
підроблених грошей чи цінних паперів (стаття 79), порушення правил
про валютні операції (стаття 80) Кримінального кодексу Української
РСР;

б) засуджених за злочини проти життя, здоров’я, волі і
гідності особи (статті 93, 94, 101, частини 2, 3 і 4 статті 117,
стаття 123-1); злочини проти соціалістичної власності та особистої
власності громадян (частини 2, 3 і 4 статті 81, частини 2, 3 і 4
статті 82, частини 2 і 3 статті 83, частини 2 і 3 статті 84,
статті 86, 86-1, 86-2, частини 3 і 4 статті 140, частини 2, 3, 4
статті 141, статті 142, 144); виготовлення або зберігання з метою збуту
самогону чи інших міцних спиртних напоїв чи збут їх, вчинені повторно
(частина 4 статті 149); спекуляцію (частини 2 і 3 статті 154);
порушення правил торгівлі (частини 3 і 4 статті 155-3); одержання
хабара (стаття 168); посередництво в хабарництві (стаття 169); дача
хабара (частина 2 статті 170); злочини проти працівників
правоохоронних органів (статті 176-2, 189-2, 189-4, частина 2 статті
189-5); посягання на життя працівника міліції або народного
дружинника, а також військовослужбовця (стаття 190-1); особливо
злісне хуліганство (частина 3 статті 206); заклики до вчинення дій,
що загрожують громадському порядку і безпеці громадян (частина 2
статті 206-1); втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (стаття
208); втягнення неповнолітніх у немедичне вживання лікарських та
інших засобів, що викликають одурманювання (стаття 208-2); угон
повітряного судна (стаття 217-2); порушення правил безпеки на
вибуховонебезпечних підприємствах або у вибуховонебезпечних цехах
(частина 2 статті 220); розкрадання вогнестрільної зброї, бойових
припасів або вибухових речовин (стаття 223); незаконне придбання,
зберігання, використання, передача або руйнування радіоактивних
матеріалів (стаття 228-2); розкрадання радіоактивних матеріалів
(стаття 228-3); незаконне в готовлення, придбання, зберігання,
перевозка, пересилка, збут чи розкрадання наркотичних засобів (статті
229-1, 229-2); організація або держання домів для вживання
наркотичних речовин (стаття 229-4); схиляння до вживання наркотичних
речовин (стаття 229-5) Кримінального кодексу Української РСР;

в) які раніше відбували покарання у місцях позбавлення волі за
умисні злочини і судимість з яких не знято або не погашено у
встановленому законом порядку, якщо вони знову вчинили умисні
злочини;

г) які раніше звільнялися з місць позбавлення волі до повного
відбуття призначеного судом строку покарання умовно-достроково, за
амністією або у зв’язку з помилуванням і знову вчинили умисні
злочини;

д) які не пройшли призначеного судом повного курсу лікування від
алкоголізму, наркоманії або венеричних захворювань;

е) які злісно порушують режим під час відбування покарання;

є) визнаних у встановленому порядку особливо небезпечними
рецидивістами.

11. Цей Указ застосовується до осіб, засуджених судами
Української РСР, незалежно від місця відбування ними покарання.

12. Указ набирає чинності з часу його опублікування в пресі і
підлягає виконанню протягом шести місяців.

Голова Верховної Ради Української РСР Л. КРАВЧУК

м. Київ, 11 липня 1991 року

N 1360-XII

Постанова Президії Верховної Ради Української РСР “Про порядок
застосування Указу Президії Верховної Ради Української РСР “Про амністію
з нагоди річниці прийняття Декларації про державний суверенітет України”
// Відомості Верховної ради УРСР, 1991, № 30, ст. 394.

Президія Верховної Ради Української РСР п о с т а н о в л я є:

1. Покласти виконання Указу Президії Верховної Ради
Української РСР “Про амністію з нагоди річниці прийняття
Декларації про державний суверенітет України”:

а) на органи, які відають виконанням покарання, – щодо
засуджених, які перебувають в місцях позбавлення волі або у
виховно-трудових профілакторіях, а також умовно засуджених до
позбавлення волі з обов’язковим залученням до праці, умовно
звільнених з місць позбавлення волі з обов’язковим залученням до
праці.

Застосування Указу провадиться за постановою начальника
виправно-трудової установи, начальника спецкомендатури, погодженою із
спостережною комісією при виконавчому комітеті місцевої Ради народних
депутатів та санкціонованою прокурором. До зазначеної постанови
приєднуються довідка про заохочення та стягнення, особова справа
засудженого та інші документи, необхідні для вирішення питання про
з стосування амністії;

б) на органи дізнання та попереднього слідства – щодо осіб,
справи і матеріали про злочини яких знаходяться у провадженні цих
органів;

в) на суди:

щодо осіб, справи і матеріали про злочини яких знаходяться у
провадженні судів і до набрання Указом чинності не розглянуто, а також
осіб, справи про злочини яких розглянуто, але вироки не набрали
законної сили;

щодо осіб, виконання вироків яким відстрочено у випадках і
порядку, передбачених законом, та умовно засуджених (питання про
застосування амністії вирішує суд за поданням органу внутрішніх
справ, який здійснює контроль за поведінкою засудженого);

щодо засуджених до штрафу, якщо на день набрання Указом
чинності штраф не стягнуто (питання про застосування амністії
вирішує суд, який виніс вирок);

щодо осіб, умовно-достроково звільнених від покарання, та осіб,
яким невідбуту частину покарання замінено більш м’яким покаранням
до набрання Указом чинності (питання про застосування амністії
вирішує суд, який виніс ухвалу про застосування
умовно-дострокового звільнення або заміну невідбутої частини
покарання більш м’яким покаранням);

г) на органи внутрішніх справ:

щодо осіб, засуджених до позбавлення волі, але які не
перебувають під вартою, вироки на яких набрали законної сили, або
умовно засуджених до позбавлення волі з обов’язковим залученням до
праці, яких не направлено до місця роботи;

щодо осіб, засуджених до покарання у вигляді виправних робіт без
позбавлення волі.

2. Рішення про застосування або незастосування амністії
приймається щодо кожної особи індивідуально, після розмови з нею і на
підставі ретельної оцінки матеріалів особової справи, даних про
поведінку засудженого та його ставлення до праці за час відбування
покарання.

При відсутності необхідних відомостей на засудженого розгляд
питання про застосування амністії відкладається до одержання
додаткових матеріалів.

Органам, на які покладено виконання Указу, надається право
вимагати від відповідних установ судові справи та інші матеріали,
необхідні для вирішення питань, пов’язаних з застосуванням
амністії. Такі вимоги повинні виконуватись негайно.

3. Рішення про застосування амністії, прийняті органами
дізнання і попереднього слідства, органами внутрішніх справ,
затверджуються прокурором. Кримінальну справу може бути закрито на
підставі зазначеного Указу лише в разі визнання вини обвинуваченим та
його письмової на це згоди. В іншому випадку закінчена
розслідуванням справа надсилається до суду, який розглядає її і
вирішує питання про можливість застосування амністії до винної
особи.

При виконанні Указу судами участь прокурора в судовому
засіданні є обов’язковою.

4. Під дію Указу підпадають особи, які вчинили злочини до дня
набрання ним чинності включно.

5. Роз’яснити, що при застосуванні амністії:

а) під дію статті 1 Указу підпадають особи, засуджені за
злочини, що не є тяжкими (тобто не зазначені у статті 7-1
Кримінального кодексу Української РСР);

б) під дію пункту “а” статті 1 Указу підпадають особи
чоловічої та жіночої статі, які народились після 30 червня 1973 року;
неповнолітні жіночої статі підпадають також під дію пунктів “б” і “в”
статті 1 та статті 3 Указу;

в) під дію пунктів “б” і “в” статті 1 та статті 3 Указу
підпадають не позбавлені батьківських прав жінки, які мають дітей, що
народилися після 30 червня 1975 року, та жінки, які є вагітними на день
розгляду матеріалів про застосування амністії;

г) під дію пункту “г” статті 1, статей 3 і 5 Указу підпадають
чоловіки, які досягли 60 років, та жінки – 55 років на день
розгляду матеріалів про застосування амністії, а при відсутності
документів, що підтверджують день і місяць народження, – чоловіки, які
народилися до настання 1931 року, і жінки, які народилися до настання
1936 року;

д) під дію пункту “д” статті 1 та статті 3 Указу підпадають
особи, визнані у встановленому порядку інвалідами I та II груп до
набрання чинності цим Указом;

е) під дію статті 2 Указу підпадають неповнолітні чоловічої та
жіночої статі, на яких не поширюється дія статті 1 Указу і які відбули
не менше одного року призначеного судом строку покарання на день
набрання чинності цим Указом;

є) під дію статті 4 Указу підпадають особи, яких тримають в
місцях позбавлення волі і невідбута частина строку покарання яких
становить не менше трьох місяців на день розгляду матеріалів про
застосування амністії;

ж) відповідно до статті 6 Указу скороченню підлягає частина
строку пакарання, не відбута за станом на день набрання чинності цим
Указом;

з) під дію статей 4, 5 та 6 Указу підпадають засуджені,
вироки щодо яких набрали законної сили до дня набрання чинності цим
Указом;

и) під дію пункту “г” статті 10 Указу підпадають особи, які після
умовно-дострокового звільнення з місць відбування покарання в порядку,
передбаченому статтею 52 Кримінального кодексу Української РСР,
вчинили в період, що припадає на невідбуту частину покарання,
новий умисний злочин, а також засуджені, які в 1981 -1990 роках
звільнялись від відбування покарання в порядку амністії або
помилування і знову вчинили умисні злочини;

і) учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС
вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких
роботах, пов’язаних з усуненням аварії, її наслідків у зоні
відчуження, організації проведення евакуації з цієї зони, а також
тимчасово направлені або відряджені для виконання робіт у зазначеній
зоні, в тому числі військовослужбовці, включаючи резервістів,
працівники державних, громадських організацій, незалежно від їх
відомчої підпорядкованості, а також особи, які працювали на діючих
пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки як у
зоні відчуження, так і за її межами.

До учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС
прирівнюються громадяни, які брали участь у ліквідації наслідків
інших ядерних аварій та випробувань, а також у військових
навчаннях із застосуванням ядерної зброї.

Документом, що підтверджує визнання особи учасником
ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, є видане їй
посвідчення відповідно до Закону Української РСР “Про статус і
соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи”;

ї) під дію пункту “є” статті 1, статей 3 і 5 Указу підпадають
особи, які брали участь у виконанні інтернаціонального обов’язку в
Республіці Афганістан і підтверджують це документом, виданим у
встановленому порядку.

6. Особи, яких на підставі статей 1, 2, 3 і 5 Указу звільнено від
основного покарання, звільняються також від додаткового покарання,
за винятком додаткового покарання у вигляді позбавлення права займати
певні посади або займатися певною діяльністю та конфіскації майна.

7. Відбування виправних робіт без позбавлення волі
припиняється з дня винесення органом внутрішніх справ постанови про
застосування амністії, затвердженої прокурором.

8. При застосуванні амністії до осіб, яким строк покарання було
скорочено в порядку помилування або амністії, слід виходити з строку
покарання, встановленого згідно з актом амністії або помилування.

9. Дія Указу не поширюється на осіб, підданих
адміністративному стягненню, в тому числі притягнутих до
адміністративної відповідальності із звільненням від кримінальної
відповідальності в порядку, передбаченому статтею 51 Кримінального
кодексу Української РСР.

10. Не можуть бути закриті справи, що знаходяться у
провадженні слідчих, та справи, не розглянуті судами, щодо осіб,
зазначених у статті 1 Указу, на яких амністія не поширюється
внаслідок статті 10 Указу.

11. При застосуванні Указу не враховуються судимості, зняті або
погашені у порядку, встановленому статтею 55 Кримінального кодексу
Української РСР.

Не враховуються також судимості осіб, які раніше були
засуджені за злочини, вчинені з необережності, або за умисні
злочини до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі.

12. Злісними порушниками режиму слід вважати осіб, які:

а) систематично порушують встановлену дисципліну та порядок під час
відбування покарання або систематично ухиляються без поважних причин
від суспільно корисної праці, а також умовно засуджені з обов’язковим
залученням до праці та умовно звільнені з місць позбавлення волі з
обов’язковим залученням до праці, які порушують трудову дисципліну,
громадський порядок або встановлені для них правила проживання;

б) вчинили умисні злочини під час відбування покарання в
місцях позбавлення волі, виховно-трудовому профілакторії, а також
заслання, вислання або в період обов’язкового залучення до праці на
будовах та підприємствах народного господарства;

в) були умовно засуджені до позбавлення волі з обов’язковим
залученням до праці та умовно звільнені з місць позбавлення волі з
обов’язковим залученням до праці і направлені в місця позбавлення волі
за порушення трудової дисципліни, громадського порядку або
встановлених для них правил проживання, а також які трималися в
колоніях-поселеннях і направлені у виправно-трудові колонії інших
видів, якщо після винесення ухвали про направлення у
виправно-трудову колонію вони перебувають під вартою менше одного року
на день набрання чинності Указом. Строк обчислюється з дня взяття
засудженого під варту;

г) умовно засуджені відповідно до статті 45 Кримінального
кодексу Української РСР, якщо вони в період іспитового строку
вчинили новий умисний злочин або були направлені для відбування
покарання, призначеного вироком, на підставах, передбачених у
зазначеній статті, якщо з часу винесення вироку або ухвали суду до дня
набрання чинності Указом пройшло менше одного року;

д) у період відстрочки виконання вироку відповідно до статті 461
Кримінального кодексу Української РСР вчинили новий умисний злочин і
направлені для відбування призначеного судом покарання в місця
позбавлення волі і на день набрання чинності Указом перебувають
під вартою менше одного року;

е) умовно засуджені відповідно до статті 45 та засуджені з
відстрочкою виконання вироку відповідно до статті 46-1
Кримінального кодексу Української РСР, якщо за допущені
правопорушення їх направлено в місця позбавлення волі, де на день
набрання чинності Указом вони перебувають менше одного року;

є) засуджені до виправних робіт без позбавлення волі і які до
повного відбуття покарання вчинили новий умисний злочин або судом їм
замінено невідбутий строк виправних робіт покаранням у вигляді
позбавлення волі в порядку, передбаченому статтею 30 Кримінального
кодексу Української РСР, якщо на день набрання чинності Указом вони
перебувають під вартою менше одного року.

13. Матеріали на осіб, що підпадають під дію Указу, яким у
встановленому порядку призначено лікування від алкоголізму,
наркоманії або венеричного захворювання, розглядаються в період
виконання Указу, а рішення про звільнення цих осіб виконується лише
після завершення курсу лікування.

Підставою для визнання завершеним курсу лікування венеричного
захворювання засудженого є медичний висновок, а призначеного судом
примусового лікування від алкоголізму або наркоманії – ухвала суду про
припинення примусового лікування.

14. На осіб, умовно звільнених на підставі статті 4 Указу,
поширюються порядок та умови виконання умовного звільнення з місць
позбавлення волі з обов’язковим залученням до праці, встановлені для
осіб, умовно звільнених з місць позбавлення волі відповідно до статті
52-2 Кримінального кодексу Української РСР.

15. Зобов’язати Кабінет Міністрів Української РСР, виконавчі
комітети обласних, районних, міських, районних у містах Рад
народних депутатів забезпечити:

а) організацію своєчасного обліку всіх осіб, звільнених від
покарання на підставі Указу, їх обов’язкове працевлаштування не
пізніше 15-денного строку з дня прибуття до місця проживання, а також
наступний контроль за поведінкою цих осіб;

б) влаштування в будинки інвалідів звільнених інвалідів та
непрацездатних осіб пенсійного віку, які не мають родичів, що могли
б взяти їх на своє утримання.

16. Зобов’язати виконавчі комітети Рад народних депутатів
забезпечити своєчасне взяття звільнених на підставі цього Указу
неповнолітніх на облік після прибуття до місця проживання, їх
трудове влаштування або передачу під нагляд батьків, органів опіки та
піклування, поміщення в необхідних випадках у дитячі будинки,
влаштування у школи-інтернати, професійно-технічні училища; вжити
необхідних заходів, спрямованих на проведення серед цих осіб
виховної роботи, недопущення вчинення ними нових злочинів.

Голова Верховної Ради Української РСР Л. КРАВЧУК

м. Київ, 11 липня 1991 року

N 1361-XII

Постанова Президії Верховної Ради України “Про поширення акту амністії
на осіб, засуджених військовими трибуналами” // Відомості Верховної Ради
(ВВР), 1991, N 51, ст. 750

У зв’язку з проголошенням незалежності України,
підпорядкуванням Верховній Раді України дислокованих на її
території військових формувань та утворенням Міністерства оборони
України Президія Верховної Рада України п о с т а н о в л я є:

Поширити дію Указу Президії Верховної Ради Української РСР “Про
амністію з нагоди річниці прийняття Декларації про державний суверенітет
України” на осіб, засуджених військовими трибуналами на території
України.

Голова Верховної Ради України Л.КРАВЧУК

м. Київ, 21 жовтня 1991 року

N 1672-XII

Постанова Президії Верховної Ради України “Про застосування на території
України Закону СРСР “Про амністію військовослужбовців, які ухилились від
військової служби” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N 15, ст.
196 .

Президія Верховної Ради України п о с т а н о в л я є:

1. Поширити дію Закону СРСР “Про амністію військовослужбовців, які
ухилились від військової служби” на осіб, які вчинили відповідні злочини
на території України.

2. Встановити, що до військовослужбовців, які вчинили
злочини, перелічені у статті 1 зазначеного Закону СРСР, і не
з’явились до місця служби, амністія застосовується у випадку, якщо вони
не пізніше одного місяця після прийняття цієї Постанови з’являться
для дальшого проходження військової служби у найближчі органи
військового управління, в органи внутрішніх справ або у військові
частини, де вони проходили дійсну військову службу.

3. Доручити Міністерству внутрішніх справ України, Верховному Суду
України разом з відповідними військовими органами забезпечити виконання
на території України Закону СРСР “Про амністію
військовослужбовців, які ухилились від військової служби”
протягом грудня 1991 – січня 1992 року.

Голова Верховної Ради України І.ПЛЮЩ

м. Київ, 20 грудня 1991 року

N 2016-XII

Постанова Верховної Ради України “Про звільнення від покарання осіб,
засуджених за ухилення від чергового призову на дійсну військову службу
за релігійними переконаннями” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N
23, ст.341.

У зв’язку з прийняттям Закону України “Про альтернативну
(невійськову) службу” Верховна Рада України п о с т а н о в
л я є:

1. Враховуючи, що відповідно до Закону України “Про альтернативну
(невійськову) службу” громадяни України можуть проходити альтернативну
службу замість військової, коли релігійні переконання перешкоджають їм
проходити військову службу, звільнити від відбуття покарання осіб,
засуджених судами України до прийняття цього Закону за ухилення від
чергового призову на дійсну військову службу за релігійними
переконаннями (частини перша і друга статті 72 Кримінального кодексу
Української РСР із зняттям з них судимості.

Закрити кримінальні справи, порушені за зазначеними вище
підставами, які розслідуються органами дізнання та попереднього слідства
або знаходяться у провадженні судів.

2. Виконання цієї Постанови покласти на:

органи, що відають виконанням вироків щодо осіб, які відбувають
покарання;

органи дізнання і попереднього слідства – у справах, які
розслідують ці органи;

суди:

щодо осіб, справи яких знаходяться в провадженні судів і не
розглянуті по суті, а також якщо справи розглянуті, але вироки не
набрали законної сили;

щодо засуджених, виконання вироків яким відстрочено у
випадках, передбачених законом, і умовно засуджених згідно з
статтею 45 Кримінального кодексу Української РСР;

щодо осіб, умовно-достроково звільнених від покарання.

3. Якщо особу засуджено за ухилення від чергового призову на
дійсну військову службу за релігійними переконаннями в сукупності з
іншими злочинами, вона підлягає звільненню від покарання,
призначеного за статтею 72 Кримінального кодексу Української РСР,
судом, який постановив вирок. В разі, коли остаточне покарання,
призначене за сукупністю злочинів, є таким самим або менш
суворим, ніж призначене за відповідною частиною статті 72
Кримінального кодексу Української РСР , засуджена особа підлягає
звільненню від покарання органом, що виконує покарання.

4. Постанови про звільнення від покарання зазначених у статті 1
цієї Постанови осіб або закриття щодо них кримінальної справи,
винесені начальниками виправно-трудових колоній, спецкомендатур чи
органами дізнання і попереднього слідства, органами внутрішніх справ,
затверджуються прокурором.

5. Матеріали на осіб, звільнених від відбуття покарання
відповідно до цієї Постанови, надсилаються органами або посадовими
особами, які її виконують, до комісій у справах альтернативної
служби за місцем проживання звільнених осіб для вирішення питання про
проходження ними альтернативної служби. Тривалість проходження
альтернативної служби в цих випадках відповідно зменшується на строк
відбутого покарання.

Голова Верховної Ради України І. ПЛЮЩ

м.Київ, 11 березня 1992 року

N 2192-XII

Указ Президента України “Про амністію з нагоди річниці проголошення
незалежності України” // Збірник указів Президента України, 1992, 30
вересня, № 3.

У зв’язку з річницею проголошення незалежності України та
керуючись принципами гуманізму, п о с т а н о в л я ю:

1. Звільнити від покарання у вигляді позбавлення волі, а також
позбавлення волі умовно з обов’язковим залученням до праці засуджених
за злочини, що не є тяжкими:

а) неповнолітніх;

б) жінок, які мають дітей віком до 16 років або
дітей-інвалідів;

в) чоловіків, які мають дітей віком до 16 років або
дітей-інвалідів, мати яких померла або позбавлена батьківських прав;

г) вагітних жінок;

д) учасників Великої Вітчизняної війни;

е) чоловіків віком понад 60 років та жінок – понад 55 років;

ж) інвалідів першої і другої груп;

з) осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на
Чорнобильській АЕС;

і) осіб – учасників війни в Афганістані та воєнних конфліктів у
інших зарубіжних країнах.

2. Звільнити від покарання осіб, зазначених у статті 1 цього
Указу, засуджених за тяжкі злочини до позбавлення волі на строк до трьох
років включно, якщо на день набрання чинності Указом вони відбули не
менше однієї третини призначеного строку покарання.

3. Звільнити від покарання осіб, крім зазначених у статті 1 цього
Указу, засуджених до позбавлення волі умовно з обов’язковим залученням
до праці, якщо на день виконання Указу вони відбули не менше однієї
третини призначеного строку покарання.

4. Звільнити від покарання осіб, які не підпадають під дію
статті 1 цього Указу, засуджених за злочини, вчинені з необережності,
на строк до п’яти років позбавлення волі включно, якщо на день виконання
цього Указу вони відбули не менше однієї третини призначеного строку
покарання.

5. Звільнити від покарання засуджених до виправних робіт без
позбавлення волі, якщо це покарання не замінено на позбавлення волі,
а також засуджених до інших покарань, не зв’язаних з
позбавленням волі.

6. Звільнити від покарання осіб, засуджених до направлення в
дисциплінарний батальйон, якщо на день виконання цього Указу вони
відбули не менше однієї третини призначеного строку покарання.

7. Звільнити від покарання у вигляді позбавлення волі незалежно
від строку покарання осіб, зазначених у статті 1 цього Указу,
засуджених за розкрадання державного або колективного майна (статті
81-84, 86-1 Кримінального кодексу України, крім вчиненого шляхом
розбою, якщо на день набрання чинності Указом заподіяну злочином
матеріальну шкоду повністю покрито.

8. Звільнити від покарання осіб, засуджених умовно, а також
засуджених до позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку, якщо
ці особи не були направлені в місця позбавлення волі.

9. Закрити слідчі справи і справи, не розглянуті судами, про
злочини, вчинені до набрання чинності цим Указом особами, які
підлягають звільненню від покарання відповідно до статті 1 цього
Указу.

10. Амністія не поширюється на осіб:

а) які раніше засуджувались за умисні злочини до позбавлення волі,
в тому числі з відстрочкою виконання вироку та умовно з іспитовим
строком, і судимість з яких не знято або не погашено у встановленому
законом порядку, якщо вони знову вчинили умисні злочини;

б) які звільнялись з місць позбавлення волі до повного
відбуття призначеного судом строку покарання умовно-достроково, за
амністією або у зв’язку з помилуванням і знову вчинили умисні
злочини;

в) які злісно порушують режим під час відбування покарання.

11. Цей Указ застосовується до осіб, засуджених судами
України, а також судами СРСР на території України, незалежно від місця
відбування ними покарання.

12. Указ набирає чинності з дня його підписання.

13. Покласти виконання цього Указу:

а) на органи, що відають виконанням вироку, – щодо
засуджених, які перебувають в місцях позбавлення волі, а також
умовно засуджених до позбавлення волі з обов’язковим залученням до
праці, умовно звільнених з місць позбавлення волі з обов’язковим
залученням до праці.

Застосування Указу провадиться за постановою начальника
виправно-трудової установи, начальника спецкомендатури, погодженою із
відповідною спостережною комісією або комісією в справах
неповнолітніх та санкціонованою прокурором. До зазначеної
постанови додаються довідка про заохочення і стягнення, особова
справа засудженого та інші документи, необхідні для вирішення
питання про застосування амністії;

б) на суди:

щодо осіб, справи і матеріали про злочини яких знаходяться у
провадженні судів і до набрання Указом чинності не розглянуті, а також
осіб, справи про злочини яких розглянуто, але вироки не набрали
законної сили;

щодо осіб, виконання вироків яким відстрочено у випадках і в
порядку, передбачених законом, та умовно засуджених (питання про
застосування амністії вирішує суд за поданням органу внутрішніх
справ, який здійснює контроль за поведінкою засудженого);

щодо засуджених до штрафу, якщо на день набрання Указом
чинності штраф не стягнуто (питання про застосування амністії
вирішує суд, який виніс вирок);

щодо осіб, яким невідбуту частину покарання замінено більш
м’яким покаранням до набрання Указом чинності (питання про
застосування амністії вирішує суд за місцем відбування більш
м’якого покарання);

щодо осіб, які засуджені судами України і відбувають
покарання на території іншої держави СНД (питання про застосування
амністії вирішує суд, який виніс вирок).

Питання про застосування амністії суд вирішує з власної
ініціативи, з ініціативи державних органів і громадських
організацій, а також засуджених;

в) на органи внутрішніх справ:

щодо осіб, які засуджені до позбавлення волі і які не
перебувають під вартою, але вироки на яких набрали законної сили;

щодо умовно засуджених до позбавлення волі з обов’язковим
залученням до праці, яких не направлено до місця роботи;

щодо осіб, засуджених до покарання у вигляді виправних робіт без
позбавлення волі, а також до інших покарань, не зв’язаних з
позбавленням волі;

г) на командування дисциплінарних батальйонів – щодо осіб,
засуджених до направлення в дисциплінарний батальйон;

д) на органи дізнання та попереднього слідства – щодо осіб,
справи і матеріали про злочини яких знаходяться у провадженні цих
органів.

14. Рішення про застосування або незастосування амністії
приймається щодо кожної особи індивідуально, після розмови з нею і на
підставі ретельної оцінки матеріалів особової справи, даних про
поведінку засудженого та його ставлення до праці за час відбування
покарання.

При відсутності необхідних відомостей на засудженого розгляд
питання про застосування амністії відкладається до одержання
додаткових матеріалів.

Органам, на які покладено виконання Указу, надається право
вимагати од відповідних установ судові справи та інші матеріали,
необхідні для вирішення питань, зв’язаних із застосуванням амністії.
Такі вимоги повинні виконуватись негайно.

15. Постанови про застосування амністії, винесені органами
дізнання і попереднього слідства, органами внутрішніх справ, а також
командуванням дисциплінарних батальйонів, санкціонуються прокурором.
Кримінальну справу може бути закрито на підставі цього Указу лише в разі
письмової на це згоди обвинуваченого. В іншому випадку закінчена
розслідуванням справа надсилається до суду, який розглядає її і
вирішує питання про можливість застосування амністії до винної
особи. В такому ж порядку розглядаються судами справи, не розглянуті
ними до набрання чинності цим Указом.

При розгляді судами справ про застосування амністії участь
прокурора в судовому засіданні є обов’язковою.

16. Під дію Указу підпадають особи, які вчинили злочини до дня
набрання ним чинності включно.

17. Роз’яснити, що при застосуванні амністії:

а) під дію статті 1 Указу підпадають особи, засуджені за
злочини, що не є тяжкими (не зазначені у статті 7-1 Кримінального
кодексу України;

б) під дію пункту “а” статті 1 Указу підпадають особи
чоловічої та жіночої статі, які народились після 17 серпня 1974 року;

неповнолітні жіночої статі підпадають також під дію пунктів “б” і
“г” статті 1 Указу;

в) під дію пунктів “б” і “г” статті 1 та статті 7 Указу
підпадають не позбавлені батьківських прав жінки, які мають дітей, що
народились після 17 серпня 1976 року, або дітей-інвалідів, та жінки,
які є вагітними на день розгляду матеріалів про застосування
амністії;

г) під дію пункту “в” статті 1 Указу підпадають не позбавлені
батьківських прав чоловіки, які мають дітей, що народилися після 17
серпня 1976 року, або дітей-інвалідів;

д) під дію пункту “е” статті 1 та статті 7 Указу підпадають
чоловіки, які досягли 60 років, та жінки – 55 років на день
розгляду матеріалів про застосування амністії, а при відсутності
документів, що підтверджують день і місяць народження, – чоловіки, які
народились до настання 1933 року, і жінки, які народились до настання
1938 року;

е) під дію пункту “ж” статті 1 та статті 7 Указу підпадають
особи, визнані у встановленому порядку інвалідами першої та другої груп
до набрання чинності цим Указом;

ж) документом, що підтверджує визнання особи учасником
ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, є видане їй
посвідчення відповідно до Закону України “Про статус і соціальний
захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи”.

До учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС
прирівнюються громадяни, які брали участь у ліквідації наслідків інших
ядерних аварій та випробувань, а також у військових навчаннях із
застосуванням ядерної зброї;

з) під дію пункту “і” статті 1 Указу та статті 7 Указу
підпадають особи, які брали участь у війні в Афганістані та
воєнних конфліктах в інших зарубіжних країнах і підтверджують це
документом, виданим у встановленому порядку;

і) під дію пункту “б” статті 10 Указу підпадають особи, які після
умовно-дострокового звільнення з місць відбування покарання в порядку,
передбаченому статтею 52 Кримінального кодексу України, вчинили у
період, що припадає на невідбуту частину покарання, новий умисний
злочин, а також засуджені, які протягом 1984-1991 років звільнялись
од відбування покарання в порядку амністії або помилування і знову
вчинили умисні злочини.

18. Злісними порушниками режиму слід вважати засуджених до
позбавлення волі, які мають стягнення за систематичні (не менше трьох
разів) порушення встановленої дисципліни та порядку під час відбування
покарання або систематичні (не менше трьох разів) ухилення без
поважних причин від суспільно корисної праці, а також умовно засуджених
з обов’язковим залученням до праці та умовно звільнених з місць
позбавлення волі з обов’язковим залученням до праці, які мають
стягнення за систематичні (не менше трьох разів) порушення трудової
дисципліни, громадського порядку або встановлених для них
правил проживання. Стягнення, які були достроково зняті або погашені
до набрання чинності цим Указом, не враховуються.

19. Матеріали на осіб, що підпадають під дію Указу, яким у
встановленому порядку призначено лікування від алкоголізму,
наркоманії чи венеричного захворювання, розглядаються в період
виконання Указу, а рішення про звільнення цих осіб виконується лише
після завершення курсу лікування. Підставою для визнання завершеним
курсу лікування венеричного захворювання засудженого є медичний
висновок, а призначеного судом примусового лікування від алкоголізму
або наркоманії – ухвала суду про припинення примусового
лікування.

20. При застосуванні амністії до осіб, яким строк покарання було
скорочено в порядку помилування або амністії, необхідно виходити з
строку покарання, встановленого відповідно до цих актів.

21. Особи, які підпадають під дію цього Указу, від додаткових мір
покарання не звільняються.

22. Кабінету Міністрів України, Уряду Республіки Крим,
обласним, Київській і Севастопольській міським, районним, районним у
містах Києві та Севастополі державним адміністраціям
забезпечити:

а) організацію своєчасного обліку всіх осіб, звільнених від
покарання на підставі Указу, сприяння працевлаштуванню
працездатних не пізніше 15-денного строку з дня прибуття до місця
проживання, а також наступний контроль за поведінкою цих осіб;

б) трудове влаштування звільнених на підставі цього Указу
неповнолітніх або передачу їх під нагляд батьків, органів опіки та
піклування, поміщення в необхідних випадках у дитячі будинки,
влаштування в школи-інтернати, професійно-технічні училища, вжиття
необхідних заходів, спрямованих на проведення серед цих осіб
виховної роботи, недопущення вчинення ними нових злочинів;

в) влаштування в будинки інвалідів звільнених інвалідів та
непрацездатних осіб похилого віку, які не мають родичів, що могли б
узяти їх на своє утримання.

23. Указ підлягає виконанню протягом шести місяців з дня
набрання ним чинності.

Президент України Л. КРАВЧУК

м.Київ, 17 серпня 1992 року

N 395/92

Указ Президента України “Про амністію учасників війни в Афганістані та
воєнних конфліктів в інших зарубіжних країнах” // www.rada.kiev.ua.

У зв’язку з 5-ю річницею виведення військ колишнього
Радянського Союзу з території Афганістану та керуючись принципами
гуманізму, п о с т а н о в л я ю:

1. Звільнити учасників війни в Афганістані та воєнних
конфліктів в інших зарубіжних країнах:

а) засуджених за злочини, що не є тяжкими (крім випадків, коли
їх дії спричинили загибель кількох осіб), – від покарання у вигляді
позбавлення волі та інших покарань, не зв’язаних з позбавленням
волі;

б) засуджених за тяжкі злочини, – від покарання у вигляді
позбавлення волі на строк до трьох років включно, якщо на день
набрання чинності Указом вони відбули не менше однієї третини
призначеного строку покарання, а також від інших покарань, не
зв’язаних з позбавленням волі.

2. Закрити слідчі справи і справи, не розглянуті судами, про
злочини, вчинені до набрання чинності цим Указом особами, які
підлягають звільненню від покарання відповідно до пункту “а”
статті 1 Указу.

3. Амністія не поширюється на осіб:

а) які визнані у встановленому порядку особливо небезпечними
рецидивістами;

б) які раніше засуджувались за умисні злочини до позбавлення волі,
в тому числі з відстрочкою виконання вироку, умовно з іспитовим
строком, умовно з обов’язковим залученням до праці, направлення в
дисциплінарний батальйон та виправних робіт без позбавлення волі,
і судимість з яких не знято або не погашено у встановленому порядку,
якщо вони знову вчинили умисні злочини;

в) які були засуджені до позбавлення волі умовно з іспитовим
строком або з відстрочкою виконання вироку і яким ухвалою суду було
скасовано умовне засудження чи відстрочку виконання вироку і вони були
направлені для відбування покарання, призначеного вироком;

г) які були засуджені до виправних робіт без позбавлення волі і це
покарання замінено на позбавлення волі;

д) які звільнялись від призначеного судом строку покарання
умовно-достроково, за амністією або у зв’язку з помилуванням і знову
вчинили умисні злочини;

е) які злісно порушують режим під час відбування покарання;

ж) які не пройшли призначеного судом повного курсу лікування від
алкоголізму, наркоманії чи венеричної хвороби.

4. Цей Указ застосовується до осіб, засуджених судами
України, а також судами колишнього СРСР на території України,
незалежно від місця відбування ними покарання.

5. Покласти виконання цього Указу:

а) на органи, що відають виконанням вироку, – щодо
засуджених, які перебувають в місцях позбавлення волі, а також
умовно засуджених до позбавлення волі з обов’язковим залученням до
праці, умовно звільнених з місць позбавлення волі з обов’язковим
залученням до праці.

Застосування Указу провадиться за постановою начальника місця
відбування покарання, погодженою із відповідною спостережною
комісією та санкціонованою прокурором. До зазначеної постанови
додаються довідка про заохочення і стягнення, особова справа
засудженого та інші документи, необхідні для вирішення питання про
застосування амністії;

б) на суди:

щодо осіб, справи і матеріали про злочини яких знаходяться у
провадженні судів і до набрання Указом чинності не розглянуті, а також
осіб, справи про злочини яких розглянуто, але вироки не набрали
законної сили;

щодо осіб, виконання вироків яким відстрочено у випадках і в
порядку, передбачених законом, та умовно засуджених (питання про
застосування амністії вирішує суд за поданням органу внутрішніх
справ, який здійснює контроль за поведінкою засудженого);

щодо засуджених до штрафу, якщо на день набрання Указом
чинності штраф не стягнуто (питання про застосування амністії
вирішує суд, який постановив вирок);

щодо осіб, яким невідбуту частину покарання замінено більш
м’яким покаранням до набрання Указом чинності (питання про
застосування амністії вирішує суд за місцем відбування більш
м’якого покарання);

щодо осіб, які засуджені судами України і відбувають
покарання на території іншої країни СНД (питання про застосування
амністії вирішує суд, який постановив вирок).

Питання про застосування амністії суд вирішує з власної
ініціативи, з ініціативи державних органів і громадських
організацій, а також засуджених;

в) на органи внутрішніх справ:

щодо осіб, які засуджені до позбавлення волі і які не
перебувають під вартою, але вироки на яких набрали законної сили;

щодо умовно засуджених до позбавлення волі з обов’язковим
залученням до праці, яких не направлено до місця роботи;

щодо осіб, засуджених до покарання у вигляді виправних робіт без
позбавлення волі, а також до інших покарань, не зв’язаних з
позбавленням волі;

г) на командування дисциплінарних батальйонів – щодо осіб,
засуджених до направлення в дисциплінарний батальйон;

д) на органи дізнання та попереднього слідства – щодо осіб,
справи і матеріали про злочини яких знаходяться у провадженні цих
органів.

6. Рішення про застосування або незастосування амністії
приймається щодо кожної особи індивідуально, після бесіди з нею і на
підставі ретельної оцінки матеріалів особової справи, даних про
поведінку засудженого та його ставлення до праці за час
відбування покарання.

При відсутності необхідних відомостей на засудженого розгляд
питання про застосування амністії відкладається до одержання
додаткових матеріалів.

Органам, на які покладено виконання Указу, надається право
вимагати від відповідних установ судові справи та інші матеріали,
необхідні для вирішення питань, зв’язаних з застосуванням
амністії. Такі вимоги повинні виконуватись негайно.

7. Постанови про застосування амністії, винесені органами
дізнання і попереднього слідства, органами внутрішніх справ, а також
командуванням дисциплінарних батальйонів, мають бути
санкціоновані прокурором. Кримінальну справу може бути закрито на
підставі цього Указу лише в разі письмової на це згоди
обвинуваченого. В іншому випадку закінчена розслідуванням справа
надсилається до суду, який розглядає її і вирішує питання про
можливість застосування амністії до винної особи. В такому ж
порядку розглядаються судами справи, не розглянуті ними до
набрання чинності цим Указом.

При розгляді судами справ про застосування амністії участь
прокурора в судовому засіданні є обов’язковою.

8. Під дію Указу підпадають особи, які вчинили злочини до дня
набрання ним чинності включно.

9. Роз’яснити, що при застосуванні амністії:

а) під дію Указу підпадають особи, які брали участь у війні в
Афганістані та воєнних конфліктах в інших зарубіжних країнах і це
підтверджено документом, виданим у встановленому порядку;

б) під дію пункту “а” статті 1 Указу підпадають особи,
засуджені за злочини, що не є тяжкими (не зазначені у статті 7-1
Кримінального кодексу України;

в) під дію пункту “б” статті 1 Указу підпадають особи,
засуджені за тяжкі злочини до позбавлення волі на строк до трьох років
включно, а також до інших покарань, не зв’язаних з
позбавленням волі;

г) під дію пункту “д” статті 3 Указу підпадають особи, які
після умовно-дострокового звільнення від покарання в порядку,
передбаченому статтею 52 Кримінального кодексу України, вчинили у
період, що припадає на невідбуту частину покарання, новий умисний
злочин, а також засуджені, які протягом 1984-1994 років
звільнялись від відбування покарання в порядку амністії або
помилування і знову вчинили умисні злочини.

10. Злісними порушниками режиму слід вважати:

– засуджених до позбавлення волі, які мають стягнення за
систематичні (не менше трьох разів) порушення встановленої
дисципліни та порядку під час відбування покарання, ухилення без
поважних причин від суспільно корисної праці або які за злісні
порушення вимог режиму переведені до виправно-трудових установ з більш
суворим режимом;

– умовно засуджених з обов’язковим залученням до праці та
умовно звільнених з місць позбавлення волі з обов’язковим
залученням до праці, які мають стягнення за систематичні (не менше трьох
разів) порушення трудової дисципліни, громадського порядку або
встановлених для них правил проживання, та тих з них, які були
направлені в місця позбавлення волі для дальшого відбування
покарання за ухилення від роботи або систематичне чи злісне
порушення трудової дисципліни, громадського порядку або
встановлених для них правил проживання;

– засуджених до позбавлення волі умовно з іспитовим строком або з
відстрочкою виконання вироку, щодо яких застосовано заходи
адміністративного стягнення або громадського чи дисциплінарного
впливу за систематичні порушення громадського порядку чи трудової
дисципліни.

Стягнення, які були достроково зняті або погашені до набрання
чинності цим Указом, не враховуються.

11. При застосуванні амністії до осіб, яким строк покарання було
скорочено в порядку помилування або амністії, слід виходити з строку
покарання, встановленого відповідно до цих актів.

12. Особи, які підпадають під дію цього Указу, від додаткових мір
покарання не звільняються.

13. Кабінету Міністрів України, Уряду Республіки Крим,
обласним, Київській і Севастопольській міським, районним, районним у
містах Києві і Севастополі державним адміністраціям забезпечити:

а) організацію своєчасного обліку всіх осіб, звільнених від
покарання на підставі Указу, сприяння працевлаштуванню
працездатних не пізніше 15-денного строку з дня прибуття до місця
проживання, а також наступний контроль за поведінкою цих осіб;

б) влаштування в будинки інвалідів звільнених інвалідів та
непрацездатних осіб похилого віку, які не мають родичів, що могли б
взяти їх на своє утримання.

14. Указ набирає чинності з дня його підписання і підлягає
виконанню протягом трьох місяців.

Президент України Л.КРАВЧУК

м.Київ, 10 березня 1994 року

N 78/94

Указ Президента України “Про амністію з нагоди третьої річниці
незалежності України” // Урядовий кур’єр, 1994, № 130(425), с. 4.

У зв’язку з третьою річницею незалежності України, керуючись
принципами гуманізму та відповідно до пункту 11-1 статті 114-5
Конституції України п о с т а н о в л я ю:

1. Звільнити від покарання у вигляді позбавлення волі,
позбавлення волі умовно з обов’язковим залученням до праці та від інших
покарань, не зв’язаних з позбавленням волі, засуджених за злочини,
що не є тяжкими (крім випадків, коли їх дії спричинили загибель
кількох осіб):

а) неповнолітніх;

б) жінок, які мають дітей віком до 16 років або дітей-інвалідів;

в) чоловіків, які мають дітей віком до 16 років або
дітей-інвалідів, мати яких померла або позбавлена батьківських прав;

г) вагітних жінок;

д) учасників Великої Вітчизняної війни, учасників війни в
Афганістані та воєнних конфліктів в інших зарубіжних країнах;

е) чоловіків віком понад 60 років та жінок – понад 55 років;

ж) інвалідів першої і другої груп;

з) осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на
Чорнобильській АЕС.

2. Звільнити від покарання осіб, які підпадають під дію
статті 1 цього Указу, засуджених за тяжкі злочини до позбавлення волі
на строк до трьох років включно, якщо на день набрання чинності
Указом вони відбули не менше однієї третини призначеного строку
покарання.

3. Звільнити від покарання осіб, крім зазначених у статті 1 цього
Указу, засуджених до позбавлення волі умовно з обов’язковим залученням
до праці, якщо на день набрання чинності Указом вони відбули не
менше однієї третини призначеного строку покарання, а також умовно
звільнених з місць позбавлення волі з обов’язковим залученням до
праці, якщо на день набрання чинності Указом вони відбули не менше
половини призначеного строку покарання.

4. Звільнити від покарання осіб, які не підпадають під дію
статті 1 цього Указу, засуджених за умисні злочини, що не є
тяжкими, на строк до трьох років позбавлення волі включно, якщо на день
набрання чинності Указом вони відбули не менше однієї третини
призначеного строку покарання.

5. Звільнити від покарання осіб, які не підпадають під дію
статті 1 цього Указу, засуджених за злочини, вчинені з
необережності (крім випадків, коли їх дії спричинили загибель
кількох осіб), на строк до семи років позбавлення волі включно, якщо
на день набрання чинності Указом вони відбули не менше однієї третини
призначеного строку покарання.

6. Звільнити від покарання засуджених до виправних робіт без
позбавлення волі.

7. Звільнити від покарання осіб, засуджених за злочини, що не є
тяжкими, до направлення в дисциплінарний батальйон, якщо на день
набрання чинності Указом вони відбули не менше однієї третини
призначеного строку покарання.

8. Звільнити від покарання осіб, засуджених умовно, а також
засуджених до позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку, якщо
ці особи не були направлені в місця позбавлення волі.

9. Закрити слідчі справи і справи, не розглянуті судами, про
злочини, вчинені до набрання чинності цим Указом особами, які
підлягають звільненню від покарання відповідно до статті 1 цього
Указу.

10. Скоротити невідбуту частину покарання наполовину особам, які
не підлягають звільненню від покарання на підставі цього Указу:

а) військовослужбовцям, засудженим до направлення в
дисциплінарний батальйон;

б) засудженим до позбавлення волі умовно з обов’язковим
залученням до праці та умовно звільненим з місць позбавлення волі з
обов’язковим залученням до праці;

в) засудженим, які вчинили злочини з необережності та які на день
набрання чинності Указом відбули не менше однієї третини
призначеного строку покарання.

11. Амністія не поширюється на осіб:

а) які раніше засуджувались за умисні злочини до позбавлення волі,
в тому числі з відстрочкою виконання вироку, умовно з іспитовим
строком, умовно з обов’язковим залученням до праці, направлення в
дисциплінарний батальйон та виправних робіт без позбавлення волі,
і судимість з яких не знято або не погашено у встановленому порядку,
якщо вони знову вчинили умисні злочини;

б) які були засуджені до позбавлення волі умовно з іспитовим
строком або з відстрочкою виконання вироку і яким судом було
скасовано умовне засудження чи відстрочку виконання вироку і вони були
направлені для відбування покарання, призначеного вироком, якщо
після винесення ухвали (постанови) суду про направлення до
виправно-трудової установи вони перебували під вартою менше одного року
на день набрання чинності Указом;

в) які були засуджені до виправних робіт без позбавлення волі і це
покарання замінено на позбавлення волі, якщо після винесення ухвали
(постанови) суду про направлення до виправно-трудової установи
вони перебували під вартою менше одного року на день набрання
чинності Указом;

г) які звільнялись від призначеного судом строку покарання
умовно-достроково, за амністією або у зв’язку з помилуванням і знову
вчинили умисні злочини;

д) які злісно порушують режим під час відбування покарання;

е) які на день набрання чинності Указом не пройшли
призначеного судом повного курсу лікування від алкоголізму,
наркоманії чи венеричної хвороби.

12. Цей Указ застосовується до осіб, засуджених судами
України, а також судами колишнього СРСР на території України,
незалежно від місця відбування ними покарання.

13. Покласти виконання цього Указу:

а) на органи, що відають виконанням покарань, – щодо
засуджених, які перебувають в місцях позбавлення волі, а також
умовно засуджених до позбавлення волі з обов’язковим залученням до
праці, умовно звільнених з місць позбавлення волі з обов’язковим
залученням до праці.

Застосування Указу провадиться за постановою начальника
виправно-трудової установи, начальника спецкомендатури, погодженою із
відповідною спостережною комісією або комісією в справах
неповнолітніх та санкціонованою прокурором. До зазначеної
постанови додаються довідка про заохочення і стягнення, особова
справа засудженого та інші документи, необхідні для вирішення
питання про застосування амністії;

б) на суди:

щодо осіб, справи і матеріали про злочини яких знаходяться у
провадженні судів і до набрання Указом чинності не розглянуті, а також
осіб, справи про злочини яких розглянуто, але вироки не набрали
законної сили;

щодо осіб, виконання вироків яким відстрочено у випадках і в
порядку, передбачених законом, та умовно засуджених (питання про
застосування амністії вирішує суд за поданням органу внутрішніх
справ, який здійснює контроль за поведінкою засудженого);

щодо засуджених до штрафу, якщо на день набрання Указом
чинності штраф не стягнуто (питання про застосування амністії
вирішує суд, який постановив вирок);

щодо осіб, яким невідбуту частину покарання замінено більш
м’яким покаранням до набрання Указом чинності (питання про
застосування амністії вирішує суд за місцем відбування більш
м’якого покарання);

щодо осіб, які засуджені судами України і відбувають
покарання на території іншої держави СНД (питання про застосування
амністії вирішує суд, який постановив вирок).

Питання про застосування амністії суд вирішує з власної
ініціативи, з ініціативи державних органів і громадських
організацій, а також засуджених;

в) на органи внутрішніх справ:

щодо осіб, які засуджені до позбавлення волі і не перебувають під
вартою, але вироки на яких набрали законної сили;

щодо умовно засуджених до позбавлення волі з обов’язковим
залученням до праці, яких не направлено до місця роботи;

щодо осіб, засуджених до покарання у вигляді виправних робіт без
позбавлення волі, а також до інших покарань, не зв’язаних з
позбавленням волі;

г) на командування дисциплінарних батальйонів – щодо осіб,
засуджених до направлення в дисциплінарний батальйон;

д) на органи дізнання та попереднього слідства – щодо осіб,
справи і матеріали про злочини яких знаходяться у провадженні цих
органів.

14. Рішення про застосування або незастосування амністії
приймається щодо кожної особи індивідуально, після розмови з нею і на
підставі ретельної оцінки матеріалів особової справи, даних про
поведінку засудженого та його ставлення до праці за час відбування
покарання.

При відсутності необхідних відомостей на засудженого розгляд
питання про застосування амністії відкладається до одержання
додаткових матеріалів.

Органам, на які покладено виконання Указу, надається право
вимагати від відповідних установ судові справи та інші матеріали,
необхідні для вирішення питань, зв’язаних з застосуванням
амністії. Такі вимоги повинні виконуватись негайно.

15. Постанови про застосування амністії, винесені органами
дізнання і попереднього слідства, органами внутрішніх справ, а також
командуванням дисциплінарних батальйонів, санкціонуються прокурором.
Кримінальну справу може бути закрито на підставі цього Указу лише в
разі письмової на це згоди обвинуваченого. В іншому випадку закінчена
розслідуванням справа надсилається до суду, який розглядає її і
вирішує питання про можливість застосування амністії до винної
особи. В такому ж порядку розглядаються судами справи, не розглянуті
ними до набрання чинності цим Указом.

При розгляді судами справ про застосування амністії участь
прокурора в судовому засіданні є обов’язковою.

16. Під дію Указу підпадають особи, які вчинили злочини до дня
набрання ним чинності включно.

17. Роз’яснити, що при застосуванні амністії:

а) під дію статей 1, 4 і 7 Указу підпадають особи, засуджені за
злочини, що не є тяжкими (не зазначені у статті 7-1
Кримінального кодексу України;

б) під дію пункту “а” статті 1 Указу підпадають особи
чоловічої та жіночої статі, які народились після 18 серпня 1976 року;

неповнолітні жіночої статі підпадають також під дію пунктів “б” і
“г” статті 1 Указу;

в) під дію пунктів “б” і “г” статті 1 Указу підпадають не
позбавлені батьківських прав жінки, які мають дітей, що народились після
18 серпня 1978 року, або дітей-інвалідів, та жінки, які є вагітними
на день набрання чинності цим Указом;

г) під дію пункту “в” статті 1 Указу підпадають не позбавлені
батьківських прав чоловіки, які мають дітей, що народилися після 18
серпня 1978 року, або дітей-інвалідів;

д) під дію пункту “д” статті 1 Указу підпадають особи, які
визнані ветеранами війни відповідно до Закону України “Про статус
ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і це підтверджено
документом, виданим в установленому порядку;

е) під дію пункту “е” статті 1 Указу підпадають чоловіки, які
досягли 60 років, та жінки – 55 років на день набрання чинності
Указом, а за відсутності документів, що підтверджують день і
місяць народження, – чоловіки, які народились до настання 1934 року,
і жінки, які народились до настання 1939 року;

ж) під дію пункту “ж” статті 1 Указу підпадають особи,
визнані у встановленому порядку інвалідами першої та другої груп до
набрання чинності цим Указом;

з) під дію пункту “з” статті 1 Указу підпадають особи, яким
видано посвідчення відповідно до Закону України “Про статус і
соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи”.

18. Під дію пункту “г” статті 11 Указу підпадають особи, які після
умовно-дострокового звільнення з місць відбування покарання в порядку,
передбаченому статтями 52 і 53 Кримінального кодексу України, вчинили
у період, що припадає на невідбуту частину покарання, новий умисний
злочин, а також засуджені, які протягом 1984 – 1994 років звільнялись
від відбування покарання в порядку амністії або помилування і знову
вчинили умисні злочини.

19. Злісними порушниками режиму є:

– засуджені до позбавлення волі – особи, зазначені у статті 47
Виправно-трудового кодексу України;

– умовно засуджені до позбавлення волі з обов’язковим
залученням до праці та умовно звільнені з місць позбавлення волі з
обов’язковим залученням до праці, які мають стягнення за
систематичні (не менше трьох разів) порушення трудової дисципліни,
громадського порядку або встановлених для них правил проживання, та ті
з них, які були направлені в місця позбавлення волі для дальшого
відбування покарання за ухилення від роботи або систематичне
чи злісне порушення трудової дисципліни, громадського порядку
або встановлених для них правил проживання;

– засуджені до позбавлення волі умовно з іспитовим строком або з
відстрочкою виконання вироку, щодо яких застосовано заходи
адміністративного стягнення або громадського чи дисциплінарного
впливу за систематичні (не менше трьох разів) порушення
громадського порядку чи трудової дисципліни;

– засуджені до направлення в дисциплінарний батальйон, які
піддавались дисциплінарним стягненням за систематичні (не менше трьох
разів) порушення статутних правил, порядку тримання та ухилення
від суспільно корисної праці.

Стягнення, які були достроково зняті або погашені до набрання
чинності цим Указом, не враховуються.

20. При застосуванні амністії до осіб, яким строк покарання було
скорочено в порядку помилування або амністії, слід виходити з строку
покарання, встановленого відповідно до цих актів.

21. Особи, які підпадають під дію цього Указу, від додаткових мір
покарання не звільняються.

22. Кабінету Міністрів України, Уряду Республіки Крим,
виконавчим комітетам обласних, Київської і Севастопольської
міських, районних, міських, районних у містах Рад народних
депутатів забезпечити:

а) організацію своєчасного обліку всіх осіб, звільнених від
покарання на підставі Указу, сприяння працевлаштуванню
працездатних не пізніше 15-денного строку з дня прибуття до місця
проживання, а також наступний контроль за поведінкою цих осіб;

б) трудове влаштування звільнених на підставі цього Указу
неповнолітніх або передачу їх під нагляд батьків, органів опіки та
піклування, поміщення в необхідних випадках до дитячих будинків,
влаштування до шкіл-інтернатів, професійно-технічних училищ;
здійснення необхідних заходів, спрямованих на проведення серед цих осіб
виховної роботи, недопущення вчинення ними нових злочинів;

в) влаштування в будинки інвалідів звільнених інвалідів та
непрацездатних осіб похилого віку, які не мають родичів, що могли б
взяти їх на своє утримання.

23. Цей Указ набирає чинності з дня його підписання і
підлягає виконанню протягом чотирьох місяців.

Президент України Л.КУЧМА

м.Київ, 18 серпня 1994 року

N 446/94

Указ Президента України “Про амністію з нагоди 50-ї річниці Перемоги у
Великій Вітчизняній війн”і // www.rada.kiev.ua

У зв’язку з 50-ю річницею Перемоги у Великій Вітчизняній
війні, керуючись принципами гуманізму та відповідно до пункту 11-1
статті 114-5 Конституції України п о с т а н о в л я ю:

1. Звільнити від покарання у вигляді позбавлення волі та від інших
покарань, не зв’язаних з позбавленням волі, учасників бойових дій
та інвалідів війни.

2. Звільнити від покарання учасників війни, засуджених за тяжкі
злочини до позбавлення волі на строк до п’яти років включно, якщо на
день набрання чинності Указом вони відбули не менше однієї третини
призначеного строку покарання.

3. Звільнити від покарання у вигляді позбавлення волі та від інших
покарань, не зв’язаних з позбавленням волі, засуджених за злочини, що
не є тяжкими (крім випадків, коли їх дії спричинили загибель кількох
осіб або завдали істотної шкоди державним чи громадським інтересам):

а) учасників війни;

б) дружин та вдів інвалідів війни, а також вдів, чоловіки яких
загинули у Великій Вітчизняній війні, війні в Афганістані та воєнних
конфліктах в інших зарубіжних країнах;

в) неповнолітніх;

г) жінок, які мають дітей віком до 16 років або
дітей-інвалідів;

д) чоловіків, які мають дітей віком до 16 років або
дітей-інвалідів, мати яких померла або позбавлена батьківських прав;

е) вагітних жінок;

ж) чоловіків віком понад 60 років та жінок – понад 55 років;

з) інвалідів першої і другої груп;

і) осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на
Чорнобильській АЕС, а також осіб, які потерпіли від наслідків цієї
аварії.

4. Звільнити від покарання осіб, перелічених у статті 3 Указу (крім
учасників війни), засуджених за тяжкі злочини до позбавлення волі на
строк до трьох років включно, якщо на день набрання чинності
Указом вони відбули не менше однієї третини призначеного строку
покарання.

5. Звільнити від покарання осіб, крім перелічених у статтях 1, 2,
3, 4 Указу, засуджених за умисні злочини, що не є тяжкими, до
позбавлення волі на строк до п’яти років включно, а також до
направлення в дисциплінарний батальйон, якщо на день набрання
чинності Указом вони відбули не менше однієї третини призначеного
строку покарання.

6. Звільнити від покарання осіб, крім перелічених у статтях 1, 2,
3, 4 Указу, засуджених за злочини, вчинені з необережності (крім
випадків, коли їх дії спричинили загибель кількох осіб), на строк до
семи років позбавлення волі включно, якщо на день набрання
чинності Указом вони відбули не менше однієї третини призначеного
строку покарання.

7. Скоротити на одну третину невідбуту частину покарання
учасникам війни, які не підлягають звільненню від покарання на
підставі цього Указу, якщо на день набрання чинності Указом вони
відбули не менше половини призначеного строку покарання.

8. Закрити слідчі справи і справи, не розглянуті судами, про
злочини, вчинені до набрання чинності цим Указом особами, які
підлягають звільненню від покарання відповідно до статей 1 і 3
Указу.

9. Амністія не поширюється на осіб:

а) які визнані особливо небезпечними рецидивістами;

б) яким смертну кару в порядку помилування замінено
позбавленням волі;

в) які раніше двічі засуджувались за умисні злочини до
позбавлення волі, в тому числі з відстрочкою виконання вироку,
умовно з іспитовим строком, умовно з обов’язковим залученням до
праці, направлення в дисциплінарний батальйон та виправних робіт без
позбавлення волі, і судимість за останній злочин не знято або не
погашено у встановленому порядку, якщо вони знову вчинили умисні
злочини;

г) які були засуджені до позбавлення волі умовно з іспитовим
строком або з відстрочкою виконання вироку і в період іспитового
строку чи відстрочки виконання вироку знову вчинили умисні
злочини, а також ті, яким судом було скасовано умовне засудження чи
відстрочку виконання вироку і вони були направлені для
відбування покарання, призначеного вироком, якщо після винесення
ухвали (постанови) суду про направлення до виправно-трудової
установи вони перебували під вартою менше одного року на день
набрання чинності Указом;

д) які були засуджені до виправних робіт без позбавлення волі і під
час відбування виправних робіт знову вчинили умисні злочини, а також ті,
яким виправні роботи замінено на позбавлення волі, якщо після
винесення ухвали (постанови) суду про направлення до виправно-трудової
установи вони перебували під вартою менше одного року на день набрання
чинності Указом;

е) які після умовно-дострокового звільнення від покарання в
порядку, передбаченому статтями 52 і 53 Кримінального кодексу
України ( 2001-05 ), вчинили в період, що припадає на невідбуту
частину покарання, новий умисний злочин, а також засуджені, до яких
протягом 1985-1995 років застосовувались амністія або
помилування і які знову вчинили умисні злочини;

ж) дії яких спричинили загибель кількох осіб або завдали
істотної шкоди державним чи громадським інтересам;

з) які злісно порушують режим під час відбування покарання;

і) які на день набрання чинності Указом не пройшли
призначеного судом повного курсу примусового лікування від
алкоголізму чи наркоманії, або лікування від венеричної хвороби;

к) які за злісні порушення режиму були переведені в інші
виправно-трудові установи з більш суворим режимом, якщо після
винесення ухвали (постанови) суду про таке переведення пройшло менше
одного року на день набрання чинності Указом;

л) які засуджені за особливо небезпечні злочини проти
держави; бандитизм; дії, що дезорганізують роботу
виправно-трудових установ; контрабанду; контрабанду наркотичних
засобів, психотропних речовин або прекурсорів; масові безпорядки;
пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів; виготовлення або
збут підроблених грошей чи цінних паперів; порушення правил про
валютні операції; розкрадання державного або колективного майна в
особливо великих розмірах; умисне вбивство (крім умисного вбивства,
вчиненого в стані сильного душевного хвилювання,або вчиненого при
перевищенні меж необхідної оборони, або умисного вбивства матір’ю
своєї новонародженої дитини); умисне тяжке тілесне ушкодження;
згвалтування при обтяжуючих обставинах; захоплення заложників;
крадіжку з проникненням у житло; відкрите викрадення державного,
колективного майна або індивідуального майна громадян (грабіж) при
обтяжуючих обставинах; вимагательство державного, колективного майна
або індивідуального майна громадян; розбій з метою заволодіння
державним, колективним майном або індивідуальним майном громадян;
одержання хабара при обтяжуючих обставинах; посягання на життя
працівника міліції або народного дружинника, а також
військовослужбовця у зв’язку з їх діяльністю по охороні громадського
порядку; особливо злісне хуліганство; угон або захоплення
залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи
річкового судна при обтяжуючих обставинах; розкрадання
вогнестрільної зброї, бойових припасів або вибухових речовин;
незаконне вироблення, виготовлення, придбання, зберігання,
перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів або психотропних
речовин; розкрадання наркотичних засобів або психотропних речовин;
розкрадання прекурсорів, а також за злочини, передбачені пунктом “б”
статті 232, пунктами “б” і “в” статті 234, пунктом “а” статті 236,
пунктом “в” статті 238, пунктами “б” і “в” статті 240, пунктом “в”
статті 241, пунктом “а” статті 243, пунктом “в” статті 249, пунктом
“в” статті 251, пунктом “б” статті 254 Кримінального кодексу України.

10. Цей Указ застосовується до осіб, засуджених судами
України, а також судами колишнього СРСР на території України,
незалежно від місця відбування ними покарання.

11. Покласти виконання цього Указу:

а) на органи, що відають виконанням покарань, – щодо
засуджених, які перебувають в місцях позбавлення волі.

Застосування Указу провадиться за постановою начальника
виправно-трудової установи, погодженою із відповідною спостережною
комісією або комісією (службою) у справах неповнолітніх та
санкціонованою прокурором. До зазначеної постанови додаються
довідка про заохочення і стягнення, особова справа засудженого та інші
документи, необхідні для вирішення питання про застосування амністії;

б) на суди:

щодо осіб, справи і матеріали про злочини яких перебувають у
провадженні судів і до набрання Указом чинності не розглянуті, а також
осіб, справи про злочини яких розглянуто, але вироки не набрали
законної сили;

щодо осіб, виконання вироків яким відстрочено у випадках і в
порядку, передбачених законом, та умовно засуджених (питання про
застосування амністії вирішує суд за поданням органу внутрішніх
справ, який здійснює контроль за поведінкою засудженого);

щодо засуджених до штрафу, якщо на день набрання Указом
чинності штраф не стягнуто (питання про застосування амністії
вирішує суд, який постановив вирок);

щодо осіб, яким невідбуту частину покарання замінено більш
м’яким покаранням до набрання Указом чинності (питання про
застосування амністії вирішує суд за місцем відбування більш
м’якого покарання);

щодо осіб, які засуджені судами України і відбувають
покарання на території іншої держави – учасниці СНД (питання про
застосування амністії вирішує суд, який постановив вирок).

Питання про застосування амністії суд вирішує з власної
ініціативи, з ініціативи державних органів і громадських
організацій, а також засуджених;

в) на органи внутрішніх справ:

щодо осіб, які засуджені до позбавлення волі і не перебувають від
вартою, але вироки відносно них набрали законної сили;

щодо осіб, засуджених до виправних робіт без позбавлення волі,
а також до інших покарань, не зв’язаних з позбавленням волі;

г) на командування дисциплінарних батальйонів – щодо осіб,
засуджених до направлення в дисциплінарний батальйон;

д) на органи дізнання та попереднього слідства – щодо осіб,
справи і матеріали про злочини яких знаходяться у провадженні цих
органів.

12. Рішення про застосування або незастосування амністії
приймається щодо кожної особи індивідуально, після розмови з нею і на
підставі ретельної оцінки матеріалів особової справи, даних про
поведінку засудженого та його ставлення до праці за час відбування
покарання.

У разі відсутності необхідних відомостей на засудженого
розгляд питання про застосування амністії відкладається до
одержання додаткових матеріалів.

Органам, на які покладено виконання Указу, надається право
вимагати від відповідних установ судові справи та інші матеріали,
необхідні для вирішення питань, зв’язаних з застосуванням
амністії. Такі вимоги повинні виконуватись негайно.

13. Постанови про застосування амністії, винесені органами
дізнання і попереднього слідства, органами внутрішніх справ, а також
командуванням дисциплінарних батальйонів, санкціонуються прокурором.
Кримінальну справу може бути закрито на підставі цього Указу лише в разі
письмової на це згоди обвинуваченого. В іншому випадку закінчена
розслідуванням справа надсилається до суду, який розглядає її та
вирішує питання про можливість застосування амністії до винної
особи. В такому ж порядку розглядаються судами справи, не розглянуті
ними до набрання чинності цим Указом.

Під час розгляду судами справ про застосування амністії
участь прокурора в судовому засіданні є обов’язковою.

14. Під дію Указу підпадають особи, які вчинили злочини до дня
набрання ним чинності включно.

15. Роз’яснити, що при застосуванні амністії:

а) до тяжких належать злочини, які зазначені в статті 7-1
Кримінального кодексу України;

б) до учасників бойових дій, інвалідів війни і учасників війни
належать особи, яким видано посвідчення відповідно до Закону України
“Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”;

в) під дію пункту “б” статті 3 Указу підпадають жінки, які
перебувають у зареєстрованому шлюбі з особами, визнаними
інвалідами війни відповідно до Закону України “Про статус
ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, вдови інвалідів
війни, а також жінки, чоловіки яких загинули у Великій Вітчизняній
війні, війні в Афганістані та воєнних конфліктах в інших
зарубіжних країнах, якщо ці жінки не вступили в інший
зареєстрований шлюб;

г) під дію пункту “в” статті 3 Указу підпадають особи
чоловічої та жіночої статі, які народилися після 19 квітня 1977 року;

д) під дію пунктів “г” і “е” статті 3 Указу підпадають не
позбавлені батьківських прав жінки, які мають дітей, що народилися після
19 квітня 1979 року, або дітей-інвалідів незалежно від їх віку, та
жінки, які є вагітними на день набрання чинності цим Указом;

е) під дію пункту “д” статті 3 Указу підпадають не позбавлені
батьківських прав чоловіки, які мають дітей, що народилися після 19
квітня 1979 року, або дітей-інвалідів незалежно від їх віку;

ж) під дію пункту “ж” статті 3 Указу підпадають чоловіки, які
досягли 60-річного віку, та жінки – 55-річного віку на день
набрання чинності Указом, а за відсутності документів, що
підтверджують день і місяць народження, – чоловіки, які народились до
настання 1935 року, і жінки, які народились до настання 1940 року;

з) під дію пункту “з” статті 3 Указу підпадають особи,
визнані у встановленому порядку інвалідами першої та другої груп до
набрання чинності Указом;

і) під дію пункту “і” статті 3 Указу підпадають особи, яким
видано посвідчення відповідно до Закону України “Про статус і
соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи”;

к) до невідбутої частини покарання, що підлягає скороченню на
підставі статті 7 Указу, належить покарання, яке залишилось на день
розгляду матеріалів про застосування амністії.

16. Злісними порушниками режиму є:

– засуджені до позбавлення волі – особи, зазначені у статті 47
Виправно-трудового кодексу України;

– засуджені до позбавлення волі з відстрочкою виконання
вироку, щодо яких застосовано заходи адміністративного стягнення або
громадського чи дисциплінарного впливу за систематичні (не менше
трьох разів) порушення громадського порядку чи трудової дисципліни;

– засуджені до направлення в дисциплінарний батальйон, які
піддавались дисциплінарним стягненням за систематичні (не менше трьох
разів) порушення статутних правил, порядку тримання та ухилення
від суспільно корисної праці.

Стягнення, які були достроково зняті або погашені до набрання
чинності цим Указом, не враховуються.

17. При застосуванні амністії до осіб, яким строк покарання було
скорочено в порядку помилування або амністії, слід виходити з строку
покарання, встановленого відповідно до цих актів.

18. Особи, які підпадають під дію цього Указу, від додаткових мір
покарання не звільняються.

19. Кабінету Міністрів України, Уряду Автономної Республіки Крим,
виконавчим комітетам обласних, Київської та Севастопольської міських,
районних, міських, районних у містах Рад забезпечити:

а) організацію своєчасного обліку осіб, звільнених від
покарання на підставі Указу, сприяння трудовому влаштуванню
працездатних не пізніше 15-денного строку з дня прибуття до місця
проживання та контроль за поведінкою цих осіб;

б) трудове влаштування звільнених на підставі цього Указу
неповнолітніх або передачу їх під нагляд батьків, органів опіки та
піклування, влаштування в необхідних випадках до дитячих виховних
закладів; здійснення необхідних заходів, спрямованих на проведення серед
цих осіб виховної роботи, недопущення вчинення ними нових злочинів;

в) влаштування до будинків інвалідів звільнених інвалідів та
непрацездатних осіб похилого віку, які не мають родичів, що могли б
узяти їх на своє утримання.

20. Цей Указ набирає чинності з дня його підписання і
підлягає виконанню протягом чотирьох місяців.

Президент України Л.КУЧМА

м.Київ, 19 квітня 1995 року

N 321/95

Указ Президента України “Про звільнення з місць позбавлення волі деяких
категорій засуджених жінок і неповнолітніх” // Урядовий кур’єр, 1996, 24
лютого.

Керуючись принципами гуманізму, відповідно до пункту 20
статті 24 Конституційного Договору між Президентом України та
Верховною Радою України “Про основні засади організації та
функціонування державної влади і місцевого самоврядування в
Україні на період до прийняття нової Конституції України” п о
с т а н о в л я ю:

1. Звільнити в порядку амністії з місць позбавлення волі:

а) жінок, які мають дітей віком до 16 років або
дітей-інвалідів, вагітних жінок, жінок віком понад 55 років та
жінок-інвалідів першої та другої груп:

– засуджених вперше за злочини, що не є тяжкими, – незалежно від
призначеного строку покарання;

– засуджених вперше за тяжкі злочини на строк до п’яти років
позбавлення волі включно, – якщо вони на день набрання чинності
Указом відбули не менше однієї третини призначеного строку
покарання;

б) неповнолітніх:

– засуджених вперше за злочини, що не є тяжкими, – незалежно від
призначеного строку покарання;

– засуджених вперше за тяжкі злочини на строк до п’яти років
позбавлення волі включно, – якщо вони на день набрання чинності
Указом відбули не менше однієї третини призначеного строку
покарання;

в) осіб, перелічених у пунктах “а” і “б” цієї статті,
засуджених вперше за розкрадання державного або колективного майна
(статті 81-84, 86-1 Кримінального кодексу України, крім вчиненого
шляхом грабежу при обтяжуючих обставинах та розбою, незалежно від
призначеного строку покарання, – якщо вони на день набрання чинності
Указом відбули не менше однієї третини призначеного строку
покарання і покрили заподіяну злочином шкоду;

г) жінок, крім перелічених у пункті “а” цієї статті:

– засуджених вперше за злочиин, що не є тяжкими, на строк до трьох
років позбавлення волі включно, – якщо вони на день набрання чинності
Указом відбули не менше однієї третини призначеного строку
покарання;

– засуджених вперше за злочини, що не є тяжкими, на строк до п’яти
років позбавлення волі включно, – якщо вони на день набрання чинності
Указом відбули не менше половини призначеного строку покарання.

2. Указ не поширюється на осіб:

а) які злісно порушують режим під час відбування покарання;

б) дії яких спричинили загибель кількох осіб;

в) які на день набрання чинності Указом не пройшли
призначеного судом повного курсу примусового лікування від
алкоголізму чи наркоманії, або лікування від венеричної хвороби;

г) які раніше судилися і судимість з яких не знята і не
погашена у встановленому законом порядку;

д) до яких протягом 1985-1995 років застосовувались амністія чи
помилування незалежно від зняття чи погашення судимості і які знову
вчинили злочини;

е) які засуджені за особливо небезпечні злочини проти
держави; бандитизм; контрабанду наркотичних засобів, психотропних
речовин або прекурсорів; пошкодження шляхів сполучення і
транспортних засобів; виготовлення або збут підроблених грошей чи
цінних паперів; умисне вбивство (крім умисного вбивства, вчиненого в
стані сильного душевного хвилювання, або вчиненого при
перевищенні меж необхідної оборони, або умисного вбивства матір’ю своєї
новонародженої дитини); умисне тяжке тілесне ушкодження при обтяжуючих
обставинах; згвалтування при обтяжуючих обставинах; крадіжку з
проникненням у житло; відкрите викрадення державного, колективного
майна або індивідуального майна громадян (грабіж) при обтяжуючих
обставинах; розбій з метою заволодіння державним, колективним
майном або індивідуальним майном громадян; вимагательство
державного, колективного майна або індивідуального майна громадян при
обтяжуючих обставинах; одержання хабара при обтяжуючих обставинах;
заподіяння тілесних ушкоджень працівникові правоохоронного органу при
обтяжуючих обставинах; умисне знищення або пошкодження майна
працівника правоохоронного органу при обтяжуючих обставинах;
посягання на життя працівника міліції або народного дружинника, а
також військовослужбовця у зв’язку з їх діяльністю по охороні
громадського порядку; угон або захоплення залізничного рухомого
складу, повітряного. морського чи річкового судна при обтяжуючих
обставинах; блокування транспортних засобів при обтяжуючих
обставинах; розкрадання вогнестрільної зброї, бойових припасів або
вибухових речовин при обтяжуючих обставинах; незаконне вироблення,
виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання з
метою збуту, а так само збут наркотичних засобів або
психотропних речовин; розкрадання наркотичних засобів або
психотропних речовин; розкрадання прекурсорів;

ж) яким виправні роботи замінено на позбавлення волі, а також тим,
щодо яких судом було скасовано умовне засудження чи відстрочку
виконання вироку і вони були направлені для відбування покарання,
призначеного вироком, – якщо після винесення ухвали (постанови) суду
про направлення до виправно-трудової установи вони перебували під
вартою менше одного року на день набрання чинності Указом.

3. Цей Указ застосовується до осіб, засуджених судами
України, а також судами колишнього СРСР на території України,
незалежно від місця відбування ними покарання, які перебувають в
місцях позбавлення волі за вироками, що набрали законної сили на день
набрання чинності Указом, а також в період виконання Указу.

4. Покласти виконання Указу на органи, що відповідають
виконанням покарань.

Застосування Указу провадиться за постановою начальника
виправно-трудової установи, погодженою з відповідною спостережною
комісією або службою у справах неповнолітніх та санкціонованою
прокурором. До зазначеної постанови додаються довідка про
заохочення і стягнення, особова справа засудженого та інші
документи, необхідні для вирішення питання про застосування
амністії.

Рішення про звільнення чи відмову в звільненні з місць
позбавлення волі приймається щодо кожної особи індивідуально, після
розмови з нею і на підставі ретельної оцінки матеріалів особової
справи, даних про поведінку засудженого та його ставлення до праці за
час відбування покарання.

У разі відсутності неохідних відомостей на засудженого
розгляд питання про застосування амністії відкладається до
одержання додаткових матеріалів.

Органам, на які покладено виконання Указу, надається право
вимагати від відповідних установ документи, необхідні для
вирішення питань, пов’язаних із застосуванням амністії. Такі
вимоги повинні виконуватись негайно.

5. Роз’яснити, що при застосуванні Указу:

а) до тяжких належать злочини, які зазначені в статті 7-1
Кримінального кодексу України;

б) під дію пункту “а” статті 1 Указу підпадають жінки, які на день
набрання чинності цим Указом:

– мають дітей, що народилися після 20 лютого 1980 року, або
дітей-інвалідів незалежно від їх віку, і не позбавлені щодо них
батьківських прав;

– були вагітними або у встановленому порядку визнані
інвалідами першої чи другої груп;

– досягли 55-річного віку, а за відсутності документів, що
підтверджують день і місце народження, – народились до настання 1941
року;

в) під дію пункту “б” статті 1 Указу підпадають особи
чоловічої та жіночої статі, які народилися після 20 лютого 1978 року.

6. Злісними порушниками режиму є особи, зазначені у статті 47
Виправно-трудового кодексу України.

Стягнення, які були достроково зняті або погашені до набрання
чинності цим Указом, не враховуються.

7. Підставою для визнання закінченим курсу лікування
венеричної хвороби засудженого є медичний висновок, а щодо осіб, яким
призначено судом примусове лікування від алкоголізму чи
наркоманії, – ухвала (постанова) суду про припинення примусового
лікування.

8. При застосуванні Указу до осіб, яким строк покарання було
скорочено в порядку помилування або амністії, слід виходити з
строку покарання, встановленого відповідно до цих актів.

9. Особи, які підпадають під дію цього Указу, від додаткових мір
покарання не звільняються.

10. Кабінету Міністрів України, Уряду Автономної Республіки Крим,
обласним, Київській та Севастопольській міським, районним, районним у
містах Києві і Севастополі державним адміністраціям, виконкомам
міських, районних у містах Рад забезпечити:

а) організацію своєчасного обліку осіб, звільнених з місць
позбавлення волі на підставі Указу, сприяння трудовому влаштуванню
працездатних не пізніше 15-денного строку з дня прибуття до місця
проживання та контроль за поведінкою цих осіб;

б) трудове влаштування звільнених на підставі цього Указу
неповнолітніх або передачу їх під нагляд батьків, органів опіки та
піклування, влаштування в необхідних випадках до дитячих виховних
закладів; здійснення необхідних заходів, спрямованих на проведення серед
цих осіб виховної роботи, недопущення вчинення ними нових злочинів;

в) влаштування до будинків інвалідів звільнених інвалідів та
непрацездатних осіб похилого віку, які не мають родичів, що могли б
узяти їх на своє утримання.

11. Цей Указ набирає чинності з дня його підписання і
підлягає виконанню протягом двох місяців.

Президент України Л.КУЧМА

м.Київ, 20 лютого 1996 року

N 136/96

Указ Президента України “Про амністію у зв’язку з десятою річницею
Чорнобильської катастрофи” // Урядовий кур’єр, 1996, 18 квітня.

Керуючись принципами гуманізму, відповідно до пункту 20
статті 24 Конституційного Договору між Президентом України та
Верховною Радою України “Про основні засади організації та
функціонування державної влади і місцевого самоврядування в
Україні на період до прийняття нової Конституції України” п о с
т а н о в л я ю:

1. Звільнити від покарання у вигляді позбавлення волі,
направлення в дисциплінарний батальйон та виправних робіт без
позбавлення волі учасників ліквідації наслідків аварії на
Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи,
засуджених вперше за злочини, що не є тяжкими.

2. Звільнити від покарання осіб, перелічених у статті 1 цього
Указу, засуджених вперше за тяжкі злочини до позбавлення волі на строк
до п’яти років включно, а також до направлення в
дисциплінарний батальйон та виправних робіт без позбавлення волі,

– якщо вони на день набрання чинності Указом відбули не менше
однієї третини призначеного строку покарання.

3. Звільнити від покарання у вигляді позбавлення волі
неповнолітніх; жінок, які мають дітей віком до 16 років або
дітей-інвалідів; вагітних жінок; ветеранів війни; чоловіків віком понад
60 років та жінок – понад 55 років; інвалідів першої та другої
груп; а також хворих на туберкульоз активної форми (підгрупи
“А” і “Б” першої групи та підгрупа “А” п’ятої групи диспансерного
обліку) і на онкологічні захворювання (друга, третя і четверта клінічні
групи):

– засуджених вперше за злочини, що не є тяжкими, – якщо вони на
день набрання чинності Указом відбули не менше однієї третини
призначеного строку покарання;

– засуджених вперше за тяжкі злочини до позбавлення волі на строк
до п’яти років включно, – якщо вони на день набрання чинності
Указом відбули не менше половини призначеного строку покарання.

4. Звільнити від покарання у вигляді позбавлення волі та
направлення в дисциплінарний батальйон осіб, крім перелічених у
статтях 1 і 3 цього Указу, засуджених вперше за умисні злочини, що не
є тяжкими, на строк до трьох років включно, – якщо вони на день
набрання чинності Указом відбули не менше однієї третини
призначеного строку покарання.

5. Звільнити від покарання осіб, крім перелічених у статтях 1 і
3 цього Указу, засуджених вперше за злочини, вчинені з
необережності, до позбавлення волі на строк до семи років
включно, а також до направлення в дисциплінарний батальйон, – якщо
вони на день набрання чинності Указом відбули не менше однієї
третини призначеного строку покарання.

6. Звільнити з місць позбавлення волі осіб, засуджених
вперше, невідбута частина покарання у яких на день набрання
чинності Указом становить менше шести місяців.

7. Закрити слідчі справи і справи, не розглянуті судами, про
злочини, вчинені до набрання чинності цим Указом особами, які
підпадають під дію статті 1 Указу.

8. Амністія не поширюється на осіб:

а) яких раніше було засуджено і судимість з них не знято і не
погашено у встановленому законом порядку;

б) дії яких спричинили загибель кількох осіб або завдали
істотної шкоди державним чи громадським інтересам;

в) які не пройшли призначеного судом повного курсу
примусового лікування від алкоголізму чи наркоманії, або лікування від
венеричної хвороби;

г) які злісно порушують режим під час відбування покарання;

д) до яких протягом 1986-1996 років було застосовано амністію або
помилування незалежно від зняття чи погашення судимості і які знову
вчинили злочини;

е) яких за злісне порушення режиму було переведено до іншої
виправно-трудової установи з більш суворим режимом, якщо після
винесення постанови (ухвали) суду про таке переведення минуло менше
одного року на день набрання чинності Указом;

ж) яким виправні роботи замінено на позбавлення волі, а також тим,
щодо яких судом було скасовано умовне засудження чи відстрочку
виконання вироку і вони були направлені для відбування покарання,
призначеного вироком, – якщо після винесення постанови (ухвали) суду
про направлення до виправно-трудової установи вони перебували під
вартою менше одного року на день набрання чинності Указом;

з) які засуджені за особливо небезпечні злочини проти
держави; бандитизм; контрабанду наркотичних засобів, психотропних
речовин або прекурсорів; пошкодження шляхів сполучення і
транспортних засобів; виготовлення або збут підроблених грошей чи
цінних паперів; розкрадання державного або колективного майна з
проникненням у приміщення чи інше сховище або в особливо великих
розмірах; умисне вбивство (крім умисного вбивства, вчиненого в стані
сильного душевного хвилювання, або вчиненого при перевищенні
меж необхідної оборони, або умисного вбивства матір’ю своєї
новонародженої дитини); умисне тяжке тілесне ушкодження при обтяжуючих
обставинах; згвалтування при обтяжуючих обставинах; захоплення
заложників; крадіжку з проникненням у житло; відкрите викрадення
державного, колективного майна або індивідуального майна громадян
(грабіж) при обтяжуючих обставинах; розбій з метою заволодіння
державним, колективним майном або індивідуальним майном громадян;
вимагательство державного, колективного майна або індивідуального
майна громадян; одержання хабара при обтяжуючих обставинах;
захват державних або громадських будівель чи споруд; заподіяння
тілесних ушкоджень працівникові правоохоронного органу; умисне
знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу;
посягання на життя працівника міліції або народного дружинника, а
також військовослужбовця у зв’язку з їх діяльністю по охороні
громадського порядку; особливо злісне хуліганство; посягання на
здоров’я громадян під приводом виконання релігійних обрядів; угон
або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського
чи річкового судна; блокування транспортних комунікацій при
обтяжуючих обставинах; розкрадання вогнестрільної зброї, бойових
припасів або вибухових речовин; розкрадання радіоактивних
матеріалів; незаконні вироблення, виготовлення, придбання,
зберігання, перевезення чи пересилання з метою збуту, а так само
незаконний збут наркотичних засобів або психотропних речовин;
розкрадання наркотичних засобів або психотропних речовин;
розкрадання прекурсорів; а також злочини, передбачені пунктом “б”
статті 232, пунктами “б” і “в” статті 234, пунктом “а” статті 236,
пунктом “в” статті 238, пунктами “б” і “в” статті 240, пунктом “в”
статті 241, пунктом “а” статті 243, пунктами “в” і “г” статті 249,
пунктом “в” статті 251, пунктом “б” статті 254, пунктом “б” статті
254-1, пунктом “в” статті 254-2, пунктом “б” статті 254-3
Кримінального кодексу України.

9. Цей Указ застосовується до осіб, засуджених судами
України, а також судами колишнього СРСР на території України,
незалежно від місця відбування ними покарання.

10. Покласти виконання цього Указу:

а) на органи, що відають виконанням покарань, – щодо
засуджених, які перебувають в місцях позбавлення волі.

Застосування Указу провадиться за постановою начальника
виправно-трудової установи, погодженою з відповідною спостережною
комісією або комісією (службою) у справах неповнолітніх та
санкціонованою прокурором. До зазначеної постанови додаються
довідка про заохочення і стягнення, особова справа засудженого та інші
документи, необхідні для вирішення питання про застосування амністії;

б) на суди:

щодо осіб, справи і матеріали про злочини яких перебувають у
провадженні судів і до набрання Указом чинності не розглянуті, а також
осіб, справи про злочини яких розглянуто, але вироки не набрали
законної сили;

щодо осіб, яким невідбуту частину покарання замінено більш
м’яким покаранням до набрання Указом чинності (питання про
застосування амністії вирішує суд за місцем відбування більш
м’якого покарання);

щодо осіб, яких засуджено судами України і які відбувають
покарання на території іншої держави – учасниці СНД (питання про
застосування амністії вирішує суд, який постановив вирок).

Питання про застосування амністії суд вирішує з власної
ініціативи, з ініціативи державних органів і громадських
організацій, а також засуджених;

в) на органи внутрішніх справ:

щодо осіб, яких засуджено до позбавлення волі і які не
перебувають під вартою, але вироки відносно них набрали законної сили;

щодо осіб, яких засуджено до виправних робіт без позбавлення волі;

г) на командування дисциплінарних батальйонів – щодо осіб,
засуджених до направлення в дисциплінарний батальйон;

д) на органи дізнання та попереднього слідства – щодо осіб,
справи і матеріали про злочини яких знаходяться у провадженні цих
органів.

11. Рішення про застосування або незастосування амністії
приймається щодо кожної особи індивідуально, після розмови з нею і на
підставі ретельної оцінки матеріалів особової справи, даних про
поведінку засудженого та його ставлення до праці за час відбування
покарання.

У разі відсутності необхідних відомостей на засудженого
розгляд питання про застосування амністії відкладається до
одержання додаткових матеріалів.

Органам, на які покладено виконання Указу, надається право
вимагати від відповідних установ документи, необхідні для
вирішення питань, зв’язаних із застосуванням амністії. Такі вимоги мають
бути виконані негайно.

12. Постанови про застосування амністії, винесені органами
дізнання і попереднього слідства, органами внутрішніх справ, а також
командуванням дисциплінарних батальйонів, санкціонуються прокурором.
Кримінальну справу може бути закрито на підставі цього Указу лише в разі
письмової на це згоди обвинуваченого. В іншому випадку закінчена
розслідуванням справа надсилається до суду, який розглядає її та
вирішує питання про можливість застосування амністії до винної
особи. В такому ж порядку розглядаються судами справи, не розглянуті
ними до набрання чинності цим Указом.

Під час розгляду судами справ про застосування амністії
участь прокурора в судовому засіданні є обов’язковою.

13. Під дію Указу підпадають особи, які вчинили злочини до дня
набрання ним чинності включно.

14. Роз’яснити, що при застосуванні амністії:

а) до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС
та потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, яким
видано посвідчення відповідно до Закону України “Про статус і соціальний
захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи” ( 796-12 );

б) під дію статті 3 Указу підпадають:

– неповнолітні – особи чоловічої та жіночої статі, які
народилися після 16 квітня 1978 року;

– не позбавлені батьківських прав жінки, які мають дітей, що
народилися після 16 квітня 1980 року, або дітей-інвалідів
незалежно від їх віку;

– жінки, які є вагітними на день набрання чинності Указом;

– ветерани війни – учасники бойових дій, інваліди війни та
учасники війни, яким видано посвідчення відповідно до Закону
України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального
захисту”;

– чоловіки, які досягли 60-річного віку, та жінки –
55-річного віку на день набрання чинності Указом, а за відсутності
документів, що підтверджують день і місяць народження, – чоловіки, які
народилися до настання 1936 року, і жінки, які народилися до настання
1941 року;

– особи, які у встановленому порядку визнані інвалідами
першої чи другої груп до набрання чинності Указом;

– особи, які на день набрання чинності Указом відповідно до
рішення медичної комісії визнані хворими на туберкульоз активної форми
(підгрупи “А” і “Б” першої групи та підгрупа “А” п’ятої групи
диспансерного обліку) та онкологічні захворювання (друга, третя і
четверта клінічні групи);

в) до тяжких належать злочини, перелічені в статті 7-1
Кримінального кодексу України.

15. Злісними порушниками режиму є:

– засуджені до позбавлення волі – особи, зазначені у статті 47
Виправно-трудового кодексу України;

– засуджені до направлення в дисциплінарний батальйон –
особи, яких було піддано дисциплінарним стягненням за систематичні (не
менше трьох разів) порушення вимог режиму відбування
покарання.

Стягнення, які було достроково знято або погашено до набрання
чинності цим Указом, не враховуються.

16. Підставою для визнання закінченим курсу лікування
венеричної хвороби засудженого є медичний висновок, а щодо осіб, яким
призначено судом примусове лікування від алкоголізму чи
наркоманії, – постанова (ухвала) суду про припинення примусового
лікування, винесені до набрання чинності Указом чи в період його
виконання.

17. При застосуванні амністії до осіб, яким строк покарання було
скорочено в порядку помилування або амністії, слід виходити з строку
покарання, встановленого відповідно до цих актів.

18. Особи, які підпадають під дію цього Указу, від додаткових мір
покарання не звільняються.

19. Кабінету Міністрів України, Уряду Автономної Республіки Крим,
обласним, Київській та Севастопольській міським, районним, районним у
містах Києві і Севастополі державним адміністраціям, виконкомам
міських, районних у містах Рад забезпечити:

а) організацію своєчасного обліку осіб, звільнених від
покарання на підставі Указу, сприяння трудовому влаштуванню
працездатних не пізніше 15-денного строку з дня прибуття до місця
проживання та контроль за поведінкою цих осіб;

б) трудове влаштування звільнених на підставі цього Указу
неповнолітніх або передачу їх під нагляд батьків, органів опіки та
піклування, влаштування в необхідних випадках до дитячих виховних
закладів; здійснення необхідних заходів, спрямованих на проведення серед
цих осіб виховної роботи, недопущення вчинення ними повторних
злочинів;

в) влаштування до будинків інвалідів звільнених інвалідів та
непрацездатних осіб похилого віку, які не мають родичів, що могли б
узяти їх на своє утримання.

20. Цей Указ набирає чинності з дня його підписання і
підлягає виконанню протягом трьох місяців.

Президент України Л.КУЧМА

м.Київ, 16 квітня 1996 року

N 258/96

Указ Президента України “Про амністію з нагоди п’ятої річниці
незалежності України” // Урядовий кур’єр, 1996, 16 липня.

У зв’язку з п’ятою річницею незалежності України, керуючись
принципами гуманізму та відповідно до пункту 20 статті 24
Конституційного Договору між Президентом України та Верховною Радою
України “Про основні засади організації та функціонування державної
влади і місцевого самоврядування в Україні на період до
прийняття нової Конституції України, п о с т а н о в л я ю:

1. Звільнити від покарання у вигляді позбавлення волі та від інших
покарань, не зв’язаних з позбавленням волі, засуджених вперше за
злочини, що не є тяжкими:

а) неповнолітніх;

б) жінок, які мають дітей віком до 16 років або дітей –
інвалідів;

в) чоловіків, які мають дітей віком до 16 років або дітей –
інвалідів, мати яких померла або позбавлена батьківських прав;

г) вагітних жінок;

д) чоловіків віком понад 60 років та жінок – понад 55 років;

е) ветеранів війни;

є) інвалідів першої та другої груп, а також хворих на
туберкульоз активної форми (підгрупи “А” і “Б” першої групи та
підгрупа “А” п’ятої групи диспансерного обліку) і на онкологічні
захворювання (друга, третя і четверта клінічні групи);

ж) учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС
та потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

2. Звільнити від покарання осіб, перелічених у статті I цього
Указу, засуджених вперше за тяжкі злочини до позбавлення волі на строк
до п’яти років включно та виправних робіт без позбавлення волі, –
якщо вони на день набрання чинності Указом відбули не менше однієї
третини призначеного строку покарання.

3. Звільнити від покарання осіб, перелічених у статті I цього
Указу, засуджених вперше до позбавлення волі за розкрадання
державного або колективного майна (статті 81-84, 86-1
Кримінального кодексу України (2001-05), крім вчиненого шляхом
грабежу при обтяжуючих обставинах та розбою, незалежно від
призначеного строку покарання, які не підлягають звільненню на
підставі статей 1 та 2 цього Указу, – якщо вони на день набрання
чинності Указом відбули не менше однієї третини призначеного
строку покарання і на день застосування Указу покрили заподіяну
злочином шкоду.

4. Звільнити від покарання осіб, крім перелічених у статті I цього
Указу, засуджених вперше за умисні злочини, що не є тяжкими, до
позбавлення волі на строк до п’яти років включно, – якщо вони на день
набрання чинності Указом відбули не менше однієї третини призначеного
строку покарання.

5. Звільнити від покарання осіб, крім перелічених у статті I цього
Указу, засуджених вперше за злочини, вчинені з
необережності, до позбавлення волі на строк до семи років
включно, – якщо вони на день набрання чинності Указом відбули не
менше однієї третини призначеного строку покарання.

6. Звільнити від покарання осіб, крім перелічених у статті I цього
Указу, засуджених вперше за тяжкі злочини до позбавлення волі на
строк до п’яти років включно, – якщо вони на день набрання чинності
Указом відбули не менше половини призначеного строку покарання.

7. Звільнити з дисциплінарних батальйонів осіб, засуджених
вперше, – якщо вони на день набрання чинності Указом відбули не менше
однієї третини призначеного строку покарання.

8. Звільнити з місць позбавлення волі осіб, засуджених
вперше, невідбута частина покарання у яких на день набрання
чинності Указом становить менше одного року.

9. Скоротити невідбуту частину покарання наполовину особам,
засудженим вперше до позбавлення волі, які не підлягають
звільненню від покарання на підставі статей 1-8 цього
Указу, – якщо вони на день набрання чинності Указом відбули не менше
однієї третини призначеного строку покарання:

а) засудженим за умисні злочини, що не є тяжкими, та злочини,
вчинені з необережності, – незалежно від призначеного строку
покарання;

б) засудженим за тяжкі злочини, – на строк до семи років
включно.

10. Закрити слідчі справи і справи, не розглянуті судами, про
злочини, вчинені до набрання чинності цим Указом особами, які
підпадають під дію статті I Указу.

11. Амністія не поширюється на осіб:

а) яких раніше було засуджено і судимість з них не знято і не
погашено у встановленому законом порядку;

б) дії яких спричинили загибель кількох осіб або завдали
істотної шкоди державним чи громадським інтересам;

в) які не пройшли призначеного судом повного курсу
примусового лікування від алкоголізму чи наркоманії, або лікування від
венеричної хвороби;

г) які злісно порушують режим в період відбування покарання;

д) до яких протягом 1986-1996 років було застосовано амністію або
помилування незалежно від зняття чи погашення судимості і які знову
вчинили злочини;

е) яких за злісне порушення режиму було переведено до іншої
виправно-трудової установи з більш суворим режимом, якщо після
винесення постанови (ухвали) суду про таке переведення минуло менше
одного року на день набрання чинності Указом;

є) яким виправні роботи замінено на позбавлення волі, а також тим,
щодо яких судом було скасовано умовне засудження чи відстрочку
виконання вироку і вони були направлені для відбування покарання,
призначеного вироком, – якщо після винесення постанови
(ухвали) суду про направлення до виправно-трудової установи вони
перебували під вартою менше одного року на день набрання чинності
Указом;

ж) які засуджені за особливо небезпечні злочини проти
держави; бандитизм; контрабанду наркотичних засобів, психотропних
речовин або прекурсорів; пошкодження шляхів сполучення і
транспортних засобів; виготовлення або збут підроблених грошей чи
цінних паперів; умисне вбивство (крім умисного вбивстра, вчиненого в
стані сильного душевного хвилювання, або вчиненого при
перевищенні меж необхідної оборони, або умисного вбивства матір’ю своєї
новонародженої дитини); умисне тяжке тілесне ушкодження при обтяжуючих
обставинах; ухилення від сплати аліментів на утримання дітей;
згвалтування при обтяжуючих обставинах; захоплення заложників;
крадіжку з проникненням у житло; відкрите викрадення державного,
колективного майна або індивідуального майна громадян (грабіж) при
обтяжуючих обставинах; розбій з метою заволодіння державним,
колективним майном або індивідуальним майном громадян; вимагательство
державного, колективного майна або індивідуального майна громадян при
обтяжуючих обставинах; одержання хабара при обтяжуючих обставинах;
захват державних або громадських будівель чи споруд; заподіяння
тілесних ушкоджень працівникові правоохоронного органу; умисне
знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу;
посягання на життя працівника міліції або народного дружинника, а
також військовослужбовця у зв’язку з їх діяльністю по охороні
громадського порядку; особливо злісне хуліганство; посягання на
здоров’я громадян під привидом виконання релігійних обрядів; угон
або захоплення залізничого рухомого складу, повітряного, морського
чи річкового судна; блокування транспортних комунікацій при
обтяжуючих обставинах; розкрадання вогнестрільної зброї, бойових
припасів або вибухових речовин; розкрадання радіоактивних
матеріалів; незаконні вироблення, виготовлення, придбання,
зберігання, перевезення чи пересилання з метою збуту, а так само
незаконний збут наркотичних засобів або психотропних речовин;
розкрадання наркотичних засобів або психотропних речовин;
розкрадання прекурсорів; а також злочини, передбачені пунктом “б”
статті 232, пунктам “б” і “в” статті 234, пунктом “а” статті
236, пунктом “в” статті 238, пунктом “б” і “в” статті 240, пунктом
“в” статті 241, пунктом “а” статті 243, пунктами “в” і “г” статті 249,
пунктом “в” статті 251, пунктом “б” статті 254, пунктом “б” статті
254-1, пунктом “в” статті 254-2, пунктом “б” статті 254-3
Кримінального кодексу України (2002-05).

12. Цей Указ застосовується до осіб, засуджених судами
України, а також судами колишнього СРСР на території України,
незалежно від місця відбування ними покарання.

13. Покласти виконання цього Указу:

а) на органи, що відають виконання покарань, – щодо
засуджених, які перебувають в місцях позбавлення волі.

Застосування Указу провадиться за постановою начальника
виправно-трудової установи, погодженою з відповідною спостережною
комісією або комісією (службою) у справах неповнолітніх та
санкціонованою прокурором. До зазначеної постанови додаються
довідка про заохочення і стягнення, особова справа засудженого та інші
документи, необхідні для вирішення питання про застосування амністії;

б) на суди:

щодо осіб, справи і матеріали про злочини яких перебувають у
провадженні суддів і до набрання Указом чинності не розглянуті, а також
осіб, справи про злочини яких розглянуто, але вироки не набрали
законної сили;

щодо осіб, виконання вироків яким відстрочено у випадках і
порядку, передбачених законом, та умовно засуджених (питання про
застосування амністії вирішує суд за поданням органу внутрішніх
справ, який здійснює контроль за поведінкою засудженого);

щодо засуджених до штрафу, якщо на день набрання Указом
чинності штраф не стягнуто (питання про застосування амністії
вирішує суд, який постановив вирок);

щодо осіб, яким невідбуту частину покарання замінено більш
м’яким покаранням до набрання Указом чинності (питання про
застосування амністії вирішує суд за місцем відбування більш
м’якого покарання);

щодо осіб, яких засуджено судами України і які відбувають
покарання на території іншої держави – учасниці СНД (питання про
застосування амністії вирішує суд, який постановив вирок).

Питання про застосування амністії суд вирішує з власної
ініціативи, з ініціативи державних органів і громадських
організацій, а також засуджених;

в) на органи внутрішніх справ:

щодо осіб, яких засуджено до позбавлення волі і які не
перебувають під вартою, але вироки відносно них набрали законної сили;

щодо осіб, яких засуджено до виправних робіт без позбавлення волі,
а також до інших покарань, не зв’язаних з позбавленням волі;

г) на командування дисциплінарних батальйонів – щодо осіб,
засуджених до направлення в дисциплінарний батальйон;

д) на органи дізнання та попереднього слідства – щодо осіб,
справи і матеріали про злочин яких знаходиться у провадженні цих
органів.

14. Рішення про застосування або незастосування амністії
приймається щодо кожної особи індивідуально, після розмови з нею і на
підставі ретельної оцінки метеріалів особової справи, даних про
поведінку засудженого та його ставлення до праці за час
відбування покарання.

У разі відсутності необхідних відомостей на засудженого
розгляд питання про застосування амністії відкладається до
одержання додаткових матеріалів.

Органам, на які покладено виконання Указу, надається право
вимагати від відповідних установ кримінальні справи та інші
матеріали, необхідні для вирішення питань, зв’язаних із
застосуванням амністії. Такі вимоги мають бути виконані негайно.

15. Постанови про застосування амністії, винесені органами
дізнання і попереднього слідства, органами внутрішних справ, а також
командуванням дисциплінарних батальйонів, санкціонуються прокурором.
Кримінальну справу може бути закрито на підставі цього Указу лише в разі
письмової на це згоди обвинуваченого. В іншому разі закінчена
розслідуванням справа надсилається до суду, який розглядає її та
вирішує питання про можливість застосування амністії до винної
особи. В такому ж порядку розглядаються судами справи, не розглянуті
ними до набрання чинності цим Указом.

Під час розгляду судами справ про застосування амністії
участь прокурора в судовому засіданні є обов’язковою.

16. Під дію Указу підпадають особи, які вчинили злочини до дня
набрання ним чинності включно.

17. Роз’яснити, що при застосуванні амністії:

а) під дію статті I Указу підпадають:

– неповнолітні – особи чоловічої та жіночої статі, яким не
виповнилось 18 років на день набрання чинності Указом;

– не позбавлені батьківських прав жінки, що мають дітей, яким не
виповнилось 16 років на день набрання чинності Указом, або
дітей-інвалідів незалежно від їх віку;

– не позбавлені батьківських прав чоловики, що мають дітей, яким
ще не виповнилось 16 років на день набрання чинності Указом, або
дітей-інвалідів незалежно від їх віку, мати яких померла або
позбавлена батьківських прав;

– жінки, які є вагітними на день набрання чинності Указом;

– чоловіки, які досягли 60-річного віку, та жінки –
55-річного віку на день набрання чинності Указом, а за відсутності
документів, що підтверджують день і місяць народження, –
чоловіки, які народилися до настання 1936 року, і жінки, які
народилися до настання 1941 року;

– ветерани війни – учасники бойових дій, інваліди війни і
учасники війни, яким видано посвідчення відповідно до Закону
України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального
захисту” та аналогічних законів інших держав – учасниць СНД;

– особи, які у встановленому порядку визнані інвалідами
першої чи другої груп до набрання чинності Указом;

– особи, які на день набрання чинності Указом відповідно до
рішення медичної комісії визнані хворими на туберкульоз активної форми
(підгрупи “А” і “Б” першої групи та підгрупа “А” п’ятої групи
диспансерного обліку) та онкологічні захворювання (друга, третя і
четверта клінічні групи);

– до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС
та потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, яким
видано документи відповідно до Закону України “Про статус і соціальний
захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи” та аналогічних законів інших держав – учасниць СНД;

б) до тяжких належать злочини, перелічені в статті 7-1
Кримінального кодексу України.

18. Злісними порушниками режиму є:

– засуджені до позбавлення волі – особи, зазначені у статті 47
Виправно-трудового кодексу України;

– засуджені до позбавлення волі умовно з іспитовим строком або з
відстрочкою виконання вироку, щодо яких застосовано заходи
адміністративного стягнення або дисциплінарного чи громадянського
впливу за систематичні (не менше трьох разів) порушення
громадського порядку чи трудової дисципліни;

– засуджені до направлення в дисциплінарний
батальйон – особи, яких було піддано дисциплінарним стягненням за
систематичні (не менше трьох разів) порушення вимог режиму
відбування покарання.

Стягнення, які було достроково знято або погашено до
набрання чинності цим Указом, не враховуються.

19. Підставою для визнання закінченим курсу лікування
венеричної хвороби засудженого є медичний висновок, а щодо осіб, яким
призначено судом примусове лікування від алкоголізму чи
наркоманії, – постанова (ухвала) суду про припинення примусового
лікування, винесені до набрання чинності Указом чи в період його
виконання.

20. При застосуванні амністії до осіб, яким строк покарання було
скорочено в порядку помилування або амністії, слід виходити з строку
покарання, встановленого відповідно до цих актів.

21. Особи, які підпадають під дію цього Указу, від додаткових мір
не звільняються.

22. Кабінету Міністрів України, Уряду Автономної Республіки Крим,
обласним, Київській та Севастопольській міським, районним, районним у
містах Києві і Севастополі державним адміністраціям, виконкомам
міських, районних у містах Рад забезпечити:

а) організацію своєчасного обліку осіб, звільнених від
покарання на підставі Указу, сприяння трудовому влаштуванню
працездатних не пізніше 15-денного строку з дня прибуття до місця
проживання та контроль за поведінкою цих осіб;

б) трудове влаштування звільнених на підставі Указу
неповнолітніх або передачу їх під нагляд батьків, органів опіки та
піклування, влаштування в необхідних випадках до дитячих виховних
закладів; здійснення необхідних заходів, спрямованих на проведення
серед цих осіб виховної роботи, недопущення вчинення ними повторних
злочинів;

в) влаштування до закладів соціального захисту населення
звільнених інвалідів та непрацездатних осіб похилого віку, які не мають
родичів, що могли б узяти їх на своє утримання.

23. Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування і
підлягає виконанню протягом трьох місяців.

Президент України Л.КУЧМА

м. Київ, 27 червня 1996 року

N 479/96

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Закон України “Про застосування амністії в Україні” // Відомості
Верховної Ради, 1996, N 48, ст.263.

Стаття 1. Амністія є повне або часткове звільнення від
кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб,
винних у вчиненні злочинів.

Амністія оголошується законом про амністію, який приймається
відповідно до положень Конституції України, Кримінального кодексу
України та цього Закону.

Стаття 2. Законом про амністію може бути передбачене:

а) повне звільнення зазначених у ньому осіб від кримінальної
відповідальності чи від відбування покарання (повна амністія);

б) часткове звільнення зазначених у ньому осіб від відбування
призначеного судом покарання (часткова амністія).

Закон про амністію не може передбачати заміну одного
покарання іншим чи зняття судимості щодо осіб, які звільняються від
відбування покарання.

Стаття 3. Не допускається застосування амністії:

а) до особливо небезпечних рецидивістів, визнаних такими за
вироком суду, що набрав законної сили;

б) до осіб, яким смертну кару в порядку помилування замінено на
позбавлення волі, і до осіб, яких засуджено до довічного
позбавлення волі; ( Пункт “б” частини першої статті 3 із змінами,
внесеними згідно із Законом N 1745-III від 18.05.2000 )

в) до осіб, що мають дві і більше судимості за вчинення
тяжких злочинів;

г) до осіб, яких засуджено за особливо небезпечні злочини проти
держави, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах;
( Частину першу статті 3 доповнено пунктом “г” згідно із Законом N
620/96-ВР від 19.12.96 )

д) до осіб, яких засуджено за вчинення тяжкого злочину, крім
зазначених у пункті “г” цієї статті, і які відбули менше половини
призначеного вироком суду основного покарання. ( Пункт “д”
частини першої статті 3 в редакції Закону N 620/96-ВР від
19.12.96 )

Законом про амністію можуть бути визначені й інші категорії осіб,
на які амністія не поширюється.

Положення закону про амністію, які не відповідають вимогам цієї
статті, не мають сили і застосуванню не підлягають. ( Частина
третя статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом N 620/96-ВР від
19.12.96 )

Стаття 4. Дія закону про амністію поширюється на злочини,
вчинені до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на
злочини, що тривають або продовжуються, якщо вони закінчені,
припинені або перервані після прийняття закону про амністію.

У виняткових випадках, з метою припинення суспільно
небезпечних групових проявів, чинність амністії може бути поширена на
діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови
обов’язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених у законі про
амністію (умовна амністія).

Стаття 5. Особи, на яких поширюється амністія, можуть бути
звільнені від відбування як основного, так і додаткового
покарання, призначеного судом.

Амністія не звільняє від обов’язку відшкодувати заподіяну
злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком чи рішенням суду.

Питання про погашення чи зняття судимості щодо осіб, до яких
застосовано амністію, вирішується відповідно до положень
Кримінального кодексу України виходячи із виду і терміну фактично
відбутого винним покарання.

Стаття 6. Закони про амністію, за винятком законів про умовну
амністію, Верховна Рада України може приймати не частіше одного разу
протягом календарного року.

Стаття 7. Закон про амністію підлягає обов’язковій публікації в
офіційних виданнях Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України.

Стаття 8. Особи, які відповідно до закону про амністію
підлягають звільненню від відбування (подальшого відбування)
покарання, звільняються не пізніш як протягом трьох місяців після
опублікування закону про амністію.

Особи, щодо яких відповідно до закону про амністію
застосовується скорочення терміну покарання, мають бути офіційно
поінформовані про нове обчислення терміну покарання і про дату
закінчення відбування покарання протягом місяця після
опублікування закону про амністію.

Президент України Л.КУЧМА

м. Київ, 1 жовтня 1996 року

N 392/96-ВР

Закон України “Про амністію осіб, які брали участь у масових акціях
протесту проти несвоєчасних виплат заробітної плати, пенсій, стипендій
та інших соціальних виплат” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1997, N
4, ст. 22.

Керуючись принципами людяності та відповідальності держави перед
громадянами, Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

Стаття 1. Звільнити від покарання осіб, засуджених за злочини,
передбачені статтями 187-3, 187-5, частинами 1 і 2 статті 217-3
Кримінального кодексу України, за умови, що вчинені ними дії були
пов’язані з протестом проти несвоєчасних виплат заробітної плати,
пенсій, стипендій та інших соціальних виплат.

Стаття 2. Закрити слідчі справи і справи, не розглянуті
судами, про злочини, вчинені до набрання чинності цим Законом
особами, зазначеними у статті 1 цього Закону.

Стаття 3. Звільнити від покарання осіб, засуджених за
злочини, передбачені частиною 3 статті 217-3 Кримінального кодексу
України, за умови, що їх незаконні дії були пов’язані з протестом проти
несвоєчасних виплат заробітної плати, пенсій, стипендій та інших
соціальних виплат і якщо ці особи відбули не менше половини
призначеного вироком суду основного покарання.

Стаття 4. Цей Закон не застосовується до особливо
небезпечних рецидивістів, визнаних такими за вироком суду, що
набрав законної сили, та до осіб, що мають дві і більше судимості за
вчинення тяжких злочинів.

Стаття 5. Покласти виконання цього Закону:

а) на суди:

щодо осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі;

щодо осіб, справи на яких перебувають у провадженні судів і до
набрання цим Законом чинності не розглянуті;

щодо осіб, справи на яких розглянуті судами, але вироки не
набрали законної сили;

щодо умовно засуджених та осіб, виконання вироків яким
відстрочено;

щодо засуджених до інших видів покарання, якщо воно
повністю чи частково не відбуто;

б) на органи попереднього слідства:

щодо осіб, кримінальні справи на яких перебувають в їх
провадженні.

Стаття 6. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування і
підлягає виконанню протягом двох місяців після набрання ним
чинності.

Президент України Л.КУЧМА

м. Київ, 21 листопада 1996 року

N 533/96-ВР

Закон України “Про амністію з нагоди першої річниці Конституції України”
// Відомості Верховної Ради, 1997, N 31, ст.202.

У зв’язку з першою річницею Конституції України, керуючись
принципами гуманізму, та відповідно до статті 92 Конституції України
Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

Стаття 1. Звільнити від покарання у вигляді позбавлення волі та
інших покарань, не зв’язаних з позбавленням волі, засуджених за злочини,
що не є тяжкими:

а) неповнолітніх;

б) жінок, які мають дітей віком до 16 років або
дітей-інвалідів;

в) чоловіків, які мають дітей віком до 16 років або
дітей-інвалідів, мати яких померла або позбавлена батьківських прав;

г) вагітних жінок;

д) чоловіків віком понад 55 років та жінок – понад 50 років;

е) ветеранів війни;

є) інвалідів першої та другої груп, а також хворих на
туберкульоз активної форми (підгрупи “А” і “Б” першої групи та
підгрупа “А” п’ятої групи диспансерного обліку) і на онкологічні
захворювання (друга, третя і четверта клінічні групи);

ж) учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС
та потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Стаття 2. Звільнити від покарання осіб, перелічених у статті 1
цього Закону, засуджених за тяжкі злочини до позбавлення волі та інших
покарань, не зв’язаних з позбавленням волі, якщо вони на день
набрання чинності цим Законом відбули не менше половини
призначеного строку покарання.

Стаття 3. Звільнити від покарання осіб, крім перелічених у
статті 1 цього Закону, засуджених за умисні злочини, що не є
тяжкими, до позбавлення волі та інших покарань, не зв’язаних з
позбавленням волі, якщо вони на день набрання чинності цим Законом
відбули не менше третини призначеного строку покарання.

Стаття 4. Звільнити від покарання осіб, крім перелічених у
статті 1 цього Закону, засуджених за злочини, вчинені з
необережності, до позбавлення волі, якщо вони на день набрання
чинності цим Законом відбули не менше третини призначеного строку
покарання.

Стаття 5. Звільнити від покарання осіб, крім перелічених у
статті 1 цього Закону, засуджених вперше за тяжкі злочини до
позбавлення волі на строк до шести років включно та інших мір
покарання, якщо вони на день набрання чинності цим Законом відбули не
менше половини призначеного строку покарання.

Стаття 6. Звільнити з дисциплінарних батальйонів осіб,
засуджених вперше, якщо вони на день набрання чинності цим Законом
відбули не менше третини призначеного строку покарання.

Стаття 7. Звільнити з місць позбавлення волі осіб, засуджених
вперше, невідбута частина покарання у яких на день набрання
чинності цим Законом становить менше одного року.

Стаття 8. Скоротити невідбуту частину покарання наполовину
особам, засудженим до позбавлення волі, які не підлягають
звільненню від покарання на підставі статей 1-6 цього Закону:

а) засудженим за умисні злочини, що не є тяжкими, незалежно від
призначеного строку покарання, якщо вони на день набрання чинності
цим Законом відбули не менше третини призначеного строку покарання;

б) засудженим за тяжкі злочини на строк до десяти років
включно, якщо вони на день набрання чинності цим Законом відбули не
менше половини призначеного строку покарання.

Стаття 9. Закрити слідчі справи і справи, не розглянуті
судами, про порушення, вчинені до набрання чинності цим Законом
особами, які підпадають під дію статті 1 цього Закону, крім справ про
порушення, пов’язані з незаконним усиновленням (удочерінням) дітей,
оформленням опікунства над ними.

Стаття 10. Амністія не поширюється на осіб:

а) які визнані за вироком суду, що набрав законної сили,
особливо небезпечними рецидивістами;

б) яким смертну кару в порядку помилування замінено на
позбавлення волі;

в) які мають дві і більше судимості за вчинення тяжких
злочинів;

г) яких засуджено за особливо небезпечні злочини проти
держави, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах;

д) які засуджені за вчинення тяжкого злочину і відбули менше
половини призначеного вироком суду основного покарання;

е) до яких протягом 1987-1997 років було застосовано амністію або
помилування незалежно від зняття чи погашення судимості і які знову
вчинили злочини;

є) які не пройшли призначеного судом повного курсу
примусового лікування від алкоголізму чи наркоманії або лікування від
венеричної хвороби;

ж) які злісно порушують режим в період відбування покарання;

з) яких за злісне порушення режиму було переведено до іншої
виправно-трудової установи з більш суворим режимом;

и) яким виправні роботи замінено на позбавлення волі, а також тим,
щодо яких судом було скасовано умовне засудження чи відстрочку
виконання вироку і вони були направлені для відбування покарання,
призначеного вироком, якщо після винесення постанови (ухвали) суду
про направлення до виправно-трудової установи вони перебували під вартою
менше одного року на день набрання чинності цим Законом;

і) які засуджені за дії, що дезорганізують роботу
виправно-трудових установ; контрабанду наркотичних засобів,
психотропних речовин або прекурсорів; виготовлення або збут
підроблених грошей чи цінних паперів при обтяжуючих обставинах;
умисне вбивство (крім умисного вбивства, вчиненого в стані
сильного душевного хвилювання, або вчиненого при перевищенні меж
необхідної оборони, або умисного вбивства матір’ю своєї
новонародженої дитини); умисне тяжке тілесне ушкодження при
обтяжуючих обставинах; згвалтування при обтяжуючих обставинах;
захоплення заложників; відкрите викрадення державного,
колективного майна або індивідуального майна громадян (грабіж) при
обтяжуючих обставинах; розбій з метою заволодіння державним,
колективним майном або індивідуальним майном громадян при
обтяжуючих обставинах; вимагательство державного, колективного майна
або індивідуального майна громадян при обтяжуючих обставинах;
втеча з місця позбавлення волі або з-під варти; заподіяння
тілесних ушкоджень судді або працівникові правоохоронного
органу; умисне знищення або пошкодження майна, що належить судді чи
працівникові правоохоронного органу; посягання на життя судді,
працівника правоохоронного органу у зв’язку з виконанням ними
службових обов’язків, а також члена громадського формування з охорони
громадського порядку або військовослужбовця у зв’язку з діяльністю,
пов’язаною з охороною громадського порядку; особливо злісне
хуліганство; угон або захоплення залізничного рухомого складу,
повітряного, морського чи річкового судна; блокування транспортних
комунікацій при обтяжуючих обставинах; розкрадання вогнепальної
зброї, бойових припасів або вибухових речовин; розкрадання
радіоактивних матеріалів; незаконні вироблення, виготовлення,
придбання, зберігання, перевезення чи пересилання з метою збуту, а так
само незаконний збут наркотичних засобів або психотропних речовин;
розкрадання наркотичних засобів або психотропних речовин; розкрадання
прекурсорів, а також за злочини, передбачені пунктом “б” статті
232, пунктами “б” і “в” статті 234, пунктом “а” статті 236, пунктом
“в” статті 238, пунктом “в” статті 241, пунктом “а” статті 243,
пунктами “в” і “г” статті 249, пунктом “в” статті 251, пунктом “б”
статті 254, пунктом “б” статті 254-1, пунктом “в” статті 254-2,
пунктом “б” статті 254-3 Кримінального кодексу України.

Стаття 11. Цей Закон застосовується до осіб, засуджених
судами України, а також судами колишнього СРСР на території
України, незалежно від місця відбування ними покарання.

Стаття 12. Виконання цього Закону покладається:

а) на суди:

щодо засуджених, які перебувають у місцях позбавлення волі.

Застосування цього Закону проводиться за поданням начальника
виправно-трудової установи, командування дисциплінарного
батальйону, погодженим з відповідною спостережною комісією або
службою у справах неповнолітніх. До подання додаються довідка про
заохочення і стягнення, особова справа засудженого та інші
документи, необхідні для вирішення питання про застосування
амністії. Питання про застосування амністії вирішує суд;

щодо осіб, справи і матеріали про злочини яких перебувають у
провадженні судів і до набрання цим Законом чинності не
розглянуті, а також осіб, справи про злочини яких розглянуто, але
вироки не набрали законної сили;

щодо осіб, виконання вироків яким відстрочено у випадках і в
порядку, передбачених законом, та умовно засуджених (питання про
застосування амністії вирішує суд за поданням органу внутрішніх
справ, який здійснює контроль за поведінкою засудженого);

щодо засуджених до штрафу, якщо на день набрання цим Законом
чинності штраф не стягнуто (питання про застосування амністії
вирішує суд, який постановив вирок);

щодо осіб, яким невідбуту частину покарання замінено більш
м’яким покаранням до набрання цим Законом чинності (питання про
застосування амністії вирішує суд за місцем відбування більш
м’якого покарання);

щодо осіб, яких засуджено судами України і які відбувають
покарання на території іншої держави – учасниці СНД (питання про
застосування амністії вирішує суд, який постановив вирок);

щодо осіб, яких засуджено до позбавлення волі і які не
перебувають під вартою, але вироки відносно них набрали законної сили;

щодо осіб, яких засуджено до виправних робіт без позбавлення волі,
а також до інших покарань, не зв’язаних з позбавленням волі;

питання про застосування амністії суд вирішує з власної
ініціативи, з ініціативи державних органів і громадських
організацій, а також засуджених;

б) на органи дізнання та попереднього слідства – щодо осіб,
справи і матеріали про злочини яких перебувають у провадженні цих
органів.

Стаття 13. Рішення про застосування або незастосування
амністії приймається щодо кожної особи індивідуально, після
розмови з нею і на підставі ретельної оцінки матеріалів особової
справи, даних про поведінку засудженого та його ставлення до праці за
час відбування покарання.

У разі відсутності необхідних відомостей на засудженого
розгляд питання про застосування амністії відкладається до
одержання додаткових матеріалів.

Судам та органам, на які покладено виконання цього Закону,
надається право вимагати від відповідних установ кримінальні
справи та інші матеріали, необхідні для вирішення питань,
пов’язаних із застосуванням амністії. Такі вимоги мають бути
виконані негайно.

Стаття 14. Постанови про застосування амністії, винесені
органами дізнання і попереднього слідства, санкціонуються
прокурором. Кримінальну справу може бути закрито на підставі цього
Закону лише в разі письмової на це згоди обвинуваченого. В іншому разі
закінчена розслідуванням справа надсилається до суду, який розглядає
її та вирішує питання про можливість застосування амністії до
винної особи. В такому ж порядку розглядаються судами справи, не
розглянуті ними до набрання чинності цим Законом.

Під час розгляду судами справ про застосування амністії
участь прокурора в судовому засіданні є обов’язковою.

Стаття 15. При застосуванні амністії до осіб, яким
скорочується невідбута частина покарання, визначення нового
терміну покарання обчислюється з дня набрання чинності цим Законом і
про дату закінчення відбування покарання сповіщається
засудженому протягом місяця після опублікування цього Закону.

Стаття 16. Під дію цього Закону підпадають особи, які вчинили
злочини до дня набрання ним чинності включно.

Стаття 17. При застосуванні амністії:

а) під дію статті 1 цього Закону підпадають:

неповнолітні – особи чоловічої та жіночої статі, яким не
виповнилось 18 років на день набрання чинності цим Законом;

не позбавлені батьківських прав жінки, що мають дітей, яким не
виповнилось 16 років на день набрання чинності цим Законом, або
дітей-інвалідів незалежно від їх віку;

не позбавлені батьківських прав чоловіки, що мають дітей, яким
не виповнилось 16 років на день набрання чинності цим Законом,
або дітей-інвалідів незалежно від їх віку, мати яких померла або
позбавлена батьківських прав;

жінки, які є вагітними на день набрання чинності цим Законом;

чоловіки, які досягли 55-річного віку, та жінки, які досягли
50-річного віку на день набрання чинності цим Законом, а за
відсутності документів, що підтверджують день і місяць народження,

– чоловіки, які народилися до настання 1942 року, і жінки, які
народилися до настання 1947 року;

ветерани війни – учасники бойових дій, інваліди війни і
учасники війни, яким видано посвідчення відповідно до Закону
України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального
захисту” та аналогічних законів інших держав – учасниць СНД;

особи, які у встановленому порядку визнані інвалідами першої чи
другої груп до набрання чинності цим Законом;

особи, які до набрання чинності цим Законом відповідно до
рішення медичної комісії визнані хворими на туберкульоз активної форми
(підгрупи “А” і “Б” першої групи та підгрупа “А” п’ятої групи
диспансерного обліку) та онкологічні захворювання (друга, третя і
четверта клінічні групи);

до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС
та потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, яким
видано документи відповідно до Закону України “Про статус і соціальний
захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи” та аналогічних законів інших держав – учасниць СНД;

б) до тяжких належать злочини, перелічені в статті 7-1
Кримінального кодексу України.

Стаття 18. Злісними порушниками режиму є:

засуджені до позбавлення волі особи, зазначені у статті 47
Виправно-трудового кодексу України;

засуджені до позбавлення волі умовно з іспитовим строком або з
відстрочкою виконання вироку, щодо яких застосовано заходи
адміністративного стягнення або дисциплінарного чи громадського
впливу за систематичні (не менше трьох разів) порушення
громадського порядку чи трудової дисципліни;

засуджені до направлення в дисциплінарний батальйон; особи, яких
піддано дисциплінарним стягненням за систематичні (не менше трьох
разів) порушення вимог режиму відбування покарання.

Стягнення, які було достроково знято або погашено до набрання
чинності цим Законом, не враховуються.

Стаття 19. Підставою для визнання закінченим курсу лікування
венеричної хвороби засудженого є медичний висновок, а щодо осіб, яким
призначено судом примусове лікування від алкоголізму чи
наркоманії, – постанова (ухвала) суду про припинення примусового
лікування, винесені до набрання чинності цим Законом чи в період його
виконання.

Стаття 20. При застосуванні амністії до осіб, яким строк
покарання було скорочено в порядку помилування або амністії, слід
виходити з строку покарання, встановленого відповідно до цих
актів.

Стаття 21. Особи, які підпадають під дію цього Закону, від
додаткових мір покарання не звільняються, крім осіб, відносно яких на
день набрання чинності цим Законом вироки суду в частині
додаткових мір покарання не було виконано.

Стаття 22. Кабінету Міністрів України, Раді міністрів
Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та
Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та
Севастополі державним адміністраціям забезпечити:

а) організацію своєчасного обліку осіб, звільнених від
покарання на підставі цього Закону, сприяння трудовому влаштуванню
працездатних та контроль за поведінкою цих осіб;

б) трудове влаштування звільнених на підставі цього Закону
неповнолітніх або передачу їх під нагляд батьків, органів опіки та
піклування, влаштування в необхідних випадках до дитячих виховних
закладів; здійснення необхідних заходів, спрямованих на проведення серед
цих осіб виховної роботи, недопущення вчинення ними повторних
злочинів;

в) влаштування до закладів соціального захисту населення
звільнених інвалідів та непрацездатних осіб похилого віку, які не мають
родичів, що могли б узяти їх на своє утримання.

Стаття 23. Цей Закон набирає чинності з дня його
опублікування і підлягає виконанню протягом трьох місяців.

Президент України Л.КУЧМА

м. Київ, 26 червня 1997 року

N 401/97-ВР

Закон України “Про амністію” // Відомості Верховної Ради, 1999, N 34,
ст.300.

Керуючись принципами гуманізму та відповідно до статті 92
Конституції України, Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

Стаття 1. Звільнити від покарання у вигляді позбавлення волі та
від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі,
засуджених за злочини, що не є тяжкими:

а) осіб, які на момент вчинення злочину були неповнолітніми;

б) жінок і чоловіків, які мають неповнолітніх дітей або
дітей-інвалідів;

в) вагітних жінок;

г) жінок віком понад 50 років та чоловіків віком понад 55
років;

д) жінок і чоловіків, які мають батьків віком понад 70 років, а
також батьків-інвалідів першої групи, які потребують стороннього
догляду, за умови, що в цих батьків немає інших працездатних
дітей;

е) ветеранів війни;

є) інвалідів першої та другої груп, а також хворих на
туберкульоз активної форми (підгрупи “А” і “Б” першої групи та
підгрупа “А” п’ятої групи диспансерного обліку) та на онкологічні
захворювання (друга, третя і четверта клінічні групи);

ж) учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС
та потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Стаття 2. Звільнити від покарання осіб, перелічених у статті 1
цього Закону, засуджених за тяжкі злочини до позбавлення волі, та від
інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, якщо вони на
день набрання цим Законом чинності відбули не менше половини
призначеного строку покарання.

Стаття 3. Звільнити від покарання у вигляді позбавлення волі та
від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, жінок,
засуджених за злочини, що не є тяжкими, на строк до трьох років
включно.

Стаття 4. Звільнити від покарання осіб, крім перелічених у
статті 1 цього Закону, засуджених за злочини, що не є тяжкими, до
позбавлення волі, та від інших покарань, не пов’язаних з
позбавленням волі, якщо вони на день набрання цим Законом чинності
відбули не менше третини призначеного строку покарання.

Стаття 5. Звільнити від покарання осіб, крім перелічених у
статті 1 цього Закону, засуджених вперше за тяжкі злочини до
позбавлення волі на строк до шести років включно та від інших
покарань, якщо вони на день набрання цим Законом чинності відбули не
менше половини призначеного строку покарання.

Стаття 6. Звільнити з місць позбавлення волі осіб, засуджених
вперше, невідбута частина покарання у яких на день набрання цим
Законом чинності становить менше двох років.

Стаття 7. Звільнити з дисциплінарних батальйонів осіб,
засуджених вперше за злочини, що не є тяжкими, а засуджених вперше за
тяжкі злочини, – якщо вони на день набрання цим Законом чинності
відбули не менше половини призначеного строку покарання.

Стаття 8. Звільнити від покарання у вигляді позбавлення волі осіб,
перелічених у статті 1 цього Закону, у яких невідбута частина
строку покарання на день набрання цим Законом чинності становить
менше шести місяців, незалежно від обмежень, встановлених у
пунктах “е”, “л” статті 11 цього Закону, крім осіб, засуджених за
особливо небезпечні злочини проти держави, бандитизм, умисне
вбивство при обтяжуючих обставинах.

Стаття 9. Скоротити наполовину невідбуту частину покарання
особам, засудженим до позбавлення волі, які не підлягають
звільненню від покарання на підставі статей 4-7 цього Закону:

а) засудженим за злочини, що не є тяжкими;

б) засудженим за тяжкі злочини на строк до десяти років
включно, якщо вони на день набрання цим Законом чинності відбули не
менше половини призначеного строку покарання.

Стаття 10. Закрити кримінальні справи, що перебувають у
провадженні органів дізнання, попереднього слідства, та справи, не
розглянуті судами, про злочини, вчинені до набрання цим Законом
чинності особами, які підпадають під дію статті 1 цього Закону, а також
жінками, які вчинили злочини, що не є тяжкими, за які передбачено
покарання не суворіше як три роки позбавлення волі.

Стаття 11. Амністія не поширюється на осіб:

а) яких визнано за вироком суду, що набрав законної сили,
особливо небезпечними рецидивістами;

б) яким смертну кару в порядку помилування замінено на
позбавлення волі;

в) які мають дві і більше судимості за вчинення тяжких
злочинів;

г) яких засуджено за вчинення тяжкого злочину і які відбули менше
половини призначеного вироком суду основного покарання;

д) до яких застосовувалися умовне засудження або відстрочка
виконання вироку чи відстрочка відбування покарання (статті 45, 46-1,
46-2 Кримінального кодексу України) і які вчинили протягом
іспитового строку або строку відстрочки виконання вироку чи строку
відстрочки відбування покарання новий злочин;

е) які після винесення вироку, але до повного відбуття
покарання, вчинили новий злочин;

є) які раніше звільнялися з місць позбавлення волі до повного
відбуття призначеного судом строку покарання умовно-достроково і знову
вчинили умисні злочини протягом невідбутої частини покарання;

ж) які мають неповнолітніх дітей або дітей-інвалідів, якщо вони
вчинили злочини, що посягають на життя, здоров’я, честь, гідність
чи інші охоронювані законом права та інтереси цих дітей;

з) які мають батьків віком понад 70 років, а також батьків –
інвалідів першої групи, якщо вони вчинили злочини, що посягають на
життя, здоров’я, честь, гідність чи інші охоронювані законом права та
інтереси цих батьків;

и) до яких протягом 1991-1999 років було застосовано амністію або
помилування незалежно від зняття чи погашення судимості і які знову
вчинили злочини;

і) які не пройшли призначеного судом повного курсу
примусового лікування від алкоголізму чи наркоманії або лікування від
венеричної хвороби;

ї) які злісно порушують режим у період відбування покарання;

й) яких за злісне порушення режиму було переведено до іншої
виправно-трудової установи з більш суворим режимом;

к) яким виправні роботи замінено на позбавлення волі, а також тим,
щодо яких судом було скасовано умовне засудження чи відстрочку
виконання вироку і які були направлені для відбування покарання,
призначеного вироком, якщо після винесення постанови (ухвали) суду
про направлення до виправно-трудової установи вони перебували під вартою
менше одного року на день набрання цим Законом чинності;

л) яких притягнуто до кримінальної відповідальності чи
засуджено за особливо небезпечні злочини проти держави (статті
56-60, 62, 63, 63-1); бандитизм (стаття 69); дії, що
дезорганізують роботу виправно-трудових установ (стаття 69-1);
контрабанду наркотичних засобів, психотропних речовин або
прекурсорів (стаття 70-1); приховування валютної виручки (стаття
80-1); розкрадання державного або колективного майна шляхом
грабежу та шахрайства при обтяжуючих обставинах (стаття 82 частини 2, 3
і 4, стаття 83 частини 2 і 3); розбій з метою розкрадання державного
або колективного майна або заволодіння індивідуальним майном громадян
(статті 86, 142), розкрадання державного або колективного майна в
особливо великих розмірах, вчинене шляхом грабежу, шахрайства чи
розбою (стаття 86-1); вимагательство державного, колективного майна
або індивідуального майна громадян при обтяжуючих обставинах (стаття
86-2 частини 2 і 3, стаття 144 частини 2 і 3); умисне вбивство (статті
93, 94); умисне тяжке тілесне ушкодження при обтяжуючих обставинах
(стаття 101 частини 2 і 3); згвалтування при обтяжуючих обставинах
(стаття 117 частини 2, 3 і 4); задоволення статевої пристрасті
неприродним способом при обтяжуючих обставинах (стаття 118 частина 2);
мужолозтво при обтяжуючих обставинах (стаття 122 частина 2);
захоплення заложників (стаття 123-1); торгівля людьми (стаття
124-1); неодноразові (дві і більше) крадіжки індивідуального
майна громадян з проникненням у житло (стаття 140 частина 3); грабіж при
обтяжуючих обставинах (стаття 141 частини 2 і 3); шахрайство при
обтяжуючих обставинах (стаття 143 частини 2 і 3); ухилення від
сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів (стаття
148-2); одержання хабара при обтяжуючих обставинах (стаття 168
частина 3); втеча з місця позбавлення волі або з-під варти (стаття 183);
заподіяння тілесних ушкоджень судді або працівникові
правоохоронного органу (стаття 189-4); посягання на життя судді,
працівника правоохоронного органу у зв’язку з виконанням ними
службових обов’язків, а також члена громадського формування з
охорони громадського порядку або військовослужбовця у зв’язку з
діяльністю, пов’язаною з охороною громадського порядку (стаття
190-1); примушення до виконання чи невиконання цивільно-правових
зобов’язань при обтяжуючих обставинах (стаття 198-2 частини 2 і 3);
особливо злісне хуліганство (стаття 206 частина 3); угон
транспортних засобів при обтяжуючих обставинах (стаття 215-3
частини 2 і 3); угон або захоплення залізничного рухомого складу,
повітряного, морського чи річкового судна (стаття 217-2);
блокування транспортних комунікацій при обтяжуючих обставинах
(стаття 217-3 частина 3); незаконне носіння, зберігання,
придбання, виготовлення або збут вогнестрільної зброї, бойових
припасів або вибухових речовин (стаття 222 частина 1); розкрадання
вогнестрільної зброї, бойових припасів або вибухових речовин
(стаття 223); незаконні вироблення, виготовлення, придбання,
зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів або
психотропних речовин (стаття 229-1); розкрадання наркотичних засобів
або психотропних речовин при обтяжуючих обставинах (стаття 229-2
частини 2 і 3); розкрадання прекурсорів при обтяжуючих обставинах
(стаття 229-19 частини 2 і 3), а також за злочини, передбачені
пунктом “б” статті 232, пунктами “б” і “в” статті 234, пунктом “а”
статті 236, пунктом “в” статті 238, пунктом “в” статті 241, пунктом
“а” статті 243, пунктами “в” і “г” статті 249, пунктом “в” статті
250, пунктом “в” статті 251, пунктом “в” статті 252, пунктом “б” статті
254, пунктом “б” статті 254-1, пунктом “в” статті 254-2, пунктом “б”
статті 254-3 Кримінального кодексу України.

Стаття 12. Цей Закон застосовується до осіб, засуджених
судами України, а також судами колишнього СРСР на території
України, незалежно від місця відбування ними покарання.

Стаття 13. Виконання цього Закону покладається:

а) на суди:

щодо засуджених, які перебувають у місцях позбавлення волі.
Застосування цього Закону проводиться за поданням начальника
виправно-трудової установи, командування дисциплінарного
батальйону, погодженим з відповідною спостережною комісією або
службою у справах неповнолітніх. До подання додаються довідка про
заохочення і стягнення, особова справа засудженого та інші
документи, необхідні для вирішення питання про застосування
амністії;

щодо осіб, справи та матеріали про злочини яких перебувають у
провадженні судів і до набрання цим Законом чинності не
розглянуті, а також осіб, справи про злочини яких розглянуто, але
вироки не набрали законної сили;

щодо осіб, виконання вироків яким відстрочено у випадках і в
порядку, передбачених законом, та умовно засуджених (питання про
застосування амністії вирішує суд за поданням органу виконання
покарань за погодженням з органом внутрішніх справ, який здійснює
контроль за поведінкою засудженого);

щодо засуджених до штрафу, якщо на день набрання цим Законом
чинності штраф не стягнуто (питання про застосування амністії
вирішує суд, який постановив вирок);

щодо осіб, яким невідбуту частину покарання замінено більш
м’яким покаранням до набрання цим Законом чинності (питання про
застосування амністії вирішує суд за місцем відбування більш
м’якого покарання);

щодо осіб, яких засуджено судами України і які відбувають
покарання на території іншої держави (питання про застосування
амністії вирішує суд, який постановив вирок);

щодо осіб, яких засуджено до позбавлення волі і які не
перебувають під вартою, але вироки щодо них набрали законної сили;

щодо осіб, яких засуджено до виправних робіт без позбавлення волі,
а також до інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі.

Питання про застосування амністії суд вирішує з власної
ініціативи, з ініціативи прокурора, органу, який відає відбуванням
покарання, а також засуджених;

б) на органи дізнання та попереднього слідства – щодо осіб,
справи та матеріали про злочини яких перебувають у провадженні цих
органів.

Стаття 14. Рішення про застосування або незастосування
амністії приймається судом щодо кожної особи індивідуально на
підставі ретельної перевірки матеріалів особової справи та
відомостей про поведінку засудженого за час відбування покарання.
Засуджений викликається у судове засідання і може давати
пояснення.

У разі відсутності необхідних відомостей на засудженого
розгляд питання про застосування амністії відкладається до їх
одержання.

Судам та органам, на які покладено виконання цього Закону,
надається право затребування від відповідних установ кримінальних справ
та інших матеріалів, необхідних для вирішення питань, пов’язаних
із застосуванням амністії. Такі вимоги мають бути виконані негайно.

Стаття 15. Закриття кримінальної справи на підставі статті 10 цього
Закону не допускається, якщо обвинувачений чи підсудний проти цього
заперечує.

Особа, щодо якої вирішується питання про закриття справи, свою
згоду органу дізнання та попереднього слідства подає в письмовій
формі, а суду – в усній чи письмовій формі з обов’язковим
зазначенням цього у протоколі судового засідання.

Постанови про застосування амністії, винесені органами
дізнання та попереднього слідства, санкціонуються прокурором. За
відсутності згоди на застосування амністії закінчена
розслідуванням справа надсилається до суду, який розглядає її та
вирішує питання про можливість застосування амністії.

Судом рішення про закриття кримінальної справи приймається у
судовому засіданні за участю прокурора.

Стаття 16. У разі застосування амністії до осіб, яким
скорочується невідбута частина покарання, визначення нового строку
покарання обчислюється з дня набрання цим Законом чинності. Про дату
закінчення відбування покарання засудженому сповіщається протягом
місяця після опублікування цього Закону.

Стаття 17. Під дію цього Закону підпадають особи, які вчинили
злочини до дня набрання ним чинності включно.

Стаття 18. У разі застосування амністії:

а) під дію статті 1 цього Закону підпадають:

неповнолітні, яким на час вчинення злочину не виповнилося 18
років;

не позбавлені батьківських прав чоловіки та жінки, що мають
дітей, яким не виповнилося 18 років на день набрання цим Законом
чинності, або дітей-інвалідів незалежно від їх віку;

вагітні на день набрання цим Законом чинності жінки;

жінки, які досягли 50-річного віку, та чоловіки, які досягли
55-річного віку на день набрання цим Законом чинності, а за
відсутності документів, що підтверджують день і місяць народження,

– жінки, які народилися до настання 1949 року, і чоловіки, які
народилися до настання 1944 року;

чоловіки та жінки, які мають одного чи обох батьків, якщо
батьки досягли 70-річного віку на день набрання цим Законом
чинності;

чоловіки та жінки, які мають одного чи обох батьків, що
визнані інвалідами першої групи до дня набрання цим Законом
чинності;

ветерани війни – учасники бойових дій, інваліди війни та
учасники війни, яким видано посвідчення відповідно до Закону
України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального
захисту”;

особи, яких у встановленому порядку визнано інвалідами першої чи
другої груп до набрання цим Законом чинності;

особи, яких до набрання цим Законом чинності відповідно до
рішення медичної комісії визнано хворими на туберкульоз активної форми
(підгрупи “А” і “Б” першої групи та підгрупа “А” п’ятої групи
диспансерного обліку) та онкологічні захворювання (друга, третя і
четверта клінічні групи).

До учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС
та потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, яким
видано документи відповідно до Закону України “Про статус і соціальний
захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи” та аналогічних законів інших держав – колишніх республік
СРСР;

б) до тяжких належать злочини, перелічені в статті 7-1
Кримінального кодексу України.

Стаття 19. Підставою для визнання закінченим курсу лікування
засудженим венеричної хвороби є медичний висновок, а щодо осіб, яким
судом призначено примусове лікування від алкоголізму чи
наркоманії, – постанова (ухвала) суду про припинення примусового
лікування, винесені до набрання цим Законом чинності чи в період його
виконання.

Стаття 20. У разі застосування амністії до осіб, яким строк
покарання було скорочено в порядку помилування або амністії, треба
виходити із строку покарання, встановленого відповідно до цих
актів.

Стаття 21. Особи, які за цим Законом звільняються повністю від
покарання, звільняються як від основного, так і від додаткових покарань.
Всі інші засуджені, які підпадають під дію цього Закону, від додаткових
мір покарання не звільняються.

Стаття 22. Кабінету Міністрів України, Раді міністрів
Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та
Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та
Севастополі державним адміністраціям, виконкомам сільських,
селищних, міських, районних у містах рад забезпечити:

а) організацію своєчасного обліку осіб, звільнених від
покарання на підставі цього Закону, сприяння трудовому влаштуванню
працездатних та контроль за поведінкою цих осіб;

б) сприяння трудовому влаштуванню звільнених на підставі цього
Закону неповнолітніх або передачу їх під нагляд батьків, органів
опіки та піклування, поміщення в необхідних випадках до дитячих
виховних закладів; здійснення необхідних заходів, спрямованих
на проведення серед цих осіб виховної роботи, недопущення
вчинення ними повторних злочинів;

в) поміщення до закладів соціального захисту населення
звільнених інвалідів та непрацездатних осіб похилого віку, які не мають
родичів, що могли б узяти їх на своє утримання.

Стаття 23. Цей Закон набирає чинності з дня його
опублікування і підлягає виконанню протягом трьох місяців.

Президент України Л.КУЧМА

м. Київ, 16 липня 1999 року

N 1005-XIV

Закон України “Про амністію” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, N
24, ст.191.

Керуючись принципом гуманізму та відповідно до статті 92
Конституції України, положень Кримінального кодексу України і Закону
України “Про застосування амністії в Україні” Верховна Рада України
п о с т а н о в л я є:

Стаття 1. Звільнити від покарання у вигляді позбавлення волі на
певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з
позбавленням волі, засуджених за злочини, що не є тяжкими:

а) осіб, які на момент вчинення злочину були неповнолітніми;

б) жінок і чоловіків, які мають неповнолітніх дітей або
дітей-інвалідів;

в) вагітних жінок;

г) жінок віком понад 50 років та чоловіків віком понад 55
років;

д) жінок і чоловіків, які мають батьків віком понад 70 років, а
також батьків – інвалідів першої групи, які потребують
стороннього догляду, за умови, що в цих батьків немає інших
працездатних дітей;

е) ветеранів війни;

є) інвалідів першої та другої груп, а також хворих на
туберкульоз активної форми (підгрупи “А” і “Б” першої групи та
підгрупа “А” п’ятої групи диспансерного обліку) та на онкологічні
захворювання (друга, третя і четверта клінічні групи);

ж) учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС
та потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Стаття 2. Звільнити від покарання осіб, перелічених у
статті 1 цього Закону, засуджених за тяжкі злочини, крім тих, яких
засуджено за злочини, зазначені у пункті “м” статті 10 цього
Закону, до позбавлення волі, та від інших покарань, не пов’язаних з
позбавленням волі, якщо вони на день набрання цим Законом
чинності відбули не менше половини призначеного вироком суду
основного покарання.

Стаття 3. Звільнити від покарання у вигляді позбавлення волі на
строк до п’яти років включно та від інших покарань, не
пов’язаних з позбавленням волі, жінок, крім перелічених у статті 1 цього
Закону.

Стаття 4. Звільнити від покарання осіб, крім перелічених у
статті 1 цього Закону, засуджених за злочини, що не є тяжкими, до
позбавлення волі, та від інших покарань, не пов’язаних з
позбавленням волі, якщо вони на день набрання цим Законом чинності
відбули не менше третини призначеного строку покарання.

Стаття 5. Звільнити від покарання осіб, крім перелічених у
статті 1 цього Закону, засуджених за тяжкі злочини до позбавлення волі
на строк до шести років включно, та від інших покарань, не пов’язаних
з позбавленням волі, якщо вони на день набрання цим Законом
чинності відбули не менше половини призначеного строку покарання.

Стаття 6. Замінити невідбуту частину покарання у вигляді
позбавлення волі на умовне засудження з іспитовим строком до трьох років
особам, вперше засудженим до позбавлення волі, невідбута частина
покарання в яких на день набрання цим Законом чинності становить
менше трьох років, крім осіб, які відбули менше половини призначеного
вироком суду основного покарання.

Стаття 7. Звільнити з дисциплінарних батальйонів осіб,
засуджених вперше за злочини, що не є тяжкими, а засуджених вперше за
тяжкі злочини – якщо вони на день набрання цим Законом чинності відбули
не менше половини призначеного строку покарання.

Стаття 8. Звільнити від покарання у вигляді позбавлення волі осіб,
у яких невідбута частина строку покарання на день набрання цим Законом
чинності становить менше шести місяців, незалежно від обмежень,
встановлених у пункті “м” статті 10 цього Закону, крім осіб,
засуджених за особливо небезпечні злочини проти держави, бандитизм,
умисне вбивство при обтяжуючих обставинах.

Стаття 9. Скоротити наполовину невідбуту частину покарання
особам, засудженим до позбавлення волі, які не підлягають
звільненню від покарання або заміні невідбутої частини покарання у
вигляді позбавлення волі на умовне засудження з іспитовим строком на
підставі статей 4-7 цього Закону:

а) засудженим за злочини, що не є тяжкими;

б) засудженим за тяжкі злочини на строк до десяти років
включно, якщо вони на день набрання цим Законом чинності відбули не
менше половини призначеного строку покарання.

Стаття 10. Амністія не поширюється на осіб:

а) яких визнано за вироком суду особливо небезпечними
рецидивістами;

б) яким у порядку помилування смертну кару замінено на
позбавлення волі або довічне позбавлення волі замінено
позбавленням волі на певний строк;

в) які мають дві і більше судимості за вчинення тяжких
злочинів;

г) яких засуджено за вчинення тяжкого злочину і які відбули менше
половини призначеного вироком суду основного покарання;

д) до яких застосовувалися умовне засудження або відстрочка
виконання вироку чи відстрочка відбування покарання (статті 45, 46-1,
46-2 Кримінального кодексу України) і які вчинили протягом іспитового
строку або строку відстрочки виконання вироку чи строку відстрочки
відбування покарання новий умисний злочин;

е) які після винесення вироку, але до повного відбуття
покарання, вчинили новий злочин;

є) які раніше звільнялися з місць позбавлення волі
умовно-достроково і знову вчинили умисний злочин протягом
невідбутої частини покарання;

ж) які мають неповнолітніх дітей або дітей-інвалідів і
вчинили злочини, що посягають на життя, здоров’я, честь, гідність чи
інші охоронювані законом права та інтереси цих дітей;

з) які мають батьків віком понад 70 років, а також батьків –
інвалідів першої групи і вчинили злочини, що посягають на життя,
здоров’я, честь, гідність чи інші охоронювані законом права та
інтереси цих батьків;

и) до яких протягом 1991-2000 років було застосовано
амністію або помилування незалежно від зняття чи погашення
судимості і які знову вчинили злочини;

і) які не пройшли призначеного судом повного курсу
примусового лікування від алкоголізму чи наркоманії або лікування від
венеричної хвороби;

ї) які злісно порушують режим у період відбування покарання;

й) яких за злісне порушення режиму було переведено до іншої
виправно-трудової установи з більш суворим режимом;

к) яким виправні роботи замінено на позбавлення волі, а також тим,
щодо яких судом було скасовано умовне засудження чи відстрочку
виконання вироку і які були направлені для відбування покарання,
призначеного вироком, якщо після винесення постанови (ухвали) суду
про направлення до виправно-трудової установи вони перебували під вартою
менше одного року на день набрання цим Законом чинності;

л) які вчинили злочини, що спричинили загибель двох і більше осіб;

м) яких притягнуто до кримінальної відповідальності чи
засуджено за особливо небезпечні злочини проти держави (статті 56

-60, 62, 63, 63-1); бандитизм (стаття 69); дії, що дезорганізують
роботу виправно-трудових установ (стаття 69-1); контрабанду
наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів (стаття
70-1); розкрадання державного або колективного майна шляхом
грабежу, шахрайства та привласнення, розтрати або зловживання
посадовим становищем при обтяжуючих обставинах (стаття 82 частини 3 і
4, стаття 83 частини 2 і 3, стаття 84 частини 3 і 4); розбій з метою
розкрадання державного або колективного майна або заволодіння
індивідуальним майном громадян (статті 86, 142); розкрадання
державного або колективного майна в особливо великих розмірах, вчинене
шляхом шахрайства, привласнення, розтрати або зловживання посадовим
становищем, розбою, або грабежу при обтяжуючих обставинах (стаття
86-1); вимагательство державного, колективного майна або
індивідуального майна громадян при обтяжуючих обставинах (стаття 86-2
частини 2 і 3, стаття 144 частини 2 і 3); умисне вбивство
(статті 93, 94); умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 101);
згвалтування при обтяжуючих обставинах (стаття 117 частини 2, 3 і
4); захоплення заложників (стаття 123-1); торгівля людьми (стаття
124-1); крадіжку індивідуального майна громадян з проникненням у
житло (стаття 140 частина 3); грабіж при обтяжуючих обставинах (стаття
141 частини 2, 3 і 4); ухилення від сплати податків, зборів,
інших обов’язкових платежів (стаття 148-2), крім випадків
повного відшкодування несплачених податків, зборів, інших
обов’язкових платежів; перевищення влади або посадових
повноважень при обтяжуючих обставинах (стаття 166 частини 2 і 3);
одержання хабара при обтяжуючих обставинах (стаття 168 частини 2 і
3); втечу з місця позбавлення волі або з-під варти (стаття 183);
захват державних або громадських будівель чи споруд (стаття
187-5); посягання на життя судді, працівника правоохоронного органу
у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків, а також члена
громадського формування з охорони громадського порядку або
військовослужбовця у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з охороною
громадського порядку (стаття 190-1); примушення до виконання чи
невиконання цивільно-правових зобов’язань при обтяжуючих
обставинах (стаття 198-2 частина 3); особливо злісне хуліганство
(стаття 206 частина 3); угон транспортних засобів при обтяжуючих
обставинах (стаття 215-3 частина 3); угон або захоплення
залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна
(стаття 217-2); блокування транспортних комунікацій при обтяжуючих
обставинах (стаття 217-3 частина 3); незаконне носіння,
зберігання, придбання, виготовлення або збут вогнестрільної
зброї, бойових припасів або вибухових речовин (стаття 222 частина
1); розкрадання вогнестрільної зброї, бойових припасів або вибухових
речовин (стаття 223); незаконні вироблення, виготовлення,
придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних
засобів або психотропних речовин (стаття 229-1); розкрадання
наркотичних засобів або психотропних речовин при обтяжуючих
обставинах (стаття 229-2 частини 2 і 3); розкрадання прекурсорів при
обтяжуючих обставинах (стаття 229-19 частини 2 і 3), а також за
злочини, передбачені пунктом “б” статті 232, пунктами “б” і “в”
статті 234, пунктом “а” статті 236, пунктом “в” статті 238,
пунктом “в” статті 241, пунктом “в” статті 251, пунктом “б”
статті 254, пунктом “в” статті 254-2, пунктом “б” статті 254-3
Кримінального кодексу України.

Стаття 11. Цей Закон застосовується до осіб, засуджених
судами України, а також судами колишнього СРСР на території
України, незалежно від місця відбування цими особами покарання.

Стаття 12. Виконання цього Закону покладається:

а) на суди:

щодо засуджених, які перебувають у місцях позбавлення волі.
Застосування цього Закону проводиться за поданням начальника
виправно-трудової установи, командування дисциплінарного
батальйону, погодженим з відповідною спостережною комісією або
службою у справах неповнолітніх. До подання додаються довідка про
заохочення і стягнення, особова справа засудженого та інші
документи, необхідні для вирішення питання про застосування
амністії;

щодо осіб, справи та матеріали про злочини яких перебувають у
провадженні судів і до набрання цим Законом чинності не
розглянуті, а також осіб, справи про злочини яких розглянуто, але
вироки не набрали законної сили;

щодо осіб, виконання вироків яким відстрочено у випадках і в
порядку, передбачених законом, та умовно засуджених (питання про
застосування амністії вирішує суд за поданням органу виконання
покарань за погодженням з органом внутрішніх справ, який здійснює
контроль за поведінкою засудженого);

щодо засуджених до штрафу, якщо на день набрання цим Законом
чинності штраф не стягнуто (питання про застосування амністії
вирішує суд, який постановив вирок);

щодо осіб, яким невідбуту частину покарання замінено більш
м’яким покаранням до набрання цим Законом чинності (питання про
застосування амністії вирішує суд за місцем відбування більш
м’якого покарання);

щодо осіб, яких засуджено судами України і які відбувають
покарання на території іншої держави (питання про застосування
амністії вирішує суд, який постановив вирок);

щодо осіб, яких засуджено до позбавлення волі і які не
перебувають під вартою, але вироки щодо них набрали законної сили;

щодо осіб, яких засуджено до виправних робіт без позбавлення волі,
а також до інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі.

Питання про застосування амністії суд вирішує за власною
ініціативою, за ініціативою прокурора, органу, який відає
відбуванням покарання, а також засуджених.

Під час розгляду судами справ про застосування амністії
участь прокурора в судовому засіданні є обов’язковою;

б) на органи дізнання та попереднього слідства – щодо осіб,
справи та матеріали про злочини яких перебувають у провадженні цих
органів.

Стаття 13. Рішення про застосування або незастосування
амністії приймається судом щодо кожної особи індивідуально на
підставі ретельної перевірки матеріалів особової справи та
відомостей про поведінку засудженого за час відбування покарання.
Засуджений викликається в судове засідання і може давати
пояснення.

У разі відсутності необхідних відомостей про засудженого
розгляд питання щодо застосування амністії відкладається до їх
одержання.

Судам та органам, на які покладено виконання цього Закону,
надається право вимагати від відповідних установ кримінальні
справи та інші матеріали, необхідні для вирішення питань,
пов’язаних із застосуванням амністії. Такі вимоги мають бути
виконані негайно.

Стаття 14. Закриття кримінальної справи не допускається, якщо
підсудний проти цього заперечує.

Особа, щодо якої вирішується питання про закриття справи, свою
згоду подає суду в усній чи письмовій формі з обов’язковим
зазначенням цього у протоколі судового засідання.

Судом рішення про закриття кримінальної справи приймається у
судовому засіданні за участю прокурора.

Стаття 15. У разі застосування амністії до осіб, яким
замінюється невідбута частина покарання у вигляді позбавлення волі на
умовне засудження, суд встановлює іспитовий строк на строк
невідбутої частини покарання. Строк погашення судимості цим особам
вирішується відповідно до частини третьої статті 55 Кримінального
кодексу України.

У разі вчинення особою, до якої було застосовано амністію на
підставі статті 6 цього Закону, протягом невідбутої частини
покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами,
передбаченими статтею 43 Кримінального кодексу України.

Стаття 16. У разі застосування амністії до осіб, яким
скорочується невідбута частина покарання, визначення нового строку
покарання обчислюється з дня набрання цим Законом чинності. Про дату
закінчення відбування покарання засудженому повідомляється протягом
місяця після опублікування цього Закону.

Стаття 17. Під дію цього Закону підпадають особи, які вчинили
злочини до дня набрання ним чинності включно.

Стаття 18. У разі застосування амністії під дію статті 1 цього
Закону підпадають:

неповнолітні, яким на час вчинення злочину не виповнилося 18
років;

не позбавлені батьківських прав чоловіки та жінки, що мають
дітей, яким не виповнилося 18 років на день набрання цим Законом
чинності, або дітей-інвалідів незалежно від їх віку;

вагітні на день набрання цим Законом чинності жінки;

жінки, які досягли 50-річного віку, та чоловіки, які досягли
55-річного віку на день набрання цим Законом чинності, а за
відсутності документів, що підтверджують день і місяць народження,

– жінки, які народилися до настання 1950, року і чоловіки, які
народилися до настання 1945 року;

чоловіки та жінки, які мають одного чи обох батьків, якщо
батьки досягли 70-річного віку на день набрання цим Законом
чинності;

чоловіки та жінки, які мають одного чи обох батьків, що
визнані інвалідами першої групи до дня набрання цим Законом
чинності;

ветерани війни – учасники бойових дій, інваліди війни та
учасники війни, яким видано посвідчення відповідно до Закону
України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального
захисту”;

особи, яких у встановленому порядку визнано інвалідами першої чи
другої групи до набрання цим Законом чинності;

особи, яких до набрання цим Законом чинності чи в період його
виконання відповідно до рішення медичної комісії визнано хворими на
туберкульоз активної форми (підгрупи “А” і “Б” першої групи та підгрупа
“А” п’ятої групи диспансерного обліку) та онкологічні захворювання
(друга, третя і четверта клінічні групи).

До учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС
та потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, яким
видано документи відповідно до Закону України “Про статус і соціальний
захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи” та аналогічних законів інших держав – республік колишнього
СРСР.

Стаття 19. Підставою для визнання засудженого таким, що
закінчив курс лікування від венеричної хвороби, є медичний
висновок, а щодо осіб, яким судом призначено примусове лікування від
алкоголізму чи наркоманії, – постанова (ухвала) суду про припинення
примусового лікування, винесені до набрання цим Законом чинності чи в
період його виконання.

Стаття 20. У разі застосування амністії до осіб, яким строк
покарання було скорочено в порядку помилування або амністії, слід
виходити із строку покарання, встановленого відповідно до цих
актів.

Стаття 21. Особи, які за цим Законом звільняються повністю від
покарання, звільняються як від основного, так і від додаткових покарань.
Усі інші засуджені, які підпадають під дію цього Закону, від додаткових
мір покарання не звільняються.

Амністія не звільняє від обов’язку відшкодовувати заподіяну
злочином шкоду, який покладений на винну особу вироком або
рішенням суду.

Стаття 22. Кабінету Міністрів України, Раді міністрів
Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та
Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та
Севастополі державним адміністраціям, виконкомам сільських,
селищних, міських, районних у містах рад забезпечити:

а) організацію своєчасного обліку осіб, звільнених з місць
позбавлення волі на підставі цього Закону, сприяння трудовому
влаштуванню працездатних та контроль за поведінкою цих осіб;

б) сприяння трудовому влаштуванню звільнених на підставі цього
Закону неповнолітніх або передачу їх під нагляд батьків, органів
опіки та піклування, поміщення в необхідних випадках до дитячих
виховних закладів; здійснення необхідних заходів, спрямованих
на проведення серед цих осіб виховної роботи, недопущення
вчинення ними повторних злочинів;

в) поміщення до закладів соціального захисту населення
звільнених інвалідів та непрацездатних осіб похилого віку, які не мають
родичів, що могли б узяти їх на своє утримання.

Стаття 23. Цей Закон набирає чинності з дня його
опублікування і підлягає виконанню протягом трьох місяців.

Президент України Л.КУЧМА

м. Київ, 11 травня 2000 року

N 1713-III

Закон України “Про амністію” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N
33, ст. 182.

У зв’язку з десятою річницею проголошення незалежності
України, керуючись принципом гуманізму та відповідно до статті 92
Конституції України, положень Кримінального кодексу України і Закону
України “Про застосування амністії в Україні” Верховна Рада
України п о с т а н о в л я є:

Стаття 1. Звільнити від покарання у вигляді позбавлення волі на
певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з
позбавленням волі, засуджених за злочини, що не є тяжкими:

а) осіб, які на момент вчинення злочину були неповнолітніми;

б) жінок і чоловіків, які мають неповнолітніх дітей або
дітей-інвалідів;

в) вагітних жінок;

г) жінок віком понад 50 років та чоловіків віком понад 55
років;

д) жінок і чоловіків, які мають батьків віком понад 70 років, а
також батьків – інвалідів першої групи, які потребують
стороннього догляду, за умови, що в цих батьків немає інших
працездатних дітей;

е) ветеранів війни;

є) інвалідів першої та другої груп, а також хворих на
туберкульоз активної форми (підгрупи “А” і “Б” першої групи,
підгрупа “А” п’ятої групи диспансерного обліку), у яких після
закінчення основних курсів протитуберкульозного лікування
досягнуто припинення виділення збудників туберкульозу, або на
онкологічні захворювання (друга, третя і четверта клінічні групи);

ж) учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС
та потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Стаття 2. Звільнити від покарання у вигляді позбавлення волі на
певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з
позбавленням волі, осіб, зазначених у статті 1 цього Закону,
засуджених за тяжкі злочини, якщо вони на день набрання цим
Законом чинності відбули не менше половини призначеного строку
основного покарання.

Стаття 3. Звільнити від покарання у вигляді позбавлення волі на
певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з
позбавленням волі, осіб, крім зазначених у статті 1 цього Закону:

а) жінок, засуджених за злочини, що не є тяжкими, на строк до п’яти
років включно;

б) осіб, засуджених за злочини, що не є тяжкими, якщо вони на день
набрання цим Законом чинності відбули не менше третини
призначеного строку основного покарання;

в) осіб, засуджених за тяжкі злочини до позбавлення волі на строк
до восьми років включно, якщо вони на день набрання цим Законом
чинності відбули не менше половини призначеного строку основного
покарання.

Стаття 4. Звільнити з дисциплінарних батальйонів:

а) осіб, засуджених вперше за злочини, що не є тяжкими;

б) осіб, засуджених вперше за тяжкі злочини, якщо вони на день
набрання цим Законом чинності відбули не менше половини
призначеного строку основного покарання.

Стаття 5. Звільнити від покарання у вигляді позбавлення волі на
певний строк осіб, у яких невідбута частина строку покарання на день
набрання цим Законом чинності становить менше десяти місяців, незалежно
від обмежень, встановлених у пунктах “к” і “л” статті 9 цього Закону,
крім осіб, засуджених за особливо небезпечні злочини проти держави,
бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, або яких
засуджено за тяжкі злочини і вони на день набрання цим Законом
чинності відбули менше половини призначеного вироком суду строку
основного покарання.

Стаття 6. Замінити невідбуту частину покарання у вигляді
позбавлення волі на умовне засудження з іспитовим строком до трьох років
особам, вперше засудженим до позбавлення волі на певний строк,
невідбута частина покарання в яких на день набрання цим Законом
чинності становить менше трьох років, незалежно від обмежень,
встановлених у пунктах “к” і “л” статті 9 цього Закону, крім осіб,
засуджених за особливо небезпечні злочини проти держави,
бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, або яких засуджено
за тяжкі злочини і вони на день набрання цим Законом чинності
відбули менше половини призначеного вироком суду строку основного
покарання.

Стаття 7. Скоротити наполовину невідбуту частину покарання
особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, які не
підлягають звільненню від покарання або невідбута частина
покарання у вигляді позбавлення волі яким не підлягає заміні на
умовне засудження з іспитовим строком на підставі статей 3-6 цього
Закону:

а) засудженим за злочини, що не є тяжкими;

б) засудженим за тяжкі злочини на строк до десяти років
включно, якщо вони на день набрання цим Законом чинності відбули не
менше половини призначеного строку основного покарання.

Стаття 8. Звільнити від кримінальної відповідальності у
порядку та на умовах, визначених цим Законом, осіб, які підпадають під
дію статті 1 цього Закону і кримінальні справи стосовно яких
перебувають у провадженні органів дізнання, попереднього слідства чи не
розглянуті судами, а так само розглянуті судами, але вироки не набрали
законної сили, про злочини, вчинені до набрання цим Законом
чинності, а також жінок, які вчинили злочини, що не є тяжкими, за
які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до п’яти
років включно.

Стаття 9. Амністія не застосовується до осіб:

а) яких визнано за вироком суду особливо небезпечними
рецидивістами;

б) яким у порядку помилування смертну кару замінено на
позбавлення волі або довічне позбавлення волі замінено
позбавленням волі на певний строк;

в) які мають дві і більше судимості за вчинення тяжких
злочинів;

г) яких засуджено за вчинення тяжкого злочину і які відбули менше
половини призначеного строку основного покарання;

д) до яких застосовувалися умовне засудження або відстрочка
виконання вироку чи відстрочка відбування покарання (статті 45, 46-1,
46-2 Кримінального кодексу України і які вчинили протягом іспитового
строку або строку відстрочки виконання вироку чи строку відстрочки
відбування покарання новий умисний злочин;

е) які після винесення вироку, але до повного відбуття
покарання, вчинили новий злочин;

є) які раніше звільнялися з місць позбавлення волі
умовно-достроково і знову вчинили умисний злочин протягом
невідбутої частини покарання;

ж) які мають неповнолітніх дітей або дітей-інвалідів і
вчинили злочини, що посягають на життя, здоров’я, честь, гідність чи
інші охоронювані законом права та свободи цих дітей;

з) які мають батьків віком понад 70 років, а також батьків –
інвалідів першої групи і вчинили злочини, що посягають на життя,
здоров’я, честь, гідність чи інші охоронювані законом права та
свободи цих батьків;

и) до яких протягом 1992-2001 років було застосовано амністію або
помилування незалежно від зняття чи погашення судимості і які знову
вчинили злочини;

і) які злісно порушують режим у період відбування покарання;

ї) яких за злісне порушення режиму було переведено до
установи виконання покарань з більш суворим режимом;

й) яким виправні роботи замінено на позбавлення волі, а також до
тих, щодо яких судом було скасовано умовне засудження чи
відстрочку виконання вироку і які були направлені для відбування
покарання, призначеного вироком, якщо після винесення постанови
(ухвали) суду про направлення до установи виконання покарань вони
перебували під вартою менше одного року на день набрання цим
Законом чинності;

к) які вчинили злочини, що спричинили загибель двох і більше осіб;

л) яких притягнуто до кримінальної відповідальності чи
засуджено за особливо небезпечні злочини проти держави (статті
56-60, 62, 63, 63-1); бандитизм (стаття 69); дії, що
дезорганізують роботу виправно-трудових установ (стаття 69-1);
контрабанду наркотичних засобів, психотропних речовин або
прекурсорів (стаття 70-1); виготовлення або збут підроблених
грошей, цінних паперів чи білетів державних лотерей (стаття 79);
розкрадання державного або колективного майна шляхом грабежу при
обтяжуючих обставинах (стаття 82 частини 2, 3 і 4); розбій з метою
розкрадання державного або колективного майна або заволодіння
індивідуальним майном громадян (статті 86, 142); розкрадання
державного або колективного майна в особливо великих розмірах,
вчинене шляхом шахрайства, привласнення, розтрати або зловживання
посадовим становищем, розбою або грабежу при обтяжуючих обставинах
(стаття 86-1); вимагательство державного, колективного майна або
індивідуального майна громадян при обтяжуючих обставинах (стаття 86-2
частини 2 і 3, стаття 144 частини 2 і 3); умисне вбивство (статті
93, 94); умисне тяжке тілесне ушкодження при обтяжуючих обставинах
(стаття 101 частини 2 і 3); згвалтування при обтяжуючих обставинах
(стаття 117 частини 3 і 4); захоплення заложників (стаття 123-1);
викрадення чужої дитини (стаття 124); торгівлю людьми (стаття
124-1); крадіжку індивідуального майна громадян з проникненням у житло
(стаття 140 частина 3); грабіж при обтяжуючих обставинах (стаття 141
частини 2, 3 і 4); ухилення від сплати податків, зборів, інших
обов’язкових платежів (стаття 148-2), крім випадків повного
відшкодування до набрання цим Законом чинності несплачених податків,
зборів, інших обов’язкових платежів; перевищення влади або
посадових повноважень при обтяжуючих обставинах (стаття 166 частини
2 і 3); одержання хабара при обтяжуючих обставинах (стаття 168
частини 2 і 3); втечу з місця позбавлення волі або з-під варти (стаття
183); злісну непокору вимогам адміністрації виправно-трудової
установи (стаття 183-3); заподіяння тілесних ушкоджень судді
або працівникові правоохоронного органу при обтяжуючих обставинах
(стаття 189-4 частина 2); посягання на життя судді, працівника
правоохоронного органу у зв’язку з виконанням ними службових
обов’язків, а також члена громадського формування з охорони
громадського порядку або військовослужбовця у зв’язку з діяльністю,
пов’язаною з охороною громадського порядку (стаття 190-1); примушування
до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань при
обтяжуючих обставинах (стаття 198-2 частина 3); особливо злісне
хуліганство (стаття 206 частина 3); незаконне заволодіння транспортним
засобом при обтяжуючих обставинах (стаття 215-3 частини 2 і 3); угон
або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського
або річкового судна (стаття 217-2); блокування транспортних
комунікацій при обтяжуючих обставинах (стаття 217-3 частина 3);
незаконне носіння, зберігання, придбання, виготовлення або збут
вогнестрільної зброї, бойових припасів або вибухових речовин
(стаття 222 частина 1); розкрадання вогнестрільної зброї, бойових
припасів або вибухових речовин (стаття 223); незаконні
виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення,
пересилання чи збут наркотичних засобів або психотропних речовин
(стаття 229-1); розкрадання наркотичних засобів або психотропних
речовин (стаття 229-2); розкрадання прекурсорів (стаття 229-19), а також
за злочини, передбачені пунктом “б” статті 232, пунктами “б” і “в”
статті 234, пунктом “а” статті 236, пунктом “в” статті 238, пунктом “в”
статті 241, пунктом “в” статті 251, пунктом “б” статті 254, пунктом
“в” статті 254-2, пунктом “б” статті 254-3 Кримінального кодексу
України.

Стаття 10. Цей Закон застосовується до осіб, засуджених
судами України, а також судами колишнього СРСР на території
України, незалежно від місця відбування цими особами покарання.

Стаття 11. Виконання цього Закону покладається виключно на суди.

Питання про застосування амністії суд вирішує за власною
ініціативою, за ініціативою прокурора, органів дізнання та
попереднього слідства, органу або установи виконання покарань, а також
обвинувачених, підсудних чи засуджених.

Застосування судом цього Закону здійснюється:

щодо осіб, кримінальні справи та матеріали про злочини яких
перебувають у провадженні органів дізнання та попереднього
слідства, – за поданням цих органів, погодженим з прокурором;

щодо осіб, виконання вироків яким відстрочено в порядку,
передбаченому законом, умовно засуджених та яких засуджено до інших
покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, – за поданням органу
виконання покарань, погодженим з органом внутрішніх справ, який
здійснює контроль за поведінкою засудженого;

щодо засуджених, які перебувають у місцях позбавлення волі, – за
поданням начальника установи виконання покарань, командування
дисциплінарного батальйону, погодженим з відповідною спостережною
комісією або службою у справах неповнолітніх. До подання додаються
довідка про заохочення і стягнення, особова справа засудженого та інші
документи, необхідні для вирішення питання про застосування амністії.

Питання про застосування амністії щодо осіб, справи і
матеріали про злочини яких перебувають у провадженні судів і до
набрання чинності цим Законом не розглянуті, а також осіб, справи про
злочини яких розглянуто, але вироки не набрали законної сили,

– вирішує суд, у провадженні якого перебувають справи і матеріали про
злочин, а також суд, який постановив вирок.

Питання про застосування амністії щодо осіб, яких засуджено
судами України і які відбувають покарання на території іншої
держави, вирішує суд, який постановив вирок.

Під час розгляду судами справ про застосування амністії
участь прокурора в судовому засіданні є обов’язковою.

Стаття 12. Застосування амністії не допускається, якщо
обвинувачений, підсудний або засуджений проти цього заперечує.

Особа, щодо якої вирішується питання про застосування
амністії, свою згоду подає суду в усній чи письмовій формі з
обов’язковим зазначенням цього у протоколі судового засідання.

Стаття 13. Рішення про застосування або незастосування
амністії приймається судом щодо кожної особи індивідуально на
підставі ретельної перевірки матеріалів особової справи та
відомостей про поведінку засудженого за час відбування покарання,
матеріалів кримінальної справи чи матеріалів про злочин особи. Така
особа викликається в судове засідання і може давати пояснення.

У разі відсутності необхідних відомостей про особу, до якої
застосовується амністія, розгляд питання про застосування амністії
відкладається до їх одержання.

Судам, а також органам та установам, на які покладено
підготовку матеріалів для вирішення питань, пов’язаних із
застосуванням цього Закону, надається право вимагати від
відповідних установ необхідні відомості. Такі вимоги мають бути
виконані негайно.

Стаття 14. У разі застосування амністії до осіб, яким
замінюється невідбута частина покарання у вигляді позбавлення волі на
певний строк на умовне засудження, суд встановлює іспитовий строк на
строк невідбутої частини покарання. Строк погашення судимості цим
особам вирішується відповідно до частини третьої статті 55
Кримінального кодексу України.

Якщо особа, до якої було застосовано амністію на підставі
статті 6 цього Закону, протягом невідбутої частини покарання
вчинить новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами,
передбаченими статтею 43 Кримінального кодексу України.

Стаття 15. Особам, яким скорочується невідбута частина
покарання, визначення нового строку покарання обчислюється з дня
набрання цим Законом чинності. Про дату закінчення відбування
покарання засудженому сповіщається протягом місяця після
опублікування цього Закону.

Стаття 16. Дія цього Закону поширюється на осіб, які вчинили
злочини до дня набрання ним чинності включно.

Під дію статті 1 цього Закону підпадають:

неповнолітні, яким на час вчинення злочину не виповнилося 18
років;

не позбавлені батьківських прав чоловіки та жінки, що мають
дітей, яким не виповнилося 18 років на день набрання цим Законом
чинності, або дітей-інвалідів незалежно від їх віку;

вагітні на день набрання цим Законом чинності жінки;

жінки і чоловіки, які на день набрання цим Законом чинності
досягли відповідно 50-річного або 55-річного віку;

чоловіки та жінки, які мають одного чи обох батьків, якщо
батьки досягли 70-річного віку на день набрання цим Законом
чинності;

чоловіки та жінки, які мають одного чи обох батьків, що
визнані інвалідами першої групи до дня набрання цим Законом
чинності;

ветерани війни – учасники бойових дій, інваліди війни та
учасники війни, які підпадають під дію Закону України “Про статус
ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”;

особи, яких у встановленому порядку визнано інвалідами першої чи
другої групи до набрання цим Законом чинності;

особи, яких до набрання цим Законом чинності чи в період його
виконання відповідно до рішення медичної комісії визнано хворими на
туберкульоз активної форми (підгрупи “А” і “Б” першої групи та підгрупа
“А” п’ятої групи диспансерного обліку), у яких після закінчення
основних курсів протитуберкульозного лікування досягнуто
припинення виділення збудників туберкульозу, або онкологічні
захворювання (друга, третя і четверта клінічні групи).

До учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС
та потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які
підпадають під дію Закону України “Про статус і соціальний захист
громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”
та аналогічних законів інших держав – республік колишнього СРСР.

Стаття 17. Під час застосування амністії до осіб, яким строк
покарання було скорочено в порядку помилування або амністії, слід
виходити із строку покарання, встановленого відповідно до цих
актів.

Стаття 18. Особи, які за цим Законом звільняються повністю від
покарання, звільняються як від основного, так і від додаткових покарань.
Усі інші засуджені, які підпадають під дію цього Закону, від додаткових
мір покарання не звільняються.

Амністія не звільняє від обов’язку відшкодувати заподіяну
злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком або рішенням суду.

Стаття 19. Кабінету Міністрів України, Раді міністрів
Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та
Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та
Севастополі державним адміністраціям, виконкомам сільських,
селищних, міських, районних у містах рад забезпечити:

а) організацію своєчасного обліку осіб, звільнених з місць
позбавлення волі на підставі цього Закону, сприяння трудовому
влаштуванню працездатних та контроль за поведінкою цих осіб;

б) сприяння трудовому влаштуванню звільнених на підставі цього
Закону неповнолітніх або передачу їх під нагляд батьків, органів
опіки та піклування, поміщення в необхідних випадках до дитячих
виховних закладів; здійснення необхідних заходів, спрямованих на
проведення серед цих осіб виховної роботи, недопущення вчинення
ними повторних злочинів;

в) поміщення до закладів соціального захисту населення
звільнених інвалідів та непрацездатних осіб похилого віку, які не мають
родичів, що могли б узяти їх на своє утримання.

Стаття 20. Цей Закон набирає чинності з дня його
опублікування і підлягає виконанню до першого вересня 2001 року.

Президент України Л.КУЧМА

м. Київ, 5 липня 2001 року

N 2593-III

Указ Президента України “Про Положення про порядок здійснення
помилування” // Офіційний Вісник України, 2001, № 43, ст. 1992.

1. Затвердити Положення про порядок здійснення помилування
(додається).

2. Визнати таким, що втратив чинність, Указ Президента
України від 31 грудня 1991 року N 22 “Про порядок здійснення
помилування осіб, засуджених судами України”.

Президент України Л.КУЧМА

м. Київ, 12 квітня 2000 року

N 588/2000

ПОЛОЖЕННЯ

про порядок здійснення помилування

1. Відповідно до пункту 27 статті 106 Конституції України
помилування здійснює Президент України.

2. Помилування засуджених здійснюється у вигляді:

заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на
певний строк;

повного або часткового звільнення від відбування як
основного, так і додаткового покарання;

заміни покарання або його невідбутої частини більш м’яким
покаранням;

(Абзац п’ятий пункту 2 виключено на підставі Указу Президента N
994/2001 від 20.10.2001 )

3. Право на клопотання про помилування має особа, яка:

а) засуджена судом України і відбуває покарання в Україні;

б) засуджена судом іноземної держави і передана для відбування
покарання в Україну без умови про незастосування помилування;

в) засуджена в Україні і передана для відбування покарання
іноземній державі, якщо відповідна установа цієї держави погодилася
визнати і виконати прийняте в Україні рішення про помилування;

г) відбула покарання в Україні.

З клопотаннями про помилування можуть звертатися також захисник,
батьки, дружина (чоловік), діти, законний представник, громадські
організації тощо.

4. Клопотання про помилування може бути подано після набрання
вироком законної сили.

У разі засудження особи до довічного позбавлення волі
клопотання про помилування її може бути подано після відбуття нею не
менш як двадцять років призначеного покарання. ( Абзац другий пункту 4
в редакції Указу Президента N 994/2001 від 20.10.2001 )

5. Підготовку матеріалів для розгляду клопотань про
помилування та з’ясування ставлення засудженого до помилування
здійснює Управління з питань помилування Адміністрації Президента
України (далі – Управління з питань помилування).

6. Управління з питань помилування має право витребувати від суду,
прокуратури, органів юстиції, внутрішніх справ, установ, у яких
відбувають покарання засуджені, місцевих органів виконавчої влади та
органів місцевого самоврядування матеріали, необхідні для розгляду
клопотань про помилування, їхню думку про доцільність застосування
помилування, а також доручати їм проведення перевірок окремих питань.

У виняткових випадках, коли засуджений не перебуває під
вартою, виконання вироку щодо нього може бути відстрочено до
розгляду клопотання про помилування.

7. Клопотання про помилування, що подає засуджений через
установу виконання покарань або інший орган, який відає виконанням
вироку, надсилається до Адміністрації Президента України разом з
копіями вироку, ухвали і постанови судів, докладною характеристикою про
роботу і поведінку засудженого із зазначенням думки керівника цієї
установи або органу і, як правило, думки спостережної комісії або
служби у справах неповнолітніх по суті клопотання та іншими
документами і даними, що мають значення для розгляду питання про
застосування помилування.

8. Підготовлені Управлінням з питань помилування матеріали
попередньо розглядаються Комісією при Президентові України у
питаннях помилування (далі – Комісія).

9. Комісію утворює Президент України у складі голови, двох
заступників голови і членів Комісії.

Обов’язки секретаря Комісії виконує один із членів Комісії.

У засіданнях Комісії можуть брати участь народні депутати
України.

10. Засідання Комісії проводить голова Комісії або за його
дорученням один із заступників голови Комісії.

Пропозиції Комісії щодо розгляду клопотань про помилування
вносяться до протоколу, який підписують усі члени Комісії.

11. Про свою роботу Комісія періодично інформує Президента
України.

12. Під час розгляду клопотань про помилування враховуються:

характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа
засудженого, його поведінка, ставлення до праці, участь у
громадському житті в місцях відбування покарання, строк відбутого
покарання та інші обставини; ( Абзац другий пункту 12 із змінами,
внесеними згідно з Указом Президента N 994/2001 від 20.10.2001 )

думка керівника установи виконання покарань або іншого
органу, який відає виконанням вироку, спостережної комісії, служби у
справах неповнолітніх, громадських організацій і трудових колективів,
а в необхідних випадках також думка місцевого органу виконавчої влади
та органу місцевого самоврядування.

13. Особа, яку раніше було неодноразово (два і більше разів)
засуджено за вчинення умисних злочинів або до якої раніше було
застосовано амністію, помилування, умовно-дострокове звільнення від
відбування покарання, заміну невідбутої частини покарання більш
м’яким, звільнення від відбування покарання з випробуванням, якщо вона
до погашення чи зняття судимості знову вчинила умисний злочин, може бути
помилувана лише у виняткових випадках. ( Пункт 13 в редакції Указу
Президента N 994/2001 від 20.10.2001 )

14. Клопотання про помилування засуджених, які не стали на шлях
виправлення, відбули незначну частину призначеного їм строку покарання,
а також клопотання осіб, засуджених за особливо тяжкі злочини,
вносяться на розгляд Комісії лише за наявності надзвичайних
обставин.

Про інші клопотання, що не підлягають задоволенню, Управління з
питань помилування доповідає Комісії і про результати розгляду
повідомляє заявників.

15. Розглянувши клопотання про помилування і матеріали,
підготовлені Управлінням з питань помилування, Комісія вносить
Президентові України пропозицію про застосування помилування. Про
клопотання, в яких Комісією не знайдено підстав для помилування,
Управління з питань помилування інформує Президента України.

16. Про помилування засудженого Президент України видає Указ.

17. У разі відхилення клопотання про помилування повторне
клопотання особи, засудженої за особливо тяжкий злочин, за
відсутності нових обставин, що заслуговують на увагу, може бути
внесено на розгляд Комісії, як правило, не раніш як через рік, а
особи, засудженої за інший злочин, – не раніш як через шість
місяців з часу відхилення попереднього клопотання. Повторне
клопотання, що надійшло до закінчення цих строків, повертається
заявникові з відповідним роз’ясненням. ( Пункт 17 із змінами,
внесеними згідно з Указом Президента N 994/2001 від 20.10.2001 )

18. Укази Президента України про помилування засуджених для
виконання надсилаються:

щодо осіб, засуджених до довічного позбавлення волі,
позбавлення волі на певний строк, виправних робіт, обмеження волі, які
відбувають покарання, – Державному департаменту України з питань
виконання покарань; ( Абзац другий пункту 18 із змінами, внесеними
згідно з Указом Президента N 994/2001 від 20.10.2001 )

щодо осіб, які покарання не відбувають або засуджені до інших мір
покарання, не пов’язаних з позбавленням волі, про звільнення від
додаткових мір покарання, – відповідним судам; ( Абзац третій пункту 18
із змінами, внесеними згідно з Указом Президента N 994/2001 від
20.10.2001 )

щодо осіб, засуджених до відбування покарання у дисциплінарному
батальйоні або службового обмеження для військовослужбовців, –
Міністерству оборони України. (Абзац четвертий пункту 18 із змінами,
внесеними згідно з Указом Президента N 994/2001 від 20.10.2001 )

Крім того, укази Президента України про помилування засуджених
надсилаються Міністерству внутрішніх справ України для відома.

19. Органи, на які покладено виконання указів Президента
України про помилування засуджених, повідомляють Адміністрацію
Президента України про їх виконання.

20. Контроль за виконанням указів Президента України про
помилування здійснює Управління з питань помилування.

Глава Адміністрації

Президента України В.ЛИТВИН

Указ Президента України “Про помилування БОРДОНОСА М. П., БУГАЄНКО Г. В.
та інших засуджених”

Розглянувши клопотання про помилування осіб, засуджених судами України,
пропозиції Комісії у питаннях помилування та беручи до уваги відповідно
характер і ступінь суспільної небезпечності вчинених злочинів, особу
засуджених, їх сімейний стан, поведінку і ставлення до праці до вчинення
злочину та після засудження, строк відбування покарання, покриття шкоди
й інші обставини, думку адміністрації виправно-трудових
установ,виконкомів місцевих Рад народних депутатів, спостережних комісій
і комісій у справах неповнолітніх, громадських організацій і трудових
колективів, а також висновки Прокуратури України і Міністерства
внутрішніх справ України, помилувати:

1. БОРДОНОСА Миколу Петровича, 1966 року народження, засудженого вироком
Куликівського районного народного суду Чернігівської області від 25
січня 1990 р., – міру покарання скоротити до двох років і шести місяців
позбавлення волі.

2. БУГАЄНКО Галину Василівну, 1959 року народження, засуджену вироком
Одеського обласного суду від 18 лютого 1987 р., – основну міру покарання
скоротити до восьми років позбавлення волі.

3. ВАЩЕНКО Ірину Миколаївну, 1946 року народження, засуджену вироком
Волинського обласного суду від 10 лютого 1986 р., – основну міру
покарання скоротити до десяти років позбавлення волі.

4. ВЕРБОВЕЦЬКОГО Федора Васильовича, 1956 року народження, засудженого
вироком Теребовлянського районного народного суду Тернопільської області
від 9 квітня 1991 р., -призначену судом міру покарання замінити на два
роки виправних робіт за місцем праці з відрахуванням десяти процентів
заробітку в доход держави.

5. ГАЙДУКА Юрія Олександровича, 1967 року народження, засудженого
вироком Ленінського районного народного суду м.Запоріжжя від 28 грудня
1989 р., – основну міру покарання скоротити до чотирьох років
позбавлення волі.

6. ГЕЛЬМАН Лілію Йосипівну, 1938 року народження, засуджену вироком
Харківського обласного суду від 18 жовтня 1985 р., – основну міру
покарання скоротити до дев’яти років позбавлення волі.

7. ГРЕБЕННИКОВА Анатолія Івановича, 1949 року народження, засудженого
вироком Шевченківського районного народного суду м.Львова від 1 липня
1985 р., – невідбуту частину основної міри покарання замінити на умовну
з іспитовим строком три роки.

8. ДАНИЛИЦЬКОГО Сергія Степановича, 1963 року народження, засудженого
вироком Жовтневого районного народного суду Миколаївської області від 27
березня 1990 р., – невідбуту частину основної міри покарання замінити на
умовну з іспитовим строком два роки.

9. ДВОРНИКОВА Олександра Тихоновича, 1946 року народження, засудженого
вироком Єнакіївського міського народного суду Донецької області від 4
листопада 1989 р., – невідбуту частину основної міри покарання замінити
на умовну з іспитовим строком один рік.

10. ДЕРКАЧА Бориса Єгоровича, 1951 року народження, засудженого вироком
Чорнобаївського районного народного суду Черкаської області від 31
березня 1989 р., – міру покарання скоротити до п’яти років позбавлення
волі.

11. ДОЦЕНКА Сергія Івановича, 1968 року народження, засудженого вироком
Московського районного народного суду м. Києва від 20 березня 1991 р., –
невідбуту частину міри покарання замінити на умовну з іспитовим строком
один рік.

12. ЖИРНОВА Юрія Михайловича, 1962 року народження, засудженого вироком
постійної сесії Харківського обласного суду від 8 грудня 1989 р., –
невідбуту частину основної міри покарання замінити на два роки виправних
робіт за місцем проживання з відрахуванням десяти процентів заробітку в
доход держави.

13. ЗАПАРИНЮКА Романа Васильовича, 1947 року народження, засудженого
вироком Івано-Франківського обласного суду від 23 травня 1984 р., –
основну міру покарання скоротити до дванадцяти років позбавлення волі.

14. ЗАХВАТОВА Андрія Юрійовича, 1973 року народження, засудженого
вироком Краматорського міського народного суду Донецької області від 20
березня 1990 р., – основну міру покарання скоротити до трьох років
позбавлення волі.

15. ЗУБКА Руслана Дмитровича, 1967 року народження, засудженого вироком
Шепетівського районного народного суду Хмельницької області від 21
червня 1990 р., – основну міру покарання скоротити до двох років
позбавлення волі умовно з обов’язковим залученням до праці.

16. ІВАНОВУ Лілію Іванівну, 1963 року народження, засуджену вироком
Красногвардійського районного народного суду м. Дніпропетровська від 18
лютого 1987 р. – основну міру покарання скоротити до шести років
позбавлення волі.

17. ІЩЕНКА Романа Анатолійовича, 1967 року народження, засудженого
вироком Апостолівського районного народного суду Дніпропетровської
області від 7 червня 1991 р., – невідбуту частину міри покарання
замінити на один рік виправних робіт за місцем проживання з
відрахуванням п’ятнадцяти процентів заробітку в доход держави.

18. КАГОТОНЕНКА Миколу Олександровича, 1952 року народження, засудженого
вироком Солонянського районного народного суду Дніпропетровської області
від 2 липня 1990 р., – невідбуту частину міри покарання замінити на
умовну з іспитовим строком три роки.

19. КОВЕРНИКА Анатолія Івановича, 1969 року народження, засудженого
вироком Прилуцького районного народного суду Чернігівської області від
12 вересня 1989 р., – невідбуту частину основної міри покарання замінити
на умовну з іспитовим строком один рік.

20.КОЛУПАЄВУ Алефтину Василівну, 1952 року народження, засуджену вироком
Гуляйпільського районного народного суду Запорізької області від 15
грудня 1986 р., – основну міру покарання скоротити до семи років
позбавлення волі.

21. КОРОТКЕВИЧ Марію Антонівну, 1944 року народження, засуджену вироком
Київського міського суду від 16 вересня 1986 р., – основну міру
покарання скоротити до десяти років позбавлення волі.

22. КРИВОРУЧКА Сергія Олександровича, 1974 року народження, засуджену
вироком – Богунського районного народного суду м. Житомира від 2 березня
1989 р., – міру покарання скоротити до чотирьох років позбавлення волі.

23. ЛИСАКА Олександра Олександровича, 1950 року народження, засудженого
вироком Закарпатського обласного суду від 14 серпня 1985 р., – основну
міру покарання скоротити до дев’яти років позбавлення волі.

24. ЛОЗОВИЧА Миколу Михайловича, 1942 року народження, засудженого
вироком Херсонського обласного суду від 4 квітня 1986 р., – основну міру
покарання скоротити до восьми років позбавлення волі.

25. ЛОМАГУ Віктора Миколайовича, 1955 року народження, засудженого
вироком Мукачівського міського народного суду Закарпатської області від
3 квітня 1991 р., – невідбуту частину основної міри покарання замінити
на два роки виправних робіт за місцем проживання з відрахуванням
двадцяти процентів заробітку в доход держави.

26.ЛУЧКА Атиллу Петровича, 1972 року народження, засудженого вироком
Ужгородського міського народного суду Закарпатської області від 26
жовтня 1990 р., – невідбуту частину основної міри покарання замінити на
один рік виправних робіт за місцем проживання з відрахуванням десяти
процентів заробітку в доход держави.

27. ЛЯВДАНСЬКОГО Володимира Борисовича, 1955 року народження,
засудженого вироком Магдалинівського районного народного суду
Дніпропетровської області від 30 січня 1987 р., – невідбуту частину
основної міри покарання замінити на умовну з іспитовим строком два роки.

28. МАЗУРЕНКА Михайла Петровича, 1948 року народження, засудженого
вироком Вінницького обласного суду від 2 вересня 1987 р., – основну міру
покарання скоротити до п’яти років позбавлення волі.

29. МАРТИНЮКА Сергія Степановича, 1966 року народження, засудженого
вироком Ленінградського районного народного суду м.Києва від 13 грудня
1989 р., – основну міру покарання скоротити до двох років і шести
місяців позбавлення волі.

30. ПАНЦУЛАЯ Руслана Шотовича, 1967 року народження, засудженого вироком
Рубіжанського міського народного суду Луганської області від 3 січня
1991 р., – невідбуту частину основної міри покарання замінити на один
рік виправних робіт за місцем проживання з відрахуванням десяти
процентів заробітку в доход держави.

31.ПЕТРІВА Ярослава Михайловича, 1956 року народження, засудженого
вироком Бориславського міського народного суду Львівської області від 30
серпня 1991 р., – основну міру покарання замінити на два роки виправних
робіт за місцем праці з відрахуванням десяти процентів заробітку в доход
держави.

32. ПОГРЕБНОГО Григорія Павловича, 1955 року народження, засудженого
вироком Київського обласного суду від 1 листопада 1984 р., – основну
міру покарання скоротити до дев’яти років позбавлення волі.

33. ПОДІЛЬНИКА Леонтія Ільковича, 1957 року народження, засудженого
вироком Чуднівського районного народного суду Житомирської області від
14 червня 1991 р., – призначену судом міру покарання замінити на два
роки виправних робіт за місцем праці з відрахуванням десяти процентів
заробітку в доход держави.

34. ПОЧТАРЯ Бориса Ароновича, 1939 року народження, засудженого вироком
Київського міського суду від 21 травня 1984 р., – невідбуту частину
основної міри покарання замінити на умовну з іспитовим строком два роки.

35. ПУТИВСЬКОГО Сергія Григоровича, 1957 року народження, засудженого
вироком Харківського обласного суду від 9 квітня 1985 р., – основну міру
покарання скоротити до дев’яти років позбавлення волі.

36. РОМАНЮК Парасковію Осипівну, 1952 року народження, засуджену вироком
Надвірнянського районного народного суду Івано-Франківської області від
18 липня 1988 р., – невідбуту частину основної міри покарання замінити
на умовну з іспитовим строком два роки.

37. СЕНИКА Володимира Івановича, 1961 року народження, засудженого
вироком Барського районного народного суду Вінницької області від 16
серпня 1990 р., – невідбуту частину основної міри покарання замінити на
умовну з іспитовим строком два роки.

38. СЕРЕДУ Володимира Миколайовича, 1972 року народження, засудженого
вироком Павлоградського народного суду Дніпропетровської області від 27
жовтня 1989 р., – невідбуту частину основної міри покарання замінити на
умовну з іспитовим строком один рік.

39. СКУРАТОВА Валентина Олександровича, 1973 року народження,
засудженого вироком Олександрійського міського народного суду
Кіровоградської області від 12 січня 1990 р., – невідбуту частину
основної міри покарання замінити на умовну з іспитовим строком один рік.

40. СНІЖКА Володимира Вікторовича, 1972 року народження, засудженого
вироком Красногвардійського районного народного суду м. Дніпропетровська
від 30 листопада 1988 р., – невідбуту частину основної міри покарання
замінити на умовну з іспитовим строком два роки.

41. СТАШЕНКА Олексія Івановича, 1965 року народження, засудженого
вироком Христинівського районного народного суду Черкаської області від
25 травня 1988 р., – невідбуту частину основної міри покарання замінити
на умовну з іспитовим строком два роки.

42. СТЕФУРАКА Андрія Дмитровича, 1956 року народження, засудженого
вироком Богородчанського районного народного суду Івано-Франківської
області від 28 червня 1990 р., – невідбуту частину основної міри
покарання замінити на два роки виправних робіт за місцем проживання з
відрахуванням десяти процентів заробітку в доход держави.

43. СТРУМІНСЬКОГО Степана Григоровича, 1929 року народження, засудженого
вироком Івано-Франківського обласного суду від 23 грудня 1985 р., – міру
покарання скоротити до семи років позбавлення волі.

44. ТЕРЗІ Івана Кириловича, 1951 року народження, засудженого вироком
Чернігівського районного народного суду Запорізької області від 31
жовтня 1986 р., – невідбуту частину міри покарання замінити на умовну з
іспитовим строком два роки.

45. ТОМАХА Олега Августовича, 1950 року народження, засудженого вироком
Харківського обласного суду від 28 серпня 1985 р., – основну міру
покарання скоротити до десяти років позбавлення волі.

46. ТУРОВЦЯ Миколу Андрійовича, 1959 року народження, засудженого
вироком Ніжинського міського народного суду Чернігівської області від 25
жовтня 1989 р., – від дальшого відбування основної міри покарання
звільнити.

47. УРАЗКІНА Василя Йосиповича, 1956 року народження, засудженого
вироком Харцизького народного суду Донецької області від 26 листопада
1986 р., – міру покарання скоротити до восьми років позбавлення волі.

48. ФОПЛЯ Володимира Івановича, 1956 року народження, засудженого
вироком Чаплинського районного народного суду Херсонської області від 25
грудня 1990 р., – невідбуту частину міри покарання замінити на умовну з
іспитовим строком один рік.

49. ХРАПКО Розу Митрофанівну, 1933 року народження, засуджену вироком
Ленінського районного народного суду м. Чернівці від 10 травня 1989 р.,
– невідбуту частину основної міри покарання замінити на умовну з
іспитовим строком два роки.

50. ЧЕБОТАР Олену Яківну, 1954 року народження, засуджену вироком
Київського районного народного суду м. Харкова від 4 грудня 1990 р., –
невідбуту частину основної міри покарання замінити на умовну з іспитовим
строком один рік.

51. ШЕВЦОВА Василя Васильовича, 1969 року народження, засудженого
вироком народного суду Волинської області від 16 лютого 1990 р., –
невідбуту частину міри покарання замінити на умовну з іспитовим строком
один рік.

52. ШИМОСЮК Аллу Федорівну, 1963 року народження, засуджену вироком
міського народного суду Волинської області від 19 лютого 1985 р., –
невідбуту частину міри покарання замінити на умовну з іспитовим строком
один рік.

53. КОТЮКА Василя Васильовича, 1930 року народження, якого було
засуджено вироком Червоноармійського районного народного суду Ровенської
області від 27 лютого 1987 р., – від конфіскації половини грошового
вкладу в Ощадбанку звільнити.

54. СОБОЛЕВСЬКОГО Івана Григоровича, 1940 року народження, якого було
засуджено вироком Корольовського районного народного суду м. Житомира
від 20 червня 1977 р., – від дальшого покриття шкоди звільнити.

Президент України Л. КРАВЧУК

м. Київ 26 грудня 1991 року

ТЕМА: „Кримінальна відповідальність та її підстава”.

Поняття кримінальної відповідальності, її відмінність від інших видів
юридичної відповідальності.

Форми кримінальної відповідальності.

Підстава кримінальної відповідальності.

Поняття складу злочину, його елементи та ознаки. Види складів злочину.
Злочин і склад злочину. Значення складу злочину.

Склад злочину і кваліфікація злочину. Поняття і значення правильної
кваліфікації злочинів.

Нормативні акти та практика їх застосування:

Конституція України. – К.: Юрінком Інтер, 1996р.

Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001р.. – К.: Атіка, 2001.

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням
Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення
положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про
депутатську недоторканність від 27 жовтня 1999р. № 9 //Бюлетень
Конституційного Суду України. – 1999.

Спеціальна література:

Астемиро З.А. Уголовная ответственность и наказание несовершеннолетних.
– М., 1970.

Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и ее основание в советском
уголовном праве. – М., 1963.

Бурчак Ф.Г. Квалификация преступлений. – К., 1985.

Елеонский В.А. Уголовное наказание и воспитание позитивной
ответственности личности. – Рязань, 1797.

Звечаровский И.Э. Уголовная ответственность. – Иркутск, 1992.

Звечаровский И.Э., Прахина Н.И. Реализация идеи позитивной юридической
ответственности в уголовном законодательстве //Вестник Ленинградского
университета. Серия 6, право. – Вып. 3. – 1989.

Карпушкин М.П., Курляндский В.И. Уголовная ответственность и состав
преступления. – М., 1974.

Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. – М., 1972.

Навроцький В.О. Теоретичні поняття кримінально-правової кваліфікації. –
Київ: Атіка, 1999.

Козаченко И.Я. Уголовная ответственность: формы и меры выражения. – С.,
1987.

Санталов А.И. Теоретические вопросы уголовной ответственности. – Л.,
1982.

Стручков Н.А. Уголовная ответственность и ее реализация в борьбе с
преступностью. – Саратов, 1977.

Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. – М., 1957.

Хомич В.М. Теоретические проблемы уголовной ответственности (формы
реализации). – Минск, 1997.

Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності: Монографія. –
К.: Атіка, 2004. – Розділ 1.

Тема: Кримінальний закон

I. Питання для з’ясування

Поняття, ознаки, значення і завдання кримінального закону

Чинне кримінальне законодавство України і його загальна характеристика

Структура кримінального закону

Чинність кримінального закону в просторі

Чинність кримінального закону за колом осіб

Чинність кримінального закону в часі

Тлумачення кримінального закону

II. Тестові завдання

1. Чинний КК України прийнятий:

у 1960 р.;

у 1961 р.;

у 1964 р.;

у 1985 р.;

у 1990 р.;

у 1999 р.;

у 2000 р.;

у 2001 р.;

у 2002 р.;

у жодній з наведених вище відповідей рік прийняття чинного КК України не
вказаний.

2. Чинний КК введений в дію:

з 28 грудня 1960 р.;

з 1 квітня 1961 р.;

з 1 січня 1965 р.;

з 1 жовтня 1985 р.;

з 1 травня 1991 р.;

з 5 квітня 2000 р.;

з 5 квітня 2001 р.;

з 1 вересня 2001 р.;

з 1 вересня 2002 р.;

у жодній з наведених вище відповідей час введення в дію чинного КК
України не вказаний.

3. Чинний КК України має своїм завданням:

визначення порядку провадження у кримінальних справах;

охорону прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть
участь у кримінальному судочинстві, а також швидке і повне розкриття
злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування
закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до
відповідальності і жоден невинний не був покараний;

забезпечення виконання кримінального покарання з тим, щоб воно не тільки
було карою за вчинений злочин, але виправляло та перевиховувало
засуджених у дусі чесного ставлення до праці, точного виконання законів,
відвертало вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами,
а також сприяло викорененню злочинності;

правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина,
власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля,
конституційного устрою України від протиправних посягань, забезпечення
миру і безпеки людства, а також запобігання правопорушенням;

правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина,
власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля,
конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру
і безпеки людства, а також запобігання злочинам;

визначення, які суспільно небезпечні діяння є злочинами, та які
покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили;

регулювання суспільних відносин, які виникають у процесі боротьби зі
злочинністю;

визначення основ кримінальної політики;

встановлення правових основ попередження і боротьби зі злочинністю;

охорону правопорядку, визначення порядку провадження у кримінальних
справах, забезпечення виконання покарання.

4. Чинний КК України поділяється на:

Спеціальну і Особливу частини;

Загальну і Спеціальну частини;

Загальну і Особливу частини;

Загальну, Спеціальну і Особливу частини;

Загальну і Окрему частини;

Спеціальну, Особливу і Окрему частини;

Загальну, Спеціальну, Особливу і Окрему частини.

5. Статті (їх частини, пункти) Особливої частини кримінального закону
(закону про кримінальну відповідальність), що передбачають
відповідальність за окремі (самостійні) злочини, складаються з:

гіпотези, диспозиції, санкції і примітки;

гіпотези, диспозиції і санкції;

гіпотези і диспозиції;

гіпотези і санкції;

гіпотези і примітки;

диспозиції, санкції і примітки;

диспозиції і санкції;

диспозиції і примітки;

санкції і примітки.

6. Абзац статті (її частини, пункту) Особливої частини кримінального
закону (закону про кримінальну відповідальність), в якому вказується
(визначається, описується) діяння, що визнається злочином, називається:

преамбула;

примітка;

гіпотеза;

диспозиція;

санкція.

7. Абзац статті (її частини, пункту) Особливої частини кримінального
закону (закону про кримінальну відповідальність), в якому визначене
(встановлене) покарання за передбачений диспозицією злочин, називається:

відповіді вказані у тестовому завданні 6.

8. Диспозиція, яка лише називає передбачений нею злочин, але не
розкриває його ознак (змісту), іменується:

пряма;

називна (проста);

описова;

бланкетна;

відсильна;

змішана (комбінована);

альтернативна;

безальтернативна;

складна (комулятивна);

абсолютно визначена;

відносно визначена;

невизначена.

9. Диспозиція, яка не лише називає передбачений нею злочин, але й
розкриває його ознаки (зміст), іменується:

відповіді вказані у тестовому завданні 8.

10. Диспозиція, яка відсилає до іншої статті або частини чи пункту
статті кримінального закону (закону про кримінальну відповідальність),
де називається передбачений нею злочин чи описуються його ознаки або
розкривається їх зміст, іменується:

відповіді вказані у тестовому завданні 8.

11. Диспозиція, яка для з’ясування змісту ознак передбаченого нею
злочину відсилає до нормативно-правових актів, що не є кримінальними
законами (нормативних актів інших галузей права), називається:

відповіді вказані у тестовому завданні 8.

12. Санкція, в якій передбачений лише один вид основного покарання,
називається:

відповіді вказані у тестовому завданні 8.

13. Санкція, яка встановлює точний розмір передбаченого нею покарання,
називається:

відповіді вказані у тестовому завданні 8.

14. Санкція, яка встановлює нижню (мінімальну) і верхню (максимальну)
межі передбаченого нею покарання, називається:

відповіді вказані у тестовому завданні 8.

15. Санкція, яка передбачає два чи більше основних видів покарань, лише
один з яких і може бути застосований до винної у вчиненні злочину особи,
називається:

відповіді вказані у тестовому завданні 8.

16. Санкція, яка поряд с основним передбачає і додаткове покарання,
називається:

відповіді вказані у тестовому завданні 8.

17. Якщо санкція текстуально встановлює лише верхню (максимальну межу)
відповідного виду покарання, то його мінімальний розмір:

у кожному конкретному випадку визначається судом;

становить 6 місяців;

становить 1 рік;

становить одну третину передбаченого у ній покарання;

становить половину передбаченого у ній покарання;

становить нижня межа, визначена для даного виду покарання у Загальній
частині КК;

жодна з наведених вище відповідей не є правильною.

18. До території України належить:

виключна (морська) економічна зона України;

континентальний шельф України;

територіальне море України;

військові кораблі і шлюпки, що ходять під прапором України, незалежно
від того, де вони знаходяться;

приписані до портів на території України невійськові кораблі і шлюпки,
що ходять під прапором України у відкритому морі;

будь-які кораблі і шлюпки, що ходять під прапором України, незалежно від
того, де вони знаходяться;

повітряний простір України;

внутрішні води України;

надра України;

відкрите море.

19. До об(єктів, що не є територією України, але на які поширюється
чинність її КК, належить:

виключна (морська) економічна зона України;

континентальний шельф України;

територіальне море України;

відкрите море;

іноземні військові кораблі, що знаходяться у внутрішніх чи
територіальних водах України;

іноземні невійськові кораблі, що знаходяться у внутрішніх чи
територіальних водах України;

іноземні невійськові судна, що знаходяться у водах над континентальним
шельфом України;

будь-які іноземні судна, що знаходяться у внутрішніх чи територіальних
водах України або у водах над її континентальним шельфом;

води, що покривають континентальний шельф України;

науково-дослідні антарктичні станції України.

20. Злочин визнається вчиненим на території України:

лише тоді, коли його було почато і припинено на території України;

лише тоді, коли його було припинено на території України;

лише тоді, коли його було почато на території України;

лише тоді, коли його було закінчено на території України;

лише тоді, коли його було почато і закінчено на території України;

лише тоді, коли його було почато або закінчено на території України;

лише тоді, коли його було почато і продовжено на території України;

лише тоді, коли його було закінчено або припинено на території України;

якщо його було і почато, і продовжено, і закінчено або припинено на
території України;

якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території
України;

це питання чинним КК не врегульоване;

жодна з наведених вище відповідей не є правильною.

21. Злочин, вчинений у співучасті, визнається вчиненим на території
України:

лише тоді, коли усі співучасники діяли на території України;

лише тоді, коли виконавець і хоча б один із співучасників діяли на
території України;

якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території
України;

якщо його виконавець і не менше двох співучасників діяли на території
України;

якщо його виконавець або не менше двох співучасників діяли на території
України;

це питання чинним КК не врегульоване;

жодна з наведених вище відповідей не є правильною.

22. Приписані до портів України невійськові кораблі, що знаходяться під
прапором України, є територією України, якщо вони перебувають:

у портах України;

у внутрішніх водах України;

у територіальному морі України;

у водах, що покривають континентальний шельф України;

у відкритому морі;

у портах іноземної держави;

у внутрішніх водах іноземної держави;

у територіальному морі іноземної держави;

у водах, що покривають континентальний шельф іноземної держави;

жодна з наведених вище відповідей не є правильною.

23. Приписані до портів України військові кораблі, що знаходяться під
прапором України, є територією України, якщо вони перебувають:

відповіді вказані у тестовому завданні 22.

24. Іноземні невійськові кораблі перебувають на території України, якщо
вони знаходяться:

відповіді вказані у тестовому завданні 22.

25. Іноземний невійськовий корабель є територією іноземної держави, якщо
він знаходиться:

відповіді вказані у тестовому завданні 22.

26. Якщо злочин вчинений на іноземному невійськовому кораблі, він
вважається скоєним на території України у випадку знаходження його
(корабля):

відповіді вказані у тестовому завданні 22.

27. Якщо злочин вчинений на іноземному військовому кораблі, він
вважається скоєним на території України у випадку знаходження його
(корабля):

відповіді вказані у тестовому завданні 22.

28. Приписані до аеродромів України військові літаки, що знаходяться під
розпізнавальними знаками України, є територією України, якщо вони
перебувають:

на сухопутній території України;

над внутрішніми водами України;

над територіальним морем України;

над водами, що покривають континентальний шельф України;

над відкритим морем;

на сухопутній території іноземної держави;

над внутрішніми водами іноземної держави;

над територіальним морем іноземної держави;

над водами, що покривають континентальний шельф іноземної держави;

жодна з наведених вище відповідей не є правильною.

29. Приписані до аеропортів України невійськові літаки, що знаходяться
під розпізнавальними знаками України, с територією України, якщо вони
перебувають:

відповіді вказані у тестовому завданні 28.

30. Іноземні військові літаки є територією іноземної держави, якщо вони
знаходяться:

відповіді вказані у тестовому завданні 28.

31. Іноземні невійськові літаки є територією іноземної держави, якщо
вони знаходяться:

відповіді вказані у тестовому завданні 28.

32. Якщо злочин вчинений на іноземному невійськовому літаку, він
вважається скоєним на території України у випадку знаходження його
(літака):

відповіді вказані у тестовому завданні 28.

33. Якщо злочин вчинений на іноземному військовому літаку, він
вважається скоєним на території України у випадку знаходження його
(літака):

відповіді вказані у тестовому завданні 28.

34. Якщо громадянин України вчинив злочин за її межами і там зазнав за
нього покарання:

він не може бути притягнений в Україні до кримінальної відповідальності
за цей злочин;

він може бути притягнений в Україні до кримінальної відповідальності за
цей злочин;

він притягається в Україні до кримінальної відповідальності за цей
злочин;

він притягається в Україні до кримінальної відповідальності за цей
злочин, але суд може пом(якшити призначене йому покарання;

він притягається в Україні до кримінальної відповідальності за цей
злочин, але суд може звільнити його від відбування призначеного
покарання;

питання про його кримінальну відповідальність в Україні вирішується у
кожному конкретному випадку слідчим, прокурором, судом;

жодна з наведених вище відповідей не є правильною.

35. Якщо особа без громадянства, що постійно проживає в Україні, вчинила
злочин за її межами і там зазнала за нього покарання:

відповіді вказані у тестовому завданні 34.

36. Громадянин України, який вчинив злочин за її межами:

не підлягає відповідальності за КК України;

завжди підлягає відповідальності за КК України;

підлягає відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено
міжнародними договорами України, згода на обов(язковість яких надана
Верховною Радою України;

питання про кримінальну відповідальність такої особи в Україні
вирішується у кожному конкретному випадку слідчим, прокурором, судом;

жодна з наведених вище відповідей не є правильною.

37. Особа без громадянства, що постійно проживає в Україні, за вчинений
за її межами злочин:

відповіді вказані у тестовому завданні 36.

38. Чи може дипломатичний представник іноземної держави у разі вчинення
ним злочину на території України підлягати відповідальності за КК
України?

Не може.

Може у випадку вчинення ним шпигунства.

Може у випадку вчинення ним умисного вбивства.

Може у випадку вчинення ним тяжкого злочину.

Може у випадку вчинення ним умисного злочину.

Може у випадку вчинення ним посягання на життя державного діяча.

Може у випадку вчинення ним злочину, не зв(язаного з виконанням
службових обов(язків.

Може у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо він
вчинив передбачені цим КК особливо тяжкі злочини проти прав і свобод
громадян України чи інтересів України;

Може у випадку вчинення ним особливо тяжкого злочину.

Може у випадку ясно вираженої на це згоди акредитуючої держави.

39. Особа без громадянства, що не проживає постійно в Україні, за
вчинений за її межами злочин:

не підлягає в Україні відповідальності за її КК;

підлягає в Україні відповідальності за її КК;

підлягає в Україні відповідальності за її КК лише у випадках,
передбачених міжнародними договорами або якщо вона вчинила передбачені
цим Кодексом особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України
або інтересів України;

підлягає в Україні відповідальності за її КК лише у випадках,
передбачених міжнародними договорами і якщо вона вчинила передбачені цим
Кодексом особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або
інтересів України;

підлягає в Україні відповідальності за її КК лише у випадках,
передбачених міжнародними договорами;

підлягає в Україні відповідальності за її КК лише у випадку вчинення нею
передбачених цим Кодексом особливо тяжких злочинів проти прав і свобод
громадян України або інтересів України;

підлягає в Україні відповідальності за її КК лише у випадку вчинення нею
передбачених цим Кодексом особливо тяжких злочинів проти громадян
України;

підлягає в Україні відповідальності за її КК лише у випадку вчинення нею
передбачених цим Кодексом особливо тяжких злочинів проти інтересів
України;

підлягає в Україні відповідальності за її КК лише у випадку вчинення нею
передбачених цим Кодексом особливо тяжких злочинів;

підлягає в Україні відповідальності за її КК лише у випадку вчинення нею
передбачених цим Кодексом злочинів, за які встановлене покарання у виді
довічного позбавлення волі;

питання про кримінальну відповідальність такої особи чинним КК не
врегульоване;

питання про кримінальну відповідальність такої особи в Україні
вирішується у кожному конкретному випадку слідчим, прокурором, судом;

жодна з наведених вище відповідей не є правильною.

40. Іноземець, який вчинив злочин за межами України:

відповіді вказані у тестовому завданні 39.

41. Іноземці, які вчинили злочин на території України:

ніколи не підлягають відповідальності за її КК;

завжди підлягають відповідальності за її КК;

підлягають відповідальності за її КК лише у випадках, передбачених
міжнародними договорами;

підлягають відповідальності за її КК лише у випадку вчинення ними
особливо тяжкого злочину;

підлягають відповідальності за її КК лише у випадку вчинення ними
тяжкого або особливо тяжкого злочину;

підлягають відповідальності за її КК лише у випадку вчинення ними
особливо тяжких злочинів проти прав і свобод громадян України або
інтересів України;

підлягають відповідальності за її КК лише у випадку, якщо вони
проживають на її території;

підлягають відповідальності за її КК лише за наявності згоди на це
держави, громадянами якої вони є;

підлягають відповідальності за її КК за винятком тих з них, які не
підсудні у кримінальних справах судам України;

питання про кримінальну відповідальність іноземців, які вчинили злочини
на території України її чинним КК не врегульоване, і тому у кожному
конкретному випадку вирішується слідчим, прокурором, судом;

жодна з наведених вище відповідей не є правильною.

42. Особи без громадянства, які вчинили злочин на території України:

відповіді вказані у тестовому завданні 41.

43. Вирок суду іноземної держави, яким громадянин України був засуджений
за вчинений за її межами злочин, у випадку вчинення ним знову злочину на
території України:

не може бути врахований при вирішенні жодного кримінально-правового
питання;

може бути врахований лише при кваліфікації нового злочину;

може бути врахований лише при призначенні покарання;

може бути врахований лише при кваліфікації нового злочину і призначенні
покарання за нього;

може бути врахований лише при кваліфікації нового тяжкого або особливо
тяжкого злочину і призначенні покарання за нього;

може бути врахований лише при кваліфікації нового умисного злочину;

може бути врахований лише при кваліфікації нового умисного злочину і
призначення покарання за нього;

може бути врахований при кваліфікації нового злочину, призначенні
покарання, звільненні від кримінальної відповідальності або покарання;

питання про кримінально-правові наслідки засудження особи за межами
України у випадку вчинення нею нового злочину на території України її КК
не врегульоване;

жодна з наведених вище відповідей не є правильною.

44. Вирок суду іноземної держави, яким іноземець був засуджений за
вчинений за межами України злочин, у випадку вчинення ним знову злочину
на території України:

відповіді вказані у тестовому завданні 43.

45. Вирок суду іноземної держави, яким особа без громадянства була
засуджена за вчинений за межами України злочин, у випадку вчинення нею
знову злочину на території України:

відповіді вказані у тестовому завданні 43.

46. Громадяни України, які вчинили злочини за її межами:

не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної
відповідальності та віддання до суду;

можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної
відповідальності та віддання до суду;

можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної
відповідальності та віддання до суду, якщо така видача передбачена
міжнародним договором України;

можуть бути передані іноземній державі для відбування покарання;

можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної
відповідальності і віддання до суду або передані для відбування
покарання, якщо така видача або передача передбачені міжнародними
договорами України;

видається іноземній державі для притягнення до кримінальної
відповідальності і віддання до суду;

передаються іноземній державі для відбування покарання;

передаються іноземній державі для відбування покарання, якщо така
передача передбачена міжнародними договорами України;

жодна з наведених вище відповідей не є правильною.

47. Особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які
вчинили злочини за її межами:

відповіді вказані у тестовому завданні 46.

48. Іноземці, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на
її території:

відповіді вказані у тестовому завданні 46.

49. Особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які
вчинили злочини поза межами України і перебувають на її території:

відповіді вказані у тестовому завданні 46.

50. Іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за
них на підставі її КК:

можуть бути передані для відбування покарання за вчинений злочин тій
державі, громадянами якої вони є, якщо така передача передбачена
міжнародними договорами України;

можуть бути передані для відбування покарання за вчинений злочин тій
державі, громадянами якої вони є;

не можуть бути передані для відбування покарання за вчинений злочин тій
державі, громадянами якої вони є;

передаються для відбування покарання за вчинений злочин тій державі,
громадянами якої вони є;

жодна з наведених вище відповідей не є правильною.

51. Кримінальний закон (закон про кримінальну відповідальність) набирає
чинності:

з моменту його прийняття;

з моменту його підписання Головою Верховної Ради;

з моменту його підписання Президентом України;

з дня його реєстрації в Міністерстві юстиції України;

з дня його оприлюднення в засобах масової інформації;

з часу. передбаченого самим законом;

через сім днів після його підписання Президентом України;

через сім днів після його реєстрації в Міністерстві юстиції України;

через сім днів після його оприлюднення;

через десять днів після його підписання Президентом України;

через десять днів після його реєстрації в Міністерстві юстиції України;

через десять днів після його оприлюднення;

через сім днів з дня його оприлюднення. якщо інше не передбачено самим
законом, але не раніше дня його опублікування;

через сім днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не
передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування;

через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не
передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування;

через десять днів з дня його оприлюднення. якщо інше не передбачено
самим законом, але не раніше дня його опублікування;

жодна з наведених вище відповідей не є правильною.

52. Час набрання кримінальним законом (законом про кримінальну
відповідальність) чинності визначається:

Конституцією і КК України;

спеціальним законом;

указом Президента України;

постановою Кабінету Міністрів України;

регламентом Верховної Ради України;

наказом Міністерства юстиції України;

теорією кримінального права;

судовою практикою.

53. Офіційним оприлюдненням кримінального закону (закону про кримінальну
відповідальність) є його:

опублікування у будь-яких друкованих виданнях;

опублікування через телебачення і радіо;

опублікування у “Відомостях Верховної Ради України”;

опублікування у газеті “Голос України”;

опублікування в “Офіційному віснику України”;

опублікування у газеті “Урядовий кур’єр”;

опублікування у журналі “Право України”;

опублікування у газеті “Закон і бізнес”;

опублікування у “Віснику Верховного суду України”;

опублікування у “Збірнику постанов і розпоряджень Уряду України”.

54. Якщо самим кримінальним законом (законом про кримінальну
відповідальність) не передбачений час вступу його в силу, він набирає
чинності:

з моменту його підписання Головою Верховної Ради України;

з моменту його підписання Президентом України;

з дня його реєстрації у Міністерстві юстиції України;

з дня його оприлюднення засобами масової інформації;

з моменту його прийняття;

через сім днів після його підписання Президентом України;

через сім днів після його реєстрації в Міністерстві юстиції України;

через сім днів після його оприлюднення;

через десять днів після його підписання Президентом України;

через десять днів після його реєстрації у Міністерстві юстиції України;

через десять днів після його оприлюднення;

через сім днів з дня його оприлюднення;

через сім днів з дня його офіційного оприлюднення;

через десять днів з дня його офіційного оприлюднення;

через десять днів з дня його оприлюднення;

жодна з наведених вище відповідей не є правильною.

55. Кримінальний закон (закон про кримінальну відповідальність),
офіційно оприлюднений 1 вересня 2002р. без вказівки в ньому на час
вступу його в силу, набере чинності:

1 вересня 2002р.;

2 вересня 2002р.;

7 вересня 2002р.;

8 вересня 2002р.;

10 вересня 2002р.;

11 вересня 2002р.;

12 вересня 2002р.;

15 вересня 2002р.;

1 жовтня 2002р.;

жодна з наведених вище відповідей не є правильною.

56. Кримінальний закон (закон про кримінальну відповідальність),
офіційно оприлюднений 1 вересня 2002р. з вказівкою у ньому, що він
набирає чинності з дня його опублікування, вступить в силу:

відповіді вказані у тестовому завданні 55.

57. Датою офіційного оприлюднення кримінального закону (закону про
кримінальну відповідальність) вважається:

дата його прийняття;

дата його державної реєстрації;

дата одержання його відповідними державними органами та органами
місцевого самоврядування;

дата підписання його Президентом України;

дата виходу у світ відповідного номера його видання, в якому його було
опубліковано раніше, ніж в інших виданнях;

дата виходу у світ відповідного номера його офіційного видання, в якому
його було опубліковано раніше, ніж в інших офіційних виданнях;

дата виходу у світ відповідного номера його офіційного видання, в якому
його було опубліковано найпізніше.

58. Якщо строк набрання чинності кримінальним законом (законом про
кримінальну відповідальність) визначено вказівкою на день його
опублікування, він вважається чинним:

з 24 години зазначеного дня (з 0 годин дня, наступного за датою його
опублікування);

з 0 годин зазначеного дня;

з 24 години дня, наступного за датою його опублікування;

з часу отримання у встановленому порядку видання, в якому його
опубліковано, відповідними державними органами;

з 12 години зазначеного дня;

з 12 години дня, наступного за датою його опублікування.

59. Якщо строк набрання чинності кримінальним законом (законом про
кримінальну відповідальність) визначено вказівкою на конкретну дату, він
вважається чинним:

з 0 годин зазначеної дати;

з 24 годин зазначеної дати;

з 12 години зазначеної дати;

з 0 годин дня, наступного за вказаною датою;

з 24 годин дня, наступного за вказаною датою;

з 12 години дня, наступного за вказаною датою.

60. Строки набрання чинності кримінальним законом (законом про
кримінальну відповідальність), визначені днями:

починаються з 0 годин дня, наступного за датою його офіційного
опублікування, і закінчуються о 24 годині останнього дня відповідного
строку;

починаються з 0 годин дня його офіційного опублікування і закінчуються о
24 годині останнього дня відповідного строку;

починаються з 0 годин дня його офіційного опублікування і закінчуються о
24 годині дня, наступного за останнім днем відповідного строку;

починаються з 0 годин дня, наступного за датою його офіційного
опублікування, і закінчуються о 24 годині дня, наступного за останнім
днем відповідного строку;

починаються з 12 години дня, наступною за датою його офіційного
опублікування, і закінчуються о 24 годині дня, наступного за останнім
днем відповідного строку;

починаються з 12 години дня його офіційного опублікування і закінчуються
о 12 годині останнього дня відповідного строку.

61. Згідно з чинним КК часом вчинення злочину визнається:

час вчинення особою передбаченої кримінальним законом (законом про
кримінальну відповідальність) дії або бездіяльності;

час настання передбачених кримінальним законом (законом про кримінальну
відповідальність) суспільно небезпечних наслідків;

час виникнення в особи наміру вчинити передбачену кримінальним законом
(законом про кримінальну відповідальність) дію або бездіяльність;

час виникнення в особи умислу вчинити передбачену кримінальним законом
(законом про кримінальну відповідальність) дію або бездіяльність;

час вчинення злочину чинний КК не визначає.

62. Кримінальний закон (закон про кримінальну відповідальність), який
частково пом(якшує відповідальність, а частково її посилює:

має лише пряму дію;

має як пряму, так і зворотну дію;

у тій частині, яка пом(якшує відповідальність, він має як пряму, так і
зворотну дію, а у тій частині, яка посилює відповідальність, він має
лише пряму дію;

питання про дію такого закону у часі чинним КК не врегульоване;

жодна з наведених вище відповідей не є правильною.

63. Зворотну дію в часі має кримінальний закон (закон про кримінальну
відповідальність):

який скасовує злочинність діяння;

що встановлює злочинність діяння;

що посилює кримінальну відповідальність;

який пом(якшує кримінальну відповідальність;

який частково пом(якшує кримінальну відповідальність, а частково її
посилює;

будь-який кримінальний закон (закон про кримінальну відповідальність)
має зворотну дію у часі;

жодний кримінальний закон (закон про кримінальну відповідальність)
зворотної дії у часі не має;

у якому це прямо передбачено.

64. Не має зворотної дії у часі кримінальний закон (закон про
кримінальну відповідальність):

відповіді вказані у тестовому завданні 63.

65. Лише пряму дію у часі має кримінальний закон (закон про кримінальну
відповідальність):

відповіді вказані у тестовому завданні 63.

66. Як пряму, так і зворотну дію у часі має кримінальний закон (закон
про кримінальну відповідальність):

відповіді вказані у тестовому завданні 63.

67. Особа, засуджена за діяння, караність якого кримінальним законом
(законом про кримінальну відповідальність) усунена:

не підлягає звільненню від призначеного покарання;

підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання;

підлягає звільненню від призначеного покарання умовно;

підлягає звільненню від призначеного покарання під заставу;

підлягає звільненню від призначеного покарання із заміною його заходами
адміністративного стягнення;

може підлягати звільненню від призначеного покарання;

може підлягати звільненню від призначеного покарання, якщо вона довела
своє виправлення;

підлягає звільненню від призначеного покарання, якщо вона довела своє
виправлення;

підлягає звільненню від призначеного покарання, якщо вона відбула не
менше половини його строку і довела своє виправлення;

підлягає звільненню від призначеного покарання, якщо воно не зв’язане з
позбавленням волі.

68. У разі набрання чинності кримінальним законом (законом про
кримінальну відповідальність), що пом’якшує покарання, призначена
засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону:

знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового
закону;

знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового
закону, якщо вона довела своє виправлення;

знижується до мінімальної межі покарання, встановленої санкцією нового
закону, якщо вона довела своє виправлення;

знижується до мінімальної межі покарання, встановленої санкцією нового
закону;

може бути знижена;

може бути знижена до мінімальної межі покарання, встановленої санкцією
нового закону, якщо вона довела своє виправлення;

може бути знижена до мінімальної межі покарання, встановленої санкцією
нового закону;

може бути знижена до максимальної межі покарання, встановленої санкцією
нового закону;

може бути знижена до максимальної межі покарання, встановленої санкцією
нового закону, якщо вона довела своє виправлення;

зниженню не підлягає.

69. Проміжний кримінальний закон (закон про кримінальну
відповідальність) – це закон:

який встановлює злочинність діяння;

який усуває злочинність діяння;

який посилює покарання;

який пом’якшує покарання;

який не стосується караності діяння;

який набрав чинності після вчинення злочину;

який втратив чинність після вчинення злочину;

який набрав чинності після вчинення злочину, але припинив свою дію до
втрати злочином його кримінально-правового значення;

застосування його зупинено;

який вже офіційно оприлюднений, але чинності ще не набрав.

70. Проміжний кримінальний закон (закон про кримінальну
відповідальність):

не застосовується;

застосовується, якщо він встановлює злочинність діяння;

застосовується, якщо він скасовує злочинність діяння;

застосовується, якщо він пом’якшує кримінальну відповідальність;

застосовується, якщо він посилює кримінальну відповідальність;

застосовується, якщо це прямо ним передбачено;

застосовується, якщо у ньому не передбачено інше.

71. Офіційне нормативне тлумачення кримінального закону (закону про
кримінальну відповідальність) дає:

Верховна Рада України;

Президент України;

Кабінет Міністрів України;

Пленум Верховного Суду України;

Конституційний Суд України;

Вищий Арбітражний Суд України;

Генеральний прокурор України;

Міністерство юстиції України;

Міністерство внутрішніх справ України;

Служба безпеки України;

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;

Вища рада юстиції.

72. Офіційне легальне (делеговане) нормативне тлумачення кримінального
закону (закону про кримінальну відповідальність) здійснює:

відповіді вказані у тестовому завданні 71.

73. За обсягом (залежно від співвідношення тексту та його змісту)
тлумачення кримінального закону (закону про кримінальну
відповідальність) буває:

філологічне (граматичне, тестове);

системне;

історичне;

буквальне (адекватне);

нормативне (загальне);

казуальне (індивідуальне);

обмежувальне;

офіційне;

неофіційне;

поширювальне;

аутентичне;

делеговане (легальне);

доктринальне (наукове);

буденне;

професійне;

цільове (телеологічне);

правозастосувальне.

74. Залежно від його юридичного значення розрізняють такі види
тлумачення кримінального закону (закону про кримінальну
відповідальність):

відповіді вказані у тестовому завданні 73.

75. Залежно від сфери його дії розрізняють такі види тлумачення
кримінального закону (закону про кримінальну відповідальність):

відповіді вказані у тестовому завданні 73.

76. Залежно від способів з’ясування змісту кримінального закону (закону
про кримінальну відповідальність) розрізняють такі види його тлумачення
:

відповіді вказані у тестовому завданні 73.

77. Тлумачення, внаслідок якого виявляється, що дійсний зміст
кримінального закону (закону про кримінальну відповідальність) насправді
є вужчим від його тексту (словесного виразу), називається:

відповіді вказані у тестовому завданні 73.

78. Тлумачення, внаслідок якого виявляється, що дійсний зміст
кримінального закону (закону про кримінальну відповідальність) насправді
є ширшим від його тексту (словесного виразу), називається:

відповіді вказані у тестовому завданні 73.

79. Тлумачення, внаслідок якого встановлюється, що дійсний зміст
кримінального закону (закону про кримінальну відповідальність) повністю
(цілком) відповідає його тексту (словесному виразу), називається:

відповіді вказані у тестовому завданні 73.

80. Тлумачення, яке розраховане на всі випадки застосування (реалізації)
роз’яснюваного кримінального закону (закону про кримінальну
відповідальність), називається:

відповіді вказані у тестовому завданні 73.

81. Тлумачення, яке розраховане лише на той випадок застосування
(реалізації) кримінального закону (закону про кримінальну
відповідальність), з приводу якого роз’яснюється його зміст,
називається:

відповіді вказані у тестовому завданні 73.

82. Тлумачення кримінального закону (закону про кримінальну
відповідальність), яке здійснюється компетентним суб’єктом і є юридично
обов’язковим для всіх адресатів його застосування (реалізації),
називається:

відповіді вказані у тестовому завданні 73.

83. Тлумачення кримінального закону (закону про кримінальну
відповідальність), здійснюване тим самим органом, який його прийняв,
називається:

відповіді вказані у тестовому завданні 73.

84. Тлумачення кримінального закону (закону про кримінальну
відповідальність), здійснюване органом, який його не приймав, але
спеціально уповноважений законом на таку діяльність, називається:

відповіді вказані у тестовому завданні 73.

85. За рівнем обґрунтованості (компетентності) неофіційного тлумачення
кримінального закону (закону про кримінальну відповідальність)
розрізняють такі його види:

відповіді вказані у тестовому завданні 73.

86. Тлумачення кримінального закону (закону про кримінальну
відповідальність), яке здійснюється будь-яким суб’єктом і не є юридично
обов’язковим, називається:

відповіді вказані у тестовому завданні 73.

87. Тлумачення кримінального закону (закону про кримінальну
відповідальність), здійснюване суб’єктом, який його застосовує,
називається:

відповіді вказані у тестовому завданні 73.

88. Тлумачення кримінального закону (закону про кримінальну
відповідальність), що міститься у постановах Пленуму Верховного Суду
України, присвячених практиці його застосування, за юридичним значенням
є:

відповіді вказані у тестовому завданні 73.

III. ЗАДАЧІ

1. Визначте вид диспозиції у статтях розділу ІІ Особливої частини КК.

2. Визначте вид санкції у статтях розділу VІ Особливої частини КК.

3. Помічник капітана іноземного невійськового судна, яке стояло у
Миколаївському порту, будучи незадоволеним низькими темпами
розвантажувальних робіт, образив і наніс побої бригадирові докерів
Березі.

Чи може бути помічник капітана притягнений до відповідальності за КК
України?

4. Костов їхав у поїзді «Одеса – Івано-Франківськ». Знаходячись у
нетверезому стані, він з моменту посадки у вагон весь час шумів, співав
непристойні пісні, чіплявся до сусідів. Коли поїзд відійшов від станції
Роздільна (Україна), пасажир Чалий, що сів у вагон, зробив Костову
зауваження і попросив його припинити хуліганити. У відповідь на це
Костов схопив ніж, що лежав на столику вагона, і наніс ним Чалому удар у
живіт. Чалому була подана медична допомога, а на станції Тираспіль
(Республіка Молдова) його зняли з поїзда і доставили в лікарню, де через
добу він помер від пошкодження кишечника і нирки.

Визначте місце вчинення Костовим злочину і вкажіть, чи підлягає він
кримінальній відповідальності за законодавством України.

Чи має значення для вирішення питання про кримінальну відповідальність
Костова його громадянство?

Варіант 1. Костов наніс удар Чалому після відходу поїзда від станції
Окниця (Республіка Молдова), а помер Чалий у м. Сокіряни (Україна).

Варіант 2. Завдяки своєчасній медичній допомозі Чалий в обох випадках
залишився живим.

5. Громадянин України Титар, подорожуючи на власній машині територією
іноземної держави, внаслідок порушення правил обгону зіткнувся із
зустрічним мотоциклістом, заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження. За
вчинений злочин Титар був засуджений місцевим судом до позбавлення волі.
Відбувши покарання, Титар повернувся в Україну.

Чи підлягає Титар відповідальності за КК України?

Варіант 1. Після вчинення автоаварії Титар втік на територію України.

Варіант 2. Титар був особою без громадянства.

6. Член адміністративно-технічного персоналу одного з акредитованих у м.
Києві дипломатичних представництв Джон Саймс і його дружина – громадянка
України Лінда Саймс впродовж тривалого часу збирали з метою передачі і
передавали іноземній розвідці відомості, що становили державну таємницю.

Чи підлягають Джон і Лінда Саймс відповідальності за КК України
відповідно за шпигунство (ст. 114) та державну зраду (ст. 111)?

7. Консульський службовець розташованої у м. Львові консульської
установи іноземної держави Запотоцький, який був очевидцем вчиненого
Бреусом вбивства, відмовився від давання показань як під час провадження
досудового слідства, так і при розгляді справи в суді.

Чи може бути Запотоцький притягнений до відповідальності за ст. 385 КК
України?

Варіант. Запотоцький був членом дипломатичного персоналу дипломатичного
представництва іноземної держави.

8. Єршов – військовослужбовець дислокованої на території України
військової частини Чорноморського флоту Російської Федерації вчинив в
одному із барів м. Сімферополя умисне вбивство громадянина України
Адамовича.

Чи підлягає Єршов відповідальності за КК України?

Варіант 1. Адамович був громадянином Російської Федерації.

Варіант 2. Адамович був особою без громадянства.

Варіант 3. Адамович був товаришем Єршова по службі.

Варіант 4. Адамович був членом сім(ї Єршова:

а) громадянином Російської Федерації;

б) іноземцем;

в) особою без громадянства;

г) громадянином України.

Варіант 5. Єршов був членом сім(ї військовослужбовця дислокованої на
території України військової частини Чорноморського флоту Російської
Федерації – громадянином Російської Федерації, а Адамович – також членом
сім(ї цього військовослужбовця, але:

а) громадянином Російської Федерації;

б) іноземцем;

в) особою без громадянства;

г) громадянином України.

9. Під час розслідування кримінальної справи про розбій, вчинений
громадянином Республіки Молдова Петреску у м. Києві, було встановлено,
що у грудні 2001р. він зґвалтував на території Республіки Молдова
неповнолітню громадянку України Сухоцьку.

Чи підлягає Петреску відповідальності за КК України за розбій (ч. 1 ст.
187) і за зґвалтування (ч. 3 ст. 152)?

Варіант 1. Сухоцька була повнолітньою.

Варіант 2. Сухоцька була громадянкою Республіки Польща.

Варіант 3. Сухоцька була особою без громадянства.

10. У січні 2002р. Житов був засуджений за ч.2 ст. 186 КК (грабіж,
вчинений повторно) до 6 років позбавлення волі. Як на обставину, що
зумовила кваліфікацію вчиненого Житовим грабежу як повторного (примітка
до ст. 185 КК) та обтяжила його покарання (п. 1 ст. 67 КК), суд послався
на наявність у нього неприпиненої судимості відповідно за вироком суду
Республіки Білорусь, яким він був засуджений за крадіжку чужого майна, і
за вироком суду Російської Федерації, котрим його було засуджено за
незаконне придбання, зберігання та носіння вогнепальної зброї.

З(ясуйте питання про кримінально-правове значення на території України
вироку суду іноземної держави.

Чи правильно вирішив справу суд ?.

11. Під час планового навчання на території Республіки Польща спільного
українсько-польського військового миротворчого батальйону,
військовослужбовець його української складової частини Дума умисно
заподіяв на ґрунті особистих неприязних відносин тяжкі тілесні
ушкодження військовослужбовцеві цієї ж частини Камінському.

За законодавством якої держави – України чи Республіки Польща підлягає
кримінальній відповідальності Дума?

Варіант 1. Тяжкі тілесні ушкодження були заподіяні Камінському у зв(язку
з виконанням ним обов(язків по військовій службі.

Варіант 2. Камінський був військовослужбовцем польської частини
батальйону.

Варіант 3. Рухаючись у службових справах на закріпленій за ним
військовій машині по вулиці міста, Дума порушив правила водіння, що
спричинило загибель:

а) громадянина Республіки Польща;

б) члена цивільного персоналу української частини батальйону;

в) громадянина України, який перебував у цьому місті в особистих
справах;

г) іноземця.

12. Громадянин однієї із сусідніх з Україною держав Вебер на протязі
тривалого часу займався виготовленням і збутом фальшивих доларів США.
Тікаючи від переслідування правоохоронних органів цієї держави, він
нелегально перебрався на територію України, де був затриманий.

Чи може Вебер бути притягнений до відповідальності за КК України за
незаконне перетинання державного кордону (ст. 331) та виготовлення з
метою збуту і збут підробленої іноземної валюти (ст. 199)?

Як вирішувалося б питання про кримінальну відповідальність Вебера у
випадку, коли б він був:

а) громадянином України;

б) особою без громадянства?

Якщо б Вебер, маючи не погашену судимість за вироком суду іноземної
держави за фальшивомонетництво виготовляв з метою збуту і збував на
території України підроблені гривні, то чи підлягав би він
відповідальності за ч. 2 ст. 199 КК за ознакою повторності?

13. За порушення законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт
дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання чи
сировини для їх виробництва, вчинене ним 1 травня 2002р., Гелика
засуджено за ст. 2031 КК.

В апеляції Гелик просив вирок скасувати і справу закрити за відсутністю
у його діях складу злочину, мотивуючи це тим, що опублікований у газеті
“Голос України” за 2 березня 2002р. Закон України від 17 січня 2002р.
“Про особливості державного регулювання діяльності суб(єктів
господарювання, пов(язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків
для лазерних систем зчитування”, яким КК був доповнений ст. 2031, 1
травня 2002р. чинності ще не набрав і тому як такий, що встановлює
злочинність діяння, згідно з ст. 5 КК застосований до нього бути не міг.

У поданому на цю апеляцію запереченні прокурора вказувалося, що Гелик за
ст. 2031 КК засуджений обґрунтовано. На думку прокурора, на час вчинення
Геликом інкримінованих йому дій Закон України від 17 січня 2002р., на
який покликається засуджений, уже був чинним, оскільки він був
опублікований у газеті “Урядовий кур(єр” 20 лютого 2002р., публікація у
якій згідно з Указом Президента України від 10 червня 1997р. № 503 “Про
порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання
ними чинності” і є його офіційним опублікуванням. Що ж стосується газети
“Голос України”, то, вважає прокурор, відповідно до цього Указу
Президента вона взагалі не є офіційним джерелом опублікування законів і
тому час публікації у ній Закону України від 17 січня 2002р. при
вирішенні питання про набрання ним чинності прийматися до уваги не може.

Підтримуючи апеляційну скаргу засудженого, його адвокат стверджував, що
при вирішенні питання про час набрання чинності Законом України від 17
січня 2002р. до уваги повинна прийматися саме дата опублікування його у
газеті “Голос України”, а не у газеті “Урядовий кур(єр”, оскільки згідно
з ст. 6.10.3. Регламенту Верховної Ради України лише публікація у першій
з них є офіційним оприлюдненням цього нормативного акту. Що ж стосується
газети “Урядовий кур(єр”, то, вважає адвокат, відповідно до вказаної
статті Регламенту Верховної Ради України вона не є офіційним джерелом
опублікування законів, у зв(язку з чим час публікації у ній Закону
України від 17 січня 2002р. при з(ясуванні питання про набрання ним
чинності враховуватися не може. Зважаючи ж на те, що Закон України від
17 січня 2002р. був опублікований у газеті “Голос України” 2 березня
2002р., він на момент вчинення інкримінованих Гелику дій чинності ще не
набрав, а тому за ст. 2031 КК його засуджено безпідставно.

Чи підлягає апеляція Гелика задоволенню?

14. Працівник міліції Носач вчинив 1 вересня 2001р. провокацію хабара,
за що був засуджений за ч. 2 ст. 370 КК до 4 років позбавлення волі.

В апеляції Носач просив змінити вирок і призначити йому покарання у
межах санкції ст. 171 КК України 1960р., оскільки, вважає він, 1 вересня
2001р. КК України 2001р. чинним ще не був, і тому його ст. 370 як така,
що посилює кримінальну відповідальність за вчинене ним діяння, в силу ч.
2 ст. 5 цього Кодексу застосована до нього бути не може.

Чи підлягає апеляція Носача задоволенню?

Варіант 1. Провокацію хабара Носач вчинив 2 вересня 2001р.

Варіант 2. Провокацію хабара Носач вчинив 5 квітня 2001р.

П р и м і т к а. До втрати КК України 1960р. чинності його ст. 171 діяла
у такій редакції:

“С т а т т я 171. Провокація хабара

Провокація хабара, тобто свідоме створення посадовою особою обстановки і
умов, що зумовлюють пропонування або одержання хабара, щоб потім викрити
того, хто дав або взяв хабара, –

карається позбавленням волі на строк до двох років.”

15. За порушення таємниці листування, вчинене ним 18 травня 1998р.,
Хомич був засуджений за ст. 131 КК України 1960р. у редакції Закону
України від 1 жовтня 1996р. “Про внесення змін і доповнень до деяких
законодавчих актів України щодо відповідальності за правопорушення в
галузі зв(язку”.