Кузнєцов Ю.М. 2005 – Патентознавство та авторське право (книга)

Кузнєцов Ю.М. 2005 – Патентознавство та авторське право

Зміст

Мета і завдання курсу 9

Розділ 1. Система охорони інтелектуальної власності 14

Глава 1. Система інтелектуальної власності в Україні 14

Основні поняття і визначення 14

Роль інтелектуального капіталу в соціально-

економічному розвитку України 31

Структура державного управління системою

інтелектуальної власності 33

Законодавча діяльність в системі інтелектуальної

власності ., , 42

Глава 2. Міжнародне співробітництво у сфері

інтелектуальної власності 46

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОШ) …. 46

Міжнародні угоди з охорони промислової власності 53

Паризька конвенція з охорони промилової

власності 54

Договір про патентну кооперацію (РСТ) 57

2.3. Міжнародні угоди з охорони авторського права

і суміжних прав 58

Бернська конвенція про охорону літературних

і художніх творів 58

Договір ВОШ з авторського права (ДАП) 60

Договір про міжнародну реєстрацію

аудіовізуальних творів (РИТ) 61

Міжнародні угоди у сфері суміжних прав 61

Угоди про торгові аспекти прав на інтелектуальну

власність 62

Інші міжнародні договори й угоди 63

Євразійська патентна конвенція (ЄАПК) 64

Міжнародне співробітництво України

з питань інтелектуальної власності 64

Розділ 2. Створення і патентно-інформаційні

дослідження об’єктів промислової власності 67

Глава 3. Методологічні основи створення об’єктів

промислової власності 67

Поняття “системи” і системний підхід у творчому

процесі 67

Методологічна основа і соціальні аспекти науково-

технічної творчості 78

Рівні творчої діяльності і винахідницьких завдань 81

Етапи розробки винаходу 87

Психологічні особливості науково-технічної творчості 88

Роль творчого колективу і особи в процесі

створення об’єктів промислової власності 96

Етика творчості та історія деяких відкриттів,

винаходів і винахідників 100

Методи розв’язання винахідницьких завдань 106

Метод морфологічного аналізу 110

Метод фокальних об’єктів 117

Алгоритм вирішення винахідницьких завдань

(АРВЗ) 122

Функціонально-вартісний аналіз 131

3.9. Основи інженерної психології і дизайну 138

Актуальність питання 138

Загальні положення 138

Практичні питання конструювання обладнання

і робочих місць 140

Поняття “дизайн” і його історичне підґрунтя 142

Методичні принципи дизайну 144

3.10.Основи художнього конструювання 146

Основні види композиції і їхні категорії 146

Ергономіка 149

Глава 4. Патентна інформація та документація 154

Патентна документація і нормативна база

патентно-інформаційної діяльності 154

Державна система патентної інформації 161

Система класифікацій 164

Міжнародні класифікації об’єктів промислової

власності 167

Пошук патентної інформації 174

Глава 5. Патентні дослідження 180

Зміст і порядок патентних досліджень

за ДСТУ 3575-97 180

Життєвий цикл об’єкта господарської діяльності 191

Патентний формуляр 194

Нові інформаційні технології 197

Документування етапів правової охорони об’єктів

промислової власності 199

Використання патентної інформації

при створенні і засвоєнні нової техніки 202

Розділ 3. Охорона і захист об’єктів промислової

власності 206

Глава 6. Охорона прав на винаходи і корисні моделі 206

Основні поняття і положення 206

Об’єкти винаходів і їхні ознаки 212

Автори і володарі охоронних документів 215

Дата подання і пріоритет заявки 217

Експертиза заявки і реєстрація патенту 219

Авторська винагорода 222

Особливості подання і експертизи міжнародної

заявки на винахід 223

Глава 7. Оформлення заявки на винахід (корисну модель) 227

Перелік матеріалів при поданні заявки на винахід

в Україні 227

Формула винаходу 231

Опис винаходу 237

Ілюстративні матеріали 242

Реферат 244

Оформлення міжнародної заявки на винахід 245

Приклади формул винаходів на пристрій,

спосіб, речовину, штам, застосування 246

Приклади оформлення опису винаходів 252

Приклад оформлення винаходу на пристрій 252

Приклад оформлення винаходу на спосіб 255

Приклад оформлення винаходу на спосіб 258

Приклад оформлення винаходу на речовину 260

Приклад оформлення винаходу на штам 265

Глава 8. Охорона прав на промислові зразки 268

Основні поняття і положення 268

Оформлення промислового зразка 270

Експертиза заявки і реєстрація патенту 278

Приклад оформлення заявки на промисловий

зразок в Україні 279

Оформлення міжнародної заявки на промисловий

зразок 284

Приклади публікацій відомостей про промисловий

зразок 285

Об’ємні промислові зразки 285

Площинні промислові зразки 287

Комбіновані промислові зразки 290

Глава 9. Охорона прав на фірмові найменування та знаки

для товарів і послуг 291

Основні поняття і положення 291

Захист права на фірмові найменування та знаки 294

Оформлення знака для товарів і послуг 295

Перелік класів товарів і послуг за МКТП 299

Експертиза і реєстрація свідоцтва на знаки

для товарів і послуг 304

Приклади публікацій відомостей про зареєстровані

знаки 305

Оформлення міжнародної заявки на товарний знак

та її експертиза 306

Глава 10. Охорона прав на топографії інтегральних

мікросхем (ШС) 307

Основні поняття і положення 307

Оформлення заявки на топографію інтегральної

мікросхеми 309

Експертиза і реєстрація заявки 313

Глава 11. Охорона прав на раціоналізаторські пропозиції

і науково-технічну інформацію 314

Поняття та ознаки раціоналізаторської пропозиції 314

Оформлення раціоналізаторської пропозиції 318

Види та зміст науково-технічної інформації 319

Особливості конфіденційної (нерозкритої) інформації …. 320

Заходи щодо збереження комерційної таємниці

та конфіденційної інформації 323

Оформлення і реєстрація “ноу-хау” 324

Реалізація “ноу-хау” 827

Приклади опису “ноу-хау” 320

“Ноу-хау” на пристрій 329

“Ноу-хау” на технологію 331

“Ноу-хау” на метод 333

“Ноу-хау” на алгоритм 334

“Ноу-хау” ва програмний продукт 335

“Ноу-хау” на методику …..336

Розділ 4. Охорона і захист авторського права

та суміжних прав 338

Глава 12. Авторське нраво 338

Види результатів творчої діяльності, що охороняються

авторським правом ^38

Об’єкти авторського права 346

Суб’єктивне авторське право, його зміст і межі 349

Оформлення заявки на державну реєстрацію

прав автора 351

Авторські договори 354

Глава 13. Суміжні права • 356

Поняття суміжних прав 356

Суб’єкти суміжних прав 357

Суб’єктивні суміжні права, їх зміст і межі 358

Захист авторських і суміжних прав 361

Розділ 5. Організація і економіка інтелектуальної власності …365

Глава 14. Ліцензування і передача технологій 365

Основні поняття про ліцензування і класифікація

ліцензійних договорів 365

Оформлення ліцензійного договору 368

Види ліцензійних платежів 370

Порядок розгляду ліцензійних договорів 373

ФраячаЙзннг — один із способів реалізації

інтелектуальної власності °’ °

Трансфер технологій 379

Глава 15. Економічна ефективність використання об’єктів

інтелектуальної власності 380

15.1. Випробування і сертифікація об’єктів промислової

власності 380

Ефективність використання об’єктів промислової

власності 382

Способи вартісної оцінки об’єктів інтелектуальної

власності 391

Оцінка вартості прав на об’єкти промислової власності … 394

Оцінка вартості авторських прав та товарних знаків 408

Методики визначення вартості науково-

технічної інформації 408

Методики визначення вартості комп’ютерних

програм 410

Вартість знака для товарів і послуг

та фірмового найменування 412

Інноваційні процеси і конкурентоспроможність

об’єктів промислової власності у ринкових умовах 415

Представники у справах інтелектуальної власності 416

Література 418

Про автора 426

Мета і завдання курсу

У всьому світі дедалі більшого значення набуває інтелектуальна
власність, тому що питома вага прав на інтелектуальні продукти
(інтелектуальний капітал) у внутрішньому і зовнішньому товарному обігу
не припиняє збільшуватись. Практично будь-який товар і будь-яка послуга,
так чи інакше, як одну зі своїх складових мають інтелектуальну
власність.

Міжнародне право інтелектуальної власності постійно гармонійно
розвивається одночасно з розвитком техніки, технології, людських знань і
умінь. Сьогодні значення інтелектуальної власності велике, як ніколи.
Більше того, є всі підстави сподіватися, що значення інтелектуальної
власності буде і далі зростати.

Бурхливий розвиток техніки і технологій, інтенсифікація розробки
інженерних об’єктів, необхідність створення в короткий термін принципово
нових технічних систем, підвищення вимог до них, а також входження
України в систему ринкових відносин вимагають вивчення питань з правової
охорони і використання об’єктів інтелектуальної власності, в тому числі,
промислової власності.

(Марк Твен — “Країна без державного патентного відомства і без добрих
законів, які захищають винахідників, подібна до рака, котрий може
рухатися вбік або назад.”)

Останнім часом в Україні спостерігається така ситуація, коли ті чи інші
нові технології, в тому числі й інформаційні, які розроблені
українськими вченими, визнаються іншими державами, стають їх надбанням,
а Україна від цього нічого не отримує. Це пояснюється передусім
відсутністю чіткого розуміння того, що використання правових механізмів
захисту прав інтелектуальної власності не менш важливе, аніж власне
розробка нових технологій, створення якісних товарів, надання потрібних
послуг або вічних творів літератури і мистецтва.

Сфера інтелектуальної власності — це цілий комплекс прав і відносин, з
котрого неможливо відокремити будь-яку частину без шкоди для всіх інших.
Так, наприклад, авторське право пов’язане з правом на товарні знаки,
патентне право дуже часто стикається з авторським правом тощо.

Винахідницька і патентно-ліцензійна робота є невід’ємною частиною
діяльності наукових та інженерно-технічних робітників в усіх сферах
народного господарства, тому що сьогодні суспільство, як ніколи, зазнає
потреби в корисних винаходах: природні ресурси вичерпуються, а одна
третина швидкозроста-ючого на Землі населення страждає від голоду.

Сучасні інженер і вчений повинні володіти не тільки глибокими знаннями у
сфері науки і техніки, але також основами правової охорони
інтелектуальної власності, не віддаючи своє науково-технічне досягнення
іншим через незнання методів його оформлення, охорони і захисту.

(З історії КПІ, т. 1 (1998-1917 рр.). Вид-во КДУ, 1961, з. 22, № 16,
1898 р., серпня 31. З промови першого ректора КПІ В. Л. Кірпічова на
відкритті КПІ.

“Політехнічний інститут є вищий навчальний заклад, призначений для
підготовки інженерів, тобто, як показує сама назва, людей-геніїв,
здатних придумувати і робити нове. З поняттям про діяльність інженера
обов’язково поєднується вимога творчої спроможності і творчої
діяльності, уміння робити щось нове. Якщо хтось пропонує тільки рутинно
копіювати старовину, тому не потрібно закінчувати вищого навчального
закладу: його діяльністю буде робота ремісника, а не інженера”.)

Курс “Патентознавство та авторське право” вже сім років викладається
автором магістрантам Національного технічного університету України
“Київський політехнічний інститут”, для яких на основі багатолітнього
досвіду був написаний навчальний посібник “Основи патентознавства та
авторського права” з періодичним доповненням і переробками. Курс і
навчальний посібник, а згодом підручник “Патентознавство та авторське
право” пройшли апробацію в багатьох вищих навчальних закладах

України і довели ефективність та необхідність викладання дисципліни не
тільки магістрантам, а й усім студентам вищих навчальних закладів під
назвою “Інтелектуальна власність”.

Предмет курсу — правове регулювання відносин, що складаються у зв’язку
зі створенням, охороною та використанням результатів творчої діяльності.

Мета курсу — набуття:

знань системи інтелектуальної і промислової власності в винахідницькій і
патентно-ліцензійній діяльності, методологічних основ створення об’єктів
промислової власності та інженерної психології, захисту патентних прав,
міжнародного співробітництва у сфері інтелектуальної власності,
авторського права і суміжних прав, а також системи патентної інформації;

уміння використати на практиці нормативно-правові акти при забезпеченні
правової охорони науково-технічних досягнень і творчої продукції,
провести патентно-інформаційні дослідження в певній галузі техніки,
знайти аналоги і оформити заявку на об’єкт промислової власності,
використати патентну інформацію і документацію при проведенні
науково-дослідних (НДР), дослідно-конструкторських (ДКР) та інших
науково-технічних робіт з метою створення конкурентоспроможної
продукції;

навиків практичної роботи з нормативно-правовими актами, патентною
документацією, в оформленні “ноу-хау” і матеріалів заявки на об’єкт
промислової власності (винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак
для товарів і послуг, топографію інтегральної мікросхеми тощо), а також
складання ліцензії та інших договорів на створення, використання і
комерційну реалізацію об’єктів інтелектуальної власності.

Основні теми:

Система інтелектуальної власності в Україні.

Міжнародне співробітництво у сфері інтелектуальної власності.

Методологічні основи створення об’єктів промислової власності.

Патентна інформація та документація.

Патентні дослідження.

Охорона прав на винаходи (корисні моделі).

Оформлення винаходу (корисної моделі).

Охорона прав на промислові зразки.

Охорона прав на фірмові найменування та знаки для товарів і послуг.

Охорона прав на топографію інтегральних мікросхем.

Охорона прав на раціоналізаторські пропозиції і науково-технічну
інформацію.

Авторське право.

Суміжні права.

Ліцензування і передача технологій.

Економічна ефективність використання об’єктів інтелектуальної власності.

Для підкріплення лекційного матеріалу доцільно проводити практичні
заняття відразу після розглянутої теми, а для отримання навичок і
поглиблення матеріалу слід виконувати самостійну домашню роботу, бажано,
пов’язану з темою магістерської роботи.

Практичні заняття (за вибором викладача):

Добір прикладів, що ілюструють п’ять рівнів винаходів.

Вивчення стандарту про проведенню патентних досліджень (ДСТУ 3575-97).

Проведення патентного дослідження.

Вивчення стандарту зі складання патентного формуляра (ДСТУ 3574-97).

Вибір аналогів і прототипу.

Складання формули винаходу.

7-10. Оформлення заявки на пристрій, спосіб, речовину, штам.

Оформлення заявки на промисловий зразок.

Оформлення заявки на топографію інтегральної мікросхеми.

Оформлення заявки на знак для товарів та послуг.

Оформлення “ноу-хау” на пристрій, технологію, програмний продукт,
алгоритм або метод.

Складання ліцензійного договору.

16-19. Оцінка прав на винахід, промисловий зразок, товарний знак,
програму для ЕОМ.

Оформлення раціоналізаторської пропозиції.

Оформлення заявки на державну реєстрацію прав автора на твори науки,
літератури та мистецтва.

Найкращою формою атестації студентів з даного курсу на основі
багаторічного досвіду автора є залік за оформленими заявками на об’єкти
промислової власності — патентного права (винахід, промисловий зразок,
товарний знак, топографія інтегральної мікросхеми) і об’єкти авторського
права (комп’ютерна програма, база даних, технічна документація тощо), за
оформленими документами для реєстрації і реалізації “ноу-хау” і
складеним ліцензійним договором з комерційної реалізації одного з вище
вказаних об’єктів інтелектуальної власності. Бажана активна участь у цій
роботі не тільки викладачів, які читають курс і ведуть практичні
заняття, але і керівника випускної роботи (дипломного проекту,
магістерської атестаційної роботи), що повинно реєструватися в
спеціальній картці.

Замість передмови. У підручнику, в основному, використані інформація,
офіційні видання та нормативні акти за станом на 01.01.2003 р., коли
готувався його основний текст і де з часових і технічних причин
неможливо було оперативно відслідковувати безперервні зміни і
розбіжності в законодавчій діяльності і системі інтелектуальної
власності в Україні. Безумовно при викладанні і вивченні дисципліни під
назвою “Патентоз-навство та авторське право” (або “Інтелектуальна
власність”) необхідно враховувати останню і наступну поточну офіційну
інформацію з юридичних питань у відповідності до Цивільного кодексу
України із змінами і доповненнями (Книга четверта. Право інтелектуальної
власності), інших законодавчіх актів, положень, міжнародних угод тощо.

Розділ 1.

Систеліа охорони інтелектуальної власності

Людський геній є джерелом всіх творів і винаходів. Ці твори є гарантією
життя, гідного людини. Обов’язок держави — забезпечити надійну охорону
всіх видів мистецтва і винаходів.

А. Богш

(напис на куполі будинку штаб-квартири ВОШ у Женеві).

Глава 1. СИСТЕМА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ

1.1. Основні поняття і визначення

Поява терміну “інтелектуальна власність” відноситься до кінця XVIII ст.
Він уперше з’явився у Французькому законодавстві.

У широкому розумінні інтелектуальна власність означає закріплені законом
права, які є результатом інтелектуальної діяльності в науковій,
літературній, художній і промисловій галузях.

14.07.1967 р. була створена Всесвітня організація інтелектуальної
власності (ВОІВ або по-англійськи WIPO), що з грудня 1976 р. набула
статусу спеціалізованої установи ООН. Однак фактично зародження цієї
організації слід віднести на кінець XIX ст., коли 20.03.1883 р. була
заснована Паризька конвенція з охорони промислової власності.

Конвенція, яка засновує ВОІВ, у ст.2 зазначає, що інтелектуальна
власність містить права, які відносяться до: літературних, художніх і
наукових творів; виконавської діяльності артистів, радіо і телевізійних
передач; винаходів у всіх галузях людської діяльності; наукових
відкриттів; промислових зразків; товарних знаків, знаків обслуговування,
фірмових найменувань та комерційних позначень; захисту проти
недобросовісної конкуренції, а також всі інші права, які відносяться до
інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і
художній галузях.

Отже, інтелектуальна власність — це результат творчої діяльності,
об’єктами якої є не матеріальні носії, а ті ідеї, думки, міркування,
образи, символи і т. ін., які реалізуються або втілюються в певних
матеріальних носіях (“інтелект” у перекладі з латинської означає
пізнання, розуміння, розум).

Згідно з Законом України “Про власність” від 7.02. 1991 p., розділ VI
“Право інтелектуальної власності”, ст. 41: “Об’єктами права
інтелектуальної власності є твори науки, літератури і мистецтва,
відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки,
раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати
науково-дослідних робіт та інші результати інтелектуальної праці”.

Більш повний перелік зазначених об’єктів наведено в ст.420 Цивільного
кодексу України, яка називається “Об’єкти права інтелектуальної
власності”, але цей перелік не є вичерпним і може доповнюватись новими
результатами безмежної інтелектуальної діяльності людини. Наприклад, до
інтелектуальної діяльності відносяться результати, які становлять значну
комерційну цінність — секрети виробництва (“ноу-хау” від англ. “know
how” — “знаю як”).

У правовій системі інтелектуальної власності можна виділити три
самостійні підсистеми об’єктів (рис. 1.1):

авторського права і суміжних прав;

промислової власності;

нетрадиційних. Розглянемо основні визначення.

Авторське право — частина цивільного права, яка визначає правовідносини
(права і обов’язки), що виникають у зв’язку зі

створенням і використанням (виданням, виконанням, показом і т. ін.)
творів літератури, науки і мистецтва (© — знак охорони авторських прав
із вказівкою імені (найменування) особи, що має авторське право, і року
першої публікації твору).

Вираз “авторське право” вживається у двох значеннях. Перше —
вищеназване. В таких відносинах беруть участь автор — творець твору та
юридична або фізична особа — користувач (авторське право в об’єктивному
розумінні). Друге — вираз “авторське право” часто вживається для
позначення прав, належних автору якого-небудь твору. До них відносяться
особисті немайнові і майнові права (авторське право в суб’єктивному
розумінні або суб’єктивне авторське право).

Отже, авторське право дається на такі об’єкти інтелектуальної власності:

Твори науки — письмові твори наукового, технічного, прикладного
характеру (книги, брошури, статті, комп’ютерні програми); твори в галузі
географії, геології, топографії, архітектури; усні твори (виступи,
лекції і доповіді); переклади; бази даних.

Твори літератури — письмові твори белетристичного характеру; збірки
обробленого фольклору; усні твори.

Твори мистецтва — музичні твори з текстом і без; драматичні,
хореографічні, аудіовізуальні твори, твори образотворчого і прикладного
мистецтва, архітектури, фотографії; сценічні обробки, аранжировки,
обробка і переклади творів.

Автор отримує свідоцтво про державну реєстрацію своїх прав на твір (рис.
1.2).

Суміжні права — права на результати творчої діяльності виконавців,
виробників фонограм і організацій мовлення, пов’язані з використанням
творів літератури і мистецтва, на що авторські права належать іншим
особам (@) — знак наявності суміжних прав із вказівкою імені
(найменування) особи, що має суміжні права, і вказівки року першої
публікації фонограми).

Таким чином, істотною особливістю більшості суміжних прав є їх
похідність і залежність від прав авторів творів. Лише в тих випадках,
коли виконується, записується на фонограму або передається в ефір або по
кабелю твір, що не охороняється законом, або об’єкт, який не є
результатом творчої діяльності, суміжні права мають самостійний
характер. Охорона об’єктів суміжних прав здійснюється без шкоди охороні
творів авторським правом. Суб’єкти суміжних прав мають самостійний
характер. Суб’єкти суміжних прав мають, як і автори, виключні права на
використання своїх об’єктів у будь-якій формі.

Об’єктами суміжних прав є:

а) виконання для фіксації, відтворення і розповсюдження за

допомогою технічних засобів;

б) записи виконання (фонограми, відеограми) та інші запи-

си за допомогою технічних засобів;

в) трансляція в ефір або по кабелю.

Більш вузьким стосовно “інтелектуальної власності” є поняття “промислова
власність” як результат науково-технічної творчості.

Промислова власність — це вид інтелектуальної власності, який охоплює
права на такі об’єкти промислової власності, як винаходи, корисні
моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові
найменування та географічні зазначення про походження товарів, а також
припинення недобросовісної конкуренції, передбачені Паризькою конвенцією
з охорони промислової власності. Промислова власність розуміється в
найбільш широкому значенні і поширюється на промисловість, торгівлю,
сільське господарство, добувну промисловість, медицину, на всі продукти
промислового чи природного походження, наприклад: вино, зерно, тютюновий
лист, фрукти, худобу, копалини, мінеральні води, пиво, квіти, борошно
тощо.

Є окрема група об’єктів, які можна назвати нетрадиційними результатами
інтелектуальної власності: наукові відкриття, топографії (компонування)
інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції, селекційні
досягнення у рослинництві (сорти рослин, породи тварин), комерційні
таємниці тощо.

Серед об’єктів промислової власності далі будуть розглянуті:

винаходи (корисні моделі);

промислові зразки;

знаки для товарів і послуг (торговельні марки);

топографії інтегральних мікросхем;

раціоналізаторські пропозиції;

“ноу-хау” тощо.

Наведемо деякі поняття і визначення.

Винахід — це рішення утилітарного завдання (продукт творчої діяльності)
в будь-якій галузі промисловості або іншій сфері суспільнокорисної
діяльності людини, що відповідає визначеним законодавством умовам
надання правової охорони і визнане як винахід компетентним державним
органом.

Корисна модель — результат творчої діяльності людини в галузі
технології, яка пов’язана з конструктивним виконанням пристрою.

Промисловий зразок — результат творчої діяльності людини у галузі
художнього конструювання.

Товарний знак (знак для товарів і послуг, торговельна марка) — це один
із засобів ідентифікації товарів або послуг, тобто позначення, здатне
відрізняти товари або послуги однієї особи від товарів або послуг іншої
особи.

Наукове відкриття — встановлення невідомих раніше, але об’єктивно
існуючих закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, які
вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання. Право на наукове
відкриття засвідчується дипломом та охороняється у порядку,
встановленому законом. На географічні, археологічні і палеонтологічні
відкриття, також на відкриття корисних копалин і в галузі суспільних
наук дипломи не видаються.

Топографія інтегральної мікросхеми (ІМС) — зафіксоване на матеріальному
носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів
інтегральної мікросхеми та з’єднань між ними.

Раціоналізаторська пропозиція — визнана юридичною особою пропозиція, яка
містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій
сфері діяльності (наприклад, вона передбачає зміну або удосконалення
конструкції виробу, технології виробництва, складу матеріалу).

Селекційним досягненням у рослинництві є новий сорт рослин — окрема
група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція), що
незалежно від того, задовольняє вона повністю або ні умов і надання
правової охорони за проявом ознак, породжених певним генотипом чи певною
комбінацією генотипів.

Селекційним досягненням у тваринництві є створена внаслідок
цілеспрямованої творчої діяльності група племінних тварин (порода,
породний тип, лінія, сім’я тощо), яка має нові високі генетичні ознаки,
що стійко передаються їх нащадкам.

“Ноу-хау” — це конфіденційна інформація наукового, технічного,
виробничого, адміністративного, фінансового, комерційного або іншого
характеру, що практично застосовується у діяльності, яка ще не стала
загальним надбанням.

Фірмове (комерційне) найменування — це позначення, що відноситься до
розрізняльних знаків і включає в себе назву, терміни або найменування,
що служать для того, щоб розпізнати фірму та її ділову діяльність і
відрізнити її від інших виробників.

У той час, як товарні знаки (або торговельні марки) відрізняють товари і
послуги одного виробника від іншого, найменування фірми ідентифікує все
підприємство безвідносно до товарів або послуг, що реалізовуються нею на
ринку, і є символом репутації і реноме відповідної фірми. Таким чином,
фірмове найменування є її цінним активом, а також джерелом корисної
інформації для споживачів. Тобто, охорона найменувань відповідає
інтересам як виробників, так і споживачів, у рівній мірі зацікавлених у
тому, щоб були передбачені правові інструменти, що запобігають
використанню фірмового найменування способами, що призводять до помилки
або до сплужування. Фірмові найменування є об’єктом охорони
законодавства більшості країн, однак правові режими, що регулють їх
використання, змінюються в широких межах від країни до країни. Як
правило, вони визначаються комбінацією положень цивільного, торгового
законодавства, а також законів, що регулюють діяльність компаній,
використання товарних знаків і/або законів в області несумлінної
конкуренції і/або спеціальних законів з фірмових найменувань. У багатьох
країнах передбачена система реєстрації фірмових найменувань, хоча між
ними є значні відмінності за територіальним обхватом (місцеве і/або
національне), а також з точки зору правових наслідків реєстрації.

Назва місця походження товару (географічне зазначення) — назва
географічного місця (країни, регіону, місцевості), що служить для
позначення товару, який походить з вказаного географічного місця, і
особливі властивості якого пов’язані з природними і людськими факторами,
притаманними даному місцю. В Україні правова охорона надається на
підставі реєстрації згідно із Законом України “Про охорону прав на
зазначення походження товарів”. “Champagne”, “Cognac”, “Chianti”,
“Pilsen”, “Havana”, “Tequila” — ось деякі добре відомі приклади назв, що
асоціюються у всьому світі з виробами певного характеру і якості. Однією
загальною відмітною ознакою всіх цих назв є їх функція позначення
існуючих місцевостей, міст, районів або країн. Однак коли сьогодні ми
чуємо “Champagne”, ми швидше думаємо про ігристе вино, ніж про район
Франції, “Cognac” ми асоціюємо з алкогольним напоєм, витриманим у
дубових бочках, а не з маленьким французьким містом, “Chianti” примушує
нас думати про червоне італійське вино, а не про район на півдні
Флоренції, “Pilsen” нагадує нам про пиво, але не про місто в Чеській
Республіці і “Tequila” про спиртний напій, перегнаний з кактуса, а не
про місто в штаті Джаліско, Мексіка. Ці приклади показують, що
географічні вказівки можуть набувати високої репутації і тому бути
цінними комерційними активами. Саме з цієї причини вони часто зазнають
незаконного привласнення, контрафакції або фальсифікації, і їх охорона
національна, а також міжнародна надзвичайно бажана.

Недобросовісною конкуренцією є будь-які дії господарюючих суб’єктів, які
суперечать правилам та чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Відповідно до міжнародних правових норм, зокрема Паризької конвенції з
охорони промислової власності, актами недобросовісної конкуренції
вважаються всі дії, що можуть будь-яким чином викликати сплутування
стосовно підприємства, продукції або промислової чи торговельної
діяльності конкурента; неправдиві твердження при здійсненні комерційної
діяльності, що дискредитують підприємство, продукцію або промислову чи
торговельну діяльність конкурента; інформація, використання якої при
здійсненні комерційної діяльності може ввести в оману стосовно
характеру, способу виготовлення, якості та кількості товарів.

Відповідно до Закону України “Про захист від недобросовісної
конкуренції” недобросовісною конкуренцією визнаються такі дії:

неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів,
упаковки, в тому числі фірмових найменувань, знаків для товарів і
послуг;

неправомірне використання товару іншого виробника, копіювання
зовнішнього вигляду виробу;

дискредитація господарюючого суб’єкта (підприємця);

купівля-продаж товарів, виконання робіт;

надання послуг із примусовим асортиментом;

схилення господарюючого суб’єкта (підприємця) до розірвання договору з
конкурентом;

досягнення неправомірних переваг у конкуренції;

розголошення комерційної таємниці;

схилення до розголошення комерційної таємниці;

• неправомірне використання комерційної таємниці тощо. У системі охорони
інтелектуальної власності з’явилися такі

поняття, як гудвіл і франчайзинг.

Гудвіл (ділова репутація) — комплекс заходів, спрямованих на збільшення
прибутку підприємства без відповідного збільшення активних операцій,
включаючи використання кращого управлінського хисту, що мають домінуючу
позицію на ринку продукції (робіт, послуг), нових технологій.

Гудвіл — це нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця
між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю
як цілісного майнового комплексу, що виникає внаслідок використання
кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів
(робіт, послуг), нових технологій тощо.

Франчайзинг — це особливе право спеціальних привілегій, пільга (у
широкому розумінні слова). За договором франчайзингу одна сторона
(правовласник) зобов’язується надати іншій стороні (користувачеві) за
винагороду на строк або без визначення строку право використання в
підприємницькій діяльності користувача комплекс виключних прав, які
належать право-власнику, в тому числі на фірмове найменування і/або
комерційне позначення правовласника, на комерційну інформацію, що
охороняється, а також інші передбачені договором об’єкти виключних прав
— знак для товарів і послуг тощо.

Заявляються і одержують правову охорону в Україні (з видаванням
охоронного документа) у формі патентів — винаходи (корисні моделі) і
промислові зразки (рис. 1.3, 1.4), у формі свідоцтва — на знаки для
товарів і послуг (рис. 1.5), на твори науки, літератури і мистецтва
(рис. 1.2), у формі посвідчення або свідоцтва — на раціоналізаторські
пропозиції.

У колишньому СРСР і державах РЕВ на винаходи видавалися авторські
свідоцтва (рис. 1.6, 1.7), а в правонаступника СРСР — Росії теж
видаються патенти (рис. 1.8).

Патент — це юридично-технічний документ, що видається компетентним
державним органом і яким держава засвідчує виключне право власника на
створений ним об’єкт промислової власності (винахід, корисну модель,
промисловий зразок, сорт рослин). Це юридичний документ, оскільки
закріплює за власником патенту визначені законом права. Водночас це
технічний документ, оскільки він дає технічний опис об’єкта.

Патент засвідчує від імені держави:

що заявлена пропозиція є охороноспроможним об’єктом;

встановлення права авторства на об’єкт;

визнання права власності на об’єкт;

визнання пріоритету на об’єкт.

Патенти, видані на один об’єкт у різних країнах, є незалежними. Патент
завжди має територіальний характер, тобто видається і діє відповідно до
вимог національного (регіонального) законодавтства. Патент надає його
власнику виключне право на використання об’єкта на власний розсуд.

Рис. 2.4. Зразок патенту України на промисловий зразок

Ямс. 2.5. Зразок свідоцтва України на знак для товарів і послуг

4«,

В Україні права, що засвідчуються патентом, діють від дати публікації
відомостей про його видачу і не зачіпають будь-які інші особисті майнові
чи немайнові права винахідника (автора).

Термін дії патенту:

на винахід — 20 років з дати подання заявки (патент без проведення
експертизи по суті називається деклараційним* і діє 6 років);

на корисну модель — 10 років з дати подання заявки;

на промисловий зразок — 10 років з дати подання заявки;

на сорти рослин — 20 років з дати подання заявки (для винограду і
плодових культур — ЗО років) і може бути продовжений, але не більше ніж
на 10 років.

(У США Томас Джефферсон, один із президентів країни, керував розробкою
державного Патентного акта (1789 р.), а 31.07.1790 р. був виданий перший
патент на винахід Самюєлю Хопкінсу на “Засіб отримання поташу з золи
рослин” (поташ, або вуглекислий калій, — миючий засіб, що є основним
ком-понетом мила).

Право на об’єкти промислової власності охороняється державою.

(Над дверима управління департаменту торгівлі в Вашингтоні, федерального
штату Колумбія, накреслені слова Авраама Лінкольна, президента США і
володаря патенту: “Патентна система підливає масла зацікавленості в
вогонь таланту”, тобто винахідникам гарантується право на отримання
винагороди за їх творіння).

* За заявками на винаходи, які подані в Укрпатент після 01.01.2004 р.,
деклараційні патенти но видаються.

Це право охороняється в Україні і державах, які підписали тимчасову
угоду про створення Міжнародної організації з охорони промислової
власності. Таке саме право мають іноземні фізичні і юридичні особи.

1.2. Роль інтелектуального капіталу в соціально-економічному розвитку
України

Без перебільшення можна констатувати той факт, що добробут суспільства і
велич країни значною мірою залежать від ефективності і рівня творчої
діяльності людей, яка є найпотужнішою рушійною силою розвитку
цивілізації.

Останнім часом інтелектуальна власність набуває дедалі більшого значення
для культурного і науково-технічного розвитку будь-якої країни.

У країнах з високорозвинутою ринковою економікою першочергову увагу
приділяють трьом основним напрямкам інтелектуальної діяльності —-
освіті, науці і культурі. Країна, де занепадає хоча б один із напрямків
інтелектуальної діяльності, переходить до групи “слаборозвинутих” і
навпаки, країна, де глибоко усівдомлюють значення і роль цих трьох
чинників і приділяють їм належну увагу, стає державою із
високорозвинутою економікою. Прикладом можуть бути Південна Корея,
Тайвань та інші країни Східної і Південної Азії, які, не маючи ні своєї
сировини, ні власних енергоносіїв, спрямували всі свої зусилля і кошти
саме на розвиток освіти, науки і культури, що сприяло швидкому розвитку
економіки, створенню і раціональному використанню досягнень науки і
техніки, підйому мистецтва і виробництва, матеріально-технічного
забезпечення побуту людей і розвитку виробничої інфраструктури.

Країни з високим рівнем виробництва і добробуту людей (США, Канада,
Японія, Швеція, Великобританія, Франція, Німеччина та інші країни
Західної Європи) приділяють багато уваги формуванню інтелектуальної
еліти.

Провідна країна світу — США, створивши могутній потенціал, протягом XX
століття зберігає лідерство в галузі науки, техніки і виробництва
завдяки виділенню великих коштів на потреби освіти (6,5-7 % сум валового
національного продукту). Зокрема відомо, що за весь час існування
Нобелівських премій, більше половини з них у галузі науки і техніки
отримали американські вчені. За період з початку XIX століття й донині в
США було видано більше 5 млн патентів, приблизно стільки, скільки у
Великобританії, Франції і Німеччині разом узятих.

Патентні служби США в середньому видають більше 80 тис. патентів на рік.

Творча діяльність людини і суспільства (духовна, науково-технічна,
соціально-економічна), яка пов’язана зі створенням і повсякденним
використанням найрізноманітніших об’єктів інтелектуальної власності,
привела до виникнення нового поняття — інтелектуальний капітал.

Сучасний ринок стимулює розвиток творчої інтелектуальної праці,
впровадження у суспільне виробництво новітніх технологій, винаходів,
корисних моделей, програмних продуктів тощо. Сьогодні, наприклад,
світова промислова економіка поступається місцем інтелектуальній
економіці, де найбільш міцною рухомою силою стає сила ідей. Світовий
досвід показує, що в економіці, яка найбільш спирається на ідеї, а менше
— на фізичний капітал, різко зростає вірогідність реалізації успішних
проривів. Так, наприклад, у США частка капіталовкладень в інформаційні
технології зросла в три рази порівняно з 1960 роком.

Сьогодні інтенсивно розвиваються наукомісткі галузі, такі як
біотехнологія, генна інженерія, комп’ютерне програмування тощо.

Об’єкти інтелектуальної власності як товар дають значний прибуток, тому
в динамічному ринковому середовищі стосовно результатів інтелектуальної
праці використовують терміни “інтелектуальна власність”,
“інтелектуальний потенціал”, “інтелектуальний капітал”, “комерціалізіція
інтелектуальної власності” тощо.

Інтелектуальний капітал — це ресурс, який характеризує знання,
інтелектуальний потенціал організації та один із критеріїв визначення
конкурентоспроможності організації. Він є сумою трьох складових:

Людський капітал — сукупність знань, навичок, творчих здібностей, а
також спроможність власників та наукомістких працівників відповідати
вимогам і завданням компанії.

Структурний капітал — програмні засоби ЕОМ, програмне забезпечення, бази
даних, організаційна структура, патенти, товарні знаки, а також всілякі
організаційні механізми, які забезпечують продуктивність та
функціонування компанії.

3. Споживчий капітал — майбутні споживачі продукції компанії та її
спроможність задовольнити їх запити.

Інтелектуальний капітал має надзвичайно складну сутність та
багатовекторність прояву, що визначається механізмом його функціонування
(рис. 1.9.) і потребує різних методів його вартісної оцінки.

Світовий досвід свідчить: прогресу досягають там, де цінують
інтелектуальну власність і вміло використовують її як інтелектуальний
капітал.

Україна має досить потужний інтелектуальний потенціал (багато досягнень
світового рівня), але ці досягнення поки що раціонально не спрямовані на
підвищення добробуту свого народу.

1.3. Структура державного управління системою інтелектуальної власності

До незалежності України, яка була у складі Радянського Союзу до 1991 р.,
для державного управління системою інтелектуальної власності в 1955 р.
(вперше в 1920 р.) був створений Державний комітет у справах винаходів і
відкриттів (Держко-мітет) при Раді Міністрів СРСР. Ще в 1941 р. для
проведення експертизи новизни винаходів було створено Бюро експертизи і
реєстрації винаходів Держплану при Раднаркомі СРСР. У затверджених у
1959 р. “Положенні про відкриття, винаходи і раціоналізаторські
пропозиції” та “Інструкції щодо винагороди за відкриття, винаходи і
раціоналізаторські пропозиції” з наступними змінами і доповненнями
вперше були дані визначення винаходу і раціоналізаторської пропозиції,
регламентації порядку подавання і розглядання заявок на відкриття. Цим
Положенням введені нові заохочування і пільги, а указами Президій
Верховних Рад союзних республік встановлені почесні звання “Заслужений
винахідник” і “Заслужений раціоналізатор” з нагородними знаками.

При Держкомітеті були створені Всесоюзний науково-дослідний інститут
державної патентної експертизи (ВНДІДПЕ), котрий приймав і розглядав
заявки на винаходи, організовував їх експертизу, Центральний
науково-дослідний інститут патентної

інформації і техніко-економічних досліджень (ЦНДІПІ) — підприємство
“Патент”, Обчислювальний центр Держкомітету, Всесоюзна патентно-технічна
бібліотека (ВПТБ) з патентним фондом, Всесоюзний центр патентних послуг
(ВЦПП).

Підготовка патентознавців та спеціалістів для органів з винахідництва і
раціоналізації, а також керівних працівників і спеціалістів народного
господарства у сфері винахідництва і патентної роботи в основному
здійснювалася двома навчальними закладами при Держкомітеті: Центральним
інститутом підвищення кваліфікації керівних працівників і спеціалістів
народного господарства в ділянці патентної роботи (ЦІПК), Вищими
державними курсами підвищення кваліфікації керівних, інженерно-технічних
і наукових працівників з питань патентознав-ства та винахідництва
(ВДКПІ).

На підприємемтвах і організаціях були створені відділи винахідництва і
раціоналізації (ВВіР) і патентні відділи.

В 1958 р. була створена Всесоюзна спілка винахідників і раціоналізаторів
(ВСВР) на громадських засадах, як юридична особа з затвердженим
статутом, з багатьма філіями республіканського, регіонального і
обласного рівнів на всій території СРСР чисельністю більше 7 млн членів.

Після здобуття незалежності Україна отримала лише окремі фрагменти
системи охорони інтелектуальної власності колишнього СРСР, що вимагало
докоріннної перебудови системи з врахуванням принципів ринкової
економіки та стратегії входження країни до світового економічного,
політичного і соціально-культурного простору.

Перший етап становлення системи охорони інтелектуальної власності в
Ураїні (1991-1994 рр.) став періодом закладання найнеобхідніших
законодавчих основ та створення базових організаційних структур.

Другий етап становлення (1995-1999 рр.) був обумовлений запровадженням
курсу на радикалізацію соціально-економічних реформ у країні (жовтень
1994 р.) і прийняттям Україною низки важливих міжнародних зобов’язань.
Останні безпесеред-ньо включали заходи із впровадження міжнародних
стандартів охорони інтелектуальної власності, — укладанням Угоди про
партнерство та співробітництво з ЄС та початком з 1995 р. пе

реговорного процесу про набуття повноправного членства в Світовій
організації торгівлі.

Третій етап становлення (розпочався у 2000 р.) у зв’язку із завершенням
кризового періоду економіки України та проголошеними в посланні
Президента України до Верховної Ради і Законі України “Про пріоритетні
напрями розвитку науки і техніки” на період до 2006 р. охоплював:

фундаментальні дослідження з найважливіших проблем природничих,
суспільних і гуманітарних наук;

проблеми демографічної політики, розвитку людського потенціалу та
формування громадянського суспільства;

збереження навколишнього середовища (довкілля) та сталий розвиток;

новітні біотехнології, діагностика і методи лікування найпоширеніших
захворювань;

нові комп’ютерні засоби та інформатизація суспільства;

новітні технології та ресурсозберігаючі технології в енергетиці,
промисловості та аграрнопромисловому комплексі;

нові речовини і матеріали.

У процесі становлення і розвитку системи охорони інтелектуальної
власності в Україні відбувався прогресуючий процес її внутрішньої
диверсифікації та якісного вдосконалення — відповідно до швидких змін в
об’єктах регулювання авторського права та промислової власності.

Система охорони інтелектуальної власності в Україні (за станом 2002 р.)
регулювала завдяки 37 законам і 100 підзаконним актом:

16 самостійних об’єктів авторського права в галузі науки, літератури та
мистецтва;

3 види суміжних прав;

9 видів промислової власності;

захист від недобросовісної конкуренції.

Протягом останніх років в Україні сформулювалася досить розгалужена
організаційна структура органів, які прямо чи опосередковано
забезпечують діяльність у сфері охорони інтелектуальної власності (рис.
1.10).

Держдепартамент інтелектуальної власності (ДДІВ) створений у квітні 2000
р. (вул. Урицького, 45, м. Київ, 03035, WEB-сторінка http: //
www/spou/kiev/ua) в складі Міністерст-

ва освіти і науки України (рис. 1.11, 1.12). Його основними завданнями є
такі: участь у забезпеченні реалізації державної політики у сфері
інтелектуальної власності; прогнозування та визначення перспектив і
напрямків розвитку в сфері інтелектуальної власності; розроблення
нормативно-правової бази функціонування державної системи охорони
інтелектуальної власності; організаційне забезпечення охорони прав на
об’єкти інтелектуальної власності.

Важливу роль у структурі органів регулювання охорони інтелектуальної
власності відіграють організації, що утворюють інфраструктуру діяльності
в цій сфері:

Український інститут промислової власності (Укрпатент, вул. Глазунова,
1, м. Київ, 01601, тел/факс 494-05-68, E-mail: POST@ukrpatent. org) —
державне підприємство, основа інфраструктури охорони промислової
власності в Україні. Він здійснює такі функції:

приймання заявок на видачу охоронних документів на об’єкти промислової
власності;

проведення експертизи цих заявок на відповідність їх умовам надання
правової охорони;

забезпечення державної реєстрації об’єктів промислової власності, змін
їх правового статусу та офіційної публікації відповідних відомостей;

здійснення державної реєстрації договорів про передачу права власності
на об’єкти промислової власності, що охороняються в Україні, та
договорів про видачу дозволу (ліцензійних договорів) на їх використання;
інформаційне забезпечення функціонування державної системи охорони
промислової власності;

забезпечення фізичних та юридичних осіб інформацією на об’єкти
промислової власності;

формування фондів національної патентної документації в органах
державної системи науково-технічної інформації України та ін.

Українське агентство з авторських та суміжних прав (вул. Б.
Хмельницького, 34, м. Київ, 01300, тел. 244-22-38, E-mail: scau@scau.
kiev. ua: — державне підприємство, основна ланка охорони авторських
прав. Воно виконує такі функції:

забезпечення охорони авторських та суміжних прав право-власників України
та інших країн і їх правонаступників на території України та за її
межами;

державна реєстрація прав авторів на твори науки, літератури і мистецтва;

забезпечення фізичних і юридичних осіб інформацією про об’єкти
авторських і суміжних прав;

управління майновими правами авторів або їх правонаступників на
колективній основі;

надання допомоги авторам та іншим правовласникам авторських і суміжних
прав в управлінні їх майновими правами та ін.

Інститут інтелектуальної власності і права (вул. Глазунова, 1, м. Київ,
01601, тел/факс 494-05-13, 494-05-14 E-mail: iivp@i. com. ua) — ЗАТ,
перший спеціалізований навчальний заклад, створений на початку листопада
1999 р. Він надає можливість отримати другу вищу освіту за спеціальністю
“Інтелектуальна власність” та підвищити кваліфікацію інженерів з
винахідницької і раціоналізаторської роботи, кандидатів у патентні
повірені, юристів, економістів, викладачів.

Український центр інноватики та патентно-інформаційних послуг (філія
Укрпатенту, бул. Лесі Українки, 26, 01133, м. Київ, тел. 295-33-44,
E-mail: n. polbnska@lu. spou. kiev. ua) — створений у 2001 p. з метою
сприяння інноваційній активності та надання допомоги учасникам
інноваційного процесу у вирішенні питань, що стосуються сфери
промислової власності. В центрі на комерційній основі за плату згідно з
тарифами виконуються роботи за замовленнями, надаються консультації та
інші види послуг, включаючи:

складання комплекту документів для подання заявки на одержання правової
охорони об’єкта промислової власності в Україні та за її межами;

даються відповіді на запити експертизи за поданими заявками;

надається допомога в дотриманні інтересів правовласників при складанні
договорів про передачу прав на об’єкти промислової власності,
ліцензійних договорів на їх використання тощо.

З квітня 2001 р. у склад Центру (з тією самою адресою) увійшов Фонд
патентної документації громадського користування (тел. 295-82-77), який
постійно поповнюється і налічує понад 14 млн. примірників документів із
54 країн світу, а також колекцію повних описів до патентів на CD-ROM та
DVD-ROM.

1.4. Законотворча діяльність у системі інтелектуальної власності

Законодавство України, яке містить норми щодо охорони прав на об’єкти
інтелектуальної власності, умовно можна поділити на такі блоки:

Загальне законодавство:

Конституція України;

Цивільний кодекс України;

Цивільний процесуальний кодекс України;

Кримінальний кодекс України;

Кримінально-процесуальний кодекс України;

Арбітражний процесуальний кодекс України;

Кодекс України про адміністративні правопорушення. Соціальне
законодавство у сфері охорони інтелектуальної

власності:

Закон України “Про охорону прав на винаходи”;

Закон України “Про корисні моделі, промислові зразки”;

Закон України “Про знаки для товарів та послуг”;

Закон України “Про топографії інтегральних мікросхем”;

Закон України “Про сорти рослин”;

Закон України “Про охорону авторського права і суміжних прав”;

Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції” тощо.

Митне законодавство:

Митний кодекс України та інші нормативно-правові акти з цих питань. Крім
того, діють різні підзаконні акти. Особливою сферою турботи ДДІВ є
удосконалення національного законодавства України, що регулює відносини
у сфері інтелектуальної власності.

У структурі законодавчої гілки влади — Верховної Ради України, у складі
Комітету з питань науки і освіти створений Підкомітет з питань
інноваційної діяльності і захисту інтелектуальної власності.

Серед нормативно-правових актів з охорони інтелектуальної власності є:

постанови Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та укази
Президента України;

• підзаконні акти: правила, інструкції, положення, тощо. Усі нормативні
акти (закони України і підзаконні акти) можна поділити на три основних
блоки:

Закони, які декларують, охороняють і регламентують права на
інтелектуальну власність.

Закони, які захищають права на інтелектуальну власність.

Закони, які стимулюють отримання прав на інтелектуальну власність.

Найбільший розвиток і вдосконалення чинного законодавства має місце для
декларуючого блоку законів, де залишилось розробити нормативні акти на
охорону:

порід тварин;

фірмових найменувань;

комерційних таємниць;

“ноу-хау” тощо.

Потребують подальшої розробки і вдосконалення закони захисного блоку,
тобто реальні і діючі організаційні механізми захисту прав на
інтелектуальну власність (патентні суди та ін.). Особливо це стосується
винаходів, про застосування (впровадження) яких на різних підприємствах
і установах повинні знати державні органи і заявник.

Тут доречно ще раз навести слова А. Богша, які записані на куполі
будівлі штаб-квартири ВОІВ (WIPO) в Женеві: “Обов’язок держави —
забезпечити надійну охорону усіх видів мистецтва та винаходів”.

У цьому напрямку Верховною Радою України прийняті Кримінальний кодекс
України, Закони України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів
щодо посилення відповідальності за порушення прав на об’єкти
інтелектуальної власності” та “Про внесення змін до Закону “Про
авторське право та суміжні права”, а також прийняті відповідні постанови
виконавчої влади — Кабінету Міністрів України.

Доцільно відновити акти застосування (впровадження) подібно формі 4НТ,
за якою підприємства звітують у централізованому порядку перед
державними (виконавчими) органами з обов’язковим дозволом заявника
(авторів) винаходу і попереднім ознайомленням його до початку
застосування.

Інформацію про застосування винаходів та інших об’єктів промислової
власності доцільно надавати в офіційних бюлетенях — розділ у бюлетенях
“Промислова власність” або в спеціальних бюлетенях “Впроваджені
винаходи, корисні моделі, промислові зразки”.

Щодо стимулюючого блоку законів, то така робота розпочалася. ДДІВ, і
зокрема, Укрпатент на його філії зосередили увагу на питаннях
економічного регулювання і стимулювання інноваційної діяльності (крім
видачі охоронних документів, розповсюдження патентної інформації,
удосконалення патентного права і надання платних послуг і консультацій
при оформленні документів на об’єкти промислової власності) із
залученням громадських організацій винахідників і раціоналізаторів.

Тут доречно нагадати напис над дверима будівлі департаменту торгівлі
СІНА у Вашингтоні (слова президента Авраама Лінкольна, який мав патент
на винахід): “Патентна система підливає олію зацікавленості у вогонь
таланту”.

Відсутність у патентному законодавстві України блоку законів або
розділів в інших законах про державне стимулювання винахідництва і
раціоналізації стримує підвищення винахідницької активності, особливо
серед молоді, при створенні нової техніки і новітніх технологій, що
негативно відображається на вітчизняному виробництві товарів
промисловості, сільському господарстві та інших сферах народного
господарства.

Стимулювання та державна підтримка створення та використання об’єктів
інтелектуальної власності, комерціалізація результатів інтелектуальної
власності та створення цивілізованого ринку інтелектуальної власності
визначені в Програмі розвитку системи охорони інтелектуальної власності
в Україні на 2001-2004 рр., де сформульовані основні напрямки, зокрема:

законодавче регулювання питань щодо розподілу майнових прав, включаючи
права на об’єкти інтелектуальної власності, створені за рахунок коштів
державного бюджету та коштів інших загальнодержавних центролізованих
фондів, службових винаходів;

запровадження заходів щодо морального та матеріального стимулювання
винахідників та раціоналізаторів;

матеріальне заохочення переможців виставок і конкурсів “Кращий винахід
року”,”Кращий винахідник року” тощо;

нормативне забезпечення оцінки вартості нематеріальних активів та
оціночної діяльності;

запровадження обов’язкової оцінки вартості прав інтелектуальної
власності при приватизації підприємств та розробка відповідних методик
оцінки;

розробка механізму пільгового оподаткування та кредитування підприємств,
які створюють та використовують об’єкти інтелектуальної власності;

забезпечення розвитку нових форм використання об’єктів інтелектуальної
власності (зокрема передача у заставу прав на об’єкти інтелектуальної
власності);

створення “біржі об’єктів інтелектуальної власності”;

стимулювання експортної діяльності власників прав на об’єкти
інтелектуальної власності.

Поки що немає закону про оцінку об’єктів прав інтелектуальної власності,
хоча роботи в цьому напрямку вже почалися, і проект цього закону
попередньо розглядався в комісії Верховної Ради України.

Верховною Радою України прийнято в першому читанні Закон “Про охорону
прав на географічні зазначення походження товарів”.

Передбачаються закони на комерційні таємниці (торговельні таємниці,
“ноу-хау”), фірмові найменування тощо.

При розробці стимулюючого блоку законів доцільно передбачити такі
питання:

• наявність пільгового оподаткування підприємств, які впроваджують
(застосовують) нові винаходи вітчизняних заявників;

державне стимулювання підприємств, організацій і вітчизняних
винахідників;

розширення пільг (що вже було раніше) заслуженим винахідникам України в
наданні щорічних безкоштовних путівок на оздоровлення, на проїзд у
міжміському транспорті, позачергове придбання квартир і диференційованих
надбавок до заробітної плати та пенсії;

відновлення матеріального стимулювання винахідників за винаходи,
зроблені у зв’язку з виконанням службового завдання, у вигляді
заохочувальної винагороди, як це було раніше, розмір якої повинен бути,
наприклад, не менше місячного прожиткового мінімуму, або не менше 20
неоподаткованих мінімумів.

Одним із джерел фінансування (стаття в бюджеті) можуть бути кошти від
надходження зборів за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти
інтелектуальної власності.

Для цього доцільно в тексті загальної частини “Положення про порядок
сплати зборів за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти
інтелектуальної власності”, затвердженого Постановою Кабміну від
22.05.2001 р., № 543, і з урахуванням Постанови Кабміну від 16.06.2003
р., № 901 “Про внесення зміни до Положення…” передбачити використання
коштів не тільки для забезпечення розвитку та функціонування державної
системи правової охорони, а й економічного стимулювання інноваційної
діяльності, перш за все в галузі промислової власності (винаходи,
корисні моделі, промислові зразки).

Глава 2. МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У СФЕРІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

2.1. Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ)

Конвенція про заснування ВОІВ (англійською — WIPO) була прийнята на
Стокгольмській конференції 14.07.1967 р. і набрала чинності 26.04.1970
р. У грудні 1974 р. ВОІВ набула статусу спеціалізованої установи
Організації Об’єднаних Націй (ООН). Вона координує діяльність союзів з
охорони промислової власності держав-членів Паризької конвенції,
Мадридської конвенції й інших. Членами ВОІВ є 161 держава, у тому числі
Росія, Білорусія, Україна (за станом на 01.11.1999 р.)

Можна вважати, що ВОІВ веде своє походження з 1883 року, коли була
прийнята Паризька конвенція, або з 1886 року, коли була прийнята
Бернська конвенція. Обидві ці конвенції передбачали створення
міжнародних секретаріатів і працювали під контролем федерального уряду
Швейцарії. Усього декілька співробітників, які виконували
адміністративну роботу за обома конвенціями, розтошовувалися в місті
Берні (Швейцарія).

Спочатку в адміністрації двох конвенцій існувало два секретаріати (один
з промислової власності і один з авторського права). У 1893 році обидва
секретаріати були об’єднані. Організація, яка тепер відома як ВОІВ, мала
свого часу різні назви. Перш ніж дістати назву ВОІВ, вона називалася
БІРПІ, що є скороченням від повної французької назви організації
Об’єднане міжнародне бюро з охорони інтелектуальної власності. В 1960
році БІРПІ переїхало з Берліна в Женеву.

На дипломатичній Конференції в Стокгольмі в 1967 році, коли була
встановлена ВОІВ, були переглянуті адміністративні і заключні положення
багатосторонніх договорів, що існували на той час, адміністративні
функції яких виконувало БІРПІ. Ці положення повинні були переглянуті,
оскільки країни-члени організації прагнули, щоб ВОІВ, яка, зрозуміло,
була організацією, що об’єднує уряди, стала незалежною від швейцарського
уряду і придбала той же статус, який мали інші міжурядові організації,
для того, щоб стати спеціалізованою установою системи міжнародних
організацій ООН.

Серед спеціалізованих установ ООН найбільш відомі — Міжнародна
організація праці (МОП), Організація Об’єднаних На цій з питань освіти,
науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація охорони здоров’я (ВОЗ),
Продовольча і сільськогосподарська організація Об’єднаних Націй (ФАО).
їх часто нази вають спеціалізованими установами ООН, оскільки кожна з
них володіє специфічними знаннями і досвідом, застосовуючи цей досвід
роботи в конкретній діяльності, що становить вели ку цінність для
міжнародного співтовариства. Так, наприклад, МОП спеціалізується з
питань ринку праці, ЮНЕСКО — у сфері утворення, науки і культур, ВОЗ у
сфері охорони здоров’я, ФАО — з питань освіти, виробництва продуктів
харчування і сільського господарства, а ВОІВ — з питань інтелектуальної
власності.

До Другої світової війни більшості міжнародних організацій, які нині
називаються спеціалізованими установами, не існувало. Вони були створені
з конкретною метою для розв’язання конкретних завдань у певній сфері
діяльності на міжнародному рівні. Однак деякі міжнародні організації,
такі як МОП, Міжнародний поштовий союз, Міжнародний союз радіозв’язку,
які вже існували, перетворилися в серйозні міжурядові організації у
відповідних сферах діяльності задовго до утворення ООН. Після створення
ООН ці організації стали спеціалізованими установами цих організацій.

Подібним чином, задовго до утворення ООН, БІРПІ була міжнародною
організацією, що регулювала питання у сфері інтелектуальної власності.
ВОІВ як правонаступник БІРПІ перетворилася в спеціалізовану установу ООН
після підписання угоди з цього питання між ООН і ВОІВ, яке набрало
чинності 17 грудня 1974 року. Міжурядова організація може стати
спеціалізованою організацією ООН тільки внаслідок підписання такої
угоди.

Спеціалізована установа, хоч і належить до великої сім’ї ООН, зберігає
свою незалежність. Кожна спеціалізована установа має своїх членів. Всі
країни-члени ООН мають право стати членами всіх спеціалізованих установ,
але фактично членами спеціалізованих установ стають не всі країни-члени
ООН. Кожна держава ухвалює власне рішення з приводу того, чи хоче вона
або не хоче стати членом кожної спеціалізованої установи ООН. Так,
наприклад, хоч Швейцарія не є членом ООН, вона є членом ВОІВ. Кожна
спеціалізована установа має власний статут, свої керівні органи, свого
обраного керівника, свій прибуток, свій бюджет, своїх співробітників,
свої програми і види діяльності. Існують механізми координації
діяльності між спеціалізованими установами і ООН. Проте кожна установа
залишається господарем своєї долі і несе відповідальність у
відповідності зі своїм статутом перед керівними органами, які
складаються, зрозуміло, з країн-членів даної організації.

Угода між ООН і ВОІВ визнає, що ВОІВ, в рамках компетенції ООН і її
органів, проводить свою діяльність відповідно до основоположних
документів, договорів і угод, адміністративні функції яких вона виконує,
з метою сприяння розвитку творчої інтелектуальної діяльності і
полегшення передачі технологій, що відносяться до промислової власності
в країнах, що розвиваються, з метою прискорення економічного,
соціального і культурного розвитку.

Статутом ВОІВ, його основоположним документом є Конвенція, підписана в
Стокгольмі в 1967 році. Опис структури ВОІВ включає в найзагальнішому
вигляді відповіді на такі питання: яка мета міжурядової організації?
Адміністративні функції яких союзів виконує ВОІВ? Які держави входять у
ВОІВ? Які завдання ВОІВ? Як здійснюється керівництво і управління
організації? У чому значення існування міжурядової організації
інтелектуальної власності? Права інтелектуальної власності обмежені
територіально. Вони існують і можуть здійснюватися тільки в межах
юрисдикції однієї країни або декількох країн, відповідно до законів яких
вони були надані. Але плоди творчої діяльності, включаючи винахідницькі
ідеї, з легкістю перетинають державні кордони, а враховуючи
взаємозалежність держав, цей процес повинен заохочуватися. Більше того,
враховуючи всезростаючу схожість підходів і процедур у сфері
інтелектуальної власності в різних країнах, було б абсолютно розумним
здійснювати спрощення практичних процедур за допомогою міжнародної
стандартизації і взаємного визнання прав і обов’язків між державами.
Саме тому уряди, використовуючи переговорний процес, прийняли
багатосторонні договори про різні сфери інтелектуальної власності,
кожний з яких засновує союз країн, який приходить до угоди надавати
громадянам інших країн союзу ту ж саму охорону, яку вони надають своїм
громадянам, а також застосовувати певні загальні правила, стандарти і
практичні норми.

Союзи, адміністративні функції яких виконує ВОІВ, засновані на
договорах. Союз складається з усіх держав, які приєдналися до даного
конкретного договору. Назва договору в більшо-

Кузнєцов Ю. М. Патептознавство та авторське право

сті випадків використовує географічну назву того місця, де уперше був
прийнятий текст договору (наприклад, Паризький союз, Бернський союз і
так далі). В рамках ВОІВ функціонують

три групи договорів і угод: програмні, класифікаційні і регіст-раційні.

Перша група договорів створює міжнародну систему охорони, тобто це
договори, які є джерелом юридичної охорони, узгодженої між країнами на
міжнародному рівні. Наприклад, три договори на промислову власність
відносяться до цієї категорії. Це Паризька конвенція. Мадридська угода
про відповідальність за помилкові або спотворені вказівки місць
походження товарів і Лісабонська угода про охорону найменувань місць
походження товарів та їх міжнародної реєстрації.

До другої групи відносяться договори, метою яких є забезпечення
міжнародної охорони. Сюди можна віднести шість договорів на промислову
власність. Це Договір про патентну кооперацію (РСТ), який забезпечує
подачу міжнародних заявок на патенти, Мадридська угода, що стосується
міжнародної реєстрації товарних знаків, Лісабонська угода, яка вже була
згадана вище, оскільки вона відноситься як до першої, так і до другої
категорії, Будапештський договір з міжнародного депонування штамів
мікроорганізмів для цілей патентної процедури і Гаазька угода, що
стосується міжнародного депонування промислових зразків.

Третя група включає договори, що створюють класифікаційні системи, а
також процедури для їх удосконалення і постійного оновлення. До цієї
категорії відносяться чотири договори, і всі вони мають справу з
промисловою власністю. Це угода про міжнародну патентну класифікацію
(МПК), Ніцтеанська угода, що стосується міжнародної класифікації товарів
і послуг для цілей реєстрації знаків, Венська угода з міжнародної
класифікації образотворчих елементів товарних знаків і Локарнська угода
з міжнародної класифікації промислових зразків.

Робота з періодичного перегляду цих договорів і створення нових вимагає
постійної міжнародної співпраці і організації переговорного процесу,
який забезпечується спеціальним секретаріатом. ВОІВ надає свою структуру
і служби для проведення цієї роботи.

Розділ ]. Система охорони інтелектуальної власності

Діяльність ВОІВ в основному ведеться за трьома напрямами: реєстраційна
діяльність, забезпечення міжурядової співпраці з адміністративних питань
інтелектуальної власності і програмна діяльність. Вся ця діяльність
направлена на досягнення основних завдань ВОІВ, а саме — сприяти
підтримці і зростанню поваги до інтелектуальної власності у всьому світі
для того, щоб створити сприятливі умови для промислового і культурного
розвитку шляхом стимулювання творчої діяльності і полегшення передачі
технологій при поширенні літературних і художніх творів.

Реєстраційна діяльність ВОІВ включає в себе прямі послуги заявникам і
власникам прав на промислову власність. Цей вид діяльності передбачає
отримання і обробку міжнародних заявок відповідно до Договору про
патентну кооперацію (РСТ), має міжнародні реєстрації знаків або надання
для реєстрації промислових зразків. Звичайно ця діяльність фінансується
за рахунок мита, що виплачується заявниками і складає біля трьох

чвертей бюджету ВОІВ.

Діяльність з міжурядової співпраці з адміністративних питань
інтелектуальної власності в основному зосереджена на: керівництві
роботою фондів патентних документів, що використовуються для проведення
пошуку і складання посилань, а також розробки методів полегшення доступу
до інформації цих фондів; роботі з оновлення міжнародних класифікаційних
систем; складанні статистичних даних, що все більш ускладнюються;
складанні регіональних оглядів за станом правових норм у сфері
промислової власності і авторського права.

ВОІВ постійно оновлює свої повний і загальнодоступний фонд законодавчих
актів щодо промислової власності і авторського права, уривки з якого
публікуються в щомісячному Бюлетені ВОІВ і на компакт-диску під назвою
“ІРЬЕХ”.

Основну роботу ВОІВ складає так звана програмна діяльність, яка включає
забезпечення більш широкого визнання існуючих договорів, оновлення в
міру необхідності цих договорів шляхом їх перегляду, включаючи нові
договори, а також організацію співпраці з метою розвитку.

Конвенція, що засновує ВОІВ, передбачає створення чотирьох різних
органів; Генеральна асамблея; Конференція; Координаційний комітет і
Міжнародне бюро ВОІВ (або Секретаріат).

50

51

Вищим органом ВОІВ є Генеральна асамблея. Крім інших повноважень і
функцій, до завдань Генеральної асамблеї входить призначення
Генерального директора за поданням Координаційного комітету; вона також
розглядає і затверджує доповіді і результати роботи Координаційного
комітету і доповідає Генеральному директору ВОІВ з усіх питань, що
стосуються організації; вона приймає фінансові правила роботи ВОІВ,
схвалює дворічний бюджет з витрат, загальний для всіх союзів; затверджує
заходи, що пропонуються Генеральним директором, керівництвом, стосовно
міжнародних угод, направлених на забезпечення охорони інтелектуальної
власності; визначає робочі мови Секретаріату, беручи до уваги практику
роботи ООН; вона також визначає, які держави, що не є членами ВОІВ, і
які міжурядові і міжнародні неурядові організації можуть бути допущені
як спостерігачі на різні зустрічі і засідання. Генеральна асамблея
складається з усіх держав, які є членами ВОІВ, а також є членами
будь-якого з її союзів.

На відміну від Генеральної асамблеї, Конференція складається з усіх
держав, які є членами ВОІВ, незалежно від того, чи є вони членами
якого-небудь союзу. Функції Конференції можуть бути розбиті на п’ять
груп. По-перше, Конференція є форумом для обміну думками між всіма
країнами-членами ВОІВ з питань, що стосуються інтелектуальної власності,
і в цьому контексті Конференція, зокрема, може робити будь-які
рекомендації з цих питань, з належним урахуванням компетенції і
автономії окремих союзів. По-друге, Конференція є органом, який
розробляє дворічні програми співпраці для країн, що розвиваються.
По-третє, схвалює бюджет для цих цілей. По-четверте, в компетенцію
Конференції входить прийняття поправок Конвенції, що засновує ВОІВ.
Пропозиції з поправок Конвенції можуть висуватися будь-якою
державою-членом ВОІВ, Координаційним комітетом або Генеральним
директором. По-п’яте, Конференція, як і Генеральна асамблея, може
визначати, які державні організації допускаються як спостерігачі на її
засідання.

Координаційний комітет є одночасно консультативним органом з питань, що
становлять спільний інтерес, і виконавчим органом Генеральної асамблеї і
Конференції. Координаційний комітет консультує різні органи союзів і
ВОІВ з питань, що представляють спільний інтерес для двох або більше
союзів або для одного або більше союзів і саму ВОІВ, зокрема з питань
витратної частини бюджету, спільної для всіх союзів. Координаційний
комітет також готує проекти порядків денних Генеральної асамблеї і
Конференції, а також проекти програм і бюджету Конференції.

Четвертим органом ВОІВ є Міжнародне бюро ВОІВ, або Секретаріат. Його
очолює Генеральний директор, і на сьогодні кількість його постійних
співробітників налічує 450 осіб з більш ніж 60-ти країн, які добираються
відповідно до принципів справедливого географічного розподілу,
прийнятого у системі ООН.

У Конвенції, що засновує ВОІВ, вказується, що членом організації може
стати будь-яка держава, яка є членом будь-якого з союзів, а також
держава, яка не є членом якого-небудь союзу, але є членом ООН, будь-якої
спеціалізованої установи ООН або Міжнародного агентства з атомної
енергії, або підписала статут Міжнародного суду справедливості, або була
запрошена Генеральною асамблеєю ВОІВ стати членом ВОІВ. Таким чином,
членами ВОІВ можуть бути тільки держави, як і в інших спеціалізованих
установах ООН.

Для того щоб стати членом ВОІВ, держава повинна здати на зберігання свої
ратифікаційні грамоти або документ про приєднання до ВОІВ Генеральному
директору ВОІВ у Женеві. Держа-ви-члени Паризької або Бернської
конвенцій можуть стати членами ВОІВ, тільки якщо вони вже пов’язані
положеннями або одночасно ратифікували чи приєдналися принаймні до
адміністративних положень Стокгольмського (1967) акта Паризької
конвенції або Паризького (1971) акта Бернської конвенції.

2.2. Міжнародні угоди з охорони промислової власності

Як уже зазначалося, всі міжнародні угоди з охорони промислової власності
прийнято поділяти на три групи:

Угоди, що встановлюють міжнародну систему охорони (програмні);

Угоди, що закладають міжнародні класифікаційні системи (класифікаційні);

3. Угоди, що полегшують отримання охорони промислової

власності в декількох країнах (реєстраційні). До програмних відносяться
угоди (6):

Паризька конвенція з охорони промислової власності;

Найробська про охорону олімпійського символу;

Мадридська про припинення неправдивих (фальшивих) або таких, що можуть
увести в оману, вказівок про походження товару;

Будапештська про депонування мікроорганізмів;

Вашингтонська щодо інтелектуальної власності відносно інтегральних
мікросхем;

• Женевська про закони щодо товарних знаків. До класифікаційних
відносяться угоди (4):

Страсбурзька про Міжнародну патентну класифікацію (МПК);

Ніццька про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації
знаків (МКТП);

Локарнська щодо закладення Міжнародної класифікації промислових зразків
(МКПЗ);

Віденська щодо закладення Міжнародної класифікації зображувальних
елементів знаків (КЗЕ).

До реєстраційних відносяться угоди (7):

про патентну кооперацію (РСТ);

про патентне право (РЬТ);

Будапештська про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів для
цілей патентної процедури;

Мадридська про міжнародну реєстрацію знаків;

Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків;

Лісабонська про охорону найменувань місць походження товарів та їх
міжнародної реєстрації;

• Гаазька про міжнародне депонування промислових зразків. Розглянемо
більш детально деякі з міжнародних угод.

2.2.1. Паризька конвенція з охорони промислової власності

Ця Конвенція є основною міжнародною угодою, що регулює питання охорони
прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки,
знаки обслуговування, фірмові найменування та зазначення про походження
чи найменування місця походження товарів, а також припинення
недобросовісної конкуренції.

Положення Конвенції діляться на чотири основні групи:

правила, які стосуються матеріального права і гарантують як головне
право — право національного режиму для кожної із держав-учасниць;

норми щодо права пріоритету;

загальні правила в сфері матеріального права, що стосуються прав і
обов’язків фізичних та юридичних осіб;

положення, що відносяться до адміністративної структури, та заключні
положення Конвенції.

Головна мета Конвенції — створення більше пільгових умов для
патентування об’єктів промислової власності фірмами, організаціями і
громадянами одних держав у інших.

Перший проект розглянутий у 1880 р. 20.03.1883 р. проект підписаний
11-ма державами.

Надалі Конвенція переглядалася і доповнювалася на конференціях:

Брюссель 1900 р.

Вашингтон 1911 р.

Гаага 1925 р.

Лондон 1937 р.

Лісабон 1958 р.

Стокгольм 1967 р. (ратифікована в

Україні)

Зміни на сесіях Дипломатичної конференції:

Женева 1980 р.

Найробі 1981 р.

Женева 1882 р.

Учасники Паризької конвенції, куди входили капіталістичні країни, СРСР,
країни соціалістичного табору, ряд країн, що розвиваються, Азії й
Африки, створили міжнародний союз з охорони промислової власності
(Паризький союз). На 15.07.1999 р. — 155 країн були учасниками
конвенції.

СРСР приєднався з 01.07.1965 р., а Стокгольмський текст ратифікував
19.09.1968 р. (конвенційний пріоритет на авторські свідоцтва).

Паризька конвенція не передбачає створення міжнародного патенту, який,
будучи виданий в одній країні-учасниці цієї Конвенції, діяв би у всіх
інших країнах (там він може вільно використовуватися без видачі
винагороди, якщо він там не запатентований).

Основні положення Конвенції:

про національний режим заявки на патент за чинними у країні законами
(однакові права іноземцям);

про конвенційний пріоритет;

спрямовані на запобігання зловживань, пов’язаних із здійсненням
виключного права, наданого патентом.

Право конвенційного пріоритету означає, що заявка, подана в одній
країні-учасниці Конвенції, володіє в інших країнах пріоритетом протягом
року, винятково з моменту подачі в першій країні.

Право попереднього використання означає, що організація, яка до подачі
заявки на винахід незалежно від винахідника застосувала в межах країни,
де заявляється, даний винахід або зроблені всі необхідні до цього
приготування, зберігає право на подальше безкоштовне використання даного
винаходу без поширення обсягу.

Запобігання зловживань передбачає:

видачу примусових ліцензій іншій особі, якщо патенто-власник не дає
можливості застосовувати іншим особам винахід (малоефективне);

охорону винаходів на виставках, якщо заявка буде подана протягом шести
місяців;

застосування винаходу на кораблях, засобах повітряного чи наземного
транспорту, що тимчасово прибули в країну, де отриманий патент (це не
порушення прав);

недопускання до реєстрації знаків, що відтворюють державні герби,
емблеми міжнародних організацій і т. ін.

2.2.2. Договір про патентну кооперацію (РСТ)

Правила Паризької конвенції стали недостатніми для країн, /. що
проводили закордонне патентування в широких масштабах.

Біля половини заявок, власне кажучи, дублюються, тому що % робляться на
ті самі винаходи, але в різні країни. У результаті Ік. великої
підготовчої роботи 17.07.1970 р. на Дипломатичній

конференції у Вашингтоні була укладена інша багатостороння >
угода — РСТ (Великобританія, США, Франція, ФРН, Японія,

СРСР із 01.06.1978 р.). Цей договір був доповнений 02.10.1979 р.

і модифікований 03.02.1984 р. Договір набрав чинності з 1978 р. і
становить собою спеціальну міжнародну угоду в рам-

^ ках Паризької конвенції. Договір регулює права і обов’язки як

держав-учасниць, так і заявників, які подають міжнародні за-

явки. Його основними нормами є положення про міжнародну

заявку, міжнародний пошук, міжнародну попередню експертизу.

… Процедура патентування згідно з РСТ складається з двох

*” фаз — міжнародної і національної. Міжнародна фаза включає

подання міжнародної заявки за єдиною формою відповідно до

F вимог Договору та Інструкції до нього, проведення пошуку,

$ міжнародну публікацію і міжнародну попередню експертизу.

Така експертиза не є обов’язковою і проводиться за бажанням заявника.
Національна фаза становить собою процедуру розгляду міжнародних заявок у
патентних відомствах тих держав, які були зазначені чи вибрані з
урахуванням міжнародного пошу-

ку і міжнародної попередньої експертизи. Станом на 15.07.1999
р. учасницями договору РСТ є 104 країни.

! Таким чином, Договір передбачає можливість складання і

подачі в національне патентне відомство так званої “міжнародної заявки”,
коли заявник бажає забезпечити охорону в декількох країнах. Заявка
подається в Орган, що проводить докумен-таційний пошук зі складанням
переліку документів, що беруться до уваги при проведенні експертизи.
Звіт про пошук і копію поданих документів (за необхідності) направляють
заявнику, що може внести зміни у формулу винаходу. Потім міжнародна
заявка разом із звітом про зроблений пошук направляється в національні
патентні відомства тих країн, у яких заявник хоче одержати охорону
винаходу (до кінця 12-місячного терміну з дати пріоритету у своїй
країні). Розгляд міжнародної заявки починається після 20 місяців з дати
пріоритету для того, щоб до цього часу був підписаний звіт про
міжнародний пошук. Міжнародні заявки публікуються ВОШ через 18 місяців з
дати пріоритету.

Переваги для патентних відомств — непотрібна повторна експертиза, тому
що був міжнародний пошук.

Переваги для заявника — подається одна міжнародна заявка і на одній
мові.

2.3. Міжнародні угоди з охорони авторського права і суміжних прав

2.3.1. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів

Конвенція, прийнята 9.09.1986 р., базується на трьох основних принципах
і містить ряд положень, які визначають мінімальний рівень охорони, що
надається, а також ряд спеціальних положень щодо країн, які
розвиваються. Три основні принципи такі: твори, країною походження яких
є одна з договірних держав (тобто твори, автор яких є громадянином такої
держави, або твори, вперше опубліковані в такій державі), повинні
користуватися тією ж охороною в кожній з інших договірних держав, яка
надається творам їх власних громадян (принцип національного режиму);
така охорона не повинна обумовлюватися виконанням будь-яких
формальностей (принцип автоматичної охорони); така охорона не залежить
від наявності охорони в країні походження твору (принцип незалежності
охорони). Мінімальні норми охорони поширюються на твори і права, які
підлягають охороні, а також на термін охорони. Стосовно творів, то
охорона повинна поширюватися на “… кожний твір у літературній,
науковій і художній сферах, незалежно від способу або форми його
вираження” (стаття 2 (1) Конвенції). З урахуванням деяких дозволених
застережень, обмежень або виключень правами, які повинні визнаватися як
виключні права давати дозволи, є такі: право на переклад; право на
адаптацію і аранжування твору; право на публічний показ або виконання
драматичних, музично-драматичних і музичних творів; право публічно
декламувати літературні твори; право передачі для публічного
ознайомлення, показу або виконання таких творів; право на мовлення (з
можливістю для договірних держав передбачати лише право на винагороду,
замість права давати дозвіл); право відтворювати будь-яким способом і в
будь-якій формі (з можливістю для договірних держав дозволяти
відтворення без згоди автора в деяких особливих випадках за умови, що
воно не суперечить нормальному використанню твору і не завдає відчутної
шкоди законним інтересам автора; і з можливістю для договірних держав, у
випадку звукового запису музичного твору, встановлювати права лише на
справедливу винагороду); право використовувати твір як основу
аудіовізуального твору, а також право на відтворення, розповсюдження,
публічне виконання або ознайомлення публіки з таким аудіовізуальним
твором. Конвенція також передбачає немайнові права, тобто право автора
вимагати визнання його авторства на твір і протидіяти будь-якому
спотворенню, перекрученню або іншій зміні цього твору, а також
будь-якому посяганню на твір, здатному завдати шкоди честі або репутації
автора. Стосовно тривалості охорони загальне правило полягає в тому, що
охорона триває до закінчення п’ятдесятого року після смерті автора.
Однак є виняток з цього загального правила. Для творів, випущених
анонімно або під псевдонімом, термін охорони закінчується через 50 років
після того, як твір став правомірно доступним для публіки, за винятком
тих випадків, коли взятий автором псевдонім не викликає сумнівів у його
особі або якщо автор розкриє свою особу протягом цього терміну. В такому
випадку застосовується загальне правило. Для аудіовізуальних
(кінематографічних) творів мінімальний термін охорони закінчується через
50 років після того, як твір став доступним для публіки (випуск твору),
або — якщо ця подія не настане — термін охорони закінчується через 50
років після створення твору. Для творів прикладного мистецтва і
фотографічних творів мінімальний термін охорони закінчується через 25
років від часу створення такого твору. Країни, які відповідно до
практики, встановленої Генеральною Асамблеєю ООН, вважаються такими,

Кузнецов Ю. М. Патентознавство та авторське право

Розділ 1. Система охорони інтелектуальної власності

що розвиваються, стосовно деяких творів і за певних умов можуть не
дотримуватися цих мінімальних рівнів стосовно права на переклад і права
на відтворення. Бернський союз має Асамблею і Виконавчий комітет.
Будь-яка країна — член Союзу, яка приєдналася, принаймні, до
адміністративних і заключних положень Стокгольмського акта, є членом
Асамблеї. Члени Виконавчого комітету вибираються з членів Союзу, за
винятком Швейцарії, яка є членом Комітету. Підготовка дворічної програми
і бюджету Міжнародного бюро стосовно Бернського союзу е завданням
Асамблеї цього Союзу. Конвенція відкрита для всіх держав. Ратифікаційні
грамоти або акти про приєднання повинні подаватися на збереження
Генеральному директору ВОІВ. Станом на 1 листопада 1999 року учасниками
Конвенції були 125 держав.

2.3.2. Договір ВОІВ з авторського права (ДАП)

Цей договір складений у Женеві 20.12.1996 р. і відкритий для участі
держав-членів ВОІВ і Європейської спільноти.

Договір повинен вступити в силу після передання генеральному директору
ВОІВ (депозитарію), на збереження тридцятьма державами документів про
ратифікацію або приєднання. За станом на 01.02.2001 р. Договір в силу не
вступив, хоча підписала його 51 держава, а ратифікували або приєднались
22 держави. Цей договір є розвитком Бернської конвенції і був
підготовлений ВОІВ з метою регулювання нових відносин у зв’язку з
найбільш сучасними технологіями і новими, не відрегульованими раніш
правами.

Щодо об’єктів, які охороняються авторським правом, у ДАП згадані два
таких об’єкти:

1) комп’ютерні програми, незалежно від способу або форми

їх вираження; вони охороняються як літературні твори

згідно зі ст. 2 Бернської конвенції;

2) компеляції даних або іншої інформації (бази даних) в

будь-якій формі, які за підбором і розташуванням змісту

є результатом інтелектуальної творчості (ст.5).

Стосовно прав авторів, то в ДАП розглядаються три таких права:

Право на розповсюдження (ст.6), тобто виключне право дозволяє доведення
до широкого ознайомлення оригіналу і екземплярів своїх творів шляхом
продажу або іншої передачі права власності.

Право на прокат (ст.7), тобто виключне право дозволяє комерційний (або
так званий громадянсько-правовий) прокат для загалу оригіналів або
екземплярів трьох видів творів:

а) комп’ютерних програм;

б) кінематографічних творів;

в) творів, втілених у фонограмах, як визначено в національ-

них законодавствах держав.

3. Право на повідомлення для широкого загалу (ст. 8).

Адміністративні функції по Договору виконує Міжнародне

бюро ВОІВ.

2.3.3. Договір про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних

творів (ПІТ)

Договір прийнятий у Женеві 18.04.1989 р. для держав-членів ВОІВ і
установлює міжнародний регістр аудіовізуальних творів з метою реєстрації
заяв стосовно аудіовізуальних творів і прав на них, включаючи, зокрема,
права на їх використання.

Договір установлює Союз з міжнародної реєстрації аудіовізуальних творів,
який має Асамблею, що складається з держав, які домовляються і
представлені одним делегатом.

Основне завдання Асамблеї — підтримка і розвиток Союзу та використання
Договору. Союз має свій бюджет. За станом на 15.01.2001 р. учасниками
Договору є 13 держав (України не

має).

2.3.4. Міжнародні угоди у сфері суміжних прав

Поява суміжних прав стала в основному результатом технічного прогресу.
Перші заходи проти недозволеного зняття копій записів музикальних творів
були прийняті індустрією фонограм на національному рівні. Так на
Дипломатичній конференції Бернського союзу з охорони літературних і
художніх творів у Римі (1928 р.) була прийнята резолюція з міжнародної
охоро-

60

61

Розділ 1. Система охорони інтелектуальної власності

ни прав виконавців, виробників фонограм і організації ефірного мовлення
(Римська конвенція).

За станом на 15.01.2001 р. у конвенції взяли участь 67 держав (України
поки що немає). Адміністративні функції цієї конвенції виконує ВОІВ
разом з Міжнародною організацією

праці (МОП) і ЮНЕСКО у складі Секретаріату Міжурядового Комітету.

20.12.1996 р. укладений Договір ВОІВ на виконання і фонограми (ДВФ),
який набере чинності після здачі на зберігання 30-ма державами
документів про ратифікацію або приєднання генеральному директору ВОІВ
(депозитарію).

У 1971 р. була прийнята Женевська конвенція про охорону інтересів
виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм (Конвенція
щодо фонограмам), в якій за станом на 15.01.2001 р. взяли участь 64
держави, в т. ч. Україна.

У 1974 р. була прийнята Брюссельська конвенція щодо розповсюдження
носіями програми сигналів, що передаються через супутники (Конвенція
щодо супутників), до складу якої входять за станом на 2001 р. 24 держави
(України немає).

2.4. Угоди про торгові аспекти прав на інтелектуальну

власність (ТРІПС)

Угода ТРІПС (від англійського Agreement on Trade Related Aspects of
Intellectual Property Rights) набрала чинності 01.01.1995 p. і є
обов’язковою для усіх країн-членів Всесвітньої торговельної організації
(ВТО).

Угода ТРІПС регулює широкий спектр прав, які відносяться до
інтелектуальної власності: авторське право і суміжні права, право на
товарні знаки, географічні вказівки, промислові зразки, патенти,
топології інтегральних мікросхем і закриту інформацію (ст.1). Інші сфери
інтелектуальної власності (наприклад, корисні моделі) не регулюються
цією угодою.

ТРІПС передбачає як принцип національного режиму, так і принцип
найбільшого сприяння.

2.5. Інші міжнародні договори й угоди

Є окремі регіональні угоди, що передбачають уніфікацію законодавства про
винаходи і видачу єдиних патентів.

1962 р. — угода про створення Афро-Мальгашського відомства промислової
власності для групи африканських країн, що були раніше колоніями
Франції.

1977 р. — ця угода була замінена договором про створення Африканської
організації інтелектуальної власності (ОАПІ), у якій беруть участь 12
африканських країн.

1976 р. — групою інших Африканських країн (що були раніше колоніями
Великобританії) була укладена аналогічна угода ЄСАРІПО.

У 1973 р. на конференції в Мюнхені, у якій брала участь 21 європейська
держава, була підписана Конвенція про видачу європейських патентів на
основі уніфікованих для цих цілей правил (виданий патент діє як
національний із правами на основі

національного законодавства).

У 1975 р. країнам загального ринку (ЄЕС) була підписана Люксембурзька
конвенція про європатенти для “Загального ринку” — діє як єдиний патент
на всій території ЄЕС.

У Мюнхені було створено Європейське патентне відомство. Люксембурзька
конвенція передбачала створення єдиного патентного права, загального для
всіх договірних держав. Виданий ЄЕС патент зветься “патент
співтовариства”.

Угоди про товарні знаки за кордоном здійснюються на основі як
національного законодавства, так і положень міжнародних угод.

Ряд країн-учасниць Паризької конвенції в 1891 р. підписали Мадридську
конвенцію про міжнародну реєстрацію товарних знаків (ТРТ) (у Міжнародне
бюро в Женеві подається заявка на товарний знак, потім ця заявка
направляється бюро у відомства країн-учасниць). Національні відомства
можуть відмовити в реєстрації, якщо ні, то охорона у всіх
країнах-учас-ницях. Для широкого числа учасниць 12.06.1973 р. у Відні
підписується нова міжнародна угода (куди входить СРСР).

62

63

2.6. Євразійська патентна конвенція (ЄАПК)

Євразійська патентна конвенція (ЄАПК) — це міжнародна регіональна угода,
підписана в м. Москві 09.09.1994 р., згідно з якою була заснована
Євразійська патентна система, що передбачає видачу євразійського патенту
(ЄАП), який має дію і регулюється тими самими положеннями, що і
національний патент, виданий у державі-учасниці. Для здійснення положень
ЄАПК, пов’язаних з функціонуванням Євразійської патентної системи, у
тому числі з видачею євразійських патентів, заснована Євразійська
патентна організація (ЄАПО), до складу якої входять Адміністративна Рада
і Євразійське патентне відомство. ЄАПК дає можливість заявнику подати
одну заявку російською мовою до одного одержуючого відомства через
одного патентного повіреного (чи самостійно). Жорстка система експертизи
дозволяє одержати “міцний” патент. Термін дії ЄАП становить 20 років від
дати подання євразійської заявки. Діловодство ведеться російською мовою,
яка є офіційною мовою ЄАПО.

Станом на 15.07.1999 р. учасницями Конвенції є 9 країн (Росія,
Білорусія, Казахстан, Молдова, Вірменія, Киргизстан, Таджикистан,
Узбекистан, Азербайджанська республіка), Україна поки що утрималась.

Основне завдання — координація спільної діяльності зі створення
міжнародної системи охорони об’єктів промислової власності і
гармонізація національних законодавств у цій сфері.

Передбачено приєднання до Конвенції країн Балтії, Східної і Центральної
Європи.

ЄАПК розроблена на основі прийнятих у міжнародній практиці норм і
процедур, пройшла міжнародну експертизу і схвалена Міжнародним бюро
ВОІВ, Європейською патентною організацією, Міжнародною асоціацією з
охорони промислової власності.

2.7. Міжнародне співробітництво України з питань інтелектуальної
власності

Україна є учасницею 17-ти багатосторонніх міжнародних угод та конвенцій,
38-ми двосторонніх, регіональних та 10-ти міжвідомчих міжнародних угод
та договорів.

І Державний департамент інтелектуальної власності (ДДІВ)

успішно співробітничає з ВОІВ, беручи активну участь у роботі

її комітетів, з Європейським патентним відомством (ЄПВ), з

І Європейською економічною комісією ООН (ЄЕК ООН).

f У рамках договору, підписаного Європейською комісією та

І Європейським об’єднанням авторських та композиційних това-

‘ риств (GESAK), почали запроваджувати в Україні з

23.02.1998 р. програму “TASIS” “Інтелектуальна власність” за

І такими стратегічними напрямками співпраці:

? • сприяння реформуванню законодавства України в галузі

авторського права та суміжних прав з огляду на вимоги

Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та

: ЄС, Угоди TRIPS, а також інших міжнародних конвенцій

і договорів у цій сфері;

ефективне застосування чинного законодавства у боротьбі з аудіо- та
відеопіратством;

І • допомога організаціям, що управляють майновими права-

I ми авторів різних категорій на колективній основі (вклю-

I чаючи виконавців та виробників фонограм);

І • підготовка спеціалістів (проведення семінарів, стажувань

•; тощо);

надання технічної допомоги, в т. ч. поставок комп’ютерної техніки;

і • інформування громадськості про проблеми охорони прав

І інтелектуальної власності;

] • видавнича діяльність;

створення центрів підготовки спеціалістів у галузі інтелектуальної
власності.

У рамках програми TASIS європейськими експертами було проведено
експертизу проекту Закону “Про внесення змін і доповнень до Закону
України “Про авторське право і суміжні права”.

У 2001 р. поновив свою роботу Наглядовий комітет (Steering Committee),
метою якого є сприяння ефективному запровадженню в Україні Програми
“TASIS” “Інтелектуальна власність”.

Україна є членом Всесвітньої організації інтелектуальної власності
(ВОІВ) та учасницею найважливіших угод у цій сфері, зокрема Всесвітньої
конвенції про авторське право, Паризької конвенції з охорони промислової
власності, Бернської конвенції з охорони літературних і художніх творів,
Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків, Договору про
патентну кооперацію, Міжнародної конвенції з охорони нових сортів
рослин, Договору про закони щодо товарних знаків, Будапештського
договору про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою
патентної процедури, Найробського договору про охорону Олімпійського
символу.

Підписані міждержавні угоди про співробітництво у сфері промислової
власності з Російською Федерацією, республіками Білорусь, Узбекистан,
Киргизстан, а також Угода про партнерство і співробітництво між Україною
та Європейським Співтовариством (ЄС), Угода про торговельні відносини
між Україною і США, Угода між Урядом України та Урядом США про
співробітництво у сфері науки і технологій та Угода між Україною й США в
дослідженні і використанні космічного простору в мирних цілях, які
містять положення, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної
власності.

Україна прагне вступу до Світової організації торгівлі (COT), що
потребує, в свою чергу, виконання відповідних положень всіх договорів та
угод цієї організації, насамперед Генеральної угоди тарифів і торгівлі
(ГАТТ) та її складової — Договору про торгові аспекти прав
інтелектуальної власності (TRIPS).

Розділ 2.

Створення і патентно-інсрорлшційні дослідження об’єктів пролшслової
власності

Глава 3. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СТВОРЕННЯ ОБ’ЄКТІВ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ

3.1. Поняття “системи” і системний підхід у творчому процессі

Будемо називати системою об’єкт будь-якої природи (або сукупність
взаємодіючих об’єктів будь-якої, в тому числі різної природи), який
володіє виразною “системною” властивістю (властивостями), тобто
властивістю системи при будь-якому способі членування або не виникалих з
властивостей частин. Є багато визначень поняття системи, але коротко
система — сукупність елементів, які знаходяться в певних відношеннях і
зв’язках один з одним і утворюють єдність.

Системи за кількістю елементів можуть бути малими і великими, для
характеристики яких користуються деякими первинними поняттями; їх можна
поділяти на детерміновані, сто-хастичні, хаотичні, складні.

Виходячи з поняття системи, їх можна поділити на класи за принципом
походження (рис. 3.1).

При цьому окремі елементи цієї структури визначаються на підставі
загальноприйнятої класифікації галузей знання (на-

Природні

1

1

Біологічні

Неорганічні

Хімічні

Виготовлені

Машинні

Технічні Суспільні

Електричні”] І Будівельні”

Рис. 3.1. Поділ систем за їх походженням

приклад, класи технічних систем (ТС) відповідають відомим галузям
техніки — машинобудування, електротехніка, будівництво і т. ін.). Але
такий підхід до класифікації не дає повного означення навіть до ТС, тому
що в останній час існують різні гібридні системи (наприклад,
біотехнічні, до яких належать людино-машинні складні системи).

Об’єктивний зміст системи пов’язаний з тим, що система володіє, як
правило, функціональною або просторовою замкненістю. Можна провести
деяку межу, по один бік якої знаходиться система, а по другий — зовнішнє
середовище. Тому під системою можна розуміти сукупність взаємопов’язаних
об’єктів, котру виділяють із зовнішнього світу за функціональною (галузь
промисловості, система соціального забезпечення, автоматизована система
управління технологічним процесом, кровоносна система, система
планування народного господарства тощо) або просторовою (сонячна
система, живий організм, промислове підприємство, кримінальний кодекс
тощо) ознаками.

При створенні об’єктів промислової власності необхідно використовувати
знання з теорії ТС.

Залежно від галузі застосування розрізняють:

загальну теорію ТС, яка справедлива для всіх систем (рис. 3.1);

спеціальні теорії, які конкретизують загальну теорію для окремих класів,
типів та видів ТС.

Структура спеціальної теорії ТС може бути ієрархічною (наприклад, теорія
верстатів, теорія металообробних верстатів, теорія токарних верстатів).
Особливе місце займають теорії, які використовуються для декількох
галузей техніки (наприклад, теорія машин, теорія механізмів, теорія
деталей машин тощо).

При вивченні ТС за ступенем організації розрізняють три класи сукупності
об’єктів:

Неорганізовані або хаотичні (наприклад, заготовки, які лежать у
завантажувальному бункерному пристрої навалом);

Організовані з елементами, об’єднаними в стійку структуру, яка має нові
властивості (наприклад, верстати з ЧПК);

Самопристосовувані зі зміною зв’язків або структури під дією зовнішнього
середовища (наприклад, адаптивні системи управління).

Науково-технічна революція призвела до різкого зростання кількості та
складності ТС (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Система — це сукупність, яка створена (і упорядкована за певними
правилами) зі скінченної множини елементів. При цьому між елементами
системи існують певні зв’язки. Можливі також системи, які мають
ізольовані елементи (або групи елементів), котрі не мають зв’язків з
іншими елементами системи.

Елемент і система є відносними поняттями з точки зору системного
підходу, основним принципом якого є концепція цілісного, неможливість
зводити складне до простого, цілого до частини, наявність у цільному
об’єкті таких властивостей і якостей, котрі не можуть бути присутні в
його частинах.

Системний підхід вимагає розглядати систему як частину надсистеми, з
елементами якої вона пов’язана, а окремі елементи системи можна, в свою
чергу, розглядати як підсистеми.

I

порядку

Наприклад, для верстата-автомата, як ТС (рис. 3.2) автоматична лінія є
надсистемою І порядку, автоматичний цех — над-система II порядку, а
завод-автомат — надсистема III порядку.

Завод-автомат

Автоматичний цех

8

& и

Автоматична лінія

Механізм

порядку

порядку

ВЕРСГАТ-АВТОМАТ

Система

Вузол

Е

5 .3

и

порядку

порядку

порядку

Деталь

Рис. 3.2. Ієрархія ТС на прикладі автоматичних металообробних верстатів
(положення системи в ієрархії)

Підсистемами І порядку для верстата-автомата будуть механізми головного
руху, подачі, автоматичної зміни інструменту, тощо. Підсистемами II
порядку, наприклад, для механізму головного руху є шпиндельний вузол,
коробка швидкостей, електродвигун.

Розвиток знань пов’язаний з підвищенням складності принципових підходів
до дослідження та його методів, котрі складають наступну ієрархічну
послідовність наукового опису ТС.

Параметричний — опис властивостей, ознак та відношень об’єкта на
підставі емпіричних спостережень. Це найбільш проста форма і вихідний
рівень дослідження об’єкта.

Морфологічний — перехід до визначення поелементного складу, побудови
об’єкта та взаємовідносин параметрів, які виявлені на попередньому
рівні.

Функціональний — перехід до визначення функціональної залежності між
параметрами (функціонально-параметричний опис), між елементами об’єкта
(функціонально-морфологічний опис) або між параметрами і побудовою
об’єкта.

Фізичний (поведінка об’єкта) — виявлення цілісної картини “життя”
об’єкта і механізмів, які забезпечують зміну напрямків та “режимів”
роботи об’єкта (найбільш складна форма наукового дослідження).

Наприклад, параметричний опис металорізального верстата як ТС це:
основні технічні характеристики (технологічні, розмірні, кінематичні,
силові, динамічні) та показники (продуктивність, точність, жорсткість,
потужність, габарити тощо). Морфологічний опис верстата включає: джерело
енергії, двигуни, передавально-перетворюючі та виконавчі механізми,
систему керування. Функціонально-параметричний опис встановлює,
наприклад: залежність точності обробки від жорсткості пруж-ньої системи
верстата і режимів різання. Прикладом функціонально-морфологічного опису
служить рівняння балансу кінематичного ланцюга. Опис поведінки верстата
може бути виконаний за допомогою таких фундаментальних законів, як закон
збереження енергії, кількості речовини, імпульсу сили тощо.

Можливий і інший підхід до ієрархії опису ТС як технічного об’єкта у
вигляді пристрою, який створений людиною або

автоматом, реально існуючий (що існував) і призначений для задоволення
певної потреби. Загальна ієрархічна структура опису технічного об’єкта
наведена на рис. 3.3, де ТФ — технічна функція; ФС — функціональна
структура; ФПД — фізичний принцип дії; ТР — технічне вирішення.

Життя ТС можна уявити у вигляді еволюційної в-подібної кривої (рис.
3.4), яка запозичена з біології, оскільки в цьому відношенні життя ТС
можна порівняти з живим організмом. Крива показує, як змінюються в часі
головні показники ТС, наприклад, потужність, робочий тиск, маса,
продуктивність, швидкість, точність тощо.

На ділянці 1, яка називається “дитинством”, ТС розвивається повільно
(початковий розвиток). Потім ТС швидко вдосконалюється, настає пора
“зрілості” ТС (ділянка 2). На ділянці З темпи розвитку зменшуються, ТС
вибирає свої можливості, наступає “стиглість”, а далі “старість” ТС.
Далі система А може бути деградована (пунктирна крива 4’ донизу) або на
довгий час утримує досягнуті показники (ділянка 4), або замінюється
принципово іншою системою Б.

“Дитинство” відповідає наводженню основних ідей та реалізації їх у
працездатному зразку нової ТС. На цьому етапі з’являється багато
винаходів високого рівня, але економічний ефект від їх використання
незначний або має негативне значення. В міру удосконалення ТС завдяки
винаходам низького рівня її показники швидко покращуються і вона широко
застосовується. Цей період відповідає переходу від “дитинства” до
“розвитку”. Кількість винаходів на цьому етапі різко зростає.
Розвиваючись, ТС поступово вичерпує можливості покращання, але бажання
продовжити “життя” народжує винаходи, рівень яких найбільш низький.
Проте економічний ефект від застосування таких винаходів найбільший
завдяки масовому використанню ТС. Деградація ТС або зменшення основних
показників викликає зміну середовища надсистеми, в котрій функціонує
система. Таким чином, технічний рівень виробів і ТС з часом підвищується
завдяки впровадженню винаходів. Технічний рівень — це сукупність
технічних властивостей-парамет-рів, які визначають сукупну цінність
виробу.

Цікаво зіставити графік кривих розвитку ТС (рис. 3.4) з графіками, які
характеризуються суто винахідницькими показниками (рис. 3.5). На рис.
3.5, а зображена вже відома (рис. 3.4) в-подібна “життєва крива” ТС. На
рис. 3.5, б показана типова крива зміни кількості винаходів, які
відносяться до даної ТС (А). Перший пік відповідає т. ?: кількість
винаходів збільшується в період переходу до масового застосування
системи. Другий пік на рис. 3.5, б обумовлений прагненням продовжити
життя ТС. На рис. 3.5, в показана зміна рівня винаходів. Пер

ші винаходи, які створюють основу ТС, завжди високого рівня. Поступово
цей рівень знижується. Пік на рис. 3.5, в відповідає винаходам, які
забезпечують системі можливість масового використання. За цим піком
спад: рівень винаходів неухильно знижується, наближаючись до нуля. А тим
часом з’являються нові винаходи високого рівня, які належать до нової ТС
(Б). Нарешті, на рис. 3.5, г показана зміна середньої ефективності
(практичної віддачі, економії, “користі”) від одного винаходу в різні
періоди розвитку ТС. Перші винаходи, незважаючи на їх дуже високий
рівень, не дають прибутків: ТС існує на папері або в одиничних зразках,
у ній багато дрібних недоліків та недоробок. Прибуток починає з’являтись
після переходу до масового використання. В цей період навіть невелике
вдосконалення приносить велику “економію” і відповідно велику винагороду
авторам.

Кожен проектувальник, інженер, підприємець повинні розуміти особливості
“життєвих кривих” ТС, щоб відповідати на запитання: “Треба
вдосконалювати стару ТС чи ні, або краще створити принципово нову ТС?”.
Для цього треба зібрати відомості про хід розвитку даної ТС і

побудувати графік зміни одного з показників системи (швидкість,
продуктивність, робочий тиск, потужність, точність тощо), що дасть
можливість науково прогнозувати тенденції розвитку або створення нової
ТС.

З розвитком техніки підвищується технічний рівень машин, змінюються
виконувані ними функції та удосконалюється принцип їх конструювання. З
точки зору морального зношування машина, як ТС, має певні “цикли життя”
у сферах перевиробництва та експлуатації (рис. 3.6), що впливає на її
рентабельність (досягнутий прибуток) 3 появою нової конкурентоспроможної
машини збут (крива 1, рис. 3.6, а) швидко зростає, досягає максимуму і в
міру насичення споживчого ринку починає скорочуватись. Аналогічно
змінюється прибуток (крива 2, рис. 3.6, б) підприємства-виробника.
Максимум кривих збуту і прибутку, як правило, не збігаються за часом
внаслідок інерції виробництва.

У сфері експлуатації (рис. 3.6, б) типовий “цикл життя” машини
визначається різницею між прибутком (крива 2), який створюється у
споживача, і експлуатаційними витратами (крива 1). Як видно з графіка
(рис. 3.6, б), з часом ця різниця втра

чається (знижується) і з критичного моменту Ткр експлуатація машини
стає збитковою завдяки фізичному спрацюванню.

Г. С. Альтшулер [1,2] пропонує описувати розвиток ТС законами, “статики”
(початок життя), “кінематики” (розвиток) і “динаміки” (головні нинішні
тенденції розвитку).

Закони статики: 1) повнота частин — наявність і мінімальна
працездатність основних частин ТС; 2)” енергетична провідність” —
наскрізний прохід енергії всіма частинами ТС; 3) походження “ритміки”
частин — частоти коливань, періодичності роботи усіх частин.

Закони кінематики: 1) підвищення ступеня ідеальності — витрати на
виготовлення та функціонування ТС прямують до нуля, хоча працездатність
її не зменшується; 2) нерівномірність розвитку частин (чим складніша ТС,
тим нерівномірніший її розвиток; 3) перехід у надсистему — вичерпавши
можливості розвитку, система включається в надсистему як одна з частин.

Закони динаміки: 1) перехід з макрорівня на мікрорівень; 2) підвищення
ступеня вепольності (від російського слова ве-поль — “вещество” +
“поле”, а українською мовою реполь — “речовина” + “поле”) — зростання
кількості елементів і зв’язків між ними.

Головна рушійна сила розвитку ТС — суперечності між зростаючими
потребами суспільства і можливостями теперішніх ТС. Діалектика розвитку
ТС полягає в тому, що в новому об’єкті поєднуються нові та відомі
технічні рішення. Так, на початку розвитку металорізальні верстати мали
рухи від загального приводу — локомобіля за допомогою трансмісійних
валів (складність управління, низька продуктивність, висока небезпека).
Потім з’явились верстати з індивідуальним приводом від електродвигуна
через зубчасті передачі. Тенденція розвитку сучасних верстатів —
постачання кожного вузла власним приводом у вигляді, наприклад,
крокового електродвигуна, високо-моментного двигуна тощо.

Нерівномірність розвитку частин верстата як ТС виявляється, зокрема, у
виникненні регульованих електродвигунів різних типів і збереженні
звичайних зубчастих передач, у швидкому прогресі систем управління та
повільному розвитку власне приводів.

Подальший розвиток ТС вимагав подолання суперечностей між високою
продуктивністю процесу різання і великими витратами часу холостих рухів
та допоміжних операцій. Приводи не забезпечували необхідну точність
позиціювання універсальних верстатів під час роботи в автоматичному
режимі. При цьому в системах управління для досягнення високої точності
використовувались дискретні сигнали, а у приводах аналогові сигнали не
дозволяли одержати достатню точність. Ці суперечності привели до появи
нового класу високоточних приводів, які керуються від пристроїв ЧПК
(числового програмного керування). Прикладом може бути привід, який
включає кроковий електродвигун, гідравлічний підсилювач, гидродвигун та
без-люфтову кулькову гвинтову пару. Такий привід добре пристосований до
дискретних систем керування і має принципово більш високу точність.

Створення нових ТС пов’язане з поняттями “система перетворень”,
“технічний процес”, “технологія”.

Модель технічного процесу будується на відношеннях у системі перетворень
і повинна відповідати на такі запитання: “чим?”, “хто?”, “коли?” і “де?”
виконують технічний процес.

Обробка речовини, енергії або сигналів передбачає виконання за допомогою
технічних об’єктів, деякої чітко певної послідовності операцій. У
зв’язку з цим технологією будемо називати спосіб, метод або програму
перетворення речовини, енергії або інформаційних сигналів із заданого
початкового стану у заданий кінцевий стан за допомогою певних технічних
об’єктів.

Застосування моделі технічного процесу доцільне тільки в тих випадках,
коли в перетвореннях можуть брати участь люди, а ТС, яка
використовується, має характер “машини”, тобто дозволяє досягнути
потрібного результату без участі інших ТС. На рис. 3.7 подано приклад
графічного зображення технічних процесів функціонування на прикладі
заміни шари-копідшипника.

Різноманітність технічних процесів і технологій така ж велика, як і
різноманітність технічних об’єктів, і завдяки інженерному творенню
продовжує швидко підвищуватись. Наприклад, існують різні технології
виготовлення болтів і гайок, переробка руди тощо.

Кузнецов ІО. М. Пашентозпавство та авторське право

Розділ 2. Створення і патентно-інформаційні дослідження об’єктів

Зняти старі підшипники

Встановити нові підшипники

Встановити вал

Підшипник

Зібрати вузли кріплення вала

[

Перевірити функціонування

Рис. 3.7. Технічний процес у ТС при заміні шаринопідшипника

Останнього

інструментом

делювання, наприклад, за допомогою математичних моделей.

3.2. Методологічна основа і соціальні аспекти

науково-технічної творчості

Творчість не слід трактувати як результат особливого дару і виключності
людини, осяяння зверху, ірраціональної інтуїції, екстрасенсорного
сприйняття, багатого, розвиненого уявлення або логічного мислення.

Методологічну основу творчості складають два рівні: 1) діалектичний
підхід на основі найбільш загальних законів природи, суспільства і
мислення; 2) системний підхід, як єдиний напрямок у розвитку сучасного
наукового пізнання.

Творчість як процесе створення нового виражає результат взірцевої,
перетворюючої праці людини, яка невід’ємно пов’язана з її пізнавальною
діяльністю і є відображенням об’єктивного світу в свідомості людини. В
цьому зв’язку творчість слід розглядати, як процес складних
об’єктивно-суб’єктивних відносин між творцями і об’єктами творчості, як
єдність пізнання і перетворення.

Слід чітко визначити деякі поняття, які стосуються творчої діяльності
людини: методологія, метод, методика, прийом.

Методологія — вчення про науковий метод взагалі і про методи окремих
наук (методологія історії, методологія конструювання, методологія
літератури…). Методологія творчості дедалі більше перетворюється в
самостійну наукову дисципліну, як теорію, в якій можна виділити чотири
рівні: 1) філософський; 2) загальнонауковий; 3) конкретно науковий; 4)
методика і техніка наукового дослідження.

Метод — спосіб пізнання, дослідження явищ природи і суспільного житття
(діалектичний, експерементальний, порівняльний…), прийом, система
прийомів у якійсь діяльності (передові методи виробництва, метод
навчання, метод дослідження…).

Методика — сукупність прийомів практичного виконання чогось (методика
експеременту, методика наукового дослідження…), вчення про методи
викладання тієї чи іншої науки.

Прийом — спосіб досягнення, здійснення чогось (прийом інверсії, прийом
аналогій…).

В Україні правову охорону мають такі результати технічної творчості, як
винаходи, корисні моделі, раціоналізаторські пропозиції і промислові
зразки. До цього переліку охоронних об’єктів не входять відкриття і
знаки для товарів та послуг, оскільки перші є, як правило, результатом
наукової творчості, а Другі — ближчі до художньої. Головна різниця між
об’єктами технічної творчості — в рівні новизни і суспільної користі.
Іншими словами, вони відрізняються мірою творчого потенціалу і
прогресивності.

Єдність і спільність соціологічних вимог полягає передусім У тому, що
реалізація будь-якої з них дозволяє підвищити ефективність технічних
засобів і людської праці. При цьому оцінка тієї чи іншої вимоги
визначається не абсолютною перевагою або удосконаленням, а її значенням
для певних функцій, пов’язаних із призначенням об’єкта техніки. Слід
сказати про відно-

78

79

Кузнецов Ю. М. Патентознавство та авторське право

сну перевагу з урахуванням специфічної природи об’єкта, умов його
функціонування, експлуатації або споживання.

Весь комплекс вимог практично не може бути в одних випадках, задовільним
у силу відсутності в цьому потреби (наприклад, при створенні штучного
супутника Землі необхідно передусім керуватися технічними, економічними
і екологічними вимогами і можна зневажати вимогами фізіологічної,
психологічної та естетичної функціональності), в інших випадках —
зважаючи на те, що існуючий (досягнутий) технічний рівень або економічна
доцільність не дозволяють реалізувати повною мірою ту чи іншу вимогу
(наприклад, виключити вихід в атмосферу шкідливих газів при роботі
двигунів внутрішнього згоряння).

Необхідно пам’ятати, що соціологічні вимоги змінюються і розвиваються
разом із розвитком суспільства і суспільного виробництва.

Таким чином, для творчості завжди треба мати соціальне замовлення.
Англійські професори М. Тринг і Е. Лейтуейт навели кілька проблем
сучасності, серед яких:

перевезення пасажирів в години пік у містах;

економічний автомобільний двигун, який не забруднює навколишнє
середовище;

проблема економічних, екологічних, швидкісних і безпечних дирижаблів
замість літаків;

інші транспортні проблеми;

пристрої для майстерень (широкоуніверсальні лещата, “третя рука” —
затискний пристрій для використання в будь-якому становищі і під
будь-яким кутом);

винаходи для потреб сільського господарства (трактори — всюдиходи,
зрошування пустель і засушливих районів);

отримання дешевої енергії вітру, сонця, моря з мінімальними витратами;

пристрої для поліпшення життя інвалідів;

очищення від забруднень навколишнього середовища;

боротьба з пожежами і рятування людей під час пожеж і землетрусів;

створення оригінальних технологічних машин (ткацького верстата без
механічного човника, бурильних морсь-

Розділ 2. Створення і патентно інформаційні дослідження об’єктів

ких установок з дистанційним управлінням з берега, машин для
автоматичної футерівки дугових пічок);

12) штучні

13) літаки і парашути з 100 % безпечністю.

3.3. Рівні творчої діяльності і винахідницьких завдань

самостійна діяльність людини

ІОи^ІІ^іи ли^-.-х V

(суб’єкта) з постановкою або вибором завданя, пошуком умов і

Творчість у різних сферах діяльності людини залежно від

вирішення

поставленого завдання можи

– Узагальнена

її — Загальна (колективна)

Особиста

педагогічна

ідеологічна соціальна

уявити в певному просторі трьох координат (ЗБ): за суб’єктом (X),
об’єктом (У), адресатом (г) (рис. 3.8).

Рис. 3.8. Простір творчості

За адресатом творчість можна розглядати на трьох рівнях (рис. З.9.): І —
особистий (для себе); II — колективний (для сім’ї, ланки, бригади,
кафедри, цеху, заводу тощо); НІ — узагальнений (для країни, кількох
країн, всіх людей планети).

80

81

кожному рівні є своє поле творчості (табл. 3.3).

Таблиця 3.3

Результатом творчої діяльності може бути суб’єктивно і об’єктивно нове.

Суб’єктивно нове характеризує такий результат творчої діяльності людини,
котрий є новим тільки для нього самого, а об’єктивно вже відомий. Така
ситуація виникає, коли людина, приступаючи до розв’язання завдання,
наприклад, технічної, не володіє інформацією (знаннями) про те, чи
вирішувалося це завданя до неї і які рішення вже відомі.

Об’єктивно нове є одночасно і суб’єктивно новим і характеризує ту
соціальну новизну результату творчого процесу, котра відповідає
суспільним (громадським) потребам. Прикладом об’єктивно нових творчих
результатів є винаходи. Винахідницька діяльність — це вищий ступінь
технічної творчості, для якої можна виокремити такі основні риси:

технічна творчість — це праця з матеріалізації наукових знань. Якщо
продукт наукової творчості — ідея, думка має ідеальну форму, то продукт
технічної творчості — матеріальний об’єкт або засіб для перетворення
матеріального об’єкта;

технічна творчість — специфічна форма інтелектуальної діяльності, яка
направлена на примноження розуміння про об’єктивний світ, тобто вона має
гносеологічний характер;

результати творчої діяльності утворюють технічне довкілля суспільства,
котре служить матеріальною основою життєдіяльності людей, в процесі якої
в найбільш повній мірі проявляється активність і початкові творчі
здібності людини;

у технічній творчості здійснюється суб’єктивна і об’єктивна ролі в
діяльності людини.

Різним об’єктам творчості відповідають свої результати (табл. 3.4).

Говорячи про технічну творчість, ми маємо на увазі процес, який
характеризується деякою сукупністю понять і визначень. Розглянемо
основні з них.

Технічна потреба — це запит індивідуума або суспільства в цілому на такі
технічні засоби, які були б спроможними задовольнити інтерес суспільства
на даному етапі його розвитку. Треба розрізняти дві форми відображення
технічних потреб:

Кузнецов Ю. М. Патентознавство та авторське право

Таблиця 3.4

Творчість за об’єктом

Наукова

Результати творчості

Результат творчості

Відкриття, методології, методи, принципи, витвори науки та ін.

Технічна

Винаходи, корисні моделі, “ноу-хау”, раціоналізатор

ські пропозиції, методики, стандарти, ТУ, ремесла та ін.

Художня

Витвори літератури і мистецтва, промислові зразки, товарні (фірмові)
знаки, фольклор та ін.

Соціальна

економічні і соціальні реформи, конституція підзаконні акти, декрети та
ін.

Ідеологічна

Засоби масової інформації, устави, інструкції, накази та ін.

Педагогічна

Довідники, підручники, навчальні посібники, методичні розробки, методика
викладання, правила та ін.

1. Індивідуальне усвідомлення технічної потреби в процесі

творчої діяльності творців нової техніки, котре є випереджува-

льним відображенням технічної потреби, яка ще не стала пред-

метом суспільної свідомості.

так зване

суперечності між існуючим

2. Відображення технічної потреби в суспільній свідомості,

– “соціальне замовлення”; ця форма відображає різні

^ціалопУ-

економічними потребами суспільства в підвищенні обсягу виробництва,
нових видів продукції і т. ін.

Суперечності, які

між суспільними потребами

Реалізація технічної потреби можлива лише за умови технічної можливості,
як комплексу матеріальних, технічних та інших факторів, які
задовольняють суспільні потреби.

^ ^ ^ ^иииЛШ X

технічними можливостями породжують проблемну ситуацію, тобто технічну
проблему.

При невідповідності технічних можливостей (засобів) технічній потребі
виникає технічна суперечність, яка є обов’язковою

УМОВОЮ РОЗВИТКУ ТеХНІКИ її л/-тґчг»т_-^тто тг^»ттТ~

Розділ 2. Створення і патентно інформаційні дослідження об’єктів

Усю різноманітність технічних суперечностей можна уявити у вигляді таких
груп:

суперечності між предметами праці і технічними засобами;

суперечності між технікою і людиною в процесі праці;

• внутрішні суперечності в технічній системі.

4*

Технічне завдання — це сформульовані умови усунення тех-

нічної суперечності для досягнення поставленої мети.

до її розв я-

Технічна ідея — це принцип усунення технічної суперечності, вираженої в
ідеальній формі. Одні технічні ідеї виникають під час розв’язання
технічного завдання, інші — зання.

Тому технічне рішення — це система засобів, які реалізують технічну
ідею, що спрямована на усунення технічних суперечностей і задоволення
технічних потреб.

Винахідницькі завдання умовно поділяються на 5 рівнів (табл. 3.5), а
творчий процес їхнього вирішення на 6 стадій:

Об’єкт (О)

Вибір завдання.

Вибір пошукової концепції.

Збір інформації.

Пошук ідеї рішення.

Розвиток ідеї у конструкцію (або технологію).

Впровадження.

завдання (проблема); пошукова концепція

(спосіб); інформація; ідея (принцип); варіант зміни конструкції
(алгоритму).

А. с. СРСР № 157356. З метою економії металу ковпак виконаний із
пластмаси з ребрами жорсткості.

А. с. НРБ № 39672. Для підвищення надійності затиску запропоновані
двосторонні клини (затискні елементи) замість односторонніх.

— гайка шляхом усунення тертя, гвинт і гайка розміщені з зазором, що
зберігається під час роботи, а в їх різьби вкладені обмотки для
створення електромагнітного поля, що забезпечує поступовий рух гайки
стосовно гвинта. Гвинтова пара залишилась, але помітно змінилася у
порівнянні з прототипом.

А. с. СРСР № 154459. З метою попередження зносу гвинтової пари гвинт —

84

85

\во

Кузнецов Ю. М. Патентознавство та авторське п

К-ть І К-ть винах. І проб

N

Інтелектуальні рівні винахідницьких завдань

‘ „ . І Взаємозв’язок завдання і

^міст рівня І

Р,вня І І засобів його вирішення

Розділ 2. Створення і патентно-інформаційні дослідження об’єктів

А. с. СРСР № 105011. Запропонований спосіб отримання високого і
надвисокого тиску шляхом імпульсного електричного розряду всередині
об’єму рідини (практично нестисливої).

Піонерський винахід. Використане відкриття, новий ефект (явище) —
електрогідравлічний удар.

1

32

10

Вибір одного |У межах однієї галузі О з декількох

|Л. с. СРСР№ 157356. Пластмасовий ковпак (замість (металевого) на газові
балони, ш ар ико підшипник

45

10

А. с. СРСР№ 154459. Гвинтова пара без механічного контакту (з
електромагнітним полем)

А. с. НРБ № 39672. Клиновий патрон з двостороннім клином

19

10

ІА. с. СРСР № 260249. Засіб ‘контролю зносу двигуна за допомогою
люмінофора (використовується фізичний ефект)

з

3,7

10

5

0.3

ІА. с. СРСР № 105011. Засіб (отримання високого і Ю4 Інадвисокого тиску
(з використанням ‘електрогідравлічного удару)

(Часткова зміна [У межах однієї науки

[вибраного О [і наприклад, механічне

?завдання вирішується

Імеханічним шляхомі V і ‘ * *

Ідекелькох інших галузях

1 техніки

(Створення [За межами науки

[нового або Г’завдання-ддвальнищ”

[повна зміна [(наприклад, механічне

1 вхідного О [завдання вирішується

Іхімічннм шляхом1)

1

І викор нсто ву ються

І ефекти

Створення ІЗа межами сучасної науки

нового [(спочатку потрібно

комплексу О [зробити відкриття, а

(піонерське [потім, спираючись на

рішення) [нові наукові дані,

(вирішувати

вих часток в лабораторії

проби масла і визначення змісту метале-

— змінений повністю. Застосований маловідомий фізичний ефект.

с’ ьг^ґ № ^ьи^4У. Для контролю зносу двигуна запропоновано додавати в
масло люмінофор і за зміною світла масла (дрібні частки металу гасять
світло) безупинно контролювати концентрацію часток металу. Відомий
спосіб —

3.4, Етапи розробки винаходу

Ці етапи добре викладені в книзі М. Трінга і Е. Лейтуейта “Как
изобретать?”.

Мередіт Трінг — професор кафедри машинобудування в коледжі королеви
Марії Лондонського університету.

Ерік Лейтуейт — професор кафедри електромашинобудування Імперського
науково-технічного коледжу в Лондоні (в 1965 р. нагороджений золотою
медаллю за лінійний електродвигун).

Твердо встановлено, що з 10-ти винахідників лише одному вдається довести
діло до кінця, бо потрібно зіштовхуватися з впровадженням нового в
практику, а це часто складніше, ніж створити винахід (у книзі Трушкіна
В. П. “Записки конструктора” — про одного професора, який зберіг у 80
років студентську бадьорість, бо не намагався, як він жартома казав,
минати всі стадії розробки і впровадження винаходу).

Можна виділити чотири етапи (стадії) розробки винаходу (табл. 3.6).

Таблиця 3.6

Описова наука

— X

ГІПОТЕЗА 86 87 Кузнєцов Ю. М. 11атентознавство та авторське право У багатьох випадках перший етап є або пройденим, або непотрібним, або ж здійснюється згодом багато років після впровадження винаходу, наприклад, використання вогню (реакція горіння) і виготовлення скла (скляні прикраси, зроблені шляхом сплавлення піску з золою і сіллю, були ще у єгипетських фараонів). Роботу над будь-яким по-справжньому великим винаходом на кожному етапі можна порівняти з азартною грою. Кожний наступний етап обходиться принаймні в 10 разів дорожче. Тому запропоновано приблизний критерій переходу до наступного етапу. Якщо А-В/С > 3, то роботу можна продовжувати, де А — очікуваний виграш у
грошах при успішному завершенні роботи над винаходом (визначає директор
організації — “суддя”);

В — ймовірність успіху (гарантує винахідник — “захисник”);

С — розрахункова вартість робіт, що залишалися (розраховує
інженер-проектувальник — “хрещений батько” винахідника, а не сам
винахідник).

3.5. Психологічні особливості науково-технічної творчості

Психологи вважають специфічним для інтелектуальної творчості п’ять
етапів процесу творчості:

Підготовка — накопичення знань з даного питання, формулювання завдання.

Концентрація зусиль — наполеглива робота з метою отримання рішення.

Перепочинок — період мозкового відпочинку, коли відбувається
відволікання від вирішуваного завдання.

Осяяння (інсайт) — отримання нової ідеї або зміна вже відомої, котра є
вихідним рішенням.

Доведення роботи до кінця, узагальнення, оцінка.

Для творчості характерне явище інсайту, тобто охоплення елементів
ситуації в тих зв’язках і відношеннях, які гарантують вирішення
завдання.

психічний стан людини, в якому максимально розкриваються її творчі
здібності.

Осяяння припускає (рис.3.10): 1) емоційний момент (наполегливість і
цілеспрямованість у вирішенні завдання); 2) наукове передбачення як
усві-домлено-логічне мислення (знання законів

винаходу природи, точне фор-

мулювання завдання

і правил гри); 3) вміння “думати руками” як інтуїтивно-практичне
мислення (ознайомлення з реальним світом на основі особистого досвіду).

Таким чином, мислення людини можна умовно розділити на

логічне та інтуїтивно-практичне.

За сучасними науковими дослідженнями, за творчість відповідає права
півкуля мозку, яка відає підсвідомістю, образами, формами і структурами,
орієнтацією в просторі, а ліва півкуля мозку дає завдання правій, а вже
потім, після творчої роботи підсвідомості, відбирає, оцінює та оформляє
ідеї свідомо. В реальному творчому процесі обидва види мислення завжди
взаємодіють в діалектичному єднанні.

Інтуїція винахідника не виявляється, поки в нього в мозку не утворилась
модель проблемної ситуації. їй передують нерідко довгі і напружені
роздуми, пошуки та спроби.

Вагатись у самому собі — найвище мистецтво і сила. Кожен винахідник
відчуває, що у діалозі, у протиборстві з самим собою народжується істина
(правило: немає кращого засобу знайти оцінку думки, ніж вислухати самого
себе, свою мову, звернену до співрозмовника).

Кузнєцов Ю. М. Патентознавство та авторське право

Згідно з сучасною наукою, щоб полегшити роботу підсвідомості у правій
півкулі мозку, необхідно здійснювану роботу виконувати у вигляді схем,
малюнків, образів.

Творчі здібності людини можуть бути умовно поділені на три групи, які
пов’язані відповідно:

з особистою мотивацією (інтереси і покликання);

з темпераментом (емоційність);

з власне розумовими здібностями (здатність до нового погляду, здатність
до згортання (узагальнення) інформації, гнучкість мислення, бокове
мислення (як і бокове бачення водія), швидкість і яскравість мови,
готовність пам’яті зафіксувати, а потім вчасно видати інформацію,
здатність до перейняття досвіду, оцінки, передбачення).

Одним із стримуючих факторів у творчій діяльності людини є психологічна
інерція.

Психологічна інерція — це схильність до якогось конкретного методу і
образу мислення при вирішенні завдання, ігнорування усіх можливостей,
крім єдиної, яка зустрілась на самому початку. Психологічна інерція
включає в себе відсутність гнучкості, силу звички, вузькопрактичний
підхід, страх критики, вплив авторів та інших факторів, які заважають
творчому мисленню.

Психологічна інерція завдає великої шкоди розвитку техніки і є надбанням
минулого досвіду, який часто не дозволяє відійти від звичного,
консервативного і гальмує прояви нового. Повне прийняття нової ідеї —
перший і найбільш шкідливий прояв психологічної інерції.

Прийняття на віру положень, запропонованих авторитетними людьми,- друга
форма прояву психологічної інерції.

Є такий історичний приклад. Великий природознавець Арі-стотель написав в
одному зі своїх творів, що в мухи 8 ніг і цьому вірили майже 2000 років,
поки хтось не перерахував ноги в мухи, і їх виявилось 6!

Серед форм психологічної інерції можна назвати такі:

уперте відстоювання загальноприйнятої, хоча і неправильної, точки зору;

використання старого принципу при переході на нове устаткування;

Розділ 2. Створення і патентно-інформаційні дослідження об’єктів

збереження старої форми при переході на новий рівень;

невміння побачити використання рішень, наявних або одержаних в інших
галузях;

розв’язання завдання відомими трафаретними способами;

розв’язання завдання тільки в рамках однієї спеціальності;

• розв’язання завдання тільки за прямим призначенням та ін. Щоб
перебороти психологічну інерцію, необхідно постійно

пам’ятати про існування психологічної інерції і використовувати різні
прийоми її подолання для підвищення творчої активності.

На підставі аналізу багатьох наукових відкриттів і технічних винаходів,
знайдені їх загальні і закономірні риси. В праці “Діалектика природи” Ф.
Енгельс писав: “Усяке дійсне, вичерпне пізнання полягає лише в тому, що
ми в думках піднімаємо одиничне, з одиничності в особливість, а із неї
останній у загальність…” Розкриття Ф. Енгельсом руху наукової думки
від одиничного становить собою рух до пізнання істини. Це складає
предмет логіки (діалектичний).

Навпаки, психологію цікавить якраз ця сторона науково-технічної думки,
її зигзаги та їх причини, виникаючі на її шляху бар’єри і їх подолання.

Так розкриваються співвідношення між логікою і психологією, які з різних
боків вивчають одне й те саме — науково-технічну творчість.

Розглянемо співвідношення двох способів мислення — індуктивного (як
часткового випадку емпіричного) і інтуїтивного (як часткового випадку
абстрактно-теоретичного).

Метод індукції застосовується перш за все для виявлення причин
визначуваних явищ (наприклад, кисень є причина горіння).

Інтуїція означає раптове прозріння істини без необхідних з точки зору
формальної логіки проміжних умовиводів. Саме з тієї причини, що інтуїція
являє собою явище, яке здійснюється поза нашою свідомістю і нашою
пам’яттю, фіксується не вона сама як явище, а тільки результат, що
досягнутий за допомогою інтуїції.

Так, І. П. Павлов розповідав про один епізод із своєї наукової творчості
— яким чином народилась у нього часткова нау-

90

91

кова теорія. Він запам’ятав при цьому тільки два моменти: перший —
початковий стан питання і другий — кінцевий, підсумковий результат у
вигляді теорії, що народилася. А що відбувалося між цими двома
моментами, за його визнанням, він повністю забув. Ось це він і назвав
інтуїцією. Зробимо одну поправку: він не забув, а не зафіксував своєю
свідомістю і пам’яттю, тому що інтуїтивний процес народження нової
теорії здійснився у нього взагалі поза його свідомістю і органом його
пам’яті.

Побудуємо пізнавально-психологічну схему процесів науково-технічної
творчості.

Запровадимо такі літерні позначення: одиничне і одиноч-ність позначимо
літерою Е; особливе і особливість — літерою О; загальне і загальність —
літерою В.

Тоді чисто логічна схема (за Енгельсом) руху думки до істини буде така:
Е —> О —» В, де стрілки показують перехід від нижчого щабля пізнання до
вищого.

Включимо тепер психологічний момент. Він буде складатися, перш за все, з
того, що на шляху від О до В виникає деякий пізнавально-психологічний
бар’єр (ППБ), який зображено у вигляді заштрихованого прямокутника (рис.
3.11, а).

Опинившись на шляху до В, ППБ перешкоджає переходу від О до В і, отже,
розкриттю істини. Тепер треба схематично зобразити, яким чином цей
бар’єр долається за допомогою підка-зки-трампліна. Уявімо такий трамплін
як існуючий у тій же сфері неусвідомлено, де склався і сам ППБ.
Виявляється цей трамплін Т тоді, коли творча думка вченого або
винахідника потрапляє на нього завдяки підказці (рис. 3.11, б). Таким
чином, творча думка, яка рухається від 0 до В, може потрапити на
трамплін Т завдяки підказці С (рис. 3.11, в), яка виникає в точці
перетину двох незалежних необхідних рядів. Один із них — це рух творчої
думки, яка шукає шлях переходу від О до В (позначимо цей ряд літерою X).
Другий ряд У — це зовнішнє стосовно до X явище, яке вклинюється збоку в
работу думки вченого або винахідника, наче перетинаючи собою ряд X у
точці С і наче захоплюючи за собою творчу думку, що до цих пір невдало
пробувала пробитися крізь ППБ. Захоплена процесом У в інший бік, думка X
знаходить для себе новий шлях: вона попадає на трамплін Т і обходить
перешкоду (ППБ), яка стоїть на її шляху. Далі вже без перешкод думка
направляється до В.

Таким чином, перехід від Е до О (рис. 3.9, в) здійснився завдяки
індукції, а перехід від О до В (подолання ППБ) — завдяки інтуїції.

Оскільки таке ППБ, яке запропоновано концепцією Б. М. Кедрова, отримало
широке визнання, хоча не всі автори з цим згодні, розглянемо деякі думки
з цього приводу.

А. В. Антонов виділяє в винахідницький творчості кілька “психологічних
бар’єрів”. Винахідник часто повинен долати бар’єр невіри у свої сили,
свої можливості розв’язати завдання. Цей бар’єр має комплексний характер
і складається з більш часткових:

Кузнєцов Ю. М. Патентознавство та авторське право

бар’єр гіперскладності, коли винахідник спочатку схиляється до
переоцінки об’єктивної складності завдання;

боязливість авторитетів, думок своїх керівників;

укорінення в суспільстві різних заборон і “принципів неможливості”,
наприклад, неможливості перевищення швидкості світла (в даний час
теоретично обґрунтована можливість існування часток (тахіонів), які
можуть перевищувати швидкість світла);

стереотипність мислення — труднощі відмовитись від звичного підходу;

вибір і перенесення знань;

семантичні бар’єри (психологічні інформаційні моделі);

недостатні знання винахідника.

Американські психологи Г. Ліндсей, К. Халл і Р. Томтсон до
“психологічних бар’єрів” відносять:

конформізм — бажання бути схожим на іншу людину (людина лякається
висловити нестандартні оригінальні ідеї через страх видатися смішною або
не зовсім розумною);

цензуру і, особливо, внутрішню (людина не пробує вирішувати виникаючі
проблеми подавляючи усвідомлено свої оригінальні думки);

ригідність (недостатня рухомість і пристосування мислення до змінюваних
вимог), що часто набувається в процесі шкільного навчання.

У роботі А. Холла “психологічні бар’єри” автор називає “перешкодами
творчості”:

перцептуальні (погане сприйняття — людина сприймає те, чого нема, або не
сприймає те, що є);

інтелектуальні (відсутність творчих потенцій, щоб стати генієм, або
небажання застосувати свої здібності);

емоційні, як внутрішні емоційні конфлікти на рівні підсвідомості;

зовнішні (фізичне і соціальне оточення).

Подоланню “психологічних бар’єрів” для активізації творчості сприяють:

сумніви в звичайних способах мислення;

сміливість і прихильність до ризику;

Розділ 2. Створення і патентно інформаційні дослідження об’єктів

різноманітність досвіду;

старанність у підготовці;

напруженість мислення і занурення в проблему;

тимчасовий відхід від проблеми;

релаксація (розслаблення);

письмовий виклад;

обмін думками з колегами, друзями і т. ін.;

відсутність перепон;

підхвачування інтуїтивних догадок;

жорсткі терміни або їх відсутність.

Ці рекомендації можна розширити, додавши такі, як розвиток уяви і
фантазії, тренування пам’яті, активізація творчого мислення шляхом
використання евристичних прийомів і методів.

Коротко зупинимось на деяких прийомах, тому що багатьом прийомам будуть
присвячені подальші розділи.

Розвинута уява — один із важливіших елементів інженерного мислення. Уява
часто приводить до фантазії, яка пов’язана

А.

з бажанням, щоб сталося те, чого хочеться.

лою, яскравістю і незвичайністю уявлень і образів, тобто здатність
створювати нові чутливі або мисленні образи в людській свідомості на
основі отриманих вражень.

Уява і фантазія допомагають вирішувати технічні проблеми, створючи
гіпотези, модельні уявлення, ідеї рішення, використовуючи аналогії та
асоціації.

Тренуванню уяви сприяє зміна думок в широких межах об’єкта, викладення
умов завдання в найширших поняттях. Слід постійно пам’ятати про шкідливу
дію психологічної інерції і

Фантазія — це уява, яка характеризується особливою си-

намагатися

Необхідно враховувати те, що знання спеціаліста мають вузьку
спрямованність, а для розвитку і використання уяви потрібно мати
уявлення про основні досягнення усіх галузей науки і техніки.

Треба сміливо пропонувати “дикі” і неймовірні ідеї, готува-

розум

науково

94

95

Інверсія є одним із засобів отримання нової точки зору, свідомого
переборення психологічної інерції, відмови від традиційних поглядів на
завдання (в перекладі з латинського інверсія — перевертання,
переставлення). Для отримання нових ідей, використовуючи інверсію, можна
об’єкт перевернути догори дном, вивернути навиворіт, поміняти місцями, з
горизонтального зробити вертикальним і, навпаки, поставити під деяким
кутом, зупинити рухомі частини і рухати нерухомі і т. ін.

Багато оригінальних ідей і рішень народжується завдяки аналогіям, які як
підказки можна брати з природи, з художньої літератури, переносити з
інших галузей, ситуацій і життя, для чого треба бути спостережливим і
вміти аналізувати.

Один із прийомів активізації творчості є емпатія — ототожнення
особистості однієї людини з особистістю іншого об’єкта і проникнення її
в почуття іншої особи. Завдання полягає в тому, щоб увійти в образ і
уявити себе у вигляді деталей (підшипника, важеля, поршня) або машини і
з їхніх позицій подивитись, що можна зробити для вирішення проблеми.

3.6. Роль творчого колективу і особи в процесі створення

об’єктів промислової власності

Організацію творчого процесу треба розглядати в двох аспектах:

у творчому колективі — юридичною особою;

окремим науковцем або винахідником — фізичною особою.

Розв’язання складних технічних проблем і створення найбільш визначних,
побудованих на нових принципах, і тих, що мають багатогалузевий характер
винаходів, потребує залучення вчених і спеціалістів різних галузей
знань. При цьому колективна творчість не виключає, а навпаки, передбачає
прояв творчої індивідуальності кожного члена колективу.

Основними передумовами ефективності творчого процесу є: правильне
формування творчого колективу, інформаційне забезпечення творчого
процесу, створення сприятливих для творчості умов і стимулювання творчої
діяльності. Творчі колективи можуть бути дуже різноманітні за
чисельністю та організаційною структурою.

Обмежимо наш розгляд принципів формування первинного творчого колективу,
який може бути постійним, скомплектованим відповідно до штатного
розкладу, або “неформальним”, створеним спеціально для розв’язання
якоїсь творчого завдання. Незалежно від принципу формування,
організаційна структура колективу повина бути достатньо мобільною і
гнучкою, здатною забезпечити оперативне реагування на специфіку проблем,
що розв’язуються.

Правильна організація творчого колективу повина ґрунтуватись на
наукових, перевірених практично принципах:

комплектність (треба залучати спеціалістів різних галузей

знань);

гетерогенність (відповідність різноманітного складу колективу характеру
поставлених перед ним завдань);

обе’днання вчених різного віку;

об’єднаність (інтелектуальна, фізіологічна, психологічна,

морально-етична);

відповідність особистих здібностей займайному місцю в

структурі колективу;

перманентність (періодичне оновлення з метою попередження застійних
тенденцій, самозаспокійливості, егоцентризму, “зіркової хвороби”);

наукова рівність і демократичність керування;

взаємозамінність (частіше тимчасова);

припустимість помилок;

мінімальний контроль;

Таблиця 3.8

• раціональні співвідношення індивідуальної і колективної праці.

У творчому колективі повині бути генератори ідей, експерти,
організатори, виконавці і керівник. Такий функціональний розподіл
звичайно має рольовий характер, тобто на різних етапах роботи члени
колективу можуть виконувати різні функції. Керівник повинен передбачати,
організовувати, координувати, контролювати. Для нього рекомендується
роль генератора ідей і організатора, але не критика. Керівник здійснює
зв’язки творчої групи з іншими колективами, надихає до творчості,
спонукає до обговорення справи, а не взаємовідносин у колективі.

Творчий колектив володіє значно вищою надійністю в роботі, якщо має
можливість тимчасової заміни будь-якого співробітника.

У табл. 3.8. наведені різні структури малих творчих колек-тивів-бригад
(до 10-ти осіб) з точки зору ефективності їх роботи.

При організації творчого колективу слід враховувати індивідуальні
особливості інтелекту дослідників, яких умовно можна поділити на 8 типів
(табл. 3.9.)

Користуючись табл. 3.9, всіх членів творчого колективу можна умовно
поділити на дві групи:

1- ша група — генератори ідей: фанатик, піонер, естет, інди-

відуаліст.

2- га група — експерти: діагност, технік, ерудит, методолог.

Щодо наукової творчості, то кожному науковому керівнику

необхідно намагатися створити наукову школу, в якій ідеалом для учня
повині бути не знання вчителя, а його самовідданість служінню науці,
його риси як особистості. В науковій школі гідний учень повинен не
тільки повторити свого вчителя, а і перевершити його, бо сила вчителя в
його учнях.

Кузнецов К). М. Патентознавство та авторське право

3.7. Етика творчості та історія деяких відкриттів,

винаходів і винахідників

У творчому колективі, де індивідуальна ініціатива не тільки не
виключається, а й ще розвивається, необхідно дотримуватись моральних
норм науково-технічної творчості, тобто науково-технічної етики,
основними рисами якої є:

наукова об’єктивність;

доведеність;

принцип захисту істини;

непривласнювання чужих заслуг, ідей, рішень, висновків тощо.

Успішне здійснення пізнавальної (гносеологічної) функції
науково-технічної творчості можливе лише за умови, якщо дослідник
підходить до предмета вивчення об’єктивно, чесно, тобто маючи установку
пізнати об’єкт таким, яким він є в дійсності.

Доведеність, як етична норма, вимагає від дослідника самокритичності,
аргументовності. До того як подати заявку на винахід, необхідно
підтвердити його всебічним науковим аналізом, провівши
патентно-інформаційні дослідження. Висновки і публікації не повині бути
поспішними, в той же час не треба замовчувати отримані результати до
повного завершення їх доведення. В цьому випадку необхідно публікувати
проміжні результати з об’єктивною їх оцінкою.

Принцип захисту істини полягає в активному відстоюванні положень, якщо
дослідник упевнений в їх правильності (Аріс-тотель казав: “Платон мені
приятель, але істина дорожча”).

Науково-технічна, як і інша форма творчості, є суспільною формою
діяльності за умови використання досягнень попередників і взаємному
обміні інформацією. Дослідник повинен ясно уявляти свої заслуги,
правильно оцінювати себе. Не можна публікувати результати від свого
імені, якщо робота виконувалась спільно, а також використовувати чужі
принципово важливі думки без посилань на первинні джерела.

При одночасному отриманні однакових результатів питання про пріоритет
вирішується як у спорті: хто перший опублікував, сповістив про них
громадськість, тому і належить пріоритет .

Розділ 2. Створення і патентно-інформаційні дослідження об’єктів

Історія науки знає багато прикладів наукової етики і її порушення.

Італійський лікар Луїджі Гальвані (1737-1798 рр.) першим спостерігав
появу електрики при дотику різнорідних металів до тіла жаби (1791 р.
вийшла брошура, де джерелом електрики названа жива тканина жаби — теорія
“тваринної електрики”). Алессандро Вольта (1745-1827 рр.) повторив
досвід Гальвані, але прийшов до висновку, електрика міститься не в живій
тканині (електроліті), а в тих різнорідних металах, якими доторкалися до
препарованої жаби. Перше джерело електрики — Вольтів стовп. Вольта
назвав свої елементи гальванічними (в пам’ять Гальвані) — наукова етика.

Герц першим побудував у 1988 р. генератор електромагнітних хвиль у
вигляді елементарного вібратора і здійснив прийом цих хвиль без проводів
(у межах однієї аудиторії), не вірячі в майбутнє — передачу і прийом на
більші відстані. В 1989 р. О. С. Попов заперечив Герцу, а 25.04.(7.05)
1895 р. побудував і випробував перший у світі передавач і приймач на 250
м (передав радіограму “Генріх Герц”- наукова етика).

Ще напочатку 1895 р. видатний український вчений Іван Пулюй спостерігав
дію невидимих променів, однак не поспішав з пріоритетними повідомленнями
про відкриття нового виду променів, яке В. К. Рентген зробив наприкінці
1895 р. (28.12) (порушення наукової етики), через 1,5 — 2 місяці, 13.02
і 05.03.1896 р., І. Пулюй опублікував дві статті про виникнення та
фотографічну дію ікс-променів, і лише 09.03.1896 р. та у травні 1897 р.
з’являються статті Рентгена, присвячені результатам досліджень
властивостей ікс-променів. За допомогою власноручно виготовленої
апаратури І. Пулюй отримав найкращі на той час ікс-променеві видбитки,
які публікували європейські часописи для ілюстрації можливостей
застосування нових променів у медицині.

Можливе об’єднання зусиль кількох дослідників і винахідників і
публікація спільно отриманих результатів. Але не всякий внесок у роботу
дає право на співавторство, навіть коли це була цікава ідея (а не
результат її реалізації).

Для визнання співавторства необхідна наявність двох складових: спільна і
творча праця.

100

101

Ті, хто надавав технічну допомогу або тільки висловлював ідеї, не може
бути співавтором, якщо не було спільної творчої праці. На внески таких
людей, якщо вони істотні, роблять посилання або дякують за допомогу.
Склад авторів винаходу, твору науки, літератури і мистецтва або іншого
науково-технічного досягнення встановлюють самі автори.

Довіра, відвертість, доброзичливість, відсутність самолюбства — дуже
важливі фактори при спільній творчості двох або більше дослідників і
творців.

Нижче наведена коротка інформація про деякі відкриття, винаходи, про їх
авторів та значення в розвитку науки і техніки.

Перша сходинка розвитку техніки — поява у людини зброї і ручних знарядь
праці (дерев’яна рукоятка до кам’яної сокири, наконечник списа або
молота).

Блискучий винахід — лук зі стрілами (накопичування енергії в стійкій
линві і зігнутій дерев’яній пружині).

Уміння поводитися з вогнем дозволило людині плавити мідь, бронзу і,
нарешті, залізо.

Найбільш визначний винахід — колесо (одне — каток з колод, два — вісь з
підшипниками) належить Леонардо да Вінчі (1452-1519 рр.).

Енергія вітру і води Водяне колесо, парус, вітряки.

Початок першої промислової революції

Парові машини, газове освітлення, точні верстати, масове виплавлення
сталі, гребний гвинт, паровоз.

Перехідний період: від XIX ст. до XX ст.

Німецький винахідник — хімік Роберт Бунзен (народився в 1811 р.)
винайшов пальник, який, змішуючи повітря і газ, давав високотемпературне
полум’я.

Разом із німецьким фізиком Густавом Кірхгофом, з’єднавши пальник з
оптичною системою, розробленою Йозефом фон Фра-унгофером, заснували нову
науку — спектроскопію.

Альфред Нобель (народився в 1833 р. у Стокгольмі) винайшов динаміт
(Віктор Гюго називав його мільйонером-бродягою), залишив заповіт, щоб
приблизно 9 млн $ його спадщини використовувались на видавання премій з
літератури, хімії, фізики, фізіології або медицини і за миротворчу
діяльність (у 1968 р. додалась економіка) “… тим особам, що зроблять
найбільш значний вклад на добро людству”.

Чарльз Парсонс — замінив поршневий паровий двигун паровою турбіною.

Т. А. Едісон (1847 — 1941 рр.) за влучним визначенням Норберта Вінера
був перехідною фігурою від доморослих винахідників минулого сторіччя до
кваліфікованих фахівців нашого часу, що засновують свої винаходи на
ретельних і систематичних експериментах. Т. А. Едісон — автор біля 1000
винаходів.

Свій перший патент він отримав у 1869 р. — електрична машина для
голосувань (для конгресу СІПА).

За біржовий телеграф отримав винагороду 40 тис. $.

1874 р. — квадруплексний телеграф (передача двох повідомлень в
зустрічних напрямках по одній парі проводів).

1877 р. — фонограф (запис на циліндр з олов’яної фольги).

р. — перша лампа з платинової ниттю.

р. — відкриття “ефекту Едісона” — рух електричних зарядів у відкачаній
колбі від негативно зарядженої нагрітої нитки до впаяної в колбу
металевої пластини.

1887-1888 рр. — пружинний привід з регулятором обертів

до фонографа.

1889-1904 рр.-кінокамера (ширина стрічки — 35 мм).

Остання значна робота — створення залізо-нікелевого акумулятора.

“Едісоном у спідниці” називали винахідницю Маргарет Найт

(народилася в 1838 р. в Англії), 12 років створила відсі-

каючий пристрій ткацького верстата при випадінні човника, а через 20
років у 1870 р. запатентувала машину, що виробляла паперові пакети з
плоским дном (а не V — подібним).

Багато історичних відомостей про винаходи і винахідників наведено в
книзі академіка П. К. Ощепкова “Жизнь и мечта”.

О. С. Попов запропонував використати електромагнітні хви-

Ф

лі для виявлення суден (приймальник — передавач, а між ними
електромагнітна тінь — ослаблення хвиль).

Ідея радіовиявлення (найкоротші хвилі — основа радіолокації літаків).

Н 106 107 Кузнєцов Ю. М. Патентознавство та авторське право Діалоговий режим (людина-машина). Користування ЕОМ непідготовленим програмістом (людина доручає машині усі проблеми моделювання) — докорінна інтелектуалізація ЕОМ. В інженерно-конструкторській діяльності послідовно вирішуються завдання трьох типів: І — вибір та пошук найбільш ефективного фізичного принципу дії (ФПД); II — вибір та пошук найбільш раціонального технічного рішення (ТР) при певному (заданому) фізичному принципу дії; III — визначення оптимальних значень параметрів заданого технічного рішення. Іншими словами, ми маємо ланцюг задач: ФПД—»ТР—юріТР. Завдання І і II типів не мають точних математичних рішень і потребують застосування евристичних методів, методів пошукового конструювання, які складають послідовність поступів, процедур та прийомів переробки великого обсягу інформації і не завжди дають найкращі рішення. Тільки для завдань III типу (а в останній час і II типу) використовують математичні методи оптимізації, які дають точне рішення і застосовують ЕОМ з великим ефектом. Інженер (конструктор або технолог) повинен бути не стільки спеціалістом (фахівцем), який перебирає відомі варіанти, скільки дослідником і винахідником нових рішень, творцем і втілювачем нових ідей. Процес оптимального проектування ТС, як і прогнозування, є багатоваріантним (багаторівневим (табл.3.10), багатоцикліч-ним, багато-критеріальним, багатоекстремальним в багатоспо-лучній сфері. Ієрархія пошуку нових технічних рішень при проектуванні ТС показана на рис. 3.12. ТС буде оптимальною, якщо для її реалізації вибрана оптимальна (або, принаймні, раціональна) технічна ідея. Будь-яка технічна задача має множину (дерево) конкретних рішень (вершин) (рис.3.12). При створенні нових ТС у другій половині XX сторіччя широко вживаний і відомий метод "проб і помилок" стає дедалі менш надійним, непродуктивним методом мислення і пошуку нових рішень. Він вступив у суперечність з науково-технічною революцією. Тому тепер у XXI сторіччі потрібні нові методологічні підходи і наукова організація розумової праці. Пошук ідей — найбільш високий рівень творчої діяльності людини і поки що неформалізований, пов'язаний в основному з інтуїцією людини. Необхідно сміливо шукати нові ідеї, фан- Розділ 2, Створення і патентно-інформаційні дослідження оо"єктів Параметри конструкції тазувати, тому що вірогідність здійснення сміливих ідей біль-[а, ніж обережних. оптимальний (раціональний) варіант Рис. 3.12. Дерево рішень при створенні ТС від ідеї до конструкції Таблиця 3.10 Ієрархія процесу оптимального проектування ТС і його аналогії Аналогії Земна Зміст Назва Рівень проектування Ідея Космічна Всесвіт Неосяжний океан 1 Принцип дії, метод спосіб Галактика Архіпелаг Структура (Ст) Сузір'я Зірка Острів Гориста місцевість Морфологія, склад блоків, комплектів, вузлів, деталей Схема (Сх) Конструкція (К) Параметри конструкції (Пк) Параметри деталі (Пд) Структура + зв'язки (функціональний опис) Найбільш висока гора Конкретна реалізація схеми Планета Складальні одиниці, механізми. Висота до вершини гори Супутник деталі Розміри, форма, маса, об'єм і т. ін Нижче розглянемо по одному методу пошуку нових технічних рішень з кожної групи, а саме: метод морфологічного аналізу (МА), метод фокальних об'єктів (ФО), алгоритм рішення винахідницьких задач (АРВЗ), функціонально-вартісний аналіз (ФВА). 108 109 Кузнєцов Ю, М. Патентознавстео та авторське право 3.8.1. Метод морфологічного аналізу У творчій діяльності важливе місце займає класифікація за різними ознаками, що дозволяє швидше і точніше орієнтуватись у великій різноманітності понять і фактів. Переконливим прикладом корисності класифікації є періодична система елементів Д. І. Менделєєва, яка побудована на підставі підпорядкування хімічних елементів за атомною вагою і класифікація за валентністю. Морфологічний аналіз (МА) базується на класифікації і відноситься до найбільш поширених методів пошуку нових рішень. Термін "морфологія" (вчення про форму: від грецького morphe — форма і logos — вчення) увів у 1796 р. Ґете — основоположник вчення про форму і будову рослин і тварин — морфології організмів. Це не єдиний випадок, коли словотворчість поета дістала широке визнання і розповсюдження в багатьох науках: у подальшому з'явились морфологія людини, морфологія ґрунтів тощо. Для розв'язання технічних завдань морфологічний аналіз вперше був використаний швейцарським астрономом Ф. Цвік-кі, який у 1942 р. був залучений американською фірмою "Ае-роджент інжінірінг корпорейшен" до участі в ракетних дослідженнях і побудував морфологічну матрицю (ящик) для ракетних двигунів, що працюють на хімічному паливі. Ця матриця містила 576 важливих варіантів, серед яких були схеми секретних тоді німецьких літаків-снарядів ФАУ-1 і ракета ФАУ-2, а в 1951 р. він склав морфологічну матрицю, яка містила вже 36884 типи реактивних двигунів. Метод морфологічного аналізу спрямований на послідовний перебір усіх можливих варіантів рішення і є яскравим прикладом системного підходу до рішення творчих завдань. Мета методу — системно досліджувати усі можливі варіанти рішення завдань, які витікають із закономірностей будови (морфології) об'єкта, що удосконалюється, — ТС, і тим самим врахувати, крім відомих, незвичайні варіанти, котрі при простому переборі могли бути знехтувані. Ідея методу — відійти в зону, далеку від того, що лежить на виду. Розділ 2. Створення і патентно інформаційні дослідження об'єктів Суть методу полягає в тому, що в ТС, яка удосконалюється, виділяють декілька характерних для неї структурних, морфологічних ознак, за кожною з котрих складають максимально повний перелік різних конкретних варіантів (альтернатив) технічного вираження використання цих ознак. Таким чином, кожна ознака може характеризувати якийсь конструктивний вузол (елемент структури) ТС, якусь функцію (або зв'язок між елементами), якийсь режим роботи (або стану) ТС, якусь форму взаємодії вузлів (елементів), тобто параметри, характеристики ТС, від котрих залежить вирішення" проблеми і досягнення основної мети. Ознаки з їх альтернативами розташовують у вигляді таблиці, яка зветься морфологічним ящиком (матрицею, картою або таблицею), що дозволяє краще уявити пошукове поле. Матриці можуть бути записані у буквеному або цифровому вигляді в рядок або стовпчиками: р2 і j «її ? я* 1.1 2.1 .. кЛ р2 • 1 2 • І2 1.2 2.2 . .. к:2 W щ * * * * І або * « ? * * * ' ? або * ? * Pi ? Р1 п а2 І.п{ 2.п к.п Перевага методу — його багатоваріантність. Оскільки метод заснований на використанні морфології об'єктів, він дозволяє організувати простір (обшир) змін об'єкта (морфологічний ящик) і систематично його аналізувати. При цьому на відміну від простого перебору виключається пропущення якихось варіантів, що дозволяє подолати інерцію мислення фахівців, знайти оригінальні рішення на неосяжній (неоглядній) у розумінні повного перебору множини (поля). До недоліків методу належить те, що поряд з реально можливими комбінаціями варіантів характеристик (або ознак) морфологічна матриця має велику кількість несумісних варіантів. Поки що не розроблено апарату вибору допустимих рішень з великої кількості можливих варіантів. У теперішній час для вирішення цього завдання мають місце спроби використання ЕОМ. Коли буде знайдено дійсно практичний і універсальний 110 111 Кузнєцов Ю. М. Патентознавство та авторське право метод оцінки ефективності застосування того чи іншого варіанта, можна буде, виходячи тільки з теоретичних міркувань, обирати оптимальну комбінацію елементів для кожної проектованої ТС. Таким чином, процес винахідництва, по суті, був би замінений безпосередньо аналізом альтернативних варіантів. Найчастіше виявляється, що робочі характеристики ТС, в основу побудови якої покладена невідома раніше комбінація елементів (ознак), більшою чи меншою мірою є невизначеними, що залежить від ступеня відходу від існуючого рівня розвитку техніки. Сфера застосування методу — рішення технічних завдань, які відносяться до об'єкта (ТС) в цілому при наявності повної інформації про об'єкт (ТС) і направлені на удосконалення об'єкта (ТС). Застосовування методу вимагає систематизованого логічного мислення. Найбільш доцільна сфера використання методу — рішення конструкторських завдань загального плану (компонування і проектування машин, їх вузлів, механізмів, технологічного оснащення, інструментів, пошук технологічних принципів, компоновок, схем, способів формоутворення тощо). Метод можна використовувати при прогнозуванні розвитку ТС, при визначенні можливості патентування в тому чи іншому абстрактному вигляді комбінацій основних параметрів з метою "заблокувати" можливі майбутні винаходи. Є п'ять послідовних етапів морфологічного аналізу: 1) точне формулювання завдання(проблеми), яка відображає основну вимогу до об'єкта; 2) розподіл об'єкта на функціональні елементи (ознаки) з складанням списку усіх морфологічних ознак і вимог до них, тобто усіх важливих характеристик об'єкта, його параметрів, від котрих залежать вирішення проблеми і досягнення основної мети; 3) незалежний розгляд усіх елементів (ознак) і вибір для кожного повного набору різних варіантів реалізації, тобто складання усіх можливих варіантів за кожною характеристикою незалежно і побудова морфологічної моделі (таблиці, ящика, матриці); 4) аналіз функціональної цінності рішень, які виникають з матриці з визначенням цінності усіх одержаних варіантів, тобто синтез варіантів об'єкта; 5) вибір найбільш раціональних варіантів конкретних рішень, тобто вибір кращих сполучень згідно з заданим критерієм. Розглянемо особливості виконання кожного етапу. Розділ 2. Створення і патентно-інформаційні дослідження об'єктів Етап 1. Формулювання завдання Часто початкове формулювання завдання не містить прямої вказівки про потребу вести конструктивний пошук її компонування. Пряме розуміння завдання буває заховане за багатослівністю її викладення або за невдало обраною термінологією. Метод потребує точного формулювання. Проте цю вимогу нелегко виконати. При аналізі початкового формулювання завдання виясняють, що повинно бути удосконалено, доопрацьовано і т. п. — г спосіб або пристрій. Далі необхідно вилучити спеціальну термінологію, змінити назви елементів об'єкта термінами, які відбивають їх функціональне призначення. Потім слід розглянути вимоги, які пред'являються до результату рішення завдання, виділити з них головну (головні) і пов'язати її з тими елементами об'єкта, котрі повинні забезпечити його виконання. Наприкінці виконують уточнення формулювання завдання. 4 Етап 2. Розподіл об'єкта на морфологічні ознаки Точне формулювання завдання дозволяє виділити коло характеристик об'єктау (структурних елементів, зв'язків і їх ознак), від котрих в основному залежить виконання заданих вимог. У загальному випадку для конструкцій як морфологічних ознак можуть бути обрані: а) функціонально важливі елементи (деталі, вузли, механізми, прилади і т. ін.); б) взаємний зв'язок між елементами; в) взаємне розташування елементів. Необхідність відокремлення функціонально важливих елементів викликана вимогою не створювати в морфологічному ящику великого обсягу неістотної інформації, яка перешкоджає вибору корисної. Наприклад, при виконанні варіантів конструкцій обертового різця можна варіювати такими морфологічними ознаками: ріжуча частина (вид, виконання і розташування осей), опори (виконання, розташування), привід ріжучої частини. При пошуку варіантів конструктивних схем варіюють елементами структури і зв'язками між ними. При пошуку варіантів методів обробки (способів формоутворення) варіюють трьома основними ознаками: оброблюване середовище — заготовка (мета впливу на заготовку, вид і кількість, рухи, стан), середо- 112 113 Кузнщов Ю. М. Патентознавство та авторське право вище, яким обробляють, — ріжучий інструмент (фізичний стан, тип, кількість ріжучих кромок, рухи), взаємодія між середовищами — заготовкою і інструментом (фізико-хімічний ефект процесу перетворення, вид енергії ефекту, характер підводу і розподілу енергії, характер дії в часі, фізичний стан робочого середовища). Етап 3. Складання морфологічної матриці Основна вимога до цього етапу — недопустимість критичної оцінки щодо сформульованих варіантів характеристик об'єкта. Таку критичну оцінку здійснюють на наступному етапі стосовно до одного або декількох варіантів у цілому. При цьому не враховують взаємозв'язки між різними варіантами інших характеристик. Щоб підвищити вірогідність внесених у морфологічну матрицю нових, оригінальних варіантів об'єкта, необхідно використовувати інформацію, яка відноситься не тільки до даного об'єкта або класу об'єктів. Ефективним є функціональний підхід, який дозволяє використовувати інформацію з інших галузей техніки. При цьому слід керуватися слідуючим. Спочатку складають загальний перелік варіантів характеристики, що розглядається. Потім групують їх за принципом близьких властивостей. З кожної групи варіантів відокремлюють найбільш важливі. Скорочений перелік включають в морфологічну таблицю. Ця процедура скорочує неістотну інформацію. При формулюванні варіантів варіювання здійснюють за такими ознаками: геометрична форма, матеріал, особливості конструктивного виконання, характер взаємодій тощо. В залежності від постановки завдання склад ознак змінюється. У деяких випадках ознаки матеріалу вилучають. Для підви- фективне виконують гляді таблиць. Етап 4. Синтез варіантів об'єкта Після заповнення морфологічної матриці переходять до синтезу варіантів. Кількість варіантів може обчислюватись астрономічними числами, тому що кожна з "п" характеристик володіє певним числом К різних варіантів (альтернатив). Сукуп- Розділ 2. Створення і патентно-інформаційні дослідження об'єктів ність варіантів морфологічної матриці дає можливість визначи- ти повну кількість рішень: п "=П* 114 115 Кузнецов Ю. М. Патентознавство та авторське право варіантів побудови об'єктів (цей метод звучить як метод попа-рних порівнянь). Ефективність використання методу морфологічного аналізу розглянемо на прикладі синтезу швидкохідних подшипників для шпиндельних вузлів. Приклад Запропонувати варіанти виконання швидкохідних підшипників і вибрати краще рішення з урахуванням сприйняття радіального навантаження. Формуємо основні ознаки підшипника (рис. 3.11). Будуємо морфологічну матрицю схем підшипників (табл. 3.11). Аналізуємо деякі варіанти схем підшипників, які отримані як сполучення альтернатив кожної ознаки з табл. 3.9. Результати зведені в табл.3.12. У табл. 3.12 варіанти відомих підшипників, які сприймають радіальне навантаження, розташовані в порядку підвищення максимальних значень частот обертання, а саме: XI — п = (5-100)-103хвл; Х2 — п = (10-15)103 хв1; ХЗ — п - (50-100)-103 хв-х; Х4 — п до 800-103 хв1. і - зовнішнє кільце Кз - проміжне середовище С - внутрішнє кільце Кв - допоміжні елементи Ей - сприйняття навантаження Н З Рис. 3.13. Основні ознаки підшипника Розділ 2. Створення і патентно-інформаційні дослідження об'єктів Таблиця 3.11 Морфологічна матриця схем підшипників 1 — Кз 2 С 3 —Кв 4 —Ед 5 —Н 1.1. Циліндр 2.1. Кульки 3.1. Циліндр 4.1. Сепаратор 5.1. Радіальне 1.2. Конічне 2.2. Ролики 3.2. Конічне 4.2. Сепаратор і 5.2. Осьове всередині циліндричні , зовні захисне кільце 5.3. Радіальне і 1.3. Сферичне 2.3. Ролики 3.3. Конічне 4.3. Сепаратор і осьове всередині конічні всередині два захисних 1.4. Немає 2.4. Рідина під 3.4. Немає кільця тиском 4.4. Немає 2.5 Повітря під тиском 2.6. Магнітне поле + 2.7. Немає Загальна кількість варіантів можливих схем підшипників складає: М=4-7-4-4-3=1344. Французька фірма "Сосьє де механік магнетик" виготовила магнітний підшипник вартістю 100 тис. $ і п = 8*105 хв1. За іронією долі одна з перших застосувала магнітні підшипники (муфти) японська фірма "Сейко" в ультрапрецизійних машинах (верстатах) з ЧПК для виготовлення кулькових підшипників (шарикопідшипників) підвищеної точності і швидкохідності. 3.8.2. Метод фокальних об'єктів Цей метод відноситься до асоціативних, потребує мінімальної інформаційної підготовки і дозволяє більше використовувати знання в різних сферах (галузях). Він спрямований на послаблення психологічної інерції шляхом використання асоціацій і метафор у характеристиці об'єкта. Ця ідея лягла в основу методу, коли переносяться раптово обрані об'єкти на той, що удосконалюється, котрий лежить начебто у фокусі переносу. Якщо на ТС або об'єкт, що вдосконалюється, перенести ознаки інших, випадково обраних об'єктів, то число неочікува-них варіантів різко зростає. 116 117 Асоціація — зв'язок, який виникає за певних умов між двома або більше психічними утвореннями (відчуттями, рухаючими актами, ідеями тощо). Метафора — перенесення властивостей одного предмета (явища) на другий на підставі загальної для обох ознаки. Між двома зовсім різними поняттями (словами) можна навести логічний зв'язок, тобто асоціативний перехід в 4-5 етапів (кроків). Візьмемо два різних поняття — "сонце" і "патрон". Здійсним асоціативний перехід: "сонце" — "земля", "земля" — "родовище", "родовище" — "магніт", "магніт" — "патрон". Другий приклад: "ягода" — "шпиндель", асоціативний перехід: "ягода" — "ділянка", "ділянка" — "цех", "цех"- "верстат", "верстат" -"шпиндель". Для виникнення асоціацій і генерування ідей можна використовувати різного виду метафори: бінарні метафори-аналоги ("метал дзвонить"); метафори-катахрези, які містять суперечності ("коловий квадрат"); метафори-загадки ("що сокирою не перерубаєш?"). Серед аналогій розрізняють: пряма — порівняння з аналогічним об'єктом з іншої сфери техніки; емпатія — вживання в образ об'єкта, що вдосконалюється, неначе маленька людина в ньому (почуття, що виникають, відчуття); символічна — об'єкт в узагальненому, абстрактному вигляді (шліфувальний круг — точкова шорсткість, храповик — надійна перервність, затиск-ний патрон -натягнута пружина); фантастична — вводиться фантастична істота, що виконує те, що вимагається умовами задачі ("шапка-невидимка" — неруйнівні види контролю, "чо-боти-швидкоходи" — космічні ракети, "силові потоки" — затискні механізми). Застосування методу фокальних об'єктів включає такі етапи: вибір фокального об'єкта, який удосконалюється; вибір 3-4 об'єктів навмання (із словника, каталогу, технічного журналу, художньої книги тощо) раптових (випадкових) об'єктів; складання переліку (списку) ознак раптових (випадкових) об'єктів; генерування ідей (сполучень) шляхом приєднання до фокального об'єкта ознак раптових об'єктів; розвиток придбаних сполучень шляхом вільних асоціацій; оцінка придбаних ідей і відбір корисних рішень з притягненням експертів. Сфера застосування методу — рішення технічних завдань з покращанням відомих ТС в умовах мінімальних вихідних да- них і відсутності чітко сформульованих вихідних вимог до рішення, постановка оригінальної конструкторської задачі, тренування фантазії (придумати фантастичне), створення товарів широкого вжитку (розширення асортименту) тощо. Приклад. Необхідно удосконалити електропраску (табл 3.13). Таблиця 3.13 Випадкові об'єкти та їх ознаки Фокальний об'єкт Випадкові об'єкти Ознаки випадкових об'єктів Різець ^ Телевізор електропраска Квітка Люстра Змінна пластина, металевий, плитковий, , прямокутний І Кольорове зображення, регулюється звук, 1 кнопкове перемикання Гарна, жива, запах, росте, пожвавлення, запилення Плафони, підвіска, світло, кришталь, прозора | Розвиваючи ознаки випадкових об'єктів, переносимо їх на електропраску. Електропраска — змінна пластина (насадки на праску для прасування різних виробів). Електропраска — звук (замість лампочки — звуковий сигналізатор роботи чи перегріву). Електропраска — кнопкове переключення (переключення режиму прасування не ручкою, а кнопкою). Електропраска — прозора, скляна. Відбирають 1-2 з розглянутих ідей для докладного конструкторського пророблення. Удосконаленням методу фокальних об'єктів є метод гірлянд раптовостей і асоціацій. Всі розглянуті і нерозглянуті методи пошуку нових технічних рішень спрямовані на подалання суперечностей, які створюють проблемну ситуацію. Суперечності, що виявляються в процесі вирішення наукових і технічних завдань, можна умовно поділити на три типи: адміністративні, технічні і фізичні. Адміністративними називають суперечності, що присутні спочатку в самому факті винахідницького завдання (треба щось зробити, але невідомо як), воно не має мети, що підказувалася. 120 Розділ 2. Створення і патентно-інформаційні дослідження об'єктів Приклад. У годину "пік" станції метро переповнені людьми. З кожним роком кількість пасажирів зростає, зростає потреба збільшити пропускну здатність метрополітену, але як — неясно. Технічні — це суперечності, що виникають між частинами і параметрами системи при спробі їхньої зміни: якщо відомими способами поліпшувати одну частину (параметр), то неприпустимо погіршується інша частина (параметр). Приклад. Збільшення швидкості транспортного засобу можливе фізично, але економічно дорого. Розв'язання технічних суперечностей породжує винахід. Фізичними називають суперечності, що полягають у пред'явленні до однієї і тієї ж частини системи взаємно протилежних вимог. У такій ситуації виникає парадокс. у С А . і І А V — л — —Г" , звідси ^ 1 Приклад. При підвищенні швидкості різання відбуваються всі види порушення фрикційного зв'язку — інтенсивний знос, то веяе ло зниження зносостійкості інструменту Т, а саме: л ~ > звідси – – ~ ^| р 14 ‘

‘ Парадокс полягає в тому, що при високих швидкостях, більших ніж
швидкість кулі з рушниці, стійкість інструменту не

падає, а збільшується.

Фізичні суперечності є причиною технічних, а їхнє розв’язання дозволяє
зробити відкриття.

Вивчення проблемної ситуації — це виявлення технічних

суп ереч ностей.

Основні напрямки подолання суперечностей, викликаних швидким зростанням
обсягу робіт при проектуванні, такі:

11:

продуктивності творчої праці за рахунок

сування сучасних методів пошуку нових технічних рішень.

Автоматизація рутинної “роботи при проектуванні за рахунок застосування
САПР 1-го покоління.

Автоматизація пошукового конструювання за рахунок створення САПР 2-го
покоління (з елементами штучного інтелекту).

Машинне проектування з використанням систем, що са-моорганізуються,
самонавчаються (штучного інтелекту).

121

3.8.3. Алгоритм рішення винахідницьких завдань (АРВЗ)

Цей метод відноситься до алгоритмічних, його автором е Г. С. Альтшулер.
Метод має багато модифікацій залежно від року їх появи (АРВЗ-59, 61, 65,
68, 71, 77, 76, 84) і продовжує свій розвиток у вигляді теорії рішення
винахідницьких завдань (ТРВЗ), у російській абревіатурі ТРИЗ (теория
решения изобретательских задач).

Під алгоритмом розуміють комплекс дій (кроків, етапів), що послідовно
виконуються, направлених на вирішення винахідницького завдання (не суто
в математичному, а в більш широкому розумінні).

ні кроки з усунення психологічних бар’єрів, має розвинутий інформаційний
апарат — дані про типові прийоми подолання

технічних суперечностей.

Стратегія методу зображена на рис. 3.15. Спочатку викладаються умови
завдання вихідного (ЗВ), потім формулюється зворотне завдання з його
технічними суперечностями у порівнянні з ідеальним кінцевим результатом
(ІКР) і поступово іде наближення у сфері технічних суперечностей з
використанням, з одного боку, фонду фізичних ефектів (пошук фізичних
суперечностей після визначення технічних суперечностей), а з іншого —
прийомів подолання технічних суперечностей.

Г. С. Альтшулер після аналізу близько 40 тисяч винаходів (де було
знайдено близько 1200 технічних суперечностей) запропонував 40 прийомів
подолання технічних суперечностей.

На оперативній стадії АРВЗ (рис. 3.14) або навіть окремо можна
використовувати запропоновану Г. С. Альтшулером таблицю усунення
технічних суперечностей, фрагмент якої наведено в табл.3.14 де в
клітинках проставлені номери прийомів усунення суперечностей.

Кожна стадія має ряд послідовних кроків, виконання яких регламентоване
конкретними питаннями і рекомендаціями (підкроками). Це дозволяє
доцільно сполучати логіку і інтуїцію у процесі рішення завдання.
Алгоритм включає також конкрет-

Для того, щоб користуватися табл.3.14, нижче пропонується 40 прийомів
усунення технічних суперечностей з прикладами.

1. Принцип подрібнення:

а) розділити об’єкт на незалежні частини;

б) виконати об’єкт розбірним;

в) збільшити ступінь дробіння (подрібнення) об’єкта.

Приклад — свердло з багатошаровою робочою частиною (а. с. СРСР №
994153).

Принцип винесення: відокремити від об’єкта “частину, що заважає”,
(“зайву” властивість) чи, навпаки, виділити єдину потрібну частину
(потрібну властивість).

Приклад — стан кварто з каліброваними валиками для прокатування прутків
і труб (а. с. СРСР № 113414).

Принцип місцевої якості:

а) перейти від однорідної структури об’єкта (чи зовнішньо-

го середовища, зовнішнього впливу) до неоднорідної;

б) різні частини об’єкта повинні мати різні функції;

в) кожна частина об’єкта повинна знаходитися в умовах, що

найбільш відповідають її роботі.

Приклад — наплавлення робочого інструменту дорогим зносостійким сплавом
для підвищення довговічності.

Принцип асиметрії: перейти від симетричної форми об’єкта до
асиметричної.

Приклад — стружколом для ріжучого інструменту з ексцентричним роликом
(а. с. СРСР № 662467).

Принцип об’єднання:

а) з’єднати однорідні або призначені для суміжних операцій

об’єкти;

б) об’єднати в часі однорідні чи суміжні операції.

Приклад 1 — процес механічної обробки деталей з нагріванням поверхневого
шару, внаслідок чого значно знижуються зусилля різання.

Приклад 2 — роторний автомат (обробка під час транспортування).

Принцип універсальності: об’єкт виконує кілька різних функцій, завдяки
чому відпадає необхідність в інших об’єктах.

Приклад — багатоцільові верстати з ЧПК.

Принцип “матрьошки” (інтегруючої концентрації):

а) один об’єкт розміщений усередині іншого, котрий, у свою

чергу, знаходиться усередині третього і т. д.;

б) один об’єкт проходить крізь порожнину в іншому об’єкті.

Приклад — телескопічні захисні кожухи напрямних верстатів.

Принцип антиваги:

а) компенсувати вагу об’єкта поєднанням з іншими об’єкта-

ми, що володіють піднімальною силою;

б) компенсувати вагу об’єкта взаємодією із середовищем (за

рахунок аеродинамічних або інших сил).

Приклад — зрівноважування сил, що діють на кулачки патрона за рахунок
вантажів, що створюють протимомент на іншому плечі важеля.

Принцип попередньої напруги: заздалегідь додати об’єкту напруження,
протилежні неприпустимим чи небажаним робочим напруженням. Приклад —
попередній натяг підшип-

ників, пружна ланка в затискних механізмах з попереднім натягом і
геометричним замиканням.

10. Принцип попереднього виконання:

а) заздалегідь виконати необхідну зміну об’єкта (цілком чи хоча б
частково);

б) заздалегідь розставити об’єкти так, щоб вони могли вступити в дію з
найбільш зручного місця і без витрат часу на їхню доставку.

Приклад — подавання в мартенівську піч підігрітого газу (а. с. СРСР №
253053).

Принцип “заздалегідь підкладеної подушки”: компенсувати відносно
невисоку надійність об’єкта заздалегідь підготовленими аварійними
засобами.

Приклад — запобіжні муфти.

Принцип еквіпотенційності: змінити умови роботи так, щоб не доводилося
піднімати чи опускати об’єкт.

Приклад — контейнеровоз з гідроіпідйомом вантажу на опорну скобу (а. с.
СРСР № 110661).

Принцип “навпаки” (інверсії):

а) замість дії, що диктується умовами завдання, здійснити

зворотну дію (наприклад, не прохолоджувати, а нагрівати);

б) зробити рухому частину об’єкта (чи зовнішнього середо-

вища) нерухомою, нерухому — рухомою;

в) перевернути об’єкт “догори ногами”.

Приклад — пристрій для тренування пловців на місті з подачею води
назустріч (а. с. СРСР № 187577).

Принцип сфероїдальності:

а) перейти від прямолінійних частин об’єкта до криволіній-

них, від плоских поверхонь до сферичних, від частин, ви-

конаних у вигляді куба чи паралелепіпеда, до кулеподіб-

них конструкцій;

б) використовувати ролики, кульки, спіралі;

в) перейти до обертального руху, використовувати відцент-

рову силу.

Приклад — кулькові п’яти в опорах.

Принцип динамічності:

а) характеристики об’єкта (чи зовнішнього середовища) по-

винні мінятися так, щоб бути оптимальними на кожному

етапі роботи;

б) розділити об’єкт на частини, здатні рухатися один відно-

сно одного.

Приклад — для стабілізації положення центра ваги об’єкта, що рухається
по нерівній поверхні, проміжні сполучні елементи мають змінну жорсткість
(амортизатори, демпфери…).

Принцип часткового чи надлишкового вирішення: якщо важко одержати 100 %
необхідного ефекту, потрібно одержати чи “трохи менше”, чи “трохи
більше”. Завдання при цьому може істотно спроститися.

Приклад — з метою виключення перебоїв з подачею деталей з бункера,
наприклад, на позицію збирання, останній завжди має надлишок деталей,
хоча з великого числа однойменних деталей на робочу позицію подається
тільки по одній деталі.

Принцип переходу в інший вимір:

а) перехід до багатокоординатної системи;

б) використання зворотної сторони даної площі;

в) багатоповерхове компонування об’єктів замість однопове-

рхового;

г) нахил об’єкта.

Приклад — багато дискові фрикційні муфти.

Зміна середовища, а також використання механічних

коливань:

а) змінити середовище, що оточує об’єкт, чи об’єкти, що

стикаються з даним;

б) привести об’єкт у коливальний рух;

в) збільшити частоту коливального руху (аж до ультразвуко-

вої);

г) використовувати резонансну частоту;

ґ) використовувати ультразвукові коливання.

Приклад — для забезпечення автоматичної подачі заготовок останні
знаходяться на лотку, що здійснює коливальні (вібраційні) рухи.

Принцип періодичної дії

а) перейти від неперіодичної дії до періодичної (імпульсної)

чи змінити періодичність;

б) використовувати паузи між імпульсами для здійснення

іншої дії.

Приклад — з метою зменшення сил різання при точінні, а також
автоматичного дроблення стружки (при обробці в’язких сталей) різцю
надають перервну подачу.

Принцип безперервності корисної дії:

а) вести роботу безупинно (усі частини об’єкта повинні працювати з
постійним навантаженням).

Кузнєцов Ю. М. Патентознавство та авторське право б) усунути порожні і
проміжні ходи.

Приклади: 1) використовувати час подачі деталі в зону складання для її
орієнтації в просторі; 2) від ковшового екскаватора до роторного.

Принцип проскакування: вести процес і окремі його етапи (шкідливі чи
небезпечні) на великій швидкості.

Приклад — у пристрої для розрізання пластмасових труб великого діаметра
ніж розтинає трубу так швидко, що труба не встигає деформуватися (пат.
ФРН № 1134821).

Принцип “обернути шкоду на користь”: використовувати шкідливі чинники
(зокрема, шкідливий вплив середовища) для одержання позитивного ефекту.

Приклад — використання абразивного зношення для очищення поверхонь
деталей після гартування.

Принцип “перегинання палки”: посилення шкідливого чинника до такого
ступеня, що він стає корисним.

Приклад — ущільнені канавки в гідравлічних золотниках.

Принцип самообслуговування:

а) об’єкт повинен сам себе обслуговувати, виконуючи допо-

міжні і ремонтні операції;

б) використовувати відходи (енергії, речовини).

Приклад — для підвищення стійкості корпусу дробомета

його оздоблюючі зносостійкі плити виконані у вигляді матни-ків, які
утримують на своїй поверхні захистний шар дробу, що постійно оновлюється
(а. с. СРСР № 261207).

Принцип копіювання:

а) замість недоступного, складного, дорогого, незручного або

тендітного об’єкта використовувати його спрощені або де-

шеві копії;

б) замінити об’єкт чи систему об’єктів оптичними копіями

(зображеннями).

Приклад — спосіб контролю поверхні внутрішньої порожнини сферичних
деталей полягає у тому, що в деталь наливають масловідбиваючу рідину і,
послідовно змінюючи її рівень, роблять фотографування на той самий кадр
кольорової плівки. На знімку виходять концентричні кола. Порівнюючи
після збільшення з теоретичними лініями креслення, з великою точністю
визначають відхилення форми деталі (а. с. СРСР № 180829).

Дешева недовговічність замість дорогої довговічності. Приклад —
графітові вставки в дугах траваїв і тролейбусів

для зберігання дротів під струмом високої напруги.

Заміна механічної системи:

а) замінити механічну схему оптичною, акустичною чи “за-

паховою”;

б) використовувати електричні, магнітні та електромагнітні

поля для взаємодії з об’єктом;

в) перейти від нерухомих полів до рухомих;

г) використовувати поле в сполученні з феромагнітними

частками.

Приклад — шліфування отворів малого діаметра (0,5… 1,5 мм) є
трудомістким, використати звук і його тональність для процесу обробки.

29. Використання пневмо- гідроконструкцій: замість твердих

частин об’єкта використовують газоподібні і рідкі: надувні і гідро-

наповнювані, повітряну подушку, гідростатичні, гідрореактивні.

Приклад — багатомісні затискні пристосування, гідробар (гідравлічна
опора для прутка, що обертається).

30. Використання гнучких оболонок і тонких плівок.

Приклад — сушіння виробів у формах-опорах, покритих то-

нкими струмо-провідними полімерними плівками (а. с. СРСР

№ 183624).

Принцип магнітів і електромагнітів.

Принцип зміни забарвлення:

а) змінити забарвлення об’єкта або зовнішнього середовища;

б) змінити ступінь прозорості об’єкта або зовнішнього сере-

довища;

в) для спостереження за погано видимими об’єктами вико-

ристовують барвні добавки;

г) використовувати мічені атоми.

Приклад — прозора пов’язка дозволяє спостерігати рану

(пат. СІЛА № 3425112).

33. Принцип однорідності: об’єкти, взаємодіючі з даним об’-

єктом, повинні бути зроблені з того ж матеріалу (чи близького

йому за властивостями).

Приклад — використання для змащування підшипника ковзання матеріалу
вкладиша (а. с. СРСР № 234800).

Принцип відкидання і регенерації частин:

а) непотрібна вже частина об’єкта повинна бути відкинута

або видозмінена безпосередньо в ході роботи;

б) частини об’єкта, що витрачаються, повинні бути віднов-

лені безпосередньо в ході.

Приклад — для відновлення анодно-механічною обробкою валика використання
як електроліту води, яка охолоджує валик (а. с. СРСР № 566857).

Зміна фізико-хімічних параметрів:

а) змінити агрегатний стан;

б) змінити конструкцію або консистенцію;

в) змінити ступінь гнучкості;

г) змінити температуру, об’єм.

Приклад — охолоджені краплі води, як кульки, обробляють поверхню деталі
не гірше дробу (а. с. СРСР № 715235).

Застосування фазових переходів:

а) використання явищ при фазових переходах;

б) зміна об’єму, виділення чи поглинання тепла.

Приклад — герметизація за рахунок розширювальних мате-

ріалів.

Застосування термічного розширення:

а) використовувати розширення або стискання металу;

б) застосувати кілька матеріалів з різними коефіцієнтами

термічного розширення.

Приклад — при складанні вал охолоджують, а підшипник розігрівають.

Застосування сильних окислювачів.

Приклад — використання чистого кисню як ріжучого газу (а. с. СРСР №
185418).

Збільшення ступеня інертності:

а) заміна звичайного середовища нейтральним;

б) ввести в об’єкт нейтральні частини;

в) застосувати вакуум.

Приклад — запобігання загоряння бавовни обробкою інертним газом (а. с.
СРСР № 270171).

Застосування композиційних матеріалів: перейти від однорідних матеріалів
до композиційних.

Приклад — нерухомий центр із вставками з композиційних порошків
полівалентних м’яких металів (а. с. СРСР № 1512708).

3.8.4. Функціонально-вартісний аналіз

Авторами методу є X. Оберт і К. Томас (1971 р.), був розвинутий у СРСР.

Багаточисельна статистика різних країн показала, що
функціонально-вартісний аналіз (ФВА) дозволяє на 1 грошову одиницю
витрат отримати до 20 одиниць економії.

Основна суть ФВА полягає у слідуючому:

застосування системного підходу при виявленні за можливості усіх зайвих
витрат (трудомісткість, витрати матеріалів, енергії, тощо) в існуючих
або проектованих виробах;

систематичне застосування методів інженерного творення при пошуку нових
технологічних рішень зі зниженими витратами;

чітка організація робіт, яка іде від керівництва підприємством і
спрямована на проведення ФВА і реалізацію його пропозицій.

ФВА — метод раціоналізації і винахідництва, побудований на вивченні
функцій ТС з метою зниження їх вартості і витрат (до 5…20 %),
переважно без зміни основних принципів (деталь або вузол легше
удосконалити, ніж цілий верстат).

ФВА проводять постійно функціонуючі групи чисельністю 3-6 чоловік, серед
яких обов’язково повинні бути конструктори, технологи і економісти.

ФВА застосовує діалектичний підхід до розвитку ТС, згідно з яким основні
принципи організації виробничих процесів не залишаються незмінними і
повинні бути розглянуті з нових точок зору (табл. 3.15).

Вироби, які виконують одинакові функції і мають одне і те ж призначення,
часто виявляються носіями різних за величиною виробничих і
експлуатаційних витрат (табл.3.16).

Це пояснюється не тільки організаційно-технічним рівнем підприємства і
ступенем підготовки до освоєння, але і різним рівнем якості
проектування, в тому числі техніко-економічно-го відпрацювання рішень.

Теоретичні джерела ФВА різних ТС наведені на рис. 3.16.

Початок ФВА — засіб усунення “лишків”. Сучасний ФВА — наукова,
функціонально і системно орієнтована методологія комплексної творчої
раціоналізації діяльності.

Організація виробничих процесів

Сфера застосування ФВА: проектування нових виробів і технологій;
модернізація освоєних у виробництві виробів; реконструкція підприємств;
зниження витрат основного і допоміжного виробництва; зниження витрат
сировини, матеріалів, палива та енергії; зниження трудомісткості та
економія людських ресурсів.

ьтапи •** ^ фпрмя — творча її Аорма — коректувала 1

1. Підготовчо-інформаційний (.мета і завдання)

2. Аналітичний (функції, моделі)

3. Творчий (пошук ідей)

4. Дослідницький (якісна оцінка виконання

1 функцій)

5. Рекомендаційний (вибір найкращого

1 варіанта і впровадження) — 1. Підготовчий (завдання і рооочии ш >

2. Інформаційний

3. Аналітичний (функції) |

4. Творчий (пошук ідей) |

5. Дослідницький

16. Рекомендаційний

Для кожного етапу проведення ФВА характерні такі види робіт:

1. Підготовчий етап. 1.1. Вибір технічного об’єкта (ТО) і ви-

значення мети (цілей) ФВА. 1.2. Підбір і затвердження складу

дослідницької групи. 1.3. Навчання спеціалістів групи основам

ФВА. 1.4. Складання, погодження і затвердження технічного

завдання (ТЗ) на проведення ФВА.

Інформаційно-аналітичний етап. 2.1. Збір та вивчення інформації з
проектно-конструкторських рішень ТО, існуючих витрат, умов роботи і
недоліків ТО. 2.2. Побудова конструктивної функціональної структури ТО.
2.3. Визначення переліку основних показників і вимог до ТО, критеріїв
розвитку ТО. 2.4. Аналіз і класифікація функцій елементів ТО. 2.5.
Визначення і порівняння вартостей функцій. 2.6. Виявлення функціональних
зон найбільшого зосередження витрат в ТО. 2.7. Постановка завдань пошуку
найбільш раціональних і оптимальних конструкторсько-технологічних
рішень.

Пошуково-дослідницький етап. 3.1. Пошук поліпшених технічних рішень
(ТР). 3.2. Математичне моделювання поліпшених ТР. 3.3. Пошук оптимальних
параметрів поліпшених ТР. 3.4. Експериментальне дослідження нових ТР.
3.5. Вибір найкращих варіантів ТР. 3.6. Оформлення результатів у вигляді
технічної пропозиції або (і) ескізного проекту, їх погодження
зацікавленими підрозділами і затвердження.

Розробка і впровадження результатів ФВА. 4.1. Складання і оформлення
проектно-технологічної документації і рекомендації щодо реалізації
результатів ФВА з уточненням розрахунків ефективності. 4.2. Погодження
пропозицій за п. 4.1 з зацікавленими підрозділами, службами і їх
затвердження. 4.3. Організація роботи з реалізації пропозицій. 4.4.
Матеріальне і моральне заохочування учасників розробки і впровадження
рекомендацій ФВА. Оформлення звіту про виконання роботи з пропозиціями
щодо покращення проведення ФВА.

Методи і прийоми, які застосовуються при проведенні ФВА включають:

1. Поелементну обробку конструктивних рішень. 2. Систематизований аналіз
функцій (за допомогою системи логічних тестів). 3. Мозковий штурм. 4.
Морфологічний аналіз. 5. Алгоритм рішення винахідницьких завдань (АРВЗ).

Для якісної і вартісної оцінки варіантів використовують методи: 1.
Розставлення пріоритетів. 2. Розрахунку собівартості виробів за питомими
показниками. 3. Елементо-коефіцієнтів. 4. Експертних оцінок. 5.
Структурної аналогії. 6. Оцінки собівартості за допомогою
математико-статистичного апарата.

Згідно з ФВА, в собівартості будь-якого виробу, крім мінімальних витрат,
абсолютно необхідних для виконання виробом заданих функцій, завжди є
зайві витрати, викликання голо вним чином недосконалістю конструкцій,
для визначення яких необхідно перш за все чітко сформулювати функції
виробу, які поділяються на чотири групи: головні, основні, допоміжні,
непотрібні.

Головні функції (Ф;) мають головні елементи (або первинні, вихідні), до
яких відносять робочі органи та інші елементи, котрі безпосередньо
взаємодіють з предметом обробки та іншими об’єктами довкілля. При цьому:
1) функція головних елементів за правилами збігається з функцією ТС або
певною мірою залежить від функції ТС; 2) об’єкти довкілля для головних
елементів, як правило, збігаються з об’єктами, на котрі спрямована дія
ТС. У табл. 3.18 наведений приклад розподілу на елементи кулькового
підшипника, як ТО, з вказівкою за можливості об’єктів довкілля і
головних елементів.

Основні функції (Ф^Фд, табл.3.18) відносяться до елементів, котрі
безпосередньо забезпечують роботу головних елементів; при виключенні
будь-якої основної функції головна функція в принципі не може бути
реалізована.

Допоміжні функції (Ф4, табл.3.18) відносяться до елементів, котрі
роблять реалізацію головної або основної функції більш ефективною, більш
привабливою для споживача тощо, при виключенні вузької допоміжної
функції працездатність ТС (або ТО) зберігається, але погіршуються деякі
показники якості.

Зайві функції відносяться до елементів, котрі не відіграють істотної
(або ніякої) ролі в забезпеченні працездатності ТС (ТО) і підвищенні її
якості; таким чином, при виключенні зайвої функції і відповідних
елементів показники якості не погіршуються, а деякі можуть бути
покращені.

Вартість функції розуміють як усякі витрати, пов’язані з реалізацією
функцій. Існують два способи оцінки вартості функ-

цій. Перший — метод прямого розрахунку витрат на підставі вартості
матеріалів, операцій технологічного процесу тощо. Незважаючи на високу
точність цього методу, часто не вдається (у зв’язку з труднощами
отримання інформації) розрахунковим шляхом визначити вартість функцій
для ТО, що вивчається, і аналогічних. У зв’язку з цим, частіше
використовуються менш трудомісткий і більш універсальний метод
експертних порівнянь вартостей функцій різних виробів. При використанні
цього методу для кожної функції заповнюють форму (табл. 3.19), в якій за
кожним показником і для кожного варіанта реалізації функції встановлюють
відносну шкалу порядку, тобто кращому варіанту присвоюють вартість 1,
гіршому — вартість т, яка рівна кількості порівнюваних варіантів.

Таблиця 3.18

Аналіз функцій кулькового підшипника. Функція підшипника — знизити
момент обертання втулки

Елемент Функція

Позначення Назва Позначення Опис

Ео Шарики (кульки) Фо Знижує момент обертання втулки навколо осі (Уі)

Еі Зовнішнє кільце Фі Забезпечує кочення втулки (V]) по шарикам (Ео)

Е2 Внутрішнє кільце Фі Забезпечує кочення шариків (Ео) по вісі вала (V
г)

Ез Сепаратор Фз Забезпечує рівновіддалення шариків (Ео) один від одного

Е4 Захисне кільце ф4 Охороняє зону кочення (шарики Ео, доріжки кілець
Еі, Еі) від засмічування

У табл. 3.19 наведено приклад для 5-ти варіантів реалізації функції, де
варіант 4 (патент 3) має найменші витрати.

Цілком зрозуміло, що набір показників витрат у табл. 6.19 для різних
функцій буде різним.

Навіть попередня оцінка витрат, визначена із табл. 6.19, до-

рівнює сумі оцінок С = • Більш точна оцінка витрат може

бути зроблена з урахуванням вагових коефіцієнтів:

де Кі — ваговий коефіцієнт, який приймає значення на відрізку; чим
важливіший показник, тим більша вага.

Роботу з оцінки вартостей окремих функцій оформляють у вигляді зведеної
табл. 3.20 вартостей функцій. Слід зазначити, що функція може мати
декілька показників оцінки, при цьому в табл. 3.20 наводять тільки
основні показники.

Оцінка функцій і встановлення вартісних орієнтир”^У ви, гляді мЬгімально
можливої і ^ксимально допустимохвартостх функцій робить процес зниження
витрат ^«—я320 3.9. Основи інженерної психології і дизайну

3.9.1. Актуальність питання

Ці знання і загальні уявлення необхідні при створенні таких об’єктів
промислової власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки і
товарні знаки. При створенні людино-ма-шинних систем на рівні винаходів
і корисних моделей треба користуватися основами інженерної психології,
розкриваючи взаємодію людини з технічною системою. При створенні
промислових зразків, які відповідають умовам технічної естетики,
додатково потрьібно володіти основами дизайну (художнього
конструювання). При створенні (оформленні) товарних знаків необхідно
мати загальні уявлення з основ художнього конструювання і нарисної
геометрії.

3.9.2. Загальні положення

Основний девіз інженерної психології — “все конструюється для людей” (це
професійний девіз інженера і художника-конструктора).

При створенні будь-якого виробу (металорізального верстата, крісла
програміста, пульта управління, кухоного обладнання, кабіни автомобіля,
годинника тощо) конструктор повинен постійно мати на увазі людей, які в
подальшому будуть користуватися виробом, знати особливості їх поведінки,
сприйняття ними інформації, розміри їхнього тіла, фізичні можливості і
багато іншого.

Інженерна психологія виникла на стику психології, фізіології, медицини,
антропології, біології і техніки. Вона досліджує взаємодію людини з
різними технічними системами в процесі праці.

Інженерна психологія, яка є важливою частиною ергономіки — науки про
взаємодію людини з довкіллям, складає природничо-наукову основу
технічної естетики і художнього конструювання.

Використання інженерами і художниками-конструкторами даних інженерної
психології при створенні засобів праці і побутових виробів дозволяє
значно поліпшити їх споживчі якості.

Художнє конструктруювання повинно розглядатися як невід’ємна частина
комплексу дослідницьких, конструкторських і технологічних робіт,
спрямованих на оптимізацію систем “лю-дина-машина”. Результат цієї
роботи оцінюється за комплексним критерізм оптимальності, що враховує
соціальні, ергономічні (в тому числі інженерно-психологічні), технічні,
естетичні і економічні фактори.

Інженерна психологія у своїх висновках великою мірою спирається на дані
таких фундаментальних і прикладних наук: психологія, медицина,
фізіологія, антропологія, біологія, нейрофізіологія, акустика, хімія,
фізика, математика, психіатрія, дослідження операцій, обчислювальна
техника, електроніка, термодинаміка, технічна естетика, прикладна
механіка, світлотехніка, хімічна технологія, кібернетика, промислова
гігієна, біомеханіка, педагогіка.

Як і скрізь, у художньому конструюванні використовується системний
підхід (метод), згідно з яким для успішного розв’язання задачі необхідні
такі основні етапи (фази):

збір інформації;

планування з дослідженням конкуруючих способів досягнення поставленої
мети;

вибір оптимального варіанта в порівнянні з відомими;

перевірка і оцінка обраного варіанта;

натурні випробування.

Конструктор повинен враховувати стандарти і віддавати переваги таким
інженерним рішенням, що дозволяють споживачам швидко освоїтись з новим
виробом, враховуючи природні стереотипні реакції людей (наприклад,
людина звикла, що поворот за годинниковою стрілкою крана для води
зменшує її потік або зупиняє, а проти — підвищує).

При створенні колективу з художнього конструювання техніки в додаток до
інженерів і художників-конструкторів високої кваліфікації необхідно
включати:

інженера-психолога з досвідом у конструюванні систем “людина-машина”;

психолога;

психолога-експериментатора;

фізіолога;

антрополога;

спеціаліста з комплектування і підготовки кадрів;

біохіміка;

радіобіолога;

інших.

Біоніка і кібернетика — дві взаємозалежні сфери досліджень, котрі, з
одного боку спираються на результати робіт з коструювання комплексних
систем “людина-машина”, а з іншого, вносять свій вклад у розвиток цих
систем.

В основу кібернетики і біоники покладений принцип інформаційного
зворотного зв’язку, котрий дозволяє реагуючій системі вибірково
змінювати свої наступні реакції відповідно до міри наближення до мети
при попередніх реакціях.

3.9.3. Практичні питання конструювання обладнання і робочих місць

Стосується візуальних та акустичних індикаторів, органів управління,
компоновки робочого місця, конструювання пультів і компонування панелей,
меблів і робочого місця.

Для вибору візуальних індикаторів у системі “людина-машина” орієнтація
повинна бути на очі людини з максимальним сприйняттям інформації, для
чого розроблені рекомендації у вигляді таблиць.

Для загального сприйняття різних індикаторів, знаків, позначень створені
міжнародні стандарти і класифікації (дорожні знаки, товарні знаки тощо)

При конструюванні і підборі органів управління треба враховувати ряд
факторів, які впливають не тільки на загальну ефективність дій
оператора, але і на швидкість і точність виконання критичних операцій, а
саме: розмір, форма, розташування, напрямок руху, амплітуда руху,
траєкторія руху, опір, відношення величини переміщення органу управління
до величини переміщення покажчика індикатора, вплив температури,
вібрації тощо, положення тіла оператора, обмеження на рухи оператора від
одежі.

При конструюванні меблів і робочого місця необхідно створювати зручну
опорну структуру, яка підтримує людське тіло в процесі виконання людиною
певного виду роботи, тому стільці будуть різними (секретарськими,
креслярськими, операторськими, адміністраторськими, військового пілота
без і з катапультуванням, автомобіліста, космонавта тощо).

При конструюванні меблів і робочого столу слід звертати увагу на
розміри: робочої висоти, ширини і глибини, висоти і глибини вільного
простору для колін, простру для ступней ніг (рис. 3.17).

Рис. 3.17. Схема розташування людського тіла за робочим столом

Для робочих приміщень важливе правильне використання денного світла і
його регулювання не тільки з точки зору економії електроенергії, але і
для підвищення продуктивності праці, для чого є спеціальні рекомендації
щодо рівня загальної освітленості в різних приміщеннях.

Правильний вибір сполучення кольорів можна зробити тільки при врахуванні
справжніх умов освітлення. Так, кольори, підібрані при освітлюванні
лампою накалювання, виявляться іншими при люмінісцентному освітлюванні.
Для обладнання органів управління, транспортних знаків тощо є стандартні
(кодуючі) кольори, що достатньо обґрунтовано дослідженнями і
багаторічним досвідом. При створенні різних ТС необхідно приділяти увагу
також акустиці, боротьбі з шумами, температурі, вентиляції, вологості,
вібраціям, перенавантаженням, радіації, втомленості і різним заходам
техніки безпеки.

У взаємодії людини з машинами і різними об’єктами важливе значення мають
антропометричні (статистичні) дані, які

отримують виміром тіла людини в нерухомому статичному положенні.

Вхід

і X І

R(s)

Важливе

Рис.З48. Загальна схема замкненої системи “люднна-машина”:

-Ще.) — від системи;

Е^) — вхід людини або параметр помилки;

С (в) — вихід людини або управляючий вплив людини;

С(з) — вихід системи.

3.9.4. Поняття “дизайн” і його історичне підґрунтя

Ще за часів Сократа були дискусії щодо проблеми співвідношення краси і
користі. Платон у своїх роздумах теж підкреслює співвідношення понять
“краса” і “користь”, виходячи з єдності прекрасного, мудрості і блага —-
найвищих людських цінностей. Вислів “Людина — міра усіх речей”
стверджує, що всі речі, матеріально — тілесні й лише уявні, мусять
співвідноситися не з якимось конкретними людьми, а з людиною в
узагальненому розумінні — характерна риса дизайну.

Шіллер у своїх “Листах про естетичне виховання людини” зазначав, що одне
з найбільших завдань культури полягає в тому, щоб у фізичному,
матеріальному оточенні людей форму було підпорядковано естетичним
законам, бо лише з естетичного, а не суто утилітарного, може розвиватися
“моральний стан”.

Німецький архітектор Франц Вайнбреннер у “Підручнику з архітектури”
(1819 р.) вбачав основу краси у зв’язку функції та форми, а німецький
інженер Франц Рело у “Підручнику конструювання машин” (1862 р.)
присвятив цілий розділ стилю у машинобудуванні, узагальнивши накопичений
досвід технічного формоутворення. Німецький теоретик та історик
мистецтв, архітектор Готфрід Земпер показав, що наука, технічний прогрес
дають для художньої практики матеріали і способи їх обробки, які ще не
освоєні естетично.

Біля витоків європейського дизайну стоїть англійський рух за зв’язок
мистецтв і ремесел, лідером якого був Уільям Мор-ріс (1834-1896).

Повсякденний комерційний англійський дизайн був суттєвим явищем як
варіант розвитку загальносвітового дизайну 20-х років ХХст., а у 30-ті
роки в Англії почалося пожвавлення у сфері предметно-художньої
творчості. Приходу художників у промисловість сприяли зростання
конкуренції, спроби подолати спад виробництва. Асоціація дизайну та
промисловості Англії у 1935 р. у своїй програмі зазначила, що “… у
промислових виробах виявляється новий тип краси, який має бути
осмислений у відриві від ремісничих традицій минулого”, в дизайні має
бути сильним наукове розуміння законів формотворення при врахуванні
внутрішнього, інстинктивного розуміння, яким володіє художник.

Пошуки раціональних форм у Франції мали своє національно-духовне
обґрунтування й специфіку, пов’язану із традиціями картезіанства і
галльскої античності (утопічний проект Тоні Гарньє “Індустріальне місто”
(1901-1904 pp.)) з використанням прозорих скляних блоків, бетону, металу
і т. ін.).

На зламі ХІХ-ХХ ст. помітним явищем стала промислова архітектура СІЛА,
екзотичні для Європи конторські будинки-хмарочоси і окремі для однієї
родини котеджі, що були обладнані найновішими на той час засобами.
Архітектор та публіцист Луїс Саллівен запропонував формулу — “форма іде
за функцією”, яка стала лозунгом для всіх дизайнерів.

Поняття “промисловий дизайн” з’явилося в американській пресі у 1919 p.,
коли художник Джозеф Сайнел так назвав зображення промислових виробів на
рекламі. Промисловий дизайн у СІЛА виник як відповідь на розвиток
промисловості (автомобіль-ноі, електротехнічної, авіаційної тощо) та
економіки в цілому.

Домінуюча лінія формування дизайнерської активності в; Україні пролягла
через інженерно-технічне середовище, коли у розкладі занять вищих
технічних закладів (шкіл) були предмети художнього циклу.

Наприклад, у Харківському політехнічному (раніше технологічному)
інституті для студентів машинобудівних спеціальностей викладались
дисципліни художнього конструювання. Ще наприкінці XIX ст. В. Л.
Кирпічов (ректор ХШ, а потім КПІ) звертався до проблем краси у техніці.

Кандидат мистецтвознавства, доц. Даниленко В. Я. відстоював
інтегративний погляд на світ техніки, орієнтуючи читачів на бачення
техніки з широких загальнокультурних позицій.

Сучасний дизайн складається з трьох основних його гілок:

дизайн промислових виробів — художньо-проектна діяльність, спрямована на
розробку промислових виробів з високими споживчими якостями (побутові
речі, промислові приводи, апарати, верстати, засоби транспорту, меблі,
одяг і т. ін.);

графічний дизайн — художньо-проектна діяльність, основним засобом якої е
графічна (газетно-журнальна, системи візуальної комунікації, телевізійна
і промислова графіка (товарні і фірмові знаки, пакування тощо),
суперграфіка (великі графічні елементи міського середовища));

дизайн середовища — проектування комплексних об’єктів з позицій широкого
охоплення проблеми взаємовідносин людини з природою,
предметно-просторовим і соціокультурним оточенням з метою створення
гармонічного середовища (міський дизайн, дизайн виробничого середовища,
дизайн житлового середовища).

3.9.5. Методичні принципи дизайну

Оскільки дизайнерський твір призначений для користування людиною, його
купівлі-продажу, тому з самого початку роботи над проектом дизайнер
мусить вивчити ситуацію на ринку щодо об’єкта проектування (виконати
маркетинг). Далі використовуються базові методичні підходи активізації
творчого пошуку в дизайні.

Дизайн, спрямований на одночасну та взаємопов’язану розробку утилітарних
і естетичних параметрів окремого промислового виробу, дістав у
вітчизняній термінології ще назву “художнє конструювання”.

Цей вид дизайну є загальновідомим, але він має значну різноманітність і
велику кількість прийомів, що дає змогу дизайнерові працювати у всіх
галузях промисловості:

споживчі властивості промислового виробу (користь, зручність, краса,
ціна для споживача);

властивості промислового виробу, що зумовлюютьсся виробництвом
(досконалість конструкції, відповідність сучасним технологічним
можливостям);

головні чинники, що впливають на форму (функціональний, ергономічний,
естетичний — композиційний, пропорційність, масштаб, ритм, колір);

технологічний (придатність для транспортування і зберігання, можливість
руйнування);

дизайнерський аналіз і синтез (мета аналізу — виявити, що є
незадовільного у прототипі і аналогах і як цього позбутися, а синтезу —
узагальнення тих знань про властивості об’єкта, що накопичуються у
процесі аналізу);

6) переваги і недоліки дизайну окремих промислових виробів.

Деякі приклади дизайну промислових виробів — автомобі-

лів подані на рис. 3.19-3.21.

Розрізняють три основні види композиції: фронтальну, об’ємну і
глибинно-просторову. Характерною ознакою фронтальної композиції є
розподіл в одній площині елементів форми в двох напрямках стосовно до
глядача: вертикальному і горизонтальному (фасади будівель, стенди
наочної агітації, тканини, ковдри тощо). Об’ємна композиція становить
собою форму, яка має відносно замкнену поверхню і сприймається з усіх
боків (верстати, машини, побутові прилади тощо). Об’ємна композиція
завжди взаємодіє з навколишнім середовищем, яке може збільшувати або
зменшувати виразність однієї і тієї ж композиції. Глибинно-просторова
композиція сладається з матеріальних елементів, об’ємів, поверхонь і
простору, а також інтервалів між ними. Вона використовується, наприклад,
у вирішенні вулиць, площ, мікрорайонів тощо.

Для визначення композиції і різних залежностей користуються такими
категоріями, відомими з природи, як ритм, рівновага, симетрія,
асиметрія, динаміка, статика, масштаб і масштабність, пропорція,
контраст, нюанс тощо.

Одним із важливіших засобів приведення різних елементів форми до
єдності, упорядкування їх розташування є ритм — рівномірне чергування
розмірних елементів, порядок сполучен-ння ліній, площин об’ємів. Ритм як
властивість композиції пов’язаний з особливостями психології зорового
сприйняття (розмір, інтервал) (рис. 3.22).

3.10. Основи художнього конструювання 3.10.1. Основні види композиції і
їхні категорії

Художня творчість і ремесло людини проявляються на всіх

ступенях розвитку людської культури, кожен раз отримуючи

нові специфічні риси. н у чи

Кожний виріб – це не тільки продукт технічної думки, а і

зи^ЗеТ В1ДТВ0№ В -нкретній формі, тобтоТкомпо-зицхі (переклад з
латинської мови означає складання, з’єднання, зв язок, побудова,
структура).

Рівновага — це такий стан форми, при якому всі елементи збалансовані
між собою (наприклад, фрезерний верстат). Рівновага будь-якого предмета
зорово викликає почуття спокою, впевненості і сталості — пірамідальна
тополя, лист каштана, птах тощо).

Одним із класичних засобів композиції, за допомогою якого досягається
організаційність форми є пропорція — рівність двох відношень.

Кожна будівля (житлова, громадського або промислового призначення) має
свої пропорції. Пропорціонування слід розглядати як творчий процес, тому
кожний об’єкт складає цілу систему розмірних відношень, які визначають
функціональне призначення об’єкта. Неможна пропорціонувати, наприклад,
верстат до визначення його кінематичної схеми.

Пропорції мають велике художнє значення, ними визначаються
співрозмірність і гармонійність елементів форми, усіх її частин одна з
одною і в цілому.

Я О AB

Серед пропорцій особливо виділяють так зване “золоте перетинання”, яке
виражається числом 1,62. Щоб розділити відрізок АВ (рис. 3.23, а) в
пропорції “золотого перетинання”, достатньо в точці В відкласти
перпендикуляр ВС=АВ/2 і на стороні АВ відкласти АБ=АС-ВС.

Відношення AD:DB=AB:AD=1,62.

”Золоте перетинання” використовується при побудові п’яти-кшечнох зірки
(рис. 3.23, б), де в кожній точці перетинання сторони зірки поділяються
на дві частини у відношенні “золо того перетинання” (ВС:СА= 1,62).

Секрет “золотого перетинання” був відомий дуже давно, але сам термін
введений у вжиток Леонардо да Вінчі. Парфенон і статуї Фідії, грецькі
вази, стародавні єгипетські храми, піраміди — все це, як стверджує
науковий світ, результат практичного застосування зодчими і художниками
простого відношення — “золотого перетинання”.

Практично частіше використовується приблизне “золоте перетинання”, яке
досліджено в XII ст. відомим італійським математиком Фібоначчі і названо
в честь автора. Це такі відношення, де кожне наступне число є сумою двох
попередніх: 3:5; 5:8; 8:13; 13:21 і т. д.

3.10.2. Ергономіка

В інженерній практиці відомі далеко не одиничні випадки, коли
використання продуктивних машин і пристроїв не приводило до необхідного
ефекту завдяки відсутності співвідношення їх конструкції функціональним
особливостям людини, тому що основні показники машини визначаються також
тим, наскільки легко і точно оператор зможе управляти нею. Органи
управління і контролю є ланками, які об’єднують людину і машину в єдину
функціональну систему — “людина-машина”.

Тому раціональну конструкцію машин не можливо створювати, не знаючи
ергономіки, яка вивчає функціональні можливості людини в трудових
процесах з метою створення для неї таких умов праці, котрі забезпечили б
не тільки високопродуктивну та небезпечну працю, але і необхідні
зручності в роботі, тобто збереження її сил, здоров’я, працездатності.

До загальних завдань ергономіки відносяться: розробка ергономічних вимог
до проектованих систем “людина — машина — середовище”; раціональний
розподіл функцій між машиною й оператором; обґрунтування принципів
створення систем “людина — машина — середовище” за заданими
ергономічними вимогами; наукове обґрунтування методів відбору і
підготовки операторів.

Відповідно до умов праці оператора (нестерпні, некомфорт-ні, комфортні і
вищий комфорт) визначені зони комфорту, від-повідно до яких
розробляються засоби захисту організму від дії шкідливих факторів
зовнішнього середовища. Врахування “людського фактора” стало невід’ємною
частиною процесу ху

табл. 3.21). тРопометричщ розміри людини (рис. 3.24,

Таблиця 3.21

4^

4 4

ч

7

На основі спеціальних даних ергономіки, які враховують антропометричні
показники і характер робочих рухів людини, визначені межі зручних
робочих зон для рук і ніг (рис. 3.26), а також розмірні співвідношення
на робочому місці.

Під час роботи рухи людини повинні підкорятися принципам природності (в
колі зору і зручному положенні), одночасності (початку і завершення
руху), симетричності (симетричні і протилежні рухи), ритмічності
(вільний рух), а також деяким закономірностям, що пов’язані із швидкістю
і точністю рухів.

Ергономічні особливості треба враховувати при художньому конструюванні
засобів відображення інформації (ЗВІ): контрольно-вимірювальна
апаратура, лічильники, світлові табло, мнемосхема, цифрові лампи тощо.

На рис. 3.27 наведений приклад розташування пультів управління.

Розміри робочої зони визначаються експерементальним шляхом за допомогою
макетів і моделей або безпосередньо в процесі проектування з
використанням прийомів соматографії (схематичного зображення людського
тіла в різних положеннях з урахуванням всіх норм технічного креслення і
нарисної геометрії (рис. 3.28).

На сьогодняшній день ще недостатньо розроблені методики економічної
оцінки виробів, багато з них не регламентовані державними і нормативними
документами, хоча ці питання пов’язані із стандартизацією і оцінкою
якості продукції.

І

!

Г і’

Рас. 3.26. Робочі зони і розмірні співвідношення на робочому місці:

робочі зони для рук (1, 2, 3, 4 — відповідно оптимального захвату,
оптимальної ручної дії, максимальної досяжності, максимального захвату);
б — простір для рук і ніг при сидячій роботі; в — простір для найбільш
зручного розташування педалей.

У практиці художнього конструюванння машин і різних виробів на всіх
стадіях проектування і виготовлення дослідного зразка
художник-конструктор бере активну участь. Широко використовується в
художньому конструюванні об’ємне проектування (макетування і
моделювання).

Макетування — створення в об’ємі розроблюваного виробу на одній із
стадій проектування, що необхідно для перевірки ком-поновочних і
естетичних рішень. Макетування має такі різновиди: об’ємна ескізність
(отриманння попередніх начерків форми) і пошукове макетування (пошук
компоновки, розв’язання композиційних, експлуатаційних і конструктивних
питань).

Моделювання — створення працездатної копії виробу для остаточної
перевірки функціональних, експлуатаційних, технологічних та інших
характеристик при серійному або масовому виготовленні цих виробів.

Моделювання може виконуватися як для усього виробу, так і для окремих
його частин і вузлів.

Перевірку зручності користування виробом і визначенння масштабності його
слід виконувати за допомогою макета людини відповідно до масштабу
виробу. Масштаби макетів на усіх етапах проектування доцільно вибирати в
залежності від об’єму виробів:

I I 11

il :

Рис. 3.28. Застосування методів соматографії для аналізу

положення тіла верстатника при роботі на токарно-гвинторі-зальному
верстаті стоячи (а)

і сидячи (б, в):

— оптимальна зона захвату;

— максимальна зона захвату;

— максимальна зона захвату при нахилі туловища

При розробці приладних панелей і органів управління їх
ма-кетуютьпереважно в натуральну величину.

Матеріали цього параграфа необхідні при оформленні заявок на промислові
зразки і товарні знаки.

Глава 4. ПАТЕНТНА ІНФОРМАЦІЯ ТА ДОКУМЕНТАЦІЯ

Патентна документація

4.1. Патентна документація і нормативна база патентно-інформаційної
діяльності

це сукупність опублікованих і

неопублікованих документів (і витягів із них), що містять відомості про
результати науково-технічних і проектно-конструкторських розробок,
заявлених або визнаних винаходами, корисними моделями, промисловими
зразками та іншими об’єктами

промислової власності, а також відомості про охорону прав винахідників,
патентовласників, володарів охоронних документів на винаходи, корисні
моделі, промислові зразки і товарні знаки (тобто офіційні публікації
патентних відомств).

Патентно-інформаційна база (ПІБ) — це сукупність певним чином підібраних
та впорядкованих джерел інформації, насамперед патентної, призначеної
для проведення експертизи заявок на винаходи по суті. Для застосування
Закону України “Про охорону прав на винаходи та корисні моделі”, згідно
з Постановою Верховної Ради України від 23.12.93 р. № 3769-ХИ,
Держпатентом України створено та з 1 липня 1997 р. в НДЦПЕ введено в
експлуатацію ПІБ та довідково-пошуковий апарат (ДНА) до неї. ПІБ
Укрпатенту містить: зарубіжну та національну патентну документацію,
патентно-асоційовану і довідково-технічну літературу.

Види патентної документації: описи винаходів, описи кори-

Л

сних моделей, патентні бюлетені, реферати описів винаходів,
патентно-правова література. З урахуванням застосовуваної технології
пошуку зарубіжна патентна документація в ПІБ комплектується на глибину,
на яку наявні публікації зарубіжних патентних документів на оптичних
дисках CD-ROM: РСТ (з 1978 p.), ЄПВ (заявки — з 1978 p.; патенти — з
1980 p.), Російської Федерації (з 1994 р.), СІЛА (з 1975 p.), що складає
понад 7000 оптичних дисків. Патентна документація Євразійської патентної
організації (ЄАПО) (з 1996 р.) та України (з 1993 р.) комплектується на
паперовому носієві. ДПА до ПІБ включає: Міжнародні класифікації об’єктів
промислової власності, систематичні та нумераційні покажчики патентів і
заявок, іменні покажчики заявників та власників патентів, бюлетені змін
у правовому статусі патентних документів, порадники користувачів
патентно-інформаційних продуктів на оптичних дисках.

Таким чином до основної документації патентних відомств

різних країн відносяться:

Офіційні патентні бюлетені;

Описи до заявок на винаходи (які пройшли або не пройшли експертизу);

Описи винаходів до авторських свідоцтв і патентів;

Описи корисних моделей;

Описи до свідоцтв про корисність (Франція);

і

Описи промислових зразків;

Офіційні публікації про зміни в стані правової охорони;

Офіційні патентні покажчики.

До патентної документації можуть бути умовно віднесені і так звані
захисні публікації, що містяться в офіційних бюлетенях (наприклад, у
США), а також відомості про товарні знаки.

Існує декілька варіантів офіційних публікацій у бюлетенях у залежності
від стадії діловодства:

На трьох стадіях (І — під час подачі заявки, II — під час

під

акцептації

час видачі патенту);

Тільки на двох стадіях (І і III) — так в Україні;

Тільки на одній стадії (або І, або II, або III).

У багатьох країнах офіційні публікації — на III стадії, тобто при видачі
патенту.

г

Існують публікації і про нерозглянуті заявки, що перспективно
(Австралія, Великобританія, Франція, ФРГ, Японія, Європейське патентне
відомство — ЄПВ, ВОІВ).

Щорічно більш ніж у 100 країнах світу публікується біля 1 млн патентних
документів, стосовно 280-300 тис. винаходів. Це число щорічно зростає на
2-3 %.

Вже опубліковано більше ЗО млн патентних документів, більше 11 млн
свідоцтв на товарні знаки, більше 5 млн патентів на промислові зразки.

Біля 4 млн виданих охоронних документів — діючі.

З жовтня 1977 р. Європейське патентне відомство (ЄПВ) видає описи
винаходів на європатент.

У відповідності з Договором про патентну кооперацію (РСТ) бюро
Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) публікує описи
винаходів до міжнародних заявок на п’яти мовах: російській, англійській,
французькій, німецькій, японській.

З травня 1978 р. Міжнародне бюро видає два рази в місяць бюлетень на
англійській і французькій мовах.

Основним видом патентної документації є опис винаходу і патентні
бюлетені.

Міжнародне бюро ВОІВ розробило стандарти для патентної інформації і
документації, які можна згрупувати відповідно до таких категорій:

Ь — що відносяться до патентних документів у цілому (БТ.б, 8Т.9, БТ.ІО,
БТ.ІЗ, вТ.14, 8Т.15, БТ.Іб, 8Т.21, 8Т.22);

с — спеціальні, що застосовуються до вторинних публікацій — бюлетні,
покажчики, реферати ( HYPERLINK “http://ST.11” ST.11 , 8Т.12, 8Т.17,
8Т.18, 8Т.19, 8Т.20);

сі — спеціальні, що відносяться до мікроформ (БТ.7);

е — спеціальні, що відносяться до машиночитабельних носіїв інформації
(8Т.8, вТ.ЗО, 8Т.31, 8Т.32, вТ.ЗЗ, 8Т.34, вТ.35, вТ.40);

і — спеціальні, що відносяться до товарних знаків (8Т.62, 8Т.63, 8Т.64);

g — спеціальні, що відносяться до промислових зразків (8Т.80, 8Т.81).

У патентній документації різних країн використовується понад 250 різних
бібліографічних даних (елементів), однак згідно зі стандартом ВОІВ вТ.9
визначений мінімум (приблизно 60 індивідуальних бібліографічних даних,
які ідентифікуються завдяки цифровим кодам ІНІД — ШШ). Обов’язковий
мінімум бібліографічних елементів, що виносяться на титульний лист (з
числовим двозначним кодом) такий:

— індетифікація патенту, свідоцтва додаткової охорони

або патентного документа;

— номер патентного документа;

— словесне позначення виду документа;

— код виду документа (згідно зі стандартом 8Т.16); (19) — код країни
(згідно зі стандартом вТ.З з двох латинських літер, наприклад, ІІА —
Україна);

— реєстраційний номер заявки;

— дата подачі заявки;

— інші дати;

— дата початку дії прав промислової власності;

— дані, які відносяться до пріорітету згідно з Паризь-

кою конвенцією;

— номер (и), виданий пріоритетній заявці (ам) відповід-

но до Паризької конвенції з охорони промислової власності;

— дата(и) подачі пріоритетної(их) заявки(ок);

— дата(и) подання документа для загального ознайом-

лення;

— дата публікації заявки, яка не пройшла експертизу;

— дата публікації формули винаходу патентного доку-

мента;

— дата подання для загального ознайомлення копії па-

тентного документа, за яким прийняте позитивне рішення;

— технічна інформація;

(33) — код країни пріоритетної заявки (згідно зі стандартом

БТ.З);

— міжнародна патентна класифікація (МПК);

— внутрішня або національна класифікація;

— універсальна десяткова класифікація (УДК);

— назва винаходу;

(57) — реферат або формула винаходу;

(60) — посилання на інші юридичні патентні документи;

— основний патент;

— дані по раніше поданій заявці;

— дані по раніше поданій заявці, щодо якої даний до-

кумент є продовженням;

— номер перевиданої більш ранньої публікації;

— ідентифікація осіб, які мають відношення до патен-

ту або до свідоцтва додаткової охорони;

— ім’я (імена) заявника(ів);

— ім’я (імена) винахідника(ів) охоронного документа;

— ім’я (імена) власника(ів);

— ім’я (імена) патентного(их) повіреного(их);

Можуть бути й інші додаткові бібліографічні елементи.

Для ідентифікації виду патентного документа (патент, заявка і т. ін.)
використовується буквенно-цифровий код (стандарт ВОІВ БТЛ6). Так, на
описах до патентів указуються такі коди виду документа:

С — опис до патенту на винахід, виданому на 20 років після проведення
експертизи по суті;

А — опис до декларативного патенту України на винахід,

виданому на 5 років (з 2000 р. — на 6 років) без проведення експертизи
по суті;

U — опис до патенту України на корисну модель; СІ — перша публікація
опису по позитивному рішенню, виданому в СРСР; С2 — перша публікація
опису на основі національної заявки;

— опис винаходу до європейського патенту;

— те саме змінене.

Інформаційний продукт — той, що містить інформацію стосовно об’єктів
промислової власності з визначеним змістом, обсягом та структурою, що
має власну назву, під якою він випускається і реалізується на ринку.
Патентно-інформаційні продукти на електронному носієві (магнітному,
оптичному) оснащені засобами для пошуку, перегляду та друкування
(копіювання) інформації. Нині широко застосовуються
патентно-інформаційні продукти на CD-ROM: бібліографічні,
бібліографічно-реферативні, повнотекстові. Бібліографічні та
бібліографічно-реферативні диски використовуються як довідково-пошуковий
апарат (ДПА) до фонду повнотекстових дисків. До ДПА також відносяться
диски з текстами Міжнародної класифікації об’єктів промислової
власності. Публікації патентної інформації про винаходи і корисні моделі
та інформації стосовно промислових зразків і знаків для товарів і послуг
на CD-ROM здійснюються періодично. Диски з порівняно невеликим обсягом
інформації випускаються кумулятивними (з накопичуванням інформації), при
цьому останній за датою публікації диск вміщує інформацію також з
попередніх випусків за певний період і замінює їх. Інформація на дисках
подається в символьно-кодованому вигляді, у вигляді факсимільних
зображень або в змішаній моді (тіхе4 гаоде), що визначає можливості
пошуку та близького до оригіналу відображення документів. На сьогодні
патентними відомствами та деякими фірмами випускається великий перелік
різноманітних патентно-інформаційних продуктів на CD-ROM. Європейське
патентне відомство у співробітництві з країнами-членами ЄС випускає
диски серії ESPACE. Назва продукту складається з назви серії та коду
країни за стандартом ВОІВ ST.3. Коди країн у рамках договору про
патентну кооперацію (РСТ) на англійській мові наведені нижче.

Інформацію про об’єкти промислової власності можна отримати і в
непатентній (патентно-асоційованій) літературі, до якої належать наукові
журнали та інші періодичні видання, що містять статті, які
використовуються для пошуку та експертизи заявок на винаходи. В рамках
договору про патентну кооперацію (РСТ) визначено перелік періодичних
видань, які складають мінімум непатентної документації (так званий
“мінімум РСТ”), що вважається авторитетним джерелом для міжнародного
пошуку. Цей перелік на 01.01.99 р. складається із 134 видань. ВОІВ
публікує “Журнал патентно-асоційованої літератури” на компакт-диску
JOPALROM. Він вміщує назви та бібліографічні дані статей з журналів,
включених до мінімуму РСТ, що покласифіковані за МПК, з 1981 р. В рамках
міжнародного співробітництва обробку і класифікування статей для цього
видання здійснюють відомства промислової власності країн публікації
журналів (переважно СІЛА, Японії та інших промислово розвинутих країн).
Диск оснащений пошуковими засобами. До 1996 р. це видання здійснювалося
також на паперовому носієві.

FOR THE PURPOSES OF INFORMATION ONLY Codes used to identify States party
to the PC T

on the front pages of pamphlets publishing international applications
under the PCT/ST.3/

Republic (Центрально-

(КНДР)

Африканська Респ.) KR Republic of Korea SG Singapore (Сінгапур)

CG Congo (Конго)

(Південня Корея) SI Slovenia (Словенія)

СН Switzerland KZ Kazakhstan SK Slovakia (Словакія)

(Швейцарія)

(Казахстан)

Senegal (Сенегал)

СІ Coted’lvou и Liechtenstein SN

(Кот д’Івуар)

(Ліхтенштейн)

CM Cameroon (Камерун) LK Sri Lanka sz Swaziland

(Шрі Ланка)

(Свазіленд)

CN China (Китай) LR Liberia (Ліберія) TD Chad (Чад)

CS Czechoslovakia LT Lithuania (Литва) TG Togo (Того)

(Чехословакія)

cz Czech Republic (Чехія) LU Luxembourg TJ Tajikistan

(Люксембург)

(Таджикистан)

DE Germany (Німеччина) LV Latvia (Латвія) TT Trinidad and Tobago

DK Denmark (Данія) MC Monaco (Монако)

(Тринідад і Тобаго)

HE Estonia (Естонія) MD Republic of Moldova UA Ukraine (Україна)

(Молдова)

ES Spain (Іспанія) MG Madagascar UG Uganda (Уганда)

(Мадагаскар)

FI Finland (Фінляндія) ML Mali (Малі) US United States of

FR France (Франція) MN Mongolia

America (США)

(Монголія)

GA Gabon (Габон) MR Mauritania UZ Uzbekistan

(Мавританія)

(Узбекистан)

VN Viet Nam (В’єтнам)

AM Armenia (Вірменія) GB United Kingdom MW Malawi (Малаві)

(Великобританія)

AT Austria (Австрія) GE Georgia (Грузія) MX Mexico (Мексика)

AU Australia (Австралія) GN Guinea (Гвінея) NE Niger (Нігерія)

BB Barbados (Барбадос) GR Greece (Греція) NL Netherlands

(Нідерланди)

BE Belgium (Бельгія) HU Hungary NO Norway (Норвегія)

(Угорщина)

BF Burkina Fas о ГЕ Ireland (Ірландія) NZ New Zealan

(Буркіна-Фасо)

(Нова Зеландія)

BG Bulgaria (Болгарія) IT Italy (Італія) PL Poland (Польща)

BJ Benin (Бенін) JP Japan (Японія) PT Portugal

(Португалія)

BR Brazil (Бразилія) KF Kenya (Кенія) RO Romania (Румунія)

BY Belarus (Білорусь) KG Kyrgystan RU Russian

(Киргизстан)

Federation (Росія)

CA Canada (Канада) KP Democratic People’s SD Sudan (Судан)

CF Central African

Republic of Korea SE Sweden (Швеція)

4.2. Державна система патентної інформації

Така система була сформована в СРСР і здійснювалася НПО “Пошук” з
комплектуванням фондів патентної документації і
бібліотечно-інформаційного обслуговування (ВПТБ — всесоюзна (нині
всеросійська) патентна бібліотека).

У колишньому СРСР (центральний) і в окремих республіках
(республіканські) були і збереглися патентні фонди.

Є патентні фонди:

галузеві,

територіальні.

Створена в 1967 р. мережа органів НТІ в Україні — основа Державної
системи НТІ, діяльність якої в нинішній час закріплена Законом України
“Про науково-технічну інформацію” і іншими найважливішими державними
документами. У відпові

фор

дності з цим законом, а також з “Положенням про національну систему
науково-технічної інформації в Україні”, затвердженим у вересні 1997 р.,
державна науково-технічна бібліотека НТБ) України є головною бібліотекою
системи науково-тех-їної інформації, найбільшим сховищем патентної
документа-[ в республіці і науково-методичним центром мережі науково-

і патентних

фондів, державних регіональних і галузевих органів НТІ.

www

Для забезпечення споживачів патентною інформацією в Україні функціонують
патентний фонд ДНТБ і різнорівнева мережа регіональних патентних фондів
центрів науково-технічної і економічної інформації (ЦНТЕІ) (Касимцева Р.
А. Стан і проблеми патентно-інформаційного обслуговування в Державній
науково-технічній бібліотеці України, http:/ win/ntb/ntb99/5/f05_06.
html).

З 1994 р. здійснюється комплектування патентних фондів ДНТБ і
регіональних центрів НТІ України безкоштовними примірниками національних
патентних документів на паперовому носії, це — повні описи винаходів
України, офіційний бюлетень “Промислова власність” і довідково-пошуковий
апарат у вигляді річних показчиків і матеріалів з класифікації
винаходів, промислових зразків і товарних знаків (на українській мові).

Патентний фонд ДНТБ комплектується по всьому тематичному діапазоні
міжнародної патентної класифікації і забезпечує в пріоритетному режимі
всі запити УкрІНТЕІ, а також експертів ДП “Український інститут
промислової власності” (Укрпа-тент).

Патентний фонд ДНТБ єдиний в Україні включає патентну документацію 57
країн світу, а також Всесвітньої організації інтелектуальної власності,
Європейської патентної організації, Африканської організації
інтелектуальної власності, Африканської регіональної організації
промислової власності, Бенілюксу і англійської інформаційної фірми
“DERWENT”. Налічує він майже 18 млн документів. Але в нинішній час через
відсутність бюджетного фінансування він не може повноцінно забезпечувати
споживачів необхідною інформацією.

На базі патентного фонду ДНТБ здійснюється довідково-бібліографічне і
бібліотечне обслуговування читачів у спеціалізованих читальних залах і
по МБА. За запитами підприємств і організацій виробляються ксерокопії
всіх виглядів патентних документів. Читачам патентного фонду ДНТБ
створені умови

документів

читачам

у проведенні різноманітних видів патентного пошуку і використанні джерел
патентної інформації. Надання читачам повних описів винаходів, патентних
періодичних видань на всіх видах носіїв, а також користування
довідково-пошуковим апаратом — безкоштовне. Виконання окремих додаткових
довідко-

запитами

чів — платне.

укладених

надаються платні бібліотечно-інформаційні послуги: тематичний пошук
вітчизняних патентних документів, Росії, республік колишнього СРСР і
зарубіжних країн (глибина ретроспективно-

пошуку

документів

но-правової літератури.

Сигнальна інформація про нові винаходи, заявки на винаходи і
зареєстровані промислові зразки випускається Всеросійським
науково-дослідним інститутом патентної інформації (ВНДІ-ПІ, Москва),
який випускає реферативні та повнотекстові CD-ROM з російськими
патентами (з вересня 1997 р. ВНДІПІ перетворено в
Інформаційно-видавничий центр Роспатенту ІНВЦ), ДНТБ і УкрІНТЕІ
(Україна) — 01171, Київ-171, вул.

(Ан

користуючись фон,

тентної документації, що являють собою впорядковану колекцію патентних
документів та довідково-пошуковий апарат до неї, а також
нормативно-методичні та інші матеріали з питань охорони об’єктів
промислової власності. Склад фонду патентної документації визначається
такими хактеристиками: переліком країн, патентні документи яких
представлені у фонді; видами документів, що комплектуються; переліком
класифікаційних рубрик (для галузевих патентних фондів);
ретроспективністю (глибиною).

Протягом 1993-1999 рр. Укрпатентом було укомплектовано фонд патентної
документації громадського користування (ФГК) і 22.10.99 р. офіційно
відкрито відомчу патентну бібліотеку ФГК. Мета створення ФГК — вирішення
нагальних питань щодо патентно-інформаційного забезпечення фізичних і
юридичних осіб України національною та зарубіжною патентною
документацією для реалізації основних положень ДСТУ 3575-97 “Патентні
дослідження. Основні положення та порядок проведення” та ДСТУ 3574-97
“Патентний формуляр. Основні положення та порядок розробки”.

Таким чином, в Україні органами патентної документації та інформації є
Державна науково-технічна бібліотека (ДНТБ) і 19 територіальних Центрів
науково-технічної та економічної інформації (ЦНТЕІ), які мають фонди
науково-технічної та патентної документації, у тому числі повний фонд
національних патентних документів, та здійснюють інформаційне
обслуговування громадськості: Київський, Запорізький, Львівський,
Луганський, Одеський, Харківський, Херсонський, Кримський,
Кіровоградський, Донецький, Івано-Франківський, Волинський,
Хмельницький, Чернівецький, Рівненський, Вінницький, Житомирський,
Черкаський, Чернігівський.

4.3. Система класифікацій

Класифікація — це система розподілу об’єктів на класи на основі їх
спільних ознак. В основу розподілу, як правило, покладено ієрархічний
або фасетний принцип, чи їх комбінації.

Для індексування та пошуку матеріалів у книжкових фондах
використовується Універсальна десяткова класифікація (УДК), яка є
міжнародною класифікацією, що охоплює всі галузі знань і побудована за
ієрархічним десятковим принципом. Ієрархічні класифікації побудовані за
принципом підпорядкування одних підрозділів іншим, при цьому кожний
підрозділ вищого порядку складається з підрозділів нижчого порядку,
зміст яких не перекриває один одного. Ієрархічна класифікація є,
звичайно, багаторівневою тобто має деревоподібну структуру.

Існують національні і міжнародні класифікації винаходів

(патентні кшшіфіквцІЇ).

Національна патентна класифікація (НПК) — це класифікаційна система, яка
розроблена і застосовується в конкретній країні або групі країн для
індексування і пошуку патентних документів. Нині НПК застосовується і
продовжує вдосконалюватися, головним чином, у СІЛА та Великобританії.
Ретроспективні фонди патентних документів ряду країн (зокрема,
Австралії, Канади, Нідерландів) покласифіковані за національними
класифікаціями цих країн, їх рекласифікування за МПК здійснюється
поступово і вибірково.

До найбільш відомих національних класифікацій винаходів (НКВ)
відносяться: німецька, американська, англійська, японська.

Німецька система класифікації винаходів почала застосовуватись з 1877 р.
та використовувалась в багатьох країнах Європи.

Німецька класифікація вперше опублікована в Німеччині в 1906 р.;
застосовувалася тривалий час в СРСР (до 1970 р.), ГДР, ФРН, НРБ, ВНР,
ЧРСР, СРР, СФРЮ, Австрії, Данії, Нідерландах, Норвегії, Швеції,
Швейцарії.

У 1965 р. ФРН підписала Європейську конвенцію про Міжнародну патентну
класифікацію.

Німецька класифікація побудована за предметно-тематичним принципом
упорядкування понять. Класифікаційна рубрика характеризує або виріб, або
матеріали, з яких виготовлено ці вироби, або технологічні процеси.

Було 89 класів (які розташовані в алфавітному порядку за їх назвою
німецькою мовою), що включали 20 тис. рубрик чотирьох категорій: клас,
підклас, група, підгрупа. Класи позначаються арабськими цифрами від 1 до
89. Підкласи позначаються малими літерами латинського алфавіту, розділи
(якщо вони ? в даному класі) — зміщеним догори індексом над літерою,
групи — арабськими цифрами через кому після підкласу, підгрупи —
двозначним числом, зміщеним догори над групою чи вказаним через косу
лінію. Наприклад, 21 h, ЗО02 або 21 h, ЗО/ 02 (різка електричною дугою).

Американська система класифікації винаходів — це ієрархічна,
багатоаспектна, детально розроблена система.

Американська система вперше опублікована в 1830 р. і є однією з перших.
В основі — функціональний принцип упорядкування понять (є і принцип
приналежності об’єкта до тієї чи іншої галузі, тобто
предметно-тематичний принцип).

Налічує близько 400 діючих класів і 120 тис. рубрик.

У нумерації (послідовності) класів відсутня логічна основа, тому близькі
за тематикою рубрики можуть бути розташовані по всій системі. Кожний
клас містить підкласи, кількість яких складає від одного до кількох
сотень. Індекс класифікації виражається двома числами, що розділені
косою лінією, наприклад 30/246, де дві перші означають клас, а три
наступні — підклас.

Англійська система була вперше розроблена в 1852-1855 pp. (як основа в
Індії, Пакистані, АРІ, деяких країнах Південної Америки — Бразилії,
Аргентині, Колумбії, Уругваї). Вона побудована, в основному, за фасетним
принципом — терміни, які характеризують окремі аспекти технічного
рішення, згруповані у так звані фасети, що утворюють повний опис всієї
тематики визначеної галузі. Основні розділи позначені (аналогічно МПК)
великими літерами латинської абетки: А, В, С, D, Е, F, G, Н.

Кожний розділ містить від двох до восьми класів. Кожний клас позначено
арабською цифрою, що стоїть після літери розділу. Класи складаються з
підкласів, які позначаються великими латинськими літерами, наприклад,
В1С. Англійська система відрізняється великою кількістю змін, які
вносяться кожні два роки.

З 1.01.1979 р. діє нова нумерація неакцептованих (поданих у патентне
відомство, з яких не винесене рішення про видачу) заявок (з №
2’000’001).

Універсальний класифікатор виробів (УКВ), виданий у СРСР (для
Великобританії — Classification Key) — ЦНІІПІв 1969 p. вніс зміни в
серію А — у 152 підкласах, 115 підкласів повністю перероблені.

Для опису винаходів у 1980 р. випущений УКВ серії В.

Після підписання Великобританією Конвенції про приєднання до МПК
англійська система переглянута, й у 1963 р. була введена нова
класифікація, близька до МПК: 8 розділів, 40 класів, приблизно 420
підкласів і 50000 рубрик.

Розділ 2. Створення і патентт-інформаційні дослідження об’єктів

*ь ^^^^РІІІ^і^і|^іііііі^ііііііііііі^іііііііііі^^^^^МЯ1і

Японська система істотно відрізняється від інших подібних класифікацій.
У 1973 р. класифікація винаходів Японії вклю-чала 174 класи, 1092
підкласи і 23505 рубрик. В УКВ Японії класи позначаються послідовним
рядом арабських цифр від 1 |іо 136. Кожний клас охоплює, як правило,
окрему галузь техніки або виробництва та групується за способами та
пристроями. %груповані таким чином утворюють 7 серій. Остання цифра
(136) не змінювалася з 1961 р. Знову введені класи одержували Додаткове
цифрове позначення, наприклад, 13(7), 13(9) тощо. Введення в Японії з
1971 р. системи відкладеної експертизи привело до значного збільшення
числа друкованих заявок.

PI ‘ *ч *

Крім описаних відомі також національні системи класифікацій винаходів
Австрії, Австралії, Індії, Канади, Куби, Нідерландів, Югославії та ін,

У даний час практично усі країни перейшли до міжнародної -класифікації
винаходів (МПК — міжнародна патентна класифікація), розглядаючи її як
додаткову чи як основну (табл. 4.1).

4.4. Міжнародні класифікації об’єктів промислової власності

Міжнародну класифікацію винаходів у СРСР скорочено називали МКВ, а у
відповідності з Страсбурзькою конвенцією 1972 р., підготовленою
Міжнародним бюро ВОІВ, вона назива-

; еться Міжнародною патентною класифікацією (МПК). Прийня-та на основі
Страсбурзької угоди пошукова ієрархічна система розподілу технічних
понять МПК побудована за функціональ-

? но-галузевим принципом. Ієрархія структури МПК полягає в розподілі
всіх галузей знань на декілька класифікаційних рівнів.
Функціонально-галузевий принцип полягає в тому, що МПК містить як
функціонально-орієнтовані, так і галузеві ру-брики.
Функціонально-орієнтовані рубрики МПК призначені

\ Для класифікування об’єктів, конструктивні та функціональні
особливості яких стосуються декількох галузей застосування, або якщо
застосування об’єкта винаходу в певній галузі не с суттєвим. Якщо ж
найважливіша інформація, що розкриває суть винаходу, є така, що
відноситься до галузі застосування, то об’єкт класифікується в галузевій
рубриці. МПК охоплює всі

fr*

галузі знань, об’єкти яких можуть мати правову охорону як винаходи чи
корисні моделі. МПК призначена для уніфікованого в міжнародному масштабі
класифікування патентних документів, що робить її ефективним
інструментом патентних відомств та інших споживачів патентної інформації
під час пошуку для визначення патентоспроможності заявленого винаходу.
МПК є засобом впорядкованого зберігання патентних документів
(систематичні фонди на паперовому носієві та мікро-формах, тематичні
CD-ROM), що полегшує доступ до наявної в них технічної і правової
інформації. МПК також використовують для визначення рівня техніки в
окремих галузях, на її основі отримують і обробляють статистичні дані у
сфері промис-

лової власності.

п . Таблиця 4.1

Система класифікації винаходів у промислово розвинутих країнах

№ п/п

Класифікація

7

Японія

японська

з 1980 р.

німецька до 1945 р.

Країна

8

Стара Німеччина

Основна структура МПК складається з розділів, які поділяються на класи,
підкласи, групи та підгрупи. Рубрики МПК позначають буквено-цифровими
індексами. Повний класифікаційний індекс складається з комбінації
символів, які позначають розділ, клас, підклас, основну групу або
підгрупу. Ієрархія дрібних рубрик МПК визначається за кількістю крапок
перед назвою рубрики. У спеціальних галузях вжита концепція гібридних
систем, що вносить до ієрархічної системи елементи

теризують елементи інформації стосовно покласифікованого об’єкта та
служать для відображення певних аспектів застосу-вання об’єкта чи його
характеристик, не охоплених рубриками, ііризначеними для класифікування
об’єкта. Розрізняють зв’язані та незв’язані коди індексування.
Зв’язаними називаються Коди індексування, щодо яких в інтересах
ефективного пошуку необхідно вказувати, з якими класифікаційними
індексами вони використовуються. Як і класифікаційні індекси, коди
індексування можуть застосовуватися для пошуку патентної інформації,
зокрема автоматизованого.

МПК постійно переглядається в рамках ВОІВ спеціалістами

Комітету експертів МПК з метою її вдосконалення і врахуван-

ня розвитку техніки. Кожні 5 років затверджується нова її ре-

дакція (номе ~ ” ” “отг ™-

еля МПК) — текст класифікації, що застосовуватиметься для класифікування
патентних документів на період до наступного перегляду. Отже, для пошуку
у фонді, упорядкованому за різними редакціями МПК, необхідно
користуватися відповідними редакціями класифікації. Для полегшення цієї
роботи ВОІВ публікує “Покажчики відповідності змісту рубрик МПК”, що
дозволяють здійснити перехід між різними її редакціями. З 1 січня 2000
р. набула чинності 7-ма редакція МПК. Учасниками Страсбурзької угоди є
43 держави (на 15 січня 1999 р.), але застосовують МПК більшість
патентних відомств та усі п’ять міжнародних те

8 розділів позначені заголовними латинськими літерами;

А — Задоволення життєвих потреб людини;

В — Різні технологічні процеси;

С — Хімія і металургія;

О — Текстиль і папір;

Е — Будівництво; гірнича справа;

Г — Прикладна механіка; висвітлення й опалення; двигуни

і насоси; зброя і боєприпаси, підривні роботи; О — Фізика;

Н — Електрика.

1/00 1/24

Структура рубрики МПК

01

В

А

Розділ

основна група або підгрупа

клас

підклас

груп;

А

А01

А01В

розділ “Задоволення життєвих потреб людини”; клас “Сільське
господарство; лісове господарство; тваринництво; полювання і вилов
тварин; рибальство і рибництво”;

1/00 1/24

підклас “Обробіток ґрунту в сільському і лісовому господарствах”;

бо га-

основна група “Ручні знаряддя”; підгрупа “Знаряддя для обробітку галявин
зонів” (наприклад, граблі).

Структура класифікацій відбиває два принципи: тотожності функцій (В) і
предметно-тематичний (В, Е).

Кожний з розділів може містити для розширення до 99 класів, причому
деякі можуть бути пропущені з метою введення в разі потреби (при
черговій редакції ставиться цифра перед розділом). Класи поділяються на
групи (непарні цифри) і підгрупи (парні), що дає можливість вводити нові
рубрики. Перша підгрупа позначається 00. Можуть бути додаткові знаки.

_> .н

При вказівці індексів МПК на патентному документі на першому місці
проставляється індекс, що відноситься до головної ‘ознаки» потім через
кому даються індекси, що відносяться до ^другої ознаки (якщо вони
відрізняються від індексу першої ознаки), третьої ознаки і т. д.

Наприклад, С08Г 209/16, 255/04.

Далі після знака // містяться індекси додаткової інформації, и> не
відноситься до предмета захисту, але становить техніч-ний інтерес.

г

Наприклад:

C08F 209/16, 255/04 // А61К 47/00, C09J 3/14 (C08F 201/ 16, 214/06)
(C08F 225/04, 214/06).

Залежність і підпорядкованість між групами МПК додатково виражаються
зсувом рядків тексту підлеглої підгрупи вправо з крапками перед текстом.

Наприклад:

В29В 1/00 — попередня обробка матеріалів перед формуванням;

/02. — гранулювання, таблетування, зернування; /03.. — утворення
зерен; /032… — таблетування; /04. — змішування, пластифікація;
/06.. — пристрої для змішування або пластифікації; /08… —
пристрої з перемішувальними вальцями; /10… — пристрої з
перемішувальними шнеками. Оскільки класифікація є найважливішим
пошуковим засобом, МПК спрощує пошук у фондах патентної документації
різних країн, зокрема в автоматизованих базах даних. Для полегшення
користування МПК публікується офіційний Покажчик ключових термінів
(ПКТ). МПК і ПКТ (англійською та французькою мовами) публікуються і
розповсюджуються ВОІВ на паперовому носієві. CD-ROM ірс: CLASS, що також
випускається ВОІВ, вміщує всі редакції МПК та ПКТ англійською,
французькою, іспанською, німецькою та угорською мовами, а текст 6-ї
редакції — також російською мовою. Крім того, на диску вміщено “Покажчик
відповідності змісту рубрик МПК” всіх шести Редакцій. У 1997 р.
Держпатент України здійснив переклад ПКТ до МПК на українську мову. У
зв’язку з розвитком і поширенням сучасних інформаційних технологій
використання патентної інформації на електронних носіях подальший
перегляд МПК у період 1999-2002 pp. був спрямований на пристосування її
до використання як ефективного пошукового засобу також і в електронному
середовищі, зокрема в Інтернет.

Міжнародна класифікація промислових зразків (МКПЗ) у першій редакції
введена з 08.10.1968 р. під час Локарнської Дипломатичної конференції.
Шоста редакція МКПЗ введена з січня 1994 р. на англійській, французькій
і російській мовах. У 1997 р. вона перекладена з англійської мови на
українську (скорочено МКПЗ).

Дворівнева (клас — підклас) класифікація виробів призначена для
класифікування під час розроблення, експеризи та реєстрації об’єктів,
заявлених чи визнаних як промислові зразки. На 15.01.1999 р. учасниками
Локарнської угоди є 35 країн. Крім національних відомств, МКПЗ
використовують Міжнародне бюро ВОІВ у публікаціях стосовно промислових
зразків згідно з Гаазькою угодою та Відомство з промислових зразків
Бенілюксу. Індекс МКПЗ проставляється в офіційних публікаціях, що
стосуються заявок чи реєстрації промислових зразків, згідно із
стандартом ВОІВ ST.80 під кодом ІНІД (51).

7-ма редакція МКПЗ вступила в силу з 1999 р. Вона містить 32 класи і 223
підкласи. МКПЗ складається з абеткового переліку назв зразків за
класами. Текст МКПЗ публікується ВОІВ після затвердження кожної редакції
в двох автентичних версіях англійською та французькою мовами. Крім
видань на паперовому носієві, ця класифікація в електроннному вигляді
вміщена разом із Віденською та Ніццькою класифікаціями, на диску NIVILO
CD-ROM, а також на web-сайті ВОІВ в Інтернет. Використовуються також
офіційні тексти МКПЗ іспанською, португальською, німецькою та
італійською мовами. Український переклад МКПЗ (6-та ред.) здійснено у
1997 р.

Міжнародна класифікація товарів і послуг (МКТП) для реєстрації знаків
введена з 15.06.1957 р. (м. Ніцца) і переглянута в Стокгольмі (1967 р.)
і Женеві (1977 p.).

Перша редакція МКТП була з 1963 р. Номери класів МКТП вказуються в
офіційних документах і публікаціях патентних відомств, що стосуються
реєстрації знаків. На 15.01.1999 р.

і

членами Ніццької угоди були 58 країн, крім цього, її застосовують ще 82
країни та три регіональні організації (Відомство з гармонізації на
внутрішньому ринку (ОНІМ), ОАРІ та Відомство з товарних знаків
Бенілюксу). Використання МКТП є обов’язковим також для міжнародної
реєстрації знаків за Мадридською угодою. Відповідно до стандарту ВОІВ
ST.60 індекси МКТП та/ або перелік товарів і послуг подаються за кодом
ІНІД (511).

Чинна на сьогодні 8-ма редакція МКТП складається з 42 класів, у т. ч. 34
класів для товарів та 8 класів для послуг, а також з алфавітного
переліку товарів і послуг (=11000 найменувань).

Текст Ніццької класифікації публікується ВОІВ після затвердження кожної
редакції в двох автентичних версіях англійською та французькою мовами.
Крім видань на паперовому носії, ця класифікація в електронному вигляді
вміщена на компакт-дисках ROMARIN, призначених для пошуку в реєстрі
міжнародних знаків, а також, разом із Віденською та Локарн-ською
класифікаціями, на диску NIVILO, а також на web-сайті ВОІВ в Інтернет,
Офіційні тексти класифікації існують також голландською, датською,
іспанською, італійською, китайською, литовською, македонською,
німецькою, норвезькою, польською, португальською, російською,
словенською, хорватською, чеською, шведською і японською мовами.

Український переклад МКТП (7-ма ред.) здійснено Укрпате-нтом у 1997 р. і
складається з абеткового переліку товарів і послуг та переліку класів.
Вона доповнена англійсько-українським абетковим покажчиком.

Міжнародна класифікація зображальних елементів знаків (МКЗЕЗ) (скорочено
українською мовою КЗЕ — класифікація зображальних елементів) розроблена
12.06.1973 р. на Віденській дипломатичній конференції і вступила в дію з
09.08.1986 р. (Франція, Люксембург, Нідерланди, Швеція, Туніс).

МКЗЕЗ призначена для полегшення пошуку знаків на тотожність і схожість
для цілей експертизи. На 15.01.1999 р. учасниками угоди було 13 країн.
Міжнародне бюро ВОІВ застосовує МКЗЕЗ для класифікування зображувальних
знаків, які реєструються за міжнародною процедурою згідно з Мадридською
угодою. МКЗЕЗ — це ієрархічна система, що підрозділяє всі зобпяжллпя
ггьні елементи на категорії, групи та підгрупи.

Четверта редакція діє з 01.01.1998 р. і містить 29 категорій, 144 групи
і 1634 підгрупи. Наприклад, категорія 2 (люди) має групу 2.1 (чоловіки)
і підгрупу 2.1.9 (музиканти, чоловіки з музичними інструментами),
категорія 3 (тварини) має групу 3.1 (чотириногі) і підгрупу 3.1.14
(ведмеді, панди).

Текст МКЗЕЗ публікується ВОІВ після затвердження кожної редакції в двох
автентичних версіях англійською та французькою мовами. Крім видань на
паперовому носії ця класифікація в електронному вигляді вміщена, разом з
Локарнською та Ніццькою класифікаціями, на диску NIVILO CD-ROM, а також
на web-сайті ВОІВ в Інтернет. Використовуються також офіційні тексти
іншими мовами.

Український переклад МКЗЕЗ (4-та ред.) здійснено Укрпате-нтом у 1998 р.
для застосування з метою проведення експертизи. Відповідно до стандарту
ВОІВ ST.62 для позначення 4-ї редакції Віденської класифікації
використовується абревіатура CFE (4). У бюлетенях знаків для товарів і
послуг та на свідоцтвах індекс Віденської класифікації подається під
кодом ІНІД (531).

Класифікація патентних документів або зареєстрованих знаків згідно з
іншою класифікацією або іншою редакцією тієї ж самої класифікації
об’єктів промислової власності називається рекласифікуванням і
проводиться відомствами промислової власності з метою гармонізації
національного фонду документів щодо об’єктів промислової власності із
світовими фондами.

У Міжнародному центрі патентної документації ІНПАДОК (Відень) було
створено центральний банк інвентарних списків патентних документів,
рекласифікованих за МПК, що містить принаймні мінімум документації РСТ
за період 1920-1972 pp.

4.5. Пошук патентної інформації

Патентний пошук — різновид інформаційного пошуку, здійснюваного
переважно у фондах патентної документації з метою встановлення рівня
правової охорони технічного рішення, меж

прав власника патентного документа й умов реалізації цих прав.

Патентний пошук є складовою частиною досліджень, під якими розуміються:
визначення рівня і тенденцій розвитку об’єктів техніки шляхом проведення
порівняльного аналізу створюваного об’єкта з кращими вітчизняними і
закордонними зразками; установлення патентоспроможності технічних рішень
І патентної чистоти нової продукції.

Отже, є 3 групи цілей патентного пошуку:

встановлення рівня технічних рішень (для виявлення новизни);

встановлення обсягу прав власника (винахідника, заявника) при визначенні
правомірності видачі патенту;

встановлення умов здійснення прав патентовласників (пов’язано з
економікою експортних і патентно-ліцензійних

операцій). Види патентного пошуку:

тематичний (предметний), тобто за індексом МПК;

іменний (для контролю діяльності конкурента);

за формальними ознаками документа (нумераційний), тобто №, дата
(пріоритету, публікацій, викладення і т. ін.);

за ключовими словами;

у повних текстах.

Системи пошуку — інформаційні пошукові системи (ІПС)

бувають:

документальні;

фактографічні;

комбіновані (гібридні).

Є вузькопошукові системи (наприклад, “Сплави гірських кольорових
металів”, “Лазери і мазери”, “Крани і клапани”, “Електроліз” і ін.).

Засоби реалізації пошукових систем:

книжкові каталоги (у т. ч. на базі ЕОМ);

ШС: ручні (на паперовому носії), механізована (перфокарти),
автоматизовані (за допомогою ЕОМ).

Пошук інформації здійснюється згідно з пошуковим запитом, в якому
сформульовано умови релевантності — відповідності результатів пошуку
певній інформаційній потребі.

Розглянемо більш детально основні види патентного пошуку.

Нумераційний патентний пошук. Пошук патентної інформації з використанням
довідково-пошукового апарату за номером патентного документа
(опублікованої заявки, патенту, свідоцтва). Нумераційний пошук є
різновидом фактографічного пошуку, при виконанні якого встановлюється
відповідність не тільки між різними номерами, що входять до
бібліографічного опису патентного документа, а й іншими
буквено-цифровими даними, які легко ідентифікувати за допомогою кодів
ІНІД. До буквено-цифрових даних належать: номер поданої заявки, номер
акцептованої заявки, номер основного або додаткового охо ронного
документа, номер основної, додаткової або попередньої заявки, дата
подання заявки, дата акцептації, дата видачі охоронного документа,
найменування або код країни пріоритету, дата пріоритету, номер
пріоритетної заявки, дата викладки заявки, дата публікації заявки
(патенту), дата публікації акцептованої заявки, код виду патентного
документа тощо.

Всі наведені дані можна поділити на такі групи: номери документів; дати,
які стосуються патентного діловодства; інші бібліографічні дані, які
супроводжуються кодами ІНІД; абревіатура виразу “узгоджені на
міжнародному рівні цифрові коди для ідентифікації бібліографічних
даних”.

Нумераційний пошук має на меті встановити ряд обставин, що стосуються
конкретного охоронного документа, наприклад, до якої рубрики МПК він
належить, правовий статус документа на визначену дату тощо.

Іменний (фірмовий) пошук. Пошук патентної інформації за відомим
найменуванням фірми або іменем (прізвищем) заявника, автора (авторів),
представника заявника (патентного повіреного) та/або власника охоронного
документа. Цей вид пошуку здійснюється з метою контролю діяльності
конкурентів, а також як один із попередніх етапів тематичного пошуку (за
найменуванням власника охоронного документа встановлюються номери
виданих свідоцтв (патентів) та класифікаційні індекси).

Тематичний патентний пошук. Цей вид пошуку ще називають предметним і
здійснюють з метою виявлення об’єктів промислової власності (ОПВ), що
стосуються досліджуваного питання (досліджуваної галузі). Залежно від
тематики та виду ОПВ, за допомогою елементів інформаційно-пошукової
мови, пошукова

фонду

переліку патентоспроможних (охороноспроможних) об’єктів; умов надання
правової охорони; систем видачі охоронних документів; правил розгляду
заявок; прийнятого тлумачення принципів єдності винаходу (корисної
моделі); правил виявлення прототипу; правил упорядкування та
систематизації патентних документів; строків дії охоронних документів.
Тематичний пошук проводиться не тільки за фондами описів винаходів,
корисних моделей та промислових зразків, а й за фондами опублікованих
описів до заявок. Пошуковим образом документа може бути як індекс
рубрики відповідної класифікації, так і список

ключових слів.

Процедуру пошуку можна подати за такими етапами:

— визначення предмета пошуку (конкретизація і скла-

дання рубрикатора по темі);

— установлення кола країн;

— вибір тимчасового інтервалу пошуку (при плануван-

ні — 7… 10 років; при патентних дослідженнях — 10…15 років; при
дослідженнях патентоспроможності рішень — 50 років, а при дослідженнях
патентної чистоти — за термін дії патентів);

4 — перегляд і добір описів винаходів (пошуки — темати-

чний, іменний, нумераційний, з викорис графічних посилань;
патентів-аналогів).

Длл

ліз технічного рішення, де:

для пристрою виписують усі функціональні елементи (вузли, деталі, блоки)
з вказівкою функцій, виконуваних

кожним з елементів;

для способу виписують ознаки, що характеризують наявність операцій і
прийомів, які утворюють спосіб.

Пошук інформації про винахід проводиться, як правило, для

рішення однієї з таких задач:

прогнозування тенденцій розвитку техніки;

визначення новизни технічних рішень, що заявляються

як винаходи;

визначення патентної чистоти об’єктів техніки стосовно винаходів.

Далі виділяють сукупності істотних ознак об’єкта, завдяки яким можна
одержати той технічний результат, що заявляється у винаході.

Аналоги — об’єкти того ж призначення, що й об’єкт патентного
дослідження, подібні за технічною сутністю і за результатом, що
досягається при їхньому використанні.

Прототип — найбільш близький до винаходу аналог за технічною сутністю і
результатом, що досягається, при його використанні (в останніх правилах
замість прототипу пишуть “найбільш близький аналог”).

Існують два способи визначення прототипу з аналогів:

за максимальною кількістю подібних ознак заявленого об’єкта винаходу й
ознак аналога;

за однією (двома) істотною ознакою, що у більшому ступені в порівнянні з
іншими впливає на досягнення позитивного ефекту і яку видається можливим
виділити з числа подібних з ознаками аналога.

На практиці частіше використовується перший спосіб (табл. 4.2).

Для наочності наведемо приклад вибору прототипу на винахід
“Шарикопідшипник” (МПК Р16С 17/02, рис 4.1 і табл. 4.3).

Аналіз (табл. 4.1) показав, що більше подібних ознак із запропонованим
винаходом (рис. 4.1, а) у другому аналізі (рис. 4.1, в), який і
прийнятий за прототип. Такий спосіб вибору прототипу дозволяє легко
скласти формулу винаходу, що буде розглянуто далі.

шги

Далі робиться аналіз прототипу, порівняльний аналіз і обґрунтування
істотних відмінностей об’єкта винаходу.

Порівняння ознак шарико підшипників

вказуються

документації

ті приводяться у вигляді бібліографічних даних, достатніх для пошуку
аналога. Індекс УДК вказується, якщо він є на джерелі. Далі вказується,
які фонди патентної документації використовувалися .

Довідка підписується особою (особами), що здійснює (ють) Дослідження
новизни заявленого об’єкта винаходу, і засвідчується кеоівником
патентного підрозділу.

’ЗНЄЦОв

Глава 5. ПАТЕНТНІ ДОСЛІДЖЕННЯ 5.1. Зміст і порядок патентних досліджень
за ДСТУ 3575—97

Нормативним документом, що регламентує патентні дослідження в Україні,
став стандарт ДСТУ 3575-97 “Патентні дослідження. Основні положення і
порядок проведення” (набув чинності з 01.01.1998 р.) замість ГОСТ
15.011-82 “Порядок проведення патентних досліджень” у складі системи
розробки і постановки продукції на виробництво.

Під патентним дослідженням розуміється комплекс робіт з пошуку, добору й
аналізу патентної і науково-технічної інформації, що містять дані про
технічні рішення, складання аналітичних оглядів, що відображають
патентну ситуацію, рівень техніки і тенденції її розвитку.

Патентні дослідження — складова частина науково-дослідних,
проектно-конструкторських і технологічних робіт, передбачених
стандартами й іншими нормативними документами, що регламентують
розробку, виробництво і реалізацію об’єктів техніки — машини, прилади,
устаткування (пристрої), матеріали (речовини), штами (культури
мікроорганізмів), інші види промислової продукції і технологічні процеси
(способи), а також об’єкти капітального будівництва. Патентні
дослідження виконуються з метою виявлення актуальності і наукового
обґрунтування, доцільності проведення НДР, ДКР, забезпечення високого
науково-технічного рівня, патентоспроможності, патентної чистоти
об’єктів техніки, а також з’ясування можливості комерційної реалізації
їх за кордоном.

Стандарт ДСТУ 3575-97 містить 7 розділів:

Галузь використання.

Нормативні посилання.

Визначення і скорочення.

Загальні положення.

Види робіт під час проведення патентних досліджень.

Порядок проведення патентних досліджень.

Порядок оформлення, викладання та зберігання звіту про патентні
дослідження.

У визначеннях використано термін патентні дослідження як системний
науковий аналіз властивостей об’єкта господарської діяльності (ОГД)
протягом його життєвого циклу, які випливають з правової охорони
промислової власності.

Патентні дослідження виконуються на всіх етапах життєвого циклу ОГД, як
технічної системи.

Патентні дослідження проводить суб’єкт господарської діяльності у складі
таких робіт:

маркетингу;

менеджменту;

прогнозування;

перспективного та поточного планування;

визначення напрямків, темпів розвитку засобів технічного забезпечення
своєї діяльності;

проектування;

формування замовлення виконавцям;

вибору напрямків дослідження в разі створення нових і модернізації
існуючих ОГД;

виконання НДР, ДКР;

науково-технічного співробітництва;

постановки ОГД на виробництво;

підвищення якості ОГД, удосконалення технологій;

матеріального і технологічного забезпечення виробництва;

експлуатації ОГД;

придбання обладнання та ліцензій;

реалізації ОГД (продажу, експонування на виставках, ярмарках, продажу
ліцензій);

• правової охорони об’єктів промислової власності. Метою патентних
досліджень є визначення патентної ситуації

щодо ОГД, тобто отримання вхідних даних для забезпечення високого
технічного рівня і конкурентоспроможності об’єкта техніки, використання
сучасних науково-технічних досягнень і виключення невиправданого
дублювання досліджень і розробок.

Вхідним документом для проведення патентних досліджень, згідно із ДСТУ
3575-97, є завдання на їхнє проведення, затверджуване керівництвом
організації (підприємства) (додаток А).

Порядком проведення патентних досліджень передбачено розробку регламенту
пошуку інформації (додаток Б), пошук, обробка інформації та оформлення
довідки про пошук (додаток В), систематизація та аналіз інформації.

Результатом є звіт про патентні дослідження (додаток Г)

форма титульного листа якого наведена в додатку Д.

Матеріали звіту використовують під час розробки документів, які
пов’язані з діяльністю суб’єкта господарської діяльності, в тому числі;

ДОДАТОК А (обов’язковий)

Форма завдання на проведення патентних досліджень

ЗАТВЕРДЖУЮ Посада, особистий підпис керівника суб’єкта господарської
діяльності, розшифрування підпису

Дата

ЗАВДАННЯ № на проведення патентних досліджень

ДОДАТОК Б

(обов’язковий)

Форма регламенту пошуку

РЕГЛАМЕНТ ПОШУКУ №

Найменування теми шифр теми

Етап :

Номер, дата завдання на проведення патентних досліджень

Обгрунтування регламенту пошуку

Початок пошуку Закінчення пошуку

1

Відповідальні міконавці (П. І. П.)

З

Керівник підрозділу-виконавця робіт

Керівник патентного підрозділу

(патентознавець)

Строки виконання робіт

7

Особистий підпис, розшифрування підпису

Дата

Особистий підпис, розшифрування підпису

Дата

Дата

Керівник патентного підрозділу

(патентознаведь)

Особистий підпис, розшифрування підпису

Дата

прогнозів, програм, планів створення та розвитку виробництва ОГД та
надання послуг;

тематичних карток;

заявок на розробку та освоєння ОГД;

вихідних вимог замовника на виконання НДР, ДКР;

технічних та тактично-технічних завдань на виконання

НДР, ДКР;

звітів про проведення НДР, ДКР;

технічних умов (технічного опису) на розроблений ОГД;

стандартів на розроблений ОГД;

карт технічного рівня та якості ОГД;

и«^°ил па видачу охоронних документів на об’єкти мислової власності;

патентних формулярів згідно з ДСТУ 3574-97; інформаційних карт державної
атестаційної комісії.

ДОДАТОК В (обов’язковий)

Форма довідки попгук

я на

ДОВІДКА ПРО ПОШУК № проведення патентних досліджень

(номер, дата)

про-

ДОДАТОК Г (обов’ язковий)

Форми розділів основної частини звіту про патентні дослідження

Г. 1. Визначення патентоспроможності ОГД (новизни, винахідниць-‘/кого
рівня та промислової придатності)

Форма Г. 1,1,

Патентна документація, відібрана для подальшого аналізу

огд, його складові частини Документи на об’єкти промислової власності

бібліографічні дані відомості щодо їхньої дії

1 **

і. 3

Номер, дата завдання на проведення

патентних досліджень

Обґрунтування регламенту пошуку

Початок пошуку

Закінчення пошуку

Таблиця В. 1 я пошуку

Предмет пошуку (ОҐД, його складові

частини)

1

Держава пошуку

Класифікаційні індекси

Інформаційна база, використана

під час пошуку

Бібліографічні дані першого та останнього за хронологією джерела

інформації

Патентна інформація

Інша науково технічна шформація

6″

В. 2. Висновки про виконання регламенту пошуку Керівник
підрозділу-виконавця робіт

Керівник патентного підрозділу

(патентознавець)

Особистий підпис, розшифрування підпису

Дата

Особистий підпис, розшифрування підпису

Дата

Форма Г. 1.5.

Форма Г. 2.3.

Аналіз новизни, винахідницького рівня та промислової придатності ОГД

Прототип

Очікуваний результат

бібліографічні Дані

сукупність ознак

Можливості використання у промисловості

або іншій сфері діяльності

Номер поданої заявки, дата подачі

заявки

Назва об’єкта промислової власності

Дата пріоритету

7

1

Держава видачі, номер та дата публікації документа *

8

* Кількість граф визначається кількістю держав видачі документів

Форма Г. 2.4.

Аналіз можливості застосування в ОГД відомих об’єктів

Г. 2. Визначення ситуації щодо використання прав на об’єкти про мпслової
власності

Форма Г. 2.1

огд, його складові частини

промислової власності

Документи на об’єкти промислової власності (бібліографічні дані)

Очікуваний результат від застосування

Динаміка патентування

1

ОГД його складові частини

1

Держава заявника

Документи на об’єкти промислової власності за роками подання (за
винятком документів-

аналогів) *

3456 7

Всього

0

Форма Г* 2.5. Ліцензійна діяльність фірм, організацій щодо ОГД,

його складових частин

* Кількість граф визначається ретроспективою пошуку

Форма Г. 2.2.

Взаємне патентування щодо ОГД, його складових частин

Ліцекзіар

1

Ліцензіат

Оббіг ліцензії

З

Рік укладання ліцензійного договору

Умови ліцензійного договору (обсяг прав, що їх порівнюють

за договором, строк дії,

територія тощо)

5

Держава заявника

1

Всього документів, виданих іноземним

Держава патентування *

Кількість документів на об’єкти промислової власності

національних

всього

одержаних в інших державах

8

Г. 3. Виявлення порушення прав власників чинних охоронних до кументів та
заявників на об’єкти промислової власності

Форма Г* 3.1

Документи або інші джерела інформації (патентний формуляр, звіт про
патентні дослідження), що стосуються ОГД

заявникам

* Кількість граф визначається кількістю держав патентування ** Не
враховується кількість документів, виданих національні заявникам

ОГД, його складові частини (в тому числі

комплектувальні вироби)

Позначення (креслень, ДСТУ, ТУ, тощо)

Держава, стосовно якої проводиться перевірка щодо порушення прав

Виявлені документи та інші джерела інформації щодо ОГД, його складових
частин (бібліографічні дані)

Підлягає / не

підлягає

перевірці щодо порушення прав

Чинні охоронні документи (в тому числі документа-аналога)

виконують

види

визначення патентоспроможності ОГД:

визначення ситуації щодо використання прав на об’єкти

промислової власності;

• виявлення порушення прав власників чинних охоронних документів та
заявників на об’єкти промислової власності.

Визначення патентоспроможності ОГД здійснюють на основі досліджень
загальнодоступної патентної та іншої науково-технічної інформації.

Визначення ситуації щодо використання прав на об’єкти промислової
власності здійснюють на основі результатів статистичної обробки
патентної документації, яка стосується ОГЛ: оєзуль-

?

апаліау И1ДОМОСТЄИ ЩОДО уКЛаДвНИХ ЛІЦЄН

та договорів про передачу права власності; аналізу можливостей
застосування в ОГД відомих об’єктів промислової власності.

Виявлення порушення прав власників чинних охоронних документів та
заявників на об’єкти промислової власності здійснюють на основі
досліджень патентної документації, що стосується ОГД; результатів
порівняльного аналізу об’єктів промислової власності та ОГД.

Порядок проведення патентних досліджень такий:

Розробка завдання на проведення патентних досліджень

(додаток А).

Розробка регламенту пошуку інформації на проведення патентних досліджень
щодо ОГД, його складових частин (додаток Б):

визначення предмета пошуку;

зазначення мети пошуку інформації:

визначення держав пошуку інформації:

визначення класифікаційних індексів;

визначення ретроспективності пошуку;

вибір джерел інформації.

Пошук, обробка інформації та оформлення довідки про

пошук (додаток В).

Систематизація та аналіз інформації.

5. Оформлення звіту про патентні дослідження (додаток Г).

Звіти про патентно-інформаційні дослідження оформлюють-

ся згідно з ДСТУ 3008-95 “Документація. Звіти у сфері науки

і техніки. Структура і правила оформлення”.

Звіт про патентні дослідження вміщує такі структурні елементи :

титульний лист;

загальні відомості про об’єкт дослідження;

список виконавців:

зміст (перелік документів);

основну частину;

додатки.

Титульний лист звіту про патентні дослідження заповнюють за формою, що
наведена в додатку Д.

Загальні відомості про об’єкт дослідження містять:

найменування суб’єкта господарської діяльності;

дату початку та дату закінчення розробки (рік, місяць);

призначення, галузь використання, стислий опис ОГД. Загальні відомості
можуть бути доповнені іншою необхідною

інформацією.

Основна частина звіту містить такі розділи:

визначення патентоспроможності ОГД;

• визначення ситуації щодо використання прав на об’єкти промислової
власності;

• виявлення порушення прав власників чинних охоронних документів та
заявників на об’єкти промислової власності.

Зміст та обсяг основної частини обумовлюються завданням на проведення
патентних досліджень. Основну частину звіту виконують у вигляді форм, що
наведені в додатку Г. У тому випадку, коли патентні дослідження
проводять щодо декількох об’єктів промислової власності (винаходу,
корисної моделі, промислового зразка та знака для товарів і послуг),
форми основної частини звіту заповнюють на кожний об’єкт промислової
власності окремо.

Наприкінці кожного розділу основної частини звіту наводять висновки та
рекомендації.

Основну частину звіту закінчують узагальненими висновками за
результатами патентних досліджень. До основної частини звіту додають:

завдання на проведення патентних досліджень; регламент пошуку; довідку
про пошук.

ДОДАТОК Д (обов’язковий)

Форма титульного аркуша звіту про патентні дослідження

діяльності

Найменування суб’єкта господарської

ЗАТВЕРДЖУЮ Посада, особистий підпис, розшифрування підпису

Дата

ЗВІТ

про патентні дослідження

№

Дата

(найменування, шифр теми)

Етап

Керівник

підрозділу виконавця (Підпис) (розшифрування підпису)

5.2. Життєвий цикл об’єкта господарської діяльності (ОГД)

Життєвий цикл ОГД — це сукупність взаємозв’язаних процесів його
творення, використання та послідовного удосконалення.

Стандарт ДСТУ 3278-95 регламентує стадії, з яких складається життєвий
цикл:

дослідження та обґрунтування розробки;

розроблення продукції;

виробництво продукції;

експлуатація (споживання) або застосування продукції.

Кожна стадія життєвого циклу являє собою творчий або виробничий процес,
який виконується суб’єктом господарської дііяльності (СГД) та
закінчується створенням відповідної продукції, що має корисні
властивості і призначення для використання споживачами.

Стадія “Дослідження та обґрунтування розробки” триває від виникнення
задуму до обґрунтування можливості та доцільності його втілення. На цій
стадії здійснюється прогнозування, перспективне та поточне планування,
під час яких СГД виконує слідуюче:

спрямовує свої дії на забезпечення ОГД конкурентоспроможного стану на
ринку і розробляє відповідний комплекс

маркетингу;

розробляє інтегровану цільову філософію;

розробляє концепцію маркетингу;

розробляє і визначає ключові чинники успіху;

досліджує ринок збуту;

остаточно підсумовує маркетингові дослідження з метою виявлення сильних
та слабких сторін діяльності конкурента;

формує бюджет маркетингу;

оцінює перспективи розвитку кон’юнктури ринку для обліку прогнозованих
даних у стратегії і тактиці свого маркетингу;

• досліджує попит споживачів і формує стратегію та тактику маркетингу;

(Дата)

визначає структуру різновидів продукції (сукупність демографічних,
економічних, природних, науково-технічних, політичних та культурних
чинників);

розробляє маркетинговий підхід для виробництва продукції і створення
нових ОГД для зовнішніх ринків;

визначає сукупність вимог з боку покупця;

здійснює планування реклами.

Кінцевим результатом цієї стадії є прогноз, програма, план творення ОГД,
тематичний план СГД.

Стадія “Розроблення продукції” полягає у зміні стану ОГД від формування
вимог технічного завдання щодо НДР, ДКР на створення (модернізацію) ОГД
до втілення їх у нових (модернізованих) дослідних зразках, матеріалах,
послугах, тобто до їх матеріалізації.

Саме в процесі НДР з’являються об’єкти промислової власності, стосовно
яких треба вирішити питання правової охорони.

Остаточним результатом цієї стадії є: науково-технічні звіти про НДР,
ДКР, технічна документація, дослідні зразки, нові речовини, матеріали,
технологічні процеси у формі “ноу-хау” та ліцензійних договорів.

Стадія “Виробництво продукції” — це процес організації та здійснення
виготовлення ОҐД, під час якого продовжуються роботи з виконанням дій
попередніх стадій.

Остаточним результатом цієї стадії є ОГД, що призначений для реалізації.

На стадії “Експлуатація” (споживання) або застосування продукції СГД
реалізує продукцію, підтримує її якість та відновляє на етапах: введення
в експлуатацію, використання за призначенням, зберігання та
транспортування в процесі експлуатації, технічне обслуговування,
поточний та середній ремонт, припинення експлуатації, списання
(передавання, утилізація, знищення).

Ці роботи виконуються у відповідності зі стандартом ДСТУ 2925-94 “Якість
продукції. Оцінювання якості. Терміни та визначення”.

Взаємозв’язок життєвого циклу ОГД з видами робіт під час проведення
патентних досліджень та з формами основної частини звіту подано на рис.
5.1 та табл. 5.1 відповідно.

Т\аг\ыг

р їли**.*****-** І*»*”*

— • тяИ тер***»»*;

Решил а**У Г.З

її* «ІІУГ-Т

Рис 5.1. Взаємозв’язок життєвого циклу ОГД з видами робіт під час

проведення латентних досліджень

Розроблення ОГД

Експлуатація

_ (споживання) Вирооництво або

застосування ОГД

Стадії життєвого циклу ОГД

Дослідження та

;иди робіт \ і обгрунтування! ід час проведення^ І розробки
ітентних досліджень

НДР(ДТР)

Таблиця 5.1

ІВизначення патентоспроможності ОГД

Визначення ситуації щодо використання прав на об’єкти промислової
власності

Г.1.1—Г.1Л Г.1.1—Г.1.4, Г.1..-Г.и|г.1.1.-Г.1.5| Г.1.І-Г.1.5 І^^і^і)

Г.2.1-Г.2.5 Г.2.1-Г.2.5

-Г. 3.3. Г.3.1-Г. 3.3.

Г.3.1

Виявлення порушення прав власників чинних охоронних документів та
заявників на об’єкти промислової власності

звіту, яка підлягає заповненню.

* Форма основної частини

Г.2.1-Г.2.5 Г.2.1-Г.2.5 Г.2.1-Г.2.5

5.3. Патентний формуляр

Патентний формуляр — офіційний інформаційний доку мент, який визначає
стан ОГД-об’єкта техніки як товару стосовно охорони промислової
власності. Він використовується для подання його організаціям (органам),
які вирішують питання реалізації об’єкту в країні і за кордоном, у тому
числі можливості і умови експорту, капітального будівництва, продажу
ліцензій, передачі технічної документації за кордон, а також
експонування на міжнародних виставках і ярмарках.

Докладне викладення про порядок укладання і оформлення патентного
формуляру міститься в ДСТУ 3574-97 “Патентний формуляр”. Основні
положення і порядок розробки”, що набрав чинності з 1.01. 1998 р.
замість ГОСТ 15.012-82.

У патентному формулярі, який складає і оформляє суб’єкт господарської
діяльності, містяться відомості, що відображають патентну чистоту
об’єкта.

Патентна чистота — оцінка об’єкта, чи не попадає він під чинність
патенту на винахід, свідоцтв і патентів на промислові зразки, виданих
патентними відомствами країни і їхніх воло дарів, що забезпечують
виняткові в даній країні права на використання зареєстрованого винаходу
або промислового зразка.

Мета складання та оформлення патентного формуляра — засвідчення стану
об’єкта господарської діяльності щодо порушення прав власників чинних
охоронних документів та заявників на об’єкти промислової власності і
правової охорони ОГД для використання його шляхом продажу, видачі
ліцензій, показу на виставках та ярмарках.

Патентний формуляр входить до комплекту технічної документації на ОГД.

Патентний формуляр складає та оформлює (вносить зміни) суб’єкт
господарської діяльності — власник оригіналу технічної документації на
основі звіту про патентні дослідження, що провадяться згідно з ДСТУ
3575-97.

Відомості, що наведені у патентному формулярі на момент його подання,
повинні відображати результати патентних досліджень на дату останніх за
хронологією джерел інформації про об’єкти промислової власності.

ської діяльності — власника оригіналу технічної документації.

Облік та зберігання патентних формулярів, а також внесення до них змін
провадять у порядку, що встановлений суб’єктом господарської діяльності
— власником оригіналу технічної

документації.

Патентний формуляр містить розділи:

загальні відомості (форма Б1);

результати перевірки порушення прав власників чинних охоронних
документів на об’єкти промислової власності (форма Б2);

відомості про чинні охоронні документи, під дію яких підпадає об’єкт
господарської діяльності, та опубліковані за-

(фор:

(фор:

Титульний лист патентного формуляра виконують за формою, що наведена у
додатку А.

ДОДАТОК А (обов’язковий) Форма титульного листа патентного формуляра

Найменування суб’єкта господарської діяльності

ЗАТВЕРДЖУЮ

Посада, особистий підпис, розшифрування підпису

Дата

ПАТЕНТНИЙ ФОРМУЛЯР

На

Найменування та позначення об’єкта господарської діяльності

На аркушах

Складений на основі звіту (звітів) про патентні дослідження

Від №

Кузнецов Ю. М. Патентознавство та авторське право Керівник
підрозділу-виконавця

Особистий підпис, розшифрування підпису

Дата

п \

Форма Б. 4.

Правова охорона об’єкта господарської діяльності

>

ДОДАТОК Б (обов’язковий) •ми розділів патентного формуляра

Загальні відомості

Призначення та галузь використання об’єкта господарської діяльності Дата
закінчення розробки

[ТВ1

Дата освоєння об’єкта господарської діяльності у виробиш

Перелік провідних держав щодо об’єкта господарської діяльності

Форма Б.1.

і

г

Графи форм Б.2, Б.З і Б.4, які містять відомості за результатами
патентних досліджень, заповнюють відповідно до табл. 5.2.

Графу 6 форми Б.2, а також графу 5 форми Б.З та графу 4 форми Б.4
заповнюють під час внесення змін або доповнень у затверджений патентний
формуляр.

Графу 4 форми Б.З заповнюють згідно з даними собівартості або
кошторисної вартості об’єкта господарської діяльності.

Таблиця. 5.2.

Відповідність форм патентного формуляра формам звіту

про патентні дослідження

Форма

перевірки порушення прав власників чинних документів на об

Результати перевірки

Корисна модель

Порушені Стакане порушені СнГ) права із зазначенням останнього за
хронологією джерела інформації

Знак для то-

Винахід

варів і

ПОСЛУГ

Промисловий зразок

Форма

шості про чинні охоронні документи, під дію яких підпад; об’єкт
господарської діяльності, та опубліковані заявки

на об’єкти промислової власності

Патентний формуляр Звіт про патентні дослідження згідно з ДСТУ 3575

Форма Графа Форма Графа

1 г.з.з 1

*^

2,3,4

Б.2 3 Г.З.З 2, 3,4

4 Г.З.З 2,3,4

5 г.з.з 2, 3,4

Б. 3 1 Г.3.2 1

2 Г.3.2 1.3

3 Г.3.2 3

1 Г.3.2 1

Б.4 2 Г.2.4 2

3 Г. 1.1.5 7

4 Г.2.4 2

Найменування та позначення об’єкта господарської

діяльності, його складових частин

1

Держава, вид, номер, початок строку дії документа

Власник патенту, свідоцтва або заявник

Значимість складової частини у відсотках від вартості об’єкта
господарської діяльності

Зміни та доповнення ДО звіту про патентні дослідження (номер, дата,
виконавець 5

5.4. Нові інформаційні технології

роботи

В Україні сьогодні перспективний напрямок ДНТБ — засвоєння нових
технологій. Почалося створення електронного каталогу патентно-правової
літератури.

В умовах бюджетного та інформаційного дефіциту особливо важлива тісна
взаємодія ДНТБ з НТБ підприємств і організацій міст Києва і ЦНТЕІ
України в питаннях формування і використання наявних фондів: погодження
питань комплектування, створення СПА, обмін по МБА, методичне
забезпечення процесів обслуговування споживачів. З метою формування
єдиного інформаційного простору УкрІНТЕІ і ЦНТЕІ України спільно з

фахівцями ДНТБ розпочали розробку проекту розподіленого банку даних.

Незважаючи на проблеми, пов’язані з комплектуванням зарубіжної патентної
документації та науково-технічної літератури і відсутністю засобів на
придбання нового обладнання, ДНТБ продовжує працювати і шукати нові
шляхи розвитку. Вона прагне до співробітництва з бібліотеками інших
відомств і країн, а також з міжнародними фондами.

Сьогодні ДНТБ на шляху великих перемін. Передбачуваний у найближчий час
перевод національних патентних документів на оптичні компакт-диски і
придбання окремими бібліотеками України патентної документації Росії на
CD-ROM вимагає швидкого засвоєння роботи з цим носієм інформації. Поява
патентних фондів і БД на CD-ROM (650 Мбайт » 10 тис, стор. на 120 мм
диску) вносить істотні зміни в діяльність бібліотек і інформаційних
органів.

Передбачається подача заявок на об’єкти промислової власності в
електронній формі. Вже ЄПВ приймає заявки на дискетах, а патентне
відомство Японії — на дискетах і з віддаленого термінала каналу
комунікації. Обговорюється питання подачі заявок через Інтернет, а також
публікація інформації на дисках DVD (Digital Versatil Disk), що мають у
порівнянні з CD-ROM ємність у 7 разів більшу і в 10 разів вищу швидкість
зчитування даних.

ВОІВ створила специфічні інформаційні продукти на CD-ROM, наприклад:

IP-LEX CD-ROM — збірка законодавчих актів і міжнародних угод з
інтелектуальної власності;

IPC: CLASS — тексти редакцій МПК на декількох мовах, у т. ч. на
російській;

WIPO Handbook on Industrial Property Information and Documentation —
“Довідник з інформації і документації в

сфері промислової власності”, що вміщує стандарти ВОІВ, повний перелік
патентної документації та періодичних видань, загальну інформацію щодо
Міжнародних класифікацій об’єктів промислової власності, бази даних і т.
ін.;

JOPAL CD-ROM — класифіковані за МПК бібліографічні дані статей з
періодичних видань (патентно-асоційована література), які включені до
мінімуму документації РСТ (Договору про патентну кооперацію);

WIPO Industrial Statistics — статистичні дані щодо охорони об’єктів
промислової власності;

Article 6ter — тексти і зображення державних гербів, прапорів та інших
позначень, яких стосується Стаття 6ter Паризької конвенції з охорони
промислової власності.

З 1998 р. ВОІВ публікує офіційний бюлетень “РСТ Gazette”. Безкоштовну
інформацію про винаходи різних країн світу можна отримати в мережі
Інтернет (http: // gb. espacenet. com),

а по Росії — http: // fips. ru.

У рамках міжнародного співробітництва передбачається побудова глобальної
інформаційної мережі в системі Internet, до якої підключаться
національні патентні відомства та міжнародні організації.

На сьогодні дедалі ширше використовуються міжнародні банки ліцензій, які
забезпечують на базі ЕОМ системний збір, обробку, аналіз та
автоматизовану передачу відомостей про об’єкти ліцензій зацікавленим
суб’єктам господарської діяльності.

5.5. Документування етапів правової охорони

об’єктів промислової власності

Документування — це створення документа, при якому використовують різні
методи, способи та засоби фіксування інформації на матеріальному
носієві.

Під методом документування розуміють способи, за допомогою яких
інформація фіксується на матеріальних носіях знакових систем (характер
кодів мов, знакові системи тощо).

Спосіб документування — це дія або сукупність дій, які застосовують для
запису інформації на матеріальному носієві

(електромагнітний, оптичний, електронний, механічний, ручний та інші
способи документування).

Засоби документування — це предмети або сукупність пристосувань, що
використовуються для створення документа.

Кодування інформації — це спільно вироблена система заходів (правил), за
допомогою яких інформація фіксується. Є код, мова, знак, за допогою яких
інформація фіксується та передається у просторі та часі.

Основними видами кодів є: абетковий — система букв, цифровий — система
цифр, абетково-цифровий — змішана система буквених та цифрових кодів та
інші.

Для розмежування процесу класифікування та його результату застосовують
два терміни: класифікування та класифікація.

Класифікування документів — процес упорядкування або розподілу
документів за класами з метою відображення відносин між ними або
складання класифікаційної схеми.

Класифікація документів — це система підпорядкування документів, що
використовується як засіб встановлення зв’язків між класами документів,
а також для орієнтування у багатьох видах документів.

За рівнем узагальнення інформації документи поділяють на:

первинні, які містять інформацію, що є викладенням (описом) результатів
вивчення, дослідження, розробок тощо та оригінальна за своїм характером;

вторинні (інформаційні), що є результатом ан а літі ко-синтетичної
переробки одного або декількох первинних документів і містить відомості
про первинні документи, що одержані шляхом їх інформаційного аналізу
(бібліографічні, реферативні, оглядові).

За ступенем розповсюдження розрізняють документи: опубліковані,
неопубліковані та ті, що не публікуються.

За способом документування (або фіксації інформації на носієві)
виділяють рукописний, друкований, механічний, магнітний, фотографічний,
оптичний, лазерний та електронний.

Сукупність документів утворюють документні потоки, доку-ментні масиви,
документні ресурси, документні фонди тощо.

Документний потік (ДП) — організована множина документів (первинних
чи/або вторинних), які функціонують (створю

документів

званих

визначена незмінна у часі мно-

житься у динаміці).

Документний масив (ДМ)

ваш а документів.

мно-

Документні ресурси (ДР) — це відносно упорядкован зкина документів, що
слугують засобом або об’єктом документе ^бігу (рух документів) або
поповнення документального фонду.

документів

Документація

уково

льною

3 . г- ‘

ййчна,

Документний фонд — сукупність документів іотеках, інформаційних центрах
тощо.

журналь

ні та листові.

За цільовим призначенням виділяють видання: офіційні, на-

укові, науково-популярні, науково-вирооничі, ВИрооничи-арал,-

тичні, нормативні, суспільно-політичні, довідкові, рекламні,

літературно-художні тощо.

За ступенем аналітико-синтетичної переробки інформації розрізняють 5
видів видань: інформаційні, реферативні, бібліографічні, оглядові, а
також дайджести.

Дайджест — видання, що містить публікацію у вигляді підбору витягів із
конкретного тексту, дібраних та згрупованих так, щоб дати загальну уяву
про нього.

інструкції

Офіційні видання можуть бути: нормативно-правові (конституція, закон,
указ, статут тощо), нормативні видання із стандартизації (стандарти та
технічні умови) та нормативно-інструк-

ІДЛА^Х^А у м^^–— /

Реферативний

журнал, в якому публікуються в

систематизованому вигляді реферати документів з оудь-якої галузі,
предмета, проблеми і який має предметний, іменний та інші покажчики
(наприклад, журнал “Технологія машинобуду-

вання

документування та організацію

документами

і засвоєнні нової техніки

Прогнозування на базі використання патентної інформації стало особливо
актуальним.

Для з’ясування країн і фірм, які найбільш активно ведуть роботу в
певному технічному напрямку, використовуються дані про кількість заявок,
поданих протягом року з проблеми, що розглядається, з побудовою графіків
(рис. 5.2).

А

І -V- -V

«

м

н ф

1=1 о

ч

Роки

6)

Рис. 5.2. Криві зміни винахідницької активності при перспективності (а)
або зменшенні інтересу (б) до тієї або іншої галузі техніки

Для проведення інформаційного дослідження необхідно виявити основні
інформаційні характеристики патентних документів, що відповідають на
запитання:

Що?

Де?

Ким?

Коли?

Як (яким чином)?

За допомогою чого?

Такими інформаційними характеристиками, що складають фактографічне поле
— матрицю характеристик, можуть бути: країни, фірми, функції виробу,
параметри, конструкції, матеріали, технологія, обладнання, роки.

На перетині інформаційних характеристик виникають матричні блоки (МБ)
(рис. 5.3).

Підсумкове порівняння результатів оцінок всіх МБ дозволяє достатньо
повно визначити тенденції розвитку технічних напрямків і їхніх
варіантів, а також виявити найбільш перспективні технічні рішення з
кожного напрямку досліджуваного

об’єкта техніки.

Розглянемо приклад — дослідження розвитку технологічних напрямків
виготовлення інтегральних мікросхем (ІМС).

У даному випадку як основні інформаційні характеристики патентів були
вибрані чотири види технології виготовлення ІМС (А, В, С, D), 4 країни
(США, Англія, Франція, Японія), фірми і роки подачі заявок. Морфологічне
поле складається з таких МБ: МБ79 — “технологія —роки” МБ17 —
“технологія — країни” МБ19 — “країни — роки” МБ29 — “фірми — роки” МБ12
— “фірми — країни”

Аналіз отриманих даних по МБ79 “технологія — роки”, здійснюваний за
допомогою діаграми розподілу (рис. 5.4), площа якої розмежована
пропорційно питомій вазі технологічних напрямків, дозволив зробити такі
висновки про тенденцію розвитку технології ІМС: високими потенційними
можливостями розвитку володіють технологія В, а також модифікація D,
інтенсивність розвитку технологій А і С має тенденцію до зниження.

Значимість винаходів повинна обов’язково враховуватися при розвитку
галузей техніки навіть у більшій мірі, ніж оцінка кількості патентованих
технічних нововведень.

Для цього винаходи можуть бути ршподілені на декілька груп:

— ті, що мають значимість;

— ті, що мають велику значимість;

— за якими ведуться розробки;

— які реалізуються у виробництві;

— які використовуються в промисловості;

— припинені використання;

— які втратили значимість.

Оцінка технічного рівня і визначення ступеня розробленості технічного
рішення з залученням патентної інформації може бути поділена на такі
етапи:

складання переліку відносно самостійних елементів об’єкта (складальних
одиниць і деталей у конструкції, або операцій — у техпроцесі);

вибір еталона для складання логічної моделі досягнутого світового
технічного рівня, а після цього прогнозування світового перспективного
рівня об’єкта;

порівняння істотних ознак окремих елементів оцінюваного об’єкта з
ознаками моделі для виявлення елементів, які відрізняються;

визначення елементів оцінюваного об’єкта, які не відрізняються від
аналогічних об’єктів еталона;

аналіз різноманітних елементів об’єкта і еталона з метою визначення
відмінностей і різноманітних ефектів.

При розробці науково-технічних прогнозів вирішуються такі

основні задвдання:

визначається ступінь матеріалізації наукових і технічних

ідей у прикладних дослідженнях і розробках;

виявляються основні технічні напрямки в вирішенні проблеми і динаміки
їхнього розвитку;

обґрунтовуються найбільш перспективні шляхи вдосконалення об’єктів
техніки.

Якщо прогнози не розробляються, ті самі завдання вирішуються при
укладанні перспективних планів.

Можна виділити чотири етапи створення нової техніки:

науковий (інженерне прогнозування);

конструкторський (проектування);

технологічний (підготовка виробництва);

організаційний (засвоєння виробництва).

Без проведення першого етапу в сучасних умовах неможливо вести
перспективне (оптимальне) проектування конкуренто

і _ і. _

спроможної техніки.

Розділ 3.

Охорона і захист об’єктів промислової власності

Глава 6. ОХОРОНА ПРАВ НА ВИНАХОДИ

І КОРИСНІ МОДЕЛІ

6.1. Основні поняття і положення

У Законі України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”
нижченаведені терміни вживаються у такому значенні:

Установа — центральний орган виконавчої влади у сфері правової охорони
об’єктів промислової власності;

Апеляційна палата — колегіальний орган Установи для розгляду заперечень
проти набуття прав на об’єкти інтелектуальної власності;

винахід (корисна модель) — результат інтелектуальної діяльності людини у
будь-якій сфері технології;

корисна модель — нове і промислово придатне конструктивне виконання
пристрою;

секретний винахід (секретна корисна модель) — винахід (корисна модель),
що містить інформацію, віднесену до державної таємниці;

службовий винахід (корисна модель) — винахід (корисна модель), створений
працівником:

у зв’язку з виконанням службових обов’язків чи дорученням роботодавця за
умови, що трудовим договором (контрактом) не передбачене інше;

з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і
обладнання роботодавця;

роботодавець — особа, яка найняла винахідника за трудовим договором
(контрактом);

винахідник

людина, інтелектуальною, творчою діяльніс-

^по якої створено винахід (корисну модель);

патент (патент на винахід, деклараційний патент на винахід, ‘Патент на
корисну модель, патент (деклараційний патент) на Секретний винахід,
деклараційний патент на секретну корисну Модель) — охоронний документ,
що засвідчує пріоритет, авторство і право власності;

патент на винахід — різновид патенту, що видається за результатами
кваліфікаційної експертизи заявки на винахід;

різновид патенту, що

патент на секретний винахід різновид патенту, що видаєть-ея на винахід,
віднесений до державної таємниці;

патент на секретну корисну модель

встановлює відповідність винаходу умовам патентоздатності (новизні,
винахідницькому рівню, промисловій придатності); кваліфікаційна
експертиза (експертиза по суті) експертиза, [о встановлює відповідність
винаходу умовам патентоздатності (новизні, винахідницькому рівню,
промисловій придатності);

формальна експертиза (експертиза за формальними ознаками) — експертиза,
у ході якої встановлюється належність зазначеного у заявці об’єкта до
переліку об’єктів, які можуть бути визнані винаходами (корисними
моделями), і відповідність заявки та її оформлення встановленим вимогам;

ліцензія — дозвіл власника патенту (ліцензіара), що видається іншій
особі (ліцензіату), використання винаходу (корисної моделі) на певних
умовах;

особа — фізична або юридична особа;

заявка — сукупність документів, необхідних для видачі Установою патенту
(деклараційного патенту) на винахід чи деклараційного патенту на корисну
модель;

заявник — особа, яка подала заяву;

пріоритет заявки (пріоритет) — першість у поданні заявки;

Дата пріоритету — дата подання заявки до Установи чи до відповідного
органу держави-учасниці Паризької конвенції з охорони промислової
власності, за якою заявлено пріоритет;

міжнародна заявка — заявка, подана згідно з Договором про Патентну
кооперацію;

Реєстр — Державний реєстр патентів і деклараційних патентів України на
винахід, Державний реєстр деклараційних патентів України на винаходи,
Державний реєстр деклараційних патентів України на корисні моделі,
Державний реєстр патентів і деклараційних патентів України на секретні
винаходи, Державний реєстр деклараційних патентів України на секретні
корисні моделі-

Винаходу надається правова охорона, якщо він:

новий (не є частиною рівня техніки);

має винахідницький рівень (для фахівця явно не слідує з рівня техніки);

є промислово придатним (може бути використаний у промисловості,
сільському господарстві, охороні здоров’я та інших галузях народного
господарства).

На визнання винаходу (корисної моделі) патентоздатним не впливає
розкриття інформації про нього винахідником або особою, яка одержала від
винахідника прямо чи опосередковано таку інформацію, протягом 12 місяців
до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати
її пріоритету. При цьому обов’язок доведення обставин розкриття
інформації покладається на особу, заінтересовану у застосуванні цієї
частини.

Рівень техніки визначається за всіма видами відомостей,
загальнодоступних в Україні або іноземних державах до дати пріоритету
винаходу.

Відомості є загальнодоступними, якщо вони містяться в таких джерелах
інформації, з якими будь-яка особа мала б можливість ознайомитися сама,
або про зміст яких можна було б їй законним шляхом дізнатися:

опубліковані описи до охоронних документів, опубліковані заявки на
винаходи — з дати публікації;

вітчизняні видання — з дати підписання до друку;

інші видання — з дати випуску в світ;

депоновані рукописи статей, оглядів, монографій та інших матеріалів — з
дати депонування;

звіти про НДР, пояснювальні записки до ДКР та інша

конструкторська, технологічна і проектна документація,

що знаходиться в органах НТІ — з дати надходження в ці органи;

нормативно-технічна документація (стандарти, ТУ і т. д.) — з дати
реєстрації її в уповноважених на це органах;

матеріали і автореферати дисертацій (до них повинні відноситись і
магістерські роботи), видані на правах рукопису, — з дати надходження в
бібліотеку;

прийняті на конкурс роботи — з дати викладення їх для ознайомлення,
підтвердженої документами, що відносяться до проведення конкурсу;

візуально сприймані джерела інформації (плакати, проспекти, креслення,
схеми, фотознімки, моделі, вироби і т. ін.) — з дати, коли став можливим
їхній огляд за наявності підтвердження офіційним документом;

експонати, поміщені на виставках, — з дати початку їхнього показу,
підтвердженої офіційним документом;

усні доповіді, лекції, виступи — з дати, коли була зроблена доповідь,
прочитана лекція, відбувся виступ, якщо вони зафіксовані апаратами
звукового запису або стенографічно в порядку, встановленому діючими на
зазначену дату правилами проведення відповідних заходів;

повідомлення через радіо, телебачення, кіно і т. ін. — з дати такого
повідомлення, якщо воно зафіксоване на від-повідному носію інформації у
встановленому порядку, що

діяв на зазначену дату;

відомості про технічний засіб, що стали відомими в результаті його
використання в виробничому процесі, в ви-готовлюваній або експлуатованій
продукції, в т. ч. в дослідному зразку, переданому в експлуатацію, або
до іншого введення в господарський обіг, — з дати, зазначеної в
офіційному документі, що підтверджує загальнодоступний характер таких
відомостей.

Пріоритет винаходу встановлюється за датою надходження в Укрпатент
заявки, що містить всі документи, оформлені у відповідності зі
встановленими вимогами, а за відсутності якогось, за датою надходження
останнього.

Основний винахід — юридично не пов’язаний з якимись іншими винаходами і
може бути застосований сам по собі.

Додатковий винахід становить собою вдосконалення іншого (основного)
винаходу в цілому або частково і не може бути без його застосування
використаний.

^

Кузнєцов Ю. М. ІІатентознавст&о та авторське право

Пропозиції, що не визнаються винаходами:

відкриття, наукові теорії та математичні методи;

методи організації та управління господарством;

плани, умовні позначення, розклади, правила;

засоби виконання розумових операцій;

алгоритми і програми для обчислювальних машин;

проекти і схеми планування споруд, будинків, територій;

пропозиції, що стосуються лише зовнішнього вигляду виробів, направлені
на задоволення естетичних потреб.

Правова охорона не поширюється на такі технології: сорти рослин і породи
тварин; біологічні в своїй основі процеси відтворення рослин та тварин,
що не відносяться до небіологічних та мікробіологічних процесів;
топографії інтегральних мікросхем; результати художнього конструювання.

Не надається правова охорона винаходам, що суперечать суспільним
інтересам, принципам гуманності і моралі (наприклад, зброя масового
знищення).

Корисна модель — це конструктивне виконання пристрою, що відповідає
умовам патентоспроможності, тобто є новим і промислово придатним. На
новизну винаходу (корисної моделі) не впливає розкриття інформації про
неї протягом 12 місяців до дати подання заявки в Укрпатент.

Суттєвість корисної моделі полягає в оригінальному компонуванні пристрою
(нове розташування елементів пристрою).

Згідно з міжнародними правилами: корисні моделі — це малі патенти або
корисні раціоналізаторські пропозиції. Різниця між патентами і корисними
моделями: для корисних моделей необхідна наявність новизни, але може
бути відсутній необхідний рівень винаходу; для корисних моделей
вимагається невисокий рівень винаходу; максимальний термін, протягом
якого забезпечується захист, менший для корисних моделей. Суми виплат
менші для корисних моделей, а процедура для одержання їх захисту коротша
і простіша.

Особливості охорони прав на віднесені до державної таємниці винаходи
(корисні моделі) визначаються спеціальним законодавством. Право
власності на винахід (корисну модель) засвідчується патентом. Термін дії
патенту на винахід становить 20 років від дати подання заявки до
Установи. Термін дії деклараційного патенту на винахід (до 01.01.2004)
становить 6 років від дати подання заявки до Установи, а на корисну
модель — 10 років.

і?

Термін дії патенту на винахід, об’єктом якого є лікарський засіб, засіб
захисту тварин, засіб захисту рослин тощо, використання якого потребує
дозволу відповідного компетентного ор-І гану може бути продовжено за
клопотанням власника цього

5 патенту на термін, що дорівнює періоду між датою подання за-* явки та
датою одержання такого дозволу, але не більше, ніж на 5 років.

Термін дії патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід і
деклараційного патенту на секретну корисну модель дорівнює терміну
засекречування винаходу (корисної моделі), але не може бути довшим від
визначеного за цим Законом терміну дії охорони винаходу (корисної
моделі).

Обсяг правової охорони, що надається патентом, визначається формулою
винаходу (корисної моделі). Тлумачення формули повинно здійснюватись в
межах опису винаходу (корисної моделі) та відповідних креслень. Дія
патенту, виданого на спосіб одержання продукту, поширюється і на
продукт, безпосередньо

одержаний цим способом.

Право на одержання патенту має: винахідник, роботодавець (коли
винахідник подає роботодавцю письмове повідомлення про створений ним
службовий винахід з описом, а роботодавець протягом чотирьох місяців
повинен подати заявку на винахід до Установи або прийняти рішення для
збереження конфіденційної інформації), правонаступник винахідника або
роботодавця.

Якщо винахід (корисну модель) створено двома чи більше винахідниками
незалежно один від одного, то право на одержання патенту (деклараційного
патенту) на цей винахід чи деклараційного патенту на корисну модель
належить заявнику, заявка якого має більш ранню дату подання до Установи
або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, за умови, що
вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або за якою не
прийнято рішення про відмову у видачі Патенту.

6.2. Об’єкти винаходів і їхні ознаки Об’єктом винаходу може бути:

продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин
рослини і тварини тощо);

процеси (спосіб);

нове застосування відомого продукту чи процесу.

Об’єктом корисної моделі може бути конструктивне виконання пристрою.

Пристрій (конструкція, виріб) з такими ознаками:

наявність конструктивного (их) елементу (-ів);

наявність зв’язків між елементами;

взаємне розташування елементів;

форма виконання елементу (ів) або приладу в цілому, в тому числі,
геометрична форма;

форма виконання зв’язку між елементами;

параметри і інші характеристики елементу (-ів) і їхній взаємозв ‘язок;

матеріал, з якого виконаний елемент (-и) або прилад у цілому,
середовище, що виконає функцію елементу.

Спосіб (процеси виконання дій над матеріальним об’єктом) з такими
ознаками:

наявність чинності або сукупності дій;

порядок виконання таких дій у часі (послідовно, водночас, у
різноманітних комбінаціях і т. п.);

умови здійснення дій, режим, використання речовин (вхідної сировини,
реагентів, каталізаторів тощо), приладів (пристроїв, інструментів,
обладнання тощо), штамів мікроорганізмів, культур кліток рослин і
тварин.

Речовина — індивідуальні сполучення (до яких також умовно віднесені
високомолекулярні сполучення і об’єкти генетичної інженерії — плазміди,
вектори, рекомбінатні молекули і фрагменти нуклеїнових кислот),
композиції (склад, суміші, розчин, сплав тощо), продукти ядерного
перетворення.

Для характеристики індивідуальних сполучень використовуються такі
ознаки:

для низькомолекулярних сполучень якісний склад (атоми певних елементів),
кількісний склад (число атомів кожното елементу), зв’язок між атомами і
взаємне їхнє розташування в молекулі, висловлені хімічною структурною
формулою;

для індивідуальних сполучень з невстановленою структурою (антибіотики,
нативні ферменти, моноклональні антитіла) і для об’єктів генетичної
інженерії (плазмід, векторів, рекомбінатних молекул нуклеїнових кислот)
— фізико-хімічні і інші характеристики (в тому числі ознаки засобу
отримання), що дозволять їх ідентифікувати;

для високомолекулярних сполучень — хімічний склад і структура однієї
ланки макромолекули, структура макромолекули в цілому (лінійне,
розгалужене), періодичність ланок, молекулярна маса, молекулярно-масовий
розподіл, геометрія і стереометрія макромолекули, її кінцеві і бокові
групи.

Для характеристики композицій використовуються такі ознаки:

якісний (інгредієнти) склад;

кількісний (зміст інгредієнтів) склад;

структура інгредієнтів;

а для невстановленого складу:

фізико-хімічні, фізичні і утилітарні властивості;

ознаки отримання.

Для характеристики речовин, отриманих шляхом ядерного

перетворення, використовуються такі ознаки:

якісний склад або ізотопний склад елемента;

кількісний склад (число протонів і нейтронів);

основні ядерні характеристики (період піврозпаду, тип і
випромінюванняенергії для радіоактивних ізотопів).

4. Штам мікроорганізму культури кліток рослин і тварин (індивідуальні
штами, консорціуми мікроорганізмів, культури кліток рослин і т. і.) з
різноманітними ознаками для їхніх характеристик

Штами мікроорганізмів — спадково однорідні культури профілактичних
бактерій, вірусів, водоростей і ін., які продукують корисні речовини або
використовуються безпосередньо. Штами застосовуються з лікувальною,
профілактичною метою як стимулятори розвитку рослин, тварин і т. ін.
Створення штамів припускає відшукання потрібного середовища для
мікроорганізмів, оптимального температурного режиму, виявлення засобів,
сприятливих для їхнього зростання і збереження. Об’єктом цього виду
винаходу є колонія живих мікроорганізмів.

5. Застосування відомих раніше пристрою, способу, речовини, штаму за
новим призначенням (використання в іншому застосуванні для задоволення
суспільної потреби).

Наприклад, цанги, що широко застосовуються в машинобудуванні, знайшли
застосування в спінінгах, цангових олівцях, у системах управління як
штекери тощо.

Заявка на винахід повинна стосуватися одного або групи винаходів,
пов’язаних єдиним винахідницьким задумом (вимога єдиності винаходу).
Заявка на корисну модель повинна стосуватися однієї корисної моделі
(вимога єдності корисної моделі).

Вимога єдності винаходу визнається дотриманою, якщо:

Заявка відноситься до одного об’єкта винаходу (ОВ), тобто до одного
пристрою, засобу, речовини, штаму мікроорганізму, культури кліток рослин
і тварин або застосуванню відомого раніше пристрою, засобу, речовини,
штаму за новим призначенням;

Заявка відноситься до одного ОВ, з розвитком і/або уточненням
застосування до передбачених заявником приватних випадків його виконання
і/або використання, що не приведе до заміни або виключення одного або
декількох ознак, достатніх в усіх випадках, на що поширюється необхідний
об’єм правової охорони;

Заявка відноситься до групи винаходів, зокрема:

до ОВ, один з яких передбачений для отримання (виготовлення) іншого
(наприклад, пристрій, речовина або штам і спосіб його отримання,
виготовлення);

до ОВ, один з яких призначений для здійснення іншого (наприклад, спосіб
і пристрій для реалізації способу);

до ОВ, один з яких призначений для використання в другому (другого)
(наприклад, спосіб і речовина, призначена для використання в способі);

до ОВ одного виду, однакового призначення, що забезпечують отримання
одного і того же технічного результату принципово однім і тим же шляхом
(варіанти виконання).

6.3. Автори і власники охоронних документів

Автором об’єкта промислової власності (винаходу, корисної моделі,
промислового зразка, раціоналізаторської пропозиції) визнається фізична
особа, творчою працею якої він створений. Якщо винахід (корисна модель і
т. і.), створена спільною творчою працею декількох фізичних осіб, всі
вони визнаються співавторами.

Винахідники, які створили винахід (корисну модель) спільною працею,
мають рівні права на одержання патенту, якщо інше не передбачено угодою
між ними.

У разі перегляду умов угоди щодо складу винахідників Установа за
спільним клопотанням осіб, зазначених у заявці як винахідники, а також
винахідників, не зазначених у заявці як таких, вносить зміни до
відповідних документів у порядку, що

встановлюється Установою.

Помічники і ті, хто сприяє, не визнаються авторами. (Один

із сошкою, семеро з ложкою)

Авторство є невідчужуваним особистим і охороняється безстроково.

Згідно з чинним Законом право одержання патенту можуть мати винахідник,
роботодавець, правонаступник або перший заявник.

Таким чином, власником патенту на винахід (корисну модель) може бути:

автор (співавтори);

спадкоємець (спадкоємці) автора (співавторів); фонд винаходів України
(щодо винаходів), якщо автор (співавтори) передає виняткове право на
використання ви-

находу державі;

укладений

про віддачу права на патент;

інша фізична або юридична особа, якій автор (співавтори) за договором
передав право на отримання патенту до внесення до Державного реєстру
винаходів (корисних моделей) України.

Право на одержання патенту має роботодавець, якщо винахід (корисну
модель) створено у зв’язку з виконанням службових обов’язків чи за
дорученням роботодавця при складанні письмового договору з винахідником.
Якщо роботодавець протягом 4-х місяців від дати одержання письмового
повідомлення від винахідника про створений ним винахід не подасть заявки
до Установи, то право на одержання патенту переходить до винахідника.

Винахідник або роботодавець може передавати належне йому право на
одержання патенту Фонду винаходів України.

При створенні винаходу роздільною працею право на одержання патенту на
винахід належить заявнику, заявка якого має більш ранню дату подання до
Установи (або заявленого пріоритету), за умови, що вказана заявка не
вважається відкликаною, не відкликана або не відхилена.

Ніхто не має права використати об’єкт, на який видано патент, без згоди
власника патенту, крім умов, обумовлених у Положенні (на борті морських
і річкових суден, що тимчасово перебувають в Україні і т. ін.).

Будь-яка фізична або юридична особа, яка до дати пріоритету винаходу,
який охороняється патентом, незалежно від автора створила і використала
на території України тотожне винаходу рішення або зробила необхідні
приготування до використання, зберігає право на подальше безкоштовне
використання рішення без розширення його обсягу (право попереднього
використання). Можлива заміна заявника, яка здійснюється внаслідок
передачі права на одержання патенту на підставі договору або
застосування закону чи виконання рішення суду, внаслідок реорганізації
чи ліквідації юридичної особи тощо. Заявник або особа, яка набула таких
прав, подає до Установи заяву, до якої додається документ чи засвідчена
копія документа, що є підставою для такої заміни. Якщо відбувається
заміна не всіх заявників, заява про таку заміну повинна бути підписана
всіма заявниками, які подавали заявку. Заміна заявника може бути
здійснена тільки до прийняття Установою рішення про видачу патенту.

Іноземні особи мають рівні з особами України права, передбачені чинним
Законом, відповідно до міжнародних договорів України чи на основі
принципу взаємності. Іноземні та інші особи, що проживають чи мають
постійне місцезнаходження доза межами України, у відносинах з Установою
реалізують свої права через представників у справах інтелектуальної
власності (патентних повірених), яке затверджується Кабінетом Міністрів
України.

Будь-яка особа має право запатентувати винахід (корисну модель) в
іноземних державах.

До подання заявки на одержання охоронного документа на винахід (корисну
модель) в орган іноземної держави заявник зобов’язаний подати заявку до
Установи і повідомити Установу про наміри здійснити таке патентування.

У разі відсутності заборони, протягом трьох місяців від дати Надходження
цього повідомлення до Установи заявку на право Одержання патенту на
винахід (корисну модель) може бути по-

ґ ?

дано в орган іноземної держави. Установа може в необхідних випадках
дозволити запатентувати винахід (корисну модель) в

іноземних державах раніше зазначеного терміну.

Якщо патентування винаходу проводиться за процедурою Договору про
патентну кооперацію (РСТ), міжнародна заявка подається до Установи.
Витрати, пов’язані з патентуванням винаходу (корисної модель) в
іноземних державах, несе заявник або за його згодою інша особа.

6.4. Дата подання і пріоритет заявки

Датою подання заявки є дата одержання Установою матеріалів, що містять
принаймні:

заяву у довільній формі про видачу патенту, викладену

українською мовою;

відомості про заявника та його адресу, викладені українською мовою;

матеріал, що справляє враження опису винаходу (корисної моделі),
викладений українською або іншою мовами. В останньому випадку для
збереження дати подання заявки переклад цього матеріалу українською
мовою повинен надійти до Установи протягом двох місяців від дати подання
заявки.

Кузнецов Ю. М. Патептознавство та авторське право

Розділ 3. Охорона і захист об’єктів промислової власності

\

Якщо Установа вважає, що на момент одержання матеріали заявки не
відповідають усім вимогам, то вона повідомляє про це заявника. Для
внесення змін до матеріалів надається два місяці від дати одержання
заявником повідомлення Установи. Якщо у цей строк невідповідність буде
усунена, то датою подання заявки буде дата одержання Установою
виправлених матеріалів. У протилежному випадку заявка вважається не
поданою, про що заявнику надається повідомлення.

Якщо в заявці є посилання на креслення, але таке креслення не надійшло
до установи на дату одержання заявки, Установа повідомляє про це
заявника і пропонує за його вибором на діслати креслення чи виключити
посилання на нього у заявці.

Якщо креслення до заявки не надійдуть до Установи протягом двох місяців
від дати одержання заявником повідомлення Установи, то датою подання
заявки в цьому випадку буде дата отримання креслень Установою. Якщо у
цей термін заявник не зробить запропонованого йому вибору, то заявка
вважається не поданою, про що надсилається повідомлення.

Рішення про встановлення дати подання заявки Установа надсилає заявнику
після надходження документа про сплату збо ру за подання заявки. У разі
порушення цих вимог, зазначене рішення не надсилається, а заявка
вважається відкликаною.

Заявник має право на пріоритет попередньої заявки на такий самий винахід
(корисну модель) протягом 12 місяців від дати подання попередньої заявки
до Установи чи до відповідного органу держави-учасниці Паризької
конвенції про охорону промислової власності, якщо на попередню заявку не
заявлено пріоритет.

Заявник, який бажає скористатися правом пріоритету, протягом трьох
місяців від дати подання заявки, подає до Установи заявку на пріоритет з
посиланням на дату подання і номер попередньої заявки та її копію, а
якщо ця заявка була подана в іноземній державі-учасниці Паризької
конвенції про охорону промислової власності, то повинен бути переклад
українською мовою. У межах цього строку зазначені матеріали можуть бути
змінені. Якщо ці матеріали подано несвоєчасно, право на пріоритет заявки
вважається втраченим, про що заявнику надсилається повідомлення.

Щодо заявки в цілому чи окремого пункту формули винаходу (корисної
моделі) може бути заявлено пріоритет кількох попередніх заявок. При
цьому строки, початковою датою яких є дата пріоритету, обчислюються від
найбільш ранньої дати пріоритету. Пріоритет поширюється лише на ті
ознаки винаходу (корисної моделі), які зазначені в попередній заявці,
пріоритет якої заявлено. Якщо деякі ознаки винаходу (корисної моделі)
відсутні у формулі винаходу (корисної моделі), що викладена у попередній
заявці, то для надання права пріоритету достатньо, щоб в описі
попередньої заявки були точно вказані ці ознаки.

Якщо за попередньою заявкою діловодство в Установі не закінчено, то з
надходженням заяви про пріоритет попередня заявка вважається відкликаною
в частині, на яку заявлено пріоритет .

6.5. Експертиза заявки і реєстрація патенту

Експертиза заявки має статус науково-технічної експертизи і проводиться
Установою в Українському інституті промислової власності (01601,
Київ-601, вул. Глазунова, 1, Укрпатент) за встановленими правилами. Вона
складається з попередньої експертизи, формальної експертизи та, за
заявкою стосовно патенту на винахід (секретний винахід) —
кваліфікаційної експертизи і проводиться закладом експертизи відповідно
до Закону та правил, встановлених на його основі Установою. Заявник має
право власної ініціативи (участь в розгляданні заявки під час
експертизи, внесення виправлень і уточнень до винесення рішення за 6
місяців до дати публікації в межах розкритої суті винаходу).

Після встановлення дати подання заявки та за наявністю Документа про
сплату збору проводиться експертиза за формальними ознаками, під час
якої:

визначається, чи належить об’єкт до тих, на які надається правова
охорона;

перевіряється на відповідність вимогам оформлення;

перевіряється документ про сплату збору (на відповідність встановленим
вимогам.

і

право

І

і Г

Якщо заявка не відповідає вимогам, Установа повідомляє заявника і надає
два місяці для виправлення.

Якщо у цей термін заявник не усуне невідповідність і не подасть
мотивованого клопотання про продовження експертизи, Установа надає
заявнику рішення про відхилення заявки.

Якщо заявка відповідає вимогам, Установа надсилає заявнику:

повідомлення про можливість проведення експертизи заявки по суті (для
винаходу);

рішення про видачу патенту.

Після закінчення 18-ти місяців від дати подання заявки Установа публікує
в офіційному бюлетені “Промислова власність” відомості про заявку (за
клопотанням заявника можна раніше).

За клопотанням (не пізніше 3-х років від дати подання заявки) та за
наявності документа про сплату збору Установа проводить експертизу
заявки на винахід по суті на відповідність умовам патентоспроможності.
Якщо такі документи не надійш-

ли у иитаиовлении строк, заявка вважається відкликаною.

Під час експертизи по суті Установа має право зажадати додаткових
матеріалів або запропонувати змінити формулу винаходу. Заявник має право
протягом одного місяця надіслати запит до Установи на копії патентних
матеріалів, що протиставлені заявці і подати додаткові матеріали
протягом двох місяців (або продовжити цей строк при мотивованому
клопотанні протягом шести місяців від дати закінчення пропущеного
строку).

Якщо за результатами експертизи заявка відповідає умовам
патентоспроможності, Установа надсилає замовнику рішення про видачу
патенту.

Заявник має право відкликати заявку в будь-який час до дати одержання
ним рішення про видачу патенту. Заявник має право замінити заявку на
винахід на заявку на корисну модель і навпаки у будь-який час до
одержання ним рішення про видачу патенту або відхилення заявки. У цьому
разі зберігається встановлена дата подання заявки та, якщо заявлено
пріоритет, дата її пріоритету.

Опубліковані дані про заявку на патент на винахід надають заявнику
тимчасову охорону в обсязі формули винаходу, з урахуванням якої вони
опубліковані.

Дія тимчасової охорони полягає в тому, що заявник має пра-во принаймні
на одержання справедливої компенсації за завдані Йому після публікації
відомостей про заявку збитки від особи, #ка дійсно знала чи одержала
письмове повідомлення українсь-|сою мовою з зазначенням номера заявки,
що відомості про заяв-ку на винахід, який нею використовується без
дозволу заявника» опубліковані. Дія тимчасової охорони припиняється з
дати йублікації в офіційному бюлетені відомостей про видачу патен-ту чи
повідомлення про припинення діловодства щодо заявки. Дія тимчасової
охорони за міжнародною заявкою починається з дати її міжнародної
публікації на відповідних умовах.

На підставі рішення про видачу патенту на винахід (корисну модель) та
при наявності документа про сплату збору за видачу патенту Установа
публікує в офіційному бюлетені визначені ним відомості про видачу
патенту. Якщо протягом трьох місяців від дати надходження до заявника
рішення про видачу патенту документ про сплату збору не надійшов, заявка
вважається відкликаною.

Одночасно з публікацією відомостей про видачу патенту Установа публікує
опис до патенту на винахід (корисну модель), а також креслення, на яке є
посилання в описі винаходу {корисної моделі). Після публікації
відомостей про видачу патенту будь-яка особа має право ознайомитися з
матеріалами заявки у порядку, що визначається Установою.

Одночасно з публікацією відомостей про видачу патенту Установа здійснює
державну реєстрацію патенту на винахід (корисну модель), для чого
вносить до відповідного Реєстру відомості про патент. Після внесення до
Реєстру відомостей про патент будь-яка особа має право ознайомитися з
ним у порядку, що визначається Установою.

Видача патенту (додатки) здійснюється Установою після державної
реєстрації патенту. Патент видається особі, яка має право на одержання
патенту. Якщо право на одержання патенту мають декілька осіб, їм
видається один патент. Патент на корисну модель видається під
відповідальність його власника без

гарантійної чинності патенту.

Форма патенту і зміст зазначених у ньому відомостей визначаються
Установою. До виданого патенту на вимогу його влас-

ника Установа вносить виправлення очевидних помилок з подальшим
повідомленням про це в офіційному бюлетені.

Заявник може оскаржити будь-яке рішення Установи стосовно заявки, в
Апеляційній Раді протягом 3-х місяців від дати одержання рішення чи
копій патентних матеріалів, які надійшли за запитом.

Забезпечення має бути розглянуте Апеляційною Радою протягом чотирьох
місяців. Заявник може оскаржити рішення Апеляційної ради у судовому
порядку протягом шести місяців.

6.6. Авторська винагорода

Винагорода від винаходу виплачується протягом терміну дії патенту за
договором між автором і власником патенту в розмірі не менше:

10 % прибутку, щорічно одержуваного власником патенту від використання;

20 % від сум, одержуваних після продажу ліцензії;

2 % від частки собівартості, якщо позитивний ефект не впливає на
отримання прибутку.

Винагорода від промислового зразка за договором з власником складає не
менше:

5 кратного розміру мінімальної зарплати за кожний рік використання;

20 % від продажу ліцензії.

Право на винагороду за рацпропозиції зберігається протягом двох років з
початку використання на підприємстві, що видавало посвідчення, і складає
не менше:

10 % прибутку;

2 % від частки собівартості, якщо корисний ефект не впливає на прибуток.

Винагорода виплачується не пізніше трьох місяців після закінчення
кожного року або надходження виторгу від продажу ліцензії.

У авторів і заявників є право на відшкодування збитків.

Згідно з чинним законодавством з питань охорони промислової власності,
суди відповідно їхньої компетенції розглядають суперечки про:

авторство на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин;

встановлення власника охоронного документа;

порушення майнових прав власника охоронного документа;

укладання і виконання ліцензійного договору;

винагороду автора (ів);

право попереднього користування;

компенсації;

• визнання охоронного документа недійсним, а також інше. Держава повинна
стимулювати винахідницьку діяльність,

надаючи авторам організаційну, матеріальну, технічну і іншу допомогу
(поки тільки декларується). Крім того, держава встановлює винахідникам і
особам, які використовують винаходи (корисні моделі) пільгові умови
оподаткування та кредитування, надає їм інші пільги відповідно до
чинного законодавства

України.

Винахідникам високоефективних використовуваних винаходів (корисних
моделей) може присвоюватись звання “Заслужений винахідник України”.

6.7. Особливості подання і експертизи міжнародної

заявки на винахід

Міжнародна заявка приймається до розгляду за національною процедурою за
умови надходження її до Установи не пізніше 21 місяця, а у разі
проведення міжнародної попередньої експертизи — не пізніше 31 місяця від
дати пріоритету.

Переклад міжнародної заявки українською мовою і документ про сплату
збору за подання заявки повинні надійти разом із заявкою або протягом
двох місяців після зазначених строків.

Строк надходження перекладу міжнародної заявки і документа про сплату
збору може бути продовжений до шести місяців від дати надходження
міжнародної заявки. За продовження

строку сплачується збір.

Установа надсилає заявнику повідомлення про прийняття міжнародної заявки
до розгляду за умови виконання відповідних вимог.

Якщо принаймні одну із зазначених умов не виконано в установлений строк,
заявка не приймається до розгляду, про що заявнику надсилається
повідомлення. Установа публікує в своєму офіційному бюлетені визначені
нею відомості про міжнародну заявку, прийняту до розгляду. Міжнародна
заявка розглядається в Установі згідно з Законом України “Про охорону
прав на винаходи і корисні моделі”.

Будь-яка особа має право запатентувати винахід (корисну модель) в
іноземних державах за умови попереднього подання заявки до Установи та
ненадходження до цієї особи протягом трьох місяців від дати подання
зазначеної заявки повідомлення про віднесення заявленого винаходу
(корисної моделі) до державної таємниці.

Установа може в необхідних випадках (за клопотанням заявника) дозволити
запатентувати винахід (корисну модель) в іноземних державах раніше
зазначеного строку. За подання клопотання сплачується збір.

Якщо патентування винаходу провадиться за процедурою Договору про
патентну кооперацію (РСТ), міжнародна заявка подається до Установи.

Міжнародну патентну заявку для правової охорони в кількох країнах можна
подати згідно з РСТ. При цьому міжнародна патентна заявка для
країни-заяв ник а, що є учасницею Договору, має ту ж дію, що і звичайна
національна патентна заявка.

Міжнародна патентна заявка проходить дві фази: міжнародну і національну.

Міжнародна фаза є подачею міжнародної заявки в національне патентне
відомство будь-якої з держав-учасниць Договору. Заявка повина
відповідати певним вимогам РСТ. Після подачі заявки здійснюється так
званий міжнародний пошук, результатом якого є “Звіт про міжнародний
пошук”. Пошукові і експертні функції в системі РСТ виконують спеціальні
міжнародні органи. Для заявників України функції таких органів виконує
науково-дослідний інститут державної патентної експертизи (НДІДПЕ)
Роспатенту та Європейське патентне відомство.

Національна фаза є процедурою розгляду міжнародної заявки в державах, де
бажано було б отримати патент. Це звичайний порядок видачі патенту
відповідно до вимог внутрішнього

Ч г-

Законодавства. Звідки виходить, що Договір РСТ не передбачає ІЦїдачі
ніякого спеціального міжнародного патенту. Патент видає національне
відомство при переході на національну фазу

розгляду заявки.

При подачі заявок за процедурою РСТ скорочуються економічні витрати,
тому що вартість отримання такого патенту менше Вартості отримання всіх
патентів (по рівню зборів і мита) по національним процедурам. Крім того
заявник подає в національне патентне відомство на одній мові одну заяву
з вимогою отриманая патенту в кількох державах-учасницях Договору РСТ.

Кількість заявок і отримання патентів за процедурою РСТ зростає (рис.
6.1) тому, що практичний досвід показує переваги і доцільність
застосування процедури РСТ, особливо в процесі зарубіжного патентування
винаходів у кількох країнах.

1990

Особливий інтерес становить Конвенція про видачу європейських патентів
(так звана Європейська патентна конвенція — ЄПК), підписана в Мюнхені в
1973 р. і котра набула чинності в 1978 р. (Україна поки що не є
учасником цієї Конвенції).

право

2

формальна експертиза;

З

експертиза по суті за критеріями новизни, винахідницького рівня і
промислової придатності; розгляд протестів (третіми особами протягом
9-ти місяців для відхилення або анулювання патенту). Згідно з ЄПК,
створено Європейське патентне відомство (м. Мюнхен, Німеччина), котре
приймає, розглядає і видає, так званий європейський патент, термін дії
якого 20 років з дати подання заявки. За бажанням заявника патент може
діяти в усіх або кількох державах-учасницях ЄПК.

Європатент діє як національний у кожній з указаних заявником державі.
При цьому до нього застосовується подвійне законодавство: національне
регулює права патентовласника і застосовує санкції у випадках їх
порушення, а у відповідності з ЄПК визначаються обсяг охорони і
патентоспроможність.

На рис. 6.2. показана кількість міжнародних заявок з країн з перехідною
економікою, одержаних Міжнародним бюро ВОІВ за період з початку 2000
року по вересень 2002 року.

1400\ Міхтрояв*

1210

І __

1200

1000

800

600

400

200

0

і

Глава 7. ОФОРМЛЕННЯ ЗАЯВКИ НА ВИНАХІД

(КОРИСНУ МОДЕЛЬ)

7,1. Перелік матеріалів при поданні заявки

на винахід в Україні

і

Заявка подається в Укрпатент за адресою: 01601, Київ, вул. Глазунова, 1,
ДП “Український інститут промислової власності” (Укрпатент)

Подають заявку:

автор (и) винаходу;

законний спадкоємець автора або інша фізична або юридична особа, що
отримала від автора або його спадкоємця право на подачу заявки на
договірній основі;

роботодавець автора за наявності документа, що підтверджує передачу
повноважень роботодавцю.

Фізичні особи, які проживають за межами України, або іноземні юридичні
особи, які проживають поза Україною, ведуть справи через патентних
повірених (в Україні їх близько 200), що зареєструвалися в Укрпатенті.
Склад заявки:

Заява про видачу патенту (3 прим.);

Опис винаходу, що розкриває його з повнотою, достатньою

для здійснення (3 прим.);

Формула винаходу, що висловлює його суттєвість і повністю базується на
описі (3 прим.);

Креслення та інші ілюстровані матеріали, якщо вони необхідні для
розуміння суттєвості винаходу (3 прим.);

Реферат (3 прим.);

Документ, що підтверджує сплату збору в розмірі 26 грн або що звільняє
від нього (частково або повністю) (1 прим.)’,

Інші документи (за необхідності, зазначені в заяві) (1

прим.).

Заявка подається українською мовою, але якщо іншою, то треба переслати
переклад у двомісячний термін з дати подання. Заява подається лише
українською мовою за встановленою

формою (рис. 7.1).

Графи (22), (51), (21) над словом “Заява” призначені для Укрпатенту і
заявником на заповнюються. Необхідне відзнача-

54 Назва винаходу (корисної моделі)

Повна поштова адреса для листування, прізвище або найменування адресата

Телефон: Телеграф. Телекс: Телефакс:

74 Прізвище та реєстращйнин номер представника

М. П.

при публікації відомостей стосовно заявки на видачу патенту

Підпис (и) винахідника (їв)

Підпис (и) заявника (ів)

Дата підпису

Телефон:

(«що засновником виступає юридична особа, підпис її керівника із
зазначенням посади скріплюється печаткою,

«Що ж усі винахідники виступлять заявниками, їх підписи наводяться під
кодом 72)

Рис. 7.1. Зразок заяви про видачу патенту України на винахід

(корисну модель) — лицевий бік

Рис. 7Л. Зворотний бік

еться хрестиком [X]. Якщо заявник бажає отримати патент на 20 років, то
проводиться кваліфікаційна експертиза за сут тю винаходу, а якщо
деклараційний патент на 6 років, то без такої експертизи.

Графи з кодами (86) і (87) заповнюються у випадку прийняття міжнародної
заявки, що містить зазначення України, до розгляду за національною
процедурою. За кодом (86) зазначають реєстраційний номер та дату подання
міжнародної заявки, установлені відомством-одержувачем. У графі (87)
зазначаються номер і дата міжнародної публікації міжнародної заявки.

Під кодом (71) вказується повне ім’я або найменування (для юридичної
особи) заявника (заявників), а також його (їх) міс-

цезнаходження

— код ЗКПО підприємства або держави (у відповідності зі стандартом ВОІВ
вТ.З двома літерами латинського алфавіту), наприклад, для України — ИА.

Якщо заявник має підстави для встановлення більш ранньої дати
пріоритету, то даються відомості під кодами (31), (32), (33).

адреса для листування, а під кодом (74)

Під кодом (54) дається повна назва винаходу, що характеризує його
призначення, відповідність суттєвості і певній рубриці МПК. Назва
вказується в однині (окрім невживаних в однині і які відносяться до
хімічних сполучень). Нижче —

відо-

мості про представника у справах інтелектуальної власності.

Під кодом (72) наводяться дані про винахідника (винахідників) з
підписами. Для іноземного винахідника здійснюється транслітерація
(передача транскрипційних знаків певної мови літерами української
абетки) повного імені і поряд, у дужках, ці самі дані мовою оригіналу, а
замість його місця проживання проставляють назву держави та її код
згідно із стандартом ВОІВ 8Т.З.

Якщо винахідник (винахідники) не бажає бути згаданим у публікаціях
відомостей про заявку на патент, робиться відповідний запис.

Заповнення останньої графи заяви “Підпис(и) Заявника(ів)” є
обов’язковим, крім випадку, коли всі заявники є винахідниками і їхні
підписи проставлені за кодом (72).

Вищезазначене відноситься і до корисної моделі — пристрою, як об’єкта,
що має явно висловлені просторові форми (компоновку).

Заявка на видачу патенту на винахід, об’єктом якого є комплексний
пристрій, наприклад, агрегат, лінія, система, апарат, комбайн і т. ін.,
подається, як правило, на комплексний пристрій у цілому, якщо сукупність
істотних ознак відноситься до принципової схеми (принципового
конструктивного виконання) цього пристрою і технічний результат
досягається завдяки цій повій сукупності істотних ознак комплексного
пристрою, а не е простою сумою ефектів, щодо його окремих частин. А
саме, якщо принципова схема пристрою:

не має прототипу;

включає в себе нові за призначенням машини, робочі органи, вузли та інші
елементи, функціонально зв’язні з іншими машинами, робочими органами
комплексного пристрою ;

містить нові зв’язки (функціональні, конструктивні та інші) між окремими
основними частинами цього пристрою;

містить нові за призначенням машини, робочі органи, вузли та інші
елементи і зв’язки (функціональні, конструктивні) між ними в
комплексному пристрої.

При розробці комплексного пристрою слід подавати заявку спочатку на
пристрій у цілому, а після цього на окремі його частини, якщо вони
можуть бути застосовані самостійно або в

складі інших об’єктів.

У випадку зміни в процесі розробки принципової схеми комплексного
пристрою слід подавати нову заявку на комплексний пристрій у цілому,
якщо нова принципова схема цього пристрою володіє істотними відзнаками.
В цьому випадку в заяві і описі вказуються всі раніше подані заявки на
окремі частини комплексного пристрою, попередня заявка на пристрій у
цілому.

7.2. Формула винаходу

Формула винаходу — це складена за встановленими правилами стисла
словесна характеристика технічної суті винаходу, Що містить сукупність
його істотних ознак, достатніх для досягнення зазначеного заявником
технічного результату.

Кузпєцов Ю. М. Патентознавство та авторське право

Формула винаходу має чотири основних призначення:

стисло і чітко висловити технічну суть винаходу, тобто відобразити в
логічному визначенні об’єкт винаходу сукупністю його істотних ознак;

визначити межі винаходу, тобто межі прав власника патенту на винахід,
встановлені Положенням та іншими нормативними актами;

служити засобом відмежування об’єкта винаходу від інших об’єктів або
визначення схожості для встановлення факту використання винаходу;

давати стислу, але достатню інформацію відповідним фахівцям про продукт
або спосіб, що досягається винаходом в сфері, до якої він відноситься.

Формула винаходу повинна базуватися на описі, і може бути одноланковою
(один пункт не нумерується) і багатоланковою (два і більше пунктів
нумеруються арабськими цифрами).

Формулу (або кожний пункт багатоланкової формули) викладають у вигляді
одного речення, окремі частини якого відділяють комами (,), а не крапкою
з комою (;).

Ознаки винаходу у формулі викладають таким чином, щоб забезпечити
можливість їх ідентифікації, тобто однозначного розуміння їх змісту
фахівцем на основі відомого рівня техніки.

Якщо заявка містить креслення, то для кращого розуміння ознак,
зазначених у формулі, у їх взаємозв’язку з відповідними позиціями на
кресленнях допускається проставляти відповідні позиції в дужках. При
цьому зазначення позиції не обмежує обсяг правової охорони, що
визначається формулою.

Ознаки винаходу доцільно характеризувати загальним поняттям, яке охоплює
різні форми його реалізації.

Склад формули винаходу для пристрою, способу, речовини:

Обмежувальна частина — включає в себе назву і ознаки, загальні для
пропонованого об’єкта винаходу і прототипу.

Розділова частина — висловлена виразом… який, (яке, яка) відрізняється
тим, що….

Відмітна частина — включає в себе ознаки, що відрізняють об’єкт винаходу
від найближчого аналога — прототипу (тобто нові ознаки).

н

Відоме: назва і ознаки прототипу (обмежувальна частина), який (яка, яке)
відрізняється тим, що… (розділова частина)

Нові ознаки (відмітна частина)

Без поділу на обмежувальну й відмітну частини, зокрема, складають
формулу винаходу, яка характеризує:

індивідуальну сполуку;

штам мікроорганізму, культуру клітин рослин і тварин;

продукту

вим призначенням; винахід, що не має аналогів.

У заявці на застосування формула винаходу викладається слідуючим чином:
“Застосування… (вказується назва або визначення відомого пристрою,
способу, речовини, штаму)… як… (вказується конкретне нове
призначення пристрою, способу, речовини, штаму)”. Формула винаходу
повинна відображати технічний розв’язок задачі, а не порушення задачі.

За загальною структурою формула винаходу може мати один або декілька
пунктів, при цьому в незалежний (перший) пункт багатоланкової формули
(що є визначальним у правовому відношенні) вводяться загальні істотні
ознаки винаходу, кожна з яких необхідна в усіх випадках виконання або
використання винаходу, а разом узяті — достатні для того, щоб
забезпечити досягнення технічного результату. Ці ознаки викладаються
узагальненими поняттями, щоб вони охоплювали всі можливі приватні
випадки виконання або використання винаходу, передбачені заявником і
можливість здійснення яких доведена

матеріалами заявки.

Залежні (додаткові) пункти, що мають вказівку на будь-який з попередніх,
є залежними в правовому відношенні від першого (характеризують
різноманітні приватні модифікації, звичайно оптимальні, на думку
винахідника; вони конкретизують, розвивають, уточнюють або доповнюють
істотні ознаки згідно з п.1).

Особливості формули винаходу на пристрій: характеризують у статичному
стані, при цьому використовуються здебільшого стислі орудні
дієприкметники досконалого вигляду: виконаний, підключений, зміцнений,
зв’язаний замість “пригвинчений”, “припаяний”, “прикріплений”,
“з’єднаний”, розміщений, розташований і т. д.

Не повинно бути дієслів дійсного способу, що висловлюють незавершену
дію: виконується, підключається, зв’язується і т. д. Не допускається
“довгий”, “холодний”, “достатньо стійкий”.

У формулі можна використати вказівку на виконання елементу рухомим з
можливістю реалізації певної функцій, наприклад, з можливістю
повертання, обертання і т. п.

У формулі можна використовувати математичні залежності, наприклад, для
характеристики форми виконання конструктивного елементу “…внутрішня
поверхня рухомої плитки утворена кривою вигляду

де її — радіус внутрішньої поверхні плити, м; ИБ — радіус барабана, м;

hs)h0J

??h??&?

?????&?

?? ??????y???????????&?

??$??h??&?

hs)h0J

???U?

F.

&

F-

&

F-

&

F-

&

F,

&

F,

?

?)?????????????y????????????U??F1

&

F0

&

F0

&

F0

&

F0

hs)h0J

hs)h0J

hs)h0J

hs)h0J

&

F3

&

F3

&

F3

hs)h0J

hs)h0J

hs)h0J

hs)h0J

hs)h0J

hs)h0J

hs)h0J

&

F7

hs)h0J

hs)h0J

hs)h0J

E

hs)h0J

hs)h0J

hs)h0J

hs)h0J

?

?

E

E

i

i

o

oe

H

L

1/4

A

?

O

Oe

O

e

hs)h0J

hs)h0J

hs)h0J

/E

2¤O

hs)h0J

hs)h0J

hs)h0J

&

F:

&

F:

&

F=

&

F2? 3/4 hs)h0J hs)h0J hs)h0J hs)h0J & FE & FE & FI hs)h0J hs)h0J hs)h0J hs)h0J hs)h0J hs)h0J c?c„defdgAEh¦j?kuk/iaO3/4°F•‹yl & FJ d‘f‘oia**E???©? —?? ?aµaµaeµaeµeµeµiµiµ?µ/eeaOE1/4® ““““““““ dhue1$^„0 t hs)h0J $ hs)h0J hs)h0J hs)h0J hs)h0J hs)h0J hs)h0J hs)h0J hs)h0J hs)h0J hs)h0J hs)h0J „F ¤H1$]„Fa$ hs)h0J hs)h0J hs)h0J hs)h0J ? ¬ hs)h0J hs)h0J hs)h0J ¬ hs)h0J hs)h0J hs)h0J hs)h0J hs)h0J & FP & FP & FP hs)h0J hs)h0J hs)h0J hs)h0J ???????????????????? ??????????????y?????? ooooooaeUeUeUeUeUe?AEAE?®! y1$ / hs)h0J & F3 & F3 „! hs)h0J hs)h0J hs)h0J hs)h0J hs)h0J hs)h0J hs)h0J d? ¤E1$]„?a$ hs)h0J S @ F x † ® ? , hs)h0J hs)h0J & F] ue ‚uh ¤P1$^„a ? „? ¤ 1$]„?a$ „Ue ¤d1$]„Uea$ z z ??????????????????? ?aO1/2°!?{sff d? ¤?1$^„Ia$ , $ hs)h0J hs)h0J oiUA«›„~j_ A & F~ & F? & F‚ ? ? & ? y1$^„1/2`„eth ? & F„ X E N ??????$?$ & : D ‚ ? ? ¤ ¦ ° $ ` f l ? ” – ? ? -? ¤ ? Oe ae i “‚u & & & F™ ¬ & F™ ¬ t hs)h0J „ hs)h0J - " $ 8 : D F J L f ¦ ° ? ? ? ¶ I O Ue $ >

P

?

†

E

U

a

oe

o

ue

th

&

F?

„A

„I

d?ue ¤(1$

d? ¤ d?y ¤,1$^„ „ y1$^„ /„(1$ ??$? hs)h0J hs)h0J & F« & F« hs)h0J hs)h0J hs)h0J & F hs)h0J & FS & FS hs)h0J hs)h0J Be– Oe? 8? >? –  ,! ^F ?Y aY ?? d¬ e¬ ueUIA·©??~s

&

FS

”

2

F

P

R

h

j

|

~

„

”

c

¦

Oe

e

e

?

N

??????????ue?????????????ue?????
?????????ue?????(???????ue???????ue?????????ue?????????ue?????N

P

T

n

v

?

?

®

?

I

?

O

e

hs)h0J

hs)h0J

hs)h0J

hs)h0J

hs)h0J

hs)h0J

hs)h0J

hs)h0J

&

F«

&

F«

&

F«

&

F«

„H

dEu1$^„H

„-

&

Fµ

&

Fµ

&

Fµ

hs)h0J

7 барабана і внутрішньою поверхнею рухомої плити, рад.; у — величина
кута між вертикальною прямою і дотичною до зовнішньої поверхні рухомої
плити, рад.”. Для перевірки правильності складання формули винаходу на
пристрій рекомендується за текстом формули спробувати зобразити
пристрій, що охарактеризувався в ній. З цією метою кож ний елемент
пристрою, згаданий у формулі, зображають у вигляді простої фігури,
наприклад прямокутника, в якому згідно з текстом формули зображаються
окремі частини елемента, а після цього елементи з’єднують в повній
відповідності з тим, як охарактеризовані їхні зв’язки в формулі. Якщо в
результаті одержується малюнок закінченої структури дієздатного
пристрою, то вважається, що формула складена правильно.

Особливості формули винаходу на спосіб: для усунення невизначеності
сукупність його ознак повинна вказувати як на наявність дій з
матеріальними об’єктами, так і на порядок (послідовність) їх виконання в
часі, а для характеристики дії (заходу, операції тощо) треба
використовувати дієслово активного стану, дійсного способу, третьої
особи множини, теперішнього часу (нагрівають, подають, подрібнюють,
виконують, виробляють, розрізають…).

При складанні п. 1 формули на спосіб обов’язково викорис-

товують

вність їхнього здійснення. В додаткових пунктах, як правило,
конкретизується режими здійснення операцій, використовувані засоби і
інші ознаки, що розкривають особливості виконання операцій.

Послідовність операцій описується через слова (вирази) типу: “спочатку”,
“потім”, “з подальшим (охолодженням, нагрівом і т. ін.)”, “заздалегідь”.

Режим здійснення операцій способу, тобто технологічні параметри та інші
кількісні характеристики процесу (температура, тиск, час, швидкість,
подача, і т. ін.) повинні вказуватися в інтервалі граничних значень, що
охоплює оптимальні умови здійснення способу, наприклад, “процес
проводять при температурі 100-150 °С”. При цьому попередні значення
визначених параметрів повинні бути такі, щоб середня їхня величина
відповідала оптимальному значенню параметра, а вихід за межі крайніх
значень не забезпечував технічного результату.

Спосіб може характеризуватися також тим, що технічні за-

• t \ ….

інструменти

стовуються

згадування цих засобів неможливо розкрити суть запропонованого способу.

оп-

Особливості формули винаходу на речовину: для індивідуального сполучення
будь-якого походження включають його призначення або вигляд біологічної
активності, найменування або позначку сполучення, а також інші
відокремлювальні ознаки, наприклад, для антибіотиків та інших
низькомолекулярних речовин: джерело виділення (штам мікроорганізму або
культури кліток), елементарний склад, молекулярна маса, тична активність
речовини, дані спектрального аналізу, колір і фізичний стан речовини,
розчинність і кольорові реакції.

Якщо формула, що характеризує композицію, містить ознаки, що стосуються
кількісного змісту інгредієнтів, то вони виражаються в будь-яких
однозначних одиницях, як правило,

характеризують

змісту.

вводять у формулу дієсловом “містить” з поясненням “додатково”, коли це
необхідно для підкреслення введення інгредієнта в композицію.

Особливості формули винаходу на штам мікроорганізму, культури клітин
рослин або тварин: у формулу включаються латинські назви роду і видового
епітета мікроорганізму, рослини або тварин, до яких відноситься штам,
призначення штаму, абревіатура офіційної колекції-депозиторія,
реєстраційний номер, присвоєний колекцією депонованому об’єкту.

іктеризують

На прикладі шарикопідшипника (ШП) (рис. 4.1, а та 7.2.) розглянемо
принцип складання формули винаходу, знаючи прототип (рис. 4.1, в), у
якого є ОЗНі місцезнаходження та взаємозв’язок.

Кільце зовнішнє (К )

Новою ознакою у винаході, що пропонується, є додаткова захисна шайба (3
). додаткова

орфо

тин можна записати так:

шп, К3, Кв, Ш-С, зх

Ф

з

Текстом передати це можна таким чином:

“Шарикопідшипник, який складається з зовнішнього (К) і внутрішнього (Кв)
циліндричних кілець, шариків (Ш) між ними з охоплюючим їх сепаратором
(С) та захисної шайби (3^, яка розміщена по один бік зовнішнього кільця
та жорстко зв’язана з ним, який відрізняється тим, що з іншого боку
зовнішнього кільця встановлена додаткова захисна шайба (32)”.

Примітка: Літери (Кн), (ПІ) і т. д. у дужках наведені як коментарі для
наочного порівняння з символічною формулою і рис. 7.2.

7.3. Опис винаходу

Опис винаходу складається з таких розділів (обов’язкова структура):

галузь техніки, до якої належить винахід;

рівень техніки;

суть винаходу;

перелік фігур, креслення (якщо на них є посилання в описі);

відомості, які підтверджують можливість здійснення винаходу.

Для кращого розуміння і більш стислого викладання опису дозволяється
інша послідовність наведення розділів або їх частин, якщо цього вимагає
характер винаходу.

Не допускається заміна або виконання розділів опису в цілому або його
частин із вказівкою на інформаційне джерело, в якому є необхідні
відомості.

Опис винаходу підписує заявник у тому ж порядку, що і заяву на видання
патенту.

Більш докладна структура опису така:

Клас МПК, до якого на думку заявника, відноситься винахід (у правому
верхньому куту).

Назва винаходу (в однині, крім винятків).

Галузь техніки, до якої відноситься винахід, і переважна галузь
застосування винаходу (якщо галузей декілька, то зазначають ті з них,
які мають перевагу).

Характеристика аналогів винаходу з критикою і бібліографічними даними
(за положенням достатньо згадування одного аналога).

Характеристика прототипу, вибраного заявником із вказівкою на
бібліографічні дані джерела інформації, де він розкритий; його ознаки з
вказівкою тих з них, що збігаються з істотними ознаками винаходу, які
заявляються.

Критика прототипу з аналізом його технічних властивос тей, зумовлених
недостатністю ознак, що не дозволяють досягнути очікуваний технічний
результат.

Суть винаходу виражається сукупністю суттєвих ознак і детальним
розкриттям задачі, на рішення якої направлений винахід, вказується
технічний результат (мета винаходу), якого можна досягнути при
застосуванні винаходу. Задача формулюється так: “В основу винаходу
поставлена задача вдосконалення… (найменування об’єкта, що підлягає
вдосконаленню) шляхом… (вказується в загальному вигляді характер
вдосконалень)…, що дозволяє забезпечити… (вказується технічний
результат, що досягається при використанні винаходу)”.

Приклад: “В основу винаходу поставлена задача вдосконалення (назва)
шарикопідшипника шляхом (нижня частина формули) введення додаткової
захисної шайби з іншого боку зовнішнього кільця, що дозволяє забезпечити
(технічний результат) надійний захист шарикопідшипника від витіку
мастила і попадання стружки і бруду, а отже, підвищення його
довговічності”.

У цьому ж розділі вказуються всі істотні ознаки з виділенням ознак,
відмінних від прототипу.

Під технічним результатом розуміють виявлення нових властивостей або
покращання характеристик відомих властивостей об’єкта винаходу, що
зумовлені введенням в нього нових істотних ознак. Технічний результат
може бути висловлений, наприклад, у зменшенні або збільшенні крутного
моменту, у зниженні чи підвищенні коефіцієнта тертя, зменшенні або
збільшенні частоти або амплітуди коливань, в зменшенні спотворювань
сигналу, у структурному перетворенні в процесі кристалізації, в
поліпшенні контакту робочого органу із середовищем тощо. Технічним
результатом може бути розширення асортименту технічних засобів певного
призначення або одержання таких засобів уперше.

Розкриття причинно наслідкового зв’язку між сукупністю ознак винаходу і
технічним результатом, якого можна досягнути, для чого необхідно
показати, яким чином нові (відмітні) ознаки при взаємодії з відомими
ознаками забезпечують появу нових технічних властивостей винаходу;
розкрити характер появи цих особливостей і сформулювати технічний
результат як наслідок виявлення цих властивостей.

Перелік фігур креслення зі стислим поясненням з нумерацією арабськими
цифрами (фіг. 1, фіг. 2,…); можуть бути фотографії і таблиці (що
нумеруються окремо). За

нумерується

підтверджують

находу:

Для пристрою — в статиці і при роботі — в дії (з цифровою позначкою
позицій, починаючи з “1” (фіг. 1 і далі в порядку

згадування (“2”, “З”…);

Для способу — вказівка на послідовність дій (заходів, опе-

умови

температура

якщо необхідно, на прилади, речовини і штами, що при цьому
використовуються; при використанні в способі нових речовин розкривають
спосіб їхнього отримання.

Якщо для характеристики винаходу використовують виражені у вигляді
інтервалу значень кількісні ознаки, то у прикладах здійснення винаходу
мають бути наведені відомості, що підтверджують можливість одержання
технічного результату у

межах зазначеного інтервалу. 11- Приклади конкретного застосування і
варіанти виконання.

Джерела інформації.

Підписи заявника (ів) (у тому самому порядку, що й у заяві про видачу
патенту).

Кожний розділ опису слід викладати у вигляді окремого абзацу для
полегшення подальшої роботи при виданні і складанні опису для
зарубіжного патентування.

При викладенні всіх розділів опису необхідно дотримуватися таких правил:

використовувати терміни, узвичаєні у даній галузі техніки;

дотримуватися уніфікації термінології;

використовувати одну систему одиниць виміру. Можливо застосування
математичних і хімічних формул,

оформлених згідно з положеннями.

Нижче наводиться (з рекомендаціями побудови фраз) докладний порядок
опису винаходу на пристрій:

У правому верхньому куті рубрика МПК.

Назва винаходу по центру (точна, стисла, не більш 8-10 значущих слів, і
конкретна, що не містить ознак відмітної частини формули і відповідна
певній рубриці МПК, вона може бути доповнена ім’ям автора або
спеціальною назвою, присвоєною за заявою автора).

Галузь техніки і переважна галузь його використання. “Винахід
відноситься до галузі… і може бути використаний. ..”.

Характеристика аналогів стисло в статиці і динаміці і їхні недоліки.

“Відома конструкція того ж призначення (див., напри-

клад, а. с. № ), що містить… В процесі роботи… Не-

доліком такої конструкції є те, що… Відомі також конструкції

(див., наприклад….)…”.

Характеристика вибраного прототипу (стисло в статиці і динаміці). “Як
прототип прийнято пристрій за патентом…, що містить… (дослівно
верхня частина основного пункту формули винаходу)”.

Критика прототипу з описом тільки тих недоліків (без перебільшень), що
усуваються винаходом; за можливості вказуються ті причини, через які ці
недоліки є.

Суть винаходу — задача, шлях вирішення і технічний результат.”В основу
винаходу поставлена задача вдосконалення… (назва) шляхом… (коротко з
нижньої частини формули винаходу), що забезпечує… (технічний результат
у вигляді досягнення мети)”.

Істотні відмітні (від прототипу) ознаки, що доводять відповідність
технічного вирішення критерію “Винахідницький рівень” з обіграванням
всієї формули винаходу без розділової частини. Для цього необхідно
визначити, в яких відомих технічних рішеннях є ознаки, схожі з ознаками,
що відрізняють вирішення, які заявляються, від прототипу, і порівняти
властивості, що заявляються, і відомих рішень, зумовлені наявністю в них
означених ознак. Якщо буде встановлено, що у рішенні, що заявляється,
з’являються властивості, які не збігаються з властивостями відомих
рішень, або заявник не виявить рішень зі схожими ознаками, робиться
висновок, що рішення має винахідницький рівень. Розкриття причинно-

наслідкових зв’язків. Тут же приводяться докази можливості досягнення
технічного результату при здійсненні винаходу, що ґрунтуються на
проведеному аналізі. Якщо формула багатоланкова, в цьому розділі опису в
вигляді окремих абзаців необхідно навести характеристику не тільки
першого пункту, але і всіх додаткових (залежних) пунктів формули.

Перелік всіх фігур графічних зображень зі стислою вказівкою, що
зображене. Якщо фігура одна, вона не нумерується. Суть винаходу
пояснюється кресленнями, де на фіг. 1 зображена… фіг. 2…

Опис пристрою в статиці з цифровими позначками, починаючи з 1 (завжди на
фіг. 1) в міру згадування.

Опис пристрою в дії (принцип роботи) — від ведучої

ланки до введеної.

Варіанти виконання (якщо є).

Характеристика більш прийнятного варіанта виконання пристрою.

Джерела інформації (наводяться таким чином, щоб можна було їх знайти).

Підписи.

Заявник (роботодавець) ( )

або Автори ( )

Опис з формулою винаходу повинен бути віддрукований на машинці через 2
інтервали або при комп’ютерному наборі через 1,5 інтервалу з одного боку
паперу форматом 210×297 мм, шрифтом, у якого заголовні літери мають
висоту не менше 4, а малі літери — не менше 2,1 мм. Усі примірники опису
з формулою винаходу повинні бути чітко віддруковані шрифтом і через
копірку чорного кольору.

Мінімальний розмір полів аркушів опису (формули, реферату) становить,
мм: ліве — 25, верхнє праве і нижнє — 20.

Математичні формули і символи можуть бути в описі, формулі і рефераті
винаходу (корисної моделі). Форма подання математичного виразу не
регламентується. Усі літерні позначення мають бути розшифровані у
порядку їх використання в формулі, стовпчиком і після кожного рядка
ставляться крапка з комою (;).

Для позначення інтервалів між величинами допускається використання знака
“~” (від і до), в інших випадках слід писати словами, “від” і “до”.

При вираженні величин у відсотках знак (%) слід ставити після числа.
Якщо величин декілька, то знак (%) ставлять перед їх переліком з
двокрапкою(:).

Математичні позначення “>”, “Ь^,…); для
позначки дільниць деталі, вузла, приладу — латинський алфавіт (а, Ь, с,
сі,…). Не допускається показувати перетини і розрізи частин деталей і
вузлів без позначки, якому місцю основного креслення вони відповідають;
фігуру, що показує перетин або розріз, слід нумерувати цифрою, наступною
за цифровою позначкою фігури, на якій вироблені розріз або перетин. На
фігурах креслень не повинно бути жодних написів,

за винятком стислих пояснень, наприклад, “вода”, “пар”, “відкрите”,
“закрите”, “А-А” (для позначки розрізів) і т. д.

Усі дані, які пояснюють креслення, повинні бути викладені в тексті
опису.

На одній фігурі креслення повинен бути зображений загальний вигляд
пристрою (конструкції) або тієї деталі (вузла, пристрою), що є об’єктом
винаходу. Фігури на кресленнях необхідно розміщувати так, щоб листи
креслення були максимально насиченими і щоб креслення можна було читати
в вертикальному положенні, тобто короткі сторони листа повинні бути
знизу і згори креслення.

Розміри на кресленнях не вказуються. Якщо вони мають істотне значення
для виявлення винаходу, їх слідує вказувати в описі.

Зображення на кресленні вузла і деталі підписується тими ж арабськими
цифрами, що і в описі, в порядку їх згадування в тексті опису. Одна і та
ж деталь або вузол на декількох фігурах підписується однією і тією ж
цифрою. Зайвих позначок, що не згадуються в тексті, не повинно бути.

Фотографії подаються тільки як доповнення до інших видів графічного
зображення. У виняткових випадках фотографії можуть бути подані як
основний матеріал, наприклад, для ілюстрації етапів виконання
хірургічних операцій.

7.5. Реферат

Реферат — це скорочений виклад змісту опису винаходу, включає (без
абзаців до 200 слів або 1000 знаків):

Об’єкт винаходу.

Галузь застосування.

Суть винаходу.

Альтернативні рішення (якщо вони є).

Технічний результат.

Реферат складають лише з інформаційною метою. При необхідності включають
креслення або хімічну формулу. Реферат складають таким чином, щоб він
міг служити ефективним засобом пошуку у відповідній галузі техніки.

Реферат може містити додаткові відомості — пишеться скорочено (кількість
залежних пунктів формули, ілюстрацій, прикладів, таблиць), наприклад, 1
залежний пункт формули, 2 ілюстрації, 2 приклади, 1 таблиця пишуться
так: 1 з. п. ф-ли, 2 іл., 2 пр., 1 табл.

7.6. Оформлення міжнародної заявки на винахід

Згідно з Договором про патентну кооперацію РСТ міжнародна заявка повинна
містити:

заяву;

опис винаходу;

один чи кілька пунктів формули винаходу;

один чи декілька креслень (якщо це необхідно);

реферат.

Міжнародна заявка повинна бути складена встановленою мовою, відповідати
встановленим вимогам до оформлення міжнародної заявки, відповідати
встановленій вимозі єдності винаходу, супроводжуватися сплатою
встановлених зборів.

Заява містить: клопотання про розгляд міжнародної заявки; вказівку
Договірної держави чи держав (“зазначені держави”), що просять охорони
винаходу; ім’я та інші встановлені відомості про заявника та агента
(якщо такий є); назву винаходу; ім’я та інші встановлені відомості про
винахідників (якщо національне законодавство вимагає).

Відповідно до процедури, передбаченої Інструкцією, один примірник
міжнародної заявки зберігається у відомстві, що одержує (“копія для
відомства, що одержує”), один примірник пересилають до компетентного
Міжнародного бюро (“реєстраційний примірник”) і один примірник
пересилають до компетентного Міжнародного пошукового органу (“копія для
пошуку”).

Реєстраційний примірник вважається оригіналом міжнародної заявки.
Міжнародна заявка вважається вилученою, якщо реєстраційний примірник не
був одержаний Міжнародним

бюро у встановлений термін.

Будь-яке зазначене відомство може просити (або не просити) Міжнародне
бюро вислати йому копію міжнародної заявки

Кузнецов Ю. М. Патентознавство та авторське право

Розділ 3. Охорона і захист об’єктів промислової власності

до її розсилки і Міжнародне бюро по закінченні одного року від

дати пріоритету негайно відправляє таку копію зазначеному відомству.

За кожною міжнародною заявкою проводиться міжнародний пошук Міжнародним
пошуковим органом, який призначається Асамблеєю. Звіт про міжнародний
пошук складається у встановлений термін і за встановленою формою,
направляється заявнику і Міжнародному бюро, яке здійснює публікацію по
закінченні 18 місяців від дати пріоритету цієї заявки.

7.7. Приклади формул винаходів на пристрій, спосіб,

речовину, штам, застосування

Пристрій

Приклад 1 Клиновий патрон

“Клиновий патрон, що містить зв’язані між собою по нарізу конічну і
циліндричну втулки, остання з яких підтиснута через кульки до корпуса з
нарізним хвостовиком, зв’язаним із нарізною втулкою, яка має наскрізні
похилі циліндричні прорізи під розміщені в них затискні двосторонні
клинки, у яких задня частина квадратного перетину по всій її довжині
постачена фасками убік осі патрона, який відрізняється тим, що
поперечний перетин задньої частини затискних двосторонніх клинів
виконано у вигляді фігури, що має з’єднання квадрата (прямокутника) і
розміщеного з боку зовнішньої поверхні сегмента, хорда якого є стороною
квадрата (прямокутника), а дуга — частиною окружності наскрізного
циліндричного прорізу”.

Технічний результат — підвищення надійності затиску.

Приклад 2

Пристрій для приготування гранул

“Пристрій для приготування кормових гранул, що включає дозатор кормів і
розпилювач рідини, розміщені над циліндричною ємністю, що обертається,
встановленою на рамі, який відрізняється тим, що він має закріплений на
рамі підпружинений важіль з роликом на кінці, притиснутим до стінки
ємності, яка виконана з еластичного матеріалу.”

Технічний результат — підвищення продуктивності.

Приклад З Датчик тиску

“Датчик тиску, що містить напівпровідниковий чутливий елемент, на
поверхні якого розміщені електроди, підключені до струмопроводів, який
відрізняється тим, що чутливий елемент виконаний з монокристала солі
галогену, наприклад, хлористого натрію, що має в робочому діапазоні
поріг зі зміною знака

генерованої ЕДС”.

Технічний результат — визначення заданого рівня тиску в

ударній хвилі.

Спосіб

Приклад 4

Спосіб отримання елементарної сірки

“Спосіб отримання елементарної сірки шляхом взаємодії сірководню з
сірчистим ангідридом у присутності каталізатора, який відрізняється тим,
що як каталізатору використовують диметилформалід, і процес ведуть при
температурі 20-130°С і при наявності в суміші сірководню 0.05-50 об. % і
сірчистого

газу 0.025-25 об.%”.

Технічний результат — підвищення виходу цільового (придатного) продукту.

Приклад 5

Спосіб виготовлення армованих зубчастих ременів “Спосіб виготовлення
армованих зубчастих ременів литтям під тиском, який відрізняється тим,
що заздалегідь виробляють армовану заготовку нанесенням на арматуру,
наприклад, на металевий трос, шару матеріалу, що формується, потім
накатують її впритул на циліндричну оправку і нагрівають до з’єднання
прилеглих витків”.

Технічний результат — поліпшення якості виробу.

PAGE 246

247

Кузнецов Ю. М. Патентознавство та авторське право

Розділ 3. Охорона і захист об’єктів промислової власності

Приклад 6

Спосіб хірургічного лікування остеохондрозів хребта

“Спосіб хірургічного лікування остеохондрозів хребта шляхом тотальної
дискектомії з подальшим введенням кісткового трансплантанта в
міжхребетну щілину і додатковою фіксацією його збереженим перед відділом
фіброзного кільця, який відрізняється тим, що формують два напівкруглі
кісткові транспла-нтанти з тіл суміжних хребців, повертають їх на 90е і
вводять між ними гомотрансплантат”.

Технічний результат — поліпшення умов адаптації кісткових
трансплантатів.

Приклад 7

Спосіб обеззараження прісносухої і сухосоленої шкіряної сировини

“Спосіб обеззараження прісносухої і сухосоленої шкіряної сировини шляхом
обробки хімічними речовинами, який відрізняється тим, що сировину
обробляють в закритій камері двоокисом азоту”.

Технічний результат — скорочення тривалості процесу. Приклад 8

Спосіб отримання штаму-продуцента еритроміцину

“Спосіб отримання штаму-продуцента еритроміцину, який відрізняється тим,
що водну суспензію спор act. erythreus штаму 8594 наражають на вплив
етиленіміна і ультрафіолетових променів з подальшим відбором колоній за
ознакою антибіоти-коутворення”.

Технічний результат — підвищення продуктивності вхідного мікроорганізму.

Речовина

Приклад 9 Робоча суміш

“Робоча суміш для одноступінчастої холодильної машини, яка містить
трифторметан і дифтордихлорметан, яка відрізняється тим, що вона містить
етилен при такому співвідношенні компонентів, % за масою: етилен 40-50

трифторметан 25-30

дифтордихлорметан 25-50”.

Технічний результат — підвищення термодинамічної ефективності.

Приклад 10 Сталь

“Сталь, що включає залізо, вуглець, хром, нікель, марганець, кремній,
яка відрізняється тим, що вона містить додатко-

во алюміній і ванадій при такому співвідношенні інгредієнтів,

% за масою:

вуглець 0,30-0,45

хром 10,0-12,5

нікель 11,5-13, О

марганець 0,6-11,0

кремній 0-0,35

алюміній 3,2-4,3

ванадій 1,4-2,0

залізо інше”.

Технічний результат — поліпшення механічних властивостей.

Приклад 11

Пастоподібний миючий засіб

“Пастоподібний миючий засіб, який містить миючу речовину на основі
натрієвої солі, жирних кислот, триполіфосфату натрію, кальцинованої
соди, парфумерного аромату та води, який відрізняється тим, що як миюча
речовина засіб містить відходи процесу рафінування світлих рослинних
масел на стадії їх нейтралізації у мильно-лужному середовищі при такому
відношенні компонентів, мас. %:

відходи процесу рафінування

(у перерахунку на жирні кислоти) 7-15

триполіфосфат натрію 25—35

кальцинована сода 5-6

парфумерний аромат 0,2-0,4

вода

інше”

PAGE 248

249

Кузнєцов Ю. М. Патентознавство та авторське право

Штам

Приклад 12

“Штам act. erythreusJICT22 (колекція Всесоюзного науково-дослідного
інституту антибіотиків) — продуцент комплексу протеолігічних ферментів”.

Застосування (відомого за новим призначенням) Приклад 13

“Застосування капролону як матеріалу для виготовлення елементів штампів,
що встановлюються, наприклад, на падаючих молотах”.

(Раніше матеріал використовувався в легкій промисловості.) Технічний
результат — підвищення стійкості штампів при ударних навантаженнях.

Приклад 14

“Застосування залізоаммонієвих квасців як стимулятора зростання і
продуктивності рослин рису”. (Раніше як реактив в аналітичній хімії.)

Технічний результат — підвищення продуктивності зростання.

Багатолампова формула

Приклад 15

“1. Перетворювач переміщень в електричні сигнали, що містить два
електроди, встановлені з можливістю переміщення одного стосовно другого
в напрямку, що збігається з напрямком прикладення зусилля, з яких один
становить комутаційну матрицю, а другий еластичне тіло, який
відрізняється тим, що електрод, який становить еластичне тіло, виконаний
у вигляді металевої мембрани, а робоча поверхня комутаційної матриці
виконана опуклою і покрита металевими лусками.

Перетворювач за п. 1, який відрізняється тим, що основа комутаційної
матриці виконана металевою і покрита шаром діелектрика.

Перетворювач за п. 1, який відрізняється тим, що він має феромагнітну
пластинку, сполучену з комутаційною матрицею”.

Технічний результат — 1) підвищення чутливості;

2) використання в мостових схемах.

Розділ 3. Охорона і захист об’єктів промислової власності

Приклад 16

“1. Спосіб укладання хлібної маси у валок, який відрізняється тим, що її
стебла встановлюють на полі колоссями вгору з похилим розташуванням
впоперек валка, у вигляді шатра, і з утворенням подовжнього каналу для
циркуляції повітря.

Спосіб за п. 1, який відрізняється тим, що в стінах шатра періодично
утворюють просвіти.

Пристрій для укладання хлібної маси у валок, що включає жатку, який
відрізняється тим, що він оснащений другою жаткою, розташованою
симетрично відносно першої, кожна з жаток має вертикальний сітчастий
транспортер і розташований за транспортером відсмоктуючий вентилятор з
розтрубом, призначений для утримання стебел, що транспортуються, у
вертикальному положенні, і розташований між жатками подільник-укладач,
що служить для формування шатра.

Пристрій за п. З, який відрізняється тим, що подільник-укладач має
шарнірно приєднані до нього щитки, кінематично зв’язані з механізмом
приводу жатки з можливістю періодичного повороту і гальмування
подільника-укладача хлібної маси, що йде”.

Приклад 17

“1. Карбоцепний полімер поліметилметакриліт формули для виготовлення
органічного скла

СН.

С

С

сМ. М. = (20-30)х104.

О

С

ОСИ

Спосіб отримання полімеру за п. 1 полімеризацією метилметакрилату під
дією випромінювання, наприклад, світлом або іонізуючою радіацією при
нагріванні в присутності ініціаторів

полімеризації в блоці.

Спосіб за п. 2, який відрізняється тим, що полімеризацію ведуть у формах
з плоских листів полірованого силікатного скла”.

250

251

7.8. Приклади оформлення опису винаходів 7.8.1. Приклад оформлення
винаходу на пристрій

*МПК Р 16 С 17/00, 19/00

ШАРИКОПІДШИПНИК

Винахід відноситься до галузі техніки і може бути використаний в опорах
кочення різних вузлів і механізмів.

Відома конструкція шарикопідшипника того самого призначення (див.
наприклад, довідник “Деталі машин”, рік, видавництво, стор….,
рис….), що складається з зовнішнього і внутрішнього циліндричних
кілець, шариків і сепаратора.

* Цифри перед абзацами, як коментарі, показують точну черговість у
тексті. ‘* Коментарі, що не входять до опису.

При використанні такого підшипника для захисту його від попадання бруду
і утримання в ньому мастила з обох боків встановлюються додаткові
захисні елементи в вигляді розташованих у корпусі втулок і посаджених на
вал мастиловідштовху-ючих шайб і ущільнень, що збільшує кількість
комплектуючих деталей, ускладнює зборку і призводить до збільшення
осьових габаритів опор кочення — підшипникових вузлів.

Як прототип прийнятий шарикопідшипник (див патент

США № ), (а далі верхня обмежувальна частина формули ви-

находу)**, що складається з зовнішнього і внутрішнього цилінд-

ричних кілець, шариків між ними з сепаратором, що їх охоп-

лює, і захисної шайби, розміщеної по один бік зовнішнього

кільця і жорстко зв’язаної з ним.

Такий підшипник забезпечує надійний захист шариків від попадання бруду
тільки з одного боку, що вимагає його точної установки з орієнтацією
відкритої частини всередину корпусу. При цьому зберігається істотний
недолік — неможливість утримання в ньому мастила, що призводить до
зниження довговічності через підвищення сили тертя кочення при переході
від рідинного (або напіврідинного) тертя до сухого, а при попаданні
бруду і металевих часток до прискореного виходу з ладу.

В основу винаходу поставлене завдання вдосконалення шарикопідшипника
шляхом того, що (а далі нижня відмітна частина формули винаходу)* з
іншого боку зовнішнього кільця встановлена додаткова захисна шайба у
вигляді мембрани різної конфігурації, що забезпечує надійний захист від
витікання мастила, попадання стружки і бруду, а отже, підвищення
довговічності роботи підшипника.

Введення додаткової захисної шайби дозволяє надовго зберегти мастило
всередині підшипника, завдяки чому при зниженні коефіцієнта тертя
зменшуються моменти сил опору і усуваються причини виходу з ладу деталей
підшипника через втомне руйнування робочих поверхонь, зношування доріжок
кочення кілець і тіл кочення. Крім того, зменшуються осьові габарити
підшипникового вузла, які зводяться до ширини підшипника. Таким чином,
розміщення захисних шайб, що виконують функції вбудованих ущільнень,
призводить до підвищення довговічності підшипникового вузла
(причинно-наслідковий зв’язок).

Суть винаходу пояснюється кресленнями, де на фіг. 1 зображений
повздовжній розріз підшипника; на фіг. 2 другий варіант виконання
вбудованих ущільнень; на фіг. З — схема заповнення підшипника шариками.

Шарикопідшипник складається з зовнішнього циліндричного кільця 1 (фіг.
1), внутрішнього циліндричного кільця 2, шариків 3, які розміщені в
сепараторі 4, виконаному, наприклад, у вигляді двох штампованих
половинок, з’єднаних заклепками (на фіг. 1 не показані).

З обох боків кільця 1 в його виточках “а” і “Ь” з кутами конусів,
розвернутими всередину кільця, розміщені захисні шайби 5 і 6, виконані у
вигляді мембран. Можливі різні виконання захисних шайб. У другому
виконанні підшипника захисні шайби 7 і 8 (фіг. 2) виконані у вигляді
мембран з дугоподібними кінцями, які розміщені в кільцевих канавках “с”
і “сі” зовнішнього кільця 9. Внутрішнє кільце 10 по обидва боки має
циліндричні проточки під загнуті під прямим кутом поверхні захисних шайб
7 і 8.

Складання підшипника здійснюється таким чином. Всередину зовнішнього
кільця 1 (фіг. 3) вводять внутрішнє кільце 2 зі зміщенням “А” в
“радіальному напрямку. Вільний простір “е ” заповнюють шариками 3 до
щільної упаковки, а після цього внутрішнє кільце 2 зміщують до центру і
шарики розкочують рівномірно по колу з фіксацією їхнього положення двома
половинками сепаратора 4 (фіг. 1), який з’єднують заклепками на
спеціальній установці (на рис. 1 і 3 не показано). Захисні шайби 5 і 6
(фіг. 1) або 7 і 8 (фіг. 2) втискають в канавки зовнішнього кільця 1
(фіг. 1) або 9 (фіг. 2) із защімлюванням.

‘ Принцип роботи шарикопідшипника такий. Внутрішнім кільцем 2 (фіг. 1)
підшипник встановлюється на вал 11 до бурту і разом з ним вводиться в
корпус 12 по зовнішньому кільцю 1 з певною посадкою. При обертанні вала
11 починає обертатися внутрішнє кільце 2, захоплюючи за рахунок тертя
шарики З, які перекочуються по доріжці кочення.

Підписи.

Формула винаходу (на окремій сторінці).

Шарикопідшип-

Шарикопідшипник ник> Щ° складається

(на окремій сторінці) із зовнішнього і внут-

рішнього циліндричних кілець, шариків між ними з сепаратором, що їх
охоплює, і захисної шайби, розміщеної з одного боку зовнішнього кільця і
жорстко зв’язаної з ним, який відрізняється тим, що з іншого боку
зовнішнього кільця встановлена додаткова шайба у вигляді мембрани
різної конфігурації. 14) Підписи.

7.8.2. Приклад оформлення винаходу на спосіб

МПК С21 Б

СПОСІБ ТЕРМІЧНОЇ ОБРОБКИ ДЕТАЛЕЙ З ВИСОКОМІЦНИХ КОРОЗІЙНОСТІЙКИХ СТАЛЕЙ

Винахід відноситься до галузі машинобудування, здебільшого хімічного, і
може бути використаний при термічній обробці деталей з високоміцних
корозійностійких сталей, які працюють в агресивних середовищах.

У сучасному хімічному машинобудуванні для виготовлення відповідних
деталей, які працюють в агресивних середовищах, застосовуються
високоміцні корозійностійкі сталі перехідного (аустенітно-мартенситного)
класу.

Відомі способи термічної обробки деталей з цих сталей (див., наприклад,
книгу…) не дозволяють одержувати різні рівні міцних властивостей
сполучених деталей без зниження їх корозійної стійкості.

Як прототип прийнятий відомий спосіб термічної оброб-

ки деталей з високоміцних корозійностійких сталей (патент

ФРГ № ), що включає гартування, обробку холодом і від-

пуск. Гартування проводиться при 950-1050 °С, обробка холо-

дом при -70 °С, а відпуск при 350-400 °С.

Однак існуючий спосіб обробки не дозволяє отримати різні твердість і
міцність. Це зумовлене тим, що температура гартування обмежена порівняно
невеликим інтервалом: 950-1050 °С. При температурі нижче 950 °С карбіди
можуть розчинитися не повністю, а при температурі вище 1050 °С
відбувається швидке зростання зерна. Температура відпуску не може бути
піднята вище прийнятих 400 °С, оскільки операція відпуску в інтервалі
450-550 °С різко знижує корозійну стійкість, а відпуск вище ніж 550 °С,
хоча деякою мірою і відновлює корозійну стійкість, призводить до
часткового мартенситного перетворення при сильній дестабілізації
аустеніту внаслідок інтенсивного карбідного перетворення. Внаслідок
цього при подальшому охолодженні до кімнатної температури з’являється
небезпека поновлення мартенситного перетворення матеріалу, що призводить
до зміни властивостей і розмірів деталей.

В основу винаходу поставлена задача вдосконалення способу термічної
обробки деталей з високоміцних корозійностійких сталей шляхом того, що
обробку загартованих деталей проводять з ізотермічною витримкою при
температурі на 10-30 °С нижче точки початку мартенситного, після чого
проводять стабілізуючий відпуск, що забезпечує підвищення якості деталей
різної міцності і твердості без зниження їх корозійної стійкості.

Інша відзнака способу, що пропонується, в тому, що ізотермічну витримку
виконують в інтервалі температур 0 °С — мінус 30 °С протягом 2 год. Крім
того, стабілізуючий відпуск проводять при 150-200 °С протягом 1 год.

Ізотермічна витримка загартованих деталей забезпечує досягнення певного
рівня міцності шляхом накопичування різної кількості мартенситу
(наприклад, 20-30 %), а проведення стабілізуючого відпустку дозволяє
закріпити отримані результати фазового складу і властивості сталі.
Принципова відзнака пропонованої операції стабілізуючого відпуску від
використовуваної нині операції відпуску, яка проводиться при 350-400 °С,
полягає в тому, що основні структурні зміни, зумовлені обробкою,
відбуваються не в мартенситній фазі, а в остаточному аустеніті і являють
собою не дифузійний процес розпаду (початкова стадія виділення
карбідів), а дислокаційний процес релаксації пружних викривлень, в
результаті якого значно підвищується тривалість остаточного аустеніту
проти подальшого артенситного перетворення.

казники властивостей міцності і твердості. Дані наведені в таблиці, з
якої видно, що перебування сталі в умовах низьких температур не викликає
зміни кількості мартенситу.

Підписи:

Формула винаходу (на окремій сторінці).

Спосіб термічної обробки деталей з високоміцних корозійностійких сталей,
що включає гартування, обробку холодом і відпуск, який відрізняється
тим, що обробку холодом загартованих деталей проводять з ізотермічною
витримкою при температурі нижче на 10-30 °С точки початку мартенситного
перетворення, після чого проводять стабілізуючий відпуск.

Спосіб термічної обробки за п. 1, який відрізняється тим, Що ізотермічну
витримку проводять в інтервалі температур 0 °С — мінус 30 °С протягом 2
год.

Спосіб термічної обробки за пп. 1 і 2, який відрізняється тим, що
стабілізуючий відпуск проводять при температурі 150— 200 °С протягом 1
год.

Підписи:

7.8.3. Приклад оформлення винаходу на спосіб

МПК Н01Н

СПОСІБ КОМУТАЦІЇ ЕЛЕКТРИЧНИХ ЛАНЦЮГІВ

Винахід відноситься до сфери управління електричними ланцюгами і може
бути використаний в електричних апаратах з рідкомета-левим контактом.

Відомий спосіб комутації електричних ланцюгів за допомогою
рідиннометалевого контакту, заснований на переміщенні електродів
відносно рідкого металу (див, наприклад, патент

СІЛА № ). Пристрій, у якому реалізований цей спосіб, міс

тить засоби переміщення електродів відносно нерухомого рідкого металу,
залитого в корпус. Зазначений спосіб не дозволяє отримати високу
швидкодію процесу комутації через необхідність механічно переміщувати
електроди. Крім того, він призводить до ускладнення електричних
установок, в яких використовується, що зумовлено важкістю забезпечення
надійного електричного з’єднання електродів, що переміщуються, із
зовнішніми комутаційними ланцюгами.

Від останнього недоліку вільний інший спосіб, прийнятий

за прототип і також заснований на відносному переміщенні елек-

тродів і рідкокристалічного контакту (патент США № ).

При цьому способі рідкий метал переміщують відносно нерухомих
електродів, вводячи його в зазор між ними. Цей спосіб реалізується
пристроєм, що містить корпус з рідким металом, електроди і привід, що
впливає на рідкий метал для його переміщення.

Даний спосіб теж має невисоку швидкодію, оскільки вимагає одночасного
переміщення всієї маси рідкого металу, а обмежена потужність приводу не
дозволяє збільшити швидкість цього переміщення.

В основу винаходу поставлена задача вдосконалення способу комутації
електричних ланцюгів шляхом того, що спочатку відділяють від
рідкометалевого контакту його поверхневий шар і переміщують до зіткнення
з електродами, а потім спрямовують в міжелектродний зазор іншу частину
рідкого металу, що забезпечує підвищення швидкодії процесу комутації.

Виконання процесу комутації в два етапи забезпечує підвищення швидкодії
при збереженні можливості комутації великих струмів за рахунок того, що
на першому етапі переміщують лише невелику масу поверхневого шару
рідкого металу, а иа другому замикання електродів відбувається через
основну масу рідкого металу, переміщену в міжелектродний зазор.

Даний спосіб може бути реалізований у пристрої, що має корпус з рідким
металом, електроди і привод. У корпусі знаходиться діафрагма, що утворює
дно для рідкого металу, виконана в вигляді жорсткого вкладиша і
розміщеного між ним і корпусом еластичного вкладиша. Привід розміщений
над жорстким вкладишем діафрагми.

Нижня частина корпусу, яка розміщена під діафрагмою, може бути виконана
в вигляді герметичної порожнини, що має канал для сполучення з джерелом
пневматичного керуючого впливу.

Наявність жорсткого вкладиша дозволяє при імпульсному впливі на нього з
боку приводу забезпечити відрив поверхневого шару рідкого металу,
внаслідок чого досягається мала інерційність. Еластичність іншого
вкладишу дозволяє при впливі на нього переміщувати масу рідкого металу
для збільшення поверхні зіткнення його з електродами, в результаті чого
є можливість комутації великих струмів.

Підписи:

Формула винаходу (на окремій сторінці).

Спосіб комутації електричних ланцюгів шляхом переміщення рідкометалевого
контакту відносно електродів, який відрізняється тим, що відділяють від
рідкого металу його поверхневий шар і переміщують його до зіткнення з
електродами, а потім спрямовують в міжелектродний зазор іншу частину
рідкого металу.

Підписи: 7.8.4. Приклад оформлення винаходу на речовину

МПК А23Є 3/00

ГРИЛЬЯЖ

Винахід відноситься до харчової промисловості, а саме до кондитерського
виробництва типу “складних ласощів” — гри-льяжів.

Відомий грильяж “Мигдальний” (див. “Рецептуры восточных сладостей”,
Минпищепром СССР, Управление кондитерской и крахмалопаточной
промышленности, Всесоюзный научно-исследовательский институт
кондитерской промышленности, Москва, 1982 г., стр. 18), який вміщує:

Компоненти Масова частка сухих речовин Витрата сировини на 100 кг
необгорнугої продукції

У натурі У масі, %

Цукор-пісок 99,85 54,53 50,0

Патока 78,00 27 27 25,00

Ядро мигдалю підсушене 96.00 27,26 24,982

Ванілін — 0.02 0.018

Усього — 109,08 100.00

Вихід 97.00 100,00

У даному кондитерському виробі горіховміщуючим наповнювачем є ядро
мигдалю, подрібнене і підсушене. За даною рецептурою отримуємо
кондитерський виріб типу “східних ласощів” — карамель з горіхом, яка
міцна при розкушуванні та розжовуванні.

Недоліками вказаного кондитерського виробу є те, що до його складу
входять дорогі компоненти, як ядро мигдалю, та твердість продукту через
наявність у ньому твердих частинок мигдалю, що погано розжовується в
поєднанні з карамельною масою.

5) Як прототип прийнято “Грильяж “Кунжутний” (див. “Рецептуры восточных
сладостей”, Минпищепром СССР, Управление кондитерской и крахмалопаточной
промышленности, Всесоюзный научно-исследовательский институт
кондитерской промышленности, Москва, 1982 г., стр. 18), який вміщує:

Компоненти Масова частка сухих речовин Витрата сировини на 100 кг
необгорнутої продукції

У натурі У масі, °о

Цукор-пісок 99,85 43,42 40,0

Патока 78,00 21.71 20.00

Кунжутне насіння 96,00 42,96 39,6

Масло вершкове 84,00 0.44 0.4

Усього — 108,53 100.00

Вихід 97,00 100.00

У даному кондитерському виробі горіховміщуючим наповнювачем є кунжутне
насіння підсушене. За даною рецептурі отримуємо кондитерський виріб типу
“східних ласощів” — карамель з горіхом, яка міцна при розкушуванні та
розжовуванні.

Недоліками вказаного кондитерського виробу є те, що до його складу
входять дорогі компоненти, як кунжутне насіння, що погано розжовується в
поєднанні з карамельною масою, чим обмежує попит споживачів.

В основу винаходу поставлена задача створення недорогого у виробництві
кондитерського виробу типу грильяж з високими органолептичними
показниками, а саме крихкого та м’якого при розжовуванні шляхом того, що
грильяж містить як горіховий наповнювач спучені повітряні зерна рису, а
як масло — олію соня шникову при такому співвідношенні інгредієнтів у
масі, %:

Цукор-пісок 52,25-58,25

Патока 15,75-17,75

Олія соняшникова 0,3-0,5

Сполучені повітряні зерна рису решта.

Завдяки тому, що грильяж містить як горіховий наповнювач спучені
повітряні зерна рису, кондитерський виріб набуває крихкості та м’якості
при надкушуванні та пережовуванні, а також завдяки поєднанню
інгредієнтів, таких як спучені зерна рису з олією соняшниковою у смаку
з’являється присмак натурального горіху, що в цілому підвищує
органолептичні показники до рівня кондитерських виробів типу “східних
ласощів” з натуральними горіхами. При цьому грильяж має низьку
собівартість — значно нижчу, ніж при використанні натуральних горіхових
ядер.

9) Грильяж готується у такій послідовності (за стадіями приготування):

а) приготування цукрово-паточкового сиропу;

б) приготування та обробка спучених повітряних зерен

рису;

в) змішування спучених зерен рису з цукрово-паточко-

вим сиропом;

г) формування, фасування і упаковка готової продукції.

Цукрово-паточковий сироп готують із цукру і патоки згідно з

рецептурою, виварюють його в вакуум-апаратах до вологості 20 %, вміст
редукованих речовин 14-16 %. Потім готовий сироп подають в
електросковорідку, яка змащена олією соняшниковою, і при закипанні
сиропу завантажують спучені повітряні зерна рису, які попередньо пройшли
термічну обробку в апараті “пушка” з обігрівом і під тиском. Апарат
нагрівають до 220-240 °С і дозують в нього по 7-8 кг рису. Газовий
розігрів проводять 12-15 хвилин до тиску 10 атм і приводять апарат до
оборотів електродвигуном. Після цього апарат нахиляють, відкривають
клапан, звідки викидається крупа рису, яка при перепаді тиску спучується
і робиться пористою, легкою та крихкою. Вказані спучені зерна рису
ретельно пе ремішують у розплавленому цукрово-паточковому сиропі
дерев’яною лопаткою, щоб уникнути травмування зерен. При цьому
карамельний сироп рівномірним тонким прошарком розміщується між зернами
і застигає. Гарячу масу вивантажують через металеву решітку на
дерев’яний стіл і далі вихолоджують. Маса розрізуєть ся на рівномірні
квадрати, тобто формується. Готові охолоджені вироби пакують в
поліетиленові пакети і герметично запаюють їх.

10) Приклад конкретного виготовлення грильяжу (приклад № 3 — див.
таблицю).

Грильяж готується у такій послідовності (за стадіями приготування):

а) приготування цукрово-паточкового сиропу;

б) приготування та обробка сполучених повітряних зерен

рису;

в) змішування спучених повітряних зерен рису з цукро-

во паточковим сиропом;

г) формування, фасування і упаковка готової продукції.

Цукрово-паточний сироп готують із цукру, який задають в

кількості 55,25 кг на 100 кг продукту, і патоки в кількості 16,75 кг
згідно з рецептурою, виварюють його в вакуум-апаратах до вологості 20 %.
Вміст редукованих речовин 14-16 %. Потім готовий сироп подають в
електросковороду, куди додають соняшникову олію в кількості 0,4 кг, і
при закипанні сиропу завантажують спучені повітряні зерна рису в
кількості 27, б кг, які попередньо пройшли термічну обробку в апараті
“пушка” з обігрівом і під тиском. Апарат нагрівають до 230°С і дозують в
нього по 7,5 кг рису. Газовий розігрів проводять 14 хвилин до тиску 10
атм і приводять апарат до оборотів електродвигуном. Після цього апарат
нахиляють, відкривають клапан, звідти викидається крупа рису, яка при
перепаді тиску спучується і робиться пористою, легкою та крихкою.
Вказані спучені зерна рису ретельно перемішують у розплавленому
цукрово-паточковому сиропі дерев’яною лопаткою, щоб уникнути травмування
зерен. При цьому карамельний сироп рівномірним тонким прошарком
розміщується між зернами і застигає. Гарячу масу вивантажують через
металеву решітку на дерев’яний стіл і далі вихолоджують. Маса
розрізується на рівномірні квадрати, тобто формується. Готові охолоджені
вироби пакують в поліетиленові пакети і герметично запаюють їх.

Дегустаційна оцінка по 10-бальній системі — 9,5.

11) Було проведено ряд інших випробувань, аналогічних да-

ному, і результати занесені до таблиці. З таблиці видно, що

найкращі результати наведені у 2, 3, 4 прикладах. Приклади 1

і 5 негативні, що підтверджують низькі дегустаційні оцінки.

Грильяж готується промисловим способом на базі наявного на
кондитерському підприємстві обладнання.

Підписи:

Формула винаходу (на окремій сторінці).

Грильяж, що містить у своєму складі цукор-пісок, патоку, горіховий
наповнювач, масло, який відрізняється тим, що грильяж містить як
горіховий наповнювач спучені повітряні зерна рису, а як масло-олію
соняшникову при такому співвідношенні інгредієнтів, у масі, %:

Цукор-пісок 52,25-58,25

Патока 15,75-17,75

Олія соняшникова 0,3-0,5

Спучені повітряні зерна рису решта.

14) Підписи:

Розділ 3. Охорона і захист об”єктів промислової власності

7.8.5. Приклад оформлення винаходу на штам

МПК С 12N 15/00

ШТАМ ПЛІСНЕВОГО ГРИБА ASPERGILLUS AWAMO-RI — 10 — 3 — ПРОДУЦЕНТ б —
ГАЛАКТОЗИДАЗИ

Винахід відноситься до ферментної галузі мікробіологічної промисловості
і являє собою новий штам плісневого гриба, який може використовуватися в
харчовій промисловості і сільському господарстві для гідролізу
важкозасвоюваних і незбро-джуваних б-галактозидів (рафінози, стахіози,
мелібіози тощо).

Відомі різні штами мікроорганізмів-продуцентів б — га-лактозидази,
наприклад, штам плісневого гриба A spergillus awamori-16, що отриманий
дією етиленіміна і ультрафіолету на колонії гриба Asp. awamori. При
поверхневому культивуванні на пшеничних висівках на 7-му добу дає
активність б-галакто-зидази при дії на мелібіозу 15-18 од/р [1].

Найбільш близьким до винаходу аналогом, що прийнятий за прототип, є штам
Aspergillus awamori-22, який використовують як продуцент глюкоаміази.
Проте при подальшому дослідженні штаму встановлено, що у певних умов він
продуцує і б-галактозидазу з активністю20-25 од/р [2].

Недоліком відомих штамів є їх відносно невисока активність.

В основу винаходу поставлена задача створення нового штаму плісневого
гриба Aspergillus awamori-10-З, який володіє підвищеною здатністю до
біосинтезу б-галактозидази при поверхневому способі культивування.

8) Запропонований штам плісневого гриба Aspergillus

awamori-10-З відокремлений з гниючого рослинного субстрату,

підданий розсіву з відокремленням моноспорової культури, ба-

гатократному посаженню на сусло-агар та зволожені стерильні

пшеничні висівки, а також довготривалому сховищу з подаль-

шими пересівами.

9) Штам плісневого гриба Aspergillus awamori-10-З-продуцент

б-галактозидази зберігається в колекції Центрального музею про-

мислових кроорганізмів, реєстраційний номер ЦМПМ F-148.

10) Морфологічні ознаки. Міцелій добре розвинутий, сенти-

рований, безкольоровий. Конідієносці довжиною 800-1000 мкм

Ж5-20 мкм відокремлені, прості, що піднімаються над субстратом,
обплетені тонкими Ж1-2 мкм повітряними шфами. Кінцевий пузир (везикула)
круглий з дворядними стергмами, плодоносить по всій поверхні, утворюючи
голівку 100-200 мкм. Верхній кінець конідієносця, везикули і стергми
пофарбовані у коричневий колір. Конідії круглі, одноклітинні, Ж4-6 мкм,
мають пофарбовану у сірий колір гладку оболонку.

11) Культурні ознаки. Сапрофіт на рослинних залишках. На синтетичному
середовищі Чапека з агаром утворює швидкорос лу із слабою радіальною
складчастістою колонію, яка досягає за 10 днів 5-7 см у діаметрі.
Субстратний міцелій білий, зональність виражена слабко. Ексудант
відсутній. Запах слабкий, грибний. ‘

На природному середовищі із солодового сусла з агаром колонії за 7 днів
досягають діаметра 8-9 см, мають радіальну складчастість. Спороносна
зона сіра. Субстратний міцелій білий, повітряний безкольоровий,
однакової висоти з конідієносцями.

На картоплі росте добре, спороносить.

Желатину зріджує.

Молоко пептонізує.

Відношення до вуглецевого харчування: асимілює крохмаль, глюкозу,
мальтозу, сахарозу, мелібнозу, лактозугалактозу, органічні кислоти.

Відношення до азотного харчування: росте на нітратних, амонійних і
органічних джерелах азоту.

Відношення до кисню: аероб.

Відношення до температури: мезофіл, оптимум росту -28^32 °С.

Відношення до кислотності середовища: рН — оптимум 4,5-5,5, через 4-5
діб росту рН — оптимум 6-7.

Культивування Aspergillus awamori-10-З проводять у поверхневих умовах на
середовищі, що містить пшеничні висівки, при 30 °С протягом 7-ми діб.
Фермент екстрагують водою. Активність б-галактозидази в екстракті, який
визначається за гідролізом мелібіози, складає 30-50 одиниць на 1 г сухої
культури.

Перевіркою, що проведена протягом двох років, встановлено, що при
збережені в пересівах рівень ферментативної активності Aspergillus
awamori-10-З не знижується.

Таким чином, відокремлений новий штам у порівнянні з відомим має інші
морфологічні властивості і переваги, що полягають у підвищенні здатності
до біосинтезу б-галактозидази, і являє собою нову культуру із стійкими
біохімічними властивостями.

У таблиці подані порівняльні результати з визначення активності
Aspergillus awamori штамов 16, 22 і 10-3 і з виходу цільового продукту
при використанні усіх продуцентів.

12) Використання запропонованого штаму дає можливість

при організації виробництва б-галактозидази отримувати куль-

туру гриба з підвищеною в 1,5-2 рази активністю.

13) Джерела інформації:

А. с. СРСР № 1164006, МПК С12КЗ/00Д963.

Калунянч К. А, Голтер Л. И. Микробные ферментные препараты. М.: Пищевая
промышленность, 1979, с. 10-11.

Підписи:

Формула винаходу (на окремій сторінці).

Штам плісневого гриба Aspergillus awamori-10—3 (Колекція музею культур
промислових мікроорганізмів Інституту “ВНІ генетика”, колекційний номер
ЦМПМ F-148) — продуцент б-галактозидази.

Підписи:

Глава 8. ОХОРОНА ПРАВ НА ПРОМИСЛОВІ ЗРАЗКИ 8.1. Основні поняття і
положення

Промисловий зразок — нове художньо-конструкторське рішення виробу, яке
визначає його зовнішній вигляд, відповідає вимогам технічної естетики,
придатне до здійснення промисловим способом і дає позитивний ефект
(результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання,
що в міжнародній практиці називається англійським словом design —
дизайн).

Головна цінність дизайну виробу масового виробництва в тому, що він
сприяє продажу виробу. На ринку має місце гостра конкуренція між
аналогічними товарами, і їх зовнішній вигляд — вирішальний фактор у
боротьбі за покупця. Перевага, яку віддає виробник тому чи іншому
малюнку або кольору тканини, тій або іншій формі посуду, обумовлена
прагненням задовольнити смаки покупців.

Правова охорона видається промисловому зразку, що не суперечить
суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам
патентоспроможності.

На промисловий зразок видається патент терміном на 10 років від дати
подання заявки до Укрпатенту і продовжується за клопотанням власника
патенту, але не більше як на 5 років.

Патент видається на промисловий зразок, якщо він є:

новим (сукупність його суттєвих ознак невідома);

оригінальним (заявлені форма, малюнок, розфарбування або їх поєднання
для фахівця у цій галузі не є явним при їх зоровому сприйнятті та
оцінці);

промислово придатним (може бути відтворений промисловим способом).

На визнання промислового зразка патентоспроможним не впливає розкриття
інформації про нього автором або особою, яка одержала від автора прямо
або опосередковано таку інформацію протягом шести місяців від дати
подання заявки до Укрпатенту, або якщо заявлено пріоритет до дати її
пріоритету.

Об’єктом промислового зразка може бути: форма, малюнок чи розфарбування
або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і
призначені для задоволення естетичних і ергономічних потреб.

Промислові зразки можуть бути:

об’ємними (макети), якщо мають композицію, в основі якої знаходиться
розвинута об’ємно-просторова структура, наприклад, рішення, яке визначає
зовнішній вигляд меблів, сільськогосподарської машини, мотоцикла,
люстри;

площинними (малюнки), якщо мають композицію, в основі якої знаходиться
лінійно-графічне співвідношення елементів, які не мають вираженого
об’єма, що сприймається візуально, наприклад, рішення, які визначають
зовнішній вигляд килиму, хустки, тканини тощо;

комбінованими, наприклад, рішення, яке визначає зовнішній вигляд
інформаційного табло, виставочної конструкції (композиції), будівельної
оздоблювальної плитки тощо.

Заявка на промисловий зразок повинна відноситися до одного зразка і може
містити його варіанти (стільці однієї форми, що відрізняються різною
фактурою, кольором декоративної оббивної тканини).

Поняття “один промисловий зразок” застосовуються як для одного виробу,
так і до комплекту (набору) виробів, наприклад, меблевий гарнітур,
сервіз тощо.

Поняття “один виріб” застосовується як до цілого виробу, наприклад,
автомобіля, так і до його частини, наприклад, бампера, фари тощо.

Рішення комплекту (набору) може бути визначене як промисловий зразок,
якщо елементи, які входять до складу комплекту (набору) і виконують
найрізноманітніші, відмінні одна від одної функції, підпорядковані
одному завданню, яке вирішується комплектом (набором) у цілому.
Наприклад, чайний і столовий сервізи, набір інструменту, меблевий
гарнітур тощо.

Не можуть одержати правову охорону на промислові зразки:

рішення, що зумовлені виключно технічною функцією виробу (винаходи);

об’єкти архітектури (окрім малих архітектурних форм), промислові,
гідротехнічні та інші стаціонарні споруди;

друкована продукція як така;

об’єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипучих або подібних до
них речовин тощо.

8.2. Оформлення промислового зразка

Обсяг правової охорони, що надається, визначається сукупністю суттєвих
ознак промислового зразка, поданих на зобра женні (зображеннях) виробу,
(вноситься до Реєстру і засвідчується патентом з наведеною у ньому
копією внесеного до Реєстру зображення виробу). Опис зразка служить
тільки для тлумачення ознак.

Макет — це просторове відтворення виробу в умовному матеріалі, який дає
найбільш повне уявлення про зовнішній вигляд виробу.

Малюнок — це зображення виробу, яке виконується за допомогою графічних
засобів.

Для отримання патенту подається заявка в Укрпатент особою, яка бажає
одержати патент і має на це право, або представником у справах
інтелектуальної власності, або іншою довіреною особою.

Заявка складається українською мовою і повинна містити:

Заяву про видачу патенту за встановленою формою (рис. 8.1) — 2 прим.

Комплект фотографій із зображенням виробу (його макету, малюнку), що дає
повне уявлення про зовнішній вигляд виробу — загальний вигляд (6 прим.)
інші — по 2 прим.

Опис промислового зразка, що містить характеристику сукупності його
істотних ознак — 2 прим.

Креслення загального вигляду або принципову компону ючу схему,
ергономічну схему, карту (якщо необхідно) — 2 прим.

Інші документи (про держмито і т. ін.) — по 1 прим.

У заяві розділи над словом “ЗАЯВА” призначені для Укрпа-тенту і
заявником не заповнюються.

Датою подання заяви є дата одержання матеріалів Укрпате-нтом у повному
обсязі. При відсутності деяких документів Укрпатент повідомляє про це
заявника і пропонує протягом двох місяців надіслати відповідь. Якщо у
цей строк заявник не відповість, то заявка вважається недійсною, про що
заявнику надсилається повідомлення. Рішення про встановлення дати по
дання заявки надсилається заявнику після сплати збору).

У разі порушення вимог зазначене рішення не надсилається, а заявка
вважається відкликаною.

Якщо протягом чотирьох місяців від дати надходження до заявника рішення
про видачу патенту до Укрпатенту не надійшов документ про сплату збору,
публікація не проводиться, а заявка вважається відкликаною. Одночасно з
публікацією відомостей про видачу патенту Укрпатент здійснює реєстрацію
в Реєстрі відповідних відомостей.

Видача патенту здійснюється у місячний строк після реєстрації.

До виданого патенту на вимогу його власника вносяться виправлення
очевидних помилок з подальшим повідомленням про це в офіційному
бюлетені.

При подачі заявки на вироби легкої промисловості з плоскою композицією
(наприклад, килими, тканини) креслення і схеми не подають, але зате
подають зразки одному 1 примірнику.

Оформлення тексту на аркушах формату А4 через 2 інтервали з полями (в
мм): верхнє першого аркуша — 60; верхнє наступних аркушів — 20; праве —
не менше 10; ліве і нижче — не менше 20.

Кожний документ починається з окремої сторінки, всі аркуші нумеруються
(наскрізь) арабськими цифрами. Власники патенту (аналогічно винаходу).
Вимоги до фотографій:

Чітко, в усіх ракурсах, на тонкому глянцевому папері, без ретуші.

На нейтральному тлі, без сторонніх предметів.

Словесні і графічні позначки можуть бути, якщо вони зареєстровані як
товарний знак.

Чорно-білі фото загального вигляду виробу або макету в ракурсі б
спереду, вигляди зліва, справа, ззаду, і за необхідності спереду і
зверху.

Загальний вигляд площинного зразка повинен бути виконаний у плані.

Кожний варіант виробу, що заявляється, слід подавати окремим комплектом
фотографій.

Для зразків, які можуть трансформуватися (розчинятися, складатися тощо),
таких як холодильники, пилосо

(21) Дата подання заявки

(51)МКПЗ

ЗАЯВА

про видачу патенту України на промисловий зразок

(21) Номер заявки

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Державне підприємство “Український
інститут промислової власності” вул. Глазунова, 1, м. Київ, 01601

(71)Заявник(и)

Код ЗКПО (для українських заявників)

Зазначається повне ім’я або найменування заявника(ів), його повна
поштова адреса

та код держави згідно зі стандартом ВОІВ СТ.З). Дані про адресу
винахідника(ів)

наводяться під кодом 72

Прошу (просимо) встановити пріоритет даного промислового зразка за датою
[] подання попередньої(їх) заявки(ок) у державі-учасниці Паризької
конвенції (навести дані під кодами 31, 32,33)

[] надходження попередньої заявки по Держпатенту України (навести дані
під кодом 62)

Повна поштова адреса для листування, прізвище або найменування адресата

Телефон Телеграф: Телефакс

(74) Прізвище та реєстраційний номер представника у справах
інтелектуальної власності

Перелік документів, що додаються К-ть арк. К-ть прим.

[х] комплект фотографій

2

[х] опис промислового зразка

2

[хі креслення та інші графічні матеріали

2

[х] документ про сплату збору за подання заявки,

документ, який підтверджує: [] звільнення від сплати збору [] наявність
підстав для зменшення розміру збору 1 1

[] копія(ї) першої(их) заявки(ок) (якщо просять встановити конвенційний
пріоритет)

[] переклад заявок на українську мову

[] документ, який підтверджує повноваження представника (доручення)

[] документ, про участь у виставці (виставочний пріоритет)

Підстави щодо виникнення права на подання заявки (без подання
документів) [] існує документ про передачу права автором роботодавцю []
існує документ про передачу права автором іншій особі [] існує документ
про права спадкування

Я (ми)

(прізвище, ім’я та побатькові) прошу (просимо) не згадувати мене (нас)
як автора(ів) при публікації відомостей стосовно патенту Підпис(и)
заявника(ів)

(72) Автор(и)

Автор(и) — заявник(и) (прізвище, ім’я та побатькові) Повна домашня
адреса та код держави згідно зі стандартом ВОПЗ СТ.З (для іноземців —
тільки код держави) Підпис(и) автора (ів)-заявника (ів)

Заявник (и)

200 р. дата підпису

Рис. 8.1. Зразок заяви про видачу патенту України на промисловий зразок
— лицевий бік

Рис. 8.1. Зворотний бік

си, кухонні комбайни, ігри-конструктори, додаються фотографії у
трансформованому вигляді.

Якщо кольорове рішення виробу є однією з його суттєвих ознак, до
комплекту слід додати кольорову фотографію або слайд загального вигляду
в одному примірнику.

Замість фотографії самого виробу можуть бути подані фотографії його
макета або малюнка.

Розмір фотографій 18×24 см, а для невеликих виробів або макетів (наручні
годинники, запальничка тощо) — 13×18 або 9×12 см.

Рішення виробів одягу фотографуються на манекені (загальний вигляд,
спереду, ззаду); взуття, головних уборів, шкіргалантереї — у вигляді
окремих фотографій натуральних зразків (загальний вигляд, спереду,
збоку, ззаду, додатково, наприклад, для взуття, зверху і знизу).

Фотографії нумеруються в такому порядку: загальний вигляд, інший вигляд,
кольорова фотографія, фотографія найближчого аналога (прототипу).

На звороті кожного примірника фотографії загального ви гляду послідовно
зверху донизу зазначаються номер фотографії, назва промислового зразка,
підпис заявника або довіреної особи, який посвідчується печаткою (якщо
юридична особа).

На звороті фотографії іншого вигляду послідовно зверху донизу
зазначаються номер фотографії, назва промислового зраз ка, пояснення
“вигляд збоку”, “вигляд спереду”, “вигляд ззаду”, “вигляд зверху”.

Комплект фотографій подається в окремому конверті.

Структура опису (розділи):

Назва промислового зразка (по центру аркуша)

Прізвище і ініціали автора (ів) (справа).

Міжнародна класифікація промислових зразків (МКПЗ) — клас (справа).

Призначення та галузь застосування. Починається словами “Заявляється
зовнішній вигляд виробу, призначеного для…”.

Порівняння промислового зразка, що заявляється з прототипом, найближчим
аналогом (наводяться відмінності зразка від найближчого аналога з
посиланням на фотографію цього аналога, якщо така є в матеріалах
заявки).

Перелік фотографій, креслень та схем.

Суть та суттєві ознаки виробу, що заявляється (опис всіх ознак, що
формують зоровий образ виробу).

Обґрунтування естетичних і ергономічних особливостей рішення, що
заявляється.

Придатність промислового зразка для використання у промисловості
(відомості стосовно технології і можливості багаторазового відтворення).

10. Підписи.

Назва дається в однині, окрім “окуляри”, “щипці”, “ножиці” і т. ін. Якщо
виріб маловідомий, то з галуззю застосування, наприклад, “Еквалайзер для
апаратури, що відтворює звук.” Якщо є варіанти, то в дужках вказують
кількість, наприклад “Парасолька (три варіанти)”.

З 1 січня 2004 р. діє 8-ма редакція МКПЗ (загальне число договірних
держав Локарнської угоди становить 42), що складається з: 32 класів і
223 підкласів, заснованих на різних видах товарів; алфавітного переліку
товарів із вказівкою класів і підкласів (містить близько 6600
найменувань для різних видів товарів); пояснювальних приміток.

Класи МКПЗ такі:

Клас 01 — харчові продукти.

Клас 02 — предмети одягу, галантерея.

Клас 03 — дорожнє приладдя, футляри, парасольки і предмети особистого
користування, що не включені в інші класи.

Клас 04 — щіткові вироби.

Клас 05 — текстильні мірні вироби.

Клас 06 — предмети меблювання.

Клас 07 — предмети домашнього побуту, що не включені в інші класи.

Клас 08 — інструменти і залізні вироби.

Клас 09 — тара, упаковки і контейнери, що використовуються для
транспортування або зберігання товарів.

Клас 10 — годинники, інші прилади і інструменти для вимірювання,
контролю і сигналізації.

Клас 11 — предмети прикраси.

Клас 12 — транспортні засоби і підйомні пристрої.

Клас 13 — обладнання для отримання, розподілу і перетворення електричної
енергії.

Клас 14 — обладнання для запису, передачі і обробки інформації.

Клас 15 — машини, що не включені в інші класи.

Клас 16 — фото і кіноапаратура, оптичні прилади.

Клас 17 — музичні інструменти.

Клас 18 — друкарське і офісне устаткування.

Клас 19 — канцелярське і конторське обладнання і пристосування,
матеріали і обладнання для художньої творчості і навчання.

Клас 20 — обладнання для торгівлі і реклами, вказівні знаки.

Клас 21 — ігри, іграшки, намети і спортивні товари.

Клас 22 — зброя, піротехнічні вироби, спорядження для полювання і
рибного лову, пристрої для знищення комах-шкідників.

Клас 23 — обладнання для розподілу рідин і газів, санітарне
устаткування, устаткування для нагріву, для вентиляції і кондиціювання
повітря, тверде паливо.

Клас 24 — медичне і лабораторне устаткування.

Клас 25 — будівельні матеріали, будівельні конструкції і їх елементи.

Клас 26 — освітлювальні прилади і пристрої.

Клас 27 — тютюнові вироби і курильне обладнання.

Клас 28 — фармацевтичні і косметичні засоби, туалетне обладнання і
прилади.

Клас 29 — пристрої, устаткування, спорядження протипожежне, для
запобігання нещасних випадків або рятування.

Клас ЗО — предмети і пристосування для утримання тварин і догляду за
ними.

Клас 31 — машини та пристрої для готування їжі чи напоїв, що не належать
до інших класів.

Клас 99 — різне.

При порівнянні заявленого зразка з прототипом повинні бути наведені
відмінності і переваги відносно поліпшення споживчих особливостей,
якостей виробів і інших переваг.

У розділі “Обґрунтування естетичних і ергономічних особливостей” слід
розкрити, якими основними показниками характеризується рішення, а саме:

художня і інформаційна чіткість (оригінальність, відповідність стилю і
моді і т. ін.);

раціональність форми (функціонально-конструктивна пристосованість,
доцільність);

цілісність композиції (оригінальність об’ємно-просторової структури,
тектонічність, пластичність, графічна прома-льовка форм і елементів,
кольорове рішення);

відповідність вимогам ергономіки (врахування гігієнічних,
антропометричних, фізичних і психологічних особливостей людини);

показники, що характеризують якість кінцевої обробки зовнішньої поверхні
виробів (відсутність на поверхні дефектів, чіткість виконуваних граней,
ребер, якісне виконання декоративного оформлення і т. ін.).

Для виробів легкої промисловості з плоскою композицією необхідно
розкрити їхні особливості (структуру, побудову, фактуру, властивості
тканин і т. д.).

Вимоги до креслень і схем:

Назва (зверху праворуч).

Нумерація (фіг.1, фіг.2 тощо).

Формат А4 (210 мм х 297 мм).

Оригінал — чорна туш на кальці або папері (в т. ч. машинна графіка на
комп’ютері).

Проставляються габаритні розміри виробу, розміри основних композиційних
і функціональних елементів, вузлів (деталей).

Креслення крою одягу в М 1: 5 (взуття 1:2).

Без сторонніх написів, типу “відкрите”, “закрите” і т. д.

Підписи (праворуч знизу).

Якщо виріб відноситься до декоративних матеріалів, тканин тощо,
необхідно подати зразок виробу в розмірі малюнка в одному примірнику.

8.3. Експертиза заявки і реєстрація патенту

Експертиза заявки на промисловий зразок проводиться згідно з правилами №
232/768 від 24.07.1995 р. і включає слідуючі процедури:

Встановлення дати подання заявки.

Перевірка належності зразка, що заявляється, до об’єктів, яким надається
правова охорона.

Встановлення пріоритету.

Перевірка промислового зразка, що заявляється, на відповідність вимозі
єдності.

Перегляд заявок на промислові зразки, що надійшли до Установи
(Укрпатент) раніше.

Перевірка правильності оформлення документів, які входять до складу
заявки на промисловий зразок.

Рішення про видачу патенту або про відмову у видачі патенту.

Після проведення експертизи в разі видачі патенту на промисловий зразок
і його реєстрації дається інформація в бюлетені “Промислова власність” з
такими кодами ІНІД бібліографічних даних, згідно зі стандартом ВОІВ
вТ.80:

(51) МКПЗ

(54) — Назва і загальний вигляд (11) — номер патенту;

— номер заявки;

— дата пріоритету;

(24) — дата публікації патенту

— автор;

— заявник і код країни.

8.4. Приклад оформлення заявки на промисловий зразок

в Україні

РУЧНИЙ НАСОС ДЛЯ ПЕРЕКАЧУВАННЯ РІДИНИ ІЗ БОЧОК ТА ІНШИХ МІСТКОСТЕЙ (три
варіанти)

Автори: Фоменко І. О.

Фоменко О. І. Клас МКПЗ 15-02

Заявляється зовнішній вигляд виробу, призначеного для перекачування
рідини із бочок та інших місткостей, який може використовуватись в
різних галузях народного господарства, наприклад у торгівлі,
автосервісі, обслуговуванні різних технологічних процесів, пов’язаних з
використанням рідин, зокрема для розливу скипидару, мастил, спирту,
розчинників та ін.

Найближчим аналогом насоса, що заявляється, є насос, описаний у книзі
“Самодельный инвентарь для приусадебного участка”, 1991, с. 89, рис. 78.

Найближчий аналог також, як і насос, що заявляється, включає в себе
корпус, всмоктуючий клапан, шток (поршень), перепускний клапан, ручку,
ресивер.

Істотною різницею насоса, що заявляється, від аналога є на-явніть у
зливній трубі пробки з ущільненням і пластиною, яка закріплена за
розтягнуту пружину.

При цьому пробка може займати два фіксованих положення. В першому
положенні пробки зливна труба відчинена і може відбуватися перекачування
рідини, а в другому положенні пробка закриває торець зливної труби і
виключає можливість витікання залишків рідини із зливної труби і
ресивера після перекачки.

У матеріалах заявки є такі фотографії та креслення: Фото № 1 — загальний
вигляд першого варіанта насоса. Фото № 2 — вид збоку на виріб за першим
варіантом. Фото № 3 — загальний вигляд другого варіанту насоса. Фото № 4
— вид збоку на виріб за другим варіантом. Фото № 5 — загальний вигляд
третього варіанту насоса. Фото № 6 — вид збоку на третій варіант виробу.

Фото № 7 — загальний вигляд трьох варіантів насоса.

Фіг.1 та Фіг.2 — загальний вид першого варіанта насоса.

Фіг. З — загальний вид другого варіанта насоса.

Фіг.4 — загальний вид третього варіанта насоса.

Перший варіант насоса включає в себе трубу 1 (фіг.1), шток 2, поршень 3,
перепускний клапан 4, всмоктуючий клапан 5, ресивер 6, зливну трубу 7.
Зливна труба 7 перекрита пробкою 8 з ущільненням 9. На пробці 8
закріплена пластина 10 з пазом 11. Пластина 10 з’єднана з розтягнутою
пружиною 12.

У показаному на фіг. 1 положенні пробка 8 з ущільненням 9 закриває
зливну трубу 7, що виключає втрати рідини із-за витікання із ресивера 6
і зливної труби 7 при непрацюючому насосі, а також гарантує чистоту на
робочому місці.

Перед початком роботи насоса пробка 8 (фіг.2) витягується вздовж осі
зливної труби 7, потім повертається пластиною 10 у вертикальній площині
і встановлюється пазом 11 на торець зливної труби 7. У цьому положенні
пробка 8 фіксується за рахунок сили розтягнутої пружини 12. Після цього
можна починати перекачування рідини.

Другий варіант ручного насоса для перекачування рідини із бочок та інших
місткостей приведений на фіг. 3.

Насос включає в себе трубу 1, шток 2, поршень 3, перепускний клапан 4,
всмоктуючий клапан 5, зливну трубу 6. Верхній торець труби б закритий
втулкою 7 з порожниною 8. У втулці 7 і трубі 1 співвісно виконані отвори
9 та 10, а на верхній зовнішній частині труби 1 закріплений короб 11,
який має порожнину 12. При цьому отвори 9 та 10 з’єднують порожнину 8 у
втулці 7 з порожниною 12 короба 11. Нижня частина цього короба, при
роботі насоса, входить у горловину бочки або іншої місткості з рідиною.

Таким чином витоки перекачуваної рідини, які потрапляють через зазор між
штоком 2 та втулкою 7 у порожнину 8, одразу зливаються через отвори 9 та
10, а далі через порожнину 12 короба 11 у бочку з рідиною.

Завдяки такому технічному рішенню у цьому варіанті насоса зовсім
відсутні гумові або пластмасові ущільнення, що забезпечує такі позитивні
якості:

Велику надійність та довгий термін служби насоса, так як насамперед
гумові та пластмасові ущільнення мають на практиці недовгий термін
служби порівняно з іншими деталями насоса;

Незначне зусилля переміщення штоку з поршнем, що пояснюється малим
коефіцієнтом тертя між сталевими деталями з урахуванням змащувальних
властивостей перекачуваної рідини;

Можливість перекачування відносно агресивних рідин, наприклад ацетону,
спирту, діхлоретану та інших рідин, які швидко виводять з ладу
ущільнення.

Другий варіант насоса відрізняється від першого відсутністю ресивера,
наявністю у верхній частині труби 1 короба 11, вісь якого паралельна
вісі труби 1, при цьому у втулці 7, через яку проходить шток 2, та у
самій трубі 1 по одній вісі виконані два отвори 9 і 10, які з’єднують
порожнину 8 у втулці 7 з порожниною 12 короба 11.

Третій варіант ручного насоса для перекачування рідини із бочок та інших
місткостей приведений на фіг. 4 і використовується для перекачування
рідини у пляшки.

Насос включає в себе трубу 1, шток 2, поршень 3, перепускний клапан 4,
всмоктуючий клапан 5, похилу зливну трубу 6, вертикальну зливну трубу 7.

По похилій зливній трубі 6 може переміщуватись втулка 8 з фіксатором
пляшок 9. У верхній частині труби 1 встановлена втулка 10 з порожниною
11. У втулці 10 і трубі 1 співвісно виконані отвори 12 та 13. На трубі 1
є кронштейн 14 з гвинтом 15, які використовуються для нерухомого
закріплення насоса на місткості з перекачуваною рідиною (наприклад на
бідоні чи бочці).

Похила зливна труба 6 стосовно до горизонталі має невеликий кут (порядку
3°…5°) в бік труби 1. Такий кут гарантує при неробочому стані насоса
злив залишків рідини із труби 6 у трубу 1 і надійну роботу фіксатора
пляшок 9.

Третій варіант ручного насоса, на відмінність від першого варіанта, не
має гумових чи пластмасових ущільнень, оснащений кронштейном для
нерухомого закріплення на місткості з

рідиною, а злив рідини з насоса проходить спочатку по похилій зливній
трубі, де може переміщуватися втулка з фіксатором пляшок, а далі по
вертикальній зливній трубі, яка входить у горловину пляшки.

Перелік суттєвих особливостей зовнішнього вигляду пропонованого виробу.

Перший варіант

Корпус у вигляді труби;

У верхній частині труби насоса є циліндричний ресивер;

На торці зливної труби встановлена підпружинена циліндрична пробка з
ущільненням та пластиною, при цьому пробка може займати два фіксованих
положення, перекриваючи чи відкриваючи зливну трубу.

Другий варіант

Корпус у вигляді труби;

У верхній частині труби насоса встановлений короб, вісь якого паралельна
вісі труби і який створює порожнину між стінками короба і стінкою труби
насоса;

У втулці, яка встановлена у верхній частині труби насоса і через яку
проходить шток, виконана порожнина.

Третій варіант

Корпус у вигляді труби;

На трубі насоса встановлений кронштейн з гвинтом;

Зливна труба насоса має дві частини, одна з яких має невеликий ухил
(3\..5°) у бік труби насоса, а друга — вертикальна;

По частині зливної труби з невеликим ухилом, переміщується втулка, до
якої закріплено фіксатор пляшок.

Примітка: Фіг. 1-4 не приведені з комерційних міркувань (щоб не
зашкодити авторам)

Фотографії до заявки

На звороті фото № 5 Ручний насос для перекачування рідини…

Загальний вигляд III

варіанту

Підписи

Заявники: Фоменко І. О Фоменко О. І.

8.5. Оформлення міжнародної заявки на промисловий зразок

Будь-яка особа має право запатентувати промисловий зразок в іноземних
державах. До подання заявки на одержання охоронного документа на
промисловий зразок в орган іноземної держави заявник зобов’язаний подати
заявку до Відомства (Укрпатент) і повідомити його про наміри здійснити
таке патентування.

У разі відсутності заборони протягом трьох місяців від дати надходження
цього повідомлення до Укрпатенту заявку на одержання патенту може бути
подано в орган іноземної держави.

Укрпатент може в необхідних випадках дозволити запатентувати промисловий
зразок в іноземних державах раніше зазначено строку. Витрати, пов’язані
з патентуванням в іноземних державах, несе заявник чи за його згодою
інша особа.

До заявки з намірами здійснити патентування промислового зразка в
іноземних державах додаються в одному примірнику:

матеріали заявки на промисловий зразок в обсязі, поданому до Укрпатенту:
копія заявки; комплект фотографій із зображенням виробу (його макета,
малюнка), що дають повне уявлення про зовнішній вигляд виробу; опис
промислового зразка; креслення; схему, карту;

документ, який засвідчує подання заявки на промисловий зразок в
Укрпатент (розписка в прийнятті заявки, рішення про встановлення дати
подання заявки);

експертний висновок про можливість опублікування матеріалів щодо
промислового зразка у пресі та інших ЗМІ;

документ, який засвідчує повноваження довіреної особи чи
правонаступництво.

Укрпатент реєструє заявку, розглядає надіслані документи, надсилає
заявнику довідку про надходження матеріалів щодо патентування
промислового зразка в іноземних державах; готує рішення щодо можливості
патентування; надається заявнику рішення щодо можливості патентування.

Датою надходження заявки вважається дата надходження до Укрпатенту
заявки та доданих до неї матеріалів згідно з Інструкцією № 163/699 від
01.06.1995 р.

8.6. Приклади публікацій відомостей про промисловий зразок

Публікація в офіційному Бюлетені України “Промислова власність” дається
відповідно до стандартів ВОІВ HYPERLINK “http://ST.11” ST.11 , вТ-80

Приклад 1

8.6.1. Об’ємні промислові зразки (51) МКПЗ 9-01

(11)1310

(21) 96040081 (22) 16.04.96 (24) 25.12.96

955.682

20.10.95

FR

(54) ПОСУДИНА ДЛЯ ПАРФУМІВ

ГРАНЕ Робер

ГЕРЛЕН, С. А.,

68 Авеню Єлісейські Поля 75008 Париж, Франція (FR)

Приклад 2

(51) МКПЗ 14-99

(11) 1314

(21) 96040107 (22) 29.04.96

(24) 25.12.96

М9508851.2

06.11.95

De (54) НЕСУЧИЙ ЕЛЕМЕНТ ДЛЯ БЕЗКОРПУСНОЇ ІНТЕГРАЛЬНОЇ СХЕМИ ДЛЯ
ВСТАНОВЛЕННЯ В КАРТУ

(28) два варіанти

Приклад 4

(51) МКПЗ 22-01

(11) 1702

(21) 76060279 (22) 29.04.96 (24) 25.12.97

(54) ПІСТОЛЕТ

Франк ПЮШНЕР

СІМЕНСАГ

Віттельсбахерплатц, 2, 80333, Мюнхен (БЕ)

Приклад З

(51) МКПЗ 12-15

(11)1322

(21) 96040071 (22) 29.04.96

(24) 25.12.96

(54) УНІВЕРСАЛЬНИЙ РИСУНОК ПРОТЕКТОРА

(72) Заєць Петро Андрійович, Макаревич Леонід Іванович,

Писаренко Віктор Григорович

(73) Науково-виробниче об’єднання “ФОРТ” МВС України,

286027, м. Вінниця, вул. 600-річчя, 27 (ИА)

8.6.2. Площинні промислові зразки

Приклад 1

(51) МКПЗ 5- 05

(11)1304

(21)95120284 (22) 04.12.95 (24) 25.12.96

(54) ТКАНИНА ПІДКЛАДКОВА ШОВКОВА ЖАКАРДОВА

Гальперін Леонід Романовіч, Орлов Вадим Іванович

Акціонерне об’єднання закритого типу “Проектно-виробниче об’єднання
“СТАРТ”

127247, м. Москва, Дмитрівське шосе, 98 (ІШ)

Рибинський Борис Антонович, Тарапака Любов Трохи-мівна, Киба Марина
Леонідівна.

Акціонерне товариство закритого типу “Черкаський шовковий комбінат”

257536, м. Черкаси, вул. Енгельса, 170 (UA)

Приклад 2

(51) МКПЗ 19- 08

(11) 1318

(21) 96060132 (22) 14.06.96

(24) 25.12.96

(54) ЕТИКЕТКА

(54) ШРИФТ “БРУНЬКА’ (28) два варіанти

ДЕВГГДВЄЖЗЯ ІІЙКЯМКОТГРСТ УФХТХЛШТЦЬЮЯ

ямкопрст зфхцч вщьшіі „%..-!?) 1234587890

ABCDEPGHI JELMITOFQR STT7 VW3C Т Z abodef ff h і jklzao opqrattx v wxsz

1*34967890

Надеждін Костянтин Євгенович

Надеждін Костянтин Євгенович

310135, м. Харків, вул. Героїв Праці, 48, кв. 41 (ИА)

Приклад 4

(51) МКПЗ 19- 04

(11) 1648

(21) 96110255 (22)21.11.96 (24) 25.12.97

(54) РЕКЛАМНО-ПОШТОВА МАРКА (28) шість варіантів

Кур’янов Микола Миколайович, Колодяжний Андрій Євгенович, Оленюк Віктор
Захарович, Берденніков Юрій Юрійович

Закрите акціонерне товариство з випуску пива, безалкогольних напоїв,
мінеральних вод “Оболонь”

254212, м. Київ, вул. Богатирська, З (ТІА).

Приклад З

(51) МКПЗ 18- 03

(11)1645

(21) 97030115 (22) 24.03.97

(24) 25.12.97

Науменко Володимир Дмитрович

Науменко Володимир Дмитрович

252, м. Київ, вул. Мефодіївська, 7, кв. 32 (UA)

8.6.3. Комбіновані промислові зразки

Приклад 1

(51) МКПЗ 9- 01

(11) 1725

(21) 97070362 (22) 22.07.97 (24) 25.12.97

(54) Пляшка для горілчаного виробу

rrV\ FУМІНСЬКИЙ ЯРослав Володимирович

290П4ГВаТ ПІДПРиємство Телерадіокомпанія “APT МЕДІА” 290044, м. Львів,
вул. Чупринки, 71 (UA)

Приклад 2

(51) МКПЗ 9- 03

(11) 1743

(21) 97070373 (22) 24.07.97

(24) 25.12.97

(72) Слободян Олександр Вячеславович, Фальківський Г™*„ Савович,
Берденніков Юрій Юрійович °ЄМЄН кпі73) 3аКрИТЄ «^нерне товариство із
випуску пива безал

9^ НаП°ЇВ’ мінеРа*ьних вод “Оболонь” ‘

^04^12, м. Київ, вул. Богатирська, З (17А)

Глава 9. ОХОРОНА ПРАВ НА ФІРМОВІ НАЙМЕНУВАННЯ ТА ЗНАКИ ДЛЯ ТОВАРІВ І
ПОСЛУГ

9.1. Основні поняття і положення

Розрізняльні знаки — визначаються як фонетичні або візуальні засоби,
зокрема слова і зображення, що застосовуються в економічній і соціальній
сферах для зазначення осіб, а також позначення товарів і послуг, які
цими особами постачаються для того, щоб їх розрізняти і надавати
можливість широкому загалу їх розпізнавати. Розрізняльні знаки включають
імена, прізвища або фірмові найменування, які ідентифікують фізичних або
юридичних осіб (“фірмове найменування”); комерційні позначення, які
позначають торговий фонд або підприємство; знаки для товарів і послуг
якої-небудь особи (“товарний знак”); найменування місця походження
товарів, що складається з назви місцевості, з якої походять товари, за
умов, що якість товарів залежить від природних або людських факторів
місцевості (“назва місця походження товару”); географічні зазначення,
тобто зазначення про місцевість, звідки походять товари, якщо назва
місцевості користується репутацією стосовно до цих товарів (“географічне
зазначення”); зазначення походження, що є простими, прямими або
непрямими, вказівками на походження товарів з певного географічного
місця (“зазначення походження”).

Фірмове найменування — це позначення, що відноситься до розрізняльних
знаків і до об’єктів промислової власності відповідно до Статті 1
Паризької конвенції з охорони промислової власності. Воно слугує для
розпізнавання підприємства, виділення його серед інших. Фірмове
найменування вказує на підприємство без будь-якого посилання на товари,
що постачаються на ринок, або на послуги, що ним надаються. Цей
розрізняльний знак характеризує репутацію і положення підприємства в
цілому і тому є цінним надбанням того підприємства, якому належить.

Оскільки фірмове найменування слугує для розпізнавання суб’єктів на
ринку, то у випадку використання однакових або схожих фірмових
найменувань різними особами споживачі мо жуть бути введені в оману.

З метою запобігання введення споживачів в оману, незаконного
використання фірмового найменування, що є актом недобросовісної
конкуренції (отримання прибутків за рахунок використання чужої
репутації), в більшості країн фірмовому найменуванню надається охорона.
Охорона фірмових найменувань передбачена Статтею 8 Паризької конвенції,
але вона має декларативний характер, тому правові режими, на підставі
яких здійснюється їх охорона, в різних країнах значною мірою
розрізняються. Найчастіше фірмове найменування або його частина
реєструється як товарний знак на ім’я власника фірмового найменування.

Оскільки Україна є учасницею Паризької конвенції, то на неї поширюються
положення Конвенції, але спеціальне законодавство щодо охорони фірмових
найменувань в Україні відсутнє.

Знак для товарів і послуг (торговельна марка, товарний знак) —
позначення, що служить для відзнаки відповідно для товарів і послуг, які
виготовляються або надають одні фізичні або юридичні особи, від
однорідних товарів і послуг, які виготовляють і надають інші фізичні або
юридичні особи.

Товарний знак — це один із досить впливових правових засобів підвищення
ефективності і технічного рівня самого виробництва, бо без цього
створити товар, який би відповідав сучасним вимогам, неможливо.

На товарний знак видається свідоцтво терміном на 10 років від дати
подання заявки до Укрпатенту і продовжується за клопотанням власника
свідоцтва, поданим протягом останнього року дії свідоцтва, щоразу на 10
років.

Дія свідоцтва припиняється достроково і набирає чинності з дати
повідомлення в бюлетені “Промислова власність” з різними позначками, за
умов:

МВ — на підставі заяви власника свідоцтва;

]\№ — при визначенні недійсним (за рішенням суду або

Апеляційної ради); МЬ — у разі несплати збору за продовження терміну
дії. Правова охорона надається знаку, який не суперечить суспільним
інтересам, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються
підстави для відмови в наданні правової охорони, передбаченої Законом.

Обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням знака та
переліком товарів і послуг, внесених до Реєстру, і засвідчується
свідоцтвом з наведеними у ньому копією внесеного до Реєстру зображення
знака та переліком товарів і послуг.

Об’єктом знака може бути позначення:

словесні у вигляді слів або сполучень літер;

зображувальні у вигляді графічних композицій будь-яких форм на площині;

об’ємні у вигляді фігур або їх композицій у трьох вимірах;

комбінації вищезазначених.

Знаки можуть бути виконані в будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів.

Знак може бути звуковим (музичний твір або частина), світловим, а також
кольором чи поєднанням кольорів тощо. Такі знаки реєструються
Укрпатентом при наявності технічної можливості внесення їх до Реєстру та
оприлюднення інформації стосовно їх реєстрації.

Не можуть одержати правову охорону позначення, які зображують або
імітують:

державні герби, прапори та інші державні символи (емблеми);

офіційні назви держав;

емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних, міжурядових
організацій;

офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки;

нагороди та інші відзнаки (вищезазначені можуть бути включені до знака
як елемент, що не охороняється, якщо на це є згода відповідного
компетентного органу або їх власників);

які не мають розрізняльної здатності та не набули такої внаслідок їх
використання;

які складаються лише з позначень, що є загальноважли-вими як позначення
товарів і послуг певного виду;

загальновживані символи і терміни;

які вказують на вид, якість, кількість, властивості, призначення,
цінність товарів та послуг і послуг, а також на місце і час виготовлення
чи збуту товарів або надання послуг;

неправдиві, що вводять в оману;

тотожні позначення або схожі настільки, що їх можна сплутати з іншими
знаками;

що відтворюють промислові зразки, назви відомих в Україні творів науки,
літератури і мистецтва, прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них,
портрети і факсиміле відомих осіб без їх згоди.

Іноземні особи та особи без громадянства мають рівні права з особами
України відповідно до міжнародних договорів.

9.2. Захист права на фірмові найменування та знаки

Захист фірмових найменувань здійснюється непрямим шляхом, зокрема,
законодавством України передбачено, що позначення, які є тотожними або
схожими настільки, що їх можна сплутати з фірмовими найменуваннями, що
відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до
дати подання в Україні заявки щодо однорідних товарів і послуг, не
можуть бути зареєстровані як знаки для товарів і послуг, а в разі їх
реєстрації власник попереднього права може вимагати визнання недійсним
таких реєстрацій.

Крім того, за законодавством України використання чужого фірмового
найменування є недобросовісною конкуренцією і тягне за собою цивільну,
адміністративну або кримінальну відповідальність (див. ст. 1, 4, 20
Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”).

Захист прав на товарні знаки може здійснюватись в адміністративному
змішаному або судовому порядку. Порушенням прав вважається будь-яке
посягання на них з боку третіх осіб. Якщо були заподіяні майнові чи
моральні збитки, вони мають бути відшкодовані порушником.

Право на захист має також особа, яка користується знаком на підставі
ліцензійного договору, якщо інше не передбачено ним.

Суди відповідно до їх компетенції розглядають спори про встановлення
власника свідоцтва, укладення та виконання ліцензійних договорів,
порушення майнових прав власника свідоцтва.

9.3. Оформлення знака для товарів і послуг

Товарний знак може бути зареєстрований в будь-якому кольорі або
кольоровому об’єднанні. На кожний колір або кольорове поєднання
подається окрема заявка (вимога єдності).

Видача свідоцтва на товарний знак проводиться Укрпатен-том на підставі
подання заявки після реєстрації товарного знака в Держреестрі України.

Володарем свідоцтва на товарний знак може бути фізична або юридична
особа, що займається підприємницькою діяльністю. Може бути колективний
знак для об’єднання осіб, що займаються виробництвом товарів або
наданням послуг, що мають спільні характерні ознаки.

Заявка складається українською мовою і повинна містити:

Заяву про реєстрацію знаку відповідної форми — 1 прим, (рис. 9.1).

Зображення знака, що заявляється (на бланку заяви під кодом (540),
додатково у чорно-білому виконанні — 5 прим., у кольоровому виконанні —
10 примірників.

Опис знака — 1 прим, (в заяві або в додатку).

Перелік товарів і послуг, для яких заявник просить зареєструвати знак,
згрупованих за міжнародною класифікацією товарів і послуг (МКТП)
(наприклад, клас 7 — машини і верстати; двигуни…) 1 прим, (класи в
заяві, в додатку перелік класів).

Документи, що додаються до заяви — по 1 прим.:

про сплату збору за подання заяви, в тому числі за експертизу (разом із
заявкою або протягом 2-х місяців);

що підтверджує показ експонатів з використання заявленого знака на
виставці (на право пріоритету);

довіреність на ім’я представника;

статут колективного знака.

У заяві розділи над словом “Заява” призначені для Укрпате-нту і
заявником не заповнюються. Вимоги до зображення знака:

подаються у вигляді фотокопії або друкарського відбитка розміром 8×8 см;

220 1 Дт

210 [ Номер!

531 I Зображуааланжх ыемеатш з:

До Деращаіевії1 Україна

МП9,Ка1а,а>я.С1ыТХоыоаях,13 Інститут проьпгтквюГввясвості

Перелік товарів і (або) послуг, які класифіковані згідно з Міжнародною
класифікацією товарів і послуг

511 КласМКТП

Класи 1, 4, 6,19,35,36,37,39,40,41, 42

[ Дивись додаток

Подаюча молу і вкияні тле документ, прошу (простио) мресструвяти за: В
зашиті позяячеяшя як злак дла товарів і послуг яя Ім’я заяв*пвка{1в)