Марочкін І.Є., Каркач П.М. 2006 – Прокурорський нагляд в Україні
Загальна частина
Розділ І Предмет, система та основні поняття курсу «Прокурорський нагляд
в Україні»
§ 1. Прокуратура у державно-правовій системі України
Конституція України проголосила розподіл державної влади в Україні на
законодавчу, виконавчу та судову. У системі державної влади прокуратура
України займає особливе положення, оскільки її не віднесено до жодної з
її гілок.
Прокурорський нагляд є самостійним, специфічним видом державної
діяльності, який повинен забезпечити виконання закону та його
верховенство у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Він здійснюється
від імені держави — України, репрезентує і захищає суспільні інтереси та
інтереси фізичних та юридичних осіб. На думку деяких вчених, прокуратура
відноситься до контрольно-наглядової гілки влади.
Відповідно до ст. 121 Конституції України, прокуратура становить єдину
систему, на яку покладається виконання таких функцій: 1. Підтримання
державного обвинувачення в суді; 2. Представництво інтересів громадянина
або держави у суді у випадках, визначених законом; 3. Нагляд за
додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову
діяльність, дізнання, досудове слідство; 4. Нагляд за додержанням
законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при
застосуванні інших заходів примусового характеру, які пов’язані з
обмеженням особистої свободи громадян.
Пункт 9 Перехідних положень Конституції України закріплює, що
прокуратура також продовжує виконувати відповідно до чинних законів
функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію
попереднього слідства — до введення в дію законів, що регулюють
діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до
сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що
регулюють її функціонування.
Діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження
верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист
від неправомірних посягань:
закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та
державного ладу, політичної та економічної системи, прав національних
груп і територіальних утворень;
гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними
правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і
свобод людини та громадянина;
основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих
рад, органів самоорганізації населення.
Зазначені завдання загального характеру конкретизуються у відповідних
статтях Закону про прокуратуру та наказах Генерального прокурора України
з окремих напрямків прокурорської діяльності.
Компетенція прокуратури розповсюджується нарізних суб’єктів додержання і
застосування законів у сфері державного управління — Кабінет Міністрів
України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, органи
державного та господарського управління та контролю, Раду міністрів
Автономної Республіки Крим, місцеві ради, їх виконавчі органи, військові
частини, політичні партії, громадські організації, масові рухи,
підприємства, установи та організації, незалежно від форм власності,
підпорядкованості та приналежності, посадових осіб та громадян.
Покладеними на прокуратуру функціями визначається характер її відношень
з іншими органами державної влади: а) з органами виконавчої влади,
зокрема, з іншими правоохоронними, а також контролюючими органами, які є
спеціалізованими органами контролю за виконанням законів у відповідних
сферах правових відносин. За необхідності вжиття заходів щодо поновлення
порушеної законності, які виходять за межі повноважень органів
позавідомчого контролю, або для вирішення питання про порушення
кримінальної справи, контролюючі органи зобов’язані передати відповідні
матеріали перевірок, які потребують прокурорського втручання, до органів
прокуратури. В свою чергу, прокуратура зобов’язана інформувати
контролюючі органи про заходи, вжиті за наслідками розгляду таких
матеріалів. Прокурори здійснюють нагляд за виконанням законів
правоохоронними та контролюючими органами щодо своєчасного виявлення
ними порушень законів та притягнення винних осіб до відповідальності.
При провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового
слідства правоохоронні органи, відповідно до положень КПК України, інших
законів, зобов’язані виконувати вказівки прокурора щодо порушення
кримінальних справ і провадження розслідування;
б) прокуратура та суди загальної компетенції, госпо-
дарські суди.
У випадках порушення закону органами або посадовими особами, на які
розповсюджується наглядова компетенція прокуратури, прокурор звертається
із заявою до суду загальної компетенції або господарського суду із
заявою про визнання недійсним правового акта, який суперечить вимогам
закону.
У випадках, передбачених законом, прокурор представляє в суді інтереси
громадянина або держави шляхом звернення до суду з позовами або заявами
про захист прав і свобод особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних
осіб, коли порушуються інтереси держави.
Прокурор також бере участь у розгляді справ судами у випадках,
визначених законом, вносить апеляційне, касаційне подання на судові
рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами.
Генеральний прокурор України має право вносити на розгляд Пленуму
Верховного Суду України подання щодо дачі роз’яснень судам з питань
застосування законів при розгляді кримінальних, цивільних справ і справ
про адміністративні правопорушення;
в) прокуратура та Конституційний Суд України. Від-
повідно до Закону «Про Конституційний Суд Украї-
ни» Генеральний прокурор України звертається із
конституційним зверненням про необхідність офіцій-
ного тлумачення Конституції України та законів
України для забезпечення реалізації чи захисту кон-
ституційних прав і свобод людини і громадянина, а
також прав юридичної особи. Його також може бути
залучено до участі у конституційному провадженні.
Рішення та висновки Конституційного Суду України є обов’язковими для
виконання всіма суб’єктами державного управління;
г) прокуратура та Президент України. Генеральний
прокурор України призначається на посаду за згодою Вер-
ховної Ради України та звільняється з посади Президентом
України.
Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент для здійснення своїх
повноважень створює консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи та
служби. До складу таких органів, діяльність яких спрямована на
забезпечення державної незалежності та національної безпеки, може
входити за згодою і Генеральний прокурор України;
д) прокуратура та законодавча влада. Генеральний
прокурор України призначається на посаду за згодою Вер-
ховної Ради України, яка може висловити йому недовіру.
Не менш як один раз на рік Генеральний прокурор України інформує
Верховну Раду України про стан законності. Він, а також його заступники
мають право брати участь у засіданнях Верховної Ради України та її
органів.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про статус народного депутата
України» народний депутат України має право на сесії Верховної Ради
України звернутися із запитом до керівників органів державної влади, в
тому числі і до Генерального прокурора України, із вимогою дати офіційну
відповідь з питань, віднесених до його компетенції. Так само народний
депутат України вправі звернутися до Генерального прокурора України з
питань, пов’язаних з депутатською діяльністю (ст. 16 Закону). Зазначені
документи підлягають обов’язковому розгляду в порядку і у строки,
визначені законом.
§ 2. Предмет та система курсу «Прокурорський нагляд в Україні»
Прокурорський нагляд в Україні — галузева юридична наука, яка вивчає
сукупність взаємопов’язаних положень загальнотеоретичного, правового та
методичного характеру діяльності прокурора щодо забезпечення законності
у державі.
Курс «Прокурорський нагляд в Україні» поділяється на Загальну та
Особливу частини. У Загальній частині розкривається місце та роль
прокуратури як державно-правового інституту у структурі органів
державної влади. Окреме місце посідають правові засади, принципи
організації та діяльності органів прокуратури, конституційні функції
прокуратури. Також визначаються поняття та характеристика системи
органів прокуратури, її організаційна структура.
Важливе значення має дослідження особливостей проходження служби в
органах прокуратури, специфіки правового статусу та умов служби
прокурорських працівників.
В Особливій частині курсу послідовно розкриваються поняття, правове та
організаційно-методичне забезпечення функцій прокуратури. Зокрема, це
стосується нагляду за додержанням і застосуванням законів; нагляду за
додержанням законів органами, які проводять оперативно-роз-шукову
діяльність, дізнання та досудове слідство; нагляду за додержанням
законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при
застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з
обмеженням особистої свободи громадян; підтриманню державного
обвинувачення в суді; представництву інтересів громадянина або держави в
суді у випадках, визначених законом.
Вперше у зміст курсу введено розділ, присвячений органам прокуратури у
зарубіжних країнах.
Прокурорський нагляд в Україні, як навчальна дисципліна, тісно взаємодіє
з іншими юридичними дисциплінами. Так, загальна теорія держави та права
досліджує прокурорський нагляд як самостійний вид державної діяльності,
а органи прокуратури — як важливий незалежний механізм правоохорони у
державному механізмі.
У конституційному праві прокуратура розглядається як один із центральних
конституційних інститутів, як невід’ємна складова механізму правового
захисту Конституції України.
У курсі «Правоохоронні органи України» досліджується як загальна система
правоохоронних органів, їх мета, завдання, функції, принципи організації
та діяльності, так і прокуратура, як складова система цих органів, на
яку покладається, з одного боку, здійснення нагляду за додержанням
законів правоохоронними органами, а з іншого — координація діяльності
правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю.
Врахування рекомендацій, які розробляє кримінологія, є необхідним при
виконанні прокурорами покладеної на них функції координації діяльності
правоохоронних органів по боротьбі із злочинністю, участі у підготовці
та виконанні державних та регіональних програм боротьби зі злочинністю
тощо.
Прокурори є учасниками правових відносин і відповідно до діючого
процесуального законодавства України беруть участь у цивільному,
господарському, адміністративному та кримінальному судочинстві.
Особливості процесуального становища прокурора, його статус та порядок
участі у відповідних процесах досліджуються у цивільно-процесуальному
праві, господарсько-процесуальному праві, адміністративному праві та
кримінально-процесуальному праві.
Розвиток таких структурних елементів, як загальні засади методики та
тактики прокурорської діяльності, передбачає використання розробок науки
криміналістики. В свою чергу, криміналістика адаптує стосовно завдань та
цілей розслідування злочинів тактичні засоби та методи здійснення
прокурорського нагляду за виконанням законів органами досудового
слідства.
Прокурорський нагляд в Україні взаємодіє також з іншими галузями права
та юридичними дисциплінами відповідно до завдань правової науки.
§ 3. Основні поняття курсу «Прокурорський нагляд в Україні»
Як наукова та навчальна дисципліна прокурорський нагляд оперує
сукупністю певних понять для визначення та розкриття змісту організації
і діяльності органів прокуратури з виконання покладених на них завдань,
функцій та застосування наданих повноважень. Одноманітне визначення та
тлумачення цих понять є необхідним теоретичним підґрунтям для належного
сприйняття навчального курсу «Прокурорський нагляд в Україні».
Система прокуратури — впорядкована відповідно до єдиних засад
організації та діяльності сукупність органів та установ прокуратури, які
виконують взаємопов’язані завдання та функції, спрямовані на
забезпечення законності у державному управлінні.
Орган прокуратури — складова частина системи прокуратури України,
організована відповідно до адміністративно-територіального поділу
України (територіальні прокуратури) або відповідно до
організаційно-структурних та правових відносин у різних сферах
суспільного життя (спеціалізовані прокуратури).
Функція прокуратури — напрямок її діяльності, обумовлений завданнями,
покладеними на прокуратуру, а також повноваженнями по їх виконанню.
Прокурорський нагляд — вид діяльності спеціально уповноважених органів
державної влади, наділених повноваженнями з виявлення порушень законів,
вжиття заходів до поновлення порушених прав громадян та юридичних осіб
та притягнення винних осіб до відповідальності.
Слід мати на увазі, що термін «прокурорський нагляд» використовується у
правовій науці також і для позначення відповідної галузі правової науки,
і відповідної навчальної дисципліни.
Об’єкт прокурорського нагляду — сукупність юридичних та фізичних осіб,
на яких розповсюджується компетенція прокуратури (ст. 1 Закону України
«Про прокуратуру»).
Суб’єкт прокурорського нагляду — посадова особа органу прокуратури, яка
діє відповідно до своєї компетенції (ст. 56 Закону «Про прокуратуру», п.
6 ст. 32 КПК України).
Прокурорсько-наглядові повноваження — відносини, які виникають між
прокурором та юридичними і фізичними (посадовими) особами в процесі
здійснення нагляду за додержанням та виконанням Конституції України та
законів.
Компетенція прокурора — сукупність повноважень (прав, обов’язків та
відповідальності) щодо виконання покладених на нього завдань та функцій
у певних сферах діяльності.
Акт прокурорського нагляду — передбачений законом правовий засіб (форма)
реалізації повноважень прокурора по виявленню порушень закону, їх
усуненню та притягненню винних осіб до відповідальності.
Прокурор — посадова особа — державний службовець, який перебуває на
державній службі в органах прокуратури, має повноваження по здійсненню
покладених на прокуратуру функцій та завдань відповідно до встановленої
компетенції.
Прокурорські працівники — прокурори, слідчі, наукові та педагогічні
працівники установ прокуратури, яким відповідно до їх посад та стажу
роботи присвоєні класні чини.
§ 4. Функції та правові засади діяльності прокуратури України
Функції, організація, засади, повноваження та порядок діяльності органів
прокуратури визначаються Конституцією України, Законом «Про
прокуратуру», іншими законодавчими актами.
Конституція України закріплює такі основні функції прокуратури (ст.
121):
Підтримання державного обвинувачення в суді;
Представництво інтересів громадянина або держави у суді в випадках,
визначених законом;
Нагляд за додержанням законів органами, які здійснюють
оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство;
Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у
кримінальних справах, а також при застосуванні заходів примусового
характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
Крім цього, на підставі п. 9 Перехідних положень Конституції України
прокуратура продовжує виконувати відповідно до діючих законів функцію
нагляду за додержанням та застосуванням законів та функцію попереднього
слідства — до введення в дію законів, які регулюють діяльність державних
органів щодо контролю за додержанням законів, і до сформування системи
досудового слідства та введення в дію законів, які регулюють її
функціонування.
На прокуратуру не може покладатись виконання функцій, не передбачених
Конституцією України та Законом «Про прокуратуру» (ст. 5 Закону).
Відповідно до Конституції та Закону України « Про прокуратуру» , органи
прокуратури України становлять єдину централізовану систему, яку очолює
Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів
вищестоящим. Строк повноважень Генерального прокурора України — п’ять
років.
Законом України від 5.11.91 р. «Про прокуратуру» визначені завдання
прокурорського нагляду за додержанням законів (ст. 4, 29) тау судовому
процесі (ст. 34).
І). Завданнями прокурорського нагляду за додержанням законів є захист
від неправомірних посягань:
1) закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного
та державного ладу, політичної та економічної систем, прав національних
груп і територіальних утворень;
2) гарантованих Конституцією, іншими законами Укра-
їни та міжнародними правовими актами соціально-
економічних, політичних, особистих прав і свобод
людини та громадянина;
3) основ демократичного устрою державної влади, право-
вого статусу місцевих рад, органів самоорганізації населення (стаття 4).
II) . Завданнями прокурорського нагляду щодо органів
дізнання і попереднього слідства є сприяння:
розкриттю злочинів, захисту особи, її прав, свобод, власності, прав
підприємств, установ, організацій від злочинних посягань;
виконанню вимог закону про невідворотність відповідальності за вчинений
злочин;
запобіганню незаконному притягненню особи до кримінальної
відповідальності;
охороні прав і законних інтересів громадян, які перебувають під
слідством;
здійсненню заходів щодо запобігання злочинам, усунення причин та умов,
що сприяють їх вчиненню (стаття 29).
III) . Завданнями прокурора в судовому процесі є додер-
жання принципу незалежності суддів і підкорення їх тіль-
ки закону, сприяння виконанню вимог закону про всебіч-
ний, повний і об’єктивний розгляд справ та постановлению
судових рішень, що ґрунтуються на законі (стаття 34).
Відповідно до ст. 123 Конституції України організація і порядок
діяльності органів прокуратури України визначаються Законом. Закон
України «Про прокуратуру» складається з таких розділів:
І — Загальні положення (ст.1-12); II — Система, структура і організація
діяльності органів прокуратури (ст. 13-18); III — Прокурорський нагляд:
глава 1. «Нагляд за додержанням і застосуванням законів» (ст. 19-28),
глава 2. «Нагляд за додержанням законів органами, які проводять
оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство»
(ст.29-33), глава 3. «Підтримання державного обвинувачення та
представництво інтересів громадянина або держави в суді» (ст.34-43),
глава 4. «Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у
кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового
характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян»
(ст.44-45); IV — Кадри органів прокуратури (ст.46-50); V — Інші питання
організації і діяльності органів прокуратури» (ст.51-56).
Порядок здійснення прокурорами процесуальних повноважень визначається
також Кримінально-процесуальним, Цивільним процесуальним, Господарським
процесуальним, Сімейним кодексами, а також Кодексом України про
адміністративні правопорушення, іншими законами.
Окремі закони містять загальні норми, які відносяться до діяльності
прокуратури в цілому (наприклад, «Про мови в Україні», «Про звернення
громадян», «Про державну службу в Україні» тощо).
Діяльність прокуратури регламентована не тільки відповідними
законодавчими актами (наприклад, постанови Верховної Ради України про
затвердження Дисциплінарного статуту прокуратури України, Положення про
класні чини працівників органів прокуратури України, Закон України «Про
Вищу раду юстиції»), а й відомчими наказами, положеннями, інструкціями
Генерального прокурора України (п. 7 ч. 1 ст. 15 Закону «Про
прокуратуру»).
В межах своєї компетенції органи прокуратури мають враховувати норми
міжнародного права щодо охорони прав та свобод людини. До таких актів
відносяться: Загальна декларація прав людини (1948 р.), Європейська
конвенція про захист прав та основних свобод людини (1950 р.),
Міжнародний пакт про громадянські та політичні права та ін.
Правовими засадами діяльності прокуратури є також конвенції та
меморандуми у галузі міжнародного співробітництва, ратифіковані
Верховною Радою України (наприклад, Закон від 22.09.95 р. «Про
приєднання України до Європейської конвенції про передачу провадження у
кримінальних справах 1972 р.») або підписані Генеральним прокурором
України (наприклад, Меморандум взаємопо-розуміння між Генеральною
прокуратурою України та Міністерством юстиції Канади від 25.09.92 р.).
Генеральний прокурор України відповідно до міжнародних угод про надання
правової допомоги вирішує питання про порушення і розслідування
кримінальних справ, проведення дізнання, видачу злочинців або осіб, які
підозрюються у вчиненні злочинів, направлення повідомлень про наслідки
кримінального переслідування, а також інші передбачені такими угодами
питання.
§ 5. Принципи організації та діяльності прокуратури України
Організація та діяльність органів прокуратури України базується на
певних принципах. Основні принципи організації та діяльності прокуратури
закріплені у ст. 122 Конституції України та ст.6 Закону «Про
прокуратуру». Це принципи єдності прокурорської системи, її
централізації з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим,
незалежності, гласності, позапартійності, законності тощо.
Принцип єдності означає, що всі територіальні та спеціалізовані
прокуратури, які діють в Україні, складають єдину систему. Кожен
прокурор діє на відповідній території або у сфері правових відносин від
імені України в цілому, а також наділений в межах своєї компетенції
єдиними повноваженнями та правовими засобами їх реалізації. Дія цього
принципу проявляється також у тому, що вищестоящий прокурор може
доручити нижчестоящому виконання своїх обов’язків, прийняти на себе
виконання обов’язків нижчестоящого прокурора, змінити або скасувати
будь-яке його рішення, крім випадків, передбачених законом.
Централізація системи органів прокуратури проявляється в тому, що
нижчестоящі прокурори підпорядковуються вищестоящим прокурорам та
Генеральному прокурору України. Він призначає за погодженням з Верховною
Радою Автономної Республіки Крим прокурора Автономної Республіки Крим.
Прокурори областей, міст та районів, прокурори спеціалізованих
прокуратур призначаються на посаду тільки Генеральним прокурором
України. Йому підпорядковані та підзвітні всі прокурори. Накази,
вказівки, розпорядження, положення та інструкції, які видає Генеральний
прокурор України, є обов’язковими для всіх органів прокуратури.
Принцип незалежності органів прокуратури полягає у тому, що всі
функціональні рішення та дії (щодо здійснення нагляду, розслідування
справ тощо) кожен прокурор та слідчий здійснюють тільки на основі
закону, власного переконання та матеріалів перевірок (розслідувань), з
огляду на повноту, всебічність та об’єктивність їх проведення.
Втручання органів державної влади і органів місцевого самоврядування,
посадових осіб, засобів масової інформації, громадсько-політичних
організацій (рухів) та їх представників у діяльність прокуратури з
нагляду за додержан ням законів або з розслідування діянь, що містять
ознаки злочину, забороняється.
Вплив у будь-якій формі на працівника прокуратури з метою перешкодити
виконанню ним службових обов’язків або добитися прийняття неправомірного
рішення тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Звернення представників влади, інших посадових осіб до прокурора з
приводу конкретних справ і матеріалів, що знаходяться у провадженні
прокуратури, не повинні містити будь-яких вказівок або вимог щодо
результатів їх вирішення.
Прокурори не можуть входити до складу комісій, комітетів та інших
колегіальних органів, утворюваних радами або їх виконавчими органами.
Принцип гласності означає відкритість діяльності органів прокуратури,
доступність інформації про її діяльність для громадян та засобів масової
інформації.
Через реалізацію цього принципу суспільство здійснює контроль за
діяльністю прокуратури. В свою чергу, забезпечення принципу гласності
підвищує рівень інформова-ності населення про стан законності та
діяльність прокуратури з цих питань. Одним із проявів цього принципу є
щорічне інформування Генеральним прокурором України Верховної Ради
України про стан законності в країні.
Принцип позапартійності сформульований у ч. 2 ст.6 Закону «Про
прокуратуру» — працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких
політичних партій чи рухів. Це означає, що прокурорські працівники не
можуть бути членами громадських об’єднань, які переслідують політичні
цілі, та брати участь в їх діяльності. Створення та діяльність таких
громадських об’єднань, їх організацій в органах прокуратури не
припустимі.
Принцип законності є важливішою загальноправовою основою діяльності усіх
суб’єктів правозастосування. Для прокуратури цей принцип виступає як
першооснова її діяльності, оскільки головна її мета — забезпечення
верховенства закону та зміцнення законності.
Крім зазначених загальних принципів організації та діяльності
прокуратури її управлінська діяльність будується також на таких
внутрішньоорганізаційних принципах, як зональний та предметний.
Зональний означає таку організацію роботи, коли весь її обсяг,
покладений на структурні підрозділи, розподіляється між оперативними
працівниками за зонами (територіальними та спеціальними прокуратурами).
Так, в прокуратурах областей в залежності від обсягу роботи до складу
зони включаються прокуратури декількох районів, міст. Прокурор відділу
(управління), за яким закріплено відповідну зону, в межах компетенції
прокурора області і стосовно певної галузі нагляду контролює виконання
законів, наказів та вказівок Генерального прокурора України, вивчає з
цією метою стан законності в регіоні та організацію роботи органів
прокуратури.
Поряд із зональним, в органах прокуратури застосовується і предметний
принцип, відповідно до якого критерієм розподілу обов’язків між
прокурорами є сфери правового регулювання, тобто певні групи законів та
інших нормативних актів, нагляд за додержанням і застосуванням яких
здійснює прокуратура.
Що стосується інших, ненаглядових функцій прокуратури , то в якості
предмета відання виступають певні основні напрямки прокурорської
діяльності.
В сучасних умовах організація прокурорської діяльності будується за
предметно-зональним принципом роботи, коли за прокурорами, крім зони,
закріплюються ще і певні предмети відання. Такий підхід сприяє
професіональній спеціалізації прокурорів при здійсненні нагляду за
додержанням і застосуванням законів в найбільш важливих, пріоритетних
сферах правових відносин, визначених Законом «Про прокуратуру» та
наказами Генерального прокурора України.
Розділ II Система та структура органів прокуратури України
§ 1. Система органів прокуратури України
Відповідно до Конституції України (статті 121, 122) та Закону «Про
прокуратуру» (ст. 6)органи прокуратури України становлять єдину
централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з
підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим.
Систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України,
прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і
Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші
прирівняні до них прокуратури, а також військові, транспортні,
природоохоронні та інші спеціалізовані прокуратури. Таким чином, система
органів прокуратури складається з територіальних та спеціалізованих
прокуратур. Територіальні прокуратури створені відповідно до
адміністративно-територіального устрою України, а спеціалізовані — за
предметно-галузевим принципом і функціонують в окремих сферах
життєдіяльності. На даний час в системі органів прокуратури діють такі
спеціалізовані прокуратури: військові, транспортні, природоохоронні та
прокуратури з нагляду за додержанням законів при виконанні судових
рішень.
Територіальні, а також інші зазначені прокуратури у сукупності утворюють
злагоджену трьохланкову систему органів прокуратури, вершину якої
складає Генеральна прокуратура України. Другою ланкою системи органів
прокуратури є прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст
Києва і Севастополя, а також прирівняні до них спеціалізовані
прокуратури (на правах обласних), наприклад, військові прокуратури
регіонів, військова прокуратура Військово-Морських Сил України. Третю
ланку прокурорської системи складають міські, районні, міжрайонні та
інші прирівняні до них прокуратури (наприклад, військові прокуратури
гарнізонів).
Очолює систему органів прокуратури з притаманними тільки йому
повноваженнями Генеральний прокурор України, який призначається на
посаду Президентом України за згодою Верховної Ради України, одночасно
він очолює і Генеральну прокуратуру України.
§ 2. Структура Генеральної прокуратури України
Генеральна прокуратура України здійснює керівництво підпорядкованими
прокуратурами, а також виконує покладені на прокуратуру наглядові та
інші функції, організує свою діяльність за територіальним та
предметно-галузевим принципами. Відповідно до чинного законодавства
структуру Генеральної прокуратури України та Положення про її структурні
підрозділи затверджує Генеральний прокурор України.
Генеральний прокурор України має першого заступника і заступників. При
Генеральному прокурорі України утворюється колегія, як дорадчий орган, у
складі Генерального прокурора України (голова колегії), його першого
заступника, заступників, прокурора Автономної Республіки Крим, інших
керівних працівників органів прокуратури. Персональний склад колегії
затверджується Верховною Радою України за поданням Генерального
прокурора України.
У Генеральній прокуратурі діють головні управління і відділи, які
створюються з урахуванням як традиційних, сталих, так і нових, але не
менш пріоритетних напрямків діяльності. У їх складі є управління і
відділи, а також самостійні управління та відділи. Генеральний прокурор
України в залежності від конкретних завдань корегує структуру
Генеральної прокуратури в цілому або її окремих управлінь і відділів.
Чинна структура Генеральної прокуратури України має такий вигляд:
Генеральний прокурор України;
Перший заступник Генерального прокурора України та 4 заступники
Генерального прокурора України;
заступник Генерального прокурора України — начальник головного
управління військових прокуратур;
апарат Генерального прокурора України (на правах управління).
Головне управління нагляду за додержанням законів органами, які
проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове
слідство. У складі головного управління діють:
а) управління нагляду за додержанням законів органа-
ми внутрішніх справ при провадженні оперативно-
розшукової діяльності, дізнання та досудового слід-
ства. До нього входять:
відділ нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при
провадженні досудового слідства;
відділ нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при
провадженні оперативно-розшукової діяльності та дізнання;
б) управління нагляду за додержанням законів спецпід-
розділами та іншими установами, які ведуть бороть-
бу з організованою злочинністю. У його складі:
відділ нагляду за виконанням законів спецпідроз-ділами та іншими
установами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю при
провадженні досудового слідства;
відділ нагляду за додержанням законів спецпідроз-ділами, які ведуть
боротьбу з організованою злочинністю при проведенні
оперативно-розшукової діяльності та дізнання;
в) управління нагляду за додержанням законів органа-
ми СБУ, Державної митної служби та Державної
прикордонної служби України при провадженні опе-
ративно-розшукової діяльності, дізнання та досудо-
вого слідства. У його складі:
відділ нагляду за додержанням законів органами СБУ при провадженні
оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства;
відділ нагляду за додержанням законів про державний кордон і митну
справу;
відділ нагляду за додержанням законів органами податкової міліції при
провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового
слідства.
Організаційно-методичний відділ.
Головне управління захисту прав і свобод громадян та і інтересів
держави. До його складу входять: а) управління захисту прав і свобод
громадян:
відділ нагляду за додержанням законів у соціальній сфері;
відділ захисту прав і свобод неповнолітніх;
відділ нагляду за додержанням законів про адміністративні
правопорушення;
б) управління захисту інтересів держави:
відділ захисту фінансово-економічних інтересів держави;
відділ нагляду за додержанням природоохоронного законодавства;
другий відділ;
в) управління представництва інтересів громадян та
держави в суді:
відділ представництва інтересів громадян та держави у цивільному
судочинстві;
відділ представництва інтересів громадян та держави в господарському
судочинстві;
відділ захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових
рішень.
Організаційно-методичний відділ.
До головного управління військових прокуратур входять:
Слідче управління, яке складається з:
а) відділу нагляду за розслідуванням кримінальних
справ, додержанням законів при провадженні опера-
тивно-розшукової діяльності та дізнання;
б) слідчого відділу.
Відділ нагляду за додержанням законів у Збройних Силах України та інших
військових формуваннях.
Відділ підтримання державного обвинувачення, пред-
ставництва в судах та нагляду за виконанням судових рішень у
кримінальних справах.
Організаційно-методичний відділ та контролю виконання.
Відділ роботи з кадрами.
Секретаріат (на правах відділу).
Управління нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими
органами прокуратури складається з:
відділу нагляду за додержанням законів при проведенні слідства органами
прокуратури;
— відділу криміналістики та методичної роботи. Управління з
розслідування особливо важливих справ
масу своїй структурі:
перший слідчий відділ;
другий слідчий відділ;
третій слідчий відділ.
Відділ нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими Генеральної
прокуратури України.
Управління нагляду за додержанням і застосуванням законів на транспорті
складається з:
відділу захисту прав і свобод громадян та інтересів держави на
транспорті;
відділу нагляду за додержанням законів на транспорті при провадженні
оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства.
До складу управління підтримання державного обвинувачення в судах
входять:
відділ організації підтримання державного обвинувачення;
відділ участі прокурорів у розгляді Верховним Судом України кримінальних
справ;
організаційно-методичний відділ. Управління кадрів складається з:
відділу роботи з кадрами;
відділу підготовки кадрів і роботи з навчальними закладами.
До складу організаційно-контрольного управління входять:
відділ організації роботи і контролю виконання;
відділ статистичної інформації та аналітичної роботи. До
міжнародно-правового управління входять:
відділ міжнародного співробітництва;
відділ правової допомоги.
Відділ нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у
кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового
характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
Відділ правового забезпечення.
Відділ прийому громадян, розгляду звернень та запитів народних депутатів
України. Перший відділ.
Прес-служба (на правах відділу). Управління справами складається із:
секретаріату (на правах відділу);
відділу програмного і технічного забезпечення;
відділу перекладів;
відділу матеріально-технічного забезпечення;
відділу капітального будівництва;
експлуатаційно-господарського відділу;
їдальні;
запасного пункту управління.
Відділ фінансування та бухгалтерського обліку.
Академія прокуратури України при Генеральній прокуратурі України (на
правах управління).
Керівники управлінь і відділів призначаються на посади Генеральним
прокурором України. Одночасно вони є його старшими помічниками та
помічниками. Генеральний прокурор має також старших помічників та
помічників з особливих доручень.
Генеральна прокуратура разом з Міністерством внутрішніх справ та іншими
заінтересованими міністерствами і відомствами за погодженням з
Міністерством статистики розробляє систему та методику єдиного обліку і
статистичної звітності про злочинність, розкриття і розслідування
злочинів.
Закон надає Генеральному прокурору України широкі повноваження по
керівництву органами прокуратури. Він, зокрема:
спрямовує роботу органів прокуратури і здійснює контроль за їх
діяльністю;
призначає першого заступника, заступників Генерального прокурора
України, керівників структурних підрозділів, головного бухгалтера,
старших помічників і помічників Генерального прокурора України з
особливих доручень, заступників керівників структурних підрозділів,
старших слідчих з особливо важливих справ і слідчих з особливо важливих
справ, старших прокурорів і прокурорів управлінь і відділів. Призначення
цих працівників відбувається на неви-значений термін;
затверджує структуру і штатну чисельність підпорядкованих органів
прокуратури, розподіляє кошти на їх утримання в межах загальної
чисельності працівників і фонду заробітної плати. Залежно від конкретних
умов, складності, обсягу наглядової та іншої діяльності той же самий вид
праці в обласних та прирівняних до них прокуратурах може здійснюватися
або управліннями, або відділами, або старшим помічником чи помічником
прокурора. В міських, районних, міжрайонних і прирівняних до них
прокуратурах чисельність апарату залежить від обсягу роботи, що
виконується;
призначає за погодженням з Верховною Радою Автономної Республіки Крим
прокурора цієї республіки;
призначає заступників прокурора Автономної Республіки Крим, прокурорів
областей, міст Києва і Севастополя, їх заступників, міських, районних,
міжрайонних, а також прирівняних до них інших прокурорів. Вони
призначаються на п’ятирічний строк, по закінченні якого або залишаються
на цій посаді на новий строк, або в порядку ротації переводяться на
рівноцінну посаду чи, залежно від результатів діяльності у
підпорядкованій їм структурі, на іншу посаду з підвищенням чи пониженням
по службі, або звільняються у зв’язку з переходом на іншу роботу за
станом здоров’я, результатами атестації та ін.;
відповідно до законодавства визначає порядок прийняття, переміщення та
звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших спеціалістів, за
винятком осіб, призначення яких передбачено Законом «Про прокуратуру».
Генеральний прокурор України призначає членів колегій прокуратур
Автономної Республіки Крим, прокуратур областей та прирівняних до них
прокуратур міст Києва і Севастополя. Начальники управлінь і відділів,
старші помічники прокурора Автономної Республіки Крим, прокурорів
областей та прирівняні до них прокурори призначаються відповідними
прокурорами за узгодженням з Генеральною прокуратурою (заступниками
Генерального прокурора України, начальниками управлінь і відділів, які
керують відповідними ділянками роботи). Особи, призначення яких повинно
узгоджуватись з Генеральною прокуратурою, не можуть бути звільнені з
посади, що займають, без її згоди;
відповідно до законів України видає обов’язкові для всіх органів
прокуратури накази, розпорядження, затверджує положення та інструкції. В
наказах визначаються методика і тактика здійснення нагляду за
додержанням і правильним застосуванням законів у відповідній сфері чи
напрямку діяльності;
присвоює класні чини згідно з Положенням про класні чини працівників
прокуратури, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 6
листопада 1991 р.; вносить подання Президенту України про присвоєння
класних чинів державного радника юстиції 1, 2, 3 класів.
Прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і
Севастополя та прирівняні до них прокуратури є прокуратурами другої
ланки і тому особливість їх діяльності полягає у тому, що, з одного
боку, вони здійснюють функції, покладені Законом на органи прокуратури в
межах компетенції обласної прокуратури, а з другого — керують
підпорядкованими прокуратурами.
Відповідно до ст. 16 Закону «Про прокуратуру» прокуратури Автономної
Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя очолюють відповідні
прокурори, які призначаються на посаду Генеральним прокурором України
строком на 5 років. Вони мають першого заступника і заступників, які
також призначаються на посаду Генеральним прокурором України, але без
обмеження строку. Структурно прокуратури цього рівня також складаються з
управлінь і відділів (в значній частині таких, що співпадають з
управліннями і відділами Генеральної прокуратури), начальники яких
призначаються на посаду і звільняються з посади прокурорами, які
очолюють ці прокуратури (за узгодженням з першими заступниками,
заступниками, начальниками управлінь і відділів Генеральної
прокуратури).
При визначенні функціональних обов’язків структурних підрозділів цих
прокуратур використовуються (так само як і в Генеральній прокуратурі)
принципи: предметний та зональний.
Положення про управління, відділи, інші структурні підрозділи обласних
та прирівняних до них прокуратур затверджуються керівниками цих
прокуратур. В них визначаються складові частини підрозділів, завдання та
основні види робіт, що покладені на конкретний структурний підрозділ, а
також обсяг повноважень начальника, його заступника і прокурорів
управління (відділу).
У зазначених прокуратурах є посади заступників начальників, старших
прокурорів, прокурорів управлінь і відділів, старших слідчих з особливо
важливих справ, слідчих з особливо важливих справ і старших слідчих,
спеціалістів і інших співробітників, які призначаються та звільняються
керівником відповідної прокуратури.
На практиці розподіл обов’язків між працівниками структурних підрозділів
здійснюється шляхом поєднання зонального та предметного принципів або за
працівниками управління (відділу) закріплюється окреслена зона і якийсь
предмет, або частина прокурорів управління (відділу) виконує обов’язки
по зонах, частина — по предмету. Натакий підхід орієнтує і Генеральний
прокурор України: «Обов’язки між працівниками районної (міської) ланки
розподіляти, як правило, за предметним (галузевим), а прокуратур вищого
рівня — зонально-предметним принципом з урахуванням теоретичної
підготовки, практичного досвіду, індивідуальних нахилів та здібностей
працівників.
Розподіл обов’язків між керівним складом Генеральної прокуратури
України, прокуратур Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і
Севастополя, військових прокуратур регіонів та ВМС України, районних
(міських) прокуратур та прирівняних до них визначати наказом керівника
прокуратури, у структурних підрозділах — розпорядженням заступника
прокурора. Положення про структурні підрозділи затверджувати наказом
керівника прокуратури». (П. 4 наказу № 1 Генерального прокурора України
від 19 січня 2004 р. «Про організацію роботи та контроль виконання в
органах прокуратури України»).
До повноважень прокурорів обласних і прирівняних до них прокуратур по
керівництву очолюваними прокуратурами поруч із повноваженнями по
призначенню та звільненню відповідних працівників (про що було вище)
віднесено внесення змін у встановлені штати своєї прокуратури в межах
затвердженої чисельності і фонду заробітної плати (такі зміни
призводяться лише за узгодженням з Генеральним прокурором України).
Певні повноваження такого змісту має прокурор обласної та прирівняної до
неї прокуратури стосовно підлеглих прокуратур (міських, районних,
міжрайонних, районних в містах, інших прирівняних до них прокуратур).
Зокрема, він призначає заступників прокурорів, старших помічників,
помічників, старших слідчих та слідчих цих прокуратур.
§ 3. Колегії органів прокуратури
У прокуратурах Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і
Севастополя та прирівняних до них прокуратурах так само як і у
Генеральній прокуратурі утворюються колегії у складі прокурора (голова),
його заступників, інших керівних працівників. Персональний склад колегій
затверджується Генеральним прокурором України. Колегії прокуратур, так
само як і координаційні, міжвідомчі і оперативні наради,
використовуються для поліпшення організаційно-управлінської діяльності.
Але кожна з цих організаційних форм має свої особливості.
Колегії прокуратур є дорадчими органами і розглядають найбільш важливі
питання, що стосуються додержання законності, стану правопорядку,
діяльності органів прокуратури, виконання наказів Генерального прокурора
України, кадрових питань, заслуховують звіти та інформацію
підпорядкованих прокурорів, начальників структурних підрозділів та інших
працівників прокуратури. Таким чином єдиноначальність у роботі органів
прокуратури поєднується з колегіальністю при розгляді найбільш важливих
питань прокурорсько-слідчої діяльності.
На засіданнях колегій можуть заслуховуватись повідомлення і пояснення
керівників міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої
влади, органів нагляду та контролю, підприємств, установ і організацій,
їх об’єднань, інших посадових осіб з приводу порушень законодавства.
Генеральний прокурор України постійно приділяє увагу підвищенню ролі
колегій. Він вимагає, щоб наїх засіданнях розглядалися найбільш
актуальні питання, пов’язані з організацією роботи і контролем
виконання; додержанням законодавства на пріоритетних напрямах нагляду, у
тому числі на необхідності заслуховування повідомлень і пояснень
керівників з приводу його порушення; результати комплексних і галузевих
перевірок; підсумки роботи за планово-звітні періоди; систематично
заслуховувалися звіти підпорядкованих прокурорів та їх заступників,
керівників структурних підрозділів, кадрові та інші важливі питання, що
потребують колегіального вирішення.
Генеральний прокурор України підкреслює, що при розмежуванні предмета
відання колегії та оперативних нарад слід виходити з того, що на розгляд
колегії виносяться питання, які потребують комплексного підходу до їх
вирішення, тобто залучення декількох галузевих підрозділів з
відповідними дорученнями підлеглим органам прокуратури на місцях. При
цьому треба виходити з того, що рішення колегії реалізуються, як
правило, наказом керівника органу прокуратури відповідного рівня.
Порядок роботи колегії визначається її регламентом, а її рішення
доводяться до відома працівників органів прокуратури. У разі
розбіжностей між прокурором і колегією він проводить в життя своє
рішення. Про такі розбіжності у колегії Генеральної прокуратури
Генеральний прокурор доповідає Голові Верховної Ради України, а
прокурори обласних і прирівняних до них прокуратур — Генеральному
прокурору України. Члени колегії Генеральної прокуратури можуть
повідомити свою особисту думку Голові Верховної Ради України, а члени
колегій інших прокуратур — Генеральному прокурору України. Контроль за
виконанням рішень колегій забезпечується прокурорами чи їх заступниками
згідно з розподілом обов’язків.
§ 4. Міські, районні, міжрайонні прокуратури
Міські,районні, міжрайонні прокуратури утворюють основну ланку
прокурорської системи і діють на всій території України.
Міські прокуратури функціонують у межах окремих міст обласного
підпорядкування. Утворення районних прокуратур великих міст залежить від
адміністративно-територіального устрою цих міст і необхідності
функціонування в кожній територіальній одиниці окремої прокуратури.
Найбільш чисельною є група прокуратур сільських районів. Міжрайонні
прокуратури охоплюють своєю діяльністю або два сусідніх райони, або
місто і прилеглий район.
Зі статусом міських, районних прокуратур на території України створені і
функціонують прокуратури з нагляду за додержанням законів при виконанні
судових рішень у кримінальних справах, транспортні, природоохоронні і
деякі інші спеціалізовані прокуратури.
Прокуратури міст, районів, прирівняні до них прокуратури очолюють
відповідні прокурори, які призначаються на посаду Генеральним прокурором
України. В цих прокуратурах є посади заступника прокурора, старшого
помічника прокурора, помічників прокурора, слідчих, у тому числі старших
слідчих. Вони призначаються прокурором області або прирівняними до нього
прокурорами.
Штатна чисельність прокуратур основної ланки неоднакова, залежить від
обсягу виконуваної роботи і затверджується Генеральним прокурором
України. Обсяг роботи визначається рівнем злочинності у місті (районі),
чисельністю населення, кількістю піднаглядових об’єктів, чисельним
складом суду та іншими обставинами.
Спеціалізовані прокуратури будуються за загальними для всіх органів
прокуратури принципами, вони керуються тими ж законами, що й
територіальні прокуратури, перед ними стоять загальні для всіх органів
прокуратури завдання, вони використовують ті ж засоби прокурорського
реагування на виявлені порушення закону. Однак в їх системно-структурній
побудові, а також в об’єктах нагляду є певні особливості.
До органів військових прокуратур належать військові прокуратури регіонів
і військова прокуратура Військово-Морських Сил України (на правах
обласних), військові прокуратури гарнізонів (на правах міських). Ці
прокуратури здійснюють нагляд за додержанням законів органами
військового управління, військовими об’єднаннями, з’єднаннями,
частинами, підрозділами, установами і військовими навчальними закладами
та посадовими особами Збройних Сил, Прикордонної служби, Управління
державної охорони, Служби безпеки України та інших військових формувань,
дислокованих на території України. На військові прокуратури покладено
здійснення нагляду за виконанням законів при провадженні дізнання та
досудового слідства, яке здійснюється у зазначених установах і
формуваннях. Вони також розслідують усі злочини, що скоюються
військовослужбовцями та службовцями військових установ і закладів.
На органи військової прокуратури покладений обов’язок підтримання
державного обвинувачення у військових судах, участь у межах своїх
повноважень у розгляді судами цивільних та господарських справ, а також
внесення апеляційних та касаційних подань на вироки, рішення, постанови
та ухвали військових судів.
Військовослужбовці військових прокуратур у своїй діяльності керуються
Законом України «Про прокуратуру» і проходять службу відповідно до
Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу»
та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та
соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення,
передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил
України.
Транспортні прокуратури діють на правах районних прокуратур і здійснюють
нагляд за додержанням законів підприємствами, установами, організаціями
і посадовими особами залізничного, морського, річкового і повітряного
транспорту системи Міністерства транспорту України, метрополітенами, а
також тими, що займаються експлуатацією, ремонтом об’єктів і
матеріально-технічним забезпеченням зазначених видів транспорту, іншими
підприємствами, що здійснюють діяльність, що не є транспортною, але
пов’язана з обслуговуванням пасажирів та вантажів, незалежно від форм
власності, підпорядкованості та належності. Окрім цього транспортні
прокурори забезпечують нагляд за дотриманням законів:
юридичними і фізичними особами, які займаються експлуатацією рухомого
складу на під’їзних коліях незалежно від форм власності щодо
забезпечення безпеки руху;
юридичними і фізичними особами, які займаються експлуатацією планерів,
дельтапланів, надлегких літальних апаратів, інших повітряних суден
спортивного призначення, повітряних суден аматорської конструкції,
аеростатичних апаратів та допоміжних пристроїв, що впливають на безпеку
польотів, на діяльність авіації та перевезення пасажирів вказаними
типами повітряних суден;
юридичними і фізичними особами, які займаються експлуатацією
торговельних, риболовних, маломірних суден, водних мотоциклів, плавучих
засобів спеціального призначення незалежно від валової місткості
тадовжини, веслових, парусних та парусно-моторних суден, що впливають на
безпеку судноплавства, на діяльність флоту та перевезення пасажирів
вказаними суднами;
органами санітарно-епідемічного контролю на транспорті, державного
департаменту по контролю за охороною праці та державної інспекції з
контролю за охороною праці на залізничному транспорті, Головною
інспекцією з безпеки польотів Укравіатрансу, державною інспекцією з
безпеки судноплавства та іншими спеціально уповноваженими державними
органами щодо виконання ними своїх повноважень на підприємствах
залізничного, водного, повітряного транспорту і в метрополітенах;
підприємствами, незалежно від відомчої належності, підпорядкованості та
форми власності, акціонерними товариствами, об’єднаннями і управліннями
з рибного господарства, риболовецькими господарствами щодо забезпечення
безпеки судноплавства; лікувальними, торговельними, навчальними
закладами і об’єктами соціально-культурного побуту, які обслуговують
працівників залізничного, морського, річкового і повітряного транспорту
та готують для них спеціалістів, за винятком підпорядкованих
Міністерствам освіти і науки та охорони здоров’я України;
підприємствами, які здійснюють посередництво у працевлаштуванні моряків
для роботи на суднах вітчизняних та іноземних судновласників, а також
орендування суден, надають брокерські, експедиторські, сюрвейєрські
послуги незалежно від форми власності.
Транспортні прокурори проводять розслідування злочинів, які віднесені до
підслідності слідчих прокуратури, а саме: вчинені на повітряних та
водних шляхах України, у метрополітенах, у поїздах, на вокзалах і
територіях станцій у їх рейкових межах від вхідного до вихідного
світлофорів, на перегонах поза межами станцій — на залізничному полотні
з насипом (якщо злочини пов’язані з функціонуванням залізничного
транспорту), в портах, на причалах і пристанях, на повітряних та водних
суднах, а також про посадові злочини, вчинені працівниками залізничного,
морського, річкового і повітряного транспорту, співробітниками органів
внутрішніх справ на транспорті.
Нагляд за дотриманням законів при провадженні дізнання та досудового
слідства по кримінальних справах, які перебувають у провадженні слідчих
транспортних прокуратур, органів внутрішніх справ натранспорті,
здійснюють прокурори областей, на території яких вчинено злочин, та
відповідні транспортні прокурори.
Транспортні прокурори підтримують державне обвинувачення чи беруть
участь у передбачених законом випадках у справах, направлених ними до
суду у населеному пункті за місцем перебування прокуратури. При
направленні кримінальних справ своєї підслідності судам в інші населені
пункти транспортний прокурор підтримує в них обвинувачення згідно з
правилами, передбаченими у відповідному наказі Генерального прокурора
України, а в справах інших категорій — забезпечує участь відповідного
територіального прокурора шляхом одночасного направлення тому
наглядового провадження.
Прокуратури з нагляду за додержанням законів при виконанні судових
рішень у кримінальних справах діють на правах міжрайонних прокуратур та
підпорядковуються обласним прокуратурам. На них покладено:
забезпечення додержання законності під час перебування осіб у місцях
попереднього ув’язнення, виправних і виховних колоніях, інших установах,
що виконують покарання або заходи примусового характеру;
додержання кримінально-виконавчого законодавства щодо порядку та умов
тримання або відбування покарання особами у цих установах, їх прав і
виконання ними своїх обов’язків;
проведення, з урахуванням вимог ст. 112 КПК України, досудового слідства
у кримінальних справах про злочини, вчинені у виправних та виховних
колоніях, у виправних центрах, у тимчасових слідчих ізоляторах на
території виправних колоній, у лікувально-трудових профілакторіях
управлінь (відділів) будь-якими особами, у тому числі й працівниками
вказаних установ;
підтримання державного обвинувачення в судах у кримінальних справах про
такі злочини, а також участь у судових засіданнях при вирішенні питань,
пов’язаних з виконанням вироків у піднаглядних установах відповідно до
вимог чинного законодавства;
представництво інтересів громадян та держави в суді у випадках,
передбачених законом, — відповідно до вимог окремого наказу Генерального
прокурора України;
внесення апеляційних та касаційних подань на вироки, ухвали, постанови
та рішення суду у кримінальних та цивільних справах, а також за
матеріалами, у розгляді яких вони брали участь.
Природоохоронні прокуратури створені за принципом міжрайонних
прокуратур, контроль і керівництво ними покладено на прокурорів
Автономної Республіки Крим і областей.
Міжрайонні природоохоронні прокуратури здійснюють нагляд:
за додержанням законності в діяльності місцевих структурних підрозділів
спеціально уповноважених органів державного контролю у сфері охорони
довкілля;
за додержанням законності при розслідуванні кримінальних справ, по яких
досудове слідство проводиться слідчими природоохоронних прокуратур.
Вони також забезпечують підтримання державного обвинувачення у справах
про злочини проти довкілля, досудове слідство по яких проводиться
слідчими природоохоронних прокуратур.
Представництво інтересів громадян або держави у суді здійснюється
міжрайонними природоохоронними прокурорами згідно з галузевим наказом,
що регулює питання представництва прокуратури у судах у випадках,
передбачених законом.
Розділ III
Кадри органів прокуратури України
§ 1. Вимоги, що пред’являються до кадрів органів прокуратури
Умови вступу на службу до органів прокуратури закріплені у ст. 46 Закону
«Про прокуратуру». Оскільки служба в органах прокуратури є одним із
видів державної служби, то на прокурорів та слідчих прокуратури
розповсюджуються і окремі положення Закону «Про державну службу в
Україні».
Прокурорами та слідчими можуть бути особи, які мають вищу юридичну
освіту. Наявність освіти у кандидата на відповідну посаду
підтверджується відповідним дипломом встановленої форми.
Кандидати на посади прокурорів та слідчих також повинні мати певні
ділові та моральні якості. До ділових якостей, зокрема, відносяться
підготовленість до професійної діяльності кандидата відповідно до
державних освітніх стандартів вищої юридичної освіти і, крім того,
наявність знань, вмінь, професійних якостей, необхідних для успішного
виконання посадових обов’язків у системі прокуратури.
При призначенні на різні оперативні посади в органах прокуратури важливе
значення мають моральні якості та психологічні властивості особистості,
до яких, зокрема, відносяться: відповідний рівень культури, виховання,
правосвідомості, громадянської відповідальності; чесність, скромність,
інтелект, об’єктивність, неупередженість, аналітичні здібності тощо.
Вказівка на необхідність наявності зазначених якостей міститься у ряді
нормативних актів. Так, у Дисциплінарному статуті прокуратури звернуто
увагу на такі якості, як принциповість, непримиренність до порушень
законів, громадянська мужність, справедливість, непідкупність,
ініціативність (ст. 2), сумлінність, оперативність (ст. 4),
дисциплінованість (ст. 17). В Положенні про класні чини працівників
прокуратури виокремлюється така якість, як ініціативність (п.4).
Наказом Генерального прокурора України № 2 від 25.02.2004 р. «Про
організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України» встановлено,
що основним критерієм оцінки прокурорсько-слідчих кадрів усіх рівнів має
бути їх особистий вклад у покращення ефективності прокурорсько-слідчої
діяльності, постійне підвищення професійних знань, принциповість при
вирішенні практичних питань, вміння протистояти місництву та відомчим
впливам, непримиренність до будь-яких порушень закону.
У контексті цього актуальними є положення Рекомендації 11(2000) 19
Комітету Міністрів Ради Європи «Про роль державного обвинувачення в
системі кримінального правосуддя» (6 жовтня 2000 р.), відповідно до яких
державні обвинувачі повинні виконувати свої обов’язки чесно та
об’єктивно.
Індивідуальні психологічні якості особистості також мають значення для
роботи на посаді прокурора, слідчого, помічника прокурора. З огляду на
професійний психологічний відбір кандидатів враховуються такі якості
претендента: здатність та готовність до проходження служби в
прокуратурі; уважність та спостережливість; швидкість мислення; добра
пам’ять; здатність логічно мислити і діяти швидко та рішуче у
конфліктних ситуаціях; основні риси темпераменту; комунікативність та
вміння встановлювати психологічний контакт з особами тощо.
З урахуванням специфіки роботи в органах прокуратури, інтенсивності,
емоційної та фізичної напруги праці прокурорських працівників до
кандидатів на ці посади також пред’являються певні вимоги щодо стану
здоров’я. Кандидати мають проходити медичне обстеження та в залежності
від стану здоров’я вирішується питання про їх можливість
працевлаштування в прокуратурі.
Для зайняття посади прокурорів Закон «Про прокуратуру», крім зазначених
кваліфікаційних вимог, містить й інші. Так, ст. 46 Закону визначає, що
прокурорами і слідчими можуть призначатися громадяни України, які мають
вищу юридичну освіту, необхідні ділові і моральні якості. Особи, які не
мають досвіду практичної роботи за спеціальністю, проходять в органах
прокуратури стажування строком до одного року.
Особи, вперше призначені на посади помічників прокурорів, прокурорів
управлінь, відділів, слідчих прокуратури, приймають «Присягу працівника
прокуратури», текст якої затверджується Верховною Радою України.
На посади прокурорів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і
Севастополя та прирівняних до них прокурорів призначаються особи віком
не молодше ЗО років, які мають стаж роботи в органах прокуратури або на
судових посадах не менше семи років; на посади районних і міських
прокурорів — віком не молодше 25 років із стажем роботи в органах
прокуратури або на судових посадах не менше трьох років.
Військовими прокурорами і слідчими призначаються громадяни України з
числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі
і мають вищу юридичну освіту.
Військовослужбовці військових прокуратур у своїй діяльності керуються
Законом України «Про прокуратуру» і проходять службу відповідно до
Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу»
та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та
соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види постачання і
забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу
Збройних Сил України.
Сумісництво служби в органах прокуратури з роботою на підприємствах,
установах та організаціях, а також з будь-яким підприємництвом не
допускається, за винятком наукової і педагогічної роботи.
Прокурорам і слідчим органів прокуратури, працівникам науково-навчальних
закладів прокуратури присвоюються класні чини залежно від займаних посад
та стажу роботи.
Порядок присвоєння і позбавлення класних чинів визначається Положенням
про класні чини працівників прокуратури України, яке затверджено
постановою Верховної Ради України від 06.11.91 р. Класні чини державного
радника юстиції України, державного радника юстиції України 1, 2 і 3
класів присвоюються Президентом України, інші класні чини присвоюються
Генеральним прокурором України.
§ 2. Атестація прокурорських працівників
Прокурори і слідчі прокуратури підлягають атестації один раз у п’ять
років (ч. 4 ст. 46 Закону «Про прокуратуру»). Наказом Генерального
прокурора України від 26.12.2002 р. № 2873 ц затверджено Положення про
порядок проведення атестації прокурорсько-слідчих працівників органів
прокуратури.
Атестація — це управлінська кадрова процедура, спрямована на визначення
кваліфікаційної оцінки працівників прокуратури та навчальних закладів на
підставі вивчення їх професійних і моральних якостей. Мета атестації:
встановлення службової відповідності працівників займаним посадам, стану
їх професійної підготовки;
формування резерву кадрів на висунення;
стимулювання росту професійної майстерності;
визначення напрямків підвищення кваліфікації, професійної підготовки і
перепідготовки;
внесення і обґрунтування пропозицій щодо призначення, переміщення та
звільнення кадрів.
Атестації підлягають прокурорсько-слідчі працівники та
професорсько-викладацький склад навчальних закладів Генеральної
прокуратури України, які обіймають посади, за якими передбачено
присвоєння класних чинів, а в органах військової прокуратури —
військових звань, зі стажем роботи в органах прокуратури не менше шести
місяців.
Особи з вищою юридичною освітою, які мають стаж роботи за фахом не менше
одного року в інших правоохоронних органах, адвокатурі, нотаріаті,
органах законодавчої, виконавчої та судової влади, а також на посадах
державних службовців, можуть бути атестованими до виповнення шести
місяців роботи в органах прокуратури.
Чергова атестація прокурорсько-слідчих працівників та працівників
навчальних закладів проводиться не рідше ніж раз на п’ять років, а
дострокова — у випадках висунення на вищі керівні посади; у разі
неналежного виконання службових обов’язків чи неправильної поведінки,
якщо вжиті заходи впливу не дали позитивного результату; на вимогу
працівника.
Молоді спеціалісти підлягають атестації після закінчення стажування, але
не раніше шести місяців від дня призначення на посаду, а також повторно
через два роки.
Для організації та проведення атестації в органах прокуратури
утворюються атестаційні комісії, кількісний та персональний склад яких
затверджується керівниками відповідних органів прокуратури.
Так, у Генеральній прокуратурі України утворюється Вища атестаційна
комісія, склад якої затверджується наказом Генерального прокурора
України. Вища атестаційна комісія проводить атестацію всіх
прокурорсько-слідчих працівників Генеральної прокуратури, прокурорів
Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя,
військових прокурорів регіонів та Військово-Мор-ських Сил України, їх
заступників, ректора, проректорів та директорів інститутів Академії
прокуратури України.
Прокурорами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та
Севастополя, військовими прокурорами регіонів та Військово-Морських Сил
України, ректором Академії прокуратури утворюються атестаційні комісії,
які проводять атестації прокурорсько-слідчих працівників та
професорсько-викладацького складу навчальних закладів за винятком тих,
кого атестує Вища атестаційна комісія.
На кожного працівника, який підлягає атестації, складаються атестаційні
документи — біографічна довідка та характеристика ділових та особистих
якостей. В атестацій-них документах зазначаються основні біографічні
дані працівника, вказуються нагороди та заохочення, наявні дисциплінарні
стягнення. Службова характеристика повинна містити аналіз виконання
працівником, що атестується, службових обов’язків, відомості про його
професійну підготовку, творчі і організаторські здібності,
ініціативність, компетентність, організованість і діловитість,
відданість справі, морально-психологічні якості, риси характеру,
навички, ставлення до підлеглих, вміння приймати рішення у складних
ситуаціях, стан здоров’я, поведінку в сім’ї та побуті.
Оцінка роботи працівника, характеристика його ділових і особистих
якостей мають бути конкретними, обґрунтованими, об’єктивними. В
характеристиці вказуються недоліки в роботі та особистій поведінці
працівника, стан його професійної підготовленості, дані про усунення ним
недоліків, зазначених у попередній атестації, та виконання рекомендацій
атестаційної комісії.
Характеристика завершується висновком про відповідність або
невідповідність працівника займаній посаді чи про неповну службову
відповідність (з умовою повторного атестування через шість місяців чи
через рік), а також оцінкою його професійної підготовленості.
Висновки службової характеристики молодих спеціалістів, які проходили
стажування, мають свідчити про їх підготовленість до самостійної роботи
слідчим чи помічником прокурора або про продовження терміну стажування.
Атестаційні документи обговорюються у відповідному колективі і подаються
в атестаційну комісію не пізніше як за 10 днів до проведення атестації.
Працівник, який підлягає атестації, має бути ознайомлений з
підготовленими на нього атестаційними документами. У разі незгоди із
службовою характеристикою він може подати до комісії свої заперечення та
додаткові відомості щодо своєї службової діяльності.
Атестаційна комісія на підставі оцінки стану професійної підготовленості
працівника, його особистих якостей та результатів службової діяльності:
1) погоджується з висновком службової характеристики або 2) приймає
рішення про відповідність чи невідповідність працівника займаній посаді,
чи 3) про неповну службову відповідність з умовою повторної атестації
через шість місяців чи через рік. Вона також може внести рекомендації
про заохочення, присвоєння позачергового класного чину, призначення на
вищу посаду чи зарахування до резерву, вивчення та поширення позитивного
досвіду роботи, направлення на стажування чи навчання з метою підвищення
кваліфікації, пониження у класному чині.
Рішення комісії може бути оскаржено прокурору вищого рівня протягом 10
днів після ознайомлення з ним атестованого.
§ 3. Заохочення та дисциплінарна відповідальність прокурорських
працівників
Законодавством передбачено систему заходів заохочення, а також
дисциплінарної відповідальності прокурорських працівників. За сумлінне і
зразкове виконання службових обов’язків, ініціативу та оперативність в
роботі прокурори і слідчі, а також працівники навчальних, наукових та
інших установ прокуратури заохочуються (ч. 1 ст. 48 Закону «Про
прокуратуру», ст. 4 Дисциплінарного статуту прокуратури України,
затвердженого постановою Верховної Ради України від 06.11.91 р.).
Заходами заохочення є:
1) подяка; 2) грошова премія; 3) подарунок; 4) цінний подарунок; 5)
дострокове присвоєння класного чину або підвищення в класному чині; 6)
нагородження нагрудним знаком «Почесний працівник прокуратури України».
За особливі заслуги в роботі працівники прокуратури можуть бути
представлені до нагородження державними нагородами і присвоєння
почесного звання «Заслужений юрист України ».
Заохочення оголошується наказом, про що вноситься запис до трудової
книжки. Наказ оголошується особі, якій винесено заохочення, всім
працівникам даної прокуратури і додається до особової справи.
Дисциплінарні стягнення до прокурорсько-слідчих працівників, а також
працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури
застосовуються за невиконання чи неналежне виконання службових
обов’язків або за проступок, який порочить працівника прокуратури.
Винесення виправдовувального вироку, повернення кримінальної справи для
додаткового розслідування, скасування запобіжного заходу та інших
процесуальних рішень тягне дисциплінарну відповідальність прокурорів і
слідчих, тільки якщо ними в процесі слідства були допущені недбалість
або несумлінність.
Дисциплінарними стягненнями є: 1) догана; 2) пониження в класному чині;
3) пониження в посаді; 4) позбавлення нагрудного знака «Почесний
працівник прокуратури України»; 5) звільнення; 6) звільнення з
позбавленням класного чину.
Дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості
проступку. Прокурор, який вирішує питання про накладання стягнення,
повинен особисто з’ясувати обставини проступку та одержати письмове
пояснення від особи, яка його вчинила. В разі необхідності може бути
призначено службову перевірку.
Дисциплінарне стягнення застосовується протягом одного місяця з дня
виявлення проступку, не рахуючи часу службової перевірки, тимчасової
непрацездатності працівника та перебування його у відпустці, але не
пізніше одного року з дня вчинення проступку. Строк проведення службової
перевірки не може перевищувати двох місяців.
У разі вчинення працівником діяння, не сумісного з перебуванням на
роботі в органах прокуратури, його звільнення проводиться незалежно від
часу вчинення проступку.
Про накладання дисциплінарного стягнення видається наказ прокурора, який
оголошується працівнику під розписку.
Наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності може бути
оскаржено працівником Генеральному прокурору України в місячний строк з
дня ознайомлення з наказом, або до Верховного Суду України, або до Вищої
ради юстиції (п. З ч. 1 ст. 131 Конституції України, п. 4 ст. З Закону
«Про Вищу раду юстиції»).
Працівник вважається таким, що не має дисциплінарного стягнення, якщо
протягом року з дня його накладання він не піддавався новому
дисциплінарному стягненню. Поновлення в класному чині може провадитись
тільки в порядку атестування.
Дисциплінарне стягнення може бути зняте прокурором, який видав наказ,
або вищестоящим прокурором раніше року, якщо працівник виявив
дисциплінованість і сумлінність у виконанні службових обов’язків.
Розділ IV Робота прокурора із зверненнями громадян
§ 1. Сутність та завдання роботи із зверненнями громадян в органах
прокуратури
Закон України «Про прокуратуру» (ст.12) зобов’язує прокурорів розглядати
та вирішувати заяви, скарги, інші звернення громадян, які містять
відомості про порушення законів. При цьому підлягають вирішенню як
письмові, так і усні звернення, які надходять до прокуратури.
Робота із зверненнями громадян посідає значне місце у загальному обсязі
прокурорської діяльності і є одним із пріоритетних напрямків діяльності
органів прокуратури, спрямованого на захист прав і свобод людини,
зміцнення законності та правопорядку (п.2.2 наказу Генерального
прокурора України № 5 гн від 09.04.2004 р.).
Право звернення громадян із скаргами та заявами, як важливий
соціально-правовий інститут держави, активно використовується
прокурорами в якості способу забезпечення законності, охорони прав та
свобод громадян, а також охорони державних інтересів.
Робота із зверненнями громадян надає прокурорам можливість одержати таку
важливу інформацію: а) про порушення прав та свобод громадян; б) про
злочини та інші суспільно небезпечні правопорушення, які вчиняються в
регіоні; в) про органи та посадових осіб, які порушують права та свободи
громадян, вчиняють інші правопорушення; г) про органи та посадових осіб,
які порушують законодавство про звернення громадян.
Звернення громадян виконують також важливу функцію «зворотного зв’язку»
між органами прокуратури тагрома-дянами, оскільки у непоодиноких
випадках йдеться про порушення законів в самих органах прокуратури, що
свідчить, зокрема: а) про процесуальні порушення, яких припускаються
слідчі під час розслідування окремих справ; б) про невжиття заходів щодо
притягнення правопорушників до відповідальності і до усунення порушень
закону; в) про порушення прокурорсько-слідчими працівниками службових
обов’язків тощо.
Приймаючи відвідувачів, розглядаючи та вирішуючи скарги та заяви
громадян, прокурори та слідчі мають можливість вивчати громадську думку
щодо прокуратури в цілому та її окремих працівників, що також має велике
значення.
Отже, в підсумку, звернення громадян сприяють покращенню інформаційної
бази органів прокуратури, є одним із чинників, що характеризують стан
додержання законності в регіоні, і мають сприяти покращенню усієї
прокурорської діяльності.
Генеральний прокурор України у своєму наказі від 09.04.2004 р. № 5 гн
«Про введення в дію Інструкції про порядок розгляду і вирішення звернень
та особистого прийому громадян в органах прокуратури України» вимагає
від прокурорів усіх ланок підпорядкувати роботу з розгляду та вирішення
звернень громадян завданням захисту їх прав та свобод; вживати вичерпних
заходів щодо задоволення обґрунтованих звернень і реального поновлення
порушених прав, застосовувати у повному обсязі надані законом
повноваження.
Особливу увагу Генеральний прокурор звертає на необхідність викорінення
з практики роботи прокурорів проявів формалізму та бездушності при
розгляді звернень громадян; давати принципову оцінку кожному факту
несумлінного ставлення до роботи із зверненнями, їх безпідставного
відхилення, порушення строків і порядку розгляду.
§ 2. Організація роботи прокуратури з розгляду звернень громадян
Роботу з розгляду та вирішення заяв, скарг, інших звернень громадян та
прийому відвідувачів організовують та контролюють прокурор-керівник
прокуратури відповідного рівня, а також керівники структурних
підрозділів прокуратури.
Порядок розгляду та вирішення заяв, скарг, інших звернень, які надходять
в органи прокуратури, визначається нормами діючого законодавства (Закони
України «Про звернення громадян», «Про інформацію» тощо), а також
наказами Генерального прокурора України.
В органах прокуратури здійснюється особистий прийом громадян. Він
організується таким чином, щоб громадянам було відомо, коли, де і хто з
прокурорських працівників приймає відвідувачів.
У прокуратурах областей, міських, районних, міжрайонних та прирівняних
до них прокуратурах прийом громадян проводиться протягом усього робочого
дня відповідно до графіка, який вивішується у доступному місці.
Крім цього, у кожній прокуратурі встановлюється скринька «для скарг і
заяв», з якої щодня виймається кореспонденція.
Щодо кожного звернення в прокуратурі може бути прийняте одне з таких
рішень: а) про прийняття до розгляду; б) про направлення на розгляд до
підпорядкованої прокуратури; в) про направлення на розгляд до іншого
відомства; г) про долучення до скарги, що надійшла раніше, або до
матеріалів кримінальної справи для вирішення по суті.
Слід мати на увазі, що закон забороняє направляти скарги в органи та
посадовим особам, рішення (дії) яких оскаржуються.
Звернення громадян, які надходять до органів прокуратури, за загальним
правилом мають бути розглянуті та вирішені прокурором у строк не пізніше
місяця, а ті, що не потребують вивчення та перевірки — не пізніше
п’ятнадцяти днів. Законодавством передбачені й інші строки розгляду та
вирішення звернень деяких категорій громадян. Так, запит народного
депутата України вирішується у 15-денний або інший, встановлений
Верховною Радою України, строк; запит депутата місцевої ради — у строк,
встановлений радою.
Звернення народного депутата України, депутата місцевої ради
розглядається протягом 10-ти днів.
У випадку, коли перевірити запит, звернення у встановлений
законодавством термін неможливо, за мотивованим рапортом виконавця строк
перевірки може бути продовжений, але не більше як до ЗО днів (місяця),
про що повідомляється депутат, голова відповідної ради.
Рішення по заяві або скарзі приймається тільки після ретельної перевірки
викладених обставин та мотивів. Для цього в обов’язковому порядку мають
бути витребувані необхідні документи, пояснення службових та інших осіб,
дії яких оскаржуються. За необхідності до перевірок, які провадяться за
заявами та скаргами, можуть залучатися відповідні спеціалісти на
підставі п.З ч.І ст.20 Закону «Про прокуратуру».
За підсумками перевірки складається висновок, а якщо у зверненнях
йдеться про скоєння злочину, то приймається рішення відповідно до вимог
кримінально-процесуального законодавства (ст. 97 КПК України).
Якщо вимоги заявника визнані обґрунтованими, звернення підлягає
задоволенню. При цьому має бути вжито заходів до поновлення прав і
законних інтересів заявника.
Критерієм оцінки ефективності роботи на цьому напрямку є забезпечення
якісного, своєчасного та об’єктивного вирішення звернень громадян,
реальне поновлення порушених прав.
Після закінчення перевірки заявнику, на його прохання, надається
можливість ознайомитися з документами і матеріалами (зокрема, із
закритою провадженням кримінальною справою, матеріалом про відмову в
порушенні кримінальної справи, наглядовим провадженням за скаргою тощо)
у тій мірі, в якій це не суперечить вимогам дотримання таємниці,
охоронюваної законом.
Відповідно до ст.12 Закону «Про прокуратуру» в органах прокуратури
вирішуються звернення про порушення прав громадян та юридичних осіб,
крім скарг, розгляд яких віднесено до компетенції суду.
Звернення, розгляд яких належить до компетенції судових органів,
приймаються до розгляду в прокуратурі у разі необхідності захисту
інтересів держави та громадян, які неспроможні через фізичний або
матеріальний стан захистити свої порушені чи оспорювані права або
реалізувати процесуальні повноваження (ст.36-1 Закону України «Про
прокуратуру»).
Прокурори мають щорічно аналізувати стан роботи із зверненнями громадян,
народних депутатів України, депутатів місцевих рад, її наслідки
заслуховуються на колегіях та оперативних нарадах.
Особлива частина
Розділ V Нагляд за додержанням і застосуванням законів
§ 1. Сутність та завдання прокурорського нагляду за додержанням і
застосуванням законів
Відповідно до п.9 Перехідних положень Конституції України, на
прокуратуру України покладається нагляд за додержанням і застосуванням
законів. Цю функцію конкретизовано у ст.1 Закону України «Про
прокуратуру», згідно з якою прокурорський нагляд за додержанням і
правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України,
міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади,
органами державного і господарського управління та контролю, Радою
міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими радами, їх виконавчими
органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими
організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та
приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється
Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами.
Прокурорський нагляд за додержанням і застосуванням законів є по суті
видом діяльності спеціально уповноважених органів державної влади, що
здійснюється від імені держави шляхом використання передбачених законом
повноважень та правових засобів їх забезпечення з метою з’ясування стану
додержання Конституції України та законів, вжиття заходів до усунення
порушень законів, притягнення винних до встановленої законом
відповідальності, поновлення порушених прав.
У загальному вигляді завдання прокурорського нагляду сформульовані у
ст.4 Закону «Про прокуратуру». Відповідно до її положень, діяльність
органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства
закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від
неправомірних посягань: 1)закріплених Конституцією України незалежності
республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної
системи, прав національних груп і територіальних утворень; 2)
гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними
актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини
і громадянина; 3) основ демократичного устрою державної влади, правового
статусу місцевих рад, органів самоорганізації населення.
Зазначені завдання нагляду за додержанням і застосуванням законів
конкретизовані у наказі Генерального прокурора України № 6 гн від
15.04.2004 р. «Про організацію наглядової діяльності органів прокуратури
щодо захисту прав і свобод громадян та інтересів держави». Зокрема, з
урахуванням актуальності суспільно-правових відносин, які відбуваються в
окремих галузях економіки, промисловості, агропромисловому комплексі,
фінансової системи, прокурори мають зосереджувати свою діяльність на
забезпеченні додержання вимог законів відносно:
запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних
злочинним шляхом;
викриття корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних з
корупцією;
охорони власності, земельних ресурсів і природного середовища;
здійснення приватизації державного та комунального майна;
банківської, митної та зовнішньоекономічної діяльності;
бюджетної діяльності, оподаткування та енергозбере-
(п. 2.3 наказу Генерального прокурора України № 6 гн).
Першочерговим обов’язком прокурорів є своєчасне виявлення та
опротестування незаконних нормативно-правових актів, оскільки їх дія
одночасно поширюється на широке коло осіб.
Особливу увагу прокурори мають приділяти нагляду за додержанням законів
про адміністративні правопорушення правоохоронними та контролюючими
органами, використовувати в повному обсязі повноваження, зазначені у ст.
250 КУпАП. При цьому потрібно вживати заходи щодо опротестування
незаконних постанов про накладання адміністративних стягнень; оперативно
реагувати на факти незаконного застосування до громадян уповноваженими
органами та їх посадовими особами заходів адміністративного примусу. З
цією метою прокурори повинні щомісяця перевіряти додержання закону: при
адміністративному затриманні; при доставленні правопорушника; щодо
порядку й умов тримання осіб, підданих адміністративному арешту, в
спецприй-мальниках та ізоляторах тимчасового тримання.
§ 2. Предмет та межі нагляду за додержанням і застосуванням законів
Відповідно до частини 1 ст. 19 Закону України «Про прокуратуру»,
предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є:
1. Відповідність актів, які видаються всіма органами,
підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам
Конституції України та чинним законам. До числа правових актів
відносяться: накази, інструкції, постанови, розпорядження, правила,
статути, положення тощо. Вони можуть видаватися як посадовими особами
одноособово, так і колегіальними органами.
За характером приписів акти поділяються на нормативні (мають загальний
характер) та індивідуальні (акти застосування норм права). Перші
встановлюють загальні правила поведінки, які розповсюджуються на
конкретні органи, підприємства, установи, організації, територію тощо
(локальні нормативні акти) або на визначену господарську систему та
підпорядковані об’єкти (відомчі акти). Оскільки видання нормативних
актів, які не відповідають вимогам закону, порушує права фізичних та
юридичних осіб, а також тягне відповідні порушення при прийнятті
індивідуальних актів, законність нормативних актів має перевірятися
прокурором у першочерговому порядку. Що стосується індивідуальних актів
(актів застосування норм права), то вони породжують праватаобов’язки, як
правило, тільки визначених в них суб’єктів за конкретних умов. Перевірки
прокурором законності їх видання проводяться, зазвичай, за скаргами
громадян та юридичних осіб, повідомленнями в засобах масової інформації
тощо.
Прокурор оцінює акти, виходячи з їх відповідності Конституції України та
законам.
2. Додержання законів про недоторканність особи, со-
ціально-економічні, політичні, особисті права і свободи громадян, захист
їх честі і гідності, якщо законом не передбачений інший порядок захисту
цих прав.
Конституція України (ст.29) гарантує кожному недоторканність особи,
ніхто не може бути заарештований або утримуватися під вартою інакше, як
за мотивованим рішенням суду і тільки з підстав і в порядку,
встановленому законом. Прокурорський нагляд за додержанням законів при
здійсненні провадження у справах про адміністративні правопорушення,
зокрема, при застосуванні заходів адміністративного примусу та стягнень,
пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, є однією з гарантій
забезпечення недоторканності особи.
На органи прокуратури покладається захист соціально-економічних,
політичних, особистих прав та свобод громадян, які передбачені розділом
II Конституції України, законами «Про статус і соціальний захист
громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,«Про
пенсійне забезпечення», «Про соціальний та правовий захист
військовослужбовців та членів їх сімей », « Про основні засади
соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в
Україні», «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про
статус ветеранів війни та гарантії їхнього соціального захисту», «Про
зайнятість населення», «Про охорону праці», «Про оплату праці», «Про
об’єднання громадян», «Про політичні партії», «Про інформацію», «Про
звернення громадян», «Про Всеукраїнський та місцеві референдуми», «Про
вибори депутатів міських рад та сільських, селищних, міських голів»,
«Про вибори народних депутатів України», «Про вибори Президента України»
таін. Першочергове значення прокурори мають надавати захисту прав
учасників війни, інвалідів, осіб похилого віку та інших осіб, які
потребують соціального захисту та державної підтримки (п. 2.4 наказу
Генерального прокурора України № 6 гн).
3. Додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних
відносин, охорони навколишнього середовища, митниці та
зовнішньоекономічної діяльності.
Прокуратура повинна забезпечити нагляд за додержанням законів у сфері
економічних відносин, у тому числі: «Про власність», «Про приватизацію
майна державних підприємств», «Про приватизацію невеликих державних
підприємств (малу приватизацію)», «Про оренду державного майна», «Про
інвестиційну діяльність», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про
захист прав споживачів», «Про ціни та ціноутворення», «Про операції з
давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» та інших
законів, спрямованих на реалізацію економічної реформи та розвиток
ринкових відносин.
Громадяни України різних національностей мають рівні права (ст.24
Конституції України), в Декларації прав національностей України від
01.11.91р. вирішені питання національного рівноправ’я та міжнаціональних
відносин. При здійсненні нагляду за додержанням законів органи
прокуратури повинні вживати заходів до виключення дискримінації громадян
за національною ознакою та виникнення конфліктів на цій основі. Цьому
сприяють і положення законів «Про національні меншини в Україні», «Про
мови в Україні» та інших.
Органи прокуратури зобов’язані забезпечити нагляд за додержанням законів
про охорону навколишнього середовища, зокрема, «Про охорону
навколишнього природного середовища», «Про охорону атмосферного
повітря», «Про тваринний світ», «Про природний заповідний фонд України»,
«Про екологічну експертизу», а також Водного кодексу, Лісового кодексу,
Кодексу про надра тощо.
Важливішим напрямком прокурорського нагляду в сфері економіки є
додержання законодавства про зовнішньоекономічну та митну діяльність.
При здійсненні нагляду органи прокуратури вживають заходів до захисту
державних інтересів, запобігають розкраданню національного багатства
(Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність», Митний кодекс тощо).
Межі нагляду за додержанням і застосуванням законів визначені:
1. Колом актів, за додержанням яких здійснюється нагляд — Конституція та
закони України (у тому числі й міжнародні правові акти, які ратифіковані
Верховною Радою України і складають частину національного
законодавства). До предмета прокурорського нагляду відносяться й інші
нормативні акти, що розкривають механізм застосування законів, прийняття
яких передбачено відповідним законом (наприклад, відповідно до ч.З ст.14
Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які потерпіли внаслідок
Чорнобильської катастрофи», Кабінет Міністрів
України постановою від 02.12.92 р. визначив Порядок віднесення деяких
категорій осіб до таких, що постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи).
Органами, які піднаглядові прокуратурі, — прокурорський нагляд не
поширюється на Верховну Раду України, Президента України, Конституційний
Суд України. При цьому, відповідно до п. 1.1 наказу Генерального
прокурора України № 6 гн 2004 р., органи прокуратури здійснюють
наглядові функції за додержанням і застосуванням законів лише відносно:
1) органів виконавчої влади та місцевого самоврядування при прийнятті,
виданні правових актів; 2) органів управління, контролю та міжгалузевого
нагляду виконавчої влади.
Компетенцією прокурора з розгляду заяв та скарг громадян — по-перше,
прокурор на підставі ч.І ст.12 Закону «Про прокуратуру» розглядає заяви
і скарги про порушення прав громадян та юридичних осіб, крім тих,
розгляд яких віднесено до компетенції суду. По-друге, перевірки
виконання законів проводяться за заявами та іншими повідомленнями про
порушення законності, що вимагають саме прокурорського реагування (ч.2
ст.19 Закону «Про прокуратуру»).
Неприпустимістю підміни органів відомчого управління та контролю і не
заснованому на законі втручанні у господарську діяльність, якщо така
діяльність не суперечить чинному законодавству (ч.2 ст.19 Закону «Про
прокуратуру»).
У зв’язку з цим прокурор не повинен витребувати та одержувати
інформацію, яка не має відношення до предмета нагляду, вносити
пропозиції органам та посадовим особам, які не спрямовані на усунення
порушень вимог закону, їх причин та умов, що їм сприяють, втручатися у
відносини, які врегульовані установчими та іншими відомчими документами
підприємств, установ та організацій.
Прокурорський нагляд має сприяти тому, щоб порушення законів на
піднаглядових об’єктах були своєчасно та в повному обсязі виявлені в
першу чергу органами відомчого управління та контролю, на яких
покладається забезпечення законності та дисципліни на підпорядкованих та
підконтрольних ним об’єктах. З метою недопущення підміни органів
відомчого управління та контролю прокурор використовує повноваження,
надані йому п.З ч.І ст.20 Закону «Про прокуратуру».
§ 3. Повноваження прокурора при здійсненні нагляду за додержанням і
застосуванням законів
Для виконання прокурорами покладених на них завдань з нагляду за
додержанням і застосуванням законів законодавство наділяє їх
відповідними повноваженнями, які визначені, перш за все, у ст.20 таст.44
Закону «Про прокуратуру» . За своїм змістом та призначенням вони можуть
бути розділені на такі основні групи:
Повноваження щодо виявлення порушень законів, причин порушень та умов,
що їм сприяли (ч. 2 ст. 19, ч.І ст.20, п.п.1, 2 ч.2 ст.44; ст.9 Закону
«Про прокуратуру»).
Повноваження щодо усунення порушень закону, причин та умов, що їм
сприяли (п.п.1,2,4,5, 6ч.2 ст.20, п.п.2, З ч.2 ст.44 Закону «Про
прокуратуру»).
Повноваження щодо притягнення винних у порушенні закону осіб до
встановленої відповідальності (п. З ч. 2 ст. 20 Закону «Про
прокуратуру»).
До першої групи повноважень прокурора відносяться:
безперешкодно за посвідченням, що підтверджує займану посаду, входити у
приміщення органів державної влади та органів місцевого самоврядування,
об’єднань громадян, підприємств, установ та організацій незалежно від
форм власності, підпорядкованості та приналежності, до військових
частин, установ без особливих перепусток, де такі запроваджено; мати
доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки,
в тому числі за письмовою вимогою, і таких, що містять комерційну
таємницю або конфіденційну інформацію. Письмово вимагати подання в
прокуратуру для перевірки зазначених документів та матеріалів, видачі
необхідних довідок, у тому числі щодо операцій, рахунків юридичних осіб
таінших організацій, для вирішення питань, пов’язаних з перевіркою.
Отримання від банків інформації, яка містить банківську таємницю,
здійснюється у порядку та обсязі, встановлених Законом України «Про
банки і банківську діяльність»;
вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та
інші документи, одержувати інформацію про стан законності і заходи щодо
її забезпечення;
вимагати від керівників та колегіальних органів проведення перевірок,
ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних підприємств,
установ, організацій та інших структур незалежно від форм власності, а
також виділення спеціалістів для проведення перевірок, відомчих і
позавідомчих експертиз;
викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усних або
письмових пояснень щодо порушень закону;
перевіряти виконання закону органами, підприємствами, установами,
організаціями та посадовими особами, визначеними у ст.1 Закону «Про
прокуратуру»;
у будь-який час відвідувати місця тримання затриманих, установи для
примусового лікування і перевиховання, опитувати осіб, що там
перебувають, знайомитися з документами, на підставі яких ці особи
затримані, заарештовані або до них застосовано заходи примусового
характеру;
перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації цих
установ, вимагати від посадових осіб пояснень з приводу допущених
порушень;
розглядати заяви, скарги про порушення прав громадян та юридичних осіб;
брати участь у засіданнях органів державної влади і управління.
До другої групи повноважень прокурора відносяться:
опротестовувати акти Прем’єр-міністра України, Кабінету Міністрів
України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, міністерств та інших
центральних органів виконавчої влади, виконавчих органів місцевих рад,
підприємств, установ та організацій, громадських об’єднань, а також
рішення і дії посадових осіб;
вносити подання або протест на рішення місцевих рад залежно від
характеру порушень;
давати приписи про усунення очевидних порушень закону;
вносити подання до державних органів, громадських організацій і
посадовим особам про усунення порушень закону та умов, що їм сприяли;
звертатись до суду або господарського суду з заявами про захист прав і
законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших
юридичних осіб;
негайно звільнити особу, яка незаконно перебуває в місцях тримання
затриманих або в установі для виконання заходів примусового характеру;
опротестовувати або скасовувати накази, розпорядження і постанови
адміністрації місць тримання затриманих, установ для виконання заходів
примусового характеру, зупиняти виконання таких актів.
До третьої групи повноважень прокурора відносяться:
порушувати у встановленому законом порядку кримінальну справу,
дисциплінарне провадження або провадження про адміністративне
правопорушення, передавати матеріали на розгляд громадських організацій.
Крім того, окремі повноваження прокурора по здійсненню нагляду за
додержанням та застосуванням законів визначені в деяких інших законах.
Так, відповідно до ч.2 ст. 12 Закону України «Про боротьбу з корупцією»,
прокурор складає протокол про вчинення корупційного діяння або іншого
правопорушення, пов’язаного з корупцією, із додержанням вимог,
передбачених ст.256 Кодексу України про адміністративні правопорушення
(далі — КУпАП), та надсилає його на розгляд суду. Інші випадки складання
прокурором протоколу про адміністративні правопорушення визначені ст.255
КУпАП.
Відповідно до ст.30-32 Закону України «Про об’єднання громадян»,
прокурор звертається з поданням до суду про застосування стягнення до
об’єднання громадян, яке порушує законодавство.
Повноваження прокурора за умови їх повного та правильного використання
забезпечують ефективність прокурорського нагляду за додержанням і
застосуванням законів, а саме: своєчасне виявлення порушень закону, їх
усунення та притягнення винних осіб до відповідальності.
Реалізація прокурором його наглядових повноважень здійснюється у формі
відповідних актів, які є юридичними фактами, що породжують
прокурорсько-наглядові правовідносини між прокурором, з одного боку, та
посадовими особами піднаглядових об’єктів (а у ряді випадків — і
громадянами), з другого.
§ 4. Методика і тактика нагляду за додержанням і застосуванням законів
У прокуратурах міст, районів здійснення нагляду за додержанням і
застосуванням законів покладається на помічників прокурора, роботою яких
керує заступник прокурора або безпосередньо прокурор. У прокуратурах
областей, міст Києва та Севастополя, АР Крим, Генеральній прокуратурі
України нагляд з додержанням і застосуванням законів забезпечується
силами відповідних відділів та управлінь.
Належна організація роботи прокурора з нагляду за додержанням і
застосуванням законів передбачає, перш за все, наявність високого рівня
його професійного забезпечення. Прокурорські працівники мають
організовувати та проводити наглядову роботу на підставі глибокого
вивчення стану законності методами правового й економічного аналізу
(економіко-правового аналізу) із залученням спеціалістів, працівників
контролюючих органів з урахуванням громадської думки, звернень громадян
і посадових осіб, повідомлень у засобах масової інформації.
Важливою складовою організації прокурорського нагляду за додержанням
законів є формування наглядових справ з пріоритетних напрямків
прокурорської діяльності, як це передбачено п. 2.8 наказу Генерального
прокурора України № 6 гн 2004 р. Зокрема, в таких наглядових справах
мають зосереджуватись за темами (захист соціально-економічних,
політичних, особистих прав і свобод людини і громадянина або захист
інтересів держави в сфері економіки) такі джерела та носії інформації:
— перелік законодавчих та інших нормативних актів; список контролюючих
органів; список основних суб’єктів нагляду; інформаційні матеріали щодо
стану законності (статистичні та аналітичні дані, інформації
контролюючих, правоохоронних, інших державних органів тощо); методичні
рекомендації; науково-практичні посібники та інші документи подібного
характеру, інформаційні листи про позитивний досвід роботи та
орієнтуючого характеру. Одним із способів забезпечення нагляду за
додержанням і застосуванням законів є проведення відповідних перевірок
на піднаглядових об’єктах. До таких перевірок прокурори мають готуватися
певним чином (вивчати стан справ на
піднаглядовому об’єкті, складати план перевірки, залучати до її
проведення за необхідності спеціалістів тощо).
При організації наглядової діяльності прокурору потрібно враховувати
наявні засоби, які є у нього в розпорядженні, та постійно маневрувати
ними з метою оптимального виконання завдань, що на нього покладені.
Йдеться, перш за все, про те, щоб при найменших затратах людських
ресурсів досягти ефективного використання наданих йому законом
повноважень, виходячи із конкретної наглядової ситуації, що складається.
Як правило, перед прокурором постають такі питання:
як належним чином організувати інформаційне забезпечення наглядової
діяльності;
як оптимальніше провести прокурорську перевірку;
в якій послідовності здійснювати ті чи інші перевірочні дії з метою
повного виявлення порушень законів, встановлення обставин, що їм
сприяли, та винних осіб;
який правовий засіб реагування застосувати з метою досягнення найкращого
кінцевого результату.
Іншими словами, прокурор у кожній наглядовій ситуації повинен вміти
правильно визначити та реалізувати шляхи (методи та прийоми) найкращої
організації та здійснення своєї наглядової та іншої діяльності,
врахувати конкретні обставини, що склалися, з метою досягнення
оптимального результату. Сукупність зазначених ознак складає поняття
тактики прокурорсько-наглядової діяльності прокурора.
Тактика дозволяє прокурору із великого арсеналу методів, прийомів,
способів, методичних та наукових рекомендацій обирати найбільш доцільні,
раціональні стосовно даної ситуації, забезпечувати організацію праці на
науковій основі.
Про правильність обраної прокурором тактики своєї діяльності свідчить
кінцевий результат роботи — досягнення поставленої мети, завдань, що на
нього покладені Законом «Про прокуратуру», наказами Генерального
прокурора України.
У разі, коли мети нагляду не досягнуто, прокурор має обирати іншу
тактику своїх дій, тим самим вирішуючи питання про удосконалення своєї
діяльності.
Складовими частинами тактики прокурорського нагляду за додержанням і
застосуванням законів є тактика перевірки та тактика реагування на
виявлені порушення закону.
Тактика прокурорської перевірки передбачає визначення прокурором
найбільш раціональних прийомів (способів) її проведення з урахуванням
конкретної обстановки (ситуації) з метою досягнення найкращого
результату: повного виявлення порушень законів, повного встановлення
обставин, що їм сприяють, а також осіб, винних у порушеннях цих законів.
Прокурорська перевірка додержання та застосування законів завжди
складається із сукупності таких дій, як збирання, дослідження та оцінка
відповідних матеріалів. Тактика зазначених дій залежить від таких
чинників, як:
характер одержаного сигналу про порушення закону;
ступінь поінформованості прокурора про характер правопорушення, орган,
де передбачено проведення перевірки та правове врегулювання відповідних
правовідносин, яким завдано шкоду через вчинене правопорушення;
обсяг прокурорсько-наглядової діяльності, яка потребує виконання;
потреба у спеціальних знаннях та необхідність залучення до перевірки
відповідних фахівців;
рівень професійної майстерності виконавців.
У непоодиноких випадках прокурорська перевірка може починатися із
ознайомлення з відповідними документами, що є у розпорядженні прокурора,
в інших — із витребову-вання пояснень від осіб, які порушили закон, із
призначення відомчої перевірки, позавідомчої ревізії чи експертизи.
Таким чином, тактика прокурорської перевірки може передбачати розмаїття
послідовності різних перевірочних дій, що провадяться як самим
прокурором, так і за його дорученням іншими особами.
Тому для найбільш оптимального проведення прокурорсько-наглядових дій,
їх впорядкування та досягнення їх логічної послідовності нагальною є
потреба у складанні попереднього плану відповідної перевірки. В
залежності від наглядової ситуації, що складається під час її
проведення, до плану можуть вноситися відповідні зміни та доповнення. У
найбільш поширеному варіанті такий план може складатися з наступних
розділів:
які обставини потребують перевірки;
за допомогою яких дій, шляхом використання яких повноважень вони можуть
бути перевірені;
яка мета має бути досягнута в підсумку виконання певних дій,
використання наданих законом повноважень;
фактичне досягнення результатів прокурорської перевірки.
Тактика прокурорського реагування передбачає застосування прокурором у
кожному конкретному випадку правових засобів, які дозволяють досягти
найкращого кінцевого результату: повного усунення порушень законів та
обставин, що їм сприяли, притягнення у разі необхідності до
відповідальності винних осіб, попередження правопорушень у майбутньому.
Як свідчить практика, обрання тактики реагування залежить від суспільної
небезпеки вчиненого правопорушення, характеру причин та умов, що йому
сприяли, інших чинників. У кожному конкретному випадку прокурором має
визначатись своя тактика реагування. Так, наприклад, можуть
застосовуватись наступні тактичні прийоми:
поєднання письмових та усних засобів реагування;
обрання форми реагування;
обрання органу, посадової особи, яким виноситься акт реагування (при
вирішенні питання про притягнення посадової особи до відповідальності,
усунення обставин, що сприяли порушенням закону; профілактики порушень
закону тощо);
вирішення питання про участь прокурора у розгляді актів прокурорського
реагування тощо.
Тактика прокурорсько-наглядової діяльності тісно пов’язана з її
методикою. Під методикою прокурорського нагляду розуміється сукупність
методів та прийомів, які застосовуються прокурором з метою виявлення,
усунення та попередження порушень законів, а також обставин, що їм
сприяють. Вона охоплює комплекс (систему) методів та прийомів, які
прокурор може застосовувати з метою виконання того чи іншого завдання,
що постає перед ним в процесі здійснення своєї діяльності.
В юридичній літературі прийоми прокурорської діяльності зазвичай
поділяють на організаційні, тактичні та технічні.
Організаційні прийоми покликані забезпечити своєчасність надходження до
прокуратури інформації про порушення законів та її обробку, оптимізацію
планування та раціоналізацію прокурорської праці.
Тактичні прийоми полягають у використанні рекомендацій узагальнення
передового досвіду роботи, відомостей з логіки, психології, наукової
організації праці для вирішення обґрунтованості, доцільності та
послідовності застосування організаційних та правових засобів
прокурорського нагляду.
Технічні прийоми спрямовані на раціональне та активне використання
різноманітних технічних засобів (оргтехніки, відеотехніки тощо) з метою
удосконалення наглядової роботи прокурора.
Прийоми, які застосовує прокурор, оцінюються ним з огляду на їх
добірність: з арсеналу, який є у його розпорядженні, обирається один або
декілька, які на думку прокурора забезпечать найбільш успішне вирішення
завдання, поставленого перед ним. Прийоми виробляються у процесі
практичної діяльності прокурора, узагальнюються та весь час
удосконалюються.
Вони базуються на вимогах закону і зазвичай відображаються у методичних
посібниках, розробках, інформаційних листах тощо. Зазначені джерела
містять рекомендації загального характеру. Поряд з цим методика
прокурорського нагляду у значній мірі має індивідуальний характер,
оскільки розрахована на творчий потенціал конкретного прокурорського
працівника. Опанування нею багато в чому залежить від досвіду роботи
працівника, його ініціативності та активності, здатності сприймати
наукові рекомендації з питань організації прокурорсько-наглядової
діяльності, поєднуючи їх із практичними навичками роботи.
Актуальним є методичне забезпечення нагляду за додержанням і
застосуванням законів. Йдеться, перш за все, про розробку окремих
методик, тобто сукупності методів та прийомів, які застосовуються
прокурорами для виявлення, усунення та попередження порушень конкретного
закону або групи тотожних законів, обставин, що їм сприяють, на
конкретному об’єкті, в конкретному органі.
Розробка методичних рекомендацій щодо здійснення наглядової діяльності
та впровадження їх у практичну діяльність покладається на структурні
підрозділи Генеральної прокуратури України, прокуратур обласного рівня
та Академію прокуратури України при Генеральній прокуратурі України (п.
8 наказу Генерального прокурора України №6гн, 2004 р.).
§ 5. Акти нагляду за додержанням і застосуванням законів
Повноваження прокурора по виявленню та усуненню порушень закону,
усуненню причин та умов, що їм сприяли та притягненню винних до
відповідальності, реалізуються у формі наглядових актів. Такі акти, в
залежності від мети їх застосування прокурором, містять вимоги, які
підрозділяються на:
а) обов’язкові для виконання (наприклад, про подання
в прокуратуру для перевірки документів та матеріа-
лів, видачу необхідних довідок, про проведення пере-
вірок, ревізій діяльності підконтрольних та підпо-
рядкованих підприємств, установ, організацій, інших
структур; про явку за викликом посадових осіб та
громадян до органів прокуратури для дачі пояснень;
про невідкладне усунення очевидних порушень за-
кону тощо);
б) обов’язкові для розгляду відповідними органами таїх
посадовими особами (про скасування акта або приведення його у
відповідність із законом, про припинення незаконної дії посадової особи,
поновлення порушеного права; про усунення порушень закону, причин
порушень та умов, що їм сприяють; про притягнення особи до
дисциплінарної, адміністративної відповідальності тощо). Вимоги
прокурора, які відповідають діючому законодавству, є обов’язковими для
всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та
громадян і виконуються невідкладно (наприклад, припис) або у передбачені
законом (наприклад, протест) чи визначені прокурором (наприклад, вимога
про виділення спеціаліста для проведення перевірок, відомчих та
позавідомчих експертиз) строки.
Акти нагляду за додержанням і застосуванням закону можуть бути у формі
вимоги (п.п.1, 2, 3 ч.І ст.20 Закону «Про прокуратуру»); протесту (п.1
ч.2 ст.20, ст.21 Закону «Про прокуратуру»); припису (п.4 ч.2 ст.20,
ст.22 Закону «Про прокуратуру»); подання (п.п.2, 5 ч.2 ст.20, ст.23
Закону «Про прокуратуру»); заяви до суду або господарського суду (п.6
ч.2 ст.20, ч.З ст.36-1 Закону «Про прокуратуру»); постанови (п.З ч.2
ст.20, ст.24 Закону «Про прокуратуру»), а у випадках, визначених
відповідними законами — протоколу про адміністративне правопорушення.
Основними умовами застосування цих актів є: своєчасність, точність та
достовірність фактів, що в них вказуються; юридична обґрунтованість та
вичерпне мотивування, правильність вибору адресата. Крім того, у
протесті, поданні, приписі, постанові прокурора обов’язково
зазначається, ким і яке положення закону порушено, в чому полягає
порушення та що і в який строк посадова особа або відповідний орган
мають вжити до його усунення (ст.25 Закону «Про прокуратуру»).
Для кожного із прокурорсько-наглядових актів законом передбачені
специфічні умови його застосування.
Вимога прокурора спрямована на одержання статистичної та іншої
інформації, документів, матеріалів, актів державних органів та їх
посадових осіб, проведення керівниками та колегіальними органами
перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних
підприємств, установ, організацій та інших структур, виділення
спеціалістів для проведення відомчих і позавідомчих експертиз тощо.
Вимога прокурора повинна містити такі реквізити: найменування органу або
посадової особи, до яких звертається прокурор; найменування документа,
матеріалу, інформації, яка підлягає поданню в прокуратуру, зміст дій,
які мають бути вчинені, коротке викладення даних про порушення законів,
які відомі прокурору, вимога про надання необхідної інформації,
документів, матеріалів про проведення перевірок, ревізій, виділення
спеціаліста для проведення перевірки, відомчої (позавідомчої) експертизи
з викладенням конкретних питань, які підлягають з’ясуванню, з посиланням
на п.1 (або 2 чи 3 ч.І ст.20 Закону «Про прокуратуру»), строк виконання
вимоги, прохання повідомити прокурора про початок перевірки, ревізії;
посаду, класний чин і підпис прокурора.
Протест — акт прокурорського нагляду, який приноситься на акт органу,
рішення або дію посадової особи, що суперечать закону. Він містить
мотивовану вимогу про скасування акта або приведення його у
відповідність з законом, а також припинення незаконної дії посадової
особи, поновлення порушеного права.
Протест приноситься прокурором до органу, який його видав, або до
вищестоящого органу, і повинен містити такі реквізити: найменування
органу, до якого він приноситься, дату направлення протесту, назву
акта-«протест», найменування акта (дії) або його частини, що суперечить
закону, юридичне обґрунтування протесту (викладення підстав, за якими
акт (дія) визнається незаконним, з обов’язковим викладенням змісту
порушеного закону), пропозицію прокурора про скасування акта або
приведення його у відповідність із законом, а також припинення
незаконної дії посадової особи, поновлення порушеного права.
У разі, коли акт, що опротестовується, не виконано або виконано
частково, відповідно до ч.З ст.21 Закону «Про прокуратуру», протест
прокурора зупиняє дію опротестованого акта. У заключній частині протесту
також вказується на обов’язковість його розгляду у десятиденний строк
після його надходження та необхідність повідомлення прокурора про його
наслідки.
Прокурору надане право обрання адресата протесту: він може бути
принесений до органу, який видав акт, що суперечить закону, або до
вищестоящого органу в порядку підпорядкування. При обранні адресата слід
виходити з того, чи потрібно втручання вищестоящого органу для усунення
порушень закону, чи ні.
У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор на
підставі ч.4 ст.21 Закону може звернутися з заявою до суду про визнання
акта незаконним. Заяву до суду може бути подано протягом п’ятнадцяти
днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або
закінчення передбаченого законом строку для його розгляду. Подача такої
заяви зупиняє дію правового акта.
Порядок подання прокурором заяви до суду про визнання акта незаконним
передбачено главою 31-В ЦПК України. Зокрема, заява розглядається суддею
одноособово у 10-ден-ний строк з дня її надходження у відкритому
судовому засіданні за участю прокурора та представника органу чи
посадової особи, які прийняли рішення про відхилення протесту або не
розглянули його у встановлений 10-денний строк після його надходження.
Встановивши, що опротестований акт, рішення або дія посадової особи не
відповідають вимогам закону, суддя постановляє рішення про задоволення
вимог прокурора, визнання акта органу (рішення чи дії посадової особи)
незаконними та про його скасування.
Припис — акт прокурорського нагляду, звернений до органу чи посадової
особи з вимогою негайно усунути очевидне порушення закону, яке може
завдати істотної шкоди інтересам держави, підприємства, установи,
організації, а також громадянам, якщо не буде невідкладно усунуте.
Припис вноситься тому органу або посадовій особі, які правомочні усунути
порушення закону, і підлягає негайному виконанню, про що повідомляється
прокурору.
Підставою для внесення припису є встановлене прокурорською перевіркою
одночасне існування двох умов: 1) очевидність, неоспорюваність порушення
закону та 2) реальна небезпека завдання внаслідок цього суттєвої шкоди
інтересам держави, підприємства, установи, організації або громадянину,
якщо порушення закону не буде негайно усунуте. Визнання шкоди суттєвою
та наявність причинного зв’язку між можливістю її спричинення та
порушенням закону встановлюється з урахуванням конкретних обставин
(наприклад, пошкодження або втрата майна, забруднення оточуючого
природного середовища, знищення природних об’єктів, порушення трудових,
житлових та інших конституційних прав громадян).
Припис вноситься письмово і повинен містити: найменування адресата,
найменування — «припис про усунення порушень закону», місце та дату його
винесення, джерело інформації про порушення закону, обставини порушення
закону, коли і ким вони допущені, порушення якого закону має очевидний
характер, вказівку на можливі наслідки порушення (кому і яка може бути
завдана шкода, якщо порушення закону не буде негайно усунуте),
пропозицію про конкретні дії, які необхідно вчинити з метою припинення
порушень закону та недопущення завдання шкоди, вимогу про негайне
виконання припису та повідомлення про це прокурора, роз’яснення особі,
якій адресовано припис, права на його оскарження вищестоящому прокурору,
який зобов’язаний розглянути скаргу протягом десяти днів, або до суду.
Внесення прокурором припису про усунення порушень закону не звільняє
осіб, винних у протиправних діяннях, від притягнення до кримінальної,
адміністративної або дисциплінарної відповідальності, а також
відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок порушення закону.
Подання — акт прокурорського нагляду про усунення порушень закону,
причин цих порушень та умов, що їм сприяють. Воно вноситься державному
органу, громадській організації або посадовій особі, які уповноважені
усунути порушення закону, та підлягає невідкладному розгляду. Не пізніш
як у місячний строк має бути вжито відповідних заходів до усунення
порушень закону, причин та умов, що їм сприяють, і про наслідки
повідомлено прокурору.
Подання є засобом не тільки усунення порушень закону, а й попередження
порушень закону шляхом спонукання органів державної влади, управління та
господарювання до вжиття заходів з ліквідації причин та умов, які
сприяють правопорушенням.
В основу подання покладаються матеріали перевірок виконання законів,
узагальнень практики нагляду за виконанням окремих законів, вивчення
структури, динаміки та причин порушень законів; в ньому наводяться
найбільш характерні приклади порушень закону, вказуються посадові особи,
винні у неналежному виконанні або невиконанні покладених на них
службових обов’язків щодо забезпечення дотримання (виконання) законів у
певній правовій сфері.
Подання повинно містити такі реквізити: найменування органу, якому воно
вноситься (П.,І.,Б., керівника), дату внесення подання, найменування
акта — «подання про усунення порушень закону, причин цих порушень
таумов, що їм сприяють», вказівку на джерела, з яких одержано
інформацію, факти, на підставі яких внесено подання (прокурорська
перевірка, узагальнення матеріалів нагляду за додержанням законів тощо),
аналіз суті виявлених порушень закону (ким і яке положення закону
порушено, у чому воно полягає, наслідки порушення закону, аналіз причин
порушень закону та умов, що їм сприяли, вимогу про усунення порушень
закону, вжиття заходів до ліквідації причин та умов, що їм сприяють, про
притягнення винних до дисциплінарної, матеріальної відповідальності,
вказівку на обов’язковий невідкладний розгляд подання, не пізніше як у
місячний строк вжиття відповідних заходів до усунення порушень закону,
причин та умов, що їм сприяли, повідомлення прокурора про день розгляду
подання на засіданні колегіального органу для участі у ньому прокурора
та наслідки розгляду подання.
Подання вноситься тому органу та посадовій особі, від яких залежить
своєчасне вжиття заходів до усунення порушень закону, причин порушень та
умов, що їм сприяли. До вищестоящого органу прокурор вносить подання у
випадках, коли порушення закону допущено за вказівкою вищестоящого
органу; коли є дані про аналогічні порушення наінших підпорядкованих
об’єктах; коли за порушення закону несе відповідальність керівник
підпорядкованого органу тощо.
Слід також враховувати, що місцеві державні адміністрації, органи
місцевого самоврядування мають значні повноваження щодо забезпечення
законності на підпорядкованій їм території, підприємствах державної та
комунальної форм власності. Тому в окремих випадках доцільне внесення
подання саме цим органам.
Постанова — акт прокурорського нагляду, який виноситься прокурором в
залежності від характеру порушень закону посадовою особою або
громадянином, про порушення кримінальної справи, порушення провадження
про адміністративне правопорушення або дисциплінарне провадження.
Мотивована постанова виноситься прокурором і в інших випадках
(наприклад, про передачу матеріалів на розгляд громадської організації).
Якщо в порядку нагляду за додержанням і застосуванням закону прокурор
встановлює достатньо даних, які вказують на ознаки злочину в діях
(бездіяльності) посадових осіб або громадян, він у встановленому законом
порядку порушує кримінальну справу шляхом винесення відповідної
постанови. Постанова надсилається органу дізнання або досудового
слідства.
За наявності даних про вчинення посадовою особою або громадянином
правопорушення, за яке встановлена адміністративна або дисциплінарна
відповідальність, прокурор виносить відповідно постанову про порушення
провадження про адміністративне правопорушення або про порушення
дисциплінарного провадження.
Ці постанови повинні містити: найменування, місце та дату її винесення,
ким складено постанову, викладення обставин порушення закону,
обґрунтування вини особи, яка на думку прокурора підлягає притягненню до
відповідальності, вказівка на порушення норми закону, на підставі якого
особа підлягає відповідальності, посилання на відповідну норму КК,
КУпАП, КЗпП, Дисциплінарного статуту тощо, яка передбачає
відповідальність за правопорушення, коротке викладення пояснення особи,
яка притягається до відповідальності, їх оцінка прокурором, вимога
прокурора про розгляд постанови про порушення провадження про
адміністративне правопорушення або дисциплінарне правопорушення
уповноваженою посадовою особою чи відповідним державним органом у
10-денний строк після її надходження, вимога прокурора повідомити про
наслідки розгляду постанови.
Постанова виноситься також прокурором для примусового доставлення
посадової особи або громадянина, які ухиляються від явки за викликом
прокурора. У цьому випадку у постанові повинні бути наведені факти, які
свідчать про ухилення особи від явки за викликом прокурора для дачі
пояснень з обставин, які з’ясовуються під час проведення прокурорської
перевірки, атакож обґрунтовано необхідність примусового доставления
такої особи в прокуратуру, із визначенням відповідного часу. Постанова
надсилається для виконання органу внутрішніх справ.
Заява до суду або господарського суду — це акт прокурорського
представництва, метою якого є захист прав та законних інтересів
громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.
Звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої
особи, не-визначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються
інтереси держави, або визнання незаконними правових актів, дій чи рішень
органів і посадових осіб — є однією із форм представництва прокуратурою
інтересів громадянина або держави в суді. Частина 2 ст.36-1 Закону «Про
прокуратуру» визначає, що підставою представництва в суді інтересів
громадянина є його неспроможність через фізичний або матеріальний стан
або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи
оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження. Підставою
для представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або
загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів
внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб,
що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Під час підготовки заяви до суду прокурор: з’ясовує обставини
правопорушення та пов’язані з цим правові наслідки; визначає коло осіб,
які причетні до правопорушення, збирає докази, необхідні для
обґрунтування вимог, з урахуванням заперечень відповідачів, визначає
ціну позову, якщо позов підлягає оцінці, встановлює, якому суду
підвідомча справа. Позови оформлюються відповідно до ст.137, 138 ЦПК,
ст. 54-57 ГПК.
Вимоги прокурора, які відповідають чинному законодавству, є
обов’язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій,
посадових осіб та громадян. Невиконання без поважних причин законних
вимог прокурора тягне передбачену законом відповідальність (ч.З ст.8
Закону «Про прокуратуру»).
Відповідно до ч.2 ст. 185-6 КУпАП, залишення посадовою особою без
розгляду протесту, припису або подання прокурора, а так само несвоєчасна
відповідь на подання, протест чи припис — тягнуть накладення штрафу.
Стаття 185-8 (ч.І) КУпАП передбачає відповідальність посадової особи за
невиконання законних вимог прокурора про проведення перевірки чи ревізії
діяльності підконтрольних або підпорядкованих підприємств, установ,
організацій або про виділення спеціалістів для проведення такої
перевірки, про надання необхідних матеріалів. Частина 2 цієї статті
встановлює відповідальність осіб за ухилення від прибуття за викликом в
прокуратуру.
Протокол про вчинення такого правопорушення складає прокурор або
уповноважена ним особа з числа працівників прокуратури (п.8 ч.І ст.255
КУпАП) і надсилає його на розгляд суду.
§ 6. Нагляд за відповідністю правових актів органів місцевого
самоврядування вимогам Конституції України та чинному законодавству
а) Завдання та організація нагляду за законністю правових актів органів
місцевого самоврядування
Забезпечення законності правових актів, які видаються органами державної
влади та місцевого самоврядування, є одним із пріоритетних завдань
прокурорсько-наглядової діяльності (ч.І ст.19 Закону «Про прокуратуру»,
п.2.2 наказу Генерального прокурора України № 6 гн від 15.04.2004 р.
«Про організацію наглядової діяльності органів прокуратури щодо захисту
прав і свобод громадян та інтересів держави»).
Законність нормативно-правових актів перевіряється у першочерговому
порядку, оскільки порушення закону при їх виданні тягнуть відповідні
порушення прав громадян та юридичних осіб при застосуванні таких актів
до конкретних правовідносин. Визнано за доцільне здійснювати такі
перевірки не рідше одного разу на квартал незалежно від надходження
інформації про порушення закону (п.2.2 наказу Генерального прокурора
України № 6 гн від 15.04.2004 р.).
Організація нагляду за законністю актів, які видаються органами
місцевого самоврядування, складається з послідовного проведення таких
дій: а) збирання інформації про порушення закону; б) аналізу зібраної
інформації; в) планування відповідних заходів, заснованих на оцінці
стану законності на піднаглядових об’єктах.
Джерелами інформації про порушення закону при виданні актів можуть бути
скарги громадян та юридичних осіб, повідомлення засобів масової
інформації, матеріали контролюючих органів тощо, а також безпосереднє
виявлення порушень закону прокурором, який бере участь у засіданні
колегіального органу місцевого самоврядування.
Зібрану інформацію слід проаналізувати, виходячи з трьох критеріїв: вид
порушення; громадська небезпека порушення закону; розповсюдженість
порушень на окремих об’єктах. В підсумку прокурор одержує більш точне
уявлення про стан додержання законів і може скерувати відповідні заходи.
У наглядовій діяльності прокурора з виявлення порушень закону
розрізняють: 1) вибір засобів виявлення порушень закону; 2) застосування
засобів виявлення порушень закону; 3) аналіз інформації про порушення
закону з метою визначення заходів прокурорського реагування.
Під час підготовки до перевірки прокурор враховує особливості правового
статусу органів місцевого самоврядування, вивчає законодавство, яке
визначає компетенцію цих органів щодо видання актів нормативного
характеру та актів застосування норм права.
Слід мати на увазі, що систему органів місцевого самоврядування,
відповідно до ст.2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»
складають: територіальна громада; сільська, селищна, міська рада;
сільський, селищний, міський голова; виконавчі органи сільської,
селищної, міської ради; районні та обласні ради; органи самоорганізації
населення. У містах із районним поділом можуть також утворюватися
районні у місті ради, які разом із виконавчим органом також входять до
системи місцевого самоврядування. Сільська, селищна, міська, районна у
місті ради проводять своюроботу сесійно(п.1 ст.46 Закону). Сесії
скликаються за потребою, проте не рідше, ніж 1 раз на квартал. На сесії
приймаються Регламент роботи ради та Положення про її постійні комісії.
Відповідно до п.12 ст.46 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» у
регламенті мають бути визначені порядок скликання сесії ради, процедура
підготовки та розгляду питань, порядок роботи сесії та ін.
Органами ради є постійні комісії, які обираються з числа її депутатів,
для вивчення, попереднього розгляду та підготовки питань, віднесених до
її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її
виконавчого комітету (п.1 ст.47 Закону «Про місцеве самоврядування в
Україні»).
Основне завдання прокурора в сфері нагляду за відповідністю закону
актів, що видаються органами місцевого самоврядування, є попередження
порушень закону. З цією метою прокурор має регулярно брати участь у
засіданнях рад, їх виконкомів, інших органів місцевого самоврядування
(ч.З ст.9 Закону «Про прокуратуру»). При цьому треба заздалегідь
одержувати порядок денний сесії ради (її виконкому) та проектів рішень з
тим, щоб орієнтуватися у їх правовому полі та бути націленим на
виявлення порушень закону. Позитивно треба оцінювати роботу тих
прокурорів, які заздалегідь знайомляться не тільки з проектами рішень, а
й з документами, які покладено в основу їх підготовки.
Як правило, проекти рішень сесії ради попередньо підготов-люються та
розглядаються постійними комісіями ради (ст. 47 Закону «Про місцеве
самоврядування в Україні»). Беручи участь у засіданні постійних комісій
рад, прокурор тим самим попереджає прийняття радою незаконних рішень.
Перевірку законності актів, які видаються органами місцевого
самоврядування, прокурор може здійснювати як шляхом їх витребування до
прокуратури (для цього він використовує повноваження, надане йому п.2
ч.І ст.20 Закону «Про прокуратуру»), так і шляхом ознайомлення з ними
безпосередньо за місцем їх видання. При цьому перевагу слід надати
перевіркам законності актів органів місцевого самоврядування за місцем
їх видання — у відповідній раді, її виконкомі, оскільки без ознайомлення
з матеріалами, на основі яких приймалися акти (протоколи, клопотання,
заяви, звернення, рішення, установчі документи, висновки спеціалістів,
плани відведення земельної ділянки, тощо), не завжди можна зробити
правильний висновок про їх відповідність закону, а також встановити
осіб, які причетні до їх видання (якщо акт буде визнано таким, що не
відповідає вимогам закону).
У плані проведення перевірки додержання законів при виданні актів
місцевого самоврядування треба також передбачити, зокрема, ознайомлення
з регламентом ради, положеннями про відділи, управління, інші структурні
підрозділи виконкому ради, договорами про делегування повноважень ради
(ст. 16,44 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Про проведення перевірки має заздалегідь ставитись до відома голова ради
(сільський, селищний, міський голова) або його заступник.
б) Виявлення прокурором порушень закону при виданні правових актів
органами місцевого самоврядування
Виявленню прокурором порушень закону при виданні актів органами
місцевого самоврядування значною мірою сприяє знання ним повноважень
місцевої ради та її виконкому щодо здійснення функцій, покладених
Законом «Про місцеве самоврядування в Україні», іншими нормативними
актами.
Прокурор має враховувати, що видання актів є однією з форм здійснення
управлінської діяльності органом місцевого самоврядування.
Активній, цілеспрямованій роботі прокурора з нагляду за законністю при
виданні правових актів органами місцевого самоврядування багато в чому
сприяє знання прокурором типових, найбільш поширених порушень закону,
яких припускаються органи місцевого самоврядування при здійсненні
нормотворчої та правозастосовчої діяльності. Зокрема, до таких порушень
відносяться: порушення закону при реєстрації суб’єктів підприємницької
діяльності; порушення законодавства про місцеві податки та збори;
порушення антимонопольного законодавства; порушення порядку витрачання
бюджетних коштів; порушення порядку управління комунальною власністю;
порушення земельного законодавства.
Порушення законів при реєстрації суб’єктів підприємництва веде до
створення фіктивних фірм, унеможливлює виконання суб’єктами
господарювання зобов’язань кредитно-фінансового характеру тощо. За
оцінками спеціалістів в Україні 20% загального числа зареєстрованих
юридичних осіб є фіктивними та займаються «відмиванням» грошей, їх
конвертацією тощо. Реєструються такі фірми, як правило, за дорученнями,
які видані на неіснуючих осіб, за орендованими юридичними адресами; при
створенні таких юридичних осіб нерідко порушується порядок формування
статутного фонду (ст.52 Закону «Про господарські товариства»)та ін.
Порушення законодавства про місцеві податки та збори. Місцеві ради, їх
виконкоми встановлюють податки, не передбачені Декретом Кабінету
Міністрів України від 20.05.93 р. «Про місцеві податки і збори», іншими
законодавчими актами або неправильно обчислюють суми, строки та порядок
їх внесення. У ряді випадків, на порушення п.п.24 п.1 ст.26 Декрету,
місцеві податки та збори, розміри їх ставок встановлюються виконавчими
органами рад, головами, в той час як це питання віднесено до виключної
компетенції сільських, селищних, міських рад. До виключної компетенції
цих рад віднесено також надання відповідно до діючого законодавства
пільг за місцевими податками та зборами (п.п.28 п.1 ст.26 Декрету).
) Порушення антимонопольного законодавства. Всупереч вимогам ст.6 Закону
України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної
конкуренції у підприємницькій діяльності», органи місцевого
самоврядування приймають рішення про заборону створення нових
підприємств або інших форм господарювання, про встановлення обмежень на
здійснення певних видів діяльності; примушують суб’єктів господарювання
до укладання певних договорів, першочергового постачання товарів певному
колу споживачів; про централізацію розподілу товарів; встановлення
заборони на реалізацію товарів з одного регіону в інший; про надання
певним суб’єктам господарювання податкових та інших пільг тощо.
Треба також враховувати положення ст.14 та 15 цього Закону про
необхідність з метою попередження монопольного становища окремих
суб’єктів господарювання одержання попереднього дозволу органів
Антимонопольного комітету України на створення, реорганізацію,
ліквідацію суб’єктів господарювання, надання їх майна в оренду.
) Порушення порядку витрачання бюджетних коштів. Виключною компетенцією
місцевих рад є затвердження місцевого бюджету, внесення до нього змін,
затвердження звіту про виконання відповідного бюджету. При цьому види
податків та інших платежів, які підлягають зарахуванню до місцевих
бюджетів відповідного рівня, мають визначатися, виходячи із бюджетного
законодавства.
Порушеннями цього законодавства є прийняття рішень про використання
бюджетних коштів не за цільовим призначенням, про створення не
передбачених законом позабюджетних фондів, на рахунки яких надходять
кошти, які підлягають зарахуванню до місцевого бюджету, тощо.
) Порушення порядку управління комунальною власністю. Відповідно до
ст.26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», до виключної
компетенції сільських, селищних, міських рад відноситься прийняття
рішень про відчуження відповідно до закону комунального майна;
затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об’єктів
комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення
доцільності, умов та порядку приватизації об’єктів комунальної
власності; про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання
об’єктів комунальної власності відповідної територіальної громади;
прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень з
управління майном, що відноситься до комунальної власності відповідної
територіальної громади, визначення меж їх повноважень та умов їх
здійснення. Виходячи із повноважень, визначених ст.29 Закону «Про
місцеве самоврядування в Україні», виконавчі органи сільських, селищних
та міських рад керують майном, яке відноситься до комунальної власності,
в межах, встановлених радою.
Для забезпечення належної правової оцінки рішень органів місцевого
самоврядування прокурору треба мати перелік об’єктів, які відносяться до
комунальної власності територіальних громад, а також об’єктів їх
спільної власності. Відповідно до ст.16 Закону «Про місцеве
самоврядування в Україні», рішення про наділення міських рад
повноваженнями по управлінню майном та фінансовими ресурсами, що є у
спільній власності територіальних громад районів у містах, приймається
на місцевих референдумах відповідних громад.
Типовими порушеннями є відчуження об’єктів комунальної власності за
рішенням виконкому (в тому числі, з подальшим одержанням згоди ради),
всупереч встановленому законом порядку відчуження об’єктів державного та
комунального майна тощо.
6) Порушення земельного законодавства. Всупереч вимогам ч. 7 ст. 118
Земельного кодексу України, рішення про приватизацію земельних ділянок
громадянами приймаються без попередньої розробки проектів їх відведення,
без вказівки на цільове їх використання; аналогічні порушення ст.123 ЗК
допускаються при наданні у постійне користування земельних ділянок
юридичним особам. В окремих випадках проекти відведення земельних
ділянок не погоджуються із органом по земельних ресурсах,
природоохоронними і санітарно-епідеміологічними органами, органами
архітектури та охорони культурної спадщини. Не завжди додержуються
вимоги закону щодо підстав та порядку примусового припинення прав на
земельну ділянку тощо.
Прокурору потрібно знати загальний порядок видання актів органами
місцевого самоврядування і ті спеціальні вимоги, які відносяться до
видання деяких актів цими органами. Зокрема: а) видання акта з подальшим
його затвердженням вищестоящим органом або за погодженням з іншим
органом; б) видання акта на підставі акта вищестоящого органу державного
управління; в) встановлення особливого порядку та строку дії акта тощо.
В залежності від характеру перевірки прокурор витребує усі акти, які
прийняті (видані) за певний проміжок часу, або окремий акт (акти),
видані з певних питань. Прокурор знайомиться з матеріалами, на підставі
яких були прийняті правові акти органів місцевого самоврядування, у тому
числі і головою одноособово, а також із зверненнями громадян та
юридичними особами на порушення їх прав та законних інтересів органами
місцевого самоврядування.
Процес перевірки складається із ознайомлення прокурора з текстом акта,
порівнянням приписів, які містяться в ньому, з нормами закону, який мав
застосовуватися, атакож вивчення матеріалів, на підставі яких прийнято
акт.
В ході перевірки законності актів органів місцевого самоврядування
прокурор, як правило, з’ясовує такі питання:
чи мав орган відповідні повноваження на видання акта з даного питання;
чи не порушено при виданні акта норм матеріального закону;
чи не обмежує акт права та свободи громадян, права та законні інтереси
юридичних осіб;
чи не встановлює акт обов’язки громадян та юридичних осіб, не
передбачені Конституцією України та законами;
чи додержано порядок прийняття (видання) акта;
чи набрав акт чинності.
Виявивши порушення закону, яке полягає у виданні акта, що суперечить
закону, прокурор має встановити причину порушення закону, умови, що йому
сприяли, а також посадових осіб, винних в цьому. Дане питання
з’ясовується шляхом одержання пояснень від осіб, які підписали такий
акт, готували його проект, сприяли прийняттю незаконного акта (експерти,
спеціалісти тощо).
Якщо видано незаконний акт нормативно-правового характеру, прокурор
з’ясовує, кому його було направлено для виконання, чи потягло це
подальше прийняття незаконних індивідуальних актів у процесі його
застосування, кому й яку шкоду було завдано (наслідки прийняття
незаконного акта нормативного характеру).
Одночасно прокурор з’ясовує, чи виконує виконком ради вимоги ст.52
Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» про скасування або зміну
актів підпорядкованих йому управлінь та відділів, посадових осіб; чи
звертаються такі органи до суду із заявою про визнання незаконними актів
органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємств,
установ, організацій, які обмежують права територіальних громад, а також
повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування (ст.38
Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Одержані відомості доцільно порівняти з матеріалами прокурорської та
судової практики опротестування та оскарження громадянами та юридичними
особами актів органів місцевого самоврядування.
в) Особливості реагування прокурора на порушення законів при виданні
правових актів органами місцевого самоврядування
При виявленні порушень закону при виданні актів органами місцевого
самоврядування прокурору треба вжити заходів до скасування незаконних
актів (якщо вони повністю не відповідають вимогам закону) або приведенню
їх у відповідність з вимогами закону (якщо закону суперечить окреме
положення акта). Для цього прокурор використовує повноваження, надані
йому пп.1, 2 ч.2 ст.20, ст.21 Закону «Про прокуратуру».
В залежності від характеру порушень закону при виданні незаконного акта
та їх наслідків, прокурор вирішує питання про притягнення посадових осіб
органів місцевого самоврядування до кримінальної, адміністративної
(зокрема, за Законом «Про боротьбу з корупцією») або дисциплінарної
відповідальності. Також вживаються заходи з відшкодування шкоди,
завданої такими порушеннями закону, громадянам або юридичним особам.
§ 7. Нагляд за додержанням законів про звернення громадян в органах
місцевого самоврядування
1. Завдання та організація прокурорського нагляду за виконанням законів
про звернення громадян в органах місцевого самоврядування
Конституція України (ст.40) закріплює право громадян надсилати
індивідуальні та колективні звернення або особисто звертатися в органи
державної влади, місцевого самоврядування та до посадових і службових
осіб цих органів, які зобов’язані розглянути звернення і дати
обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Кожному надано
право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та
свободи від порушень та протиправних посягань (ст.55 Конституції
України).
Стаття 4 Закону «Про прокуратуру» серед основних завдань виділяє охорону
від будь-яких посягань соціально-економічних, політичних та особистих
прав і свобод громадян, які гарантовані Конституцією, іншими законами
України та міжнародними правовими актами. При цьому слід враховувати, що
Пакт про громадянські та політичні права (ст.2,4) зобов’язує кожну
державу, яка бере участь у цьому Пакті, забезпечити особі, права і
свободи якої порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли
це порушення вчинено особами, що діяли як особи офіційні. Аналогічні
положення містяться і в інших міжнародних документах, ратифікованих
Україною.
Одним із засобів реалізації прав та законних інтересів громадян є їх
звернення до відповідних органів і посадових осіб щодо реалізації
конституційних прав та оскарження неправомірних діянь органів державної
влади та місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб.
Гарантом реалізації цих конституційних прав громадян є прокурорський
нагляд за додержанням законів про звернення громадян(ч.2ст. 12Закону
«Пропрокуратуру», ст.29 Закону «Про звернення громадян»). Виходячи із
положень, які сформульовані в Законі «Про прокуратуру», п.2.6 наказу
Генерального прокурора України № 6 гн від 15.04.2004 р. «Про організацію
наглядової роботи органів прокуратури щодо захисту прав і свобод
громадян та інтересів держави», п. 2.2 наказу Генерального прокурора
України № 5 гн від 09.04.2004 р. «Про введення в дію Інструкції про
порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому громадян в
органах прокуратури України», перед прокурором, який здійснює нагляд за
додержанням законів про звернення громадян, стоять такі завдання:
— своєчасно виявляти та опротестовувати акти, які суперечать закону,
оскільки найчастіше видання таких актів органами місцевого
самоврядування істотно зачіпає права і законні інтереси не тільки
окремих громадян, а й великих груп населення;
забезпечити нагляд за законністю в діяльності органів місцевого
самоврядування, які контролюють додержання законодавства про звернення
громадян на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від
форм власності;
вживати заходів до поновлення порушених прав громадян, усунення порушень
закону, причин та умов, що їм сприяють, притягнення до відповідальності
керівників органів місцевого самоврядування, інших посадових осіб, які
порушують права та законні інтереси громадян, в тому числі і щодо
розгляду їх звернень.
Найважливіші соціальні права громадян, передбачені розділом II
Конституції України, реалізуються ними шляхом звернення до органів
місцевого самоврядування. При цьому вирішальне значення має та
обставина, що до безпосереднього відання органів місцевого
самоврядування відносяться установи та організації, які практично
забезпечують реалізацію суб’єктивних прав громадян (установи охорони
здоров’я, житлово-комунального господарства, освіти, соціального захисту
населення, культури тощо). Саме до цих органів надходить значна
кількість звернень громадян з приводу реалізації та охорони (захисту) їх
прав, оскарження діянь та рішень посадових осіб органів місцевого
самоврядування.
До сигналів про порушення законів про звернення громадян можна віднести:
повідомлення засобів масової інформації, скарги, які надійшли до
прокуратури і містять відомості про порушення законів,
формально-бюрократичне відношення посадових осіб до розгляду звернень,
порушення права громадян на інформацію, аналізи розгляду звернень
громадян в органах прокуратури, матеріали судової практики (у тому числі
по справах про оскарження неправомірних діянь та рішень посадових осіб
та органів місцевого самоврядування), безпосереднє виявлення прокурором
порушень закону тощо.
До участі у проведенні прокурорських перевірок додержання законів про
звернення громадян можуть бути залучені фахівці (працівники органів
позавідомчого контролю — санітарного нагляду, землевпорядкувальної
служби, інспекції по цінах тощо), яким слід доручити з’ясування питань,
що потребують спеціальних знань, виходячи із характеру окремих звернень
громадян.
Законодавство про звернення громадян складається з: Конституції України
(ст.40, 55), Законів від 02.10.96 р. «Про звернення громадян», від
02.10.92 р. «Про інформацію», від 21.05.97 р. «Про місцеве
самоврядування в Україні», від 28.10.89 р. «Про мови в Україні» (ст.5),
від 15.12.93 р. «Про захист прав споживачів»(ст.14, 15), від 05.11.91р.
«Про пенсійне забезпечення» (ст.82) таін. Відповідно до ст.13 Закону
«Про звернення громадян» Постановою Кабінету Міністрів України від
14.04.97 р. № 348 затверджено Інструкцію з діловодства за зверненнями
громадян в органах державної влади, місцевого самоврядування,
об’єднаннях громадян, на підприємствах, в установах та в організаціях
незалежно від форм власності, в засобах масової інформації.
Перед проведенням перевірки прокурор вивчає діюче законодавство про
звернення громадян, і, складаючи план перевірки, передбачає, зокрема, в
ньому з’ясування таких питань: компетенція органу місцевого
самоврядування з розгляду звернень громадян; які документи слід
витребувати під час перевірки; на кого покладено відповідальність за
розгляд звернень громадян; чи потрібна перевірка закону «Про звернення
громадян» на підприємствах, в установах та в організаціях, розташованих
на підвідомчій території, або підвідомчих відповідному органу (якщо така
перевірка потрібна, яким чином її організувати) тощо.
2. Методика перевірки додержання законів про звернення громадян в
органах місцевого самоврядування
При здійсненні перевірки додержання законів про звернення громадян в
органах місцевого самоврядування прокурор має враховувати, що вони
зобов’язані: 1) вирішувати питання місцевого значення в межах
Конституції та законів України; 2) розглядати звернення громадян (ст.14,
15, 16 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»); 3) контролювати
додержання законів про звернення громадян на підприємствах, в установах
та в організаціях незалежно від форм власності (ст.28 Закону «Про
звернення громадян», п.«б» 1 ст.38 Закону «Про місцеве самоврядування в
Україні»).
Під час перевірки прокурором витребовуються та вивчаються облікові
матеріали звернень громадян та матеріали щодо їх провадження; аналізи та
узагальнення звернень, які надійшли до органу місцевого самоврядування;
рішення ради та її виконкому з цих питань, матеріали засідань постійних
комісій ради, на яких розглядалися питання, пов’язані з реалізацією
конституційних прав громадян; звіти про розгляд звернень громадян тощо.
Під час перевірки прокурор має з’ясувати такі основні питання:
А) Виконання вимог закону про порядок та строки звернення громадян у
зв’язку з реалізацією (захистом) своїх прав:
чи зазначені у зверненнях П. ,1. ,Б., місце проживання заявника, чи
викладено суть питання, що порушено;
чи підписані вони заявниками з позначенням дати (чч.2, 3 ст.5 Закону
«Про звернення громадян»);
чи приймаються до розгляду скарги, які подані в інтересах громадянина
особами, не уповноваженими на це (ч.5 ст.16 Закону «Про звернення
громадян»);
чи приймаються до розгляду письмові звернення, в яких не позначено місце
проживання, не підписані авторами, а також такі, з яких неможливо
встановити авторство (анонімні) (ч.І ст.8 Закону «Про звернення
громадян»);
чи приймаються до розгляду повторні звернення громадян, питання яких
раніше вирішені по суті, а також звернення осіб, які визнані судом
недієздатними (ч.2 ст.8 Закону «Про звернення громадян»);
чи приймаються до розгляду скарги громадян, які подані в порядку
оскарження рішень вищестоящому органу чи посадовій особі після пропуску
одного року з дня їх прийняття або одного місяця з часу ознайомлення з
ним громадянина, за умови відсутності поважної причини такого пропуску;
чи виконана вимога ч. 2 ст. 17 Закону «Про звернення громадян» про
поновлення цих строків органом (посадовою особою), який розглядає
скаргу, якщо вони були пропущені з поважних причин;
чи розглядаються скарги на рішення загальних зборів членів КСП,
акціонерних товариств, юридичних осіб, створених на основі колективної
власності, а також на рішення вищих державних органів (відповідно до ч.З
ст.16 Закону «Про звернення громадян» вони мають вирішуватися у судовому
порядку);
чи повертаються заявникам звернення, оформлені без додержання вимог
закону, з відповідними роз’ясненнями, не пізніше, ніж через 10 днів
після їх надходження (ч.б ст.5 Закону «Про звернення громадян»);
чи повертаються громадянам після розгляду скарг додані до них відповідні
документи.
Б) Виконання органами місцевого самоврядування вимог Закону про
забезпечення розгляду звернень громадян:
чи організовано персонально керівником органу місцевого самоврядування
розгляд звернень громадян, перевірку стану розгляду заяв та скарг
громадян, чи вживаються заходи до усунення причин, які породжують
скарги; чи систематично аналізуються звернення громадян, чи інформується
населення про таку роботу;
чи забезпечується своєчасність, об’єктивність та всебічність перевірок
заяв та скарг громадян. Слід мати на увазі, що, відповідно до ст.20
Закону «Про звернення громадян», звернення розглядаються у строк не
більш ніж один місяць з дня їх надходження, а ті, що не потребують
додаткового вивчення — негайно, але не пізніше 15 днів з дня їх
надходження. Якщо у місячний термін вирішити питання, які постановлені у
зверненні, неможливо, керівник органу місцевого самоврядування або його
заступник встановлюють необхідний для його вирішення строк. При цьому
загальний термін вирішення питань, які поставлені у зверненні, не може
перевищувати 45 днів. Про продовження строку вирішення звернення має
бути повідомлено автору.
Перевіряючи об’єктивність та всебічність розгляду звернень громадян,
прокурор з’ясовує, чи всі питання, які порушені заявниками, перевірені;
чи витребовувалися для цього необхідні документи, залучалися до
перевірки спеціалісти; опитувалися посадові особи, які причетні до
питань, поставлених у зверненнях, тощо. Важливо встановити, чи не було
випадків, коли з декількох прохань або фактів про правопорушення
обиралося одне, за розсудом відповідної особи, а інші залишалися поза
увагою; чи не приймалися рішення за заявами і скаргами тільки на
підставі пояснень посадових осіб, діяння яких оскаржувалися. Іноді
замість ретельної перевірки заяви чи скарги збирається матеріал, який
компрометує заявника. У зв’язку з цим, прокурору слід мати на увазі, що
відповідно до ст.31 Закону «Про інформацію» громадяни мають право знати
під час збору інформації, які відомості про них і з якою метою
збираються і як використовуються. Громадяни також мають право доступу до
інформації про них, заперечувати достовірність, повноту та доречність
такої інформації. Тому прокурору треба звернути увагу на виконання вимог
ч.З ст.31 Закону «Про інформацію» про заборону доступу сторонніх осіб до
відомостей про іншу особу, які зібрані у відповідності з діючим
законодавством державними органами і посадовими особами:
чи приймаються передбачені законом заходи щодо поновлення порушених
прав, чи забезпечується реальне виконання рішень, які прийняті у зв’язку
з розглядом заяв та скарг (поновлення прав; відшкодування збитків;
скасування; приведення у відповідність із законом актів, які суперечать
закону; припинення протиправних дій; притягнення винних осіб до
відповідальності тощо);
чи не допускається безпідставна передача заяв та скарг на розгляд іншим
органам (ст.19 Закону «Про звернення громадян»). З’ясовуючи це питання,
прокурору треба мати на увазі, що якщо питання, порушені у зверненні,
одержаному органом місцевого самоврядування, не відносяться до його
компетенції, воно у термін не більше 5 днів пересилається за належністю
відповідному органу, посадовій особі, про що повідомляється
громадянину-заявнику (ч.З ст.7 Закону «Про звернення громадян»). У разі,
якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого
рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається
громадянину з відповідним роз’ясненням. Забороняється направляти скарги
громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення
яких оскаржуються (ч.4 ст.7 Закону «Про звернення громадян»);
чи виконуються керівником органу місцевого самоврядування та іншими
посадовими особами вимоги ст.22 Закону «Про звернення громадян» про
проведення особистого прийому громадян (має здійснюватися регулярно у
встановлені дні, у зручний для населення час за місцем їх роботи і
проживання); чи визначено порядок прийому громадян в органі місцевого
самоврядування; чи доведено до відома населення графіки прийому
громадян;
чи здійснюється контроль за додержанням законодавства про звернення
громадян на підпорядкованих органам місцевого самоврядування
підприємствах, установах та організаціях (ст.28 Закону «Про звернення
громадян»), а також на інших підприємствах, в установах та організаціях
незалежно від форм власності (п «б» 1 ст.38 Закону «Про місцеве
самоврядування» щодо контролю з боку сільських, селищних, міських рад).
Прокурор встановлює об’єкти, на яких проводилися перевірки, з’ясовує
відповідність закону заходів, які вживалися у зв’язку з виявленими
порушеннями (ст.25 Закону «Про звернення громадян», ст.49 Закону «Про
інформацію»). В) Забезпечення органами місцевого самоврядування прав
громадян під час розгляду їх звернень є центральним питанням у
прокурорській перевірці. Слід з’ясувати, яким чином громадянам
забезпечено реалізацію їх прав на звернення, визначених Конституцією
України та законами, зокрема таких:
особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, брати
участь у перевірці поданого звернення; знайомитися з матеріалами
перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті
органом, який розглядає заяву або скаргу; бути присутнім при розгляді
заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника
трудового колективу, організації, яка здійснює правоза-хисну функцію,
оформивши це повноваження у встановленому законом порядку;
одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;
висловлювати усну або письмову вимогу про дотримання таємниці розгляду
звернення. Слід мати на увазі, що відповідно до ст.10 Закону «Про
звернення громадян» на прохання громадянина також не підлягає
розголошенню його прізвище, місце проживання та роботи. Поряд з цим не
підлягають розголошенню без згоди громадян відомості, одержані із
звернень, про особисте життя громадян,відомості, які складають державну
або іншу таємницю, що охороняється законом, інша інформація, якщо це
порушує права та законні інтереси громадян. Забороняється також
з’ясування даних про особу громадянина, які не мають відношення до
звернення.
3. Особливості реагування прокурора на виявлені порушення законодавства
про звернення громадян в органах місцевого самоврядування При виявленні
порушень закону прокурор використовує повноваження, спрямовані на: а)
усунення порушень закону; б) усунення причин порушень закону та умов, що
їм сприяють; в) притягнення винних посадових осіб до відповідальності.
До першої групи повноважень прокурора відносяться:
опротестування незаконних актів, рішень, дій та бездіяльності посадових
осіб та органів; внесення приписів про усунення порушень закону;
внесення подання про усунення порушень закону; звернення із заявою до
суду на захист прав та законних інтересів осіб. Якщо під час перевірки
виявлено правові акти, які суперечать закону, або незаконні рішення та
дії посадової особи з питань, що стосуються розгляду скарг громадян
взагалі, а також у зв’язку з розглядом конкретного звернення, прокурор
приносить протест. У протесті він ставить питання про скасування акта
або рішення, або приведення їх у відповідність із законом, а також про
припинення незаконних дій посадової особи, поновлення порушеного права.
У випадках, коли порушення законодавства про звернення громадян або
іншого законодавства про права громадян має очевидний характер і може
завдати істотної шкоди їх правам та інтересам, якщо не буде негайно
усунуте, прокурор вносить письмовий припис про усунення порушень закону
(наприклад, порушення строку розгляду звернень громадян, відмова у
витребовуванні додаткових матеріалів, недопущенні до розгляду справи
адвоката, наданні неповної інформації про результати перевірки тощо).
Виявивши під час перевірки факти неповноти розгляду окремих звернень,
прокурор не повинен обмежуватися їх констатацією у поданні або
постанові. Він має на підставі п.З ч.І ст.20 Закону «Про прокуратуру»
зажадати від керівника органу місцевого самоврядування проведення
додаткової перевірки усіх таких звернень, вжиття необхідних заходів.
Прокурор вилучає звернення громадян, які містять відомості про вчинення
злочинів, у тому числі посадовими особами органу місцевого
самоврядування (хабарництво, зловживання службовим становищем, службова
недбалість тощо) і надсилає їх для перевірки за підслідністю органам
внутрішніх справ, СБУ або приймає до свого провадження.
До другої групи повноважень прокурора відноситься:
внесення прокурором подання про усунення причин порушень закону та умов,
що їм сприяють. Обставинами, які сприяють порушенням законів про
звернення громадян, зокрема, можуть бути: порушення порядку діловодства
за зверненнями громадян; некомпетентність державних службовців органів
місцевого самоврядування, які розглядають та вирішують звернення
громадян, зловживання службовим становищем тощо.
До третьої групи повноважень прокурора відносяться: порушення
кримінальної справи; порушення провадження про адміністративне
правопорушення (складання протоколу); порушення дисциплінарного
провадження; звернення із заявою до суду про відшкодування збитків,
заподіяних громадянину порушенням закону.
Суб’єктами відповідальності за порушення законів про звернення громадян
в органах місцевого самоврядування є державні службовці, які не
виконують або неналежним чином виконують покладені на них обов’язки щодо
розгляду звернень громадян, порушують їх права. Якщо внаслідок таких
діянь завдано істотну шкоду правам та законним інтересам громадян, є
підстави до порушення кримінальної справи за ознаками злочину у сфері
службової діяльності.
Стаття 212-3 КУпАП встановлює відповідальність за неправомірну відмову в
наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, що не
відповідає дійсності, у випадках, коли така інформація підлягає наданню
на запит громадянина чи юридичної особи відповідно до законів «Про
інформацію» та «Про звернення громадян». Протокол про правопорушення,
передбачене ст.212-3 КУпАП, складається прокурором або уповноваженою ним
особою з числа працівників прокуратури і надсилається на розгляд суду.
Що стосується порушення дисциплінарного провадження, слід враховувати,
що крім стягнень, передбачених ст.147 КЗпП, до державних службовців
органів місцевого самоврядування можуть бути застосовані й інші заходи
дисциплінарного впливу, встановлені Законом України «Про службу в
органах місцевого самоврядування».
Важливим засобом усунення порушень законів про звернення громадян є
обговорення наслідків прокурорських перевірок на засіданнях місцевих рад
та їх виконавчих органів за поданням прокурора.
Розділ VI
Прокурорський нагляд за додержанням органами внутрішніх справ
законодавства про адміністративні правопорушення
§ 1. Організація прокурорського нагляду за додержанням органами
внутрішніх справ законодавства про адміністративні правопорушення
Прокурорський нагляд є одним із засобів забезпечення законності під час
застосування заходів впливу за адміністративні правопорушення. Він
спрямований, перш за все, на захист прав та законних інтересів громадян
— учасників адміністративних правовідносин, забезпечення своєчасного,
всебічного, повного та об’єктивного з’ясування обставин справи,
вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання
винесеної постанови, атакож виявлення причин та умов, що сприяють
вчиненню адміністративних правопорушень, посилення впливу заходів
адміністративної відповідальності на запобігання злочинів.
Повноваження органів внутрішніх справ щодо припинення адміністративних
правопорушень визначені п.п. 1-3, 5-8,18-19, 21-22 ст. 11 Закону «Про
міліцію» танормами Кодексу України про адміністративні правопорушення
(далі — КУпАП). В залежності від характеру цих порушень органи
внутрішніх справ або повністю здійснюють провадження по них (ст.222
КУпАП), або тільки порушують провадження, віддаючи справи на розгляд
судів, адміністративних комісій та інших органів.
Здійснюючи нагляд за додержанням законодавства про адміністративні
правопорушення, прокурор використовує повноваження, передбачені ст.20
Закону «Про прокуратуру», а у випадках реагування на факти незаконного
затримання громадян в адміністративному порядку — повноваження,
закріплені у ст.44 та 45 Закону «Про прокуратуру».
Повноваження прокурора при здійсненні нагляду за виконанням законів при
провадженні у справах про адміністративні правопорушення конкретизовані
у ст.250 КУпАП, відповідно до якої прокурор (його заступник) має право:
порушувати провадження в праві про адміністративне правопорушення;
знайомитися з матеріалами справи; перевіряти законність дій органів
(посадових осіб) при провадженні в справі; брати участь у розгляді
справи; заявляти клопотання; давати висновки з питань, що виникають під
час розгляду справи; перевіряти правильність застосування відповідними
органами (посадовими особами) заходів впливу за адміністративні
правопорушення; опротестувати постанову і рішення по скарзі в справі про
адміністративне правопорушення; зупиняти виконання постанови, а також
вчиняти інші, передбачені законом, дії.
Стаття 290 КУпАП надає прокурору право опротестувати постанову у справі
про адміністративне правопорушення. Принесення прокурором протесту
зупиняє виконання постанови до розгляду протесту (ч.2 ст.291 КУпАП).
Крім прокурора та його заступника здійснювати дії, спрямовані на
виявлення порушень закону під час провадження у справі про
адміністративні правопорушення, має право також помічник прокурора.
Приводами до проведення перевірки можуть бути:
статистичні дані судів, адміністративних комісій, органів внутрішніх
справ за формами 1-АП, 1-А (піврічна, річна) «Звіт про розгляд справ про
адміністративні правопорушення та особах, які притягнуті до
адміністративної відповідальності», який складають органи, посадові
особи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення
по суті. У звіті, зокрема, вказується: найменування статтей КУпАП;
кількість розглянутих справ, за якими прийнято постанови (рішення); дані
про кількість осіб, притягнутих до адміністративної відповідальності,
про закриття провадження у справах про адміністративні правопорушення;
дані про кількість осіб, у відношенні яких винесені постанови (рішення)
про застосування адміністративного стягнення: попередження, штрафу,
конфіскації, оплатного вилучення предмета, позбавлення спеціального
права, виправних робіт, адміністративного арешту; застосування до
неповнолітніх віком від 16 до 18 років заходів впливу, передбаченних
ст.24-1 КУпАП; вказуються дані про суми накладеного та стягнутого
штрафу, розміри матеріальних збитків, завданих правопорушеннями, та суми
відшкодованих збитків.
Аналізуючи ці дані, можна зробити висновок щодо динаміки
адміністративних правопорушень в регіоні та діяльності відповідних
державних органів з виявлення таких правопорушень та притягнення осіб до
відповідальності;
матеріали аналізу стану злочинності (особливо звернути увагу на злочини,
що посягають на громадську безпеку та громадський порядок) та нагляду за
додержанням законів за досудовим слідством, з яких можна зробити
попередній висновок про можливі порушення законів в адміністративній
практиці;
матеріали участі прокурора у розгляді судом справ про адміністративні
правопорушення, по яких протоколи складали працівники органів внутрішніх
справ. При цьому прокурор може виявити порушення законів, яких
припускалися працівники зазначених органів на початкових стадіях
провадження у справах про адміністративні правопорушення;
матеріали перевірки в адміністративній комісії, інших органах,
уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення;
заяви та скарги громадян, повідомлення засобів масової інформації тощо;
безпосереднє виявлення прокурором порушень законів під час перевірки
законності затримання осіб за адміністративні правопорушення та ін.
Перевірки виконання законів в органах внутрішніх справ можуть бути
обмежені з’ясуванням обставин, які викладені у скаргах громадян; мати
суцільний (за визначений час) або вибірковий (за певними складами
правопорушень) характер. У всякому разі при плануванні цієї роботи слід
виходити із положень п.2.4.1 наказу Генерального прокурора України №6гн
від 15.04.2004 р. «Про організацію наглядової діяльності органів
прокуратури щодо захисту прав і свобод громадян та інтересів держави »,
відповідно до якого прокурори мають: 1) приділяти особливу увагу нагляду
за додержанням законів про адміністративні правопорушення
правоохоронними та контролюючими органами, використовуючи в повному
обсязі повноваження, зазначені у ст.250 КУпАП; 2) оперативно реагувати
на факти незаконного застосування до громадян уповноваженими органами та
посадовими особами заходів адміністративного примусу. З цією метою
щомісячно перевіряти додержання закону при адміністративному затриманні
правопорушників і при їх доставлен-ні до відповідних установ.
§ 2. Методика перевірки в органах внутрішніх справ додержання
законодавства про адміністративні правопорушення
Перед перевіркою прокурор вивчає законодавство та відомчі нормативні
акти, які регламентують адміністративну практику органів внутрішніх
справ. Зокрема, крім Закону «Про міліцію» та положень КУпАП необхідно
враховувати положення, які містяться у Правилах застосування спеціальних
засобів при охороні громадського порядку, затверджених Постановою Ради
Міністрів УРСР від 27.02.91 р. № 49, Статуті патрульно-постової служби,
затвердженому наказом МВС України № 533 від 06.07.2001 p., Інструкції з
оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої
наказом МВС України № 185 від 22.02.2001 p., Положенні про службу
дільничних інспекторів міліції в системі МВС України, затвердженому
наказом МВС України № 1212 від 20.10.2003 p., Порядку проведення
медичного огляду та медичного обстеження осіб, які зловживають
наркотичними засобами або психотропними речовинами, затвердженому
наказами Міністерства охорони здоров’я та МВС України № 158/417 від
16.06.98 p., та ін.
Законодавство про відповідальність за адміністративні правопорушення,
підвідомчі органам внутрішніх справ, прокурор може систематизувати за
такою таблицею:
№ Наймену- Стаття Посадова Посадова Санкція
п/п вання КУпАП, особа, орган особа, орган статті, яка
норматив- стаття уповноважені уповнова- передбачає
ного акта, норматив- скласти жені відпові-
який ного акта, протокол про розглянути дальність за
передбачає який адмін- протокол адмінправо-
адміністра- передбачає правопору- про адмін- порушення
тивну склад шення правопору-
відпові- адмінправо-
шення
дальність порушення
1 2 3 4 5 6
Прокурору слід враховувати, що відповідно до п.2.1 наказу МВС України
від 22.02.2003 р. № 185 «Про затвердження Інструкції з оформлення
матеріалів про адміністративні правопорушення», організація
адміністративно-застосовної діяльності органів і підрозділів внутрішніх
справ покладена на начальників структурних підрозділів ГУМВС, УМВС,
УМВСТ, заступників начальників ГУМВС, УМВС, УМВСТ — начальників міліції
громадської безпеки та кураторів відповідних підрозділів. Крім того,
керівники міськрайлінорганів внутрішніх справ щомісяця мають здійснювати
аналіз законності при адміністративному провадженні, оперативно вживати
заходів до усунення виявлених недоліків і порушень. На цих керівників
покладається персональна відповідальність за додержання підлеглим
особовим складом вимог чинного законодавства (п.2.2 наказу).
Під час перевірки прокурор може виявити порушення закону шляхом:
а) ознайомлення у відділі внутрішніх справ з докумен-
тами та матеріалами (журналами реєстрації, прото-
колами, постановами, іншими матеріалами справ про
адміністративні правопорушення, матеріалами пере-
вірок за скаргами про порушення законності у адмі-
ністративній діяльності органу внутрішніх справ,
звітами, аналізами та узагальненнями з цих питань,
матеріалами оперативних нарад, довідками за на-
слідками перевірок, які проводилися у відділі ви-
щестоящими та іншими органами, тощо);
б) ознайомлення у місцевому суді, адміністративній
комісії зі справами про адміністративні правопору-
шення, які були надіслані для розгляду органами
внутрішніх справ;
в) огляду місць тримання затриманих за адміністратив-
ні правопрушення та опитування осіб, які там знаходяться;
г) витребування пояснень від працівників органів вну-
трішніх справ з приводу порушень закону;
д) уточнення у громадян обставин притягнення їх до
адміністративної відповідальності.
У ході перевірки з’ясуванню підлягають такі основні питання:
1. Додержання порядку посвідчення фактів адміністративних правопорушень.
У відповідності зі ст.254 КУпАП про вчинення адміністративного
правопорушення складається протокол уповноваженою на те посадовою
особою. Протокол не складається у випадках, коли за діючим
законодавством штраф накладається і стягується, а попередження
оформляється на місці вчинення правопорушення (ст.258 КУпАП). Прокурору
слід звернути увагу, чи не було випадків накладання стягнень на підставі
актів, довідок, процесуальних документів, не передбачених КУпАП; чи
уповноваженими особами органу внутрішніх справ складаються протоколи.
Треба з’ясувати, чи містять протоколи про адміністративне правопорушення
необхідні реквізити, передбачені ст.256 КУпАП, а саме: дату і місце його
складання, посаду, прізвище, ім’я, по батькові особи, яка склала
протокол; відомості про особу порушника; місце, час вчинення і суть
адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає
відповідальність задане правопорушення; прізвища, адреси свідків і
потерпілих, якщо вони є; пояснення порушника; інші відомості, необхідні
для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду,
про це також зазначається в протоколі. Протокол підписується особою, яка
його склала, і особою, яка вчинила адміністративне правопорушення. При
наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписаний також і
цими особами. В той же час, у разі відмови особи, яка вчинила
правопорушення, від підписання протоколу, в ньому робиться про це
відповідний запис. Особа, яка вчинила правопорушення, має право подати
пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до
протоколу, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання.
Серед найбільш розповсюджених порушень закону — неповне викладення
фактичних обставин правопорушення, відсутність вказівки на те, який
нормативний акт порушено і за якою частиною якої статті КУпАП особа
підлягає відповідальності; відсутність пояснень правопорушника, його
підпису під протоколом або запису про відмову від підписання протоколу;
відмітки про роз’яснення особі, притягнутій до відповідальності, її прав
та обов’язків (ст. 268 КУпАП, ст.63 Конституції України).
Прокурор у кожному випадку повинен оцінити, чи доведено вину особи, яка
притягається до відповідальності, чим вона підтверджується (документами,
речовими доказами, поясненнями порушника, потерпілого, свідків тощо).
Додержання встановлених законом строків накладання адміністративного
стягнення. Відповідно до ст.38 КУпАП, адміністративне стягнення може
бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення
правопорушення, а при триваючому правопорушенні — два місяці з дня його
виявлення. У разі відмови в порушенні кримінальної справи або закриття
кримінальної справи, але при наявності в діях порушника ознак
адміністративного правопорушення, адміністративне стягнення може бути
накладене не пізніш як через місяць з дня прийняття рішення про відмову
в порушенні кримінальної справи або про її закриття.
Під час проведення перевірки прокурору слід звернути увагу на випадки
складання протоколу та накладання адміністративного стягнення за межами
зазначених строків.
Додержання вимог закону при використанні таких засобів адміністративного
примусу, як адміністративне затримання, особистий огляд, огляд речей і
вилучення речей та документів. Для з’ясування цього питання прокурор,
зокрема, встановлює:
а) чи у всіх випадках адміністративне затримання особи
здійснювалося за наявності підстав, вказаних у ч.І ст. 260 КУпАП, при
вчиненні правопорушень, передбачених п. 1 ч.2 ст.262 КУпАП;
б) чи повідомляються негайно про місце перебування
особи, затриманої за вчинення адміністративного
правопорушення, її родичі, інші особи (ч.2 ст.261
КУпАП). Слід також враховувати, що у випадках за-
тримання за адміністративні правопорушення не-
повнолітніх у віці від 16 до 18 років, відповідно до
ст.4 Закону «Про органи і служби у справах неповно-
літніх та спеціальні установи для неповнолітніх»,
відповідні служби мають негайно повідомляти органи
прокуратури, а після встановлення особи неповно-
літнього — одразу сповіщати їх батьків про затриман-
ня таких неповнолітніх;
в) чи у всіх випадках адміністративного затримання осіб
складені протоколи відповідно до ч. 1 ст.261 КУпАП;
г) чи не перевищувалися терміни адміністративного за-
тримання осіб, передбачені ст. 263 КУпАП, п.5 ст.11 Закону «Про
міліцію»;
д) чи додержується правило ст.264 КУпАП про те, що
особистий огляд та огляд речей можуть здійснювати-
ся тільки у випадках, прямо передбачених законом
(у сумнівних випадках слід звертатися до текстів конкретних законів), чи
додержується працівниками органів внутрішніх справ процедура огляду,
передбачена ст.264 КУпАП; є) чи додержується порядок вилучення речей і
документів, що є знаряддям або безпосереднім об’єктом правопорушення,
виявлених під час затримання, особистого огляду або огляду речей, чи
забезпечене їх збереження до розгляду справи по суті (ст.265 КУпАП).
Додержання визначених законом умов та меж застосування заходів фізичного
впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї (розділ III Закону «Про
міліцію» та Правила застосування спеціальних засобів при охороні
громадського порядку, затверждені Постановою Ради Міністрів УРСР від
27.02.91 р. № 49).
Додержання підвідомчості справ про адміністративні правопорушення
органам внутрішніх справ (ст.222 КУпАП). Чи не було випадків, коли
працівники органів внутрішніх справ всупереч вимогам ст.221 КУпАП
розглядали замість суду справи про адміністративні правопорушення,
вчинені неповнолітніми особами у віці від 16 до 18 років.
Додержання строків розгляду справ про адміністративні правопорушення,
встановлених ст.277 КУпАП. Для з’ясування цього питання треба порівняти
дати складання протоколів про адміністративні правопорушення та дати
вчинення інших процесуальних дій із датою винесення постанови по справі.
Слід з’ясувати, на якій стадії провадження і з чиєї вини припущено
тяганину при розгляді справ про адміністративні правопорушення.
Додержання встановлених законом гарантій прав громадян в процесі
провадження у справах про адміністративні правопорушення. З’ясовуючи це
питання, слід звернути увагу нате, чи створені для осіб, які
притягаються до адміністративної відповідальності, умови для реалізації
прав, закріплених у ст.268 КупАП (знайомитися з матеріалами справи;
надавати докази; заявляти клопотання; користуватися послугами
перекладача, якщо особа не володіє мовою, якою ведеться провадження;
оскаржити постанову по справі; бути присутнім при розгляді справи) та
ст.63 Конституції України. Особливої уваги вимагають випадки розгляду
справ про адміністративні правопорушення у відсутності осіб, які
притягаються до відповідальності, коли достовірно невідомо про
поінформування таких осіб про день і час розгляду їх справ.
Відповідність вимогам закону постанов, прийнятих у справах про
адміністративні правопорушення. З’ясуванню, зокрема, підлягають такі
питання:
а) чи розглядаються справи про адміністративні право-
порушення посадовими особами органів внутрішніх справ, визначеними у ч.2
ст.222 КУпАП;
б) чи наявні підстави, передбачені ст. 284 КУпАП для
прийняття постанов по справах;
в) чи накладалися стягнення на порушників адміністра-
тивного законодавства в межах санкцій, визначених законом.
Додержання вимог ст.286 КУпАП про доведення постанови про накладання
адміністративного стягнення до відома громадськості.
Виконання вимог п.19 ст.11 Закону «Про міліцію», ст.282 КУпАП про вжиття
заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли вчиненню
адміністративного правопорушення.
Виконання вимог ч.І ст.6 КУпАП про розробку та здійснення органом
внутрішніх справ заходів, спрямованих на запобігання адміністративним
правопорушенням, виявлення й усунення причин та умов, які сприяють їх
вчиненню, на виховання громадян у дусі високої свідомості і дисципліни,
суворого додержання законів України.
Законність розгляду керівниками органу внутрішніх справ скарг на дії та
рішення посадових осіб під час провадження у справах про адміністративні
правопорушення. Прокурор перевіряє законність рішень, прийнятих
керівництвом органу внутрішніх справ за скаргами громадян на
застосування до них заходів адміністративного примусу, передбачених
ст.260 КУпАП, на постанови по справах тощо. Для з’ясування цього питання
прокурор звертає увагу на повноту перевірок за зверненнями громадян,
законність прийнятих рішень, а також вжиття заходів до усунення порушень
закону, поновлення порушених прав осіб, а також притягнення до
відповідальності працівників органів внутрішніх справ, винних у
порушенні прав громадян.
Законність вжитих заходів щодо виконання постанов про накладання
адміністративних стягнень. Прокурор має враховувати, що відповідно до
ст.305 КУпАП контроль за правильним та своєчасним виконанням постанови
про накладання адміністративного стягнення здійснюється органом
(посадовою особою), який виніс постанову. Не підлягає виконанню
постанова про накладання адміністративного стягнення, якщо її не було
звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня внесення (ст.ЗОЗ
КУпАП).
Розділом V КУпАП визначено порядок провадження з виконання постанов про
накладання адміністративних стягнень. Зокрема, посадові особи органів
внутрішніх справ можуть виносити постанови про накладання таких видів
адміністративних стягнень, як попередження (глава 26 КУпАП) та штраф
(глава 27 КУпАП), що має враховувати прокурор під час проведення
відповідних перевірок.
Важливо пам’ятати, що невиконання постанов про накладання
адміністративних стягнень залишає порушників закону безкарними, що не
сприяє боротьбі з правопорушеннями взагалі, а також зі злочинністю,
зокрема.
За усіма виявленими порушеннями законодавства прокурор має визначити
коло винних осіб, одержати від них пояснення щодо причин порушення
закону.
§ 3. Особливості реагування прокурора на порушення в органах внутрішніх
справ законодавства про адміністративні правопорушення
При встановленні фактів невиконання посадовими особами органів
внутрішніх справ законодавства про адміністративні правопорушення
прокурор має вжити заходів до їх усунення, поновлення прав громадян та
притягнення винних осіб до відповідальності. Для виконання зазначених
завдань прокурор використовує повноваження, передбачені ч. 2 ст. 20,
ст.44-45 Закону «Про прокуратуру».
Так, відповідно до п.2ч.2 ст.44 Закону «Про прокуратуру» прокурор
зобов’язаний негайно звільнити особу, яка незаконно перебуває у місцях
тримання затриманих. Приводами для застосування цього заходу реагування
можуть бути: затримання особи до розгляду судом справи за
правопорушення, за яке законом застосування такого заходу не
передбачено, відсутність протоколу про адміністративне правопорушення,
закінчення встановлених законом строків затримання тощо. Прокурор
звільняє затриманого і в тому випадку, коли за матеріалами справи про
адміністративне правопорушення відсутні підстави для його притягнення до
адміністративної відповідальності.
Протести на постанови по справах про адміністративні правопорушення
приносяться прокурором з метою:
усунення порушень прав громадян, які притягнуті до відповідальності;
вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності осіб,
які були безпідставно притягнуті до адміністративної відповідальності;
усунення порушення підвідомчості або посилення відповідальності осіб в
межах строків накладання адміністративного стягнення (ст.38 КУпАП).
У протестах прокурор ставить питання не тільки про скасування постанов
або приведення їх у відповідність із законом, ай про усунення
протиправних наслідків, поновлення прав громадян (наприклад, про вжиття
заходів до повернення незаконно стягнених штрафів, незаконно вилучених
речей тощо). Якщо постанова про накладання стягнення на час
опротестування не виконана, прокурор відповідно до ч.З ст.21 Закону «Про
прокуратуру», ст.291 КУпАП у протесті вказує на зупинення виконання
постанови до розгляду протесту.
У відношенні посадових осіб, які винні у порушенні порядку притягнення
громадян до адміністративної відповідальності, прокурор порушує
дисциплінарне провадження у межах строків давності, встановлених ст.28
Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ.
Якщо внаслідок недбалості працівників органу внутрішніх справ при
провадженні у справах про адміністративні правопорушення завдано істотну
шкоду інтересам держави або громадян, прокурор порушує кримінальну
справу про посадовий злочин.
Узагальнені подання прокурора про усунення порушень закону, причин
порушень та умов, що їм сприяли, доцільно обговорювати на зборах
оперативного складу органів внутрішніх справ. Якщо під час перевірки в
порядку контролю прокурор виявить, що порушення закону не усунуті, йому
слід внести подання до вищого органу внутрішніх справ з постановкою
питання про відповідальність винних посадових осіб та порушити
адміністративне провадження за ознаками ч.2 ст. 185-6 КУпАП.
Розділ VII
Прокурорський нагляд за додержанням і застосуванням законів про захист
прав неповнолітніх
§ 1. Завдання прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням
законів про захист прав неповнолітніх
Захист прав неповнолітніх є одним із пріоритетних напрямків наглядової
діяльності органів прокуратури щодо захисту прав громадян (п. 2.4 наказу
Генерального прокурора України № 6 гн від 15.04.2004 р. «Про організацію
наглядової роботи органів прокуратури щодо захисту прав і свобод
громадян та інтересів держави»).Законодавство, яке забезпечує права
неповнолітніх, складається, перш за все, з норм міжнародного права
(Конвенція ООН про права дитини, Пекінські правила тощо), Конституції
України (статті 52, 53), які передбачають піклування держави про
дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування,
гарантують доступність та безоплатність освіти в державних учбових
закладах; численних законодавчих актів, (таких, як Закон України «Про
сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні»),
урядових та відомчих актів, які розкривають механізм застосування
законодавства про права неповнолітніх.
Відповідно до наказу Генерального прокурора України № 6/1 гн від
15.04.2004 р. «Про організацію діяльності органів прокуратури щодо
захисту прав і свобод неповнолітніх», основними завданнями на
зазначеному напрямі діяльності є:
захист прав і свобод неповнолітніх, гарантованих Конституцією України,
Конвенцією ООН про права дитини, законами України;
нагляд за додержанням законів органами виконавчої влади та місцевого
самоврядування, на які покладено обов’язки щодо захисту прав дітей,
профілактики правопорушень і бездоглядності;
нагляд за додержанням законності в діяльності спеціальних установ для
неповнолітніх: приймальниківрозподільників, притулків, загальноосвітніх
шкіл, професійно-технічних училищ соціальної реабілітації, центрів
медико-соціальної реабілітації. Прокурори мають систематично
висвітлювати в засобах масової інформації діяльність органів прокуратури
щодо захисту прав дітей і підлітків, попередження серед них
правопорушень, не допускати при цьому публічного оприлюднення
відомостей, які б могли вказати на особу неповнолітнього правопорушника
чи дитину, яка потерпіла від злочину (п. 9 наказу Генерального прокурора
України №6/1 гн від 15.04.2004).
Діяльність прокуратури щодо захисту прав і свобод неповнолітніх має
комплексний характер і забезпечується під час виконання всіх функцій,
покладених на органи прокуратури: нагляду за додержанням і застосуванням
законів; нагляду за додержанням законів органами, які проводять
оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство;
представництва інтересів громадянина в суді у випадках, визначених
законом; підтримання державного обвинувачення в суді; нагляду за
додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах,
а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних
з обмеженням особистої свободи громадян.
§ 2. Нагляд за додержанням законів про права неповнолітніх, які
потребують підвищеного соціального захисту
До числа дітей та підлітків, які потребують підвищеного соціального
захисту, відносяться неповнолітні — сироти або напівсироти, які
позбавлені батьківської опіки (наприклад, у зв’язку із засудженням
батьків до позбавлення волі або позбавлення їх батьківських прав), які
виховуються та навчаються у дитячих будинках та школах-інтернатах, а
також діти-інваліди.
При здійсненні нагляду за додержанням майнових та інших прав і законних
інтересів неповнолітніх прокурор, перш за все, перевіряє виконання
органами опіки та піклування (ст. 19 Сімейного кодексу України) їх
обов’язків щодо здійснення вказаних функцій. Органами, які безпосередньо
ведуть справи з опіки та піклування, є відділи та управління освіти
виконкомів міських рад та районних державних адміністрацій, а також
виконкоми селищних та сільських рад, які здійснюють свою діяльність у
відповідності з вимогами Сімейного кодексу України, законів, а також
правил, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Під час перевірки законності рішень виконкомів рад за заявами про
усиновлення дітей та виявлення фактів усиновлення з порушенням
встановленого порядку (ст.ст. 223-228 Сімейного кодексу України) або
всупереч інтересам дитини прокурор має право вимагати скасування
всиновлення у судовому порядку (ст. 240 СК України).
Прокурором також звертається увага на наявність підстав для встановлення
опіки або піклування; своєчасність влаштування дітей, які залишилися без
батьківської турботи, шляхом встановлення над ними індивідуальної опіки,
піклування або направлення до дитячих закладів.
Прокурори мають з’ясовувати також, чи контролюють органи опіки та
піклування виконання відповідних обов’язків, як вони реагують на факти
зловживань правами з боку опікунів та піклувальників, чи ставляться
питання про визнання недійсними угод, які порушують права дітей
(зокрема, щодо розпорядження їхнім житлом), чи відшкодовується їм
майнова шкода, чи додержується порядок виплати грошової допомоги на
дітей, які перебувають під опікою та піклуванням, тощо.
Складовою частиною прокурорського нагляду в цій сфері є перевірки
своєчасності виявлення державними органами та громадськими організаціями
осіб із числа батьків, які не виконують своїх обов’язків щодо утримання
та виховання дітей, попередження бездоглядності та правопорушень. До
таких батьків своєчасно повинні застосовуватися передбачені
законодавством заходи, аж до вилучення дітей із неблагополучних сімей та
визначення їх правового статусу, а також позбавлення батьківських прав.
Під час проведення перевірок додержання прав неповнолітніх, які
знаходяться у дитячих будинках, інтернатних закладах для дітей-сиріт і
дітей, позбавлених батьківського піклування, основна увага повинна
приділятися виконанню вимог закону про повноту забезпечення таких дітей
харчуванням, одягом, здійсненню оздоровчих заходів та ін. Оскільки
з’ясування пов’язаних з цим питань потребує спеціальних знань, до
перевірки залучаються спеціалісти.
Неповнолітнім, які потребують підвищеного соціального захисту,
виділяються грошова допомога та компенсаційні виплати за цільовими
державними програмами (наприклад, «Діти України», «Про статус та
соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи»). При здійсненні нагляду за додержанням цього законодавства
головна увага звертається на те, чи своєчасно та у повному обсязі і за
призначенням були використані вказані кошти, чи не було зловживань та
розкрадань при їхньому розподілі.
Реагуючи на виявлені порушення прав підлітків, які потребують
підвищеного соціального захисту, прокурор насамперед звертає увагу на
своєчасне поновлення їх прав, використовуючи за необхідності процедуру
їхнього захисту в порядку цивільного судочинства шляхом пред’явлення в
інтересах підлітків позовів про визнання незаконними угод, про стягнення
заборгованості із соціальних виплат, відшкодування шкоди, яка була
завдана внаслідок незаконних дій або бездіяльності посадових осіб,
опікунів, піклувальників тощо. З урахуванням характеру порушень
використовуються й інші заходи прокурорського реагування.
§ 3. Нагляд за додержанням трудових прав неповнолітніх
Прокурорський нагляд за додержанням законів про працю неповнолітніх має
своїм завданням засобами прокурорського реагування сприяти реалізації
законодавства щодо бронювання та створення нових робочих місць для
неповнолітніх, обов’язкового працевлаштування випускників
загальноосвітніх і професійно-технічних закладів, охорони трудових прав
неповнолітніх (п. 4.5. наказу Генерального прокурора України № 6/1 гн
від 15.04.2004 «Про організацію діяльності органів прокуратури щодо
захисту прав і свобод неповнолітніх»).
Перевірки додержання законодавства про працю неповнолітніх можуть
проводитися як в контролюючих органах (місцеві державні адміністрації,
органи місцевого самоврядування, служба зайнятості, інспекції з охорони
праці, МСЕК та ін.), так і безпосередньо на підприємствах та в
господарюючих організаціях, заснованих нарізних формах власності.
Приводами до проведення таких перевірок можуть бути скарги та заяви,
матеріали засобів масової інформації, участі прокурора у засіданнях
колегіальних органів, відомості про нещасні випадки з підлітками тощо.
Маючи інформацію про те, що керівники підприємств та організацій
всупереч закону ухиляються від прийняття на роботу підлітків, прокурор
витребує із виконкому міської (районної) ради відомості про квоту
робочих місць для підлітків. У відповідності до ч.б ст.7 Закону «Про
сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», при
відмові в прийнятті на роботу підлітків, у межах встановленої квоти, з
підприємств стягується штраф у розмірі середньорічного заробітку за
кожну таку відмову. Повідомлення про такі порушення закону можуть стати
для прокурора підставою до вжиття відповідних заходів реагування як щодо
окремих підприємств та організацій, їх посадових осіб, так і в цілому по
місту (району).
В той же час при перевірках виконання законів прокурори повинні вживати
заходів щодо припинення такої форми експлуатації дитячої праці, як
прийом на роботу підлітків, які не досягли віку, встановленого законом
(ст. 188 КЗпП), тобто 16 років, а у виключних випадках — 15 років (за
згодою профспілкового комітету) та з 14 років (учні шкіл,
професійно-технічних закладів освіти для підготовки до праці за згодою
одного з батьків або особи, що їх замінює). Перевіряючи закон, прокурор
з’ясовує також, чи не було випадків використання підлітків на важких
роботах або на роботах із шкідливими або важкими умовами праці, для
переміщення вантажів, які перевищують встановлені норми; чи здійснюються
попередні медичні огляди осіб, які не досягли 18-річного віку.
Важливою складовою перевірок додержання законів про працю неповнолітніх
є виявлення можливих порушень режиму їхнього робочого часу та часу
відпочинку. Ознайомлюючись за необхідності з табелями обліку робочого
часу, іншими документами, одержуючи пояснення як від самих підлітків,
так і від посадових осіб, прокурор встановлює, чи не порушувалися вимоги
ст. 192 КЗпП в частині заборони залучення неповнолітніх до надурочних
робіт, а також до роботи в нічний час та у вихідні дні; чи надаються
підліткам відпустки встановленої тривалості, тобто один календарний
місяць (ст. 75 КЗпП України), у літній час або за їхнім бажанням у
будь-який інший період року; чи додержується порядок надання учбових
відпусток неповнолітнім, які поєднують навчання з працею (статті 201-220
КЗпП України).
Як за скаргами підлітків, їхніх батьків та інших законних представників,
так і з власної ініціативи прокурор повинен з’ясувати додержання вимог
закону при звільненні неповнолітнього за ініціативою власника
підприємства або уповноваженої ним особи. Крім додержання загального
порядку звільнення, розірвання трудової угоди з особою, яка не досягла
18-річного віку, допускається лише за згодою районної, міської служби у
справах неповнолітніх (ст. 198 КЗпП України).
Особливу увагу при здійсненні нагляду в цій сфері прокурори звертають на
законність заходів щодо запобігання нещасних випадків та професійних
захворювань підлітків. Для з’ясування технічних та техніко-юридичних
аспектів цього питання, причин травматизму та умов, що їм сприяють, до
перевірок залучаються представники органів контролю, інші спеціалісти.
Перевірки питання проводяться також безпосередньо в органах контролю
(інспекціях з охорони праці, санітарного нагляду тощо). Особлива увага
при цьому приділяється фактам укриття від обліку нещасних випадків з
підлітками, встановлення осіб, винних у цьому, та наслідків спричинення
ушкодження здоров’я підлітків.
У відношенні винних посадових осіб прокурор порушує кримінальну справу
(ст. 271 КК України) або притягає їх до адміністративної (ст. 41 КУпАП)
та матеріальної відповідальності (п. 6 ч. 2 ст. 20 Закону «Про
прокуратуру»).
§ 4. Нагляд за додержанням законодавства про освіту
Перевірка додержання законодавства про освіту проводиться прокурором в
органах державного управління освітою (ст. 11 Закону «Про освіту»), у
тому числі в місцевих органах державної виконавчої влади та органах
місцевого самоврядування і підпорядкованих їм органах управління
освітою, а також органах позавідомчого контролю.
Можливе проведення перевірок в центрах зайнятості населення, а також
органах позавідомчого контролю (CEC, фінвідділі, органі внутрішніх
справ, відділі з обліку і розподілу житлових та нежитлових приміщень),
безпосередньо в учбово-виховному закладі. При перевірці прокурор
з’ясовує такі основні питання в органах місцевого самоврядування і
місцевих державних адміністраціях:
чи забезпечується в районі (місті) правовий та соціальний захист молоді,
яка не досягла 18 років, чи створені необхідні умови для її всебічного
соціального становлення та розвитку перш за все для одержання освіти,
спеціальної професійної підготовки та перепідготовки; охорони її
здоров’я (ст. 6 Декларації «Про загальні засади державної молодіжної
політики в Україні»);
чи виділяються у місцевому бюджеті цільові кошти на фінансування
державної молодіжної політики, залучення матеріальних та фінансових
ресурсів підприємств та організацій; чи створено спеціальний фонд, чи
розроблено та затверджено виконкомом положення про місцевий державний
молодіжний фонд (ст. 8 Декларації, ст. 5 Закону України «Про сприяння
соціальному становленню та розвитку молоді в Україні»); перевіряється
законність використання коштів фонду;
чи встановлюють органи державної виконавчої влади та органи місцевого
самоврядування не нижче визначених Міністерством освіти і науки
мінімальних нормативів, обсяги бюджетного фінансування закладів освіти,
установ, організацій системи освіти, що є у комунальній власності, та
забезпечують фінансування витрат на їх утримання;
чи забезпечується розвиток мережі закладів освіти та установ,
організацій системи освіти, зміцнення їх матеріальної бази, господарське
обслуговування;
чи здійснюється соціальний захист працівників освіти, дітей учнівської і
студентської молоді; чи створюються умови для їх виховання, навчання і
роботи відповідно до нормативів матеріально-технічного та фінансового
забезпечення;
чи організовано облік дітей дошкільного та шкільного віку, чи
контролюється виконання вимог щодо навчання дітей у закладах освіти;
чи вирішуються питання, пов’язані з опікою і піклуванням над
неповнолітніми, які залишилися без піклування батьків, дітьми-сиротами,
чи здійснюється захист їх прав, надання їм матеріальної та іншої
допомоги;
чи створено належні умови за місцем проживання для виховання дітей,
молоді, розвитку здібностей, задоволення їх інтересів.
Для цього у відділі земельних ресурсів виконкому, державної
адміністрації слід ознайомитися з земельним кадастром міста (району), в
якому є характеристика земель населених пунктів за рівнем їх
забезпечення соціальною інфраструктурою (Положення про порядок ведення
державного земельного кадастру, затвердженого Постановою КМУ від
12.01.93 р. № 15) та з’ясувати з врахуванням норм містобудування
забезпечення рівня насиченості населених пунктів, мікрорайонів об’єктами
соціальної інфраструктури (школи, спортивні майданчики, стадіони, палаци
культури, кінотеатри, палаци молоді таін.). Окремо слід виділити т.з.
«спальні мікрорайони», порівняти ці відомості з рівнем правопорушень
серед неповнолітніх та молоді:
чи забезпечуються вимоги закону щодо недопущення ліквідації,
неперепрофілювання, відчудження дитячих оздоровчих і позашкільних
закладів;
чи забезпечується у сільській місцевості регулярне безкоштовне
підвезення до місця навчання і додому дітей шкільного віку, учнів та
педагогічних працівників;
чи організовано професійне консультування молоді та продуктивну працю
учнів;
чи визначаються потреби, обсяги і розробляються пропозиції щодо
державного замовлення та підготовки робітничих кадрів для регіону;
чи розроблено і як реалізуються програма та заходи щодо профілактики
серед молоді пияцтва та наркоманії, а також популяризації та утвердження
здорового способу життя (ст. 32 Основ законодавства України про охорону
здоров’я); чи є факти продажу в комерційних кіосках та розповсюдження в
відео- та кінотеатрах кіно-, відеопродукції, яка не пройшла державного
ліцензування, пропагує насильство, порнографію, жорстокість (див. «Про
державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-ін-валідам»,
«Про загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004-2008 рр.», «Про
захист суспільної моралі», «Про освіту», «Про професійно-технічну
освіту», «Про вищу освіту», «Про органи і служби у справах неповнолітніх
та спеціальні установи для неповнолітніх», «Про сприяння соціальному
становленню та розвитку молоді в Україні»; Положення про державне
посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів,
затверджене постановою КМУ від 17.08.98 р. № 1315). Наявність таких
фактів свідчить про відсутність боротьби за здоровий спосіб життя в
районі (місті):
чи забезпечується координація дій педагогічних, виробничих колективів,
сім’ї, громадськості з питань навчання та виховання дітей;
чи визначено потреби, розроблено пропозиції щодо державного контракту і
формування регіонального замовлення на педагогічні кадри, чи укладено
договори на їх підготовку;
чи здійснюється контроль за дотриманням вимог щодо змісту, рівня і
обсягу освіти, атестації закладів освіти, що перебувають у комунальній
власності.
У зв’язку з цим слід ознайомитися з рішеннями про реєстрацію статутів
навчальних закладів та із статутами і з’ясувати, чи відповідають вони
вимогам п. 9 ст. 18 Закону України «Про освіту», Положенню про
загальноосвітній навчальний заклад, затвердженого постановою КМУ від
14.06.2000 р., Положенню про порядок створення, реорганізації і
ліквідації навчально-виховних закладів, затвердженого постановою КМУ від
05.04.94 р.;
чи забезпечуються державні стандарти освіти (ст. 15 Закону України «Про
освіту», постанова КМУ від 29.08.2003 р., якою затверджені Порядок
ліцензування освітніх послуг та Положення про Державну акредитаційну
комісію, Інструкція про організацію та діяльність ліцею, затверджена
наказом Міносвіти від 20.07.95 р. № 217, та ін.);
чи виконується положення про неприпустимість ліквідації, припинення
діяльності без поважних причин або використання не за призначенням
дитячих інтернатних, дошкільних та позашкільних закладів; про
неприпустимість приватизації об’єктів освіти, які фінансуються з
бюджету, а також їх підрозділів, які технологічно пов’язані з учбовим
процесом (ст. 5 Закону України «Про приватизацію майна державних
підприємств »); про приватизацію відомчих об’єктів освіти тільки за
умови збереження освітнього призначення (п. 2 ст. 5 Закону України «Про
приватизацію майна державних підприємств»); розпорядження Президента
України від 29.12.94 р. «Про заходи щодо попередження перепрофілювання
дошкільних та середніх загальноосвітніх учбово-виховних закладів» в
частині повернення місцевими радами, їх виконавчими органами
попереднього статусу закладам, які перепрофільовані або здані в оренду;
чи визначено порядок безоплатного або пільгового користування об’єктами
спорту, культури та ін. (ч. 2 ст. 39 Закону України «Про освіту»);
чи виконуються вимоги законодавства про працевлаштування працездатної
молоді (п. 2 ст. 7 Закону України «Про сприяння соціальному становленню
та розвитку молоді в Україні»); про надання першого робочого місця на
строк не менш ніж 2 роки після закінчення або припинення навчання у
середніх загальноосвітніх, учбово-виховних та вищих навчальних закладах
(ст. 5 Закону України «Про зайнятість населення»); чи визначено перелік
підприємств та організацій для працевлаштування неповнолітніх та молоді,
бронювання робочих місць, чи мали місце факти відмови у
працевлаштуванні; чи надаються пільги з оподаткування для підприємств та
організацій, які створюють робочі місця для неповнолітніх та молоді;
чи здійснюється контроль за правильністю утворення та використання
фондів загального обов’язкового навчання (ч. 2 ст. 63 Закону України
«Про освіту») — утворюються при загальноосвітніх закладах для надання
матеріальної допомоги учням, їх оздоровлення, проведення культурних
заходів, інших передбачених законодавством витрат; утворюються за
рахунок коштів місцевих бюджетів у розмірі, не меншому трьох відсотків
від витрат на утримання шкіл, а також за рахунок залучення коштів
підприємств, установ, організацій, інших джерел.
Встановивши, що відрахування у цей фонд місцевими радами не
здійснювалося, прокурор повинен вимагати у приписі створення
відповідного фонду та розподілу його коштів між загальноосвітніми
школами, а також перевірити додержання порядку витрат коштів фонду та їх
цільове використання (ч. 2 ст. 53 Закону України «Про освіту», Положення
про загальноосвітній навчальний заклад).
У відділі (управлінні) освітою прокурор знайомиться з наказами,
розпорядженнями, телефонограмами, матеріалами засідань, конференцій,
актами ревізій, матеріалами перевірок шкіл, із заявами та скаргами
громадян, які містять відомості про порушення законодавства про освіту,
та з’ясовує такі основні питання:
чи розробляє відділ пропозиції щодо нормативів бюджетних асигнувань на
утримання закладів освіти комунальної форми власності та соціального
захисту учасників навчального процесу;
чи здійснюється контроль за дотриманням актів законодавства з питань
освіти, забезпеченням закладами освіти державних вимог щодо змісту,
рівня та обсягу дошкільної, позашкільної, загальної, середньої та
професійно-технічної освіти незалежно від їх підпорядкування і форм
власності;
як організований облік дітей дошкільного та шкільного віку, які
підлягають навчанню у загальноосвітніх учбово-виховних закладах; які
вживаються заходи щодо забезпечення молоді права на отримання повної
загальної середньої освіти (ч. 2 ст. 35 Закону України «Про освіту»);
як здійснюється контроль за додержанням законодавства про освіту,
зокрема, про демократизацію управління освітою, про права та обов’язки
учасників навчально-виховного процесу, про навчання, про профілактику
правопорушень серед учнів шкіл (із лікувальних закладів витребувати дані
про травматизм серед учнів шкіл, у тому числі під час трудового навчання
та виробничої практики; ознайомитися з актами розслідування нещасних
випадків; матеріалами перевірок CEC про здорові та безпечні умови
навчання та ін.);
чи здійснюється спільно з органами охорони здоров’я контроль за охороною
здоров’я дітей і організацією оздоровчих заходів, створенням безпечних
умов навчання та праці учасників навчально-виховного процесу;
як організована позашкільна освіта та виховання (ст.ст. 38, 39 Закону
України «Про освіту»);
чи проводиться районна (міська) конференція педагогічних працівників;
рішення яких питань віднесено до її компетенції, законність прийнятих
рішень (ст. 16 Закону України «Про освіту»).
У середній загальноосвітній школі прокурор знайомиться зі статутом школи
(п. 6 ст. 18 Закону України «Про освіту»), з колективною угодою, з
наказами, протоколами засідань педагогічної ради, загальних зборів
(конференції) колективу закладу освіти, конференції учасників освітнього
процесу та іншими документами і з’ясовує такі основні питання:
Додержання вимог законодавства про демократизацію управління освітою.
У відповідності зі ст. 10 Закону України «Про освіту» для управління
освітою створюється система державних органів управління та органів
громадського самоврядування; до останніх, зокрема, відносяться загальні
збори (конференція) колективу закладу освіти, яка може об’єднувати
учасників навчально-виховного процесу, спеціалістів певного професійного
спрямування. Самоврядування закладів освіти передбачає їх право на:
самостійне планування роботи, вирішення питань навчально-виховної,
науково-дослідної, методичної, економічної та фінансово-господарської
діяльності; участь у формуванні планів прийому учнів; визначення змісту
компонента освіти, що надається закладом освіти понад визначений
державою обсяг; прийняття на роботу педагогічних, інженерно-педагогічних
та інших працівників, а також фахівців з інших держав, у тому числі за
контрактами; самостійне використання усіх видів асигнувань, затвердження
структури і штатного розпису у межах встановленого фонду заробітної
плати; здійснення громадського контролю за організацією харчування,
охорони здоров’я, охорони праці в закладах освіти (ст. 17 Закону України
«Про освіту»).
Положенням про загальноосвітній навчальний заклад, затвердженим
постановою КМУ від 14.06.2000 р., передбачено, що вищим органом
громадського самоврядування є загальні збори (конференція) колективу
закладу освіти. Делегати загальних зборів (конференції) з правом
вирішального голосу обираються від таких трьох категорій: працівники
закладу освіти — зборами трудового колективу; учні закладу освіти II—III
ступенів — класними зборами; батьки, представники громадськості —
класними батьківськими зборами. Кожна категорія обирає однакову
кількість своїх представників, строк повноважень яких визначається
статутом. Загальні збори (конференція) правомочні, якщо в їх роботі бере
участь не менше ніж половина делегатів кожної з трьох категорій, рішення
приймається простою більшістю голосів присутніх. Загальні збори
скликаються не рідше ніж один раз на рік.
До числа повноважень загальних зборів відносяться: прийняття статуту
навчального закладу, вибори ради навчального закладу. Рада навчального
закладу у присутності батьків (осіб, які їх замінюють) розглядає
пропозиції педагогічної ради про виключення учня з навчального закладу
та за наявності підстав порушує клопотання перед директором школи про
його подальше навчання у відповідному класі; разом з батьками (особами,
які їх замінюють) бере участь у розгляді в державних та громадських
організаціях питань, які стосуються їх інтересів; приймає рішення про
нагородження учнів Похвальним листом «За відмінні успіхи у навчанні»,
Похвальною грамотою «За особливі успіхи у вивченні окремих предметів»,
про нагородження золотою медаллю «За особливі успіхи у навчанні»,
срібною медаллю «За успіхи у навчанні»; організує громадський контроль
за харчуванням та медичним обслуговуванням учнів; контролює використання
бюджетних коштів; розподіляє кошти фонду загального обов’язкового
навчання; узгоджує умови оренди приміщень, споруд, обладнання та ін.,
створення в закладі освіти підприємницьких структур тощо.
У зв’язку з цим прокурору слід з’ясувати, чи скликаються загальні збори
(конференція) колективу навчального закладу, чи визначена їх компетенція
статутом; чи утворена рада закладу освіти, чи вирішує вона питання
відповідно до своєї компетенції. У разі виявлення договорів оренди
приміщень, обладнання та ін., які укладені керівником закладу освіти без
погодження з радою школи, прокурор вирішує питання про визнання їх
недійсними.
Додержання передбачених законом прав учнів.
Відповідно до ст. 51 Закону України «Про освіту», учні мають право на:
навчання для здобуття певного освітнього рівня; вибір закладу освіти,
форми навчання, освітньо-професійних та індивідуальних програм;
позакласних занять; одержання направлення на навчання до інших закладів
освіти, у тому числі за кордон; користування навчальною, виробничою,
культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою закладу освіти;
доступ до інформації в усіх галузях знань; участь у науково-дослідній,
дослідно-конструкторській та інших видах наукової діяльності,
конференціях, олімпіадах, виставках, конкурсах; особисту або через своїх
представників участь у громадському самоврядуванні, в обговоренні,
вирішенні питань удосконалення навчально-виховного процесу,
науково-дослідної роботи, призначення стипендій, організації дозвілля,
побуту тощо; безпечні та нешкідливі умови навчання та праці; трудову
діяльність у встановленому порядку в позаурочний час; користування
послугами закладів охорони здоров’я, засобами лікування, профілактики
захворювань та зміцнення здоров’я; захист від будь-яких форм
експлуатації, фізичного та психічного насильства, від дій педагогічних,
інших працівників, які порушують права або принижують їх честь і
гідність. Відволікання учнів за рахунок навчального часу на роботу і
здійснення заходів, не пов’язаних з процесом навчання, забороняється,
крім випадків, передбачених рішеннями Кабінету Міністрів України.
Учні мають право на безпечні та нешкідливі умови навчання, праці та
виховання (ст. 26 Закону України «Про освіту»), на безкоштовне або на
пільгових умовах користування позашкільними закладами освіти: палацами,
будинками, центрами, станціями дитячої, юнацької творчості, учнівськими
клубами, дитячо-юнацькими спортивними школами, школами мистецтв,
студіями, початковими спеціалізованими мистецькими навчальними
закладами, бібліотеками, оздоровчими та іншими закладами.
З’ясовуючи ці питання, прокурор повинен особливу увагу звернути на
законність заходів, які вжиті до учнів у зв’язку з порушеннями статуту
школи, а також на законність виключення зі школи. Слід враховувати, що
заходи, які приймаються до учнів, не повинні принижувати їх честь та
гідність.
Прокурор перевіряє, чи використовуються в інтересах учнів у позаурочний
час спортивні споруди, навчально-виробнича база та ін.; чи виконуються
вимоги Постанови КМУ від 05.08.94 р. № 532 «Про обов’язкові медичні
огляди деяких категорій населення»; зокрема, дітей та підлітків у віці
до 17 років за рахунок бюджетних коштів; чи виконуються вимоги
законодавства про матеріальне забезпечення учнів-сиріт та дітей, які
залишилися без батьківського піклування.
Прокурор доручає органам санітарно-епідеміологічного контролю,
держінспекції з охорони праці тощо перевірити, чи відповідають
санітарно-гігієнічним нормам шкільні меблі, освітлення у приміщеннях для
занять; чи створені безпечні умови для занять фізичною культурою та
трудовим навчанням; чи забезпечується належна якість харчування тощо.
Додержання передбачених законом прав педагогічних працівників.
У відповідності зі ст. 55 Закону України «Про освіту» педагогічні та
науково-педагогічні працівники мають право на: захист професійної честі,
гідності; вільний вибір форм, методів, засобів навчання, виявлення
педагогічної ініціативи; індивідуальну педагогічну діяльність; участь у
громадському самоврядуванні; користування продовженою оплачуваною
відпусткою; забезпечення житлом у першочерговому порядку, пільгові
кредити для індивідуального і кооперативного будівництва; придбання для
працюючих у сільській місцевості основних продуктів харчування за
цінами, встановленими для працівників сільського господарства; одержання
службового житла; підвищення кваліфікації, перепідготовку, вільний вибір
змісту, програм, форм навчання, закладів освіти, установ та організацій,
що здійснюють підвищення кваліфікації і перепідготовку. Відволікання
педагогічних та науково-педагогічних працівників від виконання
професійних обов’язків не допускається, за винятком випадків,
передбачених чинним законодавством.
Педагогічною діяльністю можуть займатися особи з високими моральними
якостями, які мають відповідну освіту, професійно-практичну підготовку,
фізичний стан яких дозволяє виконувати службові обов’язки. Педагогічні
працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в
тому числі і за контрактом. Вони підлягають атестації, за результатами
якої визначаються відповідність працівника займаній посаді, рівень його
кваліфікації, присвоюються категорії, педагогічні звання (ст. 54 Закону
України «Про освіту»).
Прокурор знайомиться зі справами педагогічних працівників, наказами про
прийом їх на роботу, контрактами і з’ясовує, чи відповідають педагогічні
працівники вимогам, які пред’являються до них законом. Зокрема, чи не
працюють педагогами особи, які не мають відповідної освіти, та ін.; чи
не містять умови контракту положення, які суперечать КЗпП України.
Ст.57 Закону України «Про освіту» передбачає державні гарантії
педагогічним працівникам на: належні умови праці, побуту, відпочинку,
медичне обслуговування; підвищення кваліфікації не рідше одного разу на
п’ять років; правовий, соціальний, професійний захист; компенсації,
встановлені законодавством, у разі втрати роботи, у зв’язку зі змінами в
організації виробництва і праці; призначення і виплату пенсії відповідно
до чинного законодавства; встановлення підвищених посадових окладів
(ставок заробітної плати) за наукові ступені та вчені звання; надбавок
за вислугу років щомісячно у відсотках до посадового окладу (ставки
заробітної плати) залежно від стажу педагогічної роботи у таких
розмірах: понад 3 років — 10%, понад 10 років —20%, понад 20 років —
30%; надання річної грошової винагороди у розмірі до одного посадового
окладу (ставки заробітної плати) за сумлінну працю, зразкове виконання
службових обов’язків; виплату допомоги на оздоровлення у розмірі
місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні
щорічної відпустки та ін. У разі захворювання педагогічного працівника,
яке унеможливлює виконання ним професійних обов’язків і обмежує
перебування в учнівському колективі або тимчасового переведення за цих
чи інших обставин на іншу роботу, за ним зберігається попередній
середній заробіток. У разі хвороби або каліцтва попередній середній
заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення
інвалідності. Педагогічним працівникам, які працюють у сільській
місцевості і селищах міського типу, а також пенсіонерам, які раніше
працювали педагогічними працівниками в цих населених пунктах і
проживають у них, держава відповідно до чинного законодавства забезпечує
безоплатне користування житлом з опаленням і освітленням у межах
встановлених норм. Вони мають право на одержання у власність земельної
ділянки у розмірі середньої земельної частки відповідно до чинного
законодавства.
Педагогічним працівникам за рахунок власних коштів закладів освіти може
бути надана матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових
питань.
Прокурору слід після ознайомлення зі складом педагогічних кадрів
з’ясувати, як вони забезпечуються житлом, іншими пільгами, чи своєчасно
їм виплачуються заробітна плата, матеріальна допомога та ін.
Враховуючи, що мають місце непоодинокі випадки, коли наведені державні
гарантії педагогічним працівникам не діють внаслідок відсутності коштів,
прокурору необхідно перевірити у державній податковій адміністрації,
органах державного казначейства та ін. виконання законодавства щодо
контролю за своєчасним надходженням та цільовим використанням бюджетних
коштів (оподаткування, застосування контрольно-касових апаратів,
виконання постанов про стягнення фінансових санкцій та адміністративних
штрафів, інших надходжень до бюджету).
Додержання передбачених законом обов’язків учнів та педагогічних
працівників.
Прокурор з’ясовує, як учні школи виконують обов’язки, передбачені ст. 52
Закону України «Про освіту», зокрема: додержання законодавства,
моральних, етичних норм; систематичне й глибоке оволодіння знаннями,
практичними навичками, професійною майстерністю, підвищення загального
культурного рівня; додержання статуту, правил внутрішнього розпорядку
закладу освіти.
Прокурору слід з’ясувати, чи ознайомлені учні зі своїми обов’язками,
статутом навчального закладу, правилами внутрішнього трудового
розпорядку; скільки було допущено порушень, які вживалися заходи до
порушників, чи відповідають вони закону.
Прокурор повинен встановити, чи ознайомлені педагогічні працівники з
покладеними на них законом обов’язками, а також встановити факти
невиконання ними своїх обов’язків (за скаргами громадян, матеріалами
засідань педагогічної ради, ради навчального закладу, матеріалами
розслідування нещасних випадків з учнями, кримінальними справами та ін.)
та законність застосування до них заходів впливу.
Додержання вимог законодавства про порядок витрачання коштів фонду
загального обов’язкового навчання, інших матеріальних цінностей та
грошових коштів.
Прокурор знайомиться з матеріалами перевірок, ревізій школи і з’ясовує,
чи виконуються вимоги законодавства про контроль за використанням
бюджетних та інших асигнувань, своєчасність проведення інвентаризацій та
ревізій (Порядок подання фінансової звітності, затв. Постановою КМУ від
28.02.2000 р. № 419); додержання порядку визначення розміру збитків від
розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затв.
Постановою КМУ від 22.01.96 р. № 116, та стягнення їх з винних осіб; чи
контролюють рада школи, органи державної виконавчої влади використання
коштів фонду загального обов’язкового навчання.
Особливу увагу слід звернути на господарчі договори (здача в оренду
майна, споруд тощо; спільна діяльність з суб’єктами підприємницької
діяльності та ін.); чи не заставлялося майно закладу в заставу по
забезпеченню зобов’язань комерційних структур або заклад освіти виступав
гарантом виконання таких зобов’язань всупереч чинному законодавству.
Додержання вимог законодавства про попередження правопорушень серед
учнів навчального закладу.
Матеріали кримінальних справ свідчать про те, що значна кількість
злочинів вчинюється учнями в той час, коли вони повинні знаходитися на
заняттях в школі, або під час неорганізованого дозвілля. У зв’язку з цим
прокурору слід враховувати, що орієнтовними посадовими обов’язками
заступника директора школи з виховної роботи, затвердженими наказом
Міносвіти № 1/9-163 від 30.10.92 р., передбачено, що на цього працівника
покладаються обов’язки з організації соціально-педагогічної допомоги
учням та сім’ям, які потребують особливої уваги. Він взаємодіє з
органами внутрішніх справ, службами попередження правопорушень серед
неповнолітніх, прокуратурою, медичною наркологічною службою та ін. На цю
посадову особу покладається обов’язок щодо створення системи заходів з
профілактики правопорушень, правової пропаганди серед учнів, виявленню
причин, які призвели до скоєння правопорушень. На нього також покладено
обов’язки щодо зв’язку педагогічного колективу з дитячими та юнацькими
організаціями в школі, залучення дітей та підлітків до роботи в гуртках,
секціях, клубах, товариствах за інтересами, в школі, позашкільних
закладах, за місцем проживання. Особлива увага повинна бути приділена
дітям, які схильні до правопорушень, з проблемних сімей.
Педагог-організа-тор бере участь в організації літнього відпочинку
школярів; у створенні оздоровчих таборів, залученні до них, перш за все,
дітей-сиріт, напівсиріт, дітей із проблемних сімей.
Прокурору слід з’ясувати, як вказані особи виконують покладені на них
обов’язки, порівняти з даними про скоєння учнями школи правопорушень,
про дітей, які вживають алкоголь, наркотики, проживають у проблемних
сім’ях. З аналізу стану злочинності та правопорушень серед неповнолітніх
прокурор вибирає дані про частоту та місце вчинення правопорушень, їх
причини, з’ясовує, які заходи вживаються адміністрацією школи щодо
профілактики правопорушень (як організований вільний час учнів, чи є
факти, коли внаслідок захворювання вчителів занять не було і учні були
залишені самі по собі — порівняти лікарняні листки вчителів із записами
у класних журналах тощо).
Виконання вимог ст. 59 Закону України «Про освіту» щодо відповідальності
батьків за розвиток дитини.
Батьки та особи, які їх замінюють, зобов’язані: постійно турбуватися про
фізичний розвиток, психічний стан дітей, створювати належні умови для
розвитку їхніх природних здібностей; поважати гідність дитини,
виховувати праце-любство, почуття доброти, милосердя та ін.; сприяти
одержанню дітьми освіти, виховувати повагу до закону, прав, основних
свобод людини.
У зв’язку з цим прокурор витребовує відомості із лікувальних закладів
про травматизм неповнолітніх внаслідок бездоглядності, жорстокого
ставлення до них батьків або осіб, які їх замінюють, про ухилення учнів
від навчання, прояви ними неповаги до закону, прав інших осіб та ін.
Прокурор вивчає адміністративну практику притягнення до відповідальності
за ст. 184 КУпАП та з’ясовує, чи у всіх випадках, які передбачені
законом, адміністрація школи ставила перед органами опіки та піклування
питання про застосування до батьків та осіб, що їх замінюють, ст. 170
Сімейного кодексу України.
За результатами перевірки прокурор реагує адекватно до виявлених
порушень законодавства.
§ 5. Захист майнових прав неповнолітніх засобами прокурорського нагляду
Особливу увагу прокурор має приділяти нагляду за додержанням законів
органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, посадовими особами
при вирішенні питань про відчуження житла і майна неповнолітніх (п. 4.10
наказу Генерального прокурора України № 6/1 гн від 15.04.2004 «Про
організацію діяльності органів прокуратури щодо захисту прав і свобод
неповнолітніх»).
Захист житлових та майнових прав неповнолітніх є одним із пріоритетних
напрямків прокурорського нагляду (п. 1.2 наказу Генерального прокурора
України № 6/1 гн від 15.04.2004 р. «Про організацію діяльності органів
прокуратури щодо захисту прав і свобод неповнолітніх»). Він
забезпечується, перш за все, шляхом нагляду за додержанням законів
органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, на які покладено
обов’язки щодо захисту прав дітей, в тому числі службами у справах
неповнолітніх і підрозділами у справах сім’ї, дітей та молоді щодо
виконання покладених на них законом організаційних, координаційних та
контрольних функцій у вирішенні питань захисту прав неповнолітніх.
Перевірці додержання законодавства, спрямованого на захист житлових та
майнових прав неповнолітніх, передує вчинення прокурором низки
організаційних заходів:
I. Вивчення правових актів, які регламентують права
неповнолітніх на житло і майно, а саме: Конституція України (ст. 41, 51,
52), закони України «Про охорону дитинства» (ст. 17, 18), «Про органи і
служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для
неповнолітніх», «Про приватизацію державного житлового фонду» (ст. 8),
«Про заставу» (ст. 4, 13, 15), «Про нотаріат», Сімейний, Житловий,
Цивільний кодекси України, закони «Про місцеве самоврядування в
Україні», «Про місцеві державні адміністрації», Правила опіки і
піклування, затверджені наказами Міністерства освіти і науки,
Міністерства охорони здоров’я, Міністерства праці та соціальної
політики, Міністерства у справах сім’ї та молоді від 26.05.99 р. №
34/166/131/88 таін.
II. Витребування інформації від органів виконавчої вла-
ди, місцевого самоврядування про угоди з нерухомим
майном та житлом дітей, на здійснення яких дається
дозвіл органів опіки та піклування, із зазначенням
прізвищ дітей та адреси житла, що відчужувалося,
татого, що придбано замість проданого; від державної
судової адміністрації — щодо кількості справ по жит-
лових спорах за участю неповнолітніх (про визнання
права власності, виселення, визнання недійсними
угод щодо купівлі-продажу або спадкування житла
тощо). Слід також проаналізувати звернення грома-
дян про порушення житлових та майнових прав не-
повнолітніх, а також повідомлення засобів масової
інформації з зазначених питань.
III. Перевірка додержання законодавства про захист
житлових та майнових прав неповнолітніх проводить-
ся в місцевих органах виконавчої влади та самовря-
дування, службах у справах неповнолітніх, закладах
освіти та охорони здоров’я тощо.
У місцевих органах виконавчої влади та самоврядування прокурор
знайомиться з місцевими програмами захисту прав неповнолітніх, в тому
числі майнових та житлових, з рішеннями опікунської ради щодо надання
згоди на вчинення правочинів із майном неповнолітніх тощо.
Відповідно до ст. 22, 23 Закону «Про місцеві державні адміністрації»
місцева державна адміністрація реалізовує державну політику в галузі
материнства та дитинства, сім’ї та молоді, в галузі соціального захисту
дітей-сиріт.
Частина 3 ст. 18 Закону «Про охорону дитинства» зобов’язує органи опіки
і піклування здійснювати контроль за додержанням батьками або особами,
які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні
житлових приміщень та купівлі нового житла. Сімейний кодекс України (ст.
246) покладає на органи опіки і піклування контролювати додержання прав
дитини, над якою встановлено опіку або піклування.
Органами опіки і піклування є опікунські ради органів місцевого
самоврядування, заклади освіти та охорони здоров’я (щодо дітей-сиріт та
дітей, позбавлених батьківського піклування, які утримуються в цих
закладах). Безпосередньо обов’язки опікуна та піклувальника
неповнолітнього виконують відповідні особи, які мають вживати заходів
щодо захисту прав та інтересів підопічного (ст. 67, 69 ЦК).
На підставі рішень виконкому місцевої ради, місцевої державної
адміністрації про дозвіл на відчуження житла неповнолітніх прокурор
з’ясовує, чи є дані про придбання нового замість проданого, чи включено
неповнолітнього до сторони договору купівлі нового житла, чи дорівнює
його частка у придбаному приміщенні частці, яка йому належала раніше; чи
проведено реєстрацію права власності на житло неповнолітнього.
Прокурор має також перевірити виконання органом опіки та піклування
вимог ст. 71 ЖК щодо збереження права на житло за неповнолітнім у
випадку направлення його до дитячого закладу. Так, у рішенні виконкому
місцевої ради має бути зазначено, яких вжито заходів щодо збереження
житла дитини, особу, яка відповідає за виконання цього рішення. Копія
рішення надсилається житлово-експлуатаційному органу, місцевому органу
приватизації (для запобігання випадків продажу житла), дитячому закладу,
де утримується дитина, іншим органам та посадовим особам.
Прокурор далі з’ясовує: наявність обліку неповнолітніх, які потребують
опіки та піклування; наявність майна неповнолітніх, яке має бути взято
під охорону державними органами та опікунами (піклувальниками); чи
обліковуються органами опіки і піклування діти, які повернулися з
виховних закладів і перебувають на обліку для позачергового отримання
житла в порядку ст. 46 ЖК, забезпечення їх тимчасовим житлом до
отримання постійного житла;
які заходи вживаються щодо збереження житлових приміщень за тимчасово
відсутніми неповнолітніми.
В службах у справах неповнолітніх прокурор встановлює виконання ними
завдань, передбачених ст. 4 Закону «Про органи і служби у справах
неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» щодо координації
зусиль органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємств,
установ, організацій незалежно від форм власності у вирішенні питань
соціального захисту неповнолітніх, здійснення контролю за умовами
утримання та виховання неповнолітніх у спеціальних установах, навчальних
закладах і за місцем проживання.
Під час перевірки прокурор має з’ясувати стан контролю з боку служби у
справах неповнолітніх за додержанням прав неповнолітніх на житло та
майно (чи проводяться, зокрема, перевірки цих питань у дитячих закладах,
де утримуються і виховуються неповнолітні, законність заходів, вжитих у
разі виявлення порушень закону).
У закладах освіти та охорони здоров’я, де виховуються та утримуються
діти, позбавлені батьківського піклування, прокурор перевіряє стан
додержання адміністрацією виховного закладу законодавства, спрямованого
на захист житлових та майнових прав неповнолітніх. Зокрема, прокурор має
встановити наявність відомостей про закріплення житла за неповнолітніми
за місцем їх проживання, статус житла, дані про здачу житла в оренду на
час перебування дитини у виховному закладі; наявність даних про нерухоме
та інше майно, яке належить неповнолітньому та заходи, які вживаються
щодо його закріплення; чи порушується керівниками зазначених закладів
питання про забезпечення органами виконавчої влади житлом випускників,
які не мають житла (ст. 46 ЖК). Одночасно прокурор встановлює, як
влаштовані випускники минулих років з числа дітей-сиріт та дітей,
позбавлених батьківського піклування (поставлені на облік для
позачергового отримання житла, забезпечені гуртожитком, іншим тимчасовим
житлом). Чи вирішується питання стягнення пенсійних та інших виплат на
вихованців (наявність особистих рахунків неповнолітніх, цільове
використання коштів, що надходять, тощо).
В нотаріальних конторах та на біржах доцільно проводити перевірки, коли
є дані про посвідчення нотаріусом або реєстрацію біржею угоди з
порушенням встановленого порядку відчуження житла або майна
неповнолітнього. Іншим способом позбавлення прав неповнолітнього на
житло та майно є укладання батьками неповнолітніх договорів застави, де
предметом застави є приватизована квартира, що належить батькам і дітям
на праві сумісної власності. Як правило, такі угоди укладаються
несумлінними батьками без наміру повернути кредитну заборгованість.
У разі встановлення незаконного посвідчення угод з майном, внаслідок
чого неповнолітнього було позбавлено житла або його житлові умови значно
погіршилися, орган опіки та піклування, а також прокурор в інтересах
неповнолітнього можуть у судовому порядку вимагати визнання таких угод
недійсними та поновлення порушених прав неповнолітніх, а також
відшкодування заподіяних збитків (наприклад, ст. 21, 27 Закону «Про
нотаріат»).
У відділах приватизації житла та житлово-експлуатаційних конторах
прокурор з’ясовує додержання вимог ст. 8 Закону «Про приватизацію
державного житлового фонду» щодо набуття подружжям і дітьми рівних прав
спільної сумісної власності на житло, а також п. 20 Положення про
порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян при оформленні
заяви на приватизацію квартири (будинку). Одним із поширених способів
порушення прав неповнолітнього на житло є надання недостовірних даних
про відсутність неповнолітніх дітей, в той час як вони фактично
проживають з батьками. Тим самим неповнолітні усуваються від участі у
приватизації житла і позбавляються права власності на житло та інших
майнових прав.
Особливої уваги потребують факти приватизації житла батьками, які
зловживають спиртними напоями або наркотичними речовинами, ведуть
аморальний спосіб життя, ухиляються від виконання батьківських
обов’язків тощо.
Прокурори за наслідками перевірок мають заходами усіх форм
представницької діяльності у суді забезпечити захист житлових та
майнових прав неповнолітніх, своєчасно й обґрунтовано пред’являти позови
(заяви) для реального поновлення порушених прав. В цій роботі слід
використовувати матеріали прокурорських перевірок, кримінальних справ,
звернення громадян, інформацію органів державної виконавчої влади, на
які покладено обов’язки щодо захисту прав неповнолітніх (п. 8 наказу
Генерального прокурора України № 6/1 гн від 15.04.2004 р. «Про
організацію діяльності органів прокуратури щодо захисту прав і свобод
неповнолітніх»).
§ 6. Нагляд за додержанням законів про попередження правопорушень серед
неповнолітніх
Профілактична роль прокурорського нагляду особливо яскраво проявляється
в діяльності прокурорів щодо запобігання злочинам та іншим
правопорушенням, які скоюють підлітки. При цьому головна увага прокурора
повинна звертатися на виконання своїх обов’язків у цій частині службами
у справах неповнолітніх, а також органами освіти, адміністраціями
закладів освіти. Більш предметному проведенню наглядових заходів сприяє
аналіз злочинів та інших правопорушень, за матеріалами якого прокурор
може зробити певні висновки щодо причин та умов, що їм сприяють. До
таких причин, зокрема, відносяться відсутність належної уваги до
«важких» підлітків, які схильні до правопорушень, розповсюдженість у
підлітковому середовищі наркоманії, пияцтва, а в останній час — і
проституції, діяльність дорослих підбурювачів, які втягують дітей та
підлітків у злочинну та іншу протиправну діяльність.
Серед контролюючих органів у сфері застосування законодавства про
неповнолітніх ключове місце займають органи та служби у справах
неповнолітніх, які створені у відповідності із Законом України «Про
органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для
неповнолітніх» від 24.01.95 р. На ці органи накладається виконання
організаційних, координаційних та контрольних функцій у вирішенні питань
соціального захисту неповнолітніх, запобігання бездоглядності та
правопорушенням серед дітей і підлітків; розробка та здійснення заходів
щодо забезпечення прав, свобод та законних інтересів неповнолітніх,
запобігання вчинення ними правопорушень, контроль за виконанням цих
заходів, а також умовами утримання та виховання підлітків у спеціальних
закладах для неповнолітніх, організація виховної роботи в
навчально-виховних та позашкільних закладах, а також за місцем
проживання.
Кримінальна міліція у справах неповнолітніх зобов’язана:
проводити роботу, пов’язану з запобіганням правопорушень серед
неповнолітніх;
виявляти, припиняти та розкривати злочини, вчинені неповнолітніми;
здійснювати досудову підготовку матеріалів про злочини, вчинені
неповнолітніми, проводити дізнання у межах, визначених
кримінально-процесуальним законодавством;
здійснювати розшук неповнолітніх, які залишили сім’ї, навчально-виховні
заклади та спеціальні установи для неповнолітніх;
розглядати у межах своєї компетенції заяви та повідомлення про
правопорушення, вчинені неповнолітніми;
виявляти причини та умови, які сприяють здійсненню правопорушень
неповнолітніми, вживати заходів до їх усунення, брати участь у правовому
вихованні учнів;
повертати підлітків до місць постійного мешкання, навчання або
направляти їх до спеціальних установ для неповнолітніх, затримувати та
повідомляти про неповнолітніх, які були підкинуті або заблукали,
залишили сім’ю, навчально-виховний заклад; вести профілактичний облік
неповнолітніх;
виявляти дорослих, які залучають неповнолітніх до злочинної діяльності,
проституції, наркоманії, жебракування,
атакожосіб,якізаймаютьсявиготовленням та розповсюдженням порнографічної
продукції, видань, які пропагують насильство, жорстокість, сексуальне
розпутство;
надсилати до відповідних служб у справах неповнолітніх відомості про
неповнолітніх, які повернулися із загальноосвітніх шкіл та професійних
училищ соціальної реабілітації та скоїли правопорушення, за яке вжиті
заходи громадського впливу або адміністративне стягнення; вживають
спиртні напої або допускають немедичне вживання наркотичних та
одурманюючих засобів; у віці до 16 років систематично кидають сім’ю,
спеціальні навчально-виховні заклади, —для взяття їх на облік та
проведення з ними профілактичної роботи, а також інформувати вказані
служби про необхідність застосування до них заходів впливу або захисту;
надавати допомогу органам освіти та охорони здоров’я у підготовці
відповідних документів щодо оформлення особистих справ неповнолітніх,
які направляються до загальноосвітніх шкіл та професійних училищ
соціальної реабілітації.
Під час перевірки виконання законів кримінальною міліцією прокурор має
з’ясувати законність взяття на профілактичний облік неповнолітніх
(звільнених з місць позбавлення волі, засуджених, у відношенні яких
виконання вироку про позбавлення волі відстрочено, а також засуджених
умовно або до виправних робіт; звинувачених у скоєнні злочину і не
взятих під варту під час досудового слідства; що скоїли злочин, але
звільнені від кримінальної відповідальності внаслідок застосування
заходів громадського впливу, акта про амністію, до яких застосовані
примусові заходи виховного характеру, а також ті, які вчинили суспільно
небезпечні діяння до досягнення віку, з якого можлива кримінальна
відповідальність; звільнених із спеціальних навчально-виховних закладів;
яким лікувальним закладом встановлено діагноз «наркоманія»).
Особливої уваги потребує нагляд прокурора за додержанням законів в
діяльності спеціальних установ для неповнолітніх. Важливою умовою
ефективної прокурорсько-наглядової діяльності є розподіл об’єктів
нагляду між прокурорами АР Крим, областей, міст Києва та Севастополя та
міжміськрайпрокурорами. Пунктом 2 наказу Генерального прокурора України
№ 6/1 гн від 15.04.2004. «Про організацію діяльності органів прокуратури
щодо захисту прав і свобод неповнолітніх» передбачено, що нагляд за
додержанням законів у спеціальних установах для неповнолітніх
республіканського та обласного підпорядкування здійснюють галузеві
підрозділи обласних і прирівняних до них прокуратур; міського
(районного) — міжміськрайпрокурорами.
Перевірки у зазначених установах мають проводитись систематично:
у приймальниках-розподільниках для неповнолітніх — щомісячно;
у притулках для неповнолітніх — щоквартально;
у загальноосвітніх школах і професійних училищах соціальної
реабілітації, центрах медико-соціальної та соціально-психологічної
реабілітації — не рідше одного разу на півріччя.
Під час перевірок прокурор звертає увагу на законність вміщення
неповнолітнього до зазначеної установи, відповідність вимогам закону
заходів впливу, що до нього застосовуються, забезпечення умов тримання
неповнолітніх та додержання їх прав.
Перевірки виконання законодавства про боротьбу з пияцтвом та
наркоманією, атакож проституцією серед неповнолітніх можуть дати
позитивний ефект, як правило, лише тоді, коли вони носять комплексний
характер, охоплюють діяльність щодо застосування відповідних
законодавчих актів службами у справах неповнолітніх, органами освіти,
охорони здоров’я тощо з огляду на розповсюдженість подібних
правопорушень та їх впливу на злочинність. Для цього прокурори
витребовують із вказаних органів узагальнюючу інформацію про
розповсюдженість правопорушень, статистичні дані тощо (п. 2 ч. 1 ст. 20
Закону України «Про прокуратуру»). Неповнота та неузгодженість такої
інформації, якою володіють різні органи (наприклад, служба у справах
неповнолітніх та міські, районні лікарні про кількість підлітків, які
вживають наркотичні речовини), свідчить про відсутність належної
взаємодії між ними у попередженні таких правопорушень і про те, що до
таких підлітків не застосовуються належні заходи медично-правового
характеру. Такі матеріали прокурорських перевірок мають обговорюватись
на міжвідомчих нарадах із розробкою відповідних заходів щодо
забезпечення виконання законів про профілактику правопорушень серед
неповнолітніх.
§ 7. Особливості нагляду за розслідуванням кримінальних справ про
злочини, а також суспільно небезпечні діяння, скоєні неповнолітніми
Нагляд за розслідуванням кримінальних справ про злочини, а також
суспільно небезпечні діяння неповнолітніх, які не досягли віку
кримінальної відповідальності, здійснюється прокурором відповідно до
вимог наказу Генерального прокурора України № 4/1 гн від 20.04.2004 «Про
організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які
проводять дізнання та досудове слідство».
При цьому прокурори мають звертати особливу увагу на додержання правових
гарантій, передбачених кримінально-процесуальним законодавством для
неповнолітніх, законність їх затримання.
Прокурор перевіряє додержання вимог закону про те, щоб під час
провадження попереднього слідства обов’язково з’ясовувалися: вік
неповнолітнього (щоб запобігти притягненню до відповідальності осіб, які
не досягли встановленого законом віку кримінальної відповідальності),
стан його здоров’я та загального розвитку (для визначення ступеня
осудності), характеристика особи, умови життя та виховання, обставини,
які негативно впливають напідлітка, наявність дорослих підбурювачів та
інших осіб, які втягли неповнолітнього у злочинну діяльність (ст. 433
КПК України). Прокурор має пред’являти суворі вимоги до неухильного
виконання законів щодо вивчення особи неповнолітнього правопорушника,
умов його виховання, виявлення обставин, які сприяли вчиненню злочину
або суспільно небезпечного діяння. Особливої уваги потребує виконання
вимог закону щодо притягнення до відповідальності осіб за втягнення
неповнолітніх у злочинну діяльність, а також батьків, діти яких вчинили
діяння, що містять ознаки злочину, до досягнення віку кримінальної
відповідальності (п. 6 наказу Генерального прокурора України № 6/1 гн
від 15.04.2004).
Якщо суспільно небезпечне діяння вчинила особа у віці від 11 років до
настання віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, то слідчий
виносить мотивовану постанову про припинення справи та застосування до
неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справа разом з
постановою надсилається прокурору, від якого залежить наступне
направлення її на розгляд суду (ч. 1 ст. 7-3 КПК України). Якщо
встановлено, що особа, яка вчинила у віці від 11 до 14 років діяння, що
підпадає під ознаки діяння, за яке Кримінальним кодексом України
передбачене покарання у виді позбавлення волі понад п’ять років, і її
необхідно у зв’язку з цим негайно ізолювати, то за постановою слідчого
або органу дізнання, за згодою прокурора, за вмотивованим рішенням суду
вона може бути поміщена до приймальника-розподільника для неповнолітніх
на строк до ЗО діб (ч. 2 ст. 73 КПК України).
Що стосується підлітків, які досягли віку, з якого можлива кримінальна
відповідальність, то вони, якщо злочини не мають великої небезпеки,
можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності. Відповідно до
ст. 9 КПК України прокурор, а також слідчий за згодою прокурора на
підставі, передбаченій ст. 97 КК України, виносять мотивовану постанову
про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення від
кримінальної відповідальності. В такому випадку неповнолітньому з
додержанням вимог ст. 438 і 440 КПК України пред’являються обвинувачення
і всі матеріали справи. В подальшому справа надсилається на розгляд
суду. Згідно зі ст. 10 5 КК У країни до неповнолітнього можуть бути
застосовані такі види примусових заходів виховного характеру:
застереження;
обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки
неповнолітнього; передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, що
їх заміняють, чи під нагляд педагогічного чи трудового колективу за його
згодою, а також окремих громадян на їх прохання; покладення на
неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти
або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків;
направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи
для дітей та підлітків до його виправлення, але на строк, що не
перевищує трьох років.
Прокурор при здійсненні нагляду повинен вжити усіх необхідних заходів до
того, щоб органи досудового слідства забезпечили захист неповнолітнього
обвинуваченого, враховуючи, що у справах щодо неповнолітніх відмова від
захисника неприпустима (ч. 2 ст. 46 КПК України).
Особливо уважно повинен підходити прокурор до вирішення питання про
можливість взяття під варту неповнолітнього, виходячи з того, що цей
захід може застосовуватися до підлітків тільки у виключних випадках (ст.
434 КПК України).
Під час перевірки кримінальних справ прокурор також з’ясовує, чи
додержана вимога ст.438 КПК України в частині пред’явлення обвинувачення
неповнолітньому у присутності захисника. Це стосується і пред’явлення
матеріалів справи неповнолітньому обвинуваченому (ст. 440 КПК України).
У відповідності зі ст. 35 Закону України «Про прокуратуру» прокурор у
судовому засіданні зобов’язаний вживати заходів до захисту інтересів
держави та суспільства, прав та законних інтересів неповнолітніх,
причому не тільки підсудних, а й потерпілих, свідків, інших учасників
процесу, до усунень порушень закону, від кого б вони не виходили, у тому
числі і від суду. Робить він це шляхом використання повноважень,
закріплених у КПК України.
Розділ VIII Підтримання державного обвинувачення в суді
§ 1. Сутність державного обвинувачення
Конституція України визначає як одну із конституційних функцій
прокуратури — підтримання державного обвинувачення в суді (ст. 121
Конституції). Ця функція знайшла своє закріплення в Законі «Про
прокуратуру» (ст. 5), а також у Кримінально-процесуальному кодексі
України (ст. 264 КПК). Державним обвинуваченням прийнято називати
сукупність дій прокурора з відстоювання перед судом висновку про
винність підсудного. Характерно, що законодавець, говорячи про досудове
слідство, застосовує термін «обвинувачення», а термін «державне
обвинувачення» вживається в тих випадках, коли йдеться про діяльність
прокурора саме в суді.
В суді першої інстанції, де прокурор виконує функцію підтримання
державного обвинувачення від імені держави, він користується
процесуальним статусом сторони і виконує обов’язки з обґрунтування та
доказування обвинувальної тези або відмови від обвинувачення, якщо воно
не підтвердилося. Таке становище прокурора випливає із положень КПК
України.
Функція прокурора як обвинувача в суді першої інстанції не є
односторонньою на відміну від функції захисту. Адже прокурор в окремих
випадках зобов’язаний відмовитися від обвинувачення, тоді як адвокат не
вправі відмовитись від прийнятого на себе захисту; прокурор виконує
державно-правову функцію, залишаючись представником прокурорської
системи, і тому зобов’язаний реагувати на будь-які випадки порушення
закону, в тому числі й на незаконне рішення (вирок), незалежно від того,
чи відповідає це інтересам обвинуваченого або суперечить їм. Це
положення закріплено у ст. 25 КПК України: «Прокурор зобов’язаний в усіх
стадіях кримінального судочинства своєчасно вжити передбачених законом
заходів по усуненню всяких порушень закону, від кого б ці порушення не
виходили».
Аналогічні обов’язки прокурора передбачено Законом «Про прокуратуру»:
«Прокурор може вступити в справу у будь-якій стадії процесу… і
зобов’язаний своєчасно вжити передбачених законом заходів до усунення
порушень закону, хоч би від кого вони виходили» (ст. 35 Закону). Отже,
прокурор зобов’язаний реагувати на незаконний вирок (постанову) суду
незалежно від того, чи відповідає це інтересам обвинуваченого чи їм
суперечить.
Маючи певний процесуальний інтерес, кожна із сторін — обвинувачення та
захист, володіє рівною з іншою стороною сукупністю прав щодо
відстоювання своїх тверджень, які відображають цей інтерес. Таким чином,
процесуальна рівноправність сторін є обов’язковою умовою дійсної
змагальності сторін обвинувачення і захисту у суді (ст. 261 КПК).
R T 3/4 ?
&
F
&
F
O3/4O,R?S¶VueXiaiaUIA»? —?
¤Y1$
‘
&
–
$
‘
„
¤C1$]„
1$`„
`
jue†
&
F
???????????y??????I?)??&?
1$
y1$^„o
oeaUOE®®®®®“‡z
??&?
??????$??I?)??&?
1$^„2
`„
/
d(y1$
$
Z
$
d(y1$`„a$
¤+1$
d(y ¤+1$
neaeaUUOaOaeOaaeaE1/2?©U
l
1$
6l
&
&
&
F
&
F
?
o
?o
&
&
6
1$^„;
&
&
F
&
F-
…z
&
F
&
F
oaOE?O¶?Y?“?
1$^„;`„ath
y1$^„?
>
3/4
? u 3/4
5
1$^„6 6
1$^„o`„-y
y1$
ий, на думку яких прокурор, як учасник процесу, має принципово інші
обов’язки ніж інші учасники процесу, оскільки він, відповідно до ст. 22
КПК, зобов’язаний сприяти виконанню вимог закону про всебічний, повний,
об’єктивний розгляд справи та постановлению судових рішень, що
ґрунтуються на законі. (Див.: Долежан В. В., Полянський Ю. Є. Вимоги до
прокурорів-обвинувачів у світі рекомендацій Ради Європи // Вісник
прокуратури.— 2003.— №12.— С.11).
Що стосується контрольних судових інстанцій — апеляційної та касаційної,
а також при перегляді судових рішень в порядку виключного провадження,
то прокурор в них не підтримує державного обвинувачення, а висловлює
свою позицію щодо законності та обґрунтованості оскарженого вироку і тим
самим сприяє суду у правильному вирішенні кримінальної справи.
Така ж роль прокурора і при розгляді судом питань, пов’язаних із
виконанням вироку (ст. 411 КПК), де прокурор, який бере участь у
судовому засіданні, дає свій висновок.
Згідно зі ст. 264 КПК України участь прокурора в судовому засіданні є
обов’язковою, крім випадків розгляду справ про злочини, передбачені ст.
125 КК (умисне легке тілесне ушкодження); ч. 1ст. 126 КК (побої та
мордування, які не спричинили тілесних ушкоджень) і ст. 356
(самоуправство), а також відмови прокурора від підтримання державного
обвинувачення.
Таким чином, у стадії судового розгляду кримінальних справ участь
прокурора в якості державного обвинувача є обов’язковою по всіх справах
публічного та приватно-публічного обвинувачення. Прокурори мають
забезпечити обов’язкове підтримання державного обвинувачення та участь у
судовому розгляді всіх кримінальних справ, направлених прокурором до
суду (п.1.2 наказу Генерального прокурора України № 3 гн від 30.03.2004
«Про завдання та організацію роботи прокурорів у судовому розгляді
кримінальних справ»).
У стадії судового розгляду прокурор, керуючись вимогами закону і своїм
внутрішнім переконанням, підтримує перед судом державне обвинувачення
(ст. 264 КПК). Поряд з цим, прокурор може відмовитись від підтримання
державного обвинувачення, коли в результаті судового розгляду дійде до
переконання, що дані судового слідства не підтверджують пред’явленого
підсудному обвинувачення (ч. З ст. 264 КПК). Прокурор також може
звернутися до суду із пропозицією про виправдання підсудного або
направлення справи на додаткове розслідування.
«Прокурор, який бере участь у розгляді справи у судах, додержуючись
принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяє
виконанню вимог закону про всебічний, повний і об’єктивний розгляд справ
та постанов-ленню судових рішень, що ґрунтуються на законі» (ст. 34
Закону). Отже, прокурор зобов’язаний прийняти усіх передбачених законом
заходів для постановлення судом законного, обґрунтованого та
справедливого вироку.
З метою успішного виконання зазначених завдань державні обвинувачі мають
забезпечувати високий рівень підтримання державного обвинувачення в
судах, об’єктивно і неупереджено оцінювати докази, виважено вирішувати
питання про зміну обвинувачення чи відмову від обвинувачення, письмово
фіксувати хід судових засідань і зібрані матеріали накопичувати у
наглядових провадженнях (п. 4 наказу Генерального прокурора України № 3
гн від 30.03.2004).
Запорукою успішного виконання функції підтримання державного
обвинувачення у суді є ретельна підготовка прокурора до участі у
судовому процесі.
§ 2. Підготовка прокурора до участі в судовому процесі
Професійним обов’язком кожного прокурора є забезпечення високої якості
підтримання державного обвинувачення. Для цього керівники органів
прокуратури повинні завчасно призначати державних обвинувачів з тим, щоб
вони мали можливість підготуватись до участі у судовому процесі з
розгляду конкретної кримінальної справи.
Підготовка прокурора до підтримання державного обвинувачення починається
з його ознайомлення з наглядовим провадженням по кримінальній справі та
вивчення матеріалів справи. Прокурор перевіряє законність проведеного
розслідування і обґрунтованість обвинувального висновку, що забезпечує
належне вирішення справи в суді. Питання, які з’ясовуються в процесі
підготовки до судового розгляду, визначені в ст. 228 КПК: 1) чи мала
місце подія злочину; 2) чи мало місце діяння, яке ставиться у вину
обвинуваченому, склад злочину; 3) чи були додержані під час провадження
дізнання та досудового слідства вимоги КПК про забезпечення права
підозрюваного і обвинуваченого на захист; 4) чи немає в справі обставин,
що тягнуть закриття справи (ст. 213 КПК); 5) чи пред’явлено
обвинувачення по всіх встановлених злочинних діях обвинуваченого; 6) чи
притягнуто як обвинувачених усіх осіб, що викриті у вчиненні злочину; 7)
чи правильно кваліфіковано дії обвинуваченого за статтями кримінального
кодексу; 8) чи правильно обрано запобіжний захід; 9) чи вжито заходів до
забезпечення відшкодування збитків, заподіяних злочином, і можливої
конфіскації майна; 10) чи додержано вимоги закону при складанні
обвинувального висновку; 11) чи виявлено причини та умови, які сприяли
вчиненню злочину, і чи вжито заходів до їх усунення; 12) чи додержано
органами дізнання або досудового слідства інші вимоги
КПК. На ці запитання при вивченні кримінальної справи прокурор повинен
дати відповідь.
З початком підготовки до судового розгляду майбутній державний обвинувач
є процесуально незалежним від позиції прокурора, який затвердив
обвинувальний висновок. Досліджуючи питання, передбачені ст. 228 КПК,
він має особисто дійти висновку по справі відносно такого:
Чи об’єктивно і повно проведено досудове слідство.
Чи додержано при розслідуванні (крім забезпечення повноти і
об’єктивності) вимоги кримінально-процесуального закону та чи не
допущено таких його порушень, що унеможливлюють розгляд справи по суті.
Чи правильно вирішено під час досудового слідства клопотання
обвинуваченого і його захисника, чи відповідають ці клопотання нормам
КПК і чи ґрунтуються постанови слідчого на вимогах закону.
Чи вжито заходів до відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної
злочином, та чи забезпечено можливу конфіскацію майна обвинуваченого.
Чи вірно складено обвинувальний висновок та чи відповідає він матеріалам
справи і пред’явленому обвинуваченню.
Підготовка прокурора до участі в судовому розгляді кримінальної справи
складається з таких основних етапів:
а) вивчення та конспектування матеріалів справи;
б) аналіз і оцінка доказів, зібраних під час досудового
слідства;
в) ознайомлення із законодавством, судовою практикою,
методичними рекомендаціями, які стосуються особливостей розслідування та
розгляду конкретної кримінальної справи;
г) складання плану судового слідства, особливо при до-
питі потерпілого, свідків, підсудного, проведенні експертизи, огляду
місця події, перевірці показань на місці та виконанні інших слідчих дій;
ґ) складання тез або тексту промови. Знання матеріалів справи — це одна
з умов успішного підтримання державного обвинувачення, тому вивчення
кримінальної справи повинно бути всебічним і повним. Практикою вироблено
такі варіанти можливої послідовності ознайомлення та вивчення прокурором
матеріалів кримінальної справи:
Вивчення матеріалів справи відбувається в тій послідовності, в якій
проводилося досудове слідство, з подальшим ознайомленням з обвинувальним
висновком.
Вивчення матеріалів справи починається з обвинувального висновку і
з’ясування суті обвинувачення, а потім досліджуються інші матеріали
справи, в тій послідовності, в якій проводилося досудове слідство. Це
дозволяє прокурору скласти найбільш оптимальний план своєї участі у
судовому слідстві.
У всякому разі при обранні прокурором того чи іншого способу вивчення
справи має бути забезпечено її вивчення в повному обсязі. Під час
ознайомлення зі справою рекомендується конспектувати окремі показання
підсудного, потерпілого, свідків. Техніка цієї роботи залежить від
характеру, складності, обсягу, кількості обвинувачених і свідків,
матеріалів експертних досліджень тощо. Найбільш поширений такий спосіб
конспектування: аркуш паперу поділяють на декілька частин, зліва коротко
записують з посиланням на аркуші справи показання обвинуваченого
(підсудного), потерпілого, свідків. Друга частина залишається вільною
для запису майбутніх показань цих осіб у судовому засіданні. Наприклад:
№ п./п. Дата допиту № аркуша Показання осіб на досудовому слідстві
Показання осіб у судовому засіданні
1 2 3 4
На практиці застосовуються і такі способи конспектування. Аркуш паперу
ділять натри частини. У лівій частині містяться дані досудового
слідства, в середині — питання, які підлягають з’ясуванню під час
судового слідства, а у правій — дані судового слідства. За такий спосіб
у середині аркуша практично формується план участі державного
обвинувачення в судовому слідстві. Прокурор занотовує питання, які
необхідно з’ясувати, черговість їх постановки, тощо, наприклад, за такою
схемою:
Якщо йдеться про розгляд у судовому засіданні багатоепізодної справи чи
справи про вчинення злочину групою осіб, доцільно застосовувати подвійну
систему конспектування: робочі записи стосовно кожного обвинуваченого
(підсудного) і з кожного епізода злочинної діяльності. Наприклад:
Маючи такий конспект справи, прокурор не позбавлений можливості на
судовому слідстві вносити до нього відомості, отримані під час допиту
підсудних, потерпілих, свідків, експерта, спеціаліста тощо. Це значно
підвищує ефективність його діяльності щодо аналізу доказів на судовому
слідстві і забезпечує належну підготовку прокурора до участі у судових
дебатах.
У процесі підготовки до розгляду справи в суді прокурор вирішує і такі
питання:
1) чи доцільно розширяти коло свідків за рахунок тих, що були допитані
під час досудового слідства, але не вказані в додатку до обвинувального
висновку; чи потрібно викликати до суду експертів, які залучались під
час досудового слідства, але не вказані в списку осіб, що підлягають
виклику у судове засідання;
чи можливо розпочати слухання справи, якщо в суд не з’явиться потерпілий
чи свідок;
який порядок судового слідства може бути запропонований суду.
Підготовка тез або тексту всієї промови державним обвинувачем
завершується, як правило, по закінченні судового слідства, перед
судовими дебатами. В період перерви прокурор аналізує матеріали судового
слідства і робить остаточні висновки щодо кваліфікації злочину, а також
конкретної міри покарання.
Усі матеріали підготовки прокурора до судового процесу згідно з вимогами
наказу Генерального прокурора № 3 гн від 30.03.2004 року «Про завдання
та організацію роботи прокурорів у судовому розгляді кримінальних справ»
зберігаються у наглядовому провадженні по кримінальній справі.
§ 3. Участь прокурора у судовому слідстві
Найважливішою частиною розгляду кримінальної справи є судове слідство,
яке починається з оголошення прокурором обвинувального висновку (ст. 297
КПК). Під час судового слідства перевіряється обґрунтованість
обвинувачення, пред’явленого підсудному, і досліджуються усі докази у
справі. При цьому прокурор, який підтримує обвинувачення, використовує
багатоаспектну тактику, що передбачає знання теорії доказування. З
огляду на це є безпідставним твердження про те, що судове слідство
зводиться до перевірки матеріалів, зібраних під час досудово-го
розслідування. В цій стадії докази піддаються новому, самостійному
дослідженню, а тому суд як зі своєї ініціативи, так і за клопотанням
учасників судового розгляду має право витребувати нові докази, що
підтверджують або спростовують висновки досудового слідства.
Згідно зі ст. 260 КПК на головуючого покладається керівництво судовим
засіданням. Він спрямовує судове слідство на забезпечення здійснення
сторонами своїх прав, усуває із судового розгляду все те, що не
стосується конкретної справи, забезпечує належний виховний рівень
судового процесу.
Прокурор, підтримуючи державне обвинувачення в суді, бере активну участь
у перевірці і дослідженні доказів, доводить наявність тих обставин, які
відповідно до закону підлягають доказуванню, а також усіх даних,
зазначених в обвинувальному висновку. На судовому слідстві допитуються
потерпілі, підсудні, свідки, експерти, оглядаються речові докази, а
також оглядаються і оголошуються документи, проводяться експертизи,
виконуються інші слідчі дії. Доказуванню підлягають такі обставини,
зазначені у ст. 64 КПК:
подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину);
винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви
злочину;
обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини,
що характеризують особу обвинуваченого, пом’якшують та обтяжують
відповідальність;
характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розмір витрат
закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від
злочинного діяння.
Якщо розглядаються справи про злочини неповнолітніх, то, крім зазначених
обставин відповідно до ст. 433 КПК, необхідно з’ясувати:
вік неповнолітнього (число, місяць, рік народження);
стан здоров’я та загального розвитку неповнолітнього;
характеристику особи неповнолітнього;
умови життя та виховання неповнолітнього;
обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього;
наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули
неповнолітнього в злочинну діяльність. Крім цього, під час судового
розгляду кримінальних справ прокурор зобов’язаний виявляти причини і
умови, які сприяли вчиненню злочину, та вживати заходів до їх усунення
(ст. 23 КПК).
Суд, вислухавши думку прокурора та інших учасників процесу, визначає
порядок дослідження доказів (ст. 299 КПК). Оскільки прокурор першим
висловлює свою думку щодо порядку дослідження доказів, йому необхідно
під час підготовки до судового процесу ретельно продумати, а потім
запропонувати суду порядок дослідження доказів. Це особливо важливо під
час судового розгляду багатоепізодних або групових справ. Обсяг доказів,
які підлягають дослідженню, та порядок їх дослідження визначаються
постановою судді чи ухвалою суду.
На судовому слідстві закладається фундамент майбутнього вироку у справі.
Тому прокурор повинен вжити всіх передбачених законом заходів до
всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин справи з тим,
щоб переконати суд у винності підсудного. Для цього він має брати
активну участь у дослідженні доказів, проявляти ініціативу та
наполегливість у пошуках і наданні нових доказів, які мають суттєве
значення для встановлення обставин справи. Додержуючись об’єктивності,
прокурор зобов’язаний здійснювати свою діяльність в суді таким чином,
щоб вона була спрямована на викриття винних у вчиненні злочину.
Обираючи тактику підтримання державного обвинувачення, прокурор має
враховувати, що вона складається із реалізації окремих дій, що
здійснюються під час судового слідства. До таких дій відносяться: допити
підсудного, потерпілого, свідків, експертів; огляд речових доказів;
проведення експертизи в суді; огляд місця події; оголошення свідчень;
пред’явлення для впізнання; огляд і оголошення документів та інші. Цей
широкий спектр слідчих дій в суді, передбачений КПК, прокурор має
професійно використати шляхом побудови тактики підтримання державного
обвинувачення.
Серед способів перевірки і дослідження доказів у суді основне місце
займає допит: допит підсудного, допит потерпілого, допит свідків, допит
експертів. Саме шляхом допиту зазначених осіб по кожній справі суд
одержує найбільший обсяг інформації про обставини, які підлягають
доказуванню.
Допит на судовому слідстві відрізняється від допиту під час досудового
слідства не тільки процесуальною регламентацією, але й специфічною
формою і тактичними прийомами його проведення.
Слід враховувати, що під час допиту в суді особам, які вже допитувалися
на досудовому слідстві, вже відома очікувана інформація. Тому головним є
сприйняття такої інформації учасниками процесу, вплив та оцінка якої має
логічно узгоджуватись з іншими доказовими фактами. Ці обставини повинні
бути враховані прокурором шляхом надання допомоги особі, яку допитують,
у поновленні забутих фактів і деталей події, оскільки з моменту її
допиту на досудовому слідстві до допиту в суді проходить, як правило,
значний час.
Успіх допиту особи державним обвинувачем в значній мірі залежить від
рівня його підготовки до розгляду справи, а також професіоналізму,
такту, загальної культури і культури допиту.
Не повинно бути місця упередженості, неввічливості до осіб, яких
допитують. При формулюванні питань прокурор має викладати їх коректно,
чітко і конкретно. Прокурору треба бути витриманим, не припускатися
емоцій і підвищеної реакції на запитання захисника, не кидати репліки
або коментарі. Допит, який здійснює державний обвинувач, має проходити у
спокійній та діловій атмосфері. Під час допиту не слід переривати
допитуваного, якщо він ухиляється від заданого питання і починає
розповідати про обставини, які не мають відношення до справи — це
зробить головуючий у суді. У подібних випадках прокурору краще у
тактовній формі запропонувати допитуваному конкретно відповісти на
поставлені йому запитання.
Закон надає право прокурору в разі суттєвих розбіжностей між свідченнями
особи в суді і на досудовому слідстві, а також при її відмові від
свідчень заявляти клопотання про оголошення попередніх свідчень.
Допит особи на судовому слідстві може бути основним, додатковим,
повторним, перехресним (шаховим), наочній ставці і з пред’явленням
доказів. Тактичне поєднання прокурором всіх видів допиту надає йому
можливість одержати правдиві і достовірні свідчення, встановити сумлінну
помилку або помилкові свідчення, зумовлені іншими причинами.
Основний допит підсудного, потерпілого і свідків, в якому беруть участь
суд та інші учасники судового слідства, є найбільш важливим. Він
починається з вільної розповіді допитуваним всього того, що йому відомо
по справі. Така вільна розповідь, що не перебивається запитаннями і
репліками, є найбільш точною формою свідчень. Тому не слід квапити
допитуваного, щоб його свідчення були «ближче до справи» (крім випадків,
коли він свідомо ухиляється від предмета допиту), або обмежувати межами
повідомленого під час досудового слідства. Така вільна розповідь
дозволяє скласти більш повне уявлення про психічний стан допитуваного, а
також про те, чи схильний він говорити правду.
Досвід свідчить, якщо допитуваний вирішив казати неправду, то у вільній
розповіді він все менше відхиляється від правди, ніж на відповідях, де
вся його увага концентрується на запитаннях, які йому задають. Вказані
особливості необхідно враховувати прокурору при побудові тактики допиту
конкретної особи.
При допиті особи, викликаної за ініціативою захисту, прокурору треба
мати загальне уявлення щодо фактів очікуваних свідчень та з урахуванням
відповідей допитуваного підготувати питання, які не повинні
переслідувати мету збити допитуваного з його позиції, а мають бути
спрямовані на встановлення істини. Повнота і об’єктивність слідства
тільки виграють, якщо прокурор своїми запитаннями, спрямованими на
уточнення фактів, що встановлюються, сприятиме їх деталізації або,
навпаки, продемонструє перед судом й іншими учасниками їх
недостовірність.
Додатковий допит проводиться прокурором з дозволу головуючого у судовому
засіданні в будь-який час судового слідства, коли під час основного
допиту не з’ясовано деякі обставини або вони потребують уточнень і
пояснень з боку допитуваного.
Повторний допит зазвичай проводиться, коли виникають сумніви в
правдивості й точності первісних свідчень. Він може бути проведений
також в будь-який момент слідства, але, як свідчить практика, краще це
зробити відразу ж, як тільки з’являється потреба. Необхідно враховувати,
що особа, яку повторно допитують, знаходиться у залі суду і їй відомі
свідчення інших учасників процесу, що не може не вплинути на зміст її
свідчень. Тому прокурору треба виокремити ті обставини, які були відомі
допитуваному раніше по справі, від тих, що йому стали відомими вже під
час судового слідства. Цьому сприяє побудова допиту у послідовності,
зворотній від першопочаткового допиту або іншим подібним засобом. Для
належної оцінки повторних свідчень треба простежити обставини, за яких
вони одержані, а також процес їх становлення від допиту до допиту.
Специфічною формою судового допиту, яка не є характерною в цілому для
досудового слідства, є перехресний допит. Такий допит провадиться з
одних і таких самих обставин декількох учасників процесу. Згідно з
нормами КПК такому допиту, після основного допиту, можуть бути піддані
підсудні, потерпілі, свідки і експерти, коли необхідно усунути неповноту
і суперечності в свідченнях допитуваного. Цей допит є засобом для
виявлення сумлінної помилки або недостатньої обізнаності допитуваного.
Як слушно стверджує В. Т. Маляренко, «жодна суперечність не повинна
пройти повз увагу прокурора». (Див.: Маляренко В. Т., Вернидубов І. В.
Прокурор у кримінальному судочинстві. — Київ, 2001. —С. 147).
Перехресний допит впливає на психіку допитуваного, що може викликати
нервові перевантаження, порушити процес сприйняття ним запитань. Тому
при перехресному допиті обвинувач має бути спокійним, коректним, чутливо
реагувати на будь-які зміни в свідченнях, здатним до негайної постановки
запитань. (Див.: Молдаван В. В. Моральні засади діяльності прокурора //
Сучасні проблеми держави та права. — К., 1990. — С. 179).
В ряді випадків під час судового слідства є виправданим застосування
шахового допиту. Його суть полягає в тому, що вже допитаним особам
ставиться питання з тих же обставин, які встановлюються під час
основного допиту. Такий спосіб може бути використаний прокурором у
випадках, коли допитуваний не досить чітко або неясно висловлюється,
плутається у своїх свідченнях. Тим самим з’являється можливість
підтвердити свідчення особи або їх спростувати.
Вміле тактичне використання усіх видів допиту дозволяє прокурору
одержати від допитуваних осіб правдиві і повні свідчення, виявити
неправильні показання, добросовісні помилки тощо.
Важливим етапом діяльності прокурора у судовому слідстві є участь у
призначенні експертиз, а також при дослідженні їх висновків.
Для проведення експертизи в суді прокурор має заявити клопотання чи
підтримати відповідне клопотання інших учасників процесу. Найбільш часто
питання про призначення експертизи виникає у випадках, коли:
в процесі судового розгляду справи з’являються факти, які потребують
експертного дослідження;
експертиза під час досудового слідства по справі не проводилась, але за
клопотанням захисника і обвинуваченого вона є необхідною;
під час судового слідства по справі виникає потреба провести комплексне
дослідження за участю кількох експертів в одній чи різних галузях знань;
суд та інші учасники процесу не погоджуються із висновками експертів,
оскільки вони мають суперечливий характер;
висновки експерта, який залучався до справи на до-судовому слідстві, є
незрозумілими, неповними або виникає необхідність розширити експертне
дослідження;
виникає потреба встановити за допомогою експертних досліджень обставин,
які сприяли вчиненню злочину, і заходів, необхідних для їх усунення.
Основними етапами проведення експертизи в суді є: 1) виклик експерта до
суду і його участь у процесі; 2) участь експерта в дослідженні обставин
справи, які відносяться до предмета експертизи; 3) формулювання експерту
питань учасниками судового розгляду; 4) проведення експертного
дослідження, складання за ним висновку і його оголошення в суді; 5)
допит експерта.
Прокурор має вживати заходів до того, щоб належним чином були досліджені
(оглянуті або оголошені) всі наявні у справі докази, інші документи, які
мають істотне значення для вирішення справи.
§ 4. Завдання прокурора при підготовці до судових дебатів
Після закінчення судового слідства розпочинається наступний етап
судового розгляду справи — судові дебати, під час яких обвинувачення та
захист дають оцінку дослідженим у судовому розгляді доказам, наводять
доводи щодо підтвердження своєї позиції. Дебати складаються з промов
прокурора, потерпілого і його представника, цивільного позивача,
цивільного відповідача або їх представників, а також захисника та
підсудного (ст. 318 КПК).
Першим у судових дебатах виступає прокурор. Виконання завдань з
підтримання державного обвинувачення зобов’язує прокурора: а) довести
обвинувачення; б)перекона-ти суд у правильності позиції щодо винності
підсудного по конкретному обвинуваченню; в) визначити міру покарання
підсудному з урахуванням тяжкості вчиненого злочину та даних про його
особу.
Щоб виконати вказані завдання, прокурор має особисто переконатися, що
його позиція як державного обвинувача ґрунтується на матеріалах судового
слідства. Для цього йому необхідно детально проаналізувати усі
матеріали, які були досліджені в судовому засіданні, і дати відповіді на
питання, які вирішуються судом при постановленні вироку (ст. 324 КПК):
1) чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний; 2)
чи має діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він
передбачений; 3) чи винен підсудний у вчиненні цього злочину; 4) чи
підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин; 5) чи є обставини,
що обтяжують або пом’якшують покарання підсудного, і які саме; 6) яку
саме міру покарання має бути призначено підсудному і чи повинен він
відбувати покарання; 7) чи підлягає задоволенню цивільний позов, на чию
користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, що
заподіяні потерпілому, атакож кошти, витрачені закладом охорони здоров’я
на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не було заявлено; 8)
яка доля майна, що було описане для забезпечення цивільного позову і
можливої конфіскації майна; 9) яка доля речових доказів, зокрема,
грошей, цінностей та інших речей, надбаних злочинним шляхом.
Зазначені питання складають предмет судової промови прокурора.
Висловлено різні думки щодо того, як прокурору готуватися, за виразом П.
Сергіїча(П. С. Пороховщикова), «до промови з пером в руці». (Див.:
Сергеич П. С. Искусство речи в суде. — М., Госюриздат, 1961. — С. 305.)
Так окремі прокурори готують виступ повністю, інші — обмежуються
письмовим планом та тезами виступу, треті ж — складають письмові нотатки
у ході розгляду справи в суді. Навіть якщо звернутися до діяльності
видатних ораторів і судових діячів минулого, одноманітне відношення
цього питання відсутнє. Наприклад, А. Ф. Коні ніколи не писав своїх
промов, але проголошував їх блискуче. У той же час він ніколи не
виключав необхідності найретельнішої підготовки до проголошення промови.
Навпаки, за його імпровізаційними виступами стояла величезна повсякденна
праця, що дозволило йому піднятися до вершин ораторського мистецтва.
На вибір методу підготовки обвинувальної промови впливає багато
чинників: складність та обсяг справи, кількість підсудних, досвід і
ерудиція оратора. Проте в будь-якому разі необхідна ретельна попередня
підготовка прокурора до участі у судових дебатах. Тому доцільно
обвинувальну промову готувати у письмовому вигляді, легковажно не
покладаючись на експромт.
Але якщо це не завжди можливо, то у будь-якому випадку промова має бути
написана у вигляді детального і логічного міркування, кожна окрема
частина якого викладається як складова цілого, з поєднанням між собою у
загальне ціле. В подальшому прокурор, який користується текстом як
орієнтиром, зможе виголосити в суді промову вже не додержуючись тексту,
вільно, оскільки він заздалегідь її продумав і записав.
Робота державного обвинувача над промовою поділяється на два етапи: 1)
підготовка промови; 2) виголошення промови.
На першому етапі прокурор: а) вивчає та аналізує фактичний матеріал,
правові норми, судову практику; б) композиційно-логічно оформлює
зазначений матеріал; в) відпрацьовує мову та стиль промови.
На другому етапі прокурор виступає з промовою, яка відбиває його
особисті властивості. Щоб обвинувальна промова досягла мети, прокурор
має опанувати значним діапазоном професійних прийомів і навичок.
Зазначені етапи роботи державного обвинувача над промовою під час
судових дебатів органічно пов’язані між собою і жоден з них не можна
зневажати. Будь-який публічний виступ прокурора, в тому числі і в
судових дебатах, складається із сукупності мовних, інтонаційних,
текстових, мімічних та інших засобів вираження. Доповнюючи одне одним,
вони полегшують сприйняття промови присутніми у судовому засіданні,
підсилюють її вплив на аудиторію.
§ 5. Структура та зміст промови прокурора в суді
Кримінально-процесуальний закон не містить структуру обвинувальної
промови прокурора, однак, з врахуванням предмета судових дебатів, можна
визначити такі її складові: 1) вступ (оцінка громадської небезпеки
скоєного злочину); 2) фабула справи — коротке викладення фактичних
обставин справи; 3) аналіз і оцінка доказів, досліджених в суді; 4)
обґрунтування юридичної кваліфікації злочину; 5) характеристика особи
підсудного (а за необхідності і потерпілого); 6) пропозиція щодо міри
покарання і цивільного позову; 7) аналіз причин та умов, які сприяли
скоєнню злочину, та заходи, які потрібно вжити щодо їх усунення.
У вступній частині промови дається характеристика суспільної небезпеки
скоєного злочину, оцінка заподіяної соціальної шкоди, з посиланням на
конкретні обставини справи, яка розглядається.
Фактичні обставини справи мають викладатися коротко, чітко та об’єктивно
з тим, щоб усім присутнім у залі було зрозуміло, яке обвинувачення
пред’явлене підсудному. Для розкриття цього питання можуть
використовуватись декілька підходів, проте більш доцільним є викладення
фактичних обставин справи спочатку за обвинувальним висновком, а потім
вже з врахуванням того, що доведено у судовому засіданні. (Див.:
Садовский И. М. Судебная речь прокурора // Прокурорский надзор в суде
первой инстанции. — М., 1978). Це дозволяє прокурору одразу перейти до
аналізу доказів.
Аналіз і оцінка доказів, досліджених у суді, — це головна частина
судової промови. Саме тут прокурор має довести подію злочину і винність
підсудного в його скоєнні, переконати суд в обґрунтованості такої
позиції. Це досягається ретельним аналізуванням прокурором усіх доказів
по справі і його особистим переконанням у підтвердженні ним
пред’явленого підсудному обвинувачення. По групових чи багатоепізодних
справах аналіз доказів рекомендується проводити за окремими епізодами
або групою епізодів. Такий метод дозволяє скласти чітке уявлення про
спосіб, характер і обсяг злочинної діяльності і визначати роль кожного з
підсудних. Прокурор при аналізі доказів за кожним епізодом чи їх групою
має формулювати свої висновки з тим, щоб промова державного обвинувача
мала більш переконливий характер. Якщо ж матеріали судового слідства не
переконують прокурора в доведеності обвинувачення, то він має
відмовитися від обвинувачення (ст. 264 КПК). До цього його зобов’язує і
положення ст. 36 Закону України «Про прокуратуру»: «У разі, коли при
розгляді справи прокурор дійде висновку, що дані судового слідства не
підтверджують обвинувачення підсудного, він зобов’язаний відмовитися від
обвинувачення».
В основу оцінки прокурором доказів мають бути положені норми права та
закони логіки, його внутрішнє переконання, яке ґрунтується на
всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи у їх
сукупності.
Обґрунтування юридичної кваліфікації злочину.
При обґрунтуванні юридичної кваліфікації злочину державний обвинувач
повинен стисло і чітко сформулювати інкримінований злочин і обґрунтувати
кваліфікацію дій підсудного за кожною статтею, кожним пунктом, за кожною
кваліфікуючою ознакою. Якщо підсудних декілька, то це робиться окремо
щодо кожного з них.
У випадках, коли кваліфікація злочину має спірний характер, прокурору
треба особливо чітко аргументувати свою позицію з посиланням на судову
практику.
Характеристика особи підсудного є необхідною складовою обвинувальної
промови і повинна відображати дані, які зібрані у справі і розглянуті
під час судового слідства. Прокурор, звертаючись до морального обліку
підсудного, має пам’ятати, що його ще не визнано злочинцем. Тому
доцільно аналізувати тільки такі факти біографії особи, які мають
відношення до скоєного злочину.
Прокурор у своїй промові має додержуватись тактовності, не повинен
глузувати з підсудного, уникати злораднос-ті, принизливого та
знущального тону. В деяких випадках наявність окремих рис характеру
особи сприяє встановленню мотивів злочину, а тим самим і його
кваліфікації.
У цій частині промови також необхідно дати аналіз обставин, які
обтяжують (ст. 67 КК) та пом’якшують (ст. 66 КК) покарання, з огляду на
те, що обтяжуючі обставини повинні бути зазначені в обвинувальному
висновку і в деяких випадках є елементом обвинувачення.
Державний обвинувач у своїй промові має висловити своє міркування про
вид та міру покарання, які він пропонує обрати до підсудного.
Якщо підсудний обвинувачується у скоєнні декількох злочинів, то прокурор
повинен вказати міру покарання, яку, на його думку, слід застосувати
суду до особи: за кожний злочин окремо, а потім, керуючись ст. 70 КК,
визначити остаточне покарання (основне і додаткове) шляхом поглинання
менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового
складання призначених покарань.
Прокурору найбільш доцільно викладати пропозиції про міру покарання у
такій формі, як: «вважаю правильним», «вважаю за доцільне», «буде
справедливим» тощо.
Крім основної та додаткової мір покарання, прокурор, якщо закон
передбачає конфіскацію майна, доводить суду свої міркування щодо
можливості її застосування. За наявності підстав він також висловлює
своє ставлення до цивільного позову, заявленого у справі.
У заключній частині промови у стислій формі містяться підсумки судового
процесу, і прокурор висловлює впевненість, що винесений судом
справедливий вирок сприятиме зміцненню правопорядку, стане уроком для
всіх присутніх у залі, а також інших громадян, які схильні до вчинення
правопорушень.
§ 6. Репліка прокурора
Після закінчення промов учасники судових дебатів мають право обмінятися
репліками. Право останньої репліки належить підсудному (ст. 318 КПК).
Прокурор має скористатися правом репліки, коли адвокат припускається
перекручення зібраних доказів або обставин, що викладені у промові
прокурора. У такому разі прокурор звертає увагу суду на ці факти і
наводить переконливі аргументи на підтвердження своєї думки.
Репліка, так само як і промова, не обмежена часом, але вона повинна бути
стислою, без повторення раніше викладених в обвинувальній промові
тверджень.
Ініціатором полеміки в суді виступає тільки прокурор, проте він може і
не скористатися своїм правом на репліку. Крім формальних підстав для
репліки прокурора важливі і фактичні підстави, серед яких, зокрема,
можуть бути такі, як: перекручення захисником окремих положень
обвинувальної промови прокурора, висловлення неетичних зауважень
стосовно промови прокурора, його особи та органів досудового слідства;
безпідставне твердження захисника про недоведеність сформульованого
обвинувачення та інші підстави.
Прокурору також доцільно виступити з реплікою, якщо промова захисника
переконала його у необхідності змінити кваліфікацію злочину, виключити з
обвинувачення окремі епізоди тощо.
Зміст репліки прокурора залежить від багатьох факторів як об’єктивного,
так і суб’єктивного характеру, вміння прокурора аргументовано та
коректно вести полеміку з процесуальним супротивником. Вона не має
чітких структурних елементів, і її предметом є питання, яких торкався
захисник у промові. Проте, у всякому випадку, для того, щоб репліка
досягла мети, прокурору необхідно: 1) виділити і дослівно процитувати ту
частину промови захисника, яка, на його думку, є підставою для репліки;
2) після повторення тези захисника дослівно викласти ті доводи, на які
посилався захисник в обґрунтування своїх положень; 3) критично
проаналізувати і переконливо довести суду помилковість, неетичність,
неправомірність позиції захисника з обговорюваного питання; 4) у
підсумку висловити пропозиції щодо відповідальності захисника в разі
його навмисних неправомірних дій на підставі ст. 48 КПК і Закону України
«Про адвокатуру».
§ 7. Відмова прокурора від обвинувачення
Як державний обвинувач, прокурор повинен бути переконаний у винності
підсудного, проте він має завжди бути готовим до того, що судовий
розгляд справи може по-іншому висвітлити обставини справи, а тому не
виключено, що під впливом таких обставин висновки, до яких він дійде,
його переконаність у винності особи можуть трансформуватися.
Принципова можливість зміни прокурором своєї початкової позиції у суді
щодо винності підсудного вимагає від нього ретельного аналізу причин,
які вплинули на його переконання як державного обвинувача. Зокрема,
серед них можуть бути такі: 1) судове слідство довело, що докази,
зібрані під час досудового слідства, на підставі яких прокурор планував
зробити висновки про винність особи, були оцінені ним невірно, без
необхідного аналізу; 2) під час судового слідства виявилися нові, раніше
невідомі обставини, що вимагають перебудови усієї системи обвинувачення,
яке ґрунтувалося на фактах, не перевірених в повному обсязі на
досудовому слідстві; 3) у судовому слідстві виявлено факти грубих
порушень норм КПК під час проведення досудового слідства: фальсифікація
доказів, однобокість, упередженість тощо.
Прокурор відмовляється від обвинувачення в суді, коли в результаті
судового розгляду він переконається у тому, що дані судового слідства не
підтверджують пред’явленого підсудному обвинувачення. Мотиви відмови від
обвинувачення прокурор викладає в своїй постанові (ч. З ст. 264 КПК).
Таким чином, відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення
— це не тільки його право, а й обов’язок припинити обвинувальне
переслідування в цілому або в певній частині проти підсудного і вимагати
його виправдовування.
По суті відмова прокурора від державного обвинувачення — це його
звернення до суду із повним або частковим спростуванням обґрунтованості
обвинувачення, з викладенням мотивів неможливості його підтримання у
подальшому.
Так, повна відмова від обвинувачення має місце тоді, коли прокурор
пропонує суду закрити справу або виправдати особу в повному обсязі
обвинувачення, що проти неї висувалося, тим самим досягається
виправлення помилки, якої припустилися відповідні посадові особи при
прийнятті рішення про порушення кримінальної справи, під час її
розслідування, затвердження обвинувального висновку, а також
попереднього розгляду справи в суді.
Часткова відмова від обвинувачення має місце у тому разі, коли прокурор
у суді відмовляється від підтримання обвинувачення проти особи у
вчиненні одного або декількох злочинів, залишивши обвинувачення в інших
злочинах.
У даному випадку прокурор пропонує суду закрити справу або виправдати
особу частково, за однією або кількома статтями Кримінального кодексу,
залишивши обвинувачення в інших злочинах.
Часткову відмову від обвинувачення слід розмежувати від зміни
обвинувачення. Під зміною обвинувачення розуміють внесення до нього
прокурором тих чи інших поправок, які впливають на сутність, обсяг чи
характер обвинувачення у справі. Наприклад, виключення окремих епізодів
з багатоепізодного злочину; виключення певних кваліфікуючих ознак;
зменшення обсягу обвинувачення стосовно його розмірів і наслідків тощо.
Характерно, що часткова відмова прокурора від державного обвинувачення,
так само як і повна, якщо потерпілий погоджується з прокурором, згідно
зі ст. 282 КПК є обов’язковою для суду.
Відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення відповідно до
вимог ст. 264 КПК можлива лише шляхом винесення відповідної постанови з
наведенням мотивів відмови та аргументів на їх підтримку. Така постанова
прокурора про відмову від обвинувачення складається з трьох частин:
вступної, описово-мотивувальної та резолютивної.
У вступній частині зазначаються дата, місце винесення постанови, посада
прокурора, його прізвище та ініціали, а також назва кримінальної справи;
в описово-мотивувальній частині постанови вказуються обвинувачення, які
ставились за вину підсудному, результати аналізу та оцінки досліджених
доказів у досудовому та судовому слідстві, наявність юридичних та
фактичних підстав для відмови від підтримання державного обвинувачення;
у резолютивній частині, крім рішення про відмову від обвинувачення,
прокурор вносить пропозиції щодо поновлення прав підсудного, вказує на
причини та умови необґрунтованого притягнення особи як обвинуваченого і
заходи щодо їх усунення.
Після проголошення прокурором постанови про відмову від підтримання
державного обвинувачення і передачі її до суду, він уже не є державним
обвинувачем і має право покинути судове засідання без виголошення
будь-яких промов.
§ 8. Апеляційне подання прокурора
Згідно зі ст. 35 Закону «Про прокуратуру» прокурор повинен своєчасно
вживати передбачених законом заходів до усунення порушень закону хоч би
від кого вони виходили. Такі ж вимоги передбачені і ст. 25 КПК України.
Це означає, що прокурор району (міста) повинен організувати роботу з
підтримання державного обвинувачення таким чином, щоб реагувати на кожне
незаконне та необґрунтоване рішення суду шляхом внесення апеляційного
або окремого подання до апеляційного суду. Особи, які мають право
направляти апеляцію на незаконне та необґрунтоване рішення суду,
визначені у статті 348 КПК: «прокурор, який брав участь у розгляді
справи судом першої інстанції, а також прокурор, який затвердив
обвинувальний висновок — у межах обвинувачення, що підтримував прокурор,
який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції». Закон
України «Про прокуратуру» визначає коло посадових осіб прокуратури, які
мають право на внесення апеляції — прокурор і заступник прокурора в
межах їх компетенції, незалежно від їх участі в розгляді справи в суді
першої інстанції; помічник прокурора, прокурори управлінь і відділів —
тільки по справах, в розгляді яких вони брали участь (ст. 37 Закону).
Ст. 355 КПК передбачає, що подання прокурора на вирок, постанову або
ухвалу суду до початку розгляду справи в апеляційному суді може бути
відкликано особою, яка подала апеляцію, тобто прокурором, який
підтримував обвинувачення, або тим, який затвердив обвинувальний
висновок.
Обов’язок перевіряти законність і обґрунтованість судових рішень у
визначений законом апеляційний термін (п’ятнадцять діб) покладено на
державного обвинувача. Рішення суду по справі стає відомим прокурору з
часу його проголошення, однак це не звільняє його від необхідності
перевірити законність і обґрунтованість цього рішення.
Не пізніше наступного дня після розгляду судом кримінальної справи
державний обвинувач зобов’язаний інформувати керівника прокуратури чи
його заступника про результати її розгляду. Копія довідки направляється
до прокуратури вищого рівня для перевірки законності прийнятих у справі
рішень.
Протягом строків на оскарження судових рішень, які не набрали законної
сили, державний обвинувач має ознайомитися з матеріалами судового
слідства, апеляціями та скаргами інших учасників процесу. За наявності
підстав він зобов’язаний подати письмові зауваження на заперечення та
протокол судового засідання та на апеляційні скарги, внести документи
прокурорського реагування на незаконні судові рішення (п.п. 4.6, 4.7
наказу Генерального прокурора України № 3 гн від 30.03.2004 р.).
При ознайомленні з протоколом судового засідання прокурор звертає увагу
на правильність вирішення питань, які виникали під час судового
розгляду, а також додержання правил проведення судових дій: допитів,
огляду речових доказів, призначення та проведення експертизи, огляду
місця події та інших слідчих дій.
Важливою є перевірка законності та обґрунтованості вироку щодо
правильності кваліфікації злочину, у вчиненні якого підсудного було
визнано винним, відповідності покарання ступеня суспільно небезпечних
дій, з врахуванням обставин, які пом’якшують або обтяжують
відповідальність засудженого, а також даних, що характеризують його
особистість.
Якщо по справі надійшла апеляційна скарга, то прокурор при підготовці
апеляційного подання має враховувати докази, які наведені у скарзі.
Зазначені обставини у сукупності дозволяють прокурору дійти
обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для внесення апеляційного
подання. Невжиття прокурором заходів реагування відповідно до вимог КПК
на незаконні судові рішення розцінюється як неналежне виконання ним
службових обов’язків.
Прокурор також має звертати увагу на додержання процесуальних строків,
які регламентують судове провадження по кримінальних справах, а у разі
виявлення таких фактів ставити в апеляційному поданні питання про
винесення окремих ухвал щодо відповідних суддів, а також звертатися з
поданням до регіональної кваліфікаційної комісії суддів загальних судів.
Загальними правовими підставами діяльності прокурора по оскарженню
вироків, які набрали силу, ухвал та постанов суду по кримінальних
справах є положення ст. 37 Закону України «Про прокуратуру»: «Право
внесення касаційного подання на вирок, ухвалу і постанову судів
надається прокурору і заступнику у межах їх компетенції, незалежно від
їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції. Помічники
прокурора, прокурори управлінь і відділів можуть внести касаційні і
окремі подання тільки у справах, в розгляді яких вони брали участь».
Зазначені положення конкретизовані у ст. 384 КПК, відповідно до якої
касаційні подання на вироки, ухвали і постанови апеляційного суду,
постановлені ним як судом першої інстанції, має право подати прокурор,
який брав участь у розгляді справи судом першої чи апеляційної
інстанції, чи прокурор, який затвердив обвинувальний висновок. Касаційне
подання на вироки, постанови апеляційного суду має право подавати
прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої чи апеляційної
інстанції, а також Генеральний прокурор України та його заступники,
прокурор АРК, прокурори областей, міст Києва і Севастополя, прирівняні
до них прокурори та їх заступники в межах їх повноважень — незалежно від
їх участі в розгляді судом першої чи апеляційної інстанції. За чинним
КПК (ст. 386) касаційне подання на вироки, ухвали і постанови
апеляційного суду, поставлені ним як судом першої інстанції можуть бути
подані протягом одного місяця з моменту проголошення вироку чи
оголошення ухвали або постанови, які оскаржуються.
Касаційне подання на вироки і постанови апеляційного суду, постановлені
ним в апеляційному порядку, а також районного (міського), міжрайонного
судів, військових судів гарнізонів, ухвали апеляційного суду, поставлені
щодо цих вироків та постанов, може бути подане протягом шести місяців з
моменту набрання ними законної сили.
Касаційне подання на вирок, ухвалу та постанову суду може бути доповнене
або змінене прокурором, який їх вніс, а також прокурором вищого рівня до
початку розгляду справи в касаційній інстанції (ст. 390 КПК, ст. 40
Закону «Про прокуратуру»).
При розгляді справи в касаційній інстанції прокурор повинен сприяти
виконанню вимог закону про всебічний, повний та об’єктивний розгляд
справи і ухваленню законного і обґрунтованого рішення.
Помилка, якої припустився суд першої інстанції під час вирішення справи,
яка не виправлена апеляційною та касаційною інстанціями або ж ними
допущена, має бути виправлена шляхом перегляду судових рішень у порядку
виключного провадження (ст. 400-4 КПК).
Розділ IX
Представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді
§ 1. Сутність і завдання представництва прокуратурою інтересів
громадянина або держави в суді
Відповідно до Конституції України (ст. 121) на прокуратуру покладається
здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді у
випадках, визначених законом. Названа функція є новою для прокурорської
діяльності, оскільки раніше такі обов’язки на прокуратуру на
конституційному рівні не покладалися. У той же час слід відзначити, що
прокурор і раніше виступав як представник держави, юридичних осіб і
громадян, захищаючи їхні права та інтереси в суді. Проте така його
діяльність відбувалася шляхом здійснення нагляду за виконанням законів.
Закон «Про прокуратуру» (ст. 36і) визначає, що «представництво
прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у
здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій,
спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у
випадках, передбачених законом». Формами представництва є: 1) звернення
до суду з заявами або позовами про захист прав і свобод особи або
невизначеного кола осіб чи прав юридичних осіб, коли порушуються
інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи
рішень органів і посадових осіб; 2) участь у розгляді судами справ; 3)
внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви
про їх перегляд за нововиявленими обставинами.
Представництво прокурором інтересів громадян або держави в суді — це
одна з важливих гарантій забезпечення захисту їх прав та інтересів.
Приводами до дій прокурора щодо здійснення представництва може бути: 1)
звернення до прокуратури громадянина; 2) звернення до прокуратури
юридичних та посадових осіб; 3) повідомлення у засобах масової
інформації; 4) безпосереднє виявлення прокурором порушеного права
громадянина або держави.
Підставами представництва у суді інтересів громадянина, як визначає ст.
36і Закону України «Про прокуратуру», є його неспроможність через
фізичний чи матеріальний стан або з інших поважних причин самостійно
захистити свої порушені чи оспорювані права, або реалізувати
процесуальні повноваження, а інтересів держави — наявність порушень або
загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів
внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб,
що вчиняються в відносинах між ними або з державою.
Отже, прокурор звертається до суду або господарського суду за захистом
прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств і інших
юридичних осіб, коли цього вимагає охорона державних інтересів. Такі
повноваження закріплені в п. 6 ч. 2 ст. 20 Закону України «Про
прокуратуру», де передбачено, що при виявленні порушень закону прокурор
або його заступник у межах своєї компетенції мають право: «Звертатись до
суду із заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави,
а також підприємств та інших юридичних осіб». Таке право прокурора
регламентоване у ст. 45 ЦПК і статтях 2, 29 ГПК.
Здійснюючи захист прав і законних інтересів громадян і держави, прокурор
представляє їх інтереси перед відповідними органами (державної влади,
правоохоронними органами, підприємствами, установами, організаціями),
які правомочні усунути порушення закону і поновити порушені права.
Тобто, при здійсненні прокуратурою представництва інтересів громадян або
держави виникають правовідношення, в силу яких прокурор (представник)
виступає в суді від імені держави або громадянина (представ-ляємих) з
приводу захисту їх порушених прав, свобод і інтересів. Представництво є
ефективним інструментом реалізації правоохоронної функції прокуратури,
що забезпечує законність у державі, захист прав та свобод громадян і
державних інтересів.
Діяльність прокурора щодо здійснення представництва в суді інтересів
громадянина або держави регламентована Законом України «Про
прокуратуру», нормами ЦПК і ГПК, а також наказами Генерального прокурора
України № 6 гн від 15.04.2004 р. «Про організацію наглядової діяльності
органів прокуратури щодо захисту прав і свобод громадян та інтересів
держави» та № 6/3 гн від 07.05.2004 р. «Про організацію роботи по
представництву прокурором інтересів громадянина або держави в суді». За
загальним правилом, при надходженні звернень, заяв, повідомлень про
конкретні порушення конституційних прав і свобод людини, інтересів
держави, від кого б вони не виходили, прокуратура діє в межах
повноважень позасудового захисту, а коли це неможливо — шляхом
представництва в судах їх інтересів. Отже, ця діяльність тісно пов
‘язана з наглядом за додержанням і застосуванням законів, є, по суті,
продовженням його у суді у особливій формі. Як зазначається у наказі
Генерального прокурора України № 6/3 гн від 07.05.2004 р.:
«Представництво прокуратурою інтересів громадянина чи держави в суді
полягає у здійсненні прокурором процесуальних та інших дій, спрямованих
на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках,
передбачених законом, є засобом захисту і поновлення порушених прав
громадянина та інтересів держави» (п. З наказу № 6/3 гн).
Отже, представництво прокуратурою інтересів громадян і держави в суді
слід розглядати як самостійну конституційну функцію прокуратури, яка має
ряд особливостей: по-перше, прокурорське представництво ґрунтується
безпосередньо на нормі Конституції України, в той час як інші види
представництва здійснюються на підставі доручень, адміністративних або
законодавчих актів; по-друге, відмінністю прокурорського представництва
є те, що його здійснює орган, який не має свого інтересу, і завжди
виступає на варті законності.
Суб’єктами реалізації представництва інтересів громадян і держави є:
а) Генеральний прокурор України та його заступники,
а також прокурори Управління представництва інте-
ресів громадян і держави в судах, Головного управ-
ління військових прокуратур Генеральної прокура-
тури України;
б) прокурори Автономної Республіки Крим, областей,
міст Києва і Севастополя; прокурори військових ре-
гіонів і Військово-Морських Сил;
в) прокурори міських, районних, міжрайонних проку-
ратур, військових прокуратур гарнізонів та інших
спеціалізованих прокуратур.
Предметом прокурорського звернення до суду (заяви або позову), зокрема,
можуть бути: 1) визнання незаконними актів органів державної влади та
місцевого самоврядування, їх посадових осіб та скасування таких актів;
2) припинення противоправної діяльності державних органів, юридичних
осіб, поновлення порушених прав громадян та юридичних осіб; 3)
відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої
правопорушеннями, тощо.
Таким чином, прокурор, виконуючи представницьку функцію, вирішує головне
завдання — захист прав, свобод і законних інтересів громадян і інтересів
держави. Представництво прокурора складається з досудового провадження,
яке включає підготовку заяви, звернення до суду і власне судового
провадження, тобто участі у їх розгляді судами шляхом цивільного,
господарського або адміністративного судочинства.
§ 2. Представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави у
цивільному судочинстві
Виконуючи функцію представництва, прокурор звертається до суду з позовом
або заявою про захист прав та законних інтересів громадян, прав
юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання
незаконними правових актів, дій чи рішень органів та посадових осіб.
Представницька діяльність прокурора не обмежується поданням позовів чи
заяв. Значна роль у ній належить безпосередній участі прокурора у
розгляді справ, які порушуються за його ініціативою. Відповідно до ст.
45 ЦПК України прокурор звертається до суду з позовними заявами та із
заявами у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин та
справ окремого провадження.
При підготовці позовної заяви прокуророві необхідно:
а) з’ясувати обсяг прав фізичної чи юридичної особи на
самостійне звернення з позовом до суду, в тому числі її
спроможність самостійно захищати свої права і законні
інтереси;
б) з’ясувати питання про відповідача (хто повинен ним
бути, його точні дані, адресу тощо);
в) встановити обставини, що мають відношення до під-
став та предмета позову, визначити докази, які підтверджу-
ють обґрунтованість заяви.
Позовну заяву прокурор складає, суворо дотримуючись вимог статті 119 ЦПК
України щодо форми і змісту. При цьому він має посилатися на норми
матеріального і процесуального права, якими регулюються дані
правовідносини, і на конкретні докази, що додаються до позовних заяв.
Практика свідчить, що позови готують, як правило, помічники прокурора,
які за наказом про розподіл службових обов’язків у прокуратурі міста,
району відповідають за цей напрямок прокурорської діяльності, а також і
інші оперативні працівники, якщо наказом такі обов’язки на них
покладено. Позови підписує безпосередньо прокурор чи його заступник, до
компетенції яких входить право на звернення з позовом до міського чи
районного місцевого суду.
Прокурор має брати участь у розгляді судами справ, порушених за його
позовами та заявами. Генеральний прокурор України у наказі № 6/3 гн від
07.05.2004 р. зобов’язує прокурорів приймати участь у розгляді судами
справ, порушених за позовами та заявами прокурора, а також у випадках,
передбачених законом, або коли суд визнає це за необхідне (п. 9 наказу).
Завдання прокурора, який бере участь у розгляді в суді цивільних справ,
визначені ст. 34 Закону «Про прокуратуру»: «Прокурор, додержуючись
принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяє
виконанню вимог закону про повний, всебічний і об’єктивний розгляд справ
та постановления судових рішень, що ґрунтуються на законі». Відповідно
до ст. 35 Закону «Про прокуратуру» прокурор може вступити у справу в
будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав
громадян, інтересів держави та суспільства, і зобов’язаний своєчасно
вжити передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би
від кого вони виходили.
У судовому засіданні прокурор має рівні права з іншими його учасниками.
Обсяг і межі повноважень прокурора, який бере участь у судовому процесі,
визначаються Законом «Про прокуратуру» і процесуальним законодавством
України.
Таким чином, закон надає прокурору право вступити у справу, якщо цього
вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави та
суспільства. При цьому прокурор, як і інші учасники судового засідання,
на підставі ст.ст. 27,45,46 ЦПК України має право: а) знайомитися з
матеріалами справи та виписувати необхідну інформацію, знімати копії з
документів; б) брати участь у судових засіданнях, досліджувати та
подавати докази; в) давати усні та письмові пояснення, заявляти
клопотання; г) подавати свої доводи, міркування та заперечення; д)
підтримувати або змінювати позови та заяви, з якими він звернувся до
суду, або відмовитися від них.
Право на укладання мирної угоди прокурору не надано.
Генеральний прокурор України у наказі № 6/3 гн зобов’язує прокурорів
всіх рівнів забезпечити участь у розгляді всіх справ, які мають
розглядатися за їх участю. Для цього прокурорам необхідно ретельно
готуватись до судових засідань, ефективно застосовувати надані
процесуальні права, враховувати, що суд розглядає справи у межах
заявлених позовних вимог і на підставі наданих суду доказів. Вони
зобов’язані брати активну участь у досліджуванні доказів, з’ясовувати
фактичні обставини справи, дотримуватися норм судової етики, відстоювати
свою процесуальну позицію у судовому засіданні, в тому числі й по суті
спору, який вирішується судом, висловлювати свої міркування відповідно
до вимог закону та матеріалів справи.
У судових дебатах, згідно зі ст. 193 ЦПК, прокурор повинен узагальнити і
проаналізувати дані, що розглянуті в судовому засіданні, а також
висловити свої пропозиції відносно рішення, яке, на його думку,
необхідно прийняти суду. Виступ має бути аргументованим і ґрунтуватися
на обставинах та доказах, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов’язаний
реагувати на незаконні судові рішення.
У значній більшості випадків суди першої інстанції виносять законні і
обґрунтовані рішення, але зустрічаються і судові помилки. Тому перевірка
в апеляційному порядку судових рішень і ухвал є гарантією здійснення
права громадян на судовий захист. Прокурор є суб’єктом, якому надано
право на оскарження судових рішень і ухвал (ст. 292 ЦПК). Таке
твердження відрізняється від вимог ст. 37 Закону «Про прокуратуру», яка
розширює коло суб’єктів, які мають право реагувати на незаконне рішення
суду. Таке право надається прокуророві і заступнику прокурора в межах їх
компетенції, незалежно від їх участі у розгляді справ у суді першої
інстанції. Помічники прокурора, прокурори управлінь і відділів можуть
вносити апеляційні, касаційні і окремі подання тільки у справах, в яких
вони брали участь. Певна неузгодженість щодо суб’єктів, які мають право
на апеляцію, потребує внесення змін до ЦПК України.
При розгляді судом апеляційної інстанції подання (скарги) суд,
відповідно до ст. 307 ЦПК, вправі: 1) відхилити апеляційне подання
(скаргу) і залишити рішення без зміни; 2) скасувати рішення суду першої
інстанції і ухвалити нове рішення по суті позивних вимог; 3) змінити
рішення;
4) скасувати рішення суду першої інстанції і закрити провадження у
справі або залишити заяви без розгляду; 5) повністю або частково
скасувати рішення суду першої інстанції і направити справу на новий
розгляд до суду першої інстанції.
За наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої інстанції
апеляційний суд має право: 1) постановити ухвалу про відхилення
апеляційної скарги і залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і
постановити нову ухвалу; 3) змінити ухвалу; 4) скасувати ухвалу і
передати питання на новий розгляд суду першої інстанції.
Рішення і ухвали у цивільних справах, що набрали законної сили, можуть
бути оскаржені прокурором (у межах своєї компетенції) шляхом внесення
касаційного подання (скарги).
Касаційний перегляд справи — це виключний вид провадження. На відміну
від апеляційного перегляду об’єктом тут є рішення (ухвала) суду, що
набрало чинності. Такі рішення і ухвали можуть бути оскаржені прокурором
шляхом внесення касаційного подання (скарги). Генеральний прокурор
України, його заступники мають право внести касаційне подання на
рішення, ухвалу у цивільній справі, розглянутій у будь-якому суді
держави. Прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і
Севастополя та прирівняні до них прокурори мають право вносити касаційне
подання на рішення й ухвали у цивільних справах судів відповідної
адміністративної одиниці, яку вони обслуговують. Прокурори міст, районів
і прирівняних до них мають право вносити касаційне подання по справах, в
яких вони безпосередньо здійснювали функцію представництва інтересів
громадян та держави.
Касаційне подання (скарга) вноситься безпосередньо до касаційної
інстанції — Верховного Суду України. Прокурор може внести касаційне
подання протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням
апеляційного суду. У разі пропуску строку на касаційне подання з
поважних причин, суд, за заявою прокурора, може поновити цей строк, але
не більше як у межах одного року з дня виникнення права на касаційне
оскарження (п. 2 ст. 325 ЦПК).
Прокурор, який вніс касаційне подання, та вищестоящий прокурор, мають
право доповнити чи змінити його до початку розгляду справи судом, а
прокурор, який вніс подання — також право його відкликати або
відмовитись від нього протягом усього часу розгляду справи.
Відповідно до ст. 344 ЦПК ухвала постановлюється при вирішенні питання
про: 1) відхилення касаційної скарги і залишення рішення без змін; 2)
скасування судових рішень із передачею справи на новий розгляд; 3)
скасування судових рішень із закриттям провадження у справі або
залишенням заяви без розгляду; 4) скасування судових рішень і залишення
в силі рішення, що було помилково скасоване апеляційним судом; 5)
відхилення касаційної скарги і залишення ухвали без змін; 6) зміни
ухвали або скасування ухвали з направленням справи на новий розгляд або
вирішення питання по суті. Рішення або ухвали суду касаційної інстанції
набирають чинності з моменту їх проголошення (ст. 349 ЦПК).
Діючим законодавством передбачено також перегляд рішень та ухвал, що
набрали законної сили, у зв’язку з нововиявленими та винятковими
обставинами. Прокурор, здійснюючи представництво в суді інтересів
громадян та держави, за наявності підстав, зобов’язаний використовувати
своє право на внесення заяви про перегляд рішень і ухвал судів першої
інстанції, апеляційної та касаційної інстанцій за новоявленими та
винятковими обставинами. Стаття 361 ЦПК передбачає такі підстави
перегляду рішень та ухвал суду у зв’язку з новоявленими обставинами:
істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі,
яка звертається із заявою, на час розгляду справи;
встановлені вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправдиві
показання свідків, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо
неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що
потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення;
3) скасування судового рішення, яке стало підставою для
ухвалення рішення, чи постановления ухвали, що підлягає перегляду;
4) встановлена Конституційним Судом України некон-
ституційність закону, іншого правового акта чи їх
окремого положення, застосованого судом при вирі-
шенні справи, якщо рішення суду ще не виконано.
Підставами для перегляду справи за винятковими обставинами є: 1)
виявлення неоднакового застосування судами касаційної інстанції одного і
того ж самого положення закону; 2) визнання судового рішення міжнародною
судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує
міжнародні зобов’язання України (ст. 354 ЦПК). Скарга (подання) на
судове рішення може бути внесена протягом одного місяця з дня відкриття
виняткових обставин (ст. 355 ГПК).
Рішення чи ухвали переглядаються у зв’язку із ново-виявленими
обставинами судом, який постановив ухвалу (ст. 363 ЦПК). Порядок
провадження у зв’язку з винятковими обставинами регламентується ст. 357
ЦПК України.
§ 3. Представництво прокуратурою інтересів держави у господарському
судочинстві
Прокурорсько-представницькі правовідносини після звернення прокурора з
позовом до суду знаходять свій подальший розвиток у наступній стадії
господарського судочинства — розгляді справи по суті. Прокурор,
реалізуючи визначені Конституцією України (п. 2 ст. 121), Законом
України (п. 2 ст. 5) та статтями 2 і 29 ГПК повноваження, виконує в суді
низку процесуальних дій з метою захисту інтересів держави.
Процесуальне становище прокурора, який заявив позов в інтересах держави
у господарському процесі, можна визначити як: сторона в процесі,
захисник інтересів держави та інших осіб. Такий прокурор несе обов’язки
і користується правами позивача, крім права на укладання мирової згоди
(ст. 22 ГПК). При цьому він завжди має свій процесуальний інтерес:
захищати права держави, юридичної особи, в інтересах якої пред’явлено
позов.
Діяльність прокурора у господарському судочинстві, крім звернення до
суду з позовами та заявами, включає: а) участь у розгляді судом
будь-якої справи за ініціативою прокурора, чи за ухвалою суду, якщо це
необхідно для захисту інтересів держави; б) внесення апеляційних та
касаційних подань, а також подань про перегляд судових рішень за
нововиявленими обставинами.
Відповідно до ст. 29 ГПК прокурор бере участь у господарському процесі
при розгляді справ, порушених за його заявою, а також у випадках,
передбачених законом або визнаних за необхідне господарським судом. У
ст. 2 ГПК зазначено, що господарський суд вирішує справу за позовними
заявами прокурорів і їх заступників, які звертаються до господарського
суду в інтересах держави. Про свою участь у справі прокурор письмово
повідомляє суд. У випадках прийняття позову господарський суд повинен не
пізніше п’яти днів з дня надходження даного документа повідомити
прокурора про порушення провадження по справі.
Враховуючи, що у практичній діяльності виникали питання щодо офіційного
тлумачення положень ст. 2 ГПК, Конституційний Суд України рішенням від 8
квітня 1999 р. роз’яснив, що положення ст. 2 ГПК в контексті п. 2 ст.
121 Конституції України треба розуміти так, що прокурор та його
заступник подають до господарського суду позови саме в інтересах
держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій, незалежно
від їх підпорядкування і форми власності. Прокурор самостійно визначає і
обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави
або в чому існує загроза її інтересам, і ця заява за ст. 2 ГПК України є
підставою для порушення справи в господарському суді. Одночасно в
позовній заяві має бути зазначено орган державної влади чи орган
місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу
виконавчої влади (п. 2 Рішення КС за № 3-рп). Таке обмеження кола
суб’єктів, в інтересах яких може бути подана заява прокурором, на думку
деяких науковців, суперечить п. 6 ст. 20 Закону «Про прокуратуру» та п.
5 ст. 2 Закону «Про власність». (Див.: Притика Д. М., Тітов М. І.
Арбітражний процес: Навч. посібник. — Харків, 1999. — С. 76).
Прокурори звертаються до господарських судів з позовами в інтересах
підприємств, організацій і громадян-під-приємців в особі органу, який
здійснює функції держави у випадках, коли встановлено, що порушення
законних прав цих суб’єктів поєднано із посяганням на державні інтереси.
Особливість процесуального становища прокурора, який у разі подання ним
позову в інтересах держави не є позивачем, полягає у тому, що відмова
прокурора від поданого ним позову, зменшення розміру позовних вимог,
зміна підстави або предмета позову не позбавляють позивача права
підтримувати позовні вимоги (ч. 4 ст. 29 ГПК).
В свою чергу, відмова позивача від позову, поданого прокурором в
інтересах держави, не позбавляє прокурора права підтримувати позов і
вимагати рішення спору по суті. Відповідно до наказу Генерального
прокурора України № 6/3 гн від 07.05.2004 р. прокурори мають обов’язково
брати участь у розгляді господарськими судами всіх справ, порушених за
позовами прокурора та його поданнями в першій, апеляційній та касаційній
інстанціях: « Організація забезпечення участі прокурора у розгляді справ
в апеляційних судах, місцевих господарських судах покладається на
підрозділи представництва інтересів громадян і держави в судах
прокуратур областей і прирівняних до них за місцем знаходження
зазначених судів» (п. 9 наказу).
Обсяг і межі повноважень прокурора, який приймає участь у господарському
судочинстві, визначено, зокрема, ст. 22 ГПК. Згідно з цією статтею,
прокурор, який бере участь у господарському процесі, має право
знайомитися з матеріалами справи, робити виписки, знімати копії, брати
участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні
доказів, заявляти клопотання, давати пояснення по справі, заперечувати
проти клопотань і доводів інших учасників процесу, підтримувати поданий
позов та відмовлятися від нього, одержувати копію рішень, ухвал,
постанов, вносити апеляційне, касаційне і окреме подання на рішення,
ухвали і постанови судів.
Відповідно до ст. 91, ст. 106 ГПК прокурор має право вносити апеляційне
подання на рішення (ухвали) місцевого господарського суду, яке не
набрало законної сили. Таке подання вноситься через місцевий суд, який
розглядав справу, протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим
господарським судом (ст. 93 ГПК). Апеляційне подання розглядається у
двомісячний термін з дня надходження справи разом з апеляційним поданням
до апеляційної інстанції (ст. 102 ГПК).
За наслідками розгляду апеляційного подання апеляційний господарський
суд приймає постанову, що набирає законної сили з дня її прийняття (ст.
105 ГПК). На постанову апеляційного суду, рішення та ухвали місцевих
господарських судів прокурор має право внести касаційне подання.
Касаційне подання може бути принесене Генеральним прокурором України,
його заступниками, прокурорами обласного рівня, їх заступниками та
прирівняними до них. За касаційним поданням прокурора рішення місцевого
господарського суду та постанови апеляційного господарського суду
перевіряє Вищий господарський суд України, а Судова палата у
господарських справах Верховного Суду України виступає судовою
інстанцією повторної касації на постанови Вищого господарського суду
України.
Касаційне подання вноситься до Вищого господарського суду через місцевий
чи апеляційний господарський суд, який прийняв оскаржуване рішення
(постанову), що оскаржується (ст. 109 ГПК). Термін для внесення
касаційного подання встановлено один місяць з дня набрання рішеннями
місцевого господарського суду чи постанови апеляційного господарського
суду законної сили (ст. 109 ГПК). Згідно зі ст. 37 Закону «Про
прокуратуру» касаційне подання на рішення судів вноситься прокурором та
його заступником у межах їх компетенції, незалежно від їх участі у
розгляді справи в суді першої інстанції. Помічники прокурора, прокурори
управлінь і відділів можуть внести касаційне подання тільки у справах, у
розгляді яких вони брали участь. Процесуальне законодавство не визначає
компетенцію прокурора, який має право на касаційне оскарження. Тому,
зважаючи на положення Закону України «Про прокуратуру», можна зробити
висновок, що право на внесення касаційного подання мають ті прокурори та
їх заступники, які беруть участь у розгляді справ в апеляційних судах.
Згідно з п. 9.1 наказу Генерального прокурора України № 6/3 гн від 07.
05.2004 р. у цих судових інстанціях беруть участь прокурори підрозділів
представництва інтересів громадян і держави в судах прокуратур обласного
рівня. Касаційне подання прокурора розглядається у двомісячний строк з
дня надходження справи разом із касаційним поданням до Вищого
господарського суду України (ст. 111-8 ГПК), за наслідками його розгляду
приймається постанова, яка набирає законної сили з дня її проголошення.
На постанову Вищого господарського суду України не пізніше одного місяця
з дня її прийняття відповідно до ст. 111-14 ГПК може бути подане
касаційне подання Генеральним прокурором України до Верховного Суду
України. Провадження з перегляду Верховним Судом України ухвали чи
постанови Вищого господарського суду порушується за згодою хоча б одного
із суддів на засіданні колегії у складі трьох суддів Судової палати у
господарських справах Верховного Суду. Воно розглядається протягом
місяця з дня надходження касаційного подання (ст. 111-17 ГПК).
Постанови Вищого господарського суду переглядаються у касаційному
порядку за правилами розгляду справи у господарському суді першої
інстанції, за винятком процесуальних дій, пов’язаних із встановленням
обставин та їх доказуванням. За наслідками розгляду касаційного подання
Верховний Суд України приймає постанову, яка оскарженню не підлягає.
Поряд з цим ст. 113 ГПК України передбачає право прокурора вносити
подання про перегляд судового рішення господарського суду, яке набрало
законної сили, за ново-виявленими обставинами, які мають істотне
значення для справи і не могли бути відомі заявникові.
Таке подання може бути внесене не пізніше двох місяців з дня
встановлення обставин, що стали підставою для перегляду судового
рішення, до господарського суду, який прийняв судове рішення.
§ 4. Підготовка і пред’явлення прокурором позову (заяви)
Прокурори при пред’явленні позовів повинні дотримуватися вимог ст. 119
ЦПК України та ст. 54 ГПК України щодо форми і змісту позовів (заяв),
посилатися на законодавчі і підзаконні акти, якими регулюються дані
правовідносини, і на конкретні докази, долучати до позовів усі необхідні
матеріали.
Підготовці позовних матеріалів має передувати вивчення прокурором норм
відповідного матеріального і процесуального законодавства, постанов та
роз’яснень пленумів Верховного Суду України та Вищого господарського
суду України, а в необхідних випадках — і норм міжнародного права,
ратифікованих Україною. Це допоможе прокурору правильно кваліфікувати
склад цивільного та господарського правопорушення, зібрати необхідні
докази. В процесі підготовки позову (заяви) прокурор:
з’ясовує предмет позову (заяви);
визначає підстави для представництва в суді інтересів громадянина або
держави;
забезпечує доказову базу шляхом збирання доказів та їх аналізу;
визначає ціну позову (якщо він підлягає оцінці);
вирішує низку інших організаційних і процесуальних
питань, пов’язаних із складанням і пред’явленням
позову (заяви) та його розглядом у суді (господарському суді).
З’ясування предмета позову. Позовні вимоги залежать від змісту
матеріально-правових відношень, які виникають між особою, чиї інтереси
прокурор має намір представляти в суді, і відповідачем. Формулюючи
позовні вимоги, прокурору треба враховувати, що відповідно до ст. 11 ЦК
підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: 1)
договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів,
винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3)
завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші
юридичні факти.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання
права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує
право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове
виконання обов’язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення
правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування
майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10)
визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної
влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх
посадових і службових осіб (ст. 16 ЦК).
Крім того, особливу увагу слід звернути на наявність строку позовної
давності для звернення до суду. Так, загальна позовна давність
встановлена тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК), спеціальна позовна
давність для окремих видів вимог — скорочена або більш тривала порівняно
із загальною позовною давністю (ст. 258 ЦК). Зокрема, позовна давність в
один рік застосовується до вимог: 1) про стягнення неустойки (штрафу,
пені); 2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах
масової інформації; 3) про переведення на співвласника прав та
обов’язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у
праві спільної часткової власності; 4) у зв’язку з недоліками проданого
товару; 5) про розірвання договору дарування; 6) у зв’язку з
перевезенням вантажу, пошти; 7) про оскарження дій виконавця заповіту.
Позовна давність у п’ять років застосовується до вимог про визнання
недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману. Що
стосується застосування наслідків нікчемного правочину, то до таких
вимог застосовується позовна давність у десять років.
В той же час позовна давність не поширюється: 1) на вимогу, що випливає
із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених
законом; 2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про
видачу вкладу; 3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом,
іншим ушкодженням здоров’я або смертю; 4) на вимогу власника або іншої
особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади,
органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено
його право власності або інше речове право; 5) на вимогу страхувальника
(застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати
(страхового відшкодування). Законом можуть бути встановлені також інші
вимоги, на які не поширюється позовна давність (ст. 268 ЦК).
Сплив строку позовної давності є підставою для відмови в позові (заяві),
проте за наявності поважних причин пропуску позовної давності загальні
та господарські суди вправі поновити строк позовної давності (ст. 73
ЦПК).
Визначення підстав для представництва в суді інтересів громадянина або
держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 36-1 Закону «Про прокуратуру» підставою
представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через
фізичний або матеріальний стан або з інших поважних причин самостійно
захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні
повноваження, а інтересів держави — наявність порушень або загрози
порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок
протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що
вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у кожному
конкретному випадку порушення прав громадянина або інтересів держави.
При визначенні підстав для захисту майнових інтересів держави прокурор
має також керуватися рішенням Конституційного Суду України від 08.04.99
р., згідно з яким прокурор самостійно визначає й обґрунтовує , у чому
полягає порушення інтересів держави або в чому існує загроза її
інтересам.
Забезпечення доказової бази шляхом збирання доказів та їх аналізу.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює
наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і
заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення
справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб,
їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових
доказів, речових доказів, зокрема, звуко- і відео-записів, висновків
експертів (ст. 57 ЦПК). Докази мають бути належними та допустимими (ст.
58, 59 ЦПК).
Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається
як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.
61 ЦПК.
З метою збирання доказів, прокурор на досудовій стадії: 1) здійснює
перевірку відомостей про порушення інтересів громадян або держави; 2)
витребовує від органів виконавчої влади та місцевого самоврядування ,
підприємств, установ, організацій, об’єднань і посадових осіб необхідні
матеріали, документи, рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші
акти, статистичні дані, акти ревізій, перевірок, висновки спеціалістів;
3) викликає посадових осіб і громадян, вимагає від них письмових або
усних пояснень про допущені порушення прав і законних інтересів людини,
громадянина або держави; 4) доручає відповідним органам, установам,
організаціям проведення ревізій, відомчих та позавідомчих експертиз, а
також залучає для з’ясування необхідних питань відповідних спеціалістів;
5) вживає заходів щодо притягнення у встановленому законом порядку до
відповідальності осіб, які вчинили злочин або інше правопорушення.
Прокурор аналізує та систематизує зазначені та інші докази з огляду на
їх належність (містять інформацію про предмет доказування) та
допустимість (одержані відповідно до порядку, встановленого законом).
Визначення ціни позову. Якщо вимоги позову мають майновий характер,
відповідно до ст. 80 ЦПК, ціна позову визначається: 1) у позовах про
стягнення грошових коштів — сумою, яка стягується; 2) у позовах про
визнання права власності на майно або його витребування — вартістю
майна; 3) у позовах про стягнення аліментів — сукупністю всіх виплат,
але не більш, ніж за шість місяців; 4) у позовах про строкові платежі і
видачі — сукупністю всіх платежів або видач, але не більше, ніж за три
роки; 5) у позовах про безстрокові або довічні платежі і видачі —
сукупністю платежів або видач за три роки; 6) у позовах про зменшення
або збільшення платежів або видач — сумою, на яку зменшуються або
збільшуються платежі чи видачі, але не більше ніж за один рік; 7) у
позовах про припинення платежів
або видач — сукупністю платежів або видач, що залишилися, але не більше
ніж за один рік; 8) у позовах про розірвання договору найму (оренди) або
договору найму (оренди) житла — сукупністю платежів за користування
майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору,
але не більше ніж за три роки; 9) у позовах про право власності на
нерухоме майно, що належить різним особам на праві приватної власності,
— дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить
юридичним особам, — не нижче їх балансової вартості; 10) у позовах, які
складаються з кількох самостійних вимог, — загальною сумою всіх вимог.
Закон (ст. 193 ЦПК) надає суду право зменшити розмір відшкодування
шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища,
крім випадків, коли шкоду завдано вчиненням злочину. У зв’язку з цим
прокурор при підготовці позову має перевірити вказані обставини та
зібрати відповідні докази щодо відсутності підстав для зменшення розміру
відшкодування шкоди відповідачем.
Вирішення низки організаційних питань, пов’язаних із пред’явленням
позову (заяви) та його розглядом у суді (господарському суді).
Позовна заява прокурора має відповідати вимогам, передбаченим ст. 119
ЦПК України та ст. 54 ГПК України. У позові (заяві) прокурор з
посиланням на закон повинен дати юридичну кваліфікацію відношенням, що
виникли між сторонами, та навести докази, що підтверджують його вимоги.
Він також має сформулювати свої вимоги до суду, зокрема: про спонукання
відповідача до виконання певних дій; про визнання права на вчинення
певних дій; про зміну або припинення правовідносин.
Прокурор вирішує питання про підсудність справи з огляду на положення
ст. 109,113,114 ЦПК України та має вжити заходів для забезпечення
позову, про що подає відповідну заяву до суду (ст. 152 ЦПК).
Розділ X Нагляд за додержанням законів органами, які проводять
оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство
Підрозділ І. Нагляд за додержанням законів органами, які проводять
дізнання та досудове слідство
§ 1. Предмет і завдання прокурорського нагляду за додержанням законів
органами, які проводять дізнання та досудове слідство
Прокурорський нагляд за додержанням законів органами дізнання та
досудового слідства є одним із галузевих напрямків наглядової діяльності
прокуратури. Разом з тим, здійснення такого нагляду складає основний
зміст діяльності прокурора у досудових стадіях кримінального процесу, де
прокурор зобов’язаний забезпечити постійний нагляд за додержанням
законів всіма органами дізнання і досудового слідства, незалежно від їх
відомчого підпорядкування. Додержання законів органами, які проводять
дізнання та досудове слідство, складають предмет прокурорського нагляду
(ч. 1 ст. 29 Закону «Про прокуратуру»). Йдеться, перш за все, про
додержання прав і свобод людини і громадянина у кримінальному
судочинстві; встановленого порядку вирішення заяв і повідомлень про
злочини, проведення дізнання та досудового слідства, а також законність
рішень, що приймаються цими органами.
Зважаючи, що предметом прокурорського нагляду є законність усієї
діяльності органів дізнання та досудового слідства, можна виділити
ключові моменти досудових стадій кримінального процесу, де предметом
прокурорського нагляду є законність дій та процесуальних рішень слідчого
та органу дізнання. До них можна віднести: 1) законність вирішення заяв
та повідомлень про злочини, постанов про порушення та відмову у
порушенні кримінальних справ; 2) законність притягнення особи як
обвинуваченого;
3) законність затримання підозрюваного і застосування до підозрюваного,
обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; 4)
забезпечення прав та законних інтересів учасників кримінального процесу,
у тому числі потерпілого від злочину; 5) виконання вимог закону про
всебічне, повне та об’єктивне дослідження обставин злочину; 6)
законність прийняття рішення про закінчення досудового слідства.
У наказі Генерального прокурора України № 4/1 гн від 20.04.2004 р. «Про
організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які
проводять дізнання та досудове слідство » особлива увага приділяється
створенню єдиної системи організації прокурорського нагляду за
додержанням законів усіма органами, які проводять дізнання та досудове
слідство, незалежно від їх відомчої приналежності. З цією метою в наказі
закріплено, що нагляд за додержанням законів при прийманні, реєстрації
та вирішенні заяв і повідомлень про злочини, проведенні дізнання та
досудового слідства здійснюється:
в органах прокуратури — прокурорами районного і міського рівня,
підрозділами з нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими
органів прокуратури прокуратур вищого рівня;
у військових прокуратурах — прокурорами гарнізонів, відділами нагляду за
додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову
діяльність, дізнання і досудове слідство військових прокуратур регіонів,
Військово-Морських Сил України і Головним управлінням військових
прокуратур;
у транспортних прокуратурах — транспортними прокурорами, підрозділами
(старшими помічниками) з нагляду за додержанням і застосуванням законів
на транспорті прокуратур вищого рівня;
в органах внутрішніх справ і Міністерства надзвичайних ситуацій та з
питань ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи — прокурорами
районного та міського рівня, підрозділами з нагляду за додержанням
законів органами внутрішніх справ при провадженні оперативно-розшукової
діяльності, дізнання та досудового слідства прокуратур вищого рівня;
в органах транспортної міліції управлінь МВС України на залізницях,
відділах внутрішніх справ на водному і повітряному транспорті УМВС
України — транспортними прокурорами, підрозділами з нагляду за
додержанням і застосуванням законів на транспорті прокуратур вищого
рівня;
в органах спеціальної міліції МВС України — старшими помічниками з
питань нагляду за додержанням законів на підприємствах оборонної
промисловості та других відділів прокуратур обласного рівня і
Генеральної прокуратури України;
в органах податкової міліції — прокурорами районного і міського рівня за
місцем розташування органів податкової міліції, підрозділами з нагляду
за додержанням законів органами податкової міліції про провадження
оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства
прокуратур вищого рівня;
в органах Служби безпеки України, державних митній і прикордонній
службах України — прокурорами районного і міського рівня за місцем
розташування митниць, підрозділів прикордонної служби, незалежно від
місця знаходження їх структурних одиниць (митних постів, застав, пунктів
пропуску тощо), низових органів СБУ; підрозділами (старшими помічниками)
з нагляду за додержанням законів органами служби безпеки України,
Державної митної служби та Державної прикордонної служби України при
провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового
слідства прокуратур вищого рівня;
в установах державного департаменту України з питань виконання покарань
— спецпрокурорами районного рівня, підрозділами (старшими помічниками)
нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у
кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового
характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян,
прокуратур вищого рівня;
в органах військової контррозвідки Служби безпеки України — відділами
нагляду за додержанням законів органами, які проводять
оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство,
військових прокуратур регіонів, Військово-Морських Сил України і
Головного управління військових прокуратур.
Нагляд за додержанням законів спеціальними підрозділами по боротьбі з
організованою злочинністю і корупцією при прийманні, реєстрації та
вирішенні заяв і повідомлень про злочини, проведенні дізнання; при
провадженні слідчими підрозділами всіх відомств (крім військових
прокуратур) досудового слідства у кримінальних справах про злочини,
вчинені організованими групами і злочинними організаціями, з моменту
порушення справи або пред’явлення обвинувачення у вчиненні таких
злочинів — покладається на підрозділи з нагляду за додержанням законів
спецпідрозділами та іншими установами, які ведуть боротьбу з
організованою злочинністю.
Завдання прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які
проводять дізнання і досудове слідство, у загальних рисах сформульовані
у ч. 2 ст. 29 Закону «Про прокуратуру». Так, нагляд має своїм завданням
сприяти: 1) розкриттю злочинів, захисту особи, її прав, свобод,
власності, прав підприємств, установ, організацій від злочинних
посягань; 2) виконанню закону про невідворотність відповідальності за
вчинений злочин; 3) запобіганню незаконному притягненню особи до
кримінальної відповідальності; 4) охороні прав і законних інтересів
громадян, які перебувають під слідством; 5) здійсненню заходів щодо
запобігання злочинам, усунення причин та умов, що сприяють їх вчиненню.
Зазначені завдання конкретизовані у п.п. 1.2 та 1.3. наказу Генерального
прокурора України № 4/1 гн від 20.04.2004 р. — прокурори всіх рівнів
мають забезпечити безумовне реагування на вчинені порушення закону з
часу надходження заяви, повідомлення про злочин до прийняття остаточного
рішення у справі; своєчасне поновлення порушених прав і законних
інтересів учасників кримінального процесу, усунення їх причин,
забезпечення відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
З метою здійснення зазначених завдань нагляду за виконанням законів
органами дізнання і досудового слідства прокурор наділений важливими
повноваженнями владно-розпорядчого характеру, які чітко регламентовані
ст. 227 Кримінально-процесуального кодексу України. В той же час
повноваження прокурора — це не тільки його права, але і обов’язки: при
виявленні порушень закону він зобов’язаний реалізувати свої права щодо
їх усунення, поновити порушені права і притягнути до відповідальності
осіб, які припустилися цих порушень. Це є одним із принципів організації
і діяльності прокуратури, передбачений Законом України «Про прокуратуру»
(п. 4 ст. 6 Закону).
§ 2. Повноваження прокурора з нагляду за додержанням законів органами
дізнання та досудового слідства
Для здійснення нагляду за додержанням законів органами дізнання та
досудового слідства прокурор наділений відповідними владно-розпорядчими
повноваженнями, характер яких зумовлений специфікою
кримінально-процесуальної діяльності зазначених органів, які з метою
швидкого і повного розкриття та розслідування злочинів нерідко
застосовують заходи процесуального примусу, обмежують конституційні
права особи.
Реалізація владно-розпорядчих повноважень під час здійснення нагляду за
виконанням законів органами дізнання та досудового слідства дозволяє
прокуророві своєчасно виявляти порушення законів, таким чином
прокурорський нагляд виступає гарантією законності в діяльності органів
дізнання та досудового слідства.
Повноваження прокурора під час нагляду за виконанням законів органами
дізнання та досудового слідства поділяються на: 1) повноваження,
спрямовані на запобігання порушень законності (відвід слідчого, особи,
що провадить дізнання, відмова у санкціонуванні слідчих дій, ненадання
згоди на закриття кримінальної справи та ін.); 2) повноваження,
спрямовані на виявлення порушень законності (перевірка прокурором
матеріалів кримінальної справи, розгляд заяв та скарг учасників процесу,
участь у слідчих діях та ін.); 3) повноваження, спрямовані на усунення
порушень законності (скасування незаконних постанов слідчого, дача
вказівок про проведення повторних слідчих дій, повернення справи для
провадження додаткового розслідування та ін.). Крім цього, для
притягнення осіб, які припустилися порушень закону, прокурор
використовує повноваження, передбачені ст. 24 Закону «Про прокуратуру».
Відповідно до ст. 227 КПК України, при здійсненні нагляду за виконанням
законів органами дізнання та досудового слідства, прокурор в межах своєї
компетенції:
1) вимагає від органів дізнання та досудового слідства для перевірки
кримінальної справи документи, матеріали та інші відомості про вчинені
злочини, хід дізнання, досудового слідства і встановлення осіб, які
вчинили злочини; перевіряє не менш як один раз на місяць виконання вимог
закону про приймання, реєстрацію і вирішення заяв та повідомлень про
вчинені або ті, що готуються, злочини;
скасовує незаконні і необґрунтовані постанови слідчих та осіб, які
провадять дізнання;
дає письмові вказівки про розслідування злочинів, про обрання, зміну або
скасування запобіжного заходу, кваліфікацію злочину, проведення окремих
слідчих дій та розшук осіб, які вчинили злочини;
доручає органам дізнання виконання постанов про затримання, привід,
взяття під варту, проведення обшуку, виїмки, розшук осіб, які вчинили
злочини, виконання інших слідчих дій, а також дає вказівки про вжиття
необхідних заходів для розкриття злочинів і виявлення осіб, які їх
вчинили, по справах, що перебувають у провадженні прокурора або слідчого
прокуратури;
бере участь у провадженні дізнання та досудового слідства і в необхідних
випадках особисто провадить окремі слідчі дії або розслідування в
повному обсязі по будь-якій справі;
санкціонує проведення обшуку, відсторонення обвинуваченого від посади та
інші дії слідчого і органу дізнання у випадках, передбачених КПК;
продовжує строк розслідування у випадках і порядку, встановлених КПК;
дає згоду або звертається до суду з поданням про обрання запобіжного
заходу у вигляді взяття під варту, а також про продовження строку
тримання під вартою в порядку, встановленому КПК;
повертає кримінальні справи органам досудового слідства зі своїми
вказівками;
вилучає від органу дізнання і передає слідчому будь-яку справу, передає
справу від одного органу досудового слідства до іншого, а також від
одного слідчого до іншого з метою забезпечення найбільш повного і
об’єктивного розслідування;
10) усуває особу, яка провадить дізнання, або слідчого
від подальшого ведення дізнання або досудового слід-
ства, якщо вони припустилися порушень закону при
розслідуванні справи;
11) порушує кримінальні справи або відмовляє в їх пору-
шенні; закриває або зупиняє провадження в кримі-
нальних справах; дає згоду на закриття кримінальної
справи слідчим в тих випадках, коли це передбачено КПК; затверджує
обвинувальні висновки (постанови), направляє кримінальні справи до суду;
12) вирішує питання про допущення захисника до участі в справі.
Головною вимогою, що пред’являється до використання прокурором своїх
повноважень, є те, що застосування кожного з них має базуватися на
вимогах закону, бути обґрунтованим і мотивованим. Здійснюючи свої
повноваження, прокурор не повинен обмежувати процесуальну самостійність
слідчого, його відповідальність за повноту, всебічність та об’єктивність
розслідування справи.
Для виявлення порушень законів у діяльності органів, які здійснюють
дізнання та досудове слідство, прокурор використовує такі методи: 1)
ознайомлення з матеріалами розслідування кримінальної справи; 2) участь
у провадженні дізнання і досудового слідства; 3) розгляд скарг на дії
слідчого та органу дізнання; 4) доручення керівникам органів досудового
слідства та дізнання проведення у підвідомчих їм підрозділах перевірок;
5) участь у розгляді кримінальної справи в суді.
Ознайомлення з матеріалами розслідування кримінальної справи може бути:
а) шляхом безпосередньої перевірки і вивчення матері-
алів справи. Прокурор на підставі ч. 1 п. 1) ст. 227
КПК має право витребувати від органів дізнання і
досудового слідства для перевірки кримінальної спра-
ви документи та матеріали про вчинені злочини. При
ознайомленні з матеріалами кримінальної справи
прокурор вивчає показання свідків, потерпілого, об-
винуваченого, висновки експертизи та інші докази,
робить висновок про повноту і всебічність розсліду-
вання, законність постанов, що виносить слідчий;
б) заслуховування доповіді особи, яка проводить роз-
слідування, про хід розслідування по справі в цілому,
окремих її епізодів, тактики розслідування, а також
перспективи розслідування. Під час доповіді проку-
рор може ознайомитися безпосередньо зі справою або
з окремими її документами;
в) ознайомлення прокурора з наглядовим провадженням
по справі. У наглядовому провадженні знаходяться копії основних важливих
процесуальних документів: постанови про порушення кримінальної справи,
про
пред’явлення обвинувачення, про міру запобіжного заходу, копії вказівок
прокурора по справі та інші документи. Ознайомлення з матеріалами
наглядового провадження дає прокурору можливість прослідити строки
розслідування справи, пред’явлення обвинувачення, виконання окремих
слідчих дій та ін. Участь прокурора у проведенні дізнання та досудового
слідства передбачає: а) його присутність при виконанні слідчим окремих
важливих слідчих дій: огляді місця події, допиті свідків, потерпілого,
обвинуваченого та інших; б) його участь у проведенні слідчим окремих
слідчих дій. При цьому прокурор може ставити питання особам, яких
допитують, пред’являти речові докази, документи та брати участь у
проведенні інших слідчих дій; в) особисте проведення окремих слідчих дій
по справах, що знаходяться у провадженні слідчого.
Розгляд скарг на дії слідчого і органу дізнання. Порядок розгляду
прокурором скарг на дії слідчого та органу дізнання регламентований КПК
України. Так, ст. 110 КПК передбачає оскарження дій і постанов органів
дізнання, а ст.ст. 215, 234, 235 КПК — оскарження дій слідчого. Крім
норм КПК окремі питання організації розгляду скарг на дії слідчого і
органів дізнання регламентовані наказом Генерального прокурора України
від 20.04.2004 р. за № 4/1 гн «Про організацію прокурорського нагляду за
додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове
слідство» і № 5 гн від 09.04.2004 р., яким затверджено Інструкцію про
порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому громадян в
органах прокуратури України.
Скарги на дії слідчого можуть бути подані як через слідчого, так і
безпосередньо прокурору. Прокурор на протязі трьох днів після одержання
скарги зобов’язаний розв’язати її і про результати повідомити скаржника.
Відмова у задоволенні скарги має бути мотивованою (ст. 235 КПК). Скарга
і копія повідомлення про результати її вирішення приєднуються до справи.
Рішення прокурора по скарзі може бути оскаржене вищестоящому прокуророві
або до суду. При перевірці скарги прокурор знайомиться з матеріалами
кримінальної справи, опитує заявника і інших осіб, вимагає пояснень від
працівників органів дізнання і слідчих, а за необхідності проводить
окремі слідчі дії.
Доручення керівникам органів досудового слідства, дізнання про
проведення перевірок у підпорядкованих їм підрозділах.
Відповідно до вимог ст. ЗО Закону України «Про прокуратуру» прокурор має
право у необхідних випадках доручити керівникам органів досудового
слідства та дізнання проведення у підвідомчих їм підрозділах перевірок з
метою виявлення і усунення порушень закону. Такі вимоги прокурора є
обов’язковими для виконання керівниками цих органів (ст. 8 Закону «Про
прокуратуру»).
За виявленими порушеннями керівники органів досудового слідства і
дізнання повинні вжити заходів реагування, про що повідомити прокурора.
За необхідності прокурор може витребувати матеріали перевірки для
ознайомлення і адекватності оцінки вжитих заходів.
До основних засобів усунення прокурором порушень законності відносяться
постанови та вказівки.
Постанова прокурора — це процесуальний акт, спрямований на усунення
порушень закону органами дізнання та досудового слідства, відновлення
правового статусу суб’єктів процесу, а також забезпечення додержання
норм КПК України.
Письмова вказівка прокурора — це процесуальний акт, який скеровує хід
розслідування і його результати. До вказівок прокурора повинні
пред’являтися ті самі вимоги, що і до постанови прокурора (слідчого)
(ст. 1 ЗО КПК України). Кожна вказівка прокурора, яких би питань вона не
стосувалася, має бути законною, обґрунтованою та мотивованою. Крім
цього, вказівка прокурора по кримінальній справі повинна відповідати
вимозі доцільності, тобто виходити зі слідчої ситуації, що склалася у
справі, і реальності, мати можливість бути виконаною.
За загальним правилом вказівки прокурора органам дізнання й попереднього
слідства у зв’язку з порушенням і розслідуванням ними кримінальних
справ, надані у порядку, передбаченому законом, є для цих органів
обов’язковими. Оскарження вказівок вищестоящому прокуророві не зупиняє
їх виконання (ч. З ст. 227 КПК України). Виняток складають випадки,
передбачені ч. 2 ст. 114 КПК України, коли йдеться про незгоду слідчого
із вказівками прокурора з таких питань: 1) про притягнення як
обвинуваченого; 2) про кваліфікацію злочину; 3) про обсяг обвинувачення;
4) про направлення справи для віддання обвинуваченого до суду; 5) про
закриття справи. Слідчому надано право не виконувати цих вказівок і
передати справу вищестоящому прокуророві з письмовим викладенням своїх
заперечень (ч. 2 ст. 114, ч. З ст. 227 КПК України).
Відповідно до ст. 227 КПК України вищестоящий прокурор може прийняти
інше рішення, крім передбачених ч. 2 ст. 114 КПК України, наприклад,
запропонувати нову кваліфікацію злочину, повернути справу на додаткове
розслідування для з’ясування обставин, що мають значення для справи,та
ін.
Ефективним засобом попередження порушень прав і законних інтересів
громадян в кримінальному процесі є санкціонування прокурором деяких дій
органів досудового слідства. Санкція — це дозвіл прокурора на виконання
певних слідчих дій, які обмежують правове становище особи у
кримінальному процесі.
Кримінально-процесуальне законодавство містить вичерпний перелік
випадків, коли для прийняття і реалізації рішень слідчого необхідно
отримати санкцію чи згоду прокурора або затвердження ним відповідних
рішень.
Йдеться, зокрема, про такі випадки: відправлення заарештованого етапом
до місця провадження слідства (ч. З ст.139 КПК України); відсторонення
обвинуваченого від посади (ст. 147 КПК України); проведення обшуку, за
винятком житла чи іншого володіння особи (ч.З ст. 177 КПК України);
виїмки документів, що складають державну таємницю (ч.З ст. 178 КПК
України).
Згода прокурора необхідна: на закриття кримінальної справи внаслідок
зміни обстановки (ст. 7 КПК України); на звільнення особи від
відповідальності в порядку ст.ст. 7-10, 111 КПК України; на
застосування, скасування або заміну запобіжного заходу, обраного
прокурором, крім взяття особи під варту (ч. 4 ст. 165 КПК України), на
обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (ч. 2 ст. 16 52
КПК України), на продовження строків тримання під вартою (ч.І ст. 1653
КПК України), на накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації
з каналів зв’язку (ч.4 ст. 187 КПК України), направлення обвинуваченого
на судово-медичну або судово-психіатричну експертизу (ст. 205 КПК
України).
Прокурор затверджує: постанову органу дізнання про передачу справи
слідчому (ч.І ст. 104 КПК України),постанову про направлення справи для
провадження досудового слідства (ст. 109 КПК України), постанову
слідчого про ексгумацію трупа (ч.2 ст. 192 КПК України); постанову
слідчого про визначення обвинуваченому та його захиснику терміну для
ознайомлення з матеріалами справи, якщо вони явно намагаються затягнути
закінчення справи (ч. 6 ст. 218 КПК України); постанову про направлення
справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів
медичного характеру (ст. 418 КПК України); обвинувальний висновок (ст.
229 КПК України).
Прокурор також продовжує терміни попереднього слід-ства(ст. 120 КПК
України), відновлює слідство по закритій справі (ст. 216 КПК України).
§ 3. Нагляд за додержанням законів при прийманні, реєстрації та
вирішенні заяв і повідомлень про злочини
Суть прокурорського нагляду за додержанням законів при прийманні,
реєстрації та вирішенні правоохоронними органами заяв і повідомлень про
вчинення злочинів полягає в тому, що прокурор зобов’язаний засобами
прокурорського нагляду запобігати, виявляти та усувати допущені
порушення закону.
Своєчасне та правильне додержання вимог законодавства про приймання,
реєстрацію та вирішення правоохоронними органами України заяв і
повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, забезпечує не лише
швидке та повне розкриття злочину, але й є гарантією обґрунтованого
притягнення до кримінальної відповідальності осіб, винних у вчиненні
злочину, і виправдовування невинуватих.
Відповідно до п. З наказу Генерального прокурора України № 4/1гн від
20.04.2004 р. прокурори усіх рівнів зобов’язані забезпечити організацію
приймання та вирішення заяв і повідомлень про злочини відповідно до
вимог Інструкції про порядок розгляду заяв і повідомлень про злочини в
органах прокуратури України, а також законність і обґрунтованість
рішень, прийнятих за наслідками їх перевірки.
Крім цього, вони мають щомісячно перевіряти повноту реєстрації та
законність рішень за заявами і повідомленнями про злочини у кожному
правоохоронному органі. При організації такого нагляду потрібно
забезпечувати комплексний підхід, використовувати дані органів
державного нагляду та контролю, повідомлення засобів масової інформації,
звернення громадян, дані лікувальних закладів і судово-медичних бюро,
підприємств, установ та організацій тощо; практикувати проведення
відповідних звірок.
Особливу увагу прокурори мають приділяти повноті проведення перевірок за
повідомленнями про безвісне зникнення громадян, законність прийнятих з
цих питань рішень. Одночасно прокурори повинні вивчати додержання
обліково-реєстраційної дисципліни, своєчасність надання документів
первинного обліку — статистичних карток на виявлений злочин, у тому
числі в електронному вигляді; достовірність відображення в них
відповідних даних шляхом взаємозвірок з обліково-реєстраційними
підрозділами органів внутрішніх справ.
Переважна більшість (понад 80%) заяв та повідомлень про злочини
надходить до органів і підрозділів внутрішніх справ України, тому
доцільно розглянути питання організації прокурорського нагляду за
додержанням зазначених законів в органах внутрішніх справ.
Дотримання закону про приймання, реєстрацію та розгляд в органах і
підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що
вчинені або готуються, є однією з актуальних проблем, оскільки у
непоодиноких випадках злочини приховуються від обліку, що породжує
безкарність злочинців: згодом вони вчиняють нові, більш небезпечні та
зухвалі злочини.
Найбільш типовими способами укриття злочинів від обліку є порушення
оперативним черговим ВВС встановленого порядку реєстрації, коли замість
прийому заяви та її реєстрації зазначена посадова особа відправляє
заявника до оперативних працівників або дільничних, які роз’яснюють
громадянинові усю «безперспективність» розшуку злочинця чи переконують
заявника не подавати заяву. Оскільки факт звернення громадянина ніде не
фіксується, то дуже важко виявити таке порушення закону. Прокурор може
встановити такі факти у разі одержання відповідної інформації на
особистому прийомі громадян, при вивченні кримінальної справи тощо.
Інший розповсюджений спосіб укриття злочинів — списання до наряду чи до
справ секретаріату заяв, які надійшли, на підставі рапорту оперативного
працівника зі вказівкою нате, що «факти не підтвердилися».
Взагалі, на практиці застосовуються різноманітні способи укриття
злочинів. Інколи матеріали про нерозкриті злочини додаються до інших
кримінальних справ з подальшим закриттям обвинувачень за такими
епізодами, пересилаються до інших органів тощо.
Статистика свідчить про невпинне зростання в Україні виявлених
прокурорами фактів укриття від обліку злочинів. Так, якщо у 1993 році
таких злочинів було поставлено на облік 13,6 тис, то у 2002 році — вже
21,8 тис. злочинів.
Приховування злочинів від обліку та безкарність посадових осіб, які
припустилися цих порушень, негативно впливає на осіб, що проводять
дізнання і досудове слідство. Більш того, перекручення даних про рівень
злочинності не дозволяє державним органам достовірно визначати стан
злочинності, її динаміку та структуру і обґрунтовано будувати стратегію
й тактику боротьби з нею.
Єдиний порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах
внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або
готуються, встановлено Інструкцією «Про порядок приймання, реєстрації та
розгляду у всіх органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і
повідомлень про злочини, що вчинені або готуються», затвердженою наказом
МВС України від 14.04.2004 р. №400.
Заяви та повідомлення про злочини, як джерела інформації, містять
відомості про вчинені або ті, що готуються, злочини і є приводами до
порушення кримінальних справ (ст. 94 КПК). До них відносяться: заяви або
повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб,
представників влади, громадськості чи окремих громадян, які оформлені
згідно з вимогами ст. 95 КПК; повідомлення представників влади,
громадськості чи окремих громадян, що затримали особу на місці вчинення
злочину або з речовими доказами; явка з повинною, оформлена згідно зі
ст. 96 КПК; повідомлення, що опубліковані в пресі; безпосереднє
виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину,
а також інша інформація про події, повідомлення, що надійшла з інших
джерел і потребує проведення негайної перевірки з метою встановлення
ознак злочину або їх відсутності. До неї, зокрема, належить: інформація
громадян, представників громадськості та посадових осіб, що поступила
телефоном (телефаксом), телеграфом, по радіо та телебаченню,
повідомлення персоналу медичних закладів про звернення громадян із
тілесними ушкодженнями, походження яких могло бути результатом злочинних
дій, працівників відділів реєстрації громадян про втрату громадянами
паспортів за обставин, що викликають підозру у вчиненні злочину,
співробітників державтоінспекції про дорожньо-транспортні пригоди, що
потягли загибель людей або заподіяння їм тілесних ушкоджень тощо.
Приймання заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються,
незалежно від місця і часу їх вчинення, повноти отриманих даних, а також
особи заявника, здійснюється цілодобово (оперативним черговим, а також
працівниками інших служб в установленому порядку) тим органом внутрішніх
справ, до якого надійшло звернення чи повідомлення.
Посадова особа, що одержала усну заяву, зобов’язана встановити особу
заявника, попередити його про кримінальну відповідальність за завідомо
неправдивий донос та оформити протокол. У випадку явки з повинною,
згідно з вимогами КПК, встановлюється особа, що з’явилася, після чого
складається протокол, в якому детально викладається зроблена заява.
Протокол-заява підписується особою, яка з’явилася з повинною, та
посадовою особою, що його склала.
Заяви і повідомлення про злочини, що вчинені або готуються, реєструються
відразу після їх надходження в журналі реєстрації заяв і повідомлень про
злочини, що вчинені або готуються (далі — ЖРЗПЗ), а також шляхом
введення даних до автоматизованої інформаційно-пошукової системи (АІПС)
«ФАКТ».
ЖРЗПЗ є документом суворої звітності і зберігається в черговій частині
органу внутрішніх справ. Він повинен бути пронумерований, прошнурований,
скріплений печаткою і зареєстрований в канцелярії органу внутрішніх
справ. Усі реквізити ЖРЗПЗ заповнюються черговим; записи по кожній
інформації мають бути скороченими і разом з тим містити повні дані про
те, що і коли сталося, хто, коли і в якій формі повідомив про подію, які
вказівки отримані щодо порядку розгляду, яких заходів вжито до її
перевірки, хто брав участь у розгляді, яке рішення, коли і ким прийняте,
інші відомості.
Організація роботи за додержанням порядку приймання, реєстрації та
розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і
повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, та відповідальність
за дотримання законності в цій сфері покладається на начальника органу
внутрішніх справ, а в разі його відсутності — на особу, яка його
заміщає. Зокрема, начальник органу внутрішніх справ після доповіді
оперативного чергового про оперативну обстановку за минулу добу
зобов’язаний перевірити правильність ведення ЖРЗПЗ та реєстрацію в ньому
в повному обсязі всіх заяв і повідомлень про злочини, які надійшли за
цей час, про що зробити відповідний запис.
За заявою або повідомленням про злочин не пізніше трьох діб, а в
виключних випадках у строк не більш десяти діб (ст. 97 КПК) повинно бути
прийняте рішення про порушення кримінальної справи чи про відмову в
порушенні кримінальної справи або про провадження у справі досудо-вої
підготовки матеріалів за протокольною формою.
До обов’язків прокурорів входить не лише перевірка додержання органами
внутрішніх справ порядку приймання, реєстрації та розгляду заяв і
повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, й вжиття відповідних
заходів щодо виявлення цих порушень, а також притягнення до встановленої
законом відповідальності, аж до кримінальної, працівників органів
внутрішніх справ, винних у цих порушеннях.
Здійснюючи нагляд за законністю порушення кримінальної справи прокурор
зобов’язаний щомісяця перевіряти повноту реєстрації та законність рішень
за заявами і повідомленнями про злочини, що вчинені або готуються (п. 1
ст. 227 КПК).
За необхідності прокурор може дати вказівку про проведення додаткової
перевірки, про встановлення обставин, обумовлених завданнями стадії
порушення кримінальної справи. Прокурор, який здійснює таку перевірку,
має, зокрема, своєчасно з’ясовувати:
повноту, правильність обліку та реєстрації заяв та повідомлень про
злочини, що надійшли до органів внутрішніх справ;
додержання термінів реєстрації заяв і повідомлень про злочини, що
вчинені або готуються, а також перевірки їх в порядку, встановленому ст.
97 КПК;
законність та обґрунтованість прийнятого рішення за матеріалом;
виконання вимог закону про повідомлення зацікавлених фізичних або
юридичних осіб про прийняте рішення за їхніми заявами та повідомленнями.
Якщо будуть встановлені порушення закону, прокурор має вжити заходів
щодо усунення цих порушень і притягнення винних до відповідальності.
Практикою вироблено методику прокурорського нагляду за виконанням
законів при прийманні, реєстрації та розгляді заяв і повідомлень про
злочини, що вчинені або готуються. (Див., напр.: Зеленецкий B.C., Финько
В.Д., Белецкий А.З. Прокурорский надзор за исполнением законов органами
внутренних дел при приеме, регистрации, учете и разрешении заявлений и
сообщений о преступлениях: Учеб. пос. — М., 1988; Середа Г.П.
Організаційно-правові аспекти прокурорського нагляду за додержанням
законів при прийманні, реєстрації, перевірці та вирішенні заяв і
повідомлень про злочини: Дис. … канд. юрид. наук. — Харків: НЮАУ ім.
Я. Мудрого, 2000).
Зокрема, перед проведенням перевірки прокурор має провести певну
підготовчу роботу: зробити порівняльний аналіз обліково-реєстраційної
документації по прийманню, реєстрації та розгляду заяв і повідомлень про
злочини, що вчинені або готуються, зібрати необхідні дані про вчинені
злочини в районі, місті тощо.
Виявлення порушень закону здійснюється, насамперед, шляхом ознайомлення
в органах внутрішніх справ із відповідною документацією з приймання,
реєстрації та розгляду заяв та повідомлень про злочини. Прокурор
перевіряє також заяви та повідомлення, списані до наряду без перевірки
як «неперспективні». Предметом його перевірки є також матеріали, по яких
винесені постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, а також
закриті кримінальні справи.
Як правило, ефективним засобом виявлення порушень закону є ознайомлення
прокурора з даними про направлення потерпілих на судово-медичний огляд,
а також із документами травматологічних пунктів, інших медичних закладів
щодо характеру, ступеня та механізму одержаних громадянами тілесних
ушкоджень.
Виявити порушення закону прокурор також може під час особистого прийому
громадян, шляхом ознайомлення з публікаціями в пресі та повідомленнями
засобів масової інформації. Складовою його перевірки є матеріали
вищестоящих органів внутрішніх справ з цих питань. З врахуванням даних
прокурорсько-наглядової діяльності прокурор може оцінити виконання
органами відомчого контролю вимог закону щодо забезпечення вимог
законодавства про приймання, реєстрацію та вирішення заяв і повідомлень
про злочини на підконтрольних об’єктах.
При встановленні фактів приховування злочинів від обліку прокурор вживає
заходів до їх негайної реєстрації та обліку, порушує кримінальну справу
(якщо для цього є приводи і підстави) та доручає провести по ній
дізнання або досудове слідство, скасовує незаконну постанову про відмову
в порушенні кримінальної справи, порушує питання про притягнення до
встановленої законом відповідальності осіб, винних у допущених
порушеннях тощо.
§ 4. Нагляд прокурора за додержанням законів при порушенні кримінальної
справи
Відповідно до статті 94 КПК України приводами до порушення кримінальної
справи є:
заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових
осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян;
повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян,
які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з
поличним;
явка з повинною;
повідомлення, опубліковані в пресі;
безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом
ознак злочину.
Прокурор має здійснювати нагляд за законністю порушення кожної
кримінальної справи, запобігати зволіканню з її порушенням за наявності
очевидних ознак злочину, а також негайно скасовувати незаконні
постанови, у тому числі за малозначними фактами, які лише формально
містять ознаки злочину (п. 3.3. наказу Генерального прокурора України
4/1 гн від 20.04.2004).
Основним завданням стадії порушення кримінальної справи є швидке та
принципове реагування на інформацію, яка надходить до правоохоронних
органів, про вчинені злочини і такі, що готуються, створення необхідних
передумов щодо провадження розслідування за такими справами. Від того,
наскільки своєчасно, законно та обґрунтовано прийнято рішення про
порушення чи відмову в порушенні кримінальної справи, багато в чому, з
одного боку, залежить швидке та повне розкриття злочину, викриття
винних, відшкодування потерпілому завданих збитків, а з другого —
запобігання випадків незаконного та необґрун-тованого приведення в дію
складного механізму кримінально-процесуального провадження кримінальної
справи, безпідставного ущемлення прав та законних інтересів громадян.
Завданнями прокурорського нагляду в цій стадії процесу є забезпечення:
1) повної реєстрації заяв та повідомлень про підготовлені і вчинювані
злочини; 2) дотримання строків реєстрації і вирішення заяв і повідомлень
про злочини; 3) перевірки заяв і повідомлень про злочини засобами,
визначеними законом; 4) прийняття законних і обґрунтованих рішень по
заявах і повідомленнях про злочини; обов’язкове повідомлення про
наслідки вирішення таких заяв і повідомлень зацікавлених осіб із
роз’ясненням порядку оскарження прийнятого рішення; 5) вжиття заходів до
усунення порушень закону, причин і умов, що їм сприяли; притягнення
винних посадових осіб до встановленої законом відповідальності; 6) прав
і законних інтересів учасників процесу. (Шумський П.В. Прокуратура
України: Навч. посібник для студ. юрид. ВУЗів і факультетів.— К.:
Вентурі. —1998.— С. 132, 236-237).
При здійсненні нагляду прокурор має враховувати, що в заявах, які
виступають як привід до порушення кримінальної справи, повинні міститися
конкретні відомості, що вказують на підготовку або вчинення злочину. При
цьому не вимагається, щоб заявник висловлював прохання про притягнення
винної особи до кримінальної відповідальності. В силу принципу
публічності (офіційності) кримінального процесу України це питання
вирішується незалежно від волі заявника. Проте справи приватного і
приватно-публічного обвинувачення (ст. 27 КПК) можуть порушуватися
тільки за скаргою потерпілого. Тому у такому зверненні потерпілого в
обов’язковому порядку потрібно міститися прохання про притягнення
винуватої особи до кримінальної відповідальності. Лише у виняткових
випадках, якщо справа має особливе громадське значення або потерпілий у
цій справі через безпомічний стан, залежність від обвинуваченого або з
інших причин не в змозі захищати свої права і законні інтереси,
прокурору надано право порушити таку справу і за відсутності скарги
потерпілого.
Повідомлення підприємств, установ, організацій і представників влади
повинні бути у письмовій формі, виходити від імені відповідного
підприємства (установи, організації) або конкретних представників влади
і вказувати на певні факти, вчинки, які містять ознаки злочину. Суть
повідомлення полягає в офіційному інформуванні компетентного органу,
наділеного правом порушувати кримінальні справи, про вчинений або
підготовлюваний злочин. Як офіційний документ, таке повідомлення
підписується уповноваженою особою і виконується на бланку підприємства
(установи, організації) або на листі ставиться його штамп. Повідомлення
підприємства (установи, організації) обов’язково засвідчується круглою
печаткою. Водночас з повідомленням надаються матеріали, які
підтверджують наявність у діянні ознак злочину (акти ревізій, службових
перевірок, документи, пояснення відповідальних осіб таін.).
Повідомлення про злочини можуть надходити від державних, приватних
підприємств (установ, організацій) і приватних підприємців, релігійних
організацій, а також іноземних юридичних осіб, які розташовані в Україні
(наприклад, представництв іноземних банків і підприємств, посольств і
консульств, туристичних і спортивних організацій тощо), оскільки їх
інтереси знаходяться під захистом нашої держави.
Статті та листи, які опубліковані в пресі, про обставини, що містять
ознаки злочину, є приводами до порушення кримінальної справи незалежно
від того, як до цього відноситься автор публікації. Не має також
значення приналежність друкованого видання (приватна, колективна,
державна газета або журнал) та форма публікації (стаття, лист,
повідомлення тощо).
Повідомлення громадських організацій можуть містити інформацію про
вчинений або підготовлюваний злочин. Така інформація надходить від
органів управління громадської організації до правоохоронних органів,
які мають право здійснювати кримінальне переслідування. Як повідомлення
громадських організацій слід також розглядати направлені в органи
досудового слідства, прокуророві або суду протоколи зборів цих
організацій (витяги з протоколів), де обговорювалися факти, які свідчать
про вчинений або підготовлюваний злочин.
Явка з повинною — це добровільне особисте звернення громадянина до
органів дізнання, слідчого, прокурора або суду із заявою про вчинений
ним злочин. Заява може бути і про злочин, що готується (на стадії
приготування чи замаху).
Під час явки з повинною прокурор має перевірити, чи встановлено особу,
яка з’явилася, і чи складений протокол, в якому докладно викладено зміст
зробленої нею заяви. Протокол явки з повинною підписується особою, яка
з’явилася, і особою, що склала протокол (дізнавачем, слідчим прокурором
або суддею). Слід відзначити, що відомості, повідомлені особою, яка
з’явилась з повинною, підлягають ретельній перевірці, оскільки можливі
самообмоваабо приховування більш тяжкого злочину.
Від явки з повинною прокурору слід відрізняти щире каяття, а також
зізнання особи у скоєнні злочину на допитах. Оформлення в таких випадках
показань, що даються, шляхом складання протоколу про явку з повинною,
прокурором повинно визнаватися незаконним.
Безпосереднє викриття органом дізнання, слідчим, прокурором або судом
ознак злочину є приводом до початку кримінального процесу в тих
випадках, коли ці органи і службові особи під час виконання своїх
службових обов’язків безпосередньо виявляють діяння, в яких є ознаки
злочину.
Слідчий, посадова особа органів дізнання можуть виявити ознаки злочину,
що готується, в ході розслідування кримінальних справ, які знаходяться у
їх провадженні. Ознаки злочину можуть бути встановлені органом дізнання
також у процесі проведення оперативно-розшукових заходів, здійснення
адміністративної діяльності, наприклад, забезпечення охорони
громадського порядку, безпеки дорожнього руху тощо.
Прокурор виявляє ознаки злочину при здійсненні наглядових або інших
функцій, а суд — при розгляді кримінальних, цивільних і господарських
справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Частина 2 ст. 94 КПК передбачає, що для порушення кримінальної справи
крім приводу потрібна ще підстава — достатні дані, що вказують на ознаки
злочину. У стадії порушення кримінальної справи, як правило, відсутня
вичерпна інформація про всі елементи складу злочину. Якщо визнати
підставою до порушення кримінальної справи склад злочину, то незаконним
стане кожний випадок порушення кримінальної справи за нерозкритим
злочином, адже доки не встановлено, хто вчинив злочин — немає суб’єкта,
обов’язкової ознаки будь-якого складу злочину. Цілком може виявитися, що
суспільно небезпечну дію вчинила особа, яка не є суб’єктом злочину
(наприклад, неосудна).
Завдання встановлення суб’єкта і суб’єктивної сторони складу злочину
вирішує наступна за порушенням кримінальної справи стадія —досудового
слідства. Тільки після провадження слідчих дій можна говорити про
доведеність вини особи у вчиненні злочину.
Підстави порушення кримінальної справи — це наявні у розпорядженні
компетентного органу достатні дані, що вказують на ознаки об’єктивної
сторони злочину. В залежності від того, які дані про наявність
(відсутність) ознак злочину має у своєму розпорядженні орган
попереднього слідства, прокурор або суд (істотні — людські жертви,
катастрофи, інші тяжкі наслідки, або неістотні — заподіяння незначних
матеріальних збитків або незначного ушкодження здоров’я тощо) достовірно
або ймовірно, законним для кожного з них буде прийняття одного з
процесуальних рішень — розпочати попередню перевірку заяви
(повідомлення) про злочин, порушити або відмовити у порушенні
кримінальної справи.
На основі аналізу чинного законодавства В. Т. Малярен-ко та І.В.
Вернидубов виклали такі загальні правила порушення кримінальної справи,
яких мають додержуватись всі органи і посадові особи, уповноважені
прийняти такі рішення: 1) це може зробити лише належний суб’єкт
(прокурор, слідчий, орган дізнання, суд, суддя); 2) тільки за наявності
передбачених законом привидів та достатніх для цього підстав; 3) лише за
відсутності обставин, які виключають провадження у справі, передбачених
ст. 6 КПК; 4) тільки на підставі ретельно перевірених фактичних даних;
5) як за фактом вчиненого злочину, так і проти конкретної особи у
зв’язку з наявністю в її діях складу злочину; 6) рішення про порушення
кримінальної справи має охоплювати всі виявлені на момент його прийняття
епізоди злочинної діяльності й усіх причетних до неї осіб; 7) рішення
має бути прийняте своєчасно й обов’язково в межах установлених законом
строків; 8) прийняття такого рішення може залежати від можливості (чи
неможливості) розкрити злочин, від позиції потерпілого, фізичних або
юридичних осіб, які заявили (повідомили) про вчинений злочин чи той, що
готується; 9) рішення про порушення кримінальної справи у будь-якому
випадку має бути оформлене документально в особливому процесуальному
акті, який спеціально виноситься для констатації факту, змісту і
наслідків прийнятого рішення. Крім того, для деяких злочинів існують ще
й спеціальні правила порушення кримінальних справ, зокрема, для
злочинів, перелічених у ч. 1 ст. 27 КПК. (Маляренко В.Т., Вернидубов
І.В. Прокурор у кримінальному судочинстві: Деякі проблеми та шляхи їх
вирішення.— К.: Юрінком-Інтер, 2001.— С. 26-27).
По суті зазначене є програмою діяльності прокурора зі здійснення нагляду
за законністю та обґрунтованістю порушення кримінальної справи.
Нагляд прокурора за законністю порушення кримінальних справ тісно
пов’язаний з наглядом за законністю відмови у порушенні справи. При
цьому закон передбачає, що у порушенні кримінальної справи може бути
відмовлено лише з таких міркувань: у разі відсутності підстав до
порушення або за наявності обставин, які виключають провадження у
справі.
При оцінці обґрунтованості рішень про відмову в порушенні кримінальної
справи прокурори мають виходити з такого: чи всі наведені в заяві
(повідомленні) обставини перевірялися; яка якість перевірки, зокрема, чи
були одержані пояснення від осіб, указаних у заяві, чи інші відомості, в
яких виникла потреба; чи витребувані необхідні документи; чи достатньо
повно у поясненнях та документах відображені обставини, які підлягають
перевірці; чи наявні суперечності в матеріалах перевірки і якщо є, то чи
вжито необхідних заходів до їх з’ясування; чи правильною є оцінка
одержаних при перевірці даних, на підставі яких відмовлено в порушенні
кримінальної справи, чи правильно застосовано закон.
Перевіряючи постанову про відмову в порушенні кримінальної справи,
прокурор одночасно знайомиться з матеріалами, на підставі яких було
прийнято відповідне рішення. Якщо прокурор дійде висновку, що таких
матеріалів недостатньо для прийняття обґрунтованого рішення, він
скасовує постанову слідчого, органу дізнання і доручає перевірку
слідчому (органу дізнання) або сам проводить додаткову перевірку чи
порушує кримінальну справу.
§ 5. Нагляд за додержанням законів при притягненні особи як
обвинуваченого
Обвинуваченим визнається особа, стосовно якої винесено постанову про
притягнення її як обвинуваченого (ст. 43 КПК). Він — головна
(центральна) фігура кримінального процесу, оскільки саме щодо нього суд
вирішує основне питання кожної кримінальної справи: чи вчинив він
інкриміноване йому кримінально каране діяння і чи винуватий він. У силу
конституційного принципу презумпції невинуватості кожний обвинувачений у
вчиненні злочину вважається невинуватим і не може бути підданий
кримінальному покаранню, доки його вину не буде доведено в законному
порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Обвинувачений не
зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину: усі сумніви
щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62
Конституції України).
Відповідно до закону, набуття особливого статусу обвинуваченого
відбувається тільки за ініціативою представника сторони обвинувачення —
слідчого, уповноваженого у випадках, коли достатньо доказів, що вказують
на вчинення злочину певною особою, винести мотивовану постанову про
притягнення цієї особи як обвинуваченого. Поняття «достатність доказів»,
як підстава прийняття процесуального рішення, у законодавстві не
визначено, тобто є оціночним і має вирішуватись слідчим у кожному
окремому випадку.
Обвинувачення, тобто твердження про вчинення певною особою злочину,
висунуте у встановленому законом порядку, включає: а) формулювання
обвинувачення (стисле викладення фактичних обставин справи, що містять у
собі ознаки того чи іншого складу злочину) і б) кваліфікацію злочину
(посилання на відповідну статтю кримінального закону, яка передбачає
ознаки злочину, зазначені у сформульованому обвинуваченні).
Прокурорський нагляд за законністю притягнення осіб в якості
обвинуваченого розглядається як один із важливих напрямків діяльності
прокурора, оскільки безпосередньо пов’язаний із захистом конституційних
прав та свобод особи.
Закон (ч. З ст. 132 КПК) зобов’язує слідчого негайно надіслати прокурору
копію постанови про притягнення особи як обвинуваченого. Це означає, що
законність і обґрунтованість пред’явленого обвинувачення має
перевірятись не за відповідними скаргами від обвинуваченого, його
захисника та родичів, а за копією зазначеної постанови, яка надійшла до
прокурора. Вивчення цієї постанови у необхідних випадках тягне
витребування кримінальної справи для перевірки законності та
обґрунтованості притягнення особи як обвинуваченого.
Під час перевірки законності та обґрунтованості притягнення особи як
обвинуваченого прокурору належить звертати особливу увагу на такі
питання:
1) чи є достатні підстави для притягнення особи як об-
винуваченого. Обвинувачення за законом має бути
засновано тільки на доказах, причому, до моменту
притягнення особи як обвинуваченого повинні бути
зібрані докази, які відносяться до усіх елементів
складу злочину;
2) чи своєчасно винесено постанову про притягнення осо-
би як обвинуваченого. Так, ч. 4 ст. 148 КПК визначає, що при
застосуванні до підозрюваного запобіжного заходу, обвинувачення йому має
бути пред’явлено не пізніше 10 діб з моменту застосування запобіжного
заходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред’явлене, запобіжний
захід скасовується. В інших випадках обвинувачення має бути пред’явлене
не пізніше 2 днів з моменту винесення слідчим постанови про притягнення
цієї особи як обвинуваченого і, в усякому разі, не пізніше дня явки
обвинуваченого або його приводу (ст. 133 КПК);
наскільки обґрунтована кваліфікація злочину. При цьому слід мати на
увазі розповсюдженість такого явища, як кваліфікація діяння «із
запасом», що тягне необґрунтоване застосування запобіжного заходу у
вигляді тримання під вартою через одну лише небезпеку злочину;
чи відповідає постанова про притягнення особи як обвинуваченого вимогам,
що пред’являються у ст. 132 КПК;
чи додержано слідчим вимоги закону про порядок виклику та приводу
обвинуваченого;
чи роз’яснені особі при пред’явленні обвинувачення її права і чи
зроблено про це відмітку на постанові про притягнення як обвинуваченого;
чи додержано вимоги ст. 143 КПК про час та порядок допиту
обвинуваченого;
чи забезпечено обвинуваченому право на захист (мати
захисника з моменту, вказаному у ст. 43 КПК, одержувати з ним побачення
наодинці тощо);
9) чи брав участь в необхідних випадках при пред’явлен-
ні обвинувачення та допиті обвинуваченого перекладач і чи додержано
порядок його участі у справі; чи роз’яснено обвинуваченому право на
відмову від запрошеного слідчим перекладача;
чи заявляли обвинувачений та його захисник будь-які клопотання, чи
подавали скарги кому, чи додержано порядок їх розгляду, які наслідки
розгляду;
чи забезпечені в процесі розслідування інші права обвинуваченого та його
захисника.
Особливої прокурорської уваги потребують справи, де обвинувачений не
визнає себе винним у вчиненні злочину, в якому його звинувачено, і
висуває конкретні доводи у своє виправдання. Кожен такий випадок має
піддаватися ретельному аналізу з боку прокурора та прискіпливій
перевірці з огляду на доведеність пред’явленого обвинувачення, повноту
та достовірність дослідження, а також містити оцінку результатів
перевірки доводів обвинуваченого і його захисника.
На час винесення постанови про притягнення як обвинуваченого повинно
бути доведено, що: 1) діяння, з приводу якого провадиться розслідування,
дійсно мало місце; 2) вчинене воно особою, відносно якої вирішується
питання про притягнення її до обвинувачення; 3) у діянні цієї особи
міститься склад конкретного злочину, передбаченого кримінальним законом;
4) відсутні обставини, які виключають провадження по справі і
кримінальну відповідальність цієї особи або ж дозволяють замінити її
мірами суспільного впливу або адміністративного стягнення.
Таким чином, прокурор повинен виходити з того, що на етапі притягнення
особи як обвинуваченого слідчим мають бути зібрані докази в межах,
необхідних для даної стадії розслідування. Викриттю прокурором можливої
самообмо-ви сприяє ретельний аналіз поданих доказів, виявлення
суперечностей у свідченнях та їх використання при допиті обвинуваченого.
Виявивши порушення або невиконання вимог закону, прокурор вживає заходів
до усунення таких фактів та поновлення порушених прав учасників
кримінального процесу. Зокрема, він скасовує незаконну постанову
слідчого, дає вказівки про притягнення особи як обвинуваченого, про
правильну кримінально-правову кваліфікацію діяння; використовує свої
повноваження для забезпечення прав, наданих законом обвинуваченому та
іншим учасникам кримінального процесу.
§ 6. Нагляд за додержанням законів при застосуванні запобіжного заходу —
взяття під варту
Інститут запобіжних заходів є способом забезпечення діяльності державних
органів, в тому числі і суду, із здійснення правосуддя відносно осіб,
які притягаються до кримінальної відповідальності, а у виняткових
випадках осіб, які підозрюються у вчиненні злочину.
З усіх запобіжних заходів, спрямованих на забезпечення правосуддя щодо
осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності, найбільш
відчутне ураження прав та свобод людині, яка втягнута у сферу
кримінально-процесуальної діяльності, завдають заходи
кримінально-процесуального примусу, пов’язані з позбавленням волі. Перш
за все йдеться про затримання особи, яка підозрюється у вчиненні
злочину, та її арешт, як найбільш суворі запобіжні заходи, що суттєво
обмежують права та свободи людини, і, насамперед, одне з найважливіших
прав — право на свободу та особисту недоторканність.
Оскільки відповідно до положень статей 106, 106і, 115 КПК затримання
підозрюваного у вчиненні злочину відбувається без санкції прокурора або
постанови судді, прокурору важливо забезпечити своєчасний нагляд за
дотриманням вимог закону щодо наявності підстав для такого тимчасового
обмеження конституційного права особи на свободу та особисту
недоторканність.
Підстави для затримання підозрюваного у вчиненні злочину визначені ст.
106 КПК. Особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути
призначено покарання у вигляді позбавлення волі, може бути затримано
лише за наявності однієї з таких підстав: 1) коли цю особу застали за
вчиненням злочину або безпосередньо після його вчинення; 2) коли
очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вказують на цю особу як на
таку, що вчинила злочин; 3) коли на підозрюваному або на його одязі, при
ньому або в його житлі виявлені явні сліди злочину.
За наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні
злочину, її може бути затримано лише в тому разі, коли особа намагалася
втекти або коли вона не має постійного місця проживання, чи не
встановлено особу підозрюваного.
Закон визначає, що про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у
вчиненні злочину, орган дізнання зобов’язаний скласти протокол із
зазначенням підстав, мотивів, дня, години, місяця, місця затримання,
пояснень затриманого, часу складання протоколу, позначкою про
роз’яснення підозрюваному права мати побачення із захисником з моменту
затримання.
Копія протоколу з переліком його прав та обов’язків негайно вручається
затриманому і направляється прокурору. На вимогу прокурора йому також
надсилаються матеріали, що стали підставою до затримання.
Із змісту ст. 106 КПК вбачається, що підозрюваний з’являється у
кримінальному процесі не з моменту складання протоколу про затримання, а
з моменту фактичного затримання, яке може статися і до порушення
кримінальної справи. У той же час ч. З ст. 106 КПК не визначає строк
складання протоколу про затримання, а лише вказує, що він негайно
вручається затриманому і прокурору.
Частина 6 ст. 106 КПК встановлює, що протягом 72 годин після затримання
орган дізнання, слідчий: 1) звільняє затриманого, якщо не
підтверджується його підозра у вчиненні злочину, вичерпався встановлений
законом строк затримання або затримання було здійснене з порушенням
вимог, передбачених КПК; 2) звільняє затриманого й обирає до нього
запобіжний захід, не пов’язаний із утриманням під вартою; 3) доставляє
затриманого до судді з поданням про обрання йому запобіжного захисту у
вигляді взяття під варту.
Зазначений час надається органу дізнання (слідчому) для з’ясування
причетності цієї особи до злочину і вирішення питання про застосування
до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а також для
доставлення затриманого до суду з відповідним поданням про обрання цього
заходу.
Попередити незаконні та безпідставні затримання підозрюваних прокурор
практично не може. Адже про затримання йому стає відомо лише після його
проведення, хоча, як це зазначено у ст. 106 КПК, відповідний протокол
негайно направляється прокурору.
На практиці у більшості випадків прокурор дізнається про затримання
підозрюваного у вчиненні злочину через добу, коли вже проведено перший
допит підозрюваного і навіть тоді, коли закінчується строк затримання.
Таким чином, можливості прокурора реагувати на незаконні випадки
затримання обмежені.
При перевірці законності застосування запобіжного заходу у вигляді
затримання особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, прокурор має
ознайомитись із матеріалами справи (рапортами працівників міліції,
поясненнями громадян, заявою потерпілого, протоколами допитів, з яких
убачається, що підозрюваного застали при вчиненні злочину або
безпосередньо після нього; є наявні вказівки очевидців та потерпілих на
затриманого як на особу, що на їх очах вчинила злочин, підтверджується
наявністю очевидних слідів на підозрюваному, його одязі або в його житлі
(протоколами огляду місця події, особистого огляду, обшуку тощо).
Коли підставами затримання слугували інші дані, що дозволяють
підозрювати особу у вчиненні злочину, прокурор має перевірити наявність
інформації про те, що така особа намагалася втекти або вона не має
постійного місця проживання, чи не встановлено її особу. Прокурор
повинен у кожному разі переконатися у тому, що затримання є законним і
обґрунтованим, для чого йому потрібно з’ясувати такі питання: чи
порушено кримінальну справу, по якій застосовувалось затримання
підозрюваного; чи компетентною особою органу дізнання або слідчим, у
провадженні яких знаходиться кримінальна справа, прийнято рішення про
затримання підозрюваного; чи дотримані вимоги статей 106, 106і, 107, 115
КПК під час затримання підозрюваного.
Обов’язковою умовою для застосування затримання особи є індивідуалізація
заходів кримінально-процесуального примусу. Стаття 148 КПК визначає
загальну мету застосування запобіжних заходів: запобігти спробам особи
ухилитись від дізнання, слідства або суду; не дозволити особі
перешкодити встановленню істини у кримінальній справі; унеможливити
продовження особою злочинної діяльності;
забезпечити виконання процесуальних рішень. Зазначені положення
кореспондуються з принципом 36 Зводу принципів захисту всіх осіб,
підданих затриманню або ув’язненню, у будь-якій формі, відповідно до
якого арешт та затримання на час проведення слідства та судового
розгляду здійснюється тільки з метою відправлення правосуддя. Отже,
застосування зазначених запобіжних заходів з іншою метою є
неприпустимим.
Для з’ясування цього питання прокурор має особливу увагу приділити також
і підставам застосування запобіжних заходів. Зокрема, такими підставами
є наявність доказів вчинення кримінально-караного діяння особою, щодо
якої вони застосовуються, даних про те, що ця особа може ухилитись від
дізнання, слідства чи суду, або буде перешкоджати встановленню істини у
кримінальній справі, або може вчинити інші злочини чи вона не буде
виконувати процесуальні рішення.
При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, крім
зазначених обставин, враховується також тяжкість злочину, у вчиненні
якого підозрюється або обвинувачується особа, її вік, стан здоров’я,
сімейний і матеріальний стан, вид діяльності, місце проживання та інші
обставини, що її характеризують (ст. 150 КПК).
Закон зазначає, що при застосуванні запобіжного заходу до підозрюваного
йому має бути пред’явлене обвинувачення не пізніше десяти діб з моменту
застосування запобіжного заходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде
пред’явлене, запобіжний захід скасовується.
Таким чином, підставами для застосування кримінально-запобіжного заходу
є наявність сукупності таких чинників:
факту вчинення злочину;
встановлення конкретної особи, щодо якої у передбачених законом формі і
порядку винесено постанову про притягнення як обвинуваченого;
3) наявність у кримінальній справі достатніх доказів, які
дають підстави вважати, що обвинувачений може ухилитись від дізнання,
попереднього слідстватасуду; може продовжувати займатись злочинною
діяльністю; може загрожувати свідку, іншим учасникам кримінального
судочинства; знищити докази або іншим шляхом чинити перепони щодо
провадження по кримінальній справі; наявність достатніх даних вважати,
що застосування запобіжного заходу об’єктивно необхідне для забезпечення
виконання вироку. За відсутності передбачених законом підстав прокурор
визнає постанову про затримання підозрюваного неправомірною, скасовує її
своєю постановою і звільняє особу з-під варти. Одночасно вирішується
питання про відповідальність посадової особи, винної у порушенні закону,
і відшкодування завданих збитків.
Стаття 155 КПК визначає, що взяття під варту, як запобіжний захід,
застосовується у справах про злочини, за які законом передбачено
покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки. У
виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосований у
справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді
позбавлення волі і на строк не більше трьох років. Таким чином, взяття
під варту на стадії досудового слідства може бути застосовано за таких
умов:
якщо особа підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який
КК передбачає покарання у вигляді позбавлення волі (ч. 1 ст. 155 КПК);
якщо є достатні підстави вважати, що підозрюваний чи обвинувачений
намагатимуться ухилитись від слідства і суду або від виконання
процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або
продовжувати злочинну діяльність (ч. 2 ст. 148 КПК).
Стаття 1652 КПК передбачає, якщо орган дізнання, слідчий вважають, що є
підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, він
вносить за згодою прокурора подання до суду. При вирішенні цього питання
прокурор зобов’язаний ознайомитись з усіма матеріалами, що дають
підстави для взяття під варту, перевіривши законність одержання доказів,
їх достатність для обвинувачення.
Таким чином, закон покладає на прокурора виконання ролі своєрідного
«фільтру», який має запобігти порушенням закону при вирішенні питання
про обрання запобіжного заходу, в тому числі й можливості застосування
ув’язнення.
Перевіряючи законність подання слідчого про застосування до
обвинуваченого, підозрюваного як запобіжного заходу ув’язнення, прокурор
перш за все має з’ясувати та оцінити такі питання:
чи порушено у встановленому порядку кримінальну справу (ст. 98 КПК), чи
прийнято її до провад-
чи складено постанову про притягнення особи як обвинуваченого відповідно
до вимог кримінально-процесуального закону;
чи своєчасно воно пред’явлене особі (ст.ст. 131, 132, 133 КПК);
чи вручено обвинуваченому копію названої постанови (ч. 2 ст. 110 КПК);
чи ознайомлений він з постановою слідчого про застосування зазначеного
заходу;
чи вказані в постанові, поданні підстави для застосування саме такого
заходу і чи наведені мотиви, які обґрунтовують необхідність саме його
застосування;
чи враховано при цьому обставини, перелічені у ст. 150 КПК;
чи передбачено статтею, за якою пред’явлене обвинувачення певній особі,
покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки (ч. 2 ст.
155 КПК) або те, наскільки встановлено виняткові обставини для обрання
цього заходу;
чи додержані додаткові умови притягнення до кримінальної
відповідальності та застосування названого заходу до неповнолітніх
обвинувачених та до осіб, які страждають на психічні розлади.
Оцінюючи обґрунтованість подання слідчого, органу дізнання, прокурор має
керуватись презумпцією залишення обвинуваченого на свободі, як це
передбачено ст. З та 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні
права, тобто обрання ув’язнення як запобіжного заходу можливе лише тоді,
коли неможливо обрати інший запобіжний захід.
Предметом прокурорської перевірки є дослідження і оцінка, з погляду на
вимоги закону, реальних фактичних обставин, об’єктивно необхідних і
достатніх для прийняття законного та обґрунтованого рішення про надання
згоди або відмову у наданні згоди на обрання запобіжного заходу у
вигляді попереднього ув’язнення. При цьому оцінки потребує тяжкість
пред’явленого обвинувачення; наслідки злочинного діяння; вжиття
обвинуваченим заходів щодо запобігання шкідливих наслідків вчиненого ним
діяння; характеристика його особи; наявність чи відсутність судимостей;
роль обвинуваченого у складі злочинного угрупування, його конкретні дії;
обставини, які пом’якшують та обтяжують вину обвинуваченого; наявність
обставин, які виключають кримінальну відповідальність цієї особи; інші
обставини, необхідні для правильного вирішення питання.
У разі внесення слідчими органами клопотання про застосування
запобіжного заходу у вигляді взяття під варту з огляду на виняткові
випадки, додатковим критерієм перевірки та оцінки для прокурора виступає
сукупність фактичних підстав, що вказують як на винятковий характер
певного клопотання, так і на обов’язкову наявність обставин,
передбачених ст. 150 КПК. Врахуванню підлягає не тільки формальне
існування зазначених фактів, а й те, наскільки вони реально підтверджені
матеріалами справи.
При погодженні та підтриманні в судовому засіданні подання про взяття
під варту підозрюваного чи обвинуваченого прокурори мають керуватись
вичерпним переліком підстав, визначених КПК; ретельно визначати
необхідність застосування цього запобіжного заходу, при потребі
допитувати особисто підозрюваного чи обвинуваченого, а неповнолітніх —
завжди (п.5.4 наказу Генерального прокурора України № 4/1 гн від
20.04.2004 p.).
§ 7. Нагляд за законністю продовження строків досудового слідства і
тримання під вартою
Закон України «Про прокуратуру» зобов’язує прокурора вживати заходів до
того, щоб органи досудового слідства додержувалися строків провадження
слідства та тримання під вартою (п.1 ч.І ст.ЗО Закону).
Прокурори мають забезпечувати додержання строків досудового слідства та
тримання обвинувачених під вартою, встановлених КПК. У разі неможливості
закінчити розслідування та відсутності підстав для скасування або зміни
запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, забезпечити своєчасне
продовження строків слідства, а також направлення до суду і підтримання
подання про продовження строків тримання обвинуваченого під вартою (п.
5.5. наказу Генерального прокурора України № 4/1 гн від 20.04.2004 р.).
Вчасне і швидке провадження досудового слідства є однією з найважливіших
умов успішного розкриття злочину, а також забезпечення прав і законних
інтересів учасників процесу. У зв’язку з цим кримінально-процесуальне
законодавство встановлює строк досудового слідства у два місяці.
Цей строк обчислюється з моменту порушення кримінальної справи і до
направлення її прокурору з обвинувальним висновком або постановою про
передачу справи до суду для застосування примусових заходів медичного
характеру чи до припинення або зупинення провадження у справі. При
неможливості закінчити слідство в цей строк, він може бути продовжений
міським, районним і прирівняним до них прокурором до трьох місяців, а в
особливо складних справах — прокурором Автономної Республіки Крим,
прокурором області, прокурорами міст Києва і Севастополя і прирівняними
до них прокурорами або їх заступниками — до шести місяців.
У виняткових випадках термін досудового слідства може бути продовжений
Генеральним прокурором України або його заступниками.
На відміну від строку тримання під вартою під час розслідування
кримінальної справи, який в цілому не може перевищувати 18 місяців (ст.
156 КПК України), межі продовження термінів слідства законом не
встановлені (ст. 120 КПК України).
При поверненні судом справи для провадження додаткового слідства, а
також при поновленні припиненої справи строк додаткового слідства у
межах одного місяця з моменту прийняття справи до провадження
встановлюється прокурором, який здійснює нагляд за слідством. Подальше
продовження зазначеного строку провадиться на загальних підставах (ч. 4
ст. 120 КПК України).
Порушення строків слідства і тримання під вартою можуть бути встановлені
прокурором шляхом ознайомлення з наглядовим провадженням у справі,
визначення дати арешту за книгою обліку заарештованих, вивчення
постанови слідчого про порушення клопотання про продовження строків
попереднього слідства або подання про продовження строку тримання під
вартою, а також матеріалів кримінальної справи, по якій порушуються такі
клопотання, перевірки скарг про порушення строків тримання під вартою,
перевірок строків тримання під вартою у слідчому ізоляторі та ізоляторі
тимчасового утримання тощо.
Оскільки обрання такого запобіжного заходу як взяття під варту
відбувається лише за рішенням суду, то, природно, що
кримінально-процесуальним законодавством і для продовження строку
тримання під вартою встановлено судовий порядок.
У той же час подання слідчого до суду про продовження строку тримання
під вартою повинно бути узгоджене з прокурором відповідного рівня.
Термін тримання під вартою може бути продовжений:
до чотирьох місяців — за поданням, погодженим з прокурором, який
здійснює нагляд за додержанням законів органами дізнання і досудового
слідства, суддею того суду, який виніс постанову про застосування
запобіжного заходу;
до дев’яти місяців — за поданням, погодженим з заступником Генерального
прокурора України, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст
Києва і Севастополя та прирівняних до них прокурорів, у справах про
тяжкі і особливо тяжкі злочини — суддею апеляційного суду;
до вісімнадцяти місяців — за поданням, погодженим з Генеральним
прокурором України, його заступником, в особливо складних справах про
особливо тяжкі злочини — суддею Верховного Суду України.
Кримінально-процесуальне законодавство встановлює єдину підставу для
продовження строку тримання під вартою: у випадках, коли у двомісячний
термін, передбачений законом, розслідування справи закінчити неможливо і
лише за умови відсутності підстав для скасування чи заміни запобіжного
заходу на більш м’який (ч.2 ст.156 КПК).
У той же час прокурор, який здійснює нагляд за виконанням законів при
провадженні розслідування у справі, має право дати згоду про направлення
справи до суду в частині доведеного обвинувачення (ч. З ст.156 КПК). У
цьому разі справа в частині нерозслідуваних злочинів чи епізодів
злочинної діяльності з додержанням вимог статті 26 КПК виділяється в
окреме провадження і закінчується у загальному порядку.
Регламентуючи порядок продовження строку тримання під вартою,
кримінально-процесуальне законодавство визначає такі умови для внесення
слідчим або прокурором відповідного подання до суду: відсутність підстав
для зміни запобіжного заходу чи неможливість закінчення розслідування
справи в частині доведеного обвинувачення (ч.І ст. 165-3 КПК). Отже, у
кожному випадку розгляду прокурором подання слідчого про продовження
строку тримання під вартою він має дослідити питання про можливість
направлення справи до суду в частині доведеного обвинувачення і лише у
разі відсутності такої можливості вирішувати питання про погодження
відповідного подання слідчого.
Клопотання про продовження термінів слідства і тримання під вартою
повинно порушуватися слідчим з таким розрахунком, щоб це питання було
вирішене прокурором до закінчення поточних термінів слідства або
тримання під вартою.
При цьому слід враховувати, що відповідно до ч.2 ст. 165-3 КПК подання
про продовження строку тримання особи під вартою повинно бути подане до
суду:
при продовженні строку тримання під вартою до чотирьох місяців — не
пізніш як за п’ять діб до закінчення строку тримання особи під вартою;
при продовженні строку тримання під вартою до дев’яти місяців — не
пізніше п’ятнадцяти діб до закінчення строку тримання під вартою;
при продовженні строку тримання під вартою до вісімнадцяти місяців — не
пізніше двадцяти діб до закінчення строку тримання під вартою.
Таким чином, подання про продовження строку тримання особи під вартою
повинно подаватися слідчим прокурору відповідного рівня заздалегідь, до
закінчення вказаних строків, з урахуванням часу, необхідного прокурору
для ознайомлення з матеріалами справи.
Частина 1 ст. 165-3 КПК містить вимоги до подання про продовження строку
тримання під вартою. В ньому, зокрема, мають зазначитись причини, через
які необхідно продовжити строк, обставини та факти, що належить
дослідити, докази, які підтверджують, що злочин вчинено особою, яка
тримається під вартою, і обґрунтування необхідності збереження цього
запобіжного заходу.
Оскільки суд, вирішуючи питання як про взяття під варту, так і про
продовження строку тримання під вартою, не входить в дослідження
доказів, які підтверджують, що злочин вчинено саме тією особою, щодо
якої вноситься відповідне подання, це завдання слід вирішувати
прокурору, на розгляді у якого знаходиться відповідне подання слідчого.
Природно, що за відсутності доказів вини обвинуваченого втрачає сенс
дослідження підстав для продовження строку тримання під вартою.
Як і у випадку вирішення питання про погодження подання слідчого про
обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, прокурор
повинен ознайомитись з усіма матеріалами справи, перевірити законність
отримання доказів, їх достатність для обвинувачення.
Виявивши порушення вимог закону про строки слідства і тримання під
вартою, прокурор може прийняти одне з таких рішень: винести постанову
про звільнення обвинуваченого з-під варти, яке підлягає негайному
виконанню адміністрацією місця попереднього ув’язнення (п. З ч. 2 ст.
44, ст. 45 Закону «Про прокуратуру»); дати згоду на продовження строку
слідства або відмовити в цьому (ст. 120 КПК України); дати письмові
вказівки слідчому про провадження необхідних слідчих дій (п.З ч. 1 ст.
227 КПК України); вжити заходів до притягнення до відповідальності осіб,
винних у порушенні закону (п. З ч. 2 ст. 20 Закону «Про прокуратуру»).
Погодження подання відбувається шляхом відповідного напису на поданні,
який скріпляється підписом прокурора і печаткою.
Подання слідчого про продовження терміну тримання під вартою
розглядається суддею одноособово за участю прокурора, захисника, якщо
він з’явився. За необхідності до суду доставляється обвинувачений. Брати
участь у розгляді подання може як прокурор, з яким воно узгоджено, так і
прокурор, його заступник чи помічник прокурора відповідної
територіальної прокуратури. Висловлюючи свою думку по суті подання,
прокурор повинен обґрунтувати наявність або відсутність підстав для
продовження строку тримання під вартою.
Відповідно до частини четвертої статті 165-3 КПК на постанову судді до
апеляційного суду прокурором протягом трьох діб з дня її винесення може
бути подана апеляція. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови
судді. Постанови судді Апеляційного і Верховного Суду України не
підлягають оскарженню, на них прокурором не може бути внесено подання.
§ 8. Нагляд за законністю зупинення досудового слідства
Відповідно до ст. 206 КПК суд, прокурор, слідчий і орган дізнання мають
право і зобов’язані зупинити досудове слідство по кримінальній справі у
таких випадках: 1) коли місцезнаходження обвинуваченого невідоме; 2)
коли психічне або інше тяжке захворювання обвинуваченого перешкоджає
закінченню провадження в справі; 3) коли не встановлено особу, яка
вчинила злочин.
За своєю правовою природою зупинення досудового слідства є лише перервою
в кримінально-процесуальному провадженні, викликаною обставинами,
передбаченими кримінально-процесуальним законом. Ця перерва триває до
тих пір, доки зусиллями слідчого органу дані обставини не будуть усунені
або не відпадуть з об’єктивних причин.
Процесуальна сутність інституту зупинення попереднього слідства
визначається:
1) неможливістю на підставі передбачених законом об-
ставин закінчити провадження у відповідній стадії
кримінального процесу;
2) перервою у перебігу процесуальних термінів поперед-
нього розслідування (ч. 2 ст. 103, ст. 120 КПК України);
активністю суб’єктів, здійснюючих оперативно-роз-шукову діяльність, і
слідчого (прокурора) по встановленню місця знаходження обвинуваченого
або особи, що вчинила злочин;
обов’язковим наступним поновленням попереднього розслідування.
Завдання, які покладені на прокурора в стадії досудового розслідування
(ст.ст. 29, ЗО Закону «Про прокуратуру»), зобов’язують його при
здійсненні нагляду за законністю та обґрунтованістю зупинення
провадження по кримінальній справі:
вчасно попереджати, виявляти та усувати порушення закону під час
розслідування злочинів і розшуку обвинувачених або встановлення осіб,
які вчинили злочин;
вчасно усувати причини, які можуть викликати настання підстав зупинення
провадження у справі (якщо це є можливим);
перевіряти законність і обґрунтованість прийнятого слідчим рішення про
зупинення попереднього розслідування;
вживати після зупинення провадження по кримінальних справах заходів до
розкриття злочинів і розшуку обвинувачених або встановлення осіб, які
вчинили злочин.
Предметом прокурорського нагляду за дотриманням законів при зупиненні
досудового слідства є законність і обґрунтованість постанови слідчого
про зупинення слідства, дотримання умов його зупинення і забезпечення
прав та законних інтересів обвинуваченого, його захисника, потерпілого
та інших учасників процесу, а також дотримання законів органами дізнання
щодо розшуку обвинувачених або встановлення осіб, які вчинили злочин.
Загальними умовами для зупинення досудового слідства є: наявність
достовірних даних, які свідчать про вчинення злочину, виконання всіх
необхідних і можливих слідчих дій у відсутності обвинуваченого;
необхідність вжиття всіх заходів по збереженню доказів, забезпеченню
цивільного позову і конфіскації майна.
Іншими умовами є: обов’язковість оголошення розшуку обвинуваченого, якщо
місце його знаходження невідоме (п. 1 ст. 206 КПК України); встановлення
факту тимчасового тяжкого захворювання обвинуваченого (п. 2 ст. 206 КПК
України); виконання всіх необхідних і можливих слідчих дій для
встановлення особи, що вчинила злочин (п. З ст. 206 КПК України).
Досудове слідство зупиняється мотивованою постановою слідчого, копія
якої направляється прокуророві (ч. 4 ст. 206 КПК України).
Нагляд за законністю і обґрунтованістю зупинення досудового слідства
передбачає: 1) вивчення прокурором кожної зупиненої провадженням
кримінальної справи і заведеної у випадках її зупинення за п.п. 1.3 ст.
206 КПК оперативно-розшукової справи; 2) систематичне узагальнення
прокурором спільно з начальником слідчого відділу практики зупинення
попереднього слідства і провадження оперативно-розшукових заходів по
таких справах з метою виявлення помилок, яких припускаються слідчі, та
недоліків в діяльності підрозділів, здійснюючих оперативно-розшукову
діяльність по зупинених провадженням кримінальних справах; 3) регулярне
витребування від органу дізнання інформації про результати виконання
плану оперативно-розшукових заходів по розшуку обвинуваченого або
встановленню особи, яка вчинила злочин; 4) періодичне доручення органам
досудового слідства, дізнання, органів внутрішніх справ, служби безпеки,
податкової міліції проведення у підпорядкованих їм підрозділах перевірок
виконання доручень слідчого і вказівок прокурора про розшук
обвинувачених або встановлення осіб, які вчинили злочин (ч. З ст. ЗО
Закону України «Про прокуратуру»).
Вивчення прокурором зупинених провадженням кримінальних справ у зв’язку
з невстановленням місця знаходження обвинуваченого (ст. 207 КПК України)
передбачає з’ясування питань, пов’язаних зі своєчасністю та
обґрунтованістю оголошення слідчим розшуку обвинуваченого, який
переховується від слідства, обранням щодо розшукуваного запобіжного
заходу, в тому числі взяття під варту та наявності у справі даних, що
свідчать про застосування в ході попереднього слідства всіх можливих
слідчих та оперативно-розшукових заходів для встановлення місця
знаходження обвинуваченого.
Зупинення розслідування не звільняє слідчого від обов’язку продовжувати
активну роботу по встановленню місця знаходження обвинуваченого, а також
вжиття необхідних оперативно-розшукових і слідчих заходів по
встановленню особи, яка вчинила злочин.
Нагляд прокурора за законністю та обґрунтованістю зупинення досудового
слідства через психічне або інше тяжке захворювання обвинуваченого (ст.
208 КПК України) передбачає з’ясування обставин, які дають підставу
вважати, що обвинувачений, по-перше, дійсно страждає на таке
захворювання і, по-друге, що саме через це досудове слідство не може
бути закінчене, тобто відсутня об’єктивна можливість для виконання
слідчих дій за участю обвинуваченого.
Зупинення досудового слідства у зв’язку з психічним або іншим тяжким
захворюванням обвинуваченого може мати місце лише в тих випадках, коли
такий факт підтверджується довідкою лікаря, який працює в медичній
установі, або висновком судово-психіатричної чи судово-медичної
експертизи.
З метою усунення допущених порушень закону в діяльності органів дізнання
і досудового слідства по зупинених провадженнях по кримінальних справах
прокурор зобов’язаний використовувати надані йому законом повноваження.
Так, прокурор зобов’язаний скасувати незаконну і необґрунтовану
постанову слідчого про зупинення досу-дового розслідування у випадках,
коли:
відпали обставини, передбачені ч. 1 ст. 206 КПК України для зупинення
попереднього слідства;
не виконані всі слідчі дії, провадження яких можливе у відсутності
обвинуваченого, або виникла необхідність в проведенні окремих слідчих
дій по збиранню і перевірці доказів;
до зупинення провадження у справі не винесено постанову про притягнення
особи як обвинуваченого;
по справі є достатні докази для пред’явлення особі обвинувачення;
можливе виділення матеріалів в окреме провадження щодо одного або
декількох обвинувачених і направлення справи суду;
6) обставини кримінальної справи досліджені з порушен-
ням вимог закону про всебічне, повне та об’єктивне дослідження всіх
обставин кримінальної справи;
7) слідчі дії проведені з порушенням закону.
§ 9. Нагляд за законністю дій і рішень при закінченні провадження по
кримінальній справі
Заключним етапом прокурорського нагляду за виконанням законів при
розслідуванні злочинів є нагляд за законністю дій і рішень при
закінченні провадження по кримінальній справі. На зазначеному етапі
органами досудового слідства приймається остаточне рішення про долю
справи, достатність зібраних доказів, доведеність вини особи, яка
притягається до кримінальної відповідальності, і можливе направлення
справи до суду чи наявність підстав для закриття справи.
Таким чином, предметом прокурорського нагляду на етапі закінчення
досудового слідства є додержання слідчим вимог
кримінально-процесуального закону щодо всебічності, повноти та
об’єктивності дослідження обставин злочину з огляду на забезпечення прав
обвинуваченого.
Основною формою закінчення досудового слідства є направлення слідчим
кримінальної справи з обвинувальним висновком через прокурора до суду
для розгляду її по суті, коли при розслідуванні зібрано достатньо
доказів для призначення справи до судового розгляду і немає підстав для
її закриття. До направлення справи прокурору слідчий, визнавши, що
досудове слідство закінчено, повідомляє про це потерпілого, його
представника, цивільного позивача, цивільного відповідача або їх
представників (ст. 217 КПК), а також обвинуваченого і його захисника
(ст. 218 КПК), роз’яснює їм право ознайомитися з матеріалами
розслідування і надає їм справу для ознайомлення.
Закон не обмежує у часі ознайомлення з матеріалами справи зазначених
осіб і дозволяє їм виписувати будь-які відомості. В той же час, якщо
обвинувачений і його захисник очевидно зволікають з ознайомленням зі
справою, слідчий вправі своєю мотивованою постановою визначити їм певний
строк для ознайомлення з матеріалами справи. Така постанова підлягає
затвердженню прокурором (ч. 6 ст. 218 КПК). Висновок слідчого про явне
затягування ознайомлення зі справою є оціночним, тому прокурор перед
затвердженням постанови повинен переконатися у наявності достатніх
підстав до цього шляхом вивчення документації про час ознайомлення
обвинуваченого і його захисника з матеріалами справи та звернути увагу
на їх доводи. Крім того, прокурору необхідно оцінити достатність
встановленого слідчим строку для ознайомлення з матеріалами справи,
враховуючи обсяг і характер інформації та інші обставини, що містяться у
справі.
Прокурор також має приділяти увагу скаргам на відмову слідчого у
задоволенні клопотання обвинуваченого і його захисника про доповнення
матеріалів розслідування. При цьому прокурор на протязі трьох днів після
одержання скарги зобов’язаний розв’язати її на підставі вивчення
матеріалів справи і повідомити про результати заявника (ст. 235 КПК).
Після ознайомлення обвинуваченого й інших осіб, які перелічені в законі,
з матеріалами кримінальної справи слідчий передає її з обвинувальним
висновком прокурору. Обвинувальний висновок — підсумковий процесуальний
акт досудового слідства, в якому на основі аналізу зібраних у справі
доказів формулюється обвинувачення і дається юридична кваліфікація дій
обвинуваченого, визначається коло обставин, що підлягають дослідженню у
судовому засіданні.
Вимоги, які закон пред’являє до обвинувального висновку (статті 223-224
КПК), дають змогу прокурору оцінити відповідність викладених у ньому
положень, зібраних та досліджених у процесі розслідування кримінальної
справи доказах, фактичних обставинах справи з огляду на наявність
тверджень та аргументів, які закріплюють фактичні обставини і є
підставою для правової оцінки діяння обвинуваченого.
Діяльність прокурора у справі, яка надійшла до нього з обвинувальним
висновком, перш за все спрямована на перевірку якості проведеного
слідства. Така перевірка є процесуальною формою його нагляду за
підсумковим провадженням досудового слідства з метою з’ясування
додержання уповноваженими особами вимог закону про об’єктивність,
всебічність та повноту досудового слідства.
Об’єктивність дослідження обставин справи означає відсутність будь-якої
особистої зацікавленості у вирішенні справи; виявлення обставин, які як
викривають, так і виправдовують обвинуваченого, атак само тих, що як
пом’якшують, так і обтяжують його відповідальність; неуперед-жений
підхід до оцінки зібраних доказів і прийняття рішень у кримінальній
справі.
Повноту розслідування розуміють як одержання такої сукупності доказів,
яка є необхідною і достатньою для достовірного встановлення тієї чи
іншої обставини, що підлягає доведенню у кримінальній справі.
Нарешті, під всебічністю розуміється виявлення всіх обставин, які
підлягають доведенню (ст. 64 КПК) через вичерпну перевірку усіх
об’єктивно можливих версій.
Прокурорська перевірка здійснюється шляхом вивчення матеріалів справи,
розгляду заявлених обвинуваченим та іншими учасниками процесу клопотань
та заяв.
Загальна програма прокурорської перевірки справи з обвинувальним
висновком викладена в ст. 228 КПК і складається зі з’ясування таких
питань: 1) чи мала місце подія злочину; 2) чи має місце діяння, яке
ставиться у вину обвинуваченому, склад злочину; 3) чи були додержані під
час провадження дізнання та досудового слідства вимоги КПК про
забезпечення права підозрюваного і обвинуваченого на захист; 4) чи немає
у справі обставин, що тягнуть за собою закриття справи згідно із ст. 213
КПК; 5) чи пред’явлено обвинувачення за всіма встановленими злочинними
діями обвинуваченого; 6) чи притягнуті як обвинувачені всі особи, що
викриті у вчиненні злочину; 7) чи правильно кваліфіковані дії
обвинуваченого за статтями кримінального закону; 8) чи додержано вимоги
закону при складанні обвинувального висновку; 9) чи правильно обрано
запобіжний захід; 10) чи вжито заходів до забезпечення відшкодування
збитків, заподіяних злочином, і можливої конфіскації майна; 11) чи
виявлено причини і умови, які сприяли вчиненню злочину, і чи вжито
заходів до їх усунення; 12) чи додержано органами дізнання або
досудового слідства всіх інших вимог КПК. Водночас прокурор перевіряє,
чи відсутні у справі обставини, які тягнуть закриття справи.
Прокурор вивчає матеріали справи відповідно до вимог ст. 228 КПК і
приймає одне із рішень, передбачених ст. 229 КПК: 1) затверджує
обвинувачений висновок або складає новий обвинувальний висновок; 2)
повертає справу органу дізнання або слідчому із своїми письмовими
вказівками для провадження додаткового розслідування; 3) закриває
справу, склавши про це постанову.
Після затвердження обвинувального висновку прокурор направляє справу до
суду, про що повідомляє обвинуваченого.
Актуальним напрямком діяльності прокурора є нагляд за законністю і
обґрунтованістю закриття кримінальних справ. В КПК України передбачені
такі підстави закриття кримінальних справ на стадії досудового слідства:
1) у зв’язку з наявністю підстав, які дозволяють звільнити від
кримінальної відповідальності за злочин (ст. 7-1 Iі КПК); 2) у зв’язку з
наявністю обставин, які виключають провадження в кримінальній справі
(ст. 6 КПК); 3) за недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні
злочину (п. 2 ст. 213 КПК).
У першому випадку органи дізнання і досудового слідства направляють
справу до суду для вирішення питання про закриття справи і звільнення
особи від кримінальної відповідальності. Якщо в судовому засіданні
будуть встановлені підстави для закриття справи, передбачені статтями 7
КПК (вчинене особою діяння втратило суспільну небезпеку або особа
перестала бути суспільно небезпечною), ст. 72КПК (у зв’язку з дійовим
каяттям особи), ст. 8 КПК (у зв’язку з примиренням обвинуваченого з
потерпілим), ст. 9 КПК (у зв’язку із застосуванням до неповнолітнього
примусових заходів виховного характеру), ст. 10 КПК (у зв’язку з
передачею особи на поруки), ст. 11і КПК (у зв’язку з закінченням строків
давності), то суд, вислухавши думку учасників судового розгляду і
висновок прокурора, має закрити справу. При направленні до суду справи
для закриття на підставі ст. 7 -11ЧШК прокурор повинен перевірити
додержання передбачених законом умов для закриття і тільки після цього
дати згоду на закриття провадження по справі і направлення її до суду.
Закриття справи у зв’язку із встановленням обставин, що виключають
провадження (ст. 6 КПК), не потребує згоди прокурора, але перевірки
потребує законність і обґрунтованість прийнятого рішення.
Підрозділ II. Нагляд за додержанням законів органами, які проводять
оперативно-розшукову діяльність
§ 1. Предмет і завдання нагляду за додержанням законів органами, які
проводять оперативно-розшукову діяльність
Предметом нагляду за додержанням законів органами, які проводять
оперативно-розшукову діяльність, є:
а) додержання законодавства щодо суб’єктів, які здій-
снюють оперативно-розшукову діяльність (ст. 5 За-
кону «Про оперативно-розшукову діяльність» —далі
Закон);
б) додержання законодавства щодо підстав для проведен-
ня оперативно-розшукових заходів (ст. 6 Закону);
в) додержання законодавства про види оперативно-роз-
шукових заходів (ст. 8 Закону);
г) додержання законодавства про умови проведення
оперативно-розшукових заходів (ст. 9 Закону);
д) додержання законодавства про строки проведення
оперативно-розшукових заходів (ст. 9-1 Закону);
е) додержання законодавства про порядок документу-
вання оперативно-розшукових заходів і реалізації
матеріалів цієї діяльності (статті 8, 10 Закону).
Прокурорський нагляд має своїм завданням сприяти: 1) розкриттю злочинів,
захисту особи, її прав, свобод, власності, прав підприємств, установ,
організацій від злочинних посягань; 2) виконанню вимог закону про
невідворотність відповідальності за вчинений злочин; 3) запобіганню
незаконному притягненню особи до кримінальної відповідальності; 4)
охорони прав і законних інтересів громадян, які перебувають під
слідством; 5) здійсненню заходів щодо запобігання злочинам, усунення
причин та умов, що сприяють їх вчиненню (ст. 29 Закону «Про
прокуратуру»).
Прокурор також має вживати заходів до того, щоб органи, які проводять
оперативно-розшукову діяльність, додержували передбачений законом
порядок проведення оперативно-розшукових заходів.
Оперативно-розшукова діяльність — це система гласних і негласних
пошукових, розвідувальних та контррозвіду-вальних заходів, що
здійснюються із застосуванням оперативно-технічних заходів спеціальними
органами:
Міністерства внутрішніх справ — кримінальною, транспортною та
спеціальною міліцією, спеціальними підрозділами по боротьбі з
організованою злочинністю, забезпечення безпеки працівників суду,
правоохоронних органів і учасників кримінального судочинства;
Служби безпеки України — розвідкою, контррозвідкою, військовою
контррозвідкою, захисту національної державності, спеціальними
підрозділами по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю,
оперативно-технічними, внутрішньої безпеки, оперативного документування,
боротьбі з тероризмом і захисту учасників кримінального судочинства та
працівників правоохоронних органів;
Прикордонної служби — підрозділами з оперативно-розшукової роботи,
розвідувальними органами Державного департаменту у справах охорони
державного кордону України;
4. Управління державної охорони — підрозділом опера-
тивного забезпечення охорони виключно з метою забезпечення безпеки осіб
та об’єктів, щодо яких здійснюється державна охорона;
Органів державної податкової служби — оперативни-
ми підрозділами податкової міліції;
Органів і установ Державного департаменту України
з питань виконання покарань — оперативними підрозділами;
Розвідувального органу Міністерства оборони України — підрозділами:
оперативним, оперативно-тех-
нічними, власної безпеки (ст. 5 Закону «Про опера-
тивно-розшукову діяльність»). Оперативно-розшукові заходи можуть
здійснюватись зазначеними органами тільки за наявності підстав,
передбачених ст. 6 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність».
Виходячи із завдань, які визначені Законом «Про прокуратуру» ,
прокурорській перевірці підлягають додержання вимог Конституції України,
КК та КПК України, законів України «Про оперативно-розшукову
діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою
злочинністю», «Про контррозвідувальну діяльність», «Про заходи протидії
незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і
прекурсорів та зловживання ними » та інших законодавчих актів. Прокурор,
виконуючи ці завдання, повинен: а) своєчасно перевіряти вимоги закону
про наявність підстав для проведення ОРД, які визначені ст. 6 Закону; б)
перевіряти відповідність вимогам закону рішень посадових осіб
підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність; в)
спостерігати, щоб оперативно-розшукові заходи проводилися уповноваженими
особами за наявності підстав відповідно до мети та завдань
оперативно-розшукової діяльності і з додержанням необхідних умов і
порядку; г) перевіряти, щоб не були обмежені права і законні інтереси
осіб, які допомагають органам, що здійснюють оперативно-розшукову
діяльність; д) наглядати затим, щоб органи, які здійснюють
оперативно-розшукову діяльність, у повному обсязі вживали усіх
передбачених законом заходів по виконанню покладених на них завдань.
Здійснюючи нагляд за додержанням законів при проведенні
оперативно-розшукової діяльності, прокурор зобов’язаний, перш за все,
попередити порушення вимог закону, вжити заходів до їх усунення, а при
порушенні прав і законних інтересів особи — до поновлення порушених прав
і відшкодування матеріальних збитків.
§ 2. Повноваження прокурора при здійсненні нагляду за додержанням
законів в оперативно-розшуковій діяльності
Стаття 14 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність» надає прокурору
право в межах своєї компетенції: 1) безперешкодно входити в усі
приміщення органів, які проводять оперативно-розшукову діяльність; 2)
вимагати для перевірки розпорядження, інструкції, накази та інші акти
щодо оперативно-розшукової діяльності, оперативно-розшукові справи,
реєстраційні, облікові, звітні, статистичні, аналітичні документи та
інші відомості щодо здійснення оперативно-розшукових заходів; 3)
доручати керівникам відповідних органів проведення у підвідомчих їм
підрозділах перевірок з метою усунення порушень закону; 4) давати
письмові вказівки про проведення оперативно-розшукових заходів в
інтересах кримінального судочинства, про розшук осіб, які безвісно
зникли; 5) давати згоду на продовження строку проведення
оперативно-розшукової діяльності; 6) отримувати пояснення щодо порушень
вимог закону від посадових осіб органів, які проводять
оперативно-розшукову діяльність; 7) перевіряти скарги на порушення
законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, з
ознайомленням у необхідних випадках з опе-ративно-розшуковими
матеріалами; 8) скасовувати незаконні постанови про заведення або
закриття оперативно-розшукової справи, зупинення або поновлення
оперативно-розшукової діяльності чи про інші рішення, що суперечать
закону; 9) вживати заходів щодо усунення порушень законності під час
проведення оперативно-розшукової діяльності і притягнення винних до
встановленої законом відповідальності; 10) вносити подання про
скасування незаконної постанови суду про дозвіл або відмову на
проведення оперативно-розшукових заходів. Внесення прокурором такого
подання зупиняє проведення оперативно-розшукових заходів, дозвіл на які
дано судом.
Застосування деяких повноважень прокурора, з огляду на особливості
об’єкта нагляду, має певні обмеження. Наприклад, право на безперешкодний
вхід в усі приміщення органів, які проводять оперативно-розшукову
діяльність (п. 1 ст. 14 Закону), прокурор в ряді випадків не може
реалізувати у зв’язку з тим, що в цьому приміщенні може знаходитись
спеціальна техніка, з якою працюють штатні негласні працівники органів,
які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, або особи, які
допомагають цим органам на конфіденційній основі.
Дещо обмежені права прокурора на витребування для перевірки документів
та інших відомостей щодо здійснення оперативно-розшукових заходів (п. 2
ст. 14 Закону).
Йдеться, перш за все, про осіб, які є гласними і негласними
працівниками, документацію, яка зашифровує особу чи відомчу належність
працівників, приміщення і транспортні засоби оперативних підрозділів
тощо.
Відомості про осіб, які конфіденційно співробітничають або
співробітничали із розвідувальним органом України, належність конкретних
осіб до кадрового складу розвідувальних органів, а також форми, методи і
засоби розвідувальної діяльності та інформаційно-штатна структура
розвідувальних органів не відносяться до предмета прокурорського нагляду
(ч. З ст. 14 Закону про ОРД).
§ 3. Організація нагляду за додержанням законів органами, які здійснюють
оперативно-розшукову діяльність
Організація прокурорського нагляду за виконанням законів органами, які
здійснюють оперативно-розшукову діяльність, має суттєві особливості у
порівнянні з організацією прокурорського нагляду за органами дізнання та
досудового слідства. Це пов’язано, по-перше, із специфікою діяльності
оперативних підрозділів, які входять до складу різних органів. По-друге,
Закон «Про оперативно-розшукову діяльність» проголошує серед принципів
цієї діяльності конспірацію, поєднання гласних та негласних методів та
засобів, що також повинен мати на увазі прокурор при організації
нагляду.
Специфіка діяльності оперативних підрозділів різних відомств
враховується при розмежуванні повноважень територіальних та
спеціалізованих прокурорів щодо здійснення нагляду за виконанням законів
про оперативно-розшукову діяльність.
Так, наказом Генерального прокурора України № 4 гн від 06.04.2004 р.
«Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів при
проведенні оперативно-роз-шукової діяльності» встановлено, що нагляд за
додержанням законів при проведенні оперативно-розшукової діяльності
здійснюють:
1) У Генеральній прокуратурі України:
— Головне управління нагляду за додержанням законів органами, які
проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство
— за оперативними підрозділами МВС України, СБУ, податкової міліції, ДПА
України, Державної прикордонної служби України, органів та установ
Держдепартаменту України з питань виконання покарань, які уповноважені
проводити оперативно-розшукову діяльність;
Другий відділ — за оперативними підрозділами спеціальної міліції
України;
Головне управління військових прокуратур — за оперативними підрозділами
Департаменту військової контррозвідки СБУ, Головного управління розвідки
Міноборони України та Управління державної охорони України;
Управління нагляду за додержанням і застосуванням законів на транспорті
— за оперативними підрозділами транспортної міліції МВС України.
2) У прокуратурах АР Крим, областей, міст Києва та Севастополя,
військових прокуратурах регіонів та Військово-Морських Сил України:
відділи нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при
провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового
слідства — за оперативними підрозділами головних управлінь (управлінь)
МВС України в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі,
підпорядкованими їм міськ-райвідділами, а також органами та установами
Держдепартаменту України з питань виконання покарань (за місцем їх
розташування);
відділи нагляду за додержанням законів спеціальними підрозділами та
іншими установами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю — за
управліннями по боротьбі з організованою злочинністю головних управлінь
(управлінь) МВС України в АР Крим, областях, містах Києві та
Севастополі; відділами по боротьбі з організованою злочинністю управлінь
МВС України на залізницях (за місцем розташування вказаних відділів);
головними відділами (відділами) по боротьбі з корупцією та організованою
злочинністю головних управлінь (управлінь) СБУ в АР Крим, областях,
містах Києві та Севастополі; спеціальними підрозділами в регіонах,
підпорядкованих безпосередньо ГУБОЗ МВС України та ГУБКОЗ СБУ (за місцем
їх розташування);
відділи нагляду за додержанням законів органами служби безпеки, митної
служби та прикордонної служби України при провадженні
оперативно-роз-шукової діяльності, дізнання та досудового слідства
(старшим помічником) — за підрозділами Державної прикордонної служби
України (за місцем розташування), оперативними підрозділами головних
управлінь (управлінь) СБУ в АР Крим, областях, містах Києві та
Севастополі; управліннями внутрішньої безпеки СБУ за місцем їх
розташування (окрім головних управлінь (відділів) по боротьбі з
корупцією та організованою злочинністю), оперативними підрозділами
військової контррозвідки;
відділи нагляду за додержанням законів органами податкової міліції при
провадженні оперативно-розшу-кової діяльності, дізнання та досудового
слідства — за оперативними підрозділами управлінь податкової міліції ДПА
в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, підрозділами по
боротьбі з корупцією та безпеки, а також по боротьбі з відмиванням
доходів, здобутих злочинним шляхом, підпорядкованих безпосередньо ДПА
України (за місцем їх розташування);
другі відділи (старші помічники) — за оперативними підрозділами
відповідних відділів (відділень) спеціальної міліції (за місцем їх
розташування);
управління нагляду за додержанням і застосуванням законів на транспорті
(старші помічники) — за оперативними підрозділами транспортної міліції
управлінь МВС України на залізницях, відділами внутрішніх справ на
водному та повітряному транспорті УМВС України в областях (за місцем їх
розташування);
відділи нагляду за законністю оперативно-розшукової діяльності, дізнання
та досудового слідства військових прокуратур регіонів і
Військово-Морських Сил України — за оперативними підрозділами управлінь
(головних відділів) військової контррозвідки СБУ в АР Крим, областях,
містах Києві та Севастополі, Головним управлінням розвідки Міністерства
оборони України.
Перевірки законності оперативно-розшукової діяльності та прийнятих при
цьому рішень прокурори мають проводити на підставі:
планових заходів з урахуванням стану законності в цій сфері діяльності;
вказівки уповноваженого прокурора вищого рівня;
результатів вивчення матеріалів кримінальних справ про нерозкриті
злочини; інформації про неналежне реагування на доручення слідчого та
суду у кримінальних справах, які перебувають у їх провадженні;
неналежного виконання вказівок уповноваженого прокурора;
повідомлення прокурора щодо проведення заходів у порядку ст.ст. 187,
187-1 КПК України під час розслідування кримінальних справ;
ініціювання керівників відповідних галузевих управлінь і відділів у
інших випадках (п. З наказу Генерального прокурора У країни №4 гн від
06.04.2004 р.).
Прокурор має перевіряти додержання вимог Конституції України, інших
законодавчих актів щодо:
наявності підстав для проведення оперативно-роз-шукової діяльності,
законності при заведенні та закритті оперативно-розшукових справ,
продовженні, припиненні та поновленні обчислення строків їх ведення;
законності застосування окремих обмежень прав і свобод людини, які мають
винятковий і тимчасовий характер, законності і обґрунтованості подань до
суду про надання дозволу на проведення оперативно-розшукових заходів;
відповідності закону відомчих наказів, інструкцій, розповсюджень та
інших правових актів з питань проведення оперативно-розшукової
діяльності;
перевіряти відповідність постанов суду про надання дозволу на проведення
оперативно-технічних заходів вимогам чинного законодавства протягом 3
діб з дня надходження повідомлення про їх винесення.
Для з’ясуваня зазначених питань прокурор перевіряє скарги громадян та
оригінали оперативно-розшукових документів, складаючи за наслідками
перевірки довідку, відповідно до правил таємного діловодства (Закон «
Про державну таємницю» та Інструкція № 0126—87 про забезпечення режиму
таємності в міністерствах і відомствах). Для цього прокурор вимагає від
керівників органу, що перевіряється, створення умов для роботи з
таємними документами — надання окремого кабінету для роботи та сейфу.
Записи таємної інформації ведуться в робочих зошитах, які забороняється
виносити з приміщення органу, в якому проводиться перевірка. Після
закінчення перевірки робочі зошити із записами та довідка про результати
перевірки пересилаються до прокуратури таємною поштою.
У випадках виявлення незаконних постанов про заведення або закриття
оперативно-розшукової справи, зупинення або поновлення
оперативно-розшукової діяльності чи про інші рішення, що суперечать
закону, прокурор їх скасовує своїми постановами.
Якщо суд виніс незаконну постанову про дозвіл або відмову на проведення
оперативно-розшукових заходів, прокурор вносить подання про скасування
такої постанови.
В усіх випадках прокурор вживає заходів до усунення порушень законності
під час проведення оперативно-розшукової діяльності та поновлення
порушених прав громадян.
За наявності порушень закону прокурор вимагає письмові пояснення від
службових осіб, які здійснюють опера-тивно-розшукову діяльність і
вирішує питання про притягнення їх до відповідальності.
За наслідками перевірки прокурор може також надавати письмові вказівки
щодо проведення оперативно-розшукових заходів в інтересах кримінального
судочинства, спрямованих на розкриття злочину, розшук осіб, які
переховуються від органів розслідування і суду або ухиляються від
відбування покарання, та осіб, що безвісно відсутні.
Основними критеріями оцінки ефективності прокурорського нагляду за
додержанням законів при проведенні оперативно-розшукової діяльності є:
додержання прав людини і громадянина, у тому числі щодо недоторканності
особистого життя, житла і таємниці листування, телефонних розмов,
телеграфної та іншої кореспонденції, банківських вкладів і рахунків;
своєчасність реагування на порушення законності при здійсненні
оперативно-розшукової діяльності та невідкладне вжиття заходів до
поновлення порушених прав громадян, притягнення винних осіб до
встановленої законом відповідальності.
Розділ XII
Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у
кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового
характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян
§ 1. Предмет і завдання нагляду за додержанням законів при виконанні
судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших
заходів примусового характеру
Конституція України покладає на прокуратуру здійснення нагляду за
додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах,
а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних
з обмеженнями особистої свободи громадян (п. 4 ст. 121).
Прокурорський нагляд розповсюджується на місця тримання затриманих,
попереднього ув’язнення, на виправно-трудові та інші установи, що
виконують покарання або заходи примусового характеру, які призначаються
судом, і мають забезпечити встановлений кримінально-виконавчим
законодавством порядок та умови тримання або відбування покарання
особами у цих установах, їх права і виконання ними своїх обов’язків (ч.
1 ст. 44 Закону «Про прокуратуру»).
Виділення цього нагляду в самостійну функцію обумовлено важливістю
забезпечення прав і свобод громадян, які відбувають покарання, а також
осіб, які підозрюються і обвинувачуються у вчиненні злочинів, у випадках
їх затримання або взяття під варту. Гарантією попередження і своєчасного
усунення порушень прав і інтересів затриманих, взятих під варту і
засуджених, а також осіб, які знаходяться за рішенням суду в
психіатричних лікарнях, є прокурорський нагляд за додержанням законів в
установах і органах, де такі особи тримаються. Перевірки з цих питань
мають проводитися систематично, незалежно від наявності даних про
порушення законності.
Законом України «Про прокуратуру» (ст. 44) предметом прокурорського
нагляду визначається:
1) законність перебування осіб у місцях тримання за-
триманих, попереднього ув’язнення, виправно-тру-
дових, інших установах, що виконують покарання
або заходи примусового характеру, які призначають-
ся судом;
2) додержання встановленого кримінально-виконавчим
законодавством порядку та умов тримання або відбування покарання особами
у цих установах;
додержання встановлених законодавством прав осіб, які перебувають у цих
установах, і виконання ними своїх обов’язків;
законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації
виправно-трудових та інших установ, які виконують покарання або
застосовують заходи примусового характеру, пов’язані з обмеженням
особистої свободи громадян.
Права і обов’язки осіб, які тримаються в установах, що виконують
покарання або заходи примусового характеру, призначені судом,
регламентовані Кримінально-виконавчим кодексом та Законом України « Про
попереднє ув ‘язнення ». При здійсненні нагляду за додержанням законів
при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при
застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з
обмеженням особистої свободи громадян, прокурор також керується
Конституцією України, законами: «Про прокуратуру»,
Кримінально-процесуальним кодексом (КПК), іншими актами національного
законодавства, а також вимогами Європейських пенітенціарних правил (1987
р.) та іншими нормами міжнародного права.
Завданнями нагляду, що покладається на прокурорів, є:
не допускати незаконних обмежень особистої свободи громадян,
гарантованої Конституцією України;
застосовувати обмеження особистої свободи громадян тільки тоді, коли для
невідкладного захисту інтересів громадян або держави інші заходи будуть
визнані недостатніми чи малоефективними;
стежити, щоб примусові заходи медичного і виховного характеру
застосовувалися лише до суспільно небезпечних осіб за наявністю
достатніх медичних підстав.
З врахуванням вимог законодавчих актів, наказу Генерального прокурора
України № 8 гн від 23.04.2004 р. «Про організацію прокурорського нагляду
за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних
справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру,
пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян», прокурор має
забезпечити:
своєчасне і правильне виконання, відповідно до закону, судових рішень по
кримінальних справах;
перебування на законних підставах осіб у місцях тримання затриманих,
попереднього ув’язнення, виправно-трудових та інших органах і установах,
які виконують кримінальне покарання або реалізують застосування заходів
примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи
громадян;
3) додержання встановлених законом прав осіб, які зна-
ходяться під вартою, засуджених, виконання ними обов’язків, а також
додержання порядку і умов їх утримання та відбування покарання;
4) додержання вимог законодавства про звільнення за-
суджених від відбування покарання, виконання ви-
року та з інших питань, пов’язаних з виконанням
вироку.
З метою виконання судових рішень у кримінальних справах, а також при
застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з
обмеженням особистої свободи громадян, в державі створені установи і
органи, на які покладається виконання і застосування цих заходів.
Безпосередніми об’єктами прокурорського нагляду є державні органи і
установи, в тому числі:
Органи і установи державного департаменту України
з питань виконання покарань, а саме: а) кримінально-виконавчі інспекції;
б) спеціально-виховні установи (виховні колонії); в) арештні будинки; г)
кримінально-виконавчі установи відкритого типу (далі — виправні центри);
д) кримінально-виконавчі установи закритого типу (далі — виправні
колонії);е) слідчі ізолятори; ж) державна виконавча служба.
Місця утримання затриманих органів внутрішніх справ і прикордонної
служби: а) ізолятори тимчасового тримання (ІТТ) і кімнати для
доставлених осіб в чергових частинах райміськвідділів внутрішніх справ.
Органи внутрішніх справ, на які покладається: контроль за виконанням
покарань у вигляді індивідуально-профілактичної роботи за місцем
залучення засудженого до громадських робіт, а також контроль за
поведінкою осіб, звільнених судом від відбування покарання з іспитовим
строком (ст. 75 КК); вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до
семи років, звільнених від покарання з іспитовим строком (ст.ст. 79,88
КК); умовно-достроково звільнених осіб від покарання (ст. 81 КК).
Військові частини, гауптвахти, які виконують покарання у вигляді
позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або
кваліфікаційного класу, службового обмеження для військовослужбовців,
засуджених за злочини невеликої тяжкості, арешту з утриманням засуджених
на гауптвахтах.
Дисциплінарні батальйони, де відбувають покарання
засуджені військовослужбовці строкової служби.
Психіатричні стаціонари Міністерства охорони здоров’я (психіатричні
лікарні), де виконуються рішення суддів у кримінальних справах щодо
застосування примусових заходів медичного характеру.
Спеціалізовані державні органи (спеціальні виховні або
лікувально-виховні установи для неповнолітніх), які реалізують примусові
заходи виховного характеру, застосовані судом відносно неповнолітніх,
яких суд звільнив від покарання, а також щодо неповнолітніх, які вчинили
суспільно небезпечні діяння, до досягнення віку кримінальної
відповідальності.
§ 2. Повноваження прокурора по нагляду за додержанням законів при
виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при
застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з
обмеженням особистої свободи громадян
Для виконання завдань при здійсненні нагляду за додержанням і
застосуванням законів адміністраціями органів і установ, які виконують
покарання і застосовують призначені судом заходи примусового характеру,
адміністраціями місць тримання затриманих і осіб, взятих під варту,
прокурори для попередження, виявлення і усунення порушень закону
наділені відповідними повноваженнями. З цією метою прокурори можуть
використовувати не тільки відповідні спеціальні повноваження, надані їм
при здійсненні нагляду за виконанням законів у цій галузі (ст. 44 Закону
«Про прокуратуру»), але й з урахуванням специфіки предмета нагляду також
повноваження, які передбачені іншими галузями прокурорського нагляду,
зокрема, ст. 20 Закону «Про прокуратуру», ст. 227 КПК. Повноваження
прокурорів у цій сфері діяльності за своїм характером покликані
забезпечити виконання поставлених перед органами прокуратури завдань.
На підставі ч. 2 ст. 44 Закону України «Про прокуратуру», прокурор має
право:
у будь-який час відвідувати місця тримання затрима-
них, попереднього ув’язнення, установи, в яких засуджені відбувають
покарання, установи для примусового лікування і перевиховування;
безперешкодного доступу до всіх приміщень, де перебувають особи, до яких
застосовані заходи медичного та виховного характеру, а також тримаються
адміністративно затримані, заарештовані;
опитувати затриманих, заарештованих і засуджених;
знайомитися з документами, на підставі яких ці особи
затримані, заарештовані, засуджені або до них застосовано заходи
примусового характеру;
перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації цих
установ, зупиняти виконання таких актів, опротестовувати або скасовувати
їх у разі невідповідності законодавству;
вимагати від посадових осіб органів, виправно-трудових та інших установ,
що виконують покарання, пояснень з приводу допущених порушень, а також
проведення перевірок;
негайно звільняти особу, яка незаконно перебуває в місцях тримання
затриманих, попереднього ув’язнення, позбавлення волі або в установі для
виконання заходів примусового характеру.
Зазначені повноваження прокурора мають владно-розпорядчий характер.
Закон України «Про прокуратуру» визначає, що постанови і вказівки
прокурора щодо додержання законності і умов тримання затриманих,
заарештованих, засуджених до позбавлення волі, інших покарань, а також
осіб, до яких застосовані заходи примусового характеру, є обов’язковими
і підлягають негайному виконанню (ст. 45 Закону). Такі ж вимоги
визначені у ст. 22 Кримінально-виконавчого кодексу України (КВК).
Генеральний прокурор України в наказі за № 8 гн від 23.04.2004 р. «Про
організацію прокурорського нагляду за додержанням законності при
виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при
застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з
обмеженням особистої свободи громадян», вимагає від підлеглих прокурорів
систематично проводити комплексні перевірки додержання законів і
визначає терміни їх проведення, а саме:
а) у слідчих ізоляторах, дільницях слідчих ізоляторів,
на території виправних колоній, комісіях з питань
розподілу, направлення та переведення засуджених
до позбавлення волі зі слідчих ізоляторів до виправ-
них та виховних установ — щомісячно;
б) у місцях виконання покарань та заходів примусового
характеру, що призначаються судом, — один раз на півріччя;
в) у кримінально-виконавчих інспекціях — щоквар-
тально;
г) у відділах державної виконавчої служби — один раз
на півріччя;
д) у дисциплінарних батальйонах — один раз на пів-
річчя;
є) на гауптвахтах — щомісячно;
ж) у міжобласних центрах та відділеннях стаціонарно-психіатричної
експертизи для осіб, які тримаються під вартою, — щомісячно. Генеральний
прокурор України покладає на прокурорів обов’язок проводити комплексні і
цільові перевірки, під час яких особливу увагу звертати на наявність
законних підстав та обґрунтованість тримання громадян у місцях
попереднього ув’язнення, установах виконання покарань та заходів
примусового характеру, що призначаються судом. До перевірок залучати
спеціалістів, керівників контролюючих органів, структурних підрозділів
прокуратур і проводити їх на підставі глибокого вивчення стану
законності в установах, з урахуванням звернень громадян і посадових
осіб, повідомлень у засобах масової інформації (п.6.1 наказу).
При перевірці додержання законності у містах тримання затриманих,
попереднього ув’язнення, установ, у яких засуджені відбувають покарання,
установ для примусового лікування і виховання, прокурор має право
опитувати осіб, які там перебувають, знайомитися з документами, на
підставі яких ці особи затримані, заарештовані, засуджені або до них
застосовані заходи примусового характеру (ст. 44 Закону «Про
прокуратуру»). Опитування є однією з форм виявлення порушень законності
і проводиться як у присутності адміністрації, установи, так і без неї.
Крім цього, прокурор має право приймати заяви і скарги від осіб, які
знаходяться в цих установах.
При відвідуванні таких установ прокурор перевіряє законність наказів,
розпоряджень і постанов адміністрації, зупиняє виконання незаконних
актів, опротестовує або скасовує їх у разі невідповідності
законодавству, вимагає від посадових осіб пояснень з приводу допущених
порушень (п.2 ст. 44 Закону «Про прокуратуру»).
Перевірка цих актів може здійснюватись як за заявами і скаргами, так і з
особистої ініціативи прокурора. Прокурор має право скасувати будь-яку
постанову посадових осіб органів і установ виконання покарання, слідчих
ізоляторів і лікувально-трудових профілакторіїв щодо встановлених
законодавством порядку і умов тримання затриманих, заарештованих,
засуджених, а також осіб, до яких застосовані заходи примусового
характеру, у разі їх невідповідності законодавству.
Незаконні накази і розпорядження адміністрації установ прокурор
опротестовує, керуючись ст. 21 Закону України «Про прокуратуру», або
вносить припис про усунення порушень закону (ст. 22 Закону «Про
прокуратуру»). Особливу увагу він повинен приділяти дотриманню вимог
законодавчих актів, які регламентують знаходження осіб у цих установах.
При виявленні осіб, які незаконно перебувають у місцях тримання
затриманих, попереднього ув’язнення, позбавлення волі або в установі для
виконання заходів примусового характеру, прокурор зобов’язаний негайно
їх звільнити (п.З ч. 2 ст. 44 Закону «Про прокуратуру»).
Незаконним вважається перебування у вказаних установах осіб без належних
документів, осіб, які підлягали звільненню через закінчення строку
затримання, перебування під вартою на досудовому слідстві, відбуття
строку покарання, акта про помилування, за постановою або ухвалою
судових інстанцій та на підставі рішення суду про умовно-дострокове
звільнення, в інших випадках, передбачених ст. 152 КВК України.
Звільнення осіб, які незаконно перебувають у цих установах, відбувається
на підставі постанови прокурора. Постанови, а також вказівки прокурора
згідно зі ст. 45 Закону «Про прокуратуру» щодо додержання встановлених
законодавством порядку і умов тримання затриманих, заарештованих,
засуджених до позбавлення волі та виконання інших покарань, а також
осіб, до яких застосовано заходи примусового характеру, є обов’язковими
і підлягають негайному виконанню.
Отже, прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів у місцях
застосування заходів примусового характеру, використовує повноваження
владно-розпорядчого характеру, що забезпечує їх невідкладне виконання і
гарантує захист прав і законних інтересів затриманих, заарештованих і
позбавлених волі осіб. Прокурори мають організувати нагляд за
додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах,
а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних
з обмеженням особистої свободи громадян методами, визначеними наказом
Генерального прокурора № 6 гн від 15.04.2004 р. «Про організацію
наглядової діяльності органів прокуратури щодо захисту прав і свобод
громадян та інтересів держави», з урахуванням особливостей, передбачених
наказом Генерального прокурора України № 8 гн від 23.04.2004 р.
При цьому наглядову роботу треба проводити шляхом проведення комплексних
та цільових перевірок у місцях попереднього ув’язнення, виконання
покарань та заходів примусового характеру, що призначаються судом, із
залученням спеціалістів — працівників контролюючих органів, структурних
підрозділів прокуратур на підставі глибокого вивчення стану законності в
установах з урахуванням звернень громадян і повідомлень у засобах
масової інформації (п.п. 5, 6 наказу Генерального прокурора України № 8
гн від 23.04.2004 р.).
Нагляд за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань
спрямований нате, щоб не порушувались передбачені кримінально-виконавчим
законодавством порядок та умови утримання осіб при відбуванні ними
покарань, додержувались права затриманих, взятих під варту, засуджених
до позбавлення волі чи інших заходів примусового характеру, а також
виконувались цими особами покладені на них обов’язки.
Розпорядження прокурора, що стосуються виконання вироків, ухвал і
постанов суду, обов’язкові для всіх органів, посадових осіб, які їх
виконують (ч. 2 ст. 415 КПК). Органи і установи виконання покарань
зобов’язані виконувати постанови і вказівки прокурора щодо додержання
порядку виконання покарання, встановленого кримінально-виконавчим
законодавством (ч. 2 ст. 22 КВК).
Заходи реагування прокурора на виявлені порушення законів при виконанні
судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших
заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи
громадян, можуть бути розділені на дві групи:
вимоги прокурора, обов’язкові для виконання;
вимоги прокурора, обов’язкові для розгляду.
До першої групи відносяться такі заходи реагування, спрямовані на
усунення порушень вимог кримінально-виконавчого і
кримінально-процесуального законодавства, як постанова і вказівка.
Так, прокурор зобов’язаний негайно звільнити особу, яка незаконно
перебуває у місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення,
позбавлення волі або в установі для виконання заходів примусового
характеру, а також вжити заходів до усунення порушень встановлених
законодавством порядку і умов тримання затриманих, заарештованих,
засуджених до позбавлення волі та виконання інших покарань, а також
осіб, до яких застосовано заходи примусового характеру, шляхом внесення
таких документів реагування, як постанови та вказівки. Постанови та
вказівки прокурора з зазначених питань є обов’язковими і підлягають
негайному виконанню (ст. 45 Закону).
Постанова вноситься прокурором у випадках виявлення осіб, які незаконно
затримані і знаходяться в місцях попереднього ув’язнення, встановлення
незаконних постанов і рішень адміністрації місць попереднього ув’язнення
відносно порядку і умов тримання затриманих, взятих під варту,
засуджених до позбавлення волі та виконання інших покарань, виявлення у
штрафних чи дисциплінарних ізоляторах, карцері заарештованих, які
незаконно тримаються.
Вказівки прокурора — це захід реагування на виявлені порушення
законодавства про порядок та умови відбування покарання. Як правило,
вони даються прокурором в письмовій або усній формі з метою негайного
усунення порушень законів. Письмові вказівки можуть бути видані як
окремий документ — «вказівка про усунення виявленого порушення закону»,
або про порушення закону вказується в акті перевірки місць відбування
покарання (це може бути і довідка). Усні вказівки, як правило, прокурор
дає у зв’язку з виявленням незначних одиничних порушень, які негайно
усуваються в ході перевірки.
В практичній діяльності органів прокуратури також широко
використовується такий акт реагування, як припис, передбачений ст. 22
Закону «Про прокуратуру». Припис — це письмовий акт прокурорського
реагування про усунення порушення закону, яке має очевидний характер і
може завдати істотної шкоди інтересам держави, організації, установи, а
також громадянам, якщо не буде негайно усунуте.
До першої групи заходів реагування слід також віднести і акти, які
прокурор використовує при нагляді за додержанням законів органами, які
проводять оперативно-розшуко-ву діяльність, дізнання і досудове слідство
(ст. 100, 227 КПК і ст. 29-32 Закону України «Про прокуратуру»).
До другої групи заходів реагування відносяться акти, передбачені п.п. 1,
3, 5, 6 ч. 2 ст. 20, ст. 21, 23, 24, 36-1 Закону України «Про
прокуратуру», — протести, подання, постанови, заяви до суду або
господарського суду.
Прокурор реалізує свої повноваження шляхом опротес-тування незаконних
наказів, розпоряджень чи дій адміністрації установи виконання покарання
(ст. 21 Закону «Про прокуратуру»). Подання про усунення порушень закону,
причин цих порушень та умов, що їм сприяють, прокурор вносить
адміністрації установи за матеріалами комплексної перевірки додержання
законів (ст. 23 Закону). Поряд з цим прокурор, керуючись ст. 24 Закону
«Про прокуратуру», може винести постанову про порушення дисциплінарного
провадження, провадження про адміністративне правопорушення або про
порушення кримінальної справи. Прокурор на підставі п. 6 ст. 20, ст.
36-1 Закону «Про прокуратуру» може звертатися до суду або господарського
суду з заявою або позовом про захист законних інтересів установи
виконання покарання або особи, що відбуває покарання, тощо.
Таким чином, прокурор за результатами проведеної перевірки вживає
відповідних заходів прокурорського реагування щодо усунення виявлених
порушень законів, поновлення порушених прав і свобод громадян,
притягнення винних посадових осіб до передбаченої законом
відповідальності. Обрання актів прокурорського реагування на виявлені
порушення законів залежить від їх характеру і наслідків, що наступили.
§ 3. Прокурорський нагляд за додержанням законів у місцях тримання
затриманих та попереднього ув’язнення
Тримання затриманих і взятих під варту осіб здійснюється на засадах
неухильного додержання Конституції України, Закону «Про попереднє
ув’язнення», норм КПК України. Підставами утримання осіб, затриманих за
підозрою у вчиненні злочину, а також тримання під вартою обвинувачених,
відповідно до норм КПК України, є протокол затримання (ст. 106, 115 КПК)
і постанова судді (ст. 1652КПК).
Відповідно до ст. 106 КПК затримання підозрюваного у вчиненні злочину не
може тривати більше 72 годин. Протягом цього терміну орган дізнання чи
слідчий повинні звільнити затриманого, якщо не підтвердилася його
підозра у вчиненні злочину, або звільнити і обрати до нього запобіжний
захід, не зв’язаний із триманням під вартою, або доставити затриманого
до суду з поданням про обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття
під варту.
Особи, відносно яких на підставі ст. 155 КПК обрано запобіжний захід —
взяття під варту, тримаються зазвичай у слідчих ізоляторах, а в окремих
випадках ці особи можуть перебувати в місцях тримання затриманих.
У місцях тримання затриманих особи, взяті під варту, можуть перебувати
не більш як три доби. Якщо доставлен-ня ув’язнених у слідчий ізолятор у
цей строк неможливе через віддаленість або відсутність належних шляхів
сполучення, вони можуть знаходитися у місцях тримання затриманих до
десяти діб (ч. 4 ст. 155 КПК). У випадках обрання взяття під варту, як
запобіжного заходу, відносно осіб, які вчинили злочин під час відбування
покарання в місцях позбавлення волі, вони можуть триматися в штрафному
ізоляторі виправної колонії або в дисциплінарному ізоляторі виховної
колонії (ч. 5 ст. 155 КПК).
Постановою Верховної Ради України від 6 травня 1993 р. «Про тимчасові
слідчі ізолятори на територіях виправно-трудових колоній» Державному
департаменту України з питань виконання покарань тимчасово, до
нормалізації становища з розміщенням осіб, яких тримають у місцях
попереднього ув’язнення, дозволено направляти таких осіб із переповнених
слідчих ізоляторів до виправно-трудових колоній, де створюються
тимчасові слідчі ізолятори.
Тримання під вартою під час досудового слідства не повинно перевищувати
двох місяців. Цей строк може бути продовжений:
до чотирьох місяців — за поданням, погодженим з прокурором, який
здійснює нагляд за додержанням законів органами дізнання і досудового
слідства, або самим прокурором, суддею того суду, який виніс постанову
про застосування запобіжного заходу;
до дев’яти місяців — за поданням, погодженим із заступником Генерального
прокурора України, прокурором АРК, прокурорами областей, міст Києва і
Севастополя та прирівняними до них прокурорами, суддею апеляційного суду
у справах про тяжкі і особливо тяжкі злочини;
до вісімнадцяти місяців — за поданням, погодженим з Генеральним
прокурором України, його заступником, суддею Верховного Суду України у
особливо складних справах про особливо тяжкі злочини (ст.156 КПК).
У слідчому ізоляторі згідно зі ст. 89 КВК у виняткових випадках можуть
бути залишені для роботи з господарського обслуговування особи за їх
згодою, які вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої
або середньої тяжкості чи тяжкі злочини. Залишення засуджених для роботи
з господарського обслуговування проводиться за наказом начальника
слідчого ізолятора.
Відповідно до п. 7 наказу Генерального прокурора України № 8 гн від
23.04.2004 р. «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням
законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при
застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з
обмеженням особистої свободи громадян», комплексні перевірки додержання
законів у слідчих ізоляторах, дільницях слідчих ізоляторів на території
виправних колоній, комісіях з питань розподілу, направлення та
переведення засуджених до позбавлення волі зі слідчих ізоляторів до
виправних та виховних установ, прокурори мають проводити щомісячно.
Так само щомісячно перевіряється законність постанов адміністрації
установ про накладання стягнень у виді дисциплінарного штрафу,
переведення ув’язнених до карцерів, дисциплінарних ізоляторів,
приміщення камерного типу (одиночних камер).
Перевіряючи стан законності у місцях тримання затриманих і попереднього
ув’язнення, прокурор звертає увагу перш за все на підстави перебування
осіб у цих місцях. Йому необхідно перевірити наявність документів:
стосовно затриманих — протоколу затримання (ст. 106 КПК арештованого —
постанову судді (ст. 1652 КПК), а також ознайомитися із матеріалами, які
долучаються до цих процесуальних документів. Прокурор має звернути увагу
на правильність оформлення протоколу, в якому зазначаються підстави,
мотиви, день, час, рік, місяць, місце затримання, пояснення затриманого,
час складання протоколу, а також роз’яснення підозрюваному його права на
захист, у тому числі на побачення із захисником з моменту затримання.
Протокол підписується особою, яка його склала, і затриманим. Термін
знаходження у місцях тримання затриманого не повинен перевищувати 72
години.
При ознайомленні з постановою судді про застосування запобіжного заходу
у вигляді взяття під варту прокурор звертає увагу і оцінює законність
застосування такого запобіжного заходу. Крім того, звертається увага на
термін перебування особи як підозрюваного у місцях затримання (не менше
3 діб), а у виняткових випадках — до десяти діб, а також на додержання
вимог, передбачених кримінально-процесуальним законом, про продовження
строків тримання під вартою у випадках, коли вони перевищують два місяці
(ст. 156 КПК).
§ 4. Прокурорський нагляд за додержанням законів у місцях позбавлення
або обмеження волі
Особи, засуджені до позбавлення або обмеження волі, відбувають покарання
в арештних будинках, кримінально-виконавчих установах, спеціальних
виховних установах (виховні колонії). Кримінально-виконавчі установи
поділяються на кримінально-виконавчі установи відкритого типу (далі —
виправні центри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу (далі —
виправні колонії). У свою чергу виправні колонії поділяються на колонії
мінімального, середнього і максимального рівня безпеки (ст. 11 КПК).
Нагляд прокурора за додержанням законності у цих установах здійснюється
шляхом: а) періодичних планових перевірок; б) перевірок за скаргами та
заявами, матеріалами засобів масової інформації тощо про порушення
закону або надзвичайні події.
Відповідно до наказу Генерального прокурора за № 8 гн від 25.04.2004 р.
у цих установах один раз на півріччя має проводитися комплексна
перевірка додержання законів. Під час такої перевірки, до якої
залучаються фахівці, з’ясовуються такі загальні питання:
а) кількість засуджених і додержання умов їх тримання
(норми житлової площі, медичного забезпечення, харчування тощо);
б) стан злочинності та дисциплінарна практика щодо
засуджених;
в) кількість осіб, які тримаються у дисциплінарному
ізоляторі, приміщеннях камерного типу (ПКТ), в
карцерах;
г) працевлаштування засуджених, їх забезпечення ро-
ботою, виконання ними виробничих завдань;
д) кількість осіб, які користуються правом безконвой-
ного пересування, працюють за межами охоронюва-
ної зони;
е) випадки застосування щодо засуджених зброї, гамів-
них сорочок, наручників та гумових кийків.
Перед початком комплексної перевірки необхідно ознайомитися з актами
інспекторських перевірок, які проводилися працівниками державного
департаменту України з питань виконання покарань в області; у черговій
частині — з журналом обліку і реєстрації злочинів та пригод, де
фіксуються всі позаштатні ситуації і випадки порушень закону в колонії.
Обов’язковою складовою перевірки є здійснення прокурором обходу усіх
житлових, комунально-побутових і виробничих приміщень установи.
В обході території беруть участь начальник колонії і медичний працівник,
які під час обходу дають пояснення до питань, що виникають у прокурора,
а також відповідні фахівці, залучені до перевірки. При цьому звертається
увага на умови проживання засуджених (забезпеченість нормами житлової
площі на одного засудженого у виправних колоніях не менше трьох
квадратних метрів, у виховних колоніях і виправних колоніях, призначених
для тримання жінок — чотирьох квадратних метрів, у лікувальних закладах
при виправних колоніях, у виправних колоніях, призначених для тримання і
лікування хворих на туберкульоз, у стаціонарі — п’яти квадратних метрів
(ст. 115 КВК) та їх речове забезпечення.
Прокурор з’ясовує, хто із засуджених бажає бути прийнятим з особистих
питань. Якщо виникають усні скарги на умови та режим тримання, прокурор
вирішує їх на місці, а якщо такі звернення потребують перевірки, вживає
заходів до їх вирішення.
Під час обходу прокурор обов’язково відвідує дисциплінарний ізолятор,
приміщення камерного типу, карцер і перевіряє законність знаходження там
засуджених. У виробничих приміщеннях прокурор звертає увагу на умови
праці засуджених та техніку безпеки, санітарний стан та інші питання.
Після обходу житлових, комунально-побутових і виробничих приміщень та
особистого прийому засуджених прокурор знайомиться з особовими справами
засуджених і перевіряє додержання законності адміністрацією установи, в
тому числі:
Законність тримання засуджених в установах виконання покарань (УВП).
Обґрунтованість засудження і позбавлення та обмеження волі, законність
та своєчасність звільнення засуджених за відбуттям строку покарання,
помилуванням і амністією перевіряється на підставі відповідних рішень,
постанов та вироків, що містяться у особових справах осіб.
Забезпечення охорони та режиму тримання засуджених згідно з вимогами
закону. Перевіряючи додержання вимог КВК України, які регламентують
забезпечення охорони та режим тримання засуджених, прокурор звертає
увагу на виконання вимог ст. 102 КВК України. При цьому він перевіряє:
стан охорони, ізоляції засуджених та нагляду за їх поведінкою;
законність надання засудженим короткострокових виїздів за межі місця
позбавлення волі (ст. 111 КВК);
законність надання засудженим права на одержання посилок, передач,
бандеролей, грошових переказів, користування крамницею, надання побачень
з родичами та іншими особами, телефонних розмов (ст. 108, 110, 112,114
КВК);
законність накладення на засуджених стягнень, своєчасність виявлення та
ізоляції злісних порушників режиму (ст. 133, 134 КВК);
— законність і обґрунтованість застосування до засуджених зброї,
наручників, гамівної сорочки і гумового кийка (ст. 106 КВК).
Стан боротьби зі злочинами та іншими порушеннями режиму. Перевіряючи це
питання, прокурор, перш за все, звертає увагу на виконання вимог ст. 97
КПК, яка регламентує порядок прийняття і розгляду заяв і повідомлень про
злочини. З цією метою він знайомиться з матеріалами відомчих
розслідувань та перевірок, які проводилися у зв’язку зі скоєнням
засудженими злочинів та правопорушень, вивчає кримінальні справи, які
знаходяться у провадженні органів дізнання.
Поряд з цим, прокурор витребовує статистичні дані про кількість
вилучених спиртних напоїв, наркотичних речовин, колючо-ріжучих
предметів, грошей, валюти тощо, а також з’ясовує законність застосування
заходів дисциплінарного впливу до порушників. Особлива увага
приділяється вивченню особистих справ засуджених, які злісно порушують
режим тримання, неодноразово поміщались до дисциплінарного ізолятора,
переводились до приміщень камерного типу (одиночних камер), до карцеру,
які самовільно залишили місце обмеження волі чи ухиляються від роботи
або систематично порушують режим; встановленню фактів приховування
злочинів, передбачених ст. 390, 391 КК (ухилення від відбування
покарання, злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи).
Перевіряючи додержання законності при прийнятті рішень за матеріалами
службових перевірок фактів заборонених стосунків особового складу УВП із
засудженими та їх родичами, прокурор звертає увагу на повноту відомчих
перевірок, в тому числі, з’ясовування питань отримання такими
працівниками будь-яких благ, пільг, переваг. Оцінка законності прийнятих
рішень за цими матеріалами визначається з погляду на вимоги Закону
України «Про боротьбу з корупцією». При виявленні подібних фактів
прокурор складає протоколи про корупційні діяння за умови, що не пройшли
терміни давності притягнення осіб до відповідальності, передбачені
законом, і направляє справи до суду.
Додержання адміністрацією установ виконання покарань (УВП), вимог закону
про матеріально-побутове забезпечення осіб, позбавлених та обмежених
волі, доцільно проводити за участю спеціалістів. При цьому слід мати на
увазі, що питання про медичне обслуговування і матеріально-побутове
забезпечення засуджених до обмеження волі регулюються ст. 63, 64 КВК, а
засуджених до позбавлення волі — ст. 115, 116 КВК України.
Додержання законів про працю та про залучення засуджених до праці.
Особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у виправних
центрах, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці за
місцем їх постійного проживання до засудження (п. 1. ст. 56 КВК). Вони
залучаються до праці, зазвичай, на виробництві виправних центрів, а
також на договірній основі — на підприємствах, в установах чи
організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду
за їхньою поведінкою (п. 1 ст. 60 КВК). їх праця регулюється
законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу,
звільнення з роботи та переведення на іншу роботу.
Засуджені до позбавлення волі працюють у місцях і на роботах, які
визначаються адміністраціями колоній (ст. 118 КВК).
Перевірку додержання закону про залучення таких осіб до праці необхідно
починати з витребування статистичних даних про трудове використання
засуджених. При цьому з’ясовується, чи всім працездатним надано роботу,
якщо ні, то з яких причин і яких заходів вживає адміністрація щодо
усунення причин, у тому числі пошуку нових замовлень.
Згідно зі ст. 61 КВК адміністрація виправного центру веде облік
засуджених до обмеження волі, організовує їх трудове влаштування,
забезпечує додержання умов праці.
Засуджені до позбавлення волі, як правило, залучаються до праці на
підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм
власності підприємствах за умови їх охорони та ізоляції. Засудженим
чоловікам віком понад 60 років, жінкам — понад 55 років, інвалідам
першої та другої груп, хворим на активну форму туберкульозу, жінкам з
вагітністю понад чотири місяці, жінкам, які мають дітей у будинках
дитини при виправних колоніях, дозволяється працювати за їх бажанням з
урахуванням висновку лікарської комісії колонії.
Додержання правових норм, які регулюють робочий час, час відпочинку,
охорону праці і техніку безпеки. Вимоги про умови праці засуджених до
обмеження та позбавлення волі (ст. 60, ст. 119 КВК) чітко визначені
законодавством. Прокурор за допомогою спеціалістів з’ясовує, яка
тривалість робочого дня, чи надається засудженим відпочинок,
безкоштовний спецодяг, спецприладдя (окуляри, рукавиці та інше). При
перевірці додержання законів про охорону праці і техніки безпеки
прокурор знайомиться з документацією про облік нещасних випадків,
матеріалами їх службового розслідування, з’ясовує своєчасність та
правильність оформлення актів про нещасні випадки і вжиті заходи щодо
усунення причин та умов нещасних випадків.
Законність оплати праці засуджених та утримань із їх заробітку. Праця
засуджених до обмеження та позбавлення волі регулюється законодавством
про працю, їх праця оплачується відповідно до її кількості і якості.
Засуджені можуть залучатися на безоплатній основі лише до робіт з
благоустрою колонії, виправного центру, прилеглих до них територій, а
також поліпшення житлово-побутових умов засуджених, або до допоміжних
робіт із забезпечення колонії продовольством (ст. 118 КВК).
Прокурор доручає спеціалістам перевірити у бухгалтерії обґрунтованість
розрахунків оплати засуджених, своєчасність і правильність нарахування
на основні рахунки заробітку та законність проведених утримань.
Матеріальні збитки, заподіяні державі засудженими під час відбування
покарання, стягуються з їхнього заробітку за постановою начальника
колонії, яка оголошується засудженому під розписку (ст. 137 КВК).
Прокурор перевіряє матеріали, на підставі яких винесено відповідну
постанову, з’ясовує, чи вірно встановлено розмір збитків, обставини, за
яких їх було завдано, ступінь вини засудженого в заподіянні збитків,
наявність письмового пояснення винного, а також чи оголошено постанову
засудженому під розпис.
Додержання вимог закону про проведення виховної роботи, організацію
загальноосвітнього і професійно-технічного навчання. Виховна робота, яка
проводиться із засудженими до обмеження і позбавлення волі,
регламентована Кримінально-виконавчим кодексом України. У ст. 65 КВК
закріплені вимоги до адміністрації виправного центру, власників
підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів про
проведення соціально-виховної роботи з особами, які відбувають покарання
у вигляді обмеження волі (ст. 123-137 КВК).
Значної уваги потребує питання забезпечення загальноосвітнього і
професійного навчання засуджених, особливо з огляду на виконання законів
«Про освіту», «Про загальну середню освіту», в тому числі в частині
доступності і безоплатності здобуття загальної середньої освіти, а також
Закону «Про професійно-технічну освіту» (ст. 125, 126 КВК). Прокурор
з’ясовує кількість осіб, які підпадають під дію зазначених законів,
наявність відповідних планів, програм, забезпечення навчального процесу
та створення умов для реалізації такими особами права на освіту.
Оцінюючи стан законності, в тому числі додержання вимог закону про
проведення виховної роботи, прокурор повинен перевіряти і аналізувати
законність застосування заходів заохочення та стягнення, що
застосовуються до осіб, обмежених та позбавлених волі (статті 67-70,
130-135 КВК).
4.9. Додержання законів про відшкодування збитків,
завданих злочинами. Особи, які відбувають покаран-
ня, зобов’язані відшкодовувати збитки, завдані зло-
чинами. Відрахування за виконавчими листами та
іншими документами проводиться у порядку, встанов-
леному законом (ст. 121 КВК). При перевірці проку-
рор з’ясовує, чи на всіх засуджених, які зобов’язані
відшкодовувати збитки, надійшли виконавчі листи;
чи своєчасно проводяться стягнення, повнота і пра-
вильність розрахунків стягнень.
4.10. Додержання законності при звільненні засудже-
них. Перевірка цього питання проводиться прокуро-
ром з урахуванням усіх норм, які визначають не
тільки звільнення, але й надання допомоги у трудо-
вому і побутовому влаштуванні, встановленні адмі-
ністративного нагляду, порядку дострокового звіль-
нення таін. Прокурор, зокрема, перевіряє, як вико-
нуються вимоги законів, які визначають підстави
звільнення від відбування покарання (ст. 152 КВК),
час звільнення і проведення розрахунків із звільне-
ними особами (ст. 153 КВК), надання допомоги засу-
дженим у трудовому і побутовому влаштуванні (ст. 156
КВК), а також допомоги особам, звільненим з місць
відбування покарання (ст. 157 КВК). Крім цього, про-
курор з’ясовує, чи своєчасно адміністрація виявляє
осіб, які після звільнення підлягають адміністратив-
ному нагляду, чи реалізуються положення Закону
України «Про адміністративний нагляд за особами,
звільненими з місць позбавлення волі» і чи своєчасно
направляються відповідні рішення суду до органів внутрішніх справ для
виконання (ст. 158, 159 КВК). Порядок дострокового звільнення від
відбування покарання визначається ст. 154 КВК і перевіряється прокурором
з урахуванням вимог, передбачених цією нормою Закону, а також
Кримінальним кодексом України (розділ XII).
Додержання законодавства про пожежну безпеку та охорону навколишнього
природного середовища. При здійсненні перевірки цього питання прокурор
встановлює наявність осіб, відповідальних за протипожежний стан в
установі, додержання вимог Закону «Про пожежну безпеку», а також
виконання покарання, прокурор обов’язково повинен звертати увагу на
виконання адміністрацією виправно-трудової установи вимог законів, які
регламентують охорону навколишнього природного середовища ( « Про
охорону оточуючого природного середовища», « Про охорону атмосферного
повітря», Водний кодекс, Земельний кодекс, Кодекс про надра, Лісовий
кодекс тощо).
Законність розгляду та вирішення заяв, звернень і скарг ув’язнених.
Роботу із заявами, зверненнями і скаргами регламентовано Законом від
02.10.1996 р. «Про звернення громадян». Перевірку питань, що передбачені
законом, слід починати з прийому засуджених, під час якого з’ясувати, чи
звертались вони з цих питань до представників адміністрації
виправно-трудової установи, які було прийнято рішення за зверненнями.
Після цього у канцелярії установи ознайомитися з порядком обліку,
реєстрацією, зберіганням заяв і скарг, строками та якістю їх вирішення
тощо.
Законність наказів і розпоряджень адміністрації УВП.
Під час перевірки прокурор знайомиться з наказами, розпорядженнями та
іншими актами адміністрації установи та перевіряє відповідність їх
закону. При цьому слід мати на увазі, що прокурору надано право зупиняти
виконання наказів, які суперечать закону щодо режиму та умов утримання
засуджених, вживати інших заходів до усунення порушень закону,
поновлення прав осіб, які утримуються в установі.
Таким чином, прокурорський нагляд за додержанням законів у місцях
позбавлення або обмеження волі має комплексний характер і охоплює
значний обсяг питань, які перевіряються.
§ 5. Прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні покарань,
не пов’язаних з позбавленням волі
До покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, відповідно до ст. 51 КК
України, відносяться: 1) штраф; 2) позбавлення військового, спеціального
звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; 3) позбавлення права
обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; 4) громадські
роботи; 5) виправні роботи; 6) службові обмеження для
військовослужбовців; 7) конфіскація майна. Такий перелік покарань
обумовив створення широкого кола органів і установ, які їх виконують.
Зокрема, такі покарання, як: позбавлення права обіймати певні посади або
займатися певною діяльністю, громадські і виправні роботи виконує і
контролює кримінально-виконавча інспекція, яка, крім цього, здійснює
контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбуття покарання з
випробуванням, а також звільнених від відбуття покарання вагітних жінок
і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 13 КВК). Покарання у
вигляді штрафу, конфіскації майна виконуються державною виконавчою
службою; покарання у вигляді позбавлення військового, спеціального
звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, а також службових
обмежень для військовослужбовців виконують відповідні органи чи посадові
особи, які присвоїли їм ці звання, ранги, чини, кваліфікаційний клас,
атакож командири військових частин. Нагляд за додержанням законів в
діяльності цих органів і установ здійснюють міські, районні, міжрайонні
та військові прокурори гарнізонів.
5.1. Перевірка додержання законів при виконанні покарань у вигляді
виправних робіт.
Покарання у вигляді виправних робіт відбувається на підприємстві, в
установі та в організації, незалежно від форми власності, за місцем
роботи засудженого (ст. 41 КВК). Додержання законів при виконанні
покарань, зокрема, передбачає перевірку обґрунтованості перебування
засуджених даної категорії на обліку у кримінально-виконавчій інспекції
(КВІ).
Відповідно до ст. 57 КВК України покарання у вигляді виправних робіт
встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається
за місцем роботи засудженого. За цей час із суми заробітку засудженого
проводиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому
вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.
Згідно зі ст. 404 КПК вирок, що набрав законної сили, звертається судом
до виконання не пізніше, як через три доби з дня набрання ним законної
сили або повернення справи з апеляційної чи касаційної інстанцій. Стаття
41 КВК визначає, що вирок суду приводиться до виконання не пізніше
десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або звернення
його до виконання. Прокурор повинен звернути увагу на своєчасність
направлення судом копії вироку до виконання.
Далі прокурор з’ясовує кількість працюючих засуджених та підприємства,
де особи відбувають покарання. Особлива увага звертається на факти
непрацевлаштування осіб, причини цього, кількість засуджених, які скоїли
нові злочини, а також притягнених до дисциплінарної та кримінальної
відповідальності за ухилення від відбування покарання.
Прокурору необхідно також перевірити виконання вимог ст. 46 КВК, яка
регламентує заходи заохочення і стягнення, що застосовуються до
засуджених, законність звільнення від відбування покарання (ст. 42 КВК)
і правильність обчислення строку покарання у вигляді виправних робіт
(ст. 43 КВК).
Зазначені відомості дозволяють зробити висновок про те, як
кримінально-виконавча інспекція контролює виконання покарань у вигляді
виправних робіт, а також забезпечення взаємодії з органами внутрішніх
справ, на які згідно зі ст. 41 КВК покладається проведення
індивідуально-профілактичної роботи з засудженими за місцем їх
проживання.
5.2. Перевірка додержання законів при виконанні покарання у вигляді
громадських робіт.
Громадські роботи полягають у виконанні засудженими у вільний від роботи
чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких
визначають органи місцевого самоврядування. Громадські роботи
встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і
відбуваються не більш як чотири години на день (ст. 56 КК). Контроль за
виконанням здійснює кримінально-виконавча інспекція, а проведення
індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання засудженого
покладається на органи внутрішніх справ (ст. 36 КВК).
5.3. Перевірка додержання законів при виконанні покарання у вигляді
позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю
може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п’яти
років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років (ст.
55 КВК). Виконання цього покарання, як основного, покладається на
кримінально-виконавчу інспекцію, а проведення
індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання — на органи
внутрішніх справ (п. 1 ст. ЗО КВК).
Основними напрямками прокурорської перевірки є:
перевірка додержання законності в діяльності кримінально-виконавчої
інспекції та органів внутрішніх справ при постановці та обліку
засуджених, своєчасність направлення копій вироку суду адміністрації
підприємств, організацій та установ, де вони працюють, а також органу,
правомочному анулювати дозвіл на зайняття певним видом діяльності;
перевірка своєчасності виконання вироку суду власником підприємства,
організації, установи, де працюють засуджені, та стану контролю за його
виконанням з боку кримінально-виконавчої інспекції (ст. 32 КВК);
перевірка вжиття заходів, які б не дозволили засудженому займати
аналогічні посади під час заміни місця роботи;
перевірка заходів реагування стосовно тих засуджених, які ухиляються від
відбування покарання, а також тих власників підприємств, установ,
організацій, які не виконують вирок суду щодо засудженої особи (ст.
34,35 КВК);
перевірка виконання вироку суду органами, які мають право анулювати
дозвіл на зайняття певним видом діяльності (ст. 33 КВК).
Поряд з цим прокурору доцільно провести перевірку правильності виконання
даного виду покарання безпосередньо на підприємстві, де працює засуджена
особа. При цьому прокурор перевіряє законність внесення запису до
трудової книжки, тобто виконання вимог ст. 32 КВК та інших вимог закону.
ЗМІСТ
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА З
Розділ І. Предмет, система та основні поняття курсу
«Прокурорський нагляд в Україні» З
§ 1. Прокуратура у державно-правовій системі
України З
§ 2. Предмет та система курсу «Прокурорський
нагляд в Україні» 6
§ 3. Основні поняття курсу «Прокурорський
нагляд в Україні» 8
§ 4. Функції та правові засади діяльності
прокуратури України 10
§ 5. Принципи організації та діяльності
прокуратури України 13
Розділ II. Система та структура органів прокуратури
України 16
§ 1. Система органів прокуратури України 16
§ 2. Структура Генеральної прокуратури України 17
§ 3. Колегії органів прокуратури 24
§ 4. Міські, районні, міжрайонні прокуратури 26
Розділ III. Кадри органів прокуратури України 31
§ 1. Вимоги, що пред’являються до кадрів органів
прокуратури 31
§ 2. Атестація прокурорських працівників 33
§ 3. Заохочення та дисциплінарна відповідальність
прокурорських працівників 36
Розділ IV. Робота прокурора із зверненнями громадян 38
§ 1. Сутність та завдання роботи із зверненнями
громадян в органах прокуратури 38
§ 2. Організація роботи прокуратури з розгляду
звернень громадян 39
Особлива частина 42
Розділ V. Нагляд за додержанням і застосуванням
законів 42
§ 1. Сутність та завдання прокурорського нагляду за
додержанням і застосуванням законів 42
§ 2. Предмет та межі нагляду за додержанням і
застосуванням законів 44
§ 3. Повноваження прокурора при здійсненні
нагляду за додержанням і застосуванням законів 48
§ 4. Методика і тактика нагляду за додержанням і
застосуванням законів 51
§ 5. Акти нагляду за додержанням і застосуванням
законів 56
§ 6. Нагляд за відповідністю правових актів органів місцевого
самоврядування вимогам
Конституції України та чинному законодавству 63
§ 7. Нагляд за додержанням законів про звернення
громадян в органах місцевого самоврядування 70
Розділ VI. Прокурорський нагляд за додержанням
органами внутрішніх справ законодавства про
адміністративні правопорушення 80
§ 1. Організація прокурорського нагляду за додержанням органами
внутрішніх справ
законодавства про адміністративні правопорушення 80
§ 2. Методика перевірки в органах внутрішніх справ додержання
законодавства про адміністративні
правопорушення 83
§ 3. Особливості реагування прокурора на порушення в органах внутрішніх
справ
законодавства про адміністративні правопорушення 89
Розділ VII. Прокурорський нагляд за додержанням
і застосуванням законів про захист прав неповнолітніх 91
§ 1. Завдання прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням
законів про
захист прав неповнолітніх 91
§ 2. Нагляд за додержанням законів про права неповнолітніх, які
потребують підвищеного
соціального захисту 92
§ 3. Нагляд за додержанням трудових прав
неповнолітніх 94
§ 4. Нагляд за додержанням законодавства
про освіту 96
§ 5. Захист майнових прав неповнолітніх
засобами прокурорського нагляду 109
§ 6. Нагляд за додержанням законів про попередження правопорушень серед
неповнолітніх 114
§ 7. Особливості нагляду за розслідуванням кримінальних справ про
злочини, а також
суспільно небезпечні діяння, скоєні неповнолітніми 117
Розділ VIII. Підтримання державного
обвинувачення в суді 120
§ 1. Сутність державного обвинувачення 120
§ 2. Підготовка прокурора до участі в судовому
процесі 123
§ 3. Участь прокурора у судовому слідстві 127
§ 4. Завдання прокурора при підготовці до
судових дебатів 133
§ 5. Структура та зміст промови прокурора в суді 135
§ 6. Репліка прокурора 138
§ 7. Відмова прокурора від обвинувачення 139
§ 8. Апеляційне подання прокурора 141
Розділ IX. Представництво прокуратурою інтересів
громадянина або держави в суді 145
§ 1. Сутність і завдання представництва прокуратурою інтересів
громадянина або
держави в суді 145
§ 2. Представництво прокуратурою інтересів
громадянина або держави у цивільному судочинстві 148
§ 3. Представництво прокуратурою інтересів
держави у господарському судочинстві 153
§ 4. Підготовка і пред’явлення прокурором
позову (заяви) 157
Розділ X. Нагляд за додержанням законів органами,
які проводять оперативно-розшукову діяльність,
дізнання та досудове слідство 162
Підрозділ І. Нагляд за додержанням законів
органами, які проводять дізнання та досудове
слідство 162
§ 1. Предмет і завдання прокурорського нагляду
за додержанням законів органами, які проводять
дізнання та досудове слідство 162
§ 2. Повноваження прокурора з нагляду за
додержанням законів органами дізнання та
досудового слідства 166
§ 3. Нагляд за додержанням законів при
прийманні, реєстрації та вирішенні заяв
і повідомлень про злочини 172
§ 4. Нагляд прокурора за додержанням законів
при порушенні кримінальної справи 178
§ 5. Нагляд за додержанням законів при
притягненні особи як обвинуваченого 184
§ 6. Нагляд за додержанням законів при застосуванні запобіжного заходу —
взяття
під варту 187
§ 7. Нагляд за законністю продовження строків
досудового слідства і тримання під вартою 193
§ 8. Нагляд за законністю зупинення досудового
слідства 198
§ 9. Нагляд за законністю дій і рішень при
закінченні провадження по кримінальній справі 201
Підрозділ II. Нагляд за додержанням законів органами, які проводять
оперативно-розшукову
діяльність 205
§ 1. Предмет і завдання нагляду за додержанням
законів органами, які проводять оперативно-
розшукову діяльність 205
§ 2. Повноваження прокурора при здійсненні нагляду за додержанням
законів в оперативно-
розшуковій діяльності 207
§ 3. Організація нагляду за додержанням законів
органами, які здійснюють оперативно-розшукову
діяльність 209
214 214
217
224 226
234
Розділ XI. Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у
кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового
характеру, пов’язаних з обмеженням особистої
свободи громадян
§ 1. Предмет і завдання нагляду за додержанням законів при виконанні
судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні
інших заходів примусового характеру
§ 2. Повноваження прокурора по нагляду за додержанням законів при
виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при
застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з
обмеженням особистої
свободи громадян
§ 3. Прокурорський нагляд за додержанням законів у місцях тримання
затриманих та
попереднього ув’язнення
§ 4. Прокурорський нагляд за додержанням законів
у місцях позбавлення або обмеження волі
§ 5. Прокурорський нагляд за додержанням
законів при виконанні покарань, не пов’язаних
з позбавленням волі
З
З
PAGE 80
PAGE 148
PAGE 147
PAGE 164
PAGE 181
Строк розгляду протоколу про адміністративне правопорушення Примітка
(справа розглядається з обов’язковим запрошенням особи, яка притягається
до адміністративної відповідальності, тощо)
7 8
Продовження таблиці
№ п./п. Короткий зміст справи Докази Номер аркуша справи Показання
обвинуваченого
1 2 3 4 5
Дані на обвинуваченого А.
Номер аркуша справи Що необхідно з’ясувати у судовому слідстві Що
з’ясовано у судовому слідстві
6 7 8
Продовження таблиці
№ п./п. Короткий зміст епізоду Хто із обвинувачених брав участь
(прізвище) Докази за епізодом Номер аркуша справи
1 2 3 4 5
Дані за епізодом обвинувачення:
Що необхідно з’ясувати у судовому слідстві Що з’ясовано у судовому
слідстві
6 7
Продовження таблиці
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
