Ковальський В.С. 1995 – Практика суддів України, Кн.1 (книга)

Ковальський В.С. 1995 – Практика суддів України, Кн.1

ПРАКТИКА СУДДIВ УКРАIНИ.

Книга перша

Бюлетень законодавства i юридичноє практики Украєни, №3,1995 р.

Перiодичне видання Украєни. Виходить шiсть разiв на рiк (украєнською
мовою).

Засноване в 1992 р. Засновники: редакцiя журналу “Право Украєни” i
Юридична

iнформацiйна компанiя. Реустрацiйне свiдоцтво № 723, серiя КВ, видане 20

червня 1994 р.

Передплатний iндекс – 74052

Адреса редакцп: 252047, Киiв-47, вул. Петра Нестерова, 4.

Телефони: (044) 441-82-87, 441-83-78

Головний редактор В.С.КОВАЛЬСЬКИЙ

РЕДАКЦiЙНА КОЛЕГiЯ:

Ю.Г.Вербенко – головний редактор журналу “Право Украєни”;

Я.Ю.Кондратьув – ректор Украєнськоє академiє внутрiшнiх справ;

Л.М.Козаченко – зав. вiддiлом редакцiє журналу “Право Украєни”;

О.Г.Кулик – начальник вiддiлу Науково-дослiдного центру Украєнськоє ака-

демiє внутрiшнiх справ, кандидат юридичних наук;

В.Т.Маляренко – заступник Голови Верховного Суду Украєни;

В.В.Медведчук – президент Спiлки адвокатiв Украєни;

А.Й.Осетинський – заступник Голови Вищого арбiтражного суду Украєни;

А.С.Полушко – вiдповiдальний секретар журналу “Право Украєни”

c УКЛАДАЧi:

ШЕВЧУК П.i. – заступник Голови Верховного Суду Украєни, Голова Судовоє

Колегiє в цивiльних справах Верховного Суду Украєни;

ЯРЕМА А.Г. – заступник Голови Судовоє Колегiє в цивiльних справах
Верхов-

ного Суду Украєни;

ДАВИДЕНКО Г.i. – головний консультант Верховного Суду Украєни, Заслу-

жений юрист Украєни

Над номером працювали:

Ю.Г.Вербенко, Л.М.Козаченко, Т.Г.Мiльто, Н.П.Панчук, А.С.Полушко,

В.П.Рожанський

Вiдповiдальний за випуск С.В.Кононенко

Компютерний набiр О.В.Горб, Л.М.Сисоува

Компютерна верстка Т.М.Виноградова

c О.О.Стеценко, художну оформлення

) ЮРiНКОМ – редакцiя “Бюлетеня

законодавства i юридичноє практики

Украєни”, 1995.

Вiд редакцiє

Судова практика мау надзвичайно важливе зна-

чення для всiує системи правозастосування. Не маючи

нормативного характеру для iнших субуктiв право-

застосування, судовi рiшення акумулюють конкретнi

орiунтири, якi дiють в межах галузi законодавства,

правового iнституту i навiть окремоє норми i, кiнець

кiнцем, – впливають на розвязання юридичних пи-

тань. Обробленi та впорядкованi матерiали судовоє

практики складають методологiю вирiшення спорiв

в межах загальноє юрисдикцiє.

Окрiм того, судова практика у одним iз каналiв

звязку мiж законодавством i бажаним наслiдком

його дiє. Не маючи впорядкованоє практики винесення

i та виконання судових рiшень не можна очiкувати i вiд

законодавства ефективностi, скiльки б його не кри-

тикували i не пiдправляли.

Останнiй раз видання матерiалiв судовоє практи-

ки в цивiльних справах побачило свiт бiльш нiж де-

сять рокiв тому i стало раритетом. За цей вiдрiзок

часу змiнилось законодавство i виросло нове поколiн-

ня юристiв. Але головна змiна вiдбулася внаслiдок су-

веренiзацiє колишньоє радянськоє республiки i виник-

нення незалежноє украєнськоє держави.

В новiй державi повинно утвердитися ставлення

до суду, як до демократичноє i правовоє iнституцiє,

яка не творить законодавство, а лише додержууться

його. Фундаментальна кодифiкацiя, що здiйснюуться

i зараз, повинна враховувати новi вимоги до норм та

\ законодавчих iнститутiв, бо вони перевiряються са-

ме в процесi розгляду та виконання судових рiшень.

Виходячи з цього авторський та видавничий колек-

тиви менш нiж за пiвтора року впорядкували та пiд-

I готували до видання вiдповiдну кiлькiсть судових

рiшень. Завдяки обуднанню творчих та редакцiйних

можливостей були виконанi головнi вимоги до видан-

ня подiбних матерiалiв, а саме: при економiє змiсту

та часу адекватно вiдтворенi форма i стиль рiшень з

конкретних справ.

Впорядкування судових рiшень вiдбувалось за тра-

дицiйною схемою: галузь законодавства – окремий

iнститут – конкретна правова норма. В збiрнику вi-

дображенi матерiали, якi стосуються основ цивiль-

ного законодавства, зобовязального права, питань,

що притаманнi розгляду житлових, кооперативних,

адмiнiстративних справ, а також спорiв, що виника-

ють в галузi сiмейних, авторських, трудових та iнших

вiдносин.

Квiнтесенцiя рiшення зосереджена в стислiй, але

змiстовнiй назвi. У витязi iз рiшення розмiщено аналiз

подiй, фактiв, вiдносин, норм права. Обсяг упорядко-

ваних матерiалiв нараховуу 228 рiшень Верховного су-

ду Украєни, 126 рiшень обласних судiв та Києвського

мiського суду. Значний обсяг цих матерiалiв не дозво-

лив видати єх одним збiрником, тому вони надруко-

ванi в двох номерах “Бюлетеня законодавства i юри-

дичноє практики Украєни” (№ 2 та № 3, 1995 р.).

Сподiваумось, що читачi належним чином сприй-

муть данi збiрки i головну увагу зосередять на єх по-

зитивному значеннi..

СУДОВА ПРАКТИКА В СПРАВАХ

ПРО РОЗГЛЯД ТРУДОВИХ СПОРiВ

Припинення трудового договору з працiвником з непередбаче-

них законом пiдстав належить розглядати як звiльнення з iнi-

цiативи адмiнiстрацiє, i спори з цих питань мають розглядатись

безпосередньо, судом, без попереднього позасудового розгляду

Постанова ПленумуВерховного Суду Украєни

вiд 15 жовтня 1993 р.

(витяг)

У березнi 1989 р. 3. звернулася з позовом до виробничого

обуднання “Прикарпатпромарматура” про поновлення єє на ро-

ботi та стягнення заробiтноє плати за перiод вимушеного про-

гулу i за час вiдпустки – з 17 по 29 липня 1987 р.

Позивачка зазначала, що пiсля закiнчення СПТУ № 57

м. Львова вона була направлена на роботу до виробничого

обуднання “Прикарпатпромарматура”. Наказом № 176 вiд 17

i липня 1987 р. 3. зараховано кранiвницею ливарного цеху. Цим

же наказом єй була надана належна як випускницi СПТУ дво-

тижнева вiдпустка.

1 жовтня 1987 р. адмiнiстрацiя письмово анулювала наказ

про прийняття 3. на роботу.

Посилаючись на незаконнiсть звiльнення, позивачка про-

сила задовольнити єє вимоги.

Справа розглядалася неодноразово.

Ухвалою Червоноармiйського районного народного суду вiд

) вересня 1991 р., залишеною без змiни ухвалою судовоє колегiє

Львiвського обласного суду вiд ЗО вересня 1991 р., заява 3.

про поновлення на роботi i виплату заробiтноє плати за час

iiимушеного прогулу залишена без розгляду.

Постановою президiє Львiвського обласного суду вiд 6 бе-

резня 1992 р. i ухвалою судовоє колегiє в цивiльних справах

Нсрховного Суду Украєни вiд 17 лютого 1993 р. протест за-

ступника Генерального прокурора Украєни, з якому ставилось

питання про перегляд судових рiшень, залишено без задово-

лення.

Пленум Верховного Суду Украєни вважау, що протест пiд-

лягау задоволенню з таких пiдстав.

Червоноармiйський районний народний суд при залишеннi

iiкяви 3. без розгляду, а судова колегiя i президiя Львiвського

обласного суду при залишеннi його ухвали без змiни посила-

лись на те, що позивачка звернулася до суду з позовом про

поновлення на роботi i виплату заробiтноє плати за час виму-

шеного прогулу без додержання встановленого для даноє кате-

горiє справ порядку попереднього позасудового вирiшення спра-

яи, можливiсть застосування якого не втрачена.

Судова колегiя Верховного Суду Украєни ухвалою вiд 17

Лютого 1993 р., залишаючи судовi рiшення без змiни, вказала,

що в них йшлося не про звiльнення, а про вiдсторонення 3.

вiд роботи.

Згiдно з ст. 197 Кодексу законiв про працю Украєни молодi

робiтники, якi закiнчили професiйно-технiчнi i технiчнi учи-

лища, i молодi спецiалiсти, якi закiнчили вищi i середнi спе-

цiальнi навчальнi заклади, забезпечуються роботою вiдповiдно

до здобутоє спецiальностi та квалiфiкацiє.

3. була направлена на роботу пiсля закiнчення професiйно-

технiчного училища № 57 м. Львова в порядку планового роз-

подiлу i наказом адмiнiстрацiє виробничого обуднання “При-

карпатпромарматура” № 176 вiд 17 липня 1987 р. згiдно з

ст. 24 КЗпП була зарахована кранiвницею ливарного цеху чет-

вертого квалiфiкацiйного розряду з вiдповiдною оплатою працi.

До початку роботи єй була надана вiдпустка тривалiстю два

тижнi.

1 жовтня 1987 р. адмiнiстрацiя виробничого обуднання

“Прикарпатпромарматура” .письмово анулювала наказ вiд 17

липня 1987 р. про прийняття 3. на роботу, припинивши тим

самим дiю укладеного трудового договору з непередбачених

законом пiдстав.

Такi дiє вiдповiдача треба розглядати як звiльнення пози-

вачки з роботи з iнiцiативи адмiнiстрацiє, а тому справа мала

розглядатись без попереднього позасудового розгляду, як це

передбачалось чинною на час залишення заяви без розгляду

ст. 231 КЗпП.

Враховуючи наведене, Пленум Верховного Суду скасував

постановленi рiшення, а справу надiслав на новий розгляд.

Встановивши, що до розгляду справи про поновлення на роботi

органiзацiю, з якоє незаконно звiльнено працiвника, лiквiдовано

i тому поновити його на попереднiй роботi неможливо, суд

обгрунтовано за цих обставин визнав звiльнення неправильним,

а працiвника звiльненим за п. 1 ст. 40 Кодексу законiв про

працю Украєни в звязку з лiквiдацiую органiзацiє

Постанова Пленуму Верховного Суду У крани

вiд 4 червня 1993 р.

(витяг)

У липнi 1992 р. Г. предявив позов до рiвненського держав-

ного виробничо-комерцiйного пiдприумства “Укрторгбудмате-

рiали” про поновлення на роботi та стягнення заробiтноє плати

за час вимушеного прогулу.

.6-

Позивач зазначав, що з 1981 р. вiн працював заступником

директора рiвненського обласного оптово-роздрiбного

обуднання “Укрторгбудматерiали”, яке було реорганiзоване у

державне виробничо-комерцiйне пiдприумство. Наказом вiд ЗО г

червня 1992 р. Г. був незаконно звiльнений з роботи у звязку

з лiквiдацiую пiдприумства i переведений в обуднання “Спорт-

товари”. 22 липня 1992 р. цей наказ було скасовано, але по-

передня робота йому не була надана. 14 вересня 1992 р. Г.

був необгрунтоване звiльнений з роботи за прогули за п. 4

ст. 40 КЗпП.

Посилаючись на те, що органiзацiя вiдповiдача була реор-

ганiзована, а не лiквiдована, прогулiв без поважних причин у

нього не було, позивач просив поновити його на попереднiй

роботi.

Справа розглядалася неодноразово.

Рiшенням судовоє колегiє Рiвненського обласного суду вiд

12 лютого 1993 р., залишеним без змiни ухвалою судовоє ко-

легiє в цивiльних справах Верховного Суду Украєни вiд 17 бе-

резня 1993 р., позов задоволене частково. Звiльнення Г. з

роботи за прогули за п. 4 ст. 40 КЗпП визнано незаконним i

одночасно його визнано звiльненим за п. 1 ст. 40 КЗпП в

звязку з лiквiдацiую обуднання “Укрторгбудматерiали”.

У протестi заступника Генерального прокурора Украєни

Ставиться питання про скасування зазначених судових рiшень

1 передачу справи на новий розгляд у звязку з неповним

зясуванням питання про те, лiквiдовано чи реорганiзовано було

обуднання “Укрторгбудматерiали”, та стягненням заробiтноє

плати не за весь час вимушеного прогулу.

Пленум Верховного Суду Украєни вважау, що протест за-

доволенню не пiдлягау з таких пiдстав.

| Згiдно з п. 4 ст. 40 КЗпП звiльнення працiвника з роботи

зiнiцiативи власника або уповноваженого ним органу допу-

скауться у разi вчинення ним нрогулу без поважних причин.

Як встановлено судом, позивач працював заступником ди-

ректора рiвненського обласного оптово-роздрiбного обуднання

“Укрторгбудматерiали”. В звязку з рiшенням республiкансько-

iо обуднання “Укрторгбудматерiали” вiд 20 березня 1992 р.,

прийнятим на виконання Указу Президента Украєни вiд

Ч сiчня 1992 р. № 70 “Про комерцiалiзацiю державноє торгiв-

ii i громадського харчування”, про лiквiдацiю цього обуднання

i утворення на його базi нового пiдприумства – рiвненського

(ержавного виробничо-комерцiйного пiдприумства “Укрторгбуд-

матерiали” наказом вiд ЗО червня 1992 р. позивач був звiль-

нений з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП Украєни. 22 липня 1992 р.

i єє-й наказ було скасовано, однак позивач не мiг приступити

по роботи, оскiльки адмiнiстрацiя не забезпечила йому умов

цiя виконання своєх обовязкiв.

Наведене пiдтверджууться поясненнями сторiн, копiями на-

шзiв, показаннями свiдкiв М., К., П., 3., Л.

За таких обставин суд дiйшов правильного висновку, що

– 7 –

позивач прогулiв без поважних причин не вчинив i пiдстав для

його звiльнення з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП у вiдповiдача

не було.

Судом також встановлено, що на час розгляду справи рiв-

ненське обласне оптово-роздрiбне обуднання “Укрторгбудма-

терiали” було лiквiдоване.

Про те, що дане обуднання було лiквiдоване, а не реор-

ганiзоване, свiдчать наказ генерального директора республiкан-

ського оптово-роздрiбного обуднання “Укрторгбудматерiали”

вiд 20 березня 1992 р. про лiквiдацiю обуднання i створення

на його базi нового пiдприумства, утворення лiквiдацiйноє

комiсiє i акт цiує комiсiє вiд ЗО серпня 1992 р., довiдки про

закриття банкiвських рахункiв обуднання i вiдкриття банкiв-

ських рахункiв новоствореного пiдприумства, реустрацiя ста-

туту нового пiдприумства, затвердження нового штатного

розкладу цього пiдприумства, в якому посада заступника

директора не передбачена, довiдки про реустрацiю як са-

мостiйних -субуктiв пiдприумницькоє дiяльностi магазинiв в

Здолбуновi, Острозi, Сарнах, якi ранiше входили до складу

обуднання.

Лiквiдацiя державних пiдприумств торгiвлi в процесi єх ко-

мерцiалiзацiє i створення на єх базi нових пiдприумств пере-

дбаченi Указом Президента Украєни вiд 31 сiчня 1992 р. № 70

“Про комерцiалiзацiю державноє торгiвлi i громадського хар-

чування” та Декретом Кабiнету Мiнiстрiв Украєни вiд 15 груд-

ня 1992 р. “Про заходи щодо завершення комерцiалiзацiє пiд-

приумств i органiзацiй державноє торгiвлi, громадського харчу-

вання та сфери послуг”.

Цими доказами спростовуються доводи протесту про непов-

не зясування судом питання про те, лiквiдацiя чи реорганiзацiя

обуднання була проведена.

Вiдповiдно до розяснень, викладених у п. 18 постанови

№ 9 Пленуму Верховного Суду Украєни вiд 6 листопада

1992 р. “Про практику розгляду судами трудових спорiв”, у

разi, коли працiвника звiльнено без законних пiдстав або з

порушенням встановленого порядку звiльнення, але ноновити

його на попереднiй роботi неможливо у звязку з припиненням

дiяльностi пiдприумства, установи, органiзацiє, суд визнау звiль-

нення неправильним, а працiвника звiльненим за п. 1 ст. 40

КЗпП у звязку з лiквiдацiую пiдприумства, установи,

органiзацiє.

Оскiльки обуднання на час розгляду справи було лiквi-

доване, суд обгрунтовано визнав звiльнення позивача з роботи

неправильним, а його звiльненим за п. 1 ст. 40 КЗпП.

Розмiр заробiтноє плати за час вимушеного прогулу пози-

вача судом визначено правильно.

За повiдомленням директора рiвненського державного вй-

робничо-комерцiйного пiдприумства “Укрторгбудматерiали” за-

робiтна плата за час вимушеного прогулу повнiстю виплачена

– 8 –

iвачу. Йому наданi, пiльги та гарантiє, передбаченi ст. 493

Праховуючи, що судовi рiшення вiдповiдають повно дослiд-

им i правильно встановленим обставинам справи, вимогам

ту, Пленум Верховного Суду протест заступника Гене-

iюго прокурора Украєни залишив без задоволення.

разi незаконного звiльнення працiвника з органiзацiє, яка

Гiм була лiквiдована, порушене право може бути поновлене

iДОм шляхом змiни формулювання причини звiльнення на п. 1

i, 40 Кодексу законiв про працю Украєни – в звязку з

рiдацiую органiзацiє, а вимоги про поновлення його на роботi

Органiзацiє, створенiй на базi лiквiдованоє, з якою вiн не

“збував у трудових вiдносинах, не можуть бути задоволенi

iiла судовоє колегiє в цивiльних справах Верховного Суду

чє ни ви) 17 березня 1993 р.

V липнi 1992 р. Г. предявив позов до рiвненського держав-

i ииробничо-комерцiйного пiдприумства “Укрторгбудмате-

уiи” про поновлення на роботi та стягнення заробiтноє плати

.чиу вимушеного прогулу.

Пiiозивач зазначав, що з 1981 р. вiн працював заступником

|ктора рiвненського оптово-роздрiбного обуднання “Укр-

рудматерiали”, яке було реорганiзоване в державне вироб-

Ю-комерцiйне пiдприумство “Укрторгбудматерiали”. Нака-

” пiд ЗО червня 1992 р. Г. був незаконно звiльнений з роботи

_ переведений в обуднання “Спорттовари”. 22 липня 1992 р.

i наказ був скасований, але попередня робота йому не була

тiє. Наказом вiд 14 вересня 1992 р. Г. був необгрунтоване

iiпiий з роботи за прогули. Пiсля скасування рiшення

iiюiо суду вiд 23 листопада 1992 р., яким вiн був понов-

“i на роботi, наказом вiд 26 сiчня 1993 р. його знову було

i iг i ю з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП.

i iнiцiативи працiвника i з iнiцiативи власника пiдприумства,

установи, органiзацiє або уповноваженого ним органу тим, що

й цьому разi потрiбне спiльне волевиявлення сторiн, спрямоване

по припинення трудових вiдносин в обумовлений строк, i саме

а цих пiдстав таке волевиявлення з боку власника може вихо-

дити лише вiд тих осiб, якi уповноваженi приймати на роботу

звiльняти працiвникiв

хвала судовоє колегiє в цивiльних справах Верховного Суду

краєни вiд 22 квiтня 1992 р.

и т я г)

У вереснi 1991 р. С. звернувся з позовом до Кременчуцькоє

(ндитерськоє фабрики про поновлення на роботi та стягнення

робiтноє плати за час вимушеного прогулу.

Вiн зазначав, що працював у вiдповiдача вантажником з

того 1987 р.

2 липня 1991 р. у нього стався конфлiкт з начальником

дiлу постачання та збуту готовоє продукцiє з приводу умов

вiц вантажникiв, внаслiдок якого останнiй запропонував йому

iльнитися. Перебуваючи у схвильованому станi, С. написав

ву про звiльнення завласним бажанням. Але через нетри-

пий промiжок часу передумав i звернувся до вiддiлу кадрiв

iроханням повернути йому заяву. Однак цього не було зроб-

но i наказом вiд 2 липня 1991 р. його звiльнили з роботи

п. 1 ст. 36 КЗпП за угодою сторiн.

Вважаючи це звiльнення незаконним, С. просив його позов

(онольнити.

Справа розглядалась неодноразово.

Рiшенням судовоє колегiє Полтавського -обласного суду вiд

березня 1992 р. позов задоволене. Постановлено поновити

па роботi i стягнути на його користь з фабрики 4306 крб.

юбiтноє плати за час вимушеного прогулу.

У касацiйнiй скарзi вiдповiдач просить скасувати судове

iсiiпя, посилаючись на те, що колегiя обласного суду нео-

iуптовано дiйшла висновку, що мiж позивачем та адмiнiс-

iцiг.ю не уло досягнуто угоди про розiрвання трудового

онору за угодою сторiн, оскiльки позивач написав заяву про

Лi.пення за власним бажанням без вiдпрацювання, а

(iнiстрацiя проти цього не заперечувала i тут же видала

ЕЛЗ.

Касацiйна скарга задоволенню не пiдлягау з таких пiдстав.

Вiдповiдно до п. 1 ст. 36 КЗпП угода сторiн у самостiйною

ставок) для розiрвання трудового договору, яка вiдрiзняуться

розiрвання трудового договору з iнiцiативи працiвника i з

– 11 –

ст. 493 цього Кодексу пiльг i компенсацiй не вiдповiдау фак-

тичним обставинам спору. З вивченого судом штатного розк-

ладу видно, що при плановiй чисельностi 12 водiєв фактично

єх працюу лише 10. Тому скорочення кiлькостi водiєв, про що

позивач зазначав у скарзi, насправдi не було.

Враховуючи, що рiшення суду вiдповiдау матерiалам справи

i вимогам п. 6 ст. 36 КЗпП, судова колегiя Верховного Суду

залишила його без змiни.

Вiдповiдно до п. 2 ст. 36 Кодексу законiв про працю Украєни

трудовий договiр, укладений на визначений строк, припиня-

уться пiсля закiнчення цього строку, крiм випадкiв, коли тру-

довi вiдносини фактично тривають й далi i жодна з сторiн не

поставила вимогу про єх припинення

Ухвала судовоє колегiє в цивiльних справах Верховного Суду}

Украєни вiд 15 квiтня 1992 р. \

(витяг)

Л. працював в сумському виробничому обуднаннi “Хiм-

пром” з 1972 р.

Наказом вiд 7 травня 1988 р. вiн був переведений на посаду

оператора котельноє “на час декретноє вiдпустки К.”, а наказом

вiд 11 березня 1991 р. звiльнений з роботи за п. 2 ст. 36

КЗпП – в звязку з закiнченням строку трудового договору.

Вважаючи звiльнення незаконним i посилаючись на те, що

проведено воно з метою звiльнитися вiд нього як вiд небажаного

працiвника, без надання iншоє роботи, в квiтнi 1991 р. Л. подав

до суду позовну заяву, в якiй просив поновити його на роботi

та стягнути з обуднання “Хiмпром” заробiтну плату за час

вимушеного прогулу.

Рiшенням Зарiчного районного народного суду м. Сум вiд

10 травня 1991 р., залишеним без змiни ухвалою судовоє колегiє

Сумського обласного суду вiд 17 липня 1991 р., в позовi вiд-

мовлено.

Протест в. о. прокурора Сумськоє областi про скасування

судових рiшень постановою президiє Сумського обласного суду

вiд 27 сiчня 1992 р. залишений без задоволення.

У протестi заступника Генерального прокурора ставиться

питання про скасування всiх постановлених у справi рiшень

передачу й” на новий розгляд з тих пiдстав, що жодна з судовиз

iнстанцiй не звернула уваги на те, що позивач був переведеннi

на роботу оператором котельноє лише ,на час вiдпустки К. пi

– 14 –

Гiтностi i родах. У подальшому ж єй була надана вiдпустка

iншоє пiдстави – по догляду за дитиною. Вiдпустка по ва-

Гностi i родах у К. закiнчилась 21 липня 1988 р. Позивач

продовжував працювати. Тому його трудовий договiр транс-

рмувався в договiр, укладений на невизначений строк, у

язку з чим у адмiнiстрацiє обуднання не було достатнiх

(став для його розiрвання за п. 2 ст. 36 КЗпП.

Суди не взяли до уваги й те, що в перiод роботи оператором

эивач був звiльнений з iнiцiативи адмiнiстрацiє i поновлений

роботi рiшенням суду без зазначення строку трудового до-

К>ру, що, на думку прокурора, також свiдчить про наявнiсть

паленого з ним трудового договору на невизначений строк.

Крiм того, при звiльненнi адмiнiстрацiя обуднання не вжила

[одiв щодо надання Л. попереднього мiсця роботи.

Судова колегiя Верховного Суду Украєни вважау, що про-

iт не пiдлягау задоволенню з таких пiдстав.

Вiдповiдно до ст. 23 КЗпП, яка дiяла на час звiльнення Л.

“Яюти, трудовi договори могли укладатись на невизначений

Ж, на визначений строк не бiльше трьох рокiв i на час

Внання певноє роботи.

Згiдно з цiую нормою строковий трудовий договiр в зазна-

IX межах мiг укладатись, зокрема, для замiщення вiдсут-

1 тривалий час працiвника, за яким вiдповiдно до чинного

иодавства зберiгауться-мiсце роботи на час його вiдсутностi,

му числi i на перiод вiдпустки працiвницi по вагiтностi,

К i догляду за дитиною.

|к розяснив Пленум Верховного Суду Украєни в п. 13

“нови вiд ЗО березня 1984 р. “Про деякi питання застосу-

судами Кодексу законiв про працю Украєни”, при по-

ннi вiдсутнього працiвника трудовi вiдносини з прийнятим

Кого замiщення працiвником припиняються в звязку з

саду в данiй органiзацiє. Не зробивши цього, вона порушила

гановленi законом гарантiє при розiрваннi трудового договору

iвязку зi скороченням штату. За таких обставин рiшенням

/ду позов задоволене обгрунтовано.

i ранила ст. 252 Кодексу законiв про працю Украєни про те,

110 звiльнення з iнiцiативи власника або уповноваженого ним

прiпну осiб, обраних до складу профспiлкових органiв, допу-

> мк ться, крiм додержання загального порядку, лише за згодою

и|м>фспiлкового органу, членами якого вони у, а голiв i членiв

профспiлкових органiв пiдприумств, крiм того, – лише за зго-

дою вiдповiдного обуднання профспiлок (вищестоящого-проф-

спiлкового органу), поширюються як на пiдприумства, так i на

установи, органiзацiє, в тому числi на навчальнi заклади

Ухвала судовоє колеги, в цивiльних справах Верховного Суду

Украєни вiд 22 вересня 1993 р.

(витяг)

У червнi 1992 р. С. предявив позов до липненськоє серед-

ньоє школи Волинськоє областi про поновлення на роботi та

стягнення заробiтноє плати за час вимушеного прогулу.

Позивач зазначав, що вiн працював у вiдповiдача вчителем

трудового навчання: Наказом вiд 13 червня 1992 р. йото нео-

бгрунтоване було звiльнено з роботи за вчинення аморального

проступку (нанесення побоєв дiтям) за п. З ст. 41 КЗпП.

Посилаючись на те, що звiльнення здiйснено без поперед-

ньоє згоди райкому галузевоє профспiлки i що справжньою його

причиною у помста за написання у квiтнi 1992 р. листа до

Волинського обкому галузевоє профспiлки про неправомiрнi, дiє

керiвництва школи, який перевiрявся на мiсцi комiсiую у складi

представникiв райвно, райкому та обкому галузевоє профспiлки

i правового iнспектора працi, позивач просив суд задовольнити

лого вимоги.

Рiшенням Луцького окружного суду вiд 9 жовтня 1992 р.,

залишеним без змiни ухвалою судовоє колегiє Волинського об-

ласного суду вiд 17 грудня 1992 р., в позовi вiдмовлено.

Постановою президiє Волинського обласного суду вiд 28

липня 1993 р. залишено без задоволенняпротест першого за-

. ступника Голови Верховного Суду Украєни.

У протестi в.о. Голови Верховного Суду Украєни ставиться

питання про скасування всiх судових рiшень i передачу справи

на новий розгляд.

Протест пiдлягау задоволенню з таких пiдстав.

Вiдмовляючи в позовi С., суд виходив з того, що факт

нанесення ним побоєв дiтям доведено показаннями ряду свiдкiв.

Показання ж вчителiв, якi заперечували це, не було взято до

– уваги, оскiльки, на думку суду, вони спростовуються пояснен-

нями учнiв та єх батькiв. Суд також вказав, що посилання

позивача на упереджене ставлення до нього керiвництва школи

не пiдтверджуються та що звiльнення проведене з додержанням

вимог закону.

З цими висновками погодилися судова колегiя та президiя

обласного суду.

Проте з ними погодитися не можна.

Обгрунтовуючи своє вимоги, позивач посилався на те, що

– 18 –

його, як члена профкому школи, звiльнено без попередньоє

згоди вищестоящого профспiлкового органу, чим порушено га-

рантiє, передбаченi ст. 252 КЗпП.

Окружний суд у своуму рiшеннi не дав вiдповiдi на цей

довод, хоч i встановив, що такоє попередньоє згоди не було. Єє

було дано лише 9 жовтня 1992 р., тобто в день постановления

судового рiшення. Суд касацiйноє iнстанцiє не звернув уваги

на таке порушення ст. 203 ЦПК Украєни судом першоє iн-

станцiє. Президiя обласного суду, залишаючи протест без за-

доволення, вважала, що попередня згода вищестоящого проф-

спiлкового органу вiдповiдно до ст. 252 КЗпП вимагауться лише

при звiльненнi членiв профкомiв виробничих пiдприумств. Про-

те така позицiя у помилковою. Адже ст. 252 КЗпП викладена

в редакцiє ст. 2 Закону СРСР вiд 10 грудня 1990 р. “Про

профспiлки, права та гарантiє єх дiяльностi”, що набрав чин-

ностi з 1 сiчня 1991 р.

Закону про профспiлки в Украєнi немау. Тому вiдповiдно

до постанови Верховноє Ради Украєни вiд 12 вересня 1991 р.

“Про порядок тимчасовоє дiє на територiє Украєни окремих актiв

i.iконодавства Союзу РСР” Закон СРСР вiд 10 грудня 1990 р.

єє Украєнi дiу. А у примiтках до ст. 2 даного Закону у тлума-

и пня, вiдповiдно до якого пiд пiдприумством в данiй нормi

розумiються пiдприумства (обуднання), установи, органiзацiє

iи належно вiд форм власностi та господарювання, а отже, й

пiнцi та середнi спецiальнi навчальнi заклади.

Тому гарантiє, передбаченi ст. 252 КЗпП, поширюються й

и.i членiв профкомiв середнiх шкiл. Неправильно застосувавши

i. iкон, президiя обласного суду не дала вiдповiдi на довод про-

ii ч ту щодо цього порушення.

У матерiалах справи у лист позивача, адресований обкому

i .пузевоє профспiлки, а також вiдповiдь останнього, з якоє вид-

iiч, що саме напередоднi збирання пояснень учнiв вiдбулися

iiiори трудового колективу школи з приводу листа С.

Цим обставинам окружний суд i президiя обласного суду

дали будь-якоє оцiнки.

Пiд час розгляду справи суд допитав як свiдкiв вчителiв

, М. та iн., якi категорично заперечували факти побиття

чнiв позивачем i заявили, що С. звiльнений з роботи внаслiдок

передженого ставлення до нього керiвництва школи. Не взяв-

[iи до уваги показання цих свiдкiв, суд всупереч вимогам

“г. 203 ЦПК не навiв у своуму рiшеннi доводiв, за якими вiн

чiдхилив.

Виходячи з наведеного, судова колегiя Верховного Суду

сувала постановленi рiшення, а справу надiслала на новий

iгляд. – , .

При вирiшеннi позову про поновлення на роботi працiвника,

звiльненого з iнiцiативи власника або уповноваженого ним ор-

гану, мау зясовуватись як додержання вимог ст. 43 Кодексу

законiв про працю Украєни про допустимiсть розiрвання тру-

дового договору з цих пiдстав лише за попередньою згодою

профспiлкового органу пiдприумства, установи, органiзацiє, так

i обгрунтованiсть кожноє з пiдстав, з яких його розiрвано

Постанова президiє Миколаєвського обласного суду

вiд 24 грудня 1993 р.

(витяг)

31 серпня 1992 р. П. звернувся з позовом до вiдгодiвельного

радгоспу “Плавнi” про поновлення на роботi та стягнення за-

робiтноє плати за час вимушеного прогулу.

Позивач зазначав, що з серпня 1990 р. вiн працював у

вiдповiдача ветеринарним лiкарем. Наказом вiд 7 липня 1992 р.

його звiльнено з роботи за пп. 4 та 7 ст. 40 КЗпП.

Посилаючись на те, що вiн звiльнений незаконно, оскiльки

18 березня 1992 р. безпiдставно був переведений на посаду

ветфельдшера, прогулу не вчиняв, медичний огляд не проходив,

П. просив задовольнити його позов.

Рiшенням Очакiвського окружного суду вiд 23 вересня

1992 р., залишеним без змiни ухвалою судовоє колегiє Мико-

лаєвського обласного суду вiд 3 березня 1993 р., в позовi вiд-

мовлено.

У протестi заступник Голови Верховного Суду Украєни по-

ставив питання про скасування постановлених рiшень i пере-

дачу справи на новий розгляд.

Протест пiдлягау задоволенню з таких пiдстав.

Постановляючи рiшення, з яким погодилась судова колегiя

обласного суду, суд виходив з того, що 7 липня 1992 р. П.

перебував на робочому мiсцi в нетверезому станi, а не вико-

навши розпорядження директора радгоспу- щодо вивезення на

мясокомбiнат худоби, вчинив ще й прогул.

Однак з такими висновками погодитись не можна.

Як вбачауться з матерiалiв справи, трудовий договiр з по-

зивачем був розiрваний за пп. 4 .i 7 ст. 40 КЗпП, тобто з двох

передбачених законом самостiйних пiдстав, кожна з яких мау

своє особливостi застосування. Тому судовоє перевiрки потребуу

звiльнення як за п. 4, так i за п. 7 ст. 40 КЗпП.

Вiдповiдно до п. 4 ст. 40 КЗпП та до розяснень Пленуму

Верховного Суду Украєни, даних у п. 24 постанови № 9 вiд 6

листопада 1992 р. “Про практику розгляду судами трудових

спорiв”, прогулом визнауться вiдсутнiсть працiвника на роботi

як протягом усього робочого дня, так i бiльше трьох годин

безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних

причин. Вiдсутнiсть працiвника на роботi в звязку з його.не-

– 20 –

законим переведенням на iншу посаду не можна

гулом без поважних причин.

Ставлячи за провину позивачу вчинення прогулу, адi

страцiя радгоспу виходила не з того, що вiн був вiдсутнiй на

роботi без поважних причин, а з того, що не виконав розпо-

рядження директора радгоспу щодо вивезення худоби на мясо-

комбiнат.

Незважаючи на це, суд не вник у суть цього звинувачення,

механiчно погодився з ним i не дав йому нiякоє правовоє оцiнки.

Крiм того, як в позовнiй заявi, так i в судi позивач посилався

на те, що в березнi 1992 р. (про що йому стало вiдомо лише

в липнi того ж 1992 р.) вiн незаконно та з порушенням його

трудових прав був переведений на посаду ветфельдшера, в

звязку з чим невиконання доручення директора радгоспу не

може квалiфiкуватись як ухилення вiд виконання трудових

обовязкiв, а тим бiльше – як прогул.

Що ж до звiльнення П. за п. 7 ст. 40 КЗпП, то вiдповiдно

до п. 25 вищезазначеноє постанови Пленуму Верховного Суду

Украєни нетверезий стан працiвника може бути пiдтверджений

як медичним висновком, так й iншими видами доказiв, пере-

дбачених ст. 27 ЦПК Украєни. Однак у будь-якому разi вони

мають бути дослiдженi в установленому порядку в судовому

засiданнi та пiдданi вiдповiднiй оцiнцi.

У даному разi на пiдтвердження факту перебування пози-

вача на роботi в нетверезому станi суд послався на пояснення

директора радгоспу К., показання свiдкiв В. – голови проф-

спiлкового комiтету, водiя С., члена профспiлкового комiтету

С.Л. та на акт вiд 7 липня 1992 р.

Однак, як вбачауться з протоколу судового засiдання, вони

були допитанi поверхово. Жоден з них не дав конкретних по-

яснень щодо обставин i часу виявлення перебування П. в не-

тверезому станi. Єх показання зводились лише до констатацiє

цього факту. -З позивачем же це питання не зясовувалось,

подати з цього приводу докази йому не було запропоновано.

За таких обставин висновок суду про доведенiсть факту

перебування П. на роботi в нетверезому станi 7 липня 1992 р.

не можна вважати цiлком обгрунтованим.

Крiм того, недостатньо перевiреним залишилось питання

про додержання вiдповiдачем вимог ст. 43 КЗпП щодо ро-

зiрвання ним трудового договору лише за попередньою згодою

профспiлкового комiтету.

З копiє наказу про звiльнення вбачауться, що як на факт

отримання такоє згоди адмiнiстрацiя радгоспу послалась на про-

токол засiдання профспiлкового комiтету вiд 8 липня 1992 р.

Але цей протокол судом не дослiджувався, в матерiалах справи

вiн вiдсутнiй. Судне зясував, чи мау прийняте на засiданнi

рiшення юридичне значення.

Усi цi питання мають iстотне значення для правильного

вирiшення справи. Однак вони належним чином судом не

зясованi.

Виходячи з наведеного, президiя обласного суду скасувала

постановленi рiшення, а справу надiслала на новий розгляд.

Суд визнав законним звiльнення працiвника за п. 1 ст. 40

Кодексу законiв про працю Украєни, оскiльки встановив, що

трудовий договiр розiрвано в звязку з скороченням штату, вiд

запропонованоє iншоє наявноє роботи працiвник вiдмовився i

не мав перед iншими працiвниками, якi займали таку ж посаду

(виконували таку ж роботу), переважного права щодо зали-

шення на роботi

Ухвала судовоє колегiє в цивiльних справах Верховного Суду

Украєни вiд 16 червня 1993 р.

(витяг)

У березнi 1991 р. С. предявила позов до радгоспу “Чер-

воноармiуць” про поновлення на роботi i стягнення заробiтноє

плати за час вимушеного прогулу, зазначивши, що вона пра-

цювала бухгалтером розрахункового вiддiлу цього радгоспу i

наказом вiд 22 лютого 1991 р. була звiльнена за п. 1 ст. 40

КЗпП, хоч справжньою причиною цього було не скорочення

штату, а переслiдування за критику.

Рiшенням Бiлокуракiнського районного народного суду вiд

20 березня 1991 р., залишеним без змiни ухвалою судовоє

колегiє Луганського обласного суду вiд 25 квiтня 1991 р. i

постановою президiє цього ж суду вiд 24 березня 1993 р., у

позовi вiдмовлено.

У протестi заступника Генерального прокурора Украєни

ставиться питання про скасування судових рiшень у справi i

надiслання єє на новий розгляд. Зазначауться, що суд неповно

зясував обставини, що мають значення для правильного ви-

рiшення питання щодо можливостi працевлаштування позивач-

ки i переважного права на залишення єє на роботi.

Судова колегiя Верховного Суду Украєни вважау, що про-

тест не пiдлягау задоволенню з таких пiдстав.

Судом встановлено, що С. працювала бухгалтером розра-

хункового вiддiлу радгоспу “Червоноармiуць”. В звязку з його

переходом на госпрозрахунок i самофiнансування наказом вiд

12 грудня 1992 р. були скороченi посади бухгалтера розрахун-

кового вiддiлу i бухгалтерiв третього i четвертого вiддiлень

радгоспу.

Оскiльки посаду, яку займала позивачка, було скорочено,

єй запропонували вакантнi посади (роботи); бухгалтера другого

вiддiлення радгоспу, завiдуючоє складом, доярки, свинарки, ро-

– 22 –

бiтнипi будiвельноє бригади, вiд переведення на якi вона -вєц-

мовилась. У звязку з цим наказом вiд 22 лютого 1991 р. єє

було звiльнено з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП. з додержанням

норм законодавства про працю.

Наведенi у протестi доводи про неврахування судом тiує

ообставини, що С. мала переважне право на залишення на

роботi перед iншими працiвниками бухгалтерiє, непереконливi,-

оскiльки у справi у докази, що названi позивачкою працiвники

мають однакову з нею квалiфiкацiю i право на передбаченi

ст. 42 КЗпП переваги щодо залишення на роботi.

Що ж до вказiвок у протестi на те, що С. могла претенду-

вати на посаду бухгалтера кооперативу “Сервiс”, то вони не

грунтуються на законi, оскiльки цей кооператив у сасмостiйною

органiзацiую, та й посаду бухгалтера там було введено лише

у 1992 р.

Всi посади (роботи), якi були вакантнi на час звiльнення

позивачки, єй пропонувались, але вона не погодилась працю-

вати на них.

Незважаючи на те, що С. зверталась зi скаргами на дiє

керiвникiв радгоспу до рiзних органiв, доказiв того, що вона

. пiддавалась за це переслiдуванню, немау.

Беручи до уваги, що-суд достатньою мiрою i всебiчно зясу-

вав обставини справи i постановленi рiшення вiдповiдають за-

кону, судова колегiя Верховного Суду залишила єх без змiни.

Голова виконкому мiсцевоє Ради народних депутатiв, звiль-

нений з цiує посади в звязку з поуднанням вiдповiдно до

закону в однiй посадi посад голови виконкому i голови мiсцевоє

Ради народних депутатiв, вважауться звiльненим за-п. 1 ст. 40

Кодексу законiв про працю Украєни внаслiдок реорганiзацiє i

мау право на передбаченi законодавством для таких випадкiв

компенсацiє

Постанова президiє Чернiгiвського обласного суду

вiд 9 листопада 1992 р.

(витяг)

У квiтнi 1992 р. прокурор Нiжинського району та Р. предя-

вили до виконкому Лосинiвськоє селищноє Ради народних де-

путатiв позов про стягнення на користь Р. компенсацiє в розмiрi

трьох посадових окладiв, посилаючись на те, що рiшенням сесiє

вказаноє Ради вiд 11 березня 1991 р. вона була звiльнена з

посади голови виконкому за п. 1 ст. 40 КЗпП в звязку з

реорганiзацiую апарату .Ради, однак компенсацiє не одержала.

Рiшенням Нiжинського районного народного суду вiд 21

травня 1992 р., залишеним без змiни ухвалою судовоє колегiє

обласного суду вiд 23 червня 1992 р., в позовi вiдмовлено.

У протестi заступника Голови Верховного Суду Украєни

ставиться питання про скасування цих судових рiшень.

Президiя обласного суду вважау, що протест пiдлягау за>-

доволенню з таких пiдстав.

Постановляючи рiшення про вiдмову в позовi, суд виходив

з того, що Р. була звiльнена не в звязку з реорганiзацiую

апарату селищноє Ради народних депутатiв, а в звязку з не-

обранням єє головою Ради. Тому й пiдстав для виплати єй ком-

пенсацiє не було.

Проте з таким висновком погодитися не можна.

З матерiалiв справи вбачауться, що в 1990 р. Р. була обрана

головою виконкому Лосинiвськоє селищноє Ради, а головою ос-

танньоє був обраний М., який був i головою колгоспу “Ле-

нiнський шлях”.

У звязку з прийняттям 7 грудня 1990 р. Верховною Радою

Закону “Про мiсцевi Ради народних депутатiв Украєнськоє РСР

та мiсцеве самоврядування” на VI сесiє Лосинiвськоє селищноє

Ради, що вiдбулася 11 березня 1991 р., головою Ради був

обраний i., який згiдно зi ст. 51 вказаного Закону став i го-

ловою виконкому. Позивачка ж була звiльнена з посади за п. 1

ст. 40 КЗпП. .

За таких обставин висновок суду про те, що Р. була звiль-

нена з роботи не в звязку з реорганiзацiую апарату селищноє

Ради, а в звязку з необранням єє головою Ради, не можна

визнати обгрунтованим.

Виходячи з наведеного, президiя обласного суду скасувала

постановленi рiшення, а справу надiслала на новий розгляд.

Розглядаючи позови про поновлення н> роботi осiб, трудовий

договiр з якими розiрвано за п. 1 ст. 40 Кодексу законiв про

працю Украєни, суд зобовязаний перевiрити, з якими змiнами

в органiзацiє виробництва i працi повязане звiльнення, зокрема

те, лiквiдацiя чи реорганiзацiя пiдприумства, установи, орга-

нiзацiє мала мiсце. .

У разi реорганiзацiє пiдприумства, установи, органiзацiє (єх

злиття, приуднання, подiлу, видiлення, перетворення) звiль-

нення за п. 1 ст. 40 цього Кодексу може мати мiсце, якщо це

супроводжууться скороченням чисельностi або штату працiв-

никiв, змiнами у складi працiвникiв за посадами, спецiальнiстю,

квалiфiкацiую, професiями

Постанова президiє Черкаського обласного суду

вiд 24 листопада 1994 р.

(витяг) .

У вереснi 1992 р. К; предявив позов до виробничого обуд-

нання “Лiсбудкомплекс” про поновлення на роботi i стягнення

заробiтноє плати за час вимушеного прогулу.

24

Позивач зазначав, що вiн працював у вiдповiдача старшим

механiком i наказом вiд 26 серпня 1992 р. був звiльнений за

п. 1 ст. 40 КЗпП.

Посилаючись на те, що його звiльнення з роботи було про-

ведено незаконно, К. просив задовольнити його позов.

Справа розглядалася неодноразово.

Рiшенням Приднiпровського мiжрайонного суду вiд 22 ве-

ресня 1993 р. позов задоволене частково. Визнано незаконним

наказ вiд 26 серпня 1992 р. i постановлено вважати К. звiль-

неним за п. 1 ст. 40 КЗпП -в звязку з реорганiзацiую пiд-

приумства. З вiдповiдача на користь позивача стягнуто також

заробiтну плату за час вимушеного прогулу i понесенi ним

витрати по оплатi послуг адвоката.

Ухвалою судовоє колегiє Черкаського обласного суду вiд З

листопада 1993 р. рiшення суду залишено без змiни.

У протестi заступника Голови Верховного Суду Украєни

ставиться питання про скасування рiшень у справi i передачу

справи на новий судовий розгляд.

Президiя обласного суду вважау, що протест пiдлягау за-

доволенню з таких пiдстав.

Постановляючи рiшення, суд виходив з того, що позивач

був звiльнений незаконно i його слiд визнати звiльненим з

роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП у звязку з реорганiзацiую пiд-

приумства.

Залишаючи рiшення без змiни, судова колегiя обласного

суду зазначила в ухвалi, що фактично у вiдповiдача мала мiсце

не реорганiзацiя, а лiквiдацiя пiдприумства, i тому рiшення

суду у правильним.

Проте з таким висновком погодитись не можна.

Пленум Верховного Суду Украєни в п. 19 постанови № 9

вiд 6 листопада 1992 р. “Про практику розгляду судами тру-

дових спорiв” розяснив, що у випадках реорганiзацiє пiдпри-

умства, установи, органiзацiє (злиття з iншим пiдприумством,

приуднання одного пiдприумства до iншого, подiлу пiдприум-

ства, видiлення з пiдприумства одного або кiлькох нових пiд-

приумств або перетворення державного пiдприумства в орендне,.

орендного-чи iншого пiдприумства в господарське товариство

або його перепрофiлювання) звiльнення за п. 1 ст. 40 КЗпП

може мати мiсце, якщо це супроводжууться скороченням чи-

сельностi або штату працiвникiв, змiнами в складi працiвникiв

за посадами, спецiальнiстю, квалiфiкацiую, професiями. Пра-

цiвник, який був незаконно звiльнений до реорганiзацiє, по-

новлюуться на роботi на тому пiдприумствi, де залишилась його

попередня робота.

, колега в цивiльних справах Верховного Суду

Украєни вiд 29 серпня 1990 р.

(в и т:я г)

Г. предявила позов до Томашпiльського комбiнату мiсцевоє

промисловостi про поновлення на роботi та стягнення заробiтноє

плати за час вимушеного прогулу. Позивачка зазначала, що

вона працювала у вiдповiдача робiтницею ковбасного цеху з

1978 р. Наказом вiд 3 липня 1990 р. була звiльнена з роботи

за п. 8 ст. 40 КЗпП.

Посилаючись на те, що при розiрваннi трудового договору””

адмiнiстрацiя комбiнату порушила встановлений порядок звiль-

нення, не врахувала тривалий час єє роботи на пiдприумствi та

сумлiнне ставлення до, працi (за що неодноразово заохочува-

лася), вона просила задовольнити єє вимоги.

Рiшенням Томашпiльського районного народного суду, за-

лишеним без змiни ухвалою судовоє колегiє Вiнницького облас-

ного суду, у позовi вiдмовлено. –

Судова колегiя Верховного Суду Украєни задовольнила про-

тест заступника Голови Верховного Суду i в ухвалi про ска-

сування судових рiшень вказала на таке.

Вiдмовляючи у позовi, народний суд виходив з того, що

адмiнiстрацiя комбiнату розiрвала з позивачкою трудовий до-

говiр вiдповiдно до вимог п. 8 ст. 40 КЗпП. Такий висновок

судова колегiя обласного суду визнала обгрунтованим, залиша-

ючи рiшення .без змiни. . ,

. Проте погодитися з цим не можна. Вiдповiдно до вимог

ст. 43 КЗпП при звiльненнi з пiдстав, зазначених у п. 8 ст. 40

КЗпП, адмiнiстрацiя мау право розiрвати трудовий договiр у

мехах одного мiсяця вiд дня винесення постанови органу, до

компетенцiє якого входить накладення адмiнiстративного стяг-

нення або застосування заходiв громадського впливу.

Як пояснила позивачка (i це встановлено судом), до адмi-

нiстративноє вiдповiдальностi за дрiбну крадiжку вона була при-

тягнута 11 жовтня,-а наказ про єє звiльнення з 23 жовтня

директор комбiнату пiдписав пiсля 11 листопада, чого вiв не

заперечував у судовому засiданнi, пояснюючи це намiром пе-

ревести Г. на iншу роботу.

Цим обставинам суд всупереч вимогам ст. 203 ЩiК Украєни

оцiнки не дав i у рiшеннi,не зазначив, чому вони не взятi до

уваги. Зясування ж часу фактичного видання наказу мау iстаг-

– 45 – 1 . ,

У касацiйнiй скарзi позивач просить рiшення скасувати,

справу передати на новий розгляд, посилаючись на те, що с

дав неправильну оцiнку зiбраним доказам, в тому числi пок

занням свiдкiв, якi пiдтверджували його доводи.

Судова колегiя Верховного Суду Украєни вважау, що

сацiйна скарга не пiдлягау задоволенню з таких пiдстав.

Вiдповiдно до п. 7 ст. 40 КЗпП адмiнiстрацiя мау пр

розiрвати трудовий договiр з працiвником у разi появи його

роботi у нетверезому станi.

Судом встановлено, що 20 вересня 1991 р. Ф. прийшов на|

роботу в нетверезому станi i в звязку з цим командиром вiй-д

ськовоє частини був вiдсторонений вiд неє. Факт. появи Ф. на,

роботi у нетверезому станiпiдтверджууться актом вiд 20 вересня,||

1991 р., показаннями свiдкiв К., Ш., Н., Б. та Щ., якi пiд-;”

писали цей ахт i показали у судовому засiданнi, що в ньомуi

зафiксовано справжнiй стан Ф, (запах алкоголю; нечленороз-

дiльна мова, нетвереза хода), рапортами цих осiб, показаннями ;

командира вiйськовоє частини М. i безпосереднього начальника,!

Ф. капiтана судна Б.Д., рапортом останнього, записом у вах- .;

товому журналi. У ньому зазначено, що 20 вересня 1993 р. о |

9-й год.- 45 хв. Ф. прийшов на роботу у нетверезому станi i]

був вiдсторонений- вiд виконання своєх обовязкiв капiтаном

судна за вказiвкою вищестоящого командира пiсля того, коли

той, зайшовши до радiорубки, пересвiдчився в тому, що позивач,

перебував у нетверезомустанi. ;

Свщок Б.В. – черговий лiкар госпiталю показав, що коли

приблизно об 11-й – 12-й год. 20 вересня 1991 р. до нього

прийшов Ф. з проханням оглянута його на предмет алкоголь-

ного спянiння, вiд нього виходив запах алкоголю. Лiкар не

став проводити огляду без документа про особу i направлення |

командира. Вдруге в той хе день, вже з документом, що пiд-;

тверджуе особу> Ф. звернувся до лiкаря десь близько 18-є год.

Б.В. дав висновок, в якому зазначив, що встановлено факт.

вживання Ф. алкоголю, однак ознак спянiння у нього не;

виявлено. ”

Посилання Ф. на те, iпо допитанi свiдки узацiкавленими ,

особами, не пiдтверджуються матерiалами справи. Так, капiтан

судна Б.Д. був. призначений на цю посаду лише за девять днiв

до випадку, що стався.

Суд дав вiдповiдну оцiнку показанням свiдкiв з боку

позивача. .

Вiдповiдно до розяснень, даних Пленумом Верховного Суду

Украши у п. 25 постанови № 9 вiд б листопада 1992 р. “Про

практику розгляду судами трудових спорiв”, нетверезий стан

працiвника або наркотичне .чи токсичне, спянiння можуть бути

пiдтвердженi -як медичним висновком, так в iншими видами

доказiв (ст. 27 ЦПК Украши), яким суд мау дати вiдповiдну

оцiнку.

Виходячи з наведеного, судова колегiя Верховного Суду

залишила рiшення без змiни. . –

– 44 – .:

Вiдповiдно до ст. 43 Кодексу законiв про працю Украєни адмi-

нiстрацiя з пiдстав, зазначених-у п. 8 ст. 40 цього Кодексу,

мау право розiрвати трудовий договiр у межах одного мiсяця

вiд дня винесення постанови органу, до компетенцiє якого вхо-

дить накладення адмiнiстративного стягнення або застосування

заходiв громадського впливу

Ухвала судова, колеги в цивiльних справах Верховного Суду

Украєни вiд 29 серпня 1990 р.

(витяг)

Г. предявила позов до Томапшiльськбго комбiнату мiсцевоє

промисловостi про поновлення на роботi та стягнення заробiтноє

плати за час вимушеного прогуду. Позивачка зазначала, що

вона працювала у вiдповiдача робiтницею ковбасного цеху з

1978 р. Наказом вiд 3 липня 1990 р. була звiльнена з роботи

за п. 8 ст. 40 КЗпП.

.Посилаючись на те, що при розiрваннi трудового договору

адмiнiстрацiя комбiнату порушила встановлений порядок звiль-

нення, не врахувала тривалий час ЄЄ роботи на Пiдприумствi та

сумлiнне ставлення до працi (за що неодноразовозаохочува-

лася), вона просила задовольнити. Й вимоги.

Рiшенням Томапшiльського районного народного суду, за-

лишеним без змiни ухвалою судовоє колегiє Вiнницького облас-

ного суду, у позовi вiдмовлено. \

Судова колегiя Верховного Суду Украєни задовольнила про-

тест заступника Голови Верховного Суду i в ухвалi про ска-

сування судових рiшень вказала на таке.

Вiдмовляючи у позовi, народний суд виходив з того, що

адмiнiстрацiя комбiнату розiрвала з позивачкою трудовий до-

говiр вiдповiдно до вимог п. 8 ст. 40 КЗпП. Такий висновок

судова колегiя обласного суду визнала обгрунтованим, залиша-

ючи рiшення .без змiни. –

Проте погодитися з цим не можна. Вiдповiдно до вимог;

ст. 43 КЗпП при звiльненнi з пiдстав, зазначених у п. 8 ст. 40

КЗпП, адмiнiстрацiя мау право розiрвати трудовий договiр у

межах Одного мiсяця вiд дня винесення постанови органу, до

компетенцiє якого входить накладення адмiнiстративного стяг-

нення або застосування заходiв громадського впливу.

Як пояснила позивачка (i. це встановлено судом), до адмi-

нiстративноє вiдповiдальностi за дрiбну крадiжку вона була при-

тягнута 11 жовтня, -а наказ про єє звiльнення з 23 жовтня

директор комбiнату пiдписав пiсля 11 листопада, чого вiн не

заперечував у судовому засiданнi, пояснюючи це намiром пе-

ревести Г. на iншу роботу. . –

Цим обставинам суд всупереч вимогам ст. 203 ЦПК Украєни

оцiнки не дав i у рiшеннi,не зазначив, чому вони не взятi до:

уваги. Зясування ж часу фактичного видання наказу мау iстоi-

– 45 – ! .

Будинку композиторiв було прийняте колегiальними органа-

ми – правлiнням i секретарiатом Спiлки композиторiв при

вiдсутностi доказiв вини в цьому С. Тому рiшення суду в цiй

частинi не вiдповiдау вимогам закону i пiдлягау скасуванню.

Керуючись статтями 310, 312 ЦПК Украєни, судова колегiя

Верховного Суду касацiйну скаргу задовольнила частково –

скасувала рiшення в частинi стягнення з третьоє особи С. на

користь Спiлки композиторiв 2 825 481 крб.

При розiрваннi трудового договору за п. 1 ст. 41 Кодексу

законiв про працю Украєни з мотивiв одноразового грубого

порушення .трудових обовязкiв мають також додержуватись

передбаченi ст. 149 цього Кодексу вимоги про необхiднiсть

враховувати при обраннi виду дисциплiнарного стягнення сту-

пiнь тяжкостi вчиненого проступку, заподiяну ним шкоду, об-

ставини, за яких вчинено проступок, i попередню роботу пра-

цiвника

Постанова Пленуму Верховного Суду Украєни

вiд 25 грудня 1992 р.

(витяг) .

С. працював головним iнженером заводу “Свiтязь”, який у

фiлiалом києвського заводу “Маяк”. Наказом директора заводу

“Маяк” вiд 13 грудня 1991 р. його звiльнено з роботи за п. 1

ст. -41 КЗпП у звязку з несвоучасним виготовленням заводом

сердечникiв електромагнiтiв, простоум складального цеху та

неодержанням планового прибутку.

Посилаючись на те, що грубого порушення своєх обовязкiв

вiн не допускав, оскiльки виготовлення сердечникiв було не-

можливим через поставку заводом “Маяк” сталi, яка не пiд-

давалась обробцi i не вiдповiдала нормативно-технiчнiй доку-

ментацiє, С. просив задовольнити його позов.

Рiшенням Любомльського районного народного суду вiд 2

березня 1992 р., залишеним без змiни ухвалою судовоє колегiє

Волинського обласного суду вiд 2 квiтня 1992 р., позов задо-

волене. Постановою президiє обласного суду вiд 10 червня

1992 р. протест на цi рiшення залишено без задоволення.

Ухвалою судовоє колегiє Верховного Суду Украєни вiд 23

вересня 1992 р. протест заступника Генерального прокурора

Украєни задоволений частково – виключено з судових рiшень

вказiвку на те, що для звiльнення позивача необхiдна була

згода профспiлкового комiтету заводу.

У протестi заступника Генерального прокурора Украєни

– 48 –

ставиться питання про скасування всiх судових рiшень у звяз-

ку з єх необгрунтованiстю та передачу справи на новий розгляд.

Зокрема, зазначауться, що висновок про вiдсутнiсть грубого

порушення трудових обовязкiв позивачем зроблено судом без

залучення до участi у справi спецiалiстiв та без зясування єх

думки щодо виконання позивачем трудових обовязкiв.

Пленум Верховного Суду Украєни вважау, що протест не

. пiдлягау задоволенню з таких пiдстав.

З матерiалiв справи вбачауться, що позивач працював го-

ловним iнженером любомльського заводу i за посадовими

обовязками був першим заступником директора.

Наказом директора заводу “Маяк” вiд 13 грудня 1991 р.

його звiльнено з роботи за п. 1 ст. 41 КЗпП на пiдставi грубого

порушення трудових обовязкiв, що виявилось, як зазначено в

наказi, у незабезпеченнi технологiчного супроводження виго-

товлення сердечникiв електромагнiтiв, неоперативному вирi-

шеннi питання про налагодження виготовлення виробiв, що

призвело до простою складального цеху i втрати заводом пла-

нового прибутку. Цей наказ у звязку зi звiльненням позивача

в перiод його тимчасовоє непрацездатностi наказом вiд 8 сiчня

1992 р. було змiнено – визнано, що днем звiльнення С. у 8

сiчня 1992 р.

Як вбачауться з письмових i усних пояснень представника

заводу “Маяк”, зазначене в наказi про звiльнення порушення

позивачем трудових обовязкiв полягало в тому, що вiн без

достатнiх пiдстав визнав одержану заводом “Свiтязь” 24 жовтня

1991 р. сталь непридатною для виготовлення сердечникiв елек-

тромагнiтiв i тому 18 листопада 1991 р. розпорядився припи- ,

нити єх виробництво.

Згiдно з п. i ст. 41 КЗпП трудовий договiр з керiвним

працiвником може бути розiрваний у разi одноразового грубого

порушення ним трудових обовязкiв. Звiльнення з цiує пiдстави

може проводитись з додержанням передбаченого ст. 149 КЗпП

порядку застосування дисциплiнарного стягнення. Зокрема, при

обраннi виду стягнення Власник або уповноважений ним орган

повиннi враховувати не тiльки заподiяну проступком шкоду,

на наявнiсть якоє робиться наголос у протестi, а й ступiнь

тяжкостi вчиненого проступку, обставини, за яких його вчине-

но, i попередню роботу працiвника. Обставини справи, вста-

новленi судом, i додатковi матерiали, на якi у посилання у

протестi, не свiдчать про те, що позивач вчинив грубе пору-

шення трудових обовязкiв i що до нього мiг бути застосований

передбачений цiую нормою закону крайнiй захiд дисциплiнар-

ного стягнення.

Встановлено, що 24 жовтня 1991 р. завод “Свiтязь” одержав

без сертифiката вiд заводу “Маяк” 4150 кг сталi марки СТ-т

для виготовлення сердечникiв електромагнiтiв, яка i була пере-

дана цеху № 1 для запуску в технологiчний процес. Робiтники

цеху виявили, що сталь не пiддауться обробцi. Про це 11 ли-

стопада 1991 р. начальник цеху на оперативнiй нарадi доповiла

директору заводу, який тут же доручив позивачу перевiрити

можливiсть виготовлення сердечникiв з одержаноє сталi. Оскiль-

ки на заводi “Свiтязь” хiмлабораторiя вiдсутня, позивач домо-

вився провести аналiз якостi сталi на заводi “Ковельсiльмаш”.

12 листопада 1991 р. центральна лабораторiя останнього дала

висновок, що за хiмiчним складом стальналежить до сталi

марки СТ-0. Про невiдповiднiсть сталi нормативно-технiчнiй

документацiє комiсiую вхiдного контролю в складi фахiвцiв було

складено акт.

Про цi обставини С. телеграмою повiдомив керiвництво за-

воду “Маяк”, а сам вжив заходiв до виготовлення сердечникiв

з iншого металу. Однак керiвництво заводу “Маяк” на теле-

граму вiдповiдi не дало. –

Пiсля цього директор заводу “Свiтязь” розпорядився повер-

нути привезену сталь заводу “Маяк”.

Про невiдповiднiсть сталi норматйвно-технiчнiй докумен-

тацiє, вiдсутнiсть сертифiката та значнi труднощi при виготов-

леннi з неє сердечникiв електромагнiтiв вказано в актi вiд 27

листопада 1991 р.,-складеному за участю представника заводу

“Маяк” (iнженера-технолога) i фахiвцiв вхiдного контролю за-

воду “Свiтязь”.

Зазначенi обставини пiдтверджуються також поясненнями

сторiн, показаннями ряду свiдкiв.

Як вбачауться з матерiалiв справи, завод “Свiтязь” вiд-

правив на адресу заводу “Маяк” 19листопада 1991 р. 353

сердечники, 20-го – 100, 22-го – 974, 25-го – 2000, 26-го –

700, 27-го – 2100.

Завод “Маяк” 18 листопада виготовив 1004 магнiтофони,

19-го – 930, 20-го – 935, 21-го – 164, 22-го – 763, 25-го –

950, 26-го – 480,27-го – 815.

Цi докази свiдчать про те, що позивач вживав можливих

заходiв для випуску продукцiє. Вони спростовують доводи про-

тесту, що внаслiдок його безвiдповiдальностi був допущений

простiй складального цеху та не одержанi плановi прибутки.

Виходячи з зазначених обставин, наявнiсть яких не оспо-

рюуться у протестi, не було пiдстав вважата, щопозивачем

допущене грубе порушення трудових обовязкiв.

Зазначенi висновки не спростовуються також листом голо-

вного iнженера заводу “Ковельсiльмаш” i актом комiсiє, на. якi

у посилання у протестi. Справдi, листом вiд 11 лютого 1992 р.

головний iнженер заводу “Ковельсiльмаш”; лабораторiя якого

12 листопада 1991 р. робила хiмiчний аналiз якостi одержаноє

заводом “Свiтязь” сталi i визнала, що вона належить до~сталi

марки СТ-0 повiдомив, що через вiдсутнiсть нормативно-тех-

нiчиоi документацiє дати висновок про марку сталi не мау мож-

ливостi> Проте це спростування надiйшло не на час-вирiшення

питання про придатнiсть сталi для виготовлення сердечникiв,

а.через декiлька мiсяцiв.

В актi комiсiє вiд 16 iяипня 1992 р., з яким у протестi

повязууться висновок про необхiднiсть залучення-до участi в

– 50 –

справi спецiалiстiв, зазначауться, що, .виходячи з iснуючих

стандартiв, позивач мав призначити повторний аналiз якостi

сталi. –

Судом встановлеио, що 24 жовтня 1991 р. всупереч стан-

дарту i технiчним умовам сталь була вiдправлена без сер-

тифiката. Тому провести єє повторний аналiз позивач не мiг у

звязку з вiдсутнiстю на заводi хiмлабораторiє. Сам же по собi

зазначений вище акт з врахуванням встановлених судом об-

ставин не свiдчить про безвiдповiдальне ставлення С. до вико-

нання своєх обовязкiв.

Оскiльки обставини, що мають значення для вирiшення

Справи, зясовано повно i наявнiсть єх пiдтверджууться зiбра-

ними у справi доказами, Пленум Верховного Суду протест

заступника Генерального прокурора залишив без задоволення..

За п, 2 ст. 41 Кодексу законiв про працю Украєни може бути

розiрвано трудовий договiр з працiвником, який безпосередньо

обслуговуу грошовi або товарнi цiнностi (зайнятий єх прий-

манням> зберiганням, транспортуванням, озподiлом тощо) i

вчинив умисно або з необережностi такi дiє, якi дають власнику

або уповноваженому ним органу пiдстави для втрати до нього

довiря, зокрема порушення правил проведення операцiй з ма-

терiальними цiнностями

Ухвала судова колега в цивiльних справах Верховного Суду

Украєни вiд 6 липня 1994 р.

С. предявила позов до Тисменецького районного обуднання

промислових пiдприумств про поновлення на роботi та стягнен-

ня заробiтноє плати за час вимушеного прогулу.

Позивачка зазначала, що вона працювала у вiдповiдача на

посадi майстра-пекаря пятого розряду. Наказом вiд 20 сiчня

1989 р. була звiльнена з роботи за п. 2 ст. 41 КЗпП у звязку

з втратою довiря.

Посилаючись на те, що єє звiльнення здiйснено незаконно,

оскiльки адмiнiстрацiя не мала пiдстав виразити єй недовiря i

пiд час єє звiльнення було допущено порушення вимог ст. 252

КЗпП, С. просила задовольнитр єє позов.

Справа розглядалася неодноразово.

Рiшенням судовоє колегiє iвано-Франкiвського обласного су-

ду вiд б травня 1994 р. позов задоволене. .

У касацiйнiй скарзi Тис

пiдприумств просить рiшеная суду i

на новий розгляд, посилаючись на те,

оцiнку доказам у, справi, в звязку з .ч

ваного висновку про те, що не було пiд

позивачцi. : ая-й

Судова колегiя Верховного Суду УкрашиЩ

сацiйна скарга не пiдлягау задоволенню з таких

Пленум Верховного Суду Украєни в п. 28 постанови № 9

вiд 6 листопада 1992 р. “Про практику розгляду судами тру-

дових спорiв” розяснив, що звiльнення з пiдстав втрати довiря

(п. 2 ст. 41) суд може визнати обгрунтованим, якщо працiвник,

який безпосередньо обслуговуу, грошовi або товарнi цiнностi

(зайнятий єх прийманням, зберiганням, транспортуванням, роз-

подiлом тощо), вчинив умисно або з необережностi такi дiє, якi

дають власнику або уповноваженому ним органу пiдстави для

втрати до нього довiря (зокрема, порушення правил проведен-

ня операцiй з матерiальними .цiнностями).

Вирiшуючи спiр, суд повно .й всебiчно перевiрив обставини,

за яких С. була звiльнена з роботи за втратою довiря, i об-

грунтовано дiйшов висновку, що у вiдповiдача не було пiдстав

для .розiрвання з нею трудового договору за п. 2 ст, 41 КЗпП.

Такий висновок у правильним. Вiн пiдтверджууться доказа-

ми, якi у в справi.

Зокрема, з рiшення Тисменецького районного суду Вiд 20

серпня 1.992 р. вбачауться, що вiдповiдачу було вiдмовлено в

позовi до С. про вiдшкодування збиткiв в сумi 665 крб. 31 коп.

через вiдсутнiсть винних дiй.

– Постановою слiдчого прокуратури Тисменецького району

вiд 26 сiчня 1994 р. було закрито кримiнальну справу щодо

С. через вiдсутнiсть в єє дiях складу злочину.

Що ж до нестачi в С. олiє та дрiжджiв, ти вiдповiдно до

звiту М. вiд 6 сiчня 1989 р. у С. були лишки олiє, а не нестача.

Нестача ж дрiжджiв утворилася внаслiдок неправильного єх

облiку.

З урахуванням стану облiку матерiальних цiнностей та ве-

дення документацiє у вiдповiдача суд обгрунтовано дiйшов вис-

новку, що останнiм не доведено, що С. за власною iнiцiативою

умисно пiдписала накладнi на сироватку, завiренi технологом,

i єй було вiдомо про єх безтоварнiсть.

Рiшення суду у правильним й обгрунтованим, а касацiйна

скарга безпiдставною i не спростовуу викладених у ньому вис-

новкiв. Керуючись статтями 310, 311 ЩiК Украєни, судова

колегiя Верховного Суду залишила рiшення судовоє колегiє об-

ласного суду без змiни.

\ – —- – – Тує.

Звiльнення у звязку з втратою довiря не у заходом дис-

циплiнарного стягнення i може бути проведено незалежно вiд

притягнення особи до дисциплiнарноє вiдповiдальностi за вчи-

нений проступок

Ухвала судовт колеги, в цивiльних справах Верховного Суду

УРСР вiд 14 липня 1982 р.

М. предявила позов до житомирського районного унiвер-

магу про поновлення на роботi та стягнення заробiтноє плати

за час вимушеного прогулу. Позивачка зазначала, що вона з

1978 р. працювала експедитором унiвермагу. Наказом вiд 29

вересня 1981 р. Й звiльнено за п. 2 ст. 41 КЗпП у звязку з

втратою довiря, оскiльки вона несвоучасно вiдзвiтувала про

одержанi вiд реалiзацiє 20 пляшок шампанського 155 крб. За

цi дiє єй була оголошена догана, ранiше стягнень вона не мала,

тому просила суд задовольнити єє вимоги.

Рiшенням Богунського районного народного суду м. Жито-

мира вiд 25 грудня 1981 р. позов задоволене. Ухвалою судовоє

колегiє Житомирського обласного суду вiд 20 сiчня 1982 р.

рiшення залишено без змiни, а постановою його президiє вiд

24 квiтня 1982 р. залишено без задоволення протест прокурора

областi про перегляд судових рiшень.

У протестi заступника Прокурора УРСР ставиться питання

про скасування постановлених судових рiшень i передачу спра-

ви на новий розгляд. Протест пiдлягау задоволенню з таких

пiдстав. Задовольняючи позов про поновлення на роботi, на-

родний суд виходив з того, що адмiнiстрацiя унiвермагу пору-

шила вимого, ст.-149 КЗпП – за один i той же проступок

застосувала два дисциплiнарнi стягнення: 9 вересня 1981 р. М-

оголошено сувору догану, а наказом вiд 29 вересня 1981 р.

вона була звiльнена з роботи за п. 2 ст. 41 КЗпП. Судова

колегiя i президiя обласного суду висновки народного супу .

. визнали правильними. ; ,.

Проте з нимв погодитися не можна. Перелiк дисциплiнар-

них стягнень за порушення, трудовоє дисциплiни визначений у

ст. 40, п. 1 ст. 41 i ст. 147 КЗпП. Вiн не передбачау такого

дисциплiнарного стягнення, як звiльнення з роботи за втратою

довiря до Працiвника, який обслуговуу грошовi або товарнi

цiнностi.

Народний суд не перевiрив також належним чином пояснень

позивачки з приводу несвоучасного звiту за одержане для ре-

алiзацiє шампанське та єє тверджень про те, що це викликано

поважними причинами- хворобою i перебуванням у вiдпустцi.

Судова колегiя та президiя обласного суду не звернули уваги

на недолiки, допущенi народним судом при розглядi справи.

Керуючись, статтями 336 i 337 ЦПК; судова колегiя Вер-

задоволь-

прогулу., ,

Позввч зазначав, що вiя працював викладачем iсторiє. На-

казом вiд 1 жовтня 1973 р. його звiльнено з роботи за п. З

ст. 41 КЗпП. Ввважаючи звiльнення-незаконним, просив по-

новити його на роботi. . —

Рiшенням Сумського обласного суду вiд 22 листопада

1973 р. в позовi вiдмовлено. .

У касацiйнiй скарзi X. просить рiшення суду скасувати та

задовольнити його позов, оскiльки суд без достатнiх пiдстав дiйшов

висновку про необгрунтованiсть ваго вимог, не взяв до уваги

показання свiдкiв, якi позитивно характеризують його по роботi,

а також те, що вiн провадив велику громадську роботу.

Касацiйна скарга задоволенню не пiдлягау з таких пiдстав.

Вiдповiдно до п. З ст. 41 КЗпП трудовий договiр з iнiцiативи

адмiнiстрацiє може бути розiрваний у разi вчинення працiв-

ником, який виконуу виховнi функцiє, аморального проступку,

не сумiсного з продовженням даноє роботи.

Як вбачауться з матерiалiв справи,18 серпня 1973 р. по-

зивач знаходився бiля бiлопiльського ресторану в станi сильного

спянiння. Це пiдтверджууться протоколом начальника район-

ного вiддiлу мiлiцiє, який своую постава1вЯ№>1|1(йДО

1973 р. вiдповiдно до чинного законодак iЮ(Я|i4i)п X. на

Євхрб. за те, шо вiн знаходився у гроаддНiЯПР МiСТi .в станi,

що ображау людську гiднiсть. Про цей випадок було

опублiковано в районнiй газетi. Позивач i ранiше зловживав

алкоголем, за що до нього вживались заходи впливу.

Факти появи X. у нетверезому станi в громадських мiсцях,

у тому числi при виконаннi посадових обовязкiв, пiдтвердили

свiдки М.., П., Ч” Т.

Таку поведiнку X. суд правильно оцiнив як аморальну i не

сумiсну з продовженням роботи викладачем.

Та обставина, що деякi Свiдки позитивно характеризували

позивача як педагога, не може бути пiдставою для визнання

неправильним його звiльнення за п. З ст. 41 КЗпП, оскiльки

вiн себе скомпрометував як вихователь.

Враховуючи наведене.суд Правильно вiдмовив X. в позовi.

Судова колегiя Верховного Суду касацiйну скаргу X. зали-

шила без задоволення, а рiшення обласного суду без змiни.

Суд правильно визнав, що адшнiстрацiя мала пiдстмм вира-

зити недовiря водiувi автобуса, осжiдмсявiягдацускає безквит-

ковий проєзд пасахирiя i ухилявся iя перев4iек автобуса кон-

тролерами .: :i,i – i,.11.111;:1 ;111 : . .. ..- -.

Ухвала судовоє колегiє в цивiльних справах Верховного Суду

УРСР вiд 22 грудня 1976 р. “~

(в и т я г) – ”

У серпнi 1976 р. С. предявив позов до Львiвського авто-

транспортного пiдприумства про поновлення на роботi та стяг-

нення заробiтнеє шцiти за час вимушеного прогулу. . ,

Позивач зазначав, що вiн працював у зiдповiдача водiум

автобуса. Наказом вiд 6 серпня 1976 р. його незаконно звiль-

нено за п. 2 от. 41 КЗпП з мотивiв втрати до нього довiря.

Справа розглядалася неодноразово

Рiшеннямсудовоє колегiє Львiвського обласного суду вiд 19

листопада 1976 р.у позовi вiдмовлено.

У касацiйнiй скарзi С. просить скасувати рiшення, посила-

ючись на те, що актiв контролерiв, на пiдставi яких проведено

звiльнення, вiн не пiдписував i що при звiльненнi адмiнiс-

трацiую не додержано вимог ст. 149КЗпП. -:i”

Касацiйна скарга не пiдлягау задоволенню з таких пiдсткж

Судомвстановлено, що 26 березня 1976 р. пiд чабi””-

снення рейсу Львiв-Шепетiвка позивач провозив ВiтiЗМЕЙ

жирiв без квиткiв, а 28 травня того ж року, здй””-”

– . – 55 –

Хуст-Львiв – шiсть. Крiм того, 7 сiчня, 15 травня i 12 серпня

1976 р. вiн не зупинив автобус на вимогу лiнiйних контролерiв,

ухилившись тим самим вiд контролю.

Факт перевезення пасажирiв без квиткiв пiдтверджууться

приуднаними до справи актами контролерiв i вiдмiтками в кон-

трольних листах водiя, якi позивач здавав адмiнiстрацiє разом

з путьовими листами пiсля повернення з рейсiв, а також по-

казаннями свiдкiв С., М. i В.

Пiдпису С. в зазначених актах немау. Однак це не свiдчить

про те, що факти, вказанi в них, не вiдповiдають дiйсностi.

Змiст актiв С. був вiдомий, оскiльки про це робилися вiдмiтки

,у. контрольних листах водiя, однак, єх i дiй контролерiв вiн не

оскаржував. Те, що/С. не зупиняв автобус на вимогу контро-

лерiв, пiдтверджууться актами, складеними контролерами авто-

управлiнь рiзних областей, i показаннями свiдкiвМ., Б., Б.О.,

Б.С. i Т.

Суд перевiрив посилання позивача на те, що 7 сiчня i 15

травня 1976 р. вiн не помiтив контролера в звязку з поганою

погодою, а 12 серпня того ж року не змiг своучасно зупинити

автобус, оскiльки було слизько. Цi показання обгрунтовано

визнанi непереконливими, оскiльки вони нiчим не пiдтвердженi.

Свiдки, про яких згадувалося, вище, показували, що погода

була гарна 1 водiй не мiг не бачити пiднятого в установленому

порядку контролером жезла. Спростовууться посилання на по-

гану погоду i довiдкою Львiвськоє гiдрометеообсерваторiє. Пра-

вильнiсть акта вiд 12 серпня 1976 р. також пiдтверджууться

листом начальника контрольно-ревiзiйного управлiння Мiнiс-

терства автомобiльного транспорту вiд 17 вересня 1976 р.

З матерiалiв справи видно, що С. i ранiше перевозив паса-

жирiв без квиткiв i не зупиняв автобус на вимогу контролерiв,

що обгрунтовано розцiнюуться як ухилення вiд контролю. За

1975-1976 рр. складено девять актiв з приводу таких пору-

шень, допущених позивачем.

Враховуючи наведене, слiд дiйти-висновку, що адмiнiстрацiя

мала пiдстави виразити недовiря С. i звiльнити його за п. 2

ст. 41 КЗпП.

Звiльнення з цих пiдстав може мати мiсце, незалежно вiд

застосування дисциплiнарних стягнень чи заходiв громадського

впливу, за проступки працiвника, щовикликали втрату довiря

до нього. Тому посилання позивача на недодержання

адмiнiстрацiую передбачених ст. 149 КЗпП правил застосуван-

ня дисциплiнарних стягнень не спростовують висновкiв суду

щодо його звiльнення. На пiдставi наведеного судова колегiя

Верховного Суду касацiйну скаргу С. залишила без задоволен-

ня, а рiшення судовоє колегiє обласного суду без змiни.

-56-

Особа, Трудовий договiр з якою було припинено у звязку з

єє обранням на виборну посаду, пiсля закiнчення повноважень

за цiую посадою мау право вимагати вiд власника пiдприумства,

установи, органiзацiє (уповноваженого ним органу), де вона

працювала перед переходом на виборну посаду/укладення з

нею трудового договору на виконання попередньоє роботи, а

при єє вiдсутностi – iншоє рiвноцiнноє роботи (посади).

.При вiдмовi у наданнi роботи за позовам цiує особи спiр щодо

виконання обовязку укласти трудовий договiр може бути ви-

рiшено судом

Ухвала судовсi колеги в цивiльних справах Верховного Суду

Украєни вiд 23 листопада 1994 р.

(в и т.я г)

У травнi 1994 р. К. звернувся з позовом до тернопiльського

заводу “Сатурн” про укладення трудового договору пiсля

закiнчення строку повноважень виборного працiвника.

Позивач зазначав, шо з 27дипая 188 р, вiн працював у

вiдповiдача начальником дiльницi фарбування, аз 3 червня

1991 р. – начальником лакофарбувального цеху.

У звязку з обранням членом профкому заводу, а потiм

заступником його голови вiдповiдно до спiльного рiшення, ад-

мiнiстрацiє та профкому вiд 19 сiчня 1993 р. у порядку пере-

ведення К. був прийнятий на роботу в профкомi.

Пiсля .закiнчення строку повноважень, 19 квiтня 1994 р.

позивач звернувся до вiдповiдача з проханням надати йому

попередню або iншу рiвноцiнну роботу.

Оскiльки йому було вiдмовлено, К. просив про задоволення

. вимог..11 , : ., 1 , , ,..,. : ;..”::/ ,:-… …;

Справа розглядала> деєдйрайРiао.- –. є;1.”-1.,1.-1; . :

РiшеннЖгЄИЙЯiєiвЙi >iД 11 вересня,

1994р.,.вд1NИо(вII<.1 . i..:. : .- i> йозв> ДО Киуво-Святошин-

ськоє райспоживспiлкд про поновлення на роботi та стягнення

заробiтноє плати за час вимушеного прогулу,

Вона зазначала, що 19 липня 1991 р. зборами уповнова-

жених пайовикiв Боярського мiського споживчого товариства

була обрана головою його правлiння.

Постановою правлiння Киуво-Святошинськоє райспожив-

спiлки вiд 29 червня 1993 р. Й звiльнено з робота за система-

тичне невиконання трудових обовязкiв на пiдставi п. З ст. 40

КЗпП. .

Посилаючись на те, що накладення дисциплiнарних стяг-

нень та звiльнення проведенi правлiнням райспоживспiлки з

перевищенням його повноважень, позивачка просила задоволь-

нити єє вимоги. . , .

У процесi розгляду справи. Б, доповнила своє вимоги. Вона

стала просити визнати незаконними рiшення правлiння райс-

похивспiлки вiд 28 липня 1993 р. про проведення дострокових

виборiв керiвних органiв Боярського споживчого товариства,

переобрання складу його уповноважених пайовикiв, а також

рiшення зборiв цього товариства вiд 12 серпня 1993 р., яким

було переобрано голову його правлiння.

Справа розглядалася неодноразово.

Рiшенням судовоє колегiє Києвського обяасяого суду вiд 28

вересня 1994 р. позов задоволене частюяо.

Визнано незаконним звiльненая Б. за п. З ст. 40 КЗпП i

Змiнено формулювання. иогО причин з зазначених пiдстав на

звiльненая з виборноє посади голови правлiння споживчого то-

вариства у звязку з достроковим переобранням з 12 серпня

1993 р.

Стягнуто з Боярського споживчого товариства на користь

позивачки 1 млн. 860 тис. крб. заробiтноє плати за час єє

вимушеного прогулу.

У касацiйнiй скарзi Б. просить рiшення суду скасувати, а

справу передати на новий розгляд, посилаючись на те, що суд

–59-

дiйшов неправильного висновку про звiльнення єє з посади до-

строково, оскiльки збори уповноважених його не приймали.

Крiм того, суд неправильно вирахував єй середнiй заробiток

i не вирiшив питання-про стягнення заробiтноє плати за за-

тримку видачi трудовоє книжки та за час до змiни формулю-

вання причин звiльнення.

Судова кйлегiя Верховного Суду Украєни ввахау, що ка-

сацiйна скарга задоволенню не пiдлягау з таких пiдстав.

Судом встановлено, що 19 липня 1991 р. зборами уповно-

важених пайовикiв Боярського мiського споживчого товариства

Б. була обрана головою його правлiння на .пять рокiв.

– Постановою правлiння Киуао-Святопшнськоє. райсцожив-

спiлки вiд 29 червня 1993 р. вона була звiльнена з цiує посади

за п. З ст. 40 КЗпП.

Визнаючи звiльнення незаконним, обласний суд обгрунто-

вано виходив з того, що вiдповiдно до п. З ст, 147 КЗпП

працiвники, якi займають виборнi посади, можуть бути звiль-

ненi тiльки за рiшенням органу, який єх обрав. Б. ж була

звiльнена не зборами уповноважених пайовикiв, а правлiнням

райспоживспiлки. Є вже це було б достатньою, пiдставою для

поновлення єє .на роботi. Однак, як вбачауться з протоколу

звiтно-виборних зборiв уповноважених пайовикiв Боярського

споживчого товариства вiд 12 серпня 1993 р., робота його

правлiння, яке очолювала позивачка, була визнана неза-

довiльною. Постановлено звiльнити Б. з посади достроково. На

цих же зборах було обрано нового голову правлiння. Доводи

позивачки про те, що збори не можна вважати правомочними,

оскiльки не було кворуму, та про те, що рiшення про єє

звiльнення вони не приймали, судом перевiрялись, однак не

дiстали пiдтвердження. Тому єх не можна визнати такими, що

заслуговують на увагу.

Виходячи з цього та беручи до уваги, що вiдповiдно до ч. З

ст. 221 КЗпП спори про дострокове звiльнення з виборноє

платноє посади членiв громадських та iнших обуднань громадян

за рiшенням органiв, що єх обрали, судам непiдвiдомчi, облас-

ний суд обгрунтовано обмежився лише визнанням звiльнення

незаконним. . – . ,

При цьому вiн правильно вирiшив питання”про стягнення

заробiтноє плати за час вимушеного прогулу- з моменту

звiльнення до рiшення зборiв уповноважених i в основу роз-

рахункiв поклав постанову Кабiнету Мiнiстрiв Украєни вiд 21

березня 1992 р. № 140 “Про додатковi захопи у звязку з

пiдвищенням заробiтноє плати”, згiдно з якою, зокрема, розмiр

виплат, який вiдповiдно до чинного законодавства обчислюуться

з середньогозаробiтку, у бюджетних органiзацiях визначауться

виходячи з установлених посадових окладiв (тарифних ставок)

з урахуванням доплат i надбавок, якщо середнiй заробiток,

визначений у встановленому порядку, менший за пi оклади.-В

звязку з цим посилання позивачки на неправильнiсть пiд-

рахунку єє заробiтноє плати у необгрунтованими. Що ж до

– 60 –

стягнення заробiтноє плати за затримку видачi трудовоє книж-

ки, а також щодо неправильностi запису в останнiй, то пi

питання не були предметом позову в данiй справi i тому пра-

вильно судом не розглядались. –

Керуючись статтями 310> 311 ЦПК Украєни, судова колегiя

Верховного Суду залишила рiшення без змiни.

При обраннi виду дисциплiнарного стягнення, в тому числi i

звiльненнi з цих пiдстав, необхiдно додержувати вимог ст. !49

Кодексу законiв про працю Украєни, згiдна з якими власник

або уповноважений ним орган у цьому разi повинен врахову-

вати ступiнь тяжкостi тмииеноге проступку i заподiяну ним

шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, i попередню

роботу працiвника –

Ухвала судовоє колеги в цивiльних справах Верховного Суду

Украєни вiд 14 квiтня 1993 р, ~ i

(в и т яг) ;

Б. працювала в хавцизькому кiнотеатрi “Батькiвщина” ху-

дожником-оформлювачем. Наказом вiд ЗО березня 1991 р. вона-

була звiльнена з роботи за п. З ст. 40 КЗпП у звязку з

систематичним невиконанням без поважних причин обовязкiв,

покладених на неє трудовим договором i посадовою iнструкцiую.

Вважаючи звiльнення незаконним, Б. у квiтнi 1991 р.

предявила позов до кiнотеатру про поновлення на роботi i

стягнення заробiтноє плати за час вимушеного прогулу.

Справа розглядалася неодноразово. ..

Рiшенням судовоє колегiє Донецького обласного суду вiд 22

лютого 1993 р. позов задоволене. –

У касацiйнiй скарзi вiдповiдач просить скасувати це рi-

шення, оскiльки при його постновленнi не враховано, що пот-

зивачка неналежним чином виконувала своє трудовi обовязки

та те,- що дисциплiнарнi стягнення яр неє застосовувались з

додержанням встановленого порядку. .

Судова колегiя Верховного Суду Украєни вважау, що. ка-

сацiйна скарга не пiдлягау задоволенню з таких пiдстав.

З матерiалiв справи видно, що позивачка з 1.983 р. працю-

вала у вiдповiдача художником-оформлювачем; а наказом вiд

ЗО березня 1991 р. звiльнена за п. З ст. 40 КЗпП. Перед ця>

вона вже звiльнялась з роботи i була поновлена на нiй наказом

вiд 28 сiчня 1991 р. як. незаконно звiльнена. Пiсля цього ;

казом вiд 1 лютого 1991 р. єй було оголошено зауваж

те, що 29 сiчня 1991. р. вона пiдготувала рекламу на

– 61 –

щитi, а ЗО сiчня того ж оку запiзнилась з обiдньоє перерви

на ЗО хв” наказом вiд 7 лютого 1991 р. оголошено сувору

догану за зрив рекламування фiльму, а наказом вiд 20 березня

1991 р. – сувору догану за орфографiчну помилку на фасаднiй

рекламi. Приводом до звiльнення Б. згiдно знаказом вiд ЗО

березня 1991 р. стало те, що вона 29 березня запiзнилась з

обiдньоє перерви на 13 хв. i не помiняда стару рекламу на

нову. .

При вирiшеннi справи суд визнав, що позивачка допустила

зазначенi порушення. Разом з тим вiн встановив, що кiнотеатр

потребуу капiтального ремонту, його примiщення не опа-

люуться, в звязку з чим Б. не мала належних умов для роботи,

особливо для сушiння рекламних щитiв. Не вживались належнi

– заходи до органiзацiє єє роботи.

Розриваючи трудовий договiр з позивачкою, вiдповiдач не

взяв до уваги зазначених обставин i не врахував, що застосу-

вання до працiвника такого дисциплiнарного стягнення, як

звiльнення, у крайнiм заходом. Вiдповiдачем не виконано вимог

. ст. 149 КЗпП, згiдно з якими Вид дисциплiнарного стягнення

мау обиратись з врахуванням ступеня тяжкостi вчиненого про-

ступку, заподiяноє ним шкоди, обставин, за яких вчинено про-

ступок, i попередньоє роботи працiвника.

Беручи до уваги, що рiшення суду вiдповiдау встановленим

обставинам, вимогам п. З ст. 40, статтям 149, ,235 КЗпП, розяс-

ненням Пленуму Верховного Суду Украєни, даним у п. 22 його

постанови № 9 вiд 6 листопада 1992 р. “Про практику розгляду

судами трудових спорiв”, судова колегiя Верховного Суду за-

лишила рiшення без змiни.

Оскiльки звiльнення з роботи проведено з порушенням чинного

законодавства, а в ходi судового розгляду виявлено iстотнi

недолiки в дiяльностi вiдповiдача, суд обгрунтовано постановив

окрему ухвалу про необхiднiсть усунути виявленi порушення

закону

Ухвала судовоє колега в цивiльних справах Верховного Суду

Украєни вiд 23сiчня 1991 р.

(витяг).

Судова колегiя в цивiльних справах Сумського обласного

суду, розглянувши справу за позовом Г. до Сумського облас-

-62 – . ” –

ного товариства мисливцiв i рибалок, постановила рiшення про

задоволення його позову щодо поновлення на роботi та стяг-

нення заробiтноє плати за час вимушеного прогулу.

У ходi судового розгляду встановлено, що позивача за су-

довими рiшеннями вже тричi поновлювали на роботi. Основною

причиною трудових спорiв, якi протягом кiлькох рокiв тривають

у Кролiвецькiй районнiй радi Товариства мисливцiв i рибалок,

у неналежний облiк та контроль за роботою угерiв. Незважаючи

на те, що Украєнська рада товариства мисливцiв i рибалок ще

в 1985 р. затвердила i надiслала обласним радам Правила внут-

рiшнього трудового розпорадку, Сумська обласна рада не ви-

конала вимог п. З цього документа i не розробила власних

правил внутрiшнього трудового розпорядку. Немау таких пра-

вил i в районних радах..

Адмiнiстрацiя обласноє ради товариства, постановляючи

рiшення про звiльнення, а профспiлковий комiтет – про дачу

згодг на нього, порушили встановленi ст. 148 КЗпП Украєни

строки, передбаченi для притягнення до- дисциплiнарноє

вiдповiдальностi та розiрвання трудового договору. Так, за

вiдстрiл дикого кабана, який мав мiсце 9 грудня 1989 р. i про

який адмiнiстрацiє стало вiдом> наступного дня, дисциплiнарне

стягнення на позивача було накладено лише ЗОсiчня 1990 р.,

тобто з пропуском встановленого мiсячного строку. З пропуском

цього строку накладалися й iншi дисциплiнарнi стягнення.

Крiм того, саме звiльнення з роботи проведено з порушен-

ням вимог закону, оскiльки у наказi про це не зазначено, який

же саме дисциплiнарний -проступок став пiдставою для розiр-

вання трудового договору. До того позивач не дав пояснень

з приводу проступкiв, що ставляться йому в вину, як того

вимагау ст. 149 КЗвП. ,

Встановлено також, що адмiнiстрацiя товариства при офор-

мленнi прийняття на роботу, звiльнення, накладення дисцип-

лiнарних стягнень видау розпорядження; тодi як згiдно з пп. 6

та 9 затверджених Украєнською радою товариства Правил внут-

рiшнього трудового розпорядку такi дiє мають оформлятися

наказами.

Виявивши зазначенi .порушення законодавства про працю

та недолiки в дiяльностi адмiнiстрацiє обласного товариства мис-

ливцiв i рибалок, судова колегiя обласного суду вiдповiдно до

ст. 235 ЦПК, Украєни постановила окрему ухвалу, якою довела

про це-до вiдома президiє Украєнськоє республiканськоє рад>

товариства мисливцiв i рибалок. “iдтЙ

Судова колегiя Верховного Суду, розглянувши справу ДiЕiС> “”

сацiйному порядку, залишила скаргу на ухвалу без задовояв

ня, а окрему ухвалу без змiни. , й|

. – 63- :

Вiдповiдно до ст. 239 Кодексу законiв про працю i ст. 422

Цивiльного процесуального кодексу Украєни -у разi скасування

виконаного рiшення про стягнення заробiтноє плати чи iнших

виплат, що випливають з трудових правовiдносин, поворот ви-

конання допускауться лише тодi, коли скасоване рiшення грун-

тувалось на повiдомлених позивачем неправдивих вiдомостях

або поданих ним пiдроблених документах

Ухвала судовоє колеги в цивiльних, справах Верховного Суду

Укрфни вiд 12 лютого 1992 р.

(витяг).

У сiчнi 1991 р. К., предявив позов до тернопiльського ви-

робничого обуднання “Текстерно” про стягнення 690 крб., по-

силаючись на те, що вiн був безпiдставно позбавлений премiє

на вказану суму нiбито за крадiжку тканини.

Справа розглядалася неодноразово.

Рiшенням судовоє колегiє Тернопiльського обласного оуду

вiд 25 грудня 1991 р, в позовi вiдмовлено.

У порядку повороту виконання скасованого рiшення з К.

стягнуто на користь обуднання 690 крб.

У касацiйнiй скарзi К. зазначау, що крадiжка тканини вiн

не вчиняв i що суд не дав належноє оцiнки показанням свiдкiв,

якi спростували факт єє вчинення ним, а тому просить рiшення

скасувати, а справу передати на новий розгляд;

Судова колегiя Верховного Буду Украєни вважау, що

касацiйна скарга пiдлягау частковому задоволенню з таких

пiдстав.

Вiдповiдно до положень про премiювання, що дiють в обуд-

наннi, працiвникам, якi вчинили замах на крадiжку або кра-

дiжку майна, премiє та винагороди за пiдсумками роботи за рiк

не виплачуються. Судом встановлено, .що 17 липня Г990 р.

позивач вчинив крадiжку 26 м тканини в одному з цехiв

обуднання. –

Це пiдтвердили свiдки Г. та К.Л., якi показали, що 17 липня

1990 р. вони затримали К. з викраденою тканиною. .

Свiдки О. i Т. пiдтвердили, що з викраденою тканиною був

затриманий саме К.

Показання свiдкiв Д. та С., якi, на думку позивача, спро-

стовують висновки суду про вчинення ним крадiжки, супере-

чать наведеним доказам, а свiдок Б. не змiг пояснити, хто був

затриманий з викраденою тканиною. За них обставин суд дав

правильну оцiнку цим- показанням.

Повно й всебiчно дослiдивши всi обставини Справи, вiн

обгрунтовано вiдмовив у позовi. . , –

Разом з тим суд допустив неправильний поворот виконання

скасованого рiшення, –

Вiдповiдно до вимог ст. 239 КЗпП i ст. 422 ЦПК поворот

,. – 64 —

виконання рiшень у справах .про стягнення -заройтйЙЦЩИр

та iнших грошових сум по вимогах, що випливають зйЙвйЦ

правовiдносин, не допускауться. – ,:. ;.йАэд%|

У даному разi суд розглядав саме такi вимоги позамйЩ”

Тому судова колегiя Верховного Суду рiшення суду в чжаявй

вирiшення питання про поворот його виконання скасувала я

Рiшення про лоаввлення деiбоiаамє> >1вв||)! них штйвк

поста>єв>абii Явйiховi заходи у звязку з iидiоденяям; за-

робив яйiаєи i лирйиив ще питаинубез притягнейня до учае-И

; у справi посадовоє особи, за розiкфядхенням якоє здйсвено

.незаконне.звiльнення / л-1…– :\ 1–:; :.-

Ухвала судовоє, колегiє в цивiлiЛих справах Верховного Суду

Украєни вiд II листопада 1992 р.

– Г. працював головним зоотехнiком радгоспу “Артемiвськийi”.

Наказом генерального .директора.агропромислового комбi-

нату “Чугуєвський, до складу-,яхего аходая> радгосп; вiд 26

грудня 1990 р. мн звiльнений а. роботи за п, 3 сi, 40 КЗiЙi

Украєни.- / -.. ,-. . .А /1:. “1. .у1.

Не догодхуючнсь з пнм 25 сiчня 1991р, Р.. яакЗДявив-до

радгоспу та комбiнату пивав Щопонввввх.яа, йвбогi та стяг-

.иеиня .йробiтвоС.iОдаадiЙЙ-1>

:чзвс..аI;i;єй>iЙф :,

.ЄЬiюявii ыд

17 каiтвя 1992 р.Г. тюйанй1в1оиа -роботi. На його корветь

постановлене йярвути зафобiтву шиту за тас вимушеного про-

гулу всумi 12062 крб. ;

У касацiйнiй скарзi представник позивача просить скасу

вати рiшечвя судовоє ковегєє в частин> стяйаеиня заробиш>

плати за час вкмушенотй пригулу, восилаючйсь яа те, яэд Я

розмiрг визначiеииє судiiпєоез врахуваняя яваоге законоййй

Судова колегiя Верховиого -Суду Украєни вважау, -щ >

сацiйна скарга пiдлягау задовояеняю з таких вiдстав. -.>-

Вiдiвовзднодоп.З ст—.:.–i– –

Ухвала судовоє колегiє в цивiльних справах Вер:ковного Суду

Украєни вiд 29 вересня 1993 р.

(в и т я г) .,.,-,.. /1 . \, 1 \. ,.-, – ,..1 .

У вереснi 1992 р.Жовятивсыеий вiддiлок Пiвденно-захiдноє

залiзницi предявив позоь до профспiлкового та страйкового

комiтетiв локомотивного депо ст. Козятин про визнання страйку

незаконним, посилаючись на те, що 2 вересня 1992 р. ма-

шинiсти фото депо розпочали страйк, пiд час якого його ло-

комотивнi бригаде залишили поєзди i блокували рух на лiнiях,

чим, порушили вимоги ст. 12 Закону СРСТ”Яре порядок ви-

рiшення колективних трудових спорiв (конфлiктiв)”.

Рiшенням судовоє колегiє Вiнницького Обласного суду вiд

21 черяваЄ993р. позов задоволено.

У касацiйнiй скарзi профспiлковий комiтет Козятинського

локомотивного депо просить рiшення скасувати, а справу за-

крити, посилаючись на те, в> суд неповно Уясуваи,обставини

справи, не дав належноє оцiнки доказам 1 не врахував, пю

машинiсти локомотивного депо 2 вересня 1992 р. не страйку-

вали. Не працювали х вони тому, що страйкували машинiсти

локомотивних депо стандiй Дарниця, Жмеринка, Киа, якi за-

блокували лiнiє. Профспiлковий комiтет органiзатором страйку

не був. . <. .>

\ . Судом встановлено, що всупереч вимогам зазначеного За-

кону машинiсти локомотивного депо ст. Козятин 2 вересня

1992 рє о 8-йi год. розпочали страйк, внаслiдок.якого локомо-

тивнi бригади залишили поєзди, вiдмовившись отримувати мар-

шрутнi листи. – , ,/ . .; .. ” -” 1 V

Викладенi в касацiйнiй скарзi доведи про те.що вони СТВЕФ-

ку не оголошували, а де нрацювали тому, iцб страикуваак

локомогяхш дено станцiй Дарниця, Жмеринка,Кий; якi |Й>-

блокували рух на лiнiях, неперекойяив] i спростовуються яиь-

тамн начальника локомотивного .депо йт; Козятив та iЙЙЙi

його профкому, маршрутними листами, показаннями свiдкiв, ;>,

в7 –

яких вбачауться, що за iнiцiативою профспiлкового та страй-

кового комiтетiв цього депо 2 вересня 1992 р. було оголошено

страйк, внаслiдок якого машинiсти вiдмовилися отримувати

маршрутнi листи i працювати як 2, так i 3 вересня.

Адмiнiстрацiя депо,. вимушена буйа залучити до роботи

iнструкторiв-машинiстiв, якiпiд час страйку водили поєзди, що

Спростовуу твердження вiдповiдачiв про те, що залiзничнi лiнiє

були заблокованi. “”

-Судом -дано належну оцiнку показанням свiдкi> Л, та К.

> Оскiльки рiшення суду вiдповiдау матерiалам справи i ви-

могам ст, 12 Закону СРСР “Про порядок вирiшення колектив-

них трудових спорiв: гога .ХiЯняприпиневого i

вiдновленого 21 листопада 1991 р., незаконним, посилаючись

на те, що вiн створюу загрозу життю та здоровю людей. Крiм

того, рiшення про проведення страйку приймалось на зборах

.не усього колективу станпiЄ, а лише водiєв, i

. Рiшенням судовоє колегiє Чернiгiвського обласного суду вiд .

12.грУЯВЯ 1991 Р. драв> задрводено. .

.i У касацiйнiй скарзi вiдповiдач просить скасувати рiшення

суду i закрити справу, посилаючись на те, що такий схир не

пiддягау розглядовi в судак, оскiльки в Украєнi не .прийнято

” вiдповiдного закону. “” ..:, -, ;… :”. / ,- : -…,,

;; Оii V Украєни вважау, що ка-

сацiйна скарга не; пзддягае .задовояеаню з таких пiдстав.

7 |йгвю з ст. 9 iЬiк(СРСУ9жота1989р.

1 , ; -68- 10 i 12 вказанего. Закону.

.Судом встановлено, що рiшення про проведення страйку з

2Ужовтия та його вiдновлення з 21 листопада 1991 р. прий-

малось не на загальних зборах (конференцiє) трудового колек-

тиву станцiє, а на зборах водив. У-письмовiй формi вимоги

викладеш не були. АдмiВiстрапiєо з ними не ознайомили. Не

рiжзддавiйлИйвЙЕiЙiiЙЕН i:иередйого-вiд-

новленням iп)имири1та т аєбiтражем.

Шведене шдтверджуетьеядiо>ааа)етямє( св

казами i не оспорювалось представниками вiдповiдача.

: до-

Крiм того, страяк водiєв станцiє швидкоє медичноє допомоги,

що тривав понад сiм днiв, порушив режим роботи цiує установи,

чим створив реальну загрозу житло i здоров1> людей.

За такккобставин-суд обгрунтовано визнав страйк неза-

конним, оскiльки водiє станцiє швидкоє медичноє допомоги, при-

пинивши роботу, допустили ворушеная вимог статей З>. 4, 5 i

12 Закону ежеi “Про порядок вирiшення колективних трудо-

вих спорiв (Еоафлiктiв)”. — є -. : : \”

Доводи, що мiстяться в касацiйнiй скарзi, про те, що спiр

не-пiддавав: розвЙдЯЙЗ>>

вздакийдасфо заiсйву- ЙЙа, ДЙЮЙв11 Вейй>юоє:, Ради

Укрйня.Уд 12вересня 1991р. “При порядок тимчасовоє дiє

на тервторiЄ Украєни окремих актi> йаконiздавства Союзу РСi”-

встановлено, що до прийняття вiдповiдних актiв законодавства

Украєни на iє територiє застосовуються акти. законодавства Со-

юзу РСР з питань, якi не врегульованi законодавством Украєни.

Виходячи з наведеного, судова колегiя Верховного Суду

залишила рiшення без змiни. .

Вiдповiдно до ст. 222 Кодексу законiв лро працю Украєни

особливостi розгляду iндивiдуальних трудових спорiв можуть

бути встановленi законодавствомщодо суддiв прокурорсьто-

слiдчих працiвникiв, а також працiвникiв навчальних, наукових

та iнших установ прокурату]>), якi мають класнi чини. Трудовi

спори зазначених працiвникiв з питань, для яких законодавст-

вом не встановлено особливого порядку розгляду, вирiшуються

за загальними правилами глави XV КЗпП .-, / ,

Ухвала судовоє колеги в цивiльних справах

Укрйнк вiд 27 квiтя> 1994 р. ,

(витяг) :, .. . ” 1,; -… \

У iуудш 1994 р. Т. предявив позов до iє

обласноє Ради народних депутатiв i управлiння

.-. . . “-в9 ” –

державноє адмiнiстрацiє, в якому зазначав, що рiшенням облас-

ноє Ради вiд 2 грудня 1993 р. вiн незаконно звiльнений з

посади голове районного суду. На пiдставi цього рiшення на-

чальник управлiння юстицiє того ж дня видав наказ про його

звiльнення з посади голова суду та залишення на посадi суддi

топ> тк” суду.. Посилаючись на те, що його звiльнено ,не в ус-

тановленому порядку, Т. просив суд скасувати вказанi рiшення

та стягнути на його користь 120 млн. крб. на вiдшкодування

моральноє шкоди. ..

\ Ухвалою суддi .Тернопiльського обласного суду вiд 2 березня

1994 р.позовна заява Т. залишена без розйiяду,

Т. подав ва ухвалу скаргу, в якiй просить скасувати и, а

позовну заяву передати на новий розгляд, посилаючись на те,

що при винесеннi ухвали не було додержано вимог пропесу-

ального та трудового законодавства. Зокрема, при звiльненнi

його.з Фосаяи були порушена норми Закону Украєни “Про

статус суддiв”, питання про звiльнення не розглядала квалi-

фiкацiйна колегiя суддiв. ,.

Судова колегiя Верховного Суду Украєни вважау, що скарга .

пiдлягау задоволенню з таких пiдстав. – . –

Залишаючи позовну заяву i. без розiмяду, суддя, керую-

чись ст. 136. ИПК Украєни та пославшись на статтi 222, 232

КЗпП, виходив з того, що трудовi саори суддiв 3 питань звiль-

нення не розглядаються в судах i що стосовно таких категорiй

справ встановлюуться особливий порядок розгляду, врегульова-

ний Законом “Про статус суддiв”. 1

Проте з такими висновками погодитись не можна.

Вiдповiдна ДО ст. 111 КЗлП особливостi розгляду трудових

спорiв Суддiв, прокурорсько-слiдчих працiвникiв, а також пра-

цiвникiв навчальних, наукових та iнших установ прокуратури,

якi мають класнi чини, встановлюються законодавством.

Постановляючи ухвалу, суддя не зясував, чи пiдлягау да-

ний спiр розглядовi в судi, не вказав, якi вiн мав .на увазi

особливостi розгляду трудових спорiв працiвникiв зазначеноє

категорiє. Цi данi вiдсутнi єв матерiалах. До справи не додана

копiя рiшення обласноє Ради народних депутатiв. При вирi-

шеннi питання про залишення позовноє заяви Т. без розгляду

не врахованi положення Закону “Про статус суддiв” ви 15

грудин 1992 р. (зi змiнами та доповненнями вiд 24 лютого

i994 р.) Залишаючи заяву без розгляду, суддя послався на

п. 1 ст. 136 ЙИК, хоч пя норма закону регулюу дитаВня.

вiдмови в прийняттi .заяви. Пiдстави ж залишення заяви без

розгляду судом зазначенi в ст. 229 ЩiК.

Виходячи з наведеного, судова колегiя Верховного Суду-

ухвалу скасувала, а справу надiслала на новий розгляд.

. “. . , -№- : ;-

Стягнувши на пiдставi ч. 2 ст. 235 Кодея|

Украєни заробiтну плату за час вимушеногоi

до уваги, що вiн стався не з вини працiвник> ;|

Ухвала судове колег в цивiльних справах

Украєни вiд 4 вересня 1991 р.

(в и тяг)

.Р. предявив позов до iнституту пiдвищення

працiвникiв культури про поновлення на роботi та стягйв(|||

заробiтноє платя за час вимушеного прогулу. Позивач зазначав,

що вiн був звiльнений за п. 1 ст. 40 КЗпП необгрунтовазвй

оскiльки скорочення штатуфахтичво не було. ; i

Рiшенням Радянського районного народного суду м; Йвец;

позов було задоволене, оскiльки суд визнав, що звiльвеайя ;;;я

проведено з порушенням вимог закону. Проте “iйдповiдає.Йii.,

допустив його до роботи, запропонував iншi вакантнi посада, .

а коли иiн.вiд них вiдмовився, ->-. знову звiльнив за п. 1 бт.Дйй

КЗпП. Вважаючи i це .звiльнення необгрунтованим, ..аозивалiйii

просив задовольнити його вимоги. . / , .,1 , , Щ

.”.Справа розглядалася неодноразово. – .. .:1: . . ;. ” :;11-.,

Рiшенням судовоє колегiє Києвського мiського суду авзовА;|

задоволене, позивача поновлено на роботi i стягнуто найопр. ;|!|

користь заробiтну штату за весь час вимушеного прогулу.

У касацiйнiй скарзi iнститут просив зменшити розмiр авi-

робiтнйi плати, що пiдлягау стяiяенню, обмеживши йото три- ”

мiсячним1 строком.. . ,. . -. ;1. . . … й.;уй|Щ

.Судова-колегiя Верховного Суду. Украши-касапйву.екэдяу М115″1

залишила без .задоволення i в ухвалi вказала на таке |

. Судом встановлено, що фактично в iнститутi на, час звиєi- :ХЦ

нення Р. з роботи скорочення плату не було. Пiсля звiдьиедна| |й

3-лiдповiдача заробiтноє плати Р. за весь час його ~

прогулу у обгрунтованим, оскiльки вiн стався-.

прапiвнияа. ..,-. – :_, ..,….1 ::”

Справа в судi може бути закрита лише з пiдстав, передбачених

законом , . . ., :

.. ;- , /

У хват, судова колеги в цивiльних справах Верховного Суду

УРСР вiд 27 квiтГня 1966р.

(вит яг) -. . .: ;-,/ ,~- ” .,

Д. подав до ужгородськоє школи-iнтернату №:\2 та- Закар-

патського обласного вiддiлу народноє освiти позрвпро понов-

лення на роботi. ~ \,

У ньому вiн зазначав, що наказом по Ужгородському мiсь-

кому вiддiлу народноє освiти вiд 19 жовтня 1965 р. був зара-

хований на роботу вчителем трудового навчання школи-iнтер-

нату № 2. . , . .-:.: -.,., ” : ,1. . ;1 ,.,:_. .

; 16 листопада 1965 р. завiдуючий Закарпатським обласним

вiддiлом народноє освiти скасував цей наказ на тiє пiдставi, що

питання про прийняття та звiльнення вчителiв 5-Ю класiв яе

належить до компетенцiє мiського вiдцiлу народноє освiти, а

вирiшууться обласним вiддiлом. 18 листопада 1965 р., тобто

пiсля того як Д. приступив до роботи, директор школи-iнтер-

нату звiльнив його, посилаючись на наказ обласного вiддiлу

нарокиоє оовiтв. _ “:,11–. йС-/ – ..1 .;-. .

Вважаючи звiльнення неправильним, Д. предявив позов про

поновлення на рвоогi. Ухвалою народного суду, м. Ужгорода

вiд 15 грудня 1965 р. справа закрита. Судова колегiя Закар-

патського обласного суду ухвалою вiд И сiчня Є966 р. ухвалу

нйродаого еу заявляла .без. змiни. –

Протест заступника ЩюкурораУРСР иривесено на пред-

мет скасування зазначених ухвал та передачi справи для роз-

гляду пр еугi. Протест пiдлягау задоволенню з таких пiдстав.

Закриваюча справу, народний суд посилався на те, що на-

каз про првзшчевнхД. схасоа

на роботу непiдвiдомче судовi. Судова хояегiя обласного суду

погодилась з мотивом народного суду, доповнивши його тим,

що оскiльки вiдсутнiй, наказ про звiльнення Д. з роботи, немау )

й.спору-.юж-сюроиаый.,-” ,1″; :-;сi)фажi. , ; ,

На пiдставi наведеного су дова колегiя Верховного Суду яро-

тестзаетуняйка Прокурора УРСР задовольнила, ухвали народ-

ного суду м. Ужгорода 4 СУДОiЮЄ кадети облауаогосудускасу>

ала, а справу повернула до народного суду на новий розгляд

по сутi в iншому складi суддiв. ” . .; :

\ . , -Тє- . ” \ ”

Постанова президiє обласного суду про змiну судових рiшень

i зменшення розмiру стягнутих з вiдповiдача на вiдшкодування

збиткiв сум скасована, оскiльки юна постановлена без враху-

вання того, що збитки завданi злочинними дiями i матерiальне

становище вiдповiдача не давало пiдстав для висновкiв про

можливiсть зменшення розмiру вiдшкодування

,,, . ; , ,Ч>i.. ., 1. .: ,11. . ., . – -1 . ,, .”

Ухвала будоаоi колега в цивiльних справах Верховного Суду

УРСР вiд єв червня 1981 р.

Гвх.Ж-11,,,,,.;;,,;;.,1. , :.:.:: – – 1.”,.

.:

предявила позо> до коягоспу i>;

ууязяЛ АРСР

.-“. ,…>iЙiЦЙИ№Квго. раи-

ону.Те|шопiльсй1й 17 тис.

649 хрб. Позивач зазначав, що завiдуючи матерiально-госпо-

ону Т каси-45 тис. крб., за рахунок яхих колгосн опла-

чував виставленi Р. рахунки. Крiм того, а мстою забезпечення

Р. готiвкою керiвництво колгоспу пiд виглядом, закупiвлi худоби

оформило видачу йому банкiвськоє позики.

Посилаючись на те, що внаслiдок незаконних дiй Р. та

посадових осiб колгоспу експедицiє завдано збиткiв, позивач

просив задовольнити його вимога. У процесi розгляду спраги

суд притавяув до- участi в яЦiис вiдповiдачаi Р. –

Рiшенням Збаразького районного народного суду вiд 24

~ травня 1977 р. постановлено стягнути з Р. на користь Янськоє

геологорозвiдувальноє експедицiє 15 тис. крб. Судов> колегiя

Тернопiльського обласного суду ухвалою вид 12 лЩшя 1977 р.

залишила це рiшення без змши. Постааоао.пвевядцобласного

Красуй11є ухвала

.,еi>9йiяй.

.iiЙЕВiВДЙДоТ.тие. 5 сумлiнне виконання ввм

посадових обовязкiв. Не мскке бутипiдставою для зменшення

розмiру -вiдшкодування у даному разi i матерiальне становище ,

вiдповiдача, який працюу на високоонлачуванiй посадi.

Враховуюча, iдо судом тершоє iнстанцiє обставини справи

встановленi повно i правильно, прийняте ним рiшення вiдпо-

вiдау вимогам п. З ст. 134 т> йт. 137 КЗнП, а постанова президiє

обласного суяусуоеречят> ввиотм статей 319 i 341 ЦПК

судова колегiя ВерховногоСуду, керуючись статтями 336 i 337

ЦПК, протест заступндаса Голови Верхоиаего Суду задоволь-

нила, постанову президiє обласного суду вiд 12 липня 1979р.

скасувала, залишивши без змiни рiшення Збаразького район-

ного народного суду вiд 24 травня Є 977 р. та ухвалу судовоє

,колегiє обласного суду вiд 12 липня того х року. , :–1

Рiшення суду скасовано. Оскiльки при розглядi справи, не було

встановлено/якою нормою матерiального права-трудового

чи цивiльного – слiд керуватися нрк вирiшеннi справи

Постанова президiє Запорiзького обласного суду ,

вiд 23 грудня 1981 р.

{витяг) ,л 1..11-;-.,-. ,-… 1 ,-,./

У сiчи> 1981 р. запорiзьке обласне управлiння “Спортлото”

предявило позов до В. про стягнення з нього 980 крб. Позивач

: -7- – .

– -. -::

. . . . : iЩ

зазначав, що Б. на пiдставi угоди, уi

1978 р.> одержав для розповсюдження

суму 1400 єрб.,/ проте звiт про реалiзацiю

420 крб. Оскiльки погасити заборгованiсть д(

мовився, .позивач просив задовольнити його

Рiшенням Ленiнського районного народного

ворiххя вiд 1 червня 1981 р. позов задоволене ч

вiдповiдача стягнуто 490 крб. У касацiйному порядку

не розглядалася.

.Хiрогесй заступника Голови Верховного Суду

питання про скасування рiшення народного суду i

справи на новий розгляд. Протест пiдлягау задоволенню з

пiясiав.:,1;..-:;… Сч- -:;. -..”. . ..:.йЗi

Задовольняючи позов частково, народний суд врахував маг

терiальне становище вiдповiдача. Прдеь в такими моян|вiдiй|

зменшення розмiру шкоди, що пiдлягау вiдшкодуванню, нога- :

дитвся не можна, оскiльки судом на- порушевня мiмег сє.;,4!

ЩiК не зясованi справжнi обставини справи, правова природа

взаумовiдносин сторiн за укладеною мiж ними угодою, не азва>-

зано на закон, що передбачау можливiсть зменшення розмiру

боргу при даних правовiдносинах. у .,у

При предявленнi лозову позивач послався на закон, що

регулюу вiдносини робiтникiв i службовцiвза трудовим дого-

вором. Погоджуючись з цим, народний суд не звернув уiваває; Й

иа гi. 16 уклайеасЭ мiх сторонами упади, де Зазнячейви

вiдповiдач не у працiвником управлiння “Спортлото”, а дф8;||

бувау з ним у цивiльно-правових вiдносинах, мiх ними уйєi

дено договiр доручення, за яким позивач доручав, а вiдп6Й)|

як “розповсюджувач” брав на;сёбе1обовязокреалiзуватйкау0№|i|

лотереє, одержуючи за це певну винагороду. Суя не .переву)д||

чивiдаовiдау цяугода-змiсту визначеного ст. 21 КЗиП твуйй1|

вого ДОГОВОЕУ та чи у у звязку, здим пiдстави для змев

з урахуванням матерiального становища вiдповiдача

заподiяно! ним шкоди.

При новому -розглядi справи треба врахувати

бiльш повно зясувати характер правовiдносин, що iснували и

сторонами, можливiсть врахування матерiального станвi

вiдповiдача i залежно вiд цього вирiшити спiр. ,

, Керуючись статтямв-ЗЗб, 337 ЙПК,президiя

суду протесi заступника Голови Верховного Суду

ла, рiшення народного суду скасувала, а справу

новий розгляд. – . : . .,..- :IЦ1.i,-,

Суд обгрунтовано поклав на директора та головного бухгал-

тера консервного заводу матерiальну вiдповiдальнiсть у мехах

середнього мiсячного заробiтку кожного у звязку з тим,: що

внаслiдок безконтрольностi з єх боку за станом збереження

матерiальних цiнностей на складi виникла нестача

Ухваласудоваколегiє в цивiльних справах Верховного Суду

УРСР вiд 12 травня 1982р.

(вим я г) . ,” /111- ,,.,”. . .-1. . . : ;

Прокурор Бердичiвського райоау ЖитрмиреькоГ областi

предявив в iнтересах Житомирського виробничого аграрного

обуднання консервноєпромисловостi позов до С. про стягнення

суми нестачi, посилаючись на те, що юр> передачi матерiальних

цiнностей на склотарному складi Бердичiвського консервного

заводу, де вiдповiдачка працювала комiрником, виявлено не-

стачу склотари та ящикiв. Оскiльки вiд добровiльного вiдшко-

дуваннясуми нестачi вона вiдмовилась, прокурор просив задо-

вольнити позовнi вимоги. :.” . ,::. ii~/ “._ . , 1::. – ч

У процесi розгляду справи судомщштяєрутояк вiдповiдачiв

колишнього: директора консервного заводу Т. i головного

бухгалтера. Я.:,… ;:- .,. : , ; , “.”:. :: :

Рiшенням судовоє колегiє Житомирського обласного суду iвiд

8 квiтня 1982 р. позов до т, задоволене частково, а на дирек-

тора та головного бухгалтера покладена вiдповiдальнiсть по

вiдшкодуванню шкоди > ййжйс єх середнього мiсячного

заробiтку.; -, 11,1\ .””;”:- ..::-,-” ., \. ..;.– ;

“У касацiйкiй скарзi Я. просить зшцдати ноговiд вiдхю-

вiдальностi, посилаючись на яiдсутшсть вини у йеетачi, вдо

утв не

складала актiв на пошкоджений посуд та ящики, порушувала

праявяа єх зберваяшг. : г .

Разом з тим нестача у також наслiдком.того, що колишнiй

директор заводу Т. не контролював правильнiсть перевезення

та зберiгання склотари i, знаючи про Складування єє на вiд-

критому i неогородженому майданчику, належних заходiв до

усунення цього не вживав. Не здiйснював вiн i контролю за

облiком матерiальних цiнностей на складi.

Головний бухгалтер Я. як керiвник структурного пiдроздiлу

не рргаиєзував правильного облiку тари наскладi, не здiй-

снював контролю за ставом 5 зберiгання, iнвентаризацiя тари

. /- ” – 71;>1

. . ii . й

:. 1-

станом на 1 червня та 1 листопада, як це передбачвав!

струкпiую, .не- провадилася. 11 1 .- . – ,/г – –.й

Викладене пiдтверджууться поясненнями сторiн у судак

засiданнi., актом передачi матерiальних цiнностей, постановявИ

слiдчого прокуратури Бердичiвського району,; i;}ЙЙЦ

кримiнальна справа щодо С. закрита у звязку з амнiстiувi, iвц є

iншими матерiалами. _ . . 1. ,- .. \ . . . -г..ЗЙii

За таких обставин суд дiйшов правильного висновку, що

вiдповiдно до оп. 1 1 3 ст. 134 КЗпiЄ С. повинна вести е :,

терiальну вiдповiдальнiсть у повному розмiрi шкоди, а Т. Та Я.

на пiдставi п. 2 ст. 133 КЗпП – у розмiрi середнього мiсячисН

заробiтку.. \ // ;”” ; 1, .11 –:-. : 1 ! ~

При цьому суд, врахувавши матерiальне становище С. i

конкретну обстановку, за якоє було заподiяно шкоду, зменпшв

розмiр П покритг>. —

Керуючись статммяЕ 31, ЗiН ЦПК, судоваколегiя Єеє>-

ховного Суду касацiйну скаргу Я. залишила без задоволення,

а рiшення судовоє колеги обласного суду вiд 8 липня 1982 р.

без 9мшл, . .., .: . . ….

Визнавши, що працiвника було звiльнено за п. З ст. 40 Кодексу

законiв про працю Украєни з порушенням правил застосування

дисциплiнарних стягнень, суд при його поновлемйi иа роботi

зобовязав посадову особу> за розпорядженням якоє було про-

ведено звiльнення, вiдшкодувати шкоду, заподiяну пiдприум-

ству оплатою вимушеного прогулу незаконно звiльненого пра-

цiвника, вiдповiдно до ст, 237 цього х Кодексу г

Ухвала-судовоє колега в цивiльних справах Веряеiвмвго Суду

Украєни вiд 20 жовтня 1993 р.;

ЄуЙЙ4

1 .i;-.- i.гйiИiИi .-”

.. ..Уiвд-iЗЗЖЙЙа

приумства виробничого i матерiально-технiчного забезпечення

“Раиагрвнромтехнiєка” про поновлення аа добой та стягяендя

заробiтноє плати за час вимушеного прогулу. Позивач зазначав,

що вiв бiльш як девять роки> працював головним бухгалтером

пiдприумства. Наказами вiд .iЄ квiтня 1992р. i22 лютейi

199Э р. на нього накладено дисциплiнарнi стягнення, а нака-

зом вiд 16 березня 1993 р. його звiльнене засистемаєєрвя

невиконання трудових, обовязкiв, ХОЧiПХКЙЕГОМ уiрьоге чяв1

роботи на зазначеному пiдприумствi на”посадi гояiоiiааi>

гквтера вiв нiяких зауважень, не мав. 1 ” i.:1,1;.1.

Посилаючись на незаконнiсть притягнення до дисцинлнау

. .- ;., .”- – -77-

ноє вiдповiдальностi i звiльнення, позивач просив поновити його

на попередньому мiсцi роботи.

Рiшенням судовоє колегiє Миколаєвського обласного суду вiд

14 вересня 1993 р. позов задоволено. К. поновлено на роботi,

з вiдповiдача на його користь стягнуто 243 тис. крб. за виму-

шений прогул i 50 тис. крб. на вiдшкодування витрат, повяза-

них з. юридичною допомогою. Одночасно на директора пiд-

приумства У. покладено обовязок вiдшкодувати пiдприумству

шкоду, заподiяну оплатою вимушеного прогулу К. у звязку з

його незаконним звiльненням.

У касацiйнiйскарзi”Райагропромтехнiка” i У. просять ска-

сувати зазначене рiшення, посилаючись на те, що звiльнення

позивача проведене вiдповiдно до закону i не будр наслiдком

ЙОГО Критичних ВИСТУПiВ. ;

Судова колегiя Верховного Суду Украєни вважау, що ка-

сацiйна скарга не пiдлягау задоволенню з таких пiдстав.

На пiдставi п, 3 ст. 40 КЗпП трудовий договiр мехе бути

розiрваний власником пiдприумства {установи, органiзацiє) або

уповноваженим ним органому випадках систематичного неви-

конання працiвником без поважних причин обовязкiв, покла-

дених на нього -трудовим договором або правилами внутрiш-

нього трудового розпорядку, якщо ранiше до цього працiвника

застосовувались заходи дисциплiнарного стягнення або громад-

ського впливу у встановленому для цього порядку.

Виходячи з цього, при звiльненнi працiвника за п. З ст. 40.

КЗпП адмiнiстрацiя повинна навести конкретнi факти допуще-

ного вик невиконання вказаних обовязкiв, зазначити, коли

саме вони мали мiсце, якi i коля проступки вчинив працiвник

пiсля застосування до ньогостягнень. ;

У даному ж разi вiдповiдач обмежився лише загальним по-

силанням на систематичне невиконання К. трудових обовязкiв

при застосуваннi такого крайнього заходу, як звiльнення, не

врахував положень ст. 149 КЗпП, згiдно в якими при обраннi

виду дисциплiнарного стягнення власник або уповноважений

ним орган зобовязаний враховувати ступiнь тяжкостi вчиненого

проступку i заподiяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено

проступок i попередню роботу працiвника.

Перевiряючи доводи К. i аналiзуючи причини конфлiктних

стосункiв мiх ним i адмiнiстрацiую пiдприумства, суд встановив,

зло з приходом у травнi 1992р.;-аасюсаду директора пiд-

приумства У. мiж ним i К. склались донфлiктнi стосунки через

безпiдставнi вимоги першого щодо премiювання працiвникiв,

використання кредитiв тощо. У. намагався позбавитись неба-

ханого головного бухгалтера. . . ;. . . / ./ ../ ; ;”\1- ;

Оскiльки звiльнення К. за наведених обставин було неза-

конним, суд поклав на У, обовязок вiдшкодувати пiдприумству

. ; -78- , \ ., –

шкоду, заподiяну оплатою вимушеного прогулу

до п. 8 ст. 134 i ст. 137 КЗпП.

Так як рiшення у справiвiдповiдау ста>

обставинам i. закону, судова колегiй Верховного тУЄ

його без змiни.

Трудовi спори, вирiшенi у встановленому законом порядахвЙ

вiднесення розi-.ямду тай> iй1#в яй >о>вiетениiє еу

розгляду заново не iй.пргiИєйотiг 1″:: х1)\ -. -;./. -. ;.. ./”, .

У лисяэпадГ 1990 р. Б. предявила позов до Марiупояьсьiюйй

трейгуєдалень i ресторавiв № 1 про аоиовдения йа рвН>

посилаючись на те, в>наказом аад 22 листопада1939. и

безпiдставно звiльнено з посади директора комбiйату iшсiльнов,

харчування за п. 1 ст. 41 КЗпП Украєни у звязку з груби>>

порушенням посадових обовязкiв. За правилами, що iснували

в той г час, вона скаржилася вищестоящим керiвникам, ах

до ; Мiнiстерства- торгiвлi УРСР, але налехжЯ вiдповiдi ае

одержала.

21 червня i990 р. Комiтет ституєцйного натяаду СРСiР

скасував ПередiК № 1, до якого входила заямана возявачiЕо|>у;

посада,” i тому вона просила розглянути єє позов у судааЙЦг

1. передку.– .- — :” :”-:”\”V . “1,-.” 1./;; -“i.

Справа розглядалася; неодноразово. є , ,;;

Ухвалою Жовтневого районного народного суду м. 1ю|-

пйяя вiд 26 червв> 192 р” залишеною без змiни ухвайадв :

“Доненького обласного суду вiд 17 серпня 1992р. та постановок>

йоге президiє вiд 28 ховтня 1992 р., справу закрято зааяi” i:,

iидвєдомчiетю.суду. . , . :, ,. . , .,.-..А,…

У, протестi заетушниса Генерального прокурора., Уiiздi

ставяiься пнясання про скасування всiх судових рипеиь iд|р

.дануйфамГнайовай!,/,-;, .:,,” .. ,;.,”.;-яєйє||

.. Протест ие пiдлягау задовоявнню- з. таких пiдстав.; .айй

Зверйиочясьдосуду,псвивачiсаиоейлал

про звiльйення єє -з робив воаа оекаржизд з>йвiЙ”

пiдяегаостi.але вiяповiдiне одерхаяа. -.. “Уi!

Постановляючи ухвалу про закритгя еправвєяй

до ст. 34Є ЦНК. Уiфйни А на вшЕввашя

обласного суду вiд 4 березня 1992 р..всебiдв рь № Э-704/6 на адресу Президiє Верховно! Раде Ук-

раєнськоє РСР, пiдписаних мiнiстром торгiвлi, де зазначено,

що пiдстав для поновлення Б. на роботi векау, про що єй

новiдаюiеiО. .у–.-. ,- \ -1.- , ; , 1 . .;1/

Тому не можна погодитися з викладеними у протестi дово-

дами про те, що в згаданих листах не йдеться- про остаточне

вирiшення питання щодо поновлення Б. на роботi до прийняття

Комiтетом конституцiйного нагляду СРСР висновку вiд 21 чер-

вня 1990 р. ; :, , “;,:. ….у1-:,:,.1,,

Таким чином, суд дiйшов обгрунтованого висновку про те,

од> спiр про поновлення позивачки на роботi був остаточно

вирiшений до 21 червня 1990 р. вiдповiдна до законодавства,

що дiяло на той час, тобто в порядку пiдлеглостi. –

Суд обгрунтовано закрив справу на пiдставi п. 1 ст. 227

ЦПК. ., : -.- , . ” – . . – : – ,

Що ж до листа Мiнiстерства торгiвлi вiд 14 червня 1990 р.

№ 24/16-145 i згадування в ньому про розпочату перевiрку

дiяльностi тресту єдалень i ресторанiв, то вiн не спростовуу

вищезгаданих листiв тiчяяьнина упрйтйияу кадрiв i мiнiстрi!

торгiвлi про вiдмову в поновленнi Б. на роботi, надiсланих

позивачцi до прийняття висновку Комiтетом конституцiйного

вагияду СРСР, , “”.1 1 Г:, .;.,:.,:,,..;. .” ” , -.;:-.:: ; . -.

Виходячи з наведеного, судова колегiя Верховного Суду

протест заступника Генерального прокурора залишила без за-

доволення. ,,-,. -“-.,,” : “. – ;,,-: ,;;, ,,;, —:.. ,\., , ;-,.

-в0-

Пропуск без поважних причин передбаченого ст. й

тримiсячного строку звернення до комiсiє по трудових,

може бути пидставою для вiдмови судом у задоволеннi Ш

з якими працiвник звернувся до цiує комiсiє iл суд 1 – є

i”- ” : \;1:: ;1 – “”””У

Ухвала судовсИ колегiє в цивiльних справах ВерховногоiЙ1

Укрiйш вiд 14 вересня 1994 р. .

, . . . _ , /

(в и тяг) , ;.;. . . ;:, : :. ,.

Р. предявив позов до радгоспу “Унавський” про стягнення,

утриманих з його заробiтноє плати на пiдставi наказу директорi

радгоспу грошей, для вiдшкодування заподiяноє шкоди.

Своє вимоги позивач вбвДйВД|> тав>, здо зазначену суму

стягнуто без його згоди i безпiдставно, що протирiчить вимогам

1 заквну.- \ -..м”.. ,” ” .-1. .. ,

.,, Справа розгаададасьсудани неодноразово. -“..,../ , ,..,:; . ;.:.:.

Останнiм .рiшенням Києвського обласною суду вiд 3 червня

1994 р. в задоволеннi вимог позивачу вiдмовлено в звязку з

пропуском строку звернення за вирiшенням трудового спору.

В касацiйнiй скарзi Г. просить скасувати рiшення як таке,

що протярєчмть вимогам закону.

Судова колегiя Верховного Суду Украєни знайшла, що ка-

сапiйна скарга не пiдлягау задоволенню з таких пiдстав. .

Вiдповiдно до ст. 225 КЗпП працiвник; може звернутись до

комiсiє по трудових спорах у тримiсячний строк з дня, коли

вiд дiзнався або повинен був дiзнатись про порушення свого

справа. – 1 ,:- 1″….1″. . -,, .- ;111 1;– – ..”

. Постановляючи рiшення, суд визнав встановленим, що по-

зивач, ознайомившись з наказом про стягнення з нього сум 20

сєчвя 1989 р., бiльше двох рокiв в КТС з цього приводу; ае

звертався, установлений тримiсячний строк пропустив без по-

важних иОк43КНв ” “..,. . . -” .. :-” .:-,.

Такi висновки суду стверджуються даними огл>)! журналiв

вхiдноє кореспонденцiє профкому за час з Є989 р. по квiтень

1991 р., .иоказаннямв -свiдкiв,:!!. i:.в- iКi V

Псхялаєпм в кагапiйi

мало мiсиi ,рнiв;]Йii|ЙiИii ШД-1

твей iвени>зва 500 крб- Ухвалою судовеє кодегаГ

Запорiзького обласного суду вiд 21 квiтня 1981р. рiшення

народного суду захшоево еззмiии.

1;Ж:1фох1:зжяу1ШЯII!9Л Суду. УрСР ста-

виться питання про скасування судових рiшень i направлення

справи на новий розгляд. Протест пiдлягау задоволенню з таких

ПiДСiЯВ. .:; i”,-1-,.;..;-.1-” :-. ; –

Постановляючи рiшення про часткове вiдшкодування вiд-

повiдачкою завданих позивачу збиткiв, народний суд виходив

з того, що з нею був укладений договiр про повну матерiальну

вiдповiдальнiсть, а також з того, що збитки завданi як з 5

вини, так i з вини позивача, який не забезпечив належних

умов для збереження бджолосiмей.

Однiую з умов покладеная матерiальноє вiдповiдальностi за

-завданi пiдприумству збитки у наявнiсть вини працiвника та

причинного звязку мiх:його протиправними дiями (бездiяль-

нiстю) та завданими збитками. Проте з рiшення суду не видно,

в чому конкретно полягау вина вiдповiдачки у заподiяннi збит-

кiв та чи е причинний звязок мiх єє бездiяльнiстю i завданими

позивачузбипЕамiь ” —“” я-.;. ” 11\:1.1.

В актi вказууться, що масовий падiж бджiл стався вiд єх

захворювання на кароатоз внаслiдок нерегулярноє обробки хi-

мiчними засобами i теплообробки. У цьому х актi зазначауться,

що пасiка радгоспу була неблагонолучгiою щодо захворювання

бджiл кароатозом ще з “1978 р.; а вiдвоЩачху врвйвяши ва

ренухяВ№ у-

не зроблено, суд не дослiджував. Не перевiрялося також пи-

тання про те, що у причиною захворювання бджiл i чи можливо

було щему запобiгти в]> тiу сєаш пасi у якому вона

знах.

колегiя обласного суду не мала пiдстав погоджуватися з поста-

новленим рiшенням. – -:- ,\– -.i. ,У\:. .:.1 – .,

Керуючись статтями 336, 337 ЦПК, президiя обяасвого

суду постановила протест заступника Голови Верховного Суду

УРСР задовольнити. Рiшення Приазовського районного народ-

ного суду вiд 24 березня 1981р. й ухвалу судовоє квавгiє

Запорiзького обласного суду вiд 21 квiтня 1981 р. скасувати,

а справу направити на новий розгляд.

Працiвник може бути звiльнений з роботи, якщо вiн вчинив

прогул, без поважних причин ,

Ухвала судовоє колегiє в цивiльних справах Верховного Судє

УРСР гй 1971 р. вчинила без

поважних причин прогул та ранiше допускала яоруєиеиня тру-

довоє дисциплiни i не виконувала покладених на неє обовязкiв.

В судовому засiданнi встановлено, що М.Б. 9 жовтня 1971 р.

весь день, а Ю жовтня 1971 р. з i 3 де 18 РОДИН не була ва

роботi. Це, зокрема, стверджууться табелем виходу на роботу,

актом перевiрки, яка проводилася головою та секретарем сiль-

ськоє Радита показанням свiдка С. – – ; ;

Оспорюючи правильнiсть звiльненая, позивачка вказувала,

що 9 г 10 жовтня 1971 р. була на роботi i видавала в цi днi

книжки, що стверджууться П записами в формулярах читачiв.

Проте вд доводи спростовуються табелем виходу на роботу,

актом перевiрки та показаннями свiдкiв. У формулярах читачiв

Т; та К. дiйсно е записи, що 9 жовтня 1971 р. єм були виданi

книжки, але самi К. i Т., допитанi як свiдки, показали, що в

цей день в бiблiотецi не були.

За наведених обставин обласний суд правильно дiйшов вис-

новку про необгрунтованiсть позову.

Посилання М.Б. на те, що наказ вiд ЗО вересня 1971 р.,

яким єй було оголошено сувору догану, виданий з порушенням

трудового законодавства, не у пiдставою для скасування

рiшення, оскiльки П звiльнено за прогул, вчинений пiсля ви-

дання цього наказу, i невихiд на роботу 9 жовтня 1971 р. без

поважних причин стверджууться вищезазначеними доказами.

На пiдставi викладеного судова колегiя ухвалила касацiйну

скаргу М.Б. залишити без задоволення, а рiшення Одеського

обласного суду вiд 31 березня 1972 р. без змiни1

– , i (ШРАВИ, .п виншсАєйавйжйй

З ШЛЮБрО-СПИЕЙНИХ ЙД>АВОВi|[Й0тiii|Я

,. – .,- – ..–“Є-iЖi

, 1 1 – . . .. . ! . -Асi;-Ri

Розглядаючи вимоги одного з подружжя про компенсацiю ;

належну частку в нажитiй в перiод шлюбу iноземнiй ва.iяпi. “1 ;i “/аi.,,

Л.В. предявив зустрiчний позов про подiл грошового вклаДУ

на iмя позивачки в сумi 5453 крб. 48 коп., посилаючись на

те, що цей вклад у єх спiльною сумiсною власнiстю. .У”-

Рiшенням Мiнського районного народного суду м. Киува

вiд 16 сiчня 1992 р. позовнi вимоги сторiн задоволено.

З Л.В. на користь ЛЛ. стягнуто 235926 крб. i ябржмито а

сумi 23502 крб.; а зоетанньоГна його користь — 2726 квв.

В касацiйному порядку справа не розглядалась.

Постановою президiє Києвського мiського суду вiд 28 серпня

1992р. та ухвалою судовоє колегiє в цивiльних справах Верховного

СУкрввiiдЄєрудая 1992 р. йвотест заступника Генераль-

його прокурора Украєни про скасування судових рiшень вiдносно

подiлу валютник вкладiв залишенi без задоволення.

У протестi заступника Генерального прокурора Украйя

ставиться питання про скасування постановлених рiшень у ча-

стинi спору про подiл валютних вкладiв i направлення справи

на новий розгляд з пiдстав, що при визначеннi розмiру гро-

шовоє компенсацiє, стягнутоє на юристь позивачки, суд вє

бiруитоваяо застосував курс долара до карбованця, щ уя;а|

час “розгаядусправи. / – 1 . . -1- -. ; . є.-;”

Пленум Верховного Суду Украєни знаходить, що щюй

. не пiдлягау задоволенню з таких пiдстав. : “-Й

Як встiшовлею> судом i пiдверджууться матерiаяамж;”

вклади ва iмя Л.В. в сумi 4749 доларiв США були –

. … . ->5-

пiд час перебування сторiн в зареустрованому шлюбi i спiльного

сумiсного проживання, коли цi кошти були нажито.

.У листопадi 1990 р. вiдповiдач без вiдома позивачки закрив

рахунок на суму 3431 долар, а у груднi 1990 р. i рахунок на

1318 доларiв i без вiдома позивачки розпорядився ними на свiй

” розсуд. ,., – .. . .- ;. . ; . , “-..- –

Ж судовому засiданнi вiдповiдач цього не заперечував.

За таких обставин суд вiдповiдно до ст. 22 КпШС Украєни

дiйшов правильного висновку про необхiднiсть покладення на

вiдповiдача обовязкiв сплатити позивачцi за iє частку в спiль-

ному майнi грошову компенсацiю.

Визначаючи конкретну суму грошовоє компенсацiє, суд ви-

. ходив з розяснень Пленуму Верховного Суду Украєни, даних

в постановi № 4 вiд 25 березня 1988 р., “Про практику роз-

гляду судами справ про розiрвання шлюбу”, згiдно з якими

при вирiшеннi спорiв про подiл спiльного майна вартiсть його

визначауться за пiнами, що дiяли на день постановления

рiфенвя. у. ..”у,,. \.\\,:.- \\-\:::: “.:.. -\

При цьому .суд обгрунтовано виходив з купiвельного спiв-

вiдношення долара США до украєнського карбованця, яке було

на день розгляду справи – 16 сiчня 1.992 р., тобто врахував

дiйсну вартiсть долара США в розрахунках громадян iдержави.

Йосияання и протестi ва те, що суд був зобовязаний на

пiдставi “iнструкцiє про разрахункв iвклади в iноземнiй валютi

i в рублях”, затвердженоє Зовнiшекономбанком СРСР

Жє2>7 р., моюдапви > >урсу долара, до дiя> ва день

. здiйснення овдiпацiє по айiмтю валютних рахункiв, в, груднi

;,.199 .р.; iебiЙСЗДЙи.єiлЙи11 . предметом

подiлу у iноземна валюта, котрою вiдповiдач розпорядився на

свiй розсуд, у звязку з чи> суд> виходячи з вартостi належноє

позивачцi частини валюти ва день розгляду справи, обгрунто-

вано стягнув з вiдповiдача зазначену в рiшеннi суду грошову

суму. .:–; – . “-.-” _ ..– -:- ;

Враховуюча наведене, Пяенум ВерховноєR Суду Украєна

протест заступника Генерального прокурора Украєни залишив

без задоволення. ; .”.” .., /.,-/ -::-1″ ,—

Майно, нажите подружжям за час шлюбу, у єх спiльною су-

мiсною власнiстю. В разi подiлу цього майна мiх подружжям

Ж у. 1960 Р. ВСТУПИЛ!> згвiдооiвiдаєем у факстявi шлюбнi

вiдносини, а.в 1962 р. зареуструвала шлюб. Пiд час сумiсного

. 1- .- . -М- -/ , .

проживання ВОВЕ придбали майно та

1967 р. в звязку з припиненням шлюбних

вовн подiлили добровiльно. За воловину будi

гроюойу компенсацiю в сумi 2000 крб. Однак у i

вони примирились та знову сталивестиспiльне _”._,

Посилаючись на те, що у 1970 р; знову иришйiи

вiдносини i поновлювати єх вона не бажау, позивачка i

подiлити майно i видiлити єй його на суму 2111 крб. та с

з вiдповiдача судовi витрати. Вiдповiдач просив подiлитш

iiОО-крб. . \.1 / :1″/1 1.”:1/ -11; _, – “-/

Рiшенням Черкаського обласного суду постановлено

лита позивачцi в натурi майна на суму 2026 крб., вiдаоИНR

видiлено в натурi майна ва 2050 хрб. Стягнуто з вiдпоiйдiйii

на користь позивачки грошову компенсацiю за частину належ-

, ного єй майна 12 крб. та 142 крб.-Судоввхвєгiгр.ВаувтрйаЙЙЕ;

позовi про подiл вкладу М. вiдмовлено. ; i;йiiС

: В касацiйнiй скарзi вiдповiдач просить рiшення обласного

суду змiнити та зменшити суму стягнень на користь позивачки

уа 204 крб. i судовi витрати до 20 крб. з мотивiв, що суд не

врахував пре вирiшеннi справи того, що 350 крб. для купiвлГ ;з|

автомашини йому да> батько i позивачка да 1579 крб. забрала .|

майна. Тому суд зобовязаний був видiлити єй майна не на ;,>!!;;.

подружжям за час шлюбу, у Гх спiльною власнiстю. З матерiалi>

справи вбачауться, що все майно, про яке йде спiр мiж сторо- ;

нами, було придбане за час перебування в шлюбi та сумiсного

проживання. Тому суд правильно визнав, що воно становить єх й

спiльну сумiсну власнiсть, та вважав рiвне право кожного З

них на це майно, бо ст. 28 зазначеного Кодексу передбачавi, ;

що в разi подiлу майна, яке е спiльною сумiсною власнiстю

подружжя, єх частки визнаються рiвнями. У зваджу гз iДв

видiлив позивачцi в натурi майна на суму 2026 крб,, купiвлi i ремонтх

автомашини, не може бути пiдставою для змiни рiля

ласного суду, оскiльки з матерiалiв справи видно, пю єє

були данi не для особистих Потреб вiдповiдача, а для 1

сторiн, яка складалась з чотирьох осiб. Нiчим не пй

доводи вiдповiдача про те, що позивачка забрала де

. справи, бiльше майна, нiж встановив суд- “є1i

Що стосууться стягнення з вiдповiдача

вони визначенi вiдповiдно до вимог статей 63, 75, 76 ЦПК

У~К\лЧ> .,-“” ; . . ,

Вiдмовляючи М. в зустрiчному возовi про подiл вкладу,

В 3 заеiДанш позивачка посиаалась на те, що пiд

час щдкюубуда) притвао даигув, люльку та iнпй запчастини,

вд що витрачено спiльнi копiти, , ,

Иа ЯЭрушерня вимог сж;4 ЦПК Украйп> “еуд ащс доводiв

\; : . . . “, -№ .

належним чином не перевiрив. Вiдмовивши в лозовi, суд вихо-

див з того, що мотоцикл вiдповiдач придбав до реустрацiє шлюбу

з позивачкою, а тому подiлу вiн не пiдлягау. Однак суд не

врахував, що вартiсть мотоцикла ва день подiлу значно збiль-

шилася пiд час шлюбу, що ве виключау можливiсть визнати

його,за таких обставин вiдповiдно да ст. 53 зазначеного Ко-

дексу спiльною сумiсною власнiстю подружжя.

Президiя Вiнницького обласного суду задовольнила протест

заступника Голови Верховного Суду Украєни про скасування

судових- рiшень i навравхла исвраву аа вовий розгляд. “-

. , – ,::. ..л.:;>.1!! ,

1 ./;\..л..”” “1 ;I.IЛ;.!1!Р иа-

лежною йому машиною “Жигулi”, в якiй знаходились його

дружина 1 двоу дiтей, допустив и-орушення правил руху, .ще

призвело до зiткнення з автомашиною “Москвич”, належною

позивачам. Внаслiдок автоаварiє подружжязагинуло, а єх дiтям

та позивачам у справi заподiяно тiлеснi ушкодження. Пiсля

смертi М. залишилось спадкове майно, спадкоумцями якого у

неповволiтнi дiти. Опiкуном призначена В, -вiдповiдачка в

справi. Винними дiями М. позивачам завдано збитки, якi скла-

даються з вартостi ремоиту машини “Москвич” i втраченого

заробiтку узвязкуз тимчасовою аепрецездатацстю. ;

Справа вирiшувалася неодноразово.

Останнiм рiшенням Кримського обласного судупозов задо-

волено частково. Стягнуто на користь Т. i Т. 1313 крб. врiвнвхє

частинах кожному. Стягнення звернуто на частку в майнi,

належєюмуiМ.,якеперебуяаувувраж!гiнн1опiкуиєБ.,ата>

на одержав! нею зарплату i премiю М. та на вараховануУ””

не витребувану з радгоспу грошову компенсацiю за ае

стану вiдпустку i на страхову суму.

В жжячНi скарзi подружжя Т- просять змiнити ;

суду, еуму колегiя ухвалила: касацiйну скаргу Т. задовольнити.

Рiшеная Кримського обласного суху змiнити. Суму стягнення .

збiльшити да 1444 крб. i звернути Ж на частку майна, належну

М., а також на одержану Б. його зарплату i премiю 120 крб.

та компеисаццв за вевикоряставу вiаздуетку 141 кнб. В рештi

рiшення залишити без змiн. ->

Сам по собi факт внесення до ощадноє каси вкладу в перiод

шлюбу без зясування джерел коштiв, за рахунок яких зроб-

лено вклад, не може бути безспiрно> пiдставою для висновку,

що вi> у спiльною сумiсною власнiстю подружжя

Ухвала судова колегiє в цивiльних справах Верховного Суду

УРСР вiд листрiюЗа i97! р.

(ви/а.яг) , -/. i . ,. ., . 1: .. ,.,-;.-. ….

1.Ф. предявив позов до Ф. про подiл грошового вкладу. Вiв

зазначив, що з 1968 р. перебував у шлюбi з вiдповiдачкою i

остання прв спiльному проживаннi за рахунок його заощаджень

жвесла на своу iмя вклад у сумi 800 крб. до ощадноє каси, а

. . 1. 1 “-96- ” .

при припиненнi шлюбних вiдносин у лютому 1973 р. забрала

цi грошi собi. Посилаючись на те, що вклад внесено у”перiiад

шлюбу, а осте, пiдлягау подiлу порiвну мiхним та вiдпо-

вiдачкою, позивач просив стягнутв з неє воловину одержаного

нею вкладу. . 1-1,- 1.. . 1 .. . ” :\ ;/ ,

Рiшенням Мукачiвського мiського народного суду позов за-

доволено. Ухвалою судовоє колегiє Закарпатського обласного

суду це рiшення залишено без змiни.

В протестi заступника Голови Верховного Суду Украййi

. ставиться, питання лро скасуазвя зазначених яоввхрИiейь–

“та

протягом: трвохАййиа> “-ЯЙiГiфКЖ

порушення ЄЖ у судi тйра>игй||iйЙi

мчи,- що вклади1 на iмя вiдповздачки буА впйВДiвр

подружжя, суд послався на те, що єх було вiiВстаЙИ

каси в перiод щяюВу i що вiдповiдачка не, довела i,-, -_

сеиня єх за рахунокособисто єйналежних11 К|йIГоЫ|iЙ6:iI

кувань виходила i судова колегiя обласного суду iфи залхiаевЙ –

рiшення без змiни. ,- ; 1 – / – – 1 ~.1 ,-1” -“; уя.

чйда1i

ii жiезйюi

i T. ;iи> ”

вяЫюа>.>

Проте до такого висновку суд дiйшов без достатньоє пе-

ревiрки дiйсних обставин справи.

Згiдноз iяатгями 15, ЗО ЦПК УРСР кожна а єторiн iад>-

винна довести тi обставини, на якi вона посилауться як .на

пiдставу своєх вимог чи заперечень. Разом з тим суд зобовяза-

ний, не обмежуючись поданими матерiалами i поясненнями,

вживати всiх передбачених законом заходiв до всебiчного, по-

вного й обуктивного зясування дiйсних обставив справи, прав

i обовязкiв сторiн. Якщо поданих стороною доказiв недостат-

ньо, вiн пропонуу подати додатковi докази або збирау єх з своує

iнiцiативи.-/:1. . –

УРСР 1 п. б постанови Пленуму Верховного Суду УРСР Нв,;.;

15 червюi 1973 р. “Про деяй питаная, ню йяняклк 1962-1969 рр. збудували новий. Оскiльки вiдносини мiж

нею та вiдповiдачем погiршились i вiн не визнау єє права на

будинок, позивачка просила визнати за нею право власностi

на половину будинку i вицiдити ш кiмнату, кухню, iншi

примiщення та половину земельноє дiлянки. ;

Останнiмрiшенням шфсвиию судуЧервiгiвського раДову

за М. визнано право власностi на половину будинку, Єй видiлено

кiмнату, кухню та iншi примiщення, крiм сараю, разом на

970 крб. iнша половина будинку, що складауться з кiмнати,

-92-

аайй

кухнi та iнших примiщеяь, вартiстю 992 крЙi4

вiдповiдачу. Здiйснення переобладнання в з;

будинку покладено на обидвi сторони. Рiшенням ii

лено також порядок користування земельною дiл

Ухвалою судовоє колегiє Чернiгiвського обласногв

10 квiтня 1973 р. зазначене рiшення залишено без ЗЙЙ

У протестi заступника Голови Верховного Суду УРЕ

виться питання поо скасування судових рiшень i надiсл

справи на новий розгляд; Протест пiдлягау задоволенню з ч

пiдстав. Визнаючи за позявачхой право власностi на полсяяжу

будинку, иародвйб суд дзслався ,у рiшеннi на те, що будианзиЕ ”

збудовавбзаспiльнi кошти сторiн пiд час єх деребуиания у

шлюбi, а тому далий будинок у спiльною власнiстю подруялЕi

i кожний з них мау рiвне право на нього, 3 цими мотивами

погодилася судова колегiя обласного суду, залишаючи рiшення

без змiн. – 1- 111 , / 1 : – . ! /”;

будiвельного матерiалу. За таких обставив не мiжна iаяедипвея

з висновком суду про те, що новий будинок i спiльною су-

мiсною власнiстю подружжя на умовах рiвностi часток.

Вiдповiдно до вимог ст.2i Кодексу про шлюб та сiмю УРСР

принцип рiвностi часток у майнi подружжя застосовууться отдо

манна, яке е єх спiльноюсумiсноювласнiстю. Майно,яке ирй-

дбане кожним з подружжя до шлюбу, а у:

iиккбяачуiая

В>Я6ГО

(ачем особистого

майна суперечить виiвгам ст. 28 Вддексу йра шлюб та сiмк>

УРСР. Посилання пфивачки на те, щю вона внесла есрбдсп

кошти в спорудження будинку, не пiдтверджено матерiалами

справи…,- ,”;,.. : , , ; ._1,..1-;”. ; -…-i;

Президiя обласного суду постановила: протест застуавэда

Гiжояя Верховвого Суду УРСР задовольнити. Рiшення вароя-

ногоеуду Чериiгiвсаю> району! ухвалу судовоє колеги Дерней

йвського обласного :суду скасувати,, а~ справу iфийняткдя8

вадження обласного суду для рiюгавду по “першiє вкйайiвєй4

-93-

Майно, одержане у дар гiд шлюбу, суд може визнати спiльною

власнiстю подружжя, якщо встановить, що воно було подаро-

ване подружжю, а не одному з них

Постанова президiє Закарпатського обласногосуду

вiд 2,7 березня1981 р. .

(в и тяг)

З.Г. предявив позов до т.Г. про розiрваная шлюбу, Зу-

стрiчний позов про подiл майна предявила т.Г., зазначаючи,

що пiд час шлюбу за спiльнi кошти, якi подарувала єх сiмє

бабка чоловiка Є.К.,. була придбана автомашина “Жигулi” вар-

тiстю 7500 крб. Одночасно вона просила стяяиути з З.Г. алi-

менти на утримання дитини.

Рiшенням Ужгородського районного народного суду Закар-

патськоє областi шлюб мiж сторонами розiрвано, стягнуто з З.Г.

алiменти на утримання дитини i половину вартостi автомашини

в сумi 3750 крб. Ухвалою судовоє колегiє в цивiльних справах

Закарпатського обласного суду рiшення народного суду зали-

шено без змiни. : : -, . :”: ; ..-/; ;. –

У протестi заступника Голови Верховного Суду УРСР ета-

виться питання про скасування постановлених судових рiшень

у частинi спору про автомашину i направлення справи на новий

розгляд. Протест пiдлягау задоволенню з таких вiястая.

Задовольняючи позов у частинi стягнення половини вартостi

автомашини, народний суд виходив з того, що 8 тис. крб. бабка

З.Г. подарувала яе особисто йому, а для всiує його сiмє. На

пiдтвердження такого висновку суд послався на свiдкiв П.Г. i

М.К. У мотивувальнiй частинi рiшення суд також зазначив, що

розписка, складена Є.К. 7 ляпнг 1979 р. про передачу додав засвiдчену головою

сiльськоє Ради розписку ара те, що Є.К. 8 тис. крб. подарувала

йому, а не яого сiмє. У судовому засiданнi голова цiує сiльськоє

Ради пояснив, що грошi в його присутностi були подарованi

. – -94- .

саме З.Г. Причин розбiжностей у показаннях допитаних свiдкiв

суд належним чином не зясував. За таких обставин судовi

рiшення в частиш спору про подiл автомашини пiдлягають

скасуванню: ,

Президiя Закарпатського обласного суду постановила: про-

тест заступника Голови Верхояйво СудуУРСР задоволжнитв.

Рiшення Ужгородського районного народного суду в частинi

спору про по-iйтайiВийЙєйИ

вiльних справах Закарпатського !-“1-” ”

Згiдно з ст. 22 Кодексу про шлюб та сiмю УРСР подружжя

мають рiвнi права лише на те майно, яке нажите ними за час

иивобу, ; ,,,,;..111 /.-:.,. – ;.; — “11- \

Постанова президiє Черкаського обласного суду

-в39.серпня1912-..,.-.;\…. -. …- ,,,- – :-!,; ../1 – .

(витяг) ” -.. .: ;.- .;;,…-., :- ::-11

Г.Ш. предявила позов до А.Ш. про подiл майна. Позивачка

зазначала, що з 1962 р. перебувала з вiдповiдачем у фактичних

шлюбних вiдносинах, а у 1969 р. Йтлй, ДО якоє входить

веранда, загальною вартiспа 922 єрб., а також пральну маши-

ну, газову плиту з балоном, а разом майна — йа1952 крб.

Решту майна, загальною вартiстю 962 крб., в тому числi пв>-

левину будинкуг мотоощкл, радiолу, баяв, присудити

вiдповiдачевi. -.-,, ;л/ -“” – .;1,: , \, ” –

: В судовому засiданнi позивачка просила весь будинок за-

лишити єв, вiдповiдачевi присудити грошову компенсацiю, а

рея/мааiдiюiiiйiанти-аорiвйу.-1 ;,,;1 7:; 1i.IiI,;1 “Ж1

Рiшенням народного суду Смiлянського (вйову єер—-1″

областi майно подiлено мiж сторонами та присуджено; i

недсудоааннй будивок, пральну машину, газову пй>в(у.

– ., ,” , . ,, ,, . -1 ;.._:.”,я

” : .: -95-

лобом i радiолу, А.Ш. – мотоцикл “ИЖ-56″, .баян, двигун до

циркулярноє iшли тагропюву компенсацiю в сумi 651 крб.

> У касацiйному порядку справа не розглядалася.

В протестi ставиться питання про скасування рiшення суду

№ направленая справи на новий розгляд. Постановлюючи рi-

шення про присудження всього будинку позивачцi, народний

суд виходив з того, що будинок недобудований i його подiл

можливо здiйснити лише так, щоб однiй з сторiн присудити

грошову компенсацiю. : . 1

Проте зазначенi мотиви не можна визнати обгрунтованими.

З матерiалiв справи видно, що спiрний будинок дiйсно недобу-

дований. Однах ця обставина сама по собi ще не означав, що

подiлити його неможливо. Суд же цього питання не перевiрив,

а висновок про неможливiсть подiлу зробив за власним розсу-

дом. Вiдповiдачем до скарги порядком нагляду поданi докази

про те, що будинок недобудований лише на 25%, його подiл

можливий i наведенi можливi варiанти подiлу.

Не можна визнати обгрунтованим 1 висновок суду щодо

вартостi спiрного будинку. В рiшеннi з цього приводу вiдсутнi

буд-як1мотиви, чим порушено вимоги саг. 203 ЦПК УРСр> У

матерiалах справи е акт, складений депутатом сiльськоє Ради,

в якому зазначено, що вартiсть спiрного будинку становить

1503 крб. Очевидно, суд i прийняв саме цей ахт до уваги. До

скарги порядком нагляду вiдповiдач додав кошторис про вар-

тiсть спiрних будiвель, складений компетентними особами, з

якого видно, що вода дорiвнюу 4181 хрб., тобто майже утричi

бiльше вiд зазначеноє судом. у

Усi да документи, доданi до скарги порядком нагляду, не

були предметом перевiрки й оцiнки судом першоє, iнстанцiє.

Крiм того, висновок суцу про те, що спiрний будинок побудо-

вано подружжям пiд час шлюбу на спiльнi кошти, не можна

визнати достатньо обгрунтованим. Як видно з матерiалiв справи

i доказiв, доданих до скарги, свiрие домоволодiння ранiше на-

лежало матерi вiдповiдача К. i пiсля єє смертi за спадщиною

перейшло до вiдповiдача. В наступному подружжя розiбрали

старий будинок i на його мiсцi почали будувати новий. Вiд-

повiдач зазначау, що в новому будiвництвi вихористано значну

кiлькiсть будiвельного матерiалу iз знесеного будинку, а такi

споруда, ях льох вартiстю 236 крб. i паркан–434 крб”

залишилися вiд старого домоволодiння.

Згiдно з ст. 22 Кодексупро шлюб та сiмю УРСР майно,

нажите подружжям за час .шлюбу, у єх спiльною сумiсною

власнiстю. Кожен з подружжя мас рiвнi права на володiння,

користування i розпорядження цим майном. Проте ст. 24 того

ж Кодексу передбачау, що майно, яке належало кожному з

подружжя до одруження, а також одержане лим пiд час шлю-

бу та дар або в порядку успадкуваняя, у. власнiстю кожного

..внвх.. .. /- : .,-;;/.- ,:; i:i[/- …….-. .;1,-..-

Отже,9змiсту статей 22 i 24 Кодексу про шлюб-та сiмю

УРСР вбачауться, що подружжя мають рiвнi права лише на

96-

майно, нажите ними пiд час шлюбу. Те ж майно, ще належало

кожному з-них до шлюбу або одержане кожним з подружжя

пiд -час шлюбу в дар або в порядку успадкування, е власнiстю

кожного з них. – ,1;– – . У _: ;:;..–

Якщо на спорудження спiрного будинку було використано

будiвельний матерiал вiд будинку, що належав вiдповiдачевi на

правах особистоє власностi за умов збереження окремих бу-

дiвель з домоволодiння, належного вiдповiдачевi, ця обставина

повинна враховуватися при подiлi майна мiж сторонами. .- . . .. , .г-.i. ..<:.>дайя домвволодiєвня.1

Рiшенням народного суду м. Черкаси позовнi вимоги П.

задоволенi., , , } , , , – “/ \ … :.

В касацiйному порядку справа не розглядалася.

В протестi заступника Голови Верховного Суду УРСР ста-

виться питання про скасування рiшення народного суду в ча-

стинi визнання за позивачем права власностi на 1/5 частину

ДОМОВОЛОДiННЯ.,1. . ,,:. . ,\… , : – ;. .::0\,1-;.i

Протест пiдлягау задоволенню з таких пiдстав. Стаття 28

Кодексу про шлюб та сiмє>, яка встановлюу, що в-разi “-”

майна, яке у спiльною сумiсною власнiстю подружжя, йi

визнаються рiвними; також передбачено, що в окремих

ках суд може вiдступити вiд начала рiвностi часна:

91

4 Бюл. законодавства, № У95

враховуючи iнтереси неповнолiтнiх дiтей або iнтереси одного з

годружжя, що заслуговують на увагу. _-

Визнаючи частiй-кожноє з сторiн рiвними, народний суд в

порушення вимог ст. 203 ЦПК УРСТ у рiшеннi не мотивував

.чему вiй не ваяв до увагите, одо з вiдiщiвiдачкоюзалишялосiь

проживати двоу неповнолiтнiх дiтей та чому не знайшов за

можливе вiдступити вiд начала рiвностi часток подружжя.

Вiдповiдачка в скарзi порядком нагляду посилауться на те, що

площа спiрноє частини домоволодiння становить всього 34 кв. м

i подiя 8 на двi частини зваяие утеплюу iатереси дйеи,

оскiльки площа 17 кв. м дая проживання трьох осiб не е

даяатвьою. Позивач жепроживау в комунальнiйгааряр!: i не

мау нетреби в житлi. Цi вбставиив народний суд не перевiрив,

належноє оцiнки єм не дав, хоч: воам мають iстотне знамення

для iпiанияьного вирiшеняя сярави. .

Ш -пiдставi викладеного президiя Черкаського облаеавго

суду постановила: протест заступника Голови Верховного Суду

УРСР задоиолiдаєтя. Рiшення народного суду м. Черкаси в

частячi тiйяявг за, М.Єi. права власностi на 1/5 частину,

домоволодiння скасувати, а справув пАтiастинi надiслатина

новийрозгляд яр того ж суду, алев iвшоху скларi суддiв.

Вирiшуючи спори про подiл мiж подружжям майна> що буж>

нажите до розiрвання шлюбу, суд вiдповiдно до частини другоє

ст. 28 Кодексу про шлюб та сiмю Украєни- може визнати

майно власнiстю одного з них, якщо воно було нажите ним

пiд час роздiльного проживання подружжя при фактичному

припиненнi шлюбу

iiостсм0т9реаш)iєВiнницьiсогрчоб

вiд 25 червня 1992 р. .;:;:-1,;;\. –

нипького обласного суду знайшла, що протест

воленню з таких пiдстав.

Постановляючи рiєлення про часткове задовi

суд виходив з того, що спiрний будинок у спiльною

сторiн, оскiльки вiн був побудований пiд час єк даздюбу.у.,

зсвач брав участь у будiвництвi. З таким висновком погадалась :

судова коюгiя, обласного суду,, залишаючи рЄшенаябез-зiiНiЗДiк.-

що не можна визнати обгрунтованим. Згiдво-зл.. є сг:Жє№5.

Украiни суп-маже визнати майно, нажите кожним з подружжя

пiд час єх роздiльного проживання при фактичному припиЕВтв№ ;рш,.->йИiйЙ9;1 В ,.-:-;-

порушення вимог статев 15. ЗО, 40 ЦПК Украєни народив>

суд належним чяаом цих пояснень вiдповiдачка не перевiрив,

не давлячись на те, що вони мають iстотне значення для пра-

вильного вирiшення спору по сутi. . .

Судом встановлено, що будинок був побудований в 1966- :

1967 рр, 3 копiй вирокiв вiд 28 вересня 1966 р., 21 червня

1968 р. та 11 вересня 1975 р. вбачауться, що позивач знахо-

дився в мiсцях позбавлення волi з 5 вересня 1966 р. по 11 .

квiтня 1968 р. iз 24 травня 1968 р. по 24 вересня Г97i р.

Допитанi в судовому засiданнi свiдки Ж., К. та iншi показали,

що позивач брав участь у будiвництвi фундаменту та виготов4

леннi саману. Всупереч правилам статей 62, 203 ЦПК Украєни

суд цим доказам належноє оцiнки не дав i не встановив, яку

ж уласть -9 будiввивтвi спiрного будинку брав позивач. ,

За таких обставин президiя Вiнницького обласного суду виз-

нала, щд постановленi по справi судовi рiшення пiдлягають

скасуванню, а справа направленню на новий розгляд. – i i

До прийняття жилого будинку в експлуатапiюi його реустрацiє

у виконкомi мiсцевоє Ради нарооикх депутатiв су д вправi про-

вести його подiя лише :,Ц(а|йц> Украєни обгрунтовано

лення дiтей i врахував єхнi iнтереси

автомобiля ., . -./є

Ухвала судомi колегiє в цивiльних справах Вхн Е

УРСР вiд17сiчня 1990р. . 1 i1;г”\.

(витяг) 1 – . -\ ” “;. \ . є..

т.С. предявила позов до А.С. про розiрвання шлюбу ю

подiл майна- Позивачка зазначала, що вiд зареустрованого

шлюбу у них у троу дiтей. Пiд час шлюбу було придбано майно,

у тому числi й автомобiль “Волга М-%4”. Посилаючись на те,

що сiмя розпалась, вона просила розiрвати лшюб i подiднтв

майно, видiливши єй автомобiль. . – . –

А.С. також предявив позов про розiрвання шлюбу та гкййд

майна дє залишенням йому автомобiля, враховуючи, шо ос>,

таннiй був придбаний за позиченi грошi i борг ще не повернут

Рiшенням судовоє колегiє в цивiльних справах ВолйнськвгоЦi

ласного суду шлiоб мiж сторонами розiрвано, подiяено маiЮ

з видiленням позивачцi автомобiля i стягненням на користь

вiдповiдача грошовоє компенсацiє. ЙЙ

У касацiйнiй скарзi А.С., вважаючи неправильним рiпiенн>

суду, просив його скасувати, оскiльки”суд безпiдставно .ц

врахував боргу за автомобiль i необгрунтовано видiли> ~

позивачцi.

Судова кояерiя Верховного Суду УРСР касацiйну

залишила без задоволення i в ухвалi про залишення i

без змiни вказала на таке. Постановляючи рiшення

зiрвання шлюбу, суд виходив з того, що сiмя фав

палася, дальше спiльне проживання i збереження i

неможливим, сторони наполягають на розлученнi, то>

щодо цього вiдповiдау ст. 40 КлiЩС. i-й;Й

Проводячи аойзд

суд 1 ту авбставвну, здо вiдаовiдач вирiiиеня1i., ве погзджуючясь з рiшенням

суду, посияалася на те, ще частки у майнi келгоспаогодвору,

. . , -1т2 – .

належнi позивачам, визначенi неправильно, а також безпiд-

ставно подiлено суми належних ш страхових внескiв. i

Судова колегiя в цивiльних справах Верховного Суду УРбР

касацiйну скаргу залишила без задоволення i > ухвалi вказала ;

на таке. : . . .. : 1 -. -/. …1,;,, :,1.;.1

i Судом встановлено, що сторони з 1962 р. да 1988 р. пере-

бували у шлюбi, мають сива та дочку. Позивачка прийшла до

колгоспного двору вiдповiдача i як член цього двору протягом

багатьох рокiв брала участь у веденнi господарства пiд час

шлюбу, в тому числi у ремонтi будiвель, зведеннi господарських

споруд, вирощуваннi худоби i т. ш,, тому вiдповiдно до ст. 120

Цивiльного кодексу набула рйве а головою дворк право на

його1- майно. Виходячи з вимог Зазааiгеноє норми закону, суд

правильно визначив належну кожному члену двору частку у

його майнi, :.:Я

визнанаяправа власностi ви частiшу будинку. Поз

значала, що з листопада 1973 р. перебувау з вiдп

зареустрованому шлюбi i однiую сiмую проживау у.

йому будинку. За час спiльного проживання вон

жилу 3 пiдсобними примiщеннями прнбудовУєйЯ

пiдсобнi примiщення, але користуватись всiую,;

решкоджае син вiдповiдача. Посилаючись на викладене, Г.Н.

просила задовольнити и позовнi вимога i врахувати, зокрема,

свiдоцтво про право на спадщину за законом з визнанням за

нею права власностi на 1/2 частину прибудови до будинку,а

також на сарай, басейн, душ, погрiб.

Рiшенням Центрального районного суду м. Миколаува по-

зов задоволено. Визнано право власностi на спiрний хилий

будинок: за Г.Н. на 15/199, за вiдповiдачем -на 13/100

частин. Визнано за позивачкою i вiдповiдачем право власностi

за кожним по 1/2 частинi жилоє прибудови i сiней.

– В касацiйному порядку справа не розглядалась.

У протестi заступника Голови Верховного Суду Украєни

ставиться питання про скасування рiшення. Протест пiдлягау

задоволенню, а рiшення скасуванню з таких пiдстав.

Вiдповiдно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сiмю Украєни,

статей 112, 113 та 115 Цивiльного кодексу Украєни хилий

, будинок може бути предметом подiлу, якщо вiн УЖХС)й> йййС

того шлюбi, i кожен з

видiленою в такий спосiб частиною

– ,.,-.:- . ,:.:.- -.:.-.;;/1Їй1.:й8.лiауу-.,.

Ухвала судова колега в цивiльних справах Верховного Суду

Украєни вiд 17 березня i993 р. ; ;

(витяг) ; .. “, . .: : -: ,,,- “.–ч”

У червнi 1980 р. X. предявив позов до X. про розiрвання

шлюбу i подiл спiльного майна. , ” ,

Рiшенням Ленiнського райнарсуду м. Донецька вiд 17 чер-

вня 1980 р. шлюб розiрвано, а спiр у частинi подiлу майва

розглядався судами, неодноразово.

У Червнi 1989 р. X. предявила позов до X. про визнання

праха ва най в ЖБК “Машинобудiвельник” i залишення в єє

користуваннi двокiмнатноє кооперативноє квартири, оскiльки X.

створив нову сiмю 1 проживау у трикiмнатнiй квартирi дружи-

ни. Вона домовилась з X., що вiн забирау набутий пiд час

шлюбу автомобiль “Волга”, а кооперативну квартиру залишау

єй. Останнiй з 1980 р. у квартирi не проживау, але тiе бахау

квартиру переоформити на неє. : ”

X. предявив зустрiчний позов пре визнання X. такою,, що

втратила право на спiрну квартиру, посилаючись на те, н ;

вона з 1983 р. працюу i постiйно проживау в Олександрiйському

районi.-\-. ..”-1- “.. ., 1-1-;–” :.. . /.. ./ Нй-i!

У червнi 1992 р. X. предявив позов до X. i С. про визнання ;|

недiйсним договору купiвлi-продажу квартири, посилаючись а>

те, що договiр укладено без його вiдома i коли спiр пре квар-,>

тиру був на вирiшеннi суду. Одночасно просив визнати i”””

ковкими рiшення Ленiнського райвиконкому вiд 28 бе;

1990 р., яким затверджено рiшення загальних зборiв ч

ЖБК про прийняття X. у члене кооперативу, рипенняi

членiв ЖБК вiд 27 лютого 1992 р., котрим пiдгi

рiшення зборiв членiв ЖБК вiд 21 вересня 1980 р. i

нягiжХ. в членя ЖБК i передачу паю. 1 .,Узйi:й|

Рiшенням судовоє колегiє в цивiльних справаа

обласного суду позовнi вимоги сторiн задоволеєйiЩ

репа, про визнання Х- такою, що втратила право на спiрну

квартиру, про водiл квартири, про визнання договору купiвлi-

продаху квартири недiйсним- вiдмовлено, а iнше манно ко-

лишнього подружжя X. подiлено: за позивачкою визнано право

на паунагромадження в сумi 1278 крб.

у касацiйних скаргах X. i X. просять скасувати рiшення,

посилаючись на помилковiсть висновкiв суду.

Судова колегiя в цивiльних справах Верховного Суду Ук-

раєни визнала, що ясЧ8″” скарга не пiдлягають задоволенню,

зокрема, з таких пiдстав.

Судам встановлено, що колишну подружжя X. в перiод

щлюбу нахили автомобiль “Волга”, двокiмнатну кооперативну

квартиру i предмети домашимОТ ижитку, Членов ЖБКНа-

шинобудiвельник” був X., автомобiль у державнiй автоiнспекцiє

був, зареустрояайай иа нього.

Оскiльки подружжя домовилось про добровiльний подiл май-

на: чоловiку аятомйбЬо>, а друхягi – кооперативна квартира

i домашну майно, X. 2 вересня 1980 р. подав заяву про вихiд

його з членiв ЖБК, переведения паю на дружину. 25 серпня,

1980 р. вони зареустрували розiрваная шлюбу, т5 “вересня

1980 р. X: виписався з спiрноє квартири, а 26 вересня 1980 р.

вступив у новий шлюб. 21 вересня 1980 р. йоге колишня дру-

жина X. була прийнята в члени ЖБК. Враховуючи, що у

загальних зборах членiв ЖБК 21 вересня 1980 р. взяло участь

менше 2/3 його членiв, загальнi збори членiв цього ж коопе-

ративу вже у аравомочиому складi 27 чериая 1992 р.вiд-

твердили попередну рiшення. X. фактично здiйснювала права

i обовязки члена ЖБК з часу прийняття зборами членiв ЖБК

першого рiшення i повнiстю сплатила пайовий внесок. Наве-

дене пiдтверджууться матерiалами справи, я тому числi даними

книг ЖБК по виплатi паунагромадження i витрат на утримання

УiЬЯiТТИТОЄ ” . .- : — . – , ” \ …- ” .,. : . .

Пiсля прийняття ЗакойуСРСР “Про власнiсть в СРСР” X.

стала власником кооперативноє квартири i .вiдповiдно до повно-

важень власника продала єє С. “- л

Суд дiйшов правильного висновку, що оскiльки X. не одер-

жав з кооперативу паунагромадження у звязку з домовленiстю

з колишньою дружиною про порядок подiлу майна, його член

ство у ЖБК припинилось з часу подачi заяви про вибуття з

кооперативу. Посилання на вiдсутнiсть рiшення загальних збо-

рiв членi> ЖБК иро виключеная X. з кооперативу не сиро-

стовуу цього висновку, Статут ЖБК не передбачау правила, за

яким при вибуттi з ЖБК за волевиявленням його члена було

б необхiдним рiшення про виключення з членiв кооперативу.

У матерiалах справи у, заява X>про вибуття з членiв ЖБК

1 заява його колишньоє дружини X. про прийняття И в члени

кооперативу , .- : “i/ Л” 1 , : “:

Перевiривши законнiсть укладення договору купiвлi-прода-

жу квартири, суд встановив, що порушень закону при йото

укладеннi не допущено. –, -” ” ” :-

: Виходячи з наведеного, су дова колегiя в цивiльних справах

Верховного Суду Украєни залишила без змiни рiшення облас-

ного суду. . … , . , ,-. – .,\.;-..:.- .

Частка того 9 подружжя, збiльшена на суму вартостi єудинку до його по-”

ЛВИИИЙВiЯ>1.,– .:- .;.,:”;

СУД може не погодитись

мiсцевоє Ради народних

є перепланування х 1

подружжю на правi

,-: .[.:~[.;. “.. –є\ -к””,:

Постанова президiє Вiнницького обласного суду

вiй 14мимя1994ц. ; .

(витяг) 1 : -\.. : : ;;1 .,–

Уквiтнi 1988 р. ША. звернулась з позовом до ЄП.Т. про

подiл майна подружжя. Позивачка зазначала, щоз вiдповi-

дачем перебувала в шлюбi з 1961 р. по 1968 р., в перiод якого

побудували будинок та придбали автомобiль. Посилаючись на

те, що шлюб розiрвано, просила видiлити єй в натурi 1/2 ча-

стиву будинку Г стягнути компенсацiю за 1/2 частину авто-

мобiля. В процесi розгляду справи позивачка змiнила своє ви-

моги i просила видiлити єй в натурi 1/2 частину будинку.

Справа судами розглядалась неодноразово. Рiшенням Бершад-

ського районного суду позов задоводено часткова Стягнуто на

и корясть грошову компенсацiю за належну єй частину будинку

в сумi 2-524.812 крб. Визнано за вiдповiдачем право власностi

про скасування рiшення суду, осшнаiiiруитум

неповно зясованих обставинах, то мають значення дай справи.

Президiя Вiнницького обласного суду знайшла, що протест

обгрунтований i пiдлягау до задоволення з таких пiдставi

Задовольняючи вимоги, суд виходив з того, що кожнiй iз

сторiн належить по 1/2 частинi збудованого разом будинку,

вартiстю 5049625 крб. Проте з такими висновками суду Пого-

дитись не можна, оскiльки вiн зроблений на ведостапаогау-1″1.1

ревiрених обставинах справи. Як вбачауться з матерiалiв спра- , ,

ви, згiдно з договором дарування будинок вартiстю на тсА. чхиа : ,:;:

(\959р.є 10ТО крв. був.дедаровашДвiдадачу.й./єєй:

-:1. ;. -ш-” : ..-ДiєЙє

– .- .. 1\ : ,, : . :.:111-;

i№.;:..-

iуш :,

Вiдповiдно до ст. 24 КлШС Украєни майно, належне одному

з подружжя до укладення шлюбу, а також отримане ним в

перiод шлюбу в дар чи в порядку спадкування, у власнiстю

кожного з них. Вартiсть будинку на.час розгляду справи ста-

новила 5049625 крб. За перiод шлюбу вартiсть будинку збiль-

шилась на2474773 крб. в звязку з його полiпшенням подруж-

жям. Виходячи з наведеного, суд на пiдставi ст. 25 КпШС

Украєни визнав будинок спiльним майном подружжя, але ори

визначеннi єх часток у спiльнiй власностi не врахував, пнi на

суму вартостi будинку до його полiпшення мала бути збiльшена

частка того з подружжя, якому вiн належав. .

Суд не обговорив 6 питання про можливiсть подiлу будинку

в натурi, хоча експерт дав висновок еро можливiсть такого

подiлу.. – ,.1,.-, ; …1 :;”:.”- ;::/ -,\ 1-.\.–

У п. Т иоставови Пленуму Верховного Суду Украєни № 7

вiд 4 жовтня 1991 р. (з наступними змiнами) “Про практику

застосування судами законодавства, що регулюу право влас-

ностi громадян на жилий будинок” розяснено, що коди сторона

оспорюу рiшення виконкому щодо дозволу на переобладнання

та перепланування i воно у обгрунтованим,-суд маже не.пего-

дитнсь з ним, мотивуючи це в рiшеннi, але судом це розяс-

нення не взято до уваги.

Крiм того, суд не врахував, що ША. пiсля задоволення

попереднiм рiшенням Е вимог подарувала належну єй частину

39/100 дочцi i останню-до участi в справi не притягнув та не

зясував, чи не визнавався цей договiр дарування недiйсним. )

Виходячи з наведеного, президiя обласного суду скасувала

рiшення, а справу направила на довийрозгляд.

Вiдповiдно до ст. 28 Кодексу про шлюб та сiмю Украєни при

вирiшеннi справи про подiл жилого будинку, належного

подружжю, суд повинен обговорити, питання- про можливiсть

вiдступити вiд начала рiвностi часток подружжя з врахуванням

iнтересiв двох неповнолiтнiх дiтей, якi залишились з пози-

вачкою

Постанова президiє Рiвненського обласного суду

.вiд 1вересня. 1993 р. … ..

(ви т я г) –

Рiшенням Сарненського районного народного суду подiлено

спiльне майно мiж подружжям Ж. –

Позивачцi 1 вiдповiдачу видiлено на правi власностi по по-

– 108-

ловинi жилого будинку, У-покладенням на останнього-зєсаєйi

рахунок провести роботи по iзоляцiє видiленюс частин, iйяєйуi

з вiдповiдача на користь позивачки 3483 крб. – ларАяЗД!

ловини будiвельних матерiалiв вiд розборкя будинку, одерэвй-

ного останньою в порядку спадкування. Подiлено й iнше майво:

позивачцi – на 232.крб., вiдповiдачевi – на 729 крб. Тчй”

Ухвалою Рiвненського обласного суду це рiшення залишено

без змiни. . . , ” . . \ \ .;V

У протестi в.о; Голови Верховного Суду Украєни ставит>с#

питання про скасування судових рiшень i направленая справи

на новий розгляд.

Протест задоволений з таких пiдстав.

Визнаючи за сторонами рiвне право власностi ва слiдив

майю>, районний суд не врахував вимог ст. 28 КпШС УкрШвК

про право суду вiдступити вiд начала рiвностi Часток подружжя.

враховуючи iнтереси неповнолiтнiх дiтей або iнтереси одного з

подружжя, пн) заслуговуюсь на увагу. ; 1″1 1 / “./Ж”” 1

Судом встановлено, що пiсля розiрвання шлюб

кою на єє вихованнi i утриманнi залишилися си;

1985

стат1

кiмнату, а ,вiдповiдачевг на, одного двi.кiмнатА.)

повiдачевi – на 729 крб. . л

Президiя Рiвненського обласного суду скасувала судей

шення, а справу направила ва новий розгляд.

– i09-

При визначеннi розмiру частки одного з подружжя у спiльному

майнi, нажитому в перiод шлюбу, суд мау враховувати, що

майно, одержане ним у дар або в порядку спадкування, у його

роздiльною власнiстю i якщо за рахунок цього майна зробленi

вкладення для придбання спiльного майна, часты цього з по-

дружжя мау бути вiдповiдно збiльшена

Постанова президiє Херсонського обласного суду ,

вiд II листопада 1994 р.

(витяг) . . . .,,,.:” – , , .-_, .,;

/ У вереснi 1991 р. подружжя- К. звернулось до суду а по-

зовом до К., дружини Єх сина, померлого у листопадi 1989 р.,

про подiл спадкового майна. Позивачi зазначали, що пiд час

шлюбу вiдповiдачко та єх сяноцбу збудовано жилий буди-

нок, який зареустровано на правi власностi за вiдповiдачкою.

Посилаючись на те, що вони, як спадкоумцi за законом, мають

право на 1/3 частину будинку, просили задовольнити єх вимога.

~ У лютому 1993 i>. зпозовною заявою до вадпоиiдачки заер-

нудись Й .батьки Й., “якi зазначали, що земельна дйвппЕа була

видiлена єх дочцi, де вови мали намiр i кошти збудувати жилий

будинок для себе i сiмє дочки, з якою була домовленiсть про.

ив, а будинок, в якому вови проживають, -залишити сину. По-

силаючись иа те, що спiрний будинок побудовано, в основному,

за iх кошти та з єх учасаю у будiвництвi, просили визнати за

ними право власностi вв 1/2 частiшу будинку.

Рiшенням Голоприставсьхого районного суду позивачам К.

видiлено в натурi Зi/100 частин.будинку, а вiдповiдачцi зали-

шено 69/190 i встааовлеив ворядок користування земельною

дiлянкою. У позовi про визнання права власностi на 1 /-2 час-

тину будинку вiдмовлено. ;

У, єiроєестi заступника Голови Верховного Суду Украши

ставиться питання про скасування рiшення i направлення спра-

ви на новий розгляд. . –

Президiя Херсонського обласного судузнайшла, щотiротест

пiдлягау задоволенню з” таких пiдстав;

– Постановляючи рiшення про визнання права власностi за

позивачами К. на 1/3 частину будинку та- вiдмовляючи у позовi

П., суд виходив-з рiвностi часток, вiдповiдачкиК. та єє помер-

лого чоловiха в спiльнiй власностi i визнав вкладення колiтiв

та працi батьками вiдповiдачки П. безплатною допомогою сiмє

дочки. ,”,.:- ” , . ” , С ,

Згiдно з ст. 28 Кодексу про шлюб та сiмю Украиш частки

кожного подружжя визнаються рiвними. Разом з тим, вiдпвиiднб

до розяснень, даних у Д. 6 постановиПленуму Верховного

Суду Украєни вiд 15 червня 1973 р. 1 6; (з-наступним> змiиа-

миє “Про деякi питання, що виникли в судовiй практицi по

застосуванню Кодексу нро шлюб та сiмю Украйоє”, якщоза

. – по –

рахунок майна (коштiв), переданих одному з подружжя в дар

або в порядку спадкування, цим подружжям зробленi вкладення

для придбання спiльного майна, те цi вкладення мають врахо-

вуватись при визначеннi часток подружжя у спiльнiй сумiснiй

власностi. .: ” . .. \.i.\.\ Г:: i.1-;,

Як вбачауться з матерiалiв справи, вiдповiдачка перебуваа

в шлюбi з сином позивачiв К. з 1982 р. У 1984 р. на єє iмя

видiлено земельну дуиивiу ;.пiд явЦуюу.У 199и”

прийнято в ексалуахiпИ-iЖ i11 1-111-1-11 – 1–.11-1.1-

ностi на- будшiоiМ-Уi11

посилалась ва те, що вiв>.у якi мали намiр проживати в цьому будивку з

Зазначенi доводи були пiдтриманi П батьками – подi

П. при подачi позовноє заяви про визнання за агарi,,,,,_

власностi, як за спiвзабудовнщсами, на частину будинку. На

пiдтвердження цього П. подали судовi квитанцiє та iниЦ даясу-

менти про купiвлю ними будiвельних матерiалiв i передачу Єх

дочцi для будiвництва. Суд не .дав належноє оцiнхи цим пояс-

ненням i без зясування вищенаведедах обставин дiйшов вис-

У

д1юи:мадаI.~1ЭДМЯРВ Жодева до-

пнтаних судом свiджi>, ве зддтвевди здо допомога батькiв

иiдврвiйiа.булiбезо того,; свiдки ;К,. 3., К,:

та П. посилались на те, що єм було вiдомо про те, що батьки

брали участь у будiвництвi, маючи намiр проживати з дочкою.

Свiдки, допитанi з боку позивачiв також не показували, що

допомога безоплатно надавалась сiмє вiдповiдачки.

За таких обставин суд, визнавши факт придбання батьками

вiдповiдачки будiвельних матерiалiв для будiвництва, повинен

був бiльш повно зясувати єх намiри i мету вкладення коштiв

i у разi недоведеностi факту домовленостi з обома подружжями

про створення спiльноє власноетi зясувати, чи вкладались ними

хошєяудййiязвiМiа.вiйш увазi пере-

дачу цих коппiв особисто дi> дочки дяя збiльшення розмiру

ц частки у спiльнiй сумiснiй власiвосii (ях зазначено у скарзi

в порядку нагляду), або ж “при ндсдевосШ факту домовле-

ностi щодо спiльноє власностi – чи ве претендують вони на

вiдшкодування понесених витрат. – ;;

При наявностi доказiв, поданих вiдповiдачкою та П., е%;

необхiдно було також визначити розмiр вкладених подру

i П. коштiв у будiвництво, виходячи з дiйсноє вартостi щ

ного ними будiвельного матерiалу на день розгляду снр УРСР питання

про стягнення коштiв на утримання одного з подружжя мохе

бутя вирiшено в судовому порядку в тому разi, коли другий

з подружжя вiдмовляуться вiд надання такоє пiдтримки

.Постанова президВ Кримського обласного суду

вiд є грудня 1972 р.

(ви тяг)

К. Предявiи> позов до Я. яро розiрвання шлюбу, посилаю-

чись на те, що всi роки спiльного життя взаумовiдносини з

вiдповiдачкою були ненормальними, у звязку з чим останнi

пять рокiв вони спiльно не проживають. Залишивши квартиру

та все схильне майно, вiн проживау у Ленiнградi, а-вiдповiдачка

— в Севастополi, л”.-. :””: .-: . 1 -“\ . . “11 ,. .

: Рiшенням народного суду Ленiнського району м. Севасто-

поля тозоя задоволено, постановлено шлюб мiж сторонами ро-

зiрвати. Одночасно цим же рiшенням постановлено стягнути з

К. на утримання Я. на стороний досвад за двею по 80 крб.

щоюеяiдозмiйєiмiперiашдйяостащ

У протестi заступника Голови Верховного Суду-УРСР ста-

виться питання про скасування рiшення суду в частиш стяг-

нення з К. алiментiв на утримання Я.

Президiя вважау , вда-протест пiддягау задоволенню. Вiд-

повiдно до ст. 4 ЩiК УРСР будь-яка заiнтересована особа мау

право у встановленому законов порядку звернутися до суду за

захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюва-

ного законом iщересу. Проте Я., на користь якоє стягнуто

алiменти, нi письмово, нi усно (справу розглянуто в ц в(д-

еутяостi) ве звергалася до суду з вимогами про стягнення з

: К. алiментiв. . -, -:,- -. – –“..-

Наобiрутоуванвянеобхiдаеста.сiяиюнвяалймеипiiвсудпо-

слався на ге, адо К. равiшеу добровiямйому порядку йиввчував

: дружинi по 75 крб. та наперед погоджувався з i фсая 1971 у.

платити по 80 крб. щомiсяця. Якщо де так, то вказанi обставини

свiдчили про вiдсутнiсть спору мiж сторонами щодо виконання

обовязкiв по взаумному утриманню. У судовому порядку пи-

тання про стягнення коштiв ва утримання подружжя може бути

вирiшеним, як це передбачено ст. 32 Кодексу про шлюб та

сiмю УРСР, у разi вiдмови одного з подружжя матерiально

пiдтримати другого, якщо вiв потребуу йцийдопомоги; Крiм

того/визначаючи розмiр алiментiв, що пiдлягають стягненню,

суд у порушення .ст. 33 Кодексу про шлюб та еiйю УРСР -яе.

… зясував матерiального та сiмейного ставу обох сторiн. За таких

обставин судове рiшення в частинi стягнення алiментiв не може

залишатися в силi. :.; – \-1:– -: “-.: .-.”.::”.: .

Президiя постановила: протест заступника Голови Верхов-

ного Суду УРСР задовольнити.

” ” ,”, -ЛiЄ- . ~ .

Вирiшуючи спiр про розiрваная шлюбу, вiдповiдно до вимог

ст. 40 Кодексу про шлюб та сiмю УРСР суд зобовязаним

встановити дiйснi мотиви розлучення, зясувати фактичнi взау-

мини подружжя i вжити заходiв .до iх примирення

Постанова президiє Києвського мiського суду

(в и т я г) . ; . –

У березнi 187,>. ..Ё:,1!!)>>

шлюбу ..-;Паi|ачIIзазвiМйв,;ах>.адживя-стрi-В>єiiюЙЙiС

вказала на iаже.1- -..л:-!.: “IiДI””1

– ~- – i,-є iг ii”.

ст. 15,; ,30; ЩiК; УiфйЙКЖ!Еоєi>т#[iЕii

неповно перевiрених обставин спору.

Вiдповiдно до вимог сi. 40 Кодексу про

УРСЕ та в. .5 постанови Пленуму Верховного

31 серпня 1979 р. N2 8 “Про судову практику >

розiрвання шлюбу” суд при вирiшеннi справ про ]

шлюбу зобовязаний, ве обмежуючись поясненнями ….

вживати всiх передбачених законом заходiв для всебiчного,- авi;

вного i обуктивного засування єх взаумия та iнших обставят

справи, а також вживати заходiв до примирення. Розiрваннi >

шлюбу може мати мiсце дише в тому раяi, колi пiсля засто-й :;

сування заходiв до примирення суд на шдсi 18 вересня 1987 р.

(ви.тяг) , … ..:,. , .. . , ,” ,,:- . ,

Ш. звернулася з позовом до Ш. про стягнення алiментiв

на сина i на себе, посилаючись на те, що а вiдповiдачем у

березнi 1981 р. .зареуструвала шлюб, а до цього перебувала у

фактичних шлюбних вiдносинах з ним i народила № вересня

1981 р. вiд нього свва С., батьком якого при реустрацiє народ-

ження записано вiдповiдача.

Вiдповiдач предявив зустрiчний позов про оспорення бать-

кiвства, зазначаючи, що оскiльки дитина народилась доноше-

ною “через 8 мiсяцiв пiсля реустрацiє щлюбу вiн не у єє батьком.

“”-“епраяiаi судами фоаюаяй Чiатхiвства, суя першоє iнстаядiє, з

яким погодилась судова колегiя Верховного Суду УРСР, вихо-

диш з того, що хоча сторони шлюб зареустрували 7 березня

1981 р., iнтимнi вiдносини вони пiдтримували з 9 сiчня 1981 р.,

i експерти не виключають можливостi народження позивачкою

10 вересня 1981 р. дитини з встановленими антропометричними

даними. Суд не взяв до уваги висновки додатковоє експертизи

я 2Э–26 вересня 1985 р. i вiя .2 грудиа 1982 р. -1Т лютого

. . – 114- “-

1983 р. про зачаття дитини у груднi 1989 р., пославшись на

те, що викладене в них не вiдображау дiйсних обставин.

Однак такi висновки не можна визнати достатньо обгрун-

тованими, оскiльки вони зробленi на суперечливих доказах що-

до походження дитини вiд вiдповiдача.

3 матерiалiв справи видно, що сторони 7 березня 1981 р.

зареустрували шлюб, а 10 вересня 1981 р. позивачка народяла

сина С., батьком якого записано вiдповiдача. На пiдтвердження

доводiв про батькiвство вiдповiдача позивачка посилалась ц

вд-д0 в.ii

ШЗЬ№1!Й>111 Ю

– , заз>йствй11ст.,ав;1-1р

оспорюу батькiвство, поввива

дитини, при реустрацiє народження

ко. Оспорююча своу батькiвство> Ш. послався

народилася через 8 мiсяцiв пiсля реустрацiє шлюбу є

пологiв

При розглядi справи про розiрвання шлюбу й про визнання

шлюбу недiйсним суд зобовязаний Зясувати фактичнi взау-

мини подружхя, перевiрити доводи, що при укладеннi шлюбу

один з подружжя не мав намiру створити сiмю

Постанова президiє Києвського мiського суду

вiд 28 травня 1992 р.

(в и т яг) . ” , , ” ” , , 1 . “\” .;

В листопадi 1991 р. К. предявив позов-до Щ. пре -ро-

зiрванiм шлюбу, в якому вказував, що шлюб вовн уклали 15

. травня 1991 р., а в червнi мiсяцi того ж року вони припинили

шлюбно-сiмейнi вiдносини через ненормальнi вiдносини з вiд-

повiдачкою i втруєiання в сiмейне життя и матерi. Посилаючись

на неможливiсть продовження шлюбних вiдносин, позивач про-

сив задовольнити позов.

Пi. предявила зустрiчних позов про визнання шлюбу не-

дiйсним, обгрунтовуючи його тим, цю у К. не було намiру

створювати з нею сiмю, бо вже в червнi 1991 р. вiн припинив

з нею шлюбно-сiмейнi вiдносини, задовольнившись пропискою

вм, Киувi та вселенням в квартиру.

У протестi заступника Голови Верховного Суду Украєни

ставиться питання про скасування судових рiшень як поста-

новлених з порушенням вимог ЩiК Украєни.

Вiдмовляючи у задоволеннi позовiв, народний суд виходив

з того, що сторони тривалий час перебували у фактичних

шлюбних вiдносинах, а пiсля реустрацiє шлюбу вели спiльне

господарство до червня 1991 р. i Що в єх сiмє стався тимчасовий

/розлад. , ; 1. / . : .. -…. ..- ..

Судова колегiя Києвського мiського суду з такими виснов-

ками народного суду погодилась. Проте пi висновки не можна

вязвати обгрунтованими, оскiльки вони зробленi без. повного

зясування дiйсних обставин справи, належноє перевiрки позовiв

i заперечень сторiн.

Згiдно з ст. 12 -Кодексу про шлюб та сiмю Украєни шлюб

вважауться укладеним пiсля його реустрацiє в державних орга-

нах реєстрацii актiв громадянського стану. Свiдоцтвом про од-

руження сторiн пiдтверджууться, що така реустрацiя здiйснена

15- травня 1991 р., а поясненнямисторiн пiдтверджууться, що

вони пiдтримували шлюбно-сiмейнi вiдносини ляше до червня

1991 року. За таких обставин посилання суду на те, що сторони

перебували у шлюбi, не вiдповiдають обставинам; аграви.

Згiдно з ст; 45 Кодексу про шлюб та сiмю Укранш шлюб

може бути визнаний недiйсним, зокрема, тодi, коля реустрацiю

його проведено без намiру етворита сiмю.

Обгрунтовуючи свiй позов, Ш. посилалася на те, що К.

зареустрував з нею шлюб без намiру створити сiмю, а ддя

того, щоб прописатися в м. Киувi i вселитися в єє квартиру, бо

1И5

вже в червнi 1991 року вся припинив з нею шлюбно-сiмейнi

вiдносини. ” .

. Факт припинення шлюбно-сiмейних вiдносин з Ш. в червнi

1991 року К. пiдтвердила своєм позовом i своєми поясненнями

в судовому засiданнi. Проте суд цим обставинам -не давопшхи,

як гаго вимагау ст. 62 ЩiК Украєни.

В позовi i в своєх поясненнях в судi К; посилався

що вiн припиняв шлюбно-сiмейнi вiдносини з7 Ш. >

199;р

новив, яка св>а(

стали-iiсрешЮЯЯУЙв

До-зсуГй

сiмє сторiн стався ТiЛЬЕВ

.. ., ,,., , Д.i ;,М . . и,R ,)

у>Я!в%iАi

– 1: ч/ йь є

Й.!R!”!>!>81-

Виходячи з наведеного, президiя

визнала, що поверхово зясувавши обi

Суд постановив рiшення, яке не вiдповiдау вимогам

208 ЦПК Украєни i тому шдлягау скасуванню з направлениям

справи на новий розгляд. 111-.. . ;” .. .:1г;”1″.,.1

Суд виключив з опису як частку в спiльному майнi подружжя

половину вартостi автомобiля, що звернута в доход держави

за рiшенням суду про визнання на пiдставi ст. 49 Цивiльного

кодексу Украєни недiйсноє угоди по його придбанню, хоча

переданий за таких обставин у доход держави автомобiль не

мiг бути визнаний спiльною сумiсною власнiстю подружжя

Ухвала судовоє- колега i направлення справи на новий

розгляд. Протест пiдлягау задоволенню з таких пiдстав. Вих-

лючаючи з опису половину вартостi автомобiля, народний суд

виходив з того, що вiн придбаная подружжям у шлюбi i-у єх

спiльною власнiстю. Такi висновки вважала правильними i су-

дова колепд в цивiльних справах обласного суду.

Проте погодитися з цим не можна. Судом встановлено, що

в списки-на одержання на пiльгових умовах автомобiля 1.0.

був включений за хабар, що стверджууться вироком Вороши-

ловградського обласного суду. У, звязку з незаконним при-

дбанням автомобiля рiшенням Жовтневого районного народного

суду м. Ворошиловграда договiр купiвлi-продажу на пiдставi

ст. 49 Цивiльного кодексу Украєни визнано недiйсним i авто-

мобiль звернутий в доход держави. ;

Висновок суду про те, пщ позивачка мау право на 1/2

частину автомобiля як частку в спiльнiй сумiснiй власностi, не

можна вважати, обгрунтованим,- оскiльки переданий за таких

обставин в доход держави автомобiль не становить спiльну су-

мiсну власнiсть подружжя. ,

Судова колегiя в: цивiльних справах Верховного Суду Ук-

раєни ухвалила: протест заступника Прокурора УРСР задоволь-

нити. Рiшення Жовтневого районного народного суду м. Воро-

шиловграда та ухвалу судовоє колегiє в цивiльних справах об-

ласного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд.

Згiдно зст. 49 Кодексу про шлюб та сiмю УРСР визнання

шлюбу недiйсним тягне за собою припинення всiх прав 1

обовязкiв, що виникли ранiше i передбаченi законом для осiб,

якi перебувають у шлюбi До вiдносин щодо.майна, нажитого

за час недiйсного шлюбу, застосовуються -травила Цивiльного

кодексуУРСР”, “_”.. ;- .,” ,-./ “,,1″1 \

Ухвала судова колега в- цивiльних справах Верховного Суду

Украєни уiд 15травня 1974 р.

(в и пi яг) . _ . ..- 1 – .,,. /. –

С. звернувся до суду з позовом до О. про визнання права

власностi ва 1/8 частину будинку, а в жовтнi того ж року

доповнив позовнi вимоги тим, що просяй суд подiлити спiльне

мавво загальною вартiстю 1000 крб. Позивач зазначив, що

КОВДИЯЕ> у зареустрований шлюб з вiдповiдачкою у груднi

iiУ дйистопадi 1967 рвоии на-ептаыакоипя купиии1/4

,”” . -418 -. 1 ”

частину хилого будинку й. оформили договiр купiвлi-продажу

ва iмя вiдповiдачки. Крiм того, за час сумiсного життя при-

дбали б iнше майно. У звязку з тим, що у червнi 1970 р.

рiшенням суду єх шлюб визнано недiйсним, вiдповiдачка не

визнау права С. на половину придбаного майна.

Останнiм .рiшенням Кримського обласного суду позов задо-

волене частково: у визнаннi права власностi на 1/8 частину

будинку вiдмовлено, з вiдповiдачки на користь С. стягнуто

471 крб. для вiдшкодування витрат на придбання будiвельних

матерiалiв i.ва,1 -робi.ЯiйфИай

4(Ю хрб;.гроай1Йв|Й||111″-

i 52 жуб. – повернешяюГО

чем. В репггi позову- вЗдмовлежЙУа

Позивач у своєй скарзi проехт>

скасувати, а справу надiслати ва вея

на те, що вiн довiв факт вкладення коштiв на

частини будинку, а суд безпiдставно керувався при

справи нормами цивiльного, а не шлюбно-сiмеаного законодав-

ства й однобiчно оцiнив зiбранi у справi докази.

Касацiйна скарга не пiдлягау задоволенню з таких пiдстяв.

З матерiалiв справи вбачауться, що шлюб, зареустрований

мiж сторонами у груднi 1966 р., рiшенням народного суду

Ленiнського району м. Севастополя визнано недiйсним. Згiдно

з ст. 48 Кодексу про шлюб та сiмю УРСР шлюб, визнаний

судом недiйсним, вважауться таким з часу його укладення. В –

звязку з дим обласний суд правильно дiйшов висновку, що

спiр, у частинi подiлу майна мау вирiшуватися за нормами

Цивiльного кодексу УРСР (ст. 49 Кодексу про шлюб та: сiмю

УРСР).

Посилання позивача у скарзi на те, що шлюб судом виз-

наних недiйсним тiльки внаслiдок обману з боку О., що вiн не

знав про те, що вона перебувау в iншому зареустрованому

шлюбi, не переконливе, оскiльки йому було вiдомо про ва-

явнiсть у вiдповiдачки дитини вiд першого шлюбу на прiзвище

А., а також першого чоловiка вiдповiдачки. Крiм того, вступа-

ючи в зареустрований шлюб з вiдповiдачкою, С. сам перебував

у шлюбi з т.i який розiрвано лише 10 березня 1970рг Таким

чином, i з боку позивача були перешкоди до вступу в за-

реустрований Шлюб з вiдповiдачкою- Тому суд не мав пiдстав

до застосування правил ст. 49 Кодексу про шлюб та СiМ>У

УРСР, якими допускауться визнання за правилами цього

дексу за особою, що не знау про перешкоду укладення i

рiвного права на майно, придбане за час недiйсного

Вiдмовляюче С. в позовi про визнання права вл.

1/8 частину спiрного домоволодiння, обласний суд

того, що позивач не довiв своує участi .коштамиу

спiрноi частини будинку. Такий висновок су;

могам ст. 112 Цивiльного кодексу УРСР i о

доказах справи. Як- вбачауться з нотарiально

дойнюру вiд 14 листопада 1967 ;р., сiйрйу

володiння О. купила у К. за 2000 крб., якi продавець одержав

у покупця, тобто у вiдповiдачки в справi. Вiдповiдачка подала

судовi переконливi докази про наявнiсть у неє достатнiх гро-

шових заощаджень для -придбання спiрноє частини будинку.

Позивач же не довiв, що вiн вклав будь-якi кошти у єє

придбання. –

Щодо витрат на купiвлю позивачем будiвельних матерiалiв

на полiпшення спiрноє частини будинку, обласпий суд правиль-

но оцiнив єх на пiдставi зiбраних доказiв i стягнув на користь

С. грошову компенсацiю. Суд також правильно вирiшив спiр у

частинi подiлу спiльного майна сторiн та розподiлу судових

витрат. ! , ,. –i, 1 /-, . ” .!.: : ,,- ,,_-

Судова колегiя ухвалила: касацiйну скаргу С. залишити без

задоволення, а рiшення судам> колегiє у цивiльних справах

Кримського обласного суду без змiни.

Суд може встановити батькiвство з мотивiв його визнання

вiдповiдачем у тому разi, коли факт визнання батькiвства

пiдтверджууться достовiрними доказами ,

Ухвала судовоє колега в цивiльних справах Верховного .Суду.

Укрсанивiд24 листопада 1976 р.-

(в и т я г) > ;

М. предявила позов да В. про встановлення батькiвства i

стягнення алiментiв на дитину. Позивачка зазначила, що пе-

ребувала у близьких стосунках з. вiдповiдачем i у травнi 1975 р.

народила вiд нього дачку. Пiд час И вагiтностi вiдповiдач виз-

навав своу батькiвство, але пiсля народження дитини вiдмовився

зареуструвати себе батьком i не подау матерiальноє допомоги

на утримання дитини. Посилаючись на цi обставини, позивачка

просила встановити, що вiдповiдач е батьком дитини i стягнути

з нього алiменти на єє утримання. “” . , –

Рiшенням Чернiвецького обласного суду у позовi вiд-

мовлено.

У касацiйнiй скарзi М. просить скасувати рiшення облас-

ного суду, вказуючи на те, що суд безпiдставно не взяв до

уваги висновок судовомедичноє експертизи, та показання

свiдкiв,, у присутностi яких вiдповiдач не заперечував свого

батькiвства.1 1 1 -,, .- . 1.- – “11:IiI,

Касацiйна скарга не пiдлягау задоволенню.

Згiдно з ст. 53 Кодексу про -шлюб та сiмю УРСР у разi

народження дитини у осiб, якi не перебувають у шлюбi, ири

встановленнi батькiвства суд бере до уваги спiльне проживания

i ведення спiльного господарства матiрю дитини i вiдповiдачем

. . . . . -120- 1

да народження дитини, або спiльне виховання чи утримання

ними дитини, або докази, що з достовiрнiстю пiдтверджують

.визнання вiдповiдачем батькiвства. Позивачка не оспорювала.

тога, що з вiдповiдачем разом не проживала, спiльного госпо-

дарства не вела, спiльно з ним дитини не виховувала i-не

утримувала. Посилалася вона лише на те, що вiдповiдач виз-

навав себе батьком дитини, яку вона мала народит. Вiдповiдно ,

до сг. 27 ЦПК УРСР доказами визнання вiдповiдачем бать-

кiвства можуть бути листи, анкети, заяви вiдповiдача та iншi

фактичнi данi, якi з достовiрнiстю пiдтверджують факт визнан-

ня вiдповiдачем батькiвства. .. .;-… -.:-1.. -Д-ЄiЙ-,

Однак таких доказiв у справi не зiбрано.

на яких посилалася позивачка, не

присутностi вiдповiдач вазяавав

мала народити. Єфших1, авриЦ.-“1

\|У своуму розпорядж 1 ” ” 1″”1″

iуiiччуi.”.! иАдДiюiiьу

Йii ,” ЄАМiiрЗДйЖiДМЙ

йiгiтдйiмгА.Автаєми

на перiод зайЙЯЙЯ

позивачка, мiснеаос

Що ж до висновку

батькiвство вiдповiдача не виключауться, то вiв-

х, вiя виєхав на постiйне мiсце -проживання да гапк>

Вiдповiдачка у сiннi 1975 р. народила сина Василя-i

якою зареуструвала його, позивача у справi.

те, що вiн не у батьком цiй дитини, позивач i

неправильним запис про його батькiвство.

. . , ,. -Ш

Рiшенням народного суду Деражнянського району позов

.iадоволено.

У протестi заступник Голови Верховного Суду УРСР по-

ставка питання про скасування рiшення народного суду i на-

правлення справи на новий розгляд. –

Протест пiдлягау задоволенню з таких пiдстав. Згiдно з

п. 11-постанови Пленуму Верховного Суду УРСР вiд 15 червня

1973 р. “Про деякi питання, що виникли в судовiй практицi

по застосуванню Кодексу про шлюб та сiмкг УРСР” суди не

повиннi приймати до свого провадження позови про оспорю-

вання батькiвства, коли Б рiшення суду, що набрало чинностi,

про стягнення алiментiв на дитину. Як вбачауться з протоколу

судового засiдання, вiдповiдачка заявила суду, що рiшенням

народного суду Барського району постановлено стягувати алi-

менти з позивача на утримання сина Василя. Суд не звернув

уваги на це, не перевiрив всiх обставин i вирiшив зазначену

справу по сутi. .;.–

З справи про стягненая алiментiв, витребуваноє з народного

суду Барського району Вiнницькоє областi, вбачауться, що дiй-

сно рiшенням суду вiд 9 червня 1975 р. позов про стягнення

алiментiв з П. на утримання трьох дiтей, в тому числi сина

Василя, задоволене. За таких обставин суд не вправi був ви-

рiшувати позов про оспорювання батькiвства. Судове рiшення

у_частинi стягнення алiментiв на сина Василя опротестовано.

Справу направлено на новий розгляд. При новому розглядi

справа суд мау повнiше перевiрити фактичнi обставини i ви-

рiшити єх вiдповiдно до вимог закону.

Судова колегiя в цивiльних справах Верховного Суду УРСР

ухвалила; ~ .. ..

протест заступника Голови Верховного Суду УРСР задо-

вольнити. Рiшення народного суду Деражнянського району

Хмельницькоє областi скасувати. Дану справу обуднати в одне

провадження зi справою про стягнення алiментiв i направити

на новий розгляд Хмельницькому обласному суду по першiй ,

iнстанцiє. . – . . .

При встановленнi батькiвства суд бере до уваги сумiсне про-

живання i спiльне ведення господарства матiрю дитини i вiд-

повiдачем до народження дитини або сумiсне виховання чи ут-

римання ними дитини та iншi докази про визнання батькiвства

Ухвала судовсi колегiє в цивiльних справах Верховного Суд

УРСР вiд єє березня 1970 р.

(я а Мя г) . – . .,,. :

С, предявила позов до 3. про визнання батькiвства та стяг-

нення алiментiв. Вона зазначала, що з кiнця 1966 р. перебу-

вала з вiдповiдачем у ”

В протеста застуанiйi;

про скасування всiх судовях рiшав> 1

бовий розгляд. Протест цiяляєв задвi

Задовольняючи позовнi вимога С., иародш суяуй

то вiдповiдач приєжджав до позивачки, обiцяв с

нею, тримав дитину на руках па. мав намiр кудитiй, уiаiР

колиску. При пвому суд послався на. поясненнА щзвиэар

показання свiдкiв Є., М. та В. З цього х виходам .i, йi

колегiя та президiя, обласного суду, залишаючи ррпеаня

змiни. Проте з таким висновком погодитися не можна- .

iЙЙ

Згiдно з ст. 16 Основ законодавства Союзу РСР i союзнах

республiк, про шлюб та сiмю при встановленнi батькiвства суй

бере до уваги сумiсне проживання 1 спiльне ведення госiаой

стває матiрю дитини i вiдповiдачем до народження дитини, гйй>

сумiсне виховання чи утримання ними дитини яй .дкуяч- мЯ

здостовiрнiстю пiдтверджують визнання батькiвства. . |

Заперечуючи проти позову,. вiдповiдач вказував, шо ,вй||

дiйсно.стрiтався з Щйивачкою.але в Ддизькнх вiдносинах а 1

нею не перебував. Пiсля 2 переєзду на прогвивання-.др “Хе-1

сонськоє областi вони бiльше не зустрiчались i вш вде баiькйi>;;|р

дитини. ; -: ..”, ” “:, ,”:-, / :;”;

Позивачка також пiдтвердила, що разом з вiдповiдачем вс

не проживала 1 спiльного господарства не вела, дитину на :

рнмання вiдповiдач не брав. – N

Свiдки Т. та М. показали, що пiд час проживання позйввч

в м. Хмiльнику Вiнницькоє областi вiдповiдач зустрiчався з й(

приходив на роботу, а за твердженнямсвiдка В. вiдповiл

у позивачки пiсля 5 приєзду з Херсонськоє областi i брав;

на рухи. Про Те, чи вели сторони спiльно господар

брав вiдповiдач дитину, на своу утримання щ -.адкэ

себе П батьком, з показань свiдкiв не випливау

iнших доказiв щодо цього позивачка: ае ” –є

таких обставин судовi рiшення не можна

.вайимв– “\ 1 . 1 /-: .:й;

При новому розглядi справи суд мау врахувати наведене,

бiльш повно перевiрити обгрунтованiсть позову i в залежностi

вiд встановленого постановити вiдповiдно рiшення.

Протест заступника Прокурора УРСР судова колегiя задо”

вольнила, рiшення народного суду Хмiльницького району, ух-

валу судовоє колегiє та постанову президiє Вiнницького облас-

ного суду скасувала, а справу направила до народного суду на

новий розгляд в iншому складi суддiв.

Суд визнав вiдповiдача батькам дитини, оскiльки доведено, що

сторони хили разом i вел> спiльне господарство да народжен-

ня дитини, а пiсля народження вiдповiдач визнав себе батьком

дитини ;.” .1. , – 11 : – ,

.” -“” – .” >

Ухвала судова колеги в цивiльних справах Верховного Суду

УРСР вiд 14 листопада 1973-р.

(в и тяг)

В. предявила-позо> до Ц. про встановлення батькiвства i

стягнення алiментiв. Позивачка зазначила, що з 28 квiтня

1968 р. по сiчень Є969 р. перебувала з вiдповiдачем у фактнч-

, них шлюбних вiдносинах, вiд яких у сiчнi 1969 р. народила

дочку. До народження дитини вони з. вiдповiдачем i його

матiрю жили в квартирi Ц. i вели спiльне господарство. Пiсля

повернення з пологового будинку вона також деякий час жила

у вiдповiдача, але у звязку авiдсутйiсно необхiдних умов

змушена була перейти проживати в свою квартиру. Вiдповiдач

вiдвiдував єє i дитину протягом трьох мiсяцiв, купував дитинi

деякi речi, визнавав себе Я батьком. Оскiльки вiдповiдач

вiдмовився зареуструвати дитину на себе, В. оросила суд виз-

нати Ц. батьком П дочки та зобовязати ного сплачувати

алiменти на П утримання.

В процесi розгляду справи позивачка уточнила своє позовнi

вимоги i пояснила, що була знайома з вiдповiдачем ще до 28

квiтня: 1968 р., зустрiчалася з ним, вiв приходив до неє на

квартиру, а з 28 квiтня 1968 р. перейшла жити до нього. Крiм.

того, вiдповiдач надавав кошти на утримання дитини до серпня

1972 р. , ,: . , , . – /.. , . . – . ,

Справа вирiшувалася судами неодноразово.

Останнiм рiшенням судовоє колегiє у цивiльних справах iва-

но-Франкiвського обласного суду позов задоволене: Ц. визнано

– т

батькам В.Г. i на й утримання з вiдповiдача стягнуто алiменти

у розмiрi 16,5% заробiтноє плати до поваояiтгя дитини.

В касацiйнiй скарзi вiдповiдач проситьскасувати зазначенi

дгiшення i. справу повернути ваноiвйрозвя3 тих пiдстав,

що обласний суд порушив вимоги ст. 319 ЦПК УРСР, без-

пiдставно яе взявши до уваги показання свiдкiв, а також вимоги

ст. 62 ЦПК УРСР, бо оцiнка показань iнших свiдкiв дана не

в сукупностi з усiма доказами, що у у справi.

Касацiйна скарга задоволенню не пiдлягау з таких пiдстав.

Вiдповiдно до ст. 53 Кодексу про шлюб та сiмю Украiнськоє

– РСР єiрн,-жяаноiйеяййR (

в показаннях ряду

ДО.иаВаiЙi”

.”ьюиiйi – Є. -ШiШН

“й% ТiМРiЯ

готувала Єжу, прi

вiдповiдача хвалила невiстку

тим, що син мау сiмю. – ;i-

Свiдок Б. показала, що в звязку з хворобою

вона супроводжувала позивачку у пологовий удинок ” , ”

– дiльничний педiатр показала, що навеснi 19б8″,р.Жвв1спiЙ;;;:IаI;;i:||й

кали до хвороє дитини В. Вдома з дитиною був вiдповiдач, ЯiЕИii,:;,..

назвавсебе батьком .дитини.1 Суд перевiрив покайазДясяД.

Ю., допитаноє в двох перших засiданнях суду. Ю. ааказЩ,

-що коли вона працювала у медпунктє, вiдповiдач вихлика>Щ>11||

до хвороє В., у якоє був токсикоз вагiтностi. Наявнiсть сiмеД(Й .

вiдносин мiж сторонами пiдтвердили в судовому засiданнi також11″1

свiдки 3. i Р. Суд дав належну, оцiнку показанням свiдкiв йєЙi

боку вiдповiдача. / /-. , ” -.iiЯ

Не ПОГОДИТИСЯ 3 ОЦiНКОЮ СУДУ ПерШОЄ iНСТаНПiЄ СУДОВ> >!|Й

лепя Верховного Суду.УРСРне мау пiдстав, . – /У

Посилання у касацiйнiй скарзi на порушення вимог сЯє :ЯЩ||

ЦiЄК УРСР” матерiалами справи не пiдтверджууться, i>!двд|

всi докази судом перевiренi i належним чином оцiненi.

Судова колегiя ухвалила: рiшення судовоє колеги у,

вiльних справах iвано-Франкiвського обласного суду ЗЛЛЭД

без змiн, а касацiйну скаргу И;- без задовеяайвйкв,

При задоволеннi позову про оспорювання батькiвства судам не

враховано, що вiдповiдно до су. 56 Кодексу про шлюб 19 сiмю

Украєни особа, записана батьком дитини в актовому записi

про народження за єє заявою або за спiльною заявою з матiрю

дитини, знаючи, що вона не у батьком, не мау права оспорю-

вати своу-батькiвство ,

Ухвала судове> колега в цивiльних справах Верховного Суду

Украєни вiд 2 червня 1993 р.

(витяг) , , – ,, \ ,.-. .: .,,\.1

В червнi 1991р. П-к звернулась до П-м з позовом про

стягнення алiментiв на сива С., 6 сiчня 1991 року народження,

де у свiдоцтвi про народження вiдповiдач вказаний його бать-

ком, але матерiальноє допомоги на його утримання єй ие надау.

П-м предявив зустрiчний позов про оспорювання батькiв-

ства, зазначивши про те, що з вiдповiдачкою кiн спiльно не

проживав, заяву про реустрацiю дитини вiн подав в порядку

ст. 55 Кодексу про шлюб та сiмю Украєни на прохання

вiдповiдачки. Тому просив йото позов задовольнити.

Рiшенням Шевченкiвського районного народного суду

м. Львова, залишеним без змiни ухвалою судовоє колегiє в ци-

вiльних справах Львiвського обласного суду, в позовi про стяг-

нення алiментiв вiдмовлено, зустрiчний позов П-м задоволене.

З цими рiшеннями погодилась 1 президiя Львiвського об-

ласного суду, вiдхиляючи протест заступника Голови Верхов-

ного Суду Украєни. –

У протестi першого заступника Голова Верховного Суду

Украєни ставиться, питання про скасування постановлених по

справi судових рiшень з направленням справи на новий

розгляд.– , , . . : –

Протест пiдлягау задоволенню з таких пiдстав.

Задовольняючи позов П-м про оспорювання батькiвства, суд

виходив з того, що сторони не проживалиоднiую сiмую, вiд-.

повiдач не давав коштiв на утримання дитини та не виховував

єє, доказiв для визнання вiдповiдача батьком дитини позивачка

не подала. Крiм того, суд визнав, що вiдповiдач за станом

здоровя не мiг бути батьком дитини.

.Проте визнати єх правильними, не можна, оскiльки суд не

зясував повно i всебiчно дiйснi, обставини справи i .залишив

без уваги норми матерiального права, що стосуються спiрних

правовiдносин. . .. – . ”

Так, вiдповiдно до ст. 56 Кодексу про шлюб та сiмю Ук-

раєни, в редакцiє вiд 28 сiчня 1991 р., особа, зазначена батьком

дитини за спiльною заявою; з матiрю дитини, не мау права

оспорювати батькiвство, якщо в момент подачi заяви йому було

вiдомо, що вiн фактично не у батьком дитини. Звертаючись до

суду; з позовною заявою та пiдтримуючи позов у судовому

. . -126- . – –

засiданнi, вiдповiдач посилався на те, що вiн дав згоду на

реустрацiю його батьком дитини, хоча батьком єє не був. В

описовiй частинi рiшення суд також виклав пояснення позивача

щодо мотивiв подання ним такоє заяви, зазначивши, що вiн ае .

повязував цi дiє з визнанням себе батьком дитини, я .я

Незважаючи на це та всупереч вимогам, вказаним в ст. 56

Кодексу про шлюб тасiмю, суд не дав вiдповiдноє оцiнки яим

поясненням i не висловив своу мiркування щодо права позивача

на предявлення аоэову;>вро оепоредаядя батькiвства за таких

ДУдМi Шуя ;;|1ДДД1Д1|Д

дення: господарства, ,иеребуваявя,йЙЭД|И

хованнi, визнання батькiвства, якi не аа:в(К

ня.по даному,-спору. : . ; –.уйiiЗД

, Не можна визкга.дастатньоаниИ|,-д

суду1 ара .те, як>, вiдповiдач. не, .може-.бутя. ба:>явря>Й|11;-

станом здоровя, а також те, щр у визначений -екеие|Йаiкпi)аi про участь батькiв у вихованнi цатит я чему%

разi, коли один з них яе виконуу прийнятого з цього пвиа| |(|

рiшенця органiв опiки та пiклування

Ухвала судовоє колега в цивiльних справах Верховного

Укрiпи вiд К грудня 1976 р.

>:. .- ..

(в и т я г)

М. предяви> нозов де М права як батька

брати особисту участь у вихованнi дочки- в мехах запаленого

позову.1 – .. ” ” – 11 -“; . 1 ;_1 ,

Касацiйна скарга не пiдляпк задоволенню з таких пiдстав.

Сг. 65 Кодексу про шлюб та сiмю УРСР передбачено, що

питання виховання дiтей вирiшууться батьками спiльно. Геи 9

батькiв, який проживау окремо вiд дитини, мау право бачитися

з нею, брати участь у ц _ вихованнi, тон, з яким проживав

дитина, не вправi перешкоджати другому батьковi зустрiчатися

з вею i брата участь у 5 вихованнi. За вiдсутностi згоди того

з батькiв, з яким проживау дитина, на побачення з нею другим

батьком спiр вирiшууться органами опiки i пiклування. Якщо

один з батькiв не виконуу вказiвок цих органiв, то другий

вправi звернутися за вирiшенням спору да суду, ”

З матерiалiв справи видно, що пiсля розiрвання шлюбу мiж

сторонами дочка залишалася з вiдповiдачкою. Оскiльки з бе-

резня 1975 р. мiж ними почали виникати непорозумiння щодо

участi позивача у вихованнi дитини, цок питанням займалися

органи опiки та пiклування. Рiшенням виконкому Залiзничноє

районноє Ради депутати> трудящих м. Киува вiдповiдачку зо-

бовязавi забезпечити зустрiчi дочки з батьком кожноє суботи

а 9 годин ЗО хвилин да 14 години, а також дозволено батьку

забирати дочку з дитсадка щотижня у пятницю о 17 годинi i

приводити П до матерi о 19 годинi. В звязку з тим, що вiд-

повiдачка не виконувала рiшення райвиконкому, М. звернувся

з заявою до суду. , ,: , ;1\1.,…. . 1 -,.; . – ,.,

При розглядi справи Києвський мiський суд вiдповiдно до

ст. 61 Кодексу про шлюб та сiмм> УРСР правильно входив з

того, що питання про участi позивача у вихованнi дитини слiд

вирiшити так, щоб те вiдповiдало iє iнтересам. Судом встанов-

лено, що М. останнiм часом рiдко бачив, дачку i вона вiд нього

почала вiдвикати. Свiдок 3., працiвник дитячого садка, пока-

зувала, що дитина не завжди охоче йшла до батька. .

За свiдченням свiдка Ю. позивач ненадежно ставився до

вiдповiдачки у присутностi дочки, тому дитина його лякауться.

Свiдок Ф., дитячий лiкар, показала, що тривалi зустрiчi пози- ,

вача з дочкою негативно впливають на здоровя дитини. При-

уднаною да справи довiдкою вiд 10 травня 1976 р. дитячоє

лiкарнi оввяцжууться, що дiвчинка перебувау на вблiку з

.: ” ” . -i2в- . .: . ” .

приводу психогенних реакцiй i що iснуу необхiднiсть усунути

психотравмуючi моменти сiмейного характеру.

Беручи до уваги цi обставини i вiк дитини, мiський суд

дiйшов обгрунтованого висновку, що зустрiчi позивача з ди-

тиною мають бути нетривалими i вiдбуватися у присутностi

матерi.

На пiдставi наведеного судова колегiя ухвалила: касацiйну

скаргу залишити без задовлення, а рiшення судовоє колегiє в

цивiльних справах Києвського мiського суду – без змiн,

Вирiшуючи спiр мiх батикам> тю мiсце проживання єх непов-

нолiтнiх дiтей, суд мау врахувати не лише можливiсть батька

чи матерi забезпечити дитину житлом, а й iншi єє законнi

iнтереси, зокрема, прихильнiсть дитини до того чи iншого з

батькiв – ;

Постанова президiє. Полтавського обласного суду

(витяг)

В сiчиi 1992 р. ГЛ. предявила позов до Г.В. та iнших про

вiдiбрання дитини i визначення 5 мiсця проживання з нею.

Позивачка зазначила, що з вiдповiдачем Г.В. перебувала в

шлюбi з 1983 року по березень 1990 року, вiд якого народила

Сива Тараса, 1986 року народження. Пiсля розлучення син

залишився з нею. Вiдповiдачу вона не перешкоджала брати

участь у вихованнi дитини.

.Однак у листопадi 1991 року вiдповiдач забрав сина з дит-

садка i залишив його у себе i своєх батькiв, вiдповiдачiв в

справi. Повернути сива вiдповiдачi, не бажають. Посилаючись

на цi обставини, позивачка просила задовольнити єє вимоги.

В зустрiчному позовi вiдповiдачi просили визнати мiсце про-

живання сива з батьком, звiльнити Г.В, вiд сплати алiментiв,

стягнути з позивачки незаконно отриманi алiменти та витре-

бувати дитяче майно через неналежне виконання позивачкою

своєх обовязкiв по вихованню дитини, i що для вихованая сина

у них кращi побутовi умови,

Рiшенням Шишацькоге-районного народного суду, а

ним без змiни ухвалою судовоє -колегiє в цивiльних, i

Полтавського обласного суду, позов Г.Л. задоволене.

В зустрiчному позовi вiдмовлено. _

У протестi Голови Верховного Суду Украєни

танвя про скасування судових рiшень.

Протест иедяягае задоволенню з таких лздстау.та

Постановляючи дане~рппення, суд, з яжэдв а|й( 1

дова колегiя обласного суду, виходив з дого,;i

5 Бюл. законодавства, № 395

-12>

належно виконувала своє батькiвськi обовязки, мау кращi ма-

терiально-побутовi умови для проживання сина i току, за вис-

новком органу опiки i пiклування, доцiльно залишити дитину

на вихованнi у матерi.

Проте такi висновки зробленi судом без повного 1 всебiчного

зясування всiх обставин справи.

Виходячи з вимог ст. 69 Кодексу про шлюб та сiмю Ук-

раєна, при вирiшеннi спорiв мiх батьками про мiсце проживан-

ня дiтей суд мау виходити з iнтересiв дiтей 4 умов це нормаль-

ного розвитку та виховання. Перевага в матерiально-побутово-

му становищi одного з батькiв не може бути визначальною

умовою для передачi йому дитини.

Як встановлено судом, кожен з батькiв мау належнi ма-

терiально-побутовi умови для виховання сина Тараса, позитив-

но характеризуються за мiсцем роботи, придiляють значну ува-

гу вихованню сина. ;

Посилаючись на те, що позивачка мау двi жилi кiмнати i

що це Забезпечить кращi умови для виховання дитини, суд в

порушення вимог названого закону не перевiрив, чи вiдпо-

вiдатиме передача позивачцi дитини, iнтересам останньоє.-При

цьому суд не зясував прихильнiсть дитини до одного iз батькiв,

хоча це мау значення для правильного вирiшення справи.

Погоджуючись з висновком органу опiки та пiклування про

доцiльнiсть передачi дитини на виховання матерi, суд не звер-

нув уваги на те, що у висновках цього органу, як i в. актах

обстеження матерiально-побутових умов сторiн, не зазначено

про прихильнiсть дитини до кожного iз батькiв i не дав належ-

ноє єм оцiнки. – –

До скарги в порядку нагляду вiдповiдачi приуднали акти

судового виконавця про неможливiсть виконання рiшення суду

у звязку з вiдмовою дитини перейти на проживання до матерi.

Оскiльки зазначенi обставини мають значення для вирi-

шення справи i пiдлягають перевiрцi, президiя Полтавського

обласного суду скасувала судовi рiшення i направила справу

на новий розгляд. .

Вiдповiдно до ст. 68 Кодексу про шлюб та сiмю УРСР батьки

мають право вимагати повернення дiтей вiд будь-якоє особи,

яка єх у себе затримуу не на пiдставi закону чи судового

рiшенiй .

Ухвала судовоє колегiє в цивiльних справах Верховного Суду

Украєни вiд 18 липня 1973 р.

(бит яг)

К. предявив позов до О. та О. про вiдiбрання дитиня.

Позивачка зазначала, що Е дочка М. в кiнцi 1970 р. всту-

пила в шлюбнi вiдносини з О. i в серпнi1971 р. народила

-130 –

дитину -дочку Олену. О. погано ставився до М., внаслiдок

чого вона захворiла. В той же перiйц захворiла i дитина, в

звязку з чим вона, позивачка, тривалий , час перебувала з

дитиною у лiкарнi. У лютому 1972 р. М. поперла, пiсля чого

вiдповiдачi забрали дитину та тримають 5 у себе. Посилаючись

на те, що вiдповiдачi неспроможнi належно виховувати дитину,

що не повертають єє з корисливою метою, щоб заволодiти на-

лежною М. однокiмнатною квартирою у кооперативному бу-

динку, позивачка просила передати онуку єй на виховання.

Проживаючи в селi разом з чоловiком, вони мають власний

будинок, домашну господарство i всi необхiднi для нормального

виховання дитини умови.

Рiшенням народного суду Миколаєвського району Ми-

колаєвськоє областi постановлено задовольнити прохання пози-

вачки.

Судова колегiя Миколаєвського обласного суду ухвалою це

рiшення залишила без змiн. В протестi заступника Голови, Вер-

ховного Суду УРСР ставиться питання про скасування зфзна-.

чених судових рiшень i направлення справи на новий г

Протест пiдлягау задоволенню з таких пiдстав. Псiйй

рiшення про вiдiбрання дитини, суд -ввгхор>1,|| ПИЙ>

дитини О. та його мати неспроможшсєвйдi>а,Дв

цiкавиться. , . _ … -::,:”.,,,1 11 .ii.р1.-.:1-11111.,,1. 11111 1

Проте зазначенi доводи не можна визнаєги.доспМЙО

грунтованими. О. у батьком Олени, а вiдповiдно до ст. (%; Ко-

дексу про шлюб та Сiмю УРСР батьки мають право вимагати

повернення дiтей вiд будь-якоє особи, яка єх затримуу у сЙЙй

не на пiдставi закону чи судового рiшення. Отже, батьки мають

i переважне перед iншими особами право на виховання своєх

дiтей i вимоги iнших осiб про вiдiбрання єх вiд батькiв можуть

бути задоволенi лише в разi, коли перебування дiтей у них

потягне значне погiршення умов єх життя i виховання; – ,

У справi вiдсутнi докази, що вiдповiдачi неправильно вихо-

вують дитину. З матерiалiв справи видно, що пiсля народження

дитина дiйсно тривалий час хворiла, перебувала в лiкарнi. Про-

те, як видно з довiдки дитячоє полiклiнiки, вона, перебуваючiє

з лютого 1972 р. у вiдповiдачiв, росте i розвивауться нормалi

мау хороший стан здоровя. З висновку Ленiнськоє раноє

санiтарно-епiдемiологiчноє станцiє видно, що двокiмнє

iзольована квартира з усiма вигодами, в якiй проживають 1

дитиною, вiдповiдау санiтарним вимогам. Вiдповiдач О.i

водолазом на Чорноморському суднобудiвному заводi є

теризуеться позитивно. , ” i(

Його мати, вiдповiдачка О., яка працюу в об

терапевтичнiй лiкарнi, також характеризуутьсх.i

таких обставин судовi рiшення не можуть ;

При новому розглядi справи суд мау

– 131 –

обгрунтованiсть як вимог позивачки, так i заперечень вiдпо-

вiдачiв та перевiрити, чи не призведе до негативних наслiдкiв

вiдiбрання дитини вiд батька пiсля майже пiвторарiчного про-

живання єє в його сiм є, i залежно вiд цього постановити вiдпо-

вiдне рiшення.

Враховуючи наведене, судова колегiя ухвалила: протест за-

ступника Голови Верховного Суду УРСР задовольнити. Рiшен-

ня народного суду Миколаєвського району Миколаєвськоє об-

ластi та ухвалу судовоє колегiє Миколаєвського обласного суду

скасувати, а справу надiслати до народного суду на новий

розгляд в iншому складi суддiв.

При вирiшеннi спору, при якому з батькiв, що не проживають

разом, мау бути дитина, суд виходить з iнтересiв дiтей 1 умов

єх нормального розвитку та виховання. При цьому суд врахо-

вуу можливiсть кожного з батькiв забезпечити належне вихо-

вання дитини, характер взаумовiдносин єх з дитиною, при-

хильнiсть єє до батька й iншi конкретнi обставини

Ухвала судовоє колегiє в цивiльних справах Верховного Суду

Украєни вiд червня 1994 р.

(в и т я г) .

У вереснi 1990 р. С. предявила позов до С, про розiрвання

шлюбу та визначення мiсця проживання з нею сина Романа,

1986 року народження. –

Позивачка зазначала, що в 1985 р. вона зареуструвала

шлюб з вiдповiдачем, вiд якого мау сина. Посилаючись на те,

що вiдповiдач порушував подружню вiрнiсть i що з сере-

дини 1990 року вони спiльно не проживають, позивачка

просила розiрвати шлюб i визначити мiсце проживання

сина з нею.

С. предявив зустрiчний позов про розiрвання шлюбу та

визначення мiсця проживання сина з ним, посилаючись на те,

що сiмя єх розпалась з вини позивачки, яка не бажау з ним

хати, а дитина з дня народження проживау з ним та його

батьками.

Рiшенням судовоє колегiє в цивiльних справах Житомир-

ського обласного судушлюб мiж сторонами розiрваний.

Спiр в частинi визначення мiсця проживання дитини розг-

лядався судами неодноразово. Останнiм рiшенням судовоєко-

легiє в цивiльних справах Житомирського обласного суду вiд

20 квiтня 1994 р. мiсце проживання сина Романа визначеноз.

вiдповiдачем.

В касацiйнiй скарзi позивачка просить рiшення суду ска-

– 132 –

сувати, а справу направити на новий розгляд, посилаючись на

те, що вирiшуючи “спiр, суд не врахував, що вiдповiдач iз своєми

батьками перешкоджають єй займатись вихованням сина та що

висновки суду, викладеш в рiшеннi, не вiдповiдають фактичним

обставинам справи. – “.

Судова колегiя в цивiльних справах Верховного Суду Ук-

раєни визнала, що -касацiйна скарга задоволенню не пiдлягау

з таких пiдстав. _

Вiдповiдно до вимог ст. 69 КпШС Украєни при розглядi

спорiв про дiтейу випадках, передбачених статтями 67 i 68

КпШС Украйш, суя- .-аiитереiв.дiтей та умов Ех

нормалыюго розвитку та вихомти. iаиатерiада справи вба-

чауться. то сторони манугь нормаяшi-яаiгiДию-Яобутогi умовя,.

в яких можепроживати i .вихоi|iуЙiЙ|И% iiЙiр”1….;–

Разом з тим, судом встановлено, Щб дяггств iМвЮЯии

час проживау в сiмє С, батьки.якого допокагвiОгК Жiiiу ;

перебувау в iншому шяюбi, вагiтна, тому не можегДЙЦ

пiклування про дiтей. ,.є;є

Висновки суду першоє iнстанцiє визнала праяiкдi

ва колегiя обласного суду, залишаючи рiшення.йк.i

те з ними погодитися не можна. ” . i єй

Згiдно зi ст. 69 КпШС Украєни при розглядi спорiв про

дiтей в судi наявнiсть письмового висновку, органiв опiки i

пiклування про те, з ким iз сторiн повинна бути дитина, у

обовязковою. Як розяснив Пленум Верховного Суду Украєни

в п. 21 постанови вiд 15 червня 1973 р. (з наступними змiнами)

“Про деякi питання, що виниклив судовiй практицi по засто-

суванню Кодексу про шлюб та сiмю”, згiдно з ст. 129 КпШС

i п. 2 Правил опiки i пiклування в Украєнi, органами опiки i

пiклування у районна, районна у мiстi Киувi i Севастополi

державна адмiнiстрацiя , виконавчi комiтети мiських, районних

у мiстi, селищних або сiльських Рад народних депутатiв, а на

вiддiли народноє освiти вiдповiдних виконавчих комiтетiв по-

кладено обовязок давати зазначенi висновки.

При розглядi справи суд вказанi вимоги закону не виконав

та розяснень Пленуму не врахував.

Як вбачауться iз матерiалiв справи, висновок про те, з ким

iз сторiн повиннi бути дiти, давала опiкунська рада за пiдписом

єє голови. В судовому засiданнi усний висновок давали секретар

цiує ради, а не перелiченi вище органи. Крiм цього постановлене

в справi рiшення не вiдповiдау вимогам статей 202, 203 ЦПК

Украєни про його законнiсть i обгрунтованiсть. Воно не мiстить

переконливоє вiдповiдi по сутi заявлених позовних вимог, скла-

дено без врахування розяснень, якi викладенi у постановi Пле-

нуму Верховного Суду Украєни “Просудове рiшення” вiд 29

грудня 1976 р. Зокрема, суд в рiшеннi зазначив, що свiдок М.

дала показання про те, що позивачка несерйозна, невивахена,

безвiдповiдальна людина, в останнiй час недостатньо уважна

до дiтей i таке iнше. На думку суду, цi показання у

“унiкальними”. Як вбачауться з протоколу судового засiдання,

свiдок М. таких показань не давала. Постановляючи, рiшення,

суд показанням Б. взагалi нiякоє оцiнки не дав-

Залишились без оцiнки 1 доводи позивачки про те, що мiх

нею i вiдповiдачем склалися неприязнi стосунки, що не давало

єй можливостi зустрiчатись з дiтьми. В справi у документи про

те, що вiдповiдач у хронiчним алкоголiком, користувався по-

слугами медвитверезника, але суд єм також не дав оцiнки.

Судова колегiя обласного суду всупереч вимогам ст. 318

ЦПК Украєни не дала вiдповiдi на всi доводи, викладенi в

скарзi, не перевiрила всебiчно законнiсть i обгрунтованiсть

рiшення. .

Виходячи з наведеного, президiя обласного суду скасувала

судовi рiшення, а справу направила на новий розгляд.

1 Зараз цi повноваження виконують виконавчi комiтети районних,

районних у мiстах Киувi i Севастополi Рад

136-

Вiдповiдно до чинного законодавства органами опiки i пiклу-

вання у виконавчi комiтети районних (мiських), сiльських або

селищних Рад

Постанова президiє Донецького обласного-суду

вiд iЗ жовтня 1972 р.

(витяг) ,

Л.1. предявила позов .ДО В.i. провiдiбрання дитини.

Позивачка зазначала, пюз 1957 р. перебувала в шлюбi з

вiдповiдачем i вiд цього шлюбу маудачку,195 р. i сина,

1964 р. народження. Вiдповiдач погано ставився до неє, допу-

скав подружню невiрнiсть, внаслiдок чого у серпнi 1968 р. вона

залишила його. Скориставшись и вiдсутнiстю, вiдповiдач забрав

сина. Протягом двох рокiв вона не мала можливостi забрати

дитину, оскiльки жила з дочкою i працювала на Пiвночi. У

серпнi 1970 р. повернулася до Донецькоє областi, але вiдповiдач

не вiддав єй сина, хоча вона мау можливiсть та умови вихову-

вати дочку i сина разом. Посилаючись на цi обставини, пози-

вачка, просила вiдiбрати у вiдповiдача сина i передати єй на

виховання. – – . – . i1;–;;11 -: :” .г:: ..,.

Рiшенням народного суду Калiвiнського раiону м. Горлiвки

позов звдоволеао. Ухвалою судовоє колегiє Донецького облас-

ного суду це рiшення залишено без змiн.

У протестi ставиться питания про скасування зазначених

судових рiшень. Протест пiдлягау задоволенню з таких пiдстав.

Вiдповiдно до ст. 69 Кодексу про шлюб та сiмю УРСР при

розглядi спорiв про дiтей обовязковими у наявнiсть письмового

висновку органiв опiки i пiклування про те, з ким iз сторiн

повинна бути дитина, а також участь представника органiв

опiки i пiклування в справi.

У данiй справi висновок про те, з ким мау жити дитина,

давала комiсiя в складi вихователя групи подовженого дня/

бiблiотекаря i депутата районноє Ради i з цим висновком по”

годилася опiкунська рада в особi єє голови.

В судовому засiданнi, як це зазначено в протоколi судового

засiдання, брали участь представники опiкунськоє ради i комiсiє

у справах неповнолiтнiх. – .

Проте вiдповiдно до ет. 129 Кодексу про шлюб та сiмєй

УРСР i п. 2 Правил опiки i пiклування в Украєнськiй РтР(

затверджених 15 липня 1971 р. мiнiстерствами юстицiє> о

охорони здоровя i соцiального забезпечення УРСР, ори

опiки i пiклування е виконавчi комiтети районних (мiсi

сiльських або селищних Рад депутатiв трудящих. Згiдно i

цих Правил опiкунськi ради створюються в орп

пiклування для допомоги в роботi. .Отже, фактиi

немау висновку органiв опiки та пiклування про

– 1Э7 –

батькiв повинна залишитися дитина, i представник цих органiв

не брав участi в судовому засiданнi.

При розглядi спорiв про дiтей суд, як передбачено от. 69

Кодексу про шлюб та сiмю УРСР, виходить з iнтересiв дiтей

та умов єх нормального розвитку i виховання.

Задовольняючи позов, суд послався на те, що житловi умови

у позивачки кращi i дiти будуть виховуватись разом, а вiдпо-

вiдач з другою дружиною вже мають дитину i для сина вiд

першого шлюбу там не створено належних умов.

З цих мiркувань виходила i судова колегiя обласного суду

при залишеннi рiшення без змiни.

Однак до висновку про те, що передача сина на виховання

позивачки вiдповiдау його iнтересам, суд прийшов без достат-

ньоє перевiрки дiйсних обставин справи. Як на докази, що

обгрунтовують цей висновок, суд послався на показання свiдкiв

Ш. i класного керiвника Ж. З протоколу ж судового засiдання

вбачауться, що цi свiдки висловлювали лише своє припущення

щодо умов життя хлопчика у батька, а про деякi обставини

розповiдали зi- слiв iнших осiб, якi не були допитанi судом.

Крiм цього> викладений у рiшеннi змiст показань Ш. i Ж. не

вiдповiдау запису єх показань у протоколi судового засiдання.

З бокувiдповiдача були допитанi свiдки Ф,, В П., якi

показали, що батько виховуу сина у нормальних умовах. По-

казанням цих свiдкiв суд нiякоє оцiнки ае дав. .

Заперечуючи проти позову, вiдповiдач вказував, що пози-

вачка знаходиться у фактичних шлюбних вiдносинах з чо-

ловiком, який пиячить. Цього суд не перевiрив i належно не

оцiнив, хоча наведена обставина стосууться умов життя дитини

у позивачки.

При -новому розглядi справи суд мау бiльш детально пе-

ревiрити обгрунтованiсть позовних вимог позивачки та з вра-

хуванням iнтересiв сина сторiн вирiшити справу по сутi.

Батьки або один з них можуть бути, позбавленi батькiвських

прав лише з пiдстав, передбачених ст. 70 Кодексу про шлюб

та сiмю УРСР

Постанова президiє Вiнницького обласного суду

вiд 28 вересня 1973 р.

(витяг)

Б. предявила позов до Р. про позбавлення його батькiвських

прав. Позивачка зазначала, що вiд шлюбу з вiдповiдачем вона

.мау троу дiтей: дочку Л.- 1956 р., сина В. – 1958 р. i сина

А. – 1967 р.народження. У лютому 1972 р. шлюб мiж нею i

вiдповiдачем розiрвано i вона вступила в шлюб з Г. Посилаю-

чись на К, що вiдповiдач у звязку з психiчним захворюванням

здiйснювати батькiвськi обовязки не може, позивачка просила

народний суд позбавити його батькiвських прав.

-138 –

Рiшенням народного суду ЯенйкыйДК _

вiд 15 лютого 1973 р. позов задоволене, й

У протестi заступника Голови Верховного;!

виться питання про скасування рiшення нарой

дiслання справи на новий розгляд з таких пiд

няючи позов, народний суд виходив з того,

будучи душевно хворим, не розумiу Значення

може керувати ними,-що у пiдставою для поз

батькiвських прав. –

Проте з таким, висновком погодитись не можна. Зг

ст. 70 Кодексу про шлюб та сiмю УРСР батьки або>.,

них можуть бути позбавленi батькiвських прав, якщо буде

яовлено, що вони ухиляються вiд виконавця своєх обовi

по .вихованню дiтей .або зловживають своєми батькiвськими пр(Ь–Й|

вами, жорстоко поводяться з дiтьми, шкiдливо вплшмютьнв{;i

дiтей своую аморальною антигромадською поведiнкою, а також:–й

якщо батьки у хронiчними алкоголiками або наркоманами. ;л: Й

Предявляючи позов. Б; на обгрунтування його на жоднУ.Й

iз зазначених щдстав не посилалась, а вказувала лише йй УгЙ|

психiчну хворобу вiдповiдача. Проте законом не передбатеио~;Й|

можливiсть з цих пiдстав позбавляти батькiв батькiвських прав. Щ

За таких обставин рiшення народного суду пiдлягау скасу- .”#|

вапню. При новому розглядi справи суду слiд; перевiрити, чи – ,|

у передбаченi законом пiдстави для позбавлення вiдповiдача й

батькiвських прав, i залежно вiд встановленого постановити ;.||

вiдповiднерiшення. “.. . . ЄЩ

На пiдставi наведеного президiя обласного суду-постанов>- ,-i|||

ла: протест заступника Голови Верховного Суду УРСР задо- %

вольнити. Рiшення народного суду Ленiнського району м. Вiн- Щ

ницi скасувати, а справу направити на новий розгляд в той же;

суд в iншому складi суддiв.

Вiдповiдно до ст. 82 Кодексу про шлюб та сiмю УРСР i; i

14 постанови Пленуму Верховного Суду УРСР вiд 15 черi

1973 р. “Про деякi питання, що виникли в судовiй пракi

по застосуванню Кодексу про шлюб та сiмю Украєнсi

РСР” Зменшення розмiру алiментiв допускауться лише в Д

разi, коли частка заробiтку позивача, що припадау на кох

з дiтей, якi живуть з ним, виявиться меншою, нiж алЫ(

якi вiн сплачуу . . : . – ууi

Постанова президiє. Ворошиловградськрго обласного

вiд 20 лютого 1974 р.

(витяг)- .

А.Л. предявив позов до РЛ. про

ментiв. Позивач зазначив,- що на пiдставi

суду м. Свердловська Ворошиловградсккоє

гуються алiменти на користь Р.Л. на утримання дочки Свiт-

лани, 1964 р. народження, в розмiрi 1/4 частини його за-

робiтку. Посилаючись на те, що в даний час розмiр його за-

робiтноє плати зменшився, в новiй сiмє у нього у двоу дiтей,

якi матерiально гiрше забезпеченi, нiж дочка Свiтлана, позивач

просив зменшити розмiр алiментiв на и утримання з 1/4 до

i/б частини його заробiтку.

Рiшенням народного суду м. Свердловська Ворошиловград-

ськоє областi позов задоволено. Судова колегiя Ворошиловград-

ського обласного суду рiшення залишила без змiни.

У протестi заступника Голови Верховного Суду УРСР ста-

виться питання про скасування зазначених судових рiшень.

Протест пiдлягау задоволенню з таких пiдстав. Задовольняючи

.позов про зменшення розмiру алiментiв, народний суд послався

на те, що на утриманнi позивача перебувау двоу неповнолiтнiх

дiтей i що його зарплата зменшилася з 220 крб. до 120 крб.

на мiсяць, тому дiти, якi проживають з ним, у менш забезпе-

ченими, нiх дочка; яка хиве з вiдповiдачкою.

Судова колегiя обласного суду, залишаючи рiшення без

змiн, погодилася з доводами народного суду. Проте єх не можна

визнати обгрунтованими.

Вiдповiдно до ст. 82 Кодексу про шлюб та сiмю УРСР та

п. 14 постанови № 6 Пленуму Верховного Суду УРСР вiд 15

червня 1973 р. “Про деякi питання, що виникли в судовiй

практицi по застосуванню Кодексу про шлюб та сiмю Ук-

раєнськоє РСР” зменшення розмiру алiментiв допускауться ли-

ше в тому разi, коли частка заробiтку позивача, що припадау

на кожного з дiтей, якi живуть з ним, виявиться меншою, нiж

алiменти, якi вiн сплачуу. Визначення частки заробiтку пози-

вача, що припадау на кожного з дiтей, якi з ним проживають,

повинно провадитися пiсля вiднiмання тiує частини заробiтку,

яка була призначена для сплати алiментiв. Заробiток що за-

лишився пiсля вiднiмання алiментiв, дiлиться на всiх членiв.

сiмє, яким згiдно з законом позивач зобовязаний надавати

утримання. В це число включауться i сам позивач. Лише в

тому разi, коли пiсля проведення подiлу частка заробiтку По-

зивача, що припадау на кожного з дiтей, якi з ним проживають,

буде меншою, нiж алiменти, суд матиме пiдстави до задоволен-

ня позову про зменшення єх розмiру.

Данi про те, що в сiмє позивача у iншi утриманнi, крiм

двох дiтей,у справi вiдсутнi.. Якщо на утриманнi позивача в

його сiмє знаходиться двоу дiтей, то висновок суду про те, що

пi дiти менш-забезпеченi матерiально, нiж дочка вiд першого

шлюбу, не вiдповiдау дiйсним обставинам справи. Змiна в роз-

мiрi Заробiтноє плати позивача в даному разi вирiшального

значення не мау, оскiльки зменшення суми зарплати вiдповiдно

зменшуу i. частку, що припадау на кожну дитину. При визна-

ченнi матерiальноє забезпеченостi дiтей iншi джерела єх утри-

мання,. в тому числi заробiток як дружини платника алiментiв,

– 140-

так i стягувача алiментiв та його дружини, не повиннi врахо-

вуватися. .

За таких обставин судовi рiшення не можуть залишатися в

силi.

Президiя постановила: протест заступника Голови Верхов-

ного Суду УРСР задовольнити. Рiшення народного суду м,

Свердловська та ухвалу судовоє колегiє Ворошиловградського

обласного суду скасувати, а справу передати на новий розгляд

до того ж суду в iншому складi суддiв. .

Суд може присудити алiменти на в

до подачi заяви про сгягиевня йяiм

: -три- роки, коли позивач ооямм д “”,”_”

№ одержання алiментiв з вiдомiятi, iим яе МiГ 1

внаслiдок ухилення встввиього

вказаних у пiй статтi, з урахуванням обставин кожноє конк-

ретноє справи, але не бiльш як за три роки.

Звертаючись до суду з заявою про стягнення алiментiв, Р,

просила стягнути алiменти з вiдповiдача на дитину, починаючая

з 1990 р. При ньому позивачка посилалась на те, що иаавi. ;i;”

розiрвання шлюбу 3. ухилявся вiд сплати алiментiв у

розмiрi, який передбачено законом, i не доплатив єй за 1 суяунеобзыдно було перевiрити спро-

можшсть. аю-дйвiЙiйЙОНiЙЙi” –

навням” аавея>-iв>мог сг>ге-й 15 i

ЗО ЦПК.. 1 1 ii .; .-й-здййг

Президiя обласного суду скасувала рiшевия нарОдяфге суду,

а справу надiслала на новий розгляд до народного суду Єнiйого

району. . . !1 111;!11. — .i””,;:-,

Вiдповiдно до ст. 69 Кодексу про шлюб та сiмю УРСР нри,

розглядi в судi спорiв про дiтей наявнiсть письмового висновку

органiв опiки i пiклування про те, з ким iз сторiн повинна бути

дитина, а також участь представника органiв опiки i пiклування

та прокурора в судовому засiданнi у обовязковими. Згiдно зi

ст. 129 цього ж Кодексу органами опiки i пiклування у вико-

навчi комiтети районних (мiських), сiльських або селищних

Рад народних депутатiв

Ухвала судовоє колеги в цивiльних справах-Верховного Суду

Украєни вiд 28 сiчня 1972р.

(в и т яг) ,

У жовтнi 1971 р; Р.Н. предявила а судi позов до М.Н. пр ;

розiрвання щлюбу. Позивачка зазначала, що перебувау з вiд

повiдачем у зареустрованому шлюбi з 17 лютого 1970 р. i мйє;

вiд нього двох дiтей: дочку К., 12 лютого 1961 р., та сина: М;,

22 травня 1965 р. народження. Пiсля народження другоє диПвЩ

чоловiк почав погано до неє ставитись, вчиняв сварки та б!

а з лютого 1971 р. позбавив єє можливостi користуватися сi

ною жилою площею та займатися вихованням дiтей: Вва

за таких обставин примирення неможливим, просила а

вiдповiдачем розiрвати й залишити дiтей на єє внхо

М.Н> предявив зустрiчний позов про переда1

обгрунтовуючи своє вимоги тим, що дружина не

дiтям належного виховання, оскiльки зловживау 4

– i43 –

Рiшенням народноє> суду Здолбунiвського району Рiвнен-

ськоє областi вiд 10 серпня 1971 р. шлюб мiх сторонами

розiрвано. Цим же рiшенням обох дiтей передано на виховання

матерi, а зМ.Н. на єє корисить стягнуто алiменти на єх утри-

мання у розмiрi 1/3 частини з усiх видiв заробiтку вiдповiдача,

починаючи з 11 серпня 1971 р. до повнолiття дiтей.

. Ухвалою судовоє колегiє Рiвненського обласного суду вiд 6

вересня 1971 р. рiшення народного суду залишено без змiни.

В протестi ставиться питання про скасування постановлених

судових рiшень у частинi передачi дiтей на виховання Г.Н. та

стягнення на єє користь алiментiв на єх утримання.

Протест пiдлягау задоволенню з таких пiдстав. Передаючи

дiтей на виховання Г.Н., народний суд послався на те; що

вiдповiдач .не довiв факту зловживання позивачкою алкоголем.

Крiм того, суд зазначив, що сiльська Рада народних депутатiв,

правлiння колгоспу та представник органiв опiки характеризу-

вали Г.Н. позитивно, тому немау пiдстав позбавляти єє можли-

востi виховувати дiтей. З тих хе мiркувань виходила i судова

колегiя обласного суду, залишаючи рiшення народного суду

без змiни.

Однак такий висновок суду не можна визнати обгрунтова-

ним, оскiльки суд дiйшов його без достатнього зясування об-

ставив у справi.

Вважаючи недоведеними твердження вiдповiдача про зло-

вживання позивачкою спиртними напоями, суд разом з тим не

дав- нiякоє оцiнки показанням одинадцятирiчноє дочки сторiн,

яка в судi висловила бажання залишитися з батьком, оскiльки

мати систематично бувау нетверезою. Суд не дав оцiнки i до-

вiдцi виконкому Єльпiиськоє сiльськоє Ради депутатiв трудящих

вiд.1 червня 1971 р., з якоє вбачауться, що-М.Н. двiчi звертався

до виконкому iз заявами про те, що позивачка систематично

пиячить. Згiдно зi ст. 69 Кодексу єгро шлюб та сiмю УРСР

при розглядi Спорiв про дiтей суд, якщо дитина досягла десяти

рокiв, повинен зясувати у неє, при кому з батькiв вона бажау

залишитися. Висловлене дитиною бажання не е обовязковим

для суду, якщо вiн визнау, що залишення дядини при тому з

батькiв, на якого вона вказуу, не вiдповiдау єє iнтересам. Проте

в данiй справi суд не навi> у рiшеннi мотивiв, з яких/вiн не

погодився з бажанням дiвчинки, яка досягла такого вiку, за-

лишитися з батьком. Крiм того, згiдно зi ст. 69 Кодексу про

шлюб та сiмю УРСР при розглядi у судi спорiв про дiтей

наявнiсть .письмового висновку органiв опiки i,пiклування про

те, з ким iз сторiн повинна бути дитина, а також участь пред-

ставника органiв опiки i пiклування та прокурора в судовому

засiданнi уобовязковими.

Вiдповiдно до ет. 129 Кодексу про шлюб та сiмю УРСР

органами опiки i пiклування у виконавчi комiтети районних

(мiських), сiльських або селищних Рад народних депутатiв.

Безпосередну ведення справ по опiцi 1 пiклуванню щодо осiб,

якi не досягай вiсiмнадцяти рокiв, покладауться у виконкомах

– 144 –

районних (мiських) Рад народних депутатi> в>i>,яiддiли на-

родноє освiти, а в сiльськiй мiсцевостi i селишйiй – на вико-

навчi комiтети сiльських i селищних Рад народних депутатiв.

У данiй справi судовi належало зажадати вiд виконкому

iльпiнськоє сiльськоє Ради народних депутатiв висновок про те,

з ким з батькiв залишити дiтей на виховання. Однак у справi

т лише акт обстеження матерiально-побутових умов сторiн,

складений iнспектором-методистом, районного вiддiлу народноє

освiти. З матерiалiв справи не видно, чи доручали органи опiки:

iнспектору-методисту проводити таке обстеження та чи згоднi

вони з його висновком про залишення дiтей на виховання

матерi.

За вказаних обставин постановленi в справi судовi рiшення.

в частинi, що стосууться дiтей, не можуть залишатися чинними.

Керуючись статтями 336 337, судова колегiя ухвалила: про-

тест заступника Голови Верховного Суду на рiшення народного

суду Здолбунiвського району Рiвненськоє областi та ухвалу су-

довоє колегiє Рiвненського обласного суду щодо передачi дiтей

та стягнення алiментiв скасувати, а справу направити в народ-

ний суд на новий розгляд в iншому складi суддiв.

Згiдно зi ст. 28 Кодексупро шлюб та сiмю УРСР суд може

вiдступити вiд засад рiвностi часток подружжя, враховуючи

iнтереси неповнолiтнiх дiтей або iнтереси одного з подружжя,

що заслуговують наувагу

Ухвала судова колегiє в цивiльних справах Верховного Суду

УРСР вiд 26 листопада 1975 р.

(витяг) л

У червнi 1974 р. К.-предявила позов до О. про пояЯi

будинку. Позивачка зазначала, що з 1955 р. вона перебузиЦУ

в зареустрованому шлюбi з вiдповiдачем. У перiод спиавЙ ”

подружнього життя вони побудували в Бородянпi будинок

1973 р. єх шлюб, розiрвано. Добровiльно подiлити зазначеє

будицок вони не можуть, тому позивачка просить при “”

єй будь-яку його половину.

Справа неодноразово розглядалася судами. Останай>1

ням народного суду Киуво-Святощинського раДоау ”

областi вiд 28 квiтня 1975 р. позов задоволене. За

визнано право власностi на половину домоволодiи

рiшенням К. зобовязано зробити окремий вихiд i> 1

єй кiмнати, а О. – до 2 серпня 1975 р. збзздяєаiг

Ухвалою судовоє колегiє Києвського обдвсвой

червня 1975 р. це рiшення залишено без з> 1973 р. i

позивачка у спiрному будинку не проживау. Вона одружилася

.вдруге i поселилася у двокiмнатнiй квартирi, наймачем якоє у

єє новий чоловiк. У спiрному ж будинку проживау сiмя й ко-

лишнього чоловiка – вiдповiдача в справi. .3 ним проживають

дiти вiд шлюбу сторiн: неповнолiтнiй син i дочка – iнвалiд з

дитинства. Займають вони двi кiмнати i кухню, причому пози-

вачка не заперечувала, щоб дочка займала окрему кiмнату, в

якiй мау потребу.-Двi iншi кiмнати -вiльнi.

За таких конкретних обставин, коли позивачка, забезпечена

житлом у Киувi, а з батьком проживають єх двоу дiтей, один

з яких неповнолiтнiй, а другий iнвалiд, висновок суду про те,

що немау необхiдностi вiдходити вiд рiвностi часток подружжя

у спiльнiй сумiснiй власностi не можна визнати достатньо пе-

реконливим.

До того ж суд позбавив вiдповiдача, кухнi, залишивши йому

двi кiмнати, а позивачцi до двох кiмнат присудив ще й кухню.

Висновок суду, що О. зобовязаний для своує сiмє спорудити

кухню у присудженiй йому частинi веранди, взагалi необгрун-

тований. Рiшення суду в цiй частинi постановлено без додер-

жання вимог ст. 203 ЦПК УРСР.

Враховуючи викладене, судова колегiя обласного суду не

мала достатнiх пiдстав погоджуватися з рiшенням народного

суду. –

146 –

Суд може звiльнити водного з подружжя вiд обовязку утри-

мувати iншого, який у непрацездатним i потребуу матерiальноє

допомоги, або обмежити цей обовязок певним строком у ви-

падках, передбачених ст. 35 Кодексу про шлюб та сiмю УРСР

Постанова президiє Кримського обласного суду

вiд 31 жовтня 1973 р. .

(в и тяг} . -,\ ,.1:1 -;;.,,у :.11..;”-.1.-:1.. “, . , :,

У березюiЄЄiiiЯйЙЙiйЙ .про спа-

нення алiментiв (50 крб. щомiсяця), оскiлькк вiя iявалiд першоє

.групи, непрацездатний1 i потребуу сiєЯШюiдам

вимоги вiн мотивував тим, що з ВiДПОВiДЄ ! ,”;

Згiдно з ч. 2 ст. 529 цього Кодексу овуiiУ- i 11(|111ухв

спадкодавця у спадкоумцями за законом, якщо. на час вiдкриття

спадщини немау в живих того з єх батькiв, хто був би спад”

коумцем. Судом же встановлено, що на час смертi К. мати

позивачки Р. ще не була оголошена померлою i тому право на

спадщину i. у похiдним вiд права Р. на спадщину пiсля

смертi К. .

Для того, щоб стати правонаступником у майнових правах

спадкодавця, необхiдно, щоб спадкоумець прийняв спадщину

вiдповiдно до ст. 549 Цивiльного кодексу. Оскiльки право. 1. на

спадщину у похiдним вiд права єє матерi Р., суду слiд було

перевiрити, чи прийняла Р. спадщину пiсля смертi своує матерi

К., i навести докази, якi б свiдчили про це.

На порушення вимог статей 15, ЗО ЦПК зазначенi питання

судом належним чином не зясованi.

Виходячи з наведеного, рiшення судовоє колегiє Харкiвсь-

кого обласного суду скасовано, а справу направлено на новий

розгляд.

Стягнення може бути Звернуто на все майно, яке у спiльий:

сумiсною власнiстю подружжя, коли встановлено, що одержане .1;!

за зобовязанням одного з подружжя використано на потреб>.

всiує сiмє . ,;-, , .- ;. ,

Ухвала судовоє колегiє в цивiльних справах Верховного Ч

УРСР вiд 9 лютого 1983 р:

(витяг)

С.Н. предявила позов до Л.М. про стягнення

2600 крб., посилаючись на те, що остання одержали

суму за розписками, але у встановлений строк- Яву

У звязку зi смертю вiдповiдачки до участi уч

повiдач притягнутий єє чоловiк Л.Г.

Рiшенням судовоє колегiє в цивiльних справах Ворошилов-

градськото обласного суду позов задоволене.

У касацiйнiй скарзi Л.Г. просить скасувати рiшення суду,

а справу направити на новий розгляд, посилаючись .на непра-

вильну оцiнку показань свiдка К., а також на те, що сума, яка

пiдлягау стягненню, перевищуу вартiсть спадкового майна.

Касацiйна скарга не пiдлягау задоволенню з таких пiдстав.

Судом встановлено, що дружина вiдповiдача позичила у

С.Н. 2600 крб., що стверджууться розписками, посвiдченими

виконкомом Валуйськоє сiльськоє Ради народних депутатiв. У

матерiалах справи у заява Л.М. про визнання нею боргу i

зобовязання повернути його. Та обставина, що позиченi грошi

витраченi на потреби сiмє, не заперечууться .вiдповiдачем.

Пiсля смертi Л.М. спадщину прийняв один Л.Г. Позовнi вимоги

про стягнення боргу заявленi кредитором за життя боржницi,

а пiсля єє смертi були пiдтриманi до вiдповiдача. Тому вiн

вiдповiдау веред кредитором не тiльки як спадкоумець, а й як

учасник спiльноє сумiсноє .власностi подружжя.

Посилання в касацiйнiй скарзi на те, що Л.М. фактично.

позичила лише 800 крб., що пiдтвердила свiдок К., не може

бути взято до уваги. Вiдповiдно до Ст. 375 Цивiльного кодексу

договiр позики на суму понад 50 крб. повинен бути укладений

в письмовiй формi i заперечення його за безгрошовiстю шляхом

показань свiдкiв не допускауться, за винятком випадкiв кри-

мiнальне караних дiй (ч. 2 ст. 376 Цивiльного кодексу).

Безпiдставними у також доводи касацiйноє скарги про те,

що стягнута судом сума перевищуу вартiсть спадкового майна.

Як ухе зазначалось, Л.Г. вiдповiдау перед кредитором не тiльки

у межах вартостi спадщини, а й вiдповiдно до Ст. 31 Кодексу

про шлюб та сiмю УРСР у “межах своує частки у спiльному

майнi подружжя, оскiльки позиченi грошi були використанi на

потреби всiує сiмє.

Керуючись статтями 310, 311 ЦПК, судова колегiя в ци-

вiльних справах Верховного Суду УРСР ухвалила: касацiйну

скаргу Л.Г. залишити без задоволення, а рiшення судовоє ко-

легiє в цивiльних справах Ворошиловградського обласного су-

ду-без змiни.

Право на обовязкову частку .у спадщинi мау визначатись з

урахуванням як майна, на яке складено заповiт, так и iншого

майна спадкодавця, в тому числi предметiв звичайноє домаш-

ньоє обстановки i вжитку, а також числа спадкоумцiв, як!

могли закликатись до спадкування

Постанова президiє Києвського обласного суду

вiд 14,сiчня 1993 р.

(ви тлг) .. “- ! . –

Л. предявив позов до К., Г. та К-ко про визнання права

– 152 –

власностi на 1/2 частину спадкового мйна i подiл останнього

в натурi. . –

Позивач послався тiа те, що 20 травня 1987 р. його батько

заповiв 1/2 частину жилого будинку в с. Пирново у рiвних

частках йому та К. 12 травня 1989 р. батько помер. Посила-

ючись на те, що К. житлом забезпечений, позивач просив ви-

дiлити йому половину будинку в натурi.

Г. i К-ко предявили до Л. позови про визнання, за ними

права на обовязкову частку в спадщинi 1/2 частини будинку,

а в ходi розгляду сiiравивс погодились передати належнi єм

частки у спадпппЦ вiдповiдачу

Рiшенням ВишгородськогО

Києвськоє областi вiд 23 сiчня 1

ухвалою судовоє колегiє в цивiльних ._._ ,,,_”_;

родного суду

“”-“-(Г!>>.

ного суду вiд 2 червня 1992 р.,Iлов Л. ,- i

1/6, а за К. – на 1./3 частину будинку. .; . ,

У протестi заступника Голови Верховного “Суду. УкраЄйГ

порушено питання про скасування зазначених рiшень з на-

правленням справи на новий розгляд. Протест-пiдлягау задо-

воленню з таких пiдстав.

Частково задовольняючи позови, народний суд виходив” з

того, що спадкова маса складауться з 1/2 частини будинку,

яку батько позивача заповiв у рiвних частках йому та вiд-

повiдачу, а також з того, що Г. i К-ко згiдно зi ст. 535 Ци-

вiльного кодексу мали право на обовязкову частку в спадщинi,

тобто разом – на 1/6 частину будинку, яку суд визнав за

можливе приуднати до видiленоє вiдповiдачу частки. Судова

колегiя обласного суду з такими висновками народного суду

погодилася. :

Проте вони зробленi без зясування дiйсних обставин справи..

Вiдповiдно до ст. 535 Цивiльного кодексу Г. i К-ко як

непрацездатнi за вiком дiти спадкодавця мали право ва обовяз-

кову частку в спадщинi.

Для правильного визначення розмiру обовязковоє частка

суду належало зясувати коло спадкоумцiв за законом, якi б

закликалися по спадщини за вiдсутностi заповiту. Проте суд

цих важливих обставин не зясував, а тому його висновки еєО>к:Ц:

совно розмiру iдеальних часток спадкоумцiв у правi власаой||ч

на спадкове майно не можна визнати обгрунтованими. / ;Ж>;i

Згiдно зi ст. 535 Цивiльного кодексу при визначеннi роз>

обовязковоє частки враховууться все спадкове майно, в

числi й предмети звичайноє домашньоє обстановки i

чого суд також не зробив, взявши до уваги лише

яке складено заповiт.

Виходячи з наведеного, президiя Києвського обла

?

”

Z

\

?

`b?

‚

„

F

?

¶

Ae

AE

`

TH

j

ae

ae

‚

1/4

3/4

I

?

R

AE

X

O

0

?

¤

¦

?

?

f

TH

&

(

?

n

i

H

A

6 ¦

t

?

?

8

”

o

T

I

”

j

l

Oe

, D F ’ TH 6 iЮЗiЖ д0 Д. прог

визнання заповiту недiйсним. :

Позивачi зазначали, що єх матерi, а вiдповiдача – бабi

Д-кiй належав будинок, у с. Куровичах Львiвськоє областi.

13 сiчня 1971 р. вона померла. Як єм стало вiдомо, вiдповiдач

за кiлька днiв до смертi Д-коє, скориставшись безпорадним

станом останньоє, перевiз П з с. Куровичiв, де вона постiйно

проживала, до себе в с. Станимир Перемишлянського району

Львiвськоє воластi. 9 сiчня 1972 р. вiд iменi Д-коє там було

оформлено Заповiт, за яким єє будинок у с. Куровичах за-

повiдався Д.

Посилаючись на те, що заповiт були складено з порушенням

ер

. норучно пiдписати заповiт, вiн на прохання заповiдача ;

бути пiдписаний у присутностi нотарiуса або: iншоє

особи (ст. 542 цього ж Кодексу) iншою особою з

причин, з яких. заповiдач не мiг пiдписати заповiт

У заповiтi зазначено, що Д-ка не пiдписала пеж

слiдок того, що вона неписьменна. Однак судам

що Д-ка була письменною. Це пiдтверджууться письмовими

доказами, зокрема, дорученням на виплату пенсiє, в якому у

зразок ЄЄ пiдпису, пiдписами в одержаннi пенсiє, записами в

погосподарських книгах.

Будь-яких iнших причин, з яких Д-ка не пiдписала за-

повiту, не зазначено. Не вказано в заповiтi й того, що вона

доручала будь-кому з присутнiх пiдписати заповiт вiд свого

iменi.

Беручи до уваги наведене i те, що вiдповiдач не донiв, що

дiйсне волевиявлення заповiдачки Д-коє було спрямоване на

передачу майна саме йому, висновок суду про визнання за-

повiту недiйсним слiд визнати обгрунтованим.

Вiдповiдно до ст. 544 Цивiльного кодексу Украєни заповiдач

у будь-який час може скасувати складений заповiт складенням

нового заповiту або шляхом подання до нотарiального органу

вiдповiдноє заяви. За змiстом закону внаслiдок цихдiй настау

безумЬвне i безповоротне скасування заповiту.. Якщо новий

заповiт скасовуу попереднiй, цей попереднiй заповiт не понов-

люуться, коли пiзнiше складений заповiт буде скасовано зая-

вою заповiдача

Ухвала судовоє колеги в цивiльних справах Верховного Суду

Украєни вiд 11 травня 1994 р.-

(витяг)

У березнi 1990 р. 3. та К. в iнтересах неповнолiтньоє К.А.

звернулися з позовом до М.М. про визнання права власностi

на жилий будинок. В заявi зазначалося, що пiсля смертi єх

баби М-к, яка померла 12 травня 1989 р., залишалось спадкове

майно, до складу якого входять жилий: будинок з господар-

ськими- будiвлями, розташований в с. Зарванцях Вiнницького

району по вул. iнтернацiональнiй, 22. За життя спадкодавиця

М-к залишила заповiт вiд 14 березня 1988 р., в якому визна-

чила єх як спадкоумцiв свого будинку. Вони вчасно звернулися

а нотарiальну, контору з заявою про прийняття спадщини за

заповiтом. Але єм стало вiдомо, що незадовго до смертi М-к єє

дочка, а вiдповiдача – мати М.Н. пiд приводом погостювати

та полiкуватися забрала спадкодавицю до себе додому в

м. Вiнницю, ввела ЄЄ в оману i змусила пiдписати новий заповiт

на користь М.М. ,

Пiзнiше, коли позивачам стало вiдомо, що спадаодавиця,

перебуваючи у матерi вiдповiдача у м. Вiнницi, пiд тиском

останньоє склала заяву про скасування заповiту, а не новий

156 –

заповiт, 3-i К. змiнили позовнi вимоги.

могла розумiти значення своєх дiй, оскiльки (

ною .i юридичне> неосвiченою, вони просили в

єх iмя дiйсним та визнати за ними право вл

будинок.

Дочка спадкодавипi М.Н. звернулась, до суду з

3., К., М.М. i П., в якому зазначала, що 12 травня

померла єє мати М-к. Пiсля смертi останньоє вiдкрилася

щина на жилий будинок, розташований в с. Зарванцях

нипького району. Мати за життя склала декiлька заловйЙЙ

останнiй скасувала заявою вiд 12 квiтня 1989 р. На спадковiвi

будинок у два спадкоумцi за законом – вона i єє сестра

вiдповiдачка єє. В звязку з тим, що мiж спадкоумцями винижi :

спiр про подiл будинку, нотарiальна контора не видау єй свiдоц> ;

тво про право спадкування за законом. Тому вона просиєь суд :д

визнати за нею право власностi на 1/2 частину жилого буднику

в порядку спадкування за законом.

М.М. звернувся до суду з зустрiчним позовом до 3., К.>

М.Н., П. про виключення iз спадковоє маси та визнання права

власностi на гарах вартiстю 7803 крб., посилаючись ва те, що

вiн не у власнiстю баби, а належить особисто йому. У 1986 р.,

коли зносили будинок, який належав його матерi i знаходився

в м. Вiнницi по вул. 40-рiччя Перемоги, 36, вiн з дозволу баби

перевiз свiй гараж в с. Зарванцi i встановив його на подвiрє й

будинку. Цим гаражем користувався тiльки вiн, а тому вважау,,

що гарах не входить до спадковоє маси. М.М. просив виключитиi

гарах iз спадкового майна, визнавши за ним право власностi |є

на цю будiвлю.., . , , . – . /i.

Справа розглядалась судами неодноразово. Останнiм рiшеа- р_

ням Вiнницького обласного суду вiд 27 грудня 1993 р. в за;; Й

доведеннi позову 3. i К. про визнання заповiту недiйсним та ”

визнання права власностi на жилий будинок вiдмовлено. Позов”

М.Н. задоволене частково. Визнано право власностi за попе-,

реднiм заповiтом вiд 28 сiчня 1978 р. на 1/2 частину

будинку за М.М. та за К.

У касацiйнiй скарзi 3., К. та П. просили змiнити ]

обласного суду i визнати право власностi за П. на 1/3

будинку, а за К. i 3. – по 1/6 частиш цього ж буд

кожним та провести подiл будинку за запропонованим i

тизою 4 варiантом зi стягненням вiдповiдноє компенсацiє >|

Окрiм того, заявники зазначали, що суд иедостатяьо з

питання щодо скасування заповiту вiд 14 березня ii ”

користь 3. та К. за заявою М-к вiд 12 квiтня 1989.

Судова колегiя в цивiльних справах Верховного

раєни визвала, що касацiйна скарга пiддягау часi

воленню, а рiшення обласного суду – скасуванв

обсязi з таких пiдстав. й(

Вiдмовляючи в задоволеннi позову 3., К.

вольняючи частково позов М.Н., суд виходхв я

вiд .12 квiтня 1989 р. М-к виявила вошо;

на пiдставi цiує заяви секретар сiльради зробила вiдмiтку на

заповiтi вiд 14 березня 1988 р. про його скасування. У пiй же

заявi М-к зазначала, що залишау в силi заповiт вiд 17 грудня

1970 р. Оскiльки X останнiй був скасований заповiтом вiд 28

сiчня 1978 р. на користь одних i тих же осiб, то пiсля скасу-

вання заявою вiд 12 квiтня 1989 р. заповiту вiд 14 березня

1988 р.-законноє сили набрав попереднiй заповiт вiд 28 сiчня

1978 р., що фактично, на думку суду, не суперечить волеви-

явленню М-к.

Проте погодитися з цим не можна. Вiдповiдно до правил

ст. 544 Цивiльного кодексу заповiдач у будь-який час може

скасувати складений ним заповiт, обравши для цього один iз

способiв, зокрема, посвiдчити новий заповiт або подати заяву

до вiдповiдного нотарiального органу про скасування ранiше

складеного заповiту.

Таким чином, закон передбачау безповоротне i безумовне

скасування заповiту. Якщо заповiт, складений- пiзнiше, скасо-

вуу попереднiй, цей попередиш заповiт не може бути понов-

лений Г за умови, що пiзнiше складений заповiт у свою чергу

був скасований поданою заявою. ,

Обласний суд не врахував ту обставину, що, скасовуючи

заповiт шляхом подання заяви, заповiдачка не була обмежена

у волевиявленнi щодо розпорядження належним єй майном на

випадок смертi i мала змогу втiлити свою волю у передбачену

законом нотарiальну форму. ,

Виходячи з наведеного, судова колегiя в цивiльних справах

Верховного Суду Украєни скасувала рiшення, а справу напра-

вила на новий розгляд. ,

Згiдно зi ст. 549 Цивiльного кодексу Украєни визнауться, що

. спадкоумець прийняв спадщину, якщо протягом шести мiсяцiв

з дня єє вiдкриття вiн фактично вступив в управлiння або

володiння спадковим майном чи подав заяву нотарiальному

органовi за мiсцем вiдкриття спадщини

Ухвала судовоє колегiє в цивiльних справах- Верховного Суду

УРСРвiд 17 сiчня 1979 р.

(витяг}

У вереснi 1978 р. В.П. i А.Г. звернулися в суд з позовом

до А. Д.. i Т.П. про визнання права власностi в порядку спад-

кування на 2/3 частини будинку.

Позивачi зазначали, що цей будинок належав єх батькам.

Мати померла в груднi 1974 р., а батько-в березнi 1977 р.

Спадкоумцями у вони i вiдповiдачi, але останнi спадщини не

– 158 –

прийняли i пропустили строк на єє прийняття. В судовому за-

сiданнi вони змiнили позовнi вимоги i просили визнати єх право

на весь будинок.

Вiдповiдачi предявили зустрiчний позов, посилаючись на

те, що шестимiсячний строк на прийняття спадщини вони про-

пустили з поважних причин.

Справа розглядалася судами неодноразово. Останнiм рiшен-

ням судовоє колегiє в цивiльних справах Харкiвського обласного

суду вiд 1 грудня 1978 а. за В.П. визнано правi власностi на –

5/8 частив буяи>–1i-:” i Г.П.

вiдмовлена-111.11 \.:1-1М/Ц;;111 :.;:1.:;1;:-,:111.-::i1: 1.:- ” . ”

У .касацiйнiй скарзi ТД.гфИи: я||

-II групи, часто хворiу, а тощiу.iад змiг сжасiю оффгiат првд .

спадкоумства. . . \ ” -;1 –/!.

Касацiйна скарга не пiдлягау задовапеийКiп|пi

Вiдповiдно до ст. 549 Цивiльного кодексу /УУiР

що спадкоумець прийняв спадщину, якщо протягом шеств мi-

сяцiв з дня єє вiдкриття вiн фактично вступив в управлiння чу

володiння спадковим майном або подав нотарiальному оргайу

заяву про прийняття спадщини. ” _ ;. ;.

Задовольняючи частково позовнi вимоги В.П. i А.ii., суд

обгрунтовано виходив з того, що пiсля смертi в 1974 р. матерi

по 1/4 частинi будинку прийняли у спадщину В.П. та батько.

Пiсля смертi батька нiхто з сторiн в установлений законом

строк не пода> до нотарiального органу заяви про прийняття

спадщини. Разом з тим, суд встановив, що В.П. i А.П. протягом

цього строку вступили >-управлiння i володiння майном, тому

правильно визнав єх такими, що прийняли спадщину. Спадкова

маса становила 3/4-частини будинку i розподiлена мiж ними

порiвну. Такимчином, з “урахуванням того, що В.П. вже на-

лежала 1 /4 частина будинку, за ним було визнано право на

5/8, а за А.П. на 3/8 частин будинку. .

А.Г. пiсля смертi матерi спадщини не приймала, а пiсля

смертi батька навiть подала у вереснi 1977 р. в сiльраду заяву

про вiдмову вiд спадщини. За таких обставин суд правильно

вiдмовив єй у визнаннi права на спадщину.

Правильним у рiшення i щодовiдмови в позовi Г.П. Суу

встановив, що вiн в установлений законом строк нiяких дiя,

якi свiдчили б про прийняття ним спадщини, не вчиняв. ОЙН;;;!

говорюючи питання про .причини пропуску зазначеного стр-1″”1″

суд не встановив єх поважностi, а тому й не продовжив сi]

на прийняття спадщини. Г.П. проживау -в тому ж мiстi, i i

його здоровя дозволяв своучасно вжити заходiв до.

спадщини.

Враховуючи, що рiшення суду вiдповiдау матер

ви,судова колегiя в цивiльних справах Верховного

ухвалила: рiшення судовоє колегiє Харкiвського обм

вiд 1 грудня 1978 р. залишити без змiн, а хйеаiЩЙ

без задоволення. ; : :i.::;Й;%

. ” т:-1

На пiдставi ст. 55 Цивiльного кодексу Украєни заповiт може

бути визнано недiйсним як у разi недiуздатностi заповiдача на

час його складання, так i у випадках вiдсутностi пiдстав для

визнання громадянина недiуздатним, але наявностi даних про

те, що в момент складання заповiту вiн перебував у такому

станi, коли не мiг розумiти значення своєх дiй або керувати

ними ,

Постанова президiє Вiнницького обласного суду

вiд 28 сiчня 1994 р.

(витяг)

Рiшенням Жмеринського мiського суду вiд 16 лютого

1993 р., залишеним без змiн ухвалою судовоє колегiє в ци-

вiльних справах Вiнницького обласного суду вiд 23 березня

1993 р., В. вiдмовлено в позовi до Д. про визнання заповiту

недiйсним.

У протестi заступника Голови Верховного Суду Украєни

порушено питання про скасування судових рiшень. Президiя

Вiнницького обласного суду визнала, що протест пiдлягау за-

доволенню з таких пiдстав.

Судом встановлено, що 28 липня 1987р. тiтка позивача

В.А. уклала заповiт, на пiдставi якого на випадок смертi за-

повiдала своуму племiннику В. будинок № 138 по вуя. Ше-

кiнськiй в м. Жмеринцi. У листопадi 1989 р. вона скасувала

названий заповiт i 6 лютого 1990 р. склала новий, за яким

заповiдала цей будинок Д.

Вiдмовляючи в позовi, суд виходив з того, що пiдстав для

визнання заповiту вiд б лютого 1990 р, недiйсним немау,

оскiльки посилання позивача на те, що в момент складання

заповiту ВА. перебувала в такому станi, коли не могла розумiти

значення своєх дiй та керувати ними, не знайшли свого пiд-

твердження в судовому засiданнi. Проте з такими висновками

погодитись не можна.

Пленум Верховного Суду Украєни у п. 10 постанови № З

вiд 28 квiтня 1978 р. “Про судову практику в справах про

визнання угод недiйсними” розяснив, що правилагст. 55 Ци-

вiльного кодексу поширюються на тi випадки, коли немау за-

конних пiдстав для визнання громадянина недiуздатним, однак

е данi пре те, що .в момент укладення угоди вiн перебував у

такому станi, коли не мiг розумiти значення своєх-дiй або

керувати ними (тимчасовий психiчний розлад, нервове потря-

сiння- та iн.) Для визначення наявностi такого стану на момент

укладення угоди суд призначау судово-психiатричну екс-

пертизу. .

Як видно з матерiалiв справи, судом призначалась судово-

психiатрична експертиза, яка в своуму висновку не змогла дати

вiдповiдi на поставленi судом запитання щодо психiчного стану

– 160-

ВА. на момент складання заповiту в лютому 1990 р., оскiльки

допитанi судом свiдки давали щодо цього суперечливi пока-

зання.

За, таких обставив при вирiшеннi даного спору суду слiд

було вихопити з iнших доказiв, що пiдтверджують чи спросто-

вують доводи позивача про психiчний стан спадкодавця в мо-

мент складання заповiту. –

Допитанi в судовому засiданнi як свiдки Л., П., Л-к, Л-кий

показали, цю :а> дек>>Евг-|Юк|

За таких обставив президiя Вiнницького обласного суду дii-

шла висновку, що постановленi в справi судовi рiшейвя пУрГ

лягають скасуванню, а справа – направленню аа нсаавЕ

розгляд. : . ! . , :. -.-

Порушення таумницi заповiту саме по собi не у пiдставою для

визнання його недiйсним,якщо вiн складений за волевиявлен-

ням спадкодавця . ,

Ухвала судовоє колеги в цивiльних справах Верховного Суду

Украєни вiд 22 квiтня 1992 р.

(витяг)-

У лютому 1988 р. Б. предявив позов до С. про визнання

заповiту недiйсним i подiл спадкового майна. Позивач зазначав

що його мати, пiсля смертi якоє спадкоумцями за Законом ; эЭ!

кодексуне спадкують його майно. Проте такi висновки су)”-!!

не можна визнати обгрунтованими. , – . “11., ./йiiiй;;!

Згiдно зi ст. .529 Цивiльного кодексу онуки i правнука

спадкодавця е спадкоумцями За заковом, якщо на час вiдкриття

спадщини немау в живих того з єх батькiв, хто був би спад-

коумцем. Встановивши, що на час вiдкриття спадщини не було

в живих батька й дiда Б.О., якi не прийняли спадщину, суд

на порушення зазначених вимог закону не зясував, чи мау

вона право на спадкування за представництвом, хоча позивачка

Б.С. просила визнати доньку спадкоумцем-саме з цих пiдстав.

Не можна визнати обгрунтованими i висновки суду про те,

що Б.О. не у -спадкоумцем, оскiльки єє батько й дiд не спад-

кували майно. Позову про визнання спадкоумцями батька i

дiда своу! доньки позивачка не заявляла, а вiдповiдно до ч. 2

ст. 529 Цивiльного кодексу онуки i правнуки спадкодавця ста-

ють спадкоумцями за умови, що єх батьки, яких немау в живих,

могли бути спадкоумцями i не прийняли спадщину.

Виходячи з наведеного, президiя Тернопiльського обласного

суду скасувала судовi рiшення i направила справу на нОiiй i;1

розгляд.

Якщо в нотарiально посвiдченому заповiтi немау –>~-~>.

вказiвки про вклад, то вiн переходить до спадкоумцiв за

повiтом! на нього видауться свiдоцтво про право на сп.

В такому разi вклад у спадковим майном i на нього а

ст. 535 Цивiльного кодексу поширюються правила про у,

кову частку в спадковому майнi ЙаЙ

, ! ! . ..:-.”:”еi”д

Постанова президiє Закарпатського обласного суду д

вiд 11 сiчня 1972 р. ,

(витяг)

У червнi 1972 р. Б.Н. подавдо суду в шi

на дiє нотарiуса. У скарзi зазначено, що Г

померла т.Н. Пiсля єє смертi залишилось i

левiзор, радiоприймач, холодильник та iншi предмети звичайноє

домашньоє обстановка i вжитку, а також вклад в ощаднiй касi

в сумi 4000 крб. Заповiтом вiд 26 жовтня 1971 р. т.Н. за-

повiдала майно своуму чоловiку – 1. Спадкоумцем за законом

у О.Н.–непрацездатний батько померлоє. Згiдно зi ст. 535

Цивiльного кодексу вiн мау ораво незалежно вiд змiсту заповiту

на успадкування не менше двох третин спадкового майна, яке

належало б йому при спадкуваннi за законом.

НотарiусУжгородськоє нотарiальноє контори на пiдставi цiує

статтi видав свiдоцтво про право на спадщину батьку т.Н.

тiльки на 2/6- частини будинку, а на все iнше майно видав

таке свiдоцтво чоловiковi померлоє. ,

Згiдно зi ст. 535 Цивiльного кодексу ;О.Н. мау право на

обовязкову частку в спадковому майнi, в тому числi на пред-

мети звичайноє домашньоє обстановки i вжитку та на вклад в

ощаднiй касi, оскiльки спадкодавипя не зробила розпорядження

в ощаднiй касi щодо вкладу i не обумовила нього в заповiтi.

Посилаючись на цi обставини, О.Н. просив суд визнати

вищезгаданi дiє нотарiуса невiрними. , .

Ужгородський мiський народний суд Закарпатськоє облас-

тi рiшенням вiд 18 вересня 1972 р. у задоволеннi скарги

вiдмовив. ,

Судова колегiя Закарпатського обласного суду ухвалою вiд

10 жовтня 1972 р. залишила це рiшення без змiни.

Заступник Голови Верховного Суду УРСР порушив у про-

тестi .питання про скасування постановлениху справi- судових

рiшень. Президiя Закарпатського обласного суду визнала, що

цi рiшення пiдлягають скасуванню, а справа – направленню

на новий розгляд з таких пiдстав.

Вiдмовляючи в задоволеннi вимог О.Н., народний суд по-

слався на те, що вклад видауться особi, щодо якоє зроблено

розпорядження в заповiтi. У звязку з цим обовязкова частка

з вкладу непрацездатним спадкоумцям за законом не видiля-

уться. .Судова колегiя обласного суду погодилася з таким до-

водом народного суду. .

Проте рiшення народного та обласного судiв не можна виз-

нати обгрунтованими.

Дiйсно, згiдно зi ст. 564 Цивiльного кодексу вкладник мау

право робити розпорядження ощаднiй касi чи банку або офор-

мляти заповiт про видачу вкладу будь-якiй особi чи, державi.

В такому разi вклад не входить до складу спадкового майна i

на нього свiдоцтво про право на спадщину не видауться.

Проте цiую ж нормою закону передбачено й те, що вклад,

щодо якого вкладник не зробив розпорядження ощаднiй касi

або банку, пiсля “лого смертi переходить до спадкоумцiв за

законом на загальних пiдставах i на нього видауться свiдоцтво

про право на спадщину.

Коли в нотарiально посвiдченому заповiтi немау спецiальноє

вказiвки про вклад, а зазначено, що заповiдауться “все майно”,

вклад переходить до спадкоумця (спадкоумцiв) за таким за-

-164 –

повiтом i на нього також видауться свiдоцтво про право на

спадщину, тобто вклад в такому разi у спадковим майном за

заповiтом i на нього поширюються правила про обовязкову

частку в спадковому майнi згiдно зi ст. 535 Цивiльного кодексу.

З матерiалiв справи видно, що т.Н. розпорядження ощаднiй

касi не давала i в заповiтi видачу вкладу будь-якiй конкретнiй

особi не обумовила, а лише зазначила, що все належне єй майно

заповiдау чоловiковi..

iiфОiаобяiкшко суду цихобставин з

стiияє иiфiювiдаоє оцiнки єм не дали.

:йр>иiiуя чау юахуватв наведене,

Народний, Вуй;Й||

достатньою повнотою ве ПЕд

Прiг -новому “розрлiдє

бiльш повно перевiрити

повiдне до вимог закону.

аiiАЖ–> ;,.. .-… .: уу_ .–.1._

Виходячи з наведеного, .президiя поешкiЄЕi1;:)!!!!)

довольнити; ршiенняУжгоєхкогомiсмюгоiiЕЙрйiй

ухвалу судовоє колегiє Закарпатського обласного суду скасува-

ти, а справу повернути на новий розгляд до того ж народного

суду в iншому складi суддiв.

З пiдстав порушення права на обовязкову частку в спадщинi

заповiт у вiдповiднiй частинi може бути визнано недiйсним у

тому разi, коли одержана спадкоумцем, зазначеним у ст. 535

Цивiльного кодексу Украєни, частка майна, яким спадкодавець

розпоряджауться на його користь (або не. розпоряджауться), у

меншою вiд третини частки, яка б припадала на нього з усього

спадкового майна при спадкуваннi за законом

Постанова Пленуму Верховного Суду УРСР

вiд 28 червня 1991р. ,

(витяг} .

У сiчнi 1984 р. Б. предявив позов до Т. про визнання права

власностi на 7/12 частин жилого будинку у м. Краснодонi по

вул. тлiсеуика} 5, зазначаючи, що з участю його матерi в,

перiод єє шлюбу з батьком вiдповiдача була значно збiльшена-

цiннiсть належного першому спiрного будинку i тому вона (ма-

ти) набула права власностi на 1/2 частину його i, крiм

пiсля смертi свого чоловiка як .непрацездатна дружина .

право на обовязкову частку в його спадщинi. ;

Справа неодноразово розглядалась судами. Останнiм

ням судовоє колегiє в цивiльних справах Луганського об

суду вiд 17 грудня 1985 р., залишеним без змiни _є

судовоє колегiє в цивiльних справах Верховного т

22 квiтня 1985 р., з Т. стягнено на користь В. ,|

Заступник Прокурора Украєни внiс протест

пiеняя, в якому порушив питання про єх скасування i направ-

лення справи на новий розгляд.

Пленум Верховного Суду Украєни визнав, що протест пiд-

лягау задоволенню з таких пiдстав.

Задовольняючи позов Б. про стягнення на його користь

877 крб., судова колегiя Луганського обласного суду виходила

з того, що мати гiозивада на час смертi свого чоловiка була

непрацездатною i вiдповiдно до ст. 535 Цивiльного кодексу

Украєни мала право на обовязкову частку в будинку, залише-

ному за заповiтом останнього Т.

Мiх тим з такими висновками не можна погодитись, оскiль-

ки єх зроблено без повного i всебiчного зясування обставин

справи i вони не грунтуються на законi.

За змiстом ст. 535 Цивiльного кодексу i вiдповiдно до

розяснень, викладених у п. 7 постанови Пленуму Верховного

Суду Украєни № 4 вiд 24 червня 1983 р. “Про практику

розгляду судами Украєни справ про спадкування”, якщо за-

повiдай розпорядився своєм майном> додержуючiє норми про

.обовязкову частку в спадщинi, то немау пiдстав видiляти таку

частку особi, котра мау на неє право, iз майна, на яке складено

заповiт на користь iншого спадкоумця. –

Заперечуючи проти позову, Т. як у судовому засiданнi, так

i в скарзi, поданiй в порядку нагляду, твердив, що батько

заповiв будинок йому. а матерi позивача усе домашну майно i

1/i частину вкладу в ощаднiй касi. На пiдтвердження своєх

доводiв Т. посилався на заповiт вiд 20 сiчня 1981 р. Вiн також

зазначав, що пiсля смертi своує матерi у 1949 р. вiн прийняв

пiсля неє спадщину i проживав з батьком у спiрному будинку.

Всупереч вимогам статей 15, ЗО, 40 1 203 ЦПК Украєни суд

йе перевiрив доводiв вiдповiдача Т., не навiв у рiшеннi мотивiв,

з яких вiн не взяв єх до уваги, а також не зясував, яке майно

залишилось пiсля смертi матерi Т., хто iз спадкоумцiв його

прийняв та чи вiдповiдау розмiру обовязковоє частки в спад-

щинi майно, яке батько Т; заповiдав матерi Б.

З урахуванням викладеного Пленум Верховного Суду Ук-

раєни скасував судовi рiшення i -направив справу, на новий

розгляд. ,

Вiдповiдно до ч. 2 ст. 554 Цивiльного кодексу, якщо спадко-

давець заповiдав усе своу майно призначеним ним спадкоумцям

без зазначення частки кожного з них, то частка спадщини,

яка належала б спадкоумцевi, який вiдпав, переходить до

iнших спадкоумцiв за заповiтом i розподiляуться мiж ними в

рiвних частках i в тих випадках, коли у iншi спадкоумцi за

законом. При визначеннi заповiдачем часток кожного iз спад-

– 166 –

коумцiв, на користь яких складено заповiт, частка спадкоумця,

який вiдпав, переходить до спадкоумцiв за законом

Постанова Пленуму Верховного Суду УРСР

вiд 23 березня 1984 р.

(витяг) .

У серпнi 1981 р. А. предявив позов до Г. i К. ПРО подiл

спадкового жилого буддаку. Позивач/зазначав, що половина

будинку у м. Дебадьсйй до/i-Нул;, Йостадаева, 129 належала

його матерi. i,ост|(! належала

другому чоловiку .иогоiiєМii

сину вiд -першого -2плюбу.iаiiiiКi ,

спадкодавець заповiдав все своу майно (без визначення часипi.

призначеним ним спадкоумцям (спiльне закликання до сиНДi>!”

кування), вiдповiдно до ч. 2 цiує ж статтi частка спадщини, ”

належала б спадкоумцю, який вiдпав, переходить до

спадкоумцiв за заповiтом i розподiляуться мiж ними в

частках i в тих випадках, коли у iншi спадкоумцi за зi,

Оскiльки батько вiдповiдача Г. у своуму заповiтi >iд

ресня 1958 р. визначив частки кожного iз спадкоемай”

частинi будинку), суд правильно розподiлив часткуаа3″

за заповiтом, який вiдпав .(дружини запбвєдачвєiй

спадкоумцями за законом. ;:: -“у

Виходячи з наведеного. Пленум ВерхавйєЙ

вiдхилив “протест. -.. .-..єаi

– К7 –

Правила ст. 563 Цивiльного кодексу про те, що спадкоумство

в колгоспному дворi вiдкривалось пiсля смертi останнього чле-

на двору, застосовувались у випадку припинення колгоспного

двору саме з цих пiдстав. У разi припинення двору з iнших

пiдстав (перетворення колгоспу в радгосп, вихiд з колгоспу

членiв двору тощо) спадщина на вiдповiдну частку в майнi,

що збереглося пiсля його. припинення, вiдкривалась пiсля

смертi кожного з колишнiх членiв двору

Постанова президiє Закарпатського обласного суду

В(иакiдв|1% суду;

як .-таких, що не .рручаууя–зiає

ського обласного суду визнала, що протест пiддягау задоволен-

ню з таких пiдстав. , .

Скасовуючи попередну судове рiшення, президiя Закарпат-

ського обласного суду в постановi вiд 11 вересня 1991 р. вка-

зала, що при новому розглядi справи суду необхiдно встано-

вити, ким i коли був збудований- спiрний будинок, зясувати,

на якiй пiдставi господарство С. було зареустроване як колгос-

пний двiр, та дослiдити довiдку виконкому ВиноградiвсБКОє рай-

онноє Ради народних депутати вiд 22 червня 1990 р. Всупереч

вимогам ст. 341 ЦПК народний суд зазначених вказiвокпре-

зидiє обласного суду не виконав. ,

Разом з тим вiдповiдачi в своєх поясненнях наводили докази

того, що спiрний будинок був повнiстю збудований в 1950 р.

без учасйпозивдчед.л>;

колгоспного двору. ВiдповИа,|Ив||,i

ЦПК суд зобовязаний був- .перваєри-iiiiсiiiiє-йвес

рiшеннi мотиви того, чому визнав єх необгрунтованими, але вiл

цього не зробив. Не перевiрив суд i доводiв.позивачкя про те,

що за єє участю, був проведений значний обсяг робiт при до-

будовi будинку. _

Суд вирiшував спiр на пiдставi ст. 563 Цивiльного кодексу,

але при цьому не взяв до уваги те, що згiдно з розясненням,

викладеним у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду УРСР

вiд 24 червня 1983 р. № 4 “Про практику розгляду .судами

Украєни справ про спадкування, правила зазначеноє статтi;

про те, що спадщина на майно колгоспного двору вiдкривауться

лише пiсля смертi останнього його члена, поширюються на

випадки припинення коягоспногодвору лише з цих пiдстав. –

При припиненнi двору з iнших пiдстав (перетворення колгоспу

в радгосп, виходу з колгоспу членiв двору тощо) спадщина на

вiдповiдну частку майна, :що збереглося, вiдкривауться пiсля

смертi кожного з його колишнiх членiв. ,д

Позивачка просила визнати за нею право власностi на -весь “|

будинок i народний суд цю вимогу задовольнив, але залквв| :ай||

без уваги те, що за вiдповiдними свiдоцтвами по 1/2 частинi

спiрного будинку належало на правi власностi чоловiку

вачки та його першiй дружинi, i не вирiшив питання i

нання зазначених свiдоцтв недiйсними, хоча позивач

вимагала.,-. . .: , . ,. .:.”1.ЄI”,”:№

За таких обставин президiя Закарпатського О

скасувала судовi рiшення i направила справу в>.з|

Спадкоумцi члена житлово-будiвельного кооперативу, який до

смертi не сплатив повнiстю пайових внескiв за надану квартиру

в будинку цього кооперативу, успадковують паунагромаджен-

ня, а не квартиру, право власностi на яку у спадкодавця ще

не виникло . . -;-;1 – . . , . : .. . -:- .-..

Постанова президй Києвського мiського суду

вiд 7 червня 1994 р.

(ви т я г) .

У березнi 1992 р. Б. предявив позов до i. та ЖБК “Днш-

ровець” про визнання ордеру 6 рiшення загальних зборiв членiв

ЖБК недiйсними та про виселення i. Позивач зазначав, що

5 березня 1992 р. вiн купив у Ц.-квартиру № ИЗ в будинку

ЖБК “Днiпровець”. Рiшенням загальних зборiв членiв ЖБК

вiд 27 листопада 1991 р. ця квартира видiлена вiдповiдачцi, а

9 березня 1992 р. iа був виданий ордер на заселення цiує

квартири. Посилаючись на те, що вiн е власником квартири,

позивач просив суд задовольнити позов. –

i. предявила зустрiчний позов до Б. i Ц. про визнання

свiдоцтва про право на спадщину i договору купiвлi-продажу

квартири недiйсними. При цьому i. посилалась на те, що єй у

встановленому законом порядку рiшенням загальних зборiв

членiв ЖБК “Днiпровець” 27 листопада 1991 р. була видiлена

спiрна квартира, вона отримала ордер i вселилась у цю квар-

тиру. Вiдповiдач Ц. Мав право лише на пай свого батька в

цьому кооперативi, оскiлькиостаннiй до дня смертi не виплатив

повнiстю вартостi квартири i тому не став єє власником. В

такому разi Ц. не успадкував квартири, не став єє власником,

а отже не мав права єє продавати.

Рiшенням Ватутiнського районного суду – м. Киува вiд

25 лютого 1993 р., залишеним без змiни ухвалою судовоє ко-

легiє в цивiльних справах Києвського мiського судувiд 14 липня

1993 р., позов Б. задоволене, а в зустрiчному позгiвi вiдмовлено.

У протестi заступника Голови Верховного Суду Украєни

порушууться питання про скасування постановленого судом

рiшення та ухвали касацiйноє iнстанцiє та направлення справи

на новий розгляд.

Президiя Києвського мiського суду визнала, що протест

пiддягау задоволенню з таких пiдстав.

Задовольняючи позов Б. i вiдмовляючи в зустрiчному позовi,

суд послався на те, що Ц. успадкував квартиру i вправi,був П

продати. Судова колегiя мiського суду з цим погодилась. Проте

такi висновки зробленi без повного i всебiчного зясування дiй-

сних обставин справи. ,

Згiдно з чинним законодавством член ЖБК набувау права

власностi на надану йому квартиру, якщо вiн повнiстю внiс

пайовi внески.

. ; . . . -170-

Вiдповiдачка, заперечуючи проти позову i на пiдтвердження

своєх позовних вимог посилалась саме на те, що батько Ц. за

життя не виплатив повнiстю пайового внеску за квартиру. У

справi у довiдка ЖБК “Днiпровець” та висновок експерта, в

яких зазначено, що дiйсно на день смертi спадкодавця пайовi

Внески повнiстю виплаченi не буди. Свiдок Т. (бухгалтер ЖБК

“Днiпровець”) також пiдтвердила, що на момент смертi батька

Ц. пай за квартиру не був повнiстю виплачений, його допла-

чував Ц, пiсля смертi батька.

Суд хе цих обставин достатньою мiрою не зясував i на-

лежноє оцiнки єм не дав, хоча вони мають iстотне значення

для правильного вирiшення справи.

У звязку з цим президiя Києвського мiського суду скасу-

вала судовi рiшення в справi i направила Й на новий розгляд.

При вирiшеннi спору про спадкування майна, що належало

колгоспному двору, слiд виходити з того, що за загальними

правилами спадкування спадщина на частку в цьому майнi

члена двору вiдкривауться, якщо його смерть мала мiсце пiсля

ЗО червня 1990 р, ..

Ухвала судовоє колега в цивiльних справах Верховного Суву

Украєни вiд 20 липня 1994 р.

(витяг)

У березнi 1993 р. К. предявила позов до Б, про визнання

недiйсним свiдоцтва про право на .спадкування за законом, про

продовження строку на прийняття спадщини та про визнання

права власностi на спадкове майно.

Позивачка зазначала, що пiсля смертi П батька Н., яка

сталася 14 червня 1985 р., для неє вiдкрилась спадщина на

майно колгоспного двору вiдповiдно до вимог ст. 563 Цивiль-

ного кодексу. Мати вiдповiдача – Б.О. поселилась у цей двiр

з Н та батька дозволу тимчасово. Проте, коли 10 лютого 1992 р.

вона померла, нотарiальна контора неправильно видала вiд-

повiдачу свiдоцтво про право на спадщину за законом на майно

колгоспного двору.

Посилаючись на те, що пiсля смертi батька, який уi>

нам членом колгоспного двору, вiдкрилась спадщина на :

не двору майно, щодо якого вона та сестрине еi

першоє черги, К. просила суд про задоволення позi

Рiшенням судовоє колегiє в цивiльних справах

обласного суду вiд 2 червня 1994 р. в позовi

. . -171 – . . :1

В касацiйнiй скарзi К/просить скасувати рiшення судовоє

колегiє обласного суду i постановити нове рiшення на пiдставi

вимог, передбачених ст. 529 Цивiльного кодексу Украєни, по-

силаючись на те, що П батько Н. не перебував у зареустро-

ваному шлюбi з матiрю вiдповiдача – Б.О., а тому вона не

набула права на майно колгоспного двору пiсля його смертi, в

звязку з чим на спiрне майно повиннi поширюватись правила

ст. 563 Цивiльного кодексу.

Судова колегiя в цивiльних справах Верховного Суду Ук-

раєни визнала, що касацiйна скарга не пiдлягау задоволенню

з таких пiдстав. :

Судом встановлено, що господарство, головою якого був Н.,

було колгоспним двором. Позивачка е дочкою Н., який помер

15 “червня 1985 р. Мати вiдповiдача -Б.О. значилась членом

колгоспного двору в с. Щепель, але з 1977 р. фактично хила

без реустрацiє шлюбу з Н. i: була членом його двору, перевезла

сюди худобу, меблi, iнше майно, як член сiмє Н. вела з ним

спiльне господарство, працювала з 1979 р який в червнi 19тар. попер,

заповiвши цю частину будинку iй. Але на час вiдкриття спад-

щини його дружина -мати вiдповiдачiв була непрацездатною,

тому на пiдставi ст. 535 Цивiльного кодексу Украєни вона

успадкувала .1/24 частину будинку, а пiсля єє смертi цю час”

“гину успадкували вiдповiдачi. Однак дiйти згоди в користуваннi

успадкованими частинами будинку вони не можуть. Тому/по-

силаючись на те, що вiдповiдно до висновку, експертизи

видiлити Г/24 частину будинку в натурi неможливо, П-ко про-

сила все, що належало в будинку батьковi, видiлити єй, а на

користь вiдповiдачiв стягнути грошову компенсацiю, виселивши

з цих примiщень П-ча разом з усiма проживаючими з ним

особами як таких, що поселились в них пiсля смертi батька.

Вiдповiдачi К. та П-ч предявили зустрiчний позов про виз-

нання права власностi на частину будинку, що належала бать-

ковi, за ними, оскiльки за домовленiстю з батьком вони. своєми

коштами i працею-брали участь в єє добудовi та переобладнаннi,

а тому набули самостiйного права на. неє.

Рiшенням. Деснянського районного народного СУДУ вiд

31 травня 1990 р., залишеним без змiни ухвалою судовоє ва

легiЄ в цивiльних справах Чернiгiвського обласного суду вiд

З липня 1990 р. позов Пко задоволене, а в зустрiчному позовi

вiдмовлено. Постановою президiє цього ж обласного суду вiд

10 липня 1991 р.- протест прокурора Чернiгiвськоє областi,

а ухвалою судовоє колеги в ЦИВiЛЬРЗХ справах Верховного Суду

Украєни вiд 9 жовтня 1991 р.-протест заступника Генераль-

ного прокурора Украєни про скасування судових рiшень адкч; ;

шено без задоволення. .. – .1,.”.:\iЙє”:

У протестi заступника Генерального прокурора Украєни ЗДi1

рушууться питання про скасування судових рiшень в чiигуєiiiм.є

виселення родини вiдповiдача з видiлених П-ко примiщевiє

тих пiдстав, що суд не перевiрив його твердженкг щвг Й

примiщеннях вiн проживав i за життя батька, а; за;)

вiн може бути виселений лише при доведеностi єй

своує потреби в примiщеннях. Пленум Верховного

173-

раєни вважау, що протест не пiдлягау задоволенню з таких

пiдстав. ” –

З матерiалiв справа видно, що 2/3 частин будинку належали

на правi спiльноє сумiсно! власностi батькам вiдповiдачiв.

Рiшенням Деснянського районного народного суду м. Чер-

нiгова вiд 2 жовтня 1975 р. ця частина будинку була подiлена

мiж батьками – батьку видiлено 11/30 частин, матерi – 3/10.

Протягом 1983-1984 рр. мати з дозволу виконавчого ко-

мiтету Деснянськоє районноє Ради -народних депутатiв добуду-

вала до своує частини будинку жилi й пiдсобнi примiщення, де

стали проживати й вiдповiдачi, батько ж самовiльно переоблад-

нав свою частину будинку, а в 1986 р. узаконив це переоб-

ладнання. Внаслiдок цього частки спiввласностi на будинок

змiнилися i батьковi стало належати 6/24 частив будинку. 18 чер-

вня 1988 р. вiн помер, а 29 вересня 1988 р. померла мага.

Вирiшуючи спiр про визнання права власностi на частину

будинку, що належала батьковi, та вiдмовляючи в ньому вiд-

повiдачам, суд виходив зтого, що переобладнання в нiй батько

виконав за своє кошти, нiяких достовiрних доказiв про на-

явнiсть мiж ним i вiдповiдачами сiмейних стосункiв, якi пiд-

тверджували б наявнiсть домовленостi на створення спiльноє””

власностi на цi примiщення, судом не встановлено, а тому й

право-власностi в порядку спадкування за заповiтом повинно

бути визнане за позивачкою.

Одночасно суд зазначив, i це пiдтверджууться матерiалами

справи, що вiдповiдач був i у забезпеченим житлом в цьому ж

будинку – разом зi своую сiмую, а не як член сiмє батька,

вiн займав вiдокремлену частину будинку i в даний час у його

спiввласником. А займаючи без згоди позивачки ще й при-

мiщення, що єй видiляються, вiл порушуу єє права як власника,

в звязку з чим зобовязаний звiльнити цi примiщення. Тобто

в даному випадку суд виходив iз необхiдностi захисту права

власностi вiдповiдно до вимог й. 149 Цивiльного кодексу, згiд-

но з якою власник може вимагати усунення будь-яких пору-

шень його прав, хоча б цi- порушення i не були поуднанi з

позбавленням володiння.

Виходячи з цього, зазначенi судом висновки не спростову-

ються долученими до справи довiдками, на якi зроблено поси-

лання в протестi.

Довiдка вуличного комiтету про те, пiр П-ч був прописаний

в будинку батька, сама по собi не у свiдченням фактичного

його Щюживання з ним. В подiбних випадках прописка прова-

диться безпосередньо в будинок як обукт права особистоє влас-

ностi, а не в якiсь конкретнi примiщення, до того ж зазначений

в довiдцi номер квартири не збiгауться з нумерацiую примiщень

в матерiалах бюро технiчноє iнвентаризацiє.

Тi факти, що пiсля смертi батька на вiдповiдача були пе-

реоформленi автомобiль (видiлений П.- як iнвалiду) i телефон,

самi по собi за вiдсутностi iнших достовiрних доказiв теж не

пiдтверджують проживання вiдповiдача з батьком як члена його_

– 174 – /

сiмє i повязувати єх з правом подальшого користування на-

лежною спадкодавцю частиною будинку не можна.

За таких обставив пiдстав для додатковоє перевiрки зазна-

чених у протестi доводiв немау.

Зобовязуючи одного iз ряад

брала учаоi> зйяощ “1”

дiвництвi господарських

не врахував, що згiдно ЗЄХЯЬ

ностi кiлькох спадкоумцiв вони вiдповiдiєкл , , “,

кодавця пропорцiонально до одержаних ними смдкоята часток

йогiв вiдшкодувати особi, яка

,йдиiiсу,_iбу-

“”єiйвд

у~ЯК~~

iСЙiМ-

У хвала судова, колеги, в цивiльних справах Верзсскзного Суду

Укроєш вiд26 вересня 1992 р.

(а и т яг) -.”

\ ” – “- .-,. – .1 … . -..;

Рiшенням Кельменепького районного народного суду, вiд

23 грудая 1991 р., залишеним без змiни ухвалою судовоє ко-

легiє в цивiльних справах; Чернiвецького обласного суду вiд

12 лютого 1992 р., задоволене позови Д.Б. i Д.i. до Д. про

подiл спадкового майна, а зустрiчний позов Д. задо90леио ча-

стково. На користь вiдповiдачки Д.з Д.Б. стягнуто 1/2 частину

витрат на будiвництво господарських споруд i ремонт будинку

в сумi 3979 крб.

Постановою президiє Чернiвецького обласного судувiД

26 травня 1992 р. протест прокурора Чернiвецькоєобластi за-

лишено без задоволення, а рiшення – без змiни.

Заступник Голови Верховного Суду Украєни порушив у про-

тестi питання про скасування всiх постановлених у справi су-

дових рiшень i направлення и на новий розгляд. .

Судова колегiя в цивiльних справах Верховного Суду

Украєни визнала, що протест пiдлягау задоволенню з таких

пiдстав. . . ” . ;::1;

Постановлюючи дане рiшення, суд виходив з того, що пiд,”;

час шлюбу iз спадкодавцем вiдповiдачка збудувала гарах, даii;

сарає, провела ремонт будинку, що не вплинуло на збiльшення

розмiру останнього, тому вона мау право на компенсацiю пор

ловини витрат на цi роботи, яку повинен сплатити позивач Д,|i:

Хоча з цими висновками погодились судова колегiя – “”

зидiя обласного суду, єх не можна визнати правадв.нй

Згiдно зi ст. 556 Цивiльного кодексу спадкоумвв, iвii

няли спадщину, вiдповiдають за боргами спадкодавця дЦ

цiонально до одержаних ними спадкових часток.

Судом встановлено, що спiрний будинок “еє

ном i права власностi на нього до вiдкриття

. ” . – 175- . 11 1

повiдачка не набула. Пiд час сумiсного проживання iз спадко-

давцем. вiдповiдачка брала участь у ремонтi належного йому

будинку та будiвництвi господарських споруд i мау право на

компенсацiю половшiй спiльних витрат на цi роботи, якi у

звязку зi смертю спадкодавця повиннi вiдшкодувати спад-

коумцi.

На порушення зазначених вимог закону суд зобовязав

сплатити вiдповiдачцi и витрати на ремонт i будiвництво тiльки

одного позивача Д.Б., а не всiх спадкоумцiв пропорцiонально

до одержаних ними спадкових часток.

Не мохва погодитись з висновками суду i про те, що об-

раний ввм варiант подiлу будинку мау переваги i забезпечуу

можливiсть подiлу земельноє дiлянки i роздiльне користування

господарськими спорудами.

iз приуднаноє до матерiалiв справи схеми видно, що видiленi

вiдповiдачцi- господарськi споруди знаходяться з протилежноє

сторони видiленоє єй частини будинку.

У скарзi в порядку нагляду вiдповiдачка вказуу на немож-

ливiсть переобладнання видiленоє єй частини будинку в квар-

тиру i на те, що виконком мiсцевоє Ради народних депутатiв.

не дау згоди на проведення добудови.

Зазначенi обставини не були належно дослiдженi, а тому

наведенi рiшення суду не можна визнати достатньо обгрунто-

ваними. .-“\ – .

Це стосууться i висновкiв суду про дiйсну вартiсть спадко-

вого майна. При визначеннi вартостi майна суд. виходив з даноє

експертами оцiнки без належноє перевiрки єє вiдповiдностi дiй-

снiй вартостi майна, тобто сумi, за яку воно може бути прода-

ним в данiй мiсцевостi. Суд не звернув уваги ва тещо оцiнка

автомобiля експертом проведана за залишковою, а не дiйсною

вартiстю. Вартiсть автопричепа визначена виходячи з його

оцiнки на час придбання, а не на час розгляду справи.

Судова колегiя в цивiльних справах Верховного Суду Ук-

раєни визнала, що за таких обставин судовi рiшення не можуть

залишатися в силi.

Правила ст. 557 Цивiльного кодексу Украєни про шестимi-

сячний строк для предявлення претензiй кредиторами спадко-

давця до спадкоумцiв не поширюються на спори про визнання

права власностi

Ухвала судовоє колегiє, в цивiльних справах Верховного Суду

УРСР вiд ЗО серпня Ш9 р.

(в и тяг) .-

В.Ш. предявив позов до О.Б. про визнання права власностi

на автомобiль. Позивач зазначав, що за домовленiстю зi своєм

. \

– 176 –

дядьком П.П. вiн передав тому 7300 крб. для придбання авто-

мобiля “Москвич”, котрим позивач користувався за довiренiстю.

Шслясмергi П.П. вiдповiдачка прийняла спадщину, проте не

визнала його права на автомобiль, у звязку з чим В.Ш. просив

задовольнити його вимоги. ; .

Рiшенням Бiлоцеркiвського мiського народного суду в по-

зовi вiдмовлено. Ухвалою судовоє колегiє в цивiльних справах

Києвського обласного супу рiшення залишено без змiни, а по-

становою презВДIIЙ:Ю зддоволеиiия про-

тест лiюкуiхфаi| ,

. Судова-колегiя в циєйхьввх ЙiвИЙiП>>

задовольнила прЙИ>i Суху У

раєни i в ухвалi про скасуванна вгiх су>> рiаi

.правлення справи на. новий розгледвказалiiйє

Вiдмовляючи єв позовi, народний суд, а яким погодйляён

касацiйна та наглядна iнстанцiє, виходив з того, що позивач

предявив позов пiсля закiнчення шестимiсячного строку, вста-

новленого ст. 557 Цивiльного кодексу для предявлення пре-

тензiй кредиторами спадкодавця до спадкоумцiв.

Проте погодитися з цим не можна, оскiльки таких висновкiв

суд дiйшов на порушення вимог статей 15, ЗО ЦПК на пiдставi

неповного зясування обставин спору. Як у позовнiй заявi, так

i в судовому засiданнi позивач просив зобовязати вiдповiдачку

передати йому автомобiль, вважаючи, що вiн був придбаний

для нього i за його кошти. Вiдповiдно до вкмог статей 149,

150 Цивiльного кодексу вимагати захисту права власностi може

дише власник або особа, яка володiу майном на пiдставi закону

або договору.

Виходячи з цього, суд мав УТОЧНИТЕ позовнi вимоги: чи

просить В.Ш. визнатиза ним право власностi на автомобiль як

за дiйсним покупцем за удаваною угодою (договором купiвлi-

продажу на iмя його дядька), чи вимагау повернення пере-

даних за договором позики грошви. Якщо позов заявлено про

визнання права власностi, то суду слiд мати на увазi, що згiдно

з розясненнями, даними Пленумом Верховного Суду УРСiiу

п. 10 постанови № 4 вiд 24 червня 1983 р. “Про практкку

розгляду судами УРСР” справ про стадкування”, iфааваi|||

ет. 557 Цивiльного кодексу на такi вимоги не тоширюготьеэЬЗД

Якщо х вимоги полягають у стягненнi переданих за ”

вором позики грошей, суд мав перевiрити, чи Звертався т

у встановлений законом строк з претензiую, а також врзд

що вiдповiдачка погоджувалася повернути йому борги с

давця. У матерiалах справи достатнiх даних з цих ащ

мау. За таких обставив судовi рiшення шдлягахтк до спадщини

i на неє не можна звертати стягнення за боргами спадкодавця

Ухвала судовоє колега в цивiльних справах Верховного Суду

УРСР вiд. 27 серпня 1980р.

(а и т яг) ; – –

У сiчнi 1979 д. Кепське районне споживче товариство

предявило позов до М.П. про стягнення 431 крб. Позивач

зазначав, що син вiдповiдача М.В. придбав у кредит у магазинi

№ б Кепського РСТ товарiв на суму 500 крб., з яких зали-

шилося не виплаченими 431 крб. Лiспа смертi М.В.. органи

державного страхування виплатили його батьковi страхову ви-

нагороду, тому останнiй зобовязаний нести вiдповiдальнiсть за

боргами спадкодавця як особа, що прийняла спадщину.

Рiшенням Харцизького мiського народного еуду вiд 10 липни

1979 р. позов задоволене. Ухвалою судовоє колегiє в цивiльнак

справах Донецького обласного суду вiд 6 Серпня 1979 р. рi-

шення народного суду залишено без змiни. Президiя Донець-

кого обласного суду 2 квiтня 1980 р. залишила без задоволення

протест прокурора Донецькоє областi.

У протеси заступника Голови Верховного Суду УРСР по-

рушууться питання про скасування постановлених у справi

судових рiшень є направлення справи на новий розгляд. Про-

тест пiдлягау задоволеннюз таких пiдстав.

Задовольняючи позо> Кемського РСТ, народний суд виходив

з того, що син М.П. був застрахований i пiсля його смертi

вiдповiдач як спадкоумець одержав страхову винагороду.

Оскiльки спадщину вiн прийняв, то вiдповiдне до вимог ст. 556

Цивiльного кодексу зобовязаний вiдповiдати за боргами спад-

кодавця а межах дiйсноє вартостi успадкованого майна. Судова

колегiя в цивiльних справах i президiя обласного суду висновки

народного суду визнали обгрунтованими.

Проте з ними не можна погодитися. Заперечуючи проти

позову, вiдповiдач вказував, що страхову винагороду вiн одер-

жав не в порядку спадкування, а на пiдставi договору змi-

шаного страхування життя, -укладеного М.В. з Держстрахом,

за яким вiн був призначений одержувачем страхових сум на

випадок смертi застрахованого.

Вiдповiдно досi. 371 Цивiльного кодексу в заявi про доб-

ровiльне особисте страхування застрахований вправi вказати як

одержувача страховоє суми на випадок смертi особу чи кiлька

осiб, котрi навiть можуть не перебувати з ним у родинних

стосунках. Держстрах робить вiдповiдний запис про це У стра-

ховому свiдоцтвi, i в разi смертi застрахованого страхова сума

виплачууться особi, на користь якоє укладено договiр страху-

вання. 1″ . . . .

– 178 –

Договiр особистого страхування на користь третьоє особи е

самостiйною формою розпорядження громадянином своєм май-

ном, що принципово вiдрiзняуться вiд права розпорядження

спадковим майном.. Страхова сума в цьому випадку видауться

вказанiй у договорi-особi на пiдставi договору страхування, а

не в порядку спадкування. Тому на цi правовiдносини правила

ст. 556 Цивiльного кодексу не поширюються. До складу спад-

кового майна страхова сума входить у тому разi, коли при

укладеннi договору особистого страхування страхувальником не

обумовлювалась виплата єє третiй особi (особам).

Суд. всущiр№;::мв! на >ЙЙО i

– 181 –

знания, попереднього слiдства, прокуратури i суду, затвердже-

ного Указом Президiє Верховноє Ради СРСР вiд 18 травня

1981 р., розгляд заяви громадянина про вiдшкодування втра-

ченого заробiтку та iнших трудових доходiв, сум виплачених

юридичнiй консультацiє за юридичну-допомогу, Судових витрат,

iнших витрат у звязку з незаконними дiями i визначення єх

розмiру проводиться вiдповiдно органом, який постановив рi-

шення прозакриття провадження в кримiнальнiй справi або

судом, котрий розглядав цю справу по першiй iнстанцiє, в разi

закриття Єє судом або постановления виправдувального вироку.

Як правильно зазначено в ухвалi члена обласного суду про

вiдмову у прийняттi позовноє заяви, оскiльки у даному випадку

провадження в кримiнальнiй справi закрито .старшим помiч-

ником прокурора району, то позивачцi слiд було звертатися iз

заявою про вiдшкодування шкоди до прокуратури району, а

не до суду.

При розглядi заяв громадян, якi реабiлiтованi як жертви полi-

тичних репресiй на Украєнi (або Тх спадкоумцiв першоє черги),

про повернення вилученого у них майна або вiдшкодування

його вартостi, у разi незгоди єх з рiшенням з цього питання

комiсiє Автономноє Республiки Крим або обласноє комiсiє з

питань поновлення прав реабiлiтованих, суд вирiшуу йе питан-

ня про правильнiсть рiшення комiсiє, а сiгiр Яро -повернення

майна по сутi i !

Постанова президiє Чернiгiвського обласного суду

вiд 21 липня 1991 р.

(ви т яг}

В. звернувся до судуз скаргою на рiшення комiсiє Козе-

лепькоє районноє Ради народних депутатiв з питань поновленая

прав реабiлiтованих. В. вказував, що в 1937 р. був репресований

його батько, котрого реабiлiтовано в 1964 р. Зазначеними рi-

шеннями йому, як спадкоумцю реабiлiтованого, постановлено

виплатити в рахунок вiдшкодування збиткiв грошову компен-

сацiю в сумi 39965 крб. :Цi рiшення ним були оскарженi до

З 17-сiчня 1995 р. з цих питань дiу Закон Украєни “Пре порядок

вiдшкодування шкоди, заподiяноє громадяниновi незаконними дiями

органiв дiзнання, попереднього слiдства, прокуратури i суду”, за ст. 13

якого при незгодi з постановою зазначеного органу або ухвалою суду

громадянин вiдповiдно до норм ЩiК. може оскаржити-постанову до

суду. а ухвалу – до вищестоящого суду.

. . – 182– -. –

комiсiє Чернiгiвськоє обласноє Ради народних депутатiв з питай>

поновлення прав реабiлiтованих, оскiльки йому безпiдставно

вiдмовлено у поверненнi будинку в натурi, але в задоволеннi

його скарги було вiдмовлено. Посилаючись на те, що комiсiя

незаконно вiдмовила йому в поверненнi будинку в натурi, В.

просив задовольнити його скаргу.

Рiшенням Козелецького районного народного суду вiд 4

грудня 1992 р., залишеним без змiни ухвалою судовоє колегiє

обласноєо суду вiд 12 сiчня 1993- р., в задоволеннi скарги

вiдмовлено.

У протестi першого заступника Голови Верховного Суду

Украєни ставилось питання про скасування судових рiшень.

Протест пiдлягав задоволенню з таких пiдстав.

Постановляючи рiшення, суд послався на те, що комiсiя

правомiрно вiдмовила заявниковi в поверненнi будинку, оскiль-

ки в ньому розташована ветеринарна дiльниця Козелепькоє

райветлiкарнi i на його перебудову/ та переобладнання, для

використання за призначенням, було понесено значнi затрати.

З такими висновками погодилася i судова колегiя обласного

суду, залишаючи рiшення без змiни. Проте з ними погодктвся

не можна. – — ~ ” :-;.;.ай:

Згiдно з п. ЗО Положення про порядок виплата коИЗДМЖаВ),

повернення-майна або. бiдiШЕОдузiаВЗДiiИЕ1

тованим громадянам (вiхздахпи ;я-5 > Уiфiаiа 1> Д

1992 р. № 564) ршiення комiсiй з ажгавьмялйтвiоiе

повернення майна1 або вiдшкодування йода гаргостi к(Жрь витрата ва лiкуваиня,

а у позовi про стягнення вартостi гараха вiдмовлено.

Судова колегiя Верховного Суду УкраєниЗадовольнила про-

тест заступника Голови Верховного Суду Украєни i в ухвалi

про направлення справи в частинi вiдмова у позовi на новий

розгляд вказала на таке.

Постановляючи рiшення про вiдмову у позовi в частиш

стягнення вартостi гараха, суд виходив з: Того, що вiдшко-

дування таких вкпрат заковом ве передбачено. Судова колегiя

обласного суду визнала тпкi ввсновки обгрунтованими.

Однак иопвдкгвся з цим ве мохва. Згiдно зiст. 455 Ци-

вiльного кодексу у разi заподiяння калiцтва або iншого уш-

кодження здоровя органiзацiя чи громадянин, вiдповiдальнi за

шкоду, повиннi вiдшкодувати потерпiлому витрати, викликанi

ушкодженням його здоровя. . _

Судом встановлено, що згiдно з висновком ЛТЕК позивачка

визнана такою, що потребуу спецiальних засобiв пересування,

у звязку з чим вона придбала автомобiль, а для його зберiгання

змушена була купити металевий гарах, який вiдповiдно до

рiшення виконкому мiсцевоє Ради народних депутатiв єй було

дозволено встановити бiля будинку.

В звязку з цим висновки суду про те, що вiдшкодування

зазнаних позивачкою витрат на придбання гаража не передба-

ченi законом, не можуть бути визванi обгрунтованими, оскiльки

зробленi вони всупереч вимогам ст. 455 Цивiльного кодексу

щодо повного вiдшкодування шкоди. Витрати на придбання

гараха вик никанi ушкодженням здоровя, току вони пiдлягають

вiдшкодуванню, виходячи з фактичноє його вартостi, але не

вище граничноє вартостi стандартного металевого гараха.

1, . – 184-

Суд вiдповiдно до ст. 456 Цивiльного кодексу визнав,;ДСаосилаiффК!Ь Вдц: ,

не повно зясованi обставини справи, не дано вiдповiдаоп

доказам i не враховано, що Ю. заподiяв йомутрйкку 51 .,

бочому мiсцi в робочий час. i тому за його неяравомйиЙ,,,

мау вiдповiдати виробниче обуднання. За твердженням К. йому

також безпiдставно вiдмовлено у позовi до Ю. про стягненая

21,56 крб. на санаторно-курортне лiкування.

Судова колегiя Верховного Суду Украєни знайшла, що. ка-

сацiйна скарга не пiдлягала задоволенню з таких пiдстав.

Судом встановлено, що вироком Комсомольського районного

народного суду м. Херсона вiд 20 лютого 1984 р. Ю. засуджено

за ст. 103 Кримiнального кодексу до виправних робiт за те) .

що 13 жовтня 1983 р. в цеху № 14 виробничого обуднання у

станi сильного душевного хвиловання, що раптово виникло

внаслiдок неправомiрних дiй К., заподiяв останньому тiлесне

ушкодження середньоє тяжкостi, яке викликало стiйку втрата

професiйноє працездатностi на ЗО процентiв. . , .i

Тому суд дiйшов правильного висновку, що за пкояу.з ;,:,,,.,,

подiяну Ю. -ушкодженням здоровя К., виробниче обднав;1;

не повинно вiдшкодовувати, оскiльки аадповiднодост..45бВ,зi.г

вiльного .кодексу пiдприумства,; устаиови,.органiзацiгi.єiййiНй

дають за заподiяння з єх вини працiвника!)! калiцтва аби -iявЙвiiт

ушкодження здоровя, повязаних з виконанням ними труєВ

обовязкiв. – ,,.,, 1 .. 1 / ЄєЩ

– 185 –

У позовi до Ю. про стярнеаня2156 крб. як витрат К. на

санаторно-курортне лiкування вiдмовлено -за -вiдсутнiстю до-

казiв про такi награти i необхiднiсть .у зазначеному лiкуваннi

у звязку з травмою. , , ;

Виходячи з того, що обставини справи судом зясовано по-

вно, а рiшення вiдповiдау статтям 455, 456 Цивiльного кодексу,

судова колегiя Верховного Суду Украєни залишила його без

ЗМiНИ. “,:,. -: . .- , . . :

Шкода, заподiяна ушкодженням здоровя громадянина внаслi-

док Чорнобильськоє катастрофи, вiдшкодовууться вiдповiдно

до Закону Украєни “Про статус i соцiальний захяст громадян,

якi постраждали внаслiдок Чорнобильськоє катастрофи” за ра-

хунок коштiв республiканського бюджету Украєни. За Прави-

лами вiдшкодування шкоди власником пiдприумства, установи,

органiзацiє або уповноваженим ним органом, заподiяноє пра-

цiвниковi ушкодженням здоровя, повязаним з виконанням ним

трудових обовязкiв, затвердженими постановою Кабiнету Мi-

нiстрiв Украєни вiд 23 липня 1993 р. N2 472, обчислюуться

лише розмiр вiдшкодування шкода особам, яких ця шкода

призвела до стiйкоє втрати, працездатностi без встановлення

iнвалiдностi

Ухвала судомi колегR в цивиа,шiх справах Верховного Суду

Уiiiто-.-i.iiймяо> 111 \ – 11 . .; . 1

(дитя i ” .

П. предявив позов до iнституту.ядерннх дослiджень Ака-

демiє наук Украєни i Пiвнiчно-Тихоокеанськоє геолого-

розвiдувальноє експедицiє про вiдшкодування шкоди, заподiяноє

здоровю.

Позивач зазначав, що з 1984 р. працював iнженером ла-

бораторiє радiацiйноє бiофiзики, а з 18 березня 1986 р. по 1

вересня 1986 р. – радiометристом служби забезпечення бiоло-

гiчного експерименту вiддiлу, радiоекологiє iнституту ядерних

дослiджень АН Украєни. В наступному до липня 1990 р. пра-

цював iнженером-радiометристом у Пiвнiчно-Тйхоокеанськiй

геологоi-ррзвiдувальнiй -експедицiє. На цих посадах працював з

джерелами iонiзованого випромiнювання, в звязку з чим у

нього сталася хвороба очей; – променева, катаракта.

Вважаючи вiдповiдачiв вiдповiдальними за заподiяну його

здоровю шкоду, позивач просив стягнути з них на вiдшко-

дування цiує щкодиодночасно 83379 крб. i безстрокове з 1

лютго 1992 р. -щомiсячно пгi 2715 крб.

– 186 – ,

Рiшенням Печорського районного народного суду м. Киува

вiд 20 лютого 1992 р. позов задоволене частково. СтягнуйВа

iнституту ядерних дослiджень АН Украєни на користь П, /од-.,

ночасно 10278 крб. i по 346 крб. щомiсячно безстрокове з Є

березня 1992 р.

У касацiйному порядку справа не розглядалась.

В протестi заступника Голови Верховного Суду Украєни

ставилося, питання про скасування зазначеного рiшення i на-

правлення справв на новий розгляд. Протест пiдлягав задово-

ленню з таких пiдстав.-. ,

Визначаючи розмiр вiдшкодування i докладаючи обовязок

по вiдшкодуванню шкоди на iнститут ядерних дослiджень Ай

Украєни, суд послався на те, що шкода здоровю позивача

заподiяна в перiод його роботи в цьому iнститутi внаслiдок дiє

джерела пiдвищеноє небезпеки – iонiзованого випромiнювання,

володiльцем якого був iнститут, Є тому останнiй згiдно з;№

450 Цивiльного кодексу вiдповiдау незалежно вiд наявностi його

вини в цьому та що на суми вiдшкодування,

вiдповiдно до затверджених постановоюРади ”

вiд 3 ЛИПШЕ 1984 р. № 690 Праавид

приумствами, установами, органiзацiями

бiтникам Є службовцям ” ”

ровя, повязаних з

iнструждцЕ

. .иостад виз-

начатимуться пiсля i сiчня 1992 р., сума середньтоисячаоєр, ;i-й.”

заробiтку за перiод до i сiчня 1992 р. пiдвищууться на ДйЙ!; г-;”Йу;

процентiв (п. 9). 11 . . 1 \ ,_ 1 , -.1 єє

В данiй справi суд визначив розмiр вiдшкодування, .вих.тд

дячи з середнього заробiтку позивача за 12 мiсяцiв до ла.Есiйiiйєi

1990 р., без врахування зазначених положень.

Постановою Кабiнету Мiнiстрiв Украєни вiд 31Г

1991 р. № 391 “Про перерахунок розмiрiв вiдшко

шкоди, заподiяноє працiвникам калiцтвом або iншим

женням здоровя, повязаних з виконанням нимит

обовязкiв” зобовязано пiдприумства, установи єтй

здiйснити з 2 сiчня 1992 р. перерахунок ран1ше;явй1

розмiрiв “вiдшкодування цим працiвникам, вивйЗдi|вй|є

середньоє заробiтноє плати вiдповiдних хааетврЙ

; – -187- / :, “.

по пiдприумству, установi, органiзацiє за жовтень-грудень

1991 р. –

Згiдно з-Розясненнями про порядок перерахунку розмiру

вiдшкодування шкоди, заподiяноє працiвникам калiцтвом або

iншим ушкодженням здоровя, повязаних з виконанням ними

трудових обовязкiв! затвердженими вiдповiдно до вказаноє ви-

ще поставови Кабiнету Мiнiстрiв Украєни постановою № 6

Мпцсєерстяафацi Украєни вiд 27 сiчня 1992 р., в гиоi випадках

для проведения перерахункiв розмiрiв вiдшкодування шкоди,

визначених до 1992 р.. береться середньомiсячний заробiток по

пiдприумству, органiзацiє, установi за ГУ квартал (жовтень-гру-

день) 1991 р. за професiую вiдповiдного розраду, посадою,

роботою, на яких потерпiлий працював i з виконанням яких

повязане грофесiвне захворювання або трудове калiцтво. За-

робiтна плата за грудень 1991 р. береться без урахування

встановленого на пiдприумствi на цей мiсяць рiвня пiдвищення

заробiтноє плати вiдповiдно до постанови Кабiнету; Мiнiстрiв

Украєни вiд 17. сiчня 1992 р.№ 21.

. У випадку, холи напiдприумствi, в установi,органiзацiє на

перiод перерахунку вiдсутнi тi професiє, посади, роботи чя. ви-

конуються вона за змiненою технологiую, при виконаннi яких

визначалась потерпiлим заробiтна плата для встааовяення роз-

мiру вiдшкодування шкоди, а також, коли кiн визначався iа

заробiтку за декiлькома мiсцями роботи: вчителям, надомникам,

працiвникам, якi виконували сезоннi роботи та. пишем, перера-

хунок проводиться в порядку, визначеному Кабiиетон Мiнiстрiв

Украши дйя корегування розмiрiв пенсiй, призначених до 1

сiчня Є992 р; .й.1 .;. -.–;,1 ” Л.”-1 . . .

З врахуванням зййаяених постанов Кабiлету Мiнiстрiв Ук-

раєни i Розяснень Майстерства працi Украєни, суду належало

визаачиги розмiр сум вiдшкодування, що пiдлягали виплатi до

1 .сiчня 1992 рi, виходячи з середнього заробiтку позивача за

12 мiсяцiв до липня 1990 р., пiдвищеного на 100 процентiв, а

за перiод з 1 сiчня 1992 р. — з середньогозаробiтку, визна-

ченого вiдповiдно до постанови Кабiнету Мiнiстрiв Украєни вiд

31 грудня 1991 р. i згаданих Розяснень.

Крiм цього, суд неповно зясував, ким мае.вiдшкодовуватись

шкода, заподiяна здоровю позивача.

1 Вiдповiдно до ст. 456 Цивiльного кодексу i зазначених вище

Правил вiдшкодування шкоди, що дiяли на час розгляду справи

(нинi дiють Правила вiдшкодування шкоди власником пiд-

приумства, установи i органiзацiє або уповноваженим ним ор-

ганом, заподiяноє працiвниковi ушкодженням здоровя, повяза-

ним з виконанням ним трудових обовязкiв, затвердженiпоста-

новою Кабiнету Мiнiстрiв Украєни вiд 23. липня 1993 р.

№ 472), шкода, заподiяна працiвниковi пiд час виконання ним

трудових овояаєкiв, -У тому числi i джерелом пiдвищеноє не-

безпеки, вiдшкодовувалась пiдприумством, установою, органi-

зацiую, з якими хкйвршлий перебував в трудових вiдносинах,

утому разi, коли вона бум залооiява з єх вини.

-188-

В даному випадку суд не встановив, що шкода -аапа)iй(вЗД-|iЙi

вини iнституту ядерних дослiджень. . . : ; …Єй.МййГ11

Визнаючи, що шкода здоровю позивача заподiяна вiiяiiр:;;1

його роботи вЛнститутi ядерних дослiджень внаслiдок дiє джереяйє

пiдвищеноє небезпеки -iонiзованого випромiнювання, воло>

на Чорнобильськiй АЕС, i такий же експертний висновок пен-

трального мiжвiдомчого центру по встановленню причинного

звязку захворювання та iнвалiдностi з роботою по лiквiдацiє

наслiдкiв аварiє на Чорнобильськiй АЕС, однак, належноє онiн-.

ки цим документам суд не дав. /

Якщо причиною заподiяння шкоди .здоровю позивача у ..

аварiя на Чорнобильськiй АЕС, то володiльцем цього джерела. -.

пiдвищеноє небезпеки у виробниче обуднання “Чорнобильська

атомна електростанцiя”, а не iнститут ядерних дослiджень. /

Згiдно з статтями 13; 63 Закону Украєни “Простаi

соцiальний захист громадян, якi постраждали внаслiдок ”

нобильськоє катастрофи”, шкода, заподiяна ушкОяжбнаяк

ровя-громадянин> внаслiдок,” i”– – –я.зжжя

щкодовуеться державою за

бюджетуУкраєня..

-ченоПоявжйввм,

-,,йвыю>>-(

…>1 а>

№1>ЖИii~

.эд _ _

цього Закону в дпо –

бам, якi стали iнвалiдами внаслiдок Чорнобильськоє катастрофи,

учасникам лiквiдацiє наслiдкiв аварiє на Чорнобильськiй АЕС,

компенсууться виплатою одноразовоє i щорiчноє допомоге ва,

оздоровлення та призначенням державноє Є додатковоє деве

(статтi 48, 49), а розмiр вiдшкодуванює особам, яких ця ката%є

строфа призвела до стiйкоє втрати працездатностi без встажмй

лення iнвалiдностi, визначауться в порядку, передбаченому аiайiє

конодавством для випадкiв вiдшкодування такоє шкоди, запо-

дiяноє робiтникам-iслужбйвцям при виконаннi ними трудояи; ” ,.

обовязкiв.,1- – . . . ; .\. . йаi;;

При визначеннi розмiру виплати на вiдшкодування; .ввддЙ i .Я1111″

вачевi шкоди, суд виходив з того, що позивач з 1 квiтня ЄОХi/л

неодержуу-пенсiє. ,.:. , , , . . ;.;.. .-.”..СМ

Однак у справi у довiдка Василькiвського мiського –сTгосуду згштаз ва-

позовноє заяви. Керуючись ст. ЗвтаТ- У прийнята

ковного Суду Украши залишила46 ЦПК .судова колегiя Вер-

, ухвалу .оез змiни> /-

При вiдшкодувашй

небезпеки; враховууться

пiдвищеноє

Ухвада1.>- в:.1!i-!

УРСР вiд 24 травня 1967 р. “” о-Ив ЯВЙiГкай> Сэ>

(витяг)

Г. предявила позов до Дъ> .

пiдприумства про вцппкояуваииT>>” автотранспортного

годувальника. Позивачка зазяа “1010

автошиною, яка належала вiд=((>,-,вдiо-

Рiшенням Вiнницького облась ,,

постановлено стягнути з Дубнiє;0″ СУДУ готрансвортйог0 иад-

приемства на користь дiтей 1116 “ автотранспортного иад-

з них – по 18 крб. щомiсяця, iР6- одноразово та вакохаого

до 16-рiчного вiку, а якщо воакяи з 19 квiтня 196Т р.

рокiв. ч будуть навчатись,

У касацiйнiй скарзi вiдповiде

просив зменшити розмiр вiд-

шкодування, оскiльки у нещасне>, “iди1д аЇс”шT ркячр вiд.

Касацiйна скарга не пiдлягала У у вина потерпiлого.

В судовому засiданнi встаноь9>>0″6T10 “3 тахи> “Д””-

T,яттапот “єя иялемть вi1R”10.-T” наєзд на О. вчинено

автомашиною, яка належить вi)

суду Гайсинського району вiд 4 Сii1101″” карояавт-

визнано шофера автомашини БРR”” ” Р. винним у ааєздi

вил руху автотранспортi, по в порушення п. 41.Прв-

дорогу на вiдатаю 25-30 м, ивT людей, яц перебiгая>;

здддид-., : вжив заходiв дозупнаеая|,|i

В нещасному випадку у тау

будучи в нетверезому станi, ви “ч” и потерпiлого,

роги i намагаєсзупинити авм0>.> ПРОЄЖДЖУ

лась на вiдстань 25-30 м, ставтау а перебуваючи у i

станi, з хулiганських спонукань вони спiльними ,а>яма”й||

подiяли Н. тяжкi тiлеснi, ушкодження, що призвело до його

калiцтва i втрати частково працездатностi. ; №

Вiдповiдно до ст. 451 Цивiльного кодексу особи, якi спiльно

заподiяли шкоду, несуть солiдарну вiдповiдальнiсть; За таких

обставин суд не мiг покласти на Л. та Б. часткову, вiлло

вiдальнiсть. Покладення частковоє вiдповiдальностi призвело до

того, що шкода Н. в повному розмiрi не вiдшкодовувалася,

оскiльки вiдповiдач Л. сплачував алiменти ШШiа

(в и т я г)

К., який працював у Волочиському районному шляховому

вiддiлiтрактористом, загинув внаслiдок нещасного випадку.

Його дружина предявила позов до Волочиського районного

шляхового вiддiлу про вiдшкодування шкоди у звязку з втра-

тоюгодувальника. У позовi зазначалося, що вона та двое ма-

лолiтнiх дiтей перебували на його утриманнi.

Рiшенням Хмельницького обласного суду вiд ЗО грудня

1968 р. позовнi вимоги задоволенi.

В касацiйнiй скарзi вiдповiдач, оспорюючи судове рiшення,

посилався на те, що нещасний випадок з потерпiлим стався

внаслiдок його протиправних дiб i грубоє необережностi. Крiм

того, вiдповiдач зазначав, що позивачка не проживала разом

з потерпiлим, тому просив у позовi вiдмовити. . . .й:.

Касацiйна скарга пiдлягала задоволенню з таких пiдстМi|.

Вважаючи, що Волочиський районний шляховий вiддiл

бовязаний вiдшкодовувати шкоду позивачцi у звязку 9 i

гою годувальника, обласний суд послався на ст. 450 Цивi,

кодексу, яка передбачау вiдповiдальнiсть за шкоду, з

джерелом пiдвищеноє небезпеки. Проте з наведеним

не можна. Потерпiлий перебував з вiдпояiдачем

7 Бюл, законодавства, № 395 193

вiдносинах, тому суд при вирiшеннi спору мав керуватися ст.

456 Цивiльного кодексу, на пiдставi якоє органiзацiя зобовяза-

на вiдшкодувати шкоду потерпiлому, якщо таку заподiяно при

виконаннi ним трудових обовязкiв з вини цiує органiзацiє.

3 приуднаного до справи акта про розслiдування нещасного

випадку вбачауться, що 3 квiтня 1968 р. К.> будучи у нетве-

резому станi, взяв для особистих потреб закрiплений за ним

трактор i при переєздi дамби звалився у воду разом з трактором.

За таких обставин суду належало зясувати, в чому конк-

ретно полягала вина вiдповiдача у нещасному випадку. Однак

суд не зробив цього та не зажадав вiдповiдних доказiв, тому

не мав достатнiх пiдстав для задоволення позову позивачки:

З урахуванням наведеного рiшення обласного суду

пiдлягало скасуванню, а справа – направленню на новий роз-

гляд. При новому розглядi справи суду слiд зясувати, в чому

конкретно полягала вина вiдповiдача у нещасному випадку та

залежно вiд встановленого i вiдповiдно до вимог закону поста-

новити рiшення.

Тему судова колегiя Верховного Суду УРСР касацiйну

скаргу Волочиського районного шляхового вiддiлу задовольнила

частково. Рiшення обласного суду скасувала, а справу напра-

вила до того ж суду на новий розгляд.

Закон не передбачау можливостi звiльнення вiдповiдача пов-

нiстю вiд вiдшкодуваиня збиткiв з мотиву його матерiальноє

иеаабезиечеiйiюрi.”;1,1;- , 111: .

Ухвала судове>колега в цивiльних -справах Верховного. Суду

УРСР вiд 5 березня 1964 р.

(витяг) > .

Судова колегiя Верховного Суду УРСР, розглянувши в су-

довому засiданнi протест заступника Голови Верховного Суду

на рiшення народного суду Центрально-Мiського району

м. Горлiвки вiд 27 лютого 1963 р, та ухвалу судовоє колегiє

Донецького обласного суду вiд 21 березня 1963 р. в справi за

позовом Н. до К. про вiдшкодування збиткiв у звязку з ка-

лiцтвом, встановила, що 21 квiтня 1957 р. вiдповiдач пострiлом

з мисливськоє рушницi заподiяв Н. тяжкi тiлеснi ушкодження,

внаслiдок чого юна втратила працездатнiсть на 60 процентiв.

Рiшенням народного суду Центрально-Мiського району

м. Горлiвки вiд 2 лiОТОГо 1962 р. з вiдповiдача стягнуто на єє

користь по 5 крб. щомiсяця на перiод з 1 сiчня по 1 вересня

1962 р. Пiсля цього вона пройшла повторний огляд у судово-

медичнiй експертизi, тому юову предявила позов про стягнен-

ня” збиткiв. – .; , 1 . “.1 .i i – .

Рiшенням народного суду Центрально-Мiського району

. , – Є94-

м. Горлiвки вiд 27 лютого 1963 р. у позовi вiдмовлено. Судова

колегiя Донецького обласного суду ухвалою вiд 21 березня

1963 р. рiшення народного суду залишила без змiни.

Протест щодо скасування цих судових рiшень та спряму-

вання справи на новий розгляд пiдлягав задоволенню з таких

пiдстав.. . . ..,

Вiдмовляючи у позовi, народний суд послався на те, що у

вiдповiдача .склалися тяжкi матерiальнi умови, тому вiн не може

вiдшкодувати вiдповiдачцi збиткiв. Крiм того, суд зазначив, що

позивачка одержуу пенсiю у розмiрi 23 крб., а єє чоловiк за-

робляу по 70 крб. ва мiсяць. Тахоi ж думки додержувалась i

судова колегiя обласного суду. .,-.”. є-к,/. – ,

Проте з зазначеними мотивами погодить не можна. По-

зивачка ставила питання про стягнення з вiдповiдача збиткiв,

яких вона зазнала з 1 вересня 1963 р., тобто про покладення

на вiдповiдача обовязкiв, що виникли пiсля введення в дiю

Основ цивiльного; законодавства Союзу РСР i союзних респуб-

лiк. Ст. 93 цих Основ не передбачау можливостi повного звiль-

нення вiдповiдача вiд обовязку вiдшкодування збиткiв з мо-

тивiв матерiальноє незабезпеченостi, а також у звязку з за->.

безпеченiстю потерпiлого. Тому вказанi судом обставини про

майновий стан вiдповiдача могли бути лише пiдставою для

зменшення розмiру вiдшкодування збиткiв, а не для вiдмов-

лення в позовi. .

На пiдставi наведеного та керуючись Статтями 336 i 337

ЦПК, судова колегiя Верховного Суду УРСР протест заступ-

ника Голови Верховного Суду задовольнила., Рiшення народ-

ного суду Центрально-Мiського району м. Горлiвки i ухвалу

судовоє колегiє Донецького обласного суду скасувала, а справу

направила до народного суду на новий розгляд в iншому складi

суддiв. –

Постановивши рiшення i

ного з його вини о>єу>ог >в|уєотаг К. при новому розглядi справи

вартiсть пошкодженого кузова, не врахували, що такий спосiб

фактично не вiдшкодовуу заподiяноє шкоди, оскiльки позивач

позбавлений можливостi поновити автомобiль, i тому. таке вирi-

шення спору не можна визвати правильним. ” :

196

– Достатнiх, пiдстав для скасувавау i>шенвх суяу у пре

. обласного суду не було, томг

Справа судом розглядалась неодноразово.

Останнiм рiшенням Тернопiльського, мiського народного су-

ду, залишеним без змiни ухвалою судовоє колегiє Тер-

нопiльського обласного суду, в позовi вiдмовлено.

Президiя Тернопiльського обласного суду, задовольняючи

протест заступника Голови Верховного Суду Украєни, у пост>- ; ;

новi про скасування зазначених, судових рiшень i направдеаааiг

справи на новий розгляд вказала на таке. – 1

При вiдмовленнi у позовi суд, виходячи з постанова слiдфЕ “єiй

органiв про вiдмову в порушеннi кримiнальноє справи за iйi,;;;i є,

сутнiстю в дiях водiєв складу злочину, послався на те, що

мокрий снiг, дорога була мокрою. Оскiльки вини сторiн

встановлено, кожназ них не повинна вiдшкодовувати зба

iншiй. , .: \ . ; \” й

Проте цей висновок зроблено без всебiчного зяс

сних обставин справи i належноє оцiнки доказiв.

Вiдповiдно до ст. 15 ЦПК наявнiсть постанови.

ганiв про вiдсутнiсть у дiях водiєв складу злочину

суд, що розглядау справу про дивiльно-иг –

дiй, вiд обовязку вжити всiх передбачених

всебiчного, повного i обуктивного зясування дiйсних обставин

справи, прав i обовязкiв сторiн.

Допитаний судом свiдок А. (працiвник iгiлiпи) показав, що

на своуму автомобiлi вiн рухався на вiдстанi 80–90 м за ав-

томобiлем вiдповiдача i бачив, як на спуску автомобiль остан-

нього стало заносити, вiв ве справився з управлiнням i став

виєжджати на зустрiчну полосу руху. Назустрiч єхав Т., який,

намагаючись уникнути зiткнення, вiдвертав автомобiль вправо,

але воно в звязку з виєздом позивача на зустрiчну полосу

вiдбулось. Свiдок вважав, що це трапилось тому, що вiдповiдач

не був досвiдченим водiум. Вiдхиляючи показання свiдка А.,

суд послався на те, що вiн не е очевидцем цiує транспортноє

подiє. Однак це не вiдповiдау дiйсним обставинам Справи.

Правильнiсть постанови слiдчих органiв про вiдмову в по-

рушеннi кримiнальноє справи, якою суд обгрунтував висновок

про вiдсутнiсть вини вiдповiдача, викликау сумнiв. У постановi

зазначено, що В., рухаючись в складних дорожнiх умовах,

допустив виєзд на зустрiчну полосу руху, що i у причиною

автоаварп. Пункт 9.6 Правил дорожнього руху зобовязуу водiя

вжити всiх заходiв для уникнення аварiє, знизити швидкiсть

аж до зупинення транспортного засобу. Невжиття таких заходiв

е порушенням правил дорожнього руху.

З врахуванням цього суду необхiдно було перед вiдповiдник

прокурором поставити питання про перевiрку правильностi вис-

новкiв слiдчих органiв. Судова, колегiя обласного суду не звер-

нула уваги на зазначене i залишила рiшення без змiна. За

таких обставин слiд було бiльш повно i всебiчно зясувати об-

ставини даноє дорожньоє подiє.

Згiдно з розясненнями Пленуму Верховного Суду Украєни,

даними у а, 9 постанови № 6 вiд. 27 березня 1992 р. “Про

практику розгляду судами “справ за позовами про вiдшкоду-

вання шкоди” (iз змiнами, внесеними постановами Пленуму

вiд 8 липня 1994 р. № 7 та вiд ЗО вересня 1994 р. № 11), у

тому разi, коли на час виконання рiшення про вiдшкодування

шкоди, виправлення пошкодження за одержанi за рiшенням

кошти, збiльшились цiни на майно або роботи, на придбання

чи проведення яких воно було присуджено, потерпiлий з цих

пiдстав може заявити додатковi вимоги до особи, вiдповiдаль-

ноє за шкоду, якщо не було його вини в тому, що виконання

проводилося пiсля збiльшення цiн i тарифiв

Ухвала судова ков в в рахунок дострокового погашение ;

. -199- . .,i11″1:;

Вирiшуючи х спiр, суд цьому доказу в порушення вимог

статей 62, 203 ЦПК оцiнки не дав i не зясував, з чиуi вини

несвоучасно вiдшкодована шкода позивачцi. За таких обставин

рiшення суду вiд 5 листопада 1993 р. також пiдлягало скасу-

ванню. Керуючись статтями 336, 337 ЦПК, судова колегiя

Верховного Суду Украєни скасувала всi постановйенi у справi

рiшення, а справу направила на новий розгляд.

При змiнi в порядку нагляду судових рiшень у справах про

вiдшкодування шкоди, заподiяноє калiцтвом або iншим ушкод-

женням здоровя, а також умертю годувальника, поворот ви-

конання допускауться, якщо переглянуте рiшеная було обгрун-

товане потерпiлого, скасовано, оскiльки суд

. Нт/iС4МйК:;|i-iiЙ| . . У

Постанова президiє Харкiвського обласного

до ЗО .жовтня 1970 р. Ухвалою судовоє колегiє Харкiвсьа

обласного суду вiд 10 лютого 1969 р. рiшення залишено

змiн. ;

У протестi заступник Голови Верховного Суєу

– 201-

судовi .рiшення скасувати, а справу надiслати на новий розгляд.

Протест пiддягав задоволенню з таких пiдстав.

Згiдно з ст. 454 Цивiльного кодексу, якщо груба необе-

режнiсть самого потерпiлого сприяла виникненню або збiль-

шенню шкоди, то залежно вiд ступеня його вини розмiр-вiд-

шкодування повинен або зменшуватися, або у вiдшкодуваннi

шкоди слiд вiдмовляти. Крiм того, суд може зменшити розмiр

вiдшкодування зааодiяноє громадянином шкоди залежно вiд

його матерiаяьвого-стану.

, Заперечуючи проти позову, вiдповiдач вказував, що нещас-

ний випадок стався внаслiдок грубоє необережностi самоє по-

зивачки, яка порушила правила вуличного руху.Обгрунтовував

вiв це висновком, автотехнiчноє експертизи. та постановою слiд-

чого вiйськовоє прокуратури Харкiвськогогарнiзону вiд Я сер-

пня-1966 р., якою закрито кримiнальнусправу щодо вiйсько-

вослужбовця М., який керував автомашиною в день, коли стався

нещасний випадок. .Крiм того, вiдповiдач посилався на те, що

мау на утриманнi трьох дiтей, а одержуу 65-70 крб. на мiсяць,

тому вiдшкодуватишкоду позивачцi вiн не мау змоги.

Народний суд у рiшеннi зазначив, що позивачка допустила

грубу необережнiсть, що у пiдставою для зменшення розмiру

вiдшкодування, однак, усiх обставин} повязаних з нещасним

випадком, та ступiнь єє вини не зясував. Питання про ма-

терiальний стан вiдповiдача народний суд також не обговорив.

Судова колегiя вблаеного суду на допущенi народним судом

.порушення не звернула уваги.

За наведених обставин судовi рiшення пiдлягають скасуван-

ню. Тому президiя Харкiвського обласного суду протест заступ-

ника Голови Верховного Суду УРСР задовольнила. Рiшення

народного суду Дергачiвського району та-ухвалу судовоє, колегiє

Харкiвського обласного суду скасувала, а справу направила до

народного суду на новий розгляд.

Якщо груба необережнiсть самого потерпiлого сприяла виник-

нення або збiльшенню шкоди, то залежно вiд ступеня його

провини розмiр вiдшкодування необхiдно зменшити або у вiд-

шкодуваннi шкоди вiдмовити

Ухвала судов> колеги, в цивiльних справах Верховного Суду

УРСР вiд 12 листоЯаВа 1969 р. ”

(ви iнє.щ.г):.; 1/.::1,.”./,1. -…;-. -.є–.; ; . 1 –

С. нредздмвиоззд да зiЙ Захюрiжсталь” i Г. про стяг-

нення 471 крб. Позивач зазначав, що 29 листопада 1968 р.,

холя вiн керував власного автомашиною, на нього наєхала ав-

-30i-

томашина “ЗiЛ”, належна автотранспортнорму цеху заводу

“Запорiжсталь”. Посилаючись на те, що пiсля нещасного ии-

падку, який стався з вини водiя Г., вiн не працював чотири

двi i недоодержав 33 крб. заробiтноє .плати та що вартiсть

ремонту пошкодженоє автомашини становить 438 крб., позивач

просив аветановити рiшення про стягнення-з вiдповiдача на

його користь 471 крб. –

Рiшенням Запорiзького обласного суду вiд 1 жовтня 1969 р.

в пазовi С- вiдмовлена каглпiянiй скарзi вiн просив скасувати

рiшення облахдогосуйта-аадiiцццiи.iаюiнвов.К

“% “йЙе>86-

того, що позивач зобовязаний був в>

пустити автомашину -“ЗйС, едвакi йе Єу,.

звело до аварiє. Це стверджууться виснввєомаятотехнiтаоi ек-

спертизи вiд 24 березня 1969 р. та постановою вiд iєСерпня

1969 р. про вiдмову в порушеннi кримiнальноє справи. Таким

чином,.1-1 iiА-1—-1—.-i-,1—– ii уу руду

“Згiдно з ст. 450 Цивiльногокодексу вiдповiдальнiсть за шкоду,

заподiяну джерелом пiдвищеноє небезпеки, несуть органiзацiє

i громадяни, дiяльнiсть яких повязана з пiдвищеною небезпе-

кою для оточення .

Ухвала, судова колегiє в цивiльних справах Верховного Суду

УРСР вiд 18 люпюго 1965 р. Є::

Р. предявив позов до Сумського автобусного парку

про вiдшкодування шкоди у звязку з калiцтвом.

Позивач зазначав, що 17 червня 1960 р. вiн єхав у,

належному Сумському автобусному парку. Водiй ав

магаючись вiдвернути наєзд на мотоколяску, якою i

повiдач К., рiзко загальмував. Вiд поштовху )йв г”

травму, внаслiдок чого частково втратив

жаючи винним у заподiяннi шкоди”

позивач просив стягнути з останнього шкоду у виглядi втра-

ченого заробiтку. – ,

Рiшенням Сумського обласного суду вiд б сiчня 1965 р.

постановлено стягнути збитки на користь Р. з Сумського ав-

тобусного парку та з К.

При вирiшеннi справи обласний суд не врахував, що вiд-

повiдно до ст. 450 Цивiльного кодексу вiдповiдальнiсть за шко-

ду, заподiяну джерелом пiдвищеноє небезпеки, завжди несуть

органiзацiє i громадяни, дiяльнiсть яких повязана з пiдви-

щеною небезпекою для оточення. У данiй справi таким дже-

релом пiдвищеноє небезпеки е Сумський автобусний парк, тому

лише вiн повинен нести вiдповiдальнiсть по вiдшкодуванню

шкоди позивачевi. , ;”

– Автобусний парк мiг бути звiльнений вiд нього обовязку,

якби довiв, що шкода виникла внаслiдок, непереборноє сили або

умислу потерпiлого, чого у данiй справi не встановлено. Об-

ласний хе суд невiрно притягнув спiввiдповiдачем К.

На пiдставi наведеного, керуючись статтями 310 i 331 ЩiК,

судова колегiя Верховного Суду в позовi Р. до К. вiдмовила та

стягнула збитки на користь Р. з Сумського автобусного варку.

Суд може зменшити розмiр вiдшкодування шкоди, заподiяноє

громадянином, залежно вiд його майнового стану

Ухвала судовоє колега в цивiльних справах Верховного Суду

УРСР вiд 2ирвн ;

(в и т яг}

О., перебуваючи в крамницi Суткiвецького сiльського спо

живчого товариства, де його дружина працювала завiдуючою,

своєми необережними дiями (не виключив електроплитки, якою

обiгрiвався), викликав пожежу, внаслiдок чого завдано збиткiв

на 16989 крб.

Вироком народного суду Ярмолинецького району вiд 11

жовтня 1974 р. його визнано винним в необережному знищеннi

громадського майна i засуджено за ст. 92 КК до двох рокiв

позбавлення волi умовно. В сiчнi 1975 р. споживче товариство

предявило до нього позов про стягнення 8222 крб., зазнача-

ючи, що решту суми збиткiв вiдшкодовано Ярмолинецькою

iнспекцiую держстраху. .

Рiшенням народного суду Ярмолинецького району хiд 15

сiчня 1975 р. позов задоволене. ,

Поставокяо презтi]i Хмельнвнького обласного суду вiд 26

березня 1976 р.пройвст заступника Голови Верховного Суду

УРСР, в якому ставилося питання про скасування рiшення i

– ЭЮ4-

направлення справи на новий розгляд, задоволене частково-

Рiшення народного суду скасовано, з О. на користь Суткi-

вецького сiльського споживчого товариства стягнуте 4000 крб.

У протестi Голови Верховного Суду ставилось питання про

скасування зазначених судових рiшень i направлення справи

на новий розпад. .

Протест пiддягав задоволенню з таких пiдстав. Вiдповiдно

до ст, 454 ЦявiльЯогв кодексу суд може зменшити розмiр

вiдшкодування, збнткi>, завдянух громадянином, залежно вiд

його майнового еєя1} – .

З матерiалiв справи япвю, iДОиЙнЮ.а.чЮ оспорював

мiру завданих з його винж.-збкп жгiГ-Єв

визначеннi розмiру вiдшкодування, що iiiи.iфiхiiiцкчм

йому. як iнвалiду IВiтчвзняноГIй1Ыидру1та 1ф]ж_1

59 крб., майна, на яке можна було б звернути етяйвЙiвЯгвii

мау. Проте в порушення ст. 203 ЦЄЄК суд у рйпейЙПй! Президiя обласного суду дiйшла висновку, що народний суд

порушив ст. 454 Цивiльного кодексу, i визнала, що з враху-

ванням майнового стану вiдповiдача розмiр суми, яку належить

стягнути з нього, сшб( змвшитж до 4000 крб. При дiаму лре-

– ” -г””єIIIi.”!1.- валiдом Вiтчязвхноє .вiйни.

ДiЛЯНКОЮ

_ №Ш№Щiiii:

стягнутих збиткiв не можна повнiстю погодитися, оскiльки дре-

зидiя не врахувала всiх обставин, що мають значення для ви-

рiшення цього питання.Правила ст. 454 Цивiльного кодексу,

зокрема, передбачають i те, щоб рiшення про присудження

вiдшкодування збитки) з громадянина, було реальним, тобто мог- :.

ло бути виконано шляхом звернення стягнення на його майно, ;

заробiток або iншi прибутки. > ,

Вiдповiдач заподiяв шкоду внаслiдок необережностi, вiн у ;

iнвалiдом Вiтчизняноє вiйни другоє, групи, основиим джерелом у:

його матерiального забезпечення у пенсiя. З доданих до справi

документiв вбачауться, що у звязку з пожежою, що сталася з .

його. необережностi, вiдповiдальнiсть по вiдшкодуванню мате-

рiальних збиткiв вiн несе i перед органами державного

хування. За таких обставин не можна визнати, що вiдп

мау реальну можливiсть вiдшкодувати збитки у визнач

президiую обласного суду розмiрi. Й;

Враховуючи викладене, судова колегiя Верховная>

УРСР протест Голови Верховного Суду задавальщиц.

народного суду Ярмолинецького району i пос

Хмельницького обласного суду скасувала, а сп

до народного суду на новий розгляд в iншому

, , -.т-

позивач просив стягнути з останнього шкоду у виглядi втра-

ченого заробiтку. .

Рiшенням Сумського обласного йуду вiд б сiявя 1965 р.

постановлено стягнути збитки на користь Р. з Суккадаго ав-

тобусного парку таз К.

Пря вирiшеннi справи обласний суд не врахував, що вiд-

повiдно до ст. 450 Цивiльного кодексу вiдповiдальнiсть за шко-

ду, заподiяну джерелом пiдвищеноє небезпеки, заххдв несуть

органiзацiє i громадяни, дiяльнiсть яких повязана з пiдви-

щеною небезпекою дня оточення. У дажiК справi таким дже-

релом пiдвищеноє небезпеки е Сумсыай автобусний парк, тому

лише вiн повинен нести вiдповiдалщiсть по вiдшкодуванню

шкоди позивачевi.

Автобусний парк мiг бути звiльнений вiд нього обовязку,

якби довiв, що шкода виникла внаслiдок, непереборноє сили або

умислу потерпiлого, чого у данiй справi не встановлено. Об-

ласний хе суд невiрнопрюягиув содввiяновiдачем К.

На пiдставi наведеного, керуючись статтями Зiв i 331 ЦПК,

судова колегiя Верховного Суду в позовi Р.. до К. вiдмовила та

, стягнула збитки, на користь Р. з Суiiського автобусного парку.

Суд жохе зменшити розмiр вiдшкодування шкоди, заподiяноє

громадянином, залежно вiд його майнового стану

Ухвала судовоє колегiє в цивiльних справах Верховного Суду

УРСР вiд 1 червня19Є6 9-

(витяг).

О; перебуваючи в крамницi Суєкiвепького сiльського спо-

хивчого товариства, де його дружина працювала завiдуючою,

своєми необережними дiями (не виключив електроплитки, якою

обiгрiвався), викликав пожежу, вщкуiiдок чого завдано збиткiв

на 16989 крб.

Вироком народного суду Ярмолинецького району вiд 11

жовтня 1974 р. його визнано виннвдi у, необережному знищеннi

громадського майна i засуджено зя ст. 92 КК до двох рокiв

позбавлення волi умовно, В сiчнi 1975 р. споживче товариство

предявило до нього позов про стягнення 8222 крб., зазнача-

ючи, що решту суми збиткiв вiдшкодовано Ярмолинецькою

iнспекцiую держстраху.

Рiшенням народного суду Ярмолинецького району вiд 15

сiчня Є975 р. аозоя задоиояево.

Постановою президiє Хмельницького обласного суду вiд 26

березня 1976 р. прбивст заступника Голови Верховного Суду

УРСР, в якому ставилося питання про скасування рiшеная i

– 204 –

направлення справи на новий розгляд, задоволене частково.

Рiшення народного суду скасовано, з О. на користь Сугкi-

вецького сiльського споживчого товариства стягнуто 4000 крб.

У протестi Голови Верховного Суду ставилось питання про

скасування зазначених судових рiшень i направлення справи

на новий розгляд. .

Протест пiдлягав задоволенню з таких пiдстав. Вiдповiдаю

до ст. 454 Цивiльвоге кодексу суд може зменшити розмiр

вiдшкодування збиткi>, завданих громадянином, залежно вiд

.його майнового спивуi-й-1″ /

. Зматерiiвсiфавимдш>,пюгiдп

мiру завданих з його вини збиткiв, але ороежв хрохувати при

визначеннi розмiру вiдшкодування, що вiн, крiм вяплжчуваноє

йому як iнвалiду Вiтчизняноє вiйни другоє групи пеиЙВ В сумi

59 крб., майна, на яке можна було б звернути стягнення, не

мау. Проте в порушення ст. 203 ЦПК суд у рiшеннi не обго-

ворив питання про можливiсть врахувати майновий стан вiд-

повiдача i не навiв доводiв, з яких вiн не взяв до уваги про-

хання про це вiдповiдача.

. Президiя обласного суду дiйшла висновку, що народний суд .

порушив ст. 454 Цивiльного кодексу, i визнала, що з враху-

ванням майнового стану вiдповiдача розмiр сум>, яку належить

стягнути з нього, слiд зменшити до 4000 крб. При цьому пре-

зидiя послалася на те, що О. е iнвалiдок вiтчизняноє вiйни,

одержуу пенсiю 59 крб. i: користууться пiжяiднбшiю дiлянкою

в розкiрi0,43 т. 1, ..Ы1..17-.-:…; ;-.й. .

Однак з висновком президiє обласного суду щадо розмiру

стягнутих збиткiв не можна повнiстю погодитися, оскiльки пре-

зидiя не врахувала всiх обставин, що мають значення для ви-

рiшення цього питання.- Правила ст. 454 Цивiльного кодексу,

зокрема, передбачають i те, щоб рiшення про присудження

вiдшкодування збиткiв з громадянина, було реальним, тобто мог-

ло бути виконано шляхом звернення стягнення на його майно,

заробiток або iншi прибутки.

Вiдповiдач заподiяв шкоду внаслiдок необережностi, вiн джерела пiдвищеноє иебезiяк

правильно притягнутий з сином до вiдповiдальностi з> авiбйгi;

дiяну останнiм шкоду i доводи касацiйноє скарги з цього бiм 11 єУ1

водуне можуть бутивзятi до уваги. . ; ..” ;:аЖ;

– . – . – .. . -!” …i”

Вiдповiдно до ст. 451 Цивiльного кодексу солiдарну вiдпо-

вiдальнiсть перед потерпiлим несуть лише особи, якi спiльно

заподiяли шкоду

Ухвала судова колега в цивiльних справах Верховного Суду

УРСР вiд> 28 жовтня 1974 р. – . Йф

. ” . л.”:> ;-… .:1,, : є:,,”, .

Аii;

(витяг) , , -, г..йгч-

С. звернувся з. позовом до БаштаисыЕОГо виробничого кол-

госпно-радгоспного управлiння Миколаєвськоє областi про вiд-

шкодування шкоди у звязкуз калiцтвом.

Позивач зазначав, що вiв, керуючи належною йому авто-

машиною “Москвич”, 5 листопада 1962 “р. єхав по трасi Кривий

Рiг – Миколаєв. У с. Зелений Яр його автомашина зiткнулася

з автомашиною ГАЗ-69, належною вiдповiдачу. Внаслiдок цього

йому заподiяно травму i вiн визнаний таким, що втратив про-

фесiйну працездатнiсть аа 100% i загальну – на 50%, а з

березня 1963 р. його визнано iнвалiдом другоє групи. Розмiр

пенсiє – 60 крб. на мiсяць.

Причиною зiткнення було те, що потерпiлого ослiадша зу-

стрiчна автомашина вiдповiдача i аiдая0Я

на, причепi беэ габiфитних ши ЯiМ

байн злiва, проте, зробити пы>п>;яв яаг,

частинi дороги бiля трактора зявився

рухалась автомашина вiдповiдача. Тому вiн змупмж-оу

; ство предявило позов до т, про -а

– манно в єздрядку спадкуiвиия. Тажа

пустила недостачу та псування товарiв на суму

вiдшкодування якоє ухиляуться.

Будучи удиною спадкоумницею мйид- що зi

ля смертi чоловiка, вона не бажала одержувати в иотає

конторi правовстановлюючих документiв на будинок. У звязку

з цим позивач просив суд визнати за т. право на домобуд1ялх|

в порядку спадкуваннi. . ;” : :”

Рiшенням народного суду м. Атрацита вiд 3 листопади

1970 р. визнано, що спiрний будинок, якай пiдлягав описовi>

до його продажу з прилюдних торгiв належав на оравi особисте!

власностi т. В прибуток держави а неє стягнуто державне мяп>

в сумi 96 крб. 1. . 1. ..– -:;й” Якщо позивач ие представив судовi доказiв, то суд у по-

рядку пiдготовки справи до судового розгляду вiдповiдно до

– 212 –

вимог ст. 143 ЦПК повинен запропонувати сторонам та iншим

особам, якi беруть участь у справi, подати додатковi докази,

або за єх клопотанням вжити заходи до забезпечення доказiв.

На пiдставi наведеного президiя Кримського обласного суду

постановила: ухвали народного суду м. Сiмферополя i судовоє

колеги Кримського обласного суду скасувати, а справу на-

дiслати народному судовi Залiзничного району м. Сiмферополя

для розгляду по сутi. –

Залишення позову без розгляду з мотиву, що сторона ие пред-

ставила доказiв на пiдтвердження позовних вимог, не вiдпо-

вiдау законовi

Ухвала судова колеги в цивiльних справах Верховного Суду

УРСР вiд 8 лютого 1967 р.

(витяг). –

У груднi 1966 р. М. щмшов у суяi позов до Г. про

розiрвання шлюбу. Вiлппаєдачка iiростдасяшдасновнфiшити

питання аро ввЩ.к -.;1″11 1! .

Рiшенням народного суду Надйрдтасмгiвi> раiйну Ьншо-

Франхiвськоє областi вiд 12 квiтня 1966 р. позов пi

щодо залишення позову без розгляду i про повернення сi

на новий розгляд обласному судовi по першiй iнстанцiє. Пр

пiдлягау задоволенню. –

Залишаючи без розгляду позов у зазначенiй i

родний суд послався на те, що сторони не подали

наявнiсть щ>1>ЙЦЫ погодитися

неможна. \ – , “i.}1,i;: ет-!..;-:.i”

Суд залишау позов без розгляду лтйюу i>ид>дках, пере-

дбачених ст. 229 ЩiК УРСР. В даному разi жодноє законноє

пiдстави, передбаченоє цiую-статтею, не було. Тему суд невiрно

залишив частково позов про подiл майна без розгляду.

Керуючись статтями 336, 337 ЦПК, судова колегiя ухва-

лила: iфвтест заступника Голови Верховного Суду УРСР за-

довольнити. Рiшення народного суду Надвiрнянського району

iвано-Франкiвськоє областi в частинi залишення позову без

розгляду i ухвалу судовоє колегiє iвано-Франкiвського облас-

ного суду в цiй же частинi скасувати, а справу у зазначенiй

частинi передати на новий розгляд до iвано-Франкiвського об-

ласного суду. ,

Мiський суд розглянув справу за позовом юридичноє особи до

виконкому мiсцевоє Ради та орендного пiдприумства про

визнання недiйсними реустрацiє пiдприумства i статуту без

врахування, що спори,мiж юридичними особами, державними

та iншими органами, в тому числi спори про визнання не-

дiйсними актiв ненормативного характеру, виданих державни-

ми органами Украєни, обласного та базового рiвнiв, вирiшу-

ються арбiтражними судами

Постанова президiє Закарпатського обласного суду ,-

вiд 12 листопада 1992 р.

(витяг)

~ .

У березнi 1992 р. Райгоспзаготпром Ужгородськоє райспо-

живспiлки предявив позов до виконкому Ужгородськоє мiськоє

Ради народних депутатiв та орендного плодоовочевого перероб-

ного пiдприумства “Бистриця” про визнання рiшення про ре-

устрацiю статуту i орендного пiдприумства та установчих до-

кументiв недiйсними. Позивач зазначав, що рiшенням

мiськвиконкому вiд 29 сiчня 1992 р. зареустровано статут орен-

дного пiдприумства “Бистриця”, яке створено без згоди влас-

ника майна. Вiн просив задовольнити його вимоги.

Рiшенням Ужгородського мiськнарсуду вiд 21 травня

1992 р., залишеним без змiн ухвалою судовоє колегiє в ци-

вiльних справах Закарпатського обласного суду вiд ЗО червня

1992 р., позов задоволено.

У протестi заступника Голови Верховного Суду Украєни

– -214 – .

ставиться питання про скасування судових рiшень в справi та

закриття провадженнi в нiй.

Президiя Закарпатського обласного суду знайшла, що про-

тест пiдлягау задоволенню з таких пiдстав. Вiдповiдно до ст.

24 ЦПК, районним (мiським) судам не пiдвiдомчi цивiльнi

справи, сторонами в яких у пiдприумства, установи, органiзацiє,

якщо законом вони не вiднесеш, до єх компетенцiє.

Судом не встановлено, що сторонами в справi у юридичнi

особи.

Згiдно зi (Сi. 1 Закону Украєни “Про арбiтражний суд” та

ст. 12 АПК, арбiтражний: суд вирiшуу спори мiж юридичними

особами, державними та iншими органами, в тому числi спорв

про визнання недiйсними актiв ненормативного характеру, ви-

даних державними органами Украєни, обласного та базового

рiвнiв.

Уданому випадку позов предявлено юридичною особою

про визнання недiйсним рiшення мiськвиконкому, яке не мау

нормативного характеру, а тому ця справа народному Судовi

не пiдвiдомча. .

Висновки судовоє колегiє обласного суду про те, що пiд-

вiдомчiсть даноє справи народному судовi визначена ч. 2 ст. 34

Закону Украєни “Про пiдприумства в Украєнi”, неможна виз-

нати правильними. Названим законом передбачена можливiсть

визнання недiйсним установчих документiв i рiшення про ство-

рення пiдприумства за рiшенням суду. Однак ним не встанов-

лено, якi суди розглядають пi справи. Тому повноваження судiв

(районних (мiських) чи арбiтражних) щодо розвзання таких

спорiв слiд визначати за процесуальним законодавством.

Враховуючи наведене, президiя Закарпатського обласного

суду судовi рiшення скасувала, а справу направила на новий

розгляд.”

Ухвалу про вiдмову у визнаннi прилюдних торгiв недiйсними

скасовано, оскiльки вимоги заявника зводяться до оспорювання

свого права на будинок, тому справа повинна розглядатись за

правилами позовного провадження

Постанова президiє Луганського обласного суду

вiд 25 жовтня 1990 р.

(витяг)

А. звернувся до суду iз заявою про визнання

торгiв недiйсними. Вiн вказував, що подарував

належний йому будинок, а згодом єй же

-215-

частини iншого будинку, розташованого на тiй самiй земельнiй

дiлянцi.

Оскiльки на правi особистоє власностi у К., крiм цього бу-

динку, виявилася й частина iншого, на пiдставi рiшення ви-

конкому Жовтневоє районноє Ради народних депутатiв м. Лу-

ганська 47/100 частини будинку були проданi з прилюдних

торгiв Б.

Рiшенням Жовтневого районного народного суду м. Луган-

ська договiр дарування 47/100 частини будинку визнано не-

дiйсним, а згодом рiшенням виконкому Жовтневоє районноє

Ради скасовано його х рiшення про продаж з прилюдних торгiв

цiує частини будинку.

Справа неодноразово розглядалася судами.

Останньою ухвалою Жовтневого районного народного суду

м. Луганська в задоволеннi заяви А. вiдмовлено.

Президiя Луганського Обласного суду задовольнила протест

заступника Голови Верховного Суду УРСР. Скасовуючи ухвалу

Жовтневого районного народного суду, вказала на таке. Вiд-

мовляючи у визнаннi прилюдних торгiв недiйсними, народний

еуд виходив з того, що торги проведено вiдповiдно до вимог

ст. 399 ЩiК, а Б. придбав частину будинку на законних

пiдставах.

Проте з такими висновками погодитися не можна. Дану

справу розглянуто за правилами ст. 343 ЩiК з винесенням

ухвали. Проте прилюднi торги у лише формою укладення уго-

ди, якi дозволяють покупцевi одержати в нотарiальних органах

свiдоцтво про право власностi на будинок.

В цiлому вимоги позивача зводяться до оспорювання права

на будинок та визнання недiйсною угоди про його вiдчуження.

Таким чином, виник цивiльно-правовий спiр, i вимоги по-

зивача мали розглядатися за правилами позовного провадження

з оплатою державного мита та залученням усiх заiнтересованих

осiб до участi у справi. ” ~

Не можна погодитись i з висновком суду про законнiсть

прилюдних торгiв та обгрунтованiсть придбання будинку Б.

Рiшенням Жовтневого районного народного суду м. Луган-

ська договiр дарування, який став пiдставою для винесення

рiшення райвиконкому про примусовий продаж 47/100 частини

зазначеного будинку, визнано недiйсним-як такий, що укла-

дений внаслiдок грубого порушення вимог ст. 49 iнструкцiє про

порядок вчинення нотарiальних дiй державними нотарiальними

конторами Украєни. Тому договiр дарування у недiйсним з дня

його укладення. До того х виконком Жовтневоє районноє Ради

скасував своу рiшення про примусовий продаж 47/100 частини

будинку.

Цим обставинам суд не дав належноє оцiнки.

– 216

Спори про виселення громадян з нежилих примiщень пiд-

вiдомчi судам

Ухвала судовоє колеги в цивiльних справах Верховного Суду

УРСР дiд 9 травня 1963 р.

(витяг) / –

Судова колегiя в цивiльних справах Верховного Суду УРСР,

розглянувши в судовому засiданнi протест заступника Голови

Верховного Суду УРСР на ухвалу народного суддi Ленiнського

району м. Львова вiд 6 серпня 1962 р. в справi за позовом

квартирно-експлуатацiйноє частини Львiвського району

м. Львова до П. i фабрика iндпошиву та ремонту одягу про

виселення, встановила.

Квартирно-експлуатапiйна частина Львiвського району мiс-

та в липнi 1962 р. предявила позов до П. i фабрики iндпошиву

та ремонту одягу про виселеная. У своєй заявi позивач зазна-

чав, що згiдно з. договором фабрика iндпошиву одержала в

оренду примiщення пiд взуттуву майстерню. У березнi 1962 р.

майстерня була закрита i в це. примiщення самоправне вселився

для проживання вiдповiдач П., якого квартирно-експлуатапiйна

частина просила виселити. {

Ухвалою народного суддi Ленiнського району м. Львова вiд

6 серпня 1962 р. в прийомi позовноє заяви вiдмовленоє за не-

пiдвiдомчiстю спору судовi.

Протест, в якому ставиться питання про скасування поста-

нови народного суддi, обгрунтований i пiдлягау задоволенню.

Згiдно зi ст. 4 Основ цивiльного судочинства Союзу РСР i

союзних республiк1 судам пiдвiдомчi справи по спорах, що

виникають з цивiльних, сiмейних, трудових 1 КОЛгоспнях пра-

вовiдносин, якщо хоча б однiую 3 сторiн у спорi е громадянин

або колгосп, за виняткомвнпадкiв, коли розвязання таких

спорiв вiднесено законом до вiдання адмiнiстративних або iн-

ших органiв. -,,.,. ,

Розвязання спорiв про виселення громадян з нежилих при-

мiщень не вiднесено до компетенцiє адмiнiстративних або iнших

органiв, тому спiр повинен вирiшити суд. За таких обставин

народний суддяневiрно вiдмовив у прийняттi позовноє заяви,

не вказавши, чому спiр непiдвiдомчий судовi.

З 1 сiчня 1964 р. цi питання регулюються ст. 24 ЩiК 1963 р.

– 217 –

/

Справи про виконання умов договору i надання квартири в

звязку з участю у будiвництвi хилого будинку пiдвiдомчi

судам

Ухвала судовоє колеги в цивiльних справах Верховного Суду

УРСР вiд 31 серпня 1961 р.

(в и пi я г)

Судова колегiя в цивiльних справах Верховного Суду УРСР,

розглянувши в судовому засiданнi протест заступника Голови

Верховного Суду УРСР ухвалу Києвського обласного суду вiд

8 червня 1961 р. в справi за позовом К. до мостопоєзда № 500

про виконання умов договору i вселення, встановила.

К. у позовнiй заявi посилався на те, що вiн виконав усi

умови, передбаченi угодою, укчаденою мiж ним i вiдповiдачем

про трудову участь у будiвництвi жилого будинку, але вiд-

повiдач вiдмовивсянадати йому квартиру площею 18,3 кв. м

у будинку № 14 по вул. Остапа Вишнi, як це передбачено

згаданою угодою.

Народний суд Дарницького району м. Киува рiшенням вiд

18 травня 1961 р. в позовi вiдмовив. Києвський обласний суд

ухвалою вiд 8 червня 1961 р- рiшення народного суду скасував

i справу провадженням закрив.

Заступник Голови Верховного Суду УРСР у протестi про-

сить ухвалу обласного суду скасувати i справу повернути на

новий касацiйний; розгляд. Протест пiдлягау задоволенню з та-

ких пiдстав. Закриваючи справу провадженням, судова колегiя

обласного суду послалася на те, що надання громадянам жит-

ловоє площi здiйснюуться адмiнiстративним порядком, тому да-

на справа суду не пiдвiдомча. Однак з такими мотивами пого-

дитись не можна.

З матерiалiв справи вбачауться, що в даному разi мау мiсце

спiр не про надання житловоє площi взагалi, а про виконання

адмiнiстрацiую умов, передбачених договором про трудову

участь позивача у будiвництвi жилого будинку. Тому, розвязу-

ючи спiр про визнання права на житлову площу за особою,

що брала участь у будiвництвi жилого будинку, яке здiйсню-

валось силами робiтникiв i службовцiв, суд повинен виходити

з умов договору, укладеного мiж робiтниками та адмiнiстрацiую.

Вiдповiдно до ст. 6 Цивiльного кодексу цей: спiр слiд було

розвязати судовим порядком, оскiльки такий е спором про

право цивiльне. Отже, в даному конкретному випадку судова

колегiя обласного суду повинна була розглянути касацiйну

скаргу позивача по сутi, а не закривати справу провадженням

за непiдвiдомчiстю.

На пiдставi наведеного судова колегiя ухвалила: протест

заступника Голови Верховного Суду УРСР задовольнити. Ух-

валу Києвського обласного суду вiд 8 червня 1961 р. скасувати,

а справу повернути до того ж суду на новий касацiйний

розгляд.

218

Судовi пiдвiдомчi спори про надання жилих примiщень за ви-

могами громадян, якi мають право на позачергове надання

жилих примiщень, у тому числi у випадках порушення вста-

новленого законодавством строку надання єм житла

Ухвала судовоє колегiє в цивiльних справах Верховного Суду

Украєни вiд 28 липня 1993 р. >

(витяг)

У червнi 1993 р. Ф. предявила позов до виконкому Олек-

сандрiйськоє мiськоє Ради народних депутатiв про надання жил-

ого примiщення. Вона зазначала, що 21 лютого-1992 р. обрана

народним суддею Олександрiйського мiського народного суду.

Пiсля обрання вона з донькою проживала в гуртожитку, i мiськ-

виконком Не забезпечив и протягом шести мiсяцiв житлом, як

це передбачено Законом Украєни “Про статус суддiв”.

Посилаючись на цi обставина, позивачка просила зобовяза-

ти вiдповiдача надати єй двокiмнатну квартиру.

Рiшенням судотоє колеги > цiпйльш> сйравах Кiровоград-

ського обласного суду вiд 22 червня 1993 у. позов задоволене.

Мiськвиконком Олександрiйськоє мiськоє Рiх народних депу-

татiв зобовязано надати Ф. квартиру. 1

В касацiйнiй скарзi виконком Олександрiясмоi мiськоє Ради

народних депутатiв просить скасувати рiшення 1 закрити про-

вадження в справi, вказуючив на те, що Законом Украєна “Про

статус суддiв” не передбачений судовий порядок надандагжщвх

примiщень суддям i забезпечення єх житлом покладено ва мiс-

цеву адмiнiстрацiю, а не на виконкоми вiдповiдних Рад народ-

них депутатiв. , ” ,”:А:,.,Є-;

Касацiйна скарга задоволенню не пiдлягау з таких Шдагт

Згiдно зi ст. 46 ЖК i ст. 44 “Закону Украєни “Про Й(вЙ:

гребуу жилого примiщення, але протягом шести мiсяцiв

обрання житлом не була забезпечена, тому суд обгт

задовольнив позов.

Вiдповiдно до закону Украєни “Про мiсцевi Рада

депутатiв та мiсцеве i регiональне самоврядування” ви

комiтет Ради народних депутатiв у виконавчим i роа__

органом вiдповiдноє Ради народних депутатiв, тобто мае

адмiнiстрацiє i згiдно зi ст. 38 цього Закону до його;

належить розподiл житлового фонду.

Доводи вiдповiдача в касацiйнiй скарзi про

чення суддiв-хитлом проводиться тiльки мiсцеє

адмiнiстрацiую, а не виконавчими комiтетами”!

народних депутатiв, суперечать положенням названого Закону

i у безпiдставними.

Не заслуговують на увагу i доводи вiдповiдача про те, що

в Законi Украєни “Про статус суддiв” немау механiзму ре-

алiзацiє положень ст. 44, 45 i ним непередбачений судовий

порядок надання суддям житла.

Як зазначалось, суддi, якi потребують полiпшення житлових

умов, мають забезпечуватись житлом позачергово протягом ше-

сти мiсяцiв пiсля обрання на посаду.

Вiдповiдач не виконав вимоги закону про забезпечення по-

зивача житлом в зазначений у законi строк, а тому позивач

звернувся до суду за захистом порушеного права вiдповiдно-до

ст. 4 ЦП.К.

Вiдсутнiсть, пропозицiй Кабiнету Мiнiстрiв Украєни щодо

реалiзацiє положена статей 44, 45 Закону Украєни “Про статус

суддiв”, якi згiдно з постановою Верховноє Ради Украєни “Про

порядок введення в дiю Закону Украєни “Про статус суддiв”

мали бути.поданi ним Верховнiй Радi Украєни протягом двох

мiсяцiв, не перешкоджала предявленню даного позову i ви-

рiшенню його по сутi.

Оскiльки рiшення суду вiдповiдау встановленим судом об-

ставинам справи, вимогам закону, судова колегiя в цивiльних

справах Верховного Суду Украєни залишила його без змiни.

На садовi будинки у садiвницьких товариствах не поширюють-

ся правила ст. 105 Цивiльного кодексу про безоплатне вилу-

чення самовiльно зведених будiвель, i цi питання не пiдлягають

судовому розглядовi

Ухвала судова колеги в цивiльних справах Верховного Суду

УРСР вiд 21 квiтня 1976 р.

(витяг)

В жовтнi 1974 р. виконком Комсомольськоє районноє Ради

депутатiв трудящих м. Херсона предявив у судi позов до Ф. i

С. про безоплатне вилучення садового будинку i зарахування

його до фонду мiсцевоє Ради депутатiв трудящих, посилаючись

на те, що вони побудували- його без вiдповiдного дозволу на

самовiльно зайнятiй земельнiй дiлянцi.

Рiшенням народного суду Комсомольського району м. Хер-

сона позов задоволене. Ухвалою судовоє колегiє Херсонського

обласного суду вiд 16 грудня 1971 р. рiшення народного суду

залишено без змiн. . ,

У протестi заступник Голови Верховного Суду УРСР просив

скасувати рiшення i провадження в справi закрити. Протест

– 220 –

пiдлягау задоволенню з таких пiдстав. Народний суд, задоволь-

няючи позов, а судова колегiя обласного суду, залишаючи рi

шення без змiн, виходили з того, що оскiльки вiдповiдачi са-

довий будинок спорудили без встановленого дозволу на са-

мовiльно зайнятiй земельнiй дiлянцi, згiдно зi ст. 105

Цивiльного кодексу вiн пiдлягау безоплатному вилученню i

зарахуванню до фонду мiсцевоє Ради депутатiв трудящих.

Проте згiдно зi ст. 105 Цивiльного кодексу за” позовом

виконкому районноє Ради депутатiв трудящих може безоплатно

вилучатися судом i зараховуватися до фонду мiсцевоє Ради

депутатiв трудящих лише будинок або його частина (прибудо-

ва), якщо вони побудованi без вiдповiдного дозволу або затвер-

дженого проекту чи з грубим порушенням основних будiвель-

них норм i правил. На нежилi, пiдсобнi примiщення, коли вони

у частиною будинку, що пiдлягау вилученню, а також ва садовi

будинки у садiвничих товариствах правила ст. 105 Цивiльного

кодексу не поширюються.

Отже, суд вирiшив по сутi справу, яка не пiдлягау розгля-

довi в судових органах. Тому постановленi рiшення пiдлягають

скасуванню iз закриттям провадження в справi.

З врахуванням викладеного судова колегiя ухвалила: про-

тест заступника Голови Верховного Суду УРСР задовольнити;

рiшення народного суду Комсомольського району м- Херсона

вiд 20 листопада 1974 р. i ухвалу судовоє колегiє Херсонського

обласного суду вiд 16 грудня 1974 р. скасувати i провадження

в справi закрити.

Питання про знесення самовiльно зведеного будинку або фун-

даменту для нього не пiдвiдомче судовi

Постанова президiє Ровенськогв обласного еуду

вiд 23 квiтня 1969 р.

(витяг)

У серпнi 1968 р. виконком Острозькоє районноє Ради де-

путатiв трудящих предявив позов до М. про Знесення будинку.

Позивач зазначав, що в травнi 1968 р. вiдповiдач самовiльно

почав зводити жилий будинок у с. Вiльбiвному. Незважаючи

на неодноразову заборону виконкому Вiльбiвненськоє сiльради,

вiдповiдач продовжував будiвництво. Виконком Острозькоє рай-

онноє Ради депутатiв трудящих рiшенням вiд 15 травня 1968 р.

зобовязав вiдповiдача знести збудоване. Проте останнiй рi-

шення не виконав, у звязку з чим на нього накладено штраф

у сумi 10 крб. , : _

Рiшенням народного суду Острозького району вiд 12 верес”

– 221 –

ня 1968 р. збудований М. фундамент вилучено -i передано

сiльськiй Радi с. Вiльбiвного. Ухвалою Ровенського обласного

суду вiд 14 жовтня 1968 р. рiшенн суду залишено без змiни.

У протестi заступник Голови Верховного Суду У РСР про-

сить судовi рiшення скасувати, а провадженняв справi закрити.

Протест пiдлягау задоволенню з таких пiдстав. _У позовнiй

заявi виконком i його представник у судовому засiданнi про-

сили суд постановити рiшення про примусове знесення вiд-

повiдачем початого будiвництва будинку. Проте вiдповiдно до

ст. 105 Цивiльного кодексу суд не мiг розглядати такого позову,

оскiльки питання про знесення збудованого М. фундаменту мау

вирiшувати виконком. Рiшення про знесення фундаменту було

винесено виконкомом Острозькоє районноє Ради депутатiв тру-

дящих 15 травня 1968 р.. i його необхiдно тiльки виконати.

Народний суд не повинен був приймати такоє справи до

свого провадження, оскiльки даний спiр не пiдвiдомчий судовi.

Незважаючи на допущену народним судом помилку, облас-

ний суд без достатнiх пiдстав залишив його рiшення без змiни.

Президiя Ровенського обласного суду постановила: протест

заступника Голови Верховного Суду УРСР задовольнити. Рi-

шення народного суду Острозького району вiд 12 вересня

1968 р. i ухвалу Ровенського обласного суду вiд 14 жовтня

скасувати, а провадження- в справi закрити. /

Суд приймав вiдмову вiд позову про безоплатне вилучення

будинку за ст. 105 Цивiльного кодексу, якщо вона заявлена

на пiдставi рiшення виконкому мiсцевоє Ради народних де-

путатiв

Ухвала судова, колеги в цивiльних справах Верховного Суду

УРСР вiд 19 квiтня 1978 р.

(витяг)

У сiчнi 1976 р. виконком Печорськоє, районноє Ради народ-

ник- депутатiв м. Киува предявив позов до Г.С. .i В.С. про

безоплатне вилучення будинку. Позивач зазначав, що власни-

ком будинку за договором купiвлi-продажу вiд 18 березня

1971 р. була Г.С. На час купiвлi домоволодiння складалось з

жилого одноповерхового будинку з двох кiмнат площею 18 i

14,1 кв. N. кухнi, коридора, веранди,кладовки та надвiрних

будiвель; 22 травня 1971 р. Г.С. вступила в шлюб з В.С., i

пiсля цього будинок перебудували. На мiсцi придбаного було

збудовано двоповерховий .будинок з чотирьох кiмнат, кухнi,

коридора. Сарай також перебудовано в жилий будинок з двох

кiмнат, коридора, кладовки.

– 222-

Рiшенням райвиконкому вiд 26 сiчня 1976 р. прибудови до

першого будинку узаконенi, а вiдносно другого будинку поста-

новлено предявити позов про його безоплатне вилучення.

Ухвалою Печорського районного народного суду м. Киува

вiд 18 жовтня 1976 р. провадження в справi закрито в звязку

з вiдмовою позивача вiд позову. . .

Постановою президiє Києвського мiського суду вiд 24 грудня

1974 р; протест прокурора м. Киува на ухвалу народного суду

залишено без задоволення.:

Заступником Прокурора УРСР внесено аналогiчний протест

до судовоє колегiє в цивiльних справах Верховного Суду УРСР,

в якому ставиться питаная про скасування зазначених судових

рiшень i направлення справи на новий розгляд.

Протест пiдлягау задоволенню з таких пiдстав: Як уже за-

значалося, з приводу вилучення у вiдповiдачiв будинку на пiд-

ставi ст, 105 Цивiльного кодексу вiдбулося 26 сiчня 1976 р.

рiшення виконкому Печерсьноє районноє Ради народних депу-

татiв м. Киува. Дане рiшення не скасоване, i виконком .не

приймав нового рiшення про вiдмову вiд позову про безоплатне

вилучення будинку.

Провадження в справi судом закрите згйно з листом про

це голови райвиконкому. Однак голова виконкому не право-

мочний одноособове вирiшувати питання, вiднесеш до компе-

тенцiє виконкому як колегiального органу Ради народних де-

путатiв. Тому вiдповiдно до вимог ст. 103 ЦПК суд у даному

випадку не мiг прийняти вiдмову вiд позову i закривати про-

вадження в справi.

Виходячи з наведеного, судова колегiя Верховного Суду

УРСР ухвалила: протест заступника. Прокурора УРСР задо-

вольнити. Ухвалу Печорського районного народного суду

м. Киува вiд 18 жовтня 1976 р. i постанову президiє Києвського

мiського народного суду вiд 24 грудня 1976 р. скасувати, а

справу направити народному судовi на новий розгляд.

, ” i1- У,,,,..:!..1 ;є.У -.,-

Вiдмова прокурора вiд предявленого ним позову не позбавляу

особу, iнтересiв якоє це стосууться, права вимагати розгляду

справи по сугi

Ухвала судове> колегiє в цивiльних управах Верховного Суду

УРСР вiд 16 квiтня 1967 р. дка померла

у 1950 р. Цей будинбкєиЗi липня 1962 р. подавуваддрухинi

та дочцi вiд другогсг шлюбу. Посилаючись на те, що договiр

дарування будинкуукладено з порупкяшям, вимог закону (но-

тарiально не посвiдчений) тащоєласнiнкомдьогобудинку була

К.К., а не дарувальник, прокурор просив визнати цей договiр

дарування недiйсним.

А.К. предъявила позов до М.К. про визнання недiйсним

свiдоцтва про право на спадщину, посилаючись на те, що но-

тарiальна контора незаконно видала вiдповiдачам свiдоцтво про

право на спадщину, до складу якоє входитьбудинок, оскiльки

вiн тепер належить й та дочцi.

Ухвалою Луганського обласного суду вiд 10 березня 1967 р.

провадження в справi за позовом прокурора про визнання не-

дiйсним договору дарування будинку закрито, а справу за ио-

зовом А.К. i Т.Я. про визнання недiйсним свiдоцтва про право

на спадщину слуханням вiдкладено.

У своєй скарзi М.К. просить ухвалу обласного суду скасу-

вати, а справу надiслати для розгляду по сутi. Його скарга

вiдлягау задоволенню з таких пiдстав. Закриваючи проваджен-

ня в частиш предявлення позову прокурором в iнтересах М.К.

i Я., обласний суд послався на те, що прокурор вiдмовився вiд

позову i що така вiдмова не суперечить вимогам закону та не

порушуу будь-чиєх прав i охоронюваних законом iнтересiв.

Проте з цими мотивами обласного суду догодитися не мож-

на- Матерiали свiдчать, що дану справу дiйсно прийнято до

провадження суду за позовом.прркурора, але особи, на захист

iнтересiв яких предявлено позов, вступили в справу як пози-

вачi i весь час пiдтримували позовнi вимоги та вiд позову не

вiдмовлялися. За таких обставин суд не мав законних пiдстав

закривати провадження в справi, оскiльки на вимогу заiнте-

ресованих осiб справу. необхiдно було вирiшувати по сутi, не-

залежно вiд вiдмови прокурора вiд предявленого позову.

Керуючись статтями 310, 311 ЦПК, судова колегiя в ци-

вiльних справах Верховного Суду УРСР ухвалила: скаргу М.К.

задовольнити, ухвалу Луганського обласного суду -скасувати, а

справу передати до того ж суду для розгляду по сутi.

Вiдповiдно до ст. 85 ЦПК скарги, поданi пiсля закiнчення

процесуального строку, залишаються без розгляду, якщо суд

не знайде пiдстав для продовження або поновлення строку

Ухвала судодсИ колеги в цивiльних-справах Верховного Суду

УРСРаiд26 червня 1971 р.

(витяг) ,”. . .

П. працював механiком в автогосподарствi Сiмферополь-

– 224 –

ського мiського вiддiлу охорони здоровя. Наказом вiд 29 груд-

ня 1973 р. його звiльнено за п. З ст. 40 КЗпП за систематичне

невиконання без поважних причин покладених на нього

обовязкiв: Вважаючи звiльнення направильним, П., у сiчнi

1974 р. звернувся з позовом до автогосподарства про понов-

лення на роботi та стягнення заробiтноє плати за вимушений

прогул.

Рiшенням народного суду Києвського району м. Сiмферо-

поля вiд 26 лютого 1974 р. позов задоволене.

Судова колегiя Кримського обласного суду вiд 26 березня

1974 р. рiшення скасувала i справу прийняла до провадження

Кримського обласного суду до першiй iнстанцiє.

У судовому засiданнi Кримського обласного суду 15 квiтня

1974 р. сторони уклали мирову угоду на умовах, що трудовий

договiр з позивачем розривауться з 27 березня 1974 р. за п.

1 ст. 36 КЗпП i йому виплачууться заробiтна плата за сiчень

i лютий 1974 р.

Ухвалою Кримського обласного суду вiд 15 квiтня 1974 р.

.мирову угвду затверджено-1 провадження в справi закрито.

26 квiтня 1974 р. П. оскаржив ухвалу обласного суду про

закриття провадження в справi, а згодом звернувся до Крим-

ського обласного суду iз заявою про поновлення пропущеного

строку на касацiйне оскарження ухвали.

Ухвалою Кримського обласного суду вiд 3 червня 1974 р.

йому вiдмовлено у поновленнi пропущеного касацiйного строку.

У скарзi П. просить скасувати зазначену ухвалу i розгля-

нути його скаргу на ухвалу про закриття провадження в справi

по сутi, .посилаючись на те, що касацiйний строк пропустив у

звязку з тим, що помилково не включив вихiднi днi у строк

касацiйного оскарження.

Скарга не пiдлягау задоволенню з таких пiдстав. Вiдповiдно

до ст. 323 ЦПК ухвала суду про закриття провадження у справi

може бути оскаржена протягом десяти днiв, починаючи з на-

ступного дня пiсля В оголошення. ,-;: – ” ~

З протоколу судового засiдаивя бачаАся, що строк i по-

рядок оскарження суд iкюясап аозиiiпе вв.(:т

у судовомузасанй111!>>]>>>.! “-

Вiдповiдно до ст. 85 ЦПК схярi

(витяг) – ..

Рiшенням Свiтловодського мiського народного суду ПК. та

В.К. вiдмовлено у позовi до О. та Л.К. про виселення i задо-

волене зустрiчний позов О. до П. та iнших про визнання обмiну

недiйсним. На це рiшення П. та iншi подали касацiйну скаргу

i просили суд поновити пропущений строк для оскарження у

касацiйному порядку рiшення народного суду. Ухвалою народ-

ного суду це клопотання залишено без задоволення. На ухвалу

народного суду заступник Голови Верховного Суду УРСР внiс

протест до президiє Кiровоградського обласного суду, виходячи

з того, що народний суд порушив порядок розгляду таких

клопотань.

Згiдно зi ст. 89 ЦПК питання про поновлення пропущеного

процесуального строку суд вирiшуу з викликом сторiн i по-

вiдомленням осiб, якi беруть участь у справi. З матерiалiв спра-

ви вбачауться, що П. та iншi вiдповiдачi за зустрiчним позовом

проживають у м. Ухтi Комi АРСР, а ведення справи вони

доручили адвокату Свiтловодськоє юридичноє консультацiє i

йому ж довiрили оскаржити судове рiшення. Проте вiн не ви-

конав цього доручення i не подав касацiйноє скарги на судове

рiшення. Одержавши касацiйнi скарги П. та iн., а також єх

заяву з проханням поновити строк на оскарження у каса-

цiйному порядку судового рiшення, народний суд вiдмовив у

задоволеннi зазначеного прохання, проте не викликав цих осiб

у судове засiдання, а отже – i не зясував поважностi пропу-

щення строку на оскарження у касацiйному порадку судового

рiшення.

Проте у касацiйних скаргах, а також у заявах про понов-

лення дропущеного строку на оскарження рiшення зазначало-

ся, що з рiшенням суду П. та iншi не були знайомi, а єх

представник не виконав доручення по його оскарженню. Вудь-

яких пояснень про причини невиконання адвокатом цього до-

– 226 –

ручення у матерiалах справи немау. За таких, обставин вiдмова

суду у поновленнi пропущеного, строку на оскарженнярiшення

не може. бути визнана обгрунтованою.

Президiя обласного суду протест задовольнила, скасувала

ухвалу народного суду i питання про поновлення пропущеного

строку передала на новий розгляд.

Вiдповiдно до статей 91, 94 ЦПК повiстка про виклик до суду

повинна бути завчасно вручена особi, яка викликауться, але

не пiзнiше нiж за пять днiв до судового засiдання пiд розписку

Постанова президiє Днiпропетровського обласного суду

вiд 7 жовтня 1992 р.

(витяг)

У листопадi 1991 р. А.Б. предявила позов до Б-iв про змiну

умов договору найму жилого примiщення. У судовому засiданнi

позивачка змiнила позовнi вимоги до вiдповiдачiв -i просила

провести примусовий обмiн жилого примiщення.

Рiшенням Баглiйського районного народного суду м. Днiп-

ропетровська вiд 27 травня 1992 р. позов А.Б. до В-iв про

примусовий обмiн примiщення задоволене. А.Б. вселена в квар-

тиру № 38 в будинку № 31 по вул. Запорiзькiй в м. Днiпро-

, дзержииську, а вiдповiдачi- в кв. 104 в будинку № 45 по

ул. Дунайськiй в цьому мiстi.

У касацiйному порядку справа не розглядалася.

У протестi заступника Голови Верховного Суду Украєни

| поставлено питання про скасування рiшеная з поверненням

| справи на” новий розгляд. Ї . Л1 ” .:

1 Президiя Днiпропетровського обласно суду знайшла, що

: протест пiдлягау задоволенню з таких пiдстав. – ,

Вiдповiдно до статей 91, 94 ЦПК повiстка про виклик до

i суду повинна бути вчасно вручена особi, яка викликауться, але

ме пiзнiше нiж за пять днiв до судового засiдання пiд розписку.

Вiдповiдачi в скарзi в порядку нагляду посилаютвся на те,

що судовi повiстки єм не вручались i про час розгляду справи

они не були повiдомленi. Вiдомостi про вручення вiдповiдачам

судових повiсток в справi вiдсутнi.

Згiдно з п. i.ст. 172 ЦПК суд у таких випадках повинен

Вiдкласти розгляд справи. Проте суд всупереч вимогам зазна-

ченоє норми закону розглянув справу у вiдсутностi вiдповiдачiв.

Президiя Днiпропетровського обласного суду визнала, то

таких обставин рiшення суду вiдлягау скасуванню. –

. – – 227,- ,

,

Вiдповiдно до ст. 111 ЩiК. права й охоронюванi законом iнте-

реси недiуздатних громадян захищають єх батьки, усиновителi,

опiкуни або пiклувальники, якi представляють у суд докумен-

ти, що посвiдчують єх повноваження

Ухвала судовоє колеги в цивiльних справах Верховного Суду

УРСР вiд 10 сiчня 1979 р. ~

(ви т~я г) .

У лютому 1977 р. В.М. предявив позов до А.М. про ро-

зiрвання шлюбу i подiл майна. Позивач зазначив, що з 1964 р.

вiн перебувау в шлюбi з А.М. За цей час у них народилося

двоу дiтей – дочка 1966 р. i син 1975 р. Пiсля тогояк зникла

дочка (в 1974 р.), вiдповiдачка захворiла на психiчну хворобу,

в звязку з чим дальше з нею проживання стало неможливим.

В перiод шлюбу вони придбали майно: автомобiль “Жигулi”,

гараж, меблi та iн. Кооперативну квартиру позивач мав до

шлюбу. Посилаючись на викладеш обставини, вiн просив ро-

зiрвати шлюб i видiлити йому автомашину та гараж. Квартиру

i решту майна залишити А.М.

Рiшенням народного суду Ленiнського району м. Запорiжжя

вiд 18 листопада 1977 р. шлюб розiрвано. В.М. видiлено машину

i гараж, всього на суму 4308 крб.; А.М. – решту майна на

1236 крб. зi стягненням з В.М. на и користь компенсацiє

1536 крб.

У касацiйному порядку справа не розглядалася. Протест

Голови Верховного Суду УРСР про скасування рiшення пiд-

лягау задоволенню з таких пiдстав. Постановлюючи зазначене

рiшення, суд виходив з того, що А.М. визнана недiуздатною,

єє iнтереси представляу батько, який позов про подiл майна

визнав. Вартiсть спiльного майна подружжя становить 5544 крб.

Проте з такими доводами погодитися не можна. В силу

ст. 111 ЦПК права й охоронюванi законом iнтереси недiу-

здатних громадян та осiб, якi не мають повноє дiуздатностi,

захищають єх батьки, усиновителi, опiкуни або пiклувальники,

якi представляють судовi документи, що посвiдчують єх повно-

важення.

З матерiалiв справи видно, що вiдповiдачки в судовому за-

сiданнi не було, у справi брав участь-єє батько, але вiн не мав

на це повноважень вiд органiв опiки i пiклування. У звязку

з цим вiн не мiг представляти єє iнтереси.

В порушення вимог статей 15, ЗО ЦПК суд не перевiрив

обгрунтованостi заяви В.М. про розiрвання шлюбу. Крiм того,

проводячи подiл майна подружжя, суд не зясував його Дiйсноє

вартостi. Вартiсть майна, присудженого вiдповiдачцi, взята без

врахування його зносу. .

Згiдно з п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду УРСР

вiд 15 червня 1973 р. “Про Деякi питання, що виникли в

судовiй- практицi по застосуванню Кодексу про шлюб та сiмю

УРСР” страхове вiдшкодування належить до спiльного майна

подружжя. Суд включив 347 крб. страховоє суми в спiльне

майно, але не зясував, чи Одержана вона i ким.

За таких обставин рiшення пiдлягау скасуванню. До того

ж ухвалою судовоє колегiє в цивiльних справах Верховного Суду

УРСР вiд 10. сiчня 1979 р. рiшення народного суду, яким

визнано А.М. недiуздлатною i на яке посилауться суд у данiй

справi, скасоване. ,

При новому розглядi справи судовi необхiдно повнiше пе-

ревiрити . всi обставини справи.

На пiдставi наведеного судова колегiя в цивiльних справах

Верховного Суду УРСР ухвалила: протест задовольнити, а рi-

шення Ленiнського району м. Запорiжжя скасувати i справу

надiслати на новий розгляд.

Вiдповiдно до ст. 103 ЩiК суд не приймау вiдмови вiд позову,

якщо ця дiя суперечить законовi або порушуу будь-чиє права

i охоронюванi законом iнтереси

Постанова президiє. Донецького обласного суду

вiд 27 серпня 1970 р.

(в и тяг)

У листопадi 1968 р. Ф. предявив у судi позов до Ж. про

розiрвання шлюбу та подiл двокiмнатноє кооперативноє Квар-

тири. Своє позовнi вимоги вiв огрунтував тим> що мiж ним i

вiдповiдачкою виникали сварки, у звязку з чих воих у червнi

1968 р. припинили сумiсне проживание. Ще я 1966 р. вiн

вступив до жнтлово-будiвельного кооперативу. В даних час

йому надана двокiмнатна квартира, в яку мау вселитися й

вiдповiдачка.

Рiшенням народного суду Калiшнського району Донецька

вiд 25 листопада 1968 р. позов задоволене. Постановою президiє

Донецького обласного суду вiд ЗО жовтня 1969 р. рiшення

народного суду в частинi подiлу паю у житлово-будiвельному

кооперативi скасовано, а справу надiслано на новий розгляд.

Ухвалою народного суду Куйбишевського району Донецька вiд

12 грудня 1969 р. провадження в справi закрито. Ухвалою

судовоє колегiє Донецького обласного суду вiд 29 грудня 1969р.

ухвалу народного суду залишено без змiн. –

-229-

У протестi заступник Голова Верховного Суду УРСР про-

сить ухвали народного й обласного судiв скасувати i справу

надiслати ва новий розгляд.

Протест пiдлягау задоволенню. Залишаючи ухвалу народ-

ного суду без змiни, судова колегiя обласного суду послалась

на те, що вiдповiдно до ст. 179 ЦПК позивач вправi був вiд-

мовитись вiд позову, тому суд вiдповiдно до п. 4 ст, 227 ЦПК

закрив провадження у справi. Крiм того, судова колегiя зазна-

чила, що таке закриття провадження в справi не позбавляу

вiдповiдачку права звернутися з самостiйним позовом до Ф.

про подiл паю.

Проте з такими висновками погодитись не можна. Згiдно зi

ст. 103 ЦПК вiдмова позивача вiд позову приймауться судом

тодi, коли цi дiє не суперечать Законовi i не порушують будь-

чиєх прав i охоронюваних законом iнтересiв. Суд хе в даному

разi не зясував, чи не порушуу вiдмова Ф. вiд позову прав i

законних iнтересiв вiдповiдачки.

В скарзi порядком нагляду вiдповiдачка зазначау, що , колеги в цивiльних справах Верховного Суду

Украєни аiд 23 липня 1994 р.

е . –

(витяг)

У лютому 1994 р. В., С… К., Д., Ф. звернулась з позовом

до Б., К., Ц,, товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю “Авiа-

компанiя екопатруль” Бориспiльськоє районноє державноє адмi-

нiстрацiє про визнання виключення з членiв товариства, уста-

новчого договору i статуту незаконними, посилаючись на те,:

що вони i вiдповiдачi у спiвзасновниками зазначеного товари-

ства. За час його дiяльностi придбанi значнi кошти. Пiсля цього

вони були незаконно виключенi з числа засновникiв товариства.

При розглядi справи позивачi заявили клопотання про за-

борону товариству проводити дiє по вiдчуженню майна, поси-

лаючись на те, що воно у спiльним майном товариства 1 єх

права до вирiшення даного спору можуть бути порушенi такими

ДiЯМИ.

Ухвалою суддi Києвського мiського суду вiд 9 червня

1994 р. заборонено товариству проводити дiє по вiдчуженню

основних фондiв.

У скарзi Ц. просить скасувати зазначену ухвалу, посила-

ючись на те, що вона винесена без г> справах

Вiнницького обласного суду рппешiя залвшево беа. зiйяв, а

постановою президiє цього ж облагсвого суду вiдхшено протест

прокурора областi про перегляд судових рiшень.

У протестi заступника Прокурора УгСР ставиться, питання

про скасування судових рiшень 1 направлення справи на новий

розгляд. Протест пiдлягау задоволенню з таких пiдстая-

Вiдповiдно до ст. 203 ЦПК УРСР та розяснень, даних у

п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду УРСР вiд 29 грудня

1976 р. “Про судове рiшення”, мотивувальна частина рiшення

повинна, мiстити встановленi судом обставини, якi мають зна-

чення для справи, єх юридичну оцiнку, а також ощнку всiх

доказiв, посилання на закон та iншi нормативнi акти, на пiд-

ставi яких визнано право й обовязки сторiн у спiрних пра-

вовiдносинах. В силу а. 7 названоє постанови Пленуму Вер-

ховного Суду УРСР в резолютивнiй частинi рiшення мау бути

зазначено, повнiстю чи частково задоволене позовнi вимоги або;

що в позовi вiдмовлено. .

У порушення цих вимог судом постановлено рiшеяня, яке:

не мiстить мотивувальноє частини i не мау посилання на закон.

Зокрема, не вказано, “на пiдставi яких даних суд дiйшов вис-

новку про задоволення позову в частиш усунення перешкод в

користуваннi будинком. Поряд з тим суд не вирiшив заявленжИi-

позивачкою позов про вселення єє у спiрний будинок, -.г.

Судова колегiя та президiя обласного. суду не звернуляй

уваги на допущенi судом першоє iнстанцiє порушення зажОНу,

1 всупереч вимогам п. 4 ст. 312 ЦПК погодилися з незакввВ|!|1

необгрунтованим рiшенням. , 1. :iЙЄIiЛ

Керуючись ст. 336, ЗЗТ-ЦПК, судова колегiям iєЯ>0||Йi|

– iМ

справах Верховного Суду УРСР ухвалила: протест заступника

Прокурора УРСР задовольнити. Рiшення Тростянецького рай-

онного народного суду, ухвалу судовоє колегiє в цивiльних спра-

вах Вiнницького обласного суду та постанову президiє цього ж

обласного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд,

При вирiшеннi позову про подiл хилого будинку в натурi суд

зобовязаний мотивувати у рiшеннi, чому вiн обрав даний ва-

рiант його подiлу i вiдхилив iншi та не погодився з вiдмовою

виконкому мiсцевоє Ради народних депутатiв дати згоду на

переобладнання i перепланування будинку за цим варiантом,

а розмiр грошовоє компенсацiє за видiлену частину будинку

понад належну сторонi частку визначити виходячи з вартостi,

встановленоє сторонами, або яка вiдповiдау грошовiй сумi, за

яку вiн може бути проданий в даному населеному пунктi чи

мiсцевостi

Постанова президiє Миколаєвського обласного суду

вiд 7 жовтня 1994 р.

(в и т я- г)

У червнi 1991 р. В.П. звернувся з позовом до О.П. про

подiл хилого будинку та визначення порядку користування

присадибною земельною дiлянкою. Позивач посилався на те,

що вiн з вiдповiдачкою, своую матiрю О.П., у спiввласниками

жилого будинку в м. Миколаувi, в якому йому належать 3/10,

а вiдповiдачцi 7/10 частини. Оскiльки згоди в користуваннi

будинком та земельною дiлянкою вони не досягла, просив за-

ДОВОЛЬНИТИ ПОЗОВНi ВИМОГИ. , i

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рiшенням Ленiнського районного суду м. Миколаува вiд ЗО

березня 1992 р. позов задоволене. Постановлено видiлити на

правi власностi позивачевi кiмнати 1-5 та 1-б, а також ча-

стину огорожi та вбиральню на загальну суму 1957 крб., що

становить 21/100 частину будинку. Вiдповiдачцi видiлено на

правi власностi примiщення 1-2, 1-3, 1-4, сiни, а також

лiтню кухню-сарай, ворота, частину огорожi, водопровiдний

кран, всього на суму 7468 крб., що становить 79/100 частини

будинку. У вiдособлене користування позивача видiлено час-

тину земельноє дiлянки в 281 кв. м, а в користування вiд-

повiдачки – 667 кв. м земельноє дiлянки.

З вiдповiдачки на користь позивача постановлено стягнути

848 крб. грошовоє компенсацiє за рiзницю мiж належною йому

iдеальною та видiленою в натурi частиною будинку. Вирiшено

ЧЧА

також питання технiчного переобладнання будинку з метою

iзоляцiє квартир.

Ухвалою судовоє колегiє в цивiльних справах Миколаєвсь-

кого обласного суду вiд б травня 1992 р. рiшення суду зали-

шено без змiн.

У протестi заступника Голови Верховного Суду Украєни

поставлено питання про скасування рiшення суду першоє iн-

станцiє та ухвали суду касацiйноє iнстанцiє.

Президiя Миколаєвського обласного суду знайшла, що про-

тест пiдлягау задоволенню з таких пiдстав. Судом встановлено,

що позивачевi в спiльнiй частковiй власностi на будинок на-

лежить 3/10, а вiдповiдачцi-7/iвчасiина.

Вiдповiдно до ст. 115 Цивiльного кодексу, кожний з учас-

никiв спiльноє частковоє власностi мау право вимагати видi-

лення своує частки iз спiльного майна. Якщо угоди про спосiб

видiлення не досягнуто, то за позовом- будь-кого з учасаикiв

майно дiлиться в натурi, коли це можливо без шкоди для його

господарського призначення.

Судом призначалися двi, будiвельно-технiчнi експертизи,

якими запропоновано сiм варiантiв подiлу будинку. Обраний

судом сьомий варiант – один з тих, що -найбiльш вiдходять

вiд iдеальних часток в правi власностi сторiн на спiрний буди-

нок. При цьому висновки суду про неможливiсть застосувати

iншi експертнi варiанти мотивованi або вiдсутнiстю дозволу

виконкому мiсцевоє Ради народних депутатiв, на переобладнан-

ня будинку, або ущемленням iнтересiв вiдповiдачки.

Проте судова колегiя в цивiльних справах Миколаєвського

обласного суду, скасовуючи, попередну рiшення в цiй_справi, в

своєй ухвалi вiд 8 сiчня 1992 р. вказала на необхiднiсть пе-

ревiрки мотивованостi та законностi незгоди Ленiнського, рай-.

виконкому м. Миколаува на переобладнання та перепланування

при Подiлi спiрного будинку за iншими, крiм згаданих у листi

райвиконкому, варiантами.

При новому розглядi справи суд в порушення ст. 319 ЦПК

цих обовязкових вказiвок суду касацiйноє iнстанцiє не виконав.

Не врахував суд i розяснень. Пленуму Верховного Суду

Украєни, викладених у постановi N2 7 вiд 4 жовтня 1991 Р- (з

наступними змiнами) “Про практику застосування судами за-

конодавства, що регулюу право власностi громадян на ЖЕЛВЙ

будинок”. За цими розясненнями розмiр грошовоє компенсацiє

визначауться за угодою сторiн, а при вiдсутностi такоє угоди

– судом за дiйсною вартiстю будинку на час розгляду справи.

Пiд дiйсною вартiстю будинку мауться на увазi грошова сума,

за яку вiн може бути проданий в даному населеному пунктi

чи мiсцевостi.

З матерiалiв справи вбачауться, що за вiдсутнiстю узгад-

ження сторонами вартостi будинку суд погодився з пiдрахунком

експертом вартостi будинку та суми грошовоє компенсацiє не в

згаданому порядку, а за цiнами на 1984 р. . -.

Не вiдповiдау вимогам закону рiшення суду i Щодо виз-

– 235

начення порядку користування присадибною земельною

дiлянкою.

Вiдповiдно до розяснень Пленуму Верховного Суду Ук-

раiии, викладених у п. 12 постанови № 7 вiд 27 червня 1986 р. >

“Про практику застосування судами Украєни земельного зако-

нодавства при розглядi цивiльних справ”, суд при встановленнi

порядку користування земельною дiлянкою зясовуу i враховуу

можливiсть нормального користування будинком i здiйснення

догляду за ним.

Обравши сьомий варiант експертизи при вирiшеннi спору в

цiй частинi, суд позбавив позивача проєзду на свою частину

дiлянки, оскiльки при необхiднiй мiнiмальнiй ширинi проєзду

в 2,6 м цей варiант передбачау лише 1,9 м. Вiдповiдачка ж

позбавлена, можливостi здiйснювати догляд за однiую iз сторiн

своує частини будинку, оскiльки не мау до неє доступу, i

Крiм того, вся плоша земельноє дiлянки визначена в

948 кв. м, в той час коли в свiдоцтвi про право на спадщину

за законом вiд 11 квiтня 1-991 р. (а.с 9) площа присадибноє \

земельноє дiлянки визначена в 600 кв. м. Причини цiує супер-

ечностi судом не зясованi.

У висновку технiчноє експертизи вiд 17 вересня 1991 р.

щодо земельноє дiлянки згадуються рiшення виконкому № 1588

вiд 17 вересня 1956 р., № 437 вiд 23 грудня 1988 р., однак

самi цi рiшення в справi вiдсутнi, а правовi пiдстави землеко-

ристування, розмiри та мехi спiрноє земельноє дiлянки судом

не перевiренi.

Таким чином, рiшення-суду постановлене за неповно зясо-

ваних обставин спору, недостатньо мотивоване, чим порушенi

вимоги статей 15,. 62, 202 ЩiК.

Суд касацiйноє iнстанцiє згаданi недолiки, .в порушення

ст. 310 ЩГК, залишив без уваги.

Тому, керуючись статтями 337, 338 ЩiК, президiя облас-

ного суду скасувала опротестованi судовi рiшення, а справу

направила на новий розгляд.

\ .” .

У рiшеннi суд повинен мотивувати, чому вiн визнав, що особа,

яка багато рокiв проживала у жилому примiщеннi як член сiмє

наймача цього примiщення, не набула права користування ним

> .

Постанова презида Вiнницького обласного суду

вiд 23 вересня 1993 р.

(витяг)

У липнi 1987 р. Ленiнський райвиконком м. Вiнницi

предявив позов до К. про виселеная з квартири, посилаючись

– 236 –

на те, що наймач цього примiщення, з яким вiдповiдачка була

у фактичних шлюбних вiдносинах, помер, а остання вiдмо-

вилась звiльнити жиле примiщення, хоча права на нього не

набула.

Рiшенням Ленiнського районного суду м. Вiнницi вiд 12

жовтня 1987 р., залишеним без змiни ухвалою судовоє колегiє

в цивiльних справах Вiнницького обласного суду, позов за-

доволено.

У протестi Голови Верховного Суду Украєни поставлено

питання про скасування зазначених судових рiшень i направ-

лення справи на новий розгляд.

Президiя Вiнницького обласного суду знайшла, що протест

пiдлягау задоволенню з таких пiдстав. Згiдно зi ст. 65 ЖК

особи, якi вселились в жиле примiщення у встановленому ло-

рядку як члени сiмє наймача, набувають .рiвного з iншими

членами сiмГ права користування жилим примiщенням, якщо

при вселеннi мiж цими особами, наймачем та членами сiмє,

якi проживають з ним, Не було iншоє угоди про порядок ко-

ристування жилим примiщенням.

У судовому засiданнi вiдповiдачка пояснювала, що вона з

1976 р. проживау у спiрнiй квартирi як член сiмє наймача

– квартири, який помер у сiчнi 1987 р. Однак в порушення статей

15, 203 ЦПК суд цих доводiв вiдповiдачки не перевiрив i в

своуму рiшеннi не навiв мотивiв, на пiдставi яких доказiв i

якого закону вiн дiйшов висновку, що К., проживаючи з 1976 р.

у спiрнiй квартирi на правах члена сiмє наймача, не набула

на неє права. .

Виходячи з наведеного, президiя Вiнницького обласного

суду скасувала судовi рiшенняi справу направила на новий

розгляд.

Вiдповiдно до ст, 160 ЦПК суд,, що розглядау цивiльну справу

по попереднiй iнстанцiє, повинен безпосередньо дослiдити до-

кази в справi: заслухати пояснення осiб, якi беруть участь у.

справi, показання свiдкiв висновки експертiв, ознайомитись з

письмовими доказами, оглянути речовi докази

Ухвала судовоє колеги в цивiльних справах Верховного Суду

Украйни вiд 20 липня 1992 р.

(вит яг)

У листопадi 1984 р. К. предявила позов до К-оє про вихiд

з колгоспного двору. .Позивачка зазначала, що в колгоспному

дворi у жилий будинок, куплений нею з К. за 1780 крб., гос-

подарськi будови, худоба на- загальну суму 5119 крб., три тонни

начення порядку користування присадибною земельною

дiлянкою.

Вiдповiдно до розяснень Пленуму Верховного Суду Ук-

раєни, викладених у п. 12 постанови № 7 вiд 27 червня 1986 р. .

“Про практику застосування судами Украєни земельного зако-

нодавства ари розглядi цивiльних справ”, суд при встановленнi

порядку користування земельною дiлянкою зясовуу i враховуу

можливiсть нормального користування будинком i здiйснення

догляду за ним.

Обравши сьомий варiант експертизи при вирiшеннi спору в

цiй частинi, суд позбавив позивача проєзду на свою частину

дiлянки, оскiльки при необхiднiй мiнiмальнiй ширинi проєзду

в 2,6 м цей варiант передбачау лише 1,9 м. Вiдповiдачка х

позбавлена можливостi здiйснювати догляд за однiую iз сторiн

своує частини будинку, оскiльки не мау до неє доступу.

Крiм того, вся плоша земельноє дiлянки визначена в

948 кв. м, в той час коли в свiдоцтвi про право на спадщину

за законом вiд 11 квiтня 1991 р. (а.с 9) площа присадибноє

земельноє дiлянки визначена в 600 кв. м. Причини цiує супер-

ечностi судом не зясованi.

У висновку технiчноє експертизи вiд 17 вересня 1991 р.

щодо земельноє дiлянки згадуються рiшення виконкому № 1588

вiд 17 вересня 1956 р., № 437 вiд 23 грудня 1988 р., однак

самi цi рiшення в справi вiдсутнi, а правовi пiдстави землеко-

ристування, розмiри та мехi спiрноє земельноє дiлянки судом

не перевiренi.

Таким чином, рiшення- суду постановлене за неповно зясо-

ваних обставин спору, недостатньо мотивоване, чим порушенi

вимогистатей 15″ 62, 202 ЩiК.

Суд касацiйноє iнстанцiє згаданi недолiки, .в порушення

ст. 310 ЩiК, залишив без уваги.

Тому, керуючись статтями 337, 338 ЩiК, президiя облас-

ного суду скасувала опротестованi судовi рiшення, а справу

направила на новий розгляд.

л ” .

У рiшеннi суд повинен мотивувати, чому вiн визнав, що особа,

яка багато рокiв проживала у жилому примiщеннi як член сiмє

наймача цього примiщення, не набула права користування ним

>л

на те, що наймач цього примiщення, єЛ

у фактичних шлюбних вiдносинах, по>

вилась звiльнити хиле примiщення, хоч> “Д(

набула. –

Рiшенням Ленiнського районного судуЧИЯ

жовтня 1987 р., залишеним без змiни ухвала

в цивiльних справах Вiнницького обласного

доволено.

У протестi Голови Верховного Суду Украєни 1

питання про скасування зазначених судових ршгеЭД

лення справи на новий розгляд. i

Президiя Вiнницького обласного суду знайшла, що квартири, який помер у сiчнi 1987 р. Однак в порушення ейИр9(;i|Й

15, 203 ЦПК суд цих доводiв вiдповiдачки не перевiр>>8 ЙЄi|в|

своуму рiшеннi не навiв мотивiв, на пiдставi яких доiйiЗiЄЄi!

якого закону вiн дiйшов висновку, що К., проживаючи з 19i6ф|

у спiрнiй квартирi на правах члена сiмє наймача, не Ївв”!

Ч-1111)1″”i

НТ>,.;!,-,.;. :Щ

;”-11″1111 “є”1111

Вiдповiдно двст, 160 ЦПК суд,, що

по попереднiй iнстанцiє, повинен бе

кази в справiєжслухати.поi|аш|iii|

справi, показання свiдкiв, ;1п1|йiщi:1рт

письмовими доказамнг оглмута рмогi док>эн

Ухвала судовоє колегiє в Цивiльних справах Верховного Суду

Украєни вiд 20 липня 1992 р.

(витяг)

У листопадi 1984 р. К. предявила позов до К-оє про вихiд

з колгоспного двору. Позивачка зазначала, що в колгоспному

дворi у жилий будинок, куплений нею з К. за 1780 ,крб.> єтпс-

подарськi будови, худоба назагальну суму 5119 крб” три тойЦг

-131- .. ,

картоплi, грошовi вклади на ЄЄ та вiдповiдача iмя на загальну

суму 8100 крб. .

З 1983 р. в колгоспному дворi проживав П чоловiк Н. У

вереснi 1989 р. вона з двома неповнолiтнiми: дiтьми перейшла

на постiйне прожинання в колгоспний двiр Н., забравши з

колгоспного двору вiдповiдачки худобу загальною вартiстю

481Ї крб. та 800 кг картоплi. –

Посилаючись на. те., що єй з неповнолiтнiми дiтьми як чле-

нам колгоспного двору належить 3/4 частини майна, позивачка

просила видiлити єє з двору шляхом стягнення з вiдповiдачки

грошовоє компенсацiє в сумi 6740 крб. 25 коп.

В ходi вирiшення спору до участi в справi на сторонi

позивачки залучений Н. Справа судами розглядалась неодно-

разово. ,

Останнiм рiшенням Кролевецького районного народного су- |

ду вiд 13 березня 1992 р. позов задоволене частково. К. i єє |

дiтям та Н. видiлено в натурi двi корови та iнше майно на -i

загальну суму 6095 крб. Крiм цього, стягнуто з вiдповiдачки

3043 крб. грошовоє компенсацiє та судовi витрати. Вiдповiдачцi

видiлено жилий будинок вартiстю 800 крб., погрiб – 250 крб.,

свиню – 280 крб., всього на суму 1330 крб. i

В касацiйному порядку справа не розглядалася. ,

У протестi заступника Голови Верховного Суду Украєни ]

ставиться питання про скасування судових рiшень як таких,

що не вiдповiдають вимогам закону.

Судова колегiя в цивiльних справах Верховного Суду Ук-

раєни знайшла, що протест пiдлягау задоволенню з таких пiд-

став. В ухвалi судовоє колегiє в цивiльних справах Сумського

обласного суду вiд 19 грудня- 1990 р., якою було скасоване

попередну судове рiшення в справi, вказувалось на необхiднiсть

при новому розглядi справи, зокрема, встановити, яке майно

було власнiстю колгоспного двору, а яке – власнiстю кожного

з членiв двору, та вартiсть спiльного майна, яка частка майна

в грошовому виразi належить кожному члену двору, зясувати,

хто iз сторiн i яке саме майно забрав, всебiчно перевiрити

обгрунтованiсть доводiв i заперечень сторiн.

Всупереч вимогам ст. 319 ЦПК народний суд неповно ви-

конав вказiвки суду касацiйноє iнстанцiє.

Вiдповiдного ст. 160 ЦПК народний суд при розглядi спра-

ви повинен безпосередньо дослiдити докази в справi i заслухати

пояснення осiб, якi беруть-участь у справi, показання свiдкiв,

висновки експертiв, ознайомитися з письмовими доказами, ог-

лянути речовi докази.

Порушивши принцип безпосередностi, народний суд, .розг-

лянувши справу у вiдсутностi позивачки, не оголошував i не

дослiджував ранiше даних його пояснень, але в судовому рi-

шеннi послався на них, чим порушив також 1 вимоги ст. 202

ЦПК. .

– Вiдповiдачка подала суду письмовi заперечення проти по-

зову, в яких песилалась на те, що позивачка при виходi з

т>а .

двору забрала бiльшу частину майна, а також

саме майно було забрано позивачкою, i зазначила :

На це вона посилалась i в судових засiданнях (а-с

373-374, 377-379).

З пояснень Н. та показань Б. вбачауться, що дiб

виходi з колгоспного двору забрала, зокрема, овець, -у, _.

рей, сiно. Зазначене судом не враховано при подiлi майнвiДвору

i не дайо оцiнки поясненням сторiн в цiй частиш, чим пору-

шено вимоги статей 15, ЗО, 62, 203 ЦПК

Суд також не дав належноє оцiнки поясненням позивачки

про те, що нею при виходi з колгоспного двору у вереснi

1989 р. забрано придбанi разом а вiдпевiдачiЕОi диван-лiжко,

шафу, килим, палас, йодушки, ковдри та всю худобу (а.с 331-

332). : . , – . . ” … “. . ,,, . ,,

З договору купiвлi-продажу будинку вбачауться, що пози-

вачка його придбала за 1780 крб., а в поясненнях вона зазна-

чала, що будинок куплений за 2400 крб., потiм його капiтально

вiдремонтували. Цих доказiв суд такожтiе дослiджував, у звяз-

ку з чим висновок про те, що вартiсть будинку становить

800 крб., не можна визнати обгрунтованим.

Народний суд зробив висновок про те, що заощадженi Н.

грошi не пiдлягають подiлу мiж усiма членами двору без пе-.

ревiрки i врахування доводiв вiдповiдачки,, що пi грошовi зао-

щадження зробленi за рахунок продажу худоби, вирощеноє всi-

ма членами колгоспного двору.

Виходячи з наведеного, судова колегiя в цивiльних справах

Верховного Суду Украєни скасувала рiшення, а справу: напра-

вила на новий розгляд. ;

Суд може постановити додаткове рiшення у випадках, пере-

дбачених ст. 214 ЦПК, зокрема, коли вiдаосмо iк№еебудь

позовноє вимоги, з приводу якоТ стороiга поммЦа! ЯОкази i

давали пояснення, не було пост>ноалено>1В№Я1Й1

Постанова преаиди Сумського обяайюНо суду

вiд 22 червня 1992 р.

У травнi 1991 р. Свiський лiсгоспзаг Сумськоє областi

предявив позов до Б. про зобовязання передати проданий

жилий будинок. У позовi зазначалось, що 26 вересня 1990 р.

мiж сторонами було укладено договiр купiвлi-продажу будинку,

ця угода була нотарiально оформлена. Позивач згiдно з дого-

вором сплатив вiдповiдачевi 11070 крб., але вiдповiдач не

Ввiльняу i не передау позивачу проданий будинок. Посилаючись

на такi обставини, позивач просив позов задовольнити. Р., яко-

му позивач надав спiрний будинок для проживання, предявив

iюзовдо Б> iфовяселеяюь- ; ; _

Справа розглядалась судами неодноразово, ”

Останнiм рiшенням Ямпiльського районного народного суду

вiд 18 жовтня 1991 р. i додатковим рiшення> того х суду .,позом(айвдавояi ,- / .

У.,1фот> за будинок продажноє

його цiни – 11070 Ерб., а вакошає> зобовязання як покупедь .

тiльквв кiнцi листопада 1990 р., тобто через два мiсяцi.коли

>. змiтшась обстановка, пiна на будинок, i вiн, вiдповiдач, вже

не мiг купити будинок для себе, а тому не звiльняв проданий.

позивачевi будинок i вiдмовився вiд виконання умов угоди.

Позивач не заперечував факту несвоучасноє сплати грошей за

спiрний будинок. ; :

Всупереч вимогамстадЬ15, ЗО, 40, 62 ЩiК суд цих до-

водiв вiдповiдача тав перевiрив 1 оцiнки доказам в цiй частинi

не дав. -. , . .; , , ;.”/ :/;1 .

Згiдно зi ст. 128 Цивiльного кодексу право власностi (право

оперативного управлiння) у набувача майна за договором ви-

никау з моменту передач> речi, яки> iнше не передбачено

заковi”Д|гiiiв(!фЙi>

З договору кулiлiєє-продаху спiрного будинку, нотарiально

оформленого 26 вересня 1990 року (а.с. 6) вбачауться, що

позивач сплатив за куплений будинок вiдповiдачевi 11070 крб.,

а вiдповiдач передав будинок позивачевi.

Проте з пояснень сторiн вбачауться, що фактично цих умов

договору при його укладеннi не виконали нi покупець, нi про-

давець, на що суд не звернув уваги при вирiшеннi спору.

Скасовуючи попередну судове рiшення в цiй справi 26 чер-

вня 1991 р., суд касацiйноє iнстанцiє вказав на необхiднiсть

при новому розглядiсправи розяснити вiдповiдачевi його право

на предявлення зустрiчного позову про розiрвання договору

купiвлi-продажу. Цiує вказiвки народний суд ве виконав, по-

рушив вимоги ст. 319 ЦПК.

Вiдповiдно до п. 1 ст. 214 ЦПК додаткове до винесеного

рiшення суд може постановити за умови, якщо вiдносно якоє-

небудь позовноє вимоги сторони з цього приводу подавали до-

кази i давали пояснення.

З матерiалiв справи вбачауться, що Р. з приводу свого по-

зову про виселення вiдповiдачiв пояснень в судовому засiданнi

не давав (як i ве робили цього вiдповiдачi), докази стосовно

нього позову судом ве дослiджувались, ве зясовано, чи вправi

Р. предявити такий позов.

Крiм цього, у додатковому рiшеннi суд не вказав, на пiд-

ставi якого матерiального закону постановлене рiшення про

виселення вiдповiдачiв з жилого будинку, порушив питання про

його постановления пiсля закiнчення встановленого на це 10-

денного строку. -;:-.;/ ,. : .1 ;-.:1 ,,>. …: ;

Враховуючи наведене, президiя Сумського обласного суду

скасувала судовi рiшення i справу направила на новий розгляд.

Провадхення в справi може бути закрите лише з пiдстав, _

передбачених законом ::–/.;/;- – ..,; зроблено другий вихiд з будинку, прибудовано

веранду i кладовку).

В 1966 р. сторони вдруге припинили сумiсне життя, i Н.Р,

у серпнi 1967 р. Звернулася до суду з позовом про встановлення

порядку користування будинком, є.

– 241 – .

Народний суд м. Прилук рiшенням вiд 18 червня 1967 р.

задовольнив позов. Ухвалою судовоє колегiє Чернiгiвського об-

ласного суду вiд 10 жовтня 1967 р. це рiшення скасовано i

провадження в справi закрито. ,.:-> –

виться питання про скасування ухвали обласного суду i на-

правлення справи на вовки касацiйний розгляд. Протест задо-

волене з татах пiдстав. Скаоєвуюта рiшення народного суду 1 –

. закриваючи пршюлжрння в справi, судова колегiя послалася на

те,iд ухвалоюi народного суду мд2|6 сiчня 1960 р. звтверд-

хено мирову угоду сторiн, якою вирiшено єх спiр про встанов-

лення порядку конкретного користування будинком. Тому .вiд-

повiдно до сх. 136 ЦПК вдруге предявлений Н.Р. позов про

, встаяявлеявiядйр судовi

НвНiДОiЙОМєВЙ-,– У.Л “.йiЙ. .: й-1-.”>- .1-..- ч-

.Зяи.аисяiаiикж.в “: ” .:;.1:

Ст. 136 ЦПК визначау пiдстава вiдмовлення в прийняттi

позовноє заяви, а не закриття провадження в справiт яке вирi-

шууться ст. 227 ЦПК. Однак рiшення суду в даному випадку

не могло бути скасовано з закриттям провадження єв справi з

пiдстав, передбачених ст. 2Є7 ЦДК-

Як уже зазначалося, мирова угода сторiн, яку затвердив

народний суд у сiчнi 1960 р., в частиш визначення порядку

користування будинком не була виконана, оскiльки пiсля и

Затвердження сторони примирилися, протягом майже шести ро-

кiв продовжували ведення спiльного господарства, за цей час

переобладнали будинок, прибудували до нього веранду 1 кла-

довку та зробили ще один вихiд.

Таким чином, з часу затвердження судом мировоє угоди

предмет i пiдстави позову iстотно змiнилися, тому народний:

суд мй1 прийняти справу до свого провадження i вирiшити Єє

по сутi.

З наведених мотивiв ухвала обласного суду скасована, а

Справа направлена на новий касацiйний розгляд.

Смерть сторони у справi про подiл спiльного майна подружжя

не у передбаченою п. 8 ст. 227 ЩiК пiдставою для закриття

провадження у справi

Постанова президiє Днiпропетровського обласного суду

вiд 4 листопада 1968 р.

(вит яг) , .

У сiчнi 1967 р. С.К. предявила позов до М.К, про подiл

майна. Позивачка зазначала, що у липнi 1951р. вона за-

реуструвала шлюб з ЬЄ.К. Пiд час сумiсного проживання вони

придбали майно ва суму 4885 крб. Посилаючись на те, що

вiдповiдач не бахау добровiльно подiлити спiльне майно, пози-

вачка просила видiлити єй майно ва суму 2442 крб. ДО коп.

або зобовязати вiдповiдача сплатити його вартiсть. Крiм того,

позивачка додатково предявила позов про подiл будинку з

мотивiв, що вона брала участь у його капiтальному ремонтi.

Рiшевия> .-варвйййад. -“.”суду.- . м. – Орджонийдзе

Днiпропетровськоє областi вiд 24 травня 1967 р. постановлено

стягнути з М.К. на користь позивачки 1905 крб. 35 коп. та

114 крб. судових витрат, а всього 2018 крб. В рештi позову

вiдмовлено. .\:……./:\/::”i:”” ” : -.-“”;:. 1 ”

СИТЬ уупу iфайаиот-РуМ- iаяММу уц

новий касацiйний розгляд. Протест пiдлягау задоволенню з та-

ких пiдстав. Скасовуючи рiшення народного суду та закрива-

ючи провадження в справi, судова колегiя обласного суду по-

слалася на п. 8 ст. 22Є є ст. 315 ЦПК, оскЬожИ вiдповiдач

помер. Проте з виц погодитися не можва. д

Згiдно з п. 8 ст. 227 ЦПК суд закривау провадження в

справi, якщо пiсля смертi громадянина, який був одиiуво з

сторiн у справi, спiрнi правовiдносини не допускають орйюна-

ступниптва. У данiй же справi правонасгуiщщг>о можзiаве,

оскiльки1 правовiдакишiг.вивiйиiii.дає

таю.до%стЙК!Й.IЙ!в

могла

вибуЛг

сутi, й. не закржмгв …,,,._

Керуючись статтями 336,

ухвалу судовоє колегiє в цивiльних справах Днiпропетровського

обласного суду вед 26 червня 1967 р. скасувати, а справу

повернути на новий касацiйний розгляд.

Вiдповiдно до п. 4 ст. 227 ЦПК суд приймау вiдмову вiд иозову

i закривау провадження у справi в тому разi, коли цi проце-

суальнi дiє позивача не суперечать законовi i не порушують

чиє-небудь права 1 охоронюванi законом iнтереси

– ,

Постанова президiє Хмельницького -обласного суду

вiд 19 лютого 1993 р.. – .

(витяг)” – .

У груднi 1991 р. С. звернулась до суду з позовом до;;-т

робничого обуднання “Електроприлад” i С. про вiдшкодуваиiи

шкоди, завданоє калiцтвом. Позивачка зазначала, що вона пра-

цювала комiрником, а потiм куховаром дитсадка ВО “Ёлеет-

роприлад”. 11 березня 1979 р. по дорозi з-роботи додому!(й

травмована автомобiлем, керований С., який за iеб злоЧЕ|;.|1у1|.

/ –

засуджений за ч. 1 ст. 213КК. У звязку з травмою встанов-

лена була iнвалiднiсть 3-є групи, аз 1986р. – 2-є групи.

Згiдно з висновком ЛТЕК вiд 18 липня 1989 р., вона втратила

\70% професiйноєпрацездатностi.

Оскiльки нещасний випадок трапився з нею дорогою, з ро-

боти додому, позивачка вважала, що вiдповiдальнiсть за шкоду

слiд покласти на ВО “Влежтрвпрвлая” та С., i просила стягнута

з хiдаохiдачiаоєiЬразоикiх

Є989р.єта86,є5кр6.щой1сяпя.

УхвалрвЮ Кая>яаеиь-Пiойiльскк6то мiського народного суду

вздiбяяпня1992р;провадєюниявсправiзд

У касацiйному порядку справа не розглядалась.

У протестi засхпвика Гсмююховиого Суду Украєни

ставиться питання проскасування ухвали та направленняСпра-

ви на новий розгляд. “V”:г№.. : “”-,; у-1;-;—- : .-..

Протест пiдлягау задоволенню в таких пiдстав. Вiдповiдно. . i

доiє.;;\;iгЗ:1ЁВ:IIгєя11фа колегiє в цивiльних справах Верховного Суду i

Украєни вiд 22 червня 1994 р. i

(в и т я г), i

У серпнi 1991 р. Г. звернулась до суду з позовом до Ч.Д

про розiрвання договору довiчного утриманая вiд 17 квiтща|

-є- . ,1

1990 р., посилаючись на те, що вiдповiдачка не виконуу умов

договору.

Справа розглядалась судами неодноразово. Оскiльки Г. в

перiод розгляду справи померла, Куйбишевський районний суд

м. Донецька рiшенням вiд 28 сiчнi; 199.4 р. закрив провадження

у справi. 1 : -ЙiЯЙ 1 1 . 1

У протестiє гЗiiййЙкв. Голою; Верховного Суду Украєни

ппгтяту> -дйй1д гхг.ущтп рiшення i ваправления

Худii;яйймНИиiiiнiишiйiiаiiiи жво1 ПЕЮТССТ

справi може-1 бути- закритб у вiйiiiiжєє стороне якщо

спiрнi правовiдноеинни не допускають лфиовастуавжцтва.

Предметом вимог Г. було повернення жилого будинку в

звязку з невиконанням вiдповiдачкою прав договору, у таких

правовiдносинах може бутв прааонаступннцтво. Крiм того, в

порушення вимог ст. 228 .ЩiК суд закрив провадження у

справi рiшенням, а не ухвалою. .–:-. .- “”./.._;.:-: ;

Виходячи з наведеного,судова колегiя в цивiльних справах

Верховного Суду Украєни скасувала рiшення, а справу напра-

вила на новий розгляд. пижаияя п0>ввев зяеув>”вiє:чж не суперечать щ дйза-

ковбвi. i чинт гефушуiо/яий-небудь права i охоронюванi

законом iнтереси. .. / М;11 “.\11,1 \-:.. ,-… .; 1 “– .:.

Всупереч зазначеним вимогам, суд, приймаючи заяву С.

пре вiдмову вiд позову, не перевiривпричини вiдмови вiд позову

про вiдшкодування шкоди, завданоє калiцтвом,

У скарзi, в порядку -нагляду т. посилауться ва те, щ суд ”

вiдмовив єй у задоволеннi вимог, хоча вона е iнвалiдом 2-i

групи, втратила працездатнiсть i не i мау можливостi вiдшко-

дувати шкоду, заподiяну злочином.

Оскiльки судом при закриттi провадження в справi не зясо-

вано, чи не ущемлюу вiдмова вiд позову охоронюванi законом

iнтереси позивачки, президiя Хмельницького обласного суду

визнала, що ухвала суду пiдлягау скасуванню з направленням

справи на новий розгляд.

У звязку зi смертю сторони суд закрив провадження у справi

про розiрвання договору довiчного утримання без врахування,

що вiдповiдно до п. 8 ст. .227 ЦПК смерть громадянина, який

був однiую iз сторiн-у справi, може бути пiдставою для за-

криття провадження у справi, якщо спiрнi правовiдносини не

допускають правонаступництва

Ухвала судовоє колеги в цивiльних справах Верховного Суду

Украєни вiд 22 червня 1994 р.

(в и т я г), .

У серпнi 1991 р. Г. звернулась до суду з позовом до Ч.

про розiрвання договору довiчного утримання вiд 17 квiтня

1990 р., посилаючись на те, що вiдповiдачка не виконуу умов

договору. .

Справа розглядалась судами неодноразово. Оскiльки Г. в

перiод розгляду справи померла, Куйбишевський районний суд

м. Донецька рiшенням вiд 28 сiчня 1994 Р- закрив провадження

у-еправi. ., .,. .. ,. . _ . . -: . .

У протестi заступника Голови Верховного Суду Украєни

поставлено питання про скасування рiшення i направлення

справи на-ноюiй-iрзiiиєд.,;-1.1 ., .,.:11;;1- . – ; 1 . …:,” ;:

1 <:i>

єидляiад-заНВйеi.:з:Зi% ,,-. :1,””V:1Є: ”

спiрнi- правовiдносиннн .еяме№м,…вдм. гюкржа.Ш

звязку з невиконанням вiдiювiдачкюєiйН

правовiдносинах може бути правонаступнвййО. Крiм т~

порушення вимог ст. 2211-;.ЭД11К .єуд-;ааIдЙI—

Вiдкладаючи розгляд справи, суд поигаен пi

нового судового засiдання, про що оголосити пiд;

учасникам процесу, якi зявилися

Постанова президiє Тернопiльського обласного, суду

вiд 13 липня 1966 р-

(в и т я г)

Ш. звернулася до суду iз заявою про стягненйг з К. алi-

ментiв на утримання двох дiтей.

Рiшенням народного суду позов задоволена.

На рiшення народного суду заступник Голови Верховного

Суду УРСР принiс протест, який пiдлягау задоволенню з таккх

пiдстав. Дану справу розглянуто у вiдсутностi вiдповiдача. У”

валою вiд 23 листопада 1965 р. суд вiдклав розгляд справа Жв.

З грудня 1965 р. для витребування додаткових доказiц. Є”1″

дня К. у судове засiдання не зявився. -Причину його а

визнано неповажною, але суд вiдклав, розгляд спра-.

грудня 1965 р. Оскiльки К. i в пей день в судове зай1″

прийшов, справу було розглянуто у його вiдсутностi.,

[ В скарзi в порядку нагляду вiдповiдач зазначау, ~

ний суд, вiдкладаючи 23 листопада 1965 р. справу> г

часу єє нового розгляду. Про те, що слухання справи перенесено

на 3, а потiм на 7 грудня 1965 р., вiн не знав.

Вiрогiднiсть цих тверджень стверджууться матерiалами спра-

ви. Вiдповiдно до п. 2 ст. 176 ЦПК, суд, вiдкладаючи розгляд

справи, повинен призначити день нового судового засiдання i

оголосити про це пiд розписку всiм учасникам процесу, якi

зявилася. Проте тахоє розписки вiд К. не взято. В справi

вiдсутнi також данi про те, що суд надсилав вiдповiдачевi по-

вiстки про виклик в судове засiдання ви 3 i 7 грудня 1965 р.,

що йому було вiдомо про призначенняiслухання справи на пi

ДВi. -!,,,: … : -, ” “.У1 –. 1-. 11;-1 \i

Розгдяиувпш справу у вiдсутностi вiдповiдача, суд иедостат-

ньо зясував фактичнi обставини та дiйснi взаумовiдносини сто-

рiн, там йорупйш вимоги стате> 15, ЗО i 62 ЦПК УСР.

Тону рiшення нарйдвото суду Щдяягай скасуванню з на-

дiсланням справи наионий розгляд, при якому суд мау враху-

вати наведене, бiльшi повно перевiрити фактичнi обставини та

дiйснi взаумовiдносини сторiн i залежно вiдкггааоваеаого в>-

1- рiшити сцраву. , ,; ,1,,, л;1:,,, / …..; :1;;1.:,.,;;

ЦЯ пiдставi наведеного пiiезидiiiЕаостаяввяяа протестi за-

ступника Голови Верховного Суду УРСР задовольнити, рiшен-

ня Зборiвського районного народного суду сжасуватв, а сйраву

направити на новий розгляд до того ж суду в iншому складi

суддiв. – . . — : , .

Судовий вирок в кримiнальнiй справi у обовязковим для суду,

що розглядау справу про цивiльно-правовi наслiдки з питань,

чи мали мiсце дiє та чи вчиненi вони даною особою

. . – ,

Постанова президiє Ровенського обласного суду

, вiд 5 березня 1969 -р.

У серпнi 1967 р. прокурор Володимирепького району в єите-

ресах Каноницького сiльського споживчого товариства

предявив позов до О. про стягнення 1700 крб. .

Прокурор зазначив,, що вiдповiдач, працюючи завiдуючим

магазином Каноницького ССТ, вступив у злочинний звязок з

колишнiм заготовлювачем цього товариства Ш. Останнiй ЗО

червня 1966 р. виписав вiдповiдачевi безтоварну накладну на

1700 крб., а О. 6 липня 1966 р. виписав на Пi. додатковий

касовий ордер на цю суму.

Вироком народного суду Володимирепького району вiд 24

березня 1967 р.,, яким засуджено Ш., сума 1700 крб. вiднесена

на О. Прокурор просив стягнути з нього вказану суму.

Рiшенням народного суду Зарiчнянеького району вiд 20 лю-

того 1968 р. позовну суму з Ш, стягнуто.

У протестi заступника Голови Верховного Суду УРСР ста-

виться питання про скасування рiшення i надiслання справи

на новий розгляд.

. Протест пiдлягау задоволенвю- з такиих пiдстав. Стягуючи

Є700 крб. з Ш., народний суд виходив з того, що ведостача

на цю суму фактично була не у О., а саме у Ш., який за

допомогою безкоштовноє накладноє передав єє вiдповiдачевi. З

цим погодитися не можна, оскiльки вироком народного суду

Володимирепького району вiд 24 березня 1967 р., яким засуд-

жено Ш., встановлено, пювказаау суму слiд iйдвести на О.,

оскiльки вє-маввiд-цьогеєаєрЙЙi у.-“,.

Залишення судам позову без розгляду з мотиву вiдсутностi

вiдповiдних доказiв суперечить вимогам ст. 229 ЦПК

Постанова президiє Запорiзького обласного суду.

вiд 23 квiтня 1970 р.

У сiчнi 1969 р. К.Р, предявила позвв да Л.Р. iа О, про

визнання права власностi на третину будинку та подiл його в

натурi. Позивачка зазначала, -що у червнi 195Т р.за-

реуструвала з О.Р. шлюб i вони разом почали споруджувати

будинок на земельнiй дiлянцi, вiдведенiй його матерi – Л.Р.

для будiвництва жилого будинку. Спорудження цього будинку

було закiнчейо у груднi 1958 р. В листапаЙ8 ii О.Р.

залишив єє з-дитиною.-, 1 \11 — ~-1 \-;1.,”й;!;>>й:;;є:є,\

-Посилаючись на те> що в даинй:ч>с м)е сп

господарства з вiдповiдачамя в, Зiзначевавос у ст. 229 ЦГiК. Залишення возову

ВВЙiiЙiiiСiВiЙ1 ;ДУiВ)т>(ат!:1>ввоiнч-9-зд>>воду

ЄвЯа,|(Ев(й колегiє в цивiльних справах Верховного Суду

УРСР вiд Є9 травня 1971 р.

(ви т я г) ~ ” , . ,.- ” . , , / ; – /. , ,

В липнi 1970 р. Б. предявив у судi позов до Ч. про виз-

нання самостiйного права на жилу площу i вселення. Позивач

вказував, що з 1963 р. перебувау у зареустрованому шлюбi з:

вiдповiдачкою, вiд якого в 1965 р. народився син. У 1969 р.

за мiсцем роботи Ч. єх сiмє надано двокiмнатну квартиру. З

8 березня 1970 р. вiдповiдачка перешкоджау йому проживати

в нiй. ,

Рiшенням народного суду Залiзничного району Киува вiд

11 сiчня 1971 р. позов задоволене. Судова колегiя Києвського

обласного суду ухвалою вiд 4 лютого 1971 р. залишила рiшення

без змiни.

Голова Верховного Суду УРСРу протестi просить скасувати

зазначенi рiшення та надiслати справу на новий розгляд.

Протест пiдлягау задоволенню з таких пiдстав. Як видно з

приуднаноє до скарги в порядку нагляду фотокопiє судового

рiшення, на пiдтвердження права позивача на спiрну жилу

площу суд послався ва .показання свiдкiв С., Б., К.. i Пi. В

рiшеннi суду у також посилання на свiдка Л. Проте нi Пi., нi

. – 248 –

Л. як свiдки судом не допитувались, i посилання в рiшеннi на

єх показання не вiдповiдають фактичним обставинам справи.

Пiсля одержаних вiд Ч. касацiйноє скарги; де зверталася

увага на допущену народним судом помилку, прiзвища Щ. i

Л. у текстi рiшення витерто. – –

Таким чином, виправлення в рiшеннi зроблено вже” пiсля

його оголошення iз порушенням ст. 211 ЦПК, вiдповiдно до

якоє виправлення в рiшеннi повиннi бути застережеш перед

ПiДПИСОМ СУДДiВ> .-.:,,V;.,-, . -. : ! – .1: :-

, -ДстаийєзвфвЯйййiiйi1>

пiннiй iвеєЄЙiЙЯИєЙЙЙвi

—

можна визнати юутвiiiН;,

На пiдставi наведеного судова

лови Верховного Суду УРСР зада

суду- Заначйого району .м.- .1-…”яу-в.

надаслата,иа,вi(-розгюiд.до,нарояноєiая

суддiв. ,, . . : ..\,:;;.,;:,:,.,,,..;: .R|й|

– , . ; : …,1. . ;11Ч”є;i!;”й

Згiдно зi ст. 215 ЩiК суд вправi розяснити своу рiшення, не

змiнюючи при цьому його змiсту, у разi, коли воно у неясним

або резунгiияя його викликау труднощi , Т” Є

Ухвала судовоє колегiє Верховного Суду У краєни

–а 25 вересня Є991 у. ”

Рiшенням судовоє колеги я

обласного суду подiлено хвлвя;

жям Т. i видiлено в ”

зазначенням конкре

ииiT>> мяущкєикяяашшяаi

iуно виаiрМЯ

ашереєая|||||>а ,3в7i00

имнеммагiiмаiдгiчаiЛiч iг”iiiiЙНi або возумiаяя .його вiпс-

ликаутрудибц. Судова колегiя обласного суду дри розглядi

с.:1еi№\ЙйеЙ;iп№IЖ)етзази залiзобетонноє

плити нiчого не вказала. Питання про вiднесення єє як кодет-

руктивного елемента до тiує чи iншоє частини будинку вияви-

лося технiчно складним i згiдне зi єт.-5У ЦИКмогло буiя

вирiшене на пiдставi вясновку експертизи.

Однак судова колегiя обласного суду дiйшла висновку про

те, що плита у належнiстю вхiдного ганку сiней котельнi. За

таких обставин i при вiдсутностi вiдповiдних даних ухвала су-

довоє колегiє вiдлягау скасуванню з направленням заяви про

розяснення рiшення на новий розгляд.

Згiдно 3 ч. 1 ст. 32 i ст. 231 ЦПК факти, встановленi судовим

рiшенням, що набрало законноє сили по однiй цивiльнiй справi,

не доводяться знову при розглядi iнших цивiльних справ, у

яких беруть участь тi самi особи, i не можуть цими особами

оспорюватися

Ухвала судовая колегiє в цивiльних справах Верховного Суду

Украєни.. вiд 6 сiчня 1993 р. ..

. . > “-;-.

(в й т я г)

У листопадi 1991 р. виконком Ленiнськоє районноє Ради

народних депутатiв м. Чернiвцiв предявив позов до С. про

виселення. Позивач зазначав, що наймачем спiрноє трикiм-

натноє квартири була С., яка 17 серпня 1991 р. померла. Вiд-

повiдач проживав у квартирi як тимчасовий мешканець i права

на жиле примiщення не Набув, тому прозивач просив виселити

його з членами сiмє з квартири без надання iншого жилого

примiщення.

В зустрiчному позовi С. просив визнати за ним право ко-

ристування хилим примiщенням, посилаючись на те, що про-

живав у спiрнiй квартирi як член сiмє наймача i набув права

на нього. Посилаючись на те, що в порушення вимог ст. 58

–250-

ЖК вiдповiдач видав ордер на зайняте жиле примiщення, про-

сив також визнати ордер недiйсним.

Рiшенням Ленiнського районного народного суду

м. Чернiвцiв вiд 9 квiтня 1992 р., залишеним без змiни ухвалою

судовоє колегiє в цивiльних справах Чернiвецького обласного

суду вiдЄЗ травiая 1992 р., дозов Ленiнського райвиконкому

м. Чернiвцiв задоволене, в зустрiчному позовi вiдмовлено.

Постановою президiє Чернiвецького обласного суду вад 19

тяП<. :> .

МОЯЯЯ10ЧХ1iiОМуВ ПОЗОВi Єiiii>1.,.,

жилим пєжжщєенняиюi.єйзмвєi

дав, з є

м. Чернiвцiв вiд 1 жовтня 1991 р. у справi за позовом[|

до В.С. про визнання останнього таким, що втратив прасй1

ристування жилим примiщенням, встановлено, що вiдпiй

проживау в квартирi батькiв. За них обставин висновки i:

про те, що В.С. не проживав у спiрнiй квартирi, не

визнати безспiрнимє, якщо виконком брав участь у поi

справi. .

Заперечуючи проти позову,, в обгрунтування свого;.

ного позову вiдповiдач посилався на те, що проживав у

квартирi i вiв з батьками спiльне господарство, був чЩ

сiмє та що ордер видано на зайняту квартиру, ;|

В порушення вимог статей 15, ЗО, 40 ЦiЄК суд цй

вiдповiдача ретельно не перевiрив i не зясував, чи в|

до ст. 5 ЖК Украєни було видано ордер на спiрну .i

Виходячи з наведеного, судова колегiя в цивiл

Верховного Суду Украєни постановленi рiшення

справу направила на новий розгляд. .

Касацiйна скарга вiдповiдно до ст. 229 ЦПК мау мiстити вка-

зiвки щодо того, в чому полягау неправильнiсть рiшення суду.

В разi невiдповiдностi касацiйноє скарги зазначеним вимогам

настають наслiдки, передбаченi ст. 139 ЦПК

Ухваюi судова колегiє в цивiльних справах -Верховного Суду

:УРС.,;, . ; . ;

{ ухвалi

вказала на таке. Вiдповiдно до вимог ст. 292 ЦПК касацiйна

скарга чи протест мають мiстити поряд з iншими даними вка-

зiвку щодо того, в чому полягау иегiравидйЙСє> рциенн> суду,

Не погоджуючись з рiшенням суду, П. не виконала цих вимог

закону, оскiльки в касацiйнiй скарзi не зазначила, в чому саме

полягау неправильнiсть оскаржуваного рiшення. У звязку з

тим, що касацiйна скарга не оформлена вiдповiдно до вимог,

передбачених ст. 292 ЦПК, судовiй колегiє обласного суду слiд

було запропонувати П. виправити недолiки у встановленому

ст. iЗi ЦПК порядку, а при невиконаннi вказiвок – засто-

сувати передбаченi цiую статтею закону наслiдки. .

Вiдповiдно” до статей 204 i 336 ЩiК виконання рiшення може

бути вiдстрочено або розстрочено судом при його постанов-

ленiй або в процесi виконання

Ухвала судове>, колеги в цивiльних справах Верховного Суду

УРСР вiд 6 сiчня 1971 р,

(в ит яг} .

У вереснi 1969 р. Б. предявив у судi позов про вiдiбрання

дитини вiд Р., катерi його померлоє дружини. Позивач поси-

лався на те, що через похилий вiк вона не може дати дитинi

належного виховання та що вiн мау ясi умови для цього.

Рiшенням вароiйй);з|е1>Вйяса|iж>аi

вуєстiровiсу. Суя мав розйв

ликом сторiн i залежно вiд

виконання рiшення. .,.,<.: . i :> з того, що

його одночасно не можна розглянути, оскiльки разом зi сторо-

нами проживау бабка. Проте з такими висновками народного

суду погодитися не можна. Як уже зазначалося, позивачка

просила подiлити майно, придбане пiд час шлюбу з вiдпо-

вiдачем. Суд не зясував, яке майно було придбане сторонами.

В матерiалах справи вiдсутнi будь-якi данi, якi б свiдчили про

те, що на спiрне майно заявляють претензiє третi особи. Сама

пособi обставина, що разом зi сторонами проживау бабка, не

у пiдставою На залишення позову без розгляду;

Вiдповiдно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду

УРСР вiд 29 грудня i97бр. “Про судове рiшеная” у формi

рiшення виносяться тi постанови суду першоє iнстанцiє, якими

справа вирiшууться по сутi. Закон не передбачау включення

до резолютивноє частини рiшення висновкiв з питань, не по-

вязаних з вирiшенням снрави по сутi. Тому в нiй неприпустимо

вирiшувати питакня про видiлення частини вимог у самостiйне

провадження, залишення позову без розгляду або про закриття

провадження в справi. Висновки з таких питань викладаються

у формi-ухвал (ст. 232 ЩiК), якi виносяться у виглядi са-

мостiйного процесуального документа i можуть постановлюва-

тися одночасно з рiшенням. Всупереч цим вимогам суд залишив

позов про подiл майна без розгляду, не постановивши мотиво-

ваноє ухвали.

Без достатньоє перевiрки суд дiйшов висновку щодо розмiру

грошових вкладiв, .якi сторони зробили пiд час шлюбу 1 якi

пiдлягають подiлу. При визначеннi грошових заощаджень, якi

пiдлягають подiлу, суд виходив з того, що ця сума дорiвнюу –

393 крб.. Доводи позивачки про те, що в перiод шлюбу по трьох

особових рахунках на iмя вiдповiдача до ощадноє каси внесено

6900 крб., судом фактично не перевiрялися. За таких обставин

рiшення суду Щодо спору про подiл майна пiдлягау скасуванню.

Керуючись статтями 336, 337 ЦПК, президiя Ровенського –

обласного суду постановила: протест заступивка Голови Вер-

– 254 –

ховного Суду УРСР задовольнити. Рiшення Ровенського мiсь-

кого народного судувiд 29 траввя 1980 р. щодо спору про

подiл майна скасувати, а справу направити на новий розгляд.

Скасування рiшення, вироку, ухвали або постанови суду чи

постанови iншого органу яа>уi новедаявлевими обстави-

нами iввеiяь, ухвал,. ГiихяйЗДйЙИiiЗДi

ю,зай№Моє.еii,втi-й

” судове рiшення цим актом чи виходi> Ь вказаного акта> не

посилаючись на йього дiнвiо— ;у- -..АУ.” 1,/1

ПостаЯвва Президiє Вiнницького/ обласного суду — -.-

У березнi 1992 р. Т. предявив ПозовдоВiЙвнпькоє обласноє

ради автомобiлiстiв Украєни про вiдшкодувавiєя шкоди, поси-

лаючись на те, що з платноє автостоянки м–Вiнницi, власником

якоє у вiдповiдач, в шч з 2 на 3 днстiа>дiа i99єєабздО

викрадено автомобiль ВАЗ- 2108, який належав йому за правом

власностi, та що вiдшкодувати шкоду вiдповiдач вiдмож

Рiшенням Замостянського районного народного судду

ницi ви 31 березня 1992 р. позов задоволене.

вiдповiдача повернути позивачевi догомобiл

вiдповiдача 240 000 крб.

У касацiйному порядку справдi да

Замостянського районвстоя||т|Й

А-МiЙiЖ-11 – 1 -i-

У

_.. ! .., i .. г ,

Президiя Впшицького обласного судузнайшла, що протест

пiдлягау задоволенню з таких пiдстав. Вiдповiдно до ст. 343

ЦПК перегляду у звязку з нововиявленими обставинами пiдля-

гають рiшення, ухвали, постанови суду, що набрали законноє

сили, з пiдстав, зазначених у цiй стадiє.

Як вбачауться з матерiалiв справи, Т. звернувся до суду iз

заявою про перегляд у звязку з нововиявленими обставинами

рiшення народного суду, посилаючись на те, що в кримiнальнiй

справi про крадiжку автомобiля з автостоянки вiдновлено слiд-

ство, але злочинця не встановлено. .

Суд, скасовуючи рiшення, в ухвалi зазначив, що вiднов-

лення слiдства в кримiнальнiй справi про крадiжку автомобiля-

– 255 –

у нововиявленими обставинами, якi у пiдставою для перегляду

зазначеного рiшення.

Проте погодитись з такими доводами суду не можна, оскiль-

ки вiдповiдно до п. 4 ст. 343 ЦПК пiдставою для перегляду

рiшення, вироку, ухвали або постанови суду чи постанови.

iншого органу, якщо цим актом обгрунтовувалось дане рiшення,

ухвала чи постанова в цивiльнiй справi.

Як вбачауться з матерiалiв справи, постанова в кримiнальнiй

~ справi про крадiжку автомобiля не була пiдставою для поста-

новлення зазначеного рiшення, а тому не може бути пiдставою

для перегляду рiшення у звязку з нововиявленими обста-

винами.

Враховуючи наведене, президiя Вiнницького обласного суду

ухвалу скасувала i в задоволеннi заяви Т. про перегляд рiшення

вiдмовила.

Скасування рiшення, вироку, ухвали чи постанови суду в iншiй i

справi або постанови iншого органу можуть бути пiдставою

для перегляду рiшення, ухвали i постанови, що набрали за-

конноє сили, в цивiльнiй справi лише в тому разi, коли висновки

суду в цьому рiшеннi, ухвалi чи постановi щодо наявностi або

вiдсутностi певних обставин, що мали значення для вирiшення

справи, грунтувались на скасованому рiшеннi, вироку, ухвалi

чи постановi суду або постановi iншого органу

Ухвала судовоє колеги, в цивiльних справах Верховного Суду

Украєни вiд 5 травня 1993 р.

(витяг)

У груднi 1992 р. П. звернувся iз заявою про перегляд за

нововиявленими обставинами рiшення судовоє колегiє в цивiль-

них справах Запорiзького обласного суду вiд 26 травня 1978 р.,

залишеного без змiни ухвалою судовоє колегiє в цивiльних спра-

вах Верховного Суду УРСР вiд 12 липня 1978 р., яким в

задоволеннi його позовiв вiдмовлено, а зустрiчний позов задо-

волене; i закриття провадження в справi. Вiн зазначав, що

рiшенням Бердянського мiськвиконкому вiд 10 вересня 1992 р.

скасовано рiшення виконкому вiд ЗО травня 1977 р. в частинi

переоформлення виданого йому ордера на iмя Я., яким обгрун-

товувалось рiшення суду. Вважаючи це нововиявленими обста-

винами, П. просив задовольнити заяву.

Ухвалою судовоє колегiє в цивiльних справах Запорiзького

обласного суду вiд 31 березня 1993 р. заяву вiдхилено.

В скарзi П. просить скасувати ухвалу суду, вважаючи вис-

новки суду неправильними, розгляд справи суддею одноособове,

а не судом в колегiальному складi незаконним, як i неви-

рiшення питання про закриття провадження в справi.

Скарга задоволенню не пiдлягау з таких пiдстав. Згiдно зi

ст. 343 ЦПК пiдставами для перегляду рiшень, ухвал i поста-

нов, що набрали законноє сили, у звязку з нововиявленими

обставинами у скасування рiшення, вироку, ухвали або поста-

нови суду чи постанови iншого органу, що стали пiдставою для

постановлення даного рiшення, ухвали, постанови.

Судом правильно встановлено, що рiшення судовоє колегiє

обласного суду вiд 26 травня 1978 р. грунтууться на показаннях

свiдкiв Т., Ч., Ф., i. та iнших, якi ствердили, що пiсля одер-

жання квартири в 1969 р. П. не вселився в неє i понад шiсть

мiсяцiв не проживав в нiй без поважних причин. При цьому

суд не посилався на рiшення Бердянського мiськвиконкому вiд

ЗО травня 1977 р. i не врахував єх. Таким чином, скасування

зазначеного рiшення не належить до нововиявдених обставин,

якi дають пiдстави для перегляду судових рiшень за правилами

глави 43 ЦПК, тому суд обгрунтовано вiдхилив заяву П.

Справа розглянута одноособове суддею вiдповiдно до статей

16, 124 ЦПК.

Вирiшення питання -про закриття провадження в справi при

розглядi заяв про перегляд рiшень за нововиявленими обста-

винами законом не передбачено.

Враховуючи, що ухвала суду вiдповiдау вимогам статей 343,

346 ЦПК, встановленим обставинам справи, судова колегiя в

цивiльних справах Верховного Суду Украєни скаргу П. зали-

шила без задоволення.

Суд наглядноє iнстанцiє скасував касацiйну ухвалу i направив

справу на новий касацiйний розгляд, оскiльки в порушення

встановленого порядку розгляду цивiльних справ у касацiйнiй

iнстанцiє ця iнстанцiя постановила нове рiшення при вiдсут-

ностi до цього умов, передбачених п. 4 ст. 311 ЦПК

Постанова президiє Києвського обласного суду

вiд 5 листопада 1992 р.

(витяг)

У травнi 1992 р. П. предявила позов до виконкому Вели-

ко-Бучаєвськоє сiльськоє Ради народних депутатiв, правлiння

колгоспу “Промiнь” про визнання права власностi на будинок.

– 257 –

9 Вiол/законодавства, № 395

– ввайЙг.ii;

Позивачка вказувала, що у серпнi 1986 р. єй, як переселенцi

з радiоактивноє зони внаслiдок аварiє на Чорнобильськiй АЕС,

був виданий ордер на право користування будинком № 18 по

вул. Чорноморськiй в с. Великiй Бучаєвцi.

Посилаючись на те, що правлiння колгоспу “Промiнь” вiд-

мовляу єй в приватизацiє будинку, посилаючись на те, що в

будинку проживають також єє онуки, якi були включенi в ордер,

позивачка просила задовольнити єє позов;

Рiшенням Василькiвського мiського народного суду вiд 26

травня 1992 р. позов задоволене.

Ухвалою судовоє колегiє в цивiльних справах Києвського

обласного суду вiд ЗО червня 1992 р. рiшення суду скасоване

i постановлене нове рiшення, яким в позовi вiдмовлено.

У протестi заступника Голови Верховного Суду Украєни

ставиться питання про скасування ухвали судовоє колегiє з

направленням справи на новий розгляд до суду касацiйноє

iнстанцiє. Президiя Києвського обласного суду знайшла, що

протест пiдлягау задоволенню з таких пiдстав.

Вiдповiдно до вимог п. 4 ст. 311 ЦПК суд, розглядаючи

справу в касацiйному порядку, вправi своую ухвалою змiнити

рiшення або постановити нове рiшення, не передаючи справи

на новий розгляд, або якщо по справi не вимагауться збирання

чи додатковоє перевiрки доказiв, обставини справи встановленi

судом першоє iнстанцiє повно i правильно, але допущено по-

милку в застосуваннi норм матерiального права.