Грошевий Ю.М., Марочкін І.Є. 1997 - Прокурорський нагляд в Україні (книга)

Грошевий Ю.М., Марочкін І.Є. 1997 – Прокурорський нагляд в Україні

ГЛАВА І

ПРОКУРОРСЬКИЙ НАГЛЯД ЯК САМОСТІЙНА ГАЛУЗЬ ДЕРЖАВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

§ 1. Предмет курсу «Прокурорський нагляд в Україні»

Прокурорський нагляд в Україні — це галузева юридична наука, яка вивчає
соціальні закономірності, що обумовлюють розвиток, форми та методи
діяльності прокурора щодо здійснення нагляду за додержанням та
правильним застосуванням законів та його роль в механізмі правового
регулювання суспільних відносин. Як навчальна дисципліна курс
«Прокурорський нагляд в Україні» має своєю метою надати студентам
юридичних навчальних закладів допомогу в оволодіванні знаннями принципів
організації та діяльності прокуратури, дослідженні змісту суспільних
відносин, які виникаютьу процесі прокурорської діяльності, вивченні норм
права, що регулюють ці відносини.

Прокурорський нагляд за додержанням та правильним застосуванням законів
слід розглядати як одну з форм державної діяльності, яка одержала
нормативне закріплення в Конституції України та в Законі «Про
прокуратуру».

В навчальному курсі «Прокурорський нагляд в Україні» аналізуються
завдання, повноваження, ‘компетенція прокурорів. Розкривається зміст
актів прокуратури, спрямованих на виявлення, усунення порушень законута
притягнення виннихдо відповідальності, викладається їхня класифікація,
вимоги, які до них пред’являються. Звертається увага на те, що акти
прокурорського нагляду — протести, подання, постанови та ін. — за своєю
природою універсальні, однак їхнє застосування має свою функціональну
особливість.

Важливе значення в курсі «Прокурорський нагляд в Україні» надається
особливостям організації роботи органів прокуратури за основними
напрямками ЇЇ діяльності. Вивчаючи курс, студенти одержують навики
виявлення порушень закону, реагування на них, попередження цих порушень.

Організація діял ьності прокуратури обумовлена сукупністю правових норм,
які регулюють державно-владні суспільні відносини, що виникають у
процесі здійснення нагляду за додержанням та правильним застосуванням
законів, іншої роботи прокуратури, як самостійної конституційної форми
державної діяльності. .

В курсі, що вивчається, досліджуються особливості виконання прокурором
владно-розпорядчих повноважень.

Основний зміст діяльності прокуратури — нагляд за додержанням та
правильним застосуванням законів, які регулюють різноманітні боки
соціально-економічного життя суспільства, що по суті повинно забезпечити
точне та однакове їхнє застосування. Під законами тут розуміються
Конституція України, закони України, норми міжнародного права, які
ратифіковані Верховною РадоюУкраїни, постанови Верховної Ради України,
Конституція АР Крим та її закони. Причому, в останньому випадку
Генеральний прокурор У країни повинен здійснювати нагляд за
відповідністю Основного Закону АР Крим Конституції України та її
законам.

Прокуратура також наглядає за додержанням та правильним застосуванням
указів Президента України, які видані з економічних питань, не
врегульованих законом (п. 4 розд. XV Конституції України), а також
виданими на підставі законів постановами Кабінету Міністрів України,
якщо вони розкривають механізм застосування законів.

Під додержанням законів слід розуміти здійснення юридичними або
фізичними особами приписаних законом дій та утримання віддій
неправомірних. Застосування — це прийняття державними органами та
посадовими особами відповідно до закону рішень, які обов’язкові для
інших осіб і тягнуть за собою юридичне значущі наслідки.

Прокуратура оцінює діяльність юридичних та фізичних осіб з трчки зору
відповідності її закону, не втручаючись при цьому в^ішення їх
господарчих та оперативно-розпорядчих завдань. \

Суб’єктами нагляду за додержанням та правильним застосуванням законів є
Генеральний прокурррта підпорядковані йому прокурори. Заступники, старші
помічники та помічники прокурорів, начальники управлінь та відділів
прокуратур, їх заступники, старші прокурори та прокурори управлінь і
відділів вирішують питання, пов’язані із здійсненням діяльності
прокуратури, в межах, передбачених законом.

В курсі «Прокурорський нагляд в Україні» особлива увага приділяється
функціям прокуратури, визначеним Конституцією України, з врахуванням її
Перехідних положень (загальний нагляд, нагляд за додержанням законів
органами, що ведуть боротьбу із злочинністю; підтримання державного
обвинувачення в суді; нагляд за додержанням законів в місцях
застосування заходів примусового впливу), а також розглядаються загальні
питання організації роботи в органах прокуратури, її кадрове
забезпечення, робота за зверненнями громадян та юридичних осіб.

Курс «Прокурорський нагляд в Україні» тісно пов’язаний із

іншими юридичними дисциплінами. Перш за все, із загальною теорією
держави і права, у курсі якої прокурорський нагляд розглядається як
форма державної діяльності, визначається роль прокуратури у зміцненні
законності та правопорядку.

Конституційне право досліджує місце прокуратури у системі органів
держави та її взаємодію з ними, а адміністративне
право—загальнонаглядову діяльність прокуратури у світлі забезпечення
законності у державному управлінні.

Курси кримінального та цивільного процесів розглядають процесуальні
повноваження прокурора під час провадження попереднього розслідування
кримінальних справ, а також при розгляді справ у судах.

Таким чином, предметом курсу «Прокурорський нагляд в Україні» є правові
норми, які визначають функції, завдання, принципи організації і
діяльності прокуратури, систему і структуру її органів, правові засоби
та методи здійснення прокурорського нагляду.

§ 2. Правові підстави діяльності прокуратури

Правовими джерелами прокурорського наглядів Україні є Конституція
України та спеціальні законодавчі акти. В Конституції закріплені функції
прокуратури, порядок призначення тазвільнення з посади Генерального
прокурора України. Так, відповідно до ст. 122 Конституції
України’Генеральний прокурор України призначається на посаду за згодою
Верховної Ради України і звільнюється з посади Президентом України.
Верховна Рада України може виразити недовіру Генеральному прокурору
України, що тягне його відставку. Строк повноважень Генерального
прокурора — 5 років.

Закон України «Про прокуратуру» визначає завдання про курорського
нагляду та іншої діяльності прокуратури, її ос новні функції, принципи
її організації, діяльності, повноваження прокурорів. У Законі знайшли
чітке відображення система, структура та організація діяльності органів
прокуратури, в тому числі порядок призначення прокурорів і слідчих
прокуратури, заохочення та притягнення до відповідальності її
працівників. Належна увага в ньому приділена вимогам, що пред’являються
до осіб, які призначаються на посади прокурорів і слідчих.

Послідовну структуру Закону про прокуратуру складають відповідні
розділи: І — Загальні положення (ст. 1—12); II — Система, структура та
організація діяльності органів прокуратури (ст. 13—18); III —
Прокурорський нагляд: глава І — Загальний нагляд (ст. 19—28); глава
2—Нагляд за додержан-

ням законів органами, які ведуть боротьбу із злочинністю (ст. 2Э—33);
глава 3 — Участь прокурора у розгляді справ у судах (ст. 34—43); глава 4
— Нагляд за додержанням законів в місцяхзастосування заходів примусового
впливу (ст. 44—45); IV—Кадри органів прокуратури (ст’. 46—50); V —Інші
питання організації та діяльності органів прокуратури (ст. 51—56).

Порядок здійснення прокурорами повноважень у відповідних видах процесу
визначається також Кримінально-процесуальним, Цивільно-процєсуальним,
Арбітражним процесуальним кодексами, Кодексом України-про
адміністративні правопорушення, Законами «Про службу безпеки України»,
«Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про боротьбу з
організованою злочинністю» та ін.

Крім того, у своїй практичній діяльності прокурори використовують і інші
норми матеріального права, наприклад, Ст. 47, 69,71,75,76,121, 125 КпШС,
які передбачають участь прокурора у судовому розгляді справ, що
випливають із шлюбно-сімейних відносин. Кримінальний кодекс гарантує
захист працівників прокуратури та членів їх сімей, передбачаючи
відповідальність за нанесення тілесних ушкоджень, образу, погрозу у
відношенні працівника прокуратури або його ^близьких родичів, знищення
їхнього майна та інші насильницькі дії у зв’язку з виконанням прокурором
або слідчим прокуратури своїх службових обов’язків (ст. 1765, 189г, 189\
1895).

При вирішенні питань, пов’язаних з наглядом за додержанням законів в
місцях застосування заходів примусового впливу, прокурори керуються
кримінально-виконавчим законодавством та іншими нормативними актами.

Окремізакони містятьнорми, що відносяться до діяльності прокуратури:
«Про мови в Україні» (передбачає вимоги до мови прокурорського нагляду —
ст. 22); «Про зовнішньоекономічну діяльність» (покладає на прокурора
поруч з іншими органами захист інтересів держави— ст. 34) та ін.

До числа актів, що регламентують діяльність прокуратури, слід віднести
законодавчі акти, які прийняті Верховною Радою України, а саме:
Положення про класні чини працівників органів прокуратури України,
Дисциплінарний статут прокуратури України.

У своїй діяльності прокурори керуються не тільки відповідними
законодавчими актами, а й наказами, розпорядженнями, інструкціями
Генерального прокурора України (п. 7 ч. 1 ст. 15 Закону про
прокуратуру).

В окремих* випадках органи прокуратури вирішують в межах своєї
компетенції питання, що випливають з норм міжнародного права, перш за
все це стосується охорони прав людини. До таких актів, зокрема,
відносяться Загальна декларація прав людини (закріплює свободу і
рівність усіх

людей незалежно від раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних та
інших переконань, національної приналеж* ності, соціального походження,
майнового або іншого положення, їхнє право на життя, особисту
недоторканість, вільне пересування, вибір місця проживання, соціальне
забезпечення, працю, відпочинок, освіту, свободу думки, совісті та ін.);
Міжнародний Пакт про економічні, соціальні та культурні права,
Міжнародний Пакт про громадські та політичні права та ін. Крім того, у
своїй діяльності органи прокуратури зтикаються з вирішенням проблем, які
випливають із укладених Україною міждержавних угод, які є джерелами
міжнародного права. При цьому слід враховувати, що здійснення
прокуратурою завдань, передбачених міжнародно-правовими нормами,
пов’язано із захистом гарантованих прав та свобод людини і громадянина
(п. 2 ст. 4 Закону про прокуратуру) та реалізацією прокуратурою
повноважень, які стосуються порушення та розслідування кримінальних
справ, проведення дізнання, видачу злочинців або осіб, які підозрюються
у вчиненні злочинів, направлення повідомлень про наслідки кримінального
переслідування, а також інших передбачених такими угодами питань (ст. 26
Закону про прокуратуру).

§3. Функції прокуратури

Згідно зі ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладаються:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках,
визначених законом;

3) наглядза додержанням законів органами, які проводять
оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) наглядза додержанням законів при виконанні судових рішень у
кримінальних справах, а також при застосуванні іншихзаходів примусового
характеру, пов’язанихз обмеженням особистої свободи громадян.

Конституція суттєво обмежила функції1, які здійснювала прокуратура
згідно зі ст. 5 Закону України «Про прокуратуру», а саме: з компетенції
прокуратури виключені такі напрямки її діяльності як нагляд за
додержанням законів усіма органами, підприємствами, установами,
організаціями, посадовими особами та громадянами (так званий «загальний
нагляд»), а також розслідування діянь, що містять ознаки злочину (п. п.
1, 3 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру»).

‘Під функцією того чи іншого органу звичайно розуміється напрямок, вид
діяльності або його соціальне призначення. Тобто поняття «функція»
пов’язується з діяльністю, виконанням певних обов’язків.

У той же час відповідно до п. 9 розділу XV Конституції («Перехідні
положення») прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних
законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та
функцію попереднього слідства — до введення в дію законів, що регулюють
діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до
сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що
регулюють її фукціонування.

Слід відзначити, що створення єдиного слідчого апарату передбачалося ще
Концепцією судово-правової реформи, прийнятою 28 квітня 1992 року. З
об’єднанням слідчих апаратів прокуратури, МВС та СБУ автоматично
припиниться функція попереднього слідства,.яку здійснюють вказані
державні органи.

Що ж стосується загального нагляду, то необхідність здійснення цієї
функції прокуратури, принаймні на перехідний період побудови правової
держави, відстоюється багатьма вченими та практичними працівниками1. У
нинішній час Україна переживає переломний момент у своєму розвитку, який
супроводжується кризовими явищами в усіх галузях державної діяльності та
суспільного життя, що само по собі не зумовлює усунення такого важливого
стабілізуючого фактору, як загальнонаглядова діяльність прокуратури.

Аналіз конституційних положень та Закону України «Про прокуратуру» дає
підстави вважати, що прокуратуру сьогодні не можна охарактеризувати як
орган вищого нагляду за додержанням законів, бо крім наглядових (п.п. З,
4 ст. 121 Конституції України, п. п. 1, 2, 5, 6 Зак. Укр. «Про
прокурату-ру»), вона виконує ще й так звані «ненаглядові» (п. п. 1, 2
ст. 121 Конституції України, п. п. З, 4 ст. 5 Закону України «Про
прокуратуру») функції.

Досягнення поставлених перед прокуратурою завдань відбувається в
результаті її багатобічної діяльності, використання сукупності
різноманітних за характером повноважень, що дає підставу говорити про
багатофункціональність прокуратури.

Становлення судової влади та реалізація принципу змагальності обумовили
виключення суду з числа об’єктів прокурорського нагляду. Прокурор не
здійснює функції нагляду за додержанням законів при розгляді справ у
судах. Він є учасником судового процесу і користується правами, рівними
з правами інших учасників судового засідання.

Діяльність прокурора у суді позначена Конституцією України

1 Див. напр.: Тацій В., Грошевой Ю. Порушив Основний Закон? Відповідай
‘.//Урядовий кур’єр. — 1995. — 6 лип.

у двох напрямках: підтримання державного обвину вачення та
представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках,
визначених законом.

В судовому розгляді кримінальних справ прокурор’займає процесуальне
становище державного обвинувача, тобто його діяльність спрямована на
викриття винного у скоєнні злочину і реалізацію його кримінальної
відповідальності. Таким чином, самостійність функції державного
обвинувачення обумовлюється специфікою предмету судового розгляду —
обвинувачення, завдань та процесуального становища прокурора.

Що ж стосується представництва у суді, то тут мається на увазі перш за
все участь прокурора у судовому розгляді цивільних справ, справ про
адміністративні правопорушення та господарських спорів у арбітражних
судах. Захищаючи інтереси держави та громадянина, прокурор у судовому
засіданні займає процесуальне становище представника їх інтересів.

Самостійним напрямком діяльності прокуратури є нагляд за додержанням
законів органами, які проводять опера-тивно-розшукову діяльність,
дізнання, досудове слідство1. Такий нагляд здійснюється у досудових
стадіях кримінального процесу, тобто у стадіях порушення кримінальної
справи та попереднього слідства. Саме на цих етапах кримінального
процесу відбувається суттєве обмеження конституційнихправ і свобод
громадян. Правомірність такого обмеження може бути забезпечена лише за
допомогою цілого ряду гарантій, серед яких важливе місце-займає
прокурорський нагляд. На прокурора покладається двоєдине завдання:
сприяння викриттю винних у скоєнні злочину, повному, всебічному та
об’єктивному дослідженню обставин справи, та забезпечення законності під
час цього процесу. Звідси й інший, владно-розпорядчий характер його
повноважень, який дозволяє безпосередньо усувати виявлені порушення
закону: скасовувати незаконні чи необгрунтовані постанови органу
дізнання або слідчого, давати обов’язкові для виконання вказівки по;4~
кримінальних справах тощо. ]

Нагляд за додержаннягсгзаконів при виконанні судових рішень у
кримінальних справах, а також при застосуванні іншихзаходів примусового
характеру, пов’язанихз обмеженням особистої свободи громадян,
здійснюється як прокурорами спеціалізованих прокуратур з нагляду за
виконанням законів в установах, що виконують покарання, так і тери-

1 До сформування системи досудового слідства слідчі органи проводять
попереднє слідство.

торіальними прокурорами. Це найбільш велика за обсягом функція
прокуратури. Вона охоплює весь комплекс норм кримінально-процесуального,
кримінально-виконавчого та іншого законодавства, що регулює порядок
застосування заходів примусового характеру, виконання кримінальних
покарань, порядок та умови тримання або відбування покарання. Особливий
характер діяльності спеціалізованих установ та посадових осіб, які
забезпечують виконання кримінальних покарань та заходів примусового
характеру, обмежені можливості відстоювання громадянами своїх законних
прав в умовах застосування до них таких заходів обумовлюють надання
прокурору широкого спектру повноважень: не лише опротестування, але й
скасування незаконних актів адміністрації місць тримання затриманих,
попереднього ув’язнення, установ, в яких засуджені відбувають покарання,
установ для примусового лікування і перевиховання, зупинення виконання
цих актів, звільнення особи, яка незаконно перебуває в таких установах.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура
бере участь у розробленні органами державної влади заходів запобігання
злочинам та іншим правопорушенням, у роботі по вдосконаленню та
роз’ясненню законодавства. Вказані види діяльності прокуратури нее
самостійними її функціями, оскільки попередження злочинів та інших
правопорушень є одним з етапів (стадій) прокурорської діял ьності. Тому
розробка заходів запобігання правопорушенням, а також роз’яснення
законодавства є невід’ємною частиною профілактичної діяльності
прокуратури.

§ 4. Система та структура органів прокуратури

Відповідно до Конституції України (ст. 121, 122) та Закону «Про
прокуратуру» (ст. 6) органи прокуратури України становлять єдину
централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з
підпорядкуванням нижчестоя-щих прокурорів вищестоящим.

Систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України,
прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і
Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші
прирівняні до них прокуратури, а також військові, транспортні,
природоохо-.ронні та інші спеціалізованігірбкуратурйгТаким чином,
систему органів прокуратури складають територіальні та спеціалізовані
прокуратури. Територіальні прокуратури створені та функціонують
відповідно до адміністративно-територіального устрою України, а
спеціалізовані — за предметно-

галузевим принципом і функціонують в окремих сферах життєдіяльності. На
даний час система органів прокуратури
налічуєтакіспеціалізрваніпрокуратури:військові,транспортні, ‘
природоохоронні та прокуратури по нагляду за виконанням
кримінально-виконавчого законодавства.

Територіальні, а також інші зазначені вище прокуратури у своїй
сукупності складають злагоджену трьохланкову систему органів
прокуратури. На вершині прокурорської системи знаходиться Генеральна
прокуратура України. Другу ланку системи органів прокуратури утворюють
прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і
Севастополя, а також прирівняні до них спеціалізовані прокуратури
(наприклад, військові прокуратури регіонів, військова прокуратура
Чорноморського флоту і Військово-Морських Сил України). Третю ланку
прокурорської системи складають міські, районні, міжрайонні, районні у
містах і інші прирівняні до них прокуратури (наприклад, військові
прокуратури гарнізонів). Очолює систему органів прокуратури з
притаманними тільки йому повноваженнями Генеральний прокурор України,
який призначається на посаду Президентом України за згодою Верховної
Ради України. Він очолює також і Генеральну прокуратуру України.

Оскільки Генеральна прокуратура не тільки здійснює керівництво
підпорядкованими прокуратурами, а й безпосередньо виконує особливо
важливі завдання по здійсненню нагляду за додержанням законів, остільки
вона являє собою складну державну структуру, яка організує свою
діяльність за територіальним та предметно-галузевим принципами.

Генеральний прокурор України має першого заступника і заступників.
Відповідно до чинного законодавства структуру Генеральної прокуратури
України та Положення про її структурні підрозділи затверджує Генеральний
прокурор України. У Генеральній прокуратурі України утворюється колегія
як дорадчий орган при Генеральному прокурорі України у складі
Генерального прокурора України (голова колегії), його першого
заступника, заступників, прокурора Автономної Республіки Крим, інших
керівних працівників органів прокуратури. Персональний склад колегії
затверджується Верховною РадоюУкраїни за поданням Генерального прокурора
України. У Генеральній прокуратурі є управління і відділи, які
створюються з урахуванням як традиційних, сталих, так і нових, але не
менш пріоритетних напрямків діяльності. Генеральний прокурор має
можливість залежно від конкретних завдань корегувати структуру
Генеральної прокуратури або її окремих управлінь! відділів. Зараз у
Генеральній прокуратурі діють управління, у складі яких є відділи, а
також самостійні відділи:

— Управління кадрів (відділ роботи з кадрами, відділ підготовки та
підвищення кваліфікації кадрів, відділ штатів та аналітичної роботи);

— Управління загального нагляду (відділ нагляду за додержанням законів у
сфері економічних відносин, відділ нагляду, за додержанням законів про
права і свободи громадян та за законністю правових актів, відділ нагляду
за додержанням законодавства про адміністративні правопорушення);

— Головне слідче управління (містить декілька управлінь і відділів):

1. Управління нагляду за додержанням законів при проведенні слідства
органами прокуратури (відділ. нагляду за розслідуванням кримінальних
справ проти особи та громадської безпеки, відділ нагляду за
розслідуванням кримінальних справ про службові та господарські злочини).

2. Управління нагляду за додержанням законів органами дізнання та
слідчими органів внутрішніх справ (відділ нагляду за додержанням законів
органами дізнання та слідчими органів внутрішніх справ, відділ нагляду
за додержанням законів органами дізнання і слідчими ГСУ МВС України
(центральний апарат МВС, відділ нагляду за додержанням законів при
здійсненні оперативно-розшукової діяльності).

3. Організаційно-методичний відділ.

4. Відділ криміналістики.

5. Управління по розслідуванню особливо важливих справ (слідчий відділ;
відділ нагляду за додержанням законів при розслідуванні особливо
важливих справ).

6. Управління нагляду за виконанням законів спеціальними підрозділами по
боротьбі з організованою злочинністю (відділ нагляду за додержанням
законів спецпідрозділами Генеральної прокуратури України, органів
внутрішніх справ, СБУ на місцях; відділ нагляду за додержанням законів
слідчими і спецпідрозділами органів внутрішніх справ (центральний апарат
М ВС); відділ нагляду за додержанням законів слідчими і спецпідрозділами
Служби безпеки України).

—Управління нагляду за додержанням законів у Збройних Силах України
(відділ загального нагляду, відділ нагляду за слідством і дізнанням).

— Кримінально-судове управління (організаційно-методичний відділ, відділ
з питань участі прокурорів у розгляді кримінальних справ у судах, відділ
з питань участі прокурорів у розгляді кримінальних справ у Верховному
Суді України).

—Цивільно-судовеуправління (організаційно-методичний відділ, відділ з
питань участі прокурорів у цивільному судочинстві, відділ з питань
участі прокурорів у арбітражному судочинстві).

— Управління нагляду за додержанням законів на транспорті (відділ
загального нагляду, слідчий відділ, відділ на-

гляду за додержанням законів при проведенні слідства та дізнання).

— Управління нагляду за додержанням кримінально-виконавчого
законодавства (відділ нагляду за додержанням законів у місцях
попереднього ув’язнення та позбавлення волі; відділ нагляду за
додержанням законів при виконанні покарань, не пов’язаних з позбавленням
волі).

— Управління нагляду за додержанням законів про національну безпеку
(відділ нагляду за слідством, дізнанням та оперативно-розшуковою
діяльністю в органах СБУ; відділ нагляду за додержанням законів про
міжнаціональні відносини; відділ з питань реабілітації жертв політичних
репресій).

— Управління правового забезпечення (відділ підготовки та експертизи
законопроектів, відділ систематизації законодавства, відділ
міжнародно-правових зв’язків).

— Управління організаційного забезпечення (організаційно-контрольний
відділ, відділ інформатики і комп’ютеризації, відділ статистики, відділ
листів і прийому громадян).

— Відділ нагляду за додержанням законів про права неповнолітніх та
молоді.

— Відділ нагляду за додержанням природоохоронного законодавства.

Керівники управлінь і відділів призначаються на посади Генеральним
прокурором. Одночасно вони є його старшими помічниками та помічниками.
Генеральний прокурор має також старших помічників та помічників з
особливих доручень, л

Генеральна прокуратура разом з Міністерством внутрішніх \ справ та
іншими заінтересованими міністерствами і відом- І ствами за погодженням
з Міністерством статистики розроб- | ляє систему та методику єдиного
обліку і статистичної звітності І про злочинність, розкриття і
розслідування злочинів. _

Генеральному прокурору України надані широкГ повноваження по керівництву
органами прокуратури. Він:

— спрямовує роботу органів прокуратури і здійснює контроль за їх
діяльністю;

— призначає першого заступника, заступників Генерального прокурора
України, керівників структурних підрозділів, головного бухгалтера,
старших помічників і помічників Генерального прокурора України з
особливихдоручень, заступників керівників структурних підрозділів,
старших слідчих з особливо важливих справ і слідчих з особливо важливих
справ, старших прокурорів і прокурорів управлінь і відділів. Призначення
цих працівників відбувається на невизначений термін;

— затверджує структуру і штатну чисельність підпорядкованих органів
прокуратури, розподіляє кошти наїхутримання в межах загальної
чисельності працівників і фонда заробітної

плати. Залежно від конкретних умов, складності, обсягу наглядової та
іншої діяльності той же самий вид праці в обласних та прирівняних до них
прокуратурах може здійснюватися або управліннями, або відділами, або
старшим помічником чи помічником прокурора. В міських, районних,
міжрайонних і прирівняних до них прокуратурах чисельність апарату
залежить від обсягу роботи, що виконується;

— призначає за погодженням з Верховною Радою Автономної Республіки Крим
прокурора цієї республіки;

—призначає заступників прокурора Автономної Республіки Крим, прокурорів
областей, міст Києва і Севастополя, їх заступників, а також прирівняних
до них інших прокурорів. Призначаються вони на п’ятирічний строк. Після
його закінчення вони або залишаються на цій посаді на новий строк, або
звільняються у зв’язку з переходом на іншу роботу за станом здоров’я,
результатами атестації та ін.;

— відповідно до законодавства визначає порядок прийняття, переміщень та
звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших спеціалістів, за
винятком осіб, призначення яких передбачено Законом про прокуратуру.

Генеральний прокурор призначає членів колегій прокуратур Автономної
Республіки Крим, прокуратур областей та прирівняних до них прокуратур
міст Києва і Севастополя. Начальники управлінь і відділів, старші
помічники прокурора Автономної Республіки Крим, прокурорів областей та
прирівняні до них прокурори призначаються відповідними прокурорами за
узгодженням з Генеральною прокуратурою (заступниками Генерального
прокурора України, начальниками управлінь і відділів, які керують
відповідними ділянками роботи). Особи, призначення яких повинно
узгоджуватись з Генеральною прокуратурою, не можуть бути звільнені з
посади, що займають, без ЇЇ згоди;

—відповідно до законів України видає обов’язкові для всіх органів
прокуратури накази, розпорядження, затверджує положення та інструкції.
Накази нормативного характеру визначають стратегію здійснення нагляду за
додержанням і правильним застосуванням законів у відповідній сфері чи
напрямку діяльності;

— присвоює класні чини згідно з Положенням про класні чини працівників
прокуратури, затвердженим постановою Верховної Ради України від
06.11.1991 р.; вносить подання Президенту України про присвоєння
класнихчинів державного радника юстиції 1, 2, 3 класів.

Накази та інші акти Генерального прокурора України нормативного
характеру в разі невідповідності їх Конституції або іншим законам
України можуть бути скасовані як Верховною Радою України або відповідним
судом у порядку,

передбаченому законом, так і самим Генеральним прокурором України1.

Прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і
Севастополя та прирівняні до них прокуратури є прокуратурами другої
ланки і тому особливість їх діяльності полягає у тому, що, з одного
боку, вони здійснюють функції, які покладені Законом на органи
прокуратури в межах компетенції обласної прокуратури, а з другого —
здійснюють керівництво підпорядкованими прокуратурами.

Відповідно ст. 16 Закону «Про прокуратуру» прокуратури Автономної
Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя очолюють відповідні
прокурори, які призначаються на посаду Генеральним прокурором України
строком на 5 років. Вони мають першого заступника і заступників, які
також призначаються на посаду Генеральним прокурором України, але без
обмеження строку. Структурно прокуратури цього рівня також складаються з
управлінь і відділів (в значній частині співпадаючих з управліннями і
відділами Генеральної прокуратури), начальники яких призначаються на
посаду і звільняються з посади прокурорами, які очолюють ці прокуратури,
за узгодженням з першими заступниками, заступниками, начальниками
управлінь і відділів Генеральної прокуратури.

При визначенні функціональних обов’язків структурних підрозділів цих
прокуратур використовуються (так само як і у Генеральній прокуратурі)три
принципа: галузевий, багатогалузевий, предметний.

Положення про управління, відділи, інші структурні підрозділи обласних
та прирівняних до них прокуратур затверджуються керівниками
цихпрокуратур. Вони містять складові частини підрозділів, завдання та
основні види робіт, покладених на конкретний структурний підрозділ, а
також визначені обов’язки начальника, його заступника
іпрокурорівуправління (відділа).

У зазначених прокуратурах є посади заступників начальників, старших
прокурорів, прокурорів управлінь і відділів, старших слідчих з особливо
важливих справ, слідчих з особливо важливих справ і старших слідчих,
спеціалістів і інших співробітників, які призначаються та звільняються
керівником відповідної прокуратури.

Розподіл обов’язків між працівниками структурного підрозділу
здійснюється на підставі зонального та предметного принципів. Зональний
принцип означає, що за кожним прокурором структурного підрозділу
закріплено декілька прокуратур адміністративних районів, міст. Кількість
зон по-

Відповідним судом є Верховний Суд України.

винна відповідати кількості працівників управлінь, відділу. Зональний
прокурор здійснює як контролюючі та інші функції управління щодо
міських, районнихта міжрайонних прокуратур, діючих на закріпленій за ним
території, так і у межах компетенції обласної та прирівняної до неї
прокуратури — наглядові та інші функції прокуратури. Предметний принцип
розподілу обов’язків означає, що за кожним прокурором управління,
відділу залежно від його професійної підготовки і інших особистих
якостей закріплюються окремі, найбільш важливі сфери правових відносин.

На практиці роз.Іоділ обов’язків між працівниками структурних
підрозділів здійснюється на підставі поєднання обох зазначених
принципів: або за працівниками управління (відділу) закріплюється
окреслена зона і якийсь предмет, або частина прокурорів управління
(відділу) виконує обов’язки по зонах, частина — по предмету. На такий
підхід орієнтує і Генеральний прокурор України: «Обов’язки між
працівниками районної (міської) ланки розподіляти, як правило, за
галузевим, а прокуратур вищого рівня — за зонально-предметним
принципами. При цьому враховувати теоретичну підготовку і практичний
досвід, індивідуальні нахили та здібності працівника. Розподіл
обов’язків оформляти наказом або розпорядженням керівника прокуратури,
а між працівниками управлінь (відділів)—положенням про структурний
підрозділ, • затвердженим відповідним заступником прокурора»1.

До повноважень прокурорів обласнихі прирівнянихдо них прокуратур по
керівництву очолюваних ними прокуратур поруч із повноваженнями по
призначенню та звільненню відповідних працівників (про що було вище)
віднесено внесення змін у встановлені штати своєї прокуратури в межах
затвердженої чисельності і фонду заробітної плати. Але такі зміни
призводяться лише за узгодженням з Генеральним прокурором України. Певні
повноваження такого змісту має прокурор обласної та прирівняної до неї
прокуратури стосовно підлеглих прокуратур (міських, районних,
міжрайонних, районних в містах, іншихприрівнянихдо них прокуратур). Він
призначає заступників прокурорів, старших помічників, помічників,
старших слідчих та слідчих цих прокуратур.

У прокуратурах Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і
Севастополя та прирівнянихдо них прокуратурах так само як і у
Генеральній прокуратурі утворюються колегії у складі прокурора (голова),
його заступників, інших керівних працівників. Персональний склад колегій
затверджується Генеральним прокурором України.

1 Див. п. 2 Наказа № 1 Генерального прокурора України від 4.01.95 р.
«Про організацію роботи органів прокуратури».

16 . . .

Колегії прокуратур є дорадчими органами і розглядають найбільш важливі
питання, що стосуються додержання законності, стану правопорядку,
діяльності органів прокуратури, виконання наказів Генерального прокурора
України, кадрові питання, заслуховують звіти підпорядкованихпрокурорів,
начальників структурних підрозділів та інших працівників прокуратури.
Таким чином єдиноначальність у роботі органів прокуратури поєднується
з колегіальністю при розгляді найбільш важливихпроблем
прокурорсько-слідчої діяльності. На засіданнях колегій можуть
заслуховуватись повідомлення і пояснення керівників міністерств,
відомств, органів державного управління, нагляду та контролю,
підприємств, установ і організацій, їх об’єднань, інших посадових осіб з
приводу порушень законодавства. Генеральний прокурор України постійно
приділяє увагу підвищенню ролі колегій. Він ставить вимогу, щоб на
засіданнях розглядалися питання, пов’язані з визначенням пріоритетних
напрямків діяльності органів прокуратури, результати комплексного
вивчення стану роботи, звіти прокурорсько-слідчих працівників, які не
забезпечують належного виконання своїх обов’язків, кадрові та інші
питання, що потребують колегіального вирішення. Водночас він звертає
увагу на неприпустимість обговорення на засіданнях колегій питань, які
можуть бути розглянуті на оперативних нарадах або вирішені керівниками
прокуратур у межах їх компетенції.

Порядок роботи колегії визначається регламентом, її рішення доводяться
до відома працівників органів прокуратури. Контроль за виконанням рішень
колегій забезпечується прокурорами чи їх заступниками згідно з
розподілом обов’язків. Копії протоколів засідань колегій обласних і
прирівняних прокуратур надсилаються до Генеральної прокуратури після їх
підпису, але не пізніше десятиденного терміну з дня засідання колегії.

В разі розбіжностей між прокурором і колегією він проводить в життя своє
рішення. Про такі розбіжності Генеральний прокурор доповідає Голові
Верховної Ради України, а інші прокурори—Генеральному прокурору України.
Члени колегії Генеральної прокуратури можуть повідомити свою особисту
думку Голові Верховної Ради України, а члени колегій інших прокуратур —
Генеральному прокурору України.

Міські, районні, міжрайонні і прирівняні до них спеціалізовані
прокуратури створюють основну ланку прокурорської системи, діючи на всій
території України. Міські прокуратури функціонують в межах окремих міст
обласного підпорядкування. Зараз їх кількість налічує 118. Кількість
районних прокуратур великих міст складає 87, а найбільш чисельна група
прокуратур сільських районів — 430.

Міжрайонні прокуратури охоплюють своєю діяльністюабо

2. 692

Фу ндамента л ьна

два сусідніх райони, або місто і прилеглий район. Таких прокуратур
налічується 53.

Зі статусом міських, районних прокуратур на території України створені і
функціонують прокуратури з нагляду за додержанням
кримінально-виконавчого законодавства, транспортні, природоохоронні і
деякі інші спеціалізовані прокуратури.

Прокуратури міст, районів, прирівняні до них прокуратури очолюють
відповідні прокурори, які призначаються на посаду Генеральним прокурором
України. В цих прокуратурах є посади заступника прокурора, старшого
помічника прокурора, помічників прокурора, слідчих, у тому числі старших
слідчих. Вони призначаються прокурором області або прирівняними до нього
прокурорами. Штатна чисельність прокуратур основної ланки неоднакова.
Вона залежить від обсягу виконуваної роботи і затверджується Генеральним
прокурором України. Обсяг роботи визначається рівнем злочинності у місті
(районі), чисельністю населення, кількістю піднаглядових об’єктів,
чисельним складом суду і іншими обставинами.

Спеціалізовані прокуратури будуються за загальними для всіх органів
прокуратури принципами; вони керуються тими ж законами, що й
територіальні прокуратури; перед ними стоять загальні для всіх органів
прокуратури завдання; вони використовують ті ж засоби прокурорського
реагування на виявлені порушення закону. Однак в їх системно-структурній
побудові, а також в об’єктах по здійсненню нагляду є певні особливості.

До органів військових прокуратур належать військові прокуратури регіонів
і військова прокуратура Чорноморського флоту та Військово-Морських Сил
України (на правах обласних), військові прокуратури гарнізонів (на
правах міських). Ці прокуратури здійснюють нагляд за додержанням законів
органами військового управління, військовими об’єднаннями, з’єднаннями,
частинами, підрозділами, установами і військовими навчальними закладами
та посадовими особа-миЗбройнихСил, Прикордонних військ, Національної
гвардії, Управління державної охорони, Служби безпеки України та інших
військових формувань, дислокованих на території . України. На органи
військової прокуратури покладено здійснення нагляду за виконанням
законів при провадженні дізнання та попереднього слідства, яке
здійснюється у цих установах і формуваннях. Вони також розслідують усі
злочини, що скоюються військовослужбовцями та службовцями військових
установ і закладів.

На органи військової прокуратури покладений обов’язок щодо підтримання
державного обвинувачення у військових

судах, участь у межах своїх повноважень у розгляді судами цивільних та
арбітражних справ, а також внесення подань у касаційному або протестів у
наглядовому порядку на вироки, рішення, постанови та ухвали військових
судів.

Військовослужбовці військових прокуратур у своїй діяльності керуються
Законом України «Про прокуратуру’) і проходять службу відповідно до
Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу»
та інших зако-нодавчихактівУкраїни, якими встановлено правовіта
соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення,
передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил
України.

Транспортні прокуратури діють на правах районних і обласних прокуратур і
здійснюють нагляд за додержанням та правильним застосуванням законів
підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами
залізничного, морського, річкового і повітряного транспорту, спрямованих
на боротьбу з аварійністю, втратами вантажів, безгоспо-дарським
використанням транспортних засобів, забезпечення прав пасажирів, а також
соціальних прав робітників залізничного, повітряного, морського та
річкового транспорту. На транспортні прокуратури покладено нагляд за
додержанням законів органами транспортної міліції, органами дізнання та
попереднього слідства при розслідуванні злочинів, скоєнихна
залізничному, морському, річковомута повітряному транспорті, нагляд за
додержанням адміністративного зако-нодавствау
галузітранспортнихправопорушень. Транспортним прокурорам доручено
проведення розслідування з кримінальних справпро злочини, скоєні на
залізницях, вокзалах, станціях, станційних будівлях, поїздах, у смугах
відведення, відокремлених від населених пунктів, метрополітенах,
повітряних та водних шляхах України, портах, причалах і пристанях,
лгтальнихапаратахта суднах, а також розслідування службових злочинів,
скоєних працівниками залізничного, морського, річкового і повітряного
транспорту, співробітниками органів внутрішніх справ на транспорті.

На транспортних прокурорів Генеральним прокурором України покладено
обов’язок:

— брати участь у судовому розгляді кримінальних справ, направлених
транспортною прокуратурою, про крадіжки в особливо великих розмірах,
порушення правил безпеки руху і експлуатації транспорту, правил охорони
праці і техніки безпеки, умисні вбивства, зґвалтування, службові злочини
працівників транспорту і органів внутрішніх справ на транспорті і справ,
які мають суттєве значення для забезпечення законності на транспорті;

— приймати участь в розгляді кримінальних і цивільних

справ у касаційному порядку у випадках, коли вони підтримували
обвинувачення або брали участь у суді першої інстанції, а також справ,
по яких внесені касаційні чи окремі подання;

—вносити мотивовані подання відповідним прокурорам за наявності підстав
для принесення протестів на рішення, вироки, ухвали чи постанови судів,
які набрали законної сили.

Прокуратури з питань нагляду за додержанням кримінально-виконавчого
законодавства діють на правах міжрайонних прокуратур. На них покладено:

— здійснення нагляду за додержанням кримінально-виконавчого
законодавства у в’язницях, виправно-трудових та виховно-трудових
колоніях, лікувально-трудових та виховно-трудових профілакторіях;

— проведення попереднього слідства по кримінальних справах про злочини,
вчинені у зазначених установах, у тому числі співробітниками цих установ
і військовослужбовцями внутрішніх військ;

— нагляд за додержанням законів при проведенні дізнання і попереднього
слідства по кримінальних справах про злочини, вчинені у вказаних
установах;

— підтримання державного обвинувачення у судах по кримінальних справах
зазначеної категорії залежно від характеру і ступеня суспільної
небезпеки діяння;

— участь у судових засіданнях при вирішенні питань, які пов’язані з
виконанням вироків у піднаглядних установах;

— принесення касаційних та окремих подань на вироки, ухвали і постанови,
рішення судів по справах і матеріалах, у розгляді яких вони брали
участь.

Природоохоронні прокуратури створені за принципом міжрайонних
прокуратур, контроль і керівництво за ними покладено на прокурорів
Автономної Республіки Крим і областей.

Природоохоронні прокуратури забезпечують нагляд за додержанням і
правильним застосуванням природоохоронного законодавства Кабінетом
Міністрів України, міністерствами, державними комітетами та відомствами,
іншими органами державного та господарчого управління, урядом Автономної
Республіки Крим, місцевими Радами народних депутатів, військовими
частинами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими
особамита громадянами. Зокрема, першочерговою задачею цих прокуратур є
нагляд за додержанням законодавства, спрямованого на ліквідацію
наслідківЧорнобильської катастрофи, безпечну експлуатацію діючих на
Україні АЕС і регулюючого утилізацію, знищення та поховання
радіоактивних, токсичних, промислових та побутових відходів.

Заробітна плата прокурорів і слідчих прокуратури складається з посадових
окладів, надбавок за класні чини, вислугу років та повинна забезпечувати
достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових
обов’язків, а рівно закріплення кваліфікованих кадрів. Надбавка за
вислугу років встановлюється також іншим робітникам прокуратури
(спеціалістам, службовцям, робітникам). Прокурор і слідчий мають право
безкоштовно користуватися за службовими посвідченнями на території
України всіма видами транспорту міського, приміського і місцевого
сполучення (крім таксі).

Прокурори і слідчі прокуратури, призначені на роботу в іншу місцевість,
на протязі шести місяців забезпечуються упорядкованим приміщенням у
позачерговому порядку, а також мають право на першочергове влаштування
дітей у дошкільні установи (ст. 49 Закону про прокуратуру). За сумлінне
і зразкове виконання службових обов’язків, ініціативу і оперативністьу
роботі працівники прокуратури заохочуються такими заходами: подяка,
грошова премія, подарунок, цінний подарунок, дострокове присвоєння
класного чину чи підвищення у класному чині, нагорода нагрудним знаком
«Почесний працівник прокуратури України».

За порушення Закону, неналежне виконання службових обов’язків або
скоєння ганебного вчинку прокурори і слідчі несуть відповідальність
згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України, затвердженим
Верховною Радою України1. «Робітники прокуратур, — говориться у ст. 2
Дисциплінарного статуту, — повинні володіти високими моральними
якостями, бути принциповими і непримиримими до порушень законів,
поєднувати виконання своїх професійних обов’язків з громадською
мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особливо суворо
дотримуватись вимог закону, проявляти ініціативу у роботі, підвищувати
її якість і ефективність і сприяти своєю діяльністю затвердженню
верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості
громадян, поваги до закону, нормами і правилами суспільного життя.
Будь-які порушення прокурорсько-слідчими працівниками законності та
службової дисципліни підривають авторитет прокуратури, завдають збитки
інтересам держави і суспільства».

Під функцією того чи іншого органу звичайно розуміється напрямок, вид
діяльності або його соціальне призначення.

1 Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 4. — Ст. 15.

Тобто поняття «функція» пов’язується з діяльністю, виконанням певних
обов’язків.

Дисциплінарне стягнення у відношення працівника прокуратури
застосовується за невиконання або неналежне виконання службових
обов’язків або за проступок, що порочить його як працівника прокуратури.

Винесення виправдувального вироку, повернення кримінальної справи для
додаткового розслідування, скасування запобіжного заходу та інших
процесуальних рішень тягне дисциплінарну відповідальність прокурорів і
слідчих, якщо в процесі слідства вони допустили неохайність і
несумлінність. До дисциплінарних стягнень відносяться: догана, пониження
у класному чині, пониження у посаді, позбавлення нагрудного знаку
«Почесний працівник прокуратури України», звільнення, звільнення з
позбавленням класного чину. Дисциплінарне стягнення повинно відповідати
ступеню вини та тяжкості проступку. Прокурор, який вирішує питання про
накладення стягнення, повинен особисто з’ясувати об-ставини проступку і
одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила, у разі
необхідності може бути призначена додаткова перевірка (ст. 11
Дисциплінарного статуту прокуратури України).

Ст. 50 Закону про прокуратуру закріплює заходи правового та соціального
захисту працівників прокуратури і підкреслює, що прокурор і слідчий
прокуратури знаходяться під захистом закону. Нанесення тілесних
пошкоджень, образа, погроза у відношенні працівника прокуратури або його
близького родича, а також знищення їх майна, інші насильницькі дії у
зв’язку з виконанням прокурором або слідчим прокуратури своїх службових
обов’язків тягнуть встановлену законом відповідальність.

Життя та здоров’я працівників прокуратури підлягає обов’язковому
державному страхуванню за рахунок коштів відповіднихбюджетів. У разі
пошкодження чи інвалідності, що сталися у зв’язку з виконанням службових
обов’язків, прокурор, слідчий прокуратури одержує, компенсацію у розмірі
від річного до п’ятирічного грошової о утримання в залежності від
ступеня утрати працездатності, а у випадку загибелі з вказаної причини
сім’ям загиблих виплачують одноразову допомогу у розмірі десятирічного
грошового утримання за останньою посадою. За сім’єю загиблого
зберігається право на одержання впорядкованого житлового приміщення на
умовах і підставах, існуючих на час загибелі працівника. * Прокурори і
слідчі прокїратури_мають право носити вогнет, \/ пальну зброю.

ГЛАВА II ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ В ОРГАНАХ ПРОКУРАТУРИ

§ 1. Кадрове забезпечення органів прокуратури

Ефективність прокурорської діяльності щодо виконання завдань, визначених
Конституцією і Законом України «Про прокуратуру», в значній мірі
обумовлені рівнем організації роботи прокуратури. Одна із умов успішної
діяльності прокуратури— якісний добір, розстановка, професійна
підготовка та виховання кадрів. Прокуратура повинна бути укомплектована
сумлінними працівниками з високими професійними і моральними якостями,
здатними вирішувати завдання по утвердженню верховенства закону,
зміцнення законності та правопорядку, захисту прав людини, інтересів
держави та суспільства (п. 1.1 наказу № 3 Генерального прокурора України
від 17.04.96 р. «Про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури
України»).

При доборі та розстановці кадрів в прокуратурі слід виходити з
необхідності забезпечення раціонального співвідношення досвідчених і
молодих працівників, враховувати стан їхздоров’я, маючи на увазі, що
прокурорсько-слідча діяльність пов’язана з великими емоційними та
фізичними навантаженнями. Практикувати використання можливостей
тестування та інших наукових методів перевірки особистих якостей,
необхідних для працівників прокуратури (п. 2.2 наказу Генерального
прокурора України від 17.04.96 р.).

Закон «Про прокуратуру» (ст. 46) передбачає, що прокурорами і слідчими
можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту,
необхідні ділові і моральні якості. Особи, які не мають досвіду
практичної роботи за спеціальністю, проходять в органах прокуратури
стажування строком до одного року. Порядок стажування визначається
Генеральним прокурором України. Військовими прокурорами і слідчими
призначаються громадяни України з числа офіцерів, які проходять
військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту
(ч. 1 ст. 461 Закону «Про прокуратуру»).

Особи, які вперше призначені на посади помічників прокурорів, прокурорів
управлінь, відділів, слідчих прокуратури, приймають «Присягу працівника
прокуратури». Про-

цедура її прийняття визначається Генеральним прокурором України. Це
сприяє вихованню почуття професійної гордості та високої
відповідальності за доручену справу.

Особливі вимоги (віковий ценз, наявність визначеного стажу роботи)
пред’являються до осіб, які призначаються на посади керівників
прокуратур. Прокурором Автономної Республіки Крим, прокурорами областей
та прирівняних до них, прокурорами міст Києва та Севастополя
призначаються особи не молодше ЗО років, які мають стаж роботи в органах
прокуратури або на судових посадах не менше семи років.

Міськими, районними і прирівняними до них прокурорами призначаються
особи не молодше 25 років із стажем роботи в органах прокуратури або на
судових посадах не менше трьох років. Це дозволяє уникнути випадків
призначення на керівні посади осіб без достатніх знань, практичних
навичок та життєвого досвіду.

Підвищенню професійного рівня прокурорів і слідчих, забезпеченню
оптимальної розстановки кадрів, оцінці їх ділових та особистих якостей,
усуненню недоліків у роботі і поведінці повинне сприяти атестування, яке
проводиться не рідше ніж один раз у п’ять років. Положення про
атестування прокурорсько-слідчих працівників затверджено Генеральним
прокурором України 19.05.92 р. У відповідності з ним в Генеральній
прокуратурі утворюється вища атестаційна комісія, а в прокуратурі АР
Крим, прокуратурах областей та прирівняних до них, прокуратурах міст
Києва і Севастополя, Інституті підвищення кваліфікації — атестаційні
комісії, до складу яких включаються найдосвідченіші та найавторитетніші
працівники прокуратур. За виконанням рекомендацій атестаційних комісій
встановлюється контроль.

Прокурори і слідчі одночасно зі службою в органах прокуратури не можуть
виконувати роботу на підприємствах, в установах або організаціях,
займатися підприємництвом, за винятком наукової та педагогічної
діяльності.

Особи, які були засуджені за вчинені злочини, не можуть бути прийняті на
посаду прокурора або слідчого.

В залежності від займаної посади і стажу роботи прокурорам та слідчим
органів прокуратури присвоюються класні чини. Порядок присвоєння і
позбавлення класних чинів визначається Положенням про класні чини
працівників прокуратури України, затвердженим Верховною Радою України
06.11.91 р.

Класні чини державного радника юстиції України, державного радника
юстиції 1, 2 і 3 класів присвоюються Президентом України. Інші класні
чини — Генеральним прокурором України.

За сумлінне виконання службових обов’язків, проявлення

професійної майстерності, наполегливості та ініціативи прокурори та
слідчі можуть бути заохочені. До заохочень відносяться: подяка, грошова
премія, подарунок, цінний подарунок, дострокове присвоєння класного
чину, підвищення у класному чині. За особливі заслуги робітники
прокуратури можуть бути нагороджені державними. нагородами, їм
присвоюється почесне звання «Заслужений юрист України». Нагрудним знаком
«Почесний працівник прокуратури України» нагороджуються прокурори і
слідчі за тривалу та бездоганну службу в органах прокуратури.

За порушення закону, неналежне виконання службових обов’язків чи скоєння
ганебного вчинку прокурори і слідчі несуть відповідальність згідно з
Дисциплінарним статутом прокуратури України, затвердженим постановою
Верховної Ради України від 06.11.91 р.

В прокуратурі постійна увага приділяється удосконаленню системи
підвищення кваліфікації працівників. Вона передбачає самостійне
навчання, проведення семінарів, науково-практичних конференцій,
стажування, навчання в Інституті підвищення кваліфікації та учбових
центрах Генеральної прокуратури України. Організація навчання повинна
забезпечити його реальний вплив на вдосконалення прокурорсько-слідчої
діяльності (п. 4 наказу Генерального прокурора України від 17.04.96 р. №
3).

Питання добору, розстановки, виховання та навчання

кадрів систематично розглядаються на засіданнях колегій

Генеральної прокуратури України, “прокуратури АР Крим,

областей, міст Києва та Севастополя і прирівняних до них

.. прокуратур.

§ 2. Планування роботи в органах прокуратури. Контроль виконання в
органах прокуратури

Постановка завдань, підготовка та реалізація планів, перевірка виконання
і контроль за діяльністю підпорядкованих працівників — основні
організаційні елементи роботи прокуратури.

Керівництво діяльністю органів прокуратури здійснює Генеральний прокурор
України, який на підставі і на виконання законів видає накази та
інструкції, дає вказівки, які обов’ язкові для всіх органів прокуратури.
Повноваження Генерального прокурора щодо керівництва органами
прокуратури визначені в ст. 15 Закону «Про прокуратуру». Генеральний
прокурор України у відповідності з Конституцією, іншими законами на
підставі аналізу стану законності визначає головні завдан-

ня, які повинні вирішувати органи прокуратури. Планування забезпечує:

визначення першочерговості проблем, які мають бути вирішені прокуратурою
в цілому і в конкретний період часу (квартал, півріччя, рік);

персональну відповідальність за виконання намічених заходів та
послідовність їхнього виконання.

Для забезпечення належного планування в прокуратурі слід визначити
пріоритетні напрямки в усіх галузях проку-рорськоїдіяльності. Це дає
можливість концентрувати зусилля прокуратури на вирішенні найбільш
актуальних проблем. В залежності від строків розрізняють поточне та
перспективне планування. Поточне планування служить вирішенню проміжних
завдань в короткі періоди часу. Перспективне планування розраховане на
більш тривалий строк і передбачає здійснення комплексу міроприємств щодо
вирішення суттєвих питань зміцнення законності та боротьби із
злочинністю. Обидва види планування пов’язані між собою. При цьому
вирішальна роль відводиться перспективному плануванню, націленому на
тривалий час здійснення міроприємств, що дозволяє досягти практичних
успіхів в забезпеченні законності.

В Генеральній прокуратурі України, прокуратурах АР Крим, областей, міст
Києва і Севастополя, прирівняних до них прокуратурах робота планується
на півріччя з врахуванням стану законності та нагляду за виконанням
законів.

В міських, районних та прирівняних до них прокуратурах плани роботи
складаються щоквартально. При цьому прокурорам надана самостійність
планування роботи (п. 2 наказу Генерального прокурора України від
4.01.95 р. № 1 «Про організацію роботи органів прокуратури України»).

Вищестоящі прокурори безпосереднє керівництво роботою підпорядкованих
органів здійснюють шляхом:

— виїзду на місця для перевірок роботи. Перевірки бувають галузеві та
комплексні. Вони проводяться і здійснюються вищестоящою прокуратурою в
залежності від стану справ в боротьбі із правопорушеннями у тому чи
іншому районі, місті, області. Комплексні перевірки повинні проводитися
не частіше одного разу в п’ять років, а галузеві — одного разу на рік
(п. 4 наказу Генерального прокурора України № 1 від 4.01.95 р. ).
Результати перевірок розглядаються на місці;

— надання практичної допомоги в правильній організації роботи,
запобігання та усунення наявних недоліків;

— дачі підпорядкованим прокурорам письмових вказівок, видання та
направлення їм наказів, оглядів, інформаційнихта методичнихлистівта
іншихдокументів щодоусунення недоліків в їхній роботі;

— заслуховування керівників прокуратур та інших працівників на
засіданнях колегій та на оперативних нарадах;

— організація навчання та підвищення кваліфікації прокурорських та
слідчих працівників.

Єдиноначальствування в роботі органів прокуратури поєднується з
колегіальністю при розгляді найбільш важливих проблем
прокурорсько-слідчої діяльності. Для цього в Генеральній прокуратурі
України, прокуратурі АР Крим, прокуратурах областей та прирівнянихдо
них, прокуратурах міст Києва та Севастополя утворюються колегії, які є
дорадчими органами. Вони розглядають найбільш важливі питання, які
стосуються додержання законності, стану правопорядку, діяльності органів
прокуратури, виконання наказів Генерального прокурора України, кадрові
питання, заслуховують звіти підпорядкованих прокурорів, начальників
структурних підрозділів та інших працівників прокуратури. На засіданнях
колегій можуть заслуховуватися повідомлення та пояснення керівників
міністерств, відомств, органів державного управління, нагляду та
контролю, підприємств, установ та організацій, їхніх об’єднань, інших
посадових осіб з приводу порушень законодавства.

Рішення колегій доводяться до відома працівників органів прокуратури. У
разі розбіжностей між прокурором і колегією він проводить в життя своє
рішення.

§ 3. Облік та статистична звітність в прокуратурі

Облік та звітність — важливіші елементи правильної організації роботи
органів прокуратури. Достовірна, об’єктивна, оперативна, стабільна та
цілісна статистична інформація дозволяє прокурору, по-перше, правильно
оцінити стан справ, по-друге, намітити заходи щодо зміцнення законності
на всіх ділянках прокурорської діяльності, по-третє, покращити ор- \І
ганізацію роботи органів прокуратури.

Статистична звітність в органах прокуратури, яка базується на матеріал
ах первинного обліку роботи прокурорівта слідчих, дозволяє фіксувати
визначені закінчені процесуальні рішення (акти прокурора з загального
нагляду, з нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу
із злочинністю та ін.). На підставі цих рішень враховуються явища та
процеси, які контролюються прокуратурою.’

З метою забезпечення організації належного обліку роботи і ведення
статистики в органах прокуратури прокурори зобов’язані постійно вести
первинний облік фактично вико-

наної роботи для повного і своєчасного відображення у звітах
статистичних даних (п. 1 наказу Генерального прокурора України № 17 від
4.04.92р. «Про організацію обліку роботи та статистики в органах
прокуратури»).

Статистичні звіти про роботу складаються особисто міськими, районними,
міжрайонними, а також іншими прирівняними до них прокурорами на підставі
встановлених документів первинного обліку. В апаратах прокуратур АР
Крим, областей, міст Києва та Севастополя і прирівняних до них
прокуратурах міст з районним поділом звіти складають начальники
уПравліньта відділів (старші помічники та помічники прокурорів) в обсязі
своїх розділів. Звіти по управлінню та відділу підписують начальники
структурних підрозділів і подають їху визначені прокурором строки
старшому помічнику прокурора з питань статистики для складання зведеного
звіту по апарату прокуратури. Старший помічник з питань статистики перед
складанням зведеного звіту по апарату прокуратури області або
відповідного району зобов’язаний перевірити за матеріалами первинного
обліку достовірність показників звіту, який надано управлінням або
відділом. Аналогічний порядок подання звітів розповсюджується на
управління та відділи Генеральної прокуратури України. Зведені звіти про
роботу прокурора по області або регіону підписують відповідні прокурори.

В прокуратурі У країни облік роботи ведеться у відповідності з
статистичним звітом форми № П «Про роботу прокурора», затвердженого
наказом Мінстату України від 29.10.96 р. № 320. Інструкція по складанню
статистичного звіту за цією формою затверджена наказом Генерального
прокурора України № 17 від 29.10.96 р.

Структура звіту про роботу прокурора зформована у відповідності з
галузями п рокурорської діяльності і складається з 6 розділів: 1)
загальний нагляд; 2) нагляд за додержанням законів органами, що ведуть
боротьбу із злочинністю;

3) участь прокурора в розгляді кримінальних справ у судах;

4) участь прокурора у цивільному та арбітражному судочинстві; 5) нагляд
за додержанням законів у місцях застосування заходів примусового
характеру, ізоляторах, спеціальних приміщеннях,
приймальниках-розподільниках для неповнолітніх; 6) розгляд скарг
(звернень).

Прокурори АР Крим, областей, міст Києва та Севастополя, міські, районні,
міжрайонні, а також інші прирівняні до них прокурори складають
статистичний звіт за формою № П відповідно до підпорядкованості два рази
на рік — за півріччя та за весь рік.

Відповідальність за достовірність та своєчасніть надання

статистичного звіту покладається на прокурора, який його

підписав.

Органам прокуратури на місцях заборонено встановлювати додаткову
звітність та змінювати передбачені Інструкцією, затвердженою наказом
Генерального прокурора України від 29.10.96 р. № 17, порядок обліку
даних і надання звітів.

Звітні дані підлягають аналізу. На їх підставі виявляються тенденції,
які виникають в прокурорській діяльності, динаміці та структурі
злочинності, розслідуванні злочинів. З їх урахуванням в органах
прокуратури розробляються відповідні плани та міроприємства.

•; ‘*-,

§ 4. Систематизація законодавства в органах прокуратури. Придбання,
облік, зберігання нормативних актів та юридичної літератури

Систематизація законодавства в органах прокуратури ведеться для
забезпечення прокурорів та слідчих точною і повною інформацією про
законодавство України. Користування систематичною картотекою судової
практики та журнальних статей на правові теми сприяє глибокому вивченню
питань, які виникають в процесі здійснення прокурорської діяльності.

Систематизація законодавства — одна із умов виконання на належному
професійному рівні службових обов’язків прокурорами, їхніми помічниками
та слідчими. Для її забезпечення прокурори всіх ланок зобов’язані
налагодити своєчасне придбання правових актів, вести їх повний облік,
вносити в них зміни та доповнення, інформувати всіх працівників про
зміни в законодавстві, нові закони, інші нормативні акти (п. 2 наказу №
15 Генерального прокурора України в\д 4.04.92 р. «Про організацію роботи
органів прокуратури з питань систематизації законодавства і зв’язків із
засобами масової інформації»).

У відповідності з Інструкцією про порядок ведення систематизації в
органах прокуратури, затвердженої наказом № 5 Генерального прокурора
України від 08.02.93 р,, управління з правових питань Генеральної
прокуратури України, старші помічники прокурорів АР Крим, областей, міст
Києва і Севастополя, а також прирівняні до них прокурори у відповідності
зі своєю компетенцією:

ведуть систематичні картотеки нормативних актів, судової практики та
журнальних статей на правові теми; підтримують нормативні акти в
контрольному стані; своєчасно інформують прокурорів та слідчих про нове

законодавство, беруть участь в організації та проведенні занять по його
вивченню;

дають довідки, роз’яснення з чинного законодавства та практики його
застосування, проводять іншу довідково-консультаційну роботу;

надають допомогу підпорядкованим прокурорам у правильній організації
систематизації законодавства і проводять контроль за дотриманням цієї
Інструкції;

організують стажування працівників, які виконують обов’язки по
систематизації законодавства;

вживають заходів щодо забезпечення органів прокуратури нормативним
матеріалом та юридичною літературою;

організують проведення учбово-методичних заходів з питань систематизації
законодавства;

забезпечують облік та збереження законів, інших правових актів та
юридичної літератури.

Міські, районні, міжрайонні та прирівняні до них прокурори, помічники
прокурорів:

ведуть систематичні картотеки нормативнихактів, судової практики та
журнальних статей;

підтримують нормативні акти у контрольному стані;

організують вивчення нового законодавства;

дають роз’яснення по діючому законодавству, підбирають нормативні акти
по окремих питаннях, які виникають у практиці діяльності прокуратури,
надають іншу консультаційну допомогу по законодавству та практиці його
застосування працівниками прокуратури;

забезпечують облік і збереження нормативного матеріалу і юридичної
літератури.

Прокурор, покладаючи виконання обов’язків щодо систематизації
законодавства на одного із своїх помічників, зобов’язаний вживати заходи
до створення необхідних умов для розміщення та збереження довідкової
картотеки, нормативних актів і юридичної літератури.

Систематична картотека нормативних актів ведеться відповідно до
класифікатора. Класифікатор — це перелік розділів та підрозділів, які в
основному відповідають системі законодавства. Розділи та підрозділи
мають числові позначення— індекси (розділи позначаються римськими
числами, підрозділи — арабськими).

Обліку в систематичній картотеці підлягають акти загаль-нонормативного
характеру, прийняті Верховною Радою України, Президентом України,
Кабінетом Міністрів України, центральними органами державної виконавчої
влади, рішення і висновки Конституційного суду України, постанови і
керівні роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, Пленуму Вищого
арбітражного суду України, а також накази,

ЗО

розпорядження, положення та інструкції Генерального прокурора України.

Обліку не підлягають:

акти розпорядчо-господарського характеру (про випуск та поставку
продукції, будівництво конкретних споруд, виділення коштів та інше);
акти персонального характеру (про нагороди, призначення, переміщення та
ін.);

акти про втрату чинності та про зміну раніше прийнятих

актів;

акти про зміну в адміністративно-територіальному поділі. Вся юридична
література, офіційні видання нормативних актів, довідники, збірники,
журнали та ін., які надходять в прокуратуру, підлягають обліку,
збереженню та періодичній інвентаризації. Кожен екземпляр одержаного
видання повинен мати відмітку на титульному листі та на 17-й сторінці
під текстом у лівому нижньому куті.

Для контролю за надходженням журналів та газет, які надходять за
передплатою, ведеться спеціальна картка за встановленою формою.

Юридична література може бути систематизована у такому порядку:

1. Словники. Довідники.

2. Конституційний лад, територіальний устрій. Державні

символи.

3. Державна оборона.

4. Органи правосуддя. Юстиція. Адвокатура. Юридична

допомога.

5. Прокуратура.

6. Кримінальне законодавство.

7. Кримінально-процесуальне законодавство.

8. Цивільне та сімейне законодавство.

9. Цивільно-процесуальне законодавство.

10. Загальні питання народного господарства. Підприємництво. Господарчі
товариства. Приватизація державних підприємств. Обмеження монополізму.

11. Бюджетна система. Фінанси. Кредит. Банки.

12. Будівництво. Капітальний ремонт.

13. Промисловість. Електрифікація. Атомна енергетика.

14. Сільське господарство. Землекористування та землеустрій. Правовий
режим територій, що зазнали радіоактивного забруднення. Водне, рибне,
лісове господарство. Надра. Охорона навколишнього середовища.

15. Заготівля і закупка сільськогосподарської продукції.

16. Транспорт. Шляхове господарство. Зв’язок.

17. Торгівля. Громадське харчування.

18. Житлове та комунальне господарство. Побутове обслуговування
населення.

19. Законодавство про працю,

20. Освіта. Наука. Культура.

21. Охорона здоров’я, фізична культура і спорт.

22. Соціальне страхування. Соціальне забезпечення.

23. Зовнішньоекономічна діяльність.

24. Державна безпека. Охорона громадського порядку. Боротьба із
злочинністю.

25: Законодавство про адміністративні правопорушення.

26. Міжнародні відносини. Угоди держав співдружності.

Порядок користування нормативними актами визначається розпорядженням
прокурора. При цьому контрольними примірниками нормативних актів
користуються, як правило, в кімнаті, де вони зберігаються. В прокуратурі
повинні бути створені умови для того, щоб всі оперативні працівники мали
можливість повсякденно користуватися нормативними актами і юридичною
літературою.

Відповідальність за збереження нормативного матеріалу і юридичної
літератури покладається на працівника, який виконує обов’язки з
систематизації.

Фонд нормативних актів і юридична література підлягає регулярному
списанню за актами, які затверджуються прокурором.

З метою правильного застосування законодавства, запобіганню використання
застарілих нормативних актів в прокуратурі ведуться контрольні
екземпляри нормативних актів. Відповідно до п. 3.1 Інструкції про
порядок ведення систематизації в органах прокуратури, контрольними
ведуться: звід Законів України; Кодекси; Відомості Верховної Ради
України; Зібрання постанов Уряду України; Накази, інструкції,
розпорядження та положення Генерального прокурора України; Постанови
Пленуму Верховного Суду України; Постанови Пленуму Вищого арбітражного
суду України.

Розпорядженням прокурора АР Крим в прокуратурах можуть бути встановлені
додаткові інші видання, які ведуться контрольними.

До контрольних примірників нормативних актів вносяться позначки про всі
зміни, доповнення або визнання нормативних актів (статей, пунктів,
абзаців) нечинними.

Контрольні позначки повинні точно відображати норму акту, яким вносяться
зміни, та мати посилання на його вид, дату, нЪмер, джерело, в якому він
опублікований.

При внесенні контрольної позначки дозволяються такі скорочення: акт
втратив чинність — «в. ч.>.;4частково втратив чинність — «ч. в. ч.»; дію
акту продовжено — «продов. на… (до)»; поширено — «пош.»; акт
доповнено—«доп.’» змінено — «зм.»; викладено в новій редакції — «н. р.»;
виключено пункт, статтю, абзац—« викл.». Скорочуються також назви виду
акту

та джерел їх опублікування; постанова — «пост.»; розпорядження —
«розп.»; Відомості Верховної Ради України — ВВР; Зібрання постанов Уряду
України — ЗПУ.

Контрольні позначки до вся кого акту в цілому виконуються на верхньому
полі першої сторінки, а при значній кількості відміток— на окремій
вклейці. Контрольні позначки до статей, пунктів робляться на полях проти
відповідних статей, пунктів. У разі визнання акту (статей, пунктів)
нечинними або викладення його в новій редакції текст акту (статті,
пункту) перекреслюється лінією по діагоналі. При визначенні нечинною
статті (пункту) акту, якою затверджуються як додатки положення, статути,
інструкції, тексти таких додатків також повністю перекреслюються і під
їх заголовками робиться контрольна позначка. Текст акту (статті, пункту)
не перекреслюється, якщо він втративчинність частково. При доповненні,
зміні редакції статей кодексів та інших нормативних актів, крім
відповідних позначок на полях, в нормативні акти вклеюються тексти нової
редакції статей або доповнень.

При отриманні нового видання кодексів, збірників або довідників
контрольний примірник попереднього видання замінюється новим, в якому
відповідні позначки робляться починаючи від дати, яка зазначена в
передмові до видання (станом на яке число вміщені діючі акти).
Контрольний примірник попереднього видання зберігається для необхідних

довідок.

Систематизація законодавства вимагає постійного обліку нормативних
актів, які необхідні для практичної роботи прокурорів та слідчих. Цьому
сприяє ведення систематичної картотеки законодавства, яке складається із
своєчасної фіксації законодавчих та нормативних актів на картках
встановленої форми. Ці картки містяться у картотеці в спеціальних ящиках
за відповідними розділами і підрозділами. Розділи та підрозділ и мають
числові позначки—індекси (розділ и позначаються римськими числами, а
підрозділи — арабськими).

Зміни до класифікатора вносяться Генеральною прокуратурою України. На
нормативному акті, який підлягає обліку, проставляється чітко і
розбірливо індекс (числове позначення розділу та підрозділу
класифікатора) у відповідності із основним питанням, яке регулюється
актом.

Якщо статтіта пункти акту мають норми, які відносяться до інших розділів
та підрозділів класифікатора, відповідні індекси проставляються проти
цих статей, пунктів.

Згідно проставленого індексу на акт заповнюється картка обліку за
встановленою формою, розміром 12,5×6,5 см. У картці зазначається індекс
акту (статті, пункту), заголовок, вид акту та орган, який його прийняв,
дата, номер, джерело опублікування.

3. 692

Картки обліку складаються і тиражуються: на закони України, укази і
розпорядження Президента України, постанови Кабінету Міністрів України,
висновки і рішення Конституційного Суду України — відділом
систематизації законодавства і зв’язків із засобами масової інформації
Генеральної прокуратури України; на акти законодавства АР Крим —
прокуратурою АР Крим.

Картки розміщуються в картотеці відповідно до зазначених на них індексів
по розділах і підрозділах класифікатора у хронологічному порядку.

Розділи і підрозділи класифікатора розділяються карт-ками-роздільниками,
які повинні бути на 1,5 см вище облікових і відрізняються за кольором.

На картках-роздільникахзазначається індекс і назва розділу та
підрозділу. Індекси розділів зазначаються також на карткових ящиках.

Класифікатор систематичної картотеки нормативних актів, затверджений
наказом № 5 Генерального прокурора України від 8.02.93 року, складається
з таких розділів:

І. Конституційний лад. Територіальний устрій. Державні символи.

II. Державна оборона.

III. Органи правосуддя. Юстиція. Адвокатура. Юридична допомога.

IV. Прокуратура.

V. Кримінальне законодавство.

У-А. Виправно-трудове законодавство.

VI. Кримінально-процесуальне законодавство.

VII. Цивільне і сімейне законодавство.

VIII. Цивільне процесуальне законодавство.

IX. Загальні питання народного господарства. Підприємництво.
Господарські товариства. Приватизація державних підприємств. Обмеження
монополізму.

X. Бюджетна система. Фінанси. Кредит. Банки.

XI. Будівництво. Капітальний ремонт.

XII. Промисловість. Електрифікація. Атомна енергетика.

XIII. Сільське господарство. Землекористування і землеустрій. Правовий
режим територій, що зазнали радіоактивного забруднення. Водне, рибне і
лісове господарство. Надра. Охорона навколишнього середовища.

XIV. Заготівля і закупки сільськогосподарської продукції.

XV. Транспорт. Шляхове господарство. Зв’язок.

XVI. Законодавство про працю.

XVII. Житлове і комунальне господарство. Побутове обслуговування
населення.

XVIII. Освіта. Наука. Культура.

XIX. Охорона здоров’я. Фізична культура і спорт.

XX. Соціальне страхування. Соціальне забезпечення.

XXI. Зовнішньоекономічна діяльність.

XXII. Державна безпека. Охорона громадського порядку. Боротьба із
злочинністю.

XXIII. Законодавство про адміністративні правопорушення.

XXIV. Міжнародні відносини. Угоди держав співдружності.

Розділи класифікатора у свою чергу поділені на підрозділи.

Класифікатор судової практики, затверджений наказом № 5 Генерального
прокурора України від 8.02.93 р., містить такі розділи:

І. Керівні роз’яснення Пленуму Верховного Суду України у загальних
питаннях судової діяльності.

II. Цивільне право.

III. Законодавство про шлюб.

IV. Законодавство про працю.

V. Житлове законодавство.

VI. Кримінальне право.

VII. Цивільне процесуальне право.

VIII. Кримінально-процесуальне право.

I.. Розгляд судами справ про адміністративні правопорушення.

.. Арбітражна практика.

Розділи цього класифікатора у свою чергу поділені на підрозділи.

Картотеки опублікованої судової практики і статей із юридичних журналів
ведуться окремо від картотеки по законодавству відповідно до
класифікаторів судової практики та журнальних статей на правові теми. В
прокуратурах районів, міст та прирівняних до них прокуратурах облік за
цими класифікаторами ведеться відповідно до потреб практичної діяльності
цих прокуратур.

Класифікатор журнальних статей на правові теми, затверджений наказом
Генерального прокурора України № 5 від 8.02.93 року, складається з таких
розділів:

1. Теорія держави та права. Державне право.

2. Оборона. Військова служба. Пільги військовослужбовцям та членам їх
сімей.

3. Прокурорський нагляд (загальні питання).

4. Питання законодавства про адміністративні правопорушення.

5. Земельне право.

6. Охорона навколишнього природного середовища. Питання Чорнобильської
катастрофи.

7. Цивільне право.

8. Авторське право.

9. Спадкове право.

ТО. Законодавство про шлюб та сім’ю.

11. Цивільний процес.

12. Законодавство про працю. Зайнятість населення

13. Житлове законодавство.

14. Кримінальне право.

15. Кримінальне право (особлива частина).

16. Кримінальний процес.

17. Виправно-трудове законодавство.

18. Арбітражний суд.

19. Нотаріат.

20. Господарське право. Підприємництво. Роздержавлення. Приватизація.

21. Оренда.

22. Кооперативи. Господарські товариства. Фермери.

23. Акціонерні товариства. Малі підприємства.

24. Криміналістика.

25. Кримінологія.

26. Право зарубіжних країн (діяльність органів прокуратури).

Розділи 3, 7, 11, 12, 13, 14, 15, 16 Класифікатора поділені на
підрозділи.

Для того, щоб відшукати той чи інший нормативний акт, потрібно перш за
все за класифікатором визначити, у якому розділі і підрозділі повинна
міститися картка на потрібний акт. Відшукавши в картотеці картку за
вказаним на ній найменуванням акту, органу, який прийняв його та джерело
його опублікування, знаходять і сам законодавчий, відомчий акту
відповідному офіційному виданні або в іншому джерелі.

ГЛАВА НІ

РОБОТА ІЗ ЗВЕРНЕННЯМИ ГРОМАДЯН ТА ЮРИДИЧНИХ ОСІБ В ОРГАНАХ ПРОКУРАТУРИ

§ 1. Суть та завдання роботи із зверненнями громадян в прокуратурі

Робота із зверненнями (заявами та скаргами) громадян та юридичних осіб
посідає значне місце в багатоаспектній діяльності прокуратури. Це
випливає із статті 40 Конституції України, а також закріпленого в п. 2
ст. 4 Закону «Про прокуратуру» завдання прокуратури захищати гарантовані
Конституцією, іншими законами України, міжнародними правовими актами
соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи людини і
громадянина. При цьому слід враховувати, що захист в межах прокурорської
компетенції прав та свобод громадян на засадах їх рівності перед
законом, незалежно від національного та соціального походження, мови,
освіти, відношення до релігії, політичних переконань, службового та
майнового стану та інших ознак розглядається як один із принципів
організації і діяльності прокуратури (п. З ч.І ст. 6 Закону).

Ця діяльність прокуратури складається із двох частин: а) розгляд заяв та
скарг безпосередньо в органах прокуратури різного рівня; б) нагляд за
додержанням встановленого порядку розгляду звернень всіма органами,
підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами.

Правовою підставою діяльності прокуратури на цьому напрямку роботи є:

а) норми Конституції України, які гарантують право громадян звертатися в
державні та громадські органи із заявами, оскаржити незаконні діяння
органів та посадових осіб;

б) положення ч. 2 ст. 12 Закону «Про прокуратуру», ст. 29 Закону «Про
звернення громадян», які регламентують наглядові повноваження прокурора;

в) нормативні акти, які видані Генеральним прокурором України у
відповідності з п. 7 ч. 1 ст. 15 Закону, перш за все, його наказ від
18.03.97 р. «Про організацію роботи із зверненнями громадян в органах
прокуратури».

У відповідності зч. 1 ст. 12 Закону прокурор розглядає заяви та скарги
про порушення прав громадян та юридичних осіб, крім скарг, розгляд яких
віднесено до компетенції суду.

До заяв, які розглядаються в прокуратурі, відносяться повідомлення про
злочин та інші правопорушення, для вжиття заходів до їхнього усунення та
покарання винних, якщо ці порушення не зачіпають безпосередньо
суб’єктивних прав авторів. Скарги ж подаються у першу чергу з метою
поновлення порушен их суб’єктивнихправта інших інтересів. Нерідко в них
ставиться питання про притягнення до відповідальності тих, хто, за
думкою авторів, винний у цих порушеннях. Скарги можуть носити як
індивідуальний, так і колективний характер, служити меті захисту прав
соціальних, національних, релігійних та інших груп населення.

Суб’єктами заяв та скарг можуть бути не лише громадяни, а й юридичні
особи, від імені яких в прокуратуру звертаються їхні керівники або
колегіальні органи. До заяв керівників органів відомчого управління і
контролю, в яких ставиться питання про вжиття прокуратурою заходів до
усунення порушень закону, притягнення винних до відповідальності, можуть
додаватися матеріали перевірок та ревізій. У скаргах юридичних осіб
ставиться питання про вжиття заходів до усунення порушень майнових та
інших прав підприємств та організацій, інших трудових колективів.

При розгляді в прокуратурі звернень виникають як прокурорсько-наглядові,
так і управлінські правовідносини. Суб’єктами останніх є різноманітні
ланки та посадові особи прокурорської системи, в якій встановлюється
визначений порядок роботи іззверненнями, компетенція прокурорів того чи
іншого рівня щодо прийняття пов’язаних з цим рішень.

Заяви та скарги (письмові та усні), які надходять до прокуратури,
розглядаються як сигнали про порушення закону, які можуть бути приводом
до проведення перевірок виконання законів (ч. 1 ст. 19 Закону). Такі
перевірки можуть бути обмежені відомостями, які містяться у зверненнях.
В той же час якщо аналітиина робота організована в прокуратурі належним
чином, на підставі змісту звернень громадян та матеріалів інших
перевірок робляться визначені висновки про стан законності у господарчих
та інших системах, адміністративно-територіальних одиницях, на
підприємствах та в організаціях. З врахуванням цього можуть проводитися
перевірки виконання законів з власної ініціативи прокурора.

§ 2. Організація роботи з розгляду в прокуратурі заяв та скарг

Розгляд заяв (клопотань), скарг включає: перевірку викладених в них
фактів, прийняття рішень відповідно до чинного

законодавства, забезпечення виконання, повідомлення громадян про
наслідки розгляду заяв (клопотань), скарг.

Роботу із заявами і скаргами виконують прокурори, які є керівниками
відповідних прокуратур, їх заступники, старші помічники та помічники,
начальники відділів та управлінь, їх заступники, старші помічники і
помічники прокурорів відділів та управлінь з врахуванням своєї
компетенції, визначеної законом, наказом Генерального прокурора України
№ 5 від 18.03.97 р., а також іншими організаційно-управлінськими актами.
В Генеральній прокуратурі в складі Управління організаційного
забезпечення функціонує відділ листів, на який покладено контроль за
станом роботи із скаргами та заявами як в апараті Генеральної
прокуратури, так і в підпорядкованих прокуратурах. Відповідні підрозділи
є в прокуратурі АР Крим, обласних та прирівняних до них прокуратурах.

Письмові заяви та скарги, які надходять до прокуратур, розглядаються
прокурорами або їхніми заступниками, які вирішують питання про
можливість та необхідність прийняття їх до провадження в прокуратурі.

При цьому слід мати на увазі, що у зверненні має бути зазначено
прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено
суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги,
прохання чи вимоги. Звернення може бути усним (викладеним громадянином і
записаним посадовою особою на особистому прийомі) чи письмовим,
надісланим поштою або переданим громадянином до відповідного органу,
установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження
оформлені відповідно до чинного законодавства. Звернення може бути
подано як окремою особою (індивідуальне), так і групою осіб
(колективне). Письмове звернення повинно бути підписано заявником
(заявниками) із зазначенням дати. Звернення, оформлене без дотримання
цих вимог, повертається заявникові з відповідними роз’ясненнями не
пізніше як через десять днів від дня його надходження (ст. 5 Закону «Про
звернення громадян»).

Якщо питання, порушені в одержаному органом прокуратури зверненні, не
входять до його повноважень, воно в термін не більше п’яти днів
пересилається за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про
що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі, якщо
звернення не містить даних, необхідних для прийняття обгрунтованого
рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається
громадянину з відповідними роз’ясненнями. Забороняється направляти
скарги громадян для розгляду

тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються (ст.
7 Закону «Про звернення громадян»).

Письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором
(авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство,
визнається анонімним і розгляду не підлягає. Не розглядаються повторні
звернення одним і тим же органом від одного і’того ж громадянина з
одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті
звернення, терміни подання яких порушені (протягом року з моменту
прийняття рішення, що оскаржується, але не пізніше одного місяця з часу
ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням), а також звернення осіб,
визначених судом недієздатними. Рішення про припинення розгляду такого
звернення приймає керівник органу, про що повідомляється особі, яка
подала звернення (ст. 8 Закону «Про розгляд скарг громадян»).

Підчас розгляду звернення не допускається розголошення одержаних із
нього відомостей про особисте життя громадян без їх згоди чи відомостей,
що становлять державну або іншу таємницю, яка охороняється законом, та
іншої інформації, якщо це ущемлює права і законні інтереси громадян. Не
допускається з’ясування даних про особу громадянина, які не стосуються
звернення. На прохання громадянина, висловлене в усній формі або
зазначене в тексті звернення, не підлягає розголошенню його прізвище,
місце проживання та роботи (ст. 10 Закону «Про звернення громадян»).

Заяви (клопотання), а також скарги Героїв Радянського Союзу, Героїв
Соціалістичної Праці, інвалідів Великої Вітчизняної війни розглядаються
першими керівниками органів прокуратури.

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань), скарг в
обов’язковому порядку дається тим органом, який отримав ці звернення і
до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях),
скаргахпитань, за підписом керівника або особи, яка виконує його
обов’язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладениху заяві
(клопотанні), скарзі доводиться до відома громадянина в письмовій формі
з посиланням на закон і викладенням мотивів відмови, а також із
роз’ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів прокуратури,
має право: особливо викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи
скаргу, та брати участь в перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися
с матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на
їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при
розгляді заяви чи скарги; користуватися по-

слугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка
здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у
встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про
результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово
вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати
відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень
встановленого порядку розгляду звернень (ст. 18 Закону «Про звернення
громадян»).

Органи прокуратури, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх
повноважень зобов’язані:

об’єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного
органу, що розглядає його заяву чи скаргу;

відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених
законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим
нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення
неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли
порушенням;

забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у
зв’язку з заявою чи скаргою рішень;

письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи
скарги і суть прийнятого рішення;

вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку
матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті
ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про
відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на
прохання громадянина не пізніше яку місячний термін довести прийняте
рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу
чи об’єднання громадян за місцем проживання громадянина;

у разі визнання заяви чи скарги необгрунтованою роз’яснити порядок
оскарження прийнятого за нею рішення;

не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим
органам;

особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг
громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують,
систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи
(ст. 19 Закону «Про звернення громадян»).

В залежності від змісту заяв чи скарг керівник прокуратури може або
прийняти її до свого провадження, або доручити проведення перевірки
підпорядкованому працівнику (заступнику, помічнику прокурора), або
надіслати звернення для перевірки та вжиття заходів підпорядкованому
прокурору. З

врахуванням важливості питань, які містяться у зверненні, вищестоящий
прокурор може взяти його на контроль та одержати від підпорядкованої
прокуратури інформацію про результати розгляду.

До провадження у Генеральній прокуратурі приймаються, як правило, заяви
та скарги, які вже раніше розглядалися у підпорядкованих прокуратурах.
Відповідно в прокуратурах областей та прирівнянихдо них розглядаються
звернення, за якими вже прийняті рішення міськими, районними та
прирівняними до них прокурорами.

Наказ Генерального прокурора № 5 вимагає від підлеглих прокурорів
забезпечити своєчасний, всебічний та кваліфікований розгляд та вирішення
заяв, скарг громадян і юридичних осіб.

/-— Звернення повинні розглядатися і вирішуватися у термін \ не більше
одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не ^потребують
додаткового вивчення, — невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх
отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання
неможливо, керівник відповідного органу прокуратури або його заступник
встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється
особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення
питань, порушених у зверненні, не може перевищувати строку п’яти днів.
На обгрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути
скорочено від встановленого строку (ст. 20 Закону «Про звернення
громадян»).

З метою забезпечення належної повноти та об’єктивності перевірок за
заявами та скаргами прокурори витребують необхідні документи, одержують
пояснення у посадових осіб та громадян, при необхідності вимагають
проведення перевірок та ревізій з спеціальних питань від компетентних
органів та посадових осіб, залучають для участі в перевірках за
зверненням спеціалістів (п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону «Про прокуратуру»), за
необхідністю уточнюють окремі обставини вбесідах із заявниками,
знайомлять їхз матеріалами перевірок. При цьому повинні перевірятися
всі, без винятку, відомості про порушення закону, які містяться у заявах
та скаргах. Не допускається розголошення одержаних із звернень
відомостей, що становлять державну або іншу таємницю, яка охороняється
законом, та іншої інформації, якщо це ущемлює права і законні інтереси
громадян. Не допускається з’ясування даних про особу громадянина, які не
стосуються звернення. На прохання громадянина, висловлене в усній формі
або зазначене в тексті звернення, не підлягає розголошенню його
прізвище, місце проживання та роботи (ст. 10 Закону «Про звернення
громадян»).

Генеральний прокурор звернув увагу підпорядкованих

прокурорів на необхідність повідомлення заявників про мотиви відхилення
звернень з посиланнями на закон, а також обставини, які встановлені
перевірками, що пов’язано із спростуванням наведених ними об грунтувань
та міркувань. Якщо громадянам даються немотивовані відповіді, це змушує
їх звертатися із повторними скаргами до вищестоящих

прокурорів.

Рішення, яке прийнято прокурором за зверненням громадянина або юридичної
особи, може бути оскаржене вищестоящому прокурору або до суду.

У всіх прокуратурах повинен бути організований особистий прийом
громадян, який проводять керівники та інші посадові особи органів
прокуратури. Прийом проводиться регулярно у встановлені дні та години, у
зручний для громадян час, у тому числі за місцем їх роботи і проживання.
Графіки прийому доводяться до відома громадян.

Порядок прийому громадян в органах прокуратури визначається
розпорядженням відповідних прокурорів.

Складовою частиною організації роботи із заявами та скаргами є також
їхня реєстрація, облік та аналіз практики

розгляду звернень.

Реєстрація та облік звернень повинні забезпечити їх збереження,
своєчасне надходження до виконавця, надсилання заявникам відомостей,
відбиття підсумків цієї роботи та відображення їх у статистичному звіті
про роботу

прокурора.

Облік та реєстрація звернень громадян здійснюється в порядку,
затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Відділ листів Генеральної прокуратури України, відповідні підрозділите
посадові особи в прокуратурахАР Крим, областей та прирівнянихдо них
зобов’язані щорічно аналізувати роботу органів прокуратури з розгляду
заяв та скарг. Такі аналізи періодично складаютьсятакожпрокурорами
міського та районного рівня. Аналіз практики роботи з заявами та
скаргами дозволяє, по-перше, своєчасно виявити та усунути недоліки і
порушення закону, яких припускаються в цій діяльності працівники
прокуратури, і, по-друге, використати підсумки аналізу з метою
удосконалення організації прокурорського нагляду на різноманітних його
напрямках, практики планування перевірок та інших заходів.

§ 3. Особливості організації роботи

із зверненнями та скаргами при здійсненні

загального нагляду

До сфери загальнонаглядової діяльності прокуратури належить розгляд заяв
та скарга приводу порушень законності у діяльності міністерств та інших
органів управління та кон-

АГ

тролю, місцевих Рад народних депутатів, інших органів і посадових осіб,
відповідно до ст. 1 та ст. 20 Закону «Про прокуратуру».

Велике значення для прокурорської практики при цьому має правильне
розуміння положень ч. 1 ст. 12 Закону про неприпустимість прийому до
проваждення в прокуратурі скарг, розгляд яких віднесено до компетенції
судів як загальних, так і арбітражних, до розгляду яких віднесено
господарчі спори між юридичними особами. Додержання цього правила тим
більш важливе у випадках, коли вирішення конфліктної правозастосувальної
ситуації потребує ретельної перевірки, аналізу доказів та об грунтувань,
які наводять заявники та інші особи. Розгляд цих питань судом на
підставі змагальності сприяє забезпеченню законного вирішення скарги.

В той же час прокурор, керуючись нормами закону, має можливість у ряді
випадків вжити реальних заходів до усунення порушених прав громадян та
організацій, без використання судового порядку оскарження. Необхідність
у цьому, зокрема, виникаєтоді, коли слідтерміновоусунути очевидне
правопорушення з метою запобігання заподіянню значних збитків інтересам
держави і громадянина. Внесення прокурором за скаргою зацікавленої особи
подання про негайне усунення порушення закону та його виконання виключає
необхідність звернення зі скаргою до суду. На практиці широко поширені
випадки, коли порушення закону, у тому числі за скаргами, усуваються
добровільно за усними пропозиціями прокурорів. Таке реагування з боку
прокурора у більшості випадків має перевагу перед формальним
роз’ясненням громадянину його права оскаржити неправомірні діяння в
судовому порядку. Специфічний характер має реагування прокурора на
скарги громадян, які потребують підвищеного соціального захисту, тобто
тих, хто за станом здоров’я або з інших поважних причин не може
відстоювати свої права самостійно (інваліди війни та праці, люди
похилого віку, соціальне незахищені верстви населення та ін.). Приводом
до звернення прокурора до суду із заявою на захист прав таких громадян є
скарги, які прокурор приймає до свого провадження, не порушуючи при
цьому вимог ч. 1 ст. 12 Закону про прокуратуру, оскільки він сам цих
скарг не вирішує, а тільки ініціює І іриведення в дію механізму судового
захисту порушених прав.

При вирішенні питання про можливість провадження в прокуратурі за
скаргами та заявами загальнонаглядового характеру, які не підвідомчі
суду, прокурор враховує також вимоги ч. 2 ст. 19 Закону про
неприпустимість підміни органів управління та контролю. При цьому слід
мати на увазі, що звернення з приводу порушень законності мають бути ро-

зглянуті органами місцевого та регіонального самоврядування, виконавчої
влади, спеціалізованими органами контролю. Враховуючи значну кількість
таких звернень, прокуратура неспроможна перевірити їх своїми силами.
Тому більшість звернень надсилається для вирішення за підпорядкованістю
або заявникам це пропонується зробити самим. До провадження в
прокуратурі приймаються скарги і заяви громадян та організацій, в яких
містяться відомості про здійснені або підготовлювані злочини (ст. 97
КПК); з приводу неправомірних діянь працівників прокуратури; з питань,
що зачіпають права та інтереси значного числа громадян або цілих
соціальних груп. В інших випадках до розгляду в прокуратурі приймаються
заяви та скарги з питань, не підвідомчих суду, якщо вичерпані можливості
їхнього розгляду в інших контрольно-наглядових органах, а також якщо
вирішення того чи іншого питання віднесено законом до компетенції
прокуратури.

§ 4. Особливості організації роботи зі скаргами

при здійсненні нагляду за додержанням законів

органами, які здійснюють оперативно-розшукову

діяльність, дізнання та досудове слідство

Особливості роботи зі скаргами при здійсненні прокурором нагляду за
додержанням законів органами, які здійснюють оперативно-розшукову
діяльність, дізнання та досудове слідство, випливають із завдань цього
напрямку діяльності прокуратури. Тут, з одного боку, нагляд спрямований
на захист прав особи, а також прав та законних інтересів юридичних осіб
від злочинних посягань, а з іншого — на охорону прав та законних
інтересів громадян, які перебувають під слідством (п. 1 та 4 ст. 29
Закону). Скарги на рішення та дії слідчого або особи, яка здійснює
дізнання, є важливим для прокурора джерелом інформації про можливі
порушення законності у процесі розслідування, а їхнє вирішення допомагає
не тільки встановити та усунути прояви беззаконня, але й запобігти
заподіянню суттєвої шкоди, незаконному притягненню особи до кримінальної
відповідальності, застосуванню незаконних методів впливу на
обвинуваченого або підозрюваного у скоєнні злочину та ін. З врахуванням
цього кримінально-процесуальний закон встановив скорочені строки для
вирішення більшості наведених скарг.

У відповідності зі ст. 110 КПК, дії та постанови органів дізнання можуть
бути оскаржені прокурору, який зобов’язаний розглянути скаргу протягом
трьох днів і про рішення

повідомити скаржника. Що стосується дій слідчого, то вони також можуть
бути оскаржені прокурору як безпосередньо, так і через слідчого (ч. 1
ст. 235 КПК).

Скарги можуть бути як письмовими, такіусними, зокрема, надходити до
прокурора при відвіданні ним місць тримання затриманих та арештованих,
при допитах прокурором обвинувачених, підозрюваних, потерпілих, свідків.

Законом не встановлено перелік суб’єктів оскарження дій та рішень
органів розслідування. На практиці ними звичайно є особи, які
заінтересовані у викритті злочинців та усуненні наслідків злочинів
(посадові особиорганів контролю, керівники організацій, які передали
матеріали до слідчих органів, громадяни — потерпші від злочинів або
родичі жертв злочинів), обвинувачені і підозрювані, їхні законні
представники, а такожіншіучасники кримінального процесу (наприклад,
свідки, які скаржаться на застосування до них під час допитів незаконних
методів впливу).

Усні скарги заносяться прокурором або слідчим до протоколу, в якому
дається характеристика дії, що оскаржується (як оформленій так і не
оформленій відповідним процесуальним документом) і викладається суть
вимог заявника.

Особи, які знаходяться у місцях утримання затриманих та попереднього
ув’язнення, подають прокурору письмові скарги на дії та рішення органів
розслідування через адміністрацію цих установ. Такі скарги згідно ст, 13
Положення про попередні ув’язнення під варту надсилаються йому не
пізніше трьох діб з дня їхнього подання, а підозрюваних у вчиненні
злочину — передаються прокурору негайно.

Правом розгляду скарг на дії органів дізнання та слідчого наділені не
тільки прокурори — керівники прокуратур, а й їхні заступники та
помічники, начальники управлінь і відділів, які діють в межах своєї
компетенції, яка визначена законом та організаційно-розпорядчими актами.
Так, скарги на незаконні дії органів дізнання та слідчих
міськрайвідділів внутрішніх справ розглядаються, як правило,
заступниками прокурорів міст та районів, на яких покладається здійснення
нагляду за слідством та дізнанням в органах МВС.

Прокурор не має права надіслати скаргу на порушення законності під час
розслідування в інший орган (начальнику відділу внутрішніх справ,
слідчого відділу та ін.) — він зобов’язаний вирішити її особисто. Такі
скарги перевіряються шляхом вивчення кримінальних справ, витребування
необхідних документів (наприклад, .медичних висновків про наявність
тілесних ушкоджень та ступінь втрати здоров’я). При необхідності
витребуються пояснення від заявника, а якщо в скарзі містяться відомості
про злочинні порушення закону слідчими працівниками, — заявник
попереджується

про відповідальність за неправдивий донос за ст. 177 КК. Пояснення
можуть бути одержані також від осіб, дії яких оскаржуються, інших
громадян, які можуть підтвердити або спростувати викладенеу скарзі
(працівники чергових частин, слідчих ізоляторів, осіб, які утримуються
спільно з арештованими, затриманими та ін.).

У відповідності з ч. 2 ст. 235 КПКскарга і копія повідомлення про
підсумки її вирішення додаються до справи. Звідси випливає, що дії
деяких прокурорів, які передають ці документи для збереження у
наглядових провадженнях з кримінальних справ, суперечать закону. З вимог
данної статті вбачається також, що відповіді на скарги цієї категорії не
можна давати в усній формі. Відмова в задоволенні скарги повинна бути
мотивована (ч. Зет. 235 КПК). У разі задоволення скарг вживаються заходи
до перегляду незаконних актів органів розслідування шляхом винесення
прокурорами відповідних постанов, усунення наслідків порушень закону та
притягнення порушників до відповідальності.

Скарги на дії органу дізнання та слідства, які надійшли після
направлення справи до суду, повинні бути додані до справи. Але, якщо у
скарзі повідомляється про факти, які потребують додаткового
розслідування, прокурор повинен відкликати справу із суда (до віддання
обвинуваченого до суду).

Визначена специфіка притаманна порядку оскарження постанов органів
розслідування про відмову у порушенні кримінальних справ та про їх
закриття.

У відповідності з ч. 1 ст. 99 КПК постанова слідчого і органа дізнання
про відмову у порушенні кримінальної справи може бути оскаржена
відповідному прокурору, а якщо постанову винесено прокурором, то
вищестоящому прокурору. Скарга може бути подана особою, якої ця
постанова стосується (ч. 2 наведеної статті). Скарга повинна бути подана
у семиденний строк, однак пропуск цього строку не увільнює прокурора від
обов’язку перевірити законність відмови у порушенні кримінальної справи,
що випливає із завдань сприяти забезпеченню законності в діяльності
органів розслідування.

Постанова слідчого про припинення справи може бути оскаржена прокурору у
семиденний строк з дня одержання письмового повідомлення або копії
постанови про закриття справи (ч. 1 ст. 215 КПК). Це ж стосується і
відповідних постанов органів дізнання (ч. 2 ст. 110 КПК). Суб’єктами
оскарження можуть бути особи, за заявами яких порушувались кримінальні
справи, особи, у відношенні яких велося слідство (у частині підстав або
мотиву закриття справи), потерпілі, цивільні позивачі. У разі закриття
справи внаслідок смерті обвинуваченого його близькі родичі та громадські

організації мають право з метою реабілітації померлого клопотати про
доведення розслідування до кінця.

Скарга на закриття справи органом дізнання розглядається прокурором
протягомдесяти, аслідчим—протягом двадцяти днів (ч. 2 ст. 110 КПК, ч. 4
ст. 215 КПК).

Якщо слідчі дії виконувалися прокурором, або він у повному обсязі
здійснював розслідування справи, скарги на його дії подаються
вищестоящому прокурору (ст. 236 КПК), тобто тому, кому безпосередньо
підпорядкований працівник, на якого подана скарга. Ці скарги вирішуються
у порядку та в строки, передбачені ст. 234—235 КПК.

До компетенції вищестоящих прокурорів відноситься також розгляд скарг на
рішення підпорядкованих прокурорів, які прийняті за скаргами на дії
органів розслідування (ч. 4 ст. 235 КПК).

Додатковою гарантією законності рішень прокурорів на відмову у порушенні
та незаконне закриття кримінальних справ є передбачена законом
можливість оскарження цих рішень до суду (ч. 2 ст. 99 (1), ч. 5 ст. 215
КПК).

§ 5. Особливості розгляду прокурорами скарг на порушення законності у
сфері правосуддя

Діяльність прокурорів щодо розгляду скарг на порушення законності в
сфері правосуддя визначається закріпленим у ст. 35 Закону їхнім
обов’язком вживати передбачені законом заходи до усунення
порушень’закону, від кого б вони не виходили, у тому числі і від
представників судової влади. Розглядати ці скарги мають право прокурори
будь-якого рівня, однак у межах компетенції, визначеної законодавством.

Усі прокурори, у тому числі міські та районні, мають право розглядати
скарги з приводу тяганини при розгляді справ, порушення прав учасників
процесу. Зокрема, при вирішенні питань компенсації їм витрат, які
пов’язані з явкою до суду, протиправної бездіяльності та перевищення
службових повноважень виконавцями та ін. Перед керівниками судових
органів ставиться питання про усунення цих порушень.

Міський, районний прокурор та його заступник мають право за
скаргоюзацікавленої особи опротестувати постанову судді по справі про
адміністративне правопорушення (ч. 2 ст. 39 Закону, ст. 250, 290 КУпАП).
Він також може враховувати аргументи осіб, які звернулися до
прокуратури, при вирішенні питання про принесення касаційних та окремих
подань на вироки, рішення, ухвали і постанови судів (ст. 37 Закону).

Більше всього розглядається в органах прокуратури скарг

на судові рішення, які набрали чинності. Компетенція прокурорів щодо
розгляду та вирішення цих скарг визначається у відповідності з вимогами
ст. 39 Закону.

Висновки відносно обгрунтованості скарг можуть бути зроблені на підставі
матеріалів, які є в прокуратурі, перш за все наглядових проваджень, а
також матеріалів перевірок повторних скарг, які раніш надійшли до
прокуратури. Якщо цих матеріалів недостатньо, прокурор має право
використати надане йому ст. 38 Закону право витребувати з суду будь-яку
справу, по якій вирок, рішення, ухвала або постанова набрали чинності.
Якщо принесення протесту виходить за межі повноваженьданогопрокурораабо
його заступника, він ставить питання про це перед вищестоящим
прокурором, який має таке право.

За відсутності підстав до опротестування судового рішення працівник
прокуратури (частіше всього прокурор, старший прокурор управління або
відділу) складає довідку, в якій викладаються мотиви відмови в
задоволенні скарги. Такі ж мотивовані відповіді повинні надсилатися
заявникам з посиланням на закон та обставини, які були встановлені під
час розгляду справи судом. При цьому остаточне рішення за скаргами
приймають особи, які уповноважені приносити протести у порядку нагляду
та за нововиявленими обставинами, тобто Генеральний прокурор та його
заступники, прокурор АР Крим, прокурори областей, міст Києва та
Севастополя та їх заступники. Цими ж особами даються відповіді на
звернення громадян та юридичнихосіб з приводу опротестування судових
рішень. Крім того, в Генеральній прокуратурі давати відповіді на
первинні скарги мають право начальники управлінь та відділів (п. 7
наказу Генерального прокурора України № 5 від 4.04.96 р. «Про
організацію діяльності прокурорів у кримінальному судочинстві», п. 6.2
наказу Генерального прокурора України № 7 від 15.07.96 р. «Про
організацію діяльності прокурорів у цивільному та арбітражному
судочинстві»).

§Х6. Особливості організації роботи із скаргами

при здійсненні нагляду за додержанням законів

в місцях застосування заходів примусового

характеру

При здійсненні нагляду в цій сфері прокурори з нагляду за додержанням
кримінально-виправного законодавства, інші працівники цих, а за
необхідністю — і вищестоящих прокуратур розглядають заяви та скарги
осіб, які перебувають у

4. 692

місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, виправно-трудових
та інших установах, які виконують покарання або застосовують заходи
примусового характеру, що призначаються судом. У цих зверненнях можуть
міститися відомості про порушення встановленого законодавством порядку
та умов утримання або відбування покарання, перевищення влади,
зловживання представників адміністрації, невжиття заходів щодо
запобігання правопорушень серед ув’язнених та ін. Звернення з таких
питань можуть також надходити від родичів та законних представників
осіб, які утримуються в місцях застосування заходів примусового
характеру.

Значущість прийняття прокурорами законних рішень з цих питань
підвищується внаслідок того, що прокуратура є єдиною незалежною
наглядовою установою, діяльність якої направлена на забезпечення
правильного застосування кримінально-виконавчого законодавства.
Обєктивне, справедливе відношення прокурора до заявників сприяє
підвищенню ефективності заходів з їхнього перевиховання, запобіганню
правопорушень у виправно-трудових установах.

Враховуючи особливості правового становища осіб, які позбавлені волі,
прокурори виявляють ініціативу щодо одержання від них інформації про
наявні порушення закону. Під час відвідування місць застосування заходів
примусового характеру прокурор опитує громадян, які там перебувають,
приймає від них заяви та скарги. Таке опитування може проводитися як із
залученням представників адміністрації, так і без них. Результати
опитування відображаються у довідках за наслідками перевірок, а
відомості, які були повідомлені прокурору, перевіряються у встановленому
порядку.

Прокурор зобов’язаний щомісяця проводити прийом заарештованих,
засуджених до позбавлення волі, а також осіб, які перебувають у л ікувал
ьно-трудовихта виховально-трудових профілакторіях(п. 3.3 наказу
Генерального прокурора України № 9 від 04.04.1992 року).

Перевіряючи додержання законності в місцях застосування заходів
примусового характеру, прокурор повинен з’ясувати, чи забезпечує
адміністрація цих установ умови для безперешкодного подання заяв та
скарг в прокуратуру затриманими, заарештованими та такими, що відбувають
покарання у вигляді позбавлення волі, чи не було випадків їхнього
переслідування за це.

Вживаючи за наслідками розгляду звернень заходи реагування, прокурор
поновлює порушені права заявника, використовуючи для цього свої
розпорядчі повноваження (ст. 44 Закону про прокуратуру).

§ 7. Прокурорський нагляд за виконанням

законів про порядок розгляду

звернень громадян

У відповідності з ч. 2 ст. 12 Закону про прокуратуру, ст. 29 Закону «Про
звернення громадян» прокурор здійснює нагляд за додержанням вимог
законодавства про порядок розгляду скарг всіма органами, підприємствами,
установами, організаціями та посадовими особами. Ця діяльність є
загальнонаглядовою і здійснюється з використанням повноважень,
передбачених ст. 20 Закону про прокуратуру.

Перевірки додержання законодавства про порядок розгляду заяв та скарг
громадян слід проводити, виходячи з аналізу стану законності, з
врахуванням сигналів про порушення законних прав та інтересів громадян з
боку органів влади та самоврядування, у господарчих системах, на
підприємствах і в організаціях. Під час вибору об’єкту для перевірки
головну увагу слід приділяти установам, які виконують контрольні функції
та розглядають найбільшу кількість звернень (органи влади та місцевого
самоврядування, галузеві органи контролю). З врахуванням сигналів про
правопорушення важливо також забезпечити систематичне проведення таких
перевірок в організаціях сфери обслуговування населення. Що стосується
перевірок на підприємствах та в господарських організаціях, такі
перевірки проводяться як самостійно, так і можуть бути складовою
частиною інших перевірок. Наприклад, при перевірці додержання законів
про працю та про охорону праці з’ясування питання про те, як реагувало
керівництво та профспілкова організація підприємства на заяви та скарги,
допомагає повніше встановити характер та розповсюдженість окремих
правопорушень.

Підчас перевірокдодержання законодавства про порядок розгляду звернень
громадян прокурор знайомиться з матеріалами їхньої реєстрації,
листування з заяв та скарг, при необхідності витребує пояснення від
осіб, які займаються їхньою перевіркою та вирішенням, уточнює окремі
обставини безпосередньо у заявників та з’ясовує такі основні питання:

додержання встановлених законом прав громадян, які звернулися зі
скаргою, заявою;

додержання встановлених законом строків розгляду та вирішення звернень
громадян;

законність направлення звернень на розгляд в інші органи, додержання при
цьому правила про неприпустимість надсилання скарг на розгляд посадових
осіб, дії яких оскаржуються;

додержання вимогзакону в частині повноти та об’єктивності перевірок заяв
та скарг з врахуванням аргументів заявників. При цьому особливу увагу
слід звернути нате, чи не приймалися рішення за зверненнями взагалі без
будь-яких перевірок, або вони обмежувалися зібранням відомостей, які
компрометують заявника.

Якщо прокурор встановив неповноту перевірки, він має право вимагати від
відповідних органів та посадових осіб усунення прогалин, а за
необхідністю — прийняти ту чи іншу скаргу або заяву до свого
провадження;

відповідність закону та обставинам справи рішень, які прийняті за
зверненнями, чи даються заявникам мотивовані відповіді;

здійснення контролюза фактичним усуненням порушених прав та поновленням
законності, притягнення винних до відповідальності;

виконання вимог закону про аналіз розгляду заявта скарг з метою
удосконалення цієї роботи та вжиття заходів до усунення причин, які
тягнуть за собою звернення громадян та юридичних осіб з обгрунтованими
скаргами та заявами. Під час перевірок прокурори з’ясовують також
додержання встановлених правил обліку та реєстрації звернень. Порушення
цього порядку сприяє тяганині при їхньому розгляді.

Коли перевірка здійснюється у вищестоящих органах управління, прокурори
цікавляться тим, як вони виконують покладені на них обов’язки щодо
контролю за додержанням порядку розгляду звернень у підпорядкованих
органах, на підприємствах та в організаціях.

З врахуванням характеру та наслідків порушень законодавства про порядок
розгляду звернень прокурор порушує у відношенні винних посадових осіб
кримінальну справу (наприклад, за ознаками злочину, передбаченого ст.
167 КК), або провадження про адміністративне правопорушення, якщо-за ті
чи інші дії передбачена адміністративна відповідальність. Беручи до
уваги, що порушники закону — державні службовці, прокурор, порушуючи
провадження про притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, може
поставити питання про застосування до них ст. 14 та 22 Закону «Про
державну службу».

ГЛАВА IV

НАГЛЯД ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНІВ

МІСЦЕВИМИ РАДАМИ НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ,

ОРГАНАМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ,

ПІДПРИЄМСТВАМИ, УСТАНОВАМИ,

ОРГАНІЗАЦІЯМИ, ПОСАДОВИМИ ОСОБАМИ

І ГРОМАДЯНАМИ (ЗАГАЛЬНИЙ НАГЛЯД)

§ 1. Предмет та межі загального нагляду

І (На Генерального прокурора та підпорядкованих йому прокурорів
покладається вищий нагляд за додержанням та правильнимзастосуванням
законів всіма органами виконав,-чої влади (Кабінетом Міністрів,
міністерствами, державними комітетами, відомствами, іншими органами
державного та господарчого управління і контролю, Урядом АР Крим),
місцевими Радами народних депутатів та їхніми
виконав-чо-розпоряд’чимиорганами, військовими частинами, політичними
партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами,
установами і організаціями, незалежно від форм власності,
підпорядкованості та приналежності, посадовими особами і громадянами.

В теорії та практиці ця галузь прокурорського нагляду одержала
закріплене вЗаконі про прокуратуру найменування загального нагляду.

Предмет загального нагляду обумовлений завданнями вищого нагляду за
додержанням законів (ст. 4 Закону «Про прокуратуру») та практичними
потребами у здійсненні заходів по зміцненню законності та правопорядку.

Виходячи з положень, які містяться у ч. 1 ст. 19 Закону «Про
прокуратуру», предмет загального нагляду містить:

1. Відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами,
установами, організаціями та посадовими особами вимогам Конституції
України та чинним законам.

До числа правових актів відносяться накази, інструкції, розпорядження,
правила, статути, положення, колективні угоди та ін. Вони можуть бути
видані посадовими особами або колегіальними органами.

За характером приписів акти поділяються на нормативні (мають загальний
характер) та індивідуальні (акти застосування норм права). Нормативні
акти встановлюють загальні

правила поведінки, які розповсюджуються на визначену господарську
систему (відомчі акти), на конкретні органи, підприємства, установи,
організації, територію (локальні акти). Серед нормативних актів слід
визначити правила, інструкції, листи, вказівки міністерств та відомств,
розпорядження голів державних адміністрацій, які передбачають
адміністративну відповідальність на невжиття заходів з боротьби із
стихійними лихами, епідеміями, епізоотіями; статути підприємств та
організацій, колективні угоди та ін. Оскільки прийняття нормативних
актів, які не відповідають вимогам закону, порушують права багатьох
громадян, підприємств, установ та організацій, тягнуть за собою
відповідні порушення в індивідуальних актах, їхня законність
перевіряється у першочерговому порядку. Що стосується індивідуальних
актів (наприклад, наказ про прийняття на роботу, припис відомчого
контролю посадовій особі та ін.}, то вони породжують права та обов’язки
тільки вказаних в них суб’єктів права у конкретних випадках.

Прокурор оцінює акти, виходячи з їх відповідності Конституції та
законам.

Прокурорський нагляд не розповсюджується на акти Верховної Ради,
Президента,’К6нституційногоСуду, Верховної Ради АР Крим. Однак, на
виконання припису закону про усунення порушень закону, від кого б вони
не виходили, визначені повноваження Генерального прокурора України щодо
правових актів вищих органів державної влади, які суперечать закону. У
випадку невідповідності Указу Президента законам України Генеральний
прокурор у передбаченому законом порядку, звертається з поданням до
Конституційного Суду України. Він може звернутися до Верховної Ради
України з поданням про невідповідність законам правових актів Верховної
Ради АР Крим (ст. 10 Закону «Про прокуратуру»)- В інших випадках
Генеральний прокурор вносить подання або надсилає інформацію з
викладенням своєї думки до органу, який прийняв рішення, що суперечить
закону.

2. Додержання законів про недоторканість особи, соціально-економічні,
політичні, особисті права і свободи громадян, захист їх честі і
гідності, якщо законом не передбачений інший порядок захисту цих прав.

Громадянам гарантується недоторканість особи (ст. 29 Конституції), ніхто
не може бути заарештований або утримуватися під вартою інакше, як за
мотивованим рішенням суду і тільки з підстав та в порядку, встановленому
законом. Прокурорський нагляд за додержанням законів органами, які
ведуть боротьбу із злочинністю, розглядають справи про адміністративні
правопорушення, а також участь прокурора

у розгляді кримінальних справ судом є однією з гарантій недоторканості
особи.

Органи прокуратури захищають соціально-економічні, політичні, особисті
права та свободи громадян, які передбачені розділом II Конституції,
законами від 19.12.92 р. «Про статус і соціальний захист громадян, які
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», вія 20.12.91 р. «Про
соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»,
від 21.11.92 р. «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», від 21.03.93 р.
«Про основи соціального захисту інвалідів в Україні», від 17.04.91 р.
«Лро реабілггацію жертв політичних репресій на Україні», від 5.11.95 р.
«Про пенсійне забезпечення», від 22.10.93 р. «Про статус ветеранів війни
та гарантіях їхнього соціального захисту», від 1.01.93 р. «Про
зайнятість населення», від 14.10.92 р. «Про охорону праці», вщ
16.06.92р. «Про об’єднання громадян», від 2.10.92р. «Про інформацію»,
від 18.11.1993 року «Про вибори народних депутатів України» та ін.

3. Додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних
відносин, охорони навколишнього природного середовища, митниці та
зовнішньоекономічної діяльності.

Прокуратура повинна забезпечити нагляд за додержанням законів в сфері
економічних відносин, у тому числі: від 7.01.91 р. «Про власність»,
від7.02.91 р. «Про підприємництво», від 18.02.92 р. «Про обмеження
монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій
діяльності», від 27.03.91 р. «Про підприємства в Україні», від 14.05.92
р. «Про банкрутство», від 4.03.92 р. «Про приватизацію майна державних
підприємств», від 4.03.92 р. «Про приватизацію невеликих державних
підприємств (малу приватизацію}», від 20.03.91 р. «Про банки та
банківську діяльність», від 3.12.93 р. «Про ціни та ціноутворення», від
15.12.93 р. «Про захист прав споживачів» та інших законів, які
направлені на реалізацію економічної реформи та розвиток ринкових
відносин.

Громадяни України різних національностей мають рівні права (ст. 24
Конституції). В Декларації прав національностей України від 1.11.91 р.
вирішені питання національного рівноправ’я та міжнаціональних відносин.
Здійснюючи нагляд за додержанням цих законів, органи прокуратури повинні
вживати заходи до того, щоб виключити дискримінацію за національною
ознакою, виникнення конфліктів на цій основі. На це спрямований і закон
від 25.06.92 р. «Про національні меншини в Україні», від 28.10.89р. «Про
мови в Україні» та ін.

Органи прокуратури зобов’язані забезпечити нагляд за додержанням законів
про охорону навколишнього середови-

ща: від 25.06.91 р. «Про охорону навколишнього природного середовища»,
від 27.02.91 р. «Про правовий режим території, яка зазнала забруднення
внаслідок Чорнобильської катастрофи», від 16.10.92р. «Про охорону
атмосферного повітря», від 16.06.92 р. «Про природний фонд України» та
ін. При цьому діяльність прокуратури повинна бути спрямована на
своєчасне виявлення екологічних правопорушень, усунення причин та умов,
що їх породжують, відшкодування збитків, завданих таки ми
правопорушеннями, притягнення виннихдо відповідальності.

Одним із важливіш их напрямків прокурорського нагляду в сфері економіки
є додержання законів про зовнішньоекономічну та митну діяльність. При
здійсненні цього нагляду органи прокуратури вживають заходи до захисту
державних інтересів, запобіганню розбазарювання національного багатства
(закони від 16.04.91 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність», “від
25.06.91 р. «Про митну справу в Україні», Митний Кодекс та інші).

Закон про прокуратуру визначає межі загального нагляду. При цьому
критерієм служить правило: там, де діє закон, там повинен «спрацювати»
загальний нагляд1.

Межі загального нагляду позначені, по-перше, колом актів, за додержанням
яких здійснюється нагляд — Конституція та закони України (у тому числі і
міжнародні правові акти, які ратифіковані у встановленому порядку
Верховною Радою України). До предмету прокурорського нагляду відносяться
і інші акти, які розкривають механізм застосування закону і прийняття
якихпередбачено законом (наприклад, на підставі ч. З ст. 14 Закону від
19.12.92 р. «Про статус і соціальний захист громадян, які потерпіли
внаслідок Чорнобильської катастрофи», Кабінет Міністрів України
постановою від 2.12.92р. визначів порядок віднесення деяких категорій
осіб до тих, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи).

По-друге, органами, які піднаглядові прокуратурі: прокурорський нагляд
не поширюється на Верховну Раду України, Президента, Конституційний Суд,
Верховну Раду АР Крим, Президента АР Крим.

По-третє, компетенцію прокурора з розгляду заявта скарг громадян —
прокурор на підставі ч, 1 ст. 12 Закону «Про прокуратуру»
розглядаєтільки ті заяви і скарги про порушення прав громадян та
юридичних осіб, які не можуть бути подані до суду (ст. 24, 236 ЦПК, ст.
2 АПК). У зв’язку з цим

‘. Див. Басков В. И. Прокурорский надзор в СССР. — М.: Изд-во МГУ.—
1991.— С. 121.

важливо запобігти дублювання судових органів и визначити випадки, які
потребують безпосереднього прокурорського реагування. Зокрема,
підлягають перевірці сигнали про видання правових актів (перш за все
нормативного характеру), які суперечать Конституції та іншим законам
України, про незаконне адміністративне затримання громадян несудови-ми
органами та деякі інші. Прокурор вповноважений також безпосередньо
реагувати на відомості про вчинення діянь, які містять ознаки злочину,
як того вимагають ст. 97 та 112 КПК.

По-четверте, неприпустимістю підміни органів відомчого управління та
контроля, і не заснованого на законі втручання в господарську діяльність
підприємств, установ, організацій. У зв’язку з цим прокурор не має права
витребувати та одержувати інформацію, яка не має відношення до предмету
нагляду, вносити пропозиції, які не направлені на усунення порушень
законів, їх причин та умов, що їм сприяють. Не в його компетенції також
втручатися у відносини, які врегульовані установчими та іншими
документами підприємств, установ та організацій.

Прокурорський нагляд повинен сприяти тому, щоб порушення законодавства
на підприємствах, в установах та в організаціях були своєчасно та в
повному обсязі виявлені в першу чергу органами відомчого управління та
контролю. З метою запобігання підміни цих органів прокурор використовує
повноваження, передбачені п. З ч. 1 ст. 20 Закону про прокуратуру.

§ 2. Повноваження прокурора при здійсненні загального нагляду

Для виконання прокурорами покладених на них загально-наглядових завдань
їм надані необхідні повноваження, які за своїм змістом та призначенням
можуть бути розділені на три основні групи:

1. Повноваження по виявленню порушень законів, причин порушень та умов,
що їм сприяють.

2. Повноваження, які служатьусуненню порушень законів, причин та умов,
що їм сприяють.

3. Повноваження по притягненню порушників закону до відповідальності.

До першої групи відносяться:

— безпосередній доступ за посвідченнями у приміщення державних органів,
органів місцевого та регіонального самоврядування, об’єднань громадян,
підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності,
підпорядкованості

чи приналежності до військових частин, установ без особливих перепусток,
де такі запроваджено; мати доступ до документів! матеріалів, необхідних
для проведення перевірок, в тому числі за письмовою вимогою й тих, що
містять комерційну чи банківську таємницю або конфіденційну інформацію.
Письмово вимагати подання в прокуратуру для перевірки зазначених
документів та матеріалів, видачі необхідних довідок, в тому числі щодо
операцій і рахунків юридичних осіб та інших організацій, для вирішення
питань, пов’язаних з перевіркою (п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону); доступ в
місця утримання затриманих, опитування осіб, які в них знаходяться,
ознайомлення з документами, на підставі яких особи затримані,
заарештовані або до них застосовані заходи примусового впливу (п. 1 ч.
2ст. 44 Закону); витребування для перевірки рішень, розпоряджень,
інструкцій, наказів та інших актів і документів, одержання інформації
про стан законності і заходи щодо її забезпечення (п. 2 ч. 1 ст. 20
Закону, п. 2 ч. 2 ст. 44 Закону);

вимога від керівників та колегіальних органів проведення перевірок,
ревізій діяльності підпорядкованих та підконтрольних підприємств,
установ, організацій та інших структур незалежно від форм власності,
атакожвиділення спеціалістів для проведення перевірок, відомчих та
позавідомчихекспер-тиз (п. З ч. 1 ст. 20 Закону);

виклик посадових осіб і громадян для витребування від
нихуснихабописьмовихпояснень відносно порушень закону (п. 4 ч. 1 ст. 20
Закону, п. 2 ч. 2 ст. 44 Закону);

перевірка виконання законів переліченими у ст. 1 Закону «Про
прокуратуру» органами, підприємствами, установами ,_та організаціями (ч.
2 ст. 19 Закону);

‘””^перевірка законності адміністративного затримання громадян та
застосування відповідними органами та посадовими особами заходів впливу
за адміністративні правопорушення (п. 1 ч. 2 ст. 44 Закону про
прокуратуру);

розгляд заяв, скарг про порушення прав громадян та юридичних осіб, крім
скарг, які віднесені до компетенції суду (ч. 1 ст. 12 Закону, особистий
прийом громадян (ч. З ст. 12 Закону);

участьу засіданнях органів державної влади та управління (ЄТ.-9 Закону).

До другої групи повноважень прокурора відносяться:

опротестування актів Прем’єр-міністра України, Кабінету Міністрів
України, Уряду АР Крим, міністерств, державних комітетів та відомств,
виконавчих і розпорядчих органів місцевих Рад народних депутатів,
підприємств, установ, організацій, громадських об’єднань, а також рішень
і дій посадових осіб (п. 1 ч. 2 ст. 20 Закону);

опротестування або скасування наказів, розпоряджень, постанов
адміністрації місць тримання затриманих (п. 2 ч. 2 ст. 44 Закону);

визволення особи, яка незаконно перебуває в місцях тримання затриманих
(п. З ч. 2 ст. 44 Закону);

внесення подання або протесту на рішення місцевих Рад народних депутатів
залежно від характеру порушень {п. 2 ч. 2 ст. 20 Закону);

внесення припису про усунення очевидних порушень закону (п. 4 ч. 2 ст.
20 Закону);

внесення подання до державних органів, громадських організацій та
посадовим особам про усунення порушень закону та умов, що їм сприяли (п.
5 ч. 2 ст. 20 Закону);

звернення до суду або арбітражного суду з заявами про захист прав і
законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших
юридичних осіб (п. 6ч. 2ст. 20 Закону). До третьої групи повноважень
прокурора відносяться: притягнення правопорушників у встановленому
законом порядку до кримінальної відповідальності; порушення
дисциплінарного провадження або провадження про адміністративне
правопорушення, передача матеріалів на розгляд громадських організацій
(п. З ч. 2 ст. 20 Закону).

Повноваження прокурорів за умовами їх повного та правильного
застосування забезпечують ефективність загального нагляду, своєчасність
виявлення порушень закону, причин та умов, що їм сприяють, усунення
порушень закону, їх запобігання, притягнення винних до відповідальності.

Реалізація прокурором його загальнонаглядових повноважень здійснюється у
формі відповідних актів, які є юридичними фактами, що породжують
прокурорськонаглядові правовідносини міжпрокурором, з одного.боку, і
відповідними посадовими особами, колегіальними органами підприємств,
установ та організацій (а у ряді випадків — і з громадянами) з другого.

§ 3. Акти загального нагляду

Встановлені законом повноваження прокурора по виявленню порушень закону,
причин та умов, що їм сприяють, усуненню порушень закону, поновленню
порушених прав громадян та юридичних осіб, притягненню порушників закону
до відповідальності реалізуються у формі актів загального нагляду. Ці
акти містять вимоги прокурора, які можна підрозділити на:

а) обов’язкові для виконання (наприклад, про подання в прокуратуру для
перевірки документів і матеріалів, видачу справок; проведення перевірок,
ревізій діяльності підпоряд-кованихабо підконтрольних підприємств,
установ, організацій; виділення спеціалістів для перевірок, відомчихта
позавідомчих експертиз; про подання в прокуратуру для перевірки рішень,
розпоряджень, інструкцій, наказів та інших актів і документів, одержання
інформації про стан злочинності та заходи щодо її забезпечення; про явку
до прокуратури посадових осіб та громадян для дачі пояснень; про негайне
усунення очевидних порушень закону та ін.);

б) обов’язкові для розгляду (про відміну актів або приведення їх у
відповідність із законом, про припинення незаконних дій посадових осіб,
поновлення порушеного права (у протестах); про порушення дисциплінарного
провадження, провадження про адміністративне правопорушення).

Вимоги прокурора, які відповідають діючому законодавству, обов’язкові
для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та
громадян. Вони виконуються невідкладно (наприклад, припис} або в
передбачені законом (наприклад, протест) чи визначені прокурором
(наприклад, вимога про виділення спеціаліста) строки. Невиконання без
поважних причин законних вимог прокурора тягне відповідальність,
передбачену законом (ч. 2 ст. 8 Закону).

Акти загального нагляду можуть бути у формі вимоги (п. 1, 2, З ч. 1 ст.
20 Закону); протесту (п. 1 ч. 2 ст. 20 Закону); повістки (п. 4 ч. 1 ст.
20, ч. 1 ст. 28 Закону); припису (п. 4 ч. 2 ст. 20, ст. 22 Закону);
подання (п.п. 2, 5 ч. 2 ст. 20, ст. 23 Закону); заяви до суду або
арбітражного суду (п. 6 ч. 2 ст. 20 Закону); постанови (п. З ч. 2 ст. 20
Закону).

Основними умовами внесення цих актів є: своєчасність, точність та
достовірність фактів, що вказуються в них; юридична обгрунтованість та
вичерпне мотивування, правильність вибору адресату. Крім того, у
протесті, поданні, приписі або постанові прокурора обов’язково
зазначається, ким і яке положення закону порушено, в чому полягає
порушення та що і в який строк посадова особа або орган мають вжити до _
його усунення (ст. 25 Закону).

Для кожного з актів загального нагляду існують специфічні умови його
застосування.

Вимога прокурора повинна містити: найменування органу або посадової
особи, до яких звертається прокурор; найменування документа (вимога про
подання в прокуратуру документів та матеріалів, видачі довідок; про
подання в прокуратуру рішень, розпоряджень, інструкцій та інших актів і
документів; про подання інформації про стан законності і заходи щодо її
забезпечення; про подання статистичної та

іншої інформації, про проведення перевірок1 та ревізій2 діяльності
підпорядкованихабо підконтрольних підприємств, установ, організацій та
інших структур незалежно від форм власності; про виділення спеціалістів
для проведення перевірок, відомчихта позавідомчих експертиз, коротке
викладення даних про порушення законів, які має прокурор, вимога про
надання необхідної інформації, документів про проведення перевірок,
ревізій, виділення спеціалістів для проведення перевірки, відомчої
(позавідомчої) експертизи з викладенням конкретних питань, які
підлягають з’ясуванню, з посиланням на п. 1 (чи п. 2, 3) ч. 1 ст. 20
Закону «Про прокуратуру», строк виконання вимоги; прохання повідомити
прокурора про початок перевірки, ревізії; посаду, класний чин та підпис
прокурора.

Повістка — письмова форма виклику до прокурора для дачі пояснень з
обставин, які з’ясовуються перевіркою. Вона містить: адресат (П. І. П.,
адресу); пропозицію з’явитися до прокурора та дати пояснення з обставин,
які з’ясовуються прокурорською перевіркою; місце прибуття та час;
посилання на ч. 4 ст. 8 Закону «Про прокуратуру» про обов’язковість
вимоги прокурора та відповідальність за ухилення від неї (ч. 2 ст. 1858
КУпАП). Повістка з відповідною відміткою прокуратури є підставою для
відсутності на роботі та оплати середнього заробітку за час, затрачений
в зв’язку з викликом.

Протест —акт прокурорського нагляду на правовий акт підприємства,
установи, організації, який суперечить закону, а також на незаконний акт
або дію посадової особи, який містить мотивовану вимогу про відміну акту
або приведення його у відповідність із законом, а також про припинення
незаконної дії посадової особи, поновленні порушеного права.

Прокурор приносить протест органу, посадовій особі, які його видали, або
до вищестоящого органу чи посадової , особи. /’

1 Перевірка — обслідування та вивчення окремих ділянок
фінансово-господарськоїдіяльності підприємств, установ, організацій або
іншихпідрозділів. Результати перевірки оформляються довідкою або
доповідною запискою.

• 2 Ревізія — метод документального контролю за фінансово-господарською
діяльністю підприємства.установи, організації, додержання законодавства
з фінансових питань, достовірністю звітності та обліку, спосіб
документального виявлення нестач, привласнень та розкрадань засобів та
матеріальних цінностей, запобігання фінансових зловживань. За наслідками
ревізії складається акт (ст. 2 Закону «Про державну контрольно-ревізійну
службу в Україні»).

За необхідності протест приноситься двом або більше органам чи посадовим
особам на спільно виданий ними акт (наприклад, на рішення адміністрації
та профспілкового комітету підприємства).

Протест повинен містити: найменування органу, куди він приноситься; дату
направлення протесту; назву акту «протест»; найменування опротестованого
акту (дії), вказівку на те, ким він виданий (здійснений); номер, дату
його видання; викладення змісту опротестованого акту (дії) або його
незаконної частини; юридичне обгрунтування протесту, тобто викладення
підстав, за якими опротестований акт (дія) визнається незаконним, з
обов’язковим викладенням порушеного закону (назва закону, ким та коли
виданий, що в ньому говориться, де опублікований); пропозицію прокурора
щодо припущеного порушення закону; посилання на те, що протест
призупиняє дію опротестованого акта (якщо його не виконаноабо виконано
частково); вимогу розглянути протест у 10-денний строк, після чого про
результати розгляду має бути повідомлено прокурору; посаду та класний
чин прокурора.

Прокурору надане право вибору адресата протесту: він може бути
принесений до органу, який видав акт, що суперечить закону, або до
вищестоящого органу. У першому випадку протест слід вносити тоді, коли
усунення порушень закону не вимагає втручання вищестоящого органу.
Необхідність вибору адресата протесту у другому випадку виникає тоді,
коли порушення закону в актах носять систематичний характер, або у
прокурора є підстави вважати, що о’рган або посадова особа відхилять
протест (наприклад, коли видання акта узгоджено з вищестоящим органом
або посадовою особою).

Принесення протесту до вищестоящого органу або вищестоящій посадовій
особі прокурором, якому вони не піднаглядові, здійснюється через
вищестоящого прокурора шляхом направлення тому акта реагування та
матеріалів перевірки. У такому ж порядку надсилаються приписи, подання
та постанови. Прокурору слід брати участь в розгляді протестів
колегіальними органами (ст. 9 Закону).

В разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може
звернутися з заявою до суду про визнання акта чи дії незаконними. Строки
для звернення прокурора до суду, порядок подання ним заяви та її
судового розгляду передбачені главою 31-В ЦПК. Зокрема, заява подається
прокурором протягом п’ятнадцяти днів з моменту одержання повідомлення
про відхилення протесту або закінчення передбаченого законом строку для
його розгляду. Подача такої заяви зупиняє дію правового акта. Заява
прокурора

розглядається суддею одноособове у 10-денний строк з дня її надходження
у відкритому судовому засіданні за участю прокурора та представника
органу чи посадової особи, які прийняли рішення про відхилення протесту
або не розглянули його у встановлений 10-денний строк після його
надходження.

Встановивши, що опротестований акт органу, рішення або дія посадової
особи не відповідають вимогам закону, суддя постановляє рішення про
задоволення вимог заявника, визнання акта органу (рішення чи дії
посадової особи) незаконними та про його скасування. Якщо буде
встановлено, що опротестований акт, рішення або дія посадової особи не
суперечать вимогам закону, суддя постановляє рішення про відмову у
задоволенні заяви.

Припис — акт прокурорського нагляду, звернений до органу чи посадової
особи з вимогою негайно усунути очевидне порушення закону, яке може
завдати істотньої шкоди інтересам держави, підприємства, установи,
організації, а також громадянам, якщо не буде негайно усунуте. Припис
підлягає негайному виконанню, про що повідомляється прокурору. Він
вноситься тому органу або посадовій особі, які правомочні усунути
порушення закону.

Для внесення припису повинні існувати одночасно дві умови: 1)
очевидність порушення закону та2) реальна небезпека завдання внаслідок
цього суттєвої шкоди державі, підприємству, установі, організації або
громадянину. Характер суттєвої шкоди та наявність причинного зв’язку між
нею та порушенням закону встановлюються з урахуванням конкретних
обставин (наприклад, пошкодження або втрата майна; забруднення
оточуючого природного середовища; знищення природних об’єктів; порушення
трудових, житловихта інших конституційних прав громадян).

Припис вноситься у письмовій формі і повинен містити: найменування
адресата, найменування акта «припис про усунення порушень закону», місце
та дату його винесення; джерело інформації про порушення закону;
обставини порушення закону, коли і ким вони допущені; порушення якого
закону має очевидний характер; вказівку на можливі наслідки порушення
(кому і яка може бути завдана істотна шкода, якщо не буде негайно
усунуте порушення закону); пропозицію про конкретні дії, які необхідно
вчинити в цілях припинення порушень закону та недопущення завдання
шкоди; вимоги про негайне виконання припису (або в строк, встановлений
прокурором) та повідомлення про це прокурора; посаду, класний чин та
підпис прокурора; роз’яснення особі, якій було адресовано припис, її
право на оскарження припису

вищестоящому прокурору; посаду, П. І. П, особи, яка одержала припис,
дату та час його одержання.

Винесення прокурором припису про усунення порушень закону не звільняє
осіб, які винні у протиправних діяннях від кримінальної,
адміністративної, дисциплінарної відповідальності, атакожвідобов’язка
відшкодувати матеріальну шкоду, завдану внаслідок порушення закону.

— Подання — акт прокурорського нагляду про усунення порушень закону,
причин цих порушень та умов, що їм сприяють, який вноситься державному
органу, громадській організації або посадовій особі, які уповноважені
усунути порушення закону. Воно підлягає негайному розгляду. Не пізніше
як у місячний строк мають бути вжиті відповідні заходи до усунення
порушень закону, причин та умов, що їм сприяють, і про наслідки
повідомлено прокурору. Колегіальний орган, якому внесено подання,
повідомляє про деньзасідання прокурору, який вправі особисто взяти
участь у його розгляді.

Подання є засобом не тільки усунення, а й попередження порушень закону,
шляхом спонукання органів державної влади, управління та господарювання
до вжиття заходів з ліквідації причин1 та умов2, які сприяють
правопорушенням.

В основу подання покладаються матеріали перевірок виконання законів,
узагальнень практики нагляду за виконанням окремих законів, вивчення
структури, динаміки та причин порушень законів. У ньому наводяться
найбільш характерні приклади порушень законів.

При внесенні подання на підставі узагальненої практики прокурорського
нагляду в ньому вказуються ті заходи, які вже були вжиті прокуратурою
для усунення порушень закону, причин цих порушень та умов, що їм
сприяють.

Подання повинно містити: найменування органу, якому воно адресується (П.
І. П. керівника); Дату внесення подання; найменування акту: «Подання про
усунення порушеньзакону, причин цих порушень та умов, що їм сприяють»;
вказівка на джерела, з яких одержані факти — підстава для внесення
подання (прокурорська перевірка, узагальнення матеріалів нагляду за
додержанням законів та ін.); аналіз суті виявлених прокурором порушень
законів (ким і яке положення закону порушено, у чому воно полягає, які
збитки завдані внаслідок

1 Під причиною розуміється явище, дія якого викликає, визначає, змінює,
виробляє або тягне за собою інше явище, яке називається наслідком.
Наслідок, який породжується причиною, залежить від умов.

2- Умова—те, від чого залежить дещо інше (обумовлене); істоти ий
компонент комплексу об’єктів (речей, їхнього стану, взаємодій), із
наявності якого з необхідністю настає існування даного явища.

цього; аналіз причин порушень законів та умов, що їм сприяють); вимогу
прокурора про усунення порушень закону, вжиття заходів до ліквідації
причин та умов, що їм сприяють, про притягнення винних до
дисциплінарної, матеріальної вщповідальності; вказівку на невідкладний
розгляд, не пізніше як у місячний строк вжиття відповідних заходів до
усунення порушень закону, причин та умов, що їм сприяють; повідомлення
прокурора про день засідання колегіального органу та про наслідки
розгляду подання; посада прокурора, його класний чин.

Подання вноситься тим органам та посадовим особам, від яких залежить
своєчасне вжиття найбільш дієвих заходів до усунення порушень законів,
причин порушень та умов, що їм сприяють. До вищестоящих органів прокурор
надсилає подання у випадках, коли порушення закону допущено за вказівкою
вищестоящого органу; коли є дані про аналогічні порушення закону на
інших об’єктах, які підвідомчі (підконтрольні) даному органу; коли
необхідне безпосереднє втручання цих органів (наприклад, коли за
порушення закону несе відповідальність керівник підпорядкованої
організації; коли є відомості про порушення законів посадовими особами
вищестоящої організації та ін.).

Слід також враховувати ту обставину, що місцеві Ради народних депутатів,
місцева державна адміністрація мають значні повноваження по усуненню
порушень закону на підприємствах, в установах і в організаціях
(незалежно від форм власності та господарювання), які розташовані на
їхній території (наприклад, ст. 19, 26, 36 Закону від 26.03.92 р. «Про
місцеві Ради народнихдепутатів, місцеве та регіональне самоврядування»).
Тому у ряді випадків доцільне внесення подання цим органам.

^Іоста.ном^гакт прокурорського нагляду, який вноситься прокурором в
залежності від характеру порушень закону посадовою особою або
громадянином, про порушення кримінальної справи, провадження про
адміністративне правопорушення, дисциплінарне провадження.

Мотивована постанова виноситься прокурором і в інших випадках
(наприклад, про передачу матеріалів на розгляд громадської організації).

Якщо в порядку загального нагляду встановлюється достатньо даних, які
вказують на ознаки злочину в дії (бездіяльності) посадових осіб або
громадян, прокурор у встановленому законом порядку порушує кримінальну
справу шляхом винесення відповідної постанови. Постанова надсилається
органам дізнання або попереднього слідства.

За наявності даних про вчинення посадовою особою або громадянином
правопорушення, за яке встановлена адміні-

5. 692 65

стративна або дисциплінарна відповідальність, прокурор виносить
відповідно постанову про порушення провадження про адміністративне
правопорушення1 або про порушення дисциплінарного провадження. Ці
постанови повинні містити: найменування постанови; місце та, дату її
винесення; ким складено постанову; викладення обставин порушення закону;
обгрунтування вини особи, яка за думкою прокурора підлягає притягненню
до відповідальності; вказівка на порушення закону; посилання на
відповідну статтю КУпАП, КЗпП, Статуту про дисципліну, яка передбачає
відповідальність за правопорушення; коротке викладення пояснень особи,
яка притягається до відповідальності, їхня оцінка прокурором; вимога
прокурора про розгляд постанови вповноваженою посадовою особою або
відповідним органом у 10-денний строк після її надходження; вимога
прокурора повідомити про наслідки розгляду постанови (з посиланням на п.
2 ч. 1 ст. 20 Закону «Про прокуратуру»), посадове становище,

класний чин прокурора.

Постанова прокурора використовується також для примусового доставления
посадової особи або громадянина, яка ухиляється від явки за викликом
прокурора. У цьому випадку в постанові повинні бути наведені факти, які
свідчать про ухилення особи від явки за викликом прокурора для дачі
пояснень з обставин, які виявлені прокурорською перевіркою; обгрунтована
необхідність його примусового доставления в вказане місце та час.
Постанова надсилається для виконання

органам міліції.

суду про захист прав та

5Вя5і^в5^?V^^§д^адт

законних інтересів громадян, держави, а також державних підприємств та
інших юридичних осіб — акт прокурорського нагляду, направлений на
поновлення їх порушених прав, притягнення винних фізичних (юридичних)
осіб до цивільно-правової відповідальності, а також усунення та
попередження правопорушень. У відповідності зі ст. 118 ЦПК прокурор має
право звернутися до суду із заявою на захист прав та законних інтересів
громадян та державних органів. При цьому у відповідності з п. 1.1 наказу
№7 — 96р. Генерального прокурора України, прокурори повинні
використовувати надане законом право подання позову тільки про захист
прав та

1 Якщо встановлені ознаки правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 1856
КУпАП, секретар прокуратури складає протокол про адміністративне
правопорушення, який направляється прокурором

на розгляд суду.

Якщо прокурор виявив корупційне діяння , то він складає протокол у
відповідності з ч. 2 ст. 12 Закону «Про боротьбу з корупцією» та у
триденний строк надсилає його з матеріалами перевірки до суду.

законних інтересів громадян, які за станом здоров’я або з інших поважних
причин не спроможні відстоювати в суді свої права, атакождержави,
державнихпідприємствта організацій.

Прокурори використовують надані їм законом повноваження також для
захисту інтересів неповнолітніх (п. 5 наказу № 11 Генерального прокурора
України від 04.04.92 р. «Про організацію прокурорського нагляду за
додержанням законів про права неповнолітніх»).

При зверненні із заявами та позовами про захист прав і інтересів
держави, державних підприємств та організацій прокурорам перш за все
слід звернути увагу на відшкодування збитків. У випадках, коли втрачена
можливість пред’явлення позову до винних в заподіянні шкоди, слід
порушувати в судах справи про стягнення збитків,з посадових осіб, які
своєчасно не вжили заходів до їх відшкодування.

Під час підготовки заяви до суду (арбітражного суду), прокурор:

а) з’ясовує обставини правопорушення та пов’язані з цим

правові наслідки;

б) визначає коло осіб, які причетні до правопорушення;

в) збирає докази, необхідні для обгрунтування вимог, з врахуванням
заперечень відповідачів;

г) визначає ціну позову, якщо позов підлягає оцінці;

д) встановлює, до якого суду або арбітражного суду необхідно звернутися
із заявою.

Позови оформляються відповідно до вимог ст. 137, 138 ЦПК, ст. 54—58 АПК.

Вимоги прокурора, які відповідають закону, обов’язкові для виконання
всіма органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими
особами та громадянами. Вони виконуються невідкладно або в строки,
передбачені законом чи визначені прокурором. Невиконання без поважних
причин законних вимог прокурора тягне передбачену законом
відповідальність (ч. З ст. 8 Закону «Про прокуратуру»).

Відповідно до ч. 2 ст. 1856 КУпАП, залишення посадовою особою без
розгляду протеста, подання чи припису прокурора або невжиття заходів до
усунення вказаниху ньому причин та умов, які сприяли вчиненню
правопорушення, або несвоєчасна відповідь на нього — тягнуть накладання
штрафу. Ст. 1858 КУпАП передбачена відповідальність посадової особи за
невиконання законних вимог прокурора про проведення перевірки або
ревізії діяльності підконтрольних або підпорядкованих підприємств,
установ, організацій, про виділення спеціалістів для проведення такої
перевірки, про надання необхідних матеріалів (ч. 1), атакож
відповідальність посадових осіб та громадян за ухилення від прибуття за
викликом до прокуратури (ч. 2).

§ 4. Нагляд за відповідністю правових актів вимогам Конституції та
діючим законам

Оскільки прийняття актів, які не відповідають вимогам діючого
законодавства, нерідко порушує гарантовані законом права громадян,
підприємств, установ, організацій, господарських структур, нагляд за
відповідністю правових актів вимогам Конституції та діючим законам є
одним із головних напрямків діяльності прокуратури (п. З наказу № 2
Генерального прокурора України від 25.03.96 р. «Про організацію роботи
органів прокуратури по здійсненнюзагального нагля-ДУ»}-

Законність нормативних актів перевіряється у першочерговому порядку,
оскільки порушення закону при їхньому виданні тягнутьза собою відповідні
відхилення в індивідуальних актах, в діяльності юридичних осіб та
громадян. При цьому перевірки законності рішень і розпоряджень органів
місцевого та регіонального самоврядування та державної виконавчої влади
повинні проводитися незалежно від сигналів про порушення законності (п.
З наказу № 2—96 р.).

До організації діяльності з нагляду за законністю актів, які видаються
державними органами, підприємствами, установами, організаціями та
посадовими особами, як і до іншої загальнонаглядової діяльності,
прийнято відносити:

а) збирання інформації про порушення закону;

б) аналіз зібраної інформації;

в) планування відповідних заходів, заснованих на оцінці стану законності
на піднаглядових об’єктах.

Джерелами інформації про порушення закону при виданні актів можуть бути
скарги громадян та юридичних осіб, матеріали засобів масової інформації,
відомості органів позавідомчого контролю, матеріали судової практики та
ін.

Зібрану інформацію слід проаналізувати, виходячи з трьох критеріїв:
громадська небезпека порушень закону; вид порушення; розповсюдженість
порушень на окремих об’єктах1. В результаті прокурор одержує більш точне
уявлення про стан додержання законів і може зічланувати необхідні
заходи. Плани повинні передбачати використання всіх необхідних у даному
випадку повноважень при здійсненні загального нагляду (ч. 1 ст. 20
Закону «Про прокуратуру» — по виявленню порушень закону). У
загальнонаглядовій діяльності прокурора по виявленню порушень закону
розрізняють вибір засобів

1- Докладніше див.: Берензон А. Д., Давыденко Л. МЬ, Доле-жан В. В.,
Кенжаев С. К. Анализ районным (городским) прокурором правонарушений
непреступного характера. — X. —1981.

виявлення порушень закону; застосування засобів виявлення порушень
закону; аналіз інформації про порушення закону з метою визначення
заходів прокурорського реагування1.

Лід час підготовки до перевірки відповідності закону правових актів
прокурор враховує особливості законодавства, яке визначає компетенцію
державних органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб
щодо видання актів нормативного характеру та правових актів
індивідуального значення. Слід також враховувати матеріали раніш
проведених перевірок з цих питань.

Перевірку законності актів, які видаються державними органами,
підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами,
прокурор може здійснити як шляхом їх витребування до прокуратури (п. 2
ч. 1 ст. 20 Закону «Про прокуратуру»), так і шляхом ознайомлення з ними
безпосередньо за місцем видання. При цьому перевагу слід надати
перевіркам законності актів за місцем їхвидання (прийняття), оскільки
без ознайомлення з матеріалами, які стал и підставою до прийняття акта,
не завжди можна зробити правильний висновок про його відповідність
закону.

Першочергове значення в роботі прокурора має нагляд за законністю
правових актів, які видаються місцевими Радами народних депутатів,
органами місцевого самоврядування та місцевої державної адміністрації.
Закон надав цим органам широкі повноваження у всіх сферах громадського
життя — економічної, фінансово-бюджетної, соціальної, культурної,
охорони навколишнього природного середовища, забезпечення законності та
ін. Як свідчить практика, вказані органи нерідко приймають акти з
перевищенням повноважень, чим порушуються права та інтереси громадян та
юридичних осіб.

Основне завдання прокурора в цій сфері—попередження прийняття незаконних
рішень. Цьому сприяє підтримання прокурором різноманітних ділових
контактів з органами місцевого самоврядування, головами комісій,
депутатами, юристами Рад та адміністрації, участь в роботі сесій Рад та
засіданнях виконкомів, попереднє ознайомлення з проектами актів,
систематичне проведення перевірок законності актів. При цьому прокурор
вивчає матеріали, на підставі яких був прийнятий акт: протоколи,
клопотання, заяви, витяги з рішень зборів; засідань; заявки на
реєстраціюта приватизацію підприємств, плани, довідки, розрахунки,
висновки спеціа-

1 Докладніше див.: Коробейников Б. В. Методические основы работы
прокурора по общему надзору. — М., 1977, с. 22—36; Берензон А. Д.,
МелкумовВ. Г. Работа прокурора по общему надзору. Вопросы общей
методики, М., 1974, с. 6—1 2 и др.

лістів, експертні дослідження, матеріали перевіроктаін. Слід також
одержати пояснення від посадових осіб, які мають відношення до видання
та реалізації акта, який суперечить закону.

Підстави, з яких правові акти визначаються прокурором такими, що
суперечать закону, є:

а) порушення органом, який видав акт, своєї законної компетенції;

б) порушення закону, на підставі та на виконання якого виданий даний
акт;

в) порушення встановленого для окремих актів порядку їх видання.

Порушення органом, який видав правовий акт, своєї законної компетенції,
виявляється в перевищенні повноважень з кола питань, які врегульовані
законодавчими актами: за характером та обсягом повноважень, за дією за
часом та в просторі та ін.

Типовими порушеннями закону при виданні актів, зокрема, є: положення,
які дозволяють або спонукають здійснення визначенихдіянь, всупереч
вимогам закону; обмеження прав та охоронюваних законом інтересів
трудових колективів та окремих працівників, а також підприємств, установ
та організацій; накладання на громадян та посадових осіб стягнень, які
не передбачені законом та ін.

Порушення встановленого порядку видання актів, зокрема, полягає в
прийнятті органом колегіального управління рішень при відсутності
встановленого кворуму; в виданні одноособових розпоряджень керівниками
цих органів з питань, рішення яких потребує у відповідності з законом
колегіального обговорення та вирішення.

Перевіряючи законність правових актів, які видаються підприємствами,
установами та організаціями, прокурор по^ винен чітко уявляти, до якої
форми власності та господарювання відноситься обраний ним об’єкт
перевірки, якими законодавчими актами регламентується його діяльність
щодо видання актів, які особливості цієї діяльності.

Так, законодавство України про працю регулює трудові відносини
працівників всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм
власності (ч. 1 ст. З КЗпП). Особливості праці членів кооперативів
(утому числі сільськогосподарських) та арендних підприємств визначаються
їхніми статутами та діючим законодавством (ч. 2 ст. З КЗпП). До нього,
зокрема, відносяться: Закон від 14.10.92 р. «Про колективне
сільськогосподарське підприємство», Закон від 10.04.92 р. «Про споживчу
кооперацію» та ін.

Слід звернути увагу на додержання порядку видання (прийняття) актів
суб’єктами господарської діяльності.

Більшість актів видається власникомабоуповноваженим ним органом
одноособове. Разом з тим, значну групу складають акти, прийняття яких
потребує особливого порядку. Серед них виділяються такі:

а) що видаються власником або уповноваженим ним органом за угодою з
профспілковим комітетом підприємства (ст. 247 КЗпП);

б) що видаються власником або уповноваженим ним органом за угодою з
трудовим’колективом підприємства (п. 4 ст. 33 Закону «Про підприємства в
Україні»);

в) що затверджуються власником, а для державних підприємств — власником
майна за участю трудового колективу (ст. ЭЗакону «Про підприємства в
Україні»); що видаються арендними, колективними власниками, засновниками
або учасниками підприємства (ст. ЗО Закону «Про власність», ст. 9 Закону
«Про оренду майна державних підприємств та організацій», ст. 4 Закону
«Про колективне сільськогосподарське підприємство», ст. З Закону «Про
споживчу кооперацію», ст. 37, 51, 65, 67, 76 Закону «Про господарчі
товариства»).

Особливе місце займає колективний договір, який укладається на
підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та
господарювання, які використовують найману працю та мають право
юридичної особи. Відповідно до ст. Закону «Про колективні договорита
угоди», сторонами колективного договору виступають власник або
уповноважений ним орган, з одного боку, і один або декілька
профспілкових чи інших уповноважених на представництво трудовим
колективом, органів (у разі їхньої відсутності _ представники трудящих,
які обрані трудовим колективом).

Перевіряючи законність колективного договору, прокурор серед інших
питань повинен з’ясувати — чи не містить він незаконних нормативних
положень. Практика свідчить про те, що частіше поширені порушення у
таких розділах, як «оплата та нормування праці», «житлово-побутове
обслуговування працівників» та ін.

З’ясувавши, що у правовому акті міститься порушення закону, прокурор
повинен витребувати пояснення від відповідної посадової особи, юриста
підприємства, установи, організації щодо причин видання незаконного
акту. Якщо виявлені приписи нормативного характеру, які суперечать
вимогам закону, слід з’ясувати, скільки разів вони використовувалися,
чиї права при цьому були порушені та в чому це полягає. Це обумовлено
тим, що застосування незаконного нормативного акту неодмінно тягне за
собою видання право-застосувальних актів, які суперечать закону (рішень,
розпоряджень, наказів та ін.).

З врахуванням одержаних пояснень прокурор вимагає усунення порушень
закону, поновлення порушених прав шляхом опротестування незаконного
акту, притягнення винних посадових осіб до відповідальності.

§ 5. Перевірка додержання законів на підприємствах, в установах та в
організаціях1

Як було відмічено, предметом загального нагляду єтакож перевірка
додержання законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами,
державними комітетами, відомствами, іншими органами державного та
господарського управління та контролю, Урядом АР Крим, місцевими Радами
народних депутатів, їх виконавчими та розпорядними органами, масовими
рухами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм
власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та
громадянами.

Прокурорські перевірки додержання законів характеризуються тим, що,
по-перше, вони проводяться тільки за заявами та іншими повідомленнями
про порушення законності, які потребують прокурорського реагування, а за
наявності приводів — також з власної ініціативи прокурора. По-друге,
прокурор не повинен підміняти органи відомчого управління та контролю та
втручатися у господарську діяльність, якщо така діяльність не суперечить
закону.

Перевірки виконання законів проводяться у зв’язку з заявами та скаргами
громадян, інформацією, яка надходить від органів влади, управління та
контролю, повідомленнями засобів масової інформації, які вимагають
прокурорського реагування.

Приводами до проведення перевірокза ініціативою прокурора можуть бути
матеріали аналізу додержання законів, практики, прокурорського нагляду,
матеріали кримінальних, цивільних, арбітражних справ, статистичні дані,
безпосереднє виявлення ознак правопорушення прокурором.

У ході перевірки виконання законів прокурор встановлює:

а) факти правопорушень;

б) осіб, які винні у правопорушеннях та сприянні ним;

в) наслідки правопорушення (розмір заподіяної шкоди, ущемлення прав та
ін.};

г) причини правопорушень та умови, що їм сприяють.

1 При написанні розділу використані методичні рекомендації, розроблені
кафедрою загального нагляду ІПК Генеральної прокуратури України.

Щоб виявити порушення закону, прокурор вивчає акти, які видані
підприємством, установою, організацією, документи, які відображають
виробничу та іншу діяльність (у тому числі матеріали органів контролю),
одержує пояснення від посадових осіб та громадян, оглядає з участю
спеціалістів об’єкти. За необхідності у процесі перевірки виконати
окремі дії на підприємствах, в установах або організаціях опросити
громадян чи посадових осіб, які знаходяться в іншій області, місті чи
районі, прокурор має право надіслати доручення відповідному прокурору.

Маючи достатньо даних, які вказують на ознаки злочину, прокурор
припиняєу цій частині загальнонаглядову перевірку та порушує кримінальну
справу.

Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю. Щоб
запобігти цьому, прокурори повинні забезпечувати у першу чергу нагляд за
додержанням законів органами контролю, реагувати на факти невиконання
ними вимог закону. При перевірках виконання законів в органах, на
підприємствах, вустановахта в організаціяхпрокурор з’ясовує причини, з
яких порушення закону не були своєчасно виявлені або не були вжиті
органами контролю заходи щодо їх запобігання. Слід також ширше
використовувати повноваження, передбачені п. З ч. 1 ст. 20 Закону «Про
прокуратуру», щодо вимог від керівників та колегіальних органів
проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих та
підконтрольнихпідприємств, установ, організацій незалежно від форм
власності. Це також дозволить прокурору уникнути підміну органів
відомчого контролю.

Прокурор не має права втручатися у відносини, які регулюються статутами
кооперативів, господарських товариств та громадських об’єднань.
Предметом прокурорської перевірки є додержання законів.

Висновки прокурора повинні базуватися на фактах, які І достовірно та
повно встановлюють всі обставини, пов’язані з / порушенням закону.
Неабияке значення мають об’єктивність, точність та правдивість фактів, а
також принциповість та гострота у постанові питань щодо усунення
порушень закону, поновлення порушених прав фізичних та юридичних осіб,
притягнення винних до відповідальності. Генеральна прокуратура України
звертає увагу прокурорів на необхідність розвитку
гласностіузагальнонаглядовій діяльності. Прокурору слід частіше
інформувати населення про наслідки перевірок.

У сучаснихумовах, виходячи з вимог наказів Генерального прокурора
України, пріоритетними є такі напрямки діяльності органів прокуратури з
загального нагляду: нагляд за додержанням законів про власність,
роздержавлення та приватизацію державного майна, про банки та банківську
діяльність,

про захист прав споживачів, про податкову службу, про охорону оточуючого
природного середовища, а також про забезпечення конституційних прав
громадян. «ъ.

Ці питання у теперішній час визначають зміст більшості загально
наглядових перевірок, однак їх перелік не є вичерпним. Можуть
проводитися перевірки додержання і інших законів за наявності
передбачених вище умов.

Розглянемо деякі перевірки додержання законів.

1. Нагляд за додержанням та правильним застосуванням законів
спеціалізованими органами контролю.

До органів контролю відносяться: а) органи відомчого контролю
(міністерства, відомства, інші органи, які керують діяльністю
підпорядкованих об’єктів); 6} органи позавідомчого контролю, які в свою
чергу підрозділяються на контролюючі органи загальної компетенції
(місцева державна адміністрація, органи місцевого самоврядування) та
спеціалізовані органи контролю (державна контрольно-ревізійна та
державна податкова служба, фонд державного майна, Антимонопольний
комітет та ін.). На спеціалізовані органи контролю (деякі з них мають
назву органів нагляду, але не відрізняються від органів контролю)
покладено контроль за діяльністю підприємств, установ та організацій
(незалежно від відомчої приналежності та форм власності, на яких вони
засновані), з точки зору додержання як законів, так і підзаконних актів.
Вони наділені повноваженнями щодо виявлення, усунення та попередження
правопорушень, притягненню винних до відповідальності.

Виконання вимог Закону «Про прокуратуру» (ч. 2 ст. 19) про
неприпустимість підміни прокурорами органів відомчого управління та
контролю можливе лише за умови активізації прокурорського нагляду за
додержанням та правильним застосуванням законів цими органами. Наказом
Генерального прокурора України № 2 від 25.03.96 р. прокурорам
запропоновано «при перевірках в органах контролю та нагляду звертати
увагу на своєчасність та повноту виявлення ними правопорушень,
законність реагування на них, особливо застосування до винних осіб
правових санкційта обов’язковість передачі матеріалів, які містять
ознаки злочинів, у правоохоронні органи».

Якщо за наявності підстав прокурори проводять перевірки виконання
законів на підприємствах та в організаціях, то під час таких перевірок
необхідно з’ясувати, чому порушення законів, які виявлені прокурорами,
не були своєчасно та в повному обсязі встановлені контролюючими
органами, а за виявленими порушеннями не вжито дієвих заходів щодо їх
усунення та попередження.

Прокурору з урахуванням йоготериторіальноїта галузевої компетенції слід
знати, на які спеціалізовані органи контролю

розповсюджуються його наглядові повноваження. Доцільно також мати
добірку нормативних актів, які визначають компетенцію цих органів, що
дозволить прокурору, по-перше, удосконалити практику проведення
перевірок виконання законів, по-друге, знати, доякихорганів він може при
потребі звернутися з вимогою про проведення перевірок або ревізій, і,
по-третє, надсилати в органи контролю для вирішення скарги та заяви
громадян і юридичних осіб, які їм підвідомчі. Контролюючі органи —один
із важливіших джерел інформації про стан законності. Прокурор на
підставі п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону може витребувати з контролюючих органів
інформацію про стан законності та розповсюдженості тих чи інших
правопорушень, а такожпро заходи щодо її забезпечення, які вжиті
контролюючим органом.

Зміст та обсяг перевірок виконання законів в контролюючих органах
залежить від характеру інформації, яка є у розпорядженні прокурора
(комплексні або з окремих питань, наприклад, законність притягнення
громадян та посадових осіб до адміністративної відповідальності). Під
час перевірки прокурор вивчає правові акти керівника органу контроля,
накази, розпорядження, приписи, вказівки, вимоги; статистичні звіти про
контрольну діяльність (кількість та характер виявлених порушень, заходи,
які вжиті щодо їхнього усунення та притягнення винних до
відповідальності); матеріали перевірок підконтрольних об’єктів; аналізи
та узагальнення контрольної діяльності; матеріали перевірки цього органу
контролю вищестоящим органом; листування із судово-слідчими органами;
матеріали розгляду звернень громадян та юридичних осіб; матеріали справ
про адміністративні правопорушення та про застосування інших санкцій.

За участю спеціалістів можна провести контрольні перевірки на тихабо
інших об’єктах, якщо є підстави вважати, що перевірки та обстеження, які
були здійснені там посадовими особами органу контролю, були неповними
або поверховими. Під час перевірки прокурор з’ясовує такі питання:

1. Виконання контролюючим органом вимог закону про своєчасне та повне
виявлення правопорушень. При цьому прокурор повинен зіставити відомості
про роботу контролюючого органу з показниками інших органів, які
здійснюють контроль за додержанням законів у тій або іншій сфері; з
матеріалами кримінальних та цивільних справ, порушених не з ініціативи
органу контролю; з матеріалами перевірок виконання законів, проведених
органом контролю не з власної ініціативи, а за вимогою прокурора.

Слідзвернути увагу на бездіяльність контролюючого органу щодо конкретних
відомостей про правопорушення, які містяться у заявах та скаргах
громадян та юридичних осіб, засобах масової інформації та ін.

2. Відповідність закону заходів реагування, які прийняті контролюючим
органом за виявленими ним правопорушеннями. Для з’ясування цього питання
слід порівняти зміст актів та інших документів з підсумками перевірок, з
характером вжитих заходів; встановити, чи надсилав орган контролю
приписи керівникам підприємств таорганізацій про усунення порушень у
встановлені ним строки; чи здійснювався контроль за фактичним усуненням
порушень. Про невжиття відповідних заходів щодо усунення порушень може
свідчити систематичне встановлення таких самих відхилень від закону
наступними перевірками.

Законність реагування з боку органів контролю на виявлені правопорушення
треба встановлювати також при перевірках виконання законів на
підприємствах та в організаціях. Для цього слід вивчати матеріали
перевірок (акти, довідки, приписи, інші документи), які залишені на
підприємствах посадовими особами органів контролю.

Прокурору також слід встановити (з урахуванням обсягу компетенції того
чи іншого органу контроля):

чи застосовувалися за наявності підстав фінансові санкції до
підприємств, установ, організацій шляхом стягнення відповідних сум у
безспірному порядку;

чи призупинялася за необхідності виробнича або інша діяльність, яка
здійснювалась з порушенням закону;

чи звертався орган контролю із заявою до суду, арбитражного суду про
стягнення збитків, завданихпорушен-ням законів;

чи не виходили посадові особи контролюючого органу за межі компетенції,
шляхом вжиття заходів, які належать до повноважень лише керівника цього
органу чи його заступника;

чи зверталося керівництво органу контролю у випадку необхідності до
інших установ для вирішення питань, які пов’язані з усуненням та
попередженням правопорушень, які відносяться до його компетенції.

За кожним фактом невжиття всупереч матеріалам правопорушень встановлених
законом юридичних санкцій прокурору слід витребувати пояснення від
причетних до цього керівників та інших посадових осіб.

3. Виконання вимог закону про передачу матеріалів про злочинні порушення
до слідчихорганів. З’ясовуючи це питання, прокурор керується нормами КК,
які встановлюють відповідальність за окремі злочини, статтями 94—95 КПК,
а також спеціальними вказівками з іншихпитань, які знаходяться у
нормативних актах, що регламентують правовий статус окремих органів
контролю.

Законність рішень, які приймає прокурор або слідчі органи за
матеріалами, які надійшли від контролюючих установ, в

значній мірі залежить від повноти та якості цих матеріалів. Перелік
матеріалів, які повинні бути передані до прокуратури або органів
внутрішніх справ (в залежності від підвідомчості справ) може бути таким:

а) мотивований лист з викладенням обставин правопорушення та посилань,
які свідчать про наявність ознак діянь, передбачених відповідними
статтями КК;

б) матеріали перевірок, які раніш проводилися на тому чи іншому об’єкті
органом контролю (копії актів, довідок, приписів), зокрема, матеріали,
які підтверджують невжиття заходів щодо усунення порушень, можливість
настання істотної шкоди);

в) результати аналізів, досліджень та ін.;

г) матеріали справ прр адміністративні правопорушення, які розглянуті
органом контролю щодо посадових осіб;

д) пояснення осіб, які причетні до правопорушень, або довідка про їхню
відмову віддачі пояснень.

Встановивши в контролюючому органі матеріали, які не були передані до
слідчих органів, прокурор витребує їх на підставі п. 2 ч. 1 ст. 20
Закону про прокуратуру. При цьому з’ясовуються мотиви, за якими
керівники органів контролю визнали за можливе не порушувати питання про
притягнення винних до кримінальної відповідальності.

4. Додержання законодавства про адміністративні правопорушення в
діяльності органів контролю. Підчас з’ясування пов’язаних з цим питань
слід враховувати обсяг компетенції органів контролю в частині
провадження у справах про адміністративні правопорушення, а саме те, що
деякі з цих органів мають право тільки порушувати таке провадження, а
матеріали про це передавати на розгляд інших органів та посадових осіб,
а інші — здійснюють його у повному обсязі.

За результатами вивчення статистичної звітності за формою І-АП про
розгляд справ про адміністративні правопорушення прокурор з’ясовує такі
питання:

а) забезпечення невідворотності адміністративної відповідальності
посадових осіб та громадян. Встановлюються випадки, коли у разі
встановлення правопорушень, за які закон передбачає таку
відповідальність, посадові особи органу контролю або взагалі не
порушували відповідного провадження, або удавалися цих заходів щодо
частини порушників. Під час перевірки встановлюються також факти
безпідставного притягнення, осіб до адміністративної відповідальності,
неправильної кваліфікації адміністративних

проступків;

б) додержання вимоги закону (ч. 2 ст. 9 КУпАП) щодо ~ неприпустимості
притягнення до адміністративної відповідальності за злочинні діяння;

в), додержання строків давності притягнення до адміністративної
відповідальності (ст. 38 КУпАП);

г) накладання адміністративних стягнень в межах санкцій відповідних
статей КУпАП;

д) відповідність закону заходів щодо виконання постанов у справах про
адміністративні правопорушення. Необхідно встановити, чи своєчасно
надсилалися постанови про накладання штрафу для утримання відповідних
сум із заробітку, пенсії або стипендії або для звернення стягнення на
майно порушника (ст. 307, 308 КУпАП}; чи не було випадків втрати такої
можливості внаслідок того, що постанови не зверталися до виконання
протягом трьох місяців після їх винесення; які заходи вжиті органом
контролюу зв’язку з ухиленням керівників та посадових осіб від стягнення
штрафу. Прокурору треба з’ясувати причини невиконання постанов;

є) виконання вимог закону про вжиття заходів щодо усунення причин
адміністративних правопорушень та умов, що їм сприяли (ст. 282 КУпАП);

ж) додержання вимог процесуального закону щодо порушення та розгляду
справ про адміністративні правопорушення: правильність посвідчення
фактів адміністративних правопорушень, додержання вимог, які
пред’являються до протоколів про адміністративні правопорушення (ст. 256
КУпАП); додержання інших заходів адміністративного примусу (ст. 259—266
КУпАП); додержання посадовими особами компетенції при розгляді справ
(ст. 218—2441 КУпАП}; строків їх розгляду (ст. 277 КУпАП); забезпечення
прав осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності (ст.
268 КУпАП) та потерпілих (ст. 269 КУпАП):

5. Відповідність закону заходів, які вживаються керівництвом органу
контролю щодо підвищення відповідальності посадових осіб за виконання
покладених на них обов’язків. Під час перевірки прокурор з’ясовує, чи
аналізувало керівництво контролюючого органу причини порушення
законності як в цілому в установі, так і в окремих підрозділах, та
умови, які їм сприяли. Слід звернути увагу на те, чи відповідають
дійсності статистичні дані про роботу відповідного органу (кількість
проведених перевірок та обстежень, виявлених та усунутих правопорушень,
юридичних санкцій, які застосовані до організацій і громадян, чи
підтверджуються дані статистичної звітності матеріалами первинного
обліку та офіційними документами).

За виявленими порушеннями закону прокурор вживає заходи, які направлені
на усунення правопорушень, їх причин та умов, що їм сприяють,
притягнення до відповідальності винних, використовуючи для цього
повноваження, передбачені ч. 2 ст. 20 Закону «Про прокуратуру». Окремі
порушення закону можуть бути усунуті безпосередньо вході прокурорських
перевірок.

ГЛАВА V

ПРОКУРОРСЬКИЙ НАГЛЯД ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНІВ ПРО НЕПОВНОЛІТНІХ

§ 1. Значення та завдання прокурорського

нагляду за додержанням законів ___ про неповнолітніх /
7 Ч

р-г-йуг-р І ль >•*

Потреба у виділенні такого напрямку діяльності прокуратури, як нагляд за
додержанням законів про неповнолітніх, викликана двома причинами.
По-перше, турбота держави та суспільства про підростаюче покоління
виявляється через комплекс соціально-економічних та соціально-культурних
заходів щодо створення йому максимально можливих умов для фізичного та
духовного розвитку, підготовки до активної участі у побудові незалежної
України. По-друге, ці заходи опосередковані системою законодавчих та
інших нормативних актів, які складають особливу правову сферу —
законодавство про неповнолітніх. Це законодавство, за
дОдержан-Т:ВШ’яІотг13~ЗДІйхжюється прокурорський нагляд, складається з
норм міжнародного права (Міжнародний Пакт про економічні, соціальні та
культурні права, ратифікований Україною 19.10.73 р., Декларація прав
дитинита ін.), положень Конституції України (ст. 52, 53), які
передбачають піклування держави про дітей-сиріт та дітей, які лишилися
батьківського піклування, а^кож гаращуюіь доступність та безплатність^
освіти.вліщавних^чбових закладах, засновані на ній зако-І нодавч^акти
(перш за все, Закон України «Про сприяння!”” соціальному становленню та
розвитку мблодГв Україні», \ урядові та відомчі акти, які розкривають
механізм застосуван- \ ня законодавства про неповнолітніх).

У статті 5 Закону про прокуратуру нагляд за додержанням законодавства
про неповнолітніх не відокремлений як одна із . основних функцій
прокуратури. Це пояснюється тим, що наглядові заходи в указаній сфері
здійснюються в рамках усіх передбачених законом прокурорських функцій
(галузей нагляду) з використанням притаманних їм повноважень. Це перш за
все стосується загального нагляду, до предмета якого (ч. І ст. 19
Закону) відноситься відповідність закону правовихактів, додержання
законів про соціально-економічні та інші права громадян, у тому числі й
неповнолітніх.

Норми, які стосуються неповнолітніх, закріплені також у

кримінальному та кримінально-процесуальному законодавстві, яке
передбачає порядоквиконання кримінал ьн их пока рань та інших заходів
примусового впливу, які призначаються судом. Вони відображають
особливості підходу законодавця до питань відповідальності неповнолітніх
за правопорушення на підставі поєднання принципів гуманізму та
невідворотності юридичної відповідальності з врахуванням вікової
специфіки.

Керівництво діяльністю органів прокуратури на цій ділянці здійснюється
Генеральним прокурором України через відділ нагляду за додержанням
законів про права неповнолітніх Генеральної прокуратури, відповідні
підрозділи в прокуратурах АР Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Назви вказаних відділів відображають основне спрямування наглядових
заходів — забезпечення прав підлітка як людини і громадянина, хоча
чимале місце в їх діяльності займає також нагляд за додержанням законів,
спрямованих на вироблення у неповнолітніх належної громадської
відповідальності. У міських та районних прокуратурах нагляд за
додержанням законів про неповнолітніх покладається на одного (або
декількох} помічників прокурора.

Генеральний прокурор України в наказі № 11 від 04.04.92 р. «Про
організацію прокурорського нагляду за додержанням законів про права
неповнолітніх» зажадав від підпорядкованих прокурорів забезпечити нагляд
за додержанням законів про права дітей та підлітків__на__одержання
освіти в учбово-виховних установах; про опіку, піклування, усиновлення
дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківського піклування, а
також права дітей-інвалідів, надання неповнолітнім соціальної допомоги;
працевлаштування, про працю та охорону здоров’я підлітків; соціальний
захист дітей, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Підпорядкованим прокурорам запропоновано також звернути увагу на
виконання норм законів про запобігання пияцтву, наркоманії, проституції
серед неповнолітніх, вжиття заходів до осіб, які залучають дітей та
підлітків у протиправну діяльність.

Прокурорський нагляд за додержанням законодавства про неповнолітніх
здійснюється, виходячи з вимог ч. 2 ст. 19 Закону без підміни органів
відомчого управління та контролю. У відповідності з вимогами наказу
Генерального прокурора № 11—92р. перевірки додержання вказаного
законодавства повинні проводитися перш за все в органах державної влади
та управління (щодо запобігання правопорушень та бездоглядності серед
дітей та підлітків, охорони їхніх прав, виконання покладених на них
контрольних функцій, в органах та у посадовихосіб, які розглядають
справи про правопорушення неповнолітніх). До органів відомчого
управління, які несуть відповідальність за окремі ділянки роботи з
неповнолітніми,

відносяться, зокрема, міністерства освіти, соціального захисту
населення, охорони здоров’я та деякі інші, а також організації, які
знаходяться у їхній приналежності. Великий обсягроботи щодо запобігання
правопорушень серед підлітків виконують установи Міністерства внутрішніх
справ. Перевірки окремих питань додержання та застосування законодавства
про неповнолітніх прокурори здійснюють також у місцевих Радах народних
депутатів, державній адміністрації, відділах та управліннях виконкомів
та державної адміністрації, а також в службах у справах неповнолітніх,
завданнями якої є організація роботи по запобіганню бездоглядності
неповнолітніх, улаштування дітей та підлітків та охороні їхніх прав,
координація зусиль державних органів та громадських організацій з
вказаних питань, розгляд справ про правопорушення неповнолітніх та
здійснення контролю за умовами утримання та проведення виховної роботи з
підлітками в~ установах МВС та спеціальних навчально-виховних та
лікувально-виховних установах.

Для прокурорського нагляду за додержанням законів про неповнолітніх
характерна підвищена ступінь ініціативності наглядових заходів. Це
обумовлено пріоритетністю соціального захисту підлітків з використанням
відповідних правових заходів, які здійснюються в інтересах всього
суспільства, а також тим, що самі неповнолітні не завжди можуть
внаслідок своєї обмеженої дієздатності, невиконання обов’язків батьками
та законними представниками здійснювати захист своїх

прав.

Прокурори ж досягають цього як використанням чисто загальнонаглядових
заходів реагування (протести, приписи та ін.), так і шляхом звернення до
суду у захист порушених прав підлітків.

§ 2. Нагляд за додержанням законів

про права дітей, які потребують підвищеного

соціального захисту

До числа дітей та підлітків, які потребують підвищеного соціального
захисту, відносяться неповнолітні — сироти або півсироти, які позбавлені
батьківської опіки (наприклад, у зв’язку з засудженням батьків до
позбавлення волі або позбавлення їх батьківських прав), які виховуються
та навчаються у дитячих будинках та школах-інтернатах, а також
діти-інваліди, зокрема, які потерпіли під час Чорнобильської катастрофи,
захворіли внаслідок її.

Прокурорський нагляд за додержанням майнових та інших прав і законних
інтересів здійснюється перш за все з до-

6. 692

держанням органами опіки та піклування (ст. 129 КпШС} їхніх обов’язків в
частині встановлення та здійснення вказаних функцій. Опіка
встановлюється над неповнолітніми, які не досягли п’ятнадцяти років (ст.
131 КпШС), а піклування — над підлітками у віці від п’ятнадцяти до
вісімнадцяти років (ст. 132 КпШС). Органами, які безпосередньо ведуть
справи з опіки та піклування, є відділи та управління освіти виконкомів
міських та районних Рад народних депутатів, а також виконкоми сел
ищнихта сіл ьських Рад, я кі здійснюють свою діял ьність у відповідності
з вимогами КпШС та правилами, які затверджуються Кабінетом Міністрів
України.

На вказані органи та їх посадових осіб розповсюджуються наглядові
повноваження відповідно прокурорів районного (міського) та обласного
рівня.

Нагляд у даній сфері націлений перш за все на додержання прав дітей, які
знаходяться під опікою та піклуванням, та виконання покладених законом
обов’язків опікунами, піклувальниками та органами, які ведуть справи
щодо опіки та піклування та контролюють цю діяльність. Перевірки з
даного питання проводяться також у державних дитячих закладах, на які у
відповідності зі ст. 139 КпШС можуть покладатися обов’язки опікунів та
піклувальників. Під час перевірки законності рішень виконкомів Рад за
заявами про всиновлення дітей та встановленні фактів всиновлення з
порушенням встановленого порядку (ст. 111—112 КпШС) або всупереч
інтересам дитини прокурор відповідно до ч. 2 ст. 125 КпШС має право
вимагати відміну всиновлення у судовому порядку.

При здійсненні нагляду звертається увага на наявність підстав для
встановлення опіки або піклування, від чого залежить законність рішень,
які приймаються компетентними державними органами; своєчасність
влаштування дітей, які залишилися без батьківської турботи, шляхом
встановлення над ними індивідуальної опіки або піклування або
направлення до дитячихзакладів. В подальшому найбільш гострі заходи
прокурорського реагування, аж до порушення кримінальних справ,
приймаються за фактами залишення дітей у безпорадному стані, особливо
якщо внаслідок цього дитині завдано істотної шкоди, а також якщо
тяганина з встановленням опіки або піклування штовхнула підлітків до
бурлакування.

При перевірках прокурори встановлюють також, чи контролюють органи опіки
та піклування виконання відповідних обов’язків, як вони реагують на
факти зловживань правами з боку опікунів та піклувальників, чи
ставляться питання про визнання недійними угод, які очевидно невигідні
дітям, зокрема, щодо розпорядження їхнім житлом, чи відшкодовується їм
майнова шкода, чи додержується порядок виплати грошо-

вої допомоги на дітей, які перебувають під опікою та піклуванням та ін.

Складовою частиною прокурорського наглядуу сфері, яка розглядається, є
перевірки своєчасності виявлення осіб із числа батьків, які не виконують
своїх обов’язків щодо утримання та виховання дітей. До таких батьків
повинні застосовуватися передбачені законодавством заходи, аж до
позбавлення їх батьківських прав.

Під час проведення перевірок додержання прав неповнолітніх, які
знаходяться у дитячих закладах, головна увага приділяється виконанню
вимог закону про повноту забезпечення таких дітей харчуванням, одягом,
здійснення оздоровчих заходів та ін. Оскільки з’ясування всіх пов’язаних
з цим питань потребує спеціальних знань, до перевірки залучаються
спеціалісти, серед них можуть бути і представники контролюючих органів.

Неповнолітнім, які потребують підвищеного соціального захисту за
цільовими державними програмами (наприклад, «Діти України»), виділяється
грошова допомога та компенсаційні виплати. Це, зокрема, передбачено
Законом «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали
внаслідок Чорнобильської катастрофи». При здійсненні нагляду за
додержанням цього законодавства головна увага звертається на те, чи
своєчасно, у повному обсязі і за призначенням були використані вказані
кошти, чи не було зловживань та розкрадань при їхньому розподілі.

Реагуючи на виявлені порушення прав підлітків, які потребують
підвищеного соціального захисту, прокурор головну увагу звертає на
своєчасне поновлення цих прав, залучаючи за необхідності процедуру
їхнього судового захисту (пред’явлення прокурором на користь підлітків
позовів про визнання незаконними угод, про стягнення заборгованості по
соціальним виплатам, відшкодування шкоди, яка була завдана внаслідок
незаконних дій або бездіяльності посадо-вихосіб, опікунів,
піклувальниківтаін.). З врахуванням характеру порушень використовуються
і інші заходи прокурорського реагування.

§ 3. Прокурорський нагляд за додержанням трудових прав підлітків

Прокурорський наглядза додержанням законів про працю неповнолітніх
всіляко націлений на охорону їх трудових прав та додержання гарантій для
підлітків, які встановлені трудовим законодавством. Його завданням є
сприяти тому, щоб

неповнолітні, з одного боку, залучалися до праці з урахуванням одержаної
ними освіти та виробничої кваліфікації, а з другого — щоб їм були надані
умови праці, які б забезпечували безпеку їхньому здоров’ю, створювалися
б умови для поєднання праці з навчанням та культурним досугом.

Перевірки додержання законодавства про працю неповнолітніх можуть
проводитися як в контролюючих органах (служба зайнятості, інспекції з
охорони праці, МСЕКта ін.), такі безпосередньо на підприємствах та в
господарюючих організаціях, заснованих на різноманітних формах
власності. Приводами до проведення таких перевірок можуть бути скарги та
заяви, матеріали засобів масової інформації, участі прокурора у
засіданнях колегіальних органів, дані про нещасні випадки з підлітками
та ін.

Маючи відомості про те, що керівники підприємств та організацій всупереч
закону ухиляються від прийняття на роботу підлггків, прокурор витребує
із виконкому міської (районної) Ради народних депутатів відомості про
квоту робочихмісць для пщлітків. У відповідності до п. З ст. 7 Закону
«Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», у
випадку відмови в прийнятті на роботу підлітків в межах встановленої
квоти, з підприємств стягується штраф у розмірі середньорічного
заробітку за кожну таку відмову. Відомості про такі порушення закону
можуть стати для прокурора підставою до вжиття відповідних заходів
реагування як у відношенні окремих підприємств та організацій, так і в
цілому по місту (району).

В той же час при перевірках виконання законів прокурори повинні вживати
заходів щодо припинення такої форми експлуатації дитячої праці, як
прийом на роботу підлітків, які не досягливжу, встановленого законом
(ст. 188 КЗпП), тобто 16 років, а у виключних випадках — 15 років (за
угодою профспілкового комітету) та з 14 років (учні шкіл,
професійно-технічних закладів освіти для підготовки до праці за згодою
одного з батьків або особи, його замінюючої). Перевіряючи закон,
прокурор з’ясовує також, чи не було випадків їхнього використання на
важкій роботі або на роботі з шкідливими або важкими умовами праці, для
переміщення вантажів, які перевищують встановлені норми; чи здійснюються
попередні медичні огляди осіб, які не досягли 18-річного віку.

Важливою складовою частиною перевірок додержання законів про працю
неповнолітніх є виявлення можливих порушень режиму їхнього робочого часу
та часу відпочинку. Знайомлячись за необхідності з табелями обліку
робочого часу, іншими документами, витребуючи пояснення як від самих
підлітків, так і від посадових осіб, прокурор встановлює, чи не
порушувалися вимоги ст. 192 КЗпП в частині

заборони залучення неповнолітніх до надурочних робіт, а також до роботи
в нічний час та у вихідні дні; чи надаються підліткам відпустки
встановленої тривалості, тобто один календарний місяць (ст. 75 КЗпП), у
літній час, або за їхнім бажанням в будь-який інший період року; чи
додержується порядок надання учбових відпусток неповнолітнім, які
поєднують навчання з працею (ст. 201—220 КЗпП).

Як за скаргами підлітків, їхніх батьків та інших законних представників,
такі за власною ініціативою прокурор повинен з’ясувати додержання вимог
закону при звільненні неповнолітнього за ініціативою власника
підприємства або уповноваженої ним особи. Крім додержання загального
порядку звільнення, розірвання трудової угоди з особою, яка не досягла
18-річного віку, припускається тільки за згодою районної, міської служби
у справах неповнолітніх (ст. 198 КЗпП).

Особливу увагу при здійсненні нагляду у цій сфері прокурори звертають на
законність заходів щодо запобігання нещасних випадків та професійних
захворень підлітків. Для з’ясування технічних та технічно-юридичних
аспектів даного питання, причин травматизму та умов, що їм сприяють, до
перевірок можуть залучатися представники органів контролю, спеціалісти.
Перевірки з цього питання проводяться також безпосередньо в органах
контролю (інспекціях з охорони праці, санітарного контролюта ін.).
Особливаувага при цьому звертається на факти укриття від обліку нещасних
випадків з підлітками, встановлення осіб, винних в цьому, та наслідків
ушкодження здоров’я підлітків.

Типовими актами реагування прокурора на виявлені порушення закону у цій
сфері є протест і припис (наприклад, при •встановленні факту прийому
підлітка на роботу з важкими або шкідливими умовами праці).

У відношенні винних посадових осіб прокурор порушує кримінальну справу
(ст. 135 КК) або притягає їх до адміністративної відповідальності (ст.
41 КУпАП).

§ 4. Прокурорський нагляд за додержанням

законодавства про освіту в середніх

загальноосвітніх закладах

Перевірка додержання законодавства про освіту проводиться прокурором в
органах державного управління освітою (ст. 11 Закону «Про освіту»), у
тому числі в місцевих органах державної виконавчої влади та органах
місцевого самоврядування і підпорядкованих їм органах управління
освітою.

Можливе проведення перевірок в центрах зайнятості населення, а також
органах позавідомчого контролю (СЕС, фінвідділі, органі внутрішніх
справ, відділ і з обліку і роз поділу житлових та нежитлових приміщень),
безпосередньо в учбово-виховному закладі. При перевірці прокурор
з’ясовує такі основні питання:

У місцевій Раді народних депутатів, місцевій адміністрації:

чи забезпечується в районі (місті) правовий та соціальний захист молоді,
яка не досягла 18 років, чи створені необхідні умови для її всебічного
соціального становлення та розвитку перш за все для одержання освіти,
спеціальної професійної підготовки та перепідготовки; охорони її
здоров’я (ст. 6 Декларації «Про загальні засади державної молодіжної
політики в Україні»);

чи виділяються у місцевому бюджеті цільові кошти на фінансування
державної молодіжної політики, залучення матеріальних та фінансових
ресурсів підприємств та організацій; чи створено спеціальний фонд, чи
розроблено та затверджено виконкомом положення про місцевий державний
молодіжний фонд (ст. 8 Декларації, ст. 5 Закону «Про сприяння
соціальному становленню та розвитку молоді в Україні»), законність
використання коштів фонду;

чи встановлюють місцеві органи державної виконавчої влади та органи
місцевого самоврядування не нижче визначених Міністерством освіти
мінімальних нормативів, обсяги бюджетного фінансування закладів освгти,
установ, організацій системи освіти, що є у комунальній власності, та
забезпечують фінансування витрат на їх утримання;

чи забезпечують розвиток мережі закладів освіти та установ, організацій
системи освіти, зміцнення їх матеріальної бази, господарське
обслуговування;

чи здійснюють соціальний захист працівників освіти, дітей учнівської і
студентської молоді; чи створюють умови для їх виховання, навчання і
роботи відповідно до нормативів матеріально-технічного та фінансового
забезпечення;

чи організовують облік дітей дошкільного та шкільного віку, чи
контролюють виконання вимог щодо навчання дітей у закладах освіти;

чи вирішують у встановленому порядку питання, пов’язані з опікою і
піклуванням про неповнолітніх, які залишилися без піклування батьків,
дітей-сиріт, захист їх прав, надання матеріальної та іншої допомоги;

чи створені належні умови за місцем проживання для виховання дітей,
молоді, розвитку здібностей, задоволення їх інтересів. Для цього у
відділі з земел ьних ресурсів виконкому, державної адміністрації слід
ознайомитися з земельним

кадастром міста (району), в якому є характеристика земель насел єн их
пунктів за рівнем їхнього забезпечення соціальною інфраструктурою (п. 8
Положення про порядок ведення державного земельного кадастру,
затвердженого постановою КМУ від 12.01.93 р. № 15) та з’ясувати з
врахуванням норм містобудування забезпечення рівня насиченості населених
пунктів, мікрорайонів об’єктами соціальної інфраструктури (школи,
спортивні майданчики, стадіони, палаци культури, кінотеатри, палаци
молоді та ін.). Окремо виділити т. з. «спальні мікрорайони», порівняти
ці дані з рівнем правопорушень серед неповнолітніх та молоді;

чи забезпечують у сільській місцевості регулярне безкоштовне підвезення
до місця навчання і додому дітей дошкільного віку, учнів та педагогічних
працівників;

чи організують професійне консультування молоді та продуктивну працю
учнів;

чи визначають потреби, обсяги і розробляють пропозиції щодо державного
замовлення та підготовки робітничих кадрів для регіону;

чи розроблена і як реалізується програма та заходи щодо профілактики
серед молоді пияцтва та наркоманії, а також популяризації та утвердження
здорового способу життя (ст. 32 Основ законодавства України про охорону
здоров’я), чи є факти продажу в комерційних кіосках та розповсюдження в
відео- та кінотеатрах кіновідеопродукції, яка не пройшла державного
ліцензування, пропагує насильство, порнографію, жорстокість (див.
Положення про державне свідоцтво на прокат та розповсюдження кіно- та
відеофільмів, затвердженого постановою КМУ від 10.04.94 р. № 223,
Інструктивний лист Міністерства культури і мистецтва України та
Міністерства внутрішніх справ України від 10.02.97 р. №8-390/17, від
25.02.97р. №58/131 щодо ви мог державного регулювання розповсюдження
(прокату) кіно- і відеофільмів. Наявність таких фактів свідчить про
відсутність боротьби за здоровий спосіб життя в районі (місті);

чи забезпечується координація дій педагогічних, виробничих колективів,
сім’ї, громадськості з питань навчання та виховання дітей;

чи визначені потреби, розроблені пропозиції щодо державного контракту і
формування регіонального замовлення на педагогічні кадри, чи укладені
договори на їх підготовку; чи здійснюється контроль за дотриманням вимог
щодо змісту, рівня і обсягу освіти, атестації закладів освіти, що
перебувають у комунальній власності. У зв’язку з цим слід ознайомитися з
рішеннями про реєстрацію статутів учбових закладів та із статутами і
з’ясувати, чи відповідають вони вимогам п. 9 ст. 18 Закону «Про освіту»,
Типовому статуту

середнього загальноосвітнього учбово-виховного закладу, затвердженого
постановою КМУ від 19.08.93р., Положенню про порядок створення,
реорганізації і ліквідації навчально-виховних закладів, затвердженого
постановою КМУ від 05.04.94р.;

чи забезпечуються державні стандарти освіти (ст. 15 Закону «Про освггу»,
постанова КМУ від 12.02.96 р. «Про ліцензування, атестацію та
акредитацію закладів освіти», Положення про Державну акредитаційну
комісію, затвердженого постановою КМУ від 12.02.96 р., Положення про
ліцензування закладів освіти, затв. постановою КМУ від 12.02.96 р.,
Інструкція про організацію та діяльність ліцею, затв. наказом Міносвіти
від 20.07.95 р. №’217 та ін.):

чи виконується п. І постанови КМУ від 23.02.92 р. № 123 про
неприпустимість ліквідації, припинення,діяльності без поважних причин
або використання не за призначенням дитячих інтернатних, дошкільних та
позашкільних закладів; про неприпустимість приватизації об’єктів освіти,
які фінансуються з бюджету, а такожїхпідрозділів, які технологічно
пов’язаніз учбовим процесом (ст. 5 Закону «Про приватизацію майна
державних підприємств»); про приватизацію відомчих об’єктів освіти
тільки за умови збереження освітнього призначення (п. 2ст. 5 Закону «Про
приватизацію майна державних підприємств»); розпорядження Президента
України від 29.12.94 р. «Про заходи щодо попередження перепрофі-лювання
дошкільних та се редніхзагальноосвітніх учбово-виховних закладів»—про
повернення місцевими Радами народних депутатів, їхніми виконкомами
попереднього статусу закладам, які перепрофільовані або здані в оренду;

чи визначено порядокбезоплатного або пільгового користування об’єктами
спорту, культури та ін. (ч. 2 ст. 39 Закону «Про освіту»);

чи виконуються вимоги законодавства про працевлаштування працездатної
молоді (п. 2 ст. 7 Закону «Про сприяння…»); про надання першого
робочого місця на строк не менш ніж 2 роки після закінчення або
припинення навчання у середніх загальноосвітніх, учбово-виховних та
вищих учбових закладах (ст. 5 Закону «Про зайнятість населення»); чи
визначено перелік підприємств та організацій для працевлаштування
неповнолітніх та молоді, бронюванні робочих місць, чи мали місце факти
відмови у працевлаштуванні; чи надаються пільги з оподаткування для
підприємств та організацій, які створюють робочі місця для
неповнолітніхта молоді;

чи здійснюється контроль за правильністю утворення та використання
фондів загального обов’язкового навчання (ч. 2 ст. 63 Закону «Про
освіту»)—утворюється при загально-

освітніх закладах для надання матеріальної допомоги учням,
“Іхоздоровлення, проведення культурних заходів, інших передбачених
законодавством витрат; утворюються за рахунок коштів місцевих бюджетіву
розмірі, не меншому трьох відсотків від витрат на утримання шкіл, а
також за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій,
інших джерел. Встановивши, що відрахування у цей фонд місцевими Радами
не здійснювалося, прокурор повинен вимагати у приписі створення
відповідного фонду та розподілу його коштів між загальноосвітніми
школами, а також перевірити додержання порядку витрат коштів фонду та
їхнє цільове використання (ч. 2 ст. 53 Закону «Про освггу», п. 57
Типового статуту середнього загальноосвітнього учбово-виховного
закладу).

В органі управління освітою (відділіосвіти). Відповідно до п. 2 ст. 14
Закону «Про освіту» на відділ освіти виконкому місцевої адміністрації
покладається:

управління закладами освіти, що є у комунальній власності;

організація навчапьно-методичного забезпечення закладів освіти,
вдосконалення професійної кваліфікації педагогічних працівників, їх
перепідготовка та атестація у порядку, встановленому Міністерством
освіти України;

координація дій педагогічних, виробничих колективів, сім’ї,
громадськості з питань навчання і виховання дітей;

визначення потреб, розроблення пропозицій щодо державного контракту і
формування регіонального замовлення на педагогічні кадри, укладання
договорів на їх підготовку;

контроль за дотриманням вимог щодо змісту, рівня і обсягу освіти,
атестація закладів освіти, що перебувають у комунальній власності.

У відділі освіти прокурор знайомиться з наказами, розпорядженнями,
телефонограмами, матеріалами засідань конференцій, актами ревізій,
матеріалами перевірок шкіл, з заявами та скаргами громадян, які містять
відомості про порушення законодавства про освіту, та з’ясовує такі
основні питання:

чи розробляє відділ пропозиції щодо нормативів бюджетних асигнувань на
утримання закладів освіти комунальної форми власності та соціального
захисту учасників навчального процесу;

чи здійснюється контроль за дотриманням актів законодавства з питань
освіти, забезпеченням закладами освіти державних вимог щодо змісту,
рівня та обсягу дошкільної, позашкільної, загальної, середньої та
професійно-технічної освіти незалежно від їх підпорядкування і форм
власності;

як організований облік дітей дошкільного та шкільного віку, які
підлягають навчаннюу загальноосвітніхучбово-вихов-

них закладах; які вживаються заходи щодо забезпечення мол оді права на
отримання повної загальної середньої освіти (ч. 2ст. 35 Закону «Про
освіту»}; як здійснюється контрольза додержанням законодавства про
освіту, зокрема, про демократизацію управління освітою, про права та
обов’язки учасників навчально-виховного процесу, про навчання, про
профілактику правопорушень серед учнів шкіл (із лікувальних закладів
витребувати дані про травматизм серед учнів шкіл, у тому числі під час
трудового навчання та виробничої практики; ознайомитися із актами
розслідування нещасних випадків;
матеріаламиперевірокСЕСпроздоровітабезпечні умови навчання та ін.);

чи здійснюється спільно з органами охорони здоров’я контрольза охороною
здоров’я дітей і організацією оздоровчих заходів, створенням безпечних
умов навчання та праці учасників навчально-виховного процесу;

як організована позашкільна освіта та виховання (ст. 38, 39 Закону «Про
освіту»);

чи проводиться районна (міська) конференція педагогічних працівників;
рішення яких питань віднесено до її ведення, законність прийнятих рішень
(ст. 16 Закону «Про освіту»);

У середній загальноосвітній школі прокурор знайомиться з уставом школи
(п. 6 ст. 18 Закону «Про освіту»), з колективною угодою, з наказами,
протоколами засідань педагогічної Ради, загальних зборів (конференції)
колективу закладу освіти, конференції учасників освітнього процесу та
ін. і з’ясовує такі основні питання:

1. Додержання вимог законодавства про демократизацію управління освітою.
У відповідності зі ст. ТО Закону «Про освіту» для управління освітою
створюється система державних органів управління і органів громадського
самоврядування, до останніх, зокрема, відносяться загальні збори
(конференція) колективу закладу освіти, яка може об’єднувати учасників
навчально-виховного процесу, спеціалістів певного професійного
спрямування. Самоврядування закладів освгти передбачає їх право на:
самостійне планування роботи, вирішення питань навчально-виховної,
науково-дослідної, методичної, економічної і фінансово-господарської
діяльності; участь у формуванні планів прийому учнів; вивчення змісту
компонента освіти, що надається закладом освіти понад визначений
державою обсяг; прийняття на роботу педагогічних, інженерно-педагогічних
та інших працівників, а також фахівців з інших держав, у тому числі за
контрактами; самостійне використання усіх видів асигнувань, затвердження
структури і штатного розпису у межах встановленого фонду заробітної
плати; здійснення громадського контролю

за організацією харчування, охорони здоров’я, охорони праці в закладах
освіти (ст. 17 Закону «Про освіту»).

Положенням про середній загальноосвітній навчально-виховний заклад,
затв. постановою КМУ від 19.08.93 р., Типовим статутом середнього
загальноосвітнього навчально-виховного закладу освіти передбачено, що
вищим органом громадського самоврядування є загал ьнізбори (конференція)
колективу закладу освіти. Делегати загал ьнихзборів (конференції) з
правом вирішального голосу вибираються від таких трьох категорій:
працівники закладу освіти—зборами трудового колективу; учні закладу
освіти II—III ступенів—класними зборами; батьків, представників
громадськості — класними батьківськими зборами. Кожна категорія вибирає
однакову кількість своїх представників, строк повноважень яких
визначається статутом. Загальні збори (конференція) правомочні, якщо у
їх роботі бере участь не менше ніж половина делегатів кожної з трьох
категорій, рішення приймається простою більшістю голосів присутніх.
Загальні збори скликаються не рідше ніж один раз на рік.

До числа повноваженьзагальнихзборів відносяться: прийняття статуту
учбового закладу, вибори ради навчального закладу. Рада навчального
закладу у присутності батьків (осіб, які їх замінюють) розглядає
пропозиції педагогічної ради про виключення учня з навчального закладу,
та за наявності підстав порушує клопотання перед директором школи про
його подальше навчання у відповідному класі; разом з батьками (особами,
які їх замінюють) бере участь у розгляді в державнихта громадських
організаціях питань, які стосуються їхніх інтересів; приймає рішення про
нагородження учнів Похвальним листом «За відмінні успіхи у навчанні»,
Похвальною грамотою «За особливі успіхи у вивченні окремих предметів»,
про нагородження золотою медаллю «За особливі успіхи у навчанні»,
срібною медаллю «За успіхи у навчанні»; організує громадський контроль
за харчуванням та медичним обслуговуванням учнів; контролює використання
бюджетних коштів; розподіляє кошти фонду загального обов’язкового
навчання; узгоджує умови оренди приміщень, споруд, обладнання та ін.,
створення при закладі освіти підприємницьких структур та ін.

У зв’язку з цим прокурору слід з’ясувати, чи скликаються загальні збори
(конференція) колективу навчального закладу, чи визначена їх компетенція
статутом; чи утворена рада закладу освіти, чи вирішує вона питання
відповідно до своєї компетенції. У разі виявлення договорів оренди
приміщень, обладнання та ін., які укладені керівником закладу освіти без
погодження із радою школи, прокурор вирішує питання про визнання їх
недійсними.

2. Додержання передбачених законом прав учнів. Відповідно до ст. 51
Закону про освіту, учні мають право на: навчання для здобуття певного
освітнього рівня; вибір закладу освіти; форми навчання,
освітньо-професійних та індивідуальних програм; позакласних занять;
одержання направлення на навчання до інших закладів освіти, утому числі
за кордон; користування навчальною, виробничою, культурною, спортивною,
побутовою, оздоровчою базою закладу освіти; доступ до інформації в усіх
галузях знань; участь у науково-дослідній, дослідно-конструкторській та
інших видах наукової діяльності, конференціях, олімпіадах, виставках,
конкурсах; особисту або через своїх представників участь у громадському
самоврядуванні, в обговоренні, вирішенні питань удосконалення
навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, призначення
стипендій, організації дозвілля, побуту тощо; безпечні та нешкідливі
умови навчання та праці; трудову діяльність у встановленому порядку в
позаурочний час; користування послугами закладів охорони здоров’я,
засобами лікування, профілактики захворювань та зміцнення здоров’я;
захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного
насильства, від дій педагогічних, інших працівників, які порушують права
або принижують їх честь і гідність. Відволікання учнів за рахунок
навчального часу на роботу і здійснення заходів, не пов’язанихз процесом
навчання, забороняється, крім випадків, передбачених рішенням Кабінету
Міністрів України.

Учні мають право на безпечні та нешкідливі умови навчання, праці та
виховання (ст. 26 Закону «Про освіту»), на безкоштовне або на пільгових
умовах користування позашкільними закладами освіти: палацами, будинками,
центрами, станціями дитячої, юнацької творчості, учнівськими клубами,
дитячо-юнацькими спортивними школами, школами мистецтв, студіями,
початковими спеціалізованими мистецькими навчальними закладами,
бібліотеками, оздоровчими та іншими закладами.

З’ясовуючи ці питання, прокурор повинен особливу увагу звернути на
законність заходів, які вжиті до учнів у зв’язку з порушеннями статуту
школи, а також на законність виключення зі школи. Слід враховувати, що
заходи, які приймаються до учнів, не повинні принижувати їхню честь та
гідність.

Прокурор перевіряє, чи використовуються в інтересах учнів у позаурочний
час спортивні споруди, навчально-виробнича база та ін.; чи виконуються
вимоги постанови КМУ від 05.08.94 р. № 532 «Про обов’язкові медичні
огляди деяких категорій населення»; зокрема, дітей та підлітків у віці
до 17 років за рахунок бюджетних коштів; чи виконуються вимоги

законодавства про матеріальне забезпечення учнів-сирітта дітей, які
залишилися без батьківського піклування.

Прокурор доручає органам санітарно-епідеміологічного контролю,
держінспекції з охорони праці та ін. перевірити, чи відповідають
санітарно-гігієнічним нормам шкільна мебля, освітлення у приміщеннях для
занять; чи створені безпечні умови для занять фізичною культурою та
трудовим навчанням; чи забезпечується належна якість харчування та ін.

3. Додержання передбачених законом прав педагогічних працівників. У
відповідності зі ст. 55- Закону «Про освіту» педагогічні та
науково-педагогічні працівники мають право на: захист професійної честі,
гідності; вільний вибір форм, методів, засобів навчання, виявлення
педагогічної ініціативи; індивідуальну педагогічну діяльність; участь у
громадському самоврядуванні; користування продовженою оплачуваною
відпусткою; забезпечення житлом у першочерговому порядку, пільгові
кредити для індивідуального і кооперативного будівництва; придбання для
працюючиху сільській місцевості основних продуктів харчування за цінами,
встановленими для працівників сільського господарства; одержання
службового житла; підвищення кваліфікації, перепідготовку, вільний вибір
змісту, програм, форм навчання, закладів освіти, установ та організацій,
що здійснюють підвищення кваліфікації і перепідготовку. Відволікання
педагогічнихта науково-педагогічних працівників від виконання
професійних обов’язків не допускається за винятком випадків,
передбачених чинним законодавством.

Педагогічною діяльністю можуть займатися особи з високими моральними
якостями, які мають відповідну освіту, професійно-практичну підготовку,
фізичний стан яких дозволяє виконувати службові обов’язки. Педагогічні
працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору,
втому числі іза контрактом. Вони підлягають атестації, за результатами
якої визначаються відповідність працівника займаній посаді, рівень його
кваліфікації, присвоюються категорії, педагогічні звання (ст. 54 Закону
«Про освіту»).

Прокурор знайомиться зі справами педагогічних працівників, наказами про
прийом їх на роботу, контрактами і з’ясовує, чи відповідають педагогічні
працівники вимогам, які пред’являються до них законом. Зокрема, чи не
працюють педагогами особи, які не мають відповідної освіти та ін.; чи не
містять умови контракту положення, які ущемляють трудові права робітника
у порівнянні з КЗпП.

Ст. 57 Закону «Про освіту» передбачає державні гарантії педагогічним
працівникам на: належні умови праці, побуту, відпочинку, медичне
обслуговування; підвищення кваліфікації не рідше одного разу на п’ять
років; правовий, соціальний,

професійний захист; компенсації, встановлені законодавством, у разі
втрати роботи, у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці;
призначення і виплату пенсії відповідно до чинного законодавства;
встановлення підвищених посадових окладів (ставок заробітної плати) за
наукові ступені та вчені звання; надбавокза вислугу років щомісячноу
відсотках до посадового окладу (ставки заробітної плати) залежно від
стажу педагогічної роботи у таких розмірах: понад 3 років — 10%, понад
10 років — 20%, понад 20 років — 30%; надання річної грошової винагороди
у розмірі до одного посадового окладу (ставки заробітної плати) за
сумлінну працю, зразкове виконання службових обов’язків; виплату
допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки
заробітної плати) при наданні щорічної відпустки та ін. У разі
захворювання педагогічного працівника, яке унеможливлює виконання ним
професійних обов’язків і обмежує перебування в учнівському колективі,
або тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботу, за
ним зберігається попередній середній заробіток. У разі хвороби або
каліцтва попередній середній заробіток виплачується до відновлення
працездатності або встановлення інвалідності. Педагогічним працівникам,
які працюють у сільській місцевості і селищах міського типу, а також
пенсіонерам, які раніше працювали педагогічними працівниками в цих
населених пунктах і проживають у них, держава відповідно до чинного
законодавства забезпечує безоплатне користування житлом з опаленням і
освітленням у межах встановлених норм. Вони мають право на одержання у
власність земельної ділянки у розмірі середньої земельної частки
відповідно до чинного законодавства.

Педагогічним працівникам за рахунок власних коштів закладів освіти може
надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових
питань.

Прокурору слід після ознайомлення зі складом педагогічних кадрів,
з’ясувати, як вони забезпечуються житлом, іншими пігьгами, своєчасність
виплати заробітної плати, матеріальної допомоги та ін.

Враховуючи, що непоодинокі випадки, коли наведені державні гарантії
педагогічним працівникам не діють внаслідок відсутності коштів,
прокурору необхідно перевірити у державній податковій адміністрації,
органах державного казначейства та ін. виконання законодавства щодо
контролю за своєчасним надходженням та цільовим використанням бюджетних
коштів (оподаткування, застосування контрольно-ка-совихапаратів,
виконання постанов про стягнення фінансових санкцій та адміністративних
штрафів, інших надходжень до бюджету).

4. Додержання передбачених законом обов’язків учнів та педагогічних
працівників. Прокурор з’ясовує, як учні школи виконують обов’язки,
передбачені ст. 52 Закону «Про освіту», зокрема: додержання
законодавства, моральних, етичних норм; систематичне й глибоке
оволодіння знаннями, практичними навичками, професійною майстерністю,
підвищення загального культурного рівня; додержання статуту, правил
внутрішнього розпорядку закладу освіти. Прокурору слід з’ясувати, чи
ознайомлені учні зі своїми обов’язками, статутом навчального закладу,
правилами внутрішнього трудового розпорядку; скільки було допущено
порушень, які вживалися заходи до порушників, чи відповідають вони
закону.

Прокурор встановлює також, як педагогічні працівники виконують
обов’язки, передбачені ст. 56 Закону «Про освіту». Зокрема, щодо
забезпечення умов для засвоєння учнями навчальн их програм на рівні
обов’язковихвимог щодо змісту, рівня та обсягу освіти, сприяння
розвиткові здібностей учнів; утвердження поваги до принципів
загальнолюдської моралі, правди, справедливості, відданості,
патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства,
поміркованості, інших доброчинностей; виховування у дітей та молоді
поваги до батьків, жінки, старшихза віком; народнихтрадиційтазвичаїв,
національних, історичних, культурних цінностей України, її державного і
соціального устрою, дбайливого ставлення до історико-культурного та
природного середовища країни; готування учнів до свідомого життя в дусі
взаєморозуміння, миру, злагоди міжусіманародами, етнічними,
національними, релігійними групами; додержання педагогічної етики,
моралі, поважання гідності дитини, учня; захисту дітей, молоді від
будь-яких форм фізичного або психічного насильства, запобігання
зловживанню ними алкоголю, наркотиків, іншим шкідливим звичкам.

Прокурор повинен з’ясувати, чи ознайомлені педагогічні працівники з
покладеними на них законом обов’язками, а„ також встановити факти
невиконання ними своїх обов’язків (за скаргами громадян, матеріалами
засідань педагогічної ради, ради навчального закладу, матеріалами
розслідування нещасних випадків з учнями, кримінальними справами та ін.)
та законність застосування до них заходів впливу.

5. Додержання вимог законодавства про порядок витрачання коштів фонду
загального обов’язкового навчання, інших матеріальних цінностей та
грошових коштів. Прокурор знайомиться з матеріалами перевірок, ревізій
школи і з’ясовує, чи виконуються вимоги законодавства про контрол ьза
використанням бюджетних та інших асигнувань, своєчасність проведення
інвентарізацій та ревізій (п. 20 Положення про організацію
бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затв.

ПостановоюКМУвід03:04.93р. № 250); додержання порядку визначення розміру
збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних
цінностей, затв. постановою КМУ від 22.01.96 р. № 116, та стягнення їх з
винних осіб; чи контролюють рада школи, органи державної виконавчої
влади використання коштів фонду загального обов’язкового навчання (п. 72
Типового статуту середнього загальноосвітнього навчально-виховного
закладу).

Особливу увагу слід звернути на господарчі договори (здача в оренду
майна, споруд та ін.; спільна діяльність з суб’єктами підприємницької
діяльності та ін.). Чи не виставлялося майно закладу взаставу
позабезпеченнюзобов’язань комерційних структур або заклад освіти
виступав гарантом виконання таких зобов’язань, всупереч чинному
законодавству.

6. Додержання вимог законодавства про попередження правопорушень серед
учнів навчального закладу. Матеріали кримінальних справ свідчать про те,
що значна кількість злочинів вчинюється учнями в той час, коли вони
повинні знаходитися назаняттяхв школі, або підчаснеорганізованого
досугу. У зв’язку з цим прокурору слід враховувати, що орієнтовними
посадовими обов’язками заступника директора школи з виховної роботи,
затв. наказом Міносвіти № 1/9-163 від ЗО. 10.92р. передбачено, що на
цього працівника покладаються обов’язки з організації
соціально-педагогічної допомоги учням та сім’ям, які потребують
особливої уваги. Він взаємодіє з органами внутрішніх справ, службами
попередження правопорушень серед неповнолітніх, прокуратурою, медичною
наркологічноюслужбоютаін. На цю посадову особу покладається обов’язок по
створенню системи заходів щодо профілактики правопорушень, правової
пропаганди серед учнів, виявленню причин, які призвели до скоєння
правопорушень. Орієнтовними посадовими обов’язками педагога-організатора
з роботи з дитячими об’єднаннями та організаціями, затв. наказом
Міносвіти № 1/9-163 від30.01.92, на нього покладені обов’язки щодо
зв’язку педагогічного колективу з дитячими та юнацькими організаціями в
школі, залучення дітей та підлітків до роботи в гуртках, секціях,
клубах, товариствах за інтересами в школі, позашкільних закладах, за
місцем проживання. Особлива увага повинна бути приділена дітям, які
схильні до правопорушень, з проблемних сімей. Педагог-організатор бере
участь в організації літнього відпочинку школярів; в створенні
оздоровчихтаборів, залученні до них, перш за все, дітей-сиріт,
напівсиріт, дітей із проблемних сімей.

Прокурору слід з’ясувати, як вказані особи виконують покладені на них
обов’язки, порівняти з даними про скоєння

учнями школи правопорушень, про дггей, які вживають алкоголь, наркотики,
проживають у проблемних сім’ях. З аналізу стану злочинності та
правопорушень серед неповнолітніх прокурор вибирає дані про часта місце
вчинення правопорушень, їх причини, з’ясовує, які заходи .вживаються
адміністрацією школи щодо профілактики правопорушень (як організований
вільний час учнів, чи є факти, коли внаслідок захворювання вчителів
занять не було і учні були залишені самі по собі—порівняти лікарняні
листки вчителів із записами у класних журналах та ін.).

7. Виконання вимог ст. 59 Закону «Про освіту» щодо відповідальності
батьків за розвитокдитини. Батьки та особи, які їх замінюють,
зобов’язані: постійно турбуватися про фізичний розвиток, психічний стан
дітей, створювати належні умови для розвитку їхніх природних здібностей;
поважати гідність дитин й, виховувати працелюбство, почуття доброти,
милосердя та ін.; сприяти одержанню дітьми освіти, виховувати повагу до
закону, правам,, основним свободам людини.

Узв’язку з цим прокурор витребує відомості із лікувальних закладів про
травматизм неповнолггніхвнаслідокбездогляд-ності, жорстокого ставлення
до них батьків або осіб, які їх замінюють, про ухилення учнів від
навчання, прояви ними неповаги до закону, правам інших осіб та ін.
Прокурор вивчає адміністративну практику притягнення до відповідальності
за ст. 184 КУпАП та з’ясовує, чи у всіх випадках, які передбачені
законом, адміністрація школи ставила перед органами опіки та піклування
питання про застосування ст. 76 КпШС; чи не було фактів, коли
адміністрація школи не повідомляла органам опіки і піклування про дітей,
які залишилися без батьківського піклування, мешкають у
неблагополучнихсім’ях, всупереч ст. 134 КпШС, та ін. За результатами
перевірки заходи реагування приймаються прокурором адекватно виявленим
порушенням законодавства.

§ 5. Попередження правопорушень серед неповнолітніх засобами
прокурорського нагляду

Профілактична роль прокурорського нагляду особливо яскраво проявляється
в діяльності прокурорів щодо запобігання злочинам та іншим
правопорушенням, які скоюють підлітки. При цьому головна увага прокурора
повинна звертатися на те, як виконують свої обов’язки у цій частині такі
органи контролю, як служби у справах неповнолітніх, а також органи
освіти, адміністрація закладів освіти. Більш предметному проведенню
наглядових заходів сприяє аналіз

7.692

злочинів та інших правопорушень, за матерілами якого про? курор може
зробити визначені висновки щодо їх причин та умов, що їм сприяють. До
таких причин, зокрема, відносяться, відсутність належної уваги до
«важких» підлітків, які схильні до правопорушень, розповсюдженість у
підлітковому середовищі наркоманії, п’янства, а в останній час — і
проституції, діяльність дорослихпідбурювачів, які втягують дітей та
підлітків у злочинну та іншу противоправну діяльність.

Серед контролюючих органів у сфері застосування законодавства про
неповнолітніх ключове місце займають органи
таслужбиусправахнеповнолітніх, які створені у відповідності з Законом
від 24.01.95 р. На них покладено здійснення контролю за
додерЖанням.усіхзаконодавчихта інших нормативних актів, які стосуються
підлітків. Але найбільше місце посідає в їх діяльності робота щодо
запобігання правопорушенням та •бездоглядності неповнолітніх,
координації дій державних органів та громадських організацій з цих
питань. Ці органи розробляють та здійснюють заходи щодо забезпечення
прав, свобод та законних інтересів неповнолітніх, запобіганню вчинення
ними правопорушень, контролюють виконання цихзаходів, а такожумови
утримання та виховання підлітківуспеціальнихзакладах для неповнолітніх,
організацію виховної роботи в навчально-виховних та позашкільних
закладах, за місцем проживання.

На базі інспекцій у справах неповнолітніх Міністерства внутрішніх справ
утворена кримінальна міліція у справах неповнолітніх, метою діяльності
якої є соціальний захист та профілактика правопорушень серед осіб, які
не досягли 18-літнього віку. До її складу входять
приймальники-роз-подільники для неповнолітніх.

Кримінальна міліція у справах неповнолітніх зобов’язана:

проводити роботу, пов’язану з запобіганням правопорушень серед
неповнолітніх;

виявляти, припиняти та розкривати злочини, вчинені неповнолітніми;

здійснювати досудову підготовку матеріалів про злочини, вчинені
неповнолітніми, проводити дізнання у межах, визначених
Кримінально-процесуальним законодавством;

здійснювати розшук неповнолітніх, які залишили сім’ї, навчально-виховні
заклади та спеціальні установи для неповнолітніх;

розглядати у межах своєї компетенції заяви та повідомлення про
правопорушення, вчинені неповнолітніми;

виявляти причини та умови, які сприяють здійсненню правопорушень
неповнолітніми, вживати заходів до їх усунення, брати участь у правовому
вихованні учнів;

повертати підлітків до місць постійного мешкання, навчання або
направляти їх до спеціальних установ для неповноліт-

ніх, затримувати та повідомляти про неповнолітніх, які були підкинуті аб
о заблукал и, залиш или сім’ ю, навчал ьно-виховний заклад;

вести профілактичний облік неповнолітніх;

виявляти дорослих, які залучають неповнолітніх до злочинної діяльності,
проституції, наркоманії, жебракування, а також осіб, які займаються
виготовленням та розповсюдженням порнографічної продукції, видань, які
пропагують насильство, жорстокість, сексуальне розпутство;

надсилати до відповідних служб у справах неповнолггніх відомості про
неповнолітніх, які повернулися із загал ьноосвітніх шкіл та професійних
училищ соціальної реабілітації, та скоїли правопорушення, за яке вжиті
заходи громадського впливу або адміністративне стягнення; вживають
спиртні напої або допускають немедичне вживання наркотичних та
запаморо-чуваних засобів; у віці до 16 років систематично кидають сім’ю,
спеціальні навчально-виховні заклади, —для взяття їх на облік та
проведення з ними профілактичної роботи, а також інформувати вказані
служби про необхідність застосування до них заходів впливу або захисту;

надавати допомогу органам освіти та охорони здоров’я у підготовці
відповіднихдокументів щодо оформлення особистих справ неповнолгтніх, які
направляються до загальноосвітніх шкіл та професійних училищ соціальної
реабілітації.

Підчас перевірки виконання законів органами кримінальної міліції
прокурору треба звернути увагу на реалізацію цим органом наданих законом
повноважень щодо соціального захисту та профілактики правопорушень серед
неповнолітніх, законність взяття на профілактичний облік неповнолітніх
(звільнених з місць позбавлення волі, засуджених, у відношенні яких
виконання вироку про позбавлення волі відстрочено, а також засуджених
умовно або до виправних робіт; звинувачених у скоєнні злочину і не
взятих під варту під час попереднього слідства; скоївших злочин, але
звільнених від кримінальної відповідальності внаслідокзастосування
заходів громадського впливу, акту про амністію, до яких застосовані
примусовізаходи виховного характеру, атакожті, які вчинили суспільне
небезпечні діяння до досягнення віку, з якого можлива кримінальна
відповідальність; звільнених з спеціальних навчально-виховних закладів;
яким лікувальним закладом встановлено діагноз «наркоманія»).

Підвищенню ефективності заходів запобіжного впливу на неповнолітніх і
одночасно їхнього захисту від незаконного та необгрунтованого обмеження
їхньої свободи сприяє нагляд за додержанням законів у
приймальниках-розподільниках для неповнолітніх. Заходи адміністративного
примусу, які застосовуються посадовими особами цих установ, повинні бути
направлені перш за все на запобігання бродяжництва

серед підлітків, які залишають сім’ї під впливом несприятливих
соціальних факторів. При проведенні перевірок у цих установах прокурори
встановлюють наявність підстав для розташування у прийомник-розподільник
та утримання там підлітків для встановлення їхньої особи, повернення
батькам або вирішення питань, пов’язаних із притягненням до
відповідальності за правопорушення, законність та повноту заходів
виховного впливу до неповнолітніх під час їхнього перебування у
приймальниках-розподільниках1. Предметом прокурорської уваги є також
законність заходів щодо влаштування, повернення в сім’ї або до дитячих
установ дітей, які залишилися без батьківського піклування або
піклування осіб, що їх замінюють.

Перевірки виконання законодавства про боротьбу з пияцтвом та
наркоманією, а також проституцією серед неповнолітніх можуть дати
позитивний ефект, як правило, лише тоді, коли вони носять комплексний
характер, охоплюючи діяльність щодо застосування відповідних
законодавчих актів службами у справах неповнолгтніх, органами освіти,
охорони здоров’я та ін. Перевірки з цих питань проводяться з врахуванням
розловсюдженості подібних правопорушень у підлітковому середовищі та
їхньої ролі як кримінального фактору. Для цього прокурори можуть
витребувати із вказаних органів узагальнюючі інформації про
розповсюдженість правопорушень, копії відповідної статистичної звітності
(п. 2 ч. І ст. 20 Закону). Неповнота та суперечливість такої інформації,
якою володіють різні органи (наприклад, служба у справах неповнолітніх
та міські, районні лікарні про кількість підлітків, які вживають
наркотичні речовини) свідчить про відсутність належної взаємодії між
ними у боротьбі з вказаними правопорушеннями і про те, що до таких
підлітків не застосовуються належні заходи медично-правового характеру.
Для того, щоб уникнути підміну органів управління та контролю, прокурор,
враховуючи відомості про неналежний стан профілактики правопорушень в
окремих трудових колективах, навчальних закладах або населених пунктах,
може вимагати проведення перевірок на цих об’єктах силами вказаних
органів (п. З ч. І ст. 20 Закону). Такі перевірки, наприклад, можуть
проводитися щодо додержання підприємствамиторгівлізаборони на
продажспиртних напоїв підліткам та молоді у віці до 21 року.

Під час реагування на виявлені порушення законодавства про запобігання
правопорушень серед підлітків, прокурор використовує увесь комплекс
повноважень, які йому надані

‘ Про нагляд за законністю поміщення до приймальни-ків-розподільників
для неповнолітніх осіб, які вчинили суспільне небезпечні діяння — див. §
6 цієї глави.

100

законом. При цьому особлива увага, з врахуванням особливостей предмету
та характеру нагляду, повинна бути приділена забезпеченню інформованості
населення про заходи, які вживаються прокурором, з тим, щоб підвищити
їхню профілактичну спрямованість. Надбанням громадськості перш за все
повинні стати відомості про безвідповідальність, формальне, байдуже
ставлення посадових осіб до виховної роботи з підлітками. Що стосується
відомостей про неповнолітніх правопорушників, прокурору слід керуватися
Мінімальними стандартними правилами ООН щодо відправлення правосуддя у
відношенні неповнолітніх, законами «Про друковані засоби масової
інформації (друк) в Україні», «Протелебачення і радіомовлення», якими
заборонено оприлюднювати у засобах масової інформації відомості, які б
могли вказати на особу неповнолітнього правопорушника.

§ 6. Особливості прокурорського нагляду за додержанням
кримінально-процесуального

законодавства та законодавства,

яке регламентує діяльність установ,

що застосовують заходи примусового характеру

відносно неповнолітніх1

При здійсненні нагляду за додержанням закону під час розслідування
кримінальнихсправу відношенні неповнолітніх прокурор вирішує ті ж
завдання та використовує такі ж самі повноваження, які і підчас нагляду
за розслідуванням взагалі. Однак при цьому враховується специфіка
правового статусу підлітків. Розділ VIII КПК містить норми, які
відображають особливості провадженняу справах про злочини неповнолгтніх.
Вони (особливості) визначають ірсобливості прокурорського нагляду за
розслідуванням цих справ, який здійснюється на всіх його стадіях.

Перш за все, прокурор повинен спостерігати, щоб під час провадження
попереднього слідства обов’язково з’ясовувалися: вік неповнолітнього
(щоб запобігти притягнення до відповідальності осіб, які не досягли
встановленого законом віку кримінальної відповідальності), стан його
здоров’я та

1 Під місцями застосування заходів примусового характеру у даному
випадку слід мати на увазі слідчі ізолятори, виховно-трудові колонії,
загальноосвітні школи та професійні училища соціальної реабілітації
неповнолітніх, приймальники-розподільники для неповнолітніх.

101

загального розвитку (для визначення ступеню осудності), характеристика
особи, умови життя та виховання, обставини, які негативно впливають на
підлітка, наявність дорослих підбурювачів та інших осіб, які втягли
неповнолітнього у злочинну діяльність (ст. 433 КПК). Оскільки вказані
обставини, які впливають на міру покарання та усунення причин та умов,
що сприяють здійсненню злочина, відносяться до предмета доказування за
кримінальною справою, можливе їхнє нез’ясування є підставою для
повернення прокурором справи на додаткове розслідування.

Якщо суспільне небезпечне діяння вчинила особа у віці від 11 років до
настання віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, то слідчий
виносить мотивовану постанову про припинення справи та застосування до
неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справа разом з
постановою надсилається прокурору, від якого залежить наступне
направлення її на розгляд суду (ч. 1 ст. 73 КПК). Якщо встановлено, що
особа, яка вчинила у віці від 11 до 14 років діяння, передбачене ст. 71
КК (тобто тяжке суспільне небезпечне діяння), і її необхідно у зв’язку з
цим негайно ізолювати, то за постановою слідчого або органу дізнання,
яке санкціоноване прокурором, вона може бути поміщена до
приймальника-розподільника для неповнолітніх на строк до ЗО діб {ч. 2
ст. 73 КПК). Що стосується підлітків, які досягли віку, з якого можлива
кримінальна відповідальність, то вони, якщо злочини не мають великої
небезпеки, можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності з
наданням за критих справ на розгляд суду. Відповідно до ст. 9 КПК
прокурор вирішує питання про направлення такого діла до суду для
вирішення питань щодо застосування до неповнолітнього одного із заходів
примусового характеру, передбачених ст. 11 КК (передача під нагляд
батькам або особам, що їх замінюють, на поруки громадській організації
або трудовому колективу, а також окремим громадянам, направлення до
спеціального навчально-виховного або лікувально-виховного закладу для
дітей та підлітків).

Прокурор при здійсненні нагляду повинен також вжити усі необхідні заходи
до того, щоб органи розслідування забезпечили захист неповнолітнього
обвинуваченого, враховуючи, що у справах щодо неповнолітніх відмова від
захисника неприпустима (ч. 2 ст. 46 КПК). Особливо важливо забезпечити
участь захисника, як це передбачено законом, або у момент пред’явлення
неповнолітньому обвинувачення, або,з моменту оголошення йому протоколу
затримання чи постанови про застосування запобіжного заходу у вигляді
утримання під вартою, але не пізніше, ніж 24 години з моменту
затримання, або у справах про суспільне небезпечні діяння, вчинені
неповнолітніми, які не досягли віку, з якого настає кримінальна
відповідальність — з моменту ознайомлення

102

неповнолітнього, його батьків чи осіб, які їх замінюють, з постановою
про закриття справи та з матеріалами справи, а у випадку поміщення
неповнолітнього до приймальника-розподільника— не пізніше 24 години з
моменту поміщення (ч. 2 ст. ч. 5 ст. 44 КПК).

Особливо уважно повинен підходити прокурор до вирішення питання про
можливість взяття під варту неповнолітнього, виходячи этого, що цей
захід може застосовуватися до підлітків тільки у виключних випадках (ст.
434 КПК). Відповідно до ст. 157 КПК прокурор, його заступник повинні
перед прийняттям такого рішення обов’язково допитати неповнолітнього.
При цьому прокурор може не погодитись із рішенням слідчого і дати йому
письмову вказівку про об рання іншого запобіжного заходу, зокрема
такого, що не застосовується у відношенні дорослих обвинувачених
(передача неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників
або адміністрації дитячого закладу —ст. 436 КПК). Якщо все ж таки
прокурор з врахуванням важкості злочину та інших обставин санкціонує
арешт неповнолітнього, він повинен спостерегти затим, щоб про це, як і
про затримання неповнолітнього, було повідомлено його батькам або
особам, які їх замінюють.

Під час перевірки кримінальних справ прокурор також з’ясовує, чи
додержана вимога ст. 438 КПК в частині пред’явлення обвинувачення
неповнолітньому у присутності захисника. Це стосується і пред’явлення
матеріалів справи неповнолітньому обвинуваченому (ст. 440 КПК).

Закон не передбачає обов’язкової участі прокурора як державного
обвинувача у справах про злочини неповнолітніх, однак така необхідність
може бути визнана судом. На практиці прокурори у більшості випадків
підтримують обвинувачення за такими справами з врахуванням їхньої
громадської значущості, а також з метою підвищення виховного впливу
судових процесів. Участь прокурора обов’язкова при розгляді судами справ
щодо неповнолітніх у порядку, передбаченому ст. 73 або ст. 9 КПК, тобто
про застосування заходів виховного характеру до неповнолітніх (ч. 2 ст.
447 КПК). При цьому прокурор не виступає у ролі обвинувача, а лише
висловлює свою думку про застосування вказаних заходів.

У відповідності зі ст. 35 Закону «Про прокуратуру» прокурор зобов’язаний
вживати заходи до захисту інтересів держави та суспільства, прав та
законних інтересів неповнолітніх, причому не тільки підсудних, а й
потерпілих, свідків, інших учасників процесу, до усунень порушень
закону, від кого б вони не виходили, утому числі і від суду. Робить він
це шляхом використання повноважень, закріплених у КПК (заявления
клопотань, принесення зауважень на протоколи судових засідань, внесення
касаційнихта окремих подань, принесення протестів у порядку нагляду).

103

Прокурорський нагляд за додержанням законів у слідчих ізоляторах,
виховно-трудових колоніях для неповнолітніх, спеціальних
навчально-виховних та лікувально-виховних закладах для дітей та
підлітків націлений на забезпечення законності під час знаходження там
неповнолітніх, додержання встановленого порядку та умов утримання або
відбуття покарання в цих закладах, прав підлітків та виконання ними
своїх обов’язків (ч. 1 ст. 44 Закону). При цьому необхідно враховувати
різницю між режимом тримання неповнолітніху виховно-трудових колоніях та
виховних установах.

При проведенні перевіроку вказаних місцях застосування заходів
примусового характеру, в яких можуть брати участь представники служб у
справах неповнолітніх, органів освіти, охорони здоров’я, працівники
відділів прокуратур з нагляду за додержанням законів про права
неповнолітніх і за додержанням кримінально-виконавчого законодавства,
міських та районних прокуратур, перевіряючі знайомляться з наказами та
розпорядженнями адміністрації цих установ, іншою документацією, опитують
осіб, які там утримуються, при необхідності проводять бесіди з їхніми
батьками та законними представниками. Під час перевірок встановлюється:
законність тримання в цихустановахосіб, вживаються заходи до їх
негайного звільнення у разі відсутності законних підстав до їх
утримання; додержання вимог закону і заснованих на ньому правил та
нормативів щодо забезпечення здорових та безпечних умов тримання
неповнолітніх, їх нормальний розвиток; додержання режимних правил,
законність застосування заходів дисциплінарного впливу до неповнолітніх;
додержання трудового законодавства у відношенні підлітків, які працюють,
та законодавства про освіту.

Особливу у вагу при перевірках слід звернути на законність заходів, які
вживають посадові особи примусових закладів для неповнолітніх щодо
запобігання правопорушень з боку вихованців. При цьому заходи
прокурорського нагляду повинні бути спрямовані на викорінення фактів
перевищення влади з боку персоналу установ щодо підлітків, які примусово
там утримуються. Як відомо, реакцією на таку поведінку працівників цих
закладів з боку неповнолітніх є масові безладдя, каліцтво, самогубство
та ін. Запобіганню цих негативних явищ сприяють такі заходи, які
вживаються за вимогою прокурора, як забезпечення належних умов
утримання, харчування та ін.

Прокуратурою також перевіряється обгрунтованість подань адміністрації
місць тримання неповнолітніх щодо умовно-дострокового звільнення з
виховно-трудових колоній та відмов у таких поданнях. Прокурори беруть
участь у розгляді судами справ про умовно-дострокове звільнення та

^у встановленому порядку ставлять питання про перегляд

“ухвал з цих питань.

104

ГЛАВА VI

ПРОКУРОРСЬКИЙ НАГЛЯД ЗА ДОДЕРЖАННЯМ

ОРГАНАМИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ЗАКОНОДАВСТВА

ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

§ 1. Організація прокурорського нагляду

за додержанням органами внутрішніх справ

законодавства про адміністративні

правопорушення

Прокурорський нагляд є одним із засобів забезпечення законності під час
застосування заходів впливу за адміністративні правопорушення. Він
спрямований перш за; все на захист правтазаконнихінтересів
громадян—учасників! адміністративного процесу, забезпечення
невідворотності покарання за адміністративні правопорушення, посилення
впливу заходів адміністративної відповідальності на за-( побігання
злочинів.

Повноваження органів внутрішніхсправ щодо запобігання адміністративних
правопорушень визначені в п. 7, 8 ст. 11 Закону «Про міліцію» та нормами
Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі КУпАП). В
залежності від характеру цих порушень органи внутрішніх справ або
повністю здійснюють провадження по них (ст. 222—223 КУпАП), або тільки
порушують провадження, віддаючи справи на розгляд суду, адміністративної
комісії та іншим органам.

Здійснюючи нагляд за додержанням законодавства про адміністративні
правопорушення, прокурор використовує загальнонаглядові повноваження
(ст. 20 Закону), а у випадках реагування на факти незаконного затримання
громадян у зв’язку із вчиненням правопорушень — повноваження, які
закріплені у ст. 44 та 45 Закону «Про прокуратуру».

Компетенція прокурора щодо здійснення нагляду у цій сфері конкретизована
у ст. 250 КУпАП, відповідно до якої прокурор, заступник прокурора,
здійснюючи нагляд за додержанням та правильним застосуванням законів під
час провадження у справах про адміністративні правопорушення, має право:
порушувати провадження у справі про адміністративне правопорушення;
знайомитися з матеріалами справи; перевіряти законність дій органів
(посадових осіб)

105

під час провадження по справі; брати участь у розгляді справи; заявляти
клопотання; давати висновки з питань, які виникають під час розгляду
справи; перевіряти правильність застосування відповідними органами
(посадовими особами) заходів впливу за адміністративні правопорушення;
опротестовувати постанову та рішення за скаргою у справі про
адміністративне правопорушення; зупиняти виконання постанови, а також
вчиняти інші, передбачені законом дії.

Крім прокурора та його заступника здійснювати загально-наглядові дії,
спрямовані на виявлення порушень закону має право також помічник
прокурора.

Приводами до проведення перевірки можуть бути:

статистичні дані судів, органів внутрішніх справ, адміністративних
комісій та ін. за формою 1 -АП (річний) «Звіт про розгляд справ про
адміністративні правопорушення та особах, які притягнуті до
адміністративної відповідальності». Цей звіт складають органи, посадові
особи яких уповноважені розглядати справи про адміністративні
правопорушення. У ньому вказуються: найменування статті КУпАП; кількість
розглянутих справ, за якими прийнято постанови (рішення), дані про
кількість осіб, які притягнуті до адміністративної і відповідальності,
про закриття провадження у справах про адміністративні правопорушення;
дані про кількість осіб, у відношенні яких винесені постанови (рішення)
про застосування адміністративного стягнення: попередження, штрафу, .’
конфіскації, оплатного вилучення предмета, позбавлення спеціального
права, виправних робіт, адміністративного арешту; вказуються дані про
суми накладеного та стягнутого штрафу, розміри матеріальнихзбитків,
завданих правопорушеннями, та суми відшкодованих збитків. Аналізуючи ці
дані, можна зробити висновок щода адміністративної практики в районі
(місті), можливих порушеннях законів;

матеріали аналізу стану злочинності;

матеріали нагляду за додержанням законів під час розслідування в органах
внутрішніх справ, з яких можна зробити попередні висновки щодо наявності
порушень законів в адміністративній практиці;

матеріали участі працівників прокуратури в розгляді су-РРМ, адміністрати
вною комісією, посадовим и особам и органів міліції справ про
адміністративні правопорушення. При цьому прокурор може виявити
порушення законів, які припущені робітниками міліції на початкових
стадіях провадження у справі, попередити та усунути порушення законів;

матеріали засобів масової інформації;

матеріали перевірки в адміністративній комісії, інших органах,
уповноважених розглядати матеріали про адміністративні правопорушення;
скарги та заяви громадян. При цьому

106

слід враховувати, що у відповідності зі ст. 267 КУпАП, адміністративне
затримання, особистий огляд, огляд речей та вилучення речей та
документів може бути оскаржено зацікавленою особою прокурору;

безпосереднє виявлення прокурором порушень законів під час перевірки у
приймальнику-розподільнику для осіб, затриманих за бродяжництво, у
спеціальному приймальнику для осіб, підданих адміністративному арешту, у
медичному витверезнику та ін.

Перевірки виконання законів в органах внутрішніх справ можуть бути
обмежені з’ясуванням обставин, які викладені у скаргах громадян; мати
суцільний характер (за визначений час) або бути вибірковими. При
плануванні цієї роботи слід враховувати характер порушень законів та
їхню розповсюд-женість, а також обмежені кадрові можливості прокурора. В
той же час, враховуючи, що порушення органами внутрішніх справ законів
про адміністративну відповідальність (а також само й іншими органами)
завдає істотну шкоду інтересам держави і громадян, перевірки з цих
питань слід проводити регулярно.

§ 2. Методика перевірки додержання

в органах внутрішніх справ законодавства

про адміністративні правопорушення

Перед перевіркою прокурор вивчає законодавство, яке регламентує
адміністративну практику органів міліції та систематизує його за такою
таблицею:

№№ Найменуван- Стаття КУпАП, Посадова Посадова особа,

з/п ня норматив- стаття норма- особа, орган, орган, які

ного акту, який тивного акту, уповноважені уповноважені

передбачає який передба- скласти про- розглянути

адміністратив- чає склад токол про протокол про

ну відповідаль- адміністратив- адміністратив- адміністратив-

ність ного право- не право- не право-

порушення порушення порушення

1 2 3 4 5

Санкція статті, яка Строк розгляду Примітка (справа розгля-

передбачає відпові- протоколу про дається з обов’язковим

дальність за адміні- адміністративне запрошенням особи, яка

стративне право- правопорушення притягається до адміні-

порушення стративної відповідальності,

можливість застосування

ст. 21 КУпАП та ін.)

6 7 8

107

Під час перевірки прокурор може виявити порушення закону шляхом:

а) ознайомлення в міськрай відділ і з документами та матеріалами
(журналами реєстрації, протоколами, постановами, іншими матеріалами
справ про адміністративні правопорушення, матеріалами перевірок за
скаргами про порушення законності у адміністративній діяльності міліції,
звітами, аналізами та узагальненнями з цих питань; матеріалами
оперативних нарад, довідками за наслідками перевірок, які проводилися у
відділі вищими та іншими органами і т. ін.);

б) ознайомлення у міськрайсуді, адміністративній комісії із справами про
адміністративні правопорушення, які були надіслані органами внутрішних
справ;

в) ознайомлення з матеріалами, переданими відділом внутрішніх справ на
розгляд товариського суду, громадської організації або трудового
колективу;

г) огляду місць тримання затриманих за адміністративні правопорушення у
відділі внутрішніх справ, медвитверезнику, опитування осіб, які там
знаходяться;

д) витребування пояснень від працівників органів внутрішніх справ з
приводу порушень законів;

е) уточнення у громадян обставин притягнення до адміністративної
відповідальності.

У ході перевірки з’ясуванню підлягаютьтакі основні питання:

1. Додержання порядку посвідчення фактів адміністративних правопорушень.
У відповідності зі ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного
правопорушення складається протокол уповноваженою на те посадовою
особою. Протокол не складається у випадках, коли у відповідності із
законодавством штраф накладається і стягується, а попередження
оформляється на місці вчинення правопорушення (ст. 258 КУпАП). Слід
звернути увагу, чи не було випадків накладання стягнень на підставі
різних листів, актів, клопотань, інших непроцесуальнихдокументів; чи
компетентними особами органу внутрішніх справ складаються протоколи.

Слід з’ясувати, чи містять протоколи реквізити, передбачені ст. 256
КУпАП, а саме: дату і місце його складання, посаду, прізвище, ім’я, по
батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу порушника;
місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний
акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища,
адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення порушника; інші
відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням
заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Протокол підписується

108

особою, яка його склала, і особою, яка вчинила адміністративне
правопорушення; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути
підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка вчинила
правопорушення, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це.
Особа, яка вчинила правопорушення, має право подати пояснення і
зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також
викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.

Серед найбільш розповсюджених порушень закону — неповне викладення
фактичних обставин правопорушення, відсутність вказівки на те, який
нормативний акт порушено і за якою частиною якої статті Кодексу винний
підлягає притягненню до відповідальності; відсутність пояснення
порушника, його підпису під протоколом, або запису про відмову від
підписання протоколу; відмітки про роз’яснення особі, притягнутій до
відповідальності, її прав та обов’язків (ст. 268 КУпАП).

Прокурор у кожному випадку повинен оцінити, чи доказана провина
порушника, чим вона підтверджується (документами, речовими доказами,
поясненнями порушника, потерпілого, свідків та ін.).

2. Додержання встановленого законом строку накладення адміністративного
стягнення. Відповідно до ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення може
бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення
правопорушення, а при триваючому правопорушенні—два місяці з дня його
виявлення. У разі відмови в порушенні кримінальної справи або закриття
кримінальної справи, але при наявності в діях порушника ознак
адміністративного правопорушення адміністративне стягнення може бути
накладено не пізніш як через місяць з дня прийняття рішення про відмову
у порушенні кримінальної справи або її закриття. Під час перевірки
прокурору слід звернути увагу на випадки складання протоколу та
накладання адміністративного стягнення поза цими строками.

3. Додержання закону при використанні таких засобів адміністративного
примусу, як адміністративне затримання, особистий огляд, огляд речей і
вилучення речей та документів. Для з’ясування цього питання прокурор
встановлює:

а) чи у всіх випадках адміністративне затримання здійснювалося у процесі
провадження тільки за тими адміністративними правопорушеннями, які
передбачені п. 1 ст. 262 КУпАП;

б) чи не перевищувалися терміни адміністративного затримання осіб,
передбачені ст. 263 КУпАП (не більш ніж на З години, за виключенням
випадків, коли законом встановлені більш тривалі строки затримання, з
письмовим повідомлен-

109

нам про це прокурору протягом 24 годин з моменту затримання — п. 5 ст.
11 Закону «Про міліцію»);

в)чи виконується вимога ч. 1 ст. 261 КУпАП про обов’язкове складання
протоколу про адміністративне затримання (не додаток до протоколу), чи
містить він передбачені законом реквізити;

г) чи додержується передбачене ст. 264 КУпАП правило про те, що
особистий огляд та огляд речей можуть здійснюватися тільки у випадках,
прямо передбачених законом (у сумнівних випадках слід звернутися до
текстів законодавчих актів, якими була встановлена адміністративна
відповідальність за ті або інші правопорушення), чи додержується
працівниками міліції процедура догляду, передбачена ст. 264 КУпАП;

д) чи додержується порядок вилучення речей та документів, що є знаряддям
або безпосереднім об’єктом правопорушення, збереження їх до розгляду
справи про адміністративне правопорушення (ст. 265 КУпАП). При
з’ясуванні цього питання особлива увага звертається на те, чи не було
випадків знищення або реалізації працівниками міліції вилучених речей за
власним розсудом, до винесення відповідного рішення.

4. Додержання територіальної підвідомчості справ про адміністративні
правопорушення. За правилами ст. 274 КУпАП справи про адміністративні
правопорушення розглядаються за місцем їх вчинення. За місцем обліку
транспортних засобів або за місцем проживання порушника можуть
розглядатися справи про адміністративні правопорушення, пере-дбаченіст.
121—126, 128, частинами 1 І2 ст. 129, частинами першою і другою ст. 130,
ст. 139 КУпАП (коли правопорушення вчинено водієм). Справи про
адміністративні правопорушення, передбачені ст. 177 і 178 КУпАП,
розглядаються за місцем їх вчинення або за місцем проживання порушника.
Прокурору слід звернути увагу на те, чи не було випадків, коли матеріали
про адміністративні правопорушення безпідставно надсилалися для розгляду
в інші органи внутрішніх справ, чи, навпаки, приймалися до розгляду із
інших органів.

5. Додержання строків розгляду справ про адміністративні правопорушення.
Для з’ясування цього питання слід порівняти дати складання протоколів і
винесення постанов у справах про адміністративні правопорушення,
орієнтуючись при цьому як на загальний 15-денний строк, передбачений ст.
277 КУпАП, такі на інші строки, встановлені законом щодо інших
правопорушень. Слід з’ясувати, на якій стадії провадження і з чиєї вини
припущено тяганину при розгляді справ про адміністративні
правопорушення.

6. Додержання встановлених законом гарантій прав гро-

110

мадян в процесі провадження у справах про адміністративні
правопорушення. З’ясовуючи цепитання, слід звернути увагу нате, чи
створені для осіб, які притягаються до адміністративної
відповідальності, умови для реалізації гарантій, які закріплені у ст.
268 КУпАП: знайомитися з матеріалами справи; давати пояснення; надавати
докази; заявляти клопотання; користуватися послугами перекладача, якщо
не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по
справі; чи не було випадків розгляду справу відсутності осіб, які
притягалися до відповідальності за відсутності даних про своєчасне їх
сповіщення про місце та час розгляду справи.

7. Відповідність вимогам закону постанов, прийнятих у справах про
адміністративні правопорушення. З’ясуванню підлягають питання:

а) чи розглядаються справи про адміністративні правопорушення посадовими
особами, уповноваженими законом, чи не було випадків, коли настанови
виносилися особами, яким взагалі не надано право їх розгляду, чи не
складались вони від імені уповноважених осіб, а підписувалися тими, хто
не був уповноважений та ін.;

б) наявність підстав для притягнення до адміністративної
відповідальності, правильність кваліфікації правопорушень.

В процесі перевірки прокурор з’ясовує, чи містять діяння, за які
посадові особи та громадяни притягнуті до адміністративної
відповідальності, склад правопорушень, передбачених відповідним и
статтями КУпАП, чи не було випадків помилкової кваліфікації діянь, у
тому числі притягнення за повторні адміністративні правопорушення до
адміністративної відповідальності замість кримінальної (може бути одним
із способів укриття злочинів від обліку); _ в) відповідність
адміністративних стягнень санкціям статей КУпАП. Прокурор перевіряє, чи
не було випадків винесення винним особам попередження, хоча санкція
відповідної статті КУпАП такого стягнення не передбачає; чи не обирався
розмір стягнення нижче або вище межі, передбаченої законом;

г) додержання вимог ст. 21 КУпАП у частині передачі матеріалів про
адміністративні правопорушення на розгляд громадськості. З’ясовуючи це
питання, прокурор повинен виходити з того, що рішення питання про те, чи
накласти на винного адміністративне стягнення, чи передати матеріали на
розгляд товариського суду, громадської організації або трудового колекти
ву законом віднесено до виключної компетенції органу (посадовоїособи),
якийуповноважений розглянути діло по суті. При цьому повинні
враховуватися характер вчиненого правопорушення та особа правопорушника.
Слід також встановити, чи здійснюється контроль за розглядом

111

вказаних матеріалів протягом 10 днів, чи одержано повідомлення органом
внутрішніх справ про заходи громадського впливу, які вжиті за
правопорушення, передбачені ст. 21 КУпАП. В порядку контролю прокурор
може вибірково запросити підсумки розгляду таких матеріалів на
підприємствах, в установах і організаціях;

д) законність звільнення осіб від адміністративної відповідальності з
застосуванням усного зауваження. За рішенням органу (посадової особи),
який уповноважений вирішити справу, ст. 22 КУпАП припускає таку
можливість при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення.
У цьому випадку повинна бути винесена постанова про закриття справи (ч.
2 ст. 284 КУпАП}.

8. Додержання вимог ст. 286 КУпАП про доведення постанови про накладення
адміністративного стягнення до відома громадськості. При розгляді справ
про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 57, частинами першою
і другою ст. 129, частинами першою і другою статті 130, статтями 15,
173, 176, 177, 178 КУпАП, орган (посадова особа), який розглядає справу
про адміністративні правопорушення, повинен довести до відома
адміністрації або громадської організації за місцем роботи, навчання або
проживання порушника про накладене на нього стягнення.

9. Виконання вимог п. 19 ст. 11 Закону «Про міліцію» і ст. 282 КУпАП про
вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли вчиненню
адміністративного правопорушення. На відміну від кримінальних справ, за
більшістю справ про адміністративні правопорушення, які розглянуті
органами внутрішніх справ, немає підстав для внесення подань про
усунення причин вчинення правопорушень та умов, що їм сприяли. Однак,
прокурору доцільно проаналізувати, у яких випадках така необхідність
була, але відповідні заходи не вживалися. Необхідно з’ясувати також, чи
вносяться такі пропозиції (ст. 282 КУпАП) або подання (п. 19.ст. 11
Закону «Про міліцію») за узагальненими матеріалами, чи розглядаються
такі документи у встановлений законом місячний строк; чи здійснюється
контроль за своєчасністю вжитих за ними заходів.

10. Виконання вимог ч. 1 ст. 6 КУпАП про розробку та здійснення органом
внутрішніх справ заходів, направлених на попередження адміністративних
правопорушень,, виявлення та усунення причин та умов, які сприяють їх
вчиненню. Прокурор з’ясовує, чи аналізує орган внутрішніх справ практику
притягнення осіб до адміністративної відповідальності, причини та умови,
які сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, чи вживає заходи
щодо їх усунення та попередження.

112

11. Законність розгляду керівниками органу внутрішніх справ скарг на дії
та рішення посадових осіб під час провадження у справах про
адміністративні правопорушення. Прокурор перевіряє законність рішень,
прийнятих керівництвом органу внутрішніх справ за скаргами громадян на
застосування до них заходів адміністративного примусу, передбачених ст.
267 КУпАП; з приводу неправильної поведінки працівників міліції, а також
на постанови про накладання адміністративного стягнення, якщо вони у
відповідності з п. З ч. 1 ст. 288 КУпАП розглядалися у порядку
підпорядкованості. При з’ясуванні цього питання прокурор звертає увагу
на повноту перевірок за зверненнями громадян, законність прийнятих
рішень, а також на те, чи вжиті заходи до усунення порушень за
обгрунтованими скаргами та чи притягнуті до відповідальності порушники.

12. Законність вжитих заходів щодо виконання постанов про накладання
адміністративних стягнень. Постанова про накладання адміністративного
стягнення обов’язкова для виконання державними та громадськими органами,
підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і
громадянами (ст. 298 КУпАП). Вона звертається до виконання органом
(посадовою особою), який виніс постанову (ч. 4 ст. 299 КУпАП). Контроль
за правильним та своєчасним виконанням постанови про накладання
адміністративного стягнення здійснюється органом (посадовою особою),
який виніс постанову (ст. 305 КУпАП). Не підлягає виконанню постанова
про накладання адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до
виконання протягом трьох місяців з дня винесення (ст. 303 КУпАП).

Кодексом України про адміністративні правопорушення визначено порядок
провадження по виконанню постанов про застосування різних видів
адміністративних стягнень. Зокрема, штраф має бути сплачений порушником
не пізніш як через п’ятнадцать днів з дня вручення йому постанови про
накладення штрафу, а в разі оскарження або опротестування такої
постанови — не пізніш як через п’ятнадцать днів з дня повідомлення про
залишення скарги або протесту без задовільнення (ч. 1 ст. 307 КУпАП).

Прокурору слід звернути увагу на своєчасність звернення постанови до
примусового виконання у випадках несплати штрафу у строки, встановлені
ч. 1 ст. 307 КУпАП. Зокрема, чи надсилалась постанова про накладання
штрафу для відрахування суми штрафу в примусовому порядку з його
заробітної плати чи іншого заробітку, пенсії або стипендії відповідно до
правил, встановленихЦПК. Якщо особа, піддана штрафу, не працює, або якщо
стягнення штрафу із заробітної плати чи іншого заробітку, пенсії або
стипендії порушника є 8.692

неможливим з інших причин, стягнення проводиться на підставі постанови
органу (посадової особи) про накладення штрафу судовим виконавцем, що
перебуває при районному (міському) суді, шляхом звернення стягнення на
особисте майно порушника, атакожна його частку в спільній власності (ч.
1, 2ст. 308 КУпАП).

Прокурору слід виявити матеріали, за якими постанови не були звернені до
виконання, і у зв’язку з пропуском строку давності не підлягають
виконанню, визначити осіб, винниху таких порушеннях, одержати від них
пояснення.

Треба мати на увазі, що нерідко в порушення п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону «Про
місцеві Ради народних депутатів, місцеве та регіональне самоврядування»,
штрафи за адміністративні правопорушення, вчинені на відповідній
території, не включаються до позабюджетних фондів органів місцевого
самоврядування базового рівня, а перераховуються на розрахункові рахунки
органів внутрішніх справ та інших органів, фонду «Правопорядок» та ін.
Тому прокурору слід перевірити, чи додержані відповідні вимоги закону
при виконанні постанов про накладення штрафу.

Постанова про сплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення
або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, виконується
органом (службовою особою), який виніс постанову (ч. 1 ст.311
КУпАП).Такі предмети на підставі постанови про сплатне вилучення
предмета здаються органом (службовою особою), який виніс постанову, для
реалізації в комісійний магазин або спеціально виділені для цієї мети
магазини державної, кооперативної торгівлі за місцем знаходження майна,
що підлягає вилученню. Суми, виручені від реалізації оплатно вилученого
предмета, передаються органами (службовими особами), які винесли
постанову, колишньому власникові з відрахуванням витрат на реалізацію
вилученого предмета. Прокурору слід перевірити виконання вказаних вимог
закону (ч. 1,2 ст. 312 КУпАП).

Виконання постанови про конфіскацію предмета1, який став знаряддям
вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення,
грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення,

1 Слід мати на увазі, що відповідно до ч. 6 ст. 41 Конституції
конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у
випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. У зв’язку з цим
справи про адміністративні правопорушення, за вчинення яких законом
передбачено конфіскацію приватного майна особи, повинні розглядатися
тільки судами — п. 17 постанови N2 9 Пленуму Верховного Суду України від
01.11.96 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні
правосуддя».

114

здійснюється шляхом вилучення конфіскованого предмета і примусового
безоплатного звернення цього предмета у власність держави (ч. 1 ст.
314 КУпАП). Реалізація конфіскованих предметів здійснюється в порядку,
встановленому законодавством України (ст. 315КУпАП).Так, постановою КМУ
від 06.07.92 р. № 375 затверджено Порядок обліку, оцінки та реалізації
конфіскованого, безхазяйного майна, майна, яке надійшло за правом
спадщини у власність держави, та скарбів, а Головною державною
податковою інспекцією України наказом № 20 від 08.06.93 р. затверджена
відповідна інструкція. Відповідно до цих нормативних актів, майно, яке
конфісковано на підставі вироків, рішень, постанов судів або за
рішеннями інших уповноважених на це органів держави, передається
державним податковим адміністраціям для його реалізації. Податкові
адміністрації забезпечують обліктакого майна, вживають заходи щодо його
оцінки та збереження, а також реалізують майно з додержанням визначених
правил. Що стосується конфіскованих алкогольних напоїв та тютюнових
виробів, то вони підлягають обліку та оцінці у відповідності з Порядком,
визначеним постановою КМУ від 06.07.92 р. № 375. Якщо якість цієї
продукції не відповідає встановленим вимогам, вона підлягає переробці
або знищенню. Передача продукції у переробку здійснюється на підставі
відповідного дозволу органів державної санітарно-епідеміологічної служби
або держаних органів у справах захисту прав споживачів. Знищення
алкогольних напоїв та тютюнових виробів проводиться комісією у складі
представників державної податкової адміністрації, яка взяла на облік
вказані вироби, таустанови, де проводилася експертиза (п. 41—44 Правил
виготовлення, збереження та продажу марок акцизного збору та маркування
алкогольних напоїв та тютюнових виробів та порядок реалізації або
знищення конфіскованих алкогольних напоїв та тютюнових виробів,
затверджених постановою КМУ від 11.12.95 р. № 996).

Конфіскована іноземна валюта доставляється службою інкасації та
перевозки банку або самостійно установою до уповноваженого банку, який
обслуговує орган, який виніс відповідну постанову, або до відділення
Укрексимбанку. Банк приймаєтаоприходуєукасу вказану валюту, не пізніше
трьох банківських днів здійснює ЇЇ зарахування на валютні рахунки
Мінфіну України (п. 1, 2 Положення про порядок доставления, збереження
та подальшої реалізації конфіскованої, безхазяйної, у вигляді скарбу
готівкової іноземної валюти та такої, за якою не звернувся власник до
кінця строку збереження, успадкованої, яка за правом спадщини перейшла у
власність держави, або дарчого напису на її користь, затвердженого
наказом Мінфіну та НБУ від 18.12.95 р. № 202(122).

Перевіряючи вимоги закону про виконання постанов про

115

конфіскацію предметів, які стали знаряддям вчинення або безпосереднім
об’єктом адміністративного правопорушення, прокурор з’ясовує, чи не було
фактів, коли конфіскація цих предметів та грошей здійснювалася не
спеціально уповноваженими на це органами, а працівниками міліції, без
їхньої комісійної оцінки, за безцінь, без перерахування одержаних коштів
до бюджету та ін.

Постанова про позбавлення права керування транспортними засобами
виконується посадовими особами органів внутрішніх справ, зазначеними у
п. 2 ч. 2 ст. 222 КУпАП (ч. 1 ст. 317КУпАП). При цьому посвідчення водія
особі, щодо якої застосовується даний захід адміністративного стягнення,
не повертається. Прокурору слід звернути увагу на факти, коли постанови
про позбавлення спеціального права не виконувалися, особливо у випадках,
коли порушник вчинив у подальшому дорожньо-транспортний злочин через
відсутність покарання .

За усіма порушеннями законодавства прокурору треба визначити коло осіб,
виннику них, одержати пояснення від вказаних осіб щодо причин порушення
законів. При цьому важливо пам’ятати, що невиконання постанов про
застосування заходів адміністративного впливу залишає порушника закону
безкарним, що не сприяє боротьбі із правопорушеннями та злочинами. Крім
того, до бюджету не надходять значні суми штрафів та ін.

13. Законність застосування заходів фізичного впливу, спеціальних
засобів та вогнепальної зброї. При охороні громадського порядку міліція
має право застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби та
вогнепальну зброю у порядку та випадках, передбачених Законом «Про
міліцію». Прокурору слід ознайомитися із рапортами працівників міліції
про застосування фізичної сили, спеціальних засобів примусу, зброї,
адміністративними та іншими матеріалами, скаргами громадян та з’ясувати,
чи мали місце підстави для застосування вказаних заходів впливу, чи
додержано передбачений Законом порядок їх застосування (ст. 12, 13, 14,
15, 151 Закону «Про міліцію», Правила застосування спеціальних засобів
по охороні громадського порядку в Україні).

§ 3. Особливості реагування прокурора

на порушення в органах внутрішніх справ

законодавства про адміністративні

правопорушення

При встановленні фактів невиконання органами внутрішніх справ та їх
посадовими особами законодавства про адміністративні правопорушення
прокурор використовує щодо їх

116

усунення та попередження повноваження, передбачені ч. 2 ст. 20, ст.
4-А—45 Закону «Про прокуратуру».

За результатами перевірки скарг громадян на незаконне застосування
заходів адміністративного примусу, зокрема, затримання, якщо ці скарги
виявилися обгрунтованими, прокурор повинен вжити невідкладних заходів
щодо усунення порушень. У відповідності з п. 2 ч. 2 ст. 44 Закону «Про
прокуратуру» він зобов’язаний негайно звільнити особу, яка незаконно
перебуває у місцях тримання затриманих. Приводами для застосування цього
заходу реагування можуть бути: факт затримання за правопорушення, за яке
законом такий заход не передбачено, відсутність протоколу про
адміністративне правопорушення, закінчення встановлених законом строків
затримання. Прокурор може визволити затриманого і в тому випадку, коли
за матеріалами справи про адміністративне правопорушення відсутні
підстави для притягнення до адміністративної відповідальності.

Протести на постанови у справах про адміністративні правопорушення
приносяться прокурором з метою:

а) усунення порушень прав громадян, які притягнуті до відповідальності;

б) вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності
осіб, які помилково притягнуті до адміністративної відповідальності;

в) усунення порушення підвідомчості або посилення відповідальності осіб,
у відношенні якихобраний більш м’який захід адміністративного стягнення
ніж передбачено законом.

У протестах прокурор ставить питання не тільки про відміну постанов або
приведення їху відповідність з законом, а й про усунення протиправних
наслідків (наприклад, про повернення грошових”сум, посвідчення на право
керування транспортом та ін.). Якщо постанова ще не виконана, то в
резолютивній частині протесту слід вказати, що її дія припиняється до
розгляду протесту.

Протести на міру адміністративного стягнення, яка не відповідає закону,
приносяться у межах двомісячного строку давності притягнення до
адміністративної відповідальності. В них ставиться питання про перегляд
постанов або про відміну постанов та передачу матеріалу на розгляд інших
органів з врахуванням підвідомчості.

‘ Якщо відхилення від вимог закону при розгляді справ про
адміністративні правопорушення мають очевидний характер і можуть завдати
істотню шкоду інтересам громадян або держави, прокурор може внести
припис про їх негайне усунення (ст. 22 Закону «Про прокуратуру»).

У відношенні працівників органу внутрішніхсправ, які винні у порушенні
порядку притягнення до адміністративної

117

відповідальності, прокурор порушує дисциплінарне провадження у межах
одного року з дня вчинення дисциплінарного проступку (п. 28
Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України).

Якщо з вини посадових осіб органу внутрішніх справ внаслідок незвернення
до виконання постанов про накладення штрафу, відсутності контролю за її
виконанням, накладенням штрафу У розмірі «нижче нижчої межі» та т. ін.
завдані збитки державному бюджету, прокурор вирішує питання про
відшкодування за рахуноктакихпосадовихосіб матеріальної шкоди у порядку,
передбаченому ст. 440 ЦК. Якщо внаслідок недбалості робітників органів
внутрішніх справ, при провадженні у справах про адміністративні
правопорушення завдана істотна шкода державі або громадським інтересам
чи охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, прокурор
повинен порушити кримінальну справу за ознаками ст. 167 КК.

Узагальнені подання прокурора про усунення порушень закону, причин
порушень та умов, що їм сприяють, доцільно обговорювати на зборах
оперативного складу органу внутрішніхсправ. Якщо під час перевірки у
порядку контролю прокурор виявить, що порушення закону не усунені, йому
слід внести подання до вищого органу внутрішніх справ з постановою
питання про відповідальність винних, та порушити адміністративне
провадження за ознаками ч. 2 ст. 1856 КУпАГТ.

118

ГЛАВА VII

НАГЛЯД ПРОКУРОРА ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНУ В СТАДІЇ ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ
СПРАВИ

§ 1. Суть і завдання прокурорського нагляду

за додержанням закону у стадії порушення

кримінальної справи

Законність та обгрунтованість порушення кримінальних справ, також як і
відмови у їх порушенні в вагомій мірі залежить від правильно
організованого прокурорського нагляду за виконанням законів. Суть
прокурорського нагляду у цій стадії визначається обсягом повноважень
прокурора, які сформульовані у КПК та Законі «Про прокуратуру». Ці
повноваження неоднорідні за своїм змістом, але підпорядковані єдиній
меті — забезпеченню законності у кримінальному судочинстві. Передусім
прокурор виступає як орган нагляду за виконанням законів. Володіючи
владно-розпорядчими повноваженнями, він здійснює процесуальне
керівництво попереднім слідством і має право скасувати або змінити
будь-яке рішення або акт органів слідства, усунути особу, яка проводить
перевірку матеріалів. З іншого боку, являючись учасником
кримінально-процесуальної діяльності, прокурор має право самостійно
приймати заяви та повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини і
у необхідних випадках провадити перевірку цих заяв, порушувати
кримінальні справи або відмовляти в їх порушенні.

Згідно зі ст. 227 КПК, здійснюючи нагляд за виконанням законів органами
попереднього слідства при провадженні ними перевірки, за заявами та
іншими повідомленнями, прокурор має право:

1) вимагати від органів дізнання і досудового слідства для перевірки
документи, матеріали та інші відомості про вчинені злочини: перевіряти
не рідше одного разу в місяць виконання вимог закону про прийом,
реєстрацію і вирішення заяв та повідомлень про вчинені або
підготовлювані злочини;

2) скасовувати незаконні та необгрунтовані постанови
слідчих(посадовихосіб органів дізнання) про порушення або відмову в
порушенні кримінальної справи;

3) давати письмові вказівки про проведення огляду місця

119

події до порушення кримінальної справи, а у необхідних випадках особисто
проводити цю слідчу дію;

4) порушувати кримінальні справи або відмовляти в їх порушенні. Вказівки
прокурора органам дізнання та досудо-вого слідства в порядку та межах,
передбачених КПК, є для цих органів обов’язковими. Оскарження цих
вказівок вищому прокурору не зупиняє їх виконання.

2. Нагляд за додержанням законів при прийомі,

реєстрації, обліку і розгляді заяв, повідомлень та іншої інформації про
злочини

Суть прокурорського нагляду за дотриманням законів при прийомі,
реєстрації, обліку та розгляді заяв, повідомлень та іншої інформації про
злочини полягає в тому, що прокурор зобов’язаний запобігати, виявляти та
усувати припущені порушення закону засобами прокурорського нагляду.

Своєчасне та правильне виконання вимог законодавства про прийом,
реєстрацію, облік і розгляд заяв, повідомленьта іншої інформації про
злочини забезпечує не лише швидке та повне розкриття злочину, але й є
гарантією обгрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності
осіб, винниху вчиненні злочину, та запобіганню випадків притягнення
не-виннихосіб. Це також важливо для процесу доказування вини
обвинуваченого у вчиненні злочину тому, що з бігом часу втрачається
актуальність події злочинного прояву, зникають або змінюються докази по
справі. Як показує практика, по справах, які порушено в день надходження
сигналу про вчинений злочин, тобто по «гарячих слідах»/розкривається 60%
злочинів, на другий та третій день відповідно — 16 та 5%.

Проблема дотримання порядку прийому, реєстрації, обліку і розгляду заяв,
повідомленьта іншої інформації про злочини є однією з гострих проблем і
в сфері практичної діяльності органів дізнання, досудового слідства та
оперативно-роз-шукового апарату органів внутрішніх справ. Ця проблема
набула гострої актуальності за останні тридцять років після того, як
органи внутрішніх справ були наділені функціями щодо провадження
попереднього розслідування (ст. 102 КПК) та дізнання як самостійної
форми розслідування (ст. 101 КПК). За ними ж збереглися і функції
прийому, реєстрації, обліку і розгляду заяв і повідомлень про злочини, а
також виконання оперативно-розшукових заходів. Таким чином, в одному
державному органі опини-лися об’єднані всі ці різнопланові функції.

Соціальна небезпека приховування злочинів від обліку

120

Ці

надто значна. Це порушення закону породжує безкарність осіб, що вчинили
злочини, вони скоюють згодом нові, ще більш небезпечні злочини.

Приховування злочинів від обліку та безкарність посадових осіб, що
припустили ці порушення, негативно впливають на осіб, що проводять
дізнання, а також на співробітників оперативно-розшукової служби. Крім
того, ця негативна обставина не дозволяє державним органам знати
істинний стан злочинності, її динаміку та структуру і правильно
визначати свою стратегію і тактику щодо боротьби з нею. Разом зі
зростанням злочинності збільшується число нерозкритих злочинів, що ще
більш сприяє зростанню злочинності та погіршенню її криміногенної
характеристики.

Деяка частина приховай ихвід обліку злочинів викривається засобами
прокурорського нагляду. В той же час перевірки на місцях свідчать про
формальне ставлення окремих прокурорів до виконання своїх обов’язків по
перевірці в органах внутрішніх справ виконання законів про прийом,
реєстрацію, облік та розгляд заяв та повідомлень про злочини.

Переважна більшість заяв, повідомлень та іншої інформації про вчинені
злочини (понад 80%) розглядається органами внутрішніх справ. Існуючий
порядок прийому заяв, повідомленьта іншої інформації про вчинений або
підготовлю-ваний злочин, регулюється Інструкцією «Про порядок прийому,
реєстрації, обліку та розгляду в органах, підрозділах та установах
внутрішніх справ України заяв, повідомлень та

про зДО.чичІ/1 та

наказом МВС України № 500 від 26 листопада 1991 р. Ця інструкція
визначає єдиний для орґайів , -підрозділів та уста^ нов внутрішніх справ
України порядок прийому, реєстрації, обліку і розгляду заяв, повідомлень
та іншої інформації про злочини та пригоди, а також контролю за їхнім
проходженням та обгрунтованістю прийнятих рішень.

Заяви та повідомлення про злочини як джерела відомостей є сигналами про
вчинені чи підготовлювані злочини, тобто є приводами до порушення
кримінальних справ, передбаченими ст. 94 КПК. До них відносяться: заяви
або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб,
представників влади, громадськості чи окремих громадян, які оформлені
згідно з вимогами ст. 95 КПК, повідомлення представників влади,
громадськості чи окремих громадян, що затримали особу на місці вчинення
злочину або з речовими доказами; явка з повинною, що оформлена згідно зі
ст. 96 КПК; повідомлення, що опубліковані в пресі; безпосереднє
виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину,
а також інша інформація про події, повідомлення, що надій шла з інших
джерел і потребує проведен-

121

ня негайної перевірки з метою встановлення ознак злочину або їхньої
відсутності. До неї належать: інформація громадян, представників
громадськості та посадових осіб, що поступила по телефону (телефаксу),
телеграфу, радіо та телебаченню; повідомлення: персоналу медичних
закладів про звернення громадян з тілесними ушкодженнями, походження
яких могло бути результатом злочинних дій; працівників паспортних
відділів про втрату громадянами паспортів при обставинах, що викликають
підозру у вчиненні злочину; співробітників Державтоінспекції про
дорожньо-транспортні пригоди, що супроводжувались загибеллю людей,
заподіянням їм тілесних ушкоджень чи суттєвими матеріальними збитками,
угін транспортних засобів, кримінальні випадки управління транспортними
засобами в нетверезому стані; працівників МРЕО про втрату громадянами
свідоцтв на право управління автомототранспортом і технічних паспортів
на автомобілі при обставинах, що викликають підозруу вчиненні злочину;
працівників підрозділів охорони в увімкненні приладів охоронно-пожежної
сигналізації; працівників пожежної охорони під час пожежі або
спалахування, що могли стати причиною загибелі людей чи заподіяння шкоди
їхньому здоров’ю, а також вагомих матеріальних збитків всім видам
власності; інші пригоди або факти, що мають відношення до боротьби зі
злочинністю та забезпеченню правопорядку; листи страхових закладів про
звернення громадян по фактах правопорушень; повідомлення про аварії на
виробництві, епізоотії, стихійні лиха, нещасні випадки з людьми чи інші
надзвичайні пригоди, а також інша інформація (комерційні акти і таке
ін.).

До числа означених повідомлень відносяться також скарги потерпілих у
справах приватного та публічно-приватного обвинувачення.

При підтвердженні цих повідомлень складаються матеріали та мотивований
рапорт працівника органів внутрішніх справ, що проводив перевірку,
внаслідок чого вони набувають самостійного значення як привід до
порушення кримінальної справи про злочин, виявлений безпосередньо
правоохоронними органами (п. 5 ст. 94 КПК). При надходженні під час
перевірки письмових чи усних заяв, повідомлень про злочини, останні
реєструються замість рапортів. І-Пр_ийпм інформації прп чппчини^ та-
події

здійснюватися

№ черговими. Їxпомічни^^сс^ш1_абр

працівниками, я^сі^зриз^^амен^на.4йргVва^^Яя^ЕГ^тановяе^1^му порядку.
Прийняття такої інформації та негайне реагування на неї є обов’язком
всіх осіб рядового та начальницького

122

складу міліції, що перебувають при виконанні службових обов’язків. Вони
не мають права відмовляти у її прийомі з мотивів обслуговування іншої
території, недостатності доказів для вирішення питання про наявність
ознак злочину або по будь-яким іншим причинам. При отриманні інформації
про злочини або події вони негайно вживають заходи, передбачені
відповідними нормативними актами, передають її будь-якими каналами
зв’язку до найближчої чергової частини, а після цього діють згідно із
вказівками чергового.

Чергові підрозділи пунктів централізованої охорони, пожежних частин,
дорожньо-патрульних служб Державтоінспекції, установ виконання
покарання, слідчих ізоляторів та ізоляторів тимчасового утримання,
лікувально-трудових профілакторіїв, які одержали інформацію про злочини,
негайно вживають заходи до її реєстрації та перевірки, по затриманню
злочинців, а також негайно повідомляють чергові частини органів
внутрішніх справ по територіальності. Окрім цього, в чергові частини
органів внутрішніх справ негайно повинна передаватися інформація про
злочини та інші події, що надійшла до медичних витверезників,
спеціальних комендатур, приймальників та приймальників-розподільників
для неповнолітніх Найчастіше заяви або повідомлення про злочини
надходять до чергової частини міських та районних відділів внутрішніх
справ. При зверненні громадян до черго-вої частини^приймаль^ної органу
внггрішшх.сп|зав, дільничого

‘іаабоіншощспівробп’ника -заивсг

КрИМІЧаПЬНП-ЛРГМ Ц^У» пі.нгч-гуа«*тша-

давствС”

Посадова особа, що одержала усну заяву, зобов’язана встановити особу
заявника, попередити його про кримінальну відповідальність за завідомо
неправдивий донос та одержати від нього відповідний підпис у протоколі.
У випадку явки з повинною, згідно з вимогами КПК, встановлюється особа
того, хто з’явився, після чого складається протокол, в якому детально
викладається зроблена заява. Протокол-заяву підписує особа, що з’явилася
з повинною, та посадова особа, що його склала. В такому самому порядку
адміністрація установи виконання покарання зобов’язана оформити явку з
повинною про злочини осіб, що відбувають покарання у місцях позбавлення
волі. З метою перевірки фактів, про які повідомляється в заяві,
адміністрація виправно-трудових установ направляє такий протокол
відповідному органу внутрішніх справ.

Інформація про злочини та пригоди реєструється в чергових частинах
органів внутрішніх справ черговими або їх помічниками відразу після її
надходження, що відбивається в

123

Книзі обліку інформації про злочини та пригоди (КОЗП). При цьому
інформація черговим реєструється самостійно, без узгодження з
керівництвом органу внутрішніх справ.

КОЗП є документом суворої звітності і зберігається в черговій частині
органу внутрішніх справ. Вона повинна бути пронумерована, прошнурована,
скріплена печаткою і зареєстрована в канцелярії (у секретаря) органу
внутрішніх справ. Всі реквізити КОЗП заповнюються черговим згідно з
правилами, надрукованими на обороті її титульного листа. Записи по
кожній інформації повинні бути скорочені і разом з тим містити повні
дані про те, що і коли сталося; хто, коли і в якій формі повідомив про
подію, які вказівки отримані щодо порядку розгляду; які заходи вжито до
її перевірки; хто брав участь у розгляді; яке рішення, коли і ким
прийняте; інші відомості згідно з реквізитами Книги.

При реєстрації заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини та
пригоди, що надійшли в письмовій формі, на них проставляється
спеціальний штамп, що вказує назву органу внутрішніх справ, дату їх
реєстрації, порядковий номер реєстрацій ного запису та прізвище
чергового .Запис здійснює черговий органу внутрішніх справ. (Заява про
явку з повинною про злочин, по якому раніше була порушена кримінальна
справа, без реєстрації в КОЗП передається особі, що проводить
розслідування).

Коли інформація не підтвердилася, працівник, що проводив перевірку і
прийняв рішення, складає рапорт і разом з матеріалами перевірки передає
його черговому для доповіді начальнику органу внутрішніх справ. На
рапорті також проставляються штампи.

Інформація про злочини та пригоди, що надійшла в канцелярію органу
внутрішніх справ поштою, телеграфом, телефаксом і таке інше,
реєструється як кореспонденція, що входить, про неї доповідається
начальнику органу внутрішніх справ чи особі, що виконує його обов’язки.
Керівник дає письмові вказівки відносно реєстрації заяви або
повідомлення в черговій частині та прийняття рішення про порядок її
перевірки. Передача такої інформації службам для її розгляду без
реєстрації в черговій частині категорично забороняється.

Слід мати на увазі, що анонімні листи, що містять відомості про вчинення
злочину, приготування або спробу вчинити його, не реєструються, а
передаються в відповідні служби для використання при розкритті злочинів
або їх запобіганні.

Заяви та повідомлення про вчинений злочин, отримані дільничим
інспектором або іншими працівниками органів внутрішніх справ, негайно
направляються в добовий строк до чергової частини ітам повинні бути
зареєстровані. Міжтим ці правила не завжди виконуються, і нерідко
одержані дільничим

124

інспектором заяви та повідомлення таку нього і залишаються. В будь-якому
випадку без згоди начальника відділу або відділення органу внутрішніх
справ вони зареєстровані не будуть.

Регламентованіобов’язки і працівників патрульно-постової служби при
прийомі заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини, а також їх
діяльність по припиненню злочинів, встановленню і затриманню осіб, що
вчинили злочини.

івники цієї служби повинні негайно вжити засоби по встановленнюта
затриманню правопорушника! повідомити про це оперативному черговому.
Якщо вони переконуються в вчиненні злочину, їх обов’язок полягає в тому,
щоб забезпечити цілість в незмінності обстановки вчиненого, сліди,
знаряддя злочину, інші речові докази.

Проте і патрульно-постова служба не завжди діє так, як указано МВС.
Нерідко їхвідомості про вчинений злочин також приховуються від обліку.

Директивами МВСУкраїни встановлено порядок реєстрації заяв, які надійшли
до відповідних органів, та повідомлень про злочини. З метою надання
законної сили (офіційності) цій дії пропонується кожну заяву та
повідомлення заносити в Книгу обліку № 1 заяв та повідомлень про злочини
(в органах прокуратури також є журнал и обліку заяв та повідомлень про
злочини, в які заносяться відомості, що надійшли до слідчих та
прокурорів).

При зверненні громадян в чергову частину, до слідчого, дізнавачаабо
іншого співробітника міліціїз усноюзаявою про злочин в обов’язковому
порядку оформлюється протокол в відповідності з вимогами
кримінально-процесуального законодавства. При цьому заявнику
роз’яснюється вщповщальність за завідомо неправдивий донос, про що
робиться відповідний запис в протоколі, який посвідчується підписом
заявника.

Начальник органу внутрішніх справ зобов’язаний здійснювати щоденний
контроль за додержанням встановленого порядку прийому, реєстрації і
обліку заяв та повідомлень про злочини. Не обмежуючись усною доповіддю
чергового про оперативну обстановку, він в обов’язковому порядку
перевіряє правильність ведення записів у Книзі № 1 та Журналі про
вчинені злочини. Про це робиться відповідний запис. Щокварталу
спеціально створена наказом начальника відділу комісія звіряє повноту
обліку та правильності реєстрації заяв та повідомлень про злочини.

Для роз’яснення населенню порядку прийому, реєстрації, обліку і
вирішення заяв та повідомлень про злочини в доступних для громадян
місцях вивішуються «Правила прийому заяв та повідомлень про злочини». В
них зазначаються також

125

номера телефонів служб, на які покладено контроль за правильним
розглядом заяв та повідомлень.

Про зареєстровані на протязі доби заяви та повідомлення про злочини
начальник органу внутрішніх справ направляє прокурору району (міста),
транспортної дільниці оперативне зведення встановленої форми.

На практиці бувають також порушення встановленого порядку реєстрації та
обліку заяв та повідомлень про злочини, що допускаються працівниками
органів внутрішніх справ, які виконують обов’язки оперативних чергових.
Порушення полягають в наступному:

Черговий, одержавши заяву про злочин, «не поспішає» її реєструвати, а
направляє заявника до оперативного уповноваженого карного розшуку або
ВБЕЗ (відділ по боротьбі з економічноюзлочинністю), взалежності
відхарактеру вчиненого злочину, який й визначає, реєструвати чи
нереєструвати заяву. Якщо прийнято рішення не реєструвати дану заяву про
злочин,заявнику пояснюється «безперспективність» розшуку злочинця або
його переконують не подавати заяву з якихось інших причин
(«малозначущість» вкраденого, давність вчиненого злочину та ін.).

Це перший і надто розповсюджений канал приховування інформації про
вчинені злочини, що нелегко «перекрити», бо ні в яких документах ці
«бесіди» із заявником не знаходять свого відображення. Встановити
порушення закону в цих випадках можна лише тоді, колипроце повідомить
прокурору сам заявник чи обвинувачений, притягнутий до відповідальності
за вчинення іншого злочину за умови зізнання ним своєї вини у вчиненому.

Інший, також розповсюджений спосіб укриття злочинів — це списання в
наряд заяв і повідомлень про злочини, що надійшли по рапортах
оперативного працівника карного розшуку або ВБЕЗ. В рапорті у цьому
випадку зазначається, що «наведені в заяві факти перевіркою не
підтвердилися» або що «винуватий втому, що трапилося, сам потерпілий…»
Потерпілому, як правило, у цьому випадку про прийняте рішення не
повідомляється. Якщо потерпілий проявляє наполегливість, то його заява
буде згодом зареєстрована, а супутній матеріал про списання до наряду
буде знищено.

Прокурору, а також керівнику органу внутрішніх справ піднаглядові ці
«списані в наряд матеріали», вони їх повноважні перевірити, а після
цього поставити на облік злочин, про який йдеться в заяві.

Практика показує, що в окремих випадках заяви про «неперспективні» для
розкриття злочини приєднуютьдо інших кримінальних справ, припинених
провадженням, найчастіше за недоведеністю участі обвинуваченого у
вчиненні злочину.

126

Для того, щоб виявити це порушення, прокурору належить періодично
перевіряти всі кримінальні справи, за якими припинено провадження.

Багато заяв та повідомлень про злочини реєструються несвоєчасно,
внаслідок чого зникає актуальність вчиненого злочину,
втрачаютьсяаботрансформуються докази винності правопорушника.

Окремі працівники органів внутрішніх справ, укриваючи злочини від
обліку, обирають менш небезпечний шлях — відмову у порушенні
кримінальної справи. Серед підстав для відмови в порушенні кримінальної
справи виступають різні приводи: працівник органів дізнання не боїться
відповідальності за незаконну та необгрунтовану відмову у порушенні
справи, тим більш, що його ухвала не потребує затвердження прокурором.

Зареєстровані заяви та повідомлення передаються на розгляд начальнику
органу внутрішніх справ, який дає відповідні вказівки порушити
кримінальну справу, провести перевірку в порядку ст. 95КПК, провести
досудову підготовку матеріалів. В Книзі обліку заяв та повідомлень про
це робиться позначка, вказується номер і дата порушення кримінальної
справи, а при відмові в порушенні кримінальної справи — номер
перевірочного матеріалу. Матеріали про відмову в порушенні кримінальної
справи реєструються вЖурналі обліку матеріалів, за якими винесені
постанови про відмову в порушенні кримінальної справи. Кожному з
матеріалів надається черговий порядковий номер.

За заявоюабо повідомленням про злочин непізнішетрьох діб, а в виключних
випадках в строк не більш десяти діб (ст. 95 КПК) повинно бути прийняте
рішення про порушення кримінальної справи, про відмову в порушенні
кримінальної справи або про провадження у справі досудової підготовки
матеріалів за протокольною формою.Перевірені заява чи повідомлення про
злочин можуть бути також передані за підслідністю або підсудністю, якщо
матеріал про вчинений злочин не підвідомчий органу, що проводив
перевірку за цією заявою або повідомленням. В цих випадкаху
відповідності зі ст. 97 КПК ці органи зобов’язані вжити засобів до
попередження або припинення злочину, а також до закріплення слідів
злочину.

Додержання вимог закону про порядокприйому, реєстрації, вирішення заяв
та повідомлень про злочини багато в чому визначається рівнем
прокурорського нагляду за виконанням законів органами внутрішніх справ.
До обов’язків прокурорів входить не лише перевірка додержання органами
внутрішніх справ порядку прийому, реєстрації та вирішення заяв та
повідомлень про злочини, але й прийняття відповіднихзаходів

127

щодо встановлення цих порушень. У випадку потреби, ставиться питання про
покарання винуватих в цих порушеннях працівників органів внутрішніх
справ.

Генеральний прокурор України у своїхнаказахвимагає від прокурорів
посилення нагляду за дотриманням вимог ст. 10 закону «Про міліцію»,
утому числі з питань прийому, реєстрації обліку і розгляду заяв та
повідомлень про злочини. Здійснюючи нагляд за законністю порушення
кримінальної справи, прокурор зобов’язаний не рідше одного разу на
протязі місяця перевіряти в органах дізнання та досудового слідства
виконання вимог закону про прийом, реєстрацію, облік і розгляд заяв та
повідомлень про вчинені злочини або злочини, що готуються (п. 1 ст. 227
КПК).

За необхідності прокурор може дати вказівку про провадження додаткової
перевірки, про уточнення обставин, що визначаються завданнями стадії
порушення справи. Перед прокурором, який здійснює таку перевірку, стоять
завдання:

— перевірити повноту, правильність обліку та реєстрації заяв та
повідомлень про злочини, що надійшли до органів внутрішніх справ;

— перевірити додержання термінів як реєстрації повідомлень та заяв про
злочини, так і перевірки їх в порядку, встановленому ст. 97 КПК;

— переконатися в законності та обгрунтованості прийнятого рішення за
перевіреним матеріалом; чи повідомлені зацікавлені фізичні або юридичні
особ и про прийняте рішення за їхніми заявами та повідомленнями. Якщо
будуть встановлені порушення закону про порядок прийому, реєстрації і
перевірки заяв та повідомлень про злочини, прокурору належить
встановити, чи вживалися заходи по попередженню даних порушень, чи є
вони достатніми, щоб надалі такі порушення не припускалися.

При перевірці прокурору належить також встановити, чи дотримуються
працівниками органів внутрішніх справ вимоги закону щодо забезпечення
правтазаконнихінтересів учасників процесу.

Прокурор, здійснюючи нагляд за виконанням законів в стадії дізнання і
досудового слідства, як було сказано вище, має повноваження владного
характеру, використовуючи які, він успішно виявляє допущені порушення
закону та приймає заходи щодо їхнього усунення і попередження в
майбутньому.

Передова практика та теорія прокурорського нагляду виробили методику
виявлення та усунення порушень закону

128

при прийомі, реєстрації та вирішенні заяв і повідомлень про

вчинені злочини1.

Методика прокурорських перевірок та заходи виявлення допущених порушень
закону визначаються як завданнями, що стоять перед прокурором, так і
його повноваженнями, закріпленимиуЗаконіУкраїни «Про прокуратуру»,
кримінально-процесуальному законітау відповідних наказах Генерального
прокурора України.

Проведенню перевірки повинна передувати підготовча робота з вивчення
прокурором необхідного законодавства та відомчих нормативних актів.
Прокурором повинно бути проведено порівняльний аналіз
обліково-реєстраційної документації по прийому та розгляду заяв,
повідомлень та іншої інформації, а також зіставлено перелік
обліково-реєстраційної документації, нарядів і журналів, класифікаторів,
проведено збирання необхідних даних про вчинені злочини в районі, місті
і таке ін.

Встановлення порушень закону здійснюється, насамперед, шляхом
ознайомлення в органах внутрішніх справ з відповідною документацією з
обліку, реєстрації та вирішення заяв та повідомлень про злочини.
Прокурор перевіряє також заяви та повідомлення, списані в наряд без
перевірки як «неперспективні». Предметом його перевірки є також
матеріали, по яких винесені постанови про відмову в порушенні
кримінальної справи. Прокурору належить ще перевірити всі припинені
кримінальні справи як з реабілітуючих, так і з нереабілітуючих підстав.
Окремі працівники органів дізнання та досудового слідства, як було
сказане вище, приховують злочини шляхом приєднання до припиненої
кримінальної справи заяви або повідомлення про злочин, які ніякого
відношення до даної кримінальної справи не мають. Відомо, що з метою
здійснення контролю за повнотою і правильністю реєстрації інформації, що
надійшла телефоном, в чергових частинах органів внутрішніх справу
обласних центрах і великих містах, а також у відділах внутрішніх справ
на транспорті робиться її магнітний запис. Тому доцільно прослухати
магнітні записи повідомлень «02» і зіставити одержані відомості з
зафіксованими даними в офіційних джерелах.

1 Див./наприклад,В.С.Зеленецкий, В.Д.Финько,А.З.Белецкий. Прокурорский
надзор за исполнением законов органами внутренних дел при приеме,
регистрации, учетеиі разрешении заявлений и сообщений о преступлениях:
Учебное пособие. — М., 1988; Басков В. И. Прокурорский надзор: Учебник.
— М.: Изд-во: БЕК, 1996. — С. 184—187.

9. 692

129

Як правило, ефективним засобом виявлення порушень закону є ознайомлення
прокурора з направленнями постраж-далих на судово-медичний огляд, а
також із документами пунктів травматології, де фіксується характер,
ступінь та механізм одержаних тілесних ушкоджень. ?./ Перевіряючи
законність та обгрунтованість утримання
підозрюванихвізоляторахтимчасовогоутримання, прокурор у бесіді із
затриманими може виявити: за вчинення яких злочинів вони затримані, а
після цього перевірити, чи зареєстровані ці злочини.

Шляхом ознайомлення з документацією районних та міських служб у справах
неповнолітніх прокурор може виявити факти вчинення правопорушень
неповнолітніми. Зіставивши одержані дані з відповідною документацією в
органах внутрішніх справ, прокурор встановлює, зареєстровані чи ні ці
правопорушення. Аналогічним шляхом прокурор виявляє факти приховування
злочинів, коли знайомиться з матеріалами кримінальної міліції органів
внутрішніх справ.

При перевірці матеріалів ДАІ прокурор може виявити інформацію про угони
автомашин, крадіжки запчастин до автомашин та ін. Аналогічні відомості
прокурор може дістати з органів страхування автотранспорту про сплачені
страхові суми за викрадені автомашини, а також пошкодження
автотранспортних засобів під час дорожньо-транспортних пригод.

Прокурору належить в обов’язковому порядку ознайомитися з актами
перевірок відділів внутрішніх справ вищими органами, хоч вони не завжди
відображують істинну картину.

Предметом перевірки повинні бути .окремі ухвал и судів з кримінальн их
справ, винесені у відповідності зі ст. 23 КПК про порушення закону,
припущені при прийомі, реєстрації та розгляді заяв та повідомлень про
злочини; правильність і своєчасність реагування на ці порушення.

Виявити порушення закону можна при прийомі громадян, під час зустрічей з
колективами трудящих, шляхом ознайомлення з публікаціями в пресі та
повідомленнями по радіо і телебаченню.

При встановленні фактів приховування злочинів від обліку прокурор вживає
заходи щодо їхньої негайної реєстрації та обліку. Від винних у порушенні
закону у кожному випадку одержується пояснення. Після цього прокурор
вимагає зареєструвати злочин; порушує кримінальну справу, якщоєдля цього
привіди і підстави; скасовує постанову про відмову в порушенні
кримінальної справи та доручає провести по неї дізнання або попереднє
слідство; ставить питання про покарання винниху допущенихпорушенняхі
вжиття заходів щодо

130

запобігання подібних порушень в майбутньому. У необхідних випадках
прокурор вносить подання керівнику органу внутрішніх справ про усунення
порушень закону. При виявленні ознак злочину прокурор має право порушити
проти винних кримінальну справу.

При правильно організованому прокурорському нагляді здійснюється
контроль за виконанням вимог прокурора щодо усунення виявлених порушень
закону про порядок прийому, реєстрації, обліку і розгляду заяв та
повідомлень про вчинені злочини.

§ 3. Прокурорський нагляд за законністю

додержання приводів і підстав до порушення

кримінальної справи

Відповідно до статті 94 КПК приводами до порушення кримінальної справи
є:

1) заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, службових
осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян;

2) повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян,
які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з речовими
доказами;

3) явка з повинною;

4) повідомлення, опубліковані в пресі;

5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або
судом ознак злочину.

Даний в законі перелік приводів до порушення кримінальної справи є
вичерпним. Тому прокурор повинен здійснювати нагляд за тим, щоб приводом
до порушення кримінальної справи служили джерела, встановлені в
кримінально-про-цесуапьному законодавстві. При цьому слід враховувати
правильність процесуального оформлення інформації, що стала приводом до
порушення кримінальної справи. Зокрема, заяви та листи громадян,
адресовані органам, правомочним здійснювати кримінально-процесуальну
діяльність, усне або письмове повідомлення про вчинений або
підготов-люваний злочин. Усна заява, вже після початку кримінального
процесу, заноситься до протоколу, який підписують заявник та посадова
особа органу дізнання, яка прийняла заяву, слідчий, прокурор або суддя.
Письмова заява повинна бути підписана особою, від якої вона виходить.
Заявнику обов’язково роз’яснюється відповідальність за завідомо
неправдивий донос за ст. 178 КК, про що робиться відмітка у

131

протоколі, засвідчувана підписом заявника (ст. 96КПК). При отриманні
заяви і оформленні протоколу необхідно засвідчитися в особі заявника.

Цей встановлений законом порядок є однією з гарантій одержання
достовірних фактичних даних, на підставі яких мають вирішуватися питання
про порушення кримінальної справи.

Анонімні повідомлення не являються приводом до порушення кримінальної
справи. Якщо прокурор встановить, що в них містяться конкретні факти,
які свідчать про підготовку або вчинення злочину, то він повинен дати
вказівки органам попереднього слідства або самостійно зробити необхідну
перевірку, при підтвердженні цих фактів кримінальна справа може бути
порушена. Приводом в цьому випадку буде безпосереднє виявлення
відповідним органом або посадовою особою ознак злочину. Сама ж анонімна
заява або лист розглядається лише як сигнал про злочин, який не має
процесуального значення! став лише приводом для реалізації
адміністративне-владної, а не кримінально-процесуальної перевірки. На
практиці проведенням перевірочних дій за анонімними повідомленнями
займаються оперативні працівники органів дізнання, насамперед— міліції,
СБУ та ін.

Як сигнал про злочин, який не є процесуальним приводом до порушення
кримінальної справи, прокурор повинен розглядати також заяви, зроблені
телефоном, навіть якщо особа, що звертається, називає дані про себе.
Такі заяви повинні бути зареєстровані черговим органу внутрішніх справ у
вигляді телефонограми і негайно перевірені в рамках адміністративних
повноважень міліції. При підтвердженні фактів, які перевіряються,
приводом до порушення справи буде безпосереднє виявлення ознак злочину
посадовою особою.

При здійсненні нагляду прокурор повинен мати на увазі:

1. Взаявах і листах, які виступають як привід до порушення кримінальної
справи, повинні міститися конкретні відомості, що вказують на підготовку
або вчинення злочину. При цьому не вимагається, щоб заявник висловлював
прохання про притягнення винної особи до кримінальної відповідальності.
В силу принципу публічності (офіційності), діючому в кримінальному
судочинстві України, це питання вирішується незалежно від волі заявника.
Проте справи приватного і приватно-публічного обвинувачення (ст. 27 КПК)
можуть порушуватися тільки за скаргою потерпілого. Тому у зверненні
потерпілого в обов’язковому порядку повинно міститися прохання про
притягнення винуватого до кримінальної

132

відповідальності. Лише в виняткових випадках, якщо справа має особливе
громадське значення або потерпілий у цій справі в силу безпомічного
стану, залежності від обвинуваченого або з інших причин не в змозі
захищати свої права і законні інтереси, прокурор має право порушити таку
справу і за відсутності скарги потерпілого;

2. Повідомлення підприємств, установ, організацій і службових осіб
повинні бути зроблені в письмовій формі, виходити від імені відповідного
підприємства (установи, організації) або конкретних службових осіб і
містити вказівки на певні факти, свідчити про вчинок, який містить
ознаки злочину. Суть повідомлення полягає в офіційній інформації
компетентного органу, наділеного правом порушувати кримінальні справи,
про вчинений абоготовлюванийзлочин.Якофіційний документ, таке
повідомлення підписується відповідальною особою і виконується на бланку
підприємства (установи, організації) або на листі ставиться його штамп.
Повідомлення підприємства (установи, організації) обов’язково
засвідчується круглою печаткою. Водночас з повідомленням надаються
матеріали, які підтверджують наявність діяння з ознаками злочину (акти
ревізій, службових перевірок, документи, пояснення відповідальних осіб
та ін.).

Повідомлення про злочин можуть надходити не тільки від державних
підприємств (установ, організацій), але і від ко-лективнихі приватних,
релігійнихорганізацйї, а також іноземних юридичних осіб, які розташовані
в Україні (наприклад представництв іноземних банків і підприємств,
посольств і консульств, туристичних і спортивних організацій тощо),
оскільки їхні інтереси знаходяться під захистом кримінального
законодавства України.

Статті, нотатки та листи, які опубліковані в пресі, є приводами до
порушення кримінальної справи незалежно від того, як до цього
відноситься автор публікації. Не має також значення приналежність
друкованого видання (приватна, колективна, державна газета або журнал)
та форма публікації (стаття, лист, повідомлення тощо). Необхідно, щоб в
публікації містилися відомості про обставини, які мають ознаки злочину.

Прокурор повинен не залишати без уваги повідомлення по радіо,
телебаченню про обставини, що містять ознаки злочину.

В випадку надсилання редакцією до органу дізнання, слідчому, прокурору
або до суду неопублікованих листів, в яких містяться відомості про
злочинні дії, приводом слід вважати підстави, передбачені п. З ст. 94
КПК.

3. Повідомлення громадських організацій містять інформацію про вчинений
або підготовлюваний злочин. Така

133

інформація надходить з громадської організації в компетентні органи, які
наділені правом здійснювати кримінально-процесуальну діяльність.
Повідомлення повинно бути зроблене у письмовій формі і підписано
особами, які мають право діяти від їх імені, засвідчені штампом чи
печаткою або написані на фірмовому бланку. У ньому вказуються відомості
(час, місце вчинення діяння тощо) про факти, що містять ознаки злочину.
До повідомлення можуть додаватися наявні в розпорядженні громадської
організації матеріали про злочин. Дані матеріали можуть бути передані і
як самостійні документи, що розглядаються у цихвипадкахяк приводи до
порушення кримінальної справи. Як повідомлення громадських організацій
слід розглядати направлені в органи попереднього слідства, прокуророві
або суду протоколи зборів цих організацій (витяги з протоколів), де
обговорювалися факти, які свідчать про злочин.

4. Явка з повинною—це добровільне особисте звернення громадянина до
органів дізнання, слідчого, прокурора або суду із заявою про вчинений
ним злочин. Заява може бути і про злочин, що готується (на стадії
приготування чи замаху).

Під час явки з повинною прокурор повинен перевірити, чи встановлена
особа, яка з’явилася, і чи складений протокол, в якому докладно
викладена зроблена нею заява. Протокол явки з повинною підписується
особою, яказ’явиласьз повинною, і особою, що проводить дізнання, слідчим
прокурором або судом, склавшим протокол. Слід відзначити, що відомості,
повідомлені особою, яка з’явилась з повинною, підлягають ретельній
перевірці, оскільки можливі самообмова або приховування більш тяжкого
злочину.

Від явки з повинною прокурору слід відрізняти щиросердне розкаяння, а
такожзізнання особи, що підозрюється, на допитах після затримання.
Оформлення в таких випадках показань, що даються, шляхом складання
протоколу проявку з повинною прокурором повинно визнаватися незаконним.

Явка з повинною віднесена кримінальним законом до числа обставин, які
пом’якшують відповідальність винного.

5. Безпосереднє викриття органом дізнання, слідчим, прокурором або судом
ознак злочину є приводом до початку кримінального процесу в тих
випадках, коли ці органи і службові особи в процесі виконання своєї
службової діяльності безпосередньо виявляють діяння, в яких є ознаки
злочину.

Слідчий, посадова особа органів дізнання можуть виявити ознаки злочину,
що готується до вчинення, вході розслідування кримінальних справ, які
знаходяться у їхньому провадженні. Ознаки злочину можуть бути
встановлені органом дізнання такожу процесі проведення
оперативно-розшукових заходів,

134

здійснення адміністративної діяльності, наприклад, забезпечення охорони
громадського порядку, паспортного режиму, безпеки дорожнього руху тощо.

Прокурор виявляє ознаки злочину при здійсненні своїх наглядових або
інших функцій. Суд або суддя можуть виявити ознаки злочину при
здійсненні правосуддя у кримінальних, цивільних і арбітражних справах, а
також у справах про адміністративні правопорушення.

Всі заяви, листи і повідомлення про злочини, що надійшли до органу
внутрішніх справ, незалежно від того, хто конкретно їх прийняв,
підлягають негайній реєстрації в книзі обліку заяв та повідомлень про
злочини, яка знаходиться в черговій частині органу внутрішніхсправ.
Отримавши інформацію про вчинок, що містить ознаки злочину, черговий
повинен вжити необхідних заходів щодо його припинення, встановлення
осіб, які його вчинили, та обставин події.

Частина 2 ст. 94 КПК передбачає, що для порушення кримінальної справи
крім приводу потрібна ще підстава — достатні дані, що вказують на ознаки
злочину. У стадії порушення кримінальної справи, як правило, відсутня
вичерпна інформація про всі ознаки складу злочину. Якщо визнати
підставою до порушення кримінальної справи склад злочину, то незаконним
стане кожний випадок порушення кримінальної справи за нерозкритим
злочином. Адже доки не встановлено, хто вчинив злочин — немає суб’єкту,
обов’язкової ознаки будь-якого складу злочину. Цілком може виявитися, що
суспільне небезпечну дію вчинила особа, яка не є суб’єктом злочину
(наприклад, неосудна).

Завдання встановлення суб’єкту і суб’єктивної сторони складу злочину
вирішує наступна за порушенням кримінальної справи стадія — стадія
попереднього слідства. Тільки після провадження слідчих дій можна
говорити про певну міру доведеності вини особи у вчиненні злочину.
Встановити особу, яка вчинила злочин, засобами попередньої перевірки
заяв, повідомлень про злочин неприпустимо.

Підстава порушення кримінальної справи — це наявні у розпорядженні
компетентного органу достатні дані, що вказують на ознаки об’єктивної
сторони злочину. Відповідно до структури об’єктивної сторони складу
злочину можна говорити про ознаки, що характеризують причини, наслідки,
місце, час та інше злочину. Але тільки наявність у органів слідства,
прокурора або суду відомостей про ознаки діяння та ознаки наслідків його
вчинення, можуть впливати на виникнення того чи іншого
кримінально-процесуального право-відношення. Таким чином, у
кримінально-правовому значенні поняття «ознаки злочину» містить у собі
всі ознаки складу злочину, а у кримінально-процесуальному значенні —
лише

135

ознаки діяння та наслідків, що наступили. Проте й ознака діяння та
ознака наслідку злочину не за всяких обставин, та й не кожна з них
відіграє однаково важливу роль у вирішенні питань про початок
кримінального процесу і тим більше про порушення кримінальної справи. В
залежності від того, які дані про наявність (відсутність) ознак злочину
має у своєму розпорядженні орган попереднього слідства, прокурор або
суд—істотні (людські жертви, катастрофи, інші тяжкі наслідки) або
неістотні (заподіяння незначних матеріальних збитків, або незначної
шкоди здоров1 ютощо) достовірно або ймовірно законним для кожного з них
буде прийняття одного з процесуальних рішень: розпочати попередню
перевірку заяви (повідомлення) про злочин, порушити або відмовити у
порушенні кримінальної справи.

Це загальне правило, проте слід визнати, що воно має виняток. Законом
(ст. ст. 114-1, 227 КПК) передбачена можливість давання начальником
слідчого відділу і прокурором вказівок слідчому (органу дізнання) про
провадження попереднього слідства. Дана в письмовій формі, така вказівка
обов’язкова для виконання органом попереднього слідства, якому вона
адресована. Почати ж розслідування, не порушивши кримінальної справи,
неможливо. Таким чином, на практиці інколи складається ситуація, коли
слідчий (орган дізнання) зобов’язаний порушити кримінальну справу,
навіть якщо він не згоден з думкою прокурора (начальника слідчого
відділу). Слідчий (особа, що провадить дізнання) має право оскаржити цю
вказівку вищому прокурору, але це не зупиняє ЇЇ виконання.

4. Прокурорський нагляд за додержанням

законних прав і виконанням обов’язків

суб’єктами стадії порушення

кримінальної справи

До суб’єктів стадії порушення кримінальної справи відносяться: орган
дізнання, особа, що провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя,
заявник, потерпілий, особа, що з’явилася з повинною. Фактично ж осіб, що
беруть участь у стадії порушення кримінальної справи, значно більше. До
них також відносяться: представник потерпілого, особа, що вчинила
злочин, ЇЇ захисник, спеціаліст, понятий, перекладач, особа, якій відомі
обставини злочину, особа, що затримала підозрювану особу на місці
вчинення злочину. Класифікувати учасників початкової стадії процесу за
мірою зацікавленості,

особливостями процесуального положення та характером процесуальної
діяльності можна таким чином:

1} державні органи та службові особи, що здійснюють попередню перевірку
заяви (повідомлення) про злочин;

2) особи, які зацікавленіу підсумкахостаточного вирішення первинної
інформації про злочин;

3) особи, що залучаються до кримінального процесу у зв’язку з збиранням
доказів;

4) особи, що виконують під час попередньої перевірки заяв і повідомлень
про злочини допоміжні функції1.

Чинне кримінально-процесуальне законодавство надає особам, що беруть
участь у стадії порушення кримінальної справи, обмежене коло
суб’єктивних прав і обов’язків, реалізація яких не може в повному обсязі
задовольнити їх інтереси. Недостатнє регулювання правового положення
осіб, що беруть участь в первісній стадії процесу, негативно
відбивається на практиці прокурорського нагляду та є однією з суттєвих
причин формального ставлення прокурорів до забезпечення прав особистості
у стадії порушення кримінальної справи.

Прокурору, який здійснює нагляд, слід враховувати той факт, що при всіх
розбіжностях у процесуальному статусі суб’єктів кримінального
судочинства є ряд процесуальних прав і обов’язків, які притаманні
будь-якій особі. Так, учасники стадії порушення кримінальної справи
мають право:

— знати з якого приводу провадиться перевірка;

— знати про прийняте рішення;

— знайомитися з документом, що складається з приводу проведення з його
участю процесуальної дії;

— знайомитися з матеріалами попередньої перевірки та одержувати копію
письмово оформленого процесуального рішення, що завершує цю стадію;

— заявляти клопотання;

—оскаржити дії та рішення посадових осіб, що здійснюють перевірку;

— заявляти відводи;

— представляти додаткові матеріали;

— мати представника та користуватися послугами перекладача;

— не повідомляти про себе компрометуючих відомостей.

Коло суб’єктивних прав, що розглядається, в цілому є достатнім для
забезпечення прав і законних інтересів особистості на первісній стадії
кримінального процесу. Але

1 Рыженков А. П. Уголовный процесс: Возбуждение и отказ в возбуждении
уголовного дела. —Тула, 1996. С, 33—34.

136

137

прокурор повинен пам’ятати, що такою сукупністю прав володіє не кожна
особа, що бере участь у попередній перевірці заяв і повідомлень про
злочини. Деякі учасники можуть володіти всіма переліченими правами
(потерпілий), інші — тільки деякими (свідки-очевидці). При порушенні
суб’єктивного права учасника цієї стадії кримінального процесу прокурор
зобов’язаний відновити порушене право засобами прокурорського реагування
(наприклад, дати вказівку, що забороняє проводити дії, які порушують
права учасників, або скасувати незаконне рішення тощо).

Кримінально-процесуальний закон містить вичерпний перелік органів і
посадових осіб, які наділені правом порушувати кримінальну справу та
розпочинати кримінальний процес. До них відносяться: орган дізнання,
слідчий, начальник слідчого відділу (управління, відділення)
прокуратури, органів внутрішніх справ, служби безпеки, прокурор, суддя,
суд (ст. 97 КПК). Всі інші органи, установи та особи при виявленні
злочину повідомляють про це зазначеним органам, які в межах своєї
компетенції розглядають матеріал й, які надійшли, проводять необхідні
перевірочні дії та приймають відповідне рішення.

Метою прокурорського нагляду є забезпечення виконання встановлених у
законі обов’язків посадовими особами, уповноваженими порушувати
кримінальні справи, а також запобігання прийняттю рішень в стадії
порушення кримінальної справи неуповноваженими суб’єктами.

Орган дізнання — це орган попереднього слідства, який здійснює
кримінально-процесуальну (порушувати кримінальну справу і провод йти
невідкладні дії) та іншу діяльністьу зв’язку з наявністю інформації про
можливе вчинення злочину. Згідно зі статтею 101 КПК органами дізнання є:

1) міліція;

2) органи безпеки — у справах, що віднесені законом до їх ведення;

3) командири військових частин, сполучень, начальники військових установ
— у справах про всі злочини, що вчинені підлеглими їм
військовослужбовцями та військовозобов’язаними під час проходження ними
зборів, а також у справах про злочини, що вчинені робітниками та
службовцями Збройних Сил у зв’язку з виконанням службових обов’язків або
у розташуванні частини, сполучення, установи;

4) митні органи — у справах про контрабанду;

5) начальники установ, які виконують покарання, ізоляторів тимчасового
утримання, слідчих ізоляторів — у справах про злочини проти
встановленого порядку несення служби, вчинених співробітниками цих
установ, а також у справах про злочини, вчинені у розташуванні означених
установ;

138

6) органи державного пожежного нагляду—у справах про пожежі та порушення
протипожежних правил;

7) органи прикордонної охорони — у справах про порушення державного
кордону;

7) капітани морських суден, що знаходяться у далекому

плаванні.

Кримінально-процесуальна діяльність не є для органів дізнання основною
функцією, а випливає з інших функцій, що виконуються ними. Так,
відповідно до ст. 103 КПК на органи дізнання покладається вжиття
необхідних оперативно-роз-шуковихта
передбаченихкримінально-процесуальним законом заходів з метою виявлення
злочинів і осіб, що їх вчинили, а також запобігання та припинення
злочинів.

Специфіка прокурорського нагляду за законністю у діяльності органів
дізнання на стадії порушення кримінальної справи залежить від того, чи
зобов’язані органи дізнання відносно даного факту порушувати кримінальну
справу (ст. 101 КПК) або лише прийняти заяву (повідомлення) про злочин і
направити ЇЇ за належністю.

Прокурор повинен враховувати, що кримінально-процесуальний закон
розрізняє поняття «орган дізнання», «начальник органу дізнання» та
«особа, що проводить дізнання».

Начальник органу дізнання — це керівник установи, який наділений
кримінально-процесуальним законом правами органу дізнання (ст. 101 КПК).
Начальникамиорганівдізнання є начальники міліції, органівслужби безпеки,
органів державного пожежного нагляду, органів прикордонної охорони,
митних органів.

Стосовно досудової підготовки матеріалів у протокольній формі, начальник
органу дізнання, як передбачено у ст. 426 КПК, затверджує протокол,
після чого всі матеріали пред’являються правопорушнику для ознайомлення,
про що робиться відповідна відмітка у протоколі, яка засвідчується
підписом правопорушника. Після цього протокол разом із матеріалами
санкціонується прокурором і направляється до суду.

На стадії порушення кримінальної справи представник органу дізнання
володіє статусом посадової особи органу дізнання. Приймаючи заяву
(повідомлення) про злочин або отримавши відповідне розпорядження вищого
керівника, працівник органу дізнання приступає до здійснення
кримінально-процесуальнихфункш’й. Посадова особа органу дізнання
зобов’язана:

— отримати та зареєструвати заяву (повідомлення) про злочин,
ознайомитися зі змістом заяви (повідомлення), щоб встановити належність
її вирішення;

— роз’яснити заявнику про відповідальність за завідомо неправдивий
донос;

139

— занести до протоколу усну заяву громадянина;

— встановити особу, яка з’явилась з повинною;

— скласти протокол явки з повинною;

— зібрати (у випадку потреби) дані для уточнення належності;

— передати заяву (повідомлення) в порядку ст. 97 КПК за належністю, якщо
її вирішення знаходиться поза межами компетенції органу дізнання, та
вжити необхідні непроцесу-альні міри до запобігання та припинення
злочинів;

— прийняти заяву (повідомлення) про злочин до свого провадження, якщо
вона підвідомча органу дізнання, з одночасним повідомленням органу,
якому підслідний злочин, що розслідується.

З метою збирання достатніх даних, що вказують на наявність або
відсутність ознак об’єктивної сторони злочину та обставин, що виключають
порушення кримінальної справи, посадова особа органу дізнання має право:
одержувати пояснення; витребувати матеріали; оглядати місце події.

Завершує посадова особа органу дізнання свою діяльність рішенням:

а) про порушення кримінальної справи;

б) про наявність у матеріалах достатніх даних, що вказують на ознаки
об’єктивної сторони складу злочину, який вказаний в ст. 425 КПК (після
чого вже іншим суб’єктом здійснюється протокольне провадження);

в) про наявність в матеріалах достатніх даних, що вказують на вчинення
злочину особою у віці від одинадцяти до чотирнадцяти років;

г) про відмову в порушенні кримінальної справи;

д) про направлення слідчому матеріалів перевірки заяви, повідомлення,
які витребувані останнім у порядку ч. З ст. 114 КПК.

Поряд з цим ця посадова особа уповноважена і на деякі інші дії, які
сприяють прийняттю названих вище рішень:

— направлення копії постанови про відмову у порушенні кримінальної
справи на розгляд громадської організації, трудовому колективу або
передача матеріалу для вжиття заходів адміністративного
(дисциплінарного) впливу, якщо має місце адміністративний
(дисциплінарний) проступок;

— повідомлення про наслідки прийнятого рішення заявника або
підприємства, установи, організації, що інформували про діяння, яке
містить ознаки злочину; роз’яснення їм права на оскарження цього
рішення.

У відповідності до ст. ст. 97—99 КПК прийняття вищезазначених рішень є
компетенцією органу дізнання.

140

Слідчі (прокуратури, органів внутрішніх справ, служби безпеки) на стадії
порушення кримінальної справи володіють всіма тими повноваженнями, якими
володіє посадова особа органу дізнання. Проте на прийняття ними рішень
не можуть впливати начальники органу дізнання.

Слідчий має право провадити попередню перевірку заяв (повідомлень) про
будь-який злочин і зобов’язаний порушити за ними кримінальну справу
завжди, коли є до того підстава. Якщо підстава для порушення
кримінальної справи відсутня або існує обставина, що виключає
провадження у справі, слідчий виносить постанову про відмову в порушенні
кримінальної справи.

Начальник слідчого відділу (начальник слідчого управління, відділу,
відділення прокуратури, органів внутрішніх справ, служби безпеки та його
заступники, які діють в межах своєї компетенції) здійснює контрольза
законністю процесуальної діяльності слідчих і, крім того, сам
правомочний виконувати ті ж дії, що й слідчий. Він має право давати
вказівки слідчому про порушення кримінальної справи, які обов’язкові для
виконання. Оскарження цих вказівок прокурору не зупиняє їх виконання.

Суд колегіальне і суддя одноособове має право порушити кримінальну
справу за будь-яким злочином, виявленим в ході судового розгляду
кримінальної справи. Якщо будуть встановлені обставини, які свідчать про
вчинення злочину особою, що не притягнута до кримінальної
відповідальності, суд повинен обговорити питання про порушення
кримінальної справи. Суд порушує справу за новим обвинуваченням, якщо
встановить вчинення підсудним злочину, по якому обвинувачення йому
раніше пред’явлене не було. Порушену кримінальну справу суд направляє
для провадження дізнання або досудо-вого слідства (ст. 276, 278 КПК).

Суд може порушити кримінальну справу також, якщо при розгляді цивільної
справи виявить ознаки злочину в діях сторони чи будь-якої іншої особи.

Суддя одноособове порушує кримінальну справу про будь-який злочин. При
розгляді заяв про злочини, які перелічені в ч. 1 ст. 27 КПК (справи
приватного обвинувачення), суддя повинен вжити заходи до примирення
потерпілого з особою, на яку подана скарга про притягнення до
відповідальності. Якщо примирення не відбулося, суддя за наявності
достатніх данихвиносить постанову про порушення кримінальної справи та
призначення судового розгляду у відношенні особи, на яку подана скарга.
Зустрічні скарги можуть бути об’єднані суддею в одне провадження.

141

ІІІІІІП::

Суддя, крім того, порушує справи про злочини, які перелічені в ст. 425
КПК, за якими досудова підготовка матеріалів провадилася за протокольною
формою (ст. 430 КПК).

5. Прокурорський нагляд за законністю

процесуальної діяльності в стадії порушення

кримінальної справи

Після прийняття заяви (повідомлення) про злочин до свого провадження
орган, який уповноважений порушувати кримінальні справи, збирає
необхідні відомості шляхом витребування документів ^предметів, одержання
пояснень, провадження рОзшукової та іншої діяльності, з метою
підтвердження або спростування наявності самого діяння, про яке йдеться
в заяві, і його юридичної оцінки. З’ясовується, чи були насправді
обставини, що підпадають під ознаки об’єктивної сторони злочину.

Після цього приймається одне з таких рішень:

1) про порушення кримінальної справи;

2) про відмову в порушенні кримінальної справи;

3) складається протокол про обставини вчиненого злочину, названого в ст.
425 КПК (протокольна форма досудової підготовки матеріалів).

Прокурор не повинен допускати, щоб на підсумках адміністративної та
оперативно-розшукової діяльності базувались матеріали попередньої
перевірки заяви (повідомлення) про злочин, бо вони не забезпечують
необхідного рівня додержання прав і законних інтересів особистості.
Проте необхідно враховувати, що вони інколи сприяють прийняттю
обгрунтованого рішення в рамках самого кримінального процесу. Це може
мати місце не тільки в процесі попереднього слідства, але і на більш
ранній стадії кримінального процесу.

Засобами збирання даних, що вказують на ознаки злочину є:

1. Закріплені в КПК:

— одержання пояснень (ст. 97 КПК);

— витребування матеріалів (ст. 97 КПК);

— у випадках, які не терплять відкладання, — огляд місця події (ч. 2ст.
190 КПК).

2. Закріплені в інших законах:

— вимога про проведення ревізій;

— дослідження предметів (направлення на дослідження);

— вилучення предметів і документів;

— направлення на судово-медичний огляд;

142

— адміністративне вилучення (ст. 28, 265 КУПАП);

— особистий огляд (ст. 264 КУПАП);

— акт добровільної видачі наркотичних засобів, вогнепальної зброї,
боєприпасів, вибухових речовин тощо (ст. 44 КУПАП);

— призначення попередніх перевірок фінансово-господарської діяльності,
майнового та фінансового стану фізичної або юридичної особи.

Цими засобами вирішується така задача стадії порушення кримінальної
справи, як — захист наступних етапів кримінального процесу, зокрема,
стадії попереднього слідства від розгляду фактів, яких в дійсності не
було, або які за своїм характером не є злочинними.

Хоча у ст. 97 КПК лише згадується про отримання пояснень і витребування
документів, їх не можна провадити без додержання норм кримінального
процесу. Пояснення оформлюється за правилами, що пред’являються до
протоколу допиту. Різниця між поясненням і показанням полягає в тому, що
очевидець (особа, від якої береться пояснення):

1) не зобов’язаний відповідати на поставлені до нього запитання;

2) опитується за місцем його знаходження (проживання, праці) І не може
викликатися в органи розслідування повісткою;

3) не може підлягати приводу;

4) не попереджується про відповідальність за дачу завідомо неправдивих
показань та за відмову від дачі показань.

А втім і при одержанні пояснень особі надається право говорити на рідній
мові, ознайомитися з змістом пояснення, засвідчити його правильність.
Опитування малолітніх очевидців провадиться у присутності педагога
(батьків). Також, як і при допиті, при витребуванні пояснень особи, що
беруть у цьому участь, мають право представляти докази. Для
процесуального закріплення цього факту достатньо відобразити це в
поясненні.

Широке коло можливостей і у такого процесуального засобу, як
витребування документів у порядку ст. 97 КПК. Витребуватися можуть як
документи, так і предмети. Оформлюється факт витребування звичайно
запитом з посиланням на відповідну статтю КПК і на факт попередньої
перевірки повідомлення про злочин. Проте можливі і будь-які письмові
форми закріплення факту витребування. До них відносяться:

1) протокол витребування;

2) рапорт посадової особи, що займається розглядом заяви про злочин, про
копіювання документів;

3) рапорт посадової особи, що займається розглядом

143

заяви про злочин, про приєднання до матеріалу документів, які
знаходяться у зібраному ним адміністративному провадженні тощо.

В літературі залишається дискусійним питання про можливість проведення
експертизи (або дослідження — аналогу експертизи) до порушення
кримінальної справи. Чинне законодавство без додаткового його
удосконалення спроможне розв’язати цю проблему. Закон не передбачає
призначення експертизи або дослідження в рамках стадії порушення
кримінальної справи. Тому якщо слідчий все ж таки призначить таке, його
результати можуть бути визнані неприпустимим доказом, бо одержані з
порушенням вимог КПК. Інша справа, коли дослідження (експертиза)
проводиться поза кримінальним процесом. Його результати, законним чином
втягнуті в сферу кримінального процесу, — завжди доказ, — інший документ
(ст. 65 КПК). Таким чином, якщо орган попереднього слідства не призначає
експертизу, а тільки у відповідності зі ст. 97 КПК витребує її
результати, закон не порушується. Зміст отриманої за таким запитом
довідки (висновку) може бути покладений в основу рішення, яке
приймається на стадії порушення кримінальної справи. Більш того, вона
буде визнана допустимим «іншим документом» і на наступних стадіях
кримінального процесу.

На практиці часто застосовується такий спосіб збирання достатніх даних,
як вилучення предметів і документів. Відповідним
кримінально-процесуальному закону прокурор повинен визнавати лише
вилучення предметів і документів у процесі огляду місця події. Якщо ж
вилучаються предмети (документи), які знаходяться поза місцем події,
слід складати протокол витребування. Він нічим крім найменування, не
вщрізняється від протоколу вилучення. Проте посилання на ст. 97 КПК у
такому протоколі зробить його процесуальним документом. Витребування у
такій формі повинно (за аналогією з виїмкою) проводитися у присутності
двох понятих.

Одержання пояснень і вилучення документів може здійснюватися і в рамках
інших галузей права (адміністративне вилучення, оперативне опитування
тощо). Зміст таких пояснень і матеріалів теж за певних умов може бути
покладений за основу рішення, що приймається на стадії порушення
кримінальної справи. Однак такі акти не стануть
кримінально-процесуальними. Вони, як і будь-які інші документи,
допускаються у кримінальну справу як «інші документи» і беруть участь в
доказуванні, якщо мають відношення до обставини предмету доказування у
кримінальній справі і втягнуті в кримінальний процес за допомогою
кримінально-процесуальних засобів.

Пояснення, отримане у ході оперативно-розшуковогоза-

144

ходу, змістякого необхідний для правильного вибору рішення, може бути
витребоване в порядку ст. 97 КПК. Тільки після цього воно з’явиться в
кримінальному процесі. Наявність пояснення, оформленого в рамках іншої
галузі права не є перешкодою для того, щоб знов опитати даного
громадянина, але вже у відповідності зі ст. 97 КПК.

Актуальним для прокурора, який здійснює нагляд в стадії порушення
кримінальної справи, є розмежування процесуальних і організаційних форм
взаємодії органів, що беруть участьу діяльності, пов’язаній зданою
стадією кримінального процесу. Без ефективної взаємодії органів
попереднього слідства неможливо повне, об’єктивне і всебічне доказування
обставин вчиненого злочину. Проте аналіз практики діяльності органів
попереднього слідства дозволяє говорити про існування тільки однієї
процесуальної та інших організаційних форм взаємодії на стадії порушення
кримінальної справи. Процесуальною формою тут можна визнати прийняття
заяви, повідомлення про злочин, його реєстрацію і передачу заяви
(повідомлення) за належністю в інший орган попереднього слідства, який
продовжує за нею здійснення попередньої перевірки (ст. 95, 97, 227 КПК).
До цих форм відносяться також:

1. Виконання доручень (вказівок) слідчого:

а) виконання органом дізнання слідчих! розшуковихдій за дорученням
слідчого;

б) залучення слідчим представників органу дізнання для надання сприяння
(допомоги) у проведенні огляду місця події;

в) вжиття заходів, покликанихстворювати необхідні умови для успішного
проведення огляду місця події, таких як його охорона, оточення тощо.

2. Використання слідчим даних, одержаних органом дізнання
непроцесуальним шляхом.

3. Спільна узгоджена діяльність у період попередньої перевірки заяви
(повідомлення) про злочин, за яким провадження досудового слідства
обов’язково.

Організаційними формами взаємодії є:

1) спільна узгоджена діяльність у складі слідчо-оперативних груп;

2) негайне повідомлення слідчого органом дізнання про виявлення
злочинів, що вимагають провадження досудового слідства;

3) узгоджене планування до порушення кримінальної справи (а інколи і до
початку кримінального процесу) процесуальних, оперативно-розшукових і
розшуковихдій;

4) виступ перед населенням і проведення профілактичних заходів;

5) спільне проведення занять.

10.692

Будь-яка форма взаємодії може бути ефективною, яле лише за дотриманням
певних умов взаємодії.

Прокурор як керівник процесуальної діяльності слідчих прокуратури
повинен перевірити, чи додержані організаційні умови взаємодії:

1) точне дотримання законності органами дізнання та слідчими;

2) здійснення взаємодії слідчим і органом дізнання в межах наданих їм
законом повноважень. Це положення має велике значення, оскільки
забезпечує нормальний психологічний клімат, оптимальне використання
засобів і сил в процесуальній діяльності.

При цьому прокурор повинен виходити з наступного правила: слідчий не
повинен доручати органу дізнання ті слідчі дії, Ідо вимагають від
оперативного працівника гарного знання тактики слідчих дій і достатнього
досвіду їхнього провадження, якими оперативний працівник може не
володіти (бо це може викликати негативну реакцію виконавця та сформувати
негативну позицію до доручення слідчого в цілому) недоброякісне та
несвоєчасне його виконання або взагалі відказ від виконання доручення та
ін.;

3) організуюча роль слідчого. Суть цієї умови взаємодії полягає втому,
що відхилення від вказівок і доручень слідчого є порушенням закону;

4} нерозголошення данихдосудового слідства без дозволу слідчого або
прокурора. Дотримання цього багато в чому залежить від того, як буде
організоване співробітництво. У документі, що складає слідчий, повинно
бути передбачено, що дані не підлягають розголошенню.

Прокурору слід приділяти увагу питанню обміну взаємною інформацією.
Важливо пам’ятати, що працівник органу дізнання без дозволу слідчого не
має права розголошувати не тільки відомості, отримані від останнього,
але й ті, що він установив особисто, виконуючи доручення (вказівки) або
здійснюючи іншу діяльність. Незалежно від джерела одержання даних
органом дізнання, попереднє розслідування провадить слідчий, і всі
тактичні питання, включаючи інформування осіб про обставини, і у зв’язку
з цим факти, що мають відношення до справи, повинні замкнутися на ньому.

Під час здійснення взаємодії прокурору необхідно враховувати специфіку
діяльності органів дізнання. Виходити при цьому слід з правила, що
спеціальні знання та технічне обладнання органів дізнання — це одна з
основних причин залучення їх до процесуальної діяльності. Використання
зазначених можливостей дозволяє забезпечити належну якість цієї
діяльності, прискорити встановлення істини у кримінальній справі.

146

Кримінально-процесуальна діяльність органу дізнання у кримінальній
справі, провадження якої доручено слідчим, завершується складанням
процесуального документу «Відповідь на доручення (вказівку)». Прокурор
повинен виходити з того, що цей документ повинен містити такі реквізити:

1. Прізвище, ініціали, посаду, звання, місце роботи слідчого
(найменування органу дізнання), якому адресується відповідь. Важливо
пам’ятати, що слідчий за законом — це процесуальне самостійний орган
розслідування, тому відповідь адресується тому, від кого отримане
доручення. Направлення відповіді начальнику органу внутрішніх справ і
навіть началь- ‘• нику слідчого підрозділу, в штаті якого перебуває
слідчий, не відповідає кримінально-процесуальному закону.

2. Дату та місце події, вихідний номер і дату відправлення до органу
попереднього розслідування доручення. У слідчого (дізнавача) у
провадженні може знаходитися не одна справа. Ці дані допоможуть йому
зекономити час і одразу з’ясувати, до якої з кримінальних справ вони
мають відношення.

3. Вказівку на юридичну підставу виконання доручення (посилання на ч. З
ст. 114 КПК).

4. Повну відповідь на кожне з питань, які були поставлені слідчим.

5. Вказівку на те, що хід виконання доручення не порушений. Якщо орган
дізнання все ж таки відступив від запропонованого слідчим порядку, то у
відповіді повинна бути докладно обгрунтована причина.

6. Додаткову інформацію, на виявлення якої завдання не давалося, але
вона була встановлена в процесі виконання доручення. Тут же за
можливістю відображається, як ці відомості вплинули на послідовність
збору матеріалу та внутрішнє переконання посадової особи органу
дізнання. Обгрунтування їх значення для розслідування.

7. Відомості, що можуть вплинути на вибір тактичних прийомів провадження
досудового слідства (характеристика поведінки окремих учасників
кримінального процесу (підозрюваного, свідків тощо) з метою створення у
слідчого пронихбільш повного уявлення; міркування посадової особи органу
дізнання, з яких зроблені висновки).

8. Підстави (якщо такі існували) порушення термінів виконання доручення
та заходи, направлені як на їхнє подолання, так і на повідомлення
слідчому про обставини, які перешкоджають своєчасному виконанню
доручення.

9. Вказівку, до кого може звертатися слідчий, якщо знадобиться
проведення додаткових заходів (ці дані особливо важливі у тих ситуаціях,
коли безпосередній виконавець буде відсутній з будь-яких причин).

10. Перелік матеріалів, які супроводжують відповідь,

147

‘і

кількість і стислий опис речових доказів, а також їхнє упакування.

11. Вказівку нате, який орган і особа (прізвище, ініціали, посада,
спеціальне звання, адреса місця роботи та службовий телефон) виконувала
доручення й готувала відповідь.

У випадках, коли спеціальні відповідіне складалися, ці дані повинні
знайти своє відображення у відповідному супровідному листі. Якщо ж
взаємодія здійснювалася у рамках спільного провадження тієї або іншої
слідчої дії, то обов’язковою залишається вимога перелікуу протоколі усіх
осіб, що приймали участь в її проведенні. Коли ж та або інша слідча дія
провадиться не тою посадовою особою органу дізнання (слідчим), у якої
знаходиться матеріал перевірки, то у протоколі повинно бути вказано, за
чиїм (письмовим або усним) дорученням вона виконується.

6. Прокурорський нагляд за законністю процесуальних рішень, що
приймаються у стадії порушення кримінальної справи

Згідно зі ст. 97 КПК за заявою, що надійшла, або повідомленням повинно
бути прийняте одне з наступних рішень:

1) про порушення кримінальної справи;

2) про відмову в порушенні кримінальної справи;

3) про направлення заяви або повідомлення за належністю.

Тому нагляд прокурора у стадії порушення кримінальних справ за
законністю процесуальних рішень, які приймаються, слід розглядати за
такими напрямками:

а) перевірка прокурором законності рішень про направлення заяв
(повідомлень) за належністю;

б) перевірка прокурором законності та обгрунтованості постанов про
порушення кримінальних справ;

в) перевірка прокурором законності та обгрунтованості постанов про
відмову в порушенні кримінальних справ.

Розглянемо особливості діяльності прокурора на кожному зцихнапрямків. У
першу чергу, за заявою, повідомленням, які надійшли, вирішується питання
про його приналежність. Це означає, що перед державним органом або
посадовою особою, яка здійснює кримінальний процес, стоїть завдання
з’ясувати, хто з них має право порушити за даним фактом кримінальну
справу. Як відомо, принцип публічності кримінального процесу покладає,
на всі органи дізнання, слідчих, прокурорів і суд (у межах їх
компетенції) обов’язок порушення кримінальної справи при виявленні
ознаків злочину (ст. 4 КПК). Міжтим, якщо мова йде про органи дізнання,

148

то слід відзначити неоднорідність процесуально-правового положення
останніх. Серед органів дізнання тільки міліція може порушити
кримінальну справу за ознаками будь-якого злочину. Компетенція всіх
інших органів дізнання обмежена певним видом злочинів (ст. 101 КПК).

Приступивши до попередньої перевірки заяви (повідомлення) про злочин, і
виявивши підставу до порушення кримінальної справи, орган дізнання у
відповідності зі ст. 4, 103, 104 КПК зобов’язаний прийняти передбачене
законом рішення. Оскільки право передачі справи слідчому у органі
дізнання з’являється лише після встановлення особи, яка вчинила злочин,
а по справах про тяжкі злочини — після провадження всіх необхідних
негайних слідчих дій (ст. 104 КПК), не можна позбавляти орган дізнання
наданого йому законом права порушувати кримінальні справи, які віднесені
законом до підслідності слідчих. Стосовно органів дізнання закон поділяє
злочини на ті, заяви та повідомлення про які державний орган має право
вирішувати, і на ті, вирішення яких виходить за межі компетенції цього
органу.

Так, орган держпожнагляду, наприклад, не має права порушувати та
відмовляти у порушенні кримінальних справ, незв’язанихз пожежною
безпекою. Такі жобмеження компетенції мають і інші органи, які названі у
ст. 101 КПК. Тільки ці органи можуть у відповідності до п. З ч. 2 ст. 97
КПК направляти повідомлення про злочин за належністю. Міліція ж,
слідчий, прокурор і суддя в усіх випадках і у будь-якій категорії
злочинів не лише мають право, але й зобов’язані самостійно завершувати
стадію порушення кримінальної справи.

Потреба у направленні заяви (повідомлення) про злочин виникаєудіяльності
міліції як органу дізнання втих випадках, коли в міські, районні,
лінійні органи внутрішніх справ надходять заяви (повідомлення) про
вчинені або підготовлювані злочини на території чи об’єкті, які
обслуговуються іншим органом дізнання.

Те ж саме можна сказати і про підсудність. Не всі органи дізнання
оформляють процесуальне рішення про направлення заяви (повідомлення) за
належністю. Хоча таку вимогу і не закріплено у законі, проте, виходячи з
принципів кримінально-процесуальної форми, слід констатувати, що
будь-яке процесуальне рішення органу дізнання повинно бути письмово
оформлене. Інакше у органу, здіяснюючого нагляд або контроль, не буде
можливості перевірити законність і обгрунтованість прийнятого рішення.
Процесуальний документ, в якому це рішення фіксується, повинен мати
форму постанови, яка мусить бути винесена від імені органу дізнання і
підписана його керівником.

149

Крім стислої фабули події, фактичних і процесуальних підстав прийняття
такого рішення з посиланням на статті КПК, в ньому обов’язково повинні
бути перелічені всі матеріали та речові докази з описом їхнього
зовнішнього вигляду і способу упакування. Заяви (повідомлення)
направляються за приналежністю в триденний термін. Попередня перевірка
заяви (повідомлення) повинна проводитися в цей же термін.

У відповідності зі ст. 97 КПК, направляючи заяви (повідомлення) за
належністю, орган дізнання зобов’язаний прийняти заходи щодо запобігання
або припинення злочинів, а також до закріплення слідів злочину.
Здійснюється це органами дізнання тільки позапроцесуальними засобами
(охорона місця події, його огорожа та фотографування). Після
передачізаяви (повідомлення) прозлочинза належністю орган дізнання
уповноважений на провадження кримінально-процесуальної діяльності за нею
тільки за вказівкою слідчого.

Стадія порушення кримінальної справи завершується після збору достатніх
даних, що вказують на ознаки об’єктивної сторони складу злочину (рішення
про порушення кримінальної справи), або ж за відсутності таких — на час
закінчення десятиденного терміну попередньої перевірки, а так само
наявності обставин, що виключають провадження у справі (відмова в
порушенні кримінальної справи). За наявності приводу і достатніхданих,
що вказують на ознаки об’єктивної сторони складу злочину,—підстави до
порушення кримінальної справи — слідчий (орган дізнання, прокурор,
суддя) зобов’язаний в межахсвоєї компетенції порушити кримінальну
справу, про що виносить постанову (а суд — ухвалу). Ці процесуальні
рішення складаються з трьох частин: вступної, описово-мотивувальної та
резолютивної. В постанові (ухвалі) повинні бути вказані час, місце, ким
вона складена, привід і підстава до порушення кримінальної справи,
стаття кримінального закону, за ознаками якої вона порушується, а також
подальше направлення справи для розслідування.

З точки зору закону справа вважається порушеною з моменту прийняття
компетентною посадовою особою (слідчим, посадовою особою органів
дізнання тощо) рішення про наявність в його розпорядженні приводу та
підстави до порушення кримінальної справи. Справа порушується за
наявності достатніх даних про об’єктивну сторону складу злочину, а не
проти конкретної особи. Така практика вважається правильною, оскільки на
час порушення кримінальної справи відомостей про особу, що вчинила
злочин, може не бути, або вони потребують перевірки і уточнення.

150 ‘

і!! ! ;., ЇІІІІІІІІІІІІЇІІІЇІІі

Після винесення цієї постанови орган дізнання або слідчий приймають
справу до свого провадження і приступають до попереднього розслідування.
Про прийняття справи до свого провадження виноситься окрема постанова,
прокурор направляє справу для провадження досудового слідства чи
дізнання; суддя направляє справу для провадження досудового слідства чи
дізнання або приймає справу до розгляду судом.

В усіх випадках водночас з порушенням кримінальної справи повинні бути
вжиті заходи щодо запобігання або припинення злочину, а також
закріплення слідів злочину.

Копія постанови про порушення кримінальної справи, яка винесена слідчим
або органом дізнання, не пізніше доби направляється прокурору (ст. 100
КПК}. Це дає можливість прокурору бути поінформованим про вчинений
злочин і негайно включитися в процес його розкриття та розслідування.
Уважно вивчивши постанову, яка надійшла до нього, а при можливості і
матеріали, які стали підставою для винесення постанови про порушення
справи, прокурор не тільки встановлює законність і обгрунтованість цього
процесуального акту, але й направляє в правильне русло дії органів
розслідування щодо швидкогота повного розкриття злочину, всебічного його
розслідування.

Якщо прокурор переконається у необґрунтованості порушення справи, він
своєю постановою скасовує постанову слідчого або органу дізнання. У цих
випадках прокурор зобов’язаний ознайомитисяз матеріалами, що стали
підставою для винесення постанови про порушення кримінальної справи, тим
більше, якщо фактичні обставини вчиненого носять спірний характер.

Якщо кримінальна справа порушена судом незаконно або необгрунтовано, то
прокурору порядку, передбаченому ст. 354 КПК виносить окреме подання у
касаційну інстанцію на предмет скасування цієї ухвали суду.

У тих випадках, коли після винесення постанови про порушення
кримінальноїсправи слідчим або органом дізнання виконана хоча б одна
процесуальна дія (обшук, виїмка, допит таін.), прокурор, визнавши
порушення кримінальноїсправи незаконним або необгрунтованим, своєю
постановою припиняє кримінальну справу провадженням і повідомляє про це
органам розслідування (ст. 100 КПК).

У відповідності зі ст. 98-1 КПК при порушенні кримінальної справи
відносно конкретної особи, прокурор (суддя) має право прийняти рішення
про заборону такій особі виїздити за

151

межі України до закінчення досудового слідства та судового розгляду. Про
це виноситься мотивована постанова (ухвала).

Згідно зі ст. 7-3 КПК, якщо особу, яка вчинила у віці від одинадцяті до
чотирнадцяті років суспільне небезпечне діяння, передбачене статтею 7-1
КК України, необхідно у зв’язку з цим негайно ізолювати, то за
постановою слідчого або органу дізнання, санкціонованою прокурором, вона
може бути поміщена до приймальника-розподільника для неповнолітніх на
термін до ЗО діб. Участь захисника в цьому випадку забезпечується з
моменту поміщення неповнолітнього до приймальника-розподільника.

Відмовляючи у порушенні кримінальної справи, орган попереднього
розслідування, прокурор або суд припиняє не тільки відповідну стадію,
але й кримінальний процес в цілому.

Стосовно нагляду за закон ністю й обгрунтованістю відмови у порушенні
кримінальної справи прокурор перевіряє: а) законність заходів, що
здійснюються для встановлення обставин, які перешкоджають порушенню
кримінальної справи; б) додержання встановлених законом термінів
розгляду матеріалів прозлочин і прийняття рішення; в) обгрунтованість
рішення про відмову у порушенні кримінальної справи; г) правильність
застосування кримінально-процесуального закону в рішенні про відмову у
порушенні кримінальної справи.

Згідно зі ст. 99 КПК при відсутності підстав до порушення кримінальної
справи прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя своєю постановою, а
суд — ухвалою відмовляють у порушенні кримінальної справи. Стаття 6 КПК
закріплює обставини, що виключають провадження по справі. Таким чином,
відповідно до кримінально-процесуального закону рішення про відмову у
порушенні кримінальної справи може бути прийнято у випадках відсутності
підстав до порушення кримінальної справи чи наявності обставин, які
виключають провадження по справі.

Інакше кажучи, рішення про відмову у порушенні кримінальної справи не
повинно виноситися, доки не буде зроблене збирання достатніх даних, які
вказують на відсутність підстав до порушення кримінальної справи, а так
само на наявність обставин, що виключають провадження по справі (ст. 6
КПК):

1) відсутність події злочину;

2) відсутність в діянні складу злочину;

3) закінчення строків давності;

4) акт амністії, який усуває застосування покарання за вчинене діяння, а
також в зв’язку з помилуванням окремих осіб;

152

5) особа, яка не досягла на час вчинення суспільне небезпечного діяння
одинадцятирічного віку;

6) примирення потерпілого з обвинуваченим у справах, які порушуются не
інакшеякза скаргою потерпілого, крім випадків, передбачених частинами 2,
3, 4 і 5 статті 27 КПК;

7) відсутність скарги потерпілого, якщо справу може бути порушено не
інакше як за його скаргою, крім випадків, коли прокурору надано право
порушувати справи і за відсутності скарги потерпілого (ч. З ст. 27 КПК);

8) померла особа, за винятком випадків, коли провадження у справі
необхідно для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших
осіб за нововиявленими обставинами;

9) особа, відносно якої є вирок за таким же обвинуваченням, що/набрав
законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї
жтіідстави;

10) особа, прояку є нескасована постанова органу дізнання, слідчого,
прокурора про закриття справи по тому ж обвинуваченню, крім випадків,
коли необхідність порушення справи визнано судом, у провадженні якого
перебуває кримінальна справа (ст. 276 і 278 КПК);

11) про відмову у порушенні справи за таким же фактом є нескасована
постанова органу дізнання, слідчого, прокурора, крім випадків, коли
необхідність порушення справи визнано судом, у провадженні якого
перебуває кримінальна справа.

В законі відзначено, що закриття справи з підстав, означених у пп. З і 4
ст. 6 не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує. У цьому
випадку провадження у справі продовжується в звичайному порядку.

Постанова слідчого і органу дізнання про відмову у порушенні
кримінальної справи може бути оскаржена відповідному прокурору, а якщо
така постанова винесена прокурором — вищому прокурору. Скарга подається
особою, інтересів якої вона стосується, або її представником на протязі
семи днів з моменту одержання копії постанови.

У випадку відмови прокурора скасувати таку постанову скарга подається
особою, інтересів якої вона стосується або її представником до суду в
порядку, .передбаченому ст. 236-1 КПК.

Скарга на постанову районного, міського і прирівняного до них органу
дізнання, слідчого, прокурора про відмову у порушенні кримінальної
справи подається особою, інтересів якої вона стосується, або його
представником до районного (міського) суду за місцем знаходження органу
або посадової

153

особи, що винесла постанову, протягом семи днів з дня одержання
повідомлення прокурора про відмовуу скасуванні постанови.

Скарга на постанову вищого органу дізнання, слідчого, прокурора
подається у такому ж порядку відповідно до обласного, Київського,
Севастопольського міського судів.

Постанова судді або ухвала суду про відмову у порушенні кримінальної
справи може бути оскаржена особою, інтересів яко? вона стосується, або
ЇЇ представником протягом семи днів з дня одержання копії постанови або
ухвали до вищого суду в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 354 КПК.

154

ГЛАВА VIII НАГЛЯД ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНІВ ОРГАНАМИ,

ЯКІ ПРОВОДЯТЬ ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВУ ДІЯЛЬНІСТЬ, ДІЗНАННЯ, ПОПЕРЕДНЄ
СЛІДСТВО

§ 1. Загальна характеристика повноважень прокурора

Боротьба зі злочинами та іншими правопорушеннями, що посягають на- честь
і гідність, життя та здоров’я, власність громадян та юридичних осіб, є
однією з основних функцій держави. Успішність боротьби зі злочинністю та
іншими правопорушеннями поряд з економічними, правовими і соціальними
факторами у чималій мірі залежить від ефективності діяльності органів,
спеціально уповноваженихдля цього. Разом з тим ця боротьба повинна
вестися не будь-якими, а лишезаконними методами. Саме тому Конституцією
України (п. 2 ст. 121) на прокуратуру покладено функцію нагляду за
дотриманням законів органами, які здійснюють опера-тивно-розшукову
діяльність, дізнання, попереднє слідство.

Згідно з перехідними положеннями, що містяться у розділ і XV Конституції
України, на період зформування системи досудового слідства і надання
чинности законам, які регулюють ЇЇ функцінування, прокуратура продовжує
здійснювати функції, покладені на неї чинним законодавством, зокрема,
фукнцію попереднього розслідування.

У відповідності з законом України «Про прокуратуру» одним з напрямків
діяльності прокуратури є нагляд за додержанням законів органами, що
ведуть боротьбу зі злочинністю та іншими правопорушеннями і розслідують
діяння, які містять ознаки злочину (п. 2 ст. 5 Закону).

Діяльність органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, передбачена
рядом нормативних актів: Кримінально-процесуальним Кодексом, Законами
«Про прокуратуру», «Про міліцію», «Про службу безпеки», «Про
оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи
боротьби з організованою злочинністю», «Про державний захист працівників
суду та правоохоронних органів», Митним кодексом. Окрім органів дізнання
та попереднього слідства до органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю,
відносяться оперативні підрозділи Міністерства внутрішніх справ, Служби
безпеки, державної охорони, Державної податкової служ-

155

Іі, ,|іі;:,,„., і,,, [і,,,.: .ш„і„, .і ііі,іііі: Іі її І і ІІУІІІ і
іііііШ’ІІІІІІІІІІІіііІІІІІІІІІІІІІІ! і і і ІІІІІІІ! і
НїІІІІІІІІІІІІІЇЇіІіІ. і,., М(І!Ї• • і ‘іі ІІ її ІІІЇ!ІІ:ІІ,І МІІИІИІ іі: Мііі: і; ііііі
ІІІІ:

судового слідства вичерпано, а сумніви, які виникли, усунути не можна. В
іншій частині і аргументація і висновок уявляються достатньо
переконливими.

Насамперед не слід підміняти предмет спору — мова йде не про
необхідність доказування невинуватості, а про забезпечення повного,
всебічного і об’єктивного дослідження всіх обставин справи для усунення
сумнівів і з метою встановлення істини. Не можна, однак, вимагати від
прокурора за наявності сумнівів, які можуть бути, але не усунені, щоб
він. всупереч своєму внутрішньому переконанню виступив з обвинувальною
промовою або відмовився від обвинувачення. Між цими двома сторонами
буває і дещо середнє: неповнота слідства, яка після її усунення може
переконати чи у невинуватості підсудного, чИ у недоказовості його участі
у скоєнні злочину.

Таким чином, бачиться більш правильним, якщо прокурор в судових дебатах
поновлює своє клопотання про повернення справи на додаткове
розслідування, вказуючи, які обставини він вважає недостатньо
дослідженими і такими, що перешкоджають вирішенню справи по суті.
Поновлення прокурором в судових дебатах клопотання про повернення справи
на додаткове розслідування покликане спонукати суд знову повернутися до
розгляду цього питання в нарадчій кімнаті і визначити до нього своє
ставлення. Вирішуючи в даному випадку справу по суті і виносячи вирок,
суд повинен ще раз вказати у ньому мотиви відхилення клопотання про
повернення справи на додаткове розслідування. Правовим наслідком для
прокурора в цьому випадку є обов’язок опротестувати в касаційному
порядку в рівній мірі обвинувальний чи виправдовувальний вирок, як
постановлений на неповно досліджених матеріалах справи1.

В сучасних умовах є досить актуальним завдання подальшого вдосконалення
державного обвинувачення, підвищення його рівня, виховного і
попереджувального впливу, що в значній мірі залежить від належної
організації цієї роботи, суть якої міститься у створенні державному
обвинувачеві > такої робочої обстановки, яка дозволила б йому ретельно
готуватися до кожного судового процесу і кваліфіковано приймати в ньому
участь. При оцінці цієї роботи виходити із

‘. Див.: Зозулинский А. Б. Отказ прокурора от обвинения и его правовые
последствия // Сов. гос. и право. — 1978. — № 7. — с. 137—140.

220

її дійсного впливу на зміцнення законності при здійсненні правосудця.

В плані організаційному важливо своєчасно вирішувати питання про
призначення державного обвинувача по справі і надавати йому необхідний
час для ознайомлення зі справою. Досвід роботи кращихпрокуратур показує,
що вирішувати питання про призначення державного обвинувача доцільніше
до направлення справи в суд з тим, щоб майбутній державний обвинувач мав
достатній час для вивчення справи, осмислення своєї позиції, підготовки
плану участі в судовому слідстві та інше. При такій організації, коли
кожен прокурор заздалегідь знає, по якій справі він буде приймати участь
в суді, складаються умови для планової роботи, виключаються поспіх і
можливі зриви1.

§5. Касаційні та окремі подання прокурора на вироки, ухвали та постанови
судів

Вище зазначалося, що одним із основних показників якості і ефективності
підтримання державного обвинувачення є принциповість прокурора, який
приймає участь у судовому розгляді кримінальної справи, у відстоюванні
своєї позиції, якщо він переконаний в її правильності. Яким же шляхом, в
якій формі прокурор може відстоювати свою позицію по справі, яка
вирішена судом? Відповідь міститься в ст. 347 КПК України і ст. 37
Закону України «Про прокуратуру»2.

1 Саме на це спрямовує Наказ Генерального прокурора України №
5від4квітня 1996 року. Н.С.Трубин вірно пише, що організувати на
високому рівні роботу по підтриманню державного обвинувачення не просто.
Але завдання це можна вирішити, як свідчить досвід багатьох прокуратур,
див.: Соц. законность. 1989, № 1, с. 14.

2 Абстрагуємося від термінологічноїрізниці «касаційний протест» (ст. 347
КПК), «касаційне подання» (ст. 373акону «Про прокуратуру»). Це пов’язано
з більш глибокою проблемою наглядових функцій прокуратури, яка вимагає
самостійного розгляду. Відзначимо, що прокурор, який позбавлений функції
нагляду за виконанням законів в ході судового розгляду, продовжує
здійснювати нагляд за кінцевим результатом діяльності суду (законність
вироку, постанови, ухвали). Пудтверджує це надане прокурору і його
заступнику право внесення касаційного подання незалежно від їх участі у
розгляді справи в суді першої інстанції.

Помічники прокурора, прокурори управлінь, відділів можуть вносити
касаційні і окремі подання тільки по справах, у розгляді яких вони
приймали участь.

221

Найважливішою особливістю кримінального процесу є те, що у нього, крім
стадії, яка готує справу до розгляду в суді, і стадії, яка вирішує
-справу по суті, передбачені також контрольні стадії, в яких
перевіряються законність і обгрунтованість рішень, прийнятих по справі.
Однією з контрольних стадій є перегляд вироків, ухвал і постанов у
касаційному порядку, сутність якого полягає в тому, що вищий суд
перевіряє законність і обгрунтованість вироків, які не вступили в
законну силу, забезпечуючи виконання завдань кримінального судочинства’.

Істотні судові помилки, як правило, порушують права і охоронювані
законом інтереси громадян. Одні судові помилки породжуються неповним
з’ясуванням обставин справи, інші е наслідком порушення матеріального і
процесуального закону.

V Касаційне подання дає можливість усунути допущені при розглядТкримінал
ьної справи помилки І порушення “закону ;ш,е до того, як вирок і інші
судові рішення вступають у законну силу. Завдання, які постають перед
стадією касаційного провадження, полягають у наступному: 1) не допустити
виконання незаконного і необгрунтованого вироку, швидко виправити
допущені судами першої інстанції помилки і порушення закону; б)
забезпечити охорону прав і законних інтересів учасників процессу; в)
встановити єдине розуміння закону і проведення його в життя судами
першої інстанції. Вони виконуються шляхом перевірки судами касаційної
інстанції законності і обгрунтованості вироків, відміни та зміни тих,
які протирічать чи не відповідають закону2.

Як відомо, кримінально-процесуальне законодавство передбачає
обов’язковість розгляду в касаційному порядку усіх справ, які розглянуті
судами першої інстанції. Предметом перевірки касаційної інстанції є лише
вироки (ухвали, постанови), законність яких оспорюється прокурором і
іншими учасниками процесу, вказаними в законі.^асаційне провадження може
бути розпочате лише за наявнппті и-агяційцпї

скарги чи касаційного (окремд^д^^^одан^^я^ Справи, пп неА1а?^л^^ска4ЭРг-
ні касаційних подань, зал йшаютьсялоаа ООДЁМ зору суду касаційної
інстанції Вироки по ним набува- ‘ ють^аконної сили по закінченні
касаційного строку. Така законодавча регламентація
касаційногд_пронялжйннд

1 Більше детально див.: Советский уголовний процесе / Под ред. М. …
Баженова и Ю. М. Грошевого. — Киев, 1983. — С. 322.

2 Див.: Басков В. И. Прокурорский надзор при рассмотрении судами
уголовных дел. М., 1980. — С. 136.

222

дбачає необхідність активізації, підвищення якості і ефективності
прокурорського нагляду за законністю і обгрунтованістю вироків (ухвал,
постанов), які виносяться судами першої інстанції.

Завдання прокурорського нагляду в цій стадії кримінального
суд^чинств^дшшхають у тому^щоб не ДОПУСТИТИ вступу-в силу незаконних і
необгрунтованих актів. Кожен незаконний вирок (ухвала, постаыдва)
повинен бути скасований чи змінений в касдцій”°му порядку І про це
повинен, насамперед, потурбуватися прокурор. В плані питання, що
розглядається, певний інтерес представляє законодавча регламентація
повноваженьучасників процесу по касаційному
оскарженнюнеправосуднихсудовихактів. Ст. 347КПКУкраїни надає цивільному
позивачу, цивільному відповідачу і їх представникам в частині, яка
відноситься до вільного позову, право касаційного оскарження вироків,
ухвал, постанов. Особі, яка виправдана судом, надане право оскаржити в
касаційному порядку виправдовувальний вирок в частині мотивів і підстав
виправдання. Природньо, що перелічені особи користуються наданим їм
правом, якщо принесені касаційні скарги відповідають їх процесуальному
інтересу. Прокурор відповідно до ч. 2 ст. 347 КПК України зобов
‘язанийвнести касаційне подання на кожен незаконний^а Необгрунтований
§йШ1с. ухвалу, прстанову^ПрокуРор^ рівній мірі зобов’язаний
при-нестігк?ісаційїїепощння_як1йа незаконний ”

ггЗкУзанадто суворого покаран-

ня та Інш. ——————’

Необхідністю залишається підвищення рівня прокурорської діяльності щодо
сприяння винесенню судом законих і обгрунтованих вироків, ухвал і
постанов суду першої інстанції, подальша активізація діяльності
прокурорів по касаційному опротестуванню неправосудних судових актів.
Для цього, як нам здається, необхідно, насамперед, чітко з’ясувати
поняття «законний і обгрунтований вирок», межі вимог закону про
опротестування кожного незаконного і необгрунтованого вироку, шляхи
активізації діяльності прокурорів по принесенню касаційних подань на
неправосудні судові рішення, критерії оцінки ефективності прокурорської
діяльності в судових інстанціях.

Кримінально-процесуальне законодавство (ст. 323 КПК України) вимагає,
щоб вирок суду був законним, обгрунто-аним і мотивованим, Суд
обґрунтовує вирок лише тими доказами, які були розглянуті в судовому
засіданні. Основна властивість судового вироку полягає в тому, що тільки
ним обвинувачений може бути визнаний винним, і тільки особі, яка визнана
винною, може бути призначено кримінальне покарання.

223

Перелік підстав відміни або зміни вироку наведений в ст. 367 КПК
України. До них відносяться: а) неповнота чи однобічність дізнання,
попереднього або судового слідства; 6} невідповідність викладених у
вироку висновків суду фактичним обставинам справи; в) допущені в процесі
дізнання, попереднього чи судового слідства істотні порушення
кримінально-процесуального закону; г) неправильне застосування
кримінального закону; д) призначення судом покарання, яке не відповідає
тяжкості злочину і особі засудженого1.

Як вже відзначалось, касаційне провадження починається лише за наявності
касаційної скарги учасників процесу або касаційного подання прокурора.

Перші вправі принести касаційні скаргу, а прокурор зобов’язаний
реагувати в касаційному порядку на кожен незаконний або необгрунтований
вирок. Які ж межі цих обов’язків, чи означає це, що скасування і зміна
вироків в усіх випадках повинні бути за поданням прокурорів?

Уявляється, що скасування неправосудних вироків повинне бути повністю за
поданнями прокурорів, бо якщо вирок відміняється, значить він «порочний»
в своїй основі, значить при його винесенні припущені такі порушення
процесуального чи матеріального закону, які неминуче тягнуть за собою
його скасування. На такі порушення закону прокурор не вправі не
реагувати, зобов’язанийз приводу таких порушень принести касаційне
подання. Зміни вироків повинні аналізуватись з урахуванням їх характеру,
мотивів.

Відомо, що касаційна інстанція у випадку, якщо судом першої інстанції
невірно застосований кримінальний закон чи призначено покарання, яке не
відповідає тяжкості злочину або особі засудженого, може, не передаючи
справу на новий розгляд, внести необхідні зміни у вирок з тим, однак,
щоб покарання по зміненому вироку не перевищувало по карання,
призначеного вперше, а рівно не був застосований закон про більш тяжкий
злочин {ст. 365 КПК України). Аналіз цієї норми дозволяє виділити ці
зміни, які мають, на наш погляд, істотне значення. До них слід віднести
зміну юридичної кваліфікації злочину; застосування виду покарання і
режиму його відсування. Гадаємо, що таке невірне застосування судом
першої інстанції кримінального закону обов’язково повинно тягти за собою
принесення прокурором касаційного подання. Зустрічаються, однак, в
практиці випадки незначного зниження покарання у межах санкції статті
кримінального кодек-

‘. Більш детально про суть кожної підстави див.: Басков В. Й., Темушкин
О. П. Прокурор в суде второй инстанции по уголовным делам. М., — 1972. —
Гл. 4.

224

су, з якої підсудний визнаний винним і засуджений. Наприклад, суд першої
інстанції визначив покарання у вигляді 5 років позбавлення волі, а
касаційна інстанція, враховуючи якісь додаткові доводи засудженого про
стан здоров’я його або членів його сім’ї, матеріального становища та
інше, знизила покарання на 1 рік. Чи можливо в цій ситуації вважати, що
вирок був незаконним чи необгрунтованим? Думається, що ні, і лише у
цьому єдиному випадку зміну вироку у відсутності касаційного подання не
можна розглядати як невиконання прокурором обов’язку, покладеного на
нього ст. 347 КПК України.

Касаційне подання — не самоціль, а засіб прокурорського реагування на
припущені судові помилки, виявлені порушення закону. Однак, не в усіх
прокуратурах організована належна перевірка в касаційні строки
законності і обгрунтованості винесених судами вироків, ухвал і постанов,
подання в касаційному порядку ще не стало засобом реагування на судові
помилки. Необхідно активізувати діяльність прокурорів по внесенню
касаційних подань на незаконні і необгрунтовані вироки (ухвали,
постанови) з тим, щоб вони стали основним засобом реагуваня на судові
помилки.

.Генеральний прокурор України в наказі № 5 від 4.04.1996р.
вимагаєзабезпечити якісну підготовку касаційного і окремого подання. В
цих документах повинно бути мотивовано вказано, яке порушення
матеріального чи процесуального закону допущено, викладено обгрунтування
пропозиції прокурора про відміну чи зміну судового рішення.1

Внесення касаційного подання на вирок має важливе юридичне значення. В
цих випадках: 1) припиняється приведення вироку у виконання (ст. 352 КПК
України); 2) суд зобов’язаний повідомити про внесення подання
засудженого, виправданого і інших учасників процесу, чиї інтереси
зачіпає подання (ст. 341 КПК України); 3) направити кримінальну справу
разом з поданням в суд касаційної інстанції; 4) на касаційну інстанцію
покладається обов’язок у визначений строк розглянути справу, що
поступила разом з поданням. 2

Касаційне (окреме) подання, що внесено, до початку його

‘ Про правові властивості касаційного подання (за попередньою
термінологією «протеста» прокурора), зміст і роль його мотивування, а
також особливості обгрунтування, що вноситься з різних підстав див.
Грошевой Ю. М., ПономаренкоЛ. Г., ХотенецВ. М. Кассационный протест
прокурора по уголовным делам.

2. Див.: Там же. Про це ж див.: Протест прокурора по уголовным делам.
БажановМ. И., Басков В. И., ГинцбургВ. Г., КоршикМ. Г.,М., 1966, с. 6.

15. 692

225

розгляду в касаційній інстанції може бути відкликано прокурором, який
вніс подання, або вищим у процесуальному відношенні прокурором (ст. 353
КПК України).

Серйозні вимоги пред’являються до прокурора з Іщиводу покращення якості
подань, які вносяться, так як^начнаЛх кількість всеІ щеЛзІдхиляється
касаційнимиїнстанціями або відкліТтавться вищими прокурорами
за^е^грунтоваНІсТТО:^Ґ зв^язку з цим, слід зноіу нагадати,
щд^^а^з]^не|ра^ль^^5^о прокурора № 5 від 4.04.1996 р. орієнтує
прокурорів на те, щоб вимоги, які в них висуваються, відповідали закону,
матеріалам справи і були ретельно аргументовані.

Відомо, що кримінально-процесуальний закон не встановлює обов’язкової
форми касаційної скарги і касаційного подання. Однак процесуальний
документ, який складено прокурором (юристом-фахівцем), звичайно повинен
бути юридичне грамотним і відповідати певним вимогам, що розроблені
практикою.

Вірно визначається в літературі, що неповне відбиття в процесуальних
документах —касаційних і окремих поданнях обов’язкових реквізитів,
непослідовна і не зовсім чітка їх побудова, а головне — схематичне,
неясне викладення суті правопорушення, недостатньо переконливе і
суперечливе-обгрунтування його фактичної і юридичної сторони ускладнюють
їх розгляд і вірне вирішення, тягнуть за собою їх відхилення.

За формою і змістом подання складається з трьох частин.

Вступна частина: а) вказується адресат — назва суду, в який вноситься
подання, прізвище, ім’я, по батькові, дата народження особи, відносно
якої розглядається справа; назва суду, який виніс вирок, дата його
постановління і короткий зміст.

Описово-мотивувальна частина: б) викладається фабула справи, у чому
визнаний винним чи невинним підсудний. Потім дається детальне
мотивування і аналіз обставин, які за думкою прокурора, тягнуть відміну
чи зміну вироку, з посиланням на конкретні процесуальні документи і
сторінки справи. В поданні прокурор оперує нетільки матеріалами
судового, але й попереднього слідства. Однак останні повинні
аналізуватися обов’язково із зіставленням з даними судового слідства.
Ігнорувати їх, а тим більш замовчувати, звичайно, неприпустимо. В
описовій частині подання викладаються підстави до відміни чи зміни
вироку: які порушення матеріального чи процесуального закону припущені
судом,

226

невідповідність його висновків матеріалам справи, помилки при
застосуванні покарання та інше. Але” робити це треба об’єктивно і
юридичне грамотно.

Резолютивна частина: в) формулюються пропозиції прокурора щодо
скасування чи зміни вироку. У випадку вимоги про скасування вироку в
резолютивній частині протеста прокурор викладає свою думку про те, як
належить далі поступити з кримінальною справою (повернути на новий
розгляд зі стадії віддання до суду, судового розгляду, попереднього
розслідування чи зовсім закрити провадження). Справа, у випадку
скасування вироку, підлягає поверненню на новий розгляд з тієї стадії
судочинства, де були припущені порушення закону, які потягли скасування
вироку.

Пропозиція про зміну вироку у межах, які припускаються законом, тобто не
погіршують становище засудженого, можуть торкатися кваліфікації злочину,
міри покарання, режиму його відбуття, застосування амністії та інше.

Всі подання можуть бути класифіковані за видами, виходячи з
процесуальних підстав відміни ізміни вироків: у зв’язку з неповнотою чи
однобічністю проведеного дізнання, попереднього чи судового слідства; на
вирок, який не відповідає фактичним обставинам справи; у зв’язку із
істотними порушеннями кримінально-процесуального закону; у зв’язку з
невірним застосуванням кримінального закону; на невідповідність
призначеного судом покарання тяжкості злочину! особи засудженого.

Нерідко прокурорами приносяться подання з підстав, які не тільки не
відповідають закону, але по суті своїй невірні. Природньо, що такі
подання відхиляються, так як міра покарання не може носити кон’юнктурный
характер і залежати від оперативної обстановки в місті чи районі.
Покарання завжди повинно бути справедливим і призначатися з урахуванням
тяжкості скоєного злочину і особи підсудного. .Подання на незаконний
вирок само по собі повинно бути законним і обгрунтованим, тобто
засновано на законі, в ньому повинні бути викладені всі порушення
закону, припущені судом при розгляді і вирішенні справи; аргументовано
матеріалами, які досліджені на попередньому і судовому слідстві.

Активізація діяльності прокурорів по касаційному реагуванню на
неправосудні вироки, ухвали і постанови, подальше підвищення якості
подань, які вносяться, сприяє зміцненню законності в правосудді.

227

ГЛАВА X УЧАСТЬ ПРОКУРОРА В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

§ 1. Завдання прокурора в цивільному процесі

Згідно ст. 4 Закону «Про прокуратуру» діяльність органів прокуратур и
спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення
правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань:

1) закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного
та державного ладу, політичної та економічної систем, прав національних
груп і територіальних утворень;

2) гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними
правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і
свободл юдини та громадянина;

3) основ демократичного устрою державної влади, правового статусу Рад
народнихдепутатів, органів територіального та громадського
самоврядування.

Конкретні завдання прокуратури в цивільному процесі закріплені в ст. 34
Закону «Про прокуратуру» (ч. 2ст. 13 ЦПК), в якій сказано, що прокурор,
який бере участь у розгляді цивільних справу судах, додержуючи принципу
незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяє виконанню
вимог закону про всебічний, повний і об’єктивний розгляд справ та
постановлению судового рішення, що грунтується на законі.

У наказі Генерального прокурора України № 7 «Про організацію діяльності
прокурорів у цивільному та арбітражному судочинстві» від 15 липня 1996
р. зазначено, що діяльність прокурорів у цивільному судочинстві є
дійовим засобом зміцнення законності і попередження правопорушень, які
виникають із цивільних, господарських, адміні-стративнихта інших
правовідносин. Прокурорам слід вживати в межах своєї компетенції заходи,
спрямовані на повне, своєчасне використання повноважень для пред’явлення
в загальні суди позовів на захист прав і законних інтересів громадян,
державних і суспільних інтересів, брати участь у їх розгляді судами і
перегляді незаконних судових постанов. Особливу увагу вони повинні
звертати на відшкодування шкоди, завданої державі, державним
підприємствам, установам, організаціям. У випадках, коли втрачено
можливість пред’являти позов до винних у заподіянні шкоди, слід
порушувати у судах справи про стягнення збитків з посадових осіб, які не
вжили невідкладних заходів для їх відшкодування.

228

Ці завдання прокурора є загальними при розгляді справ як в суді першої
інстанції, так і при перевірці законності і обгрунтованості судових
постанов в касаційній, наглядовій інстанціях, атакожпри перегляді у
зв’язку з нововиявленими обставинами і при виконанні судових рішень.

§ 2. Участь прокурора в суді першої інстанції

Згідно ст. 118 ЦПК прокурор має право звернутися до суду з заявою на
захист прав і законних інтересів громадян та державних інтересів. При
цьому прокурор може порушити справу як позовного провадження, так і
провадження по справах, що виникаютьз адміністративно-правових відносин
і окремого провадження.

В юридичній літературі правильно підкреслюється, що прокурор повинен
порушити в суді першої інстанції справу не у всіх випадках виявлення
порушень закону, а перш за все тоді, коли виявлено явні його порушення,
справа має суттєву громадську значимість або коли сторони зякихось
серйозних причин самі не в змозі захистити свої права та інтереси (дуже
старий вік, хвороба, перебування в експедиції, в лавахармії України іт.
ін.). Крім цього, прокурор зобов’язаний порушити справу й тоді, коли
інтереси держави мають потребу у захисті.

В юридичній літературі питання про право заступників, помічників
районних та міських прокурорів, прокурорів відділів і управлінь
порушувати цивільні справи становить предмет дискусії. Це пов’язано з
тим, що у главі «Повноваження прокурора в процесі»
ЦПКвідсутнібудь-якіположення відносно цих посадових осіб. Тому при
вирішенні цього питання в цивільному процесі слід керуватись ст. 56
Закону України «Про прокуратуру». В цій статті зазначено, що під
поняттям «прокурор» слід розуміти: Генеральний прокурор України та його
заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь
і відділів, їх заступники, старші прокурори і прокурори управлінь і
відділів.

і Позовна заява прокурора про порушення справи повинна за змістом і
формою відповідати ст. 137 ЦПК. Але оскільки прокурор виступає як
представник держави, то його заява має деякі особливості. Зокрема
позовна заява прокурора повинна містити дані про те, який прокурор
звертається до суду, в інтересах якої особи він пред’явив позов (точну
назву, місце проживання, якщоце громадянин, чи місцезнаходження органу
управління, якщо позов пред’явлено в інтересах організації). Це має
практичне значення, наприклад, у випад-кахпред’явлення прокурором позову
про визнання недійсною

229

угоди, укладеної з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства,
чи про визнання шлюбу недійсним, укладеного з метою незаконного
віддавання житла, яке належить державі.

В своїй заяві прокурор повинен вказати, який конкретний державний орган
в даному випадку представляє інтереси держави.

Необхідно приділяти увагу викладенню в заяві обставин, якими прокурор
обґрунтовує свої вимоги. В позовній заяві прокурора також повинне
міститись не тільки, посилання на закон, на підставі якого повинна
вирішуватися справа, а й його тлумачення відносно даного спірного
правовідношення, тобто прокурор повинен дати юридичну
кваліфікаціюспірного правовідношення. Це не тільки допоможе суду
правильно, у відповідності з вимогами закону вирішити справу, але й
суттєво вплинути на позицію відповідача за позовом, пред’явленим до
нього.

Прокурор, який пред’явив позов в інтересах іншої особи, є активним
учасником процесу, сприяє суду в правильному розгляді справи, подає
допомогу в з’ясуванні дійсних прав та взаємовідносин сторін,
встановленні об’єктивної істини. Але права та обов’язки прокурора, який
пред’явив позов в інтересах іншої особи, повністю не співпадають з
правами та обов’язками сторони. По-перше, прокурор не є учасником
цивільно-правових відносин між сторонами, що є предметом розгляду суду.
По-друге, прокурор в процесі має лише державну зацікавленість. На
відміну від сторони в суді він захищає права і інтереси не свої, а інших
осіб. Але це не значить, що прокурор являється в процесі тільки
представником сторони. Поряд з прокурором ст. 98 ЦПК відносить до осіб,
які беруть участь у справі, і судового представника. Судове
представництво — це самостійний інститут цивільно-процесуального права,
який має свій предмет регулювання, свій суб’єктний склад, зміст, об’єкт,
а також свою мету.

Відрізняється прокурор від сторони і тим, що рішення суду за позовом
прокурора поширюється не на прокурора, а на особу, в інтересах якої була
порушена справа, а також тим, що прокурор звільняється від виплаты
судових витрат.

§ 3. Участь прокурора в касаційній,

наглядовій інстанціях, при перегляді справ

у зв’язку з нововиявленими обставинами

і в стадії виконавчого провадження

У наказі Генерального Прокурора України Ми 7 «Про

230

організацію діяльності прокурорів у цивільному та арбітражному
судочинстві» від 15 липн^ ?996 року зазначено, що прокурори зобов’язані
не залишати без реагування незаконні і необгрунтовані рішення, ухвали чи
постанови суду по справах, розглянутих з участю прокурора. Своєчасно
зазначаючи, який закон порушено судом при постановленні рішення
(ухвали), прокурор повинен чітко викладати позицію щодо скасування або
зміни судової постанови. Копію касаційного (окремого) подання в день
направлення його до суду одночасно надсилати прокурору вищого рівня. \/

Прокурор або заступник прокурора в межах повноважень відповідно до
пункту 2 статті 120 ЦПК вносить касаційне подання на рішення суду
незалежно від того, чи брав він участь у даній справі. Помічники
прокурорів, прокурори управлінь і відділів вносять касаційні подання
тільки по справах, у розгляді яких вони брали участь.

При надходженні касаційного подання, не оформленого відповідно до вимог
ст. 292 ЦПК, касаційна інстанція своєю ухвалою повертає подання разом зі
справою до суду першої інстанції, який повинен запропонувати прокуророві
виправити недоліки.

Прокурор, який вніс касаційне подання, вправі до початку розгляду справи
в судовому засіданні відкликати, доповнити або змінити подання.Вищий
прокурор, його заступник до початку розгляду справи в судовому засіданні
вправі тільки доповнити або змінити касаційне подання.

Згідно з вищеназваним наказом Генерального прокурора України прокурор
повинен приймати участь в касаційній інстанції не тільки тоді, коли він
вносить касаційне (окреме) подання, але і тоді, коли справа порушена за
позовом (заявою) прокурора і рішення оскаржується іншими особами, які
беруть участь у справі.

Прокурор, який приймає учать в касаційній інстанції, повинен усіма
своїми діями сприяти задоволенню касаційного чи окремого подання і
відстоювати правильність своєї позиції у справі.

Рішення, постанови й ухвали, що набрали чинності, можуть бути
переглянуті в порядку судового нагляду за протестами прокурорів, голів
судів та їх заступників, яким це право надане законом. Перегляд судових
актів не тільки в каса-. цінному порядку, але і в порядку судового
нагляду є додатковою гарантією захисту прав громадян й організацій.

Згідно зі ст. 328 ЦПК опротестувати в порядку судового нагляду рішення,
ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, мають право:

1) Голова Верховного Суду України, Генеральний прокурор України та їх
заступники — рішення, ухвали і постанови

231

будь-якого суду України, за винятком постанов Пленуму Верховного Суду
України;

2) голова Верховного Суду Республіки Крим, обласного, Київського і
Севастопольського міських судів та їх заступники, прокурор Автономної
Республіки Крим, прокурори областей, міст Києва, Севастополя та їх
заступники — рішення, ухвали районного (міського), міжрайонного
(окружного) суду, а також касаційні ухвали судової колегії в цивільних
справах Верховного Суду Автономної республіки Крим, обласного,
Київського і Севастопольского міських судів;

3) голова військового суду регіону, Військово-Морських Сил, військовий
прокурор (на правах прокурора області), їх заступники — рішення, ухвали
військового суду гарнізону.

Службові особи, названі в ст. 328 ЦП К, а також районні та міські
прокурори мають право в межах своєї компетенції витребувати із суду
будь-яку цивільну справу та перевірити законність і обгрунтованість
винесених по ній рішень, ухвал та постанов.

Якщо прокурорська особа, яка не має права подавати самостійно протест,
виявить порушення законності, вона входить з поданням про внесення
протесту в порядку судового нагляду до вищого прокурора, який має право
принести протест (ст. 329 ЦПК). Як у випадках, коли судовий акт не був
предметом касаційного розгляду, так само і коли є касаційна ухвала,
прокурор при виявленні порушень закону повинен входити з поданням про
принесення протесту в порядку судового нагляду до вищого прокурора, який
має право опротестування.

Згідно зі ст. 331 ЦПК прокурори, яким надано право принесення протестів
у порядку нагляду, можуть призупинити виконання відповідних рішень,
ухвал і постанов до закінчення провадження в порядку нагляду. Принесення
протесту на рішення суду, прийняте за скаргою громадянина на рішення,
дії або.бездіяльність державних органів, юридичних чи службових осіб у
сфері управлінської діяльності, завжди зупиняє виконання рішення до
закінчення провадження в порядку нагляду.

Особа, яка принесла протесту порядку нагляду, має право відкликати,
змінити або доповнити його до початку розгляду справи судом. Вищим
прокурором протест може бути тільки доповнений або змінений. Про
відкликання протесту суд повідомляє осіб, які беруть участь у справі. В
ході розгляду справи протест не може бути ні відкликано, ні змінено (ст.
334 ЦПК}.

Судові рішення чи постанови переглядаються не тільки в касаційному
порядку чи в порядку судового нагляду, але й у зв’язку з нововиявленими
обставинами. Перегляд рішень,

232

ухвал і постанов у зв’язку з нововиявленими обставинами здійснюється за
заявою сторін, інших осіб, які брали участь у справі, або за поданням
прокурора (ст. 344 ЦПК). Постановою Пленуму Верховного Суду України від
27 лютого 1981 р. «Про практику перегляду судами у зв’язку з
нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов у цивільних справах,
що набрали законної сили» (п. 8) установлено, що передбачений ст. 345
ЦПК тримісячний строк для подачі заяви про перегляд судового рішення не
поширюється на подання прокурора з цього питання.

Подання прокурора повинно відповідати вимогам ст. 137 ЦПК. Зокрема,
подання про перегляд судового рішення подається до суду в письмовій
формі. В ньому вказуються найменування сторін по справі, предмет позову,
дата судового рішення і його зміст, нововиявлені обставини, якими
обґрунтовується прохання про перегляд, докази, що стверджують їх
наявність. Якщо подання не містить всіх відомостей, які необхідні, суддя
постановляє ухвалу про залишення його без руху і надає прокуророві строк
для виправлення недоліків (ст. 139 ЦПК).

Подання прокурора про перегляд справи у зв’язку з нововиявленими
обставинами пщлягає розгляду є одному провадженні зі справою, по якій
винесено рішення, ухвала чи постанова. Якщо справа не збереглася,
подання може бути розглянуте лише після відновлення судового
провадження.

Прокурор може приймати участь в стадії виконавчого провадження. Згідно
ч. І ст. 356 ЦПК судовий виконавець починає виконавчі дії на усну або
письмову заяву стягувача, прокурора, осіб, які мають право звертатися до
суду з заявами на захист прав та охоронюваних законом інтересів інших
осіб, на підставі належно виданих виконавчих документів, Таким чином,
участь прокурора у виконавчому провадженні може здійснюватися у формі
порушення виконавчого провадження. У виконавчому провадженні прокурор
керується вимогою необхідності захисту державних і громадських інтересів
або прав і охоронюваних законом інтересів громадян. Для цього він
наділений процесуальними правами.

В цій стадії процесу прокурор може знайомитися з виконавчим
провадженням, витребувати його для перевірки або одержувати необхідну
інформацію про стан виконання, вимагати копії документів, вносити окремі
подання на процесуальні дії судового виконавця по виконанню або відмову
у вчиненні такого виконання. Він має право поставити перед судом питання
про оголошення розшуку боржника, про відстрочку і розстрочку виконання
судового рішення, якщо це викликано необхідністю, про накладення штрафу
на службо-вихосіб, виннихувтраті виконавчого документу, абоза злісне

233

невиконання вимоги судового виконавця дати відомості про заробіток чи
про відрахування з заробітної плати; за недбале її виконання або
ухилення від провадження безпосередньо стягнення. Прокурор має право
вносити окреме подання на ухвалу суду з питань виконання рішень, а також
має інші процесуальні права, зазначені у ст. 99 ЦОК

Гарантією забезпечення прав і охоронюваних законом інтересів осіб, які
приймають участь в виконавчому провадженні, є внесення прокурором
окремого подання на процесуальні дії судового виконавця і на ухвали
судді, які постанов-люються в цій стадії процесу.

ГЛАВА XI

НАГЛЯД ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНІВ У МІСЦЯХ

ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ ПРИМУСОВОГО

ХАРАКТЕРУ

§ 1. Предмет нагляду за додержанням законів

в місцях застосування заходів примусового

характеру

Прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів у
місцях застосування заходів примусового характеру (МЗЗПХ) є самостійною
галуззю нагляду. Він —одна із гарантій законності в
діяльностіадміністрації МЗЗПХ при виконанні нею своїх завдань.
Прокурорський нагляд в цій сфері покликаний забезпечити дотримання і
правільне застосування кримінально-виконавчого законодавства усіма
суб’єктами, які приймають участь в цьому процесі, він розповсюджується
на всі сфери діяльності адміністрації і інших учасників МЗЗПХ.

Завданнями прокурорського нагляду в цій галузі є додержання законів про:
а) своєчасність та правильність звернення до виконання заходів
примусового характеру; б) правильність реалізації таких заходів; в)
законність і обгрунтованість звільнення громадян від заходів примусового
характеру.

В загальних рисах ця ділянка роботи прокуратури регламентована главою IV
Закону «Про прокуратуру», Виправно-трудовим кодексом України,
Кримінально-процесуальним кодексом України та іншими.

Стаття 44 Закону «Про прокуратуру» закріплює, що предметом
прокурорського нагляду є додержання законності під час перебування осіб
в містах утримання затриманих, попереднього ув’язнення,
виправно-трудових, інших установах, що виконують покарання або заходи
примусового характеру, які призначені судом, додержання встановленого
кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов утримання або
відбування покарання особами у цих установах, їх прав і виконання ними
своїх обов’язків.

235

Завдання нагляду, відображені в ст. 44 Закону «Про прокуратуру»,
конкретизовані в ст. 106, 156, 157, 411, 415 Кримінально-процесуального
кодексу України, ст. 11 Виправно-трудового кодексу України, ст. 13,
^Кримінального кодексу України. Вони охоплюють:

а) дотримання і правильне застосування законів при поміщенні громадян в
місця застосування заходів примусового характеру (правильний вибір виду
установи, наявність відповідних документів);

б) дотримання і правильне застосування законів, що закріплюють права
громадян, які утримуються в МЗЗПХ;

в) законність звільнення громадян з цих місць (установ);

г) нагляд за своєчасністю припинення застосування заходів примусового
характеру.

В цілому діяльність прокуратури в цій сфері нагляду повинна бути
спрямована на додержання та правильне застосування законів, охорону від
неправомірних зазіхань особистих прав і свобод людини і громадянина.
Прокурор тут повною мірою повинен виступати конституційним гарантом прав
громадян. Для цього законодавець наділив його широкими повноваженнями. І
прокурор зобов’язаний послідовно і наполегливо використовувати надані
йому права і засоби реагування щодо укріплення законності в МЗЗПХ. Щоб
цього досягти, прокурору доцільно активно (наступально) проводити
профілактичну (попереджувальну) роботу по виявленню правопорушень в цих
установах, спираючись на те, що він безпосередній учасник процесу
застосування заходів примусового характеру (ст. 415 КПК, ст. 11, 28, 29,
39-1 ВТК, ст. 7,8). Чітко і правильно організований нагляд
територіальних або спеціалізованих прокуратур за додержанням і
правильним застосуванням законів в місцях застосування заходів
примусового характеру (слідчому ізоляторі, ізоляторі тимчасового
ув’язнення, установах виконання покарання, гауптвахтах,
спецприймальниках, приймальниках-розподільниках для неповнолітних,
спецшколах, спецпрофтехучилищах, спецлікарнях) сприяє дотриманню
посадовими особами законності, здійснює на них полерджувально-виховний
вплив. Для цього прокурор аналізує роботу установ; вивчає документацію
про осіб, які утримуються в установі; зна-

236

йомиться з актами, виданими адміністрацією установи; бесідує з
контингентом МЗЗПХ; витребує пояснення від посадових осіб; перевіряє
(вибірково, комплексно, комісійне) разом з відомчим контролем МВС,
місцевими органами влади та самоврядування. Прокурор має право вимагати
від УМВС області проведення ревізій та перевіроку підпорядкованих
установах, а також може прийняти участь в їх проведенні, із залученням
відповідних фахівців.

§ 2. Суть прокурорського нагляду

в місцях тримання затриманих

і попереднього ув’язнення

У полізорутериторіальних прокуратур, якправило, знаходяться питання,
пов’язані з наглядом за законністю обрання органами попереднього
слідства заходів процесуального примусу (попередження, присікання). Але
можливий його більш ранній початок, коли у відповідності зі ст. 106 КПК
особа затримується за підозрою у скоєнні злочину, і вміщується в
ізолятор тимчасового утримання (ІТУ), де вона знаходиться не більше
трьох діб (військовослужбовці, які підозрюються у скоєнні злочинів,
поміщуються на гауптвахту).

Про кожний випадок затримання підозрюваного орган дізнання зобов’язаний
скласти протокол з позначенням підстав, мотивів, дати, часу, місця
затримання, пояснень затриманого, часу складання протоколу, про
роз’яснення підозрюватимуугюрядку, передбаченому ч. 2 ст. 21 КПК,
права/мати побачення із захисником до першого допиту. На протяж 24-х
годеґн письмово повідомляється прокурору про затрим&ыши5соби і за
вимогою прокурора йому надаються усі матеріали, що стали підставою для
застосування цього заходу^-оримусового впливу. Про затримання особи, яка
підозрюється у скоєнні злочину, орган дізнання повідомляє його сім’ю.

Якправило, термін такого засобу процесуального примусу, як взяття під
варту, не може перевищувати 2 місяців. У виключному порядку, в зв’язку
із складністю справи, цей

237

строк може бути подовжено відповідним прокурором, згідно зі ст. 156 КПК.
Однак і в цьому разі загальний строк перебування під вартою не може бути
більше, ніж півтора року.

Законною підставою віддання обвинуваченого до слідчого ізолятору є
постанова органу дізнання, слідчого, яка санкціонована прокурором, або
постанова прокурора. Також підставою може бути ухвала (постанова) суду
або вирок суду, яким особу засуджено до позбавлення волі, якщо вирок ще
не набрав чинності. Діюче законодавство передбачає, що в окремих
випадках особ и, які взяті під варту, можуть тимчасово перебувати у
в’язниці або у ізоляторі тимчасового утримання, штрафних
ізоляторахустанов, що виконують покарання, чи на гауптвахтах (ст. 156
КПК).

Для виконання завдань нагляду за додержанням законів в МЗЗПХ прокурору
надані повноваження, а саме: в будь-який час відвідувати з перевірками
ІТУ та СІЗО; опитувати осіб, взятих під варту; знайомитися з
документами, на підставі яких особи були поміщені в ці установи. У разі
встановлення фактів незаконного (безпідставного) поміщення осіб в ІТУ
або в СІЗО прокурор зобов’язаний негайно звільнити затриманого чи
заарештованого. Крім цього прокурор повинен, спираючись на положення ст.
24 Закону «Про прокуратуру», залежно від характеру порушення закону,
винести мотивовану постанову про дисциплінарне провадження; провадження
про адміністративне правопорушення або про порушення кримінальної справи
відносно винних осіб.

Повноваження прокурора, який здійснює нагляд в ІТУ або у СІЗО мають
власно-розпорядчий характер, оскільки відповідно до ст. 44 Закону «Про
прокуратуру», прокурор, який встановив під час перевірки незаконний акт
(наказ, розпорядження, постанову) адміністрації МЗЗПХ, призупиняє дію
таких актів, або скасовує чи опротестовує їх.

До повноважень прокурора належить право давати вказівки адміністрації
відповідних установ (ІТУ, СІЗО). Вказівки прокурора різноманітні за
своїм змістом. В них, наприклад, можуть бути викладені пропозиції
прокурора щодо умов режиму тримання в цих установах або вимоги надати
пояснення посадових осіб за фактами неправильного застосування чи
невиконання закону.

238

Прокурорські перевірки додержання та правильного застосування законів в
місцях застосування заходів примусового характеру не завжди обумовлені
наявністю сигналу про правопорушення. Теорія і передова прокурорська
практика випрацювали відповідну методику прокурорських перевірок в ІТУ
та СІЗО. По-перше, перевірки доцільно проводити в ІТУ не рідше як раз на
3 доби (72 години). В СІЗО доцільно проводити перевірки не рідше як один
раз в 10 діб. Такі терміни дозволяють своєчасно виявляти та реагувати на
порушення закону.

Серед повноважень прокурора важливе місце займає санкціонування
прокурором деяких дій (актів) адміністрації ІТУ та СІЗО. Це право
прокурора слід розглядати як спеціальний дозвіл державної посадової
особи (конституційного гаранта прав утримуваних і заарештованих),
оскільки без цього адміністрація установи не може здійснювати певні дії
або реалізувати своїакти. Останні набирають законноїсил и лише після їх
санкціонування прокурором (тобто адміністрації ІТУ або СІЗО треба
попередньо отримати дозвіл (санкцію) прокурора і лише потім реалізувати
свої дії (акти). Діюче законодавство передбачає, що санкція прокурора
потрібна на такі [акти начальника СІЗО: постанову про передачу в доход
[держави грошей і цінних речей, отриманих ув’язненими шляхом обдурювання
під час перебування в установі або коли джерело отримання їх не
встановлено; постанову про утримання заарештованого в камері-одиночці.

Якщо прокурор пщ час перевірки встановив наявність постанови начальника
ІТУ чи СІЗО, яка не була ним санкціонована, він призупиняє дію
незаконного акту і вимагає від начальника установи пояснень, а також
приведення тако-кого акту у відповідність із законом. Більш того,
подібна ситуація вимагає притягнення начальника установи до
відповідальності шляхом винесення прокурором відповідної постанови.

Близькою за своєю природою до санкції прокурора є його згода на введення
особливого режиму в місцях попереднього ув’язнення. При цьому під
особливий.контроль-нагляд прокурора повинна бути поставлена можливість
застосування вогнепальної зброї. Закон встановлює, що адміністрація

239

С/ЗО повинна негайно повідомити прокурора письмово про такий випадок, а
останній має право перевірити всі обставини, що з цим пов ‘язані. Якщо є
потерпілі, то прокурор з ‘ясовує у них обставини даного випадку і тільки
після ретельного вивчення ситуації приймає відповідне рішення. За
наявності неправильного застосування вогнепальної зброї прокурор порушує
дисциплінарне впровадження відносно відповідних посадових осіб
(військовослужбовців) або кримінальну справу, а такожповинен внести
подання начальникуУМВС області про усунення умов, що призвели до
неправильного застосування зброї.

Слід мати на увазі, що постанови і вказівки прокурора щодо правильного
застосування і додержання законів у МЗЗПХ, порядку і умов утримання
затриманих та заарештованих підлягають обов’язковому виконанню
адміністрацією цих установ.

§ 3. Прокурорський нагляд за додержанням

законів в установах, які виконують покарання,

призначені судом

Глава 4 Закону «Про прокуратуру» України містить положення, які
регламентують нагляд за додержанням законів у місцях застосування
заходів примусового характеру, що призначені судом. Статтею 415 КПК
передбачено, що нагляд за законністю виконання вироків здійснюється
прокурором. Його розпорядження, які відносяться до виконання вироків,
ухвал і постанов суду, обов’язкові для всіх органів і посадових осіб,
які виконують вироки суду.

Виконання вироків — це не тільки завершальна стадія кримінального
судочинства. Своєчасне і належне виконання вироку є однією з
обов’язкових умов ефективності кримінального покарання, яке спрямовано
на профілактику кримінальних правопорушень.

Відповідно до ст. 403 КПК вироки (ухвали, постанови), що набули законної
сили, обов’язкові для всіх підприємств, установ, організацій, посадових
осіб і громадян і підлягають 240

виконанню на всій території України. Але це положення закону буде
реалізоване тільки у тому випадку, якщо суд здійснюватиме дії щодо
своєчасного повернення вироку до виконання. Вирок, який набув законної
сил й, повертається до виконання судом, який його постановив, не пізніше
трьох діб з дня набуття ним законної сили або повернення справи з
касаційної інстанції. Для цього суд разом зі своїм розпорядженням про
виконання обвинувального вироку направляє копію вироку тому органу, на
який покладено обов’язок привести вирок до виконання (ст. 404 КПК).
Відповідальність за своєчасне повернення вироку до виконання
покладається на суддю або голову відповідного суду, який постановив
вирок. Прокурор наглядає за тим, щоб вироки, які набули законної сили,
не зоставалися лише проголошеними, а своєчасно в передбаченому
процесуальному режимі повертались до виконання. Його увага повинна бути
спрямована на своєчасне здійснення судом (суддею) всіх процесуальних
аспектів цієї стадії судочинства. У випадках встановлення фактів
неправильного застосування або недодержання ви-могзакону, прокурор,
керуючись ч. 2 ст. 25КПК зобов’язаний своєчасно вжити передбачені
законом заходи до усунення порушень, від будь-кого б вони не виходили.

У цій сфері нагляду прокурор використовує різноманітні форми діяльності
і засоби реагування на факти правопорушень. Серед них можуть бути:
протест на дії судового виконавця; протест надії (бездіяльність)
начальника райвідділу внутрішніх справ; подання органу юстиції або
вищому суду. Слід мати на увазі, що до приведення вироку до виконання
причетне широке коло органів і посадових осіб: судові виконавці, органи
внутрішніх справ; інспекції виправних робіт; адміністрація СІЗО,
установ, які виконують покарання; служби неповнолітніх; громадські
організації, трудові колективи, та ін., на які суд поклав обов’язок
нагляду за засудженими і проведення з ними виховної роботи. Закон
покладає на ці органи обов’язок повідомляти суду, який виніс вирок чи
ухвалу, про її виконання (ст. 404 КПК).

Питанням прокурорського нагляду в цій сфері може бути
законністьзалишення засуджених до роботи з господарської

16. 692

241

обслуги або благоустрію слідчого ізолятора (в’язниці), своєчасне
направлення засуджених до установ, які виконують вирок. При цьому
прокурор з’ясовує: а) чи дійсно особу уперше засуджено до позбавлення
волі за скоєний злочин, що не єтяжким, з відбуванням покарання в колонії
загального режиму або уперше засуджено на строк понад три роки за тяжкий
злочин; б) чи є чи немає добровільної письмової згоди засудженого на
залишення його для роботи з господарського обслуговування в слідчому
ізоляторі; в) чи видано відповідний наказ начальника СІЗОабо в’язниці.

Прокурору треба мати на увазі, що закон припускає: 1) тимчасове
залишення засудженого в СІЗО або в’язниці за необхідності проведення
слідчих дій у справі про злочини, скоєні іншими особами (ст. 23 ВТК); 2)
перевід засудженого із установи, що виконує покарання, до слідчого
ізолятора, (або у в’язницю) (ст. 25 ВТК). Обидва ці випадки перебування
засуджених в СІЗО можливі лише за санкцією прокурора області або
Генерального прокурора України (Головного військового прокурора).

Виправно-трудовий кодекс України жорстко регламентує порядок направлення
засуджених до позбавлення волі в установи, що виконують покарання, для
його відбуття. Адміністрація СІЗО зобов’язана це зробити не пізніше
10-денного строку з дня набрання вироком законної силиабо з дня
звернення його до виконання. Одночасно з направленням засудженого до УВП
(установа виконання покарання) адміністрація СІЗО зобов’язана повідомити
родину засудженого про місце, куди його направлено для відбуття
покарання. На кожного засудженого заводиться особиста справа (ст. 20 ВТК
України).

Стаття 11 ВТК покладає нагляд за додержанням законів при виконанні
вироків щодо позбавлення волі або виправних робіт без позбавлення вол і
на Генерального прокурора України і підпорядкованих йому прокурорів. При
цьому прокурор зобов’язаний вживати належні заходи щодо усунення
порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав
та притягнення до відповідальності винних осіб.

242

Постанови та вказівки прокурора відносно дотримання порядку відбуття
покарання, встановленого кримінально-виконавчим законодавством України,
е обов’язковими і підлягають невідкладному виконанню адміністрацією УВП
і органів, що виконують вироки без позбавлення вол і. Діяльність
адміністрації установ, які виконують покарання, атакожмісць, де
здійснюється примусове лікуванная, повинна базуватися на дотриманні і
правил ьному застосуванні законів (ст. 10 ВТК України).

Завданнями прокурорського нагляду у цій сфері є сприяння забезпеченню
виконання кримінального покарання таким чином, щоб це було не тільки
карою за скоєний злочин, але й виправляло б засудженого; недопущення
заподіяння засудженим фізичних страждань або приниження їх гідності;
своєчасне виявлення і усунення правопорушень в УВП; профілактика
правопорушень і умов, що їм сприяли; поновлення порушених прав
засуджених. Генеральний прокурор України в своїх наказах націлює
прокурорів на наступальність, дієвість, енергійність, результативність
при вирішенні цих завдань.

Щоб завдання, що стоять перед прокуратурою при здійсненні нагляду в
даній галузі належним чином виконувалися, законодавство наділило
прокурора певними повноваженнями. Умовно їх можна згрупувати у такі
блоки: 1) загаль-нонаглядові; 2) владно-розпорядчі; 3) процесуальні.
Слід мати на увазі, що прокурор, по-перше, зобов’язаний наглядати за
правильним застосуванням і за додержанням законів (ст. 11 ВТК);
по-друге, є активним учасником процесу виконання вироків і інших судових
рішень (ст. 23, 25, 29, 39, 44, 82 ВТК); по-третє, є учасником
судочинства з розгляду питань, що виникають в ході виконання вироків
(ст. 407, 411 КПК).

Таким чином, діяльність прокурора у цій сфері є багатоплановою,
об’ємною. У зв’язку з цим правове становище прокурора, який наглядає за
додержанням законів, має свою специфіку. Так, якщо перший етап
прокурорського нагляду (перевірказаконності поміщення в УВП) чітко
врегульований законом, то другий (дотримання режиму відбування покаран-

243

ня) і третій (перевірка законності звільнення з УВП) вимагають
підвищеної уваги прокурора, оскільки багато питань процесу виконання
вироків вирішується за розсудом адміністрації УВП. А це нерідко тягне
прийняття упереджених, суб’єктивних рішень, які не мають підґрунтя у
законі.

Робота прокурора з перевірки законності поміщення засудженого в УВП
включає ознайомлення з певними матеріалами: вироком суду і
розпорядженням судді про виконання обвинувального вироку (ст. 404 КПК,
ст. 4 ВТК); постановою (ухвалою) суду про застосування примусових
заходів медичного характеру {ст. 421 КПК, ст. 13 ККУкраїни), постановою
(ухвалою) суду про застосування заходів виховного характеру і
направлення винного в спеціальну учбово-виховну або лікувал ьно-виховну
установу для дітей та підлітків (ст. 11 КК, ст. 447 КПК).

Встановивши наявність в особистій справі (а вона обов’язково заводиться
на кожного засудженого у відповідності зі ст. 20 ВТК) необхідних
документів, прокурор робить висновок про законність поміщення особи до
відповідної установи. При цьому прокурор враховує зміст судового
рішення, де визначається: міра покарання, вид установи, яка буде його
виконувати, порядок виконання вироку (ухвал й, постанови), термін
перебування в відповідній установі, дату початку реалізації судового
рішення (набуття законної сили). При цьому слід враховувати положення
ст. 46-1 КК, ст. 405 КПК, які припускають відстрочку виконання вироку.

Другий етап наглядової роботи прокурора — перевірка правильності
застосування і дотримання законів, що регулюють порядок і режим
відбування покарання на протязі всього часу перебування особи в
відповідній установі. Як відомо, законодавство чітко визначає правовий
статус засуджених, встановлюючи, що вони несуть обов’язки і мають права,
передбачені Конституцією України, з деякими обмеженнями (ст. 8 ВТК).
Загальними засобами виправлення засуджених закон називає: режим
відбування покарання; громадське корисну працю; виховну роботу;
загальноосвітнє і професійно-технічне навчання. Ці засоби повинні
застосовува-

244

тись з урахуванням характеру та ступеня громадської небезпеки скоєного
злочину, особи засудженого, а також його поведінки і відношення до праці
(ст. 7 ВТК). В місцях позбавлення волі створюються такі умови, які
забезпечують обов’язкову охорону і ізоляцію засуджених від зовнішнього
середовища; постійний контроль за їхньою поведінкою; роздільне утримання
чоловіків і жінок; залучення до праці, загальноосвітнього і
професійно-технічного навчання; належне застосування до засуджених
заходів заохочення і стягнення; недопущення та попередження порушень
внутрішнього розпорядку; матеріально-побутове забезпечення засуджених;
організацію харчування і медичного обслуговування; в необхідних
випадках, застосування засобів безпеки, зброї, за наявності законних
підстав (вони чітко визначені в ВТК України). Деякі з вищевказаних
положень постійно знаходяться в полі зору прокурора (де, наприклад,
потрібна санкція, згода прокурора, або коли йому направляється
відповідне повідомлення). Відносно інших умов утримання засуджених —
перевірка іх дотримання провадиться прокурором на свій розсуд за
наявності підстав.

§ 4. Організація роботи прокурора

по нагляду за правильним застосуванням

і додержанням законів в установах виконання

покарання.

Робота прокурора по вирішеннюзавдань, що стоять перед ним в УВП,
здійснюється шляхом реалізації повноважень, передбаченихст. 20,44 Закону
«Про прокуратуру» та іншими законами.Організація цієї роботи повинна
будуватися таким чином, щоб виключалася підміна або дублювання органів
відомчого контролю МВС, охорони здоров’я, освіти, громадського контролю
(наглядові комісії, служби у справах неповнолітніх). Важливе значення в
організації прокурорського нагляду в УВП має його планування, а також
організація праці.

Організаційну роботу по проведенню прокурорських

245

перевірокумовно можна розділити на п’ять етапів. Перший— це підготовка і
ретельне складання плану перевірки. Тут прокурор вивчає законодавчі та
інші акти, які регламентують режим тримання засуджених, документацію,
яка йому потрібна для планування своєї перевірки. Знайомиться з
матеріалами минулої перевірки, аналізує сигнали і іншу інформацію, що
надійшла в прокуратуру щодо діяльності УВП. Потім прокурор складає план
перевірки, намічає основні її питання, та визначає період її проведення.
Якщо перевірка планується комплексною або комісійною, треба чітко
визначити завдання кожного участника, його роль і місце в перевірці.
Другий етап — це безпосередня перевірка в УВП. Прокурор ставить до
відома адміністрації УВП, де він проводить перевірку, про її зміст та
яким чином і кого слід залучати до неї.

Під час перевірки треба ретельно ознайомитися з даними про: ліміт і
фактичну кількість засуджених в УВП; склад контингенту осіб, що
утримуються в установі; про виховні заходи, які провадяться
адміністрацією; про стан охорони праці і техніки безпеки; про
дисциплінарні проступки посадо-вихосібУВП; про порушення режиму
засудженими і які до них приймались заходи; про злочини, які були скоєні
в УВП; про осіб, що працюють на матеріально відповідальних посадах; про
засуджених, які зайняті на господарській роботі; про засуджених, яким
надано право безконвойного переміщення; про засуджених, які приймають
участь в самодіяльних організаціях УВП; про роботу адміністрації по
відшкодуванню шкоди, заподіяної засудженими; про результати планових чи
позапланових перевірок матеріально відповідальних осіб УВП; про
засуджених, які не охоплені загальноосвітнім або професійно-технічним
навчанням; про засуджених, які були
достроковозвільненіізновускоїлизлочини. Знайти відповіді на ці питання
прокурору допоможе ознайомлення з журналами: інспекторських перевірок в
УВП підрозділами відомчого контролю МВС; реєстрації надання побачень
засудженим й отримання ними бандеролей та посилок; реєстрації отри-246

мання і відправлення кореспонденції: реєстрації фактів передачі
засудженим грошей і інших заборонених речей. В УВП на кожного
засудженого адміністрація оформлює щоденник індивідуального вивчення
(веде начальник загону, структурна одиниця в УВП) в якому прокурор також
може знайти необхідну інформацію. Особливо в ході перевірки прокурор
з’ясовує обгрунтованість застосування спеціальних заходів безпеки
(наручники, гамівна сорочка), вогнепальної зброї. Закон чітко регулює
подібні ситуації, дозволяючи застосовувати вищеозначені засоби тільки в
тому разі, коли не було інших можливостей попередити напад або іншу
навмисну дію з боку засудженого, яка безпосередньо загрожувала життю
працівників УВП чи інших осіб, а також для запобігання втечі з-під
варти. Застосування зброї — це виключна міра, вона не може
застосовуватись до неповнолітніх і жінок у разі втечі їх з-під варти.
Тому законодавець передбачиє обов’язок адміністрації УВП повідомляти
негайно прокурору про застосування зброї (ст. 82 ВТК).

Третій етап прокурорської перевірки — це оформлення результатів роботи
прокурора в УВП. Документом, що узагальнює результати перевірки, є акт
(довідка), в якому відображаються встановлені негативні моменти;
правопорушення, дисциплінарні проступки працівників УВП; факти порушення
режиму засудженими; вказуються винні посадові особи; викладаються
пропозиції прокурора адміністрації УВП щодо усунення недоліків.

Четвертий етап — це вжиття заходів щодо усунення встановлених
правопорушень, поновлення порушених прав та притягнення виннихдо
відповідальності. Ефективність прокурорської роботи у великій мірі
залежить від оперативності і змісту заходів, які прийняті за наслідками
прокурорської перевірки.

П’ятий етап — це контроль виконання вимог прокурора за наслідками
перевірки. Своєчасне виконання заходів за результатами прокурорської
перевірки необхідно контролюва-

247

ти, на що постійно звертає увагу Генеральний прокурор України.

Особливе становище займає прокурор, як учасник судочинства з розгляду
питань, що виникають в ході виконання вироків(ст. 407,411 КПКУкраїни).
Законодавець чітко визначив підстави і порядок звільнення від відбування
покарання в УВП. Такими підставами є: закінчення строку покарання,
визначеного вироком суду; наявність акту амністії, в зв’язку з
помилуванням засудженого; в зв’язку в винесенням судом ухвали чи
постанови про звільнення від відбуття покарання, якщо засуджений
захворів на тяжку хворобу; заміна невідбутої частини покарання більш
м’яким покаранням у зв’язку з інвалідністю засудженого; застосування
судом умовно-дострокового звільнення щодо засудженого, який зразковою
поведінкою і сумлінним ставленням до праці довів своє виправлення. При
розгляді цих питань прокурор знайомиться зі спільним поданням
адміністрації УВП і спостережної комісії, яке вони направляють до суду
про застосування умовно-дострокового звільнення засудженого. Якщо
прокурор вважає, що подання не відповідає вимогам закону, то він повинен
вжити заходів до усунення порушень закону.

Якщо прокурор візьме участь у роботі спостережної комісії при
обговоренні питань про спільні подання адміністрації УВП і комисії щодо
умовно-дострокового звільнення засудженого, він зможе попередити
порушення (ст. 110 ВТК).

Беручи участь в судовому засіданні, де розглядається подання про
умовно-достроковезвільнення або інші питання, які виникають в ході
виконання вироків, прокурор керується правилами, встановленими ст. 411
КПК України. Прокурор з питань, що розглядаються, викладає суду свою
думку, яка повинна охоплювати аналіз матеріалів справи; доказів, що
підтверджують певні обставини; наявність законних підстав для
остаточного вирішення питання, що розглядається в суді; висновок про
можливість чи неможливість застосування умовно-дострокового звільнення
засудженого.

248

Таким чином, участь прокурора в судовому засіданні не повинна зводитися
до викладення суду лише міркування про обгрунтованість спільного подання
адміністрації та спостережної комісії (предмет судового розгляду) щодо
застосування умовно-дострокового звільнення засудженого. Прокурор є
активним учасником судового засідання, він сприяє суду в постановленні
законного і обгрунтованого рішення. Якщо прокурор дійшов висновку про
відсутність підстав для умовно-дострокового звільнення засудженого, він
повинен поставити перед судом питання про відмову в задоволенні
клопотання адміністрації і спостережної комісії.

ЗМІСТ

ГЛАВА 1. Прокурорський нагляд як самостійа галузь державної діяльності

§ 1. Предмет курсу «Прокурорський

нагляд в Україні»……………………………………..

§ 2. Правові підстави діяльності

прокуратури …………………………………………..

§ 3. Функції прокуратури…………………………..

§ 4. Система та структура органів прокуратури
…………………………………………..

ГЛАВА II. Організація роботи в органах прокуратури

§ 1. Кадрове забезпечення органів прокуратури
………………………………………………

§ 2. Планування роботи в органах прокуратури. Контроль виконання в
органах прокуратури……..

§ 3. Облік та статистична звітність в прокуратурі § 4. Систематизація
законодавства в органах прокуратури. Придбання, облік, зберігання
нормативних актів юридичної літератури …………

ГЛАВА III. Робота із зверненнями громадян та юридичних осіб в органах
прокуратури

§ 1. Суть та завдання роботи із зверненнями громадян в
прокуратурі……………………………

250

§ 2. Організація роботи з розгляду в прокуратурі

заяв та скарг………………………………………………….
38

§ 3. Особливості організації роботи із зверненнями та скаргами при
здійсненні загального нагляду……. 43

§ 4. Особливості організації роботи зі скаргами

при здійсненні нагляду за додержанням

законів органами, які здійснюють оперативно-

розшукову діяльність, дізнання

та досудове слідство………………………………………. 45

§ 5. Особливості розгляду прокурорами скарг

на порушення законності у сфері правосуддя ……… 48

§ 6. Особливості організації роботи із скаргами при здійсненні нагляду
за додержанням законів в місцях застосування заходів примусового
характеру.,……………………………••.•••••••••••••••••••••••••
49

§ 7. Прокурорський нагляд за виконанням законів про порядок розгляду
звернень громадян………….. 51 –

ГЛАВА IV. Нагляд за додержанням законів місцевими Радами народних
депутатів, органами державного управління, підприємствами, установами,
організаціями, посадовими особами і громадянами (загальний нагляд)

§ 1. Предмет і межі загального нагляду ……….

§ 2. Повноваження прокурора при здійсненні загального
нагляду…………………………………..

§ 3. Акти загального нагляду …………………….

§ 4. Нагляд за відповідністю правових актів вимогам Конституції та
діючим законам ………

§ 5. Перевірка додержання законів на підприємствах, в установах та
організаціях .:..

251

ГЛАВА V. Прокурорський нагляд за додержанням законів про неповнолітніх

§ 1. Значення та завдання прокурорського

нагляду за додержанням законів про неповнолітніх. 79

§ 2. Нагляд за додержанням законів

про права дітей, які потребують підвищеного

соціального захисту……………………………………….. 81

§ 3. Прокурорський нагляд за додержанням

трудових прав підлітків …………………………………… 83

§ 4. Прокурорський нагляд за додержанням

законодавства про освіту в середніх

загальноосвітніх закладах……………………………….. 85

§ 5. Попередження правопорушень серед неповнолітніх засобами
прокурорського нагляду …. 97

§ 6. Особливості прокурорського нагляду за додержанням
кримінально-процесуального законодавства та законодавства, яке
регламентує діяльність установ, що застосовують заходи примусового
характеру відносно
неповнолітніх…………………………………………………
Ю1

ГЛАВА VI.. Прокурорський нагляд за додержанням органами внутрішніх
справ законодавства про адміністративні правопорушення

§ 1. Організація прокурорського нагляду

за додержанням органами внутрішніх справ

законодавства про адміністративні

правопорушення……………………………………………. 105

§ 2. Методика перевірки додержання

в органах внутрішніх справ законодавства

про адміністративні правопорушення ………………… 107

§ 3. Особливості реагування прокурора

на порушення в органах внутрішніх справ

законодавства про адміністративні

правопорушення……………………………………………. 116

252

ГЛАВА VII. Нагляд прокурора за додержанням закону в стадії порушення
кримінальної справи

§ 1. Суть і завдання прокурорського нагляду за додержанням закону у
стадії порушення кримінальної
справи……………………………………….. 119

§ 2. Нагляд за додержанням законів при прийомі, реєстрації, обліку і
розгляді заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини………. 120

§ 3. Прокурорський нагляд за законністю додержання приводів і підстав до
порушення кримінальної
справи……………………………………….. 131

§ 4. Прокурорський нагляд за додержанням законних прав і виконанням
обов’язків суб’єктами стадії порушення кримінальної српави
……………….. 136

§ 5. Прокурорський нагляд за законністю процесуальної діяльності в
стадії порушення кримінальної
справи……………………………………….. 142

§ 6. Прокурорський нагляд за законністю

процесуальних рішень що приймаються

у стадії порушення кримінальної справи …………….. 148

ГЛАВА VIII. Нагляд за додержанням законів органами, які проводять
оперативно-розшукову діяльність, дізнання, попереднє слідство

§ 1. Повноваження прокурора…………………………… 155

§ 2. Нагляд за законністю та обгрунтованістю притягнення громадян до
кримінальної відповідальності і реалізацією права обвинуваченого
(підозрюваного) на захист …………. 166

§ 3. Прокурорський нагляд за додержанням законів V при застосуванні
запобіжного заходу — арешту ….. 173

§ 4. НаТляд прокурора за законністю і обгрунтованістю продовження
термінів попереднього розслідування і тримання під вартою
……………………………………………………. 177

253

§ 5. Нагляд прокурора за законністю

та обгрунтованістю зупинення попереднього

слідства……………………………………………………….
. 181

§ б. Нагляд прокурора за закінченням

попередьного слідства ……………………………………. 186

ГЛАВА IX. Участь прокурора у судовому розгляді кримінальних справ

§ 1. Завдання, правове становище і повноваження

прокурора, який приймає участь у судовому

розгляді кримінальних справ …………………………… 191

/ § 2. Підготовка прокурора до участі в судовому

розгляді кримінальної справи…………………………… 195

§ 3. Участь прокурора в дослідженні доказів

на
суді………………………………………………………….
205

V § 4. Пщготовка до участі прокурора в судових

дебатах……………………………………………………….
211

і/ § 5. Касаційні та окремі подання прокурора

на вироки, ухвали і постанови судів ………………….. 221

ГЛАВА X. Участь прокурора в цивільному процесі

§ 1. Завдання прокурора в цивільному
процесі………………………………………………………..
. 228

§ 2. Участь прпокурора в суді першої
інстанції………………………………………………………
.. 229

§ 3. Участь прокурора в касаційній, наглядовій інстанціях при перегляді
справ у зв’язку з нововиявленими обставинами і в стадії виконавчого
провадження……………………………….. 230

ГЛАВА XI. Нагляд за додержанням законів в місцях застосування заходів
примусового характеру “^

§ 1. Предмет нагляду за додержанням законів

в місцях застосування заходів примусового

характеру ………………………………….. „7^…………..
235

254

§ 2. Суть прокурорського нагляду в місцях тримання затриманих і
попереднього ув’язнення ………………. 237

§ 3. Прокурорський нагляд за додержанням законів в установах, які
виконують покарання, призначені судом
…………………………………………… 240

§ 4. Організація роботи прокурора по нагляду за правильним застосуванням
і додержанням законів в установах, які виконують покарання, призначені
судом …………………………………………… 245

Зміст………………………………………………………….
……. 250

Здано до складання 28.05.97 р. Підписано до друку 23.07.97 р. Умов.
друк. арк. 13,44. Замовлення N° 692.

АТ «Видавництво «Донеччина». 340118, м. Донецьк, Київський пр-т, 48.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Грошевий Ю.М., Марочкін І.Є. 1997 – Прокурорський нагляд в Україні (книга)