Кириченко О.А., Басай В.Д. 2002 - _сторiя, предмет i система кримiналiстики (книга)

Кириченко О.А., Басай В.Д. 2002 – _сторiя, предмет _ система
кримiналiстики

список

основної літератури

Криміналістика: Підручник /За ред. П.Д.Біленчука.- К.: Атіка,

2001,- С.6-27.

Криміналістика: Підручник /За ред. В.Ю.Шепітька.- К.: Видав

ничий Дім “Ін Юрі”, 2001.- С.6-16.

Салтевський М.В. Криміналістика: Підручник: У 2-х ч.- Ч.1.-

Харків: Консум, 1999.- С.4-13.1

Запитання 1. Історія та основні етапи становлення криміналістики як
науки та навчальної дисципліни.

Поява складових частин криміналістичної методики боротьби зі злочинами,
а як наслідок цього й основи для виникнення відповідних наукових знань з
давніх часів була пов’язана з відправленням правосуддя, слідчою,
експертною та ордистичною2 діяльністю, що можна дослідити ще з перших
правових актів, таких як “Русская правда”3, договори Русі з іноземними
державами, тощо. Вивчення історичних пам’яток дає підстави стверджувати,
що ще в XV та XVI ст. писарі та дяки у Москві, Новгороді та у Верхотур’ї
“свідчили” підроблені документи, проводили звірення підписів у
рукописних текстах та деякі інші за своєю суттю криміналістичні
дослідження. В XVIII ст. були застосовані й перші узагальнення методів
ведення судової практики. Наприклад, у праці І.Т.Посошкова “О скудности
и богатстве”, яка вийшла у 1724 p., розглядалися не тільки питання
судочинства, але й існуючі прийоми ведення слідства: “испытания на дыбе,
огнем и железом, лишением пищи и еды” та інш. А у 1805 р. вийшов в світ
й перший рос-

1 Запитання даної лекції фактично висвітлюються у будь-якому підручнику
з

криміналістики, яких видано вже понад 200 (див. додат.1). З огляду на
це, замість

списку додаткової літератури пропонується достатньо повний виклад таких

тематичних публікацій (див. додат.1), що може стати унагоді й при
написанні

відповідної курсової, дипломної чи іншої науково-дослідної роботи. Цей
додаток

замінює і список використаної при написанні даної лекції літератури.

2 Даний прикметник походить від словосполучення “ордистика” – новітньої
назви

самостійної галузі юридичної науки, яка ще й досі іменується такими
старими

словосполученнями, як “теорія оперативно-розшукової діяльності”,
“оперативно-

розшукова діяльність”, “ОРД” та інш., про що більш детально мова піде
окремо

(див. лекція 1, запитання 5).

3 У даному та в інших випадках назви робіт і цитати з них наводяться на
мові

оригіналу.

ійський посібник “Зерцало правосудия”, який містив у собі загальні
правила і тактичні прийоми ведення слідства, зокрема, виклад декількох
направлень відшукування істини: “от лица”, “от причины”, “от дела (т.е.
происшествия)”, “от места”, “от способа”, “от орудий”, “от времени” та
інш.

Проте, починаючи з першої половини XIX ст., з’являється вже й низка
праць, у яких робиться узагальнення практики ведення окремих
процесуальних дій (слідчого огляду, допиту, очної ставки, обшуку, тощо),
що було пов’язано з висвітленням не тільки нормативної процедури, а й
деяких перевірених практикою тактичних прийомів їх проведення і
застосування технічних засобів для збирання речових джерел доказів. У
цьому відношенні треба згадати, перш за все, праці М.Орлова “Опыт
краткого руководства для произведения следствий» (1833), Я.Баршева
“Основания уголовного судопроизводства с применением к Российскому
уголовному судопроизводству” (1841 р.), М.Калайдовича “Указания для
производства судебных следствий” (1849), А.А.Квачевського “Об уголовном
преследовании, дознании и предварительном исследовании преступлений по
Судебным уставам 1864 г.” (1864 р.), Ц.Ломбразо “Новейшие успехи науки о
преступнике” (1892 р.), Г.Гроса “Руководство для судебных следователей,
чинов общей и жандармской полиции”, який було вперше опубліковано у 1892
р., а у 1895 р. з’явився й російськомовний переклад цього посібника,
виданий у Смоленську (494).

Проте криміналістичні знання у цей час зароджувалися в межах
кримінального права та процесу і охоплювали собою й положення судової
медицини. Самого словосполучення “криміналістика” ще й не існувало, а
тому до цього часу тривав перший етап розвитку криміналістики –
виникнення, формування та накопичення криміналістичних знань в межах
кримінального права і процесу.

І лише з появою чергового видання вище наведеного посібника видатного
австрійського криміналіста Ганса Гроса “Руководство для судебных
следователей как система криминалистики”, який у такому варіанті було
вперше видано у 1898 p., а його російськомовний переклад – у
Санкт-Петербурзі у 1908 р. (50), почав відлік другий етап розвитку
криміналістики – виходу криміналістики з меж кримінального права і
процесу та початкового формування уявлень про предмет, методи та систему
цієї новітньої наукової галузі, її місце поміж інших наук.

4 У даному випадку та далі за текстом лекції з метою зменшення її обсягу
посилання робляться на літературні джерела із додатку (див. додат. 1), у
силу чого окремого списку використаної літератури немає.

У вказаному виданні посібника Ганса Гроса, який, за загально визнаною
точкою зору, є першим підручником з криміналістики, було запропоновано
спеціальне словосполучення “криміналістика” для найменування нової
галузі юридичної науки. Зроблено й першу спробу наступним чином
визначити її предмет та місце поміж інших наукових знань:
“Криминалистика по своей природе начинается лишь там, где уголовное
право, также по своей природе, прекращает свою работу; материальное
уголовное право имеет своим предметом изучение преступного деяния и
наказания, формальное уголовное право (процесс) заключает в себе правила
применения материального права. Но каким именно способом совершаются
преступления? Как исследовать эти способы и раскрыть их, каковы были
мотивы в совершении такового, какие имелись в виду цели? Обо всем этом
нам не говорят ни уголовное право, ни процесс. Это предмет
криминалистики” (50.С.111).

Таким чином, саме з цієї праці починається розвиток криміналістики як
самостійної галузі юридичної науки, формуються початкові уявлення про її
предмет, завдання та систему як науки та навчальної дисципліни.

Вже починаючи з 80-х років позаминулого століття в періодичних виданнях
(журнали “Вестник полиции”, “Журнал министерства юстиции”, “Право”,
“Юридическая летопись”, “Журнал гражданского и уголовного права” та
інш., газети “Юридическая газета”, “Судебная газета” та інш.) почали
систематично з’являтися статті науковців і практичних працівників із
теоретичних та прикладних проблем криміналістики.

Звичайно, що саме в цей період часу багато вчених остаточно визначилися
зі своєю науковою спеціалізацією і присвятили тим чи іншим проблемам
криміналістики низку фундаментальних праць, поміж яких варто згадати
роботу М.Шимановського “Фотография в праве и правосудии”, яка була
видана ще у 1894 р., А.Вейнгарта “Уголовная тактика. Руководство к
расследованию преступлений” (31), В.І.Лебедєва “Искусство раскрытия
преступлений” (229), П.Макалінського “Практическое руководство для
судебных следователей” (237), І.Снігерьова “О сыске. Опыт исследования
приемов, способов и средств к раскрытию истины происшествий” (287),
Р.А.Рейса “Словесный портрет” і “Научная техника расследования
преступлений: Курс лекций” (275), С.М.Трегубова “Настольная книга
криминалиста-практика” (304) і “Основы уголовной техники:
Научно-практические приемы расследования преступлений: Практическое
руководство для судебных деятелей” (305) та інш. (див. додат.1).

Але найбільш “врожайним” на перші фундаментальні праці з криміналістики
видався 1925 р., у якому було видано посібник Р.Гейндля «Уголовная
техника. Из материалов уголовного розыска» (41), А.Гель-віга
“Современная криминалистика. Методы расследования преступлений” (42),
М.П.Макаренка “Техника расследования преступлений” (238), В.М.Натансона
“Основы техники расследования преступлений в конспективном изложении”
(250), Ф.Фрідерикса, І.М.Якимова “Криминалистика” (306), В.Штибера та
Г.Шнейкерта “Практическое руководство для работников уголовного розыска”
(313) і деяких інших вчених (див. додат. 1). До цього періоду часу треба
віднести й практичний посібник М.Д.Вороновського “Уголовная техника.
Начальный курс. Практическое руководство для работников органов
расследования”, виданий у 1931 р. (37), та інш. (див. додат.1).

Треба зазначити, що I.М.Якимов свої перші систематичні уявлення про
предмет, метод та систему курсу криміналістики виклав у роботі “Наука
раскрытия преступлений” (326), а трохи пізніше — у посібниках
“Практическое руководство к расследованию преступлений” (327),
“Криминалистика. Руководство по уголовной технике и тактике” (328).
“Криминалистика: Уголовная тактика” (329) та інш.

Ще на початку другого етапу розвитку криміналістики від неї назавжди
відмежувалися в окремі наукові напрямки судова медицина та судова
психіатрія. Проте саме завдяки виданню перелічених праць у кінці 30-х
pp. XX ст. перших підручників із криміналістики для вищих навчальних
закладів (119; 120; 121) та фундаментальної для того часу теорологічної
роботи М.Б.Шавера “Предмет и метод советской криминалистики” (309).

У подальшому дуже багато вчених пропонували свій варіант визначення
предмета криміналістики та її місця у системі наукових знань.
Спеціальному дослідженню були піддані ці проблеми у низці кандидатських
і навіть й докторських дисертацій: Р.Г.Домбровського (54), Н.І.Клименко
(109), Ю.І.Краснобаєва (117), Г.А.Матусовського (241) та деяких інших
вчених (див. додат.1).

Саме протягом цього періоду розвитку криміналістики була проведена низка
офіційних дискусій з приводу визначення предмета криміналістики та її
місця між інших наукових галузей. Зокрема, у перебігу першої такої
дискусії на засіданні кафедри судового права Воєнно-юридичної академії
Червоної Армії, що виникла у Ашхабаді у 1942 p., з докладом виступив
М.С.Строгович, який, нажаль, домагався розвалу щойно утвореної, а тому
ще й недостатньо стійкої, трьох-складової системи криміналістики,
залишивши за цією наукою лише “уголовную технику”, в то й час як тактика
та методика проголошувалися науковими знаннями, які не мають нічого
спільного із кримі-

налістикою (296.С.6-11). Цю дуже небезпечну тенденцію для розвитку
криміналістики як самостійної науки вдалося попередити у 1952 р. у
перебігу другої офіційної дискусії з приводу визначення предмета
криміналістики та її місця між інших галузей знань, де із відповідним
докладом виступив вже видатний радянський криміналіст С.П.Митричев
(36.С.77-80).

Починаючи з 50-х років минулого століття із надр криміналістики вийшла у
самостійне наукове життя часткова криміналістична теорія про
застосування окремих частин негласної методики боротьби зі злочинами,
яку частіше за все стали йменувати “теорія оперативно-роз-шукової
діяльності”, “оперативно-розшукова діяльність” або просто відповідною
абревіатурою – “ОРД” (див. лекція 1, запитання 5).

До 90-х років минулого століття було запропоновано понад 150 варіантів
визначень криміналістики (78.С.159-198, 780-809), проте найбільш
визнаними стали тільки деякі з цих дефініцій, зокрема, Р.С.Бєлкіна –
“Советская криминалистика – это наука о закономерностях возникновения,
собирания, исследования, оценки и использования доказательств и
основанных на этих закономерностях средствах и методах судебного
исследования и предотвращения преступлений” (142.С.3-4); О.М.Васильєва –
“Советская криминалистика – это наука об организации планомерного
расследования преступления, эффективном собирании и исследовании
доказательств в соответствии с уголовно-процессуальными нормами и о
предупреждении преступлений путем применения для этих целей средств,
приемов и методов, разработанных на основе специальных наук и обобщения
следственной практики” (146.С.14); С.П.Митричева — “Советская
криминалистка-это наука о технических средствах, тактических приемах и
методах, применяемых для выполнения предусмотренных
уголовно-процессуальным законом действий по обнаружению, собиранию,
фиксации и исследованию доказательств в целях раскрытия и расследования
преступлений” (140.С.5), I.Ф.Пантелеева – “Криминалистика – наука о
раскрытии преступлений5” (153.С.4) та інш. (див. додат.1).

Але незважаючи на це, жодна із запропонованих дефініцій криміналістики
не змогла претендувати на достатньо точне визначення предмета та завдань
цієї науки (78.С160, 780-809 та інш.), оскіль-

5 При цьому І.Ф.Пантелеев вважає, що таке визначення криміналістики
існує з часів Ганса Гроса (153.С.4), але чи можна погодитися з тим, що
дефініція будь-якої науки, у тому числі і криміналістики, має існувати
без змін понад ста років? Мабуть, основний недолік даного та інших
існуючих визначень предмету криміналістики і полягає у тому, що вони
відстали від звичайного розвитку цієї науки на дуже багато років і зараз
постало питання як можна скоріше надолужити це відставання.

ки вони, по-перше, не охоплювали всіх існуючих стадій боротьби зі
злочинами; по-друге, не містили в собі вказівок на джерела
криміналістичної інформації, а завдання криміналістики пов’язували, як
правило, лише з доказами; по-третє, не визначали основну сутність
складових частин криміналістичної методики боротьби зі злочинами;
по-четверте, достатньо спірно визначали завдання криміналістичної науки
та інш., про що більш детально мова піде окремо (див. лекція 1,
запитання 2, 3 і 4).

Зрозуміло, що у перебігу даного етапу розвитку криміналістика
поповнилася цілою низкою добре розроблених криміналістичних теорій,
напрямків і концепцій, її часткових вчень і прикладних методик, що у
своїй сукупності створювало достатньо фундаментальне її змістовне
наповнення. Проте саме вказані недоліки існуючих визначень
криміналістики не давали можливості остаточно розробити її наукові
засади і точно визначити її місце поміж інших наук. Указані обставини і
дозволяють увесь час розвитку криміналістики з 30-х по 90-ті роки
минулого століття зарахувати до третього етапу – визначення в основному
предмета, завдань і системи криміналістики, її місця поміж інших наук.

Проте починаючи з 1993 р. і до цього часу видається низка робіт (65;
68.С.64-78; 69; 78.С.159-198, 780-809; 79-81; 83-85; 86.С.6-56; 87-94;
95.С.19-33 та інш.; див. додат.1), які започаткували четвертий етап
розвитку криміналістики – остаточного визначення наукових основ
криміналістики щодо боротьби зі злочинами. У цей час було поставлено
питання про визнання за криміналістикою першочергового завдання з
розробки складових частин саме гласної методики боротьби зі злочинами і
причому на основі пізнання закономірностей роботи як з речовими, так й
особистими джерелами інформації; остаточне визначення суті кожної із
складових частин цієї методики і поширення завдань криміналістики на всі
стадії проведення боротьби зі злочинами. Даний підхід давав можливість
сформулювати вже таку дефініцію криміналістики, на підставі якої можна
було достатньо точно відмежувати її завдання та предмет від завдань та
предмета будь-якої юридичної науки, запропонувати й відповідну систему
її навчального курсу. Але в надрах четвертого періоду розвитку
криміналістичної науки зародився і з часом став набирати силу й п’ятий
етап — розробки наукових засад криміналістики щодо боротьби із
будь-якими правопорушеннями (злочинами, проступками, правовими спорами
та деліктами).

Послідовне ж висвітлення наступних запитань даної лекції дозволяє
розкрити сутність четвертого і п’ятого періоду розвитку криміналістичної
науки.

Запитання 2. Сутність стадій та складових частин методики боротьби зі
злочинами.

Як свідчить узагальнення практики боротьби зі злочинами, ця процедура
динамічна і фактично складається з низки логічно послідовних стадій.
Так, головним завданням боротьби зі злочинами є їх попередження і коли б
цю стадію вдалося виконати у повному обсязі, у проведенні інших стадій
боротьби зі злочинами не було б і необхідності. Проте попередити всі
можливі суспільно небезпечні діяння практично неможливо і тому певний
відсоток злочинів у будь-якому суспільстві завжди буде мати місце.
Причому відомості далеко не про всі скоєні злочини доходять до
правоохоронних органів, у силу чого перед останніми постає завдання
виявити як можна більше латентних злочинів.

У тому ж випадку коли правоохоронні органи виявили злочин, який ще
триває, постає питання правильно припинити злочинні дії, тобто таким
чином, щоб, з однієї сторони, мінімізувати всі їх негативні наслідки, а
з іншої сторони — не зруйнувати майбутню доказову та іншу
інформаційно-криміналістичну основу для ефективного проведення інших
стадій боротьби з цим злочином, у першу чергу для його розкриття і
досудового розслідування та судового розгляду відповідної кримінальної
справи.

Після ж виявлення закінченого та припинення тривалого злочину
правоохоронні органи повинні докласти необхідних зусиль щодо спочатку
розкриття цього суспільно небезпечного діяння (тобто встановлення особи
чи осіб, які його скоїли), а потім й досудового розслідування всіх тих
фактів та обставин, що підлягають доказуванню по даній категорії
кримінальних справ. Причому досудове розслідування злочинів може
здійснюватися у протокольній формі або у вигляді дізнання чи
попереднього слідства.

Наступною стадією боротьби зі злочинами є судовий розгляд кримінальної
справи, який охоплює собою не тільки розгляд справи по першій інстанції,
апеляційну та наглядову інстанції і розгляд справи у порядку виключного
провадження.

Закінчується боротьба з конкретним злочином виконанням судового рішення,
яке може бути у вигляді як вироку (обвинувального, виправдувального),
так й іншого остаточного рішення суду, наприклад, постанови про
направлення неосудної особи на примусове лікування тощо.

Таким чином, стадіями боротьби зі злочинами є:

а) попередження злочинів;

б) виявлення латентних злочинів;

в) припинення злочинів, які ще тривають;

г) розкриття злочинів;

д) досудове розслідування злочинів;

є) судовий розгляд кримінальної справи;

є) виконання судового рішення.

Проте, як свідчить аналіз існуючих визначень предмета криміналістики,
біля 80% з них містять в собі вказівку тільки на такі стадії боротьби зі
злочинами, як попередження, розкриття та розслідування злочинів
(78.С780-810). Лише в поодиноких визначеннях криміналістики можна знайти
відображення й деяких інших стадій боротьби зі злочинами, наприклад, їх
виявлення чи припинення. Але в жодному з існуючих визначень
криміналістики не можна знайти зв’язок цієї науки з такими стадіями
боротьби зі злочинами, як судовий розгляд кримінальної справи і
виконання судового рішення, а також повного переліку всіх наявних стадій
даного процесу (78.С.780-810). Так, Г.Г.Зуй-ков, А.В.Іщенко, В.Я.Колдін,
І.П.Крилов, С.П.Миричев, М.І.Порубов, П.І.Тарасов-Радіонов. М.В.Терзієв,
М.П.Яблоков та багато інших вчених у цьому відношенні вказують на
“раскрытие, расследование и предупреждение преступлений”; О.М.Васильєв,
М.М.Медведев, М.О.Селіванов та інш. — “расследование и предупреждение
преступлений”; А.І.Вінберг – “раскрытие преступлений, выявление виновных
и изысканней способов предупредения преступлений”; Р.Г.Домбров-ський –
“расследование и предупреждение преступлений”, А.В.Дулов -“выявление,
расследование и профилактика преступлений”; М.К.Ка-мынський – “вывление
и раскрытие преступлений”; С.Д.Карев, П.С.Елькінд та інш. – “раскрытие и
предупреждение преступлений”; О.Н.Колесниченко – “раскрытие и
расследование преступлений”; В.О.Образцов – “выявление, раскрытие,
пресечение и предупреждение преступлений”; Б.М.Шавер – “раскрытие
преступлений, обнаружение и опознание преступников” та інш.
(78.С.164-166, 780-810).

Найбільш невдалою у цьому відношенні є дефініція криміналістики, яку
запропонував Р.С.Бєлкін, оскільки в ній мова йде “о … методах
судебного исследования и предотвращения преступлений” (142.С.3-4), що як
й у І.Ф.Пантелеєва – “… раскрытие преступлений” (153.С.4), є
недостатньо обгрунтованою спробою однією стадією боротьби зі злочинами
перекрити всі інші наявні стадії.

Не кращим чином представлені в існуючих дефініціях криміналістики
перелік та термінологічне наповнення тих складових частин методики
боротьби зі злочинами, які повинна розробляти ця галузь юридичної науки.
Зокрема, Р.С.Бєлкін, О.О.Закатов, В.Я.Колдін, В.Г.Лу-кашевич,
М.І.Порубов та деякі інші автори у перебігу визначення криміналістики
використали у цій частині такі словосполучення, як “сред-

ства и методы”; А.В.Дулов — “методы, приемы и рекомендации”;
В.О.Образцов, В.Г.Танасевич та інш. — “средства, приемы и методы”4,
М.О.Селіванов — “технические средства, тактические приемы и методические
рекомендации” та інш. (78.С.180-182, 780-810). При цьому жодне з
існуючих визначень предмета криміналістики не містить у собі вказівки на
те, що ці складові частини методики боротьби зі злочинами мають гласний
характер (78.С780-810). А така вказівка вкрай необхідна, оскільки майже
тотожній перелік складових частин методики боротьби зі злочинами
розробляє й ордистика.

Але складові частини криміналістичної методики боротьби зі злочинами на
відміну від складових частин ордистичної методики носять гласний
характер і, як свідчить узагальнення відповідної теорії та практики,
мають бути представлені такими трьома чинниками, як:

Гласні технічні засоби та прийоми їх застосування.

Тактичні прийоми проведення окремих процесуальних (слідчих,

експертних, судових) та гласних позапроцесуальних дій чи їх комбінацій.

Гласні методичні рекомендації з попередження, виявлення, при

пинення, розкриття і досудового розслідування злочинів, судового розг

ляду кримінальних справ і виконання судових рішень (тобто гласні ме

тодичні рекомендації по здійсненню боротьби зі злочинами на всіх її ста

діях).

Для порівняння ордистична методика боротьби зі злочинами є негласною і
має такі складові частини:

Негласні технічні засоби та прийоми їх застосування.

Тактичні прийоми проведення окремих негласних заходів чи їх

комбінацій.

Негласні методичні рекомендації з попередження, виявлення, при

пинення, розкриття і досудового розслідування злочинів, судового розг

ляду кримінальних справ та виконання судових рішень.

При цьому негласність ордистичних технічних засобів боротьби зі
злочинами полягає як у розробці таких засобів та прийомів, застосування
яких можливо лише негласно, так й у використанні звичайних гласних
технічних засобів, але за негласною методикою.

Запитання 3. Поняття криміналістичної інформації, її різновиди і
джерела, сутність та основні групи особистих і речових джерел.

Розробка окремих складових частин методики боротьби зі злочинами має на
меті одержання у кінцевому підсумку таких фактичних

даних (інформації), які б мали певне значення для належного проведення
цієї боротьби. Проте порядок отримання такої інформації дає підстави
поділити її на таких два основних різновиди, як:

Криміналістична інформація, тобто будь-які фактичні дані, що

мають значення для боротьби зі злочинами і одержані за допомогою

складових частин гласної методики її здійснення.

Ордистична інформація – будь-які фактичні дані, які мають зна

чення для боротьби зі злочинами та отримані за допомогою складових

частин негласної методики.

Крім того, спосіб отримання криміналістичної інформації може бути
покладений в основу поділу її ще на два різновиди:

Доказова інформація, тобто будь-які фактичні дані, що мають

значення для боротьби зі злочинами і одержані за допомогою складо

вих частин гласної методики її здійснення у порядку, передбаченому

діючим кримінально-процесуальним законодавством.

Орієнтовна інформація — будь-які фактичні дані, що мають зна

чення для боротьби зі злочинами і одержані за допомогою складових

частин гласної методики її здійснення, але з порушенням порядку, пе

редбаченого діючим кримінально-процесуальним законодавством, чи

у позапроцесуальній діяльності.

Розробка нової системи процедурних юридичних наук може створити основу
для відповідного вдосконалення концепції інформації, яка має значення
для боротьби із злочинами та іншими правопорушеннями (проступками,
правовими спорами й деліктами), про що більш детально мова піде окремо
(див. лекція 1, запитання 5). Існуюче ж нормативне врегулювання
процедури застосування складових частин гласної методики боротьби зі
злочинами передбачає можливість отримання криміналістичної інформації у
вигляді лише доказів та орієнтовної інформації. Остання в літературі
іменується по-різному, але частіше за все словосполученням
“оперативно-тактична інформація” (78.С.518 та інш.), що на сьогодні не
може бути визнано достатньо обгунтованим у силу дуже широкого
семантичного тлумачення змісту цього словосполучення.

Фактична ж відсутність належного нормативного врегулювання процедури
застосування негласної методики боротьби зі злочинами робить неможливим
видовий поділ ордистичної інформації, яка в даному випадку повинна
тимчасово розглядатися як неподільна сукупність фактичних даних,
використання яких має також носити лише допоміжний характер щодо пошуку
нових джерел доказів та належної організації роботи з ними.

Криміналістична інформація (як й ордистична інформація) може бути
отримана від таких джерел:

I. Особисті джерела, тобто осудні люди, у пам”яті яких збереглися

такі фактичні дані, що мають значення для боротьби зі злочинами, і які

здатні тим чи іншим способом адекватно передати правоохоронцям ці

фактичні дані.

Кримінально-процесуальними різновидами особистих джерел інформації є,
перш за все, свідок (очевидець), потерпілий, підозрюваний
(обвинувачений, підсудний, засуджений, в’язень), у певній частині —
цивільний позивач та цивільний відповідач, а в деяких випадках – й
експерт. Зрозуміло, що схожі групи особистих джерел інформації існують у
будь-якій процедурно-правовій системі, а їх найменування ще до початку
нормативно-процедурної форми ведення боротьби із певними
правопорушеннями, як правило, узгоджуються з цими їх групами. Так, ще до
початку кримінального процесу ми маємо справу із свідками, потерпілим чи
підозрюваним, хоча такий статус ці люди офіційно отримають лише після
порушення кримінальної справи та їх відповідного допиту, а підозрюваний
– навіть після його затримання у порядку ст.106 чи ст.115 КПК України.

II. Речові джерела, у вигляді:

Речових джерел інформації — трасосубстанцій, тобто будь-яких

речових джерел, що втягнуті у сферу злочинної діяльності (знаряддя

злочину, об’єкти злочинних дій, у першу чергу, ті, що зберегли на собі

сліди події злочину; гроші, коштовності та інші речі, що здобуті зло

чинними діями; тощо), або інших речових джерел будь-якого агрегат

ного стану, що можуть мати значення для боротьби зі злочинами, на

самперед, своїми морфологічними і субстанційними властивостями (суб

станції) чи трасологічними ознаками (траси)6.

Речових джерел інформації – документів, тобто будь-яких речо

вих джерел, що втягнуті чи не втягнуті у сферу злочинних дій і можуть

мати значення для боротьби зі злочинами у силу особливого характе

ру і способу фіксації в них письмової чи образної інформації про люди

ну або інші речові джерела інформації.

6 Поняття субстанцій і трас та їх класифікація детально розглядаються
окремо (див. лекція 8, запитання 3). Проте виклад різновидів
трасосубстанцій за особливостями роботи з ними доцільно провести саме
зараз, оскільки ці положення повинні вже бути розробленими
кримінально-процесуальною наукою і знайомими для курсантів, слухачів чи
студентів ще до вивчення курсу криміналістики. Завданням
кримінально-процесуальної науки є й висвітлення особливостей роботи з
кожним із процесуальних різновидів трасосубстанцій, в межах навчального
курсу якої новітня концепція речових джерел інформації, нажаль, ще не
вивчається, а тому зараз й виникає потреба також викласти і ці положення
даної концепції.

Речові джерела інформації – трасосубстанції, за особливостями роботи з
ними поділяються на:

Макрооб’єкти (у майбутньому при умові виконання відповід

ного нормативно-процедурного врегулювання роботи з ними — ре

чові докази), тобто такі трасосубстанції, що за своїми розмірними ха

рактеристиками та іншими властивостями можуть бути безпосередньо

візуально сприйняті суб’єктами боротьби зі злочинами без залучення

спеціальних знань і застосування будь-яких технічних засобів і методів,

що збільшують гостроту зору людини. Практично така назва речо

вих джерел інформації не вживається, оскільки вони іменуються вже

звичними словами, наприклад, “ніж”, “взуття”, “транспортний засіб”

тощо. З урахуванням цього будь-яких незручностей із застосуванням

норм діючого кримінально-процесуального законодавства у частині

роботи з такого роду трасосубстанціями не існує, зокрема, ст.79 КПК

?України щодо ретельного огляду цих трасосубстанцій, опису у відпо

відних процесуальних документах ознак зовнішньої будови, що їх інди

відуалізують, фотографування та залучення до справи постановою

слідчого чи ухвалою суду; ст.313 КПК України щодо їх пред’явлення

учасникам судового розгляду для звернення уваги суду на ті чи інші

їхні особливості, що мають значення для вирішення справи тощо.

Мікрооб’єкти (мікроречові докази) — трасосубстанції, факт

наявності яких в силу їх незначних розмірних характеристик у зви

чайних умовах спостереження ще може бути встановлений, проте ви

явлення морфологічних ознак, що їх індивідуалізують (їх форми, коль

ору, характеру їх поверхні та інш.), потребує використання засобів і

методів, що збільшують гостроту зору людини, а також більш дрібні

трасосубстанції, розмірні характеристики яких дозволяють працюва

ти з ними за допомогою позалабораторної збільшувальної техніки і без

залучення спеціальних знань. До цих трасосубстанцій також в повній

мірі можуть бути застосовані вимоги діючого кримінально-процесуаль

ного законодавства (ст.79, 313 та інш. КПК України), але при умові

застосування відповідних позалабораторних збільшувальних засобів,

що й обумовлює необхідність термінологічного виокремлення цієї гру

пи трасосубстанцій у самостійний вид.

Ультрамікрооб’єкти (ультрамікроречові докази) — трасосуб

станції, безпосередня робота з якими можлива в силу подальшого змен

шення їх розмірних характеристик уже за допомогою лише лаборатор

ної збільшувальної техніки чи із залученням спеціальних знань. З ог

ляду на це, існуючі норми КПК України доцільно вдосконалити, по

клавши на слідчого завдання із належного збирання у присутності

понятих лише вірогідних носіїв ультрамікрооб’єктів та призначення

експертизи із завданням виявлення та іншого збирання і дослідження самих
ультрамікрооб’єктів, опису у висновку експертизи ознак, що їх
індивідуалізують, та залучення вже ультрамікроречових доказів до
висновку експертизи в якості додатків. Саме через висновок експертизи й
повинно реалізуватися доказове та інше криміналістичне значення
ультрамікроречових доказів.

Ультраоб’єкти (ультраречові докази) – трасосубстанції, що у

силу своїх мізерних розмірних характеристик не доступні навіть мікрос

копічному морфологічному аналізу, а тому потребують вже застосу

вання опосередкованих методів якісного і кількісного дослідження та

залучення для цього спеціальних знань. Таким чином порядок роботи

слідчого з ультраоб’єктами повинен бути схожий за порядком роботи

з ультрамікрооб’єктами, проте експерт ультраоб’єкти вже безпосеред

ньо оглянути та задокументувати у висновку експертизи не зможе і

повинен піддати детальному опису лише процедуру застосування до

них опосередкованих методів якісного чи кількісного аналізу та залу

чити ультраоб’єкти до висновку експертизи як додатки у вигляді уль-

траречових доказів.

Параоб’єкти (параречові докази)7 — трасосубстанції, безпосе

редня робота з якими суб’єктів проведення боротьби зі злочинами не

припустима не через мізерні розмірні характеристики цих речових дже

рел, а у силу наявності у них небезпечних для життя і здоров’я людини

властивостей (радіоактивності, отруйності тощо). У цій ситуації слідчий

також повинен зібрати лише вірогідні носії параоб’єктів, в якості яких

може розглядатися й місце пригоди або інше місце знаходження цих

трасосубстанцій в цілому. Проте подальший порядок роботи з пара-

об’єктами має бути схожий на порядок роботи з ультрамікрооб’єкта

ми, місце, характер упаковки та порядок зберігання яких уже визна

чається тільки експертом.

Латентнооб’єкти (латентноречові докази) — трасосубстанції,

безпосередня робота з якими суб’єктів проведення боротьби зі злочи

нами неможлива не через мізерні розмірні характеристики чи небезпечні

властивості цих речових джерел, а у силу наявності у них ознак латен

тності (колірні чи яскраві особливості, прихованість за шаром інших

речовин чи у силу особливостей поверхні їх носія тощо), усунення яких

потребує залучення спеціальних знань. Указані характеристики ла-

тентнооб’єктів схожі з ультрамікрооб’єктами, що обумовлює й

відповідні особливості роботи з ними.

7 Перша частина цього словосполучення походить від грецьк. слова
“para-“, яка перекладається як “що знаходиться поблизу” чи “що виникає у
силу близького знаходження з чимось”, що може й тлумачитися як “речові
джерела інформації, що походять на макрооб’єкти (речові докази)”.

Проте поняття “латентнооб’єкти” та “латентноречові докази” за обсягом не
є тотожними, оскільки залучення до висновку експертизи латентноречових
доказів можливе лише за умови застосування спеціальних знань, за
допомогою тільки яких і можна подолати латентні ознаки цієї групи
речових джерел інформації. Але якщо латентні ознаки речового джерела
можуть бути усунені і без залучення спеціальних знань і ніяких інших
перешкод для безпосередньої роботи слідчого чи суду з ними не існує, то
у даному випадку ми будемо мати з криміналістичної точки зору
латентнооб’єкти і у нормативно-процедурному відношенні в залежності від
розмірів – речові докази чи мікроречові докази, а не латентноречові
докази.

Взагалі, латентні ознаки можуть мати як макрооб’єкти, так й будь-який з
інших різновидів речових джерел інформації: мікрооб’єкти,
уль-трамікрооб’єкти чи ультраоб’єкти, порядок усунення яких і визначить
їх відношення до певної групи речових джерел доказів:

Латентноречові докази, які потребують для усунення їхніх ла

тентних ознак залучення спеціальних знань.

Речові докази, мікроречові докази чи ультрамікроречові докази,

коли для усунення латентних ознак речового джерела можливе і без

залучення спеціальних знань, але із застосуванням щодо мікроречо-

вих доказів позалабораторних збільшувальних засобів та ультрамікро-

речових доказів – лабораторних збільшувальних засобів.

Але якщо латентні ознаки мають ультраречові докази, то усунення цих
ознак не має практичного значення, оскільки цей різновид трасосубстанцій
у будь-якому випадку у силу своїх мізерних характеристик не може бути
безпосередньо сприйнятий навіть за допомогою мікроскопу, а тому потребує
застосування вже лише опосередкованих методів якісного чи кількісного
аналізу. При наявності ж латентних ознак у параоб’єктів, то при
будь-якому порядку усунення цих ознак такого роду трасосубстанції будуть
виступати лише в якості параречових доказів, оскільки сама наявність
безпечних для людини властивостей зумовлює необхідність враховувати,
перш за все, ці властивості, які вже самі по собі вимагають експертної
форми дослідження.

Ігнорування ж необхідності розробки щодо роботи з кожною з названих
різновидів трасосубстанцій особливої нормативно-процедурної
регламентації на практиці призводить як мінімум до двох наступних
небажаних наслідків:

1. Фальсифікації протоколів слідчого чи судового огляду тих різновидів
речових джерел доказів, які у силу їх особливостей фактично оглянути
слідчий і поняті або суд не можуть.

І МВсГУкраїїїи

І Уиівереігст внутрішніх

І сярав

2. Невиконання вимог чинного КПК України щодо цих же груп і різновидів
речових джерел доказів (78.С.236).

Речові джерела інформації – документи, з точки зору характеру і способу
фіксації в них вербальної чи образної інформації про людину або інші
речові джерела доказів можуть наступних різновидів:

Письмод оку менти, що подані рукописними, машинописними,

комп’ютерними, друкарськими та іншими текстами письмової мови, у

необхідних випадках із відповідними реквізитами: штампами, печат

ками та іншими посвідченнями.

Образодокументи у вигляді різного роду планів, таблиць, схем,

малюнків, картин та інших художніх зображень різної інформації.

Фотодокументи, що представлені фотоплівками, діафільмами,

діапозитивами, фотокартками тощо.

Кінодокументи у вигляді кіноплівок та іншої кінопродукції.

Відеодокументи, що представлені різного роду відеозаписом.

Голографодокументи у вигляді різного роду голограм.

Аудіодокументи, що представлені магнітофонними, диктофон

ними та іншими стрічками тощо.

Електрографодокументи у вигляді ксерокопій, факсокопій та

інших електрографічних копій письмо-, образо- і деяких інших різно

видів документів.

Електроннодокументи, що представлені електронними запис

ничками, пейджерами тощо.

Пластикодокументи, тобто різного роду пластикові банківські

картки, посвідчення та інші подібні документи.

Комп ‘ютеродокументи у вигляді твердих або гнучких дисків

(дискет), лазерних дисків, сідеромів та інших зберігачів комп’ютерної

інформації

Інші різновиди документів, що можуть з’явитися у міру розвит

ку інформаційних технологій.

Таким чином, криміналістична інформація може бути отримана від двох
різновидів її джерел – особисті та речові, робота з якими може бути
поділена на певні етапи. Проте оскільки більш детальне вивчення сутності
трас та субстанцій, їх різновидів і класифікації, як вже
підкреслювалося, передбачається окремо (див. лекція 8, запитання 1 і 3),
то зараз вияснення цих запитань доцільно завершити узагальненням у цьому
відношенні запропонованих в літературі дефініцій криміналістики.

В існуючих визначеннях криміналістики більшість авторів (Р.С.Бєлкін,
О.М.Васильєв, А.І.Вінберг, О.О.Закатов, А.В.Іщенко, О.Н.Колесниченко,
Ю.І.Краснобаев, І.П.Крилов, В.Г.Лукашевич, М.М.Медведев, С.П.Митричев,
С.М.Потапов, Т.О.Седова, М.О.Се-ліваной, Б.М.Шавер, О.Р.Шляхов та інш.)
цю науку пов’язують лише

з доказами (78.С.780-809). Інші вчені застосовували у цьому відношенні
більш заплутані формулювання. Наприклад, Ю.Ф.Бердичевський в дефініції
криміналістики акцентував увагу на “информации о преступлении и лицах,
их совершивших”; М.І.Порубов – “фактических данных о следах преступной
деятельности”; В.Г.Танасевич – “фактических данных, на основе которых
устанавливаются общественно опасные деяния и вина лиц, их совершивших”
та інш. (78.С.780-809).

Чимало вчених, наприклад І.Ф.Герасимов, О.Я.Гінзбург, Р.Г.Дом-бровський,
А.В.Дулов, М.К.Камінський, В.П.Колмаков, Ю.І.Краснобаев, І.Ф.Пантелеев
та інш., й зовсім обійшли у запропонованих ними визначеннях предмету
криміналістики це питання (78.С.780-809).

Як нам вбачається, найбільш правильним було б в дефініції криміналістики
акцентувати увагу лише на інформації в загалі, що має значення для
боротьби зі злочинами, проте з обов’язковою деталізацією основних
різновидів джерел цієї інформації – особисті та речові джерела,
попередньо розглянувши концепцію етапів роботи з ними.

Запитання 4. Етапи роботи з особистими та речовими джерелами, елементи
збирання речових джерел.

Узагальнення існуючих дефініцій криміналістики дає підстави
стверджувати, що майже у всіх випадках етапи роботи з речовими джерелами
інформації знаходили те чи інше своє термінологічне відображення. Друга
річ, що, по-перше, головним чином, у цьому відношенні йдеться річ лише
про речові джерела; по-друге, акцент уваги на особистих джерелах не
робився в жодному з визначень криміналістики; і, нарешті, по-третє,
перелік і термінологічне оформлення етапів роботи з джерелами інформації
надзвичайно різноманітне і у більшості випадків далеко неповне, неточне
і змішане з огляду назв етапів роботи з речовими джерелами та елементів
їх збирання (78.С.780-809).

Так, навіть найбільш повний перелік етапів роботи з джерелами
інформації, що був запропонований Р.С.Бєлкіним та Ю.І.Краснобає-вим і
сприйнятий багатьма вченими, зокрема О.О.Закатовым, В.Г.Лукашевичем,
М.І.Порубовим, М.В.Салтевським, Т.О.Седовой та інш. -“собирание,
исследование, оценка и использование доказательств или иной информации”
(78.С.191, 710-809), не може бути визнаний достатньо вдосконаленим.

Що ж стосується інших варіантів розв’язання цієї проблеми, то в
дефініції криміналістики, яку запропонував О.М.Васильєв йдеться про

“обнаружение, собирание и исследование доказательств”, А.І.Вінберг
-“обнаружение, собирание, фиксация и исследование доказательств”,
А.В.Іщенко – “обнаружение, исследование и использование
доказательственной информации”, І.П.Крилов – “обнаружение, собирание,
сохранение, фиксация и исследование доказательств”, Г.А.Матусовсь-кий –
“обнаружение, фиксация, изъятие и исследование следов преступления”,
М.І.Порубов – “возникновение, выявление, исследование и использование
фактических данных”; В.Г.Танасевич – “выявление, собирание и
исследование фактических данных” та інш (78.С.174-179, 780-809).

Велика група вчених, зокрема, А.В.Дулов, М.К.Камінський, В.П.Колмаков,
I.Ф.Пантелеев, М.П.Яблоков та інш., вважає за можливе зовсім не
торкнутися цього питання у запропонованих ними визначеннях
криміналістики (78.С178-179), із чим погодитися не можна.

Узагальнення відповідного практичного аспекту роботи із джерелами
інформації свідчить про те, що ця процедура щодо роботи із особистими
джерелами починається з того, що такі джерела треба спочатку встановити
між великої кількості інших людей. Правоохоронців цікавлять лише ті
люди, які, по-перше, зберегли у пам’яті фактичні дані, що мають значення
для боротьби з певним злочином; по-друге, були осудні на час сприйняття
цих фактичних даних і є осудними на час роботи з ними; і, по-третє,
можуть за своїм станом здоров’я адекватно передати відомості про ці
фактичні дані шляхом відповідного спілкування з ними.

Після цього постає питання про отримання від особистого джерела
відомостей про такого роду фактичні дані шляхом проведення з ним тих чи
інших позапроцесуальних чи процесуальних дій або їх комбінацій. З
процесуальних дій, у першу чергу, треба назвати допит, очну ставку,
впізнання, відтворення обстановки та обставин події, в певній мірі –
обшук, виїмку та деякі інші слідчі чи судові дії. Можуть виникнути
сумніви про можливість отримання інформації від особистого джерела у
перебігу таких слідчих дій, як обшук, виїмка тощо. Проте саме гласне чи
краще негласне стеження за психологічним станом особи, у приміщенні якої
здійснюється, наприклад, обшук, може підказати, де саме знаходиться те
речове джерело, яке розшукується.

Найбільш поширеними позапроцесуальними діями, за допомогою яких можна
здобути інформацію від особистих джерел є отримання від них письмового
пояснення або заяви.

Коли інформація від особистого джерела вже буде отримана, її треба дуже
ретельно оцінити з точки зору дотримання певного порядку проведення цієї
процедури, яку саме значимість ці фактичні дані мо-

жуть мати, чи можна їх застосувати у перебігу боротьби з певним злочином
тощо. І тільки після цього можна бути визначитися з тим, із якою саме
метою інформація може бути використана – криміналістичною чи
ордистичною, якщо в першому значенні, то в якості доказів чи тільки
орієнтовної інформації тощо.

Таким чином, етапами роботи з особистими джерелами інформації є:

Встановлення особистого джерела.

Отримання від нього інформації шляхом проведення з ним певних

позапроцесуальних та процесуальних дій чи їх комбінацій.

Оцінка отриманої інформації.

Використання цієї інформації з криміналістичною (доказовою,

орієнтовною) чи ордистичною метою.

Звичайно, що певне значення для ефективного проведення всіх названих
етапів роботи з особистими джерелами має знання особливостей утворення
та отримання такої інформації від джерел певних категорій, наприклад,
дітей; людей, які мають психічні чи певні фізичні вади; фахівців того чи
іншого напрямку та інш. Так, водій-очевидець зможе більш детально
запам’ятати обставини дорожньо-транспортної пригоди, ніж звичайна
людина, яка не вивчала правил дорожнього руху і ніколи не керувала
транспортним засобом.

Першим етапом роботи з речовими джерелами інформації є їх збирання, яке,
у свою чергу, може бути поділено на декілька елементів:

1. Знаходження речових джерел, а воно у свою чергу поділяється на:

а) пошук вірогідних місць знаходження речових джерел або вірогі

дних їх носіїв, приміром, вірогідних носіїв мікрооб’єктів, ультрамікро-

об’єктів чи ультраоб’єктів;

б) виявлення речових джерел у цих місцях або на їхніх вірогідних

носіях.

Фіксація речових джерел, у тому числі й документування_роботи

з ними.

Вилучення речових джерел.

Пакування речових джерел.

Зберігання речових джерел, оскільки треба знати як зберегти

навіть належним чином упаковані речові джерела певної природи чи

виду. Так, якщо субстанції грунту з одягу запідозрюваного та зразки

грунту з місця скоєння злочину будуть зібрані зі значним розривом у

часі або будуть до дослідження зберігатися у різних умовах (наприк

лад, у холодильнику та при звичайній кімнатній температурі), то вис

новок про їх різне мікробіологічне наповнення може бути зумовлене саме

цими порушеннями.

Транспортування речових джерел.

Збирання речових джерел робиться заради отримання за їхньою допомогою
необхідної інформації, що здійснюється у першу чергу шляхом дослідження.
Великі можливості у цьому відношенні мають різні види огляду
(процесуального: слідчого, експертного, судового; позап-роцесуального),
відтворення обстановки та обставин події, звичайна та примусова виїмка
та обшук. Нетрадиційними способами отримання інформації від речових
джерел може стати пред’явлення їх для впізнання та деякі інші
процесуальні чи позапроцесуальні дії, складовою частиною яких може стати
огляд чи особисте дослідження цього джерела. Взагалі розрізняють дві
основні форми дослідження речових джерел інформації – особисте та
експерте, сутність яких розглядається окремо (див. лекція 5, запитання
2).

Наступним, третім, етапом роботи з речовими джерелами є оцінка тієї
інформації, що була отримана за їхньою допомогою, після чого наступає
вже черга останнього, четвертого, етапу – використання інформації з
криміналістичною чи ордистичною метою.

Таким чином, етапами роботи з речовими джерелами інформації є:

Збирання речових джерел.

Отримання від речових джерел інформації шляхом їх огляду, осо

бистого та експертного дослідження або проведення щодо них інших

процесуальних чи позапроцесуальних дій або їх комбінацій.

Оцінка отриманої у перебігу цього інформації.

Використання цієї інформації з криміналістичною (доказовою,

орієнтовною) чи ордистичною метою.

Важливе значення для проведення всіх вказаних етапів роботи з речовими
джерелами, у тому числі всіх елементів їх збирання, має знання механізму
виникнення речового джерела певного виду чи природи. Зокрема, знання про
механізм утворення слідів запаху людини можуть допомогти у якісному та
ефективному не тільки збиранні та дослідженні цих слідів, а й у
правильній оцінці та використанні отриманої за їхньою допомогою
інформації.

Документування є однією з форм фіксації речових джерел у перебігу їх як
збирання, так і під час проведення інших етапів роботи з ними та із
особистими джерелами інформації. З огляду на це, під документуванням
розуміється словесна і графічна фіксація, у тому числі фото-, кіно-,
аудіо-, відео- та інші способи документування всієї роботи із особистими
і речовими джерелами інформації і перебігу боротьби h злочинами та
іншими правопорушеннями (проступками, правовими спорами і деліктами).

Звичайно, що різний кількісний і термінологічний склад суб’єктів
боротьби із тими чи іншими правопорушеннями визначає й відповідні

особливості документування роботи із речовими та особистими джерелами. У
перебігу боротьби зі злочинами застосовуються такі різновиди
документування:

І. Процесуальне, яке, у свою чергу, поділяється на:

1. Протокольне, а воно, крім цього, на:

а) слідче, яке веде дізнавач чи слідчий у перебігу досудового

слідства;

б) судове, що здійснюється судом (фактично – секретарем суду, хоча

за якість і повноту судового протоколювання несе відповідальність

голова судового засідання).

2. Експертне, яке здійснюється експертом у перебігу досліджень у

вигляді висновку експертизи.

II. Позапроцесуальне, що веде ордист або інший суб’єкт боротьби із
злочинами поза кримінально-процесуальною формою чи із порушенням її
вимог.

Розгляд питання про етапи роботи з речовими джерелами інформації
пов’язаний із упорядкуванням термінології та різновидів їх носіїв. Так,
носії, на яких на час проведення процесуальної чи іншої дії знаходяться
речові джерела і останні можуть бути на них виявлені в поза-лабораторних
умовах, іменуються реальними носіями.

Коли ж для виявлення на носії речових джерел потрібні лабораторні умови,
у силу чого наявність на ньому цих джерел у перебігу проведення слідчих
чи судових дій лише припускається, то ми маємо вже вірогідні носії.

Всі носії, на яких речові джерела знаходяться на час проведення
процесуальної чи позапроцесуальної дії із завданням їх збирання,
іменуються первинними носіями. Проте носії, на які речові джерела
переносяться з первинного носія з метою їх вилучення та іншого збирання,
вже будуть вторинними носіями.

Таким чином, всі носії речових джерел інформації можуть бути поділені за
різними класифікаційними основами, зокрема, за:

1. Умовами виявлення на них речових джерел на:

а) реальні носії;

б) вірогідні носії.

2. Часом появи на них речових джерел на:

а) первинні носії;

б) вторинні носії.

Наведений варіант суттєвого і термінологічного визначення етапів роботи
з особистими та речовими джерелами може бути представлений і таким
чином. Умовно встановлення особистих джерел та отримання від них
інформації, а також збирання та дослідження речових джерел

може бути названо таким словосполученням, як “збирання інформації”, яку
після цього вже треба оцінити і можна буде використати з певною метою.

Таким чином, етапи роботи з особистими та речовими джерелами
термінологічно були б однакові: збирання, оцінка та використання
інформації. Проте для особистих джерел збирання інформації має
поділятися на такі два елементи такого етапу, як установлення особистого
джерела та отримання від нього інформації, а для речового джерела –
збирання і дослідження самих джерел інформації. В такому випадку треба
погодитися з термінологічним збігом назви одного з етапів та одного із
елементів етапу роботи з речовими джерелами – спочатку збирання самих
речових джерел, а потім (після їх дослідження) й збирання вже за їхньою
допомогою інформації.

Розглянувши основні складові визначення предмета криміналістики у
вигляді стадій та складових частин методики боротьби зі злочинами,
поняття та різновидів інформації, що має значення для боротьби зі
злочинами, джерел цієї інформації, їх різновидів та етапів роботи з
ними, можна перейти до формулювання й самої дефініції криміналістичної
науки, визначення її системи та місця поміж інших галузей наукових
знань.

Запитання 5. Перша і друга концепції визначення предмета і системи
криміналістики, її місця поміж інших галузей юридичної науки.

Детальне вивчення існуючих визначень криміналістики та відповідної
криміналістичної практики (78.С. 159-198, 710-809), дає підстави для
висновку про те, що більш доцільно під криміналістикою розуміти
методичну галузь юридичної науки, котра на основі пізнання
закономірностей роботи з особистими та речовими джерелами інформації, що
має значення для боротьби зі злочинами, розробляє гласні технічні засоби
та прийоми їх застосування, тактичні прийоми проведення окремих
процесуальних і гласних позапроцесуальних дій чи їх комбінацій, а також:
гласні методичні рекомендації із попередження, виявлення, припинення,
розкриття та досудового розслідування злочинів, судового розгляду
кримінальних справ і виконання судових рішень.

Як бачимо, в цьому варіанті визначення предмета криміналістики
деталізовані лише найважливіші поняттєутворюючі ознаки цієї науки —
стадії та складові частини методики боротьби зі злочинами, про-

те детальний виклад різновидів особистих і речових джерел інформації та
етапів роботи з ними лише значно ускладнив би цю дефініцію і тому не
викликається необхідністю.

Проте в межах навчального курсу криміналістики дефініція цієї науки може
виглядати ще більш стислою. Криміналістика – це методична галузь
юридичної науки, котра на основі пізнання закономірностей роботи з
особистими та речовими джерелами інформації, що має значення для
боротьби зі злочинами, розробляє складові частини гласної методики
проведення цієї боротьби на всіх її стадіях.

Такий підхід обумовлений тим, що у навчальному курсі криміналістики до
викладу даного стислого визначення предмету цієї науки має бути детально
розглянута концепція про стадії і складові частини методики боротьби зі
злочинами, особисті і речові джерела інформації, їх різновиди, етапи та
елементи роботи з ними, тобто про всі поняттє-утворюючі ознаки предмету
криміналістичної науки, деталізація яких в її дефініції вже буде
виглядати зайвою.

Обидва запропоновані визначення предмета криміналістики дозволяють чітко
відмежувати дану галузь юридичної науки від будь-якої іншої, але це ще
не вирішує остаточно всі пов’язані з цим проблеми. Зокрема, залишається
відкритим запитання, яка саме галузь юридичної науки повинна розробляти
схожі складові частини методики боротьби з іншими, ніж злочини,
правопорушеннями (проступками, правовими спорами і деліктами), оскільки
і технічні засоби, і тактичні прийоми, і методичні рекомендації повинні
знайти відповідне втілення у перебігу розробки методики боротьби з
будь-якими правопорушеннями (проступками, спорами, деліктами):
конституційними, адміністративними, дисциплінарними, цивільно-правовими
та господарсько-правовими.

Проте тільки шляхом використання окремих складових частин
криміналістичної методики у перебігу боротьби з іншими правопорушеннями
даної проблеми не вирішити, тому що це фактично неможливе без належного
адаптування складових частин цієї методики щодо процесу боротьби з
кожним із різновидів правопорушень. А в такому випадку, по-перше,
завдання з адаптування криміналістичної методики до умов проведення
боротьби з кожним із різновидів правопорушень (проступків, спорів,
деліктів) все ж такі має бути покладено на ту чи іншу галузь юридичної
науки. По-друге, адаптовані криміналістичні методики – це вже нові
різновиди методик боротьби із правопорушеннями, які будуть виходити за
межі завдань запропонованого визначення предмета криміналістичної науки.

Саме з огляду на це, ще у 1994 р. було запропоновано створити нову
галузь юридичної науки – “Цивілістика”, на яку б покладалося завдання з
розробки складових частин гласної методики боротьби із
цивільно-правовими та господарсько-правовими спорами і деліктами
(ПО.С.ЗЗ).

Але і в такому випадку поза межами методичного забезпечення боротьби із
правопорушеннями залишалися конституційні, адміністративні та
дисциплінарні правопорушення. Тому більш прийнятною треба визнати другу
концепцію предмета і системи криміналістики, згідно якої на цю галузь
юридичної науки покладалося б завдання з розробки складових частин
методики боротьби із будь-якими правопорушеннями (проступками, спорами,
деліктами).

Причому оскільки боротьба з однією групою правопорушень (конституційні,
кримінальні, цивільно-правові, господарсько-правові) передбачає тільки
судовий розгляд відповідної справи, а з іншою групою правопорушень
(адміністративні, дисциплінарні) – переважно чи тільки позасудове
провадження, то й визначені вище стадії здійснення цієї боротьби із
злочинами (див. лекція 1, запитання 1) не можуть бути адаптовані без
істотної зміни щодо інших різновидів правопорушень. Зокрема, можна
говорити про попередження, виявлення та припинення будь-яких
правопорушень. Проте розкриття і досудове розслідування щодо інших, ніж
злочини, правопорушень перетворюється у досу-дову підготовку відповідної
справи, порядок розгляду якої, як це вже підкреслювалося, може бути
судовим і позасудовим. Але саме у перебігу розгляду справи й
установлюється сутність правопорушення, що і є аналогом розкриттям та
розслідуванням відповідного правопорушення.

Завершується ж боротьба із будь-яким правопорушенням виконанням рішення
відповідного органу: судового чи позасудового, наприклад, службовця,
якому законом надано право розглядати справи про дисциплінарні проступки
чи окремі категорії адміністративних проступків тощо.

З урахуванням цього, мабуть, недоцільно в дефініції криміналістики за
другою концепцією деталізувати також і виклад стадій боротьби із
правопорушеннями.

Таким чином, за другою концепцією предмета під криміналістикою більш
обгрунтовано розуміти галузь методичної юридичної науки, яка на основі
пізнання закономірностей роботи з особистими і речовими джерелами
інформації, що має значення для боротьби з будь-якими правопорушеннями
(проступками, спорами, деліктами), розробляє гласні технічні засоби та
прийоми їх застосування, тактичні прийоми

проведення окремих процесуальних і гласних позапроцесуальних дій чи їх
комбінацій і гласних методичних рекомендацій з проведення цієї боротьби
на всіх її стадіях.

Проте постановка питання про практичне втілення цієї концепції предмета
криміналістики ще не є достатньо підготовленою. Адже ж новітнє
визначення предмета криміналістичної науки й за першою концепцією
істотно порушує традиційні погляди на це, а тому вимагає певного часу
для того, щоб стати загально визнаним, що без проведення широкої
дискусії, у тому числі у перебігу спеціальних науково-практичних
конференцій, зробити буде дуже важко. Тільки після того, як більшість
вчених та практиків зрозуміють необхідність цих змін, коли видання нових
підручників з криміналістики буде здійснюватися хоча б переважно за
першою концепцією, можна буде перейти й до практичного втілення в життя
й другої концепції предмету криміналістики.

З огляду на це, питання про систему навчального курсу криміналістики,
яке і в традиційному аспекті ще залишається достатньо дискусійним, більш
доцільно викласти лише за першою концепцією предмета криміналістики,
вказавши також й на можливі шляхи впорядкування найбільш дискусійних із
цього приводу питань.

Новітню систему навчального курсу криміналістики доцільніше представити
таким чином. Курс криміналістики треба поділити на чотири частини,
відповідні розділи і теми. Проте частина І. “Теороло-гія”, яка має
об’єднати загально теоретичні для всього навчального курсу
криміналістики положення, будь-яких розділів у собі не містить і
складається лише з низки відповідних тем, зокрема, таких, як: “Історія,
предмет і система криміналістики”, “Загальна характеристика і
класифікація методів криміналістики”, “Основи ідентифікації,
групоф-ікації та інших спеціальних методів”, “Основи мікрооб’єктології”
тощо.

Проте першу частину криміналістики доцільно йменувати саме
словосполученням “Теорологія”, оскільки семантичне значення слова
“Методологія”, яке все частіше використовується останнім часом у
відповідних назвах цієї частини підручників з криміналістики
(156.С.З-103; 178.С.1-129 та інш.), відповідно можна тлумачити як вчення
про методи. Проте приведений перелік тем цієї частини свідчить про більш
широке її тематичне наповнення. Тут доцільно викладати й основи
мікрооб’єктології, тому що поділ речових джерел інформації на
макро-об’єкти і мікрооб’єкти та пов’язані з цим проблеми пронизують всі
існуючі частини криміналістики (див. лекція 4, запитання 1). Так, у
другій частині вже більш обгрунтовано викладати проблеми використання
технічних засобів збирання, особистого та експертного дослідження
мікрооб’єктів; в третій частині – особливості тактичних прийомів зби-

рання, особистого та експертного дослідження мікрооб’єктів у перебігу
окремих процесуальних та позапроцесуальних дій тощо; і, на кінець, у
четвертій частині – особливості роботи з мікрооб’єктами у перебігу
боротьби з окремими видами чи групами злочинів. Словосполучення ж
“Теоретичні основи”, яким названа перша частина криміналістики в деяких
інших виданнях (173.С.4-86 та інш.), хоча й семантично тотожно змісту
цієї частини навчального курсу криміналістики, проте не таке лаконічне,
ніж словосполучення “Теорологія”.

Частина II. “Техніка” більш доцільно поділити на два розділи. Розділ 1
іменується “Загальні положення техніки” і містить в собі всього декілька
тем: “Поняття і система техніки, її основні категорії”, “Поняття,
різновиди і комплекти технічних засобів боротьби зі злочинами” тощо.

Перелік тем розділу 2 цієї частини — “Основні галузі техніки”, повинен
бути більш широким, наприклад, “Основи фотокінозйомки і
зву-ковідеозапису”, “Слідознавство”, “Зброєзнавство”, “Одорологія”,
“Можливості встановлення виконавця і засобів виконання документів”,
“Можливості встановлення змін змісту та інших обставин виготовлення
документів”, “Фоноскопія”, “Пластикодокументи”, “Ком-п’ютеродокументи”,
“Габітоскопія”, “Інформатика” тощо.

Мабуть, не буде зайвим додатково пояснити, що тема “Зброєзнавство” має
об’єднати виклад проблем, що пов’язані з використанням вогнепальної і
холодної зброї, а також вибухових пристроїв і речовин, як різновиду
кримінальної зброї.

В темах, що пов’язані з документами, більш доцільно розкрити положення й
таких традиційних тем, як почеркознавство і техніко-кри-міналістичне
дослідження документів, і поширити розгляд цих проблем за рахунок
включення й інших видів письмодокументів (машинописних, друкованих тощо)
та інших різновидів документів (ізодокументів, фотодокументів,
кінодокумеНтів, відеодокументів, голографодоку-ментів,
електрографодокументів та електроннодокументів. Проблеми дослідження
аудіодокументів повинні висвітлюватися в окремій темі “Фоноскопія”.
Доцільно окремо викласти й проблеми комп’ютеродо-кументів, оскільки цей
матеріал має достатню для цього специфічність.

Останнім часом з’явилися підручники криміналістики, в яких особливу
увагу приділено проблемам роботи з пластиковими картками та іншими
різновидами пластикодокументів (210.С.211-225), паперовими грішми
(210.С. 197-210) та інш., що треба визнати достатньо актуальним.

В темі “Інформатика” треба викласти положення інформаційно-довідкового
забезпечення боротьби із злочинами, зокрема, проблеми організації і
функціонування криміналістичної реєстрації та обліку, в той час як
проблемам ордистично-довідкових та ордистичних обліків місце у
навчальному курсі ордистики.

В частині III. “Тактика” треба передбачити три розділи, перший з яких —
“Загальні положення тактики”, має вмістити декілька тем, зокрема,
“Поняття, система і джерела тактики”, “Поняття тактичного прийому, дії,
рішення, комбінації і ситуації, їх класифікація”, “Основи взаємодії
учасників процесу боротьби зі злочинами”, “Вчення про версії”, “Основи
планування та організації процесу боротьби зі злочинами” тощо.

Окремі автори три останні та деякі інші теми цього розділу розміщують в
першій частині криміналістики (156.С.70-104; 163.С.61-74, 98-108;
195.С.100-119 та інш.) чи й зовсім відокремлюють у додаткову самостійну
частину криміналістики (174.С.187-227 та інш.). Але з цим погодитися не
можна, оскільки вказані теми не мають теорологічного, тобто
загальнотеоретичного, характеру для всього навчального курсу
криміналістики та їх узагальнююче значення проявляється у відношенні
тільки таких частин криміналістичної науки, як “Тактика” і “Методика”.

Другий розділ третьої частини криміналістики найбільш обгрунтовано
іменувати “Тактика проведення окремих процесуальних і по-запроцесуальних
дій чи їх комбінацій” і об’єднати в ньому теми щодо тактики проведення
не тільки слідчих дій, як це має місце в деяких підручниках
криміналістики навіть останніх років видання (156.С.325-425;
173.С.261-412 та інш.), а й судових дій та окремих, найбільш важливих,
позапроцесуальних дій. З огляду на це, теми даного розділу третьої
частини криміналістики повинні іменуватися більш широко, наприклад,
“Тактика огляду”, “Тактика відтворення обстановки та обставин події”,
“Тактика обшуку і виїмки”, “Тактика допиту та очної ставки”, “Тактика
пред’явлення для впізнання”, “Тактика затримання та арешту”, тощо, та
об’єднувати собою матеріал щодо тактики проведення цих дій у перебігу як
досудового, так й судового слідства.

В заключному, третьому, розділі тактики більш доцільно викласти
положення щодо тактики підготовки матеріалів, призначення та проведення
експертиз, назвавши цей розділ “Тактика призначення та проведення
експертиз” і передбачивши в ньому принаймні три теми: “Загальні
положення тактики призначення і проведення експертиз”, “Тактика
отримання зразків на окремі різновиди експертних досліджень” і “Тактика
призначення і проведення окремих видів експертиз”. Причому в двох
останніх темах повинні бути деталізовані тактичні особливості отримання
зразків, іншої підготовки матеріалів, призначення та проведення найбільш
складних та актуальних експертиз, наприклад, почеркознавчої експертизи,
одорологічної експертизи, фоноскопічної експертизи, вибухово-технічної
експертизи, експертизи

окремих різновидів мікрооб’єктів та інш. Саме необхідність розгляду
даної криміналістичної проблеми в межах декількох тем робить доцільним
представити її у вигляді окремого розділу.

Проте у деяких підручниках криміналістики дана проблема представлена
лише першою темою, в той час як положення відносно тактики отримання
зразків, призначення і проведення вказаних різновидів експертних
досліджень традиційно викладаються в другій частині навчального курсу
криміналістики. Ці положення, зокрема, можна знайти в таких темах, як
“Почеркознавство”, “Одорологія”, “Фоноскопія”, “Експертиза матеріалів,
речовин і виробів з них” тощо (163.С.218-219, 228-230, 235-236;
178.С.292-293, 322-336, 364-367; 195.С.244-245, 280-281, 294-295 та
інш.).

Заключна частина IV курсу криміналістики — “Методика”, також має
поділятися на три розділи. В розділ 1 цієї частини — “Загальні положення
методики боротьби зі злочинами”, доцільно об’єднати такі теми, як:
“Поняття, джерела, система і структура методики боротьби зі злочинами”,
“Основи розшукової та пошукової діяльності учасників процесу боротьби зі
злочинами”, “Основи подолання протидії боротьбі зі злочинами” тощо.

У розділі 2 четвертої частини навчального курсу криміналістики
-“Методики боротьби з окремими видами і групами злочинів”, більш
обгрунтовано викласти традиційні методики боротьби зі злочинами окремих
груп чи різновидів, зокрема, “Методика боротьби із вбивствами і
заподіянням тілесних пошкоджень”, “Методика боротьби із статевими
злочинами і розбещенням неповнолітніх”, “Методика боротьби із
крадіжками”, “Методика боротьби із грабежами і розбоями” тощо,
конкретизація переліку яких повинна будуватися з урахуванням майбутньої
юридичної та регіональної спеціалізації фахівців.

Проте розділ 3 четвертої частини – “Методики боротьби зі злочинами при
особливих обставинах”, має включати виклад тих особливостей методики
боротьби зі злочинами, які визначає не вид, а інша криміналістично
значуща характеристика злочинного посягання, наприклад, “Особливості
методики боротьби із злочинами, що скоєні організованими угрупованнями”,
“Особливості методики боротьби із комп’ютерними злочинами”, “Особливості
методики боротьби із злочинами неповнолітніх”, “Особливості методики
боротьби із злочинами психічно хворих осіб”, “Особливості методики
боротьби із злочинами “по гарячих слідах” тощо.

Конкретний перелік тем цього розділу четвертої частини навчального курсу
криміналістики також має визначатися певним напрямком підготовки
юридичних кадрів, відомчими та регіональними особливостями майбутньої
роботи фахівців, яких готує той чи інший навчальний заклад.

ЗО

Таким чином, в загальному вигляді система навчального курсу
криміналістики за першою концепцією її предмета, тобто пов’язаною із
боротьбою лише зі злочинами, може бути представлена так:

Частина І “Теорологія” (окремі теми).

Частина II “Техніка”, розділ 1 “Загальні положення техніки” (окремі
теми), розділ 2 “Основні галузі техніки” (окремі теми).

Частина III “Тактика”, розділ 1 “Загальні положення тактики” (окремі
теми), розділ 2 “Тактика проведення окремих процесуальних і
позапроцесуальних дій чи їх комбінацій” (окремі теми), розділ 3 “Тактика
призначення та проведення експертиз” (окремі теми).

Частина IV “Методика”, розділ 1 “Загальні положення методики” (окремі
теми), розділ 2 “Методики боротьби з окремими видами і групами злочинів”
(окремі теми), розділ 3 “Методики боротьби зі злочинами при особливих
обставинах” (окремі теми).

Система навчального курсу за другою концепцією її предмета, тобто
пов’язаною із боротьбою зі всіма різновидами правопорушень (злочини,
проступки, правові спори і делікти), має містити додаткові розділи в
другій, третій та четвертій частинах навчального курсу. В них мають
викладатися особливості застосування відповідно гласних технічних
засобів, гласних тактичних прийомів проведення певних процесуальних чи
позапроцесуальних дій або їх комбінацій, а також гласних методичних
рекомендацій по здійсненню боротьби з кожним із різновидів правопорушень
(конституційні, кримінальні, адміністративні, дисциплінарні та інші
трудові, цивільно-правові, господарсько-правові) на всіх стадіях її
проведення.

Наприклад, по завершенню викладу положень другого розділу техніки за
першою концепцією предмета криміналістики повинні йти такі підрозділи,
як: “Особливості застосування технічних засобів у боротьбі із
конституційними правопорушеннями”, “Особливості застосування технічних
засобів у боротьбі із адміністративними правопорушеннями”, “Особливості
застосування технічних засобів у боротьбі із дисциплінарними та іншими
трудовими правопорушеннями”, “Особливості застосування технічних засобів
у боротьбі із цивільними та господарськими правопорушеннями”.

Визначення місця криміналістики поміж інших галузей юридичної науки
більш доцільно провести на підставі нової концепції предмета та системи
юридичних наук у цілому, яка, нажаль, ще не є загально визнаною і тому
виникає потреба зараз викласти її основні положення.

Детальний аналіз предмета дослідження окремих галузей юридичної науки
дає підстави дійти висновку про те, що юридичні науки в цілому вирішують
такі основні групи завдань:

І. Розробка філософських і теорологічних основ, матеріальних,
процедурних, методичних та інших умов для забезпечення належної правової
регламентації щодо:

Безделіктного врегулювання відповідних сторін суспільного

життя.

Ведення боротьби із різного роду правопорушеннями (злочини,

проступки, правові спори і делікти).

(®†

yyyy^„`a$

„R ¤

?????????здійснення цієї ж правової регламентації щодо:

Безделіктного врегулювання відповідних сторін суспільного

життя.

Боротьби з кожним із різновидом правопорушень.

Таким чином, предмет юридичних наук в цілому має скласти розробка
філософських і теорологічних основ, матеріальних, процедурних,
методичних та інших умов щодо забезпечення належної правової
регламентації відповідних сторін суспільного життя і боротьби із різного
роду правопорушеннями (злочини, проступки, правові спори і делікти), а
також: ефективного і раціонального здійснення цієї правової
регламентації, в тому числі й у перебігу боротьби із кожним із
різновидів правопорушень.

Звідси система юридичних наук у кінцевому підсумку має бути представлена
таким чином:

Теорологічні юридичні науки, тобто наукові галузі, що розробля

ють філософські, історичні та інші теорологічні основи всієї системи юри

дичних наук (філософія права, теорія держави і права, історія держави

і права, історія політичних і правових вчень та інш.).

Матеріальні юридичні науки, тобто науки, що розробляють ок

ремі галузі матеріального права (конституційне право, кримінальне

право, адміністративне право, трудове право, цивільне право, госпо

дарське право).

Процедурні юридичні науки, тобто наукові галузі, що розробля

ють нормативну процедуру боротьби із окремими видами правопору

шень: злочинів, проступків, правових спорів і деліктів (загальна тео

рія інформації^ процесуальні юридичні науки: конституційний процес,

8 Зараз на стадії становлення знаходиться дисципліна “Теорія доказів”,
сутність якої зводиться до теоретичних засад використання лише доказової
інформації та тільки у кримінальному судочинстві. Проте дана теорія має
розробляти теоретичні засади роботи із будь-якою інформацією, яка має
значення для боротьби із правопорушеннями, а не тільки із доказовою, та
щодо боротьби із будь-якими правопорушеннями, а не тільки зі злочинами.
З огляду на це й пропонується створити “Загальну теорію інформації”, яка
може мати дві частини: “Загальна частина” та “Особлива частина”. Причому
у другій частині доцільно передбачити шість розділів про теоретичні
засади роботи з інформацією у перебігу боротьби щодо кожного із
різновидів правопорушень: злочинів, конституційних, адміністративних,
дисциплінарних, інших трудових, цивільних та арбітражних правопорушень.

кримінальний процес, цивільний процес і господарський процес;
регламентні юридичні науки: адміністративний регламент, трудовий
регламент, ордистичний регламент, виправно-трудовий регламент і
судово-виконавчий регламент).

Поділ процедурних юридичних наук на процесуальні і регламентні проведено
в залежності від того, судовий чи позасудовий або переважно позасудовий
порядок передбачено для розгляду справ про відповідні правопорушення. З
урахуванням цього запропоновано існуючий Кодекс України про
адміністративні правопорушення поділити на два: Адміністративний кодекс
України та Адмінорегламентний кодекс України, в першому з яких мають
бути кодифіковані матеріальні норми адміністративного законодавства, а в
другому – процедурні норми. Аналогічно існуючий Кодекс України про працю
має бути представлений у вигляді Трудового кодексу України та
Трудорегламентного кодексу України, відповідно — кодекс матеріальних та
кодекс процедурних норм трудового законодавства.

З метою логічного завершення системи матеріальних та процедурних
кодексів пропонується розробити ще два відповідних кодекси
-Конституційний кодекс України і Конституційно-процесуальний кодекс
України, які зараз представлені чисельними розрізненими нормативними
актами.

З огляду на ці ж причини й існуючий Виправно-трудовий кодекс України
пропонується перейменувати у “Виправнотрудорегламентний кодекс України”,
а всю решту процедурних норм щодо виконання судових та інших рішень по
справах про інші, ніж злочини, правопорушення об’єднати у такому
кодексі, як “Виконавчорегламентний кодекс України”, або розташувати у
заключних розділах відповідних процедурних кодексів – Кон.ПК України,
АРК України, ТРК України, ЦПК України та ГПК України. Причому для
найменування останнього процедурного кодексу (відповідної галузі
юридичної науки) краще залишити стару назву “Арбітражно-процесуальний
кодекс України” (“арбітражний процес”). З огляду на це, й господарське
право (Господарський кодекс України) як галузь матеріальної юридичної
науки (відповідний кодекс) краще іменувати “Арбітражне право”
(“Арбітражний кодекс України”).

Методичні юридичні науки, тобто наукові галузі, що розробля

ють окремі складові частини методики боротьби з кожним із різновидів

правопорушень: злочинів, проступків, правових спорів і деліктів (кри

міналістика, ордистика).

Регулятивні юридичні науки, тобто такі наукові галузі, основ

ним завданням яких є розробка належного нормативно безделіктного

врегулювання необхідних сторін суспільного життя (податкове право,
бюджетне право, пенсійне право, сімейне право, житлове право, водне
право, земельне право, надрове право, лісне право тощо).

6. Допоміжні юридичні науки, тобто наукові галузі, що створюють інші
умови щодо ефективного та раціонального правового врегулювання певних
суспшьних відношень або здійснення боротьби з тими чи іншими
правопорушеннями (кримінологія, юридична медицина, юридична психіатрія,
юридична психологія, юридична бухгалтерія, юридична статистика, юридична
кібернетика, юридична педагогіка та інш.).

Додатково треба пояснити, що майже всі окремі галузі юридичної науки
мають на меті розробити відповідне нормативне врегулювання тих чи інших
сторін суспільного життя, в тому числі й у перебігу боротьби із
відповідним різновидом правопорушень. Але нормативне врегулювання, що
розроблене матеріальними, процедурними та методичними юридичними
науками, забезпечує ефективне та раціональне ведення боротьби із
будь-якими правопорушеннями, в той час, як завданням регулятивних
юридичних наук є розробка вже безделіктного нормативного врегулювання
відповідних сторін суспільного життя, що й обумовлює саме таку назву
юридичних наук цієї групи.

Більш того, деякі діючі найменування галузей юридичної науки із
семантичної точки зору мають не дуже вдалий варіант вимови, зокрема,
кримінальне право та кримінальний процес. Це ж стосується й
законодавчого словосполучення “підрозділи кримінальної міліції”,
“кримінальне судочинство” тощо, оскільки їх застосування поряд з іншими
схожими словосполученнями типу “кримінальне угрупування”, “кримінальна
країна” та інш. може породити не дуже бажані тлумачення. З огляду на це,
краще говорити про підрозділи анти(проти)криміналь-ної міліції”,
“анти(проти)кримінальний процес”, “анти(проти)кримі-нальне судочинство”,
“анти(проти)кримінальне право”, “Антикрим-інальний кодекс України (АКК
України)”, “Антикримінально-проце-суальний кодекс України (АКПК
України)” та інш.

З наведеної системи юридичних наук вбачається, що криміналістика входить
до четвертої групи юридичних наук – методичні юридичні науки, де окрім
неї є ще тільки одна галузь юридичної науки -ордистика, з якою вона і
має розробити складові частині відповідної методики боротьби з
будь-якими правопорушеннями. Тобто запропонована система юридичних наук
передбачає місце криміналістики за другою концепцією її предмета, коли
на неї покладається завдання з розробки складових частин гласної
методики боротьби з будь-якими правопорушеннями, а не тільки зі
злочинами, що передбачає вже пер-

ша концепція предмета криміналістики. В такому ж випадку в цій групі
юридичних наук мали б з’явитися й інші наукові галузі, такі як
цивіл-істика тощо.

Але в будь-якому випадку найбільше точок дотику криміналістика має і
буде мати саме з ордистикою. Словосполучення “ордистика”, нажаль, ще не
є загально відомим, а тому потребує свого пояснення. Справа в тому, що,
як уже підкреслювалося (див. лекція №1, запитання 1), ще в середині
минулого століття від криміналістики відмежувалося окреме вчення про
особливості застосування окремих частин негласної методики боротьби зі
злочинами і проведення з цією метою відповідної діяльності. Це вчення
згодом отримало три розповсюджені назви -“теорія оперативно-розшукової
діяльності”, “оперативно-розшукова діяльність” та “ОРД” (254-257; 259;
260; 313; 314 та інш.; див. додат.1).

Але ж зараз дана сукупність знань фактично досягла рівня самостійної
галузі юридичної науки, про що свідчить, зокрема:

а) той обсяг накопиченого матеріалу, який дає можливість сфор

мувати теорологічні та інші основи цієї науки;

б) наявність специфічного викладання, навчання та практичного

використання її положень, які мають статус таємності і потребують у

силу цього відповідний рівень допуску лише певних категорій науко

во-педагогічних та практичних працівників і майбутніх спеціалістів;

в) вихід даної галузі знань з ваківської наукової спеціалізації “кри

мінальний процес, криміналістика та судова експертиза” у самостійну

наукову спеціалізацію 21.00.06 – “оперативно-розшукова діяльність”9;

г) наявність спеціалізованої вченої ради із захисту дисертацій за

цим науковим напрямком та інш.

Виходячи з цього, ще у 1994 р. було запропоновано дану самостійну галузь
юридичної науки назвати більш прийнятним і лаконічним словосполученням
“оердологія”, походження якого пояснювалося від уже звичної абревіатури
“ОРД” (тобто від звуків “о”, “ер” і “д”) та грецьк. “logos” (у перекладі
– “вчення”, “наука”) і мало тлумачення –

‘Хоча з огляду на тісні міждисциплінарні зв”язки між криміналістикою та
ордистикою, з однієї сторони, а також криміналістикою та
антикримінальним процесом, ордистикою та ордистичним регламентом – з
іншої, виведення ордистики із ваківської спеціальності – 12.00.09, де
вона раніше фактично була, треба вважати помилковим і таким, яке заважає
вільному та ефективному розвитку цих тісно пов”язаних галузей юридичної
науки. В кращу сторону може змінитися дане становище у випадку відкриття
у спеціалізованих юридичних навчальних закладах нової кафедри – “Кафедри
правової процедури та методики боротьби з правопорушеннями”.
Словосполучення “правова процедура боротьби із правопорушеннями” може
об”єднати на одній кафедрі антикримінальний процес та ордистичний
регламент, а “методика боротьби із правопорушеннями” – криміналістику та
ордистику. Саме таку пропозиція щодо створення нової кафедри й
планується подати через адміністрацію Київського інституту внутрішніх
справ до МВС України.

“наука про оперативно-розшукову діяльність” (68.С.68). Згодом у цьому
відношенні було запропоновано чимало альтернативних словосполучень і
похідних від них слів: “оердеологія”, “ордеологія”, “ордо-логія”,
“ордознавство”, “оердознавство”, “оердеознавство”, “ордо-лог”,
“ордознавець”, “ордист”, “конфідентист”, “ордологічна діяльність”,
“ордознавча діяльність”, “ордистична діяльність”, “ордологічна
інформація”, “ордознавча інформація”, “ордистична інформація” тощо10
(95.С.29-30 та інш.). Проте випробування цих словосполучень у перебігу
вузівського навчального процесу дало підстави стверджувати про
недоцільність в даному значенні словосполучення “ор-дологія”, оскільки
воно, по-перше, співзвучне із назвою такої галузі юридичної науки, як
“кримінологія”, а не “криміналістика”. Проте саме з останньою ордистика
і має найбільше точок дотику (див. лекція 1, запитання 5). По-друге, в
такому випадку ордологію часто плутають з одорологією – частковим
вченням, яке має розробляти проблеми роботи зі слідами і зразками запаху
людини на основі нюху спеціально підготовленого собаки-детектора (95).

Що ж стосується словосполучення із застосуванням другої його частини
“-знавство”, то вже звично таким чином позначати не окрему галузь, а всю
сукупність юридичних наук, наприклад, таким словосполученням, як
“правознавство”. Недоцільно йменувати дану галузь юридичної науки й
словом “конфідендистика”, оскільки семантичне значення похідного слова
“конфіденційний” полягає в позначенні не стільки негласної інформації чи
діяльності, скільки невідомої для третіх осіб інформації чи діяльності,
що притаманно не тільки боротьбі із правопорушеннями, а й іншим сферам
суспільного життя, наприклад, медичному спілкуванню із тяжко хворим
тощо”.

З урахуванням викладеного, найбільш обгрунтованим у цьому відношенні є
словосполучення “ордистика” та похідні від нього словосполучення.

За першою концепцією предмету під ордистикою розуміється самостійна
галузь методичної юридичної науки, котра на основі пізнання
закономірностей роботи із особистими і речовими джерелами інфор-

10 В одному із пленарних виступів на науково-практичній конференції
“Опера-тивно-розшукова діяльність як основа підвищення ефективності
боротьби із організованою злочинністю і корупцією та забезпечення
безпеки діяльності працівників органів внутрішніх справ в сучасних
умовах”, що проходила 23-24.11.2001 р. у Львівському інституті
внутрішніх справ, було повідомлено, що О.П.Снігірьов запропонував у
цьому відношенню словосполучення “опердологія”. Нажаль, семантичне
походження цього словосполучення не роз’яснювалося, а тому не виключно,
що складова частина “опер” походить від слова “оперативний”, “д” і
“діяльність”, “о” — буква-з’єднання, і “логія” — “logos”, тобто вчення,
наука. Проте його дуже поганий вимов, мабуть, не викликає сумнівів.

мації, що має значення для боротьби зі злочинами, повинна розробити
негласні технічні засоби та прийоми їх застосування, тактичні прийоми
проведення окремих негласних заходів чи їх комбінацій та негласні
методичні рекомендації з попередження, виявлення, припинення, розкриття
і досудового розслідування злочинів, судового розгляду кримінальних
справ і виконання судових рішень.

Проте перша концепція предмета ордистики має ті ж недоліки, що й
криміналістика, оскільки для розробки складових частин негласної
методики боротьби з іншими, ніж злочини, правопорушеннями також треба
створювати додаткові галузі методичних юридичних наук, що не є достатньо
обгрунтованим. Враховуючи ті обставини, що не можна заперечити вже
фактично існуюче використання складових частин негласної методики у
перебігу боротьби із іншими, ніж злочини, правопорушеннями, краще за все
цю тенденцію взяти під державний контроль і покласти завдання з розробки
складових частин негласної методики боротьби з будь-якими
правопорушеннями на ордистику.

Проте, виходячи із будь-якої концепції визначення предмету
криміналістики та ордистики, можна констатувати наявність багатьох
спільних сторін у цих юридичних наук, які у силу цього і належать до
однієї групи методичних юридичних наук. Саме виходячи з цих обставин,
треба визнати, що методичні юридичні науки у вигляді ордистики
знаходиться на першому місці по тісноті зв”язків із криміналістикою.
По-перше, криміналістика і ордистика розробляють тотожній перелік
складових частин методики боротьби з правопорушеннями –

“Мали місце випадки й відверто антинаукового підходу до ведення даної
дискусії. Зокрема, В.Л.Грохольский, О.Ф.Долженков, І.Р.Шинкаренко та
деякі інші автори спочатку висловлювали лише укори в тому, що розробкою
наукових основ ордистики займаються криміналісти, а не ордисти.
В.Л.Грохольський у даному випадку пішов ще далі: організував шалений
тиск на К.В.Антонова що б той зняв своє ім”я із числа співавторів
пленарного докладу із наукових основ ордистики на одній із
науково-практичних конференцій Одеського інституту внутрішніх справ. А
коли ці дії не досягли своєї мети, В.Л.Грохольський й зовсім виключив
текст цього докладу із опублікованих матеріалів конференції. Причому
неодноразові звернення О.А.Ки-риченка до адміністрації ОІВС про
поновлення тексту докладу в матеріалах конференції не дали позитивного
результату. Більш того, в подальшому саме В.Л.Грохольський був
призначений на посаду проректора з наукової роботи цього інституту.
Будь-які коментарі тут зайві. Останнім часом з’явилися й випадки
необгрунтованого зняття оргкомітетами науково-практичних конференцій,
наприклад, “Стан судової реформи в Україні: проблеми і перспективи”, яка
мала місце в Національній юридичній академії України ім.Ярослава Мудрого
18-19.04.2002 p., Кримінально-правові та економічні проблеми запобігання
боротьби із злочинами у сфері підприємницької діяльності” – в Луганській
академії внутрішніх справ 25-26.04.2002 р. та інш., наукових доповідей
О.А.Кириченка відповідно “Деякі проблеми загальної теорії доказів”,
“Криміналістичне забезпечення боротьби із економічними злочинами” та
інш. Одночасно виступи інших їх учасників з аналогічних проблем були
включені в програми проведення цих конференцій. При цьому окремі
доповідачі допускали й навіть завуальований плагіат окремих концепцій
О.А.Кириченка.

технічні засоби, тактичні прийоми та методичні рекомендації, різниця між
якими полягає тільки у тому, що для криміналістики вони гласні, а
ордистики — негласні.

По-друге, криміналістика та ордистика розробляють перелічені складові
частини методики боротьби зі злочинами та іншими правопорушеннями щодо
всіх без винятку стадій її проведення. Змінюється лише доля
криміналістичної та ордистичної участі на кожній із стадій боротьби зі
злочинами. Так, у перебігу попередження, виявлення, припинення і
розкриття злочинів та виконання судових рішень традиційно переважають
ордистичні засоби, а при досудовому слідстві та судовому розгляді
кримінальних справ, навпаки, — криміналістичні засоби боротьби зі
злочинами. Проте без належного ордистичного забезпечення досудового
слідства та, особливо, судового розгляду кримінальних справ про злочині,
які скоєні організованими угрупуваннями, у тому числі про корупцію,
наркобізнес, замовні вбивства, хабарництво, розкрадання у великих
розмірах, тощо, не можна сподіватися на успіх. Розширення ж меж
криміналістичного забезпечення попередження, виявлення, припинення і,
навіть, розкриття злочинів може значно підвищити ефективність проведення
цих стадій боротьби зі злочинами. Найбільшу ж ефективність можна досягти
відповідним поєднанням застосування складових частин криміналістичної та
ордистичної методики боротьби зі злочинами на всіх стадіях її
проведення.

По-третє, криміналістика та ордистика мають один й той же перелік джерел
інформації та етапів роботи з ними, на пізнанні закономірностей
проведення якої обидві науки і розробляють складові частини своїх
методик по боротьбі зі злочинами.

На другому місці по тісноті зв’язків з криміналістикою займають
процедурні юридичні науки і, перш за все, кримінально-процесуальна
наука, яка має розробити нормативну процедуру застосування складових
частин криміналістичної методики боротьби зі злочинами у перебігу
здійснення досудового слідства і судового розгляду кримінальних справ.
Це і не дивно, оскільки криміналістика зародилася в надрах науки
кримінального процесу і розвивалася у напрямку наповнення нормативної
процедури ведення досудового слідства і судового розгляду кримінальних
справ відповідним технічним, тактичним і методичним супроводженням.
Поступово таке супроводження було представлено окремими складовими
частинами гласної методики боротьби зі злочинами і, перш за все, на тих
стадіях її ведення, які охоплювали досудове слідство та судовий розгляд
кримінальних справ.

Виходячи з цього, застосування складових частин гласної методики
боротьби зі злочинами на досудовому слідстві та й у перебігу судо-

вого розгляду кримінальних справ повинно було здійснюватися в межах
розробленої кримінальним процесом нормативної процедури, порушення якої
призводило до переходу доказів у ранг тільки орієнтовної інформації, а
також до низки інших небажаних наслідків.

Якщо ж виходити з другої концепції предмета криміналістики, то схожі
зв’язки з нею будуть мати й інші процедурні галузі юридичної науки, які
мають розробляти нормативну процедуру застосування складових частин
гласної методики боротьби із відповідними правопорушеннями. Зокрема,
конституційно-процесуальна наука має розробляти нормативну процедуру
застосування гласних технічних засобів, гласних тактичних прийомів та
гласних методичних рекомендацій з попередження, виявлення, припинення,
розкриття та досудо-вого розслідування конституційних правопорушень,
іншої досудової підготовки матеріалів про конституційні проступки, спори
чи делікти, судовий розгляд конституційних справ та виконання судових
рішень по них.

Аналогічно адмінорегламентна наука має розробляти нормативну процедуру
застосування складових частин гласної методики боротьби із
адміністративними проступками, трудорегламентна наука -дисциплінарними
проступками та іншими трудовими спорами та деліктами,
цивільно-процесуальна наука – цивільними правопорушеннями (спорами,
деліктами), і, нарешті, господарсько-процесуальна наука
(арбітражно-процесуальна наука) – господарськими правопорушеннями
(спорами, деліктами).

Проте нормативну регламентацію застосування складових частин негласної
методики боротьби зі злочинами та із усіма іншими правопорушеннями і
проведення із цією метою ордистичної діяльності має розробляти така
новітня процедурна галузь юридичної науки, як ор-дистичний регламент або
ордорегламентна наука, нормативним продуктом якої має стати
“Ордорегламентний кодекс України”. Зараз ця нормативна регламентація
розпорошена поміж низки нормативних актів, перш за все, в Законах
України “Про оперативно-розшукову діяльність”, “Про організаційні основи
боротьби із організованою злочинністю”, “Про міліцію” тощо, але все ж
таки переважно у низці підза-конних нормативних актів. З огляду на це,
новітній Ордорегламентний кодекс України має складатися із декілька
частин, які б мали різний рівень таємності, в залежності від рівня
таємності тих ордистичних заходів, нормативна регламентація проведення
яких викладена в тій чи іншій частині кодексу.

Указана система процедурних юридичних наук та їх кінцевого продукту —
відповідних процедурних кодексів, може надати підстави

для подальшого вдосконалення поняття і різновидів криміналістичної та
ордистичної інформації (див. лекція 1, запитання 3), коли б фактичні
дані, що мають значення для боротьби з тими чи іншими правопорушеннями і
добуті за допомогою складових частин гласної методики та із додержанням
відповідних процедурних норм (Кон.ПК України —
Конституційно-процесуального кодексу України, КПК України –
Кримінально-процесуального кодексу України, ЦПК України —
Цивільно-процесуального кодексу України, ГПК України —
Господарсько-процесуального кодексу України, АРК України —
Адмінорегламентного кодексу України, ТРК України – Трудорегламентного
Кодексу України), повинні розглядатися в якості основних доказів із
збереженням їх поділу на:

а) прямі основні докази:

б) непрямі основні докази.

Будь-які ж фактичні дані, що мають значення для боротьби із тими чи
іншими правопорушеннями і добуті за допомогою складових частин негласної
методики з додержанням вимог ОРК України – Ордорегламен-тного кодексу
України, можуть бути визнані вже в якості допоміжних доказів.

Проте порушення вимог вказаного нормативного врегулювання процедури
застосування складових частин гласної і негласної методики боротьби з
тими чи іншими правопорушеннями призводить до появи відповідно
орієнтовної та хибної чи спотвореної інформації.

У кінцевому підсумку, криміналістична інформація поділялася б на основні
(прямі, непрямі) докази та орієнтовну інформацію, а ордистич-на
інформація – допоміжні докази та хибну (спотворену) інформацію.

У такому разі можна б було встановити правило, згідно якого
обвинувальний вирок або інше рішення суду (другого органу), що обмежує
права чи свободи громадянина, не може бути постановлено лише на основі
непрямих основних чи допоміжних доказах; орієнтовна інформація – має
бути використана лише з метою пошуку джерел та оцінки основних чи
допоміжних доказів чи з іншою допоміжною метою; а хибна (спотворена)
інформація не може бути представлена у перебігу боротьби з
правопорушеннями та її отримання має визнаватися суспільно безпечним
діянням і тягти за собою певну відповідальність. Мабуть, істотне
порушення прав людини та інші тяжкі наслідки отримання хибної інформації
(здійснення ордистичної діяльності суб’єктами, які за законом не мають
права цього роботи, наприклад, комерційні організації чи інші особи на
їх замовлення тощо) повинно тягти за собою настільки сувору кримінальну
відповідальність, щоб виключити чи хоча б значно зменшити кількість
таких фактів.

На третьому місці по тісноті зв’язків з криміналістикою знаходяться
матеріальні юридичні науки, оскільки, зокрема, у науки криміналь-

ного права вона запозичила класифікацію суспільно безпечних діянь за
родовим та видовим об’єктом, на основі якої побудована система особливої
частини Кримінального кодексу України та часткових методик боротьби з
окремими видами чи групами злочинів. Склад того чи іншого злочину має
велике значення для розробки його криміналістичної характеристики, коли
звертається увага як на основні, так й допоміжні кваліфікуючі ознаки.

Коли ж стати на позиції другої концепції предмета криміналістики, то
схожі зв’язки ця наука набуде з усіма іншими без винятку матеріальними
юридичними науками: конституційне право, адміністративне право, трудове
право, цивільне право та господарське право, оскільки в основу розробки
методики боротьби із відповідними різновидами правопорушень має бути
покладений його склад та інші матеріально-правові ознаки.

Четвертий рівень по тісноті зв’язків з криміналістикою мають зайняти
майже всі допоміжні юридичні науки, але, перш за все, кримінологія,
юридична психологія, юридична бухгалтерія, юридична кібернетика тощо.
Так, криміналістика та кримінологія пов’язані з попередженням злочинів,
проте перша з наук має розробляти складові частини методики попередження
злочинів, в той час як завданням другої з них є розробка відповідних
пропозицій щодо вдосконалення боротьби зі злочинами на основі вивчення
причин скоєння злочинів, типології злочинців та потерпілих, динаміки та
закономірностей розповсюдження окремих видів злочинів тощо. Зрозуміло,
що досягнення обох цих наук можуть стати основою для відповідного
вдосконалення тих засобів боротьби зі злочинами, які повинні розробляти
кожна з них.

Положення юридичної психології мають велике значення для розробки
тактичних прийомів проведення процесуальних та позапроце-суальних дій чи
їх комбінацій із отримання інформації від різних категорій особистих
джерел, зокрема, малолітніх, осіб, які мають психічні чи фізичні вади,
тощо.

Завданням юридичної медицини є розробка гласних технічних засобів і
методів і тактичних прийомів із підготовки матеріалів, призначення та
проведення дослідження речових джерел інформації, які є частинами тіла
людини чи пов’язані з ними механізмом та іншими обставинами заподіяння
різного роду їх пошкоджень або інших змін. Історично положення юридичної
медицини та криміналістики складали одну галузь юридичної науки (див.
лекція 1, запитання 1) і лише пізніше положення юридичної медицини, на
той час судової медицина, вишли за межі криміналістики і склали предмет
самостійної наукової галузі, яка у силу покладений на неї завдань вже
стала галуззю саме юри-

дичної, а не медичної науки. Проте міждисциплінарний характер положень
юридичної медицини зберігається й до цього часу.

Поряд з цим юридична медицина все частіше вирішує завдання, які вже
виходять за межі боротьби тільки зі злочинами. Наприклад, без
юридично-медичного дослідження із встановлення батьківства не може бути
прийнято рішення по відповідній цивільній справі. Велике значення можуть
мати результати юридично-медичних досліджень й по трудових справах про
звільнення робітника з ініціативи адміністрації за появу на робочому
місці у стані сп’яніння або особи, яка понад чотирьох місяців була
непрацездатною, тощо.

За такою схемою можна прослідити зв’язки криміналістики із юридичною
психіатрією, юридичною статистикою, юридичною бухгалтерією та іншими
допоміжними юридичними науками.

Додаток 1.

СПИСОК

деяких публікацій із теорологічних проблем криміналістики та ордистики

Аганесян Г.А., Герасимов В.Н., Самыгин Л.Д. Место крими

налистики в системе наук //Вестн. Моск. ун-та.- Сер.П.- Право.- М.,

1987.- №1.- С.29-38.

Агафонов В.В., Филиппов А.Г. Криминалистика: Вопросы и

ответы: Учеб. пособие.- М.: Юриспруденция, 2000.- 168 с.

А.Л. Что такое криминалистика? Журнал министерства юсти

ции.- 1900.- №9.

4. Алексеев С.С. Обзор выступлений участников конференции //Ле

нинский принцип неотвратимости наказания и задачи советской кри

миналистики.- Свердловск: СЮИ, 1972.- С. 175-176.

Артамонов И.И., Порубов Н.И. Советская криминалистика:

Учеб.-нагляд. пособие. Альбом схем /Под ред. А.В.Дулова.- Мн.: Вы-

шэйшая шк., 1977.- 208 с.

Баршев Я. Основания уголовного судопроизводства с приме

нением к Российскому уголовному судопроизводству.- СПб,, 1841.-

224 с.

Басай В.Д. Актуальні проблеми кримінального процесу та кри

міналістики. Спецкурс: Навч. посібник для студентів-правознавців.-

Івано-Франківськ: РВВ Прикарп. ун-ту, 2001.- 324 с.

Басков В.И. Оперативно-розыскная деятельность: Учеб.-метод,

пособие.- М.: БЕК, 1997.

Бахарев Н.В., Романов В.И. Упражнения по криминалистичес

кой технике: Учеб. пособие.- Казань: Казан, ун-т, 1991.- 216 с.

Белкин Р.С. Предмет, система, задачи и методы советской кри

миналистики //Криминалистическая экспертиза.- М.: Юрид. лит, 1966.-

Вып.1.- С.3-10.

Белкин Р.С., Краснобаев Ю.И. О предмете советской крими

налистики //Правоведение.- Л.: Изд-во ЛГУ, 1967.- №4.

Белкин Р.С, Винберг А.И. Криминалистика: Общетеоретичес

кие проблемы: Монография.- М.: Юрид. лит., 1973.- 264 с.

Белкин Р.С. Общая теория советской криминалистики: Мо

нография.- Саратов: Изд-во СГУ, 1986.- 144 с.

Белкин Р.С. Курс советской криминалистики. В 3 т.- М.: Акад.

МВД СССР, 1977.- Т.1: Общая теория криминалистики.- 408 с.

Белкин Р.С. Курс советской криминалистики. В 3 т.- М.: Акад.

МВД СССР, 1978.- Т.2: Частные криминалистические теории.- 464 с.

Белкин Р.С. Курс советской криминалистики. В 3 т.- М.: Акад.

МВД СССР, 1979.- Т.З: Криминалистические средства, приемы и реко

мендации.- 408 с.

Белкин Р.С. Криминалистика: Проблемы, тенденции, перспек

тивы. Общая и частная теории.- М.: Юрид. лит., 1987.- 272 с.

Белкин Р.С. Криминалистика: Проблемы, тенденции, перспек

тивы. От теории к практике.- М.: Юрид. лит., 1988,- 304 с.

Белкин Р.С. Криминалистика: краткая энциклопедия.- М.:

Большая Российская Энциклопедия, 1993.- 112 с.

Белкин Р.С. Криминалистическая энциклопедия.- М.: БЕК,

1997.- 342 с.

Белкин Р.С. Курс криминалистики. В 3 т.- М.: Юрист, 1997.-

Т. 1: Общая теория криминалистики.- 408 с.

Белкин Р.С. Курс криминалистики. В 3 т.- М.: Юрист, 1997.-

Т.2: Частные криминалистические теории.- 464 с.

Белкин Р.С. Курс криминалистики. В 3 т.- М.: Юрист, 1997.-

Т.З: Криминалистические средства, приемы и рекомендации.- 480 с.

Белкин Р.С. Криминалистика: Учебный словарь-справочник.-

М.: Юрист, 1999.- 268 с.

Бердичевский Ю.Ф. О предмете и понятийном аппарате кри

миналистики (в порядке обсуждения) //Вопросы борьбы с преступнос

тью.- М.: Юрид. лит., 1976.- Вып.24.- С.133-140.

Брайнин М.С. Криминалистика. Под ред. Р.С.Белкина и

Г.И.Зуйкова. М., “Юридическая литература”, 1968 //Соц. закон

ность.- М.: Юрид. лит., 1969.- №9.- С.62.

Власов В.И., Гончаров Н.Ф. История розыскного процесса в

Росссии (законодательства и практика).- Монография: Домодедово:

РИПК МВД России, 1997.

Васильев А.Н. Введение в курс криминалистики: Лекция.- М.:

Изд-во МГУ, 1962.- 28 с.

Васильев А.Н. О задачах криминалистики в деле усиления

борьбы с преступностью и повышения раскрываемости преступлений

//Ленинский принцип неотвратимости наказания и задачи советской

криминалистики.- Свердловск: СЮИ, 1972.- С. 17-24.

Васильев А.Н., Яблоков Н.П. Предмет, система и теоретичес

кие основы криминалистики: Монография,- М.: Изд-во МГУ, 1984.-

144 с.

Вейнгарт А. Уголовная тактика. Руководство к расследова

нию преступлений /Перевод Лебедева.- Петроград, 1910.- 160 с.

Винберг А.И., Шавер М.Б. Криминалистика: Учебник для

юридических школ.- М.: Госюриздат, 1959.- 272 с.

Винберг А.И. Криминалистика. Раздел I. Введение в науку,-

М.: Юрид. лит., 1962.- 140 с.

Винберг А.И. Пути развития теории криминалистики //Совет

ское государство и право.- М.: Юрид. лит., 1971.- №10.- С.117-118.

Винберг А.И. Криминалистика //БСЭ (В 30 т. Гл. ред.

А.М.Прохоров.- Изд. 3-е.- М.: Сов. энцикл., 1973.- Т.13.- КОНДА-

КУН.- С.457.

Во ВНИИ криминалистики Прокуратуры СССР. Предмет со

ветской криминалистики и ее место в системе юридических наук //Соц.

законность.- М.: Госюриздат, 1952.- №3.- С.77-80.

Вороновский Н.Д. Уголовная техника. Начальный курс.

Практическое руководство для работников органов расследования. –

М.: НКВД РСФСР, 1931.-124 с.

Выдря М.М., Любарский М.Н. Место криминалистики в си

стеме юридических наук //Вопросы советской криминалистики.- Алма-

Ата, 1959.- С.34-36.

Гавло В.К. Проблемы теории и практики криминалистической

методики расследования преступлений: Дис. … д-ра юрид. наук.- М.,

1988.

Ган И.И. Понятие, задачи и значение криминалистики //Су

дебная газета.- 1903.- №5.

Гейндль Р. Уголовная техника. Из материалов уголовного

розыска.- М.: НКВД РСФСР, 1925.- 240 с.

Гельвиг А. Современная криминалистика. Методы расследо

вания преступлений.- М.: НКВД РСФСР, 1925.- 304 с.

Герасимов И.Ф. Обзор выступлений участников конференции

//Ленинский принцип неотвратимости наказания и задачи советской

криминалистики.- Свердловск: СЮИ, 1972.- С.177-178.

Герасимов И.Ф. Некоторые проблемы раскрытия преступле

ний.- Свердловск: Уральск, ун-т, 1975.- 184 с.

Гинзбург А.Я. Принципы советской криминалистики: Посо

бие.- Караганда: Караганд. ВС МВД СССР, 1974.- 140 с.

Голунский С.А., Шавер М.Б. Криминалистика: Методика

расследования отдельных видов преступлений.- М.: НКВД РСФСР,

1943.-212 с.

Голунский С.А., Рогинский Г.К. Техника и методика рассле

дования преступлений.- М.: НКВД РСФСР, 1943.- 224 с.

Громов В.И., Лаговиер Н. Искусство расследования преступ

лений.- М.: Сов. законодательство, 1927.- 159 с.

Гросс Г. Руководство для судебных следователей, чинов общей

и жандармской полиции.- Вып.1.- Смоленск, 1895.- 940 с.

Гросс Г. Руководство для судебных следователей как система

криминалистики.- СПб, 1908.- 1040 с.12

Гросс Г. Руководство к расследованию преступлений.- Пер. в

нем., изм. и доп. И.Н.Якимовым.- М.: Юриздат, 1930.- 144 с.

Добкевич Л.А. Толковый полицейский словарь.- Одесса, 1904.

Домбровский Р.Г. Предмет криминалистики: Учеб. пособие.-

Рига: Изд-во Латв. гос. ун-та, 1973.- 56 с.

Домбровский Р.Г. Предмет криминалистики: Автореф. дис. …

канд. юрид. наук.- Л., 1974.- 23 с.

Дополчев В. Участие полиции в производстве уголовных дел.-

Варшава, 1901.

Евгеньев М. Методика и техника расследования преступле

ний.- К.: НКВД УССР, 1940.- 224 с.

Закатов А.А. Розыскная деятельность.- Волгоград: ВЮИ МВД

РФ, 1993.

Зеленська О.П. Посібник з криміналістики для студентів юрид.

вузів англ мовою.- К.: 2001.- 281 с.

Зорин Г.А. Основы криминалистики: Монография.- Гродно,

1992.

Зорин Г.А. Криминалистическая методология: Монография.-

Мн.: Амалфея, 1999.- 608 с.

Ищенко А.В. Методологические и организационные пробле

мы развития криминалистических научных исследований: Автореф.

дис. … д-ра юрид. наук.- К., 1997.- 31 с.

Калайдович Н. Указания для производства уголовных след

ствий.-СПб., 1849.- 112 с.

Карев С.Д. Наука советского уголовно-процессуального пра

ва и смежные отрасли знания //Советский уголовный процесс: Учеб

ник /Под ред. С.Д.Карева.- М.: Юрид. лит., 1975.- С.29.

Кириченко А.А. Методические указания по изучению разде

лов “Методология криминалистики” и “Криминалистическая техни

ка” курса “Криминалистика”, планы лекционных, семинарских, прак

тических занятий и задания на индивидуальную подготовку.- Днеп

ропетровск: ДГУ, 1992.- 34 с.

Кириченко А.А. Проблемы криминалистики в современных

условиях борьбы с преступностью //Украиноведение и гуманиза

ция образования /Материалы научно-практической конференции

|2Вперше даний варіант посібника Ганса Гроса був опублікований у Граці в
1898 р., а пізніше він був переведений російською мовою у
Санкт-Петербурзі в 1908 р.

19-20.11.1992 г., Днепропетровский госуниверситет.- Днепропетровск:
Изд-во ДГУ, 1993.- С.147-148.

Кириченко А.А. Криминалистическая микрология: Моногра

фия.- Днепропетровск: Изд-во ДГУ, 1993.- 180 с.

Кириченко А.А. Курс судебной микрологии: Учеб. пособие.-

В 7 ч.- Днепропетровск: Изд-во ДГУ, 1994.- 4.1: История развития и

общетеоретические основы.- 124 с.

Кириченко А.А. Основы судебной микрологии: Монография.-

Днепропетровск: Пороги, 1994.- 536 с.

Кириченко А.А. О предмете криминалистики и судебной мик

рологии //Вестник ДГУ.- Днепропетровск: Изд-во ДГУ, 1994.- Вып.1,-

С.75-90.

Кириченко А.А., Текутьев Е.Ю. О понятии стадий борьбы с

преступностью в криминалистике и судебной микрологии //Вестник

ДГУ.- Днепропетровск: Изд-во ДГУ, 1995.- Вып.2.- С.141-146.

Кириченко А.А. Методические указания по изучению курса

“Криминалистика”.- Днепропетровск: РИО ДГУ, 1996.- 92 с.

Кириченко А.А. Методические указания по изучению курса

криминалистики.- Севастополь: Изд-во СевГТУ, 1997.- 100 с.

Кириченко А.А. Учебно-методическое обеспечение курса кри

миналистики.- Симферополь: РИО ТЭИ, 1997.- 92 с.

Кириченко А.А., Дмитрюк Л.В. Стадии работы с личными и

вещественными источниками доказательств //Весы Фемиды.- Симферо

поль, 1998.- №4.- С.3-5.

Кириченко О.А., Кириченко І.Г. та інш. Криміналістика. На

вчально-методичне забезпечення: Навч.-метод, посібник для слухачів-

заочників.- Одеса: НД РВВ, 2000.- 172 с

Кириченко А.А., Салтевский М.В. Как подготовиться к экза

мену по криминалистике: Учеб. пособие.- Симферополь: РИО ТЭИ,

1997.-176 с.

Кириченко А.А., Салтевский М.В. Краткий курс криминали

стики в вопросах и ответах: Учеб. пособие.- Симферополь: РИО КИЭ-

ХИ, МО Украины, 1998.- 198 с.

Кириченко А.А. Основы судебной микрообъектологии: Моно

графия.- Харьков.: Основа, 1998.- 1220 с.

Кириченко О.А., Берназ В.Д. Оердологія – самостійна галузь

знань //Вісник ОІВС- Одеса, 1999.- №4.- С. 125-128.

Кириченко А.А. и др. Предмет исследования оэрдологии //Кон

ституційні гарантії захисту людини у сфері правоохоронної діяльності

/Матер, наук.-практ. конференції 24-25.09.1999 p., ДЮІ МВС Украї

ни.- Дніпропетровськ: ДЮІ, 1999.- С.341-345.

Кириченко О.А., Кириченко І.Г. та інш. Повний комплект

навчально-методичного забезпечення курсу криміналістики: Навч.-

метод. посібник для слухачів-заочників (Серія: Бібліотека «Вісника

Одеського інституту внутрішніх справ». Додаток до №3 за 1999 р.).-

Одеса: НДРВВ, 1999.- 260 с

Кириченко А.А., Басай В.Д. Полный комплект учебно-мето-

дического обеспечения разделов «Методология» и «Техника» учебно

го курса «Криминалистика»: Метод, рекомендации для слушателей-

заочников.- Одесса: СО ХФ ОИВД, 1999.- 68 с.

Кириченко О.А., Кириченко І.Г. Проблеми вдосконалення

предмету криміналістики та оердології як провідних навчальних дис

циплін при підготовці фахівців органів внутрішніх справ //Викори

стання сучасних досягнень науки і практики у підвищенні ефектив

ності боротьби зі злочинністю /Матер, наук.-практ. конференції

30.03.2000 p., НАВС- К.: НАВС України, 2000,- С.47-60.

Кириченко О.А., Кириченко І.Г. та інш. Концепція предмету і

системи криміналістики, оердології та деяких інших юридичних дис

циплін //Науковий Вісник ДЮІ.- Дніпропетровськ: РВВ ДЮІ МВС

України, 2000.- №3.- С.302-311.

Кириченко О.А., Кириченко І.Г. Юридичні науки в подоланні

злочинів: питання вдосконалення //Тероризм і боротьба з ним: Аналі

тичні розробки, пропозиції наукових і практичних робітників.- Т.19.-

К.: НДІ «Проблеми людини», ОНЮА, 2000.- С.456-462.

Кириченко А.А., Кириченко И.Г. и др. Полный комплект учеб

но-методического обеспечения частей “Теорология” и “Техника” кур

са “Криминалистика”: Учеб.-метод. пособие.- Одесса: НИРИО ОИВД,

2000,- 116 с.

Кириченко А.А., Ткач Ю.Д.. Система юридических наук в

свете борьбы с имущественными преступлениями //Актуальні пробле

ми діяльності ОВС по попередженню, розкриттю та розслідуванню зло

чинів. Частина II. Проблеми розкриття та розслідування злочинів у

сучасних умовах /Матер, міжнар. науково-практичної конференції, 19-

20.10.2000 p.- Одеса: НД РВВ ОІВС, 2000.- С.207-217.

Кириченко О.А., Дерев’янкін С.Л. Предмет і система юридич

них наук //Актуальні проблеми діяльності ОВС по попередженню, роз

криттю та розслідуванню злочинів. Частина II. Проблеми розкриття

та розслідування злочинів у сучасних умовах /Матер, міжнар. науко

во-практичної конференції, 19-20.10.2000 p.- Одеса: НД РВВ ОІВС,

2000.- С.217-226.

Кириченко А.А., В.Д.Басай Полный комплект методического

обеспечения криминалистики для курсов переподготовки и повыше

ния квалификации: Метод, рекомендации.- Симферополь: СФ ОИВД,

2001.- 52 с.

Кириченко А.А., Басай В.Д. и др. Криминалистика. Полный

комплект учебно-методического обеспечения частей “Теорология” и

“Техника”: Учеб.-метод. пособие.- Хмельницкий: Изд-во АПВ Украи

ны, 2001.-156 с.

Кириченко А.А., Кириченко И.Г. Проблемы совершенствова

ния системы юридических наук в свете борьбы с преступностью //Нау

ковий вісник ДЮІ.- Дніпропетровськ: РВВ ДЮІ МВС України, 2001.-

№1.-СІ 10-129.

Кириченко О.А., Басай В.Д., Томін С.В. Криміналістика. По

вний комплект навчально-методичного забезпечення: Посібник для

слухачів-заочників.- К.: РВВ КІВС, 2001.- 184 с

Кириченко О.А., Басай В.Д. Криміналістика. Повний ком

плект навчально-методичного забезпечення: Посібник для курсантів-

правознавців.- К.: РВВ КІВС, 2001.- 264 с

Кириченко О.А., Басай В.Д. Криміналістика. Повний ком

плект навчально-методичного забезпечення: Посібник для курсантів-

правоохоронців.- К.: РВВ КІВС, 2001.- 244 с

Кириченко А.А., Басай В.Д., Щитников A.M. Основы юриди

ческой одорологии (теорология, правовая процедура, методика): Мо

нография.- К., Мн.: РИО КИВД, ГЭКЦ МВД РБ, 2001.- 764 с.

Кириченко А.А., Кириченко И.Г., Федоров Г.В. Новая кон

цепция предмета и системы юридических наук //Весы Фемиды.- Симфе

рополь, 2001.- №2.- С.29-37.

Кириченко А.А., Басай В.Д. Полный комплект учебно-мето

дического обеспечения переподготовки по криминалистике следовате

лей: Учеб.-метод. пособие.- Одесса: НИ РИО ОИВД, 2001.- 156 с.

Кириченко А.А., Басай В.Д. Полный комплект учебно-мето

дического обеспечения переподготовки по криминалистике дознава

телей: Учеб.-метод. пособие.- Одесса: НИ РИО ОИВД, 2001.- 176 с.

Кириченко А.А., Басай В.Д. Полный комплект учебно-мето

дического обеспечения переподготовки по криминалистике участковых

инспекторов милиции: Учеб.-метод. пособие.- Одесса: НИ РИО ОИВД,

2001.-116 с.

Кириченко А.А., Басай В.Д. Полный комплект учебно-мето

дического обеспечения переподготовки по криминалистике оперупол

номоченных уголовного розыска: Учеб.-метод. пособие.- Одесса: НИ-

РИО ОИВД, 2001.-116 с.

Кириченко А.А., Басай В.Д. Полный комплект учебно-мето

дического обеспечения повышения квалификации по криминалистике

следователей: Учеб.-метод. пособие.- Одесса: НИ РИО ОИВД, 2001.-

332 с.

102. Кириченко А.А., Басай В.Д, Полный комплект учебно-мето

дического обеспечения повышения квалификации по криминалистике

дознавателей: Учеб.-метод, пособие.- Одесса: НИ РИО ОИВД, 2001.-

144 с.

Кириченко А.А., Басай В.Д. Полный комплект учебно-мето

дического обеспечения повышения квалификации по криминалистике

участковых инспекторов милиции: Учеб.-метод. пособие.- Одесса: НИ

РИО ОИВД, 2001.-116 с.

Кириченко А.А., Басай В.Д. Полный комплект учебно-мето

дического обеспечения повышения квалификации по криминалистике

оперуполномоченных уголовного розыска: Учеб.-метод. пособие.- Одес

са: НИ РИО ОИВД, 2001,- 140 с.

Кириченко А.А., Басай В.Д. Полный комплект учебно-мето

дического обеспечения повышения квалификации по криминалистике

оперуполномоченных ОБНОН: Учеб.-метод. пособие.- Одесса: НИ РИО

ОИВД, 2001.- 122 с.

Кириченко О,А., Басай В.Д. Актуальні проблеми юридичної

науки: Навч. посібник для магістрів-правознавців.- Івано-Франківськ:

РВВ Прикарп. ун-ту, 2001.- 302 с.

Кириченко А.А., Басай В.Д. Курс лекций по актуальным про

блемам юридической науки: Учеб. пособие для магистров-правоведов.-

К.: Атіка, 2002.- 224 с.

Кириченко О.А., Басай В.Д. Предмет і система криміналісти

ки, ордистики та ордистичного регламенту, їх місце у системі юридич

них наук //Проблеми пенітенціарної теорії та практики.- К.: МП Леся,

2002.- №7.- С.90-100.

Клименко Н.И. Криминалистика как наука и учебная дис

циплина: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук.- К., 1994.- 32 с

110. Клименко Н.И., Кириченко А.А. Криминалистика как на

ука и учебная дисциплина: Монография.- Днепропетровск: Изд-во

ДГУ, 1994.-200 с.

Колдин В.Я. Криминалистика: теоретическая наука или при

кладная методология?//Вестн. Моск. ун-та.- Серия 11.- Право.- М.: Изд-

во Моск. ун-та, 200.- №4.- С.3-19.

Колмаков В.П. О теоретических основах систематизации ме

тодов, приемов и средств советской криминалистики //Правоведение.-

Л.: Изд-во ЛГУ, 1965.- №4.- С.118.

Колмаков В.П. Введение в курс советской криминалистики.-

Одесса: Изд-во ОГУ, 1973.- 124 с.

Коновалов Е.Ф. Розыскная деятельность следователя.- М.:

Юрид. лит., 1973.- 140 с.

Корноухов В.Е., Богданов В.М., Бордиловский Э.И., Зака

тов А.А. Курс криминалистики.- Красноярск: Изд-во Красноярск, ун

та, 1995.- 464 с.

Корноухов В.Е. Курс криминалистики. Т.1.- Красноярск:

Изд-во Красноярск, ун-та, 1996.- 562 с.

Краснобаев Ю.И. Понятие предмета советской криминалис

тики (история и современное состояние проблемы): Автореф. дис. …

канд. юрид. наук.- М., 1976.- 21 с.

Краснобаев Ю.И. Совершенствование предварительного след

ствия и предмет советской криминалистики: Учеб. пособие.- Волгог

рад: ВСШ МВД СССР, 1979.- 94 с.

Криминалистика: Учебник для слушателей правовых вузов

/Под ред. А.Я.Вышинского.- М.: ОГИЗ, 1935.- Кн.1: Техника и такти

ка расследования преступлений.- 252 с.

Криминалистика: Учебник для слушателей правовых вузов

/Под ред. А.Я.Вышинского.- М.: ОГИЗ, 1936.- Кн.2. Методика рассле

дования отдельных видов преступлений.- 252 с.

Криминалистика. Техника и тактика расследования преступ

лений: Учебник /Под ред. А.Я.Вышинского.- М.: Сов. законодатель

ство, 1938.- 542 с.

Криминалистика: Учебник /Под ред. Б.М.Шавера, А.И.Вин-

берга.- М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1940.- 344 с.

Криминалистика: Учебник /Под ред. Б.М.Шавера, А.И.Вин-

берга.- М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1945.- 206 с.

Криминалистика: Учебник /Под ред. Б.М.Шавера, А.И.Вин-

берга.- М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1949.- 224 с.

Криминалистика: Учебник. В 2 ч. /Под ред. А.И.Винберга,

С.П.Митричева.- М.: Госюриздат, 1950.- Ч.1.- 304 с.

Криминалистика: Учебник /Под ред. Б.М.Шавера, А.И.Вин

берга.- М..1 Госюриздат, 1950.- 244 с.

Криминалистика: Учебник. В 2 ч. /Под ред. С.П.Митричева,

П.И.Тарасова-Радионова.- М.: Госюриздат, 1950.- 4.1.- 320 с.

Криминалистика: Учебник. В 2 ч. /Под ред. С.П.Митричева,

П.И.Тарасова-Радионова.- М.: Госюриздат, 1952.- 4.2.- 176 с.

Криминалистика: Учебник /Под ред. А.И.Винберга.- М.: Гос

юриздат, 1959.- 312 с.

Криминалистика: Учебник /Под ред. С.А.Голунского.- М.:

Госюриздат, 1959,- 512 с.

Криминалистика: Учебник /Под ред. А.Н.Васильева.- М.:

Изд-во МГУ, 1963.- 620 с.

132. Криминалистика: Учебник /Под ред. С.П.Митричева,

М.П.Шаламова.- М.: Юрид. лит., 1963.- 544 с.

Криминалистика. Раздел 2. Криминалистическая техника:

Учеб. пособие /Под ред. Н.С.Полевого, Г.А.Самойлова.- М.: НИ РИО

ВШ МООП РСФСР, 1963.- 194 с.

Криминалистика: Учебник /Под ред. С.П.Митричева,

Н.П.Шаламова.- М.: Юрид. лит., 1966.- 608 с.

Криминалистика: Учебник для специальных средних учебных

заведений /Под ред. Р.С.Белкина.- М.: Юрид. лит., 1967.- 552 с.

Криминалистика: Учебник /Под ред. Р.С.Белкина, Г.Г.Зуй

кова.- М.: Юрид. лит., 1968.- 696 с.

Криминалистика: Учебник. В 2 т. /Под ред. Р.С.Белкина,

Г.Г.Зуйкова.- М.: НИ РИО ВШ МВД СССР, 1969.- Т.1.- 376 с.

Криминалистика: Учебник. В 2 т. /Под ред. Р.С.Белкина,

Г.Г.Зуйкова.- М.: НИ РИО ВШ МВД СССР, 1970.- Т.2.- 400 с.

Криминалистика: Учебник /Под ред. А.Н.Васильева.- М.:

Изд-воМГУ, 1971.-564 с.

Криминалистика: Учебник /Под ред. С.П.Митричева, Н.А.Се

ливанова, Н.П.Шаламова.- М.: Юрид. лит., 1973.- 536 с.

Криминалистика: Учебник для средних юридических учебных

заведений /Под ред. Р.С.Белкина.- М.: Юрид. лит., 1974,- 672 с.

Криминалистика: Учебник /Под ред. Б.А.Викторова, Р.С.Бел

кина.- М.: Юрид лит., 1976.- 552 с.

Криминалистика: Учебник /Под ред. И.Ф.Крылова.- Л.: Изд-

во ЛГУ, 1976.- 592 с.

Криминалистика: Учебник. В 2 т. /Под ред. Р.С.Белкина,

И.М.Лузгина. М.: РИО Акад. МВД СССР, 1978.- Т.1.- 384 с.

Криминалистика: Учебник. В 2 т. /Под ред. Р.С.Белкина,

И.М.Лузгина.- М.: РИО Акад. МВД СССР, 1980.- Т.2.- 508 с.

Криминалистика: Учебник /Под ред. А.Н.Васильева.- М.: Изд-

во Моск. ун-та, 1980.- 496 с.

Криминалистика для слушателей из социалистических и раз

вивающихся стран: Учебник /Под ред. Ю.Г.Корухова, В.Г.Коломац-

кого.- М.: НИ РИО Акад. МВД СССР, 1984.- 488 с.

Криминалистика: Учебник /Под ред. И.Ф.Пантелеева, Н.А.Се

ливанова.- М.: Юрид. лит., 1984.- 544 с.

Криминалистика: Учебник /Под ред. Р.С.Белкина.- М.: Юрид.

лит., 1986.- 544 с.

Криминалистика социалистических стран /Под ред. В.Я.Кол-

дина.- М.: Юрид. лит., 1986.- 512 с.

Криминалистика: Учебник. В 2 т. /Под ред. Р.С.Белкина,

В.П.Лаврова, И.М.Лузгина.- М.: Акад. МВД СССР, 1987.- Т.1.- 340 с.

Криминалистика: Учебник. В 2 т. /Под ред. Р.С.Белкина,

В.П.Лаврова, И.М.Лузгина.- М.: Акад. МВД СССР, 1987.- Т.2.- 404 с.

Криминалистика: Учебник/Под ред. И.Ф.Пантелеева, Н.А.Се

ливанова.- М.: Юрид. лит., 1988.- 672 с.

Криминалистика: Учебник /Под ред. Н.П.Яблокова, В.Я.Кол-

дина.- М.: Изд-во МГУ, 1990.- 464 с.

Криминалистика: Методика расследования отдельных видов

преступлений /Под ред. Н.М.Балашова.- М.: Юрид. лит., 1993.- 304с.

Криминалистика: Учебник /Под ред. И.Ф.Пантелеева, Н.А.Се

ливанова.- М.: Юрид. лит., 1993.- 592 с.

Криминалистика: Т.2 /Под ред. А.Г.Филиппова, А.А.Кузне

цова.- Омск: ОВШ МВД СССР, 1993.- 558 с.

158. Криминалистика: Учебник /Под ред. И.Ф.Герасимова,

Л.Я.Драпкина.- М.: Высш. шк., 1994.- 528 с.

Криминалистика: Учебник. В 3 т. /Под ред. Б.П.Смагоринс-

кого.- Волгоград: ВЮИ МВД России, 1994.- Т.2: Техника, тактика,

организация и методика расследования преступлений.- 560 с.

Криминалистика: Учебник. В 3 т. /Под ред. Р.С.Белкина,

В.Г.Коломацкого, И.М.Лузгина.- Т.1.- М.: БЕК, 1995.- 424 с.

Криминалистика: Учебник /Под ред.Р.С.Белкина.- Т.1. Исто

рия, общая и частные теории.- М., 1995.

Криминалистика. Расследование преступлений в сфере эко

номики: Учебник /Под ред.В.Д.Грабовского, А.Ф.Лубина.- Ниж. Нов

город: Нижегород. ВШ. МВД России, 1995.- 400 с.

Криминалистика: Учебник /Под ред. В.А.Образцова.- М.:

Юрист, 1995.- 592 с.

Криминалистика: Учебник /Под ред. Т.А.Седовой, А.А.Эк-

сархопуло.- СПб.: Изд-во СПб. ун-та, 1995.- 626 с.

Криминалистика: Учебник. В 3 т. /Под ред. Б.П.Смагоринско-

го, А.А.Закатова.- Волгоград: ВЮИ МВД России, 1995.- Т.З.- 404 с.

Криминалистика: Учебник /Под ред. Н.П.Яблокова.- М.: БЕК,

1995.- 708 с.

Криминалистика: Учебник /Под ред. Н.П.Яблокова.- М.: БЕК,

1996.- 708 с.

Криминалистика: Учеб. пособие /Под ред. А.В.Дулова.- Мн.:

Экоперспектива, 1996.- 416 с.

Криминалистика: Учебник /Под ред. В.А.Образцова.- М.:

Юрист, 1997.- 760 с.

Криминалистика: Учеб. пособие /Под ред. Н.И.Порубова.-

Мн.: Вышейшая шк., 1997.- 344 с. //? ‘

Криминалистика: Учебник/Под ред. Н.П.Яблокова.- М.: БЕК,

1997.- 704 с.

Криміналістика: Підручник для слухачів вузів, ад’юнктів, ви

кладачів вузів системи МВС України /За ред. П.Д.Біленчука.- К.: Аті-

ка, 1998.- 416 с

Криминалистика: Учеб. пособие /Под ред. А.В.Дулова.- Мн.:

Экоперспектива, 1998.-415 с.

Криминалистика: Учебник/Под ред. А.Г.Филиппова, А.Ф.Во

лынского.- М.: Спарк, 1998.- 543 с.

Криминалистика: Учебник /Под ред. А.А.Хмырова, В.Д.Зе

ленского.- Краснодар: Изд-во Кубан. гос. ун-та, 1998.- 615 с.

Криміналістика. Криміналістична тактика і методика розслі

дування злочинів: Підручник /За ред. В.Ю.Шепітько.- Харків: Право,

1998.- 376 с

Криминалистика: Учеб. пособие в схемах /Под ред. А.Г.Фи

липпова.- М.: Новый Юрист, 1998.- 240 с.

Криминалистика: Учебник /Под ред. Р.С.Белкина.- М.: НОР-

МА-ИНФРА, 1999.- 990 с.

Криміналістика: Підручник /За ред. П.Д.Біленчука.- К.: Пра

во, 1999.- 256 с.

Криминалистика: Учебник /Под ред. А.Ф.Волынского.- М.:

Закон и право, 1999.- 615 с.

Криминалистика: Учебник /Под ред. В.А.Образцова.- М.:

Юрист, 1999.- 735 с.

Криминалистика: Учебник /Под ред. А.Г.Филиппова.- М.:

СПАРК, 1999.- 543 с.

Криминалистика: Учебник /Под ред. Н.П.Яблокова.- М.:

Юрист, 1999.- 718 с.

Криминалистика: Учебник /Под ред. Т.В.Аверьяновой.- М.,

2000.- 990 с.

Криминалистика: Учебник /Под ред. Р.С.Белкина.- М.: НОР-

МА-ИНФРА, 2000.- 990 с.

Криминалистика: Учебник /Под ред. А.Ф.Волынского.- М.:

Закон и право, 2000.- 615 с.

187. Криминалистика: Учебник /Под ред. И.Ф.Герасимова,

Л.Я.Драпкина.- М.: Высш. шк., 2000.- 672 с.

Криминалистика: Учебник /Под ред. Е.П.Ищенко.-М.: Юрист,

2000.

Криминалистика. 4.1. Техника: Конспект лекций.- М.: Ми

хайлов, 2000.- 80 с.

Криминалистика. 4.2. Тактика: Конспект лекций.- М.: Ми

хайлов, 2000.- 48 с.

191. Криминалистика. Ч.З. Методика: Конспект лекций.- М.:

Михайлов, 2000.- 80 с.

Криминалистика: Учебник /Под ред. Т.А.Седовой.- Спб.: Спб.

ун-т, 2000.- 628 с.

Криминалистика: Учебник /Под ред. А.Г.Филиппова.- М.:

Юриспруденция, 2000.- 352 с.

Криминалистика: Учебник /Под ред. А.Г.Филиппова.- М.:

СПАРК, 2000.- 687 с.

Криминалистика: Учебник /Под ред. Н.П.Яблокова.- М.:

Юрист, 2000.- 718 с.

Криминалистика. Конспект лекций. Пособие для подготовки

к экзаменам /Авт. и сост. А.Желудков.- М.: Приор, 1998.- 145 с.

Криминалистика: Конспект лекций в схемах /Авт. и сост.

Д.И.Платонов.- М.: Приор, 1999.- 144 с.

Криминалистика: Учеб. пособие в схемах и комментариях

/Под ред. А.Г.Филиппова.- М.: Новый юрист.- 1999.- 240 с.

Криминалистика: Учебное пособие в схемах /Под ред. А.Г.Фи

липпова.- М.: Юриспруденция.- 1999,- 240 с.

Криминалистика. Конспект лекций. Пособие для подготовки

к экзаменам /Авт. и сост. А.Желудков.- М.: Приор, 2000.- 144 с.

Криминалистика. Схемы и терминология: Учеб. пособие/Под

ред. И.А.Возгрина.- Спб: Спб. ун-т, 2000.- 152 с.

Криминалистика в схемах: Учеб. пособие /Н.И.Порубов.- Мн.,

2000.- 240 с.

Криминалистика. Вопросы и ответы: Учеб. пособие /В.В.Ага

фонов.-М., 2000.- 168 с.

Криминалистика. 4.2. Тактика: Конспект лекций /С.А.Кор-

нев.- М.: Михайлов, 2000.- 48 с.

Криминалистика: Криминалистическая тактика и методика

расследования преступлений: Учебник /Под ред. В.Ю.Шепитько.-

Харьков: Право, 2001.- 528 с.

Криминалистика (для судебного следствия) /Кореневский.- М.:

УКЦЮр, 2001.- 198 с.

Криміналістика: Підручник /За ред. В.Ю.Шепітька.- К.: Ви

давничий Дім “Ін Юрі”, 2001.- 684 с.

Криминалистика: Учебник /Под ред. В.Ю.Шепитько.- К.:

Одисей, 2001.- 528 с.

Криміналістика: Курс лекцій /А.П.Біленчук.- К., 2001.- 216 с.

Криміналістика: Підручник /За ред. П.Д.Біленчука.- К.: Аті-

ка, 2001.- 544 с.

Криміналістика: Підручник /За ред. П.Д.Біленчука.- К.: Аті-

ка, 2001.- 602 с.

Криминалистика: Учебник /Под ред. Т.А.Седовой, А.А.Эк-

сархопуло.- СПб.: Лань, 2001.

Криміналістика (схеми та таблиці): Навч. посібник /За ред.

В.Г.Гончаренка,- К., 2001.- 368 с

Криминалистика (криміналістична техніка): Курс лекцій

/П.Д.Біленчук, А.П.Гель, М.В.Салтевський, Г.С.Семаков.- К.: МАУП,

2001.

Криминалистическая техника: Справочная книга юриста

/Под ред. Б.И.Шевченко.- М.: Госюриздат, 1959.- 522 с.

Криминалистическая экспертиза: Учеб. пособие. В 7-ми вып.

/Под ред. Р.С.Белкина, И.М.Лузгина.- М.: ВШ МВД СССР, 1966.-

Вып.1.- 194 с.

Криминалистическая экспертиза: Учеб. пособие. В 7-ми вып.

/Под ред. М.В.Кисина.- М.: ВШ МВД СССР, 1966.- Вып.2.- 204 с.

Криминалистическая экспертиза: Учеб. пособие. В 7-ми вып.

/Под ред. А.А.Эйсмана, П.Ф.Силкина.- М.: ВШ МВД СССР, 1969.-

Вып.З.- 215 с.

Криминалистическая экспертиза: Учеб. пособие. В 7-ми вып.

/Под ред. А.Н.Самончика.- М.: ВШ МВД СССР, 1969.- Вып.4.- 198 с.

Криминалистическая экспертиза: Учеб. пособие. В 7-ми вып.

/Под ред. В.С.Асханова, В.А.Снеткова .- М.: ВШ МВД СССР, 1969.-

Вып.5.- 212 с.

Криминалистическая экспертиза: Учеб. пособие. В 7-ми вып.

/Под ред. Г.А.Самойлова.- М.: ВШ МВД СССР, 1969.- Вып.6.- 196 с.

Криминалистическая экспертиза: Учеб. пособие. В 7-ми вып.

/Под ред. А.Н.Самончика, Ф.П.Совы.- М.: ВШ МВД СССР, 1972.-

Вып.7.- 224 с.

Криминалистический словарь. Kriminalistik lexikon /Ф.П.Адольф,

У.Бердер, А.Дишлер и др.; отв. ред. В.Бургхард.- М.: Юрид. лит., 1993.-

180 с.

Криминалистическое обеспечение деятельности криминальной

милиции и органов предварительного расследования: Учеб. пособие /Под

ред. Т.В.Аверьяновой, Р.С.Белкина.- М.: Новый Юрист, 1997.- 404 с.

Куклин В.И., Куклин В.В. Криминалистическая методика:

Учеб. пособие.- Тверь: ТГУ, 1992.- 84 с.

Курс криминалистики. Общая часть /Отв. ред. В.Е.Корно-

ухов.- М.: Юрист, 2000.- 784 с.

Курс криминалистики: Учеб. пособие /Под ред. Н.И.Порубо-

ва.- Мн.: Вышейшая шк., 2000.- 335 с.

Лаврухин СВ. Понятие криминалистики //Государство и

право.- М., 1998.- №4.- С.74-79.

Лебедев В.И. Искусство раскрытия преступлений.- СПб,

1909.- 124 с.

Лившиц Е.М., Белкин Р.С. Тактика следственных действий:

Учеб. пособие.- М.: Новый Юрист, 1997.- 176 с.

Лисиченко В.К. Предмет и метод советской криминалистики

(Аналитичний огляд стану і проблем).- К.: КНДІСЕ, 1957.

Лисиченко В.К. К вопросу о предмете и содержании советской

криминалистики //Вторая расш. научн. конф. судебных медиков и кри

миналистов,- К.: Киевск. отд. укр. НОСМиК, 1958.- С.92-96.

Лисиченко В.К. Учебно-методический комплекс по дисципли

не «Криминалистика».- К.: КГУ, 1987.

Локар Э. Руководство по криминалистике.- М.: Изд-во НКЮ

СССР, 1941.-544 с. ‘

Ломбразо Ц. Новейшие успехи науки о преступнике.- Петро

град, 1892.- 164 с.

Лузгин И.М. К вопросу о предмете советской криминалисти

ки //Ленинский принцип неотвратимости наказания и задачи советс

кой криминалистики.- Свердловск: СЮИ, 1972.- С.168.

Макалинский П. Практическое руководство для судебных

следователей.- Петроград, 1915.- 224 с.

Макаренко Н.П. Техника расследования преступлений.-

Харьков, 1925.- 244 с.

Мане Г.Ю. Криминалистика как прикладная дисциплина и

предмет преподавания //Труды профессоров и преподавателей Иркут

ского университета.- Иркутск: ИГУ, 1921.- Вып.2.- С.145-149.

Мане Г.Ю. Криминалистика, ее значение и место в системе

юридического образования //Советское право.- М.: Госюридиздат,

1926.- №6.- С.24.

Матусовский Г.А. Криминалистика в системе юридических

наук и ее межнаучные связи: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук.- М.,

1980.- 22 с.

Матусовский Г.А. Криминалистика в системе научных зна

ний: Монография.- Харьков: Высш. шк., 1976.- 112 с.

Медведев Н.Н. О предмете советской криминалистики и ее месте

в системе научного знания //Проблемы борьбы с преступностью.- Ир

кутск: ИГУ, 1970.- Вып.1.- С. 170-172.

Миньковский Г.М., Ратинов А.Р. О предмете криминалисти

ки и ее соотношение с другими отраслями научного знания //Вопросы

борьбы с преступностью.- М.: Юрид. лит., 1919.- Вып.30.- С.130-150.

Митричев СП. Предмет советской науки криминалистики и

ее место в системе юридических наук //Соц. законность.- М.: Госюри

диздат, 1952.- №3.- С.20-25.

Митричев СП. Предмет, метод и система криминалистики:

Монография.- М.: Юрид. лит., 1956.

Митричев СП. К вопросу о научных основах советской кри

миналистики //Криминалистика на службе следствия.- М.: Госюриз-

дат, 1956.- Вып.7.- С.29-32.

Митричев СП. Теоретические основы криминалистики: Мо

нография.- М.: Юрид. лит., 1966.- С.21-37.

Налоговое расследование: Экспериментальный учебник /Под

ред. Ю.Ф.Кваши.- М.: Юрист, 2000.

Натансон В.М. Основы техники расследования преступлений

в конспективном изложении.- Харьков, 1925.- 86 с.

Образцов В.А. Криминалистика: Цикл лекций по новой про

грамме криминалистики.- М.: БЕК, 1994.- 444 с.

Образцов В.А. Криминалистика: Курс лекций.- М.: АРПО

РФ, 1996.-448 с.

Образцов В.А. Основы криминалистики.- М.: Юрист, 1996.-

160 с.

Овчинский С.С. Оперативно-розыскная информация /Под ред.

А.С.Овчинского, В.СОвчинского.- М.: ИНФРА-М, 2000.

Оперативно-розыскная деятельность в схемах: Наглядное по

собие /Авт.-сост. А.Ю.Шумилов.- М.: ИНФРА-М, 2000.

Оперативно-розыскная деятельность в России: Библиографи

ческий справочник (1988-1997гг.). Персоналии /Авт.-сост. А.Ю.Шу

милов.- М.: ИНФРА-М, 1998.

Оперативно-розыскная деятельность: Учебник /Под ред.

К.К.Горяинова, В.СОвчинского, А.Ю.Шумилова.- М.: ИНФРА-М,

2002.- 794 с.

Основы криминалистики: Учеб. пособие /Под ред. И.Ф.Пан

телеева.- М.: ВЮЗИ, 1984.- 326 с.

Основы оперативно-розыскной деятельности: Учебник /Под

ред. С.В.Степашина.- СПб.: «Лань», 1999.

Основы оперативно-розыскной деятельности: Учебник для

вузов. Специальная литература /Под ред. В.Б.Рушайло.- СПб.: Изд-

во Лань, 2000.- 720 с.

Основи теорії криміналістики та криміналістична техніка:

Навч. посібник.- К., 2001.- 208 с

Пещак Я. Общетеоретические проблемы криминалистики.- М.:

Юрид. лит., 1977.- 196 с.

Попов В.И. Руководство к практическим занятиям по крими

налистической тактике.- М.: Госюриздат, 1955.- 156 с.

Попов В.И. Руководство к практическим занятиям по кри

миналистической тактике.- М.: Юрид. лит., 1964.- 272 с.

Порубов Н.И., Закатов А.А. Семинары по криминалистике:

Учеб.-метод, пособие.- Мн.: Вьішєйшая шк., 1984.- 192 с.

Посібник з криміналістики для студентів юридичних вузів (анг.

мовою).- К.: УФМБ, 1999.- 281 с

Потапов СМ. Введение в криминалистику.- М.: Госюридиз-

дат, 1946.- 124 с.

Практикум по криминалистике: Учеб. пособие /Под ред.

А.Н.Васильева.- М.: Изд-во МГУ, 1970.- 580 с.

Практикум по криминалистике: Учеб. пособие /Под ред.

А.Н.Васильева.- М.: Изд-во МГУ, 1976.- 512 с.

Практикум по криминалистике: Учеб. пособие /Под ред.

Н.П.Яблокова.- М.: Изд-во МГУ, 1989.- 431 с.

Практикум по криминалистике: Учеб. пособие /Под ред.

Н.П.Яблокова.- М.: БЕК, 1995.- 494 с.

Практикум по криминалистической технике: Учеб. пособие

/Сост. Н.И.Порубов.- Мн.: Вышэйшая шк., 1980.- 72 с.

Практикум по следственной тактике: Учеб. пособие /Под ред.

А.В.Дулова.- Мн.: Вышэйшая шк., 1978.- 160 с.

Радянська криміналістика. Криміналістична техніка і слідча

тактика: Підручник /За ред. В.П.Колмакова.- К.: Вища шк., 1973.-

296 с.

Рейс Р.А. Научная техника расследования преступлений:

Курс лекций.- СПб: Сенатская типография, 1912.- 178 с.

Российская Е.Р. Криминалистика. Вопросы и ответы: Учеб.

пособие.- М.: Закон и право, 1999.- 351 с.

Салтевский М.В. Криминалистическая техника и тактика:

Программированные задания.- К.: РИО МВД УССР, 1973.- 121 с.

Салтевський М.В., Лукашевич В.Г., Глібко В.М. Навчаль

но-довідковий посібник з криміналістики: Навч. посібник.- К.: ІСД МО

України, УЮА, 1994.- 180 с

Салтевський М.В. Криміналістика: Навч.-довід. посібник.- К.:

Правник, 1996.- 159 с

Салтевский М.В. Криминалистика: Учеб.-практ. пособие.-

Харьков: Рубикон, 1997.- 432 с.

Салтевський М.В. Криміналістика у 2-х т. 4.1.- Харків: Кон-

сум, Основа, 2000.- 416 с.

Салтевський М.В. Криміналістика у 2-х т. Ч.2.- Харків: Кон-

сум, Основа, 2001.- 528 с.

Селиванов Н.А. К вопросу о понятии и системе криминалис

тики //Вопросы борьбы с преступностью.- М.: Юрид. лит., 1977.-

Вып.26.- С.103-104.

Селиванов Н.А. Советская криминалистика: система поня

тий: Монография.- М.: Юрид. лит., 1982.

Скорченко П.Т. Технико-криминалистическое обеспечение

расследования преступлений: Учеб. пособие для вузов.- М.: Былина.

1999.-272 с.

Следственная тактика. В вопросах и ответах: Учеб. пособие

/Под ред. И.Ф.Герасимова.- Свердловск: Изд-во Урал, ун-та, 1991.- 147 с.

Снигерев И. О сыске. Опыт исследования приемов, способов

и средств к раскрытию истины происшествий.- Петроград: Издание

Касимова, 1908.- 124 с.

Советская криминалистика: Учеб. пособие. В 2 ч. /Под ред.

С.П.Митричева, Н.В.Терзиева.- М.: ВЮЗИ, 1958.- Ч.1.- 428 с.

Советская криминалистика: Учеб. пособие. В 2 ч. /Под ред.

С.П.Митричева, Н.В.Терзиева.- М.: ВЮЗИ, 1962.- Ч.2.- 422 с.

Советская криминалистика. В 2 ч.: Учебное пособие по мето

дике расследования отдельных видов преступлений /Под ред. С.П.Мит

ричева, М.П.Шаламова.- М.: ВЮЗИ, 1962.- 114 с.

Советская криминалистика: Учебник для средних специаль

ных учебных заведений /Под ред. Р.С.Белкина.- М.: Юрид. лит., 1979.-

464 с.

Советская криминалистика. Методика расследования отдель

ных видов преступлений: Учебник /Под ред. В.К.Лисиченко.- К.: Выща

шк., 1988.- 405 с.

Справочная книга криминалиста /Под ред. Н.А.Селивано

ва.- М.: НОРМА-ИНФРА, 2000.- 727 с.

Специализированный курс криминалистики для слушателей

вузов МВД СССР, обучающихся на базе среднего специального обра

зования /Под ред. М.В.Салтевского.- К.: КВШ МВД СССР, 1987.- 345 с.

Строгович М.С. Учебник уголовного процесса.- М.: ОГИЗ,

1936.- С.22.

Строгович М.С. Предмет криминалистики и ее соотношение с

уголовным процессом //Труды Военно-юридической академии Крас

ной Армии.- Ашхабад: ВЮА КА, 1942.- Вып.2.- С.6-11.

Сыров А. Проблемы научных основ тактики следственных

действий: Автореф. дис. … канд. юрид. наук.- М., 1969.- С.5.

Танасевич В.Г. О предмете криминалистики (в порядке об

суждения) //Вопросы борьбы с преступностью.- М.: Юрид. лит., 1976.-

Вып.24.- С.114-130.

Танасевич В,Г. Дискуссионные вопросы соотношения пред

метов уголовно-процессуальной науки, криминалистической такти

ки и методики //Советская криминалистика. Теоретические проблемы.-

М.: Юрид. лит., 1978.- С.43.

Тарасов-Радионов П.И. Советская криминалистика (предмет

и метод) //Соц. законность,- М.: Госюриздат, 1951.- №7.- С.10-13.

Терзиев Н.В. Обзорные лекции по криминалистике.- М.: Го

сюриздат, 1945.-112 с.

Терзиев Н.В. Лекции по криминалистике.- М.: Госюриздат,

1945.- 144 с.

Толипина В.П. Упражнения по криминалистической техни

ке.- Мн.: Вышэйшая шк., 1974.- 352 с.

Трегубов С.Н. Настольная книга криминалиста-практика.-

СПб., 1909.

Трегубов С.Н. Основы уголовной техники: Научно-практи

ческие приемы расследования преступлений: Практическое руковод

ство для судебных деятелей.- Петроград: Издание юридического книж

ного склада, «Право», 1915,- 334 с.

Фридерикс Ф., Якимов И.Н. Криминалистика.- М.: НКВД

РСФСР, 1925.-424 с.115.

Чельцов М.А. Наука советского уголовно-процессуального

права и смежные отрасли знания //Уголовный процесс: Учебник /Под

ред. М.А.Чельцова.- М.: Юрид. лит., 1969.- С.29.

Чувилев А.А. Оперативно-розыскное право.- М.: НОРМА,

1999.

Шавер М.Б. Предмет и метод советской криминалистики //Соц.

законность.- М., 1938.- №6.- С.66-79.

Шляхов А.Р. Предмет, метод и система криминалистической

экспертизы.- М.: Юрид. лит, 1960.

Шевченко Б.И., Мирский Д.Я. Руководство к практическим

занятиям по криминалистической технике: Учеб. пособие.- М.: Госю

риздат, 1955.- 188 с.

Шепітько В.Ю. Криміналістика. Енциклопедичний словник

(українсько-російський і російсько-український) /За ред. В.Я.Тація.-

Харків: Право, 2001.- 560 с

Штибер В., Шнейкерт Г. Практическое руководство для ра

ботников уголовного розыска.- М.: НКВД РСФСР, 1925.- 324 с.

Шумилов А.Ю. Основы уголовно-розыскного права (право

вое регулирование оперативно-розыскной деятельности). Общая часть:

Учеб. пособие.- М.: НОРМА, 2000.

Шумилов А.Ю. Оперативно-розыскная деятельность в схемах.-

Учеб. пособие.- М.: ИНФРА-М, 2001.

Эйсман А.А. Предмет криминалистики //Советская кримина

листика. Теоретические проблемы,- М.: Юрид. лит., 1978.- С.6.

317. Эксархопуло А.А. Основы криминалистической теории:

Монография.- СПб.: Изд-во СПб. ун-та, 1992.

Элькинд П.С. Наука советского уголовного процесса и смеж

ные отрасли знания //Уголовный процесс: Учебник /Под ред. П.С.Эль-

кинда.- М.: Юрид. лит., 1972.- С.36.

Энциклопедия современной криминалистики //Вестник поли

ции.- 1911.-№27.

Энциклопедия современной криминалистики //Вестник поли

ции.- 1911.-№40.

Энциклопедия современной криминалистики //Вестник поли

ции.- 1911.-№43.

Яблоков Н.П. Методические указания по изучению методи

ки расследования преступлений.- М.: Изд-во МГУ, I960.- 32 с.

Яблоков Н.П. Объект и предмет криминалистического изуче

ния //Вестн. Моск. ун-та.- Сер.П.- Право.- М., 1997.- №1.- С.20-30.

Яблоков Н.П. Криминалистика в вопросах и ответах: Учеб.

пособие.- М.: Юрист, 2000.- 224 с.

Яблоков Н.П. Криминалистика: Учебник (энциклопедия наук

криминального цикла).- М.: НОРМА-ИНФРА, 2000.- 384 с.

Якимов И.Н. Наука раскрытия преступлений //Рабоче-крес

тьянская милиция.- М.: Госюриздат, 1923.- №2-3.- С.47-49.

Якимов И.Н. Практическое руководство к расследованию

преступлений.- М.: НКВД РСФСР, 1924.- 404 с.

Якимов И.Н. Криминалистика. Руководство по уголовной

технике и тактике.- М.: НКВД РСФСР, 1925.- 415 с.

329. Якимов И.Н. Криминалистика: Уголовная тактика.- М.:

НКВД РСФСР, 1929.- 312 с.

ЗМІСТ

План-конспект проведення лекції З

Розподіл часу на проведення лекції З

Список основної літератури 4

Запитання 1. Історія та основні етапи становлення криміналістики

як науки та навчальної дисципліни 4

Запитання 2. Сутність стадій та складових частин методики

боротьби зі злочинами 10

Запитання 3. Поняття криміналістичної інформації, її різновиди і

джерела, сутність та основні групи особистих і

речових джерел 12

Запитання 4. Етапи роботи з особистими та речовими

джерелами, елементи збирання речових джерел 19

Запитання 5. Перша і друга концепції визначення предмета і системи

криміналістики, її місця поміж інших галузей юридичної

науки 24

ДОДАТОК. Список деяких публікацій із теорологічних проблем

криміналістики та ордистики 43

НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ

КИРИЧЕНКО Олександр Анатолійович, начальник кафедри
опера-тивно-розшукової діяльності Київського інституту внутрішніх справ,
доктор юридичних наук, професор, полковник міліції

БАСАЙ Віктор Давидович, декан юридичного факультету, завідувач кафедрою
кримінального права, процесу та криміналістики Прикарпатського
університету ім. Василя Стефаника, Заслужений юрист України, кандидат
юридичних наук, доцент

ІСТОРІЯ, ПРЕДМЕТ І СИСТЕМА КРИМІНАЛІСТИКИ

ЛЕКЦІЯ №1

Редактор: СП.Кислиця, Г.П.Проценко Коректор: Т.О.Коросташова,
В.В.Матвієнко

Технічний редактор: А.В.Малий Комп’ютерна верстка: Н.А.Бондякова

Підписано до друку 01.05.2002. Формат 60×84/16. Папір типографський.
Гарнітура Times. Умов.друк.арк. 4.00. Умов.фарб.-відб. 4.25.
Обл.-вид.арк. 4.25. Тираж 500 прим. Замовл. № 2306.

Відділ організації наукової та редакційно-видавничої діяльності
Київського інституту внутрішніх справ: 02660, м.Київ-660, ГСП,
вул.Колекторна, 4.

Віддруковано в ВАТ “Сімферопольська міська друкарня” 95011, м.
Сімферополь, вул. Горького, 8.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Кириченко О.А., Басай В.Д. 2002 – _сторiя, предмет i система кримiналiстики (книга)