Матерiали мiжнародного науково практичного семiнару 2000

Матерiали мiжнародного науково практичного семiнару 2000 – Фiнансова
злочиннiсть

ОТВЕТСТВЕННОСТЬ ЗА ПРЕСТУПЛЕНИЯ В СФЕРЕ ХОЗЯЙСТВЕННОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ ПО
ПРОЕКТУ НОВОГО УГОЛОВНОГО КОДЕКСА

УКРАИНЫ

В Украине в соответствии с постановлением Верховной Рады и Кабинета
Министров в 1992 г. была создана рабочая группа по подготовке проекта УК
Украины. На протяжении семи лет эта группа занимается разработкой
проекта УК Украины. Проделана очень большая работа, члены рабочей группы
посетили США, другие зарубежные страны, где изучили опыт уголовной
юстиции этих государств. Итогом этой семилетней работы является
представление в Верховную Раду проекта УК, который сегодня уже
рассмотрен ею и принят в первом чтении.

На мой взгляд, понятие”«финансовые преступления» охватывает собой не
только ряд хозяйственных преступлений, но и иные преступления, которые
находятся в других главах как действующего УК^ так и разделах проекта
нового УК. Ими могут быть преступления против собственности, против
государства, должностные преступления и др. Поэтому одной из главных
задач является попытка определить круг (систему) преступлений, которые
мы можем назвать финансовыми; найти им место в системе Особенной части
уголовного законодательства. Такой подход, я думаю, озволит решить ряд
как чисто теоретических, так и практических вопросов в области борьбы с
финансовыми преступлениями.

Прежде всего, нельзя согласиться с мнением, формирующимся сегодня в
обществе в определенной степени с помощью прессы, отдельных политических
сил, что хозяйственная, финансовая преступность является чуть ли не
основной причиной всех социальных трудностей и конфликтов, существующих
сегодня в нашем обществе. Такой подход отвлекает внимание
государственных органов от главных проблем и переключает его на менее
значительные, а также ведет к политизации уголовного закона.

Суть борьбы с хозяйственной (в том числе и с финансовой) преступностью,
заключается отнюдь не в усилении уголовно-правовой репрессии.
Первоочередная задача государства на данный момент — это «поставить на
ноги» экономическую систему, определить правила поведения и
взаимодействия лиц в области экономических отношений. И только после
этого может вступать в действие уголовное право, субсидиарный характер
которого в экономике общеизвестен. До тех пор, пока четко не будет
работать правовой механизм хозяйствования, правоохранительные органы
будут бессильны, так как они не могут с достаточной четкостью
устанавливать границы между дозволенным и недозволенным. Эта
закономерность присуща любому обществу, находящемуся в условиях перехода
к рыночной экономике.

При определении правовой системы свободного рыночного хозяйства следует
осознать тот факт, что чрезмерный акцент на уголовно-правовом
вмешательстве в сферу экономики типичен для административно-командной
системы хозяйствования. Для правовой же организации такого хозяйства
характерно и значимо разрешение споров и конфликтов на основе норм
гражданского права. Уголовному праву здесь отводится роль ultimaratio —
последнего (решительного) довода.

При работе над главой «Преступления в сфере хозяйственной деятельности»
проекта УК рабочая комиссия исходила из следующих принципов.

Государство, в первую очередь, должно стремиться максимально ограничить
свое вмешательство в хозяйственную деятельность. Указанный принцип не
означает абсолютную безучастность и бездействие государства в этой
области. Более того, представления о саморегулирующей и самодостаточной
роли рынка оказались явно неоправданными. Поэтому в проекте сохраняется
целый ряд статей, которые «корректируют» хозяйственную
деятельность.(Это, например, выпуск или реализация недоброкачественной
продукции (сфера действия этой статьи в проекте даже расширена), обман
покупателей, заказчиков и др.)

Именно государство должно обеспечить провозглашенную Конституцией
гарантию предпринимательской деятельности. Это значит, что уголовный
закон должен защищать предпринимательскую деятельность от преступных
посягательств. В связи с этим, проект предусматривает ряд статей,
направленных на защиту(предпринимательской деятельности) а именно о
злостном уклонении от погашения кредиторской задолженности, принуждении
к исполнению или неисполнению гражданско-правовых обязательств,
незаконном использовании товарного знака, нарушении антимонопольного
законодательства, разглашении коммерческой тайны и др.’)

Борьба с незаконным предпринимательством, в том числе и с преступным,
—тоже задача государства. Проект УК содержит систему норм,
устанавливающих ответственность за криминальное предпринимательство. Это
нарушение порядка занятия предпринимательской деятельностью, фиктивное
банкротство, сокрытие банкротства, мошенничество с

финансовыми ресурсами, легализация (отмывание) денежных средств

и др.

При работе над проектом УК Украины в целом и, в частности, над Мнньщ
разделом, члены рабочей комиссии исходили из принципа преемственности в
уголовном праве, поскольку любая революция, в том

числе и революция в уголовном праве, может повлечь непредсказуемые
последствия. Преемственность, например, нашла свое выражение: а) в
сохранении традиции линейной системы Особенной части, в которой каждый
раздел существует самостоятельно, имеет свое наименование, не дробится
на главы; б) в законодательной технике, в редакции соответствующих
статей, в принципах определения наказания; в) в названии раздела,
предусматривающего ответственность за хозяйственные преступления. В
проекте кодекса появился целый ряд новых составов преступлений
(налоговые, валютные, таможенные и др.) и прежнее название главы
(«Хозяйственные преступления») не отражает их природы. Поэтому возникла
необходимость в уточнении наименования раздела, который теперь
называется «Преступления в сфере хозяйственной деятельности».

І Все преступления в сфере хозяйственной деятельности в проекте УК’можно
разделить на три группы.

Первая объединяет преступления, которые в соответствии с действующим
уголовным законодательством таковыми не являются: легализация
(отмывание) денежных средств и другого имущества, добытых незаконным
путем; уклонение от подачи финансово-хозяйственных документов; злостное
уклонение от погашения кредиторской задолженности; принуждение к
исполнению или неисполнению договоров; незаконное использование
товарного знака; фальсификация способов измерения; нарушение
антимонопольного законодательства.

Необходимость включения в проект статьи, которая предусматривает
ответственность за легализацию (отмывание) денег, добытых незаконным
путем, обусловлена тем, что такие действия получили в настоящее время
значительное распространение и создают почву для развития теневой
экономики со всеми вытекающими отсюда негативными последствиями.

Переход к рыночным отношениям в Украине требует установления

ответственности за незаконное использование товарного знака и
фальсификацию способов измерения.

Следует отметить, что область первичной криминализации в сфере
хозяйственной деятельности в рассматриваемом разделе проекта УК является
самой широкой по сравнению с другими главами. Это связано с коренным
изменением гражданского законодательства, экономических отношений в
нашем обществе, с необходимостью защиты прогрессивных экономических
явлений.

(Ко второй группе относятся преступления^ которые предусмотрены
действующим законодательством, но рабочей комиссией изложены в иной
редакции:і обман покупателей и заказчиков (два преступления в одной
статье); выпуск или реализация недоброкачественной продукции?) Ныне
действующая ст. 147 УК устанавливает ответственность только за выпуск
недоброкачественной продукции из промышленного предприятия. Кроме того,
субъект этого преступления ограничивается кругом специальных должностных
лиц. Предусмотрена этой статьей и административная преюдиция. Новая
редакция настоящей статьи изложена таким образом, что дает возможность
ее применения к любому лицу, которое реализует недоброкачественную
продукцию.

Третью группу составляют общественно опасные деяния] ответственность за
которые была установлена в последнее время, в частности, законом от 28
января 1994 г. Статьи, предусматривающие ответственность за эти
преступления, оставлены в проекте без существенных изменений. К ним
относятся: занятие запрещенными видами предпринимательской деятельности;
фиктивное предпринимательство; мошенничество с финансовыми ресурсами;
незаконное собирание с целью использования или использование сведений,
содержащих коммерческую тайну; разглашение коммерческой тайны; нарушение
порядка выпуска (эмиссии) ценных бумаг; сговор о фиксировании цен;
сокрытие банкротства;

фиктивное банкротство; незаконное изготовление, подделка, использование
или сбыт незаконно изготовленных, полученных или поддельных марок
акцизного сбора. Поскольку эти статьи действуют на протяжении очень
короткого времени, рабочая комиссия не сочла возможным вносить в них
какие-либо существенные изменения. К этой группе следует отнести также
такие преступления, как изготовление спиртных напитков и торговля ими,-
подделка знаков почтовой оплаты и проездных документові Сюда же
необходимо включить\ перенесенные из главы «Государственные
преступления» такие преступления, как фальшивомонетничество, сокрытие
валютной выручки, таможенные, бюджетные преступления, которые с полным
основанием можно назвать финансовыми.

Вместе с тем проект предусматривает и значительную декриминализацию
хозяйственных преступлений. Перестают быть преступными такие деяния: а)
нарушение правил о валютных операциях; спекуляция (эта статья уже не
применяется и противоречит нарождающимся рыночным отношениям); б)
нарушение правил торговли (эти действия должны влечь административную
ответственность); в) преступно-небрежное использование или хранение
сельскохозяйственной техники, семян масличных культур; г) поборы; д)
незаконная торговая деятельность (последняя охватывается статьей о
нарушении порядка занятия предпринимательской деятельностью).

Рабочая комиссия отказалась от уголовно-правовых норм с административной
преюдицией, в том числе и в рассматриваемом разделе УК.
Уголовно-правовые нормы с административной преюдицией ограничивают, а в
ряде случаев и блокируют применение уголовного закона, что существенно
снижает его эффективность.

Раздел проекта УК Украины «Преступления в сфере хозяйственной
деятельности» освобожден от близких к хозяйственным преступлениям
общественно опасных деяний, посягающих на другие объек-

ты Такие преступления, как незаконная порубка леса, незаконная охо-та
незаконное занятие рыбным, звериным или иным водным добывающим
промыслом, незаконная добыча полезных ископаемых, производство взрывных
работ с нарушением правил охраны рыбных запасов, нарушение
законодательства о континентальном шельфе, выделены в самостоятельную
главу — «преступления против природной среды». В действующем
законодательстве отсутствует глава, которая бы предусматривала
ответственность за экологические преступления.

Отличительной чертой проекта анализируемого раздела является широкое
применение имущественных наказаний с увеличением (и значительным) их
размеров. Штрафы сегодня по своей эффективности не уступают лишению
свободы и другим близким видам наказания. За некоторые хозяйственные
преступления в проекте УК размер штрафа может достигать тысячи
необлагаемых минимумов доходов граждан (например, за отмывание
(легализацию) денег, полученных незаконным путем, за уклонение от уплаты
налогов, за нарушение законодательства об акцизных марках). Как правило,
штраф предусмотрен в санкциях соответствующих статей в качестве
основного вида наказания.

При разработке уголовно-правовых норм, предусматривающих ответственность
за хозяйственные преступления, рабочая комиссия стремилась использовать
все достижения теории и практики уголовного права стран как СНГ, так и
дальнего зарубежья и ориентировалась при этом на следующие объективно
существующие сегодня блоки преступности: І) преступления в сфере
кредитно-денежных отношений и банковской Деятельности; 2) преступления
во внешнеэкономической деятельности;

) преступления в сфере приватизации государственного имущества;

‘ преступления в сфере потребительского рынка; 5) коррупционные
преступления.

Система хозяйственных преступлений по проекту УК с учетом вышеназванных
блоков преступности и видового объекта может быть следующей:

Преступления в сфере предпринимательской деятельности.

Преступления, связанные с проявлением монополизма и недобро

совестной конкуренции.

Преступления, связанные с нарушением прав потребителя.

Финансовые преступления. (Сюда относятся преступления в сфе

ре обращения денег и ценных бумаг, а также таможенные, валютные,

налоговые, бюджетные преступления).

В заключение следует отметить, что семилетняя работа над проектом УК
Украины оказала существенное влияние на развитие уголовно-правовой мысли
в Украине, дала ей новый импульс. Многие статьи действующего уголовного
законодательства, которые были приняты в последнее время, впитали в себя
идеи, заложенные в проекте УК Украины.

ДЖЕК ПАТРІК,

Відділ боротьби з шахрайством, Департамент юстиції СІІІА

ЩОДО ПИТАННЯ БОРОТЬБИ З ФІНАНСОВИМИ ЗЛОЧИНАМИ (ВИЯВЛЕННЯ,

РОЗСЛІДУВАННЯ ТА СУДОВЕ ПЕРЕСЛІДУВАННЯ ЗА ВЧИНЕННЯ

ФІНАНСОВИХ ЗЛОЧИНІВ)

‘ Відповідно до кримінального законодавства США караними є такі види
банківських злочинів: банківське шахрайство (18 Звід Законів США, розд.
1344); зловживання банківськими коштами (18 Звід Законів США, розд.
656,657); подання неправдивої інформації банку (18 Звід Законів США,
розд. 1014); неправдиві бухгалтерські записи й протизаконна участь у
бан-

ківських та кредитних установах (18 Звід Законів США, розд. 1005, 1006);
банківське хабарництво (18 Звід Законів США, розд. 215).)

Безумовно, що правопорушень у сфері фінансової діяльності значно більше,
однак не всі вони є кримінально караними. Вищеназвані злочини є найбільш
небезпечними, і боротьба з ними має своїм завданням забезпечити належні
умови для законної підприємницької діяльності.

Розглянемо деякі питання, пов’язані з відповідальністю за банківське
шахрайство. Поняттям банківського шахрайства охоплюється широке коло
діянь: подання до банку неправдивої інформації; нецільове використання
банківських коштів: одержання працівником банку хабара за надання
клієнтові певних послуг всупереч інтересам служби; порушення порядку
заняття банківською діяльністю та інД

Суб’єктами цих злочинів можуть бути як посадові особи, інші працівники
банків (директори, керівники відділів, агенти), так і сторонні особи
(позичальники, інші одержувачі кредитів або інвестицій).

Деякі склади злочинів вимагають наявності визначеного кола спеціальних
суб’єктів. Вирізняють три види шахрайства:

а) прямий намір ввести в оману — свідома брехня, суттєве й навмис

не викривлення фактів;

б) нерозважливе ігнорування правди, що в дійсності вводить в оману;

в) приховування суттєвого факту, про який особа була зобов’язана

повідомити.л

Боротьба з названими видами банківського шахрайства провадиться на
підставі законодавчих актів, спрямованих на викорінення злочинів У
конкретних сферах фінансової діяльності.

Практика свідчить, що найчастіше застосовуються законодавчі акти, До
регламентують відповідальність за поштове, електронне та комп’ютерне
шахрайство, шахрайство, пов’язане з системами безпеки, податкове
шахрайство та відмивання “брудних” грошей.

З урахуванням ступеня суспільної небезпеки такі діяння можуть
розглядатися як провина або злочин.

Законодавчі акти щодо поштового та електронного шахрайства (18 Звід
Законів США, відповідно розд. 1341, 1343) застосовуються в разі
заволодіти грошима шляхом обману, коли пошта або “електронні засоби”
(телефон, радіо, телебачення) використовуються для здійснення цих
махінацій. Особливо багатообіцяючим засобом добування “швидких” грошей,
на наш погляд, є використання системи “Інтернет”. Інакше кажучи, для
традиційного шахрайства злочинці використовують найсучасніші технології,
що ускладнює боротьбу з шахрайством і є спільною проблемою для всіх
країн>.

Діяння, в яких проявляється шахрайство, можуть бути різноманітними.
Найпоширенішим з них є махінація “піраміда”, відома також під назвою
“понзі”. Суть її полягає в тому, що особа (фізична або юридична)
переконує громадян інвестувати в компанію кошти, що начебто дасть
можливість одержати великі прибутки інвесторам, а фактично злочинець
сплачує прибуток першим інвесторам за рахунок коштів, наданих новими
інвесторами, які врешті і є потерпілими.

Поряд з шахрайством заслуговує на увагу й фіктивне банкрутство. Судова
практика свідчить, що не зрідка зустрічаються випадки, коли завдяки
неправдивій інформації, що подається підприємством-псевдо-банкрутом,
передаються фонди певній особі чи компанії, які не мають права на їх
одержання і з якими є попередня домовленість про повернення цих фондів
після визнання підприємства банкрутом. Іншими словами, компанії чи
особи, які фактично не були кредиторами, але одержали певну частину
власності “банкрута”, пізніше повернуть її особі, визнаній банкрутом, і
вона буде користуватися активами надалі.)

У США існує система законів і правил, які регулюють відносини, пов’язані
з банкрутством і покликані примусити особу надати правдиву

Іб “‘-” І

інформацію стосовно свого фінансового становища. Якщо ж інформація щодо
банкрутства подається неправдива, це розглядається як злочин. Кожен із
законів регулює вузьке коло відносин, тому в разі посягання на ці
фінансові відносини особа притягається до відповідальності за сукупністю
злочинів. Водночас основна ідея законодавчого регулювання полягає в
тому, щоб кожний, хто займається підприємницькою діяльністю, мав змогу
чітко усвідомлювати межі дозволеного, а в разі їх порушення знати, яке
покарання тягне за собою вчинене діяння. Щоб забезпечити призначення
справедливого покарання, необхідно мати пакет ефективних законів і
висококваліфіковані кадри, які ці закони застосовують. І нарешті,
головне — це превентивні методи. Важливо не стільки покарати особу за
вчинений злочин, скільки не допустити його вчинення.

НОЕЛ ХІЛЬМАН,

помічник державного прокурора, Ньюарк, Нью-Джерсі, США; ДЖОН Т. ЛШЧ,
Департамент юстиції США

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ВІДМИВАННЯ ГРОШЕЙ

(Відмивання грошових коштів є одним з небезпечніших фінансових злочинів,
з якими стикаються ринкові економіки всіх країн світу) Не обійшла ця
проблема і Сполучені Штати Америки. Небезпечність злочинів, пов’язаних з
відмиванням грошей, полягає в тому, що вони загрожують національній
безпеці держави і суспільства.

Насамперед слід зупинитися на визначенні поняття “відмивання коштів”. Це
одержання грошей із незаконного джерела і здійснення певних шахрайських
операцій з ними. Згідно із законодавством СШАіод-

І Уяімфеитет внутрідін х cnt

j Ы Ф7’>

ним із проявів відмивання грошей є їх використання для реінвестування в
кримінальні підприємства, тобто одержання початкового капіталу для
здійснення незаконних операцій?

Далі вважаємо за необхідне зазначити, що слід вирізняти відмивання
грошей і спосіб одержання грошей, які використовуються для відмивання.
Як зазначалося, відмивання грошей — це одержання гак званих “брудних”
коштів і здійснення певних маніпуляцій та махінацій з ними, тобто
максимальне їх використання. Ці гроші не випадково називаються
“брудними”, оскільки вони одержані злочинним шляхом. Отже, йдеться про
дві групи самостійних злочинів: одна з них пов’язана із здобуванням
грошей з незаконних джерел, друга — з їх відмиванням.

Правопорушення, пов’язані з відмиванням грошових коштів, передбачені §
1956, 1057 розд. 18 Зводу Закон і в США. Параграф 1956 передбачає
відповідальність за три види незаконних операцій: фінансові, міжнародні
та міжнародні “sting” операції.

Відповідальність за здійснення незаконних фінансових операцій настає за
умови, коли винний усвідомлював, що майно, залучене до фінансової
операції, являє собою доходи від деякої форми незаконної діяльності, і.
незважаючи на це, здійснив або намагався здійснити фінансову операцію,
яка фактично включає доходи від конкретної протизаконної діяльності
(існують понад 100 видів правопорушень, доходи від учинення яких
визнаються незаконними, — протиправні дії з психотропними речовинами,
викрадення людей, розкрадання, вимагання, терористична діяльність тощо)
з наміром продовжувати займатися конкретною протизаконною діяльністю або
з наміром ухилитися від податків. Відповідальність настає також у разі,
коли операція була призначена в цілому або частково для приховування чи
маскування характеру, місцезнаходження джерела одержання майна чи
доходів від незаконної діяльності або уникнення від виконання вимог щодо
звітування на федеральному рівні чи на рівні штату.

Міжнародні операції, здійснення яких тягне відповідальність, включають
перевезення, платежі або перекази грошових інструментів чи коштів за
кордон або в США з тими ж намірами, що й при вчиненні фінансових
операцій.

У 1990 р. закон було доповнено нормою про відповідальність за міжнародні
“sting” операції (таємні операції правоохоронних органів). Йдеться про
міжнародні фінансові операції з майном, що виступає як доход від
конкретної протизаконної діяльності, тоді як насправді воно надане
працівником правоохоронного органу.

У СІЛА сформувався певний режим боротьби з відмиванням грошей. У 60-ті
роки тенденції зростання цього виду злочинів настільки відчутно впливали
на суспільство, що створення бази для боротьби з ними стало нагальною
потребою. Разом з тим створення такої бази вимагало ретельної методичної
підготовки, вивчення економічних ринків і економічного оточення.

У багатьох випадках йшлося про розгляд діяльності не тільки окремих
злочинних організацій, але і їх об’єднань. Для ефективної боротьби з
ними було внесено зміни і доповнення у чинні закони, а пізніше Конгрес
вимушений був об’єднати законодавчі акти щодо відмивання грошей в
окремий Звід Законів. У 1970 р. з метою виявлення “брудних” грошей та
фактів розміщення тим чи іншим чином у ті чи інші злочинні організації
було прийнято закон, відповідно до якого національні фінансові інститути
мали подавати до Служби Внутрішніх Доходів (СВД) Департаменту фінансів
Звіти про готівкові операції (ЗГО) щодо кожного депозиту, зняття, обміну
валют або інших платежів чи переказів, які здійснюються фінансовою
установою, через неї або до неї, що передбачає операцію з готівкою у
розмірі понад 10 тис. дол. США.

Інформація у Звіті включає прізвище вкладника, власника-бенефіціа-ра
(якщо це не вкладник), адресу й номер телефону. При цьому в 1986 р.

Конгрес визначив як кримінальний злочин діяння будь-якої особи, Яї
1)прагне уникнути подання належної банківської звітності; 2)з метою
ухилення від вимог щодо звітування:

а) змушує або намагається змусити місцеву фінансову установу:

не подавати форму ЗГО;

подати форму ЗГО, яка містить суттєві упущення;

б) структурує або намагається структурувати будь-яку операцію в

одній або більше місцевих фінансових установах (Титул З1 Зводу За

конів США, § 5324).

Федеральне законодавство вимагає від підприємств певних галузей
промисловості та компаній серйозного ставлення до цільового використання
тих чи інших коштів. Тим самим держава перешкоджає укладанню незаконних
угод, а також намагається максимально контролювати грошові надходження,
сума яких перевищує 10 тис. дол. США. Починаючи з 1985 p., торгові й
комерційні установи (торговці ювелірними виробами, ділери по продажу
автомобілів та ін.) повинні подавати звіт (так звану форму 8300) до СВД,
коли вони залучені до операції або низки пов’язаних між собою операцій,
які передбачають готівкові кошти або (з 1992 р.) грошові інструменти на
суму понад 10 тис. дол. США. Така вимога пред’являється також до казіно,
якщо йдеться про значні готівкові операції.

Митна служба США регулює міжнародні переміщення готівкових коштів і
грошових інструментів. Згідно з нормативно-правовими приписами від особи
вимагається подання звіту про Міжнародне Перевезення Готівки та Грошових
Інструментів (МПГГУ) до Митної служби США при фізичному перевезенні,
пересиланні або ввезенні чи вивезенні із США або одержання в США з-за
кордону національної або іноземної валюти чи певних грошових
інструментів загальною сумою понад 10 тис. дол. США.

Ще одним способом відмивання грошей є використання банківських рахунків.
З огляду на це кожний громадянин США або місцева корпорація чи компанія
по продажу нерухомості, або траст, які мають іноземні рахунки, що
перевищують 10 тис. дол. США, повинні повідомляти про це СВД кожного
календарного року.

У США добре налагоджено співробітництво правоохоронних органів із
банками. Існує спеціальна звітність — Звіт про міжнародний банк і
фінансові рахунки, який подається до відповідних органів. З одного боку,
подібна звітність ущемлює права вкладників, з іншого — відвертає
можливість накопичення незаконних коштів на рахунках банку, отже, і
надходження грошей в організації, що контролюються криміналітетом.

У 1992 р. Закон Аннунзіо-Уайлі проти відмивання грошей вніс значні зміни
до Закону про банківську таємницю (федеральне банківське законодавство),
одна з яких дозволяє Міністру фінансів вимагати від фінансових установ,
їх службовців, директорів або агентів повідомлення про підозрілі
операції. Фінансові установи зобов’язані подавати звітність про вклади і
вкладників, які підозрюються у здійсненні незаконних операцій. Такі
звіти подаються до казначейства США. У випадку здійснення фінансової
операції, яка порушує закон, забороняється оповіщення будь-кого, хто
перебуває поза відносинами “банк – уряд”, що забезпечує захист
банківської таємниці. У країні створено Фінансовий центр, до складу
якого входять різного роду експерти, які ведуть спостереження за
кримінальними організаціями. Одним з найефективніших напрямків роботи
експертів є аналітична робота (складання схем, де вони показують
залежність поданих звітів і фактично здійснених переказів; аналіз
фінансових відносин між індивідами й корпораціями; порівняння фактичних
грошових потоків з тими, які фахівець з фінансових питань вважає
нормальними). Зазначені фінансові аналізи подаються до правоохоронних
органів, які порушують справу про відмивання грошей. З 1 квітня 1996 р.

набули чинності постанови Департаменту фінансів, які вимагають від
банків подавати звіти про підозрілу діяльність до Мережі Боротьби з
Фінансовими Злочинами (МБ ФЗ).

Узагальнюючи викладене, вважаємо необхідним зазначити, що з часом
шахрайство і відмивання грошей все більше ускладнюються і набувають
подальшого поширення. Винахідництво злочинних організацій не знає меж.
Спрут випускає все нові щупальці. Відмивання коштів — це побічний
продукт вільного ринку. Щоб відвернути нове інвестування “брудних”
грошей у більші й сильніші злочинні організації, треба забезпечити:

а) прозорість банківських операцій;

б) правильне оформлення документів, які повинні відображати ре

альні комерційні й торговельні угоди;

в) правильну оцінку вартості цінностей, що переміщуються через

кордон.

А. Й. БОЙКО,

канд. юрид. наук, доцент,

Российская таможенная академия

(г. Ростов-на-Дону)

БЮДЖЕТНЫЕ СРЕДСТВА СТРАНЫ И УГОЛОВНОЕ ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВО

1. Бюджет и власть. В условиях новой модели хозяйствования, именуемой
рыночной экономикой, большое значение имеют налоги, пошлины и сборы. Эти
денежные взносы обязанных лиц образуют финансовую основу сосуществования
людей: только с их помощью обеспечиваются выполнение социальных и
инвестиционных программ, функционирование оперативных, спасательных и
карательных служб государ-

ства, формирование страховых запасов общества. «В налогах воплощено
экономически выраженное существование государства»1 , поэтому от
бюджетной политики и практики зависит судьба самого государства, а
правовое регулирование и охрана бюджетно-финансовых отношений должны
быть особо выверенными, сбалансированными.

2. Бюджет в новой иерархии ценностей. В современный период в России в
ряде случаев абсолютизируются личность и частный интерес. Принято
говорить о новом ранжире ценностей: личность общество государство.
Данный нравственно-политический лозунг объективирован в ст. 14 УК РФ
1996 г. путем перечисления названных интересов, в последовательности
расположения родовых объектов уголовно-правовой охраны (структура
Особенной части).

Вместе с тем такому подходу противоречат бюджетные процессы: сбор
средств в казну производится исходя из общественных потребностей, а не с
целью удовлетворения индивидуальных интересов, в отличие от других стран
мира, где размер социальных выплат или льгот для отдельных граждан
поставлен в полную зависимость от их личных паевых взносов в
общественную «копилку». Это заставляет задуматься не только о
государственной защите бюджетных процессов, но и об уточнении
государственной идеологии. Ведь Российская Федерация объявлена
социальным, а не индивидуалистическим государством (ст. 7 Конституции
1993 г.). Да и сущность современного государства определяется в теории
государства и права не иначе как орудие социального компромисса.
Превалирование общественных потребностей проявляется и в умножении с
каждым годом коммунальных ограничений, сужающих пределы индивидуальной
свободы. Это объясняет вынужденную регламентацию той сферы
жизнедеятельности каждого, которая обусловливает безопасное
существование и саморазвитие остальных людей.

Наконец, классикой нормативного регулирования экономики, осно-

ванной на частном интересе, по настоящее время считаются древнеримские
правила. Римляне любили сравнивать индивидуальные и коллективные начала
и отдавали предпочтение последним. Звучало это следующим образом:
necessitas publica major est quam privata общественная необходимость
более важна, нежели частная.

3. Трехмерность налоговой проблематики. Налоги — средство взаиморасчетов
государства и общества. Поэтому проблема уклонения от налогов не может
быть сведена к исключительному преследованию налогоплательщиков, что
наблюдается в российском законодательстве. Виновной в бюджетном
неблагополучии, в растранжиривании средств, собранных с большим трудом,
может быть и другая сторона — государство. В этой связи недостаточно
признать уклонение от уплаты налогов тягчайшим государственным
преступлением, ибо это односторонний подход. Население вправе
рассчитывать, что преступное «разбазаривание» бюджетных ресурсов
исполнительной властью также должно получить строгую правовую оценку.
Асимметрия просматривается и в Основном законе страны: в Конституции РФ
говорится только об обязанности каждого платить законно установленные
налоги и сборы, но нет упоминания об обязанности правительства
своевременно разрабатывать оптимальный бюджет и отвечать за его
безусловное выполнение. Каждый законопослушный гражданин оценит такой
подход как весьма заметный «крен» в пользу власти. Но ведь в стране, где
личность и ее права официально объявляются абсолютом, государственный
интерес должен занимать подчиненное положение.

Полагаем, что правовые решения по наболевшим проблемам налогообложения
будут взвешенными, если их проводить одновременно по трем направлениям и
в следующей последовательности: а) обоснование необходимости и
допустимости видов налогов, их ставок, адресатов и пр.; б)
ответственность власти за организацию сборов налогов и последующее спра-

ведливое распределение казенных ресурсов (льготы, своевременное и полное
перечисление средств по бюджетным адресам и др.); в) ответственность
юридических и физических лиц за уклонение от уплаты налогов.

Размер бюджетных ресурсов страны и правовое регулирование.

Надлежащее государственное управление возможно при здоровой эко

номике, в нормальной социально политической обстановке, в условиях

бездефицитного .бюджета, а еще при таких его размерах, которые по

зволяют удерживать население в состоянии гражданского мира без при

нуждения. В нынешней России этого нет. Достаточно сказать, что бюд

жетные ресурсы на 1999 г. запланированы в объеме, эквивалентном

20 млрд. долларов. Для сравнения: бюджет Финляндии составляет

40 млрд. долларов, а личное состояние американца Б. Гейтса 56 млрд.

долларов. Это свидетельствует о необходимости экстренного законода

тельного ужесточения правил обслуживания казенных средств, восста

новления социального контроля над властью по вопросам сбора и рас

ходования бюджетных ресурсов.

Упреждающее бланкетное правотворчество. Утверждаем, что на

существующем управленческом и законодательном фундаменте только

уголовно-правовые мероприятия ничего не дадут. Общеизвестно положе

ние, что «революции замышляют утописты, осуществляют фанатики, а

их плодами пользуются негодяи»1. В числе негодяев — преступный мир

и часть чиновников. Доказательства этого очевидны. К 1995 г., например,

в РФ было разгосударствлено 57 % предприятий, однако общий удельный

вес всех доходов от этой распродажи составил лишь 0,13 – 0,16 % от бюд

жетных поступлений2. С тех пор страна не дождалась ни промышленно

го роста, ни инвестиционной активности, ни пополнения казны, для чего

все якобы осуществлялось. Такого не могло случиться без союза «тенево-

1 Таранов П. С. Управление без тайн // Афоризмы, законы, советы, правила
для высших

Лурье О. Приватизация: план перевыполнен на 101 «Чубайс» // Сов.
секретно. – 1998 – №12.

руководителей. -Симферополь. : Таврида, 1993. -С. 109

Інен

го» капитала и коррумпированных чиновников. Сегодня они поглощены
легализацией добычи, вуалированием итогов приватизации, а следовательно,
ответственное управление страной будет под угрозой. В этой обстановке
уголовное законодательство и смежные с ним отрасли нуждаются в
совершенствовании в первую очередь. Для этого:

а) в целях относительно спокойного перехода коррумпированной

части госаппарата из-под «криминальной крыши» под контроль граж

данского общества, для действительного социального согласия следует

установить прямую зависимость условий обитания рядового жителя от

контроля налогоплательщиков над госаппаратом. Исполнительная власть

посредством конституционных реформ должна перейти под жесткий

контроль представительной, а последняя — под контроль всего обще

ства через возрождение упрощенной процедуры отзыва депутатов (сфе

ра конституционного и избирательного законодательства);

б) следует нормативно обеспечить «прозрачность» бюджетных по

токов и средств иностранной помощи, использовав для этого возможно

сти правительственных источников информации, а для превенции — и

уголовную ответственность за воспрепятствование подобной гласнос

ти. Необходимо такое законодательное правило, в соответствии с кото

рым любое перемещение казенных денег по стране сопровождается пуб

ликацией соответствующих решений и фамилий должностных лиц и

государственных органов;

в) большой эффект может дать отказ от практики двойного про

цессуального стандарта, когда преступления столичных «белых во

ротничков» расследуются центральным следственным аппаратом, а

надзор осуществляет Генеральная прокуратура. Вопросы дознания,

следствия и судебного разбирательства целесообразно отдать на раз

решение местных правоохранительных органов, работники которых

месяцами не получают государственного жалования. Беспристраст-

ность же будет обеспечена естественным порядком «нанятой совестью —
адвокатурой» (Ф.М. Достоевский).

6. Насущные частные уголовно-правовые решения. В целях строжайшей защиты
бюджетных ресурсов общества от расхитителей предлагаем:

а) уточнить объекты ряда посягательств. Хищение казенных средств

с учетом значимости бюджетных ресурсов для общества и государства

могло бы быть объявлено преступлением против общественной безопас

ности, а преступное уклонение от уплаты налогов и сборов — преступле

нием против основ конституционного строя и безопасности государства;

б) признать моментом окончания бюджетных и налоговых посяга

тельств более ранние стадии их совершения. В современной науке уго

ловного права России составы уклонения от налогов признаются фор

мальными .’ Однако Пленум Верховного Суда РФ считает их материаль

ными (п.5 Постановления №8 от 4.07 97 г.). С последней позицией труд

но согласиться, поскольку бланкетным источником (ст. 18 и 31 Закона

РФ «О подоходном налоге с физических лиц») установлена длительная

и сложная процедура выполнения гражданами их конституционной обя

занности: подача Декларации (до 1 апреля) — внесение изменений в

нее (до 1 мая) — уплата денег в три приема (15 июля, 15 августа, 15

ноября). Представляется целесообразным признать составы преступле

ний налогоплательщиков формальными, а чиновничьи аферы с казен

ными деньгами — усеченными составами, в подтверждение допусти

мости этих вариантов сошлемся на опыт США, где «не заполнение на

логовой декларации в установленный срок является преступлением, даже

если с налогоплательщика и не причитается никаких налогов»2;

‘ Лопашенко Н.А. Вопросы квалификации преступлений в сфере экономической
деятельности

– Саратов: СГУ, 1997. – С.135.

2 Уайнстайн М. Дж. Уголовное преследование налоговых преступлений в
Соединенных Штатах // Борьба с коррупцией и экономическими
преступлениями в США Подборка материалов.

– Американская ассоциация юристов и Министерства юстиции США, 1998. – С
242.

в) в норме, посвященной классификации преступлений, хищения

бюджетных средств и средств, предоставленных другими государствами

следует отнести к категории особо тяжких; прочие аферы с финансами

общества должны быть признаны менее тяжкими посягательствами;

г) усилить ответственность за особо тяжкие финансовые преступле

ния: установить длительные сроки лишения свободы с полной конфис

кацией имущества, а за хищения зарубежных заемных ресурсов в особо

крупных размерах — пожизненное лишение свободы с конфискацией

имущества.

7. Выводы. Многие обстоятельства (единая этническая основа, сходные
условия жизни населения, нуждаемость в кредитах зарубежных инвесторов,
то, что «восточные европейцы оказались в окружении организованной
преступности, государственной коррупции, экономических трудностей и
политической нестабильности»1) дают основания считать, что изложенные в
настоящей статье предложения представляют интерес и для Украины. Причем
Украина (поскольку ее УК только разрабатывается) может учесть опыт
России и избежать ошибок.

1 Мартене Ф Т. Роуз С. Б. Внедрение РИКО в Восточной Европе:
предусмотрительно или безответственно? //Изучение организ. преступности:
рос – америк. диалог- М.: Олимп, 1997. С. 195.

ДЖОН Т. ЛІНЧ,

, адвокат,

Відділ комп’ютерних злочинів

та інтелектуальної власності,

Департамент юстиції СІЛА

ДЕЯКІ ПИТАННЯ БОРОТЬБИ З ВІДМИВАННЯМ “БРУДНИХ” ГРОШЕЙ ТА КОМП’ЮТЕРНИМИ
ЗЛОЧИНАМИ

У США боротьба з відмиванням “брудних” коштів ускладнюється наявністю в
обігу так званих “електронних” грошей, тобто таких, що не мають фізичної
форми. Хоча відомо декілька видів “електронних” грошей, спільним для них
е насамперед те, що користувач не може сам створювати “електронні”
грошові кошти, наприклад, шляхом заміни цифр в електронній картці. Більш
того, в деяких системах він не в змозі навіть безпосередньо контролювати
кількість грошей, які є в нього на рахунку. З іншого боку, він може
законним шляхом збільшити свої кошти, приміром, купити ще одну
електронну картку або внести необхідну суму готівкою (на рахунок буде
перерахована така ж сума “електронних” грошей). Нарешті, спільним є те,
що користуватися картками і переказами можна як справжніми грошима.

Існують три основні проблеми, які виникають у зв’язку з користуванням
“електронними” грошима і прямо пов’язані з/відмиванням грошових коштів
електронним шляхом:

а) поліції важко стежити за внесками коштів, якщо фонди переказують по
телефону або через комп’ютер. Справа в тому, що невеличка електронна
картка може містити величезну суму коштів. У першу чергу цим
користуються наркоділки, рекетири, нарешті ті, хто займається
відмиванням коштів в особливо великих розмірах. Якщо гроші надходять до
банку, то існує чимало приписів, згідно з якими поліція може витребувати
інформацію про перекази й одержати банківські записи. Цієї “незруч-

ності” злочинець уникає в разі відмивання грошей електронним шляхом, і
поліція навряд чи дізнається, хто саме вкладає таку суму;

б) деякі системи, наприклад “Смарткард”, надають користувачеві мож

ливість здійснювати перекази без участі банку. Цим користуються особи,

які займаються відмиванням грошових коштів та наркобізнесом;

в) існують електронні грошові системи, створені таким чином, що є мож

ливість здійснювати анонімні перекази. Це означає, що ніхто з учасників

трансакції не володіє достатньою інформацією про тих, хто переказує
гроші.

Буває важно визначити навіть країну, з якої надійшов переказ.

Викладене свідчить, що при користуванні електронними грошима фактично
виключаються особисті контакти, що створює чимало труднощів у роботі
поліції.

Як показує досвід, злочинці першими використовують нові технології, в
тому числі й у грошовій індустрії. З одного боку, електронні гроші
вважаються безпечнішими, ніж реальні грошові кошти, з іншого — є чимало
спроб розгадати код тієї чи іншої електронної грошової системи. Хоча
сьогодні й не існує можливості прямого фізичного втручання в систему
“Смарткард”, але це викликає занепокоєння як урядовців, так і осіб, які
встановлюють такі системи і надають згадані послуги.

Державою опрацьовуються всі варіанти захисту електронних систем,
зокрема, встановлено обов’язок тих, хто надає послуги шляхом електронних
систем, вести регулярні записи, щоб потім їх можна було передати слідчим
органам. Зрозуміло, що працівники грошової індустрії аж ніяк в цьому не
зацікавлені, бо відмивання грошових коштів через електронні системи їм
на користь: чим більше грошей надійде до їхньої системи, тим більшою
буде вигода. До речі, відмивання коштів через електронні системи – це не
найнебезпечніше явище. Чимало проблем викликаЄ;ЄЛ[ектронне шахрайство,
тобто дД що включають незаконну передачу будь-якого повідомлення в
систему торгівлі між штатами або зовнішньої торгівлі телеграфом, по
радіо чи телебаченню.

ЗО

[Держава, правоохоронні органи намагаються визначити шляхи протидії
електронному шахрайству, прагнуть, щоб власники електронних систем,
по-перше, з власної волі встановили з метою захисту останніх максимальну
суму грошей, яка може бути на одній електронній картці. Це значно
полегшило б контроль за електронним шахрайством. Якщо максимальна сума
коштів на одній картці буде лімітованою, то шахраї будуть змушені
здійснювати перекази й трансакції більше число разів, що у свою чергу
збільшить ймовірність запідозрити й викрити їх. По-друге, висловлюються
пропозиції щодо обмежень кількості електронних карток в одній установі.
Це надасть можливість ввести правила звітності і дозволить уникнути
втрати контролю за електронними системами.

Що стосується комп’ютерних злочинів, то відділ по боротьбі з ними було
створено на початку 90-х років. Це було викликано тим, що в названий
період відбулася серія серйозних пошкоджень комп’ютерної мережі США.
Виявилося, що правоохоронні органи того часу були не готові до боротьби
з подібними злочинами. Необхідно було консолідувати зусилля фахівців,
які добре обізнані з роботою комп’ютерів. Сьогодні працівники відділу
комп’ютерних злочинів та інтелектуальної власності Департаменту юстиції
США визначають політику у сфері боротьби з комп’ютерними злочинами,
співпрацюють із фахівцями інших країн та міжнародних організацій,
наприклад з Радою Європи, та ін.

Закон США про(комп’ютерщ шахрайства і зловживання містить низку норм, що
встановлюють відповідальність за:

комп’ютерне шпигунство;

несанкціоноване одержання інформації;

несанкціонований доступ до урядового комп’ютера;

шахрайство шляхом доступу до захищеного комп’ютера1 ;

Відповідно до §1030 розд. 18 Зводу Законів СІЛА захищений комп’ютер
визначається як

Іп’ютер, що: а) призначений виключно для використання фінансовою
установою або урядом

ША; б) використовується фінансовою установою або урядом США і незаконна
дія негативно

Ігшиваг на таке використання; в) використовується для торгівлі між
штатами чи зовнішньої торгівлі.

пошкодження захищених комп’ютерів;

умисне чи необережне пошкодження, яке призвело до спричинен

ня шкоди;

торгівлю паролями, за допомогою чого можна одержати несанкці

онований доступ до комп’ютера;

комп’ютерне вимагання цінностей від будь-якої особи, асоціації

або юридичної особи (§ 1030 розд. 18 Зводу Законів США);

несанкціонований доступ до інформації (“усної” чи “електронної

пошти”), що зберігається в електронних системах (§1027 розд. 18 Зводу

Законів США);

незаконне прослуховування усного спілкування, перехоплення по

відомлень, переданих з використанням телеграфного, телефонного або

електронного зв’язку (§2511 розд. Зводу Законів США);

торгівлю й використання пристроїв доступу (кредитних карток,

паролів та ідентифікаційних номерів стільникових телефонів) для вчи

нення шахрайства (§ 1029 розд. 18 Зводу Законів США);

– електронне шахрайство (§1344 розд. 18 Зводу Законів США).

Названі злочини поділяють на три групи.

До першої групи входять злочини, які зазвичай прийнято називати
хакерством. Вони посягають на конфіденційність чи збереження
комп’ютерних баз даних. При вчиненні цих злочинів комп’ютер
використовується як зброя, знаряддя злочину.

Другу групу утворюють такі традиційні злочини, як шахрайство, незаконні
азартні ігри, розповсюдження порнографічних предметів, які вчинюються з
використанням комп’ютера. Названі злочини не є комп’ютерними у вузькому
розумінні, адже вони можуть вчинюватися і без використання комп’ютеру,
але за допомогою останнього полегшується їх учинення.

Третя група — це комп’ютерні злочини в “чистому” вигляді. При їх
учиненні комп’ютер є місцем, де зберігається інформація про злочини.

Злочини першої групи вчинюються суб’єктами двох категорій:

а) особами, які зсередини послаблюють електронну систему, тобто тими,

хто працює в корпорації або на певну комп’ютерну систему і має (або ран

іше мав) допуск до неї. Для розслідування цих злочинів важливо з’ясувати

мотиви (помста, прагнення одержати фінансовий прибуток тощо);

б) особами, які послаблюють систему ззовні:

різного роду хакерами, більшість з яких це підлітки й діти, які та

ким чином намагаються самоутвердитися;

так званими “хаосними” хакерами, тобто тими, які прагнуть зни

щити електронну систему конкуруючої партії або ж хочуть таким чином

позбавитися конкурентів на ринку;

фахівцями, яким незаконний доступ до електронної системи забез

печує одержання фінансового прибутку (наприклад, при вчиненні елек

тронного шпигунства)?

Як зазначалося, комп’ютерні злочини незрідка вчинюються підлітками (ми
називаємо їх феганами — за ім’ям персонажу роману Ч. Діккен-са “Олівер
Твіст”). Судова практика свідчить, що за неповнолітніми стоять дорослі
злочинці, які передають їм своє вміння, навички і разом з тим
контролюють їх і використовують отриману ними інформацію.

Особливо поширеним є електронне прослуховування. Професійні ха-кери
добре розуміють, чого варта інформація про все, що відбувається у
військових та комерційних структурах. Вони займаються пошуком будь-якої
секретної інформації (про виробничі технології, ціноутворення, заробітну
плату тощо), володіння якою надає їм кошти й відкриває інші можливості.

Висвітлені проблеми є загальними для більшості країн. В одних регіонах
вони виникають раніше, в інших пізніше. Головне, що до них треба бути
готовими і вміти використати досвід, наробки у боротьбі зі злочинами, що
вчинюються у сфері фінансової діяльності.

НОЕЛ ХІЛЬМАН,

помічник державного прокурора, Ньюарк, Нью-Джерсі, США

КОНФІСКАЦІЯ ЯК ЗАСІБ БОРОТЬБИ З ПРАВОПОРУШЕННЯМИ

Конфіскація відіграє істотну роль у боротьбі з порушеннями закону.
Передусім, її застосування допомагає зруйнувати інфраструктуру злочинної
організації. Крім того, фонди, що складаються з конфіскованих коштів,
правоохоронні органи використовують для боротьби з іншими злочинними
угрупованнями.

Історично склалося так, що під конфіскацією розуміють безоплатне
вилучення майна. Ця концепція за американськими законами знайшла прояв у
вилученні будь-якого майна, одержаного в результаті незаконної
діяльності як прибутку, а також майна, що використовувалося злочинцями
як знаряддя злочину (банківські рахунки, підприємства, автомобілі, а
також грошові кошти тощо).

Відповідно до законодавства США конфіскація застосовується лише у
випадках, передбачених законом. Так, згідно з § 981, 982 розд. 18 Зводу
законів США конфіскації підлягає все майно, яке використовується в
операції для відмивання грошей, або пов’язане з відмиванням грошей. Із
жовтня 1992 р. в обмежених випадках допускається конфіскація
замі-нюваного майна. За наявності підстав для конфіскації готівки або
грошових інструментів, уряду необов’язково виявляти конкретні залучені
долари або інструменти. Будь-яка співпадаюча за розміром сума, виявлена
на банківських рахунках, підлягає конфіскації. Верховний суд США прийняв
рішення щодо застосування відповідного пункту Конституції США про
заборону надмірних поручительств і штрафів у випадках цивільної
конфіскаціїу зв’язку з відмиванням грошей. Разом з тим діє положення,
відповідно до якого не підлягає конфіскації майно добросовісного
власника або того, хто корис-

І Ноел Хільман, 2000.

тується заставним правом, коли встановлено, що будь-яка дія або упущення
були здійснені такими особами без усвідомлення ними цього факгу.

Конфіскація може застосовуватися в судовому й позасудовому порядку. Цей
порядок визначається формою конфіскації власності, її типом і залежить
від того, наскільки держава заінтересована в кримінальній конфіскації
даного майна. У свою чергу, позасудова конфіскація поділяється на
загальну й адміністративну. Загальна — це конфіскація майна, володіння
яким завжди є незаконним, тобто йдеться про майно, вилучене з обігу,
яскравим прикладом якого можуть бути наркотичні засоби. Адміністративна
конфіскація реіулюється правилами митного законодавства й правилами
казначейства. В основному це ті кошти (готівка) й транспортні засоби
(літаки, судна), що використовуються в наркобізнесі, а також кошти,
ввезені в країну з порушенням митного законодавства.

Щодо конфіскації, яка застосовується в судовому порядку, слід зазначити,
що вона можлива як у цивільному, так і кримінальному судочинстві. В
останньому випадку вона підлягає застосуванню в разі кримінального
переслідування, коли суб’єктові злочину пред’явлено обвинувачення. Це
пояснюється тим, що конфіскація Грунтується на обвинуваченнях,
пред’явлених особі, і стосується випадків, коли майно було одержано
злочинним шляхом або було знаряддям злочину. Фактично конфіскація
виступає як вид покарання за вчинений злочин. Як правило, Цс має місце
при вчиненні злочинів, пов’язаних з наркобізнесом, відмиванням “брудних”
грошових коштів, порушенні закону RICO та ін.

У разі посягання на відносини власності конфіскація застосовується у
порядку цивільного судочинства. У цьому випадку вчинення злочину не є
обов’язковою підставою, отже, пред’явлення особі обвинувачення не
вимагається.

Згідно з Конституцією СІЛА (п’ята поправка) підсудний не може свідчити
проти себе. Обов’язок доводити, що майно одержано в резуль-

таті незаконної діяльності, покладається на державу. Обвинувачений
повинен підтвердити, що кошти він одержав з легального джерела.

У цивільному судочинстві особа користується більш ліберальними
правилами. Наприклад, вона має право ознайомитися з методами, якими
держава користувалася, щоб викрити вчинене, знайти дані про джерела
інформації, тощо.

Зрозуміло, що правозастосовчі органи не заінтересовані в розголошенні
цієї інформації і хотіли б зберегти її в таємниці. Особливо це важливо,
коли і кримінальне, і цивільне судочинство порушується одночасно.

Вважаємо доцільним висвітлити питання щодо використання конфіскованого
майна. Департамент юстиції та Департамент фінансів створили спеціальні
Фонди конфіскованого майна. Конфісковані активи направляються до митної
служби, яка, власне, підпорядкована казначейству. Інколи конфісковані
кошти можуть використовувати самі правозастосовчі органи. Приміром,
агент служби ARC, який працює під прикриттям, може використовувати
державні гроші, конфісковані в іншої особи, в операції, де він задіяний
як наркоділок. Також комп’ютер, коли він уже вилучений і став власністю
держави, може використовуватися, щоб входити в базу даних злочинця.
Разом з тим основна частина коштів поступає До загального фонду, який
використовується місцевими правоохоронними органами й правоохоронними
органами штату; певна частина може бути використана для реалізації
міжнародних цільових програм боротьби зі злочинністю.

Частина коштів може бути направлена жертвам злочинів. Ми називаємо це
“петицією про відшкодування”. До Департаменту юстиції може звернутися
потерпший від злочину, довести свій статус жертви і тим самим доказати,
що має право на певну частину цих коштів, оскільки зазнав збитків.

Із 1991 р. в Фонд конфіскованого майна надходить щорічно понад 500 млн.
дол. США.

В. П. ЄМЕЛЬЯНОВ,

канд. юрид. наук, доцент,

тг •

Національна юридична академія

України ім. Ярослава Мудрого

(м. Харків)

І. О. НИКИФОРЧИН,

канд. юрид. наук, доцент,

Національна юридична академія

України ім. Ярослава Мудрого

•S ‘І

(м. Харків)

ПИТАННЯ УНІФІКАЦІЇ СКЛАДІВ ГОСПОДАРСЬКИХ ЗЛОЧИНІВ З ОЗНАКАМИ
ПРИМУШУВАННЯ

У чинному кримінальному законодавстві в главі «Господарські злочини» є
три склади злочинів, які передбачають відповідальність за діяння,
спрямовані на примушування до вчинення певних дій чи відмови від них
(ст. 1555, ч.2 ст. 1557, ст. 1558 КК України).

Вивчення даних складів показує, що, хоча в них встановлюється
відповідальність за однотипні, по суті, діяння, однак їх конструкції
значно відрізняються. Якщо в конструкціях складів ст. 1555 і ч.2 ст.
1557 КК закладені схожі схеми, то зовсім інша — у побудові складу ст.
1558 КК. Така позиція законодавця навряд чи оправдана, і на це вже
зверталась увага в літературі1.

Невідповідність тут проявляється при співставленні ознак насильства та
ознак шкоди. Якщо протидія законній підприємницькій діяльності підпадає
під ст. 1558 КК, коли вона пов’язана з застосуванням насильства щодо
потерпілого або близьких йому осіб, то примушування особи до штучного
підвищення або підтримання високих цін на товари чи послуги (ст. 1555
КК), а також насильство або погроза ним з метою штучної зміни або
штучного фіксування цін (ч.2 ст. 1557 КК) за змістом

© Емельянов В. П, Никифорчин І О., 2000. Ємельянов В.П. Злочини
терористичної спрямованості,-Харків.ІРубікон, 1977. С 108-110.

цих статей під ознаки вказаних злочинів підпадають у випадку насильства
лише стосовно самого потерпілого. Аналогічні ж дії з тією ж метою,
спрямовані проти близьких потерпілого, залишені за рамками названих
складів і вимагають додаткової кваліфікації за статтями про злочини
проти особи1 .

Якщо в ст. 1558 КК ознаки спричинення шкоди або погрози нею стосуються
лише випадків знищення або пошкодження майна, то в ст.1555 і ч.2 ст.
1557 КК міститься більш широке поняття—заподіяння шкоди (збитків)
будь-яким способом, тобто крім знищення або пошкодження майна тут є
караним і завдання шкоди, а також погроза завданням шкоди потерпілому
внаслідок позбавлення його можливості реалізувати товари або надати
послуги, а також шляхом поширення неправдивих, наклепницьких,
компрометуючих відомостей як щодо особи потерпшого, так і якості
товарів, що ним реалізуються, або послуг, що ним надаються2.

При протидії законній підприємницькій діяльності (ст. 1558) спричинення
шкоди в тому обсязі, в якому вона мається на увазі в ст. 1555 і ч.2 ст.
1557 КК, є не менш реальним, але чомусь у цьому складі йдеться лише про
шкоду, спричинену шляхом знищення або пошкодження майна.

На нашу думку, усунути існуючі невідповідності між указаними складами
можливо шляхом приведення їх формулювань під одну схему. Оскільки ст.
1558 КК була прийнята пізніше, то конструкція передбачених нею складів
(як основного, так і кваліфікованих) вбачається більш досконалою і може
бути прийнятою при побудові складу ст. 1555 КК в новій редакції. При
цьому діяння, передбачені ст. 1555 і ч.2 ст. 1557 КК як однотипні, треба
об’єднати в одній диспозиції ст. 1555КК, азч.2ст. 1557 КК виключити,
оскільки ст. 1557 КК встановлює відповідальність за змову про фіксування
цін і в існуючій редакції містить дві самостійні норми, одна з яких за
змістом співпадає з тією, яка міститься в ст. 1555.

‘ Див Уголовный кодекс Украины: Научно-практический комментарий. – Киев:
1995. —С. 492,501 2 Там же – С. 492, 493; 501, 502.

У диспозиції ст. 1555 КК в її новій редакції вбачається доцільним
встановити відповідальність за примушування, поєднане з погрозами, а
насильство і реальне спричинення шкоди передбачити як кваліфікуючі
ознаки, як це сформульовано в ст. 1558. У диспозиціях обох статей
можливо передбачити такий уніфікований блок погроз: «з погрозою
насильства над потерпілим або його близькими, ураження прав чи законних
інтересів цих осіб, спричинення майнової шкоди щодо їх майна або майна,
що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення
відомостей, які потерпілий чи його близькі бажають зберегти в таємниці».

С. Ф. ДЕНИСЮК,

первый заместитель

начальника управления МВД

Украины в Харьковской обл.,

полковник милиции

(г. Харьков)

ПРОБЛЕМЫ БОРЬБЫ С ОРГАНИЗОВАННЫМИ ПРЕСТУПНЫМИ ГРУППАМИ, ДЕЙСТВУЮЩИМИ В
КРЕДИТНО-ФИНАНСОВОЙ СФЕРЕ

ЭКОНОМИКИ

Кредитно-финансовая система — краеугольный стержень экономики
государства. Она призвана обеспечить денежное обращение, кредитование и
в конечном итоге функционирование и развитие всех ее звеньев. Любые
кризисные явления в этой сфере приводят к негативным последствиям для
государства, политическим потрясениям и росту социального напряжения в
обществе. Но именно эта сфера привлекает пристальное внимание дельцов
теневой экономики и главарей преступных группировок. Где вращаются
большие деньги, там следует ожидать и большие неприятности. Общая схема
совершения преступлений в кре-

1 Денисюк С. Ф„ 2000.

дитно-финансовой системе предельно проста по своему содержанию, но во
многих случаях срабатывает безотказно. Ухищрения требуются на
первоначальном этапе. Главное — это найти способ выкачки денежных
средств одной из структур, действующих в кредитно-финансовой сфере,
затем перевести деньги за границу или, по возможности, обналичить их и
таким образом похитить.

В настоящее время в Харьковской области в этой сфере действует более 500
структур, в том числе 100 банков с филиалами, около 100 инвестиционных
компаний и фондов, свыше 50 доверительных обществ, негосударственных
пенсионных фондов, страховых компаний, фондовых товарно-валютных бирж,
кредитных объединений, ломбардов и др. По мере формирования и развития
указанной системы, менялись и способы преступлений, совершенных в ней.
Уже на начальном этапе образования коммерческих банков широкое
распространение получили преступления с использованием фальшивых авизо,
поддельных банковских чеков. Впоследствии широкий размах приобрело
получение кредита частными предпринимателями и коммерческими структурами
в банковских учреждениях под сомнительные, порой просто фантастические
экономические проекты. Их гарантами выступали страховые компании.

Это вид преступлений не редок и сейчас, но он уже в большей степени
касается незаконного получения кредитов под государственные гарантии и
за счет средств, выделенных для поддержки малого и среднего бизнеса, а
также специальных кредитов для льготного контингента лиц. О масштабах
совершения указанных преступлений говорит уже сам факт их роста. В 1998
г. по банковским учреждениям сумма задолженностей по кредитам возросла в
три раза. Однако наибольший урон кредитно-финансовой системе был нанесен
преступными группировками,

9ьІЦ

использовавшими доверительные общееш Кураш Я М., Козина А. А., 2000.

іння податкової міліції в Харківській області у впровадженні органів
дізнання та попереднього слідства у 1998 р. знаходилось 696 справ,
направлено у суди — 384 справи.

Зрозуміло, що статистичні дані в дійсності не повністю відбивають
наявний стан злочинності у сфері податкового законодавства, а навпаки,
іноді свідчать про низький рівень ефективності діяльності контролюючих
органів, органів внутрішніх справ по виявленню та розкриттю цих
злочинів, бо більшість із них залишається латентними. Необхідні серйозні
економічні, організаційні і правові заходи, які підвищили б ефективність
усієї діяльності по збиранню податків, сконцентрували зусилля
правоохоронних органів на боротьбі з податковими правопорушеннями. При
цьому слід зазначити, що кримінальна відповідальність за ухилення від
сплати податків не є єдиним заходом боротьби зі злочинами у сфері
податкового регулювання. Перше місце все ж таки посідають економічні
заходи. Застосування кримінально-правових методів боротьби з цими
злочинами має бути спрямовано не стільки на посилення кримінального
покарання, скільки на попередження (загальна превенція) ухилення від
сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів і ненадходження
повністю або частково податків у бюджети різних рівнів та державні
цільові фонди. В теорії та практиці це має неабияке значення для
вирішення окремих питань, пов’язаних безпосередньо з визначенням
предмета злочину, передбаченого ст. 1482 КК України, питань кримінальної
відповідальності за сукупність злочинів у сфері підприємницької
діяльності і ст. 1482~ КК України та відмежування ст. 1482 КК України
від інших злочинів.

Злочин, передбачений ст. 1482 КК України, визначається у чинному
законодавстві як господарський, його родовим об’єктом слід вважати
відносини у сфері господарювання, безпосереднім — суспільні відносини у
сфері податкового регулювання в частині формування доходних статей
бюджетів різних рівнів і державних цільових фондів. Безпереч-

но, цей злочин має суспільне небезпечну спрямованість, його предметом
визнаються податки, збори та інші обов’язкові платежі. Тому ухилення від
сплати вищезазначених платежів є кримінальне караним. Визначення
предмета злочину із вказівкою на його матеріальну і нормативну функції
має конкретне значення для з’ясування питання про джерело надходження
коштів для оподаткування. Відомо, що податки можуть сплачуватися тільки
з коштів, отриманих законним шляхом.

Виникає питання: яким чином треба вирішувати справу в тих випадках, коли
винна особа займається діяльністю, яка сама по собі вважається законною,
але для її здійснення необхідно ліцензування або будь-яке інше
оформлення у встановленому порядку? Очевидно, що ця особа, як правило,
має на меті у майбутньому ухилитися від сплати податків. Отже, постає
питання про співвідношення понять «законний (незаконний)»,
«легалізований (не легалізований)» і вплив кожного з них на
кваліфікацію, а також на призначення покарання за сукупністю злочинів у
сфері підприємницької діяльності і ст. 1482 КК України. Діяльність, яка
приносить кошти для оподаткування, має бути законною, однак це не
означає, що у всіх випадках вона повинна бути легалізована (ліцензована,
зареєстрована тощо). Адже винна особа вчинює низку дій, спрямованих на
готування до ухилення від сплати податків саме шляхом здійснення не
легалізованої у встановленому законом порядку діяльності, але й не
забороненої Законом України «Про підприємницьку діяльність». Відповідно
до п. 13 проекту постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі
питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від
сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів» оподаткуванню
підлягають тільки доходи від діяльності, яка здійснюється з підстав і в
порядку, передбачених законом. У зв’язку з цим дії особи, яка одержала
доходи від зайняття забороненими видами підприємницької діяльності,
незаконної торговельної діяльності, що здійснюва-

лася без державної реєстрації, а також від іншої незаконної чи злочинної
діяльності, згідно з цим проектом мають кваліфікуватися за відповідними
статтями КК і додаткової кваліфікації за ст. 1482 не вимагають. З цим не
можна погодитися хоча б тому, що не можна ставити поруч такі злочини, як
зайняття забороненими видами підприємницької діяльності і незаконну
торговельну діяльність, з точки зору визначення джерела оподаткування. У
першому випадку маємо справу з діяльністю, яка взагалі ні за яких умов
не може приносити доход для оподаткування, у другому — з діяльністю, що
приносить певний доход для оподаткування у разі оформлення належних
документів, які винна особа і не оформлює з метою ухилення від сплати
податків. Таким чином, коли йдеться про одержання коштів від незаконної
діяльності, яка ніяк не може бути визнана законною і бути легалізованою
у встановленому законом порядку, не припустимо кваліфікувати ці злочини
за сукупністю зі ст. 1482 КК України. Якщо ж мова йде про діяльність,
яка може бути легалізована у встановленому законом порядку (наприклад,
незаконна торговельна діяльність), ці злочини слід кваліфікувати за
сукупністю зі ст. 1482 КК України.

При розгляді ухилення від сплати податків виникає також питання про його
співвідношення зі злочином, передбаченим ст. 1485 КК (шахрайство з
фінансовими ресурсами). Для зазначених злочинів характерна низка
загальних ознак, а практика застосування цих норм показує, що згадана
схожість часто ускладнює кваліфікацію вчиненого. Ухилення від сплати
податків і шахрайство з фінансовими ресурсами заподіюють шкоду
суспільним відносинам у сфері господарювання (фінансовій сфері), у них
також співпадає спосіб вчинення злочину (обман), вони заподіюють майнову
шкоду, можуть вчинюватися одними й тими ж особами, обидва ці злочини
характеризуються, як правило, корисливими спонуканнями тощо.

Доцільно провести порівняльний аналіз ст. 1482 і ч. 2 ст. 1485 КК за

об’єктивними і суб’єктивними ознаками з тим, щоб виявити їх більш повне
співвідношення. Об’єктивна сторона шахрайства з фінансовими ресурсами
знаходить свій прояв в активних діях, метою яких є незаконне одержання
дотацій, субсидій, субвенцій, кредитів або пільг по податках від
державних органів, банків або інших кредиторів. Причому злочин,
передбачений ч. 1 ст. 148s KK, — це злочин з формальним складом і
моментом його закінчення є саме дія — надання зазнаки неправдивої
інформації з метою одержання дотацій, субсидій, субвенцій, кредитів або
пільг по податках. Для застосування ч. 2 ст. 1485 КК вимагається
настання суспільне небезпечних наслідків у вигляді великої матеріальної
шкоди державі або кредитору, і це, звичайно, вже злочин з матеріальним
складом. Ухилення ж від сплати податків — завжди злочин з матеріальним
складом. Не менш важливо те, що ускладнений сам «механізм» заподіяння
шкоди об’єкту. Так, при ухиленні від сплати податків бюджети і фонди не
одержують певних коштів від платника податків і тому порушується
встановлений порядок податкового регулювання. Згідно ж зі ст. 1485 КК
різні організації надають дотації, субсидії, субвенції, кредити, пільги
по податках, тобто передають кошти, які вже є чиєюсь власністю,
підприємцям або службовим особам суб’єктів підприємницької діяльності
(за відсутності ознак розкрадання). Як наслідок — порушуються фінансові
відносини у сфері підприємництва, тому що фінансова допомога надається
суб’єктам неправомірно, на підставі неправдивих відомостей. Таким чином,
у першому випадку йдеться про неодержання грошових виплат, у другому ж —
про передачу певних грошових виплат, які вже знаходяться у чиїйсь
власності.

Можна вирізнити відмінність і за предметом цих злочинів. Предметом
злочину, передбаченого ст. 1482 КК, виступають податки, збори, інші
обов’язкові платежі, що стягуються з підприємств, установ, організацій
незалежно від форм власності і фізичних осіб, які беруть участь у госпо-

дарській діяльності. Предметом шахрайства з фінансовими ресурсами (ст.
1485) «є грошові виплати або виплати в натуральному вигляді, що
надаються підприємцям державними органами влади, різними фондами,
підприємствами та іншими кредиторами у вигляді дотацій, субсидій,
суб-венцій, кредиту або пільг по податках». Таким чином, предметом
злочину, передбаченого ст. 1485 КК, є дотації, субвенції, субсидії,
кредити і пільги по податках. Усі вони, за винятком пільг по податках,
становлять грошові виплати, а саме — грошову допомогу, що надається
державою в особі його центральних або місцевих органів влади
(законодавчої або виконавчої) за рахунок державного або місцевих
бюджетів, а також допомогу, яка надається суб’єктами підприємницької
діяльності різними фондами, в тому числі благодійними, й окремими
громадянами за рахунок власних коштів суб’єктам підприємницької
діяльності, суспільним організаціям, об’єднанням громадян. Дотації,
субсидії і субвенції можуть надаватися і в натуральній формі. Зазначені
грошові кошти вже знаходяться в чиїйсь власності і передаються
відповідним суб’єктам оплатно або безоплатно.

Що стосується пільг по податках, то вони являють собою, як відомо, повне
або часткове звільнення від сплати податків. Шахрайське отримання таких
пільг фактично призводить до повного або часткового не-надходження
відповідних грошових коштів до державної скарбниці. Тому одержання
незаконних пільг по податках є, по суті, формою ухилення від сплати
податків, а не шахрайством з фінансовими ресурсами. Звичайно, ці дії,
пов’язані з отриманням таких пільг, призначені для обслуговування
майбутньої бездіяльності і зводяться до досягнення єдиної мети —
несплати визначеною законом податкової суми повністю або частково, тобто
ухилення від сплати податків. Вважаємо, що слід було б виключити зі ст.
1485 КК вказівку на одержання пільг по податках, тому що ці дії
охоплюються ст. 1482 КК. Зазначене значною мірою полегшить
правозастосування й усуне труднощі при кваліфікації вчиненого.

Л.В.ДОРОШ,

канд. юрид. наук, доцент,

Національна юридична академія

України ім. Ярослава Мудрою

(м. Харків)

f s

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗЛОЧИННІ ДІЇ, ПОВ’ЯЗАНІ З БАНКРУТСТВОМ

Становлення ринкової економіки у нашій країні відбувається у дуже
складних умовах. Зміна суспільно-економічної формації супроводжується
полярними процесами. З одного боку, заходи держави, спрямовані на
забезпечення економічної безпеки, активізація діяльності суб’єктів
господарювання, з іншого – деструктивність суспільного життя, деформація
суспільно-економічних відносин, інфляційні процеси, незбалансо-ваність
правової системи. Як наслідок – розмитість меж між легальною і тіньовою
економікою, загострення криміногенної ситуації.

Реформування економіки України надало правову свободу для
підприємницької діяльності, а реалізація права на таку діяльність стала
фундаментом розбудови ринкових відносин. Підприємництво – це самостійна
ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву
продукції, виконанню робіт, наданню послуг та зайняття торгівлею з метою
одержання прибутку.’ Відкриваючи простір для такої діяльності, держава
тим самим поклала на себе обов’язок захищати законні інтереси
господарюючих суб’єктів (ст. 42 Конституції).3важаючи на те, що
підприємницька діяльність ґрунтується на засадах caveat actor (“діючий
діє на свій ризик”), а також враховуючи, що такий же ризик існує і для
контрагентів господарюючих суб’єктів, завдання держави – звести цей
ризик до мінімуму, особливо там, де він викликаний неплатоспроможністю
партнерів, а саме їх банкрутством. Банкрутство – поняття
цивільно-правове. Його зміст

1 Див.: ст. 1 Закону України “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 р

розкрито у спеціальному Законі України “Про банкрутство” від 14 травня
1992 p., у ст. 1 якого зазначається, що банкрутство – це пов’язана з
недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи
-суб’єкта підприємницької діяльності – задовольнити у встановлений для
цього строк пред’явлені до нього з боку кредиторів вимоги і виконати
зобов’язання перед бюджетом1.

Інститут банкрутства є одним із складників ринкової економіки. Головне
його призначення полягає в задоволенні вимог кредиторів за рахунок
реалізації майна підприємства-банкрута2. Ознаками ринкової економіки, як
саморегульованої системи, є наявність товарного ринку, ринку робочої
сили та ринку капіталів тощо, а сутність визначається законами вартості,
попиту і пропозиції. За таких умов стає очевидною важливість
запровадження інституту банкрутства. Засновники та власники суб’єктів
підприємницької діяльності, переслідуючи мету одержання прибутку,
повинні піклуватися не тільки про свої власні інтереси, а й
усвідомлювати відповідальність за матеріальні інтереси партнерів. Це
пояснюється тим, що у випадку фінансової неспроможності господарюючого
суб’єкта виконати майнові зобов’язання, повернути одержані кредити,
виникає загроза спричинення реальної матеріальної шкоди кредиторам.
Особливо небезпечними с дії учасників підприємницької діяльності,
пов’язані з обманом. Таким чином, ринковий механізм, як і будь-який
інший економічний механізм, потребує правової охорони і захисту, в тому
числі кримінально-правовими засобами.

( Кримінальна відповідальність за злочини, пов’язані з банкрутством,
була встановлена Законом від 28 січня 1994 p., яким Кримінальний кодекс
України було доповнено статтями 1562 “Приховування банкрутства” та 1563

1 Див : Закони України. Т.З. – К., 1996. – С. 236

2 “Банкрут” в перекладі з англійської bankrupt означає ‘^гой, хто
потерпів крах, опинився у

чомусь неспроможним, внаслідок чого йсго власність передається в
розпорядження офіційних

органів або довіреної особи, які реалізують майно і розподіляють виторг
серед кредиторів” Див.:

Энциклопедический словарь бизнесмена / Под общей редакцией М.И.
Молдованова. – К.: Техника,

1993.-С.79

“Фіктивне банкрутство”‘ Ці норми є похідними від тих перетворень, що
відбуваються в Україні. Предметом кримінально-правого регулювання є не
сам факт банкрутства, а обманні дії, вчинені у зв’язку з банкрутством.2
В одному випадку вони виражені в приховуванні стійкої фінансової
неспроможності шляхом подання недостовірних відомостей, якщо це завдало
великої матеріальної шкоди кредиторові (ст. 1562 КК), а в іншому – у
зазнаки неправдивій заяві про фінансову неспроможність виконання вимог з
боку кредиторів і зобов’язань перед бюджетом (ст. 1563 КК). *

Суспільна небезпечність вищеназваних злочинів полягає в тому, що вони
підривають довіру до господарського обороту; порушують законні права й
інтереси кредиторів, трудові права працівників підприємств-боржників, і
в кінцевому рахунку – посягають на економічні інтереси суспільства.
Особливо підвищується небезпечність зазначених дій в умовах економічної
кризи.

З урахуванням викладеного, дослідження питань про кримінальну
відповідальність за ці злочини становить чималий науковий та практичний
інтерес і набуває все більшої актуальності.

Розглянемо послідовно ознаки складів злочинів, передбачених статтями
1562 і 1563 КК України.

Основним безпосереднім об’єктом приховування банкрутства і

фіктивного банкрутства є суспільні відносини у сфері економіки, що

забезпечують встановлений порядок здійснення законної підприємниць

кої діяльності. Додатковим обов’язковим безпосереднім об’єктом вис

тупають майнові інтереси кредиторів, у тому числі інтереси держави

щодо формування доходних статей бюджетів різних рівнів та держав

них цільових чи позабюджетних фондів.

1 Відомості Верховної ради України. – 1994. – № 19. – Ст. 111.

2 Слід зазначити, що боротьба з обманними діями у зв ‘язку з
банкрутством базується на певних

вітчизняних правових традиціях. Вже у 1800 р. Павло 1 затвердив Статут
про банкрутства, який

передбачав відповідальність за фіктивне банкрутство І застосовувався
протягом століття, а пізніше

Уголовним Уложениям 1903 p. караними були різного роду дії, що
вчинювалися у зв’язку з

банкрутством і були спрямовані на ухилення від сплати боргу кредиторам.

Предметом цих злочинів ^неправдиві відомості. В обох випадках вони
стосуються характеристики фінансового стану суб’єкта підприємницької
діяльності. Але якщо у випадку приховування банкрутства винний
перекручує відомості про стійку фінансову неспроможність юридичної
особи, намагаючись якомога далі відстрочити момент визнання банкрутом,
то в разі фіктивного банкрутства він, навпаки, прагне переконати
кредиторів у своїй фінансовій неспроможності задовольнити їх вимоги та
виконати зобов’язання перед бюджетом з тим, щоб ухилитися від їх
виконання, хоча реальний фінансовий стан дозволяє це зробити.

Потерпілими можуть бути тільки кредитори. Нормативного визначення
поняття кредиторів КК України не містить. Аналізована стаття має
бланкетну диспозицію. Це означає, що для встановлення змісту ознак
злочину необхідно звернутися до інших нормативних актів, які не є
кримінальними законами.

Вивчення чинного законодавства та арбітражної практики дає підстави для
висновку, що кредиторами визнаються:

1) громадяни або юридичні особи, які мають підтверджені належними
документами майнові вимоги до боржника, крім кредиторів, майнові вимоги
яких повністю забезпечені заставою.1

2)органи державної податкової і контрольно-ревізійної служби;

3)державні інспекції по контролю за цінами, установи Державного фонду
сприяння зайнятості населення, Пенсійного фонду, Фонду соціального
страхування та ін.2

Що стосується об’єктивної сторони, то аналіз юридичної літератури
показує, що автори у переважній більшості не приділяють належної уваги
характеристиці цього елементу досліджуваного складу зло-

1 Див : п 1ст. З Закону України “Про банкрутство” від 14 травня 1992
р. – Закони України –

Т. З.-К, 1996.-С.236.

2 Див : Роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України віді 8
листопада 1997 р. “Про

деякі питання практики застосування Закону України “Про банкрутство”. —
Вісник Вищого

арбітражного суду України. – 1998 – №1. — С. 86.

чину. Як правило, діяння описують як подання кредиторові недостовірних
відомостей про фінансовий стан суб’єкта підприємницької діяльності, які
свідчать про його спроможність виконати свої зобов’язання перед
кредиторами, тобто приховування фактичної фінансової неспроможності.1
Розділяючи наведену позицію, М.Й. Коржанський висловив думку, що “для
кваліфікації діяння за ст. 1562 КК України не має значення фактичний
фінансовий стан суб’єкта підприємницької діяльності, банкрутство якого
винна особа намагалась приховати”2

Уявляється, що цей підхід є дещо спрощеним. По-перше, така позиція
призводить до ототожнення діяння (приховування стійкої фінансової
неспроможності) і способу вчинення злочину (подання недостовірних
відомостей), а по-друге, прихильники цієї точки зору не враховують, що
законодавець наголошує на приховуванні саме стійкої фінансової
неспроможності . А визначити її можна лише завдяки аналізу фінансового
стану юридичної особи, незалежно від її організаційно-правової форми.

Інші науковці зазначають, що під стійкою фінансовою неспроможністю
розуміється пов’язана з недостатністю активів у ліквідній формі
нездатність юридичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності
-задовольнити у встановлений для цього строк пред’явлені до нього з боку
кредиторів вимоги і виконати зобов’язання перед бюджетом.3

З одного боку, цей підхід відповідає чинному законодавству. З другого –
автор, відтворюючи текст ст. 1 Закону “Про банкрутство”, тим самим
ототожнює поняття “банкрутство” і “стійка фінансова неспроможність”.

‘ Див.: Уголовный кодекс Украины: Научно-практический комментарий / отв.
редакторы ЯценкоС. С.,ШакунВ. И’.- К Правові джерела, 1998.-С.649;
Боротьба з господарськими злочинам / відп редактори Ф А. Лопушанський,
Ю. Л. Титаренко – Донецьк 1997. – С 78; Стрельцов С. Л. Господарські
злочини . – Одеса: Астропринт, 1998. – С 74.

2 Див.: Коржанський М. Й Кримінальне право України: Частина Особлива. –
К.: Генеза,

1998. -С. 312.

3 Див : Перепелица А. И Уголовная ответственность за хозяйственные
преступления в сфере

предпринимательской деятельности. – Харьков: Рубикон, 1997. – С. 33 –
34.

Як бачимо, проблема значно складніша, ніж уявляється на перший погляд.
Передусім, в ст. 1 Закону йдеться про неспроможність суб’єкта
підприємницької діяльності задовольнити вимоги кредиторів, тоді як в ст.
1562 КК – про його “стійку фінансову неспроможність”. Невідворотно
виникає питання про співвідношення згаданих понять та поняття
“банкрутство”. Чи збігаються вони за змістом? Вважаємо, що ні. Якщо
“фінансова неспроможність” і “банкрутство” – поняття одного
синонімічного ряду, то “стійка фінансова неспроможність” виходить за
його межі. Крім того, банкрутство – це юридичний факт, що встановлюється
арбітражним судом в особливій процесуальній формі, а приховування
стійкої фінансової неспроможності має місце ще до порушення провадження
по справі.

Таким чином, з наведеного випливає декілька висновків.

По-перше, з об’єктивної сторони аналізований злочин характеризується
діянням, що полягає у приховуванні стійкої фінансової неспроможності. З
урахуванням способу вчинення даного злочину необхідно зазначити, що це
діяння може бути виражено лише в активній формі поведінки, оскільки воно
вчинюється шляхом подання недостовірних відомостей.1 Форма повідомлення
таких відомостей (усна, письмова, з використанням засобів зв’язку) на
кваліфікацію не впливає. За конструкцією склад злочину матеріальний,
тобто обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є наслідки у вигляді
великої матеріальної шкоди, що завдається кредиторові. Згідно з
приміткою до ст. 148″ КК матеріальна шкода вважається великою, якщо вона
в п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів
громадян за місяць. Між приховуванням стійкої фінан-

1 На відмінність від кримінального законодавства України, в деяких
пострадянських державах відповідальність за приховування банкрутства
передбачено у разі вчинення цього діяння як шляхом дії, так і
бездіяльності. Зокрема, статтею 214 Кримінального закону Латвійської
республіки відповідальнії; гь встановлено за неподання заяви про
неплатоспроможність І подання неправдивої заяви, а статтею 181 КК
республіки Узбекистан – за приховування господарюючим суб’єктом своєї
неспроможності як шляхом подання відомостей І документів, що не
відповідають дійсності, перекручення бухгалтерської звітності, так і за
Інше утаювання своєї економічної неспроможності

сової неспроможності і завданою матеріальною шкодою слід становити
необхідний причинний зв’язок. Злочин вважається закінченим з моменту
заподіяння великої матеріальної шкоди кредиторові.

’

????r

–

”

????r

??r??

’

”

-?4

3/4

@?B*CJ

^JaJ

„

ховування не банкрутства (неплатоспроможності), а стійкої фінансової
неспроможності, що, звичайно, не одне й те саме. У зв’язку з цим
вважаємо слушною думку про те, що доцільніше, щоб ст. 15 б2 КК мала
назву “Приховування стійкої фінансової неспроможності”, бо саме така
назва узгоджувалась би із змістом статті2. Справа в тому, що за законами
логіки назва “Приховування банкрутства” орієнтує на оцінку протиправної
поведінки суб’єкта підприємницької діяльності після винесення
арбітражним судом рішення про визнання банкрутом, тоді як приховування
стійкої фінансової неспроможності може мати місце незалежно від такого
рішення, що власне і призводить пізніше до заподіяння великої
матеріальної шкоди кредиторові.

По-третє, існує нагальна потреба в офіційному тлумаченні поняття “стійка
фінансова неспроможність”, бо як зазначалося вище, на сьогодні відсутні
чіткі критерії визначення, яка фінансова неспроможність є стійкою.

По-четверте, доречно зауважити, що хоча в диспозиції ст. 15 б2 КК
йдеться про приховування громадянином-засновником або власником суб’єкта
підприємницької діяльності а також посадовою особою суб’єкта
підприємницької діяльності своєї стійкої фінансової неспроможності,
зрозуміло, що мається на увазі не матеріальне становище названих осіб, а
фінансовий стан саме суб’єкта підприємницької діяльності. Цю неточність
у чинній редакції ст. 1562 КК необхідно усунути, щоб уникнути
непорозумінь, бо в такому вигляді, як зараз, вона дає підстави для нео-

2 Див.: Пушко И. Ответственность за сокрытие банкротства в уголовном
праве – Бизнес. -1997.- №3.

днозначного п ъгумачення. Тим більше, що у такій же редакції
сформульовано і ст. 199 Проекту нового КК.

По-п’яте, вважаємо, що існує чимало діянь, які вчинюються названими в
диспозиції ст. 156-2 КК особами, здатних завдати велику матеріальну
шкоду кредиторові, але до цього часу вони все ще залишаються поза межами
правового регулювання. В науковій літературі до таких діянь цілком
обґрунтовано відносять: приховування боржником частини майна або
зобов’язань; приховування, знищення, фальсифікацію облікових документів,
пов’язаних із здійсненням господарської діяльності боржника (як спосіб
приховування майна і майнових зобов’язань); передачу майна в оренду,
заставу та розпорядження ним іншим чином; знищення або відчуження майна
в особистих інтересах чи інтересах інших осіб безоплатно чи за
символічними цінами (зазнаки низькими); укладання збиткових угод;
нецільове використання кредитів; підтвердження неіснуючих боргів;
ризиковані операції надання переваг у задоволенні вимог одному
кредиторові всупереч інтересам іншого кредитора; внесення перекрученої
інформації в ЕОМ та ін. На користь криміналізації названих діянь
свідчить і законодавчий досвід зарубіжних країн.1

На нашу думку, законодавець повинен переглянути під цим кутом зору коло
діянь, пов’язаних з банкрутством, і встановити за них кримінальну
відповідальність.

З суб’єктивної сторони злочин є умисним. Винний усвідомлює, що приховує
стійку фінансову неспроможність юридичної особи-суб’єкта підприємницької
діяльності шляхом подання недостовірних відомостей, передбачає
можливість заподіяння великої матеріальної шкоди креди-

‘ Див.: Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации. – М.,
1996. – С. 438-441; Уголовный кодекс Туркменистана. – Ашгабат, 1997 .-
С. 290 -291; Уголовный кодекс Испании. -М.: Зерцало, 1998. – С. 83-84.

торові (кредиторам) і бажає або свідомо допускає настання таких
наслідків. Мотиви та мета злочину можуть бути різноманітними і на
наявність складу злочину не впливають.

Суб’єкт злочину є спеціальним. Ним можуть бути лише осудні особи, які
досягай 16 років і прямо названі в диспозиції ст. 156-2 КК, а саме:
громадянин-засновник або власник суб’єкта підприємницької діяльності, а
також посадові особи суб’єкта підприємницької діяльності.

Ст. 156-3 КК України встановлює відповідальність за фіктивне
банкрутство. Цей злочин також пов’язаний з обманними діями щодо
кредиторів.

З об’єктивної сторони він характеризується вчиненням діяння у вигляді
зазнаки неправдивої заяви громадянина-засновника або власника суб’єкта
підприємницької діяльності про фінансову неспроможність виконання вимог
з боку кредиторів і зобов’язань перед бюджетом.

Як випливає з диспозиції ст. 156-3 КК, заява має бути неправдивою, тобто
такою, що не відповідає дійсному фінансовому стану господарюючого
суб’єкта. За змістом неправдива заява може характеризувати становище
боржника як в даний момент, так і на майбутнє. Інакше кажучи, кредиторів
вводять в оману щодо неспроможності боржника виконати їх вимоги, хоча
об’єктивно така можливість у нього є або буде через деякий час. За
формою заява може бути будь-якою (усна, письмова, друкована та ін.) і
значення для кваліфікації не має.

В юридичній літературі залишається дискусійним питання про адресата
неправдивої заяви. Одні вважають, що таким адресатом може бути кредитор,
орган, який контролює виконання зобов’язань перед бюджетом чи сплату
інших обов’язкових платежів, або арбітражний суд.’ Інші цілком слушно
наголошують, що заява може бути зроблена конкретній особі, а може носити
загальний характер (публікація в газеті про самоліквідацію).2

1 Див.: Боротьба з господарськими злочинами. – Донецьк, 1997. – С. 80.

2 Перепелиця А.І. Названа робота — С 36; Уголовный кодекс Украины:
Научно-практический

комментарий (отв. ред. Яценко С.С., Шакун В.И). – К : Правові джерела. –
1998. – С 650

На наш погляд це питання має важливе значення і вирішити його бажано на
законодавчому рівні.

За конструкцією склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 156-3 КК, є
формальним. Злочин вважається закінченим з моменту зазнаки неправдивої
заяви про фінансову неспроможність задовольнити вимоги з боку кредиторів
і зобов’язань перед бюджетом. В ч. 2 ст. 156-3 КК злочин за конструкцією
є матеріальним, караними є ті ж дії, якщо вони спричинили велику
матеріальну шкоду кредиторам або державі. Розмір великої матеріальної
шкоди при фіктивному банкрутстві той же, що і при його приховуванні,
тобто такий, що в п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний
мінімум доходів громадян.

З суб’єктивної сторони фіктивне банкрутство може бути вчинено тільки з
прямим умислом. Особа усвідомлює, що робить зазнаки неправдиву заяву про
фінансову неспроможність юридичної особи і бажає про-госити її
банкрутом. Мотиви і мета на кваліфікацію не впливають, але повинні
враховуватися при призначенні покарання.

Суб’єктом цього злочину можуть бути осудні фізичні особи, які досягай 16
років, а саме: громадянин-засновник або власник суб’єкта підприємницької
діяльності, а також посадова особа суб’єкта підприємницької діяльності.

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що вдосконалення і самого інституту
банкрутства, і кримінально-правових норм, які передбачають
відповідальність за злочинні дії, пов’язані з банкрутством, є вкрай
необхідним. Існує низка проблем, які вимагають чіткого законодавчого
вирішення. Головне – необхідно визначити правові засади регламентації
порядку визнання суб’єктів підприємницької діяльності банкрутами.
Очевидно, що правова база не відповідає завданням надійного забезпечення
інтересів господарюючих суб’єктів. Що стосується кримінального
законодавства, то крім висловлених вище пропозицій, враховуючи

насиченість диспозицій аналізованих норм великою кількістю спеціальних,
зокрема фінансових термінів (“банкрутство”, “кредитор”, “стійка
фінансова неспроможність” та ін.), треба доповнити главу VI
“Господарські злочини ” КК України окремою статтею, у якій би було
розкрито зміст зазначених понять на зразок ст. 164 глави “Посадові
злочини”, або ж зробити це у відповідній примітці до статей КК, які
досліджуються. Нарешті можливий і третій варіант – доповнити КК
спеціальним “термінологічним”розділом. Не менш важливо виважено підійти
до термінології, що використовується в законодавстві про злочинні дії,
пов’язані з банкрутством. Достеменно відомо, що не можна розраховувати
на ефективність закону якщо його текст не відповідає вимогам до
законотворчості. Усунення зазначених вище проталин та неузгодженос-тей в
законодавстві – нагальна потреба сьогодення.

РОЗДІЛ II

КРИМІНОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ БОРОТЬБИ З ФІНАНСОВОЮ ЗЛОЧИННІСТЮ

В. В. ГОЛИНА,

доктор юрид. наук, профессор, Национальная юридическая академия Украины
им. Ярослава Мудрого (г. Харьков) В. В. ПИВОВАРОВ, ассистент,

Национальная юридическая академия

Украины им. Ярослава Мудрого

(г. Харьков)

ПРОБЛЕМЫ КОМПЬЮТЕРНОЙ ПРЕСТУПНОСТИ

Страны, уже прошедшие период компьютерного переоснащения, столкнулись с
качественно новым видом криминального опыта — компьютерной
преступностью. Многие правовые, криминологические, криминалистические и
технические проблемы, связанные с компьютерной преступностью, которые
начали волновать зарубежные страны в начале 70-х годов и которые
обозначились определенными достижениями в этой сфере, у нас только
ставятся на обсуждение. Поднятая проблема — не дань моде сегодняшнего
дня, а обязательное условие нормального становления и развития нашего
государства. Широкий круг политических и общественных деятелей отмечают,
что электронная преступность очень глубоко пустила корни и что напрасно
рассчитывать на ее преодоление только правовыми средствами. Сообщениями
о преступлениях, совершенных с использованием компьютерной техники и
современных телекоммуникационных систем, пестрят страницы периодических
изданий. По мнению американских криминологов, компьютерная преступность

О Голина В В., Пивоваров В. В., 2000

всего лишь надводная часть суперайсберга социально-экономических
злоупотреблений, и это подтверждают цифры уголовно-правовой статистики.
По некоторым оценкам, ежегодный ущерб от компьютерных преступлений
оценивается в C1ULA в 100 млрд. долларов, в странах Западной Европы — в
30 млрд. долларов.

Практика ставит сегодня перед учеными-юристами, криминологами,
кибернетиками, математиками, психологами и иными специалистами вопросы,
требующие немедленного разрешения. Среди них немаловажное место занимают
вопросы криминологического осмысления такого социального явления, как
электронная (компьютерная) преступность, и разработки комплексных мер по
ее предупреждению.

Однако, прежде всего необходимо определиться с самим понятием
«компьютерная преступность» и с тем содержанием, которое в него
вкладывается. Можно в целом согласиться с мнением, что подход, согласно
которому в законодательстве следует фиксировать конкретные наименования
технических средств, на данном этапе развития информационных технологии
себя исчерпал. Термин «компьютер» охватывает разновидность
электронно-коммуникационной техники, или информационно-вычислительного
оборудования, и не отражает всего многообразия электронно-вычислительной
и телекоммуникационной техники и отношений, связанных с обработкой и
защитой информации в автоматизированных системах. В связи с этим
некорректным является обозначение всей совокупности преступлений в
области информационных отношений термином «компьютерная преступность».
Компьютерная преступность есть часть информационных преступлений. В этом
отношении наименование раздела XVI проекта УК Украины «Злочини у сфері
використання автоматизованих електронно-обчислювальних систем» является
терминологически более правильным.1

1 Глава 28 УК РФ именуется «Компьютерные преступления». В дальнейшем
нами будет использоваться именно этот термин

Относительно содержания понятия «компьютерная преступность» мнения
ученых существенно расходятся. Компьютерные преступления можно разделить
на две большие группы: преступления, совершаемые с вмешательством в
работу компьютеров, и преступления, в которых компьютеры используются
как средство достижения преступной цели. Приведем лишь два (из принятых
в употреблении правоохранительных органов различных зарубежных стран)
определения компьютерных преступлений. Одни правоведы считают, что под
компьютерной преступностью следует понимать «общественно опасную
деятельность или бездеятельность, которая осуществляется с
использованием современных информационных технологий и способов
компьютерной техники с целью причинения вреда имущественным или
общественным интересам государства, предприятий, ведомств, организаций,
кооперативов, общественных организаций и граждан, а также правам
личности».’ Другие, возражая им, сужают это понятие и относят к
компьютерным преступлениям только те предусмотренные уголовным законом
деяния, в которых машинная информация представляет собой предмет
преступного посягательства. По их мнению, расширение понятия
«компьютерная преступность» затруднило бы работу как законодателя, так и
правоприменителя.2 Разработчики новых уголовных кодексов России и
Украины пошли по второму пути, сформулировав составы соответствующих
глав так, что информация ЭВМ в каждом случае является лишь предметом
совершения компьютерного преступления.

Вместе с тем, принимая во внимание повышенную общественную опасность
таких преступлений, следовало бы в Общую часть проекта УК Украины (ст.
63 «Обставини, що обтяжують відповідальність») вве

1 См : БіленчукП. Д., Зубань М А. Комп’ютерні злочини: соціально-правові
і кримшологічно-

криміналістичні аспекти: Навч. посібник.- К.:, 1994. – С. 6.

2 См. Ляпунов Ю., МаксимовВ Ответственность за компьютерные
преступления// Законность.

-1997. -№ І -С.9.

сти квалифицирующий признак — совершение преступления с использованием
средств электронно-вычислительной техники.

В криминологии (по крайней мере, России и Украины) понятие «компьютерная
преступность» находится, скорее, в стадии разработки. Преступления,
совершаемые с участием специалистов-электронщиков в сфере
электронно-информационных технологий, чаще рассматриваются как часть
экономической преступности; данные о них не приводятся.1 Однако уже
предприняты попытки дать некоторую криминологическую классификацию
компьютерной преступности, подразделив ее на: а) неправомерный доступ к
компьютерной информации; б) создание, использование и распространение
вредоносных программ для ЭВМ; в) нарушение правил эксплуатации ЭВМ,
системы ЭВМ или их сети.2

Необходимо обратить внимание широкой общественности, властных и
правоохранительных органов, правоведов, криминологов, криминалистов на
то, что в мировой и отечественной практике появились качественно новые
юридически и психологически оригинальные технические виды преступлений.
С подобными явлениями общество ранее не сталкивалось. Полагаем, назрела
необходимость фиксирования в рамках криминологической классификации
нового вида преступности — информационной преступности, куда следует
включить две основные группы компьютерных преступлений, — преступления
против информационной безопасности и преступления с использованием
информационных технологий (название условно). Есть все основания
прогнозировать большую вероятность того, что вскоре юристам придется
столкнуться на практике с идеальной совокупностью преступлений в
случаях, когда действия по противозаконному использованию, изменению,
уничтожению компьютерной кон-

1 См.: Криминология. Учеб. для юрид. вузов/ Под общ. ред. Долговой А. И.
– М: Изд. гр

ИНФРА-М-НОРМА, 1997 -С.489.

2 См.: Криминология: Учеб. пособие/ Под общ. ред. Эминова В. Е. – М.:
Изд. гр. ИНФРА-М-

НОРМА, 1997.-С.36.

фиденциальной информации будут направлены против собственности,
экономической деятельности, национальной безопасности и иных объектов. В
связи с этим возникает ряд сопутствующих поставленной проблеме
криминологических вопросов: статистический учет таких преступлений и
лиц, их совершивших; латентность; криминологическая характеристика,
детерминация и виктимность; основные направления предупреждения
компьютерных преступлений.

Сегодня в Украине возникла парадоксальная ситуация, которой нет аналогов
в мире. Последовательный процесс развития рыночных отношений,
становление практики предпринимательства, а затем компьютеризация
общества, как это исторически было во многих зарубежных странах, в
Украине происходит одновременно. Этот процесс протекает у нас в условиях
всеохватывающего экономического кризиса и криминализации общества.
Поэтому обычный в цивилизованных условиях опыт защиты собственности,
социальных ценностей, чести, прав и свобод граждан от компьютерных
преступлений в нашей стране, вероятно, малопригоден.

В официальной уголовно-правовой статистике преступления, связанные с
использованием автоматизированных электронно-вычислительных систем,
специально не выделяются. Этой проблемой в научном плане практически
никто не занимается. Между тем статистический учет компьютерных
преступлений и лиц, их совершивших, – важнейшее условие их изучения и
недооценивать его отсутствие крайне опасно. Динамика такой преступности
может косвенно свидетельствовать о распространенности, видах и способах
совершения компьютерных преступлений, которая в Украине, впрочем, как и
во всем мире, во многом имеет латентный характер. Причин и условий тому
достаточно, и в литературе они более или менее полно освещены. Виды
латентности компьютерных преступлений могут быть са-

мыми различными — от так называемых «естественной» латентнос-ти, когда
трудно или даже невозможно установить сам факт компьютерного
преступления (например, несанкционированный доступ и незаконное
копирование незащищенной информации), до «искусственной», когда в
оглашении факта совершения преступления и его раскрытии очень часто не
заинтересован определенный круг должностных лиц потерпевшей фирмы,
учреждения и т.п. В Украине, где в условиях современной фискальной
политики выживает только тот бизнес, который так или иначе связан с
нарушением закона (в том числе и уголовного), где глубоко пустила корни
коррупция, многие жертвы из соображений безопасности опасаются глубокого
компетентного расследования, потому что может вскрыть неблаговидную или
даже криминальную механику «бизнеса».1

Образованию латентности указанных преступлений способствуют сложности их
раскрытия и расследования (неурегулированность в уголовно-процессуальном
законодательстве следственных действий по сбору и документированию
информации о компьютерных преступлениях, трудности установления
объективной и субъективной стороны преступления, отсутствие специальной
профессиональной подготовки следователей). Следовательно, уменьшение
латентности компьютерной преступности упирается во многие, со временем,
естественно, преодолимые препятствия. Но очевидно, что проблему
подготовки высококвалифицированных кадров юристов, которые адекватно
могли бы решать уголовно-правовые, процессуальные и
криминолого-кримина-листические вопросы борьбы с компьютерной
преступностью, необходимо уже сегодня ставить в ведущих учебных
заведениях и научно-исследовательских учреждениях юридического профиля.

См.: Барутин Ю М., Жодзижский А. М. Компьютерная преступность и
компьютерная безопасность М.: Юрид. лит.,1991. – С.38-41.

Криминалистический анализ компьютерных преступлений дает
количественно-качественную характеристику, как их самих, так и личности
преступников, а также потерпевших. Однако в современных условиях, когда
еще слабо отслеживается и изучается массив этих преступлений, не
исследуются их природа и своеобразие детерминации именно в условиях
Украины, интеллектуально-техническая оснащенность преступников, связь их
с организованной, в том числе с зарубежной преступностью, коррупцией и
иными негативными явлениями, утверждать о серьезных успехах борьбы в
этой сфере еще преждевременно. Но сказанное не означает, что в Украине
не предпринимаются соответствующие меры по борьбе с компьютерной
преступностью. Примером успешного решения проблем
копьютерно-информационной безопасности в сфере защиты «кровеносной
системы» экономики Украины — банковского сектора может служить
электронная система межбанковских расчетов НБУ, за короткий срок
созданная на базе Центральной расчетной палаты. Создание этой системы не
только разрешило острую проблему межбанковских расчетов, но по признанию
специалистов, совершенство технического оснащения и разработанного
отечественными специалистами программного обеспечения электронной
расчетной системы, с 1994 г. работающей в режиме реального времени,
ставит ее на одно их первых мест в Европе.’ В первую очередь, именно
благодаря оперативному внедрению современной защищенной электронной
платежной системы Украине удалось избежать участи соседней России,
которую не так давно захлестнула волна хищений денежных средств с
использованием подложных авизо. Совершение таких преступлений в массовых
размерах во многом было обусловлено не только недостаточной
централизованностью расчетной си-

1 Віктор Ющенко, головний банкір України // Урядовий кур’єр. – 1997, – 8
лют.

стемы, но и применением отживших свой век телекоммуникационных средств и
несовершенных систем межфилиальных оборотов’.

Компьютерная безопасность сегодня становится частью государственной
безопасности, перспективным направлением деятельности субъектов
предупреждения преступности. СБУ, МВД Украины осуществляют меры по
развертыванию борьбы с новым видом преступлений. Хотя они и совершаются
с помощью технических средств и против самих этих средств, но все же
подчиняются общим закономерностям преступности и борьбы с ней. Основные
направления борьбы с компьютерной преступностью описываются в
публикациях, нормативных актах и конкретизируются на практике. К ним
относятся технические, организационные и правовые меры.2

К техническим относятся меры: а) защита от несанкционированного доступа
к системе; б) организация вычислительных систем с возможностью
оперативного перераспределения, дублирования ресурсов в случае нарушения
работоспособности отдельных звеньев; в) усовершенствование
конструкционных приспособлений от хищений носителей информации,
саботажа, диверсий, взрывов; г) создание, сертификация и внедрение
необходимых мер технической и программной защиты информации от
несанкционированного доступа; д) создание аппаратно-программных
комплексов текущего контроля безопасности системы и определения
«подозрительных» операций; е) внедрение систем генерации кодов и паролей
и др. Крайне актуальны меры технического характера в условиях роста
экономической преступности для защиты финансовой системы страны. Так, в
условиях, когда все шире внедряется в повседневную банковскую практику
электронный обмен информацией между банками, а также банком и клиентом
(электронная почта, систе-

ЛаричевВ.Д. Преступления в кредитно-денежной сфере и противодействие им:
Учеб -практ пособие -М: ИНФРА-М, 1996. -С. 17-32.

2 Батурин Ю. М., Жодзижский А М. Указ. раб. – С.71.

мы «клиент – банк» и т.п.), текущий автоматизированный мониторинг
поступающей и исходящей информации и оперативное блокирование нештатных
операций станут серьезным препятствием для совершения мошенничеств с
финансовыми ресурсами, а также операций, которіе могут перерасти в
деятельность преступного характера (не целевое использования кредитных и
бюджетных средств, перечисление средств на счета «неблагополучных» фирм,
«распыление» поступившей предоплаты и т.п.). А в плане борьбы с таким
опасным видом финансовой преступности, как уклонение от уплаты налогов,
актуален вопрос разработки программных средств, выявления недостоверных
изменений в автоматизированных комплексах ведения бухгалтерского и
налогового учета на предприятиях и в учреждениях, так как почти
повсеместно на смену традиционным бумажным носителям информации приходят
машинные носители, а первичные документы, бухгалтерские книги и
ведомости заменяются записями в базах данных. В соответствии с Законами
Украины «Об информации», «О защите информации в автоматизированных
системах» от 5 июля 1994 г., «О концепции Национальной программы
информатизации», «О Национальной программе информатизации» от 4 февраля
1998 г. одним из основных направлений государственной информационной
политики является создание единой системы охраны информации. Важной
составной частью этой задачи является система технической защиты,
которую призвана разработать и реализовать на практике Государственная
служба Украины по вопросам технической защиты информации.

Организационные меры предусматривают: а) повышение надежности охраны
вычислительных центров и подразделений; б) тщательный отбор персонала,
исключение случаев ведения особо важных работ одним человеком
(естественно, не в ущерб интересам конфиденциальности); в) организацию
обслуживания вычислительного центра посторон-

ней службой или лицами, незаинтересованными в сокрытии фактов нарушения
работы системы; г) универсальность средств защиты и ограничение доступа
для всех пользователей (включая высшее руководство); д) четкое
регламентирование обязанностей и установление ответственности для лиц,
которые должны обеспечить безопасность центра; е) решение ряда
строительно-архитектурных и иных вопросов. Некоторые ученые считают, что
существенным элементом в искоренении такого рода правонарушений стало бы
создание специальных подразделений (в рамках правоохранительных органов)
по борьбе с компьютерной преступностью, в частности, с хищениями,
совершенными путем несанкционированного доступа в компьютерные сети и
базы данных.11 Считаем, что следует широко использовать новые
информационные технологии в борьбе и с другими видами преступности.
Давно назрела, например, необходимость создания единого
общегосударственного информационного банка о фирмах, имеющих
задолженность по налогам, невозвращенным кредитам, их руководителях и
учредителях, утраченных паспортах и паспортах умерших лиц. Организация
доступа (в том числе на платной основе) к такой системе налоговой службы
и финансовых структур, подверженных преступным посягательствам,
послужила бы делу охраны экономики Украины. Как представляется, такие
подразделения или информационные группы уже сейчас должны быть в системе
органов МВД Украины, СБУ, НБР и др.

Правовыми являются меры по: а) отраслевой правовой регламентации
различных вопросов в сфере информационной деятельности; б) повышению
контроля за разработчиками компьютерных систем; в) обязательной
сертификации компьютерных узлов и программ; г) принятию международных
договоров об их ограничениях, если они влияют или могут повлиять на
военные, экономичес-

‘ Гульбин Ю Преступность в сфере компьютерной преступности // Рос.
юстиция 1997 -№10. -С. 28.

кие и социальные аспекты жизни стран, заключающих соглашение; д)
проведению общественной или иной независимой экспертизы для анализа
возможных отрицательных последствий компьютерных проектов и т.п. 20
октября 1994 г. в УК Украины была введена ст. 198, которая
предусматривает ответственность за нарушение работы автоматизированных
систем.

Однако одних только перечисленных мер недостаточно. Что создается
человеческими руками, то ими же и может быть разрушено. Необходимы
радикальные меры общесоциального и специально-криминологического
характера, направленные на оздоровление социальной среды обитания людей,
постепенное изменение идеологии человеческого существования,
формирование законопослушного гражданина и на оперативное
профессиональное вмешательство в преступную деятельность. Многие из этих
мер длительны, дорогостоящи, требуют нетрадиционного подхода и новых
решений.

Социально-конструктивной и демократичной формой организованного
противодействия и ограничения компьютерной преступности могла бы быть в
правовом государстве специальная национальная программа, которая
стратегически разумно соединила бы экономический потенциал общества, его
организационные и технические возможности, проверенный международный
опыт, человеческий фактор.

Одним из аспектов, который разрабатывается специалистами по борьбе с
компьютерной преступностью, является сохранение конфиденциальности
интересов физических и юридических лиц, ставших жертвами компьютерного
посягательства. Кроме того, крайне важно соответствующее, а не
сенсационно-восхищенное отношение СМИ к этому явлению. Средства массой
информации должны помогать правоохранительным органам в деле взвешенного
анализа

социальных причин, поиска путей устранения этого явления1 , а также
широко и доступно информировать население о возможных посягательствах и
элементарных мерах предосторожности.

В заключение отметим следующее. Сейчас, на этапе быстрого развития в
Украине самых современных и все более доступных телекоммуникационных
систем, таких как современные виды наземной связи (цифровые,
оптоволоконные системы и др.), спутниковая, мобильная, пейджинговая
связь, на фоне прогрессирующей компьютеризации широких слоев населения,
учреждений, предприятий, глобального объединения пользователей в
суперпаутину – Интернет, рост компьютерных посягательств перестает быть
далекой перспективой. Проблема компьютерной преступности приобретает
ярко выраженный международный характер. Поэтому в будущем одним из
основных ингредиентов успешной борьбы с этим видом преступности должен
стать дух сотрудничества и кооперации. Потребуется готовность к
международному сотрудничеству, к созданию специализированных
подразделений или целенаправленных сил, обладающих профессиональными
знаниями, опытом, властными полномочиями для наилучшего решения задач в
данной сфере преступности. Ряд ценных мер в этом отношении предусмотрен
и Комплексной целевой программой борьбы с преступностью в Украине на
1996 – 2000 годы, которую предстоит еще выполнить.

‘ Вертузаев М., Попов А. Запобігання комп’ютерним злочинам та їх
розслідуваній // Право України. – 1998.-Л»!. -С.103.

М. Я. СЕГАЙ,

член-кор. АПрН України,

доктор юрид. наук, професор,

Київський регіональний центр

АПрН України

(м. Київ)

І. Я. ФРІДМАН,

доктор юрид. наук, професор,

Національна академія

внутрішніх справ України

(м. Київ)

ВИКОРИСТАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАНЬ ДЛЯ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИНІВ У СФЕРІ
ЕКОНОМІКИ

Об’єктом “пріоритетної уваги” злочинців залишається економіка України.
Аналіз статистичної звітності свідчить, що коли в певні періоди має
місце деякий спад злочинності, це не стосується сфери економіки, де
негативний процес криміналізації не припиняється. Особливого поширення
злочинність набирає у банківській та кредитно-фінансовій системі.

Координаційний комітет по боротьбі з корупцією й організованою
злочинністю при президентові України в спеціальному рішенні про стан
боротьби та попередження злочинних проявів у сфері економіки та
підвищення ролі юридичної науки визнав роботу заінтересованих
міністерств та Національного банку щодо припинення подальшої
криміналізації сфери економіки (насамперед у фінансово-банківській
системах) малоефективною і такою, що не впливає на попередження
злочинних проявів у цій сфері. У розпорядженні Президента України,
виданому одночасно з цим рішенням, вказується на необхідність на базі
науково-дослідних установ судових експертиз розробити методики
проведення бухгалтерських експертиз в умовах ринкових відносин.

“4

Вивчення діяльності органів прокуратури, слідчих апаратів МВС України по
розслідуванню злочинів у сфері економіки, судових справ цієї категорії,
практики судово-експертних установ, податкової адміністрації та
податкової міліції, а також аналіз результатів анкетування працівників
правоохоронних органів і судових експертів дозволили встановити низку
недоліків та обставини, які ускладнюють розслідування й попередження
злочинів у кредитно-фінансовій системі.

Однією з таких обставин є недостатньо чітке нормативне регулювання.
Останнім часом Кримінальний кодекс України, Кодекс України про
адміністративні правопорушення поповнилися значною кількістю статей,
якими встановлена відповідальність за злочини та інші правопорушення у
сфері економіки. Разом с тим, повільно розроблюється законодавство щодо
встановлення кримінальної відповідальності за надання незабезпечених
кредитів та їх нецільове використання, неповернення валютних коштів, які
незаконно утримуються за кордоном, за відмивання коштів, здобутих
злочинним шляхом, тощо. Відповідні пропозиції Генеральної прокуратури
досі не реалізовані.

Багато законів, інших нормативних актів, які регламентують діяльність в
економічних галузях перехідного періоду, або не містять заходів
профілактичного характеру, або ж не розроблено механізму їх реалізації.
Відсутній чіткий механізм контролю з боку Національного банку України,
Мінфіну за діяльністю комерційних банків, місцевих органів влади за
додержанням статутних вимог комерційних структур, особливо СП.

Недостатня професійна підготовка слідчих, працівників ДСБЕЗ, відсутність
тісної взаємодії між ними, призводять до безпідставного порушення
кримінальних справ. Зокрема, багато справ, розслідуваних органами МВС,
за ст. 1482 КК України, були закриті, оскільки були порушені за
необгрунтованими матеріалами, де намір на приховування

прибутків від оподаткування не вбачався, а висновки податкової інспекції
були лише вірогідні.

Не належним є рівень оперативного забезпечення слідства: не в повній
мірі використовуються можливості, надані законами “Про
опе-ративно-розшукову діяльність” та “Про організаційно-правові основи
боротьби з організованою злочинністю”, відсутня належна взаємодія
спецпідрозділів силових структур та кримінального розшуку.

При розгляді кримінальних справ у судах незрідка залишаються без
реагування порушення чинного законодавства, недоліки в роботі по
контролю за зберіганням і розподілом матеріальних цінностей, факти
безгосподарності, невиконання договірної дисципліни тощо.

У ст. 52 Закону України “Про банки та банківську діяльність”
зазначається, що довідки по операціях та рахунках юридичних осіб
видаються за письмовими вимогами судам, органам прокуратури, служби
безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду та аудиторським
організаціям. Стосовно аналогічних довідок по рахунках та вкладах
громадян вказано, що вони видаються “по справах, які знаходяться в їх
провадженні”. Відсутність такої конкретизації щодо юридичних осіб (хоча
вона є в Законі “про міліцію” ст. 11 п. 17) призводить до багатьох
правопорушень. Є посилання на те, що згідно з абз. “б” п. 2 ст. 12
Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з
організованою злочинністю” існує право отримувати від банків будь-яку
інформацію й у тому випадку, коли правоохоронними органами не заведена
оперативно-розшукова справа. Вважаємо, що банки повинні давати
інформацію тільки по порушених справах, але це повинно бути досить чітко
нормативно врегульовано.

Незважаючи на специфіку розслідування справ цієї категорії, слідчі майже
не залучають фахівців для консультацій щодо вилучення певних документів,
доцільність призначення ревізії, що пояснюється різними

причинами, зокрема, відсутністю в окремих регіонах підрозділів, які
провадять економічні дослідження, або їх великою завантаженістю.
Непоодинокі випадки, коли проведення економічних експертиз доручається
не професійним судовим експертам, а фахівцям, не обізнаним із специфікою
їх проведення, з висновками яких суди не погоджуються.

До недоліків в оформленні надісланих на експертизу матеріалів, що
утруднює можливості повноцінного використання спеціальних знань, слід
віднести: неподання документів, на які є посилання в акті ревізії;
відсутність вказівок на конкретні бухгалтерські документи і на наявність
матеріальної шкоди; формулювання питань, що виходять за межі спеціальних
знань. В компетенцію експерта-бухгалтера не входить вирішення правових
питань; він повинен встановлювати тільки економічну сторону шкоди.
Питання, яке вимагає правової оцінки діяння осіб, винних у заподіянні
шкоди, має бути переформульовано. Експерт може лише встановлювати
відповідність обліку та звітності чинним нормативним актам, а не
з’ясовувати обставини, які належать до суб’єктивної сторони діянь
посадових осіб чи вказувати на “умисне перекручування фактичних даних”,
наявність чи відсутність у діях (бездіяльності) складу злочину.

Мають місце факти немотивованої відмови експертів від вирішення
поставлених перед ними питань, зокрема, про розмір матеріальної шкоди,
завданої внаслідок неправильних дій посадових осіб. Іноді в результаті
переформулювання низки питань (що дозволяється інструкцією про
проведення судово-бухгалтерських експертиз) вирішуються не всі питання,
чи безпідставно розширюються межі досліджень (збільшується період,
протягом якого вивчалися результати чи аналізувалися не передбачені
завданням документи), питання формулюються про одне порушення правил
обліку та звітності, а відмічаються інші. В актах експертизи
зустрічаються недостатньо обгрунтовані формулювання, профілак-

тичні рекомендації викладаються в ультимативній формі, встановленим
недолікам не дається кримінологічна оцінка тощо.

Практично слідчі, ревізори, експерти не використовували можливості
застосування спеціальних економічних знань щодо усунення криміногенних
обставин, які виявлялися в ході розслідування. Серйозні порушення вимог
бухгалтерського обліку й контролю (в тому числі й по закритих справах)
свідчать про доцільність призначення експертизи спеціально для аналізу
криміногенних обставин і розробки за допомогою фахівців заходів по їх
усуненню. Хоча в коментарях до процесуального закону й говориться, що
причини й умови, які сприяли вчиненню злочину, підлягають доказуванню у
кримінальній справі, однак у тексті ст. 64 КПК така вказівка відсутня.

У статтях КПК, які регламентують запобіжну діяльність (231, 232),
законодавець говорить лише про “виявлення”, “встановлення” причин та
умов що сприяли правопорушенням, залишаючи слідчому та суду право самим
вирішувати ступінь їх доведеності, виходячи з власного розуміння змісту
вжитих у законі термінів. І вони, як свідчить вивчення матеріалів
кримінальних справ, у кращому випадку обмежуються констатацією
зазначених обставин, часто не відрізняючи причин від умов і не вдаючись
до аргументації, яка за загальним правилом використовується при
доказуванні наявності складу злочину.

Поверховий аналіз згаданих обставин, слідчим, судом, недостатнє
використання в цій справі знань фахівців не сприяють активізації
судової, слідчої, експертної профілактики правопорушень у нових умовах
господарювання. Тому доцільно було б доповнити наведений у ст. 64 КПК
перелік обставинами, які сприяють учиненню злочину. Відсутність у законі
саме вимог доказування причин та умов учинення злочину, призводить до
того, що слідчий і суд у деяких випадках навіть не згадують про них ні в
обвинувальному висновку (ст. 223

КПК України), ні у вироку (ст. 334, 335 КПК). Про необхідність
викладення цих даних слід прямо вказати в згаданих нормах.

Серед інших заходів, які необхідні для забезпечення потреб практики та
активної протидії злочинності, першочерговими є: а) вдосконалення
окремих норм Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів; б)
прийняття Закону “Про профілактику злочинів”; в) створення Державної
служби профілактики економічних правопорушень, Центральних курсів
підвищення кваліфікації слідчих, оперативних працівників СБ України,
митниці, податкової служби; г) розробка методичних вказівок по
використанню спеціальних знань при розслідуванні й попередженні злочинів
у сфері економіки; д) вдосконалення структури експертних закладів та
організація комплексних експертних досліджень; е) використання засобів
обчислювальної техніки при проведенні економічного аналізу процесів, що
відбуваються у виробничо-фінансовій діяльності та ін.

А. Г. КАЛЬМАН,

канд. юрид. наук, доцент,

зав. сектором

НИИ изучения проблем

преступности АПрН Украины

(г. Харьков)

КРИМИНОЛОГИЧЕСКАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА И ПРЕДУПРЕЖДЕНИЕ ПРЕСТУПНОСТИ В СФЕРЕ
ФИНАНСОВОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ

Одним из негативных обстоятельств, которое в значительной мере
дестабилизирует в настоящее время общество и подрывает экономическую
безопасность государства, является высокий уровень преступности в
области финансовой деятельности.

Финансовая система является кровеносными сосудами развития любой
экономики, и состояние преступности в этой сфере, естественно вызывает
повышенное внимание общества к этой проблеме. Разбалан-сированность
финансовой системы, напряженная ситуация на рынке кредитных ресурсов
создали благоприятные условия для расцвета преступности в этой сфере и
проявления всей гаммы финансовых преступлений. В 1997 г. в этой сфере
было выявлено 6,2 тыс. преступлений, что составило в общей структуре
преступности 1 % от числа зарегистрированных, из них 4,7 тыс.
непосредственно в банковской системе. Количество зафиксированных фактов
мошенничества с финансовыми ресурсами увеличилось в 1,5 раза и составило
1,8 тыс. преступлений.

Особенно бурный всплеск финансовой преступности был отмечен в 1997 г. По
сравнению с 1996 г. число преступлений увеличилось в 1,7 раза (в том
числе в банковской сфере — в 2,2 раза только за один год). Такая
тенденция, к сожалению, сохранилась и в 1998 г.

В финансово-кредитной системе было выявлено по сравнению с 1997 г. на
37,1 % больше преступлений, из них в банковской системе — на 34,7%.

Необходимо обратить внимание (и это, вероятно, не тайна для многих), что
криминальные структуры с самого начала развития у нас в стране рыночных
отношений проявили особую заинтересованность и внимание к
финансово-кредитной сфере. Конечно, этот повышенный интерес обусловлен
возможностью очень быстро сделать из имеющихся денег еще большие деньги,
что нашло свое отражение даже в наименовании некоторых финансовых
пирамид преступного толка (например, «Быстрые деньги»). Трудно оценить
вред, причиняемый деятельностью на финансовых рынках и приватизационных
аукционах криминально-мафиозных структур. В Украине в настоящее время
эта тенденция приобрела угрожающий для ее национальной и экономической
безопасности характер. По оперативным данным, лидеры и «авторитеты»
преступных

группировок с региональными международными связями стремятся любой ценой
проникнуть на финансовые рынки, в деятельность банковских структур.
Сегодня существует реальная угроза, что отдельные коммерческие банки
могут перейти (а может, уже и перешли некоторые из них) под полный
контроль криминалистических структур.

Уровень, интенсивность преступных проявлений в сфере банковской
деятельности и неэффективность противодействия этим проявлениям со
стороны правоохранительных органов свидетельствуют о том, что наша
система правоохранительных органов, к сожалению, не располагает
достаточной информацией о лицах, фактах и процессах, которые имеют место
вокруг банковской деятельности, а также непосредственно внутри банков.
Нельзя забывать и о том, что преступные посягательства в этой области
носят скрытый, замаскированный характер и здесь большая проблема — в
организации системы предупреждения таковых. К числу таких проявлений
следует отнести инфильтрацию, т.е. внедрение в состав персонала банка
представителей криминальных структур, мошенничество, шантаж,
разнообразные способы силового давления, проникновение в
кредитно-финансовые структуры. Поэтому правоохранительным органам
необходимо учитывать все те негативные тенденции, которые существуют как
вокруг банка, так и непосредственно в сфере его деятельности.
Коммерческие банки являются наиболее привлекательным объектом для
преступных формирований и, естественно, для деятельности в сфере
экономики.

Давно назрела необходимость обсудить вопрос об ответственности за
легализацию денег, добытых незаконным путем. Как известно, рабочая
группа Кабинета Министров Украины включила такой состав в проект нового
УК. Ведь основной формой профилактики тут является в первую очередь
оперативная деятельность. Специально-криминологическое предупреждение
этих преступлений крайне сложно, учитывая

тайный характер этой преступной деятельности и непосредственно
деятельности их банков. Но, говоря об оперативно-тактических аспектах
организации деятельности правоохранительных органов по предупреждению
преступности в банковской сфере, следует подчеркнуть, что эти органы,
прежде всего, должны оперативно реагировать как на традиционные способы
преступлений в сфере банковской деятельности, так и на новые.

Общеизвестно, что в любом банке имеется своя служба безопасности. Весьма
важным является постоянный обмен информацией между службами банков и
государственными правоохранительными органами. Криминологические
исследования показали, что формируются эти службы безопасности
преимущественно из бывших работников правоохранительных органов, Службы
безопасности, разведки и т.д. Преимущественно это лица, которые в
прошлом добросовестно участвовали в борьбе с преступностью, а сейчас
работают в коммерческих структурах, возглавляют их службы безопасности.

Таким путем усиливаются коммерческие структуры за счет бывших работников
правоохранительных органов. И в этом заключается одна из сложностей в
работе по выявлению криминальных структур, поскольку работники
правоохранительных органов хорошо осведомлены о различных способах
оперативной работы.

Если говорить о значении репрессии в сфере борьбы с экономической
преступностью, то, как показывает криминологический анализ, уголовная
репрессия здесь не срабатывает. Проведенный нами анализ хозяйственных
преступлений показал, что из 33-х составов преступлений, предусмотренных
гл. 6 УК Украины «Хозяйственные преступления», правоохранительные органы
фактически не уделяют внимание 20-ти из них, т.е. 66%.

Сложность проблемы заключается в том, что преступления в области
финансовой деятельности могут быть совершены внутри финансо-

вых процессов, т.е. посредством сговора между коммерческими структурами
и банковскими, что довольно широко практикуется, в частности, при
получении кредитов.

Более того, существует и масса способов вполне законного обогащения,
особенно для банковских работников. Известно, что существуют
определенные колебания в кредитных ставках. Работник банка, например,
получает кредит в банке, вкладывает в свой банк под 350 – 360% годовых
(а для посторонних лиц это может быть 30-20%), т.е. фактически за год
можно прекрасно обогатиться и не совершая преступления. Это также один
из способов возможного отмывания денег, полученных незаконным путем.

В заключение несколько слов о ст. 193 проекта УК Украины, которая
касается легализации денежных средств, добытых незаконным путем. Как
представляется, такая формулировка — «незаконным путем» — слишком
расширяет уголовную репрессию. Фактически любого человека (исходя из
конструкции данной статьи) можно привлечь к уголовной ответственности.

Полагаем, что необходимо все-таки установить какой-то минимальный предел
контролируемой суммы отмывания этих денег, как это сделано, например, в
США — 10 тыс. долларов.

Возможно, и у нас нужно установить какой-то предел. Почему? Потому что
криминологические исследования показывают-, что у нас теневая экономика
составляет в среднем 50% от легальной, а по некоторым отраслям еще
больше. Значит, существует реальная угроза для необоснованного
привлечения к уголовной ответственности по этой статье граждан Украины.

Таким образом, при конструировании новых составов об ответственности за
преступления в сфере финансовой деятельности необходимо тщательно
взвесить возможность уголовно-правовых средств в предупреждении этих
преступлений.

9. Розглядаючи проблему боротьби із сфальсифікованими банкрут

ствами, слід зазначити, що одними кримінально-правовими заходами її

вирішити неможливо. Боротьба з цим явищем – проблема комплексна:

соціальна, політична, правова і моральна; її вирішення повинно відбу

ватися у всіх сферах суспільного життя. Недостатньо прийняти закон чи

указ або будь-яке разове рішення. Нерезультативність багатьох починань

пояснюється їх обмеженістю. Були лише намагання вирішувати окремі

соціальні проблеми, висмикуючи їх з системи взаємозв’язків та взаємо-

залежностей.

10. Останнім часом в Україні вийшло багато відомчих нормативних

актів, які регламентують цю діяльність, внесено доповнення до чинного

закону про банкрутство. Однак давно назріла необхідність у розробці і

прийнятті нового законодавства, у першу чергу Кримінального кодексу,

а також закону про банкрутство, які б з урахуванням ситуації в Україні

та досвіду інших країн попереджували ці явища, особливо спроби сфаль

сифікувати банкрутство.

А. В. ЛЫСОДЕД,

ассистент,

Национальная юридическая академия

Украины им. Ярослава Мудрого

(г. Харьков)

НЕКОТОРЫЕ АСПЕКТЫ БОРЬБЫ С МОШЕННИЧЕСТВОМ

Криминологическая характеристика мошенничества (ст. 83,143 УК Украины)
показывает, что его удельный вес в структуре зарегистрированной
преступности в Украине в 70-80-е годы был небольшим (1-1,2%). С 1989 г.
отмечается резкий всплеск мошеннических посягательств:

1990 г. -1,7%, 1996 г., – 2%, 1997 г. – 3,3%. Общее количество
мошеннических посягательств за последние 25 лет возросло с 1662 в 1972
г. до 19417 в 1997 г. Из них более 90% совершается в отношении частной
собственности граждан (1990 г. – 1,5%, 1996 г. – 1,8%, 1997 г. – 3,0%).
При этом необходимо иметь в виду, что мошенничество является
высоколатентным преступлением. Несмотря на то, что в 1998 г. общий
удельный вес мошеннических посягательств уменьшился до 3% (18051
преступлений), говорить о тенденциях его снижения и о реальных успехах в
борьбе с этим видом преступности вряд ли возможно. Наоборот,
мошенничество как вид преступлений сохранило тенденцию к воспроизводству
и в количественном и в качественном отношении.

По нашим данным, 74% лиц, совершающих мошенничества, являются
профессиональными преступниками. В структуре личностных особенностей
этого типа мошенников доминирующее положение занимает
нравственно-психологический фактор: их отличают стойкая антиобщественная
направленность и прочная деформация потребностно-мотива-ционной сферы, в
которой преобладает корыстно-паразитическая мотивация; это лица,
избравшие мошенничество основным источником существования. Обладая
достаточно выраженными интеллектуальными и волевыми качествами, многие
их них становятся на путь профессиональной преступной деятельности,
превращая ее в стиль и цель жизни. Наблюдается также расширение
уголовной субкультуры и уголовной стратификации мошенников, пополнение
преступных квалификаций современных мошенников, возрождение старых,
длительное время не использовавшихся квалификаций, приспособленных к
новым социальным условиям.

На стремительный рост как мошеннических посягательств, так и других
преступлений против собственности законодатель отреагировал в 1993 г.,
существенно увеличив размер наказания за эти преступления.

В основном практика назначения судами наказания за мошенничество
соответствует требованиям ст. 39 УК Украины. Однако практически не
учитывается профессионализация мошенников: применение п. 1 ст. 41 УК —
редкое исключение. Проблема борьбы с профессиональной преступностью
требует своего разрешения в уголовном законодательстве. Как
представляется, она должна быть решена за счет усовершенствования
института множественности преступлений.

Социально-экономические преобразования и реформы, начавшиеся в нашей
стране в начале 90-х годов, привели к тому, что обман как способ
достижения определенных преступных целей стал проникать во все сферы
жизнедеятельности общества. Распространение в кредитно-финансовой сфере
случаев, связанных с обманным получением денежных средств, вызвало
необходимость и здесь криминализировать ряд деяний. В 1994 г. УК был
дополнен ст. 1485, устанавливающие уголовную ответственность за
мошенничество с финансовыми ресурсами. Криминологическая характеристика
этого вида преступлений выглядит следующим образом: в 1995 г. было
зарегистрировано 1129 таких преступлений, 1996 г. – 1167, 1997 г. –
1752, 1998 г. – 1729. Динамика в 1997 г. по отношению к 1996 г.
составила +50%, удельный вес в структуре зарегистрированной преступности
— 0,3%. И хотя в 1998 г. количество мошенничеств с финансовыми ресурсами
незначительно снизилось, его удельный вес остался неизменным.

Необходимость дополнения УК данным составом преступления была
продиктована временем, так как получение денежных средств, особенно
кредитов, обманным путем, приобрело значительный размах. Между тем, по
нашему мнению, законодательная конструкция этого состава преступления
является не вполне удачной. Ознакомление с историческим опытом борьбы с
мошенничеством по известным источникам права и трудам видных ученых
прошлого показывает, что научная мысль того

времени стремилась к выработке общего понятия мошенничества,
сформулированного в одном составе преступления. Современное понимание
мошенничества было закреплено в УК УССР 1922 г. И с тех пор основной
состав мошенничества оставался неизменным. Это говорит о том, что
понятие мошенничества устоялось и в науке, и в практике. В таком виде
предлагается сохранить мошенничество и в новом УК Украины (ст. 174),
подготовленном рабочей группой Кабинета Министров Украины (восьмая
редакция). Область мошеннического обмана ограничивается предметом —
имуществом и имущественными правами и объектом — отношениями в сфере
собственности. Мошенничество традиционно рассматривается как одна из
форм хищений.

Мошенничество же с финансовыми ресурсами не является хищением, оно
посягает на иной объект, в связи с чем помещено в УК в главу
хозяйственных преступлений. Несмотря на общность способа совершения
преступления, вряд ли этот вид криминального обмана можно считать
мошенничеством. В этом плане представляет интерес позиция законодателя
Российской Федерации, который сходный состав преступления в новом УК РФ
обозначил как незаконное получение кредита и поместил в главу о
преступлениях в сфере экономической деятельности, тем самым отграничив
его от мошенничества.

В проекте УК Украины уголовная ответственность установлена за завладение
путем мошенничества: огнестрельным оружием, боеприпасами, взрывчатыми
веществами или радиоактивными материалами (ст. 236); наркотическими
средствами, психотропными веществами и прекурсорами (ст. 282, 286, 294)
или оборудованием для их изготовления (ст. 287); компьютерной
информацией (так называемые «компьютерное мошенничество» — ст. 333);
оружием, боеприпасами, взрывчатыми или иными боевыми веществами,
средствами передвижения, воинской или специальной техникой (ст. 380).

Анализ указанных норм проекта показывает, что авторы придают термину
«мошенничество» широкое толкование, что характерно для законодательства
ряда европейских стран и США, где практически любые обманные действия,
направленные на завладение собственностью, признаются мошенничеством.
Учитывая историю развития понятия мошенничества, теорию и практику
применения норм о мошенничестве, структуру действующего УК и проекта
нового УК Украины, считаем целесообразным в проекте УК оставить единую
норму, устанавливающую ответственность за мошенничество (аналогично ст.
174 проекта), а в других статьях проекта указание на мошенничество
исключить путем изменения юридической конструкции составов преступлений.
Это позволило бы выявить и отделить настоящих мошенников от иных лиц,
использующих обман при совершении иного рода преступлений, и наметить
применительно к ним определенные меры предупредительного воздействия.

В. В. ПИВОВАРОВ,

ассистент,

Национальная юридическая академия

Украины им. Ярослава Мудрого

(г. Харьков)

КРИМИНОЛОГИЧЕСКИЕ И УГОЛОВНО-ПРАВОВЫЕ АСПЕКТЫ МОШЕННИЧЕСТВА С
ФИНАНСОВЫМИ РЕСУРСАМИ

Развитие рыночной экономики в Украине затронуло не только все стороны
экономических отношений, но и закономерно инициировало изменение
уголовного законодательства, призванного обеспечить стабильность
наиболее важных общественных отношений мерами уголовно-правовой
репрессии.

РОЗДІЛ III

КРИМІНАЛІСТИЧНІ ПРОБЛЕМИ БОРОТЬБИ З ФІНАНСОВОЮ ЗЛОЧИННІСТЮ

Г. А. МАТУСОВСКИЙ,

доктор юрид. наук,

профессор, зав. сектором,

НИИ изучения проблем

преступности АПрН Украины

(г. Харьков)

О ФОРМИРОВАНИИ МЕТОДИК РАССЛЕДОВАНИЯ ПРЕСТУПЛЕНИЙ,

СВЯЗАННЫХ С ЛЕГАЛИЗАЦИЕЙ ДОХОДОВ, ПОЛУЧЕННЫХ

ПРЕСТУПНЫМ ПУТЕМ

‘Криминализация экономической деятельности приводит к накоплению
криминального капитала, нуждающегося в легализации («отмывании»)
денежных средств и иного имущества, добытых незаконным путем.
Легализация в указанном смысле означает выведение незаконных доходов из
теневой экономики, придание денежным средствам или материальным
ценностям действительного или мнимого статуса законности. Опасность
экономической дестабилизации состоит в том, что криминальные средства
бесконтрольно вводятся в гражданский оборот, предпринимательскую
деятельность, способствуя укреплению позиций организованных форм
преступности^

С данным явлением столкнулись страны, как экономически развитые1 , так и
вступившие на путь рыночной экономики. Оно охватывает процесс не только
первоначального накопления капитала, но и последующего приращивания к
нему криминальных средств.

Согласно публикуемым данным по оценке правоохранительных органов США
ежегодно в мире «отмывается» примерно 250-300 млрд. дол

1 См.: Бондарева В “Відмивання” грошей: міжнародні кримінально-правові
аспекти проблеми/ / Право України. – 1999 – №1. – С. 95-99.

ларов, а в самих США – свыше 100 млрд. долларов. По мнению экспертов, на
протяжении последних лет в Украине наблюдается стремительный процесс
криминализации экономической деятельности в кредитно-финансовой системе,
внешнеэкономической деятельности, иных сферах, приведший к тому, что
часть «теневой» экономики в государстве предположительно составляет 50%
от национальной экономики с противоправным изъятием капитала из оборота
и вывозом его за пределы Украины. Наряду с этим существует немало
примеров проникновения иностранного криминального капитала в экономику
нашего государства.1

Борьба с этим опасным явлением носит как внутригосударственный, так и
международный характер. Необходимость усиления борьбы с легализацией
криминальных доходов, накопленный органами уголовной юстиции ряда стран
опыт способствовали разработке и принятию Советом Европы Конвенции об
отмывании, поиске, аресте и конфискации доходов, полученных преступным
путем (Страсбург, 1990 г., 8 ноября)2; далее – Конвенция).

Одной из важных мер борьбы с легализацией криминального капитала явилось
принятие 17 декабря 1997 г. Закона Украины «О ратификации Конвенции об
отмывании, поиске, аресте и конфискации доходов, полученных преступным
путем, 1990 г.», подписанной от имени Украины 29 мая 1997 г. в г.
Страсбурге (далее – Закон). Необходимо иметь в виду заявления и
оговорки, содержащиеся в Законе, важные для принятия соответствующего
уголовного, уголовно-процессуального и иного законодательства,
практического применения положений Конвенции, в том числе связанных с
методикой расследования преступлений.

Законом устанавливается, что п. 2 ст. 14 Конвенции «Проведение
конфискации», гласящий о том, что «запрашиваемая Сторона обязана учиты-

‘ См.: Савченко А. «Відмивання» грошей: кримінально-правовий і
порівняльний аспект // Право України. – 1997. – №5. – С. 38-42

2 См : Юридичний вісник України – №21. 1998.

вать выводы относительно фактов, которыеизложены в обвинительном
приговоре или судебном решении запрашивающей Стороны или на которых
побочно основывается такой обвинительный приговор или судебное решение»,
будет применяться только при условии соблюдения конституционных
принципов и фундаментальных основ правовой системы Украины.

В соответствии с Законом центральными органами Украины, на которые
возлагаются полномочия, являются Министерство юстиции Украины (в
отношении судебных решений) и Генеральная прокуратура Украины (в
отношении процессуальных действий во время расследования уголовных дел)
— п. 1 ст. 23 Конвенции; запросы и подтверждающие документы к ним должны
направляться в Украину вместе с переводом на украинский язык или один из
официальных языков Совета Европы, если они не составлены на этих языках
— п. 3 ст. 25 Конвенции; без предварительного согласия Украины
информация или доказательства, направленные ею в соответствии с гл. III
Конвенции, не могут быть использованы или переданы органам власти
запрашивающей Стороны для целей проведения расследования или судебного
рассмотрения, не указанного в ходатайстве, — п. 2 ст. 32 Конвенции.

Подписанию Украиной Конвенции предшествовала разработка проектов статьи
в УК об ответственности за легализацию «отмывание» денежных средств и
иного имущества (доходов), добытых незаконным путем.1 Например, в
проекте УК, подготовленном рабочей группой Кабинета Министров Украины,
диспозиция рассматриваемого состава определяет это деяние как совершение
финансовых операций и иных сделок с денежными средствами и другим
имуществом, добытых заведомо незаконным путем, а также использование
указанных средств и иного имущества для осуществления
предпринимательской или иной экономической деятельности.

4 См. : Українське право – Число 2 (7). – 1997; Іменем закону. 1997 –
№20. – 16 травня

Значительный опыт борьбы с легализацией криминальных доходов (как в
создании системы законодательства, так и осуществляемой
правоохранительными органами) накоплен зарубежными странами, особенно
США, где создан специальный правоохранительный орган, в компетенцию
которого входит расследование финансовых преступлений, в том числе
преступлений по «отмыванию» денег.

Закон США «О контроле за отмыванием денег», являясь составной частью
закона «О борьбе с наркотиками», устанавливает уголовную ответственность
за умышленные действия, связанные с оказанием помощи в «отмывании»
денег, добытых преступным путем; сознательное осуществление финансовой
операции на сумму свыше 10 тыс. долларов с целью легализации
криминальной собственности; совершение действий при финансовых операциях
с целью уклонения от отчетов, предусмотренных законом «О банковской
тайне». Следует отметить, что в названных и ряде других законов
содержатся положения, указывающие на криминальные механизмы и способы
рассматриваемых деяний. Легализация криминальных денег связана с такими
деяниями, как банковское мошенничество, операции с использованием
кредитных и дебиторских карточек, операции с собственностью, добытой в
результате противоправной деятельности, перевод кредитно-финансовых
документов или денежных средств за пределы страны, В законе «О
банковской тайне» речь идет, в частности, о сложных (структурных), иначе
многоступенчатых, преступных действиях, в связи с чем предусматривается
создание так называемого «бумажного следа» путем введения для крупных
финансовых операций регулятивных стандартов и требований относительно
отчетности финансовых учреждений.

Вступивший в силу с 1 января 1997 г. УК Российской Федерации содержит
норму об ответственности за легализацию «отмывание» денежных средств или
иного имущества, приобретенных незаконным пу-

тем (ст. 174), с выделением квалифицирующих признаков данного состава:
совершение этих деяний группой лиц по предварительному сговору;
неоднократно; лицом с использованием своего служебного положения;
совершение преступления организованной группой или в крупном размере.

Представляет интерес анализ ст. 175 УК РФ «Приобретение или сбыт
имущества, заведомо добытого преступным путем», которая дает различие
признаков указанных преступлений с точки зрения методики их
расследования.1 Во-первых, под приобретением имущества, заведомо
добытого преступным путем, предусмотренного этой статьей, понимается
возмездное или безвозмездное получение такого имущества, в результате
чего происходит смена незаконного владельца имущества и виновный
становится его фактическим владельцем. При легализации («отмывании»)
основной целью является придание этому имуществу видимости законного
приобретения, и в случаях, предусмотренных ст. 174 УК РФ, такой смены не
происходит: имущество, приобретенное преступным путем, остается в
фактическом обладании незаконного владельца. Во-вторых, если при
приобретении и сбыте имущественная масса, как правило, не возрастает, а
наоборот, потребляется, то при легализации («отмывании») она, по крайней
мере, сохраняется. Для большинства случаев характерно преследование
цели, направленной на увеличение имущества путем получения
дополнительной прибыли введением его в хозяйственно-финансовый оборот.

Рассмотренные международные документы, национальные законы о борьбе с
легализацией криминальных доходов дают возможность на основе практики
расследования таких преступлений в ряде стран определить их формы, виды,
механизмы и способы, что необходимо для раз-

‘ См.: Селезнев М- А Расследование преступлений, связанных с
легализацией («отмыванием») денежных средств или иного имущества,
приобретенных незаконным путем // Руководство для следователей.
-М,1997.-С.518.

100

работки криминалистической классификации, характеристики, механизма и
способов совершения, прогнозирования методов расследования.

На основе обобщения опыта расследования преступлений, связанных с
легализацией криминальных доходов, описывается схема (механизм) таких
деяний.1 В связи с этим необходимо отметить, что для определенного
направления расследования, выдвижения версий следует учитывать основные
признаки на различных этапах легализации незаконно добытого имущества.
Особенно очевидно это в операциях и сделках с денежными средствами как
наиболее распространенным предметом легализации.

f На начальном этапе обычно происходит отделение денежных средств от
преступного источника и их интеграция через банки и иные кредитные
учреждения в финансовую систему внутри государства или путем помещения
на счета иностранных банков. Финансовые операции имеют широкую сферу,
охватывая расчетные, депозитные и иные операции. Распространены способы
перечисления наличных денег на счета подставных лиц, в основном
родственников и близких. Однако в организованных преступных группах
денежные средства могут помещаться и на счета лиц, заинтересованных во
временном сокрытии этих средств. Такое перемещение средств может
происходить и через посредников. Таким образом, процесс отмывания
денежных средств можно рассматривать как этап их легализации через
банковско-финансовую систему, предпринимательскую и иную экономическую
деятельность. Отмывание может выражаться также в скупке ценных бумаг с
последующим их оборотом.

Следующий этап — это легализация денежных средств, имеющая целью
придания им видимости законности приобретения, и дальнейшее их внедрение
в гражданский оборот. В более простых случа-

1 См.: Селезнев М.А. Вказ. робота. – С.519-521.

101

ях легализация может осуществляться одним актом, например, путем
совершения сделки на приобретение недвижимости. Следует учитывать, что
легализация может быть связана с различного рода преступной
деятельностью — наркобизнесом, незаконным оборотом оружия и, главное, с
преступлениями в сфере экономики.

Легализация («отмывание») денежных средств или иного имущества может
осуществляться и путем совершения других сделок, таких, как приобретение
недвижимости, скупка и перепродажа иностранной валюты, драгоценных
металлов и камней, антиквариата, предметов искусства. Внешне это может
выражаться в заключении договоров дарения, займа, ссуды, хранения,
купли-продажи и др. Сделки в целях маскировки могут быть оговорены
отлагательными и отменительными условиями. Для прикрытия отношений
сторон используются залог, банковская гарантия, перевод долга, новация,
прощение долга и др.%;

При формировании рассматриваемой методики важно выделить типичные
причины легализации криминальных капиталов в стране их происхождения,
связанные с необходимостью:

а) обоснования происхождения средств, используемых для инди

видуального потребления, закупки техники высокой стоимости, ав

томобилей, недвижимости и др.;

б) нейтрализации преследования за теневую деятельность со сто

роны государственных органов;

в) создания и обеспечения функционирования предприятия-субъек

та официальной экономики для сокрытия нелегальной деятельности (ка

зино, бар, массажный кабинет, химическая лаборатория и др.), в том

числе для обеспечения наркобизнеса, организованной проституции, про

дажи похищенных автомобилей и т.д.1;

1 См.: Турчииов О. В. Тіньова економіка: закономірності, механізми
функціонування, методи оцінки. – К., 1996., – С. 132-133.

102

г) пополнения легальных оборотных средств для проведения без

наличных расчетов;

д) получения официальных кредитов и инвестиционных ресурсов;

е) участия в приватизации.

Для легализации капиталов по данным публикаций используются следующие
способы:

перечисление безналичных средств на основе соглашения о по

ставке фиктивных товаров, оказания фиктивных услуг;

внесение наличных денег в кассу предприятия как платы за

фиктивные товары (услуги);

возвращение вывезенных ранее средств в виде инвестицион

ных или кредитных ресурсов;

покупка объектов приватизации или иной недвижимости, кон

тролируемых «теневым» субъектом;

использование криминальных финансовых посредников;

закупка безналичных средств у субъектов экономической

деятельности, которые имеют потребность в неучтенных налич

ных деньгах или в скрытых платежах, в том числе на зарубеж

ные счета и другое.

Такие операции могут осуществляться на основе многоступенчатых схем,
предусматривающих наличие сложных комбинаций с участием различных
субъектов «теневой» экономической деятельности (государственных
учреждений, предприятий, граждан). Трансформация схем, форм и способов
происходит путем приспособления их к изменениям законодательства.

В числе причин, по которым субъекты криминальной деятельности пытаются
легализовать капиталы за рубежом можно назвать следующие1:

См.: Варналш 3. С. Тінізація малого підприємництва (економічний і
правовий аспекти). К., 1998. -С 25

103

а) проведение легальной экономической деятельности за границей с

целью обеспечения экономической и личной безопасности;

б) приобретение статуса резидента или гражданства иностранного

государства;

в) обоснование источника средств для закупки материальных цен

ностей и инвестиций;

г) использование отсутствия высокого налогового и административ

ного контроля, ограничивающих их экономические возможности и ха

рактерных для оффшорных зон, государств с низким уровнем налогооб

ложения;

д) создание репутации иностранного инвестора для импортирова

ния капиталов и их легализации в стране происхождения капитала;

е) создание деловой репутации зарубежной компании для заключе

ния сделок и достижения договоренностей с предприятиями — рези

дентами или государственными структурами страны происхождения

«теневых» капиталов;

ж) привлечение кредитных ресурсов официальных финансовых

субъектов.1

Изложенное дает основание прогнозировать формирования методик
расследования названных преступлений.

‘ См.: Варналій З. С. Там же — С.24.

104

Д. А. ФАЙЕР,

канд. эконом, наук, аналитик УСБУпо Харьковской области (г. Харьков)

ПРЕСТУПНЫЕ ГРУППЫ, ДЕЙСТВУЮЩИЕ В СФЕРЕ ЭКОНОМИКИ, КАК ОБЪЕКТ ОПЕРАТИВНОЙ
РАЗРАБОТКИ

Деятельность оперативных спецподразделений органов СБУ и МВД в сфере
борьбы с коррупцией и организованной преступностью регламентируется
Законом Украины «Об организационно-правовых основах борьбы с
организованной преступностью», Комплексной целевой программой борьбы с
преступностью на 1996 – 2000 годы, решениями Координационного комитета
по борьбе с коррупцией и организованной преступностью при Президенте
Украины, другими законодательными и нормативными актами, где среди
приоритетных направлений выделено раскрытие и пресечение деятельности
организованных преступных группирований в сфере экономики,
кредитно-финансовой и банковской системах.

Сегодня «теневая» экономика проникла практически во все отрасли.
Проявляется тенденция к переходу экономической преступности в новое
качество – криминализацию всей хозяйственной системы. Проведенный анализ
отдельных причин и условий, которые ведут к углублению «тенизации»
экономики и росту экономической преступности, свидетельствует о том, что
в последнее время отмечается значительный рост последней, прежде всего,
в кредитно-финансовой и банковской системах, во внешнеэкономической
деятельности, в нефтяном бизнесе, на рынке реализации спирта и
подакцизных товаров, в сфере проведения взаимозачетов и бартерных
операций и др. Преступления в указанных отраслях совершаются в
подавляющем большинстве организованными

105

группами лиц, которые вовлекают в преступную деятельность и используют в
своих целях коррумпированных должностных лиц различных государственных
органов.

Особый интерес для преступных групп, действующих в экономической сфере,
представляет кредитно-финансовая и банковская система, так как именно
банки являются тем инструментом, который позволяет распределить денежные
потоки, значительная часть которых имеет сомнительное происхождение.
Касаясь расследования финансовых преступлений, необходимо отметить
отсутствие законодательной поддержки моделей сбора информации,
отвечающих международной практике, которые основаны на методе
отслеживания движения финансовых средств и позволяют повысить
эффективность документирования противозаконных действий.

Расширение сети корреспондентских отношений банков региона с
нерезидентными банковскими структурами используется преступниками для
формирования сети подставных коммерческих фирм, которые занимаются
конвертацией безналичной гривны в наличную валюту и «теневым» обменом
валюты. Преступные группы создают под прикрытием внешнеэкономической
деятельности системы перевода резидентами Украины валютных средств с
помощью «Лоро» счетов на неконтролируемые государством счета в
заграничных банках.

В частности, в прошлом году Управлением СБУ пресечена деятельность
международной преступной группы из числа граждан Израиля и Украины,
которые, используя свои преступные связи в УКБ «Парэкс-банк» (Латвия) и
АКБ «Синдикат» (г. Киев), проводили незаконные валютные операции в особо
крупных размерах. Материалы дела в настоящее время переданы в суд.

Вынесен приговор в отношении членов преступной группы, которые под
прикрытием сети легальных обменных пунктов занимались не-

106

законным обменом наличной валюты без соответствующего документального
оформления. Преступники осуждены по ч. 2 ст. 80 УК Украины к различным
срокам лишения свободы. В доход государства обращено ценностей на сумму
около 800 тыс. гривен.

Задержан и передан правоохранительным органам России Іражда-нин Р.Ф.
Мазухин, который у себя на родине мошенническим путем похитил со счетов
одного из банков около 3 млн. долларов США, проживал в Украине по
поддельному паспорту и по фиктивным документам совершал незаконные
валютные сделки с использованием корреспондентских счетов
банков-нерезидентов.

Особую остроту сегодня приобретает проблема пресечения хозяйственных
преступлений, совершаемых организованными преступными группами, в первую
очередь хищений государственного имущества и уклонений от уплаты
налогов. Управлением СБУ в 1998 г. выявлено и пресечено втрое больше
хозяйственных преступлений (в 1997 г. – 24 факта, 1998 г.-72).

Материалы оперативно-розыскных и уголовных дел свидетельствуют, что в
последнее время предметом хищений государственного имущества, в том
числе и в особо крупных размерах, все чаще становятся средства,
выделенные из бюджета. При этом в действиях должностных лиц,
ответственных за распределение и использование бюджетных денег, наряду с
фактами не целевого использования последних, присутствуют признаки
преступлений, предусмотренных ст. 84, 86′ УК Украины. Управлением
активизирована работа по выявлению и пресечению хищений государственного
и коллективного имущества, в первую очередь в особо крупных размерах и
совершаемых путем использования служебного положения. Вдвое увеличилось
количество уголовных дел (в 1997 г. – 9 фактов, 1998 г. – 18),
возбужденных по материалам УСБУ по указанным статьям УК.

107

Так, следственным отделом Управления путем возбуждения уголовного дела
по ст. 86′, 165 УК Украины реализованы оперативные материалы в отношении
ряда должностных лиц Института овощеводства и бахчеводства Украинской
академии аграрных наук. В ходе расследования задокументированы факты
хищений государственного имущества в особо крупных размерах,
злоупотреблений служебным положением, не целевого использования
бюджетных средств. В отдельное производство выделены уголовные дела в
отношении должностных лиц, в том числе директора института, который
уволен с занимаемой должности. Постановлением Кабинета Министров Украины
президенту Украинской академии аграрных наук рекомендовано рассмотреть
вопрос о привлечении к дисциплинарной ответственности должностных лиц
института за отсутствие эффективного контроля за использованием
бюджетных средств.

Факты хищений госимущества и бюджетных средств в особо крупных размерах
фиксируются Управлением при оперативном сопровождении процессов
приватизации, проведения взаимозачетов и погашения задолженностей за
энергоносители с использованием векселей. В условиях отсутствия системы
учета количества эмитированных предприятиями векселей и механизма
банкротства субъекты хозяйствования имеют возможность выпускать векселя
на сумму, которая в несколько раз превышает их активы, что создает
основу для роста злоупотреблений в этой сфере. В 1998 г. пресечена
деятельность двух организованных преступных групп, занимающихся
хищениями из Харьковского государственного фармацевтического предприятия
«Здоровье народа» с последующим сбытом наркосодержащих препаратов в
различных регионах Украины. В ходе реализации материалов арестовано 4
лица, возбуждено 11 уголовных дел в отношении виновных в г. Харькове,
Северодонецке, Одессе. Изъято более 3 тыс. ампул наркосодержащих
веществ. В насто-

108

ящее время на ХГФП закончена ревизия, решается вопрос о возбуждении
уголовного дела по ст. 86’ УК Украины.

Во взаимодействии с КРУ и Государственной налоговой администрации
активизирована работа по пресечению фактов нанесения экономического
ущерба государству в результате уклонения от налогообложения,
мошенничества с финансовыми ресурсами и других преступлений. По
признакам преступлений, предусмотренных ст. 1482, 148″, 1485 УК Украины,
в 1998 г. возбуждено в 3 раза больше уголовных дел по сравнению с 1997
г. (соответственно 8 и 25 фактов). О масштабах противозаконных операций
свидетельствуют материалы уголовного дела, возбужденного отделом Борьбы
с коррупцией и организованной преступностью в отношении представителей
ЧФ «Время», которые на протяжении одного месяца провели расчетные
операции на сумму около 3 млн. грн. с занижением суммы, указанной в
декларации по налогу на добавленную стоимость в 1200 раз.

По материалам Управления контролирующими органами начислены штрафные
санкции на субъектов хозяйственной деятельности на сумму 50,5 млн. грн.,
из которых более 4,5 млн. грн. уже поступили в бюджет.

Вместе с тем, по нашему мнению, контролирующим органам целесообразно
информировать спецподразделения (отдел БКОП УСБУ и УБОП УМВДУ) о
выявленных нарушениях на начальных этапах проводимых проверок, что
позволит провести оперативные мероприятия по документированию
противоправной деятельности на ранней стадии и создать неопровержимую
доказательственную базу.

Исходя из описанных видов преступлений в сфере экономики, можно сделать
вывод, что в каждом из них задействованы лица, которые по
предварительному сговору совершают те или иные противоправные деяния,
т.е. имеет место понятие «преступная группа» или « организованная
преступная группа», действующая в сфере экономики. Расследова-

109

ниє экономических преступлений затруднено в связи с отсутствием в
действующем УК определения указанных понятий. На наш взгляд, при
подготовке нового Кодекса, учитывая практику работы следственных и
оперативных спецподразделений по борьбе с организованной преступностью,
целесообразно более четко подойти к данной проблеме, дать полное и
однозначное толкование изложенных понятий, отвечающее реалиям
сегодняшнего дня и международной практике борьбы с организованной
преступной деятельностью.

О. П. БУЩАН,

канд. юрид. наук,

Национальная юридическая

академия им. Ярослава Мудрого

(г. Харьков)

ВОПРОСЫ МЕТОДИКИ РАССЛЕДОВАНИЯ МОШЕННИЧЕСТВА С ФИНАНСОВЫМИ РЕСУРСАМИ

Впервые понятие «финансовые ресурсы» законодатель применил в уголовном
законодательстве в 1994 г., когда Уголовный Кодекс был дополнен, в
частности, ст. 148-5 «Мошенничество с финансовыми ресурсами».

В качестве финансовых ресурсов названы субсидии, субвенции, дотации,
кредиты и льготы по налогам — различные виды финансовой помощи.

Необходимость в принятии названной статьи УК вызвана рядом крупных
злоупотреблений, связанных с организованными действиями, посягающими на
финансовые ресурсы. Последнее обусловило характер уголовной политики
государства, а также необходимость рассмотрения

О Бушан О П., 2000

ПО

вопросов, связанных с криминалистической характеристикой таких
преступлений и криминологической харакгеристикой обстоятельств,
способствующих их совершению. Совершенно очевидно, что общие нормы
уголовного закона, устанавливающие ответственность за посягательства на
финансовые ресурсы в виде хищений, взяточничества, злоупотребления
служебным положением и иных деяний, в сложившейся криминальной
обстановке оказались недостаточными. В этой связи возникла необходимость
включения в Уголовный Кодекс норм, направленных на защиту финансовых и
иных кредиторов от преступных посягательств.

Принятие дополнений к Уголовному Кодексу, содержащих положения об
ответственности за посягательства на интересы кредиторов, потребовали
соответствующих разработок в области криминалистической характеристики
таких деяний и формирования методик расследования этих преступлений.

Как известно, одной из важнейших составных частей учения о
криминалистической характеристике преступлений является разработка ее
элементов. Применительно к мошенничеству с финансовыми ресурсами
целесообразно выделить четыре ее основных элемента: цель преступления;
личность преступника; способ совершения и сокрытия преступления; следы –
признаки преступления.

Особенностью криминалистической характеристики данного преступления
является цель, которую ставят перед собой преступники и в зависимости от
которой посягательства на финансовые ресурсы могут быть квалифицированы
по ст. 1485 УК как мошенничество с финансовыми ресурсами, или при
существовании на момент обмана цели присвоения имущества — по ст. 83 УК
— как хищение государственного или коллективного имущества путем
мошенничества.

Анализ исследования личности преступника, а также виновных в

совершении мошенничества с финансовыми ресурсами, позволяет на-

111

метить криминалистические аспекты характеристики лиц, разделяемых
соответственно на две группы: — работники государственных органов,
банков и других кредиторов, распоряжающиеся финансовыми ресурсами; —
получатели финансовых ресурсов.

Первая группа лиц в основном характеризуется определенным служебным,
должностным положением и соответствующими полномочиями, правомочностью
распоряжаться финансовыми ресурсами или выполнять решения должностных
лиц о предоставлении финансовых ресурсов. Для этих лиц присуще высокая
самооценка своего положения, «привычность» к значительным суммам
денежных средств, иностранной валюте, знание нормативных правил
финансирования, широкий круг деловых и личных связей.

Вторую группу лиц составляет обширный контингент из числа граждан —
предпринимателей, учредителей и собственников субъектов
предпринимательской деятельности, должностных лиц. Часть указанных лиц
имеет стойкую, антисоциальную направленность.

Из всех элементов криминалистической характеристики мошенничества с
финансовыми ресурсами необходимо выделить способы совершения и сокрытия
преступления. Способы преступлений в данных отношениях, которые
сложились в криминалистической практике, можно классифицировать в
зависимости от того, действует ли субъект самостоятельно либо в сговоре.
Первую группу составляют способы посягательств заемщика на финансовые
ресурсы кредитно-финансовых учреждений; вторую — способы посягательств
работников кредитно-финансовых учреждений на финансовые ресурсы, которые
находятся в их распоряжении; третья группа способов посягательств на
финансовые ресурсы связана с преступным сговором представителей
кредитно-финансовых учреждений и получателя финансовых ресурсов.4)

Анализ уголовных дел о мошенничестве с финансовыми ресурсами

112

показывает, что значительная их часть совершается способами, признаки
которых не всегда очевидны, особенно на начальном этапе расследования.

Однако описание способов совершения и сокрытия преступлений заключается
не только в описании действий, с помощью которых достигаются цели
преступного посягательства, но и в описании типичных последствий, т.е.
оставляемых следов их применения и мест, где эти следы вероятнее всего
могут быть обнаружены.

При подготовке, совершении и сокрытии преступления могут быть оставлены
различные следы — как материальные, так и интеллектуальные. Материальные
представляют собой практически любые следы-отображения: в виде
предметов, материалов и веществ; следы, оставляемые в документах, и т.п.

Преступления, связанные с незаконными операциями путем фальсификации
документов или учинення в них различных несоответствующих записей,
являющихся следствием заинтересованности того или иного лица, влекут за
собой оставление следов в документах, становящихся объектами
почерковедческой, технико-криминалистической, а также автороведческой
экспертиз. Наряду с этим при совершении других сопутствующих
преступлений, например взяточничества, связанного с производством
определенных операций с финансовыми ресурсами, возможно оставление
следов рук на предметах взятки или иных предметах.

Для выделения типичных следов в документах необходимо системное
представление о документообороте и документах, которыми оформляются
соответствующие финансовые операции, а также о технологиях, движении и
использовании с указанием (в зависимости от этапа оборота) наиболее
«уязвимых» мест, которые используются для внесения неправомерных записей
и исправлений.

Наиболее важным следственным действием, направленным на ус-

113

тановление материальных следов по делам о мошенничестве с финансовыми
ресурсами, является осмотр документов. На специфику осмотра документов
влияет их вид, назначение, состояние, объем информации, содержащейся в
них, взаимосвязь с иными документами в системе документооборота.

В этой связи представляют интерес данные, полученные в результате опроса
следователей относительно их оценки возможностей осмотра документов при
расследовании указанных преступлений. Прежде всего, важно отметить виды
документов, которым придается значение источников доказательственной
информации. Это документы: бухгалтерского учета (в том числе машинного
учета); различного рода неофициальные документы (черновые записи,
расчеты); аналитические (справки, отчеты); технологические; плановые;
товароведческие; статистические.

В необходимых случаях целесообразно применение такого действия, как
осмотр помещения, где производились финансовые операции с целью
установления особенностей его расположения, размещения в нем банковского
оборудования, в частности, технологического по оформлению различных
банковских операций, компьютерной техники, а также производственных и
торговых помещений, связанных с реализацией банковского кредита.

Возникает необходимость и в осмотре различных предметов, использованных
при производстве банковских, финансово-хозяйственных операций,
являющихся объектами производства, купли-продажи, осуществляемыми на
средства субсидии, дотации, субвенции, банковского кредита; а также в
осмотре транспортных средств, в которых перевозились банковские
документы или денежные средства, и т.дЛ

В целях совершенствования борьбы с финансовыми преступлениями
целесообразно:

114

внести некоторые изменения в закон Украины «О предпринима

тельстве», в частности, установить, что сделки свыше определенной

суммы должны сопровождаться аудиторскими (экономическими) зак

лючениями (экспертизами), и ввести юридическую ответственность

должностных лиц аудиторских (экспертных) учреждений за достовер

ность и обоснованность заключений (экспертиз);

ввести юридическую ответственность за уклонение должностных

лиц от предоставления информации соответствующим органам о круп

ных сделках, сомнительных операциях за создание препятствий для

получения такой информации;

разработать и принять Закон «О финансовой помощи», в котором

рассматривались бы вопросы предоставления субсидий, субвенций, до

таций и льгот по налогам;

совершенствовать законодательство, в котором были бы учтены как

практика самого предоставления финансовых средств, кредитования,

оказания финансовой помощи, так и фактор криминогенное™, учет ко

торого позволит прогнозировать и предупреждать возможные посяга

тельства на финансовую систему;

рассмотреть в Верховной Раде Украины проекты законов «О ком

мерческих банках», «О Национальном банке», «О специализированных

банках», «О банковском надзоре»;

разработать и принять общий закон о кредитном регулировании, в

котором нашли бы отражение все виды банковских и небанковских кре

дитно-финансовых учреждений, которые осуществляют свою деятель

ность на этом рынке с учетом международного опыта кредитования. В

этом законе необходимо предусмотреть систему страхования банковс

ких депозитов и вкладов.

ЗМІСТ

Борисов В. І., Дорош Л. В.

Переднє слово З

Розділ І. кримінально-правові проблеми боротьби з фінансовою

злочинністю 7

Перепелица А. И.

Ответственность за преступления в сфере хозяйственной

деятельности по проекту нового Уголовного кодекса Украины 7

Джек Патрик

Щодо питання боротьби з фінансовими злочинами (виявлення,

розслідування та судове переслідування за вчинення фінансових

злочинів) 14

Ноел Хільман, Джон Т. Лінч

Відповідальність за відмивання грошей 17

Бойко А. И.

Бюджетные средства страны и уголовное законодательство 22

Джон Т. Лінч

Деякі питання боротьби з відмиванням “брудних” грошей та

комп’ютерними злочинами 29

Ноел Хільман

Конфіскація як засіб боротьби з правопорушеннями 34

Ємельянов В. П., Никифорчин І. О.

Питання уніфікації складів господарських злочинів з ознаками

примушування 37

Денисюк С. Ф.

Проблемы борьбы с организованными преступными группами,

действующими в кредитно-финансовой сфере экономики 39

Кураш Я. М., Козина А. А.

Ухилення від сплати податків, зборів та інших обов’язкових

платежів: деякі питання щодо кваліфікації 45

Дорош Л. В.

Відповідальність за злочинні дії, пов’язані з банкрутством 51

116

Розділ II. кримінологічні проблеми боротьби з фінансовою

ЗЛОЧИННІСТЮ 62

Голина В. В., Пивоваров В. В.

Проблемы компьютерной преступности 62

Сегай М. Я., Фрідман І. Я.

Використання спеціальних знань для попередження злочинів

у сфері економіки 74

Кальман А. Г.

Криминологическая характеристика и предупреждение

преступности в сфере финансовой деятельности 79

Христич I. О.

Деякі питання кримінологічної характеристики і попередження

сфальсифікованих банкрутств 84

Лысодед А. В.

Некоторые аспекты борьбы с мошенничеством 87

Пивоваров В. В.

Криминологические и уголовно-правовые аспекты

мошенничества с финансовыми ресурсами 91

Розділ III. криміналістичні проблеми боротьби з фінансовою

злочинністю 96

Матусовский Г. А.

О формировании методик расследования преступлений, связанных

с легализацией доходов, полученных преступным путем 96

Файер Д. А.

Преступные группы, действующие в сфере экономики, как объект

оперативной разработки 105

Бушан О. П.

Вопросы методики расследования мошенничества

с финансовыми ресурсами 110

117

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Матерiали мiжнародного науково практичного семiнару 2000 – Фiнансова злочиннiсть (книга)