Вінник О.М., Щербина В.С. 2000 – Акціонерне право
ЗМІСТ
ВИКОРИСТАНІ СКОРОЧЕННЯ -3.
ВСТУП -4.
ТЕМА 1. ПОНЯТТЯ І ПРЕДМЕТ АКЦІОНЕРНОГО ПРАВА -5.
1. ЗНАЧЕННЯ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ -5.
2. АКЦІОНЕРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ: ПОНЯТТЯ І ВИДИ -6.
3. МЕТОДИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ АКЦІОНЕРНИХ ПРАВОВІДНОСИН -8.
4. ДЖЕРЕЛА АКЦІОНЕРНОГО ПРАВА -10.
5. ПОНЯТТЯ АКЦІОНЕРНОГО ПРАВА ЯК ІНСТИТУТУ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА -17.
ТЕМА 2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ ТА АКЦІОНЕРНОГО ПРАВА
-18.
1. ТЕОРІЇ ПОХОДЖЕННЯ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ СІ АКЦІОНЕРНОГО ПРАВА
-19.
2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АКЦІОНЕРНОГО ПРАВА В КРАЇНАХ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ
-21.
3. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АКЦІОНЕРНОГО ПРАВА В АСША -27.
4. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АКЦІОНЕРНОГО ПРАВА В ДОРЕВОЛЮЦІЙНІЙ РОСІЇ -28.
5. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АКЦІОНЕРНОГО ПРАВА В СРСР ТА УРСР -30.
ТЕМА 3. ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ВИДИ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ -33.
1. ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА -33.
2. ПОЗИТИВНІ ТА НЕГАТИВНІ РИСИ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ -35.
3. КЛАСИФІКАЦІЯ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ -36.
4. ВІДКРИТІ АКЦІОНЕРНІ ТОВАРИСТВА ТА ЗАКРИТІ АКЦІОНЕРНІ ТОВАРИСТВА
-37.
ТЕМА 4. СТВОРЕННЯ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ -43.
1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ СТВОРЕННЯ АКЦІОНЕРНИХ НТОВАРИСТВ -43.
2. СТВОРЕННЯ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ ШЛЯХОМ ХЗАСНУВАННЯ -45.
3. СТВОРЕННЯ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ ШЛЯХОМ РЕОРГАНІЗАЦІЇ -56.
ТЕМА 5. МАЙНОВІ ВІДНОСИНИ В АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВІ -69.
1. ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ТА ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ МАЙНА (КАПІТАЛУ)
АКЦІОНЕРНОГО
ТОВАРИСТВА -69.
2. СКЛАД МАЙНОВОЇ БАЗИ АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА -71.
3. ДОХОДИ В АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВІ: ПОНЯТТЯ, ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ,
ПОРЯДОК
ВИКОРИСТАННЯ. ЧИСТИЙ ПРИБУТОК АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА -82.
4. ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ДИВІДЕНДІВ -85.
5. ПРАВОВИЙ РЕЖИМ АКЦІЙ -89.
6. УГОДИ АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА: ОСОБЛИВОСТІ УКЛАДЕННЯ -105.
ТЕМА 6. ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ АКЦІОНЕРІВ -107.
1. ПОНЯТТЯ АКЦІОНЕРА -107.
2. ПОРЯДОК НАБУТТЯ СТАТУСУ АКЦІОНЕРА (В ПРОЦЕСІ СТВОРЕННЯ
АКЦІОНЕРНОГО
ТОВАРИСТВА, В ПРОЦЕСІ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ АКЦІЙ, В ПРОЦЕСІ ДОДАТКОВОЇ ЕМІСІЇ
АКЦІЙ) -112.
3. ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ АКЦІОНЕРІВ -114.
4. МЕХАНІЗМИ ЗАХИСТУ ПРАВ АКЦІОНЕРІВ -118.
5. ПОНЯТТЯ МЕНШОСТІ В АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВІ ТА ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ
ЇХ
ЗАХИСТУ -121. ТЕМА 7. УПРАВЛІННЯ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ -121.
1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ
-122.
2. ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ АКЦІОНЕРІВ -123.
3. ВИКОНАВЧИЙ ОРГАН (ПРАВЛІННЯ) НТОВАРИСТВА -129.
4. РАДА АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА (СПОСТЕРЕЖНА РАДА): ФУНКЦІЇ,
КОМПЕТЕНЦІЯ,
ПОРЯДОК ФОРМУВАННЯ, ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ПРОВЕДЕННЯ РОБОТИ -131.
5. РЕВІЗІЙНА КОМІСІЯ АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА: ФУНКЦІЇ, КОМПЕТЕНЦІЯ,
ПОРЯДОК
ФОРМУВАННЯ, ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ПРОВЕДЕННЯ РОБОТИ -135.
6. ПОСАДОВІ ОСОБИ АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА -138.
ТЕМА 8. ПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ -140.
1.ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ТА ФОРМИ ПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ АКЦІОНЕРНИХ
ТОВАРИСТВ -140.
2. ПОРЯДОК ПРИПИНЕННЯ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ СШЛЯХОМ ЛІКВІДАЦІЇ
(ДОБРОВІЛЬНОЇ
ТА ПРИМУСОВОЇ). ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАХИСТУ ПРАВ КРЕДИТОРІВ У ПРОЦЕСІ
ЛІКВІДАЦІЇ
АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ -142.
3. ОСОБЛИВОСТІ ПРИПИНЕННЯ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ ШЛЯХОМ РЕОРГАНІЗАЦІЇ
-149.
ТЕМА 9. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТВОРЕННЯ, ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА ПРИПИНЕННЯ
ДІЯЛЬНОСТІ
АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ -150.
1. ПІДСТАВИ І МЕЖІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ АКЦІОНЕРНОЇ СПРАВИ -150.
2. ОРГАНИ, ЩО ЗДІЙСНЮЮТЬ ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ АКЦІОНЕРНОЇ СПРАВИ
-151.
3. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ НА СТАДІЇ СТВОРЕННЯ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ
-155.
4. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ -156.
5. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ НА СТАДІЇ ПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ АКЦІОНЕРНИХ
ТОВАРИСТВ -162.
ТЕМА 10. ОСОБЛИВОСТІ СТВОРЕННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ В
ОКРЕМИХ
СФЕРАХ І ГАЛУЗЯХ ЕКОНОМІКИ -163.
1. АКЦІОНЕРНІ ТОВАРИСТВА, ЩО СТВОРЮЮТЬСЯ В ПРОЦЕСІ КОРПОРАТИЗАЦІЇ
ДЕРЖАВНИХ
ПІДПРИЄМСТВ -163.
2. АКЦІОНЕРНІ ТОВАРИСТВА, ЩО СТВОРЮЮТЬСЯ В ПРОЦЕСІ ПРИВАТИЗАЦІЇ
ДЕРЖАВНОГО
МАЙНА -166.
3. СПЕЦИФІКА ПРАВОВОГО СТАНОВИЩА АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ ЯК
КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ -169.
4. ОСОБЛИВОСТІ СТВОРЕННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ У
СФЕРІ
СТРАХУВАННЯ І ЯК ПРОФЕСІЙНИХ УЧАСНИКІВ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ -171.
5. ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ, ЩО СТВОРЮЮТЬСЯ ЯК
ІНВЕСТИЦІЙНІ
ФОНДИ ТА ІНВЕСТИЦІЙНІ КОМПАНІЇ, ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ
-173.
6. ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ ЯК НЕКОМЕРЦІЙНИХ
ОРГАНІЗАЦІЙ
(ФОНДОВИХ БІРЖ, ДЕРЖАВНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА “НАЦІОНАЛЬНА МЕРЕЖА
АУКЦІОННИХ ЦЕНТРІВ”) -177.
7. ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ХОЛДИНГОВИХ КОМПАНІЙ АКЦІОНЕРНОГО ТИПУ -180.
РОЗДІЛ II. НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ З СПЕЦКУРСУ “АКЦІОНЕРНЕ ПРАВО”
-183.
ПРОГРАМА СПЕЦКУРСУ “АКЦІОНЕРНЕ ПРАВО” -183.
ТЕМА 1. ПОНЯТТЯ І ПРЕДМЕТ АКЦІОНЕРНОГО ПРАВА -183.
ТЕМА 2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ ТА АКЦІОНЕРНОГО ПРАВА
-183.
ТЕМА 3. ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ВИДИ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ -184.
ТЕМА 4. СТВОРЕННЯ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ -184. ТЕМА 5. МАЙНОВІ
ВІДНОСИНИ В
АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВІ -184.
ТЕМА 6. ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ АКЦІОНЕРІВ -185.
ТЕМА 7. УПРАВЛІННЯ АКЦІОНЕРНИМ НТОВАРИСТВОМ -185.
ТЕМА 8. ПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ -185.
ТЕМА 9. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТВОРЕННЯ, ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА ПРИПИНЕННЯ
ДІЯЛЬНОСТІ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ -186.
ТЕМА 10. ОСОБЛИВОСТІ СТВОРЕННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ АКЦІОНЕРНИХ
ТОВАРИСТВ В
ОКРЕМИХ СФЕРАХ І ГАЛУЗЯХ ЕКОНОМІКИ -186.
ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ З СПЕЦКУРСУ “АКЦІОНЕРНЕ ПРАВО” -187.
ТЕМА 1. ПОНЯТТЯ АКЦІОНЕРНОГО ПРАВА І АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ -187.
ТЕМА 2. ПОРЯДОК СТВОРЕННЯ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ -187.
ТЕМА 3. МАЙНОВІ ВІДНОСИНИ В АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВІ ТА ПРАВОВЕ
СТАНОВИЩЕ
ЙОГО АКЦІОНЕРІВ -187.
ТЕМА 4. ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ АКЦІОНЕРА -188.
ТЕМА 5. УПРАВЛІННЯ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ -188.
ТЕМА 6. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТВОРЕННЯ ТА ДІЯЛЬНОСТІ АКЦІОНЕРНИХ
ТОВАРИСТВ -188.
ТЕМА 7. ОСОБЛИВОСТІ СТВОРЕННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ АКЦІОНЕРНИХ
ТОВАРИСТВ В
ОКРЕМИХ СФЕРАХ І ГАЛУЗЯХ ЕКОНОМІКИ -189.
ПИТАННЯ, ЩО ВИНОСЯТЬСЯ НА ЗАЛІК ІЗ СПЕЦКУРСУ “АКЦІОНЕРНЕ ПРАВО” -189.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ -192.
ДОДАТКИ -208.
ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО ЦІННІ ПАПЕРИ І ФОНДОВУ БІРЖУ -210.
ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО ГОСПОДАРСЬКІ ТОВАРИСТВА -228.
ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ В
УКРАЇНІ -254.
ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО НАЦІОНАЛЬНУ ДЕПОЗИТАРНУ СИСТЕМУ ТА ОСОБЛИВОСТІ
ЕЛЕКТРОННОГО ОБІГУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ В УКРАЇНІ -267.
СТВОРЕННЯ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ У ПРОЦЕСІ КОРПОРАТИЗАЦІЇ ТА
ПРИВАТИЗАЦІЇ.
ВИТЯГ ІЗ ЗАКОНУ УКРАЇНИ “ПРО ПРИВАТИЗАЦІЮ ДЕРЖАВНОГО МАЙНА” -282.
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ “ПРО КОРПОРАТИЗАЦІЮ ПІДПРИЄМСТВ” -286.
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ “ПРО ХОЛДИНГОВІ КОМПАНІЇ, ЩО СТВОРЮЮТЬСЯ В
ПРОЦЕСІ
КОРПОРАТИЗАЦІЇ ТА ПРИВАТИЗАЦІЇ” -289.
ПОЛОЖЕННЯ ПРО ХОЛДИНГОВІ КОМПАНІЇ, ЩО СТВОРЮЮТЬСЯ В ПРОЦЕСІ
КОРПОРАТИЗАЦІЇ
ТА ПРИВАТИЗАЦІЇ -289.
ПОСТАНОВА КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ (від 5 липня 1993 р. N508 М.
КИЇВ) “ПРО
ЗАТВЕРДЖЕННЯ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПОРЯДОК КОРПОРАТИЗАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ” -294.
ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПОРЯДОК КОРПОРАТИЗАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ (Затверджене
постановою
Кабінету Міністрів України від 5 липня 1993р. N508) -294.
ПОСТАНОВА КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ (ВІД 11 ВЕРЕСНЯ 1996 Р. N1099
М. КИЇВ)
“ПРО ЗАТВЕРДЖЕННЯ ПОРЯДКУ ПЕРЕТВОРЕННЯ У ПРОЦЕСІ ПРИВАТИЗАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ,
ОРЕНДНИХ ПІДПРИЄМСТВ І ПІДПРИЄМСТВ ІЗ ЗМІШАНОЮ ФОРМОЮ ВЛАСНОСТІ У
ВІДКРИТІ
АКЦІОНЕРНІ ТОВАРИСТВА -296.
ПОРЯДОК ПЕРЕТВОРЕННЯ У ПРОЦЕСІ ПРИВАТИЗАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ, ОРЕНДНИХ
ПІДПРИЄМСТВ
І ПІДПРИЄМСТВ ІЗ ЗМІШАНОЮ ФОРМОЮ ВЛАСНОСТІ У ВІДКРИТІ АКЦІОНЕРНІ
ТОВАРИСТВА
(Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1996р.
N1099)-297.
ПОРЯДОК ВИПУСКУ АКЦІОНЕРНИМИ ТОВАРИСТВАМИ АКЦІЙ ТА ОБЛІГАЦІЙ ПІДПРИЄМСТВ
-299.
ПОСТАНОВА КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ (ВІД 20 ЛИПНЯ 1996 Р. N810 М.
КИЇВ)
“ПРО ЗАТВЕРДЖЕННЯ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПОРЯДОК ЗДІЙСНЕННЯ ДОДАТКОВОГО ВИПУСКУ
АКЦІЙ У
ЗВ’ЯЗКУ З ПРОВЕДЕННЯМ ІНДЕКСАЦІЇ ОСНОВНИХ ФОНДІВ ТА ЗБІЛЬШЕННЯМ
СТАТУТНОГО ФОНДУ
ВІДКРИТИХ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ, АКЦІЇ ЯКИХ ПЕРЕБУВАЮТЬ У
ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНІЙ
ВЛАСНОСТІ -299.
ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПОРЯДОК ЗДІЙСНЕННЯ ДОДАТКОВОГО ВИПУСКУ АКЦІЙ У ЗВ’ЯЗКУ
З
ПРОВЕДЕННЯМ ІНДЕКСАЦІЇ ОСНОВНИХ ФОНДІВ ТА ЗБІЛЬШЕННЯМ СТАТУТНОГО ФОНДУ
ВІДКРИТИХ
АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ, АКЦІЇ ЯКИХ ПЕРЕБУВАЮТЬ У ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНІЙ
ВЛАСНОСТІ
(Затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р.
N810) -300.
ДЕРЖАВНА КОМІСІЯ З ЦІННИХ ПАПЕРІВ ТА ФОНДОВОГО РИНКУ. РІШЕННЯ № 36 ВІД
12.02.98
“ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ТА ДОПОВНЕНЬ ДО ТИМЧАСОВОГО ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПОРЯДОК
РЕЄСТРАЦІЇ
ВИПУСКУ АКЦІЙ І ОБЛІГАЦІЙ ПІДПРИЄМСТВ ТА ІНФОРМАЦІЇ ПРО ЇХ ВИПУСК -301.
ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПОРЯДОК РЕЄСТРАЦІЇ ВИПУСКУ АКЦІЙ І ОБЛІГАЦІЙ
ПІДПРИЄМСТВ ТА
ІНФОРМАЦІЇ ПРО ЇХ ЕМІСІЮ (07-01798). (Затверджено рішенням Державної
комісії з
цінних паперів та фондового ринку від 12.02.98 року N36) -302.
ДЕРЖАВНА КОМІСІЯ З ЦІННИХ ПАПЕРІВ ТА ФОНДОВОГО РИНКУ. РІШЕННЯ N221 ВІД
30.12.98
“ПРО ЗАТВЕРДЖЕННЯ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПОРЯДОК РЕЄСТРАЦІЇ ВИПУСКУ АКЦІЙ ТА
ІНФОРМАЦІЇ
ПРО ЇХ ЕМІСІЮ ПІД ЧАС РЕОРГАНІЗАЦІЇ ТОВАРИСТВ” -317.
ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПОРЯДОК РЕЄСТРАЦІЇ ВИПУСКУ АКЦІЙ ПІД ЧАС РЕОРГАНІЗАЦІЇ
ТОВАРИСТВ. (Затверджено рішенням Державної комісії з цінних паперів та
фондового
ринку 30.12.98 N221) -318.
ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПОРЯДОК РЕЄСТРАЦІЇ ВИПУСКУ АКЦІЙ ТА ІНФОРМАЦІЇ ПРО ЕМІСІЮ
АКЦІЙ
ВІДКРИТИХ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ, ЯКІ СТВОРЮЮТЬСЯ ШЛЯХОМ ЗАСНУВАННЯ
ОРГАНОМ,
УПОВНОВАЖЕНИМ УПРАВЛЯТИ ОБ’ЄКТАМИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАСНОСТІ, ТА ХОЛДИНГОВИХ
КОМПАНІЙ,
ЩО СТВОРЮЮТЬСЯ В ПРОЦЕСІ КОРПОРАТИЗАЦІЇ ТА ПРИВАТИЗАЦІЇ (07-07/98).
(Затверджено
рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку 15.02.98
N25) -333.
ДЕРЖАВНА КОМІСІЯ З ЦІННИХ ПАПЕРІВ ТА ФОНДОВОГО РИНКУ. РІШЕННЯ N25 ВІД
17.03.2000
“ПРО ЗАТВЕРДЖЕННЯ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПОРЯДОК РЕЄСТРАЦІЇ ВИПУСКУ АКЦІЙ
АКЦІОНЕРНОГО
ТОВАРИСТВА ПРИ ЗБІЛЬШЕННІ СТАТУТНОГО ФОНДУ У ЗВ’ЯЗКУ З ІНДЕКСАЦІЄЮ
ОСНОВНИХ
ФОНДІВ (07-04/98) -339.
ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПОРЯДОК РЕЄСТРАЦІЇ ВИПУСКУ АКЦІЙ АКЦІОНЕРНОГО
ТОВАРИСТВА ПРИ
ЗБІЛЬШЕННІ СТАТУТНОГО ФОНДУ У ЗВ’ЯЗКУ З ІНДЕКСАЦІЄЮ ОСНОВНИХ ФОНДІВ
(07-04/98).
(Затверджено рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового
ринку
17.03.2000 N25) -339.
ДЕРЖАВНА КОМІСІЯ З ЦІННИХ ПАПЕРІВ ТА ФОНДОВОГО РИНКУ. РІШЕННЯ N39 ВІД
11.04.2000
“ПРО ЗАТВЕРДЖЕННЯ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПОРЯДОК РЕЄСТРАЦІЇ ВИПУСКУ АКЦІЙ
ВІДКРИТИХ
АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ, СТВОРЕНИХ ІЗ ДЕРЖАВНИХ ПІДПРИЄМСТВ У ПРОЦЕСІ
ПРИВАТИЗАЦІЇ
ТА КОРПОРАТИЗАЦІЇ” -342.
ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПОРЯДОК РЕЄСТРАЦІЇ ВИПУСКУ АКЦІЙ ВІДКРИТИХ АКЦІОНЕРНИХ
ТОВАРИСТВ, СТВОРЕНИХ ІЗ ДЕРЖАВНИХ ПІДПРИЄМСТВ У ПРОЦЕСІ ПРИВАТИЗАЦІЇ ТА
КОРПОРАТИЗАЦІЇ. (Затверджено рішенням Державної комісії з цінних паперів
та
фондового ринку 11.04.2000 N39) -343.
АКЦІЇ: ВИМОГИ ДО ФОРМИ СЕРТИФІКАТІВ АКЦІЙ -346.
ДЕРЖАВНА КОМІСІЯ З ЦІННИХ ПАПЕРІВ ТА ФОНДОВОГО РИНКУ. РІШЕННЯ N25 від
12.02.98.
“ПРО ЗАТВЕРДЖЕННЯ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ГЛОБАЛЬНИЙ СЕРТИФІКАТ (ТИМЧАСОВИЙ
ГЛОБАЛЬНИЙ
СЕРТИФІКАТ)” -346.
ПОЛОЖЕННЯ ПРО ГЛОБАЛЬНИЙ СЕРТИФІКАТ ЕМІСІЇ ЦІННИХ ПАПЕРІВ У
БЕЗДОКУМЕНТАРНІЙ
ФОРМІ. (Затверджено рішенням Державної комісії з цінних паперів та
фондового
ринку від 12 лютого 1998 р. N25) -346.
ДЕРЖАВНА КОМІСІЯ З ЦІННИХ ПАПЕРІВ ТА ФОНДОВОГО РИНКУ. РІШЕННЯ N160 ВІД
26.08.99.
“ПРО ЗАТВЕРДЖЕННЯ ТИПОВИХ ФОРМ СЕРТИФІКАТІВ ІМЕННИХ ЦІННИХ ПАПЕРІВ”
-350.
АКЦІЇ: ПЕРЕХІД ПРАВ ВЛАСНОСТІ НА АКЦІЇ ТА ОПЕРАЦІЇ З АКЦІЯМИ -351.
ДЕРЖАВНА КОМІСІЯ З ЦІННИХ ПАПЕРІВ ТА ФОНДОВОГО РИНКУ. РІШЕННЯ N60 від
26.05.98.
“ПРО ВПОРЯДКУВАННЯ ДДІЯЛЬНОСТІ З ВЕДЕННЯ РЕЄСТРІВ ВЛАСНИКІВ ІМЕННИХ
ЦІННИХ
ПАПЕРІВ” -351.
ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПОРЯДОК ВЕДЕННЯ РЕЄСТРІВ ВЛАСНИКІВ ІМЕННИХ ЦІННИХ
ПАПЕРІВ.
(Затверджено рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового
ринку від
26 травня 1998 р. N60) -352.
ДЕРЖАВНА КОМІСІЯ З ЦІННИХ ПАПЕРІВ ТА ФОНДОВОГО РИНКУ. РІШЕННЯ № 61 ВІД
26.05.98
“ПРО ЗАТВЕРДЖЕННЯ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ДЕПОЗИТАРНУ ДІЯЛЬНІСТЬ” -419.
ПОЛОЖЕННЯ ПРО ДЕПОЗИТАРНУ діяльність. (Затверджено рішенням
Державної
комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26 травня 1998 р. N61)
-420.
ДЕРЖАВНА КОМІСІЯ З ЦІННИХ ПАПЕРІВ ТА ФОНДОВОГО РИНКУ. РІШЕННЯ N42 ВІД
19.04.2000
“ПРО ЗАТВЕРДЖЕННЯ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПРИДБАННЯ, РЕАЛІЗАЦІЮ ТА АНУЛЮВАННЯ
АКЦІОНЕРНИМИ
ТОВАРИСТВАМИ ВЛАСНИХ АКЦІЙ -471.
ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПРИДБАННЯ, РЕАЛІЗАЦІЮ ТА АНУЛЮВАННЯ АКЦІОНЕРНИМИ
ТОВАРИСТВАМИ
ВЛАСНИХ АКЦІЙ. (Затверджено рішенням Державної комісії з цінних паперів
та
фондового ринку 19.04.2000 N42) -471.
ЗМІНА СТАТУТНОГО ФОНДУ АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА -474.
ДЕРЖАВНА КОМІСІЯ З ЦІННИХ ПАПЕРІВ ТА ФОНДОВОГО РИНКУ. РІШЕННЯ N44 від
08.04.98.
“ПРО ЗАТВЕРДЖЕННЯ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПОРЯДОК ЗБІЛЬШЕННЯ (ЗМЕНШЕННЯ) РОЗМІРУ
СТАТУТНОГО ФОНДУ АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА” -474.
ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПОРЯДОК ЗБІЛЬШЕННЯ (ЗМЕНШЕННЯ) РОЗМІРУ СТАТУТНОГО
ФОНДУ
АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА. (Затверджено рішенням Державної комісії з
цінних
паперів та фондового ринку від 8 квітня 1998 р. N44) -474.
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ АКЦІОНЕРНОЇ ФОРМИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ -477.
ДЕРЖАВНА КОМІСІЯ З ЦІННИХ ПАПЕРІВ ТА ФОНДОВОГО РИНКУ. РІШЕННЯ N37 ВІД
17.10.97
“ПРО ЗАТВЕРДЖЕННЯ ПРАВИЛ ПРОВЕДЕННЯ ПЕРЕВІРОК ТА РЕВІЗІЙ ЕМІТЕНТІВ,
ОСІБ, ЩО
ЗДІЙСНЮЮТЬ ПРОФЕСІЙНУ ДІЯЛЬНІСТЬ НА РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ, ФОНДОВИХ БІРЖ
ТА
САМОРЕГУЛІВНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ НА ДОТРИМАННЯ ВИМОГ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ЦІННІ
ПАПЕРИ” -477.
ПРАВИЛА ПРОВЕДЕННЯ ПЕРЕВІРОК ТА РЕВІЗІЙ ЕМІТЕНТІВ, ОСІБ, ЩО
ЗДІЙСНЮЮТЬ
ПРОФЕСІЙНУ ДІЯЛЬНІСТЬ НА РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ, ФОНДОВИХ БІРЖ ТА
САМОРЕГУЛІВНИХ
ОРГАНІЗАЦІЙ НА ДОТРИМАННЯ ВИМОГ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ЦІННІ ПАПЕРИ.
(Затверджено
рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17
жовтня
1997 р.N37) -478.
ДЕРЖАВНА КОМІСІЯ З ЦІННИХ ПАПЕРІВ ТА ФОНДОВОГО РИНКУ. РІШЕННЯ N15 ВІД
5.02.98.
“ПРО ЗАХОДИ ЩОДО ЗАХИСТУ ПРАВ ІНВЕСТОРІВ ВІД МОНОПОЛІЗМУ НА РИНКУ ЦІННИХ
ПАПЕРІВ”. -491.
ДЕРЖАВНА КОМІСІЯ З ЦІННИХ ПАПЕРІВ ТА ФОНДОВОГО РИНКУ. РІШЕННЯ N97 від
31.07.98
“ПРО ЗАТВЕРДЖЕННЯ ПОРЯДКУ ОПРИЛЮДНЕННЯ ЧАСТИНИ РЕГУЛЯРНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ПРО
ЕМІТЕНТА” -492.
ПОРЯДОК ОПРИЛЮДНЕННЯ ЧАСТИНИ РЕГУЛЯРНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ПРО ЕМІТЕНТА.
(Затверджено рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового
ринку
31.07.98 N97) -492.
ДЕРЖАВНА КОМІСІЯ З ЦІННИХ ПАПЕРІВ ТА ФОНДОВОГО РИНКУ. РІШЕННЯ N199 ВІД
23.12.98
“ПРО ЗАТВЕРДЖЕННЯ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПРОВЕДЕННЯ КОНТРОЛЮ ЗА РЕЄСТРАЦІЄЮ
АКЦІОНЕРІВ
ДЛЯ УЧАСТІ У ЗАГАЛЬНИХ ЗБОРАХ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ” -493.
ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПРОВЕДЕННЯ КОНТРОЛЮ ЗА РЕЄСТРАЦІЄЮ АКЦІОНЕРІВ ДЛЯ
УЧАСТІ У
ЗАГАЛЬНИХ ЗБОРАХ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ. (Затверджено рішенням Державної
комісії
з цінних паперів та фондового ринку від 23.12.98 N199) -493.
ДЕРЖАВНА КОМІСІЯ З ЦІННИХ ПАПЕРІВ ТА ФОНДОВОГО РИНКУ. РІШЕННЯ N3 ВІД
17.01.2000
“ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ПОЛОЖЕННЯ ПРО НАДАННЯ РЕГУЛЯРНОЇ ІНФОРМАЦІЇ
ВІДКРИТИМИ
АКЦІОНЕРНИМИ ТОВАРИСТВАМИ ТА ПІДПРИЄМСТВАМИ – ЕМІТЕНТАМИ ОБЛІГАЦІЙ”
-501.
ПОЛОЖЕННЯ ПРО НАДАННЯ РЕГУЛЯРНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ВІДКРИТИМИ АКЦІОНЕРНИМИ
ТОВАРИСТВАМИ ТА ПІДПРИЄМСТВАМИ – ЕМІТЕНТАМИ ОБЛІГАЦІЙ. (Затверджено
рішенням
Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку 09.06.98 N72)
-502.
ДЕРЖАВНА КОМІСІЯ З ЦІННИХ ПАПЕРІВ ТА ФОНДОВОГО РИНКУ. РІШЕННЯ N5 ВІД
10.02.2000
“ПРО ЗАТВЕРДЖЕННЯ ПОЛОЖЕННЯ ПРО НАДАННЯ ОСОБЛИВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ВІДКРИТИМИ
АКЦІОНЕРНИМИ ТОВАРИСТВАМИ ТА ПІДПРИЄМСТВАМИ – ЕМІТЕНТАМИ ОБЛІГАЦІЙ”
-521.
ПОЛОЖЕННЯ ПРО НАДАННЯ ОСОБЛИВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ВІДКРИТИМИ АКЦІОНЕРНИМИ
ТОВАРИСТВАМИ ТА ПІДПРИЄМСТВАМИ – ЕМІТЕНТАМИ ОБЛІГАЦІЙ. (Затверджено
рішенням
Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку 10.02.2000 N5)
-522.
ДЕРЖАВНА КОМІСІЯ З ЦІННИХ ПАПЕРІВ ТА ФОНДОВОГО РИНКУ. РІШЕННЯ N26 ВІД
17.03.2000
“ПРО ПОДОВЖЕННЯ ТЕРМІНУ НАДАННЯ РЕГУЛЯРНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ВІДКРИТИМИ
АКЦІОНЕРНИМИ
ТОВАРИСТВАМИ ТА ПІДПРИЄМСТВАМИ – ЕМІТЕНТАМИ ОБЛІГАЦІЙ” -532.
Використані скорочення:
ОВУ – Офіційний вісник України
ВВР України – Відомості Верховної Ради України
ЗП України – Зібрання постанов Уряду України
ЗЗ України – Зібрання законодавства України
БНА України – Бюлетень нормативних актів міністерств і відомств
України
ВВР СРСР – Відомості Верховної Ради СРСР
СП СССР – Собрание постановлений Правительства СССР
БНА СССР – Бюллетень нормативних актов министерств и ведомств СССР
ДІБП – Державний інформаційний бюлетень про приватизацію
ІБЦ – Інформаційний бюлетень Українського державного центру правової
інформації
ВВАС України – Вісник Вищого арбітражного суду України
ЗРАПВАС України – Збірник рішень та арбітражної практики Вищого
арбітражного
суду України
БЗЮП України – Бюлетень законодавства та юридичної практики України
ПХП – Предпринимательство, хозяйство и право (журнал)
ГУ – Голос України (газета)
УК – Урядовий кур’єр (газета)
ЗіБ – Закон і бізнес (газета)
ЮВУ – Юридичний вісник України (газета)
ВР України – Верховна Рада України
КМ України – Кабінет Міністрів України
ФДМ України – Фонд державного майна України
АМК України – Антимонопольний комітет України
МЗЕЗ України – Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі
України
ДКЦПФР України – Державна комісія з цінних паперів та фондового
ринку
України
МЮ України – Міністерство юстиції України
МФ України – Міністерство фінансів України
ВР СРСР – Верховна Рада СРСР
СМ СССР – Совет Министров СССР
Вступ
У сучасних економічних умовах, які характеризуються запровадженням у
господарську систему України ринкових відносин з одночасним
забезпеченням
державою їх соціальної орієнтації, провідною організаційно- правовою
формою
господарських організацій стають акціонерні товариства. Це зумовлено
численними
перевагами, що притаманні цьому виду господарських товариств: можливістю
використання в усіх секторах економіки (державному, комунальному,
приватному), в
більшості сфер народного господарства, в процесі роздержавлення та
приватизації,
а також як зручного засобу інвестування вітчизняного виробництва шляхом
залучення коштів численних акціонерів- інвесторів, що набувають
можливість взяти
участь в управлінні справами таких товариств і в розподілі прибутку,
отриманого
від їх діяльності, без тягаря додаткової майнової відповідальності у
разі
негараздів (невдач).
Зазначені обставини зумовили бурхливий розвиток акціонерної справи в
Україні
і започаткування великої кількості акціонерних товариств як шляхом
заснування,
так і в результаті перетворення з державних та комунальних підприємств у
процесі
їх корпоратизації та приватизації. Це привело до появи розгалуженого
акціонерного законодавства” яке перебуває у процесі розвитку та
вдосконалення,
а, отже, потребує ?рунтовного вивчення з метою раціонального його
використання
на практиці.
Хоча основні питання правового становища акціонерних товариств
вивчаються в
курсі Цивільного права і в курсі Господарського права, однак
запровадження
спецкурсу “Акціонерне право” викликане необхідністю більш грунтовного
вивчення
правового регулювання організації та діяльності цього виду господарських
товариств, що набувають все більшої ваги в українській економіці.
Спецкурс “Акціонерне право” складається з лекцій і семінарських
занять, на
яких розглядаються як теоретичні питання, так і практичні ситуації
(задачі),
пов’язані з функціонуванням акціонерних товариств. Вивчення спецкурсу
завершується складанням заліку.
Тема 1. ПОНЯТТЯ І ПРЕДМЕТ
АКЦІОНЕРНОГО ПРАВА
1. Значення акціонерних товариств у сфері господа-
рювання.
2. Акціонерні правовідносини: поняття і види.
3. Методи акціонерного права.
4. Джерела акціонерного права.
5. Поняття акціонерного права.
6. Система навчального курсу “Акціонерне право”.
1. Значення акціонерних товариств у сфері
господарювання
Запровадження в Україні ринкових відносин з адекват-
ними їм організаційно-правовими формами
господарювання викликало відродження після багатьох
десятиліть забуття інституту господарських товариств,
серед яких особливе місце посідають акціонерні
товариства. В цій організаційно-правовій формі
підприємницької діяльності започатковується
більшість нових великих та середніх
підприємств/банків, страхових організацій,
інвестиційних фондів та інвестиційних компаній.
У формі акціонерних товариств створюються не лише
господарські організації низової ланки економіки, а й
їх об’єднання. Створення холдингових компаній з мережею
дочірніх підприємств акціонерного типу дозволило
зберегти цілісні виробничі комплекси, що
функціонували в старих організаційно-правових формах
виробничих і науково-виробничих об’єднань і в процесі
приватизації могли зазнати руйнування в результаті
виходу підприємств-учасників з таких об’єднань.
Реформування державного та комунального секторів
економіки також відбувається з широким застосуванням
ак-ціонування – перетворення державних та комунальних
унітарних підприємств у процесі їх корпоратизації
та приватизації у відкриті акціонерні товариства.
Саме акціонування дозволило широким верствам населення
взяти участь у приватизації державного та комунального
майна шляхом обміну своїх приватизаційних майнових та
компенсаційних сертифікатів на акції підприємств,
що приватизувалися. У такий спосіб значна кількість
громадян України набула статусу акціонерів і отримала
змогу брати участь в управлінні спра-
-5-
вами акціонерних товариств. Рівночасно постала
традиційна для акціонерних товариств проблема – захист
інтересів дрібних акціонерів, які мають незначні
можливості щодо реального впливу на управління
акціонерним товариством, а, отже, і захисту своїх
інтересів.
2. Акціонерні правовідносини: поняття і види
Предмет акціонерного права є специфічним. Це
суспільні відносини, що складаються у процесі
створення, функціонування та припинення діяльності
акціонерних товариств як суб’єктів господарського права.
Ці відносини умовно можна іменувати акціонерними.
Акціонерні правовідносини є комплексними. Вони
містять елементи різноманітних відносин: господарсько-
правових (щодо створення і діяльності акціонерних
товариств як емітентів цінних паперів, контролю за
випуском і обігом акцій на ринку цінних паперів
(державного регулювання) тощо); цивільно-правові (щодо
відчуження незначних за обсягами пакетів акцій
фізичними особами, що здійснюється не систематично,
тобто за межами господарської/підприємницької
діяльності); фінансові (щодо сплати акціонерним
товариством податків та інших обов’язкових платежів;
щодо ведення бухгалтерської та статистичної звітності
тощо);
трудовими (щодо найму на засадах трудового договору
посадових осіб виконавчого органу товариства та інших
працівників, виконання ними своїх трудових обов’язків
тощо); екологічного (щодо дотримання акціонерним
товариством вимог природоохоронного законодавства) та ін.
Комплексний характер акціонерних правовідносин про-
являється також в тому, що вони включають елементи май-
нових (щодо формування майна товариства, його викорис-
тання), зобов’язальних (щодо укладання товариством та його
засновниками угод, спрямованих на виконання своїх функ-
цій та зобов’язань перед підписчиками, акціонерами,
найманими працівниками, кредиторами товариства),
організаційних або управлінських правовідносин (щодо
виконання засновниками дій, спрямованих на організацію
товариства, щодо управління справами останнього, а також
державного регулювання акціонерної справи).
Акціонерні правовідносини різноманітні. А тому
постає проблема їх класифікації, яку можна
здійснювати за різними ознаками.
За сферою дії розрізняють акціонерні
правовідносини:
міжгосподарські (тобто такі, що складаються між
акці-
-6-
онерним товариством та іншими суб’єктами господарю-
вання та господарського керівництва); зазначені відносини
регулюються як законом, так і господарськими договорами,
що укладаються між акціонерним товариством та іншими
суб’єктами господарювання;
внутрішні тобто такі, які складаються всередині
акціонерного товариства; своєю чергою такі відносини
можуть бути (а) внутрішньогосподарські, тобто виникати
між самим товариством та його філіями,
представництвами та іншими структурними підрозділами
та між цими підрозділами, і (б) корпоративними, тобто
виникати між органами товариства, між учасниками
(акціонерами) та його органами чи посадовими особами
останніх, між членами колегіальних органів управління
(спостережної ради, правління, ревізійної
комісії); внутрішні відносини регулюються переважно
внутрішніми (локальними) документами акціонерного
товариства, а в окремих випадках (коли зачіпаються сут-
тєві суспільні інтереси) – законом (порядок скликання
загальних зборів акціонерного товариства, схема органів
управління та розмежування компетенції між ними та
ін.) і деталізуються статутом та іншими внутрішніми
документами товариства.
У залежності від сфери основного виду діяльності
акціонерних товариств чи сфери народного господарства, в
якій вони створюються та функціонують, розрізняють
такі акціонерні правовідносини:
– акціонерні правовідносини у традиційних сферах,
щодо яких закон не встановлює певних особливостей щодо
створення, функціонування, припинення діяльності
акціонерних товариств (промисловість, транспорт,
будівництво тощо, якщо акціонерні товариства
створюються поза процесами корпоратизації та
приватизації);
– акціонерні правовідносини у сфері
корпоратизації державних підприємств;
– акціонерні правовідносини у сфері приватизації
державного майна;
– акціонерні правовідносини у сфері інвестування
як професійної діяльності;
-акціонерні правовідносини у сфері банківської
діяльності;
– акціонерні правовідносини у сфері страхування;
– акціонерні правовідносини в товариствах, основною
метою яких є некомерційна господарська діяльність
(фондові біржі; Національна мережа аукціонних
центрів);
– акціонерні правовідносини в холдингових
компаніях з мережею дочірніх підприємств.
-7-
У залежності від стадій започаткування та функціону-
вання акціонерних товариств розрізняють:
– акціонерні правовідносини, що виникають на стадії
заснування акціонерного товариства;
– акціонерні правовідносини, що виникають власне на
стадії функціонування акціонерних товариств як
суб’єктів господарських відносин;
– акціонерні правовідносини, що виникають на стадії
припинення акціонерних товариств – їх ліквідації та
реорганізації.
3. Методи правового регулювання акціонерних
правовідносин
Комплексність акціонерних правовідносин зумовлює
чисельність методів їх правового регулювання. В
акціонерному праві застосовуються ті самі методи
правового регулювання, що і в господарському праві. До
таких методів належать:
метод автономних рішень (що передбачає можливість
прийняття акціонерними товариствами в особі їх органів
та посадових осіб останніх самостійно, але в межах
закону, юридичне значущих рішень і обов’язок усіх інших
суб’єктів не перешкоджати прийняттю і виконанню цих
рішень); цей метод широко використовується (а) засновни-
ками акціонерних товариств, які самостійно обирають вид
майбутнього акціонерного товариства, основні його харак-
теристики (розмір статутного фонду, кількість акцій, їх
номінальна вартість, предмет діяльності,
місцезнаходження акціонерного товариства тощо), (б)
самими акціонерними товариствами (в особі органів
управління та посадових осіб) як самостійними
суб’єктами господарського права і власниками основного
капіталу, на базі якого вони функціонують (зміна
основних напрямків діяльності товариства, створення
дочірніх підприємств, філій, представництва;
вибір контрагентів тощо);
метод владних приписів (передбачає право прийняття
юридичне значущих рішень органом господарського керівни-
цтва, власником майна, юрисдикційним органом і обов’язок
суб’єктів господарювання виконати ці рішення) широко
застосовується в процесі державного регулювання
створення, функціонування та припинення акціонерних
товариств як:
а) суб’єктів підприємницької діяльності, що мають
дотримуватися основних засад встановленого в державі
господарсько
-8-
го порядку, в т. ч. добросовісної конкуренції та
антимонопо-льного регулювання; б) як інституціональних
емітентів цінних паперів (акцій); в) як таких
суб’єктів господарського права, що суттєво зачіпають
суспільні інтереси. Зазначений метод проявляється у
встановленні для акціонерних товариств норм
імперативного характеру (щодо обсягу і характеру
відповідальності засновників акціонерних товариств;
щодо видів акціонерних товариств та порядку їх
створення; щодо мінімального розміру статутного і
резервного фондів; щодо системи органів управління
справами акціонерного товариства та розмежування
компетенції між ними; щодо порядку скликання загальних
зборів товариства та ін. питання);
метод координації або узгодження (передбачає необ-
хідність прийняття юридичне значущих рішень за згодою
сторін, шляхом компромісу, як це має місце при
підписанні установчого договору між засновниками
акціонерного товариства, під час підписки на акції або
купівлі-продажу останніх, при укладенні угод
акціонерним товариством з третіми особами, акціонерами,
посадовими особами органів акціонерного товариства та
ін.);
метод рекомендацій (передбачає рекомендацію з боку
держави в особі компетентних органів певного порядку дій
для акціонерних товариств, що їм адресуються як бажаний
для суспільства варіант поведінки без обов’язку
виконання рекомендацій). Цей метод широко застосовується
в сучасних умовах становлення та розвитку акціонерного
законодавства, що часто-густо не враховує динаміку
розвитку акціонерних відносин. За допомогою методу
рекомендацій держава в особі уповноважених органів
намагається усунути прогалини в акціонерному
законодавстві (наприклад, затверджені розпорядженням
Фонду державного майна України № 71-р від 05.05.1996 р.
примірні Статут та внутрішні документи відкритого
акціонерного товариства).
Отже, має місце поєднання приватно-правових
(автономних рішень, координації, рекомендацій) та
публічно-правових (владних приписів) методів правового
регулювання. Перші забезпечують захист приватних
інтересів конкретної особи як учасника акціонерних
правовідносин – самого товариства, їх засновників,
окремих передплатників акцій, акціонерів, посадових
осіб органів товариства, найманих працівників,
кредиторів (право самостійно – але в межах закону –
реалізувати свої права і виконувати обов’язки,
здійснення захисту своїх інтересів), а другі – захист
суспільних інтересів у процесі функціонування
акціонерних товариств, а саме: інтересів суспільства в
цілому, його прошарків і груп (територіальної громади,
споживачів, колективу найманих
-9-
працівників, дрібних акціонерів, що власними силами
неспроможні захистити свої інтереси в товаристві,
кредиторів останнього) і відповідно проявляються у
встановленні законом вимог щодо необхідності
дотримання порядку створення товариства, обов’язковості,
мінімального розміру та порядку формування статутного
та резервного фондів акціонерного товариства, правил
здійснення підписки на акції, їх випуску та обігу,
системи органів управління акціонерного товариства
тощо.
4. Джерела акціонерного права
Джерелом акціонерного права є акціонерне законодавс-
тво, основою якого є нижченазвані та інші закони, а
також численні підзаконні нормативні акти.
Як інститут господарського права акціонерне право
базується на господарському законодавстві, до системи
якого входять нормативні акти загальної сфери дії, що
регулюють господарську діяльність (у т. ч. і пов’язану з
інвестуванням) та функціонування її суб’єктів
незалежно від видів і сфер цієї діяльності, а
саме: Конституція України, (*1), кодекси: Цивільний,
Арбітражний процесуальний. Земельний та ін., закони
України: “Про власність”, (*2), “Про
підприємництво”, (*3), “Про підприємства в
Україні”, (*4), “Про зовнішньоекономічну
діяльність”, (*5), “Про обмеження монополізму та
недопущення недобросовісної конкуренції у
підприємницькій діяльності”, “Про ліцензування
певних видів господарської діяльності”. (*6), декрети
Кабінету Міністрів України: від 15.12.92 р. “Про
управління майном, що є у загальнодержавній
власності”, (*7), від 31.12.92 р. “Про впорядкування
діяльності суб’єктів підприємницької діяльності,
створених за участю державних підприємств”, (*8),
Постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.98 р.
№ 740 “Про порядок державної реєстрації суб’єктів
підприємницької діяльності” та інші, відомчі
нормативні акти, видані на підставі зазначених
законів, указів, декретів і постанов.
(**1) Див.: Відомості Верховної Ради У країни.-1996-№
30.-Ст. 141.
(**2) Див.: Відомості Верховної Ради Української
РСР.- 1991.- № 20.-Ст.249.
(**3) Див.: Там само- 1991.-№ 14- Ст. 168.
(**4) Див.: Там само- 1991- № 24- Ст. 272. (**5) Див.: Там само-
1991-№ 29-Ст. 377.
(**6) Див.: Урядовий кур’єр- 2000.- 2 серпня.
(**7) Див.: Відомості Верховної Ради України- 1993.- №
7.- Ст. 52.
(**8) Див.: Там само- 1993.- №11- Ст. 94; № 23.- Ст. 248.
(**9) Див.: Урядовий кур’єр- 1998- С. 9-10.
-10-
Система акціонерного законодавства – це сукупність
нормативно-правових актів, що регулюють акціонерні
відносини – як внутрішні, так і зовнішні (порядок
створення, функціонування, припинення діяльності
акціонерних товариств).
Акціонерне законодавство складається з двох частин:
загальної і спеціальної. Перша охоплює
нормативні акти, що регулюють акціонерні відносини
безвідносно від сфер і галузей господарської
діяльності, в якій вони виникають. Особлива частина
містить нормативні акти, що регулюють особливості
акціонерних відносин залежно від сфер господарювання
(приватизація та корпоратизація, інвестування), галузей
народного господарства (банківська діяльність, страхова
діяльність, біржова діяльність тощо) або суб’єктів
цих правовідносин (холдингові компанії).
За критерієм юридичної сили нормативних актів, що
регулюють акціонерні правовідносини, загальну частину
системи акціонерного законодавства складають такі
нормативні акти:
Закони України:
“Про господарські товариства” від 19.09.1991 р. (з на-
ступними змінами та доповненнями) (*10) дає поняття
акціонерного товариства як різновиду господарських
товариств, регулює порядок їх створення, основні засади
діяльності (в т. ч. схему та компетенцію органів
управління акціонерним товариством), припинення цих
товариств;
“Про цінні папери і фондову біржу” від
18.06.1991 р. (з змінами та доповненнями), (*11), який
визначає правовий режим акції як цінного паперу,
основні засади державного регулювання на ринку акцій та
правове становище фондової біржі;
“Про державне регулювання ринку цінних паперів в
Україні” від 30.10.1996 р. (*12), що закріплює основні
засади державного регулювання на ринку емітованих
акціонерними товариствами акцій та облігацій,
визначає державний орган, який здійснює таке
регулювання, та його компетенцію;
“Про Національну депозитарну систему та особливості
електронного обігу цінних паперів в Україні” від
10.12.1997 р. (*13), який визначає форми цінних паперів (у
т. ч. акцій) – документарні та бездокументарні, види та
порядок здійснення операцій з цінними паперами
учасниками Національної депозитарної системи, їх
правове становище, ос-
(**10) Див.; Відомості Верховної Ради України- 1991.- №
49- Ст. 682. (**11) Див.: Там само- 1991- № 38- Ст. 508.
(**12) Див.: Там само- 1996-№ 51- Ст. 292.
(**13) Див.: Там само- 1998-№ 15-Ст. 67.
-11-
новні засади державного регулювання Національної депо-
зитарної системи;
“Про оренду державного та комунального майна” від
14.03.1995 р. (з наступними змінами та доповненнями), (*14),
яким передбачена можливість створення акціонерного то-
вариства членами трудового колективу державного або ко-
мунального підприємства, цілісний майновий комплекс
якого здається в оренду; особливості функціонування тако-
го товариства, в т. ч. обов’язки щодо орендованого майна;
Укази Президента:
від 15.06.1993 р. “Про корпоратизацію підприємств”
(*14а);
від 14.02.1997 р. № 142/97 “Про Державну комісію з
цінних паперів та фондового ринку” (*15) та ін.
Нормативні акти Уряду:
Постанова Кабінету Міністрів України від
15.05.2000 р. № 791 “Про управління державними
корпоративними правами” (*15а) та ін.
Відомчі нормативні акти (Фонду державного майна
України, Державної комісії з цінних паперів та
фондового ринку та ін.):
Положення про порядок реєстрації випуску акцій і
облігацій підприємств та організацій та
інформації про їх емісію. Затверджено рішенням
Державної комісії з цінних паперів та фондового
ринку від 12.02.1998 р. № 36 (*16);
Положення про порядок ведення реєстрів власників
іменних цінних паперів. Затверджено рішенням
Державної комісії з цінних паперів та фондового
ринку від 26.05.1998 р. № 60;
затверджені розпорядженням Фонду державного майна
України № 71-р від 5.05.1996 р.(*17):
Статут відкритого акціонерного товариства;
Положення про порядок розроблення та прийняття
внутрішніх нормативних актів відкритого акціонерного
товариства;
Положення про порядок створення, реорганізації та
ліквідації дочірніх підприємств відкритого
акціонерного товариства;
(**14) Див.: ВВР України-1995 р- № 15- Ст. 99. (**14а) Див.:
Урядовий кур’єр.- 1993 р- 17 червня.
(**15) Див.: УК- 1997- № 31-32.
(**15а) Див.: Урядовий кур’єр.- 2000 р- 14 червня.
(**16) Див.: Урядовий кур’єр,- 1998 р- 4 червня.
(**17) Див.: Державний інформаційний бюлетень про
приватизацію- 1996-№11.
-12-
Положення про порядок створення, реорганізації та
ліквідації філій і представництв відкритого
акціонерного товариства;
Положення про ревізійну комісію відкритого
акціонерного товариства;
Положення про розподіл та використання прибутку від-
критого акціонерного товариства;
Положення про спостережну раду відкритого акціонер-
ного товариства;
Положення про фонди відкритого акціонерного
товариства.
Локальні нормативні акти:
установчі договори, статути та внутрішні документи
акціонерних товариств.
Спеціальна частина акціонерного законодавства склада-
ється з таких розділів:
Законодавство про акціонерні товариства, що ство-
рюються в процесі приватизації державного майна. До
нього входять такі нормативні акти:
Закони України “Про приватизацію державного майна”
від 4.03.1992 р.(у редакції Закону від 19.02.1997 р.) (*18)
і “Про особливості приватизації майна в
агропромисловому комплексі” від 10.07.1996 р. (*19)
визначають особливості створення відкритих акціонерних
товариств у процесі приватизації майна державних
Підприємств;
Державна програма приватизації на 2000-2002 роки,
затверджена Законом України від 18.05.2000 р. “Про Дер-
жавну програму приватизації” (*20);
Постанова Кабінету Міністрів України від
29.02.1996 р. № 270 “Про затвердження Положення про
порядок створення відкритих акціонерних товариств на
базі майна об’єктів незавершеного будівництва” (*21);
Постанова Кабінету Міністрів України від
11.09.1996 р. № 1099 “Про затвердження Порядку
перетворення у процесі приватизації державних, орендних
підприємств і підприємств зі змішаною формою
власності у відкриті акціонерні товариства” (*22);
Постанова Кабінету Міністрів України від 25
грудня 1998 р. № 2066 “Про утворення Державної
акціонерної компанії “Національна мережа
аукціонних центрів” (*23);
(**18) Див. Відомості Верховної Ради України- 1997.- №
17- Ст. 122.
(**19) Див. Там само-1996-№ 41.-Ст. 188.
(**20) Див. Урядовий кур’єр.- 2000.- 22 червня.
(**21) Див. ЗП України.- 1996.- № 8- Ст. 242.
Див. Урядовий кур’єр,-1996-19 вересня. (**23) Див. УК-1999-
28 січня. ;
-13-
Положення про порядок реєстрації випуску акцій від-
критих акціонерних товариств, створених із державних
підприємств у процесі приватизації та
корпоратизації. Затверджено наказом Державної
комісії з цінних паперів та фондового ринку від
11.04.2000 р. № 39 (*24).
Законодавство про акціонерні товариства, що ство-
рюються в процесі корпоратизації державних підпри-
ємств, до складу якого входять такі нормативні акти:
Указ Президента України “Про корпоратизацію підпри-
ємств” від 15.06.1993 р. (з змінами та доповненнями).
(*25);
Положення про порядок корпоратизації підприємств:
затверджено постановою Кабінету Міністрів України
від 05.07.1993 р.№508 (*26);
Положення про спостережну раду: затверджено постановою
Кабінету Міністрів України від 19.07.1993 р. № 556
(*27);
Постанова Кабінету Міністрів України від
15.05.2000 р. № 791 “Про управління державними
корпоративними правами” (*28);
Постанова Кабінету Міністрів України від
24.05.1999 р. № 887 “Про затвердження порядку передачі
Національному агентству по управлінню державними
корпоративними правами акцій, часток, паїв, що належать
державі у статутних фондах господарських товариств” (*29);
Типовий статут відкритого акціонерного товариства, за-
тверджений наказом ФДМУ від 12.12.1994 р. № 787, наказом
Мінекономіки України від 13.12.1994 р. № 177; зареєс-
тровано в Мінюсті України 4.01.1995 р. № 2 (538) (*30);
Положення про порядок реєстрації випуску акцій
відкритих акціонерних товариств, створених у процесі
приватизації та корпоратизації державних
підприємств. Затверджено наказом Державної комісії
з цінних паперів та фондового ринку від 11.04.2000 р. №
39 (з наступними змінами та доповненнями) (*31).
Законодавство про особливості правового становища
акціонерних товариств, що діють у сфері банківської,
страхової, інвестиційної діяльності, до складу якого
входять такі нормативні акти:
(**24) Див. Комп’ютерна законодавча база “Ліга”,
“Право”, “Закон” та ін.
(**25) Див. Урядовий кур’єр.- 1993.- 17 червня.
(**26) Див. Там само.- 1993.- 15 липня.- С. 10.
(**27) Див. ДІБП- 1993- № 8- С. 19-21.
(**28) Див. УК- 2000. -14 червня.
(**29) Див. УК-1999-10 червня.
(**30) Див. БНА України-1995-№ 2.-С. 100-123.
(**31) Див. Комп’ютерна законодавча база “Ліга”,
“Право”, “Закон” та ін.
-14-
Закони України “Про банки та банківську
діяльність” від 2003 1991 р. (з наступними змінами та
доповненнями) (*32) “Про страхування” від 7.03.1996 р.
(*33) визначають специфіку створення та функціонування
акціонерних товариств у сферах банківської і
страхової діяльності;
Указ Президента України від 19.02.1994 р. “Про інвес-
тиційні фонди та інвестиційні компанії” (*34);
Постанова Національного банку України від 27.03.1996
р. № 77 “Про затвердження положень “Про порядок
створення і реєстрації комерційних банків” та
“Про порядок ліцензування банків в Україні” (з
наступними змінами та доповненнями” (*35).
Законодавство про холдингові компанії акціонерного
типу включає такі нормативні акти:
Указ Президента України від 11.05.1994 р. “Про хол-
дингові компанії, що створюються в процесі
корпоратизації та приватизації” (*36);
Указ Президента України від 07.06.1996 р. “Про струк-
турну перебудову вугільної промисловості” (*37);
Постанова Кабінету Міністрів України від
11.11.1994 р. № 765 “Про запровадження механізму
запобігання монополізації товарних ринків” (з
наступними змінами та доповненнями) (*38);
Положення про порядок підтвердження Антимонополь-ним
комітетом України наявності контрольного пакету акцій.
Затверджене розпорядженням АМК України від 21.06.1994
р. № 9-р (з наступними змінами та доповненнями) (*39);
Положення про порядок погодження з органами Антимо-
нопольного комітету України рішень центральних і
місцевих органів державної виконавчої влади, органів
місцевого і регіонального самоврядування щодо
демонополізації економіки, розвитку конкуренції та
антимонопольного регулювання. Затверджене розпорядженням
АМК України від 01.04.1994 р. № 4-р (з наступними
змінами та доповненнями) (*40);
Положення про порядок погодження з Антимонополь-ним
комітетом України проектів установчих документів та
(**32) Див. Відомості Верховної Ради України- 1991-№
25-Ст. 281. (**33) Див. Там само- 1996- № 18- Ст. 78.
(**34) Див. Урядовий кур’єр.- 1994.- 19 березня.
(**35) Див. Комп’ютерна законодавча база “Ліга”,
“Право”, “Закон” та ін.
(**36) Див. Урядовий кур’єр- 1994- 19 травня.
(**37) Див.: Державний інформаційний бюлетень про
приватизацію.-1996-№4-С. 22.
(**38) Див. Урядовий кур’єр.- 1994.- 26 листопада.
(**39) Див. ДІБП- 1994-№ 10.-С. 53-55.
(**40) Див. ДІБП- 1994- № 7- С. 41-46; Закон і бізнес-
1995- 18 січня.
-15-
планів розміщення акцій холдингових компаній, що
створюються в процесі корпоратизації і приватизації.
Затверджене розпорядженням АМК України від 21.06.1994
р. № 7-р (з наступними змінами та доповненнями) (*41);
Положення про порядок одержання згоди Антимонопо-льного
комітету України на створення холдингових компаній у
процесі корпоратизації та приватизації. Затверджене
розпорядженням АМК України від 21.06.1994 р. № 6-р (з
наступними змінами та доповненнями) (*42);
Положення про порядок отримання згоди Антимонопо-льного
комітету України на поглинання господарюючих суб’єктів
у процесі приватизації. Затверджене розпорядженням
АМК України від 21.06.1994 р. № 8-р (з наступними
змінами та доповненнями) (*43);
Положення про порядок підтвердження Антимонополь-ним
Комітетом України наявності контрольного пакету акцій.
Затверджене розпорядженням АМК України від 21.06.1994
р. № 9-р (з наступними змінами та доповненнями) (*44);
Положення про контроль за економічною концентрацією:
затверджене розпорядженням АМК України від 25.05.1998
р. № 134-р (з наступними змінами та доповненнями) (*45).
Законодавство про особливості правового становища
акціонерних товариств як професійних учасників ринку
цінних паперів включає такі нормативні акти:
Розділ II “Фондова біржа” Закону України “Про
цінні папери і фондову біржу” визначає особливості
створення, функціонування та припинення діяльності
фондових бірж як акціонерних товариств;
Розділ III “Учасники Національної депозитарної
системи” Закону України “Про Національну депозитарну
систему та особливості електронного обігу цінних
паперів в Україні” визначає особливості правового
становища депозитаріїв, зберігачів цінних паперів,
реєстраторів власників цінних паперів;
Постанова Кабінету Міністрів України від 25
грудня 1998 р. № 2066 “Про утворення Державної
акціонерної компанії “Національна мережа
аукціонних центрів” передбачає специфіку правового
становища цієї акціонерної компанії та її роль у
продажу акцій, що належать державі у статутних
(**41) Див.: ДІБП. – 1994. -№ 10- С. 47-48.
(**42) Див.: ДІБП. – 1994. – № 10- С. 41-47. (**43) Див.: ДІБП. –
1994. – № 10. (**44) Див.: ДІБП. – 1994. -№ 10. (**45) Див.:
ДІБП.-1998.-№11.
-16-
фондах відкритих акціонерних товариств, у т. ч. створених
у процесі корпоратизації та приватизації.
Крім актів господарського, в т. ч. акціонерного
законодавства, низка питань щодо створення, функціонування
та припинення діяльності акціонерних товариств
регулюється нормативними актами інших галузей права.
Наприклад, Закони України “Про державну службу” від
16.12.1993 р. (з наступними змінами та доповненнями) (*46) і
“Про боротьбу з корупцією” від 05.10.1995 р. (*47)
встановлюють обмеження для державних службовців щодо
можливості виконання обов’язків посадових осіб органів
акціонерних товариств; Закон України “Про аудиторську
діяльність” від 22.04.1993 р. (*48) визначає
особливості створення та діяльності акціонерних
товариств, що здійснюють аудиторську діяльність, у т. ч.
перевірку фінансового становища юридичних осіб як
засновників інших акціонерних товариств, а також річних
звітів та балансів відкритих акціонерних товариств.
5. Поняття акціонерного права як інституту
господарського права
Акціонерне право – це один з розгалужених правових ін-
ститутів господарського права, предметом якого є
акціонерні правовідносини (як різновид господарських
правовідносин) і яке використовує методи правового
регулювання, притаманні господарському праву.
Навчальний курс “Акціонерне право” вивчає правове
регулювання відносин, пов’язаних зі створенням,
функціонуванням та припиненням діяльності
акціонерних товариств -як внутрішніх (що складаються
всередині господарського товариства), так і зовнішніх
(за участю інших суб’єктів господарювання); історію
створення цих товариств; практику функціонування
акціонерних товариств в існуючому правовому полі;
тенденції розвитку акціонерного законодавства в
Україні та за кордоном. Цей спецкурс має на меті
прищепити студентам навички використання норм
акціонерного законодавства у повсякденній
правозастосовчій практиці, в тому числі при розробці
установчих та внутрішніх документів акціонерних
товариств.
(**46) Див. ВВР України- 1993. – № 52- Ст. 490.
(**47) Див. Там само-1995-№ 34-Ст. 266.
(**48) Див. Там само. – 1993. – № 23. – Ст. 243; 1995. – № 14. –
Ст. 88.
-17-
Система навчального курсу “Акціонерне право” скла-
дається з двох частин – загальної і спеціальної. Перша
містить теми, що, як правило, стосуються акціонерних това-
риств незалежно від сфери і галузі їх діяльності, а
саме:
1. Поняття і предмет акціонерного права.
2. Історія розвитку акціонерних товариств і
акціонерного права.
3. Поняття, ознаки та види акціонерних товариств.
4. Створення акціонерних товариств.
5. Майнові відносини в акціонерному товаристві.
6. Правове становище акціонерів.
7. Управління акціонерним товариством.
8. Припинення діяльності акціонерних товариств.
9. Державне регулювання створення та діяльності акці-
онерних товариств.
Спеціальна частина включає теми, які характеризують
особливості створення діяльності акціонерних товариств
в окремих сферах і галузях економіки, в т. ч.:
10. Особливості створення та діяльності акціонерних
товариств у процесі приватизації державного майна.
11. Особливості створення та діяльності акціонерних
товариств у процесі корпоратизації.
12. Правове становище акціонерних товариств, що діють
у сфері банківської, страхової, інвестиційної
діяльності.
13. Особливості правового становища акціонерних то-
вариств як професійних учасників ринку цінних паперів.
14. Правове становище холдингових компаній акціо-
нерного типу.
-18-
Тема 2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ
ТА АКЦІОНЕРНОГО ПРАВА
1. Теорії походження акціонерних товариств і акці-
онерного права.
2. Історія розвитку акціонерного права в країнах
Західної Європи.
3. Історія розвитку акціонерного права в США.
4. Історія розвитку акціонерного права в дореволю-
ційній Росії.
5. Особливості розвитку акціонерного права в СРСР і
УРСР.
-18-
1. Теорії походження акціонерних товариств і
акціонерного права
Історія становлення акціонерної форми
підприємницької діяльності та акціонерного права
досліджувалася численними заторами – як
дореволюційними (Коминка А. М. Очерки торгового права. –
СПб, 1911.- 300 с.; Тарасов И. Учение об акцио-нерных
комнаниях- Ярославль, 1879- 282 с.; Шершене-вич Г. Ф. Курс
торгового права. Т. 1. Торговые деятели. – СПб, 1908 г. – 516 с.
та ін.), так і сучасними (Долинская В. В. Акционерное право:
Учебник- М.: Юрид. лит., 1997. – С. 26-29;
Кашанина Т. В. Хозяйственные товарищества и общества:
правовое регулирование внутрифирменной деятельности:
Учебник для вузов- М., 1995- 335 с.; Кашанина Т. В. Корпо-
ративное право (Право хозяйственных товариществ и об-
ществ): Учебник для вузов- М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1999-815 с.;
Кибенко Е. Р. Корпоративное право.-Харьков,1999; Ку-лагин М.
И. Государственно-монополистический капитализм й
юридическое лицо // Избранные труды. – М.: Статут, 1997.-С. 14-
183; Лаптев В. В. Акционерное право.- М., 1999-С. 254; Мамутов
В. К, Чувпило О. О. Господарче право зарубіжних країн /
Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих
навчальних закладів – К.: Ділова Україна, 1996; Спасибо-
Фатеева И. В. Акционерные общества: Корпоративные право-
отношения – Харьков: Право, 1998-250 с.; Функ Я. И; Михаль-
ченко В. А., Хвалей В. В. Акционерное право: история и теория
(Диалекгика свобода).- Минск: Амалфея, 1999- 608 с.).
Акціонерні товариства у своєму розвитку пройшли
складний шлях. Серед науковців немає одностайної думки
щодо теорії походження акціонерних товариств. Одні з
них вважають, що акціонерні товариства мають свої
прообрази ще в римському і навіть доримському праві
(*49), інші – що прообрази і значна частина рис цього виду
господарського (торгового) товариства сформувалися в
середньовіччі у вигляді пайових товариств у Німеччині
та Франції (*50). З точки зору деяких науковців,
акціонерні товариства – це цілком самостійна ор-
ганізаційно-правова форма підприємницької
діяльності, що
(**49) Див.: Долинская В. В. Акционерное право: Учебник- М.:
Юрид. дил., 1997. – С. 26-29; Кашанина Т. В. Хозяйственные
товарищества и общества: правовое регулирование
внутрифирменной деятельности:
Учебник для вузов – М., 1995- С. 335; Функ Я. И., Михальченко
В. А., Хвалей В. В. Акционерное право: история и теория
(Диалектика свободы).-Минск: Амалфея, 1999.-С. 62-83.
(**50) Див.: Лаптев В. В. Акционерное право.-М., 1999.- С. 4.
-19-
через свою своєрідність не має правових попередників.
Ця форма торгового товариства виникла на рубежі ХУІ-
ХУІІ століть у період бурхливого розвитку ринкових
відносин, головними провідниками яких були купці. Саме
вони були зацікавлені у створенні акціонерних
товариств-для започат-кування ризикованих справ (з метою
освоєння нових територій та торгівлі з ними) тому, що ця
організаційно-правова форма підприємництва дозволяла
зібрати значні кошти за рахунок таких обставин:
можливості брати участь у товаристві (і відповідно –
отримувати дивіденди), лише оплативши акції
(якнайдрібніші частки основного капіталу товариства),
без обов’язку персональної участі в діяльності
товариства;
незначного ризику для учасників товариства у разі не-
сприятливого перебігу справ; цей ризик обмежувався спла-
ченими за акції грошовими коштами (майном). (*51).
Додаткової відповідальності за зобов’язаннями
акціонерного товариства його учасники, як правило, не несли;
легкості вступу-виходу з товариства, що забезпечується
шляхом набуття-відчуження акцій.
Зазначені риси були новими для комерційних
організацій того часу, серед яких основне місце
посідали повні і команди-тні товариства, учасники
(повні товариші в командитних товариствах) яких
зобов’язані: а) брати не лише майнову, а й персональну
участь у діяльності товариства; б) відповідати за
зобов’язаннями товариства усім своїм майном; в) при цьому
характер відповідальності учасників (повних
товаришів у ко-мандитному товаристві) має солідарний
характер. До того ж такі товариства зазвичай мали
стабільний склад учасників, пов’язаних відносинами
довіри. Отже, акціонерні товариства мали настільки
принципові відмінності від відомих комерційному
праву того часу організаційно-правових форм, що це
дозволило прибічникам третьої з наведених тут теорій
походження акціонерних товариств заперечувати наявність
у них будь-яких попередників.
Кожна з цих теорій має підстави для існування, однак
одне можна стверджувати напевно: акціонерні товариства
виникли не на порожньому місці; їх поява була
підготовлена усією історією економічного розвитку
суспільства та правового регулювання суспільних
відносин у сфері господарювання (підприємництва або
торгівлі в широкому розумінні).
(**51) Див.: Мамутов В. К., Чувпило О. О. Господарче право
зарубіжних країн / Підручник для студентів юридичних
спеціальностей вищих навчальних закладів.- К.: Ділова
Україна.- С. 72-73.
-20-
Тому розглянемо першу теорію, яка охоплює головні
етапи створення економіко-правових підвалин виникнення
та становлення акціонерних товариств, появу і розвиток
акціонерного законодавства.
Розподіл праці (відокремлення землеробства від
скотарства,
а згодом – виділення ремесел і торгівлі)
послаблювали родоплемінні зв’язки у стародавньому
світі і зумовили виникнення нових об’єднань на
принципово нових засадах: не на підставі кровного
споріднення, а шляхом вільного волевиявлення для
досягнення певної мети, в т. ч. господарської. Саме
останні і стали під?рунтям виникнення в майбутньому
торгових (господарських – за термінологією українського
законодавця) товариств, яскравим і досить своєрідним
представником яких є акціонерне товариство. (*52).
У зв’язку з тим, що у стародавньому світі, епохах
середньовіччя та становлення ринкових відносин
економічні та правові зв’язки між різними країнами
(державами) були (за сучасними оцінками) зазвичай не досить
розвиненими, то і становлення організаційно-правових
форм підприємництва та комерційного законодавства, що
передували появі та формуванню акціонерних товариств,
мали значні особливості в окремих, країнах та регіонах.
Тому подальшу історію розвитку акціонерних товариств
розглядатимемо на прикладах країн Західної Європи,
США, Росії, до складу якої входила більша частина
сучасної України, а також Радянського Союзу.
2. Історія розвитку акціонерного права в країнах
Західної Європи
Елементи акціонерних товариств деякі науковці відна-
ходять і в Давній Греції в УІІІ-УІ століттях до н.
е. Тут виникли своєрідні товариства:
а) за участю купців, які вели морську торгівлю, та їх
позичальників, які часто-густо ставали компаньйонами влас-
ника судна;
б) з ремісників для спільного збуту товарів;
в) земельні товариства, які також виконували функції
охорони від зовнішніх ворогів.
Стародавній Рим увібрав у себе надбання підкорених
ним народів, а також греків-колоністів, що
асимілювалися
(**52) Див.: Функ Я. И., Михальченко В. А., Хвалей В. В.
Акционерное право: история и теория (Диалектика свободы).-
Минск: Амалфея, 1999-С. 64-65.
-21-
серед місцевого населення і відповідно принесли
досвід організації господарського життя. Це дозволило
створити нові організаційно-правові форми
господарювання, серед яких слід виділити:
договірне товариське об’єднання (societas) – прототип су-
часного простого товариства (договору про сумісну діяль-
ність-за Цивільним кодексом 1963 р.); ця форма
підприємницького об’єднання грунтувалася на договорі
між кількома особами, що укладався для досягнення
спільної господарської цілі шляхом об’єднання майна
учасників та їх особистої участі. Зазначене товариське
об’єднання самостійним суб’єктом права не вважалося, а
його учасники діяли від власного імені; прибутки та
збитки від діяльності такого товариства розподілялися
між його учасниками згідно з умовами договору, а за
відсутності в ньому таких положень – порівну. Особливо
популярними були товариства, учасники яких об’єднували не
все своє майно, а лише його частину (societas quaestus);
організація корпоративного типу, що стала прообразом
інституту юридичної особи (universitatas corpus). Вона визна-
валася нарівні з фізичними особами самостійним
суб’єктом права; мала відокремлене від членів
корпорації майно; відповідальність корпорації
також відокремлювалася від відповідальності її
членів. За імператора Августа склався дозвільний хара-
ктер створення корпорацій. Хоча римські юристи не
створили закінченого вчення про правоздатність
корпорації, чимало науковців вважають закладені в ній
вищеназвані принципи притаманними не лише юридичній
особі, а саме акціонерному товариству (societas anonimum);
товариство публікантів (societates vecigalium publica-
norium) – змішана форма societas і universitatas, які
багатьма дослідниками трактуються першими реальними
прообразами акціонерного товариства.
В епоху середньовіччя розвиток господарських відносин
також сприяв удосконаленню організаційно-правових форм
господарювання, певним чином підготувавши під?рунтя для
виникнення акціонерних товариств.
У зв’язку з цим слід згадати такі середньовічні
організації:
гільдії купців, які створювалися шляхом об’єднання
коштів членів гільдії для досягнення певної
господарської мети та обмеження ризику окремих купців,
хоча і з солідарною відповідальністю останніх;
пайові товариства, що діяли в XII ст. на півдні
Франції (мукомельні) та в Німеччині
(гірничодобувні), створювалися на пайових засадах; паї
(кукси – в німецьких гірничодобув
-22-
них товариствах) вільно відчужувалися; управління
діяльністю товариства здійснювалося за допомогою
загальних збо-рів пайовиків та виконавчого органу, що
обирався зборами (в Німеччині – шахтмейстером, що був
відповідальним перед державою);
морські товариства, що створювалися в морській тор-
гівлі і в хрестових походах з метою придбання та експлуа-
тації корабля, котрий становив головну цінність (майно)
товариства. Учасники такого товариства – патрон (організатор
і виконавчий орган товариства) і рядові учасники (брали
майнову участь у товаристві, вносячи рівні за розмір
рами паї, а також контролювали діяльність патрона, який
був підзвітний зборам учасників);
генуезькі маони (товариства з торговими цілями як
об’єднання державних кредиторів), що надавали державі
позики, для погашення яких і сплати високих відсотків
держава надавала організації кредиторів – маонам
право управляти державними боргами та збирати доходи для
погашення державних боргів. Частка участі в капіталі
іменувалась loca, право власності на яку фіксувалося в
спеціальних книгах маонів; loca вільно відчужувалася з
відповідною фіксацією у цій книзі. Управління
маоном здійснювалося за допомогою зборів учасників,
які збиралися не рідше одного разу на рік і вирішували
питання розподілу доходів та обирали раду з п’яти осіб,
що діяла в перерві між зборами, і збирачів доходів.
Необхідні витрати за згодою ради або її більшості
здійснював головнокеруючий;
генуезькі банки – кредитні установи, учасниками яких були
державні кредитори (найбільш відомий – банк Св.
Георгія);
створювалися з тією ж метою, що і маони (для
погашення боргів уряду та збирання доходів); основний
капітал складався з боргів уряду і поділявся на паї
(loca); управління здійснювалося за допомогою органів: а)
загальних зборів, що складалися з 480 членів, кожний з яких
мав володіти щонайменше 10 паями; б) виконавчого органу –
ради протекторів, члени якого обиралися на один рік за
наявності значного майнового цензу (за умови володіння
значною часткою паїв).
Маони та генуезькі банки вважаються початковою формою
акціонерних товариств, на відміну від інших, згаданих
тут форм організації купців, що були лише прообразами
цих товариств.
Паралельно з практикою створення та діяльності згада-
них організаційно-правових форм починають формуватися
витоки акціонерного законодавства у формі звичаїв,
судових
-23-
прецедентів, що стали частиною станового права купців (jus
mercaturum).
Безпосередній період створення акціонерних товариств
(компаній) тісно пов’язаний з Англією та Голландією
кінця XVI – початку XVII ст., коли бурхливого розвитку набула
морська торгівля, пов’язана з великими географічними
відкриттями – Індії та Нового Світу, а також значним
пожвавленням торгівлі з Африкою, певною мірою – з
Росією.
З перших акціонерних компаній найбільш відомими
були дві Ост-Індські компанії – голландська та
англійська. Перша виникла 1594 р. і складалася спочатку з
10 учасників, згодом у результаті поглинання інших
компаній – з 18; діяла 2 роки;
основною майновою базою був не корабель, а капітал, що
витрачався на експедицію у складі кількох кораблів;
майнові елементи (участь у капіталі) домінували над
особистими (участь в експедиції). На базі цієї
компанії та кількох інших 1602 р. була створена одна
об’єднана Ост-Індська компанія строком на 10 років. При
цьому передбачалося, що остаточний розподіл прибутку між
учасниками та їх вихід з компанії мав відбуватися
після завершення зазначеного строку, однак вже через 5
років значна прибутковість і популярність компанії
дозволила зробити для учасників вільним вихід з неї.
Капітал компанії становив велику для того часу суму -6,5
млн флоринів і поділявся на рівні частки, що
іменувалися акціями (вартістю 500 флоринів); акції
вільно відчужувалися з відповідною фіксацією в
книзі компанії. Таким чином, ця об’єднана Ост-Індська
компанія мала такі основні характерні ознаки
акціонерного товариства:
поділ капіталу на визначену кількість часток рівної
номінальної вартості, що іменувалися акціями і
виражалися в акціях як цінних паперах;
учасник компанії іменується “акціоніст” (згодом
ця назва була витіснена французьким терміном
“акціонер”);
установлення мінімального розміру частки акціонера,
що відповідала номінальній вартості однієї
акції як цінного паперу;
принцип вільного відчуження акцій, а, отже, вільного
виходу з товариства;
обов’язковість для учасників лише майнової участі.
У той же час компанія створювалася з дозволу та активного
втручання уряду. Спочатку управління справами компанії
здійснювали директори камер, що призначалися урядом з чи-
сла акціонерів. Згодом з’являється ідея верховенства
загальних зборів акціонерів, перед якими мають
звітувати директори камер. Реформа 1622 року започаткувала
виборність вико-
-24-
навчого органу, а успішний перебіг справ дозволив
компанії започаткувати виплату дивідендів (1604 чи
1609 рр.).
За зразком нідерландської Ост-Індської компанії
були створені Вест-Індська, Суринамська та ін. Згодом
аналогічні компанії започатковуються і в інших
країнах.
Майже паралельно з голландською була заснована і анг-
лійська Ост-Індська компанія, ініціатива створення
якої, на відміну від першої, походила більше від
приватних осіб, ніж від уряду. Створення цієї
компанії відбулося на базі союзу окремих товариств (за
сучасною термінологією – шляхом реорганізації
останніх у формі злиття) для протистояння голландській
конкуренції. Англійська Ост-Індська компанія мала
права корпорації та привілеї по вивезенню-ввезенню то-
варів; акціонерний капітал – 1 млн фунтів стерлінгів;
номінальна вартість однієї акції становила 50
фунтів стерлінгів, а згодом – 100; право на участь у
компанії мали лише англійці;
дозволялось розстрочення оплати акцій з початковим внес-
ком 5 фунтів стерлінгів; існував майновий ценз на право
голосу (володіння акціями на суму в 500 фунтів
стерлінгів) і на право бути обраним у директори (2 тис.
фунтів стерлінгів);
управління здійснювалося за допомогою органів:
загальних зборів (вищий орган) і виконавчого – директорів,
що обиралися загальними зборами більшістю голосів.
За прикладом англійської Ост-Індської компанії
були створені інші, а до XVIII ст. акціонерна справа
набула широкого розповсюдження в країні. Діяльність
акціонерних компаній регулювалася локальними
нормативними актами. Однак у результаті численних
фінансових порушень та махінацій (так зване
“фіктивне засновництво” з метою використання
засновниками зібраного за рахунок підписчиків капіталу
у власних інтересах без наміру започаткувати реально
діючу акціонерну компанію) почало формуватися
акціонерне законодавство, одним з перших актів якого став
Закон 1720 р. “Про бульбашкові компанії”, який
заборонив усі акціонерні компанії, “створені на
шкоду та розорення добрих підданих її величності”.
Цей закон діяв до 1825 р., а тому протягом всього XVIII ст.
характерним для акціонерного права Англії було значне
втручання держави в діяльність акціонерних компаній
шляхом жорсткого регулювання, обмеження прав та свобод
акціонерів (у т. ч. права відчуження акцій).
У XIX ст. відбувається значна демократизація
діяльності акціонерних компаній:
1825 р. скасовується дія Закону “Про бульбашкові
компанії”;
-25-
Законом 1844 р. (Роберта Пиля) введено державну реєст-
рацію акціонерних компаній, з моменту якої останні
отримують права юридичної особи; започатковано принцип
публічності діяльності цих компаній, а обмежена
відповідальність дозволялась лише за спеціальним
урядовим дозволом;
актами про компанії 1856 і 1857 рр. було передбачено
обмеження відповідальності акціонерів як однієї з
основних ознак акціонерного товариства.
У Франції започаткування акціонерної форми
підприємництва відбувалося насильницьким шляхом – за
ініціативою і підсиленим королівським контролем,
що стало однією з головних причин невдач створених у
першій половині XVII ст. акціонерних товариств для
проведення морських експедицій.
Законодавче врегулювання акціонерна справа знайшла в
Торговому кодексі Наполеона 1807 р., який передбачав акці-
онерні товариства і акціонерну командиту (різновид
коман-дитного товариства, вкладники-командитисти якого
мають статус акціонерів). Якщо акціонерні товариства
створювалися у дозвільному порядку, то акціонерна
командита підкорялася досить простим правилам створення
командитного товариства, що і стало причиною її
популярності.
У Німеччині акціонерне право з’явилося в XIX ст. Норми
про акціонерні товариства спочатку було включено до
першого німецького Торгового уложення, а згодом – до
Німецького торгового уложення 1897 р. Хоча німецький уряд
легалізував акціонерну форму підприємницької
діяльності пізніше за своїх сусідів, однак це
дозволило використати йому більшість досягнень своїх
попередників і уникнути частини їхніх помилок.
Для акціонерного права XX ст. притаманні перехід від
дозвільної системи до нормативно-явочної. Акціонерні
товариства стають основною правовою формою
організації великих та середніх підприємств, що
залучають кошти великої кількості осіб. Враховуючи
суспільну вагу акціонерних товариств і небезпеку
порушення суспільних інтересів у процесі їх
створення, функціонування та припинення діяльності, їх
правове регулювання на рівні закону посилюється. У
зв’язку з цим в країнах, де норми про акціонерні това-
риства включалися до Торгових кодексів (Франції,
Німеччини та ін.), вони виділяються у спеціальні
закони, завдяки яким акціонерна форма підприємництва
зазнає більш ретельного регулювання з метою захисту
суспільних інтересів.
У провідних країнах ринкової економіки акціонерне
право зазнало серйозної реформи в 60-х роках XX ст. В
Німеччині у 1965 р. був прийнятий Акціонерний закон,
-26-
який налічує понад 400 статей; у Франції 1966 р. –
“Закон про торгові товариства”, більшість статей якого
присвячена акціонерним товариствам. В Англії правове
становище акціонерних товариств визначено Законом 1985 р.
“Про компанії”, що налічує понад 747 статей і 25
додатків (до прийняття останнього діяли закони про
компанії 1948, 1967,
1976,1980,1981 рр.).
3. Історія розвитку акціонерного права в США
На американському континенті акціонерні товариства
почали виникати наприкінці XVIII ст. Ця організаційно-
правова форма підприємництва була запозичена з
Англії;
Разом з першими акціонерними товариствами в Америці
з’явилися і “бульбашкові компанії”, засновники яких
мали ту саму мету, що й їх англійські “колеги” –
привласнити зібрані в процесі підписки на акції
кошти і залишити під-писчиків напризволяще. З метою
захисту інтересів останніх (хоча й не досить успішно) до
середини XIX ст. діяв дозвільний порядок створення
акціонерних товариств, який згодом було замінено на
заявницький.
У США акціонерному товариству за континентальним
правом відповідає підприємницька (бізнесова)
корпорація, що випускає акції. Хоча існує
Федеральний Модельний закон “Про підприємницьку
корпорацію” 1991 р., що налічує біля 200 статей, однак
правове становище цих організацій визначається
переважно законодавством штатів. Найбільш відомі
Закон штату Нью-Йорк 1963 р. і Закон штату Делавер 1967 р.
На підставі останнього організовано понад 30% під-
приємницьких корпорацій у країні, що пов’язано з
низьким реєстраційним збором, що сплачується в цьому
штаті.
Для американської підприємницької корпорації
характерні:
відсутність вимоги щодо мінімального розміру
статутного капіталу;
відсутність вимоги щодо номінальної вартості
акцій;
дворівнева система управління (загальні збори і рада
директорів, яка формується не лише з акціонерів і
визнається головним органом корпорації);
заявницький порядок створення на відміну від нормати-
вно-явочного за континентальним правом (за першим досить
засновникам надіслати до реєструючого органу заяву та
комплект необхідних документів, що вже свідчить про
вчинення необхідних дій щодо легалізації
підприємницької корпорації як суб’ єкта права);
-27-
установчі документи – статут (що подається до реєстру-
вального органу) та внутрішній регламент;
наявність у акціонерів значних прав щодо захисту
своїх інтересів: право подання прямих (в інтересах
акціонера), непрямих (в інтересах корпорації) та
колективних (в інтересах усіх акціонерів, інтереси яких
порушено) позовів);
право на незгоду з рішеннями органів корпорації, що
має досить своєрідний механізм реалізації;
значний рівень захисту інтересів як явних (відомих
корпорації), так і неявних кредиторів.
4. Історія розвитку акціонерного права в
дореволюційній Росії
Деякі автори (Долинська В. В. (*53)) відносять започатку-
вання акціонерних товариств у Росії на кінець XVII –
початок XVIII ст., коли з’явилася (ще за часів царя Олександра
Михайловича, а згодом – Петра І) практика представлення на
схвалення уряду проектів створення акціонерних товариств,
жоден з яких, однак, не був утілений в життя. Навіть спроби
Петра І, який став започатковувати прогресивний досвід
західноєвропейських країн, сприяти процесу створення
акціонерних товариств шляхом надання відповідних при-
вілеїв купецтву (щодо організації спільної
торгівлі компаніями відповідно до Указів від 27
жовтня 1699 р., 27 жовтня 1706 р., 2 березня 1711 р., 8
листопада 1723 р.) не були підтримані купецтвом, на яке
цар покладав надії у цій справі.
Тому навряд чи можна говорити про ледве не першість
Росії у започаткуванні акціонерної справи.
Створення в Росії перших акціонерних товариств, що
реально діяли, датується більш пізнім періодом,
ніж у Західній Європі. Ці товариства
започатковувалися в Росії з тією ж метою, що і на
Заході, – для здійснення торгівлі з іншими тери-
торіями (Константинополем, Персією, Аляскою).
Якщо ініціатором створення згаданих акціонерних то-
вариств, що не відбулися, була держава, то в другій поло-
вині XVIII ст. російське купецтво та промисловці усвідо-
мили переваги акціонерної форми ведення торгівлі (а
згодом – і промислових підприємств) і почали
ініціювати заснування цих підприємницьких
організацій. Першою акціонерною компанією вважають
засновану 24 лютого
(**53) Див.: Долинская В. В. Акционерное право. Учебник.- М.:
Юрид. лит., 1997.-С.49.
-28-
1757 р. “Російську в Константинополі торговельну
компа-нію”, (*54), яка була створена з дозволу російського
уряду. Ка-пітал компанії складався з 200 часток, що
називалися акціями; номінальна вартість кожної
акції становила 500 рублів; одна половина акцій
розподілялась між засновниками, а друга – виставлялася на
відкриту підписку для всіх бажаючих; акції вільно
відчужувалися; управління фактично здійснювалося
засновниками компанії, які мали щорічно (а також у
разі потреби) складати звіти – “генеральні рахунки”, що
могли бути перевірені.
За принципом Константинопольської торговельної ком-
панії згодом створюються інші акціонерні
компанії (Компанія перського торгу – 1758 р.,
Акціонерний емісійний банк -1762 р.. Російсько-
американська компанія – 1798 р. та інші).
Зазначені акціонерні товариства створювалися в
дозвільному порядку, тобто за рішенням уряду, який
визначав основні привілеї для кожної компанії та
основні її характеристики (статутний капітал,
кількість акцій, їх номінальна вартість, порядок
розподілу (підписки) акцій тощо). Однак такі важливі
питання, як порядок прийняття рішень (одностайно чи
більшістю голосів і якою саме- простою чи ква-
ліфікованою), регулювалися на локальному рівні за
розсудом засновників (акціонерів).
У цей період в Росії головним чином і сформувалися
основні засади створення та діяльності акціонерних
товариств та характерні ознаки останніх:
наявність статутного капіталу, поділеного на частки
рівної номінальної вартості;
стабільність майнової бази акціонерного товариства,
що забезпечувалося неможливістю витребування коштів
(майна), сплачених за акції;
вільне відчуження акцій;
надання останніми їх власникам не лише прав, а й по-
кладення певних обов’язків.
Можливість створення акціонерних товариств законо-
давчо була закріплена 1807 р. царським Маніфестом про
привілеї, даровані купецтву. Однак головним актом, який
діяв до 1917 р.,стало затверджене законом 1836 р. Положен-
ня про акціонерні компанії, яке згодом з
відповідними змінами та доповненнями ввійшло у Звід
законів Російської імперії як друга частина глави
“Про товариства” під назвою
Див.: Долинская В. В. Акционерное право. Учебник.- М.:
Юрид. лит.,1997.-С.50-51.
-29-
“Про товариства з часток та компанії на акціях”. (*55).
Зазначені нормативні акти передбачали:
дозвільний порядок створення товариства;
затвердження урядом (Сенатом або господарським міні-
стерством) статуту товариства;
можливість випуску лише іменних акцій:
обов’язковість для засновників володіння 1/4 частиною
акцій;
залежність прав акціонера від кількості належних
йому акцій: загальне право – брати участь і мати право
дорадчого голосу на загальних зборах акціонерів – мали
всі акціонери;
право вирішального голосу надавалося акціонерам, що
мали певну кількість акцій; акціонери, що наділялися
правом вирішального голосу, мали кількість голосів
пропорційну кількості належних їм акцій;
схема управління: загальні збори (вищий орган), вико-
навчий – правління або директори.
5. Особливості розвитку акціонерного права в СРСР та
УРСР
Після Жовтневої революції акціонерні товариства
були націоналізовані (спочатку акціонерні банки, а
згодом і решта акціонерних товариств), а нормативні акти
дореволюційної Росії, що регулювали їхню
діяльність, – скасовані.
Однак у період НЕПу з метою відбудови зруйнованої
громадянською війною економіки були відновлені
ринкові елементи господарювання (в т. ч. і акціонерна
форма підприємницької діяльності), що законодавче
було закріплено в Декреті РНК від 4 квітня 1922 р.
“Про заснування Головного комітету у справах концесій і
акціонерних товариств” (передбачав порядок затвердження
статутів акціонерних товариств за умови попереднього
розгляду урядом або зазначеним комітетом), Постанові
ВЦВК від 22 травня 1922 р. “Про основні приватні
майнові паї” (громадянам дозволялося створювати
акціонерні товариства). Тимчасових правилах про порядок
заснування і відкриття діяльності акціонерних
товариств та про відповідальність їх засновників та
членів правління”, затверджених РПО 1 серпня 1922 р.
(регулювали організацію та діяльність акціонерних
товариств до введення в дію Цивільних кодексів союзних
республік, у т. ч. Української РСР, який було прийнято
1922 р. і мало чим відрізнявся від прийнятого того ж
року Цивільного кодексу Російської Федерації).
(**55) Див.: Свод законов Российской империи.Т.Х.-Ч. 1.-
Ст.ст.2139 -2198.
-30-
Правове становище акціонерних товариств згідно з за-
значеними нормативними актами відрізнялося такими ха-
рактерними рисами:
мінімальна кількість засновників – 5 осіб;
мінімальний розмір статутного капіталу залежав від
сфери діяльності товариства: для ломбардів та
золотодобувних підприємств – 25 тис. крб., а для інших
товариств – 100 тис. крб.;
визнання права власності товариства на майно, що вно-
силося як плата за акції, вироблену продукцію, отримані
доходи та набуте на інших законних підставах майно;
мінімальна номінальна ціна акцій становила: для
золотодобувних підприємств – 25 крб., для решти товариств –
100 крб.;
свобода відчуження акцій передбачалася для акцій на
пред’явника, а щодо іменних акцій припускалася можли-
вість обмеження їх відчуження з фіксацією
відповідних положень у статуті товариства;
статут товариства затверджувався Урядом СРСР і реєст-
рувався в Наркоматі внутрішньої торгівлі СРСР або
УРСР;
передбачалася можливість вибору дво- або триланкової
системи управління;
розподіл прибутку товариства між акціонерами відбу-
вався зазвичай залежно від кількості акцій, що
належали кожному акціонеру;
обов’язковість публікації балансів (річних, у
деяких випадках – шестимісячних) акціонерних товариств в
УРСР- у газеті “Вісті”, в РРФСР – в “Економічному
житті”;
жорсткий контроль за діяльністю цих товариств з боку
держави, яка часто-густо брала в них участь.
Після завершення НЕПу сфера функціонування акціо-
нерних товариств різко звужується. Більшість з них пере-
творюються на трести (форма державних господарських
організацій, що виконували подвійні функції:
управління підприємствами, що входили до їх складу, а
також безпосереднє здійснення господарської
діяльності за допомогою структурних підрозділів, що
не мали статусу юридичної особи). Акціонерні товариства,
що залишилися, обслуговували переважно
зовнішньоекономічну діяльність держави. їх правове
становище регулюється Положенням про акціонерні
товариства, затвердженим ЦВК і РНК СРСР 17.08.1927 р.
Зазначене Положення передбачало для таких товариств
мінімальну кількість засновників (3 особи), мож-
ливість випуску лише іменних акцій; створення за участю
держави та під її контролем.
-31-
Після Великої Вітчизняної війни акціонерні
товариства за участю іноземного елементу діяли на
підставі Потсдамської угоди.
Прийняте в 1965 р. Положення про державне підприєм-
ство скасувало Положення про акціонерні товариства 1927
р., хоча деякі з них і далі існували (Зовнішторгбанк,
Інтурист та ін.).
Для 70-80-х років характерним є занепад акціонерної
справи в Радянському Союзі. Однак із започаткуванням
економічної реформи в другій половині 80-х років
постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1988 р.
(*56) легалізується акція як вид цінного паперу. Але ці
акції не пов’язуються взагалі з акціонерним
товариством. Їх випуск дозволявся державним
підприємствам та об’єднанням для розповсюдження серед
своїх працівників з метою заохочення у більш
ефективній праці (по акціях виплачувалися дивіденди як
частина прибутку, що розподілялася між працівниками
через володіння акціями). Фактично так звана “акція”
не мала основних ознак класичної акції і не надавала
(крім права на отримання дивідендів) відповідних
прав:
участі в акціонерному товаристві, в його управлінні,
в розподілі майна товариства у разі його ліквідації
тощо. Навіть право участі в розподілі прибутку
державного підприємства залежало не стільки від
майнової участі працівника в державному
підприємстві, як від його трудової участі, яку
визначала (відповідно – і розмір дивідендів) рада
трудового колективу підприємства.
Відродження акціонерних товариств у більш-менш
класичному їх варіанті починається лише на початку 90-х
років з прийняття 19.06.1990 р. постанови Ради Міністрів
СРСР № 590, яка затвердила Положення про акціонерні
товариства та товариства з обмеженою відповідальністю,
що визнавало акціонерні товариства власником майна;
передбачало мінімальну кількість засновників – 2
особи; встановлювало мінімальний розмір статутного
капіталу 500 тис. крб., обов’язковість резервного фонду у
розмірі щонайменше 15% статутного і мінімальну
номінальну вартість акцій – 100 крб.; для громадян
передбачалися лише іменні акції, а для юридичних
осіб -іменні та на пред’явника; закріплювалася
триланкова система управління товариством.
Після розпаду СРСР у колишніх його республіках, що
на-
(**56) Див.: Собрание постановлений Правительства СССР.-
1988-№ 35- С. 100.
-32-
були статусу незалежних держав, були прийняті
спеціальні закони що визначили правове становище
акціонерних товариств. Так, на території РФ нині
діють: Закон від 26.12.1995 р. “Про акціонерні
товариства” (*57) і Закон 19.07.1998 р. “Про особливості
правового становища акціонерних товариств працівників
(народних підприємств)” (*58). У Республіці Бєларусь –
Закон від 9.12.1992 р. “Про акціонерні товариства,
товариства з обмеженою відповідальністю і товариства
з додатковою відповідальністю” (*59), в Республіці
Казахстан – Закон від 10.07.1998 р. “Про акціонерні
товариства” (*60), в Литовській Республіці – Закон від
1994 р. “Про акціонерні товариства”, що діє в
редакції Закону від 10.02.1998 р. (*61). В Естонії
правове становище акціонерного товариства регулюється
Комерційним кодексом 1995 року,
(**57) Див.: Собрание законодательства Российской
Федерации,- 1996.-№1-Ст.І.
(**58) Див.: Там само.- 1996- № ЗО- Ст. 3611.
(**59) Див.: Ведомости Верховного Совета Республики
Беларусь.-1992 – №35. – Ст.552. (**60)
Див.:http://pavlodar:com/win/zakon/zak_AO01.shtml (адреса в
Інтернеті).
(**61) Див.:Ведомости Литовской Республики. -1998.-№ 14.-Ст.
187.
-33-
Тема 3. ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ВИДИ АКЦІОНЕРНИХ
ТОВАРИСТВ
1. Поняття та ознаки акціонерного товариства.
2. Позитивні та негативні риси акціонерних товариств.
3. Класифікація акціонерних товариств.
4. Відкриті акціонерні товариства і закриті
акціонерні товариства.
1. Поняття та ознаки акціонерного товариства
Правове становище акціонерних товариств визначається
ст. ст. 24-49 Закону України “Про господарські товарист-
ва”, а також ст. ст. 1-23, що регулюють правові основи дія-
льності усіх видів господарських товариств.
Дещо перефразуючи визначення акціонерного товариства,
що міститься в ст. 24 названого Закону, цей вид госпо-
дарського товариства можна охарактеризувати як господарську
організацію корпоративного типу (різновид господарського
товариства), яка має статутний фонд, поділений на
-33-
частки – акції рівної номінальної вартості і несе
відповідальність за своїми зобов ‘язаннями лише
власним майном;
акціонери за борги товариства не несуть додаткової
відповідальності, а у разі несприятливого перебігу
справ ризикують лише коштами, сплаченими за акції. Однак
зазначене визначення не вміщує інших важливих ознак,
притаманних цьому виду товариств. Тому їх слід назвати.
Отже, акціонерному товариству (АТ) притаманні такі
риси:
господарська організація корпоративного типу, різновид
господарського товариства;
належність до товариств – об’єднань капіталів, у яких
майнові елементи домінують над особистими (для участі в
акціонерному товаристві досить зробити майновий внесок –
оплатити акцію, а персональна участь – трудова, в управ-
лінні справами товариства – зазвичай є необов’язковою);
мінімальна кількість засновників – 2 (фізичні
та/або юридичні особи);
можливість у засновників (акціонерів) вибору типу АТ
-закрите або відкрите;
обов’язковість двох установчих документів – установчого
договору та статуту;
наявність статусу юридичної особи;
наявність власного майна (закріпленого за АТ на праві
власності), сформованого за рахунок майна (коштів), спла-
чених за акції, виробленої продукції, отриманих
доходів, а також майна, набутого на інших законних
підставах;
поділ статутного капіталу на частки рівної
номінальної вартості, що іменуються акціями;
обов’язкова наявність статутного і резервного (страхо-
вого) фондів, вимоги до мінімального розміру,
співвідношення і порядку формування яких визначаються
законом (статутний фонд АТ становить загальну номінальну
вартість випущених акцій і не може бути менше суми,
еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам,
виходячи із ставки мінімальної заробітної плати,
діючої на момент створення АТ; розмір резервного
(страхового) фонду визначається установчими документами
товариства, але не може бути менше 25% статутного фонду;
розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового)
фонду не може бути меншим 5% суми чистого прибутку
товариства);
відповідальність АТ за своїми зобов’язаннями лише
власним майном;
відсутність у акціонерів субсидіарної майнової
відповідальності за зобов’язаннями товариства, якщо
вони (акціонери) повністю сплатили свої частки;
-34-
обмеженість ризику акціонерів сплаченими за акції
коштами (майном);
обов’язковість майнової участі акціонерів в АТ і
необов’язковість для них персональної участі;
придатність форми АТ для підприємств, інших госпо-
дарських організацій низової ланки економіки (банків,
страхових організацій тощо), господарських об’єднань;
корпоративний характер управління і відповідна
система органів: вищий орган – загальні збори
акціонерів, виконавчий – правління, контрольні –
спостережна рада (контроль за діяльністю правління і
захист інтересів акціонерів у перерві між загальними
зборами акціонерів), ревізійна комісія (контроль за
фінансово-господарською діяльністю правління);
участь акціонерів в управлінні залежить від
кількості
належних їм акцій;
можливість залучення значних інвесторів на правах
власників привілейованих акцій;
визначення обсягу прав акціонерів у залежності від
виду (класу) акцій (прості чи привілейовані), що їм
належать;
вихід акціонера з АТ здійснюється шляхом
відчуження
акцій;
значний ступінь державного регулювання діяльності
товариства.
Акціонерні товариства – досить складні утворення, яким
притаманні як позитивні, так і негативні риси.
2. Позитивні та негативні риси акціонерних товариств
Акціонерні товариства набули значної популярності
завдяки своїм позитивним рисам. Однак цим товариствам
притаманно чимало негативних рис, що зумовлює необхід-
ність державного регулювання з метою зменшення небез-
печних для суспільства проявів таких рис.
До позитивних рис АТ належать:
легкість створення значного за розмірами капіталу;
обмеженість ризику акціонера розміром сплачених за
акції коштів, що сприяє залученню значної кількості
учасників (акціонерів) та концентрації великих
капіталів;
стабільність майнової бази АТ, оскільки на неї, як
правило, не впливає вихід акціонера з АТ (це
відбувається шляхом відчуження акцій іншим особам,
що не веде до зменшення майнової бази товариства);
-35-
необов’язковість персональної участі акціонерів у
діяльності АТ, що полегшує участь у ньому і
відповідно – залучає нових акціонерів і їх кошти;
можливість залучення до участі у відкритих АТ широких
верств населення і відповідно – розподілу прибутку АТ
між ними;
можливість застосування в різних сферах народного го-
сподарства (банківська, страхова, інвестиційна
діяльність, промисловість, сільське господарство,
транспорт тощо) та в усіх секторах економіки – державному,
комунальному, приватному, а також створення змішаних АТ;
використання форми АТ у процесі роздержавлення і
приватизації;
можливість здійснення контролю над АТ завдяки воло-
дінню контрольним пакетом акцій (для стратегічного
інвестора), не витрачаючи кошти на придбання всіх акцій
товариства.
Негативні риси АТ:
складність і тривалість (особливо для відкритих
акціонерних товариств) створення;
значні вимоги до мінімального розміру статутного
фонду та складність зміни цього фонду;
ігнорування інтересів меншості;
можливість формування виконавчого органу з найманих
працівників і необов’язковість персональної участі в
них акціонерів зумовлює відчуження останніх від
управління АТ;
складність управління АТ і контролю за його виконав-
чим органом з боку акціонерів, що викликано наявністю
системи органів: загальних зборів акціонерів,
правління, спостережної ради, ревізійної комісії;
можливість зловживань з боку засновників у зв’язку з
легкістю акумулювання коштів;
тяжіння до монополізму;
можливість здійснення контролю над АТ завдяки воло-
дінню контрольним пакетом акцій, якщо такий контроль
здійснюється на шкоду АТ та його акціонерам.
3. Класифікація акціонерних товариств
Акціонерні товариства (їх правове становище) можуть
відрізнятися в залежності:
від способу створення та порядку відчуження акцій
(відкриті акціонерні товариства та закриті
акціонерні товариства);
від виду їх діяльності (акціонерні банки, страхові
орга-нізації, інвестиційні фонди та інвестиційні
компанії тощо);
-36-
від характеру здійснюваної ним діяльності –
безпосереднє здійснення господарської діяльності
(підприємства у формі акціонерних товариств) чи
управління господарською діяльністю інших суб’єктів
господарювання (холдингові
компанії);
від виду (мети) господарської діяльності
(традиційні комерційні, що діють з метою отримання
прибутку, і не-комерційні (фондові біржі);
від форм власності, на базі якої утворюються та в
якій перебуває весь пакет акцій товариства (державні,
комунальні, колективно-приватні, змішані (засновані
на публічній і колективно-приватній власності);
від процесів реформування економіки, з якими
пов’язане створення акціонерних товариств (акціонерні то-
вариства, створені в процесі корпоратизації;
акціонерні товариства, створені в процесі
приватизації; акціонерні товариства, створені в
процесі започаткування підприємницької справи).
4. Відкриті акціонерні товариства та закриті
акціонерні товариства
Традиційно акціонерні товариства поділяють на два
основні види: відкриті (ВАТ) та закриті (ЗАТ), кожен з
яких має свої особливості. Зокрема, ВАТ і ЗАТ
відрізняються:
порядком розміщення акцій (у ВАТ – шляхом підписки і
вільної купівлі-продажу на фондовому ринку, в ЗАТ –
розміщенням серед засновників);
порядком руху учасників (у ВАТ він вільний, у ЗАТ-
дещо обмежений, оскільки акції такого товариства не про-
даються/купуються на біржі);
видами акцій, що випускаються цими товариствами (ВАТ
може випускати як іменні акції, так і акції на
пред’явника, а ЗАТ – лише іменні);
порядком створення (у ВАТ він досить складний, що
пов’язано з розміщенням акцій серед заздалегідь невизна-
ченого кола осіб шляхом підписки, а, отже, і наявністю
етапів, не притаманних ЗАТ: реєстрації інформації
про ак-ції (що публікується), оголошення про підписку,
процедури підписки, вирішення на установчих зборах
питань, пов’язаних з результатами підписки);
кількістю акцій, що розподіляються між
засновниками:
при створенні ЗАТ між засновниками останнього
розподіляються усі оголошені до емісії акції, а
засновники ВАТ повинні
-37-
підписатися і протягом 2 років з моменту державної
реєстрації бути держателями щонайменше 25% акцій
товариства;
мінімальним розміром оплати акцій на момент скли-
кання установчих зборів (у ВАТ він має бути не меншим за
30%, а в ЗАТ – 50% номінальної вартості акцій);
переліком обов’язкових для розгляду на установчих зборах
питань (у ВАТ він більш значний, що пов’язане з
результатами підписки на акції ВАТ);
обсягом обов’язків і відповідальністю засновників:
у засновників ВАТ вони більш значні, що пов’язано з
підпискою на акції (обов’язок повернути особам, що
підписалися на акції, сплачені ними суми у разі: а)
якщо підписка не відбулася; б) якщо установчі збори
вчасно не були скликані і підписчики акцій зажадали
повернення сплачених сум;
в) якщо установчі збори з необхідним кворумом не
вдалося зібрати ні в перший, ні в другий раз);
обсягом публічності діяльності (у ВАТ вона більш
значна, що пов’язано з розміщенням акцій серед
заздалегідь невизначеного кола осіб, і передбачає
інформування усіх зацікавлених осіб через друковані
органи масової інформації про підписку на акції,
про результати фінансово-господарської діяльності).
Особливості правового становища окремих видів акціо-
нерних товариств (залежно від основного виду і характеру
діяльності, сфери економіки, форми власності тощо)
розглядатимуться в наступних темах.
Закрите акціонерне товариство нерідко ототожнюють з
товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ). Між
цими товариствами дійсно чимало спільних рис, що
зумовлено належністю їх до об’єднань капіталів, а
також створенням організаційно-правової форми ТОВ на
базі використання прийнятних для малого бізнесу рис АТ.
До таких рис належать:
уже згадувана належність ЗАТ і ТОВ до об’єднань ка-
піталів, для участі у яких досить зробити лише майновий
внесок – сплатити частки або акції (з деякими застережен-
нями щодо ТОВ, найбільш важливі питання діяльності
якого вирішуються за участю всіх учасників);
наявність в обох згаданих товариствах основного капі-
талу, що іменується статутним, мінімальний розмір
якого визначається законом; він поділяється на частки (в
ЗАТ – акції), розмір яких визначається установчими
документами;
можливість створення згідно зі ст. 1 Закону “Про гос-
подарські товариства” (надалі – Закон) кількома
засновниками (як мінімум двома, оскільки, говорячи у
множині про осіб, які можуть бути учасниками
господарського товарис-
-38-
тва цей Закон не зазначає їхньої мінімальної
кількості);
при цьому засновниками (учасниками) можуть бути
фізичні та/або юридичні особи, що мають відповідний
обсяг право-і дієздатності;
обов’язкова наявність у ЗАТ і ТОВ поряд із статутним
фондом резервного (страхового) фонду, розмір якого має
становити не менше ніж 25 відсотків статутного фонду і
відрахування до якого мають здійснюватися у розмірі не
менше ніж 5 відсотків чистого прибутку товариства (ст. 14
Закону);
статус юридичної особи, якого за українським законо-
давством господарські товариства набувають з моменту
державної реєстрації;
відокремленість майна товариств, що належить їм на
правах власності, від майна його засновників і
учасників (акціонерів);
відокремленість відповідальності товариства і
його учасників (акціонерів) за зобов’язаннями товариства
і неможливість зарахування боргу товариства третій
особі боргом останньої учаснику (акціонеру товариства)
і навпаки;
щодо відповідальності за своїми зобов’язаннями, то у
ЗАТ і ТОВ вона обмежується лише наявним у них власним
майном, а учасники (акціонери) за борги товариства додат-
кової майнової відповідальності не несуть, а лише
ризикують сплаченими за акції (як вклади) коштами
(майном);
для обох товариств, що розглядаються, характерним є
обмежений рух їхніх учасників: у ТОВ можливе
відступлен-ня частки, як правило, іншому учаснику
товариства, якщо установчими документами не обумовлено
інше; а в ЗАТ акції розподіляються лише серед його
засновників, можливість відчуження акцій обмежується
забороною розповсюджувати їх шляхом підписки та
продавати/купувати на біржі;
ЗАТ і ТОВ відповідно до закону мають діяти на
підставі двох установчих документів – установчого
договору і статуту, зміст яких визначається Законом (ст. 4,
37, 51 Закону України “Про господарські товариства –
далі Закону);
обидва зазначені товариства мають подібні принципи
і органи управління: вищий орган- загальні збори
учасників (акціонерів); виконавчий орган- правління
(ЗАТ), дирекція або директор (ТОВ); контролюючий орган –
ревізійна комісія;
не допускається звільнення акціонерів ЗАТ і
учасників ТОВ від повної сплати акцій (часток); строк
для повної сплати обмежується одним роком; механізм
відповідальності та наслідки за несвоєчасну сплату
акцій (часток) згідно зі ст. 33 і ч. 3 ст. 52 Закону
однакові;
-39-
акціонери ЗАТ і учасники ТОВ мають подібні права (ст.
10 Закону) і обов’язки (ст. 11 Закону);
припинення діяльності та розподіл коштів (майна) цих
товариств при їх ліквідації відбувається в
загальному для усіх господарських товариств порядку (ст. 19-
21 Закону);
обидва види товариств мають право випускати обліга-
ції, а також створювати дочірні підприємства,
філії, представництва;
притаманна відкритим акціонерним товариствам пуб-
лічність діяльності не обов’язкова для ЗАТ і ТОВ, якщо
вони не є емітентами облігацій, що пропонуються для
відкритого продажу.
Подібність значної частини рис ЗАТ і ТОВ не
виключає, однак, їхньої відмінності. Це зумовлено
наявністю у ТОВ окремих рис повного товариства, а отже, і
простішою процедурою заснування і функціонування цих
товариств, а саме:
якщо правове становище ТОВ визначається передусім
Законом України “Про господарські товариства”, а також
Законами України “Про власність”, “Про
підприємництво”, “Про підприємства в Україні”,
то діяльність ЗАТ у зв’язку з наявністю у них акцій
регулюється ще й законами України “Про цінні папери
і фондову біржу”, “Про державне регулювання ринку
цінних паперів в Україні”, “Про Національну
депозитарну систему та особливості електронного обігу
цінних паперів в Україні”;
належність ТОВ до об’єднань капіталів певною
мірою умовна, оскільки в ньому поєднуються риси
акціонерного і повного товариств, а, отже, присутні
елементи останнього (обов’язкова участь учасників у зборах,
на яких вирішуються питання, що потребують
одностайності);
у ЗАТ номінальна вартість акцій якнайдрібніших
часток статутного фонду має бути однаковою, у ТОВ розмір
часток учасників визначається установчими документами і
може бути будь-яким;
ЗАТ і ТОВ відрізняються також мінімальним
розміром статутного фонду: в першому він має бути
еквівалентним 1250 мінімальним заробітним платам,
виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати,
діючої на момент заснування товариства, а в другому – 100
мінімальним заробітним платам;
статутний капітал ЗАТ на момент скликання установчих
зборів має бути сплачений не менше ніж на 50 (ст. 31), а у
ТОВ на момент його реєстрації- не менш як на 30
відсотків (ч. 2 ст. 52 Закону);
частка акціонера у ЗАТ визначається кількістю акцій,
які йому належать, а частка учасника ТОВ – установчими
-40-
документами (найчастіше у відсотках до розміру
статутного фонду);
якщо майнова участь акціонера в АТ обмежується повною
оплатою акцій, то у ТОВ. може бути передбачена
(установчими документами або рішенням зборів
учасників) сплата додаткових внесків;
на відміну від АТ грошова оцінка негрошових
внесків учасників має затверджуватися всіма учасниками
ТОВ (адже це має фіксуватися в установчому договорі і
статуті товариства) і тому тут менша небезпека завищення
такої
оцінки;
деякі відмінності у змісті установчих документів:
статут ЗАТ, крім загальних для усіх господарських
товариств відомостей, має містити також інформацію
про акції: їхню номінальну вартість, види, кількість;
наслідки невиконання зобов’язань щодо викупу акцій (ст. 37
Закону), а установчі документи ТОВ- відомості про
розмір часток кожного учасника, розмір, склад і порядок
внесення ними вкладів (ч. 1 ст. 51 Закону);
чимало особливостей ЗАТ пов’язано з наявністю у них
акцій, а саме:
необхідність реєстрації випуску акцій;
ведення реєстру акціонерів;
заборона емісії акцій для покриття боргів АТ
(збільшення ж статутного фонду ТОВ з цією метою не
забороняється);
складніша процедура зміни статутного фонду, ніж у
ТОВ, особливо у бік зменшення, що обов’язково має супро-
воджуватися гарантуванням акціонерам покриття пов’язаних з
цим збитків;
різноманітність форм збільшення (випуск нових
акцій, обмін облігацій на акції або збільшення
номінальної вартості акцій) і зменшення статутного
фонду (зменшення номінальної вартості акцій або
зменшення кількості акцій через викуп акцій у їхніх
власників з метою анулювання акцій) (ст. З8, 39 Закону);
можливість для ЗАТ випуску привілейованих акцій, які
гарантують фіксований розмір дивідендів, що дає
змогу залучити додаткові кошти інвесторів; у ТОВ
гарантування комусь з учасників отримання твердого
розміру прибутку незалежно від результатів фінансово-
господарської діяльності товариства не допускається;
вихід із ЗАТ можливий через відчуження акцій, що на-
лежать акціонеру, іншим акціонерам або третім особам,
що не впливає на майнову базу товариства; а вихід із ТОВ-
шляхом відступлення частки іншому учаснику або третій
-41-
особі (якщо це не заборонено установчими документами
товариства) або сплати самим товариством частки учасника, що
подав заяву про вихід із товариства (в останньому випадку
зменшується майно товариства);
учасник ТОВ у будь-який момент може вийти з товариства і
останнє має сплатити йому його частку; акціонер ЗАТ може
зробити це, лише позбувшись акцій, які йому належали; при
цьому він не вправі вимагати від ЗАТ викупити його
акції, якщо такий порядок не передбачений установчими до-
кументами товариства або спеціальним нормативним актом
(наприклад, ст. 144 Державної програми про приватизацію
на 2000-2002 рр. для акціонерів товариств, створених у
процесі приватизації, за наявності певних умов);
для ЗАТ характерна більша складність управління
справами, що зумовлено такими чинниками:
частіше більш значною, ніж у ТОВ, кількістю учасни-
ків/акціонерів;
можливістю створення спостережної ради (ради товари-
ства) як органу, що контролює діяльність правління ЗАТ,
захищає інтереси акціонерів у перерві між
загальними зборами, а також виконує деякі повноваження,
делеговані йому загальними зборами;
колегіальним характером виконавчого органу ЗАТ (у ТОВ
може бути обраний або колегіальний орган (дирекція), або
одноособовий директор);
більш детальною регламентацією на законодавчому
рівні діяльності органів ЗАТ та вимог до їхнього
складу, ніж у ТОВ, хоча якість і ?рунтовність такого
регулювання за українським законодавством значно
поступається законодавству про торгові (господарські)
товариства, в тому числі акціонерні, країн ринкової
економіки (Німеччини, США, Франції тощо) і деяких
постсоціалістичних країн (Угорщини, Естонії,
Російської Федерації та ін.);
встановленням обмеження для АТ щодо періодичності
сплати дивідендів (один раз на рік за підсумками
календарного року), тоді як у ТОВ така періодичність
встановлюється зборами учасників товариства.
Загалом слід зазначити, що ЗАТ є більш складною орга-
нізаційно-правовою формою здійснення
підприємницької діяльності, ніж ТОВ, і тому більш
прийнятною для ведення значної за розмахом справи і з
більшою кількістю учасників, ніж у ТОВ. Тому ЗАТ
доцільно створювати у випадках, коли потрібно залучати
інвестиції шляхом випуску привілейованих акцій і
водночас обмежувати коло акціонерів з перспективою,
однак, у майбутньому перетворення ЗАТ на відкрите
-42-
акціонерне товариство. Акціонерне товариство також
доцільно створювати у тих випадках, коли започатковується
страхова організація, засновники (а згодом – учасники)
якої бажають обмежити свій ризик за можливі збитки
межами сплачених за акції коштів, адже відповідно до
ч. 1 ст. 2 Закону України “Про страхування” використання
організаційно-правової форми товариства з обмеженою
відповідальністю для ведення страхової діяльності
не допускається.
-43-
Тема 4. СТВОРЕННЯ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ
1. Загальні засади створення акціонерних товариств.
2. Створення шляхом заснування:
а) закритих акціонерних товариств;
б) відкритих акціонерних товариств. 3. Створення
акціонерних товариств шляхом реорганізації:
а) поділу і виділення;
б) злиття і приєднання;
в) перетворення.
г) особливості створення акціонерних товариств у
процесі корпоратизації та приватизації.
1. Загальні засади створення акціонерних товариств
Акціонерні товариства можуть створюватися шляхом
заснування і шляхом реорганізації.
У світовій практиці застосовується 2 способи
створення акціонерних товариств шляхом заснування;
а) з використанням підписки на акції (Франція та ін.);
б) шляхом розподілу акцій між засновниками (Німеч-
чина, Російська Федерація та ін.).
В Україні за Законом “Про господарські товариства”
передбачено застосування двох способів: першого (шляхом
підписки) – для відкритих акціонерних товариств; другого –
-43-
(шляхом розподілу акцій між засновниками) – при
створенні закритих акціонерних товариств.
Хоча порядки створення акціонерних товариств різні,
однак існують загальні засади при започаткуванні цих то-
вариств у процесі їх заснування, що передбачають наяв-
ність таких етапів:
визначення засновників, тобто осіб, що ініціюють
створення акціонерного товариства та беруть на себе
обов’язки щодо здійснення відповідних підготовчих
дій, а також укладення між цими особами договору, що у
світовій практиці іменується по-різному: установчим
(українське законодавство) або договором про створення
акціонерного товариства (Російська Федерація,
Німеччина);
публікація повідомлення про намір засновників
створити акціонерне товариство певних параметрів;
проведення засновниками відповідних підготовчих дій
щодо створення акціонерного товариства (ці дії дещо
різняться від виду товариства – відкрите чи закрите, тобто
способу утворення товариства – шляхом підписки на акції
чи шляхом розподілу акцій між засновниками), в т. ч.
початок формування майнової бази майбутнього
акціонерного товариства відповідно до встановлених
законодавством вимог щодо її розміру на певну дату
(частіше, до початку проведення установчих зборів);
у разі успішно проведених підготовчих дій скликають-
ся установчі збори, на яких приймається рішення про ство-
рення акціонерного товариства, затверджується його статут,
формуються органи товариства та вирішуються інші
питання;
державна реєстрація товариства (за умови прийняття
установчими зборами позитивного рішення про його
створення).
Створення акціонерних товариств шляхом реорганіза-
ції включає такі основні етапи:
визначення господарської організації (господарських
організацій), у процесі реорганізації якої має
виникнути нове акціонерне товариство;
вибір способу реорганізації (поділ, виділення,
злиття, приєднання, перетворення) і прийняття про це
рішення компетентним органом (органами): власником майна
– щодо унітарного підприємства або загальними зборами
товариства/кооперативу – щодо організацій корпоративного
типу;
виконання підготовчих дій, які різняться від способу
реорганізації організаційно-правових форм учасників
реорганізації (підписання угоди між учасниками
реорганізації у формі злиття або приєднання;
затвердження розподільчого
-44-
балансу у разі реорганізації шляхом виділення або
поділу;
здійснення розрахунків (викуп акцій, часток, паїв) з
учасниками господарських організацій корпоративного типу,
що беруть участь у реорганізації, якщо ці учасники
голосували проти реорганізації;
затвердження статуту акціонерного товариства, що ство-
рюється в процесі реорганізації, обрання органів
товариства;
державна реєстрація новоствореного товариства і від-
повідно – анулювання державної реєстрації
господарських організацій, що припинили своє існування
в результаті реорганізації.
2. Створення акціонерних товариств шляхом заснування
Як уже зазначалося, порядок створення відкритих і за-
критих акціонерних товариств не однаковий. Якщо порядок
створення закритого акціонерного товариства максимально
наближений до вищенаведеної схеми, то створення відкри-
того акціонерного товариства передбачає наявність додат-
кових етапів, пов’язаних із проведенням підписки на
акції і затвердженням результатів такої підписки.
За українським законодавством відкрите АТ, враховуючи
.значний ступінь публічності його діяльності
(реалізації акцій серед заздалегідь невизначеного
кола осіб шляхом підписки та вільної купівлі-
продажу на фондовому ринку, в т. ч. на фондовій біржі)
проходить більш складну, врегульовану законодавством,
процедуру свого створення, що має на меті захистити права
і законні інтереси підписчиків акцій – майбутніх
акціонерів.
Основними етапами створення відкритого акціонерного
товариства є такі:
визначення кола засновників і укладення між ними
установчого договору;
забезпечення проведення аудиторської перевірки фі-
нансового стану засновників – юридичних осіб щодо
їхньої спроможності сплатити свої вклади;
відкриття рахунку в комерційному банку, на який мають
вноситися кошти, сплачені під час підписки на акції;
проведення дій, пов’язаних з підпискою акцій: реєстра-
ція інформації про емісію акцій у Державній
комісії з цінних паперів та фондового ринку;
публікація зазначеної інформації, яка водночас
виконує роль повідомлення про намір засновників
створити відкрите акціонерне товариство з
-45-
певними характеристиками; проведення підписки на акції;
повідомлення Державної комісії з цінних паперів
та фондового ринку про результати підписки;
формування майнової бази майбутнього акціонерного
товариства не нижче встановленого законодавством розміру
(на момент підписки має бути оплачено не менше 10%
номінальної вартості акцій, а до дня скликання
установчих зборів – не менше 30% з урахуванням
попереднього внеску);
проведення установчих зборів;
проведення державної реєстрації відкритого
акціонерного товариства.
Розглянемо детальніше зазначені етапи.
Відповідно до Закону “Про господарські товариства”
(ст. 1) засновниками можуть бути фізичні та (або)
юридичні особи. Враховуючи договірний характер створення
акціонерного товариства, засновників має бути
щонайменше двоє (якщо спеціальним законодавством не
передбачено інше: щодо комерційних банків та страхових
організацій засновників має бути не менше трьох,
фондових бірж – не менше 20, рівночасно акціонерні
товариства, що створюються в процесі корпоратизації та
приватизації на базі державних підприємств мають
зазвичай одного засновника).
Участь у заснуванні акціонерного товариства згідно із
новою редакцією ст. 1 Закону України “Про
підприємництво” (*62) не визнається підприємницькою
діяльністю, а тому обмеження щодо зайняття такою
діяльністю не поширюються на осіб, що бажають взяти
участь у заснуванні акціонерного товариства. Однак
законом передбачаються спеціальні обмеження щодо
можливості для окремих категорій осіб брати участь у
заснуванні акціонерних товариств узагалі (загальні
обмеження) або акціонерних товариств, що діють у певних
сферах господарської діяльності (спеціальні
обмеження). Так, не можуть бути засновниками:
державні підприємства (Декрет Кабінету
Міністрів України від 31 грудня 1992 року “Про
управління майном, що перебуває у загальнодержавній
власності”) (*63) – щодо заснування будь-яких акціонерних
товариств незалежно від сфери їхньої діяльності;
(**62) Див.: Закон України “Про внесення змін до Закону
України “Про підприємництво” від 22.02.2000 р. //
Урядовий кур’єр.- 2000.-11 березня.
(**63) Див.: Відомості Верховної Ради України.- 1993.-
№ 7.- Ст. 52; ст. З Закону України від 01.02.1996 р. “Про
внесення змін до Закону України “Про банки і
банківську діяльність” // Там само.- 1996.- № 7.- Ст. 29.
-46-
ради народних депутатів усіх рівнів, їх виконавчі
органи, політичні і профспілкові організації,
спілки і партії, громадські фонди – щодо заснування
акціонерних банків (ч. 2 ст. 22 Закону України від 20
березня 1991 р. “Про банки та банківську діяльність”);
щодо заснування фондових бірж – особи, які не відпо-
відають вимогам ч. 2 ст. 33 Закону “Про цінні папери та
фондову біржу”, що передбачає обов’язкову наявність у
засновників фондової біржі статусу торговця цінними
паперами і відповідно – певну організаційно-правову
форму (господарського товариства) і дозволу на здійснення
комерційної та комісійної діяльності по цінних
паперах;
щодо заснування інвестиційних фондів – юридичні
особи, частка державного майна у статутному фонді яких
перевищує 25% (п. 4 Положення про інвестиційні фонди
та інвестиційні компанії, затвердженого Указом
Президента України від 19.02.1994 р. (*64)).
В установчому договорі, що укладається між засновни-
ками акціонерного товариства, визначаються:
намір сторін договору взяти спільну участь у
створенні відкритого акціонерного товариства певних
параметрів (розмір статутного фонду, кількість,
номінальна вартість і види акцій, кількість акцій, на
яку мають підписатися засновники, – але не менше 25
відсотків статутного фонду, (*65);
основні напрямки діяльності товариства);
порядок здійснення засновниками спільної
діяльності (виконання підготовчих дій) щодо створення
акціонерного товариства з розподілом обов’язків між
ними;
відповідальність перед особами, що підписалися на
акції, і третіми особами (відповідно до закону
майнова відповідальність засновників має бути
необмеженою і солідарною щодо зобов’язань, які виникли
до реєстрації акціонерного товариства (ч. 2 ст. 23 Закону
України “Про господарські товариства”).
Важливим етапом є аудиторська перевірка фінансового
стану засновників – юридичних осіб щодо їхньої
спроможності сплатити свої вклади до статутного фонду
акціонерного товариства. Обов’язковість проведення такої
перевірки передбачена ч. 4 ст. 13 Закону “Про
господарські товариства”, а порядок проведення
регулюється Законом України від 22.04.1993 р. “Про
аудиторську діяльність”. (*66).
(**64) Див. Урядовий кур’єр- 1994- 19 березня. (**65) Див. Ч.
1 ст. 30 Закону України “Про господарські товариства”.
(**66) Див. Відомості Верховної Ради України- 1993- №
23- Ст. 243.
-47-
Перш ніж вжити кроків до проведення підписки на ак-
ції, засновники мають відкрити в комерційному банку, до
якого пред’являються спеціальні вимоги, (*67), рахунок, на
який будуть вноситися сплачені за акції кошти в процесі
підписки. Ці заходи є запобіжними щодо можливих
шахрайств та інших зловживань з боку засновників на
етапі підписки на акції: згідно з пунктом 2.2.13
Інструкції Національного банку України про відкриття
банками рахунків у національній та іноземній валюті
кошти з такого рахунку перераховуються тільки на поточний
рахунок зареєстрованого в установленому порядку
акціонерного товариства або повертаються засновникам,
підписчикам (у разі, якщо акціонерне товариство не
відбулося).
Засновники також повинні зробити повідомлення про
свій намір створити АТ і здійснити відкриту підписку
на акції. Зміст такого повідомлення відповідно до ч.
3 і 5 ст. 23 Закону “Про цінні папери та фондову
біржу” має бути зареєстрований Державною
комісією з цінних паперів і фондового ринку, а
повідомлення опубліковане не менш як за 10 днів до
початку підписки в органах преси Верховної Ради або
Кабінету Міністрів України та офіційному виданні
фондової біржі. Вимоги до такої інформації
встановлюються Державною комісією з цінних паперів
та фондового ринку відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону
України від ЗО жовтня 1996 р. “Про державне регулювання
ринку цінних паперів в Україні”. Відповідно до ст.
23 Закону України “Про цінні папери та фондову
біржу” та п. 21 Положення про порядок реєстрації
випуску акцій та облігацій підприємств та
інформації про їх випуск, затвердженого рішенням
Державної комісії з цінних паперів та фондового
ринку від 12.02.1998 р. № 36, (*68), у разі заснування
акціонерного товариства, що не має правового попередника,
інформація про випуск цінних паперів (акцій, –
зокрема) повинна містити такі відомості:
повне найменування майбутнього акціонерного товариства;
відомості про засновників, уповноважених проводити
(**67) Див.: Рішення Державної комісії з цінних
паперів та фондового ринку від 10.09.1999 р. № 178 “Про
затвердження Тимчасового положення про вимоги до
розрахункового банку та Типового договору про грошові
рахунки за операціями щодо цінних паперів” //
Комп’ютерна база законодавства “Ліга”, “Право”.,
“Закон” та ін.
(**68) Див.: Українська інвестиційна газета.- 1998- № 8.
-48-
дії щодо підписки на акції із зазначенням
номерів телефонів та телефаксів;
предмет та цілі діяльності товариства;
дату проведення установчих зборів;
розмір статутного фонду, що передбачається;
внески засновників до статутного фонду та форми здій-
снення внесків;
склад майна, що вноситься засновниками в натуральній
формі;
найменування банківської установи та номер розрахунко-
вого рахунку, на який мають бути внесені початкові внески;
дані про емісію цінних паперів визначені у
підпункті “е” п. 18 зазначеного Положення, а саме:
дата і номер протоколу або рішення про випуск акцій;
найменування органу, який прийняв рішення;
мета використання фінансових ресурсів, залучених від
емісії (конкретні обсяги та напрямки використання);
кількість акцій по типах і категоріях (іменні або
на пред’явника, прості та привілейовані);
форма випуску акцій (документарна чи бездокументарна);
перелік засновників, із зазначенням кількості, типу
і категорій акцій, якими вони володіють;
права, що надаються власникам простих та привілейованих
акцій;
номінальна вартість акцій;
адреси місць, дати початку та припинення підписки на
акції;
запланований курс продажу акцій;
докладний опис порядку підписки на акції та їх оплати
із зазначенням банківської установи та номеру
розрахункового рахунку, на який має бути внесена оплата за
акції;
найменування торговця цінними паперами (якщо емітент
користується його послугами);
відомості про умови договору з торговцем цінними па-
перами із зазначенням суми винагороди торговця цінними
паперами (якщо емітент користується його послугами);
дії, що проводяться в разі перевищення (недосягнення)
рівня запланованої підписки на акції або дострокового
її закінчення (згідно з рішенням про емісію акцій);
терміни, порядок та адреси місць виплати дивідендів
за підсумками року, здійснення операцій і депонування.
Реєстрація інформації про емісію акцій
здійснюється протягом 30 днів з моменту подання заяви та
необхідних документів до реєструвального органу. Один
примірник зареєстрованої інформації, засвідчений
уповноваженою на це особою реєструвального органу та
штампом “ЗАРЕЄСТРОВАНО”
-49-
або печаткою реєструвального органу (у випадку
відсутності зазначеного штампу), повертається
засновникам.
Підставами відмови у реєстрації інформації
про випуск акцій можуть бути: наявність в інформації
відомостей, що дозволяють зробити висновок про
невідповідність умов випуску акцій чинному
законодавству, а також неповна інформація порівняно з
вимогами зазначеного положення.
Повідомлення (інформація) засновників про намір
створити відкрите акціонерне товариство та здійснити
підписку на акції публікується в органах преси
Верховної Ради України та Кабінету Міністрів
України, офіційному виданні фондової біржі не
менше як за десять днів до початку підписки на акції.
Наступним кроком засновників ВАТ є проведення під-
писки на акції відповідно до зробленої в пресі
інформації (але не раніше 30 днів після
опублікування такої інформації); в зазначеному
місці і в межах зазначеного строку, який, однак, не може
перевищувати 6 місяців (ч. 2 ст. 30 Закону “Про
господарські товариства”). На цьому етапі вже починає
створюватися майнова основа майбутнього акціонерного
товариства: на момент підписки особи, які виявили бажання
придбати акції, повинні внести на рахунок засновників
не менше 10 відсотків номінальної вартості акцій, на
які вони підписалися, після чого засновники видають їм
письмове зобов’язання про продаж відповідної
кількості акцій (ч. 3 ст. 30 згаданого закону).
Підписка припиняється із закінченням строку, зазначе-
ного в інформації про підписку на акції. Належно
оформлений (відповідно до встановлених вимог) звіт про
результати підписки має бути поданий до Державної
комісії з цінних паперів та фондового ринку протягом
15 днів після закінчення терміну підписки на акції.
Інформація цього звіту має відповідати вимогам п. 24
вищезгаданого положення і включати:
а) фактичну дату початку і закінчення підписки на
акції;
б) кількість акцій, на які здійснена підписка;
в) загальну номінальну вартість акцій, на які
здійснена підписка у порівнянні із запланованою
величиною;
г) загальну суму договорів, укладених при здійсненні
підписки на акції;
д) загальну суму коштів, одержаних в результаті підпи-
ски у такому розподілі: грошові кошти, внесені як плата
за акції, із зазначенням кількості акцій; вартісна
оцінка майна, внесеного як плата за акції, із
зазначенням кількості акцій;
-50-
оцінка іноземної валюти, внесеної як плата за
акції, із зазначенням кількості акцій;
е) розподіл коштів на статутний фонд (у сумі
номінальної вартості акцій, на які здійснено
підписку) і додаткові власні кошти (в сумі
перевищення фактичної оцінки продажу акцій над їх
номінальною вартістю);
є) комісійні та інші винагороди, виплачені
торговцю цінними паперами (якщо емітент користується
його послугами).
Результати підписки можуть бути вирішальними для
долі майбутнього відкритого акціонерного товариства: як-
що підпискою не охоплено (не покрито) 60% акцій, підпис-
ка вважається такою, що не відбулася, і процес створення
акціонерного товариства на цьому припиняється. У зв’язку з
цим засновники мусять повернути особам, що підписалися на
акції, внесені ними суми або інше майно не пізніше
як через 30 днів після закінчення терміну підписки. У
разі, якщо засновники не виконують цього обов’язку, вони не-
суть перед підписчиками (передплатниками) акцій
солідарну відповідальність усім своїм майном.
Штрафних санкцій за прострочку повернення зазначених сум
Закон “Про господарські товариства” не передбачає.
Тому може застосовуватися норма ч. 1 ст. 214 Цивільного
кодексу щодо сплати боржником, який прострочив виконання
грошового зобов’язання, суми боргу з урахуванням
встановленого індексу, інфляції за весь час
прострочення, а також трьох відсотків річних з
простроченої суми. (*69).
Якщо підпискою покрито 60 і більше відсотків
акцій, то вважається, що підписка відбулася. Можливою
є ситуація, коли підписка на акції перевищує
оголошений статутний фонд. Доля зайвої підписки
вирішується або самими засновниками, або на установчих
зборах (в залежності від того, який варіант вирішення
цього питання передбачений в установчому договорі і
відповідно – в інформації про підписку на акції).
Якщо доля зайвої підписки відповідно до установчого
договору і умов підписки вирішується самими заснов-
никами, вони можуть схвалити зайву підписку або відхилити
її. У разі прийняття рішення про відхилення зайвої
підписки, засновники повинні відмовити у ній особам,
які підписалися на акції останніми згідно з
переліком передплатників, починаючи з кінця переліку,
і відповідно повернути цим особам
(**69) Див.: Закон України від 08.10.1999 р. “Про внесення
зміни до ст. 214 Цивільного кодексу Української РСР” //
Відомості Верховної Ради України.- 1999.- № 48.- Ст.
420.
-51-
сплачені в процесі підписки суми. Якщо засновники не бе-
руть на себе прийняття рішення про визначення долі
зайвої підписки, то вирішення цього питання
покладається на установчі збори. Відмова від схвалення
зайвої підписки тягне за собою обов’язок для відкритого
акціонерного товариства (після його державної
реєстрації) обов’язок повернути передплатникам
сплачені ними за акції суми (майно) у тому ж порядку, який
діє щодо підписки, яка не відбулася (протягом 30 днів з
моменту відхилення зайвої підписки). За простроч-ку
повернення підписчикам зазначених сум (майна) заснов-
никами або вже створеним акціонерним товариством відпо-
відальність Законом “Про господарські товариства” не
передбачена, у зв’язку з чим слід керуватися вже згаданою
нормою ст. 214 Цивільного кодексу Української РСР.
Успішне завершення підписки на акції дозволяє
перейти до наступного етапу створення відкритого
акціонерного товариства -скликання і проведення
установчих зборів. На момент їх проведення майнова база
майбутнього акціонерного товариства має бути вже більш
значною, ніж на етапі завершення підписки на акції:
особи, що підписалися на акції, до моменту скликання
установчих зборів повинні сплатити з урахуванням
попереднього внеску не менше 30% номінальної вартості
акцій, на які вони підписалися. Це підтверджується
видачею засновниками зазначеним особам (підписчикам, які
сплатили цю суму) тимчасових свідоцтв.
Скликання установчих зборів обмежується у часі (пев-
ним строком, зазначеним у повідомленні про підписку на
акції, який, однак, не може перевищувати двох місяців з
моменту завершення підписки). Порушення цього правила
дає право особам, що підписалися на акції, вимагати
повернення сплачених за акції сум (майна). Однак Закон
“Про господарські товариства” знову ж таки не
встановлює ні терміну повернення таких сум (майна), ні
відповідальності за невиконання цього обов’язку. Тому за
аналогією має застосовуватися встановлений ч. 4 ст. 30
цього Закону 30-денний термін, за прострочення виконання
протягом якого може застосовуватися положення ст. 214
Цивільного кодексу УРСР щодо повернення суми боргу з
урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час
прострочення, а також трьох відсотків річних з
простроченої суми.
Вимоги щодо правомочності установчих зборів за укра-
їнським законодавством не досить суворі: для кворуму необ-
хідно, щоб на зборах були присутні особи, які
підписалися більше ніж на 60% акцій, на які проведено
підписку; якщо ж через відсутність кворуму установчі
збори не відбулися з
-52-
першого разу, протягом наступних двох тижнів мають бути
скликані повторні установчі збори з тими самими
вимогами щодо кворуму.
Закон не згадує про порядок скликання установчих зборів.
На практиці оголошення про це робиться в будь-якому на
розсуд засновників органі масової інформації, що
суперечить інтересам більшості передплатників
(підписчиків) акцій. Законом від 27.12.97 р. “Про
внесення змін до Закону України “Про господарські
товариства” передбачена публікація повідомлення про
загальні (а не установчі) збори акціонерів в одному з
друкованих видань Верховної Ради України, Кабінету
Міністрів України чи Державної комісії з цінних
паперів та фондового ринку. За аналогією ця норма може
застосовуватися і щодо публікації повідомлення про
скликання установчих зборів. Хоча слід зазначити, що для
підписчиків акцій та акціонерів більш прийнятним і
зручним варіантом було б запровадження публікації
такого повідомлення, а також оголошення про підписку на
акції, інформації про результати діяльності
акціонерного товариства тощо, в єдиному
загальнодержавному офіційному друкованому органі
масової інформації (наприклад, спеціальному додатку
до “Урядового кур’єра” і на вибір
засновників/виконавчого органу акціонерного товариства з
відповідною фіксацією у його статуті – в
офіційному органі місцевої преси.
На установчі збори відкритого акціонерного товариства
покладається вирішення низки важливих питань, а саме:
прийняття рішення про створення акціонерного
товариства;
схвалення або відхилення зайвої підписки (якщо заснов-
ники не вирішили її долю);
у разі позитивного вирішення цього питання – прийняття
рішення про відповідне збільшення статутного фонду
АТ;
зменшення статутного фонду у випадку, якщо протягом
встановленого строку підпискою не було охоплено 100 від-
сотків акцій, на які було оголошено передплату; при цьому
зменшення розміру статутного фонду здійснюється на су-
марну номінальну вартість акцій, що не були охоплені
підпискою, з дотриманням встановленої законом вимоги
щодо мінімального розміру такого фонду;
затвердження статуту акціонерного товариства;
обрання ради акціонерного товариства (спостережної
ради),виконавчого органу (правління) і контрольного органу
(ревізійної комісії);
вирішення питання про схвалення угод, укладених за-
сновниками (позитивне рішення з цього питання знімає з
останніх відповідальність за зобов’язаннями, що
випливають
-53-
з таких угод, перекладаючи її на плечі акціонерного
товариства, а, отже, опосередковано – і на всіх
акціонерів);
визначення пільг, що надаються засновникам (для решти
акціонерів прийняття такого рішення може бути досить
небезпечним кроком, оскільки засновники намагаються
перебільшити свої заслуги перед акціонерним
товариством і відповідно добитися встановлення для себе
значних пільг, адекватність яких дійсним заслугам
засновників підписчикам оцінити важко, а тягар цих пільг
згодом ляже на їхні плечі як акціонерів товариства).
Закон, на жаль, не передбачає механізмів оцінки
запропонованих засновниками для себе пільг, що доцільно
зробити при прийнятті Закону “Про акціонерні
товариства” (таким заходом може бути встановлена законом
заборона для засновників брати участь у голосуванні з
цього питання);
затвердження оцінки вкладів, внесених у негрошовій
формі (особи, які зробили такі вклади, як правило,
зацікавлені у завищеній їх оцінці, оскільки це
збільшить їхню сукупну частку у статутному фонді
акціонерного товариства і відповідно – кількість
акцій, що їм належатимуть, та суму дивідендів, які
нараховуватимуться на них. Такий підхід не відповідає
інтересам решти акціонерів, оскільки зменшує розмір
дивідендів, що сплачуватимуться на кожну акцію. У зв’язку
з цим вітчизняному законодавцю доцільно було б сприйняти
досвід країн ринкової економіки щодо захисту
інтересів акціонерів, які не були засновниками
товариства, і щодо оцінки вкладів засновників
передбачити в законі:
а) обов’язок перших спостережної ради або правління (за
відсутності у товаристві спостережної ради) та
ревізійної комісії товариства перевірити
обгрунтованість оцінки не-майнових вкладів із
обов’язковим залученням незалежного аудитора, якщо
запропонована засновником грошова оцінка його майнового
вкладу перевищує 10% розміру статутного капіталу
товариства; б) виключення осіб, щодо яких вирішується
питання оцінки їх майнового вкладу, з числа тих учасників
установчих зборів, які беруть участь у голосуванні з цього
питання;
вирішення інших питань, передбачених установчими
документами.
Голосування на установчих зборах відбувається за
принципом: одна акція, на яку здійснено підписку, – один
голос, тобто залежить від майнової участі, що зумовлює
необхідність реєстрації перед початком зборів
присутніх підписчиків на акції із зазначенням
кількості акцій, на які вони підписалися.
-54-
Порядок прийняття рішень на установчих зборах залежить
від ваги питань, винесених на голосування: життєво
важливі для акціонерного товариства питання
(стратегічного порядку) – про створення акціонерного
товариства, його дочірніх підприємств, філій і
представництв, про обрання органів акціонерного
товариства, про надання пільг засновникам за рахунок
акціонерного товариства – повинні прийматися
кваліфікованою більшістю голосів у 3/4 присутніх на
зборах осіб, які підписалися на акції; рішення з
інших питань приймаються простою більшістю голосів
(ч. 6 ст. 35 Закону “Про господарські товариства”).
Створення відкритого акціонерного товариства (у разі
прийняття установчими зборами позитивного рішення з цього
питання і схвалення статуту товариства) завершується на-
ступним і останнім етапом створення такого товариства –
його державною реєстрацією, з моменту якої воно
набуває статусу юридичної особи, тобто стає
повноцінним суб’єктом господарсько-правових відносин.
Така реєстрація здійснюється, як правило, у загальному
для усіх суб’єктів підприємницької діяльності
порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів
України від 25.05.1998 р. № 740, якщо спеціальне
законодавство не передбачає іншого (наприклад,
акціонерні комерційні банки згідно зі ст. 22 Закону
України “Про банки та банківську діяльність”
реєструються Національним банком України,
акціонерні товариства, що створюються як фондові
біржі, – Державною комісією з цінних паперів та
фондового ринку, що передбачено ч. З ст. 33 Закону України
“Про цінні папери та фондову біржу”).
Закритим акціонерним товариствам притаманний більш
простий порядок створення, який включає такі етапи:
визначення кола засновників і укладення між ними
установчого договору, в якому, крім наведених вище відо-
мостей, мають бути зазначені частки засновників у статут-
ному фонді і відповідно – кількість акцій, що
відповідає частці кожного засновника;
публікація засновниками повідомлення про їх намір
створити ЗАТ;
проведення аудиторської перевірки засновників – юри-
дичних осіб щодо їхньої спроможності сплатити вклади
до статутного фонду товариства;
відкриття в банку рахунку, на який мають вноситися вклади
засновників;
формування майнової бази майбутнього товариства не
нижче встановленого законом розміру: до проведення
установчих зборів засновники мають сплатити щонаймен-
-55-
ше 50% своїх вкладів до статутного фонду (номінальної
вартості акцій);
проведення установчих зборів, на яких мають бути ви-
рішені питання щодо створення акціонерного товариства,
затвердження його статуту, формування органів товариства
та інші питання, що вирішуються на установчих зборах
відкритого акціонерного товариства, крім затвердження
привілеїв для засновників, оскільки зазвичай всі
майбутні учасники (акціонери) закритого акціонерного
товариства -це його засновники (принаймні на початковому
етапі діяльності товариства, коли акції ще повністю
не оплачені, а, отже, їх не можна відчужувати);
проведення засновниками державної реєстрації
товариства.
3. Створення акціонерних товариств шляхом
реорганізації
Створення акціонерного товариства шляхом реоргані-
зації може відбуватися у різних формах (поділу,
виділення, приєднання, злиття, перетворення), за участю
господарських організацій різного типу (корпоративного –
акціонерних та інших видів господарських товариств,
виробничих кооперативів, колективного підприємства – чи
унітарного типу – державного, комунального, приватного
підприємства) або навіть з поєднанням різних форм і
за участю господарських організацій різних типів. Це так
звана складна реорганізація (наприклад, виробничий
кооператив і товариство з обмеженою відповідальністю,
зливаючись, створюють акціонерне товариство (має місце
і злиття, і перетворення).
Чи не найпростіше реорганізація здійснюється на
базі акціонерних товариств із застосуванням уже згаданих
форм – поділу (тобто створення на базі одного
акціонерного товариства, що припиняє свою діяльність,
його правонаступників – двох і більше акціонерних
товариств), виділення (зі складу акціонерного товариства,
що продовжує свою діяльність, виділяється нова
юридична особа – акціонерне товариство, до якого переходить
частина прав та обов’язків, активів і пасивів
материнського товариства), злиття (два і більше
акціонерних товариства, припиняючи свою діяльність,
об’єднуються в нове акціонерне товариство, що стає їх
правонаступником), приєднання (одне акціонерне товарист-
во, припиняючи свою діяльність, включається до складу
іншого, що стає правонаступником першого, продовжуючи
функціонувати як суб’єкт підприємницької
діяльності) та
-56-
перетворення (на основі господарської організації
іншої, ніж акціонерне товариство, організаційно-
правової форми, створюється акціонерне товариство як
новий суб’єкт господарювання, що водночас перебирає на
себе усі активи і пасиви своєї попередниці). (*70).
Порядок реорганізації функціонуючої юридичної
особи/функціонуючих юридичних осіб, в результаті якої
виникає акціонерне товариство, залежить від: (а) типу
організації/організацій, на базі яких створюється
акціонерне товариство, (б) форми реорганізації та
поєднання різних форм, (в) вимог законодавства щодо
створення таких товариств в процесі корпоратизації та
приватизації.
Створення акціонерних товариств в процесі
реорганізації Законом “Про господарські товариства”
не регулюється. Зазначена прогалина закону значною мірою
заповнюється відомчим нормативним актом – Положенням
про порядок реєстрації випуску акцій та інформації
про їх емісію під час реорганізації товариств,
затвердженим рішенням Державної комісії з цінних
паперів та фондового ринку від 30.12.1998 р. № 221. (*71). Це
Положення регулює питання реорганізації акціонерних
товариств, залишаючи поза увагою господарські
організації інших організаційно-правових форм.
Основними принципами створення нових акціонерних
товариств в процесі реорганізації відповідно до
згаданого Положення є такі:
сумарний розмір статутних фондів господарських то-
вариств до їх реорганізації має дорівнювати
сумарному розмірові їх статутних фондів після
реорганізації;
при емісії акцій під час реорганізації продаж
акцій не здійснюється, а відбувається обмін акцій
або часток в статутному фонді товариства (товариств), що
реорганізовується, на акції товариства, що створюється
в процесі реорганізації, шляхом злиття, поділу,
виділення, перетворення, або на акції акціонерного
товариства, у якого збільшується розмір статутного фонду
внаслідок реорганізації шляхом приєднання;
з метою захисту прав акціонерів акціонерне товариство,
що прийняло рішення про реорганізацію, зобов’язане
здійснити оцінку та викуп акцій акціонерів, які
вимагають Цього, за умови, що вони не голосували за
прийняття за-
(**70) Див.: Цивільне право: підручник для студентів
юрид. вузів та факультетів-К.: Вентурі, 1997-С. 98. (**71)
Див.: Бизнес- 1999-№ 41.
-57-
гальними зборами рішення про реорганізацію і
звернулися до товариства з письмовою заявою; при цьому
викуп здійснюється за ціною, що визначається за
домовленістю сторін, але не нижчою за номінальну
вартість акцій;
оскільки майбутні акціонери товариства, що створює-
ться в процесі реорганізації, беруть участь в цьому
процесі (голосують за прийняття рішення про
реорганізацію товариства), то здійснення публікації
про емісію акцій новостворюваного акціонерного
товариства не вимагається.
Однак кожна форма реорганізації передбачає певний
порядок дій з боку товариств, які зазнають
реорганізації. В зв’язку з цим розглянемо основні вимоги
зазначеного положення щодо окремих форм реорганізації
товариств.
Послідовність дій акціонерних товариств при їх
реорганізації шляхом злиття або приєднання:
прийняття вищим органом кожного товариства рішення:
про реорганізацію у формі відповідно
злиття/приєднання, про погодження проекту договору про
злиття/приєднання (при цьому тексти проекту договору, який
погоджується вищим органом кожного товариства, що
реорганізовуються, мають бути ідентичними); про емісію
акцій товариства, що створюється шляхом злиття або до
якого відбувається приєднання; про затвердження
передавального балансу (у разі приєднання рішення про
затвердження такого балансу приймається вищим органом
товариства, яке приєднується);
підписання товариствами, що реорганізовуються, пого-
дженого вищим органом кожного товариства відповідно
договору про злиття або договору про приєднання, який має
містити відомості про порядок і умови злиття (або при-
єднання), а також порядок обміну акцій товариств, що ре-
організовуються шляхом злиття (приєднання), відповідно
на акції товариства, що створюється в результаті злиття,
або товариства, до якого здійснюється приєднання;
одержання згоди Антимонопольного комітету України на
злиття товариств (у випадках, передбачених постановою
Кабінету Міністрів України від 11.11.1994р. № 765
“Про запровадження механізму запобігання
монополізації товарних ринків” (*72));
оцінка та викуп акціонерним товариством, що реорга-
нізовується, акцій у акціонерів, які не голосували за
прийняття рішення про реорганізацію товариства і
подали відповідну заяву;
(**72) Див.: Урядовий кур’єр- 1994.- 26 листопада.
-58-
обмін акцій або часток у статутних фондах товариств, що
реорганізовуються, на письмові зобов’язання про видачу
відповідної кількості акцій товариства, що
створюється шляхом злиття, або до якого відбувається
приєднання;
подання до Державної комісії з цінних паперів та
фондового ринку звіту про наслідки такого обміну;
прийняття установчими зборами товариства, що ство-
рюється шляхом злиття, рішення про створення товариства,
про затвердження його статуту, про обрання органів управ-
ління (прийняття загальними зборами товариства, до якого
здійснюється приєднання, рішення про затвердження
змін до статуту), а також вирішення інших питань,
пов’язаних з реорганізацією, якщо це було передбачено
договором про злиття(приєднання);
внесення відповідних змін до державного реєстру (у
разі злиття – реєстрація створеного в процесі злиття
товариства і відповідно – скасування державної
реєстрації товариств, що взяли участь у такій
реорганізації; у разі приєднання – скасування
державної реєстрації товариства, що приєдналося, а
також внесення відповідних змін до відомостей
державної реєстрації товариства, до якого відбулося
приєднання);
реєстрація в Державній комісії з цінних паперів
та фондового ринку акцій товариства, створеного шляхом
злиття або до якого відбулося приєднання;
обмін письмових зобов’язань на акції товариства, ство-
реного шляхом злиття (до якого здійснено приєднання).
Для створення акціонерного товариства шляхом його
реорганізації у формі поділу або виділення
необхідні:
прийняття вищим органом товариства, що реорганізується
рішення про реорганізацію шляхом відповідно
поділу або виділення, рішення про емісію акцій
товариств, що створюються шляхом поділу або виділення,
про умови обміну акцій товариства, що реорганізується,
на акції товариств, що створюються, рішення про
затвердження роздільного акта (балансу); вирішення
інших питань, пов’язаних з реорганізацією;
оцінка та викуп акціонерним товариством, що реорга-
нізується, акцій у акціонерів, які цього вимагають у
письмовій формі і не голосували за прийняття загальними
зборами рішення про реорганізацію товариства;
обмін акцій товариства, що реорганізується, на пись-
мові зобов’язання про видачу відповідної кількості
акцій (сертифікатів акцій) товариств, створених шляхом
поділу або виділення;
-59-
прийняття установчими зборами кожного товариства, що
створюється в процесі поділу або виділення, рішення
про створення товариства, про затвердження статуту, обрання
органів управління, а також вирішення інших питань,
пов’язаних з реорганізацією, якщо це було передбачено
рішенням про реорганізацію;
державна реєстрація акціонерних товариств, створених
у результаті поділу або виділення, а також скасування
державної реєстрації товариства, що припинило свою
діяльність у результаті поділу або внесення
відповідних змін до відомостей державної
реєстрації товариства, що зазнало реорганізації
шляхом виділення;
одночасна реєстрація в Державній комісії з
цінних паперів та фондового ринку випуску акцій усіх
товариств, створених шляхом поділу або виділення (а при
виділенні -ще й товариства, що реорганізовується);
обмін письмових зобов’язань на акції товариств, ство-
рених шляхом поділу або виділення.
Створення акціонерного товариства шляхом перетворення
на базі іншої господарської організації корпоратив-
ного типу (господарського товариства іншого виду, вироб-
ничого кооперативу, колективного підприємства) або акці-
онерного товариства іншого виду чи напрямку діяльності
передбачає наявність таких етапів:
прийняття вищим органом господарської організації
корпоративного типу (далі – товариства) рішення про реор-
ганізацію шляхом перетворення, про умови обміну акцій
або часток у статутному фонді товариства, що реорганізує-
ться на акції або частки у статутному фонді товариства,
що створюється, та рішення про емісію акцій
товариства, що створюється шляхом перетворення;
оцінка та викуп товариством, що реорганізується,
акцій (часток, паїв) у акціонерів (учасників, членів
кооперативу або колективного підприємства), які цього
вимагають у письмовій формі і не голосували за
прийняття загальними зборами рішення про реорганізацію
товариства;
обмін акцій (часток, паїв) у статутному фонді (складко-
вому майні) товариства, що реорганізовується, письмові
зобов’язання про видачу відповідної кількості акцій
товариства, що створюється шляхом перетворення;
прийняття установчими зборами товариства, що ство-
рюється шляхом перетворення, рішення про створення то-
вариства, про затвердження статуту товариства, про обрання
органів управління, а також вирішення інших питань,
пов’язаних з реорганізацією;
-60-
внесення відповідних змін до відомостей державної
реєстрації;
реєстрація в Державній комісії з цінних паперів
та фондового ринку акцій товариства, створеного шляхом пе-
ретворення;
обмін письмових зобов’язань на акції товариства, ство-
реного шляхом перетворення.
Порядок перетворення унітарного підприємства в акці-
онерне товариство простіший і передбачає такі етапи:
прийняття власником майна унітарного підприємства
або уповноваженим ним органом рішення про перетворення
такого підприємства в акціонерне товариство;
визначення кола співзасновників та підписання між
ними установчого договору (цей етап не притаманний пе-
ретворенню державних та комунальних підприємств в акці-
онерні товариства в процесі їхньої корпоратизації чи
приватизації);
здійснення відповідних підготовчих дій, що обумов-
люються типом акціонерного товариства, яке створюється
шляхом перетворення (відкрите чи закрите АТ);
проведення установчих зборів (за винятком перетворення
державних та комунальних підприємств в процесі
корпоратизації чи приватизації) і прийняття рішень:
про створення товариства, про затвердження його статуту, про
обрання органів управління та вирішення інших питань,
передбачених законом та установчим договором;
державна реєстрація акціонерного товариства, створе-
ного в процесі реорганізації.
Описаний порядок створення акціонерних товариств є
загальним. Однак в процесі реформування державних та
комунальних підприємств сформувалися спеціальні
порядки створення акціонерного товариства: один з них
стосується корпоратизації державних і комунальних
підприємств, а другий – приватизації майна державних і
відчуження майна комунальних підприємств шляхом їх
акціонування (перетворення у відкриті акціонерні
товариства з одночасним затвердженням плану реалізації
акцій). Перший порядок стосується процесів
роздержавлення, коли без зміни форми власності зазнають
реформування підприємства Державного і комунального
секторів економіки щодо зміни організаційно-правових
форм, рівня самостійності в процесі здійснення
господарської діяльності, управління ними з боку
первісного власника їх майна – держави або територі-
альної громади в особі уповноважених ними органів.
Під-
-61-
приємства набувають нової організаційно-правової
форми -відкритого АТ, для якого притаманна
корпоративність управління, що здійснюється не
безпосередньо власником майна (його представниками), а
через органи таких товариств; стають власниками
закріпленого за ними майна (адже усі види господарських
товариств є такими відповідно до закону); держава або
територіальна громада в особі уповноважених органів
виступають як власники акцій кор-поратизованого
підприємства, що дозволяє їм через своїх
представників опосередковано брати участь в управлінні
такими підприємствами.
Корпоратизацію було започатковано в 1993 р. Указом Пре-
зидента від 15.06.1993 р. “Про корпоратизацію державних
підприємств”. (*73). Суть цього процесу полягає в тому, що
державні (а до них тоді належали і підприємства
комунальної власності, яка була різновидом державної
власності) формально перетворюються у відкриті АТ, весь
пакет акцій яких залишається у власності держави. Цей
процес досить ?рунтовно регулюється підзаконними
нормативними актами, які, крім того, визначають
спеціальні вимоги щодо порядку формування та складу
органів таких товариств, порядку їх роботи тощо.
Створення відкритих АТ на базі майнових комплексів
державних або комунальних підприємств у процесі їх
приватизації регулюється законодавством про
приватизацію державного майна – законами України:
загальним (Законом від 19 лютого 1997 р. “Про
приватизацію державного майна” (*74)), спеціальним
(Законом України від 10 липня 1996 р. “Про особливості
приватизації майна в агропромисловому комплексі” (*75))
та виданими відповідно до них підзаконними нор-
мативними актами. На відміну від корпоратизації
акціону-вання передбачає перетворення державного
унітарного підприємства у відкрите акціонерне
товариство з одночасним затвердженням плану реалізації
його акцій.
Особливості порядку створення ВАТ у процесі корпора-
тизації та приватизації, насамперед, полягають у тому,
що:
засновником таких товариств виступає лише одна особа –
орган, уповноважений управляти державним (комунальним)
майном – при корпоратизації або орган приватизації
(орган місцевого самоврядування – щодо відчуження
комунального майна) – при приватизації;
(**73) Див.: ДІБП- 1993- № 7- С. 37-39; 1994.- № 1.- С. 6; №.
3-4- С. 4.
(**74) Див.: ГУ- 1997-20 березня або ВВР України- 1997 .-№
17-Ст. 122.
(**75) Див.: Там само.- 1996.- № 41,- Ст. 188.
-62-
ініціатором створення таких товариств є, як правило,
держава або територіальна громада в особі уповноважених
ними органів;
договірний характер створення АТ не відіграє тут ні-
якої ролі (він просто відсутній у зв’язку з наявністю
лише одного засновника). Єдиним установчим документом
такого товариства є статут;
порядок реєстрації випуску акцій таких акціонерних
товариств є спеціальним і регулюється рішенням
Державної комісії з цінних паперів та фондового
ринку від 11.04.2000 р. “Про затвердження Положення про
порядок реєстрації випуску акцій відкритих
акціонерних товариств, створених із державних
підприємств у процесі приватизації та
корпоратизації”.
Своєрідним компромісом між корпоратизацією і
приватизацією є створення змішаних ВАТ у процесі
приватизації, започаткованих вищезгаданими законами, що
передбачають при приватизації певних категорій
підприємств залишення контрольного (або іншого за
розмірами) пакета акцій у власності держави. (*76).
Відповідно до п. 2 ст. 15 Закону України від
19.02.1997р. “Про приватизацію державного майна” в
процесі великої приватизації (тобто приватизації
майна середніх і великих підприємств) на базі майна
державних підприємств допускається створення лише
відкритих акціонерних товариств (за винятком радгоспів та
”деяких інших категорій державних підприємств
агропромислового комплексу, які в процесі приватизації
на вибір трудового колективу (загальних зборів)
перетворюються або у колективне сільськогосподарське
підприємство, або у відкрите акціонерне товариство. (*77).
Відповідно до ст. 11 вищезгаданого закону
приватизаційний процес майна державних підприємств
шляхом їх акціонування проходить такі етапи:
опублікування у виданнях державних органів привати-
зації, місцевій пресі списку об’єктів, які
підлягають приватизації у такий спосіб;
прийняття державним органом приватизації рішення
(**76) Див.: Ч. З ст. 5 Закону України “Про приватизацію
державного майна”, ст. 9 і 11 Закону України “Про
особливості приватизації майна в агропромисловому
комплексі”, а також Розпорядження Кабінету
Міністрів України від 26.09.1997 р. “Про
затвердження переліків відкритих акціонерних
товариств, пакети акцій яких закріплюються у державній
власності”.
(**77) Див.: Ст. 5, 8, 10, 12 Закону України “Про
особливості приватизації майна в агропромисловому
комплексі”.
-63-
про перетворення державного підприємства у відкрите
акціонерне товариство і відповідно – затвердження його
статуту, призначення складу правління з посадових осіб
перетвореного в акціонерне товариство державного підпри-
ємства, в т. ч. його голови (обов’язки якого зазвичай покла-
даються на керівника державного підприємства), спостере-
жної ради; здійснення державної реєстрації
акціонерного товариства (протягом 10 днів з дня прийняття
державним органом приватизації зазначеного рішення)
без сплати реєстраційного збору. З моменту такої
реєстрації активи і пасиви державного підприємства
переходять до створеного на його базі відкритого АТ, яке
стає правонаступником першого. Рішення державного органу
приватизації про створення АТ є водночас і рішенням
про випуск акцій такого товариства. Реєстрація випуску
акцій провадиться у порядку, встановленому Державною
комісією з цінних паперів та фондового ринку
України, (*78);
опублікування інформації про прийняття цього
рішення;
проведення аудиторської перевірки фінансової
звітності підприємства, що приватизується;
створення протягом місяця з дня прийняття рішення про
приватизацію об’єкта комісії з приватизації, яка
має розробити план розміщення акцій акціонерного
товариства, що створюється на базі державного
підприємства, що приватизується;
затвердження державним органом приватизації плану
розміщення акцій, розробленого комісією з
приватизації, чи альтернативного плану (якщо такий
розроблявся трудовим колективом підприємства, що
приватизується чи іншими покупцями) у десятиденний строк
з дня подання такого плану (планів);
реєстрації повідомлення про випуск акцій (який
здійснюється на всю вартість майна державного
підприємства, що приватизується шляхом акціонування)
в Державній комісії з цінних паперів та фондового
ринку згідно із затвердженим її рішенням від
11.04.2000 р. № 39 Положенням про порядок реєстрації
випуску акцій та інформації про емісію акцій від-
критих акціонерних товариств, створених із державних
підприємств у процесі приватизації та
корпоратизації;
(**78) Див.: Положення про порядок реєстрації випуску
акцій відкритих акціонерних товариств, створених із
державних підприємств у процесі приватизації та
корпоратизації. Затв. наказом Державної комісії з
цінних паперів та фондового ринку від 11.04.2000 р. № 39.
-64-
публікації такого повідомлення в органах преси
Верховної Ради України, Кабінету Міністрів
України чи Державної комісії з цінних паперів та
фондового ринку;
реєстрація випуску акцій у Державної комісії з
цінних паперів та фондового ринку згідно з вимогами
зазначеного Положення;
реалізація плану розміщення акцій, затвердженого
державний органом приватизації;
скликання загальних зборів акціонерів і перетворення
формального акціонерного товариства у реальне, тобто
прийняття відповідних рішень (затвердження нового
статуту ВАТ, обрання виконавчого органу, спостережної ради
та ревізійної комісії та вирішення інших питань).
Вищезазначений процес отримав назву акціонування і
його слід відрізняти від процесу корпоратизації, хоча
поступово відмінності між цими процесами
зменшуються.
Корпоратизація здійснюється з метою підготовки дер-
жавних підприємств до наступної приватизації і
являє собою перетворення державних підприємств,
закритих акціонерних товариств, більш як 75 відсотків
статутного фонду яких перебуває у державній власності, а
також виробничих та науково-виробничих об’єднань, правовий
статус яких не відповідає чинному законодавству (ст. І
Указу Президента України від 15 червня 1993 року “Про
корпоратизацію підприємств”) у відкриті АТ.
Засновниками відкритих АТ, що створюються на базі за-
значених суб’єктів відповідно до названого Указу,
виступають органи державної виконавчої влади,
уповноважені управляти державним майном. Створені в
процесі корпоратизації відкриті АТ є такими лише
формально, оскільки функції загальних зборів
акціонерів виконує зазначений орган державної
виконавчої влади (міністерство, відомство, державне
господарське об’єднання, обласні державні
адміністрації). Таким (тобто неповноцінним ВАТ) це
товариство залишається до реалізації плану продажу
акцій (принаймні не менш як 75 відсотків акцій), який
затверджується після завершення підготовки
корпоратизованого підприємства до приватизації.
Особливості має також порядок створення ВАТ на базі
Цілісного майнового комплексу державного підприємства
(його структурного підрозділу), зданого в оренду:
1) можливість створення такого товариства пов’язується з
наявністю певних умов:
якщо здане в оренду майно може бути об’єктом прива-
тизації і щодо нього не передбачається застосування
обмежень (певного порядку приватизації);
-65-
якщо майно здавалося в оренду без права викупу або право
викупу передбачалося договором оренди, укладеним після
набрання чинності Законом “Про оренду державного та
комунального майна”;
якщо орендар згоден виступити разом з державним органом
приватизації засновником такого ВАТ;
якщо державний орган приватизації затверджує план
приватизації (розміщення акцій);
2) засновниками такого ВАТ виступають державний орган
приватизації (з боку держави) та орендар в особі госпо-
дарського товариства, створеного членами трудового колективу
державного підприємства (його структурного підрозділу),
майно якого передається в оренду;
3) роль установчого договору такого ВАТ виконує рішення
засновників про створення товариства;
4) реєстрація створеного ВАТ відбувається в загально-
му для всіх суб’єктів підприємницької діяльності
порядку, але без внесення відповідної плати за
реєстрацію;
5) має місце особливий склад та порядок формування
статутного фонду такого ВАТ: він формується за рахунок
державного майна, зданого в оренду, та майна, що є власні-
стю орендаря. І нарешті, таке ВАТ є неповноцінним,
оскільки до моменту реалізації плану продажу акцій і
скликання перших загальних зборів акціонерів,
керівництво підприємством покладається на
адміністрацію орендного підприємства, що
приватизується. Перетворення неповноцінного
(формального) ВАТ у реальне (повноцінне) відбувається
із завершенням реалізації плану продажу акцій, що
належать державі у такому ВАТ, з чим пов’язана можливість
скликання загальних зборів акціонерів, прийняття ними
статуту ВАТ і формування відповідно до Закону “Про
господарські товариства” та прийнятого статуту органів
акціонерного товариства. (*79).
Акціонерні товариства, що створюються в процесі кор-
поратизації на базі державних підприємств, державних
виробничих об’єднань старого типу (виробничі, науково-
виробничі тощо), проходять цей процес у такому порядку: на
першому етапі органами, уповноваженими управляти дер-
жавним майном підприємств певної галузі (галузевим
міністерством/відомством), на підставі Указу
Президента України від 15.06.1993 р. “Про
корпоратизацію підприємств” приймається рішення
про перетворення державного унітарного
(**79) Див.: Ст. 17 Закону України “Про приватизацію
державного майна”.
-66-
підприємства в державне акціонерне товариство; таке
рішення виконує роль установчого договору. Цей же орган
затверджує статут товариства, формує органи товариства
(правління і спостережну раду) згідно з вимогами
законодавства, здійснює державну реєстрацію
товариства. Статутний фонд (майнова база) останнього
формується за рахунок майна унітарного державного
підприємства, перетвореного на акціонерне товариство, і
на всю його вартість випускаються акції після
реєстрації їх випуску у Державній комісії з
цінних паперів та фондового ринку згідно із
затвердженим її рішенням від 11.04.2000 р. № 39
Положенням про порядок реєстрації випуску акцій та
інформації про емісію акцій відкритих
акціонерних товариств, створених із державних
підприємств у процесі приватизації та
корпоратизації.
Порядок створення акціонерного товариства на базі
державного підприємства в процесі його приватизації,
як вже зазначалося, схожий із викладеним вище, але
водночас має і свої особливості, на яких слід
акцентувати увагу. Рішення про перетворення державного
унітарного підприємства на акціонерне товариство (як
правило відкрите), що виконує роль установчого договору,
приймає державний орган приватизації, який: (а)
затверджує статут цього товариства, (б) формує з посадових
осіб державного підприємства правління АТ (головою
якого, як правило, призначається керівник державного
підприємства), (в) здійснює державну реєстрацію
товариства, а також (г) затверджує комісію з
приватизації державного підприємства. Остання розроб-
ляє план розміщення акцій створеного на базі
державного підприємства ВАТ. Цей план затверджується
державним органом приватизації, після чого
здійснюється його реалізація, тобто
розміщення/продаж акцій ВАТ за визначеним таким планом
напрямками. Але розміщення/реалізація акцій
відбувається після реєстрації повідомлення про
випуск акцій (який здійснюється на всю вартість майна
державного підприємства, що приватизується у такий
спосіб) у Державній комісії з цінних паперів та
фондового ринку, публікації такого повідомлення в
органах преси Верховної Ради України, Кабінету
Міністрів України чи Державної комісії з цінних
паперів та фондового ринку. Випуск акцій також має бути
зареєстрований у цій комісії.
Реалізація плану розміщення акцій створеного таким
чином (у процесі приватизації державного
підприємства) відкритого акціонерного товариства
щонайменше на 60% (а в передбачених Державною програмою
приватизації на 2000-2002 рр. випад-
-67-
ках – на 75 відсотків) дає можливість правлінню
скликати загальні збори акціонерів у загальному для
акціонерних товариств порядку, прийняти нову редакцію
статуту товариства, обрати передбачені цим статутом органи
та вирішити інші поточні питання. Лише в результаті
цього формально відкрите акціонерне товариство
перетворюється на повноцінне ВАТ, щодо якого вже не
діють встановлені законом (п. п. 140, 142, Державної
програми приватизації на 2000-2002 рр.) обмеження.
В аналогічному порядку перетворюються унітарні кому-
нальні підприємства на акціонерні товариства: якщо
передбачається залишення всіх акцій в комунальній
власності, то має застосовуватися порядок, аналогічний
корпоратизації державних підприємств; якщо органи
місцевого самоврядування прийняли рішення про
відчуження акцій, то діє порядок, аналогічний
створенню ВАТ у процесі приватизації державного
підприємства з однією відмінністю: роль/функції
органу, уповноваженого управляти державним майном, і
державного органу приватизації виконують органи
місцевого самоврядування та створені ними для цього
органи. (*80).
Перетворення приватного унітарного підприємства на
акціонерне товариство має свої особливості: якщо для
перетворення державного або комунального підприємства в
акціонерне товариство досить рішення одного
відповідного органу і це рішення виконує роль
установчого договору, то для перетворення приватного
підприємства в акціонерне товариство має бути не лише
рішення його власника про таке перетворення, але й має
бути підписаний установчий договір між власником майна
такого підприємства і принаймні ще однією особою
про створення АТ (загальний порядок створення АТ
передбачає наявність щонайменше двох засновників, на
відміну від створення АТ у процесі корпоратизації
або приватизації, де застосовується спеціальний
порядок, що передбачає наявність одного засновника).
(**80) Можливість застосування при перетворенні
комунальних підприємств на акціонерні товариства
відповідних порядків, що застосовуються щодо державних
підприємств у процесі їх корпоратизації і
приватизації, зумовлена двома обставинами: 1) комунальна
власність після прийняття 28.06.98 р. Конституції
України виділилася з державної власності, а тому вони
мають подібний правовий режим; 2) Закон України від
19.02.97 р. “Про приватизацію державного майна” (ч. 4 ст.
3) передбачає можливість застосування його положень щодо
процесів відчуження комунального майна, в т. ч. акцій
відкритого акціонерного товариства, створеного на базі
комунального підприємства.
-68-
Тема 5. МАЙНОВІ ВІДНОСИНИ
В АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВІ
1. Правовий режим та джерела формування майна
(капіталу) акціонерного товариства.
2. Склад майнової бази акціонерного товариства.
а) основний капітал акціонерного товариства та його
види;
б) резервний фонд: поняття, функції, порядок
формування;
в) інші фонди акціонерного товариства.
3. Правовий режим акцій: поняття, види, порядок випуску і
обігу.
4. Доходи в акціонерному товаристві: поняття, джерела
формування, порядок використання. Чистий прибуток
акціонерного товариства.
5. Правовий режим дивідендів.
6. Угоди акціонерного товариства: особливості укладення.
1. Правовий режим та джерела формування майна
(капіталу) акціонерного товариства
Основним правовим титулом майна АТ є право власності,
що передбачено ст. 12 Закону України “Про господарські
товариства”. Додатковим правовим титулом є право
користування чужим майном, зазвичай платне, тобто на умовах
оренди.
Джерелами майна товариства, що належить йому на праві
власності, є:
вклади засновників та учасників товариства, включаючи
кошти, отримані від продажу акцій додаткових емісій;
продукція, вироблена товариством у результаті госпо-
дарської діяльності;
доходи, одержані товариством від реалізації
продукції, а також від інших видів господарської
діяльності;
кошти, отримані від продажу емітованих товариством
облігацій;
доходи від цінних паперів (інших емітентів), що
належать товариству;
майно, набуте в процесі роздержавлення та
приватизації;
майно, придбане від інших підприємств та
організацій;
-69-
безоплатні або благодійні внески, пожертвування орга-
нізацій, підприємств і громадян;
інше майно; набуте на підставах, не заборонених
законом,
На етапі створення акціонерного товариства його май-
нова база формується за рахунок коштів (майна), сплачених
за акції. Згідно із ст. 13 “Про господарські
товариства” вкладами учасників і засновників
господарського товариства можуть бути будинки, споруди,
обладнання та інші матеріальні цінності, цінні
папери, права користування землею, водою, іншими
природними ресурсами, а також інші майнові права (в
тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти,
в тому числі в іноземній валюті. Ч. 1 ст. 8 Закону “Про
цінні папери та фондову біржу” передбачає, що
акції сплачуються в національній валюті України, а у
випадках, передбачених статутом товариства, – в іноземній
валюті або в майновій формі. У разі сплати акцій в
негро-шовій формі постає проблема їхньої оцінки. На
етапі заснування акціонерного товариства таку оцінку
пропонують самі засновники, а її затвердження
здійснюється установчими зборами товариства (п. “є”
ст. 36 Закону “Про господарські товариства”). Засновники
зазвичай зацікавлені у завищеній оцінці своїх
вкладів, оскільки це збільшує кількість акцій, що
вони отримають і відповідно – суму дивідендів. Однак
вітчизняне законодавство не передбачає механізмів
перевірки обгрунтованості проведеної оцінки, а учасники
установчих зборів (особливо якщо йдеться про створення
відкритого акціонерного товариства) не мають реальних
можливостей щодо проведення такої перевірки і, як
правило, затверджують оцінку негрошового вкладу, за-
пропоновану засновником (засновниками), що зробив такий
вклад (останній до того ж бере участь у голосуванні з цього
питання).
Механізм оцінки негрошового вкладу, зробленого в
процесі додаткової емісії акцій, законом не
передбачається, Тому це питання має вирішуватися самим
товариством з відповідною фіксацією у статуті.
Доцільною в даному випадку буде попередня перевірка
обгрунтованості оцінки такого вкладу ревізійною
комісією, спостережною радою, правлінням товариства
чи незалежним аудитором. Затвердження оцінки негрошового
вкладу має відбуватися на загальних зборах, на яких
затверджуються результати підписки (оскільки це питання
зачіпає інтереси всіх акціонерів товариства).
-70-
2. Склад майнової бази акціонерного товариства
Вирішальну роль в долі і діяльності АТ відіграє
його капітал, адже організаційно-правова форма АТ
застосовується саме з метою створення значного за
розмірами капіталу шляхом об’єднання коштів і майна
багатьох осіб для здійснення, як правило, значної за
розмірами підприємницької діяльності. Розрізняють
такі види капіталу:
статутний капітал – це сумарна номінальна вартість
випущених акцій (на етапі створення – сумарна
номінальна вартість акцій, на які здійснено підписку
з відповідною оплатою не нижче встановленого законом і
умовами підписки розміру, за умов затвердження
результатів підписки. Статутний капітал є номінальною
і постійною (принаймні до його зміни в передбаченому
законом порядку) величиною, зафіксованою в установчих
документах товариства:
він зазвичай не відповідає фактичній майновій
масі, що належить товариству на праві власності;
фактичний капітал – вартість усіх активів
акціонерного товариства. Є перемінною величиною,
оскільки змінюється в результаті фінансово-
господарської діяльності товариства, перевищуючи або не
досягаючи розміру статутного капіталу;
оголошений капітал – це сумарна номінальна вартість
акцій, на які оголошується підписка при створенні
акціонерного товариства; на етапі функціонування
останнього -включає ще й сумарну номінальну вартість
попередніх емісій акцій. Це поняття нерозривно
пов’язане із поняттям статутного капіталу: у разі покриття
підпискою і оплати всіх акцій, запропонованих
підписчикам, вони співпадають за номінальною
величиною; у тих випадках, коли підпискою покрито менше,
ніж 100% оголошеного капіталу (але не менше 60%) або
засновниками, установчими (на етапі заснування) чи
загальними зборами акціонерного товариства (у разі
проведення останнім додаткової емісії) прийнято
рішення про схвалення зайвої підписки на акції, то
статутний фонд відповідно стає меншим або перевищує
оголошений капітал (тобто ці дві величини не завжди
збігаються);
сплачений капітал – це сума коштів (вартість майна),
фактично сплачених акцій; відрізняється від наведених
вище понять, насамперед, за розмірами. На етапі підписки
він може бути в межах 10% статутного капіталу; на етапі
проведення установчих зборів – 30% (у відкритих АТ) або
50%
-71-
(у закритих АТ) статутного капіталу, а дорівнює останньо-
му за розміром за двох умов: 1) якщо всі акції повністю
оплачені і 2) вони реалізовувалися за своєю
номінальною вартістю (останнє буває досить рідко).
Отже, частіше сплачений капітал також відрізняється
від статутного за своїм розміром; рідко він
відповідає також розміру фактичного капіталу, який
утворюється в результаті використання в процесі
господарської діяльності сплаченого капіталу: у разі
успішного ведення справ фактичний капітал збільшує-
ться в порівнянні зі сплаченим, а неефективне
використання (застосування) сплаченого капіталу призводить
до відповідного зменшення наявних коштів АТ.
Закон України “Про господарські товариства” не дає
визначення наведеним тут поняттям, що також викликає
труднощі на практиці (нерідко ці поняття плутають, а в
результаті – спотворюється реальна картина щодо фактично-
го майнового стану АТ).
Статутний капітал. Наявність статутного капіталу (фон-
ду) визначеного номінального розміру є однією із
істотних рис АТ. Статутний капітал (іноді його називають
основним або номінальним) становить собою номінальну
грошову суму, яка має бути внесена акціонерами як плата
(винагорода) за набуття членства в АТ. (*81). Хоча статутний
капітал (фонд) рідко відповідає фактичній майновій
базі АТ, яка уже в момент заснування може бути більшою
або меншою за статутний капітал, правовому регулюванню
статутного капіталу надається особливе значення. Це
пояснюється важливістю його функцій. По-перше, майно,
що вноситься як оплата статутного капіталу під час
заснування АТ, складає матеріальну основу його господар-
ської діяльності. Тому важливе значення надається
розміру статутного капіталу, мінімальна межа якого
встановлюється законодавством (в Україні вона становить
суму, еквівалентну 1250 мінімальним заробітним
платам, що склалися на момент створення товариства). На
етапі підписки цей капітал має бути оплачений на певну
суму – як мінімум на 10%, на момент проведення установчих
зборів – на 30% (у ВАТ) і на 50% (у ЗАТ), а повністю – має
бути оплачений до закінчення першого року з моменту
заснування (державної реєстрації) АТ (але український
законодавець говорить не про обов’язкову оплату статутного
капіталу товариства, а про обов’язок акціонерів протягом
одного року або принаймні року і трьох пільгових
місяців, за
(**81) Див.: Гражданское и торговое право капиталистических
государств/ Под ред. Р. Л. Нарышкиной.- Ч. 1.-С. 164-165.
-72-
які нараховуються 10% річних від суми простроченого
платежу, повністю сплатити свої акції . Законодавство
зарубіжних країн встановлює різні мінімальні
розміри статутного капіталу АТ, але, як правило, це досить
значна за розміром сума. До останнього часу така вимога не
передбачається законодавством США, (*83), а до 1985 р. була
відсутня і в законодавстві Англії. Однак остання,
керуючись другою директивою Європейського Економічного
співтовариства, відповідно до якої мінімальний
розмір статутного капіталу не може бути меншим за 25 тис.
ЕКЮ, (*84), також передбачила вимоги щодо мінімального
розміру статутного капіталу. (*85).
Крім мінімального розміру статутного фонду,
законодавством України встановлюються певні обмеження
щодо коштів, за рахунок яких може формуватися статутний
фонд (забороняється використовувати для цього бюджетні
кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу) та
гарантії щодо підтвердження платоспроможності
юридичних осіб-засновників відкритих АТ (їх
фінансовий стан щодо спроможності здійснити
відповідні внески до статутного фонду повинен бути
перевірений аудитором (аудиторською фірмою). (*86).
Статутний капітал виконує також гарантійну функцію
щодо задоволення об?рунтованих вимог кредиторів. Це
зумовлено тим, що АТ несе майнову відповідальність
перед кредиторами в межах майна, що належить йому на
праві власності. Зафіксований в установчих документах
розмір основного (статутного) капіталу розглядається
(оцінюється) як величина, в межах якої товариство
гарантує відповідальність за своїми зобов’язаннями. У
зв’язку з цим зусилля законодавця спрямовані на те, щоб (1)
забезпечити створення акціонерного капіталу і (2)
утримати майно товариства на певному рівні, принаймні у
межах статутного капіталу. Досягнення першої цілі
(тобто створення основного капіталу) забезпечують вимоги
законодавства щодо сплати обов’язкової частки
номінальної вартості акцій на етапах: підписки,
скликання установчих зборів і повної оплати до
закінчення строку, встановленого законом та статутом
товариства. Друга мета (тобто збереження
(**82) Див.: Ст. 33 Закону України “Про господарські
товариства”. (**83) Див.: Модельний закон США 1991 р. “Про
підприємницьку корпорацію”.
(**84) Див.: Гражданское и торговое право капиталистических
государств / Под ред. Е. А. Васильева- С. 139
(**85) Див.: Ст. (articl) 118 Companies Act 1985 // Hanningan
Blenda M, Company Law.-Butterburgs (London, Dublin, Edinburg),
1993.-P. 75.
(**86) Див.: Частини 3 і 4 ст. 13 Закону України “Про
господарські товариства”.
-73-
майнової бази товариства на певному рівні, зазначеному в
установчих документах) забезпечується положеннями
законодавства, що дозволяють розподіляти прибуток АТ між
акціонерами лише у випадках, якщо вартість майна
товариства перевищує зафіксований в установчих
документах розмір основного (акціонерного, статутного)
капіталу. В балансі АТ статутний капітал розглядається
як стаття пасиву. Розподілу між акціонерами як
дивіденди по акціях підлягає лише чистий прибуток, що
становить різницю між активами і боргами товариства
перед державою, кредиторами, найманими працівниками
тощо, плюс акціонерний капітал і відрахування до
резервного (страхового) та інших фондів, передбачених
законодавством та/або установчими документами товариства.
Якщо в результаті діяльності АТ виникли збитки, що
спричинило зменшення майнової бази товариства нижче
рівня його статутного капіталу, то прибуток наступного року
має насамперед спрямовуватися на поповнення основного
капіталу до зазначеного в установчих документах розміру.
Подібні положення фіксуються в акціонерному
законодавстві країн ринкової і перехідної економік.
(*87). Вітчизняні закони “Про господарські товариства”
(ст. 15), “Про цінні папери і фондову біржу” (ст. 9)
дещо спрощено підходять до регулювання цього питання,
визначаючи лише (1) порядок формування чистого прибутку без
згадки про роль V цьому статутного капіталу, (2) можливість
розпорядження прибутком відповідно до установчих
документів, (3) виплату доходу по акціях за рахунок
прибутку, що залишається у розпорядженні АТ після
сплати встановлених законодавством податків та інших
обов’язкових платежів, а також процентів за користування
банківським кредитом. Лише нормативні акти, що регулюють
питання бухгалтерського обліку і звітності,
деталізують ці положення, (*87а), хоча подібні норми
мали б бути закріплені в законодавчих актах, як це має
місце, наприклад, за німецьким (*88) або російським (*89)
законодавством.
Питання щодо гарантійної функції статутного
капіталу в
(**87) Див., наприклад: п. 266 Торгового уложення Німеччини,
150-174 Акціонерного закону Німеччини, ст. 42 і 43
Закону Російської Федерації “Про акціонерні
товариства”.
(**87а) Див.: п. 65 Положення про організацію
бухгалтерського обліку і
звітності в Україні, затверджене постановою
Кабінету Міністрів України від 03.04.1993 р. № 250 //
Збірник постанов Уряду України.- 1993.-№ 39.- Ст. 186 (з
наступними змінами).
(**88) Див.: 266, 268, 270, 272 Торгового уложення
Німеччини; 174 Акціонерного Закону Німеччини.
(**89) Див.: Ст. 35, 42, 43 Закону Російської Федерації
“Про акціонерні товариства”.
-74-
зарубіжній юридичній літературі є дискусійним.
Вже згадуване американське законодавство і відповідно –
американські науковці і практикуючі юристи не
приділяють цьому значної уваги, вважаючи вимогу щодо
обов’язкового мінімального розміру основного капіталу
суто формальним питанням, посилаючись при цьому на те, що
зазначений капітал не відповідає дійсному розміру
майнової бази АТ, якою реально і забезпечується обсяг
майнової відповідальності товариства. Хоча
фальсифікація балансів з метою завищення активів є
непоодиноким явищем, однак у значній частині випадків
законодавчі вимоги щодо формування статутного фонду,
порядку визначення прибутку АТ з обов’язковим включенням до
пасиву статутного фонду, процедура виплати дивідендів, а
також повернення останніх у разі неправомірної їх
виплати, про що акціонерам було відомо або про що вони
повинні були знати, – усе це захищає інтереси
кредиторів, надаючи їм певні гарантії щодо задово-
лення їх обгрунтованих вимог до АТ. Тому законодавець має
приділяти цим питанням особливу увагу, чого, на жаль, не
можна сказати про вітчизняний Закон “Про господарські
товариства”, який залишає без відповідного регулювання
більшість із зазначених питань.
Однак формуванню статутного фонду закон приділяє
особливу увагу. Передбачається, що цей фонд формується
за рахунок вкладів учасників – грошових коштів, матері-
альних цінностей, цінних паперів, майнових прав (права
на користування земельною ділянкою, водними та іншими
природними ресурсами, будинками, спорудами, а також права
на інтелектуальну власність). Вклади у формі цінних
паперів і майнових прав хоча і передбачаються Законом
“Про господарські товариства” (ст. 13), однак взагалі не
згадуються ч. 1 ст. 8 Закону України “Про цінні папери та
фондову біржу”, у якій йдеться про форму оплати акцій.
Вклад акціонера має бути оцінений у національній
валюті, тобто в гривнях. Порядок оцінки вкладів у формі
майна і майнових прав встановлюється установчими
документами АТ без законодавчого врегулювання цього
питання, з чим важко погодитися. На етапі заснування АТ
оцінка майнових внесків засновників має
затверджуватися установчими зборами, для чого досить
отримати просту більшість голосів присутніх на
загальних зборах осіб, що підписалися на акції. Якщо
взяти до уваги, що в такому голосуванні беруть участь і
самі засновники, майнові вклади яких оцінюються, а також
ту обставину, що засновники АТ мають володіти не
-75-
менше ніж 25% акцій, то в багатьох випадках позитивний
результат вирішення цього питання не викликає сумніву,
оскільки значна частина дрібних підписчиків (передплат-
ників), як правило, не беруть участі у таких зборах та/або не
володіють необхідними навичками і знаннями щодо
оцінки таких вкладів. Це призводить на практиці до зави-
щення оцінки матеріальних вкладів засновників, а, отже,
і відповідно – їх часток у статутному фонді (і
відповідній цим часткам кількості акцій), що в
кінцевому результаті порушує права решти акціонерів,
які сплатили за акції грошові кошти за номінальним
або ринковим їх курсом.
У країнах ринкової економіки захист прав акціонерів,
які не були засновниками АТ та/або сплачують за акції
гроші, відбувається за допомогою спеціальних
механізмів оцінки вкладів, зроблених у натуральній
або нематеріальній формі, що контролюється
державними органами – судової або виконавчої влади,
вимогою фіксації в статуті товариства відомостей про
речові вклади (із зазначенням предмету речового вкладу,
особи, яка його внесла, номінальної суми акцій, які
слід надати такій особі), а також за допомогою особливих
процедур перевірки дій засновників (у т. ч. щодо оцінки
речових внесків) першими спостережною радою і
правлінням, звіти яких затверджуються загальними зборами
акціонерів; при цьому особи, звіт яких затверджується,
не беруть участь у голосуванні з цього питання. (*90).
Український Закон “Про господарські товариства” не
передбачає таких заходів, що на практиці призводить до
зловживання засновниками своїми можливостями щодо
завищення оцінки зроблених ними не-грошових вкладів і
порушення тим самим інтересів акціонерів, що сплатили
свої акції грошима.
Як уже зазначалося, законодавець дозволяє робити внески
до статутного фонду господарських, у т. ч. акціонерних,
товариств цінними паперами, що також становить значну
проблему щодо визначення їх реальної вартості і оцін-
ки у грошовій формі. Мовчання закону з цього питання також
дозволяє засновникам досить вільно, в залежності від
власних інтересів нав’язувати установчим зборам оцінку
вартості таких паперів, а відповідно до цього – і
визначати свою частку у статутному фонді (відповідну
кількість акцій, що має їм належати). Разом з тим
слід визнати, що реальна вартість цінних паперів –
досить складне питання. Деякі з таких цінних паперів
взагалі можуть не мати ринко-
(**90) Див.: 27, 30-34, 136 Акціонерного закону
Німеччини.
-76-
вої вартості (бути неліквідними), зокрема акції
неплатоспроможного підприємства (підприємства-
банкрута), або нотуватися на фондовій біржі нижче за
свою номінальну вартість. Передбачена ж законом
процедура оцінки цінних паперів, що вносяться
учасниками в оплату акцій товариства (як вклад), тобто
вирішення цього питання установчими зборами, не захищає
інтереси решти акціонерів, що оплачували акції у
грошовій формі, оскільки призводить до завищеної
оцінки зазначених цінних паперів, а отже, і самого майна
товариства і частки в ньому учасників, що зробили внески у
формі таких цінних паперів.
Від якості оцінки вкладів, зроблених у натуральній
формі, а також у формі цінних паперів, майнових прав
(Включаючи і права на інтелектуальну власність)
залежить реальна вартість майна товариства і можливість
здійснення ним на базі такого майна передбаченої
установчими документами діяльності, а також реалізація
прав акціонерів на отримання дивідендів, а кредиторів
товариства – на задоволення за рахунок цього майна своїх
об?рунтованих вимог.
Гарантійна функція статутного капіталу лише тоді
належним чином може відігравати свою роль, коли оцінка
вкладів, здійснених не в грошовій формі,
відповідатиме їх реальній вартості. Тому
законодавець не повинен віддавати вирішення цього
питання на локальний рівень, тобто на установчі
(загальні) збори, більшість голосів у яких може
належати зацікавленим у завищеній оцінці особам. У
зв’язку з цим доцільним уявляється використання
вищезгаданого досвіду країн ринкової економіки щодо
механізмів оцінки негрошових вкладів та контролю за
такою оцінкою в процесі вдосконалення акціонерного
законодавства України.
В ряді випадків засновникам (учасникам) АТ буває
вигідно занижувати оцінку негрошового вкладу одного з них
з тих чи інших міркувань (наприклад, при створенні
спільного підприємства за участю державних
підприємств (організацій) та іноземних
підприємців непоодинокі випадки, коли частка
державного майна оцінюється нижче за його ринкову
вартість З метою завищення частки іноземного учасника у
статутному фонді товариства; це стає особливо актуальним
з огляду на інфляційні процеси і несвоєчасну
індексацію (переоцінку) основних фондів державних
підприємств). У зв’язку з цим уявляється доцільним при
створенні акціонерного товариства за участю державних
(комунальних) суб’єктів господарювання та іноземних
підприємців передбачити в законодавчому порядку: (1)
проведення обов’язкової індексації державного або
-77-
внесення відповідних змін до відомостей державної
реєстрації.
Резервний фонд. В акціонерних товариствах, як і в
інших господарських товариствах, обов’язковою є
наявність страхового (резервного) фонду, призначення якого
досить вузьке-покриття непередбачених боргів товариства,
зокрема, сплата власникам привілейованих акцій обіцяних
по них дивідендів у разі відсутності у АТ прибутку за
результатами фінансово-господарської діяльності за
минулий рік, виплата облігаціоне-рам вартості
облігацій плюс передбачених умовами їх випуску
відсотків у разі настання терміну погашення цих
цінних паперів тощо. За українським законодавством
розмір такого фонду має бути не менше ніж 25%
статутного фонду; формується ж він за рахунок щорічних
відрахувань у розмірі, передбаченому установчими
документами товариства, але не менше 5% суми чистого
прибутку, до досягнення ним розміру, передбаченого статутом
акціонерного товариства. Кошти такого фонду, що має
вузькоцільове призначення, не можуть використовуватися на
фінансування звичайної фінансово-господарської
діяльності товариства. Роль зазначеного фонду – суто
гарантійна – гарантування кредиторам товариства покриття
непередбачених боргів, що забезпечує права певних
категорій осіб – власників привілейованих акцій,
облігаціонерів АТ на випадок відсутності у товариства
прибутку у розмірі, необхідному для виконання зо-
бов’язань перед зазначеними особами.
Крім покриття непередбачених боргів та виплату
дивідендів за привілейованими акціями і відсотків
за облігаціями за відсутності чи недостатності в
акціонерному товаристві коштів для цих цілей, кошти
резервного фонду можуть використовуватися також для
покриття балансового збитку за звітний рік.
При повному або частковому використанні коштів ре-
зервного фонду він повинен бути сформований знову або
поповнений шляхом наступних щорічних відрахувань з
прибутку акціонерного товариства до досягнення ним ви-
значеного статутом товариства розміру.
Інші фонди акціонерного товариства. Законом та/або
установчими документами акціонерного товариства можуть
передбачатися й інші фонди. Так, для акціонерних това-
риств, що є підприємствами, обов’язковим є фонд
охорони праці, інноваційний фонд, амортизаційний
фонд. (*92) . Затвер-
(**92) Див.: Ст. 21 Закону України від 14.10.1992 р. “Про
охорону праці”// ВВР України,- 1992.- № 49.- Ст. 668; ст 8
Закону України від 22.05.1997 р. “Про оподаткування
прибутку підприємств” // Там само.-1997-№27.-Ст. 181; №
47-Ст. 294; 1998.- № 2.-Ст. 7; № 5,-Ст, 18,
-80-
джене розпорядженням Фонду державного майна України
від 05.05.1996 р. № 71-р – як примірне – Положення про
фонди акціонерного товариства, рекомендує створювати в
акціонерних товариствах з відповідною фіксацією у
статуті та інших внутрішніх документах товариства такі
фонди:
фонд прибутку, що розподіляється (фонд дивідендів);
фонд виробничого розвитку, кошти якого спрямовуються на:
технічне переозброєння, реконструкцію і розширення
діючих виробництв та освоєння нових; проведення науково-
дослідницьких, дослідно-конструкторських і проектних
робіт, придбання устаткування, приладів та інших
товарно-матеріальних цінностей для цих робіт;
компенсацію підвищених витрат на виробництво нової
продукції (робіт, послуг) у період її освоєння;
природоохоронні заходи; будівництво чи придбання в
інших юридичних і фізичних осіб будівель, споруд чи
іншого майна виробничо-технічного призначення;
фонд розвитку персоналу, цільове призначення якого є
фінансування заходів, передбачених Програмою розвитку
персоналу і колективним договором, що укладається в
акціонерному товаристві; використання коштів цього
фонду повинно забезпечити заінтересованість
працівників акціонерного товариства у належному
виконанні своїх обов’язків за трудовим договором,
підвищення їхньої кваліфікації, а також
реалізацію прав працівників акціонерного товариства
на гарантії і компенсації, встановлені чинним
законодавством чи додатково передбачені внутрішніми
нормативними актами товариства, а також колективним
договором та індивідуальними трудовими договорами
(контрактами);
фонд соціального забезпечення, кошти якого можуть
спрямовуватися на: додаткові, понад передбачені законо-
давством, виплати працівникам товариства у разі їх
тимчасової непрацездатності; заходи, пов’язані із
забезпеченням гарантованої зайнятості персоналу;
додаткові виплати працівникам товариства у випадку
заподіяння шкоди здоров’ю при виконанні ними своїх
трудових обов’язків; оплату путівок працівникам із
шкідливими (важкими) умовами праці чи напруженим
режимом робочого часу в санаторії, профілакторії та
інші оздоровчі заклади, а також членам сімей Цих
працівників; страхування життя і здоров’я персоналу
акціонерного товариства, крім передбачених чинним зако-
нодавством випадків обов’язкового страхування життя і
здоров’я окремих категорій працівників;
фонд участі персоналу в прибутках акціонерного това-
риства, кошти якого спрямовуються на преміювання та
-81-
інші види матеріального заохочення працівників
акціонерного товариства за підсумками господарської
діяльності останнього за рік.
Порядок формування цих фондів має визначатися
внутрішніми нормативними актами акціонерного
товариства, як наприклад, Положенням про фонди
акціонерного товариства.
3. Доходи в акціонерному товаристві: поняття, джерела
формування, порядок використання. Чистий прибуток
акціонерного товариства
Головна мета створення та діяльності акціонерного то-
вариства – систематичне отримання прибутку від його гос-
подарської діяльності. (*93). Прибуток – одне з головних
джерел поповнення капіталу акціонерного товариства (ст.
12 і 15 Закону України “Про господарські товариства”).
Доходи акціонерного товариства утворюються за рахунок
надходжень від усіх видів діяльності товариства, отри-
маних протягом фінансово-господарського року в грошовій,
матеріальній або нематеріальній формах як на
території України, її континентального шельфу,
виключної (морської) економічної зони, так і за її
межами, зокрема:
доходи від продажу товарів (робіт, послуг), цінних па-
перів (крім операцій первинного випуску, розміщення
акцій та операцій з їх кінцевим погашенням);
доходи від спільної діяльності;
отримані дивіденди (проценти) по цінних паперах;
доходи від здійснення операцій лізингу (оренди);
доходи з інших джерел (безповоротна фінансова допо-
мога, суми стягнутих штрафних санкцій, крім відшкоду-
вання збитків, та ін.).
В законах України “Про цінні папери і фондову
біржу” (ст. 9) та “Про господарські товариства” (ст. 15)
йдеться про чистий прибуток, що розподіляється між
акціонерами як дивіденди. Рівночасно розрізняють
балансовий і чистий прибуток акціонерного товариства.
Прибуток АТ утворюється з його доходів (надходжень
від господарської діяльності) після покриття
матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на
оплату праці.
З балансового прибутку сплачуються проценти по кре-
(**93) Див.: Ст. 1 Закону України “Про господарські
товариства”.
-82-
дитах банків та по облігаціях, а також вносяться
передбачені законодавством України податки та інші
платежі до бюджету. Після зазначених розрахунків
утворюється чистий прибуток, що залишається у повному
розпорядженні товариства, яке відповідно до закону та
своїх установчих документів визначає напрямки
використання прибутку. Чистий прибуток поділяється на
дві частини:
– ту, що розподіляється між облігаціонерами і
акціонерами товариства як відсотки по облігаціях і
дивіденди по акціях;
-ту, що не розподіляється між вищезгаданими
особами, а залишається у розпорядженні АТ і
використовується для формування різних фондів, а також
спрямовується на розвиток виробництва, на соціальні
програми і преміювання працівників АТ.
Перша частина чистого прибутку використовується таким
чином: спочатку сплачуються відсотки по облігаціях,
потім відсотки (дивіденди) по привілейованих акціях
і насамкінець – дивіденди по простих акціях.
Чистий прибуток, який може бути використаний на сплату
дивідендів по акціях, має визначатися лише після
здійснення відповідних відрахувань до страхового
(резервного) та інших, передбачених законодавством та/або
установчими документами товариства фондів. Зазначені
відомості мають бути відображені в балансі
акціонерного товариства, який повинен засвідчувати
фактичне фінансове становище останнього і бути
підставою для вирішення питання щодо можливості
виплати дивідендів і визначення їх розміру.
Так, Закон зобов’язує акціонерне товариство за рахунок
відрахувань від чистого прибутку сформувати свій резерв-
ний (страховий) фонд. Розмір щорічних відрахувань до
цього фонду встановлюється установчими документами
товариства, але вони не можуть бути меншими 5 відсотків
чистого прибутку (якщо цей фонд не досяг встановленого
установчими документами товариства розміру).
Використання решти чистого прибутку визначається самим
АТ, що доцільно зробити в спеціальному локальному акті,
затвердженому загальними зборами акціонерів, –
Положенні про розподіл та використання прибутку акціо-
нерного товариства. Як зразок можна використати реко-
мендований Фонду державного майна України документ під
аналогічною назвою, затверджений розпорядженням ФДМ
України від 05.05.1996 р. № 71-р. (*94).
(**94) Див.: ДІБП. – 1996.-№ 11- С. 69-70,
-83-
Зокрема, рекомендується використовувати чистий прибуток за
такими напрямами:
на сплату дивідендів (розподіл серед акціонерів);
на розвиток виробництва, формування та поповнення
фондів товариства;
на соціальні програми і преміювання працівників
товариства,
Порядок розподілу прибутку акціонерного товариства
передбачає:
складання правлінням протягом 30 календарних днів
після закінчення фінансово-господарського року річного
балансу і звіту про стан справ у АТ за минулий рік, а також
пропозицій щодо розподілу балансового прибутку із зазна-
ченням розміру цього прибутку та напрямків його Викорис-
тання (на сплату дивідендів, відрахувань до фондів
тощо);
надання підготовлених правлінням звіту і балансу
ревізійній комісії, а у ВАТ ще й аудитору, які
перевіряють ці документи щодо відповідності їх
чинному законодавству і готують відповідні висновки і
подають їх: ревізійна комісія -спостережній раді, а
аудитор – правлінню не пізніше 60 календарних днів
після закінчення звітного року;
передача правлінням отриманого від аудитора звіту
спостережній раді;
складання спостережною радою письмового звіту про
перевірку річного балансу, звіту про стан справ і
пропозицій щодо розподілу прибутку;
скликання загальних зборів акціонерів для заслухову-
вання та затвердження річного балансу і звіту про стан
справ (не пізніше 120 днів після закінчення звітного
року) і надання можливостей акціонерам до загальних
зборів ознайомитися з цими документами, доповіддю та
пропозиціями спостережної ради;
затвердження загальними зборами акціонерів річного
балансу після відповідних пояснень правління та
спостережної ради;
прийняття загальними зборами з відповідною фікса-
цією у протоколі остаточного рішення про розподіл
прибутку АТ, в якому відображаються: балансовий прибуток;
частина прибутку, що виплачується акціонерам у вигляді
дивідендів; сума прибутку, що відраховується до
резервного та інших фондів, передбачених законодавством
чи утворених за рішенням загальних зборів акціонерів;
нерозподілений залишок прибутку;
передача органу, що веде реєстр акціонерів, копії
протоколу загальних Зборів та всіх документів з питань,
що обговорювалися на цих зборах.
-84-
4. Правовий режим дивідендів
Дивіденди – це частина чистого прибутку АТ, що випла-
чується по акціях за підсумками фінансово-
господарського року відповідно до рішення загальних
зборів акціонерів.
Світовій практиці акціонерної справи відомі
такі основні види дивідендів: фіксований, дольовий,
партнерський. комбінований. (*95).
Найпростішим і найбільш доступним є фіксований
дивіденд, що встановлюється у відсотках до
номінальної вартості акцій. Зазвичай такий дивіденд
має місце у разі випуску привілейованих акцій. Він
має свої переваги (дає певні гарантії доходу) і
недоліки (не пов’язаний з рівнем прибутковості і
рентабельності, не стимулює акціонерів до прирощення
прибутку товариства, хоча у разі перевищення розміру
дивідендів, що сплачуються по простих акціях, над
розміром відсотків, що гарантовані привілейованими
акціями, статутом АТ або рішенням загальних зборів
акціонерів може бути передбачена доплата власникам
останніх до розміру дивідендів, виплачуваних іншим
акціонерам (власникам простих акцій). (*96). Однак відсот-
ки/суми, що сплачуються по привілейованих акціях, можна
назвати дивідендом – частиною прибутку АТ лише у разі
наявності такого прибутку. Якщо останній відсутній, то
ми маємо справу не з дивідендом у вищезгаданому ро-
зумінні, а з відсотками до номінальної вартості
акцій, що передбачаються умовами їх випуску.
Більш динамічним, гнучким і таким, що стимулює зрос-
тання прибутковості АТ, є больовий дивіденд, який
установлюється у відсотках до чистого прибутку. Таким
дивіденд для акціонерного товариства (і акціонера, якщо
товариство працює стабільно) є вигіднішим за
фіксований.
Партнерський дивіденд, порядок, числові виміри і
формула виплати якого передбачається у статуті товариства
та/або інших внутрішніх документах (положеннях)
акціонерного товариства, може мати різні варіанти: а)
розподіл чистого прибутку після сплати платежів за
бюджетними, кредитними та Управлінськими зобов’язаннями;
б) розподіл залишку чистого прибутку після сплати
платежів за зобов’язаннями і відраху-
(**95) Див.: Долинская В. В. Акционерное право.- С. 169.
(**96) Див.: Ч. 7 ст. 4 Закону України “Про цінні папери
та фондову біржу”, ст. 37, п. “д” ч. 5 ст. 41 Закону
України “Про господарські товариства”.
-85-
ваннями до фондів АТ; в) розподіл приросту чистого прибут-
ку у порівнянні з попереднім періодом та ін.
Комбінований дивіденд сполучає згадані види
дивідендів у різних варіаціях: фіксований і
дольовий; фіксований і партнерський; дольовий і
партнерський; дольовий, фіксований і партнерський. В. В.
Долинська наводить такий приклад комбінованого
дивіденду: виплата 5% від номінальної вартості
акцій, 20% від суми прибутку і розподіл приросту
прибутку проти рівня минулого року. (*97).
Українське законодавство передбачає фіксований (за
привілейованими акціями) і дольовий (за простими
акціями), а також комбінований (якщо загальні збори
затверджують більший, ніж передбачено умовами
емісії, дивіденд по привілейованих акціях, аби
урівняти його розмір з розміром дивіденду по простих
акціях) дивіденди.
Форма виплати дивідендів може бути різною.
Найчастіше дивіденди сплачуються у грошовій формі.
Можливим є (якщо це передбачено статутом АТ та умовами
випуску акцій) також застосування натуральної форми
(товарами, продукцією, послугами, що виробляються АТ) або
зарахування в частку акціонера (і передача йому
відповідної кількості акцій). Остання з наведених тут
форм виплати дивідендів приваблива для АТ, оскільки
товариство тим самим збільшує свій капітал і відпо-
відно- масштаби діяльності за рахунок залишення у
своєму розпорядженні готівки (коштів), яка б пішла на
сплату дивідендів. Водночас привабливість такої форми
сплати дивідендів для акціонерів залежить від порядку
оподаткування доходу по акціях. Якщо вони оподатковуються
в загальному порядку, то для акціонера вигідніше
отримати дивіденди у грошовій формі, лише звільнення
від оподаткування дивідендів, що сплачуються у формі
акцій, може стимулювати акціонерів на такий спосіб
інвестування АТ.
Дивіденди виплачують лише за сукупності певних умов, а
саме:
за наявності у товариства чистого прибутку, підтвер-
дженого: складеним правлінням АТ річним балансом і
звітом про стан справ, висновком ревізійної комісії
(а у ВАТ -ще й аудитора) за результатами перевірки цих
документів щодо їх відповідності вимогам чинного
законодавства;
розробки правлінням та спостережною радою (якщо вона
є) пропозицій щодо розподілу прибутку товариства;
(**97) Див.: Долинская В. В. Акционерное право- С. 170.
-86-
затвердження загальними зборами акціонерів річного
балансу і звіту про стан справ товариства, а також пропози-
цій правління чи спостережної ради про напрямки
використання прибутку, в т. ч. тієї його частини, що
спрямовується на сплату дивідендів.
Періодичність виплати дивідендів – один раз на рік
за підсумками календарного року, що встановлено законами
“Про цінні папери і фондову біржу” (ст. 9) та “Про
господарські товариства” (ст. 37).
Власникам привілейованих акцій сплачуються
фіксовані проценти незалежно від наявності у
товариства прибутку. Якщо діяльність товариства за
минулий рік була прибутковою і власникам простих акцій
сплачуються дивіденди, що перевищують розмір
процентів по привілейованих акціях, власникам останніх
може провадитися доплата до розміру дивідендів,
виплачених іншим акціонерам.
Дивіденди нараховуються по акціях, що знаходяться в
обігу, тобто в акціонерів. Нарахування дивідендів не
здійснюється на:
а) акції, що викуплені товариством в акціонерів за
рахунок власних коштів і знаходяться на балансі
акціонерного товариства;
б) акції, що не повністю оплачені.
Розмір дивіденду, що сплачується за привілейованими
акціями, фіксується в проспекті емісії при їх
випуску. Він визначається у відсотках до номінальної
вартості акцій і сплачується власникам привілейованих
акцій в безумовному порядку (незалежно від наявності в
акціонерного товариства прибутку). Однак розмір
дивіденду по привілейованих акціях може бути
збільшений за рішенням загальних зборів акціонерів,
якщо по простих акціях затверджено більший розмір
дивідендів.
Строк і порядок виплати дивідендів визначається
статутом товариства. Так, акціонерний комерційний банк
“Анта-рес”, що функціонує як відкрите акціонерне
товариство (зареєстрований у Національному банку
України 18.05.1993 р. № 168), сплачує своїм акціонерам
дивіденди по акціях у строк, що не перевищує 30 днів
після проведення щорічних загальних зборів
акціонерів; при цьому виплата дивідендів
здійснюється шляхом їх перерахування на рахунок
акціонера або у касі банку за місцезнаходженням
(адресою) останнього, а депонування дивідендів
здійснюється у банку .
(**98) Див.: Інформація про п’ятий випуск акцій АКБ
розвитку малого та середнього бізнесу “Антарес” // УК.-
1998.- 23 липня,- С. 22.
-87-
Загалом при визначенні порядку нарахування і виплати ди-
відендів акціонерні товариства можуть користуватися
відповідним Положенням, рекомендованим Фондом
державного майна України (розпорядження Фонду від
05,05.1996 р. № 71-р). (*99).
Виплата дивідендів з простих акцій або збільшення
розміру відсотків з привілейованих акцій не належать
до договірних зобов’язань. Якщо виплата відсотків з
привілейованих акцій, передбачена умовами випуску таких
акцій, не залежить від розміру і наявності прибутку в
АТ, то дивіденди з простих акцій безпосередньо залежать
від нього (розміру прибутку).
Питання сплати дивідендів, їх розмір вирішуються
органами АТ – загальними зборами за поданням правління
та/або спостережної ради АТ.
Порядок сплати дивідендів українським
законодавством, як слушно зауважують Пилипенко А. Я. і
Щербина В. С. (*100), урегульований надмірно лаконічно.
Закон “Про цінні папери і фондову біржу” визначає
умови виплати дивідендів (ст. 4), визначає порядок їх
виплати (ст. 9), обмежуючись положенням, що останні
сплачуються за підсумками року в порядку, передбаченому
статутом АТ, за рахунок чистого прибутку, що залишається у
його розпорядженні після сплати встановлених
законодавством податків, інших платежів у бюджет та
процентів за банківським кредитом.
Відносини щодо сплати дивідендів регулюються також
і Законом України “Про господарські товариства”: ст.
15 визначає порядок утворення і розподілу прибутку
господарського товариства, аналогічний передбаченому ст. 9
Закону “Про цінні папери і фондову біржу”, але в
іншій інтерпретації;
пункт “б” ст. 10 Закону “Про господарські товариства”
закріплює право учасника господарського товариства
(акціонера) на участь у розподілі прибутку товариства і
отримання дивідендів пропорційно частці кожного з
учасників; ст. 37 передбачає обов’язковість включення до
статуту АТ положень про строк та порядок виплати частки
прибутку (дивідендів) один раз на рік за підсумками
календарного року; пункт “д” ст. 41 закріплює положення
щодо виключної компетенції загальних зборів
акціонерів затверджувати порядок розподілу прибутку,
строку та порядку сплати дивідендів; ст. 32 забороняє
нарахування дивідендів по акціях, викуплених АТ (розпо-
(**99) Див.: ДІБП.- 1996-№ 11.-С. 70-71.
(**100) Див.: Пилипенко А. Я., Щербина В. С. Очерки
акционерного права Украины.: Монография- К.: МАУП, 1995- С.
60.
-88-
діл прибутку АТ провадиться без врахування таких акцій).
Загалом українське законодавство, що регулює правовий ре-
жим дивідендів, є переважно бланкетним, оскільки
відсилає вирішення багатьох питань щодо дивідендів
(зокрема, порядку і строків їх виплати) до статутів АТ. У
результаті цього останні нерідко порушують права
акціонерів на дивіденди, в зв’язку з чим доцільно було б
більш детально на законодавчому рівні регулювати
пов’язані з дивідендами питання.
5. Правовий режим акцій
Поняття “акція” використовується у двох значеннях (ро-
зуміннях): (1) якнайдрібніша частка статутного фонду
(капіталу) АТ, володіння якою надає право участі в АТ;
(2) як документ (цінний папір) без установленого строку
обігу, що засвідчує володіння найдрібнішою часткою
статутного фонду АТ і відповідно надає її
власникові права акціонера, тобто такого учасника АТ, який
повністю оплатив акції. У свою чергу права учасника АТ-
власника акції проявляються у формі:
а) участі в розподілі прибутку АТ (а також отриманні
інших, передбачених установчими документами товариства,
дистрибуцій), (*101); б) участі в управлінні справами
товариства; в) участі в розподілі майна товариства під
час його ліквідації. (*102). Якщо перше і третє з
названих прав мають майновий характер, то друге належить до
особистих або немайнових прав.
Як найдрібніша частка статутного капіталу акція має
відповідати певним вимогам: (а) ці частки мають бути
рівними; (б) їх розмір не повинен бути нижчим за
мінімум, установлений законом (однак діюча редакція
ст. 4 Закону “Про цінні папери і фондову біржу” не
передбачає такого розміру).
У другому своєму значенні акція як документ (цінний
папір без установленого строку обігу), що засвідчує
участь в акціонерному товаристві і наявність у власника
акцій вищеназваних прав, повинна відповідати
встановленим законом вимогам: мати відповідні
реквізити, передбачені ч. 12 ст. 4 Закону “Про цінні
папери і фондову біржу”; належати
(**101) Під дистрибуціями тут і надалі розуміється
отримання акціонерами певних благ і переваг, як-от: на
отримання дивідендів, переважне право на передплату
акцій нових випусків, на придбання випущених АТ
облігацій, продукції (робіт, послуг), що виробляються
(надаються) АТ, та іншого майна.
(**102) Див.: Ч. 1 ст. 4 Закону України “Про цінні
папери і фондову біржу”.
-89-
до передбачених законом видів (тобто бути простою або
привілейованою, іменною чи на пред’явника); а також мати
як можливий (але не обов’язковий) додаток – купонний лист на
виплату дивідендів із зазначенням у ньому передбачених
законом відомостей (реквізитів): порядкового номера
купона на виплату дивідендів, порядкового номера акції,
по якій виплачуються дивіденди, найменування АТ і рік
виплати дивідендів. Нормативні акти Державної
комісії з цінних паперів та фондового ринку
(Положення про вимоги до сертифікатів цінних паперів,
випущених у документарній формі, (*103), Про затвердження
типових форм сертифікатів іменних цінних паперів
(*104)) установлюють додаткові вимоги (стандарти емісії)
до акцій як цінних паперів. що передбачено Законом
України “Про державне регулювання ринку цінних
паперів в Україні” (п. 3 ст. 7).
Акція як цінний папір належить до рухомого майна (хоча
може бути оплачена і нерухомим майном) і є
неподільною, як і відповідна їй частка у статутному
фонді АТ. Це не виключає, однак, можливості володіння
однією акцією двома або більше особами. В цьому
випадку до акції застосовуються правила про спільну
(сумісну чи часткову) власність. (*105).
Види акцій. Акціонерному законодавству відомі
різні види (класи) акцій в залежності від обсягу прав,
що надаються ними, а також за способом визначення особи
її власника. Класичними видами акцій, що набули
широкого поширення в усьому світі і передбачені
чинним українським законодавством, є: за першою ознакою –
прості і привілейовані акції, за другою – іменні та
на пред’явника.
Проста акція надає її власникові: право участі в
розподілі прибутку товариства за результатами його
фінансово-господарської діяльності за рік; право на
отримання інших дистрибуцій відповідно до установчих
документів товариства;
право участі в розподілі майна АТ у разі його
ліквідації, а також участі в управлінні справами
товариства (якщо інше не передбачено його установчими
документами). Прості акції не обтяжливі для АТ,
оскільки дивіденди по них сплачуються лише за наявності
у товариства прибутку за результатами його фінансово-
господарської діяльності, а право на участь у розподілі
майна товариства у разі його ліквідації власники
(**103) Затверджено рішенням Державної комісії з
цінних паперів і фондового ринку від 31.07.1998 р. № 95.
(**104) Див.: Рішення Державної комісії з цінних
паперів та фондового ринку від 26.08.1999 р. № 160.
(**105) Див.: Ст. 112-116 Цивільного кодексу УРСР 1963 року.
-90-
простих акцій реалізують чи не в останню чергу (після
оплати праці найманим працівникам, задоволення вимог
щодо сплати податків та інших обов’язкових платежів,
задоволення вимог кредиторів і власників
привілейованих акцій).
На відміну від простої, привілейована акція
надає її власникові певні переваги: насамперед
гарантує виплату заздалегідь визначеного (твердого)
відсотка по акціях незалежно від наявності в АТ
прибутку. Якщо інше не передбачено установчими
документами товариства, то власник такої акції в обмін
на зазначені переваги (привілеї) позбавляється права
брати участь в управлінні товариством. Наявність в АТ
таких акцій, з одного боку, дає змогу залучити до участі в
товаристві необхідних йому осіб (як правило, це значні
і серйозні інвестори, які без додаткових гарантій –
особливо коли йдеться про ризиковані види діяльності або
такі, що на перших етапах не дають значних прибутків – не
бажають ризикувати своїми грошима (майном). Тим самим
товариство отримує необхідні йому кошти без звернення
до кредиторів, яким, крім своєчасної сплати відсотків
за користування кредитом, належить ще в обумовлений строк
повернути позичену суму; в той час як власникам
привілейованих акцій треба лише сплачувати вчасно (як
правило раз на рік) певні відсотки по акціях, не повер-
таючи їм сплачені за акції кошти (майно). Однак у
привілейованих акцій є і негативний бік, що може
значно обтяжити товариство, а, отже, і несприятливо
відбитися на його фінансовому стані, що не
відповідає інтересам як самого товариства, так і
власників простих акцій. Це стосується обов’язку
товариства сплачувати обумовлені відсотки по таких
акціях за будь-яких обставин, у тому числі й у разі
відсутності необхідного для цього прибутку. В останньому
випадку обов’язки АТ перед власниками привілейованих
акцій задовольняються за рахунок резервного (страхового)
фонду (ч. 6 ст. 4 Закону “Про цінні папери і фондову
біржу”). Коштів такого фонду може не вистачити для цього,
тоді доведеться розплачуватися з власниками привілейова-
них акцій за рахунок іншого майна товариства. Аби подіб-
ний перебіг справ в АТ фатально не відбився на його май-
новій базі, законодавець обмежує розмір частки
статутного фонду, в межах якої можуть бути випущені
привілейовані акції. За українським законодавством ця
частка не може бути більшою за 10% статутного фонду АТ.
(*106).
(**106) Див.: Ч. 8 ст. 4 Закону України “Про цінні
папери і фондову біржу”.
-91-
Гарантованість виплати певного (фіксованого) процент)
незалежно від результатів фінансово-господарської
діяльності товариства (що дозволяє залучити необхідні
товариству кошти навіть за умов виплати низького рівня
дивідендів по простих акціях) наближує
привілейовані акції до облігацій. Однак
відмінності між ними більш значні, ніж спільні
риси. По-перше, облігаціонер є завжди кредитором товари-
ства і його претензії у разі ліквідації АТ або
визнання останнього банкрутом задовольняються переважно
перед будь-якими акціонерами (в тому числі власниками
привілейованих акцій). По-друге, облігаціонеру АТ
повинно сплачувати не лише фіксовані проценти по
облігаціях, але й повернути вартість останніх у разі
настання строку їх погашення, а власник привілейованої
акції позбавлений права вимагати від АТ повернення йому
сплаченої вартості акцій, якщо це прямо не
передбачається установчими документами товариства. І
нарешті, сума, на яку можуть бути випущені
привілейовані акції, обмежується законом 10% стату-
тного фонду, тоді як щодо облігацій закон подібних
обмежень не встановлює.
Поділ акцій на іменні та на пред’явника
відбувається за іншою ознакою – принципом визначення
її власника; власником першої вважається зазначена в
ній особа, а другої -пред’явник (фактичний володілець)
акції. Як перші, так і другі акції мають певні
недоліки і переваги. Акції на пред’явника більш
вигідні з економічної точки зору: в зв’язку з легкістю
їх обертання (обігу) вкладені в такі акції капітали
легко переливаються з однієї справи (галузі економіки)
в іншу, більш вигідну (прибуткову). Анонімність
власників таких акцій також сприяє їх легкому розповсю-
дженню (розміщенню) серед заінтересованих осіб, але
водночас і створює загрозу концентрації контрольного
пакета акцій у руках невідомої особи, а також у разі
втрати акції цього виду ускладнюється, а то й
унеможливлюється їх поновлення. Небезпека акцій на
пред’явника полягає також у тому, що легкістю їх збуту
можуть скористатися засновники, які мають на меті
позбутися належних їм акцій, отримавши штучно завищену
ринкову вартість таких акцій, які до того ж можуть не
відповідати реальній вартості внесених ними у
негрошовій формі вкладів у зв’язку із завищенням їх
оцінки, і залишити АТ в руках некомпетентних осіб або
дрібних акціонерів, що не мають необхідних
можливостей для об’єднання своїх зусиль для управління
справами товариства (наприклад, у разі розпорошеності
акцій по різник місцевостях – у межах країни або навіть
кількох країн),
-92-
Сучасне законодавство передбачає певні заходи щодо по-
передження пов’язаних з володінням акціями на пред’явника
зловживань, а саме: власником акцій на пред’явника може
бути лише юридична особа, що відповідно фіксується в
її бухгалтерській документації (насамперед балансі);
придбати акції інших АТ вони можуть лише за рахунок
коштів, що залишаються у їх розпорядженні після сплати
податків, інших обов’язкових платежів, відсотків по
банківському кредиту; факт володіння значними пакетами
(понад 10 відсотків) акцій в обов’язковому порядку
повідомляється Державній комісії з цінних
паперів та фондового ринку (на підставі рішення
комісії від 5.02.1998 р. № 15 “Про заходи щодо захисту
прав інвесторів від монополізму на товарних ринках”),
а на придбання активів, що дозво-ляють здійснювати
контроль над іншим акціонерним товариством, у
передбачених законом випадках вимагається згода ан-
тимонопольних органів. Це створює певну прозорість
обігу таких акцій і можливість компетентним державним
органам (ДКЦПФР та Антимонопольному комітету України)
здійснювати контроль за придбанням контрольних та інших
значних за розмірами пакетів акцій юридичними особами з
метою запобі-гання створення таким шляхом
монополістичних утворень, а також зловживання останніми
своїм домінуючим становищем на ринку певних товарів
(робіт, послуг).
Обіг іменних акцій більш складний, що пов’язано з
обов’язковим зазначенням в них особи власника. В зв’язку з цим
передбачається ведення реєстрів власників іменних
цінних паперів (акцій, у тому числі) і запровадження
інституту незалежних реєстраторів, які на договірних
засадах здійснюють усі операції, пов’язані з
фіксацією, рухом таких акцій від одних до інших
осіб та іншими операціями з іменними акціями. (*108).
Це, звичайно, пов’язано для АТ з до-
(**107) Див.: Абзац 2 ч. 1 ст. 7 Закону України від 26.11.1993
р.”Про Антимонопольний комітет України” // ВВР
України.- 1993.- № 50.- Ст. 472;
ст. 15 Закону України від 18.02.1992 р. “Про обмеження
монополізму і недопущення недобросовісної
конкуренції у підприємницькій діяльності” // Там
само- 1992- № 21.- Ст. 296.
(**108) Див.: Укази Президента України від 25.05.1994 р. №
274 “Про ведення реєстрів власників іменних цінних
паперів” і від 02.03.1996 р., яким було внесено зміни
до попереднього Указу, ст. 9 Закону України від 10,12.1997
р. “Про Національну депозитарну систему та особливості
електронного обігу цінних паперів в Україні” // УК.-
1998.- 10 січня, а також Положення про порядок ведення
реєстрів власників іменних цінних паперів, затв.
рішенням Державної комісії з цінних паперів та
фондового Ринку від 26.05.1998р. №60.
-93-
датковими витратами, але водночас надає йому та його ак-
ціонерам певні переваги та гарантії: 1) можливість
контролювати зосередження значних пакетів акцій у руках
однієї особи; 2) відносну легкість поновлення
втрачених (загублених) акцій; 3) простоту визначення осіб,
які мають право брати участь у загальних зборах
акціонерів; 4) фіксування передачі окремими
акціонерами своїх прав, пов’язаних з володінням
акціями, іншим особам (представникам), що представляють
інтереси власників акцій або користуються певними
правами останніх (наприклад, на отримання дивідендів та
інших дистрибуцій АТ); 5) виконує роль певного бар’єру
для переходу акцій у руки небажаних для АТ осіб
(наприклад, для тих, хто має намір анонімно контролювати
діяльність АТ).
Законодавству країн ринкової економіки відомі,
крім вищезазначених, інші класи (види, категорії)
акцій: акції найманих працівників, акції
менеджерів, неголосуючі акції. золота акція,
засновницькі акції тощо.
Правовий режим акцій найманих працівників полягає в
тому, що вони розповсюджуються серед названої категорії
осіб на пільгових умовах (безкоштовно або за ціну, що
значно нижче ринкової чи номінальної) на період їх
роботи в АТ або на підприємстві останнього. Припинення
трудових відносин з АТ позбавляє його колишніх
працівників прав, що надаються такими акціями. Замість
акцій таким особам повертається їх номінальна
вартість (якщо вони сплачували за такі акції пільгову
плату) або інша, передбачена умовами випуску цього виду
акцій компенсація, а у разі, коли права по таких акціях
надавалися найманим працівникам безкоштовно, то з
припиненням трудових відносин припиняються і ці права
(в подібних випадках акції, як правило, на руки не
видаються, а, отже, і не виникає потреби щодо їх повер-
нення АТ). Володіння названим видом акцій дозволяє
залучити найманих працівників до управління
акціонерним товариством, заінтересувати їх у
покращенні показників фінансово-господарської
діяльності товариства, а в кінцевому рахунку – збільшити
прибутковість АТ і розмір виплачуваних акціонерам
дивідендів та надання інших дистрибуцій, передбачених
установчими документами АТ. (*109).
(**109) Див., наприклад: 244 Закону VI Угорщини 1988 р.
“Про господарські товариства” // Акционерное общество и
товарищество с ограниченной ответственностью. Сборник
зарубежного законодательст-ва- М.: БЕК,- 1995-С. 223-224.
-94-
Акції менеджерів за своїм правовим режимом
подібні до вищеназваного виду акцій (тобто акцій
найманих працівників), але з більш обмеженим колом їх
володільців, якими можуть бути лише посадові особи АТ
та заснованих ним підприємств установчого типу, які
виконують свої обов’язки на підставі договору трудового
найму з товариством. Заінтересованість цієї
категорії осіб у результатах діяльності акціонерного
товариства особливо важлива для останнього. Поєднання в
одній особі управлінця (посадової особи АТ, яка
працює в ньому за трудовим договором) і акціонера цього
ж товариства дозволяє стимулювати володільців акцій –
менеджерів до такого виконання своїх посадових
обов’язків, яке б максимально відповідало інтересам
товариства.
Такий вид акцій як неголосуюча акція не дає її
власникові права голосу на загальних зборах акціонерів
незалежно від кількості таких акцій на відміну від
звичайних простих, кожна з яких або певна, визначена
установчими документами товариства і умовами емісії
акцій, їх кількість, дає право голосу на загальних
зборах акціонерів. Від привілейованої акції
неголосуюча акція відрізняється тим, що не надає
ніяких переваг її власникові в отриманні дивідендів
(не гарантує виплати фіксованого процента по ній). В
решті прав (крім згаданого права участі в управлінні
справами товариства) неголосуюча акція не
відрізняється від звичайної простої акції.
Акція користувача, про яку згадував ще Г. Ф. Шерше-невич
і яка передбачена, наприклад, ст. 174 Закону Франції
“Про торгові товариства”, (*110), гарантує її
власникові лише отримання дивідендів за результатами
фінансово-господарської діяльності АТ за рік (квартал,
півріччя), але не дає йому права брати участь у
розподілі майна товариства у разі ліквідації
останнього. Нерідко такі акції застосовуються у тих
випадках, коли при заснуванні АТ була передбачена
амортизація акцій, про яку вітчизняний законодавець
взагалі не згадує. Це поняття означає погашення акцій
шляхом їх оплати. Амортизація акцій може
застосовуватися в АТ, створених на визначений час, тобто у тих
випадках, коли діяльність товариства обмежена у часі
(наприклад, на строк дії концесії на розробку корисних
копалин), після за-
(**110) Див.: Шершеневич Г. Ф. Курс торгового права- Т. 1.- С.
423, Акционерное общество и товарищество с ограниченной
ответственностью -С.204.
-95-
вершення терміну якої (концесії) справа має повністю
перейти до держави або територіальної громади з
позбавленням тим самим акціонерів прав і на
дивіденди, і на участь у розподілі майна товариства в
разі його ліквідації, 3 метою врахування інтересів
власників таких акцій у поверненні сплачених за них сум
відбувається періодичне погашення всіх акцій до
закінчення строку діяльності АТ (тим самим повертаються
акціонерам зроблені ними вклади до статутного фонду
товариства). Амортизація акцій може відбуватися за
певних умов: 1) якщо вона передбачена установчими
документами товариства; 2) обов’язкової обізнаності
акціонерів із зазначеними положеннями установчих доку-
ментів щодо амортизації і відповідно – наявності
їх згоди з цими положеннями (під час купівлі або
підписки на акції згода усіх підписчиків або
покупців обов’язкова, а якщо таке рішення приймається в
процесі діяльності товариства, то відповідно до вимог
законодавства за нього має проголосувати кваліфікована
більшість акціонерів – не менше ніж 3/4 голосів
акціонерів, які беруть участь у загальних зборах,
оскільки це тягне за собою внесення змін і доповнень до
статуту).
Спосіб проведення амортизації, як ще свого часу від-
значав Г. Ф. Шершеневич, (*111), уже віддавна апробовано на
практиці: як правило це відбувається шляхом проведення
щорічного тиражу, тобто визначення за допомогою жереб-
кування тієї кількості акцій, що відповідає за
своєю номінальною ціною призначеній до погашення
сумі. Однак, повертаючи акціонерам вартість їх акцій
зазначеним шляхом, товариство не може позбавити таких
акціонерів (осіб) права на отримання дивідендів
протягом часу існування АТ. В нагоді тут стають акції
користувачів, які видаються замість амортизованих
акцій. Таким чином, утративши право на капітал (участь у
розподілі майна товариства), акціонери після
амортизації основних акцій водночас зберігають право
на отримання дивідендів.
Золота акція, що відома законодавству ряду країн (у т.ч,
і колишніх республік СРСР), а також пропонується до
застосування в Україні, (*112), засвідчує право її
власника на участь в управлінні справами АТ (а часом – і
контролю над ним) без права на капітал (участь у
розподілі прибутку за результата-
(**111) Див.: Г. Ф. Шершеневич. Очерки торгового права. Т. 1.-
С. 428-429 (**112) Див.: А. Мороз. Золотая акция “Укртелеком”
// Бизнее,-і998-№ 38 (Документи… – С. 6)
-96-
ци діяльності АТ і розподілі майна товариства у
разі його ліквідації). В Україні доцільно було б
запровадити такий вид акцій в акціонованих у процесі
приватизації державного майна підприємствах,
принаймні в певній їх частині, контроль за
постприватизаційною діяльністю яких протягом певного
періоду (до 5 років, а підприємств АПК – до 10 років
(*113)) за собою зберігає колишній власник (держава –
щодо приватизованих державних підприємств і органи
місцевого самоврядування – щодо відчужених приватним
власникам підприємств, які належали до комунальної
власності).
Засновницькі акції (або промислові), про які
згадують Г. Ф. Шершеневич, а також А. Я. Пилипенко і В. С.
Щербина, (*114), передбачаються законодавством деяких країн
в оплату за послуги засновників на етапі створення АТ. Од-
нак доцільність застосування таких акцій викликає
сумнів, адже існують інші, більш прийнятні, способи
винагороди заслуг засновників, у т. ч. надання їм
привілеїв. Використання акцій засновників спотворює
дійсну картину основного (статутного) капіталу, адже за
оплату таких акцій не вносяться ні гроші, ні майно, ні
майнові права, і відповідно номінальний розмір
статутного капіталу, зафіксованого в установчих документах
АТ, завищується на суму номінальної вартості таких
акцій.
Т. В. Кашаніна (*115) згадує такий вид акцій як
преференці-йовані акції, власники яких мають
преференції (пільги), якими не користуються інші
акціонери (власне такі акції належать до класу
привілейованих, але з певними особливостями в залежності
від їх модифікацій). Ці акції бувають кількох
різновидів:
кумулятивні префакції, по яких передбачається
кумулятивна сплата дивідендів (тобто невиплачені за
несприятливі роки дивіденди сплачуються в наступні
періоди; при цьому кумулятивні дивіденди отримує
особа, яка володіє акцією на момент виплати
дивідендів, а попередній власник не отримує нічого)
(*116);
(**113) Див.: Ч. 2 ст. 27 Закону України ¤8 ¦ T „ o z a 4 ¤ xaeD ° e 6 p Oe " >
®
8
?
i
p
a
j
AE
D
?
th
B
?
O
j
?
~
ae
X ?
R
I
дставою для переходу права власності на акцію від
однієї особи до іншої є: а) договір (купівлі-
продажу, міни, дарування, застави, на управління майном –
акціями); б) рішення суду (арбітражного суду) щодо
визнання прав власника на спірну акцію за певною особою;
в) документ, що підтверджує право на спадщину, а г) щодо
акцій, розміщених в процесі приватизації,- документи,
визначені Фондом держмайна України і форма яких
погоджена з Державною комісією з цінних паперів та
фондового ринку; д) засновницькі (установчі) документи
юридичної особи у разі передачі іменних акцій
засновником у власність новостворюваної юридичної
особи при формуванні її статутного (основного) капіталу,
та інші документи, передбачені законодавством.
Порядок передачі акцій новому власнику залежить від
виду акцій (іменні чи на пред’явника) та від форми їх
випуску (документарна чи бездокументарна).
Іменні акції, випущені в документарній формі,
передаються новому власнику шляхом повного індосаменту.
На знерухомлені (тобто переведені із документарної в
бездо-кументарну форму) іменні акції право власності
переходить до нового власника з моменту зарахування їх на
рахунок нового власника у зберігача. Однак, ч. 3 ст. 5 Закону
“Про Національну депозитарну систему та особливості
електронного обігу в Україні” передбачено, що права,
які випливають з іменної акції, можуть бути
реалізовані з моменту внесення змін до реєстру
власників цінних паперів.
Право власності на акції на пред’явника, випущені в
документарній формі, переходить до нового власника з мо-
менту передачі (поставки) акцій
У разі відчуження акцій на пред’явника, знерухомлених
або
-102-
випущених в бездокументарній формі, право власності
на акції переходить до нового власника з моменту
зарахування їх на рахунок власника у зберігача.
Підтвердженням права власності на акції, випущені
в документарній формі, є сертифікат (бланк акції з
її реквізитами, що передбачені законом), а на
знерухомлені акції або акції, випущені в
бездокументарній формі, – виписка з рахунку у цінних
паперах, яку зберігач зобов’язаний надавати власнику акцій.
Така виписка не може бути предметом угод, що тягнуть за
собою перехід права власності на акції.
Передача акцій може здійснюватися не лише з метою
відступлення права власності на акцію, але й у
забезпечення зобов’язання, що передбачено Законом України
від 2 жовтня 1992 р. “Про заставу”. (*119). Порядок застави
цінних паперів, зокрема акцій – як іменних, так і на
пред’явника, регулюється ст. ст. 53-55 цього Закону і
Положенням про порядок ведення реєстрів власників
іменних цінних паперів.
Зазвичай угоди з акціями не підлягають нотаріальному
посвідченню, якщо закон не передбачає інше (наприклад,
застава акцій, передача у спадщину акцій за заповітом).
Акціонерне товариство, яке є емітентом акцій, може
здійснювати щодо них такі операції:
їх продаж акціонерам товариства, третім особам, у т. ч.
найманим працівникам. Такий продаж може здійснюватися
на виплат (тобто з розстроченням платежів, як це
відбувається в процесі підписки) або шляхом внесення
повної вартості (номінальної чи ринкової) акцій;
знерухомлення акцій, тобто переведення їх із докумен-
тарної у бездокументарну форму;
здійснювати корпоративні операції (до них належать
анулювання, дроблення, конвертація та консолідація
акцій);
викуповувати власні акції.
Усі корпоративні операції з акціями мають
здійснюватися як такі, що викликають внесення змін до
статуту товариства з усіма відповідними діями, що
передбачені законодавством (*120):
скликанням і проведенням загальних зборів
акціонерів;
попередженням кредиторів товариства у передбаченому
законом і статутом АТ порядку (в т. ч. у встановлені строки),
якщо такий крок призводить до зменшення статутного фонду;
внесенням відповідних змін до відомостей
державної реєстрації АТ;
(**119) Див.: ВВР України.- 1992- № 47- Ст. 643.
(**120) Див.: Ст. 42 Закону України “Про господарські
товариства”,
-103-
виконанням передбачених законодавством дій щодо випуску
нових акцій (у разі їх дроблення, консолідації чи
конвертації), включаючи й внесення відповідних змін
до реєстру власників іменних цінних паперів (акцій);
обмін акцій попередніх емісій на нові акції,
випущені в результаті їх дроблення, консолідації чи
конвертації;
компенсуванням акціонерам втрат від таких операцій
(включаючи викуп акцій, що підлягають анулюванню або є
меншими за номіналом від нових консолідованих акцій,
якщо загальна номінальна вартість належних акціонеру
акцій менша за номінальну вартість однієї
консолідованої акції).
Дроблення акцій (тобто зменшення їх номінальної
вартості на певний, визначений уповноваженими органами то-
вариства, насамперед, загальними зборами акціонерів, кое-
фіцієнт), як правило, не призводить до істотних змін
прав акціонерів (хоча і вимагає внесення певних
коректив до статуту АТ), оскільки розмір статутного
капіталу залишається тим самим, а сумарна вартість
акцій кожного акціонера при одночасному збільшенні
їх кількості також залишається попередньою.
Конвертація іменних цінних паперів, зокрема
облігацій в акції і навпаки, а також переведення
акцій одного виду в акції іншого виду, а рівно
консолідація акцій (зменшення їх загальної
кількості відносно до діючої відповідно до
заданого коефіцієнту) належить до операцій, які
можуть порушити інтереси акціонерів або певних їх груп.
Конвертація облігацій в акції і навпаки зачіпає
безпосередньо права усіх акціонерів:
перше призводить до збільшення кількості акцій і
відповідно – до зменшення розміру дивіденду, що
припадає на кожну з них, адже при цьому збільшується і
кількість акціонерів за рахунок колишніх
облігаціонерів, і розмір статутного фонду АТ, що є
однією із статей пасиву балансу;
друге (конвертація акцій в облігації) змінює
статус їх власників, перетворюючи з акціонерів, що
мають право брати участь в управлінні АТ, розподілі
його прибутку, а також майна під час ліквідації
товариства, в облігаціонерів, позбавлених таких прав,
хоча і з гарантуванням сплати фіксованого відсотка і
номінальної вартості облігацій після закінчення
встановленого терміну.
Консолідація акцій, як правило, істотно не
відбивається на правах та інтересах крупних
акціонерів (власників значних пакетів акцій), оскільки
призводить лише до відповідного зменшення кількості
належних їм акцій без зменшення їх сумарної вартості,
хоча при цьому відповідно зменшується кількість
голосів, що належить такому акціонеру
-104-
(але без зміни його частки у статутному фонді товариства
і відповідно – відсоткового співвідношення
кількості голосів таких акціонерів щодо загальної
кількості голосів). Дрібні акціонери, навпаки, можуть
значно постраждати від подібної операції, а в певних
випадках – навіть позбутися статусу акціонера, якщо
загальна сума належних їм акцій буде нижчою від
номінальної вартості нової, консолідованої акції.
Таким акціонерам закон повинен гарантувати (чого він, на
жаль, у вітчизняному акціонерному праві немає) можли-
вість на їх вибір або до внесення (сплати)
відповідної суми до нової номінальної вартості
консолідованої акції, або повернення АТ справедливої
вартості належних їм неконсолі-дованих акцій. Ця
вартість має визначатися за результатами роботи АТ
протягом останнього господарсько-фінансового року, а якщо
ринкова вартість є вищою – то за останньою.
Викуп акціонерним товариством власних акцій може
здійснюватися за умов дотримання таких положень (ст. 32
Закону “Про господарські товариства”):
використання для викупу акцій лише сум, що перевищують
статутний фонд;
здійснення викупу власних акцій лише з метою їх по-
дальшого перепродажу, розповсюдження серед своїх пра-
цівників або анулювання;
вищезазначені операції з викупленими акціями мають
бути проведені у строк не більше одного року з моменту
викупу;
неврахування викуплених товариством акцій при визна-
ченні кворуму, під час голосування на загальних зборах ак-
ціонерів, а також у процесі розподілу прибутку
товариства.
Рішення Державної комісії з цінних паперів та
фондового ринку від 19.04.2000 р. № 42, яким затверджено
Положення про придбання, реалізацію та анулювання
акціонерним товариством власних акцій, деталізує
вищезгадані положення Закону “Про господарські
товариства”.
6. Угоди акціонерного товариства:
особливості укладення
Здійснення АТ господарської діяльності передбачає
не-обхідність укладення різноманітних угод, які можна
поділити нарізні види:
за періодом їх укладення:
а) укладені в процесі створення товариства (угоди, укла-
дені його засновниками і схвалені установчими зборами);
-105-
б) укладені в процесі функціонування акціонерного то-
вариства;
за характером угод:
а) укладені в процесі здійснення АТ звичайної госпо-
дарської діяльності (реалізація виробленої
продукції, матеріально-технічне забезпечення
виробництва тощо);
б) укладені поза здійсненням звичайної господарської
діяльності (продаж цілісного майнового комплексу
структурного підрозділу, придбання контрольного пакету
акцій іншого АТ);
за суб’єктним складом;
а) укладені з третіми особами;
б) укладені з акціонерами або посадовими особами ор-
ганів товариства;
за сумою угод і порядком їх укладення:
а) такі, що потребують схвалення загальних зборів акці
-онерів відповідно до статуту товариства;
б) такі, що укладаються за рішенням виконавчого органу
товариства і не потребують погодження з вищим органом
товариства.
Особливу увагу слід приділяти укладенню і виконанню
усіх угод, а особливо тих, що укладаються на значну суму або
поза здійсненням акціонерним товариством своєї зви-
чайної діяльності, або мають елемент
заінтересованості з боку посадових осіб товариства,
акціонерів, які володіють значними пакетами акцій (і
здійснюють вплив на акціонерне товариство), оскільки
такі угоди можуть спричинити збитки для товариства. Однак
Закон “Про господарські товариства> є надміру
лаконічним щодо регулювання зазначеного питання: ст. 41 (п.
“і”) передбачає затвердження угод, укладених на значну
суму, що перевищує вказану в статуті товариства.
Тому порядок укладення таких угод доцільно передбачити в
статуті товариства і в спеціальному локальному до-
кументі – Положенні про договірну роботу в
акціонерному товаристві. Цей порядок, на нашу думку, має
передбачати:
дотримання вимог законодавства щодо змісту, форми
договору та способу встановлення договірних відносин
(якщо такий спеціально передбачений законом);
наявність відповідного рішення правління;
погодження із загальними зборами акціонерів та/або
спостережною радою певних категорій угод – на значну суму, з
елементами заінтересованості з боку окремих акці-
онерів чи посадових осіб органів товариства тощо (якщо
це передбачено статутом товариства);
підписання договору головою правління або уповнова-
женою ним особою;
-106-
відповідальність посадових осіб органів
акціонерного товариства за порушення порядку укладення
угод в акціонерному товаристві.
-107-
Тема 6. ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ АКЦІОНЕРІВ
1. Поняття акціонера.
2. Порядок набуття статусу акціонера (в процесі
створення акціонерного товариства, в процесі купівлі-
продажу акцій, в процесі додаткової емісії акцій).
3. Права акціонерів та їх види.
4. Обов’язки акціонерів.
5. Механізми захисту прав акціонерів.
6. Поняття меншості в акціонерному товаристві та
правові механізми її захисту.
1. Поняття акціонера
Чинне законодавство України оперує кількома понят-
тями щодо осіб, які беруть участь у створенні та/або
діяльності акціонерних товариств:
засновники акціонерного товариства;
учасники акціонерного товариства;
акціонери;
держателі акцій;
номінальний утримувач акцій.
Правове становище засновників акціонерного товариства
регулюється статтями 3, 13, 26 Закону України “Про гос-
подарські товариства”, а також ч. 2 ст. 1 Закону “Про під-
приємництво”.
Відповідно до ст. З Закону України “Про
господарські товариства” засновниками останніх можуть
бути фізичні особи (громадяни України, особи без
громадянства та громадяни інших держав) та (або)
юридичні особи (підприємства, установи, організації),
крім передбачених законодавством випадків. Так, не можуть
бути засновниками господарських, У т. ч. акціонерних,
товариств державні підприємства. (*121). Спеціальні
вимоги встановлюються до засновників:
(**121) Див.: Декрет Кабінету Міністрів України від
15.12.1992 р. “Про Управління майном, що перебуває в
загальнодержавній власності” // Відомості Верховної
Ради України- 1993-№ 11- Ст. 94.
-107-
комерційних банків (останні створюються на акціонерних
або пайових засадах); їх засновниками не можуть бути ради
народних депутатів усіх рівнів, їх виконавчі органи,
політичні та профспілкові організації, спілки та
партії, громадські фонди, (*122);
фондових бірж, які повинні створюватися у формі
акціонерних товариств, а їх засновники – бути торговцями
цінними паперами, що мають дозвіл на здійснення
комерційної і комісійної діяльності по цінних
паперах, (*123);
торгово-інформаційних систем – ТІС, які створюються
у формі акціонерних товариств або товариств з обмеженою
відповідальністю, а їх засновники повинні мати статус
торговців цінними паперами, (*124);
депозитаріїв (створюються у формі відкритих
акціонерних товариств, а їх засновниками можуть бути лише
зберігані (комерційні банки або торговці цінними
паперами, які мають дозвіл на зберігання та
обслуговування обігу цінних паперів і операцій
емітента з цінними паперами на рахунках у цінних
паперах), (*125);
зберігачів цінних паперів (можуть створюватися у
формі акціонерних товариств): вимоги до їх засновників
аналогічні вимогам до засновників депозитарію щодо
їх статусу – комерційні банки та торговці цінними
паперами, які мають відповідні дозволи, (*126);
реєстраторів власників іменних цінних паперів
(останні можуть мати форму акціонерного товариства): не
можуть бути їх засновниками та учасниками органи держав-
ної влади, центри сертифікатних аукціонів та їх
правонаступники (державне акціонерне товариство
“Національна мережа аукціонних центрів”), (*127);
(**122) Див.: Ч. 2 ст. 22 Закону України “Про банки і
банківську діяльність” // Відомості Верховної Ради
України.- 1991.- № 25.- Ст. 28 і (**123) Див.: Ч. 2 ст. 20
Закону України “Про цінні папери і фондову
біржу”.
(**124) Див.: П. 3 Положення про організаційно
оформлених позабіржових торгово-інформаційних
системах, затв. наказом Державної комісії з цінних
паперів та фондового ринку від 23.12.1996 р. № 328 //
Комп’ютерна законодавча база “Ліга”, “Право”,
“Закон” та ін.
(**125) Див.: П. 1 ст. 10, а також ст. 1 Закону України “Про
Національну депозитарну систему та особливості
електронного обігу ринку цінних паперів в Україні” //
Відомості Верховної Ради України- 1998.- № і 5- Ст. 67
(**126) Див.: Там само.-Ст. 11.
(**127) Див.: Там само. -Ст. 12.
-108-
інвестиційних фондів: не можуть бути їх засновниками
юридичні особи, частка державного майна у статутному
фонді яких перевищує 25%, (*128);
а також в інших передбачених законодавством України
випадках.
Діяльність по заснуванню акціонерних товариств не
трактується законом як підприємницька діяльність, а
тому передбачені ст. 1 Закону України “Про
підприємництво” положення щодо заборони чи обмеження
для певного кола осіб займатися підприємницькою
діяльність не стосуються засновників, якщо інше не
передбачено законодавством України. (*129).
Однак наявність необхідної для заснування
акціонерного товариства правосуб’єктності недостатня для
визнання юридичних та/або фізичних осіб засновниками
такого товариства.
Зазначені особи як ініціатори створення
акціонерного товариства повинні укласти між собою
особливий вид договору – установчий договір, що має
відповідати встановленим до нього законом вимогам щодо
змісту та форми. Цей договір має визначати:
1) склад засновників;
2) параметри акціонерного товариства, щодо заснування
якого укладається договір (вид акціонерного товариства,
предмет і цілі його діяльності, найменування та
місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного
фонду, відомості про акції товариства, що
емітуватимуться ним після створення: їх види,
співвідношення різних видів, кількість, номінальна
вартість, а також кількість акцій, що купуються
засновниками);
3) порядок здійснення засновниками спільної
діяльності по створенню акціонерного товариства
(реєстрація в ДКЦПФР інформації про емісію
акцій, опублікування повідомлення про створення
акціонерного товариства та про підписку на акції
відповідно до зареєстрованої інформації,
відкриття рахунку в банку, на який сплачуватимуться вне-
сені під час підписки суми, проведення підписки,
повідомлення ДКЦПФР про результати підписки,
проведення установчих зборів, державна реєстрація
товариства в загальному або спеціальному порядку);
(**128) Див.: П. 4 Положення про інвестиційні фонди та
інвестиційні компанії, затв. Указом Президента
України від 19 02.1994 р. // Урядовий кур’єр- 1994- 19
березня. -С. 9-10.
(**129) Див.: Закон України від 22.02.2000 р. “Про
внесення змін до Закону України “Про
підприємництво”.
-109-
4) відповідальність засновників перед особами, що
підписалися на акції, та. перед третіми особами; при
цьому закон передбачає, що відповідальність
засновників за зобов’язаннями, що виникли до реєстрації
товариства, має солідарний характер.
Установчий договір укладається зазвичай у простій пи-
сьмовій формі, а підписи засновників засвідчуються
або печаткою (якщо засновником є юридична особа), або нота-
ріусом (якщо засновник – громадянин).
На засновників акціонерного товариства закон покладає
ще один важливий обов’язок: бути держателями акцій на
суму не менше 25% статутного фонду строком не менше двох
років (ч. 1 ст. 30 Закону “Про господарські товариства”).
Однак закон не встановлює механізму реалізації
цієї норми, в т. ч. відповідальності засновників за
її порушення та наслідки по угодах щодо дострокового
відчуження таких акцій.
За угодами, укладеними до державної реєстрації
акціонерного товариства, його засновники несуть солідарну
майнову відповідальність, якщо товариство (установчі
або загальні збори) не схвалюють такі угоди (ст. 8 Закону
“Про господарські товариства”).
Отже, за українським законодавством засновниками акці-
онерного товариства визнаються фізичні та/або юридичні
особи, які мають необхідний для цього обсяг право- і
дієздатності, і уклали між собою установчий договір
про створення акціонерного товариства певних параметрів,
виконання необхідних для цього підготовчих дій, а також
щодо відповідальності по угодах, укладених до
державної реєстрації акціонерного товариства, та є
держателями певної кількості акцій товариства протягом
щонайменше двох років.
Термін “учасники акціонерного товариства” застосо-
вується щодо осіб, котрі частково (не повністю) сплатили
акції, на які підписалися або які між ними
розподілені (при заснуванні закритого акціонерного
товариства). Тому законодавець вищим органом акціонерного
товариства називає не “загальні збори акціонерів”, а
“загальні збори товариства” (ст. 41 Закону України “Про
господарські товариства”),
Розрізняють дві категорії таких учасників;
1) особи, які підписалися на акції і сплатили їх
частково відповідно до умов підписки, але не менше 30%
їх номінальної вартості на момент проведення
установчих зборів (при створенні відкритого
акціонерного товариства) та засновники закритого
акціонерного товариства, що частково (щонайменше на 50%)
сплатили свої акції на лату прове-дення установчих
зборів);
-110-
2) особи, що підписалися на акції наступних емісій
акціонерного товариства і сплатили їх частково
(відповідно
до умов підписки), не будучи акціонерами товариства, що
емітувало акції.
Перша категорія учасників акціонерного товариства
має досить значні права:
участі в загальних зборах товариства протягом строку,
передбаченого установчими документами для повної сплати
акцій, але не більше одного року і трьох місяців
після державної реєстрації товариства;
голосувати на таких загальних зборах;
бути обраними в органи (виконавчий, контрольні – реві-
зійну комісію і спостережну раду, якщо остання
створюється);
одержувати інформацію про діяльність товариства.
Однак такі особи не мають права на отримання дивіден-
дів, оскільки останні виплачуються власникам акцій (ч. 1
ст. 4 Закону “Про цінні папери та фондову біржу”).
Право ж власності на акції набувається лише після їх
повної сплати.
Другу категорію учасників акціонерного товариства за-
конодавець іменує як “особи, що підписалися на
акції” (ч. З ст. 38 Закону “Про господарські
товариства”). Їм надається право брати участь у
голосуванні на загальних зборах про затвердження
результатів підписки на додатково випущені акції.
Статусу акціонера вони набувають за умов:
затвердження результатів підписки;
повної сплати акцій протягом строку, визначеного
умовами підписки та/або рішенням загальних зборів про
затвердження результатів підписки.
Акціонер – це власник акції як цінного паперу, що за-
свідчує право на дольову участь у статутному фонді
акціонерного товариства, підтверджує членство в
акціонерному товаристві та пов’язані з цим права,
насамперед права участі;
в управлінні товариством;
в розподілі прибутку товариства (право на одержання
Дивіденду);
в розподілі майна товариства під час його
ліквідації;
інші права, передбачені чинним законодавством (за-
гальним та/або спеціальним) і статутом товариства.
Участь в акціонерному товаристві не визнається
Законом “Про підприємництво” підприємницькою
діяльністю (ст. 1 в Редакції Закону від 22.02.2000 р.
“Про внесення змін до статті 1 Закону України “Про
підприємництво”, крім випадків, передбачених
законодавством. Спеціальними законами можуть
Установлюватися особливі вимоги до учасників
акціонерних
-111-
товариств, що мають спеціальну правосуб’єктність:
фондові біржі (учасниками можуть бути лише торговці
цінними паперами, які мають відповідні дозволи),
реєстратори власників іменних цінних паперів
(учасниками не можуть бути органи державної влади, центри
сертифікатних аукціонів та їх правонаступники) та
деякі інші.
Термін “держатель акцій” Закон “Про господарські
товариства (ч. 1 ст. 30) застосовує щодо обов’язку заснов-
ників “бути держателями акцій на суму не менше 25
відсотків статутного фонду і строком не менше двох
років”.
Інший статус у номінального утримувача. Згідно із ст.
1 Закону “Про Національну депозитарну систему та особли-
вості електронного обігу цінних паперів в Україні”
номінальним утримувачем є депозитарій або зберігай
цінних паперів, зареєстрований у реєстрі власників
іменних цінних паперів як юридична особа, якій ці
цінні папери передано за дорученням та в інтересах
власника цінних паперів для здійснення операцій у
Національній депозитарній системі.
2. Порядок набуття статусу акціонера (в процесі
створення акціонерного товариства, в процесі купівлі-
продажу акцій, в процесі додаткової емісії акцій)
Статус акціонера як власника акцій може бути набутий у
результаті:
створення акціонерного товариства і участі в ньому;
придбання акцій додаткових емісії;
укладення угод (учинення правочинів) про перехід права
власності на акцію (купівлі-продажу, міни, дарування,
спадкування).
У першому випадку (в процесі створення акціонерного
товариства) право власності на акцію і відповідно –
видачі ЇЇ паперового варіанту (документарної форми)
або виписки з реєстру акціонерів (якщо має місце
бездокументарна форма акцій) на руки акціонера
відбувається лише після повної її оплати, що може
розтягнутися у часі майже на два роки – на один рік і 11,5
місяців: (а) шість місяців підписки, на момент якої
має бути сплачено не менше ніж 10 відсотків
номінальної вартості акцій, (б) два місяці для
скликання установчих зборів, до яких має бути сплачено з
врахуванням попереднього внеску не менше ніж 30
відсотків номінальної вартості акцій, а щодо
закритих АТ – не менша
-112-
50 відсотків, (в) якщо установчі збори не відбулися з
першого разу, то можливе їх повторне скликання протягом
найближчих двох тижнів), (г) один рік з моменту державної
реєстрації АТ, до закінчення якого акціонери мають
повністю сплатити акції, а якщо вони не зможуть цього
зробити, їм дається ще (д) три пільгові місяці,
протягом яких передбачається, крім повної оплати акцій,
сплата ще й 10 відсотків річних за прострочку оплати. У
разі несплати акцій протягом пільгових 3-х місяців
акціонерне товариство отримує право на їх реалізацію
іншим особам у порядку, встановленому статутом товариства
(ч. 3 ст. 33 Закону “Про господарські товариства”). Отже,
відбувається примусове виключення учасника з товариства
за невиконання його основного обов’язку – майнової участі в
товаристві відповідно до умов підписки та рішення
установчих зборів.
Набуття статусу акціонера особою, що підписалася на
акції додаткових емісій, також значно розтягується у
часі, до якого слід включити: підписку; організацію та
проведення загальних зборів товариства про затвердження
результатів підписки; повну сплату акцій, на які була
здійснена підписка (строк встановлюється умовами
підписки та згаданими зборами товариства). Статусу
акціонера зазначені особи набувають за умов:
затвердження результатів підписки; повної сплати акцій
протягом встановленого строку.
Стати акціонером у результаті переходу права
власності на акції згідно з укладеними угодами
(вчиненими правочи-нами) можна з дотриманням вимог
законодавства щодо дійсності цих угод. Підставою для
переходу права власності в даному випадку є укладений
відповідно до вимог закону договір (купівлі-продажу,
міни, дарування тощо), видане державною нотаріальною
конторою свідоцтво про право на спадщину на підставі
заповіту, укладеного в нотаріальній
або прирівненій до неї формі, або в силу закону, якщо
має місце спадкування за законом.
Реалізацію прав, що засвідчуються акцією, Закон
“Про Національну депозитарну систему та особливості
електронного обігу цінних паперів в Україні” (ст. 5)
пов’язує з певними діями:
щодо іменних акцій, випущених в документарній фор-
мі, – з внесенням відповідних записів до реєстру
власників іменних акцій (а якщо іменні акції мають
бездокументарну форму, то вони ще й повинні бути
зараховані на рахунок нового власника у зберігача);
щодо акцій на пред’явника, випущених в документарній
-113-
формі, – з передачею або поставкою акцій новому власнику
а якщо такі акції мають бездокументарну форму, – із
зараху-ванням їх на рахунок нового власника у зберігана.
3. Права та обов’язки акціонерів
Права акціонерів визначаються двома законами: “Про
господарські товариства” (ст. ст. 10, 30, 33 та ін.) і “Про
цінні папери та фондову біржу” (ст. 5), а також
(додатково)-установчими документами товариства.
За своїм характером права та обов’язки акціонерів
поділяються на: майнові та немайнові.
До майнових прав належать:
право на отримання після повної сплати акції бланку
акції (сертифікату на сумарну номінальну кількість
акцій), випущеної в документарній формі, або виписки з
рахунку у цінних паперах, що ведеться зберігачем (п. 4 ст. 5
Закону України “Про Національну депозитарну систему і
особливості електронного обігу цінних паперів в
Україні”), якщо акції мають бездокументарну форму;
право на участь у розподілі прибутку товариства (одер-
жання дивідендів), а для власників привілейованих
акцій -право на отримання фіксованого відсотка
незалежно від наявності у товариства прибутку;
право на отримання частини вартості майна товариства у
разі його ліквідації;
право на отримання інших дистрибуцій (привілеїв), пе-
редбачених установчими документами товариства (на
отримання продукції товариства за пільговими цінами,
користування закладами соціальної сфери, що належать
товариству, тощо);
право на придбання акцій додаткових емісій
пропорційно своїй частці у статутному фонді;
право розпоряджатися на власний розсуд акціями, укла-
даючи щодо них будь-які угоди (вчиняючи будь-які право-
чини), не заборонені законом;
право на відшкодування збитків, пов’язаних із зміною
статутного фонду товариства (ч. 4 ст. 39 Закону “Про гос-
подарські товариства”);
право вимагати викупу акціонерним товариством акцій,
що належать акціонеру, на вимогу останнього у передбачених
законом або статутом товариства випадках; це право
застосовується у разі: а) якщо акціонер створеного в
процесі приватизації чи корпоратизації відкритого
акціоне-
-114-
рного товариства голосував проти прийняття рішення з пи-
тань укладення угоди або взаємопов’язаних угод щодо від-
чуження майна (необоротних активів) підприємства та
здійснення операцій з борговими вимогами та зо-
бов’язаннями (факторинг), якщо на момент укладення від-
повідної угоди балансова вартість таких активів або зо-
бов’язань перевищує суму, еквівалентну 14000 ЕUR за кур-
сом, встановленим Національним банком України, або
перевищує 10 відсотків підсумку балансу ВАТ, у порядку,
встановленому Фондом державного майна України, (*130); (п
144 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки);
б) у разі реорганізації акціонерного товариства, якщо
акціонери голосували проти прийняття такого рішення і
звернулися до товариства з письмовою вимогою про викуп
належних їм акцій (п. 1.7 Положення про порядок реєстра-
ції випуску акцій та інформації про їх емісію
під час реорганізації товариства).
До немайнових прав акціонерів слід віднести:
право участі в управлінні справами товариства, в т. ч.:
– право участі в загальних зборах товариства (при цьому
власники простих акцій мають право голосувати з питань по-
рядку денного зборів, маючи при цьому кількість голосів,
що відповідає їх частці у статутному фонді
товариства; власники привілейованих акцій мають право
бути присутніми на загальних зборах товариства, але
позбавляються права голосу, якщо інше не передбачено
установчими документами товариства). Це право своєю
чергою забезпечується низкою прав: а) бути повідомленим
про загальні збори АТ, передбаченим законом способом,
щонайменше за 45 днів до скликання загальних зборів
(власники іменних акцій – персонально передбаченим ста-
тутом товариства способом, а решта акціонерів – шляхом
опублікування в одному з офіційних друкованих видань
Верховної Ради України, Кабінету Міністрів
України чи ДКЦПФР із зазначенням часу і місця
проведення зборів та порядку денного, а у разі вирішення
питань щодо зміни статутного фонду – додатково
інформацію, передбачену ст. 40 Закону “Про
господарські товариства”, а про зміни до порядку денного –
не пізніше як за 10 днів до проведення зборів; б)
вносити пропозиції до порядку денного загальних зборів
не пізніше як за 30 днів до їх скликання; в) до скликання
загальних зборів ознайомитися з документами, пов’язаними з
порядком денним; г) доручати своєму
(**130) Див.: Закон України від 01.06.2000 р. “Про
Державну програму приватизації” // Урядовий кур’єр.-
2000.- 22 червня.
-115-
представнику (постійному або тимчасовому) голосувати за
нього на загальних зборах товариства; д) отримувати для озна-
йомлення протоколи загальних зборів товариства;
– право обирати членів органів товариства (правління
спостережної ради, ревізійної комісії);
– право бути обраними в органи товариства (правління,
спостережну раду, ревізійну комісію);
на отримання інформації про діяльність товариства
(на вимогу акціонера товариство зобов’язане надавати йому
для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про
його діяльність, протоколи зборів); на вимогу
акціонерів їм видаються засвідчені витяги з книги
протоколів;
передавати права (або частину прав), що надаються
акцією, своєму представнику (представникам) на
підставі довіреності;
вийти з товариства, що зазвичай здійснюється шляхом
відчуження акцій, а в передбачених Державною програмою
приватизації випадках, про які згадувалося вище,-шляхом
викупу товариством акцій у акціонера.
Реалізація акціонерами своїх прав може супроводжу-
ватися порушенням при цьому інтересів інших
акціонерів і самого АТ (наприклад, використання
інформації про дія-льність АТ з метою перемогти його
у конкурентній боротьбі, якщо акціонер – юридична особа
займається тим самим предметом діяльності, що і
відповідне АТ, і бажає усунути в особі цього АТ свого
конкурента). Тому законодавець повинен обмежувати
можливість акціонерів зловживати своїми правами на
шкоду АТ, його кредиторам та іншим акціонерам. Це
стосується необхідності запровадження заходів щодо
захисту прав залежних підприємств (товариств), обмеження
прав акціонерів на інформацію (на зразок німецького
Акціонерного закону, (*131), а також запровадження інших
механізмів захисту прав акціонерів. Частина таких
заходів належить до традиційних (публічність
діяльності АТ, процедури скликання і проведення
загальних зборів, вимоги щодо кворуму останніх,
гарантування прав меншості щодо скликання загальних
зборів і внесення змін та доповнень до порядку денного;
вимоги компенсувати акціонерам збитки, пов’язані із
зменшенням статутного фонду, заборона одночасного членства
однієї особи у виконавчому органі АТ і його
спостережній раді, обов’язковість ведення реєстрів
власників іменних
(**131) Див.: Ч. З 131 Акціонерного закону Німеччини.
-116-
акцій, гарантування рівності прав усіх акціонерів,
що є власниками одного виду акцій, право акціонера на
оскарження рішень загальних зборів, якщо такі рішення
були прийняті неправомірно тощо). Однак зазначені
заходи недостатні в сучасних умовах розвитку акціонерної
справи в Україні, про що свідчать численні випадки
шахрайств та інших зловживань в АТ. У результаті цього
порушуються суспільні інтереси (акціонерів,
облігаціонерів та інших кредиторів АТ, найманих
працівників, держави).
Права акціонерів можуть бути обумовлені видом (кла-
сом) акцій, що їм належать. Так, власники (держателі)
іменних акцій мають право на персональне повідомлення
про скликання загальних зборів товариства (ч. 1 ст. 43 Закону
“Про господарські товариства”), а власники привіле-
йованих акцій мають права на отримання заздалегідь ви-
значених процентів по акціях незалежно від наявності у
товариства прибутку.
Обов’язки акціонерів також можуть бути майновими і
немайновими.
До майнових, які є основними, належать: (а) обов’язок
повністю сплатити акції відповідно у розмірі,
порядку та засобами, передбаченими умовами підписки та
установчими документами товариства; (б) у разі прострочення
оплати акцій сплатити за час прострочення 10 відсотків
річних, якщо інше не передбачено статутом товариства; (в)
нести додаткову майнову відповідальність за
зобов’язаннями товариства у разі неповної сплати акцій у
випадках, передбачених установчими документами товариства.
До немайнових обов’язків акціонерів як учасників гос-
подарського товариства належать; а) дотримання установчих
документів товариства і виконання рішень загальних
зборів товариства; б) не розголошувати комерційну та
конфіденційну інформацію про діяльність
товариства (однак останній обов’язок стосується, як
правило, засновників та посадових осіб органів
товариства, які мали або мають доступ до такої
інформації; в) отримання в передбачених законом
випадках (про які йтиметься далі) згоди антимонопольних
органів на придбання значних за розмірами пакетів
акцій.
Установчими документами товариства, а в ряді випадків –
законодавством, можуть передбачатися інші права та
обов’язки акціонерів (наприклад, щодо акціонерів – учас-
ників фондових бірж),
-117-
4. Механізми захисту прав акціонерів
Зафіксовані законом та установчими документами права
акціонерів та їх законні інтереси можуть порушуватися
різними особами: самим товариством в особі його органів,
посадовими особами органів товариства, акціонером, що
здійснює вирішальний вплив на акціонерне товариство, а
також третіми особами.
Вирішальну роль у захисті прав акціонерів
відіграє закон, який встановлює основні вимоги до
створення, функціонування та припинення діяльності
акціонерних товариств, які б відповідали інтересам не
лише окремих осіб, а й суспільства в цілому,
слабозахищених його верств (у тому числі дрібних
акціонерів). При цьому використовуються різноманітні
засоби, більшість з яких є типовими для акціонерного
права країн ринкової економіки: державна реєстрація
АТ як суб’єктів підприємницької діяльності та емі-
тентів цінних паперів, реєстрація випуску цінних
паперів, а також забезпечення інформованості про це
населення та заінтересованих юридичних осіб; механізми
оцінки та контролю за оцінкою негрошових вкладів
засновників та учасників АТ; чітке розмежування
функцій між загальними зборами акціонерів (як вищого
органу АТ, правлінням (як виконавчим органом) та
спостережною радою (як органу, що здійснює контроль за
діяльністю виконавчого органу) з метою забезпечення
дієвості та оперативності діяльності АТ, з одного
боку, та збалансованості повноважень його органів – з
іншого; встановлення кількісних та якісних вимог до
складу виконавчого органу та спостережної ради АТ;
механізми відповідальності засновників та посадових
осіб АТ, а також власників найбільш крупних пакетів
акцій (насамперед контрольного пакету, володіння яким
дозволяє контролювати діяльність товариства і
здійснювати на нього вирішальний вплив) за спричинену з
їх вини шкоду решті акціонерів цього ж товариства;
надання акціонерам прав, що забезпечують захист їх
інтересів (право голосу, право на інформацію про
діяльність АТ, право на дистрибуції тощо);
процедури реорганізації та ліквідації АТ, що
якнайповніше враховують як інтереси кредиторів АТ, так
і акціонерів товариства, та інші заходи.
Крім того, захист прав акціонерів може здійснюватися:
в самому акціонерному товаристві за допомогою розробле-
них і зафіксованих у внутрішніх документах
механізмів врегулювання спірних відносин за участю
акціонерів, у судово-
-118-
му порядку, а також у спеціальному – Державною
комісією з цінних паперів та фондового ринку в межах
її компетенції.
Механізм захисту прав акціонера безпосередньо в
акціонерному товаристві має фіксуватися у
внутрішніх документах останнього. Таким документом може
бути затверджене загальними зборами товариства Положення
про порядок складання та подання заяв до акціонерного
товариства, при розробці якого може використовуватися
аналогічний за назвою документ, затверджений
розпорядженням Фонду державного майна України від
05.05.1996 р. № 71-р. (*132). Таке Положення має передбачати
види заяв (індивідуальні, колективні), форми її
подання (особисто, рекомендованим або цінним листом),
вимоги до форми (письмова, а також засвідчення підпису
заявника у встановленому законом порядку, якщо заява
надсилається поштою) і зміст заяви; порядок приймання та
реєстрації заяв; порядок розгляду заяв; порядок
інформування заявника про прийняте рішення.
В акціонерному товаристві органами, що мають захищати
інтереси акціонерів, є загальні збори, спостережна
рада товариства, ревізійна комісія (щодо проведення
позапланових ревізій фінансово-господарської
діяльності виконавчого органу у випадках, передбачених
законом, статутом та іншими внутрішніми документами
товариства). Вони можуть розглядати спірні питання
корпоративного характеру (тобто такі, що виникають
всередині самого товариства між акціонерами, між
окремими акціонерами або їх групами та органами
товариства або їх посадовими особами). Однак основні
засади управління справами акціонерного товариства (а
саме: порядок прийняття рішень загальними зборами,
принцип голосування на них – “одна акція – один голос” і
відповідно – формування спостережної ради переважно з
акціонерів, що мають значну кількість акцій)
залишають дрібним акціонерам незначні шанси для
захисту своїх інтересів всередині товариства, контроль
над яким належить крупним акціонерам. Тоді у випадках,
передбачених законом та установчими документами
товариства, спір може вирішуватися у судових органах.
Спеціальним органом, покликаним захищати права акціо-
нерів-інвесторів на ринку цінних паперів, є Державна
комісія з цінних паперів та фондового ринку. Вона
розглядає заяви акціонерів відповідно до Правил
розгляду звернень громадян До Державної комісії з
цінних паперів та фондового ринку та
(**132) Див.: ДІБП- 1996- № 11- С. 79-80.
-119-
її територіальних органів, затверджених наказом
зазначеної комісії від 23.07.1997 р. № 186, та Правил
розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку
цінних паперів та застосування санкцій, затверджено
наказом зазначеної комісії від 9.01.1997 р. № 2. У
разі необхідності комісія перевіряє об-
грунтованість скарг заявника; при виявленні порушень зако-
нодавства приймає відповідне рішення: про припинення
порушення на ринку цінних паперів та про застосування
санкцій у формі штрафу до порушників (їх посадових
осіб).
Досить розповсюдженими є судові способи захисту прав
акціонерів. Світовій практиці акціонерної справи
відомі такі судові способи захисту прав акціонерів:
пред’явлення прямих позовів в інтересах окремих акціо-
нерів, у разі порушення прав та законних інтересів
самого акціонера (про видачу повністю сплачених акцій,
про сплату затверджених, але невиплачених дивідендів, про
внесення в список власників іменних цінних паперів, про
відшкодування шкоди у зв’язку із зміною розміру
статутного фонду товариства тощо); в Україні
законодавством передбачено застосування переважно цього
виду позовів;
пред’явлення акціонерами непрямих позовів – в ін-
тересах акціонерного товариства у разі завдання йому шко-
ди, якщо саме товариство з певних причин (насамперед не-
зацікавленості в цьому посадових осіб органів
товариства) не подає такі позови;
пред’явлення окремими акціонерами колективних позовів
в інтересах усіх акціонерів, права яких було порушено
(подання таких позовів передбачає необхідність
повідомлення усіх акціонерів, у чиїх інтересах,
подається позов).
Специфічним механізмом захисту прав акціонера, що
передбачає як внутрішні (корпоративні), так і
зовнішні (судові) важелі, є право на незгоду
акціонера з рішеннями акціонерного товариства з питань,
визначених законом або статутом товариства (за
законодавством США), а за російським і українським
законодавством – право акціонера вимагати у товариства
викупу належних акціонеру акцій у разі, якщо він не
голосував за прийняття загальними зборами рішень з певних
питань:
акціонер спочатку звертається до товариства з вимогою
викупити належні йому акції, оскільки він голосував
проти рішення, що дає право вимагати такого викупу;
у разі негативного рішення на рівні товариства,
акціонер може звернутися до суду (арбітражного суду) з
позовом про викуп за відповідну оплату належних йому
акцій.
-120-
6. Поняття меншості в акціонерному товаристві та
правові механізми їх захисту
Вже згаданий принцип участі акціонера в голосуванні, а
отже і в управлінні справами акціонерного товариства (в
залежності від його частки у статутному фонді товариства)
побить дрібних акціонерів слабозахищеними від
сваволі крупних акціонерів. Тому законодавець
намагається захистити власників невеликих пакетів акцій
(однієї або кількох акцій), запроваджуючи механізми
захисту прав меншості.
За українським законодавством правами меншості в
акціонерному товаристві користуються акціонери, які в
сукупності володіють більш як 10% голосів. До прав
меншості належать:
право призначати своїх представників для контролю за
реєстрацією акціонерів для участі в загальних зборах
(ч. 4 ст. 41 “Закону про господарські товариства”);
право вносити пропозиції до порядку денного загальних
зборів, що обов’язково вносяться до порядку денного (такі
пропозиції мають вноситися не пізніше як за ЗО днів
до скликання загальних зборів) – ч. 2 ст. 43 Закону “Про
господарські товариства”;
право вимагати скликання позачергових загальних зборів
товариства у будь-який час і з будь-якого приводу;
право скликати такі збори, якщо правління протягом 20
днів не виконало цієї вимоги (ч. 4 ст. 45 Закону “Про
господарські товариства”);
право вимагати перевірки фінансово-господарської ді-
яльності правління ревізійною комісією товариства
(ч. З ст. 49 Закону “Про господарські товариства”).
-121-
Тема 7. УПРАВЛІННЯ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ
1. Загальні засади організації управління
акціонерним товариством.
2. Загальні збори товариства: функції, компетенція,
порядок скликання, проведення та прийняття рішень.
3. Виконавчий орган (правління) акціонерного товариства:
функції, компетенція, порядок формування,
організація та проведення роботи.
4. Рада акціонерного товариства (спостережна рада):
функції, компетенція, порядок формування, орга-
нізація та проведення роботи.
-121-
5. Ревізійна комісія акціонерного товариства: функ-
ції, компетенція, порядок формування, організація та
проведення роботи.
6. Правове становище посадових осіб органів акці-
онерного товариства: поняття, права та обов’язки, від-
повідальність.
1. Загальні засади організації управління
акціонерним товариством
Акціонерне товариство може поєднувати в собі велику
кількість учасників, які, як правило, не мають між
собою особистих зв’язків. Зазначена обставина зумовлює
необхідність організації усієї маси учасників з
метою забезпечення їх функціонування як одного цілого –
товариства, що об’єднало їх. Для цього потрібні органи,
за допомогою яких акціонерне товариство, як юридична
особа, спроможне було б здійснювати управління як
внутрішніми (тобто такими, що складаються всередині
товариства), так і зовнішніми відносинами (останні
мають місце у стосунках з третіми особами),
До органів акціонерного товариства за українським за-
конодавством належать:
загальні збори товариства (акціонерів);
виконавчий орган – правління або інший орган, передба-
чений статутом АТ;
спостережна рада (рада товариства), що представляє
інтереси акціонерів у перерві між загальними зборами,
організує та контролює діяльність виконавчого органу;
контрольний – ревізійна комісія, що контролює
фінансово-господарську діяльність виконавчого органу
(акціонерне законодавство ряду країн не визнає за
ревізійною комісією статусу органу товариства).
Світовій практиці відомі дві основні схеми
управління акціонерним товариством:
дворівнева, що передбачає наявність вищого органу –
загальних зборів акціонерів та виконавчого органу – прав-
ління або ради директорів;
трирівнева, відповідно до якої, крім названих
органів (загальних зборів акціонерів та виконавчого
органу), фор-мується спостережна рада, яка виконує
складні функції:
організації та контролю за діяльністю правління, а
також захисту інтересів акціонерів у перерві між
загальними зборами товариства (акціонерів).
-122-
В Україні застосовуються ці дві схеми. За загальним
правилом засновники та акціонери можуть обрати одну з цих
систем, якщо законодавством не передбачено інше.
Так, трирівнева система управління в обов’язковому
порядку застосовується в акціонерних товариствах:
з кількістю акціонерів понад 50 осіб;
створених у процесі корпоратизації;
створених у процесі приватизації;
створених як комерційні банки;
в інших випадках, спеціально передбачених
законодавством.
Управління справами акціонерного товариства здійсню-
ється на таких засадах:
розмежування компетенції між органами товариства:
а) загальними зборами товариства – його вищим “законо-
давчим” органом, який приймає найбільш вагомі для
товариства і обов’язкові для інших його органів, їх
посадових осіб та акціонерів товариства рішення; б)
виконавчим органом – правлінням, яке виконує або
організує виконання рішень загальних зборів товариства,
здійснює управління поточною господарською
діяльністю товариства, а голова цього органу (правління)
представляє інтереси товариства у відносинах з третіми
особами; в) спостережною радою (радою товариства) – органом,
який виконує складні функції, в т. ч. контрольну (за
діяльністю правління), організаційну (організація
діяльності виконавчого органу), захисну (представництво та
захист інтересів акціонерів у перерві між загальними
зборами акціонерів); г) ревізійною комісією, яка
виконує суто контрольні функції (контроль за
фінансово-господарською діяльністю правління);
домінування інтересів більшості (акціонерів, що
володіють значними за розмірами пакетами акцій) при
прийнятті рішень загальними зборами товариства,
формуванні його органів, а, отже, і прийнятті
останніми юридичне значущих рішень;
ігнорування інтересів окремих акціонерів і
меншості в товаристві, якщо вони суперечать інтересам
більшості.
2. Загальні збори акціонерів
Вищим органом АТ є загальні збори товариства
(акціонерів). Вони виражають загальну волю акціонерів
(вірніше, їх більшості). Цей орган визначає напрямки
діяльності товариства, його стратегію, спрямовує
діяльність створених ним підприємств. Рішення цього
органу виконує обране ним правління. Хоча рішення
загальних зборів акціонерів можуть віді-
-123-
гранати вирішальну роль у долі самого товариства, їх, як
слушно зауважував Г. Ф. Шершеневич, (*133), не варто
ототожнювати з самим АТ як суб’єктом права, оскільки АТ
діє не тільки через свій вищий орган, а й через
спостережну раду та виконавчий орган, голова якого
представляє інтереси товариства у відносинах із
третіми особами.
Загальні збори акціонерного товариства, як його вищий
орган, вирішують найбільш важливі питання діяльності
товариства, перелік яких визначається законом (ст. 41
Закону “Про господарські товариства”) та статутом
товариства.
Розрізняють дві категорії питань, що належать до ком-
петенції загальних зборів:
питання виключної компетенції загальних зборів
(тобто такі, що не можуть бути делеговані ні
спостережній раді, ні правлінню акціонерного
товариства);
питання, які можуть бути делеговані установчими
зборами чи загальними зборами товариства спостережній
раді або правлінню акціонерного товариства.
До першої категорії питань належать:
внесення змін до статуту товариства;
затвердження річних результатів діяльності
акціонерного товариства, включаючи його дочірні
підприємства, затвердження звітів і висновків
ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку,
строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів),
визначення порядку покриття збитків;
створення, реорганізація та ліквідація дочірніх
підприємств, філій та представництв, затвердження їх
статутів та положень;
прийняття рішення про припинення діяльності товарис-
тва, призначення ліквідаційної комісії,
затвердження ліквідаційного балансу.
До другої категорії питань компетенції загальних
зборів належать:
визначення основних напрямів діяльності
акціонерного товариства і затвердження його планів та
звітів про їх виконання;
обрання та відкликання членів ради акціонерного това-
риства (спостережної ради), (*133а);
(**133) Див.: Шершеневич Г. Ф. Курс торгового права. – Т. І.- С.
457.
(**133а) Зазначене питання також фактично належить до
виключної компетенції загальних зборів, оскільки його
недоцільно делегувати виконавчому органу (правлінню),
діяльність якого організує і контролює спостережна
рада. Однак вітчизняний законодавець цього, на жаль, не
врахував.
-124-
обрання та відкликання членів виконавчого органу та
ревізійної комісії;
винесення рішень про притягнення до майнової відпо-
відальності посадових осіб органів управління
товариства;
затвердження правил процедури та інших внутрішніх
документів товариства, визначення організаційної
структури товариства;
вирішення питання про придбання акціонерним товари-
ством акцій, що випускаються ним;
визначення умов оплати праці посадових осіб акціонер-
ного товариства, його дочірніх підприємств, філій та
представництв;
затвердження договорів (угод), укладених на суму. що
перевищує вказану в статуті товариства;
інші питання, віднесені статутом товариства до компе-
тенції загальних зборів.
У загальних зборах мають право брати участь такі особи;
усі акціонери, незалежно від кількості та класу
акцій, власниками яких вони є. Однак голосувати за
прийняття рішень з порядку денного загальних зборів
можуть, як правило, лише власники простих акцій, за
винятком випадків, коли статутом акціонерного товариства
надається таке право і власникам привілейованих акцій;
представники акціонерів (постійні чи тимчасові), що
мають довіреність на право участі та голосування на
загальних зборах акціонерів, посвідчену реєстратором
або правлінням акціонерного товариства; акціонер
вправі в будь-який час замінити свого представника у
вищому органі, повідомивши про це виконавчий орган
акціонерного товариства;
члени виконавчих органів, які не є акціонерами (їм
надається право дорадчого голосу).
Право участі в загальних зборах товариства обумовлює-
ться для акціонерів, які бажають взяти участь у таких збо-
рах, обов’язком зареєструватися із зазначенням кількості
голосів, яку має кожний учасник зборів.
Реєстрація акціонерів (їх представників), які
прибули Для участі у загальних зборах, здійснюється
згідно з реєстром акціонерів у день проведення
загальних зборів виконавчим органом акціонерного
товариства або реєстратором на підставі укладеного з ним
договору. Цей реєстр підписується головою та секретарем
зборів.
Реєстрація акціонерів – власників акцій на
пред’явника здійснюється на підставі пред’явлення ними
цих акцій (сертифікатів акцій) або виписок з рахунку у
цінних паперах. Право участі у загальних зборах
акціонерів мають особи,
-125-
які є власниками акцій на день проведення загальних
зборів (крім випадку проведення установчих зборів),
За дотриманням вимог законодавства під час
реєстрації акціонерів як учасників загальних зборів
товариства може здійснюватися контроль з боку:
акціонерів, які володіють у сукупності більш як 10
від-сотками голосів;
спеціально призначеними представниками Державної
комісії з цінних паперів та фондового ринку.
Порядок проведення такого контролю регулюється за-
твердженим Державною комісією з цінних паперів та
фондового ринку (рішення від 23.12.1998 р. № 199)
Положенням про проведення контролю за реєстрацією
акціонерів для участі у загальних зборах акціонерних
товариств.
Можливість здійснення контролю за реєстрацією
акціонерів з боку зазначених осіб обумовлюється їх
обов’язком письмово повідомити про це виконавчий орган
товариства до початку реєстрації.
Загальні збори акціонерів проводяться, як правило, за
місцезнаходженням акціонерного товариства.
Закон установлює досить значні вимоги до кворуму за-
гальних зборів: останні визнаються правомочними, якщо в
них беруть участь акціонери, що мають відповідно до ста-
туту товариства більш як 60 відсотків голосів.
Під час загальних зборів ведеться протокол, який під-
писується головою і секретарем зборів і не пізніш як
через три робочих дні після закінчення зборів
передається виконавчому органу акціонерного товариства.
Книга протоколів повинна бути в будь-який час надана
акціонерам. На їх вимогу видаються засвідчені витяги з
книги протоколів.
Рішення на загальних зборах акціонерів приймаються
кваліфікованою (3/4 голосів акціонерів, які беруть
участь у зборах) або простою більшістю голосів (понад
50% голосів акціонерів, що беруть участь у зборах).
Кваліфікованою більшістю голосів приймаються
рішення з питань, що відносяться до виключної компетен-
ції загальних зборів (зміна статуту товариства;
прийняття рішення про припинення діяльності товариства;
створення та припинення діяльності дочірніх
підприємств, філій та представництв товариства), крім
одного – затвердження річних результатів діяльності
акціонерного товарист-ва, включаючи його дочірні
підприємства, затвердження звітів і висновків
ревізійної комісії; порядку розподілу прибутку,
строку та порядку виплати частки прибутку
-126-
(дивідендів), визначення порядку покриття збитків. Рі-
шення з цього та решти питань приймаються простою
більшістю голосів.
Порядок скликання загальних зборів акціонерів досить
ретельно регулюється законодавством (ст. 43, а також 40
Закону “Про господарські товариства”) з метою захисту,
насамперед, інтересів акціонерів та учасників
господарського життя (кредиторів, облігаціонерів,
контрагентів, споживачів товариства, ДКЦПФР тощо). При
цьому закон містить вимоги щодо:
повідомлення акціонерів та інших учасників
господарського життя про проведення загальних зборів;
строків, змісту та форми такого повідомлення;
порядку внесення змін до порядку денного загальних
зборів;
заборони приймати на загальних зборах рішення з питань,
не включених до порядку денного;
обов’язку товариства надати акціонерам можливість
ознайомитись з документами, пов’язаними з порядком денним
зборів до їх скликання;
принципу голосування на загальних зборах акціонерів:
одна акція – один голос.
Закон зобов’язує акціонерне товариство повідомити про
проведення загальних зборів держателів іменних акцій
(до них належать власники акцій, а також особи, яким
акціонери передали свої права по акціях) персонально
передбаченим статутом способом.
Крім того, загальне повідомлення друкується в
місцевій пресі за місцезнаходженням акціонерного
товариства і в одному з офіційних друкованих видань
Верховної Ради України, Кабінету Міністрів
України чи Державної комісії з цінних паперів та
фондового ринку із зазначенням часу і місця проведення
зборів та порядку денного.
Якщо до порядку денного включено питання про зміну
статутного фонду акціонерного товариства, то одночасно з
порядком денним друкується інформація, передбачена ст.
40 Закону “Про господарські товариства”: а) мотиви,
спосіб та мінімальний розмір збільшення або
зменшення статутного фонду; б) проект змін до статуту
акціонерного товариства, пов’язаних із збільшенням або
зменшенням статутного фонду; в) дані про кількість
акцій, що випускаються додатково або вилучаються, та їх
загальну вартість;
г) відомості про нову номінальну вартість акцій; д)
права акціонерів при додатковому випуску акцій або їх
вилучен-ні; є) дата початку і закінчення підписки на
акції, що додат-
-127-
ково випускаються, або їх вилучення; ж) порядок відшко-
дування власникам акцій збитків, пов’язаних із змінами
статутного фонду.
Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 45
днів до скликання загальних зборів. У разі
необхідності може бути зроблено повторне повідомлення
в зазначених засобах масової інформації.
Вносити свої пропозиції щодо порядку денного загаль-
них зборів може будь-який з акціонерів, але він має це
зробити не пізніш як за 30 днів до скликання зборів.
Рішення про включення цих пропозицій до порядку денного
приймається виконавчим органом товариства.
Рівночасно меншості (тобто акціонерам, які
володіють більш як 10 відсотками голосів) надається
привілей: їхні пропозиції вносяться до порядку денного
обов’язково.
Рішення про зміни в порядку денному повинні бути до-
ведені до відома всіх акціонерів не пізніш як за 10
днів до проведення зборів у порядку, передбаченому
статутом.
Розрізняють дві категорії загальних зборів
товариства:
чергові і позачергові.
Чергові збори скликаються не рідше одного разу на рік,
якщо інше не передбачено статутом товариства.
Позачергові збори акціонерів скликаються у разі:
неплатоспроможності товариства;
за наявності обставин, указаних у статуті товариства;
в будь-якому іншому випадку, якщо цього вимагають
інтереси акціонерного товариства в цілому;
якщо цього вимагають у письмовій формі спостережна
рада, ревізійна комісія або меншість акціонерів.
Правом скликання позачергових зборів наділені:
виконавчий орган;
спостережна рада та ревізійна комісія товариства,
якщо виконавчий орган протягом 20 днів з моменту отримання
письмової вимоги цих органів прийняти рішення про
скликання позачергових зборів з порядком денним,
запропонованим радою акціонерного товариства
(спостережною радою) або ревізійною комісією, не
виконав цієї вимоги; :
меншість (акціонери, які володіють у сукупності
більш як 10 відсотками), якщо протягом 20 днів
правління не виконало вимоги меншості про скликання
позачергових зборів.
Вимоги до скликання та проведення позачергових загальних
зборів акціонерного товариства ті самі, що й вимоги до
чергових зборів.
-128-
3. Виконавчий орган (правління) товариства
Виконавчим органом акціонерного товариства, який
здійснює керівництво його поточною діяльністю, є
правління або інший орган, передбачений статутом.
Правління є колегіальним органом, про свідчить поло-
ження ст. 47 Закону “Про господарські товариства”,
згідно з яким роботою правління керує голова правління,
який призначається або обирається відповідно до статуту
акціонерного товариства. Однак законодавець не
встановлює вимог щодо його кількісного складу, як це
має місце в зарубіжному акціонерному праві (так, за
законодавством Німеччини, Франції, Угорщини та інших
країн визначаються вимоги до кількісного складу
правління АТ, який може залежати від чисельності
акціонерів, від розмірів основного капіталу,
допущення акцій товариства до котування на біржі). (*134).
Фонд державного майна в розробленому ним Положенні про
правління відкритого акціонерного товариства(*135)
рекомендує такий склад правління: голова правління,
члени правління, головний бухгалтер АТ, секретар
правління. Одночасно затверджений тим же органом (наказ
ФДМУ від 07.02.96 р. № 124) Типовий статут відкритого
акціонерного товариства, створеного в процесі
корпоратизації або приватизації (діє щодо
підприємств зі змішаною формою власності), в п. 11.2
передбачає, що до складу правління входять:
голова правління, перший його заступник, заступники го-
лови правління, головний бухгалтер, головний юрист, сек-
ретар, а також можуть бути включені інші особи. (*136).
Члени правління є посадовими особами органів
товариства. Отже, вони мають відповідати вимогам, що
пред’являються до таких осіб (мова про це йтиме далі).
Чинне законодавство передбачає ще одну обов’язкову
вимогу до членів правління – заборону бути одночасно
членом спостережної ради того ж АТ та членом його реві-
зійної комісії, залишаючи поза увагою необхідність
встановлення обмежень щодо одночасного членства в
правліннях та/або спостережних радах декількох АТ, що
впливає і на
(**134) Див.: Ч. 2 76 Акціонерного закону Німеччини; ст. 29
Закону Франції “Про торгові товариства”; ч. 2 285
Закону Угорщини “Про господарські товариства”.
(**135) Див.: ДІБП.- І997- № 3,- С. 63.
(**136) Див.: Акціонерні товариства: організація та
діяльність. Збірник нормативних актів. – К., 1997 – С. 87.
-129-
якість виконуваних повноважень таких членів правління,
і на дотримання вимог антимонопольного законодавства.
Правління формується з акціонерів та найманих
працівників товариства. Члени правління можуть
обиратися за-гальними зборами товариства або спостережною
радою (радою товариства), якщо останній ці повноваження
делеговані вищим органом акціонерного товариства.
Компетенція правління як виконавчого органу зазвичай
складається з таких повноважень:
вирішення всіх питань діяльності акціонерного
товариства, крім тих, що належать до компетенції
загальних зборів і ради акціонерного товариства
(спостережної ради);
виконання частини повноважень загальних зборів, якщо
останні винесли про це відповідне рішення;
організація виконання рішень загальних зборів та спо-
стережної ради акціонерного товариства;
вчинення дій від імені акціонерного товариства в
межах, передбачених Законом “Про господарські
товариства” і статутом акціонерного товариства. Зокрема
на правління покладаються також повноваження щодо:
– здійснення контролю за своєчасністю внесення
повної оплати акцій, якщо умовами підписки була
передбачена часткова оплата номінальної вартості
акцій;
– скликання загальних зборів акціонерів – як чергових
(для затвердження звітів про фінансово-господарську
діяльність товариства за певний проміжок часу – рік,
півріччя або квартал), так і позачергових (надзвичайних),
якщо цього вимагають стан справ у товаристві або
спостережна рада, ревізійна комісія чи меншість у
товаристві;
– укладення від імені та в інтересах АТ угод, а якщо це
передбачено статутом товариства – з обов’язковим їх затвер-
дженням загальними зборами або спостережною радою АТ;
– розгляд усіх пропозицій та заяв акціонерів, які або
позбавлені права робити це на загальних зборах, або якщо
такі звернення акціонерів можуть бути розглянуті і по
них може бути прийнято рішення в оперативному порядку;
– прийняття рішення про укладення трудових договорів
(контрактів) з усіма особами, праця і послуги яких
необхідні для досягнення товариством його господарських
цілей:
– представництво у зовнішніх відносинах, тобто у від-
носинах з третіми особами, в т. ч. і укладення з останніми
угод від імені товариства відповідно до повноважень,
за-
кріплених статутом АТ, в якому мають бути визначені
межі повноважень правління щодо укладення угод
(наприклад, шляхом встановлення максимальної суми
окремої угоди,
-130-
виду угод, на укладення яких необхідна згода загальних
зборів або спостережної ради). Ця функція правління є
чи це найголовнішою і найважливішою не лише для
самого товариства, але й для третіх осіб, з якими воно
встановлює відносини. Відповідно до закону правління
діє від імені акціонерного товариства в межах,
передбачених чинним законодавством і статутом
акціонерного товариства.
Правління підзвітне загальним зборам акціонерів і
раді акціонерного товариства (спостережній раді) та
організує виконання їх рішень.
Роботою правління керує голова правління, який при-
значається або обирається згідно зі статутом
акціонерного товариства.
Голова правління акціонерного товариства вправі без
довіреності здійснювати дії від імені товариства.
Інші члени правління також можуть бути наділені цим
правом згідно з статутом.
Голова правління товариства організує ведення прото-
колів засідань правління.
4. Рада акціонерного товариства (спостережна рада):
функції, компетенція, порядок формування,
організація та проведення роботи
Важливим органом акціонерного товариства є його спо-
стережна рада (рада товариства). За загальним правилом, цей
орган є необов’язковим і створюється за рішенням
установчих або загальних зборів товариства. Однак в певних
випадках закон вимагає створення спостережної ради,
зокрема в АТ, що налічують понад 50 акціонерів, (*137),
або якщо такі товариства створені в процесі
корпоратизації та приватизації.
У решті випадків Закон “Про господарські
товариства” відносить на локальний рівень (тобто на
загальні збори то-
(**137) Див.: Ч. 2 ст. 46 Закону України “Про господарські
товариства” (в ред. Закону від 23.12.1997 р. “Про внесення
змін до Закону України “Про господарські товариства”
// ОВУ- 1998.-№ 3- Ст. 73.
(**138) Див.: Положення про порядок корпоратизації
підприємств. Затв. постановою КМ України від
05.07.1993 р. № 508 // УК- 1993.- 15 липня,-С. 10; Положення
про спостережну раду. Затв. постановою КМ України від
19.07.1993 р. № 556//ДІБП- 1993.-№ 8-С. 19-21.
-131-
вариства акціонерів) вирішення питання про
доцільність створення в акціонерному товаристві
спостережної ради.
Спостережна рада (рада товариства) формується з числа
акціонерів. Однак закон установлює обмеження для
певних категорій осіб щодо їх права бути обраними в цей
орган. Зокрема, не можуть входити до складу спостережної
ради;
члени правління та ревізійної комісії;
державні службовці та інші особи, уповноважені на
виконання функцій держави (в т. ч. депутати рад усіх
рівнів), крім випадків здійснення державним
службовцем функцій з управління акціями (частками,
паями), що належать державі, та представництва
інтересів держави в раді товариства (спостережній
раді) або ревізійній комісії господарського
товариства): цим особам заборонено особисто, через пред-
ставника або підставних осіб входити до складу правління
чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-
фінансових установ, господарських товариств тощо, органі-
зацій, спілок, об’єднань, кооперативів, що здійснюють
підприємницьку діяльність (п. “в” ст. 5 Закону
України “Про боротьбу з корупцією”, (*139);
працівники прокуратури (ст. 46 Закону України від
5.11.1991 р. “Про прокуратуру”, (*140);
військовослужбовці.
У роботі спостережної ради (ради акціонерного товари-
ства), крім її членів з правом дорадчого голосу беруть
участь представники профспілкового органу або іншого
уповноваженого трудовим колективом органу, який підписав
колективний договір від імені трудового колективу.
Призначення та відкликання членів спостережної ради
відбувається за рішенням загальних зборів
акціонерів, яким ця рада і підзвітна.
Спостережна рада згідно ст. 46 Закону “Про господар-
ські товариства” виконує такі функції:
представляє інтереси акціонерів у період між
проведенням загальних зборів і в межах компетенції,
визначеної статутом;
контролює і регулює діяльність правління;
призначає та відкликає членів виконавчого органу та
ревізійної комісії, якщо це право делеговано їй
загальними зборами акціонерів;
виконує інші повноваження загальних зборів товарист-
(**139) Див.: Відомості Верховної Ради України.- 1995.-
№ 34.- Ст. 266.
(**140) Див.: Там само.- 1991 -№ 53.-Ст. 793.
-132-
ва за рішенням останніх з дотриманням вимог закону
щодо виключної компетенції загальних зборів.
Для виконання зазначених функцій спостережна рада
наділяється правами:
вимагати у правління скликання позачергових зборів
акціонерів;
скликати позачергові загальні збори товариства, якщо
правління протягом 20 днів не виконало вимогу спостереж-
ної ради про скликання таких зборів;
вимагати перевірки ревізійною комісією
фінансово-господарської діяльності правління.
Лаконізм чинного Закону “Про господарські товарист-
ва” щодо спостережної ради (її складу, компетенції,
порядку проведення засідань тощо) певним чином
компенсується відповідними положеннями підзаконних
нормативних актів: Типового статуту відкритого
акціонерного товариства, створеного в процесі
корпоратизації або приватизації, Положення про
спостережну раду корпоратизованих підприємств,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 19.07.93 р. № 556, (*141), а також рекомендованим
фондом державного майна України Положенням про спо-
стережну раду відкритого акціонерного товариства. (*142).
За своїм правовим статусом спостережна рада є більш
важливим органом, ніж правління, оскільки наділяється
не лише контрольними функціями щодо останнього, але й до-
сить широкою компетенцією. В названих Типовому статуті
та Положенні про спостережну раду ця обставина врахована
і порядок діяльності спостережної ради цими докумен-
тами регулюється більш грунтовно. Так, зазначеними до-
кументами передбачається, що: а) така рада обирається за-
гальними зборами акціонерів на строк до двох років у
складі трьох (відповідно до Типового статуту) або
іншої кількості осіб з числа акціонерів; б) до складу
спостережної ради не можуть обиратися або призначатися
члени правління та інші посадові особи товариства; в)
член правління може бути обраний членом спостережної
ради не раніше як через 2 роки після припинення його
повноважень у правлінні АТ; г) одна й та сама особа не
може обиратися членом спостережної ради більше трьох
строків підряд; д) член спостережної ради може бути
відкликаний загальними зборами акціонерів до
закінчення строку повноважень спостережної ради чи
наявності достатніх підстав.
(**141) Див.: ДІБП.-1993-№ 8-С. 19-21
(**142) Див.: ДІБП. – 1996 – -V” 11 – С. 58-59
-133-
Крім закріплених у законі функцій, спостережна рада:
– розглядає звіти за квартал, півріччя, які подає
правління, і приймає відповідні рішення;
– аналізує дії правління щодо зміни, в тому числі
розширення сфер діяльності товариства, його філій та
представництв, і робить відповідні висновки;
– подає пропозиції щодо умов оплати праці посадових
осіб товариства, його філій та представництв;
– у разі необхідності виступає ініціатором
проведення позачергових ревізій фінансово-
господарської діяльності та аудиторських перевірок
товариства, дочірніх підприємств. філій та
представництв і приймає рішення на підставі звітів
ревізійної комісії;
– розглядає та аналізує висновки та матеріали
перевірок та службових розслідувань, що проводяться
ревізійною комісією АТ;
– здійснює попередній розгляд усіх питань, що нале-
жать до виключної компетенції загальних зборів
акціонерів, підготовку цих питань до зборів, а також
розгляд проектів рішень загальних зборів щодо цих
питань та ін.
Спостережна рада, як і правління, є колегіальним
органом, а, отже, постають питання щодо керівництва цим ор-
ганом і порядку прийняття ним рішень. Вищезгадані акти
Фонду держмайна стосовно цього передбачають, що: а) за-
сідання спостережної ради проводяться щокварталу або не
рідше одного разу на квартал; б) позачергові засідання
скликаються головою спостережної ради з власної
ініціативи або на вимогу членів спостережної ради, а
також правління чи ревізійної комісії; члени
спостережної ради повідомляються про позачергові
засідання персонально не пізніше як за сім днів до
призначеної дати засідання; в) на першому засіданні
спостережної ради АТ з числа її членів обираються
голова, заступник голови та секретар; г) член спостережної
ради може: брати участь у засіданнях особисто або через
свого представника з належним чином оформленою
довіреністю або передати свої повноваження у засі-
данні іншому члену спостережної ради на підставі
належно оформленої довіреності (але при цьому
рекомендується обмежити можливість такого
представництва лише однією довіреністю); д)
спостережна рада правомочна приймати рішення, якщо на
засіданні належним чином представлені не менше як 2/3
її членів; е) члени спостережної ради несуть
персональну відповідальність за виконання рішень за-
гальних зборів, якщо вони (рішення) не суперечать чинному
законодавству та статуту АТ, а у разі невиконання або
-134-
неналежного виконання своїх обов’язків несуть
дисциплі-нарну, адміністративну або іншу
відповідальність згідно з чинним законодавством.
5. Ревізійна комісія акціонерного товариства:
функції, компетенція, порядок формування,
організація та проведення роботи
Ревізійна комісія є обов’язковим контролюючим
органом АТ. Необхідність ревізійної комісії
зумовлена тим, що брати участь в органах управління можуть
не лише акціонери, а й особи, які виконують функції
членів правління, керівників структурних
підрозділів та головних спеціалістів на підставі
трудового договору. Діяльність зазначених посадових осіб
та органів, сформованих за їх участю, потребує
перевірки з боку акціонерів, оскільки інтереси на-
йманих працівників не завжди співпадають з інтересами
АТ, в якому вони працюють, а також учасників цього това-
риства. Менеджери АТ, які не є акціонерами останнього,
зацікавлені у завищеній оцінці своєї праці, а
також можуть зловживати своїм становищем в АТ на шкоду
останньому (наприклад, укласти угоду або здійснити
господарську операцію на свою користь або в інтересах
третіх осіб – за відповідну винагороду). Отже, основне
призначення ревізійної комісії АТ – контроль за
фінансово-господарською діяльністю товариства в
цілому, тобто правління та усіх його підрозділів і
створених товариством дочірніх підприємств. Ст. 49
Закону “Про господарські товариства” відводить ре-
візійній комісії скромнішу роль – лише здійснення
контролю за фінансово-господарською діяльністю
правління акціонерного товариства, що навряд чи можна
визнати доцільним. До того ж за наявності в АТ
спостережної ради остання та ревізійна комісія
виявляються двома органами, Що контролюють діяльність
правління. Між цими органами багато спільних рис (вони
обираються і відкликаються загальними зборами
акціонерів, підзвітні цим зборам, формуються з числа
акціонерів, порядок їх діяльності та кількісний
склад затверджуються загальними зборами акціонерів
згідно із статутом товариства, обидва ці органи вправі
вимагати скликання позачергових загальних зборів акціоне-
рів), однак між ними існує істотна різниця.
По-перше, крім того, що спостережна рада має складну
компетенцію (про що вже згадувалося), її контроль за
діяльні-стю правління є універсальним (спостережна
рада контролює
-135-
будь-яку діяльність виконавчого органу АТ, в т. ч.
фінансово-господарську, організаційну: щодо розгляду
пропозицій та звернень акціонерів тощо), а ревізійна
комісія покликана контролювати лише фінансово-
господарську діяльність товариства (включаючи і його
філії, представництва, дочірні підприємства
унітарного типу).
По-друге, якщо спостережна рада діє постійно,
періодично збираючись на свої засідання, то ревізійна
комісія здійснює перевірки фінансово-
господарської діяльності товариства лише за певних
обставин – за дорученням загальних зборів, ради
акціонерного товариства (спостережної ради), за своєю
ініціативою, якщо для цього є відповідні підстави,
або на вимогу акціонерів, які володіють у сукупності
більш як 10 відсотками голосів, а висновки по річних
звітах і балансах АТ готує по завершенню відповідного
господарсько-фінансового року (при цьому ревізійній
комісії акціонерного товариства повинні бути подані
всі матеріали, бухгалтерські або інші документи і
особисті пояснення посадових осіб на її вимогу).
По-третє, ревізійна комісія доповідає про
результати проведених нею перевірок загальним зборам
акціонерного товариства або раді акціонерного
товариства (спостережній раді), тим часом як остання
звітує про свою діяльність лише загальним зборам АТ
(хоча згаданим Типовим статутом відкритого акціонерного
товариства, створеного в процесі корпоратизації та
приватизації передбачається, що ревізійна комісія
звітує лише перед загальними зборами).
По-четверте, члени ревізійної комісії вправі
брати участь з правом дорадчого голосу у засіданнях
правління, тоді як членам спостережної ради закон такого
права не надає.
Повноваження ревізійної комісії можна окреслити
таким чином:
1) проведення чергових (по закінченні фінансово-
господарського року) та позачергових перевірок фінансово-
господарської діяльності АТ, його дочірніх
підприємств, філій, представництв та інших
структурних підрозділів – за дорученням загальних
зборів акціонерів, ради акціонерного товариства, з її
власної ініціативи або на вимогу акціонерів, що в
сукупності володіють 10 відсотками голосів; зазначені
перевірки можуть стосуватися:
– дотримання правлінням АТ вимог чинного законодавства,
статуту АТ і його внутрішніх нормативних актів;
– забезпечення виконання правлінням рішень загальних
зборів щодо фінансово-господарських питань, у т. ч. усу-
нення недоліків, виявлених попередньою ревізією;
-136-
– правильності розрахунків суми прибутку, що сплачує-
ться акціонерам по акціях;
– дотримання акціонерами порядку і строків оплати ак-
цій якщо установчими документами та умовами емісії
була передбачена поетапна часткова оплата, а також сплати ак-
ціонерами, що своєчасно не виконали свої зобов’язання
щодо оплати, 10% річних від суми простроченого платежу;
– правильності визначення розміру статутного фонду АТ
і кількості акцій, що випускаються, а також змін
розміру цього фонду;
– об?рунтованості запропонованої оцінки вкладів,
зроблених у негрошовій формі;
– формування та використання резервного та інших
фондів, джерелом яких є прибуток АТ;
– стану каси та майна товариства тощо;
2) складання висновку по річних звітах та балансах АТ,
який є обов’язковою умовою для затвердження загальними
зборами балансу.
Здійснення зазначених повноважень поєднується з
покладенням на ревізійну комісію права і обов’язку
вимагати скликання позачергових загальних зборів
акціонерів у разі виникнення загрози суттєвим
інтересам акціонерного товариства або виявлення
зловживань, учинених посадовими особами.
Ревізійна комісія АТ також є колегіальним органом,
як і спостережна рада, і правління, але закон не
встановлює кількісних вимог до її складу на відміну
від аналогічної комісії товариства з обмеженою
відповідальністю, кількісний склад якої має
становити щонайменше три особи. Це число слід визнати
мінімальним для ревізійної комісії АТ, за ви-
нятком товариств з незначною (до 50 осіб) кількістю
акціонерів (для них доцільно було б в законодавчому
порядку передбачити можливість обрання одного ревізора).
Ревізійну комісію очолює її голова, який, на
відміну від решти членів цієї комісії, є
посадовою особою органу акціонерного товариства.
Важливим питанням є визначення терміну повноважень
ревізійної комісії/ревізора, однак вітчизняний
законодавець не приділяє цьому належної уваги. Тому
уявляється за доцільне в законодавчому порядку
передбачити такий термін (принаймні максимальний) і
можливість обрання однієї особи членом ревізійної
комісії/ревізором не більше, як на два строки підряд.
Організація роботи ревізійної комісії АТ має
здійснювати-ся на підставі закону, а також внутрішніх
нормативних актів
-137-
товариства, що деталізують процедуру формування та
діяльність цього органу, його функції, права та обов’язки
членів комісії, з урахуванням специфіки діяльності
конкретного АТ.
6. Посадові особи акціонерного товариства
Важливу роль у діяльності акціонерного товариства
відіграють посадові особи його органів. Відносини
між посадовими особами АТ, значна частина яких (члени
спостережної ради та голова ревізійної комісії)
обов’язково має бути акціонерами товариства, та самим
товариством прийнято називати корпоративними. Останні
відповідно до канонів акціонерного права мають
регулюватися або безпосередньо спеціальним законом про
такі товариства, або внутрішніми документами
товариства.
Положення щодо правового становища посадових осіб
органів АТ містяться в ст. 23 і п. “є” ст. 41. Закону
України “Про господарські товариства”, ст. 2 і п. “в”
ст. 5 Закону України від 05.10.1995 р. “Про боротьбу з
корупцією”. (*143), ст. 1 Закону “Про
підприємництво” та деяких інших нормативно-правових
актах. Стаття 23 Закону “Про господарські товариства”
передбачає:
– категорії осіб, що відносяться до посадових осіб
господарського товариства (голова і члени виконавчого орга-
ну, голова ревізійної комісії, а в товариствах, де
створено спостережну раду,- голова і члени цієї ради);
– заборону покладати виконання функцій посадових осіб
органів товариства на окремі категорії громадян (чле-
нів виборних органів громадських організацій,
військовослужбовців, посадових осіб органів
прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ,
арбітражного суду, державного нотаріату, а також органів
державної влади та управління, покликаних здійснювати
контроль за діяльністю товариства; осіб, яким суд
заборонив займатися певним видом діяльності, якщо така
є предметом діяльності даного господарського товариства;
осіб, які мають непогашену судимість за корисливі
злочини);
– обов’язок посадових осіб: а) відповідати за завдану
ними товариству шкоду відповідно до українського законо-
давства; б) зберігати комерційну таємницю та
конфіденційну інформацію та нести за її
розголошення відповідальність згідно із чинним
законодавством України та внутрішніми документами
товариства.
(**143) Див.: Відомості Верховної Ради України- 1995- №
34- Ст. 266 (з наступними змінами та доповненнями).
-138-
Закон України “Про боротьбу з корупцією” (ст. 2 і п.
“в” ст. 5) визначає категорії осіб, уповноважених
здійснювати функції держави (державні службовці,
депутати рад усіх рівнів), та встановлює заборону цим
особам самостійно входити до складу виконавчих органів
господарських товариств (крім випадків виконання
державним службовцем функцій з управління акціями, що
належать державі, та представництва інтересів держави в
спостережній раді або ревізійній комісії АТ).
Порядок притягнення посадових осіб до майнової від-
повідальності передбачається ст. 41 (п. “є”) Закону
України “Про господарські товариства”: це
відбувається за рішенням загальних зборів
акціонерів, прийнятим простою більшістю голосів(ч. 2
ст. 42).
Однак закон залишає поза увагою питання про форму та
обсяг такої відповідальності. Ці прогалини певною
мірою заповнюються актом рекомендаційного характеру –
Положенням про відповідальність посадових осіб перед
товариством та акціонерами ВАТ, затвердженим
розпорядженням фонду державного майна України від
05.05.96 р. № 71-р. Згадане Положення передбачає:
– покладення на посадових осіб товариства обов’язку
виконувати свої службові обов’язки сумлінно і способом,
який вони вважають найкращим для товариства (п. 1.3);
– встановлення між посадовими особами товариства і АТ
договірних відносин шляхом підписання контракту, який
передбачає обов’язки та встановлює обмеження для посадо-
вих осіб товариства (з метою запобігання зловживання ними
своїм службовим становищем та пов’язаними із цим можли-
востями). Повна або часткова відмова від виконання цих
обов’язків та обмежень тягне відмову в укладенні
контракту або анулювання укладеного контракту (пункти 1.4-
1.6);
– можливість обмеження компетенції посадових осіб
товариства щодо представництва АТ і вчинення будь-яких
юри-дично значущих дій положеннями статуту товариства,
рішеннями загальних зборів товариства та внутрішніми
документами останнього, що регламентують діяльність
посадових осіб товариства (п. 1.8). Такі обмеження можуть
бути встановлені:
щодо посадових осіб товариства, які мають фінансову
заінтересованість у вчиненні (укладенні) товариством
певної УГОДИ,- у формі позбавлення права брати участь в
обговоренні та голосуванні щодо питання укладення такої
угоди;
Щодо всіх посадових осіб товариства у вигляді: а) забо-
рони засновувати або брати участь у підприємствах, що
конкурують з товариством, якщо це не було дозволено
-139-
більшістю незаінтересованих членів спостережної
ради товариства; б) заборони використовувати можливості АТ
у цілях, не передбачених статутом товариства; в) заборони
зловживати своїм службовим становищем в особистих
групових або інших інтересах, що суперечать інтересам
АТ; г) заборони прямо або опосередковано отримувати ви-
нагороди за вплив на рішення спостережної ради або прав-
ління АТ та здійснювати інші дії, що зазвичай
завдають прямо або опосередковано шкоду товариству;
обов’язок посадових осіб АТ відшкодувати останньому в
повному обсязі (включно із упущеною вигодою) збитки,
завдані невиконанням або неналежним виконанням покла-
дених на них (посадових осіб) обов’язків (п. 3.1).
Загалом Положення про майнову відповідальність по-
садових осіб АТ відповідає світовій практиці
врегулювання цього питання, яке, однак, у країнах ринкової
та перехідних економік зазвичай розв’язується в нормах
спеціального закону, Водночас слід ще раз зробити
застереження: в Україні зазначені положення стають
обов’язковою до виконання нормою лише за умови їх
затвердження загальними зборами акціонерів у формі
внутрішнього документа товариства, оскільки закон не
містить аналогічних норм, а згадане Положення про
відповідальність посадових осіб перед товариством та
акціонерами ВАТ має рекомендаційний характер.
-140-
Тема 8. ПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ АКЦІОНЕРНИХ
ТОВАРИСТВ
1. Загальні засади та форми припинення діяльності
акціонерних товариств.
2. Порядок припинення акціонерних товариств шляхом
ліквідації (добровільної та примусової). За-
безпечення захисту прав кредиторів у процесі ліквіда-
ції акціонерних товариств.
3. Особливості припинення акціонерних товариств
шляхом реорганізації.
1. Загальні засади та форми припинення діяльності
акціонерних товариств
Припинення діяльності акціонерного товариства – одне
з юридичних понять господарського права. Це специфічна
правова робота. До змісту поняття “припинення” входять
-140-
юридичні підстави (“умови”), акти та процесуально-
правові дії щодо припинення діяльності
підприємства як суб’єкта права. Ці підстави, акти та
дії передбачені законодавством про господарські
товариства.
Загальні підстави припинення підприємницької
діяльності визначені статтею 11 Закону України “Про
підприємництво”, згідно з якою діяльність
підприємця припиняється:
з власної ініціативи підприємця;
на підставі рішення суду або арбітражного суду у ви-
падках, передбачених законодавством України;
у разі закінчення строку дії ліцензії або її
анулювання;
на інших підставах, передбачених законодавчими актами
України.
На нашу думку, слід розрізняти поняття “припинення
підприємницької діяльності” і “припинення
суб’єкта підприємницької діяльності”, які схожі
за назвою, проте мають різний зміст і правові
наслідки.
Припинення підприємницької діяльності не завжди
тягне за собою припинення суб’єкта підприємницької
діяльності (суб’єкт підприємництва у зв’язку з певними
обставинами може тимчасово не здійснювати
підприємницьку діяльність), тоді як наслідком
припинення суб’єкта підприємницької діяльності
завжди є і припинення його підприємницької діяль-
ності. В іншому разі маємо справу з незареєстрованим
(нелегальним, тіньовим) підприємництвом, що карається
законом.
Порівняльний аналіз правових інститутів
ліквідації і реорганізації підприємства (ст. ст.
34-36 Закону “Про підприємства в Україні”), як
основної організаційної ланки народного господарства
України, і припинення діяльності акціонерного
товариства (ст. ст. 19-22 Закону України “Про господарські
товариства”), як одного з видів підприємства, свідчить
про певні розбіжності у назвах зазначених інститутів,
хоча за змістом ці правові інститути дуже схожі.
Досить зазначити, що припинення діяльності акціонерного
товариства відбувається шляхом його реорганізації
або ліквідації (ч. 1 ст. 19 Закону України “Про
господарські товариства”).
Загальний процесуальний (процедурний) порядок і форми
припинення діяльності акціонерного товариства регулює
Закон “Про підприємства в Україні” (ст. 34-36). У
разі банкрутства акціонерного товариства правовідносини
припинення регулюються Законом України від 14 травня
1992 р. (у редакції від 30 червня 1999 р.) “Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкру-том”, який поширюється на підприємства
всіх видів (у тому числі і на акціонерні товариства).
-141-
Особливі підстави і форми припинення діяльності
акціонерних товариств установлені Законом України
“Про господарські товариства” (ст. ст. 19-22).
Аналіз правових норм, що регулюють припинення під-
приємств і господарських товариств, дозволяє виділити
дві правові форми припинення діяльності
акціонерного товариства: ліквідацію і
реорганізацію (ст. 34 Закону “Про підприємства в
Україні”, ст. 19 Закону України “Про господарські
товариства”).
У випадку ліквідації акціонерне товариство
припиняється як суб’єкт права без правонаступництва.
Реорганізація передбачає виникнення на основі
діючого акціонерного товариства одного або більше нових
товариств як суб’єктів права. При реорганізації
акціонерного товариства вся сукупність прав та обов’язків
товариства переходять до його правонаступників.
2. Порядок припинення акціонерних товариств шляхом
ліквідації (добровільної та примусової).
Забезпечення захисту прав кредиторів у процесі
ліквідації акціонерних товариств
У залежності від юридичних підстав можна виділити
два види припинення акціонерних товариств: добровільне
і примусове.
Юридичними підставами добровільного припинення ак-
ціонерного товариства є рішення (ініціатива)
загальних зборів товариства або передбачені законом чи
установчими документами обставини. Мотиви ініціативи
загальних зборів закон не регулює. Це можуть бути: зміна
профілю діяльності, конкуренція, затоварення тощо.
До передбачених законом чи установчими документами
обставин належать:
а) закінчення строку, на який створювалося акціонерне
товариство;
б) досягнення мети, поставленої засновниками при
створенні акціонерного товариства (ст. 19 Закону “Про гос-
подарські товариства”). Установчі документи
акціонерних товариств можуть включати й інші підстави
цього виду. Рішення про припинення діяльності
акціонерного товариства з цих підстав приймає його вищий
орган – загальні збори товариства (ст. 41 Закону “Про
господарські товарист-
-142-
ва”). Прийняття рішення про припинення діяльності
акціонерного товариства належить до виключної
компетенції загальних зборів акціонерів. Це
повноваження не може бути передане іншим органам
товариства.
Види юридичних підстав примусового припинення діяль-
ності акціонерного товариства визначені в законодавстві
у вигляді примірного переліку (ст. 34 Закону “Про
підприємства в Україні”, ст. 19 Закону “Про
господарські товариства”).
Примусово акціонерні товариства припиняються:
по-перше, на підставі рішень суду (арбітражного суду)
про визнання недійсними установчих документів акціонер-
ного товариства (невідповідність їх чинному
законодавству).
Відповідно до п. 2 ст. 34 Закону України “Про підпри-
ємства в Україні” підприємство ліквідується у
випадку, якщо рішенням суду будуть визнані недійсними
установчі документи і рішення про створення
підприємства. Зазначене правило поширюється і на
акціонерні товариства як на один із видів
підприємства.
У цих випадках арбітражним судом вирішується спір
не про ліквідацію акціонерного товариства, а про
визнання недійсними його установчих документів.
Відповідний позов може бути поданий державним ор-
ганом, що згідно з чинним законодавством здійснює конт-
роль за діяльністю товариства, прокурором, органом, що
здійснює державну реєстрацію, а також будь-яким
підприємством чи організацією, яка вважає
порушеними свої права чи охоронювані законом інтереси
у зв’язку із створенням (державною реєстрацією)
відповідного акціонерного товариства, тоді як позов про
ліквідацію акціонерного товариства може бути поданий
лише у випадках, прямо передбачених законом.
Підставами для визнання недійсними установчих доку-
ментів акціонерного товариства можуть бути, зокрема,
вчинені при оформленні цих документів порушення чинно-
го законодавства, які позбавляють їх юридичної сили; не-
відповідність фактичним обставинам вміщених в
установчих документах відомостей щодо виду товариства,
форми власності, на якій воно засновано;
по-друге, на підставі рішення суду або арбітражного
су-ду за поданням органів, що контролюють діяльність
акціонерного товариства, у разі систематичного або грубого
по-рушення ним законодавства (підпункт “в” ч. 4 ст. 19
Закону України “Про господарські товариства”).
При вирішенні спорів, пов’язаних із застосуванням за-
значеної норми, арбітражні суди з’ясовують, чи
віднесене
-143-
чинним законодавством до компетенції органу, що подає
позов, здійснення контролю за діяльністю відповідача.
Як зазначив Вищий арбітражний суд України в
роз’ясненні від 12 вересня 1996 р. № 02-5/334 “Про деякі
питання практики вирішення спорів, пов’язаних із створен-
ням, реорганізацією та ліквідацією
підприємств”, такими що систематично порушують
законодавство, слід вважати господарські товариства, які
раніше двічі допускали порушення законодавства і
вчинили його знову, незалежно від того, чи притягалися вони
до відповідальності за попередні порушення. Як виняток
з урахуванням конкретних обставин, пов’язаних із характером
вчиненого порушення законодавства, причин його здійснення,
тривалості у часі та наслідків систематичним може бути
визнане і повторне порушення законодавства.
Грубим може вважатися одноразове порушення законо-
давства, яке свідчить про явне і умисне нехтування його
вимогами з боку товариства (наприклад, здійснення без
спеціального дозволу (ліцензії) підприємницької
діяльності, щодо якої чинним законодавством
встановлено обмеження) та/або потягло наслідки у вигляді
значної шкоди, завданої державі, юридичним чи
фізичним особам;
по-третє, на підставі рішення суду (арбітражного
суду) у разі несвоєчасного повідомлення акціонерним
товариством про зміну свого місцезнаходження (при
зміні місцезнаходження товариство повинно в семиденний
термін повідомити про це реєструючий орган). Позивачами
у справах по спорах, пов’язаних із несвоєчасним
сповіщенням акціонерним товариством про зміну свого
місцезнаходження, відповідно до частини п’ятої статті
8 Закону України “Про підприємництво” можуть бути
органи, що здійснюють державну реєстрацію суб’єктів
підприємницької діяльності. При цьому заявник
повинен подати докази того, що акціонерне товариство
фактично змінило своє місцезнаходження. Такими
доказами можуть бути відповідні акти, складені праців-
никами органів, що здійснюють контроль за діяльністю
цих суб’єктів, довідки органів управління житлово-
комунальним господарством або орендодавців за договором
оренди державного майна про фактичну відсутність
акціонерного товариства за його місцезнаходженням тощо,
у сукупності з іншими доказами, які підтверджують його
фактичне місцезнаходження – довідками та квитанціями
відділень зв’язку, рекламними оголошеннями,
транспортними накладними, платіжними документами та ін.
При цьому необхідно врахувати, що саме лише припи-
-144-
нення підприємницької діяльності за відсутності
доказів зміни акціонерним товариством свого
місцезнаходження без своєчасного сповіщення про це
реєструючого органу не є підставою для прийняття
рішення про скасування державної реєстрації.
Якщо акціонерне товариство приховує своє фактичне
місцезнаходження, заява про скасування державної
реєстрації підлягає розгляду арбітражним судом по
суті, з дотриманням вимог розділів VI, УІІІ-ХІ
Арбітражного процесуального кодексу України. Всю
відповідальність за можливі у зв’язку з цим наслідки
повинно нести акціонерне товариство, яке не дотримало
вимог чинного законодавства;
по-четверте, на підставі рішення арбітражного суду
про визнання акціонерного товариства банкрутом. Порядок
такого припинення визначає Закон “Про відновлення пла-
тоспроможності боржника або визнання його банкрутом”;
по-п’яте, з інших підстав, передбачених законодавчими
актами України та установчими документами (наприклад, у
разі неподання протягом року до органів державної подат-
кової служби податкових декларацій, документів бухгал-
терської звітності згідно із законодавством;
провадження діяльності, що суперечить установчим
документам та законодавству; несвоєчасного повідомлення
акціонерним товариством про зміну його назви тощо).
Відповідно до чинного законодавства (ст. 34 Закону
України “Про підприємства в Україні”, ст. 19 Закону
України “Про господарські товариства”) реорганізація
і ліквідація (припинення діяльності) підприємств
та господарських товариств здійснюється з додержанням
вимог ан-тимонопольного законодавства.
За відсутності згоди Антимонопольного комітету
України чи його органу на реорганізацію чи
ліквідацію суб’єкта підприємницької діяльності
відповідно до Положення про контроль за економічною
концентрацією, затвердженого розпорядженням
Антимонопольного комітету України від 25.05.1998 р.
№134-р, рішення про реорганізацію чи ліквідацію
акціонерного товариства визнається недійсним.
У разі прийняття рішення щодо добровільного чи при-
мусового припинення діяльності акціонерного товариства
здійснюється скасування державної реєстрації
суб’єкта підприємницької діяльності органом
державної реєстрації.
Коли для скасування державної реєстрації
акціонерного товариства не встановлено судового порядку,
рішення про скасування державної реєстрації може
бути визнане недійсним у порядку, передбаченому
законодавством.
-145-
Ліквідація акціонерного товариства вважається завер-
шеною, а товариство таким, що припинило свою діяльність,
з моменту внесення запису про це до державного реєстру,
Позбавленню акціонерного товариства статусу суб’єкта
права і юридичної особи передує здійснення щодо нього
заходів, які є ліквідаційним процесом, врегульованим
законом. Зокрема, це такі заходи:
1. Ліквідація акціонерного товариства
ліквідаційною комісією, що призначається
загальними зборами товариства чи судом (арбітражним
судом) – у випадках припинення діяльності товариства за
рішенням цих органів. З дня призначення
ліквідаційної комісії до неї переходять повнова-
ження по управлінню справами товариства.
2. Виконання ліквідаційною комісією своїх
обов’язків, які полягають в тому, що вона публікує у
триденний строк з моменту її призначення інформацію
товариства в одному з офіційних (республіканському і
місцевому) органів преси із зазначенням строку подачі
заяв кредиторами своїх претензій, оцінює наявне майно
товариства, виявляє його дебіторів і кредиторів та
розраховується з ними, вживає заходів до оплати боргів
товариства третім особам, а також його учасникам, складає
ліквідаційний баланс та подає його вищому органу
товариства або органу, що призначив ліквідаційну
комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного
балансу повинні бути підтверджені аудитором
(аудиторською фірмою), за винятком товариств з річним
господарським оборотом менш як двісті п’ятдесят
неоподатковуваних мінімумів.
Кредитори та інші юридичні й фізичні особи, що
мають угоди з акціонерним товариством, повідомляються
про ліквідацію письмово.
У період роботи ліквідаційної комісії
акціонерне товариство, яке ліквідується, не втрачає
статусу юридичної особи. Водночас ліквідаційна
комісія не є юридичною особою. Тому якщо
організація-кредитор вважає, що ліквідаційна
комісія необгрунтоване відхилила її вимогу до това-
риства, що ліквідується, вона вправі до виключення
останнього з державного реєстру України звернутися в уста-
новленому порядку з позовом до цього товариства.
Претензії та позовні заяви, не пред’явлені (не
подані) до виключення товариства з державного реєстру,
хоча по них і не закінчився строк позовної давності,
задоволенню не підлягають.
Те саме стосується позовів, поданих до арбітражного
суду з пропуском, передбаченого п. 3 ст. 36 Закону України
“Про підприємства в Україні” місячного строку від
дня
-146-
одержання повідомлення про повне або часткове невизнан-
ня претензії кредитора до товариства, що ліквідується.
Арбітражні суди на підставі п. З ст. 62 Арбітражного
Процесуального кодексу України відмовляють у прийнятті
позовної заяви, поданої до ліквідованого товариства, а у
разі, якщо після порушення провадження у справі буде
встановлено, що товариство-відповідач ліквідоване,-
припиняють провадження у справі відповідно до п. 6 ст. 80
АПК України.
У разі незгоди акціонерного товариства з рішенням про
його реорганізацію чи ліквідацію воно має право
звернутися до арбітражного суду з заявою про визнання
такого рішення недійсним також до моменту виключення
його з державного реєстру.
При цьому арбітражний суд вправі в порядку, встанов-
леному розділом Х АПК України, вжити заходів до забез-
печення позову у вигляді заборони виключення з державного
реєстру товариства, що звернулося з позовом до прийняття
рішення зі спору.
3. Здійснення ліквідаційною комісією згідно з
встановленим законом порядком: інвентаризації та
оцінки майна організації, реалізації майна,
розрахунків з кредиторами і членами трудового колективу,
складання ліквідаційного балансу і подання його
судовому органу, який призначив ліквідаційну комісію,
або вищому органу товариства.
Майнові претензії кредиторів до акціонерного
товариства, що ліквідується, задовольняються з його
майна. При цьому законодавець припускає, що
відповідного майна для задоволення претензій всіх
кредиторів може не вистачити (презумпція недостатності
майна). Тому в законодавстві діє загальне правило
черговості задоволення боргів товариством-боржником, що
ліквідується.
Залежно від підстав ліквідації акціонерного
товариства встановлено два види черговості. Якщо
акціонерне товариство ліквідується у звичайному
порядку, діє порядок розподілу коштів, установлений ст.
21 Закону “Про господарські товариства”, та черговість,
установлена ст. 36 Закону “Про підприємства в
Україні”. Вони мають бути конкретизовані установчими
документами товариства.
Якщо акціонерне товариство оголошене банкрутом, діє
черговість, визначена ст. 31 Закону “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
Звичайна черговість – це першочергові та інші борги
“Товариства-боржника. Першочерговими є борги:
перед бюджетом;
-147-
витрати на відновлення природного середовища, якому
завдано шкоди ліквідованим підприємством;
розрахунки з оплати згідно з трудовими договорами
(контрактами) ліквідованого підприємства;
вимоги кредиторів, забезпечені заставою. Черговість
задоволення інших боргів має бути встановлена у статуті
(установчому договорі). Вона повинна визначатися згідно з
ч. 2, 4, 5 ст. 36 Закону “Про підприємства в Україні”, а
саме:
за вимогами органів державного соціального страхування
та соціального забезпечення. В межах цієї черги здій-
снюється капіталізація платежів, належних з
підприємства у зв’язку із заподіянням каліцтва,
іншого ушкодження здоров’я громадянина або у зв’язку з його
смертю;
своєчасно виявлені і заявлені вимоги кредиторів, не
забезпечені заставою;
повернення внесків членів трудового колективу до ста-
тутного фонду підприємства і виплати по акціях
трудового колективу;
претензії, виявлені і заявлені після закінчення
строку. встановленого для їх заявлення, а також будь-які
інші вимоги.
Суть черговості полягає у тому, що вимоги кожної на-
ступної черги виконуються після повного задоволення вимог
попередньої черги. Якщо в межах однієї черги майна для
повного погашення боргів не вистачає, воно розподіля-
ється між кредиторами пропорційно до заявлених ними і
визначених ліквідаційною комісією сум.
При ліквідації акціонерного товариства
застосовується категорія так званих погашених претензій
(ч. З ст. 36 Закону “Про підприємства в Україні”).
Погашеними згідно з законом визначаються претензії:
а) не задоволені за браком майна;
б) не визнані ліквідаційною комісією.
Останні можуть бути оскаржені до суду або
арбітражного суду кредиторами. Позови про задоволення
їхніх вимог мають бути подані кредиторами протягом
місяця від дня отримання повідомлення про повне або
часткове невизнання претензії.
Грошові кошти, що належать акціонерному товариству,
включаючи виручку від розпродажу його майна при
ліквідації, після здійснення зазначених вище
розрахунків, розподіляються між учасниками товариства
(акціонерами) у порядку і на умовах, передбачених Законом
“Про господарські товариства” та установчими
документами, у шестимісячний строк після опублікування
інформації про його ліквідацію (ч. 1 ст. 21 Закону
“Про господарські товариства”).
-148-
Майно, передане акціонерному товариству акціонерами у
користування, повертається у натуральній формі без
винагороди.
Важливою гарантією захисту майнових прав кредиторів
при ліквідації акціонерного товариства є положення
ч. З ст. 21 Закону “Про господарські товариства”, згідно з
якими у разі виникнення спорів щодо виплати
заборгованості товариства його грошові кошти не
підлягають розподілу між акціонерами до вирішення
цього спору або до одержання кредиторами відповідних
гарантій.
3. Особливості припинення акціонерних товариств
шляхом реорганізації
З відомих законодавству п’яти правових способів реор-
ганізації акціонерного товариства чотири тягнуть за
собою припинення його діяльності: злиття, приєднання,
поділ та перетворення. З юридичної точки зору ці способи
розрізняються залежно від того, до якого суб’єкта права
переходять всі майнові права та обов’язки акціонерного
товариства, що реорганізується.
Злиття двох і більше акціонерних товариств в одне
означає перехід прав і обов’язків кожного з них до
товариства, що виникло внаслідок правового акта злиття. У
цьому випадку виникає нове акціонерне товариство,
Приєднання одного акціонерного товариства до іншого
означає, що до нього переходять права і обов’язки приєд-
наного товариства. Нове товариство внаслідок такої реор-
ганізації не виникає.
Поділ акціонерного товариства є створенням на базі
одного існуючого товариства двох і більше товариств як
суб’єктів права. За таких умов відбувається поділ
усього майна акціонерного товариства. Такий спосіб
реорганізації передбачає затвердження власником
(уповноваженим органом) роздільного акта (балансу). Згідно
з цим актом частини майна та відповідні права і
обов’язки реорганізованого акціонерного товариства
переходять до товариств, створених унаслідок поділу.
Перетворення акціонерного товариства як спосіб реор-
ганізації означає перетворення однієї форми
власності в іншу (наприклад, державної в колективну при
приватизації Майна державного акціонерного товариства).
Законодавством (ч. 2 ст.25 Закону “Про господарські
товариства”) встановлено, що закрите акціонерне товарист-
во може бути реорганізовано у відкрите шляхом
реєстрації
-149-
його акцій у порядку, передбаченому законодавством про
цінні папери і фондову біржу, і внесенням змін до
статуту товариства. Оскільки закон не містить будь-яких
заборон, уявляється, що і відкрите акціонерне
товариство може бути реорганізовано (перетворено) у
закрите. Так само закрите акціонерне товариство може бути
перетворено, наприклад, у товариство з обмеженою чи
додатковою відповідальністю, що має місце на
практиці із-за небажання невеликих за кількістю
акціонерів закритих акціонерних товариств підлягати
контролю з боку Державної комісії з цінних паперів
та фондового ринку і її органів.
При перетворенні до товариства, яке щойно виникло, пере-
ходять права і обов’язки колишнього акціонерного
товариства.
-150-
Тема 9. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ
СТВОРЕННЯ, ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА ПРИПИНЕННЯ
ДІЯЛЬНОСТІ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ
1. Підстави і межі державного регулювання акціо-
нерної справи.
2. Органи, що здійснюють державне регулювання
акціонерної справи.
3. Державне регулювання на стадії заснування ак-
ціонерного товариства,
4. Державне регулювання в процесі діяльності ак-
ціонерних товариств.
5. Державне регулювання в процесі припинення ді-
яльності акціонерних товариств.
1. Підстави і межі державного регулювання
акціонерної справи
Акціонерна форма інвестиційної діяльності
зазнає державного регулювання як і будь-яка інша форма
інвестування. Однак державне регулювання порядку
створення, функціонування і припинення діяльності
акціонерних товариств має свої особливості.
Насамперед це стосується ступеня такого регулювання. Він
є більш значним у порівнянні з іншими
організаційно-правовими формами підприємницької
діяльності. Це зумовлено: (а) значною вагою акціонерних
товариств в економічному житті (в цій організаційно-
правовій формі функціонує більшість великих і
середніх підприємств у країнах ринкової і пе-
-150-
рехідної економік, у т. ч. української економіки); (б)
тим фактором, що діяльність АТ зачіпає інтереси
значних верств населення – споживачів, найманих
працівників, кредиторів, обліга-ціонерів, а також
численних акціонерів, більша частина яких (дрібні
акціонери) не має реальної можливості впливати на
прийняття рішень в АТ; (в) акумулюванням цими товариства-
ми великих капіталів за рахунок залучення коштів
численних інвесторів – акціонерів і (в меншій
мірі) облігаціонерів; (г) відокремлення в АТ
капіталу-власності від капіталу-функції, що означає
здійснення управління справами АТ не всіма власниками
акцій, а переважно професіоналами-менеджерами, з яких
формується виконавчий орган товариства часто-густо на заса-
дах трудового договору (контракту); (д) тяжінням АТ до моно-
полізму; (е) наявністю у АТ статусу інституціонального
емітента цінних паперів.
Залежно від стадій розвитку акціонерної справи
розрізняють:
державне регулювання на стадії створення
акціонерного товариства;
державне регулювання функціонування акціонерних то-
вариств;
державне регулювання на стадії припинення
діяльності акціонерних товариств.
Залежно від сфери суспільного економічного життя, в
якій здійснюється державне регулювання, виділяють:
державне регулювання акціонерних товариств як інсти-
туціональних учасників ринку цінних паперів;
державне антимонопольне регулювання;
державне регулювання акціонерних товариств у сфері
банківської, страхової, інституціональної
інвестиційної діяльності тощо (зазначене питання буде
висвітлено в темі “Особливості функціонування
акціонерних товариств у певних сферах і галузях
економіки”).
2. Органи, що здійснюють державне регулювання
акціонерної справи
В Україні державне регулювання підприємницької
діяльності здійснюється: на законодавчому рівні –
Верховною Радою України, яка приймає нормативні акти
вищої юридичної сили, що визначають правовий режим
власності, правові засади і гарантії
підприємництва, правила конкуренції та норми
антимонопольного регулювання, (*144); Президен-
(**144) Див.: Ст. 92 Конституції України.
-151-
том України в межах його компетенції (зокрема, шляхом
прийняття указів економічного характеру з неврегульова-них
законами питань у порядку, передбаченому Перехідними
положеннями Конституції (*145)); Кабінетом Міністрів
України у встановлених ст. 116 Конституції межах,
міністерствами і відомствами згідно з наданою їм
компетенцією;
Антимонопольним комітетом України – в сфері конкурен-
ції та антимонопольного регулювання. Державне регулю-
вання ринку цінних паперів, одним із основних учасників
якого є акціонерні товариства як емітенти цінних
паперів (насамперед акцій), покладено на підпорядковану
Президенту України і підзвітну Верховній Раді
України Державну комісію з цінних паперів та
фондового ринку (далі -ДКЦПФР), яка діє згідно із
Законом України від 30.10.1996р. “Про державне
регулювання ринку цінних паперів в Україні” (*146) і
Указом Президента України від 14.02.1997 р. № 142/97, яким
було затверджене Положення про ДКЦПФР (*147), а
координацію діяльності усіх державних органів з
питань функціонування ринку цінних паперів здійснює
Координаційна рада. (*148).
Крім основних функцій (формування та забезпечення ре-
алізації єдиної державної політики щодо розвитку
та функціонування ринку цінних паперів та їх похідних;
координація діяльності державних органів з питань
функціонування в Україні ринку цінних паперів та їх
похідних; здійснення державного регулювання та контролю
за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних на
території України, додержання законодавства у цій
сфері; захист прав інвесторів шляхом застосування
заходів щодо запобігання і припинення порушень
законодавства на ринку цінних паперів, застосування
санкцій за порушення законодавства у межах своїх
повноважень; сприяння розвитку ринку цінних паперів; уза-
гальнення практики застосування законодавства України з
питань випуску та обігу цінних паперів в Україні,
розроблення пропозицій щодо його вдосконалення), ДКЦПФР:
– встановлює вимоги щодо випуску (емісії) і обігу
цінних паперів та їх похідних, інформації про
випуск та розміщення цінних паперів, а також
установлює порядок реєстрації випуску цінних
паперів та інформації про їх випуск;
(**145) Див.: Розділ XV “Перехідні положення”.-
Конституції України.
(**146) Див.: ВВРУ- 1996.-№ 51,-Ст. 292; 1998-№ Ю.-Ст. 36.
(**147) Див.: ДІБП- 1997- № 5- С. 57.
(**148) Див.: Ст. 5 Закону України-“Про державне
регулювання ринку цінних паперів в Україні”.
-152-
– встановлює стандарти випуску (емісії) цінних
паперів, інформації про випуск цінних паперів, що
пропонуються для відкритого продажу, та порядок
реєстрації випуску цінних паперів та інформації
про їх випуск;
– видає дозволи на обіг цінних паперів українських
емітентів за межами України;
– здійснює реєстрацію випусків цінних паперів та
інформації про випуск цінних паперів;
– встановлює вимоги та умови відкритого продажу
(розміщення) цінних паперів на території України;
– встановлює порядок та видає дозволи на здійснення
діяльності по випуску та обігу цінних паперів, на
депозитарну, реєстраційну, розрахунково-клірингову
діяльність з цінними паперами та інші передбачені
законодавством спеціальні дозволи (ліцензії) на
здійснення окремих видів професійної діяльності на
ринку цінних паперів, а також анулює ці дозволи
(ліцензії) у разі порушення вимог законодавства про
цінні папери;
– встановлює порядок складання звітності учасників
ринку цінних паперів відповідно до чинного
законодавства України;
– роз’яснює порядок застосування чинного законодавства
про цінні папери (*149) (що має забезпечити
оперативність і уніфікованість усунення
суперечностей і невідповідностей в діючих нормативних
актах (*150));
– приймає акти законодавства у формі рішень
Комісії, які не підлягають державній реєстрації
(що є виключенням із загального режиму реєстрації
нормативних актів, встановлених Указом Президента
України від 03.10.92 р. № 493/92 “Про державну ре-
єстрацію нормативних актів міністерств і відомств
та інших органів державної виконавчої влади”, (*151),
затвердженим на його підставі Кабінетом Міністрів
України відповідним Положенням, (*152), Указом
Президента України від 27.06.96 р. № 468/96 “Про Єдиний
державний реєстр нормативних актів” (*153)) та ін.
(**149) Див.: Ст. 5 Закону “Про державне регулювання ринку
цінних паперів в Україні”.
(**150) Див.: Онуфриенко А. Формирование системи
государственного регулирования рынка ценных бумаг // UFE
REVIEW (Аналитическое обозрение фондового рынка
Украины).- 1997.- № 2.- С. 59.
(**151) Див.: Голос України.- 1992- 8 жовтня.
(**152) Див.: Положення про державну реєстрацію
нормативних актів міністерств, інших органів
державної виконавчої влади, органів господарського
Управління та контролю, затв. постановою Кабінету
Міністрів України від грудня 1992 р. № 731 //Урядовий
кур’єр- 1993-18 лютого. (**153) Див.: Урядовий кур’єр- 1996.-4
липня.
-153-
Виконуючи покладені на неї завдання та функції
ДКЦПФР користується досить значними правами, наданий ми
їй відповідно до ст. 8 Закону України “Про державне
регулювання ринку цінних паперів в Україні”, серед
яких:
– робити висновки про віднесення цінних паперів до того
чи іншого виду, визначеного чинним законодавством;
– встановлювати обов’язкові нормативи достатності
власних коштів та інші показники і вимоги, що
обмежують ризики по операціях з цінними паперами в ході
здійснення діяльності по випуску та обігу цінних
паперів, інших видів професійної діяльності на
ринку цінних паперів (за винятком банківських операцій);
– у разі порушення законодавства про цінні папери,
нормативних актів ДКЦПФР виносити попередження, зупиняти
на термін до одного року розміщення (продаж) та обіг
цінних паперів того чи іншого емітента, дію спеціаль-
них дозволів (ліцензій), виданих ДКЦПФР, анулювати
дію таких дозволів (ліцензій);
– у разі виявлення ознак правопорушення у вигляді ви-
пуску в обіг або розміщення не зареєстрованих
відповідно до чинного законодавства цінних паперів або
діяльності на ринку цінних паперів без спеціального
дозволу (ліцензії) зупиняти всі операції по
банківських рахунках відповідної юридичної особи до
виконання або скасування в судовому порядку рішення про
накладення штрафу;
– здійснювати контроль за достовірністю
інформації, що надається емітентами та особами, які
здійснюють професійну діяльність на ринку цінних
паперів, та її відповідністю встановленим
стандартам;
– проводити самостійно чи разом з іншими відповідни-
ми органами перевірки та ревізії фінансово-
господарської діяльності емітентів, осіб, які
здійснюють професійну діяльність на ринку цінних
паперів, фондових бірж та саморе-гулівних
організацій;
– надсилати емітентам та іншим учасникам ринку цінних
паперів, обов’язкові для виконання розпорядження про
усунення порушень законодавства про цінні папери та ви-
магати надання необхідних документів відповідно до
чинного законодавства;
– надсилати матеріали в правоохоронні органи стосовно
фактів правопорушень, за які передбачена
адміністративна та кримінальна відповідальність,
якщо до компетенції комісії не входить накладення
адміністративних стягнень за відповідні
правопорушення;
-154-
– надсилати матеріали в органи Антимонопольного ко-
мітету України у разі виявлення порушень антимонополь-
ного законодавства;
– накладати адміністративні стягнення, штрафні та
інші санкції за порушення чинного законодавства на
юридичних осіб та їх співробітників, (*154); при цьому
можливість застосування санкцій закон пов’язує із
випадками порушення законодавства, а також захистом прав
інвесторів, (*155), серед яких значна питома вага належить
акціонерам.
3. Державне регулювання на стадії створення
акціонерних товариств
Державне регулювання на стадії створення акціонерних
товариств полягає у встановленні законом вимог щодо:
мінімального розміру, порядку формування,
обов’язкових фондів акціонерного товариства;
обов’язків засновників щодо здійснення підготовчих
дій по створенню акціонерного товариства, в т. ч.
публікації повідомлення про намір створити
акціонерне товариство, проведення установчих зборів та
реєстрації акціонерного товариства; а в сфері
антимонопольного регулювання – в передбачених законом
випадках отримання згоди на створення акціонерного
товариства та (або) погодження з антимонопо-льними органами
його установчих документів);
механізмів захисту прав підписчиків акцій та контр-
агентів засновників за угодами, спрямованими на створення
акціонерного товариства (солідарний характер та
необмежений обсяг відповідальності засновників; їх
обов’язок підписатися щонайменше на 25% акцій при
створенні відкритого акціонерного товариства; обов’язок
і механізм повернення підписчикам сплачених за акції
сум у разі, якщо підписка не відбулася, своєчасно не
скликано установчі збори або на останніх не було кворуму
чи не прийнято рішення про створення акціонерного
товариства тощо).
(**154) Див.: Ст. 8 Закону “Про державне регулювання ринку
цінних паперів в Україні”.
(**155) Див.: Там само.- П. 4 ст. 37.
-155-
4. Державне регулювання функціонування акціонерних
товариств
Державне регулювання функціонування акціонерних то-
вариств багатогранне. Воно стосується акціонерних това-
риств як суб’єктів підприємницької діяльності
(державна реєстрація, отримання передбачених законом
ліцензій, патентів), як учасників конкуренції (не
припускатися проявів недобросовісної конкуренції) в
сфері інвестування тощо.
Виконання ДКЦПФР важливих функцій щодо регулювання
ринку цінних паперів в Україні пов’язане з покладенням
на акціонерні товариства обов’язків:
виконувати рішення і розпорядження ДКЦПФР, що
приймаються в межах її компетенції і стосуються
акціонерних товариств (п. п. 10, 13 Закону “Про державне
регулювання ринку цінних паперів в Україні”),
не перешкоджати представникам ДКЦПФР у здійсненні
ними (самостійно або разом з представниками інших
відповідних органів) перевірок та ревізій
фінансово-господарської
діяльності АТ (п. 9 того ж Закону, ст, 17 Закону “Про
господарські товариства”);
попередньої реєстрації в ДКЦПФР випуску акцій і
облігацій (ч. 1 ст. 22 Закону України “Про цінні
папери та фондову біржу”);
подання до ДКЦПФР інформації про випуск цінних па-
перів, що пропонуються для відкритого продажу (призна-
чені для розміщення серед заздалегідь невизначеного
кола осіб (ч. 2 ст. 22 того ж Закону);
інформувати (протягом двох днів) ДКЦПФР та фондову
біржу (з відповідною публікацією в офіційній
газеті фондової біржі) про зміни, що відбулися в його
(АТ) господарській діяльності і впливають на вартість
цінних паперів або розміру доходу по них (ст. 25 того ж
Закону);
у разі здійснення АТ як виключної діяльності щодо
випуску та обігу цінних паперів Отримати на це дозвіл в
ДКЦПФР (ст. 27 того ж Закону);
отримати дозвіл на реєстрацію власників іменних
акцій, що випускаються АТ, якщо останнє бажає
здійснювати таку реєстрацію, а кількість його
акціонерів не перевищує встановленої ДКЦПФР межі –
500 осіб, (*156);
(**156) Див.: Ч. 1 ст. 9 Закону “Про Національну депозитарну
систему”. п.3.1 і п. 3.2 Порядку видачі дозволу на
здійснення діяльності щодо ведення реєстру власників
іменних цінних паперів, затвердженого рішенням
ДКЦПФР № 79 від 23.06.98 р, //ДІБП- 1999 – № 4.- С. 45-54.
-156-
доручити ведення реєстру власників іменних акцій і
облігацій АТ реєстратору, якщо кількість акціонерів
перевищує зазначену цифру (межу) і укласти з
реєстратором відповідний договір, умови якого
затверджуються загальними зборами акціонерів, (*157);
випускати цінні папери відповідно до вимог,
встановлених ДКЦПФР (ст. 27 Закону України “Про
господарські товариства” в редакції Закону від
23.12.97 р. (*158));
у разі збільшення статутного фонду товариства дотри-
муватися не лише вимог Закону “Про господарські товари-
ства”, але й порядку, встановленого ДКЦПФР (ч. 2 ст. 38 того
ж Закону);
не менш як за 10 днів до початку підписки на акції і
облігації, що пропонуються для відкритого продажу,
опублікувати в органах преси Верховної Ради України та
Кабінету Міністрів України і офіційному
виданні фондової біржі зареєстровану у ДКЦПФР
інформацію про випуск таких акцій (облігацій), (*159);
розміщувати акції та облігації, що пропонуються
для відкритого продажу, не раніше як через 30 днів
після опублікування оголошення про їх випуск, (*160);
у разі виникнення будь-яких змін в інформації про
випуск акцій та облігацій, що пропонуються для
відкритого продажу, опублікувати інформацію про
зміни, що сталися,
до закінчення 30-денного строку з дня опублікування ін-
формації, (*161);
не менше 1 разу на рік інформувати громадськість про
своє фінансово-господарське становище і результати
діяльності у формі річного звіту шляхом
опублікування останнього не пізніше 9 місяців року,
наступного за звітним з Обов’язковим його надсиланням
держателям іменних акцій та реєструвальному органу
(ДКЦПФР), (*162);
протягом 2-х днів надіслати фондовій біржі і
реєструвальному органу (ДКЦПФР), а також опублікувати в
офіційній газеті фондової біржі інформацію
про зміни, що від-
(**157) Див.: – Ч. 1 і 2 ст. 9 Закону “Про Національну
депозитарну систему”.
(**158) Див. Закон України від 23.12.97 р. “Про внесення
змін до Закону України “Про господарські товариства”
//ОВУ- 1998.- № 3.- Ст. 73.
(**159) Див.: Ч. 1 ст. 23 Закону “Про цінні папери і
фондову біржу”.
(**160) Див.: Закону “Про цінні папери і фондову
біржу”.- Ч. 2 ст. 23.
(**161) Див.: Там само- Ч. З ст. 23.
(**162) Див.: Там само-Ст. 24.
-157-
булися в його (АТ) господарській діяльності і впливають
на вартість акцій, (*163);
забезпечити перевірку річного балансу і довідки про
фінансовий стан аудиторською фірмою (аудитором), (*164);
допускати представників ДКЦПФР для контролю за ре-
єстрацією акціонерів для участі у загальних зборах,
якщо до початку реєстрації про це письмово був
повідомлений виконавчий орган товариства (ч. 4 ст. 41 Закону
“Про господарські товариства”).
Як уже зазначалося, однією з негативних рис акціонер-
них товариств є їх тяжіння до монополізму, що також
зумовлює необхідність регулювання державою низки
питань, пов’язаних зі створенням, функціонуванням і
припиненням діяльності цих товариств. Державна політика
в сфері обмеження монополізму в підприємницькій
діяльності здійснюється уповноваженими на це органами
державної влади, органами місцевого самоврядування та
органами адміністративно-господарського управління та
контролю, серед яких особливе становище займають
антимонопольні органи в особі Антимонопольного
комітету України, його регіональних відділень. (*165).
Передбачені законом обмеження в сфері антимонопо-
льного регулювання стосуються як самих АТ, так і їх за-
сновників і акціонерів. Товариства зобов’язані:
на вимогу антимонопольних органів в особі державних
уповноважених, голів територіальних відділень
Антимонопольного комітету України подавати документи,
письмові та усні пояснення, іншу інформацію з
обмеженим доступом, необхідну для здійснення ними
передбачених законодавством завдань. (*166);
отримати згоду Антимонопольного комітету на:
(а) створення господарських об’єднань, вступ до таких
(**163) Див.: Ч. 1 ст. 25 Закону “Про цінні папери і
фондову біржу”.
(**164) Див.: Там само.- П. “б” ч. З ст. 24; п. 1, 2, 3 ст. 10
Закону України від 22 квітня 1993 р. “Про аудиторську
діяльність” // ВВРУ,- 1993-№ 23.- Ст. 243 з наступними
змінами та доповненнями.
(**165) Див.: Ч. З ст. 8 Закону України від 18.02.92 р. “Про
обмеження монополізму і недопущення недобросовісної
конкуренції в підприємницькій діяльності” //
ВВРУ.- 1992.- № 21.- Ст, 296; ст. 1-3, 6-8 Закону України від
26.11.93 р. “Про Антимонопольний комітет України” //
ВВРУ.- 1993-№ 36.
(**166) Див.: Ст. 13 Закону України “Про обмеження
монополізму і недопущення недобросовісної
конкуренції в підприємницькій діяльності”.
-158-
об’єднань, створення інших суб’єктів господарювання,
якщо при цьому перевищуються передбачені антимонополь-
ним законодавством показники їх діяльності (сумарна вар-
тість активів або сумарний обсяг реалізації товарів,
становище на товарному ринку), (*167);
(б) ліквідацію АТ (за наявності умов, що в статутному
фонді такого товариства частка державної власності пере-
вищує 50 відсотків, якщо вартість його активів або
обсяг реалізації товарів за підсумками останнього
фінансового року перевищує суму, еквіваленту 1 млн
доларів США у валюті України (далі – сума грошового
еквівалента), або АТ є монополістом, у статутному фонді
якого частка державної власності перевищує 50
відсотків);
(в) реорганізацію таких товариств у формі злиття чи
приєднання, якщо хоч одне з них займає монопольне
становище на певному товарному ринку або сумарна вартість
їх активів чи сумарний обсяг реалізації їх товарів
за підсумками останнього фінансового року перевищує
суму грошового еквівалента, що дорівнює 12 млн
доларів США, і при цьому не менш як у двох таких
суб’єктів господарювання вартість активів або обсяг
реалізації товарів перевищує суму грошового
еквівалента, що дорівнює 1 млн доларів США, (*168),
(г) придбання чи набуття будь-яким способом у власність,
одержання в управління (користування) часток (акцій,
паїв), що забезпечують їх власникові (володільцю)
досягнення або перевищення 25, 50 відсотків голосів у
вищому органі управління іншої юридичної особи,
якщо сумарна вартість активів або сумарний обсяг
реалізації товарів цієї юридичної особи та
суб’єкта господарювання, що набуває зазначені права за
підсумками останнього фінансового року перевищує суму
грошового еквівалента, що дорівнює 12 млн доларів
США за офіційним курсом, що діє на день подання заяви
про намір придбання часток (акцій, паїв), а також при-
(**167) Див.: Ст. 13 Закону України “Про обмеження
монополізму і недопущення недобросовісної
конкуренції в підприємницькій діяльності”.-Ст 14;
підпункт “а” п. 1 Постанова Кабінету Міністрів
України від 11.11.94 р. № 765 “Про запровадження
механізму запобігання монополізації товарних
ринків” //’ Урядовий кур’єр.- 1994.- 26 листопада.- С. 9 (з
наступними змінами).
(**168) Див.: Ст. 14 Закону України “Про обмеження
монополізму і недопущення недобросовісної
конкуренції в підприємницькій діяльності;
підпункти “д”, “е”, “з” п. 1 Постанови Кабінету
Міністрів України від 11.11.94 р. № 765 “Про
запровадження механізму запобігання монополізації
Товарних ринків”.
-159-
дбання зазначених часток (акцій, паїв) монопольного утво-
рення незалежно від сумарної вартості придбання, (*169);
(д) придбання активів (майна у вигляді цілісних
майнових комплексів суб’єктів господарювання чи їх
структурних підрозділів, оренди цілісних майнових
комплексів чи їх структурних підрозділів), якщо такий
суб’єкт є монополістом, або в результаті такого
придбання виникає монопольне утворення або сумарна
вартість такого майна перевищує суму грошового
еквівалента, що дорівнює 1 млн доларів США за
офіційним валютним курсом, що діє на день подання
заяви до Антимонопольного комітету України”, (*170);
(е) поглинання іншого господарюючого суб’єкта (тобто
придбання його контрольного пакета акцій) у процесі при-
ватизації, (*171);
виконати рішення Антимонопольного комітету України
або його територіального відділення про примусовий
поділ АТ протягом визначеного у рішенні строку (який, од-
нак, не може бути меншим 6 місяців), якщо таке товариство
у встановленому порядку визнане монополістом, і з
організаційних, територіальних і технологічних
міркувань такий поділ можливий. (*172).
Акціонерне товариство також зобов’язане в особі органу,
що прийняв відповідне рішення, отримати згоду Анти-
монопольного комітету або його органу про набуття в інший
Спосіб контролю над одним або кількома суб’єктами
господарювання, якщо сумарна вартість активів або сумар-
ний обсяг реалізації товарів цих суб’єктів на кінець
останнього фінансового року перевищує суму грошового
еквівалента, що дорівнює 12 млн доларів США. (*172) .
(**169) Див.: Ст. 15 Закону України “Про обмеження
монополізму і недопущення недобросовісної
конкуренції у підприємницькій діяльності”, під-
пункт “и” п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України
від 11.11.94 р. № 765 “Про запровадження механізму
запобігання монополізації товарних ринків”.
(**170) Див.: Ст. 15 Закону України “Про обмеження
монополізм) і недопущення недобросовісної
конкуренції у підприємницькій діяльності”,
підпункти “ї”, “й”, “к”, “л” п. 1 постанови
Кабінету Міністрів України від 11.11.94р. №765.
(**171) Див.: П. 22 Положення про створення холдингових
компаній у процесі корпоратизації та приватизації,
затв. Указом Президента України від 11.05.94 р. № 224/94 //
ДІБП- 1994- № 7.- С, 10.
(**172) Див.: Ст. 16 Закону України “Про обмеження
монополізму і недопущення недобросовісної
конкуренції у підприємницькій діяльності”.
(**173) Див.: Підпункт “м” п. 1 постанови Кабінету
Міністрів України від 11.11.94р. №765.
-160-
На засновників АТ покладається обов’язок отримати згоду
Антимонопольного комітету або його органів у разі
створення АТ, якщо: 1) засновників не менше двох, а сумарна
вартість активів або сумарний обсяг реалізації
товарів, робіт, послуг (далі – товари) засновників за
підсумками останнього фінансового року становить суму
грошового еквівалента, що дорівнює 12 млн доларів
США за офіційним валютним курсом, який діяв на кінець
останнього фінансового року, і при цьому не менш як у двох
засновників вартість активів або обсяг реалізації
товарів перевищує суму грошового еквівалента, що
дорівнює 1 млн доларів США у кожного, (*174); (2)
засновників не менше двох, а загальна частка засновників
на певному товарному ринку перевищує 35 відсотків,
(*175); (3) частка акціонерного товариства, що створюється,
завідомо перевищуватиме на певному товарному ринку 35
відсотків, (*176); (4) створення холдингової компанії в
процесі корпоратизації чи привати-
зації (*177) (у цьому випадку засновники мають також
погодити з ан-тимонопольними органами проекти установчих
документів і планів розміщення акцій холдингової
компанії (*178)).
Антимонопольним законодавством на акціонерів поклада-
ються також певні обов’язки, що мають попередити
монополізацію товарних ринків і забезпечити
можливість здійснення контролю з боку антимонопопьних
органів за станом цих ринків, Це стосується випадків
придбання безпосередньо або опосередковано, одноразово або
за декілька, разів акцій, що забезпечує її
власникові (володільцеві) досягнення або перевищення
25, 50 відсотків голосів у вищому органі управління
відповідного акціонерного товариства, якщо сумарна
вартість активів або сумарний обсяг реалізації
товарів такого АТ перевищує суму грошового еквівалента,
що дорівнює 12 млн доларів США, що діє на день
подання заяви про намір придбання акцій, а також
придбання зазначених пакетів акцій монопольного
утворення незалежно від сумарної вартості придбання.
(*179). При
(**174) Див.: Ст. 14 Закону України “Про обмеження
монополізму і недопущення недобросовісної
конкуренції у підприємницькій діяльності”,
підпункт “а” п. 1 постанови Кабінету Міністрів
України від 11.11.94 р, № 765
(**175) Див.: Підпункт “б” п, 1 постанови Кабінету
Міністрів України від 11.11.94р. №765.
(**176) Див.: Підпункт “в” п. 1 постанови Кабінету
Міністрів України від 11.11.94р. №765.
(**177) Див.: П. 7 і 15 Положення про холдингові
компанії, що створюються в процесі корпоратизації та
приватизації.
(**178) Див.: Там само.-П. 4.
(**179) Див.: Підпункт “и” п. і постанови Кабінету
Міністрів України від 11.11.94р. №765.
-161-
цьому у разі придбання акцій на аукціоні, фондовій
біржі тощо на зазначених умовах акціонер зобов’язаний у
місячний термін з моменту придбання пакета акцій
згаданих розмірів повідомити про це Антимонопольний
комітет України або його орган.
Таким чином, інвестування в акціонерне товариство має
свої переваги і недоліки, які інвестор має
враховувати при обранні форми інвестування. Відносна
легкість створення капіталу за рахунок коштів не лише
засновників, але й підписчи-ків акцій ВАТ, легкість
вступу і виходу з АТ (для цього досить відповідно
придбати або здійснити відчуження акцій);
можливість установлення контролю над останнім у разі
володіння контрольним пакетом акцій, а з іншого боку не-
обов’язковість персональної участі у товаристві (що
нерідко влаштовує дрібних акціонерів-інвесторів),
обмеженість ризику за результати фінансово-
господарської діяльності товариства сплаченими за
акції коштами тощо, поєднується з численними
обмеженнями, що встановлюються державою з метою захисту
суспільних інтересів, серед яких чи не найважливішими
є забезпечення публічності діяльності ВАТ та контроль
з боку антимонопольних органів за придбанням у передбаче-
них законом випадках значних за розмірами пакетів акцій
цих товариств, реорганізацією та ліквідацією
останніх.
5. Державне регулювання на стадії припинення
діяльності акціонерних товариств
Державне регулювання на стадії припинення акціонер-
них товариств полягає у встановленні форм
(реорганізація та ліквідація) та порядку припинення
діяльності. Оскільки порядок реорганізації та
ліквідації акціонерних товариств досить грунтовно
розглядався у попередній темі, тут нагадаємо лише
основні етапи ліквідації акціонерних товариств, до
яких належать:
прийняття загальними зборами акціонерів (кваліфіко-
ваною більшістю голосів) рішення про ліквідацію
і створення ліквідаційної комісії, яка публікує
оголошення про прийняття зазначеного рішення, здійснює
оцінку майна товариства, виявляє його дебіторів і
кредиторів, вживає заходів до стягнення дебіторської
заборгованості, розглядає пред’явлені протягом
установленого строку претензії кредиторів, здійснює
розрахунки з кредиторами по визнаним претензіям
відповідно до встановленої ст. 21 Закону “Про
господарські товариства” черговістю, а щодо невизнаних
претензій – спір передає на розгляд судових органів,
складає ліквідаційний баланс;
-162-
у передбачених законом випадках підтвердження до-
стовірності і повноти ліквідаційного балансу
аудиторською фірмою (аудитором);
здійснення між акціонерами розподілу майна
товариства, що залишилося після задоволення вимог
кредиторів попередніх черг (оплата праці найманих
працівників і виконання зобов’язань перед бюджетом,
банками, власниками облігацій та інших кредиторів) у 6-
місячний строк після опублікування інформації про
ліквідацію товариства (а якщо виник спір – до
вирішення спору або до одержання кредиторами
відповідних гарантій).
-163-
Тема 10. ОСОБЛИВОСТІ СТВОРЕННЯ ТА
ФУНКЦІОНУВАННЯ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ В
ОКРЕМИХ СФЕРАХ І ГАЛУЗЯХ ЕКОНОМІКИ
1. Акціонерні товариства, що створюються в процесі
корпоратизації державних підприємств.
2. Акціонерні товариства, що створюються в процесі
приватизації державного майна.
3. Специфіка правового становища акціонерних то-
вариств як комерційних банків.
4. Особливості створення та функціонування акціо-
нерних товариств у сфері страхування.
5. Правове становище акціонерних товариств, що ство-
рюються як інвестиційні фонди та інвестиційні
компанії.
6. Правове становище акціонерних товариств як
некомерційних організацій (фондових бірж, Націо-
нальної мережі аукціонних центрів).
7. Правове становище холдингових компаній акціонерного
типу.
1. Акціонерні товариства, що створюються в процесі
корпоратизації державних підприємств
Розглянуті питання щодо порядку створення, функціо-
нування та припинення акціонерних товариств є загальними,
тобто стосуються всіх акціонерних товариств, щодо яких
закон не встановлює спеціальних вимог.
-163-
Однак чинне законодавство з метою захисту суспільних
інтересів передбачає спеціальні вимоги для
акціонерних товариств, що діють у певних сферах
економіки (інвестиційній, банківській, біржовій, як
професійні учасники ринку цінних паперів та ін.), або
створення яких пов’язано з процесами корпоратизації та
приватизації.
Про особливий порядок створення акціонерних товариств у
процесі корпоратизації та приватизації вже згаду-
валося в попередніх темах. Однак таким акціонерним това-
риствам притаманні і деякі інші специфічні риси,
що стосуються їх діяльності та визначають особливості
правового статусу їх акціонерів. В узагальненому
вигляді можна таким чином визначити характерні ознаки цих
акціонерних товариств та правові засади їхньої
діяльності.
Відкриті акціонерні товариства, створені в процесі
корпоратизації (характерні ознаки):
правовими підставами створення та діяльності таких
ВАТ є Указ Президента України від 15.06.1993 р. “Про
корпоратизацію підприємств”, Положення про корпорати-
зацію підприємств, затверджене постановою Кабінету
Міністрів України від 05.07.1993 р. № 508 та інші
підзаконні нормативні акти;
створюються на базі державних підприємств, закритих
акціонерних товариств, більш як 75 відсотків статутного
фонду яких перебуває у державній власності, а також
виробничих та науково-виробничих об’єднань, правовий статус
яких не відповідає чинному законодавству;
мета перетворення зазначених господарських організацій
у відкриті акціонерні товариства – їх підготовка до
майбутньої приватизації (однак строк останньої
заздалегідь не визначається);
належать до державних суб’єктів господарювання, що
забезпечується через володіння державою усім або
контрольним пакетом акцій такого товариства і
відповідно – здійснення державою в особі
уповноважених нею органів та осіб управління (контролю)
діяльністю цих товариств;
засновником виступає одна юридична особа – господарське
міністерство (відомство), у віданні якого перебуває
державне підприємство, що корпоратизується;
статут такого ВАТ розробляється згідно з Типовим ста-
тутом відкритого акціонерного товариства, створеного в
процесі корпоратизації (затверджений наказом
Міністерства економіки України, Фонду державного
майна України, Міністерства юстиції України від
31.08.1993 р. № 55) і затверджується його засновником;
-164-
державна реєстрація товариства здійснюється його за-
сновником в загальному порядку, але без сплати реєстра-
ційного збору;
виконавчий орган товариства – правління – формується:
а) на стадії заснування товариства – шляхом призначення
складу правління засновником із числа керівних праців-
ників державного підприємства; головою правління
зазвичай призначається керівник державного
підприємства, яке корпоратизується;
б) в подальшому (в процесі функціонування, якщо ви-
никає потреба змінити склад правління) – спостережною
радою товариства;
в обов’язковому порядку створюється спостережна рада
товариства, яка формується і діє відповідно до Поло-
ження про спостережну раду, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 19.07.1993 р. № 556.
Метою діяльності спостережної ради є захист
інтересів держави та інших акціонерів; до складу
спостережної ради в обов’язковому порядку включаються
представники: засновника; банківської установи, що
обслуговує акціонерне товариство; трудового колективу
товариства; органу приватизації; а якщо корпоратизоване
підприємство в установленому порядку визнано
монополістом – представник Ан-тимонопольного комітету.
Персональний склад спостережної ради затверджується
спільною постійно діючою комісією Міністерства
економіки України, Державної комісії з цінних
паперів та фондового ринку, Фонду державного майна
України за поданням засновника;
порядок реєстрації та випуску акцій корпоратизовано-
го підприємства регулюється Положенням про порядок
реєстрації випуску акцій відкритих акціонерних това-
риств, створених із державних підприємств у процесі
приватизації та корпоратизації (затверджено рішенням
ДКЦПФР від 11.04.2000 р. № 39);
нараховані дивіденди по акціях такого товариства, що
належать державі, зараховуються до державного бюджету;
таке акціонерне товариство є неповноцінним до моменту
реалізації плану продажу акцій товариства на
підставі Рішення про його приватизацію; зазначена
обставина дозволяє скликати загальні збори товариства,
затвердити його статут та сформувати виборні органи
(виконавчий, спосте-режну раду, ревізійну комісію)
відповідно до Закону “Про господарські товариства”.
-165-
2. Акціонерні товариства, що створюються в процесі
приватизації державного майна
Особливості правового становища відкритого акціонер-
ного товариства, що створюється на базі державного під-
приємства у процесі приватизації, дещо інші (хоча
певною мірою процесам корпоратизації та
приватизації державних підприємств притаманні і
деякі спільні риси, про які вже згадувалося). Таке
товариство:
створюється однією особою – органом приватизації,
який затверджує статут такого ВАТ і проводить його дер-
жавну реєстрацію (підставою для цього є затверджений
план приватизації підприємства/план продажу акцій);
реєструється в загальному для всіх суб’єктів
підприємницької діяльності порядку, але без внесення
плати за державну реєстрацію;
з моменту державної реєстрації стає
правонаступником прав і обов’язків підприємства, що
приватизується;
випускає акції товариства у відповідності з
Положенням про порядок реєстрації випуску акцій
відкритих акціонерних товариств, створених із державних
підприємств у процесі приватизації та
корпоратизації (затверджено рішенням ДКЦПФР від
11.04.2000 р. № 39);
є неповноцінним відкритим акціонерним товариством
до моменту скликання загальних зборів акціонерів, що
можливо після завершення реалізації плану продажу
акцій (або після продажу принаймні понад 60% акцій): а)
правління формується з посадових осіб державного
підприємства, перетвореного у ВАТ; б) головою правління
призначається керівник державного підприємства,
перетвореного у ВАТ; в) функції управління акціями, що
належать державі, покладаються на уповноважену особу, яка
призначається Фондом державного майна.
Працівники державного підприємства, перетвореного у
ВАТ в процесі його корпоратизації та приватизації та
при-рівнені до них особи мають право на пільгове
придбання акцій: на рівні половини їх номінальної
вартості; при цьому сумарна номінальна вартість акцій,
що продається одному працівникові, не повинна
перевищувати 45 неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян, за винятком керівних працівників. Останні
мають право на додаткове придбання за грошові кошти
акцій за половину їх номінальної вартості на загальну
суму до 5% статутного фонду товариства.
-166-
До виконання плану приватизації (розміщення акцій)
ВАТ, щодо яких Державною програмою приватизації на
2000-2002 роки передбачається закріплення у державній
власності пакетів акцій, для таких товариств встановлюю-
ться певні обмеження, в т. ч. забороняється:
відчужувати майно (необоротні активи), що належить
товариству, та здійснювати операції з борговими
вимогами та зобов’язаннями (факторинг), якщо на дату
укладення відповідної угоди балансова вартість таких
активів або зобов’язань перевищує суму, еквівалентну
14000 EUR за курсом, встановленим Національним банком
України, або перевищує 10 відсотків підсумку балансу
ВАТ;
приймати рішення про реорганізацію ВАТ шляхом
злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення;
змінювати номінальну вартість або кількість акцій
без зміни розміру статутного фонду;
приймати рішення про збільшення або зменшення ста-
тутного фонду, крім випадків збільшення статутного
фонду на суму збільшення власного капіталу товариства.
(*180).
Реалізація плану продажу акцій дозволяє скликати
збори акціонерів, прийняти новий статут ВАТ, створити
систему органів на розсуд акціонерів і у
відповідності із Законом “Про господарські
товариства”, а також обрати склад цих органів, тобто
перетворити формальне ВАТ у реальне ВАТ.
За акціонерами такого товариства закріплюється право
вимагати викупу акцій, що належать їм на праві
власності, у разі, якщо вони голосували проти прийняття
загальними зборами акціонерів рішень про укладення угод
або кількох взаємопов’язаних угод щодо відчуження майна
(необоротних активів) підприємства та здійснення
операцій з борговими вимогами та зобов’язаннями
(факторинг), якщо на момент укладення відповідної угоди
балансова вартість таких активів або зобов’язань
перевищує суму, еквівалентну 14000 EUR або перевищує
10 відсотків підсумку балансу ВАТ, у порядку,
встановленому ФДМ України. (*181).
Майнові комплекси частини державних підприємств на
початку 90-х років були здані в оренду трудовим колективам
цих підприємств. Приватизація майнового комплексів
великих і середніх державних підприємств, зданих в
орен-ду, здійснюється також переважно шляхом створення
на їх базі відкритих акціонерних товариств. Таким
акціонерним Товариствам притаманні певні особливості,
а саме:
(**180) Див.: П. 140 Державної програми приватизації на
2000-2002 роки. Див.: П. 144 Державної програми
приватизації на 2000-2002 роки.
-167-
можливість створення за наявності таких умов:
1) якщо здане в оренду майно може бути об’єктом
приватизації і щодо нього не передбачається
застосування обмежень (певного порядку приватизації);
2) якщо майно здавалося в оренду без права викупу або
право викупу передбачалося договором оренди, укладеним
після набрання чинності Законом “Про оренду державного
і комунального майна”;
3) якщо орендар згоден виступити разом з державним
органом приватизації засновником відкритого
акціонерного товариства на базі майнового комплексу
державного підприємства (його структурного підрозділу),
зданого в оренду;
4) затвердження органом приватизації плану приватиза-
ції (плану розміщення акцій);
засновниками такого ВАТ виступають державні органи
приватизації (з боку держави) та орендар в особі
господарського товариства, створеного членами трудового
колективу державного підприємства (його структурного
підрозділу), майно якого передається в оренду;
роль установчого договору такого ВАТ виконує рішення
засновників про створення товариства;
реєстрація створеного ВАТ відбувається в загальному
для всіх суб’єктів підприємницької діяльності
порядку, але без внесення відповідної плати за
реєстрацію;
з моменту державної реєстрації договір оренди
вважається розірваним, діяльність підприємства,
створеного на базі орендованого майна, припиняється, а
правонаступником орендаря стає створене ВАТ;
статутний фонд ВАТ формується за рахунок державного
майна, зданого в оренду (якщо законом не встановлена
заборона або особливий порядок (обмеження) приватизації
такого майна) та майна, що є власністю орендаря;
таке ВАТ є неповноцінним, оскільки до моменту
реалізації плану продажу акцій і скликання перших
загальних зборів акціонерів, керівництво
підприємством покладається на адміністрацію
орендного підприємства, що приватизується;
на вартість свого внеску орендар отримує акції створе-
ного ВАТ, а акції, що відповідають частці держави в
статутному фонді ВАТ, продаються згідно із
законодавством про приватизацію;
наявність у членів трудового колективу орендного під-
приємства, що виступило засновником такого ВАТ, загальних
(права на першочергове придбання акцій ВАТ за номі-
нальною їх вартістю на суму, еквівалентну 45 неоподатко-
-168-
вуваних мінімумів доходів громадян) і додаткових
пільг, передбачених ч. 3 ст. 25 Закону “Про приватизацію
державного майна”. (*182);
із завершенням реалізації плану продажу акцій, що
належать державі у такому ВАТ, скликаються загальні збори
акціонерів і відбувається перетворення
неповноцінного ВАТ у повноцінне (затверджується новий
статут ВАТ, формуються його органи відповідно до Закону
“Про господарські товариства”).
3. Специфіка правового становища акціонерних
товариств як комерційних банків
Згідно із ч. 1 ст. 22 Закону України “Про банки і
банківську діяльність” комерційні банки можуть
створюватися на акціонерних або пайових засадах. На
практиці в більшості випадків засновники комерційних
банків обирають саме акціонерну форму організації
останніх. При цьому акціонерному товариству, що
створюється і діє як комерційний банк, притаманні
певні характерні риси, а саме:
специфіка діяльності визначається вищезгаданим
Законом та нормативними актами Національного банку
України, серед яких особливе місце займає Постанова НБУ
від 27.03.1996 р. № 77 “Про затвердження положень “Про
порядок створення і реєстрації комерційних банків”
та “Про порядок ліцензування банків в Україні”;
основні функції: кредитування суб’єктів
господарської діяльності та громадян за рахунок
залучення коштів фізичних та юридичних осіб; касове та
розрахункове обслуговування народного господарства;
виконання валютних та інших банківських операцій,
передбачених Законом “Про банки та банківську
діяльність”;
обов’язковість ліцензування Національним банком
України зазначеної діяльності в порядку, передбаченому
вищезгаданою постановою НБУ;
спеціальні вимоги до засновників: мінімальна
кількість засновників – 3 фізичні та/або юридичні
особи за винятком:
рад народних депутатів усіх рівнів, їх виконавчих
органів, політичних і профспілкових організацій,
спілок і партій, громадських фондів; фінансовий стан
засновників підтверджується висновком аудиторської
організації;
(**182) Зазначені пільги скориговано у зв’язку з
припиненням застосування з 1 травня 1999 р.
приватизаційних майнових сертифікатів.
-169-
реєстрація здійснюється у спеціальному порядку
Наці-ональним банком України у місячний строк на
підставі таких документів:
заяви про реєстрацію;
установчих документів (установчого договору, статуту
банку, протоколу про прийняття статуту та призначення
керівних органів банку);
економічного об?рунтування;
висновку аудиторської організації про фінансовий
стан засновників банку;
відомостей про професійну придатність керівників
(голови та головного бухгалтера) банку, рекомендованих за-
сновниками;
спеціальні вимоги до статуту: крім загальних відомос-
тей, що передбачаються Законом “Про господарські това-
риства”, в ньому визначаються: повна та скорочена назва
банку, його місцезнаходження (поштова адреса); перелік
операцій, що здійснює банк; розмір статутного фонду та
інших фондів, що створюються банком; положення про ор-
гани управління банку, їх структуру, порядок утворення та
функції; порядок ліквідації банку;
вимоги до статутного фонду: не може бути меншим за
встановлений Національним банком мінімальний
розмір;
формується за рахунок власних коштів засновників
(акціонерів) у грошовій формі; забороняється
використовувати для формування статутного фонду бюджетні
кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу; частка
одного засновника (акціонера) у статутному фонді не
повинна перевищувати 35 відсотків; статутний фонд не
може збільшуватися для покриття збитків банку; зменшення
статутного фонду та розподіл резервів серед акціонерів
може відбуватися лише за згодою Національного банку;
обов’язковість утворення резервного та страхового
фондів, порядок формування яких визначається
Національним банком України;
обов’язковість додержання акціонерним банком
економічних нормативів, встановлених Національним
банком України, а також зберігання обов’язкових резервів
у Нацбанку;
обов’язковість аудиторської перевірки діяльності
банків;
обов’язковість публікації річного балансу і рахунки
прибутків та збитків банку (після підтвердження
достовірності поданих в них відомостей аудитором чи
аудиторською фірмою) за формою і в строки, встановлені
Національним банком України;
здійснення діяльності на ринку цінних паперів
згідно з
-170-
затвердженим рішенням ДКЦПФР від 18.05.1999 р. “Про
затвердження Положення щодо організації діяльності
комерційних банків на ринку цінних паперів”;
здійснення антимонопольного регулювання щодо банків
не лише Антимонопольним комітетом, а й Національним
банком України, без згоди якого банк не може об’єднуватися
з іншим банком (банками).
4. Особливості створення та функціонування
акціонерних товариств у сфері страхування і як
професійних учасників ринку цінних паперів
Господарська діяльність в сфері страхування може
здійснюватися лише господарськими організаціями –
резидентами України, що створюються у формі будь-якого
виду господарського товариства, крім товариства з
обмеженою відповідальністю (ч. 1 ст. 2 Закону України
від 07.03.1996р. “Про страхування” (*183)). Однак у
більшості випадків засновники страхової
організації (страховика – за визначенням зазначеного
закону) обирають при її заснуванні акціонерну форму,
враховуючи переваги останньої. Рівночасно акціонерні
товариства, що створюються і діють як страховики, мають
чимало специфічних рис, що зумовлено характером їх
діяльності, а саме:
наявність щонайменше трьох учасників (хоча для дер-
жавних страхових компаній це правило не діє) і
обмеження участі іноземних юридичних осіб та
іноземних громадян у статутному фонді страховика (частка
цих осіб, як правило, не повинна перевищувати 49
відсотків статутного фонду);
спеціальний і виключний предмет діяльності – лише
страхування, перестрахування і фінансова діяльність,
пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів
та їх управлінням; допускається також виконання
зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг
для інших страховиків на підставі укладених угод про
сумісну діяльність);
обов’язковість отримання ліцензії на здійснення
страхової діяльності в Комітеті у справах нагляду за
страховою
діяльністю.
Вимоги до статутного фонду:
а) його розміру (він має бути не меншим суми, еквіва-
(**183) Див.: Відомості Верховної Ради України.-
1996.- № 18-Ст. 78.
-171-
лентній 100 тис. ЕКЮ, за валютним обмінним курсом валю-
ти України, а для страховиків, створених за участю інозем-
них юридичних осіб і іноземних громадян, – 500 тис. ЕКЮ);
б) його складу (частка грошових внесків у сплаченому
статутному фонді страховика повинна бути не менше 60
відсотків; при цьому допускається сплата частини грошо-
вих внесків державними цінними паперами за їх
номінальною вартістю, але не більше 25 відсотків
загального розміру статутного фонду);
в) джерел формування (забороняється використовувати для
цього кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в
кредит та під заставу, і вносити нематеріальні активи);
г) джерел використання (загальний розмір внесків стра-
ховика до статутних фондів інших страховиків України
не може перевищувати 20 відсотків його власного
статутного фонду, в т. ч. розмір внеску до статутного фонду
окремого страховика не може перевищувати 5 відсотків);
обов’язковість дотримання умов забезпечення своєї пла-
тоспроможності з метою захисту інтересів
страхувальників:
а) наявності сплаченого статутного фонду та наявності
гарантійного фонду страхування (до останнього належать
спеціальні і резервні фонди, а також сума
нерозподіленого прибутку);
б) створення страхових резервів, достатніх для виплат
страхових сум і страхових відшкодувань;
в) перевищення фактичного запасу своєї платоспромож-
ності над розрахунковим нормативним запасом платоспро-
можності;
значний рівень державного регулювання, в т. ч. контролю,
за діяльністю страховика; здійснюється спеціально
створеним державним органом – у складі Міністерства
фінансів України;
особливість ведення бухгалтерського обліку і
звітності:
обов’язковість щоквартального подання Міністерству
фінансів України передбачених законом звітів (у т. ч.
балансового звіту і звіту щодо прибутків і збитків) за
формою, встановленою цим Міністерством;
публічність діяльності, що полягає в обов’язковій
публікації страховиком річного балансу за формою і в
порядку, встановленому Міністерством фінансів
України;
обов’язковість аудиторської перевірки достовірності
та повноти річного балансу і звітності страховика, що
здійснюється в спеціальному порядку відповідно до
Вимог Державної комісії з цінних паперів та
фондового ринку щодо
-172-
аудиторської перевірки страхових компаній
(акціонерних товариств та підприємств-емітентів
облігацій), затверджених рішенням цієї комісії
від 03.07.1997 р. № 15.
5. Правове становище акціонерних товариств, що
створюються як інвестиційні фонди та інвестиційні
компанії, та інших учасників ринку цінних паперів
Характерними ознаками інвестиційних фондів, особли-
вості правового становища яких визначається Указом Пре-
зидента України від 19.02.1994 р. “Про інвестиційні
фонди та інвестиційні компанії”, є:
обов’язковість функціонування у формі закритого акці-
онерного товариства;
здійснення виключної діяльності у галузі спільного
інвестування (тобто діяльності, яка здійснюється в
інтересах і за рахунок засновників та учасників
інвестиційного фонду шляхом випуску інвестиційних
сертифікатів та проведення комерційної діяльності з
цінними паперами);
поділ інвестиційних фондів на два види: відкриті
(створюються на невизначений строк і здійснюють викуп
своїх інвестиційних сертифікатів у строки,
встановлені інвестиційною декларацією
інвестиційного фонду) і закриті (створюються на
визначений строк і здійснюють розрахунки щодо
інвестиційних сертифікатів після закінчення строку
діяльності інвестиційного фонду);
засновники – фізичні та юридичні особи, крім юридич-
них осіб, частка державного майна у статутному фонді яких
перевищує 25%;
обмеженість ризику засновників вартістю належних їм
акцій, які зберігаються у депозитарія і не можуть
пропонуватися на продаж;
учасники інвестиційного фонду – фізичні та
юридичні особи, що придбали інвестиційні
сертифікати цього фонду;
наявність статутного фонду, мінімальний розмір (2
тис. мінімальних заробітних плат, встановлених на
момент реєстрації інвестиційного фонду) і склад
якого (формується за рахунок внесків засновників у
вигляді коштів, цінних паперів і нерухо-мого майна,
частка якого не повинна перевищувати 25%) встановлений
законодавством; обов’язкове зберігання активів у де-
позитарія, який здійснює відповідальне зберігання
активів, об-слуговування операцій з ними та облік руху
активів;
-173-
заборона створювати будь-які спеціальні та резервний
фонди;
установчі документи: установчий договір, який визначає
порядок здійснення засновниками спільної діяльності
пов’язаної із створенням інвестиційного фонду,
відпові-дальність перед учасниками і третіми особами;
статут складовою частиною якого є інвестиційна
декларація, в якій визначаються основні напрями та
обмеження інвестиційної діяльності фонду, порядок
випуску, продажу та викупу інвестиційних сертифікатів;
для випуску інвестиційних сертифікатів укладається
договір з інвестиційним керуючим, аудитором або
аудиторською фірмою, а також депозитний договір з
депозитарієм щодо зберігання активів інвестиційного
фонду, обслуговування операцій з цими активами та обліку
руху активів;
наявність в інвестиційному фонді двох категорій
цінних паперів: акцій, що розподіляються між
засновниками, зберігаються у депозитарія і не можуть
пропонуватися на продаж;
інвестиційних сертифікатів, які пропонуються для
продажу і щодо яких встановлена мінімальна
номінальна вартість -10 тис. крб. і вимога, аби
номінальна вартість інвестиційного сертифіката
дорівнювала номінальній вартості акцій, які на-
лежать засновникам; емісія інвестиційних
сертифікатів здійснюється в спеціальному порядку,
визначеному Положенням про порядок реєстрації випуску
інвестиційних сертифікатів інвестиційного фонду та
інвестиційної компанії та інформації про їх
випуск (затверджено рішенням ДКЦПФР від 15.01.1998 р. №
8); власники інвестиційних сертифікатів є учасниками
інвестиційного фонду;
заборона для інвестиційного фонду випускати
облігації та векселі;
порядок управління інвестиційним фондом: вищий ор-
ган – загальні збори засновників; інвестиційний керуючий
-торговець цінними паперами, що здійснює управління
активами інвестиційного фонду та готує проекти
інформаційних повідомлень про випуск інвестиційних
сертифікатів на підставі укладеної угоди про
управління інвестиційним фондом; спостережна рада
інвестиційного фонду – орган, що здійснює контроль за
діяльністю інвестиційного керуючого з метою захисту
інтересів учасників.
Особливість правового становища інвестиційної
компанії полягає в тому, що вона:
є торговцем цінними паперами, який, окрім провадження
інших видів діяльності, може залучати кошти для
здійснення спільного інвестування шляхом емісії
цінних паперів та їх розміщенням;
-174-
може створюватися у формі акціонерного товариства або
товариства з обмеженою відповідальністю в порядку,
встановленому для цих товариств Законом України “Про
господарські товариства”;
має статутний фонд, який формується в порядку, встано-
вленому Законом “Про господарські товариства”, і
повинен становити не менше як 50 тис. мінімальних
заробітних плат, визначених на момент реєстрації
інвестиційної компанії;
для здійснення діяльності щодо спільного
інвестування зобов’язана створити відкритий або закритий
взаємний фонд, який здійснює діяльність щодо
спільного інвестування в порядку, встановленому для
інвестиційних фондів;
взаємний фонд інвестиційної компанії є її
філією, має окремий баланс та поточний рахунок;
одержує прибутки від діяльності, пов’язаної зі
спільним інвестуванням, пропорційно вартості майна,
переданого у взаємний фонд;
зобов’язана подавати загальним зборам акціонерів (уча-
сників) інформацію про діяльність свого взаємного
фонду щонайменше один раз на рік.
У формі акціонерних товариств можуть діяти й інші
учасники ринку цінних паперів, у т. ч. депозитарії та
торговці цінними паперами. Для таких акціонерних
товариств також притаманні певні особливості.
Торговці цінними паперами:
особливості правового становища визначаються Законом
України “Про державне регулювання ринку цінних па-
перів в Україні”, (*184);
спеціальний предмет діяльності: займаються виключно
діяльністю з випуску та обігу цінних паперів та
іншими видами професійної діяльності на ринку
цінних паперів;
обов’язковість ліцензування зазначеної діяльності
Державною комісією з цінних паперів та фондового
ринку відповідно до Порядку видачі дозволу на
здійснення діяльності з випуску та обігу цінних
паперів як виключної діяльності, затвердженого наказом
Державної комісії з цінних паперів та фондового
ринку від 13.09.1996 р. № 203-а, (*185);
здійснення зазначеної діяльності з метою отримання
Прибутку;
організаційно-правова форма акціонерного товариства
(**184) Див.: Відомості Верховної Ради України- 1996- №
51.- Ст. 292.
(**185) Див.: ДІБП.-1996.- № 2.- С. 58; Комп’ютерна
законодавча база
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
