Крупка Ю.М. 2006 - Аграрне право України (книга)

Крупка Ю.М. 2006 – Аграрне право України

зміст

Вступ
………………………………………………………………
……………………..6

Як користуватися
посібником…………………………………………………..°

Тематичний план
………………………………………………………………
…Ю

МОДУЛЬ 1. ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ АГРАРНОГО ПРАВА … .12

Тема 1. Предмет, метод, принципи і система аграрного права . . .12

Тема 2. Джерела аграрного права
…………………………………………19

Тема 3. Аграрні правовідносини
…………………………………………..27

Тема 4. Суб’єкти аграрного права
…………………………………………33

Тема 5. Державне регулювання сільського господарства ……..41

Тема 6. Правове регулювання виробничо-господарської та фінансової
діяльності сільськогосподарських підприємств
……………………………………………………………..4
9

Тема 7. Правове забезпечення соціального розвитку села……….57

Тема 8. Відповідальність за порушення аграрного

законодавства…………………………………………………..
…………66

Тема 9. Правові засади використання земель

в аграрному
виробництві…………………………………•……….73

Тема 10. Правове регулювання використання

природних ресурсів у сільському господарстві ……….79

Завдання та методичні вказівки до модульної

контрольної роботи № 1
………………………………………………………..86

Тестове завдання № 1
…………………………………………………………88

МОДУЛЬ 2. ПРАВОВИЙ СТАТУС СУБ’ЄКТІВ

АГРАРНОГО ГОСПОДАРЮВАННЯ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДОГОВІРНИХ ТА ІНШИХ
ПРАВОВІДНОСИН

У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ………………………….93

Тема 11. Правовий статус господарських товариств

в агропромисловому комплексі ……………………………..93

Тема 12. Правовий статус сільськогосподарського кооперативу . .99

Тема 13. Правовий статус фермерських господарств …………..105

Тема 14. Правовий статус особистих селянських господарств ..111

Тема 15. Правовий статус державних сільськогосподарських

підприємств
………………………………………………………….115

Тема 16. Правове регулювання здійснення окремих видів

сільськогосподарської діяльності……………………………120

Тема 17. Договірні відносини у сільському господарстві … .131

Тема 18. Правове забезпечення якості та безпеки

сільськогосподарської продукції ………………………….138

Завдання та методичні вказівки до модульної

контрольної роботи
К»2………………………………………………………..145

Тестове завдання №
2…………………………………………………………..147

Питання до заліку
………………………………………………………………
… 150

Список рекомендованої літератури
………………………………………. 154

вступ

Сільське господарство є однією з головних галузей матеріального
виробництва. Воно відіграє важливу роль у житті українського
суспільства, оскільки сільськогосподарське виробництво існує і
розвивається передусім для задоволення першочергової життєвої потреби
людей — потреби у продуктах харчування, а промисловості — в сировині.

Правовий господарський порядок в аграрному секторі економіки України
формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання
економічних відносин суб’єктів сільськогос -подарського виробництва та
державного регулювання макроеко-номічних процесів. Правове закріплення
аграрної економічної політики держави здійснюється у прогнозах і
програмах економічного і соціального розвитку України та окремих її
регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів України, у цільових
програмах економічного, науково-технічного і соціального розвитку, а
також у відповідних законодавчих актах.

Складний характер сільськогосподарського виробництва, кардинальне
реформування відносин власності на землю та майно, що нині відбувається
в агропромисловому комплексі, зумовлюють необхідність у створенні
відповідної системи правового регулювання аграрного підприємництва, яка
включає загальні норми господарського законодавства і спеціальні норми,
які становлять основу аграрного законодавства. Ефективність
сільськогосподарського виробництва значною мірою залежить від засвоєння
та впровадження у практику господарювання всіма суб’єктами аграрного
підприємництва правових норм, які визначають їх правовий статус.

Вивчення студентами юридичних навчальних закладів аграр -ного права
сприятиме підвищенню рівня їх обізнаності з основними напрямами та
формами аграрної політики нашої держави, засвоєнню положень
законодавства, які регулюють аграрні відносини, формуванню в них навичок
застосування норм аграрного права на практиці.

Курс аграрного права передбачає опанування студентами за -гальних
юридичних понять і категорій з подальшим переходом до основних
інститутів аграрного права, спираючись на знання, здо -буті під час
вивчення цивільного права та інших галузей права.

Як результат опанування навчального змісту посібника сту -денти повинні
знати:

– поняття аграрного права;

– суб’єкти аграрного права;

– механізм державного регулювання сільського господарства;

– правове регулювання виробничої та фінансової діяльності суб’єктів
аграрного господарювання;

– організаційно-правове забезпечення соціального розвитку села;

– відповідальність працівників сільськогосподарських підпри ємств;

– правові засади використання земель в аграрному виробництві;

– правове регулювання використання природних ресурсів у аг рарному
секторі;

– правовий статус суб’єктів аграрного господарювання в аг ропромисловому
секторі;

– договірні відносини у сфері аграрного підприємництва;

– правове забезпечення якості сільськогосподарської продукції. Студенти
повинні уміти:

– тлумачити чинне аграрне законодавство;

– аналізувати юридичні факти;

– застосовувати чинне аграрне законодавство під час розгляду справ у
судах (господарських судах);

– складати господарсько-правові, юрисдикційні та інші акти.

як користуватися посібником

З огляду на особливості дисципліни і структуру побудови даного
посібника, слід уважно ознайомитись із рекомендаціями для роботи з ним.

Після того, як у вступному розділі Ви ознайомитесь із метою та
завданнями навчальної дисципліни «Аграрне право України», слід
звернутися до робочої програми дисципліни, що розміщена на сайті
Університету «Україна», і тематичного плану, який наведений як у робочій
програмі, так і в цьому посібнику. .

Із тематичного плану видно, що структурно дисципліну побудовано з двох
модулів.

Модуль 1 «Загальні питання аграрного права» складається з десяти тем,
які охоплюють загальнотеоретичні матеріали, вивчення яких сприяє
засвоєнню курсу через з’ясування мети і завдань дис -ципліни, розуміння
предмета, методів, принципів, системи, дже -рел аграрного права, а також
питання, які стосуються державного регулювання сільського господарства,
соціального розвитку села, відповідальності за порушення аграрного
законодавства, правового режиму земель сільськогосподарського
призначення та інших природних ресурсів, що використовуються в
сільському господарстві. Модуль 2 «Правовий статус суб’єктів аграрного
господарювання. Правове регулювання договірних та інших правовідносин у
сільському господарстві» містить вісім тем, які дають можливість вивчити
особливості правового статусу суб’єктів аграрного господарювання,
правове регулювання здійснення окремих видів сіль -ськогосподарської
діяльності, договірні відносини у сільському господарстві, правове
забезпечення якості сільськогосподарської продукції. Кожна тема
посібника завершується переліком питань для самоперевірки. Контроль
знань і вмінь із кожного модуля проводиться шляхом виконання модульної
контрольної роботи і складання підсумкового тесту. Завдання і методичні
вказівки до мо -дульних контрольних робіт, а також тестові завдання
наведено в посібнику наприкінці кожного модуля. Тестові завдання є не
-закінченими твердженнями, до яких наведено 3—5 їх закінчень. Серед них
є лише одне правильне, решта — хибні. Необхідно визначити правильний
варіант.

Вивчати матеріал посібника рекомендується в такий спосіб. Спочатку слід
засвоїти матеріал модуля 1, виконати модульну контрольну роботу 1,
скласти тест, а потім лише приступити до я вивчення модуля 2. Матеріал
тем усередині кожного модуля можна вивчати в довільній послідовності, за
винятком теми 1, з якої слід починати вивчення дисципліни. Саме в цій
темі наведені основні поняття і категорії, що визначають сутність і
особливості аграрного права, які слід враховувати під час вивчення
наступних тем.

Під час засвоєння окремих навчальних елементів (тем дисципліни)
необхідно спочатку уважно прочитати матеріал відповідної теми посібника,
роблячи в зошиті для самостійної роботи з дисципліни відповідні позначки
або стисло конспектуючи матеріал, що вивчається. Прочитавши тему, слід
провести самоперевірку, використовуючи для цього запитання, наведені
наприкінці теми. Якщо відповідь на запитання зрозуміла, можна переходити
до наступного, але краще пересвідчитись у правильній відповіді, ще раз
звернувшись до відповідного місця у тексті теми. Якщо відповідь на
запитання викликає сумнів, потрібно ще раз уважно, можливо, навіть
кілька разів, перечитати відповідні місця теми, конспектуючи їх або
роблячи відповідні зауваження, примітки чи висновки. Якщо навіть після
цього Ви не впевнені у правильності Вашої відповіді, варто звернутися за
допомогою до консультанта.

Після вивчення матеріалу модуля результати самостійної роботи мають бути
оформлені звітом. Звіт виконують у вигляді рукописного або машинописного
конспекту, окремих записів, зауважень, приміток чи висновків, які
стосуються матеріалу, що вивчався з кожної теми. На титульному аркуші
звіту пишеться назва «Звіт про самостійну роботу над модулем 1 (2)
навчальної дисципліни «Аграрне право України», відомості про виконавця
(номер групи, номер залікової книжки, прізвище та ініціали студента),
прізвище та іні -ціали викладача, якому надсилається звіт.

Наприкінці посібника розміщено перелік питань до заліку і список
рекомендованої літератури.

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН Модуль 1.

Загальні питання аграрного права

№

з/ п Назва теми Кількість годин

Усього Оглядові лекції Самостійна робота

1 Предмет, метод, принципи і система аграрного права

2 Джерела аграрного права

3 Аграрні правовідносини

4 Суб’єкти аграрного права

5 Державне регулювання сільського господарства

6 Правове регулювання виробничо-господарської та фінансової діяльності
сільськогосподарських підприємств

7 Правове забезпечення соціального розвитку села

8 Відповідальність за порушення аграрного законодавства

9 Правові засади використання земель в аграрному виробництві

10 Правове регулювання використання природних ресурсів в аграрному
виробництві

Усього 27 8 19

Модуль 2. Правовий статус суб’єктів аграрного господарювання. Правове
регулювання договірних та інших правовідносин у сільському господарстві

№

з/п Назва теми Кількість годин

Усього Оглядові лекції Самостійна робота

11 Правовий статус господарських товариств в агропромисловому комплексі

12 Правовий статус сільськогосподарського кооперативу

13 Правовий статус фермерських господарств

14 Правовий статус особистих селянських господарств

15 Правовий статус державних

сільськогосподарських

підприємств

16 Правове регулювання здійснення окремих видів сільськогосподарської
діяльності

17 Договірні відносини в сільському господарстві

18 Правове забезпечення якості та безпеки сільськогосподарської
продукції

Усього 27 27

PAGE 11

МОДУЛЬ 1 ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ АГРАРНОГО ПРАВА

ТЕМА1

предмет, метод, принципи і система аграрного права

Поняття і предмет аграрного права. Методи регулювання в аграрному праві.
Принципи аграрного права. Система аграрно -го права.

Поняття і предмет аграрного права. Аграрне право України виникло у 70-х
роках минулого століття і нині є однією з найваж -ливіших галузей
національного права. Аграрне право регулює аграрні відносини, об’єднані
за змістом, суттю, цілями та діяльністю. Вони виникають у процесі
господарської діяльності аграрних суб’єктів, заснованих на різних формах
власності й господарювання, що спрямована на виробництво,
транспортування, зберігання, а також реалізацію сільськогосподарської
продукції, продовольства і сировини рослинного і тваринного походження,
в тому числі й у переробленому вигляді, з метою одержання прибутку.

Сільськогосподарська діяльність має певну специфіку — пов’язаність із
використанням природних властивостей земель сільсь -когосподарського
призначення. Тому аграрне право, поряд із зе -мельним правом, регулює
відносини, пов’язані з використанням земель.

Норми аграрного права України регулюють певним чином і питання розвитку
соціальної сфери села, створення належного рівня життя селян, кількість
яких становить більш як 3% чисельності населення країни.

Норми аграрного права України регулюють також відносини у сфері
переробки сільськогосподарської сировини, реалізації від -повідної
продукції.

Отже, аграрне право України — це комплексна галузь права, що охоплює
сукупність правових норм, які регулюють аграрні відносини, що
складаються у сфері виробничої та пов’язаної з нею сільськогосподарської
діяльності під час використання земель сільськогосподарського
призначення суб’єктами аграрного господарювання.

Аграрне право характеризується властивим їй предметом правового
регулювання. Таким специфічним предметом є аграрні правовідносини, які,
по-перше, випливають зі спеціального правового статусу суб’єктів
аграрного права, зі специфіки їх завдань та предмета діяльності;
по-друге, складаються у сфері виробництва продуктів харчування,
продовольства і сировини рослинного і тваринного походження, переробки
та реалізації сировини суб’єктами аграрної підприємницької діяльності.
Аграрні правовідно -сини як предмет аграрного права являють собою
взаємопов’язані інтегровані відносини майнового, земельного, членського,
учасни-цького, корпоративного, управлінського і трудового характеру в
усій багатогранності їх прояву в процесі здійснення завдань діяльності
суб’єктів аграрного підприємництва.

Суспільні відносини, що становлять предмет аграрного права, являють
собою складний комплекс відносин як за складом суб’єктів (зокрема
громадян, які беруть участь і є членами чи акціонерами або учасниками
суб’єктів аграрного підприємництва, кооперативного чи корпоративного
типів), так і за своїм предметом і змістом. Суб’єктами цих відносин є
кожний аграрний підприємець зі статусом юридичної особи приватного права
кооперативного чи корпоративного типів і відповідно його члени чи
акціонери або учасники. У підприємствах кооперативного типу між цією
юридичною особою (кооперативом) та його членами виникають складні,
ґрунтовані на праві членства, внутрішньогосподарські трудові,
управлінські, майнові та земельні правовідносини. Як родове поняття, всі
вони складаються з окремих видів і зумовлюються характером
виробничо-господарської, фінансової, соціально-побутової діяльності
аграрного суб’єкта підприємництва1.

Головну роль в аграрному виробництві відіграють відносини з приводу
використання земель сільськогосподарського призна -чення як основного
засобу виробництва сільськогосподарської продукції. Вони включають у
себе порядок і умови надання права власності на землю та права
землекористування, права й обов’яз -ки землекористувачів тощо.

Із земельними відносинами тісно пов’язані майнові аграрні відносини, які
виникають з приводу володіння, користування та розпорядження об’єктами
власності, розподілу прибутків між членами аграрних підприємств тощо.

‘Аграрне право України: Шдруч. / За ред. В. 3. Янчука.— К.: Юрінком
Інтер, 1999.—С. 13.

PAGE 13

До предмета аграрного права належать також трудові відносини, які
складаються у сфері організації праці, дотримання дисципліни праці,
оплати праці тощо в аграрному секторі економіки. Самостійним видом
аграрних відносин, як різновиду предмета аграрного права, є
організаціино-управлінські відносини, які поділяються на внутрішні і
зовнішні. Внутрішні організаційно-управлінські відносини створюються між
структурними підрозділами суб’єкта аграрного господарювання та його
органами щодо організації та здійснення сільськогосподарського
виробництва. Зовнішні організаційно-управлінські відносини створюються
між суб’єкта -ми аграрного господарювання та державними органами виконав
-чої влади й органами місцевого самоврядування щодо регулювання
аграрного виробництва.

До предмета аграрного права належать також соціальні аграрні відносини,
які складаються з приводу забезпечення зайнятості сільського населення
на сільськогосподарських підприємствах, підвищення рівня заробітної
плати селян, розвитку на селі осві -тянсько-культурної сфери тощо.

Отже, предметом аграрного права є врегульовані нормами аграрного
законодавства земельні, майнові, трудові, організаційно-управлінські,
соціальні відносини, які складаються в процесі здійснення аграрними
суб’єктами виробничо-господарської та іншої сільськогосподарської
діяльності.

Методи регулювання в аграрному праві. Специфіка аграрного права
визначається також методом правового регулювання під -приємницьких
правовідносин. Визначення методу правового ре -гулювання дає змогу
відповісти на питання, яким чином здійс -нюється регулювання аграрних
правовідносин. Метод аграрного права — це сукупність прийомів і способів
впливу на правовідносини в галузі сільськогосподарського виробництва.
Комплексний характер аграрних правовідносин, які поєднують в собі ор
-ганізаційні та майнові відносини, зумовлює складний характер методу
правового регулювання.

Майнові відносини, які базуються на юридичній рівності сторін,
регулюються нормами цивільного права, тому стосовно цих відносин
застосовується диспозитивний метод. Згідно з ним суб’єкти аграрного
підприємництва, вступаючи у майнові правовідносини, мають право
відповідно до ст. 44 Господарського кодексу України (далі — ГК) з
власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать
законодавству України. Тобто суб’єкти підприємницької діяльності діють
за принципом «дозволено все, що не заборонено законом». В умовах
формування та становлення ринкових, базованих на вільному підприємництві
відносин диспозитивний метод набуває пріоритетного значення.

Із розширенням права колективного самоврядування як системи управління
діяльністю колективних сільськогосподарських підприємств і виробничих
сільськогосподарських кооперативів дедалі більшого розповсюдження
набуває метод локальної правотворчос-ті. Застосування цього методу дає
можливість заповнити наявні в аграрному законодавстві прогалини.

Організаційні відносини, що базуються на підпорядкуванні однієї сторони
іншій, здебільшого регулюються нормами публічного права, тому стосовно
цих відносин застосовується метод владних приписів, який виходить з
того, що суб’єкти аграрного підприєм -ництва зобов’язані
підпорядковувати свою діяльність моделям правовідносин, які визначені
законодавством. Означений метод застосовують для регулювання порядку
землекористування, ви -користання природних ресурсів у сільському
господарстві, ліцензування окремих видів підприємницької діяльності,
квотування, стандартизації та сертифікації тощо. При цьому органи
державного управління економікою мають діяти за принципом «дозволено те,
що встановлено законом».

В аграрному праві застосовують також метод рекомендацій, згідно з яким
держава в особі уповноважених органів виконавчої влади регулює
діяльність суб’єктів аграрного підприємництва, пропонуючи зразкові форми
договорів (наприклад, договору оренди майна), статутних документів
(типовий статут акціонерного товариства тощо).

Принципи аграрного права. Принципи права — це основоположні засади,
ідеї, які закріплені в правових нормах і відобража -ють закономірності
певної галузі права, загальну спрямованість правового регулювання. В них
розкриваються системні особли -вості галузі права, що зумовлюють її
галузеву сутність.

Принципи аграрного права ґрунтуються на загальноправових принципах, які
мають своєю основою положення Конституції України. Основними правовими
принципами, що закріплені в чин -ному національному законодавстві (в
тому числі й в аграрному), є:

1) принцип справедливості;

2) принцип пріоритетності і захисту прав людини;

3) принцип рівноправності;

4) принцип законності;

5) принцип правосуддя;

6) принцип системного формування та побудови національно го права й
окремих її галузей.

Аграрне право як комплексна галузь права має систему спеціальних
принципів, наявність яких пояснюється особливостями мети та змісту
аграрних відносин. Найважливішими спеціальними принципами аграрного
права є:

1) пріоритетність сільського господарства в народногосподарському
комплексі України. Значущість цього принципу визначається

PAGE 15

тим, що аграрний сектор економіки забезпечує суспільство жит -тєво
необхідною сільськогосподарською продукцією;

2) забезпечення економічної багатоманітності та рівнії*1 за~ хист
державою всіх суб’єктів аграрних відносин. Формування ринкової економіки
в Україні забезпечує можливість застосУван’ ня в аграрному секторі
різноманітних форм власності на зем!”° та майно, організаційно-правових
форм підприємств (сільськогоспо дарських виробничих та обслуговуючих
кооперативів, фермерсь ких господарств, особистих селянських
господарств, приватних аграрних підприємств та ін.) Держава гарантує
суб’єктам агр^рр ного підприємництва, незалежно від обраних ними
організацій* ‘ правових форм підприємницької діяльності і форм
власйості> однакові права і створює рівні можливості для доступу до
матеріаль но-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних
та інших ресурсів;

3) право суб’єктів аграрного господарювання самостійно здійс нювати
будь-яку підприємницьку діяльність. Аграрний підприє мець самостійно
вирішує, якими видами діяльності йому займати ся з урахуванням
встановлених законодавством заборон і обмежень на здійснення такої
діяльності, формує програми діяльності, доби рає постачальників і
споживачів продукції, що виробляється, залу чає матеріально-технічні,
фінансові та інші види ресурсів, викорис тання яких не обмежене законом,
встановлює ціни на продукцію та послуги відповідно до закону;

4) органічний взаємозв’язок трудових і земельних відносин.
Сільськогосподарське виробництво органічно пов’язане із земле
користуванням. У процесі трудової діяльності селян використову ються
корисні природні властивості ґрунтів (родючість та ін.) з метою
виробництва продуктів харчування, кормів для тварий і си ровини для
різних галузей промисловості;

5) державна підтримка сільськогосподарського виробники- Аг рарне
господарювання належить до ризикових видів виробничої діяльності, що
пояснюється його залежністю від кліматичних умов, від кон’юнктури на
ринку паливно-мастильних матеріалів, трива лим проміжком часу між
вкладенням праці й одержанням при бутків від реалізації виробленої
продукції тощо. Внаслідок ІІЬОГО сільське господарство є дотаційним.
Держава повинна забезпечу вати паритетність закупівельних цін на
сільськогосподарську про дукцію, пільгове кредитування аграрних
виробників, фінансуван ня соціальної сфери села за рахунок державного і
місцевих бюджетів тощо;

6) забезпечення рівності і справедливого розподілу матеріальних і
культурних благ між міським і сільським населенням. Це зумовлює
необхідність забезпечення пріоритетного розвитку соціально-КАУль-турної
сфери села, створення належного рівня життя селян.

Система аграрного права. Система аграрного права — це сукупність
взаємопов’язаних, розміщених у певній логічній послі -довності норм і
правових інститутів, які регулюють аграрні правовідносини суб’єктів
аграрного господарювання.

Усталеним інститутом аграрного права є інститут права членства в
юридичних особах. Правові норми, що утворюють цей інститут, регулюють
організаційно -правові відносини, пов’язані з умовами і порядком вступу
у члени сільськогосподарських підприємств (виробничі
сільськогосподарські кооперативи, спілки селян та ін.) та виходом із
них.

Одним із провідних інститутів аграрного права є інститут права власності
на землю, який сформувався в результаті здійс -нення земельної та
аграрної реформи, виникнення аграрних това -ровиробників, заснованих на
різних формах власності.

Важливу роль відіграє інститут аграрної оренди як
організаційно-виробничої форми сільського господарства. Норми цього
інституту регулюють відносини щодо порядку й умов надання земельної
ділянки, призначеної для виробництва сільськогоспо дар -ської продукції.

Важливим інститутом аграрного права є інститут корпора-“У тивного права.
Правові норми, що регулюють цей інститут, пов’яза-А ні з умовами та
порядком заснування господарських товариств а> у результаті приватизації
державних сільськогосподарських підприємств через створення відкритих
акціонерних товариств, а також перетворення колективних
сільськогосподарських підприємств, > спілок селян, виробничих
сільськогосподарських кооперативів в акціонерні товариства або
товариства з обмеженою відповідальністю. Правові норми цього інституту
визначають корпоративні права учасників щодо отримання дивідендів та
управління справами товариства, розпорядження своїми акціями, частками у
статутному капіталі товариства. Порядок реалізації корпоративних прав
урегульовано ГК і Цивільним кодексом України (далі — ЦК), Законом
України «Про господарські товариства» та установчими документами
господарських товариств.

Дедалі більшого значення набуває інститут фермерського господарства,
який включає норми права, що регулюють складний комплекс
організаційно-управлінських, трудових, майнових, земельних та інших
відносин.

Традиційним інститутом аграрного права є інститут сільськогосподарської
кооперації. Із прийняттям Закону України «Про сільськогосподарську
кооперацію» особливого поширення в аграрному секторі набули виробничі й
обслуговувальні кооперативи.

PAGE 17

Своєрідним інститутом аграрного права є інститут правового становища
приватних підсобних господарств. Правовими нормами цього інституту
визначається правовий статус суб’єкта права ведення приватного
підсобного господарства, регулюються майнові, договірні та інші
відносини, пов’язані з веденням цього господарства.

В умовах ринкових перетворень у сільському господарстві важливе значення
має інститут аграрно-договірних відносин, норми якого забезпечують
створення майнових, фінансових та інших передумов для ефективної
господарської діяльності аграр -них товаровиробників.

Здійснення завдань щодо активізації соціального розвитку села зумовлює
необхідність послідовної реалізації комплексного аграрно-правового
інституту — пріоритетного соціального розвитку села. 18 січня 2001 р.
було прийнято Закон України «Про стимулювання розвитку сільського
господарства на період 2001-2004 років», який визначив форми і методи
державної підтримки сільського господарства, забезпечення нормальних
соціально-економічних умов життя та праці селянства.

Система аграрного права як навчальна дисципліна складається з двох
частин — Загальної та Спеціальної.

До Загальної частини належать такі загальнотеоретичні теми, як предмет
аграрного права, його принципи й система; джерела аграрного права;
аграрні правовідносини; правовий статус аграрних суб’єктів; державне
регулювання сільського господарства тощо.

Особлива частина навчального курсу містить матеріал про правове
регулювання виробничо-господарської діяльності аграрних підприємств,
особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення,
договірні відносини в аграрному секторі, відповідальність за порушення
аграрного законодавства України тощо.

Запитання для самоконтролю

1. Що є предметом аграрного права?

2. Що таке сільськогосподарська діяльність?

3. Які правовідносини складаються в процесі аграрного гос подарювання?

4. Які методи аграрного права Ви знаєте?

5. Що таке метод автономних рішень?

6. Що являють собою принципи аграрного права?

7. Що таке система аграрного права?

8. У чому полягає особливість аграрного права як галузі права?

9. Яке місце займає аграрне право в системі права України? 10. Що вивчає
наука аграрного права?

ТЕМА 2 джерела аграрного права

Поняття і види джерел аграрного права. Конституція України — правова
основа аграрного права. Закони — основні джерела аграрного права.
Підзаконні нормативні акти.

Поняття і види джерел аграрного права. У теорії права під джерелами
(формами) права розуміють спосіб зовнішнього прояву правових норм. До
джерел права належать: нормативно-правовий акт, правовий звичай,
нормативно-правовий договір, юридичний прецедент, юридична доктрина.

До джерел аграрного права відносять нормативно-правові акти,
нормативно-правові договори і правові звичаї.

Основним джерелом аграрного права є нормативно-правові акти, до яких
належать закони і підзаконні акти. Особливістю джерел аграрного права як
комплексної галузі є поєднання в нормативно-правових актах власне
аграрно-правових норм і норм інших галузей права (цивільного,
господарського, земельного, адміністративного, трудового та ін.). За
змістом правових норм акти аграрного права поділяють на уніфіковані
(загальні) акти і диференційовані (спеціальні) акти. Уніфіковані акти
містять норми, що регулюють майнові й організаційні відносини, які
стосуються всіх суб’єктів аграрного права (про правовий режим земель
сільськогосподарського призначення та ін.). Диференційовані акти
включають нор -ми, що регулюють правовий статус окремих суб’єктів
аграрного підприємництва або окремі види аграрного господарювання (в
галузі насінництва, тваринництва та ін.).

Із розвитком ринкових відносин в аграрному секторі зростає роль
нормативно-правового договору як джерела аграрного права.
Нормативно-правовим договором є угода суб’єктів аграрного права, яка
містить нові юридичні правила. Наприклад, згідно зі ст. 8 Закону України
«Про споживчу кооперацію» взаємовідносини між споживчими товариствами та
їх спілками будуються на договірних засадах. Товариства на підставі
договору можуть делегувати спілкам частину своїх повноважень і виконання
окремих функцій.

PAGE 19

Дедалі більшого поширення і застосування у сфері аграрних відносин
набуває правовий звичай. У цивільному праві звичаєм ділового обороту
визнається не передбачене законодавством правило поведінки, яке склалось
і широко застосовується у сфері підприємницької діяльності. Правовий
звичай здебільшого застосовують у галузі зовнішньоекономічної діяльності
(стосовно процедури ведення переговорів тощо).

Конституція України — правова основа аграрного права. Конституційні
основи правового господарського порядку в аграрному секторі Україні
становлять: право власності українського народу на землю, її надра,
атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які розміщені у
межах території України, природні ресурси її континентального шельфу,
виключної (морської) еко -номічної зони, що здійснюється від імені
українського народу органами державної влади і органами місцевого
самоврядування в межах, визначених Конституцією; право кожного
громадянина користуватися природними об’єктами права власності народу
відповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх суб’єктів
права власності і господарювання, соціальної спрямова -ності економіки,
недопущення використання власності на шкоду людині і суспільст у,
визнання всіх суб’єктів права власності рів -ними перед законо ? (ст.
13); право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю
власністю, результатами своєї інте -лектуальної, творчої діяльності,
визнання непорушності права приватної власності, недопущення
протиправного позбавлення власності (ст. 41); економічна
багатоманітність (ст. 15); право кожного на підприємницьку діяльність,
не заборонену законом; забезпечення державою захисту конкуренції в
підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним
становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросо
-вісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм анти
-монопольного регулювання винятково законом, захист прав спо -живачів
(ст. 42); визначення винятково законом правових засад і гарантій
підприємництва (ст. 92); забезпечення державою еко -логічної безпеки та
підтримання екологічної рівноваги на тери -торії України (ст. 16);
забезпечення державою належних, безпеч -них і здорових умов праці (ст.
43); взаємовигідне співробітництво з іншими країнами (ст. 18); визнання
і дія в Україні принципу верховенства права (ст. 8).

Закони — основні джерела аграрного права. За предметом регулювання
аграрні закони поділяють на загальні акти і дифе -ренційовані
(спеціальні) акти. Загальні акти містять норми, що регулюють майнові й
організаційні відносини, які стосуються ор -ганізаційно-правової
перебудови структури агропромислового комплексу, аграрної реформи та
створення ефективних товаро

виробників сільськогосподарської продукції. Диференційовані акти
включають норми, що регулюють правовий статус окремих суб’єктів
аграрного підприємництва або окремі види аграрного господарювання (в
галузі насінництва, тваринництва та ін.).

До загальних актів належать закони: «Про колективне сільськогосподарське
підприємство», норми якого визначають правовий статус колективного
сільськогосподарського підприємства (далі — КСГП), регулюють відносини
права членства в КСГП, відносини власності і паювання майнових фондів,
оплату праці членів КСГП, основний режим виробничо-господарської
діяльності, право самоврядування, взаємини держави і колективного
сільськогосподарського підприємства, порядок реорганізації або
ліквідації КСГП; «Про сільськогосподарську кооперацію», який визначає
види сільськогосподарських кооперативів, порядок їх державної
реєстрації, права та обов’язки членів кооперативу, правовий режим майна
і землі, розподіл доходів, взаємини держави і кооперативу та ін.; «Про
споживчу кооперацію», який визначає правові, економічні та соціальні
основи діяльності споживчої кооперації як добровільного об’єднання
громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою
поліпшення свого економічного та соціального стану; «Про кредитні
спілки», який визначає організаційні, правові та економічні засади
створення та діяльності кредитних спілок, що являють собою неприбуткові
організації, засновані фізичними особами, професійними спілками, їх
об’єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб їх
членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок
об’єднаних грошових внесків членів кредитних спілок; «Про фермерське
господарство», який визначає економічні, соціальні і правові основи
створення та діяльності фермерських господарств в Україні; Земельний
кодекс України (далі — ЗК), який визначає правовий режим землі як
головного засобу сільськогосподарського (аграрного) виробництва, права
та обов ‘язки власників і користувачів землі, відповідальність за її
раціональне використання.

До диференційованих актів належать закони: «Про насіння і садивний
матеріал», «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з
них», «Про племінну справу в тваринництві», «Про ветеринарну медицину»,
«Про зерно та ринок зерна в Україні».

Підзаконні нормативні акти. Підзаконними нормативними актами є постанови
Верховної Ради України, нормативні укази Президента України, постанови і
розпорядження Кабінету Міністрів України, накази, положення, інструкції,
що приймаються Міністерством аграрної політики України, іншими
міністерствами й відомства -ми України, нормативні акти місцевих рад та
місцевих державних адміністрацій, локальні нормативні акти аграрних
суб’єктів з пи -тань сільськогосподарського виробництва і
підприємництва.

PAGE 21

Постанови Верховної Ради України є обов’язковими як для парламентських
комітетів та інших органів Верховної Ради Ук -раїни; так і длД органів
виконавчої влади й органів місцевого самоврядування. До джерел аграрного
права належить, наприклад, Постанова Верховної Ради України від 10 липня
1996 р. «Про порядок введенні в дію Закону України «Про особливості
приватизації майна в аґР Р У комплексі». Цією постановою було
затверджені? перелік підприємств у системі агропромислового комплексу
(даДІ — АПК), які підлягають приватизації за погодженням із Кабінетом
Міністрів України.

Укази Президента України видаються на розвиток Консти -туції України їа
чинного законодавства і є обов’язковими для ви -конання на території
України органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування,
підприємствами й організаціями незалежно від форм власності, а також
громадянами. Укази Пре -зидента України видаються для термінового
правового врегулю -вання питань раціональної аграрної політики.

До указів Президента України з питань розвитку агропромислового
комплексу належать: «Про невідкладні заходи щодо при -скорення земеДьної
реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» від Ю листопада 1994
р. № 666/94, «Про заходи щодо реформування аграрних відносин» від 18
січня 1995 р. № 63 /95, «Про Основні напрями розвитку агропромислового
комплексу України» від 29 квітня 1998 р. № 389/98, «Про невідкладні
заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 3
грудня 1999 р. № 1529/99, «Про заходи щодо захисту внутрішнього ринку
від імпортної сільськогосподарської продукції та продовольства» від 7
травня 1999 р. № 98/99-рп, «Про заходи щодо забезпечення захисту
майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки»
від 29 січня 2001 р. № 62/2001 та інші.

Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає з питань
розвитку АПК постанови й розпорядження, які є обов’язковими для
виконання суб’єктами аграрного підприємництва незалежно від форм їх
власності. Постанови Кабінету Міністрів України приймаютья на виконання
законів України і указів Президента України, якимії регулюють відносини
з організації сільськогосподарського виробництва, приватизації
державного майна в АПК і зем -лі, використання сільськогосподарських
земель, сприяння розвитку фермерських господарств, соціальної сфери на
селі.

До постанов Кабінету Міністрів України з питань розвитку АПК належать:
«Про заходи щодо поліпшення насінництва сільськогосподарських культур»
від 16 червня 1993 р. № 459; «Про прискорення організації біржового
сільськогосподарського ринку» від 17 листопада 1995 р. № 916; «Про
прискорення приватизації майна

PAGE 22

в агропромисловому комплексі та спрощення процедури її проведення» від
19 липня 1996 р. № 755; «Про Концепцію розвитку біржового ринку
сільськогосподарської продукції» від 5 серпня 1997 р. № 848; «Про
затвердження Положення про порядок справляння та обліку фіксованого
сільськогосподарського податку» від 23 квітня 1999 р. № 658; «Про
порядок використання коштів державного бюджету, що спрямовуються на
придбання вітчизняної техніки та обладнання для агропромислового
комплексу на умовах фінансового лізингу та заходи по операціях
фінансового лізингу» від 10 грудня 2003 р. № 1904; «Про забезпечення
реалізації деяких положень Закону України «Про зерно та ринок зерна в
Україні» від 17 листопада 2004 р. № 1569.

Нормативні акти міністерств, відомств та інших органів виконавчої влади
поширюються на внутрішньогалузеві і міжгалузеві (міжвідомчі) відносини,
в яких містяться норми, прийняття яких є компетенцією кількох
центральних органів виконавчої влади. До джерел аграрного права належать
такі нормативні акти міністерств і відомств: наказ Міністерства
сільського господар -ства і продовольства України від 30 листопада 1993
р. «Про порядок оплати робіт, що виконуються проектно-розвідувальними
станціями хімізації сільського господарства»; наказ Міністерства
сільського господарства і продовольства України від 10 жовтня 1995 р.
«Про затвердження Порядку приймання, зберігання, переробки і розрахунків
за молочну сировину на давальницьких умовах»; наказ Державного комітету
по земельних ресурсах від 15 березня 1995 р. «Про затвердження
Тимчасового порядку проведення робіт із видачі державних актів
колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським
кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому
числі створеним на базі радгоспів та інших сільськогосподарських під
-приємств, на право колективної власності на землю»; наказ Міністерства
аграрної політики України від 14 липня 2003 р. «Про затвердження
Положення про умови проведення конкурсу на надання часткової компенсації
вартості складної сільськогосподарської техніки вітчизняного
виробництва»; наказ Міністерства аграрної політики України від 25 серпня
2005 р. № 425 «Про затвердження Порядку визначення на конкурсних засадах
переліку сільськогос -подарської і переробної техніки, закупівля якої
фінансується за рахунок коштів державного бюджету».

До міжгалузевих (міжвідомчих) нормативних актів, що стосуються сфери
аграрних відносин, належать: Положення про порядок реалізації на
зовнішньому ринку сільськогосподарської продукції, затверджене наказом
Міністерства сільського господарства України, Міністерства економіки
України, Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України,
Державного

митного комітету України від 18 січня 1994 р. № 37-19-1-12/314; наказ
Міністерства сільського господарства України та Української академії
аграрних наук від 18 березня 1996 р. № 85/17 «Про затвердження Типового
положенні про міжрегіональний та районний агроторговий дім»; Порядок
поставки концерном «Украгротех -сервіс» державним машинно -технологічним
станціям, сільськогосподарським товаровиробникам та іншим суб’єктам
господарю -вання всіх форм власності тракторів, сільськогосподарської
техніки фірми «Дір енд Компані», запасних частин і технічних рідин та
проведення розрахунків за них, затверджений наказом Міністерства
агропромислового комплексу України, Міністерства фінансів України,
Міністерства економіки України від 14 травня 1999 р. № 195/129/65;
Порядок проведення розрахунків із поста -чальниками насіння
сільськогосподарських рослин до державного резервного насіннєвого фонду
і користувачами, затверджений наказом Міністерства аграрної політики
України і Міністерства фі -нансів України від 28 листопада 2003 р. №
423/645; Порядок використання коштів, передбачених у Державному бюджеті
України на програму розвитку виробництва біодизеля, затверджений наказом
Міністерства аграрної політики України і Міністерства фінансів України
від 10 листопада 2003 р. № 398/620.

Нормативні акти місцевий рад та місцевих державних адміністрацій
належать до нормативних актів територіальної дії, тобто вони поширюються
на суб’єктів аграрного виробництва, розташо -ваних на відповідній
території – Згідно зі ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування
в Україні» місцеві ради в межах своїх повноважень приймають нормативні
та інші акти у формі рішень. Акти органів місцевого самоврядування, що
мають нор -мативний характер і регулюють аграрні відносини, належать до
нормативних актів (джерел) аграрного права. У рішеннях сільсь -ких,
селищних, міських рад, якими, відповідно до п. 22 ст. 26 цього закону,
затверджуються програми соціально -економічного та культурного розвитку
відповідних адміністративно -територіальних одиниць, як правило,
визначаються заходи щодо сприяння розвитку сільського господарства,
раціонального використання земель, підвищення врожайності
сільськогосподарської продук -ції та її реалізації, а також
затверджуються цільові місцеві програми приватизації в АПК. Згідно зі
ст. 33 цього закону виконавчим органам сільських, селищних, міських рад
належать повноважен -ня з прийняття актів у сфері регулювання земельних
відносин та охорони навколишнього природного середовища.

ЗК передбачено повноваження обласних, районних, міських, селищних,
сільських рад у галузі земельних відносин, зокрема щодо прийняття
відповідних рішень нормативного характеру (ст. 8-12). 24

Окремим джерелом аграрного права є внутрішньогосподарські локальні акти,
які приймаються суб’єктами аграрного господарювання. За порядком набуття
юридичної сили вони розмежовуються на дві групи.

До першої групи належать внутрішньогосподарські нормативно-правові акти,
які набувають юридичної сили з моменту реє -страції підприємства у
відповідних державних органах. До другої — акти, що набувають юридичної
сили з моменту прийняття їх найвищими органами самоврядування
господарств — загальними зборами членів підприємств, акціонерів,
учасників товариств із обмеженою відповідальністю та членів трудового
колективу орендного підприємства тощо1. Так, згідно зі ст. 87, 120, 134
ЦК до першої групи локальних нормативно-правових актів належить статут
господарства, а в повних і командитних товариствах — засновницький
договір. До другої — всі інші внутрішньогосподарські корпоративні
правові акти.

Згідно зі ст. 88 ЦК України установчі документи мають містити положення
(норми права), якими регулюються внутрішні від -носини у процесі
створення і діяльності товариства або установи. Аграрні підприємства у
прийнятті свого статуту можуть скористатися змістом Примірного зразка
Статуту колективного сільсько -господарського підприємства 1988 р. (зі
змінами та доповнення -ми, внесеними до нього представницьким органом
колективних сільськогосподарських підприємств — Республіканською радою у
1992 р.). Положення Примірного зразка Статуту колективного
сільськогосподарського підприємства 1992 р. мають рекоменда -ційний
характер, тому вони можуть бути використані аграрними підприємствами у
підготовці власних статутів. При цьому, відповідно до ст. 4 Закону
України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», у статутах
повинні бути зазначені назва гос -подарства, його місцезнаходження,
предмет і цілі діяльності, порядок вступу до членів підприємства і
виходу з нього, права й обов’язки членів, органи управління,
самоврядування і контролю, компе -тенція цих органів, порядок створення
майна та іншої власності членів — суб’єктів підприємництва, порядок
розподілу прибутків господарств, умови і порядок виключення зі складу
членів колективного підприємства, умови реорганізації та припинення
діяль -ності підприємства.

До внутрішньогосподарських локальних актів належать та -кож розпорядчі
(управлінські, самоврядні) акти уповноважених органів управління
(самоврядування) юридичних осіб приватного права й юридичних осіб
публічного права, що діють в аграрній

‘Аграрне право України: Підруч. / За ред. В. 3. Янчука.— К.: Юрінком
Інтер, 1999.— С. 54.

PAGE 25

сфері й містять норми, якими регулюється господарська та інша
діяльність у сфері сільськогосподарського виробництва. Такими є,
наприклад, правила внутрішнього розпорядку сільськогоспо -дарського
кооперативу, колективного сільськогосподарського підприємства,
фермерського господарства (в якому працюють наймані працівники),
державного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського
акціонерного товариства тощо. Ними регулюються порядок та умови набуття
і припинення членства, права й обов’язки членів товариства, порядок і
умови господарської діяльності, трудовий розпорядок дня, режим праці у
відповідному сезоні сільськогосподарського виробництва, оплата
сільськогос -подарського виробництва, оплата праці, відпусток,
дисциплінар -ної і статутної відповідальності тощо. Сільськогосподарські
юридичні особи можуть приймати й інші внутрішньогосподарські нормативні
акти, наприклад, положення про структурні підрозділи підприємства:
бригаду, ферму, механізований загін, ланку, інструкції з правил техніки
безпеки, поводження з худо -бою та іншими тваринами1.

Запитання для самоконтролю

1. Які джерела аграрного права Ви знаєте?

2. Що таке аграрне законодавство?

3. Що являють собою правові форми актів аграрного законо давства?

4. Які характерні ознаки аграрного законодавства Ви знаєте?

5. Чим зумовлена численність актів аграрного законодавства?

6. За якими критеріями можна класифікувати акти аграрно го
законодавства?

7. На які види поділяється аграрне законодавство залежно від юридичної
сили актів?

8. Які законодавчі акти належать до системи статусних (ком-петенційних)
законів?

9. Які суб’єкти аграрного права приймають локальні правові акти?

10. Які суб’єкти аграрного права приймають регуляторні правові акти?

‘Аграрне право України: Шдруч. / За ред. О. О. Погрібного.— К.: Істина,
2004.— С. 84.

ТЕМА З аграрні правовідносини

Поняття й особливості аграрних правовідносин. Види аграрних
правовідносин. Внутрішні аграрні правовідносини. Зовнішні аграрні
правовідносини.

Поняття й особливості аграрних правовідносин. Аграрними правовідносинами
є суспільні відносини, врегульовані нормами аграрного права, що
складаються в процесі виробництва, переробки та реалізації
сільськогосподарської продукції. Аграрні правовідносини становлять
комплекс взаємопов’язаних організаційно-управлінських, майнових,
земельних, трудових та інших відносин.

Особливе місце в системі аграрних правовідносин належить правовідносинам
із використання землі, яка є матеріальною основою й одним із основних
засобів сільськогосподарського виробництва. Саме відносини
землекористування визначають специфічні особливості комплексу аграрних
правовідносин, а отже, особливе місце аграрного права в системі права
України.

Аграрні правовідносини відрізняються як за своїм особливим складом
учасників (суб’єктів), так і за специфічними об’єктами та змістом
відносин.

Суб’єктами аграрних правовідносин є фізичні та юридичні особи, наділені
цивільною правоздатністю і дієздатністю у сфері виробництва, переробки
та реалізації сільськогосподарської продукції, сервісного, фінансового,
соціального та іншого забезпечення аграрних товаровиробників. До
суб’єктів аграрних правовідносин — юридичних осіб відносять колективні
сільськогосподарські під -приємства, сільськогосподарські кооперативи,
спілки селян, сільськогосподарські товариства, фермерські господарства,
приватні (приватно-орендні) підприємства, державні аграрні товаровироб
-ники, спільні аграрні підприємства (із залученням іноземного капіталу).
Суб’єктами аграрних правовідносин є також громадя -ни, які ведуть
особисті селянські господарства.

Об’єктами аграрних правовідносин є: нерухоме майно (земельні ділянки, а
також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, тощо); товарні продукти
харчування рослинного і тваринного

PAGE 27

(в тому числі водного та мисливського) походження; грошові кошти, в
тому числі й іноземна валюта, цінні папери тощо; природні ресурси — ліс,
водойадЛ, загальнопоширені корисні копалини тощо; земельні й майнові
па-ї; інші майнові та немайнові права, юридичні дії, що підлягають
грошовій оцінці і мають вартість.

Специфічними об’бктами аграрних правовідносин є тварини, які
використовуються У тваринництві, бджоли, які використовуються у
бджільництві, селекційні досягнення в рослинництві і тваринництві.

Змістом аграрних правовідносин є права та обов’язки учас -ників цих
відносин. Права та обов’язки учасників аграрних відносин визначаються
змістом і цілями аграрного сектора економіки, які полягають у
підвиійенні кількісних і якісних показників сіль -ськогосподарського
виробництва на основі здійснення земельної й аграрної реформ. Правовою
формою, в якій урегульовані права й обов’язки аграрних суб’єктів, є
чинне законодавство, а також їх установчі документи (засновницький
договір і статут).

В умовах переходу До ринкової економіки принципово відмінними
особливостями аграрних правовідносин є:

а) існування й функціонування цих відносин на засадах при ватної
власності, її вияву — колективної та державної фор ми власності на землю
та інше нерухоме майно, зокрема за соби виробництв!

б) розвиток різноманітних легальних приватних форм аграр ного
підприємнийтва (від селянських господарств до різних легальних юридичних
осіб) поряд із державними юридич ними особами;

в) поступовий перевід ВІД державної форми аграрного господа рювання до
приватних форм;

г) розширення кола об’єктів правовідносин, які включають в се бе всю
повноту змісту й суті аграрного підприємництва, про дукти харчування
рослинного і тваринного (в тому числі водного й мисли#ського) походження
і, зрештою, включен ня до кола об’єктів аграрних правовідносин ряду тих,
які раніше за законодавством належали до об’єктів виключно інших галузей
права і галузей народного господарства;

ґ) збільшення питомої ваги майнових аспектів у системі аграрних
правовідносин;

д) відновлення значущості економічних функцій аграрного підприємництва,
тобто зміна ролі і питомої ваги інших, особ ливо соціальних, Функцій
усіх легальних організаційно-пра вових форм суб’єктів аграрної
підприємницької діяльності1.

‘Аграрне право України: ІІідруч. / За ред. В. 3. Янчука.— К.: Юрінком
Інтер, 1999.—С. 68-69.

Види аграрних правовідносин. Аграрні правовідносини можуть бути
класифіковані за різними ознаками. Так, за характером правовідносин
розрізняють:

– відносини щодо безпосереднього здійснення сільськогоспо дарської
діяльності (товарного виробництва продуктів хар чування, сировини і
продовольства рослинного і тваринного походження, переробки та
реалізації продукції виконання ро біт, надання послуг агрохімічного,
меліоративного, виробни чо-технічного, фінансового та іншого характеру);

– відносини щодо управління (у тому числі організації) госпо дарською
діяльністю як на рівні окремого аграрного підприєм ства
(внутрішньогосподарські організаційні відносини), так і на
загальнодержавному рівні (відносини між аграрними підприємствами і
державними органами, які здійснюють ре гулювання сільського
господарства);

– вертикальні, в яких одним з учасників виступає орган управлін ня, в
тому числі власник майна чи уповноважений ним орган.

За видами сільськогосподарської діяльності виділяють такі
правовідносини:

– відносини в галузі тваринництва;

– відносини в галузі рослинництва;

– відносини в галузі агровиробничого сервісу. За сферою дії
правовідносини поділяють на:

– внутрішньогосподарські, що виникають всередині аграрного підприємства
між її структурними підрозділами;

– міжгосподарські (зовнішньогосподарські), що виникають між юридично
самостійними суб’єктами аграрного господарювання.

Внутрішні і зовнішні аграрні правовідносини мають свої особливості,
зумовлені як їх змістом, так і методами їх регулювання. Зокрема,
внутрішньогосподарські відносини, на відміну від зов
-нішньогосподарських відносин, регулюються переважно локальними актами
суб’єктів аграрного господарювання, тим часом як зовнішні аграрні
правовідносини — переважно нормативно-правовими актами органів державної
влади.

Внутрішні аграрні правовідносини. За змістом внутрішні аграрні
правовідносини поділяють на відносини між підприємством і його членами
чи працівниками, між підприємством та його структурними (виробничими)
підрозділами, трудові і земельні правовідносини, майнові відносини,
організаційно-управлінські відносини.

Зміст правовідносин між аграрними підприємствами та їх членами
(учасниками) становить сукупність їх взаємних суб’єктивних прав і
обов’язків, які виникають у зв’язку зі здійсненням
організаційно-управлінської і виробничо-господарської діяльності. До
цієї групи правовідносин належать відносини з приводу задоволення
матеріальних інтересів працівників (щодо розподілу прибутків і виплати

PAGE 28

дивідендів тАЩ°)> соціально-побутових та інших потреб (фінансування
індивіЛУального житлового будівництва, надання послуг з водо-,

лгтпостачання ч

газо-, ен№ тощо).

Трудові правовідносини ґрунтуються або на членстві у
сільськогосподарських кооперативах, фермерських господарствах і
регламентують51 локальними нормативно-правовими актами, або на трудовом/
договорі і регулюються нормами трудового права.

Трудові ііравовідносини за своїм характером і змістом поділяють на:
віднFсини Щ°Д° організації та дисципліни праці; відносини

валост* г

щодо три і робочого часу та часу відпочинку; відносини щодо оплати
праці; відносини щодо охорони праці.

Земельні правовідносини, які визначають специфіку аграрних правовідносин
поділяють на відносини земельної власності та відносини у сфері
використання землі. Серед останніх розрізняють відносини сільсьіВ умовах ринкових перетворень в агропромисловому комплексі дедалі більше розпарюється сфера застосування договору як форми опосередкування товарно-грошових відносин. До зовнішніх аграрних договірних відносин належать договори, що спрямовані на забезпечення потреб суб'єктів аграрного виробництва у матеріальних, енергетичних та інших ресурсах (купівля-продаж, поставка, постачання енергії тощо), договори майнового найму (оренди землі, оренди майнового і земельного паїв, лізингу тощо) договори контрактації та інщі договори на реалізацію сільськогосподарської продукції, договори про надання послуг (агрохімічне обслуговування тощо). Податкові правовідносини виникають під час сплати податків та інших обов'язкових платежів і регулюються нормами податкового права. Суб'єкти аграрного підприємництва вступають у відносини з органами державної податкової служби з приводу встановлення, зміни та стягненая податків у відповідний бюджет (державний, місцевий). Специфічним для аграрного сектора економіки є земельний податок — обов'язковий платіж, що справляється з сільськогосподарських товаровиробників за використання земельних ділянок. Певну частину зовнішніх аграрних правовідносин становлять правовідносини, що виникають внаслідок заподіяння майнової шкоди. Майнова шкода, завдана учасникам зовнішніх аграрних пра -вовідносин (суб'єктам аграрного підприємництва та їх контрагентам), відшкодовується відповідно до норм цивільного, земельного і аграрного законодавства. Запитання для самоконтролю 1. Що являють собою аграрні правовідносини? 2. У чому полягає особливість аграрних правовідносин? 3. На які види поділяють аграрні правовідносини? 4. Які характерні ознаки аграрних правовідносин Ви знаєте? 5. У чому специфіка внутрішньогосподарських аграрних пра вовідносин? 6. Хто є суб'єктом внутрішньогосподарських аграрних пра вовідносин? 7. Що є змістом внутрішньогосподарських аграрних право відносин? 8. Хто є суб'єктом зовнішньогосподарських аграрних пра вовідносин? 9. У чому поДягають основні права і обов"язки суб'єктів аг рарних правовідносин? 10. У чому полягає зв'язок внутрішньогосподарських і зовнішньогосподарських аграрних правовідносин? ТЕМА 4 СУБ'ЄКТИ АГРАРНОГО ПРАВА Поняття і види суб'єктів аграрного права. Особливості пра-восуб'єктності аграрних підприємств. Створення і ліквідація суб'єктів аграрного господарювання. Поняття і види суб'єктів аграрного права. Суб'єктами аграр -ного права визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність на землі, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків) у сфері виробництва, переробки, реалізації сільськогосподарської продукції, аграрного сервісу, мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Учасниками відносин у сфері аграрного господарювання є аграрні підприємства, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені органіаацій -но-гоеподареькою компетенцією. Суб'єктів аграрного господарювання можна класифікувати 0а РІВНИМИ крйтіріями, аокріма ша. юридичним статусом, за формою власності, спеціальною правоздатністю та функціями, суб'єктним складом, способом утворення та формування статутного фонду, організаційно-правовою формою, кількістю працівників та обсягом валового доходу. За юридичним статусом всі суб'єкти аграрного господарювання поділяються на юридичних і фізичних осіб. Серед останніх вирізняються фізичні особи, які ведуть особисте селянське господарство для задоволення особистих потреб у сільськогоспо -дарській продукції, надлишки якої реалізуються на ринках. За формою власності аграрні товаровиробники, згідно з Законом України «Про власність», поділяються на приватні, колективні, державні та змішані, а згідно з ЦК — на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права (ст. 81 ЦК). Юридичні особи приватного права створюються на підставі установчих документів, 32 PAGE 33 як правило, на договірних засадах. Юридичні особи публічного права створюються розпорядчим способом на підставі акта органу державної влади або органу місцевого самоврядування. За спеціальною правоздатністю та функціями суб'єкти аграрного господарювання поділяються на суб'єктів у сфері товарного виробництва продуктів харчування, сировини і продовольства рослинного і тваринного походження, суб'єктів у сфері агровиробничо-го сервісу, суб'єктів у сфері фінансування, кредитування, страхування, торгівлі. До перших належить більшість суб'єктів аграрного господарювання (виробничі сільськогосподарські кооперативи, товариства, спілки селян, фермерські господарства, державні аграрні підприємства тощо). До других — товариства, кооперативи та інші, які здійснюють агрохімічне, меліоративне, виробничо-технічне та інше обслуговування аграрних підприємців. До третіх — банки, кредитні спілки, біржі, страхові компанії тощо. За суб'єктним складом аграрні товаровиробники поділяють на українські та спільні за участю іноземного інвестора. Згідно зі ст. 63 ГК підприємство, створене відповідно до вимог законодавства України, в статутному фонді якого не менш як 10% становить іноземна інвестиція, визнається підприємством з іноземни -ми інвестиціями. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями із дня зарахування іноземної інвес -тиції на його баланс. За способом утворення гяа формування статутного фонду аграрних товаровиробників поділяють на унітарні та корпоративні підприємства. Відповідно до ст. 63 ГК України унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є державні та комунальні сільськогосподарські підприємства, а також підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника. Корпоративне аграрне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є сільськогосподарські кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб. 34 За організаційно-правовою формою всіх суб'єктів аграрного господарювання можна поділити на підприємства, кооперативи, господарські товариства та фермерські господарства. Окрему групу сільськогосподарських підприємств складають державні і комунальні підприємства, які, на відміну від інших суб'єктів аграрного господарювання, створюються в розпорядчому порядку згідно з рішенням компетентного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» сільськогосподарським кооперативом є юридична особа, створена фізичними та/або юридичними особами, що є сільськогосподарськими товаровиробниками, на засадах добровільного членства та об'єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності в сільському господарстві та обслуговування переважно членів кооперативу. Основними кваліфікаційними ознаками сільськогосподарських кооперативів є: - недержавна форма власності; - відносини членства; - здійснення членами кооперативу управлінських функцій за принципом: «один член — один голос»; - особиста трудова участь членів у спільній виробничій або ін шій господарській діяльності в аграрному секторі; —об'єднання членами своїх майнових пайових внесків; —наявність інституту кооперативних виплат і виплат на паї. До кооперативних форм виробництва сільськогосподарської продукції також належать колективні сільськогосподарські під -приємства, фермерські господарства, їх об'єднання тощо1. Згідно із Законом України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є юридичною особою. Його членами можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства і виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, згідно із законом. Фермерське господарство, на відміну від інших сільськогосподарських кооперативів, може бути створено однією особою. Господарськими товариствами визнаються підприємства, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У сфері аграрного виробництва 'Аграрне право України: Шдруч. / За ред. О. О. Погрібного.— К.: Істина, 2004.— С. 97. PAGE 35 діють переважно акціонерні товариства закритого і відкритого типів і товариства з обмеженої відповідальністю. За кількістю працівників Фа обсягом валового доходу сільськогосподарські підприємства поділяють на малі, середні та великі. Згідно з ч. 7 ст. 63 ГК малими визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансо -вий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро. Великими підприємствами визнаються підприємстві, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу #Д реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро. Усі інші підприємства відносять Д° середніх. Особливості правосуб'єктності аграрних підприємств. Право-суб'єктність аграрних підприємств характеризується поєднанням загальних ознак, притаманний Усім суб'єктам господарювання, і специфічних ознак, зумовлених особливостями сільськогоспо -дарського виробництва. Суб'єкти аграрного господ№ювання мають загальну цивільну правоздатність (здатність мат# цивільні права та обов'язки) і діє -здатність (здатність набувати цивільних прав та обов'язків). Відповідно до цього вони мають господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), відокремлене майно, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та ідентифі -каційним кодом, відповідаю*' за своїми зобов'язаннями своїм майном, можуть від свого іме#і набувати та здійснювати майнові та особисті немайнові права, іДати обов'язки, бути позивачами та відповідачами в суді. Важливою ознакою суб'єктів аграрного господарювання є також обов'язкова державна реєстрація, з моменту якої юридичні особи та фізичні особи-підприємці набувають статус суб'єктів аграрного права. Специфіка правового статусу суб'єктів аграрного господарювання полягає в тому, що всі в#ни, незалежно від їх організаційно-правової форми, є учасниками цивільних, земельних, трудових, організаційно-управлінських (адміністративних), фінансових та інших правовідносин. Коло і характер таких відносин різноманітні, мають індивідуальну визнлченість Для кожної конкретної організації, яка зумовлюється йе тільки її організаційно-правовою формою, але й спеціалізацією, іншими особливостями окремих видів сільськогосподарських ЮриДичних осіб. Водночас зазначеній сукупності правовідносин (аграрних правовідносин) притаманні специфічні риси, які зумовлюються галузевим характером господарської діяльності сільськогосподарських товаровиробників, пов'язаної з використанням звіУ™ як основного засобу виробництва, 36 а також рослин і тварин, тобто природного й біологічного чинників виробництва, які зазнають постійного впливу погодно-кліматич-нихумов. Визначальним у характеристиці правосуб'єктності суб'єктів аграрного господарювання є особливості предмета і завдань їхньої діяльності, які полягають у виробництві, переробці й реалізації сільськогосподарської товарної продукції (продуктів харчування та сировини). Особливості правового статусу суб'єктів аграрного господарювання визначаються нормами аграрного законодавства. Так, згідно зі ст. 2 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію», сільськогосподарські кооперативи залежно від завдань і предмета діяльності поділяються на виробничі й обслуговувальні. Вироб -ничі кооперативи здійснюють свою господарську діяльність на засадах підприємництва з метою одержання доходу. Обслуговувальні кооперативи спрямовують свою діяльність на обслуговування сільськогосподарського та іншого виробництва учасників коопе -рації. У свою чергу, залежно від виду діяльності обслуговувальні кооперативи поділяються на переробні, заготівельно-збутові, постачальницькі та інші. Здійснювані ними послуги пов'язані з виробництвом, переробкою, збутом продукції рослинництва, тваринництва, лісівництва та рибництва. Особливість правосуб'єктності аграрних підприємств кооперативного типу полягає також у тому, що в них, на відміну від акціонерних аграрних товариств, має місце об'єднання насамперед робочої сили, а не капіталів. Особливості правосуб'єктності сільськогосподарських під -приємств накладають відбиток на всі аграрні правовідносини. Так, сезонний характер виробництва сільськогосподарської про -дукції обумовлює вагому роль локального регулювання режиму праці й відпочинку, норм праці та оплати праці, правил дис -ципліни праці та внутрішнього трудового розпорядку. Договірні правовідносини характеризуються наявністю спеціального виду договору — договору контрактації сільськогосподарської продукції, на підставі якого здійснюється державна закупівля сільсь -когосподарської продукції. Створення і ліквідація суб'єктів аграрного господарювання. Створення суб'єктів аграрного господарювання проходить низку стадій: ініціативну, організаційну та легалізаційну. PAGE 37 Згідно зі ст. 56 ГК суб'єкт аграрного господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) дієвого (дієвих) суб'єкта (суб'єктів) господарювання. Вони можуть утворюватись також шляхом примусового поділу (виділення) діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до законодавства України про захист економічної конкуренції. Організаційна стадія має свої відмінності залежно від того, в якому порядку (розпорядчому чи нормативно-явочному) створюватиметься суб'єкт аграрного підприємництва. Державні унітарні аграрні підприємства утворюються компетентним органом державної влади у розпорядчому порядку. Більшість суб'єктів аграрного підприємництва утворюється в нормативно-явочному порядку, тобто на підставі спеціального закону, який визначає правовий статус тих чи інших суб'єктів підприємництва, порядок їх утворення та припинення (наприклад, Закон України «Про фермерське господарство»). Відповідно до ст. 87 ЦК України для створення суб'єкта аграрного господарювання його учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлено іншого порядку їх затвердження. Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом. Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою. Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками). Установчий акт може міститись також і в заповіті. До створення установи установчий акт, складений однією або кількома особами, може бути скасований засновником (засновниками). Суб'єкт аграрного господарювання вважається створеним із дня його державної реєстрації (ч. 4 ст. 87 ЦК України). Правила дер -жавної реєстрації не поширюються на особисті селянські господарства, які не є суб'єктами підприємницької діяльності й лише підлягають державному обліку за місцем їх розташування. Згідно зі ст. 104 ЦК України суб'єкт аграрного господарювання припиняється у результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим господарюючим суб'єктам — правонаступникам (злиття, приєднання, поділ, перетворення) або в результаті ліквідації. Порядок припинення суб'єктів аграрного господарю -вання у процесі відновлення їх платоспроможності або банкрут -ства встановлюється Законом України «Про відновлення плато -спроможності боржника або визнання його банкрутом». 38 Суб'єкт аграрного господарювання ліквідується за рішенням його учасників або органу суб'єкта господарювання, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено суб'єкт аграрного господарювання, досягненням мети, для якої його створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами; за рішенням суду про визнання судом недійсною державну реєстрацію суб'єкта аграрного господарювання через допущені під час його створення порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом. Ліквідація суб'єкта аграрного господарювання здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власника -ми) майна суб'єкта господарювання чи його (їх) представниками (органами), або іншим органом, визначеним законом, якщо інший порядок її утворення не передбачений ГК. Ліквідацію суб'єкта господарювання може бути також покладено на орган управління суб'єкта, що ліквідується (наприклад, на правління господарського товариства). Ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлен -ня вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна господарюючого суб'єкта, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду. Проміжний ліквідаційний ба -ланс затверджується учасниками господарюючого суб'єкта або органом, який прийняв рішення про його ліквідацію. У разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються за такої черговості: 1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодуван ня збитків, завданих каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом; 2) У другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'я зані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за вико ристання результату його інтелектуальної, творчої діяльності; 3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів); 4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги (ст. 112 ЦК України). Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно до суми вимог, що належать кожному кредитору цієї черги. Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду PAGE 39 кредитор03], відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність рїайна суб'єкта аграрного господарювання, що ліквідуєть- лються ся вваж'4 погашеними. ' Післ*$ завершення розрахунків із кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, який затверджують учас -ники гос/п°ДаРюючого суб'єкта або орган, що прийняв рішення про його ліквідацію. Майіі суб'єкта аграрного господарювання, що залишилося після заЛ°волення вимог кредиторів, передають його учасникам, якщо ітЯ не встановлено установчими документами суб'єкта аграрного господарювання або законом. Суб'бкт аграрного господарювання є ліквідованим із дня внесення до єдиного державного реєстру запису про його припинення. Запитання для самоконтролю 1, [До являють собою суб'єкти аграрного права? 2, #кими ознаками характеризується суб'єкт аграрного права? 3, #кі види суб'єктів аграрного господарювання передбачено аграрним законодавством? 4, 3 якого моменту у сільськогосподарських підприємств ви никає статус юридичної особи? 5, $кі види колективних сільськогосподарських підприємств 0и знаєте? 6, $кі способи створення сільськогосподарських підприємств передбачено аграрним законодавством? 7, $кі документи належать до установчих документів сільсь когосподарського підприємства? 8, $кі дані мають містити установчі документи сільськогос подарського підприємства? 9 $кі способи реорганізації підприємств Ви знаєте? Ю. 3 а яких умов припиняється діяльність суб'єктів аграрного господарювання? ТЕМА 5 ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА Поняття державного регулювання сільського господарства. Органи державного регулювання сільського господарства. Органи Державного контролю та інспекції в сільському господарстві. Поняття державного регулювання сільського господарства. Державне регулювання сільського господарства — це основана на законодавстві одна з форм державного впливу на агропромисловий комплекс України шляхом встановлення та застосування державними органами правил, спрямованих на коригування еконо -мічної діяльності суб'єктів аграрного господарювання з метою досягнення сільським господарством максимальної ефективності для задоволення потреби населення у продуктах харчування, а промисловості — у сировині. Функції державного регулювання сільського господарства здійснюють державні органи виконавчої влади, що визначають стратегічні цілі і завдання агропромислового виробництва, забезпечують матеріально-фінансову підтримку аграрного сектора, здійснюють контроль і нагляд за дотриманням аграрного законодавства. Цілі, основні завдання і напрямки аграрної політики держави сформульовані в Національній програмі відродження села на 1995-2005 рр., схваленій Постановою Верховної Ради України від 4 лютого 1994 р. Програма передбачає проведення аграрної реформи, створення економічного механізму ринкового типу, формування багатогалузевої виробничої сфери села на сучасній технологічній основі, вдосконалення структури виробництва в агропромисловому комплексі, відновлення родючості землі, відпрацювання державної структури управління розвитком села. Державне регулювання сільського господарства здійснюється із застосуванням спеціальних методів і форм регулятивно-управ-лшської діяльності. Під методами будь-якої діяльності розуміють способи, прийоми, засоби, які використовують для досягнення поставленої мети. Методи державного регулювання сільського господарства поділяють на економічні й адміністративні. 41 PAGE 40 Економічні методи — це такі способи впливу на поведінку суб'єктів аграрного господарювання, які ґрунтуються на застосу -ванні сукупності важелів економічного стимулювання (податки, кредити, пільги, ціни тощо), і викликають зацікавленість у виконанні певної роботи, у підвищенні продуктивності праці. Адміністративні методи — це засоби впливу на діяльність суб'єктів аграрного господарювання шляхом прямого встановлення їх обов'язків шляхом припису, що спирається на владні повноваження державного органу і забезпечується можливістю застосування примусу. В умовах ринкових перетворень в аграрно-промисловому комплексі пріоритет належить економічним методам регулювання сільського господарства. У практичній діяльності органів державного регулювання сільського господарства економічні й адміністративні методи доповнюють один одного, забезпечуючи ефективне виконання поставлених завдань. На необхідності оптимального поєднання економічних і адміністративних методів державного регулювання підприємництва з метою забезпечення досягнення балансу інтересів суб'єктів господарювання, громадян та держави наголошувалося в указах Президента України «Про лібералізацію підприємницької діяльності та державну підтримку підприємництва» від 12 травня 2005 р. № 779/2005 і «Про деякі заходи щодо забезпечення здійснення державної регуляторної політики» від 1 червня 2005 р. № 901/2005. Під формою регулятивної діяльності розуміють зовнішньо виражену дію — волевиявлення державного органу, здійснене для досягнення певної мети. Виділяють такі форми державного регулювання сільського господарства: правотворча, правозастосовна, правоохоронна, організаційна. Правотворча форма (діяльність) полягає у виданні органами державної влади нормативно-правових актів, спрямованих на правове закріплення державної аграрної політики, визначення правового статусу суб'єктів аграрного господарювання, розвиток в агропромисловому комплексі ринкової інфраструктури, забезпечення раціонального використання землі і природних ресурсів тощо. Правозастосовча діяльність полягає у виданні актів індивіду -ального характеру, за допомогою яких закони та інші правові норми застосовуються до конкретних обставин у сфері державного регулювання сільського господарства. Такі акти містять точно визначені і персоніфіковані юридично владні приписи. 42 Правоохоронна діяльність полягає у здійсненні органами державної влади контролю та нагляду за дотриманням аграрного законодавства суб'єктами аграрного господарювання, проведенні перевірок того, як контрольований суб'єкт виконує покладені на нього завдання і реалізує свої функції, а також у вживанні заходів щодо захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання. Організаційна діяльність здійснюється для забезпечення чіткого й ефективного функціонування системи управління аграрною галуззю. До організаційних дій належать: проведення нарад, зборів, семінарів, конференцій, поширення позитивного досвіду тощо. Органи державного регулювання сільського господарства. Систему державних органів, які здійснюють регулювання сільського господарства, становлять: Міністерство аграрної політики України, обласні та районні управління сільського господарства і продовольства, Державний комітет України з земельних ресурсів і територіальні органи земельних ресурсів. Правовий статус Мінагрополітики України визначається Положенням про Міністерство аграрної політики України, затвердженим Указом Президента України від 7 червня 2000 р. № 772/2000. Положенням передбачено, що Міністерство аграрної політики України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної аграрної політики, продовольчої безпеки держави, державного управління у сфері сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової промисловості, рибного господарства, переробки сільськогосподарської продукції. Згідно з цим актом Міністерству агрополітики належать такі повноваження: - забезпечення згідно із законодавством здійснення на підприєм ствах всіх форм власності державного контролю за якістю вироблюваної ними сільськогосподарської продукції та си ровини, їх зберіганням і реалізацією, в тому числі під час здійснення експортно-імпортних операцій; — координація спільно зі спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів проведення земельної реформи, моніторингу земель сільськогосподарсь кого призначення та відновлення їх продуктивної цінності, визначення основних напрямів державної політики у сфері використання й охорони земель сільськогосподарського призначення; ~ здійснення аналізу діяльності, макроекономічного прогно -зування та нормативного планування розвитку галузей аг -ропромислового виробництва з урахуванням попиту і пропозицій на продовольчі товари; PAGE 43 - здійснення в межах своєї компетенції державного Аонтролю за додержанням законодавства про захист рослин, рестици-ди і агрохімікати, забезпеченням безпечного викоАистання результатів росту рослин; - розроблення і здійснення заходів щодо розвитку ринкової інфраструктури в АПК (аграрні біржі, аукціони худоАи> опто; ві продовольчі ринки,
обслуговувальні сільськогосії°ДаРськ1 кооперативи, кредитні спілки,
страхові компанії, виставки та ярмарки тощо);

– розроблення пропозицій з охорони і раціонального виіі°Ристан”

ДВИЩ ення

родючості ґрунтів, участь у розробленні та в установлАномУ по” рядку
затвердженні умов експлуатації меліоративні систем у разі приватизації
майна сільськогосподарських підіФиємств’ які мають у своєму користуванні
меліоративні землі, V ш*

Обласні та районні управління сільського господарем 1 ПР°’ довольства
діють на підставі Типового положення про Головне управління сільського
господарства і продовольства облFсн0*’ Севастопольської міської
державної адміністрації, затверджбним Постановою Кабінету Міністрів
України від 12 жовтня 2000 рзаконодавства про боротьбу з корупцією на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління Іу(іністер-ства аграрної політики України. У системі Мінагрополітики України створено структурні підрозділи, які здійснюють спеціальні контрольні функції - Управління ревізії і контролю здійснює контроль за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів, матеріальних і фінансових ресурсів, збереженням державного майна, йАкриває факти порушення фінансової дисципліни, завдані збитку, безгосподарність і марнотратство, перекручення звітності на підиРиємст" вах, в установах і організаціях, що належать до сфери управління міністерства. Управління повноважне пред" являти керівніі#ам підприємств та організацій, що перевіряються, обов'язкові рР виконання вимоги про усунення виявлених порушень. Головна державна інспекція якості та сертифікації сільськогосподарської продукції здійснює державний контроль за якістю, збереженням та раціональним використанням зерна і продуктів його переробки, насіння олійних культур, сировини для комбікормового виробництва і комбікормів; вносить у встановленому порядку керівництву міністерства пропозиції щодо удоско!їалення нормативно-правових актів, які регламентують закупівлі сільсь -когосподарської продукції і сировини в державні та регіональні фонди, здійснює систематичний контроль за реалізацієА законо -давчих актів на місцях; організовує проведення державшого наг -ляду за дотриманням товаровиробниками, закупівельними ор -ганізаціями і переробними підприємствами стандартів, тє#нгчних умов, інструкцій, вказівок щодо правильності прийманні, розра -хунків та визначення якості сільськогосподарської продувнії - Головна державна служба з карантину рослин здійсняє систему державних заходів щодо захисту рослин, продукції їх переробки, сировини, окремих вантажів тощо від карантинних об'єктів. На державну службу з карантину рослин покладено такі основні завдання: охорона території країни від занесення або самостійного проникнення з-за кордону або з карантинної зони об'єктів; їх своєчасне виявлення, локалізацію й ліквідацію, а також запобігання проникненню їх в регіони країни, де вони відсутні, здійснення державного контролю за додержанням особливого карантинного режиму й вжиттям заходів щодо карантину рослин під час вирощування, заготівлі, вивезення, ввезення, перевезення, зберігання, переробки:, реалізації та використання підкарантинних матеріалів та об"єкті#- До повноважень органів державної служби з карант#нУ Р°с-лин віднесено: проведення експертизи підкарантинних матеріалів та об'єктів, видача карантинних документів на імпорт насіння, рослин і продукції рослинного походження; внесення подання до Кабінету Міністрів України про запровадження особливої"0 каран- 46 тинного режиму, здійснення контролю за додержанням законо -давства з карантину рослин, зокрема під час укладання договорів (контрактів) на завезення з-за кордону продукції рослинного походження; державний контроль за вжиттям карантинних заходів підприємствами, установами, організаціями та громадянами. Державний департамент ветеринарної медицини здійснює державний ветеринарно-санітарний контроль і нагляд за якістю та безпекою сировини, продовольчої сировини, продуктів та харчових продуктів тваринного походження, а також за забезпеченням охорони території України від занесення з території інших держав або з карантинної зони збудників інфекційних хвороб тварин; узагальнює практику застосування законодавства з питань, які належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення цього законодавства; розробляє й реалізовує в установленому порядку комплекс заходів щодо профілактики, діагностики інфекційних, інвазійних і незаразних захворювань тварин та їх лікування, захисту населення від хвороб, спільних для тварин і людей тощо. Українська державна насіннєва інспекція, відповідно до Закону України «Про насіння і садивний матеріал», є органом державного контролю в насінництві. Вона здійснює державний контроль за діяльністю суб'єктів усіх форм власності й господарювання у сфері насінництва, які займаються виробництвом, заготівлею, обробкою, зберіганням, реалізацією й використанням насіння сільськогосподарських культур, декоративних і лікарських рос -лин та садивного матеріалу картоплі щодо додержання ними ме -тодичних і технологічних вимог із забезпечення сортової чистоти, біологічних і урожайних властивостей сорту та посівних якостей насіння, за веденням документації сортових посівів, ділянок гіб -ридизації насіння, за правильним відбором проб на визначення посівних якостей насіння для власних потреб виробника, за оформленням документів про сортові, гібридні та посівні якості насіння, за введенням насіння в оборот тощо. Державна інспекція з нагляду за технічним станом машин, обладнання та якістю паливно-мастильних матеріалів забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду за технічним станом машин та обладнання підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, а також здійснення через систе -му органів Держтехнагляду державного технічного нагляду за дотриманням підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та громадянами правил технічної експлуатації та вибракування машин (тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, тракторних причепів, посівних та збиральних машин), правил транспортування та зберігання нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях галузей сільського господарства. 47 Запитання для самоконтролю 1. У чому полягає зміст державного регулювання сільського господарства? 2. Чи однакові поняття «державне управління економікою» і «державне регулювання економіки»? З; Яке співвідношення державного регулювання економіки (підприємництва) і саморегулювання ринку? 4. В якому нормативному акті закріплений порядок держав ного регулювання підприємництва в Україні? 5. Які сфери аграрного виробництва регулює держава найбільше? 6. Які види перевірок діяльності аграрних підприємців пе редбачені законодавством? 7. Які контролюючі органи мають право проводити пе ревірки фінансово-господарської діяльності підприємців? 8. Які державні органи здійснюють регулювання сільського господарства? 9. У чому сутність державної підтримки сільського госпо дарства? 10. Які основні способи захисту прав суб'єктів аграрного господарювання передбачено аграрним законодавством? 48 ТЕМА 6 правове регулювання виробничо-господарської та фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств Поняття виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських підприємств та її правове регулювання. Поняття фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств та її правове регулювання. Поняття виробничо-господарської діяльності сільськогоспо -дарських підприємств та її правове регулювання. Згідно зі ст. З ГК України господарська діяльність сільськогосподарських під -приємств — це діяльність суб"єктів аграрного господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реа -лізацію продукції, виконання робіт або надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяль -ність може здійснюватися з метою одержання прибутку (підпри -ємництво) або без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Сферу аграрних господарських відносин становлять виробничо-господарські, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Провідну роль у сфері аграрних відносин відіграють виробничо-господарські відосини. Виробничо-господарськими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами аграрного господарювання під час безпосереднього здійснення господарської діяльності. Виробничо-господарська діяльність аграрних підприємств здійснюється у межах встановленого в Україні правового господарського порядку, відповідно до вимог законодавства. Статтею 5 ГК України встановлено, що правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарю -вання та державного регулювання макроекономічних процесів, PAGE 49 виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави пе -ред людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Виробничо-господарська діяльність аграрних підприємств здійснюється на основі загальних принципів господарювання, закріплених у ст. 6 ГК України: забезпечення економічної багатоманітності та захисту державою всіх суб'єктів аграрного господарювання; свобода підприємницької діяльності в межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів і послуг на території Ук -раїни; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з потребою забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві; екологічний захист населення; захист прав споживачів і безпеки суспільства й держави; захист національного товаровиробника; заборона не -законного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини сільськогосподарських підприємств. Особливістю виробничо-господарської діяльності аграрних підприємств є використання ними землі як основного засобу виробництва. Наслідком цього є наявність спеціальних форм організації і ведення виробництва в аграрному секторі економіки (наприклад, фермерських господарств), а також особливого правового регулювання господарської діяльності з урахуванням таких чинників: біологічного циклу в сільськогосподарській діяльності; особли -востей контролю за власністю на землю та інші природні об'єкти; державного регулювання умов, в яких функціонує аграрний сек -тор економіки; особливостей економічної конкурентоспроможності сільського господарства; особливостей функціонування ринку товарної сільськогосподарської продукції; вагомого соціально-політичного й культурного значення розвитку селянства1. Агропромисловий комплекс України характеризується на -явністю великих обсягів виробництва на промисловій основі, чітко вираженого зонального його розміщення, розвинутою внутріш-ньорайонною та галузевою спеціалізацією. Зокрема, Поліська зона спеціалізується на виробництві картоплі, льону, продукції м'ясного скотарства. У степових районах України найбільше розвинуто виробництво цукрових буряків, зерна, продукції скотар -ства і свинарства. У степовій зоні виробляється основний обсяг плодів і винограду, продукції вівчарства, значна кількість зерна, продукції свинарства і скотарства, у приміській зоні — значний обсяг овочів, молока для промислових центрів2. 1 Аграрное право: Учеб. для вузов / Под ред. Г. Е. Бьістрова, М. И. Козьіря.— 2-е изд., испр. и доп.~ М., 1998.— С. 342-343. 2 Аграрне право України: Шдруч. / За ред. В. 3. Янчука.— К.: Юрінком Інтер, 1999.—С. 342. Спеціалізація виробничо-господарської діяльності як форма суспільного поділу праці сприяє концентрації виробництва і є важливим засобом підвищення ефективності сільського господарства. За галузевою спеціалізацією розрізняють аграрні господарства у сфері рослинництва (зернові, овочеві та інші господарства) і тваринництва (та інші господарства). Аграрні підприємства крім основної (спеціалізованої) вироб -ничо-господарської діяльності здійснюють, як правило, й інші види сільськогосподарської діяльності — йдеться про переробку продукції власного виробництва, розвиток промислів, садівництво, бджільництво тощо. Відносини у сфері виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських підприємств регулюються Конституцією Ук -раїни, Господарським і Цивільним кодексами, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами. До основних законів, що регулюють виробничо-господарську діяльність сільськогосподарських підприємств, належать закони України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про фермерське господарство» та інші. Закон України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» визначає правовий статус та основний режим виробничо-господарської діяльності колективного сільськогосподарського підприємства (КСГП). Згідно зі ст. 13 цього закону КСГП самостійно визначає напрями сільськогосподарського виробництва, його структуру і обсяг, самостійно розпоряджається виробленою продукцією та доходами, здійснює будь-яку діяльність, що не суперечить законодавству України. Згідно зі ст. 28 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» кооператив (об'єднання), відповідно до свого статуту, самостійно визначає основні напрями господарської діяльності, здійснює її планування та реалізацію. Виробничі кооперативи (об'єднання) реалізують свою продукцію за цінами, що встановлюються ними самостійно або на договірних засадах. Обслуговувальні кооперативи (об'єднання) надають послуги за цінами і тарифами, що встановлюються на договірних засадах окремо для членів коопе -ративу та інших осіб. Відносини кооперативу (об'єднання) з іншими підприємствами, установами та організаціями, а також з гро -мадянами в усіх сферах господарської діяльності встановлюються на основі договорів (угод). PAGE 50 51 Відповідно до ст. 24 Закону України «Про фер]лЄРське господарство» останнє діє на умовах самоокупності. Всі цитрати господарство покриває за рахунок власних доходів та інпі11* джерел, не заборонених законодавством. Фермерське господарство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізації0| організовує виробництво сільськогосподарської продукції, її пеРеРобку та реалізацію, на власний розсуд і ризик підбирає парїнеРІв економічних зв'язків у всіх сферах діяльності, в тому числі іноземних. Виробничо-господарська правосуб'єктність сільськогоспо -дарських товариств регулюється нормами ЦК і ГК та Закону України «Про господарські товариства». Поняття фінансової діяльності сільськогоспоДаРських ПВД" приємств та її правове регулювання. Фінансова діяльність сільськогосподарських підприємств — це процес, спРямований на забезпечення виробничо-господарської діяльності коштами (грішми, фінансовими ресурсами). Фінансова діяльність виконує обслу-говувальну роль відносно виробничо-господарської Діяльності, але вона, тим не менш, розглядається як один з найважливіших інститутів аграрного права. Фінансова діяльність товаровиробників охоплРє як внутрішні, так і зовнішні фінансові відносини. Метою перціих є створення необхідної фінансової бази для виробництва продУкт1в харчування, продовольства і сировини рослинного та тваринного походження структурними виробничими підрозділами, а м других сприяння аграрним товаровиробникам (через наД™51 їм кредитів, страхування врожаю тощо) в їхній статутній діяД ті>
а також у реалізації виробленої ними продукції (продовольства, сировини,
в тому числі й після їх переробки) відповідно до вимог сучасної ринкової
економіки1.

Правове регулювання фінансової діяльності сільськогосподарських
підприємств здійснюється згідно із загальвіїми та спеціальними
законодавчими актами.

До загальних законодавчих актів належать Цивільний і Господарський
кодекси України, закони України «Про господарські товариства», «Про
колективне сільськогосподарське підприємство», «Про фермерське
господарство», «Про сільськогосподарську кооперацію», які визначають
загальні правові засВДи спеціальної правосуб’єктності суб’єктів
аграрного господарї°вання У сфері фінансової діяльності.

До спеціальних законодавчих актів, які регулюю’гь фінансові відносини,
належать закони України «Про банки і блківську діяльність», «Про
бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», «Про фінансові
послуги та державне регулювання ринків 1 Аграрне право України: Шдруч. /
За ред. В. 3. Янчука.— Л- Юрінком Інтер, 1999.—С. 373-374. 52 фінансових
послуг», «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним
боргом та іпотечні сертифікати», «Про забезпечення вимог кредиторів і
реєстрацію обтяжень», «Про платіжні системи і переказ грошей в Україні»
тощо.

Згідно зі ст. 140 ГК і відповідних положень законів «Про колективне
сільськогосподарське підприємство», «Про сільськогосподарську
кооперацію», «Про господарські товариства» джерелами формування майна (в
тому числі й фінансових ресурсів) суб’єктів господарювання є грошові та
матеріальні внески засновників; доходи від реалізації продукції (робіт,
послуг); доходи від цінних паперів; капітальні вкладення і дотації з
бюджетів; надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об’єктів
(комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб’єктів; кредити
банків та інших кредиторів; безоплатні та благодійні внески,
пожертвування організацій і громадян; інші джерела, не заборонені
законом.

Різним видам сільськогосподарських підприємств притаман -ний свій
особливий режим формування фінансів. Так, фермерське господарство,
відповідно до розділу VII Закону України «Про фермерське господарство»,
формує свої фінанси за рахунок власних доходів, тобто прибуткової
господарської діяльності. Відповідно до ст. 11 цього закону, фермерське
господарство може отримувати кошти Українського державного фонду
підтримки фермерських господарств на безповоротній основі та на
конкурсних засадах на поворотній основі. На безповоротній основі кошти
надаються на такі цілі: відшкодування вартості розробки проектів
відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства;
відшкодування частини витрат, пов’язаних зі сплатою відсотків за
користування кредитами банків, та часткову компенсацію витрат на
придбання першого трактора, комбайна, вантажного автомобіля, будівництво
тваринницьких приміщень, в тому числі вартість проектно-кошторисних
документів, пільгові умови кредитування, страхування фермерських
господарств; підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів
фермерських господарств у сільськогосподарських навчальних закладах;
розширення досліджень із проблем організації і ведення виробництва у
фермерських господарствах; видання рекомендацій з питань використання
досягнень науково-технічного прогресу в діяльності фермерських
господарств; забезпечення гарантій при кредитуванні банками фермерських
господарств; забезпечення функціонування Українського державного фонду
підтримки фермерських господарств та його регіональних відділень.
Поворотна допомога надається для виробництва, переробки та збуту
виробленої продукції, на здійснення виробничої Діяльності та інші
передбачені статутом Українського державного фонду підтримки фермерських
господарств цілі під гарантію повернення строком від 3 до 5 років.

PAGE 53

Фінанси сільськогосподарських споживчих товариств та їх спілок
формуються за рахунок коштів, одержуваних внаслідок господарської
діяльності, продажу цінних паперів та інших над -ходжень. Споживчі
товариства, спілки та їх підприємства мають право одержувати в установах
банків, у підприємств і організацій позички та несуть повну
відповідальність за додержання кредит -них договорів і розрахункової
дисципліни. Після платежів у бю -джет та інших обов’язкових відрахувань
прибуток розподіляється загальними зборами членів споживчого товариства
(зборами уповноважених) та радами відповідних спілок згідно з їх
статутами. Споживчі товариства, спілки та їх підприємства самостійно або
на договірних засадах встановлюють вільні ДІни і тарифи на продукцію
виробничо-технічного призначення, сировину, сільгосппродук-цію та товари
народного споживання, Ш° виробляються і закуповуються ними, надані
послуги з урахуванням попиту й пропо -зицій, за винятком продукції,
товарів і послуг, на які передбачено державне регулювання цін і тарифів.

Відповідно до положень ст. 29 Закону України «Про сільськогосподарську
кооперацію» дохід сільськогосподарського кооперативу формується з
надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних і
прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці найманого персоналу.
Дохід розподіляється на податки та збори (обов’язкові платежі) до
відповідних бюджетів; погашення кредитів; покриття збитків; проведення
відрахувань у фонди кооперативу; кооперативні виплати; видлату часток
доходу на паї (до 20%, що визначені до розподілу). Порядок використання
доходу кооперативу (об’єднання) встановлюється статутом.

Доходи державних та комунальних сільськогосподарських підприємств
формуються як за рахунок загальних джерел (доходи від реалізації
продукції, робіт, послуг; доходи від цінних паперів; кредити банків та
інших кредиторів та ін.), так і спеціальних (до -тації, субсидії,
субвенції та інші засоби державної підтримки).

Важливим джерелом формування фінансів суб’єктів аграрного підприємництва
є кредити. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську
діяльність» банківський кредит — це будь-яке зобов’язання банку надати
певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати
право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке
надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої
суми, а також на зобов’язання про сплату відсотків та ініпих зборів з
такої суми.

В аграрному секторі економіки існують певні особливості щодо кредитних
відносин. По-перше, існує великий ризик непо -вернення наданих кредитів.
Сільське господарство є галуззю ризикованого підприємництва, де
природно-кліматичні та інші суб’єктивні і об’єктивні умови часто
негативно позначаються на

PAGE 54

фінансово-економічному стані сільськогосподарського підприємства.
По-друге, кредитні відносини суб’єктів аграрного господарювання і банків
безпосередньо пов’язані зі сезонними витрата -ми перших (посівні роботи,
збирання врожаю, заготівля кормів, закупівля добрив і пально-мастильних
матеріалів тощо). По -третє, на державному рівні регулярно приймаються
нормативно-правові акти, в яких передбачається пільговий порядок кредиту
-вання суб’єктів аграрного господарювання. Відповідно до таких
документів, різниця між відсотковою ставкою кредитів Національного банку
України, які надаються комерційним бан -кам, і пільговою відсотковою
ставкою, за якою банки можуть на -давати кредити сільськогосподарським
підприємствам, повинна відшкодовуватися комерційним банкам із коштів
державного бюджету. Однак брак необхідних коштів у державному бюджеті
призводить до того, що таке відшкодування або відкладається на
невизначений термін, або взагалі не провадиться, через що суб’єкти
аграрного господарювання позбавляються права користуватися пільговими
кредитами1.

Розрахунки між учасниками аграрних господарських відно -син
забезпечуються розрахунковими операціями банків. Згідно зі ст. 341 ГК
для здійснення розрахунків суб’єкти господарювання зберігають грошові
кошти в установах банків на відповідних ра -хунках. Безготівкові
розрахунки можуть здійснюватись у формі платіжних доручень, платіжних
вимог, вимог-доручень, векселів, чеків, банківських платіжних карток та
інших дебетових і креди -тових платіжних інструментів, що застосовуються
у міжнародній банківській практиці. Під час безготівкових розрахунків
усі пла -тежі проводяться через установи банків шляхом перерахування
належних сум з рахунку платника на рахунок одержувача або шляхом заліку
взаємних зобов’язань і грошових претензій. Пла -тежі здійснюються у
межах наявних коштів на рахунку платни -ка. У разі потреби банк може
надати платникові кредит для здійснення розрахунків. Установи банків
забезпечують розрахунки, відповідно до законодавства та вимог клієнта,
на умовах договору на розрахункове обслуговування.

Відповідно до ст. 342 ГК та Інструкції про порядок відкриття,
використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах,
затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12
листопада 2003 р. № 492, рахунки юридичної особи, що є клієнтом банку,
відкриваються в установах банків за місцем її реєстрації чи в будь-якому
банку на території України за згодою сторін. Суб’єктам господарювання,
які мають самостійний баланс, рахунки відкриваються для розрахунків за
продукцію,

Аграрне право України: Шдруч. / За ред. О. О. Погрібного.— К.: Істина,
2004.— с. 177-178.

виконані роботи, надані послуги, для виплати заробітної плати, сплати
податків, зборів (обов’язкових платежів), а також інших розрахунків,
пов’язаних із фінансовим забезпеченням їх діяльності.

Сільськогосподарські товаровиробники є суб’єктами податкових відносин,
які регулюються як загальними законодавчими актами про оподаткування,
так і спеціальними. До загальних законодавчих актів належать закони
України «Про систему оподаткуван -ня» , «Про оподаткування прибутку
підприємств» та ін.; до спеціальних — закони «Про фіксований
сільськогосподарський податок», «Про плату за землю».

Відповідно до Закону України «Про фіксований сільськогосподарський
податок» суб’єкти аграрного господарювання, що займаються виробництвом
(вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, в
яких сума, одержана від ре -алізації сільськогосподарської продукції
власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний
(податковий) рік, перевищує 75% загальної суми валового доходу
підприємства, є платниками фіксованого сільськогосподарського податку.

Земельним кодексом і Законом України «Про плату за землю» встановлено
земельний податок. Плата за землю справляється у вигляді земельного
податку або орендної плати, що визначається залежно від якості та
місцезнаходження ділянки, виходячи з када -стрової оцінки землі.

Запитання для самоконтролю

1. У чому специфіка виробничо-господарської діяльності сіль
ськогосподарських підприємств?

2. Які акти аграрного законодавства регулюють виробничо-гос подарську
діяльність сільськогосподарських підприємств?

3. Які види сільськогосподарського виробництва передбачені
законодавством?

4. Які види сільськогосподарського виробництва Ви знаєте?

5. Які види сільськогосподарського виробництва є допоміжними?

6. Які види сільськогосподарського виробництва є підсобними?

7. У чому специфіка фінансової діяльності сільськогосподар ських
підприємств?

8. Які внутрішньогосподарські фінансові правомочності на лежать
сільськогосподарським підприємствам?

9. У чому специфіка оподаткування аграрних товаровиробників? 10. У чому
сутність фіксованого сільськогосподарського податку?

ТЕМА 7 правове забезпечення соціального розвитку села

Поняття соціального розвитку села. Правовий режим об’єктів соціальної
інфраструктури села. Правове регулювання житлового та шляхового
будівництва на селі. Правове забезпечення культурно-побутового та
спортивно-оздоровчого обслуговування селян.

Поняття соціального розвитку села. Під соціальним розвит -ком села слід
розуміти сукупність суспільних відносин, що виникають у процесі
реалізації суб’єктами аграрного господарювання соціально-економічних та
інших прав, що гарантують реалізацію селянами конституційних прав на
формування повноцінного життєвого середовища у сільській місцевості.

Здійснення аграрної і земельної реформи в Україні потребує постійної
уваги держави до вирішення питань формування пов -ноцінного життєвого
середовища, забезпечення економічних і соціальних інтересів сільського
населення, комплексного розвитку сільських територій, збереження
сільської поселенської мережі, розвитку об’єктів соціальної
інфраструктури, сучасних систем зв’язку та інформатики, транспорту,
житлово-комунального та водного господарства, шляхового будівництва,
культурно -побутового та спортивно-оздоровчого обслуговування селян.

Основні напрями та завдання державної політики у сфері соціального
розвитку села визначені в указах Президента України від 20 грудня 2000
р. «Про Основні засади розвитку соціальної сфери села» та від 15 липня
2002 р. № 640 «Про першочергові заходи Щодо підтримки розвитку
соціальної сфери села». Зазначеними нормативними актами передбачено
здійснення таких соціальних перетворень на селі:

— збільшення зайнятості сільського населення на сільськогосподарських
підприємствах різних організаційно -правових форм та особистих
селянських господарствах за допомогою нарощування обсягів виробництва
сільськогосподарської

PAGE 57

продукції, II первинної переробки та збереження, поширення в сільській
місцевості практики урізноманітнення видів господарської діяльності;

—підвищення продуктивності праці, рівня заробітної плати пра цівників
сільського господарства та застосування науково об ґрунтованих норм
праці;

—ефективне використання трудових ресурсів і робочого часу;

– відновлення діяльності раніше закритих та відкриття нових закладів
соціально-культурного призначення в сільських насе лених пунктах, а
також зупинення їх закриття;

• – нарощування обсягів житлового будівництва на основі спеціальних
програм його підтримки;

– створення сприятливих умов для розвитку на селі сфери плат них послуг.

Забезпеченню реалізації зазначених завдань державної політики у сфері
соціального розвитку села сприятиме Закон України «Про благоустрій
населених пунктів» від 6 вересня 2005 р., який визначає правові,
економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою
населених пунктів і спрямований на ство -рення умов, сприятливих для
життєдіяльності людини.

Правовий режим об’єктів соціальної інфраструктури села. Відповідно до
Тимчасового Переліку об’єктів, які належать до соціальної сфери,
затвердженого Головною державною податковою інспекцією України спільно з
Міністерством України у справах будівництва та архітектури в листі від 9
квітня 1993 р., об’єкти соціальної сфери поділені на такі групи:

– житлово-комунальне господарство і побутове обслуговуван ня населення
(житлові будинки, гуртожитки для робітників і службовців, студентів
вищих і середніх спеціальних та за гальноосвітніх навчальних закладів,
школи -інтернати, во догони, об’єкти газопостачання і теплозабезпечення
тощо);

— охорона здоров’я, фізична культура і соціальне забезпечення (лікарні,
станції швидкої допомоги, лікувально -фізкультур ні заклади,
протитуберкульозні, наркологічні диспансери, поліклініки, пункти охорони
здоров’я, фельдшерсько-аку шерські пункти, санаторії-профілакторії,
пансіонати, спеціа лізовані санаторії, піонерські табори, будинки
відпочинку, пансіонати, стадіони, спортивні зали, водні басейни, дитячі
спортивні школи, спортивні клуби тощо);

— народна освіта (академії, університети, інститути, технікуми,
професійні училища, курси, навчальні комбінати, курси підвищення
кваліфікації, методичні кабінети, нав -чальні школи, школи-інтернати,
дитячі садки, дитячі сад -ки-ясла (комбінати), дитячі майданчики, ясла,
дитячі будинки тощо);

– культура і мистецтво (бібліотеки, фільмотеки, будинки куль тури,
клуби, будинки художнього виховання дітей, кінотеат ри тощо). Крім
названих груп об’єктів соціальної сфери, вка заний перелік визначає
також і види робіт, виконання яких вважається «будівництвом об’єктів
соціальної сфери села» за умови їх бюджетного фінансування.

З метою створення сприятливих умов для сільськогосподарських
підприємств, переробних та обслуговувальних підприємств і організацій
АПК, основаних на колективній та інших формах недержавної власності,
комплексного розвитку соціальної сфери сільських населених пунктів,
збереження функціонального призна -чення об’єктів соціальної сфери,
Кабінет Міністрів України визнав за необхідне провести передачу таких
об’єктів у комунальну власність. Постановою Кабінету Міністрів України
від 5 вересня 1996 р. «Про поетапну передачу в комунальну власність
об’єктів соціальної сфери, житлового фонду сільськогосподарських,
переробних, обслуговуючих підприємств, установ, організацій
агропромислового комплексу, основаних на колективній та інших формах
власності» визначено умови такої передачі, а саме:

-поетапна передача, починаючи з 1997 до 2001 р., на основі розроблених і
затверджених у встановленому порядку переліків об’єктів соціальної
сфери;

– безоплатна передача.

Передачі у комунальну власність підлягають: ~ житловий фонд (крім
гуртожитків);

– дитячі дошкільні заклади, школи та інші заклади освіти, та бори
відпочинку і оздоровлення дітей, об’єкти культури та аматорського
спорту, приміщення будинків-інтернатів для престарілих та інвалідів,
об’єкти охорони здоров’я і побуту;

– мережі електро-, тепло-, газо-, водопостачання і водовідве-дення, а
також інженерні будівлі та споруди, призначені для обслуговування
житлового фонду і соціальної сфери (бой-лерні, котельні, теплові,
каналізаційні та водопровідні мере жі і споруди, збудовані та
прибудовані приміщення, облад нання тощо).

Указані об’єкти передаються в комунальну власність за рішенням загальних
зборів членів підприємства чи зборів уповноважених колективних
сільськогосподарських підприємств або за рі -шенням органів,
уповноважених розпоряджатися майном піприємств інших форм недержавної
власності.

Передача об’єктів соціальної сфери у комунальну власність
адміністративно-територіальних одиниць здійснювалася лише за згодою
органів місцевого самоврядування.

PAGE 59

Правове регулювання житлового та шляхового будівництва на селі. Правове
регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі будівництва
житла в сільській місцевості, здійснюється Законом України «Про
пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в
народному господарстві», нормами земельного, цивільного та
містобудівного законодавства. Чинне законодавство України передбачає, що
селу має надаватися перевага над містом (із розрахунку на душу
населення) у спорудженні житла та інших об’єктів соціально-культурного
та побутового забезпечення. Ці переваги мають полягати в мате
-ріально-технічному й ресурсному забезпеченні, оподаткуванні,
кредитуванні індивідуальних забудовників тощо. Згідно зі ст. 11 Закону
України «Про пріоритетність соціального розвитку села та
агропромислового комплексу в народному господарстві» Кабі -нет Міністрів
України та місцеві державні адміністрації покли -кані сприяти розвитку
індивідуального житлового будівництва на землях сільських населених
пунктів, створювати сільським забудовникам (як місцевому населенню, так
і громадянам, які переселяються на постійне місце проживання в сільську
місце -вість), у тому числі працівникам соціальної сфери та сфери
обслуговування сільського населення, які проживають у селі, пільгові
умови щодо забезпечення будівельними матеріалами та обладнанням, надання
їм послуг і пільгових довгострокових державних кредитів. Під час
спорудження житла в сільській місцевості підрядним способом за рахунок
власних коштів індивідуального забудовника йому компенсується з
державного бюджету частина кошторисної вартості житлового будинку і
господарських будівель, що не належать до прямих витрат підрядних
будівельних організацій і включається до кошторисів будівництва згідно з
чинними нормативними актами.

Індивідуальні забудовники, які споруджують житлові будин -ки і
господарські споруди, не користуються кредитами і працю -ють у
сільському господарстві, переробній галузі або соціальній сфері села,
отримують компенсацію за рахунок держави у розмірі 35% їх кошторисної
вартості. Зазначені пільги зберігаються та -кож за вказаними особами в
разі спорудження житла та госпо -дарських будівель на кооперативних
засадах.

Законом України «Про пріоритетність соціального розвитку села та
агропромислового комплексу в народному господарстві» передбачено, що
особи, які переселяються у трудонедостатні населені пункти, та місцеве
населення віком до 40 років, зайняте в сільському господарстві,
переробних і обслуговувальних галузях агропромислового комплексу або в
соціальній сфері цих сіл, забезпечуються житлом і господарськими
будівлями з державного бюджету. Житло, збудоване в сільській місцевості
за рахунок бюджетних

PAGE 60

коштів, через 10 років передається в особисту власність цим громадянам
за умови їхньої постійної роботи в зазначених галузях.

Державна програма розвитку соціальної сфери села до 2005 року
передбачала, що житлове будівництво на селі у 2003-2005 рр. мало
позвиватись насамперед шляхом спорудження індивідуальних житлових
будинків за рахунок коштів забудовників. Державна підтримка житлового
будівництва здійснювалась у напрямах надання забудовникам пільгових
кредитів згідно з програмою «Власний дім», розширення в сільській
місцевості практики молодіжного житлового будівництва, спорудження житла
для працівників бюджетних установ та соціально незахищених громадян.

Законом України «Про пріоритетність соціального розвитку села та
агропромислового комплексу в народному господарстві» передбачається
збереження і розвиток поселенської мережі. Зок -рема, ст. 10 Закону
України зазначає, що держава захищає сільську поселенську мережу
незалежно від категорії, розміру та місця розташування сільських
населених пунктів. Будь -які перетворення сільських поселень
(об’єднання, роз’єднання, перейменування в іншу категорію тощо) можуть
здійснюватись за рішенням сесій районних рад лише за волею жителів цих
поселень. В Україні запроваджуються постійне обстеження та паспортизація
сільської поселенської мережі (моніторинг). Порядок здійснення
моніторингу встановлює Кабінет Міністрів України.

Державною програмою розвитку соціальної сфери села до 2005 року
передбачені також заходи щодо розвитку дорожного господарства на селі.
Зокрема, передбачається будівництво твердого покриття на сільських
дорогах, реконструкція місцевих доріг відповідно до сучасних вимог. Має
бути споруджено 35 під’їздів з твердим покриттям до сільських населених
пунктів довжиною 71 км та прокладено 524 км вуличної мережі. Для цього
буде використано 41 млн грн із централізованих дорожних фондів та 82,1
млн — з місцевих бюджетів. У 2003-2005 рр. передбачається будівництво
626 км сільських доріг загального користування.

Згідно зч. 5 ст. 6 Закону України «Про пріоритетність соціального
розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві»
всі шляхи, що зв’язують сільські населені пункти (в тому числі в межах
цих населених пунктів) із мережею шляхів загального користування,
належать до категорії шляхів загального користування і разом з усіма
під’їзними піляхами до сільських населених пунктів передаються на баланс
корпорації Укравтодор.

Правове забезпечення культурно-побутового та спортивно-озДоровчого
обслуговування селян. Пріоритетність соціального розвитку села
передбачає також забезпечення культурно-побутового та
спортивно-оздоровчого обслуговування сільських жителів.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про пріоритетність соціального
розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві»
будівництво об’єктів освіти, охорони здоров’я, культури та спорту,
служби побуту, благоустрій територій здійснюються за рахунок державного
та місцевого бюджетів. Ці об’єкти споруджуються як підрядним, так і
господарським способами. Збудовані сільськогосподарськими
товаровиробниками за рахунок їхніх власних коштів об’єкти
культурно-побутового призначення та спортивно-оздоровчого характеру
належать останнім на праві власності, якщо інше не передбачено законом
чи договором.

З метою залучення підприємств промисловості та інших галузей народного
господарства, що безпосередньо не пов’язані з сільськогосподарським та
агропромисловим виробництвом, до участі в розвитку соціальної сфери села
чинне законодавство застосовує відповідні економічні стимули. Так,
відповідно до ст. 7 Закону України « Про пріоритетність соціального
розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві»,
непрофільні промислові підприємства, що виконують державне замовлення на
проектування та виготовлення машин, обладнання й запчастин для
агропромислового комплексу, зокрема об’єкти соціально-культурного
призначення, забезпечуються матеріалами централізовано.

Доходи будівельних, монтажних, проектних та інших підприємств і
організацій, одержані внаслідок спорудження в сільській місцевості
житла, об’єктів побуту, культури, торгівлі, охорони здоров”я,
фізкультури й спорту, освіти, зв’язку, шляхів, енергетичних, га -зових і
водорозподільних систем, тваринницьких приміщень, ін -женерно-технічних
комплексів машинно-тракторного парку та інших об’єктів, які впливають на
поліпшення соціального становища села, не оподатковуються.

Державною програмою розвитку соціальної сфери села до 2005 року
передбачаються наступні заходи і шляхи забезпечення культурно-побутового
та спортивно-оздоровчого обслуговування сільського населення:

1) у сфері освіти — відновлення, добудова і спорудження шкіл та
дошкільних навчальних закладів у селах, де налічується понад 50 дітей
відповідного віку, насамперед у тих, які розташовані на відстані понад 3
км від населених пунктів, де є такі заклади; створення комплексів
«загальноосвітній навчальний заклад — дошкільний навчальний заклад»,
«загальноосвітній навчальний заклад — соціально-культурний центр села»,
організація навчання учнів у початковій школі за місцем їх проживання
(за наявності не менш як 5 учнів у населеному пункті); забезпечення
виконання Програми інформатизації та комп’ютеризації сільських шкіл;
забезпечення регулярного підвезення до місця навчання і додому дітей
дошкільного віку, учнів і педагогічних працівників у сільській

місцевості; застосування нових форм навчання і виховання дітей з
урахуванням специфіки розселення та змін вікової структури жителів села;
відкриття 450 шкіл, у тому числі 353 новозбудова-них (фінансування
зазначених витрат має здійснюватися за рахунок коштів місцевих бюджетів
у сумі 115,1 млн грн та Державного бюджету України — 229,1 млн грн);

2) у сфері охорони здоров’я — відкриття закладів охорони здо ров’я з
наданням первинної медико-санітарної допомоги в селах із чисельністю
жителів понад 500 осіб; створення в сільських населе них пунктах із
чисельністю жителів понад 1 тис. чоловік амбула торій загальної практики
— сімейної медицини та реорганізація сільських лікарських амбулаторій,
фельдшерсько-акушерських пунктів в амбулаторії загальної практики —
сімейної медицини; розширення мережі аптек і аптечних кіосків; створення
на базі сільських закладів охорони здоров’я денних стаціонарів, а також
стаціонарів удома; оснащення сільських закладів охорони здоров’я
сучасною ультразвуковою, ендоскопічною, рентгенологічною, нар козною
апаратурою, пересувними стоматологічними кабінетами, іншим сучасним
обладнанням, а також спеціальними автомобіля ми; надання
лікувально-консультаційної та організаційно-мето дичної допомоги і
вжиття санітарно-протиепідемічних заходів си лами спеціальних бригад
обласних і районних закладів охорони здоров’я; зміцнення лікувально
-оздоровчої бази санаторіїв та інших закладів, призначених для лікування
й оздоровлення працівників агропромислового комплексу та їхніх дітей. На
зміц нення матеріальної бази закладів охорони здоров’я у 2003-2005 рр.
планується спрямувати 75,4 млн грн. За рахунок цих коштів має бути
відкрито й оснащено 382 сільські лікарські амбулаторії, у то му числі 63
— у добудованих та новозбудованих приміщеннях, а та кож 280
фельдшерсько-акушерських пунктів;

3) у сфері культури — збереження та забезпечення повноцін ного
функціонування існуючої мережі закладів культури (клубів, бібліотек,
музеїв, шкіл естетичного виховання); переобладнання під заклади культури
приміщень, якими не користуються, ство рення закладів культури малих
форм (віталень, світлиць, чита лень та ін.) За пропозиціями регіонів у
2003 -2005 рр. планується введення в експлуатацію 190 сільських клубів і
будинків культу ри, в тому числі 76 — новозбудованих. На це
передбачається вит ратити 60,8 млн грн з місцевих і державного бюджетів;

4) у сфері фізичної культури й спорту — реконструкція існую чих та
будівництво нових сільських фізкультурно-оздоровчих зак ладів, споруд,
дитячих оздоровчих таборів, баз відпочинку, пан сіонатів для
оздоровлення дітей та підлітків; реформування організаційних основ
фізкультурно-спортивного руху на селі, ство рення територіальних (при
органах місцевого самоврядування)

PAGE 62

фізкультурно-спортивних клубів та відділень дитячо -юнацьких спортивних
шкіл; впровадження ефективних форм, методів і засобів
фізкультурно-оздоровчої діяльності та видів спорту з урахуван -ням
місцевих особливостей, традицій, умов праці та відпочинку жителів села;
спорудження й обладнання ігрових майданчиків, спортивних залів,
плавальних басейнів при школах, дошкільних навчальних,
культурно-освітніх закладах; поліпшення ма-теріально-технічного
оснащення навчально-спортивних баз підготовки кандидатів до збірних
команд України. У 2003 -2005 рр. на зміцнення матеріально-технічної бази
наявних та будівництво нових спортивних споруд планується відшкодувати
66 млн грн з місцевих та державного бюджетів, а також відновити роботу і
ввести в дію 1748 фізкультурно-спортивних закладів та споруд;

5) у сфері торгівлі та побутового обслуговування — наближен ня закладів
торгівлі та побутового обслуговування до місць про живання населення,
розширення їх мережі; запровадження нових форм обслуговування з
урахуванням особливостей сільського роз селення в різних регіонах;
широке використання пересувних форм надання послуг із застосуванням
транспортних засобів, поштового, телефонного зв’язку, інших комунікацій;
збільшення кількості приймально-заготівельних пунктів сільськогосподарсь
кої продукції; відновлення підприємств, які надають санітарно
-гігієнічні послуги (лазні, перукарні, пральні), послуги з ремонту одягу
та взуття, побутової техніки тощо;

6) у сфері соціального обслуговування населення — збережен ня мережі
інтернатних установ для людей похилого віку та інвалі дів, зміцнення їх
матеріально-технічної бази, виділення земельних ділянок і надання
допомоги для ведення підсобних господарств; перепрофілювання, в разі
потреби, ліжкового фонду сільських закладів охорони здоров’я в ліжковий
фонд медико -соціального призначення з передачею його органам
соціального захисту насе лення; поширення практики організації сезонних
(на зимовий пе ріод) інтернатних установ для людей похилого віку, які
мають можливість проживати влітку у власних житлових будинках;
підвищення якості обслуговування сільського населення соціаль ними
службами, забезпечення їх приміщеннями, транспортними засобами та ін.

Запитання для самоконтролю

1. , У чому сутність соціального розвитку села? , У чому

2. полягають основні напрями державної політики у сфері соціального
розвитку села?

3. Які об’єкти належать до соціальної сфери села?

4. Які заборони щодо зміни функціонального призначення певних груп
об’єктів соціальної сфери села встановлено аг рарним законодавством?

5. Які основні напрями державної політики щодо відроджен ня сіл України
Ви знаєте?

6. Які законодавчі акти регулюють правовий режим об’єктів соціальної
інфраструктури села?

7. Які державні органи зобов’язані сприяти розвитку індиві дуального
житлового будівництва на селі? .

8. Які пільги надаються для індивідуальних сільських забу довників?

9. Які законодавчі акти регулюють житлове та шляхове будівництво на
селі?

10. Яким чином забезпечується культурно-побутове та спортивно-оздоровче
обслуговування селян?

PAGE 64

ТЕМА 8

відповідальність за порушення аграрного законодавства

Поняття і види відповідальності за порушення аграрного за -конодавства.
Дисциплінарна відповідальність працівників аг -рарних підприємств.
Матеріальна відповідальність працівників аграрних підприємств. Майнова
відповідальність за порушення аграрного законодавства. Адміністративна
відповідальність за порушення аграрного законодавства.

Поняття і види відповідальності за порушення аграрного за -конодавства.
У правовій науці юридична відповідальність визначається як вид
соціальної відповідальності, сутність якої полягає у застосуванні до
правопорушників (фізичних і юридичних осіб) передбачених законодавством
санкцій, що забезпечуються у примусовому порядку державою1.

В аграрному праві інститут відповідальності включає сукупність юридичних
норм, що закріплюють підстави, види, засоби й порядок застосування
санкцій за порушення аграрного законодавства.

Підставою відповідальності є порушення правил поведінки, що регулюють
здійснення виробничо-господарської та іншої діяльності суб’єктів
аграрного підприємництва. Під час визначення видів і заходів
відповідальності враховується специфіка сільськогосподарського
виробництва, нормальне функціонування якого значною мірою залежить від
природно-кліматичних, біологічних та інших факторів.

До неправомірних діянь, що суперечать нормам аграрного за -конодавства,
належать: екологічні правопорушення (порушення приписів про поліпшення
сільськогосподарських земель, охорону ґрунтів та інших природних
ресурсів, що використовуються в сільському господарстві); порушення
організаційних основ і правил ведення сільськогосподарського виробництва
(недодержання правил 1 Юридична енциклопедія: у 6 т. / Редкол.: Ю. С.
Шемшучєнко (відп. ред.) та К.: Укр. енцикл., 1998.— Т. 1.— С. 437.

внутрішнього розпорядку, ветеринарних правил обслуговування тварин,
правил і норм техніки безпеки та виробничої санітарії, охорони здоров’я
працівників сільськогосподарських підприємств); заподіяння збитків майну
сільськогосподарських підприємств1.

Законодавством України передбачено такі види юридичної відповідальності
за вчинені правопорушення: дисциплінарна, матеріальна, майнова,
адміністративна, кримінальна. Аграрні пра -вопорушення здебільшого
пов’язані з порушенням норм трудового, цивільного і адміністративного
права. Тому є доречним зосередити увагу на дисциплінарній, матеріальній,
майновій та адмініс -тративній відповідальності.

Дисциплінарна відповідальність працівників аграрних підприємств.
Дисциплінарна відповідальність осіб, зайнятих у сільському виробництві,
регулюється загальними нормами трудового законодавства, які поширюються
на всіх найманих працівників, а також спеціальними нормами аграрного
права, які стосуються працівників окремих видів аграрних підприємств.

Дисциплінарна відповідальність полягає в накладенні на працівників
аграрних підприємств, які порушили правила внутріш -нього розпорядку та
інші норми організації праці, дисциплінар -них стягнень, передбачених
Кодексом законів України про працю (далі — КЗпП) та аграрним
законодавством. Згідно зі ст. 147 КЗпП за порушення трудової дисципліни
до працівника може бути застосовано тільки один із таких заходів
стягнення: догану, звільнення.

Дисциплінарне стягнення застосовують безпосередньо за ви -явленням
проступку, але не пізніше одного місяця з дня виявлення, не враховуючи
часу хвороби працівника або перебування його у відпустці. Стягнення не
може бути накладено пізніше 6 місяців із дня вчинення проступку (ст. 148
КЗпП). До застосування дис -циплінарного стягнення треба витребувати
пояснення від порушника трудової дисципліни. За кожне порушення трудової
дис -ципліни може бути накладено одне дисциплінарне стягнення. Воно може
бути оскаржено в установленому порядку. Під час обрання виду стягнення
потрібно враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну
ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу
працівника (ст. 149 КЗпП).

Аграрним законодавством передбачені певні особливості дисциплінарної
відповідальності працівників сільськогосподарських підприємств.

Наприклад, у сільськогосподарських кооперативах дисциплі -нарні відносини регламентуються насамперед статутними нормами. Член кооперативу зобов'язаний дотримуватися статуту, виконувати свої обов'язки перед господарством, сумлінно працювати, додержуватися трудової, виробничої, технологічної, санітарної дисципліни і правил техніки безпеки. Відповідно до ч. 2 ст. 166 ЦК України у разі невиконання чи неналежного виконання обов'яз -ків, покладених на нього, а також в інших випадках, встановле -них статутом кооперативу й законом, член виробничого кооперативу може бути відрахований із кооперативу за рішенням загальних зборів. Відповідно до Закону України «Про фермерське господарство» члени цього господарства самостійно визначають і регламентують свої трудові відносини, розробляючи правила внутрішнього трудового розпорядку свого господарства, в яких можуть визначати також заходи дисциплінарної відповідальності для порушників. При цьому за основу, як правило, беруться положення про дисциплінарну відповідальність, що діють у сільськогосподарських кооперативах або державних сільськогосподарських підприємствах. Матеріальна відповідальність працівників аграрних підприємств. На працівників аграрних підприємств поширюються норми КЗпП України про матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну ними підприємству, установі, організації під час виконання ними трудових обов'язків. Відповідно до ст. 130 КЗпП матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну працівником підприємству, установі, організа -ції під час виконання трудових обов'язків, покладається на пра -цівника тільки за умови заподіяння прямої дійсної шкоди, якщо шкода заподіяна з його вини. Матеріальна відповідальність, як правило, обмежена певною частиною заробітку працівника. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яку можна віднести до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за неодержані підприємством доходи. При цьому адміністрація підприємства зобов'язується створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження довіреного їм майна (ст. 131 КЗпП). Працівник, який заподіяв шкоду підприємству, установі, ор -ганізації, може добровільно відшкодувати її цілком або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу він має право передати для відшкодування збитків рівноцінне майно або поправити пошкоджене. У випадках, передбачених законом, застосовується також повна матеріальна відповідальність. Відповідно до ст. 134 КЗпП працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їхньої вини підприємству, у випадках, коли: - між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 135-1 КЗпП укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відпові дальності за незабезпечення цілості майна та інших ціннос тей, переданих йому на зберігання або для інших цілей; - майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; - шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; - шкоду завдано працівником, який був у нетверезому стані; - шкоду завдано недостачею, умисним знищенням або умис ним зіпсуванням матеріалів, напівфабрикатів, виробів (про дукції), в тому числі під час їх виготовлення, а також інстру ментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих працівникові підприємством, ус тановою, організацією в користування; - відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну під приємству, установі, організації під час виконання трудових обов'язків; - шкоди завдано не під час виконання трудових обов'язків; - службова особа винна у незаконному звільненні або переве денні працівника на іншу роботу; - керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи дер жавної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством. Питання повної матеріальної відповідальності працівників сільського господарства регулюються також Постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 116, якою затверджено Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, недостачі, знищення (псування) матеріальних цінностей. Майнова відповідальність за порушення аграрного законодавства. Майнова відповідальність за аграрні правопорушен -ня регулюється нормами цивільного, земельного й аграрного законодавства. Майнова відповідальність полягає в обов"язку суб'єкта, винного в заподіянні шкоди особі аграрного товаровиробника або його Майну, відшкодувати в повному обсязі заподіяні збитки. Загальні положення про відшкодування збитків передбачено ст- 1166 ЦК, якою, зокрема, встановлено, що майнова шкода, завДана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим PAGE 69 немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. У цивільному праві відповідальність поділяється на договірну і позадоговірну. Позадоговірна відповідальність настає за вчинення протиправних дій однією особою щодо іншої за відсутності між ними договору або незалежно від наявності між ними договірних відносин. Вона настає за порушення обов'язку, встановленого законом або підза -конним актом, і найчастіше виражається у формі відшкодування збитків1. Договірна відповідальність настає за невиконання або нена -лежне виконання договірних зобов'язань. Відповідно до ст. 610 ЦК, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Специфічною для сільського господарства є майнова відповідальність за порушення земельного законодавства. Частиною 2 ст. 152 ЗК передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Згідно з п. «ґ» ч. З ст. 152 ЗК захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, відшкодуванням заподіяних збитків. Статтею 156 ЗК передбачено право на відшкодування збитків, заподіяних правомірними діями, зокрема внаслідок: вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників для потреб, не пов'яза -них із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників для інших видів використання; встановлення обме -жень щодо використання земельних ділянок. Особливим видом відшкодування збитків у сфері аграрного господарювання є відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництв. Адміністративна відповідальність за порушення аграрного законодавства. Адміністративна відповідальність настає за порушення норм адміністративного права, що охороняються адміні -стративними санкціями. Глава 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення України (далі — КпАП) передбачає адміністративну відповідальність за правопорушення у сільському господарстві, порушення 1 Луць В. В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч. посіб.— К.: Юрін- ком Інтер, 70 1999.— С. 69. ветеринарно-санітарних правил. До таких видів порушень у цій сфері діяльності належать: потрава посівів, псування або знищення зібраного врожаю сільськогосподарських культур, пошкодження насаджень сільськогосподарських підприємств, порушення правил боротьби з карантинними шкідниками, хворобами рослин і бур'янами, незаконні посіви і вирощування снотворного маку та коноплі, порушення правил щодо карантину тварин та інших санітарно-ветеринарних вимог, грубе порушення механізаторами правил технічної експлуатації тракторів, комбайнів, інших са -мохідних сільськогосподарських машин, правил техніки безпеки під час їх експлуатації. Глава 7 КпАП передбачає адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'ятників історії і культури. До таких видів порушень у цій сфері діяльності, зокрема, належать: псу -вання сільськогосподарських та інших земель, забруднення їх хімічними та радіоактивними матеріалами, неочищеними стічни -ми водами, виробничими та іншими відходами, а також відсут -ність заходів щодо боротьби з бур'янами, використання земель не за цільовим призначенням, невиконання природоохоронного ре -жиму використання земель, розміщення, проектування, будів-ництво, введення в експлуатацію об'єктів, що негативно вплива -ють на стан земель, неправильна експлуатація, знищення або пошкодження протиерозійних гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень, несвоєчасне повернення тимчасово зайнятих зе -мель або невиконання обов'язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням, або невиконання умов зняття, збереження й нанесення родючого шару ґрунту. Державний контроль за використанням і охороною земель здійснюють головні державні інспектори і державні інспектори з використання та охорони земель України, областей, районів, які діють на підставі Тимчасового положення про порядок здійснен -ня органами Держкомзему державного контролю за використан -ням та охороною земель, затвердженого наказом Державного комітету України з земельних ресурсів від 25 липня 1993 р. № 65. Головні державні інспектори і державні інспектори у ме -жах своєї компетенції мають право складати протоколи та роз -глядати справи про адміністративні правопорушення земельно -го законодавства, пов'язані з порушенням правил використання земель, приховуванням або перекрученням даних земельного кадастру, самовільним відхиленням від проектів внутрішньогоспо -дарського землеустрою, знищенням межових знаків, а також складати протоколи про адміністративні правопорушення земельного законодавства, що пов'язані зі псуванням і забрудненням сільськогосподарських та інших земель, самовільним зайняттям PAGE 71 земельної ділянки, несвоєчасним поверненням тимчасово займа -них земель або неприведенням їх у стан, придатний для викорис -тання за призначенням, та подавати ці протоколи адміністративним комісіям органів виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування. Запитання для самоконтролю 1. Які види відповідальності передбачено аграрним законо давством? 2. За яких умов настає відповідальність? 3. Що таке правопорушення? 4. У чому специфіка дисциплінарної відповідальності пра цівників аграрних підприємств? 5. Які види дисциплінарних стягнень передбачено законо давством? 6. За яких підстав настає матеріальна відповідальність пра цівників аграрних підприємств? 7. Які види дисциплінарних стягнень передбачено законо давством? 8. Які функції виконує господарсько-правова відповідальність? 9. Які види адміністративно-господарських санкцій можуть бути застосовані до суб'єкта, який порушив правила здійс нення господарської діяльності? 10. Яка відповідальність настає за збитки, що сталися внаслі -док загибелі або крадіжки худоби і птиці? ТЕМА 9 правові засади використання земель в аграрному виробництві Поняття і склад земель сільськогосподарського призначенні Особливості правового режиму земель сільськогосподарського при значення. Права і обов'язки власників і користувачів земель в аг -рарному виробництві. Поняття і склад земель сільськогосподарського призначення Земля становить територіальний і матеріальний базис аграF>но-про\ мислового
комплексу і відіграє надзвичайно важливу рол*> у сіль\
ськогосподарському виробництві. Зміст і структура сільАькогос.
подарського виробництва визначає першорядну роль земель
сільськогосподарського призначення серед існуючих в Україні ка’« тегорій
земель.

Відповідно до ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарсько-, го
призначення є землі, надані для виробництва сільськогоссіодарсь”. кої
продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дюслідно)( та
навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничії інфрад
структури або призначені для таких цілей.

Стаття 23 ЗК України встановлює пріоритетність земель
сільськогосподарського призначення. Пріоритетність цизF земелщ
визначається тим, що вони є основним засобом виробництва прси дуктів
харчування, кормів для тварин і сировини для різних галу* зей
промисловості.

До земель сільськогосподарського призначення належать:
-сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження,,, сіножаті,
пасовища та перелоги), які відповідно до Аірирод -, них властивостей,
розташування і господарських потреб вц-, користовують для посівів
сільськогосподарських культур і є за-, собом виробництва в рослинництві;

PAGE 72

, – несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і пру: ????? ни,
полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім віднесених до
земель лісового фонду,

землі під господарськими будівлями та дворами, землі тимчасової
консервації тощо). Особливості правового режиму земель
сільськогосподарського призначення. Поняття «правовий режим» означає
особливий правовий порядок, встановлений для певних сфер суспільних
відносин. Загальними ознаками правового режиму є наявність встановлених
законодавством певних обмежень, заборон або пільг.

Під правовим режимом земель сільськогосподарського призначення розуміють
встановлені законодавством порядок їх викориї тання, охорони, обліку,
моніторингу, санкції за порушення зем* льного законодавста.

Поділ земель сільськогосподарського призначення на різні ка тегорії
(сільськогосподарські і несільськогосподарські угіддя) да-підстави для
виокремлення загального, особливого і спеціального правових режимів
земель сільськогосподарського призначення.

Об’єктом загального правового режиму є вся площа земель, придатних для
потреб сільського господарства. Основне цільове при значення цих земель
— бути засобом виробництва продуктів харчування і кормів для тварин, а
також сировини для промисловості. Для будівництва промислових
підприємств, об’єктів житлово -комунального господарства, залізничних і
автомобільних шляхів, ліній електропередач та зв’язку, магістральних
трубопроводів, а також для інших потреб, не пов’язаних із веденням
сільськогосподарсь -кого виробництва, згідно зі ст. 23 ЗК України,
надаються переважно несільськогосподарські угіддя або
сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

Особливий правовий режим установлюється законодавством для
сільськогосподарських угідь із кадастровою оцінкою вище сере
дньорайонного рівня. До сільськогосподарських угідь у такому правовому
значенні належать рілля, багаторічні насадження, сі -ножаті, пасовища й
перелоги (ст. 22 ЗК). Правовий режим цих земель полягає в пріоритетному
використанні їх для сільськогосподарських цілей.

Спеціальний правовий режим встановлюється для особливо цінних
сільськогосподарських угідь. До таких земель, згідно зі ст. 150 ЗК
України, належать землі дослідних полів науково -дослідних установ і
навчальних закладів, землі природно -заповідного фонду, землі
історико-культурного призначення та інші. Вилучення (викуп) особливо
цінних земель для несільськогосподарських по -треб допускається тільки у
виняткових випадках, а саме: під час будівництва об’єктів
загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередач та зв’язку,
трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів,
житла, об’єктів соціально

PAGE 74

культурного призначення, нафтових і газових свердловин та ви -робничих
споруд, пов’язаних з їх експлуатацією. Причому таке вилучення (викуп)
здійснюється за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням
відповідної місцевої ради, які, в свою чергу, повинні попередньо
погодити його з Верховною Радою України1.

Принцип пріоритетності земель сільськогосподарського призначення
визначає спрямованість правового регулювання їх використання на
забезпечення родючості ґрунтів і збереження ціліс -ності
сільськогосподарських угідь.

Збереження і підвищення родючості ґрунтів забезпечується застосуванням
системи заходів щодо меліорації земель (захист земель від водної і
вітрової ерозій, селів, підтоплення, заболочування тощо), рекультивації
порушених земель, відновлення їх родючості, своєчасного залучення до
господарського обігу (ст. 166 ЗК України).

Збереження цілісності сільськогосподарських угідь забезпе -чується
послідовною реалізацією принципу пріоритетності земель
сільськогосподарського призначення, згідно з яким землі, придатні для
потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для
сільськогосподарського використання (ст. 23 ЗК).

Права й обов’язки власників і користувачів земель в аграрно -му
виробництві. Згідно зі ст. 22 ЗК України, землі сільськогосподарського
призначення передаються у власність та надаються в ко -ристування:

а) громадянам — для ведення особистого селянського господар ства,
садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення
товарного сільськогосподарського виробництва;

б) сільськогосподарським підприємствам — для ведення товар ного
сільськогосподарського виробництва;

в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та на вчальним
закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім
школам — для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду
ведення сільського господарства;

г) несільськогосподарським підприємствам, установам та орга нізаціям,
релігійним організаціям і об’єднанням громадян — для ведення підсобного
сільського господарства.

Відповідно до ст. 33 ЗК України громадяни України можуть мати на праві
власності й орендувати земельні ділянки для про -вадження особистого
селянського господарства. Надання земельної ділянки громадянам для
ведення особистого селянського господарства здійснюється з урахуванням
вимог Закону України від 20 квітня 2000 р. «Про планування і забудову
територій». За цим Законом питання організації території присадибних
ділянок

: Аграрне право України: Підруч. / За рєд. О. О. Погрібного.— К.:
Істина, /004— С. 219.

вирішуються з урахуванням вимог генерального плану населеного пункту,
докладного плану території та плану її забудови у взаємодії з проблемами
соціальної перебудови села: спеціалізації й територіальної організації
сільськогосподарського виробництва, формування інженерно-технічної
інфраструктури, охорони навколишнього середовища.

Громадяни України мають право одержувати сільськогосподарські землі у
власність як для задоволення власних потреб, так і для здійснення
товарного виробництва сільськогосподарської продукції.

Громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сіно -косіння і
випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого
самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності
держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища (ст.
34 ЗК України).

Громадяни України із земель державної і комунальної влас -ності мають
право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні
ділянки для ведення індивідуального або колек -тивного садівництва.
Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть мати земельні
ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва на
умовах оренди.

Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть вико -ристовуватися
для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування
сільськогосподарських культур, а також для зве -дення необхідних
будинків, господарських споруд тощо.

Землі загального користування садівницького товариства є його власністю.
До земель загального користування садівницького товариства належать
земельні ділянки, зайняті захисними смуга -ми, дорогами, проїздами,
будівлями і спорудами та іншими об’єктами загального користування.
Приватизація земельної ділянки громадянином — членом садівницького
товариства здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства
(ст. 35 ЗК України).

Громадянам або їх об’єднанням із земель державної або комунальної
власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки для городництва.
На земельних ділянках, наданих для городництва, закладання багаторічних
плодових насаджень, а також спорудження капітальних будівель і споруд не
допускаються (ст. 36 ЗК України).

Найбільш: представницьку групу землекористувачів — сільськогосподарських
товаровиробників складають сільськогоспо -дарські кооперативи,
господарські товариства, приватні (приватно-орендні) підприємства,
фермерські господарства, державні сільськогосподарські підприємства.
Сільськогосподарським під -приємствам, установам та організаціям, крім
державних і кому -нальних, землі сільськогосподарського призначення
можуть належати на праві власності. Право власності на землю цих
підприємств може набуватися шляхом внесення до статутного фонду
земельних ділянок засновників та придбання земельних ділянок за
договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими
угодами. Реалізація права власності на землю зазначеними
сільськогосподарськими підприємствами здійснюється відповідно до закону
(ст. 28 ЗК України).

Землі фермерського господарства можуть складатися: із зе -мельної
ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як
юридичній особі; земельних ділянок, що нале -жать громадянам — членам
фермерського господарства на праві приватної власності; земельної
ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Громадяни — члени фермерського господарства мають право на одержання
безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності
земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) (ст. 31 ЗК України).

Громадянам України — членам фермерських господарств передаються
безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні
ділянки в розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського
підприємства, розташованого на тери -торії відповідної ради.

Суб’єкти аграрних відносин користуються сукупністю земельних прав і
обов’язків, закріплених нормами ЗК України.

Згідно зі ст. 90 ЗК України власники земельних ділянок ма -ють право:
продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в
оренду, заставу, спадщину; самостійно господарювати на землі; власності
на посіви, насадження сільсь -когосподарських та інших культур, на
вироблену сільськогоспо -дарську продукцію; використовувати у
встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці
загальнопоши-рені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні
об’єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збит
-ків у випадках, передбачених законом; споруджувати житлові будинки,
виробничі та інші будівлі і споруди.

Відповідно до Перехідних положень ЗК України, реалізацію окремих
правомочностеи власників земельних ділянок тимчасово обмежено. Зокрема,
на період до 1 січня 2015 року громадяни і юридичні особи можуть
набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення
загальною площею до 100 га. Ця площа може бути збільшена у разі
успадкування земельних діля -нок за законом. До 1 січня 2007 року
забороняється внесення права на земельну частку (пай) до статутних
фондів господарських товариств. Громадяни та юридичні особи, які мають у
власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського)
господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а
також громадяни України — власники земельних часток (паїв)

PAGE 77

не вправі до 1 січня 2007 року продавати або іншим способом відчужувати
шДОжні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім передачі їх у
спадщину та за умови вилучення земель для суспільних потреб.

Земельний Кодекс України встановлює такі основні обов’язки власників
земельних ділянок: забезпечувати використання земельних ділянок за їх
цільовим призначенням; дотримуватися вимог законодавства про охорону
довкілля; своєчасно сплачувати земельний податок; не порушувати прав
власників суміжних земельних ділянок і землекористувачів; підвищувати
родючість ґрунтів і зберігати інціі їх корисні властивості; своєчасно
подавати відповідним органам виконавчої влади й органам місцевого
самоврядування д&ні про стан і використання земель та інших природних
ресурсів У порядку, встановленому законом; дотримуватися правил
добросусідства та обмежень, пов’язаних із встановленням земельних
сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні
споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем (ст. 91)-

Запитання для самоконтролю

1. Яке місце в структурі земельного фонду займають землі
сільськогосподарського призначення?

2. У чому специфіка земель сільськогосподарського призна чення?

3. На які види поділяються землі сільськогосподарського призначення?

4. Які специфічні “ознаки земельних ділянок сільськогоспо дарського
призначення Ви знаєте?

5. У якйх документах зазначається мета використання зе мельної ділянки?

6. У яки* розмірах громадянам України безкоштовно нада ються земельні
ділянки у власність?

7. Які землі є об’єктом загального правового режиму?

8. На які землі поширюється особливий і спеціальний право вий режим?

9. Які основні права сільськогосподарських землекористу вачів ІЗи
знаєте?

10. Які обов’язки громадян-власників та інших осіб щодо використання
сільськогосподарських угідь передбачено зе-мельдїМ законодавством?

ТЕМА 10 правове регулювання використання природних ресурсів у сільському
господарстві

Правові основи використання природних ресурсів у сільському
господарстві. Правове регулювання водокористування в сільському
господарстві. Правове регулювання використання надр у сільському
господарстві. Правове регулювання використання тваринного світу в
сільському господарстві. Правове регулювання використання рослинного
світу в сільському господарстві. Правове регулювання лісокористування в
сільському господарстві.

Правові основи використання природних ресурсів у сільсько -му
господарстві. Господарський кодекс України встановлює за -гальні правові
основи використання природних ресурсів у сфері господарювання.

Згідно зі ст. 149 ГК України суб’єкти господарювання використовують у
господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або
загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших
законів.

Порядок надання в користування природних ресурсів грома -дянам і
юридичним особам для здійснення господарської діяль -ності
встановлюється земельним, водним, лісовим та іншими спеціальними
законодавствами.

Загальне використання природних ресурсів, згідно з ч. 2 ст. 38 Закону
України «Про охорону навколишнього природного середовища» , полягає в
безперешкодному використанні природних ресурсів громадянами для
задоволення своїх життєвих потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних,
матеріальних та ін.) і має певні правові ознаки. Воно здійснюється: а)
безоплатно; б)без отримання будь-яких дозволів; в) без закріплення
окремих природних об’єктів за певними суб’єктами (без права володіння).

PAGE 79

Спеціальне використання природних ресурсів, згідно з ч. З ст. 38 цього
Закону — це такий вид використання природних ресурсів, який
характеризується тим, що: а) природні об’єкти цілком або частково
закріплюються за певними суб’єктами на різних право -вих підставах
(здійснюється право володіння ними); б) на його здійснення необхідно
отримати спеціальний дозвіл; в) воно є платним.

Суб’єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, має право:
експлуатувати корисні властивості наданих йому природних ресурсів;
використовувати для господарських потреб в установленому законодавством
порядку корисні копалини місцевого значення, водні об’єкти, лісові
ресурси, що розміщені на наданій йому земельній ділянці; одержувати
доходи від результатів господарської діяльності, пов’язаної з
використанням природних ре -сурсів; одержувати пільгові коротко- та
довгострокові кредити для реалізації заходів щодо ефективного
використання, відтворення та охорони природних ресурсів, а також
користуватися податковими пільгами під час здійснення зазначених заходів
тощо.

Суб’єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність,
зобов’язаний: використовувати природні ресурси відповідно до цільового
призначення, визначеного за їх надання (придбання) для використання у
господарській діяльності; ефективно і економно використовувати природні
ресурси на основі застосування новітніх технологій у виробничій
діяльності; здійснювати заходи щодо своєчасного відтворення і
запобігання псуванню, забрудненню, засміченню та виснаженню природних
ресурсів, не допускати зниження їх якості у процесі господарювання;
своєчасно вносити відповідну плату за використання природних ресурсів
тощо.

Правове регулювання водокористування в сільському господарстві. Води
використовуються в аграрному виробництві для поливу полів та городів,
рибництва, водопою, меліорації тощо.

Порядок використання водних ресурсів регулює Водний ко -декс України
(далі — ВК). У ВК виділяються загальне і спеціальне водокористування. За
умов загального використання водних ресурсів забір води здійснюється без
спеціальних технічних пристроїв, а забруднювальні речовини у водні
об’єкти не скидаються (любительське і спортивне рибальство, водопій
сільськогосподарських тварин тощо). До спеціального використання водних
ресурсів належать забір води із застосуванням спеціальних технічних
пристроїв і скидання забруднювальних речовин у водні об’єкти. На такі
види використання водних ресурсів потрібно оформити відповідний дозвіл.

Спеціальне використання водних ресурсів на праві водокористування може
бути короткостроковим (до 3 років) або довгостроковим (від 3 до 25
років). Згідно зі ст. 49 ВК дозвіл на спеціальне використання природних
ресурсів на праві водокористування видають

державні органи охорони навколишнього природного середовища або місцеві
ради за погодженням з державними органами охорони навколишнього
природного середовища — в разі використання водних об’єктів місцевого
значення. Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне
водокористування затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від
13 березня 2002 р. № 321.

Спеціальні водокористувачі сплачують державний збір за спеціальне
використання водних ресурсів. Згідно з Порядком справляння збору за
спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами
для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженим Постановою
Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1999 р. № 1494, збір за
спеціальне використання водних ресурсів зобов’язані сплачувати лише
юридичні особи та фізичні особи, які є суб’єктами підприємництва.
Селяни, котрі не є суб’єк -тами підприємництва, звільнені від сплати
цього збору.

Водним кодексом України передбачені права і обов’язки водокористувачів.
Водокористувачі мають право на загальне і спеціальне використання водних
ресурсів, вимагати від власника водного об’єкта або водопровідної
системи підтримання належної якості води, споруджувати гідротехнічні та
інші водогосподарські об’єкти, робити їх реконструкцію та ремонт,
передавати воду іншим водокористувачам. Водокористувачі зобов’язані бути
ощадливими щодо водних ресурсів, дбати про їх відтворення і поліпшення
якості води, користуватися водою відповідно до цілей та умов її надання,
дотримуватися встановлених екологічних нормативів водокористування,
застосовувати ефективні сучасні технічні засоби й технології для
утримання своєї території в належному стані, а також вживати заходів
щодо запобігання забрудненню водних об’єктів стічними (дощовими) водами,
не допускати порушення прав інших водокористувачів, а також заподіяння
шкоди господарським об’єктам і довкіллю, здійснювати спеціальне
використання водних ресурсів лише за наявності дозволу, безперешкодно
допускати на водні об’єкти, що перебувають в їхній власності, державних
екологічних інспекторів, а також громадських інспекторів з охорони
довкілля, своєчасно інформувати місцеві ради, державні екологічні та
сані -тарні органи про виникнення аварійних забруднень, вживати
невідкладних заходів щодо ліквідації наслідків аварій, які можуть
спричинити погіршення якості води.

Правове регулювання використання надр у сільському господарстві. Для
ведення сільськогосподарської діяльності використовують корисні копалини
місцевого значення і прісні підземні во -ди. В надрах зберігають харчову
продукцію, вирощують гриби, квіти, овочі тощо.

Використання надр у веденні сільськогосподарської діяль -ності
регулюється Кодексом України про надра та іншими актами

PAGE 81

†

–

†

.Oe~

\ b H

–

0J?

‚

„

–

„

Aзаконодавства про надра. Згідно зі ст. 1 Кодексу України про надра,
надра — це та частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та
дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного
вивчення та освоєння.

У сільському господарстві здебільшого використовуються корисні копалини
місцевого значення. До них належать, зокрема, сировина для хімічних
меліорантів ґрунтів (вапняк, гіпс, сапро -пель), крейда, граніт,
пісковик, галька, гравій, пісок, ракуша, глина легкоплавка, суглинок,
супісок тощо.

Згідно зі ст. 23 Кодексу України про надра власникам земельних ділянок і
землекористувачам надається право без отримання спеціальних дозволів
(ліцензій) та без гірничих відводів видобувати для сільськогосподарських
потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною
розробки до 2 м і прісні підземні води — до 20 м та використовувати
надра для господарських і побутових потреб.

Спеціальне використання надр на праві надрокористування передбачає
отримання спеціального дозволу — акта гірничого відводу. Згідно зі ст.
17 Кодексу України про надра, гірничим відводом є частина надр, надана
користувачам для промислової розробки родовищ корисних копалин та з
метою, не пов’язаною з видобуванням корисних копалин. Користування
надрами за межами гірничого відводу забороняється. Гірничі відводи
надаються згідно з Положенням про порядок надання гірничих відводів,
затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р.
№ 59. Спеціальне використання надр на праві надрокористування може бути
постійним або тимчасовим. Тимчасове може бути ко-роткостроковим (до 5
років) і довгостроковим (від 5 до 20 років).

Спеціальне використання надр здійснюється на платній ос -нові. Базові
нормативи плати за користування надрами для видобування корисних копалин
і Порядок справляння плати за корис -тування надрами для видобування
корисних копалин затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від
12 вересня 1997 р. № 1014. Збір за вирощування сільськогосподарської
продукції під землею заліснюється згідно з Порядком справляння плати за
користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням ко -рисних
копалин, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 8
листопада 2000 р. № 1682.

Правове регулювання використання тваринного світу в сільському
господарстві. В сільському господарстві використовуються як свійські,
так і дикі тварини. Використання диких тварин у сільськогосподарській
діяльності регулюють закони України «Про тваринний світ», «Про
мисливське господарство та полювання» та «Про рибу, інші водні живі
ресурси та харчову продукцію з них».

PAGE 82

Відповідно до сг. З Закону України «Про тваринний світ» об’єктами
тваринного світу є дикі тварини (хордові й безхребетні) в усьому їх
видовому та популяційному розмаїтті та на всіх стадіях розвитку
(ембріони, яйця, лялечки тощо), частини диких тварин (роги, шкіра,
ратиці, копита тощо), продукти їхньої жит -тєдіяльності (мед, віск
тощо). До диких належать також види тварин, що виникли шляхом природного
добору і здатні самостійно жити в умовах екосистеми. Сюди не належать
тварини, породи яких виведені людиною селекційно, а також ті, що стали
свійсь -кими і втратили здатність проживати в екосистемі самостійно.

У Законі України «Про тваринний світ» виокремлюються за -гальне та
спеціальне використання тваринного світу. Загальне використання об’єктів
тваринного світу здійснюється без вилу-чення їх із природного середовища
(за винятком любительського і спортивного рибальства у водних об’єктах
загального користу -вання в межах установлених законодавством обсягів
безоплатного вилову), а також без знищення тварин, руйнування їхнього
житла та інших споруд (нір, хаток, гнізд, лігв, мурашників то -що), без
порушення середовища існування тварин і погіршення умов їх розмноження.

До спеціального використання об’єктів тваринного світу належать усі види
використання (за винятком любительського і спор -тивного рибальства у
водоймах загального користування), що здійснюються з їх вилученням
(добуванням, збиранням) із природного середовища.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про тваринний світ» об’єкти тваринного
світу можуть перебувати в приватній власності суб’єктів аграрного права.
Право приватної власності на об’єкти тваринного світу може бути обмежено
в інтересах охорони цих тварин органами Міністерства охорони
навколишнього природного середовища України. У разі жорстокого
поводження з тваринами право приватної власності на них монсе бути
припинено.

На спеціальне використання об’єктів тваринного світу потріб -но отримати
дозвіл і внести збір. Дозволи видаються згідно з Положенням про порядок
видачі дозволів на спеціальне викорис -тання природних ресурсів та
Положенням про встановлення лімітів використання ресурсів
загальнодержавного значення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів
України від 10 серпня 1992 р. № 459, Правилами видачі дозволів на
спеціальне вико -ристання диких тварин та інших об’єктів тваринного
світу, віднесених до природних ресурсів загальнодержавного значення,
затвердженими наказом Міністерства охорони навколишнього природного
середовища та ядерної безпеки України від 26 травня 1999 р. № 115 та
іншими документами.

Збір за спеціальне використання об’єктів тваринного світу справляється
згідно з Тимчасовим порядком справляння плати за спеціальне використання
диких тварин, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25
січня 1996 р. № 123, а також згідно з Порядком справляння плати за
спеціальне використання рибних та інших водних живих ресурсів,
затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р.
№ 449.

Правове регулювання використання рослинного світу в сіль -ському
господарстві. Згідно зі ст. З Закону України «Про рослинний світ»
рослинний світ являє собою сукупність усіх видів рослин, а також грибів
та утворених ними угруповань на певній території, тобто вони мають бути
частиною екосистеми, а не вилучені із природного середовища.

Дикорослі рослини використовуються в сільському господарстві для
випасання худоби, сінокосіння, збирання дикорослих рослин тощо.

У Законі України «Про рослинний світ» розмежовуються загальне і
спеціальне використання рослин. Суб’єкти аграрного права можуть у
порядку загального використання об’єктів рослинного світу збирати
лікарську й технічну сировину, квіти, ягоди, плоди, гриби та інші
харчові продукти, застосовувати об’єкти рослинного світу для потреб
бджільництва. Вони мають право продавати зібрані в порядку загального
використання рослини, за винятком лікарської і технічної сировини.
Забороняється в порядку загального використання збирати наркотиковмісні
рослини та їх частини.

Відмінною ознакою спеціального використання рослинного світу є збирання
рослинних ресурсів (лікарських рослин, заготівля живиці, кори, лубу,
деревної зелені, деревних соків, квітів, ягід, інших плодів, сіна тощо)
для підприємницької діяльності. Дозвіл на спеціальне використання
рослинного світу видається згідно з Положенням про порядок видачі
дозволів на спеціальне використання природних ресурсів, затвердженим
Постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. № 459.

За спеціальне використання природних рослинних ресурсів справляється
збір, який здійснюється лише за спеціальне використання лісових
рослинних ресурсів відповідно до Порядку справляння збору за
спеціального використання лісових ресурсів та користування земельними
ділянками лісового фонду, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів
України від 6 липня 1998 р. № 1012.

Правове регулювання лісокористування у сільському госпо -дарстві. У
сільському господарстві широко використовуються лісові ресурси. Згідно
зі ст. З Лісового кодексу України ліс — це сукупність землі,
рослинності, в якій домінують дерева та чагар -ники, тварин,
мікроорганізмів та інших природних компонентів, що в своєму розвитку
біологічно взаємопов’язані, впливають одне на одного і на довкілля.

У Лісовому кодексі розмежовуються загальне і спеціальне використання
лісових ресурсів. За умов загального використання лісових ресурсів,
суб’єкти аграрного права мають право вільно перебувати в лісах,
безкоштовно збирати для власного споживання дикорослі трав’яні рослини,
квіти, ягоди, горіхи, інші плоди, гриби.

Спеціальне використання лісових ресурсів передбачає необхідність
отримання земельної ділянки лісового фонду в користування чи у
власність. На праві спеціального використання лісових ресурсів
дозволяється заготовляти деревину під час рубок головного
лісокористування, заготовляти живицю, другорядні лісові матеріали (пень,
луб, кора, деревна зелень тощо). У разі набуття земельної ділянки
лісового фонду на праві постійного чи тимчасового землекористування
потрібно отримати дозвіл на спеціальне використання лісових ресурсів:
лісорубний квиток (ордер) або лісовий квиток. Спеціальне використання
лісових ресурсів для сільськогосподарської діяльності, крім розміщення
пасік, здійс -нюється на платній основі згідно з Порядком справляння
збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування зе
-мельними ділянками лісового фонду, затвердженим Постановою Кабінету
Міністрів України від 6 липня 1998 р. № 1012.

Запитання для самоконтролю

1. Що таке загальне використання природних ресурсів?

2. Що розуміється під спеціальним використанням природ них ресурсів?

3. В яких цілях водні об’єкти використовують у сільському господарстві?

4. У чому специфіка загального використання водних ресурсів?

5. У якому порядку набувається право на спеціальне вико ристання водних
ресурсів?

6. Що таке надра?

7. У чому полягає особливість правового режиму викорис тання надр у
сільському господарстві?

8. Хто є об’єктами тваринного світу?

9. Які законодавчі акти регулюють використання рослинно го світу в
сільському господарстві?

10. У чому полягає загальне і спеціальне використання лісо -вих ресурсів
у сільському господарстві?

PAGE 85

ЗАВДАННЯ ТА МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО МОДУЛЬНОЇ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ № 1

1. Аграрне право як галузь права

Завдання:

а) дайте визначення поняття аграрного права;

б) визначте місце, яке займає аграрне право в системі права України;
дайте відповідне обґрунтування;

в) назвіть основні методи аграрного права.

2. Джерела аграрного права

Завдання:

а) назвіть основні правові форми актів аграрного законодавства;

б) перелічіть характерні ознаки аграрного законодавства;

в) наведіть класифікацію актів аграрного законодавства.

|3. Аграрні правовідносини

Завдання:

а) дайте визначення поняття аграрних правовідносин;

б) розкрийте структуру аграрних правовідносин;

в) назвіть характерні ознаки аграрних правовідносин.

|4. Суб’єкти аграрного права

Завдання:

а) сформулюйте поняття і основні ознаки суб’єктів аграрного права;

б) назвіть подібні та відмінні ознаки суб’єктів аграрного права і
суб’єктів підприємницького права;

в) складіть схему видів суб’єктів аграрного права.

5. Державне регулювання сільського господарства

Завдання:

а) визначте правові засади державної регулятивної діяльності в
сільському господарстві;

б) назвіть форми і методи регулятивної діяльності державних органів у
сільському господарстві;

в) схарактеризуйте систему та повноваження державних орга нів, які
здійснюють регулювання сільського господарства.

6. Правове регулювання виробничо-господарської та фінансо вої діяльності
сільськогосподарських підприємств

Завдання:

а) визначте поняття й основні ознаки виробничо-господарської діяльності
сільськогосподарських підприємств;

б) назвіть основні нормативно-правові акти, які регулюють ви
робничо-господарську діяльність сільськогосподарських підприємств;

в) схарактеризуйте фінансову діяльність сільськогосподарсь ких
підприємств.

7. Правове забезпечення соціального розвитку села Завдання:

а) назвіть основні напрями державної політики у сфері соціаль ного
розвитку села;

б) схарактеризуйте правовий режим об’єктів соціальної сфери села;

в) назвіть основні нормативно-правові акти, які забезпечують розвиток
житлово-комунального та дорожного господарства на селі.

8. Відповідальність за порушення аграрного законодавства

Завдання:

а) перелічіть види відповідальності, передбачені аграрним за
конодавством;

б) схарактеризуйте функції господарсько-правової відповідаль ності;

в) назвіть підстави настання відповідальності за аграрним правом.

9. Правовий режим земель сільськогосподарського призна чення

Завдання:

а) визначте поняття земель сільськогосподарського призначення;

б) перелічіть специфічні ознаки земельних ділянок сільсько
господарського призначення;

в) назвіть основні права і обов’язки сільськогосподарських
землекористувачів.

10. Правове регулювання використання природних ресурсів у сільському
господарстві

Завдання:

а) визначте поняття загального використання природних ре сурсів;

б) дайте характеристику спеціального використання природ них ресурсів;

в) назвіть основні нормативно-правові акти, які регулюють ви користання
природних ресурсів у сільському господарстві.

PAGE 87

Виконання контрольної роботи — важливий вид самостійної роботи студента
над курсом. Вона спрямована на те, щоб сприяти поглибленому вивченню
дисципліни, зокрема навчити студентів логічно-послідовному викладенню
того чи іншого питання теми через з’ясування змісту юридичних понять
(категорій) і законів, механізму їх використання, виробити в них уміння
формулювати окремі положення й аргументувати свої висновки.

Виконуючи контрольну роботу, студенти повинні виходити з певних вимог,
що встановлені до її написання, а саме:

1) зосередити зусилля на розкритті змісту теми, а для цього слід чітко
з’ясувати зміст відповідних юридичних понять, норма тивних актів;
особливу увагу приділити з’ясуванню механізму ви користання останніх;

2) викласти зміст роботи послідовно, логічно, відповідно до завдання;

3) обсяг контрольної роботи має становити 20-25 стор.

Модульні контрольні роботи виконуються відповідно до завдання за
варіантом, номер якого є останньою цифрою номера залікової книжки
студента. Титульний аркуш модульної контрольної роботи містить ту ж саму
інформацію, що й звіт про самостійну роботу.

Визначившись щодо теми, студент мусить ознайомитись із відповідною темою
посібника, а також нормативно-правовими актами і літературою, що
наводяться в кінці посібника. Глибоке вивчення відібраної літератури
дасть йому змогу повно розкрити питання, що містяться у завданні.
Виконана і належно оформлена модульна контрольна робота надсилається
викладачеві електрон -ною поштою.

Студент може складати залік лише в разі позитивної оцінки за контрольну
роботу.

ТЕСТОВЕ ЗАВДАННЯ № 1

1. Аграрне право України є правонаступником:

а) цивільного права;

б) сільськогосподарського права;

в) колгоспного права;

г) господарського права.

2. Предметом аграрного права є:

а) правовідносини з приводу сплати податків;

б) правовідносини у сфері сільськогосподарської діяльності;

в) правовідносини з організації аграрного бізнесу;

г) правовідносини з регулювання аграрного підприємництва.

PAGE 88

3. Основним методом аграрного права із перелічених є:

а) імперативний;

б) рекомендацій;

в) заохочування;

г) автономних рішень.

4. Основним джерелом аграрного права є:

а) нормативний договір;

б) правовий звичай;

в) нормативно-правовий акт;

г) юридичний прецедент.

5. До локальних норм аграрного права не належить:

а) рішення місцевої ради;

б) розпорядження голови місцевої державної адміністрації;

в) договір про створення аграрного підприємства;

г) наказ директора агрофірми про звільнення працівника.

6. Найважливішим об’єктом аграрних відносин є:

а) тварини;

б) майнові паї;

в) земля.

7. До основних ознак суб’єкта аграрного господарювання відносять:

а) наявність прав інтелектуальної власності;

б) найменування;

в) наявність відокремленого майна;

г) податкові зобов’язання.

8. Юридична особа вважається створеною:

а) з моменту укладення засновниками установчого договору;

б) з дня державної реєстрації юридичної особи;

в) з моменту започаткування підприємницької діяльності;

г) з дня одержання ліцензії на здійснення підприємницької діяльності.

9. Цивільна правоздатність юридичної особи припиняється:

а) з дня винесення господарським судом рішення про банкрут ство
юридичної особи;

б) з дня скасування державної реєстрації;

в) з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення
діяльності юридичної особи;

г) з дня анулювання ліцензії на здійснення підприємницької діяльності.

10. Вимогами кредиторів юридичної особи, що задовольняють

ся в першу чергу, є:

а) вимоги щодо податків;

б) вимоги кредиторів, забезпечені заставою;

в) вимоги працівників, пов’язані з трудовими відносинами;

г) вимоги автора про плату за використання результату його
інтелектуальної діяльності.

11. Господарський порядок в агропромисловому комплексі Ук раїни
формується на основі:

а) переважання державного регулювання економічних процесів;

б) переважання ринкового саморегулювання економічних відносин;

в) застосування адміністративних методів управління еко номічними
процесами;

г) поєднання ринкового саморегулювання економічних відно син та
державного регулювання макроекономічних про цесів.

12. Державне регулювання підприємництва спрямовано на:

а) розширення сфери адміністративно-правового регулювання економіки;

б) посилення впливу держави на підприємницьку діяльність;

в) коригування економічної діяльності суб’єктів підприєм ництва;

г) звуження сфери адміністративно-правового регулювання економіки.

13. Органом, що координує діяльність органів виконавчої вла ди з
підготовки проектів регуляторних актів, є:

а) Кабінет Міністрів України;

б) Державний комітет України з питань регуляторної політи ки та
підприємництва;

в) Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України;

г) Міністерство юстиції України.

14. Термін, що встановлений для одержання суб’єктом під приємництва
інформації про результати перевірки його діяльності органами державного
контролю, визначається строком:

а) не пізніше як через двадцять днів після її закінчення; б) не
пізніше як через тридцять днів після її закінчення; 90 в) не пізніше
як через десять днів після її закінчення; г) не пізніше як через
п’ятнадцять днів після її закінчення.

15. Планова виїзна перевірка може проводитися:

а) не частіше одного разу у квартал;

б) не частіше двох разів на рік;

в) не частіше одного разу на календарний рік;

г) не частіше одного разу на півріччя.

16. Особливість аграрної господарської діяльності полягає у:

а) галузевій спеціалізації;

б) використанні землі;

в) використанні природних ресурсів;

г) промисловій переробці сировини.

17. Концепція національної програми відродження села на 1995-2005 рр.
схвалена:

а) Указом Президента України від 4 січня 1994 р.;

б) Постановою Верховної Ради України від 14 лютого 1994 р.;

в) Декретом Кабінету Міністрів України 4 лютого 1994 р.

18. Головною метою національної програми відродження села є:

а) виведення українського села на світовий рівень розвитку;

б) створення соціально-економічних умов для відродження села;

в) створення умов для відродження радгоспно-колгоспного ладу.

19. Захід впливу на порушника трудової дисципліни, що є за конним,
полягає у:

а) позбавленні премії;

б) догані;

в) вилученні земельної ділянки, наданої в користування;

г) накладенні штрафу.

20. Потерпіла сторона має право на відшкодування збитків за умов:

а) незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

б) якщо це передбачено законом;

в) якщо це передбачено договором;

г) якщо це передбачено законом і договором.

21. Нарахування штрафних санкцій за прострочення вико нання зобов’язання
припиняється:

а) через три місяці від дня, коли зобов’язання мало бути виконано;

б) через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано;

в) через п’ять місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано;

г) через місяць від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

PAGE 91

\22. До суб’єкта, який порушив господарське зобов’язання, мо жуть бути
застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких
передбачено:

а) законом;

б) договором;

в) адміністративним актом;

г) законом і договором.

23. Достатньою умовою для застосування неустойки є:

а) протиправна поведінка;

б) наявність збитків;

в) причинний зв’язок між протиправною поведінкою і завда ними збитками;

г) вина порушника.

\24. Для ведення особистого селянського господарства громадя нам України
безоплатно передаються земельні ділянки розміром:

а) не більше 5 га;

б) не більше 3 га;

в) не більше 2 га;

г) не більше 1,5 га.

\25. Заборона щодо внесення права на земельну частку (пай) до статутних
фондів господарських товариств діє:

а) до 1 січня 2006 р.;

б) до 1 січня 2007 р.;

в) до 1 січня 2008 р.;

г) до 1 січня 2010 р.

МОДУЛЬ 2 ПРАВОВИЙ СТАТУС СУБ’ЄКТІВ АГРАРНОГО ГОСПОДАРЮВАННЯ. ПРАВОВЕ
РЕГУЛЮВАННЯ ДОГОВІРНИХ ТА ІНШИХ ПРАВОВІДНОСИН У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

ТЕМА 11

правовий статус господарських товариств в агропромисловому комплексі

Поняття та загальна характеристика правового статусу господарських
товариств в агропромисловому комплексі. Правовий статус
сільськогосподарських акціонерних товариств. Пра -вовий статус
сільськогосподарських товариств з обмеженою відповідальністю.
Особливості припинення діяльності сільськогосподарських товариств.

Поняття та загальна характеристика правового статусу господарських
товариств в агропромисловому комплексі. Правовий статус господарських
товариств в агропромисловому комплексі визначається відповідними нормами
ЦК і ГК України, а також Законом України «Про господарські товариства».

Згідно зі ст. 79 ГК України господарськими товариствами є підприємства
або інші суб’єкти господарювання, створені юридичними особами та/або
громадянами шляхом об’єднання їхнього майна і участі в підприємницькій
діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках,
передбачених ГК України, господарське товариство може діяти у складі
одного учасника.

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з
обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю,
повні товариства, командитні товариства.

PAGE 93

Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб’єкти
господарювання (господарські організації — юридичні особи, створені
відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства,
створені відповідно до ГК України тощо), споживачі, органи державної
влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською
компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які
виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них
організаційно -господарські повноваження на основі відносин власності.

Господарські товариства є юридичними особами. Вони можуть здійснювати
будь-яку підприємницьку діяльність, якщо інше не передбачено законом.

Державна реєстрація сільськогосподарських товариств провадиться у
виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній
державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання
засновника (засновників) даного товариства в порядку, встановленому
Законом України «Про державну реє -страцію юридичних та фізичних осіб —
підприємців».

Значну частину всіх сільськогосподарських підприємств становлять
акціонерні товариства відкритого і закритого типів, а та -кож товариства
з обмеженою відповідальністю, які здебільшого були створені на основі
реформованих державних та колективних сільськогосподарських підприємств.

Правовий статус сільськогосподарських акціонерних товариств.
Сільськогосподарські акціонерні товариства є господарськими
товариствами, статутний капітал яких поділений на визна -чену кількість
акцій однакової номінальної вартості. Товариства несуть відповідальність
за зобов’язаннями тільки майном товари -ства, а акціонери несуть ризик
збитків, пов’язаних із діяльністю товариств, в межах вартості належних
їм акцій. Особливості пра -вового статусу сільськогосподарських
акціонерних товариств визначаються основним змістом їх діяльності з
виробництва, пере -робки та реалізації сільськогосподарської продукції,
виконання робіт і надання послуг.

Акціонерні товариства поділяються на відкриті та закриті. Акції
відкритих товариств можуть розповсюджуватися як шляхом відкритої
підписки, так і шляхом купівлі -продажу на біржі. Акціонери відкритого
товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших
акціонерів та товариства. У закри -тому акціонерному товаристві акції
розподіляються між заснов -никами або серед заздалегідь визначеного кола
осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки або купівлі -продажу
на біржі. Акціонери закритого товариства мають переважне право на
придбання акцій, що продаються іншими акціонерами това -риства.

Згідно зі ст. 81 ГК України засновники сільськогосподарських акціонерних
товариств повинні зробити повідомлення про намір створити акціонерне
товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і
державну реєстрацію цього товариства. За ст. 24 Закону України «Про
господарські товариства» загальна номінальна вартість випущених акцій
повинна дорівнювати розміру статутного фонду акціонерного товариства,
який не може бути меншим від суми, еквівалентної 1250 мінімальним
заробіт -ним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, що
діє на момент створення акціонерного товариства.

Засновники сільськогосподарського акціонерного товариства укладають між
собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності
щодо створення товариства, відповідальність перед особами, що
підписалися на акції, і третіми особами. У випадку, якщо у створенні
товариства беруть участь громадяни, договір має бути посвідченим
нотаріально.

Установчим документом сільськогосподарського акціонерного товариства є
статут. Він, окрім загальних відомостей про госпо -дарське товариство
(найменування і місцезнаходження товарист -ва; предмет і цілі його
діяльності; розмір і порядок утворення статутного та інших фондів; склад
засновників та учасників; склад і компетенцію органів товариства та
порядок прийняття ними рішень тощо), повинен містити відомості про види
акцій, що ви -пускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій
різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки не
-виконання зобов’язань по викупу акцій.

Сільськогосподарські акціонерні товариства мають певну специфіку. У
літературі виокремлюють певні специфічні ознаки, властиві
сільськогосподарським акціонерним товариствам.

По-перше, це — правові властивості руху статутного капіталу. У
господарстві може бути як збільшення статутного капіталу і, відповідно,
внеску кожного засновника або учасника за систематич -ного розширеного
відтворювання господарства, так і зменшення статутного капіталу і частки
майнових внесків за наявності об’єктивних чинників зниження урожаїв і
виходу продукції тваринництва та відсутності резервних фондів. До цих
об’єктивних чинників належить нестабільність сільськогосподарського
виробництва, коливання прибутковості підприємств, що викликає
необхідність створення резервних фондів, які залежать від спеціалізації
і при -родно-кліматичних умов кожного конкретного господарства.

По-друге, у складі сільськогосподарських акціонерних товариств серед їх
засновників є багато пенсіонерів, а у зв’язку з упровадженням нової
техніки і технологій кількісний склад працівників зменшується, що
зобов’язує товариство повертати засновникам і учасникам, що виходять із
його складу, вартість їхніх внесків.

PAGE 95

По-третє, визначені законодавством критерії розмежування видів
акціонерних товариств дають змогу дійти такого висновку: оскільки
сільськогосподарські акціонерні товариства є об’єднанням фізичних осіб,
які зайняті в трудовому процесі і утворюють прибуток, їх засновники
більше зацікавлені у створенні моделі акціонерних товариств закритого
типу, за якої не відбувається вилучення частини прибутку на користь
сторонніх інвесторів.

По-четверте, працівники сільськогосподарських акціонерних товариств
мають подвійний правовий статус: з одного боку, во -ни — акціонери, з
іншого — особи, трудові відносини яких із товариством засновані на
трудовому договорі і регулюються трудовим законодавством.

Акціонери мають право брати участь в управлінні товариством згідно із
законодавством і його статутом; одержувати інформацію про діяльність
товариства; брати участь у розподілі прибутку товариства; одержувати
частину прибутку товариства у вигляді дивідендів; одержувати частину
вартості майна в разі його ліквідації, яка має бути пропорційною
вартості акцій, що належать акціонеру; розпоряджатися акціями:
продавати, передавати, відчужувати іншим способом у порядку, визначеному
чинним законодавством і статутом товариства; заповідати акції;
придбавати акції товариства додатково; вийти у встановленому порядку з
товариства тощо.

Акціонери зобов’язані: додержуватись установчого документа товариства та
виконувати рішення загальних зборів та інших органів його управління,
виконувати обов’язки, передбачені законодавством і засновницькими
документами, не розголошувати комерційної таємниці та конфіденційної
інформації про діяльність товариства.

Органами управління сільськогосподарського акціонерного товариства є:
загальні збори акціонерів, наглядова (спостережна) рада, виконавчий
орган, ревізійна комісія. Вищим органом това -риства є загальні збори, в
яких можуть брати участь усі акціоне -ри, незалежно від кількості і
класу акцій, власниками яких вони є. До виняткової компетенції загальних
зборів належать головні питання діяльності товариства (ст. 159 ЦК
України).

Відповідно до ст. 46 Закону України «Про господарські това -риства» в
акціонерному товаристві, яке налічує понад 50 акціонерів, створення ради
(спостережної ради) є обов’язковим. Рада акціонерного товариства
здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав
акціонерів. Виконавчим орга -ном акціонерного товариства, який керує
його поточною діяльністю, є правління або інший орган, передбачений
статутом. Роботою правління керує голова правління.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю правління акціонерного
товариства здійснює ревізійна комісія, яка обирається загальними зборами
акціонерів.

Правовий статус сільськогосподарських товариств з обмеже -ною
відповідальністю. У сільському господарстві значну частину всіх
сільськогосподарських підприємств становлять товариства з обмеженою
відповідальністю.

Згідно зі ст. 140 ЦК України товариством з обмеженою відповідальністю є
засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого
поділений на частки, розмір яких вста -новлюється статутом. Учасники
товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його
зобов’язаннями і несуть ризик збитків, пов’язаних із діяльністю
товариства, у межах вартості своїх вкладів.

Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю
встановлюється законом. При перевищенні цієї кількості товариство з
обмеженою відповідальністю підлягає пе -ретворенню на акціонерне
товариство протягом одного року, а за спливом цього строку — ліквідації
у судовому порядку, якщо кількість його учасників не зменшиться до
встановленої межі (ст. 141 ЦК України).

Якщо товариство з обмеженою відповідальністю засновується кількома
особами, ці особи в разі необхідності визначити взаємовідносини між
собою щодо створення товариства укладають до -говір у письмовій формі,
який встановлює порядок заснування товариства, умови здійснення спільної
діяльності щодо створення товариства, та інші умови.

Установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут.
Статут товариства з обмеженою відповідальністю, крім загальних
відомостей про товариство (найменування, мета і предмет діяльності
тощо), має містити відомості про розмір статутного капіталу з
визначенням частки кожного учасника; склад та компетенцію органів
управління і порядок прийняття ними рішень; розмір і порядок формування
резервного фонду; порядок передання (переходу) часток у статутному
фонді. Особливості сільськогосподарського виробництва можуть бути
додатково враховані у статуті товариства.

Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається з
вартості вкладів його учасників. Відповідно до статутного капіталу
визначається мінімальний розмір майна товари -ства, який гарантує
інтереси його кредиторів. Розмір статутного капіталу товариства не може
бути меншим суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам,
виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, чинної на момент
створення товариства.

PAGE 97

До моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю
його учасники повинні сплатити не менш як 50% суми своїх вкладів.
Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті
протягом першого року діяльності товариства. Якщо учасники протягом
першого року діяльності товариства не сплатили повністю суму своїх
вкладів, товариство повинно оголосити про зменшення свого статутного
капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту у встановленому
порядку або прийняти рішення про ліквідацію товариства.

Вищим органом сільськогосподарського товариства з обмеженою
відповідальністю є збори учасників. Збори створюють виконавчий орган
товариства і ревізійну комісію. Виконавчий орган (колегіальний або
одноособовий) товариства здійснює поточне керівництво його діяльністю.
Ревізійна комісія здійснює конт -роль за діяльністю виконавчого органу
товариства.

Запитання для самоконтролю

1. Які види господарських товариств передбачені Господарсь ким кодексом
України?

2. Які види господарських товариств є найбільш поширени ми в сільському
господарстві?

3. Чим відрізняються персональні товариства від об’єднань капіталів?

4. Чи може бути створене господарське товариство однією особою?

5. Які характерні риси сільськогосподарського акціонерного товариства Ви
знаєте?

6. У чому полягає відмінність відкритого акціонерного това риства від
закритого акціонерного товариства?

7. Які риси є спільними для товариства з обмеженою відпові дальністю і
акціонерного товариства?

8. У чому специфіка правового статусу сільськогосподарсько го товариства
з обмеженою відповідальністю?

9. Якими є особливості правового статусу учасників сільсько
господарського товариства з обмеженою відповідальністю?

10. Що спільного та відмінного між товариством з обмеженою
відповідальністю і закритим акціонерним товариством?

ТЕМА 12 правовий статус сільськогосподарського кооперативу

Поняття та загальна характеристика правового статусу
сільськогосподарських кооперативів. Порядок створення
сільськогосподарського кооперативу та припинення його діяльності.
Членство у сільськогосподарських кооперативах. Правовий режим майна
сільськогосподарського кооперативу. Органи управління
сільськогосподарського кооперативу.

Поняття та загальна характеристика правового статусу
сільськогосподарських кооперативів. Правовий статус сільсько
-господарських кооперативів урегульовано законами України «Про
сільськогосподарську кооперацію» і «Про кооперацію».

Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію» передбачено, що
сільськогосподарський кооператив — це юридична особа, утворена фізичними
та/або юридичними особами, що є сільськогосподарськими товаровиробниками
на засадах добровільного членства та об’єднання майнових пайових внесків
для спільної виробничої діяльності в сільському господарстві та
обслуговування переважно членів кооперативу.

Залежно від завдань і предмета діяльності сільськогосподар -ські
кооперативи поділяються на виробничі та обслуговувальні.

До основних ознак виробничого сільськогосподарського кооперативу
належать такі:

1) засновниками і членами виробничого сільськогосподарсько го
кооперативу можуть бути тільки фізичні особи;

2) обов’язковою є трудова участь членів у діяльності виробни чого
кооперативу;

3) змістом його діяльності є спільне виробництво продукції сільського, а
також рибного та лісового господарств;

4) це одна із організаційних форм підприємництва, метою яко го є
отримання прибутку.

PAGE 99

Обслуговувальним сільськогосподарським кооперативам властиві такі
ознаки:

1) їх членами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи;

2) основним змістом їх діяльності є обслуговування потреб сіль
ськогосподарського виробництва, переважно членів кооперативу;

3) обов’язковою є участь членів у господарській діяльності ко оперативу;

4) вони не ставлять за мету отримання прибутку.

Залежно від виду діяльності кооперативи поділяються на: переробні
(виробництво хлібобулочних, макаронних виробів, овочевих,
плодово-ягідних, м’ясних, молочних, рибних продуктів тощо),
заготівельно-збутові (заготівля, зберігання, передпродажна обробка,
продаж продукції тощо), постачальницькі (закупівля та постачання засобів
виробництва, матеріально-технічних ресурсів тощо), сервісні (виконання
транспортних, меліоративних, ремонтних, будівельних робіт, ветеринарне
обслуговування тварин і племінна робота, надання побутових, медичних,
науково-консультаційних послуг та ін.).

Порядок створення сільськогосподарського кооперативу та припинення його
діяльності. Згідно зі ст. 5 Закону України «Про сільськогосподарську
кооперацію» кооператив створюється його засновниками на добровільних
засадах. Засновниками кооперативу можуть бути громадяни України та
юридичні особи, зареєстровані в Україні. Рішення про створення
кооперативу приймається його установчими зборами. Чисельність членів
кооперативу не може бути меншою ніж три особи.

Державну реєстрацію кооперативу здійснюють у порядку, пе -редбаченому
для державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності.
Кооператив вважається створеним і набуває прав юри -дичної особи із дня
його державної реєстрації. Кооператив має са -мостійний баланс, поточні
та вкладні (депозитні) рахунки в уста – , новах банків, печатку зі своїм
найменуванням.

Статут кооперативу є основним правовим документом, що регулює його
діяльність. У статуті зазначають: найменування кооперативу та його
місцезнаходження; предмет і мета діяльності; порядок вступу до
кооперативу і виходу з нього; порядок визначення розміру та порядок
внесення вступного внеску і паю; склад засновників кооперативу; права і
обов’язки членів кооперативу; органи управління, порядок їх формування і
компетенція; формування неподільного та інших фондів; форми трудової
участі й оплати праці членів виробничого кооперативу та форми
господарської участі членів обслуговувального кооперативу; розподіл
доходів кооперативу; співвідношення між кооперативними виплатами і ви
-платами на паї; умови реорганізації та ліквідації кооперативу.

PAGE 100

Статут кооперативу приймається засновниками на установчих зборах, зміни
та доповнення до нього вносяться загальними зборами його членів.
Повідомлення про зміни та доповнення до статуту надсилаються до органу,
що зареєстрував кооператив, у тижневий термін із часу їх внесення.

Припинення діяльності сільськогосподарського кооперативу здійснюється в
порядку, визначеному Законом України «Про сільськогосподарську
кооперацію» і статутом кооперативів. Кооператив може реорганізовуватися
в підприємства інших форм господарювання за рішенням загальних зборів
(засновників). З моменту реорганізації кооператив припиняє свою
діяльність. У разі реор -ганізації кооперативу всі його права та
обов’язки переходять до правонаступників.

Кооператив ліквідується за рішенням загальних зборів членів кооперативу
або за рішенням суду.

Ліквідація кооперативу здійснюється ліквідаційною комісією, призначеною
загальними зборами членів кооперативу, а в разі їх ліквідації за
рішенням суду — ліквідаційною комісією, призначеною судом. Із дня
призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження з
управління кооперативом. Ліквідаційна комісія у триденний термін із часу
її призначення публікує інформацію про ліквідацію кооперативу в одному з
офіційних (загальнодержавному, регіональному) друкованих засобів масової
інформації із зазначенням строку подачі заяв кредиторами своїх
претензій. Ліквідаційна комісія проводить належну підготовчу й
організаційну роботу, складає ліквідаційний баланс та подає його органу,
що прийняв рішення про ліквідацію кооперативу. Повнота і достовірність
ліквідаційного балансу повинні бути підтверджені аудиторами. Майно
кооперативу, що залишилося після розрахунків з бюджетом, банками та
іншими кредиторами, розподіляється між членами кооперативу пропорційно
до вартості їхнього паю.

Ліквідація вважається завершеною, а кооператив — таким, що припинив свою
діяльність, з моменту внесення органом державної реєстрації запису про
його ліквідацію до державного реєстру.

Членство у сільськогосподарських кооперативах. Членами виробничого
кооперативу можуть бути тільки фізичні особи, а членами обслуговуючого
кооперативу — як фізичні, так і юридичні особи, які визнають статут і
дотримуються його вимог, користу -ються послугами, формують фонди та
беруть участь у діяльності кооперативу. Членами кооперативу можуть бути
фізичні особи, які досягли 16 -річного віку і виявили бажання брати
участь у діяльності кооперативу.

Вступ до кооперативу здійснюється на підставі поданої заяви. Член
кооперативу робить вступний і пайовий внески в порядку, визначеному
статутом кооперативу. Рішення правління (голови)

101

кооперативу про прийняття до кооперативу підлягає схваленню загальними
зборами. Порядок прийняття такого рішення та його схвалення визначається
статутом кооперативу.

Членство в кооперативі припиняється в разі: добровільного виходу з
кооперативу; припинення трудової участі в діяльності виробничого
кооперативу; виключення у випадках і в порядку, визначених статутом
кооперативу; несхвалення загальними зборами рішення правління (голови)
про прийняття до кооперативу; втрати членом кооперативу — юридичною
особою свого статусу; смерті члена кооперативу; реорганізації та
ліквідації кооперативу.

Основними правами членів кооперативу є участь в управлінні справами
кооперативу, право голосу на загальних зборах кооперативу, право обирати
і бути обраним в органи управління кооперативом (для членів кооперативу
— юридичних осіб ці права реалізуються їх повноважними представниками);
користування послугами кооперативу; одержання кооперативних виплат —
частини доходу кооперативу, що підлягає розподілу між його членами;
одержан -ня частки доходу на пай (додатковий пай); одержання паю в разі
виходу з кооперативу в порядку і термін, визначені статутом кооперативу.

Основними обов’язками членів кооперативу є дотримання статуту та
виконання рішень загальних зборів і правління коопера -тиву. Члени
кооперативу беруть участь у господарській діяль -ності обслуговуючого
кооперативу в обсязі, що становить більшу частину річного обороту
діяльності, яка кооперується.

У кооперативах усіх видів допускається асоційоване членство.
Асоційованими членами можуть бути фізичні чи юридичні особи, які
визнають його статут і зробили пайовий внесок в утворення та розвиток
кооперативу. Асоційовані члени кооперативу мають право дорадчого голосу,
а також на отримання частки доходу на свій дай. У разі ліквідації
кооперативу його асоційовані члени мають першочергове право на отримання
свого майнового внеску та відповідних часток доходу і повернення їх
земельних ділянок у натурі (на місцевості).

Правовий режим майна сільськогосподарського кооперативу.

іХравовий режим майна сільськогосподарського кооперативу визначено
законами України «Про власність», «Про сільськогоспо -дарську
кооперацію», ГК і ЗК України.

Законом України «Про власність» і ГК України передбачено, що кооперативи
є суб’єктами права колективної власності. За Законом України «Про
сільськогосподарську кооперацію» кооператив є власником будівель,
споруд, грошей, майнових внесків його членів, виготовленої ним
продукції, доходів, одержаних від її реалізації та ілшої діяльності,
передбаченої статутом кооперативу, а також іншого майна, придбаного на
підставах, не заборонених законом. 102

Право власності на землю може набуватися кооперативом шляхом внесення до
пайового фонду земельних ділянок його засновниками та членами, а також
придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, дарування,
міни, іншими цивільно-правовими угодами відповідно до ЗК України.

Для здійснення господарської та іншої діяльності кооператив за рахунок
власного майна формує відповідні майнові фонди. Майно кооперативу
відповідно до його статуту поділяється на пайовий і неподільний фонди.
Неподільний фонд утворюється за рахунок вступних внесків і майна
кооперативу (за винятком землі). Пайові внески членів кооперативу до
нього не включаються. Порядок формування та розміри неподільного фонду
встановлюються статутом. Розміри пайових внесків до кооперативу
встановлюються в рівних частинах і/або пропорційно очікуваній участі
члена кооперативу в його господарській діяльності.

Земля кооперативу складається із земельних ділянок, нада -них
кооперативу в користування або придбаних ним у власність. Право
кооперативу на землю зберігається і в разі входження його до складу
кооперативного об’єднання. За претензіями кредиторів звернення стягнення
на земельні ділянки, надані кооперативу в користування, не допускається.

Кооператив відповідає за своїми зобов’язаннями всім належним йому
майном. Члени кооперативу відповідають за зобов’язаннями кооперативу
тільки в межах пайового майнового внеску. Кооператив не несе
відповідальності за зобов’язаннями членів кооперативу.

У разі виходу з кооперативу фізична чи юридична особа має право на
отримання майнового паю натурою, грішми або, за бажанням, цінними
паперами відповідно до його вартості на момент виходу, а земельної
ділянки — в натурі (на місцевості). Термін та інші умови отримання паю
встановлюються статутом кооперати -ву, при цьому термін отримання паю не
може перевищувати двох років, а відлік цього терміну починається з 1
січня року, що наступає після моменту виходу (виключення) з кооперативу.

Органи управління сільськогосподарського кооперативу. Управління
кооперативом здійснюється на основі самоврядування, гласності, участі
його членів у вирішенні питань діяльності кооперативу.

Вищим органом управління кооперативу є загальні збори. До органів
управління належать: правління кооперативу, спостереж -на рада,
ревізійна комісія.

Загальні збори вирішують найважливіші питання діяльності кооперативу
(вносять зміни і доповнення до статуту, приймають нормативні документи
кооперативу, обирають голову кооперативу та членів правління
кооперативу, членів ревізійної комісії (ревізора), можуть обирати членів
спостережної ради тощо).

PAGE 103

Правління кооперативу вирішує питання поточної діяльності кооперативу,
не віднесені до компетенції загальних зборів. Воно обирається загальними
зборами членів кооперативу, до складу якого входить не менш як 10 членів
на термін, що не перевищує З років. Якщо ж кількість членів
сільськогосподарського кооперативу є меншою від зазначеної, загальні
збори обирають голову, який виконує функції правління.

Спостережна рада кооперативу здійснює контроль за діяльністю правління
кооперативу. Спостережна рада утворюється за умови, якщо кількість
членів кооперативу становить не менш як 50 осіб.

Для контролю за фінансово-господарською діяльністю кооперативу
обирається ревізійна комісія (ревізор). У кооперативі, до складу якого
входить менш як 10 членів, функції ревізійної комісії виконує ревізор.

Запитання для самоконтролю

1. Яке місце в агропромисловому комплексі займають сільсь когосподарські
кооперативи?

2. Які специфічні ознаки сільськогосподарських кооперати вів Ви знаєте?

3. Які види сільськогосподарських кооперативів передбаче но
законодавством України?

4. Які умови створення сільськогосподарських кооперативів передбачено
законодавством?

5. Якою має бути кількість членів сільськогосподарського кооперативу?

6. З якого моменту сільськогосподарський кооператив ува -жається
створеним?

7. На підставі якого документа діє сільськогосподарський ко оператив?

8. Які вимоги ставляться до членів сільськогосподарського кооперативу?

9. Які джерела формування власних коштів сільськогоспо дарського
кооперативу передбачено законодавством?

10. Які органи управління сільськогосподарського кооперативу Ви знаєте?

ТЕМА 13 ПРАВОВИЙ СТАТУС ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ

Поняття та загальна характеристика правового статусу фермерських
господарств. Порядок створення фермерського господарства та припинення
його діяльності. Земельні та майнові правовідносини у фермерському
господарстві. Правове забезпечення господарської діяльності фермерських
господарств.

Поняття та загальна характеристика правового статусу фер -мерських
господарств. Відповідно до Закону України «Про фермерське господарство»
фермерське господарство є формою під= нряшницької діяльності громадян із
створінням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну
сільськогоспо -дарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією
з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення
фермерського господарства відповідно до закону.

Фермерські господарство є суб’єктом підприємництва і діє на аграрному
ринку з метою отримання прибутку.

Фермерське господарство може бути створено одним громадянином України
або кількома громадянами України, які є родича -ми або членами сім’ї.

Фермерське господарство має свої найменування, печатку, штамп і діє на
основі статуту. У статуті зазначаються найменування господарства, його
місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування
майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними
рішень, порядок всту -пу до господарства і виходу з нього та інші
положення, що не суперечать законодавству України.

Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їхні батьки,
діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім’ї, родичі, які об
“єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і
дотримуються положень Статуту фермерського господарства. Членами
фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за
трудовим договором (контрактом).

104

PAGE 105

У створенні фермерського господарства одним із членів сім ї інші члени
сім’ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського
господарства після внесення змін до його статуту.

Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в
статуті особа. Голова фермерського господарства представляє фермерське
господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами,
організаціями та окремими грома -дянами чи їх об’єднаннями, укладає від
імені господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії. Він може
письмово доручати виконання своїх обов’язків одному з членів
господарства або особі, яка працює за контрактом.

Порядок створення фермерського господарства та припинення його
діяльності. Право на створення фермерського господарства має кожний
дієздатний громадянин України, який досяг 18 -річного віку, виявив
бажання та пройшов професійний відбір на право створення фермерського
господарства.

Професійний відбір громадян, які виявили бажання створити фермерське
господарство, проводить районна (міська) професійна комісія з питань
створення фермерських господарств, склад якої формується і
затверджується районною (міською) радою. Висновок професійної комісії з
питань створення фермерських госпо -дарств про наявність у громадянина
достатнього досвіду роботи в сільському господарстві або необхідної
сільськогосподарської кваліфікації є умовою для державної реєстрації
фермерського господарства і надання (передачі) громадянину у власність
або оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства із
земель державної і комунальної власності відповідно.

Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки
державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни
звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для
отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель
комунальної власності з метою ведення фер -мерського господарства
громадяни звертаються до місцевої ради.

Громадянам України — членам фермерських господарств передаються
безоплатно у власність надані їм у користування зе -мельні ділянки у
розмірі земельної частки (паю) члена сільсько -господарського
підприємства, розташованого на території відповідної ради. Це положення
не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку
(пай).

Після одержання державного акта на право власності земельної ділянки або
укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації
фермерське господарство підлягає державній реєстрації. Державна
реєстрація фермерського господарства здійснюється у виконавчому комітеті
міської, районної у місті радах або в районній, районних міст Києва і
Севастополя державних

PAGE 106

адміністраціях за місцем проживання особи або місцезнаходженням
земельної ділянки. Після державної реєстрації фермерське господарство
одержує печатку зі своїм найменуванням і адресою, відкриває поточні та
вкладні (депозитні) рахунки в установах банку, вступає у відносини з
підприємствами, установами та організаціями і визнається органами
державної влади та органами місцевого самоврядування як самостійний
товаровиробник у плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Діяльність фермерського господарства припиняється у разі: реорганізації
фермерського господарства; ліквідації фермерського господарства;
визнання фермерського господарства неплатоспроможним (банкрутом); якщо
не залишається жодного члена фер -мерського господарства або спадкоємця,
який бажає продовжити діяльність господарства. Рішення про припинення
діяльності фермерського господарства приймає власник у разі:
реорганізації або ліквідації фермерського господарства; якщо не
залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який
бажає продовжити діяльність господарства у порядку, встановленому
законом; банкрутства фермерського господарства.

Земельні та майнові правовідносини у фермерському господарстві. Згідно
зі ст. 12 Закону України «Про фермерське господарство» землі
фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що
належить на праві власності фермерському господарству як юридичній
особі; земельних ділянок, що належать громадянам — членам фермерського
господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що
використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які перебувають у
власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське
господарство.

Члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у
власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок
у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств
передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у
користування земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю) члена
сільськогосподарського підприємства, розташованого на території
відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки,
господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються
безоплатно у приватну власність за рахунок земельної частки (паю).

Громадяни України, які до 1 січня 2002 р. отримали в постійне
користування або оренду земельні ділянки для ведення фермерського
господарства, мають переважне право на придбання (викуп) земельних
ділянок розміром до 100 га сільськогосподарських угідь, у тому числі до
50 га ріллі, у власність з розстрочкою платежу до 20 років.

107

ііі

Фермерське господарство та його члени мають право: продавати або іншим
способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу,
спадщину; самостійно господарювати на землі; право власності на посіви і
насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену
сільськогосподарську про -дукцію; на відшкодування збитків; споруджувати
житлові будинки, господарські будівлі та споруди; реалізовувати
вироблену сільськогосподарську продукцію на вітчизняних ринках і постав
-ляти на експорт; інші права.

Фермерські господарства та його члени зобов’язані: забезпе -чувати
використання земельних ділянок за їх цільовим призна -ченням;
додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; сплачувати
податки та збори; не порушувати прав власників суміжних земельних
ділянок та землекористувачів; не допускати зниження родючості ґрунтів та
зберігати інші корисні властивості землі; надавати відповідним органам
виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і
використання земель та інших природних ресурсів; дотримуватися
санітарних, екологічних та інших вимог щодо якості продукції; дотримува
-тися правил добросусідства та встановлених обмежень у використанні
земель і земельних сервітутів; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні
споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть
входити: будівлі, споруди, облаштування, матері -альні цінності, цінні
папери; продукція, вироблена господарством у результаті господарської
діяльності; одержані доходи; інше майно, набуте на підставах, що не
заборонені законом; право користування землею, водою та іншими
природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші
майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність); грошові кошти,
які переда -ються членами фермерського господарства до його складеного
капіталу.

У власності фермерського господарства може перебувати будь-яке майно (в
тому числі й земельні ділянки, житлові будинки, господарські будівлі і
споруди, засоби виробництва тощо), яке необхідне для ведення товарного
сільськогосподарського виробництва і набуття якого у власність не
заборонено законом.

Фермерське господарство має право здійснювати відчуження та набуття
майна на підставі цивільно -правових угод. Порядок володіння,
користування і розпорядження майном фермерського господарства
здійснюється відповідно до його статуту, якщо інше не передбачено угодою
між членами фермерського господарства та законом.

108

Член фермерського господарства має право на отримання частки майна
фермерського господарства за його ліквідації або в разі припинення
членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її
отримання визначаються статутом фермерського господарства.

Фермерське господарство несе відповідальність за своїми зобов’язаннями у
межах майна, яке є власністю фермерського гос -подарства. Звернення
стягнення на земельні ділянки, надані у власність для ведення
фермерського господарства, допускається у випадках, коли у фермерського
господарства відсутнє інше майно, на яке може бути звернено стягнення.
За порушення кре -дитно-розрахункової і податкової дисципліни,
санітарних і ветеринарних норм, правил, вимог щодо якості продукції та
інших нормативно-правових актів, що регулюють здійснення господарської
діяльності, голова фермерського господарства несе відпові -дальність,
передбачену законом.

Правове забезпечення господарської діяльності фермерських господарств.
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про фермерське господарство»
фермерське господарство діє на умовах самоокупності. Всі витрати
господарство покриває за рахунок власних доходів та інших джерел, не
заборонених законодавством. Фермерське господарство самостійно визначає
напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво
сільськогосподарсь -кої продукції, її переробку та реалізацію, на
власний розсуд та ризик добирає партнерів з економічних зв’язків у всіх
сферах діяльності, в тому числі іноземних. Фермерське господарство має
право вступати в договірні відносини з будь-якими юридичними або
фізичними особами, органами державної влади та органами місцевого
самоврядування.

Реалізація сільськогосподарської продукції, що виробляється фермерським
господарством на вітчизняному ринку, та її поставки на експорт, а також
розрахунки з українськими та іноземними партнерами здійснюються
відповідно до законодавства України.

Фермерські господарства разом з іншими сільськогосподарськими
товаровиробниками мають право створювати обслуговувальні
сільськогосподарські кооперативи, кооперативні банки, спілки, інші
об’єднання, а також бути засновниками (учасниками) господарських
товариств. Створені за участю фермерських господарств обслуговувальні
сільськогосподарські кооперативи не є прибутковими.

Трудові відносини у фермерському господарстві базуються на основі праці
його членів. У разі виробничої потреби фермерське господарство має право
залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором
(контрактом). Трудові відносини членів фермерського господарства
регулюють статутом, а осіб, залучених до роботи за трудовим договором
(контрактом), —

109

законодавством України про працю. З особами, залученими до роботи у
фермерському господарстві, укладається трудовий договір Вконтракт) у
письмовій формі, в якому визначаються строк дого -РУі умови праці і
відпочинку (тривалість робочого дня, вихідні дні, щорічна оплачувана
відпустка, форми оплати праці та її розміри, харчування тощо). Розмір
оплати праці і тривалість щорічної відпустки осіб, які працюють у
фермерському госпо -дарстві за трудовим договором (контрактом), не
повинні бути меншими за встановлений державою розмір мінімальної
заробітної плати і передбачену законом тривалість щорічної відпустки.

Фермерське господарство веде бухгалтерський облік результатів своєї
роботи і подає відповідним органам фінансову звітність, статистичну
інформацію та інші дані, встановлені законодавством України. Фермерське
господарство має право відкривати на свій вибір у будь-якій установі
банку поточні та вкладні (депозитні) рахунки, розпоряджатися власними
коштами. Фермерське господарство має право одержувати у
фінансово-кредитних установах довго- та короткострокові кредити на
підставі укладеного договору.

Запитання для самоконтролю

1. Що таке фермерське господарство?

2. Які специфічні ознаки фермерського господарства Ви знаєте?

3. У чому специфіка порядку створення фермерського госпо дарства?

4. В якому порядку надаються земельні ділянки для ведення фермерського
господарства?

5. В якому порядку здійснюється державна реєстрація фер мерського
господарства?

6. За яких підстав припиняється діяльність фермерського гос подарства?

7. У чому специфіка процедури банкрутства фермерського гос подарства?

8. У чому особливості земельних правовідносин у фермерсь кому
господарстві?

9. Які види матеріальних цінностей можуть належати до майна фермерського
господарства?

10. Якими видами сільськогосподарської діяльності займа -ються
фермерські господарства?

110

ТЕМАМ правовий статус особистих селянських господарств

Загальна характеристика особистого селянського ва господарства. Правовий
режим земель особистого селянського господарства. Правовий режим майна
особистого селянського господарства.

Загальна характеристика особистого селянського господар-ства. Відповідно
до Закону України «Про особисте селянське господарство» особисте
селянське господарство — це господарська діяльність, яка проводиться без
створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які
перебувають у сімейних чи родинних стосунках і спільно проживають, з
метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і
споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та
надання послуг з використанням майна особистого селянського
господарства, в тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на свій
розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського порядку.
Діяльність, пов’язана з веденням особистого селянського господарства, не
належить до підприємницької діяльності.

Особисті селянські господарства підлягають обліку. Облік особистих
селянських господарств здійснюють сільські, селищні, міські ради за
місцем розташування земельної ділянки в порядку, визначеному центральним
органом виконавчої влади з питань статистики.

Члени особистого селянського господарства мають право: самостійно
господарювати на землі; укладати особисто або через уповноважену особу
будь-які угоди, що не суперечать законодавству (уповноваженою особою
може бути дієздатний член особистого селянського господарства, який
досяг 18 років); реалізовувати надлишки виробленої продукції на ринках,
а також заготівель -ним, переробним підприємствам та організаціям, іншим
юридичним і фізичним особам; самостійно здійснювати матеріально
-технічне забезпечення власного виробництва; відкривати рахунки

PAGE 111

в установах банків і отримувати кредити в установленому законодавством
порядку; бути членами кредитної спілки та користуватися її послугами;
отримувати в установленому законом порядку трудову пенсію, а також інші
види соціальної державної допомоги та субсидії; надавати послуги з
використанням майна особистого селянського господарства; використовувати
в установленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці
загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні
об’єкти, а та -кож інші корисні властивості землі відповідно до закону;
на від -шкодування збитків у випадках, передбачених законом; вільно
розпоряджатися належним майном, виробленою сільськогосподарською
продукцією та продуктами її переробки; отримувати дорадчі послуги; брати
участь у конкурсах сільськогосподарських виробників для отримання
бюджетної підтримки відповідно до загальнодержавних і регіональних
програм; об’єднуватися на доб -ровільних засадах у виробничі товариства,
асоціації, спілки з метою координації своєї діяльності, надання
взаємодопомоги та захисту спільних інтересів тощо.

Члени особистого селянського господарства зобов’язані: дотримуватися
вимог земельного законодавства та законодавства про охорону довкілля;
забезпечувати використання земельної ділянки ша цільовим призначенням;
підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості
землі; н$ порушувати права власників суміжних земельних ділянок та
землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень,
пов’язаних зі встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;
своєчасно оплачувати земельний податок або орендну плату; дотримуватися
чинних нормативів щодо якості продукції, санітарних, екологіч -них та
інших вимог відповідно до законодавства; надавати еільеь* ким, селищним,
міським радам необхідні дані щодо їх обліку.

Члени особистих селянських господарств підлягають загальнообов’язковому
державному соціальному страхуванню та пенсійному забезпеченню. Пенсійне
забезпечення членів особистих селянських господарств та сплату ними
збору до Пенсійного фонду України здійснюють відповідно до законодавства
про пенсійне забезпечення та загальнообов’язкове державне пенсійне
страхування.

Ведення особистого селянського господарства припиняється в разі: рішення
членів особистого селянського господарства про припинення його
діяльності; якщо не залишилося жодного члена господарства або
спадкоємця, який бажає продовжити його ведення; припинення прав на
земельну ділянку згідно із Земельним кодек -сом України. У разі
припинення ведення особистого селянського господарства сільська,
селищна, міська рада за місцем розташу -вання земельної ділянки, наданої
для цих цілей, вилучає його з обліку особистих селянських господарств.

PAGE 112

Правовий режим земель особистого селянського господар-ства. Для ведення
особистого селянського господарства використовують земельні ділянки
розміром не більше 2 га, передані фізичним особам у власність або
оренду. Розмір земельної ділянки особистого селянського господарства
може бути збільшений у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної
частки (паю) та її успадкування членами особистого селянського
господарства відповідно до закону. Земельні ділянки особистого
селянського господарства можуть бути власністю однієї особи, спільною
сумісною власністю подружжя та спільною частковою власністю членів
особистого селянського господарства.

Членам особистого селянського господарства земельні частки (паї) можуть
виділятись у натурі (на місцевості) єдиним масивом у спільну часткову
власність та спільну сумісну власність (под -ружжя) відповідно до Закону
України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних
ділянок власникам земельних часток (паїв)». У разі виходу з особистого
селянського господарства кожен його член має право на виділення належної
йому зе -мельної ділянки в натурі (на місцевості).

Громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію
земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в
розмірі менше 2 га, мають право на збільшення земельної ділянки в межах
норм, установлених ст. 121 ЗК Украї -ни для ведення особистого
селянського господарства.

Правовий режим майна особистого селянського господарства. Згідно зі ст.
6 Закону України «Про особисте селянське господарство» до майна, яке
використовується для ведення особистого селянського господарства,
належать жилі будинки, господарські будівлі та споруди,
сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні
засоби, сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, бджолосім’ї,
багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція,
продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами
господарства в установленому законодавством порядку.

Даний перелік майна не є вичерпним, тому відповідно до ст. 325 ЦК
України у власності такого господарства може бути будь-яке майно, за
винятком окремих видів майна, які, за чинним законо -давством, можуть
йому належати.

Майно, яке використовується для ведення особистого селянського
господарства, може бути власністю однієї особи, спільною частковою або
спільною сумісною власністю його членів відповідно до закону.

Основою майна особистого селянського господарства є садиба. Відповідно
до ст. 381 ЦК України вона являє собою земельну ділянку разом із
розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими
будівлями, наземними й ПІДЗРМНИМИ

113

комунікаціями, багаторічними насадженнями. У разі відчуження житлового
будинку відчужується і вся садиба, якщо інше не встановлено договором
або чинним законодавством.

Для ведення особистого селянського господарства використовують
сільськогосподарські тварини та птицю в межах правового режиму,
встановленого для них ст. 180 ЦК України. У ній передбачається, що
тварини є особливим об’єктом цивільних прав і на них поширюється
правовий режим речі, крім випадків, визначе -них чинним законодавством.

Відповідно до ст. 346 ЦК України право власності на майно для ведення
особистого селянського господарства може припинятися в разі: відчуження
власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення
права власності на майно, яке за законом не може належати певній особі;
знищення майна; викупу земельної ділянки через суспільну потребу; викупу
нерухомого майна у зв’язку із викупом земельної ділянки, на якій воно
розмі -щено; звернення стягнення на майно за зобов’язаннями власника;
реквізиції; конфіскації; смерті власника. Право власності може бути
припинено в інших випадках, встановлених чинним законодавством.

Звернення стягнення на майно члена особистого селянського господарства
допускається лише на підставі рішення суду.

Запитання для самоконтролю

1. Що таке особисте селянське господарство?

2. Які основні ознаки особистого селянського господарства Ви знаєте?

3. Чи належить діяльність, пов’язана з веденням особистого селянського
господарства, до підприємницької діяльності?

4. Які обов’язки членів особистого селянського господарства передбачено
законодавством?

5. За яких підстав припиняється ведення особистого селянсь кого
господарства?

6. Які види майна використовують для ведення особистого селянського
господарства?

7. Що становить майнову основу особистого селянського господарства?

8. В якому розмірі надають земельні ділянки для ведення особистого
селянського господарства?

9. Хто може бути власником земельної ділянки особистого се лянського
господарства?

10. На яких умовах надають земельні ділянки іноземним гро -мадянам та
особам без громадянства для ведення особистого селянського господарства?

114

ТЕМА 15

правовий статус державних сільськогосподарських підприємств

Поняття та загальна характеристика правового статусу державних
сільськогосподарських підприємств. Особливості господарської діяльності
державних сільськогосподарських підприємств.

Поняття та загальна характеристика правового статусу державних
сільськогосподарських підприємств. Виокремлюють дві категорії державних
підприємств, представлених сьогодні в аграрно -му секторі економіки.
Основну їх частину становлять державні підприємства, головним завданням
яких є забезпечення науково -технічного прогресу в сільському
господарстві та обслуговування всіх сільськогосподарських
товаровиробників. До них належать: машинно-випробувальні станції,
дослідні заводи сільськогосподарського машинобудування, насінницькі та
племінні заводи й під -приємства, кінні заводи, іподроми, державні
заводські конюшні, селекційно-гібридні центри, дослідно-селекційні
станції, сортовипробувальні станції, звірорадгоспи, тваринницькі
комплекси, птахофабрики, парниково-тепличні комбінати, підприємства з
відтворення цінних та анадромних видів риб (рибокомбінати,
рибоводно-мелі-оративні станції, нерестово-виросні господарства),
підприємства, які вирощують ефіроолійні та лікарські рослини і культури,
що містять наркотичні та отруйні речовини, а також підсобні сільські
господарства несільськогосподарських державних (комунальних)
підприємств, які мають відокремлене майно і наділені правами юридичної
особи. До них належать також радгоспи-заводи, рад-госпи-технікуми,
радгоспи-коледжі, різноманітні навчально-дослідні або
навчально-виробничі господарства, що здійснюють свою діяльність
самостійно чи в органічному зв’язку з відповідними навчальними або
навчально-дослідницькими закладами. Другу категорію державних
підприємств уособлюють сільськогосподарські товаровиробники, які
зберегли форму господарювання, тобто не були реорганізовані або
приватизовані .

1 Аграрное право: Учеб. для вузов / Под рєд. Г. Е. Бьістрова, М. И.
Козьіря; 2-е изд., испр. и доп.— М., 1998.— С. 142-143.

PAGE 115

Правовий статус державних сільськогосподарських підприємств
визначається відповідно до положень ГК України. В Україні державні
сільськогосподарські підприємства залежно від способу утворення
(заснування) та формування статутного фонду поділяються на унітарні
(комерційні й казенні) та корпоративні.

Згідно зі ст. 63 ГК України унітарне підприємство створюється одним
засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до
закону статутний фонд, неподілений на частки (паї), затверджує статут,
розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, якого сам
призначає, керує підприємством і формує його трудовий колектив на
засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації
підприємства. Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома
або більше засновниками за їхнім спільним рішенням (договором), діє на
основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності
засновників (учасників) їхнього спільного управління справами; на основі
корпоративних прав, зокрема через органи, що ними створюються, участі
засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.

За ст. 73 ГК України державне унітарне сільськогосподарське підприємство
утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку
на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без
поділу її на частки, і входить до сфери його управління.

Майно державного унітарного сільськогосподарського під -приємства
перебуває в державній власності і закріплюється за таким підприємством
на праві господарського відання чи праві оперативного управління.
Державне унітарне підприємство не несе відповідальності за
зобов’язаннями власника і органу влади, до сфери управління якого воно
входить. Органом управління державного унітарного підприємства є
керівник підприємства, який призначається органом, до сфери управління
якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові.

Державне комерційне сільськогосподарське підприємство є суб’єктом
підприємницької діяльності, діє на основі статуту і несе
відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому за
правом господарського відання майном. Статутний фонд такого підприємства
утворюється уповноваженим органом, до сфери управління якого воно
входить, до того, як це підприємство буде зареєстроване як суб’єкт
господарювання. Мінімальний розмір статутного фонду підприємства
встановлюється законом. Збитки, завдані державному комерційному
підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи
органів місцевого самоврядування, які було визнано судом
неконституційними або недійсними, підлягають відшкодуванню зазначеними
органами добровільно або

PAGE 116

за рішенням суду. Державне унітарне комерційне підприємств-може бути
перетворено у випадках та в порядку, передбачених зА коном, у
корпоратизоване підприємство (державне акціонерА товариство).

Згідно зі ст. 76 ГК України казенні підприємства створюютьА в галузях
народного господарства, в яких: законом дозволеА, здійснення
господарської діяльності лише державним підприє% ствам; основним (понад
50%) споживачем продукції (робіт, пос луг) виступає держава; за умовами
господарювання неможлиА вільна конкуренція товаровиробників чи
споживачів; перева% ним (понад 50%) є виробництво суспільно необхідної
продувдц:, (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб,
гц„ ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним,
приватизацію майнових комплексів державних підприємств забо’ ронено
законом.

Казенне сільськогосподарське підприємство створюється а* рішенням
Кабінету Міністрів України, у якому визначаються о§ч сяг і характер
основної діяльності підприємства, а також орган, дА сфери управління
якого входить підприємство, що створюється Реорганізація і ліквідація
казенного підприємства проводяться відповідно до вимог ГК України за
рішенням органу, до компА, тенції якого належить створення даного
підприємства. Майно кА, зенного підприємства закріплюється за ним на
праві оперативно, го управління в обсязі, зазначеному в статуті
підприємства.

Казенне підприємство є юридичною особою, має відповідні рА, хунки в
установах державного банку, печатку зі своїм наймену, ванням. Орган, до
сфери управління якого входить казенне під;, приємство, затверджує
статут підприємства, призначає йог0 керівника, дає дозвіл на здійснення
казенним підприємством гое. подарської діяльності, визначає види
продукції (робіт, послуг), нА виробництво та реалізацію якої поширюється
зазначений дозвіл.

Особливості господарської діяльності державних сільськогоспо. дарських
підприємств. Державне комерційне сільськогосподарське підприємство
зобов’язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому
законодавством порядку державні замовлення і дер, жавні завдання,
враховувати їх у формуванні виробничої програму визначенні перспектив
свого економічного і соціального розвитку тА виборі контрагентів, а
також складати і виконувати річний та з поц. вартальною розбивкою
фінансовий план на кожний наступний рік.

Державне комерційне сільськогосподарське підприємство нц має права
безоплатно передавати належне йому майно іншиід юридичним особам чи
громадянам, крім випадків, передбаченим законом. Відчужувати, віддавати
в заставу майнові об’єкти, що на. лежать до основних фондів, здавати в
оренду цілісні майнові комц. лекси структурних одиниць та підрозділів
державне комерційне

И?

підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери
управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах.

Державні комерційні сільськогосподарські підприємства ут -ворюють за
рахунок прибутку (доходу) спеціальні (цільові) фонди, призначені для
покриття витрат, пов’язаних з їх діяльністю: амортизаційний фонд; фонд
розвитку виробництва; фонд спожи -вання (оплати праці); резервний фонд;
інші фонди, передбачені статутом підприємства.

Казенне сільськогосподарське підприємство здійснює господарську
діяльність відповідно до виробничих завдань органу, до сфери управління
якого воно входить. Воно самостійно організовує ви -робництво продукції
(робіт, послуг) і реалізує її за цінами (тарифами), що визначаються в
порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, якщо інше не
передбачено законом. Орган, до сфери управління якого входить казенне
підприємство, здійснює контроль за використанням та збереженням
належного під -приємству майна, і має право вилучити в казенного
підприємства майно, яке не використовується або використовується не за
при -значенням, та розпорядитися ним у межах своїх повноважень. Казенне
підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися
закріпленим за ним майном, що належить до основних фондів, без
попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить.

Джерелами формування майна казенного сільськогосподарського підприємства
є: державне майно, передане підприємству відповідно до рішення про його
створення; кошти та інше майно, одержані від реалізації продукції
(робіт, послуг) підприємства; цільові кошти, виділені з Державного
бюджету України; кредити банків; частина доходів підприємства, одержаних
ним за результатами господарської діяльності, передбачена статутом; інші
джерела, не заборонені законом. Казенне підприємство одержує кредити для
виконання статутних завдань під гарантію органу, до сфери управління
якого входить підприємство. Казенне підприємство відповідає за своїми
зобов’язаннями лише коштами, що перебувають в його розпорядженні. У разі
недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери
управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну
відповідальність за зобов’язаннями казенного підприємства.

Запитання для самоконтролю

1. Що таке державне унітарне сільськогосподарське під приємство?

2. Які ознаки державного унітарного сільськогосподарського підприємства
Ви знаєте?

3. На основі якого документа діє державне унітарне сільсько господарське
підприємство?

4. У чому специфіка казенного підприємства?

5. В якому порядку створюється казенне підприємство?

6. Яким Законом регулюється процедура банкрутства держав ного унітарного
сільськогосподарського підприємства?

7. Що таке правовий режим майна державного унітарного
сільськогосподарського підприємства?

8. Як Ви розумієте поняття фондів державного унітарного
сільськогосподарського підприємства?

9. Які види майна належать до основних фондів державного унітарного
сільськогосподарського підприємства?

10. З яких джерел формується майно державного сільськогосподарського
підприємства?

118

Ш,

PAGE 119

ТЕМА 16 правове регулювання здійснення окремих видів
сільськогосподарської діяльності

Правове регулювання племінної справи у тваринництві. Правове регулювання
бджільництва. Правове регулювання виробництва рибної продукції. Правове
регулювання ветеринарної медицини. Охорона прав на сорти рослин. Правове
регулювання насінництва. Правове регулювання захисту рослин.

Правове регулювання племінної справи у тваринництві. Згідно зі ст. 1
Закону України «Про племінну справу у тваринництві» племінна справа — це
система зоотехнічних, селекційних та ор -ганізаційно-господарських
заходів, спрямованих на поліпшення племінних і продуктивних якостей
тварин.

Об’єктами племінної справи є велика рогата худоба, свині, вівці, кози,
коні, птахи, риба, бджоли, шовкопряди, хутрові звірі, яких розводять
задля одержання певної продукції. Згідно зі ст. 5 цього Закону України
до суб’єктів цієї справи належать: власники племінних (генетичних)
ресурсів, підприємства (об’єднання) з племінної справи, селекційні,
селекційно -технологічні та селекційно-гібридні центри, іподроми,
станції оцінювання племінних тварин, юридичні та фізичні особи, що
надають відповідні послуги та беруть участь у створенні та використанні
племінних (генетичних) ресурсів, власники неплемінних тварин — споживачі
племінних (генетичних) ресурсів і замовники послуг з племінної справи у
тваринництві.

Породна чистота сільськогосподарських тварин захищається законом шляхом
встановлення вимог до племінних (генетичних) ресурсів. До останніх,
згідно із цим законом, належать: тварини, сперма, ембріони, яйцеклітини,
інкубаційні яйця, які мають пле -мінну (генетичну) цінність. Показником
племінної (генетичної) цінності є усталена здатність тварин передавати
нащадкам визначені якісні породні ознаки.

120

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про племінну справу у тваринництві»
племінних тварин треба ідентифікувати, Пронумерувати, сфотографувати,
присвоїти їм клички, що дасть змогу збирати інформацію про кожну з них
окремо та встановліовати відповідність цій інформації.

Племінні тварини підлягають реєстрації в документах з пле -мінної
справи, дані про них треба вносити до документів офіційного обліку
продуктивності, які оформляються державними контроле-рами-асистентами та
підтверджуються відповідними організаціями, котрі досліджують якісні
показники одержаної продукції. Вони підлягають також офіційній
класифікації (оцінюванню типу в балах), яку провадять експерти-бонітери.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про племінну справу у тваринництві»
власники племінних (генетичних) ресурсів зобов’я -зані мати племінні
свідоцтва (сертифікати), які є документальним підтвердженням якості
належних їм племінних тварин, сперми, ембріонів, яйцеклітин. Ці
свідоцтва (сертифікати) містять відомості про походження,
продуктивність, тип та інші якості генетичних ресурсів, дані
імуногенетичного контролю, оцінку типу тварин у балах. Вони необхідні
для підтвердження якості племінних (генетичних) ресурсів і для захисту
прав споживачів племінної продукції.

Правове регулювання бджільництва. Правове регулювання бджільництва
здійснюється на основі норм Закону України «Про бджільництво». Згідно з
цим Законом бджільництво — галузь сільськогосподарського виробництва,
основою функціонування якої є розведення, утримання та використання
бджіл для аапи -ЛІННЯ комахозапильних рослин сільськогосподарського
призна -чання і ПІДІЙЩІНКЯ їх урожайності, виробництво харчових про=
дуктів і сировини для промисловості. Об’єктами бджільництва є робочі
бджоли, бджолині матки, трутні, бджолині сім’ї, яких розводять на
племінних і товарних пасіках. Суб’єктами бджільництва, незалежно від
форм власності, є: племінні та товарні пасіки, племінні
бджолорозплідники; підприємства з виготовлення обладнання та пасічного
реманенту; підприємства, установи й організації із заготівлі, переробки,
реалізації продуктів бджіль -ництва та препаратів із них; лабораторії
сертифікації продуктів бджільництва; наукові установи, заклади освіти,
дослідні госпо -дарства, які займаються бджільництвом; спілки, асоціації
та інші об’єднання, діяльність яких пов’язана з бджільництвом.

Право на зайняття бджільництвом мають фізичні особи, які мають
відповідні навички або спеціальну підготовку, а також юридичні особи.
Зайняття бджільництвом не потребує спеціаль -ного дозволу. Фізична або
юридична особа для зайняття цією справою, зокрема формуванням пасіки з
бджолиних сімей, має

PAGE 121

придбати підсобне приміщення, реманент і обладнання на певній земельній
ділянці. Кількість бджолиних сімей, що їх можуть ут -римувати юридичні
та фізичні особи, не обмежується.

Статтею 13 Закону України «Про бджільництво» передбачено, що для обліку
пасік та здійснення лікувально-профілактичних заходів на кожну пасіку
видається ветеринарно -санітарний паспорт. Пасіка реєструється один раз
у рік її заснування за місцем проживання фізичної особи або за
місцезнаходженням юридичної особи, яка займається бджільництвом, у
місцевих державних адміністраціях або місцевих радах.

Згідно зі ст. 19 Закону України вироблені або заготовлені продукти
бджільництва підлягають ветеринарно-санітарній експертизі. Виробництво
вощини задля її реалізації здійснюється фізичними та юридичними особами
в порядку, визначеному Ветеринарно-санітарними вимогами щодо заготівлі
та переробки воскосирови-ни, затвердженими наказом Державного
департаменту ветеринарної медицини України від 7 червня 2002 р. № 31.

Правове регулювання виробництва рибної продукції. Правову основу
регулювання виробництва рибної продукції становлять норми Закону України
«Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них».
Об’єктами рибництва є риба та інші водні живі ресурси, які, згідно з цим
законом, охоплюють сукупність водних організмів, життя яких неможливе
без перебування у воді. До водних живих ресурсів належать: прісноводні,
морські, ана- та ката-дромні риби на всіх стадіях розвитку, круглороті,
водні безхребетні, в тому числі молюски, ракоподібні, черви, голкошкірі,
губки, кишковопорожнинні, наземні безхребетні у водній стадії розвитку,
головоногі, водорості та інші водні рослини.

За Законом України «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову
продукцію з них» вирощування риби, інших водних жи -вих ресурсів у
рибогосподарських водних об’єктах (їх ділянках) та континентальному
шельфі України дозволяється суб’єктам аграрного права за наявності
позитивної ветеринарно-санітарної оцінки стану водних об’єктів, що її
провадять державні органи ветеринарної медицини. Законом визначено, що
якість і безпека живої риби, інших водних живих ресурсів, вирощених у
ставках, інших водних об’єктах (їх ділянках), підтверджуються
ветеринарним свідоцтвом, яке видають державні органи ветеринарної
медицини один раз на рік на всю партію вирощеної живої риби або інших
водних живих ресурсів.

Переробкою продукції лову мають право займатися суб’єкти аграрного права
за наявності в них дозволу на цей вид діяльності, який видається
органами державної санітарно -епідеміологічної служби та державною
службою ветеринарної медицини. Суб’єкти аграрного права, які
переробляють продукти лову, підлягають

122

обліку в державній службі ветеринарної медицини за місцезна -ходженням.
Закон України «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з
ншР> передбачає, що суб’єкти афарного права, які займаються переробкою
рибної продукції, повинні мати акредитовані виробничі лабораторії для
контролю за якістю продуктів лову, харчової продукції з них та супутніх
матеріалів.

Правове регулювання ветеринарної медицини. Згідно із Зако -ном України
«Про ветеринарну медицину» ветеринарна медицина є галуззю науки та
практичних знань про хвороби тварин, їх профілактику, діагностику та
лікування, ветеринарно -санітарну якість та безпеку продукції
тваринного, а на ринках — і рослинного походження, про збереження
здоров’я і продуктивності тва -рин, запобігання хворобам і захисту людей
від захворювань, спільних для тварин і людей.

Державний ветеринарно-санітарний контроль здійснюється лікарями
державних установ ветеринарної медицини. Державний
ветеринарно-санітарний нагляд здійснюється Головним дер -жавним
інспектором ветеринарної медицини України, його заступниками, головними
державними інспекторами ветеринарної ме -дицини Автономної Республіки
Крим, областей, міст Києва та Севастополя, міст, районів, їх
заступниками, головними держав -ними інспекторами ветеринарної медицини
регіональних служб державного ветеринарно-санітарного контролю та
нагляду на державному кордоні та транспорті, їх заступниками та
державними інспекторами ветеринарної медицини.

Закон України «Про ветеринарну медицину» передбачає порядок встановлення
карантину тварин. Карантин у місцях виникнення небезпечних захворювань
встановлюється та скасовується рішенням Ради міністрів Автономної
Республіки Крим, місцевої державної адміністрації #а відповідних
територіях та виконавчи -ми органами місцевого самоврядування міст
обласного значення, в тому числі на території окремих господарств за
поданням відповідного органу державної ветеринарної медицини, а в межах
одного або кількох регіонів — за рішенням Кабінету Міністрів України за
поданням Державного департаменту ветеринарної медицини при Міністерстві
аграрної політики України.

У разі виникнення на «території України особливо небезпечних інфекційних
хвороб тварин, у тому числі таких, що раніше не реєструвалися, за
рішенням Державної надзвичайної протиепізо -отичної комісії при Кабінеті
Міністрів України хворі тварини та тварини з підозрою на хворобу
враженої ферми, стада, гурту, а в разі необхідності — тварини інших
ферм, стад, гуртів, що мали прямий або непрямий контакт, який може
призвести до передачі збудника інфекції, забиваються (дорізуються), а
їхні туші, мало -цінний інвентар, транспортні засоби, інші предмети, які
можуть

PAGE 123

бути фактором такої передачі, знищуються шляхом спалювання, закопування
або іншим способом, що гарантує припинення поширення зазначених хвороб.

У разі встановлення карантину може вводитися повна або часткова
заборона: провозити або переганяти тварин через карантинну зону, ввозити
(заводити) в цю зону, вивозити (виводити) з неї тварин; вивозити або
виносити (у тому числі для пересилання посилками) з карантинної зони
продукцію тваринного і рослинного походження, корми; перегруповувати,
переводити (перевозити) тварин у межах карантинної зони, а також
використовувати спільні пасовища, місця водопою для хворих і здорових
тварин без дозволу головного державного інспектора ветеринарної медицини
району, міста, області.

Юридичні або фізичні особи (громадяни України, іноземці та особи без
громадянства, які проживають на території України) можуть займатися
ветеринарною практикою на підставі ліцензії, що видається відповідно до
законодавства України.

Охорона прав на сорти рослин. Забезпечується така правова охорона
нормами Закону України «Про охорону прав на сорти рослин». Згідно зі ст.
1 цього Закону України сорт рослин є окремою групою рослин (клон, лінія,
гібрид першого покоління, популя -ція) в рамках нижчого із відомих
ботанічних таксонів, яка, неза -лежно від того, чи задовольняє вона
цілком умови надання правової охорони, може бути визначена ступенем
прояву ознак, що є результатом діяльності даного генотипу або комбінації
генотипів; може бути відрізнена від будь-якої іншої групи рослин
ступенем прояву принаймні однієї з цих ознак; може розглядатись як єдине
ціле з точки зору її придатності для відтворення у незмінному вигляді
цілих рослин сорту.

Згідно із Законом України «Про охорону прав на сорти рос -лин» можуть
набуватися такі права на сорти: особисте немайнове право авторства на
сорт; майнове право власника сорту. Про особисте немайнове право
авторства на сорт свідчать Реєстр сортів, Реєстр патентів, свідоцтво про
авторство на сорт рослин, патент. Про майнове право власника сорту
свідчать Реєстр патентів, па -тент. Різновидами сорту, на які можуть
набуватися права, є клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція.

Сорт вважається охороноздатним — придатним для набуття права на нього як
на об’єкт інтелектуальної власності, якщо за проявом ознак, породжених
певним генотипом чи певною комбінацією генотипів, він є новим,
вирізняльним, однорідним і стабільним.

Права на сорт набуваються в Україні шляхом подання до Державної служби з
охорони прав на сорти рослин заявки, експерти -зи заявки та державної
реєстрації прав.

PAGE 124

Особа, яка створила сорт, визнається автором сорту. Вона набуває
особисте немайнове право авторства від дати державної реєстрації сорту.
Право авторства не відчужується, не передається і діє безстроково.

Особа, визнана автором сорту, має право: а) перешкоджати іншим особам
привласнювати та спотворювати його авторство; б) вимагати не
розголошувати його ім”я як автора сорту і не зазначати його в
публікаціях; в) вимагати зазначення свого імені під час використання
сорту, якщо це практично можливо.

Майновим правом власника сорту є його виняткове право на використання
власного сорту і на дозвіл чи заборону використання сорту іншими
особами. Виняткове право власника сорту на дозвіл чи заборону
використання сорту полягає у тому, що ніхто без його дозволу не може
здійснювати відносно до матеріалу сорту такі дії: а) виробництво або
відтворення (з метою розмноження); б) доведення до кондиції з метою
розмноження; в) пропонування до продажу; г) продаж або інший комерційний
обіг; ґ) вивезення за межі митної території України; д) ввезення на
митну територію України тощо.

Привласнення авторства є порушенням особистого немайново-го права
авторства на сорт. Вчинення без дозволу особи, яка має майнове право на
сорт, будь-яких дій відносно до цього сорту, що потребують дозволу,
вважаються порушенням майнового права на сорт. Порушення прав на сорт
тягнуть за собою відповідальність згідно із чинним законодавством.

Особа, права якої на сорт порушені, може вимагати: а) припинення дій, що
порушують або створюють загрозу порушення його права відносно становища,
що існувало до порушення права; б) стягнення завданих збитків, включаючи
неодержані доходи; в) відшкодування моральної шкоди; г) вжиття інших
передбачених законодавством заходів, пов’язаних із захистом прав на
сорти.

Особа, яка порушила права на сорт, зобов’язана на вимогу особи, якій
належать ці права, припинити порушення права і відшкодувати завдані
збитки.

Правове регулювання насінництва. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про
насіння і садивний матеріал» насінництво тарозсад-ництво — галузь
рослинництва, що займається розмноженням відповідно насіння і садивного
матеріалу, збереженням і поліп -шенням їх сортових, посівних і врожайних
якостей (властивос -тей), а також здійснює сортовий і насіннєвий
контроль. Насінням є будь-які органи рослин, які використовуються для
розмноження. Садивний (посадковий) матеріал — це рослини та їх частини,
що придатні для відтворення цілісних рослин.

За законом, насіння поділяється на три категорії: оригінальне — насіння
первинних ланок насінництва, яке реалізують для подальшого його
розмноження і отримання елітного насіння;

PAGE 125

елітне — насіння, отримане від послідовного розмноження оригінального
насіння в елітно-насінницьких й інших господарствах, занесених до
Державного реєстру виробників насіння і садивного матеріалу;
репродукційне — насіння першої та наступних репродукцій. До насіння
зазначених категорій прирівнюється відповідний садивний матеріал
картоплі, винограду, плодових, горіхоплідних, ягідних, декоративних,
лікарських, лісових культур з урахуван -ням особливостей їх розмноження.

Згідно із Законом України до об’єктів насінництва та розсад-ництва
належать: сорт рослин (клон, лінія, гібрид, популяція, сортосуміш);
насіння та садивний матеріал; насінницькі посіви та насадження.
Суб’єктами насінництва і розсадництва визнаються фізичні та юридичні
особи, яким надано право займатися вироб -ництвом, реалізацією та
використанням насіння та садивного матеріалу згідно з чинним
законодавством. Система насінництва та розсадництва складається з ланок
оригінального, елітного та ре -продукційного насінництва і розсадництва,
страхових і державного резервного насіннєвих фондів.

Згідно із Законом України створення страхового насіннєвого фонду є
обов’язковим для всіх виробників насіння. Страхові на -сіннєві фонди
оригінального, елітного і репродукційного насіння створюються
відповідними суб’єктами насінництва в обсягах, пе -редбачених спеціально
уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань аграрної
політики.

Для забезпечення насінням районів, що не виробляють влас -ного насіння
або мають обмежені можливості його виробництва, надання допомоги в разі
знищення або пошкодження насінницьких посівів внаслідок стихійного лиха,
забезпечення сортовіднов-лення, сортозаміни та реалізації насіння за
міжнародними договорами створюється державний резервний насіннєвий фонд.

Насіння і садивний матеріал уводять в обіг після їх визнання державними
органами управління та контролю в насінництві та розсадництві, що
підтверджується відповідними документами встановленої форми. Насіння і
садивний матеріал уважаються визнаними, якщо вони: за сортовою чистотою
і посівними якостями відповідають вимогам нормативного документа;
належать до сорту, який занесено до Реєстру сортів рослин України, або
за результатами державного випробовування сорту визнані перспек
-тивними, тобто показали значну перевагу щодо урожайності або за іншими
цінними ознаками.

Державний контроль у насінництві та розсадництві здійсню -ють Українська
державна насіннєва інспекція, Державна насіннєва інспекція Автономної
Республіки Крим, обласні, районні, міські, міжрайонні державні насіннєві
інспекції, Українська дер -жавна помологічно-ампелографічна інспекція,
Українська

PAGE 126

державна лісонасіннєва інспекція, державні зональні лісо -насіннєві
інспекції, Українська державна квітково -декоративна насіннєва
інспекція.

Правове регулювання захисту рослин. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про
захист рослин» захист рослин — це комплекс заходів, спрямованих на
зменшення втрат урожаю та запобігання погіршанню стану рослин
сільськогосподарського та іншого призначення, багаторічних насаджень,
дерев, чагарників, рослин -ності закритого ґрунту, продукції рослинного
походження через шкідників, хвороби та бур’яни.

Спеціально уповноваженими органами виконавчої влади в галузі захисту
рослин є Головне управління державної служби захисту рослин (Головна
державна інспекція захисту рослин) Мінагрополітики, а також державні
станції захисту рослин Автономної Республіки Крим, областей і районів. У
населених пунктах, на територіях природно-заповідного фонду, в
лісопаркових частинах зелених зон, захисних лісових насадженнях у смугах
відведення залізниць та автомобільних доріг захист рослин здійснюють
підрозділи захисту рослин підприємств, установ та організацій, які є їх
(рослин) власниками чи користувачами. Спеціальним органом у справі
захисту рослин є також Державна служба з карантину рослин України.

Закон визначає права та обов’язки посадових осіб спеціально
уповноважених органів виконавчої влади у сфері захисту рослин. Зокрема,
вони мають право: вимагати від підприємств, установ, організацій усіх
форм власності та громадян, діяльність яких пов’язана із захистом
рослин, додержання законодавства про захист рослин; відвідувати
підприємства, установи, організації усіх форм власності, діяльність яких
пов’язана з користуванням землею, лісом, водними об’єктами, вирощуванням
рослин сільськогосподарського та іншого призначення, багаторічних і
лісових насаджень, дерев, чагарників, рослинності закритого ґрунту, а
також реалізацією, переробкою, зберіганням і використанням рослин та
продукції рослинного походження з метою перевірки додержання
законодавства про захист рослин та відбирати зразки ґрунту, води,
насіння, рослин, продукції рослинного походження та інших матеріалів для
проведення фітосанітарної діагностики; обмежувати, тимчасово забороняти
або припиняти діяльність підприємств, установ, організацій усіх форм
власності та громадян у разі порушення ними вимог технології та
нормативно-правових актів з питань захисту рослин, що можуть спричинити
загрозу життю і здоров’ю людей та довкіллю; визначати і регулювати
обсяги робіт, пов’язаних із захистом рослин, відповідно до
фітосанітарного стану; забороняти реалізацію засобів захисту рослин, які
не відповідають вимогам щодо їх якості; одержувати від міністерств,
інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ,
організацій усіх форм власності та

127

громадян необхідну інформацію з питань захисту рослин; давати
обов’язкові для виконання розпорядження (приписи) про проведення
підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та
громадянами профілактичних і винищувальних заходів щодо захисту рослин;
накладати адміністративні штрафи на осіб, винних у порушенні
законодавства про захист рослин.

Посадові особи спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері
захисту рослин зобов’язані: у межах своєї компе -тенції розробляти та
приймати нормативно-правові акти з питань захисту рослин; прогнозувати
розвиток і поширення шкідливих організмів; своєчасно інформувати органи
виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, а також
підприємства, установи, організації усіх форм власності та громадян,
діяльність яких пов’язана з користуванням землею, лісом, водними
об’єктами, вирощуванням, реалізацією, переробкою, зберіганням і викорис
-танням рослин та продукції рослинного походження, про фітосані-тарний
стан, строки та методи проведення захисних заходів; здійснювати контроль
за виконанням загальнодержавних, між -державних, регіональних цільових
програм захисту рослин; впроваджувати безпечні для здоров’я людини та
охорони довкілля інтегровані та інші системи захисту рослин; визначати
обставини, меясі території, час уведення особливого режиму захисту
рослин та заходи щодо локалізації і лікаідації особливо небезпечних
шкідливих організмів, а також залучати в установленому законодавством
порядку для цих цілей ресурси держави, а також ресурси підприємств,
установ, організацій усіх форм власності та громадян з попереднім
відшкодуванням їм понесених ними витрат тощо.

Закон визначав таколе права та обов’язки підприємств, уста -неї,
організацій та громадян у ефірі захисту рослин. Зекрама, ю-‘ ни мають
право: отримувати в установленому порядку повну та 1 достовірну
інформацію про появу, поширення, розвиток шкідли -вих організмів та їх
шкодочинність; брати участь у розробленні й обговоренні проектів
цільових програм захисту рослин, вносити пропозиції з цих питань до
спеціально уповноважених органів ви -конавчої влади у сфері захисту
рослин; на відшкодування збитків, завданих їм внаслідок порушення
законодавства про захист рос -лин. Водночас вони зобов’язані: проводити
систематичні обстеження угідь, посівів, насаджень, продукції рослинного
походження, сховищ тощо і в разі виявлення поширення шкідливих
організмів поінформовувати про це спеціально уповноважені ор -гани
виконавчої влади у сфері захисту рослин; додержувати тех -нології
вирощування рослин сільськогосподарського та іншого призначення;
допускати до робіт, пов’язаних із транспортуванням, зберіганням,
застосуванням засобів захисту рослин, їх торгівлею, лише осіб, які
пройшли спеціальну підготовку і мають на

128

те відповідне посвідчення і допуск, що видаються спеціально
уповноваженими органами виконавчої влади у сфері захисту рослин;
своєчасно проводити комплекс профілактичних і винищувальних заходів щодо
боротьби зі шкідниками, хворобами та бур’янами; виконувати регламенти
зберігання, транспортування та застосування засобів захисту рослин;
використовувати відповідну техніку, обладнання та засоби громадської й
особистої безпеки; відшкодовувати підприємствам, установам, організаціям
усіх форм власності та громадянам завдані їм збитки в установленому
законодавством порядку тощо.

Відносини щодо захисту рослин від шкідників, збудників хвороб рослин,
які відсутні або обмежено поширені на території України (карантинних
організмів), регулюються Законом України «Про карантин рослин».
Відповідно до цього закону у разі виявлення карантинних організмів
карантинний режим запрова-джується: у межах кількох областей Кабінетом
Міністрів України за поданням Головного державного інспектора з
карантину рослин України; на території Автономної Республіки Крим,
області, кількох районів, району, населеного пункту чи території окремо
-го господарства — відповідно Радою Міністрів Автономної Республіки
Крим, місцевою державною адміністрацією за поданням, відповідно,
головних державних інспекторів з карантину рослин України, державних
інспекторів з карантину рослин.

Карантинний режим запроваджується протягом доби з моменту виявлення
карантинного організму. Орган, який прийняв рі -шення про запровадження
або скасування карантинного режиму, протягом доби повідомляє про це
осіб, які перебувають або прожи-Еають у карантинній зоні.

У карантинній зоні здійснюються такі спеціальні карантинні заходи: огляд
і обстеження підкарантинних матеріалів та об’єк -тів; здійснення
контролю за проведенням локалізації та ліквідації карантинних
організмів; заборона вивезення з карантинної зони заражених на
карантинні організми підкарантинних матеріалів та об’єктів; знезараження
підкарантинних матеріалів та об’єктів; технічна переробка заражених на
карантинні організми підкарантинних матеріалів тощо.

PAGE 129

Запитання для самоконтролю

1. Що таке племінна справа?

2. Хто є об’єктами племінної справи?

3. Хто є суб’єктами племінної справи?

4. Що таке бджільництво?

5. Хто є об’єктами і суб’єктами бджільництва?

6. У чому специфіка рибництва?

7. Як Ви розумієте поняття «ветеринарна медицина»?

8. Яким законом забезпечується охорона прав на сорти рослин?

9. Що таке насінництво?

ТЕМА 17 договірні відносини у сільському господарстві

10. Що таке захист рослин?

Поняття і види договорів у сільському господарстві. Характеристика
окремих договорів щодо реалізації сільськогосподарської продукції.
Договори про закупівлю зерна. Договори на використання науково-технічної
продукції у сільському господарстві.

Поняття і види договорів у сільському господарстві. Загальне поняття
договору передбачено ст. 626 ЦК України, згідно з якою договором є
домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну
або припинення цивільних прав і обов’язків. Договір у сільському
господарстві можна визначити як правовід-ношення між двома або більше
суб’єктами аграрного господарю -вання, змістом якого є їхні договірні
майнові зобов’язання діяти певним чином: передавати і приймати
сільськогосподарську про -дукцію, виконувати роботу, надавати послуги.

Класифікація договорів у сільському господарстві ґрунтується на системі
договірних зобов’язань, що містяться у ЦК України. Відповідно до цього
договірні зобов’язання поділяють на договори: щодо переходу права
власності (купівля -продаж, дарування, рента, поставка, контрактація
сільськогосподарської продукції,

постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану

мережу, міна); пов’язані з передачею майна у тимчасове користу –

вання; про виконання робіт; про надання послуг; про страхуван –

ня; про кредитно-розрахункові відносини; про розпорядження майновими
правами інтелектуальної власності.

Враховуючи специфіку аграрних відносин, договори у сільському
господарстві поділяють на три основні групи. До першої групи належать
такі договори: про спільну діяльність з виробництва певної продукції
рослинництва та тваринництва; про спільну діяльність з виробництва,
дорощування та відкормлювання молодняку худоби та птиці; на виробництво
та переробку кормів для тваринництва; з фермерськими господарствами на
виробництво продукції на землях цих господарств; інші договори про
виробництво

130

PAGE 131

сільськогосподарської продукції. До другої групи належать
аграрно-правові договори: про реалізацію сільськогосподарської продукції
та товарів; про матеріально-технічне забезпечення; про фінансове
забезпечення; інші договори про реалізацію продукції та постачання. До
третьої групи означених документів відносять договори: про агрохімічне
обслуговування сільськогосподарських підприємств; про виконання
меліоративних робіт; про ремонт техніки та її технічне обслуговування;
про виконання інших підрядних робіт; про надання наукових послуг
аграрним підприємствам; договори з банківськими установами та інші
договори про надання різноманітних послуг.

Окрему групу складають договори про виконання науково-дослідних,
дослідно -конструкторських та технологічних робіт у сфері сільського
господарства тощо.

Характеристика окремих договорів щодо реалізації сільськогосподарської
продукції. Закупівлю сільгосппродукції здійснюють переважно за
договорами контрактації. Згідно з ч. 1 ст. 713 ЦК України за договором
контрактації виробник сільськогоспо -дарської продукції зобов’язується
виробити визначену ним сільськогосподарську продукцію і передати її у
власність за -готівельникові (контрактанту) або визначеному ним
одержувачеві, а заготівельник зобов’язується прийняти цю продукцію й
оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору.

Згідно зі ст. 272 ГК України за договором контрактації виробник
сільськогосподарської продукції (надалі — виробник) зобов’язується
передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи
організації (надалі — контрактанту) вироблену ним продукцію у строки,
кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант
зобов’язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції,
прийняти й оплатити її.

У договорах контрактації повинні передбачатися: види про -дукції
(асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично
допустимий вміст у продукції шкідливих речовин; кількість продукції, яку
контрактант приймає безпосередньо у виробника; ціна за одиницю, загальна
сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання -приймання
продукції; обов’язки контрактанта щодо подання допомоги в організації
виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на
прий -мальні пункти і підприємства; взаємна майнова відповідальність
сторін у разі невиконання ними умов договору та інші умови.

Особливості виконання договорів контрактації передбачені ст. 273 ГК
України. Зокрема, виробник повинен не пізніш як за 15 днів до початку
заготівлі продукції повідомити контрактанта

132

про кількість і терміни здавання сільськогосподарської про -дукції, що
пропонується до продажу, та погодити календарний графік її здавання.
Контрактант зобов’язаний прийняти від ви -робника всю пред’явлену ним
продукцію на умовах, передбачених у договорі. Нестандартну продукцію,
яка швидко псується, придатну для використання у свіжому або
переробленому вигляді, та стандартну продукцію, яка швидко псується, що
здається понад обсяги, передбачені договором, контрактант приймає за
цінами і на умовах, що погоджені сторонами. У договорі контрактації
можуть передбачатися обсяги сільськогосподарської продукції, приймання
якої контрактант здійснює безпосередньо у виробни -ка, та продукції, яка
доставляється безпосередньо виробником торговельним підприємствам. Решта
продукції приймається контрактантом на визначених договором приймальних
пунктах, розташованих у межах адміністративного району за місцезнахо
-дженням виробника.

За невиконання або неналежне виконання сторонами своїх зобов’язань за
договором настає відповідальність відповідно до умов договору або
закону. Так, за нездачу сільськогосподарської продукції у строки,
передбачені договором контрактації, виробник сплачує контрактанту
неустойку в розмірі, встановленому договором, якщо інший розмір не
передбачений законом. За невиконан -ня зобов’язання щодо приймання
сільськогосподарської продукції безпосередньо у виробника, а також у
разі відмови від приймання продукції, пред’явленої виробником у строки і
в порядку, що по -годжені сторонами, контрактант сплачує виробнику штраф
у розмірі 5% вартості неприйнятої продукції, враховуючи надбавки і
знижки, а також відшкодовує завдані виробникові збитки, а що -до
продукції, яка швидко псується, — повну її вартість. У разі, якщо
продукцію не було своєчасно підготовлено до здавання -приймання і про це
не було попереджено контрактанта, виробник відшкодовує контрактанту
завдані цим збитки.

Останнім часом зростає роль біржової торгівлі сільськогосподарською
продукцією, під час якої укладаються відповідні біржові договори.
Створення системи спеціалізованих аграрних бірж започатковано Указом
Президента України від 18 січня 1995 р. № 63/95 «Про заходи щодо
реформування аграрних відносин», яким було передбачено організацію та
проведення на Українській міжбанківській валютній біржі торгів
ф’ючерсними та форвард -ними контрактами під закупівлю
сільськогосподарської про -дукції та продуктів її переробки із
залученням до цього комерційних банків як агентів-брокерів, з подальшим
проведенням таких торгів на спеціалізованих товарних біржах.

Ф’ючерсний контракт — це стандартний документ, який засвідчує
зобов’язання придбати (продати) товари (цінні папери або

PAGE 133

кошти) у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з
фіксацією цін на момент виконання зобов’язань сторонами контракту.

Форвардний контракт — це стандартний документ, який засвідчує
зобов’язання особи придбати (продати) товари (цінні папери або кошти) у
визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін
такого продажу під час укладення такого форвардного контракту.

В агропромисловому комплексі застосовуються бартерні (товарообмінні)
операції. Згідно зі ст. 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна
зі сторін зобов’язується передати другій стороні у власність один товар
в обмін на інший. Застосування цих договорів у сільському господарстві
дає змогу аграріям діяти за умов великої інфляції. Водночас вони
позбавляють товаровиробників обігових коштів. Тому уряд намагається
обмежити застосування бартеру.

Договори про закупівлю зерна. Характерна для сільського господарства
нестабільність на ринку зерна зумовлює необхідність застосування
спеціальних механізмів державної підтримки цієї галузі аграрного
виробництва. З цією метою було створено механізм заставних закупівель
зерна. Згідно з ч. З ст. 52 Закону Ук -раїни «Про зерно та ринок зерна в
Україні» до 31 березня відповідного поточного року у порядку,
визначеному Кабінетом Міністрів України, затверджуються заставні ціни на
зерно, тобто на зерно майбутнього врожаю. Заставна ціна зерна (ціна
підтримки) — це гарантована державою ціна зерна, яка відшкодовує
середньогалу-зеві нормативні витрати та забезпечує мінімальний прибуток,
достатній для відтворення виробництва.

За ст. 61 цього закону після затвердження заставних цін на зерно врожаю
певного року ДАК «Хліб України», який призначено розпорядженням Кабінету
Міністрів України від 21 червня 2003 р. № 374-р державним агентом із
забезпечення заставних закупок зерна, та уповноважені із забезпечення
заставних закупок зерна до 1 липня поточного року повідомляють у засобах
масової інформації чи спеціальних виданнях про обсяги закупівель
заставного зерна та заставні ціни. Сільськогосподарські товаровиробники,
які виявили бажання укласти договір заставних закупок зерна, направляють
відповідну заявку Державному агенту із забезпе -чення заставних закупок
зерна або уповноваженому із забезпечення заставних закупок зерна.
Державний агент із забезпечення заставних закупок зерна або
уповноважений із забезпечення зас -тавних закупок зерна протягом 5 днів
після отримання заявки повідомляє сільськогосподарського товаровиробника
про її прийняття або відхилення. У повідомленні про прийняття заявки Дер
-жавний агент із забезпечення заставних закупок зерна або уповноважений
із забезпечення заставних закупок зерна вказує

PAGE 134

також місцезнаходження зернового складу, до якого сільськогосподарський
товаровиробник повинен доставити зерно за свій рахунок.

Згідно зі ст. 47 означеного Закону України сільськогосподарські
товаровиробники, здійснюючи заставні закупки зерна на підставі укладених
договорів заставних закупок зерна, передають зерно зерновим складам, які
приймають його на зберігання згідно з укладеними договорами з Державним
агентом із забезпечення заставних закупок зерна або уповноваженим із
забезпечення за -ставних закупок зерна, а останні протягом 3 банківських
днів перераховують сільськогосподарським товаровиробникам плату за нього
в повному обсязі за заставною ціною. Зберігання заставного зерна є
строковим. Перебіг строку зберігання заставного зерна у зернових складах
починається з приймання цього зерна на зберігання після 1 липня
поточного року, але не може тривати довше ніж до 1 березня наступного
року. Протягом цього строку сільськогосподарські товаровиробники мають
право витребувати заставне зерно у порядку, передбаченому цим законом.

За ст. 56 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Украї -ні»,
сільськогосподарські товаровиробники мають право розпоряджатися
заставним зерном лише після повернення отриманих за заставною ціною
коштів та відшкодування зерновим складам витрат за зберігання зерна за
час його фактичного зберігання. Якщо до закінчення терміну дії договору
заставних закупок зерна (сільськогосподарський товаровиробник) не
витребував заставне зерно для подальшого продажу, воно переходить у
власність держави, а видані складські документи втрачають чинність.
Витрати зернових складів за зберігання такого зерна відшкодовуються за
рахунок коштів державного бюджету.

Договори на використання науково-технічної продукції у сільському
господарстві. Договірні правовідносини щодо використання
науково-технічної продукції у сільському господарстві регулюються
нормами ЦК України, законами України «Про охорону прав на сорти рослин»
та іншими.

Окремими предметами договорів на використання науково -технічної
продукції у сільському господарстві є сорти рослин і породи тварин, які,
відповідно до ст. 420 ЦК України, належать до об’єктів права
інтелектуальної власності.

Відповідно до ст. 40 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин»
власник сорту має право передати своє майнове право на сорт на підставі
договору будь-якій особі, яка стає його правонаступником. Власник сорту
може видати будь-якій особі дозвіл (ліцензію) на використання сорту на
підставі ліцензійного договору. За ліцензійним договором власник сорту
(ліцензіар) передає право на використання сорту іншій особі
(ліцензіату), яка бере на

135

себе зобов’язання вносити ліцензіару обумовлені договором платежі і
здійснювати інші дії, передбачені договором про виключну або невиключну
ліцензію.

За договором про виключну ліцензію ліцензіар передає право на
використання сорту ліцензіату у певному обсязі, на визначеній території
і в обумовлений строк, залишаючи за собою право використовувати сорт в
частині, що не передається лщензіату. Ліцензіар не має права надавати
ліцензії на використання сорту іншій особі на цій же території у обсязі
наданих ліцензіату гфав.

За договором про невиключну ліцензію ліцеАзіар передає право на
використання сорту ліцензіату, залишаючи за собою право на використання
сорту і надання ліцензій ІНШЙІД особам.

Упродовж строку чинності патенту власний сорту має право в установленому
порядку подати до Установи для офіційної публікації заяву про готовність
надати дозвіл будь-я#і.й особі на використання сорту (відкриту
ліцензію). У цьому р#зі збір за підтри -мання чинності виключного права
власника сорту зменшується на 50%, починаючи з року, наступного за роком
опублікування такої заяви. Якщо жодна особа не заявила власнику сорту
про свої наміри щодо використання сорту і не виявила бажання укласти
ліцензійний договір, він може подати письмове клопотання про відкликання
своєї заяви. У такому разі збір за підтримання чин -ності виключного
права власника сорту вноситься у повному розмірі, починаючи з року,
наступного за роком опублікування такого клопотання.

Ліцензійний договір і договір про передачу виключного права власника
сорту вважаються дійсними, якщо вонгї укладені в письмовій формі і
підписані сторонами.

Видача ліцензії на використання сорту та передача виключного права
власника сорту вважаються дійсними для третіх осіб із дати публікації
відомостей про це в офіційному виданаі. яка здійснюється на підставі
занесення відповідних відомостей до Реєстру патентів.

Права на селекційні досягнення у тваринництві можуть бути предметом
договору на використання науково -технічної продукції у сільському
господарстві. Власник патенту має право на підставі договору передати як
право на породу тварини, так і права, що з нього випливають.

Запитання для самоконтролю

1. У чому полягають особливості правового регулювання дого ворів у
сільському господарстві?

2. Які види договорів застосовуються у сільському господарстві?

3. Які види договорів належать до групи договорів на реаліза цію
сільськогосподарської продукції?

136

4. У чому специфіка біржових договорів?

5. Що таке договір контрактації?

6. Якими законодавчими актами регулюється порядок укла дення та
виконання договору контрактації?

7. Хто є сторонами договору контрактації?

8. Чим відрізняється договір контрактації від договору купівлі-продажу?

9. Яким законом регулюється порядок заставних закупівель
сільськогосподарської продукції?

10. У чому полягає механізм заставних закупівель зерна?

11. Що є предметом договорів на використання науково -тех нічної
продукції у сільському господарстві?

У6І

ТЕМА 18 правове забезпечення якості та безпеки сільськогосподарської
продукції

Поняття та загальна характеристика правового забезпе-чення якості та
безпеки сільськогосподарської продукції. Державне регулювання відносин
щодо забезпечення якості та безпеки сільськогосподарської продукції.
Права та обов’язки виробників і продавців (постачальників) щодо
забезпечення якості та без -пеки сільськогосподарської продукції.

Поняття та загальна характеристика правового забезпечення якості та
безпеки сільськогосподарської продукції. Якість визна -чається як
сукупність властивостей продукції, які зумовлюють її придатність
задовольняти потреби відповідно до її призначення.

Низька якість продукції — це не лише показник низької ефективності
суспільного виробництва, а й загроза (коли йдеться про якість харчових
продуктів) здоров’ю людини. Особливі вимоги щодо забезпечення якості та
безпеки продукції ставляться до суб’єктів аграрного господарювання, які
виробляють основну масу харчової продукції та продовольчої сировини.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 6 вересня 2005 р. «Про внесення змін
до Закону України «Про якість та безпеку харчових продуктів і
продовольчої сировини» якість харчового продукту — ступінь досконалості
властивостей та характерних рис харчового продукту, які здатні
задовольнити потреби (вимоги) та побажання тих, хто споживає або
використовує цей харчовий продукт. Безпечність харчового продукту
визначається як стан харчового продукту, що є результатом діяльності
виробництва й обігу, яка здійснюється з дотриманням вимог, встановлених
санітарними заходами і/або технічними регламентами, та забезпечує
впевненість у тому, що харчовий “продукт не завдає шкоди здоров’ю людини
(споживача), якщо він спожитий за призначенням.

138 ‘• ‘

Відповідно до ст. З цього Закону України, держава забезпечує безпечність
і якість харчових продуктів з метою захисту життя і здоров’я населення
від шкідливих факторів, які можуть бути присут -німи у харчових
продуктах, шляхом:

—встановлення обов’язкових параметрів безпечності для хар

чових продуктів; —встановлення мінімальних специфікацій якості харчових

продуктів у технічних регламентах; —встановлення санітарних заходів і
ветеринарно -санітарних

вимог для потужностей (об’єктів) та осіб, які зайняті у про

цесі виробництва, продажу (постачання), зберігання (експо

нування) харчових продуктів; —забезпечення безпечності нових харчових
продуктів для спо

живання людьми до початку їх обігу в Україні; —встановлення стандартів
для харчових продуктів з метою їх

ідентифікації;

—забезпечення наявності у харчових продуктах для спеціаль ного
дієтичного споживання, функціональних харчових продуктах і дієтичних
добавках заявлених особливих харак теристик та їх безпечності для
споживання людьми, зокрема особами, які мають особливі дієтичні потреби;

—інформування та підвищення обізнаності виробників, про давців
(постачальників) і споживачів стосовно безпечності харчових продуктів та
належної виробничої практики;

—встановлення вимог щодо знань і вмінь відповідального пер соналу
виробників, продавців (постачальників);

—встановлення вимог щодо стану здоров’я відповідального персоналу
виробників, продавців (постачальників);

—участі в роботі відповідних міжнародних організацій, які встановлюють
санітарні заходи та стандарти харчових про дуктів на регіональному і
світовому рівнях;

—здійснення державного контролю на потужностях (об’єк тах), де
виробляються та переробляються продукти, що ста новлять значний ризик
для здоров’я та життя людей;

—здійснення державного нагляду з метою перевірки виконан ня виробниками
та продавцями (постачальниками) об’єктів санітарних заходів вимог цього
закону;

—виявлення порушень даного закону та здійснення необхід них заходів щодо
притягнення до відповідальності осіб, які не виконують положень Закону
України.

За законом, харчові продукти, вироблені в Україні, повинні бути
безпечними, придатними для споживання, правильно маркова -ними та
відповідати санітарним заходам і технічним регламентам. Для забезпечення
безпечності харчових продуктів, вироблених в Україні, забороняється:
використання харчових добавок, які не

PAGE 139

I 1 —І

зареєстровані для використання в Україні; використання ароматизаторів і
допоміжних матеріалів для переробки, які не зареєстро -вані для
використання в Україні; використання дієтичних добавок, які не
зареєстровані для використання в Україні; використання допоміжних
засобів і матеріалів для виробництва та обігу, які не дозволені для
прямого контакту з харчовими продуктами; вико -ристання допоміжних
засобів і матеріалів для виробництва та обігу, які за своєю природою та
складом можуть передавати забруднювальні речовини харчовим продуктам;
використання харчових продуктів як інгредієнтів для виробництва,
враховуючи сільськогосподарську продукцію, якщо вони містять небезпечні
фактори на рівнях, що перевищують обов’язкові параметри безпечності.

З метою забезпечення якості та безпечності сільськогосподарської
продукції закон встановлює певні вимоги щодо виробництва та обігу
харчових продуктів.

Забороняється введення в обіг харчових продуктів спеціально-; го
дієтичного використання, функціональних продуктів та дієтичних добавок,
які не пройшли державної санітарно-епідеміологічної експертизи та
державної реєстрації. Забороняється забій тварин, які не супроводжуються
ветеринарним документом, що засвідчує здоров’я тварин, які направляються
на забій, та ветеринарно-санітарний стан потужності (об’єкта) походження
таких тварин. Забороняється здійснювати забій парнокопитних та інших
копитних, а також забій свійської птиці та кролів в обсягах, що
перевищують 5 голів на день, не на бойні, що має експлуатаційний дозвіл
і зареєстрована ветеринарною службою. Забороняється реалізація та обіг
необробленого молока та сиру домашнього виробництва, а також туш або
частин туш парнокопитних та інших копитних подвірного забою на
агропродовольчих ринках. Цілі туші свійської птиці, кроликів та малих
диких тварин, риба, мед, яйця і рослинні продукти можуть продаватись на
аг -ропродовольчих ринках за умови їх перевірки на придатність для
споживання людиною перед їх продажем. Власник таких туш зо -бов’язаний
надати їх для дослідження у державну лабораторію ветеринарно-санітарної
експертизи на агропродовольчому ринку. Ця лабораторія проводить
дослідження зазначених харчових продуктів щодо їх придатності для
споживання людиною згідно з відповідними правилами.

Забороняється: обіг харчових продуктів на потужностях (об’єктах), що не
відповідають вимогам санітарних заходів; про -даж харчових продуктів
домашнього виготовлення; обіг необроб-лених харчових продуктів
тваринного походження, в тому числі туш тварин, на яких безпосередньо
та/або на упаковці відсутня позначка придатності (маркування у формі
позначки придатності) за відсутності відповідних ветеринарних
документів.

PAGE 140

Державне регулювання відносин щодо забезпечення якості та безпеки
сільськогосподарської продукції здійснюють Кабінет Міністрів України,
Міністерство охорони здоров’я України, Державна
санітарно-епідеміологічна служба України, Державна служба ветеринарної
медицини України, Міністерство аграрної політики України, Державний
комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики,
їх органи на місцевому рівні.

Названі державні органи в межах належної їм компетенції здійснюють
державне нормування показників якості та безпеки харчових продуктів,
продовольчої сировини і супутніх матеріалів, державну реєстрацію
нормативних документів на харчові продукти, продовольчу сировину і
супутні матеріали, декларування відповідності харчових продуктів,
продовольчої сировини та супутніх матеріалів, сертифікацію харчових
продуктів, продо -вольчої сировини, супутніх матеріалів, запроваджують
системи контролю якості та безпеки виробництва цих продуктів, сирови
-ни, матеріалів тощо.

Оператори потужностей (об’єктів), що здійснюють в Україні діяльність з
виробництва та/або обігу харчових продуктів, підконтрольних санітарній
службі, повинні отримати експлуа-таційний дозвіл відповідного головного
державного санітарного лікаря, який видається на кожну з таких
потужностей (об’єктів), що використовуються для здійснення
вищезазначеної діяльності. Потужностям (об’єктам), які потребують
експлуатаційного дозволу, присвоюється персональний контрольний
(реєстраційний) номер. Потужності (об’єкти) та їх оператори заносяться
до реєстру потужностей (об’єктів), який ведеться в порядку,
встановленому Міністерством охорони здоров’я України.

Оператори потужностей (об’єктів), що здійснюють діяльність з виробництва
харчових продуктів, підконтрольних ветеринарній службі, та оператори
агропродовольчих ринків повинні отримати експлуатаційний дозвіл
відповідного головного державного інспектора ветеринарної медицини для
кожної з таких потужнос -тей (об’єктів). Потужностям (об’єктам), які
потребують експлуа -таційного дозволу, присвоюється персональний
контрольний (реєстраційний) номер. Потужності (об’єкти) та їх оператори
заносяться до реєстру потужностей (об’єктів), який ведеться в поряд -ку,
встановленому Міністерством аграрної політики України.

Якщо під час державного контролю або державного нагляду відповідний
інспектор виявляє порушення умов експлуатаційно -го дозволу, що
становить безпосередню загрозу для здоров’я або життя населення,
відповідний інспектор видає припис про призу -пинення функціонування
потужності (об’єкта) та/або тимчасову заборону обігу об’єктів санітарних
заходів, що пов’язані з такими порушеннями, про що негайно інформує
відповідного головного

141

державного санітарного лікаря або відповідного головного дер -жавного
інспектора ветеринарної медицини чи їх заступників, які на підставі
цього припису видають постанову про призупинення експлуатаційного
дозволу.

Права й обов’язки виробників і продавців (постачальників) щодо
забезпечення якості та безпеки сільськогосподарської продукції. Особи,
які відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України
«Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини»
займаються виробництвом та обігом харчових продуктів, мають право:
одержувати в установленому порядку необхідну, доступну та достовірну
інформацію від відповідних органів виконавчої влади про результати
державного контролю та державного нагляду за виробництвом та обігом їх
харчових продуктів; одержувати від постачальників сільськогосподарської
продукції, харчових продуктів, харчових добавок, ароматизаторів та
ма-теріалів для виробництва (переробки) харчових продуктів декларацію
виробника; вимагати зберігання конфіденційності будь-якої інформації та
нерозголошення конфіденційної інформації, за винятком випадків,
передбачених чинним законодавством; оскаржувати результати лабораторних
досліджень, якщо ці результати відрізняються від результатів, отриманих
виробником з використанням таких самих або ідентичних методів аналізу,
та проводити арбітражні дослідження в уповноваженій та акредитованій
арбітражній лабораторії; оскаржувати будь-які рішення відповідних
інспекторів, що стосуються їх господарської діяльності, відповідно до
законодавства; звертатися за захистом своїх прав до суду; вимагати
відшкодування збитків, заподіяних внаслідок постачання їм непридатних до
споживання, неправильно маркованих або небезпечних об’єктів санітарних
заходів, за умови їх використання та зберігання відповідно до
інструкцій, наданих їх постачальником; бути звільненим від відшкодування
збитків, пов’язаних із непри -датністю до споживання або небезпечністю
харчового продукту, завданих внаслідок порушення іншими особами, в тому
числі споживачами, відповідних санітарних заходів.

Законом встановлено, що особи, які займаються виробницт -вом або
введенням в обіг харчових продуктів, повинні: застосовувати санітарні
заходи та належну практику виробництва, міжна -родну систему
забезпечення безпеки харчових продуктів НАССР (Нагагсі Апаіузіз апгі
Сгііісаі Сопігої Роіпі) та/або інші системи забезпечення безпечності та
якості під час виробництва та обігу харчових продуктів; забезпечувати
використання у харчових продук -тах дозволених інгредієнтів, які
використовуються в дозволених межах, є безпечними та належної якості;
забезпечувати наявність достатньої та надійної інформації щодо поживної
цінності, скла -ду, належних умов зберігання, застережень та
приготування

142

харчових продуктів; забезпечувати належні умови зберігання та/або
експонування харчових продуктів; запобігати продажу не -безпечних,
непридатних до споживання та неправильно маркова -них харчових
продуктів; компенсувати відповідно до закону шко -ду, заподіяну
споживачам внаслідок споживання непридатних до споживання або
неправильно маркованих харчових продуктів та споживання харчових
продуктів, які були визнані небезпечними, за умови їх зберігання,
приготування та/або споживання згідно з інструкціями, наданими
виробником та/або продавцем тощо.

Виробник сільськогосподарської продукції, призначеної для споживання
людиною, харчових продуктів, харчових добавок, ароматизаторів або
допоміжних матеріалів для переробки зобов’язаний видавати декларацію
виробника на такі об’єкти під час введення їх в обіг. Декларація
виробника засвідчує відповідність харчових продуктів, харчових добавок,
ароматизаторів або допоміжних матеріалів для переробки вимогам,
визначеним у декла -рації за умови, що вимоги, встановлені виробником,
виконуються протягом подальших дій.

Декларація виробника видається на визначений період часу для серійного
виробництва одного й того самого харчового продукту, харчової добавки,
ароматизатора, допоміжного засобу для пе -реробки або для партії. Якщо
декларація виробника видається на серійне виробництво продукту, включені
до неї партії повинні зазначатись у такій декларації виробника.
Декларація виробника, що видається на партію, має містити посилання на
конкретну партію. Декларація виробника повинна містити таку інформацію:
назву та адресу виробника; назву харчового продукту, харчової добавки,
ароматизатора, допоміжного матеріалу для переробки та іншу інформацію,
необхідну для ідентифікації продукту; поси -лання на санітарні заходи,
технічні регламенти або стандарти, відповідність з якими засвідчується,
та умови, за яких така відповідність буде підтримуватися (умови
транспортування, зберігання та інші умови обігу); дату видачі, ім’я,
підпис та посаду особи, яка видала декларацію виробника; для продуктів,
вироблених в Україні, контрольний (реєстраційний) номер, наданий
виробнику після отримання експлуатаційного дозволу. Виробник, що видає
декларацію виробника, повинен мати документальні докази дійсності його
декларації. Такими документальними доказами визнаються, зокрема,
протоколи вимірювань, досліджень, проведених акредитованою лабораторією,
документи про впровадження на виробництві систем НАССР або аналогічних
систем забезпечення безпечності та якості вироблених товарів,
експлуатаційні дозволи і документи про результати державного контролю та
державного нагляду санітарної та/або ветеринарної служби відповідно.

PAGE 143

PAGE 144

Запитання для самоконтролю

1. Яким законом регулюються відносини щодо забезпечення5 якості та
безпеки сільськогосподарської продукції?

[

2. Що таке якість та безпека сільськогосподарської продукції?

3. У чому полягає зміст державного регулювання відносин щодо
забезпечення якості та безпеки сільськогосподарсь кої продукції?

4. Які державні органи здійснюють функції державного регу лювання якості
та безпеки сільськогосподарської продукції?

5. Які вимоги ставляться до виробництва харчової продукції?

6. Які вимоги ставляться до обігу харчових продуктів?

7. Хто надає дозволи на здійснення діяльності з виробництва та/або обігу
харчових продуктів?

8. Які права мають виробники і продавці (постачальники) щодо
забезпечення якості та безпеки сільськогосподарсь кої продукції?

9. Які обов’язки виробників і продавців (постачальників) щодо
забезпечення якості та безпеки сільськогосподарсь кої продукції
передбачено законодавством?

10. Що таке НАССР?

ЗАВДАННЯ ТА МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО МОДУЛЬНОЇ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ № 2

1. Правовий статус господарських товариств у агропромисловому комплексі

Завдання:

а) дайте загальну характеристику господарських товариств у
агропромисловому комплексі;

б) складіть порівняльну таблицю установчих документів і ви мог до їх
змісту різних видів господарських товариств у аг ропромисловому
комплексі; .

в) складіть статут сільськогосподарського акціонерного то вариства.

2. Правовий статус сільськогосподарських товариств з обмеженою
відповідальністю

Завдання:

а) дайте загальну характеристику сільськогосподарських то вариств з
обмеженою відповідальністю;

б) складіть порівняльну таблицю органів управління у різних ви дів
господарських товариств в агропромисловому комплексі;

в) складіть _ статут сільськогосподарського товариства з обме женою
відповідальністю.

3. Правовий статус сільськогосподарських кооперативів

Завдання:

а) назвіть істотні ознаки сільськогосподарських кооперативів;

б) сформулюйте, в чому полягають подібність і відмінність сіль
ськогосподарських кооперативів і господарських товариств;

в) складіть статут сільськогосподарського кооперативу.

4. Правовий статус фермерських господарств

Завдання:

а) назвіть істотні ознаки фермерських господарств;

б) розкрийте умови і порядок створення фермерського госпо дарства та
припинення його діяльності;

в) складіть статут фермерського господарства.

5. Правовий статус особистих селянських господарств

Завдання:

а) дайте загальну характеристику особистих селянських господарств;

б) розкрийте правовий режим майна особистого селянського господарства;

в) розкрийте правовий режим земель особистого селянського господарства.

145

6. Правовий статус державних сільськогосподарських підприємств

Завдання:

а) сформулюйте поняття й основні ознаки державних сільсь когосподарських
підприємств;

б) розкрийте правовий режим майна державних сільськогос подарських
підприємств;

в) складіть статут державного сільськогосподарського під приємства.

7. Правове регулювання здійснення окремих видів сільсько господарської
діяльності

Завдання:

а) дайте загальну характеристику правового регулювання племінної справи
у тваринництві;

б) розкрийте особливості охорони прав на сорти рослин;

в) дайте загальну характеристику правового регулювання за хисту рослин.

8. Договірні відносини у сільському господарстві

Завдання:

а) визначте особливості аграрно-правового регулювання до говірних
відносин у сільському господарстві;

б) зробіть порівняльний аналіз договору поставки і договору
купівлі-продажу;

в) складіть договір контрактації.

9. Договори на використання науково-технічної продукції у сільському
господарстві

Завдання:

а) розкрийте особливості договорів на передачу майнового права на
науково-технічну продукцію та прав на її використання;

б) розкрийте зміст ліцензійного договору про передачу права на
використання сорту;

в) дайте загальну характеристику права на селекційні досяг нення у
тваринництві як окремий предмет договору на вико ристання
науково-технічної продукції.

10. Правове забезпечення якості та безпеки сільськогоспо дарської
продукції

Завдання:

а) дайте загальну характеристику правового забезпечення якості та
безпеки сільськогосподарської продукції;

б) розкрийте зміст державного регулювання відносин щодо забез печення
якості та безпеки сільськогосподарської продукції;

146

в) назвіть основні права й обов’язки виробників і продавців
(постачальників) щодо забезпечення якості та безпеки
сільськогосподарської продукції.

Для підготовки модульної контрольної роботи слід користуватися
методичними вказівками до модульної контрольної роботи № 1.

ТЕСТОВЕ ЗАВДАННЯ № 2

1. Мінімальний розмір оплати акцій засновниками закритого
сільськогосподарського акціонерного товариства на мо мент скликання
установчих зборів становить:

а) не менш як 50% номінальної вартості акцій;

б) 35% номінальної вартості акцій;

в) не менш як 30% номінальної вартості акцій;

г) 40% номінальної вартості акцій.

2. Термін відкритої підписки на акції не може перевищувати:

а) 6 місяців;

б) 3 місяців;

в) 4 місяців;

г) 2 місяців.

3. Рішення загальних зборів акціонерів приймаються більшіс тю (не меншою
як у 3/4 кількості) голосів акціонерів, які бе руть участь у зборах з
питання:

а) створення та припинення діяльності дочірніх підприємств;

б) обрання членів ради акціонерного товариства;

в) затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства;

г) внесення змін до статуту товариства.

4. Засновниками виробничого сільськосподарського коопера тиву можуть
бути:

а) фізичні і юридичні особи;

б) тільки юридичні особи;

в) тільки фізичні особи.

5. Членом сільськосподарського кооперативу може бути:

а) громадянин, який досяг 16-річного віку;

б) громадянин, який досяг 15-річного віку;

в) громадянин, який досяг 18-річного віку.

PAGE 147

6. Кількість членів сільськосподарського кооперативу не може бути
меншою:

а) двох;

б) трьох;

в) п’яти.

7 Сільськогосподарські кооперативи є суб’єктами:

а) приватної власності;

б) колективної власності;

в) змішаної власності.

8. Право на створення фермерського господарства має грома дянин України,
який досяг:

а) 16-річного віку;

б) 18-річного віку;

в) 20-річного віку.

9. Членом фермерського господарства не можуть бути:

а) батьки засновника фермерського господарства;

б) діти чотирнадцятирічного віку;

в) особи, які працюють у фермерському господарстві за трудо вим
договором.

10. Фермерське господарство створюється:

а) за рішенням місцевої державної адміністрації;

б) на добровільних засадах;

в) за рішенням місцевої ради.

11. Земельні ділянки передаються у приватну власність для ведення
фермерського господарства:

а) за плату, якщо їх розмір перевищує середню земельну частку;

б) безоплатно в межах середньої земельної частки;

в) за плату в межах середньої земельної частки.

12. Розмір земельної ділянки для ведення особистого селянсь кого
господарства становить:

а) 2 га;

б) 3 га;

в) 5 га.

13. Діяльність, пов’язана з веденням особистого селянського
господарства, належить до:

а) господарської діяльності;

б) благодійної діяльності;

в) підприємницької діяльності.

14. Облік особистих селянських господарств здійснюється:

а) місцевими державними адміністраціями;

б) місцевими радами;

в) органами статистики.

15. Державне корпоративне сільськогосподарське підприєм ство
створюється:

а) одним засновником;

б) не менш як трьома засновниками;

в) двома або більше засновниками.

16. Казенне сільськогосподарське підприємство створюється:

а) за рішенням місцевої державної адміністрації;

б) за рішенням Кабінету Міністрів України;

в) за рішенням місцевої ради.

17. До основних фондів державних сільськогосподарських під приємств
належать:

а) молодняк тварин;

б) вироблена продукція;

в) будинки.

18. Майно державного сільськогосподарського комерційного підприємства
закріплюється за ним на праві:

а) оперативного управління;

б) власності;

в) господарського відання.

19. Діяльність з виробництва племінних ресурсів підлягає:

а) ліцензуванню;

б) патентуванню;

в) державній реєстрації.

20. Для зайняття бджільництвом:

а) потрібен дозвіл місцевої державної адміністрації;

б) потрібен дозвіл місцевої ради;

в) не потрібно спеціального дозволу.

21. До істотних умов господарського договору не відносять:

а) предмет договору;

б) форс-мажорні обставини;

в) ціну;

г) термін дії договору.

148

PAGE 149

22. Вимогам закону відповідає твердження:

а) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досяг-ли згоди в
усіх істотних умовах договору;

б) договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди в основ них умовах
договору;

в) договір є укладеним, якщо сторони підписали попередній договір;

г) договір є укладеним, якщо сторони підписали протокол про наміри.

23. Предметом договору лізингу не може бути такий вид майна:

а) рухоме майно;

б) нерухоме майно;

в) земельні ділянки;

г) індивідуально визначена річ.

24. Формування державних ресурсів сільськогосподарської про
дукціїздійснюється переважно за договорами:

а) купівлі-продажу;

б) контрактації;

в) поставки.

25. Державне регулювання відносин щодо забезпечення якості та безпеки
сільськогосподарської продукції здійснює такий державний орган:

а) Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України;

б) Кабінет Міністрів України;

в) Міністерство охорони навколишнього природного середови ща України.

ПИТАННЯ ДО ЗАЛІКУ

1. Характеристика стану сільського господарства в Україні за сучасних
умов.

2. Предмет аграрного права.

3. Методи правового регулювання, що є характерними для аг рарного права.

4. Принципи аграрного права як галузі права.

5. Система аграрного права як галузь права.

6. Визначення аграрного права як галузі права.

7. Загальна характеристика джерел аграрного права.

8. Конституція України як основне джерело аграрного права.

9. Закони, що є джерелами аграрного права України.

10. Підзаконні акти, що є джерелами аграрного права України.

11. Внутрішньогосподарські правові акти як джерела аграрно го права
України.

12. Поняття, особливості та розмежування аграрних право відносин.

13. Внутрішньогосподарські правовідносини, поняття, види та структура.

14. Правовідносини у сільськогосподарських підприємствах.

15. Суб’єкти аграрних правовідносин.

16. Поняття правового становища сільськогосподарських під приємств як
юридичних осіб.

17. Правосуб’єктність колективних сільськогосподарських підприємств.

18. Виробничі сільськогосподарські кооперативи. Основні по ложення
Закону України «Про сільськогосподарську ко операцію».

19. Правове становище акціонерного сільськогосподарського товариства.

20. Правове становище державних сільськогосподарських підприємств.

21. Право членства громадян у кооперативних сільсько госпо дарських
підприємствах.

22. Права й обов’язки членів кооперативних сільськогоспо дарських
підприємств.

23. Порядок створення акціонерного сільськогосподарського товариства.

24. Право засновництва і право участі при створенні акціонер ного
сільськогосподарського товариства.

25. Права й обов’язки акціонерів (учасників) акціонерного
сільськогосподарського товариства.

26. Правовий режим акцій і дивідендів в акціонерному сільсь
когосподарському товаристві.

27. Підстави, порядок і правові наслідки припинення участі в
акціонерному сільськогосподарському товаристві.

28. Права та обов’язки працівника в державному сільськогос подарському
підприємстві.

29. Правове становище фермерських господарств,

30. Підстави, порядок і умови створення фермерських госпо дарств.

31. Земельні правовідносини в фермерських господарствах. Порядок надання
й одержання земельної ділянки.

32. Майнові правовідносини, що виникають в процесі діяль ності
фермерських господарств.

33. Господарська діяльність фермерських господарств.

34. Припинення діяльності фермерських господарств.

PAGE 151

150

152

35. Характеристика особистих селянських господарств.

36. Земельні правовідносини в особистих селянських господарствах.

37. Майнові правовідносини в особистих селянських господар ствах.

38. Характеристика державного регулювання сільського гос подарства за
сучасних умов.

39. Органи державного регулювання сільського господарства.

40. Органи державного контролю та інспекції в сільському господарстві.

41. Державно-економічне сприяння розвиткові сільського гос подарства.

42. Правові методи державного регулювання діяльності сіль
ськогосподарських підприємств.

43. Характеристика виробничо-господарської діяльності сіль
ськогосподарського підприємства.

44. Організаційно-правові засоби забезпечення виробничо-гос подарської
діяльності сільськогосподарських підприємств.

45. Правове регулювання діяльності підсобних виробництв і промислів у
сільськогосподарському підприємництві.

46. Поняття фінансової діяльності сільськогосподарських то
варовиробників.

47. Внутрішньогосподарські фінансові правомочності сільсь
когосподарських товаровиробників. .

48. Правове регулювання кредитних відносин сільськогоспо дарських
підприємств.

49. Характеристика оподаткування сільськогосподарських то варовиробників
.

50. Поняття і види відповідальності в аграрному праві.

51. Підстави настання відповідальності в аграрному праві.

52. Дисциплінарна відповідальність працівників кооператив них
сільськогосподарських підприємств.

53. Дисциплінарна відповідальність працівників державних
сільськогосподарських підприємств.

54. Матеріальна відповідальність працівників сільськогоспо дарського
підприємства.

55. Відшкодування збитків, що настали внаслідок розкрадан ня або _
загибелі худоби та птиці.

56. Адміністративна відповідальність за порушення аграрного
законодавства.

57. Поняття соціального розвитку села.

58. Правовий режим об’єктів соціальної сфери села.

59. Правове регулювання житлового будівництва на селі.

60. Правове регулювання шляхового будівництва в сільському господарстві.

61. Правове забезпечення культурно-побутового та спортивно-оздоровчого
обслуговування жителів села.

62. Поняття і склад земель сільськогосподарського призначення.

63. Особливості правового режиму земель сільськогосподарсь кого
призначення.

64. Права й обов’язки сільськогосподарських землекористувачів.

65. Правове регулювання водокористування в сільському гос подарстві.

66. Правове регулювання використання надр у сільському гос подарстві.

67. Правове регулювання використання тваринного світу в сільському
господарстві.

68. Правове регулювання використання рослинного світу в сільському
господарстві.

69. Правове регулювання лісокористування в сільському гос подарстві.

70. Правове регулювання племінної справи у тваринництві.

71. Правове регулювання бджільництва.

72. Правове регулювання виробництва рибної продукції.

73. Правове регулювання ветеринарної медицини.

74. Правова охорона прав на сорти рослин.

75. Правове регулювання насінництва.

76. Правове регулювання захисту рослин.

77. Правовий режим карантину рослин.

78. Поняття і види аграрно-договірних зобов’язань.

79. Договір контрактації.

80. Правове регулювання ринку зерна.

81. Біржові договори щодо реалізації сільськогосподарської продукції.

82. Види і предмет договорів на передачу майнового права на
науково-технічну продукцію та прав на її використання.

83. Поняття та загальна характеристика правового забезпе чення якості та
безпеки сільськогосподарської продукції.

84. Державне регулювання відносин щодо забезпечення якості та безпеки
сільськогосподарської продукції.

85. Права й обов’язки виробників і продавців (постачаль ників) щодо
забезпечення якості та безпеки сільськогоспо дарської продукції.

PAGE 153

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Нормативно-правові акти

3. Господарський кодекс України. – К.: Атіка 2003. дичноі-практики
К°ДЄКсУкраї™// Бюлетень законодавства і юри-№12°_С? 7-81 Украши_
К-: Юрінком Інтер.- 2001.-

Від0мості Верховної Ради Україц

. КоДЄКС України, к.. 2003.

банківську дійльність>> п ^Відомості

*?ров1«новленняплатоспроможностіборж-иогобаНкроТом» //урядовийкур’єр-
1999.-

-Про ВіДповіДальніСТЬ за несвоєчасне вико-никаабо ” л

ГГвересня Й Г ? • і Верховної

38. Закон України «Про охорону прав на сорти рослин» // ^™ Ві домості Верховної ради України.— 1993.— № 21.— Ст. 218. 39. Закон України «Про пестициди і агрохімікати» // Відо мості Верховної ради України.— 1995.— № 14.— Ст. 91. 40. Закон України «Про платіжні системи і переказ грошей в Ук раїні» // Урядовий кур'єр.— 2001.— 16 травня. 41. Закон України «Про плату за землю» // Відомості Верхов ної ради України.— 1992.— № 38.— Ст. 560. 42. Закон України «Про племінну справу у тваринництві» // Відомості Верховної ради України.— 2000.— № 6-7.— Ст. 37. 43. Закон України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» // Відомості Верховної ради України.— 1992.— № 32.— Ст. 453. 44. Закон України «Про рибу, інші водні живі ресурси та хар чову продукцію з них» // Відомості Верховної ради України.—; 2003.—№ 15.—Ст. 107. 45. Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» // Відомості Верховної ради України.— 1997.— № 39.— Ст. 261. 46. Закон України «Про споживчу кооперацію» // Відомості Верховної ради України.— 1992.— № ЗО.— Ст. 414. 47. Закон України «Про страхування» // Відомості Верховної ради України.— 2002.— № 7.— Ст. 50. 48. Закон України «Про тваринний світ» // Відомості Верхов ної ради України.— 1993.— № 18.— Ст. 191. 49. Закон України «Про товарну біржу» // Відомості Верхов ної ради України.— 1992.— № 10.— Ст. 139. 50. Закон України «Про фермерське господарство» // Відо мості Верховної ради України.— 2003.— № 45.— Ст. 363. 51. Закон України «Про фіксований сільськогосподарський пода ток» // Відомості Верховної ради України.— 1999.— № 5-6.— Ст. 39. 52. Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» // Відомості Верховної ради УрСр.— 1991.— № 38.— Ст. 508. 53. Наказ Міністерства аграрної політики України від 16 серп ня 2005 р. № 385 «Про внесення змін та доповнень до наказу Мі ністерства аграрної політики України від 23.12.2004 р. № 474 «Про розподіл лімітів та квоти спеціального використання водних живих ресурсів загальнодержавного значення у 2005 р.» // Офі ційний вісник України.— 2005.— № 35.— Ст. 2150. 54. Наказ Міністерства аграрної політики України від 11 серп ня 2005 р. № 374 «Про затвердження Порядку ведення основного реєстру складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання, і реєстру зернового складу» // Офіційний вісник Ук раїни.— 2005.— № 39.— Ст. 2501. 55. Наказ Міністерства сільського господарства України від 14 липня 2003 р. № 236 «Про затвердження Положення про умови PAGE 156 проведення конкурсу на надання часткової компенсації вартості складної сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва» // Офіційний вісник України.— 2003.— № 31.— Ст. 1651. 56. Постанова Верховної ради України «Про концепцію Національної програми відродження села на 1995 -2005 роки» // Відомості Верховної ради України.— 1994.— № 23.— Ст. 163. 57. Указ Президента України від 29 січня 2001 р. № 62/2001 «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у про цесі реформування аграрного сектора економіки» // Голос Украї ни.— 2001.— 2 лютого. 58. Указ Президента України від 29 квітня 1998 р. № 389/98 «Про Основні напрями розвитку агропромислового комплексу Ук раїни» // Урядовий кур'єр.— 1998.— 5 травня. 59. Указ Президента України від 15 липня 2002 р. № 640 «Про першочергові заходи щодо підтримки розвитку соціальної сфери села» // Урядовий кур'єр.— 2002.— 31 липня. Підручники, навчальні посібники 1. Аграрне право: Навч. посіб. / За ред. В. П. Жушмана.— Харків, 1997.— 230 с. 2. Аграрне право України: Підруч. / За ред. В. 3. Янчука.— К.: Юрінком Інтер, 1999.— 720 с. 3. Аграрне право України: Підруч. / За ред. О. О. Погрібно го.— К.: Істина, 2004.— 448 с. 4. Аграрное, земельное и зкологическое право Украиньї. Общие части учебньїх курсов: Учеб. пособ. / Под ред. А. А. Погребно го, И. И. Каракаша.— Харьков: ООО «Одиссей», 2000.— 368 с. 5. Андрейцев В. І. Екологічне і земельне право України: Практикум для студентів юридичних вузів і факультетів.— К.: Юрінком Інтер, 1998.— 272 с. 6. Вінник О. М. Господарське право: Курс лекцій.— К.: Аті-ка, 2004.—624 с. 7. Жушман В. П. Аграрне право та законодавство України: Навч.-практ. посіб.— Харків, 2003.— 448 с. 8. Запорожец А. М. Аграрное право: Учеб. пособ.— Харьков: Консум, 1997.— 109 с. 9. Кооперативне право / За ред. В. І. Семчика.— К.: Юрист, 1998.—336 с. 10. Янчук В. В. Аграрне право України: Практикум / В. 3. Ян-чук, А. М. Статівка, Н. І. Титова та ін.; За ред. В. 3. Янчука.— К.: Юрінком Інтер, 2001.— 256 с. 11. Хозяйственное право: Учеб. / Под ред. В. К. Мамутова.— К., 2002.—912 с. 157 Додаткова література 1. Аграрне законодавство України: проблеми ефективності / За ред. В. І. Семчика.— К.: Наук, думка, 1998.— 245 с. 2. Бакай І. М. Конституційні засади забезпечення екологіч ної безпеки в сільському господарстві // Право України.— 1997.— № 12.—С. 10-15. 3. Бакай І. М. Правове забезпечення виробництва екологічно чистої (безпечної) продукції в АПК та її класифікація // Право України.— 1998.— № 1.— С. 86-91. 4. Бейкун А. Поняття державного регулювання діяльності об ласної ланки агропромислового комплексу як цілісної правової категорії // Право України.— 1999.— № 9.— Є. 25-39. 5. Берлач А. Зовнішньоекономічна діяльність АПК в Украї ні: Запобігання злочинності у цій сфері // Право України.— 1999.— № 11.— С. 55-58. 6. Берлач А. Організаційно-правові проблеми становлення орендних земельних відносин в Україні // Право України.— 1999.—№ 2.—С. 15-18. 7. Берлач А. Правове забезпечення земельної та аграрної ре форм в Україні // Право України.— 1998.— № 11.— С. 125-128. 8. Бичкова Ц. В. Регулювання сільськогосподарської діяль ності і співвідношення цивільного та аграрного законодавства // Право України.— 1996.— № 7.— С. 38-42. 9. Будзилович І., Юрченко А. Закон прийнятий. Проблеми, пов'язані з ним, залишаються (деякі нотатки до Закону України «Про оренду землі») // Право України.— 1999.— № 6.— С. 45-49. 10. Ващишин М. Я. Земельні правовідносини у селянських (фер мерських) господарствах: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук.— Львів, 2000.— 18 с. 11. Гуревський В. К. Право приватної власності громадян Украї ни на землі сільськогосподарського призначення.— Одеса: Астро Принт, 2000.— 136 с. 12. Ковальчук Т. Екологічна безпека продуктів харчування: поняття та зміст // Право України.— 1997.— № 5.— С. 22-25. 13. Кулинич П. Науково-практичний коментар до Указу Прези дента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення рефор мування аграрного сектора економіки» від 03.12.99 р. // Предпринимательство, хозяйство и право.— 2000.— № 2.— С. 17—26. 14. Носік В. В. Конституційно-правові засади формування рин ку землі // Землевпорядний вісник.— 1997.— № 1.— С. 13-15. 15. Носік В. В. Правове регулювання земельних відносин на територіях спеціальних (вільних) економічних зон та пріоритет ного розвитку // Право України.— 1999.— № 6.— С. 49-54. 16. Носік В., Коваленко Т. Щодо правової природи земельно»- частки (паю) // Право України.— 2000.— № 3.— С. 48-53. * 17. Придбання земельних ділянок несільськогосподарсь когНавчальне видання КРУПКА Юрій Миколайович аграрне право України Навчальний посібник для дистанційного навчання Відповідальна за випуск Літературний редактор Комп'ютерна верстка Коректори Т. Л. Бондаренко С. С. Самойлова О. В. Мележик С. П. Ковтун Л. Ю. Савенко Оригінал-макет виготовлено у видавничо-друкарському комплексі Університету « Україна» 03115, м. Київ, еул. Львівська, 23, тел. (044) 425-10-84, 59213-49 Свідоцтво про державну реєстрацію ДК № 405 від 06.04.01 Віддруковано з оригінал-макетау видавничо-друкарському комплексі Університету «Україна» Підписано до друку 29.03.2006. Формат 60x90/16. Папір офсетний. Умови, друк. арк. 10,0. Обл. вид. арк. 8,45. Наклад 6300 прим. Ліцензія МОН України: АБ № 121869 від 18.03.05 04071, м. Київ, вул. Хорива, 1г, тел.: (044) 417-34-68, 428-73-61 Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» — неприбутковий вищий навчальний заклад недержавної форми власності, створений 7 травня 1999 року. Засновниками його є Київська міська державна адміністрація, Українська спілка інвалідів, Міжнародний благодійний фонд розвитку людини, Українське товариство глухих, Міжнародний благодійний фонд інвалідів Чорнобиля, інші юридичні та фізичні особи. Університет відображає соціальну структуру українського суспільства, оскільки студентський контингент повністю відтворює прошарки верств і соціальних груп населення нашої держави. Це єдиний в Україні вищий навчальний заклад інтегрованого типу, відкритий для молоді неоднакового рівня підготовки, ди -ференційованих соціальних можливостей і різного стану здо -ров'я. Він добровільно взяв на себе місію вчити людей з особли -вими потребами. В цьому його унікальність. Основними завданнями університету є: - мобілізація можливостей державних, комунальних, при ватних та відомчих установ і закладів освіти, виробничих структур, громадських організацій, фондів і фізичних осіб для формування наукової, навчально-реабілітаційної бази навчання та виробництва і перепідготовки спеціалістів, у першу чергу — з числа інвалідів; - створення, відбір та впровадження таких Методик і техно логій навчання, які забезпечували б поєднання навчального про цесу з виробничою діяльністю, науковими дослідженнями та заходами з адаптації спеціалістів до вимог ринкової економіки, вивчення ними сучасних методів управління та підприємництва; - сприяння навчанню та постійному підвищенню фахового рівня всього працездатного населення України; - створення науково-методичного інформаційного центру для координації діяльності регіональних та галузевих закладів освіти, а також для досліджень у напрямі співробітництва та адаптації інвалідів у навчально-виробничій сфері; впровадження дистан ційних технологій навчання для всього населення України; - проведення фундаментальних та прикладних наукових до сліджень із гуманітарних, природничих, технічних та інших на прямів науки і культури. В університеті проводиться науково-дослідна робота, визна -чено напрями наукових досліджень, створено навчально-дослідну лабораторію фізичної реабілітації інвалідів, налагоджено спів -працю з українськими та міжнародними установами і навчаль -ними закладами. Особливості Університету «Україна»: 1) універсальність — під дахом університету об'єднано десятки наукових напрямів і спеціальностей, постійно відбувається ПрОгно3ування конкурентоспроможних на майбутньому ринку професій» відкриваються нові спеціальності; 2) віДкРитлсть — розвиток мережі територіально відокремлених СТруКТурних підрозділів забезпечує реалізацію принципу, покла деного в основу створення університету: не студент іде до навчаль ного закладу, а навчальний заклад приходить до студента; 3) забезпечення рівного доступу до навчання в інтегрованому середовищі — в університеті разом навчаються інваліди і здорові люди представники соціальних груп з різним рівнем життя (різ ними 'фінансовими можливостями), формується система навчан ня людей з особливими потребами в інтегрованому студентському середовйЩ1- ]уіЄрЄзка територіально відокремлених структурних підрозділів налічує А інститутів, 17 філій, 16 регіональних та 313 локальних центрів дистанційного навчання майже в усіх областях України. Сьогодні в університеті на денній, заочній та дистанційній формах навчання за А4 ліцензованими спеціальностями різних освітньо -кваліфік#ційних рівнів навчається понад 35 тисяч студентів, з них близько 9% інваліди. Університет «Україна» є вищим навчальним закладок класичного типу, тобто він має широкий спектр спеціальностей різних напрямів —філології та журналістики, біомедичних, пакувальних, інженерних, автомеханічних, комп'ютерних і соці -альних технологій> економіки і менеджменту,
правознавства і міжнародних відносин.

Університету «Україна» виповнилося лише п’ять років, а він уже посів
4-те місце серед вищих навчальних закладів України, заснованих на
недержавній формі власності, в інтегрованому рейтингу «Софія Київська»,
що визначається Академією наук вищої школи України, Інститутом вищої
освіти Академії педагогічних наук України, Конфедерацією недержавних
вищих закладів освіти України, Міжнародною кадровою академією та
Українсь -ким інст0тУ’гом соціальних досліджень. Місія Університету
«Україна»:

якісна доступна вища освіта для людей, які прагнуть повної особистісної
самореалізації на користь суспільства. Мета діяльності:

наданий вищої освіти всім бажаючим, у тому числі молоді з особливими
потребами, через впровадження новітніх освітніх технологій- л

дистаядійна форма навчання дає змогу найкращим чином досягти
стратегічної мети Університету «Україна», спрямовуючи концентрований
потік знань до студента, в кожен дім, у кожен населений пункт України.

Навчальний процес в університеті здійснюється колективом
висококваліфікованих викладачів, який очолює Петро Михайлович Таланчук —
доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки
України, дійсний член Академії педагогічних наук України, ініціатор
створення і президент Академії інженерних наук України, член чотирьох
міжнародних академій, почесний ректор Національного технічного
університету «Київський політехнічний інститут», перший міністр освіти
незалежної України.

Загальна кількість викладачів по мережі університету в 2004/05 н. р.
складає більше 4000 осіб, з них 988 працюють у базовій структурі в м.
Києві. При цьому в базовій структурі 50 викладачів (10%) — це доктори
наук, професори і 137 (28%) — кандидати наук,доценти.

За роки існування університету відбулося становлення його як
освітньо-наукової установи, де здійснюються наукові дослідження з
багатьох напрямів розвитку людини, суспільства, природи, формуються
наукові традиції, проводяться цікаві наукові заходи. За п’ять років
викладачами університету було опубліковано 91 монографію, 535
підручників та навчальних посібників, 934 на -вчально-методичних
видання, 35 наукових збірників, 3627 статей. Силами університету
проведено 178 наукових конфе-ренцій, в тому числі 31 міжнародну, 54
всеукраїнських і регіональних, 67 студентських.

Сформована організаційна структура науково-дослідної роботи студентів у
вигляді мережі студентських наукових формувань, яка включає студентське
наукове товариство, що має 49 осередків, 160 наукових гуртків, 3
конструкторських бюро, 20 студентських навчально-науково-виробничих
підрозділів, що об’єднують понад 4,5 тисячі студентів-науковців.
Студенти університету беруть активну участь у міжнародних та
всеукраїнських конференціях, конкурсах студентських наукових робіт.
Університет започаткував Всеукраїнську студентську наукову конференцію
«Молодь: освіта, наука, духовність».

Діє науково-методичний семінар для кураторів та викладачів «Особливості
роботи викладачів в інтегрованих групах». На семінарі виступали відомі
іноземні вчені та фахівці по роботі з людьми з особливими потребами:
професор Манчестерського університету Пітер Міттлер (фонд БЕСО, Велика
Британія), доцент Ілінойського університету Мері Коні Вейшаар (Програма
Фул-брайта, США), доктор Іоахим Клаус, керівник Центру підтримки
студентів з особливими потребами Університету м. Карлсруе (Німеччина),
віцепрезидент Польської інженерної академії ака -демік Йозеф
Войнаровський (Польща), ректор Карконоського колегіуму професор Томаш
Вінницький (Польща), доцент Карконоського колегіуму Андрій Мохоля
(Польща), магістр Вініпезь -кого університету Андре Сілва (Канада),
волонтер Корпусу Миру

США Джонатан Пернік, який допомагає в організації роботи Центру
планування та розвитку кар’єри. Триває обмін методич -ними матеріалами,
науковими публікаціями.

Основна мета Центру планування та розвитку кар’єри — сприяння
працевлаштуванню та розвитку успішної кар’єри студентів, 😕 у тому числі
з інвалідністю. Співробітники Центру проводять тре-нінги з розвитку
кар’єри та комунікативних здібностей, допомагають створити резюме,
підготуватися до співбесіди з роботодавцем, надають консультації.

При навчальному закладі створені відділення доуніверситет-ської
підготовки та центр професійної реабілітації.

Для абітурієнтів, які ще остаточно не визначилися з вибором
спеціальності або хочуть детальніше дізнатися про будь-які аспекти
вступу, навчання чи особливості студентського життя, ство -рений відділ
по роботі з клієнтами. Для бажаючих проводиться тестування, метою якого
є визначення інтелектуального потен-

ціалу вступника та його проф Програма профорієнтаційн

тестів:

есійної спрямованості. ноі діагностики містить чотири типи

1. Тестування професійної мотивації.

2. Тестування структури інтелекту.

3. Тест психологічної структури особистості. 4. Дослідження
комунікативних установок. Зарахування до університету проводиться на
основі комплекс ного тестування без стресу вступних іспитів.

Доступні ціни, гнучка система знижок, покликана виконувати не лише
фінансову, а й виховну та соціальну функцію, характерні для збутової
політики університету. Навчатися в Університеті «Україна» не тільки
престижно, а ще й цікаво! Для студентів Університету «Україна» працюють
різноманітні соціально-культурні об’єднання (клуби, громадські
організації, студентське самоврядування). Це і студентський парламент, і
волонтерський рух, і туристично -пізнавальний проект «Шляхами України»,
і студентська профспілка, і центр студентської творчості, і спортивний
клуб, і багато гуртків фахової спрямованості та дозвільного характеру,
серед яких туристичний гурток та команда КВК. Студенти університету
беруть активну участь у загальноукраїнських молодіжних проектах.
Регулярно проводяться збори-походи, фестивалі творчості, спортивні
змагання, тематичні вечори, предметні тижні, екскурсії, читацькі
конференції, «круглі столи», конкурси. Студентську соціальну службу
керівництво Центру студентських соціальних служб при Київському міському
центрі соціальних служб для молоді визнало найкращою серед діючих у м.
Києві.

ДЛЯ НОТАТОК

Аграрное право: Учеб. для вузов / Под ред. Г. Е. Бьістрова, М. И.
Козыря; 2-е изд., испр. и доп.— М., 1998.— С. 138-139.

Кооперативне право / За ред. чл.-кор. НАН України, акад. АПрН України,
доктора юридичних наук, професора В. І. Семчика.— К., 1998.

Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підруч.— К.: Юрінком
Інтер, 1999.—С. 215.

Аграрное право: Учеб. для вузов / Под ред. Г. Е. Бьістрова, М. И.
Козиря; 2-е изд., испр. и доп.— М., 1998.— С. 164-165.

Аграрне право України: Підруч. / За ред. О. О. Погрібного.— К.: Істина,
2004.—С. 265-266.

Стативка А. Н. Договорьі в агропромьішленном комплексе Украиньї в
условиях рьінка.— Харьков, 1997.— С. 86-97.

Хозяйственное право: Учеб. / Под ред. В. К. Мамутова.— К., 2002.— С.
590.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Крупка Ю.М. 2006 – Аграрне право України (книга)