Тенденції розвитку інформаційного суспільства: міжнародні та українські особливості

КИЇВСЬКИЙ МІЖНАРОЖНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Інститут Міжнародних Відносин
Кафедра міжнародної інформації та інформатики

Тенденції розвитку інформаційного суспільства:
міжнародні та українські особливості

Київ-2007

План
Вступ

1. Парадигма побудови інформаційного суспільства.
Концепції основних понять.
Особливі риси та ознаки інформаційного суспільства та їх аналіз.
Інформаційні ресурси як основа побудови інформаційного суспільства.
Значення інформаційної культури в інформаційному суспільстві.
2. Формування інформаційного суспільства.
Історичний розвиток та еволюція інформаційного суспільства.
Проблеми інформатизації суспільства і їх значення.
Аналіз концепцій «інформаційного суспільства».
3. Міжнародні та українські особливості розвитку інформаційного суспільства.
Інформаційне суспільство в США, Японії, Південно-Східної Азії, ЄС та Російської Федерації.
Українські особливості побудови інформаційного суспільства.
Висновок
Використана література

Вступ.

Процес розвитку інформаційного суспільства, інформатизації усіх його сфер сьогодні стає дуже актуальною. Дослідження проблем формування, закономірностей розвитку та практичне втілення у майбутнє життя інформаційних ресурсів набагато полегшить усі сфери людської діяльності та плідний розвиток цивілізації загалом.
Тема роботи полягає у ретельному вивченні усіх процесів, які передували формуванню інформаційного суспільства, дослідженні явищ які відбуваються сьгодні та прогнозуванні майбутніх наслідків. В роботі описується практика провідних держав світу, іх внесок та роль у побудові інформаційного суспільства. А також Українські особливості інформатизації, існуючі проблеми та шляхи їх вирішення.
Предметом цього дослідження є формуванням та розвиток інформаційного суспільства, його риси та особливості; поява нових явищ, таких, як інформаційний продукт та інформаційна культура; ретельне дослідження інформатизації та її історичного розвитку; визначення концепції „інформаційне суспільство”; а також практика провідних держав світу в цієї сфері та ознаки інформаційного суспільства в Україні.
Об’єктом дослідження є інформатизація, яка охоплює усі сфери людського життя. Зараз не один вид діяльності не може бути стовідсотково успішним, якщо він не використовує надбання інформаційних технологій. Суб’єктами цього процесу виступає усе людство, яке завдяки стрімкому розвитку є генератором нових ідей та технологій.
Завдяки неймовірно швидкому розвитку інформаційних процесів, наука не встигає виробляти відповідні методи щодо їх вивчення. Тому на сьогодні вчені використовують методологію тих напрямків знань, які найтісніше пов’язані з інформатизацією та тих сфер, яких вона торкається. Найчастіше використовують:
 Історко-описовий метод,
 методи прогнозування (дельфійський метод, побудова сценаріїв),
 методи аналізу ситуації (спостереження, вивчення документів, порівняння),
 контент-аналіз, івент-аналіз,
 когнетивне картування,
 процентний метод,
 ситуативний та інституційний методи,
 операційно-прекладний метод,
 формалізоване та логіко-інтуєтивне моделювання,
 математичне та комп’ютерне моделювання,
 нормативно-гіпотезотворчий та аналітико-прогностичний методи,
 метод експертних оцінок тощо.
Хоча це питання вивчається лише декілька десятиріч, вже напрацьовано багато відповідної літератури і постійно з’являються нові наукові праці. Процес формування і розвитку інформаційного суспільства відбувається настільки швидко, що в деяких випадках теорія йде паралельно з практикою, а інколи навіть відстає.
В наш час формування інформаційного суспільства є однією з домінуючих тенденцій розвитку цивілізації в XXI ст. Завдяки стрімкому збільшенню можливостей засобів інформатики, телекомунікаційних систем і нових інформаційних технологій формується інформаційне місце існування і життєдіяльності людей, складається інформаційне суспільство. У цьому суспільстві для людини з’являються не тільки принципово нові можливості, але і виникають раніше не відомі проблеми.
Діяльність окремих людей, груп, колективів і організацій зараз все більшою мірою починає залежати від їх інформованості і здатності ефективно використовувати існуючу інформацію. Перш ніж зробити якісь дії, необхідно провести величезну роботу щодо збору і переробці інформації, її вивченню та аналізу. Пошук раціональних рішень в будь-якій сфері вимагає обробки великих об’ємів інформації, що часом неможливо без залучення спеціальних технічних засобів.
Зростання об’єму інформації особливо стало помітне у середині XX ст. Лавиноподібний потік інформації хлинув на людину, не даючи їй можливості сприйняти цю інформацію повною мірою. У новому потоці інформації, яка щодня з’являється, орієнтуватися ставало все важчим. Часом вигідніше стало створювати новий матеріальний або інтелектуальний продукт, ніж вести пошук аналога, зробленого раніше.
Ці причини створили парадоксальну ситуацію — в світі накопичений величезний інформаційний потенціал, але люди не можуть ним скористатися в повному об’ємі через обмеженість своїх можливостей. Інформаційна криза поставила суспільство перед необхідністю пошуку шляхів виходу з положення, що створилося. Впровадження ЕОМ, сучасних засобів переробки і передачі інформації в різні сфери діяльності стало початком нового еволюційного процесу, названого інформатизацією, в суспільстві, що знаходиться на етапі індустріального розвитку. Цей процес логічно призвів до появи принципово нового суспільства – інформаційного.
Під час дослідження цієї теми сформувалась гіпотеза щодо відсталості у формуванні та розвитку інформаційного суспільства в Україні від світового рівня. Завданням роботи є ретельне вивчення усіх факторів, які впливають на відсталість України у цьому процесі; доведення на реальних прикладах яке є сучасне положення України у світовому процесі інформатизації; та висвітлення основних рекомендацій щодо подальшого розвитку інформатизації в Україні.
На мій погляд дана тема є дуже цікавою і її актуальність не викликає у мене сумніву. Оскільки, наші дні диктують гостру необхідність упевнено відчувати себе на ногах в суспільстві, де значення інформації для всіх сфер суспільного життя постійно збільшується. Не викликає сумніву той факт, що ключем до успіху в такому суспільстві буде вміння ефективно користуватися інформацією.
Грамотне орієнтування в інформаційному суспільстві полегшить функціонування будь-яких систем. Дослідження процесів формування і розвитку інформаційних технологій надасть упевненості в майбутньому. І в загалі людина повинна знатися на тих явищах, які відбуваються сьогодні і неодмінно будуть відбуватися завтра. Саме тому дана тема здається мені дуже сучасної, актуальної і цікавої для дослідження.

1. Парадигма побудови інформаційного суспільства.

1.1. Концепції основних понять.

Одна з характерних особливостей, яка впливає та кардинально змінює розвиток суспільства є поява принципово нового явища – інформатизації.
Інформатизація – це глобальний процес активного формування та широкомасштабного використання інформаційних ресурсів. В процесі інформатизації відбувається перетворення традиційного технологічного способу виробництва і способу життя в новий, постіндустріальний на основі використання кібернетичних методів і засобів (універсальних або керованих ЕОМ, мікро- і персональних ЕОМ, мікропроцесорних блоків тощо). Інформатизація в індустріально розвинених країнах стає центральною ланкою, об’єднуючою всі сторони якісних перетворень в суспільстві.
В результаті інформатизації на новий рівень піднімаються наукові дослідження і розробки, виробництво, управління, всі сфери соціального життя суспільства, якісно змінюються параметри економічного зростання.
Головними напрямками розвитку інформатизації стають:
 створення найбільш прогресивних і найбільш гнучких засобів обробки інформації,
 зниження вартості обробки інформації, покращення технічних характеристик устаткування,
 розширення масштабів стандартизації пристроїв сполучення,
 якісне покращення підготовки кадрів;
 розробка захисних заходів проти несанкціонованого доступу до інформації та ін.
Усі ці процеси фундаментально вплинули на людство та призвели до його трансформації. Цей процес вчені визначають як інформатизація суспільства.
Інформатизація суспільства – це сукупність взаємозв’язаних політичних, соціально-економічних, наукових чинників, які забезпечують вільний доступ кожного члена суспільства до будь-яких джерел інформації, окрім конфіденційних. Інформатизація означає широке використання Інформаційних Технологій у всіх сферах людської діяльності. З’явилася індустрія інформаційних послуг як для виробничої, так і для побутової діяльності.
Деякі вчені визначають інформатизацію суспільства як організований соціально-економічний і науково-технічний процес створення оптимальних умов для задоволення інформаційних потреб і реалізації прав громадян, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, організацій, суспільних об’єднань на основі формування і використання інформаційних ресурсів.
Інформатизація суспільства є однією із закономірностей сучасного соціального прогресу. Цей термін все наполегливіше витісняє широко використовуваний до недавнього часу термін “комп’ютеризація суспільства”. При зовнішній схожості цих понять вони мають істотну відмінність.
При комп’ютеризації суспільства основна увага приділяється розвитку і впровадженню технічної бази комп’ютерів, що забезпечують оперативне отримання результатів переробки інформації і її накопичення.
При інформатизації суспільства основна увага приділяється комплексу заходів, направлених на забезпечення повного використання достовірного, вичерпного і своєчасного знання у всіх видах людської діяльності.
Таким чином “інформатизація суспільства” є ширшим поняттям, ніж “комп’ютеризація суспільства”, і направлена на швидке оволодіння інформацією для задоволення своїх потреб. У понятті “інформатизація суспільства” акцент треба робити не стільки на технічних засобах, скільки на суті і меті соціально-технічного прогресу. Комп’ютери є базовою технічною складовою процесу інформатизації суспільства.
Бурхливий розвиток комп’ютерної техніки та інформаційних технологій послужив поштовхом до розвитку суспільства, побудованого на використанні різноманітної інформації яке отримало назву інформаційне суспільство.
В інформаційному суспільстві процес комп’ютеризації дасть людям доступ до надійних джерел інформації, позбавить їх від рутинної роботи, забезпечить високий рівень автоматизації обробки інформації у виробничій і соціальній сферах. Рушійною силою розвитку суспільства повинно стати виробництво інформаційного, а не матеріального продукту. Матеріальний продукт стане більш інформаційно-ємким, що означає збільшення частки інновацій, дизайну і маркетингу в його вартості.
В інформаційному суспільстві зміняться не тільки виробництво, але й весь устрій життя, система цінностей, зросте значущість культурної освіченості по відношенню до матеріальних цінностей. В порівнянні з індустріальним суспільством, де все направлено на виробництво і споживання товарів, в інформаційному суспільстві виробляється та споживається інтелект, знання, що призводить до збільшення частки розумової праці. Від людини буде потрібна здібність до творчості, зросте попит на знання.
Матеріальною і технологічною базою інформаційного суспільства стануть різного роду системи на базі комп’ютерної техніки і комп’ютерних мереж, інформаційної технології, телекомунікаційного зв’язку.
Отже, інформаційне суспільство – суспільство, в якому більшість тих, що працюють зайнята виробництвом, зберіганням, переробкою і реалізацією інформації, особливо вищої її форми – знань.
У реальній практиці розвитку науки і техніки розвинених країн в кінці XX ст. поступово реалізується картина інформаційного суспільства. Прогнозується перетворення всього світового простору в єдине комп’ютеризоване і інформаційне співтовариство людей, що проживають в електронних квартирах і котеджах.
Будь-яке житло оснащене всілякими електронними приладами і комп’ютеризованими пристроями. Діяльність людей буде зосереджена головним чином на обробці інформації, а матеріальне виробництво і виробництво енергії буде покладено на машини.
Вже опублікований ряд фактичних матеріалів, які свідчать, що це не утопія, а неминуча реальність недалекого майбутнього.
При переході до інформаційного суспільства виникає нова індустрія переробки інформації на базі комп’ютерних і телекомунікаційних інформаційних технологій.

1.2 . Особливі риси та ознаки інформаційного суспільства та їх
аналіз.

Ряд вчених виділяють характерні риси та основні ознаки інформаційного суспільства:
 буде вирішена проблема інформаційної кризи, тобто розв’язана суперечка між інформаційною лавиною і інформаційним голодом;
 забезпечиться пріоритет інформації в порівнянні з іншими ресурсами;
 головною формою розвитку стане інформаційна економіка;
 в основу суспільства будуть закладені автоматизовані генерація, зберігання, обробка і використання знань за допомогою новітньої інформаційної техніки і технології;
 інформаційна технологія набуде глобального характеру, охоплюючи всі сфери соціальної діяльності людини;
 сформується інформаційна єдність всієї людської цивілізації;
 за допомогою засобів інформатики буде реалізований вільний доступ кожної людини до інформаційних ресурсів всієї цивілізації;
 будуть реалізовані гуманістичні принципи управління суспільством і дії на навколишнє середовище;
 формування єдиного інформаційно-комунікаційного простору;
 становлення й надалі домінування в економіці нових технологічних укладів, що базуються на масовому використанні перспективних інформаційних технологій, засобів обчислювальної техніки й телекомунікацій;
 створення й розвиток ринку інформації та знань як факторів виробництва на додаток до ринків природних ресурсів, праці й капіталу, перехід інформаційних ресурсів суспільства в реальні ресурси соціально-економічного розвитку, фактичне задоволення потреб суспільства в інформаційних продуктах і послугах;
 зростання ролі інформаційно-комунікаційної інфраструктури в системі суспільного виробництва;
 підвищення рівня утворення, науково-технічного й культурного розвитку за рахунок розширення можливостей систем інформаційного обміну на міжнародному, національному й регіональному рівнях й, відповідно, підвищення ролі кваліфікації, професіоналізму й здатностей до творчості як найважливіших характеристик послуг праці;
 створення ефективної системи забезпечення прав громадян і соціальних інститутів на вільне одержання, поширення й використання інформації як найважливішої умови демократичного розвитку.
Окрім позитивних моментів прогнозуються і небезпечні тенденції:
 збільшиться вплив на суспільство засобів масової інформації;
 інформаційні технології можуть зруйнувати приватне життя людей і організацій;
 з’явиться проблема відбору якісної і достовірної інформації;
 багатьом людям буде важко адаптуватися до середовища інформаційного суспільства. Існує небезпека розриву між “інформаційною елітою” (людьми, що займаються розробкою інформаційних технологій) і споживачами.
У цілому інформаційне суспільство можна визначити як суспільство, в якому:
 кожен член суспільства має можливість вчасно й оперативно одержувати за допомогою глобальних інформаційних мереж повну й достовірну інформацію будь-якого виду й призначення з будь-якої держави, перебуваючи при цьому практично в будь-якій частині географічного простору;
 реалізується можливість оперативної, практично миттєвої комунікації кожного члена суспільства з державними та суспільними структурами поза залежністю від місця проживання на земній кулі;
 трансформується діяльність засобів масової інформації (ЗМІ) по формах створення та поширення інформації, розвивається й інтегрується з інформаційними мережами цифрове телебачення. Формується нове середовище – мультимедиа, у якій поширюється також інформація із традиційних ЗМІ;
 зникають географічні й геополітичні кордони держав у рамках інформаційних мереж;
 у суспільстві виробляється, функціонує й доступна будь-якому індивідові, групі або організації сучасна інформаційна технологія;
 є розвинені інфраструктури, що забезпечують створення національних інформаційних ресурсів;
 відбувається процес прискореної автоматизації й роботизації всіх сфер і галузей виробництва й керування;
 відбуваються радикальні зміни соціальних структур, наслідком яких виявляється розширення сфери інформаційної діяльності й послуг.

1.2. Інформаційні ресурси як основа побудови інформаційного
суспільства.

В індустріальному суспільстві, де велика частина зусиль направлена на матеріальне виробництво, відомо декілька основних видів ресурсів, що стали вже класичними економічними категоріями:
 матеріальні ресурси — сукупність предметів праці, призначених для використання в процесі виробництва суспільного продукту, наприклад сировина, матеріали, паливо, енергія, напівфабрикати, деталі тощо;
 природні ресурси — об’єкти, процеси, умови природи, які використовуються суспільством для задоволення матеріальних і духовних потреб;
 трудові ресурси — люди, що володіють загальноосвітніми і професійними знаннями для роботи в суспільстві;
 фінансові ресурси — грошові кошти, що знаходяться у розпорядженні державної або комерційної структури;
 енергетичні ресурси — носії енергії, наприклад вугілля, нафта, нафтопродукти, газ, гідроенергія, електроенергія тощо.
В інформаційному суспільстві акцент значущості зміщується з традиційних видів ресурсів на інформаційний ресурс, тлумачення і обговорення якого велося з того моменту, коли почали говорити про перехід до інформаційного суспільства.
Інформаційні ресурси — це знання, підготовлені людьми для соціального використання в суспільстві і зафіксовані на матеріальному носії.
Інформаційні ресурси країни, регіону, організації повинні розглядатися як стратегічні ресурси, аналогічні по значущості запасам сировини, енергії, копалин і іншим ресурсам.
Розвиток світових інформаційних ресурсів дозволив:
 перетворити діяльність по наданню інформаційних послуг в глобальну людську діяльність;
 сформувати світовий та державний ринок інформаційних послуг;
 утворити різні бази даних ресурсів регіонів і держав, до яких можливий доступ;
 підвищити обґрунтованість і оперативність схвалюваних рішень у фірмах, банках, біржах, промисловості, торгівлі тощо, за рахунок своєчасного використання необхідної інформації.
Інформаційні ресурси є базою для створення інформаційних продуктів. Інформаційний продукт, є результатом інтелектуальної діяльності людини, та повинен бути зафіксований на матеріальному носії будь-якої фізичної якості у вигляді документів, статей, оглядів, програм, книг тощо.
Інформаційний продукт — сукупність даних, які сформовані виробником для розповсюдження в матеріальній або нематеріальній формі. Інформаційний продукт може розповсюджуватися такими ж способами, як і будь-який інший матеріальний продукт, за допомогою послуг.
Послуга — результат невиробничої діяльності підприємства або особи, направлений на задоволення потреби людини або організації у використанні різних продуктів. Інформаційна послуга — отримання і надання в розпорядження користувача інформаційних продуктів.
У вузькому сенсі інформаційна послуга часто сприймається як послуга, що отримується за допомогою комп’ютерів, хоча насправді це поняття набагато ширше. Як приклад надання інформаційних послуг без використання ІТ можна привести послуги, які надаються бібліотеками(Рис.1).

Рис.1. Схема інформаційних послуг які надаються бібліотечною сферю.

Інформаційні послуги виникають тільки за наявності баз даних в комп’ютерному або некомп’ютерному варіанті.
База даних — сукупність зв’язаних даних, правила організації яких засновані на загальних принципах опису, зберігання і маніпулювання даними. Бази даних є джерелом і свого роду напівфабрикатом при підготовці інформаційних послуг відповідними службами. Бази даних, хоча їх так не називали, існували і до комп’ютерного періоду в бібліотеках, архівах, фондах, довідкових бюро і інших подібних організаціях. В них містяться всілякі відомості про події, явища, об’єкти, процеси, публікації тощо.
З появою комп’ютерів істотно збільшуються об’єми баз даних, що зберігаються, і відповідно розширюється круг інформаційних послуг. Основні інформаційні послуги зображені на Рис.2.

Рис. 2. Структура інформаційних послуг.

1.4. Значення інформаційної культури в інформаційному
суспільстві.

В період переходу до інформаційного суспільства необхідно підготувати людину до швидкого сприйняття і обробки великих об’ємів інформації, оволодінню сучасними засобами, методами і технологіями роботи. Крім того, нові умови роботи породжують залежність інформованості однієї людини від інформації, придбаної іншими людьми. Тому вже недостатньо вміти самостійно опанувати і накопичувати інформацію, а треба навчитися такої технології роботи з інформацією, коли готуються і приймаються рішення на основі колективного знання. Це говорить про те, що людина повинна мати певний рівень культури щодо використання інформації. Для визначення цього факту був введений термін інформаційна культура.
Інформаційна культура – вміння цілеспрямовано працювати з інформацією та використовувати для її отримання, обробки і передачі комп’ютерну інформаційну технологію, сучасні технічні засоби і методи.
Для вільної орієнтації в інформаційному потоці людина повинна володіти інформаційною культурою як однієї з складових загальної культури. Інформаційна культура пов’язана з соціальною природою людини. Вона є продуктом різноманітних творчих здібностей людини і виявляється в наступних аспектах:
 у конкретних навичках по використанню технічних пристроїв (від телефону до персонального комп’ютера і комп’ютерних мереж);
 у здатності використовувати в своїй діяльності комп’ютерну інформаційну технологію, базовою складовою якої є численні програмні продукти;
 в умінні знаходити та вилучати інформацію з різних джерел: як з періодичного друку, так і з електронних комунікацій, представляти її в зрозумілому вигляді й вміти її ефективно використовувати;
 у володінні основами аналітичної переробки інформації;
 у вмінні працювати з різною інформацією;
 у знанні особливостей інформаційних потоків в своїй сфері діяльності.
Інформаційна культура вбирає в себе знання з тих наук, які сприяють її розвитку і пристосуванню до конкретного виду діяльності (кібернетика, інформатика, теорія інформації, математика, теорія проектування баз даних і ряд інших дисциплін). Невід’ємною частиною інформаційної культури є знання нової інформаційної технології та вміння її застосовувати як для автоматизації рутинних операцій, так і в неординарних ситуаціях, що вимагають нетрадиційного творчого підходу.
У інформаційному суспільстві необхідно почати опановувати інформаційну культуру з дитинства, спочатку за допомогою електронних іграшок, а потім залучаючи персональний комп’ютер. Для вищих учбових закладів соціальним замовленням інформаційного суспільства слід рахувати забезпечення рівня інформаційної культури студента, необхідної для роботи в конкретній сфері діяльності. В процесі засвоєння інформаційної культури студенту у вузі разом з вивченням теоретичних дисциплін інформаційного напряму багато часу необхідно приділити комп’ютерним інформаційним технологіям, що є базовими складовими майбутньої сфери діяльності.
Усі складові цього складного процесу однаково впливають та залежать одна від одної. Інформаційне суспільство не можливе без процесу інформатизації, без появи в ньому інформаційних ресурсів, продуктів та послуг, які в свою чергу могли з’явитися лише в суспільстві такого типу.
Слід підкреслити, що прискорений прогрес якої-небудь одній галузі майже ніколи не носить ізольованого характеру, а спричиняє за собою прогрес декількох галузей, виникає певний технологічний ланцюжок. Бурхливий розвиток електронної і електротехнічної промисловості, а також засобів зв’язку сприяв прискореному розвитку такого прогресивного явища, як інформатизація суспільства. Останньою ланкою та результатом цього процесу є Інформаційне Суспільство. В такому суспільстві в першу чергу виробляється інформаційні продукти та послуги, стратегічно важливими є інформаційні ресурси, невід’ємною частиною стає інформаційна культура.
Таке суспільство характеризується:
 високим рівнем життя,
 стрімким розвитком в усіх сферах діяльності,
 вдосконаленням та полегшенням багатьох процесів,
 вдосконаленням вже існуючі технологій,
 переходом науки та технології на новий рівень, вивчення тих напрямків, які до цього важко було досліджувати без наявності відповідної апаратури та технологій,
 фундаментальною зміною життєвих цінностей та появою нових,
 в такому суспільстві відкриваються неймовірні можливості, які до цього були лише мріями.
В сучасному світі не можливо ігнорувати ці явища. Якщо держава, організація або просто людина бажає розвиватися та вдосконалюватися, вона неминуче повинна приєднатися до інформаційних процесів. Саме в такому напрямку впевнено та швидко рухається цивілізація. І сьогодні з впевненістю можна сказати, що Інформаційне Суспільство – це наше майбутнє.

2. Формування інформаційного суспільства.

Історичний розвиток та еволюція інформаційного суспільства.

Інформаційне суспільство, як ми його уявляємо, дозволяє людям ширше використати свій потенціал і реалізовувати свої амбіції. Сучасний етап розвитку суспільства можна охарактеризувати як перехід від індустріального до інформаційного. Інформація стає найважливішим елементом для розвитку всіх сфер суспільного життя. Роль і місце інформації в житті суспільства, вплив інформації на розвиток особистості, суспільства й держави істотно підвищилися. Інформація сьогодні перетворилася в потужний ресурс, що має навіть більшу цінність, ніж природні, фінансові, трудові та інші ресурси. Інформація стала товаром, що продається й купується. Більше того, інформація перетворилася в зброю, повсюдно ведуться інформаційні війни різного масштабу й різної інтенсивності. Інформаційно-комунікаційні технології є одним з найбільш важливих факторів, що впливають на формування суспільства двадцять першого століття. Їх революційний вплив стосується способу життя людей, їхньої освіти та роботи, а також взаємодії уряду й цивільного суспільства. Перед усіма нами відкриваються величезні можливості.
Поняття „інформаційне суспільство” з’явилося в 60-х рр. XXст. Раніше його не було ні в науці, ні в політиці. Останні сторіччя поділялися на епохи: індустріальну й постіндустріальну. Нині настає епоха інформаційна. Еволюція цього шляху наступна.
Десятки тисяч років були потрібні для того, щоб перейти від одного способу комунікації до іншого. Спочатку з’явився перший засіб комунікації – усне мовлення серед людей. Це відбувалося в різних країнах й у різних регіонах, поступово з’явилося кілька тисяч розмовних мов. Тоді інформація передавалася тільки усно й особисто.
Через багато тисячоріч з’явилася писемність. Вона теж еволюціонувала від якихось символів на камені, глиняних плитках, на яких писали, до ієрогліфів. Встановлено, що писемність з’явилася 7-8 тисяч років тому. Потім пройшло ще кілька тисяч років до появи друкованого верстата. У Європі вважається, що цю революцію зробив німець Гутенберг у середині XV століття, створивши друкований верстат. Насправді друковані верстати з’явилися в Китаї й Кореї за кілька століть до Гутенберга. У музеї під Пхеньяном у Кореї виставлені металеві ієрогліфи й верстати для їхнього пересування, що з’явилися в 4-5 століттях, тобто задовго до Європи. Папір з’явився в Європі на тисячу років пізніше, ніж у Китаї.
Протягом всіх попередніх століть було дві проблеми на шляху розвитку засобів комунікації. Перша – швидкість, друга – обсяг. Швидкість передачі інформації протягом тисячоріч не перевищувала швидкості верблюда, коня або вітрильного корабля. Потім з’явилися поштові голуби. Деякі племена, що не мали писемності, винайшли інший шлях спілкування на відстані – звуком, тобто або свистом, або боєм тамтамів, і це збереглося донині.
Лише в епоху розквіту індустріального суспільства в XIX столітті відбулися революційні зміни. Самим масштабним з них у цій області став винахід телеграфу в 1847р. Уперше стало можливо передавати інформацію на величезні відстані з величезною швидкістю та більшими обсягами. Потім наступив період якісного й кількісного наростання цієї інформаційної революції. З’явилися нові типографічні верстати, були винайдені телефон і радіо, з’явилося кіно.
У середині XX в. грандіозним досягненням був винахід мікропроцесорної технології й поява персонального комп’ютера. На мікропроцесорах й інтегральних схемах створюються комп’ютери, комп’ютерні мережі, системи передачі даних (інформаційні комунікації). Цей період характеризують три фундаментальні інновації:
 перехід від механічних й електричних засобів перетворення інформації до електронного;
 мініатюризація всіх вузлів, пристроїв, приладів, машин;
 створення програмно-керованих пристроїв і процесів.
Цей етап був вирішальним на шляху до інформаційного суспільства.
У другій половині 30-х років у декількох країнах з’явилися перші проекти електромеханічних й електронних пристроїв, націлених на виконання масових обчислень. Перший проект, що завершився створенням прообразу майбутніх обчислювальних машин, був виконаний у США. До грудня 1939 долі Дж. Атанасов і К. Берри створили макет процесора, а в травні 1942 долі перша у світі обчислювальна машина почала діяти. Ці роботи велися в умовах секретності, що згодом породило судовий розгляд з питання про пріоритет з розробниками машини ЕНІАК, створеної в США в період з 1943 по 1946 роки. 13 серпня 1981 р., з’явився перший персональний комп’ютер IBM РС
До випуску фірмою IBM персонального комп’ютера, мікрокомп’ютери, як їх тоді називали, були долею одних лише фанатиків-ентузіастів. Програмне забезпечення, що існувало на качану 80-х рр., було орієнтоване на обробку текстів і простих електронних таблиць, а думка про ті, що “мікрокомп’ютер” може статі звичним і необхідним пристроєм на роботі й удома, здавалася неймовірною.
Зараз можна стверджувати, що персональні комп’ютери – це ціла епоха, у даний момент у світі кожен третій народився вже після їх появи.
За останні 35-40 років у розробці й вдосконаленні ЕОМ досягнуті величезні успіхи. Сформувалася технічна база нових інформаційних технологій – мікроелектронна й комп’ютерна промисловість. Об’єм Еом-продукції, що випускається, за ціною наближається до 1 трлн діл., що зіставно з об’ємом ринку природних ресурсів.

Рис.3. Схема еволюції інформаційних систем та технологій.

Справжньою революцією в сфері інформаційних технологій стало поява та бурхливий розвиток системи Інтернет. До початку третього тисячоріччя Інтернет став однієї із провідних галузей світової економіки з річним оборотом понад 500 млрд. дол. і числом зайнятих більше 3 млн. чоловік.
Що стосується Інтернет, то дотепер вчені сперечаються – чи можна називати його засобом масової інформації. Деякі називають його засобом комунікації. Інформація, комунікація – обидва слова підходять, але головне – масштаби прогресу в цій області дивовижні. 10 років тому у світі було всього 90 тисяч користувачів Інтернет. В 1999р. – 171 мільйон. Сьогодні близько 1 мільярда. Ніякий засіб масової інформації так стрімко не зростав.
Усього кілька років назад з’явилися мобільні телефони. Зараз їхнє число досягло мільярдної оцінки.
Мобільні телефони стають невід’ємною частиною персонального комп’ютера, мобільний зв’язок усе тісніше переплітається з Інтернет. Мобільні телефони перетворюються в пересувний офіс.
Взагалі процес йде до створення глобальних універсальних структур передачі інформації, тобто про можливості передачі інформації з одного комунікаційного пристрою на інший незалежно від типів пристрою й операторів зв’язку.
У цілому через якийсь час всі ми будемо користуватися універсальними мобільними пристроями, які будуть приймати й відправляти інформацію будь-якого типу з будь-якої частини планети.
Все це абсолютно змінить спосіб життя людини у найближчі роки.
На малюнку 4 зображено схему інформаціологічної еволюції земної цивілізації. На ній у реальному часі t простежується розвиток, переходи й зв’язки двох соціально-суспільних систем: суспільно-економічної формації та інформаціологічної формації .

Рис.4. Схема інформаціологічного розвитку цивілізації.

Але на цьому людство не зупиниться. Воно буде розвиватися семимильними кроками. Автор статті «Інформатизація суспільства й перехід до стійкого розвитку цивілізації» Урсул А. прогнозує наступні етапи розвитку в інформаційному суспільстві:
В 2009 р. персональний комп’ютер вартістю $1000 володітиме продуктивністю трильйон операцій у секунду. Персональні комп’ютери з дисплеями високого дозволу зможуть уміщатися в предметах одягу і ювелірних виробах.
В 2010 р. персональний комп’ютер стані основою систем відео зв’язки, якими буде обладнана велика частина житлових будинків. Стані віртуальним робоче місце.
В 2011 р. придбають розповсюдження нейро-сопроцессори – системи, що працюють за схожими з нервовою системою людини принципами. Підприємства замінять персональні повно функціональні комп’ютерні системи з могутніми серверами.
В 2012 р. більше половини всієї публікованої у світі літератури складатиме книги в електронному вигляді.
В 2015 р. почнеться масове виробництво молекулярного комп’ютера.
В 2029 р. людський мозок буде підключений до Інтернету.

Проблеми інформатизації суспільства і їх значення.

Інформація в історії розвитку цивілізації завжди відігравала визначальну роль і була основою для прийняття рішень на всіх рівнях й етапах розвитку суспільства та держави. На сучасному етапі інформація займає все вагоміше місце, змушуючи по-новому оцінити її значення у всіх сферах життєдіяльності. Поширення інформації радикально змінило суспільство, уможливило прилучення до культурних цінностей більших верств населення, дозволило людям більш оперативно спілкуватися між собою.
Інформаційні технології широко впроваджуються в освіту, охорону здоров’я, зв’язок, транспорт, фінанси, торгівлю й т.д., породжуючи нові можливості для формування інформаційного суспільства.
Одним з основних механізмів формування інформаційного суспільства є інформатизація, це науково-технічний, організаційний і соціально-економічний процес створення оптимальних умов для задоволення інформаційних потреб і реалізації прав громадян, органів державної влади, організацій, суспільних об’єднань на основі формування й використання інформаційних ресурсів із застосуванням сучасних інформаційних технологій.
Головною метою інформатизації є застосування інформаційних технологій у різноманітних областях соціальної практики. Інформаційні технології, базуючись на сучасних телекомунікаційних системах, створюють принципово нові моделі діяльності в науці, управлінні, проектній справі, медицині, грошово-касових операціях, стають вирішальним фактором економії часу, відбувається різке зростання частки корисної, творчої роботи в життєдіяльності членів суспільства.
Існують основні п’ять етапів інформатизації суспільства:
 модернізація управлінських структур;
 формування й розвиток індустрії інформатики;
 комплексування інформаційних зв’язків;
 перебудова соціальних структур;
 формування людського потенціалу.
Досягнення цих цілей інформатизація здійснює трьома підсистемами:
 соціально-економічне забезпечення;
 теоретичне забезпечення;
 технічне забезпечення інформатизації.

Рис.5. Модель інформатизації суспільства.

Перехід від традиційних методів зберігання, пошуку й поширення інформації (бібліотек, ручних методів пошуку й аналізу, пошти, телеграфу) до нових безпаперових (базам даних, інформаційно-пошуковим системам, комп’ютерним мережам, супутниковому зв’язку, оптико-волоконним кабелям, системам обробки текстів, локальним обчислювальним мережам, автоматизованим робочим місцям) призведе до кращої орієнтації в міжнародних подіях, явищах, економічних процесах, торговельних операціях, нових технічних рішеннях.
Паралельно з розвитком інформаційної індустрії почали розвиватися інформаційна економіка, пов’язана із продажем інформації, програмного забезпечення, надання обчислювальних послуг і передачі інформації. При розгляді інформації як ресурсу, виникла проблема економічної оцінки інформації, визначення способів його використання й обміну. З’являється служба управління інформаційними ресурсами.
Інформатизація містить у собі не тільки комп’ютеризацію, але й моделювання інформаційних процесів, перебудову організаційних структур, документопотокоів, юридичних норм, а також відповідну підготовку й перепідготовку кадрів. Це – запрограмована перебудова соціального інформаційного середовища, створення принципово нових автоматизованих способів й умов вироблення, поповнення, обробки, передачі й використання знань, ефективний метод інтелектуальної діяльності. Вона означає радикальний крок людства в рішенні колосальної за своїм значенням проблеми ефективного використання можливостей людського розуму й електронно-обчислювальної техніки.
Зміст інформатизації полягає в забезпеченні соціальних, економічних, правових, культурних і технологічних умов збереження й активізації нових ідей, створення можливостей кожній людині зафіксувати свої ідеї, зробивши їх доступними широким масам, а також створення умов для їхнього використання.
Головне – вчасно об’єднати матеріальні й людські ресурси для рішення проблеми інформатизації власними підходами.
Розширення сфери використання інформаційних ресурсів вимагає адекватного правового регулювання суспільних відносин, пов’язаних з інформатизацією. Створення інформації, її збір, обробка, нагромадження, зберігання, пошук, поширення й надання споживачеві, створення й використання інформаційних технологій і засобів їхнього забезпечення, захист інформації й прав суб’єктів, що беруть участь в інформаційних процесах, не можуть відбуватися без участі держави. Інформатизація, як процес необоротна і неминуча, породжує для держави обов’язок забезпечити стан захищеності інтересів громадян, суспільства й держави, а також створити умови для якісного й ефективного забезпечення громадян, органів державної влади й органів місцевого самоврядування, організацій, суспільних об’єднань, розвивати регіональні інформаційні системи й мережі, забезпечувати їх сумісність і взаємодію в єдиному інформаційному просторі.
Але поряд з позитивними моментами процесу інформатизації створюється й реальна погроза використання досягнень в інформаційній сфері, з метою, несумісних із завданнями підтримки світової стабільності й безпеки, дотриманням принципів суверенної рівності держав, мирного врегулювання споровши й конфліктів, незастосування сили, невтручання у внутрішні справи, поваги прав і свобод людини. З огляду на швидкість розвитку даної області, варто визнати, що в правовому, організаційному й технологічному відношенні інформаційна сфера є найменш захищеним елементом державного механізму. Недостатня увага до проблем інформатизації може поставити одні країни у свідомо залежне положення від тих країн, які мають переваги в інформаційній сфері.

Аналіз концепцій „інформаційного суспільства”.

Сучасні досягнення в комп’ютерній сфері носять глобальний характер і створюють умови для переходу до зовсім нового типу суспільства ХХІ століття – інформаційного або суспільства знань. Однієї з основних характеристик інформаційного суспільства є його глобальний характер. У ході його становлення поступово зникають кордони між країнами й регіонами, радикально змінюється структура світової цивілізації. Принципові зміни, викликані стрімким розвитком інформаційних і телекомунікаційних технологій, заслужили на особливу увагу вчених, політиків і фахівців в інформаційній сфері.
Вивчення тенденцій глобальних змін з метою вироблення відповідних концепцій, які прискорили формування глобального інформаційного суспільства, мають багаті традиції в розвитку концепцій постіндустріалізму. Серед іноземних авторів, що займаються цими проблемами, слід зазначити роботи М. Бангеманна, Д. Белла, П. Дракера, Р. Катца, М. Кастельса, Д. Лайона, М. Масуды, М. Маклюэна, Дж. Мартіна, М. Постера, Д. Рисмана, Т. Стоуньера, Д. Тапскотта, Э. Тоффлера, Х. Шрадера й інших. Наука СНД тут представлена працями А.Б. Артомонова, С.А. Дятлова, И.Н. Курносова, О.В. Кедровского, Ю.М. Нестерова, Е.И. Орлова, А.В. Петрова, А.И. Ракитова, Г.Л. Смоляна, О.А. Финько, Д.С. Черешкина, В.Ф. Коломийца.
Розглянути дослідження всіх перерахованих вище авторів представляється практично неможливим, зупинимося лише на деяких з них, необхідних для того, щоб спробувати виділити основні етапи розвитку ідей і концепцій інформаційного суспільства.
Поняття «інформаційне суспільство» з’явилося в другій половині 1960-х. років. Винахід самого терміна «інформаційне суспільство» приписують професорові Токійського технологічного інституту Ю. Хаяши (Японія). У його роботах високоіндустріальне суспільство визначається як таке, де розвиток комп’ютеризації надасть людям доступ до надійних джерел інформації й позбавить їх від рутинної роботи, забезпечивши високий рівень автоматизації виробництва. Виробництво інформаційного продукту, а не продукту матеріального, на думку автора, буде рушійною силою утворення й розвитку суспільства.
Наступний етап у розвитку ідей інформаційного суспільства починається з виходом в 1973 книги американського соціолога Д. Белла «Майбутнє постіндустріальне суспільство. Досвід соціального прогнозування». У ній автор розділяє історію людського суспільства на три основні стадії: аграрну, індустріальну й постіндустріальну. Вчений прагне визначити контури постіндустріального суспільства, багато в чому відштовхуючись від характеристик індустріальної стадії. Знання й інформацію американський вчений вважає не тільки ефективним каталізатором трансформації постіндустріального суспільства, але і його стратегічним ресурсом.
Найцікавіша філософська концепція інформаційного суспільства належить японському вченому И. Масуде. Основні принципи побудови такого суспільства представлені в його книзі «Інформаційне суспільство як постіндустріальне суспільство». Фундаментом нового суспільства стане, на думку автора, комп’ютерна технологія, головна функція якої бачиться ним у заміщенні або в значному посиленні розумової праці людини. Провідною галуззю економіки стане інтелектуальне виробництво, продукція якого буде акумулюватися, і поширюватися за допомогою нових телекомунікаційних технологій. Е.Масуда пише: “Інформаційна епоха, якові принесли з собою комп’ютерна технологія й засоби комунікацій, не просто надасть велике соціально-економічна дія на сучасне індустріальне суспільство; вона спричинить за собою суспільні зміни такого масштабу, які викличуть трансформацію сучасної системи в повністю новий тип людського суспільства, тобто в інформаційне суспільство”.
Відомий англійський вчений Т. Стоуньер стверджував, що інформацію, подібно капіталу, можна накопичувати й зберігати для майбутнього використання. У постіндустріальному суспільстві національні інформаційні ресурси перетворяться, як він вважає, у найбільше потенційне джерело богацтва. У зв’язку із цим, треба усіма силами розвивати, в першу чергу, нову галузь економіки – інформаційну.
Під час бурхливого розвитку новітніх засобів масової інформації й інформаційних технологій усе більш активно в науці ведеться дискусія про функції й роль інформації в житті суспільства, тенденціях формування інформаційного суспільства. Особливий інтерес тут представляє два імені – Маршал Маклюэн (Канада) і Элвин Тоффлер (США).
Особливість поглядів М. Маклюэна полягає у тому, що інформаційні технології розглядаються ним як головний фактор, що впливає на формування соціально-економічної основи нового суспільства. Телекомунікаційні й комп’ютерні мережі зіграють роль своєрідної нервової системи в інформаційному суспільстві.
Постіндустріальному суспільству, на його погляд, властиві такі риси, як деконцентрація виробництва й населення, різкий ріст інформаційного обміну, превалювання самоуправлінських політичних систем, а також подальша індивідуалізація особистості при збереженні солідарних відносин між людьми й співтовариствами.
Кінець ХХ ст. став початком нового етапу в розвитку концепцій інформаційного суспільства. Насамперед, цей період пов’язаний з результатами досліджень Питера Дракера (США) і Мануэля Кастельса (США). Сучасна епоха, на думку Дракера, являє собою час радикальної перебудови, коли з розвитком нових інформаційно-телекомунікаційних технологій людство отримало реальний шанс перетворити капіталістичне суспільство в суспільство, засноване на знаннях.
М. Кастельс акцентує увагу на істотному розходженні між вже існуючими концепціями інформаційного суспільства і його власною концепцією «інформаційного суспільства». У концепціях інформаційного суспільства підкреслюється визначальна роль інформації в суспільстві. На думку автора, інформація та обмін інформацією супроводжували розвиток цивілізації протягом всієї історії людства й мали особливе значення у всіх суспільствах. У той же час, «інформаційне суспільство», що зароджується, будується таким чином, що збір, аналіз і передача необхідної інформації стали «фундаментальним джерелом продуктивності та влади».
Слідом за США в розробку даної проблематики активно включилися країни Західної Європи, у яких ідеї інформаційного суспільства також порівняно швидко знайшли своїх прихильників. У випущеному в грудні 1993 року Комісією Європейського співтовариства доповіді «Ріст конкурентноздатності, зайнятість – виклики ХХІ століття й шляхи в нього» підкреслювалося, що інформаційне суспільство має істотний потенціал, що сприяє стійкому розвитку, росту конкурентноздатності, збільшенню робочих місць, поліпшенню якості життя кожного європейця.
Азіатські концепції розвитку інформаційного суспільства, як правило, базуються на затвердженні власних ціннісних орієнтації та прагненні розробити альтернативний західному підхід до індустріалізації й соціального розвитку. У їхній основі лежать співробітництво держави й ринку, спроба встановити зв’язок між культурними цінностями, притаманні конфуціанству, і соціальними змінами, що відбуваються.
Розвиток, вивчення, модернізація й створення нових концепцій ведеться й сьогодні. Цим питанням займаються все більше вчених, оскільки вважають цю тему дуже актуальної. Необоротність і неминучість формування інформаційного суспільства створюють для вчених можливості формування теоретичної основи для комфортного й раціонально існування громадян, суспільства й держави в нових умовах. При цьому необхідно не забувати, що головна мета побудови інформаційного суспільства – поліпшення життя людей, створення умов для їх максимальної самореалізації – може бути досягнута лише при дотриманні ключового принципу: будь-який розвиток повинне спиратися не на об’єкти й технології, а на людей і знання.

3 Міжнародні та українські особливості розвитку інформаційного суспільства.

3.1. Інформаційне суспільство в США, Японії, Південно Східної
Азії, ЄС та Російської Федерації.

У будь-якій країні незалежно від рівня її розвитку розуміють тією чи іншою мірою неминучість і необхідність створення інформаційного суспільства. Багато країн мають національні програми інформатизації з урахуванням місцевих особливостей та умов. Однак під час створення та впровадження таких програм варто спиратися на досвід передових країн, враховувати їхні успіхи й невдачі, відбити в них існуючі й перспективні тенденції інформатизації.
Світ у цей час можна умовно розбити на чотири групи країн:
 країни, що виготовляють сировину, продовольство й товари народного споживання;
 країни, що виготовляють технічну продукцію по іноземних ліцензіях і частково оригінальні технології;
 країни, що створюють оригінальні технології;
 країни, що створюють знання.
У цей час всі країни світу в тому або іншому ступені здійснюють процес інформатизації. Невірно визначена стратегія інформатизації або її недостатній динамізм і мобільність можуть призвести до істотним, а часом драматичним змінам у всіх сферах життя країни.
У більшості розвинених країн розуміють, що без надзвичайних зусиль відставання в області інформаційних і комунікаційних технологій може стати необоротним для їхнього розвитку в цілому. Керівники деяких країн “третього світу” з наростаючою тривогою спостерігають за все більшим відставанням їх від промислово розвинених країн, що здійснюють перехід до інформаційного суспільства. Це може призвести до того, що країна буде сприйматися як сировинний придаток співтовариства інформаційно та промислово розвинених країн. Зусилля щодо подолання міжнародної роз’єднаності у вирішальному ступені залежать від ефективного співробітництва між всіма учасниками.
Дня успішної реалізації програми інформатизації бажано дотримуватись загальним для всього світового співтовариства принципам:
 відмова від прагнення в першу чергу забезпечити економічний ріст країни;
 необхідність заміни економічної структури, заснованої на важкій промисловості, структурою, що базується на наукомістких галузях;
 визнання пріоритетного характеру інформаційного сектора;
 широке використання досягнень світової науки й техніки;
 вкладення значних фінансових ресурсів в інформатизацію, як державну, так і приватну;
 оголошення зростання добробуту країни і її громадян за рахунок полегшення умов комунікації й обробки інформації.
Результатом процесу інформатизації є створення інформаційного суспільства, де маніпулюють не матеріальними об’єктами, а символами, ідеями, образами, інтелектом, знаннями. Якщо розглянути людство в цілому, то воно в цей час переходить від індустріального суспільства до інформаційного.
Для кожної країни її рух від індустріального етапу розвитку до інформаційного визначається ступенем інформатизації суспільства.
У цей час у першу десятку країн, які мають найбільш розвинені системи зв’язку й телекомунікацій, що відповідають світовим стандартам, входять Сінгапур, Нова Зеландія, Фінляндія, Данія, США, Гонконг, Швеція, Туреччина, Норвегія й Канада.
 
1 Сінгапур 9,62 23 Малайзія 7,16
2 Нова Зеландія 9,52 24 Тайвань 6,27
3 Фінляндія 9,48 25 Португалія 5,96
4 Данія 9,27 26 Бразилія 5,96
5 США 9,21 27 Бельгія/Люксембург 5,78
6 Гонконг 9,15 28 Іспанія 5,74
7 Швеція 9,14 29 Тайланд 4,97
8 Туреччина 8,83 30 Індонезія 4,80
9 Норвегія 8,85 31 Венесуела 4,70
10 Канада 8,71 32 Аргентина 4,66
11 Австралія 8,61 33 Італія 4,55
12 Франція 8,54 34 Колумбія 4,38
13 Чилі 8,52 35 Мексика 4,35
14 Ірландія 8,24 36 Індія 4,34
15 Великобританія 8,13 37 Китай 3,30
16 Нідерланди 8,00 38 Філіппіни 3,03
17 Швейцарія 7,96 39 Греція 2,74
18 Австрія 7,90 40 Угорщина 2,65
19 Японія 7,84 41 Польща 1,57
20 Німеччина 7,74 42 Росія 1,38
21 ПАР 7,32 43 Чехія 1,19
22 Південна Корея 7,23

Рис. 5. Рейтинг держав за рівнем розвитку засобів зв’язку та телекомунікаційних систем у % (2000р.)

Як відомо, перша країна, що почала інформатизацію, – це США. Інші промислово розвинені країни світу, зрозумівши перспективність і неминучість цього процесу, досить швидко зорієнтувалися й стали нарощувати темпи впровадження комп’ютерів та засобів телекомунікацій.
У США сконцентрована майже половина (43%) світового парку електронно-обчислювальної техніки.

1 США 42,90 19 Швейцарія 0,57
2 Японія 7,03 20 Данія 0,51
3 Німеччина 5,98 21 Фінляндія 0,49
4 Великобританія 5,43 22 Австрія 0,44
5 Франція 4,30 23 Норвегія 0,43
6 Канада 3,02 24 Польща 0,40
7 Італія 2,51 25 Індія 0,37
8 Австралія 1,98 26 Нова Зеландія 0,29
9 Іспанія 1,81 27 Ірландія 0,28
10 Нідерланди 1,20 28 Португалія 0,27
11 Південна Корея 0,96 29 ПАР 0,25
12 Мексика 0,94 30 Індонезія 0,20
13 Тайвань 0,91 31 Філіппіни 0,20
14 Швеція 0,76 32 Сінгапур 0,20
15 Бельгія/Люксембург 80,6 33 Угорщина 0,17
16 Росія 0,68 34 Чехія 0,14
17 Китай 0,67 35 Греція 0,14
18 Бразилія 0,62

Рис.6. Таблиця рейтингу країни по питомій вазі у світовому компютерному парку, у % (2000р.)

Найближчі конкуренти в цій області із числа індустріальних держав значно відстають від США. Так, у середині 90-х років на частку Японії відводилося лише 7% світового парку комп’ютерної техніки, Німеччини – 6%, Великобританії – 5%, Франції – 3%, Канади – 3%.
США також значно випереджають провідні промислово розвинені країни по такому показнику, як кількість комп’ютерів на душу населення. У першу десятку країн світу по цьому показнику, крім США, входять Австралія, Канада, Норвегія, Данія, Фінляндія, Великобританія, Швеція, Нова Зеландія й Швейцарія.
Крім того, США займають 1-і місце в світі по встановленій сумарній потужності комп’ютерів і по комп’ютерній потужності розраховуючи на душу населення. Індустрія інформації в США входить у першу десятку пріоритетних галузей економіки, поступаючись лише аерокосмічній, радіоелектронній та фармацевтичній. На розвиток інформатизації в США витрачається близько 2% річних витрат федерального бюджету. США контролюють більше 65% світового ринку комп’ютерів, 63% ринку програмного забезпечення Західної Європи, 54% аналогічного ринку Японії. З десяти найбільших у світі фірм – виробників програмного забезпечення шість – американські. Американським компаніям й університетам належить більша частина світових патентів в області інформаційних технологій. У найближчі роки США залишаться найбільшим у світі ринком програмного забезпечення.
У середині 90-х років США були зосереджені 426 з 816 світових інформаційних банків даних по науково-технічних дисциплінах й 716 з 1035 наявних у світі баз даних по економічних дисциплінах. США дозволяють собі “поступатися позиціями” у будь-якій сфері діяльності (допускати на свій ринок товари з Японії тощо), але не у виробництві знань. США мають максимум кваліфікованого населення – населення, здатного пристосовуватися до нових технологій (здійснювати рецепцію, трансферт технологій) за рахунок рівня освіти. Для порівняння та оцінки можливостей країни інтерес можуть представляти концепція й основні ідеї програми інформатизації в Японії, що у цей час займає лідируюче положення у світі по виробництву сучасних інформаційних продуктів, послуг і технологій.
У цей час Японія перебуває на другій стадії інформатизації. Одним з найважливіших факторів її досягнення завжди були й дотепер залишаються значні витрати на наукові дослідження й розробки, високий пріоритет інформаційно-комунікаційних технологій у забезпеченні соціально-економічного розвитку країни. На сьогоднішній день її головними пріоритетами стає її власне виробництво нового знання, нових технологій і продукту, а в центрі уваги – новаторські ідеї, точки зору й оригінальність.
Мета японського проекту по інформатизації суспільства – зв’язати ті послуги, які раніше пропонувалися окремо. Для цього всі види інформації від телефонних повідомлень і телепрограм до комп’ютерної продукції повинні передаватися по одному загальному кабелю. У перспективі кожен абонент кабельної мережі зможе одержати кілька послуг одночасно. Велика увага в проекті також приділяється створенню терміналів для недосвідчених користувачів з інтелектуальним інтерфейсом, де введення інформації здійснюється голосом. Передбачається, що повне здійснення проекту інформатизації займе 20 років і близько 100 млрд.дол. капіталовкладень. Крім того, незважаючи на невдачу зі створенням комп’ютерів 5-го покоління, прийнята розрахована на 10 років загальною вартістю 480 млн.дол. програма розробки нових типів комп’ютерів:
 комп’ютерів з високим ступенем паралелізму обробки інформації, у яких одночасно виконують складні операції десятки – сотні процесорів;
 комп’ютерів з нейронними мережами, робота яких аналогічна функціонуванню мозку;
 комп’ютерів, у яких передача інформації здійснюється світлом.
У Японії вже давно інформація стала загальнонауковим поняттям, а інформаційний підхід, що включає в себе сукупність ідей і комплекс математичних засобів, перетворився в загальнонауковий засіб дослідження.
В основі інформаційного розвитку „азіатських тигрів” (Південна Корея, Тайвань, Сінгапур і Гонконг) лежить так звана концепція економічного співробітництва держави й ринку. Успіх цих країн базується на втручанні держави в прийняття великих вкладень приватного капіталу, на його активній участі в створенні матеріальної, соціальної й інформаційної інфраструктур.
Країна, що почала перехід до інформаційного суспільства порівняно нещодавно – Південна Корея. Вона утворила Національний Технологічний Конгрес під головуванням президента країни, що включає членів Кабінету й представників з інформаційної технології. У такий спосіб Південній Кореї вдалося за дуже короткий час вийти в лідери за рівнем інформатизації.
Тайвань створила Інститут Інформаційної Індустрії для безпосередньої підтримки своєї індустрії, що, крім того, бере плату за навчання програмістів.
Серед нових індустріальних країн світу по ступеню використання електронно-обчислювальної техніки й інформаційних технологій виділяється Сінгапур, що займає одне з перших місць у світі по кількості встановлених професійних комп’ютерів. Сінгапур є одним із кращих у світі інформаційних і комунікаційних центрів. У країні створена загальнонаціональна комп’ютерна мережа, що поєднує урядові організації, приватні фірми, наукові й громадські організації й окремі громадяни.
Складовою частиною загальнонаціональної комп’ютерної системи Сінгапуру є єдина міжвідомча система, у рамках якої діють локальні комп’ютерні мережі, кожна з яких обслуговує лише одне міністерство й підвідомчі йому установи. Крім цього, створений ряд спеціалізованих комп’ютерних систем. Зокрема, для забезпечення інформаційної бази даних у сфері експортно-імпортних операцій діє система “Трейднет”. Для обміну інформацією між медичними установами діє система “Меднет”. Система “Телев’ю” призначена для підприємців і широких верств населення, вона дозволяє одержувати необхідну інформацію на екранах телевізорів, отримувати та посилати кореспонденцію, оплачувати рахунки й ін.
Комп’ютеризація сфери керування в Сінгапурі дозволила значно підвищити ефективність роботи державних установ, скоротити число зайнятих і знизити управлінські витрати. Економія від впровадження комп’ютерних мереж і створення інформаційної бази майже в 1,7 рази перевищила загальні витрати на комп’ютеризацію.
Інші країни, такі як Австралія, Канада, Ізраїль і країни ЄС, теж розробляють свої загальнонаціональні плани інформатизації. У всіх випадках всі ці країни повторили досвід Японії й США згідно підтримки розвитку інформаційної індустрії й спробі одержання для себе привілейованих секторів міжнародної обчислювальної торгівлі.
Наприклад, Бразилія, що створила законодавство по інформатиці в 1985р., заснувала Секретаріат по інформатиці й Національну раду по інформатиці (CONI) під головуванням президента Бразилії, у роботі яких також беруть участь члени Кабінету Міністрів і представники інформаційної технології.
Ще одна країна, що має грандіозні природні ресурси й великий національний потенціал, Росія, теж здійснює перехід до інформаційного суспільства. Хоча цей процес у неї йде з помітним відставання від Західних і Східно Азіатських країн, темпи його розвитку й потужні державні програми обіцяють вихід Росії на гідне місце у світовому процесі інформатизації суспільства. Сучасна Росія в рейтингу країн за рівнем розвитку телекомунікаційних систем наприкінці 90-х років займала приблизно 42-і місце у світі, поступаючи не тільки промислово розвиненим і новим індустріальним країнам, але й багатьом державам, що розвиваються. Частка галузей зв’язку й телекомунікацій у ВВП промислово розвинених країн світу постійно збільшується й становить від 5 до 8%. У Росії даний показник на початку третього тисячоріччя не перевищував 2%. По оцінках фахівців, Росія наприкінці 90-х років по ступеню розвитку засобів зв’язку відстала від західних країн на 15-20 років. В 70-і роки Росія практично пропустила першу інформаційну революцію, не освоївши промислового виробництва цифрових АТС й оптико-волоконного кабелю. У Росії питома вага телефонних мереж, що використають цифрові системи зв’язку зріс із 11% в 1995 р. до 35% в 2003 р. За планами міністерства зв’язку РФ цифровізація телефонної системи зв’язку в Росії до 2010 р. повинна досягти 94%.
У світовій системі зв’язку фантастичними темпами розвивається стільниковий зв’язок. Перші апарати масового попиту з’явилися на ринку наприкінці 80-х років. По даним Міжнародного телекомунікаційного союзу в 1990 р. у світі налічувалося 11 млн. абонентів мобільного зв’язку, до 1995 р. їхнє число зросло 88 млн., а до кінця 2003 р. число абонентів збільшилося до 655 млн., що становило 11% усього населення планети. Найбільше число абонентів стільникового зв’язку було зареєстровано в Північній Америці, за нею ішли країни Західної Європи, країни Азіатсько-тихоокеанського регіону і Японія. У Європі в 2000 р. на кожних сто мешканців приходилось 35 абонентів мобільного зв’язку, а в таких країнах як Фінляндія й Швеція щільність мобільного зв’язку становила 70%.
По оцінках найбільшого у світі оператора стільникового зв’язку шведської фірми “Эрікссон”, вже до 2003 р. в усім світі число абонентів стільникового зв’язку збільшилося майже в 2 рази й перевищило 1 млрд.
Число абонентів стільникового зв’язку в Росії в 1995 р., становило приблизно 120 тис. чоловік. Послугами даної системи зв’язки користувалися переважно в Москві та Санкт-Петербурзі, де було зареєстровано близько 90% всіх абонентів.
В 1990-1992 р. витрати на розвиток телекомунікаційних систем у Росії становили 0,2% ВВП, і по цьому показнику країна займала 39-і місце у світі. В окремих країнах витрати на розвиток засобів зв’язку перевищували 1% ВВП – Чилі (1,20%), Португалія (1,19%), Південна Корея (1,12%), Туреччина (1,08), Іспанія (1,05%), Малайзія (1,00%).
Наприкінці 90-х років частка державних асигнувань на розвиток зв’язку залишилася на тому ж рівні, хоча ця галузь економіки Росії є однієї з основних. Доходи від основної діяльності організацій зв’язку в 2000 р. перевищили 60 млрд. руб., що склало більше 2,% від дохідної частини консолідованого бюджету Росії. На початку третього тисячоріччя Росія по ступеню комп’ютеризації значно відстала не тільки від промислово розвинених, але й від нових індустріальних країн, хоча наприкінці сторіччя, по оцінках фахівців, комп’ютерний ринок Росії мав найвищі темпи росту в Європі.
На початок 2001 р. в Росії експлуатувалося більше 4 млн. комп’ютерів, що відповідають вимогам Інтернету.
Обсяг комп’ютерного ринку оцінювався приблизно 1 млрд. дол. За прогнозами фахівців вже до 2009 р. Росії буде 20-25 млн. комп’ютерів.
В 1995 р. в Росії налічувалося лише 300 тис. користувачів системою Інтернет, до 2000р. їхнє число збільшилося до 2,5 млн. чоловік. Умовний рівень інтернетизації населення становив 1,7%, у той час як аналогічний показник для європейських країн був на рівні 25%.
За прогнозом Міністерства зв’язку РФ число користувачів послугами Інтернету в Росії до 2007 р. може зрости до 7 млн. і до 2010 р. до 26 млн., при цьому рівень інтернетизації країни досягне 18%.
Таким чином, очевидно, що в найближче десятиліття Росії не вдасться скоротити розрив між розвиненими країнами по ступеню розвитку інформаційних технологій і можливості доступу до світових інформаційних ресурсів. Істотний внесок у процес інформатизації російського суспільства вносить Міжнародна академія інформатизації (МАІ), створена в 1990р. Академія є членом Міжнародного союзу з інформації й виконує фундаментальні й прикладні дослідження в різних областях, пов’язаних з інформаційними процесами й проблемами інформатизації світового співтовариства.
Діяльність Академії сприяє розвитку інформаційних процесів у всіх галузях народного господарства Росії, формуванню інформаціології та створенню єдиного світового інформаційно-стільникового співтовариства.
Телекомунікації стають одним із ключових факторів розвитку Росії в XXI столітті. У третім тисячоріччі Росії має створити основи нового інформаційного суспільства й забезпечити інтеграцію країни в глобальну інфотелекоммунікаційну інфраструктуру.
Необхідно буде забезпечити реалізацію прав громадян на доступ до досягнень цивілізації, у тому числі до світових інформаційних ресурсів, дистанційній освіті, телемедицині, світового ринку праці, електронній комерції й світовим культурним цінностям.
Створення російської інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури варто розглядати як найважливіший фактор підйому національної економіки, росту ділової й інтелектуальної активності суспільства, зміцнення авторитету країни в глобальному масштабі.
Випереджальний розвиток телекомунікацій є необхідною умовою для створення інфраструктури бізнесу, формування сприятливих умов для залучення іноземних інвестицій, рішення питань зайнятості населення.
Росія має унікальне сполучення сприятливих факторів для широкого розвитку послуг в області замовлених розробок й інформаційних систем.
У цей час у країні налічується майже 300 тис. програмістів і висококваліфікованих математиків. З живим знанням як національним багатством зв’язана сумно відома проблема “витоку інтелекту” з Росії. По даним МВС Росії, в 1992 році емігрувало 4576, а в 1993 році – 5876 працівників науки й освіти. Найбільш “виїзний” вік 31-45 років. За прогнозами Комісії Ради Європи з питань освіти, збитки Росії від цього процесу можуть досягти 50-60 млрд. дол. на рік. Як показують соціологічні опитування, більше 80% вітчизняних вчених хотіли б виїхати за кордон і виїдуть, як тільки представиться можливість. Значна частина наукової молоді Росії вже практично живе за кордоном, формально значачись співробітниками російських НДІ. “Внутрішній” витік інтелекту ще масштабніше: зараз на одного вченого, що емігрує, доводиться 9 колег, що залишають науку заради успіху в бізнесі або політиці.
Російський шлях до інформаційного суспільства визначається її сьогоднішніми політичними, соціально-економічним і соціально-культурними особливостями. У цей час реалізується ряд комплексних програм, таких як:
• Державна науково-технічна програма “Федеральний інформаційний фонд”;
• Міжвідомча програма “Створення національної мережі комп’ютерних телекомунікацій для науки та вищої школи”;
• пілотна Міжвідомча програма “Російські електронні бібліотеки” (РФФИ та РФТР Міносвіти РФ).
У рамках цих програм і проектів здійснюються: створення регіонально-зорієнтованої інфраструктури для генерації, пошуку, надання й поширення інформації, що дозволить істотно наблизитися до світового рівня інформаційного обслуговування; розвиток транспортного середовища, загальної для науки, освіти, культури й медицини; побудова на цій основі предметно – орієнтованих логічних мереж.
В умовах світового науково-технічного прогресу, стрімкого розвитку й повсюдного впровадження новітніх інформаційних технологій і глобальних засобів телекомунікацій однієї з найважливіших складових частин безпеки держави є забезпечення інформаційних процесів й існування інформаційних ресурсів. Це обумовлено тим, що провідні країни світу вступили в нову фазу суспільного розвитку, у фазу, що характеризується визначальною роллю інформації в забезпеченні національних інтересів й обороноздатності країни, тобто у фазу інформаційного суспільства, що стрімко розвивається. Більше того, функціонування важливих державних об’єктів повністю залежить від стану їхньої інформаційної сфери. Розширення інформаційного простору й формування на його основі інформаційного суспільства вимагає адекватного правового регулювання як вже існуючих, так і знову виникаючих суспільних відносин у даній сфері.
Інформаційний простір буде ефективним, якщо він буде відкритим для суспільства, що дає можливість реалізовувати погоджені інтереси громадян, суспільства й держави на комплексній і системній основі. Ефективний інформаційний простір може бути створений і розвиватися на основі відповідної державної інформаційної політики, що забезпечує поступальний рух країни до побудови інформаційного суспільства. Це рух повинне спиратися на новітні інформаційні, комп’ютерні, телекомунікаційні технології й технології зв’язку, розвиток яких призвіл до бурхливого розвитку відкритих інформаційних мереж, насамперед Інтернету, що дають принципово нові можливості міжнародного інформаційного обміну й на його основі трансформації різних видів людської діяльності.

3.2. Українські особливості побудови інформаційного
суспільства.

На сьгодны усвідомлені реальні шляхи формування та розвитку інформаційного суспільства в Україні. Цей процес має глобальний характер, і тому неминуче входження нашої країни у світове інформаційне співтовариство. Використання матеріальних і духовних благ інформаційної цивілізації може забезпечити населенню Украини гідне життя, економічне процвітання й необхідні умови для вільного розвитку особистості.
Але сьгодні по рівню інформатизації, якими б показниками ми її не вимірювали наша країна катастрофічно відстає від ведучих і навіть деяких країн світу, що розвиваються. Надійність вітчизняної обчислювальної техніки в 100-500 разів поступається зарубіжним зразкам, за техніко-економічними показниками вона не конкурентоздатна на ринку України в порівнянні з імпортною.
Значно відставання у використанні промислових баз даних і баз знань. Різко відстає від потреб суспільства розвиток мереж зв’язку і передачі даних, службовців базою інфраструктури інформатизації регіонів України. По своїй глибокій суті інформатизація є процессом перетворення людиною середовища свого існування, біосфери в ноосферу результатом якого буде створення високорозвинутої інфосфери. Цей процес зачіпає як місце існування, так і суспільство, саму людину.
Глибина здійснюваних перетворень породжує проблеми, від своєчасного рішення яких залежить хід інформатизації в Україні.
 Матеріально-технічна проблема полягає в подоланні розриву між існуючим станом матеріально-технічного забезпечення інформаційної сфери і рівнем цього забезпечення, необхідного для інформаційного суспільства.
 Технологічна проблема обумовлена відсталістю не тільки інформаційних технологій, але і технологій в тих областях економіки які повинні забезпечувати процес розвитку інфосфери.
 Проблема зв’язку породжується суперечністю між необхідністю в інформаційному суспільстві пов’язувати кожного з кожним, забезпечуючи високоякісну передачу необхідній інформації, і неможливістю виконати це при сучасному поляганні мереж зв’язку в України.
 До психологічних проблем відноситься, в першу чергу, не готовність населення до інформатизації, до використання отримуваних в ході інформатизації результатів.
 Психофізична проблема, т.е. психічна і фізіологічна сумісність людини і нової інформаційної техніки, проблема дії на людину нових інформаційних технологій.
 Правові проблеми виникають у зв’язку з перетворенням інформації в основний ресурс розвитку суспільства, необхідністю правової регламентації виробництва, обробки і використання цього ресурсу і відсутністю такий в даний час.
 Економічні проблеми виникають у зв’язку з переходом до економіки іншого вигляду, економіці “інформаційного” суспільства.
 Соціальні проблеми обусловленни корінною зміною образу життю членів суспільства під впливом інформатизації.
 Кадрові проблеми. Вони пов’язані з необхідністю не тільки готувати кадри для розвитку інфосфери і ефективного використання отримуваних результатів, але і проводити професійну орієнтацію працівників тих професій, які виявляться зайвими в процесі створення високорозвинутої інфосфери.
 Фінансові проблеми виникають у зв’язку з високою вартістю інформатизації, відсутністю централізованих засобів на її проведення і необхідністю шукати і створювати джерела засобів, здатні підтримувати бажані темпи створення високорозвинутої інфосфери.
 Організаційні проблеми пов’язані з необхідністю створення таких структур і механізмів, які на практиці забезпечували б організацію і проведення розвитку інфосфери.
 Наукові проблеми обусловленни неопрацьованістю наукового фундаменту інформатизації, і в першу чергу концептуальних основ, методів наукового обгрунтування і експертиз програм і проектів розвитку інфосфери, наукового супроводи цього процесу в країні.

Мал.7. Проблеми інформатизації в Україні.
Формування інформаційного суспільства і рішення породжуваних цим процессом проблем можуть здійснюватися різними шляхами:
1. Стихійна самоорганізація процесу інформатизації. Цей шлях характерний для суспільних процесів, пов’язаних із зміною умов життя і адаптацією суспільства до нових умов. Така адаптація вимагає організаційних перебудов в суспільстві що зачіпають його матеріальні і етичні основи. Ці основи відносяться до найбільш консервативних елементів суспільства, і їх зміна сприймається членами суспільства досить хворобливо. Включення стихійних механізмів регуляції дозволяє декілька згладити гостроту сприйняття таких змін, але робить сам процесс тривалішим і, як правило, приводить до значного перевитраті ресурсів.
2. Централізоване управління процесом інформатизації. Цей шлях не може бути реально здійснений, оскільки даний процес є настільки складним, що практично відноситься до некерованим об’єктам.
3. Інформатизація, що направляється. В цьому випадку саморозвиток процессу протікає в умовах дії системи обмежень і стимулів що визначають межі існування процесу і бажані напрями його розвитку. Це дозволяє, зберігаючи всі переваги самоорганізації і саморозвитку процесу, скоротити час його протікання і уникнути зайвих витрат.
Розвинені країни і регіони, першими що почали перехід до інформаційного суспільству, можуть дозволити собі перший шлях рішення тих, що виникають при цьому проблем, оскільки для них чинник часу не такий істотний. Вони і так є першими в цій сфері.
Регіони, що відстали в розвитку інформаційної сфери, зокрема Україна, повинні вибирати третій шлях, оскільки значне відставання в створенні високорозвинутої інфосфери може привести до безнадійного відставання.
Сучасне положення України в сітовому прцесі інформатизації можна побачити у порівнянні темпів розвитку інформаційних технологій з провідними країнами.

Рис.8. Графік розвитку систем зв’язку та телекомунікацій в Японії.

Рис.9. Графік розвитку систем зв’язку та телекомунікацій в Україні.

Рис.10. Кількість користувачів Інтернет в США.

Рис.11. Кількість користувачів Інтернет в Україні.

Але з іншого боку в сьгоднішньому становищі України є і позитивні аспекти. Як зазначає член оргкомітету виставки «Інформатика и св’язок-94», президент міжнародного центру информаційнних технологій Писарев Сергеій Евгеньович: „ В той час, коли світова система вступила в епоху формування «інформаційного суспільства», Україна тільки робить перші кроки в цьому напрямі. Не можна сказати, що це погано, навпаки, в України сьогодні дуже виграшна стратегічна позиція, і якщо її реалізувати, то наша держава не тільки має шанс увійти до цивілізованого світу, але і по багатьом аспектам «бути попереду планети всій». Немає необхідності йти довгим шляхом проб і помилок коли є можливість упроваджувати в національному масштабі новітні досягнення світової науки і техніки. Розвинені країни, як правило, такого шансу не мають… В умовах швидкої ситуації, що змінюється, на ринку, що формується, з несталими відносинами ключову роль грає інформованість найширших шарів суспільства. Інститутом проблем реєстрації інформації (ІПРІ) НАН України дуже багато зроблено і робиться для подолання інформаційного вакууму. Програми, що розробляються і ІПРІ, що реалізовуються, направлені на інформатизацію всього суспільства в цілому, на підготовку масового користувача до роботи з інформацією. Реалізований проект телевізійної газети «Все-всім» не має аналогів у всьому світі і унікальний по багатьом параметрам… В найближчому майбутньому ІПРІ стане крупним вузлом глобальної мережі Internet, що дозволить надавати послуги з роботи з банками даних в будь-якій точці земної кулі в режимі «оn-line». На сьогоднішній день існує домовленість з Інститутом наукової інформації США (ISI) про отримання інформації і щотижневе оновлення бази даних Current Соntents no різним розділам і напрямам науки і техніки…. основна увага ми зараз приділяємо підготовці користувачів до рабом з інформацією, привертаючи до цього процесу солідні джерела інформації світового значення. Наприклад, вже встановлені контакти з фірмою «Доу Джонс» світовим лідером в області ділової інформації. Розвиваються відносини і з європейськими організаціями. В рамках тієї, що реалізовується Європейським співтовариством програми інформаційного забезпечення країн СНД, званою ІНТАС, можливо вже цього року українські учені зможуть використовувати обчислювальні потужності найбільших європейських університетів. Ведуться роботи за поданням інформації з ділової мережі БТІ (Німеччина). Пропозицій багато, співпраця із західними партнерами по інформаційному бізнесу справа дуже перспективна, але і проблем в цій справі немало. Найголовніша проблема відсутність надійних і високоякісних каналів зв’язку. Якість ліній на сьогоднішній день украй низька, і це головний стримуючий чинник в розвитку крупних банків даних і могутніх комерційних мереж національного масштабу. Проблемою також є і відсутність високоякісних каналів для прямого виходу в європейські мережі. Наприклад, саме це стримує надання нашим клієнтам послуг німецької мережі Datex-Р і комерційній мережі BTI. З колегами з Німеччини складаються хороші відносини, німці охоче представляють різну інформацію, фахівці ІПРІ проходять навчання в Германії. У такому розвитку подій зацікавлено обидві сторони і це вселяє надію на результативність контактів.
Велику користь приносить і такий спосіб обміну інформацією як виставки. Будучи учасником багатьох зарубіжних виставок, ми прагнутимемо підтримувати виставковий процес на Україні, оскільки рахуємо проведення виставок найважливішим чинником в інформатизації суспільства”.
Також питанням інформатизації суспільства активно переймається український уряд. Нещодавно Верховна Рада України схвалила основні заходи щодо розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2006-2015 роки. Був затверджений закон «Про основні засади інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки». Законодавці говорять, що «одним з головних пріоритетів України є прагнення побудувати орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток інформаційне суспільство . . . у нас вже зараз сформовані певні правові основи побудови інформаційного суспільства. . . . Україна має та підготовлює значну кількість висококваліфікованих фахівців з ИКТ . . . незабаром буде державна підтримка нових «електронних» секторів економіки (торгівлі, надання фінансових і банківських послуг тощо)». Україні необхідний такий закон, оскільки існуючий закон про інформаціо вже застарів і наголошує на технічних аспектах, а закон про інформаційне суспільство наголошує на соціальній спрямованості.
Сьогодні уряд України обіцяє проведення нової державної інформаційної політики, гарантуючи можливість безперешкодної реалізації права на свободу слова та свободу думки, вільного доступу громадян до інформації, права на вільне поширення та обмін інформацією й реальне забезпечення права громадян на приватність.
Ще одним кроком влади до побудови інформаційного суспільства було звернення Президента України до Кабміну. Президент Віктор Ющенко доручив Кабінету Міністрів розробити протягом 2005-2007 років Національну стратегію розвитку інформаційного суспільства й план дій по її реалізації. Про це сказано в указі N1497 від 20 жовтня.
Указом встановлюється, що розвиток в Україні інформаційного суспільства та впровадження новітніх інформаційних технологій є одним із пріоритетних напрямків державної політики.
Ющенко, зокрема, доручив Кабміну при розробці стратегії передбачити міри, спрямовані на зміцнення кадрового й наукового потенціалу, стимулювання діяльність у сфері розвитку інформаційних технологій. Крім цього, Кабміну доручено забезпечити організацію роботи з надання юридичним і фізичним особам адміністративних послуг з використанням електронної інформаційної системи “Електронний уряд”, а також удосконалити нормативно-правову базу по розробці й впровадженню новітніх інформаційних технологій й адаптацію законодавства до норм Європейського Союзу.
Кабмін також повинен забезпечити стимулювання інвестицій у сфері інформаційних технологій, підвищення ефективності системи надання інформаційних послуг. Уряду доручено забезпечити сприяння підприємницької діяльності в даній сфері, зокрема, розробці програмного забезпечення та виробництву комп’ютерної техніки, експортно-орієнтованним виробництвам шляхом створення технополісов, центрів високих інформаційних технологій.
Кабмін також повинен забезпечити створення у всіх населених пунктах можливостей доступу до Інтернет. Два роки тому у Верховній Раді відбулося спільне засідання Комітету з питань науки та освіти, Консультативної ради з питань інформатизації при Верховній Раді з метою обговорення можливості створення відкритого проекту “Стратегія розвитку в Україні інформаційного суспільства й суспільства, заснованого на знаннях”.
Представники Української федерації інформатики проінформували учасників спільного засідання про ідеї, концептуальні принципи й стратегію реалізації відкритого проекту. Учасники заходу також розглянули пропозицію про підготовку документа “Біла книга інформаційного суспільства України”, в якому буде представлений докладний аналіз поточного стану розвитку й впровадження інформаційно-комп’ютерних технологій, використання Інтернету, а також процесів формування в Україні інформаційного суспільства. На основі цього аналізу передбачається розробити основний документ Проекту – “Стратегію розвитку в Україні інформаційного суспільства й суспільства, заснованого на знаннях”.
З цих прикладів можна зробити висновок, що уряд України плідно працює в напрямку побудови в Україні інформаційного суспільства.
Проте, в Україні існує ряд перешкод на шляху розвитку інформаційного суспільства, що, насамперед, повинні бути суспільством демократичним.
Однієї з головних проблем залишається недосконалість правового регулювання інформаційної сфери.
На сьогодні відсутня важлива частина правових актів, розробка й впровадження яких передбачена чинним законодавством, це заважає підприємствам інформаційної сфери нормально працювати по зрозумілих і прозорих правилах. Запропоновані ж відповідними державними органами проекти таких актів є досить недосконалими, а їхні окремі норми навіть прямо суперечать чинному законодавству.
Заважає розвитку інформаційного суспільства в Україні й відсутність правозахисних і контролюючих органів в області інформації. Скажемо, ще в 2001 році було ухвалене рішення про створення Міжвідомчого центра по боротьбі із правопорушеннями в сфері високих технологій. Такого центра дотепер не існує.
У листопаді 2001 року Україна підписала Конвенцію Європейського союзу „О кіберзлочинності”, але й дотепер вона не ратифікована.
Правова неврегульованість значного ряду суспільних відносин з питань інформаційного суспільства й інформаційно-комунікаційних технологій, невідповідність між українською нормативно-правовою базою і європейським законодавством створюють системні перешкоди на шляху розвитку інформаційного суспільства. Заради впровадження принципів правової держави в інформаційну сферу необхідне прийняття ряду нових законопроектів, гармонізація ряду існуючих законів з міжнародним законодавством, а іноді й скасування нормативно-правових актів.
Врегулювання законодавчої бази повинне відбуватися в умовах проведення урядом прозорої політики із залученням до співробітництва широких кіл громадськості з метою обліку найбільшого кола інтересів і забезпечення прав і свобод громадян.
Для того щоб створити в Україні механізм правового, організаційного і господарського регулювання інформатизації, потрібна:
 розробка і введення положення про власність у сфері інформатики про юридичний статус інформації;
 забезпечення охорони інтелектуальної власності;
 розробка і введення законодавства, що розглядає інформацію як товар і регламентуючого права власника на ринку інформації;
 введення системи фінансування і ціноутворення в сфері інформатики, і в першу чергу на інформацію і інформаційні послуги;
 введення юридичної відповідальності осіб, що використали доступ до інформаційному фонду з метою завдання збитку окремим громадянам організаціям і державі;
 рішення правових питань пов’язаних з комп’ютерними злочинами;
 проведення заходів, направлених на зміну управлінських і інших структур і пов’язаних із створенням матеріально-технічної і технологічної бази інформатизації, індустрії програмних засобів інформаційної інфраструктури і індустрії переробки інформації;
 розробка і введення податкової політики у сфері інформатизації;
 сертифікація інформаційного продукту.
Ця інформація дає вичерпні данні, на якому етамі зараз знаходиться Україна у формуванні інформаційного суспільства. Нам ще потібно багато зробити, щоб успішно конкорувати зі світовими лідерами. Багато політичних, економічних і соціальних проблем у нашій державі значно гальмує процее інформатизації. Але головним залишається те, що ми визнали необхідність рухатися в цьому напрямку. І якщо докласли багато зусиль ми зможемо досягти дійсно вагомих результатів у цьому процесі.
Висновки.

1. Глобальною метою інформатизації є забезпечення необхідного рівня інформованості населення, обумовленого цілями соціально економічного розвитку країни. Завдання інформатизації будуть виконані і витрати на її проведення виправдаються тільки в тому випадку, якщо вона буде проводиться з єдиних позицій, базуватися на єдиних принципах.
До основних принципів інформатизації відносяться:
 підлеглість її цілей цілям соціально-економічного розвитку;
 відповідність структур і методів інформатизації вимогам переход країни до ринкової економіки;
 вигідність інформатизації для суспільства, її окупність;
 орієнтація на економічні методи управління інформатизацією;
 саморозвиток процесу інформатизації;
 сумісність інформатизації країни з світовим процессом інформатизації;
 інтеграція інформаційних ресурсів.
Виходячи з цілей і проблем формування інформаційного суспільства основними його напрямами слід вважати:
– проведення досліджень по інформатиці і інформатизації;
– створення і розвиток матеріально-технічної бази інформатизації.
– вдосконалення тих, що існують, розробка, розвиток і застосування нових інформаційних технологій;
– переклад виробництва програмних засобів на промислову основу створення індустрії програмних засобів;
– створення і розвиток інформаційної інфраструктури;
– створення і розвиток індустрії переробки інформації;
– підготовку населення до інформатизації;
– підготовку, введення і коректування правових і господарських норм;
– участь в міжнародній співпраці і розподілі праці в сфері інформатизації.
Створення і розвиток індустрії переробки інформації є визначальним напрямом в інформатизації, оскільки саме ця галузь використовуючи сучасні засоби і технології, проводить кінцевий продукт – інформацію, поповнює і підтримує інформаційний фонд, забезпечує доступ до нього і використання населенням країни. Без перекладу процесу переробки інформації на промислову основу неможливо досягти кінцевою цілі інформатизації.
2. Аналіз ходу світового процесу інформатизації дозволяє по ступеню досягнення кінцевої і проміжної мети виділити в розвитку інформатизації суспільства три етапи:
 Створення соціальних, економічних і технічних умов формування і початкового задоволення інформаційних потреб населення.
 Розвиток інформаційної інфраструктури і забезпечення умов для її включення в світову.
 Розвиток і задоволення основних інформаційних потреб населення країни.
3. До основних сфер формування інформаційного суспільства відносяться: соціальна сфера матеріальне виробництво і управління.
Соціальна сфера – це головний об’єкт інформатизації. Інформатизація цієї сфери направленна на формування і задоволення інформаційних потреб населення, інформаційне забезпечення соціальних процесів поліпшення побуту всіх членів суспільства і підвищення якості тих, що надаються послуг, а в цілому – на корінне поліпшення суспільної діяльності і життя людини.
Основною метою інформатизації сфери матеріального виробництва є інформаційне забезпечення технічного переозброєння галузей суспільного виробництва шляхом впровадження ефективних автоматизованих засобів праці, комплексній автоматизації на їх базі технологічних і виробничих процесів, створення гнучких перебудовуваних модулів ділянок і виробництв. Інформатизація повинна охоплювати всі стадії життєвого циклу створюваної продукції: дослідження – проектування – виробництво – збут і експлуатація.
Інформатизація сфери управління грає особливу роль, оскільки вона не тільки підвищує ефективність управління на всіх рівнях, але і дозволяє збільшити ефективність цілеспрямованої діяльності людини в інших сферах, зокрема в такій, як інформатизація суспільства.
При фінансуванні процесу інформатизації повинні враховуватися пріоритети і прийматися заходи, що не допускають монополізму окремих організацій в цій області.
4. Інформатизація відноситься до таких напрямів НТП, які не можуть успішно розвиватися без широкої міжнародної кооперації. Жодна країна в світі не в змозі самостійно ефективно розвивати всі напрями інформатизації. Тільки активна участь в міжнародній співпраці і розподілі праці у сфері інформатизації створить можливості для забезпечення необхідних темпів інформатизації нашого суспільства.
5. Україна значно відстала у процесі формування та розвитку інформаційного суспільства. Провідні країни світу перевищують її рівень у десятки, сотні раз. Процес створення сприятливих умов для проведення інформатизації в Україні відбувається дуже повільно. Проблеми у законодавчій базі, сьгоднішні политичні, економічні та соціальні чинники значно гальмують входження держави до лав світових лідерів. Але, не зважаючи ні на що, Україна намагається подолати цю прірву. З кожнем днем інтерес до цих перетворень збільшується, робляться спроби щодо вирішення існуючих проблен, найчастіше відбуваються різноманітні заходи, які підтверджують стійке бажання України рухатися у напрямку глобального інформаційного суспільства.
6. Формування інформаційного суспільства є складним багатоаспектним процесом що зачіпає інтереси населення як безпосередньо, так і через інтереси організації, установи і підприємства, в діяльності яких беруть участь жителі країни. Інформатизація, залежно від свого ходу і результатів може мати різні наслідки, у тому числі і негативні. Тому необхідний контроль стану і ходу цього процесу і ухвалення на підставі результатів контролю заходів, що забезпечують можливо більший позитивний ефект і ослаблення, а по можливості запобігання, негативних наслідків інформатизації. Це означає, що, по-перше, в ході інформатизації необхідно своєчасно отримувати достовірні і повні оцінки якості результатів і ефективності процесу інформатизації, а по-друге мати механізми управління, що виробляють на основі цих оцінок і що реалізовують систему заходів, що забезпечують коректування ходу інформатизації в необхідному напрямі.
7. Формування інформаційного суспільства породжує цілий комплекс проблем, від рішення яких залежить вибір і реалізація шляху розвитку людства. При цьому, якщо на початковому етапі інформатизації основну роль грають науково-технічні і технологічні проблеми, то на подальших етапах головну роль починають грати соціальні проблеми рішення яких і визначить результат інформатизації.
Таким чином, формування інформаційного суспільства повинно бути направленно на підвищення ефективності використання потенціалу країни, на реалізацію механізмів розвитку цивілізації в цілому, і бути орієнтована на задоволення інформаційних потреб всіх членів суспільства.
Головним підсумком формування інформаційного суспільства стане забезпечення вільного своєчасного доступу населення до регіонального, державного і світовому інформаційному фонду, формування потреби і свідомості необхідності його використання в процесі своєї діяльності у кожного члена суспільства.
Я вважаю, що наше завдання, як майбутніх фахівців, розвивати інформаційнесуспільство у потрібному напрямі і досягти позитивних результатів в процесі інформатизації.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter