46
46
Міністерство освіти та науки України
Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди
природничий факультет
кафедра зоології
Екологія та поведінка плазунів
індивідуальна робота
студентки 22 групи
Бєлотицької Єлизавети Юріївни
науковий керівник
Харченко Л.П.
Харків – 2009
Зміст
1. Клас плазуни або рептилії (Reptilia
1.1. Загальні відомості
1.2. Екологія плазунів
1.3. Поведінка плазунів
1.4. Спосіб життя плазунів
1.5. Розмноження плазунів
1.6. Значення плазунів
2. Види занесені до міжнародної Червоної Книги
2.1. Ряд Черепахи (Testudines use Chelonia)
2.2. Ряд Дзьобоголові (Rhynchocephalia)
2.3. Ряд Лускаті (Squamata)
2.4. Ряд Крокодили (Crocodylya)
3. Види занесені до Червоної Книги України
4. Закони, за якими зберігаються види, занесені до Червоної книги
5. Висновки
6. Список використованої літератури
1. КЛАС Плазуни Або Рептилії (REPTILIA)
1.1 Загальні відомості
Плазуни в порівнянні із земноводними є наступним етапом пристосування
хребетних тварин до життя на суші. Це перше сьогодення наземне хребетне,
таке, що характеризуються тим, що розмножуються на суші яйцями, дихають
лише легенями, механізм дихання у них всисного типу (за допомогою зміни
об’єму грудної клітки), добре розвинені провідні дихальні шляхи, шкіра
покрита роговими лусочками або щитками, шкірних залоз майже немає, в
шлуночку серця є неповна або повна перегородка, замість загального
артеріального стовбура від серця відходять три самостійні судини, нирки
тазові (метанефрос). У плазунів збільшується рухливість, що
супроводиться прогресивним розвитком скелета і мускулатури: міняється
положення різних відділів кінцівок по відношенню один до одного і до
тіла, зміцнюються пояси кінцівок, хребет розчленовується на шийний,
грудний, поперековий, крижовий і хвостовий відділи, збільшується
рухливість голови. Череп плазунів, як і у птиць, на відміну від інших
хребетних тварин, з’єднується з хребтом одним (непарним) відростком. У
скелеті вільних кінцівок характерні міжзап’ястні (інтеркарпальні) і
міжплесневі (інтертарзальні) зчленування. У поясі передніх кінцівок у
них є своєрідна покривна кість-надгрудинник. До примітивних особливостей
плазунів як мешканців суші слід віднести наявність двох дуг аорти,
змішану кров в артеріях тулубового відділу, низький рівень обміну
речовин і непостійну температуру тіла. Сучасні плазуни є лише
розрізненими залишками багатого і всілякого світу рептилій, що населяв
Землю в мезозойську еру.
Зараз налічується близько 7000 видів рептилій, тобто майже втричі
більше, ніж сучасних земноводних. Плазунів, що нині живуть, ділять на 4
ряди: черепахи (Testudines), дзьобоголові (Rhynchocephalia), лускаті
(Squamata) і крокодили (Crocodylia). Найбільш багаточисельний ряд
лускатих (Squamata), що включає близько 6500 видів, – єдина нині
процвітаюча група плазунів, широко поширена по земній кулі і яка складає
основну масу рептилій нашої фауни. До цього ряду відносяться ящірки
(Sauria), амфісбени (Amphisbaenia) і змії (Ophidia). Значно менше
черепах (Chelonia) — близько 230 видів, представлених на тваринному
світі нашої країни декількома видами. Це дуже древня група рептилій, що
дожила до наших днів завдяки своєрідному захисному пристосуванню —
панциру, в який закуте їх тіло. Крокодили (Crocodylia), яких відомо
близько 20 видів, населяють материкові і прибережні водоймища тропіків.
Вони є прямими нащадками древніх високоорганізованих плазунів мезозою.
Єдиний вигляд сучасних дзьобоголових (Rhynchocephalia) — гаттерія має
багато надзвичайно примітивних меж і збереглася лише в Новій Зеландії і
на прилеглих дрібних островах.
1.2.Екологія плазунів
Можна виділити дві екологічні групи плазунів: сухопутні і водяні. Перша
група найчисленніша, друга – об’єднує тварин, які вторинно
пристосувалися до життя у водному середовищі в дорослому стані.
Плазунів, які живуть на суші, можна розділити залежно від місць життя:
на плазунів лісу, степу, пустині, скелястих урвищ, гірських схилів тощо;
водяних плазунів – на прісноводних і морських.
Розселившись у всі кліматичні області земної кулі, за винятком
приполярних областей, плазуни дали дуже велику різноманітність життєвих
форм. Серед них є наземні, підземні, водні, деревинні. Серед викопних
рептилій були такі, які мали крила і літали в повітрі. Залежність
температури тіла, що проте збереглася від предків, від температури
довкілля, тобто пойкилотермія, пов’язана з низьким рівнем обміну
речовин, визначає як специфіку поширення, так і багато біологічних меж
плазунів. Плазуни, на відміну від земноводних, широко розселилися не
лише у вологих тропіках, але і по пустелях, які дуже сприятливі за
температурними умовами. Проте у міру руху до полюсів число видів
рептилій падає.
Циклічність рептилій — це біологічне пристосування до несприятливих умов
температури і кормності жител. З умовою вологості в такій мірі, як в
земноводних, вона не зв’язана. Добова циклічність пов’язана з
температурою. Плазуни активні при оптимальних для кожного виду
температурах. Оптимум же у всіх рептилій лежить в області високих
температур і вагається в різних видів в межах 20-40°С. Будучи
теплолюбивими, більшість плазуючих помірних широт — денні, небагато
видів — смеркові і лише гекони — нічні тварини. У тропічних пустелях,
навпаки, дуже багато нічних видів рептилій, оскільки вдень там дуже
жарко. Навіть у помірних широтах вдень температура грунту буває вище
оптимальною, а в Середній Азії вона незрідка досягає 60°С і вище. При
такій температурі всі рептилії могли б загинути через декілька хвилин
від перегріву. Але, переміщаючись протягом доби, вони вибирають ті
ділянки біотопу, де температура зараз щонайближче до оптимуму. Вранці
тримаються на солнцепечних схилах барханів, потім переходять на тіньові
схили, при нагріванні грунти підіймаються на гребінь бархана або кущ і
так далі. Шляхом таких переміщень рептилії уникають перегріву і
підтримують температуру тіла на високому і відносно постійному рівні,
близькому до температури тіла гомойотермних (теплокровних) тварин, тобто
вони виявляються «екологічно теплокровними» тваринами. Особливість
ґрунту утримувати денне тепло використовується нічними видами плазунів.
Так, сцинковий гекон, полюючи вночі, час від часу закопується в теплий
пісок, тобто активність його розпадається на ряд періодів. Будучи
біологічним пристосуванням, добовий цикл активності міняється в різні
сезони залежно від умов температури. Так, навесні плазуни активні тільки
в середині дня – в найтепліший час доби. В середині літа активність
плазунів багатьох видів схилається, навпаки, тільки до вранішніх і
вечірніх годин. Велике значення в терморегуляції плазунів має сонячна
радіація. Так, в горах при температурі повітря мінус 5°с і поверхні
ґрунту плюс 5°с температура тіла ящірки може досягати на сонці 19°с.
Залежність активності від температури у змій не така очевидна.
Проковтуючи повністю дуже велику здобич (до 2/3-3/4 власної ваги) і
поволі перетравлюючи її, змії можуть бути неактивні 5-8 днів. Голодна ж
змія виходить з притулку і при досить низьких температурах, далеких від
оптимуму. У гори плазуни піднімаються до висоти 4000 м, зрідка до 5000
м, що також залежить від температури. Тобто тут спостерігається
вертикальне поширення видів. Наприклад, у Таджикистані з 44 видів
плазунів, у пустелях і напівпустелях, де висота 300-800 м над рівнем
моря, живе 35 видів, у перед гірській зоні (висота 900- 1100 м) – 18, у
гірській (вище 1100 м) – 12 видів.
Вплив температури позначається і на живленні плазунів. Так, у неволі
гюрзи при температурі 22° С і нижче не їдять, а при температурі 35° С
відригають їжу і перестають живитися. У літній період при високій
температурі більшість плазунів залягає в літню сплячку або стає мало
рухливою. Особливо відчутний вплив температури в зимовий період. Так,
коли підвищується температура, деякі плазуни (ефа, гюрза, агами)
вилазять із своїх сховищ, щоб погрітися на сонці.
Вологість, сонячна радіація, тиск впливають поширення лише окремих видів
плазунів. Наприклад, степова гадюка живе в більш посушливих місцях, ніж
звичайна. Під час розвитку зародка вологість відіграє певну роль, бо
через шкаралупову оболонку ембріон дістає деяку частину вологи.
Велике значення мають також і біотичні фактори. Плазунами живляться
багато хребетних тварин, тому в них є різні пристосування до захисту –
від захисного забарвлення до отруйних залоз. Хребетні та безхребетні
стають жертвою плазунів, тому між ними встановилися складні зв’язки,
різного роду пристосування. В організмі плазунів та на їхньому тілі
паразитує багато різних гельмінтів, кліщів. Деякі плазуни живляться
рослинною їжею. Усі сухопутні черепахи – рослиноїдні тварини. Важливу
роль у житті плазунів відіграє рослинність як середовище для життя.
Останнім часом дуже впливає на плазунів окультурення ландшафту, яке
призводить до зміни їх місць існування, а іноді і до зменшення або
зникнення ряду видів, які не змогли пристосуватися до нових умов. Деякі
види досить добре почувають себе в нових умовах. Так, у Середній Азії із
зменшенням площі цілинних земель зменшилась і чисельність тварин, зникли
сірий варан, сцинковий гекон, смугаста ящірка, водночас поширюються такі
види, як пустинний гологлаз, сірий голопалий гекон, водяний вуж та деякі
інші. Останнім часом багато видів плазунів охороняється законом,
організовано заповідники.
1.3. Поведінка плазунів
Циклічність. У плазунів, як і в інших хребетних тварин, добова
циклічність змінюється залежно від сезону року. Значна частина плазунів
веде денний спосіб життя і лише незначна (гекони, тропічні види) –
нічний. Тому добова циклічність залежить від температури протягом доби.
Добова активність (близько 12 годин на добу) у денних видів починається
після виходу зі сховищ вранці обігріванням на сонці, потім настає час
здобування їжі в різних як в освітлених, так і затінених місцях, що
залежить від температури грунту і повітря. У літні дні більшість
плазунів активні в ранкові й вечірні години. Оптимальні температури для
них – від 20 до 40° С. Завдяки переміщенню плазуни уникають
несприятливих температур, які змінюються протягом доби. Восени, коли
загальна температура значно нижча, вони активніші в денні години.
Сезонна циклічність в основному характерна для тварин помірного клімату,
де дуже змінюються температурні параметри протягом року. З цим пов’язані
в плазунів зимова сплячка (а в деяких місцевостях і літня) та міграції,
періоди розмноження, линяння (1 або 2 рази на рік), активне живлення
тощо.
Сезонна циклічність, як і у земноводних, служить пристосуванням, що
дозволяє мешкати в зонах, придатних для існування лише в теплий період
року. У плазунів тропіків немає правильної сезонної зміни періодів
активності і спокою. Вона слабо виражена в субтропіках і з’являється
лише в помірних широтах, де плазуни впадають в зимову сплячку.
Тривалість активного періоду міняється залежно від температурних умов.
Так, живородна ящірка (Lacerta vivipara) у Південній Європі активна 9
місяців, в середній смузі Європейської частини колишнього СРСР – 5,5
місяця, а на півночі – ще менше. У плазунів різних видів тривалість
зимової сплячки різна і пов’язана з холодостійкістю виду. Зимова сплячка
на різних широтах триває неоднаковий час. Так, у кавказької агами в
Туркменії- 100-110 днів; у живородної ящірки в Пермській області –
210-240 днів; у степової черепахи – 240-270 днів. Зимують плазуни в
тріщинах скель, руїнах, різних пустотах, під камінням, між корінням, у
покинутих норах, деякі зариваються в пісок. Звичайна гадюка (Vipera
berus) з’являється навесні раніше інших змій, що мешкають в даній
місцевості, і пізніше за них йде на зимівлю. За сприятливих
температурних умов більшість плазунів можуть не впадати в зимову
сплячку. Наприклад, в теплих спорудах людини в Середній Азії агами, що
зазвичай впадають в зимову сплячку, і гекони виявляються активними всю
зиму. У зв’язку з відносно теплими взимку і частою відлигою в Середній
Азії гюрза, ефа, щитомордник, ряд видів ящурок і круглоголовок регулярно
з’являються на поверхні землі і гріються на сонці, так що у них немає
безперервної зимової сплячки.
Характер притулків, де зимують плазуни, вельми різний. Більшість зимує в
норах гризунів, тріщинах ґрунту, в порожнечах, що утворилися на місці
згнилого коріння, тощо. Улюблені місця зимівель живородної ящірки –
порожнини, що утворилися в болотистих місцях під дерном при опусканні
рівня ґрунтових вод. Вужі у великій кількості збираються на зиму в
гнойових купах і підвалах. Полози нерідко зимують в печерах, болотяні
черепахи – на дні водоймищ. Більшість плазунів зимують поодинці або
невеликими групами в 2-3 особини. Проте деякі утворюють взимку великі
скупчення. Так, звичайні вужі збираються в клубки по декілька сотень і
навіть тисяч особин; у клубках зимуючих гадюк і щитомордників знаходили
десятки змій. До періоду зимівлі у плазунів накопичуються запасні
поживні речовини, а інтенсивність обміну речовин різко падає. У деяких
плазунів спостерігається літня сплячка, проте вона визначається не
вологістю, як у земноводних, а відсутністю повноцінного харчування. Так,
в пустелях Середньої Азії в літню сплячку впадає середньоазійська
черепаха (Testudo horsfieldi). В кінці травня або початку червня, услід
за висиханням рослинності, якою вони харчуються, черепахи викопують нори
і впадають в заціпеніння. У тих місцях, де рослинність не висихає,
наприклад на зрошуваних полях, черепахи активні все літо. Отже,
циклічність в цьому випадку залежить від живильності жител.
Сезонні міграції характерні для багатьох плазунів, здебільшого вони
відбуваються на незначні відстані. Лише морські черепахи мігрують на
місця відкладання яєць, долаючи тисячі кілометрів (зелена черепаха
пропливає до 2 тис. км).
1.4.Спосіб життя
Корми плазунів, як і способи добування їжі, досить різноманітні; серед
плазунів зустрічаються комахоїдні, рибоїдні, хижаки, рослиноїдні і т.д.
Комахами годуються більшість ящірок. Круглоголовки (Phrynocephalus) в
основному ловлять мурашок, дрібних жуків, ящур (Eremias) — прямокрилих і
напівжорсткокрилих, справжні ящірки (Lacerta) харчуються жуками,
павукоподібними і молюсками. Молюски складають основу живлення
веретеніци і жовтопуза. Найкрупніші ящірки — варани, окрім комах,
ловлять мишоподібних гризунів і птахів. Комахами годуються небагато
змій, наприклад сліпозмійка, ейреніси (Eirenis). Велику частку вони
складають в живленні степової гадюки. Головоногими молюсками і
ракоподібними годується морська пеламіда (Pelamis); ракоподібними,
молюсками, комахами, рідше рибою — прісноводі черепахи.
Основу живлення великого числа змій складають хребетні тварини.
Звичайний вуж і великоокий полоз (Ptyas) ловлять головним чином
земноводних; водяний вуж (Natrix tessellata) і морські черепахи – риб;
стріла-змія, червоносмугий полоз (Coluber rhodorhachis), волкозуб
(Lycodon), афганський літорінх (Lytorhynchus) — ящірок; гадюки —
мишоподібних гризунів. Гризуни складають основу живлення ефи (Echis
carinatus), гюрзи (Vipera lebetina) і більшості наших полозів. Деякі
полози, наприклад амурський (Elaphe schrenki), добре лазячи по деревах,
ловлять в кублах пташенят і дорослих, птахи складають помітну частку
також в живленні гюрзи. Є змії, що пожирають інших змій. Так, поширена в
Нижньому Поволжье і на Кавказі ящерічная змія (Malpolon monspessulanus)
годується не тільки ящірками, але і степовими гадюками, віддаючи
перевагу останнім. Змії взагалі найбільш спеціалізовані по живленню.
Так, наприклад, африканська яєчна змія (Dasypeltis) годується тільки
яйцями птахів, у зв’язку з чим у неї є своєрідні пристосування. Зубний
апарат цієї змії розвинений дуже слабо, проте передні хребці мають
направлені вперед відростки, які проб’ють стравохід, вдаючись до його
порожнини. Змія заковтує яйце цілком, і воно, проходячи через стравохід,
розрізає відростками хребців, після чого рідкий вміст яйця стікає по
стравоходу, шкаралупа ж викидається через рот. Крупні тропічні удави
нападають на таких великих тварин, як мавпи і дрібні копитні. Неотруйні
змії пожирають здобич живцем (наприклад, вужі — жаб) або заздалегідь
душать її, обвиваючись навколо жертви кільцями. Проте, здавлюючи здобич,
вони не ламають її кісток, які могли б поранити змію при заковтуванні
здобичі. Отруйні змії заздалегідь вбивають жертву блискавичним кидком,
встромлюючи в неї свої отруйні зуби, після чого заковтують цілком.
Найрідше зустрічаються рослиноїдні плазуни. Рослиноїдні майже всі
сухопутні черепахи, у тому середньоазіатська і середземноморська
черепахи (Testudo horsfieldi, Т. graeca). У живленні небагатьох ящірок,
головним чином тропічних агам і ігуан, також значну роль можуть грати
рослинні корми. Серед ящірок агами іноді харчуються квітками і плодами,
а довгоногі сцинки (Eumeces schneideri) — ягодами шовковиці.
Більшість плазунів активно розшукують здобич. Так, користуючись слухом і
зором, відшукують здобич гекони, сцинки, ящур, ящірки, варани.
Відшукують здобич, використовуючи головним чином дотик, кобра, ефа,
щитомордник, стріла-змія, полози. Навпаки, підстерігають свою здобич,
подібно до кішок, агами, круглоголовки, а із змій — гюрза, удави.
У плазунів захисні пристосування не тільки носять пасивний характер, як
у земноводних, але і можуть приймати форму активного захисту.
До пасивних захисних пристосувань відноситься пристосовне забарвлення,
що досягає у багатьох видів великої досконалості. Переважаюче число
рептилій забарвлене під колір субстрата, на якому вони постійно
тримаються. При цьому часто зустрічається забарвлення, що розчленовує, і
пристосовне забарвлення очей. Особливої досконалості досягло пристосовне
забарвлення у батоговидних змій, геконів і хамелеонів. Останні здобули
широку популярність завдяки своїй здатності швидко міняти забарвлення
залежно від умов навколишнього середовища. Пристосовне значення має
контрастне і яскраве забарвлення багатьох ящірок і змій. При небезпеці
такі плазуни виставляють яскраво забарвлену частину тіла напоказ,
приймаючи при цьому страхітливі пози. У кобр добре відомі складки шкіри
з боків шиї, які змія розширює, повертаючись до супротивника
контрастними смугами, або окулярами. Роздувають шию, хоч і не в такому
ступені, багато полози і вужі. Агами і круглоголовки відкривають при
небезпеці рот і роздувають горловий мішок. Вухата круглоголовка
додатково розкриває складки шкіри в кутках рота, які наливаються кров’ю
і стають червоно-синіми. Величезних розмірів досягає така складка у
австралійської плащеносной ящірки, що приймає при небезпеці відповідну
позу. До пасивних способів захисту відноситься панцир черепах, що
отримав найбільший розвиток у сухопутних форм, вимушених у зв’язку з
рослиноїдним способом життя бути активними велику частину доби.
Активний захист полягає в пристосовній поведінці. Деякі круглоголовки, а
із змій ефа, рятуючись від ворога, закопуються в пісок, починаючи швидко
переміщати тіло то вліво, то вправо, і як би утопають в нім. Ефа, як і
деякі інші змії, якщо не може відразу сховатися, повзе назад, але
завдяки особливим рухам тіла створює враження нападу. Ряд рептилій видає
застережно страхітливі звуки. Голосно шиплять багато сухопутних черепах.
Шиплять майже всі змії, а гримучі змії шелестять роговими кільцями
хвоста. Скрипучий звук хвостом видає сцинковий гекон. Більшість
круглоголовок і ящура риють на мисливській ділянці велику кількість
захисних нір, куди вони ховаються при небезпеці. Нарешті, досить широке
розповсюдження має активний захист — напад. Так діють при небезпеці
майже всі круглоголовки. Нападає варан, який здатний нанести не тільки
значну і довго болящую рану зубами, але і дуже сильний удар хвостом. З
ящірок — ядозуби (Heloderma) можуть при укусі викликати важкий стан
отруєння у людини.
Отруйні залози — досить часте явище у змій. Для людини отруйними слід
рахувати близько 450 видів. Видозмінена слинна залоза, що виділяє
отруту, з’являється у ряду видів, що не мають отруйних зубів, наприклад
в удавів і вужів. Отрута останніх дуже слабка, але на холоднокровних діє
подібно до отрути кобри. Для справжніх отруйних змій характерна поява
спеціалізованих зубів. Отруйні зуби по своєму розташуванню можуть бути
двох типів: задньоборозні (Opistoglypha) і передньоборозні
(Proterog-lypha). У змій із зубами першого типу, наприклад у стрелизмєї
або ящерічной змій, отруйні зуби сидять на задньому кінці
верхньощелепною кістки і мають борозну для стікання краплі отрути. Ця
отрута діє на холоднокровних. У змій із зубами другого типу, наприклад у
гадюк, кобри, щитомордника, отруйні зуби сидять на передньому кінці
верхньощелепної кістки, сильно збільшені і частіше мають внутрішній
канал. Отрута цих змій діє і на теплокровних тварин. На різних тваринах
отрута діє по-різному. Так, одна і та ж кількість отрути кобри може
убити 10 змій, 25 собак, 60 коней і 300 тис. голубій.
1.5 Розмноження
У плазунів як справжніх наземних хребетних тварин розмноження і розвиток
відбувається на суші. Що навіть ведуть сповна водний спосіб життя
крокодили, морські змії і морські черепахи виходять в період розмноження
на сушу.
Розмножуються плазуни статевим способом. Запліднення внутрішнє. Є
копулятивні органи (крім гатерії). Більшість плазунів стають
статевозрілими на 2-му році життя, гадюки – на 5-му, а крокодили – на
8-10-му. Першими починають розмножуватись старіші за віком тварини.
Частина плазунів має індивідуальні ділянки, з яких проганяє тварин іншої
статі. У таких тварин добре розвинений статевий диморфізм, який особливо
чітко виявляється в період розмноження. Наприклад, у самців зеленої
ящірки пляма на горлі і боках шиї стає яскраво-блакитною. У деяких
плазунів відмінність у забарвленні між статями виявляється лише в період
розмноження (у самців зеленочеревої ящірки замість бурувато-коричневого
кольору верхньої частини тіла з’являється зелений). У період розмноження
в тварин змінюється також і поведінка. Вони стають агресивнішими,
демонструють своє забарвлення, набирають певних поз. Деякі плазуни в цей
час тримаються групами, збираючись у клубки (змії).
Ті, що всього плазують відкладають декілька десятків яєць в рік, тобто
значно менше, ніж земноводні. Менша плодючість рептилій пов’язана з
досконалішою будовою яйця. У тих місцях, де багато тваринних, поїдаючих
яйця, кладки охороняються батьками (крокодили, кобри, деякі удави і
ін.). У пітонів, що обвивають кладку своїм тілом, спостерігаються явища
«насиджування»; при цьому температура тіла змії піднімається на 2—4°С
вище за температуру навколишнього повітря. Серед плазунів досить широко
розвинене живонародження. Воно зустрічається лише у форм з м’якими
яєчними оболонками, завдяки яким яйця зберігають можливість водного
обміну з середовищем. У черепах і крокодилів, яйця яких володіють
розвиненою білковою оболонкою і шкаралупою, живонародження не
спостерігається.
Більшість плазунів відкладає яйця. Придбання плазунами здатності
розмножуватися на суші шляхом відкладання крупних яєць, одягнених
щільною оболонкою, звільнило їх від необхідності повертатися у водоймище
— вони стали сповна наземними тваринами. Кількість яєць в одній кладці
буває різною залежно від виду: каспійський гекон відкладає 1-2 яйця,
середземноморський (кримський) – 2, жовточеревий полоз – 9-11, прудка
ящірка – до 12, болотна черепаха- до 16, алігатор – 20-60, нільський
крокодил – 25-95, морські черепахи (зелена, бісса) – до 590 яєць.
Кількість яєць у кладці залежить і від віку тварини. Молоді і відносно
старі тварини відкладають меншу кількість яєць, ніж тварини середнього
віку. Більшість плазунів відкладає великі яйця з міцними оболонками. У
деяких вони навіть покриті вапняковою шкаралупою. Яйця відкладають у
грунт, у гниючі рослинні рештки, а вужі – часто в гній. Інкубація яєць
триває різний строк, що залежить від температури навколишнього
середовища та від певного виду плазуна. Так, у гюрзи – 38-42 дні, у
прудкої ящірки – близько 60 днів, в алігатора – 63-90 днів, у
галапагоської черепахи-180-210 днів. Розвиток відбувається, як і в усіх
амніот, тобто без личинкової стадії.
Для деяких плазунів характерне живородіння. На першому етапі цього
процесу – запліднене яйце затримується в яйцепроводі на кілька днів.
Тварина відкладає яйця, в яких ембріон вже частково розвинений.
Наприклад, у звичайного вужа затримка іноді становить 30 днів, і
відкладені яйця мають наполовину сформованого ембріона.
Другий етап цього процесу – яйцеживородіння (живородяща ящірка,
веретільниця, мідянка), тобто затримка яєць аж до моменту вилуплення
малят.
У звичайної гадюки та деяких сцинків, ящірок волокнисті оболонки яйця
редукуються і хоріон безпосередньо прилягає до яйцепроводу. У хоріоні є
виступи, що вростають у стінки яйцепроводу. Таким чином, живлення і
обмін речовин значною мірою відбувається за рахунок материнського
організму. Подібно до гадюк відбувається живородіння і в морських змій,
тобто зародок у них зв’язаний з материнським організмом тонкими
кровоносними судинами (примітивною плацентою).
Народжується різна кількість малят: у кавказького щитомордника- 5-6,
степової гадюки – 8-10, у звичайної гадюки-8-12.
1.6 Значення плазунів
Плазуни відіграють істотну роль в біоценозах, оскільки живляться різними
тваринами і самі є кормовою базою для хребетних тварин. Є рослинноїдні
плазуни (черепахи, деякі ігуани).
Серед плазунів багато видів змій, отрута яких небезпечна для тварин. Для
людини і сільськогосподарських тварин небезпечними є 250 видів змій. На
земній кулі від укусів змій щороку вмирає кілька тисяч чоловік.
Проте, отруту змій широко використовують у медицині. У нашій країні в
Ташкенті, Фрунзе, Бадхизі, Баку, під Москвою створено серпентарії, де
утримують змій: кобр і гюрз. Отруту беруть за допомогою спеціального
електроприладу, її можна зберігати у висушеному вигляді до 20 років.
Середній вихід отрути від однієї кобри за одне отрутовзяття становить
0,33 мл, а в сухому вигляді – 70,14 мг, за все життя тварини – 2,23 мл,
або 527,77 мг. Останнім часом у Бадхизькому серпентарії більшість гюрз і
кобр живуть на волі, і від них лише в літній період беруть отруту.
Людина з давніх часів використовує шкіру деяких плазунів (крокодилів,
змій, варанів) і роговий панцир черепах для різноманітних виробів. У
багатьох країнах світу жир і м’ясо плазунів (крокодилів, черепах, змій)
вживають як їжу. Їдять також яйця черепах.
У зв’язку із зменшенням чисельності окремих видів плазунів деякі
держави, у тому числі і Україна, заборонили виловлювати їх. У нас така
заборона поширюється на плазунів Середньої Азії. Рідкісні плазуни
занесені до Червоної книги України. Зважаючи на зниження чисельності
деяких плазунів у природі і великий попит на їхню шкіру або м’ясо, їх
почали розводити на фермах. Так, на Кубі одна з ферм утримує близько 10
тис. крокодилів, яйця яких інкубують. Існують ферми зелених черепах, де
їхні яйця (одна самка відкладає до 590 яєць) також інкубують.
Види, занесені до міжнародної Червоної Книги
Загроза зникнення тих або інших видів найчастіше пов’язана зі
скороченням (знищенням) місцепроживань та з промисловою діяльністю
людини. В даний час як вимерлі (починаючи з 1500 р. н.е.) числяться 686
видів тварин, зокрема 74 види ссавців, 129 видів птахів, 21 вид
плазунів, 7 видів амфібій, 80 видів костистих риб і 70 видів комах. Як
зниклі в природі – 33 види тварин. Статус однієї з трьох загрожуваємих
категорій мають 5453 види тварин, зокрема 1137 з відомих на теперішній
час 4763 видів ссавців, 1192 з 9946 видів птахів, 293 з 7970 видів
плазунів, 157 з 4950 амфібій, 699 з 25 000 костистих риб і 557 з 950 000
видів комах. При цьому, проте, тільки відносно ссавців і птахів можна
говорити про наявність відомостей про стан практично всіх відомих видів.
Для плазунів і земноводних дані, що дозволяють робити які-небудь
висновки про необхідність охорони або, навпаки, про благополучний стан,
є менш ніж для 15% відомих видів, для риб – менш ніж для 10%, для комах
– менш ніж для 0,1%. У міру ретельнішого вивчення екології різних
представників цих груп, число їх видів, внесених до “Червоного списку”
може істотно збільшитися.
2. ВИДИ, ЗАНЕСЕНІ ДО МІЖНАРОДНОЇ ЧЕРВОНОЇ КНИГИ
2.1 Розділ четвероногі – tetrapoda клас плазуни – reptilia
ПІДКЛАС АНАПСИДИ – ANAPSIDA
Ряд Черепахи – Testudines use Chelonia
Підряд Схованошиї черепахи – Cryptodira
Родина Кайманові черепахи – Сhelydridae
Грифова черепаха – Macroclemys temmincki
Родина Мулові черепахи – Kinosternidae
Головата мулова черепаха – Claudius angustatus
Крістогрудна черепаха – Staurotypus triporcatus
Родина Великоголові черепахи – Platysternidae
Великоголова черепаха – Platysternon megacephalum
Родина Прісноводні черепахи – Emydidae
Європейська болотна черепаха – Emys orbicularis
Бугорчата черепаха – Malaclemys terrapin
Гірська черепаха – Geoemyda spengleri
Лісна черепаха – Clemmys insculpta
Малайська черепаха – Malayemys subtrijuga
П’ятниста черепаха – Clemmys guttata
Трьохкильова китайська черепаха – Chinemys reevesi
Храмова черепаха – Hieremys annandalei
Шарнірна амбоїнська черепаха – Cuora amboinensis
Трисмугова шарнірна черепаха – Cuora trifasciata
Родина Сухопутні черепахи – Testudinidae
Зубчата кинікса – Kinixys erosa
Балканська черепаха – Testudo hermanni
Середземноморська черепаха – Testudo graeca
Середньоазіатська черепаха – Testudo horsfieldi
Еластична черепаха – Malacochersus tornieri
Підряд Морські черепахи – Chelonioidea
Родина Морські черепахи – Cheloniidea
Біса, або карета – Eretmochelys imbricata
Рідлея, або оливкова черепаха – Lepidochelys olivacea
Підряд М’якошкірясті черепахи – Trionychoidea
Родина Двокігтеві – Саrettochelyidae
Двокіготна черепаха – Carettochelys insculpta
Родина Трикігтеві – Trionychidae
Велика м’якотіла черепаха – Pelochelys bibroni
Родина Шкірясті черепахи – Dermochelyidae
Шкіряста черепаха – Dermochelys coriacea
Грифова Черепаха (Macroclemys temmincki)
Поширення: південний схід США, басейн Міссісіпі, північ штату Ілінойс
Місця перебування: річки, ставки, канали
Длина: довжина панциря буває до півметра
Вага: 60 кг
Розмноження: яйцекладіння
Кількість яєць: 20-40 шт
Живлення: водні тварини, риби
Головата мулова черепаха (Claudius angustatus)
Поширення: Південно-Східній Мексиці
Місця перебування: річки, озера, болота
Длина: панцирь довжиною 10 см
Розмноження: яйцекладіння
Живлення: риба, водні безхребетні
Крістогруда черепаха (Staurotypus triporcatus)
Поширення: річки Східної Мексіки та Гватемали
Длина: 30-40 см
Розмноження: яйцекладіння
Кількість яєць: 5-10 шт
Термін інкубації: 2-3 місяця
Великологолова черепаха (Platysternon megacephalum)
Поширення: Східний Китай, Індокитайському півострові і на острові
Хайнань
Місця перебування: у прозорих і швидких кам’янистих струмках і річках
серед невинного гірського лісу
Длина: 18 см
Розмноження: яйцекладіння
Кількість яєць: 2 шт
Живлення: мілка риба, молюски, черв’яки та інші безхребетні
Європейська болотна черепаха (Emys orbicularis)
Поширення: Північно-Західна Африка, Західна Європа, Південні берега
Балтики, Південь Європейської частини колишнього СРСР, Пріаральє, на
Кавказі і в Закавказзі, в Туреччині і Північному Ірані, Літва, Північна
Білорусь, Смоленщине, по верхів’ях Дону, середній Волзі і лівобережжі
річки Урал до півострова Мангишлак, долини Сумбара, Атрека, нізовьях
крупних річок Середземномор’я, Черноморья і Прікаспія
Місця перебування: широко розселяється по іригаційних спорудах арикам,
каналам, водосховищам, болота, ставки, озера, тихі річкові затони з
мулистим дном і пологим берегом, де є відкриті місця, зручні для прийому
сонячних ванн
Длина: 25 см
Розмноження: яйцекладіння
Кількість яєць: 5-10 шт
Термін інкубації: 2-3 місяці
Живлення: водні та наземні тварини, комахи земноводні, молюски,
черв’які, інколи рослини
Бугорчата черепаха (Malaclemys terrapin)
Поширення: побережжя Атлантики від Массачусетсу до Східної Мексики
Місця перебування: солона вода, болота і мілководі затоки
Длина: 20 см
Розмноження: яйцекладіння
Кількість яєць: 5-12 шт
Живлення: ракоподібні, молюски, комахи, зрідка зелена рослинність
Гірська черепаха (Geoemyda spengleri)
Поширення: від островів Суматра, Індокитайський півострів, Південний
Китай до островів Рюкю
Розмноження: яйцекладіння
Живлення: тваринна їжа
Лісна черепаха (Clemmys insculpta)
Поширення: США та Канада
Місця перебування: лісові угіддя
Длина: 25 см
Розмноження: яйцекладіння
Малайська черепаха (Malayemys subtrijuga)
Поширення: Індокитайський півострів, Малакке та острів Ява
Місця перебування: озера та болота
Длина: 20 см
Розмноження: яйцекладіння
Живлення: молюски
П’ятниста черепаха(Clemmys guttata)
Поширення: Схід США
Місця перебування: водоймища
Длина: 12 см
Розмноження: яйцекладіння
Кількість яєць: 1-4 шт
Живлення: дрібними хребетними
Трьохкильова китайська черепаха (Chinemys reevesi)
Поширення: Східний Китай, Японія
Місця перебування: прісні і солоноватиє водоймища
Длина: 17 см
Розмноження: яйцекладіння
Кількість яєць: 4-6 шт
Живлення: рослинна та тваринна їжа
Храмова черепаха (Hieremys annandalei)
Поширення: Індокитайський півострів
Місця перебування: болота, невеличкі річки
Длина: майже півметра
Розмноження: яйцекладіння
Живлення: рослинна їжа
Шарнірна амбоїнська черепаха (Cuora amboinensis)
Поширення: Індокитайський півострів, Великі і Малі Зондськіє острови і
Філіппіни
Місця перебування: ставки, болота, залиті водою рисові поля
Длина: 20 см
Розмноження: яйцекладіння
Кількість яєць: 2-5 шт
Живлення: рослинна і тваринна їжа
Трьохсмугова шарнірна черепаха (Cuora trifasciata)
Поширення: Північній Бірмі, Південному Китаї і на острові Хайнань
Місця перебування: у ставках буддійських монастирів
Длина: 14-16 см
Розмноження: яйцекладіння
Зубчата кунікса (Kinixys erosa)
Поширення: Західна Африка
Місця перебування: вологі тропічні ліси
Длина: 30 см
Розмноження: яйцекладіння
Балканська черепаха (Testudo hermanni)
Поширення: Східна Іспанія, Південна Франція, Італія, страни Балканського
півострова, Сицилія, Корсика, Сардинія, Балеарські острови
Місця перебування: сухі степи, кущі, рідколісся, передгір’я
Длина: 25 см
Розмноження: яйцекладіння
Середземноморська черепаха (Testudo graeca)
Поширення: Північній Африці від Марокко ка Єгипту, Південної Іспанії,
східної частини Балканського півострова, в Малій Азії, на Кавказі, в
країнах Східного Середземномор’я і Ірані, Чорноморському побережжі
Кавказу, у Вірменії, Азербайджані і Дагестані
Місця перебування: сухі степи, напівпустелі, схили гір, покриті
чагарником, сухі розріджені ліси, відвідує сади і поля у пошуках ласих
плодів, звичайна на низовинах, але також проникає і в гори
Длина: 30 см
Розмноження: яйцекладіння
Кількість яєць: 2-8 шт
Термін інкубації: 2-3 місяці
Живлення: соковита зеленнь, іноді різноманітить свій раціон черв’яками,
равликами і дрібними комахами
Середньоазіатська черепаза (Testudo horsfieldi)
Поширення: південних районах Казахстану, по всій рівнинній Середній
Азії, у Північно-східному Ірані, Афганістані, в північно-західних
районах Індії і Пакистану
Місця перебування: в глинистих і піщаних пустелях з чагарниками полину,
тамаріська або саксаулу, в передгір’ях до висот 1200 м над рівнем
морить, в долинах річок, на сільськогосподарських землях
Длина: 20-28 см
Вага: 1,5-2 кг
Розмноження: яйцекладіння
Кількість яєць: 2-5 шт
Живлення: ефемери, сходи чагарників і сільськогосподарських культур —
динь, кавунів, пшениці, бавовни і т. п., комахи, сухі кістки
Еластична черепаха (Malacochersus tornieri)
Поширення: в Кенії і Танзанії
Місця перебування: сухі скалисті гори, кущі
Длина: 20 см
Розмноження: яйцекладіння
Біса (Eretmochelys imbricata)
Поширення: у Атлантиці вона зустрічається від північних штатів США ка
Південної Бразилії, в дуже окремих випадках запливає до берегів
Великобританії. Звичайна в Індійському океані від острова Мадагаскар і
далі на схід, а також в Тихому океані, де в східній частині мешкає від
Каліфорнійської затоки ка Перу, а на заході проникає до Японії.
Місця перебування: дрібні прибережні води, затоки і гирла річок з
мулистим або піщаним дном
Длина: 60-80, рідко 90 см
Розмноження: яйцекладіння
Кількість яєць: 150-200
Живлення: молюсків, асцидій, членистоногих, але їсть також і водорості
Рідлея (Lepidochelys olivacea)
Поширення: у Атлантиці вона зустрічається головним чином в Мексиканській
затоці; звідси окремі особини заносяться на північ Гольфстрімом і
потрапляють у води північного сходу США, Канади і зрідка — до берегів
Європи. У Тихому океані рідлея мешкає від Японії і Каліфорнії ка Чилі і
Австралії.
Місця перебування: прибережні води
Длина: 80 см
Розмноження: яйцекладіння
Кількість яєць: 90-140
Живлення: краби, молюски, рослинна їжа
Двокіготна черепаха (Carettochelys insculpta)
Поширення: Нова Гвінея
Місця перебування: річки
Длина: 50 см
Розмноження: яйцекладіння
Велика м’якотіла черепаха (Pelochelys bibroni)
Поширення: Східна Індія, Бірмі і Південний Китай до Малайського
архіпелагу, на Філіппінських островах і Новій Гвінеї
Длина: 60 см
Розмноження: яйцекладіння
Шкіряста черепаха (Dermochelys coriacea)
Поширення: у Атлантиці тягнеться від Нової Шотландії ка Аргентини і в
Тихому океані — від Японії ка південної Австралії, від Британської
Колумбії ка Чилі
Місця перебування:
Длина: 2 м
Вага: 600 кг
Розмноження: яйцекладіння
Кількість яєць: 30-130 шт
Термін інкубації: 2 місяці
Живлення: медузи, ракоподібні, риби, водорості
2.2 Підклас лепідозаври – lepidosauria
Ряд Дзьобоголові – Rhynchocephalia
Родина Клинозубі – Sphenodontidae
Гатерія, або туотара – Sphenodom punctatus
Гатерія (Sphenodon punctatus)
Поширення: Нова Зеландія
Місця перебування: острівці, норки інших тварин
Длина: 75 см
Розмноження: яйцекладіння
Кількість яєць: 8-15
Термін інкубації: 12-15 місяців
Ряд Лускаті – Squamata
Підряд Ящірки – Sauria
Р??а Чі???і, ?о ??? – Gekkonidae
Європейський листопалий гекон – Phyllodactylus europaeus
Родина Ігуани – Iguanidae
Морська Ігуана – Amblyrhynchus cristatus
Ігуана-носорог – Cyclura cornuta
Конолоф – Conolophus subcristatus
Родина Сцинкові – Scincidae
Сцинк Телфера – Leiolopisma telfairi
Родина Поясохвости – Cordylidae
Поясохвіст гигантський – Cordylus giganteus
Поясохвіст малий – Cordylus cataphractus
Родина Варани – Varanidae
Велетенський варан – Varanus komodoensis
Родина Отрутозуби – Helodermatidae
Підозрілий отрутозуб, або жилат’є – Heloderma suspectum
Жахливий отрутозуб – Heloderma horridum
Підряд Змії – Ophidia
Родина Удавові – Boidae
Підродина Пітони – Pythoninae
Тигровий пітон – Python molorus
Тиморський пітон – Python timorensis
Підродина Удави – Boinae
Удав мадагаскарський – Acrantophis madagascariensis
Удав мадагаскарський древесний – Sanzinia madagascariensis
Родина Вужоподібні змії – Colubridae
Підродина Справжні вужі – Colubrinae
Леопардовий полоз – Elaphe leopardina
Родина Аспідові змії – Elapidae
Середньоазіатська кобра – Naja oxiana
Родина Морські змії – Hydrophidae
Плоскохвіст озерний – Laticauda crockeri
Родина Гадюкові – Viperidae
Кавказька гадюка – Vipera kaznakowi
Степова гадюка – Virepa ursini
Родина Ямкоголові змії – Crotalidae
Острівний ботропс – Bothrops insularis
Цепкохвостий ботропс – Bothrops insularis
Європейський листопалий гекон (Phyllodactylus europaeus)
Поширення: Північно-Західна Італія, острови Середземного моря
Місця перебування:
Длина: 7 см
Розмноження: яйцекладіння
Морська ігуана (Amblyrhynchus cristatus)
Поширення: живуть тільки на Галапагосськом архіпелазі біля берегів
Південної Америки
Місця перебування: населяють покриту скелями вузьку прибережну смугу, не
проникаючи в глиб островів
Длина: 140 см
Розмноження: яйцекладіння
Кількість яєць: 1-3 шт
Живлення: водорості, дрібні тварини
Ігуана-носорог (Cyclura cornuta)
Поширення: острів Сан-Домінго
Конолоф (Conolophus subcristatus)
Поширення: острови Галапагосського архіпелаза
Місця перебування: на вологих піднесених їх частинах, низовинних районах
поблизу берегів
Длина: 100-110 см
Живлення: кактуси
Сцинк Телфера (Leiolopisma telfairi)
Поширення: невеликий острів Круглом поблиз острова Маврикій
Поясохвіст гигантський (Cordylus giganteus)
Поширення: Південно-Східна Африка
Місця перебування: кам’янисті рівнини, нори гризунів
Длина: 40 см
Розмноження: живородіння
Кількість: 2
Живлення: різноманітні тварини, плазуни, гризуни
Поясохвіст малий (Cordylus cataphractus)
Велетенський варан (Varanus komodoensis)
Поширення: острів Комодо в Східній Індонезії, острови Рінджа и Падар,
Західна частина великого острова Флорес
Місця перебування: сухі русла, берега, дупла дерев’їв
Длина: 3 м
Вага: 150 кг
Розмноження: яйцекладіння
Кількість яєць: 26 шт
Термін інкубації: 8-8,5 місяців
Живлення: крупні копитні, домашня птиця, собаки
Підозрілий отрутозуб (Heloderma suspectum)
Поширення: Південний захід США в штатах Аризона і Невада,
Північно-Західна Мексика до берегів Калифорнійської протоки
Длина: 50 см
Жахливий отрутозуб (Heloderma horridum)
Поширення: поширений на побережжі Каліфорнійської затоки в Західній і
Південно-західній Мексиці
Длина: 90 см
Вага: 4,5 кг
Тигровий пітон (Python molorus)
Поширення: у Індії і на Цейлоні, в Південному Китаї, на Індокитайському
півострові і на островах Калімантан, Ява, Сулавеси і Сумбава. Місця
перебування: розріджені ліси і кам’янисті нізкогорья, поросшие
чагарником
Длина: 8 м
Розмноження: яйцекладіння
Кількість яєць: 8-107 шт
Термін інкубації: 4 тижні
Живлення: різні дрібні копитні, гризуни, мавпи лангури і макаки, всілякі
птахи
Тиморський пітон (Python timorensis)
Поширення: острови Тімор та Флорес
Длина: 3 м
Мадагаскарський удав (Acrantophis madagascariensis)
Поширення: ліса Мадагаскара
Місця перебування: поблизу води
Длина: 3 м
Розмноження: живородіння
Кількість: 3-4
Живлення: птиці
Удав мадагаскарський древесний (Sanzinia madagascariensis)
Місця перебування: на деревах, поблизу води
Живлення: птахи, дрібні звіри
Леопардовий полоз (Elaphe leopardina)
Поширення: у середземноморських країнах (Південна Італія, острови
Середземного і Егейського морів, Балканський півострів, Туреччина), в
Криму і можливо на Кавказі. Місця перебування: у кам’янистих, зазвичай
порослих чагарником або рідкісними деревами передгір’ях, але не уникає і
степових ділянок
Длина: 1 м
Розмноження: яйцекладіння
Кількість яєць: 2-4 шт
Живлення: дрібними гризунами, землерийками, рідше пташенятами
Середньоазіатська кобра (Naja oxiana)
Місця перебування: у розсипах і серед завалів каменів. У гористих
місцевостях, в долинах річок і ущелинах. Охоче поселяється і поблизу
людини — в розвалинах, на кладовищах, уздовж ариків на зрошуваних землях
і навіть в селищах. Може мешкати в глибині безводої пустелі, за багато
кілометрів від найближчих річок
Розмноження: яйцекладіння
Кількість яєць: 8-12 шт
Термін інкубації: 5-7 місяців
Живлення: земноводні (зелені жаби, озерні жаби), а також рептилії
(удави, ефи, ящірки), птахи (дрібні гороб’ячі, дрімлюги і ін.), пташині
яйця і дрібні гризуни
Плоскохвіст озерний (Laticauda crockeri)
Поширення: озеро Тунгано на острові Реннелл
Місця перебування: солене озеро
Кавкаська гадюка (Vipera kaznakowi)
Поширення: Західному Кавказі і в Закавказзі, а також в Північно-Східній
Туреччині. На півночі вона поширена аж до південних районів
Краснодарського краю, а на південному сході заходить до Вірменії
Місця перебування: у долинах річок, в гірських лісах, на субальпійських
і альпійських лугах
Длина: 60 см
Живлення: мишоподібні гризуни
Степова гадюка (Virepa ursini)
Поширення: від степів Західної Європи (Франції, Італії, Австрії,
Югославії, Албанії, Румунії, Угорщині, Болгарії) ка Східного Казахстану
і Північно – Західного Китаю. Мешкає в Криму, в степових районах
Кавказу, Середньої Азії, Туреччини, Ірану
Місця перебування: населяє різні типи степів, морське побережжя,
чагарники, кам’янисті схили гір, лугові заплави, надрічкові ліси, яри,
злаково-солянковиє напівпустелі і слабо закріплені піски.
Сільськогосподарських угідь уникає і зберігається при відкритті в
чагарниках, балках, по узбіччях дорогий і т. д
Длина: 45-48 см
Розмноження: живородіння
Кількість: 3-16
Термін інкубації: 90-130 діб
Живлення: ловлять полівок, слепушонку, степову форель, хом’яків, мишей,
а також відшукують комах. Проте гризуни і комахи (головним чином
саранові) стають основною здобиччю степових гадюк до кінця весни
Острівний ботропс (Bothrops insularis)
Поширення: мешкає на острівці Кеимада-грандові
Місця перебування: густі зарослі кущів
Живлення: дрібними гризунами, птахами
Цепкохвостий ботропс (Bothrops insularis)
Поширення: від Південної Мексики до Венесуели і Еквадору
Місця перебування: вологі тропічні ліси
Длина: 50-60 см
2.3 Підклас архозаври – archosauria
Ряд Крокодили – Crocodylya
Родина Алігатори – Alligatoridae
Чорний кайман – Melanosuchus niger
Родина Справжні крокодили – Crocodylidae
Африканський вузькорилий крокодил – Crocodylus cataphractus
Гострорилий крокодил – Crocodylus acutus
Болотний крокодил – Crocodylus palustris
Оринокский крокодил – Crocodylus intermedius
Родина Гавіали – Gavialidae
Гангський гавіал – Gavialis gangeticus
Чорний кайман (Melanosuchus niger)
Поширення: у басейні Амазонки (Бразилія, Східне Перу і Східний Еквадор)
Длина: 4,5 м
Розмноження: яйцекладіння
Живлення: риби, водяні птахи, крупні ссавці
Африканський вузькорилий крокодил (Crocodylus cataphractus)
Длина: 2,5 м
Розмноження: яйцекладіння
Гострорилий крокодил (Crocodylus acutus)
Поширення: південно-східний частині Північної Америки, Центральній
Америці, північно-західній частині Південної Америки і на островах Куба,
Ямайка, Гаїті
Розмноження: яйцекладіння
Болотний крокодил (Crocodylus palustris)
Поширення: по всій Західній Індії — від меж з Іраном в Західному
Пакистані на північ до Непалу, на схід до Ассама, на Цейлоні і, можливо,
в Бірмі
Місця перебування: лагуни з солоною водою
Длина: 3,5-4 м
Розмноження: яйцекладіння
Живлення: риби, жаби, черепахи, ссавці
Оринокский крокодил (Crocodylus intermedius)
Поширення: у севрной частині Південної Америки в Колумбії і Векнесуеле
Розмноження: яйцекладіння
Гангський гавіал (Gavialis gangeticus)
Поширення: на півострові Індостан і в Бірмі в річкових системах Інду,
Гангу, Маханаді, Брахмапутри, Колодана
Длина: 6,6 м
Розмноження: яйцекладіння
Кількість яєць: 40 шт
Живлення: риби, птахи, дрібні ссавці
3 ВИДИ, ЗАНЕСЕНІ ДО ЧЕРВОНОЇ КНИГИ УКРАЇНИ
Червона книга України складається з 2-х томів: “Тваринний світ” та
“Рослинний світ”. Том “Тваринний світ” складається з наступних розділів:
гідроїдні поліпи, черви круглі, черви кільчасті, ракоподібні,
павукоподібні, комахи, молюски, круглороті, риби, земноводні, плазуни,
птахи, ссавці. Загалом в цьому томі розміщено статті про 382 види
тварин: гідроїдні поліпи – 2 види, черви круглі – 2, черви кільчасті –
7, ракоподібні – 26, павукоподібні – 2, багатоніжки – 3, комахи – 173,
молюски – 12, круглороті – 2, риби – 32, земноводні – 5, плазуни – 8,
птахи – 67, ссавці – 41.
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРОНОГІ – TETRAPODA
КЛАС ПЛАЗУНИ – REPTILIA
Ряд Лускаті – Squamata
Підряд Ящірки – Sauria
Р??а Чі???і, ?о ??? – Gekkonidae
Кримський гекон – Mediodactylus kotshyi danilewskii
Родина Веретільницеві – Anguidae
Жовтопуз – Ophisaurus apodus
Родина Вужоподібні змії – Colubridae
Підродина Справжні вужі – Colubrinae
Жовточеревий полоз – Coluber jugularis
Ескулапова змія – Elaphe longissima
Чотирисмуговий полоз – Elaphe quatuoriineata
Леопардовий полоз – Elaphe leopardina
Звичайна мідянка – Coronella austriaca
Родина Гадюкові – Viperidae
Степова східна гадюка – Vipera ursuni renardi
Кримський гекон (Mediodactylus kotshyi danilewskii)
Таксономічна характеристика: єдиний підвид виду середземноморський гекон
у фауні України.
Статус: III категорія.
Поширення: Пд. Кримського п-ва – вiд Севастополя до Алушти.
Місця перебування: Старі кам`яні будівлі та руїни (античні й пізніші),
відслонення скельних порід, купи каміння. Іноді трапляється під корою
ялівцю, що росте поблизу руїн.
Чисельність: Налічується бл. 500 особин.
За спостереженнями, в 1975 – 86 рр. чисельність була стабільною.
Максимальна щільність – 1 особина на 10 м2.
Причини зміни чисельності: Руйнування біотопів під час реставраційних і
ремонтних робіт.
Особливості біології: Активний з квітня по жовтень. Веде присмерковий
спосіб життя.
Здатний пересуватися вертикальними поверхнями і навіть по стелі.
Живиться павуками й комахами. Статевозрілим стає на 3-му році життя.
Шлюбний період у квітні – травні. Самка відкладає 2 яйця один раз у
травні – липні. Молодь з`являється в кін. липня – на поч. серпня, живе
самостійно.
Розмноження у неволі: Не проводилося.
Заходи охорони: Занесено до Червоної книги Української РСР (1980) та
Європейського Червоного списку (1991). Охороняється на тер.
Херсонеського історико-археологічного заповідника.
Доцільно в місцях, де проводяться реставраційні та ремонтні роботи,
розвішувати штучні схованки (на зразок шпаківень) зі щілиноподібним
отвором (випробувані в Херсонеському заповіднику).
Жовтопуз (Ophisaurus apodus)
Таксономічна характеристика: Один з 2 (9?) видів роду; у фауні України
представлений номінативним підвидом.
Статус: I категорія.
Поширення: Кримськi гори i Керченський п-в. Ареал виду простягається вiд
Балканського п-ва до Серед. Азiї включно.
Місця перебування: Кам`янисті схили гір з чагарником на висоті до 500 м
над рівнем моря, нагромадження каміння.
Чисельність: Зустрічаються поодинокі особини. На зх. схилі г. Аюдаг та у
пн. частині Керченського п-ва можна натрапити на 1 – 2 особини за
екскурсію.
Причини зміни чисельності: Порушення біотопів внаслідок антропогенного
впливу на ландшафти, безпосереднє знищення людиною (жовтопуза помилково
вважають за змію), загибель під колесами автомашин (особливо навесні,
коли він виповзає на дорогу погрітися).
Особливості біології: Одна з найбільших ящірок у країні (довжина до 1
м). Активний з кін. березня до поч. листопада. Денна тварина. Схованки –
у купах каміння, норах гризунів, порожнинах під корінням дерев. Живиться
комахами, молюсками, мишоподібними гризунами та дрібними ящірками.
Статевозрілим стає на 4-му році життя. Шлюбний період у квітні – травні.
В червні – липні відкладає б- 10 яєць. Молодь з`являється наприкінці
липня. Не отруйний.
Розмноження у неволі: Не проводилося.
Заходи охорони: Занесено до Червоної книги Української РСР (1980).
Охороняється у природних заповідниках: Ялтинському гірсько-лісовому, Мис
Мартьян, Карадазькому та Кримському. Для збереження керченської
популяції слід надати заповідний статус мисові Казантіп.
Жовточеревий полоз (Coluber jugularis)
Таксономічна характеристика: Один з 30 видів роду Coluber; єциний від
роду у фауні України, представлений підвидом С. j. caspius. На думку
деяких дослідників (Schatti, 1988), С. J. caspius є підвидом роду
Hierophis, інші автори (Basoglu, Baran, 1978) вважають окремим видом С.
caspius.
Статус: II категорія.
Поширення: Степова зона та Кримськi гори. Ареал охоплює також сумiжнi
степовi територiї Молдови й Росiї, пн. частину Туреччини.
Місця перебування: Кам`янисті схили гір з чагарником, яри з виходами
скельних порід, рідше відкриті степові ділянки з трав`янистою
рослинністю.
Чисельність: Зустрічаються поодинокі особини. У заповідниках Криму під
час маршрутного дослідження трапляється 1 особина на 2 км.
Причини зміни чисельності: Освоєння людиною місць перебування виду,
безпосереднє його знищення.
Особливості біології: Найбільша за розмірами змія Європи (довжина понад
2 м). Активний з кін. березня по жовтень. Денна тварина. Добре лазить по
кущах. Ховається у норах гризунів, кам`яних осипищах, низько розміщених
дуплах. Полоз жовточеревій живиться переважно гризунами, а також
ящірками, птахами. Шлюбний період у квітні – травні. У червні – на поч.
липня відкладає 6 – 14 яєць. Молодь спостерігалась у вересні. Належить
до найагресивніших змій фауни України. Не отруйний.
Розмноження у неволі: Не проводилося.
Заходи охорони: Охороняється у природних заповідниках: Українському
степовому. Чорноморському біосферному, Ялтинському гірсько-лісовому. Мис
Мартьян, Карадазькому, Кримському.
Ескулапова змія (Elaphe longissima)
Таксономічна характеристика: Один з 50 видів роду; один з 4 видів роду у
фауні України.
Статус: III категорія.
Поширення: Закарпатська, Тернопiльська i Миколаївська областi. Ранiше
спостерiгався в Чернiвецькiй, Вiнницькiй, Одеськiй та Кiровоградськiй
областях. Ареал охоплює також Пд. i Центр. Європу, Малу Азiю, Пн. Iран i
Зх. Закавказзя.
Місця перебування: Кам`янисті схили з розрідженим листяним лісом у
передгір`ях, порослі чагарником виходи скельних порід у річкових
долинах, іноді руїни старих будівель.
Чисельність: Зустрічаються поодинокі особини. Найбільша чисельність (2 –
3 змії на 1 км) спостерігалася на Закарпатті під час маршрутних
досліджень.
Причини зміни чисельності: Порушення ландшафту під впливом господарської
діяльності, безпосереднє знищення виду людиною.
Особливості біології: Активний теплої пори року, переважно вдень.
Здебільшого перебуває на деревах, рідше – на землі. Добре лазить по
стовбурах і гілках, а також вертикальних поверхнях. Сховища – у норах
гризунів, порожнинах під пнями і камінням, дуплах. Живиться гризунами,
зрідка птахами. Статевозрілим стає на 3-му році життя. Шлюбний період у
травні. Відкладає 4 – 10 яєць (червень-липень). Молодь з`являється у
серпні. Не отруйний.
Розмноження у неволі: Є вдалі спроби розведення у західноєвропейських
країнах.
Заходи охорони: Занесено до Червоної книги Української РСР (1980) та
Червоної книги МСОП. Слід надати охоронний статус ділянці скелястого
каньйону Пд. Бугу біля с. Мигії Миколаївської обл. та виходам скель
уздовж каналу Ужгород – Невицьке (можливо, на правах філіалу
Карпатського біосферного заповідника).
Чотирисмуговий полоз (Elaphe quatuoriineata)
Таксономічна характеристика: Один з понад 50 видів роду; один з 4 видів
роду у фауні України, представлений підвидом Е. q. sauromates.
Статус: II категорія.
Поширення: Пiвдень степової зони. Ареал простягається вiд Сх.
Середземномор`я до Зх. Казахстану.
Місця перебування: Полиновий степ, кам`янисті схили, яри, зарослі
чагарником, узлісся острівних лісів.
Чисельність: Зустрічаються поодинокі особини. На заповідних ділянках
(Чорноморський біосферний заповідник) найбільша щільність
спостерігається на ділянках, де розвішані шпаківні (до 4 особин на 100
шпаківень).
Причини зміни чисельності: Антропогенна зміна ландшафту, безпосереднє
знищення виду людьми.
Особливості біології: Активний з середини квітня по жовтень. Денна
тварина. Веде напівдеревний (добре лазить по стовбурах і гілках), рідше
– наземний спосіб життя. Сховища – у норах гризунів, тріщинах у землі,
кам`яних розсипищах. Живиться яйцями, пташенятами та гризунами (розміром
не більше ховраха). Статевозрілим стає на 3-му році життя. Шлюбний
період у квітні – травні. Відкладає 10 – 12 яєць на поч. червня. Молодь
з`являється у серпні – вересні. Не отруйний.
Розмноження у неволі: Є вдалі спроби розведення, у т. ч. в Україні.
Заходи охорони: Занесено до Червоної книги Української РСР (1980).
Охороняється в Чорноморському біосферному заповіднику. Доцільно створити
заказник на мисі Казантіп (Крим).
Леопардовий полоз (Elaphe leopardina)
Таксономічна характеристика: Монотипний вид. Один з 50 видів роду; один
з 4 видів роду у фауні України.
Статус: I категорія. Середземноморський релікт.
Поширення: Пд. Кримського п-ва (вiд Севастополя до масиву Карадаг).
Ареал охоплює також пiвдень Апеннiнського п-ва, Балканський п-в. Малу
Азiю.
Місця перебування: Кам`янисті схили, зарослі грабом східним та дубом
пухнастим, переважно на висоті до 300 м над рівнем моря (зареєстрована
знахідка на висоті 600 м), сухі яри із заростями шипшини, глоду,
березкових.
Чисельність: Дуже рідкісний. Зустрічаються (і то не щороку) лише на
заповідних ділянках. До кінця 40-х рр. 20 ст. полоз леопардовий був ще
звичайним, з кін. 50-х рр. знахідки відмічалися щороку, а з 70-х рр.-
раз на кілька років.
Причини зміни чисельності: Зникнення типових біотопів у результаті
будівництва, розорювання земель під сади та виноградники; безпосереднє
знищення людиною; відлов для утримання у неволі любителями, низька
плодючість, мала рухливість, депресія мишоподібних гризунів.
Особливості біології: Активний теплої пори року. Веде нічний спосіб
життя. Сховища – у порожнинах під камінням, норах. Живиться гризунами,
дрібними птахами, ящірками. Статевозрілим стає на 2-му році життя.
Шлюбний період у травні. Відкладає 2 – 4 яйця (в липні – червні).
Розмноження у неволі: Практикується на аматорському рівні, зокрема, в
Німеччині.
Заходи охорони: Занесено до Червоної книги Української РСР (1980) та
Червоної книги МСОП. Охороняється у природних заповідниках: Ялтинському
гірсько-лісовому, Карадазькому, Мис Мартьян. Доцільно створити
розплідник для заселення на заповідних територіях Криму.
Звичайна мідянка (Coronella austriaca)
Таксономічна характеристика: Один з 2 видів роду; єдиний вид роду у
фауні України.
Статус: II категорія.
Поширення: По всiй тер. України. Ареал охоплює Європу, Малу Азiю, Кавказ
i Пн. Iран.
Місця перебування: Сонячні галявини та узлісся листяних лісів (у
Карпатах до 1380 м над рівнем моря), сухі схили ярів та балок з добре
розвиненим трав`яним покривом, чагарником, виходи скельних порід у
долинах річок, піщані дюни з ділянками лісу. Уникає сирих місць.
Чисельність: Незначна. Зустрічається спорадично. Найбільша кількість – 4
особини на 150 м – спостерігалася 1978 р. (під час маршрутного
дослідження) біля виходів скельних порід у Закарпатті.
Причини зміни чисельності: Зменшення кормової бази внаслідок хімізації
природного середовища та антропогенної зміни ландшафтів; безпосереднє
знищення виду (мідянку помилково вважають отруйною).
Особливості біології: Активна з квітня по вересень. Денна тварина.
Сховища – в щілинах і тріщинах у скелях, порожнинах під камінням, норах
ящірок та гризунів. Живиться переважно ящірками, деколи пташенятами та
мишоподібними гризунами. Рухається досить повільно. Статевозрілою стає
на 3-му році життя. Яйцеживородна. Шлюбний період у травні. В серпні –
вересні народжує 4 – 19 малят. Не отруйна.
Розмноження у неволі: Можливе.
Заходи охорони: Охороняється на багатьох заповідних територіях. Слід
створити умови для збільшення чисельності основної поживи мідянки –
ящірок на територіях, вилучених з господарської діяльності.
Степова східна гадюка (Vipera ursuni renardi)
Таксономічна характеристика: Єдиний підвид виду у фауні України.
Статус: II категорія.
Поширення: Степова зона, спорадично – пiвдень лiсостепової зони. Ареал
охоплює степовi райони Євразiї вiд Балканського п-ва на схiд до
Монголiї, на пiвдень – до Малої Азiї та Закавказзя.
Місця перебування: Цілинний полиновий степ, закріплені піски, кам`янисті
схили пагорбів, лісові галявини та полезахисні лісосмуги.
Чисельність: Незначна. Стабільні популяції – в біосферних заповідниках.
В Чорноморському біосферному заповіднику на степових ділянках – 1 – 4
особини на 1 км маршрутного дослідження, на о. Орлів – до 8 особин на 1
га. З 60-х рр. 20 ст. почала зникати в Криму і Правобережній Україні.
Причини зміни чисельності: Антропогенна зміна ландшафту, безпосереднє
знищення виду людиною.
Особливості біології: Активна з кін. лютого по жовтень. Веде денний
спосіб життя навесні й восени, нічний – улітку. Сховища – у норах
гризунів. Живиться навесні гризунами, влітку і восени – сарановими,
поїдає також ящірок, жаб, пташенят, яйця. Статевозрілою стає на 3-му
році життя. Яйцеживородна. Шлюбний період у квітні. У липні – серпні
народжує 5 – 6 малят, іноді до 27. Отруйна.
Розмноження у неволі: Можливе (розроблена методика розведення).
Заходи охорони: Занесено до Червоної книги Української РСР (1980).
Охороняється у заповідниках степової зони.
4. ЗАКОНИ, За ЯКИМИ ЗБЕРІГАЮТЬСЯ ВИДИ, ЗАНЕСЕНІ ДО ЧЕРВОНОЇ КНИГИ
Конституція України проголошує:
Стаття 66. Кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду природі, культурній
спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
Закон України “Про Червону книгу України”:
Стаття 5. Об’єкти Червоної книги України як природні ресурси
загальнодержавного значення.
Стаття 8. Державне управління, регулювання та контроль у сфері охорони,
використання та відтворення відкісних і таких, що перебувають під
загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, занесених до
Червоної книги України.
Стаття 11. Забезпечення охорони та відтворення об’єктів Червоної книги
України.
Стаття 13. Категорії видів тваринного і рослинного світу, що заносяться
до Червоної книги України.
Стаття 14. Визначення видів тваринного і рослинного світу для занесення
до Червоної книги України.
Стаття 16. Виключення видів тваринного і рослинного свету з Червоної
книги України.
Стаття 19. Умови спеціального використання об’єктів Червоної книги
України.
Стаття 20. Відповідальність за порушення законодавства у сфері охорони,
використання та відтворення рідкісних і таких, що перебувають під
загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, занесених до
Червоної книги України.
ВИСНОВКИ
1. Плазуни – перші наземні тварини, але вони ще холоднокровні. Через це
їм доводиться пристосовуватись до навколишнього середовища, в якому вони
сильно залежать від температури, вологості, сонячної радіації, тиску,
біотичних факторів. Плазуни вимушені були змінити покриви, трапилися
зміни і у внутрішній будові, пристосовувались вони до високих та низьких
температур, довготривалої відсутності води тощо. Тому ми спостерігаємо
велике різноманіття форм плазунів, як наземних, так і водних
представників.
2. Люди плазунів використовують в багатьох напрямах: в їжу, як сувеніри,
здобувають отруту для ліків, тримають як домашніх тварин та ін. Тому
багато видів плазунів занесені до міжнародної Червоної Книги. На
території України також є вимираючи види, і вони занесені до Червоної
Книги України та охороняються законом.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
1. www.floranimal.ru
2. www.moscowzoo.ru
3. www.bio.msu.ru
4. Жизнь животных: земноводные и пресмыкающиеся. Т.4, ч.2 під ред. проф.
Банникова А.Г.: “Просвящение” – Москва – 1969г.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
