22
Зміст
Вступ
1. Поняття та суб’єкти ліцензування, ліцензійні умови
2. Види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню
3. Процедура ліцензування певних видів господарської діяльності
Висновок
Список використаних джерел
Вступ
Інститут ліцензування є одним із провідних інститутів у системі
регулювання господарської діяльності, що набув важливого значення з
набуттям статусу ринкової економіки в Україні. Проведення економічної
реформи в Україні об’єктивно вимагає посилення ролі у правовому
регулюванні господарської діяльності, у тому числі ефективного правового
регулювання ліцензування. Система ліцензування в Україні знаходиться в
процесі становлення. Закладено її нормативну базу, продовжується
формування системи органів, які здійснюють ліцензування. Однак цей
процес йде досить складно і суперечливо, з невиправданими витратами і
збоями, що відображає проблеми і труднощі української економіки.
Питанням правового регулювання ліцензування певних видів господарської
діяльності в науці господарського права приділяється не достатньо уваги.
Лише окремі правові аспекти ліцензування розроблені у науково –
теоретичних дослідженнях, зокрема в роботах А.П. Альохіна, І.І.
Єремєєнко, А.П. Герасимова, А.В. Губанова, Р.І. Денисова, А.Н.
Кормалицького, Д.В. Осинцева, Г.А. Туманова, О.М. Вінник, В.К. Мамутова,
І.Є. Заморського, Г.Л. Знаменського, В.А. Малиги, Н.О. Саніахметової,
В.С. Щербини та інших.
Метою роботи є дослідження правового регулювання ліцензування
господарської діяльності України.
Відповідно до мети основними завданнями є: 1) дати визначення поняття
ліцензування й охарактеризувати його ознаки; 2) розглянути ліцензування
як правовий інститут.
1. Поняття та суб’єкти ліцензування, ліцензійні умови
Безсумнівно, ліцензія є важливим засобом управлінського впливу, «окремі
права й обов’язки з’являються у громадян лише у зв’язку з наявністю
ненормативного акта, яким є акт – дозвіл». Необхідність істотного
розширення інституту ліцензування багатьох видів діяльності в Україні
(порівняно з радянським періодом ), була обумовлена змінами в характері
впливу держави на суспільні відносини, що складаються в сфері економіки
[1].
Основним законодавчим актом, який регулює ліцензування в Україні є Закон
України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1
червня 2000 року. Цей Закон визначає види господарської діяльності, що
підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний
контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб’єктів господарювання
та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.
Відповідно до статті 1 даного Закону ліцензування – це видача,
переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій,
ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за
додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про
усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення
порушень законодавства у сфері ліцензування [2].
Основні поняття ліцензування містить також Господарський кодекс України.
Відповідно до ч. 3 ст. 14 ліцензія – це документ державного зразка, який
засвідчує право суб’єкта господарювання – ліцензіата на провадження
зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного
строку за умови виконання ліцензійних умов [3].
Поняття ліцензування не є однозначним, у зв’язку з цим можна виділити
такі його особливості: ліцензійна діяльність відноситься до система
державно – виконавчих відносин, змістом яких є організація діяльності
громадян і юридичних осіб у тих сферах діяльності, де потрібне неухильне
виконання параметрів і визначеної правової поведінки. Ліцензійна
діяльність має свої принципи організації управлінського впливу, до яких
належать: обмеження державного втручання в діяльність соціальних
інститутів, демонополізація професійної діяльності, зацікавленість
громадян у виконанні адміністративних умов ліцензійної діяльності,
координація держави і громадян при реалізації програм управління,
спеціалізація управлінського впливу, професійна компетентність, не
порушення законних прав та свобод громадян;ліцензування виступає формою
контролю за набуттям спеціального правового статусу, фактичним
виконанням обов’язкових ліцензійних умов, припиненням діяльності як
суб’єкта ліцензійних правовідносин, а також формою контролю за
правомірністю використання обмежених ресурсів; ліцензування – це
особливий адміністративно – правовий режим «порядок регулювання, який
виражений у комплексі правових засобів, що характеризують особливий
зв’язок взаємодіючих між собою дозволів, заборон, позитивних
зобов’язань, що створюють особливу спрямованість правового регулювання»,
що у даному випадку пов’язано з одержанням суб’єктом спеціального
правового статусу, у структурі кого переважають обов’язки, визначені
органами виконавчої влади, які добровільно виконуються суб’єктом
ліцензування; норми, що регулюють систему ліцензування, охоплюють
однорідні, тісно пов’язані відносини в межах однієї галузі, тобто
складають самостійний адміністративно – правовий інститут; імперативні
розпорядження і заборони для ліцензійних видів діяльності, встановлені
не в приватному порядку і не «заради здійснення інтересів особи, якій
адресована правова норма, а заради чужого інтересу», тобто в публічних
цілях; за порушення ліцензійних умов ліцензіат несе особливу
адміністративну відповідальність, аж до анулювання ліцензії; названі
змістовні ознаки знаходяться в діалектичній єдності з їх юридичною
формою, і ліцензія з юридичного боку являє собою юридичний документ
органу державного управління, що підтверджує право на здійснення
визначених видів діяльності з дотриманням законодавства України і
ліцензійних умов, що не суперечать чинному законодавству [4].
Інститут ліцензування є комплексним, оскільки містить у собі норми
адміністративного і цивільного права, де наявність ліцензії є підставою
для виникнення правоздатності і майнових відносин при здійсненні окремих
видів діяльності [5].
Суб’єктами відносин, що виникають у зв’язку з ліцензуванням, є, з одного
боку, суб’єкт господарювання, а з іншого боку – орган ліцензування.
Суб’єкт господарювання – зареєстрована в установленому законодавством
порядку юридична особа незалежно від її організаційно-правової форми та
форми власності, яка провадить господарську діяльність, крім органів
державної влади та органів місцевого самоврядування, а також фізична
особа – суб’єкт підприємницької діяльності.
Орган ліцензування – орган виконавчої влади, визначений Кабінетом
Міністрів України, або спеціально уповноважений виконавчий орган рад для
ліцензування певних видів господарської діяльності.
Суб’єкт господарювання, що має намір провадити певний вид господарської
діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган
чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою
встановленого зразка про видачу ліцензії.
Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у
її видачі у строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати надходження
заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо
спеціальним законом, що регулює відносини у певних сферах господарської
діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види
діяльності [6; 61].
Орган ліцензування:
1. забезпечує виконання законодавства у сфері ліцензування;
2. затверджує спільно із спеціально уповноваженим органом з питань
ліцензування ліцензійні умови провадження певного виду господарської
діяльності та порядок контролю за їх додержанням, крім випадків,
передбачених цим Законом;
3. видає та переоформлює ліцензії, видає дублікати ліцензій на певний
вид господарської діяльності, приймає рішення про визнання ліцензій
недійсними;
4. здійснює у межах своєї компетенції контроль за додержанням
ліцензіатами ліцензійних умов;
5. видає розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов;
6. анулює ліцензії на певний вид господарської діяльності;
7. формує і веде ліцензійний реєстр.
Орган ліцензування, яким є центральний орган виконавчої влади, що
здійснює передбачені цією статтею повноваження, може делегувати їх своїм
структурним територіальним підрозділам.
Повноваження органу ліцензування не можуть бути делеговані іншим особам,
у тому числі створеним органом ліцензування.
Орган ліцензування не може доручати іншим особам визначати спроможність
суб’єктів господарювання виконувати ліцензійні умови згідно з поданими
документами.
Фінансування органу ліцензування здійснюється за рахунок коштів
Державного бюджету України або місцевого бюджету [2].
Відповідно до ст. 8 Закону ліцензійні умови є нормативно-правовим актом,
положення якого встановлюють кваліфікаційні, організаційні, технологічні
та інші вимоги для провадження певного виду господарської діяльності.
Суб’єкт господарювання зобов’язаний провадити певний вид господарської
діяльності, що підлягає ліцензуванню, відповідно до встановлених для
цього виду діяльності ліцензійних умов.
У ліцензійні умови щодо видів господарської діяльності, для провадження
яких необхідні спеціальні знання, включаються кваліфікаційні вимоги до
працівників суб’єктів господарювання — юридичних осіб та (або) до
фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності.
У разі якщо для провадження певних видів господарської діяльності, що
підлягають ліцензуванню, необхідні особливі вимоги щодо будівель,
приміщень, обладнання, інших технічних засобів, такі вимоги включаються
до ліцензійних умов.
Ліцензійні умови та порядок контролю за їх додержанням затверджуються
спільним наказом спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування
та органу ліцензування.
Ліцензійні умови та зміни до ліцензійних умов підлягають оприлюдненню у
порядку, встановленому законодавством, і набирають чинності через десять
днів з дати державної реєстрації нормативно-правового акта, якщо в ньому
не передбачений пізніший строк набрання чинності [2].
2. Види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів
господарської діяльності» ліцензуванню підлягають такі види
господарської діяльності:
• пошук (розвідка) корисних копалин;
• виробництво, ремонт вогнепальної зброї та боєприпасів до неї,
холодної, пневматичної зброї калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту
кулі понад 100 м/с, торгівля вогнепальною зброєю та боєприпасами до неї,
холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 мм і швидкістю
польоту кулі понад 100 м/с;
• виробництво вибухових речовин і матеріалів (за переліком, що
визначається Кабінетом Міністрів України);
• виробництво особливо небезпечних хімічних речовин (за переліком, що
визначається Кабінетом Міністрів України);
• видобуток уранових руд;
• видобуток і виробництво дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння,
дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного
каміння;
• виготовлення виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння,
дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного
каміння, торгівля виробами з дорогоцінних металів і дорогоцінного
каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення,
напівдорогоцінного каміння;
• виробництво лікарських засобів, оптова, роздрібна торгівля лікарськими
засобами;
• виробництво ветеринарних медикаментів і препаратів, оптова, роздрібна
торгівля ветеринарними медикаментами і препаратами;
• виробництво пестицидів і агрохімікатів, оптова, роздрібна торгівля
пестицидами й агрохімікатами;
• виробництво спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої
та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони;
• розробка, виготовлення спеціальних технічних засобів для зняття
інформації з каналів зв’язку, інших засобів негласного одержання
інформації, торгівля спеціальними технічними засобами для зняття
інформації з каналів зв’язку, інших засобів негласного одержання
інформації;
• розробка, виробництво, використання, експлуатація, сертифікаційні
випробування, тематичні дослідження, експертиза, ввезення, вивезення
криптосистем і засобів криптографічного захисту інформації, торгівля
криптосистемами і засобами криптографічного захисту інформації;
• розробка, виробництво, впровадження, сертифікаційні випробування,
ввезення та вивезення голографічних захисних елементів;
• розробка, виробництво, впровадження, обслуговування, дослідження
ефективності систем і засобів технічного захисту інформації, надання
послуг у галузі технічного захисту інформації;
• виготовлення бланків цінних паперів, документів суворої звітності;
• транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом,
транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його
розподіл;
• постачання природного газу за регульованим і нерегульованим тарифами;
• зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, який
встановлюється ліцензійними умовами;
• централізоване водопостачання і водовідділення;
• розробка, випробування, виробництво, експлуатація ракетоносіїв,
космічних апаратів та їх складових, наземної космічної інфраструктури та
її складових, обладнання, що входить до складу космічного сегмента
супутникових систем;
• розробка, виробництво, виготовлення, зберігання, перевезення,
придбання, пересилання, ввезення, вивезення, відпуск, знищення
наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;
• культивування і використання рослин, що містять наркотичні засоби, у
промислових цілях;
• виконання дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних робіт;
• медична практика;
• переробка донорської крові та її компонентів, виготовлення з них
препаратів;
• ветеринарна практика;
• організація і утримання тоталізаторів, гральних закладів, випуск і
проведення лотерей;
• будівельна діяльність (вишукувальні і проектні роботи для будівництва,
спорудження несучих і огороджувальних конструкцій, виробництво і монтаж
інженерних та транспортних мереж);
• надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів залізничним,
повітряним, річковим і морським транспортом, а також автомобільним
транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення
пасажирів та їх багажу на таксі);
• надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі;
• заготівля, переробка, металургійна переробка брухту кольорових і
чорних металів;
• збирання, первинна обробка відходів і брухту дорогоцінних металів і
дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення,
напівдорогоцінного каміння;
• збирання, заготівля окремих видів відходів як вторинної сировини (за
переліками, які визначаються Кабінетом Міністрів України);
• операції у сфері поводження з небезпечними відходами;
• проектування, монтаж, технічне обслуговування засобів протипожежного
захисту і систем опалення, оцінка протипожежного стану об’єктів;
• випробування з пожежної небезпеки речовин, матеріалів, будівельних
конструкцій, виробів і обладнання, а також пожежної техніки,
пожежно-технічного озброєння, продукції протипожежного призначення на
відповідність встановленим вимогам;
• надання послуг, пов’язаних з охороною державної та іншої власності, а
також надання послуг з охорони громадян;
• виконання топографо-геодезичних, картографічних робіт;
• виконання авіаційно-хімічних робіт;
• пересилання поштових переказів, простих і реєстрованих листів,
поштових карток і посилок масою до 30 кг;
• надання послуг радіозв’язку (з використанням радіочастот);
• надання послуг телефонного зв’язку (крім відомчих об’єктів);
• технічне обслуговування мереж теле-, радіо- і провідного мовлення в
межах промислової експлуатації;
• організація іноземного, внутрішнього, закордонного туризму,
екскурсійна діяльність;
• фізкультурно-оздоровча і спортивна діяльність: організація і
проведення спортивних занять професіоналів і аматорів спорту;
• діяльність з підготовки спортсменів до змагань з різних видів спорту,
визнаних в Україні;
• діяльність арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих
санацією, ліквідаторів);
• посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном;
• професійна діяльність на ринку цінних паперів;
• виконання землевпорядних і землеоцінних робіт;
• проектування, будівництво нових і реконструкція існуючих меліоративних
систем та окремих об’єктів інженерної інфраструктури;
• діяльність, пов’язана з промисловим виловом риби на промислових
ділянках рибогосподарських водойм, крім внутрішніх водойм (ставків)
господарств;
• посередницька діяльність митного брокера і митного перевізника;
• виробництво дисків для лазерних систем зчитування;
• експорт, імпорт обладнання та дисків для лазерних систем зчитування;
• виготовлення парфумерно-косметичної продукції з використанням спирту
етилового [2].
3. Процедура ліцензування певних видів господарської діяльності
У Законі України «Про ліцензування певних видів господарської
діяльності» встановлено не тільки єдиний перелік видів діяльності, що
підлягають ліцензуванню, а й єдина, уніфікована дозвільна процедура
ліцензування.
Перший етап процедури ліцензування — звернення суб’єкта господарювання
до органу ліцензування із заявою про видачу ліцензії.
Іншими словами, це ініціювання процедури ліцензування, тобто добровільне
волевиявлення суб’єкта господарювання. Регламентація цього етапу
здійснюється Законом стосовно форми заяви, даних, Що містяться в ній, а
також документів, що додаються до заяви.
Таким чином, для початку процедури ліцензування досить здійснення дій
одним учасником ліцензійних відносин — суб’єктом господарювання. Закон
не вимагає на цьому етапі видання яких-небудь актів з боку органу
ліцензування.
Подання суб’єктом господарювання заяви про видачу ліцензії має важливе
процедурне значення в тому змісті, що з цією дією пов’язується початок
перебігу процедурних строків, установлених Законом.
Згідно зі ст.10 Закону суб’єкт господарювання, який має намір провадити
певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через
уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу
ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.
Ліцензія видається органами ліцензування, перелік яких встановлено
постановою Кабінету Міністрів України від 14.11.2000 № 1698.
Приватний підприємець, який має намір здійснювати вид діяльності, що
підлягає ліцензуванню, повинен подати до органу ліцензування такі
документи:
1. Заяву встановленого зразка про видачу ліцензії, у якій зазначаються:
• прізвище, ім’я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта,
ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної
особи — платника податку та інших обов’язкових платежів;
• вид господарської діяльності, на здійснення якої заявник має намір
одержати ліцензію.
2. Копію свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької
діяльності [7; 45].
Для окремих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню,
до заяви про видачу ліцензії також додаються документи, вичерпний
перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням
спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування. Перелік
документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду
господарської діяльності, затверджено постановою Кабінету Міністрів
України від 04.07.2001 р. № 756.
Органу ліцензування забороняється вимагати від суб’єктів господарювання
інші документи, не вказані у цьому Законі, крім документів, передбачених
ч. 5 ст. 10 Закону.
Другий етап процедури ліцензування — розгляд заяви та прийняття органом
ліцензування рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі.
Згідно з ч. 8 ст. 10 Закону заява про видачу ліцензії залишається без
розгляду, якщо: заява подана (підписана) особою, яка не має на це
повноважень; документи оформлені з порушенням вимог цієї статті.
Про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду заявник
повідомляється в письмовій формі із зазначенням підстав залишення заяви
про видачу ліцензії без розгляду у строки, передбачені для видачі
ліцензії.
Після усунення причин, що були підставою для винесення рішення про
залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду, заявник може повторно
подати заяву про видачу ліцензії, яка розглядається в порядку,
встановленому цим Законом. Ст. 11 Закону регламентує прийняття рішення
про видачу або відмову у видачі ліцензії. Орган ліцензування приймає
рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі у строк не
пізніше ніж десять робочих днів з дати надходження заяви про видачу
ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо спеціальним законом,
що регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не
передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності.
Повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії або про відмову у
видачі ліцензії надсилається (видається) заявникові в письмовій формі
протягом трьох робочих днів з дати прийняття відповідного рішення. У
рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначаються підстави такої
відмови.
Підстави відмови у видачі ліцензії конкретизовані у відомчих
нормативно-правових актах, де вони визначені по-різному. Щоб уникнути
різночитань і відомчого суб’єктивного підходу, необхідно орієнтуватися
на вичерпний перелік підстав відмови у видачі ліцензії виключно на
законодавчому рівні, передбачений у ст. 11 Закону «Про ліцензування
певних видів господарської діяльності».
Хоча в Законі прямо не зазначено, однак, враховуючи те, що перелік
підстав для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії має
вичерпний характер, слід дійти висновку, що така відмова за іншими
підставами неприпустима. Це означає, що, наприклад, орган ліцензування
не може відмовити здобувачеві ліцензії у видачі ліцензії з мотивів
недоцільності дії різних ліцензіатів в тій самій галузі діяльності.
Третій етап — видача ліцензії. З одержанням ліцензії суб’єкт
господарювання, що є здобувачем ліцензії, здобуває статус ліцензіата.
Ліцензія на здійснення підприємницької діяльності видається Кабінетом
Міністрів України або уповноваженим ним органом у термін не більший ніж
30 днів із дня одержання заяви.
У ліцензії вказуються: найменування, ідентифікаційний код органу, що
видав ліцензію; прізвище, ім’я, по батькові, адреса проживання,
ідентифікаційний код фізичної особи або найменування і місцезнаходження,
ідентифікаційний код юридичної особи; вид діяльності, на яку видається
ліцензія; місце її здійснення; особливі умови і правила здійснення
даного виду діяльності (ліцензійні умови); номер реєстрації ліцензії,
дата її видачі й термін дії [8; 56].
Видачу ліцензії регламентує ст. 14 Закону, згідно з якою орган
ліцензування повинен оформити ліцензію не пізніше ніж за три робочі дні
з дня надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу
ліцензії. Орган ліцензування робить відмітку про дату прийняття
документів, що підтверджують внесення заявником плати за видачу
ліцензії, на копії опису, яку було видано заявнику при прийомі заяви про
видачу ліцензії. Якщо заявник протягом тридцяти календарних днів з дня
направлення йому повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії
не подав документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії,
або не звернувся до органу ліцензування для отримання оформленої
ліцензії, орган ліцензування, який оформив ліцензію, має право скасувати
рішення про видачу ліцензії або прийняти рішення про визнання такої
ліцензії недійсною.
Строк дії ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності
встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально
уповноваженого органу з питань ліцензування, але не може бути меншим ніж
три роки [9; 20].
У Законі імперативно встановлений мінімальний строк дії ліцензії, тому
неправомірною є видача ліцензії на строк менше трьох років. Слід
передбачити в ст.14 Закону, що рішення про видачу ліцензії на строк
менше трьох років може бути оскаржене в судовому порядку.
Конкретні строки і максимальні строки дії ліцензії можуть
встановлюватися органами ліцензування.
У Законі прямо не зазначені правила обчислення строку дії ліцензії.
Вважаємо, що строк дії ліцензії обчислюється з дня її видачі органом
ліцензування, а припиняється при закінченні строку дії ліцензії.
На перебіг строку дії ліцензії не впливає фактичне невикористання
ліцензії ліцензіатом або переоформлення ліцензії. Закінчення строку дії
ліцензії означає припинення права суб’єкта господарювання на здійснення
зазначеного в ліцензії виду господарської діяльності.
Згідно зі ст.15 Закону за видачу ліцензії справляється плата, розмір та
порядок зарахування якої до Державного бюджету України встановлюються
Кабінетом Міністрів України. Плата за ліцензію — це разовий платіж, що
вноситься суб’єктом господарювання за одержання ліцензії. Плата за
видачу ліцензії вноситься після прийняття рішення про видачу ліцензії.
У Постанові Кабінету Міністрів України «Про термін дії ліцензії на
провадження певних видів господарської діяльності, розміри і порядок
зарахування плати за її видачу» від 29.11.2000 р. № 1755 встановлено, що
плата за видачу ліцензії на провадження певних видів господарської
діяльності (крім видів господарської діяльності, зазначених у пунктах 3
і 4 цієї постанови) справляється у розмірі 20 неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян, якщо органом ліцензування є центральний
орган виконавчої влади, або 15 неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян, якщо органом ліцензування є місцевий орган виконавчої влади
[10].
Стягнення будь-яких інших відрахувань з суб’єкта господарювання
заборонено. Згідно з Указом Президента України «Про деякі заходи з
дорегулювання підприємницької діяльності» від 23.07.1998 р. органи, що
видають ліцензії на певні види підприємницької діяльності, як умову
видачі ліцензій, не можуть висувати відрахування коштів на користь
будь-яких бюджетних або позабюджетних фондів, установ, підприємств,
організацій чи окремих осіб [11].
Таким чином, процедура ліцензування певних видів господарської
діяльності — це процедура публічного посвідчення компетентним органом
ліцензування права суб’єкта господарювання, який є здобувачем ліцензії,
здійснювати конкретний вид господарської діяльності.
Ця процедура, за загальним правилом, відповідно до Закону «Про
ліцензування певних видів господарської діяльності», має дозвільний
характер, а у випадках, передбачених Законом, — конкурсний.
Учасниками процедури ліцензування є суб’єкт господарювання (спочатку в
якості здобувача ліцензії, а потім ліцензіата), а також орган
ліцензування.
Ця процедура складається з наступних послідовних обов’язкових етапів, що
складають комплекси процедурних дій:1) звернення суб’єкта господарювання
до органу ліцензування із заявою про видачу ліцензії; 2) розгляд заяви і
прийняття органом ліцензування рішення про видачу ліцензії або про
відмову в її видачі; 3) видача ліцензії.
Процедура ліцензування, що здійснюється в конкурсному порядку, включає
стадію проведення конкурсу на отримання ліцензій для видів господарської
діяльності, провадження яких пов’язане з використанням обмежених
ресурсів.
Процедура ліцензування може включати факультативні етапи:
а) переоформлення ліцензії;
б) зміна даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про
видачу ліцензії;
в) видача дубліката ліцензії.
Регламентація процедури ліцензування здійснюється за допомогою низки
процедурних норм, що регулюють дії, які здійснюються на різних етапах
ліцензування. На відміну від матеріальних норм, що містяться в Законі,
та визначають види діяльності, які підлягають ліцензуванню, правовий
статус органів ліцензування, процедурні норми встановлюють порядок
ліцензування, його стадії тощо [6; 67].
Переоформлення ліцензії
У разі виникнення підстав для переоформлення ліцензій суб’єкт
господарювання зобов’язаний протягом десяти робочих днів подати до
органу ліцензування заяву про переоформлення ліцензії разом з ліцензією,
що підлягає переоформленню, і відповідними документами чи їх нотаріально
завіреними копіями, що підтверджують зазначені зміни.
Підстави для переоформлення ліцензії:
• зміна прізвища, імені, по батькові фізичної особи — суб’єкта
підприємницької діяльності;
• зміна місця проживання фізичної особи — суб’єкта підприємницької
діяльності;
• зміни, пов’язані зі здійсненням ліцензіатом певного виду господарської
діяльності.
Орган ліцензування протягом трьох робочих днів з дати надходження заяви
про переоформлення ліцензії та документів, що додаються до неї,
зобов’язаний видати переоформлену на новому бланку ліцензію з
урахуванням змін, зазначених у заяві про переоформлення ліцензії. При
цьому термін дії переоформленої ліцензії не може перевищувати терміну
дії, зазначеного в ліцензії, яку переоформлюють.
У той час, коли ліцензія переоформлюється, суб’єкт господарювання може
продовжувати займатися видами діяльності, що підлягають ліцензуванню. У
цьому разі замість ліцензії підставою для здійснення такої діяльності є
довідка про прийняття заяви на переоформлення ліцензії, що видається
органом ліцензування.
За переоформлення ліцензії стягується плата в розмірі п’яти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Анулювання ліцензії.
Відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів
господарської діяльності» ліцензія може бути анульована на таких
підставах:
• за заявою ліцензіата про анулювання ліцензії;
• на підставі акта про повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов;
• на підставі рішення про скасування державної реєстрації суб’єкта
господарювання;
• на підставі нотаріально завіреної копії свідоцтва про смерть фізичної
особи — суб’єкта підприємницької діяльності;
• на підставі акта про виявлення недостовірних відомостей у документах,
поданих суб’єктом господарювання для одержання ліцензії;
• на підставі акта про встановлення факту передання ліцензії іншій
юридичній чи фізичній особі для здійснення господарської діяльності;
• на підставі акта про встановлення факту неподання у встановлений строк
інформації про зміни зазначених у документах даних, що додавалися до
заяви про видачу ліцензії;
• на підставі акта про невиконання розпорядження про усунення порушень
ліцензійних умов;
• у зв’язку з неспроможністю ліцензіата забезпечити виконання
ліцензійних умов, встановлених для певного виду господарської
діяльності.
Рішення про анулювання ліцензії приймається органом ліцензування
протягом 10 робочих днів із дати встановлення підстав для анулювання
ліцензії, що надсилається ліцензіатові із зазначенням підстав для
анулювання не пізніше трьох робочих днів з дати його прийняття. Таке
рішення набирає чинності за 10 днів із дня його прийняття [2].
Якщо анулювання ліцензії пов’язане з порушенням ліцензіатом вимог Закону
України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», то
нову ліцензію ліцензіат може одержати не раніше як за рік з дати
ухвалення рішення органу ліцензування про анулювання попередньої
ліцензії.
Цей самий закон встановлює, що ухвалення рішення про анулювання
відбувається з обов’язковим запрошенням ліцензіата і його представників.
Рішення про анулювання ліцензії набирає чинності за десять днів з дня
його прийняття. Однак ліцензіат має право оскаржити рішення про
анулювання шляхом подання скарги до експертно-апеляційної ради. При
цьому дія рішення про анулювання ліцензії припиняється до прийняття
відповідного рішення органом з питань ліцензування.
Видача дубліката ліцензії
Необхідність одержання дубліката ліцензії у суб’єкта господарювання
виникає в разі її втрати чи пошкодження. Порядок видачі дубліката
ліцензії аналогічний порядку її переоформлення.
У разі втрати чи пошкодження ліцензії ліцензіат зобов’язаний звернутися
до органу ліцензування із заявою про видачу дубліката ліцензії з
додаванням до нього документу, що засвідчує внесення плати за видачу
дубліката. За видачу дубліката ліцензії справляється плата в розмірі
п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У разі пошкодження ліцензії до заяви додається також непридатна для
користування ліцензія.
Так само, як і на переоформлення ліцензії, на видачу дубліката ліцензії
органу ліцензування відведено три робочих дні з моменту подання заяви на
видачу дубліката. Підставою для здійснення ліцензійної діяльності під
час оформлення дубліката є довідка про подання заяви на видачу дубліката
[7; 48].
Висновок
Таким чином, ліцензування є формою виконавчої діяльності, вираженої в
санкціонуванні, офіційному визнанні за визначеними суб’єктами прав на
заняття окремими видами діяльності, коли потрібен високий професіоналізм
і кваліфікація, а також здійснення контролю за фактично здійснюваними
діями. Ліцензійна діяльність є основним і необхідним засобом
управлінського впливу, за допомогою якого громадяни нашої держави
отримають змогу розширювати свою діяльність, у зв’язку з наявністю
відповідних нормативних актів.
Тривалий час у законодавстві не було визначено дане поняття із переліком
усіх істотних ознак ліцензування. Крім того законодавець, уживаючи
термін «ліцензування», часто підмінював його словосполученням «видача
ліцензій». На сьогодні існує багато нормативних документів, які
врегульовують питання ліцензування. Така їх кількість говорить, у першу
чергу, про те, що інститут ліцензування не досить чітко визначений
Законом України «Про ліцензування певних видів господарської
діяльності», а також про необхідність удосконалення інституту
ліцензування на теоретичному та практичному рівнях.
Список використаних джерел:
1. Бекірова Е. Правова природа інституту ліцензування певних видів
господарської діяльності // Підприємництво, господарство і право. –
2007, №10, ст. 95 – 97.
2. Закон України «Про ліцензування певних видів господарської
діяльності» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2000, N 36.
3. Господарський кодекс України: Коментар. – Х.: «Одіссей», 2004. – 848
с.
4. Курило В. Державне ліцензування як правова підстава підприємницької
діяльності з надання послуг щодо охорони власності та громадян //
Юридична Україна. – 2004, № 2, ст. 50 – 54.
5. Ліцензування в Україні / За ред. А.В. Шашкевич: Державний комітет
України з питань регуляторної політики та підприємництва. – К.: Юрінком
Інтер, 2005. – 414 с.
6. Господарське право України: Навчальний посібник / За заг. ред. проф.
Н.О. Саніахметової. – X.: «Одіссей», 2005. – 608 с.
7. Господарське право України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / М.
К. Галянтич, С. М. Грудницька, О. М. Міхатуліна та ін. – К.: МАУП, 2005.
– 424 с.
8. Господарське право: Навчальний посібник / Л.А. Жук, І.Л. Жук, О.М.
Неживець. – К.: Кондор, 2003. – 400 с.
9. Щербина В. С. Господарське право України: Навч. посібник. – К.:
Атіка, 1999. – 336 с.
10. Постанова Кабінету Міністрів України «Про термін дії ліцензії на
провадження певних видів господарської діяльності, розміри і порядок
зарахування плати за її видачу» від 29.11.2000 р. № 1755
11. Указ Президента України «Про деякі заходи з дорегулювання
підприємницької діяльності» від 23.07.1998 р.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
