ПРАВИЛА УКРАЇНСЬКОЇ ОРФОЕПІЇ
Слово “орфоепія” запозичене з грецької мови і означає правильну вимову.
Українська і російська мови мають різні правила орфоепії. Російською
мовою можна недомовляти закінчення слів, пропускати склади, ненаголошені
О вимовляти як А, і це не буде вважатись неграмотною орфоепією.
Українська мова вимагає вимовляти все точно і чітко, так, як написано.
Виняток представляє одна літера Щ, яка є складовою, двозвучною в усіх
словах і вимовляється як ШЧ.
Іван Франко власноруч писав:
“Вічний революціонер –
Дух, шчо тіло рве до бою,
Рве за поступ, шчастя й волю, –
Він не вмер, він щче живе.”
В часи І. Франка українська мова не мала ще літери Щ. Вона запозичена з
російського алфавіту в радянські часи, але орфоепія – вимова залишилась
давня.
Отже, сучасна літературна орфоепія слів із літерою щ така: щчастя,
шчука, шчогла, шчавель, шчур, нешчастя, якшчо, тому шчо, шчоби, шчоб,
шчось, ну тай шчо, тільки шчо, шчодня, шчотижня, шчоночі, шчороку і
т. д.
Це і є перше правило української орфоепії.
Друге правило української орфоепії, стосується ненаголошеноі літери О.
В російській мові ненаголошена О вимовляється як А, і це є ментальністю,
характерною властивістю російської орфоепії.
Коли мовці чи мовляни, тобто люди, що говорять, промовляють українські
слова на російський лад, то ось який орфоепічний парадокс з того
виходить: кампазітари, афтапартрети, паети, транспарт, падарунак,
паштова скринька, періад, прагрес…
Українська мова просить Вимовляти всі ненаголошені О як О: композитори,
автопортрети, поети, кохана і т.далі.
Попробуйте вголос вимовляти правильною орфоепією написані слова і
слухайте, щоби з ваших уст звучало кругле О.
Третє правило стосується орфоепії української літери В.
В російській мові літера В в закритих складах вимовляється як Ф, така
російська орфоепія. В українській мові підміна звуку В на Ф звучить
надзвичайно неприємно, неграмотно, немилозвучно: кампазитаріф, паетіф,
музикантіф, героіф, тюльпаніф, автаритетіф, текстіф, здабуткіф,
слухачіф, прафесіаналіф, наукофціф і т.д.
Таку вимову можна почути не тільки на побутовому рівні. Вона неприємна
для сприйняття. Але коли вголос правильно озвучувати написані слова, то
зразу відчувається краса української орфоепії: композиторів, поетів,
музикантів, героїв, тюльпанів, авторитетів, текстів, здобутків,
слухачів, професіоналів і т.д.
Четверте правило буде стосуватись вимови йотованої української літери Ї,
якої немає в російській мові.
Правило п’яте
М’яке и після к, х, г.
Люди, що рідко послуговуються українською мовою, припускаються
зросійщених звуків: письменний, варений, хлопчікі-гаропчікі, марякі,
виснафкі, кідати, трохі, трошкі, гіирогі, хітра.
Треба вимовляти так, як написано і слухати себе, щоби буквосполучення –
ки, – хи, – чи звучали м’яко: письменники, вареники, хлопчики-горобчики,
моряки, висновки, кидати, трохи, трошки, пироги, хитра…
Це саме стосується жіночих іменників у родовому відмінку. Треба
вимовляти не класикі, рубрикі, Америкі, економікі, а м’яке й: класики,
Америки, економіки.
Якось в одній із передач на Українському радіо на всю Україну прозвучало
таке речення: “Пает Шефченка буф здібний да наукі”. Таке звучання
української мови “дуже неприємне для слуху, неграмотне, психологічно
несприйнятливе, образливе.
Говорімо грамотно: “Поет Шевченко був здібний до науки”. Це правило
стосується часто вживаних прислівників: такім чінам, мофчкі, я такі
буду. Це написано неграмотно, то і говорити так не треба.
Пишемо і говоримо: таким чином, мовчки, я, таки буду.
Правило шосте.
Українське м’яке и після ч.
Часто вживане, неконтрольоване мовцями зросійщене звучання: їх вчінкі,
великі чісла, чін, чімалий, чінність, вчітель, чітати, лічільнік, нафчі
нас! – невластиве, непритаманне українській мові. Слід вимовляти так, як
написано: їх вчинки, великі числа, чималий, вчитель, читати, лічильник,
навчи нас!
Це правило стосується орфоепії дієприслівників, в яких закінчення – чи,
не можна підміняти на – чі: не чітаючі, питаючі, навчаючі, а читаючи,
питаючи, навчаючи.
Є множинні дієприкметники, що закінчуються на -чі: відпочиваючі люди,
дрімаючі верби, ридаючі жінки, блимаючі зорі.
Правило сьоме.
Українське м’яке є після ч треба вимовляти як е, а не як є.
Приклади, почуті від людей: Шефчєнка, фчєна ступінь, чєргавий випуск,
Чорнобиль, Чернігіф, червона калина, астаннім чясом, тяжкі чяси.
Треба переймати правильне звучання на слух від людей, що досконало
озвучують українську мову.
Аналогічно: не чютка, а чутка, не чюжина, а чужина; не чюб, а чуб, не
чюдо, а чудо.
Правило восьме.
В кінці слів поданих прикладів українська дикція вимагає вимовляти
йотоване -я (йа), а не зросійщене – а.
Не вірно: лініа, позициа, міліциа, прапазициа, конструкциа, Алімпіа. А
вірно: лінія, позиція, міліція, конструкція, Олімпія.
Слухаймо, що звучить з наших уст!
Правило дев’яте.
Українське йотоване -йе=є в дієсловах.
Не спотворюймо української мови зросійщеними закінченнями: мае, дбае,
грае вважае, виконуе, пам’ятае, вражае поздравляема вас, стосуеться,
виявляеться. Неприємно і боляче слухати!
Обов’язково треба вимовляти йотовано: має, дбає, вважає, виконує,
пам’ятає, вражає, вважаємо; пропонуємо, вітаємо вас, поздоровляємо,
стосуеться виявляється
Правило 10.
Закінчення -ого у родовому відмінку множинних прикметників чоловічого
роду треба вимовляти повністю, не ковтати букву=звук г:
Неправильно: украінськоо народу, кійфськоо патріархату,
севастопольськоо свята, сьогоднішньоо номеру.
Правильно: українського народу, київського патріархату,
севастопольського свята, сьогоднішнього номеру.
Правило 11.
Всі йотовані голосні в українській мові треба вимовляти через йот=й:
є=йе, ї=йі, ю=йу, я=йа.
Власне йотовані голосні звуки надають українській мові приємного
милозвуччя, а йотованого звуку ї нема в російській мові.
Правило 12.
Стосується вимови різних прикметників, що вимовляються на російський
лад.
Неправильно, неграмотно звучить в українському ефірі: невеличкій
будинак, творчій працівник, біленькій хлопчік, невеликій штат, високій
гість і т.д.
Грамотно писати і правильно вимовляти так: невеликий будинок, творчий
колектив, біленький хлопчик, високий гість…
Правило 13.
Про пропуск цілих складів, неприпустимий у грамотному українському
мовленні.
Приклади: бато, взалі, сьодні, прально, тікі, стін, тікі що, нічо нема,
я нічо не знаю, Кочубей не одне знав, чо знати не треба. Як неприємно
читати такі неграмотності, так неприємно їх і чути.
Українська мова не любить скоромовки, треба все вимовляти: багато,
взагалі, сьогодні, правильно, тільки, стільки, тільки що, нічого нема.
Кожен інтелігентний українець повинен себе контролювати.
Правило 14
Стосується займенників паразитів:
… інфляція вана має природу, вани ваювали, заканадафча влада вана
відсутня.
Людям, що так говорять тільки здається, що вони володіють українською
мовою. Вони порушують не одне, а всі правила української орфоепії.
Правило 15.
В українську мову прокралося дуже багато русизмів і полонізмів.
Особливо вони проявляються на побутовому рівні: вапше, вроді, раді бога,
не нада, пашті, чуть-чуть, по-любому, карочє, ну тай що, шарфік, садік,
тіліфон, тілівізор, халадільнік, шьочік, сапожкі, штанішкі, тіпа курткі
і т.п.
Люди думають про те, що вони говорять і не думають як вони говорять.
Правило 16.
Українська мова має чудову форму звертання. Клична форма, яка відсутня в
російській мові:
Миколо Петровичу! Іване Дмитровичу! Євгеніє Івановно! Любове Павлівно!
Пане! Пані! Донечко! Синочку! Дівчино! Хлопче! Хлопчику! Водичко!
Дощику! Краю мій! Яворе! Дубе! Луже! Вкраїно-Україно! Вітчизно кохана!
Криме чорноморський! Севастополе любий!
Звертання не може бути вимовлене скоромовкою, невиразно, і з пропуском
складів “Дргі дрзі! Вітаема вас!” Клична форма, правильно орфоепічне і
інтонаційно вимовлена, створює особливу теплу атмосферу, виявляє етику
і естетику звертання.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
