Реферат
з дисципліни: фізичне виховання
Тема.
Характерні риси‚ зміст і побудова уроку фізкультури. Визначення завдань
уроку.
План
Характерні риси‚зміст і побудова уроку;
Визначення завдань року;
Висновки;
1. Характерні риси, зміст і побудова уроку
Фізична культура як навчальний предмет передбачена в усіх класах
загальноосвітньої і професійної школи. В умовах, коли освіта стає все
більш професійно орієнтованою, фізична культура належить до обов’язкових
предметів поряд із рідною мовою і літературою, природознавством,
математикою, ; історією України. Зміст предмета регламентується
програмою, практична реалізація якої здійснюється на уроках фізичної
культури. Відвідування уроків є обов’язковим для всіх учнів школи.
Залежно від стану здоров’я після проведення щорічного поглибленого
медичного огляду лікар розподіляє учнів на медичні (основну і спеціальну
медичну) групи для занять фізичною культурою на підставі “Положення про
лікарсько-фізкультурну службу”, затвердженого наказом міністра охорони
здоров’я України від 31 грудня 1992 року за № 2111. До основної групи
входять практично здорові діти, а ті, що І мають відхилення у стані
здоров’я, належать до спеціальної медичної групи і навчаються за
спеціальною програмою.
1.1. Риси уроку
Характерними рисами уроку, що відрізняють його від інших форм фізичного
виховання, є те, що:
на уроках фізичної культури вчитель створює найкращі умови для
розв’язання усіх завдань фізичного виховання та спрямовує самостійну
роботу учнів;
уроки визначають основний зміст інших форм фізичного виховання школярів;
на уроках яскраво виражена дидактична спрямованість, зумовлена
вирішенням освітніх завдань;
керівна роль належить вчителю, який викладає предмет і здійснює
виховання учнів;
діяльність учнів чітко регламентується, а навантаження строго дозується
згідно з їхніми індивідуальними можливостями;
на уроках присутній постійний склад учнів, яким притаманна вікова
однорідність;
• уроки зумовлені розкладом занять.
Ці риси підносять урок фізичної культури до рівня основної форми занять
і створюють сприятливі умови для досягнення мети навчання у школі —
підготовки всіх учнів до самостійного життя, праці, формування в них
потреби та вміння регулярно займатися фізичними вправами, зміцнювати
здоров’я і підтримувати належний рівень фізичної підготовки протягом
усього життя.
Це вимагає такої побудови навчального процесу, коли учні під
керівництвом педагога опановують систему знань і способи діяльності,
виховуються та розвиваються.
Отже, урок фізичної культури можна розглядати як своєрідний
системоутворюючий фактор. У ньому, з одного боку, в діалектичній єдності
виступають мета, завдання, засоби і методи навчання, а з іншого — урок
об’єднує в єдине ціле всі форми фізичного виховання школярів.
Досягненню високої ефективності кожного заняття сприяє глибоке знання
вчителем теорії і методики уроку. Творче осмислення теорії та існуючої
практики фізичного виховання дасть змогу вчителеві використати все
багатство фізичних вправ, широке коло методів навчання і виховання,
прогресивні форми організації занять відповідно до конкретних умов,
завдань і реальних рухових можливостей учнів.
Віддаючи належне засновникам української національної методики фізичного
виховання, звертаємо увагу читача на те, що вже на початку XX ст.
вчитель фізичної культури Коломийської гімназії Петро Франко у статті
“Фізичне виховання в народних школах першого ступеня” [1] чітко визначив
завдання фізичного виховання та умови їх досягнення, що свідчить про
існування цілісної системи впливу на учнів.
Крім запобігання негативного впливу сидячого способу життя на розвиток
організму, заняття фізичними вправами, на думку П. Франка, повинні
сприяти розв’язанню таких завдань:
вирощувати здорову, всебічно розвинуту молодь, навчати її долати
лінивість душі і тіла;
виробляти в юнаків і дівчат життєво важливі рухові навички та вміння;
о виховувати сміливість, силу волі, витривалість, дисциплінованість і
солідарність;
сприяти формуванню веселої вдачі, погідності духу;
розвивати любов до рідного краю, природи;
відвернути молодь від шкідливих звичок і спрямувати до доцільних
(залежно від віку та статі) занять за інтересами. При цьому треба широко
використовувати традиції, звичаї українського народу як
загальнонаціональні, так і місцеві.
Для проведення занять школи пристосовували приміщення (зали із лавами,
подвір’я), береги річок, лісосмуги тощо. Для практичних занять учні
повинні були самі виготовляти для себе булави, палиці, рукавиці для
боксу, ходулі, “крокові” пояси для плавання, скакалки, приладдя для
стрибків у висоту, жердки, м’ячі та. ін. Висувались певні вимоги до
спортивної форми. Для хлопчиків і дівчаток вона складалася зі штанців та
сорочок із короткими рукавами, які могли мати вишиті лямівки. Заняття
проводилися босоніж.
Були певні вимоги й до результатів, досягнутих учнями. Проби на пластову
відзнаку фізичної вправності в бігу, стрибках, метаннях та плаванні мало
чим відрізнялися від сучасних контрольних нормативів шкільної програми,
а в деяких вправах — і перевищували їх. Наприклад, дистанцію 60 м
пересіченою місцевістю учні тринадцяти років повинні були подолати за 12
с
Організація такого процесу навчання в минулому зумовлює необхідність
висунення певних вимог і до сучасного уроку.
1.2. Зміст уроку
Зміст уроків фізичної культури — не тільки набір фізичних вправ, як це
часто трактується. Школярам треба прищепити гігієнічні навички, навчити
їх раціонально будувати режим праці і відпочинку, вільно ходити,
правильно дихати, загартовуватись і багато іншого, що стосується
здорового способу життя. Про важливість такої позиції свідчить той факт,
що деякі вчителі шкіл та наукові працівники пропонують запровадити в
школі третій, теоретичний урок фізичної культури. Змістом таких уроків
може бути навчальний матеріал із фізіології, педагогічного контролю,
спортивної медицини, психології, гігієни. Тоді, на думку спеціалістів,
школярі отримуватимуть глибокі знання щодо правил загартування,
шкідливості паління, вживання алкоголю і наркотиків тощо. Тобто це
повинні бути уроки пізнання людини, її можливостей, шляхів
удосконалення. Віддаючи належне авторам цієї ідеї, думаємо, що ці
питання сьогодні можна розв’язувати за рахунок оптимізації між
предметних зв’язків та методики самих уроків фізичної культури, а також
інших форм фізичного виховання молоді.
Головним для досягнення бажаного результату в змісті уроку є виконання
учнями запланованих вправ і пов’язана з цим всебічна навчальна праця
учнів, яка включає такі дії:
інтелектуальні, що проявляються у спостереженні, слуханні, сприйнятті та
осмисленні одержаної інформації, запам’ятовуванні, пошуку власних шляхів
вирішення завдань та проектуванні власних дій;
рухові, які полягають у виконанні спроектованих дій, розучуванні,
закріпленні та вдосконаленні фізичних вправ у сприятливих і
несприятливих умовах, спрямованому розвитку фізичних якостей;
контрольно-оцінюючі дії, що передбачають організацію самоконтролю і
самооцінки, виявлення й усунення помилок, обговорення питань, які
виникають у процесі навчання, з учителем і товаришами, регулювання
емоційних проявів.
Від цих елементів діяльності учнів залежить кінцевий результат уроку.
Отже, вони є провідними у змісті занять.
Проте конкретні дії учнів і класу загалом є наслідком певної діяльності
вчителя. Йдеться про висунення завдань на певний урок, визначення
напрямків їх розв’язання і створення умов для виконання.
Учитель спостерігає за діяльністю учнів, оцінює і коригує їхні дії,
дозує навантаження, управляє поведінкою, налагоджує стосунки між дітьми
тощо. Уся ця діяльність педагога, що визначає і спрямовує дії учнів, має
величезне значення.
Результатом діяльності дітей, спрямованої вчителем, є зміни у фізичному
і психічному стані учнів, у їхніх знаннях, уміннях, навичках і
поведінці. І (і внутрішні процеси і зміни, викликані організованим
виконанням фізичних вправ та інших видів діяльності, становлять ще одну
сторону уроку фізичної культури, його змісту.
Отже, зміст уроку фізичної культури — складне явище. Це певний набір
фізичних вправ і пов’язаних із ними знань, діяльність учнів і робота
вчителя, .і також результати — наслідок цієї роботи.
Зміст уроку планує вчитель, але педагог не може завчасно передбачити всі
деталі, ситуації та умови спілкування з дітьми. Тому в практиці
розрізняють зміст уроку: спроектований і реальний (той, що склався у
процесі його проведення. Зміст реального уроку не збігається повністю і
окресленим заздалегідь. Ця обставина повинна бути врахована педагогом до
початку уроку, а знання можливих варіантів, рівень методичної
підготовки, педагогічна інтуїція дадуть йому змогу завжди приймати
правильні рішення в його ході, реагуючи на реальні ситуації, стан учнів
і умови проведення уроку.
1.3. Структура уроку
У процесі побудови уроку вчитель проектує елементи його змісту. Основне
для проектування є біологічні закономірності функціонування організму, а
ще визначають його працездатність, а отже, логіка розгортання
навчального процесу зумовлюється біологічною працездатністю.
Як відомо, існують чотири зони працездатності: зона передстартового
стану, зона опрацьовування, зона відносної стабілізації і зона
тимчасової втрати працездатності. Це зумовлює і відповідну логіку
розгортання навчально-виховного процесу, яка передбачає:
послідовне залучення учнів до пізнавальної діяльності;
поступове досягнення необхідного рівня фізичної і психічної
працездатності;
розв’язання передбачених для певного заняття освітніх, оздоровчих і
виховних завдань;
забезпечення оптимального після робочого стану організму, котрий сприяв
би успішній наступній діяльності учнів.
Згідно з цією логікою, урок умовно поділяють па три частини: підготовчу
(припадає на перші дві зони працездатності), основну (відповідає фазі
вирішення передбачених основних завдань), заключну (покликану
забезпечити перехід учнів до наступних після уроку дій). Поділ уроку на
частини не означає, що він втрачає свою цілісність. Навпаки, кожна
частина повинна логічно передувати наступній і випливати з попередньої.
Бажано, щоби переходи від однієї частини до іншої були м’якими і
непомітними.
Розв’язуючи окремі (специфічні) завдання, кожна частина служить
найефективнішому досягненню кінцевого результату уроку. Тому час, що
витрачається на окремі частини та їхній конкретний зміст, вельми
мінливий, бо залежить від безлічі факторів: завдань заняття, специфіки
вправ, конкретного стану учнів на певному уроці, їхніх особливостей,
зовнішніх умов тощо. Зазначені риси є характерними для структури всіх
основних форм занять із фізичного виховання. їхня структурна спільність
— не у формальному поділі на стандартну кількість частин, а в
необхідності дотримуватися під час побудови занять загальних
закономірностей їхнього розвитку, які не дозволяють у будь-якій частині
робити те, що не відповідає її ролі та місцю в загальній структурі
заняття і зобов’язує будувати урок у певній послідовності. Тільки в
такому аспекті градація частин заняття набуває не формального, а
конструктивного сенсу, що складає перший етап побудови уроку.
Другий етап побудови уроку полягає у визначенні фізичних вправ та їхньої
послідовності, що дасть змогу найкраще розв’язати загальні й окремі
(специфічні) завдання.
Ефективність певних фізичних вправ у вирішенні конкретних завдань
фізичного виховання не викликає сумнівів. Необхідність визначення певної
послідовності вправ викликана відомим явищем “післядії”. Учитель повинен
прагнути досягнення позитивного впливу попередньо виконаних вправ — для
успіху наступних. Наприклад, опанування складно-координаційних вправ
буде більш успішним на початку уроку. Під час вдосконалення їх можна
виконувати і в кінці уроку. Вправи на розвиток швидкості дають низький
ефект після роботи на витривалість. Небажано на одному уроці поєднувати
вправи, що можуть викликати негативні переноси.
Особливо уважно слід добирати загально-розвиваючі вправи. їх
цілеспрямований добір сприяє формуванню постави, розвиткові певних груп
м’язів, вихованню школи рухів, підготовці до засвоєння складних рухових
дій, передбачених планом уроку. Безсистемне використання
загально-розвиваючих вправ у молодшому шкільному віці призводить до
того, що втрачаються сприятливі можливості для розвитку й удосконалення
рухового апарату. Своєчасно розвинені здібності стають перепоною до
вироблення у майбутньому більш здатних життєво важливих умінь і навичок.
Вирішальним третім етапом побудови уроку є визначення взаємопов’я
? послідовності дій педагога й учня під час розв’язання кожного
Педагогічного завдання, застосування вправ, методів і методичних
прийомів,
використовуються у процесі уроку. Йдеться також про формування,
висунення завдань, порядок зміни місць занять та інші допоміжні дії,
використані на уроці.
Отже, головне призначення уроку фізичної культури — забезпечити усі
сприятливі умови для успішного засвоєння навчальної програми. При цьому
уроки є лише формою організації навчальної діяльності вчителя та ні їв,
у рамках якої здійснюється їх взаємо-погоджена діяльність, спрямована на
оволодіння знаннями, вміннями і навичками, підвищення рівня розвитку ф|
пічних якостей школярів.
Безпосереднє педагогічне керівництво навчальною роботою здійснюється за
домогою методики. Під методикою уроку слід розуміти
багатокомпонентну впорядковану систему управління навчально-виховним
процесом, що підключає зміст, засоби, методи і методичні прийоми
навчання та форми організацій навчальної і виховної діяльності дітей.
Методику можна розглядати як систему управління процесом засвоєння
уніями навчальної програми; як педагогічний інструмент, за допомогою
якого вчитель організовує навчальну діяльність дітей, спрямовану на
засвоєння матеріалу.
P
a
&
&
????????? його природі
?80 враховувати цю природу, погоджувати способи впливу на процес із його
? фізичним змістом та логікою функціонування й розвитку.
Будь-яка система управління включає загальні (незалежні від сфери
діяльності) та специфічні (враховуючи особливості кожного виду
діяльності) компоненти.
Наявність усіх компонентів сама по собі ще не утворює систему
управління. Компоненти утворюють систему лише за наявності зв’язків між
ними та взаємодії. Завдяки цим зв’язкам установлюється взаємозалежність
компонентів, яка виражається в тому, що зміни в одному з них викликають
порушення в усіх інших і в системі загалом.
Враховуючи загальні положення теорії управління і специфічні особливості
фізичного виховання, методика навчання як система управління процесом
засвоєння учнями навчальної програми включає, як обов’язкові, такі
компоненти:
мету і завдання навчання;
мотивацію навчальної діяльності;
тематичне планування;
засоби і методи навчання;
організацію навчальної роботи;
керівництво навчальним процесом;
безпечне матеріально-технічне забезпечення;
контроль ходу навчального процесу.
• Контрольні питання
Чому урок фізичної культури є основною формою занять у школі?
На які медичні групи поділяються учні і за якою програмою вони
навчаються на уроках?
Як слід розуміти керівну роль учителя на уроці з позиції педагогіки
співпраці?
З яких елементів складається діяльність учнів на уроці?
Як учитель спрямовує роботу учнів на уроці?
Чи порушує цілісність уроку його поділ на частини?
Яке значення має добір вправ для підготовчої частини уроку?
Завдання для самостійної роботи
і. Проаналізуйте, чи було на відвіданих вами уроках створено сприятливі
умови для формування в учнів потреби й уміння регулярно займатись
фізичними вправами.
Дайте оцінку результатові діяльності учнів і вчителя на відвіданому вами
уроці (серії уроків).
Покажіть схематично відповідність частин уроку зонам працездатності
Підберіть декілька фізичних вправ для розв’язання конкретного завдання і
визначте їхню ефективність залежно від певних обставин (вік
підготовленість, структура вправи тощо). Тут можуть бути вправи дл$
засвоєння техніки і для виховання фізичних якостей.
Самостійно сформулюйте конкретне педагогічне завдання та з’ясуйті
взаємодію вчителя й учня у процесі його вирішення.
Дайте оцінку ефективності побудови відвіданого вами уроку.
2. Визначення завдань уроку
Із кожного уроку учні повинні виносити нові знання й уміння, повинні
бачити, що у процесі цілеспрямованих занять фізичними вправами
вдосконалюється їх розвиток. При цьому кожен учень повинен мати
особистий рекорд і кожного слід до нього підвести. Учителю необхідно
чітко визначити кінцеву мету спільної роботи з учнями на весь час
навчання у школі, Не рік, чверть, серію уроків, тобто уявити результат
діяльності на різні періоди часу. Висунення мети спрямовує і регулює
діяльність учня, робить її усвідомленою.
Мета фізичного виховання школярів — до закінчення шкільного курсу
Навчання сформувати вміння управляти життєво необхідними руховими діями
в різних умовах діяльності (вміння вищого порядку) та виховати потребу
ДО систематичних занять фізичними вправами протягом усього життя
(стратегічна мета).
Метою кожного навчального року є опанування матеріалу, передбаченого
програмою відповідного класу (тактична мета). На серію уроків про
навчальну чверть метою служить оволодіння конкретними вправами:
наприклад, навчитися стрибати в довжину, кидати м’ячик (оперативна
мета).
Реалізується кожна з названих цілей, що випливає з більшої і є основною
дня формування меншої, шляхом послідовного висунення і розв’язання
конкретних завдань на кожному уроці.
Усі завдання щодо їхнього спрямування об’єднуються в методиці фізичного
виховання у три групи: освітні, оздоровчі, виховні.
Вирішуючи освітні завдання, учнів озброюють необхідними знаннями,
вміннями і навичками виконувати фізичні вправи, а також застосовувати їх
у повсякденному житті, у процесі самовдосконалення. Причому засвоєння
цих знань, умінь і навичок повинно відбуватися не механічним шляхом, а
такими способами, які ведуть до розвитку особи учня.
Розв’язання оздоровчих завдань передбачає забезпечення можливого у
певному віці фізичного розвитку і фізичної підготовленості, формування
постави і фізичної підготовленості, створення на заняттях найкращих умов
для оздоровчого впливу на юнаків і дівчат.
Вирішення виховних завдань повинно забезпечити позитивний вплив занять
фізичними вправами на розвиток моральних і вольових якостей, єдність
фізичного і духовного розвитку особистості учня.
Однак цей поділ завдань на групи досить умовний. Проілюструємо це на
такому прикладі. Виховання фізичних якостей — це оздоровчі завдання з
урахуванням їхнього значення для формування постави та доброго
функціонування всіх органів і систем людського організму. Проте,
водночас, без належного розвитку фізичних якостей неможливе опанування
фізичних вправ, отже, цю роботу можна віднести і до освітніх завдань. У
процесі подолання труднощів учень виховує волю, наполегливість,
сміливість, що має велике значення для формування моральних якостей
людини. Отже, у практиці вчитель сукупно вирішує завдання навчання,
оздоровлення і виховання, як це передбачено вимогами до сучасного уроку.
Ми розглядаємо ці завдання окремо з метою глибшого проникнення в суть
кожного з них.
2.1. Освітні завдання
При вирішенні освітніх завдань йдеться передусім про піднесення розвитку
рухових здібностей учня до такого рівня, який дасть йому змогу вільно
управляти власними рухами в будь-якій життєвій обстановці. Хто володіє
належною кількістю вмінь, той ніколи не розгубиться, вчасно здійснить ті
дії, котрі найкращим чином відповідають ситуації, що виникла. Фізично
розвинений учень зуміє швидко прийняти правильне рішення, зіткнувшись,
наприклад, із водною перешкодою. Він (залежно від обставин) подолає її
стрибком, переходом через імпровізований місток, убрід, за допомогою
плавальних засобів або перепливе. Такого рівня підготовки учнів можна
досягти в ході шкільного навчання, шляхом послідовного розв’язання на
кожному уроці конкретних завдань (опанування окремими рухами, що
об’єднуються потім у рухові дії, а ті, у свою чергу, — у рухову
діяльність). Наприклад, для засвоєння стрибка в довжину на окремих
уроках треба навчити дітей розбігатись, відштовхуватись, виконувати
певні рухи в польоті, приземлятись. Паралельно учень засвоює необхідні
теоретичні знання.
Кожен учитель повинен прагнути, щоб його учні оволоділи широким набором
рухових умінь. Прагнення деяких учителів засвоїти вузьке коло рухових
дій безперспективне, бо призводить до збіднення рухового досвіду, а
отже, викликає серйозні труднощі в навчанні. Високому рівню фізичної
освіти сприяє засвоєння широкого кола фізичних вправ, що об’єднуються
системними зв’язками.
Виховання здатності управляти рухами тісно пов’язане з умінням оцінювати
виконувані рухи в часі, просторі і за рівнем м’язових зусиль. Точність
просторових, часових і силових оцінок виробляється у дітей під час
використання спеціально спрямованих рухів і отримання термінової
інформації щодо пісних помилок. Спочатку доцільно навчити дітей
розрізняти окремих рухів загалом, потім — рухів окремими частинами тіла
з різною амплітудою (руками, тулубом, ногами) і всім тілом. При цьому
чергуйте її великою і малою амплітудами, швидкі й повільні, з великим
і малим. Рухи, що різко відрізняються за характером, легше
запам’ятовуються, ніж подібні. Такі рухові завдання доступні вже дітям
6-7-річного віку.
Навчити дітей розрізняти основні характеристики рухів — це самостійне
Подання загально рухової підготовки. Здатність оцінювати окремі
характеристики рухів не залежить від рівня розвитку фізичних якостей
(учень може розвинути силу, швидкість, але не виробити здатності
управляти ними).виконання завдань із заданою віддаллю, швидкістю, силою
і амплітудою
МІ никає великий інтерес в учнів, вносить елемент емоційності .
Врешті-решт, без загальної рухової підготовки неможливе ефективне
застосування вивченого на уроках у повсякденному житті (влучити в ціль
тощо).
Уміння управляти часовими, просторовими та силовими параметрами основних
дій дає значний приріст результатів виконання вправ (швидкості, сили).
Задля вдосконалення подібного вміння використовують такі Прийоми:
виконують вправи з пустотілими гирями, гантелями, палицями, м’ячами,
заповненими піском, свинцевими шротами або водою, що надає їм необхідної
(заданої) ваги;
використовують з тією ж метою пластикові пляшки різної величини,
наповнюючи їх за потреби водою, піском;
постійно збільшуючи і зменшуючи вагу предметів, вимагають від учнів
звіту про величину застосованого обтяження;
вправляючись у метаннях, переміщують ціль угору, вниз, вправо, вліво.
При цьому учні повинні навчитись оцінювати величини переміщення;
із тією ж метою змінюють відстань до цілі, її розміри, вид, поперечник і
вагу предмета метання (м’ячик, граната, спис), темп метань; метають
правою і лівою рукою;
виконують перелічені прийоми, стоячи спиною до цілі;
виконують метання із заданою траєкторією, визначаючи її та оцінюючи
ефективність;
виконують метання серіями—від одного до десяти повторень у кожній;
вправляючись у стрибках, змінюють темп виконання окремих стрибків у
серії, їхню довжину, висоту тощо.
Виняткове значення у розв’язанні освітніх завдань має врахування
функціональної асиметрії в дітей. Спочатку доцільно засвоювати виконання
нового
технічного прийому в зручний бік, “зручною” кінцівкою, а потім розучити
його в другий бік (другою кінцівкою). Таке “дзеркальне” виконання
фізичних вправ сприяє розвиткові координаційних здібностей. Формування
симетрії рухів з самого початку навчання дає кращі результати, ніж
перетворення асиметричних рухів у симетричні. Симетрія рухів як прояв
рухової універсальності є суттєвою складовою частиною культури рухів і
необхідним елементом фізкультурної освіти учнів (дивись розділ “Методи
фізичного виховання”).
Цінний досвід у цьому плані нагромаджено у “Пласті”. Проба на пластову
відзнаку фізичної вправності (ПВФВ) складається з п’яти груп вправ. Дві
з них виконуються в обидва боки. Пластуни стрибають на правій і лівій
нозі та кидають предмети правою і лівою рукою. Результат визначається за
сумою досягнень в обидва боки, поділеною на два.
Велике прикладне значення має вміння взаємоногоджувати рухові дії. У
побуті, на виробництві, в бойовій обстановці, незважаючи на використання
найсучаснішої техніки, роль узгодженої м’язової роботи дуже важлива. У
деяких видах спорту успіх визначається цим фактором, а саме: веслування,
групова акробатика, синхронне плавання тощо. Навчати погодження
колективних дій можна в будь-якій частині уроку. Цьому сприятимуть
спеціальні вправи, а головне, вміла методика їх використання [2]. Дітей
треба навчати діяти в ігрових командах та естафетах, визначаючи роль
капітана команди у процесі командної боротьби.
Освітні завдання визначають зміст процесу навчання, спрямовують
навчальну діяльність, дають змогу передбачити конкретні результати
уроку. Але цього ефекту можна досягти лише за умови їх точного
формулювання. Неконкретне визначення. освітніх завдань призводить до
порушення логіки навчального процесу, дезорієнтує учнів, не сприяє їхній
активізації.
Доцільно спочатку засвоїти всі рухи, з яких складається рухова дія.
Наприклад, щоб опанувати стрибок у висоту, необхідно окремо засвоїти
розбіг, постановку поштовхові ноги, відштовхування і перехід через
планку, приземлення. При цьому порядок вивчення окремих рухів може
здійснюватися не в порядку їх виконання. Так, стрибок у висоту починають
засвоювати з відштовхування і приземлення.
Важливе значення для конкретної постановки завдань має також логіка
процесу навчання і його етапів (розучування рухової дії, її засвоєння та
закріплення). Треба мати на увазі, що на уроках ряд вправ тільки
розучується; із деякими — учні лише знайомляться, а засвоєння і
закріплення їх відбувається під час самостійної роботи.
Конкретним вважаємо таке освітнє завдання, у формулюванні якого відбитий
кінцевий результат даного уроку і яке дозволить кожному учневі в кінці
уроку відповісти собі на питання: чого він сьогодні навчився, чи додав
до знань
га вмінь такі, якими ще не володів учора. Тому при висуненні завдань на
урок доцільно вживати дієслова: “навчити”, “засвоїти”, “закріпити”,
“удосконалювати”. Найбільш конкретним є завдання “навчити”. У зв’язку з
цим учитель повинен планувати на кожен урок такий обсяг матеріалу, який
могли б засвоїти учні. Проте це не завжди вдається, тому вчителі
використовують ще інші формулювання (“вчити”, “вивчати далі”).
Наводимо можливі формулювання конкретних завдань уроків вивчення:
а) бігу на дистанцію:
навчити зберігати правильну поставу під час бігу;
навчити постановки стопи з передньої її частини;
навчити плавно збільшувати швидкість у стартовому розгоні;
виробляти уміння легко і вільно бігти без надмірних напружень;
добиватися бігання учнями коротких відтинків у заданому темпі;
б) перевороту в сторону (боком):
дати учням можливість відчути положення стійки на руках, ноги нарізно;
навчити переносити вагу тіла з руки на руку в стійці на руках, ноги
нарізно, з допомогою партнера;
навчити учнів виходити в стійку на руках, ноги нарізно, з поворотом;
закріпити виконання стійки на руках, ноги нарізно з поворотом;
навчити переходити зі стійки на руках, ноги нарізно, в стійку на ногах,
руки в сторони;
навчити перевороту в сторону загалом.
Також можуть формулюватися за допомогою слів: “ознайомитись” (наприклад,
із правилами змагань, вимогами і нормативами) і “оцінити”
Такі конкретні завдання доцільно записувати в конспект і доводити до
учнів на кожному уроці.
Завданням повинні відповідати всі методичні вирішення на уроці (засоби,
методи, прийоми тощо).
Список використаної літератури:
Новий старт (Вернон Фостер)
Ваше здоров’я та фізкультура
www.ukrreferat.com
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
