.

Брайчевський Михайло Юліанович – видатний український історик (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 2146
Скачать документ

Реферат з історії України

Брайчевський Михайло Юліанович – видатний український історик

23 жовтня 2001 р. стало сумною датою для української науки і культури. В
цей день закінчився життєвий шлях видатного українського вченого Михайла
Юліановича Брайчевського. В анналах української науки професор д-р
Михайло Юліанович Брайчевський займає винятково важливе місце як
провідний археолог, історик, історіософ і видатний будівничий
української національної культури. Він належав до тих нечисленних
історика, що не зломилися в совєтській системі терору, в якій планово
нищили основи української національної культури, фальсифікували і
русифікували всі періоди української історії й переслідували, а також
фізично нищили дослідників, майже всіх свідомих українців. Михайло
Юліанович у ті тяжкі часи не пішов на співпрацю з комуністичним режимом
і видержав усі жорстокі поневіряння. Він став для української
інтелігенції, зокрема молоді, символом правдивого патріота батьківщини,
який своїм творчим пером і ділами протиставився так званій “совєтській
історичній науці”, що була прямим запереченням науки, і своїми працями
кинув виклик партійним історикам – фальсифікаторам історії України. Це
ясно бачимо в його праці “Приєднання чи возз’єднання?” (1966), що
поширювалася у самвидаві, а друком вийшла поза кордонами України, у 1972
р. в Торонто. Саме в цій праці історик розгромив нову совєтську схему,
схвалену ЦК КПРС у вигляді “Тезисов о 300-летии воссоединсния Украины с
Россией (1654-1954)”, що стала, як тоді писав Олександр Оглоблин,
“немовби  “символом віри” совєтської, зокрема української історіографії
з трьома партійними політично-історичними мітами: 1) концепція єдиної
руської народності, в якій Київська держава (Київська Русь) не була
українською середньовічною державою, а “державою загальноруською”; 2)
концепція возз’єднання України з Росією із запереченням існування
Козацько-Гетьманської держави, яка взагалі не існувала; 3) концепція
“спільної вітчизни”, спільного походження російського, українського і
білоруського народів, на основі якої КПРС наголошувала спільність
культури, спільність історії, на основі якої впроваджувала гіпотезу
“радянського народу” шляхом процесу “злиття націй”. Завдання М.
Брайчевського не було легким, але він блискуче впорався із ним і вщент
розбив партійні аргументи “Переяславських тез”, що спрямовувалися на
денаціоналізацію українського народу та ідеологічно обґрунтовували
колоніальний статус України. Ми зупинилися дещо довше на тодішніх
обставинах і деяких головних псевдонаукових концепціях партійних
істориків і комуністичної партії, що їх наважився скритикувати
український історик, тим самим поставивши під знак питання “всезнайство”
і “мудрість” партійної історії та модернізованої нею схеми російської
державної історії для України. Не знаємо іншого українського історика в
тому часі, який мав відвагу й мужність виступити відкрито проти
фальсифікації українського історичного процесу і русифікації України. На
Заході ми пильно слідкували за діяльністю і творчістю професора й
наглядно бачили, що правдива історична наука зовсім не була знищена
комуністичною партією, хоча більшість істориків не виказала мужності М.
Брайчевського. У 1999 р. українська діаспора у США прийняла рішення
відзначити 75-літній ювілей Михайла Брайчевського – тодішнього голови
Осередку Українського історичного товариства ім. Михайла Грушевського в
Києві і члена редколегії УІТ, дійсного члена Української Вільної
Академії Наук у США, лауреата премії Фундації Омеляна і Тетяни
Антоновичів. Ми постановили здійснити ряд заходів на пошану одного з
найвидатніших сучасних українських археологів і істориків. Головним із
цих заходів було видання збірки його наукових праць, що хронологічно
охоплювали б різні періоди творчості ученого. Діапазон наукової
діяльності Михайла Брайчевського надзвичайно широкий. Хронологічно і
тематично він охоплює археологію та майже всі періоди української
історії, історичну методологію, теорію історії (історіософію), допоміжні
історичні дисципліни. Загалом це понад 600 наукових досліджень, серед
яких знаходимо фундаментальні монографії “Римська монета на території
України” (1959), “Коли і як виник Київ” (1963), “Біля джерел
слов’янської державності” (1964), “Походження Русі” (1968), “Утвердження
християнства на Русі” (1988), “Приєднання чи возз’єднання?” (1972),
“Конспект історії України” (1993), “Вступ до історичної науки” (1995),
“Походження слов’янської писемності” (1998) та інші археологічні й
історичні дослідження. Я з хвилюванням погодився бути редактором
запланованого збірника праць. Перед нами стояло засадниче питання: які
праці включити в цей збірник? Це не було легким завданням. Але з
допомогою Михайла Юліановича і моїх співробітників, думаю, що ми
задовільно розв’язали це завдання. Треба сказати, що видання збірника
вибраних творів М. Брайчевського має свою історію. У 1996 році під час
моєї зустрічі в Києві з професором М. Брайчевським я згадав про
важливість видати деякі праці з різних часів його творчості. Цю справу
також я обговорював з істориком Ігорем Гиричем, заступником голови
Київського осередку УІТ ім. М. С. Грушевського, секретарем осередку
Людмилою Сакадою та іншими археологами й істориками. Професор
Брайчевський із задоволенням прийняв наш намір видати збірник його
праць. В листі до мене від березня 1997 р. Михайло Юліанович писав: “В
ході Вашого останнього візиту до Києва у нас з Вами була розмова про
можливість (і доцільність) видання збірника моїх праць, публікованих в
минулому. Ця ідея, звичайно, дуже імпонує мені як авторові і я з великим
задоволенням пристав би на те. Отож я накидав зміст того збірника, до
якого… мають увійти близько двох десятків статей та монографія “Коли і
як виник Київ”… Ця монографія стала своєрідним бестселером ще в часі
першої публікації (1963) і сьогодні становить бібліографічний раритет”.
До листа був долучений провізоричний список видань історика. Він писав,
що “список не є суворо канонічним, він може бути в чомусь змінений”.
Також Михайло Юліанович подав провізоричний наголовок збірника “Нариси
стародавнього Києва”. В міжчасі появилися деякі важливі праці Михайла
Брайчевського, і в співпраці з автором ми дещо змінили тематичний
профіль збірника і включили до нього монографії “Походження Русі”, “Коли
і як виник Київ”, студію монографічного характеру “Анти”, а також інші
історико-археологічні дослідження та кілька популярно-історичних статей,
що віддзеркалюють значною мірою світогляд вченого. Також вирішено було
включити “Бібліографію праць М. Брайчевського”, складену археологом
Юрієм Кухарчуком, який упорядкував видання. Беручи до уваги, що М. Ю.
Брайчевський був також дійсним членом Української Вільної Академії Наук
у США, автор цих рядків, як голова Історичної секції Академії і голова
Видавничої комісії УВАН, вважав, що видавцями збірника повинні стати
УВАН і УІТ. Включені до збірника праці були докладно перевірені проф. М.
Брайчевським. Були внесені незначні редакційні правки в тексти,
передусім двох монографій. Публікацію відомої статті вченого “Приєднання
чи возз’єднання?” у нашому виданні здійснено за автентичним текстом
авторського рукопису 1966 р. Бажаю дуже коротко зупинитися на двох
центральних темах, що проходять червоною ниткою крізь наукову творчість
проф. М. Брайчевського. Маємо на увазі проблему етногенезу українського
народу в контексті схеми ранньої історії України. Вона безпосередньо
в’яжеться з термінологією, що її вживав у своїх працях учений. Ці
проблеми є центральними в сучасній українській історіографії. На основі
довголітніх археологічних та історичних досліджень етногенезу
українського народу М. Брайчевський приходить до такого ж висновку, як і
М. Грушевський, що анти були предками українців, а українська держава
(ширше – східнослов’янська) зародилася в епоху визрівання на наших
теренах феодальної системи відносин. Важливою ланкою у цьому процесі
було Антське царство (II-VII ст.), яке об’єднало групу
східнослов’янських племен. Воно передало естафету новій державній
формації “ранніх” українців – Київській Русі, прямим спадкоємцем котрої
було “українське королівство, створене Данилом Галицьким”. Учений також
висунув винятково важливу гіпотезу, що анти були полянами: “в грецьких
джерелах були знані як анти, в українських літописних джерелах – як
поляни”. Історичний розвиток України-Руси й українців йшов за схемою:
анти – початкова Русь VI-IX ст., Київська Русь IX-XIII ст. Білоруська
народність, яка відділилася від спільного стовбура Русі (України) у
першій половині XI ст., творить новий етнос, а в середині XII ст. в
процесі етнічної асиміляції фіно-угорського населення Надволжанщини, в
ході слов’янської колонізації північно-східних земель (Ростовської,
Суздальської, Муромської, Рязанської) починається формування російської
народності, яка відгалузилася від загальноруського (українського)
стовбура. Дослідження М. Брайчевського наглядно доказують безперервність
українського історичного процесу – від ранньої історії України до
відновлення української держави в 1918 році, а згодом, після
комуністичної доби, в 1991 р. Важливо підкреслити, що вчений уживає
термін “український” в ранній і середньовічній історії України.
Наприклад: “українські племена”, “українська державність” в контексті
Антського царства, Україна-Русь (відносно Х-ХІ ст.), “українське
королівство”, “друге українське королівство” для XIII ст. і т. п.
Гадаємо, приклад М. Брайчевського в термінології повинні наслідувати всі
сучасні українські історики, відповідно пояснивши, що мається на увазі
під означенням “українське” в кожному з періодів нашої історії. На
Заході з працями Михайла Брайчевського, що тривалий час перебували під
забороною, недостатньо ознайомлені українські й неукраїнські археологи
та історики, які досліджують історію Східної Європи. Та й у самій
Україні деякі праці проф. М. Брайчевського і досі становлять
бібліографічний раритет. Тож маємо надію, що перевидання “Вибраних
творів” – поки що найбільшої за обсягом збірки праць Михайла
Брайчевського – сприятиме заповненню прогалини в науковій літературі і
стане даниною пам’яті великого вченого й громадянина України. Любомир
Винар Президент УІТ, Голова Історичної секції УВАН у США”.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020