.

Герої Українського Січового Стрілецтва (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 2437
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

Герої Українського Січового Стрілецтва

Скільки колишньої січово-стрілецької братії залишилось ще при житті
тепер, весною 1937 року, – коли писані ці рядки, – Господь один відає.
Розбрелась вона по всьому світі, опинилася по найрізнорідніших
політичних таборах, є напевне такі по тому боці Збруча, які в
найтайнішому кутику своєї душі заховали пам’ять про своє
січово-стрілецьке минуле, – може, є й такі, які відцуралися навіть
власного імені. Але найбільше тих, які прилучилися вже до колишніх
товаришів по зброї, що своїми кістками засіяли і кров’ю своєю полили
широкі поля України. А з тих, що залишилися, напевне, найбільше таких,
які цю книжку візьмуть до рук свої з почуттям найбільшого зворушення. Бо
ця книжка пригадає всім їм, що злучені спільним сентиментом до свого
вояцького минулого, подробиці славних давно пережитих днів, днів великих
поривів і заломлювання, перемог і поразок, та впертої, безупинної і
безсмертної віри в остаточну перемогу ідеалів, завдяки яким повстав і
діяв легіон січових стрільців, що творить одну з найсвітліших сторінок в
історії українського визвольного здвигу 1917-1921 років.

Є ще особлива причина, чому ця книжка про колишніх січових стрільців
зворушить: бо вони слушно могли вже сумніватись, чи ще взагалі з’явиться
друком нарис “Історія січових стрільців”, що був вже стільки разів
заповіджений, – надаремне. Ця книжка сама вже має свою історію, і про
неї слід тут кілька слів сказати.

Архів корпусу січових стрільців – як відомо – залишився за Збручем. Чи
залишиться він у своїй скритці аж до часу, поки хтось із кількох давніх
СС-ів, що знають місце сховку, зможе його видобути; чи останеться до
того часу хоч один колишній член Стрілецької Ради, чи теж, може, той
архів давно вже в руках більшовиків або, може, попав у несвідущі руки й
пішов зовсім намарне – цього ми не знаємо.

В усякому разі, здаючи собі справу, що саме через втрату архіву треба
мерщій з поодиноких документів, що залишились у різних людей та в
пам’яті учасників, відтворити історію січових стрільців – відповідальні
керманичі січового стрілецтва вирішили вже в еміграції реалізувати цю
думку та в 1921 році у Відні звернулися до І.Кедріна перейняти редакцію
такого видання. І.Кедрін запропонував два проекти: один скромний,
обмежений виключно до історії СС-ів, політичного висвітлення її та
хронікально-стратегічного огляду боїв, з додатком існуючих документів,
реєстрів, фотографічних знімків і т.д., – а все у такій же скромній
технічно-видавничій формі. Другий проект, так мовити репрезентаційний,
передбачував видання великого настільного альбому, який вміщав би в собі
все, що й посередньо торкається історії того стрілецького легіону, себто
низку історичних, військових та ідеологічних статей, тісно зв’язаних
спільною державницькою тенденцією, а також відповідно дібрану
белетристичну частину, що рівноважила б дещо важкий науковий та
публіцистичний характер решти книжки і робила б її доступною для широких
кіл. Такий характер альманаху вимагав би теж вибагливого видання.

Видавничий комітет СС-ів затвердив цей другий проект. Під проводом
І.Кедріна, який у 1922 році повернувся до краю, склався редакційний
комітет, якого найбільшою журбою була – очевидно – історична частина
альманаху. Редакцію тої частини вів В.Кучабський. До двох літ увесь
рукописний та ілюстраційний матеріал (обгортка, ініціали і заставка
П.Ковжуна, кольорові баталістичні образи Л.Перфецького, І.Іванця,
портрет Мазепи П.Холодного) був готовий до друку та переданий
берлінському видавництву “Українське слово”, з яким видавничий комітет
СС заключив відповідну умову. Американські українці поспішили з видатною
матеріальною допомогою. Вже поверх 10-ти аркушів друку було видруковано
(у форматі великої “чвірки”, на прегарному папері) та готовими були всі
кліше. Друкувалась книжка в одній з найбільших і найкращих друкарень
Європи, у друкарні Єльснера в Берліні. Аж ось раптом прийшла катастрофа,
у висліді якої єдиним доказом переведеної праці та зусиль авторів,
видавців і редакції є чудово видані тодішні проспекти, які можна знайти
й оглянути в бібліотеці чи в музеї наукового товариства ім.Шевченка… І
лише з оцих архівномузейних проспектів, які ще й видніють по виставках
українських графіків, залишилась назва альманаху січових стрільців
“Золоті Ворота”, який мав стати найтривкішим пам’ятником тої
визвольно-державницької ідеї, яку втілили у знаменито зорганізованому,
здисциплінованому, високоідейному патріотичному війську – січові
стрільці…

Подробиці катастрофи “Золотих Воріт” у їх первісному вигляді по
нинішній день невідомі мені, їх колишньому головному редакторові, і –
маю враження – дуже мало осіб їх знає, бо ті, що знають, дуже нерадо їх
розказують. Відомо тільки, що власники видавництва “Українське слово”
закидали видавничому комітетові СС, що він не сплатив в означеному
терміні одної умовленої грошової суми. Знову ж “Українському слову”
закидали, що воно видаткувало перші гроші, що вплинуло на рахунок
“Золотих Воріт”, на видання інших книжок видавництва. Найповажнішою
причиною катастрофи був крах берлінського банку, до якого вислано для
видавництва гроші з Америки: невиплатність банку захитала видавництво та
безпосередньо відбилась трагічно на виданні “Золотих Воріт”. Так чи
інакше – одного гарного дня друкарня Ельснера за борги видавництва
зупинила друк альманаху, весь альманаховий матеріал, який мала,
затримала та по якімсь часі все знищила чи продала на макулатуру. Десь у
тому самому часі відбувся влам до домівки видавництва “Українське слово”
у Берліні, під час якого знову щось загинуло. Величезної вартості
графічний матеріал та образи, виготовлені спеціально для репродукції до
книжки, збереглись у приватних руках за кордоном. Однак з рукописів
чимало пропало.

Пропали передовсім зладжені колективно, після морочливої праці, списки
старшин СС-ів і списки полеглих. Із публіцистично-історичних статей
пропав нарис д-ра В.Старосольського про ідеологічні початки організації
УСС. Пропала майже вся спеціально для альманаху світочами української
літератури написана белетристика (Лепкий, Кобилянська, Маковей,
Стефаник, Черемшина та ін.). Дещо з неї появилось згодом у різних
збірниках (напр. Р.Купчинського “Дума про Федя Черника” та М.Рудницького
перший в українській мові переклад “Мазепи” В.Гіго). Рукописи історичної
частини альманаху здебільше видавці таки врятували. В 1931 році у Празі
вийшли окремо брошурою (8о, стор.39) “Причинки до історії української
революції” полк. Є.Коновальця, що були другою статтею в альманаху, як
освітлення політичної сторінки історії СС-ів та авторитетне вияснення
різних, легендою чи злобою закритих, історичних моментів. У 1933 році на
підставі збереженого коректурного відбитку ген. М.Безручко видрукував у
воєнно-історичному товаристві у Варшаві у журналі “За державність” та
окремим відбитком зладжений для “Золотих Воріт” статегічний нарис
воєнних операцій за час його побуту у Корпусі СС-ів. Зберігся теж текст
першої – найважнішої – частини альманаху, – широкий історичний нарис
В.Кучабського, виготовлений на підставі великої сили з усіх сторін, від
різних СС-ів, зібраних споминів та матеріалів, і потім перевірений
гуртком членів колишньої стрілецької ради. В 1930 році велись навіть
розмови з видавництвом “Червона калина” про видання того нарису як
окремої книжки. Цей замір перенесено потім на перемиський терен, і вже
навіть з’явились оповістки, що книжка в друку в одному перемиському
видавництві. Аж ось саме наспіли відомі осінні події 1930 року, та після
якоїсь ревізії ті матеріали опинились на поліції. Минуло чимало часу,
поки їх щасливо добуто. З того, що добуто, складено саме цю книжку.

Являється вона у багато-багато скромнішому вигляді, ніж це
передбачувалось первісно. По правді, коли б хотіти сьогодні видати
розмірно повну історію січових стрільців (наскільки це можливо без
оригінального архіву), то треба б зібрати перш усього весь видрукуваний
уже матеріал, зробити його селекцію та все вартісне получити і видати в
одному суцільному збірнику. Очевидно, що треба б обов’язково старатися
відтворити бодай список січово-стрілецьких старшин.

Тим часом гурткові одиниці, яким тяжіла на серці ця справа та які
просто своєю місією вважали залишити грядучим поколінням та дослідникам
української революції і визвольної війни бодай найскромнішу книжку,
присвячено формації січових стрільців, – стало лячно розпочинати знову
редакційну працю, обраховану як не на роки, то хоч би на місяці. Не
хотілося давати нової нагоди лихій долі, що завзялась на “Золоті
Ворота”. І тому вирішено видавати тільки те, що найбільше необхідне до
пізнання історичної ролі і характеру січового стрілецтва.

Отже, склався на цю збірку передовсім недрукований ще ніде
“Воєнно-історичний нарис” – частина перша (“Від первопочинів до
проскурівського періоду”) В.Кучабського, ще раз перевірений
новоскладеним комітетом СС-ів. З матеріалів, які вже з’явилися в друку,
вирішено видати тут тільки дві вищезгадані публікації, які були спершу
писані й призначені для січово-стрілецького альманаху та без яких
історія СС-ів не може бути зрозуміла: “Січові стрільці у боротьбі за
державність” ген.М.Безручка (“Від Проскурова до Чарториї”, – друга
частина “Воєнно-історичного нарису”) та “Причинки до історії української
революції” (“Спомини й уваги” полк.Є.Коновальця).

Трактуємо ці нариси не як передруки, а як рукописи, призначені первісно
для альманаху “Золоті Ворота”. Не тримаємось теж ригористично
видрукуваних уже текстів, в яких – з різних причин – є у нашому виданні
деякі невеличкі відхили. І до авторів цих нарисів і до тих, про яких у
тексті згадка, підходимо виключно як до колишніх діячів історичного
січового стрілецтва. Тому для видавців і редакції цієї книжки зовсім
байдужа, бо з погляду характеру і цілей цієї книжки нітрохи не суттєва,
нинішня організаційно-політична приналежність та нинішнє ідеологічне
обличчя друкованих тут авторів. Усі вони три – у трьох різних
українських національних політичних таборах: для цієї книжки це ніякого
значення не має.

Крім того, редакція цього видання просила лише проф. І.Шендрика,
бібліографа “Літопису “Червоної калини”, зладити бібліографію до історії
СС-ів. Може знайдеться колись людина, яка скористається з тим матеріалів
для глибших студій над історією тої української військової формації, яка
складалась із “лицарів абсурду” та про яку В.Винниченко, тодішній голова
Директорії УНР, висловився, що “раз на 1000 літ родиться таке
військо…”.

І тому всі ті, які працювали над книжкою “Золоті Ворота”, віддають її
нині в руки широкого громадянства з двояким почуванням: радості, що
врешті-таки їхній труд не пішов цілком намарне, і смутку, що з таких
гарних задумів і таких великих зусиль вийшло таке скромне діло! А проте
цією неповною книжкою таки бодай частинно заповнюєть болючу прогалину,
що досі існувала у нашій визвольницькій літературі. Після появи “Історії
українських січових стрільців” нинішня поява “Історії січових
стрільців”, під технічно-видавничим оглядом достосована до тієї першої
книжки, є черговою чолобитною для культу української історичної
традиції. Коли б ще невдовзі з’явилася “Історія української галицької
армії” та “Історія армії Української Народної Республіки” – тоді минувся
б гіркий докір совісті, що українська історіографія легковажить собі
підвалини культу української новочасної державницької традиції, зрошені
та зціплені кров’ю борців…

Видавництво “Червона калина”, якому “Золоті Ворота” завдячують цю свою
появу, рівно у 20-ті роковини повстання січових стрільців, робить
чергове велике діло на мірку далеко-далеко більшу, ніж одна книжка чи
сотні книжок. Пригадування геройських поривів славетного минулого
подобає інколи на тлі сучасної української дійсності як на гіркий глум
та викликає гнітючі рефлексії. А проте – чи може існувати більш цілюще
джерело віри у майбутнє та животворніше джерело енергії – витривати й
перетривати сучасне, – як те славне українське минуле?!

А у славетному українському минулому січові стрільці займають своє
цілком окреме, цілком виїмкове місце. Бо січових стрільців не можна
порівнювати буквально ні з одною іншою військовою формацією української
армії – УГА чи армії УНР. Це не значить, що ставимо її бойову вартість
вище понад вартість будь-яких інших українських хоробрих частин із часу
визвольної війни. Передовсім казати про це могли б тільки дійсно
авторитетні високі українські військовики, – і не військові прикмети
маємо в даному випадку на увазі. Крім характеристики СС-ів, як війська,
знайдуть читачі на чергових сторінках ще й оцінку стрілецького легіону,
як частини, що своїми діями безпосередньо впливала у вирішний спосіб на
хід історичних подій. Буде при цьому мова і про блискучі перемоги, і про
погані поразки. Буде мова про всесторонню діяльність СС-ів і як вояків,
і як військових організатоірв, і як цивільних адміністраторів, і як
політиків. Буде теж мова про безліч найгірших закидів, що падали та
подекуди й сьогодні падуть на голови колишніх СС-ів з титулу їхньої
діяльності на широких просторах України й у її золотоверхій столиці. І
казатимуть автори статей, що складаються на цю книжку, не одне гірке
слово під адресою надто поквапних обвинувачів СС-ів: не для
виправдування себе, не для виладування свого жалю, тільки в ім’я
історичної правди, щоб під намулом отих закидів не затемнилось сутнє
значення січових стрільців для української нації.

І те сутнє вікопомне значення лежить не у вояцьких прикметах СС-ів, не
в їхніх поривах і заломах, не в їх хисті і їх ролі чи то як колісця, чи
мотору у машині, яка старі ламала й нові кордони створювала та потоками
крові зливала схід Європи у 1917-1920 роках. Сутнє значення СС-ів було і
на віки залишиться у тому, що вони перші в новітній історії України були
дужою зорганізованою силою, яка направду, і з сентименту і глибини
свідомості, була соборницькою та свій всеукраїнський характер доказувала
мечем і вогнем. Це єдина організація, про яку не можна казати, що вона
“галицька” чи “наддніпрянська”. Соборність духу в січово-стрілецькій
організації дійшла до того ступеня досконалості, що всі окремі члени,
від простих рядовиків до найвищих страших включно, затратили у собі
питоменні риси різних окремих частин великого українського народу,
витворені під впливом різних і географічних, і топографічних, і
політичних, і культурних місцевих обставин. Січові стрільці були великим
історичним експериментом, який довів українцям, що проблема кордонів для
нації, свідомої свого імені, своєї гідності, своїх ідеалів і своїх
конкретних цілей, – не існує. Січові стрільці були тими вчителями, які
навчали всіх своїх земляків, що не має значення, де хто з українців
народився, де є і до діє: має значення, ким і чим він себе почуває.

Були і є. Бо проклін партикуляризму вічно ще тяжить на деяких відломах
сучасного покоління і в майбутньому може ще накоїти величезні лиха. Бо
проблема “ми” і “ви”, між якими були колись та й нині є політичні
кордони не минулася. Бо з волі лихої долі не завершився ще остаточно й
без решти процес перетоплювання різних частин народу в одну велику
націю, не тільки з одною мовою та одною культурою, але й одною
політичною думкою.

Ця книжка є поклоном для січового стрілецтва, що було могутнім двигуном
у тому процесі і на своїх прапорах несло вічно актуальне українське
імперативне гасло: єдність національного духу, єдність всеукраїнської
думки.

Список використаної літератури.

О.І.Гуржій, Я.Д. Ісаєвич, М.Ф.Котляр та ін.; під ред. В.А.Смолія,
Історія України: нове бачення – К., Альтернатива, 1997 – 424с.

O. Субтельний: Історія України, переклад з англ. Ю.Шевчука під ред.
Ю.Г.Медюка – Київ, Либідь, 1991.

Бойко О.Д. Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних
закладів. – К.: Видавничий центр “Академія”, 1999. – 568с. (Гаудеамус).

Борисенко В.Й. Курс української історії: З найдавніших часів до ХХ
століття: Навч. Посібник. – К.: Либідь, 1996. – 616с.

PAGE

PAGE 8

PAGE

PAGE 8

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020