.

Колективізація і голодомор 1929-1933 років (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
6 4961
Скачать документ

Реферат на тему:

Колективізація і голодомор 1929-1933 років

Колективізація і голодомор 1929-1933 років – ця чи не найжахливіша
соціальна катастрофа нашого століття призвела до більших жертв, ніж
перша світова війна. Та й була справжня війна радянського режиму проти
власного народу, відлуння якої чутно й дотепер.

У 1929-1932 рр. Комуністична партія під керівництвом Сталіна завдала
подвійного удару радянському селянству – розкуркулювання й
колективізація. Розкуркулювання означало, по суті, фізичне зниження або
депортацію на Північ мільйонів селян разом з їхніми родинами.

Розкуркуленню підлягали найзаможніші селяни, офіційно, але на ділі ж
його жертвами стали найвпливовіші й найнепокірніші – ті, хто не
погоджувався з політикою партії. Колективізація – її мета полягала в
цілковитій ліквідації приватного землеволодіння й концентрації решти
селянства в контрольованих більшовиками “колективних” господарствах.
Реалізація цих планів спричинилася до мільйонних жертв.

В 1932-1933 рр., сталося те, що можна охарактеризувати, як терор голодом
(або, як ще кажуть – голодомор) проти колективізованих селян України та
значної частини заселеної українцями Кубані (разом із деякими регіонами
Подоння й Поволжя), здійснювання шляхом установлення для них аж надто
великих, непосильних норм хлібоздачі, винулення до останку харчів, а
також ужиття заходів, аби жертви голоду не дістали допомоги ззовні –
навіть з інших районів СРСР. Уявну впертість українських селян, котрі не
здавали зерна (якого вони не мали), неоднозначно розцінювали як
“Націоналізм”. Все це повністю відповідало твердженню Сталіна, що
національна проблема є за своєю суттю селянською проблемою. Тож
український селянин терпів подвійно – і як селянин, і як українець.

В українській політиці компартії чітко простежувалися два моменти: з
одного боку, боротьба проти селянства взагалі, а з іншого проти
національної самосвідомості місцевого населення.

У той самий час, коли робилися перші кроки у напрямі придушення
селянство в 1929-1930 рр. Сталін відновив наступ на Україну та її
національну культуру. Представники національної культури і навіть значна
частина комуністів прийняла московське панування лише умовно. Більшість
населення України вороже ставилось до системи. З точки зору партії це
було погано не тільки саме по собі, але й таїло велику небезпеку для
режиму в майбутньому.

Сталін добре розумів, що рушієм національного відродження України є
інтелігенція, яка втілювала в собі самосвідомість українського народу,
але також і селянські мас, які живили її протягом сторіч. Сталін
усвідомив, що лише масовий терор супроти основної частини нації, тобто
проти селянства, та “Обезглавлювання” нації – інтелігенції, міг
примусити країн до покори.

Українські селяни бачили депортування куркулів: “ І ми думали, бо дурні
були, що не могло бути долі гіршої за куркульську” Тепер, двома роками
пізніше, вони зазнали нового, ще більш жахливого удару уряду. Липневу
директиву, що встановлювала норми заготівлі зерна, уряд підсилив іншого
директивою, від 7 серпня 1932 р., яка включала правові санкції, що
передбачали конфіскацію селянського зерна, а також зазначалося, що вся
колгоспна власність, наприклад велика рогата худоба та зерно,
проголошувались державною власністю.

Винні в учиненні злочину проти неї вважалися “ворогами народу” і
підлягали розстрілові. За пом’якшуючих обставин подібні “антидержавні
злочини” карались ув’язненням строком не менше десяти років з
конфіскацією майна. Селянам, які зібрали кілька колосків пшениці на
колгоспному полі, давали трохи менші строки. Сталін охарактеризував цю
директиву, як “основу революційної законності в даний момент”.

Нема безпосередніх доказів того, що голод планувався Сталіним
заздалегідь. Але те, що він як із самого початку, так і далі – суворо
вимагав реалізації Куру, який спричинився до катастрофи, показує, що
Сталін вважав голодомор за ефективний засіб боротьби з українським
селянством як “куркульсько-національним елементом”.

Отож завданням уроку було, не грабуючи ніякими засобами, зламати дух
найнепокірніших верств населення. А що ж до самої партії, то чергова
компанія слугувала нагодою для виявлення та усунення елементів
недостатньо дисциплінованих схильних до “буржуазно-гуманістичних”
почуттів.

Факт існування голову підтверджували свідки: високопоставлені радянські
працівники, місцеві активісти, іноземні спостерігачі та самі селяни.
Одначе будь-яка згадка про голод жорстоко переслідувалась всередині
країни: за кордоном радянські дипломати дістали інструкцію заперечувати
існування голоду.

Що ж до наближених підрахунків жертв 1930-1937 рр.

Померлі селяни 11 млн.

Заарештовані та померлі в таборах 3,5 млн.

Із цього числа: помело через розкуркулення 6,5 млн.

померло в казахській катастрофі 1 млн.

померло через голод 1932-33 рр. В Україні 5 млн.

Північний Кавказ та ін. 2 млн.

Встановлено безперечні факти, а мотиви, що до них призвели, лежать у
річищі усієї сталінської політики. Тому суд історії не може оголосити
іншого вироку для радянського режиму, крім карної відповідальності.

Свідчення, залишені очевидцями – селянами, яким пощастило вижити ті
страшні роки, колишніми активістами і радянськими письменниками:

“ у 1933 р. був жахливий голо. Цілі родини вмирали, хати розвалювалися,
сільські вулиці порожніли”.

“Голод: яке похмуре слово! Серце терпне, коли чуєш його. Ті, що ніколи
не пережили його, ніколи не зможуть уявити собі, які страждання
спричиняє голод. Немає нічого гіршого для чоловіка – голови родини –
аніж почуття власної безпорадності, що виникає, коли чуєш жінчині
молитви, коли вона не може знайти їжі для своїх голодних дітей. Немає
нічого гіршого для матері, аніж бачити своїх виснажних, знесилених
дітей, які через голод забули, як посміхатися.”.

Активіст: “На полі бою люди вмирають швидко, їх допомагає бойове
братерство, почуття обов’язку. Тут я бачив людей. Які вмирають самотньо,
повільно, розуміючи, що їх принесли в жертву задля чиїхось корисливих
інтересів. Найжахливіше виглядали діти, зі скелетними кінцівками, що
звисали з роздутих животів. Чоловіки і жінки лежали ниць з розпухлими
обличчями та животами з очима, позбавленими будь-якого виразу”.

Вчитель: “Ще взимку малеча перестала ходити до школи: залишилися учні
старших класів. А на весні школу взагалі закрили: з тих, що вмирають з
голоду, все одно нічого не візьмеш. Коли держава вже не могла нічого
вичавити з людьми, та ставала просто непотрібною. Для чого її вижити?
Задля кого лікувати?”

Агроном: “У квітні, коли піднявся бур’ян, селяни почали їсти щавель та
кропиву… Але від споживання цих рослин люди дістали водянку і масово
вмирали. У другій половині травня смертність настільки виросла, що
місцевому колгоспу довелося виділити спеціальний віз, щоб кожного дня
відвозити мертвих на цвинтар”.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020