.

Антикріпосницький рух на Західних землях (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2117
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

Антикріпосницький рух на Західних землях

ПЛАН

Вступ

1. Початок антикріпосницького руху на західних землях

2. Наслідки звільнення селян від кріпосництва

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Ще до 1848 р. для тверезомислячих чиновників, ліберальної інтелігенції
та навіть деяких представників шляхти цілком очевидним стало те,що
феодальні права земельної аристократії та селян, які працювали в її
маєтках,безнадійно застаріли.

Ще у 1780-х роках, за правління Йосифа II, у відносинах «землевласник —
селянин» було проведено важливі зміни. Найважливішою з них було те,що
селяни тепер могли обстоювати свої права в суді. За іншою реформою,
землі феодала відмежовувалися від земель, виділених для користування
селянам.

Проте лишалася основна ознака відносин «землевласник — селянин» —
панщина, особливоу таких відсталих частинах імперії, як Галичина.

Панщина полягала в повинностіселян обробляти землі пана (звичайно
два-три дні на тиждень) за право користуватися своїми наділами. Власне,
ця ненависна повинність і була основною причиною невдоволення серед
галицьких селян.

1. Початок антикріпосницького руху на західних землях

Революція 1848 р. й особливо напруженість, до якої вона спричинилася в
Галичині, нарешті створили умови для скасування цього останнього
пережитку кріпацтва. Засвоївши урок 1846 р., польські патріоти — в
основному шляхта — теперпалко прагнули завоювати симпатії селян, щоб
зміцнити свої позиції в Галичині. Тому вони спонукали інших польських
шляхтичів добровільно скасовувати ненависнупанщину. Та більшість шляхти
реагувала різко негативно. Тактика поляків завдалаСтадіонові стільки
клопоту, що він заходився переконувати Відень взяти на себе ініціативу у
звільненні селян від повинностей, оскільки, мовляв, це не лише звело б
нанівець польські розрахунки, а й завоювало б монархії вдячність селян у
найкритичніший момент. Переконаний його аргументами, 23 квітня 1848 р.
Фердинанд 1 видавісторичний маніфест, що скасовував панщину в Галичині.
Він майже на п’ять місяців випереджав аналогічний указ, що забороняв
панщину в усіх частинах імперії.

Задум Стадіона виявився вдалим. Українські селяни, принаймні, з
ентузіазмом вітали цей маніфест і клялися у вірності Габсбургам (хоч
зрозуміло, що маніфест лишав без відповіді багато запитань). Аби
заспокоїти шляхту, віденський уряд оголосив про виплату їй компенсації
за втрачену робочу силу. (Пізніше він переклавблизько двох третин суми
цього відшкодування на саме селянство.) До того ж, хоч;70 % оброблюваних
земель отримували селяни, а 30 %— землевласники, основнепитання про те,
кому належать ліси й пасовиська, що раніше були спільною власністю,
лишалося нерозв’язаним. Із часом ці громадські землі перейдуть у
володіння феодалів, а селяни стануть залежними від них у таких
надзвичайно важливихсправах, як заготівля дров та випас худоби. Й
нарешті, розміри селянських наділівбули жалюгідними: понад 70 % із них
займали менше 14 акрів, що в кращому випадкуледве дозволяло прогодувати
середню сім’ю.

Проте це ще не значить, що скасування панщини мало принесло селянинові.
Навпаки, воно розірвало останній формальний зв’язок між ним і паном.
Зробившигалицького селянина володарем своєї власної землі, а отже й
долі, воно пробудилов ньому не властивий раніше потяг до політики,
освіти ба навіть культури; Відтак і надалі галицький селянин став тим
політичним чинником, який не можна було більшеігнорувати.

Події революції надали широкого розмаху національно-визвольному руху у
Східній Галичині. 17 квітня 1848 р. уряд був змушений оголосити у краї
про скасування феодальної залежності селян і панщини.

2. Наслідки звільнення селян від кріпосництва

Звільнення селян стало важливою передумовою розгортання масового
демократичного руху. В березні 1848 р. у Львові відбулися демонстрації,
що привели до звільнення владою політичних в’язнів. Відповідно до
проголошених конституційною грамотою від 25 квітня 1848 р. свободи
друку, зборів, організацій у краї виникли різні політичні організації,
керівництво якими захопили буржуазно-ліберальні кола. Польська
ліберальна буржуазія і поміщики 13 квітня 1848 р. утворили у Львові
Центральну раду народову, яка ставила своєю метою перетворення Галичини
в Польську автономну провінцію, заперечуючи право на окремий
національний розвиток українців.

Галицька інтелігенція виступала рішуче проти намагань поляків втягнути
Галичину до Польщі і створила свою політичну організацію – Головну
руську раду у Львові, яка, підтримуючи проведення буржуазних реформ,
прагнула забезпечити вільний розвиток українського населення. В містах,
містечках і селах Східної Галичини організувалося близько 50 місцевих
руських рад, до складу яких входили селяни. міщани, світська
інтелігенція, представники духовенства. Ці ради стали організаторами
боротьби українського населення за територіальну автономію Східної
України, тобто за її відокремлення від Західної (польської) Галичини, за
навчання в усіх учбових закладах рідною мовою, за створення української
національної гвардії тощо.

Галичани шукали зв’язків з іншими народами австрійської держави і взяли
участь у слов’янському з’їзді в Празі.

Правлячі кола Австрії ігнорували більшість цих вимог і погодилися лише
на запровадження у 1848 р. навчання українською мовою в народних школах
та викладання її як обов’язкового предмету в гімназіях.

У виборах до першого австрійського парламенту українці мали 39 депутатів
на 96 послів з Галичини. Серед них було 27 селян, 8 священиків і 3
світські особи. Ці депутати австрійського парламенту (рейхстагу)
одностайно виступили проти виплати викупу поміщикам за скасовану
панщину. Проте більшістю голосів рейхстаг висловився за скасування
панщини за викуп взагалі.

Подальші події були пов’язані з масовими виступами населення проти
грабіжницької політики уряду. Навесні та влітку 1849 р. масові виступи
охопили понад 100 сіл Галичини. При цьому часто захоплювалися поміщицькі
землі.

Не мовчало й сільське населення. 1 листопада 1848 р. львівські робітники
і ремісники різних національностей підняли збройне повстання, яке згодом
було придушене.

Революційні події охопили й Північну Буковину, де селяни силою повертали
захоплене у них поміщиками. У селянському русі значну роль відігравали і
депутати рейхстагу. Так, депутат Л. Кобилиця 16 листопада у Вижниці на
зборах 2600 селян закликав до боротьби з панами. Це було закликом до
повстання, яке охопило гірські села Вижницького і Сторожинецького
округів. Розгорнувся рух проти роз’єднання Північної Буковини й
Галичини. Проте уряд, йдучи назустріч панівній верхівці, на початку 1849
р. все ж здійснив таке відокремлення.

Влітку і восени 1848 р. активним був революційний рух і в Закарпатті.
Але після придушення революції австрійський уряд розправився з
учасниками народних виступів. Лише 2 березня 1853 р. було видано
імператорський указ, який санкціонував скасування кріпацтва в Угорщині
за викуп на таких же кабальних умовах, як і в Галичині та на Буковині.
Не допустив уряд і об’єднання Закарпаття із Східною Галичиною, за що
виступала частина закарпатської інтелігенції. А у березні 1849 р. уряд
розігнав парламент і згодом відібрав у народу більшість завойованих ним
свобод.

Проте революція мала важливі наслідки для населення ‘Західної України.
Найголовнішим з них було скасування кріпацтва. Аграрна реформа,
незважаючи на її грабіжницький характер, все ж сприяла розвиткові
капіталістичних відносин. Характерним наслідком революції було і
піднесення національно-визвольної боротьби народу, зближення українців
Східної Галичини, Північної Буковини й Закарпаття.

Висновок

Панщина, яка “полягала в повинності селян обробляти землі пана за право
користуватися своїми наділами” тривала на західноукраїнських землях від
1529 року аж до 1848, тобто понад 300 років. Всі намагання селян
впродовж тих століть скинути ненависне ярмо були потоплені панами в
крові, задушені у підземеллях в’язниць. В іншій ситуації настав 1848
рік. Вже весною над Європою повіяли свіжі вітри революції. Австрійську
імперію почали розхитувати до основ народні виступи у підвладних їй
країнах. Прагнули до розвитку національної культури, вимагали визволення
чехи, національне відродження почалося серед сербів і хорватів. А 13
березня спалахнуло повстання у самому Відні. В австрійській столиці
робітники, студенти, учителі вийшли на барикади. Це вже була революція.

16 квітня 1848 року австрійський цісар Фердинанд підписав маніфест про
скасування панщини, а 22 та 23 квітня, на самий Великдень, він був
оголошений народові, і дістав силу закону 16 травня 1848 року.

Галицькі селяни з ентузіазмом вітали цей маніфест і клялись у вірності
Габсбургам (хоч було зрозуміло, що він залишив без відповіді цілий ряд
питань).

На честь скасування панщини майже по всіх селах були встановлені
пам’ятні знаки, як історичні пам’ятники для прийдешніх поколінь.

Скасування панщини дало часткову свободу селянинові і розірвало зв’язок
між селянином і паном. У галицького селянина, який став власником землі,
пробудився не властивий йому раніше потяг до політики, освіти, культури.

Відтак і надалі галицький селянин став тим політичним чинником, який не
можна було більше ігнорувати.

Список використаної літератури

Король В. Історія України – К.: “Феміна”, 1995.

Революція 1848-1849 рр. та її вплив на розвиток краю //Лановик Б.,
Лазарович М. Історія України: Короткий курс лекцій. – Тернопіль, 2000. –
С.160-163.

Соціально-економічний та політичний розвиток західноукраїнських земель у
першій половині ХІХ ст. //Лановик Б., Матейко Р., Матисякевич З. Історія
України: Навчальний посібн. – К., 1999. – С.168-178.

Субтельний О. Україна: історія. -К.: Либідь, 1992.

Хрестоматія з історії України. – К.: ІСДО, 1993.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020