.

Бої на Маківці (1915 рік) (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
4 3753
Скачать документ

Реферат на тему:

Бої на Маківці (1915 рік)

МАКІВКА- це один із невисоких верхів Карпатських гір, що був свідком і
тереном боротьби двох смертельних ворогів, змагу, що хоч і не рішав про
долю української землі, але був по довгій перерві першою спробою сил
двох відвічних противників – духа Мазепи, що втілився в постатях
Українських Січових Стрільців з одного боку й духа московського царизму.
Тим то й Маківка, хоч і не вирішила цього змагу в українську користь, то
проте вона є грізною осторогою Московії, що сила Мазепінців постійно
росте і прийде незабаром до головного змагу, де перемога мусить бути на
стороні Мазепинських потомків.

Гора Маківка находиться в Тухольщині, 5 км від славетної Тухлі, відомої
з Франкового Захара Беркута. Вже зі сколівського шляху можна бачити
високі вершки гір, порослі смерековим лісом. Два найвищі вершки – це
верхи гори Кливи /1069 м/ і Махізки/953м/. Маківка мав три верхи – всі
порослі лісами. Від півночі й північного заходу оточує Маківку річка
Головчанка, що впадав до річки Опір. З цього боку Маківка дужа стрімка й
неприступна. Ще стрімкіше спадає Маківка на північний захід -з боку гори
Плішки. Вздовж річки Головчанки тягнеться мальовниче село Головецько.
Село велике й розкинуте по горах, було колись гарне й багате, але в часі
війни зруйноване й спалене. Сьогодні вже відновлене й відбудоване так,
що не дуже пізнати слідів воєнної заверюхи.

З 3 по 21 березня 1915 року сюди було переведено цілий Український
Легіон, який розмістився в с. Грабівці і с. Головецьку. Ця 130 бригада,
що до неї належав Український Легіон, держала відтинок фронту на горах
Клива і Маківка.

Український Легіон ділився в цей час на два курені й доповняльну сотню.
Комендантами цих відділів були: сотник Григорій Коссак, Сень Горук і др.
Н.Гірняк.

Бої за Маківку почалися зараз після приходу 1-го куреня до Головецька. В
часі між 23 березня і 4 квітня москалі двічі пробували проломити на
становищах УСС ліве крило маківської залоги, й безупинно непокоїли
стрілецькі застави нічними нападами. Але чуйність стрілецьких сотень та
їх цільний вогонь раз-у-раз нівечили задуми москалів.

Після кількох невдалих спроб проломитися на становищах Українських
Січових Стрільців, москалі після Великодня спробували щастя на правому
крилі маківського фронту. Але рішучий протиудар двох стрілецьких сотень
/Дудинсьхого та Носковського, що прийшли вчасно на поміч, зліквідував і
цю виправу москалів. Коли нарешті їм відпала охота добувати Маківку й на
фронті стадо спокійніше, ввесь курінь стягнули 17 квітня до Головецька і
одна третя куреня виїхала на відпочинок до Коша, що стояв тоді у
Замковій Паланні, коло Мукачева. Зате незабаром із Коша прийшло на
доповнення 400 новобранців.

Тимчасом пруській дивізії, що стояла ліворуч 130 бригади вдалося 24
квітня добути довго й завзято оспорюваний верх Острий і таким чином
опанувати долину Орави, що промощує шлях на Сколе, Тоді й на заході
австро-німецькі армії готовились до рішучої офензиви. Московське
командування, що видко вчасно дізналося про намірі противника, зібралося
випередити його а ін шому місці, в районі Південної Армії. Воно кинуло
сюди масу нових полків і 28.квітня почало свою офензиву на Маківці, щоб
за всяку ціну повернути собі вважливу стратегічну висоту – Острий верхі
вирватись на оперативний простір: прориву на Закарпаття. Оскільки чолові
атаки на німецькі становища на цій горі раз у раз розбивалися і були
завжди безуспішними москалі взялися до іншого способу і пішли наступом
на становище 130 бригади на горі Маківці де держали оборону легіони
Українських Січових Стрільців.

Добуваючи гору Маківку, росіяни могли легше добратись до німецьких
позицій від сторони с. Рикова, вийти на запілля Південної армії,
відкрити собі ворота прориву та виходу ва Закарпатську рівнину.

В зв’язку з тим, що 15 квітня 1915 року Австро-німецькі війська після
цілодобового артилерійського обстрілу нанесли удар надзвичайної сили і
прорвали оборону російських військ, генерал Брусилов вирішив зробити
випад зі свого боку Південно-Західним фронтом, нанести контрудар у
правий фланг союзних військ і постаратися зупинити наступальний порив
австро-німецьких військ, зайти їм на комунікації, відрубати саме коріння
наступальної операції відрізати їх війська від тилу, заставити їх битися
з перевернутим фронтом , а з разі успішного розвитку задуманого контр
наступу російських військ прорватися їм на Закарпаття, Угорську рівнин;
і далі на Будапешт.

Сюди були перекинуті резерви набрані із частин пакетами із Іб.
стрілецького полку шефом якого був сам цар. “залізної стрілецької
дивізії 3-го кавказького армійського корпусу, кавалерійської дивізії
генерала Каледіна і генерала Корнілова те інших корпусів 7,8,9 та II
Армії, які вели бойові дії в Карпатах. Дією операцією безпосередньо
керував найбільш здібний і талановитий полководець російської армії
генерал Брусилов по наказу Верховного головного командуючого Росії
генерала Іванова

12 квітня на Південно-Західний фронт прибув цар Микола 1 із Львова цар
зі своєю свитою приїхав до Самбора, де містився штаб армії Брусилова.
Потім імператор побував у Хирові, де огляну 3-й корпус, після чого
заїхав у недавно захоплений Перемишль.

Мабуть, генералу Іванову хотілося підняти настрій царя добрими вістями з
Карпат та завоювати його прихильність. Отож, підтягнувши важку артлерію
і свіжі частини російські війська розпочали рішучий штурм Маківки.

Маківка, а поруч неї Клиза, Погар та Гострий верх була тими природними
твердинями, що боронили перехід долиною Опору з Галичини на Закарпаття.
Перед маковецькими боями УСС – ці перебували в кількох місцях. Управа
Куренів та більша частина стрільців стояла в Скільському Грабівці. На
маленьке сільце між горами на південь від Маківки і Клизи. Частина
Стрільців містилася при команді бригади й творила так звану бригадну
охорону, а решта а лісах під Менчілом /гора на південний захід від
Маківки, має висоту 1014 м./ а то й на Маківці. Два верхи Маківки
займали Стрільці, а третій москалі. На інших верхах стояли німці й
австріяки.

В природі заповідалася вже весна. Прийшли гарні погідні весняні дні.
Сніги топилися, розвивалися дерева, зеленіла трава й показувалися перші
цвіти.

Стрільці раділи , що весна принесе їм якісь новини, може відкрив їм
дорогу з рідну Галичину. Сподівалися вирішальних боїв майже кожного дня.

В такому ожиданні нових подій минула друга половина квітні що й справді
принесла деякі зміни, особливо ж принесла тяжкі бої з москалями.

Одначе розмах московського наступу стрінув на горі Маківці стрілецьку
запору і на ній . після чотириденних боїв, розбився.

НАСТУП .

Перший наступ москалів на австрійські становища почався вночі 28 квітня
І 1915 року. Почався сильним барабанним вогнем по цілій лінії 130
австрійської бригади, до якої належали і УСО.

Московська артилерія почала вогонь зараз по півночі з 28 на 29 квітня
1915 року. Під цю гарматну музику московська піхота почала помалу
підходити під австрійські становища. Становища були неоднаково обсаджені
. Найсильніше був обсаджений найвищий вершок Маківки, бо на цей вершок
буз легкий доступ. Спад гори був лагідний, а до того москалі займали
третій вершок правобіч звідси. Отже соди їм було найближча. Всі так і
сподівалися, що москалі почнуть наступ на цей вершок, тим то й
найсильніше його укріпили. Однаково ж москалі думали інакше. Вони дуже
добре зрозуміли думки австрійської команди й хотіли перекреслити їх
плани оборони. Замість на права крило , вони наступили на ліве. На
лівому крилі Маківка була власне найслабша забезпечена – тут стояла
лишень одна сотня наших дядьків ополченців під командос стрілецьких
старшин хорунжих: Яремкевича й Тучапського.

Під гук гарматних стрілів москалі зійшли із захопленого вершка так
обережно, що ніхто й не помітив Так само обережно підійшли вони під
австрійські становила, тому напад їх на окопи був зовсім несподіваний, а
надто, що доступ по цього вершка буз незвичайно трудний, бо спід гори
буз дуже стрімкий. А крім того ворожа артилерія била найбільш на середню
частину гори, тобто на той сильно забезпечений вершок. Очевидно, це був
підступ. Гарматним.. вогнем на цей вершок москалі прикривали наступ на
ліве крило.

Підступ частинно вдався. Нишком знищили вони досить сильні. польові
застали та й перли сильно вперед на становища сонних дядьків ополченців.
Наступав цілий московський курінь, а за ним підходили ще три полки.
Слабі чисельно ополченці, а до того нападені зовсім несподівано, не
могли довго боронитися. Москалі вже зайняли долішні становища та й
підходили під сам верх, загрожуючи ополченцям. Перелякані таким наглим
наступом , не видержали напору й подалися назад.

Так повстав пролом, куди москалі впакувалися цілим полком і почали скоро
розширювати свою лінію. Вони заходять праве й ліве крило цієї обсади та
й роздирають пролом. Так дійшли вже майже до половини Маківки під верх
найважніше становище I30-ї бригади.

На оборону лівого, загроженого крила, де стався пролом вийшов цілий 1-й
курінь УСС – сотні Букшованого, Дудинського Носковського й Семенюка,
полонина 2-го куреня: сотні Будзиновського, Мельника та й одна чота
сотні О.Левицького.

На гору заходили стрільці роями, а то й меншими відділами, бо цілу
дорогу обстрілювала ворожа артилерія, щоб не допустити скріплення. Іншої
дороги на гору не було, хіба лісом, але це було небезпечно, бо тоді
стрільці розсипалися по горах і вертепах та не скоро зібралися б до
купи. Та заки москалі змогли знищити всю обсаду /оборону/ лівого крила,
наспіла поміч. Стрілецькі сотні кинулись цілим розгоном на праву лінію
москалів, що відразу розлетілася під таким сильним ударом. З розмаху
ударили й другу московську лінів, що ставила завзятий опір. Гук гармат й
ручних бомб, лопіт крісів, скорострілів наповняв свіжий весняний ранок.
До того мішалося ще й грімке й могутнє стрілецьке ‘Слава’ і московське
“Ура”, що розносилося по всіх горах.

Натиснувши з усієї сили на московські лави, стрільці кинулись у
протинаступ. Різали й кололи, розбивали прикладами ворожі голови, але не
дались і відперли москалів.

Після страшного, хоч і короткого рукопашного бою, Стрільці зігнали
москалів згори й поперли далі аж до їхніх вихідних становищ. Там у
московських окопах прийшло знову до зудару на багнети витовкли стрільці
москалів до решти. Лиш маленька частина попалася в полон.

На місці боїв залишилися трупи й ранені. Героями того дня були відважні
провідники стрілецтва, молоді старшини: четар Кучабський, хорунжий
Коберський, четар Гнатевич, що з критичні хвилі підніс скрині з набоями
до скорострілів, а також роздав їх воякам, хорунжий Свідерський, четар
А.Мельник, Яримович, Артемович, Каратницький, хорунжий Яремкевич Олена
Степанівна і багато стрільців рядовиків, брати Зітинюки що добули
ворожий скоростріл і дев’ять москалів забрали в полон, стрілець
Саджениця, що вбив старшину від скорострілу, забрав скоростріл і десять
москалів, десятник Ганківський, що вирятував австрійського старшину з
неволі, куди й сам дістався, віднісши його на плечах через ворожу лінію
і багато, багато інших подібних героїв.

На відбитих становищах пробули стрільці до полудня . А коло третьої
години прийшла зміна й стрільці відішли на відпочинок.

В цьому не першому великому бою УСС виказали певну свою боєздатність,
свою військову заправу й воєнний гарт, а вже над-усе – свою відвагу й
завзяття. Цей бій буз один із тих, що показують, чого може доказати
любов до рідної землі.

ДРУГИЙ НАСТУП.

Але москалі не відпочивали. На другий день, а радше на другу ніч – 30
квітня вони поновили наступ і попробували вдруге здобути Маківку. Цим
разом почали наступ на праве крило маковецької обсади, на другий верх
Маківки. Москалі заслали в цей наст подвійну кількість війська. Та й із
подвійним завзяттям ішли москалі в наступ. Полонені розказували, що вони
не діставали їсти, бо їхня команда заявила, що не дістануть їсти, поки
не здобудуть Маківки. Тим то й не диво, що голодні москалі були люті, як
звірі та й наступали з усією своєю скаженістю.

На верху стояли два відділи українських ополченців. Москалі, бачивши, що
гора не дуже забезпечена, кинулися на цих дядьків і розбила їх в дуже
короткому часі. В цей спосіб прорвали лінію, вдерлися великими масами на
верх гори, та не зустрівши майже ніякого опору почали збігати на другий
бік гори, кидаючи направо і наліво ручні гранати. Але тут зустріла їх
несподіванка. Збоку гори підпирали наступ чота Мельника й
Будзиновського, а з долини замкнули їм дорогу дві запасні Стрілецькі
сотні, покликані на допомогу. В туж мить чета Мельника й Будзиновського
зрозуміли й опанували своє положення. Вони утворили крилову розстрільну
й узяли московські лази в два вогні, обстрілювали збоку. Цей вогонь
зупинив на мить розгін москалів і дав змогу ополченцям упорядкуватися до
відпору. За той час затривожено решту запасних сотень, що скріпили
відділи ополченців. А зараз , саме в ту хвилину, коли москалі, заскочені
несподіваним вогнем двох стрілецьких сотень, здержали свій наступ на
противну сторону гори, долучився стрілецький запас і скріпив лази
ополченців.

Німецька й австрійська артилерія обстрілювала за той час північний спад
гори та й нищила влучним вогнем ворожий запас, що заєдно підходив на
поміч.

Незабаром оба стрілецькі крила стиснули москалів в одну купу й ударили
пробоєм. Розгорівся знову страшенний бій, почалась різня, стрільці не
щадили ні кого. Це ж перед ними їх відвічний ворог, що захотів загарбати
ще й той клаптик української землі, де вони, стрільці, родилися. Ні, не
дістануть. Все своє завзяття звернули стрільці проти диких наїзників і
ще гостріший натиск на московські лави. Чути божевільні крики ранених,
що мішаються зо стрілецькими окликами “Слава”, потім дикі стогони
конаючих, брязкіт зброї, хрускотіння, харкіт умираючих – все це мішалося
й зливалося в один негармонійний звук війни. Кров бризкає струями,
ворожі голови розтріскуються на кусні, бо стрільці б’ють прикладами так
як обучали їх.

Стрільці пощади не знають, бо на цю хвилину вони довго ждали. Чи ж мали
б тепер, хоч би й навіть в обличчі смерті, дарувати московинам заподіяні
собі і своїм поневоленим братам кривди? Ні, вони знали, що лишень на
московських трупах виросте Українська воля. Удар Стрільців був такий
дужий та нагальний, що московські полчища почали скоро розлітатися.
Порозривавши всю московську лінію, стрільці, натискуючи з усіх боків,
почали зганяти москалів у долину.

У великому безладді, під ударами стрілецьких прикладів, збігла ціла
московська череда просто до Головчанки, де багато потопилося, тому що
після таяння снігів була велика вода, а решта дісталася у полон. Лишень
дуже невеликий відділ урятувався – всього – на – всього один курінь.

Стрільці добули в цьому бою три скоростріли й 170 полонених.

ТРЕТІЙ НАСТУП

Однаково ж москалі після двох невдач і великих втрат у людях, не хотіли
відступати з Маківки. Вони вирішили добути її за всяку ціну, хоч би й як
багато їм коштувало. Вже чергового дня вони почали готуватися до нового
наступу. Цей третій наступ на Маківку мав може найменше вигляд
поводження, та проте він був найзавзятіший із усіх.

Третій бій за Маківку почався рано 1-го травня наступом на становища
сотні Будзиновського й Мельника. Наступ підготовила сильна команда
московської артилерії що обстрілювала цілу Маківку й дорогу до Грабівця.
Ця гарматна стрілянина тривала кілька годив. Під охороною артилерії
москалі перейшли Головчанку та й почали підсуватися під Маківку. У
наступ рушив цілий полк піхоти. Ішли лавами на малий відтинок двох
стрілецьких сотень .Найбільше напирали на право від стрілецького. За
всяку ціну хотіли дістатися на верх Маківки. Та влучний стрілецький
вогонь клав лаву за лавою настирливого ворога. Проте москалі не мали
стриму. Зрезигновані, сперті на крісах сунули нові сотки солдатів до
стрілецьких становищ, та й закидала їх ручними гранатами.

Небезпека була дуже велика. Дві сотні не могли здержати цілого полку.
Стрільці відступили хвилево від своїх окопів до того часу, аж доки
дістануть підмогу Незабаром прийшла підмога. Прийшов 1-й курінь УСС.
Тоді гострим і рішучим ударом здержали наступ і кинулись уперед. Цим
разом, одначе, московські лази були непорушні. Двічі відступали стрільці
від московського удару, але й двічі відкидали москалів на верх Маківки.
Аж за третім разом не видержали москалі стрілецького завзяття й
упертости. За третім разом стрільці з останніх сил наперли з твердою
волею і відкинули лави москалів. Московські полчища залазили добутий
верх та й кинулися в розтіч. Залишилися гори трупів та ранених. Від
смерті врятувалися лишень ті, що піддалися.

Ось як описує цей бій учасник його сотник Дмитро Вітовський:

“Дим із наших і московських шрапнелів оповив гору мов мрякою. Зносився
над нею мов над вулканом, Щохвилі прошибали той дим блискавиці, – то
тріскали все нові шрапнелі. Не поодиноко, а так яг пащі цілих батарей
плювали ними по чотири, по шість, по десять. А їм відповідала гора
стовпами землі. В стопах тої маси були столітні поторощені на тріски
смереки, від міліонів літ нерухоме каміння, а між ними людські руки,
голови, ноги… людське м’ясо. Робота наших і московських гранатів,
розпис наших мерзерів і московських “дурних Іванів”.

Без віддиху тарахкотіли по обох сторонах малинові кріси, глухо при землі
гуділи раз по раз вибухи ручних гранатів. Здавалося гора жиє, рухається,
віддихає – а то з кожним її віддихом пропадало життя десяток людей. Так
минала година за годиною. Це був третій пам’ятний день Московського
наступу на Маківку.

Змагались дві сили. Одна сказала: за всяку ціну візьму – а друга
відповіла: за всяку ціну не віддам”

Цілий перший курінь і сотні Мельника та Будзиновсько з 2-го куріня були
там на горі. Моя сотня й сотня Левицького була ще з Грабівці з резерві.
Свіжа московська батарея установилась за Кливою, почала нагально
бомбардувати село Грабівці. Її ціль – не допустити резерви на Маківку.

Перед хатою, де містилася курінна управа, гримнув гранат, а другий ще
ближче, перед порогом. А в хаті стоси запасної амуніції – скрині ручних
гранат, набоїв. Над хатою тріснув шрапнель. Ветерани й рекрути слухають
в окопах коло хати, як Маківка вогнем горить, стовпами землі віддихає,
як зверження вулкану.

При телефоні зібрались чергові. А телефон говорить: Москалі кинули
свіжий батальйон, наші на правім крилі відступають, “Держатись”! –
відповідає бригада. На праве крило піде зараз Берта”. І знову хвилі
страшного видихання. Всі в резерві впялили очі в самий шпиль гори, на
праве крило. Там стріли наших чимраз інші, слабші. Понад Менчіл, понад
хмарами, щось страшно завило. Чимраз ближче, нижче і нагло цілий шпиль
Маківки піднявся. Страшний, гук земля дрожить – то “Берта” помагає,
Влучно – йде телефоном знов пальба і знов тріскіт крісів, ексильозії
ручних гранат – блискавиці й дим шрапнелів. Нагло той, що держав телефон
зблід. “Що сталося”? – гарячкове нервове питання. – “Нашим недостає вже
муніції доносить Маківка”. Той, що не був у битві не зрозуміє, що ті
слова значать. Ні одчайдушна відвага, ні холоднокровність, – ні що не
поможе тоді як забракне муніції. Це страшне, віддати ворогові без стрілу
те, що можна б удержати – як би була муніція. А москаль най бомбардує
село: одиноку дорогу, що веде на Маківку, почав орати гранатами, сіяти
шрапнелями.

“Зараз достати 15 пачок муніції на позицію !” це телефонний наказ
бригади. Доставити – але як? Одинока дорога недоступна на ній вже що
крок, то яма від гранату. Як занести? А наші стріли чимраз рідші, чим
раз слабші. Товариші! Нам уже бракло муніції Мусять відступати Муніцію
можна доставати тільки оцею дорогою, що москаль б’є в неї гранатами, Хто
голоситься добровільно, щоб завести товаришам муніцію, щоб удержати
Маківку? Я, Я, Я! …Пішло їх тридцять молоденьких гоцулів рекрутів.
Спокійно, мов би розриви московських гармат не для них були призначені –
понесли той дорогоцінний скарб. Та він запримітив їх. Зрозумів, Що вже
майже повна побіда може висковзнути йому з рук. Як гурток сірих постатей
із тими зелено-білими пачками зайде на гору. Зрозумів, що там уже бракує
… Не одну, але три батареї спрямував на дорогу. Живими їх не пустять.
Заклекотіло в воздусі, дороги вже не було видно. Хіба по стовпах
закинутої землі можна було догадатися, що туди веде дорога…

Стрільці здержали Маківку. Відбили десять разів сильнішого ворога. Гордо
відповідає кожний: “Я був на Маківці! Але якби наші рекрути не доставили
нам муніцію, не знаю щоб сталося”. А другий учасник і герой цього бою
підхорунжий Кліан Соколовський також описує цей бій у своєму щоденнику:

01.051915 року. Найприкрішим днем буз день – 01.05.1915р. Москалі почали
перед тим приступ на наше праве крило дещо нижче від попереднього дня.
Воно було найслабше. Незамітно підповзли під дроти і почали стріляти дум
– дум кулями та кидати ручними гранатами на наші рови. А коли і їх
скоростріл почав лопотіти – наше військо подалося. Того тільки ждали
москалі, вдерлися на наші становища, витягнули там свій скоростріл і
відперли знову наших в долину. Страшна стрілянина.

Москалі за хвилю могли зайняти цілу Маківку. Післано курін Коссака і
сотню Мельника – та годі гаки було здержатись. Не видержали ворожого
вогня. Критична хвиля. Неспокій на лицях командирів, а, телефони ратунку
ополченців розривали душу. Вони ж сиділи там три місяці, зросили її
своєю кров’ю, а тепер мали б її утратити? Ніколи!

Стрільці наперли втретє і при помочі скоростріла заняли наші становища.
Москалі відступили з великими втратами. Стрільці бігали як льви і жадали
постійно муніції.

Немалу послугу принесла наша артилерія. Вже на початку лютого 1915 року
під час боїв за гору Явірник австрійське командування вжило вперше
важких 30,5 цм. Гармат /Морзерів/ кілька таких стрілів було доволі, щоб
москалям відібрати охоту спротиву. Взагалі морзери віддали союзним
арміям велику прислугу на всіх фронтах в т. ч. і в боях за Маківку.

Забезпечення артилерійськими боєприпасами з 1915 року в союзних арміях
було полішено, особливо це відчувалось в важкій артилерії, де союзники
мали значну перевагу над Російською. Їх артилерія мала всього по — ч
снарядів на гармату, союзники по її’ на легку і по 600 на важку. Зате
кількісна перевага була і залишилась на російській стороні. Повсякчасно
шліфував свою майстерність винятково здібний артилерист УСС чотар Н.
Боєводка, який надзвичайно майстерно керував артилерійським вогнем
гарматних батарей., зривав наступальні операції російських військ, часто
в двобої із російською артилерією знищував їх позиції і гармати, як
приміром на Погари, Клаві.

Виняткова заслуга успішних боїв у Карпатах в зимовий період
1914-1915р.р. належить польовій артилерії середнього калібру, котра
завжди піддержувала атаки УСС в надзвичайно важких умовах зимової
компанії. Особливо популярною, навіть легендарною була надважка гармата
“Берта” в корпусі Гофмана.

Москалі поновили наступ щей на другий день – 2 грання, але ці спроби
були вже дуже нерішучі, бо москалі знали, що доки стрільці на Маківці,
то ніяка сила Маківки не здобуде. Та вже за два дні стрільці зійшли з
Маківки в запас на відпочинок, а на їх місця на Маківку прийшли мадяри.
З цього скористалися москалі та й знову наступали на Маківку, проломили
позиції мадярських частин тай зайняли цілу гору. Через день у бою під
Плівкою курінь отамана Коссака відповів успішною операцією, у ході якої
захопив більше тисячі полонених, серед яких було чимало козаків
каледівської дивізії. Тепер Маківка для них не мала того значіння, що
кілька днів тому. Прорив німецько – австрійської армії під Горлицями й
Гарновим тай переможний похід цих армій на схід, змусили москалів
відступити з Карпат. Та за Маковецькі бої австрійська команда склала УСС
особливе признання.

2-го травня команда 55-ї дивізії в денному приказі висловила УСС між
іншим таке признання:

“Від ряду днів намагається ворог вибити пролом у наших становищах. Як
перед тим його напади звернені були на Татарівку, так тепер видав він
клич “Маківка!”. У дводенних боях вдалося добути частину становищ нашого
відділу, що боровся по геройську. Аж тут, у найгрізніший хвилині
появились Українці. Вони можуть гордо глядіти на свої подвиги, бо
повсякчасно залишиться в історії слава їхніх хоробрих діл та золотий
лавровий листок в історії їхнього народу .

Боротьба була важка і вимагала жертв.

Тим, що залишились живими, висловлюємо нашу щиру подяку. І наш подив.
Героям, що поклали свої голови і віддали останню краплину крови. Тим, що
не можуть вже радіти перемогою, присвячуємо на вічну пам’ять цю згадку.

Українці! З великою гордістю можете глядіти на ваші найновіші геройські
подвиги. Кожний мусить славитися приналежністю до Вашого Корпусу, бо
матиме право назвати себе вибраною частиною. Я певний у тому, що в
кожній небезпеці можна на вас числити.

Щоб ці побажання сповнились – тричі слава!

Ген. Фляйшман.”

З нагоди подвигу на Маківці прислала свій привіт Українським Січовим
Стрільцям Загальна Українська Рада та Українська Боєва Управа.

В ньому тодішня репрезентація українського народу витала УСС такими
словами:

“…Ви, що з вибухом війни стали на перший поклик у рядах Українських
Січових Стрільців, що від самого початку перенесли стільки труду й
тяжких хвилин та пережили стільки прикрих недостач та розчарувань, а
проте не впали на дусі, не стратили запалу для святої Справи і не
знизили малого прапору, ви заслужили собі на правдивий подив і щиру
вдячність сучасних і грядущих поколінь.

“…Ви дали доказ, що український нарід не зрікся своїх прав до
самостійного життя та що він має волю і силу вибороти ті права кров’ю і
залізом. Ви доказали, що довголітня неволя не знизила українського
народу до ряду покірних рабів, бо він видав вас борців за волю.

“…Тому Загальна Українська Рада…щиро поздоровляє вас з Вашими
блискучими успіхами та шле вам сердечний вислів признання і вдяки. Ще не
вмерла Україна!

“…Побіда на Маківці перетріває не літа і десятки літ, а століття. Вона
блестітиме в історії сонцем воєнної слави.

…Нехай воля сприяє на дальше Вашій непобідній зброї, а про поляглих
героїв нехай живе вічно в цілім народі вдячна, щира пам’ять. ”

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020