.

Історичні витоки громадянського суспільства на українських теренах (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1489
Скачать документ

Реферат на тему:

Історичні витоки громадянського суспільства на українських теренах

 

Процес формування громадянського суспільства на українських теренах від
появи людини має універсальний, притаманний іншим народам характер, а з
іншого боку – свою унікальну і неповторну специфіку.

З появою людини близько 1 млн. років тому на українських землях
паралельно з адаптацією до природно-географічних умов на певних ареалах
заданої конкретної території, розгортався процес формування різних
елементів суспільної самоорганізації, що диктувалося необхідністю
задоволення матеріальних та духовних потреб людини. Її головними
ознаками були колективне добування та споживання, а основою
функціонування – спільне користування певною територією, що
закріплювалось існуванням роду, общини та демократичним устроєм.
Соціально-економічним підґрунтям первісних суспільств було
привласнююче господарство та примітивні людські спільноти мисливців,
збиральників та рибалок.

У добу мезоліту родова община, залишаючись основним осередком суспільної
самоорганізації, у певні сезони року розпадалась на компактні
господарські групи, що зумовлювало розпорошеність кровних родичів
різними господарськими групами, розширювало межі спілкування між людьми
і в такий спосіб сприяло самоусвідомленню своєї спорідненості. На основі
сукупності родових общин формується на щабель вища форма самоорганізації
людського суспільства – плем’я, що об’єднує людську спільноту
територією, говором та усвідомленням власної самобутності і відмінності
від інших спільнот.

Значний крок у формування громадянської культурної традиції було
зроблено у неолітично-енеолітичний період, коли на території України
виокремились два господарсько-культурні суспільства. Лісостеп, де
переважала землеробська суспільна самоорганізація з осілим способом
життя та тяжінням до європейської цивілізації та Степ, зі скотарською
суспільною самоорганізацією, кочовим способом життя та тяжінням до
євразійської культури. Мозаїку процесу урізноманітнювало змішування
носіїв-мігрантів розвинених землеробських чи скотарських суспільств між
собою, з місцевим населенням або ж збереження своєї окремішності певний
період, а також паралельне існування спільнот з привласнюючим типом
господарської діяльності.

Основою людських об’єднань стає сім’я, що сприяє зміцненню інституту
роду та переходу від родової до сусідської общини, проте із збереженням
первісних традицій та звичаїв і на цій основі починається відлік
генеалогічної спорідненості та формування генетичної пам’яті.

Суттєвим фактором формування громадянської культурної традиції стали
міграційно-етнічні процеси. Це призводило до змішування місцевої
людності з низкою етнічних спільнот, які одна за одною нескінченним
потоком з’являлися на українських теренах, впливаючи тим самим на
громадянський україногенез. Балканська землеробська колонізація,
балтська мисливська міграція, носії неолітично-енеолітичних культур,
індоєвропейські угрупування, іраномовні (кіммерійці, скіфи, сармати),
фракійські, германські, тюркські племена та безліч інших спільнот не
зникала безслідно, а накладаючись одна на другу, закладала базис для
формування наступних, що забезпечувало наступність, протяжність,
постійне збагачення та унікальну і неповторну специфіку
громадянської культурної традиції на українських землях.

Так, на українських теренах у УІІ столітті до нашої ери у Північному
Причорномор’ї з’являються грецькі міста-поліси. Спочатку виникають
емпорії, які згодом розростаються в населені пункти з укріпленнями, а за
ними – і висілки, що формують сільськогосподарську округу – хору.
Ремесла, землеробство, торгівля, рибальство стали основними заняттями
переселенців, а у вільний час – політика.

Антична форма власності виступає як співвласність громадянина і
громади, а антична форма общини – як поєднання громадської свободи й
громадського суверенітету. Над особою та її власністю стоїть верховна
влада – власність, але не монополізована бюрократичною державою, а
репрезентована державно-громадськими органами самоврядування. Що дає
підстави констатувати про формування в умовах полісу станово-класового
громадянського суспільства як союзу власників – голів окремих
господарств, обов’язком яких було брати участь у політичному житті на
правах громадянина міста на принципах рівноправності, а не по вертикалі
як у східних суспільствах. [1,с.22]

На цій основі в першій половині І тисячоліття почали виникати та
розвиватися слов’янські угрупування, які заселяли прикордонну смугу між
Лісостепом і Степом. Закладені дослов’янськими спільнотами базові засади
громадянської культури при симбіозі зі слов’янською культурою зумовили
виникненню унікальної громадянської україногенетичної культури,
формування якої, в силу історичних обставин, продовжується і по
сьогоднішній день.

В процесі генезису слов’янської спільноти утверджується громадянська
культурна традиція. Її основними формами прояву були територіальні
(сільські та городищенські) громади, які згодом трансформувались у
волості, а пізніше у землі-поліси; вільні дворогосподарства; народні
збори; збори вільних власників; рада голів сімейних дворогосподарств, що
дає підстави стверджувати про становлення територіально-громадського
громадянського суспільства у східних слов’ян.

В процесі розвитку східнослов’янського суспільства йшов процес
утвердження приватної власності у різних її формах, що складало
економічну основу громадянського суспільства. Паралельно з власністю
громади на певну частину землі існувала власність дворогосподарств.
Товаровиробництво здійснювалось вже не тільки для обміну, але й для
реалізації на ринку за гроші. У слов’ян упродовж ІУ – У століть
зародилися нові економічні відносини: товар-гроші-товар, тобто ринкові
відносини. [2, с.40]

Розвиток громадянського суспільства тісно пов’язано з розвитком
свободи волі. За писемними свідченнями Маврикія слов’янські людності
«подібні за своїм способом життя, за своїми звичаями, своєю любов’ю до
волі». [3,с.377] Утвердження приватної власності,
територіально-громадського устрою створювали необхідні умови для
самореалізації і, загалом – збереженням ідентичності через прояв власної
свободи волі, що змістовно впливало на становлення громадянського
суспільства на різних етапах.

Таким чином, історичні витоки громадянського суспільства в Україні
сягають сивої давнини. Основними факторами загального плану, що
впливають на характер формування різних елементів суспільної
самоорганізації від появи людини на українських теренах до сьогодення є
територія та природно-географічне середовище, а також міграційно-етнічні
процеси ( а на сучасному етапі все більшого значення набуває і
геополітичний простір та екологічна сфера). Вони зумовлюють існування
притаманного лише Україні типу громадянськості та формування на її
території єдиної системи передачі громадянської культурної інформації.
Змішування місцевої людності з низкою етнічних спільнот, які одна за
одною нескінченним потоком з’являлися на українських теренах і не
зникали безслідно, а накладаючись одна на другу, закладали базис для
формування наступних, що забезпечувало наступність, протяжність,
постійне збагачення та унікальну і неповторну специфіку українського
громадяногенезу. Задоволення матеріальних та духовних потреб людини
визначали необхідність людської самоорганізації та самореалізації.
Розвиток громадянського суспільства тісно пов’язано з розвитком свободи
волі, правового простору, демократії.

Література:

1.     Історія держави і права України. / За ред. Чайковського А.С.- К.:
Юрінком Інтер, 2003. – 510с.

2.     Ідзьо В.С. Передумови суспільного та політичного становлення
Галицької держави (ІІ-Х ст.н.е.). / Науковий вісник українського
історичного клубу. – Т. ІУ, 2000. –40 с.

3.     Свод древнейших письменны х известий о славянах. – Т.І.
–М.,1991.- 377 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020