Реферат на тему:
МТС Волині у повоєнній відбудові господарства краю (1944-1953 рр.)
У повоєнний період піднесення й реформування аграрного сектора було
зумовлене зміцненням матеріально-технічної бази сільського господарства,
науково-технічним прогресом, інтенсифікацією та інтеграцією виробництва.
Індустріалізація дала міцну промислову базу – в країні були створені
заводи тракторного та сільського машинобудування. Майже вся
сільськогосподарська техніка була зосереджена в МТС, які обслуговували
колгоспи.
Початок широкого будівництва МТС був покладений постановою Ради Праці й
Оборони від 5 липня 1929 р. „Про організацію машинно-тракторних
станцій”. Після приєднання західноукраїнських земель до складу УРСР у
1939р. значна увага надавалась організації МТС на цій території. 25
березня РНК УРСР і ЦК КП(б)У прийняли постанову „Про організацію
машинно-тракторних станцій в західних областях УРСР”. Незважаючи на
труднощі, за неповний 1940 р. у Волинській, Дрогобицькій, Львівській,
Рівненській, Станіславській та Тернопільській областях почало працювати
174 МТС, які розгорнули діяльність по обслуговуванню 533 колгоспів та
одноосібних селянських господарств, що сприяло підвищенню механізації
сільськогосподарського виробництва у цих регіонах.
За роки фашистської окупації були зруйновані майже всі МТС, значних
збитків зазнала їх ремонтна база, яка напередодні війни була порівняно
міцною. На грудень 1944 р. на Волині було відновлено роботу 17 МТС,
відремонтовано 28 тракторів, 29 молотарок, 48 косарок, 3 двигуни, 3
автомашини і більше 220 інших сільськогосподарських машин. У лютому 1949
р. в області вже існувало 30 МТС. За відсутності колгоспів головна роль
в радянській та організаційно-партійній роботі була відведена МТС. Саме
тут зосереджуватися скеровані на роботу в села спеціалісти сільського
господарства, серед яких було багато партійців. Характерною особливістю
адміністративного вирішення політичних питань в селі стало створення у
грудні 1949 р. при МТС західних областей політвідділів, головна мета
діяльності яких полягала у покращенні масово-політичної роботи серед
селянства.
Одночасно з перебудовою сільського господарства відбувалась і технічна
його реконструкція. На зміну примітивному сільськогосподарському
інвентареві починає надходити велика кількість тракторів, автомобілів,
комбайнів, яка значно перевищила їх довоєнну кількість. На початок 50-х
рр. тракторобудівна промисловість СРСР випускала багато нових тракторів
досконаліших конструкцій та різного призначення. Випуск тракторів в 1950
р. виріс порівняно з 1940 р. в 3,8 рази. Однак, на формування парку МТС
негативно впливала несвоєчасна відправка тракторів і комбайнів а також
інших сільськогосподарських знарядь із заводів, що призводило до
диспропорції між парком машин та причіпним інвентарем.
Колгоспи західних областей, в тому числі Волині, значно відставали від
східних у забезпеченні тракторами й іншою сільськогосподарською
технікою. Це пояснюється тим, що у землекористуванні західних областей
питома вага орних і городніх земель становила тільки 43,4%, в той час як
у східних областях – 66,4%. За чотири роки (з 1946 по 1950) кількість
тракторів на Волині зросла на 2026 одиниць, а на 1954 р. складала 3584
трактори. Зрозуміло, що така кількість завезеної техніки поліпшували
роботу селян, але технічний стан тракторного парку бажав бути кращим.
Так, у 1951 р. отримано нових тракторів – 546, а потребували капремонту
– 317 і поточного ремонту – 383. На 1949 р. із 30 МТС області лише 10
станцій мали примітивно обладнані приміщення для зберігання тракторів і
в 4 МТС приміщення для зберігання сільськогосподарських машин. Таким
чином, із 131 трактора забезпечені приміщеннями були лише 67, решту –
зберігались без покрівлі і, безперечно, псувались, що впливало на
технічний стан парку і викликало необхідність проведення частого ремонту
й заміни окремих деталей. Капітальний ремонт в області проводився лише в
одній Рожищенській МТС, яка навіть при максимальному навантаженні не
могла забезпечити ремонт тракторного парку області. На 1 січня 1951 р. у
30 МТС Волині функціонувало лише 2 ремонтні майстерні, побудовані за
типовими проектами, та 28 інших ремонтних майстерень. Також збудовано 1
агрохімлабораторію, 17 електростанцій, 214 тракторних бригад, 59 з яких
виконали виробничі плани.
Загалом, забезпеченість МТС тракторами була низькою. В окремих з них,
наприклад, у Колківській на 1949 р. було лише 2 трактори, Городнянській
– 4. Враховуючи рельєф місцевості, а також ріст колгоспного будівництва,
відчувалась гостра потреба у придбанні нових тракторів СТЗ НАТИ, які
були найбільш ефективними в умовах області. За 1950-52 рр. кількість
тракторів в МТС області зросла на 140 відсотків, з них „ДТ-54” – на 80%.
Кількість комбайнів зросла майже в 48 разів, у тому числі самохідних – у
109 раз, льонокомбайнів – у 9 раз. Основні сільськогосподарські роботи в
колгоспах було механізовано на 70 відсотків. Незважаючи на те, що МТС
постійно отримували спеціалізовані машини, для широкого використання в
колгоспному виробництві їх постійно не вистачало.
поверхні меліоративних каналів. На вищевказані роботи затрачено 25,8
тис. людино-днів. Для раціонального використання заболочених земель
необхідно було організувати 4 ЛМС: у Заболотті, Маневичах, Любомлі,
Любешові, з об’ємом робіт по станціях від 25,0 тис. га, і забезпечити їх
необхідними механізмами.
У 1952 р. колгоспами області план осушення луків був виконаний лише на
8%, розкорчування – на 9% і поверхневого покращення луків – на 5%.
Причиною невиконання плану було те, що такий вид роботи покладався на
меліоративні станції, які мали бути організовані в 1952 р., однак були
укомплектовані лише на кінець року. Загалом, характерною ознакою того
часу було перевиконання намічених планів. Так, наприклад, на 1952 р. у
Ківерцівському районі було осушено 400 га землі замість 250 га плану.
Всього на весну 1952 р. у природи було „відвойовано” 31 тис. га нових
земель і поліпшено 23 тис. га луків. У штати райвідділів сільського
господарства або МТС поліських районів планувалось ввести посаду
агромеліоратора, в обов’язки якого входило б надання допомоги колгоспам
щодо правильного використання заболочених земель, а також розробка
спеціальної агротехніки.
Отже, на початку 50-х рр. під час польових робіт простоювало багато
тракторів через несправність, відсутність запасних частин або причіпного
інвентарю. Строк служби машин внаслідок незадовільного ремонту і
передчасного зносу скорочувався наполовину, а витрати пального і мастила
непомірно зростали. Матеріально-технічна база колгоспів була слабкою.
Індивідуальний підхід до ведення господарства радянська влада не дуже
вітала, а найчастіше давала шаблонні силові вказівки і повчання зверху:
як орати і чим, що сіяти і коли. Диктат відомств зобов’язував нарощувати
площі під високоінтенсивні й грунтовиснажуючі культури та скорочувати
посіви, що відновлювали родючість ґрунтів чи забезпечували потреби
тваринництва. Невиправданим і помилковим було механічне перенесення
промислових методів у аграрний сектор.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
