.

Козакознавчі студії В доробку В.Сухорукова (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1212
Скачать документ

Реферат на тему:

КОЗАКОЗНАВЧІ СТУДІЇ В ДОРОБКУ В.СУХОРУКОВА

Проблематика Національно-визвольної війни українського народу середини
ХVІІ ст. не належала в російській історіографії до категорії
пріоритетних тем, хоча й не перебувала на маргінесі дослідницького
процесу. Інтерес у російській науці до окресленого явища зумовлювався
тим, що саме в середині ХVІІ ст. Московії нарешті вдалося твердо ступити
на шлях реалізації виконуваної ще з другої половини ХV ст. ідеї
згромадження під “високою царською рукою” усієї києво-руської спадщини.
Від Переяславської Ради, ухвали якої круто змінили розклад політичних
сил у регіоні й збурили геополітичні процеси, що посутньо переінакшили
геополітичну карту Східної Європи, бере початок поступове, але вперте
утвердження Москви в Україні. Ясно, що російська історіографія, котра,
як добре відомо, завжди ідеологічно обслуговувала процес “прирощення
земель”, не могла обійти увагою й такий ключовий процес-каталізатор
інтегрального вивищення Москви регіоні. У цьому сенсі не стала винятком
й історіографія ХVІІІ – початку ХІХ ст., коли, з одного боку, робилися
перші спроби дослідження Національно-визвольної війни українського
народу середини ХVІІ ст., а з іншого, – закладалися підвалини майбутніх
досліджень (формування джерельної бази, теоретико-методологічних
настанов, концептуальної спрямованості).

У цілому розробка проблеми не вийшла за рамки локального явища.
Скільки-небудь цілісної концепції не було опрацьовано. Події
Національно-визвольної війни розглядалися переважно в контексті вивчення
дотичних питань російської (І.Болтін) [1; 424-425] та української
(Д.Бантиш-Каменський, О.Рігельман) історії [2]. Аналогічна за своїми
наріжними засадами склалася ситуація й у тогочасній польській та
українській історіографіях.

Однією з примітних постатей у когорті російських істориків, які в той чи
інший спосіб долучилися до з’ясування окресленої проблематики, був
В.Сухоруков. Взагалі історіографічна спадщина В.Сухорукова, на жаль,
довгий час випадала з поля зору і залишалася належним чином не
пошанованою. Хоча дослідники використовували джерела, введені до
наукового вжитку шляхом підрядкової публікації. Лише останнім часом
спостерігаються перші кроки до вивчення доробку В.Сухорукова та
визначення його місця в історіографічному процесі [3; 12-14].

На відміну від перелічених вище дослідників В.Сухоруков звернувся до
питань Національно-визвольної війни в контексті дослідження історії
донського козацтва. Донський козак за походженням, учасник
декабристського руху, В.Сухоруков не був професійним істориком. Для
нього історія, точніше історія донського козацтва, слугувала, як, до
речі, й для більшості дослідників цього феномену, своєрідним хобі. Думку
про написання праці з минулого Донського краю навіяв В.Сухорукову голова
утвореного у 1819 р. “Комітету з облаштування Війська Донського” генерал
І.Чернишов, доручивши укласти історичний та статистичний описи Донської
землі, не забуваючи при цьому всіляко сприяти реалізації такого проекту
[4; ІІІ].

Під час підготовки дослідження В.Сухоруков виявив дивовижну як для
випадкової людини проникливість. Розпочав він з основи основ будь-якого
історичного дослідження – з ретельного формування джерельної бази. І,
варто сказати, досяг у цій ділянці непересічних, як на тодішні часи,
результатів. Відштовхуючися від того, що Архів Війська Донського згорів
у 1744 р., В.Сухоруков спершу разом зі своїми помічниками (А.Кучеров,
А.Кушнарьов, Л.Постнов, М.Пудавов) оглянув архіви донських станиць та
містечок. Але найсуттєвішим є те, що в 1822 р. після знайомства з
М.Карамзіним та відомим російським архівістом С.Строєвим він плідно
працював у Московському архіві Колегії іноземних справ. Визбируючи
джерела до історії донського козацтва, В.Сухоруков оглянув впорядковані
Д.Бантишем-Каменським фонди “Зносини Росії з Туреччиною”, “Зносини Росії
з Кримом, “Зносини Росії з ногайськими татарами”, а також виділений
С.Строєвим із “Турецьких справ” в окремий фонд комплекс джерел, що
відклався внаслідок офіційнихстосунків Москви з Військом Донським.
Віднайдені в архіві документальні матеріали стали серцевиною джерельної
бази, якою оперував дослідник. У тому числі вони заклали основу й для
екскурсів в історію Національно-визвольної війни. Усе це зумовило появу
цінної праці, зіпертої на багатій інформації. На жаль, двотомник
В.Сухорукова “Історичний опис землі Війська Донського” побачив світ і
став історіографічним фактом лише через замало не піввіку після
укладення. Але таке запізнення, як виявилося не здрібнило його вартості.
Праця залишалася найдокладнішим дослідженням з історії донського
козацтва й водночас вносила свіжий струмінь у розробку проблематики
Національно-визвольної війни.

В.Сухоруков був першим в історіографії, хто звернув увагу на такий
важливий аспект як стосунки Богдана Хмельницького та його адміністрації
з Військом Донським. Це логічно вписувалося в загальне прагнення
дослідника до розгляду в контексті історії Дону взаємин українського та
донського козацтв. Не в останню чергу і до першого, і до другого
дослідника спонукала та багатюща інформація, що міститься у віднайдених
ним джерелах із фондів Посольського приказу – цього компактного,
природним чином сформованого джерельного масиву. Звернення В.Сухорукова
до українсько-донських стосунків доби Національно-визвольної війни тим
більше важливе, що донський чинник, як докладно з’ясував В.Брехуненко
[3; 235-274], посідав одне з ключових місць у міжнародних комбінаціях,
зав’язаних на українсько-польській війні.

В.Сухоруков влучно підмітив, що формуючи коло своїх основних союзників,
БХмельницький прагнув залучити до участі у війні й Військо Донське [5;
313-316]. Вперше було зауважено конфронтацію тодішніх відносин між
Українською козацькою державою й донським козацтвом. Не переймаючись
з’ясуванням причинно-наслідкових зв’язків, В.Сухоруков не простежує
джерела цієї конфліктності, її перебіг вплив на ходу
Національно-визвольної війни та міжнародні відносини у чотирикутнику
Україна-Кримський ханат – Польща – Московія. Дослідник виділяє й
уривчасто розглядає лише один, проте ключовий аспект проблеми – реакцію
Бахчисарая та Б.Хмельницького на морські походи донців до кримських
берегів. Показано, що в 1649-1650 рр. Іслам-Гірей робить настирливі
спроби завдати удару по Дону та прилеглому московському прикордонню за
участю союзників – українських козаків [6; 386]. Реалізація цього плану
зіштовхувала Україну з Москвою, що мало б для української справи
катастрофічні наслідки. Сам задум походу випливав із давно виношуваної
Іслам-Гіреєм ідеї широкомасштабної акції проти Москви [3; 235-260], а
потужним підштовхувачем були власне морські походи донців [5; 314-315].

В.Сухоруков слушно зауважував, що, маючи в руках такий вагомий важіль,
як необхідність для Б.Хмельницького участі татар у військових діях проти
Польщі, Іслам-Гірей покладав на запорожців велику надію. Хан прагнув
використати українського гетьмана для унеможливлення морських походів із
боку донських козаків [3; 263]. Дослідник звернув увагу на курсування
між Чигирином та Доном послів, на заклики Б.Хмельницького до Війська
Донського з приводу припинення антикримських дій, на погрози гетьмана
пристати на вимоги Іслам-Гірея [5; 323, 331]. Не залишилося поза увагою
і висунення козацького загону під орудою генерального осавула Дем’яна
Лисовця та Юрія Хмельницького до р. Міус. При цьому В.Сухоруков оперує
числом учасників походу 5 тис чол., котра, як довів В.Брехуненко [3;
316], є найімовірнішою.

Насамкінець, В.Сухоруков увів до наукового вжитку факти, які
віддзеркалюють зміну позиції Б.Хмельницького відносно кримсько-донського
клубка протиріч. Зокрема, йдеться про заяву українського посла в Криму
Семена Савченка (1653) про неприпустимість організації походу на Дон та
про здійснення в 1655 р. українськими та донськими козаками облоги
Азова, щоправда, невдалої .

Як бачимо, В.Сухоруков пунктирно (наскільки це дозволяла сформована ним
джерельна база) окреслив деякі нові, невідомі на час укладання
“Історичного опису…”, але перспективні для подальших досліджень аспекти
Національно-визвольної війни. Крім того, значущість внеску дослідника
підвищується тим, що він опублікував витяги використаних ним джерел, у
тому числі вперше оприлюднив лист Б.Хмельницького до Війська Донського
від 30 березня 1630 р. А отже дослідник указав на можливі напрямки
архівної евристики. Принагідно не можна оминути й того факту, що
порушених В.Сухоруковим ділянок стосунку Чигирина до Війська Донського в
історіографії ХІХ – початку ХХ ст. торкалися (і теж побіжно) лише
В.Соловйов та А.Савельєв [8; 547-548]. Навіть М.Костомаров та П.Куліш
обійшли увагою, хоча й були безпосередньо причетні до публікації в
рамках серії “Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России”
(СПБ.,1861. – Т.3.) низки дотичних джерел, на які, зрештою, зіперті
уривкові судження В.Соловйова. У подальшому після ваговитого внеску
М.Грушевського та О.Гермайзе [9; 35-37, 52] взагалі взяло гору відверте
ігнорування конфліктного боку українсько-донських взаємин середини ХVІІ
ст., попри те, що саме він був основним наповнювачем цих взаємин. І
тільки останнім часом намітився відхід від такої шкідливої позиції.

ЛІТЕРАТУРА

1. Болтин И.Н. Примечания на историю древния и нынешния России
Г.Леклерка. – СПб., 1788. – Т.1.

2. Бантыш-Каменский Д.Н. История Малой России. – К.,1993. – С.142-156;
Ригельман О.І. Літописна оповідь про Малу Росію, її народ та козаків. –
К.,1994. – С.139-150.

3. Брехуненко В.А. Стосунки українського козацтва з Доном у ХVІ –
середині ХVІІ ст. – К.-Запоріжжя, 1998.

4. Сухоруков В.Д. Историческое описание земли Войска Донского. –
Новочеркасск,1867. – Т.1.

5. Сухоруков В.Д. Историческое описание земли Войска Донского. –
Новочеркасск,1872. – Т.2.

7. Новосельский А.А. Борьба Московского государства с татарами в первой
половине ХVІІ века. – М.-Л., 1946.

8. Савельєв А. Трехсотлетие Войска Донского. Очерки из истории донских
казаков. – СПб.,1870 . – С.11; Соловьев С.М. История России с древнейших
времен. – М.,1961. – Кн.5.

9. Гермайзе О. Україна та Дін у ХVІІ ст. // Записки Київського інституту
народної освіти. – К.,1928. – Кн.2. – С.158-165; Грушевський М.С.
Історія України-Руси. – К.,1996. – Т.8. – Ч.2.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020