Реферат на тему:
КАРТИ ДЛЯ ПОШУКІВ СКАРБІВ У СТЕПОВІЙ УКРАЇНІ (схованки запорозьких
козаків під Одесою)
Пошуки скарбів, ніби-то захованих запорожцями, здавна велись у степах
Південної України. Вперше згадку про них зустрічаємо у книзі Г.Л. де
Боплана, який у 1630-1640-х роках занотував: “кожен козак має окрему
схованку, бо, захопивши здобич у турків, вони діляться нею, а
повернувшись до цих місць [на Запорожжя], кожен ховає свій малий
добуток, як вже говорилось, під воду, але, звісно, ті речі, які не
зіпсуються від води”. Численні перекази про козацькі скарби зберегла
усна народна творчість. М.Драгоманов у середині ХІХ ст. записав таку
типову розповідь: “Клади більш клали запорожці. Як зганяли їх та нищили,
то вони думали, що назад повернуться, та поклали та позаклинали. Вони не
так позаклинали, тільки давали присягу, що один не може взяти, а через
декілька років, як той клад клався, можна сторонньому казати. От,
кажуть, йшов запорожець та казав, що там, де тепер Нехвороща, вони повен
колодязь золота самого насипали”. У народному уявленні козаки нерідко
поставали як дуже заможні люди, які отримали свої багатства за рахунок
грабіжництва: “Раз стою за воротами, бачу їх [запорожців] їде троє, а за
ними по одному коню під в’юками, і багато срібла там, в тих в’юках… А
то вони вертались із Польщі. Кажуть батькові: “Все, Дмитре, набрали,
буде нам, поки живі”.
Не мало повідомлень про місця знаходження і пошуки козацьких скарбів
наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. в різних місцях, але переважно на
Запорожжі та Пониззі Дніпра, зібрані і опубліковані Я.Новицьким,
Д.Яворницьким, В.Гошкевичем та ін. Наведемо найбільш типові з них:
“Полягло все, тільки пам’ять осталась, та ще кажуть, до пропасті в землі
лежить нерушимих кладів. Гроші деякі люди знаходили і розжились, тільки
таяться…”; “Як тікали запорожці під Турка, то багато, кажуть, сховали
казни і пушок в Скарбній [річці]. Гроші, кажуть, замулили в річку, в
мідних казанах, і будуть вони лежати поки світ сонця”. Такі або подібні
розповіді зрідка можна почути від старожилів степів і сьогодні, але
підкреслимо, що у народній традиції міста покладення скарбів були
пов’язані з колодязями, човнами, а також з казанами та скринями, які
були або зариті в землю, іноді під курганами, або заховані під водою.
Одним з районів інтенсивних пошуків таких скарбів з 1880-1890-х років
стали передмістя Одеси, а точніше околиці козацьких сіл Усатове та
Нерубайське. Тут також були записані легенди про козацькі скарби. Так,
В.Данилов на початку ХХ ст. зі слів онука старого запорожця навів такі
слова: “Да, все полегло, только память осталась, да еще говорят, до
пропасти в земле лежит кладов, зарытых ими [запорожцями]. Кто из людей
таки находили их гроши, разжились, да другим про это молчат”. Як бачимо,
ця цитата майже повністю збігається зі наведеними вище словами діда
Василя Джерелівського, записаними у с.Царицин Кут на Мелітопольщині ще у
1885 році. Одному з авторів статті вже доводилось писати, що В.Данилов
принаймні частково запозичів у Я.Новицького опібліковані у 1911 році
спогади і переніс їх на одеський грунт. Але козацькі схованки у околицях
названих сіл розпочали шукати набагато раніше, ніж побачила світ дійсно
в чомусь фантастична стаття В.Данилова.
Так, ми маємо дані про справжні розкопки, проведені у липні 1894 року.
Тоді одеський мещанін, колишній поліцейський околоточний наглядач
С.Репніков отримав відь міської влади дозвіл на пошуки скарбу (золотого
посуду та двох діжок з золотою та срібною монетою) у с.Нерубайському.
Скарб ніби-то був заритий прямо під шляхом, неподалік від церкви, а
дізнався він про нього від свого батька – нащадка запорожців, хоча, за
іншими даними, йому розповів про нього неназваний старожил села.
Прохання С.Репнікова було розглянуте також на засіданні Імператорського
Одеського товариства історії та старожитностей, яке дало дозвіл на
розкопки, але під наглядом свого представника, відомого історика
О.Кочубинського. Зауважимо, що тоді нічого знайдено не було, але
О.Кочубинський повідомив, що підставою для пошуків “льоха з цінностями”
був якийсь план. Цікаво, що про ці “розкопки” повідомила навіть газета
“Одесский листок”, від якої на них був присутній кореспондент. Останній
написав: “Неудача страшно подействовала на кладоискателя [С.Репнікова].
В первое время он имел крайне ошеломленный вид и утверждал, что клад
похищен”.
Про пошуки скарбів біля Усатового та Нерубайського, зокрема про
“дослідження” С.Репнікова (Репніна), а також про невдалі розкопки на
Привозному майдані та на землях ще одного одеського передмістя
Слобідки-Романівки, тоді ж була написана брошюра “Хаджибейские
кладоискатели”. У книжці наведені деякі факти, які безпосередньо
стосуються теми нашої статті. Передусім, невідомий автор записав
легенди, які пояснюють наявність скарбів під Одесою. У першій з них
йдеться про те, що цінноісті були заховані тут вожакими гайдамаків після
відомої “уманської різанини” та пограбування “усіх замків та маєтків
Потоцького” (повстання під проводом М.Залізняка 1768 р.). Друга легенда
розповідає, що зариті тут гроші зібрали молдавські бояри. Вони
намагались на них купити згоду Катерини ІІ на передачу ним земель
Дністровсько-Бузького межиріччя, які належали тоді чорноморцям. Коли
молдавська депутація оглядала тутешні ділянки, на них ніби-то напали
“запорожські гайдамаки” і забрали гроші (1790-1792 роки). Не важко
помітити, що ці легенди не позбавлені певного історичного сенсу і навіть
в наш час вигладають доволі правдоподібними.
В брошюрі вперше згадані і ті картографічні матеріали, яким присвячена
наша стаття: “Время от времени здесь [у пониззі Хаджибейського лиману]
появляются греки и болгары, и с таинственным видом, с какими-то планами
в руках осматривают местность; на планах этих обыкновенно указывается,
где зарыт клад” (курсив наш). В другому місці написано, що один з
власників місцевих дач сплатив невідомому болгарину за аналогічний план
аж 300 крб.
Трохи пізніше О.Маркевич опублікував заповіт козака, ніби-то написаний у
Задунайській Січі у 1811 році. В ньому доволі детально описано, як цей
запорожець у 1769 році разом з трьома товарищами закопав у пониззі
Хаджибейського лиману (дослівно “Кочук лиман”) кілька скарбів, до складу
яких входили золоті та срібні злитки, золоті турецькі шаблі, дорогоцінна
збруя, тощо. Вчений купив його у мешканця Слобідки-Романовки Гончаренка,
який в свою чергу знайшов його у чавунній скринці, буцім-то викопаній на
полі неподалік від берега лимана. Цей підробний заповіт був
републікований двічі, але для нас важливо, що О.Маркевич у своєму
поясненні до нього згадав “мідні дошки з записами про клади”, які
неодноразово потрапляли до Одеського товариства історії та
старожитностей.
Цікаво, що з цим документом пов’язана карта на холсті, ніби-то знайдена
у катакомбах у 1885 році. Опис її копії, яка знаходилась тоді у
Херсонському музеї, опублікував В.Гошкевич. На плані, який вчений
охарактеризував як “виконаний з претензіями на картографічну техніку і
топографічну досконалість”, було зображене пониззя Хаджибейського
лиману, криниця “з грішми”, криниця “з казаном” та “козачий шлях”.
Підпис повідомляв, що “скарби покладені 3 травня 1769 року Василем,
Микитою і Федором”, що повністю співпадає зі змістом заповіта.
У фондах Одеського археологічного музею НАН України нам вдалося виявити
та атрибутувати 9 мідних та латунних платівок (№№ 49515/1-9), згаданих
О.Маркевичем. Наведемо їх характеристику:
1. Мідна платівка товщиною 1 мм має форму трапеції, грубо обрізана по
краях кровельними ножицями, має чотири отвори діаметром 4,5 мм, пробиті
по кутах з боку напису. Букви нанесені зубилом з лезом шириною близько 7
мм. Судячи з “негативу” тексту на зворотньому боці платівки, останній
під час нанесення текста був закріплений на неметалевій основі, скоріше
за все, дошці цвяхами по кутах. Розміри: верхній край 307 мм, нижній –
196 мм, прямий лівий – 237 мм, скошений правий – 242 мм. Текст напису з
13-ти рядків виконаний без інтервалів між словами: “ПО / КАЗАЦЕИ /
ДОРОГЕ / НА / ГОРУ [рис.] КАМЕ [НЬ] / ||???ОТЪ / ?ХАТЪКИ / МЕРЕИ / 10 [4
косих хрести] / И / ДО / ГРУШИ / || ПОТ / НЕИ / КОЗАНЪ / СЕРЕБРА / ОТ /
ГРУШИ / || НАЪ / ВОСТОКЪ / МЛИ / И / ТОРНЕЧОКЪ / || 72 / СТУПНЕ / КУПЪ /
ВЕЩИ / ЗОЛОТШИ / || ПО / ВТОРОМУ / О / ВАЛУ / НАЛЕНЪ / ЛОДУ / || С / КОЙ
/ ТЕЧЕ / И / ЗЕРЕНЪ / ОТЪ / ЛИМА||НУ / ПО / ТЕЕ / НА / ГОРУ / 1 [9 косих
хрестів] / И / || КОПАЙ / ОЦЕ / Б / НА / НОЧЬ / МАЛО / || НА / НОЧЬ /
КАМЕНЪ / ПО / ГОРУ / || ПОГРЕПЪ / ВЕЩИ / СЕЛЕЛКИ / || И / КОТЛИ /
СЕРЕБРО / И / || К[A]ЗНА / КЪ /”. До складу тексту входять графічні
позначки: половина “гори” з трьома сходинками, зображення дерев, стрілка
у напівколі та контур човна.
2. ____кутна мідна платівка з зображенням дерева розмірами __( __ мм,
товщиною __ мм. Окремо надрубана, але не винута чверть. Основний напис
складається з 4-х рядків: “ГРУША / КОП [АЙ] || 1 / – / ОБА / ОТЪ / ГРУШИ
/ || НА / ВОСТО [КЪ] || 72 / СТУПЪ”. На чверті наявні ще два рядки: “С –
У – М – ЗО || К – Л – Р / [скоба] Г”, які напевно є скороченнями
3. _____кутна платівка листової латуні, яка має отвори по трьом кутам.
Її розміри __( __ мм, товщина __ мм. Напис навкоси: “/ДОРОГ[А] / К /”.
По верхньому краю: “В / КРЕНИЦЕ / 2 / КОЗЫНЫ”. По нижньому краю, під
зображенням шляху: “И / КОСТРОЛЮ / ПО / ОНЫ”. Отже, весь текст може
читатись таким чином: “у криниці два казани та біля них каструля”.
4. Пластина листовой міді, неправильної прямокутної форми зі сторонами
шириною 129 мм, длиною 148-151,5 мм, товщиною 1,5 мм, вирізана ножицями.
Зверху і знизу на середній осі по краях два отвори, пробиі з боку
напису. Но поверхні місцями “шляхетна патина” шоколадного кольору. Напис
з 6 рядків нанесений вздовж: “ОТЪ / КРЕНИЦЫ / 42 – / || СТУПНЯ / ДО /
ЛЫМА-||НУ / МАЛО / И / ТЕЧЕЕ||Т / РЫЧУШКА / ЗО[ЛОТО] / || БОЛШОЙ /
КАМЕНЪ||НЕМЪ / КРЕ[СТЪ]”. У цифрі 42 четвірка дзеркально перевернута.
5. _____ кутна латунна платівка розмірами __(__ мм, товщиною __ мм, з
залишками олов’яного припою на правому та нижньому краях. На правому
боці простежуються ознаки розпаяного шву. Є частиною якогось посуду,
скоріше за все, латунної кружки. На платівці навскоси позначка та підпис
“ДОРОГА”; по верхнему краю: “ПО / СКОЛОЙ / ПОГРЕБЪ” (“під скелею
погреб”); по нижньому краю, під рисунком чого “ЦЕГО / СВИТ / И / ЭТО /
СВЕ[Т]” (“________”).
6. Прямокутна платівка розмірами 144(93 мм, товщиною 1,3 мм, грубо
вирубана зубилом з кутової частини листової міді високої якості.
Відповідно, її правий та нижній краї обрізані дуже рівно при допомозі
якогось механічного пристрою (на гільотині – ?), а два іншіх – рвані, з
заїдами. Один бік платівка луджений, на зворотньому боці є сліди сильної
корозії. На луженій поверхні зубилом виконаний схематичний план
місцевості з позначенням хат, шляхів, частини лиману з пояснюючим
написом “ЛИМАНЪ”. Місця знаходження трьох скарбів супроводжуються
літерними експлікаціями “К”, “М”, “В” або “З” (Рис. 1).
7. Мідна прямокутна платівка розмірами 212(90 мм, товщиною 1,5 мм з
одним відрубаним кутом. Її поверхня вкрита патиною, на якій наявні
залишки лужіння. Є кутовою частиною листової міді більших (стандартних –
?) розмірів. Вирублена зубилом по рисках попередньої розмітки так само,
як платівка № 6. На платівці нанесена схематична карта берега лиману, на
якій позначені човен – “ЧОВОНЪ”, ряди дерев, другий вал – “2 ВАЛЪ”, а
також об’єкт, помічений літерами “П” та “Р” з рисками між ними. Можемо
досить впевнено припустити, що ця платівка є картою-додатком
безпосередньо до основної платівки з текстом, описаної нами вище (№ 1).
Вона зображує ту саму “лоду, с кой тече”, тобто вітхий човен, що тече,
покинутий на березі лиману, який можна знайти біля другого валу – “о
валу”. Позначки дерев нанесені невиразно, а решта зображень – глибокими,
місцями сквозними просічками все тим же зубилом (Рис. 2).
8. Мідна платівка у формі трапеції з трьомя рівними та одним рубленим
краєм, біля середини якого просверлений отвір діаметром близько 3 мм.
Має розміри 136(83-112 мм, товщину 1,1 мм. На луженій поверхні зображена
схематична карта частини берега лиману (з двома підписами “ЛИМА[Н]”) в
районі піщаної коси – “КОСА”, у експлікації якої цікаве давньоруське
накреслення останньої літери. Крім цього позначений шлях понад лиманом –
“ДОРОГА”, високий берег, криниця або скарб (клад) з літерами “К” у колі
та “Ц” вдоль (Рис. 3).
9. Зазначимо, що більшість платівок для надання їм старовинного вигляду
були зроблені зі старого металу – латунної кружки, не виключно, ще
козацьких часів (№ 5) та листової посудної або кровельної міді (№ 6, 7,
8 та ін).
Зрозуміло, що описані нами “металеві карти”, на яких позначені місця
покладення козаками скарбів біля Усатового та Нерубайського, є нічим
іншим, як пізніми підробками, оскільки усі відомі нам численні пошуки в
тому районі були марними. Очевидно, що наприкінці ХІХ ст. в Одесі діяли
спритні ділки, які і виготовляли металеві, паперові та холстяні карти, а
також записи (заповіти) про місця покладення козацьких скарбів на
продаж. Цікаво, що іноді вони отримували значні гроші не за самі карти,
а за ділянки землі, на яких нібі-то згідно планів були заховані скарби.
Скоріше за все, саме вони підтримували і розповсюджували чутки та
легенди про походження скарбів, причому їх “історичний контекст”
свідчить про те, що вони створювались при допомозі людей, які непогано
знали історію Північно-Західного Причорномор’я.
Активна діяльність цих шахраїв мала і інші наслідки. Осб як очевидець у
1890-х роках описав пониззя правобережжя Хаджибнйського лиману: “Весь
берег переритий несчисленною кількістю ям, в яких щасливі власники
земельних ділянок шукали своєї долі. Але, щоб прості смертні приїзжі
дачники не ломали руки та ноги ночами, ці історичні ями, за
розпорядженням місцевої админістрації ретельно засипаються… Але вони
риють, риють і риють…”.
Водночас, описані нами плани є курйозними, але дуже яскравими і
по-своєму унікальними зразками “скарбової картографії”, які заслуговують
на увагу та дослідження науковцями.
Таким чином, “скарбова лихованка”, яка притаманна для багатьох регіонів
світу, не оминула і Україну. Отже, і у нас є свої легенди, і нам при
бажанні є що шукати, хоча тим, хто всеж-таки займеться цією нелегкою
справою, слід мати на увазі, що більше століття тому скарбошукачів
характеризували як людей, які хворі на особливий вид душевного
потрясіння – “скарбоманію”.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
