.

Кооперативний рух 20-х років ХХ ст. (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3395
Скачать документ

Реферат на тему:

“Кооперативний рух 20-х років ХХ ст.”

Після прийняття у 1902 p. царським урядом закону про виробничі артілі в
українських містах виникли виробничі спілки робітників, портових
вантажників, конторських працівників, інженерів.

У 1906 p. було засновано артіль київських друкарів. Такі спілки було
організовано й в інших містах України.

У 1912 p. на Наддніпрянщині діяло всього 2500 споживчих кооперативів,
тоді як у всій імперії Романових їх чисельність становила 6700. На
початку українського кооперативного руху виникли кредитні товариства.

В кооперативну діяльність поступово втягувалися й свідоміші селяни.
Проте кредитно-кооперативний рух занепадає майже на 20 років. Старі
товариства ледве животіли, а нові майже не виникали.

У 1907 p. влада дозволила діяльність кредитного союзу, але не в Києві, а
в с. Дзенгелівці, й до того ж без права на банківські операції. Проте
через 4 роки вдалося перевести його на новий статут з правом банківської
діяльності під назвою Київський кредитний банк — Союзбанк. Тоді ж місцем
його перебування став Київ. Союзбанк очолював X. Барановський, членами
правління були В. Мельников і П. Доманицький. Союзбанк швидко став
важливим організаційним та фінансовим осередком не тільки Київщини, а й
всієї Наддніпрянської України. Крім банківських, він почав здійснювати
торгово-посередницькі операції, організовував промислові підприємства,
проводив видавничу діяльність, скликав кооперативні наради. З 1913 p.
видавав свій двомовний часопис “Муравейник-Компанія”. З посередницьких
операцій Союзбанку найбільшими була закупівля за кордоном
сільськогосподарських машин та знарядь праці, доставка буряків до
цукроварень і хліба для військового інтендантства. За своїми фінансовими
оборотами до першої світової війни він перевищував усі обласні кредитні
союзи Російської імперії. Операції за внесками Союзбанку у 1913 p.
становили 1 131 473 крб., позики кредитним товариствам — 947 956 крб.

Приклад київського Союзбанку поширився на Харківський, Одеський,
Катеринославський та Подільський обласні кооперативні союзи. Відбувався
процес союзного будівництва в споживчій кооперації. На Поділлі він
почався зі створення невеликих районних об’єднань. Такі об’єднання були
засновані в 1909р. у Пеньківцях Ямпільського повіту, Яланецьке та
Вороновицьке, а в 1913 p. — у Тульчині, Немирові, Бершаді, Дунаївцях та
в деяких інших населених пунктах. У 1908 p. був заснований київський
союз споживчої кооперації. За два перших роки існування він об’єднав 220
споживчих товариств на Київщині, Поділлі, Чернігівщині. Київський союз
розгорнув активну діяльність, скликав кооперативні з’їзди і наради, став
провідним осередком у змаганні проти Московського союзу. Та після
фінансового краху в 1913 p. його було ліквідовано. Незважаючи на
короткий час свого існування, Київський і Вінницький споживчі союзи
провели важливу організаторську та просвітню роботу. За їхньою допомогою
виникло багато районних кооперативних об’єднань, які діяли до 1917 p.
Завдяки згуртуванню українські кооператори обмінювалися досвідом роботи,
визначали спільну мету, погоджували плани дій. На відміну від
західноєвропейських країн, де розвивався промисловий капіталізм, а
засновниками перших кооперативів були здебільшого наймані робітники, в
економічно відсталій Західній Україні кооперативний рух орієнтувався на
селянські господарства, які й становили абсолютну більшість членів
кооперації.

Піонерами кооперативного руху, а згодом і керівниками усієї його
організації були “дрібноміщанські адвокати і сільські священики”, інші
представники інтелігенції, які “вийшли із села та цілою технологією
зв’язані із селом”, — відзначав у 1934 p. часопис “Кооперативна
республіка”.

Розвиток українського кооперативного руху був обумовлений потребами
капіталізації сільського господарства. Перевагами кооперативного
кредитування та збуту користувалися не тільки великі сільські господарі,
а й малозабезпечені селяни. Всі вони влаштовували товариства для
організації збуту своєї товарної продукції, кредитування й постачання
своїх господарств удосконаленими знаряддями 556 праці, добривами,
насіннєвим матеріалом. Для сільських підприємців кооперація була не лише
засобом збагачення, а й знаряддям боротьби проти сильних інонаціональних
конкурентів. Перед західноукраїнською кооперацією від самого початку її
заснування було поставлено завдання — створити внутрішній ринок для
національної промисловості.

Зусиллями В. Нагірного і видавця газети “Господар і промишленник” А.
Ничая в 1883 p. у Львові на кошти українських заможних міщан і селян
було організовано кооперативне торгове підприємство “Народна торгівля”,
яке мало стати “оборонним валом проти чужинецької лихви в галузі
торгівлі споживчими товарами”. Роком зародження західноукраїнської
кооперації вважається 1883 p. У 1912 p. “Народна торгівля” підтримувала
торгові відносини з 831 крамницею: читальнями, громадськими й
українськими приватними установами, а перед першою світовою війною мала
19 власних великих крамниць у галицьких містах. Споживча форма
кооперації до першої світової війни слабко поширювалася в
західноукраїнському селі. Спробу створити таку кооперацію робило
культурно-освітнє товариство “Просвіта”, яке з 1891 p. почало займатися
також 558 економічною діяльністю й інтенсивно пропагувало кооперацію.
У 1899 p. представники селянства, інтелігенції та духівництва
організували в Одеську на Золочівщині місцеве товариство “Сільський
господар”, яке в 1905 p. перейшло до Львова, стало крайовим органом
кооперації і перейняло від “Просвіти” її економічні функції. Переломним
у діяльності товариства став 1909 p. На хліборобській виставці у Стрию
відбулися надзвичайні збори його членів. Вони змінили статут, обрали
нові керівні органи, намітили широку програму подальшої діяльності.
Втілення її у життя очолив відомий кооперативний та
громадсько-політичний діяч Галичини Є. Олесницький. Він разом із своїми
співробітниками розвинув інтенсивну організаторську роботу. “Сільський
господар” швидко перетворився на значну інституцію з філіями майже в
кожному повіті, сотнями гуртків, багатьма дослідними полями, станціями.

Наприкінці 1912 p. товариство мало 90 філій, 1151 гурток, в яких
налічувалося 26 612 членів. Найважливішими напрямами роботи товариства
були: створення різних виробничих і господарських спілок, пропаганда
сільськогосподарських знань серед населення, організація читалень,
бібліотек, сільськогосподарських і промислових шкіл, проведення з’їздів,
курсів й виставок, налагодження роботи зразкових господарств, дослідних
станцій, посередництво при купівлі землі, штучних добрив, реманенту, при
збуті сільськогосподарських продуктів.

З 1910 p. головна рада товариства видавала тижневик “Господарська
часопись”, випустила 27 брошур із серії “Бібліотека сільського
господаря”, придбала для бібліотек філій чимало спеціальної літератури.
При головній раді діяла велика фахова бібліотека. У 1899 p. у Перемишлі
було організовано Спілку для господарства і торгівлі. Протягом короткого
часу спілка охопила усі українські кооперативи цього типу в Галичині і
стала Крайовою спілкою для господарства і торгівлі. Об’єднанням у 1911
p. цієї спілки з торговим відділом “Сільського господаря” було створено
Крайовий союз гос559 подарсько-торгових спілок, який до 1913 p.
організував 28 сільських господарсько-торгових спілок. Його філії діяли
в Коломиї, Стрию, Бережанах, Бучачі, Рогатині, Жовкві, Золочеві, Бродах,
Кам’янці-Струмиловій, Радехові, Самборі, Теребовлі, Тернополі, Ходорові,
Сяноку та в інших містах. У 1910 p. українські підприємці організували
перші національні спілки для збуту худоби в Галичині, які одразу стали
посередниками австрійського агентства і почали відправляти худобу до
Відня.

У 1911 p. таких спілок було 62, вони налічували 29 879 членів. Для
керівництва цими спілками було створено Крайовий союз купівлі та збуту
худоби, який став одним з головних постачальників свиней з Галичини на
австрійські ринки. Кредитна кооперація була типовою для
західноукраїнської кооперації в австро-угорський період, оскільки кредит
був дуже важливою і найлегшою до опанування кооперативами стороною
економічного життя. Попит населення, зокрема селянства, яке намагалося
знайти порятунок від розвиненого лихварства, на кредити зріс, а це
спричинило підвищення процентів і збільшення вкладів широких верств
населення в кредитні спілки. Зростання чисельності кредитних спілок
зумовило створення в 1898 p. Крайового союзу кредитного (КСК) пертого
західноукраїнського кооперативного союзу, який об’єднав і підпорядкував
собі значну частину українських кредитних кооперативів. Його
організатором та довголітнім головою дирекції був провідний політик
галицьких українців К. Левицький. З виникненням КСК, який поставив перед
собою мету створити нові кооперативи й опікуватися ними, пожвавився
кооперативний рух.

Щороку до КСК приєднувалися нові кооперативи. Союз видавав для них
статути,. вказівки, друковану продукцію, здійснював контроль за їх
розвитком. У 1913 p. КСК вже налічував 906 членів, у тому числі 427
кооперативів, 1 110 000 крон власного майна, 1 706 119 крон на вкладах,
4 264 406 крон виданих позик, а загальний оборот досяг майже 106 млн
крон. Серед членів 560 КСК з року в рік зростала кількість кредитних
кооперативів. Якщо у 1899 p. їх було 17, то у 1912 p. — вже 339. Всього
на початку 1913 p. в Галичині налічувалось 1011 українських кредитних
спілок. З усіх видів виробничої кооперації в Галичині найбільше
розвинулася молочарська.

Першу західноукраїнську молочарську спілку в с. Завадові біля Стрия
заснував у 1904 p. місцевий священик, відомий український композитор О.
Нижанківський. Через рік, коли вже існувало 6 молочарських спілок, вони
об’єдналися як відділ при стрийській філії товариства “Просвіта”, а в
1907 p. його було реорганізовано в Крайовий господарсько-молочарський
союз. Він одержував значні дотації від австрійського міністерства
сільського господарства і крайових державних установ. До першої світової
війни існувало близько 100 молочарських кооперативів, які на рік
переробляли 7 млн л молока.

У 1911 p. при Крайовому господарськомолочарському союзі започатковано
щорічні курси діловодства та молочарства. Сильний поштовх для
організаційної розбудови кооперативного руху дав закон 1903 p. про
ревізійні союзи кооперативів, за яким вводились обов’язкові нагляд і
контроль за діяльністю кооперації. Цим законом ревізійні союзи мали
право на самоврядування. В 1904 p. утворився Крайовий союз ревізійний
(КСР), який об’єднав п’ять згаданих спеціалізованих центрів. У 1912 p.
йому були підпорядковані 552 кооперативи (з них 338 кредитних, 47
споживчих, 40 молочарських, 37 для закупівлі та збуту худоби, 33 різних
і 57 змішаних). Вони об’єднували понад 180 тис. членів, а торговий
оборот їх становив понад 20 млн крон. З січня 1904 p. KCP почав видавати
часопис “Економіст”, навколо якого згуртувалася група видатних
теоретиків і практиків кооперації. Головним редактором часопису, автором
багатьох теоретичних статей, оглядів українського та зарубіжного
кооперативного життя, вихователем нового покоління кооператорів був К.
Паньківський. Його вихован561 цем був А. Жук — редактор популярного
часопису КСР “Самопоміч”, який,почав виходити з 1908 p. Створення
окремих кооперативних союзів стало вирішальною організаційною
передумовою розвитку західноукраїнської кооперації. До першої світової
війни в Галичині утворилося три кооперативних об’єднання, які
організаційно та політичне спрямовували свій розвиток. Провідна роль
серед них належала Крайовому союзу ревізійному. Через спеціалізовані
кооперативні об’єднання (Крайовий союз кредитовий, “Народна торгівля”.

Крайовий господарсько-молочарський союз, Крайовий союз
господарсько-торговельних спілок та Крайовий союз закупівлі та збуту
худоби) до 1914 p. він підпорядковував собі близько 600 українських
кооперативів. Набагато меншою за кількістю кооперативів, чисельністю,
іншими показниками була друга українська (так звана руська) кооперація,
керівники якої дотримувалися москвофільської великодержавної орієнтації
і в 1909 p. об’єднали своїх послідовників у Руському ревізійному союзі
(РРС). У 1913 p. він налічував близько 100 кооперативів.

Третій кооперативний союз — Державний Крайовий патронат хліборобських
спілок, заснований у 1899 p. в інтересах польських промисловців та
землевласників відповідно до рішень галицького сейму. Крім польських та
мішаних кооперативів, він об’єднував понад 400 українських кооперативів.
Всього на початку 1913 p. у Галичині із загальної кількості (4191)
кооперативів українських було 1256.

До них належала деяка частина українських кооперативів, що не були
об’єднані в союзи. Паралельно з Галичиною розвивався кооперативний рух
на Буковині.

У 1900—1913 pp. кількість кредитних спілок на Закарпатті збільшилася від
31 до 206, а їхніх членів — від 7900 до 51 тис., тобто в 6,5 раза.
Відповідно зростав і позиковий капітал. У 1909 p. він досяг 4,9 крон.
Власні кошти кредитних спілок (пайовий капітал, проценти з позик,
запасний капітал та інші надходження) збільшилися з 430 тис. крон у 1900
p. до 2900 тис. у 1913 p., тобто майже в 7 разів. Та, незважаючи на це
зростання, їх частка в загальній сумі коштів, яку мали спілки, була
незначною. У 1909 p. власні кошти спілок становили 29 %, частка вкладів
— 18, а кошти, позичені у банків — 53 %. Фінансова допомога уряду
кредитним спілкам За563 карпаття також була незначною. У 1911 p.
кредитні кооперативи чотирьох комітетів одержали лише 13,5 тис. крон
державної позики (менше 100 крон на одну спілку), з яких було витрачено
на заробітну плату головам спілок та обліковцям б тис. крон. Роль
кооперації в системі кредиту і товарообороту була незначною.
Кооперативні спілки задовольняли близько 20 % потреб селян у позикових
коштах, а частка постачальнозбутових кооперацій в сільському
господарстві становила 10—15 % і збільшувалася повільно. До першої
світової війни на Закарпатті не було крайового кооперативного союзу.
Тому більшість місцевих кооперативів підпорядковувались кооперативним
союзам у Будапешті. Всього на початку 1913 p. в Австро-Угорщині діяло
1525 українських кооперативів, або 8,1 % їхньої загальної кількості.
Отже, наприкінці XIX — на початку XX ст. український кооперативний рух,
незважаючи на великі труднощі та перешкоди, набув значного розвитку. Він
став важливим чинником господарського, культурного і духовного
піднесення українського народу. В кооперації українське громадянство
вбачало одну з конкретних форм демократії, яка наближала Україну до
Заходу.

Список використаної літератури

Економічна історія України і, світу: Підручник/ За ред. Б. Д. Лановика.
— К.: Вікар, 1999.

Субтельний О. Історія України. – Львів, 1999.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020