.

1. Причини поразки реєстрових козаків та їхніх привілеїв. 2. Причини поразки української національної революції. 3. Заходи Катерини ІІ щодо остаточної

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
0 3485
Скачать документ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з предмету:

“Історія України”

1) Визначте причини поразки реєстрових козаків

та їхніх привілеїв

Універсалом від 5 червня 1572 p. король Сигізмунд II Август наказав
коронному гетьману Ю. Язловецькому провести набір козаків на військову
службу. Прийняті на державну службу козаки вносилися у реєстр (список),
звідки і отримали назву “реєстрових козаків”. З цього часу козаками
офіційно визнавалися лише ті, хто був внесений до реєстру. Усі інші,
тобто основна козацька маса, лишалися за його межами.

Реєстрові козаки мали низку важливих привілей. Перш за все, вступаючи
до реєстру, вони виходили з-під юрисдикції феодалів, звільнялися від
влади старост і воєвод, якщо мешкали на королівських землях, а також
міських магістратів, і підпадали під виключну юрисдикцію реєстрового
війська. Реєстр мав свій “присуд”, тобто козаки мали право судитися у
своїх судах. Реєстрові козаки звільнялися від податків, мали право
власності на землю, одержували права вільно займатися різними
промислами і торгівлею. За службу вони отримували, хоч і не регулярно,
грошове жалування державної скарбниці. Час від часу реєстровим козакам
видавалися сукно, порох, свинець.

У смузі вздовж Дніпра, яку займали реєстрові козацькі слободи і хутори,
останні були вкраплені у державні, магнатські і шляхетські володіння.
Це породжувало напруженість у відносинах володарів маєтків і основної
маси реєстровців. Права і пільги реєстрових козаків були величезною
принадою для державних і приватновласницьких селян, які відмовлялися
підкорятися своїм хазяям і намагалися вступити до реєстру. Але, не
добившись цього, вони самовільно покидали маєтки своїх хазяїв,
проголошували себе козаками і таким чином поповнювали масу населення,
що не визнавалося владою.

З 1659 p. московський царат через другу Переяславську статтю
підтвердили обов’язок гетьмана залучати козацьке військо до участі його
у воєнних походах росіян. Реєстрове військо використовувалося також для
охорони кордонів Росії, особливо на півдні.

У цих походах козаки підлягали російському командуванню, проте, у
другій половині XVII ст. вони ще зберігали організаційну
відокремленість. Влітку 1687 p. 50 тис. козаків на чолі з гетьманом
Самойловичем билися у одних лавах з 10-тисячним загоном Росії. У
другому Кримському поході навесні 1689 p. брало участь 112 тис. росіян
і 40 тис. козаків.

Москва вдавалася до певних заходів щодо зменшення козацького війська.
Гетьман Брюховецький за вимогою боярського уряду погодився скоротити
реєстр до 30 тис. чоловік, що було зафіксовано у Московських статтях.
Одночасно гетьман одержав дозвіл створювати наймане, так зване
“затяжное” військо в 1000 чоловік (статті Брюховецького), тобто один
полк. Реально ж існувало декілька найманих полків: сердюцький
(піхотний) та компанійський (кінний). Вони створювалися у міру
необхідності, утримувалися за рахунок додаткового оподаткування
населення, одержували грошову платню, харчі та одяг.

Після втечі Мазепи уряд Росії ставився до Запорізької Січі з
упередженням і підозрою. Проте військовий потенціал запорожців, їх
роль в охороні кордонів змушувала Росію деякий час миритися з існуванням
Січі. Крім того, Росія використовувала її як противагу Гетьманщині.
Хоча Запорізька Січ була підпорядкована безпосередньо російській
адміністрації, вона залишалася центром притягання усіх пригноблених і
волелюбців.

Перший нищівний удар завдав Січі Петро І, коли кошовий отаман Кость
Гордієнко із своїми прибічниками перейшов до Мазепи. У 1709 p. Січ
було зруйновано. Запорожці, які втекли від помсти царя, прийняли
зверхність кримського хана і заснували поблизу Херсона, біля гирла
Дніпра, так звану, Олешківську Січ. Тут вони існували у тяжких
умовах, у повній ізоляції від України.

В 1734 p. імператриця Анна Іоанівна на прохання гетьмана Апостола
дозволила запорожцям, які втекли від переслідувань Петра І,
повернутися і заснувати Нову Січ на річці Базавлук (Підпільна) поблизу
Нікополя. Вона розташовувалася за декілька кілометрів від Старої Січі.

З серпня 1775 p. Катериною II був виданий маніфест. У ньому із
цинічною відвертістю цариця пояснювала мотиви ліквідації Запорізької
Січі, котра “не имеет права на существование из-за несамовитого
управления злодейских умыслов. Она есть политическою потворою”. На
Запоріжжя вдерлися численні частини російської армії на чолі з генералом
— угорцем Текелі. Вони трощили все навкруги, щоб виключити будь-яку
можливість для нормального існування людей. Одним з найбільш енергійних
ліквідаторів Січі був Г. Потьомкін (у 1772 p. , свого часу прийнятий до
запорізького товариства, де він одержав ім’я Грицька Нечеси).

Каратель Текелі оманою захопив у полон усіх запорізьких старшин,
частину з яких було відправлено на заслання. Особливо постраждав
кошовий Петро Калнишевський (Калниш) Багато років він провів у кам’яному
мішку в Соловках, а потім постригся у ченці. Калнишевський помер у
1803 p. , коли йому сповнилося 112 років.

Рядовим запорожцям було дозволено служити в козацьких полках чи
записатися до селянства. За маніфестом від 3 серпня 1775 p. назва
“запорожский казак” заборонялася. Територію Січі було приєднано до
Новоросійської губернії.

Основними причинами поразки реєстрових козаків є те, що в останній
період існування сили реєстрового козацтва були розпорошені, не
існувало єдиної об’єднувальної ідеї, реєстрові козаки переходили від
одних сил до інших, не маючи власної позиції і достатнього військового
потенціалу.

2) Визначте причини поразки

української національної революції

До головних причин поразки української національної революції 17 ст.
Деякі історики відносять “неповноту” соціальної структури української
нації, низький рівень національної свідомості селянства, слабкий вплив
українського руху в містах та недостатню розробленість національної
ідеї. Також наголошують на тому, що суттєвим фактором, який сприяв
перемозі схожих національних змагань поляків, чехів та інших
центральноєвропейських народів, була цілеспрямована підтримка з боку
західних країн, чого у випадку України не було.

Торкаючись питання діалектики національного й соціального факторів у
революції, окремі науковці віддають першість саме соціальному. Основним
здобутком революції можна вважати зміну статусу України й зростання
рівня самосвідомості народу, що було значним кроком у історичному
розвитку України.

3) Назвіть заходи Катерини ІІ щодо остаточної ліквідації автономного
устрою України і ліквідації Гетьманщини

Катерина II завершила справу, що її почав на Україні Петро І. Німкеня,
котра стала членом династії Романових через шлюб, вонабула відданою
прибічницею русифікації й централізації.

Як і багато інших правителів доби освіченого абсолютизму, Катерина була
переконана, що найбільш розумним і ефективним є уряд, заснований на
абсолютистських засадах і позбавлений таких«феодальних реліктів», як
особливий статус окремих земель. Звідси її негативне ставлення до
української, а також лівонської та фінської автономії. «Ці провінції,
— казала вона, — слід русифікувати. . . Це завдання було б легко
здійснити, призначивши губернаторами людей розумних. Коли у Малоросії
зникнуть гетьмани, треба зробити все, щоб стерти з пам’яті їх та їхню
добу». Отож імператриця вибрала на посаду генерал-губернатора
Лівобережжя людину розумну — видатного російського полководця й політика
Петра Румянцева.

Виконувати свої функції Румянцеву допомагала друга Малоросійська
колегія, поскладалася з чотирьох російських урядовців та чотирьох
довірених представників старшини. У зводі таємних інструкцій Катерина
наказувала Румянцеву діяти обережно, «аби не викликати ненависті до
росіян». Щоб підготувати грунт для скасування української автономії,
генерал-губернаторові радилося повторювати селянам, що погіршення
їхнього становища було насамперед наслідком відсталості«малоросійських
звичаїв». Водночас до старшини Румянцев мав застосовувати політику
кийка і пряника. З одного боку, жорстоко каралися всілякі прояви
автономістських тенденцій, а з іншого — тим, «хто не був заражений
хворобою сваволі й незалежності», пропонували привабливі посади в
імперському уряді, обіцяли зрівняти їх у статусі з російським
дворянством і надати більшої влади над селянами. Румянцев виконав свої
обов’язки.

Спочатку він уникав проведення глибоких змін, намагаючись завоювати
прибічників. До його канцелярії дістали призначення багато українців,
було засновано поштову службу, а також здійснено широкий перегляд
суспільно-господарського становища земель. Прагнучи показати, яким
освіченим є її правління, у 1767 р. Катерина II засновує свою
знамениту «Комиссию для сочинения нового уложения».

У Москві зібрали послів від усіх (за винятком селян) верств суспільства
з усіх регіонів з метою висловити імператриці свої побажання та погляди.
На велику прикрість Катерини й Румянцева ряд українських послів на чолі
з Григорієм Полетикою скористалися нагодою, щоб знову заявити про
прагнення відновити гетьманство й повернути давні українські вольності.
Посли інших порубіжних земель теж викликали занепокоєння уряду. Під
приводом близької війни з Туреччиною імператриця назавжди «відклала»
засідання комісії. Після російсько-турецької війни 1768—1775 рр.
Румянцев удається до рішучих кроків.

Перший удар він спрямовує проти Запорозької Січі, яку в 1775 р. було
зруйновано несподіваним нападом російських військ. До самої Гетьманщини
черга дійшла в 1781 р. , коли у зв’язку з адміністративною
реорганізацією всієї імперії на Лівобережжі було скасовано його
традиційні 10 полків. Натомість засновувалися три намісництва:
Київське, Чернігівське й Новгород-сіверське. За територією та
організацією вони були ідентичні решті з 30 губерній імперії. Одночасно
українські адміністративні, судові та фінансові установи замінялися
відповідними відгалуженнями імперської бюрократичної системи.

Потім скасували й славетні козацькі полки. У 1783 р. їх замінили на
регулярні уланські, до яких на шестирічний строк набирали селян і не
українців. Відтак перестало існувати окреме козацьке військо. Всупереч
тому, що стверджувала царська пропаганда, поширення на Лівобережжя
російської імперської системи не полегшило, а ще більше погіршило долю
українських селян. У 1783 р. їх позбавили права лишати своїх панів —
саме так, як де колись зробили з російськими селянами. Інакше кажучи,
тепер лівобережне селянство ставало юридичне закріпаченим. Зате
українська знать від цих змін виграла. Селяни нарешті потрапили під її
цілковиту владу. В 1785 р. за «Жалуваною грамотою дворянству»,
виданою Катериною II, знать звільнялася від усякої військової служби
для уряду, зрівнявшись у правах із російським дворянством.

Із цих причин верхівка колишньої Гетьманщини без будь-якого ремствування
погодилася з ліквідацією автономії. Траплялися лише поодинокі випадки
протесту: так, у 1791 р. Василь Капніст спробував таємно заручитися
підтримкою Пруссії в намаганнях відновити Гетьманщину. Але таких дій
було недостатньо, щоб запобігти поглиненню Козацької України Російською
імперією.

Протягом майже століття Гетьманщина була центром політичного життя
України. Хоч росіяни контролювали її зовнішні стосунки та воєнні
кампанії, а також постійно втручалися у внутрішні справи, все ж
управління та соціально-економічна політика Гетьманщини здійснювалися
українцями, їм належали ключові позиції в судах, фінансах, армії.
Самоврядування сприяло піднесенню української шляхетської еліти, гордої
своїми традиціями. Навіть у 1767 р. старшинські посли до Законодавчої
комісії відкинули реформи Катерини II, впевнено заявивши: «Наші закони
найкращі». Саме Гетьманщина явила для політичних діячів України початку
XX ст. прецедент українського самоврядування.

4) Назвіть, які політичні організації виникли

в Наддніпрянській Україні в ХІХ ст.

В кінці ХVIII ст. і на початку XIX ст. на Лівобережній Україні, серед
її шляхетства було чимало гуртків однодумців, які спільно обговорювали
громадські та політичні справи і мріяли про повернення втраченої
автономії. Такі гуртки були, як уже згадано, в Новгород-Сіверському, в
Чернігові, Полтаві, Києві. Були і в декого з дідичів, як в Обухівці у
Кайніста, в Понурівці — у Миклашевського тощо. Велике значення, як
культурні осередки, мали Харків з його університетом та Полтава. У
Полтаві була резиденція генерал-губернатора Малоросійського. Року 1816
призначено на цей пост князя Миколу Рєпніна, що був під час окупації
Саксонії в 1813-1814 роках віце-королем і користався пошаною саксонців.
(Він був властиве князь Волконський, але дістав право носити прізвище
матері, кн. Рєпніної, яка була останньою в роді). Рєпнін одружений був
з онукою гетьмана Кирила Розумовського, і це зблизило його з українським
шляхетством. У Полтаві скупчив він видатні культурні сили, серед яких
були — 1. Котляревський, В. Тарновський, В. Лукашевич, С.Кочубей та П.
Капніст. Рєпнін був у дружніх зв’язках із В. Полетикою,
Г.Квіткою-Основ’яненком, П. Гулак-Артемовським, а шйніше — з Т.
Шевченком. У 1818 році Рєпнін закликав дворян дбати за долю кріпаків,
вживати заходів для піднесення їх добробуту, освіти; боровся проти
жорстокостей панів. Він прагнув відновлення козацтва, і це зв’язувало
його з поступовим суспільством України. 1822 року його коштом Д.
Бантиш-Каменський видрукував двотомову «Историю Малой России» з багатьма
докумеятами. Сучасники вважали Рєпніна за можливого кандидата на
гетьманську булаву.

У 1820-их роках засновуються в Україні таємні політичні гуртки, які
використовують досвід масонської організації. Першим —з 1819 року —
значним політичним гуртком було Малоросійське Таємне Товариство, або
Товариство Визволення України, яке складалося із значних дідичів
Полтавщини. Головою його був повітовий маршал дворянства Василь
Лукашевич, той, що 1812 року виголошував був тост за Наполеона. Метою
цього Товариства було здобути незалежність України і злучити й з
Польщею. Членами Товариства були: М. Репнів, С. Кочубей, В.
Тарновський, Олексієв. Лукашевич уклав «Катехизис автономіста».
Товариство вело широку пропаганду, мало зв’язки з Льожею Об’єднаних
Слов’ян, із польським революційним товариством «Темпляри».

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020