.

Федеративна республіка Німеччина на рубежі століть (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 6760
Скачать документ

Реферат на тему:

Федеративна республіка Німеччина

на рубежі століть

I. Вступ

Що ж стоїть за благополуччям цієї багатостраждальної європейської
країни? Чи тільки вигідне економіко-географічне положення, сприятливий
збіг обставин чи це результат багатовікових шукань німців? Розграбована
і розорена після II світової війни країна змогла за кілька десятиліть
перетворитися в одну з провідних держав світу.

Німеччина – країна індустріальна, країна з безліччю промислових
агломерацій, великих і маленьких міст. Але це зовсім не означає, що
життя тут повне суєти, що навкруги – одні заводи і фабрики, що димлять
труби і вщенд забиті дороги. Багатьом областям Німеччини властиві тиша і
спокій, достаток мальовничих пагорбів і річкових пейзажів, а головне, –
лісів. Не можна не згадати і культурне життя, що в основному зосереджено
у великих містах з їхніми незліченними театрами, концертними залами і
музеями, але їм не поступаються і провінції.

II. Географічне положення і адміністративно-територіальний поділ

Федеративна Республіка Німеччини розташована у центрі Європи. З нею
межують дев’ять сусідніх держав: Данія на півночі, Голландія, Бельгія,
Люксембург і Франція на заході, Швейцарія й Австрія на півдні, і Чеська
Республіка і Польща на сході. Ще чіткіше вимальовується це центральне
положення тепер, після відновлення єдності Німеччини 3 жовтня 1990 року.
Федеративна Республіка Німеччини є більш ніж коли-небудь, вузловим
центром між Сходом і Заходом, так само як і між Скандинавією і регіоном
Середземномор`я. Будучи членом Європейського співтовариства і НАТО,
Німеччина виконує роль сполучної ланки між державами Центральної і
Східної Європи. Територія Німеччини складає 357 000 кв.км. Найбільша
довжина з півночі на південь – 876 км, із заходу на схід – 640 км.
Крайні точки кордонів: на півночі – селище Лист на острові Зильт, на
сході – саксонське село Дешка, на півдні – баварське село Оберстдорф і
на заході – селище Зельфкант (Північний Рейн-Вестфалія). Загальна
довжина кордону – 3767 км.

З 16 федеральних земель 10 – “старих”, що не перетерпіли змін: Північний
Рейн-Вестфалія, Рейнланд-Пфальц, Саарланд (Саар), Гессен,
Баден-Вюртемберг, Баварія, Нижня Саксонія, Шлезвиг-Гольштейн, Гамбург і
Бремен (включаючи Бремерхафен, аванпорт Бремена, розташований у 56 км на
північ від нього, вниз за течією ріки Везера).

На сході Німеччини ліквідовано існуючий в НДР адміністративний поділ на
15 округів, у тому числі Берлін (Східний), що діяв з 1952 року.
Відновлено колишні 5 земель, (як продовження колишніх німецьких традицій
федералізму): Меклнбург – передня Померанія (центр – Шверин), Брандебург
(Потсдам), Саксония-Ангальт, (Магдебург), Саксонія (Дрезден) і Тюрінгія
(Ерфурт). окремих випадках, однак, змінені їхня кордони: деякі
адміністративні райони (крайси) і громади, виходячи з господарської й
іншої доцільності, передані сусіднім землям (див. карту на стор. 14).

III. Політичний устрій

ФРН – країна з однією з найбільш розвинутих у сучасному світі систем
парламентської демократії, що забезпечує громадянам широкі можливості
волевиявлення і реалізації своїх демократичних прав, закріплених
Конституцією. У країні реально забезпечений поділ законодавчої,
виконавчої і судової влади. ФРН – федеративна держава, кожна з 16 земель
якої має свою конституцію, парламент і уряд. Конституція федерації –
основний закон ФРН – прийнятий 23 травня 1949 р. Голова держави –
федеральний президент (з 1 липня 1994 р. – Роман Херцог). Федеральний
президент представляє країну в міжнародних відносинах. Уся повнота влади
належить федеральному канцлеру. Верховним законодавчим органом ФРН на
рівні федерації є бундестаг (парламент), що обирається на 4 роки шляхом
загальних прямих і таємних виборів. Половина депутатів обираються в
округах по мажоритарній системі, а інші – по партійним спискам, що
виставляються в кожній землі. У бундестазі можуть бути представлені
партії, що набрали на виборах не менше 5 % голосів виборців по списках
чи провідних 3-х депутатів по виборчих округах. Інтереси земель
представляє бундесрат, що забезпечує для них можливість впливу на
законодавчу і виконавчу владу. Кожна земля розташовує в бундесраті
мінімум 3, але не більш 6 голосів (у залежності від чисельності
населення).

Політичні партії і громадські організації: Християнсько-демократичний
союз (ХДС) – утворений у 1945 р., більш 900 тис. членів, спирається на
підтримку католицької церкви. Християнсько-соціальний союз (ХСС) –
утворений у 1945 р., діє тільки на території Баварії, більш 130 тис.
членів, по політичним цілям є споріднений з ХДС. Вільна демократична
партія (Вдп) – ліберальна партія, створена в 1948 р., виражає інтереси
середніх і дрібних підприємців, службовців, чиновників, інтелігенції,
частини селянства і ремісників. Соціал-демократична партія Німеччини
(СДПН) – найчисленніша партія ФРН (близько 940 тис. членів), створена в
1969 р., має вплив на профспілки й у середовищі робітників. Партія
“зелених” – створена в 1980 р. у результаті злиття організацій і груп,
що виступили з позицією охорони навколишнього середовища (близько 40
тис. членів), її опора – молодь і студенти. Партія демократичного
соціалізму (ПДС) – є наступницею Соціалістичної єдиної партії Німеччини
(СЕПН), число членів більш 100 тис. чоловік. Націонал-демократична
партія (НДП) – створена в 1964 р. шляхом об’єднання різних неонацистких
угруповань, близько 6 тис. членів. Республіканська партія – утворена в
1983 р. із представників правого крила ХСС, програмні установки партії
спираються на неофашисткую ідеологію, на чолі стоїть в минулому
есесівець.

У Німеччині нараховується близько 700 молодіжних організацій, об`єднань
і груп. Найбільшою і впливовішою профспілковою організацією є Об’єднання
німецьких профспілок (ОНП). Створено в 1949 р. У його склад входять 16
галузевих профспілок, чисельність – 12 мільйонів чоловік.

IV. Населення

Після об’єднання двох німецьких держав населення країни збільшилося і
склало в 1998 році 82,4 млн чоловік.

Для населення ФРН характерна виняткова однорідність його національного
складу: майже 99 % постійних жителів країни – німці. Національні
меншості складають всього 0,2 % населення країни. Це більш 30 тис.
данців, близько 40 тис. циган, що мігрують по всій країні, і 80 тис.
голландців. Перед війною в Німеччині, переважно в містах, жило близько
560 тис. євреїв. Після установлення фашистського режиму вони емігрували
чи були винищені в концтаборах. Реемиграція була невеликою. Сама назва
всього німецького народу – Teutsch, Deutsch – відбулося від назви
племені тевтонів, що жили колись на півночі країни. По племені ж
алеманнів, що жили в далекій давнині на півдні її, багато романських
народів називають німців Allemands.

На початку 16 в. августинський чернець Мартін Лютер перевів на німецьку
мову Біблію і ввів богослужіння німецькою мовою. За основу Лютер узяв
найбільш розповсюджений у країні діалект, що склався в Саксонії. З цього
часу існує єдина літературна німецька мова. Він відноситься до
західногерманської групи індоєвропейських мов. Однак через тривалу
феодальну роздробленість літературна мова не стала єдиною розмовною
мовою німців. Є три групи діалектів: верхньонімецька, середньонімецька і
нижньонімецька. Сильніше всього відрізняється від літературного
нижньонімецький, так званий платдейч. Близький голландській і
фламандській мовам. З часів реформації (16 ст.), склався розподіл
німецьких земель на католицькі (південь і захід) і протестантські
(північ і частково південно – захід). У цілому протестанти (лютерани)
переважають: до них відноситься майже половина всього населення ФРН,
католики ж складають 45 %. При цьому картина в різних районах дуже
контрастна: у багатьох північних районах частка протестантів перевищує
80 %, а на сході Баварії ще різкіше домінують католики, що складають там
до 90 % віруючого населення. Характерна перевага католиків у сільській
місцевості, у дрібних громадах, тоді як у великих містах переважають
протестанти.

До початку 60-х років у країні не відчувалося недостачі трудових
ресурсів. Спочатку їх поповнювали потік переселенців. Однак у середині
60-х навіть при уповільненні темпів економічного росту стало помітно не
вистачати робочих рук. У цей період починається вербування іноземних
робітників.

Науково-технічна революція викликала істотний перерозподіл по галузях
господарства. У промисловості і будівництві працювала половина всіх
зайнятих. Частка ж їх у сільському господарстві помітно знизилася.
Значно збільшилося число людей, що працюють у сфері обслуговування, у
тому числі помітно виросло число державних службовців. Ріст
промисловості і стрімке розростання сфери обслуговування сприяють усе
більшій урбанізації. Близько 90 % населення живе в містах, причому понад
30 % – у великих містах і агломераціях. Але вже почався процес
субурбанізації, ріст пригородів великих міст, що розповзаються, і
агломерацій. Проблеми міст стали дуже гострими. Агломераційні країни
відрізняються великою транспортною перевантаженістю, шумом і
забрудненням навколишнього середовища – задимленістю, труднощами з
постачанням населення чистої питної води, горами відходів і
автомобільних цвинтарів. До транспортних і екологічних проблем додаються
і соціальні: багато районів у ядрах агломерацій перетворюються в гетто
для бідних шарів населення. Найбільші міста – Гамбург, Франкфурт,
Штутгарт зайняли в країні перші місця по масштабах злочинності.

V. Економіка

1. Загальна характеристика

У соціально-економічному і політичному розвитку Німеччини важливу роль
зіграли особливості її економіко- і політико-географічного положення.
Великі вигоди забезпечує місцезнаходження в центрі Європи серед
економічно високорозвинених держав на перетинанні транс’європейських
магістралей широтного і меридиального напрямку. Одна з важливих переваг
– приморське положення Німеччини і близькість до великих портових міст
сусідніх країн (Роттердам, Антверпен і ін.).

Зручне економіко-географічне положення країни сприяло організації на її
території численних центрів, де проводяться широко відомі ярмарки
світового масштабу (Ганновер, Кельн, Франкфурт-на-Майні, Лейпциг та
ін.).

По обсягу ВНП (3049,7 млрд. марок у 1993 р.) і промислового виробництва
ФРН займає 1-і місце в Західній Європі і 3-і місце у світі (після США і
Японії). На частку ФРН приходиться близько 7,8% світового ВНП і 28% ВНП
країн ЄС. З часу об’єднання Німеччини спостерігаються тенденції
уповільнення темпів економічного розвитку, що порозумівається кризовою
ситуацією в східних землях. У 1992 р. ВВП зріс на 1,9%, проти 3,1% у
1991 р. Загальний стан і тенденції розвитку на сході і заході країни
різні. У нових федеральних землях виробляється всього 7,7% ВВН країни,
більш 60% підприємств працює неповний робітник день. За останні роки в
економіку колишньої НДР вкладено 600 млрд. марок. У нових землях
інтенсивно проводиться приватизація колишньої держвласності. Незважаючи
на труднощі, викликані об’єднанням Німеччини, економіка ФРН залишається
в цілому стабільною. Високим рівнем розвитку відрізняються металургійна,
хімічна, електротехнічна, машинобудівні галузі, будівельна
промисловість. У 1995 р. вироблено 42,1 млрд. квт./г. електроенергії.
Частка ядерної енергетики складає 11%. Основними енергоносіями є вугілля
(33%), нафта, газ. Запаси родовищ кам’яного вугілля складають близько 20
млрд. т.

ФРН володіє високопродуктивним сільським господарством, на частку якого
приходиться 15% ВНП (з урахуванням частки переробних галузей) і близько
5% зайнятих. Потреби населення в продуктах харчування покриваються за
рахунок власного виробництва на 90%. Основною галуззю сільського
господарства ФРН є тваринництво (67% загального обсягу реалізованої
сільськогосподарської продукції). Середній рівень споживання м’ясних
продуктів 97 кг. на рік. Середня врожайність зернових у західних землях
62 ц/га, у східних землях – 53,5 ц/га.

Основу транспортної системи ФРН складають федеральні залізниці, що
знаходяться у власності держави. Їхня довжина – 40,9 тис. Км., 16 тис.
км. з них електрифіковані. Обсяг перевезень 103 млрд.т./км.,
автомобільний парк – 42,5 млн. машин, з них 35,5 – легкові; автодороги
всіх класів – 221 тис. км., у тому числі швидкісні – 11 тис. км.
торговий флот ФРН нараховує 1066 судів загальним тоннажем 5,68
млн.бр.-рег.т. Зовнішньоторговельний оборот ФРН у 1993 р. досяг 1227
млрд. марок (експорт – 627 млрд. марок, імпорт – 600 млрд.). Основними
партнерами є країни ЄС, на їхню частку приходиться близько 51% обороту.
Торгівля з Німеччиною найбільша питома вага в товарообігу СНД. Складає в
експорті 13% і в імпорті 17,2%.

Туристська індустрія приносить ФРН солідний доход. У 1992 р. іноземці,
що відвідали Німеччину, залишили в країні 17,44 млрд. марок.

Фінансове положення країни після об’єднання трохи погіршилося, хоча і
залишається в цілому досить стабільним. Напружене положення в області
фінансів викликало різке збільшення державних витрат, зв’язаних з
необхідністю модернізації господарства колишньої НДР. У 1992 р. на ці
цілі витрачене близько 150 млрд. марок. Внутрішній держ. борг ФРН у 1992
р. склав 45 млрд. марок. Дефіцит бюджету – 3% від вартості ВНП. Темпи
росту інфляції в 1994 р. – 4,4% (у 1990 – 2,6%). Золоті резерви
Федерального банку – 13 448 млрд. марок (1995 р.). німецька марка –
друга за значенням резервна валюта світу. Її частка у валютних запасах
усіх країн складає 19%. Середня зарплата склала 3950 марок, у східних
землях – приблизно вдвічі менше.

2. Промисловість

Федеративна Республіка Німеччина – країна сучасної високорозвиненої
індустрії. На фабриках і заводах працює її кожен другий житель, зайнятий
у господарстві. Промисловість дає більше половини валового національного
продукту, від неї залежить економічне становище країни. Заводи і фабрики
є у ФРН усюди. Від і великі індустріальні скупчення, такі, як задимлений
Рур чи гігантські верфи і нафтопереробні заводи Гамбургу, і нові
підприємства електроніки і хімії в сільській місцевості, чи, як говорять
у ФРН, “на зеленому лузі”.

Символами нової промисловості Німеччини стають срібні корпуси атомних
електростанцій, легкі конструкції заводів електроніки, лабіринти
трубопроводів на майже безлюдних підприємствах нафтопереробки чи
нафтохімії. В даний час основним фактором розвитку і “перетворювачем”
стала науково – технічна революція. Вона виявляється в усьому: у ламанні
промислової структури, в індустріалізації сільського господарства, у
різкому збільшенні витрат на науку й освіту, у рості престижу і
привабливості центрів науково – технічного прогресу. Але процес цей
складний. Науково – технічна революція почалася у ФРН на 10-15 років
пізніше, ніж у США. Пізній старт змушував монополії Західної Німеччини
перебудовуватися швидше і дозволяв використовувати досвід інших країн.

До середини 60-х років розвиток індустрії можна було назвати
“наукозберігаючими”, витрати на науку й утворення були невеликі, набір
експортної продукції залишалися більш-менш традиційним: верстати,
електроустаткування, автомашини. Із середини 60-х розвиток індустрії
став більш інтенсивним, відбуваються швидкі зміни в структурі
промисловості й експорту.

Однак не всі області індустрії знаходилися “на хвилі”; енергійно
розвивалися нові і новітні, багато старих переживали кризу і згорталися.
У західній Німеччині 50-х років ще домінував вугільно – металургійний
комплекс і важке машинобудування. Але за 1950-1970 р. у багато разів
зросла нафтопереробка, хімічна промисловість, машинобудування,
електротехніка. Були створені зовсім нові галузі – електроніка,
авіаракетна, атомна техніка й атомна енергетика. Частка нових і новітніх
галузей виросла майже вдвічі. Обличчя німецької індустрії визначає тепер
нафтопереробка, електротехніка й автомобілебудування.

Від цих галузей залежить нині положення ФРН на зовнішніх ринках. На
експорт йде більш 40 % автомобілів, 30 % хімікатів, більш 20 % виробів
електроніки й електротехніки. По вивозу автомобілів і багатьох інших
виробів ФРН займає перше місце у світі.

Науково – технічна революція підсилила концентрацію виробництва:
виживали в конкурентній боротьбі лише найсильніші монополії. Кожен
четвертий робітник і службовець зайнятий на підприємстві, що належить
одній з 25 ведучих монополій ФРН. Чотири концерни – Тиссена, Геша,
Круппа і “Зальцгіттер АГ” – контролюють нині 9/10 обороту чорної
металургії. “Велика четвірка в автомобілебудуванні (“Фольксваген”,
“Даймлер – Бенц”, “Опель” і “Форд”) дає близько 9/10 автомашин. І так в
усьому: 15 концернів універмагів контролюють 1/3 всього обороту
торгівлі. Сім монополій харчової промисловості залишили своїм
конкурентам на ринку “міні – частину”, рівну 7 %.

Науково – технічна революція змінила багато чого в постачанні ФРН
сировиною, а виходить, у розміщенні промисловості. Імпортні нафта і газ
потіснили місцеве вугілля; замість місцевої руди з рудників Зігерланда
чи “сусідньої” руди французької Латаринлгії почався масовий імпорт більш
якісної заморської руди з Ліберії і Бразилії. Близькість до вугілля
Руру раніш була чи ледве не найважливішим фактором розміщення
виробництва. Сьогодні умови постачання паливом змінилися, вугілля вже не
головний вид палива; уся територія країни пересічена нафтопроводами,
ціни на мазут практично однакові скрізь. Для розвитку промисловості
стала важливим близькість до шляхів доставки сировини і палива ззовні.
Індустрія в останні роки рухалася до моря, назустріч потокам імпортної
сировини, і в сільську місцевість – у пошуках найбільш дешевої робочої
сили. На розміщення промисловості стало створення нових центрів науки й
утворення, до яких тяжіють новітні галузі. Крім стародавніх
університетів у Гамбурзі, Кельні, чи Мюнхені традиційних тихих
університетських міст Геттінгена, Гейдельберга, Тюбінгена з’явилися нові
центри утворення: Рурський університет у Бохумі, університет у
Дюссельдорфі, Касселі, Констанці; виникло трохи науково – дослідницьких
центрів – монополій.

Отже, окремі галузі господарства розвивалися нерівномірно; у результаті
маються високорозвинені і райони, що бідують.

Велики змін перетерпіло паливно-енергетичне господарство. Якщо раніш
паливною базою у ФРН слугувало вугілля, то в даний час понад половину
всього палива, що переробляється, складає нафта. Більш ніж на 9/10 – це
імпортна нафта з Алжиру, Саудівської Аравії, Лівії й інших країн. Вона
надходить по нафтопроводах від Роттердама і Вильгельмхафена до Кельна і
від середземноморських портів на південному заході і півдні ФРН. Власний
видобуток складає всього 5 млн. тонн. Більш 70 % нафтопереробки
контролюється американськими й англійськими монополіями. Старий центр
нафтопереробки – Гамбург, а нові виникли у внутрішніх районах –
Рейнсько-Рурському, південному заході й у Баварії. Однак потреби країни
все рівно не задовольняються, тому частина нафтопродуктів ввозиться.
Свої джерела газу у ФРН також невеликі – лише в районі Эсланда на
північному заході. Колись газове господарство базувалося на кам’яному
куті, але тепер відбувається його перебудова на природний газ, а це
означає збільшення імпорту. Різко скоротилася у ФРН видобуток кам’яного
вугілля. Вугільний концерн “Рурколе АГ”, у руках якого майже весь
видобуток у Руру, працює зі збитком. Досить стабільним залишається
видобуток бурого вугілля. Буре вугілля має надійних споживачів –
електростанції і брикетні фабрики, а головне, це найдешевший вид палива
у ФРН. Основна частина його добувається в чотирьох кар’єрах
Нижньорейнського (Кельнського) басейну. Видобуток ведеться відкритим
способом і цілком механізований.

Кам’яне і буре вугілля – основа електроенергетики Рейнсько-Рурського
району, на який приходиться біля половини всіх потужностей
електростанцій. Лінії електропередач йдуть звідси в усі кінці країни.
Тільки в Баварії працюють гідроелектростанції на альпійських ріках –
Інні й інших притоках Дунаю. Перспективи електроенергетики – у
будівництві атомних електростанцій. Атомна енергетика – типовий приклад
галузі, створеної державою.

Складні в даний час проблеми чорної металургії. Її виробнича база
перебудована: пануючим став киснево-конверторний спосіб плавки сталі.
Виросло виробництво електросталі, йдуть роботи по прямому відновленню
металу з руди. Однак розміщення металургійних заводів в основному в Руру
і Саару при величезному імпорті руди стало маловигідним. Приморські
заводи мають перевагу: вони можуть використовувати і дешеве американське
вугілля. Рур одержує імпортну руду (зі Швеції, Бразилії, Ліберії і
Канади) двома шляхами: головним – по Рейну, другим – по каналу Дортмунд
– Емс. Ще складніше положення сухого району – Саару, що змушений
використовувати лотарінгські руди. Третій район – Зальцгіттер базується
на своїй руді. Але і він уже переключився на більш дешеву і якісну
привізну. Єдиний великий приморський металургійний завод у ФРН – у
Бремені, де до “Везерпорту”, до його домен, підходять рудовози. З чорною
металургією зв’язані старі, найбільше металомісткі галузі
машинобудування. Виробництво устаткування для шахт, рудників, для самих
же металургійних заводів зосереджене в Руру, тут же й у
Баден-Вюртемберзі роблять верстати. У Зальцгіттері будують вагони,
роблять устаткування для хімічних заводів.

Нові галузі машинобудування, такі як автомобілебудування, у меншому
ступені залежать від центрів металургії. Автомобільною столицею ФРН
називають Вольфсбург – невелике містечко на північному сході країни, де
знаходиться головний завод концерну “Фольксвагенверк”. Від гігантського
заводу у Вольфсбурзі відділилося кілька філій – у Ганноверу, Брауншвейгу
і Касселі. Спеціально для експорту за океан був побудований
автоскладальний завод у Едмені. Інший гігант автомобілебудування –
“Даймлер-Бенц” виник у 20-х роках у результаті злиття двох фірм.
Головний завод концерну розміщається в Штутгарті, а кілька філій, що
роблять і вантажні машини, – у його пригородах. Дві найбільші фірми
автомобілебудування належать американському капіталу. “Форд” ще до війни
обґрунтувався в Кельні, а “Дженерал моторс” цілком володіє фірмою “А.
Опель” із заводами в Рюссельгеймі (у Франкфурті) і Бохумі.
Автомобілебудування нині вже не процвітаюча галузь. Внутрішній ринок
близький до насичення. Утримування автомобіля обходиться усе дорожче,
сильно виросли ціни на бензин. До того ж, як на внутрішньому так і на
зовнішньому ринках підсилилася конкуренція.

На одному з перших місць у світі знаходиться німецьке суднобудування.
Воно випускає і великі танкери, і контейнеровози, і цілі рибальські
флотилії, і так звані, рейнські суда для внутрішніх шляхів. Головні
судноверфі розташовані в Гамбурзі і Кілеві.

Весь науково-технічний прогрес у промисловості, її переоснащення були б
немислимі без розвитку електротехнічної промисловості, і зокрема,
електроніки. Але ФРН помітно відстає від США по електроніці, а по
радіоелектроніці поступається і Японії. Американський концерн ІБМ
володіє найбільшим в Європі заводом електронно-обчислювальних машин у
місті Майнці і домінує на західнонімецькому ринку, а японські
радіоприймачі і телевізори успішно конкурують з німецькими усередині
країни. Традиційні райони електротехнічної промисловості – південних
захід і південь. Тут знаходяться штаб-квартири найбільших концернів –
“Сіменс”, “АЕГ – Телефункен” і “Бош”, їх основні науково-промислові
центри і головні підприємства. Великими центрами електротехніки й
електроніки є Мюнхен, Нюрнберг, Эрланген. Франкфурт-на-Майне, Штутгарт.
Радіотехнічний концерн “Грундінг” з основними підприємствами у великих
баварських містах виніс свої філії в сільську місцевість, що зв’язано з
використанням дешевої робочої сили, особливо жіночої.

Світову популярність має хімічна промисловість ФРН. У ній зайнятий кожен
десятий робітник і службовець країни. В останні роки відбулася серйозна
перебудова цієї галузі. Вона виражається в бурхливому розвитку хімії
органічного синтезу, з переключення її з вугільної на нафтову і газову
базу. Це забезпечує швидкий ріст і модернізацію всієї галузі; основою її
експорту стали пластмаси, синтетичні волокна, фармацевтичні вироби. Зі
старих традиційних галузей експортне значення має виробництво добрив,
особливо калійних, по якому ФРН займає перше місце у світі. “Віссю”
хімічної промисловості здавна був Рейн, де розміщувалися основні центри
гігантського концерну “ИГ Фарбеніндустрі”, ліквідованого після війни.
Тепер “концерни-спадкоємці” зосередили у своїх руках хімічну
промисловість трьох основних районів по Рейну – Рейнсько-Рурського,
Рейнсько-Майнського і Людвігсхафена-Мангейма. Розвиток хімічного
органічного синтезу мало змінив її географію: до всіх трьох головні
центрів прокладені нафтопроводи від портів. Поблизу кожного з них
виникли нафтопереробні заводи. Нафтопереробка була як би підведена під
звичну раніше схему розміщення основних заводів. Це підсилило
забруднення Рейну, збільшило масу відходів, що скидаються в ріку.
Потреба хімічних концернів у великій кількості імпортної сировини, і
насамперед у нафті, необхідність експортувати свою продукцію і, нарешті,
забруднення ними Рейну змушує їх шукати нові варіанти розміщення.
Найбільш вилучений від моря гігантський концерн Басф побудував трохи
нових заводів у портах Нідерландів і Франції.

Легка промисловість ФРН помітно уступає важкій. ФРН змушена ввозити
тканини і взуття у великій кількості. Продукція стародавніх текстильних
районів і центрів навколо Руру (Крефельд, “Бергешис Ланд”, Мюнстерланд)
і на півдні (Аугсбург і північний схід Баварії) виявилися під тиском
тканин “з реторти” – з хімічних. І насамперед синтетичних, волокон.
Великий вплив робить і конкуренція імпортних тканин країн “Загального
ринку”. Взуттєва промисловість у значній мірі перейшла на штучну шкіру;
ринок ФРН наводнює більш дешеве італійське взуття.

Добре відомі традиційні галузі країни – пивоварство і виноробство. У ФРН
виробляється близько 4000 сортів пива; пивоварні заводики є в багатьох
дрібних містах. ФРН тримає і світовий рекорд по споживанню пива – 150
літрів на душу населення в рік. Пивні погребки і зали – улюблене місце
зустрічей і бесід. Однак третина пива йде на експорт. Рейнські і
Мозильські виноградні вина відомі і за межами країни. Доліну Мозеля зі
знаменитими виноградниками, називають “винною дорогою”.

3. Сільське господарство

Розвиток сільського господарства ФРН у післявоєнний період
характеризується переходом до індустріальних методів виробництва,
підвищенням інтенсивності концентрації виробництва і капіталу,
формуванням агропромислового комплексу. Ця галузь забезпечує високий
рівень середнього споживання продовольства при відносно низькій частці
витрат на нього в структурі витрат населення. Природні умови для
сільського господарства сприятливі на більшій частині ФРН. Близько 1/3
її лежить на Північно-Німецькій низовині, майже 1/6 займають невисокі
Середньонімецькі гори з м’якими формами рельєфу. Клімат ФРН – перехідний
від океанічного до континентального – дозволяє скрізь вирощувати
сільськогосподарські культури помірного поясу. Ґрунти в основному
середньої родючості. Але на оброблюваних землях вони набагато краще
природних через постійне внесення добрив. Індустріалізація аграрного
виробництва особливо інтенсивно проводилася в 50-60-і роки, була
підготовлена активною інвестиційною політикою і перетворила сільське
господарство в дуже капіталомістку галузь економіки. Сільське
господарство ФРН відрізняється високою насиченістю технікою. З початку
80-х років у сільському господарстві підсилюється дія інтенсивних
факторів, що відбиває загальну тенденцію до переходу економіки до
ресурсозбережуючого напрямку технічного прогресу.

Для аграрного ладу ФРН характерна перевага капіталістичної (грошової)
оренди землі і капіталістичного землеволодіння. Однією з характерних рис
розвитку сільського господарства ФРН в останні десятиліття є його
концентрація, витиснення дрібного виробника.

У структурі сільського господарства ведуче місце належить тваринництву:
на його частку приходиться близько 1/3 вартості продукції цієї галузі.
ФРН має значне поголів’я свиней і великої рогатої худоби. Найбільші
доходи дає молочне господарство, потім м’ясне. В усіх районах
тваринництво сполучається з рослинництвом, що значною мірою обслуговує
його. Рілля займає ледве більш 1/3 земельних угідь ФРН. Однак завдяки
високій врожайності сільськогосподарських культур збори значні. Серед
зернових виділяються пшениця (її збирають тепер утроє більше, ніж на
початку 50-х рр.) і жито, а також ячмінь і овес, що використовуються як
корми. Ячмінь йде на готування пива, особливо в Баварії (для цієї мети
там вирощують також хміль). Майже скрізь вирощують картоплю, у багатьох
районах – цукровий буряк, що зв’язана в сівозміні з пшеницею і ячменем.
Незважаючи на значний розвиток, сільське господарство ФРН не цілком
задовольняє потреби країни. Приходиться імпортувати частину пшениці і
жирів, багато продовольчих товарів, велику частину вовни й іншої
сировини. Агропромисловий комплекс займає важливе місце в
західнонімецькій економіці: у ньому зосереджено 1/5 самодіяльного
населення країни, причому аж до 80-х років йшов активний перелив
трудових ресурсів із сільськогосподарської сфери в АПК. Державні органи
беруть на себе рішення питань по зміні аграрної структури, кредитуванню
і фінансуванню сільського господарства, регулюванню ринків
сільськогосподарської продукції.

VII. Транспорт

ФРН відрізняється високим розвитком усіх видів транспорту. Країна тримає
першість серед країн Європи по довжині автострад, по розвитку річкового
транспорту; по густоті мережі залізниць (128 км. на 1000 кв. км.) вона
уступає лише Бельгії. Усі види транспорту в основному сучасні по
технічному рівні: автобани вважаються кращими в Європі, основні напрямки
залізниць електрифіковані, річковий транспорт перебудований в останні
роки, а ріки “каналізовані”, у приморських містах будуються приморські
порти. Країна покрилася густою мережею авіаційних ліній; аеропорт у
Франкфурті-на-Майні уступає тільки Лондонському і Паризькому.

Особливо велику роль грає автомобіль у пасажирських перевезеннях. Мережа
автострад доповнюється густою мережею гарних федеральних доріг. ФРН
тримає сумний рекорд у Європі по транспортних жертвах. Але розширення
мережі автострад вимагають нових мільярдних капіталовкладень.

Центральне положення країни в західній Європі обумовлює міжнародне
значення багатьох шляхів, що проходять через її територію. В останні
роки мережа залізниць усередині держави скорочується, зате збільшується
частка електрифікованих доріг, швидкості руху ростуть. Залізниці, що
належать державі, відносяться до збиткових підприємств. Основна причина
цього – пільги на перевезення масових вантажів для великих монополій. Їх
не може перекрити навіть велика дорожнеча пасажирських поїздок.

ФРН має розгалужену мережу річкових шляхів; вона складає 4400 км. Це
Рейн із припливами Мозелем, Майном і Неккаром, Везер, нижній плин Ельби,
і, нарешті, на півдні – Дунай. Річкова мережа доповнена каналами,
поліпшена зарегулюванням деяких рік. “Каналізування” Неккара відкрило
для річкового флоту Південь ФРН, “каналізування” Мозеля – прямий шлях у
Францію. Річковий флот ФРН перебудований технічно: 9/10 судів самохідні
чи штовхаючі буксирами.

Усі внутрішні шляхи (залізниці, автостради, трубопроводи) сконцентровані
в долині Рейну – найважливішої транспортної вісі країни, що перетинає її
з півдня на північ. Про масштаби роботи річкового флоту на цьому
головному напрямку говорить той факт, що через Еммеріх, що
розташовується на кордоні з Нідерландами, проходить за рік майже стільки
ж вантажів, скільки приймають і відвантажують усі морські порти країни.

Для морського флоту ФРН, що обслуговує величезні зовнішні перевезення,
характерний досить швидкий розвиток, а тому – гарна технічна
оснащеність. Поступово міняються і порти. Вони повинні стати доступними
для великих судів, зокрема, для супертанкерів, має достатні глибини,
гарну систему зв’язку з хінтерландом. Однак на всім узбережжі ФРН, крім
“нафтового” Вильгельмхафена, немає портів, здатних приймати суда
водотоннажністю 100 млн. т. Головні порти країни – Гамбург, вантажообіг
якого понад 50 млн. т., і Бремен – Бремерхафен, що має вантажообіг
близько 26 млн. т., – лежать в естуаріях рік Ельби і Везера. Вони здатні
приймати лише суда малого тоннажу. Зараз ведуться поглиблені роботи,
побудований канал “Північ-Південь”, що зв’язує Гамбурзький порт із
системою внутрішніх водяних шляхів, створені спеціальні причали для
контейнерних вантажів.

VIII. Екологічні проблеми

З великих європейських країн ФРН найгустозаселеніша, найурбанізованіша і
найіндустріальніша. Тому ясно, що тиск на навколишнє середовище тут
максимальний, а вузол екологічних проблем складніший, ніж в інших
країнах. Одні автостради і місця паркування (“бетонована земля”)
займають велику площу, чи уся забудована житловими будинками (близько 4
тис. км – тільки в “старих землях”).

Населення ФРН відноситься до “золотого мільярда” високорозвинених країн,
і середній німець споживає незрівнянно більше, ніж житель країн, що
розвиваються: енергії в 20 разів більше індуса, сталі в 100 разів більше
філіпинця, алюмінію в 15 разів більше жителя Аргентини. І все це на дуже
обмеженій території.

На цій порівняно невеликій площі зосереджений винятково могутній і
концентрований потенціал найзабруднюючих галузей: вуглевидобутку, чорної
металургії, великій хімії. На території ФРН 19 діючих АЕС. У містах
вихлопні гази автотранспорту дають більший відсоток усього забруднення.

Не дивно те, що ФРН була однією із найзабрудненіших країн світу в 60 –
70х рр. Рейн називали “стічною канавою Європи”, а кислотні дощі зробили
хворими близько 40% лісів країни. У НДР положення було ще складніше –
більше 70% енергії тут вироблялося з бурого вугілля – найбруднішого виду
палива.

У 1994 році провели ретельне дослідження 105 міст країни по
найважливіших екологічних показниках (повітря, вода, шум, ризик для
здоров’я людей). Останні місця по сумі показників зайняли великі міста:
Штутгарт – 78-те, Берлін – 79-те, Мангейм – 80-те, Кельн – 84-те,
Дюссельдорф-97-те. Найбільша пляма забруднених міст проглядається на
карті в Рейнсько-Рурському районі. А лідирувало по чистоті навколишнього
середовища маленьке містечко на південному заході ФРН у красивому
лісистому гірському масиві Шварцвальд.

Але до 90-их рр. багато чого змінилося на краще. Під тиском “зелених”
були прийняті дуже серйозні міри для екологічного оздоровлення країни.

На охорону навколишнього середовища витрачаються величезні кошти – 40
млрд. марок у рік. По частці у ВСП це дорівнює 1,75%, набагато більше,
ніж у США (1,3%) чи в “зразковій” Японії (не набагато більше 1%).

У 1986р., відразу після чорнобильської катастрофи, було створене
Міністерство навколишнього середовища.

Найбільші монопольні індустрії (“Байер” і ін.) налагодили масове
виробництво очисного устаткування, і ця сфера стала найдинамічнішою у
всій індустрії ФРН (тут зайнято більш 600 тис. чоловік; а в 2000 році
буде приблизно 1 млн. чоловік).

ФРН стала найбільшим у світі експортером очисного устаткування – її
частка досягла 21% (США – 16%, Японія – 13%).

Витрати принесли свої плоди: очистився Рейн – у ньому можна ловити рибу,
перестав нависати смог над вугільно-металургійним Руром, чистіше стало
повітря в інших містах. По деяких важливих показниках ФРН стала лідером
– так, по вторинному використанню сировини вона досягла рекордних
результатів.

Іноземцю можуть показатися надмірними екологічні “строгості”
повсякденного життя німців – так, склотару вони строго скидають у кілька
контейнерів: зелені пляшки – в один особливий, світлі в інший і т.д., і
до цього вже звикли усі.

ФРН ставить перед собою задачу не утриматися на досягнутому рівні, а
поліпшити справу в найближчі роки. Так, до 2005 року передбачається
зменшити викиди з 32% на 20% відносно 1987 року, і в енергетиці це уже
відбувається. А це внесок в оздоровлення всієї екологічної обстановки в
Центральній і Східній Європі. Адже “експортне” забруднення з ФРН
доходить навіть до Білорусії, України, Росії.

IX. ФРН у новому сторіччі

У зв’язку з економічним і сприятливим географічним розташуванням у
центрі Європи, Німеччина є однією із найдинамічніших по розвитку серед
Європейських держав, що дозволяє відігравати основну роль у
Європейському Співтоваристві. Незважаючи на те, що останнім часом
спостерігається витиснення Німеччини новими індустріальними країнами
південно-східної Азії і Японією, швидше за все й у 21 столітті Німеччина
збереже лідируючі позиції на світовому ринку, як визнаний постачальник
високоякісної продукції.

Список використаної літератури:

1. “ФРН після об’єднання”, – С.Б. Лаврів

2. “Об’єднана Німеччина: політико-, экономіко- і соціально-географічні
аспекти”, -С.Н. Раковський

3. “Економічна географія”, – И.А. Родіонова, Т.М. Бунакова, М. 2001

PAGE

PAGE 15

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020