.

Радянізація західних областей України (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
5 4189
Скачать документ

Реферат з історії України

Радянізація західних областей України

В умовах, коли Наддніпрянщина переживала трагедію голоду
1946-1947 pp. і труднощі відбудови, в Західній Україні розгорнулася
насильницька і всеохоплююча радянізація всіх сторін
соціально-економічного і культурного життя краю. До здійснення
радянізації Західної України активно залучалися працівники
партійно-комсомольського, державного апарату, службовці правоохоронних
органів, державної безпеки, культури й освіти з інших регіонів
Радянського Союзу, переважно зі Східної України, їх направляли на
заводи, фабрики, у радянські установи, партійні, комсомольські органи,
МТС, школи, вузи, технікуми тощо.

За короткий час було створено радянський, партійний, господарський і
карально-репресивний апарат, який контролював усі сфери життя західних
українців. Представників місцевого населення в цьому апараті було мало.

У 1946 р. з 16129 номенклатурних посад у західних областях України
місцеві жителі обіймали лише 2097, тобто 13%. Більшовицький центр їм не
довіряв і керував краєм за допомогою вимуштруваних на сході, але чужих
місцевому населенню кадрів. По суті це була колоніальна адміністрація.

Радянізація економічного життя західних областей здійснювалась за
«старим сценарієм» — обов’язковими компонентами якого були
індустріалізація та масова колективізація.

Розвиток промисловості західних областей здійснювався досить швидкими
темпами. Відбувалося це в двох основних напрямах – відбудова та
реконструкція традиційних галузей (нафтова, побутова, деревообробна) та
розвитку нових (машинобудівна, приладобудівна, хімічна,
електротехнічна).

Швидко зростала чисельність різних категорій радянських службовців, була
організована підготовка кадрів у радянсько-партійних школах. Надзвичайно
швидка індустріалізація Західної України мала на меті не лише створення
нового індустріального центру, а й зміну традиційної структури населення
краю, збільшення в ньому питомої ваги тих прошарків, які могли б служити
надійною соціальною базою радянської влади.

Ключові посади в управлінні промисловістю обіймали вихідці з інших
регіонів країни.

З приходом на західноукраїнські землі радянських військ відновилася
розпочата ще у 1939-1941 pp. примусова колективізація сільського
господарства.

Отже, 1950 р. став роком суцільної колективізації краю, в тому числі
Буковини й Закарпаття. Примусова колективізація, антинародна податкова
політика, командні методи хлібозаготівель викликали незадоволення
селянства, яке поповнювало лави вояків УПА, підпільного опору структур
ОУН.

Радянізація західноукраїнських земель супроводжувалася репресіями
місцевого населення, частина якого не розуміла чи не погоджувалася з
політикою сталінського керівництва. Жертвою репресій стала і Українська
греко-католицька церква (УГКЦ).

Радянське керівництво ініціює «саморозпуск» УГКЦ. 11 квітня 1945 р.
заарештовано значну кількість єпископів ГКЦ на чолі з митрополитом
Йосипом Сліпим. Майже через рік (8 березня 1946 р.) відбувся Львівський
церковний Собор. На ньому «ініціативна група», очолювана єпископом
Гавриїлом Костельником, запропонувала «возз’єднання УГКЦ» з православ’ям
і повернення до РПЦ, ліквідацію Берестейської церковної унії 1596 р. і
повний розрив із Ватиканом.

Цей акт не відповідав настроям віруючих і був проведений всупереч їхній
волі. Греко-католицька церква мусила перейти на нелегальне становище. Це
посилювало незадоволення людей новою владою, а організатора Собору
Г. Костельника через деякий час було вбито.

Масова колективізація, депортації населення, репресії проти мирних
жителів, заборона УГКЦ спричинили посилення збройного опору
національного підпілля, яке після Другої світової війни вело боротьбу
проти сталінського тоталітаризму. Загальна кількість учасників
національно-визвольного руху Опору в західних областях у повоєнні роки
становила десятки тисяч чоловік.

Протягом 1944-1952 pp. в західних областях України репресіям у різних
формах (у тому числі розстрілам) було піддано майже 500 тис. чол. За цей
час у східні регіони було депортовано 230 тис. західноукраїнців.
Жертвами насильства були селяни, представники національної інтелігенції,
підозрювані у зв’язках з націоналістичним підпіллям, духовні особи.

Окремі оунівські групи були викриті в 60-ті роки. Таке тривале їх
існування було неможливе без певної підтримки населення. Це свідчить, що
радянізація західних областей України відбувалася досить повільно. Було
чимало випадків, коли ідеями незалежності України, які пропагували
повстанці і підпільники, переймалися вихідці з Наддніпрянщини, які
опинялися з тих чи інших причин в Західній Україні: вчителі,
медпрацівники, червоноармійці (навіть офіцери), селяни (що під час
голоду 1946-1947 pp. масово приїжджали до Галичини).

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020