Реферат на тему:
“Християн Раковський”
У збереженні самоврядування України був глибоко заінтересований ряд
більшовиків-неукраїнців, таких, наприклад, як Християн Раковський—голова
українського радянського уряду, який у 1919 р. ставився до національних
прагнень українців із презирством, а в 1922 р. дійшов висновку, що чим
більший авторитет матиме український радянський уряд, тим більше влади
охопить він особисто. Тому Раковський теж став антицентралістом і
оборонцем української автономії.
Христиан Георгійович Раковський (справжнє ім’я і прізвище – Кристю
Станчев) (1873 – 1941), партійний діяч, дипломат. Народився в сім’ї
заможного торговця.
Нащадок національного героя Болгарії Георгія Раковського, один із
фундаторів соціал-демократичних парти в Болгарії та Румунії, відомий
діяч міжнародного соціалістичного руху.
Після захоплення влади в Росії більшовиками запропонував їм свої послуги
і отримав ряд відповідальних посад.
Навчався на медичних факультетах університетів Берліна, Цюріха,
Монпельє. Освіту одержав у Женевському університеті (1897).
З 1889 брав участь у соціал-демократичному русі Болгарії, Швейцарії,
Німеччини, Франції, Румунії.
У 1899-1900 служив у румунській армії. Неодноразово заарештовувався і
висилався з різних країн. Будучи однією з найяскравіших постатей у
лівому русі, позиція Христиана Раковського є типовим прикладом еволюції
від соціал-демократичних ідей до комуністичних.
У серпні 1916 Х.Раковський був заарештований румунським урядом, а в
травні 1917 звільнений російським гарнізоном. У 1917 увійшов до лав
РСДРП(б), вів партроботу в Одесі і Петрограді.
Учасник Громадянської війни, учасник мирних переговорів з Німеччиною. З
1919 член ЦК РКП(б). У 1918 один із керівників НК на Україні, голова
Верховної колегії з боротьби з контрреволюцією. У 1918 голова
Тимчасового робітничо-селянського уряду України.
З березня 1919 по липень 1923 голова РНК і нарком закордонних справ
України. У 1919-1920 член Оргбюро ЦК. Один із організаторів радянської
влади в Україні. Входив до складу радянської делегації на Генуезькій
конференції (1922).
З 1933 полпред у Великобританії, у 1925-27 – у Франції. У 1927
виключений з партії XV з’їздом ВКП(б) разом з іншими учасниками
троцькістської опозиції.
У 1928 був засланий до Астрахані, потім до Барнаула. З 1934 нач.
управління середніх медичних навчальних закладів Наркомату охорони
здоров’я РСФРР. У 1935 відновлений у ВКП(б), голова Радянського
товариства Червоного Хреста.
Будучи до віреною особою В.Леніна і особистим другом Л.Троцького, Р.
почував себе в Україні цілком впевнено і мав свободу дій. Ураховуючи
тісні зв’язки Р. з європейською політичною елітою, Ленін не раз давав
йому відповідальні доручення. Після відходу Леніна від політичного життя
— на дипломатичній роботі.
У 1937 році Х.Раковський був заарештований. У якості підсудного
притягнутий до фальсифікованого НКВС відкритого процесу у справі
“Антирадянського правотроцькістського блоку”. Визнав себе винним в
участі у різного роду змовах, а також у тому, що був англійським і
японським шпигуном. У 1938 році засуджений до 20 років тюремного
ув’язнення.
У останньому слові на суді заявив: “Наше нещастя в тому, що ми обіймали
відповідальні посади, влада запаморочила нам голову. Ця пристрасть, це
жадання влади нас засліпило”.
Після початку Великої Вітчизняної війни заочно, 8 вересня 1941, був
засуджений Військовою колегією Верховного суду СРСР до страти.
Розстріляний у Орловському централі. У 1988 реабілітований і відновлений
у партії.
Список використаної літератури:
О.Субтельний. Історія України. – Львів, 1996.
Нариси з історії України. В 2-х частинах. – К., 1999.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
