.

Україна у XVIII ст. Остаточна ліквідація царизмом її автономного устрою (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 6776
Скачать документ

Україна у XVIII ст. Остаточна ліквідація царизмом її автономного устрою.

На початку XVIII ст. центр політичного та культурного життя українських
земель зосереджується головним чином на Лівобережжі, яке українці
називали Гетьманщиною, а росіяни — Малоросією. Тривалий час тут
зберігались певні елементи державності, створеної у ході Визвольної
війни 1648-1676 pp., — виборність гетьмана та старшини, система
місцевого управління, судочинство, козацьке військо тощо. У Гетьманщині
існувала своя територіально-полкова система, до якої входили 10 полків
(Стародубський, Чернігівський, Ніжинський, Прилуцький, Київський,
Гадяцький, Переяславський, Лубенський, Миргородський і Полтавський). Це
був порівняно розвинутий та густозаселений край. На його теренах
знаходилось 11 великих міст, 126 містечок і 1800 сіл та проживало 1,2
млн. чоловік. Окремі міста (Київ, Переяслав, Полтава та ін.)
користувалися правами самоврядування. Соціальна структура Гетьманщини —
козацтво, українська шляхта, міщанство та селянство. Чільне місце у
суспільному житті займала козацька старшина та українська шляхта.

Спроба гетьмана І.Мазепи зберегти на початку XVIII ст. шляхом союзу зі
шведським королем Карлом XII козацьку автономію зазнала поразки, що
відкрило шлях форсованому наступові російського царату на права України.
У1722 р. для обмеження влади гетьмана було створено контролюючий орган —
Малоросійську колегію, в руках якої знаходилися важелі впливу на всі
сфери суспільного життя. У 1734 р. після смерті Д.Апостола інститут
гетьманства взагалі на певний час було ліквідовано і відновлено лише при
імператриці Єлизаветі Петрівні у 1750 р. Гетьманство К.Розумовського
було своєрідною «лебединою піснею» Гетьманщини. У 1764 р. воно остаточно
ліквідовується, і вся повнота влади в українських землях дістається
другій Малоросійській колегії. У 1782 р. було скасовано полковий устрій
та утворено Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське намісництва, що
означало кінець Гетьманщини.

Гетьман І.Мазепа: борець за українську державність чи зрадник?

Постать І.Мазепи складна і неоднозначна. У ній дивовижно органічно
поєднуються захисник української державності і кар’єрист, тонкий
дипломат і улесливий царедворець, щедрий меценат і прихильник жорсткого
ставлення до народних мас. Така багатобарвність і контрастність
історичного портрету гетьмана не випадкова. З одного боку, вони
відбивають складність історичних процесів кінця XVII — початку XVIII
ст., з іншого — віддзеркалюють особисті якості І.Мазепи, суперечливість
його духовного світу. Коливання у поведінці гетьмана, як правило,
залежали від збігу його власних інтересів із загальнодержавними.
Історичні факти переконливо свідчать, що І.Мазепа не зраджував союзові з
Росією, а сам неодноразово був зраджений російською стороною. Не
зраджував він і українській державності, бо, відповідно до його угоди зі
Швецією, Україна мала стати великим князівством під номінальним
протекторатом шведського короля. І хоча на дії І.Мазепи, крім зовнішніх
обставин, певний відбиток наклали особисте честолюбство, амбітність,
прагнення до влади, піклування про власні матеріальні інтереси,
об’єктивно значна частина його вчинків мала прогресивний характер,
оскільки була спрямована на пошуки оптимальної формули збереження
української автономії в умовах кризової ситуації.

«Изменник, богоотступник, вор… шведа для того в Украйну призвал, дабы
поработить сей малороссийский народ…» — ці слова з листа російського
царя Петра І надовго стали лейтмотивом не тільки історичних, а й
художніх творів, у яких фігурувала постать І.Мазепи. Суперечливі та
неоднозначні оцінки життя та діяльності українського гетьмана і донині
спостерігаються на сторінках публіцистичної, навчальної та наукової
літератури.

Своє гетьманство І. Мазепа починав як політик чіткої промосковської
орієнтації. Про це свідчать підписані ним «Коломацькі статті», які
регламентували українсько-російські відносини. У цьому документі
традиційна формальна гарантія «прав і вольностей народу малоросійського»
була доповнена рядом пунктів, які значно розширювали російська
присутність в Україні та обмежували козацьку автономію.

Вже на початку гетьманування доля підготувала Мазепі серйозне
випробування. У 1689 р. на російський трон сідає Петро І. Гетьман
досягає своєї мети і завойовує прихильність російського царя. Пізніше
Петро І зауважить у розмові з І.Мазепою «Коли 6 у мене всі слуги були
схожі на тебе, я був би найщасливішою людиною на землі!»

Гетьманська булава та підтримка царя відкрили шлях до швидкого
збагачення Заволодівши 20 тис. маєтків, І.Мазепа стає одним з
найбагатших феодалів Європи. Як високоосвічена людина, яка дбає про
майбутнє, він значну частину коштів віддає на розвиток культури та
релігії. Але головною його метою було об’єднання у рамках однієї держави
всіх українських земель – Лівобережжя, Правобережжя, Запорожжя та
Слобожанщини І.Мазепа мріяв про створення станової держави
західноєвропейського зразка, ідеальною моделлю, на його думку, була Річ
Посполита Намагаючись створити для реалізації своїх планів надійну
опору, гетьман сприяє формуванню аристократичної верхівки українського
суспільства, тобто перетворенню козацької старшини на шляхетську
верству, так званих «бунчукових товаришів». Фактично йшлося про
створення власної генерації дворянства, яке мало б не тільки титули та
спадкову владу, а й землі.

Очевидно, саме невміння або ж небажання побачити у глибинах народної
свідомості тісного переплетіння національно-державницьких ідеалів та
соціальних інтересів не дали змоги І. Мазепі при здійсненні його планів
спертись на широку соціальну базу Загалом козацтво та селянство не
підтримали гетьмана.

Між тим час вирішальних дій наближався. У 1700 р. почалася Північна
війна Трагічною була ситуація для України. Вже у 1700 р. для ведення
бойових дій проти шведів було відправлено 17 тис козаків. У виснажливому
протистоянні, як правило, гинуло від 50 до 70 % складу козацьких
формувань. Війна принесла збільшення податків, примусові фортифікаційні
роботи, нескінченні реквізиції харчів, розміщення в Україні російських
військ, фактичне припинення зовнішньої торгівлі. Перемога будь-якої із
сторін у російсько-шведському протистоянні була невигідною Україні. Якщо
б перемогу здобув Карл і його ставленик Станіслав Лещинський, то Україна
як союзник Росії дісталась би Польщі, а у разі перемоги Петра І і його
протеже Августа II українські землі чекав поділ між Росією та Польщею.
Отже, в обох випадках Україна втрачала навіть надію на автономію. Все це
відбувалось на тлі зростання невдоволення українського народу, який
заявляв гетьману: «Всі ми за душу Хмельницького Бога молимо, за те, що
він визволив Україну з польського ярма, а твою душу й кості діти наші
проклинатимуть, якщо ти після себе залишиш козаків у такій неволі».

Ситуація вимагала радикальних дій. У 1705 р. І. Мазепа починає таємні
переговори із союзником Карла XII польським королем С.Лещинським, а
навесні 1709 р. укладає угоду зі Швецією, яка передбачала відновлення
державної незалежності України.

Чи можна вважати усі ці кроки зрадою союзу з Росією, зрадою українській
державності? Шукаючи відповідь на це питання, варто пам’ятати, що
стрижнем політики російського царату в українських землях завжди було
намагання підім’яти під себе гетьманську владу, максимально обмежити, а
в перспективі взагалі скасувати автономію України.

Kpiм того, в архіві французького міністерства закордонних справ знайдено
проект Петра І стосовно ліквідації Гетьманщини та козацького устрою
України, датований 1703 р., відповідно до якого планувалось або
дочекатись смерті Мазепи, або ж усунути його з життя насильно, потім
шляхом виселення та терору знищити козаччину, колонізувати українські
землі росіянами та німцями з тим, щоб «раз і назавжди знищити огнище
ворохобників». В історичній літературі є згадки і про інші плани
ліквідації Гетьманщини та передачі українських земель під управління
князю Меншикову або ж навіть англійському герцогу Марльборо.

Чому Катерина II підтримала боротьбу польського короля з гайдамацьким
рухом?

На початковому етапі Коліївщини Росія не підтримувала, але й не
придушувала виступів повстанців, намагаючись у такий спосіб ослабити
Польщу та посилити власний вплив серед православних Правобережжя.
Загроза поширення антифеодального гайдамацького руху на російську
територію, невдоволення участю у цьому русі частими російських селян та
міщан, загострення відносин з Туреччиною поклало край двозначності
політики російського уряду щодо повстанців — від доброзичливого
нейтралітету російська сторона переходить до каральних акцій, до
підтримки боротьби польського короля з гайдамацьким рухом.

Гайдамацький рух виник на початку XVIII ст. на Волині та Західному
Поділлі, а незабаром охопив Київщину та Брацлавщину. Це була одна з
найяскравіших сторінок у національно-визвольній та антифеодальній
боротьбі українського народу проти польського гніту на землях
Правобережної України.

Піком гайдамацького руху стало селянсько-козацьке повстання, що отримало
назву «Коліївщина» (1768—1769 pp.). Цей народний виступ був зумовлений
взаємодією кількох причин. Самe у даний період панське господарство
перебувало в занепаді.

На початку другої половини ХVIII ст. відбувалось різке загострення
релігійних відносин. Першопоштовхом до розгортання конфлікту став
активний наступ уніатів, очолюваних митрополитом Ф.Володкевичем, на
права православних на півдні Київщини. Застосування польських військ з
метою перетворення православних на уніатів, ув’язнення православних
священиків, покарання різками — це далеко не всі форми і методи, за
допомогою яких уніатство намагалось утвердитись у цьому краї.

Як і слід було очікувати, значна частина польської шляхти негативно
поставилась до зрівняння у правах католиків та православних і перейшла
до активних дій. Створивши збройні союзи — конфедерації, вона оголосила
«хрестовий похід» проти православних під гаслом захисту католицизму,
шляхетських прав і звільнення Польщі з-під російського впливу.
Організуючим центром цього руху стала Барська конфедерація (м.Бар на
Поділлі). Сіючи смерть серед православних, глумлячись над їх святинями,
руйнуючи православні монастирі та церкви, конфедерати кривавим смерчем
пронеслися Київщиною, Поділлям та Волинню.

Рознеслася чутка про те, що нібито Катерина II видала «Золоту грамоту»,
в якій закликала селян до боротьби з польською шляхтою. Всі ці обставини
сприяли розгортанню та поглибленню селянсько-козацького виступу на
Правобережжі.

Навесні 1768 pi запорожець М.Залізняк сформував під Чигирином
повстанський загін, його ядром були запорожці, навколо яких об’єднались
тисячі селян. Незабаром на бік повсталих перейшов уманський сотник
І.Гонга зі своїми козаками. Повстанці взяли Умань — міцну фортецю, одну
з ключових опорних точок польської шляхти у цьому регіоні, що стало
переломним моментом у розгортанні Коліївщини. Ця перемога робила досить
реальною перспективу розгортання гайдамацького руху як у західному, так
і в східному напрямку, що означало його поширення не тільки на власне
польські землі, а й на Лівобережжя.

Катерина II чудово розуміла, що в основі Коліївщини лежать не тільки
національно-визвольні змагання та релігійне протистояння. Важливою
складовою частиною цього руху була антифеодальна боротьба, і тому
попадання на російський грунт навіть іскри гайдамацького руху могло б
потягнути за собою серйозні соціальні наслідки: російські селяни теж
могли піднятись проти власних феодалів.

Після зближення з Польщею Росія починає проти повстанців у другій
половині червня 1768 р. каральні акції. Підступно були схоплені
М.Залізняк та І.Гонта. Протягом липня-серпня розгромлено більшість
гайдамацьких загонів, але остаточно Коліївщина була придушена лише
навесні 1769 р.

Розуміючи, що жорстокі репресії проти повстанців зашкодять іміджу Росії
в очах українців Правобережжя, російський уряд в останній момент замінює
М.Залізняку і 250 гайдамакам смертний вирок довічним засланням до
Сибіру.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020