.

Державотворча діяльність Директорії з листопада 1918 по січень 1919 р. (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 3532
Скачать документ

Реферат на тему:

ДЕРЖАВОТВОРЧА

ДІЯЛЬНІСТЬ ДИРЕКТОРІЇ

З ЛИСТОПАДА 1918 ПО СІЧЕНЬ 1919 р.

Становлення України як суверенної, демократичної держави відбувалося і
відбувається в складних умовах. І саме цим пояснюється зацікавленість
людей до подій 1918-1919 р.р., коли Україна намагалась, але не стала
незалежною, демократичною, соціально-справедливою державою.

Характерною рисою ситуації в Україні після революцій 1917 р. було те, що
поряд із політичними рухами, що боролися за створення унітарної держави
(більшовики, білогвардійці, іноземні інтервенти), досить активно
проявили себе сили, що поставили за мету створення незалежної
української держави. Перша така спроба була зроблена Центральною радою в
1917 – на початку 1918 р. На превеликий жаль ця спроба не мала успіху.

29 квітня 1918 р. в Україні відбувся державний переворот.
Німецько-австрійська окупаційна влада, спираючись на підтримку
буржуазно-поміщицьких кіл, скинула Центральну раду і замінила її урядом
гетьмана П. Скоропадського.

Його реакційний внутрішній курс поглиблювався певною залежністю
“Української держави” від німецько-австрійських правлячих кіл. А те, що
усі найвищі посади були зайняті російськими бюрократами, поглиблювало
недовіру і нетерпимість до гетьманського уряду. Крах Центральної ради у
квітні 1918 р. не припинив активності в справі відродження української
національної державності.

Керівникам українських партій вдалося об’єднати і організувати
антигетьманський рух. На хвилі загального піднесення було утворено
Директорію, як політичну наступницю Центральної ради і орган по
керівництву повстанням.  Поштовхом до активізації її діяльності стала
“Грамота про федеративний зв’язок України з небільшовицькою Росією” П.
Скоропадського від 14 грудня 1918 р. Військо Директорії почало стікатися
до Білої Церкви.

В цей час в німецькій армії відбувався розлад. Революція в Німеччині,
непевне становище в Україні посилювали його. Гетьман втратив підтримку
окупаційної влади. 14 грудня П. Скоропадський зрікся влади на користь
уряду, супроводивши це короткою запискою: “Я, гетьман всієї України, на
протязі семи з половиною місяців прикладав усіх своїх сил, щоб вивести
край з того тяжкого становища, в якім він перебуває. Бог не дав мені сил
справитись із цим завданням, і нині я, з огляду на умови, які тепер
склались, керуючись виключно добром України, відмовляються від влади”.

Після падіння гетьманщини Директорія продовжила свою діяльність як орган
тимчасової законодавчої влади.

У Декларації від 26 грудня 1918 р. Директорія наголошувала, що постійною
організацією влади повинен стати Трудовий конгрес. 5 січня 1919 р.
з’явився наказ, що призначав перше зібрання його на 22 січня 1919 р.
Конгрес розпочав свою діяльність саме цього дня.

Одночасно 22 січня відбулося об’єднання двох суверенних українських
держав – Української Народної Республіки (УНР) і Західно-Української
Народної Республіки (ЗУНР) в одну самостійну соборну державу. Урочистий
Акт злуки був проголошений Директорією на Софійському майдані Києва.
Йому передували Предвступний договір, укладений 1 грудня 1918 р. в м.
Фастові між УНР та ЗУНР, а також Ухвала Української Національної Ради
від 3 січня 1919 р. про злуку УНР і ЗУНР. Однак об’єднання через ряд
обставин не було тоді доведено до кінця.

Серед усіх запланованих Директорією заходів найбільш важливою була
розробка аграрної реформи. Ще 8 січня 1919 р. уряд видав “Основний закон
для всіх земель Української Народної Республіки”. Реалізація аграрної
програми не вимагала від уряду надзвичайних зусиль. Справу аграрних
перетворень було досить передати у руки самих селян, які через земельні
комітети оперативно здійснили б їх. У разі реалізації закону на селі
відбулася б справжня аграрна революція. Проте цей закон не відповідав
прагненню діячів Директорії побудувати в Україні суспільство трудящих,
позбавлених будь-якої експлуатації.

Дуже важливими були розходження серед самих лідерів Директорії.
Фіктивність її як “колективного” органу влади була очевидною. В ній
неухильно зростав вплив С. Петлюри.

На так званій Державній нараді було запропоновано передати владу
військовим (тріумвірат мали складати С. Петлюра, В. Коновалець, О.
Болбочан). Спроба ця провалилася. А після виходу В. Винниченка зі складу
Директорії С. Петлюра став її головою.

Ситуація в Україні складалася надзвичайно тяжкою. Звідусіль її оточували
вороги. Директорія все більше втрачала підтримку населення, чисельність
її армії неухильно скорочувалась.

В умовах жорстокої боротьби й недостачі української інтелігенції
Директорії “на ходу” доводилось створювати новий державний апарат:
систему законодавчих і виконавчих структур як у центрі, так і на місцях,
армію, органи охорони громадського порядку. Та зробити це кваліфіковано
у неї не було ні сил, ні можливостей.

ЛІТЕРАТУРА

1. Історія України. Нове бачення.Т.2. – Київ, 1996 р. – С.76.

2. В.Іванис. “Симон Петлюра – президент України”. – Київ, 1993 р.-С.84.

3. Н.Полонська-Василенко “Історія України”. – Київ, 1993 р. – С.305.

4. І.Нагаївський. “Історія української держави ХХ-го століття”. – Київ,
1993 р. – С.200.

5. М.Коваль, С.Кульчицький, Ю.Курносов “Історія України”. – Київ, 1992
р. – С.112.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020