Реферат на тему:
Закони і положення про цивільну оборону України. Заходи по захисту
населення від наслідків надзвичайних ситуацій. Загальні принцип
організації і структури цивільної оборони україни
План
Закони і положення про цивільну оборону України.
Заходи по захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій.
Загальні принцип організації і структури цивільної оборони україни
1. Закони і положення про Цивільну оборону України.
Технологічне, екологічне та природне становище України рік від року стає
складнішим, зростає його негативний вплив на населення та навколишнє
середовище. Тому з набуттям Україною незалежності враховуючи досвід
економічно розвинутих країн було розпочато законодавче оформлення
цивільної оборони як державної системи органів управління та сил для
організації здійснення заходів щодо захисту населення від впливу
наслідків надзвичайних ситуацій.
При розробці Закону України “Про Цивільну оборону України” та “Положення
про ЦО України” основна увага зверталася на досягнення наступних
напрямків:
— Закон та Положення повинні враховувати світовий досвід побудови і
здійснення заходів Цивільної оборони і повною мірою відповідати
Женевській (1949 р.) Конвенції “Про захист жертв війни”;
— відповідність системи захисту населення від наслідків надзвичайних
ситуацій до умов, потреб і можливостей держави,
— відповідність організаційної структури створюваної системи до
конституційної побудови державної виконавчої влади і прийнятого
законодавства України з питань оборони, державної безпеки та
надзвичайного стану;
— забезпечення високої реальної готовності органів управління, сил
Цивільної оборони до дій за призначенням та високої ефективності цих
дій.
Певною мірою вдалося досягти того, що Цивільна оборона України
відповідає умовам, які витікають з аналізу можливих надзвичайних
ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.
Прийняття Закону “Про Цивільну оборону України” є наслідком клопіткої
роботи фахівців штабів Цивільної оборони на чолі зі штабом ЦО України та
зацікавлених міністерств і відомств. Протягом року було опрацьовано
декілька варіантів документів і 28 жовтня 1992 року Верховна Рада
України розглянула і схвалила “Концепцію Цивільної оборони України”, та
в першому читанні Закон України “Про Цивільну оборону України”, який
було прийнято остаточно лише 3 лютого 1993 р. З надрукуванням його в
періодичних виданнях 6 березня 1993 року Закон вступив у дію.
Закон складається з преамбули та п’яти розділів, до складу яких входять
17 статей. За обсягом це невеликий документ, однак за змістом — дуже
об’ємний, так як він коригує діяльність з питань захисту населення і
територій від наслідків надзвичайних ситуацій.
У преамбулі проголошено: “Кожен має право на захист свого життя і
здоров’я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та на
вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету
Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої
влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого
самоврядування, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно
від форм власності і підпорядкування.
Держава як гарант цього права створює систему Цивільної оборони, яка має
на меті захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф
техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру”.
Тобто, держава не тільки проголошує право населення на захист свого
життя і здоров’я в умовах НС, але і гарантує це право, створюючи
загальну систему захисту населення, систему цивільної оборони.
— органи виконавчої влади всіх рівнів, до компетенції яких віднесено
функції, пов’язані з безпекою і захистом населення, попередженням,
реагуванням і діями у надзвичайних ситуаціях;
— органи повсякденного управління процесами захисту населення у складі
міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих
державних адміністрацій, керівництва підприємств, установ і організацій
незалежно від форми власності і підпорядкування;
— сили і засоби, призначені для виконання завдань ІДО;
— фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів,
передбачені на випадок надзвичайних ситуацій;
— системи зв’язку, оповіщення та інформаційного забезпечення;
— Центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у
справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;
— курси та навчальні заклади підготовки та перепідготовки фахівців і
населення з питань ЦО;
— служби Цивільної оборони.
У статті 2 Закону підкреслено, що заходи цивільної оборони поширюються
на всю територію України, всі верстви населення, а розподіл за обсягом і
відповідальністю за їх виконання здійснюється за
територіально-виробничим принципом”.
Закон, і особливо, Положення про Цивільну оборону, конкретніше
розкривають сутність завдань ЦО. Основними завданнями цивільної оборони
України є:
— запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження і
запровадження заходів щодо зменшення збитків та втрат у разі аварій,
катастроф, вибухів, великих пожеж та стихійного лиха,
— оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій у
мирний і воєнний часи та постійне інформування його про наявну
обстановку;
— захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж,
стихійного лиха та застосування засобів ураження;
— організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф,
стихійного лиха та у воєнний час;
— організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у
районах лиха і осередках ураження;
— створення систем аналізу і прогнозування управління, оповіщення та
зв’язку, спостереження і контролю за р-адіоактивним, хімічним і
бактереологічним зараженнями, підтримання їх готовності для сталого
функціонування у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часів;
— підготовка і перепідготовка керівного складу Цивільної оборони, її
органів управління та сил, навчання населення вмінню застосовувати
засоби індивідуального захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях.
Для виконання кожного з завдань необхідно здійснювати великий обсяг
заходів, які потребують залучення значної кількості сил, засобів,
матеріальних і фізичних витрат, вміння та високої відповідальності на
всіх рівнях.
Наприклад, запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного
походження передбачає запровадження і здійснення таких заходів:
— завчасна розробка і проведення інженерно-технічних заходів для
зменшення ризику виникнення НС і захисту населення від впливу їхніх
наслідків;
— готується науково обґрунтований прогноз наслідків можливих НС;
— здійснюється безпосереднє спостереження за станом
потенційно-небезпечних об’єктів і навколишнього природного середовища;
— утримуються в готовності до негайного застосування засоби оповіщення
та інформаційного забезпечення населення, створюються локальні системи
виявлення місць зараження та локальні системи оповіщення;
— створюються спеціалізовані формування і здійснюється їх підготовка до
дій за призначенням;
— проводиться забезпечення працівників об’єктів індивідуальними засобами
захисту, а також ведеться будівництво захисних споруд відповідно до норм
і правил інженерно-технічних заходів Цивільної оборони.
Завжди вагоме значення мало своєчасне оповіщення, яке сприяло уникненню
значних людських жертв. До оповіщення залучаються відповідні фахівці
установ державних і територіальних органів влади, мережі радіо та
телебачення тощо.
Захист населення від наслідків стихійного лиха, аварій, катастроф,
вибухів, пожеж і застосування засобів ураження здійснюється проведенням
комплексу заходів, які повинні забезпечити укриття населення в захисних
спорудах, його евакуацію, медичний, радіаційний і хімічний захисти, а
також захист від впливу біологічних засобів ураження.
2. ЗАХОДИ ПО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ВІД НАСЛІДКІВ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ
Забезпечення захисту населення і територій у разі загрози та виникнення
надзвичайних ситуацій є одним з найважливіших завдань держави.
Актуальність проблеми забезпечення природно-техногенної безпеки
населення і територій зумовлена тенденціями зростання втрат людей і
шкоди територіям, що спричиняються небезпечними природними явищами,
промисловими аваріями і катастрофами. Ризик надзвичайних ситуацій
природного і техногенного характеру невпинно зростає.
Забезпечення безпеки та захисту населення, об’єктів економіки і
національного надбання держави від негативних наслідків надзвичайних
ситуації повинно розглядатися як невід’ємна частина державної політики
національної безпеки і державного будівництва, як одна з
найважливіших функцій центральних органів виконавчої влади, Ради
міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій,
виконавчих органів рад.
–
$
?
–
”
$
?
??????
?
запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.
Загрози життєво важливих інтересів громадян, держави, суспільства
поділяються на зовнішні та внутрішні і виникають під час надзвичайних
ситуацій техногенного і природного характеру та воєнних конфліктів.
Зовнішні загрози безпосередньо пов’язані з безпекою життєдіяльності
населення і держави у разі розв’язання сучасної війни або локальних
збройних конфліктів, виникнення глобальних техногенних екологічних
катастроф за межами України (на землі, в навколоземному просторі), які
можуть спричинити негативний вплив на населення та територію держави.
Внутрішні загрози пов’язані з надзвичайними ситуаціями техногенного і
природного характеру або можуть бути спровоковані терористичними діями.
Принципи захисту випливають з основних положень Женевської конвенції
щодо захисту жертв війни та додаткових протоколів до неї, можливого
характеру воєнних дій, реальних можливостей держави щодо створення
матеріальної бази захисту. До них належать:
— принцип безумовного примату безпеки, відповідно до якого концепція
прогресу поступається місцем концепції безпеки;
— принцип ненульового (прийнятного) ризику, який полягає в намаганні
досягти такого рівня ризику на підприємствах, який можна було б
розглядати як прийнятний. Його параметри мають бути обґрунтовані;
— принцип плати за ризик. Розмір плати залежить від потенційної
небезпеки техногенних об’єктів і є пропорційним величині можливого
збитку.
Ця плата може бути розумним самообмеженням споживання суспільства. Ці
кошти спрямовуються на створення системи попередньої безпеки та
підвищення оплати на виробництвах, де не забезпечується безпека
(наприклад, вугільні шахти) та на певні виплати за ризик, що мають
стимулювати проведення заходів, спрямованих на забезпечення безпеки;
— принцип добровільності, згідно з яким ніхто не має права наражати
людину на ризик без її згоди;
— принцип невід’ємного права кожного на здорове довкілля. Це право має
бути гарантоване і захищене законом. Даний принцип передбачає обов’язки
фізичних і юридичних осіб забезпечувати таке право і проводити свою
діяльність так, щоб не завдавати шкоди довкіллю;
— принцип правової забезпеченості передбачає, що всі аспекти
функціонування системи захисту населення і територій регламентуються
відповідними законами та іншими нормативно-правовими актами;
— принцип свободи інформації щодо безпеки людини полягає в урахуванні
громадської думки під час вирішення питань щодо будівництва небезпечних
підприємств;
— принцип раціональної безпеки передбачає максимально можливе
економічно обґрунтоване зниження ймовірності виникнення надзвичайних
ситуацій і пом’якшення їх наслідків;
— принцип превентивної безпеки — максимально можливе значення
ймовірності виникнення надзвичайних ситуацій;
— принцип необхідної достатності і максимально можливого
використання наявних сил і засобів визначає обсяг заходів щодо захисту
населення і територій у разі загрози надзвичайних ситуацій.
Головною метою захисту населення і територій під час надзвичайних
ситуацій є забезпечення реалізації державної політики у сфері
запобігання і ліквідації їх наслідків, зменшення руйнівних наслідків
терористичних актів та воєнних дій.
3. Загальні принцип організації і структури цивільної оборони України
Загальне керівництво Цивільною обороною України відповідно до її
побудови покладається на: Кабінет Міністрів України, міністерства, інші
центральні органи виконавчої влади, Раду Міністрів АР Крим, місцеві
державні адміністрації, керівників підприємств, установ і організацій
незалежно від форм власності і підпорядкування.
Начальником Цивільної оборони України є прем’єр-міністр України, а його
заступником — керівник центрального органу виконавчої влади з питань
надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків
Чорнобильської катастрофи; начальником Цивільної оборони Автономної
Республіки Крим є Голова Ради Міністрів АР Крим; начальниками Цивільної
оборони згідно з адміністративно-територіальним устроєм України є голови
місцевих державних адміністрацій; начальниками цивільної оборони в
міністерствах, інших центральних органах виконавча влади, на
підприємствах, в установах та організаціях є їх керівники.
Безпосереднє виконання завдань Цивільної оборони здійснюється постійно
діючими органами управління у справах цивільної оборони, у тому числі
створеними у складі підприємств, установ і організацій та службами ЦО.
Завдання, функції та повноваження органів управління у справах цивільної
оборони визначаються Законом України “Про Цивільну оборону України” і
Положенням про органи управління у справах Цивільної оборони, яке
затверджується Кабінетом Міністрів України.
Органи управління у справах цивільної оборони, які входять до складу
місцевих державних адміністрацій, є підрозділами подвійного
підпорядкування.
Закон та Положення про цивільну оборону визначають повноваження органів
державної виконавчої влади та управління, керівництва підприємств
установ та організацій незалежно від форм власності і підпорядкування та
обов’язки посадових осіб з питань Цивільної оборони.
Кабінет Міністрів України:
— забезпечує здійснення заходів щодо попередження надзвичайних ситуацій
та ліквідації їх наслідків;
— розподіляє міста та території за групами, а юридичних осіб — за
категоріями, щодо реалізації заходів з цивільної оборони;
— створює резерви засобів індивідуального захисту і майна цивільної
оборони, матеріально-технічних та інших фондів на випадок надзвичайних
ситуацій у мирний і воєнний часи, а також визначає їх обсяг і порядок
використання;
— вживає заходів щодо забезпечення готовності органів управління у
справах цивільної оборони, сил і засобів цивільної оборони до дій в
умовах НС;
— створює єдину систему підготовки органів управління у справах
Цивільної оборони, сил Цивільної оборони та населення до дій в умовах
надзвичайних ситуацій;
— визначає порядок створення спеціалізованих, професійних та
невоєнізованих пошуково-рятувальних формувань;
— задовільняє мобілізаційні потреби військ, органів управління у справах
Цивільної оборони та установ цивільної оборони.
Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Рада Міністрів АР
Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи сільських,
селищних, міських рад у межах своїх повноважень забезпечують вирішення
питань цивільної оборони, здійснення заходів щодо захисту населення і
місцевостей під час надзвичайних ситуацій, сприяють органам управління у
справах цивільної оборони у виконанні покладених на них завдань.
Центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у
справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи:
— забезпечує здійснення державної політики у сфері ІДО, захисту
населення і місцевостей від наслідків надзвичайних ситуацій,
попередження цих ситуацій;
— організовує розроблення і здійснення відповідних заходів Цивільної
оборони;
— керує діяльністю підпорядкованих йому органів управління у справах
цивільної оборони та спеціалізованих формувань, військами цивільної
оборони;
— здійснює контроль за виконанням вимог цивільної оборони, станом
готовності сил і засобів цивільної оборони, проведенням рятувальних та
інших невідкладних робіт у разі виникнення надзвичайних ситуацій;
— координує діяльність центральних органів виконавчої влади, Ради
Міністрів АР Крим, місцевих держадміністрацій, виконавчих органів
місцевого самоврядування та юридичних осіб щодо ліквідації наслідків НС,
проведення пошуку і рятування людей;
— здійснює оповіщення населення про загрозу виникнення надзвичайної
ситуації, забезпечує належне функціонування відомчих, територіальних і
локальних систем оповіщення;
— здійснює навчання населення, представників органів управління і сил
Цивільної оборони з питань захисту і дій у надзвичайних ситуаціях;
— організовує фінансове і матеріально-технічне забезпечення військ ЦО,
пошуково-рятувальних та інших підпорядкованих йому спеціалізованих
формувань;
— створює згідно із законодавством підприємства з виробництва
спеціальної та аварійно-рятувальної техніки, засобів захисту населення і
контролю тощо.
Керівництво підприємств, установ і організацій незалежно від форм
власності і підпорядкування забезпечує своїх працівників засобами
індивідуального та колективного захисту, організовує здійснення
евакозаходів, створює сили для ліквідації наслідків надзвичайних
ситуацій та забезпечує їх готовність до практичних дій, виконує інші
заходи Цивільної оборони і несе, пов’язані з цим, матеріальні та
фінансові витрати в порядку та обсягах, які передбачені законодавством
України.
Радіаційні, хімічні і вибухонебезпечні підприємства додатково створюють
локальні системи виявлення загрози виникнення надзвичайних ситуацій та
оповіщення персоналу і населення, що проживає в зонах можливого
ураження, а також запроваджують інженерно-технічні заходи, що зменшують
ступінь ризику виникнення аварій, пожеж та вибухів, і несуть витрати
щодо їх здійснення в обсягах, передбачених відповідними
нормативно-правовими актами.
Власники потенційно-небезпечних об’єктів відповідають за захист
населення, що проживає в зонах можливого ураження від наслідків аварій
на цих об’єктах.
Список використаної літератури
Кучма М.М. Цивільна оборона(цивільний захист) Видавництво «Магнолія
плюс» Львів. 2004.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
