Реферат з журналістики
Структура тексту як чинник комунікації
Структура тексту, його організація як виваженого і спеціально
сформованого повідомлення передбачає не лише чітке розуміння завдань
комунікації, але й використання спеціальних прийомів та методів
зазначеної організації.
“Редакторський аналіз розкриття теми автором, — пише Володимир Різун, —
є аналізом її системно структурної поняттєвої організації, що включає
визначення поняттєвої повноти, обсягу теми, зв’язків між поняттями, що
становлять основу теми.”[Різун, 233]
Попри конкретні психологічні, соціальні культурні умови сприймання
твору, будь-який твір містить об’єктивно представлений набір засобів
впливу. Дослідження цієї бази на лінгвістичному рівні передбачає
визначення компонентів твору, що несуть у собі основне тематичне
навантаження, особливостей їх поєднання у творі та доцільності і
ефективності такого поєднання.
Говорячи про твір, ми маємо зважати на систему компонентів, його
складових частин. Цікавою у цьому плані є думка А. А. Мельничука про
розрізнення системи і структури твору: “Під системою розуміється
сукупність взаємопов’язаних і взаємозумовлених елементів, що утворюють
більш складну єдність, яка розглядається відносно елементів — її частин,
а під структурою склад і внутрішню організацію єдиного цілого, що
розглядається з точки зору його цілісності”[Мельничук, 25].
У окремих публіцистичних творах, які представляють, як правило,
агітаційний жанр, окрім властивої, реальної структури часто буває
присутня виділена чи актуалізована структура — мається на увазі виражена
за допомогою технічних засобів (кегль, гарнітура шрифту, інші виділення)
послідовність головних думок і ідей.
Мета такої організації тексту не лише привернути увагу до основних
(програмних) положень статті, але й визначити систему поглядів і
переконань пропагованих даною статтею, полегшити для читача сприйняття
при повторному прочитанні чи подальшому осмисленні матеріалу.
При використанні цього прийому часто можна спостерігати неузгодженість
властивої, реальної структури і актуалізованої в тексті. Неузгодженість
ця може проявлятися у вигляді:
днання тематичних блоків, то такий факт говорить про загальну тематичну
аморфність твору;
– невідповідності загальним положенням твору вичленованого
актуалізованою структурою комплексу ідей
– послаблення прагмематичної (впливової) сили твору.
Прикладом такого неузгодження двох структур може слугувати заява
Президії Центрального Проводу РУХу “Позиція українського Народного Руху
щодо ефективності Всеукраїнського Референдуму”, опублікована у
спецвипуску “Народної газети”, березень 2000.
У Заві представлено сім основних тематичних блоків, кожен з яких загалом
відповідає темі. Але актуалізована структура, яка теж відображає сім
позицій, часто суперечить не лише загальній структурі, але й сама по
собі є досить суперечливою: 1-й тематичний блок — РУХ поборник інтересів
простого народу і сприяє безпосередньому волевиявленню громадян; 2-й
тематичний блок — слід знаходити всі можливі компромісні шляхи аби не
допустити до референдуму (мотив — збереження народних грошей); 3-й
тематичний блок — виражений у 6 підтемах і представляє інформацію про
проблеми винесені на референдум (згідно пропонованих 6 питань); 4-й
тематичний блок — заява про не підтримання Референдуму; 5-й тематичний
блок — доцільність проведення Референдуму; 6-й тематичний блок —
формування віддаленої мети (“скористатися сприятливою ситуацією і
спрямувати енергію суспільства на вихід з економічної кризи”); 7-й
тематичний блок — ствердження позиційного центру через формулювання
близької мети (Рух ініціюватиме розпуск парламенту).
Таку структуру можна представити у вигляді схеми:
Схема актуалізованої структури статті
Цифрами позначено тематичні блоки, буквами підтеми, стрілочки
відображають ідейні вектори тематичних блоків.
Як бачимо, деякі елементи актуалізованої структури протилежні за ідейним
спрямуванням, що, звісно, значно утруднює сприймання, а отже, зменшує
впливовий потенціал статті.
Мельничук А.С. Понятие системы и структуры языка в свете диалектического
материализма. // Вопр. языкознания. — 1970. — № 1.
Різун В.В. Літературне редагування. — К., 1996.
Феллер М.Д. Структура произведения. — М., 1981.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
