.

Конституціоналізм і свобода преси (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
236 1257
Скачать документ

Реферат з журналістики

КОНСТИТУЦІОНАЛІЗМ І СВОБОДА ПРЕСИ

Свобода преси вважається однією з основних конституційних свобод.
Найбільш важливою передумовою існування свободи преси та інших
полі-тичних свобод є саме конституціоналізм, бо “регулювання основних
засад журналістики правом здійснюється через конституційні норми” [1].
Консти-туційні гарантії свободи преси є невід’ємною ознакою
демократичної системи ЗМІ.

Ще у Конституції України гетьмана Пилипа Орлика (1710) [2], яка була
однією з перших у Європі, свобода розглядається як найвища цінність.
Акцент у цьому документі зроблено саме на захисті прав та вольностей
народу (війська Запорізького) [3], демократичних традицій українського
козацтва, хоча окремо про свободу слова чи друку тут ще не йдеться.

М.Драгоманов розглядав свободу слова як одну з обов’язкових
конституційних норм, причому зробив вагомий особистий внесок у
реалізацію цього прин-ципу “як діяльний учасник і борець за ті форми
життя, які вважав за єдино розумні й справедливі” [4]. Прагнучи, за
словами професора Р.Іванченко [5], допомогти визвольному рухові знайти
пра-вильну теорію побудови демократичного суспільст-ва, Драгоманов
розробив у 80-х роках ХІХ сторіччя федеральну конституцію, у проекті
якої наголос робиться саме на свободу слова, інші демократичні свободи
та їх гарантії.

Параграф 17 Конституції Української Народної Республіки (1918)
проголошував, що “громадянин УНР і ніхто інший на території її не може
бути обмежений в правах слова, друку…” [6]. Однак розділ VIII цього
документа передбачав: “У випадку державної конечности (під час війни або
внутрішніх заворушень) можуть громадянські свободи бути частю обмежені,
частю припинені… Котрі грома-дянські свободи і в якій мірі мають бути
тоді при-пинені, має означати спеціальний закон, виданий звичайним
порядком” [7].

У Конституціях європейських країн свобода слова і преси знайшла своє
відображення під впливом Великої Французької революції [8], яка створила
абсолютно нову духовну атмосферу у світі [9]. Стаття ХІ Декларації прав
і громадянина, прий-нятої за часів Французької революції,
прого-лошувала, що вільний обмін думками є одним із найцінніших прав
людини, і будь-який громадянин може вільно го-ворити, писати, друкувати,
окрім випадків зло-вжи-вання цією свободою, перед-бачених законом [10].
Тоді це було насправді “вра-жаючим завоюванням: сміливий вияв цього
нового духу порушував уста-лений порядок речей у всій Європі” [11].

Нині Французька Конституційна Рада (Conceil constitutionel) визнає
свободу преси однією з ос-новних гарантій усіх прав та свобод,
розглядаючи цю свободу як право не лише тих, хто пише, реда-гує та
видає, але й тих, хто читає [12].

У США свободу преси захищає Перша по-правка до Конституції цієї країни:
“Цей коротенький припис протягом двох століть залишався для
аме-риканської преси маяком та щитом, хоч його й не було викарбувано на
віки. Мало не щодня він проходить випробування в судах, на вулицях, в
ко-ридорах влади” [13]. Перша поправка, яка фак-тично відок-ремила пресу
від держави [14], перед-бачає, що “Конгрес не повинен ухвалювати
законів, які… обмежували б свободу слова чи преси” [15]. Першу
поправку називають поправкою тисячоліття, чи не найвищим досягненням
людства (символічно й те, що вона перша): “У поправку вкладено
розу-міння величезної цінності свободи слова… Перша по-правка до
Конституції США стала для орга-ні-зованої преси ліцензією на
самовизначення як своє-рідний інститут. Вона дарувала пресі гігантську
вла-ду. Ні духівництво, ні адвокати, ні медицина, ні уні-верситети не
можуть навіть претендувати на таку свободу дій і вчинків” [16].
Унікальне право на віль-ний вияв охороняється в США “мабуть, більше за
будь-яке інше право” [17] і закріплює при-ві-лейо-ване становище преси у
цій країні. Обмеження сво-боди преси розглядається тут як порушення
зба-лансованості конституційного меха-нізму [18]. Але Перша поправка до
Конституції має суттєву ваду: вона не містить визначення свободи слова і
преси.

Формулювання щодо свободи слова в Кон-ституції України також є далеко не
досконалими й не бездоганними. Конституція України визначає
полі-тико-правовий зміст свободи слова. У Статті 34 Ос-новного Закону
записано, що кожному га-ран-тується право на свободу думки і слова, на
вільне вира-ження своїх поглядів і переконань, що кожен має право вільно
збирати, зберігати, вико-ристовувати і поши-рювати інформацію усно,
пись-мово або в ін-ший спосіб – на свій вибір [19].

Конституційні гарантії свободи слова в Україні ба-зуються на відповідних
нормах міжнародного пра-ва, являють собою їх своєрідне логічне
продов-ження. Зафіксовані в Конституції України принципи, норми і
положення щодо прав на свободу слова загалом відповідають
загально-прийнятим міжна-родним право-вим стандартам, міжнародним
конвен-ціям з прав і свобод людини.

Однак експерти зауважують, що другою час-тиною статті 34 Конституції
України встановлені обмеження на здійснення цих прав на підставі
окре-мого закону. Ці обмеження викладені у загальному вигляді, не мають
конкретного змісту. А отже, мо-жуть бути використані з метою порушення
консти-туційних прав громадян [20]. Так, здійснення права на свободу
дум-ки, слова та інформації, згідно з Конституцією Украї-ни, може бути
обмежене в інте-ресах національної безпеки, територіальної ціліс-ності
або громадського порядку з метою запо-бігання заворушенням чи зло-чинам,
для охо-рони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших
людей, запобігання роз-голошенню одержаної конфіденційно інформації, або
для під-тримання авторитету та неупередженості право-суддя.

@

o

осуддя.

Нова Конституція України зафіксувала право кожного на свободу думки,
слова, переконань. Од-нак поняття “свобода преси” залишилося поза
ме-жами Основного Закону, “що є ущемленням свободи масо-вої інформації”
[21]. Цей факт, по суті, означає, що свобода преси в Україні
конституційно не га-ран-тується, особливо, якщо враховувати
вище-наз-вані об-меження свободи слова, встановлені другою части-ною
статті 34. Окремі представники лівої опо-зиції розглядають чинну
Конституцію Ук-раїни навіть як найбільш реакційну у Європі [22].

На відміну від Основного Закону України, у таких державах, як,
наприклад, США, Німеччина, термін “свобода преси” запроваджений у
Кон-сти-туції цих країн. Навіть у Конституції Тринідад-і-То-баго
гаран-тія свободи преси відокремлена від га-рантії свободи вираження
поглядів, і, хоча таке відокремлення не виявлене у конституціях
більшості країн, воно є надзвичайно важливим з точки зору охорони прав
преси і всіх громадян, що корис-ту-ються свободою преси [23].

У статті 5 Основного Закону ФРН записано:

“1) Кожна людина має право на висловлення і поширення власної думки в
усній, письмовій і на-глядній формі, а також на необмежене одер-жання
інформації з усіх загальнодоступних джерел. Гаран-тується свобода преси,
а також радіо- і те-левізійних повідомлень. Цензура відсутня.

2) Ці права обмежуються загальними за-коно-положеннями,
законоположеннями про захист мо-ло-ді і особистої гідності громадян”
[24].

Такою є конституційна основа свободи ні–мецької преси: “На відміну від
свободи думок чи інформації, свобода преси у ФРН – це більше, ніж
індивідуальне право (право на самозахист) окре-мого громадянина від
держави. На думку фе-де-рального конституційного суду, стаття 5
Основного Закону захищає пресу в цілому як інститут, що є невід’ємною
частиною демо-кратичної держави. Сво-бода преси у державі від-повідає
інтересам не тільки преси, але й усіх громадян цієї держави” [25].

За постановою Конституційного суду Німеч-чини (ФКС) навіть оприлюднення
мас-медіа інфор-мації, одержаної внаслідок порушення обов’язку зберігати
таємницю або за допомогою інших неза-конних засобів теж має бути
захищено Основним Законом як право на свободу преси. Тобто опри-люднення
інформації, отриманої незаконними спо-собами за-ради інтересів
суспільства, також не може бути виключено із сво-боди преси [26].

Парадоксально, але на відміну від нині чин-ного Основного Закону
України, де відсутнє поняття сво-боди преси, навіть Конституції СРСР і
УРСР міс-тили його. Точніше, свобода преси там “лише лице-мірно
декларувалася” [27].

За змістом усі варіанти радянських кон-сти-туцій – (ленінська 1918 р.,
сталінська 1936 р., брежнєвська 1977 р.) виглядали достатньо
демо-кратичними. Так, глава 7 радянської конституції 1977 року була
цілком присвячена основним пра-вам, свободам і обов’язкам громадян.
Стаття 50 цього документа проголошувала, що відповідно до інтересів
народу і з метою укріп-лення та розвитку соціалістичного ладу громадянам
СРСР гаран-тують-ся свободи: сло-ва, преси, зборів, мітингів, вуличних
походів і демонстрацій. Вона пе-ред-бачала можли-вість широ-кого
розповсюдження інформації, вико-ристання пре-си, телебачення і радіо
[28]. Стаття 48 Кон-ституції радянської України також прого-ло-шувала ці
права і свободи, у тому числі свободу преси.

Як бачимо СРСР, на перший погляд, виглядав як “союз нерушимый республик
свободных”, з кон-ституційними гарантіями свободи. Але такі ні-бито
демократичні конституції були потрібні ком-пар-тійцям, “щоб уникнути
лобового проти-стояння з національно-визвольним рухом” [29]. Згiд-но з
відо-мою ленінською тезою про те, що декрети мають бути формою
пропаганди радянської влади, про-тягом десятирiч в СРСР здiйснювалася
пiдмiна законiв полiтичними гаслами та декларацiями. У підрадянській
Україні жур-налістика функціонувала “як засіб панування номен-клатури та
окупаційно-імперського режиму, а не як засадничий елемент демократичного
цивілізованого устрою, через який вільна людина реалізує одне з основних
своїх прав – право на свободу слова” [30].

Можна цілком погодитись з тим, що Кон-ституція як Основний Закон,
нормативно-правовий акт вищої си-ли повинна хоча б у лапідарній формі
закріп-лювати свободу преси, а вже закони мають кон-кретизувати зміст
цієї свободи [31].

Література

1. Правничі аспекти діяльності журналіста в Україні. – Київ;
Сімферополь: IREX ProMedia Україна, 1998. – С. 3.

2. Див.: Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика 1710 р. – К.:
Веселка, 1994.

3. Див.: Тихонова Є. А. Парламентарна республіка як можлива і доцільна
форма української державності // Проблеми державно-правової реформи в
Україні. – К: Ін-т закон-ва Верховної Ради України, 1997. – Вип. 3. – С.
199-200.

4. “Єфремов С.О. Історія українського письменства – К.: “Феміна”, 1995.
– С. 464.

5. Див.: Гуцало Л. Українець, або “чудацькі” уроки М. Драгоманова //
Говорить і показує Україна. – 1998. – 9 квіт.

6. Конституція Української Народної Республіки // Державний Центр
Української Народної Республіки в екзилі / За ред. Л.Р. Винар, Н.
Пазуняк. – Філадельфія; Київ; Вашингтон: Фундація ім. С. Петлюри:
Веселка: Фундація Родини Фещенко-Чопівських, 1993. – С. 297.

7. Там само. – С. 305.

8. Див.: Блюм Р. Журналістика у демократичному суспільстві: свобода
преси, функції преси // Роль мас-медіа у плюралістичному суспільстві /
За заг. ред. А.З. Москаленка. – К., 1996. – С. 14.

9. Див.: Чегодаев А. Революция и искусство // Советская культура. –
1989. – 13 июля.

10. Див.: Широков А. Гласность времен Великой Французской революции //
Советская культура. – 1989. – 1 июля.

11. Москаленко А.З. Вступ до журналістики – К.: Школяр, 1997. – С. 112.

12. Посібник з питань свободи вираження. – К.: Інформ. прес-центр IREX
ПроМедіа,1999. – С. 25, 56.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020