Реферат на тему:
Юрій Федькович – народолюбець
Я – просто собі – гуцул.
Моя школа була Чорногора,
а не львівська або віденська академія.
Юрій Федькович
“Буковинським соловієм”, “найбільшим поетом зеленої Буковини”,
“буковинським Кобзарем” назвав Юрія Федьковича І.Я.Франко за чарівну
силу поетичного слова, глибоку правдивість і справжню народність, за
святу віру у велику долю народу.
Неоціненне значення має для нас спадщина Юрія Федьковича, його
різнобічна діяльність і саме життя. Він правдиво змалював життя простих
людей-гуцулів, бажав здобути поневоленим людям волю, щастя, оспівав
натхненно і поетично гордих людей, нащадків Олекси Довбуша і сучасників
ватажка повсталих буковинців – Лук’яна Кобилиці.
Юрій Федькович жив серед народу і для народу і ніколи не втрачав святої
віри в його щасливе майбутнє: “Я наш нарід цілим серцем люблю, і душа
моя віщує, що його велика доля жде”.
Все, що написав Юрій Федькович, увійшло в духовну скарбницю українською
народу. Як яскравий і самобутній поет-лірик, Ю. Федькович зростав під
впливом уснопоетичної народної творчості, що нею перейнявся з дитячих
літ і яку збирав протягом всього життя. Він, за словами О. Маковея,
“співав так, як народ співає: тут і фразеологія народна, і ритміка
народних пісень, і та люба наївність та щирість, якою народ своїми
піснями добирається до наших сердець”.
Основними в ліриці поета були громадянські мотиви. Багато уваги приділяв
Ю. Федькович темі цісарської рекрутчини й солдатчини, котру добре знав
на власному досвіді. Він писав про солдатів і для солдатів, до того ж
під великим впливом антирекрутської народної творчості, використовуючи
її поетичні художні форми і засоби. Тому жовніри підхоплювали вірші
Федьковича, як і близькі їм народні пісні про їхню страхітливу долю.
Змальовуючи страждання жовнірів у цісарському війську, Федькович
відтворив також бідування залишених напризволяще їхніх сімей. Тому ці
твори – також і про селян.
Героїко-романтичні вірші – про славне минуле свого народу. Вони
виховували в сучасників почуття патріотизму і мужність у боротьбі проти
гнобителів. Здебільшого це поезія про опришків – відважних борців, про
їх славного ватажка і народного месника Олексу Довбуша, а також про
Юрія Гінду, співця Киртчалі та інших.
Пишучи про обов’язок поета служити народові в його боротьбі за світле
майбутнє, Ю. Федькович щоразу посилається на славний приклад Т.
Шевченка. У вірші “Оскресни, Бояне” поет звертається до легендарного
староруського співця-дружинника Бояна, щоб той заграв до бою “пісню
правдиву” і збудив усю слов’янщину. Важливо, що письменник підносить
ідею визволення всіх слов’янських народів, єднання всіх українських
земель.
У першому і другому варіанті “Осьмого поменника Тарасові Шевченку”
висловлено заклик до помсти “царям лукавим”, “владикам тим неситим”, що
проливали “криваві ріки”. З гнівом Ю. Федькович запитує:
Чи ж на віки сидітимуть
Кати на престолах,
Кати правди, кати волі?..
У вірші “Нива” поет висловлює велике бажання продовжувати традиції Т.
Шевченка у рідному краї.
Займу плуги круторогі,
Зорю гори та й долину,
Зорю свою Буковину,
Як наш Тарас, як мій тато
Научив мене орати;
І віру, любов, надію
Буковинов скрізь посію.
Поет вірить у багатий врожай з того засіву. Він прагне, щоб його пісню
було чути по всій Україні – “від Чорної гори до Дніпра-дуная”.
Ю. Федькович мріяв про той час, коли зникнуть кордони, які шматували
Україну. Трапилася, здавалось би, звичайнісінька подія: в гірському селі
Розтоки через річку Черемош побудували міст, який з’єднав Буковину і
Галичину. А поет побачив у цьому глибокий зміст – символ єднання
розірваних кордонами частин України. У вірші “До мого брата Олекси
Чернявського, що збудував міст на Черемші у Розтоках”, він писав:
Мости, брате Олексику,
Мости ти, мій друже,
Єднай нашу Буковину
З Червоною Русев.
Най Черемош запінений
І Чорний і Білий
Із братію із руською
Нас більше не ділить.
Лірика Ю. Федьковича відзначається глибиною змісту, ідейною виразністю,
багатством мотивів, високою поетичністю, жанровою розмаїтістю. Багато
його ліричних творів споріднені з народною піснею і змістом, і образною
системою, і ритмікою та звучанням. Тому чимало з них стали народними
піснями, вносячи у фольклор нові мотиви. Це, насамперед, “Оскресни,
Бояне”, “Брат та сестра (Не зозуля в лісі затужила)”, “Як засяду,
браття, коло чари”, “Поклін (Гей, по горі, по високій)” та інші.
Перші оповідання Ю. Федьковича “Люба-згуба” та “Серце не навчити” –
етнографічно-побутові. Багато уваги в них приділено обрядам та звичаям
Гуцульщини, глибоким душевним стражданням, спричиненим нещасливим
коханням.
Проза Ю. Федьковича сповнена життєвої енергії, духовної краси,
самобутніх образів з народу; вона переконливо розкриває волелюбні риси
їхнього характеру, чесність, правдивість, почуття поваги до інших людей.
Як драматург Ю. Федькович залишив чималу спадщину. Його перу належить
комедія “Так вам треба”, яка в пізнішій переробці одержала назву
“Сватання на гостинці”. Тривалий час письменник працював над трагедією
“Довбуш” – зробив три редакції твору та варіант німецькою мовою. Він
переробив і пристосував до тогочасного буковинського життя комедію В.
Шекспіра “Приборкання непокірної”, назвавши її “Як козам роги
виправляють”.
–
?
?
Література: Федькович Ю.А. Твори в двох томах. – Київ, 1984. Гуменюк Г.І., Кирей Г.Т. Музей-садиба Ю. Федьковича. – Ужгород, 1984. Пільчук І.Н. Народний співець Буковини. – Київ, 1943. Програми середньої загальноосвітньої школи: 1- 3 /4 класи / Освіта. – Київ, 1992. Ковалець Л. Етнографічна діяльність Юрія Федьковича / Р.Ф. Кайндль і українська історична наука. Матеріали Міжнародного наукового семінару "Кайндлівські читання". Ч. 2. – Чернівці, 2004. – С. 223-234. Кайндль Р.Ф. Гуцули: їхнє життя, звичаї та народні перекази. 2 вид., випр. і доп. / Пер. з нім. З. Пенюк; наук. ред. і післям. О. Масана. – Чернівці, 2003. – 200 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
