Реферат на тему:
Свято Купала в Україні (опис дійства)
Найвище, найвибуяліше свято, яким закінчується літній соняшний цикл
річних календарних дохрестиянських свят — це свято МОЛОДІ — хлопців та
дівчат — КУПАЛО або КУПАЙЛО, що з часом, після прийняття християнства,
зєднався зі святом церковним — народженням Івана Хрестителя. Тому й
носить це свято подвійну назву — «ІВАН КУПАЛО».
Напередодні Купала
Вечоріє. Дівчата збираються купками на горбочку. Хлопці збираються
окремо, щоб це не було помітно для дівчат. Смеркло зовсім. У селі на
всіх вулицях залунали голосні дівочі співи:
…«Ой на Йвана на Купала,
Там Марія в воду впала,
Ой на Йвана на Купала,
Там Марія купалася,
Ой на Йвана на Купала,
Там з Іваном вінчалася…»
З усіх кінців села йдуть гуртками дівчата до лісу, співають пісень та
несуть із собою гарний вершок черешні, вишні, яблуні чи клена — гільце.
Приходять у ліс чи під ліс на поляну. Встановлюють гільце в землю,
привязавши його до тички. Гільце має 1 — 1,5 метра. Це гільце оздоблюють
польовими та городніми живими квітами, зокрема любистком, рожами, мятою,
барвінком, братками, обвішують цукерками, бубличками та принесеними,
вранці спеченими, пташками та стрічками різних кольорів. На вершечку
настромлюють невеличкий віночок з барвінку. Непомітно в кількох місцях
привязують жагучу кропиву та колючі будяки. Оздобивши так, прикріплюють
до застромленої в землю палки, а чи тримають у руках; сідають подвійним
колом (мале коло 5-6, сидять навколо самого гільця й тримає його, а
друге — значно ширше, а то й подвійне-потрійне — трохи далі) і співають
купальських пісень.
У цей час хлопці тихцем здобувають живого вогню (тертям сухих деревин),
накладають різного хмиззя, а на Волині зносять зібрані з усього села
верзуни, — підпалюють це рище… Дівчата наче цього не помічають і не
дивляться в бік хлопців, в 20-40 метрах від них вовтузяться.
Але вогнище розгорілося… Дівчата вже встали і водять хоровод навколо
гільця, співаючи купальських пісень:
1-ша група:
…”Ой, вербо, вербице!
Час тобі, вербице, розвиватися,
2-га група:
— “Ой, ще не час, не пора
1-ша група:
“Час тобі, Іваночку, женитися,
Хлопці здаля відгукуються:
— “Ой, ше не час, не пора:
Ой ще ж моя дівчина молода…
Та нехай до літа, до Йвана,
Щоб моя дівчина погуляла;
Та нехай до літа, до Петра,
Щоб моя дівчина підросла…”
І хлопці враз вриваються до дівчат з усіх боків; вони намагаються
схопити гільце, видерти його з рук дівчат. Дівчата не дають… Врешті все
гільце спільно ламають на куски, розкидають, а стовбур несуть і кидають
у вогнище… Дівчата розбігаються в усі сторони, збирають по
кусочку-гілочці з гільця… Хлопці їх ловлять, — кожен намічену ним
завчасу дівчину, — і несуть до вогню… Дівчина бореться й так проходить
певний час.
Потім гуртуються хлопці й дівчата так, що кожний хлопець бере за руку
“свою” дівчину, стають у коло навколо багаття-вогню, йдуть за сонцем і
співають купальських хороводних пісень. Хороводи носять дуже жвавий
характер. Співають то разом з хлопцями, то дівчата насміхаються у пісні
з хлопців, а хлопці їм також жартівливо відповідають:
…“По садочку ходжу, виноград саджу,
Посадивши та й поливаю,
Ой поливши, та й нащипаю,
(Щипають дівчата хлопців)
Нащипавши, віночка зів’ю,
Віночка звивши, на воду пущу:
Хто вінка пійме, той мене візьме…”
По цій пісні дівчата розбігаються в усі сторони, а хлопці намагаються
зловити, при чім, кожен хлопець ловить свою дівчину. Й знову приводять
до вогню. А вогонь підтримується ввесь час. Усі попарно стають у велике
коло й співають купальських пісень:
…”Ой на Купала-Купалочка,
Не виспалась Наталочка,
Погнала бичків, дрімаючи,
На грудки ніжки збиваючи.
А хлопці закінчують:
— “Приточи, Боже, більше ночі
На Наталчині чорні очі…”
Хороводи продовжуються довший час. Переспіви хлопців і дівчат стають усе
веселішими. Врешті починається дія навколо вогнів.
Купальські вогні
Як згадувалось попереду, КУПАЛЬСЬКІ ВОГНІ розкладають тільки хлопці, а
для цього здобувають живий вогонь. Сухе галуззя для вогню назбирують та
“крадуть” по всьому селу. Прицім, “крадуть” тільки в дворах, де є
дівчина на порі. Вогні розкладають лише в лісі на поляні (велика площа в
лісі сінокосу). Мусили розкладати ці вогні лише здорові хлопці, що не
мали ніяких вад і вважалися за порядних, нічим лихим не заплямовані.
Спочатку в землю вбивали довгу, краще сказати високу деревину, а навколо
неї накладали різне хмиззя. Здобувши живий вогонь, підпалювали це
багаття чотири хлопці одноразово з чотирьох протилежних сторін. І коли
вже вогонь освітив місце святкування, хлопці роздивляються дівчат і
умовляються, хто яку дівчину буде ловити. Після цього колом тихо-тихо
розходились і обступали дівочий хоровод з гільцем. На знак “берези”,
вихрем летіли видирати гільце. Далі провадили час — гри, як показано
вище. Коли гри скінчалися, починаються дії навколо вогню.
Спочатку стрибають через вогонь хлопці по старшині один за одним. Щовище
скочить хлопець, то кращий буде на його полі врожай; щоспритніше скочить
— здоровший буде… Упаде під час стрибка — щось трапиться йому
нещасливого впродовж року; розгорне вогонь під час стрибка —
розгорнеться якийсь нелад і т.п. Коли перестрибали всі хлопці, тоді тоді
починають стрибати попарно, хлопець з дівчиною. Перестрибнули вдало,
вогню не зачепили, не спіткнулися — поберуться й щасливо житимуть.
У цей час ті, що не стрибають, співають:
…”А ти, Яне, святий Яне,
Освяти нам наше зело,
Наше зело і коренє,
Што на огень положене”
Коли вже всі перестрибали — очистились, тоді гуртом співають знову:
…”А на Яна, на Янонька
Купалася ластівонька.
Купалася, купалася,
А на матку волалася.
Матко моя, подай ручку,
Не дай згинуть мой сердечку.
Матко, матко, подай обі,
Не дай згинуць в зимній воді…”
(Ця пісня записана на Лемківщині. В різних місцях співають відповідних).
Уже пізня ніч. Усі після гри розкидають вогонь по поляні, затоптують
його ногами, бо ці рештки купальського вогню є чарівні. І коли відьма чи
упир, або вовкулака дістануть щось з цього вогню — можуть заподіяти зло
людям.
Отже закінчився КУПАЛЬСЬКИЙ ВЕЧІР і настала ЧАРІВНА КУПАЛЬСЬКА НІЧ.
Сміливі молодики йдуть у глиб шукати КВІТКУ ЩАСТЯ; сміливі дівчата йдуть
у ліс шукати тирлич-зілля, зілля кохання, а решта йде до своїх хатів…
Купальська ніч
Купальська ніч — це чарівна ніч. У цю, ніч ходить щастя людське по
землі, але у цю ніч мають волю всі таємні сили лісу, поля, води, гір,
скель та провалля. У цю ніч блукають ці темні й лихі сили, метушаться і
в лісі, і на воді, і в полі — це відьми, мольфари, вовкулаки, упирі,
мерці, домовики, лісовик, водяний, польовий, мавки, русалки, потерчата…
Ходить у цю ніч і Купало, ходить і Ярило, ходить і Марена, ходять добрі
духи — Лада — опікуни господарства, опікуни очага, Роду, родини.
У лісі в цю ніч всюди світять ліхтарики потерчат (Йванівські хробачки,
що мають властивість світити у темну ніч)…
Лише в цю ніч рослини й тварини “граються”, радіють, веселяться, а
рослини розмовляють між собою, розмовляють з добрими й лихими духами, та
переходять з місця на місце. Роса й вода в цю ніч прибирають чарівних
властивостей: вода дзюрчить, наче дзвонить, і в криниці, і в ставку й на
річці. Зілля квіти лісові, польові та городні набирають чарівної сили
лікувальних та цілющих властивостей, що надають їм у цю ніч добрі духи
та сам Купало.
У лісі шум-гам, крики, галас… “Пу-гу! Поховав!” — несеться з усіх сторін
лісу…
Відьми у цю ніч злітаються на Лису гору, потім летять на місяць і
ховають його. У цю ніч “горять скарби”, закопані давно-давно… А злі сили
шугають всюди: вони сидять і на деревах, і на землі й у воді. Ці духи
счиняють бій з добрими духами, — змагання проходять аж до 3-ох півнів…
Таємнича Купальська ніч: і щасливо-надійна й страшна. У цю ніч людина
може знайти ту квітку щастя, яку вона шукає віки-віків. Так уявляв народ
Купальську Ніч…
Охорона господарства в Купальську ніч
У ніч під КУПАЛА господарі й господині в селі не сплять. Саме в цю ніч
шугають лихі сили й можуть натворити лиха в господарстві, можуть
зіпсувати коня. Корову чи інші тварини; може лиха сила й оселиться в цю
ніч у господарстві… А охоронити господарство саме тепер — добре буде
увесь майбутній рік.
Іще за дня дівчата обтикають хату попід стріхи лопухом, а лиха сила
боїться лопуха; господар у стайнях та оборах, на пасіці та в інших
місцях накидає полину, розкладає осикові гілки, кладе острієм сокиру у
воротях та проводить риску крейдою. Господиня ставить на вікнах і в
дверях у хаті осикові гілки та кладе ніж на порозі… А як лише смеркне,
господиня йде на обору й підкурює корови чарівним минулорічним
купальським зіллям, щоб відьма не приступила; дівчата у цей день носять
часник за поясом. А, головне, боронь Боже, в хаті чи на обійстю
спогадати когось із злих істот — треба й з думки гнати таке…
Квітка щастя (Кочедижник)
Лише в цю Купальську Ніч розцвітає на папороті, серед ночі, чарівна й
вогняна Квітка Щастя… Хто її дістане, хто зірве, той усе на світі
знатиме, той відімкне навіть зачаровані замки без ключа; дістане без
труднощів усі скарби, закопані у землі — матиме чудодійну силу робити
все тією рукою, яка зірвала Квітку Щастя. Той щасливець причарує
найкращу дівчину; матиме найвищий урожай; відвертатиме від своєї ниви
град, грім, зливу; не боятиметься лихих сил…
За цю Квітку Щастя завжди буває страшенна боротьба, бо на неї чигають і
добрі сили, і лихі сили, й людина. А важко тій людині боротися з лихими
силами, яка знайде цю квітку.
Але ось перед людиною загриміло, бахнуло, чудесним духом повіяло й
засвітилося навколо: це саме розцвіла на папороті Квітка Щастя. Людина
вмить до неї простягає руку… І в лісі враз знявся неймовірний гамір,
крик, шум, грюкіт, регіт, завивання, скімлення, пугукання, кігікання — і
бозна що!.. Здається людині, що все на неї валиться, і ось-ось
придушить.
Але молодик (здебільшого мізинець або позашлюбний хлопець) таки рішуче
простягає по неї руку… Усі лихі сили намагаються будьщо перешкодити й
собі її вхопити… Лихі сили намагаються перешкодити, відвернути увагу
людини. Коли це молодий хлопець (а між іншим, Квітку Щастя може знайти
лише молодий, старому ніколи не щастило), то перед ним враз зявиться
лиха сила в образі його коханої дівчини, дівчини нечуваної й невиданої
краси — вона до нього усміхається, заговорює його… “Чари кохання” так
сильні, що молодик і забув про Квітку Щастя… Але дівчина зникає, а
Квітки Щастя — наче й не було… Коли б це таки пощастило знайти Квітку
старій людині, то лихі сили всунуть їй у руку замість квітки головешку,
чи кусок гнилого дерева, гриба, кропиву, чи будяка.
Але ось людині таки пощастило здобути Квітку Щастя… Людина мусить
прорізати шкіру мізинця-пальця на лівій руці, і всунути ту квітку під
шкіру, — можна іще сховати в шапку на голові або на серці під сорочкою.
Далі людина мусить взяти в ліву руку полин або татарзілля й обвести
навколо себе крейдою коло. Лише тоді лихі сили неспроможні нічого вдіяти
щасливцю. Вони з усіх боків вишкірюють до нього страшні зуби, сміються,
загрожують… Потім зявляються до нього мертвяки, відьми, упирі,
чарівники… Щасливець жде другиг-третіх півнів, після чого вже зла сила
не діє… Лише тоді людина несе Квітку Щастя до своєї хати… А навіть може
піднятися в повітря й летіти… Але лихі сили не дрімають і намагаються
таки виманити — дорогоцінну знахідку. І людина передчасно чує:
Ку-ку-рі-ку! Ку-ку-рі-ку!
Людина певна, що це вже другі півні, рушає додому й переступає межі
крейдяного кола… Зла сила туманить людину: зявляється жид, купець,
багатій — починають купувати за великі гроші ту річ, де захована Квітка
Щастя — шапку, нижню сорочку чи що інше. Людину заговорюють, вона
забуває, що там захована вогненна Квітка Щастя і, злакомившись на гроші,
продає ту річ поквапно… І враз усе зникає, а замість великих грошей у
руці кістки чи черепки… Людина приходить до свідомості й блукає
безпорадна по лісі, чуючи на кожному кроці до третіх півнів “Хі-хі-хі…”
Якою ж народ уявляв собі ту квітку вічного щастя?
(Чи не те ж філософське питання, яке приховане в грецьких міфах — про
“Золоте руно”, “Золотого баранця” тощо?)
Ця квітка розцвітає раз на рік, або раз на 3-5 років, а для іншого — раз
у житті. А розцвітає вона так:
Враз вчується наче постріл, наче грім… Аж людина задрижить, ліс
зашумить, загуде… І висока, у пояс людині стрілка вмить виросте вгору;
на ній зявиться червона, невиданої краси, вогнева квітка, розквітне, а
пахощі підуть по всьому лісі… І добрі душі-духи навколо стануть і
радіють… А квітка наче полумям обнята, а всередині наче срібні персні з
діямантами клубочаться… Коли людина підходить до неї, вона кивне в бік
людини привітно, привітно, наче нареченна усміхається… Мізинець людини
до квітки торкнеться, й вона до нього прихилиться… Від старшої людини ця
квітка відхиляється, а інколи й шепоче: “Я була в твоїх руках, а ти мене
не взяв…” Видно Квітка Щастя любить лише молодих, їм вона долю віщує…
Жінкам Квітка Щастя не попадається, бо то великий страх її взяти! Але,
коли щасливець одружиться, то й жінка його буде вічно молода, красива,
здорова, добра, як і він; і діти його будуть здорові, роботящі, ласкаві,
добрі.
Тому, хто прочитає цей опис “Квітка Щастя” — здаватиметься, що це
фантазія автора. Ні! Подібних оповідань я вислухав певно 20… Лише, на
жаль, не можу так поетично, художньо, емоціонально й переконливо подати,
як це подавалося мені…
Так! “Вічно людина шукає на землі Квітку Щастя, а її нема!”
Аж після других-третіх півнів в селі наступає тиша: люди спокійно
засипають… Лише окремі, сміливці, з різним чарівним зіллям повертаються
додому, бо всю ніч проблукали на могилах та курганах: розглядалися, де
будуть горіти гроші…
День Купала
Досвіток. Іще година-дві до світу. Вже дівчата тарабанять коновками —
йдуть до криниці по чарівну купальську воду. Кожна поспішає прийти до
криниці першою, першою зачерпнути цієї цілющої рідини. Разом дівчина
вдивляється у криницю, у воду на свою вроду. Побачить себе гарною,
гарною й буде і всім хлопцям буде подобатись… Коли б хоч не зустріти
першої дівчини! Скоріш витягла коновкою воду, сьорбнула, умилась — і
хутчій додому…
Мати зустрічає доню на порозі, бере першу коновку й ставить на столі.
— Іди, доню, принеси з городчику любистку, мяти та чорнобривців. І не
пішла, а побігла доня. Це ж мати буде їй купіль (митель) для голови
гріти з чарівної води та чарівного зілля. Іще до світу митель готовий, й
мати миє сама доні голову з проказуванням чарівних слів…
Після цього, піде вся родина ходити по росі, а донька з матірю будуть
качатися… А потім матір збире купальської чарівної роси пляшчинку,
найкраще з капусти… А доня іще до світа гайне у ліс по тирлич-зілля.
Його треба довго шукати та рвати з коренем нелегко…
Ранішній збір зілля на Купала
У Купальську ніч зілля, особливо польове та лісове, набирає винятково
чарівних властивостей, великої лікувальної та цілющої сили. Різне зілля
служить різним справам та випадкам… Але це зілля має чарівні властивості
лише цієї ночі, а вдень тільки до 10-11 години, до полудня. Далі зілля
свою силу втрачає.
Іще не скоро сонечко покажеться на небі, а вже бабусі, відьми,
господині, різні ворожбитки, чарівники-мольфари — всі поспішають до лісу
крадькома, щоб хто інший не побачив їх… Кожний збирав згідно з своєю
потребою: старенькі бабусі — від переполоху, від “вроків”, від
домовиків, відьом, від перелесників, до викликання у безсилих статевої
сили, до злагоди в родині, зілля, щоб діти були в бездітних, від
перелогів тощо…
Чарівниці — прихилити чи відхилить хлопця до дівчини в коханні й
навпаки; чоловіка до жінки і навпаки; відібрати молоко від корови,
заворожити, щоб капуста не завивалась у головки, не вилися б огірки і т.
д.
Мольфари-чарівники — збирання зілля до відвернення грозової тучі, граду,
грому, до причарування чужої жінки, до відхилення чоловіка від жінки і
т. д.
Господині збирали зілля для купелі дітей, на митель для доньок, від
живота, від голови, зілля, які відвертали всяку нечисть і т. д.
А дівчина збирала зілля — кохання, тирлич-зілля, сон-трава, ромен-зілля,
васильки тощо. Велетенські списки у мене були колись записані з уст
численних бабусь та дідусів, але, що не нищиться? Понищилось і моє
подібне добро… А в голові не упамятаєш… Пригадую лише маленьку частинку:
коровяк, нечуй-вітер, братки, золототисячник, боркун-зілля,
тирлич-зілля, корень девятисил, кривавник, деревій, ромен-зілля,
материнки, чебрець, полин, центурія, конвалія, сердешниця (дігіталіс),
дрок, звіробій, поліжниця, корінь валеряни, билина, корінь папороті,
гірчак, любка, черевички, дивина, медунка і багато, багато інших. Кожне
зілля в давнину використовувалося дідусямита бабусями, як лікувальні й
чарівні засоби…
Частину зібраного зілля господині святили на Маковея та на Спаса в
церкві. А все зілля сушилося і вішалося під сволок на зберігання.
Вікова, а навіть тисячолітня людська мудрість у справах використання
квітів дійшла й до нас: наукова медицина дуже багато взяла з народньої
медицини.
Збір зілля дівчатами для вінків
Вранці, як тільки розвидниться й дівчата впораються з водою, росою та
тирлич-зіллям — усі гуртами йдуть до лісу та в поле збирати квіти для
вінків. Найголовніше зілля для вінків — це барвінок. Не дарма він так
широко виспіваний у наших піснях —“хрещатий барвінок”. Отож з лісових
збирають для вінків таке зілля (правда, не однаково в кожній
місцевості): барвінок, ромен-зілля, боркун-зілля, материнку, чебрець,
нечуй-вітер, братки; з польових: волошки, мак, сокирки, колоски хлібних
зел; з городніх — любисток, мята, чорнобривці, ласкавці та кудрявці.
Зібравши досить різних квітів, ідуть до річки, а чи таки у лісі сідають
колом і плетуть вінки (в деяких місцевостях вінки плетуть напередодні
Купала). Кожна дівчина мусить сплести по два вінки. Під час цього
плетіння хлопці не мусять бути, лише самі дівчата. При вінкоплетінні
співають:
…”Ой зовю вінки да на всі святки,
Ой на всі святки, на всі празники,
Та рано, рано — на всі празники…”
А коли вже сплели, решту зілля кидають у воду, а чи розтрушують по
поляні у лісі й співають:
…”По саду ходжу, виноград саджу,
Посадивши, та й поливаю.
Ой поливши, та й нащипаю,
Нащипавши віночок зівю,
Віночка звивши, на воду пущу:
Хто віночка пійме, той мене візьме”.
Далі провадився своєрідний хоровод з вінками: кожна дівчина тримає два
вінки, в кожній руці… Повільно йдуть одна за другою, держачи вінки вгору
до сонця, підтанцьовують, щоб хлопці не “викрали”, бо то погана буде
ознака; у більшості забирали з собою, щоб взяти до води підвечір, де
пускатимуть ці вінки на воду й ворожитимуть на них,— хто коли і з ким
побереться.
Обичай саджати дівчину до ями
У деяких місцевостях України, зокрема на Чернігівщині та на Херсонщині є
звичай такий:
Напередодні Купала хлопці викопували яму в лісі чи біля води (найкраще
було сполучення першого з другим). Яму добре оздоблювали квітами та
зеленими гілками, на середині ями робили “зелений трон” — підвищення для
сидіння з зеленого дерну. Той трон обставляли зеленим гіллям.
Дівчата плели вінки — одні напередодні, а другі в день Купала. Ті вінки,
що плелися напередодні, виставляли на сонце, щоб їх “сонце обцілувало”,
а вінки, які плели в день Купала, зберігали свіжими, як і ті вінки, що
плели для пускання на воду.
У день Купала, перед обідом, дівчата з співом купальських пісень ішли
гуртами в ліс, чи на воду, несучи вінки до згаданої ями. Там водили
хороводи, співали магічних пісень, провадили гри. Потім вибирали дівчата
з-поміж себе найкращу, найдобрішу. Вони називали цю дівчину
“Купалочка-Фортуна”. Гуртом при співі всі дівчата її одягали у вінок,
квіти, у зелень, скроплювали її водою й з магічними приказками та
співами урочисто опускали до ями. Очі “Купалочці-Фортуні” завязували. У
ямі саджали її на “трон” і обводили повз стіни, де були розставлені
численні вінки, і зівялі й свіжі. Посадивши до ями, вони її
заворожували, співали відповідних пісень.
…”Купалочко-Фортуно, ти є там, —
Подай сюди вінець щастя нам…”
Одна з учасниць хороводу підходить до ями й простягає руку.
“Купалочка-Фортуна” бере один вінок і подає догори. Вона не бачить, який
бере — свіжий чи зівялий. Коли свіжий — дівчина, якій подано вінок,
скоро вийде заміж, — коли ж Купалочка подасть вінок зівялий — “зівялий”
і безнадійний буде рік дівчини. Так увесь час приспівують Купалочці,
поки не подасть вінців усім дівчатам.
По цій церемонії із співом виводять “Купалочку-Фортуну” з ями (у ямі
зроблені “зелені” східці) й усі йдуть до води, де вкидають ці вінки у
воду.
Перед спуском “Купалочки-Фортуни” до “ями щастя”, співають цікаву пісню:
…”Вийди, вийди, Фортуно,
До нашого Лада — гай!
Подаруй віночки нам,
Подаруй віночки нам!
——————————
Ой Купало-Купалочка,
Віночки подай!
Віночки подай!”
Між іншим, подібний обичай в інших місцевостях провадиться на Русальному
тижні. Це звичайно, видно, дуже стародавній і в більшості місць України
вже забутий, а разом і нерозгаданий…
Цей обичай мені не довелось спостерігати, але декілька оповідань про
нього чув. Дуже добре мені оповів про це Андрій Карпенко на Варвинщині,
Полтавщина. Докладно “Саджання Купалочки до ями” описав Чубинський у
своїй праці (Чубинський, 29 і 195). (Згадує про цей обичай і
М.Грушевський у I томі “Історії української літератури”, стор. 188).
“Марена та Купало”
Збереглася в Україні також нерозгадана містерія “Марена та Купало”.
Після саджання “Купалочки-Фортуни” до ями, краще сказати по скінченні
цієї церемонії, молодь села — хлопці й дівчата йдуть до річки й там
проводять цілий ряд ритуалів, символічних дій та гри. Там хлопці роблять
Купала, а дівчата Марену.
Жартуючи та пісенно перекликуючись з дівчатами, хлопці роблять хлопячу
подобу з соломи й називають цю подобу КУПАЛОМ. Ця велика лялька, у ріст
людини, зроблена з соломи. Їй надягають штани, сорочку, бриля, у руки
дають батога, інколи кия. На обличчі приробляють вуси, бороду тощо. На
деякій віддалі від хлопців (20-30 метрів) дівчата роблять Марену
(Морену). Це також постать у зріст людини, але вже жіночої статі. Її
гарно одягають: у плахту, вишиту сорочку, навішують намисто, заверчують
у намітку, чіпляють фартух, підперізують крайкою, інколи двома,
натягають на ноги сапянці, а інколи кладуть ноги в каптур й кладуть на
землі. Хлопці ж ставлять КУПАЛА на ноги. І коли Марена вже готова,
дівчата співають пісень, частково жартівливих веселих, частково
монотонних. Одну з таких пісень, дуже цікаву, подав мені вже тут п.
Михайло Павлишин (с. Хишевичі, Галичина):
…”Ой Марено, чорна гадино,
Зїла місяць, зїла сонце…
Їсть зірки й дрібненькії дітки…”
П. Михайло Павлишин розповів, що навколо Марени проводили сами дівчата
хороводи — танці, але це все проводилось мовчки, за вийнятком поданої
пісні. Після того Марену спалювали на вогні.
В інших місцевостях провадилось так:
Дівчата зробили Марену. Водять хороводи навколо неї, співають,
звертаючись до Марени, жартують… У цей час наскакують хлопці й
розривають Марену на шматки. Потім рештки кидають у воду, а дівчата на
жалібний тон співають:
…”Утонула Мареночка, утонула,
На верх кісонька зринула…
Утонула Мареночка, утонула,
…Ой наша Марічка біди позбула…”
Інколи Марену розривають на шматки й розкидають, а також часто й
спалюють чи топлять.
Купало
Закінчивши церемонії з Мареною, всі хлопці й дівчата біжать до хлопячого
КУПАЛА. Поруч Купала хлопці розклали вже й денні вогні. Біля Купала вже
співалися веселі купальські пісні й водилися жваві хороводи та гри.
Купало стояв прикріплений до тички, вкопаної в землю, і дивився в бік
розкладених вогнів. Хлопці й дівчата ходили за сонцем навколо фігури й
співали:
…”Купався Іван та й у воду упав
Купала на Йвана!
На березі сушився, до Марічки просився
Купала на Йвана!”
Далі йшли цікаві гри. Хлопці вибігали з-за дерев, хапали по черзі
дівчину й несли її до води. Тут або кидали у воду, або обливали водою.
Коли кидали у воду, хлопець, який уважав дівчину своєю “рятував” подавав
руку й витягував з води… Решта незайнятих дівчат співають купальську
пісню, яка вже давно перейшла у весільну:
…”Припадь, припадь, Марусино, до стола,
Обступили боярчики довкола.
Кіньми грають, двір рубають,
Марусини шукають…”
У глухих кутках Волині зберігся варіянт цієї пісні:
…”Припадь, припадь Марусенько, до води,
Обступили боярчики до біди.
Кіньми грають, гіл-вінок рубають,
Шабельками витинають —
Тебе, Марусенько, шукають…”
Але кінчилися грища навколо фігури Купала. Хлопці беруть фігуру урочисто
з усіх сторін і пускають на воду. У цей час співають речитативом пісень,
цілком подібних до Кострубоньки та до Ярили:
…”Помер він, помер!
Не встане він більше!
Ой, як же нам розлучатися з тобою?
Що за жизнь, коли нема тебе!
Підіймись хоч на часочок!
Та він не встане й не встане!”
(Др. Л. Білецький: Історія української літератури, том 1. стор.113.).
Таким чином, похорон Марени та Купала закінчується однаково, з тією
різницею, що із смерти Марени вдоволені, а Купала жалкують.
М.Грушевський про цю містерію висловлюється так: “Найбільш інтригувала
дослідників загадкова й дуже неясна, в нинішніх остатках містерія Купала
та Марени: дві символічні фігури робляться парубками й дівчатами, і
потім топляться, або іншим способом нищаться…”
Вінкоплетіння біля води та пускання вінків на воду
Вранці дівчата натщесерце ходили до лісу та в поле рвати квітки. Ці
квіти вони зберігали, щоб не зівяли. І ось тепер, одразу по церемонії
похорону Марени та Купала, вони приступають до вінкоплетіння: сідають
вони колом під деревиною над водою, поблизу купальських вогнів, і
лунають дівочі голоси:
…”Ой тамечки зійшло три місяці ясних,
Три місяці ясних, три парубки красних:
Ой один парубок — та то ж наш Івашко…
А другий парубок — та то ж наш Михалко,
А третій парубок — та то ж наш Семенко…
Ой тамечки зійшло три зіроньки ясних,
Три зіроньки ясних, три зіроньки красних…
Ой одна дівонька — та то ж наша Маруся,
А друга дівонька — та то ж наша Настуся,
А третя дівонька — та то ж наша Ганнуся…
Усі квіти у дівчат розкладені купками. На одній барвінок, на другій
боркун-зілля, на третій — ромен-зілля і т.д. До кожного вінка мусять
увійти всі чарівні зілля лісу й поля та додаються городні — любисток,
ласкавці. Дружньо йде робота. Кожна дівчина мусить сплести один вінок
сьогодні, а вчора вже приготувала один і сонцю віддала з тим, щоб
сьогодні взяти знову. Дугий вінок кожна дівчина плете своїй товаришці.
Вчорашні зівялі вінки сьогодні після церемонії біля ями вже віддані
воді, а на цей раз мусять бути вінки з свіжих квітів. Перед закінченням
вінкоплетіння, дівчата співають:
…”Ой зовю вінки да на всі святки…”
Ніхто з хлопців не повинен бути при вінкоплетінні. Вони всі
“підкладають“ по черзі вогонь, обливаються водою, жартують про “своїх”
дівчат і ждуть, коли вже дівчата закінчать… Але почулася остання пісня й
оживилися хлопці.
А дівчата, взявши вінки в обидві руки та піднявши їх до сонця, тричі з
ними обійдуть колом (хороводом) з піснею:
…”Віночка звивши, на воду пущу:
Хто вінка пійме, той мене візьме…”
Ідуть усі гуськом до вогнів, до хлопців. Тут тричі з піснями хороводом
обходять вогонь і підходять до річки, до води. Провідниця від імені всіх
стає над водою й промовляє:
“Як вода швидко йде, так аби я швидко віддалася; як сонцю всі люди
радіють, так щоб і мною раділи; як вітер шпарко віє, так аби до мене
швидко свати їхали; як любить масюнька дитинка свою мамку й гине за нею,
так аби парубки гинули за мною…”
Наступаєвилина мовчанки. Кожна в думці загадує свою долю… Ось підходить
до води провідниця… Хлюснуло, й пішов перший вінок на воду, за ним
другий. Усі дівчата й хлопці з замиранням серця нагинаються над водою й
пильно-пильно слідкують: як саме пішов перший вінок; чи наздожене його
другий? Чи зійдуться ці вінки на воді? Чи скоро розібє їх хвиля? Чи
притуляться вони, коли зійдуться, ласкавцями чи боркун-зіллям? Чи
розірветься котрийсь на воді, й котрий саме? Чи піде котрийсь під воду у
вирі? Чи обидва підуть? Чи припливуть вони обидва до берега, а чи лишень
один, а чи жадний ні?
Вінець — це символ щастя, долі, кохання, одруження, успіху, добробуту,
людей… І це гадання у дівчат у давнину — це було важливе молитовне
благання до Бога Гімінея (бог шлюбу у стародавніх греків), цебто до
соняшного бога кохання — до Купала — послати молодій парі соняшне тепло
щирого кохання, щасливого життя… І коли це у нас тепер є забавою, грою,
то, поминаючи зневажливі характеристики церковних зверхників та
літописців, — мусимо сказати, що це було животворне, вибуяле, безмежно
веселе й велике свято молоді, що втілювало в цю молодь любов до життя,
прагнення до мистецтва, до праці, до кохання, до початків свуятої родини
— семейного очага…
Спостерігають… Вінок наздогнав вінок, зійшлися — задум здійсниться: пара
побереться… І далі понесла вода один вінок вперед і розійшлися: один
понесла й понесла вода, а другий крутився у вирі й прибився до берега…
Одне з пари буде здорове й довго житиме, а друге…
Ось друга дівчина дрижачими руками нахилилась і з усієї сили кинула на
воду свій перший вінок… І він швидко поплив… Розгубилася дівчина й
швидко кидає другий… Не наздогнати йому першого… Засмучена дівчина
відходить і спостерігає все таки далі… Першого вже не видно, а другого
хвиля прибила до берега. Втрачена надія… Пускає й третя. Сміливо кинула
вінок, за ним другий… Близько-близько йшли вінки, але не зійшлися… І
враз один з них попадає у вир — і пішов під воду… Так недавно енергійна
і весела дівчина сідає безсило на березі й вдає, що жартує… Одне загине
з них… Шепочуть навкруги… Кидає наступна. А кинула невміло, й вінок
перевернувся одразу… За цим кидає другого. Цей зовсім відійшов од
першого… А всі мовчки, впявши очі на вінки на річці, затаївши дихання,
не ворухнуться…
Так уявляється картина цього стародавнього, далеко дохристиянського,
ритуалу. Чи спроможна наша молодь відчути у наш вік те, що відчувала
тодішня молодь під час пускання вінків на воду?
Так, мало-по-малу пускають усі дівчата свої вінки на воду. Періодично
лише чути веселі чи сумні вигуки серед дозрілої молоді.
Як бачимо, й у ті далекі часи вже вирисовувалися у творчої життєлюбної
молоді ідеали: побудувати родинне гніздечко, причарувати красуню-зірку
дівчину й одружитися з нею. Дівчинає чарує й прагне собі дружину
роботящу, здорову, ласкаву, добру — красуня-місяця; а хлопець — гарну,
роботящу, співучу, веселу зірку-дівчину, майбутню дружину… Я не відкидаю
колишніх примітивних “птичих” шлюбів, але стою на погляді, що вже в
період родового побуту у полян були культурні шлюби…
Ось кінчилося пускання вінків на воду. І знову веселість опановує
молоддю. Цій біді, що напророчили вінки, можна зарадити найвищими силами
— чистителями й святителями: вогнем і водою. Спочатку хлопці й дівчата
дружньо й весело обливаються водою та купаються-очищаються, а потім
знову скачуть через вогонь. Ці сили їх очистять й відведуть біду, що
напророкували вінки на воді…
Мрійлива й романтична натура-психіка української дівчини була в ту
далеку давнину, мало змінилася й на сьогодні. Віра дівчини, що вінець,
символ шлюбу, щасливого подружнього життя, освячений водою, “пророче” їй
доленьку, її родинне майбутнє. Вона вє вінки з благаннями й з благаннями
пускає їх на бистру воду — зійдуться — доля її є, мрії й надії
здійсняться; не зійдуться вінки на воді — не матиме долі; їй суджено
горювати.
Джерело: Степан Килимник “Український рік у народних звичаях в
історичному освітленні”, Книга II.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
