Реферат
не тему:
Стрижнем утримання життя земного світу є духовність
Земне життя, подароване нам батьками і Богом, – прекрасне до дива
продуманим незримим розумом процесом, у якому задіяні мікро- і
макропроцеси. Узгоджено, по невидимих законах протікає життя серед
птахів, комах, людей. Тягнуться до сонця і прагнуть води рослини,
народжуються створіння певного виду з уже закодованою програмою на
виживання й утвердження. Все народжується, споживає плоди оточуючого
світу і відходить, щоб дати місце новому. Все живе підлягає великому
закону КОЛООБІГУ, при порушенні якого в певній ланці наступає криза,
зупинка, смерть. Те, що відрізняє саме людину від всіх інших видів, є
можливість мислити, аналізувати, ТВОРИТИ, що ми відносимо до сфери вищої
діяльності ЛЮДСЬКОГО ДУХА і називаємо духовністю.
Життя – це процес функціонування біоенергетичної системи за рахунок
обміну речовиною і енергією з оточуючим світом. Живі об’єкти в процесі
своєї життєдіяльності відтворюються, розмножуються, еволюціонують
завдяки наявності біологічної пам’яті. Незважаючи на те, що всі процеси
в живих організмах хімічні, взята окремо хімічна реакція ще не є життя.
Тільки тоді, коли з’являється біологічна пам’ять, з’являється можливість
нагромаджувати спадкову інформацію і передавати її наступним поколінням,
можна говорити про життя.
Біологічна пам’ять – це основа для природного відбору, в результаті
якого живий об’єкт ускладнюється, адаптується і еволюціонує. В усіх
живих організмах основою біологічної пам’яті є молекули РНК і ДНК. Це –
висновки останніх досліджень науковців. І дуже дивно, що коли ми
вдаємося до аналізу життя давніх народів (археологічні дослідження
принаймні шумерської та трипільської цивілізацій – це 6 тис. р. до н.
е.), то виявляємо при низькому матеріально-фізичному рівні життя високий
рівень саме того, що ми називаємо духовністю.
Всі наявні зараз теорії походження життя діляться на дві групи: одні
стверджують, що життя зародилось на Землі, інші – що його принесли з
інших космічних об’єктів. У процесі еволюції у людини розвивається
пам’ять, мислення, вміння працювати фізично й розумово, сприймати й
оперувати тонкими енергіями, що проявляється в таких процесах, як спів,
музика, художні вироби.
На цих зображеннях представлені зразки виробів людей трипільської
цивілізації давності 6 тис. р. до н.е.
Дослідження шумерської або трипільської цивілізацій демонструють такі
факти: люди не володіли складною технікою, механізмами, не вміли брати
енергію з атома й нафти, але володіли тонкими енергіями, створювали
шедеври краси з легкодоступних для них матеріалів, зокрема з глини.
Духовність, витонченість і краса їх надихають сучасників і через
тисячоліття.
Особливо вражаючі археологічні знахідки людей трипільської культури,
центром якої була територія саме України. Цей народ проживав тут від 6
до 2 тис. р. до н.е. Ще не знаючи гончарного круга та металу, люди мали
високий рівень самоорганізації, володіли фондом зернових культур,
оточували свій побут красивими й витонченими виробами мистецтва та
духовності. Практично їхнє життя проходило між пізнанням, самопізнанням
і працею.
З незрозумілих причин на межі ІІ тис. витвори саме цієї культури
зникають. Подібну культуру пізніше знаходимо в Греції, у народів під
назвою етруски, пелазги.
На території України в цей час знаходять вже дещо інші, спрощені вироби
культури, що має назву зарубинецька. Аналізуючи цей факт, можна дійти
висновку, що з виникненням заліза та зброї, працелюбні, творчі племена
трипільців були частково знищені, частково виселені, частково
асимільовані агресивними кочовими племенами. І тут відбуваються дуже
важливі процеси.
Коли після воєн наступає фаза співжиття народів двох культур, мирно
перемагає культура того народу, який стоїть на більш високому рівні
духовності. Ворог-переможець поступово сприймає культуру й духовність
переможеного, асимілюється й розчиняється у мові первинного народу. Саме
тому можемо вважати, що український народ є безперервним спадкоємцем цих
людей тисячолітньої давності.
Сотнями і тисячами шматків глиняного посуду засіювалися наші поля.
Прекрасний розпис повідав нам про життя численних народів, які проживали
на цій території в епоху між ІV і ІІ тис. до н.е. Його висока культура,
велика художня майстерність зображень, величезна кількість знайдених
речей дали змогу прочитати історію золотого віку народу, що
територіально знаходився в межах України між Дніпром, Бугом, Дністром в
епоху енеоліту, коли було ще відсутнє виробництво заліза і міді. І цей
народ створив особливий вид культури, яка і лягла в основу культури
нашого народу. Від назви селища Трипіль (сучасне Трипілля), де вперше
знайшли залишки цієї культури, вона отримала назву трипільської.
Трипільська культура заклала основи сучасної цивілізації. Трипільці
володіли хліборобськими знаннями і вміннями, мали фонди зерна – пшениці,
проса, гороху і жита. Вони володіли процесом хліборобства, мали плуг з
каменю або рога оленя, сіяли і збирали зерно, пекли хліб.
Очевидно, ми успадкували саме від них культ хліборобської праці, культ і
пошану до хліба, адже в ключові моменти життя нашої людини – народження,
весілля і похорону – обов’язково повинен бути присутнім хліб. Старі люди
вчили, що хліб не можна кидати і зневажати.
Перейшов до нас і культ пошани вогню, бо вогонь давав життя, з допомогою
вогню люди створювали посуд, прикраси, будинки. І зараз старі люди
вчать: у вогонь не можна плювати. У церкві запалюємо свічку, на похороні
горить свічка.
Трипільці мали високу культуру будівництва своїх осель, дуже схожих на
наші хати. Житла вони зводили з обпаленої глини, ставили їх по колу а
посередині розташовувався майдан для загону худоби.
Тваринництво було дуже близьке до того, яке зараз є в сільських
місцевостях України. Подекуди збереглися глиняні фігурки вівці, свині,
бика, оленя. Особливо шанувався бик, адже в той період була саме епоха
Тільця, чи не тому культові споруди прикрашалися рогами бика.
За умови матріархального устрою життя, жінка перебувала в особливій
пошані. Кожна оселя мала ритуальну фігурку жінки-рожениці, тобто жінки,
яка турбувалася за благополуччя і зростання роду. Очевидно те
успадкували і ми, українці, єдиний народ, який в епоху патріархату
зберіг елементи особливої пошани і статусу жінки в сім’ї і громаді.
Епоха Трипілля була дуже близькою до часу потопу, і тому в розписах
ритуальних посудин дуже багато орнаментів з плавними, хвилястими
лініями, меандрами, які можна зустріти навіть на бивнях мамонта.
Дуже багато зображень змія – на ритуальному посуді, на жіночих
статуетках. Найчастіше трапляється зображення місяця, сонця, дощу, води.
Це той світ, яким оточувало себе трипільське населення, який створював
умови для хліборобської цивілізації. Складні елементи трипільського
орнаменту, мистецтва народу, який жив 6 тис. р. тому, його висока
пластичність вражають сучасників. Учені висловлюють навіть гіпотези про
космічний родовід цього народу.
Трипільці були залюблені в працю, і процес хліборобства став для них
священнодійством. Адже і зараз в українському слові “орати” бачимо
корінь назви давнього бога нашого народу Ора, тобто – «орати» означає
робити Божу справу.
У кожному помешканні встановлювалися жертовник у вигляді рівнораменного
хреста та піч. У Сабатинівці знайшли зроблені з глини зображення, де 5
жінок розтирають зерно на зернотерках, одна топить піч, а ще одна
відправляє обряд. Це дійство дуже близьке до нашого обряду випікання
короваю на весілля, зберігається навіть сакральне число 7.
Символіку і орнамент трипільської культури ми пізнаємо у розписах наших
писанок, у вишивках рушників, особливо Західної України.
Очевидно символічно, що перше поселення, яке відкрилося людям, мало
корінь “три”, адже символ троїстості будови світу споконвічно вважався
для українця священним. Поминання предків називали і називають
“тризною”. На трипільських глечиках зустрічаємо три яруси світу: небо,
повітря, землю. Трапляються у трипільській культурі речі, які стали
передісторією релігійних уявлень слов’ян, міфології Рігведи і Авести. Це
образи Прародительки, Володарки світу, Матері Богів, Богині неба і води,
небесні олені, вужі, багато собак. З’явилися космогонічні символи, які в
поєднанні з тотемними канонами палеоліту утворили картину
світосприйняття українця. Ці канони набули чинності у подальших
культових язичницьких віруваннях. Язичницький ідол Світовид по вертикалі
складається з трьох каменів, що символізують світ Нави, Прави і Яви, а в
просторовому – орієнтований на чотири сторони світу.
Життєдіяльнсть людини епохи енеоліту – нашого предка – трансформувалась
через творчу думку і художню діяльність, утворила власний високий
мистецький стиль. Глибоке відчуття законів гармонії, природна інтуїція
краси, творча уява і смак у постійному процесі пізнання істини були
основою нового стилю – пластичного символізму, сприяли формуванню
первинної української культури, релігійних вірувань, обрядів, фольклору,
міфології, одягу.
Трипільці мали ткацький верстат, на рисунках і статуетках ми можемо
бачити їхній одяг, який прикрашався орнаментами ритуально-оберегового
змісту: спіралі, змії, кола.
Дуже часто трапляються статуетки птахо-жінки з витонченим ритуальним
розписом, з головою птаха і наша Птиця-Слава з «Велесової книги» – чи не
її образ з’явився у вигляді птахо-жінки з трипільських часів?
Трипільці дуже любили життя, поважали закони Роду, померлих спалювали і
закопували біля порога. Адже й у слов’ян похорон переростав у поминки
(Тризна), і це вже вважалось святом перемоги життя над смертю. Людина –
це частинка природи, частинка роду. Вічний – лише Рід. Життя існує, коли
є тісний зв’язок між предками, батьками і дітьми. Постійно повинен
існувати зв’язок живих з покійними, культ предків. Це все близьке до
культури нашого народу, яка збережена і законсервована в селах, куди не
доходила знищуюча рука духовної окупації поневолювачів, і яку народ
переніс через вогні татаро-монгольського нашестя, через війну з поляками
і 300-літню колонію Російської імперії. Культуру народу і його історію,
попри всі нищення, відновити можна як через археологічні знахідки, так і
через лінгвістичні дослідження, письмові джерела інших народів,
дослідження міфів автохронного народу.
Існує величезна кількість досліджень цієї загадкової трипільської
культури. Бібліографія по трипільській культурі налічує 2500 одиниць.
Працюють над матеріалом 5 поколінь, 1800 осіб, територія знахідок –
Румунія, Молдова, Україна (на території України в 15 областях, 2000
пам’яток, а загалом 4400). Вважається, що трипільці прийшли із Заходу на
Схід, їхні протоміста досягали 10 тис. мешканців, і вони давніші за
єгипетські піраміди.
Мова трипільців лягла в основу української. Зразки абетки знаходять на
посуді, дослідження лексичних матеріалів оперті на факти подібності
українських і грецьких слів. Мелодійність української мови зумовлена
чергуванням голосних і приголосних: могила, Лада, Марена, Купало,
кобила, говорила – ще з трипільських часів. Особливістю є слова з
відкритими складами : залізо, оріх. Українська мова зберігає мовну
спадщину трипільців у трьох сферах: словниковий склад, звукова будова
слова і власні назви: Ворскла, Інгур, Ірпінь.
За значимістю трипільська цивілізація входить у першу трійку великих
цивілізацій світу.
P2 тис. р. існування трипільців стали епохою золотого віку наших
предків. Відсутність залізної зброї у ворогів давала можливість народу
вільно творити і духовно розвиватися. Вони мали розвинену глибоку
філософію космогонічних знань і вірувань, які передавалися у нашого
народу від покоління до покоління і дійшли до нашого часу. Наші колядки,
щедрівки, веснянки у дещо видозміненому вигляді вже тоді звучали на
святах календарного циклу. Предки донесли до нас давню велику культуру
через вогонь і попіл знищень та поневолень, закодовану в піснях,
обрядах, вишиванках рушників.
Ми належимо до високодуховної нації творців зі славними традиціями
гуманізму і добра й маємо підстави гордитися цим. Порівняльний аналіз
культури українського народу, збереженої й законсервованої в українських
поселеннях, дає величезний матеріал для наукових досліджень культури
давніх народів.
Вражає факт, що давні люди володіли знаннями космічних законів. Їхня
релігія й духовність базувались на філософських канонах, а саме: основою
заповітного звичая-канону життя українців було збереження й передача
поколінням біологічної й духовної пам’яті.
Це закодовано в численних сакральних мотивах вишитих рушників, писанок,
які супроводжували українців усе життя – від колиски до смерті. Основним
мотивом рушників став символ незмінності і єдності трьох світів:
минулого, теперішнього й майбутнього. Графічно це виявлялося в тому, що
в центрі композиції малюнка, який формувався на ритуальному рушнику,
зображалася квітка, що проростає з листочками, маючи сховані корені у
вазі. Тобто присутні корені, листочки, квітка – минуле, теперішнє,
майбутнє (прадіди, батьки й діти). Ця духовна єдність трьох поколінь –
умова і продовження життя народу. Осмислення цього факту сучасниками
вражаюче: світ еволюціонує і змінюється, але духовних законів Космосу
ніхто не відміняв.
Звернемо увагу на елементарну математичну світобудову простору. По
вертикалі – це лінія, яка йде від мінуса, через нуль до плюса (сакральне
число трійці). По горизонталі світ існує у двох чотиривимірних площинах
(світ видимий та невидимий).
Накладання цих двох площин утворює восьмикутну зірку.
На представленому зображенні популярного на Східній Україні весільного
рушника присутній обереговий символ Трійці та восьмикутна зірка, що
присутня і в релігійних зображеннях царів шумерів, Вавилону, Асирії.
Вона обов’язково зображалася і в сакральних вишиванках як Західної, так
і Східної України, в оздобленнях українських церков і одягу священиків.
Український народ постійно зазнавав агресії пришельців, але
відроджувався і продовжував жити, зберігаючи свою, залишену предками,
неповторну духовність.
У християнському храмі є православні ікони, зображені на фоні
восьмикутної зірки, це ікона Трійці, Всевидяче Око, ікона Неопалимої
Купини, яка в центрі має зображення Матері Божої з дитиною. Саме
словосполучення Неопалима Купина стало символом України. Ікона має
оберегову функцію рятувати від пожежі. Восьмикутна зірка символізує
основу життя, духовне начало.
На жаль, нині рівень здоров’я населення України невисокий і має
тенденцію до погіршання. Медико-демографічна ситуація характеризується
низькою народжуваністю, високим рівнем смертності, зокрема немовлят,
від’ємним приростом населення. Бо, крім цього, ще й втратили духовні
орієнтири.
У соціальній і політичній лексиці останнім часом дедалі ширше
використовується поняття “якість життя”. Проте його зміст часто плутають
з іншим терміном – “рівень життя”. У результаті адекватного використання
слів не відбувається. Рівень життя – це ті умови, в яких існує людина:
житло, харчування, освіта, політичні права тощо. Людина має певні
потреби й певні можливості: фізіологічні, емоційні, духовні, що
обумовлене її генетичними особливостями, набутим досвідом, широтою
світогляду, моральними цінностями. Якість життя – це відповідність між
умовами життя та людськими потребами й можливостями. Це компас
соціального благополуччя, який показує, якою мірою людина відчуває себе
повноцінною та щасливою. Якість життя характеризують кілька показників.
Тривалість життя (що оцінюється за цифрами смертності), репродукція роду
(оцінюється за співвідношенням між народжуваністю та смертністю),
задоволеність життям (кінцевий ступінь невдоволеності – самогубства),
духовне благополуччя (оцінюється за дотримуванням моральних заповідей).
Науковими дослідженнями доведено, що вдоволеність життям залежить на 40%
від матеріальних умов і на 60% – від психологічних чинників. Саме тому
підвищення рівня життя не обов’язково супроводжується підвищенням якості
життя. Якість може навіть знижуватися, якщо зростання добробуту
призводить до деформації свідомості, коли запити людини набирають
спотворених форм чи зростають випереджальними темпами. Якщо суспільство
буде спроможним переосмислити ситуацію, знизить планку вимог чи змінить
пріоритети, тоді навіть погіршення умов життя зможе супроводжуватися
поліпшенням якості життя. Від початку 90-х рр. здоров’я населення різко
погіршувалося. Рівень смертності підвищився порівняно з серединою 80-х.
Кількість людей, що померли “додатково”, перевищувала очікувану. Цей
процес визначено як надсмертність, бо жодних пояснень з позицій
медико-демографічних закономірностей він не мав. Почалася депопуляція,
тобто вимирання населення. Дослідження показали, що головні причини
надсмертності та падіння народжуваності не зводяться до медичних
чинників.
Система охорони здоров’я зберегла достатню стабільність. Економічний
стан не сягнув того рівня, коли бідність стає прямою причиною зростання
смертності. Економічні чинники виявилися “винними” у погіршанні здоров’я
не більш, ніж на 20%. Заможні вмирали так само часто, як і бідні, а
бездітність у них була вищою. Щодо стресу від економічних змін, то
аналогічна депресія 30-х рр. у США і Західній Європі не призвела до
суттєвих демографічних порушень, а «у СРСР під час Великої Вітчизняної
війни за умов вищих стресових навантажень смертність серед
громадянського населення навіть зменшилася.
Різке погіршення здоров’я населення виникло через певний чинник, який
поширився на великому ареалі. Він виявився не матеріальним, а
інформаційним. Порушення загальнолюдських канонів відбувається часто.
Ми обманюємо, порушуємо подружню вірність, створюємо собі кумирів, не
шануємо батьків, впадаємо у відчай… Ми розлучаємося і покидаємо дітей
напризволяще, зловживаємо алкоголем і наркотиками, покінчуємо життя не
Божою, а власною волею… і, не відповідаючи загальнолюдським нормам
моральності, забувши народні традиції, хочемо бути щасливими та
здоровими».
І все ж таки поліпшити як особисте, так і громадське здоров’я, знизити
смертність, зробити позитивним приріст населення є справою реальною
навіть за умов соціально-економічних проблем у суспільстві. “Рецепт”
простий – гуманізація суспільства через духовність кожної родини і
кожної людини.
Духовною опорою сім’ї, її берегинею завжди була жінка. То ж варто
згадати споконвічні принципи моральності, які сповідувала українська
жінка, дружина й мати! Кожній із нас – просто жити, втілюючи ці норми у
життя. А згодом пересвідчитися, що і сама, і сім’я, і навколишній світ
стають світлішими та здоровшими. Спосіб нібито простий, але апробований
усією історією духовного поступу людини: краще живуть там, де
дотримуються духовних орієнтирів.
Наш сучасний побут, на відміну від побуту давніх народів, оточений
рекламою негативного змісту, негативними картинами збочень, агресією.
Подібного змісту фільми та передачі передивляються діти по телебаченню.
Будинки, громадські місця, приватні помешкання втратили національний
колорит у своєму оздобленні, втратили те, що створювало ауру духовності.
Ми втратили вміння і можливість насолоджуватися національною та духовною
музикою. Ми втратили те розуміння духовності, яким володіли і яке більш
за все цінували наші предки. Вони передавали код духовності ритуально з
покоління в покоління тисячоліттями.
Вплив духовності на матеріальну структуру доведений науковими
дослідженнями за допомогою електронного мікроскопа.
Японським вченим Масару Емотобули проведені дослідження кристалів води.
На практиці було доведено, що енергія людини, її думки, слова, а також
музика впливають на молекулярну структуру води, тієї самої води, яка
складає 70% нашого тіла і покриває таку ж кількість поверхні Землі.
Цікаво, що вороги завжди розуміли величезне значення культури й
духовності, тому першим їхнім кроком на завойованій території було
знищення духовності й культури поневоленого народу. Особливо великого
удару тисячолітня духовність України зазнала під час комуністичної доби,
репресій, голодомору. Це і постійний замах на мову й освіту, знищення
кобзарів, зібраних з усієї України в Харків, і знищення інтелігенції,
руйнування церков, прадавніх звичаїв, на яких трималось життя
суспільства. Знищувалася основа існування народу – тисячолітня
традиційна повага до жінки, до матері, до сім’ї.
У житті людей запанував культ насильства, морального бруду. В більшості
люди перестали співати, вишивати, оточувати свій побут красивими
ритуальними речами оберегового змісту.
Помічено, що планово засобами масової інформації, рекламними виданнями,
що оточують людину в процесі її життя, йде процес дебілізації
особистості, пропаганда збочень, культивація агресії та насильства. У
побуті поступово зникає краса і її обереговий смисл, що супроводжував
наш народ тисячоліттями.
Столиця України – Київ за останні 15 років при масовій розбудові не
спромоглась прикрасити нові станції метро та будинки традиційним
українським орнаментом, колорит якого повернув би місту неповторність, а
разом – повагу як своїх, так й іноземних туристів, сприяв би шанобливому
ставленню молоді до своїх давніх духовних коренів, самоповазі та
самоствердженню.
У школах України відсутнє вивчення основ культури та духовності
українського народу, відмінені уроки українознавства. Це породжує
непорозуміння і конфлікти в суспільстві, сприяє політичній внутрішній
дестабілізації України, зниженню загального рівня духовності молоді, а
це впливає на фізичний та розумовий її стан, породжує тривогу та
невпевненість, особливо у містах, де діти зростають серед бетону та
асфальту, відрізані від природи, космічних потоків. Тому зростає
кількість неврівноважених, психічно хворих дітей. Усвідомлення цього
тривожного факту помічено активістами жіночого руху.
Ми, жінки – матері, яким не байдуже майбутнє нашої країни та наших
дітей, вже 5-й раз звертаємося до Адміністрації Президента, до Міністра
освіти України з проханням повернути уроки українознавства в школи
України, припинити показ фільмів та телепередач з елементами насильства,
агресії, порнографії.
5-й раз протягом року отримуємо абсолютно необґрунтовану відмову.
Тож закликаємо всіх небайдужих підтримати наші звернення про
усвідомлення важливості відновлення знищеної духовності, повернення в
наші школи виховання молоді на основах патріотизму та гуманності,
повернення дітям втрачених знань про Україну.
Література
Потебня А.Н. О значении некоторых обрядов и поверий. – М., 1865.
Гуменна Д. Благослови,мати! – К.: Академія, 1995.
Хитрук В. Космос Древньої України. – К., 1992.
Чайченко О.О. Укри-арії. – К.: Варта, 2003.
Кольцов Л.Рассвет и закат шумерской цивилизации. //Открытия и гипотезы.
– М., 2006.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
