Реферат на тему:
Роман Шухевич –
головний командир УПА
50 років тому, 5 березня 1950 р., загинув легендарний Роман Шухевич –
головний командир УПА Тарас Чупринка, Тур, Роман Лозовський, Чернець,
Туча, Степан, Щука, Дзвін – усі ці псевдо належать одній особі –
генерал-хорунжому, головному командирові Української Повстанської Армії,
голові Генерального секретаріату Української Головної Визвольної Ради та
голові Проводу ОУН (від травня 1943 року) – Романові Шухевичу. З усіма
цими почесними званнями Шухевич залишався до дня його загибелі, що
сталася у сутичці з спецгрупою МГБ 5 березня 1950 року біля села
Білогорща поблизу Львова. Народжений 7 лютого 1907 року в Краківцях
Яворівського району Львівської області, син повітового судді рано
долучився до національно-визвольної діяльності. Великий вплив на
молодого Шухевича мали громадський та військовий діяч, відомий оборонець
у судових політичних процесах УВО та ОУН, адвокат Степан Шухевич та
визначний громадський діяч, етнограф, педагог і публіцист Володимир
Шухевич.
Двадцятидвохрічним юнаком долучився Роман Шухевич до осмисленої
звитяжної борні за державницьку мрію про незалежність. З 1929 року він
вступив до Організації українських націоналістів, а з 1930 по 1934 рік
обіймав посаду бойового референта Крайової екзекутиви на
західноукраїнських землях. Як пізніше згадував ветеран націоналістичного
руху Петро Дужий, “полковник Коновалець у 1933 році остаточно
переконався, що Роман Шухевич – не тільки бойовик-революціонер,
прекрасний організатор підпільних формацій, а й політик”. Не оминули
Шухевича і випробовування на фізичну стійкість під час перебування
покарання за ідею у ворожих тюрмах. За революційну діяльність по
визволенню України Шухевич піддавався переслідуванням та репресіям з
боку польської окупаційної влади – рік (з 1934-го по 1935-й) він був
політичним в’язнем концтабору у Березі Картузькій, пізніше – у польській
тюрмі.
Після мадярської окупації Закарпаття та після падіння Польщі під
німецькою навалою Роман Шухевич у 1940 році брав активну участь у
створенні Революційного проводу ОУН, який очолив Степан Бандера. Початок
Другої світової війни ознаменував новий етап у національно-визвольній
боротьбі українського народу за свою незалежність. У цих воєнно-
політичних умовах у березні 1941 року українські військовики-патріоти
вирішили створити національні Збройні сили у вигляді дружин українських
націоналістів. Після проголошення Акта відновлення Української держави
(ініціатори якого були незабаром схоплені німцями) Роман Шухевич
призначається на посаду заступника військового міністра Українського
державного правління. Але з початком бойових дій на території України
між німцями та більшовиками німецька окупаційна влада повністю
перекреслила надії українців на створення власної держави, інтернувала
українські військові формування… З березня 1943 року Шухевич стає
військовим референтом проводу ОУН. На нараді ОУН від 11 – 13 травня 1943
року було попередньо вирішено замінити пост одноосібного керівника ОУН.
“Ставши у травні 1943 року головою Бюро Проводу ОУН, Шухевич залучив до
своєї команди приблизно 20 тисяч членів та юнаків ОУН і, посередньо,
також частини УПА. Головну команду УПА він перебрав 27 січня 1944 року,
рішенням Головного військового штабу. На той час число вояків і старшин
УПА, включаючи туди також відділи Української Народної Самооборони (УНС)
в Галичині, сягало 20 тисяч”. (“Сучасність”, січень, 1976). Таким чином,
об’єднавши в особі Шухевича найвищі пости тодішнього українського
визвольного руху (який налічував близько 50 тис. організованих членів
ОУН та вояків УПА), після створення у липні 1944 року Української
Головної Визвольної Ради цей рух визначив напрями боротьби в умовах
нової більшовицької окупації. Сучасники Шухевича згадують, що “він був
вільним від комплексів і легко встановлював зв’язки з людьми, був з
природи людиною веселої вдачі, твердо обстоював свої погляди, але не
відмовлявся їх ревізувати у зустрічі з переконливими аргументами”
(Мирослав Прокоп) і “Боротьба за волю українського народу, за його
суверенне державне існування і розквіт стала змістом життя Романа
Шухевича – людини виняткового гарту” (Петро Дужий).
Шухевич до дня загибелі керував визвольною боротьбою на українських
землях і завдяки його непересічному політичному і військовому талантові,
силі духу і характеру ця боротьба мала організовані, а в перші повоєнні
роки – масові форми повстанських дій. Радянські історики твердили, що
лише від 1944 по 1946 рік загинуло більш, як 56 тис. так званих
“бандерівців”, 108 тис. осіб потрапили в полон. Вочевидь, репресіям було
піддано значне число мирних жителів Західної України. Численні втрати та
довгий період боротьби вказують на те, що під керівництвом Романа
Шухевича було зорганізовано масовий опір окупантам, як також і те, що
формація ОУН-УПА УГВР, очолювана Шухевичем, мала широку народну
підтримку. На превеликий жаль, на сьогодні ще немає ґрунтовної
політичної біографії Романа Шухевича, переважають здебільшого нариси, в
яких беруть гору іконографічні тенденції, хоча така людина, як Роман
Шухевич, “іконопису” не потребує, за нього говорять його діла, які
Україна пам’ятатиме завжди.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
