.

Ліцей доби змін (роздуми про проблеми та перспективи ліцейної освіти) (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
267 2833
Скачать документ

Реферат на тему:

Ліцей доби змін (роздуми про проблеми та перспективи ліцейної освіти)

Людина, яка відчула вітер змін,

Має споруджувати не щит

від вітру, а вітряк.

С. Кінг

„Світ, де житимуть наш діти, змінюється в чотири рази швидше, ніж наші
школи” (з виступу директора Міжнародного центру керівництва та освіти у
штаті Колорадо доктора Віллард Деджетт) – вислів, який спонукає до
роздумів будь-кого з освітян. За короткий час (15 років!) Україна стала
незалежною (дай Боже!), самостійною і навіть правовою Державою, а зараз
(нібито вже визнано світом) – з ринковою економікою. Зміни економічні
приводять до змін у „царині духу”. Так трактуємо ми, ті, хто у вузах
вивчав теорію К.Маркса про первинність у суспільстві „базису”
(економічного ладу і засобів виробництва) і вторинність „надбудови” –
моралі, релігії, ідеології, державного устрою тощо.

От тому то й до сьогодні освіта як складова „надбудови” є вторинною,
похідною. В той же час „сила багатих країн в освіті”, бо їм давно, ще в
1905 р. була відома помилковість згаданої тези Маркса, яка неспростовно
доведена Максом Вебером. Він показав, що політико-економічні стосунки у
суспільстві визначають його моральним станом. Прикладів, що переконливо
доводять цю тезу, достатньо: Китай сьогодні називають „сплячим
велетнем”, жодній країні світу за свою історію не вдалося витягнути з
бідності стільки людей ,скільки витяг Китай від 1997 р. (за останні 20
років підняв свою економіку більше як на 400 %), і це, до певної міри,
завдяки високому моральному духу.

Саме тому наш вихід із кризи – на шляху духовного піднесення, освіти
упродовж життя, на шляху від освіти до освіченості, від виховання до
вихованості.

Сплеск педагогічної ініціативи, відхід від одноманітності,
одновекторності й відродив ліцеї, гімназії, колегіуми.

Проблема перша. Зараз у світі йде пошук нових шляхів розвитку, нових
людських орієнтирів у різних галузях культури – не лише в освіті, а й у
філософії, релігії, мистецтві, науці. Мова йде про фундаментальні основи
буття, нові цінності, що забезпечать прогрес людства. Йде пошук нового
змісту й мети діяльності, а тому потрібна стратегія – і не лише освітня,
а й національна, й економічна. На жаль, слід констатувати, що освітня
стратегія в Україні відсутня. А вона необхідна з трьох причин: по-перше,
наш „освітянський корабель” несуть вітри змін то в один, то в інший бік,
і кожного  разу виявляється, що він приплив не туди. На капітанському
містку нема чіткого уявлення, куди плисти; по-друге, час невизначеності
піднімає піну авантюристів від освіти, псевдопедагогіку, теоретизування
без практичної освітньої діяльності; по-третє, стратегічні помилки
достатньо дорогі (так було з тестуванням у 1995 році), вони лягають
тягарем на учнів, і ніякі, навіть дивовижні технологічні впливи вчителя
не компенсують дефекти стратегії освіти.

Отже, потрібна стратегія в галузі навчання і виховання, базована на
системному аналізі. Важливо не просто визначити зміст освіти (навчальний
план), необхідно визначити принципи відбору, переліку і змісту
навчальних дисциплін, їх побудови у відповідності з віковими
особливостями учнів, запитами практики й потребами самої особистості.
Хто сьогодні аналізував (системно) навчальні плани ліцеїв, гімназій,
колегіумів? В більшості випадків вони складалися, виходячи з можливостей
закладу (кадрових), досвіду колег чи порівняльного аналізу вітчизняних і
зарубіжних планів закладів відповідного профілю (у випадку нашого
ліцею).

Отже, необхідне нове, більш широке розуміння стратегії освіти –
створення потужного, духовно насиченого і різноманітного освітнього
середовища України – складової європейського освітнього простору.
Стратегія ліцейної освіти (як складова всеукраїнської) – це план
колективної педагогічної діяльності, що забезпечує єдність
самоорганізації і управління для формування єдиного освітнього простору,
де дитина реалізує себе саму.

Проблема друга. Ліцеї – це навчальні заклади для обдарованих
(талановитих, здібних) чи масові навчальні заклади? Є історичний
вітчизняний досвід, бо, як відомо,  без історичної пам’яті нема
сучасного і майбутнього. У ХІХ ст. на терені України функціонували три
ліцеї: Ніжинський (більше відомий як Гоголівський, започаткований як
Гімназія вищих наук), Рішельєвський (Одеса) та Кременецький, Статути
яких передбачали підготовку ліцеїстів до майбутньої державної
діяльності. Сьогодні в Україні більше трьохсот ліцеїв, ще більше
гімназій та колегіумів, відповідно до Положення (1994 р.) – заклади для
здібної, обдарованої учнівської молоді. Психологи ж твердять: близько 5
% учнів належать до тих, що вирізняються особливими здібностями. У Києві
їх ще більше: 40 гімназій та 35 ліцеїв.

Отже, ліцеї стають масовим явищем (з точки зору кількості). А
відроджувались в Україні вони як дійсно унікальні, з потужними
педагогічними колективами, ідеями (Концепціями), навколо яких
відбувались становлення і розвиток цих закладів. Такими в Україні є
фізико-математичний ліцей Київського національного університету імені
Тараса Шевченка, ліцей Донецького університету,  Харківський і
Херсонський фізико-технологічні ліцеї, Дніпропетровський, Сквирський
(Київська область), а в  Києві  ліцей “Поділ”, природничий ліцей № 145
та “Лідер” (і не лише тому, що три ліцеї Печерського району входять до
“золотої десятки” столиці), на щастя, цей список можна продовжити.
Об’єднує ці заклади мета – плекання й розвиток креативної особистості,
громадянина України, національної еліти  держави. А як бути з
професійними ліцеями?  Це колишні ПТУ чи заклади для талановитої
робітничої молоді? Професійна і профільна освіта – цілком різні речі, і
я переконана: це зрозуміло всім. А от закладати основу профільної освіти
в 7-му  класі чи не зарано? (Положення про профільну освіту надає й такі
рекомендації). А як бути з віковими особливостями? Можливостями в школі?
І хіба лише дорослі (вчителі й батьки) знають правильні відповіді на всі
запитання, що стосуються майбутнього дитини. От тільки в державах, які
давно працюють за моделями профільної освіти, це визначають разом із
дітьми. Причому, на стадії їх певного розвитку, що спирається на
практичне пізнання поліваріантної структури освітніх можливостей і
персональних спроможностей.

Отже, потрібне нове положення про сучасний ліцей (гімназію, колегіум)
широка інформація про навчальні заклади і не тільки в педагогічній пресі
(її читають лише фахівці), а й на різних каналах телебачення, ЗМІ, аби
громадськість розуміла сутність пропонованих змін.

Проблема третя полягає в розумінні поняття “якість освіти”. Сучасний
ринок освітніх послуг надзвичайно широкий: від тих, хто прагне одержати
справді освіту високого рівня, до тих, хто якість шкільної освіти
визначає рівнем комфортних умов. Проблема якості освіти, що визначає
сутність акмеологічної школи, прийшла до нас із Заходу, де вже багато
років є предметом інтенсивних дискусій. І прийшла вона в освіту зі сфери
бізнесу,  а сьогодні виступає як головна змістова лінія Національної
доктрини розвитку освіти України.

У чому полягає специфіка якості  у сфері освіти?

Різні педагогічні філософії по-різному трактують це питання. Традиційна
педагогіка, зорієнтована на знання, стверджує, що школа має давати
знання (високого рівня) основ наук (одновекторна модель). А педагогіка,
зорієнтована на дію, говорить так: учень повинен оволодіти різними
вміннями, щоб дістатись успіху в житті, стати активним і успішним членом
суспільства (багатовекторна модель). Ясна річ, знання, здобуті в школі,
забуваються, а тому потрібно розглядати їх у контексті людського життя,
а не як самоціль. Отже, йдеться, насамперед, про життєвість знання.

Наведу ряд думок учених, співробітників Міністерства освіти і науки
України, педагогів-практиків з  цієї проблеми.

Борис Жебровський (начальник Головного управління освіти і науки
Київської міської держадміністрації, кандидат педагогічних наук, а тепер
перший заступник Міністра освіти і науки України):  “…Поняття “якість
освіти” (як результат процесу готовності майбутнього керівника до
управління) ми розглядаємо як таке динамічне та інтегративне утворення,
рівень (ступінь) забезпечення якого задовольняє потреби різних суб’єктів
освітнього процесу”.

Російські вчені С.Шилов і В.Кальней розуміють якість освіти як “ступінь
задоволення очікувань різних учасників процесу навчання від наданих
освітнім закладом освітніх послуг або ступінь досягнення поставлених в
освіті цілей і завдань”.

Проте лауреат Нобелівської премії Ж.І.Алферов і академік Садовчичий  –
ректор Московського державного університету імені М.В.Ломоносова
(українці за походженням) застерігають: „Большую опасность может
представлять подход к системе образования, основанный на неправильном
понимании ее сущности, роли и места в процессе рыночных реформ
экономики. Систему образования ни в коем случае нельзя превращать в поле
действия прямых рыночных экономических механизмов” (Образование, которое
мы можем потерять. М., 2002).

Якість освіти (ліцейної в тому числі) тісно і безпосередньо пов’язана,
на нашу думку, з якістю життя. Якість життя включає такі аспекти, як
біологічний (генотип, здоров’я), соціальний (комфортність, безпека,
захищеність, гармонія, позитивна взаємодія з соціумом), економічний
(стан біосфери), побут (житло, матеріальні блага), духовний (життєвий
ідеал, релігія, духовні цінності), особистісне зорієнтований
(самопізнання, саморозвиток, самовдосконалення, самореалізація,
креативність тощо). Звідси – необхідність переходу від знаннєвої до
компетентнісної освіти. Формування життєвих компетентностей – головне із
завдань ліцейної освіти.

???????¤?¤?$???????{?ами ми виявляли, що одні скаржаться на необхідність
заробляти (працюють на 2 і 3 роботах), інші відкуповуються від дітей
через гувернерів і репетиторів. А про яке виховання можна говорити в
родині алкоголіків? Ось тут і потрібен не просто Закон, а
відповідальність перед Конституцією, суспільством за виховання своєї
дитини. Сьогодні потрібна підтримка проекту національної “школи-родини”,
розробленої Науково-дослідним інститутом українознавства (директор –
академік, доктор філологічних наук, професор, лауреат премії Йогана фон
Гердера Кононенко П.П.). На жаль, цікаві теоретичні й практичні
результати цього дослідження не набули широкого поширення в Україні як і
саме українознавство. Отже, найперше – родинне виховання і
відповідальність батьків. Необхідно повернути Дитинство дітям.

 Запропонований Закон “Про виховання” для обговорення Верховною Радою не
міг бути підтриманий не лише педагогами, а й батьками, бо навіть коли в
сім’ї двоє дітей, то вони настільки різні, що потрібно для них вже два
Закони. Препарувати процес виховання (а це найбільш індивідуальний і
творчий процес) не можливо, до того ж всі тонкощі сприйняття дитиною
Світу, Людини не можна вмістити в прокрустово ложе Закону.

Закономірно, що кожна нація шукає власну оптимальну модель. Парадигма
“культура гуманізму” нині є універсальною цінністю, прагненням і метою
всіх  європейських країн. Особливістю української освіти є те, що вона
вирішує через навчання (учіння), виховання (цінності, поведінкові
норми), соціалізацію (адаптація, коадаптація) нові завдання: утвердження
особистої і національної гідності народу, який відновив свою
державність; відновлення історичної пам’яті, опанування культурної
спадщини; зміцнення статусу державної української мови, впровадження в
навчально-виховний процес українських культурно-історичних цінностей,
ідеалів, традицій, символів і національних святинь; паралельно –
формування культури діалогу, взаємовпливів у новому освітньому просторі,
консолідацію, суверенітет і демократію. Для виходу із системної кризи
нашого суспільства необхідне, в першу чергу, усвідомлене розуміння, що
наш порятунок – у моральному оновленні і відродженні духу, у творенні
нової державної ідеології – програми сталого розвитку суспільства,
здатної об’єднати схід і захід, північ і південь.

Проблема п’ята  пов’язана зі зміною пріоритетів в освіті: посилилась
творча спрямованість; орієнтація на „школу знань і пам’яті” змінилась на
оволодіння системою знань, знаннями як засобом (сходинкою до успіху) і
активізацію пізнавальної діяльності учнів. Це вимагає підвищення якості
підготовки спеціалістів, їх методологічної культури і нового стилю
педагогічного мислення.

Якщо раніше завдання вчителя полягало в тому, щоб передати інформацію (а
учень мав її засвоїти), то функції сучасного педагога змінились. Отже,
якому бути вчителю сьогодні? Який ідеал учителя?

„Учитель! Перед именем твоим позволь смиренно преклонить колени” – ця
моральна максима, що звеличує вчителя як носія знання, практично забута
у сучасному постіндустріальному суспільстві. Педагог сьогодні дедалі
частіше не може працювати на рівних з учнями, які черпають знання з
численних інформаційних джерел. І перед учителем, як перед билинним
витязем, постає чотири можливі варіанти самореалізації. Їх визначив
словесник Євген Ільїн: „Посередній учитель викладає, гарний – пояснює,
видатний – показує, великий – надихає”.

Посередність виховує тільки посередність. Добре пояснити – половина
справи, адже знання ще необхідно застосувати – з інтересом, охоче,
цілеспрямовано. Але де взяти сьогодні видатних і великих – тих, які
показують і надихають?

Повертаючись до історії, зауважимо, що саме педагоги Ніжинського,
Рішельєвського, Кременецького ліцеїв та їхні випускники здобули славу
цим навчальним закладам. „Творча діяльність кращих педагогів, учених не
припинялася, йшли пошуки шляхів розвитку розумових сил учнів, панував
культ знань”. Як приклад, звернемось до історії Рішельєвського ліцею:
„Згідно зі Статутом, ніхто не мав права бути обраним професором чи
ад’юнктом, якщо не мав ступеня доктора і при цьому повинен був„обладать
отличной ученостью и даром преподавания, с требуемой для того ученой
степенью”.

„Должность професора заключается:

1) в полном, правильном и благонамеренном преподавании своего предмета;

2) в точном и достоверном сведении о ходе и успехах наук,  им
преподаваемых в ученом мире;

3) в заседаниях в Совете”.

Не випадково, аналіз навчально-виховного процесу нашого ліцею
починається з учителя, педагога-куратора, оскільки у вихованні вся
справа в тому, хто вихователь. У педагогіці є аксіома: інтелект
формується інтелектом, характер виховується характером, особистість
формується особистістю, успішні діти виховуються успішним учителем. 

На перший план, окрім науково-професійної підготовки, постають завдання
організації і управління освітньою діяльністю учнів, формування їх
пізнавальної активності. Сьогодні потрібен учитель-менеджер,
учитель-фасилітатор, який координує, забезпечує науково-педагогічний
супровід, веде учня до успіху. В якому педагогічному університеті
готують таких учителів? Адже, підготовка ліцейного учителя має
забезпечуватись ще на рівні вищого навчального закладу. Прогностична
модель педагога ліцею має базуватись на потребах постіндустріального,
інформаційного суспільства та гуманітарно (гуманістично)
культурологічній парадигмі.

Ставка ж на лідерів – ставка на незвичного вчителя, здатного за рахунок
особистої унікальності, багатогранності й альтруїзму, „продиратися” до
своєї вершини – це справа небагатьох. Учитель ліцею – і автор програм, і
дослідник, і артист, і публіцист, і громадський діяч…   Розвивальне
ліцейне навчання розвиває передусім учителя. Лише учень може  вчити,
лише той, хто сам удосконалюється, може розвивати. А тому ліцей – у
пошуках і по сьогодні свого Вчителя.

Проблема шоста.  Протиріччя між технологічністю освіти (як процесу) і
персоніфікованим досвідом Учителя – Майстра – Творця.

Проблема вибору методу перед учителем виникала в усі часи. Але в нових
умовах соціально-економічного розвитку потрібні методи (їх сукупність),
які дозволять по-новому організувати процес навчання (учіння) та
взаємовідносини між учнем і вчителем. Ідеться про комунікативну
компетенцію, що стає цінністю сучасного суспільства. Отже, необхідність
формування ключових компетенцій, як і знань для життя, вимагають інших
методів, технологій навчання й виховання.

Чому знову звертаємося до питання “Як учити?”

Виявляється, як би не вчили, скільки б не виділяли коштів, а результат
однаковий майже в усіх країнах світу – 10%.

Результати дослідження засвідчують, що і шведська, і американська, і
японська школа успішно навчають тільки одного з десяти своїх учнів. А
інші дев’ять?  Невже вони не в змозі засвоїти елементарні основи? Не
поспішаймо з висновками: усі опитані вміють читати, а це вже важливо.
Однак, лише десяти відсоткам вдалося успішно застосувати це вміння на
практиці, у запропонованих завданнях. Отже, лише одного з десяти природа
наділила талантом легко розуміти зміст тексту та вилучати з нього
інформацію, засвоюючи і спрямовуючи її на службу власним інтересам та
інтелекту.

Дослідження, проведені Національним тренінговим центром США у 80-х роках
ХХ ст., засвідчують, що інтерактивне навчання вможливлює різке
збільшення відсотків засвоєння матеріалу, що впливає не лише на
свідомість учня, а й на його почуття, волю. Результати цих досліджень
дістали назву “Піраміда учіння”, яка демонструє, що найменших
результатів можна досягти за умов пасивного навчання (лекція – 5%,
читання – 10%), а найбільших – за умов інтерактивного (дискусійні групи
– 50%, практика через дію – 75%, навчання інших або негайне застосування
знань – до 90%).

Отже, освічена людина в сучасному суспільстві не тільки і не скільки
людина, що володіє знанням, а людина, яка вміє здобувати, набувати
знання, робити це цілеспрямовано, з потреби, вміє застосовувати знання у
будь-якій ситуації.

Ми визначаємо серед освітніх технологій перспективні (мають перспективи
розвитку і застосовуються педагогами), а отже оптимальні (для конкретних
умов закладу) технології. Ключем до розуміння технології освітнього
процесу є послідовна орієнтація на чітко визначені цілі. Така орієнтація
на мету, діагностика поточних і кінцевих результатів, розбивка
навчально-виховного процесу на окремі компоненти – все це утворює
інтегративну модель (цикл) освітньої технології.

Проблема сьома (на цьому зупинюсь, бо цифра “сім” є знаковою і магічною)
– це протиріччя, які виникають у поглядах на зовнішнє тестування,
вчителя школи і ректора вищого навчального закладу, що визначає якість
шкільної освіти (доручення Міністерству освіти і науки України про
перехід на зовнішнє тестування у 2006 р., дане Президентом на
освітянській нараді в Полтаві).

Що це дасть?  З одного боку, зовнішнє тестування – це найважливіший
елемент загальнонаціональної незалежної оцінки якості освіти. Це
критерій, який дасть можливість абстрагуватись від особистості дитини,
умов його життя, здібностей, мислення, психологічних особливостей тощо.
З другого – це умова, необхідна для вступу до вищого навчального
закладу. А з третього – як жорстка система зовнішнього тестування вплине
на психологічний стан дитини?

Які переваги зовнішнього тестування?

– по-перше, вчителям корисно знати об’єктивну картину знань учнів, бо в
жодній галузі сам виробник не оцінює якість продукту, а лише споживач. І
тільки вчитель сам оцінює свою роботу, часто не об’єктивно. Тільки
зовнішня інституція має оцінювати якість знань за допомогою єдиного
інструменту. А як можуть однаково об’єктивно оцінювати різні вчителі в
25 тис. шкіл України? ;

– по-друге, буде усунуте хабарництво при вступі до вищих навчальних
закладів, бо у кожного університету свої іспити і свої вимоги, не
дивлячись на Типові правила прийому в усіх закладах України;

– по-третє, зникне недовіра вищих навчальних закладів до школи (до уваги
атестат не береться), а школи – до   вищих навчальних закладів;

– по-четверте, воно дозволить підняти престиж конкретного закладу освіти
(школи, ліцею, гімназії), бо чітко визначить той рівень освіти, яку дає
той чи інший заклад. Абсолютно своєчасною є Постанова Кабінету Міністрів
№ 1312 від 31.12.2005 року „Про зовнішнє тестування”, в якому визначено
широкомасштабний експеримент у Чернігівський області.

Які висновки-пропозиції (наші) варті уваги?

1. Державним пріоритетом номер один має стати сьогодні  перехід від
освіти пригноблених до “освіти лідерів, організаторів і підприємців”.

2. Громадяни України нарешті реалізують своє конституційне право знати
про систему освіти.

3. Слід ввести в освітню систему єдину електронну базу даних:
діти-переможці (призери) Всеукраїнських та Міжнародних олімпіад,
конкурсу МАН, діти-дипломанти різних інтелектуальних конкурсів
державного рівня, учасники конференцій (міжнародних і всеукраїнських),
розробники проектів тощо.

4. З точки зору учня – школяр повинен мати право вибору між двома
формами державної атестації (традиційний іспит чи ЗНТ), при цьому ЗНТ –
добровільне випробування для тих, хто збирається вступати до вищого
навчального закладу на державне замовлення для одержання вищої освіти.

5. З точки зору психологів, щоб уникнути стресу зовнішнього тестування,
потрібно випускників до нього готувати.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020