РЕФЕРАТ
НА ТЕМУ:
Григорій Сковорода
та його спадщина
Ім’я українського філософа і поета-байкаря Григорія Савича Сковороди
(1722 – 1794) займає дуже високий рейтинг серед імен знаменитих
філософів. Його філософська система не тільки оригінальна, але і досить
сучасна, особливо цікавим видається його вчення про людину та її місце
на цьому світі.
Яким же був шлях цього мудреця до філософії? Яку спадщину залишив нам?
Шлях Г. С. Сковороди в філософію був довгим. З прожитих 72-х років він
віддав філософській роботі лише останні 25 років свого життя. Тільки в
70-80-х роках XVIII ст. він почав створювати свої філософські діалоги,
трактати, притчі і, мандруючи по Україні, став проповідувати своє
філософське вчення. А шлях майже в 50 років був тільки підготовкою до
цієї мандрівки в образі “старця” – бродячого філософа-наставника.
Григорій Савич Сковорода народився на Полтавщині в сім’ї малоземельного
козака. Декілька років (з перервами) він вчився в Києво-Могилянській
академії. Потім перебував в придворній капелі в Петербурзі. У складі
посольської місії був декілька років в Угорщині. Після повернення
працював викладачем – спочатку в Переяславській семінарії (викладав
поетику), а потім в Харківському колегіумі (читав курс лекцій по етиці).
З Харківського колегіуму він був вигнаний за прочитаний ним курс
“християнської гречності”, концепція якого не співпадала з
офіційно-церковною. За роки, витрачені на навчання і викладання, у нього
не тільки нагромаджувався життєвий досвід, але й формувалося усвідомлене
відношення до світу, його проблем.
Придбання життєвого досвіду і формування світогляду відбувалося під дією
поєднання двох взаємодоповнюючих і навіть сприятливих чинників: його
багатосторонньої обдарованості, з одного боку, і соціальної обстановки,
що різко міняється – з іншої. Біографи зазначають, що у Сковороди був
глибокий розум, феноменальна пам’ять, поетичні здібності, виключно
музичний слух і голос, він писав вірші, складав музику, грав на
декількох інструментах, мав здібності до малювання.
Своєрідність історичного моменту полягала в тому, що це був час
звільнення від феодального гніту і первинного накопичення капіталу, що
супроводився моральним розтлінням, користолюбством, пожадливістю,
розпустою, владою речей, духовною спорожненістю.
Особливість творчої поведінки Григорія Сковороди (яка потім відбилася і
на характері його філософського вчення) полягала в тому, що при
негативному відношенні до світу, що грузнув в користолюбстві, він обрав
таку позитивну форму боротьби зі злом, при якій центр тягаря з області
критики політичних відносин в суспільстві був переміщений в сферу
освіти, культури та моралі.
Причому його власний образ життя повністю співпадав з тим вченням, яке
він сам проповідував.
Що стосується вчення про людину, то Сковорода прославляє людину “малих
бажань” і обмежені матеріальні потреби. Вже в байках звучить один з
його головних філософських принципів. Його суть складається у визнанні
законними і природними тільки тих потреб і прагнень людини, які
відповідають природній, а не соціальній відмінності людей.
Формально філософська система Сковороди укладається в один рядок. Основа
цієї системи полягає в існуванні “двох натур” і “трьох світів”.
Розшифровка існування “двох натур” слідує безпосередньо з трактату “Про
Бога”: “…Весь світ складається з двох натур: одна – видима, друга –
невидима. Видима натура зветься твар, а невидима – Бог. … у
стародавніх [людей] Бог звався “розум всесвітній”. Йому в них були різні
імена: натура, буття речей, вічність, час, доля, необхідність, фортуна
та ін. А в християн найвідоміші йому імена такі: дух, Господь, цар,
отець, розум, істина. … Що ж до видимої натури, то їй також не одне
ім’я, наприклад: речовина чи матерія, земля, плоть, тінь та ін. …”.
Питання про Бога, який складає першооснову усього сущого – “вищу всіх
причин причину”, внутрішню причину розвитку всього світу, є одним з
основних питань в філософській системі Сковороди.
Розберемо тепер, що ж переховується під існуванням “трьох світів”,
кожний з яких також володіє двома натурами – видимою і невидимою.
Першим і головним світом у Сковороди є весь Всесвіт – макрокосм.
Макрокосм включає в себе все народжене в цьому великому світі,
складеному з паралельних незліченних світів. У цьому світі немає ні
початку, ні кінця – він вічний і безмежний. Метою пізнання цього світу є
не опис окремих предметів, а розкриття їх невидимої натури – збагнення
їх внутрішнього значення, бо через внутрішню суть окремих речей можна
осягнути “таємні пружини розвитку всього Всесвіту”. При цьому Сковорода
вважає, що внутрішня невидима суть речей завжди пов’язана з видимою
через зовнішню форму, яка визначається мірою, ритмом, симетрією,
пропорцією.
Другим з “трьох світів” є малий світ – мікрокосм – світ людини.
Звернемося до трактату під назвою “Симфонія, названа книга АСХАНЬ, про
пізнання самого себе”. У цьому трактаті від імені одного з дійових осіб
– “Друга” – задається питання з подальшою на нього відповіддю: “…А що ж
таке людина? Що б воно не було: чи діло, чи дія, чи слово – все те
марнота, якщо воно не отримало свого здійснення в самій людині. …вся
оця різновида плоть, уся незмірна незліченність і видимість сходиться в
людині і пожирається в людині. …”.
”
X
Z
Z
?%uuuuuuuuuuuuuuuoaeaeaeaeaeaeaeaeaeae
d:g
Використана література Андріївський М.С. Григорій Сковорода очима сучасника. – К., 1999. Філософський словник. – К., 2000. Вчення про людину у Григорія Сковороди. – К., 1999.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
