Реферат на тему:
До питання атрибуції Бушанського наскельного рельєфу
(аналіз обрамленої таблиці з написом)
Дотеперішні зусилля дослідників, у тому числі й автора цієї статті, при
дослідженні проблематики відомого монументального рельєфу, що оздоблює
найбільше приміщення культового скельного комплексу в с. Буші Вінницької
обл., зосереджувалися переважно на вивченні загального іконографічного
ладу скульптурної композиції, зокрема характеру відтворення основного
персонажа – молільника, реконструкції змістового плану зображення, а
також на вивченні історіографії питання, на висвітленні
історико-культурного контексту та результатів археологічних розкопок
комплексу. Між тим аналізований бушанський рельєф має одну прикметну
деталь, що заслуговує на окрему увагу, на окреме детальне вивчення й
висвітлення, а не лише побіжну констатацію, як то є в більшості
попередніх публікаціях. Мова наразі – про обрамлену таблицю з написом
(таблицю інскрипційну), вирізьблену в центрі при верхньому краю
скульптурної композиції (Іл.1). Уже саме місце розташування цієї таблиці
виказує принципове значення її для розуміння всього багатофігурного
зображення. На це вказав свого часу вже Д. Щербаківський пишучи, що
напис (у рамці) займає “не яке-небудь випадкове, а цілком відповідне і
почесне місце”. Крім того, зовнішній вигляд обрамленої таблиці є доволі
характерним, таким, що надається до історико-порівняльного аналізу, а
значить, може прислужитися справі атрибуції скульптурного зображення.
Виявляють певні історичні прив’язки й палеографічні прикмети вцілілих
фраґментів напису. Що ж стосується змісту останнього, то він,
безперечно, був і почасти лишається ще й досі (як покажемо далі)
безпосереднім ключем для з’ясування ідейно-тематичного сенсу, а отже, й
часу постання рельєфної композиції; ключем, що дозволяє водночас
з’ясувати й усю, чи майже всю, проблематику історико-культурного
походження цілого бушанського скельного комплексу, принаймні на етапі
функціонування архітектурно-скульптурного симбіозу.
Говорячи про обрамлену таблицю як таку, насамперед слід зазначити, що її
– всупереч думці автора відкриття пам’ятки В. Антоновича, повтореної a
priori деякими його наступниками, – вирізьблено, безсумнівно, в один час
із іншими фігурами рельєфного зображення. Твердження про заглибленість
таблиці (“рамки”) в загальне тло рельєфу, яким переважно послуговуються
ці автори при визначенні “вторинності” її, слушне лише частково. У цьому
легко переконатися під час натурного огляду пам’ятки. Дійсно, своїм
лівим та частково верхнім краєм (зі сторони півня, дерева й жолоба) саме
обрамлення таблиці заглиблене (врізане) в тло, одначе правим і нижнім
краями воно виразно підноситься рельєфом над сусідніми ділянками тла
плоскорізьби (Іл. 2: а, б). Такі відмінності зумовлені характером самого
загального тла композиції: воно має різну глибину на різних ділянках,
зокрема й при таблиці з написом. Наразі важливо відзначити й те, що стан
збереженості поверхні таблиці й інших частин обговорюваної композиції не
має позірних виразних відмін, а отже, не може бути мови про пізнішу
появу її. Про цю останню обставину вказував раніше вже Д. Щербаківський
, а згодом О. Формозов6.
Такі натурні спостереження й логічні передбачення змушують критично
поставитися й до висловленої нещодавно гіпотези М. Рожка. На думку цього
дослідника, компонування рамки впритул “до рельєфу хвоста когута,
можливо навіть частково зрізаного, а також до краю рогів оленя” не є
дуже вдале, такою, що дозволяє говорити про “вторинність” виконання
рамки порівняно з попередніми рельєфними фігурами. При цьому названий
автор не запропонував яких-небудь конкретних визначень часової
віддаленості виконання рамки від моменту попереднього виконання інших
фігур. Проте з контексту публікації випливає, що цю віддаленість він
мислив у якихось більш-менш значних часових вимірах.
Уважне натурне обстеження скульптури переконує: зауваження названого
дослідника щодо “частково зрізаного” хвоста когута не відповідає
дійсності. Лівим своїм краєм рамка дійсно впритул “підступає” до краю
довгих хвостових пір’їн птаха, але не більше. Зазначеним краєм рамки
трохи вкорочено хіба що самий кінець гілки, на якій сидить когут. Одначе
й таке передбачення не є беззаперечним, принаймні О. Формозов не вважав
гілку обтятою. Натомість цілком позірно, що кінчик лівого верхнього
відгалуження правого рогу оленя плавно з’єднується з правим краєм рамки.
Чи слід уважати таке компонування обрамленої таблиці невдалим? На це
питання не існує однозначної відповіді, а відтак можливі різні
суб’єктивні оцінки. Скажімо Д. Антонович, відомий вітчизняний
мистецтвознавець, характер загального укладу скульптурної композиції (а
отже й укладу таблиці) оцінював дуже високо. У руслі обраної теми
принциповіше, напевно, розібратися в тому, чи випливає з існуючих реалій
факт “вторинності” таблиці, і якщо “так”, то якими часовими межами цю
“вторинність” належить вимірювати.
Зважаючи на саме лише безпосереднє сусідство обрамленої таблиці з
рельєфними зображеннями птаха, гілки дерева й рогів оленя, довести
“вторинність” її неможливо. Утім, таблицю різьблено дійсно вже після
появи зображень дерева, птаха й оленя, принаймні після появи двох перших
фігур. Свідченням цього є той таки перепад висоти тла при різних краях
таблиці й понижена висота рельєфу самого обрамлення (крім поля таблиці
як такої) стосовно висоти рельєфу гілки й фігури півня. До речі, саме цю
незбіжність можна беззастережно вважати невдачею різьбяра-виконавця,
свідченням його недостатнього фахового вишколу. Проте такий технічний
прорахунок стався не інакше як у процесі роботи над усією композицією,
точніше – на завершальному його етапі. Давній майстер різьбив зображення
– зважаючи на значний розмір його – окремими, певно, ділянками, і
таблицю, яку він викарбував чи не останньою, довелося відтворювати,
зважаючи на існуючі вже зображення при верхньому краю композиції,
“вписувати” вже між існуючими фігурами. Слушність такого міркування
доводить цілковита, чи майже цілковита, збіжність висоти рельєфу
верхньої площини самої таблиці з висотами рельєфу верхніх площин фігури
півня та гілки, а також те, що кінчик одного з відростків правого рогу
оленя, як уже зазначалось попереду, плавно з’єднується з рельєфом
правого краю рамки. Крім того, аналізована версія історичного постання
бушанської скульптури виглядає мало переконливою й з огляду на загальні
закономірності образотворення та на внутрішню логіку побудови
багатофігурної композиції, зокрема. Важко в’явити, аби центральна
частина бушанської композиції (та ще композиції монументального
культового зображення), нехай навіть якась її ділянка, порівняно
тривалий час лишалася незаповненою, більше того – лишалася буквально
необробленою поверхнею кам’яної брили, при існуванні вже зображень на її
крайніх ділянках. Це відзначив свого часу й О. Формозов, наголосивши, що
позаяк усі фігури рельєфу й “напис у рамці” підносяться над спільним
тлом, важко передбачити, аби в середині композиції якийсь час після
різьблення головних фігур скульптури зберігалася необробленою виступаюча
ділянка скелі. Логічнішою виглядала б принаймні зворотна послідовність
різьблення іконографічних мотивів композиції: від центра до країв.
Нереально припускати й переробку на таблицю якогось іншого первісного
рельєфного зображення. Якби це було так, то висота рельєфу її та
сусідніх ділянок композиції, гадається, відрізнялася б від нинішньої,
тобто була б помітно нижчою.
Беручи до уваги всі вище зазначені натурні спостереження й логічні
мірківання, таблицю в рамці слід вважати одночасним витвором із іншими
зображеннями бушанської скульптурної композиції. Цю фактографічну
реальність неможливо не визнавати, тим паче нехтувати нею, подібно до
деяких попередніх авторів переважно серед прихильників язичницького
походження рельєфу. Показово, одначе, що з таким станом речей
погоджувалися й погоджуються чимало дослідників аналізованого рельєфу,
зокрема й серед тих таки прихильників язичницької теорії. При цьому Д.
Айналов вбачав у “рамочці з нерозбірливим написом” давньоруське
наслідування античного титлу. Б. Греков і В. Даниленко також тлумачили
аналізовану деталь композиції в якості обрамлення напису періоду
Київської Русі. Таке саме призначення за нею визнавав і О. Формозов,
щоправда, датував її – судячи за контекстом його публікації – вже першої
чвертю XVI ст. І. Винокур у останніх своїх публікаціях запропонував
доволі складну історичну версію щодо призначення таблиці. На його
переконання, творці монументального рельєфу – носії черняхівської
культури (періоду IV – початку V ст.), зображаючи в центральній частині
композиції “прямокутник у рамці”, мислили його символ засіяного поля й
лише значно пізніше, десь у ХІ-ХІІІ ст., на внутрішньому полі цього
знака було викарбовано пояснювальний напис, що стосувався історичних
осіб IX-X ст., тобто первісний символічний знак прибрав функцію таблиці
інскрипційної.
Ототожнюючи рельєфну обрамлену таблицю з давнім язичницьким символом
“засіяного поля”, І. Винокур спирався на історико-семіотичні студії Б.
Рибакова. Одначе в роботі останнього автора мовиться про символ виїмково
у вигляді ромба чи квадрата, до того ж такий, внутрішнє поле якого
поділене всередині на чотири однакові частини-ділянки із
цятками-кружальцями в центрі кожної з них. Б. Рибаков називає такий
геометричний знак “ромбо-цятковим узором”, А. Амброз – “шашковим
ромбом”. Нічого подібного немає на бушанській скульптурі: обрамлена
таблиця тут має форму чотирикутника, внутрішнє поле якої без будь-якого
додаткового поділу (чи слідів від нього). Щоправда, керуючись логікою
міркувань І. Винокура, можна передбачати заміну внутрішніх деталей
символу пізнішим написом. Та натурні спостереження не допускають такої
гадки. Як уже відзначалося попереду, висота рельєфу площини, оточеної
рамкою, збігається, чи майже збігається, з висотою плескатого рельєфу
сусідньої фігурки півня, водночас вона помітно більша за висоту рельєфу
скругленого профілю самої рамки й сусідніх кінців відростків ріг оленя.
Доречно зазначити тут також однаковий рівень усієї поверхні таблиці.
Такі факти недвозначно свідчать на користь відповідності первісних
формальних характеристик аналізованої обрамленої таблиці до
характеристик його нинішніх (зрозуміло, без врахувань деяких втрат від
корозії й фізичних пошкоджень), а отже, й на користь первісності самого
напису в рамці, спростовуючи водночас історичне тлумачення І. Винокура.
Щодо зближення бушанської рельєфної таблиці з античним титулом,
запропонованого Д. Айналовим, то воно має, безсумнівно, певну
підставовість. Культура античних народів відзначалася розвинутою
епіграфікою, при цьому саме написи римські – на відміну від грецьких –
часто (якщо не переважно) обрамлялися рамками, які в більшості своїй
були чотирикутними й рельєфними. Тут можна згадати, скажімо, титули
римських надгробків, саркофагів, вотивних стел, тріумфальних арок та
колон, зокрема монументальний напис у рамці з чільної сторони основи
колони Траяна. На рівні загальної функції й зовнішньо формальної
структури (загальної схеми, обрису) порівнювані явища дійсно подібні між
собою. Проте перегляд значної кількості різноманітних зразків обрамлень
античних титулів не виявив серед них не те що тотожних, а навіть
достатньо близьких відповідників бушанській таблиці інскрипційної (за
профілем рельєфу як самого обрамлення, так і внутрішнього поля).
Прикметними рисами останньої є напів-округле (валкоподібне) рельєфне
обрамлення й випнута (навіть трохи вище за саме обрамлення) площина
внутрішнього поля. Натомість обрамлення-рамки епіграфічних написів
римського часу мають, як правило, більш чи менш складніше перспективне
профілювання. Серед периферійних творів пізньої античності (які найбільш
привертають увагу в руслі нашої теми) трапляються подекуди титули з
обрамленням і порівняно простих профілів, одначе всі доступні, принаймні
на сьогодні, зразки мають рельєфний вугласто-плескатий або круглясто
контррельєфний вигляд, як от титул на стелі XIV легіону з різьбленим
морським козерогом (початок ІІ ст., Сьонь, Угорщина), чи титул вотивного
рельєфу Юпітера Доліхенського (кінець ІІІ ст., Сьонь, Угорщина). Що
стосується внутрішнього поля з текстом, то в римських титулів воно, як
правило, заглиблене стосовно верхньої площини рельєфу самої зовнішньої
рамки (принаймні це прикметно для всіх зразків, що були обстежені). За
приклад може правити титул початку ІІІ ст. з Пороліссуме (Румунія). Лише
в спрощених зразках оформлення титулу, коли рамку не виділяли рельєфно,
а прокреслювали двома паралельними ритованими лініями, поле з текстом не
заглиблювалося. Подібний випадок демонструє, зокрема, надгробна стела
легіонера І ст. н. е. з Калькштейна (Німеччина). Урешті, серед пам’яток
античності лише подекуди можна спостерегти й подібний до бушанської
скульптури композиційний уклад титулу в загальній структурі сюжетного
багатофігурного зображення, як то в нижній частині надгробка родини
Лонгідєнус із зображенням будівничого корабля (пізньоримський час,
Равена). У переважній же більшості випадків титул не вводився до
фігуративної композиції як такої. Якщо його й різьбили на видному,
центральному місці поміж рельєфних зображень, то переважно відділяючи
від них додатковими рельєфними рамками, тобто титул мислився окремішньо.
Подібне можна бачити на тріумфальних арках, на чільному боці постаменту
колони Траяна, на чільних сторонах деяких пізньоримських саркофагів.
Беручи до уваги всі названі застереження, відзначену подібність між
порівнюваними явищами слід, певно, характеризувати як подібність
загальнотипологічного рівня. Це тим реальніше, що історико-порівняльний
аналіз іконографії бушанського наскельного зображення виводить нас
(всупереч твердженням багатьох попередніх дослідників, зосібно й Г.
Вагнера, який також “відчував” у ньому впливи античності, зокрема
боспорської скульптури) на значно пізніші – за період язичництва –
хронологічні межі, а отже, й інші культурно-мистецькі виміри атрибуції.
Тому говорити про безпосереднє “наслідування античного титулу” та ще
слов’янами-язичниками в нашому випадку аж ніяк не доводиться.
Застереження щодо припущення Д. Айналова певною мірою поширюються й на
версію Б. Шумиловича, згідно з якою бушанський рельєф є пам’яткою
раннього християнства кінця V ст. Думка цього автора про те, що
“квадратна таблиця” посередині рельєфу “узгоджується із християнською
традицією роз’яснювальних написів на зображеннях”, є, назагал, слушною.
Але ранньохристиянська епіграфіка (як, значною мірою, й уся
ранньохристиянська культура щонайменше європейських обширів) переважно
взорована на пізньоантичні, насамперед ті ж таки римські зразки. Більше
того, вона була породженням і невід’ємною частиною піз-ньоантичної
художньої культури. Тому й більшість ранньохристиянських титулів щодо
оформлення мають (як і питомо античні римські зразки) також лише
загальну типологічну співмірність з бушанською обрамленою таблицею
інскрипційною. Конкретними підтвердженнями цьому слугують титули на
численних ранньо-християнських саркофагах, титул на уламку надгробної
плити першої третини IV ст. з Іжи (Словаччина), копія кінця VI ст.
пам’ятного напису папи Дамаса з римської катакомби Калікста, а також
титул надгробної стели V-VI ст. з околиць Варни (Болгарія) та багато
інших пам’яток. До речі, останній названий приклад хоча й не має – на
відміну від багатьох інших синхронних зразків – заглибленого
внутрішнього поля, чим порівняно ближчий до бушанського відповідника,
одначе обрамлення його геть інакше – площинно-вугласте.
Що стосується композиційного розміщення титулів у сюжетних зображеннях,
то тут відшуковується більше прикладів зовнішньої подібності. Так, на
чільному боці саркофага св. Олени († 335 р., матері Констянтина
Великого) з мавзолею при Via Labicana над групою воїнів-вершників
видніється дві поспіль рельєфні таблиці індексові. На мозаїчних
надгробках V ст. з Табаркі (Туніс) титули в обрамленні розміщено над
зображеннями покійників. Подібне укладання титулу спостерігається на
чільних сторонах різьблених зі слонової кістки візантійських
консульських диптихів VI ст.
Ці, та їм подібні приклади співмірного до аналізованого рельєфу
композиційного укладу титулу, як і деякі інші риси подібності,
безумовно, заслуговують на увагу. Одначе їх самих ще не достатньо для
підтвердження безпосеред-нього історико-генетичного зв’язку бушанської
скульптури з ранньохристиянською культурною традицією.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
