Жiнка, мати, Берегиня
Все прекрасне на землi – вiд свiтла сонця, вiд кохання жiнки, вiд молока
матерi.
Суворими шляхами йшла наша Вiтчизна до сьогоднiшньої свободи i
незалежностi.
Гордi мужi Київської Русi, князi та воїни, вiдважнi запорозькi лицарi
заступали шляхи ворогам, воювали, боронили свiй рiдний край.
А жiнки тим часом оберiгали домашнє вогнище, народжували дiтей, омивали
рани чоловiкiв-воїнiв, молили Бога.
Жiнка продовжувала рiд людський.
Наче зiткана з сонячного промiння, встає перед нами на путивльському
валу Ярославна, заклинаючи сили природи допомогти її коханому князевi та
воїнам, яких вiн повiв на битву за Русь.
Вiрно чекає свого чоловiка-козака Горпина Чурай, i гiрко оплакує його
героїчну смерть. Символом творчостi та вiрностi стає їхня дочка –
Маруся.
Чарує нас своєю красою, нiжнiстю i поетичнiстю Наталка Полтавка
Котляревського.
Кохання надихало людей на подвиги i творчiсть. Образ коханої жiнки
оспiвували усi митцi. У кожного своя кохана, але всi разом створюють
узагальнений iдеал української жiнки: нiжної i вiрної, чесної
трудiвницi, надiйної жiнки-Берегинi, що зберiгає в домi тепло.
Свiт завжди благословляє
i сонце, що встає,
i серце, що кохає
(В. Симоненко)
Цiлу галерею жiночих образiв створює Шевченко. Його жiнки – знедоленi i
безправнi, але скiльки душевної краси у наймички – Ганни, що заради
щастя сина вiдмовляється вiд можливостi називатися його матiр’ю. “Нiчого
кращого немає, як тая мати молодая” – говорить вiн.
N
’
Матерi вирощували героїв i генiїв, матерi дарували свою любов не лише
своїм власним дiтям, як Марiя Стоян з оповiдання Довженка “Мати”.
“Прощайте, мамо! – кажуть їй у останню хвилину пораненi льотчики. – З
вами i вмирати не страшно!” Сердечно говорить А. Малишко про “посивiлу
невмирущу матiр двох десяткiв дочок i синiв” – цiлого загону.
Велике материнське серце прагне вiдiгрiти весь свiт.
Скiльки пiсень, вiршiв, iнших творiв мистецтва присвячено матерi!
Найчастiше образ матерi – образ скромної, але величної душею селянки,
“сивої горлицi”, яка “ночей не доспала”, що проводжаючи сина в життєву
дорогу “рушник вишиваний на щастя – на долю дала”.
Продовженням роду, теплом домашнього вогнища – усiм завдячує мо ми їй.
Не можна про це забувати:
Бо, хто матiр забуває,
Того Бог карає,
Того дiти цураються,
В хату не пускають.
(Т. Г. Шевченко, “I мертвим, i живим…”)
Материнство – синонiм людяностi, добра, самозреченостi. Матiр усе готова
вiддати своїм дiтям.
Вклоняється свiт таким матерям, благословляє це величне i нiжне iм’я –
Ненька, Мати, Мадонна!
За них, рiдних, билися завжди з ворогами захисники Вiтчизни.
Тож вклонiмося доземно жiнцi, матерi, яка в тяжкi роки вiйни та у
буденнiй працi вмiла бути i “сестрою-жалiбницею”, i “жоною-трудiвницею”,
що оберiгала i ростила дiтей, вчила любити добро, правду, людей, несла
вiрнiсть “як свiчу ясну”.
I хай збудеться мрiя Тараса про тi часи, коли:
Врага не буде супостата,
А буде син, i буде мати,
I будуть люди на землi.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
