Вiд матерi – слава, i пiсня, i хлiб
Нiчого кращого не знаю,
Як тая мати молодая…
/ Т. Шевченко /
Усе в життi людини починається з молока матерi. Це вона, “святая сила
всiх святих, пренепорочная, благая” народила Спасителя. Це вона, ненька,
Мадонна, Берегиня, зiгрiває наше життя, захищає наше щастя.
Народжується дитина – мати схиляється над колискою i спiває. Про що? Як
не дивно, вiд цього теж багато залежить. Першi уроки дитина бере не в
школi – мати допомагає зробити їй першi кроки й по пiдлозi, й взагалi в
життi. Вiд неї малятко дiзнається, що добре, що погано. Кажуть, що
характер людини формується до п’яти рокiв, а потiм, протягом життя, лише
трохи коригується. Тож чи не з материної пiснi починається особистiсь
людини?
Матерi народжують i виховують героїв i генiїв, воїнiв i поетiв. I в
дорослих дiтях оживає душа матерi, материна колискова, вдячнiсть за її
безсоннi ночi i самозреченiсть.
Мамо, голубко, заранi в могилi
Праця й недуга зложили тебе.
Пiсня ж твоя в невмираючiй силi
В мойому серцi яснiє, живе, –
пише I. Франко у вiршi “Пiсня i праця”, а далi робить висновок:
Пiсня i праця – великi двi сили,
Їм я до скону бажаю служить.
Вiдома трагiчна легенда про сина, що на вимогу коханки вбив власну
матiр, а її серце понiс дiвчинi. та коли вiн спiткнувся й упав, материне
серце, стiкаючи останнiми краплинками кровi, спитало: “Ти не забився,
синку?” Тiльки мати здатна на таке.
Нiжною любов’ю до неньки, що “ночей не доспала”, сповненi вiршi А.
Малишка – всi, мабуть, чули й знають його “Пiсню про рушник”.
Прекрасний образ матерi-трудiвницi створює Б. Олiйник:
Мати сiяла сон
Пiд моїм пiд вiкном,
А вродив соняшник.
I тепер: хоч буран, хоч бур’ян чи туман
А менi сонячно…
(“Мати сiяла сон”)
hTH
hTH
O
:&thЖоднi дорогi наїдки i напої не зрiвняються зi шматком хоч би
черствого хлiба з материних рук. I хлiб для душi – велику любов – дарує
нам з дитинства мати.
Мати наша – сива горлиця,
Все до її серденька горнеться:
Золота бджола – намистиною,
Небо – празниковою хустиною…
А земля – пшеницею ярою,
А лiта – замисленим явором…
Крашанкою – сонце в миснику,
А вона – до них всiх – пiснею.
(Б. Олiйник, “Мати наша – сива горлиця”)
У горi та в радостi ми подумки звертаємося до неї. Перше слово дитини –
“мамо”. Наша слава – це її слава. Продовженням роду, теплом домашнього
вогнища – усiм завдячуємо ми їй. Не можна про це забувати:
Бо, хто матiр забуває,
Того Бог карає,
Того дiти цураються,
В хату не пускають.
(Т. Г. Шевченко, “I мертвим, i живим…”)
I перед нами, юними, сьогоднi постає дуже важливе питання – як треба
прожити життя, щоб нами могли пишатися нашi матерi. Чим вiддячимо їм за
пiсню й працю, за хлiб, за безсоннi ночi i нашу долю, вишиту “червоними
i чорними нитками” на рушнику чи то на сорочцi?
Можна вибрать друга
i по духу брата,
Та не можна рiдну
матiр вибирати.
(В. Симоненко, “Лебедi материнства”)
Недаремно ми найдорожче – Батькiвщину – називаємо матiр’ю. Вона в нас
одна, як одна мати в кожної людини.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
