Твір
Україна починається з тебе!
Людина залишається справжньою людиною в усіх духовних вимірах, доки в
її серці живе пам’ять про той куточок землі, де вона народилася. Цей
благословенний клаптик землі, де вона зросла, є для неї святим.
Моя Україно,
Я чую твій голос,
Пшеничний твій колос
У душу мені засіває зерно,
Моя Україно,
Колиско-калино,
Пізнати тебе мені щастя дано.
Давайте ввійдемо з вами у світ, де неповторною красою чарують нас тихі
води, ясні зорі. Бентежать серце задушевні пісні і відповімо на одвічне
питання: “Чим, чим земле моя, чарує так мене краса твоя?”
Люблю я в рідному краю
Пропахлі вітром колоски –
Таке чіпке безмежне поле,
І мамин хліб, і ті стежки,
Якими вранці йду до школи.
І перші проліски в гаю,
І щедре сонечко в блакиті.
Люблю Вкраїну в цілім світі.
Життя іде. Барвистими маминими рушниками стеляться в широкий світ
дороги. Дорослішаємо ми, сивіють матері – такий закон життя, але ніколи
не старітиме наша квітуча українська земля, її майбутнє у ваших руках.
Тільки в чесній праці твоя добра слава і твоє безсмертя. Саме в
наполегливій праці людина пізнає своє сутність на землі.
Не розчаровуйсь в Україні –
Немає єдності у нас.
То наша головна провина
За весь неволі довгий час.
Не розчаровуйсь в Україні.
А зрозумій її печаль.
Україна сьогодні – незалежна держава, частина Європи, центр усіх
торговельних шляхів, величезна територія з величезним населенням.
Вдумуючись у ці слова можна помітити, що там немає духу патріотизму,
який би “певною мірою возвеличив це слово “Україна”. Нажаль, на
сьогоднішній день це слово має значення якоїсь підпорядкованої одиниці
влади для інших країн. А згадаємо її історичне минуле – безмежна
боротьба, величний порив волі, вічна сутичка з ненависниками, з людьми,
котрі бажали розшматувати землю на якій жили наші предки і житимуть наші
діти. Тернистий шлях до волі, яким ішли до сьогодення люди, які будували
все те, що є зараз. Не оминають нашої пам’яті величні походи князів за
часів Київської Русі, набіги на татар козаків під супроводом гетьманів,
бунти під проводом Олекси Довбуша та Максима Залізняка, захист
загальнонаціональних прав під час Першої і Другої Світових Воєн,
від’єднання від СРСР утворення самостійної держави. Люди боролися тому,
що відчували себе частиною одного цілого, розуміли, що за них самих
ніхто не побудує їхнього майбутнього, кожен з них старався опиратися
гніту. Який на них чинили. Нас травили роками, відучуючи від усього, що
так усім дороге: мови, традицій, культури і навіть історії. Адже добре
розуміли наші вороги: народ, що пам’ятає свої минуле, – це ще не раби, а
сконцентрована національно-свідома сила, яка у будь-який момент може
стати на свій захист. Нас хотіли знищити, як націю і втовкти. Що ми
ніхто, ми – раби, які уже народжуються і вмирають рабами наших
ненависників.
“Українці – це такий народ, який загину лише від самого себе” – говорив
Спиридон Черкасенко. Незалежність – це наше найбільше досягнення; але
надто довге перебування Західної України під тягарем Польщі, а Східної
під ярмом Росії дало свій результат. Сьогодні ми спостерігаємо розкол
України.
Якщо він відбудеться – українців більше не буде існувати. Тому дуже
важливо зараз, щоб кожен громадянин країни відчув себе частиною України
адже саме Україна починається з кожного з нас.
Нема життя без України, бо Україна – це доля, яка випадає раз на віку,
бо Україна – це мати, яку не обирають, бо Україна – це пісня, яка вічна
на цій землі.
Шевченко говорив: Свою Україні любіть,
Любіть во врем’я люте,
В останню тяжку мінуту
За неї Господа моліть!
І я молюсь за Україну:
Світлу, пречисту, єдину –
Пір’ячко з крилець весни,
Боже врятуй Україну,
Господи, сохрани!
Вітром, розмаєним віттям
Ненависть висуши й гнів,
Розуму дай її дітям,
Розуму, а не ножів.
Дай не півмертвої мови,
Що благовістом луна,
Як струмування Дніпрове
Хай не пощезне вона.
Хай її душу вдовину
Не порозтягують пси.
Боже, врятуй Україну.
Боже, єдину спаси!
Може, це пісня остання,
Може, це грішно. Прости.
Та німота і вагання –
Наші камінні хрести.
Ми загубили родину,
Стали сліпі до краси.
Боже, врятуй Україну!
Отче наш, ти, що єси!
Моя Батьківщина – Україна. Не любити цю землю, і людей, що живуть в ній,
– неможливо! Мій край – це Чорне і Азовське моря, Карпати і Полісся.
Розлогі буди, стрункі смереки, швидкі річки, безліч ягід і грибів,
чудові краєвиди – це все моя Батьківщина.
Для кожної людини Україна – це те місце, де вона народилася. Де
проминуло її дитинство із казкою матусиною піснею і батьківською ласкою.
Україна – це рідний дім, де завжди з любов’ю чекають нас наші рідні.
Україна – це стежка, по якій ти пішов до школи.
Рідна моя Україна, – земле з славною багатовіковою історією і мудрими
талановитими людьми. Я пишаюся тим, що Україна стала рідною землею для
тисяч росіян, білорусів, поляків, чехів, румунів, татар та інших
народів.
Україна є в усьому, що нас оточує: у сонці, у місяці і в зірках, у
дорозі додому, в дереві, у кожному камінчику, у травичці.
Україна – це історія народу, який протягом багатьох років боровся за
свою свободу й незалежність. Це славні лицарі, які віддали своє життя
за щастя народу та відомі всьому світові діячі української культури.
Україна, це ще й наша рідна українська мова, яка переборола всі
перешкоди на своєму шляху, і тепер визнана однією з найрозвиненіших мов
світу.
Ті хто хоч раз бачив нашу країну, кажуть, що хотіли й померти на її
чудових полях. Що ж казати нам, її дітям, адже Україна – це ми. І
Україна починається з нас.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
