Твiр-лист. Ми живемо в краю Григорiя Сковороди
Добрий день, дорога моя Надiйко!
Дуже хочу приїхати до тебе в Днiпропетровськ. Сподiваюсь, що наша
зустрiч не за горами, а поки що розповiм тобi про одну цiкаву екскурсiю.
Коли ти приїдеш до мене в гостi, я неодмiнно покажу тобi джерело
Сковороди…
Неподалiк нашого селища тягнеться Бабаївський лiс. У нiм бував
письменник-фiлософ Григорiй Савич Сковорода. Мандруючи вiд села до села,
любив мислитель спiлкуватися з природою. I нашi лiси – Покотилiвський,
Гладкiвський, Бабаївський – не раз милували око Сковороди: тут вiн
вiдпочивав i… працював, спостерiгаючи за хмарками на небi, слухаючи
пiсню струмочка, розумiючи мову пташину.
Нещодавно наш клас побував у Бабаївському лiсi. Стояв прекрасний осiннiй
день. Могутнi дуби, котрi багато бачили на своєму вiку (адже тут ростуть
столiтнi дуби!), спостерiгали за нами i нiби хотiли щось розповiсти.
Казкова краса, Надiйко! Але ось – невеличка галявина. При згадцi, що тут
ходив старий мудрець Сковорода, зразу вiйнуло давниною.
Пiдходимо до лiсового джерела. Кришталево-чиста холодна вода збiгає вниз
i губиться у лiсовому озерцi. Аж ось бачимо меморiальну дошку, на якiй
вирiзьблено, що тут любив писати вiршi i вiдпочивати поет i фiлософ Г.
Скоророда… Можливо, саме тут вiн написав:
Стоит явор над горою,
Все кивает головою.
Буйны ветры повевают,
Руки явору ламают.
А вербочки шумят низко,
Волокут мене до сна.
Тут течет поточек близко,
Видно воду аж до дна.
До побачення, Надiйко! Коли зможеш – приїжджай: тобi завжди радi на
Харкiвщинi. Всього найкращого!
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter