.

Соцiальнi й моральнi проблеми “смутного” часу (за оповiданням Володимира Винниченка “Суд”)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
195 1018
Скачать документ

Соцiальнi й моральнi проблеми “смутного” часу (за оповiданням Володимира
Винниченка “Суд”)

Володимир Винниченко увiйшов в iсторiю України як активний полi-тичний
дiяч i письменник свiтового рiвня, що силою художнього слова вiдбив
соцiальнi струси початку XX столiття. Стихiя бунтiв i зворушень,
зiткнення влади з народом давали йому надзвичайно цiкавий i багатог
ранний матерiал для написання яскравих творiв. За висловом I. Франка,
Винниченко вмiє ловити життя на “гарячiм вчинку” i зобразити його в
цiкавiй, хвилюючiй, гостросюжетнiй i драматичнiй формi.

Одним з таких “гарячих вчинкiв” став епiзод iз життя українського села
передреволюцiйної доби невдовзi пiсля “грабiжок” на Полтавщинi 1902
року. Наростання селянського невдоволення, коли ось-ось може “закипiти”
й село, в якому верховодить земський начальник Михайло Денисович
Самоцвiт, зримо i переконливо змальоване в оповiданнi “Суд” (1903). На
мою думку, вже в саму назву твору Винниченко вклав гостру iронiю й
сарказм, бо нiякого правового дiйства в ньому немає. Бiльш того:
Самоцвiтiв “суд” – це трiумф розлюченого куркуля! Тому з такою ж колючою
iронiєю звучить i прiзвище цього українського унтерпришибєєва Самоцвiта.
Носiй такого “благородного” прiзвища, яке викликає поетичнi асоцiацiї,
виявляється брутальним самодуром.

иш слухняне бидло: “Служу я вже 10 год у земських начальниках, три рази
мене били мужики, два рази палили, сам я за сотню, та де там, тисячу
мужицьких морд розбив… Знаю я вже їх, як свої п’ять пальцiв…” Але,
стривожений вибухом бунтiв, Самоцвiт зазначає: “Тепер не той час. Тепер
мужика не обдуриш… Тепер вiн уже й сам бiльше тебе знає… Одно, чим можна
здержать мужика, то… бить його треба”. Саме такий самосуд над селянином,
що виявив “непослушанiє”, працюючи за мiзерну плату в господарствi
Самоцвiта, i зображено в оповiданнi: “В морду! От

i все роз’яснєнiє… Р-раз, два… Третiй раз у вухо – i марш… I весь суд…”

I стає жахливо на душi вiд такого “суду” – знущання, i хочеться
вiдшукати, запросити порятунку у односельцiв скривдженого. А що ж село?
Сумiш настроїв, ненависть i страх охопила людей: “усiм стає страшно, але
всi стоять мовчки, мов подубiли”, коли на їхнiх очах земський начальник
розправляється з Крутоноженком, що обурюється панським розбоєм.
Здається, що гору врештi-решт бере Самоцвiт: непокiрному Никифору
Крутоноженку зв’язують руки i вiдвозять у мiсто, де його чекає вже
“настоящий суд”. I вже в самому фiналi оповiдання: “З обох бокiв дороги
стоять селяни й похмуро дивляться їм вслiд”.

Але через страх, що здається, увiйшов у кров i плоть людську,
пробивається дещо нове в настроях селян. Уже сказано слово наперекiр
начальнику, вже побачили селяни в його очах переляк, вже вiдчули вагу
власної сили. Тут Винниченко дуже майстерно змалював вагання i
завмирання у непевностi “смутного” часу: люди ще бояться Самоцвiта,
Самоцвiт уже боїться селян.

I дочитуючи оповiдання, я вiдчув у душi пiднесене хвилювання через
надiю, яку подає остання сцена: “Дуриндi здається, що “засмикана
конячина”, яка сумно хитає головою, мовби говорить йому тим
похитуванням: “Полетимо, полетимо, аж загудить, молодой человєк!” Чи не
є це Винниченковим провiщенням для гнилого i недовговiчного суспiльного
ладу, представленого самоцвiтами?

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020