Символiчний зв’язок образiв п’єси Антона Чехова “Вишневий сад” з рiзними
часовими верствами
“Вишневий сад” була останньою i, можна сказати, пiдсумковою п’єсою
Антона Чехова. Вiн написав її незадовго до смертi, 1904 року, на
переломному стику епох, коли передчуття змiн в суспiльствi було особливо
помiтним. Напередоднi соцiального вибуху вiн як творча людина, не мiг не
вiдчувати загального настрою, непевнiсть моменту майже мимоволi
викликала потребу осмислити сучасну йому дiйснiсть з позицiй минулого й
майбутнього. Але в драматичному творi автор може передати свої думки
лише через виведенi в ньому образи. Тому персонажi “Вишневого саду”
пов’язанi з рiзними часовими верствами. У жодному iншому його творi
немає стiльки символiчного навантаження образiв, як у цiй п’єсi.
Минуле в п’єсi презентують собою Раневська й Гаєв. Як завжди, Чехов не
дiлить своїх героїв на “позитивних i негативних” – усi вони мають як
привабливi риси, так i потворнi. У цьому випадку йдеться не лише про
характеристики героїв: Чехов висвiтлює “добрi поганi” моменти доби, що
минає.
Раневська непрактична, егоїстична, вона не вмiє влаштовувати своє життя,
але разом з тим її натура чуйна та поетична, їй властивi вiдчуття
прекрасного i витонченiсть. Гаєв теж морально вiльний вiд матерiальних
розрахункiв. Для цих людей iснують духовнi цiнностi, меркантильнiсть
викликає в них презирство, хоча з iншого боку ця якiсть перетворюється i
на протилежну: саме через нерозважливiсть i непрактичнiсть вони й
утрачають вишневий сад, що був для них не якимось майном, а своєрiдною
iдеєю. Минулому належить i Фiрс, пiдкреслено старий навiть за вiком. У
фiналi п’єси його, хворого, не помiтивши, забувають в будинку…
сть, а спричиненi його продажем пристрастi цiй людинi незрозумiлi.
Лопахiн – прагматик i реалiст, на думку Трофiмова вiн навiть хижак, хоча
й корисний: “ось як у розумiннi обмiну речовин потрiбен хижий звiр, що
з’їдає все, що потрапить йому на шляху, так i ти потрiбний”. Тут йдеться
не про особистiсть, швидше про соцiальну роль: у черствостi чи то в
бездушностi звинуватити Лопахiна неможливо. Вiн щиро спiвчуває колишнiй
власницi саду, намагається їй допомогти, але його свiтогляд належить до
iнших систем цiнностей i стає нездоланним бар’єром для розумiння. Вiн
хоче як краще, але змiст цього “кращого” у героїв п’єси надто рiзний, як
рiзний змiст самих епох.
У листах, пов’язаних з постановкою “Вишневого саду”, Чехов пiдкреслював,
що роль Лопахiна є центральною, “Бо це не купець у банальному
розумiннi… Це м’яка людина… порядна людина в усiх значеннях”.
Меркантильний дух сучасностi зробив Лопахiна мимо-вiльно обмеженим щодо
вiдсторонених вiд практичних справ iдей.
Символiчно, що формальна перемога не приносить Лопахiну жодного
задоволення, вiн несподiвано вiдчуває сором: “О, швидше б усе це минуло,
швидше б змiнилась наше недолуге, наше нещасливе життя”.
Iдею майбутнього втiлено у образах Петi Трофiмова й Анi. Анi лише
сiмнадцять, зрозумiло, що вона ще не встигала проявити себе вчинками,
але її свiтлi мрiї, спрямованiсть у завтрашнiй день свiдчать про ще не
реалiзований потенцiал. Так само “вiчний студент” Трофiмов теж лише
готується до справжнього життя. Для них усе попереду. Характерно, що й
образи цi виписанi якось контурно, вони самi по собi несуть у собi
“недовтiленiсть” майбутнього. У момент знищення саду, коли Раневська й
Гаєв у вiдчаї, а Лопахiн усвiдомлює моральний програш, молодi весело
бiжать уперед – у майбутнього власна дорога. “Добридень, нове життя!” –
звучить сповнений оптимiзму голос.
Отже, три часових верстви зiбралися навколо вишневого саду. Та нi, не
просто навколо саду. “Вся Росiя – наш сад”, – написано у Чехова. Саме за
неї й точиться боротьба мiж трьома епохами. “Вишневий сад” є твором про
кiнець старої Росiї, про прощання з минулим в очiкуваннi майбутнього. А
ще ця п’єса стала своєрiдним поетичним заповiтом “Шекспiра ХХ сторiччя”
прийдешнiм поколiнням.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
