Психологiя героїв драми “Украдене щастя”
“Народ наш дойшов уже до того ступеня,
що почуває потребу театру”.
/ I. Франко /
Iнтерес Франка до театру не був випадковим, вiн не спадав до останнiх
днiв життя. Театр запалював його постiйну рiзноманiтну дiяльнiсть,
наслiдком якої було понад сiмдесят спецiальних праць про театр. Вони
дотепер звертають увагу глибиною ерудицiї, свiдчать, що Франко цiкавився
театральним мистецтвом рiзних народiв i вiкiв. Головний мотив
вiдстоювання права на розвиток української нацiональної драми i
народного театру.
Матерiалом для художнiх творiв Франка були життєвi факти, спостереження,
власнi враження, скарби народної творчостi. За художнiми образами його
творiв стояли життєвi прототипи, за сюжетними подiями – вiдповiднi факти
i явища. Франко писав, що майже всi його твори напоєнi кров’ю серця,
особистими враженнями i iнтересами, “усi вони… у певнiй мiрi… є
частками моєї бiографiї”.
Художня правда у п’єсах Франка набувала ймовiрностi й емоцiональної
сили.
Глибокий аналiз внутрiшнього свiту людини з рiзних площин зору –
головний мотив драматургiї письменника.
Найскладнiшою п’єсою Франка є трагiчна драма з сiльського життя
“Украдене щастя”. Для її написання драматург скористався джерелом
народних пiсень.
1878 р. знайома Франка Михайлина Рошкевич записала в селi Лолин нову
пiсню “Про шандаря” i передала її письменниковi. Зацiкавившись пiснею,
вiн потiм сам чимало зiбрав таких пiсень про тяжке життя жiнок i написав
спецiальне дослiдження про жiночу недолю.
В образi Миколи Задорожного Франко змалював галицького
селянина-трудiвника у типових побутових i суспiльних обставинах. В усiх
портях драми, особливо в четвертiй дiї, показано складний психологiчний
процес, змiну в настроях, психологiї Задорожного. Франко пiдкреслив
зростання свiдомостi й людської гiдностi Миколи.
Анна Задорожна пiсля тяжкої внутрiшньої боротьби насмiлилась самiй собi
признатись, що жандарм Михайло Гурман для неї все. Вiдстоюючи право на
щастя i любов, вона кидає виклик суспiльству.
Озлоблений жандарм поставив собi за мету будь-що-будь “вiдкрасти” колись
у нього украдене щастя. Усуває з дороги Миколу, зневажливо i брутально
ставиться до всiх людей, немилосердний навiть у стосунках з Анною.
Тiльки помираючи, проявляє людськi почуття – бере на себе вину за
смерть.
Усi п’ять дiй драми вiдбуваються у нерозривнiй хронологiчнiй
послiдовностi. Кожна дiя – закономiрне й необхiдне кiльце в загальному
ланцюгу подiй, але в той самий час вона являє собою нiби окреме цiле,
маючи свою визначальну мету i вiдносну закiнченiсть сенсу змiсту, а
також найвищу точку напруження. У свою чергу, в кожнiй явi теж звучить
певна, вужча тема, пiдпорядкована загальнiй iдеї драми.
ae
ae
8th’язуватимуться всi наступнi вчинки.
Дiя поширюється, переходить з хати на сiльський майдан, суперечностi
загострюються, все бiльше людей беруть участь у конфлiктi, стають на
чийсь бiк, впливаючи на подiї.
2 дiя – загострення протистояння мiж Миколою i жандармом, яке
виливається в арешт.
3 дiя – ворогуючими силами стають уже з одного боку жандарм з Анною, з
другого уособлення думки “а що скажуть люди”.
4 дiя – кульмiнацiя вчинкiв Анни – Микола для неї все.
5 дiя – розв’язка.
Центр уваги драматурга – одержимiсть Анни любов’ю до Гурмана. Вона не
усвiдомлює цього, хоча внутрiшнiй вогонь палить її душу. Завивання бурi
за вiкном i пiсня про невiрну жiнку – все це спiвзвучне її тривозi.
Звiстка про появу на селi Гурмана розкриває змiст цього неспокою. Анна
нiби жахається появи свого коханця, не хоче її. Насправдi ж вона
жахається свого безсилля зберегти честь замiжньої жiнки. Вона боїться,
що приписи моралi впадуть пiд натиском “грiшної любовi”. Франко
доводить, що мета iснування людини – кохання. Нi Гурман, нi Анна не мали
кохання взагалi. Їхнi здiбностi, бажання, чекання не вдовольнялися, всi
вони тiльки прихованi – у Анни за замками шлюбного обов’язку, у Гурмана
за конкуренцiєю в жандармерiї та жахами вiйни.
Кохання Франко пiдiймає як найвищий абсолют. Воно ламає всi соцiальнi,
моральнi i суспiльнi перепони.
Франко не робить “цапом вiдбувайло” нiкого з трьох головних героїв.
Психологiчний об’єкт – кохання, вищий сильнiший за Анну, i за Гурмана, i
за Миколу.
Франко говорить кожним словом, кожною реплiкою своєї п’єси – рабство
соцiальне, суспiльне людина пережити може i переживає кожен день.
Рабство без любовi – неможливе, людина просто не може iснувати без
нього. “Рай – це неможливiсть бiльш кохати” (Ф. М. Достоєвський).
Еволюцiя Анни в тому, що вона може переступити через будь-що, але не
через своє “я”, яке вперто бажає кохати. Анна не лукавить. Вона не
повiя, вона – жертва. У неї всерединi – порожнеча, яку просто не може
заповнити слабовiльний Микола. Тому вона подiбна до героїнi роману “Ледi
Макбет Мценського повiту” Лєскова, яка, спочатку опираючись пристрастi
коханця, потiм сама iде далi й далi, бажаючи долати будь-якi перепони
мiж ним i нею. Тому Анна вiдразу признається чоловiку, що вона нiчого не
вiдчуває до нього, тому що хоче бути чесною. Але ще раз присилувати своє
“я” вона не здатна.
Нiхто з героїв драми не вийшов iз боротьби щасливим. Але трагедiя, що
вiдбулася в хатi Задорожних, зумовила глибоку змiну характерiв дiйових
осiб. Вона вразила й всiх селян, змусивши замислитись над питанням: “Хто
тому винен?”
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
